ЗМІСТ Паспортизація туристичних об’єктів у межах сільських населених пунктів Ніколаєв К. Д., Бабікова К. О., Ісаєнко В. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 Формування туристично-рекреаційної інфраструктури як напрям розвитку екологічних послуг Кінаш І. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 Оцінка природно-заповідного фонду Запорізької області для розвитку екологічного туризму Сажнєва Н. М., Арсененко І. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 Туристичними стежками мальовничої Овідіопольщини Орлова Т.М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
12
Туристичними стежками Донбасу Халілова О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
14
Оптимізація цінової політики рекреаційних послуг в Карпатському національному природному парку Яворський А. І., Здреник Н. Р. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 Перспективи розвитку туризму в Дніпродзержинську як виду екологічних послуг Головей О. П., Фіголь В. П., Пучкін Д. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19 Розвиток подієвого туризму в Україні на прикладі Яворівського НПП Біляк М. В., Рось Г. Я., Любинець І. П., Гребельна О. Б. . . . . . . . . . . . . . . 21
ПАСПОРТИЗАЦІЯ ТУРИСТИЧНИХ ОБ’ЄКТІВ У МЕЖАХ СІЛЬСЬКИХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ Ніколаєв К. Д., науковий співробітник Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (м. Київ) Бабікова К. О., аспірантка Інститут агроекології та природокористування (м. Київ) Ісаєнко В. М., доктор біологічних наук, професор, директор Інституту перепідготовки та підвищення кваліфікації Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (м. Київ) Сучасний стан сільських населених пунктів у більшості регіонів нашої країни характеризується як кризовий. Це пов’язано з рядом соціальноекономічних та екологічних проблем, які зумовлені нерівномірністю розвитку агросфери, зростанням техногенного навантаження на агроекосистеми, низьким рівнем життя, нерозвиненістю соціальної і виробничої інфраструктур тощо. Зазначені проблеми спонукали до пошуку альтернативних видів діяльності на селі, які б дали можливість не лише забезпечити місцеве населення робочими місцями, активізувати збут сільськогосподарської продукції на місцях, підвищити рівень економічної дохідності населення, а також сприяли б збереженню унікальних природних комплексів та їх раціональному використанню [1]. Одним з перспективних видів діяльності, який забезпечить здійснення вище згаданих прагнень, є сільський (зелений) туризм, який уже сьогодні набув значної популярності в регіонах нашої держави. Проте, будь-яка туристична діяльність (в тому числі й екологічно орієнтована) спричинює певні впливи на сільську місцевість за рахунок: – посилення забруднення присадибних ділянок внаслідок надмірного використання мінеральних добрив та засобів хімічного захисту рослин з метою збільшення обсягів вирощеної продукції; – витоптування та знищення рослинного покриву; – утрамбування ґрунту внаслідок численних кінних прогулянок та екскурсій; – несанкціонованої рибної ловлі та полювання; – надмірної концентрації відпочивальників у межах однієї агросадиби тощо [3]. 2
З огляду на ці та інші фактори, виникає необхідність вивчення та оцінки туристичної діяльності в межах окремих сільських населених пунктів, а також складання спеціальної документації щодо потенційно можливих впливів на довкілля. Таким документом є екологічний паспорт, який дасть змогу забезпечувати державний облік об’єктів, задіяних в туристичній сфері, визначити ступінь використання ресурсів природного середовища, проводити екологічну оцінку територій та земельних ділянок, а також встановлювати відповідні норми та правила, щодо раціонального користування природними ресурсами та ведення сільського господарства [2]. Виходячи з цього, важливе значення має вже розроблений паспорт сільського населеного пункту (Наказ Мінагрополітики України № 116 від 07 квітня 2011 року.), який дає можливість: – детально аналізувати існуючі або потенційно можливі зміни стану довкілля, спричинені сільськогосподарською діяльністю; – контролювати соціально-демографічну ситуацію на селі; – спостерігати за станом та рівнем забезпечення об’єктів соціальної інфраструктури; – визначати основні заходи з охорони навколишнього середовища тощо. Однак, на нашу думку, в паспорті недостатньо приділено увагу саме туристичній сфері в межах сільських населених пунктів, яка в першу чергу пов’язана з розвитком сільського, зеленого та агротуризму. Аналізуючи вплив сільськогосподарського виробництва та туристичної діяльності на довкілля, в паспорті необхідно в першу чергу звертати увагу на: – екологічність сільськогосподарської продукції, що виробляється власниками агросадиб; – впливи на водні ресурси (об’єми використання, обсяги скидів, характер забруднень, ефективність очищення); – відходи виробництва (кількість накопичених та утилізованих відходів); – стан земельних ресурсів (забрудненість ґрунтів, площі земель, зайнятих сільськогосподарськими та туристичними об’єктами тощо); – природоохоронні заходи. Ми вважаємо, що екологічний паспорт сільських територій необхідно розширити, враховуючи сучасні тенденції розвитку сільського, зеленого та агротуризму. Для цього необхідно внести окремий розділ під назвою «Розвиток туристичної діяльності в сільській місцевості», наявність якого дасть змогу простежувати не лише динаміку туристопотоків та рівень економічної дохідності, а й визначати потенційні загрози для довкілля. Крім загальної характеристики туристичних об’єктів та агросадиб, характеру їх господарської діяльності, він також міститиме інформацію про екологічний стан території, задіяної в туристичній сфері. 3
Таким чином, поява такого розділу дасть можливість повною мірою визначати екологічний стан та проблеми сільських територій, зважаючи на специфіку регіону, види господарської діяльності, а також перспективи та реалії розвитку туристичної діяльності. На основі інформації екологічного паспорта можна виконувати своєчасні та правильні прогнози, а також визначати способи нейтралізації негативних екологічних процесів та мінімізувати рівні екологічної небезпеки сільських території. Література: 1. Ніколаєв К. Д. Стан та перспективи організації сільського туризму в контексті сталого розвитку територій / К. Д. Ніколаєв, В. М. Ісаєнко // Агроекологічний журнал; спецвипуск. – К., 2011. – С. 171–174. 2. Гончарук В. Національна екологічна безпека та екологічна паспортизація водних об’єктів / В. Гончарук, Г. Білявський, М. Ковальов, Г. Рубцов // Вісник Нац. академії наук України. – 2009. – №5. – С. 22–29. 3. Костриця М. М. Сільський туризм: нові можливості підприємництва на селі / М. М. Костриця; матеріали наук.-метод. семінару. – Житомир : М. Косенко, 2007. – 50 с. ФОРМУВАННЯ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ЯК НАПРЯМ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНИХ ПОСЛУГ Кінаш І. П., кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту і адміністрування Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу На сучасному етапі переходу країни до сталого розвитку одним із важливих завдань є забезпечення відродження села, і насамперед за рахунок розвитку соціальної інфраструктури. Серед складових, що її формують, можна виділити туристично-рекреаційну складову. Туристично-рекреаційна інфраструктура являє собою стійку сукупність матеріальних об’єктів, діяльність яких спрямована на задоволення туристичних потреб населення. Вона включає матеріально-технічну базу функціонально-господарських структур різного порядку. Основними функціями туристично-рекреаційної інфраструктури є задоволення потреб населення в оздоровленні, відпочинку і змістовному проведенні вільного часу. Матеріальні об’єкти включають: санаторії, пансіонати, будинки, бази відпочинку, готелі, нічні та більярдні клуби, атракціони, човнові станції та ін. За допомогою туристичнорекреаційної інфраструктури формується ринок належних послуг. Саме послуги, які надає туристично-рекреаційна інфраструктура, є не лише джерелом валютних надходжень, а й важливим чинником розширення 4
ринку робочих місць. Адже кожне нове робоче місце, створене в ній, зумовлює формування до 20 робочих місць в інших сферах діяльності, зокрема в транспортній, житлово-комунальній, побутовій, у торгівлі та ресторанному господарстві тощо. Розвиток туристично-рекреаційної інфраструктури забезпечує зростання доходів від сфер діяльності, пов’язаних з туризмом, зокрема розвивається малий бізнес, розширюються мережа матеріальних об’єктів торгівлі, ресторанного господарства. За рахунок цього зменшується відтік сільських жителів, знижується рівень диференціації умов життя сільських та міських громадян. А це означає, що село в перспективі має стати місцем надання різноманітних послуг. Україна має всі передумови для інтенсивного розвитку туристичнорекреаційної інфраструктури. Цьому їй сприятимуть особливості географічного розташування та рельєфу, багатство природного, історикокультурного та рекреаційного потенціалів, сприятливий клімат. В Україні нині набули активного розвитку такі види туризму: відпочинковий, пізнавальний, суспільний, спортивний, політичний, бізнесовий, науковий, сільський зелений. У контексті сталого розвитку актуальним є сільський зелений туризм. Його ми розглядаємо як цілеспрямовані мандри сільською територією без порушення екосистем, які забезпечують безпосередній внесок у розв’язання проблем сільського населення і підтримку системи управління на засадах сталого розвитку. Формуванню туристично-рекреаційної інфраструктури сприятимуть такі принципи: – забезпечення цікавості та уваги туристів до природних об’єктів і явищ. Для цього туристам слід надати інформацію за допомогою гідів, інформаційних стендів на маршруті, буклетів тощо; – дбайливе ставлення до навколишнього середовища. Метою такого ставлення є, в першу чергу, максимально можливе збереження тих об’єктів та явищ, які приваблюють туристів до конкретної місцевості; – сталість. Для реалізації цього принципу слід всю діяльність з надання послуг туристам здійснювати таким чином, щоб ресурси місцевості не лише не вичерпувались, а навіть, якщо можливо, збагачувались; – максимальне залучення місцевого населення до надання послуг. Саме місцеві жителі, які є активними учасниками обслуговування туристів, зацікавлені у дбайливому використанні ресурсів своєї місцевості шляхом їх використання, а не пограбування. Для нашої держави є актуальними два останні принципи, оскільки, за наявності соціальних та екологічних умов, Україна частіше приймає туристів. Інфраструктура сільського зеленого туризму має охоплювати: засіб для розміщення туристів – сільський будинок або ферму; господарський двір, до якого виявляють інтерес туристи (організовуються догляд за тваринами і птахами, збирання овочів та фруктів тощо); комунальну інфраструктуру (освітлення, опалення, водопостачання), комунікаційну (телефон), інфраструктури фізичної культури (лижні траси, підйомники); інфраструктуру культури, яка активізує контакти між селянам і туристами, – будинки культури, кінотеатри, свята, карнавали, змагання тощо. 5
Інфраструктурний комплекс сільського зеленого туризму має відповідати двом основним вимогам: по-перше, створювати нормальні умови для проживання туристів, по-друге, мінімально порушувати екологічну сталість природного середовища. В Україні активно формується мережа сільського зеленого туризму. Центральною фігурою на селі виступає сільська родина, яка, перш за все надає житло, а також послуги. Зрозуміло, що цей вид діяльності доступний лише тим, хто має житловий будинок, придатний для проживання сім’ї господаря і гостей. У разі, якщо власна оселя непридатна для прийому туристів, але є земля і бажання займатися цією справою, потрібно будувати новий будинок. А це, зрозуміло, тягне за собою витрати. Для зменшення витрат на замовлення Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні Міністерство аграрної політики України доручило об’єднанню «УкрНДІагропроект» за бюджетні кошти розробити еталонний проект будинку для надання послуг із сільського туризму. Крім цього, це об’єднання розробляє проектну документації безкоштовно (оплачуватиметься тільки прив’язка до території). Саме цей захід, на нашу думку, зможе пришвидшити процес формування туристично-рекреаційної інфраструктури. У плані розвитку туристично-рекреаційної інфраструктури заслуговує на увагу досвід Білорусі, де створюють приватні мікроготелі та спеціалізовані матеріальні об’єкти (човнові станції, конюшні та ін.) на базі малого сімейного готельного господарства та шляхом будівництва великих і середніх приватних туристичних об’єктів у формі спеціалізованих «туристичних» сіл, культурно-етнографічних центрів. Для активізації розвитку туристично-рекреаційної інфраструктури необхідно, щоб послуги, які там надають відпочиваючим, відповідали стандартам. Адже якість послуги впливає на структуру попиту і відіграє значну роль у конкурентній боротьбі на туристичному ринку, а також є одним з основних чинників підвищення економічної ефективності туризму, зокрема зеленого. Складність стандартизації зумовлена надзвичайно великим діапазоном різноманітності послуг туризму на національному рівні. Основними складовими, що визначають якість послуг, є: комфортабельність місць розміщення, екологічна складова, кваліфікація господарів. Нині встановлено систему, яка формує перелік вимог та градацію їхньої якості, що регламентується програмою «Категоризація туристичних садиб». Вона передбачає визначення та приведення до уніфікованих стандартів надання послуг розміщення і є найдієвішим інструментом не тільки для визначення якості послуг, а й щодо розвитку сільського туризму в Україні. Слід зазначити, що категоризація також передбачає мінімізацію негативного впливу на навколишнє середовище. Ця програма поширюється на сільські садиби, які є членами спілки сприяння розвитку сільського туризму в Україні та об’єднуються у мережу «Українська гостинна садиба». Ця категоризація передбачає чотири категорії, кожна з яких позначається відповідним знаком. Знак включає композицію зі словосполучення українською «українська гостинна садиба» та англійською «ukrainian guest house» мовами та графічного 6
символу, на якому зображена українська хатинка. Під хатинкою розміщені одна, дві або три квітки. Кожна з чотирьох категорій позначається знаком (1 – знак без квітки, 2 – знак з однією квіткою, 3 – знак з двома квітками, 4 – знак з трьома квітками). Відповідно, перша категорія – це найнижча, третя – найвища. Цей знак надає Спілка сприяння розвитку зеленого туризму в Україні, його можна використовувати як маркетинговий інструмент зростання популярності садиби. Нині таку категоризацію в Україні пройшло 84 садиби з 16 областей, у тому числі одержали сертифікати базового рівня – 46 садиб, першого – 10, другого – 17, третього – 11 [1]. У контексті переходу держави до сталого розвитку набуває особливої актуальності екологічна складова послуг. Відповідно, якість цієї складової потребує системи оцінки, зрозумілої споживачу. Така система оцінки вже діє в нашій державі. Це система екологічного маркування садиб «Зелена садиба». Вона розроблена за європейськими зразками з урахуванням специфіки умов України і визначає такий спосіб надання послуг, внаслідок якого екологічний стан довкілля зазнає якомога меншої шкоди, або навіть поліпшується. Наявність знаку «Зелена садиба» привертає увагу екологічно орієнтованих туристів, кількість яких з року в рік зростає як в європейських країнах, так і в Україні. Щороку кількість маркованих садиб збільшується. Нині вона становить 58 садиб із 7 областей, у тому числі одержали сертифікат найнижчого рівня – 50, другого рівня – 8. На жаль, найвищої оцінки не одержала жодна садиба. Лідером екологічного маркування є Закарпатська область, де функціонує 40 маркованих садиб [1]. На нашу думку, формування туристично-рекреаційної інфраструктури створить умови для надання екологічних послуг в Україні, що, в свою чергу, сприятиме до розвитку бізнесу в сільській місцевості і стане дієвим засобом забезпечення сталого розвитку. Література: 1. Горішевський П. Якість послуг сільського зеленого туризму / П. Горішевський, В. Триліс // Туризм сільський зелений. – 2011. – №1.– С. 20–21.
7
ОЦІНКА ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ Сажнєва Н. М., кандидат географічних наук, професор, завідувач кафедри економічної і соціальної географії та методики навчання географії, Арсененко І. А., кандидат географічних наук, доцент кафедри економічної і соціальної географії та методики навчання географії Мелітопольський державний педагогічний універсистет імені Богдана Хмельницького До складу природно-заповідного фонду (ПЗФ) входять ділянки суходолу та акваторії і окремі об’єкти, що «мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, туристичну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингу довкілля» [1, с. 89]. У Запорізькій області склалися, порівняно з іншими регіонами України, сприятливі умови для використання цих територій для розвитку екологічного туризму. У структурі ПЗФ в Україні виділяють 11 категорій об’єктів, у Запорізькій області їх 9: 2 національні природні парки, 1 природний заповідник, 1 регіональний ландшафтний парк, 227 заказників, 96 пам’яток природи, 3 заповідні урочища, 22 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, 1 зоопарк [2]. Об’єкти ПЗФ як ресурси для екологічного туризму оцінюють за такими параметрами, як унікальність, екзотичність, щільність, співвідношення їх сумарної площі до площі району. Оцінку ПЗФ у межах Запорізької області ми здійснювали за такими параметрами: 1. Визначення площі територій і об’єктів ПЗФ, задіяних в екологічному туризмі: , де Sотр – площа територій району, які перебувають під охороною; Sn – площа кожної природоохоронної території району. 2. Визначення забезпеченності населення територіями та об’єктами ПЗФ для здійснення різних видів екологічного туризму:
8
, де А – забезпеченність населення природоохоронними територіями; Sотр – площа територій району, які пербувають під охороною; Нр – чисельність населення району; 1000 – 1000 жителів району. 3. Визначення співвідношення між площею територій та об’єктів ПЗФ і площею району: ,
де Р – частка природоохоронних територій від загальної площі району, %; Somp – площа територій району, які пербувають під охороною; Sp – площа району. Площа територій та об’єктів ПЗФ у Запорізькій області розподілена нерівномірно. До районів, які мають найбільший показник співвідношення між площею територій та об’єктів ПЗФ і загальною площею адміністративного району, належать Якимівський (13,6%) і Василівський (12,1%); до районів, які мають найменший показник цих розрахунків, відносять Великобілозерський (0,02%), Пологівський і Михайлівський (0,06%). У таких адміністративних районах, як Розівський, Гуляйпільський, Токмацький, Веселівський, Чернігівський, Вільнянський, Приазовський, Куйбишевський та Оріхівський співвідношення між площею територій і об’єктів ПЗФ і загальною площею району становить від 0,1 до 1,0%; у Новомиколаївському, Мелітопольському, Бердянському й Запорізькому районах – від 1,0% до 2,0%; цей же показник у Кам’янко-Дніпровському районі становить 2,44%, у Приморському – 6,84%. Загальне забезпечення населення територіями та об’єктами ПЗФ (га на 1000 осіб) у Запорізькій області становить 39,4 га/1000 осіб. Найбільші показники мають Якимівський (730,0 га) і Василівський (289,8 га) адміністративні райони, найменші – Великобілозерський (1,2 га), Пологівський (1,9 га), Михайлівський (2,4 га) і Запорізький (2,7 га). До адміністративних районів, які мають території та об’єкти ПЗФ державного значення, належать Якимівський, Василівський, Мелітопольський, Запорізький, Вільнянський, Бердянський, Кам’янко-Дніпровський, Гуляйпільський, Куйбишевський і Приморський. За останні роки кількість територій та об’єктів ПЗФ збільшилася. Так, у 2002 році створено ландшафтні заказники загальнодержавного значення «Крутосхили Каховського водосховища» площею 522,2 га у межах Василівського району, «Урочище Білозерське» площею 390,0 га в межах Кам’янко-Дніпровського району. У 2006 році створено Національний природний парк «Великий Луг» у межах Василівського району та акваторії Каховського водосховища, загальною площею 16756 га. 9
У регіоні закінчено роботу щодо створення Національного природного парку «Приазовський» площею понад 79 тис. га на територіях Мелітопольського, Якимівського, Приазовського, Бердянського районів, а також міст Бердянськ та Мелітополь, в акваторіях Утлюцького й Молочного лиманів та шельфовій зоні Азовського моря [2, 3]. Після створення Національного природного парку «Приазовський» площа природно-заповідних територій у Запорізькій області збільшилася вдвічі й приблизно становить понад 6,2% загальної площі регіону. Якщо в Україні площа земель, потенційно придатних для залучення до екологічного туризму, за різними даними, становить від 12,8 до 15,6% території країни, то площа територій та об’єктів ПЗФ – лише 4,2%, з яких не всі використовують з туристсько-екологічною метою [2]. Ведеться робота щодо створення й розширення територій та об’єктів ПЗФ місцевого й загальнодержавного значення площею близько 1 тис. га [2]. Серед територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення для організації екологічного туризму у Запорізькій області популярною є Філія Українського державного степового природного заповідника «Кам’яні могили». Загальна площа заповідника становить 465,0 га, з яких 100,0 га – в Запорізькій, 356,0 га – в Донецькій областях. Заповідник розташований на сході регіону (Куйбишевський і Розівський райони) у межах Приазовської височини. «Кам’яні могили» – комплексний за своїми природними цінностями об’єкт, який відтворює в мініатюрі гірську країну, утворену виходами стародавніх докембрійських гранітів, що тягнуться як два високі рівнобіжні пасма з численними гротами, нішами тощо. Різноманітними та унікальними є флора й фауна заповідника. У ньому на невеличкій ділянці налічують понад 500 видів рослин. Це представники цілинних різнотравно-типчаково-ковилових і кам’янистих степів, фітоценозів гранітних скель тощо. Своєрідності й оригінальності флорі надають численні ендемічні й реліктові рослини (вушанка гранітна, авринія скельна та ін.). Цей заповідник – єдине місце на Землі, де на гранітах ростуть деревій голий і волошка несправжньоблідолускова. Різноманітним і цікавим є і тваринний світ заповідника, представлений численними видами птахів, гризунів та інших типових мешканців степу. Територія заповідника має стати провідною в Запорізькій області в організації такого виду екологічного туризму, як тематичні екскурсії, з обмеженим розвитком інших видів активного туризму. Серед заповідників статус державного значення мають 12, місцевого – 215. Загальна площа заказників державного значення на території регіону становить 39038,1 га. До них належать: зоологічний заказник «Алтагирський» (Якимівський р-н), гідрологічний заказник «Молочний лиман» (Якимівський р-н), ландшафтний заказник «Старобердянський» (Мелітопольський р-н), геологічний заказник «Дніпровські пороги» (Запорізький р-н), орнітологічний заказник «Великі й Малі Кучугури» (Василівський р-н), лісовий заказник «Радивонівський» («Радивонівська 10
лісова дача») (Якимівський р-н), ландшафтний заказник «Коса Обитічна» (Приморський р-н). До територій та об’єктів ПЗФ також належать 7 пам’яток природи, які мають статус державного значення і 89 об’єктів місцевого значення. Загальна площа пам’яток природи державного значення становить 412,0 га. Серед пам’яток природи державного значення найбільший інтерес для туристів становлять: комплексна пам’ятка природи «Балка Скотовата» (Гуляйпільський р-н), ботанічна пам’ятка природи «Балка Бальчанська» (Вільнянський р-н), ботанічна пам’ятка природи «Балка Россоховата» (Вільнянський р-н), ботанічна пам’ятка природи «Урочище Пристіни» (Запорізький р-н), геологічна пам’ятка природи «Гранітні скелі» (Бердянський р-н), геологічна пам’ятка природи «Кам’яна могила» (Мелітопольський р-н). До територій та об’єктів ПЗФ належать також парки-пам’ятки садовопаркового мистецтва, на території яких можливе проведення екологічних турів, екскурсій і масового відпочинку. Парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва державного значення є Мелітопольський міський парк імені М. Горького. Площа парку – 31,0 га. Він розташований у центрі міста, заснований у 1927 році. У парку росте понад 80 видів дерев і чагарників з різних природних зон Європи та Азії. Під декоративні лісонасадження відведено 25 га всієї площі парку. Серед рослин – акація біла, дуб, ільмові, тополя, софора, сосна, ялина, верба, липа, горобина, черемшина та інші чагарники. Крім парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва державного значення, у регіоні є також 21 парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення. Отже, Запорізька область має унікальні об’єкти ПЗФ, які можуть бути залучені до екологічного туризму. Це може стати істотним внеском до економіки Запорізької області, надати їй пізнавальну туристсько-екологічну цінність і можливість для здійснення екологічної освіти населення. Література: 1. Любіцева О. О. Туристичні ресурси України : навч. посіб. / О. О. Любіцева, Є. В. Панкова, В. І. Стафійчук. – К. : Альтерпрес, 2007. – 369 с. 2. Фондові матеріали Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області. – Запоріжжя, 2009. 3. www.menr.gov.ua – Міністерство екології та природниї ресурсів України.
11
ТУРИСТИЧНИМИ СТЕЖКАМИ МАЛЬОВНИЧОЇ ОВІДІОПОЛЬЩИНИ Орлова Т. М., голова Овідіопольського районного осередку Всеукраїнської екологічної ліги (Одеська область) Овідіопольський район на просторовій карті українського Причорномор’я і всієї Одещини між Дністровським лиманом і Чорним морем за своїми контурами нагадує серце або виноградне гроно. Тут проживають люди різних національностей, працьовиті, закохані у свій край. Селища і села, сільськогосподарські угіддя і промислові підприємства, чудові пляжі курортів і мальовничі кручі, багатий рослинний і тваринний світ, різноманітні пам’ятки старовини (кургани, городища, залишки поселень і стоянок різних епох, оборонні споруди) – все це зійшлося у просторі й часі. Овідіопольський район (його територія становить 829,5 км2 2,5% території області) розташований в центрі Одеської області на південному заході України у пониззях Придністров’я. На північ від нього лежить місто Одеса, на сході омивається водами Чорного моря, де і проходить державний кордон України, на півдні – Дністровським лиманом. Тому розвиток туризму як виду екологічних послуг має великі перспективи. Цьому сприяє безпосередня близькість з мільйонним містом Одесою. Овідіопольська дорога є частиною міжнародної автомагістралі, що з’єднує Одесу з іншими державами – Молдовою, Румунією, Болгарією, Туреччиною. Овідіопольский районний осередок Всеукраїнської екологічної ліги ініціював створення робочої групи при Овідіопольскій районній державній адміністрації щодо створення туристичних маршрутів Овідіопольського району, до складу якої увійшли історики та краєзнавці району, провідні науковці Одеського археологічного музею, Одеського національного університету імені Мечникова, Нижньодністровського національного природного парку, Одеського відділення Національного екологічного центру України, депутати сільських та районних рад, представники Овідіопольського відділення Чорноморського козацтва, місцеві письменники, окремі члени громадських організацій Овідіопольського району. Під керівництвом заступника голови Овідіопольського районного осередку Всеукраїнської екологічної ліги, першого заступника голови Громадської ради при Овідіопольській районній адміністрації, депутата Овідіопольської районної ради Г. Є. Політі, який очолив робочу групу, була проведена копітка робота та висунуто пропозиції щодо створення туристичних маршрутів Овідіопольського району. За підтримки сільських і селищних голів, небайдужих мешканців, істориків та краєзнавців району було складено реєстр культурно-історичних пам’яток місцевого значення, привабливих для розвитку туристичної галузі району. Головний природознавець Нижньодністровського національного природного парку М. В. Роженко запропонував проекти можливих туристичних маршрутів та еколо12
го-пізнавальних стежок на території Надлиманської та Миколаївської сільських рад, зокрема, відвідування перлини Нижньодністровського національного природного парку – Карагольської затоки. Активісти місцевих осередків Всеукраїнської екологічної ліги та Всеукраїнської дитячої спілки «Екологічна варта» працювали над створенням туристично-пізнавального маршруту «Заповідними стежками степу». Місцевий фотохудожник В. А. Сокарєв розробив проект путівника по цінним природоохоронним територіям району. Цікавий матеріал під назвою «Козацькими шляхами рідного краю» надали активісти козацького руху регіону. Окремої уваги заслуговує робота над творчим проектом «Ніконій», яку очолює голова робочої групи Г. Є. Політі. Ідея полягає в тому, що на території античного городища Ніконій, у межах Роксоланівської сільської ради слід створити філію районного історикокраєзнавчого музею з оглядовими майданчиками та інформаційними стендами, розробити еколого-пізнавальні стежки в заповідному урочищі «Атерик». Передпроектні пропозиції висловив начальник відділу з питань земельних відносин та геоінформаційних систем управління агропромислового розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації М. А. Прокопов. Усі заходи робочої групи були підтримані місцевою владою. Питання було винесене на засідання Громадської ради при райдержадміністрації. Громадськість наголосила на необхідності створення проекту з відновлення городища Ніконій, запропонувала місцевій владі розглянути можливість доручити розроблення та затвердження туристичних маршрутів Овідіопольщини комунальному підприємству «Центр по розвитку рекреаційної території». У рамках діяльності робочої групи відбулася зустріч з керівником економічного представництва генерального консульства Греції в Одесі Димитросом Зьогосом, де було досягнуто повного взаєморозуміння і домовленості про співпрацю у створенні туристичного об’єкта «Ніконій». За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Овідіопольський район посідає одне з провідних місць в області. Рекреаційна прибережна територія району становить близько 14 кілометрів. Особливість економікогеографічного розташування, розвинута транспортна мережа, сприятливі природно-кліматичні умови, наявність пам’яток історії та культури створюють всі необхідні передумови для формування високорентабельної туристично-рекреаційної галузі. На жаль, туристична галузь Овідіопольського району має дуже низький рівень розвитку. Ми вважаємо, що це пов’язано з такими основними проблемами, як відсутність державної програми розвитку КРТ, недостатнє рекламне забезпечення, відсутність централізованого водопостачання рекреаційної зони району. Тому прийняття нормативно-правового акту «Курорт місцевого значення», метою якого є сприяння створенню конкурентоспроможного туристичного продукту, здатного задовольнити туристичні потреби, є спільним завданням для влади та громадськості. На розв’язання зазначених проблем також буде спрямована «Програма розвитку туристично-рекреаційної галузі в Овідіопольському районі на 13
2012–2014 роки», у розробленні якої активну участь взяли представники районного осередку Всеукраїнської екологічної ліги. Отже, громадськість Овідіопольського району зробила перші кроки для розвитку різних видів сільського туризму.
ТУРИСТИЧНИМИ СТЕЖКАМИ ДОНБАСУ Халілова О. В., директор Петровеньківської ЗОШ І–ІІ ступенів, координатор Петровеньківського селищного осередку ВДС «Екологічна варта» Є багато видів туризму: культурний та пізнавальний, який реалізується переважно в історичних місцях і поселеннях та у великих містах; оздоровчий та спортивний – в курортних приморських та гірських районах; екологічний та навчальний – на територіях природно-заповідного фонду; сільський та агротуризм – у сільських місцевостях; зелений – на ландшафтних територіях. Відомі також специфічні види туризму: діловий, релігійний, науковий, розважальний, краєзнавчий, етнографічний, спелеотуризм та ін. Зважаючи на місце та роль туризму в житті суспільства, держава проголосила його одним із пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку в Україні. Розвиток внутрішнього туризму є пріоритетним напрямом сталого розвитку в Україні як засобу збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, популяризації регіону як туристично-рекреаційного об’єкта, залучення його до екологічної освіти. Необхідне подальше розгортання краєзнавчо-туристичної діяльності, що сприятиме започаткуванню основ туристсько-рекреаційного освоєння сільських регіонів та гірських територій, дбайливому ставленню до історико-культурної спадщини, її вивченню та реставрації, охороні природно-заповідних територій. Школа, в якій я працюю директором, має туристично-екологічний напрям. Діти активно займаються пішохідним туризмом та є членами ВДС «Екологічна варта». Багато хто вважає, що Донбас – промисловий край, що туристична діяльність на його території неможлива, але на власному досвіді діти побували майже на кожному об’єкті, дослідили та описали туристично-рекреаційні об’єкти Донбасу. Інформацію поширюємо серед населення, бо школа є соціокультурним центром села, громадсько-активною школою. Організація таких подорожей надає можливість займатися активним відпочинком учням разом з батьками, культурно проводити час, брати участь у розважальних та пізнавальних заходах.
14
Краєзнавство та туризм як важливі засоби створення регіонального культуротворчого середовища у навчально-виховному процесі відкривають навколишній світ з усією багатогранністю складних взаємовідносин природи, суспільства й особистості, задовольняють потреби у самопізнанні, самореалізації, сприяють формуванню особистісних якостей та цінностей, надають правильне усвідомлення законів та взаємозв’язків у природі, місця людини та її ролі на Землі, розвивають гуманне та дбайливе ставлення до життя у всіх його проявах, а відчуття відповідальності за стан навколишнього середовища є запорукою гармонії та здоров’я. Мандрівки стежинами рідного краю підвищують обізнаність учнів та батьків у сфері екології, допомагають формувати свій власний екологічний світогляд. Свої мандрівки-дослідження ми почали зі свого Слов’яносербського району Луганської області: Кримський державний ентомологічний заказник (10 га). Тут охороняються метелик Поліксена, джмелі та дикі бджоли; Геологічні пам’ятки природи «Слов´яносербська та «Причипілівська». Тут знайдено багато скам’янілих решток тварин і рослин. Учнями школи теж зібрана велика колекція викопних; Заповідне урочище «Біляєвське». Природне озеро з багатою фауною та великими ділянками латаття білого та жовтого; Відділення Луганського природного заповідника «Трьохізбенський степ». Тут збереглися ділянки степової рослинності, на яких зростає більше тисячі видів рослин, багато з яких занесені до «Червоної книги України». А наступні рекреаційно-туристичні об’єкти складають гордість не тільки національного надбання Донбасу, а і всієї України в цілому: Святогірська лавра. Діюча давня Свято-Успенська лавра з печерним містом монахів, крейдяні гори, сосновий ліс, багатовікові дуби, р. Сіверський Донець, чистіші озера з багатою флорою та фауною. Ландшафтний парк «Меотида». Можливість спостерігати єдине у Європі поселення кучерявого пелікана та найчисленніші на нашому континенті – крачки й чорноголового хохотуна та чисте море, яке омиває Криву косу. Соляні шахти Соледару. Справжні казкові палаци, які вирубано на глибині трьохсот метрів, церков. Тут відбувся перший у світі сеанс підземного повітроплавання на повітряному шарі. Ландшафтний парк «Клебан-Бік». Унікальна геологічна пам’ятка природи – дно давнього моря, від якого залишилися скам’янілі рештки рослин, молюсків та коралів. Дивує червоно-бурий марсіанський пейзаж, на якому відсутня рослинність. Дружковські скам’янілі дерева. Давні араукарії діаметром 1м в поперечному розрізі мають вік 250 мільйонів років. Вони схожі на свіжо спиляні – це дуже рідкісне явище в масштабах усієї планети. Аналогічні скам’янілі дерева знайдені тільки в американському штаті Аризона.
15
Великоанадольський ліс. Найбільший рукотворний ліс у світі, закладений у середині ХІХ ст. Крейдяні скали Білокузьминовки. Рік крейдяних скель, схожих на пальці та вітрила становить дев’яносто мільйонів років. Саур-Могила. Одна з найвищих точок Донецького кряжу (277,9 м), на ній хоронили своїх царів племена бронзової епохи. Хомутовський степ. Зберігся в первозданному вигляді і занесений в список природних пам’ятників ЮНЕСКО. Місцева флора нараховує понад шестисот рідкісних рослин, більшість яких неможливо зустріти ніде у світі. Тут заборонена екскурсійно-туристична діяльність, але можлива екологопросвітницька робота. Стрільцівський степ. Природний заповідник з типовою первинною степовою рослинністю, ареал проживання байбака європейського. Мандруючи цими природними стежками рідного краю, ми отримали найприємніші почуття від спілкування з природою. Час, проведений в спогляданні краси та величі довкілля, збагатив нас новими знаннями, думками, надав нових сил, духовного та фізичного здоров’я. Таке краєзнавчо-туристичне, еколого-натуралістичне навчання та виховання створюють підґрунтя для загальнонаукової, загальнокультурної, допрофесійної підготовки учнівської та студентської молоді.
ОПТИМІЗАЦІЯ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ РЕКРЕАЦІЙНИХ ПОСЛУГ В КАРПАТСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ПРИРОДНОМУ ПАРКУ Яворський А. І., директор Здреник Н. Р., провідний інженер відділу економіки природокористування Карпатський національний природний парк (м. Яремче, Івано-Франківська область) На сучасному етапі розвитку суспільства при загостренні економічних, соціальних та екологічних проблем дедалі актуальнішим є збереження здоров’я окремої людини та соціуму конкретної території, що породжує цілий спектр потреб, реалізацію яких забезпечує рекреаційна галузь господарства. Потреби в рекреації формуються під впливом різних факторів. Зокрема, потреба в оздоровленні виникає через порушення стану здоров’я, потреби у відпочинку та туризмі визначаються необхідністю зняття фізичної, психічної втоми та напруги, бажанням духовного, інтелектуального, фізичного розвитку. Рекреаційні потреби під дією цих факторів визначають попит на рек16
реаційні послуги як частину потреб споживача, забезпечену грошовою масою. Основними чинниками, які впливають на формування цінової політики рекреації в Карпатському національному природному парку є матеріальна забезпеченість населення та можливість вибору відповідно до смаків, звичок, очікувань рекреантів, що формуються під впливом таких факторів, як вік, стать, соціальна належність, традиції, релігійні та національні особливості, уподобання. Сьогодні існує значна диференціація в доходах населення, тому необхідно враховувати цю обставину і створювати умови для задоволення потреб населення згідно з його матеріальними можливостями. Цього можна досягти через диверсифікацію цін. На цей час рекреаційні послуги у парку формують і розвивають за допомогою регіонального регулювання. Основними його елементами є правове та адміністративне регулювання через законодавчі та нормативні акти, стандарти, ліцензії, галузеві норми та нормативи; програмування та планування; фінансово-податкове, грошово-кредитне регулювання, регулювання цін і тарифів, інвестиційна політика, соціальна, екологічна, антимонопольна політика. У Карпатському Національному природному парку (НПП) затверджені ціни на послуги, які надаються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1913 та змінами до неї. До них належать: послуги, пов’язані із забезпеченням провадження рекреаційної діяльності, зокрема екскурсії маркірованими маршрутами, екологічними стежками, перебування в зонах відпочинку, оглядові екскурсії в екотуристичному візитцентрі, перегляд фільмів про парк, проживання туристів з відповідними зручностями, перевезення туристів транспортом парку. На території Карпатського НПП є близько 500 садиб зеленого туризму, 6 дитячих оздоровчих таборів, лікувально-оздоровчі комплекси, будинки і бази відпочинку, санаторії, навчально-спортивні та туристичні бази, туристичні відпочинкові комплекси, приватні пансіонати, готелі, гостині двори. Для ознайомлення та вивчення природи КНПП прокладено 300 кілометрів еколого-пізнавальних і науково-пізнавальних стежок, еколого-туристичних маршрутів, впорядковано зони та місця відпочинку. Для популяризації екологічної освіти та сприяння розвитку еколого-туристичного іміджу парку відкрито екотуристичний візит-центр. Всі ці заходи проводять для приваблення туристів до неповторних карпатських краєвидів. Відвідування туристами об’єктів КНПП має сезонний характер (рис. 1). Найбільша кількість відвідувачів припадає на період травень-жовтень. Це пов’язано зі сприятливими кліматичними умовами та масовими відпустками людей. Значно зростає кількість відвідувачів у літній період серед дітей шкільного віку та студентів.
17
12000 10000 8000 к-ть туристів (чол.)
6000 4000 2000 0
січень
квітень
липень
жовтень
місяці Рис. 1. Динаміка відвідування туристами території КНПП
Для збільшення кількості туристів в КНПП розробляють оптимальні ціни на рекреаційні послуги, які відповідають платоспроможності рекреантів. Ціни розробляють як для дорослого населення, так і для дітей. На впорядкування еколого-пізнавальних стежок, туристичних маршрутів, рекреаційних зон відпочинку та екотуристичного візит-центру щорічно витрачаються значні кошти, які надходять від надання платних послуг з рекреації. Кошти витрачають на виготовлення альтанок, навісів-грибків, лавочок, мангалів, інформаційних стендів, які встановлюють на туристичних маршрутах, а також на утримування в чистоті цих маршрутів. Так як характерною ознакою туристичних потоків є яскраво виражена сезонність у парку, то з огляду на це розробляють ціни на послуги, які забезпечують максимальне надходження коштів у піковий період (рис. 2.). 70000 60000 50000 40000 грн. 30000 20000 10000 0
січень
березень
травень
липень
вересень
листопад
місяці Рис. 2. Надходження коштів від надання рекреаційних послуг в КНПП
18
Кількість туристів значно впливає на дохід КНПП. Ціни на рекреаційні послуги в КНПП розраховані на споживачів із середнім достатком. Основним критерієм формування цін на послуги є забезпечення співвідношення ціна–якість. Збільшення надходжень від надання рекреаційних послуг є запорукою кращого облаштування туристичних маршрутів та зон відпочинку.
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКУ ЯК ВИДУ ЕКОЛОГІЧНИХ ПОСЛУГ Головей О. П., кандидат хімічних наук, доцент кафедри біотехнології та екології, Дніпродзержинський державний технічний університет Фіголь В. П., журналіст Пучкін Д. М., депутат Дніпродзержинської міської ради, член депутатської комісії з питань охорони навколишнього середовища «…Науковці мають запропонувати владі дієві способи і механізми...», − цим завершувались тези доповіді на попередній конференції. Тож пропонуємо застосувати механізм, який тисячі років формулювали приблизно так: «якщо наразі не можеш змінити ситуацію, зміни своє ставлення до неї». Очевидно, що вивчати і використовувати явище з найбільшою ефективністю можна тоді, коли воно є концентрованим. З цього погляду у Дніпродзержинську доцільно створити «Центр екологічних послуг і зеленого туризму». Тим, хто знайомий з Дніпродзержинськом, пропозиція може здатися жорстоким жартом. З вуст іноземців Дніпродзержинськ називають «містомкатастрофою»: в ньому, як заявляє міська влада, представлено весь спектр антропогенного навантаження на довкілля. Тому в Дніпродзержинську для людей, небайдужих до питань екології, є з чого дивуватись, є що вивчати, використовувати і захищати. Шукачі гострих відчуттів зможуть помилуватися різнобарвними димами і пилом, що літає і осідає навколо (на одного мешканця міста припадає приблизно півтонни шкідливих промислових викидів на рік); готичними пейзажами Самишиної балки та промислового майданчика колишнього «гіганта середнього машинобудування», панорамами «Дніпродзержинськ індустріальний» та «Дніпродзержинськ енергетичний» з мосту через Дніпро, 19
який влітку іноді тріщить по швах. Є можливість порибалити у забрудненій промисловими і побутовими стоками, зарослій отруйними бурими водоростями воді Дніпра та навколишніх водойм. Гострими можуть бути і відчуття від зустрічі зі зграєю здичавілих місцевих собак… Фахівцям у сфері антропогенного впливу Дніпродзержинськ надасть невичерпний матеріал для наукових досліджень: є приклади тривалого впливу на довкілля радіоактивних матеріалів, агресивних хімічних сполук (понад 3 млн т промислових відходів на рік, з яких 114 тис. т є токсичними). Цікавим об’єктом для вивчення може бути накопичення у Дніпродзержинську побутового сміття: місто продукує його майже 200 тис. т на рік, а немає навіть звалища. Яр у межах міста, який останнє півстоліття засипають сміттям, не є цивілізованим полігоном для накопичення та утилізації побутового сміття ні за наявними документами, ні технічно. До того ж звалище приблизно два десятки років виділяє в атмосферу невстановлену кількість продуктів згоряння та інших газоутворюючих реакцій. Не краще з ґрунтами і водою… Значна кількість побутових відходів накопичується в межах міста на стихійних звалищах, де часто виникають пожежі. Але склад диму таких пожеж і його вплив на довкілля теж невідомі, адже міська СЕС, наприклад, не проводить досліджень щодо вмісту в атмосферному повітрі бензпірену та його сполук. У зв’язку з цим вивчення процесів, які стихійно, постійно і тривало відбуваються під час біодеградації побутового сміття, можна вважати актуальним і корисним. Таким чином, у науковців будуть необхідні дані для наукових робіт, люди отримають природоохоронні технології, а виробники та посадовці – можливість їх реалізації. Тим більше, що у Дніпродзержинську поки що працюють фахівці, які давно вивчають місцеві умови. Дніпродзержинськ міг би бути неабиякою тренувальною базою для громадських сил, що спеціалізуються на охороні довкілля і громадянських прав. У місті систематично порушується конституційне право мешканців на безпечне і здорове довкілля. За офіційними даними, у місті щороку народжується менше людей, ніж вмирає, і якщо тенденція збережеться, за кілька років місто може втратити статус «250-тисячника». Приблизно кожен 100-й народжений помирає протягом року, серед дніпродзержинців близько 13 тисяч онкохворих і 171 тисяча хворих на серцево-судинні недуги. Проблеми, що хвилюють дніпродзержинців, за наявними світовими тенденціями, можуть стати глобальними. Створюючи у Дніпродзержинську середовище для вивчення та використання місцевих особливостей, можна набути корисного досвіду щодо рекультивації комплексно забруднених територій.
20
РОЗВИТОК ПОДІЄВОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ НА ПРИКЛАДІ ЯВОРІВСЬКОГО НПП Біляк М. В., директор Рось Г. Я., провідний фахівець з туризму Любинець І. П., начальник відділу науки та екоосвіти Гребельна О. Б., молодший науковий співробітник Яворівський національний природний парк (смт Івано-Франкове, Львівська область) Подієвий туризм – це порівняно молодий вид туризму, який розвивається та набуває все більшої популярності в Україні. Причиною його розвитку є бажання сучасного туриста взяти участь у різноманітних заходах чи подіях, що сповнені яскравими моментами. Можемо сказати, що подієвий туризм – це святковий туризм, який дозволяє стати безпосереднім учасником певної події, що проходить у атмосфері свята та незабутніх вражень. Щорічно зростає кількість туристично-привабливих заходів, що сприяє розширенню спектру туристичних послуг і дає змогу задовольнити інтереси туриста. Власне масовий захід, як основа подієвого туризму, може проходити у різних масштабах та у різних тематичних напрямках. Яворівський національний природний парк, як природоохоронна установа загальнодержавного значення, покликана вести свою діяльність в умовах сталого розвитку та збалансованого природокористування. Отже, дуже важливо досягнути компромісу між потребами споживача туристичного продукту та дотриманням природоохоронного режиму. Для цього потрібно, щоб людина – учасник акції чи масового заходу, збагнула, що вона сама є частинкою природи, єдиної гармонійної системи Землі. Тільки відчувши міцне єднання з цією системою, людина може припинити подальше руйнування довкілля, бо в іншому випадку цей процес може стати безповоротним. Українські традиції переповнені елементами єднання з природою, тому збереження та примноження народних звичаїв напряму впливає на екологічну свідомість, а разом з тим, є основою для розвитку подієвого туризму в Україні. Подієвий туризм Яворівського НПП представлений наступними заходами: «Йорданське святкування» – величаве дійство, що проводиться на свято Водохрестя Господнього (19.01). Його мета – єднання людини із природою у традиціях йорданських свят: освяченні води, купанні в ополонці. Даний захід проходить на території парку не так давно (з 2009 року), але вже став традиційним і найбільш масовим. У 2012 році на цьому заході зібралося 21
близько 5 тис. осіб, а у ополонку занурилось понад тисячу учасників свята. Атракційним елементом у програмі свята є фестиваль вертепів та конкурс пампушка. «Великодня гаївка». Традиційним атрибутом Великодніх свят є гаївки – твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування [3]. Основним завданням даного заходу є популяризація великоднього фольклору та залучення громадськості, зокрема туристів, до збереження давніх українських традицій, звичаїв та обрядів. «Купальський віночок». Даний захід можна вважати своєрідним етнофестивалем. Тут збираються народні колективи, умільці, створюються атракції, такі як: катання на бричці, катамаранах, плетіння вінків, додаткові конкурси та розваги. Попри елементи розважальної програми, свято носить пізнавальний характер також і у природничому відношенні: акцентується увага на природні сили та бережливе ставлення до природи наших предків. Гості такого заходу ближче знайомляться з місцевим колоритом, звичаями, обрядами, регіональною кухнею та яворівським декоративно-прикладним мистецтвом, а головне стають дійовою особою свята, що забезпечує морально-естетичне задоволення. Етнофестиваль «Розточанські фестини». Даний фестиваль народних промислів та творчості приурочений Європейському Дню Парків та відкриттю рекреаційно-екскурсійного сезону. Захід має на меті популяризацію народних промислів Яворівщини, української пісні, відродження традицій Яворівського краю, як засобу розвитку внутрішнього туризму та формування екологічної культури. Привабливості етнофестивалю надають виступи фольклорних колективів, майстер-класи із розпису яворівської іграшки, різьби по дереву, вишивки, ковальства, плетіння з рогози, гончарства, виготовлення ляльки-мотанки. Молодіжний фестиваль української туристичної пісні «Бабине літо». Цей захід став першим кроком до використання території Яворівського НПП в організації культурно-масового дозвілля, що сприяє формуванню екологічної культури та свідомості молодого покоління. Окрім екологічних переконань фестиваль пропагує українську народну, туристичну пісню, а також дає можливість розкрити свій талант у авторських піснях. Все це загалом створює позитивний імідж Яворівському національному природному парку як центру туризму та відпочинку. Щорічно на фестиваль з’їжджаються команди із різних навчальних закладів Львівщини, бували команди із Рівного, Києва та Республіки Польща. Загалом вже понад 2000 осіб виступили на відкритій сцені молодіжного фестивалю. Студенти з особливим творчим та креативним підходом готуються до фестивалю чим забезпечують гостям заходу цікаву програму тривалістю 6–7 годин. Cаме організація та проведення ряду масових заходів є зразком української моделі національних природних парків, яка ґрунтується на трьох концептуальних субстанціях: природа – краса та унікальність природного ландшафту, історія – характерність та неповторність історичного середовища, релігія – сакральність, святість місцевих пам’яток архітектури, культових споруд [1]. 22
Отже, організація ряду масових заходів в рамках розвитку подієвого туризму, реалізує одночасно цілий спектр завдань, що так чи інакше, повинні виконуватися національними природними парками, а це: – збереження нематеріальної культурної спадщини; – подальший розвиток декоративно-ужиткового мистецтва, промислів і ремесел; – збереження і популяризація історико-краєзнавчих особливостей, традицій та народних звичаїв; – активізація культурно-мистецької діяльності та забезпечення задоволення дозвіллєвих потреб сільського населення; – національно-патріотичне виховання дітей, підлітків і молоді [2]; – організація культурно-масового та рекреаційно-туристичного дійства; – позитивна реклама та імідж природоохоронної установи. Література: 1. Гетьман В. Шматочки раю. [Електронний ресурс] : Природа України: – Режим доступу: pryroda.in.ua/blog/shmatochky-rayu/ 2. Юдін М. М. Збереження національних традицій в культурнодозвіллєвій роботі клубних закладів Сумщини. [Електронний ресурс] : Українські культурні традиції: – Режим доступу: www.culturalstudies.in.ua/knigi_7_61.php 3. Ошуркевич О. До джерел: народознавчі статті, розвідки, тексти. – Луцьк, 2008. – 351 с.
23