Text 2 13 by Всеукраїнська екологічна ліга

ЗМІСТ ГІС-технології як метод активного навчання в екологічній освіті Попова М. А., Стрижак О. Є. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Екологічний напрям діяльності гуртка «Квітникарі-аранжувальники» Совгіра С. В., Гончаренко Г. Є., Люленко С. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Екологічні знання – основа екологічної культури Ковальова А. Ю. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Поняття та визначення освіти для сталого розвитку в міжнародних документах Нєпєіна Г. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 Дослідницька діяльність як форма екологічної освіти та виховання учнів Кравцова О. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Використання інноваційних технологій навчання на уроках географії як удосконалення екологічної освіти й виховання Чміркова О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19 Обґрунтування необхідності вивчення сегетальної рослинності на уроках екології в школі Мельник Н. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 Формування екологічної свідомості старшокласників під час навчального процесу (з досвіду роботи) Юркова О. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26 Пришкільний табір «Заря» як складова системи екологічного виховання учнів НВК «Лозівська ЗОШ І–ІІІ ступенів – вечірня (змінна) школа» Мощанець Н. Л. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

ГІС-ТЕХНОЛОГІЇ ЯК МЕТОД АКТИВНОГО НАВЧАННЯ В ЕКОЛОГІЧНІЙ ОСВІТІ Попова М. А., аспірант, молодший науковий співробітник Інститут телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України Стрижак О. Є., кандидат технічних наук, заступник директора з наукової роботи НЦ «Мала академія наук України» (м. Київ) Загострення проблем надмірного споживання природних ресурсів водночас із погіршенням екологічної ситуації у світі потребує не тільки дій зі зменшення наслідків людської діяльності, а й докорінного перегляду принципів, на основі яких будується система освіти молоді – майбутнього нашої планети. У подоланні сучасної глобальної екологічної кризи визначальним є формування екологічної свідомості, культури і цілісного екологічного світогляду. Тому екологічна освіта і виховання є одним з пріоритетних напрямів діяльності НЦ «Мала академія наук України». Освіта в екологічному аспекті має бути стратегічно спрямованою на зміну людського світогляду та орієнтуватись на майбутні покоління, закладаючи перші цеглини у будівлю збалансованого життя людства вже зараз. Одним із сучасних підходів до організації навчального процесу, який відповідає поставленим завданням виховання екологічно свідомої людини, є освіта для сталого розвитку. Екологічна освіта інформує нас про глобальні проблеми сучасного світу в аспекті філософсько-екологічної концепції сталого розвитку, сприяє формуванню світогляду, який базується на принципах сталості, стимулює переорієнтацію навчання з передачі знань на створення діалогу між учнями і вчителями, студентами та викладачами, а також наголошує на практичних розв’язках еколого-соціальних проблем. У наш час, у століття глобальної комп’ютеризації та інформатизації, сучасній людині надано небачені раніше засоби посилення його розумових можливостей, що дають можливість до того ж інтенсифікувати процеси інтелектуального розвитку індивіда. Так, використання можливостей засобів сучасних інформаційних технологій дає змогу ініціювати процеси розвитку певних типів мислення (наприклад, наочно-образного, теоретичного); інтенсифікувати процеси розвитку пам’яті, уваги, спостережливості; сформувати якості лідера, здатного до керівної та організаційної діяльності. 2

З усього різноманіття застосування новітніх інформаційних технологій в освіті особливо слід виділити використання географічних інформаційних систем (ГІС) у зв’язку з їх зростаючою популярністю в практиці вітчизняного і зарубіжного освітнього процесу. Геоінформаційні системи (ГІС) – це інструменти для обробки просторової інформації, прив’язаної до деякої частини земної поверхні, які використовують для управління нею. ГІС дають можливість проводити збирання, зберігання, аналіз і картування будь-яких даних про об’єкти і явища на основі їхнього просторового положення. Ця сучасна комп’ютерна технологія забезпечує інтеграцію баз даних і операцій над ними, таких як просторовий запит і статистичний аналіз, з потужними засобами подання даних, результатів запитів, вибірок і аналітичних розрахунків у наочній картографічній формі. Предметом дослідження в ГІС можуть бути як об’єкти і явища навколишнього світу, так і дані, отримані в результаті спостережень і вимірів у різних галузях науки. ГІС – це значно більше, ніж електронні карти на екрані комп’ютера. Вони забезпечують створення, відображення та спільний аналіз різних типів даних: описових (табличних), векторних, растрових та інших. Створені за цими даними карти можна представити в будь-якій стандартній системі координат і перевести їх у будь-яку картографічну проекцію. Географічні інформаційні системи, як один з різновидів картографічних засобів навчання, розглядають як поліфункціональний [4] і комплексний [3] засіб навчання. Це дає можливість ГІС виконувати такі функції: Функція наочності. Сучасній методиці відомі дві основні форми пізнання: чуттєве, в основі якого лежать відчуття, сприйняття і уявлення, а також логічне, що спирається на абстрактне мислення. Обидві ці форми взаємопов’язані і невіддільні одна від одної. Наочність збагачує коло екологічних уявлень учнів, робить навчання доступнішим, розвиває спостережливість, мислення і пізнавальні здібності школярів, допомагає глибшому і міцному засвоєнню навчального матеріалу. Функція забезпечення операційної діяльності учнів. Найяскравіше ця функція виявляється в процесі формування практичних умінь і навичок щодо складання та роботи з ГІС. Виховна функція. Роботі з ГІС властиві підвищена виразність і емоційність, здатність впливати на почуття учнів. Розвиваюча функція. Систематичне, цілеспрямоване використання ГІС сприяє розумовому розвитку учнів. Розумовий розвиток учнів при систематичній роботі з ГІС передбачає інтерес до досліджуваного об’єкта чи явища, спонукання учнів до його споглядання, навчання прийомам спостереження, аналізу та синтезу спостережуваного, підведення учнів до висновків.

Інформаційна функція. Вона реалізується через систематичну роботу з ГІС. Ті самі ГІС несуть значне смислове та інформаційне навантаження, як будь-який засіб навчання. Залежно від особливостей організації роботи з ГІС вона може виступати в ролі самостійної або практичної роботи, вправи, виду домашньої роботи. Всі ці ролі підпорядковані спільній меті: формування просторових уявлень і понять про розміщення природних і соціально-економічних об’єктів і явищ. Звичайно, використання електронних підручників, матеріалів, записів з Інтернет дало можливість на сучасному рівні з використанням фотографій, схем, графіків і основних понять вивчити новий матеріал, ненав’язливо вставляючи додаткову інформацію з теми. Але, дотримуючись судження про те, що вчитель не є основним джерелом знань, а учні – не просто пасивні поглиначі інформації, у процесі навчання вони створюють своє власне розуміння предметного змісту навчання, призвело до того, що черговою метою стало формування в учнів навичок знаходити та відбирати потрібну інформацію. Здійснення цієї мети відрізняє ГІС від інших інформаційних систем завдяки забезпеченню унікальних можливостей для її застосування в широкому спектрі навчальних завдань, пов’язаних з аналізом і прогнозом явищ і подій навколишнього світу, з осмисленням і виділенням головних факторів і причин, а також їх можливих наслідків, з плануванням стратегічних рішень і поточних наслідків дій. Створення карт та географічний аналіз не є чимось абсолютно новим. Однак технологія ГІС надає новий, більш відповідний сучасності, ефективніший, зручний і швидкий підхід до аналізу проблем і вирішення завдань, що стоять перед людством. Вона автоматизує процедуру аналізу та прогнозу. Геопросторовий аналіз – це процес пошуку просторових закономірностей у розподілі географічних даних і взаємозв’язків між об’єктами [5]. Просторовий аналіз – це серце ГІС [1]. Геопросторовий аналіз формує особливу точку зору на світ, є унікальною лінзою, через яку вивчаються події, структури і процеси, які відбуваються на землі або поблизу поверхні нашої планети [2]. В результаті аналізу географічної інформації виходить якісно нова інформація і виявляються раніше невідомі закономірності. Областю геопросторового аналізу є поверхня Землі, оболонка над нею при аналізі топографії і атмосфери, оболонка під нею при аналізі ґрунтових вод і геології. Масштаб сутностей простягається від невеликих об’єктів (наприклад, записи археологів про місця шматочків керамічних виробів розміром в кілька сантиметрів або меж власності, виміряних до міліметра) до глобальних (наприклад, аналіз температури поверхні морів і глобального потепління). Аналіз охоплює минулий час (історичні дослідження міграції населення, вивчення структури археологічних місцезнаходжень або детальне картографування руху континентів) і майбутнє (у спробах передбачити напрями ураганів, танення льодовиків або зростання міських районів). Методи просторового аналізу працюють у ряді просторових і тимчасових масштабів. 4

Вирішення цих питань за допомогою власних засобів ГІС і залучених зовнішніх моделюючих систем дає, наприклад, можливість обґрунтувати місце розташування навчального закладу або дослідницької станції з урахуванням багатьох, у т. ч. і просторових чинників; прогнозувати розвиток і наслідки природних процесів, стихійних лих і аварій природного або техногенного характеру в просторі й часі тощо. Використання ГІС-технологій дає можливість здійснювати навчання на вищому науковому рівні, інтегрувати знання з різних предметів, а учням відчувати себе активними учасниками процесу освіти, отримувати нові навички, вміння, аналізувати, порівнювати й перебувати в постійному пошуку. Змішаний режим взаємодії «вчитель–учень» дає можливість розкривати і розвивати творчий потенціал учнів, взаємодіяти у співпраці. Таким чином, використання геоінформаційних систем та технологій у процесі екологічної освіти сприяє зміщенню акцентів з пасивних методів навчання, орієнтованих на передачу інформації, до ширшого застосування активних розвиваючих методів аналізу проблем і пошуку рішень, співпраці вчителів та учнів, активному впровадженню сучасних інформаційних технологій, розвитку інтегрованого підходу, продуктивному навчанню в практичній діяльності, і, в кінцевому рахунку, саморозвитку особистості учнів. Література: 1. ДеМерс М. Н. Географические информационные системы. Основы / – М. Н. ДеМерс; [пер. с англ.]. – М. : Дата+, 1999. – 491 с. 2. Іщук О. О. Просторовий аналіз і моделювання в ГІС : [навч. посіб.] / О. О. Іщук, М. М. Коржнев, О. Е. Кошляков [за ред. акад. Д. М. Гродзинського]. – К. : Видавничо-поліграф. центр «Київський університет», 2003. – 200 с. 3. Макарова Л. Н. Применение технических средств на уроках географии // Вопросы Интернет-образования, 2006. – № 36. – Режим доступу : http://vio.fio.ru/vio_site/cd_site/Articles/archive.htm 4. Хасаншина Н. З. Геоинформационные технологии как средство интеграции знаний по информатике и географии : материалы Междунар. конференции-выставки «Информационные технологии обучения – 2002». – М., 2002. – С. 158. 5. Митчелл Энди. Руководство по ГИС Анализу. Часть 1: Пространственные модели и взаимосвязи / Энди Митчелл [пер. с англ.]. – К. : ЗАО ЕСОММ Со; Стилос, 2000. – 198 с.

ЕКОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМ ДІЯЛЬНОСТІ ГУРТКА «КВІТНИКАРІ-АРАНЖУВАЛЬНИКИ» Совгіра С. В., доктор педагогічних наук, професор, завідувачка кафедри хімії та екології Гончаренко Г. Є., кандидат біологічних наук, доцент, завідувач науково-дослідної лабораторії «Екологія та освіта» Люленко С. О., викладач кафедри біології та методики навчання Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини Глобальні проблеми сучасності потребують негайного переосмислення установки, що історично склалася в людській свідомості, спрямованої на споживацьке ставлення до природи. Входження людства в епоху нових взаємостосунків з природою має змінити не тільки його поведінку, але й, що особливо важливо, його ціннісні орієнтири. Саме тому однією з актуальних проблем сучасного суспільства є формування екологічної культури особистості, яке здійснюється у процесі екологічного виховання. Система екологічного виховання передбачає врахування основних його аспектів: – національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування; – гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у розв’язанні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами); – збереження фізичного і духовного здоров’я людини; – зв’язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини. Починати екологічне виховання необхідно зі шкільного віку, оскільки в цей час набуті знання можуть надалі перетворитися на міцні переконання [1]. Тому у загальноосвітніх школах велику увагу приділяють екологічній роботі та природоохоронній діяльності, однією з форм якої є робота гуртка «Квітникарі-аранжувальники».

Метою роботи гуртка є: – навчити вихованців розуміти значення квітів та квітників у житті людини; – вивчати біологічні особливості та видову різноманітність різних груп квіткових рослин, які використовують в зовнішньому та внутрішньому озелененні школи; – досліджувати способи розмноження квіткових рослин, біологічні особливості основних груп кімнатних рослин; – ознайомитися з видами та правилами догляду за квітковими рослинами. Зміст діяльності гуртка включає: озеленення класів і коридорів школи; допомогу всім бажаючим у вирощуванні кімнатних рослин; співпрацю з батьківським колективом; постійний догляд за рослинами; співпрацю у обміні рослинами та посадковим матеріалом з іншими гуртківцями регіону; участь в акціях та конкурсах природоохоронного циклу; створення колекції та каталогу кімнатних рослин; проведення виставки колекцій кімнатних рослин, екскурсії, розроблення екологічної стежини «У світі кімнатних рослин». Важливим для такої роботи є те, щоб основний склад гуртка мало змінювався, тоді гуртківці, які починають роботу у 4-му класі, завершать її у 10–11-му класах. Такі тривалі проекти мають великий виховний вплив, формують справжніх дослідників, розвивають наполегливість, віру в свої сили за результати роботи. Учні, які створюють проекти озеленення, в більшості обирають біологічний та екологічний напрями у подальшому навчанні. У роботі гуртка значне місце займає дослідницька діяльність. Початковими дослідженнями гуртківців є вивчення впливу мікроклімату приміщень школи на ріст і розвиток кімнатних рослин. Це стосується температурного, водного і світлового режимів. Більшість рослин здатні рости і розвиватися в широкому діапазоні температурних коливань, а для деяких видів коливання температури на 5°С призводить до зміни в їхньому розвитку або загибелі. Це, зокрема, такі рослини як сенполія, сансев’єра, бальзамін, колеус. Тому у школі їх можна вирощувати з весни до початку зими. За відповідних досліджень можна підібрати такі види, які витримують коливання температури і є менш вибагливими до абіотичних чинників. Найчастіше для приміщень кімнат та коридорів висаджують хлорофітум, плектрантус, сеткреазі, різні види традесканцій, циссус ромболистий, плющ, різні види пеларгоній, бегоній та кактусових. Робота гуртка включає як щоденні дослідження, так і проектну діяльність, коли складається план, ставиться мета, які будуть реалізовані через 5–6 років. Вихованці гуртка виконують завдання впродовж кількох років, у тому числі й роботу з амарилісом гібридним. Амариліс або гіпеаструм належить до світлолюбних рослин. Під час вегетації його необхідно інтенсивно поливати і регулярно підживлювати мінеральними та органічними добривами. Оскільки час вегетації припадає на літній період і можливість підживлювати у гуртківців обмежена, цибулини можна висадити у відкритий ґрунт [2, c. 105]. 7

На першому етапі рослини проходять акліматизацію, під час якої відрощується зруйноване коріння та виростають листки. У перші дні необхідний інтенсивний полив на ніч. Полив та розпушування ґрунту для рослини слід здійснювати систематично протягом літа. У відкритому ґрунті рослини перебувають до кінця вересня – початку жовтня. За цей час вони нагромаджують велику кількість поживних речовин. З жовтня амариліси потребують періоду спокою, зі зменшеним та обмеженим поливом. Їхні листки обрізають, висаджують групами або поодиноко у підготовлену пухку суміш, (яка складається з дерново-глинистих, листяних компонентів, перегною та піску) і утримують при температурі +8–10°C [2, c. 74]. В амарилісів можна регулювати період спокою. Час від часу поливаючи (дуже рідко, щоб не пересохла земляна грудка), потрібно слідкувати, поки рослина не почне викидати стрілку з бутонами. І коли вона відросте на 10– 12 см, тоді рослини виставляють на освітлене місце і інтенсивно поливають. Під час цвітіння з’являються дуже яскраві квітки більшого розміру, ніж раніше. В основному в амарилісів утворюється один квітконіс, а після такого догляду в кількох рослин утворюється по дві квітконіжки. Під час пересаджування після закінчення цвітіння молоді цибулини відділяють від материнських і висаджують в окрему посудину. Молоді рослини зацвітають на 3– 4-й рік після відділення від материнських. Розмір посудини має бути на 2–3 см більшим за діаметром від розміру цибулини. Цибулини не загортають повністю ґрунтом, залишають частину відкритою [2, c. 46]. З амарилісів у школі створюють квіткові композиції різних кольорів (білих з червоними смужками, темно-червоних та світло-червоних), якими прикрашають приміщення школи протягом місяця. За потребою можна регулювати період цвітіння рослин. Все залежить від тривалості періоду спокою та температури. Якщо тривалий час не з’являються стрілки, варто рослини перенести в приміщення з температурою +20°С. Рання весна – найкраща пора для пересаджування рослин. Деякі рослини погано переносять пересаджування, наприклад, ті, які перебувають у періоді цвітіння або мають грубе м’ясисте коріння. Для оздоровлення довкілля та пропаганди екологічної інформації гуртківці розробляють плани з озеленення та благоустрою шкільних дворів, закладають алеї випускників, дендрарії, формують альпійські гірки, квітники, газони, шкільний фітопарк і створюють колекційні відділи з місцевих і рідкісних видів рослин, озеленюють зовнішні периметри території шкіл, проводять конкурси листівок і плакатів, дні відкритих дверей для жителів мікрорайону.

Література: 1. Совгіра С. В. Технологія та організація природоохоронних робіт : підручн. / С. В. Совгіра, Г. Є. Гончаренко, С. А. Люленко – К. : Наук. світ, 2011. – 319 с. 2. Совгіра С. В. Екологія: озеленення навчального середовища : навч. посіб. / С. В. Совгіра, Г. Є. Гончаренко, Л. М. Містрюкова, Т. М. Гензьора – К. : Наук. світ, 2010. – 319 с.

ЕКОЛОГІЧНІ ЗНАННЯ – ОСНОВА ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ Ковальова А. Ю., координатор Веселогірського сільського осередку ВДС «Екологічна варта» (Луганська область) Тільки людина, в якої вихована екологічна культура, здатна змінити стосунки між природою і людиною, спрямувати їх на дбайливе ставлення до всього живого. На сьогодні найгостріше стоїть питання про необхідність змінити психологію людини, сформувати в неї переконання «Кожному за потребою». Для збереження планети необхідно прищепити кожному її жителю екологічну культуру. Екологічні знання – основа екологічної культури. Озброїти ними всіх від дітей до дорослих – це головне завдання сучасності, визначене в цілому ряді важливих міжнародних і наших українських державних документах. Можна впевнено сказати, що для поширення екологічних знань, особливо серед підростаючого покоління, зроблено немало, в тому числі і Всеукраїнською дитячою спілкою. «Екологічна варта», з осередком якої в нашому селі адміністрація школи, учителі, батьки підтримують добрі стосунки. Багаторічний досвід нашої роботи знайшов не тільки підтримку, а і подальший розвиток. В цьому навчальному році на базі школи відкрито дослідно-експериментальний майданчик для роботи над проблемою «Формування соціально-активної особистості засобами екологічної освіти і виховання в умовах сільської школи». Наукове керівництво здійснює Філіппов Ю. М., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної роботи ЛНУ імені Т. Шевченка, директор спеціалізованої установи «Луганський обласний центр праці», заслужений працівник соціальної сфери України, наш випускник 1982 року, лісничий учнівського лісництва того часу. На базі школи діє еколого-натуралістичний центр, який підтримує ділові контакти з обласним центром, що позитивно впливає на участь учнів у різних заходах екологічного спрямування. Природничий профіль навчання.

Перша ланка формування екологічних знань, культури, мислення – початкова школа. Навчання екології має бути цікавим, максимально наближеним до життя, дохідливим, враховувати вікові особливості молодших школярів, бо саме вони радіють і сонячному зайчику, і першій весняній квітці, і комасі, що прокинулася від зимового сну, і ластівці, що прилетіла з далеких країв. Їх приваблює таємничий ліс, зачаровує грайливий струмок і тихе плесо річки чи ставка. Учителі нашої початкової школи неодноразово на засіданнях свого методичного об’єднання обговорювали тематичні доповіді, реферати, які підготували учителі першої категорії, «старший учитель» Гусєва О. Ю., Маслова О. Ю., в яких вони глибоко висвітлили свою роль і місце у вихованні екологічної культури молодших учнів. Заплановано і проведено декілька тематичних тижнів, які збагачували методичний досвід учителів, теоретичні знання і практичні навички учнів. Учителі розуміють – головне викликати допитливість у школярів, інтерес до Природи, сформувати відповідальне ставлення до всього живого. Активна взаємодія з природою здатна виховати найкращі людські якості. Величезним арсеналом методів і прийомів, формами екологічної просвіти оволоділи всі учителі початкової школи. Крім названих, слід відмітити Шемет Н. І., (учитель вищої категорії, учитель-методист), Петрова Т. А. (учитель першої категорії). Їх діти відчувають красу Природи, її унікальність, намагаються своєю працею покращити довкілля, які активно вступили в ряди ВДС «Екологічна варта». Цьому сприяють спостереження за живою природою, тематичні виховні години, малюнки, казки, вірші, конкурси тощо. Учителі використовують можливості кабінету інформатики, роботу учнів з різними програмами на комп’ютерах, різноманітну наочність, «екологічні хвилинки» на всіх уроках, організовують роботу в парах, групах, допомагають у створенні колективних і індивідуальних проектів тощо, разом з учнями шукають відповіді на запитання, наприклад, «Які дії людей можуть зруйнувати ліс як природне середовище?», або «Які зміни в рослинному і тваринному світі може викликати глобальне планетне потепління?» та інші. Кожен захід – цілеспрямований і результативний. Наприк-лад, Шемет Н. І., коли проводила турнір «Квітуча планета» ставила собі мету – виховувати бережне ставлення до навколишньої природи, вміння захистити, оберігати її, вивчати, уміння поводитися в природі, сприяти формуванню почуття любові до рідного краю. Зусилля учителів початкової школи не залишаються марними – навчання в середніх і старших класах доповнює, збагачує, поглиблює набуті знання. Крім інформації на уроках з різних предметів, реалізується варіативна частина навчального плану, яка передбачає в кожному класі по одній годині на вивчення екології. Учні всіх класів відвідують заняття факультативів: «Рідний край» (5 клас), «Екологія» (6, 7 класи), «Географічне краєзнавство» (8 клас), «Ландшафти України» (9 клас), «Екологічні проблеми сільського господарства» (10–11 класи). Дітей найбільше приваблює практична діяльність, на яку відводиться більше половини навчального часу, на екскурсіях цікаво, але самостійна дослідницька робота – цікавіше! Успішно використовуються озеленені шкільні приміщення, навчально-дослідницька ділянка, фермерські господарства, 10

ЗАТ «Луганська насіннєва станція», власні садиби. Тільки в минулому навчальному році були відмічені на обласному рівні такі роботи: Тритяченко В., Ращупкіна Н. «Вив-чення впливу навколишнього середовища на ріст і розвиток ячменю», Письменної А. і Рябової Т. «Вивчення впливу температури, освітлення, вологи на реакцію рослин» та безліч інших дослідів, які здійснюють члени гуртків юних дослідників (керівник Чикунова О. О.), юних лісівників (керівник Гриб О. М.). Серйозне дослідження здійснив член ВДС «Екологічна варта» Абраамян Д. на тему. «Відновлення лісів зелених зон у державному підприємстві Луганське лісомисливське господарство Веселогорівське лісництво». Успіху сприяла співпраця з кандидатом наук, нашою випускницею 2001 року Коленкіною М. С., старшим науковим співробітником Луганської обласної лісомеліоративної станції. Ліси мають глобальне, планетарне значення як для підтримання життєдіяльності біосфери, її функціонування, так і для всіх форм та проявів діяльності людини. На жаль, площа лісів швидко скорочується. Сьогодні світове співтовариство зрозуміло, що тільки зберігши все живе, що нині існує на Землі, людство забезпечить своє існування і на майбутнє. Наше дослідження лісової культури тополі і в разі необхідності, вжиття заходів для збереження і охорони, – така мета роботи, її захищав досить успішно наш вартівець на дитячому форумі в листопаді 2011 року в Києві. Багато приклав зусиль для свого дослідження «Тварини – символи Луганщини» Ковальов В., член ВДС «Екологічна варта». Тварин, що символізують нашу область, зображено на обласному гербі – це кінь і байбак. Виявляється, зовсім не випадково. Роль коня в краї без перебільшення можна вважати величезною з давніх-давен і до наших днів. Про це свідчать пам’ятки з зображенням коня. В області є 4 кінні заводи (в Україні – 7), у т. ч. знаменитий Деркульський кінний завод, кінноспортивна школа олімпійського резерву, кінний театр «Лугарі». У Стрільцівському заказнику вже мільйони років проживають унікальні тваринки – байбаки (сурки степові), але кількість їх зменшується, тому вони потребують охорони. Робота з поширення екологічних знань триває, набирає дедалі більшого розмаху і приносить свої позитивні результати. Авторитет осередку піднявся на новий щабель, показовий факт: у нашому селі відновив службу храм, на його відкриття весь осередок був запрошений в якості гостей. Це підштовхнуло юних екологів до корисної справи – родина Шевлякових безкоштовно передала дітям п’ятнадцять кущів троянд, які тут же були висаджені біля сільської святині. Вартівців підтримують в школі і дорослі, і діти, активно пройшли акції «Наша допомога птахам», «Замість ялинки – зимовий букет», «Збережи ялину», «Мій голос віддаю на захист природи» та ін. Розгортається акція «Первоцвіт», готується «круглий» стіл на тему «Прибери планету» і багато іншого. Радісно бачити, що затрачені зусилля приносять свої добрі плоди, наші учні ростуть бережливими, відповідальними господарями землі, на якій живуть. Всі отримані знання з екології переростають у переконання, стають основою добрих вчинків для блага Природи. 11

ПОНЯТТЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ОСВІТИ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В МІЖНАРОДНИХ ДОКУМЕНТАХ Нєпєіна Г. В., аспірант, завідувач лабораторії хімії та екологічного моніторингу кафедри екології та природокористування Чорноморський державний університет імені Петра Могили (м. Миколаїв) Початок третього тисячоліття людство зустріло новими суперечностями між різними партіями, конфесіями, народами та країнами. Спостерігається розростання екологічної, економічної, соціальної, духовної криз у різних регіонах планети у глобальному масштабі. Ці кризові явища є наслідком вичерпання соціально-економічних форм розвитку суспільства в межах сучасних природно-ресурсних і екологічних умов. Уперше в історії людства ресурсна і біологічна кризи досягли біосферних меж і виникла загроза існуванню людської цивілізації. Ця глобальна проблема змусила всі країни консолідуватися для пошуків нових шляхів її розв’язання, для переходу на новий, екологічний стереотип мислення. Такий новий стереотип відображено у стратегії сталого соціально-екологоекономічного збалансованого розвитку [1]. Виявилося, що для переходу суспільства на шлях сталого розвитку необхідно кардинально змінити уявлення людей про навколишній світ та місце людини в ньому. Саме екологічна освіта на порозі третього тисячоліття стала необхідною складовою гармонійного, екологічно безпечного розвитку. Реалізація ідей сталого збалансованого розвитку залежить головним чином від успіхів у поширенні знань про сталий розвиток серед населення, педагогів, журналістів та осіб, які приймають рішення [3]. За історію свого становлення екологічна освіта пройшла декілька етапів розвитку [4]. Перший етап був пов’язаний з усвідомленням факту надмірного техногенного забруднення довкілля та прагненням захистити його. В цей період з’являються відповідні концепції охорони природи та раціонального природокористування. Однак вони не змогли забезпечити гармонійного (коеволюційного) розвитку людини та навколишнього середовища. Другий етап пов’язаний з публікаціями, по-перше, матеріалів ЮНЕП «Перспективи навколишнього середовища на період до 2000 р. і надалі» (травень, 1987) і доповіді Брундланської комісії «Наше спільне майбутнє» (квітень, 1987), в якій було визначене поняття «сталий розвиток». У цих документах підкреслюється, що для досягнення сталого розвитку освіта в галузі навколишнього середовища потребує здійснення довготривалих заходів, оскільки проблеми та якість навколишнього середовища не належать до тих, які можна раз і назавжди вирішити – вони викликають постійну турботу і тривогу. В подальшому поняття «сталий розвиток» набуло статусу парадиг12

ми після Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-деЖанейро, 1992) [2, 4]. Екологічне виховання та інформування населення, підготовка висококваліфікованих фахівців названі в програмних документах цього міжнародного форуму одним із найважливіших і необхідних засобів здійснення переходу до гармонійного розвитку всіх країн світу. Це положення підкреслюється і в останніх міжнародних документах (міжнародний звіт «Ріо+5», «Керівництво з підготовки національних доповідей про виконання країнами «Порядку денного на ХХІ сторіччя» та ін.) [6]. У зв’язку з цим концепція екологічної освіти трансформувалася і стала тісно пов’язаною зі сталим розвитком суспільства. Виникло та увійшло в міжнародний ужиток поняття «екологічна освіта для сталого розвитку», що означало не лише охорону навколишнього середовища, а й розумне використання традиційних і особливо нових прогресивних технологій в цілях збалансованого сталого розвитку [4]. Третій етап розвинувся у зв’язку з необхідністю гуманізації концепції сталого розвитку. Своєрідною віхою в цьому плані стала конференція ЮНЕСКО «Освіта в цілях сталого розвитку: трансдисциплінарний аналіз для практичних дій» (Тесалоніки, Греція, 1997). Конференція запропонувала реорієнтувати освіту на перспективу зміни усталених звичок споживання та виробництва, а також введення нових принципів етики, культури та справедливості в контексті гуманного сталого розвитку. З’явилася відповідна назва – «Освіта для сталого розвитку майбутнього людства» [4]. За цим поняттям вимальовується нова філософія, що потребує нових підходів до всього комплексу формування людини. Це не може бути обмежене однією дисципліною, а має бути складовою частиною всіх гуманітарних та природничих дисциплін. У цьому понятті позначилася мета – стале майбутнє, в якому необхідно готувати не лише вузькоспеціалізованих фахівців, але й громадян. Йдеться про формування нового світогляду, що визначається як освітою, так і наукою, культурою, засобами масової інформації тощо. В свою чергу освіта для сталого розвитку покликана бути випереджаючою освітою, оскільки в сучасних умовах науково-освітній процес не може тільки відображати існуючий стан речей, але зобов’язаний здійснювати «випереджаюче» відображення майбутнього, що має сприяти реалізації нової цивілізаційної стратегії [7]. Подальшим поколінням знадобляться, перш-за-все, знання та інформація про вихід з кризових ситуацій та перехід до моделі сталого розвитку суспільства. Включення в освіту, разом із передачею (накопиченням, відтворенням) знань (цінностей, норм поведінки), функції розвиваючого випередження та прийняття антикризових рішень змінює саме визначення освіти. З цієї точки зору освіта покликана не лише транслювати знання, цінності та культуру минулих поколінь до майбутніх, але й здійснювати випереджаючу підготовку людини до вирішення кризисно-катастрофічних ситуацій та переходу на шлях сталого розвитку, формування безпечного майбутнього людства [7]. Зараз триває четвертий етап становлення освіти для сталого розвитку. Уперше питання про освіту для сталого розвитку на глобальному рівні було 13

поставлено під час підготовки до Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоганнесбург, Південна Африка, 2002). У червні, під час 4-го Підготовчого комітету до Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (о. Балі, Індонезія), уряд Японії вперше висунув ідею про проведення Декади ООН по освіті в інтересах сталого розвитку. Всесвітня зустріч зі сталого розвитку дала змогу закласти важливий фундамент – визначити цілі, часові рамки і зобов’язання з широкого спектру питань, що покликані змінити життя людей у всіх регіонах світу. У Плані дій, що був ухвалений в Йоганнесбурзі, рекомендувалося проголосити десятиліття «Освіти для сталого розвитку», а в грудні 2002 р. Генеральною Асамблеєю ООН одноголосно була прийнята резолюція «Про Декаду ООН з освіти для сталого розвитку». Основними цілями декади освіти для сталого розвитку визначені такі: інтеграція питань сталого розвитку у системи освіти на всіх рівнях; сприяння розвитку освіти як основи сталого суспільства; зміцнення міжнародного співробітництва для вироблення новаторської політики, програм і практики освіти для сталого розвитку [5]. У березні 2005 р. ЄЕК ООН видала документ «Стратегія ЄЕК ООН для освіти в інтересах сталого розвитку». У стратегії зазначено, що «освіту для сталого розвитку слід розглядати в якості процесу, що охоплює всі елементи життєвої сфери. Слід добиватися його органічного включення в навчальні програми на всіх рівнях, включаючи професійну освіту, підготовку педагогів та безперервну освіту для фахівців та керівників». Стратегія адресована урядам; у ній містяться обґрунтування та рекомендації, що стосуються розробки політики та підготовки заходів щодо включення питань сталого розвитку в освіту і просвіту за участю педагогів та інших зацікавлених сторін. Мета Стратегії – заохочення країн-членів ЄЕК ООН до розвитку та включенню ОСР в національні системи формальної освіти, а також у неформальну освіту та виховання [5]. Україна як член Європейської економічної комісії ООН, взяла на себе зобов’язання щодо виконання європейської Стратегії освіти для сталого розвитку у встановлені строки. Заходи щодо виконання Стратегії розписані у документі, який був ухвалений на зустрічі високого рівня представників міністерств освіти та охорони довкілля країн-членів Європейської економічної комісії ООН у березні 2005 р. – так звані «Вільнюські рамки», – якими передбачаються три етапи її реалізації: I етап (до 2007 р.) передбачає створення на національному рівні нормативно-правової бази освіти для сталого розвитку, включаючи прийняття національного Плану реалізації Стратегії, створення національних Координаційних рад із впровадження освіти для сталого розвитку в системи формальної та неформальної освіти; II етап (до 2010 р.) передбачає практичне впровадження на національному рівні освіти для сталого розвитку у всі навчальні програми формальної освіти (від дошкільної до післядипломної), суттєве поліпшення неформальної освіти; III етап (до 2015 р.) розрахований на досягнення на національному рівні всіх цілей, що передбачені у Стратегії освіти для сталого розвитку [5]. Однак, як засвідчує практика, поки що зрушення в цих напрямках відбуваються дуже повільно. 14

Література: 1. Білявський Г. О. Основи екології : теорія та практикум [Навч. посіб.] / Г. О. Білявський, Л. І. Бутченко. – К. : Лібра, 2006. – 368 с. 2. Крисаченко В. С. Екологія. Культура. Політика: концептуальні засади сучасного розвитку / В. С. Крисаченко, М. І. Хилько. – К. : Знання України, 2002. – 598 с. 3. Марушевський Г. Б. Етика збалансованого розвитку : монографія / Г. Б. Марушевський. – К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2008. – 440 с. 4. Мунин П. И. Теория устойчивого развития: информационные основы / П. И. Мунин. – М. : Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. – 312 с. 5. Образование в интересах устойчивого развития в международных документах и соглашениях / гл. ред. В. В. Элиас. – М. : «ЭКО-Согласие», 2005. – 144 с. 6. Про концепцію екологічної освіти в Україні // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2002. – № 7. – С. 3–23. 7. Урсул А. Д. Устойчивое социоприродное развитие : учеб. пособие / А. Д. Урсул, Ф. Д. Демидов. – М. : Изд-во РАГС, 2008. – 330 с.

ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ФОРМА ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ УЧНІВ Кравцова О. О., вчитель біології Фащівської загальноосвітньої школи № 24, координатор селищного осередку ВДС «Екологічна варта» (Луганська область) На сучасному етапі розвитку суспільства стає абсолютно очевидним, що людство повинне змінити своє відношення до природи, навчитися жити в гармонії з нею. Недаремно XXI століття оголошено світовою спільнотою як «сторіччя навколишнього середовища». У цих умовах проблема екологічного виховання підростаючого покоління знаходить особливу значущість. Завдання вчителя полягає не тільки в тому, щоб показувати актуальність екологічних проблем, але і формувати у учнів екологічну свідомість як частину загальнокультурного розвитку людини, а також особливий стиль мислення, який сприяє усвідомленню значущості своєї практичної допомоги природі, розвивати навички наукового аналізу природних явищ. Необхідними компонентами екологічної освіти і виховання учнів є:  система екологічних і природно-наукових знань; 15

 система природно-наукових методів пізнання, що базуються на загальнонаукових методах і прийомах пізнання, необхідних і достатніх для осмислення вирішення екологічних проблем;  екологічна самосвідомість, яка сприяє творчій самореалізації в рішенні екологічних проблем;  здатність бачення нових екологічних проблем, зокрема регіональних;  особливості екологічного мислення: системність, проблемність, глобальність;  система етичних і духовних цінностей;  орієнтація на творчу самореалізацію у вирішенні екологічних проблем [3]. Однією з продуктивних форм роботи практичної спрямованості учнів є дослідницька діяльність. Вона організовується як на уроці так і під час участі дітей в гуртках , при підготовці до конкурсу захисту науково-дослідницьких робіт в МАН. Така активна форма діяльності дозволяє учневі, спираючись на наявні знання, уміння і навички, враховуючи свої індивідуальні особливості, ставити пошукове завдання. Навчальний результат такої роботи полягає не тільки в отриманні нових знань, але і оволодінні дослідницькими навичками. Продуктом науково-дослідної діяльності школярів є творча науководослідницька робота. Виділяють п’ять видів творчих дослідницьких робіт. Реферативні – роботи, в основу яких входять збір і представлення інформації по обраній темі. Суть реферативної роботи – вибір матеріалу з першоджерел, які найповніше освітлюють вибрану проблему. Специфіка реферату полягає в тому, що в ньому немає розгорнених доказів, порівнянь, міркувань. Реферат відповідає на питання про те, що нового міститься в тексті. Наприклад, «Використання невичерпних енергоносіїв на Україні». Експериментальні – творчі роботи, написані на основі виконання експерименту, що описаний в науці і має відомий результат. Дані роботи носять швидше ілюстративний характер, припускають самостійне трактування особливостей результату залежно від зміни початкових умов. Наприклад, «Вплив умов навколишнього середовища на проростання насіння». Проектні – творчі роботи, в основу яких входять досягнення і опис заздалегідь спланованого результату за рішенням якої-небудь проблеми, значущої для учасників проекту. Наприклад, «Озеленення рекреацій шкільного приміщення». Описові – творчі роботи, направлені на спостереження і якісний опис якого-небудь явища. Дані роботи можуть мати елемент наукової новизни. Особливістю цих робіт є відсутність кількісної методики дослідження. Наприклад: «Спостереження за станом популяції ковили на цілинних ділянках степу». Дослідницькі – творчі роботи, виконані за допомогою певних методик. На основі отриманого експериментального матеріалу робляться аналіз і виводи про характер досліджуваного явища. Особливістю таких робіт є резуль-

тат, який можуть дати дослідження. Наприклад, «Комплексне дослідження прісних водоймищ» [6]. Всі творчі роботи мають загальні елементи: виконуються з використанням літературних джерел, але при виконанні реферативних робіт аналіз літератури є основним змістом роботи, а при виконанні проектних, експериментальних, описових, дослідницьких робіт аналіз літературних джерел виступає як літературний огляд даних про досліджуване явище. Для проведення уроків біології я використовую всі види творчих робіт. Наприклад, в 10 класі я пропоную дітям написати реферат з теми «Ендемічні захворювання нашого регіону», проводжу уроки практикуми: «Дослідження умов, необхідних для протікання фотосинтезу», пропоную експериментальні дослідження «Визначення якості води методами хімічного аналізу». В 11 класі більшість тем програми присвячені екологічним проблемам сучасності. Під час уроку – конференції ми обговорювали питання клонування та використання ГМО, вплив антропогенного чинника на довкілля. Провели дослідження довкілля школи. Під час уроків – екскурсій ми вивчаємо флору і фауну рідного краю, ведемо фенологічні спостереження, досліджуємо стан лісів та парків. При використанні досліджень учні розширюють свій кругозір, розвивають творчі здібності, відбувається їхнє активне включення в процес самореалізації і саморозвитку. Велике значення для розвитку дослідницьких якостей відіграє участь у гуртковій роботі. Впродовж п’яти років в наший школі працює гурток «Екологічна варта», в завдання якого входить:  виховання екологічної культури школярів, любові до навколишнього світу, бажання займатися природоохоронною роботою;  формування загальних знань з екології; умінь і навичок експериментальної дослідницької діяльності;  профорієнтація школярів [1]. У програмі занять гуртка для учнів передбачається «Екологічний практикум». В рамках практикуму учні виконують теоретичні і досліднопроблемні дослідження [2]. На початковому етапі діти знайомляться з основними екологічними проблемами. Особлива увага приділяється регіональним проблемам: знайомство з причинами виникнення таких проблем, вплив несприятливих чинників на навколишнє середовище і на здоров’я людини. При підборі форми дослідницької роботи враховуються освітній і психолого-віковий рівні учнів. Теми підбираються так, щоб методики, що рекомендуються, і література були доступними і зрозумілими учням. Теоретичні дослідження направлені на самостійну роботу учнів з науковою літературою, підготовку доповідей, статей, рефератів по певних темах. Наприклад, в рамках щорічної екологічної операції «Первоцвіти» для дітей в нашій школі традиційним стало проведення конференції, на якій учні захищають реферати по цій темі. А для старшокласників в рамках тієї ж операції пропонується провести паспортизацію первоцвітів нашого краю, тобто дос17

лідження. Для написання роботи потрібні певний об’єм теоретичних знань, уміння працювати з визначниками. В кінці квітня – на початку травня ми, паралельно з санітарним очищенням лісу і джерел, проводимо облік і паспортизацію ранньоквітучих рослин. Результати своєї роботи учні надають в еколого-натуралістичний центр. Інший приклад: у теоретичній частині програми гуртка по темі «Основні екологічні проблеми сучасності» учням пропонується самостійно пропрацювати наявну літературу, підготувати реферати, презентації, відеоролики (бажано на місцевому матеріалі). Зі своїми роботами діти виступають на виховних годинах, на загальношкільній конференції, а також на уроках. На заняттях гуртка учні знайомляться з методикою практичної дослідницької роботи. В науково-дослідницькій діяльності головна увага приділяється розвитку уміння бачити і формулювати проблему, а також висувати гіпотезу про способи вирішення екологічної проблеми. Дослідницька робота обов’язково включає вивчення теорії, тобто перш ніж приступити до якоїсь експериментальної роботи, учень опрацьовує наукову літературу для того, щоб підготуватися до проведення досліду, експерименту, познайомитися, що зроблено в цій області до нього. Основними формами дослідницької діяльності є безпосереднє спостереження за природними об’єктами, виконання певних експериментів. Складання звітів про роботу розвиває уміння аналізувати, робити висновки. Останній етап – літературне оформлення роботи. Обов’язковою умовою є захист написаної роботи. Виступ з доповіддю по певній темі – це позитивна мотивація подальшої дослідницької діяльності учня. Школяр вчиться структурувати об'ємний матеріал, вибирати головне, вчиться аргументовано відстоювати свою точку зору і, нарешті, «триматися на публіці», що також стане в нагоді йому в майбутньому житті. На таких заходах відбувається творча самореалізація учнів. Гуртківцями були проведені такі проблемні дослідження:  «Дослідження екологічного стану прісних водоймищ методом біоіндикації» – в 2011 році робота захищалася на обласному турі МАН, зайняла 3 місце. Також ця робота була представлена на Всеукраїнський конкурс шкільного науково-дослідницького проектування;  «Комплексне дослідження прісних водоймищ». У 2012 році була представлена на обласному турі МАН, зайняла 3 місце;  «Якість питної води»;  «Дослідження джерел і вивчення їх стану»;  «Дослідження антропогенного впливу на грунт»;  «Продукти швидкого харчування і їх вплив на здоров’я підлітка» і т.п. Таким чином, екологічна освіта і виховання через учбово-дослідницьку діяльність – взаємообумовлений процес. З одного боку, сама дослідницька діяльність базується на компонентах екологічної культури, з іншої – в ре-

зультаті цієї діяльності відбувається підвищення ефективності екологічного виховання і освіти. Література: 1. Збірник навчальних програм курсів за вибором та факультативів з біології для до профільної підготовки та профільного навчання, рекомендованих для використання в загальноосвітніх навчальних закладах. – Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2009. 2. Зверев А. Т. Экология. Практикум. 10–11 классы : учеб. пособие для общеобразов. учреждений. – М. : ООО «Издательский дом «ОНИКС-21 век», 2004. 3. «Концепція екологічної освіти України» : інформ. зб. Міністерства освіти і науки України. – 2002. – № 7 (квітень). 4. Пілюшенко В. Л. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення : навч. посіб. – К. : Лібра, 2004. 5. www festival.1september.ru 6. www poshyk.3dn.ru

ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ ЯК УДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ Й ВИХОВАННЯ Чміркова О. В., координатор Перевальського районного осередку ВДС «Екологічна варта» (Луганська область) Проблема взаємозв’язку людини з природою не нова, але на сучасному етапі розвитку суспільства стала дуже гострою і прийняла величезні масштаби. Тому одним із пріоритетних напрямів у сучасній школі є вдосконалення екологічної освіти й виховання, формування екологічної культури школярів. Сучасна освіта, загальними світовими параметрами якої є якість і доступність, потребує прискореного інноваційного розвитку. Однією з прогресивних тенденцій цього процесу стає освіта для сталого розвитку – ОСР. «Сталий розвиток» – соціально-економічна категорія, яка визначає розвиток, що ґрунтується на збалансованому вирішенні соціальноекономічних зав-дань, проблем збереження сприятливого навколишнього середовища з метою задоволення потреб нинішнього і наступних поколінь людства [6]. Використання освіти для сталого розвитку викликає потребу в нових педагогічних моделях, новій педагогічній культурі, новому педагогічному змісті, тобто інноваційності. Інновація педагогічна – процес становлення, 19

поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв’язання педагогічних проблем, які досі розв’язувалися по-іншому. Сучасна географія – не описова, а конструктивна наука про закономірності розвитку природничих і виробничих комплексів, населення і взаємодію з навколишнім середовищем, охорону і збереження природи, доцільність розміщення виробництва і його вплив на природні багатства, що використовуються людиною. Досягти цього можна лише через впровадження інноваційних технологій. Адже випускник сучасної школи повинен вміти:  самостійно набувати необхідних знань з географії, вміло застосовувати їх на практиці для розв’язання назрілих проблем;  критично мислити, вміти бачити труднощі і шукати шляхи їх подолання;  грамотно оцінювати нову інформацію;  бути комунікабельним у різних соціальних групах;  постійно працювати над розвитком власного інтелекту, підвищенням культурного і морального рівня [4]. Вирішуючи ці завдання віддаю перевагу використанню інноваційних технологій навчання:  інтерактивних;  проектувальних;  ігрових;  інтеграційних. Нові підходи у викладанні географії здійснюються за допомогою проведення інтерактивних уроків. Інтерактивний – означає здатний взаємодіяти або знаходитись у режимі бесіди, діалогу з чим-небудь або ким-небудь. Це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, в яку залучені всі учасники навчального процесу, створені комфортні умови для навчання. Інтерактив включає домінування як одного доповідача, так і однієї думки над іншою [7]. На різних етапах уроку для активізації пізнавального інтересу використовую різні форми роботи – «Мозковий штурм», гра «Так – Ні», «Аукціон», «Ланцюжок» ,«Бачено – небачено», «Коло ідей», «Мікрофон» та інші. У формуванні екологічної свідомості у учнів величезна роль належить урокам, які проводяться в нетрадиційній формі. Такі уроки завжди цікаві, пізнавальні і діти самі охоче беруть участь в їх підготовці. Проводжу такі нетрадиційні уроки як урок-мандрівка, урок – КВК, урок – змагання, урок – брейн-ринг, урок – екскурсія, урок – захист проектів. Відомо, що розвиток особистості відбувається тоді, коли створено необмежені можливості діяти і самовдосконалюватися. Тому серед інноваційних методик і технологій викладання навчальних предметів особливе місце посідає сьогодні технологія (метод) проектів. В основу технології проектної діяльності дітей покладено комплексне дослідження, вивчення учнями певних проблем, тем, явищ, подій; реалізація 20

задуму, плану протягом певного проміжку часу через поєднання різних видів діяльності дітей (навчально-пізнавальної, трудової, художньо-естетичної, спортивно-оздоровчої, ігрової тощо). Мета використання проектної технології має комплексний характер і передбачає: змістовну організацію творчої діяльності дітей, у процесі якої вихованець стає суб’єктом виховного процесу; формування в учнів практичних навичок організації власної діяльності, планування часу і виконання завдань за графіком; виховання відповідальності, здатності до самоорганізації, самодисципліни; розвиток умінь і навичок творчого пошуку; створення, презентації та захисту власних знахідок і думок; розширення світогляду, поглиблення впливу різних напрямків виховання; здійснення інтелектуального розвитку. Уроки – проекти органічно вписуються в навчальний процес з географії. Прикладом таких уроків є уроки на теми: «Екологічні проблеми Африки» (7 клас), «Глобальні проблеми людства» (10 клас), «Японія. Джерела економічного дива» (10 клас). У рамках роботи над проектами учнями розробляються:  реферати;  доповіді;  комп’ютерні презентації;  книжки-розкладачки. На уроках узагальнення знань використовую техніку колажування (один з різновидів арт-технології ), що полягає в прикріпленні (приклеюванні) до якої-небудь основи різноманітних матеріалів, що відрізняються від неї за кольором і фактурою. Матеріалом для колажу можуть служити глянцеві журнали, різноманітні зображення, природні матеріали, предмети, виготовлені чи перетворені його творцями. Колажування, як і будь-яка візуальна техніка, дає можливість розкрити потенційні можливості людини, припускає великий ступінь волі, є безболісним методом роботи з особистістю, спирається на позитивні емоційні переживання, пов’язані з процесом творчості. Крім того, при виготовленні колажу не виникає напруги, пов’язаної з відсутністю в учасників художніх здібностей; ця техніка дозволяє кожному одержати успішний результат. Колажування дозволяє визначити існуючий на даний момент психологічний стан людини, виявити актуальний зміст його самосвідомості, його особистісні переживання. Значно розширити можливості техніки колажування може її інтеграція з іншими арт-технологіями. Прикладом може служити включення в колаж малюнків, особистих фотографій учасників, авторами яких вони є, або на яких вони зображені. Наприклад, після вивчення теми «Гідросфера» (6 клас) учні, працюючи в групах, створили колажі «Озера – очі планети», «Вода – джерело життя», «Річки у житті людини». Ігрові, проектні, інтерактивні технології є найбільш ефективними в реалізації принципів сталого розвитку. Поступово учні змінюють власні погляди й поведінку, свідомо ставляться до необхідності зміни стилю життя і виховують нові ресурсозбережувальні звички. Звичайно, перевтілення скла21

дне і довготривале, та результат того вартий. Такий дійовий підхід, практична участь у вирішенні екологічних проблем на повсякденно-побутовому рівні перетворюють учня на активіста життя. Такий спосіб життя дітей і дорослих передбачає певні дії в домашньому господарстві, школі та місцевій громаді для:  розумного споживання енергії та води;  зменшення марних витрат сировини;  зменшення викидання сміття;  збільшення частки екологічних продуктів у щоденних покупках;  зміцнення власного здоров’я тощо. Тому вважаю, що інноваційні технології сприяють становленню посправжньому ініціативної і водночас тонко організованої особистості, а саме такої молоді сьогодні потребує наше суспільство. Література: 1. Інновації на уроках географії / упоряд. Є. І. Наменко, В. М. Андрєєва. – Х. : Вид. група «Основа», 2007. – 160 с. 2. Климюк І. Б. Інноваційні форми роботи з учнями на уроках географії та в позаурочний час // Географія та основи економіки в школі. – 2009. – № 3. – С. 8–9. 3. Клюєва Т.М. Використання проектної технології в навчальновиховній роботі початкової школи // Таврійський вісник освіти. – 2011. – № 3. 4. Корнєєв В. П. Інноваційні підходи до навчання географії // Географія та основи економіки в школі. – 2009. – № 7–8. – С. 21–25. 5. Мартинюк Т. Відкрити Людину, яка підростає // Географія. Краєзнавство. Туризм. – 2010. – № 26. 6. Стратегия ЕЭК ООН для образования в интересах устойчивого развития : материалы Совещания высокого уровня представителей министерств охраны окружающей среды и образования, Вільнюс, 2005 [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: www.unece.org/env/documents/2005/cep/ac.13/cep.ac.13.2005.2.r.pdf 7. Таченко С. О. Активізація пізнавального інтересу на уроках географії // Географія. – 2011. – № 8. – С. 11–13.

ОБҐРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ ВИВЧЕННЯ СЕГЕТАЛЬНОЇ РОСЛИННОСТІ НА УРОКАХ ЕКОЛОГІЇ В ШКОЛІ Мельник Н. О., директор навчально-виховного комплексу «Лозівська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів – вечірня (змінна) школа» Слов’яносербської районної ради Луганської області Широта й багатогранність екологічної освіти є найважливішою складовою програми експериментального навчального закладу екологічного спрямування. Одним з аспектів такої освіти на сучасному етапі має стати вивчення фітосанітарного стану сільськогосподарських угідь, які займають 80% території України. Флористичний комплекс сільськогосподарських угідь складається з двох блоків – культурних рослин і бур’янів, рясність і шкідливість яких останніми роками істотно зросла внаслідок падіння загальної культури землеробства. Обсяг ймовірної шкоди від бур’янів змінюється залежно від їх видового складу, рівня наявності та тривалості конкурентних відносин між ними та культурними рослинами. На середньозасмічених полях більшість господарств не добирає 10–12% валового врожаю зерна льону, 12–15% кукурудзи та соняшнику, 8–10% цукрових буряків, 6–10% овочів та картоплі, 18–20% багаторічних трав, 6–7% плодів та ягід. На дуже забур’янених полях урожайність знижується в 1,5–2 рази [1]. Особливу небезпеку для землеробства становить інтенсивне поширення надзвичайно шкодочинних бур’янів – алергенів: амброзії полинолистої (Ambrosia artemisifolia L.) та чорнощиру нетреболистого (Iva xanthiifolia Nutt.), які не тільки знижують продуктивність сільськогосподарських культур, а й спричиняють захворювання людей на полінози. Концентрація їх пилку в повітрі під час цвітіння в містах України протягом доби досягає 7–11 шт./м² [2–5]. Бур’яни через кореневу систему виділяють у ґрунт фітотоксини (бластохоліни), які негативно впливають на формування паростків культурних рослин. Кореневі виділення осоту польового (Cirsium arvense (L.) Scop.) та березки польової (Convolvulus arvensis L.) затримують ріст озимої пшениці, кукурудзи та інших культур; жовтого осоту польового (Sonchus arvensis L.) – соняшнику; пирію повзучого (Elytrigia repens (L.) Nevski.) – озимої пшениці та жита; нетреби звичайної (Xanthium strumarium L.) – кукурудзи [1]. Деякі види бур’янів на кормових угіддях можуть спричиняти отруєння тварин: хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis L.); уражати центральну нервову систему: блекота чорна (Hyoscyamus niger L.), дурман звичайний (Datura stramonium L.), жовтець їдкий (Ranunculus acris L.); порушувати сер23

цеву діяльність: сокирки польові (Consolida regalis S.F.Gray), льонок звичайний (Linaria vulgaris Mill.) [1, 2]. Щорічний потенційний запас насіння бур’янів у ґрунті поповнюється на 25–50 тис. шт./м². Навіть у разі щорічного найякіснішого виконання всього комплексу агротехнічних заходів і застосування гербіцидів для зменшення засміченості ґрунту до вихідної на таких полях необхідно 30–40 років. Значну забур’яненість посівів зумовлює деградація лісосмуг, які стали розсадниками бур’янів. Для відвернення або зменшення втрат сільськогосподарської продукції широко використовують гербіциди, що негативно впливають на навколишнє середовище та здоров’я людей і, як свідчить світовий і вітчизняний досвід, до істотного підвищення врожайності не призводить. У той же час, більше половини гербіцидів, які використовують сьогодні, належать до мутагенів та канцерогенів. Використання їх (за оцінкою ВООЗ) щорічно призводить до отруєння 3 млн осіб, з яких понад 200 тис. – помирає [6]. Однак, найважливішим завданням сучасного сільського господарства в Україні залишається виробництво зерна і продуктів харчування, питання ж фітосанітарного стану посівів, доцільності застосування гербіцидів та екологізації землеробства в цілому не розглядаються на належному рівні, тоді як у розвинутих державах підвищення продуктивності посівів не є першочерговим завданням – центр ваги досліджень перемістився в бік екологічних і соціальних проблем. У педагогічних університетах розвинутих країн світу сегетальні рослини та заходи їх контролювання вивчають у курсі «Гербологія», обсяг якого дорівнює обсягу таких курсів, як «Ботаніка», «Екологія», «Ентомологія» тощо. У нашій країні введення «Гербології» в університетські навчальні плани (зокрема, цей курс вивчають майбутні вчителі біології та основ екології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка) слід розглядати як успіх вищої біологічної освіти [7]. Гербологічна освіченість майбутніх учителів-біологів дає можливість сподіватися, що й у програми загальноосвітніх навчальних закладів будуть введені питання щодо вивчення сегетальної рослинності, тому що осмислення закономірностей розміщення сегетальної рослинності в агрофітоценозах, фітоценотичних і фізіологічних взаємовідносин як між рослинами, так і навколишнім середовищем значною мірою розширить світогляд учня, введе його в коло регіональних і глобальних екологічних проблем, які стоять перед людством. Вивчення сегетальної рослинності має обумовлювати не лише засвоєння теоретичних знань, а й поєднання їх з життєвим досвідом, глибоку основу для трудового виховного впливу на учнів, тому що охоплює широкий спектр практичних питань сільського та лісового господарства, ботаніки, екології тощо. У той же час, формуючи в учнів дбайливе та раціональне ставлення до ґрунтів, можна показати можливості розв’язання екологічних проблем на основі пізнаних природних законів. 24

Сьогодні з проблемами забур’яненості сільськогосподарських угідь та її економічними наслідками ми знайомимо учнів навчально-виховного комплексу «Лозівська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів – вечірня (змінна) школа» Слов’яносербської районної ради Луганської області під час проведення занять екологічного гуртка. Завдяки співпраці з викладачами кафедри біології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка в 2011 році було організовано маршрутно-експедиційні дослідження сучасного стану сегетальної рослинності, в 2012 році заплановано проведення стаціонарного досліду із встановлення технологічної, господарської та економічної шкодочинності деяких видів бур’янів. Таким чином, вивчення сегетальної рослинності учнями, правильне сприймання й розуміння закономірностей її розвитку має чітку професійну і практичну спрямованість і повинно забезпечити істотне підвищення рівня їхньої екологічної освіти. Література: 1. Безручко О. І. Шкодочинність бур’янів у посівах сільськогосподарських культур / О. І. Безручко // Агроінком. – 1998. – № 1 – 2. – С. 18–20. 2. Матюха Л. П. Бур’яни – алергени / Л. П. Матюха, В. Л. Матюха, В. В. Рябоволенко // Захист рослин. – 2003. – № 6. – С. 14–17. 3. Драніщев М. І. Чорнощир нетреболистий. Розповсюдження і заходи боротьби з ним в умовах Донбасу / М. І. Драніщев, І. І. Малихін // Проблеми бур’янів і шляхи зниження забур’яненя орних земель. – К. : Колобіг, 2004. – С. 48–52. 4. Дереча О. А. Небезпечний бур’ян наступає / О. А. Дереча, М. А. Дажук, С. А. Заполовський // Карантин і захист рослин. – 2007. – № 8. – С. 22–23. 5. Видовий склад та пилкоутворююча здатність алергенних видів рослин на Сході України / М. І. Конопля, Т. Г. Корольова, О. В. Ботарчуков, А. С. Бурега // Вісник ЛДПУ імені Тараса Шевченка. – 2000. – № 3 (3). – С. 29–33. 6. Гербициды и почва (экологические аспекты применения гербицидов) / [Г. Ф. Лебедева, В. И. Агапов, Ю. Н. Благовещенский, В. П. Самсонова / под ред. Е. А. Дмитриева]. – М. : Изд-во МГУ, 1990. – 208 с. 7. Конопля М. І. Гербологія в системі біологічних дисциплін педуніверситету / М. І. Конопля, О. М. Курдюкова, Н. О. Мельник // Теорія і практика сучасного природознавства : [зб. наук. праць / наук. ред. С. М. Іванищук та ін.]. – Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2007.– С. 142–143.

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ ПІД ЧАС НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ (з досвіду роботи) Юркова О. О., вчитель фізики та математики Жовтянська загальноосвітня школа I–III ступенів Слов’яносербської районної ради Луганської області Людина – єдина істотою, яка може управляти і маніпулювати навколишнім середовищем, руйнувати або зберігати його. Знання наслідків впливу на навколишнє середовище являє собою найважливіший елемент людської культури. Сьогодення та майбутнє природи більшою мірою визначаються людиною. У свою чергу, дії, які буде робити людина, визначаються її освітою. Поняття «екологічна освіта» на сучасному етапі характеризується як безперервний процес навчання, виховання, спрямований на формування загальної екологічної культури, екологічної відповідальності кожного жителя планети. Екологічна освіта має цілі: – оволодіння учнями знань про живу природу, загальні методи її вивчення; – формування на базі знань і умінь науково обґрунтованої екологічної картини світу як компонента загальнолюдської культури; – підготовка екологічно грамотних учнів, що знають екологічні закономірності, зв’язки між живими організмами і навколишньою природою, шляхи встановлення гармонійних відносин з усім живим як головною цінністю на Землі. Ці цілі можна конкретизувати в трьох групах завдань: – пізнавальної (засвоєння основних наукових екологічних понять і фактів; розуміння цінності природи як джерела матеріальних та духовних сил суспільства і кожної людини); – мотиваційної (розвиток потреби спілкування з природою; свідомого дотримання норм еколого-орієнтованої поведінки); – діяльнісної (активізація діяльності з охорони природного середовища, участь у пропаганді ідей охорони природи). Розглянемо питання формування екологічної свідомості старшокласника. Старший шкільний вік можна розглядати як ключову щабель екологічної освіти. У цей період життя закладаються основи особистісної культури, її базис, відповідний широкому колу загальнолюдських цінностей, відбувається усвідомлення значення природи для суспільства і людини, ролі антропогенного фактору у зміні природних комплексів, забезпечується включення 26

учнів в практичну екологічну діяльність. У старшому шкільному віці при цілеспрямованій роботі можна сформувати систему наукових екологічних знань, ціннісних екологічних орієнтацій, відповідальне ставлення до природного середовища. Оскільки екологія – це наука про дім, батьківщину (гр. oikos - будинок, батьківщина), то призначення сучасної освіти – через відновлення природних зв’язків людини, природи і культури підійти до реалізації ідеї національного дому, поза якою неможливий прояв справжньої людяності. Відтворення культури в освіту здійснюється за допомогою інтегрованих курсів, зближення природничих і гуманітарних дисциплін. Екологічну освіту в старшій школі можна вибудовувати на основі трьох моделей: однопредметної, багатопредметної і змішаній. Однопредметна модель передбачає вивчення екології в межах самостійного предмета – екології. Багатопредметна модель передбачає екологізацію змісту традиційних предметів як природничого, так і суспільно-гуманітарного напрямків. Екологічні питання співвідносяться з навчальним матеріалом і логікою вивчення окремих предметів входять до навчальних програм. Змішана модель вважається більш перспективною. У цій моделі зміст екологічних знань розглядається з урахуванням особливостей традиційних навчальних предметів, а також в окремих курсах, які розробляються для кожного етапу навчання. В нашій школі ми використовуємо саме змішану модель навчання. Зміст предмета «Екологія» об’єднує знання про різні види складних взаємодій: еколого-біологічних, еколого-біосферних, соціально-екологічних. Вони визначають логіку формування екологічної культури старшокласників і можуть бути згруповані по п’яти змістовних лініях: 1) становлення екології, її основні поняття і методи; 2) біосфера – глобальна екосистема (глобальна екологія); 3) екосистеми біосфери, популяція та організм в екосистемі (біологічна екологія); 4) людина в екосистемі: (екологія людини); 5) людство в біосфері: (соціальна екологія). Екологізація шкільних дисциплін здійснюється двома взаємопов’язаними шляхами: 1) органічним включенням у навчальні дисципліни екологічних знань і формуванням практичних умінь охорони навколишнього середовища, 2) виділенням у навчальних програмах самостійних тем природоохоронного характеру. Найбільш поширений варіант екологізації загальноосвітніх предметів – вивчення відповідних питань у курсах біології, хімії, фізики, географії. При вивченні цих предметів є величезні можливості для формування екологічної свідомості. Така можливість є практично на кожному уроці і її необхідно використовувати.

Останнє пояснюється перш за все тим, що цілі і задачі природнонаукової і екологічної освіти тісно взаємопозв’язані між собою. Задачі шкільного курсу екології: оволодіння учнями знань про живу природу, загальні методи її вивчення; формування на базі знань і умінь науково обґрунтованої екологічної картини світу як компонента загальнолюдської культури; підготовка екологічно грамотних учнів, які знають екологічні закономірності, зв’язки між живими організмами і навколишньою природою, шляхи встановлення гармонійних відносин з усім живим як головною цінністю на Землі. Завданням шкільного курсу природничо-наукових дисциплін є перш за все формування діалектико-матеріалістичних поглядів на природу і на взаємодію суспільства і природи; формування у школярів розуміння цілісності природи Землі, єдності її процесів, природного зв’язку з нею людини, а також того, що будь-яка господарська діяльність людини і її поведінка в природі повинні бути злагодженими з її законами; оволодіння знаннями і уміннями школярами, для раціонального використовування природних ресурсів і охорони навколишнього середовища, оцінки природної і господарської обстановки в своїй місцевості, виховання норм і правил поведінки в природі. Так на уроках біології вивчаються такі теми: «Залежність організму людини від чинників середовища», «Риси біологічної пристосованості людини до середовища», «Соціальна пристосованість людини до середовища незаселеного», «Екологічні чинники, що впливають на людину». «Вплив екологічних чинників на органи дихання людини». Екологічні матеріали і задачі можуть бути підібрані на уроках географії: «Основні екосистеми зональних і азональних ландшафтів» і «Зміна біокомпонентів і ландшафтів в результаті господарської діяльності людини». Використання цих матеріалів на уроках географії сприятиме більш осмисленому підходу до сучасних екологічних проблем, що кінець – кінцем дозволить сформувати екологічно грамотного громадянина нашої країни. Кожна тема з хімії багата на матеріал, який сприяє розвитку екологічного мислення учнів. Під час вивчення теми «Солі», «Хімічні властивості лужних металів, галогенів та їх сполук» обов’язково вчитель нагадує, що саме хлор застосовують у хімічній зброї. Чому раніше люди не говорили про кислотні дощі? Чому виникла ця глобальна проблема? Її не можна залишити поза увагою під час вивчення теми «Кислоти». Екологічна спрямованість викладання фізики посилена головним чином у результаті розгляду природних явищ, а також впливу людської діяльності на навколишній світ. Наприклад, при вивченні парової турбіни, двигуна внутрішнього згоряння, генератора, електростанцій тощо вчитель розповідає, з чого складається прилад, принцип його дії, для чого він використовується і які наслідки для людства несуть ці використання. При вивченні теми «Дифузія в газах, рідинах і твердих тілах» вчитель на дослідах демонструє, як різного роду забруднювачі проникають у ті речовини, які забезпечують життєдіяльність рослин, тварин, людини. При вивченні теми «Застосування ядерної енергії. Викиди та скиди шкідливих речо28

вин при експлуатації АС, перенесення радіоактивності в навколишньому середовищі» ставиться мета сформувати поняття про радіоактивні і токсичні викиди атомних електростанцій, розширити кругозір учнів, розвивати пізнавальний інтерес, формувати громадянську позицію кожного учня до проблеми охорони навколишнього середовища та елементів екологічного мислення, здійснення екологічного виховання. Однак не меншим «екологічним потенціалом» володіють і гуманітарні предмети. Так, при вивченні літератури на різних історичних етапах її розвитку можливе не лише інтелектуальне, а й образне осмислення проблеми людини і природи. Художній текст, будучи знаком епохи, яскраво відтворює характер взаємодії особистості і навколишнього світу. Давньоруська словесність відображає середньовічний тип ставлення до природи, що поєднує язичницькі і християнські початки, засновані на натхненні та персоніфікації всіх природних явищ. У «Слові о полку Ігоревім» плач Ярославни звернений до Вітру, Сонця, які повинні допомогти Ігорю вибратися з полону. XIX ст. ставить нас перед проблемою критичного протистояння людини і природи. Драматичний конфлікт між ними гостро відчувають і показують у своїх творах Ф. Тютчев, І. Тургенєв, Л. Толстой. Захист природи означає захист людини в самому собі. Інтеграція змісту літературної та екологічної освіти дозволяє учням не тільки зрозуміти і раціонально пояснити, але й глибоко пережити наслідки екологічної кризи, відчути зацікавленість в її подоланні Такий же багатий матеріал для розуміння екологічних проблем дає і історія. По-перше, саме завдяки історичним знанням у свідомості учнів створюється найбільш загальна модель епохи, її політичне, економічне та культурне «обличчя». По-друге, відображаючи найважливіші віхи розвитку людства, історія містить відомості про особливості взаємин природи і цивілізації, про різні способи виробництва, освоєння природи, про характер землекористування, державні нормативні акти, що регулюють ставлення до природи. Таким чином, ми робимо висновок про те, що проблеми екології дуже гостро стоять в даний час не тільки в нашій країні, але і у всьому світі. Сильно забруднені повітря, вода, ґрунти. Ніколи проблема охорони природи не стояла так гостро, як останнім часом. І саме тому сьогодні необхідно формувати екологічну свідомість у дітей. Адже через декілька років вони стануть дорослими і необхідно, щоб вони дбайливо і раціонального відносилися до природи.

ПРИШКІЛЬНИЙ ТАБІР «ЗАРЯ» ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ НВК «ЛОЗІВСЬКА ЗОШ І–ІІІ СТУПЕНІВ – ВЕЧІРНЯ (ЗМІННА) ШКОЛА» Мощанець Н. Л., координатор Лозівського селищного осередку Всеукраїнської дитячої спілки «Екологічна варта», заступник директора з навчально-виховної роботи навчально-виховного комплексу «Лозівська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів – вечірня (змінна) школа» (Луганська область) «Не треба чекати милостині від природи, необхідно взяти від неї все, що ми бажаємо» – саме за такими правилами тривалий час жило людство. І як наслідок – екологічні проблеми сучасності. Найважливішою проблемою для людини є проблема виживання. Ніякі блага цивілізації не замінять чистого повітря, вільних від шкідливих домішок продуктів харчування і води. Життя людини, її здоров’я залежать від стану Довкілля, а стан Довкілля – від поведінки людини, вірного користувача природою, від уміння розв’язувати проблему охорони і раціонального використання природи. Саме тому педагогічний колектив нашого навчально-виховного комплексу працює над формуванням особистісної відповідальності учнів за стан Довкілля, а з 2008 року розпочав роботу над експериментом за темою «Формування екологічної компетентності учнів під час навчально-виховного процесу методом проектів» та отримав сертифікат експериментального закладу регіонального рівня. Пришкільний табір «Заря» – одна із складових системи екологічного виховання (час роботи – червень, склад – учні 1–8, 10-х класів). Завдання вихователів табору: забезпечити ефективність та результативність екологічного навчання та виховання на основі співпраці у системі «Екологічна освіта», оволодіння учнями методами наукового дослідження, вмінням аналізувати природні процеси; розвиток здібностей учнів, необхідних для становлення самобутньої особистості, здатної до гармонійної взаємодії з людьми та природою, формування мотивів та інтересів до пізнання об’єктів і явищ живої природи та людини як природної істоти. План роботи передбачає вивчення екологічної ситуації території місцевого краю (проект «Моніторинг довкілля мого селища», «Прибери планету», «Чистий став»). Органи самоврядування в таборі очолюють члени шкільного осередку «Екологічна варта». Саме діти – вартівці організовують проведення різнопланових ігор, фестивалів, виставок, що пропагують природоохоронну діяльність. Діти табору об’єднуються в загони – варти, які очолюють лідери.

Кожний день починається з зарядки, яка проводиться під екологічну пісню «Сурмочка». Бадьорий настрій, бажання пізнавати нове, допомогти рослинам, тваринам викликає у дітей початок табірного дня з виконання гімну «Екологічної варти». Кожен день має гасло, назву («Наша допомога птахам» – орнітологічний; «Дамо речам друге життя» – день виготовлення поробок; інші). Формуванню особистості з новим, екоцентричним типом мислення й свідомості сприяють заходи «Щасливий випадок або Піраміда», «Поле чудес», гра «Показуха». Під час ігор «Живе і неживе», «Дерева, трави», «Лікарські рослини з грядки», «На городі і на клумбі», «Ромашка» та інші підвищується рівень екологічної освіти та культури. Естетичний смак розвивається під час перебування вартівців на «Галявині цікавого», під час конкурсів екологічних перукарів та модельєрів, малюнків на асфальті. Протягом табірної зміни проводяться екологічні акції: «Прибери планету», «Річка, річечка, струмок», «Посади свою рослину», «Допоможи молодшим товаришам» тощо. Формування здорового способу життя у дітей відбувається під час пізнавально-розважальної програми «Вітамінне асорті», презентації санбюлетенів, огляду виступів агітбригади «Скажемо «Ні» шкідливим звичкам!», бесідам «У здоровому тілі – здоровий дух». Традиційними екологічними заходами щорічними у таборі стали «Нумо, дівчатка» та свято «Джентльмени поруч». Свої екологічні знання, уміння, набуті протягом табірної зміни, діти застосовують під час підсумкової гри «Екологічний експрес», мандруючи від однієї зупинки до іншої з маршрутним листом. За своїми відповідями діти намагаються набрати якомога більше балів та стати переможцем. До кінцевої зупинки треба відвідати станції «Термінатор», «Музичний слух», «Загадкова», «Кмітливі», «Турист», «Лікарня природи», «Літературна екологія», «Екологічне право». Завершується табірна зміна фестивалем екологічної моди. Це свято фантазії, краси та грації костюмів, які виготовлені з відпрацьованого матеріалу, побутового сміття. Обов’язкова умова організації табору – залучення батьків та громадськості, які допомагають у проведенні екологічного всеобучу. За підсумками табірної зміни проводиться діагностика сформованості екологічної свідомості дітей, через анкетування учнів вивчаються природоохоронні інтереси і нахили учнів та їхні думки щодо пропозицій плану роботи табору на наступний рік. Перебування в таборі допомагає учням ще в шкільні роки самореалізовуватися як особистість.