ЗМІСТ Поводження з відходами у сучасному українському індустріальному місті – невивчена загроза збалансованого розвитку суспільства Головей О. П., Бура А. В., Фіголь В. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 Обов’язкова умова мінімізації екологічної небезпеки від суспільно створених відходів – комплексність рішень (теоретичні та практичні аспекти) Мальований М. С., Чайка О. Г., Канда М. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 Шляхи зменшення утворення несанкціонованих та неконтрольованих сміттєзвалищ побутових відходів Бондаренко О. І., Лісова Т. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 Впровадження директиви 2006/66/ЄC у країнах Європейського Союзу: досвід, проблеми Бондар О. І., Омельченко О. В., Двуліт З. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 Екологічні аспекти поводження з відходами та їх шкідливий вплив на здоров’я людини Байрамова А. Б., Жуковський Г. Ф. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Доцільність реконструкції полігона твердих побутових відходів у місті Кам’янці-Подільському Кучинська О. П., Чайка Н. А., Жиловський В. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Аналіз впливу чинників на рівень небезпеки, що створюється об’єктами поводження з небезпечними відходами Міронова Н. Г., Крайнов І. П., Білецька Г. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20
ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ІНДУСТРІАЛЬНОМУ МІСТІ – НЕВИВЧЕНА ЗАГРОЗА ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА Головей О. П. кандидат хімічних наук, доцент кафедри промислової біотехнології Бура А. В., Фіголь В. П. Дніпродзержинський державний технічний університет Кількість відходів життєдіяльності людства постійно зростає. Україна, на жаль, не лишається осторонь. Наприклад, індустріальне місто Дніпродзержинськ за останнє десятиріччя майже вдвічі збільшило продукування побутового сміття. Разом з тим в Україні практично непомітні зусилля по створенню стратегічних програм екологічного поводження з відходами. Тобто можливість загрози екологічній безпеці суспільства через неконтрольоване накопичення та небезпечні способи утилізації сміття або замовчується, або ігнорується. Дніпродзержинськ – яскравий приклад. Дніпродзержинськ – одне з найзабрудненіших індустріальних міст України з населенням близько чверті мільйона чоловік. За офіційними даними, на одного мешканця міста припадає 470–510 кг шкідливих промислових викидів за рік. Щороку в місті утворюється понад 3,3 млн т промислових відходів, з яких 114 тис. т є токсичними. Місто продукує майже 200 тис. т побутових відходів за рік. На міському звалищі, яке технічно і санітарно являє собою яр, засипаний сміттям, накопичено близько 4 млн т відходів. Звалище майже півтора десятка років офіційно закрите за розпорядженням державної санепідемслужби. Разом з тим, міська влада Дніпродзержинська своїм поводженням з відходами донині демонструвала відсутність будь-якої стратегії чи екологічно виваженого системного розв’язання проблеми. Досі єдиний спосіб утилізації побутового сміття у Дніпродзержинську – це стихійне спалювання. Горить сміття на вулицях та на стихійних звалищах, десятиліттями горить і міське звалище. Керівництво Дніпродзержинська неспроможне це припинити. Відомо, що при горінні побутового сміття, у повітря потрапляє певна кількість небезпечних токсичних речовин – різні окиси, діоксини, фурани. І це при тому, що загальний обсяг викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря по місту щороку становить близько 120 тис. т. Водночас у місті немає офіційних даних про хі-мічний склад і обсяги шкідливих викидів від горіння побутового сміття на території міста. На початку століття у Дніпродзержинську, незважаючи на протести громадських екологів, почали будувати сміттєспалювальний завод проектною потужністю 20 тис. т на рік. Вартість проекту – близько 40 млн гривень. На припиненому будівництві останні кілька років ростуть лише скандали та карні справи. Міська влада протягом останнього року двічі заявляла про кон2
курс інвестиційних проектів добудови заводу з переробки побутового сміття. Однією з вимог до конкурсантів є термін 6–8 років, за який має окупитися проект. Також на території Дніпродзержинська досі немає офіційного, відповідно обладнаного полігона для будівельного сміття. Його можна побачити у вигляді стихійних звалищ по околицях міста. Тим часом проект санації і дозавантаження міського звалища, який передбачає і обладнання полігона для будівельного сміття, кілька років блукає кабінетами урядовців. Можна додати, що на території Дніпродзержинська утворено 10 хвостосховищ, у яких накопичено 42 млн т радіоактивних відходів. За роки незалежності України хвостосховища були практично кинуті напризволяще. Немає відкритого доступу до інформації про результати досліджень того, які процеси відбуваються всередині ядерних могильників. Тільки в останні роки стан хвостосховищ визнано проблемою загальнодержавного рівня. Разом з тим загалу невідомі дані про наявність стратегії поводження з радіоактивними відходами. Натомість посадовці заявляють про намір виробляти паливні елементи для атомних електростанцій на базі промислового майданчика колишнього уранового виробництва. Мабуть, за принципом «подібне – до подібного». Наведені приклади демонструють, що донині в індустріальному українському місті у поводженні з відходами домінує корисливий підхід – вкладені кошти мають давати прибуток якнайшвидше. А з точки зору стратегії збалансованого розвитку вирішальне значення повинен мати ефект екологічний. Не можна заради тактичної користі нехтувати стратегічними дослідженнями можливої небезпеки, яку таїть у собі накопичення відходів. Варто відзначити, що в останні два роки у Дніпродзержинську побільшало уваги з боку влади до проблем довкілля. Так, за ініціативи міського керівництва, розроблено та представлено на урядовий розгляд пілотний проект державної програми виходу індустріального міста з екологічної кризи на базі Дніпродзержинська. Таким чином, глибокі стратегічні дослідження процесів, що відбуваються у накопичених відходах, необхідні як з точки зору прогнозування їх можливого впливу на життя та здоров’я, так і з позиції раціонального використання. Давно вже варто перейти від терміна «утилізація» до терміна «раціональне використання» щодо продуктів життєдіяльності. Бо треба достовірно знати, з якими процесами ми маємо справу, щоб вирішити, як раціонально використати ці процеси і не нашкодити собі й майбутнім поколінням. Вивчаючи природні процеси, ми бачимо, що довкілля має власні механізми самовідновлення і у сфері поводження з відходами людської життєдіяльності. Відомі мікроорганізми, які взаємодіють з різними видами відходів і можуть бути використані для розробки біотехнологічних способів екологічного поводження з відходами. На кафедрі біотехнології та екології ДДТУ вивчали процеси розкладання целюлози за допомогою мікроорганізмів, що живуть у ґрунті, також 3
ведуться дослідження участі мікроорганізмів у розкладанні інших видів відходів. Можна відмахнутися від подібних досліджень, посилаючись на їх сьогоднішню низьку економічну ефективність, але варто пам’ятати відому приказку про те, що лише коли довкілля стане непридатним для життя, людина зрозуміє, що гроші не можна їсти.
ОБОВ’ЯЗКОВА УМОВА МІНІМІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ ВІД СУСПІЛЬНО СТВОРЕНИХ ВІДХОДІВ – КОМПЛЕКСНІСТЬ РІШЕНЬ (ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ) Мальований М. С. доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри «Екологія та охорона навколишнього середовища» Чайка О. Г. асистент кафедри «Екологія та охорона навколишнього середовища» Канда М. І. інженер кафедри «Екологія та охорона навколишнього середовища» Національний університет «Львівська політехніка» Проводячи класифікацію антропогенної екологічної небезпеки з позицій стратегії її мінімізації, ми пропонуємо виділити 2 класи небезпек: 1. Суспільно створені екологічні небезпеки. 2. Екологічні небезпеки окремих об’єктів. Прикладом суспільно створеної екологічної небезпеки можуть бути: Відсутність системи збирання та утилізації твердих побутових відходів. Відсутність системи збирання та регенерації відпрацьованих мастил (ВМ). Забруднення поверхневих вод іонами амонію від тваринницьких ферм. Антропогенна деградація охоронних зон річок, озер та морів. На нашу думку, успішна мінімізація суспільно створеної екологічної небезпеки може бути здійснена лише з урахуванням принципу зворотного зв’язку: суспільно створена екологічна небезпека може бути ліквідована також тільки із залученням широких верств суспільства. Стратегія мінімізації такої екологічної небезпеки повинна включати комплекс заходів нормативно-правового, виховного та технологічного характеру. 4
Розглянемо детальніше пропоновану стратегію для наведених вище суспільно створених екологічних небезпек, пов’язаних з відсутністю систем збирання та утилізації твердих побутових відходів та ВМ. Для усунення екологічної небезпеки, пов’язаної з відсутністю системи збирання та утилізації твердих побутових відходів необхідно реалізувати таку систему заходів: 1. Нормативно-правового характеру: - розроблення нормативно-правової бази, що регламентує збирання та попереднє сортування побутових відходів (включаючи систему покарань за порушення законодавства). 2. Виховного характеру - впровадження системи виховних заходів на всіх рівнях (дошкільні заклади, школи, навчальні заклади, мас-медіа, широкі верстви населення) з метою усвідомлення суспільством необхідності сортування побутових відходів у спеціалізовані контейнери у процесі збирання їх та впровадження такого сортування у практику. 3. Технологічного характеру: - оптимізація технологій транспорту посортованих населенням відходів до полігона чи місць утилізації; - впровадження завершальних стадій сортування побутових відходів на полігоні чи у місцях перероблення; - тимчасове складування основної частини твердих побутових відходів на полігонах; - утилізація паперових, металевих, скляних, текстильних та пластикових відходів на спеціалізованих підприємствах; - утилізація органічної та горючої частини відходів на сміттєпереробних заводах. Для усунення екологічної небезпеки, пов’язаної з відсутністю системи збирання та утилізації ВМ необхідно реалізувати таку систему заходів: 1. Нормативно-правового характеру: - розроблення та впровадження нормативно-правової бази поводження з ВМ. 2. Виховного характеру - впровадження системи виховних заходів (мас-медіа, широкі верстви населення) з метою усвідомлення суспільством необхідності функ-ціонування системи збирання ВМ та реалізація такої системи збирання на практиці. 3. Технологічного характеру - розроблення комплексної технології регенерації ВМ, яка б враховувала широкі коливання у концентраціях забрудників у ВМ (реально залежно від умов збирання вміст води коливається від 0,8 % до 20 %); - створення ряду установок, які б забезпечували необхідний об’єм перероблення зібраних ВМ. 5
На нашу думку, у розробленні нормативно-правової бази поводження з ВМ доцільно додержуватися такої послідовності: 1. Розробити та затвердити норми збирання ВМ, а отже і реальний первинний облік ВМ обласними управліннями охорони навколишнього природного середовища. 2. Запровадити реальний первинний облік ВМ обласними управліннями охорони навколишнього природного середовища. 3. Створити дозвільну систему поводження з ВМ як з небезпечним відходом. 4. Створити систему економічного стимулювання діяльності щодо збирання ВМ. 5. Створити та забезпечити функціонування системи штрафів за порушення норм поводження з ВМ. Дискусійним є питання про порядок впровадження системи збирання ВМ та створення ряду установок, які б забезпечували необхідний об’єм перероблення зібраних ВМ. Адже у разі створення системи збирання ВМ, але за умови відсутності установок, які б зібрані ВМ переробляли, постає небезпека неконтрольованого накопичення ВМ, необхідності потужного складського господарства для їх зберігання до появи переробних виробничих потужностей (а цей час невизначений). У разі ж першочергового будівництва установок, постає небезпека «заморожування» інвестицій на невизначений період – до налагодження стабільного функціонування системи збирання ВМ. На нашу думку, першочерговим має стати все ж таки запровадження системи збирання ВМ. А зібрану цінну сировину за умови відсутності переробних потужностей можна на перших порах продавати іноземним країнам, де ці виробничі потужності успішно функціонують і багато з яких працюють не на повну потужність. Оскільки така діяльність є економічно вигідною, за невеликий час з’явиться ряд українських переробників ВМ. Тоді необхідно буде провести ряд законодавчих заходів щодо захисту вітчизняного виробника, які дадуть змогу організувати систему перероблення ВМ на Україні. Потребує окремого розгляду система класифікації зібраних ВМ. Її необхідно проводити, як це прийнято у більшості країн світу, на основі аналізу фізико-хімічних показників ВМ кожної партії продукту і видачі сертифіката відповідності. Ті з них, які відповідають вимогам нормативних документів на регенерацію, на основі контрактів продають підприємствам–переробникам. Інші доцільно спрямовувати на спалювання в організації, які впроваджують технології використання нетрадиційних джерел енергії для створення нових видів палива (ТЕЦ, цементні, цегельні заводи та інші підприємства будівельної індустрії). Ми запропонували комплексну технологію регенерації ВМ, яка дає можливість реалізувати регенерацію для різних за початковим вмістом води ВМ. У пропонованій технології можна реалізувати різні технологічні схеми регенерації для ВМ як малозаводнених, так і значно заводнених. Для перших ВМ стадію попереднього зневоднення за допомогою деемульгаторів прово6
дити недоцільно. Їх відразу ж подають на стадію адсорбційного очищення, де одночасно відбувається очищення ВМ від води та асфальтенів. Для значно заводнених ВМ першою необхідно проводити стадію зневоднення за допомогою деемульгатора, оскільки у разі подачі їх відразу на другу стадію процес сумісного зневоднення та видалення асфальтенів також буде проведений повною мірою, але у цьому разі утвориться значна кількість відпрацьованого адсорбенту, що в подальшому потребуватиме розроблення додаткових заходів щодо його утилізації. Стадія адсорбційного очищення є обов’язковою для регенерації всіх видів ВМ. Для значно заводнених ВМ на цій стадії видаляють залишкову воду, яку не видалили на стадії зневоднення за допомогою деемульгатора, а також видаляють асфальтени. Малозаводнені мастила, які подаються на регенерацію безпосередньо на цю стадію, проходять видалення води, що є у ВМ, та очищення їх від асфальтенів. Після стадії адсорбційного очищення ВМ, якісні показники яких у цій точці технологічного процесу незалежно від початкових значень не відрізняються, подають на стадію очищення від механічних домішок центрифугуванням. На цій стадії проходить очищення ВМ як від механічних домішок, які потрапили до них у процесі експлуатації, так і від адсорбенту, який на цей час ще міститься у ВМ. Виводиться також залишкова кількість води, яка адсорбована як на бентоніті, так і на механічних домішках, що потрапили до ВМ у процесі експлуатації. Після центрифугування регенеровані ВМ подають на повторне використання, а відокремлений від них відпрацьований сорбент, який містить одночасно механічні частинки, що потрапили до ВМ у процесі використання, – на утилізацію. Таким чином, для ліквідації суспільно створених екологічних загроз необхідні також зусилля всього суспільства. І лише за умови мобілізації цих зусиль, впровадження відповідної нормативної бази та необхідного технологічного забезпечення, можлива мінімізація відповідної екологічної загрози для інтересів збалансованого розвитку суспільства.
7
ШЛЯХИ ЗМЕНШЕННЯ УТВОРЕННЯ НЕСАНКЦІОНОВАНИХ ТА НЕКОНТРОЛЬОВАНИХ СМІТТЄЗВАЛИЩ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ Бондаренко О. І. голова Кіровоградської обласної організації ВЕЛ, директор ПП «Рубіж-Україна» Лісова Т. С. директор ПП «Екологічний кордон», м. Кіровоград Саме ставлення до проблеми поводження з твердими побутовими відходами визначає рівень організованості та цивілізованості країн в сучасному світі. Проблема поводження з твердими побутовими відходами є найглобальнішою та найактуальнішою екологічною проблемою, що гостро стоїть у країнах з пере-хідною економікою, до яких належить і Україна. Так, за даними [1], в Україні накопичилося близько 5 млрд. м3 твердих побутових відходів на спеціально відведених полігонах, багато з яких заповненні на 60–90 %, у той же час як інші переповнені і вже давно мали бути закриті. Серед систем поводження з твердими побутовими відходами в Україні, на жаль, поки що використовують систему поховання на полігонах (98 %) [2], яка негативно впливає на навколишнє природне середовище через морфологічний склад відходів та сприяє появі в них речовин, що тривало розкладаються. На сьогодні в Україні налічується понад 770 офіційно існуючих та близько тисячі несанкціонованих, безхазяйних та неконтрольованих місць розміщення побутових відходів. Загальна площа, яку вони займають, досягає майже 3 тис. га [3]. Саме проблема утворення та існування несанкціонованих, безхазяйних та неконтрольованих сміттєзвалищ побутових відходів є небезпекою для навколишнього середовища та безпеки життєдіяльності населення, оскільки їх створено без спеціальних інженерно-екологічних досліджень, без спеціально обладнаних котлованів з чітко горизонтальною основою, каскадів гребель, нагорних канав для відведення паводкових і дощових вод, контрольних свердловин та без додержання пошарового ізолювання ґрунтом [4]. Основна маса побутових відходів незалежно від географічних особливостей розташування населеного пункту складається переважно з макулатури, битого скла, непридатних до подальшого використання речей домашнього вжитку, харчових відходів, квартирного та вуличного сміття, будівельних відходів, що залишаються після проведення ремонтів, поламаної побутової техніки та ін. Крім того побутові відходи містять багато токсичних сполук: барвники, пестициди, ртуть та її сполуки, розчинники, свинець і його солі, ліки, кадмій, миш’якові сполуки, формальдегід, солі талію та багато інших [5]. На сучасному етапі розвитку суспільства основна маса продукції повсякденного вжитку має пакувальний матеріал з пластикових, поліетиленових і синтетичних матеріалів, які при надходженні до сміттєзвалищ постійно там 8
накопичуються і можуть зберігатися віками, оскільки не підлягають природним процесам біологічного розкладання. Все це призводить до тяжких наслідків як для навколишнього природного середовища, так і для безпечної життєдіяльності людей. До основних місць утворення несанкціонованих і неконтрольованих сміттєзвалищ побутових відходів відносять яри, балки, лісосмуги тощо, тобто місця природного водозабору та затримки паводкових та дощових вод, існування природної флори і фауни. Наслідки існування несанкціонованих та неконтрольованих сміттєзвалищ побутових відходів призводять до забруднення відкритих водойм і підземних вод, безконтрольного викидання в атмосферу парникових газів (метан СН4, двооксид вуглецю СО2 та інших забруднюючих атмосферне повітря речовин, що утворюються внаслідок анаеробного розкладання). У разі виникнення пожежі або спеціального підпалювання в атмосферне повітря ще викидаються діоксин, оксиди азоту й сірки, хлороводень і поліхроматичні вуглеці, хлорбензоли, важкі метали та інші отруйні речовини, що утворюються внаслідок спалювання, які провокують виникнення ракових пухлин, поширення різних патогенних бактерій, хвороб, неприємний для природи естетичний вигляд та інші негативні наслідки. Однією з причин утворення несанкціонованих і неконтрольованих сміттєзвалищ побутових відходів є те, що у багатьох населених пунктах немає місцевих програм поводження з твердими побутовими відходами [3] та спеціально відведених і належним чином облаштованих полігонів, не вживають дієвих заходів щодо боротьби з порушниками, а найголовніше через менталітет та від-сутність усвідомлення того, до яких негативних наслідків може призвести така дія. Тому усунення проблем утворення та існування несанкціонованих та неконтрольованих сміттєзвалищ побутових відходів є актуальним щодо локалізації у спеціально призначених для цього місцях та подальшим поводженням. Для реалізації розв’язання проблеми утворення та існування несанкціонованих та неконтрольованих сміттєзвалищ побутових відходів необхідно задіяти дві сторони нашого суспільства: державні органи управління та громадськість. З боку державних органів управління серед основних шляхів зменшення утворення несанкціонованих та неконтрольованих сміттєзвалищ побутових відходів можна виділити такі: 1. Вдосконалити українське законодавство стосовно правил поводження з твердим побутовим сміттям, тобто запровадити жорсткі адміністративні й штрафні санкції, а для ефективності виконання цього ввести грошові нагороди тим, хто спіймає порушника. 2. Розробити програму по усуненню вже існуючих несанкціонованих та неконтрольованих сміттєзвалищ побутових відходів і виділити на її реалізацію кошти, створити спеціально відведені й облаштовані полігони для збирання відходів у кожному населеному пункті. 9
3. Організувати систему збирання та вивезення твердих побутових відходів у кожному приватному секторі міст, містечок, селищ і сіл та запровадити серед населення приватних секторів обов’язкову плату за надану послугу по вивезенню сміття через районні, селищні, сільські ради. 4. Ввести в обов’язковому порядку до навчальних програм шкіл та вузів, до екологічних дисциплін основні правила поводження з побутовим та повсякденним сміттям, що утворюється внаслідок нашої повсякденної життєдіяльності. Це стосується не лише того, куди і як необхідно викидати сміття, а й елементарних правил поводження зі сміттям у громадському місці (в місті, парку, сквері) та у місцях відпочинку (на природі, в заповіднику і т.д.), адже діти – це наше майбутнє і від їхнього виховання залежатиме менталітет нашої нації. 5. Сприяти та допомагати в залучені інвестицій, створенні спрощених програм кредитування нових удосконалених науково й економічно обґрунтованих, а головне екологічно-безпечних програм поводження з твердим побутовим сміттям, що приведе до скорочення існуючих полігонів та виділення набагато менше територій для нових. З боку громадськості серед основних шляхів зменшення несанкціонованих та неконтрольованих сміттєзвалищ побутових відходів можна виділити такі: 1. Громадським організаціям, волонтерам та небайдужим до даної проблеми громадянам провести серед населення широку роз’яснювальну роботу про екологічну небезпеку створення та підтримування вже існуючих несанк-ціонованих та неконтрольованих сміттєзвалищ і чим це може загрожувати їхній безпечній життєдіяльності. 2. Запам’ятати та додержуватися елементарних правил поводження з побутовим і повсякденним сміттям, подаючи приклад іншим, зокрема наступному поколінню, своїм дітям, виховуючи в них порядну, гармонійно влаштовану в соціумі людину. 3. Змінити своє ставлення та менталітет і свідомість стосовно залежності від природи і отримання від неї того, що необхідно для нормального існування, додержуючись простої філософської істини, що добро повертається до тебе добром, а зло – неодмінно злом. Реалізація вищезазначених дій може привести до значних результатів: формування та підвищення екологічної свідомості населення та зниження загального відсотка створення та підтримки несанкціонованих та неконтрольованих сміттєзвалищ побутових відходів, що дещо знизить екологічнонебезпечне навантаження на навколишнє природне середовище і поліпшить екологічну си-туацію нашої держави в цілому.
10
Література: 1. The issue of solid domestic waste / переклад Спица Е. А. / http://mikrasna.narod.ru/english/en_ecology/3_domestic_waste_3.htm. 2. Стародубцева О. В. До рішення проблеми знешкодження твердих побутових відходів // Проблемы экологии / Общегосударственный научнотехнический журнал. Донецк : ДонНТУ, 2004. – № 1–2. 3. Рішення конференції // Міжнародна науково-практична конференція «Полігони твердих побутових відходів. Проблеми управління та екологічного регулювання». м. Яремче, Івано-Франківська обл., 25–29 лютого 2008 р. 4. Ступина Н. Н. Влияние полигонов и свалок на состояние водных ресурсов // Вестник Воронеж. ун-та. Геология. – 2003. – № 2. 5. Горбатовский В. В., Рыбальский Н. Г. Промышленные и бытовые отходы, сточные воды / http://mail.menr.gov.ua/publ/kiev2003/gorod04.htm.
ВПРОВАДЖЕННЯ ДИРЕКТИВИ 2006/66/ЄC У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ДОСВІД, ПРОБЛЕМИ Бондар О. І. доктор біологічних наук, професор, ректор Омельченко О. В. доцент, кандидат історичних наук, проректор з наукової роботи, Двуліт З. П. доцент, кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник – начальник відділу науково-дослідної діяльності Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління 22–23 жовтня 2009 р. у м. Братиславі відбувся семінар у рамках програми TAIEX, присвячений питанням впровадження Директиви 2006/66/ЄC у країнах Європейського Союзу задля подальшого обміну досвідом, упровадження та реалізації Рамкової Директиви 2006/12/ЄC, Директиви 2008/98/ЄC про відходи та Директиви 2006/66/ЄC про батареї, акумулятори і відпрацьовані батареї та акумулятори. 6 вересня 2006 р. набрала чинності нова Директива 2006/66/ЄC Європейського Союзу, а чинну на той час Директиву 91/157/EЄC було скасовано 26 вересня 2008 р. Основна мета Директиви 2006/66/ЄC полягає в мінімізації негативного впливу батарей та акумуляторів і відходів батарей та акумуляторів на навколишнє природне середовище, що сприяє захисту, збереженню та поліпшенню 11
стану навколишнього середовища. Щоб досягти цієї мети у сфері захисту навколишнього середовища, зазначена Директива забороняє розміщення на ринку збуту батарей і акумуляторів, що містять кадмій або ртуть. Директива також підтримує високий рівень процесу збирання та переробляння відпрацьованих батарей і акумуляторів, а також вдосконалену роботу персоналу в сфері охорони навколишнього середовища, протягом усього терміну служби батарей та акумуляторів, зокрема: виробників, дистриб’юторів та кінцевих споживачів, а також тих фахівців які безпосередньо беруть участь в перероблянні відпрацьованих батарей та акумуляторів. Ці правила є додатковими до чинного законодавства Європейського Союзу, зокрема до Директиви 2006/12/ЄС щодо відходів, Директиви 1999/31/ЄС з питань захоронення відходів та Директиви 2000/76 /ЄС з питань спалювання відходів. Ця Директива встановлює: правила, що стосуються розміщення на ринку батарей та акумуляторів, і, зокрема, заборону на розміщення на ринку батарей та акумуляторів, що містять небезпечні речовини; особливі правила щодо процесу збирання, обробляння, переробляння й утилізації відпрацьованих батарей та акумуляторів, доповнюючи відповідне законодавство щодо відходів та сприяючи організації високоефективного процесу збирання та переробляння відпрацьованих батарей і акумуляторів. До сфери застосування Директиви відносять усі види батарей та акумуляторів незалежно від їх типу, об’єму, маси, складу матеріалів або застосування. Водночас ця Директива не стосується батарей та акумуляторів, які використовують в: – обладнанні, пов’язаному із захистом інтересів безпеки країн – членів ЄС, озброєнні, військовому спорядженні та матеріалах, крім виробів, не призначених тільки для військових цілей; – обладнанні, призначеному для роботи в космосі. Отже, потрібно дати означення основних понять, наведених у цій Директиві, зокрема: – «батарея» або «акумулятор» – будь-яке джерело прямого перетворення хімічної енергії на електричну, що складається з одного або більше елементів (які не перезаряджаються) або з одного чи більше акумуляторів (які перезаряджаються); – «акумуляторний блок» – будь-який комплект батарей або акумуляторів, з’єднаних разом і/або вміщених усередину зовнішнього корпусу, утворюючи єдиний вузол, не призначений для розділення або відкривання кінцевим споживачем; – «портативна батарея або акумулятор» – будь-яка герметична батарея, дисковий акумулятор, акумуляторна батарея або акумулятор, які переносять в руках, вони не належать ні до промислової, ні до автомобільної батареї чи акумулятора; – «дисковий акумулятор» – будь-яка невелика кругла портативна батарея або акумулятор, діаметр яких більший ніж висота, їх використовують для особливих цілей, наприклад у слухових апаратах, наручних годин12
никах, малогабаритному портативному обладнанні й устаткуванні резервного живлення; – «автомобільна батарея або акумулятор» – будь-яка батарея або акумулятор, які застосовують для запуску двигуна або освітлення автомобілів; – «промислова батарея або акумулятор» – будь-яка батарея або акумулятор, призначені лише для промислових або професійних споживачів або для застосовування в будь-якому типі електричних засобів пересування. У Директиві чітко встановлено відповідальність виробників акумуляторів за збір відпрацьованих батарей, визначено співвідношення обсягів збору до обсягу випуску або продажу; заборонено випуск нікель-кадмієвих акумуляторів і акумуляторів, що містять ртуть; задано конкретні показники збору та переробки акумуляторів, яких країни ЄС мають досягти (відповідно до ст. 10 країни – члени Співтовариства повинні отримати такі мінімальні ставки збору: 25 % – до 26 грудня 2012 р.; 45 % – до 26 грудня 2016 р. Ставка збору визначається відношенням обсягів збору портативних батарей, зібраних за рік, до обсягів портативних батарей, проданих або відправлених на продаж (у середньому за цей рік і за два попередні роки); визначено вимоги щодо маркування акумуляторів (ст. 21); розмежовано схеми збирання, зберігання та транспортування відпрацьованих акумуляторів; визначено вимоги щодо звітності про збір та утилізацію. Щодо утилізації, то згідно зі ст. 14, країнам – членам Співтовариства заборонено утилізувати відпрацьовані промислові і автомобільні батареї та акумулятори на звалищах або спалювати. Але залишки будь-яких батарей і акумуляторів, які пройшли як обробку, так і переробку, відповідно до статті 12 (1) можна утилізувати на звалищах або спалювати. У країнах ЄС велику увагу приділяють питанням підвищення екологічних характеристик батарей та акумуляторів: країни-члени, на території яких працюють виробники, повинні сприяти проведенню науково-дослідних робіт щодо поліпшення екологічних характеристик батарей і акумуляторів протягом усього їхнього терміну служби, а також розробок і маркетингу батарей і акумуляторів, що містять меншу кількість небезпечних речовин або нижчий рівень забруднюючих речовин, зокрема щодо заміни ртуті, кадмію та свинцю. Згідно зі статтею 22 ще три роки країни – члени Співтовариства повинні направляти Європейській Комісії звіт про виконання цієї Директиви. Але перший звіт має охоплювати період до 26 вересня 2012 р. Також передбачено надавати звіт про будь-які заходи, які вони проводять для сприяння розробкам щодо впливу батарей та акумуляторів на навколишнє середовище, зокрема: – розробки, що охоплюють добровільні заходи, вжиті виробниками для зменшення кількості важких металів та інших небезпечних речовин, що містяться в батареях і акумуляторах; – нові технології переробляння та обробляння; 13
– участь суб’єктів господарювання в схемах контролю за станом навколишнього середовища; – науково-дослідну діяльність в інших галузях; – заходи для запобігання збільшенню відходів. На підставі Директиви 2006/66/ ЄС кожна країна ЄС повинна була до 26 вересня 2008 р. подати на узгодження до відповідного комітету Європарламенту свій національний закон про збір та утилізацію акумуляторних батарей. Сьогодні в більшості країн Директива діє в повному обсязі. Однак, незважаючи на результативність Директиви щодо правил і законів, 27 600 тонн відпрацьованих портативних батарей у цих країнах було перероблено у 2008 році, зокрема 22 800 тонн первинних елементів (серед яких різної форми літієві елементи) і 4 800 тонн портативних акумуляторів (Ni-Cd, Ni-Mn, Li-Ion). Порівняно з показниками 2007 року (27 200 тонн перероблених батарей) збільшення частки переробки відпрацьованих портативних батарей становить лише 1 %. Показники переробки первинних батарей зменшилися на 4,5 %, порівнюючи з 2007 роком, у той час як показники переробки використаних акумуляторів збільшилися на 44 %. З огляду на те, що на ринку Європи реалізують щороку 190 000 тонн портативних батарей, ступінь їх переробки за 2008 рік становить лише 18,4 %, або 35 000 тонн. Сім країн – членів ЄС торік досягли першої проміжної мети – 25 % показника переробки до 2012 року, серед них – Австрія, Бельгія, Франція, Німеччина, Люксембург, Швеція та Нідерланди. За прогнозами Європейської асоціації з переробки батарей (EBRA), «першу цільову планку в 25 % до 2012 року буде дуже важко досягти в деяких країнах». 25 %-й рівень збору в 27 країнах – членах ЄС становить в натуральному вираженні 50 000 тонн відпрацьованих портативних батарей. Делегація Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на проведеному семінарі оприлюднила інформацію про основні цілі Національної системи поводження з відходами в Україні, про сучасну ситуацію у сфері утворення, нагромадження й утилізації батарей і акумуляторів. Питання, розглянуті на семінарі в Братиславі, надзвичайно важливі й корисні не лише для країн – членів Співтовариства, а й для інших країн, серед яких – Україна, Туреччина, Сербія, Хорватія (представники яких були делеговані на цей семінар), з огляду на актуальність та гостроту проблеми охорони навколишнього природного середовища загалом та сфери поводження з батареями та акумуляторами зокрема. За результатами семінару було виокремлено основні регіональні та національні проблеми та потреби, а також надано рекомендації щодо досягнення основних цілей у ході виконання вимог Директиви 2006/66/ЄС про батареї, акумулятори та відпрацьовані батареї й акумулятори.
14
ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ ТА ЇХ ШКІДЛИВИЙ ВПЛИВ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ Байрамова А. Б. студентка 4 курсу Жуковський Г. Ф. кандидат історичних наук, доцент, декан факультету журналістики Таврійський гуманітарно-екологічний інститут, м. Сімферополь Нині Україна переживає такий час, коли все, що було раніше створене стало не лише збитковим, а й почало шкодити довкіллю. З роками наш світ удосконалюється, приносячи як багато позитивного, так і негативного. Люди настільки захопилися пізнанням незвіданого, що забувають про наслідки. Надзвичайні випадки і ситуації стали характерною рисою життя сучасного суспільства. З точки зору екологічної небезпеки, їх не завжди оцінюють відразу. Лише після певного часу стають ясними їх дійсні масштаби і негативні наслідки для навколишньої природи, життя і здоров’я людини. Екологічно обтяжені надзвичайні ситуації можуть бути пов’язані з природними катаклізмами й техногенними аваріями. Масштаби подібних випадків, а також кількість потерпілих у світі неухильно зростає. Глобальними причинами цього є: - швидка зміна навколишнього середовища в результаті зростаючих антропогенних впливів; - глобальна урбанізація й стрімке зростання населення планети; - збільшення кількості об’єктів підвищеного ризику, у яких немає надійних систем контролю; - недосконалість методів прогнозування, незважаючи на загальне збільшення наукових досягнень. Із усіх джерел засобів масової інформації ми чуємо, що навколишнє середовище стало настільки небезпечним для життя, що скоро це може привести до катастрофи. Причини цього нам відомі, це й наша бездіяльність, і зневажливе ставлення до свого здоров’я, і неповага до навколишньої природи. Все починається з елементарного й закінчується глобальним. Людина, ідучи по вулиці, без усякого каяття совісті викидає етикетки й цигарки. Страшно ходити по підворіттях, тому що на кожному кроці можна побачити пакети сміття, які важко було донести до сміттєвого бака. Через розбиту на дорозі пляшку можуть проколотися шини автомобіля, а залишки скла покалічити людину, що перебуває поруч. Поки не буде наведено порядку серед таких проблем, навіщо говорити про ширші за масштабом. Люди не звикли опікуватися навколишньою природою, не цінують те, що їм дано. Для них краще винаходити нову техніку, але ж ніхто не зможе створити штучну природу, якщо її будуть такими темпами викорінювати. 15
Ліси давно вирубують, коли необхідно засаджувати планету. Невже дивитися на голі степи приємніше, ніж на гарні та пишні дерева? Кількість автомобілів на магістралях з кожним днем дедалі збільшується, а чистого повітря стає все менше. Звідси і хвороби людей, які у свою чергу клянуть поганий світ, а не самих себе. Страшно уявити, що в містах спостерігалися випадки, коли з крана для питної води тече незрозуміла рідина жовтого кольору з неприємним запахом. Але, що поробиш, адже люди п’ють, бо в них немає іншого виходу. Коли цю воду кип’ятиш, то на стінках посуду залишається потужний накип, що свідчить про її шкідливість. Цікаво уявити, що ж тоді коїться у нашому організмі? Водоймища давно перетворилися на болота, а каналізації не прочищали з часу їх установлення. Не менш важливим питанням залишається екологія в галузі сільського господарства. Агрономи, щоб одержати кращий врожай, підсипають селітру і обприскують плоди хімічними отрутами, захищаючи їх від шкідників. В результаті, купуючи на базарі зовні гарний продукт, людина не підозрює, яка складова є у нього всередині. Результатом харчування такими овочами й фруктами є важкі захворювання, пов’язані з хімічним впливом на організм. Гарний сад і город – це мрія будь-якого сільського мешканця, от і намагаються вони підтримувати його за допомогою штучного підгодовування отрутами. Як тільки пройде дощ і змиє обприскані отрутою землі, вода, випаровуючись, знову проллється на землю кислотним дощем, завдаючи шкоди самій людині. Величезні хімічні і промислові заводи викидають в атмосферу величезну кількість отруйного газу, який руйнує озоновий шар. Глобальне потепління наближається, вже можна простежити значні погодні зміни. У тих країнах, де ніколи не було снігу, він випав у величезних кількостях. Там, де завжди було холодно, спостерігається серйозне потепління, що може призвести до танення льодовиків і затоплення країн, які розташовані біля води. Знищується морська флора, яку ще навіть до кінця не вивчено. Виливають величезні кількості відходів і у такий спосіб отруюють морських мешканців. Ми вбиваємо самі себе! Риба – це їжа, яку дано нам від природи, якщо нас-ане час голоду, то вона завжди є або буде, якщо її не винищать не стільки браконьєри, скільки ми самі. У великих промислових містах люди перебувають у пастці екологічної небезпеки, з якої можна вирватися, тільки виїхавши кудись у село. Ми дихаємо повітрям, яке отруює наш організм, вбиває внутрішню захисну флору організму, спричинюючи важкі захворювання. Засоби масової інформації намагаються попередити людей про самовинищення. Яке ж виросте майбутнє покоління, якщо ми проклали такий ґрунт, де все штучне, немає нічого натурального. Звідки взятися справжньому молоку й м’ясу на прилавках магазинів, якщо в селах давно немає корів, тому що пасовища здано в оренду. Звідки взятися справжньому соку в пляшках, якщо сади давно вирубано, а землю за16
саджено іншими культурами? Де купити натуральне, якщо його немає? От де проявляються соціальні й екологічні проблеми. Уряд України не ухвалює необхідних заходів для поліпшення екології держави. Сміття спалюють у містах у великих кількостях, але ж дим, піднімаючись вгору, руйнує озоновий шар. До чого ми йдемо? До самовинищення, тому що живемо сьогоднішнім днем, не замислюючись про майбутнє. Актуальною є проблема забруднення пляжів і місць біля них. Люди, з одного боку, залишають після себе багато сміття, яке потім змивається у воду, розкладається там, перетворюючи її на брудну й небезпечну. З іншого боку, відходи, які виливають з промислових заводів у моря, є небезпечними як для морської фауни, так і для людей. Отруйні речовини, потрапляючи до організму, шкодять йому. На Україні гострою проблемою залишається обстановка на ЧАЕС. Тільки у 2006 році МНС зареєструвало шість подій високої категорії з екологічними наслідками. Дотепер там живуть люди, які не мають можливості виїхати з цієї небезпечної для життя зони. Радіоактивні речовини дотепер витають у повітрі, й де гарантія того, що вітер не розносить їх по сусідніх містах. В інформаційних потоках ЗМІ проблеми екологічного характеру займають провідне місце. Використовують як інформаційні, так і аналітичні жанри. Завдяки втручанню ЗМІ екологічна складова нерідко має резонансний характер, що сприяє успішному розв’язанню цих проблем. Кожний журналіст має бути високоосвіченим професіоналом своєї справи, глибоко знати й на високому рівні доносити до кожної людини повномасштабну, ніким не перекручену інформацію про екологічні проблеми, сприяти консолідації суспільства, утвердженню людських цінностей – добра, справедливості, гарного життя для усіх. Але навіщо вдаватися до крайнощів, якщо можна своїми руками врятувати природу й своє здоров’я. Будьте пильні і ставтеся до всього, що в нас є з більшою любов’ю, адже завтра цього може не стати, як і самих нас.
17
УДК 504.064.4(477.43) ДОЦІЛЬНІСТЬ РЕКОНСТРУКЦІЇ ПОЛІГОНА ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ У МІСТІ КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ Кучинська О. П. Кам’янець-Подільський районний осередок Всеукраїнської екологічної ліги Чайка Н. А. Національний природний парк «Подільські Товтри» Жиловський В. І. Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка Екологічна безпека міст пов’язана, передусім, з обсягами впливу на природне середовище розташованих на їхній території об’єктів різного призначення, потенційною загрозою їх природним ресурсам, життю та здоров’ю населення. Потенційну загрозу навколишньому середовищу краю становлять промислові об’єкти (ВАТ «Подільський цемент», ВАТ «Модуль», ВАТ «Довжоцький сприртозавод»), колишні склади засобів хімічного захисту рослин, склади нафтопродуктів, боєприпасів та звалища побутових відходів. Актуальність роботи полягає в ефективному вирішенні всього комплексу питань, пов’язаних із санітарною очисткою населених пунктів, поводженням з побутовими відходами, а також ліквідацією чи зменшенням їхнього негативного впливу на здоров’я людини та навколишнє природне середовище. Полігони для захоронення твердих побутових відходів (ТПВ) (звалища), що їх розташовують зазвичай у приміській зоні, займають значні площі земельних ділянок, потребують облаштування санітарно-захисних зон розміром до 500 м, є потенційними джерелами забруднення підземних вод. Гниючі й горючі поверхні звалищ створюють стійке забруднення атмосферного повітря, що спричинює невдоволення жителів найближчих до полігонів населених пунктів і є постійним вогнищем соціальної напруженості. На території Хмельницької області функціонує 21 міський полігон твердих побутових відходів, 15 селищних сміттєзвалищ та 730 сільських сміттєзвалищ, майже всіх їх експлуатують з порушенням вимог чинного законодавства. Площа, яку займають відходи у відвалах та місцях накопичення, становить 218,4 га. [4]. Зокрема, на кам’янець-подільське міське звалище у 2008 році було вивезено 100 тис. т відходів. Загалом на звалищі є більше 3 млн т відходів. [2]. Полігон розташований на відстані 1 км від населеного пункту, заснований у 1952 році, займає площу 9 га і на сьогодні потребує або закриття, або ж ефек-тивних змін для продовження терміну його безпечної експлуатації. 18
Крім екологічних проблем, звалища завдають значних економічних збитків. При проведенні розрахунків було виявлено, що кам’янецьподільське міське звалище завдає значних збитків міському бюджету. Загальні збитки від вивезення та розташування відходів на звалищі становлять близько 351 тис. грн за рік. Зважаючи на значні еколого-економічні проблеми, які виникають щодо полігона твердих побутових відходів, назріла потреба вирішити комплекс питань, пов’язаних з утилізацією ТПВ у м. Кам’янціПодільському. Спалення сміття набуло широкого поширення в останні десятиріччя. Перевагою процесу є можливість використати сміття як енергетичну сировину. В середньому з 1 т твердих відходів можна одержати 1000 кг пари і 150 кВт електроенергії. [5] Проте експлуатація сміттєспалювальних заводів, як правило, пов’язана з виділенням в атмосферу великої кількості продуктів згоряння, що потребує додаткових витрат на будівництво й експлуатацію високоефективних систем пилогазоочищення. Високими є енергоємність і, відповідно, вартість переробки одиниці об’єму відходів. Майданчики для складування шлаку через невирішеність проблеми його використання і перероблення постійно збільшуються. Поверхні шлакових відвалів практично не закріплюють, тому вони є могутнім джерелом пиловидалення. Найефективнішим методом утилізації ТПВ є впровадження сміттєпереробних комбінатів. За умов економічної кризи важко віднайти кошти для обладнання, але необхідно шукати інвестиції, які з часом дадуть позитивний еколого-економічний результат. Продукти біологічного перероблення, які можна одержати з ТПВ, містять метан, який можна використовувати як біогаз, компост, різні спирти, протеїни та інші органічні сполуки. Але і в цьому процесі є свої особливості. Для перероблення ТПВ спочатку їх треба попередньо сортувати на види: чорні і кольорові метали, скло, папір, пластмаса та органічні частини. Відходи мають складувати жителі у різні контейнери, встановлені у житлових кварталах. Проте цей процес є неможливим для українців, зокрема і для кам’янчан, через історично сформовану свідомість. І поки звичний стереотип не буде зламано ми задихатимемося у власних відходах. Тому доцільно було б провести реконструкцію полігона ТПВ з використанням установки для збирання біогазу. Сучасний полігон для складування ТПВ – це складна й дорога технічна споруда площею кілька десятків гектарів і глибиною кілька десятків метрів. Дно полігона – це не просто шар землі, а багатошарове спорудження з обов’язковим збиранням і знешкодженням фільтрату; також обов’язковим є збирання біогазу. Одна труба збирає газ з площі радіусом 30–35 м,тобто на 1 га поверхні полігона треба 3–4 свердловини. З однієї свердловини збирається 50– 200 м2/год біогазу. Далі біогаз, наприклад, можна подавати на мініелектростанцію потужністю 1 МВт. Збирання біогазу зумовлює до зменшення викидів парникових газів. Біогаз можна використовувати як паливо для енергетичних установок (котлоагрегати, промислові печі, стаціонарні двигуни-генератори) або для заправки у балони. Метод утилізації біогазу визнача19
ють під час розроблення технічного завдання на проектування системи збирання й утилізації біогазу для конкретного полігона ТПВ. Приблизний склад біогазу: метан – 40–60 %, діоксид вуглецю – 30– 45 %, азот, сірководень, кисень, водень та інші гази – 5–10 %. Теплотворна здатність біогазу – 18–25 МДж/м³. Межі вибухонебезпечності суміші біогазу з повітрям – 5–15 % [1]. За даними розрахунків, враховуючи термін експлуатації майбутнього полігона – 20 років та щорічне вивезення сміття – 10 тис. т, об’єм біогазу, який можна зібрати з 1 т ТПВ, становитиме 131,625 тис. м³. Така кількість біогазу дасть змогу обігріти та освітити невеликий мікрорайон – приблизно 20–30 п’яти-, дев’ятиповерхових будинків. Отже, враховуючи такі еколого-економічні проблеми ТПВ у м. Кам’янці-Подільському, потрібно провести реконструкцію полігона з використанням установки для збирання біогазу; впровадити роздільне збирання відходів з метою їх мімінізації та утилізації. Література: 1. Авраменко С. Х., Волошин М. Д., Мельников Б. І., Набивач В. М. Приклади та задачі з основ промислової екології: Навч. посіб. – Д. : Наука і освіта, 2000. 2. ДБН В.2.4-2-2005 Полігони твердих побутових відходів. Основні положення проектування. 3. Паспорт полігона ТПВ м. Кам’янця-Подільського. 4. Статистичний щорічник Хмельницької області за 2008 р. – Головне управління статистики у Хмельницькій області. – С. 215–217. 5. Утилизация и рекуперация отходов: Учеб. пособие / Краснянский М. Е. – изд. 2-е, искр. и доп. – Харьков : Бурун и К, Киев, 2007. АНАЛІЗ ВПЛИВУ ЧИННИКІВ НА РІВЕНЬ НЕБЕЗПЕКИ, ЩО СТВОРЮЄТЬСЯ ОБ’ЄКТАМИ ПОВОДЖЕННЯ З НЕБЕЗПЕЧНИМИ ВІДХОДАМИ Міронова Н. Г. кандидат технічних наук, доцент, завідувач кафедри екології Крайнов І. П. доктор технічних наук, с. н. с., професор кафедри екології Білецька Г. А. кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри екології Хмельницький національний університет Зростання рівня ризику для населення і природного середовища зумовлено надзвичайно високим техногенним навантаженням на довкілля, 20
збільшенням частки застарілих технологій та обладнання, незадовільними темпами модернізації потенційно небезпечних виробництв, прогресуючим накопиченням відходів [1]. Накопичення небезпечних відходів на території підприємств набуло агрозливих масштабів. При цьому, як констатується у наукових джерелах, у найближчі роки не очікується практичного розв’язання цієї проблеми. Це зумовлюється відсутністю спеціальних об’єктів (полігонів) для видалення таких відходів, технологічного устаткування для їх знешкодження, а в цілому – відповідної інфраструктури поводження з небезпечними відходами [2], а також відсутністю узгодженої правової та нормативно-технічної бази. На практиці зберігання небезпечних відходів на підприємствах перетворилося на безстрокове, багаторічне їх розміщення, а відповідні об’єкти фактично можна вважати місцями їх видалення, але без відповідного статусу. Умови зберігання відходів на території підприємств часто не відповідають екологічним вимогам, санітарно-гігієнічним нормам та правилам і стають фактором небезпеки для довкілля. На сьогодні Закон України «Про відходи» регламентує вимоги до зберігання небезпечних відходів на території підприємств, установ, організацій – суб’єктів господарської діяльності; також передбачається віднести підприємства, на яких зберігають небезпечні відходи, до об’єктів підвищеної небезпеки. Проте процедура ідентифікації з подальшим декларуванням безпеки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 956 не поширюється на потенційно небезпечні об’єкти, на яких зосереджено місця накопичення відходів, за винятком тих, на яких можна кількісно визначити конкретні небезпечні речовини відповідно до нормативів граничних мас. На нашу думку, для розв’язання цієї проблеми і, в першу чергу, для вироблення критеріїв віднесення місць накопичення відходів до об’єктів підвищеної небезпеки необхідно враховувати не лише традиційні підходи, до яких належать кількісні показники, у тому числі гранично допустимі маси небезпечних відходів та їх сумішей, відстань до місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів, а й якісні показники, які прямо чи опосередковано можуть впливати на формування рівня небезпеки на об’єктах поводження з небезпечними відходами, а саме: Властивості відходів. Оскільки поняття «небезпечні відходи» є ширшим, ніж «токсичні відходи», яке раніше застосовували у вітчизняній практиці, встановлення граничного обсягу накопичення таких відходів на території підприємств не може обмежуватись нормами шкідливих виділень у повітря, забруднення ґрунтів та води і має включати вимоги щодо пожежо- та вибухонебезпечності, хімічних перетворень, можливих аварійних ситуацій тощо. Для виявлення і точного визначення небезпечних властивостей відходів підприємствам, установам та організаціям – суб’єктам господарської діяльності, у яких в управлінні є хоч би один об’єкт поводження з небезпечними відхо21
дами, необхідно провести комплекс хіміко-аналітичних досліджень та комплекс іспитів наявних відходів, зокрема на вибуховість, пожежонебезпечність, займистість тощо. Для цього необхідно розробити спеціальні стандарти, за якими проводитимуть випробування відходів, або використовувати існуючі стандарти проведення випробувань індивідуальних речовин та корисних матеріалів (виробів) на наявність та ступінь небезпеки. Враховуючи, що більшість відходів являють собою суміші різних речовин, кількісний вміст яких змінюється у широкому діапазоні, ми пропонуємо відносити відходи до небезпечних та визначати їхні небезпечні властивості відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією (видаленням) і Жовтого та Зеленого переліків відходів» від 13 липня 2000 р. № 1120 за вмістом однієї або кількох основних речовин. У цьому разі інвентаризація усіх без винятку відходів, з якими мають справу на об’єкті, стає обов’язковою. Ступінь додержання вимог безпеки різних видів на місцях та об’єктах поводження з відходами. До показників, що свідчать про недодержання вимог безпеки, ми віднесли: - невідповідність характеристик технологічного обладнання, - моральна застарілість чи фізична зношеність обладнання, - відсутність засобів та заходів, що забезпечують зменшення негативного впливу відходів. Ці чинники свідчать про підвищений ризик виникнення негативного впливу на довкілля та населення об’єктів поводження з відходами, що дає підстави розглядати їх як об’єкти підвищеної небезпеки. Умови зберігання відходів. Потенційна небезпека відходів прямо пропорційно залежить від надійності умов їх зберігання, при визначенні яких необхідно звертати увагу на якість конструкцій та матеріалів, що їх використовують на місцях чи об’єктах зберігання, та організацію належного контролю за додержанням умов зберігання відходів. Проведення екологічного аудиту потенційно небезпечного об’єкта. Висновки екоаудиту щодо системи управління відходами є підґрунтям для здійснення процесу ідентифікації об’єкта підвищеної небезпеки. Наявність висновків екоаудиту щодо небезпечних відходів створює передумови для об’єктивного розрахунку ризиків виникнення негативних наслідків для довкілля та здоров’я населення на об’єктах поводження з небезпечними відходами. Тому проведення екоаудиту об’єкта потенційної небезпеки у процесі ідентифікації, на нашу думку, є обов’язковим. Наявність плану екоменеджменту поводження з відходами на підприємстві. На цей час система управління поводження з відходами на підприємствах має певні недоліки організаційного характеру, оскільки відповідальність за кількість утворення відходів та ступінь їхньої небезпеки покладається на фахівців, які займаються контролем та управлінням відходами, але за родом своєї діяльності вони, як правило, далекі від проблем проектування способів вторинного використання і переробки відходів. Формування плану функціонування підприємства, як об’єкта поводження з відходами, на засадах екоме22
неджменту базується на впровадженні мало- та безвідходних технологій, зменшенні обсягів утворення небезпечних відходів виробницва. Пошук оптимального співвідношення прибуткової діяльності підприємства і збереження навколишнього природного середовища, що є завданням стратегічного планування й прийняття управлінських рішень із застосуванням екологоекономічного механізму, знижує ризик небезпеки відходів виробництва для навколишнього середовища. На нашу думку, надзвичайно важливим при ідентифікації або віднесенні об'єктів поводження з відходами до об'єктів підвищеної небезпеки, є врахування психологічного фактора ставлення до відходів. Адже зрозуміло, що порівняно з небезпечними, але корисними речовинами, ставлення до відходів, як до некорисних речовин, часто буває невідповідальним і залежить від рівня екологічної свідомості та фахової обізнаності керівництва об’єкта поводження з відходами. Отже, одним з провідних чинників, які впливають на рівень небезпеки, що створюється об’єктами поводження з небезпечними відходами, вважаємо наявність кваліфікованого управлінського персоналу, що займається питаннями охорони навколишнього середовища; до його обов’язків входять сприяння впровадженню екологічно ефективних нововведень, що забезпечують скорочення обсягів утворення відходів, зменшення їх небезпечності, проведення аудиторських перевірок та вдосконалення системи управління поводження з відходами. Література: 1. Биченок М. М. Ризики життєдіяльності у природно-техногенному середовищі / М. М. Биченок, С. П. Іванюта, Є. О. Яковлєв; Ін-т проблем нац. безпеки Ради нац. безпеки і оборони України. – К., 2008. 2. Виговська Г. П., Міщенко В. С. Поводження з відходами в Україні: підсумки і перспективи // Электронный вариант докладов 5-й международной конференции «Сотрудничество для решения проблемы отходов». 2–3 апреля 2008 г., Харьков, Украина. 3. http://waste.com.ua/cooperation/2008/theses/index.html.
23