Issuu

ЗМІСТ 1 Загальні відомості про еколого-краєзнавчі дослідження . . . . . .

1.1 Завдання еколого-краєзнавчих досліджень . . . . . . . . . . . .

1.2 Методи еколого-краєзнавчих досліджень . . . . . . . . . . . . .

1.3 Форми еколого-краєзнавчих досліджень . . . . . . . . . . . . . .

1.4 Що потрібно знати про еколого-краєзнавчі експедиції. . . 3 2 Дослідження водних об’єктів Житомирщини у процесі еколого-туристичної діяльності Костриця М. Ю., Костриця М. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 3 Практичні поради щодо обстеження малих річок Гладченко Г. Л. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 4 Правила оформлення звіту екологічної експедиції Гладченко Г. Л. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27

1 Загальні відомості про еколого-краєзнавчі дослідження 1.1 Завдання еколого-краєзнавчих досліджень Суть еколого-краєзнавчої роботи полягає в тому, щоб відшукати, вивчити і розкрити всю сукупність особливостей, зосереджених на певній території і таким чином дати комплексну характеристику цієї території. Об’єктом еколого-краєзнавчих досліджень є сукупність географічних, біологічних, археологічних, геологічних та інших об’єктів. 1.2 Методи еколого-краєзнавчих досліджень В еколого-краєзнавчій діяльності використовують такі методи досліджень: Літературний – вивчення і дослідження рідного краю з використанням краєзнавчих видань і місцевої періодичної преси. Статистичний – вивчення кількісних показників що характеризують ряд географічних об’єктів і явищ (наприклад, статистичні дані про забруднення водних об’єктів, викиди шкідливих речовин в атмосферу). Візуальний – узагальнення власних спостережень під час досліджень будь-якого природного об’єкта. Активний – письмове чи усне опитування за анкетою або спеціально складеними запитаннями з метою встановлення певних закономірностей чи явищ. Дослідницький – здійснення практичних і пізнавальних завдань. Фотографування – невід’ємна частина еколого-краєзнавчих досліджень. Фотознімки дають можливість зафіксувати найцікавіші епізоди досліджень юних екологів і є важливим документом проведеної роботи. 1.3 Форми еколого-краєзнавчих досліджень В еколого-краєзнавчій роботі виділяють стаціонарні та експедиційні форми. Стаціонарні форми: еколого-краєзнавчі олімпіади, конференції, конкурси, екологічні акції, випуск екологічних газет, видання буклетів та ін. Експедиційні форми: екскурсії, подорожі, екологічні експедиції. Основними етапами експедиційних форм є підготовчий, польовий і завершальний (камеральний) періоди: підготовчий період: - ознайомлення з програмою і методикою проведення досліджень; - вивчення території маршруту за літературним і картографічними джерелами; - складання картосхеми району і плану маршруту; - підготовка спорядження та обладнання для спостережень. польовий період: - проведення безпосередньо досліджень за заздалегідь складеним планом; - проведення практичних екологічних заходів; 2

- оцінка стану екологічних об’єктів. завершальний (камеральний) період: - оформлення результатів еколого-краєзнавчих досліджень; - привернення уваги громадськості до еколого-краєзнавчих проблем краю; - поширення екологічної інформації через засоби масової інформації. 1.4 Що потрібно знати про еколого-краєзнавчі експедиції Підготовка до екологічної експедиції передбачає визначення мети, формування і організацію групи, вибір і розроблення маршруту, складання кошторису, підготовку спорядження. Як сформувати експедиційну групу Найефективніше формувати групу з 12–15 чоловік приблизно одного віку, з приблизно однаковою фізичною і спеціальною підготовкою. Як розподілити обов’язки в групі Важливе значення має розподіл постійних і тимчасових обов’язків у групі, а саме: - помічник керівника групи – допомагає керівнику при організації та проведенні експедиції; - відповідальний за спорядження – здійснює підготовку спорядження, стежить за його збереженням на маршруті, організовує закупівлю продуктів і веде їх облік; - санітар – формує аптечку, видає ліки, стежить за додержанням санітарно-гігієнічних правил на маршруті та привалах; - кореспондент – веде докладний щоденник, описує відкриття, пригоди на маршруті та місцях ночівель; - фотограф – знімає окремі епізоди на маршруті, природні об’єкти досліджень. Як скласти маршрут експедиції Вибір і розроблення маршруту залежать від мети експедиції, фінансових можливостей і підготовки учасників. Є три основні варіанти маршрутів: – лінійний – це маршрут, початкова і кінцева точки якого перебувають на значній відстані одна від одної; – кільцевий – це маршрут у якому початок і кінець маршруту знаходяться в одній точці; – радіальний – це невеликий маршрут від базового табору до наміченого природного об’єкта. Як скласти кошторис експедиції Кошторис експедиції охоплює витрати на такі статті: харчування; придбання спорядження і обладнання; транспортні витрати; витрати на но3

чівлю; оформлення матеріалів досліджень; непередбачувані витрати (на випадок затримки на маршруті чи не передбачуваних подій). Як підготувати спорядження Вибір та підготовка спорядження залежать від умов і характеру експедиції. Спорядження має бути легким, надійним, зручним у користуванні. Похідне спорядження поділяють на особисте, групове та спеціальне. Одяг має бути легким, охайним, відповідати умовам погоди та порі року. Кількість одягу залежить від тривалості експедиції, але завжди має бути запасна пара нижньої білизни та верхнього одягу. Для похідних умов зручним є бавовняний костюм, на зміну і для ночівлі – спортивний трикотажний, а для вологої вітряної погоди найкраще мати куртку й брезентові штани. Останнім часом широко використовують одяг зі штучних або синтетичних матеріалів. Неодмінно треба мати шерстяний светр, кілька пар шерстяних і бавовняних шкарпеток, купальний костюм та поліетиленовий плащ-накидку. Головний убір (панама, хустка, берет чи кепка) під час експедиції – обов’язкові. Бажано щоб у всієї групи він був однаковий, наприклад шерстяні шапочки. Особливу увагу слід звернути на вибір взуття. Щоб не натерти ніг, черевики або кеди мають бути на номер більшими за свій розмір, перед експедицією їх розношують. Зверху бавовняних шкарпеток одягають шерстяні. У черевики або кеди вкладають повстяні або фетрові устілки. У кожного мають бути ложка, миска, ніж, ремонтний набір, куртка, речі особистої гігієни, для ночівлі – спальний мішок або легка шерстяна ковдра і простирадло. Речі зберігаються в рюкзаку. За розмірами рюкзак для багатоденних експедицій вибирають таким, щоб у ньому вмістилося і все спорядження, і запаси продуктів. Рюкзак, навіть дуже навантажений, має прилягати до спини, не перекручуватись. Важливо також, щоб його лямки не дуже тиснули на плечі. Перед експедицією перевіряють справність намету, наявність усіх розтяжок. На випадок дощової погоди потрібно мати поліетиленову плівку, якою покривають намет як тентом, що надійно захищає від промокання навіть у разі тривалої зливи. Для приготування їжі на вогнищі використовують просте і легке обладнання, що добре пристосоване для транспортування. Їжу готують переважно в алюмінієвих казанках з кришкою. Чавунні казанки досить важкі, а в оцинкованих відрах приготовлена їжа довго не зберігається і може бути причиною отруєння. Сірники зберігають у водонепроникній упаковці. Беруть в експедицію свічки, ліхтарики (один на кожний намет), фото- та кіноапаратуру, портативний радіоприймач, набір для ремонту взуття та одягу, рибальське приладдя тощо. Спеціальне спорядження, зокрема планшет із запасом міліметрового паперу для окомірного знімання, візирна лінійка, рулетка, транспортир, косинець, компас, кольорові олівці та ін. використовують для еколого4

краєзнавчих досліджень. Відповідне обладнання має бути для геологічних, геоморфологічних, метеорологічних, гідрологічних, зоологічних, ботанічних, екологічних та інших досліджень. Як розробити та облаштувати екологічну стежку Історія організації пізнавальних маршрутів у природі налічує більше як півстоліття. У різних країнах вони називаються по-різному: стежка природи, наукова траса, екологічна стежка. Як правило, такі маршрути проходять по найцікавіших або унікальних куточках природи. Їх найдоцільніше прокладати поблизу заповідників, курортно-рекреаційних зон. Основна мета – взаємодія трьох компонентів: рекреації (відпочинку), навчання i виховання. Розроблення маршруту екологічної стежки та її облаштування: - попередня підготовка викопіювання з топографічних карт (топооснови); - нанесення маршруту екологічної стежки методом маршрутного окомірного знімання. Вимірювання відстані кроками i на око, а напрями (азимути) – за допомогою компаса, прокладаючи азимутальний хід. Нанесення на екостежці об’єктів природи по обидва боки, використовуючи умовні знаки топографічних карт; - визначення місць зупинок, складання їх комплексного опису, призначеного для екскурсоводів i провідників. Створення на основі цих описів буклетів або путівників; - маркування екологічної стежки. Прикріплення до дерев кольорових смужок або встановлення декоративних оформлених стовпчиків; - визначення місця i встановлення різноманітних аншлагів i стендів, які можуть бути інформаційними, пізнавальними та емоційними; - складання паспорту стежки, відмітка місця знаходження, шляху в’їзду, призначення, повний опис зупинок (екскурсійних об’єктів); - складання картосхеми екологічної стежки (визначення початку i кінця маршруту, протяжності, зупинок). Режим користування на екологічній стежці Режим користування передбачає: 1. Види і характер користування. Наприклад, навчальні дослідження, екскурсії, обмежений відпочинок, а також заборонені дії – розведення багать, зривання квітів, проїзд транспорту, господарська діяльність та інше. 2. Види територій i об’єктів, що підлягають особливій охороні: наприклад, природні та біосферні заповідники, заказники, національні природні парки, заповідні урочища, а також штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендропарки, зоологічні парки, парки садово-паркового мистецтва). Література: 1. Ковальчук М. А. Експедиційна книжечка юного еколога-краєзнавця. – Гусятин, 2003. – 13 с.

2 Дослідження водних об’єктів Житомирщини у процесі еколого-туристичної діяльності Костриця М. Ю., кандидат географічних наук, доцент, голова Житомирської обласної організації ВЕЛ, Костриця М. М., викладач Житомирського державного технологічного університету, голова Житомирської обласної організації НМЦ «Екологічні ініціативи» На сучасному етапі гідрологічні спостереження набувають особливого значення у зв’язку з інтенсивним розвитком промислового і сільськогосподарського виробництва, різким зростанням потреб народного господарства у воді. Незважаючи на ряд досліджень, ще й досі багато малих річок та інших водойм залишаються слабо вивченими й недостатньо обстеженими, а великі водні артерії зазнають забруднення. Певну допомогу у дослідженні водойм для потреб раціонального їх використання і охорони можуть надати екологи під час туристсько-краєзнавчих походів рідним краєм. Цінний практичний досвід дослідження водних об’єктів області накопичено на Житомирщині, зокрема, членами Національного молодіжного центру «Екологічні ініціативи». Протягом 2002–2005 рр. під орудою обласної організації ВЕЛ та НМЦ здійснено багатоденні походи від витоків Тетерева до Житомира за маршрутом Носівки – Чуднів – Троща – Висока Піч – Дениші – Корчак – Тетерівка – Житомир (2002 р.); від Житомира до Радомишля за маршрутом Житомир – Левків – Харитонівка – Коростишів – Городське – Радомишль (2003 р.); похід Словечансько-Овруцьким кряжем, під час якого обстежено р. Уборть (2004 р.) та здійснено водний маршрут на байдарках Случем від Мирополя до Городниці (2005 р.). Кінцева мета гідрологічних досліджень – складання комплексних гідрологічних описів своєї місцевості, а також розроблення проектів можливого господарського використання малих річок, озер та інших водойм. Підготовчий період. У цей період визначається основна мета і програма досліджень, учасники майбутнього походу ознайомлюються з картографічними і архівними джерелами, розробляють маршрут досліджень, готують потрібне спорядження та обладнання, встановлюють ділові контакти з місцевими науковими і господарськими організаціями, одержують від них конкретні завдання. Для гідрологічних досліджень потрібне таке обладнання: 1) мірний шнур завдовжки 30 м з поділками на метри; 2) рулетка; 3) складаний метр; 4) компас; 5) 8 рейок; 6) водомірна рейка; 7) лотлінь з поділками на метри; 8) водяний і пращовий термометри; 9) 10–12 поплавків; 10) 3 пляшки; 11) білий диск для визначення прозорості води; 12) колби з притертими корками для проб води; 13) соляна кислота; 14) розчин марганцевокислого ка6

лію; 15) індикатори нітропрусиди; 16) універсальний індикатор; 17) 10 піпеток; 18) сумка для зразків; 19) етикетки для зразків; 20) папір для обгортання; 21) моток вірьовки; 22) кутомір; 23) рівнемір; 24) геологічний молоток; 25) секундомір; 26) невелика залізна лопата для зачищення відслонень; 27) фотоапарат; 28) гербарна папка; 29) банки для живих експонатів. Обладнання заздалегідь розподіляють між окремими учасниками з таким розрахунком, щоб мати все потрібне для запланованих робіт. Напередодні походу учасників інструктують, як користуватись закріпленим за ними обладнанням. На час гідрологічних спостережень планується посильна участь дослідників у суспільно корисній праці з охорони водних багатств та їх кращого господарського використання. Польовий період. Польові гідрологічні роботи поділяють на два етапи: 1. Огляд водного об’єкта і збирання матеріалу, потрібного для його гідрологічної і водогосподарської характеристики. 2. Складання конкретного гідрографічного опису водного об’єкта. Велику допомогу у проведенні польових робіт може надати місцеве населення. Під час з’ясовуються особливості досліджуваних водних об’єктів. Опис об’єкта слід складати відразу після проведення вимірів. Він має бути чітким, точним і зрозумілим. Кожний учасник досліджень обов’язково повинен мати польовий щоденник і олівець. Значне місце в процесі виконання польових робіт відводиться нанесенню на робочу картосхему всіх додаткових топографічних, гідрологічних і водогосподарських відомостей. Бажано ілюструвати спостереження фотознімками. Дослідження річок. Щоб зацікавити учасників цією роботою, спочатку доцільно досліджувати малі річки й струмки, які здебільшого не мають назв і ніде не позначені на карті. Якщо річка невелика, її слід досліджувати всю – від верхів’я до гирла. Більшу річку краще досліджувати й описувати за окремими ділянками завдовжки 2–10 км. Таку роботу можуть здійснювати старшокласники або студенти. Визначення витрат води. Практичне значення має вимірювання витрат води. Для цього виконують певні гідрометричні роботи – вимірюють ширину, глибину, поперечний переріз швидкості течії і положення рівня води річки. Витратою води називається кількість води (м3), що протікає через площу живого перерізу річки за одиницю часу (1 с). Живим перерізом річки називають поперечний переріз потоку, обмежений знизу руслом, а зверху – поверхнею води, розміщений перпендикулярно до напряму течії річки. Витрата води (Q) дорівнює добутку площі поперечного перерізу водного пото-ку (F) на його середню швидкість (Vсер). Отже, щоб визначити витрату води, треба обчислити площу поперечного перерізу річки та швидкість течії в різних місцях досліджуваного перерізу. Під час визначення витрати води обов’язково фіксують положення рівня води потоку. Визначення площі поперечного перерізу. Щоб визначити площу перерізу, треба виміряти ширину і глибину річки. Ширину річки вимірюють уз7

довж головного створу від урізу до урізу води (місця стикання води з берегом) шнуром або тонким стальним тросом з поділками через кожні 0,5 м. На папері позначають уріз правого і лівого берегів і сполучають лінією, що відповідає за масштабом довжині мірного шнура. Щоб визначити профіль дна річки, його промірюють у кількох точках уздовж головного створу. Глибини промірюють уздовж натягнутого шнура з човна або з кладки жердиною чи переносною водомірною рейкою. На глибинах понад 3 м користуються лотлінем (розміченим шнуром з вантажем на кінці). На малюнку в масштабі через відповідні проміжки проводять перпендикуляри, що відповідають глибинам промірів, сполучають їх кінці і одержують поперечний переріз річки, що складається з трапецій і двох трикутників. Щоб визначити площу живого перерізу, обчислюють площу кожної із зазначених фігур і визначають їх суму. Приклад побудови профілю поперечного перерізу річки і обчислення його площі наведено на рисунку 1.

Рис. 1. Обчислення площі водного перерізу річки

Вимірювання швидкості течії річки . Найдоцільніше визначати середню швидкість течії за допомогою поверхневих поплавків. Для цього за течією річки позначають віхами чотири створи (рис. 2): пусковий; верхній; головний; нижній. Створи мають бути перпендикулярними до напряму течії річки. Верхній і нижній створи закріплюють віхами з прапорцями: по дві віхи на березі, з якого ведеться спостереження, і по одній – на протилежному березі. У головному створі натягують промірний трос з мітками, що звисають до урізу води. Відстані між верхнім, головним і нижнім створами мають бути однаковими. Поділивши відрізок шляху від верхнього до нижнього створу під час руху поплавка між ними, знаходять швидкість течії (в метрах за секунду). Пусковий створ встановлюють на відстані 5–10 м від верхнього. Бажано, щоб усі вимірювальні роботи виконувала бригада з шести чоловік. Основний спостерігач перебуває із секундоміром і записною книжкою 8

біля головного створу, його перший помічник (з поплавками) – біля пускового створу, другий – біля верхнього, третій – біля середнього (промірювального троса), четвертий – біля нижнього, а п’ятий на човні нижче від нижнього створу виловлює поплавки. На пусковому створі поплавки закидають з берега або з човна один за одним після того, як попередній пройде всі створи. Запускають їх спочатку ближче до правого берега, потім на середину річки, а вже після того – ближче до лівого берега. Коли поплавок буде у верхньому створі, спостерігач, який стоїть біля нього, подає прапорцем сигнал, а спостерігач біля головного створу засікає час. Так само спостерігач подає сигнал при появі поплавка в нижньому створі, а спостерігач біля головного створу засікає його.

Рис. 2. Розмітка створів при обчисленні витрат води поплавками

Середню швидкість (Vсер) до кожної вертикалі (вертикальної лінії в тому місці поперечного перерізу, де проходить поплавок) визначають за формулою: Vсер = Vпов k, де Vпов – поверхнева швидкість, к – поправочний коефіцієнт, який становить в середньому 0,85. Менший він на річках з повільною течією, більший – на річках з пересіченим рельєфом. На невеликих річках (завширшки 5–10 м) визначають середню швидкість за максимальною поверхневою течією води. Для цього запускають поплавки (5–10 шт.) тільки посередині річки, де швидкість води найбільша, і беруть до уваги той поплавок, який попливе найшвидше. Середню швидкість обчислюють за формулою: 9

V сер = V макс k. Записувати спостереження за швидкістю течії води доцільно за формою (таблиця 1). Таблиця 1 № поплавка

Відлік за секундоміром при проходженні поплавка через створи, с

Відстань Тривалість Швидкість Поверхнева між верхнім руху поп- руху поп- швидкість і нижнім лавків, с лавків, м/с течії води в створами, м даній точці, м/с

Відомості про витрату води в річці мають велике практичне значення. Знаючи, наприклад, витрату води в певному місці і висоту її падіння біля греблі, можна визначити, якої потужності турбіни потрібні для гідроелектростанції. У зв’язку з енергетичною кризою в державі фахівцями тепер серйозно порушують питання про пошук альтернативних джерел енергії, в т.ч. і відновлення ГЕС на малих річках. Потужність (N) прийнято виражати в кілограмометрах за 1 с (кг/с), умовних одиницях – кінських силах (к. с.) і в кіловатах (кВт): 1 к. с. = 75 кгм/с = 0,736 кВт; 1 кВт = 102 кгм/с = 1,36 к. с. Загальна формула для визначення валової потужності водного потоку, який планують використати для ГЕС, є такою: N = 1000 QН кгм/с, де 1000 – маса води (1 м3 води = 1000 кг), Q – витрата води, H – висота падіння води (напір). У кіловатах: N=

0,73  1000QН = 9,81 QН. 75

Наближено потужність ГЕС, виражену в кіловатах, можна обчислити як десятикратний добуток витрати води в м3/с на величину її падіння (напору) в м: N = 10 QН кВт. Наведені розрахунки потужності річки не можна використовувати для проектування будь-яких гідроенергетичних споруд, тому що вони показують середню розрахункову потужність за рік. А в межах року бувають значні відхилення витрат від річної норми. Отже, проектуючи гідроенергетичну установку, слід враховувати сезонні коливання потужності річки; їх можна усунути регулюванням стоку, для чого будують водосховище. Оцінка фізичних властивостей річкової води. Температуру води вимірюють водним термометром у спеціальній металевій або дерев’яній оправі. Термометр опускають на глибину близько 1 м на відстані 3–5 м від урізу води, при цьому він не повинен торкатися дна. Бажано тримати його у воді 3 хв. Водночас визначають температуру повітря. Найкраще це робити термометром-пращею. 10

Термічний режим води рекомендується вивчати як на слабкоструминних глибоких місцях, так і на швидкоструминних мілководних, а також на ділянках річки з виходами джерел, у районі впадання притоки. Крім того, бажано виміряти температуру в тому самому місці в поверхневому шарі та біля дна, щоб мати уявлення про характер зміни температури на різних глибинах. Обов’язково треба записувати у польовий щоденник місце, дату та час визначення температури. Прозорість, колір, смак і запах води. Колір води визначають одночасно з прозорістю – пляшку з водою розглядають на фоні білого аркуша паперу. Прозорість визначають за такою шкалою: дуже прозора, прозора, каламутна, дуже каламутна. За смаком вода буває прісною, без смаку, приємно солоною, гірко-солоною, з болотистим присмаком; за запахом – затхлою, з болотяним, гнильним запахом. Організація водомірного поста. Для систематичних спостережень за місцевою річкою, зокрема за рівнем води в ній, бажано в школах, де це можливо, створити водомірні пости. За видом пристроїв – точок спостереження – водомірні пости можуть бути рейкові та на палях. Рейкові пости – прості за будовою і зручні для спостережень на невеликих річках (рисунок 3). На таких постах до гідротехнічних споруд прикріплюють 1–2 постійні водомірні рейки заввишки 2–4 м, завширшки 9–12 см і завтошки 2–3 см. Рейку фарбують білилом, на лицьовому боці її наносять поділки, відстань між якими становить 2 см. Кожні десять поділок мають інше забарвлення (наприклад, чергування червоного і чорного кольорів). Для зручності спостереження поділки мають бути повернуті до берега. Нульову поділку рейки роблять на рівні найглибшого місця річкового дна.

Рис. 3. Схема рейкового водомірного поста

Спостереження за рівнем води проводять щодня о 7-й і 19-й год. У спеціальному журналі спостерігач зазначає рівень води і стан погоди на момент спостереження. Результати спостережень записують за формою (таблиця 2).

Таблиця 2 Назва річки _______________________________________________________________ Місце спостереження _______________________________________________________ Число, місяць

Година

Рівень води, см

Стан погоди

Температура води, С

Хто спостерігав

За даними, одержаними на водомірному посту, будують графіки, які показують зміни рівня, коливання температури води і повітря. Дані про опади, які беруть на географічному майданчику, використовують для побудови стовпчикової діаграми опадів. З графіків видно, що рівень води у річці піднімається через деякий час після опадів, і знижується, коли підвищується температура повітря. Товщина снігового покриву впливає на висоту весняних вод. Так розкриваються взаємозв’язки у природі. На водомірному посту доцільно проводити спостереження за льодовим покривом. Важливо встановити дати початку льодоставу, весняного льодоходу, звільнення річки від криги. Льодовий покрив, розширюючись, тисне на греблю, мостові споруди; тиск залежить від товщини льоду. Слід систематично спостерігати за характером льодоходу на річці, оскільки великі крижини можуть пошкодити або зруйнувати окремі споруди. Тому, будуючи мости і греблі, враховують характер льодоходу. Бажано спостерігати й за датами настання максимуму весняної повені та літньо-осіннього паводка. Маючи дані, господарства вибирають ділянки в річкових долинах для вирощування овочевих і зернових культур. Вивчення ґрунтових вод. Підземні води, які є важливим джерелом живлення річок і озер, впливають і на інші природні компоненти – клімат, ґрунти, рослинність і тваринний світ. Мета дослідження підземних вод – визначити їх тип (артезіанські чи ґрунтові), глибину залягання, швидкість течії, кількість води, коливання рівня протягом року і з року в рік, зв’язок з поверхневими водами, господарське використання підземних вод. У польовому щоденнику слід описувати всі виходи ґрунтових вод, які трапляються на дні та по берегах досліджуваної річки, а також вказувати місця, де ґрунтові води знаходяться на незначній глибині від поверхні землі. Ознаки наявності ґрунтових вод: яскраво-зелена вологолюбна рослинність на схилах річкових долин, на сухому ґрунті ростуть такі рослини, як осока, очерет. Кожне описуване джерело має певний номер, який ставлять на карті біля його умовного знака. Джерела, які можуть мати велике господарське значення, треба сфотографувати. Дослідження озер. План дослідження озера або штучної водойми: 1. Загальні відомості. Назва і місцезнаходження озера. Географічні координати. Адміністративне положення. Висота над рівнем моря. 2. Знімання контурів озера. Знімати найкраще способом обходу або 12

графічних засічок. При способі обходу основою знімання є замкнений компасний або маршрутний окомірний хід, що прокладається на березі навколо озера (рисунок 4, а). Якщо знімати способом засічок, то доцільно прокласти хід тільки з одного берега у вигляді незамкненої магістралі, а протилежний берег знімати способом засічок (рисунок 4, б). Після цього потрібно скласти план озера.

Рис. 4. Знімання озера: а) методом обходу; б) способом засічок

3. Морфологія і будова берегів. Вивчають відслонення гірських порід, серед яких лежать озеро і породи, що складають береги, визначають висоту і рельєф берегів, характер їх покриття, наявність пляжу, його ширину, наявність терас, їх протяжність і висоту, склад порід, наявність берегових валів, місця розмивання і нарощування берега. 4. Рельєф дна і глибина озера. Визначати глибину найкраще взимку, коли відстань між промірювальними точками можна виміряти мірною стрічкою. Влітку роботу виконують (з човна) лише за тихої погоди. Глибину озера вимірюють жердиною або лотом уздовж розбитих двох створів за допомогою встановленнячотирьох пар віх, поставлених на берегах озера. За результатами промірювальних робіт на плані водойми проводять ізобати (лінії однакових глибин) і за ними будують поздовжній і поперечний профілі озера. За планом і профілями озера характеризують основні елементи озерної улоговини (площа озера, його довжина, ширина, розподіл глибин, об’єм води тощо). 5. Морфологія озера. Площа водної поверхні озера, за винятком зайнятої островами, називається дзеркалом озера. Площу озера визначають за допомогою палетки, яка являє собою сітку з квадратиків, сторони яких становлять один сантиметр або й менше. Сітку креслять на прозорому папері і накладають на контур, площу якого треба визначити. Знаючи кількість кліток і їх частин, замкнених у межах контура, а також ціну основної клітки, тобто площу її на місцевості відповідно до масштабу карти, знаходять шукану площу. Наприклад, у контурі басейну озера на карті масштабу 1 : 50 000 площа становить 124 см2. Одному квадратному сантиметру карти на місцевості у масштабі карти відповідає 0,5 км ∙ 0,5 км = 0,25 км2. Отже, площа басейну дорівнюватиме 0,25 · 124 = 31,0 км2. 13

За довжину озера беруть відстань між двома найвіддаленішими одна від одної точками його берегової лінії, за ширину – відстань між протилежними берегами озера в напрямі, перпендикулярному до його довжини. Найбільшу глибину озера встановлюють з безпосередніх промірів глибин, середню глибину визначають, поділивши об’єм водної маси озера на його площу. Довжину берегової лінії вимірюють циркулем за планом озера. Якщо позначити довжину берегової лінії озера через L, а його площу – F, то звивистість берегової лінії можна охарактеризувати коефіцієнтом К = F ∙ L. Об’єм води в озері визначають способом призм за такою формулою: W=

Fh ( F1  F2 )h1 ( F  F )h + 1 2 2 +…+ n n , 2 2 2

де F1, F2 ... Fп – площі, обмежені суміжними ізобатами, h1, h2…hn – різниці сусідніх позначок ізобат (тобто висоти перетину між ізобатами). Об’єм води у ставках обчислюють за простішою формулою: W =

LBN , 6

де L – довжина водного дзеркала ставка, В – його ширина біля греблі, H – найбільша глибина ставка. Під час вивчення озер краєзнавці можуть дослідити також водний режим, властивості води, органічний світ, господарське використання озера тощо. Дослідження боліт. Під час вивчення боліт висвітлюються такі питання: 1. Загальні відомості. Назва болота (на карті і місцева). Географічні координати. Адміністративне положення. Розміри болота. 2. Положення болота на місцевості (в улоговині, біля підніжжя схилу долини, на схилі, у зниженні між горбами, на рівнині). Характер берегів. 3. Рослинний покрив. Рослинність у різних частинах болота (наявність дерев і чагарників, їх висота, густота, переважаючі породи). Трав’яниста і мохова рослинність, її склад і ступінь покриття поверхні болота. 4. Поверхня болота. Загальна форма поверхні болота або його окремих частин. Мікрорельєф болота. Трясовини. 5. Тип болота – визначають за водним живленням і висотним положенням (низинне, перехідне, верхове), за переважаючим видом рослинності (мохове, трав’янисто-мохове, лісове). Причини утворення болота, його будова. 6. Торф’яні поклади. Глибина торфу на окремих ділянках. Вид торфу, його придатність для розробки. 7. Водний і зимовий режим болота. Джерела живлення. Режим рівня води, глибина залягання ґрунтових вод. Середні строки замерзання і танення. 8. Меліоративні заходи. Наявність осушувальної мережі. Дороги на болоті, його прохідність. 9. Господарське використання болота. Слід розповісти про велике госпо14

дарське значення боліт. З боліт бере початок більшість річок. Неправильне їх осушення призводить до порушення живлення малих річок, а це в свою чергу спричинює обміління великих річок. Україна – рівноправний учасник міжнародної угоди про охорону болотистих земель, торфовищ. Камеральний період. Він включає систематизацію зібраних зразків і колекцій, обробку записів польових щоденників, підготовку ілюстративного матеріалу (таблиці, діаграми, графіки, замальовки, фотографії), складання гідрографічних характеристик. Для складання характеристик доцільно використати не лише особисті спостереження, польові матеріали, дані стаціонарних гідрологічних спостережень і відомості, одержані від місцевого населення, а й відповідні літературні, картографічні та архівні джерела, зібрані в процесі підготовчих робіт. У загальній частині гідрографічної характеристики досліджуваного водного об’єкта слід викласти свої міркування і рекомендації щодо поліпшення його господарського використання. Під науковим керівництвом дослідники можуть скласти комплексний водогосподарський план, визначити, скільки певний населений пункт щодня потребує води. Для цього насамперед визначають склад споживачів води (зрошення, населення і тваринницькі комплекси та промислові підприємства) і джерела постачання водою, з’ясовують вимоги до водних ресурсів з боку всіх галузей комплексу, запаси цих ресурсів та їх розміщення в басейні. На основі цього можна скласти схему водогосподарських заходів і зв’язків між споживачами і джерелами водних ресурсів. Слід зазначити, що у водопостачанні поселень сільського типу важливе місце займають підземні води, оскільки вони найкраще відповідають санітарним вимогам. Особливо добре захищені від забруднення води артезіанських колодязів на глибокі горизонти. Під час експедиційних досліджень рекомендується брати участь у розчищенні джерел і берегів річок, укріпленні берегів (насадження швидко рослих порід дерев і чагарників). Завдання «голубих патрулів» – допомогти врятувати молодь промислових риб, що залишилася у водоймах, які пересохли після спаду весняних вод. Література 1. Костриця М. Ю. Географія Житомирської області: Посібник для вчителів і учнів. – Житомир: ВКО «Газета «Житомирський вісник», 1993. – 200 с. 2. Костриця М. Ю., Дубовис М. С. Туристській похід вихідного дня. – К.: Здоров’я, 1989. – 120 с. 3. Природа Житомирщини / За заг. ред. А. С. Малиновського. – К.: Вища школа, 1984. – 143 с. 4. Природно-заповідний фонд Житомирської області. – Житомир, 1981. – 24 с. 15

3. Практичні поради щодо обстеження малих річок Гладченко Г. Л., Центр туристсько-оздоровчої та виховної роботи з дітьми й молоддю, координатор Чернігівської обласної організації ВДС «Екологічна варта» Вступ Малі річки в Україні зазнали останніми десятиліттями найбільшого впливу людської діяльності. Багато з них просто зникли з карти нашої країни. Цей процес триває і сьогодні. Чому ж так сталося? Життя малих річок визначається територією, з якої річка збирає воду, тобто водозбором, та характером господарювання на ній людини. Мала річка є першим збирачем води для великої річки. Вода, що надходить з навколишньої території до малої річки, не встигає самоочиститись на своєму шляху до гирла. Природна здатність до самоочищення малої річки є значно меншою, ніж великої. Вода, яка надійшла з водозбору, визначає якість води у самій річці. Якщо раніше з джерела до річки надходила вода, яка мала найвищі показники якості, то тепер цього практично не спостерігається, та й самі джерела тепер не часто побачиш. Вони замулились, заросли, забруднились, багато з них зникли. А в річки часто стікають лише забруднені людиною поверхневі води. Таким чином, мала річка концентрує в собі наслідки людської діяльності. Це наш біль! Дослідження річки та її долини дасть можливість з’ясувати причини погіршення екологічного стану. Поради щодо обстеження малих річок допоможуть керівникам і учасникам експедицій досліджувати і оцінювати екологічний стан річки та її долини, визначити фактори, що мають на нього вирішальний вплив. Проведення екологічних експедицій допоможе фахівцям у пошуках шляхів збереження та відновлення малих річок і поліпшення стану довкілля. Гаслом для проведення екологічних експедицій можна взяти вислів: «Від чистих витоків до чистої планети». Великі проблеми малих річок Будь-яка річка завжди привертає до себе увагу людини, незважаючи на те, якою вона є: чи войовничо б’ється об камені й своїми бурхливими потоками ніби стверджує: «Я – стихія», чи рівним простором розіллється серед долини, чи, протискуючись поміж травою, деревами й камінням намагається звільнитися від стиску берегів. Будь-яка вода є незвичайною. На неї можна постійно дивитися, не зводячи очей. Жодна річка не залишає людину байдужою. 16

Чимало річок можна побачити, подорожуючи нашим краєм. Але дедалі частіше трапляються непривабливі для ока, засмічені річки з брудною водою і занедбаними берегами. Вони більше нагадують стічні рівчаки, ніж річки з творів художньої літератури або наших мрій. Мабуть, є багато тих, хто хоче допомогти маленьким річкам, що занепадають через людську байдужість, особливо діти, на чиїх очах гинуть маленькі тварини, риба і взагалі гине від бруду вся річка. Адже діти є дуже вразливими і чутливими до чужого болю, тому саме вони швидше за все відгукнуться на це німе благання про допомогу. Але що ж потрібно знати, щоб вивчати малі річки, допомагати їм? Дослідження річки – справа не проста. Для цього потрібні різні фахівці – геологи, геоморфологи, гідрологи, хіміки, ґрунтознавці, екологи… Вивчає фізичні, хімічні і біологічні явища у річкових екосистемах наука потамологія. Будь-яка річка є великою складною багатокомпонентною системою. Існування її залежить від багатьох чинників. Навіть незначна зміна одного з них зумовлює комплексні зміни всієї річкової системи. Найбільшу кількість змін у «життя» річки може внести людина. Це вона вважає, що може регулювати напрям річки, кількість води. Саме людина знищує прибережно-водну рослинність, біля води створює смітники. Але люди не звертали уваги на те, що таке ставлення до природи вбиває її. Вони вважали, що природа зможе сама впоратися з брудом. Сміття у воді потоне і вкриється мулом, сміття на землі переробиться в ґрунті. Але це триватиме до того часу, поки природа вже не зможе більше справитися з великою кількістю сміття і бруду. Є багато й таких змін, коли річки перетворюють на канали, а заплаву, на якій кілька десятиріч тому була мальовнича левада, – на ріллю, житлову або промислову забудову, або просто на пустир. Тому річки починають міліти, заростають їхні русла, кількість риби зменшується, згодом вона й зовсім зникає, вода стає брудною, отже річки втрачають свою мальовничість і привабливість. Але найбільшої шкоди річкам завдають вирубування лісів, розширення заплав і перебудова русел, скидання стічних вод. От і хворіють наші красиві річки, хворіють і вмирають. Таблиця 3 – Загальна характеристика населених пунктів, через які протікає річка Населений пункт

Населення

Очисні споруди підприємств комунального господарства

1. 2. 3. * Вказати, яким чином стоки потрапляють у річку.

Промислові підприємства, їхні стоки *

Очисні споруди промислових підприємств

Примітка

Таблиця 4 – Екосистема заплави та її елементи Лівий берег 1

Екосистема № ділянки річкової долини Луки Ліси/переліски Природні/ посаджені ліси Діброви Ялинники Сосняки Інші ліси Степові ділянки Старорічища Озера постійні Озера пересихаючі Болота

Правий берег 1

Про річки від «А» до «Я» Малі річки тісно пов’язані з навколишнім ландшафтом. Структура покриву у цьому ландшафті та характер господарської діяльності людини на водозборі – це і є ті вирішальні чинники, які визначають здоров’я річки. Для того, щоб людині, яка вирішила вивчати екологічний стан малих річок, було легше досліджувати річки і зрозуміти причини їх хвороб, ми зупинимося на особливостях деталей будови річкової системи (рис. 4).

Рис 4. Елементи річкового басейну

Основним компонентом будь-якої річки є її річище, або русло. Воно є частиною річкової долини, якою рухається вода. Витоки – це місце, де починається річка. Річки витікають переважно з окремого джерела або болота, озера, куди вода надходить з донних джерел. Гирло – це ділянка річки перед місцем впадіння в іншу водойму (річку, озеро, море тощо). В річках постійно змінюється рівень води. Залежить це від пори року, кількості опадів і об’єму води, яка надходить до річки з джерел. Мінімальна кількість води в річці – в період межені, який припадає, як правило, на літо, а період повені – найбільшого підвищення рівня води, що супроводжується виходом води на заплаву, спостерігається навесні. Весняна повінь є наслідком танення снігу та весняних дощів. Частину русла, яка постійно заповнена водою, навіть у найсухішу пору року, називають корінним річищем (руслом). Частина річкової долини, що вкривається водою під час повені, називають заплавою. Саму заплаву поділяють на три частини: прируслову; центральну; притерасну.

Рис. 5. Схема річкового русла та його утворень: 1 – меандрове корінне русло, 2 – крутий берег, 3 – пологий берег, 4 – пляж, 5 – приплесок, 6 – затон, 7 – острів, 8 – коса, 9 – закісся, 10 – передрусловий вал, вкритий рослинністю, 11 – старорічище, 12 – заплава, 13 – гаї у заплаві, 14 – зона прибережної вищої повітряноводної рослинності, 15 – село на терасі

Природні русла дуже рідко бувають прямими. В більшості випадків вони мандрують без будь-якої закономірності. Так відбувається внаслідок діяльності води під час обертання Землі навколо своєї осі. Тому вода змі19

щується до одного з берегів і розмиває його. Порода, яка вимивається з берега, зноситься водою вниз за течією. У місцях, де течія слабша, з вимитих порід у руслі накопичуються наноси, формуються мілководні ділянки – перекати, які чергуються з глибоководними ділянками – плесами. Від активної ділянки річки її русло може мати кілька річищ, або, як їх ще називають, рукавів чи проток. Головним річищем називають ту протоку, яка в даному році має найбільшу витрату води. Через деякий час окремі рукави можуть втратити зв’язок з руслом, і таким чином утворяться старічища – видовжені руслоподібні водойми у межах заплави. Активна діяльність води в річці сприяє формуванню інших руслових утворень, серед яких: - затони – затоки річок, що глибоко заходять у берег, але які, на відміну від старорічищ, мають постійний зв’язок з руслом річки; - переплески – вузькі піщані або галькові прибережні смуги дна, на яких гаситься хвиля; - обмілини або мілини – мілкі ділянки русла, які пересихають у межень; - пляжі – широкі піщані смуги прируслової частини берега. Вивчаючи річку, слід звернути увагу на те, що швидкість течії на всій її протяжності неоднакова. Зокрема, виділяються бистрини, де течія є найшвидшою. Поблизу берегів швидкість течії зменшується, а біля самого берега можна помітити компенсаційні потоки, тобто зворотний рух води. Так, неповторний і завжди мінливий контур річки створює усі ці рукави, затони, чергування ям і мілин, характерні для основних природних русел. Їх наявність значною мірою гарантує річці здоров’я, надає особливої привабливості, краси краєвидам річкової долини. Зрозуміло, що внаслідок безперервної роботи річки русло та заплава увесь час поглиблюються. З цим пов’язано утворення системи терас. Кожна тераса – це залишок минулих заплав. Через це старі річки мають кілька терас, які позначають починаючи із заплавної (заплава – перша тераса). Всі річки починаються з витоків, але далі існують вони завдяки процесам, які відбуваються на всіх їх долинах і мають назву водозбірної площі. Водозбірна площа або водозбір – це територія, з якої річка безносередньо отримує водне живлення. Взагалі вода до річки потрапляє двома шляхами: - підземним (підземне живлення); - поверхневим (поверхневе живлення). Крім русел річок, які розчленували поверхню землі, є величезна кількість улоговин, рівчаків, якими вода з атмосферних опадів надходить до річки, іноді утворюючи водотоки. Таким шляхом вода до річки потрапляє повільно і рівномірно. Але людина, прокладаючи біля води дороги, розорюючи ґрунт на водозборах, значно прискорює процес ерозії. В річку потрапляє родючий ґрунт, від чого вона замулюється і може зовсім загинути. Особливо це стосується малих річок. Саме господарська діяльність людини стала причиною виник20

нення проблеми здоров’я річки. Так, поверхневі стоки з доріг, забудов, ланів дуже забруднюють річку. Таблиця 5 – Загальна інформація про річку Назва річки Довжина Площа басейну Порядок притоки, до якої річки і з якого берега впадає Інформація про витоки річки Якщо дослідження проводять лише на короткому відрізку річки, то вказати його межі: Природна зона Якими адміністративними територіями протікає річка Назвіть населені пункти, через які протікає річка Міста з населенням понад 100 000 жителів Інші міста Селища міського типу Села, селища, хутори Галузі промисловості, що переважають на територіях, якими протікає річка Назвіть природоохоронні території, які перетинає річка Інша цікава інформація про річку та ії водозбір

Таблиця 6 – Характеристика берегової смуги Береги Правий берег № ділянки 1 2 3 4 5 Висота, м Крутий/пологий Прируслове підвищення Тип рослинності * Природна Луки Чагарники Ліси Ліси з чагарниковим підліском Штучна Луки Чагарники Ліси Ліси з чагарниковим підліском Берегова захисна смуга Є / немає Ширина, м Позначена / непозначена * протяжність берегової смуги, зайнятої певним типом рослинності, слід подавати у кілометрах. 1

Лівий берег 2 3 4

Серед усіх річок виділяють головні річки – ті, які впадають в моря і океани. Усі інші називають притоками. Ті, що впадають в головну річку, на21

зивають притоками І порядку, ті які впадають у притоки І порядку, – притоками ІІ порядку і т. д. Вся ця сукупність річок з притоками формує річкову систему певної території. Частину суходолу, з якого може стікати вода до водойми, називають басейном. Басейни річок відокремлюється один від одного вододілом, який найчастіше проходить по найвищих точках земної поверхні, що лежить між двома річковими системами. Системи річок певного регіону утворюють річкову мережу тієї чи іншої території. Живий світ річок Будь-яка рослинність прикрашає як великі, так і малі річки. Велика річка, що розлилася між зелених трав’янистих берегів, маленька – яка пробивається поміж високих стебел трави очерету, – і все це, вода і рослини, зливається в гармонічну красу саме нашої природи. Природи, яка заворожує. Водні рослини відіграють велику роль у житті річки. Вони є місцем живлення, оселення та захисту для багатьох безхребетних тварин та риб. Завдяки життєдіяльності рослин добре очищується вода в річці від забруднення. Через зарості рослин відбувається фільтрація мінеральних частинок, вони вилучають з води біогенні сполуки та ін. Тому інформація про заростання водотоку є дуже важливою. Перед початком експедиції бажано ознайомитись з короткими описами рослин, які можуть трапитися на маршруті. Треба навчитися визначати загальний відсоток заростання видимої ділянки русла річки вищою водною рослинністю, а також водоростями. Порівняно з вищими водними рослинами кількість видів безхребетних тварин, що живуть у річці та заплавних водоймах, є значно більшою. Тому їх також потрібно фіксувати, вивчати і систематизувати. Деякі види водних мешканців можуть бути показниками забруднення води. Взагалі лише частину безхребетних можна побачити неозброєним оком. Дуже важливо знати, які види риб живуть у цій водоймі (ті, яких самі побачили, або про які розповіли місцеві жителі). У фауні прибережної смуги річки та річкової долини бажано також вивчати види земноводних, плазунів, ссавців і птахів, частоту, з якою вони трапляються людям. Для оцінки стану розмаїття тваринного світу важливо мати відомості про наземних членистоногих (плавунів, комах: бабок, жуків, метеликів), яких вдалося побачити. Для того, щоб знати видові назви чи вміти визначати тварин та рослини, що вас цікавлять, потрібно користуватися визначниками, атласами рослин і тварин. Організація досліджень під час експедиції з вивчення річки Основною метою експедиції є спроба залучити до акції якомога більше людей, яким не байдужий екологічний стан малої річки та всього довкілля, а 22

також навчити їх бачити і розуміти те, як діяльність людини у річковій долині позначається на самій річці. Таблиця 7 – Маршрутна реєстраційна картка* Т**

Лівий берег З** В**

Об’єкти рекреації Т

Правий берег З

Ліси*** Природні Насаджені Листяні Хвойні Луки*** Природні Сіяні Степові ділянки Піщані кучугури Загальна кількість та протяжність уздовж річки *** Населених пунктів Обласних центрів Районних центрів Селищ міського типу Сіл Селищ, хуторів Землі сільськогосподарського використання *** Пасовища Ферми Літні табори худоби Поля Городи Сади Зареєстровано точкових джерел забруднення Водні об’єкти Русло Штучне Природне * Таблиця є підсумковою. Заповнюється для узагальнення даних за результатами екологічного походу. На ній ґрунтуватимуться подальші висновки про стан річкової долини. **Т – надзаплавні тераси, З – заплава, Б – берег. ***Сумарна протяжність земель уздовж річки, які займає цей тип об’єктів реєстрації.

Будь-яку роботу можна виконати, якщо її ретельно підготувати. Підготовка до екологічної експедиції з великим обсягом дослідницької роботи покладає на керівника відповідальність не лише за життя та здоров’я дітей, а й за їхню підготовку до роботи в польових умовах, в тому числі засвоєння дітьми певного обсягу теоретичних знань і практичних умінь та відпрацю-

вання вольових якостей при подоланні труднощів похідного побуту, яких багато трапляється в пішохідному туризмі. Працюючи поблизу води, необхідно пам’ятати про техніку безпеки, про страховку під час гідрологічних досліджень. Підготовка до екологічної експедиції з вивчення річки складається з кількох етапів: І етап добір учасників експедиції. Він повинен ґрунтуватися не лише на зацікавленості дітей романтичним життям у похідних умовах, але й на виконанні тих функцій, які покладаються на учасників експедиції. Це пов’язано насамперед з метою та завданнями експедиції, які мають бути реальними, досяжними і здійсненними. ІІ етап – розподіл обов’язків між учасниками експедиції та їх навчання за головними напрямами дослідницької роботи: ботанічні дослідження; зоологічні дослідження; гідрологічні дослідження; хімічні дослідження; картографічні роботи; вивчення ґрунту та мінералів. Бажано, щоб діти могли виконувати роботу за різними напрямами, знали основи пішохідного туризму, вміли фотографувати, робити невеликі малюнки. Вони повинні навчатись спостерігати, бути обережними і завжди допомагати один одному. ІІІ етап – набуття практичних навичок дослідницької роботи. У процесі підготовчого періоду організовують невеликі походи, під час яких відпрацьовують навички екологічних досліджень. У таких походах відбувається спілкування членів експедиції. Керівник повинен виявити лідерів групи серед дітей, а також тих, хто тримається осторонь. Враховуючи особисті стосунки між учасниками, необхідно створити гарний психологічний клімат у колективі. Лише згуртований колектив може виконувати складні завдання. IV етап – навчання дітей основам фотографування, надання першої медичної допомоги. Цим повинен оволодіти кожен учасник експедиції. Але з досвіду відомо, що ці функції має виконувати той, хто вміє це робити краще за інших. V етап – навчання дітей похідному побуту та основам пішохідного туризму. В похідних умовах потрібно вміти готувати їжу, а через те, що кількість членів експедиції, як правило, обмежена, то це має робити кожен. У поході складають графік чергування учасників експедиції. Це група дітей, яка готує їжу, миє посуд, слідкує за порядком у таборі. VІ етап – вивчення району дослідження. Необхідно заздалегідь організувати кілька одноденних походів, якщо це можливо, до району досліджень, скласти графік усіх робіт, залишаючи у запасі дні на випадок поганої погоди або інші непередбачені обставини. 24

VІІ етап – підбір необхідного спорядження, продуктів харчування і похідних речей. Враховуючи характер дослідницької роботи, готують необхідне спорядження, а виходячи з кількості членів експедиції – продукти, намети, спальники, приладдя для вогнища, рюкзаки та інші речі, які можуть знадобитись в експедиції. Необхідно пам’ятати і знати строки зберігання та вживання продуктів харчування, консервів, овочів, фруктів та приготовленої їжі. Потрібно зібрати похідну аптечку, покласти медикаменти до сумки або до коробки, позначивши їх червоним хрестиком. Якщо всі ці етапи пройдено, то можна вирушати в дорогу. За попередньо відпрацьованим маршрутом планують місця стоянок. Біваки краще передбачити там, де є питна вода, дрова і місця для встановлення наметів. Досвід проведення екологічних експедицій свідчить, що краще мати один або кілька базових таборів, а звідти робити радіальні виходи для екологічних досліджень на певні ділянки маршруту. Базовий табір слід залишати під охороною другого керівника з дітьми. Вони проводять досліди в районі базового табору або опрацьовують зібраний матеріал. Взагалі група, яка пішла в екологічний похід річкою, має налічувати 10–15 учасників, поділених на 4 групи: - група для дослідження самої річки; - група для дослідження заплави; - група для дослідження терас річкової долини; - група збору соціологічної інформації. Основним завданням останньої групи є збирання різнопланової інформації, яка стосується річки, через опитування місцевих жителів. Саме таким чином можна дізнатися про те, як люди використовують річку, як саме забруднюють її, і як ставиться місцева влада до цієї проблеми. Отже, ця група «соціологів» доповнює і розширює інформацію, яку збирають інші три групи, але методом, який дає історичне бачення розвитку проблем річки і може мати цікаві наслідки для наших досліджень. Для будь-якої експедиції, крім звичайного туристського спорядження, рекомендуємо взяти: - бінокль; - фотоплівки; - лупу; - ножиці, нитки, голки; - рулетку; - підсаки для лову комах; - термометр; - метровий кутик. - фотоапарат; З досвіду роботи та в ідеальному випадку для повного опису найкраще провести повне картографування річкової долини. Для цього будуть потрібні: - компас; - міліметровий папір; - лінійка; - олівець, гумка. 25

Складена на основі такої роботи схема річкової долини та картосхема річки, де виділено ділянки різного характеру освоєності, допоможе наочно побачити не лише сучасний стан річки, а й прогнозувати її перспективи, а надалі полегшить моніторинг стану річкової долини. Отже, ви ознайомились з тим, як організувати та підготувати експедицію з вивчення малих річок, зрозуміли, наскільки це важливо. Ваша експедиція та підготовлені за її результатами висновки мають бути першим кроком до реалізації плану дій, який зможе об’єднати зусилля людей та влади у єдину мету – зберегти малі річки та природу в цілому. Результатом роботи має бути звіт, скласти який у скороченій формі допоможуть наведені таблиці. Завдяки їм ви зможете самостійно дати оцінку стану дослідженої вами річки. Під час екологічної експедиції все ж таки на перше місце слід виносити питання охорони природи. Жодне дослідження, жодне спостереження, збирання гербарію не повинні завдавати шкоди природі, треба берегти рослинний і тваринний світ. Про все це має пам’ятати кожен, хто йде дорогою досліджень. Література 1. Березина Н. А. Практикум по гидробиологии. – М.: Агропромиздат, 1989. 2. Жадин В. И., Герд С. В. Реки, озера и водохранилища СССР. – М.: Учпредгиз, 1961. 3. Одум Ю. О. Основы экологии. – М.: Мир, 1975. 4. Хімко Р. В., Мережко О. І., Бабко Р. В. Малі річки – дослідження, охорона, відновлення. – К.: Інститут екології. – 2003. – 380 с.

4 Правила оформлення звіту екологічної експедиції Гладченко Г. Л., Центр туристсько-оздоровчої та виховної роботи з дітьми й молоддю, координатор Чернігівської обласної організації ВДС «Екологічна варта» Вступ От і зроблено першу частину великої роботи. Ви провели експедицію, зібрали масу інформації. Малювали, фотографували, збирали гербарії та колекції. І до того ж відпочили, багато чого дізнались з історії і краєзнавства та ще й з людьми поспілкувались. Все це чудово. Але треба зробити другу частину і закінчити свою справу, тобто розповісти про це іншим, залучаючи їх до спільної мети – допомогти врятувати гинучі куточки природи. Адже якщо не всі ми, то хто ж? Отже, кожне екологічне спостереження і дослідження матиме корисний наслідок лише тоді, коли ви за результатами своїх досліджень зробите висновки та запропонуєте заходи щодо поліпшення екологічного стану району і місць експедиції. Пропозиції мають передбачати дії, які можуть виконувати як місцеві жителі та громадські організації, так і державні установи. Упорядкуванням всієї цієї роботи повинен бути звіт. Мета його складання – це збереження інформації про експедицію, висновки па основі зібраних матеріалів та певні результати краєзнавчої роботи, тому що ваша екологічна експедиція – це завершальний етап навчального процесу. Згідно з «Правилами проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України» (Наказ Міносвіти України від 6 квітня 1999 р. № 96) ділянки маршрутів експедицій, що відповідають вимогам до походів з певного виду туризму, розглядаються як маршрути з активними способами пересування. Саме тому звіти про екологічні експедиції складають відповідно до «Рекомендацій щодо складання звітів про туристсько-краєзнавчі подорожі з активними способами пересування», які затверджені Українським державним Центром туризму і краєзнавства учнівської молоді (їх можна знайти в Інформаційному збірнику Міносвіти України № 20 за жовтень 1999 р.). У цьому документі подано загальні рекомендації щодо складання звітів (незалежно від того, похід це чи експедиція) і вказано порядок розташування окремих його розділів. Ця методична розробка – спроба допомогти керівникам саме екологічних експедицій і роз’яснити зміст окремих розділів звіту на прикладах.

Загальна інформація про експедицію

Письмовий звіт про екологічну експедицію відрізняється від звіту про туристський похід повнотою науково-дослідницького матеріалу і має складатися з таких розділів: 1. Титульний аркуш 2. Анотація 3. Зміст 4. Довідкові відомості про експедицію 5. Відомості про досліджуваний район 6. Технічний опис маршруту та графік руху 7. Картографічний матеріал 8. Фотографії 9. Офіційні завдання від наукових і громадських організацій 10. Опис дослідницької роботи на маршруті 11. Підсумки, висновки, рекомендації 12. Додатки 13. Список використаної літератури 14. Маршрутні документи Титульний аркуш Письмовий звіт відкривається титульним аркушем, на якому наводиться така інформація:  повна назва організації, що проводить подорож;  вид експедиції (екологічна, краєзнавча, географічна);  категорія (ступінь складності);  географічний район, термін проведення;  номер маршрутної книжки (листа);  прізвище, ім’я та по батькові керівника, а також його заступника (заступників), їхня адреса;  рішення МКК освіти про залік експедиції, штамп та підпис голови МКК. Анотація В анотації в стислій формі викладають мету та завдання подорожі, її актуальність, новизну та ін. Обсяг анотації не має перевищувати 0,5 сторінки друкованого тексту. В анотації також рекомендується вказати авторів кожного розділу звіту про експедицію. Зміст У змісті вказують назви частин, розділів та елементів звіту, номер сторінки, з якої починається розділ. Нумерація сторінок має бути наскрізною і повною незалежно від того, зайняті вони текстом, схемою чи фотографіями.

Маршрутні документи Одночасно з письмовим та усним звітом слід також подати:  маршрутну книжку (лист – для некатегорійних експедицій) з відмітками про проходження маршруту (з печатками чи штампами про проходження ключових пунктів на маршруті), поштові квитанції, що підтверджують своєчасне відправлення телеграм з контрольних пунктів, зазначених у маршрутній книжці (листі), інші документи, що підтверджують проходження запланованого маршруту експедиції (наприклад, квитки на потяг та ін.) і виконання екологічних досліджень;  заповнені на всіх учасників довідки встановленої форми про залік експедиції всім її учасникам та керівнику. Всі квитанції вклеюють у маршрутну книжку, а саму книжку вкладають у конверт, який наклеюють на внутрішній стороні верхньої обкладинки звіту. Матеріали звіту, схеми, зроблені малюнки та інший супровідний матеріал слід оформляти охайно і точно. У звіті обов’язково має бути відображено практичне використання матеріалів експедиції у навчальновиховному процесі, науковій та практичній діяльності. 2 Інформація про експедицію

    

Довідкові відомості про експедицію Розділ має містити відомості про: довжину маршруту (активним способом руху, переїзди) у кілометрах з переліком його окремих етапів; тривалість подорожі в днях (активна частина, днювання); варіанти виходу з маршруту у разі аварійної ситуації, а також запасний варіант маршруту; список групи, де вказують: прізвище, ім’я та по батькові, рік народження, туристський досвід, місце роботи/навчання кожного учасника та керівника, їхні обов’язки в групі (таблиця 8); назву та шифр МКК, що дала позитивний висновок про проведення експедиції.

Таблиця 8 – Приклад складання списку групи № 1

Прізвище, ім’я, по батькові Гладченко Анна Леонідівна Чумак Тарас

Рік народження 1975

1988

Домашня адреса

Туристська підготовка

Старобілоуська, 10/5

К. II к.с. р. Охта, Карелія

Космонавтів 4-а/54

У. III ст. скл. р. Десна, Чернігівська область

Місце роботи / навчання Центр ТОВРДМ

Керівник походу

ЗНЗ № 29

Топограф

Обов’язки в групі

Відомості про досліджуваний район Розділ маж бути стислим (до 5 сторінок) і містити інформацію про особливості досліджуваного району, визначати тактичні й технічні рішення при підготовці та проведенні подорожі. В ньому викладають у таких підрозділах таку інформацію: 1. Загальна географічна характеристика району, адміністративне положення, опис природних особливостей району (рельєф, гідрографія, клімат, флора, фауна), дані про населені пункти та транспортне сполучення між ними, відомості про місцеві визначні пам’ятки. 2. Туристська характеристика району, освоєність, можливість автономного проведення експедиції, поповнення продуктами харчування, пункти медичної допомоги, час роботи відділень зв’язку, розклад руху транспортних засобів. Якщо експедиція присвячена дослідженню річки, то необхідно навести загальні дані про неї (довжина, площа басейну, витрати води, характер живлення, коливання рівня води та ін.) 3. Пізнавальна цінність, екскурсійні та краєзнавчі об’єкти, пам’ятки історії та культури, природні пам’ятки, заповідні об’єкти. Технічний опис маршруту та графік руху Цей розділ відповідає на запитання: як група проходила маршрут. Спочатку дається графік руху у вигляді таблиці (таблиця 9): Таблиця 9 – Графік руху Дні в дорозі

Дата

Ділянка маршруту (від–до) 3

Протяжність, км 4

Чистий ходовий час 5

Характеристика маршруту

Примітка

Наприклад, графік руху може бути таким, як наведено в таблиці 10. Таблиця 10 – Приклад складання графіку руху Дні в доДата розі 1. 1.06

Ділянка маршруту (від–до) КуликівкаВер. Муравійка

Вер. Муравійка–Бакл. Муравійка

2.06

Чистий Протяжність, Характеристика марходовий км шруту час 8 4 год Вихід на початок річки Либідь. Вимірювання її глибини та картографування 9 5 год Вимірювання глибини, ширини річки. Картографування її. Запис історії річки Либідь у селищі Бакланово 30

Примітка (метеоумови) Т +23° С, без вітру, сонячно Т +23–25 °С, вітер західний, сонячно

3.06

Днювання

–

Запис спостережень, обробка одержаних результатів

Т +24 °С, мінлива хмарність, вітер південнозахідний; увечері – короткочасний дощ

Далі додається технічний опис маршруту в текстовій (або табличній) формі, як правило, не більше 2-х друкованих сторінок на кожен день експедиції. Особливо слід звернути увагу на проходження окремих ділянок, складність яких зросла у зв’язку з об’єктивними обставинами (метеоумовами та ін.). Далі додається коротка технічна характеристика маршруту за такими параметрами:  день в дорозі, ділянка денного переходу, кілометраж, чистий ходовий час, час виходу на маршрут і зупинки на ночівлю, погодні умови;  характеристика рельєфу, рослинності, коротка характеристика місця ночівлі;  природні перешкоди. При складанні технічної характеристики маршруту особливу увагу приділяють опису загальних засобів безпеки в дорозі, дії у разі зміни погодних умов тощо. Для прикладу наведемо технічний опис зі звіту про екологічну експедицію по малій річці: «День третій – 14.06.2002 р. с. Бакланова Муравійка – с. Лукашівка Чистий ходовий час – 3 год. 30 хв. Кілометраж – 4 км 405 м Час ходу на маршрут – 14 :15 Погода: вночі пройшов невеликий дощ. Але коли ми прокинулися, вже світило тепле сонечко, хоч на небі були хмари. Вдень було тепло (+20– 23 °С). Вітер південний. Ввечері – короткочасний дощ. Підйом о 7.30. О 9.00 група вирушила в село за краєзнавчим матеріалом, і лише о 14.15 зібрали табір, прибрали ділянку і продовжили маршрут по правій стороні річки. Азимут–250° на протязі 36 м. Вода вкрита ряскою, з обох боків – осока. З правого боку – лука, з лівого – городи. Далі А–220° – 119 м. З лівого боку – верби, біля берега – ожинники. Далі вздовж річки – кущі верболозу. А–286° – 130 м. З лівого боку в селі кладовище, до річки підходить стежка. Ширина річки 8 м, глибина 20 см. Через 58 м на річці – невеличка кладка у вигляді дошки з перилами. У цьому місці високий берег, у воді – позеленіння, русло глибшає, стає каламутним, є невеликий водоворот. Через 71 м А–256 °, з лівого боку – стадіон. Річка вкрита ряскою, правий берег стає вищим... ». 31

Після цього на основі технічного опису складають характеристику річки (таблиця 11). Таблиця 11 – Приклад опису річки Генеральні азимути А-284°

Відстань, м 88

А-262°

182

А-234°

224

Характеристика берегів

Характеристика річки

З лівого боку закінчується хутір

Річка є повноводішою

З обох боків до річки підходить лісосмуга з тополь Бетонний міст. Менш зарослі береги, легша прохідність

Річка з обох боків вкрита ряскою У воді є п’явки

Важливо у технічному описі звернути увагу на аргументоване застосування складних та різноманітних технічних прийомів (переправи, підйоми, спуски, траверси та ін.), на автономність групи на маршруті, а також на проведення природоохоронної або суспільно корисної роботи на маршруті. Картографічний матеріал До звіту додають 2 карти району подорожі: оглядову і робочу (їх краще зберігати у файлах). Для оглядової карти району можна використовувати будь-яку картографічну продукцію масштаб якої не дрібніший ніж 1:1 000 000. На ній слід вказати початкову і кінцеву точки маршруту, виділити район маршруту. Іноді зазначають під’їзд на маршрут та від’їзд з нього. Наведемо приклади оглядової та робочої карт. Оглядова карта річки Либідь. М 1:1 000 000

Робоча карта – це картографічний матеріал, яким група користувалася на маршруті, де відображається топографічна ситуація на місцевості, умовні знаки (знайдені струмки, джерела, джерела забруднення тощо), прив’язки 32

об’єктів досліджень, точок спостережень, маршрут групи, місця ночівлі і днювання, дати проходження, точки фотозйомок, екскурсійні та інші об’єкти, які цікаві для мандруючих екологів або туристів-екологів. Масштаб цієї карти повинен бути не дрібніший ніж 1:200 000. І головне – слід охайно, точно і повно оформити ці карти. На окремих картах, схемах потрібно оформити результати експедиції (наприклад, детальна замальовка малої річки). Робоча карта експедиції по річці Десні (частина)

Фотографії Фотознімки є необхідною і дуже важливою частиною звіту. Фотографії та малюнки, що додають до звіту, мають характеризувати ділянки маршруту, показувати дії групи, допомагати іншим групам орієнтуватися на місцевості, підтверджувати проходження маршруту всією групою. Наприклад, звіт про обстеження річки ілюструють фотографіями, на яких фіксують цікаві місця, мальовничі краєвиди та характерні прояви несприятливого впливу людської діяльності на річку та її заплаву, на струмки та джерельця, інші куточки рослинного й тваринного світу. При цьому фотознімки є важливою частиною опису та його значним доповненням. На фотографіях вказують назви річок, місця ночівель, головних орієнтирів, напрямок та швидкість течії тощо. Суцільною лінією (червоною або чорною) позначають напрям руху групи, стрілкою (синього кольору) – нап33

рям течії річки або струмка. Пунктиром вказують рекомендовану лінія проходження маршруту з показом руху, місць ночівель, основних орієнтирів. Фотографії повинні мати підписи з назвою об’єктів зйомок, нумерацію. Підписи на фотографіях мають містити пояснення, а не бути абстрактними. У своєму звіті фотографії обов’язково слід розміщувати у хронологічній послідовності в місцях, де є посилання на них у тексті.

Рис. 6. Річка Либідь за 300 м вище села В. Муравейка

Крім того, для екологічної експедиції фотознімки мають підтверджувати конкретну роботу у поході (проведення досліджень, вимірів, розчищення джерел та ін.). 3 Дослідницька робота, опис її результатів цій

Офіційне завдання від наукових установ та громадських організа-

Науково-дослідні заклади, громадські організації можуть дати учасникам екологічної експедиції різні завдання, зокрема збір інформації по заданій темі, проведення спостережень, виконання досліджень, розчищення (прибирання), збір матеріалів. Наприклад, під час екологічної експедиції по малій річці можуть бути такі завдання, як дослідження якості води, вивчення рослинного світу по берегах річки, заростання водойм, фіксація рослин, занесених до Червоної книги України, дослідження впливу людини на річку (береги, затоки ...), вивчення джерел живлення річки, виконання робіт зі збереження джерел та ін. Учасники краєзнавчої експедиції збиратимуть дані про ту місцевість, де пройде маршрут, історію походження назв, відвідають пам’ятки історії та культури. Зокрема, під час етнографічної експедиції вивчають історію і культуру населених пунктів, збирають фольклор, інформацію про побут. Учасники ек34

спедиції записують спогади, пісні, обряди або збирають дані та матеріали про конкретний об’єкт. Опис дослідницької роботи на маршруті Висновок про дослідницьку роботу містить насамперед, результати візуальної оцінки річкової долини, відомості про заростання річки рослинністю, замулення річок, джерел, їх водність, проточні річкові русла, швидкості течії, а також інформацію про мешканців, тобто приблизну оцінку біологічного різноманіття, яке вам вдалося спостерегти, дані про кількість видів тварин (звірів, птахів, комах), вищих рослин тощо. Таблиця 12 – Маршрутна реєстраційна картка* Т**

Лівий берег З** В**

Об’єкти реєстрації Т

Правий берег З

Ліси** Природні Наджені Листяні Хвойні Луки** Природні Сіяні Піщані кучугури Загальна кількість та протяжність вздовж річки *** Населених пунктів Обласних центрів Районних центрів Селищ міського типу Сіл Селищ, хуторів Землі сільськогосподарського використання *** Пасовища Ферми Літні табори худоби Поля Городи Сади Території підприємств *** Зареєстровано точкових джерел забруднення Водні об’єкти Лівий берег Русло Правий берег Штучне Природне *- таблиця є підсумковою. Заповнюється для узагальнення даних за результатами всього екологічного походу. На ній ґрунтуватимуться подальші висновки про стан річкової долини. ** Т – надзаплавні тераси, З – заплава, Б – берег. *** сумарна протяжність уздовж річки земель, які займає цей тип об’єктів реєстрації. 35

Але висновки про її стан слід зіставити з інформацією про характер господарської діяльності людини у річковій долині. Це передусім оцінка стану долини річки, а також співвідношення різних елементів ландшафту річкової долини та інформація про характер природокористування, спираючись насамперед на дані таблиць (Маршрутна реєстраційна картка). Також слід визначити напрям своєї природоохоронної роботи на маршруті, яку здійснюють за відповідним планом і в описовій формі подають у звіті. Всі конкретні і обґрунтовані результати та висновки мають базуватися на власних дослідженнях та спостереженнях. Якщо, наприклад, ви знайшли джерело і очистили його, то це обов’язково має знайти своє відображення у звіті. Наприклад, так: Джерело (його місцезнаходження відмічено на робочій карті під номером *) було мулистим і складалося з глини. Для того, щоб земля, падаючи, не перекривала воду, ми встановили пластмасову трубку діаметром 10 см. Щоб запобігти осипанню стінок джерела, ми насадили гілок верби, яка буде своїм корінням утримувати їх. Наведемо параметри джерела до і після його очищення (таблиця 13). Таблиця 13 Параметри

До очищення 0,1 м 0,68 м 0,97 м 0,395 хв 0,667 л

Глибина Ширина Довжина Час, за який набирається 250 г води Кількість води за 1 хв.

Після очищення 0,22 м 0,76 м 0,99 м 0,047 хв 5л

Додатки У цьому розділі слід розмістити: 1. Кошторис витрат на експедицію. 2. Розклад руху транспорту (під’їзд до початку і від’їзд). 3. Час роботи відділень зв’язку, магазинів, розміщення медичних, закладів тощо. 4. Матеріально-технічне забезпечення (групове і особисте спорядження). 5. Організація харчування (особливість харчування в експедиції). 6. Аптечка (список препаратів з показанням до застосування). 7. Ремонтний набір.

Підсумки, висновки, рекомендації Інформація цього розділу повинна містити відомості про характерні для цього району природні особливості, певні результати роботи на маршруті експедиції, як цей маршрут можна пройти легше, цікавіше, безпечніше. Крім того, слід звернути увагу на те, як зарекомендувало себе спорядження (як туристичне, так і спеціальне для проведення екологічних досліджень), що було використане в експедиції. Окремим пунктом у цьому розділі слід дати практичні рекомендації іншим групам, а також зауваження щодо складу учасників для цієї експедиції. Список використаної літератури та джерел інформації В цьому розділі необхідно дати перелік всіх джерел інформації, які були використані при підготовці до експедиції та під час складання звіту, який оформлюють згідно з вимогами бібліографії. Якщо була використана ексклюзивна інформація (звіти про подорожі, слайди, фото, фільми), то необхідно вказати постійне місце її знаходження (власник, організація, бібліотека). Висновки Ви ознайомилися з тим, як скласти звіт про екологічну експедицію. Дуже важливо це зробити, щоб залишити інформацію про свої дослідження, довести її до інших. Ваша експедиція та підготовлені за її результатами висновки мають бути першим кроком до реалізації плану дій, який зможе об’єднати зусилля людей та влади у єдину мету – поліпшити екологічну ситуацію у вашому краї та зберегти природу. В Конституції України зазначається, що гарантування екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (ст. 16), кожному громадянину гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (ст. 50), кожний громадянин зобов’язаний не завдавати шкоди природному середовищу і нести відповідальність за шкоду, заподіяну природі (ст. 66). Результатом вашої роботи має бути звіт, скласти який і допоможе ця розробка. При проведенні екологічної експедиції на перше місце слід ставити питання охорони природи. Жодне дослідження, жодне спостереження, збір гербарію не повинні задавати шкоди природі, треба берегти рослинний і тваринний світ. Про все це має пам’ятати кожен, хто йде дорогою досліджень. Література 1. Березина Н. А. Практикум по гидробиологии. – М.: Агропромиздат, 1989. 2. Дмитрієв Ю. А. Про природу для великих і маленьких. – К.: Рад. школа, 1978. 37

3. Жадин В. И., Герд С. В. Реки, озера и водохранилища СССР. – М.: Учпредгиз, 1961. 4. Карпенко Ю. О. Біологічне різноманіття України та його охорона // Український журнал «Хімія. Біологія», 2000. 5. Одум Ю. О. Основы экологии. – М.: Мир, 1975. 6. Риклефс Р. Основы общей экологии. – М.: Мир, 1979. 7. Хімко Р. В., Мережко О. І., Бабко Р. В. Малі річки – дослідження, охорона, відновлення. – К.: Інститут екології. – 2003. – 380 с.

ШАНОВНІ КОЛЕГИ!

Великого значення Всеукраїнська екологічна ліга надає природоохоронній роботі, проведенню конкретних заходів на захист довкілля. У цій збірці подано методичний матеріал і корисні поради, що стосується організації, проведення та оформлення звіту екологічних експедицій на водоймах. Мета цих заходів – пошуки шляхів збереження, відновлення та охорони водних об’єктів, покращення стану довкілля. У рамках таких експедицій пропонується дослідження водних об’єктів для виявлення причин погіршення екологічного стану; участь у роботах з розчищення джерел і берегів, укріплення берегів (насадження швидкорослих порід дерев і чагарників). Якщо Ви маєте власний досвід проведення екологічних експедицій на водоймах, будемо раді одержати матеріал для подальших публікацій. Запрошуємо Вас до творчої співпраці!