ЗМІСТ Проблеми забруднення атмосферного повітря промислових міст України: еколого-гігієнічні та планувальні аспекти Кіреєва І. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 Раціональне використання природних ресурсів в Одеській області Романов Ю. С., Захаревич А. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
6
Агроекологічна оцінка стану земельних ресурсів Черкаської області та шляхи поліпшення їхнього використання Дерій С. І., Білоножко В. Я. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10 Екологічна безпека як визначальна умова першого етапу збалансованого розвитку Добровольський В. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 Шахтні води Кривбасу та їхній вплив на природне водне середовище Губіна В. Г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
20
Регіональні екологічні проблеми Черкаської області в контексті переходу до збалансованого розвитку Свояк Н. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Шляхи збалансованого лісокористування (за станом лісових ресурсів Львівщини) Бальковський В. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29
УДК 614.72:656.13 ПРОБЛЕМИ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ ПРОМИСЛОВИХ МІСТ УКРАЇНИ: ЕКОЛОГО-ГІГІЄНІЧНІ ТА ПЛАНУВАЛЬНІ АСПЕКТИ Кіреєва І. С., доктор медичних наук, завідувач лабораторії гігієни планування населених місць Державної установи «Інститут гігієни та медичної екології імені О. М. Марзеєва АМН України» Процеси урбанізації та високої концентрації ресурсоємних галузей промисловості, інтенсивного розвитку автомобільного транспорту призвели до значних якісних і кількісних змін навколишнього середовища на території України, що є серйозною небезпекою для здоров’я населення та забезпечення належних умов його життєдіяльності. Забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, води водойм набуло особливо значних масштабів у великих промислових містах, де розташовані підприємства провідних галузей важкої індустрії (металургійної, коксохімічної, хімічної, нафтопереробної, вугле- та рудовидобувної промисловості, важкого машинобудування тощо). Особлива роль належить забрудненню атмосферного повітря як початкової ланки міграції шкідливих речовин природними ланцюгами (повітря, ґрунт, ґрунтові води, рослини, сільгосппродукція) та як визначального фактора в формуванні ризиків для здоров’я населення, пов’язаних із забрудненням довкілля в цілому. Провідні вчені з питань оцінки ризику стверджують, що внесок атмосферного повітря становить від 80 до 90 % сумарного канцерогенного і неканцерогенного ризику, пов’язаного з дією забруднень інших об’єктів довкілля. Значні зміни в характері і обсягах промислового виробництва, що сталися за останні 15–20 років і призвели до істотного зменшення валових викидів забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел, з одного боку, і недостатнє впровадження новітніх технологій та ефективних методів очищення викидів, а також бурхливе зростання рівня автомобілізації в містах – з другого, визначають динаміку змін стану забруднення атмосферного повітря промислових міст. Гігієнічну оцінку забруднення атмосферного повітря ряду промислових міст України ми здійснили за матеріалами стаціонарних спостережень на постах гідрометеорологічної служби в динаміці за 1990–2003 рр. Слід зазначити, що 1990 р. характеризується високим рівнем промислового виробництва України напередодні розпаду СРСР, а 2003 р. – досить сталий етап 2
промислового розвитку незалежної України після економічного спаду виробництва 90-х років. За цей період загальні валові викиди забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел зменшилися у досліджуваних промислових містах України від 1,1 до 4,8 раза проти 2,3 рази в середньому по Україні. Забруднення атмосферного повітря ряду найбільшихших промислових міст з підприємствами металургійної, коксохімічної, вугільної, рудовидобувної, хімічної, нафтопереробної промисловості та важкого машинобудування наведено в таблиці. Таблиця – Забруднення атмосферного повітря промислових міст за середньорічними концентраціями (1990, 2003 рр.) Концентрації забруднюючих речовин у частках ГДК с.д. форМіста Роки фенол ПЗА/ БП пил NO2 SO2 CO NH3 маль(CS2) ’ ГДЗ дегід 1,0 0,2 0,7 1,0 0,8 1,3 9,2 Дніпропе- 1990 9,0 1,3 тровськ 2003 1,8 1,3 1,5 0,1 0,7 0,7 1,3 3,0 5,5 Дніпро1990 4,6 2,0 1,3 0,2 0,3 1,3 2,0 3,7 8,6 дзер2003 1,0 1,3 1,8 0,2 0,3 2,3 0,8 5,7 7,0 жинськ 1990 8,5 2,7 2,0 0,6 0,7 1,3 3,0 5,3 13,8 Кривий Ріг 2003 0,8 2,0 1,3 0,4 1,0 0,3 0,8 1,7 3,7 1990 10,2 2,0 2,3 0,4 0,3 2,3 – 1,7 9,0 Запоріжжя 2003 2,0 0,7 1,5 0,1 1,0 1,3 – 1,0 3,8 1990 15,5 3,3 2,3 0,8 0,7 1,7 2,8 4,0 17,9 Донецьк 2003 2,8 2,0 2,3 0,3 0,7 0,3 1,3 2,7 6,2 1990 8,2 2,0 2,8 0,6 0,7 1,0 – – 9,0 Макіївка 2003 2,8 2,7 4,3 0,5 1,0 0,3 – 2,3 7,6 1990 6,8 1,3 1,3 0,4 0,7 1,7 1,8 1,0 8,5 Маріуполь 2003 1,2 1,3 1,3 0,4 0,3 1,7 2,3 2,7 5,1 1990 1,4 1,3 1,5 0,8 0,3 3,2 ’ 4,0 4,3 6,7 Черкаси 2003 0,7 0,7 0,5 0,6 0,3 3,0 ’ 3,3 3,7 5,3 1990 2,6 1,3 1,0 0,3 0,7 1,0 0,5 – 3,6 Кременчук 2003 1,4 1,3 0,5 0,02 0,7 0,3 0,3 1,7 2,5 1,0 0,4 0,7 2,7 1,8 6,3 7,1 Сєверодо- 1990 1,2 0,7 нецьк 2003 0,4 0,7 0,8 0,3 1,3 – 0,5 3,3 3,2 1990 2,0 0,7 0,8 0,4 0,7 2,7 1,8 7,3 7,9 Рубіжне 2003 0,4 0,7 0,8 0,3 1,3 – – 3,3 3,0 Аналізуючи наведені дані забруднення атмосферного повітря, можна констатувати, що за показниками довготривалого забруднення атмосфери для великих промислових міст з превалюючою металургійною промисловіс3
тю і супутніми виробництвами лімітуючим показником забруднення в 1990 р. був канцерогенний вуглеводень бенз/а/пірен (БП), середньорічні концентрації якого реєстрували на рівні 4,6–15,5 ГДК, у 2003 р. значно зменшилася його концентрація – до 0,8–2,8 ГДК. Специфічні для забруднення атмосфери цих міст пил, фенол, аміак реєстрували за досліджуваний період без істотних змін, в основному в діапазоні 1,0–3,3 ГДК, значно більше зменшилася концентрація фенолу (до 0,3 ГДК) у 2003 р. у Кривому Розі, Донецьку, Макіївці. Тенденція до підвищення показників середньорічних концентрацій у 2003 р. порівняно з 1990 р., діоксиду азоту в Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Макіївці та формальдегіду в Дніпропетровську, Дніпродзержинську і Маріуполі може свідчити про збільшення впливу автотранспорту на забруднення повітряного середовища міст. Для міст із підприємствами хімічної галузі промисловості лімітуючими показниками забруднення атмосфери є формальдегід, аміак, фенол, сірковуглець, концентрації яких у 1990 р. реєстрували у межах 1,8–7,3 ГДК, у 2003 р. – 0,5–3,7 ГДК. Канцерогенний вуглеводень бенз/а/пірен реєстрували в цих містах як у 1990 р. (1,2–2,6 ГДК), так і в 2003 р. (0,4–1,4 ГДК) на рівнях, значно менших, ніж у містах з підприємствами металургійної промисловості. Концентрацію металів в атмосферному повітрі досліджуваних промислових міст визначали на рівні, значно нижчому за гігієнічні нормативи. За гігієнічною оцінкою сумарного забруднення атмосфери промислових міст, проведеною відповідно до Державних санітарних правил охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами). ДСП–201-97, міста з показником забруднення атмосфери (ПЗА), що перевищує гранично допустиме забруднення (ГДЗ) більше ніж у 8 раз, належать до категорії міст з дуже небезпечним забрудненням (Донецьк, Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Макіївка, Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Маріуполь – із забрудненням на рівні 1990р.); за відповідним показником на рівні 4,4–8,0 – до категорії міст з небезпечним забрудненням (більшість досліджених міст), а на рівні 2,0–4,4 – до категорії міст з помірно небезпечним забрудненням (Кривий Ріг, Запоріжжя, Кременчук, Сєверодонецьк, Рубіжне – із забрудненням на рівні 2003 р.). Для розширення уявлення про можливий ризик забруднення атмосферного повітря промислових міст для здоров’я населення ми використали сучасні методи оцінки неканцерогенних і канцерогенних ризиків. Сумарний неканцерогенний ризик для здоров’я населення від забруднення атмосферного повітря коливається в межах 11,5–214,3 і характеризується вираженою тенденцією до зниження показників ризику в більшості міст за досліджений період. З позиції оцінки неканцерогенних ефектів деяких хімічних сполук найбільше систематичне перевищення індексів небезпеки притаманне пилу, бенз/а/пірену, формальдегіду, діоксиду азоту, а також сажі і сполукам хлору (в містах, де їх досліджували). У ряді міст (Дніпродзержинськ, Дніпропет4
ровськ, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь) дуже високі індекси небезпеки створюють сполуки міді, це є визначальним для сумарного індекса небезпеки цих міст. З критичних органів і систем найбільші ризики від забруднення атмосферного повітря створюються для органів дихання. Індивідуальний канцерогенний ризик від наявних в атмосферному повітрі промислових міст канцерогенних речовин (бенз/а/пірена, формальдегіда, сажі, хрому VI-валентного, нікелю, кадмію) коливається у досить широкому діапазоні від 170×Е-06 до 1495×Е-06, що відповідає ризику утворення додаткових 170-1495 випадків раку на 1 млн населення упродовж середньостатистичної (70 років) тривалості життя людини. Слід звернути увагу, що найвагоміший внесок у сумарний канцерогенний ризик для населення більшості міст роблять формальдегід, хром VI-валентний, меншою мірою – нікель, кадмій і бенз/а/пірен. За критеріями ВООЗ, індивідуальний канцерогенний ризик у діапазоні 1×Е-06–1×Е-04, притаманний більшості промислових міст, відповідає діапазону умовно прийнятного ризику і потребує постійного контролю і в певних випадках додаткових заходів щодо його зниження. Як уже було констатовано, більшість розглянутих промислових міст належать до категорії міст з небезпечним забрудненням атмосферного повітря і підвищеним неканцерогенним і канцерогенним ризиком його для здоров’я населення. За Генеральною схемою планування території України на період до 2020 р. передбачено для такої категорії промислових районів і міст, у першу чергу для міст Донбасу і Придніпров’я з високим рівнем забруднення довкілля, скорочення росту міст і нового промислового будівництва, структурне вдосконалення промислового комплексу з обмеженням розвитку ресурсо- і екоємних галузей важкої індустрії і переорієнтацією на наукомісткі екобезпечні галузі промисловості, розвиток виробництва продуктів споживання, впровадження сучасних безвідходних і маловідходних технологій, розукрупнення великих підприємств, орієнтація на розвиток високоефективних малих і середніх підприємств. При розробленні проектно-планувальної документації на рівні генпланів промислових міст, яка значно активізувалася в останні роки, враховують визначені генсхемою пріоритети збалансованого соціальноекономічного й екологічного розвитку міст, планують заходи з удосконалення функціонального зонування їхньої території (з виведенням із сельбищних територій екологонебезпечних об’єктів), організації санітарно-захисних зон промислових підприємств, удосконалення транспортних схем, розвитку системи озеленення. Реалізація комплексу рішень генпланів сприятиме ефективному збалансованому розвиткові промислових міст і значному поліпшенню стану їхнього довкілля.
5
УДК 504.3.054 РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ Романов Ю. С., кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник, проректор з наукової роботи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, Захаревич А. В., молодіжна секція Одеської обласної ради спілки наукових та інженерних об’єднань України У роботі розглянуто стан атмосферного повітря в Одескій області; встановлено особливості регіону; визначено участь громадських організацій у вирішенні деяких питань. Наведено пропозиції щодо знищення забруднення атмосферного повітря. Розгляд питань базується на публікаціях і виступах на конференціях представників офіційних органів та членів громадських організацій. Про важливість цих питань свідчить комплексне забруднення атмосферного повітря викидами на початку вересня 2008р. в Одесі без належного покарання винного підприємства. Особливості атмосферного повітря в Одеській області. Загальна кількість підприємств, що у процесі діяльності впливають на стан атмосфери і перебувають на обліку держуправління м. Одеси, становить 2290. За підсумками 2006 р. щільність викидів від стаціонарних джерел дорівнює майже 4,2 т на 1 км2. У 2006 р. в атмосферне повітря стаціонарні джерела викинули 41,9 тис. т (на 30 % більше ніж у 2004 р.). Динаміка викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами свідчить, що протягом останніх років обсяги викидів постійно збільшуються. Тенденція до збільшення інтенсивності забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами від стаціонарних джерел зумовлена насамперед відновленням роботи підприємств в умовах зношеності основних фондів, недосконалості технологічних процесів базових галузей промисловості, недостатньою забезпеченістю останніх очисними спорудами для уловлювання та утилізації забруднюючих речовин. На стан атмосферного повітря населених міст області значною мірою також впливають викиди автомобільного транспорту. Надходження шкідливих речовин від автотранспорту домінують над викидами від стаціонарних джерел, вони становлять 82 % загальної кількості забруднюючих речовин, що надходять до атмосферного повітря. Причиною цього є значне зростання 6
кількості приватного автотранспорту, його незадовільний технічний стан, низька якість палива, відсутність контролю за якістю пального. Якщо боротися зі старим автотранспортом марно пропонується поки що запровадити черги автоматизованих систем регулювання дорожнього руху. Наприклад, у м. Одесі задіяти вулиці Пушкінську, Рішельєвську, Богдана Хмельницького, Овідіопольську дорогу, Чорноморського козацтва, Середньофонтанську, Водопровідну, Балківську, 25-ї Чапаївської дивізії, проспекти Шевченка та Гагаріна. Потім завершити ще одну чергу, але для цього треба встановити 22 світлофори та реконструювати транспортну розв’язку на одній стороні Люстдорфської дороги та підземні переходи на вулицях Багатого, біля ринків «Південний» та «Північний». Це дало б можливість координувати завантаженість доріг, що у свою чергу поліпшило б стан атмосферного повітря. Незадовільна якість природних ресурсів (вода, повітря) негативно впливає на здоров’я населення. Останніми роками спостерігається чітка тенденція до погіршення здоров’я серед усіх вікових категорій населення. Демографічна ситуація в області характеризується низькою народжуваністю, зниженням питомої ваги молоді та збільшенням частки громадян пенсійного віку. Органи Держсанепідслужби проводять планові заміри забруднення атмосферного повітря від 12 підприємств, за результатами яких вивчаються рівень фізичного розвитку дітей, які проживають у найближчих зонах. Встановлено наявність значимої кореляції між рівнями забруднення атмосферного повітря та захворюваності органів дихання, серцево-судинної патології. З 2041 дослідження перевищення ГДК виявлено в 322 (15,7 %). Дослідження проводили за 26 інгредієнтами. Стан вентиляційних систем у будівлях часто є незадовільним. Це стосується у першу чергу дитячих закладів, шкіл та лікарняних приміщень, де практично не застосовують системи кондиціювання повітря. Внаслідок збільшення кількості дітей у групах або класах, особливо в останні роки, якість повітря у цих закладах різко погіршилася. Аналізуючи стан забруднення атмосферного повітря, слід враховувати, що Одеський регіон характеризується особливими природними умовами, які спричинені її приморським розташуванням. Наявність бризових циркуляцій сприяє накопиченню забруднюючих речовин в атмосферному повітрі. Значна кількість днів з туманами, інверсією в осінньо-зимовий період також призводять до інтенсивного забруднення великих територій. За даними мережі контрольно-вимірювальних постів Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів, середній вміст формальдегіду у 6 раз перевищує середньодобову гранично допустиму концентрацію, фенолу та діоксиду азоту – у 2 рази, сажі – у 1,8 раза, пилу – у 1,3 раза, діоксиду сірки та оксиду вуглецю – у 1 раз, оксиду азоту – у 0,8 раза. Інспекційні підрозділи охорони навколишнього природного середовища в Одеській області та Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря регулярно перевіряють виконання 7
підприємствами повітроохоронних заходів щодо зниження обсягів викидів забруднюючих речовин до атмосферного повітря стаціонарними джерелами. Для поліпшення ситуації щодо охорони атмосферного повітря у м. Одесі рішенням Одеської міської ради від 29 вересня 2006 р. №323-V затверджено Концепцію охорони атмосферного повітря у місті Одеса на період до 2010 року, в якій розроблено заходи щодо поліпшення екологічного стану повітряного басейну м. Одеси з участю громадських організацій. Основні напрями реалізації Концепції: - удосконалення системи відомчого контролю за викидами забруднюючих речовин від стаціонарних джерел за рахунок встановлення автоматизованих систем спостереження на найбільших підприємствахзабруднювачах; - забезпечення сприяння пріорітетності розвитку пасажирського транспорту загального користування на електротязі з послідовним скороченням автобусного сполучення; - збільшення парку автомобілів та автобусів, які працюють на газоподібному пальному; - відновлення роботи контрольно-регулювальних пунктів на автотранспортних підприємствах, станціях технічного обслуговування; - удосконалення автоматичної системи управління дорожнім рухом; - впровадження заходів щодо зниження викидів автотранспорту з використанням пристроїв зниження вмісту шкідливих речовин відпрацьованих газів; - розвиток та вдосконалення постійно діючої системи спостережень за станом атмосферного повітря. Питання оптимізації мережі постів спостереження виникли у зв’язку із розростанням міста, особливо його спальних районів, де немає жодного поста спостереження. Крім того, як свідчать результати аналізу цих спостережень, розташування контрольновимірювальних постів статистично необгрунтоване. Пропозиції. Продуктивним шляхом відвернення техногенно-екологічних загроз є перехід від схеми реагування на події (аварії та катастрофи) до побудови системи упереджувального контролю безпеки та профілактики дій. Для ряду об’єктів необхідно провести екологічну експертизу. Це насамперед стосується аеропортів, транспортних депо, промислових підприємств. На жаль, значна частка таких об’єктів діє не в правовому полі з точки зору екологічного законодавства. Особливо слід звернути увагу на такі заходи в галузі енергетики, як впровадження газотурбінних надбудов до існуючих енергоблоків потужністю 800 та 300 МВт, парогазових установок – у теплоенергетиці. Здійснити стратегічні та організаційні реформи, удосконалити нормативно-правову базу. Що стосується транспортного сектора, то необхідно здійснити інвентаризацію дизельних транспортних засобів. Запровадити черги автоматизованих систем регулювання дорожнього руху (задіяти вулиці Пушкінську, Рі8
шельєвську, Богдана Хмельницького, Овідіопольську дорогу, Чорноморського козацтва, Середньофонтанську, Водопровідну, Балківська, 25-ї Чапаївської дивізії, проспекти Шевченка та Гагаріна). Встановити ще 22 світлофори та реконструювати транспортну розв’язку на 1 ст. Люстдорфської дороги та підземні переходи на вулицях Багатого, біля ринків «Південний» та «Північний». Важливим є питання контрольно-вимірювальних постів. Вимірювання стану забруднення атмосферного повітря в м. Одесі здійснюють на 8 контрольно-вимірювальних постах, які розміщені в різних районах міста. Це явно недостатньо, треба також задіяти надійні пересувні лабораторії. Для поліпшення ситуації необхідно терміново вжити заходів, які, з одного боку, були б спрямовані на зменшення викидів підприємствами й автотранспортом, а з іншого боку – на захищення та збільшення кількості багаторічних рослин, які сприяють очищенню атмосфери. Одними з найважливіших завдань щодо поліпшення якості атмосферного повітря м. Одеса є: - вдосконалення системи моніторингу (оптимізація мережі спостережень, збільшення кількості вимірюваних домішок); - поліпшення якості відомчого контролю шляхом запровадження автоматизованих систем спостереження на найбільших джерелах забруднення (підприємствах), реальне встановлення санітарно-захисних смуг; - поліпшення системи державного контролю за нормативами викидів і їхнім регулюванням; - заборона знищення зеленої зони у м. Одесі та Одеській області; - захист та озеленення території не лише транспортних мереж, а й парків та скверів. Останньому пункту громадські організації м. Одеси приділяють значну увагу. Комплексне впровадження цих заходів гарантує найбільший ефект.
9
УДК 631.4; 504.53.052 АГРОЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА СТАНУ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ ТА ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ ЇХНЬОГО ВИКОРИСТАННЯ Дерій С. І., кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології та основ сільського господарства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Білоножко В. Я., доктор сільськогосподарських наук, професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Серед об’єктів навколишнього середовища стан ґрунтів має особливе значення тому, що в них нагромаджується максимальна кількість пестицидів та агрохімікатів, оскільки ґрунти є універсальним природним адсорбентом і нейтралізатором різних хімічних речовин. У зв’язку зі зниженням інтенсивності застосування хімічних засобів захисту рослин, зубожінням сільськогосподарських підприємств у кризовий період цей чинник антропогенного впливу можна вважати незначним. Водночас, інтенсифікація землеробства подекуди призводить до непередбачуваних екологічних наслідків, які в свою чергу впливають на продуктивність земельних ресурсів. Значний вплив на стан земель має антропогенна діяльність: викиди в атмосферу шкідливих речовин, несанкціоноване складування промислових та побутових відходів, скидання недостатньо очищених стоків, наднормативне внесення мінеральних і органічних добрив та застосування засобів хімічного захисту рослин, водна та вітрова ерозія. Проблема накопичення, збирання, перероблення, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення відходів є однією з гострих проблем функціонування будь-якого населеного пункту. Накопичені відходи виробництва та споживання є джерелом істотної екологічної небезпеки та соціального напруження. Кількість твердих побутових відходів постійно збільшується, а їхній склад змінюється внаслідок застосування нових вітчизняних та іноземних пакувальних матеріалів. За статистичними даними, протягом 2006 р. на підприємствах Черкаської області утворилося 7525,683 т небезпечних промислових відходів I–III класів небезпеки з них:
10
І класу небезпеки – 93,010 т; ІІ класу небезпеки – 233,962 т; ІІІ класу небезпеки – 7198,711 т. Найбільша кількість відходів I–III класів небезпеки утворилася у Черкасах – 5,518 тис. т, що становить 73,3 % від загальної кількості утворених небезпечних відходів в області, та в м. Смілі – 1,535 тис. т. До основних видів відходів I–III класів небезпеки, що утворюються в області, належать: – відходи агропромислового комплексу (за винятком пестицидів та отрутохімікатів) – 1430,8 т; – відпрацьовані нафтопродукти, продукти нафтопереробки – 625,3 т; – відходи, що містять свинець та його сполуки (у тому числі батареї акумуляторні), – 60,7 т; – відходи, що містять ртуть та її сполуки (у тому числі люмінесцентні лампи), – 12,9 т. Актуальною проблемою в регіоні є накопичення відходів у місцях їх утворення. Через відсутність технологій переробки відходів та незадовільне фінансування заходів, спрямованих насамперед на їх знешкодження та утилізацію, значна кількість таких відходів накопичується у місцях їх утворення. Станом на 1 січня 2007 р. наявність відходів I–III класів небезпеки у спеціально відведених місцях чи об’єктах та на території підприємств становить 2,821 тис. т. За даними Управління з контролю за використанням та охороною земель, у Черкаській області станом на 1 січня 2007 р. на території області було 511 сільських сміттєзвалищ та 21 міський полігон твердих побутових відходів (ТПВ) загальною площею 614,77 га. На сміттєзвалища та полігони ТПВ вивозять відходи від житлових будинків, громадських будівель та установ, підприємств торгівлі, громадського харчування. Проте, значною кількістю будівельного сміття забруднюють ділянки лісу та інші непризначені для цього території. Останніми роками різко скоротилися обсяги внесення мінеральних добрив та засобів захисту рослин. Але хімізація сільського господарства попередніх років дала негативні наслідки для НПС: забруднення ґрунтів токсикантами, накопичення у ґрунтових водах та водоймах шкідливих препаратів. У період інтенсивної хімізації землеробства застосування мінеральних добрив зумовило зростання кислотності грунтів. За матеріалами багаторічних досліджень Черкаського центру «Облдержродючість» площі кислих грунтів збільшилися з 87,7 тис. га в 1970 р. до 321,6 тис. га, або у 3,7 раза у 2007 р. За 20-річний період у деяких районах області площі ґрунтів з кислою реакцією ґрунтового розчину (рН 5,5 і нижче) збільшилися на 35– 40 %, що спричинило зменшення вмісту обмінного кальцію в орному шарі ґрунту, погіршення водно-фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів області. 11
Висока розораність сільськогосподарських угідь, особливо на схилах, велика питома вага просапних культур у сівозмінах, використання важкої сільськогосподарської техніки та інші чинники зумовили наростання ерозійних процесів. Нераціональне використання земельних ресурсів у сільському господарстві, промисловості, на транспорті, у комунальному господарстві призвело до зниження якості ґрунтів, їхньої родючості. Такий стан земельних ресурсів не відповідає вимогам раціонального природокористування. У 2006 р. пестицидне навантаження на оброблений 1 га у середньому становило 0,76 кг у фізичній вазі. На орних землях майже в усіх районах області виявлено залишкові кількості пестицидів та важких металів – забруднювачів з непоодинокими випадками перевищення гранично допустимих концентрацій. У землеробстві області використовують 477,2 тис. га (32,8 % площі сільськогосподарських угідь) схилових земель з ухилом понад 1º. Інтенсивні процеси водної ерозії відбуваються на орних землях. З 361,8 тис. га сільськогосподарських угідь, які зазнали водної ерозії, 306,3 тис. га (34,7 %) становить рілля. На особливу увагу заслуговує зміна правобережної лінії Дніпра, де швидкість горизонтальної ерозії берега за деякі роки може досягати 6,6 м. Такі спостереження проведено лише по басейну Дніпра. Прояви вітрової ерозії на території області виявлено на площі 3,1 тис. га сільськогосподарських угідь. З усіх дефляційно-небезпечних ґрунтів 255,4 тис. га становила рілля. Внаслідок ерозії з орних земель області щороку змивається 274,2 млн. т родючого шару ґрунту, що в середньому дорівнює близько 15,7 т з 1 га. Найменше змивання ґрунту фіксують у ДрабівськоЧеркаській зоні – до 2 т з 1 га за рік, найбільше – у Канівсько-Чигиринській дуже еродованій зоні – до 64 т з 1 га за рік. Максимальні обсяги змивання ґрунту на силових землях області спостерігаються у весняно-літній період. Модуль видування ґрунту внаслідок дефляції становить 0,24 т/га. У 2006 р. Під час проведення ДП «Центрукргеологія» щорічних обстежень потенційно небезпечних об’єктів Черкаської області було відзначено спад активності зсувів. Проте частина їх в межах населених пунктів, де крім природного, певний вплив має й антропогенний чинник, перебувала в активному або напруженому стані. Ці зсуви розташовані в західній частині регіону на території Маньківського (смт Маньківка, смт Буки, села Русалівка, Кислин, Березівка), Жашківського (села Вороне, Нова Гребля, Охматів, Хижня), Монастирищенського (смт Монастирище) районів. Деякі об’єкти розташовані в Корсунь-Шевченківському районі (Корсунь-Шевченківський машинобудівний завод), Лисянському (с. Бужанка) та Чигиринському (північна частина с. Головківки) районах. На всіх обстежених зсувах у 2006 р. збільшилася вологість порід, з’явилися нові мочаристі та заболочені ділянки, нові джерела та струмки. Підвищена обводненість характерна також і для зсувів, у межах яких трива12
лий час не спостерігалося жодних змін. Порівняно з минулим роком на зсувах відбувається підняття рівнів ґрунтових вод на 0,2–0,4 м, а для зон живлення, навпаки, спостерігається спад рівнів на 0,2–0,8 м. На частині зсувів утворилися тріщини, відбулося зміщення у межах їхніх стінок відриву, на інших – зміщення порід малої потужності, переважно поверхневого характеру. Активізація зсувів зумовлена підняттям рівнів ґрунтових вод, розвантаження яких позначається на зсувних тілах та зсувонебезпечних схилах. При цьому ступінь прояву активізації зсувного процесу залежить від стадії його розвитку, обводненості зсуву та приляглої території, умов розвантаження підземних вод на зсув, перепаду рівнів та гідродинамічного тиску. Утворення нового зсуву зумовлене поєднанням природного та антропогенного чинників. За даними спостережень Черкаського регіонального управління водних ресурсів, середня величина розмивання берегів верхньої частини Кременчуцького водосховища у 2006 р. становила 1,3 м (2,3 м у 2005 р.). Найбільша величина розмивання берега дорівнювала 8,3 м (поблизу с. Сокирне Черкаського району). На початку грудня 2006 р. поблизу с. Сокирне збудовано комплексну берегозахисну споруду (кам’яно-накидні буни, міжбунний простір заповнено піском) за проектом ТОВ «Річтранспроект». Площа земель, втрачених внаслідок розмивання берегів верхів’я зменшилася до 1,67 га (2,56 га у 2005 р.), з них 0,45 га землі державного лісового фонду, 0,87 га – сіножаті, 0,35 га – чагарники. Середня величина абразії берегів озерної частини водосховища за 2006 р. становила на правобережжі – 0,3 м, найбільша – 1,5 м поблизу с. Топилівка Чигиринського району (0,4 м у 2005 р.). На лівобережжі переформування абразійних берегів не зафіксовано. Втрати земельних угідь становлять 0,88 га земель державного лісового фонду. Як відомо, одним з основних чинників, під впливом яких формується режим ґрунтових вод, є метеорологічні умови: сума опадів, характер їх випадання, умови накопичення та розповсюдження, а також температура та вологість повітря. Метеорологічні умови, які виникли на території області, сприяли накопиченню вологи та поповненню запасів підземних вод, що змінило рівень підземних вод. На всіх об’єктах підтоплення спостерігалося підняття рівнів ґрунтових вод та розширення підтоплених площ. Так, порівняно з 2005 р. у 2006 р. рівень ґрунтових вод становив на ст. Поташ – 1,03-2,9 м (вищі на 0,08– 0,16 м), у м. Звенигородка – 0,35–2,1 м (вищі на 0,2–0,37 м), у смт Маньківка – 1,55–1,7 м (вищі на 0,3–0,5 м), у смт Монастирище – 1–1,85 м (вищі на 0,15–0,4 м). Останніми роками значно посилились процеси яроутворення. У 2000– 2006 рр. швидкість росту окремих ярів досягала 3–5 м/рік. Так, у межах регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» спостерігається прискорення росту ярів, відновлення росту раніше загаслих ярів та промоїн. Максимальний приріст ярів у 2000–2006 рр. становив 7,0–12,5 м/рік. 13
У межах Козацької опорної дільниці у стадії росту перебувають переважно схилові яри. Середньорічний приріст ярів в 2000–2006 рр. Тут становив 0,05–0,15 м/рік. На Межиріцькій опорній дільниці інтенсивний прояв процесів яроутворення спостерігається у яружних басейнах з найгустішою ерозійною мережею, високим рівнем розораності та низьким рівнем заліснення водозбірних площ – басейни ярів Стоколосів та Вила, Бабицької балки, де річні прирости ярів досягають 1,0 м і більше, а в середньому – близько 0,4–0,5 м/рік. Це спричинено деградацією протиерозійної системи внаслідок скорочення фінансування протиерозійних заходів, закриття гідролісомеліоративних станцій і передання їхніх функцій іншим організаціям, припиненням належного нагляду за діючими протиерозійними гідротехнічними спорудами (лотоки, вали тощо) та тими, які споруджують. Розвиток землеустрою з метою ефективного використання земель припускає здійснення територіального, економічного та адміністративноправового регулювання використання земель. Територіальне регулювання земельних відносин включає планування використання земельних ресурсів і розроблення спеціальних програм розвитку території. При плануванні використання земель проводять зонування території для вирішення різних завдань управління й організації робіт з ведення державного земельного кадастру. В цілому територіальні відносини включають розроблення заходів, що регламентують землекористування і забезпечують збалансований та екологічно безпечний розвиток територій. Система економічного регулювання включає економічну оцінку земель, визначення і диференціація системи платежів і податків на землю, фінансування і матеріально-технічне забезпечення програм і заходів. Завданнями адміністративно-правового регулювання є розробка нормативно-правової бази, земельний менеджмент і маркетинг як сукупність принципів, методів, форм і засобів організації й ефективного управління землекористуванням, земельний аудит і контроль за використанням земель, моніторинг процесу землекористування і управління ним. У системі планування та проектування території виділяють чотири рівні: регіональний, обласний, районний, місцевий. Найважливішим завданням землекористування на регіональному рівні є розроблення стратегії для забезпечення екологічної безпеки і збереження земельно-ресурсного потенціалу, а також створення регіонального екологічного каркаса, тобто організація земель територій, що особливо охороняються. На нижчих рівнях планування та проектування цей екологічний каркас ускладнюється і розвивається за принципом дерева, що гілкується. У державному обліку земель вельми обмеженими є відомості про площу і стан територій, що охороняються: заповідники, охоронні зони річок, ліси відповідних груп і призначення. Необхідно відібрати землі екологічного каркаса за допомогою різних тематичних карт, аеро-, 14
космознімків і відповідних баз даних (геоботанічних, лісовпорядних, ландшафтних та ін.). На обласному рівні необхідно здійснювати структурне вдосконалення території, тобто оптимізується структура використання земель з точки зору як господарських потреб, так і збереження природи. Найважливішим на цьому рівні є створення регіонального екологічного каркаса. Доцільні також середньострокове перспективне планування розвитку території, використання земельних ресурсів та екологічне регулювання ринку землі. На районному рівні планування та проектування здійснюється еколого-господарська організація території, найважливішим завданням якої є розподіл і перерозподіл земель для поліпшення якості природного середовища й уникнення екологічних суперечностей. Добитися цього можна шляхом удосконалення структури землекористування на основі екологогосподарського балансу території. Цей підхід потребує балансу трьох складових: природних комплексів, екотонів (перехідних ділянок) і земель, залучених до господарського обороту, причому у такій пропорції, щоб рівень антропогенного навантаження, що складається, не перевищував екологічну місткість агроландшафтів. На місцевому (муніципальному) рівні (сільський округ) організовують у першу чергу угіддя господарства (колективного, приватного і т. ін.), і мета тут перш за все господарська – одержати максимальну кількість продукції за мінімуму витрат; екологічні обмеження господарської діяльності встановлюють вищі органи управління (обласні і місцеві). Системи селище – прилегла територія, де досягнуто екологогосподарського балансу, є екологічними структурами стійкого розвитку. Такі структури мають єдиний технологічний цикл (агро-, лісопромислові або гірничопромислові системи) або пов’язані природоохоронним процесом (національний парк, заповідник) або інформаційним потоком (технополіс). Налагодження технологічних ланцюжків та інформаційних каналів, а також створення стійких пропорцій екологічних структур мають поширюватися на сусідні територіальні структури. Таким чином відбуваються об’єднання та інтеграція локальних структур у єдине екологогосподарське «поле» району, області, регіону, країни. Література: 1. Агрохімічна характеристика та родючість ґрунтів Черкаської області. Черкаський обласний державний проектно-технологічний центр охорони родючості ґрунтів і якості продукції. С. Холоднянське, 2007. – 34 с. 2. Географічна енциклопедія України: УЗт / Відп. ред. – К.: УРЕ, О. М. Маринич. 1989. – Т. – С. 56–97. 3. Лавров В. В. Загрязнение атмосферного воздуха, лесов и почв Правобережья Днепра фитотоксикантами на примере Черкасской промышленной агломерации // Бюллетень ВНИ Агролесомелиорации. 1991. – Вып. 3 (64). – С. 3–6. 15
4. Перспектива використання, збереження та відтворення агробіорізноманіття в Україні / В. П. Патика. та ін. – К.: Хімджест, 2003. – 256 с. 5. Агроэкологическая оценка земель, проектирование адаптивноландшафтных систем земледелия и агротехнологий: Методическое руководство / Под ред. В. И. Кирюшина, А. Л. Иванова. – М.: ФГНУ «Росинформагротех», 2005. – 784 с.
УДК 316.42 ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА УМОВА ПЕРШОГО ЕТАПУ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ Добровольський В. В., кандидат технічних наук, доцент, професор кафедри екології та природокористування Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили В Україні внаслідок політичної, законодавчої та економічної нестабільності роботи щодо збалансованого розвитку мають більше декларативний характер, ніж реальний. Прийняті в деяких регіонах і поселеннях «місцеві плани дій» розроблено на базі рекомендацій міжнародних організацій (ООН, ОЕСР, Всесвітній Банк, НКПОС та інші) без належного врахування природних, економічних та соціальних особливостей, без попереднього теоретичного обґрунтування концептуальних засад. За загальновизнаним положенням майбутнє держави (регіону) залежить від збалансованості соціально-економічного розвитку суспільства з природними можливостями навколишнього середовища. Звичайно збалансованість означає оптимальне рішення в трифакторній (соціальне, економічне, природне) системі взаємозалежностей З = f (С, Е, П). Кожна з трьох складових характеризується комплексом показників-індикаторів, номенклатура яких поки що не має широкого визнання – кожна міжнародна організація та авторитетні університети використовують власні індикатори. Так, Комісія ООН з питань сталому розвитку використовує 134 індикатори, що агреговані в 4 індекси – екологічний, економічний, соціальний, інституційний. Індекс екологічної збалансованості, який розроблено в Колумбійському університеті, враховує 22 індикатори, що базуються на 67 показниках. Більшість взаємозалежностей у системі З = f (С, Е, П) відомі лише на якісному рівні і не мають обґрунтованого математичного узагальнення. Все 16
це гальмує можливості одержати оптимальні рішення при розгляді питань збалансованого розвитку, переміщує метод оптимізації на заключні етапи практичної роботи з переходу на шлях збалансованого розвитку і потребує пошуку інших, спрощених, але коректних методів для використання на початкових етапах. Є різні погляди на концептуальні засади першого етапу переходу на шлях збалансованого розвитку. Серед українських економістів широко представлена думка про першочерговість завдань господарського напряму – «спочатку налагодимо економіку, а потім займемося екологією». В літературі навіть трапляється заміна поняття «сталий розвиток» на «сталий індустріальний розвиток». Російська концепція передбачає на першому з трьох етапів «розв’язання гострих економічних і соціальних проблем в умовах обґрунтованих екологічних обмежень», тобто трифакторну залежність спрощено до двофакторної З = f (С, Е) з переведенням фактора П в обмежувальні умови оптимізації. Спробуємо знайти спрощений варіант вирішення завдань з урахуванням трьох факторів. Почнемо з того, що триєдине завдання збалансованого розвитку потребує перш за все обґрунтування функцій цілей соціальної, економічної та екологічної складових. З багатьох можливих варіантів обираємо такі: - соціальна справедливість, як критерій соціальної складової; - економічна доцільність, як критерій економічної складової; - екологічна безпека, як критерій екологічної складової. Відомо, що поняття «екологічна безпека» охоплює питання забезпечення стійкості природних екосистем, здоров’я і життя людей, безаварійної роботи підприємств і транспорту з урахуванням впливу природних аномалій. Цей перелік свідчить про причетність критерію «екологічна безпека» до всіх трьох компонентів збалансованого розвитку. Це особливо очевидно при вивченні змісту Закону України «Про екологічну експертизу», який фахівці вважають одним з найпрогресивніших. Відповідно до цього Закону екологічна експертиза в Україні є видом науково-практичної діяльності для оцінки ступеня екологічної безпеки на принципі збалансованості екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів. Після пожвавлення в Україні економічної діяльності, що прийшло на зміну занепаду, на практиці все відчутніше проявлялася суперечність між вимогами Закону та бажаннями інвесторів і чиновників будувати швидше й дешевше. Спочатку намагалися виконувати роботи без одержання позитивного рішення екологічної експертизи – згадаємо для прикладу грандіозні автобан і канал Дунай–Чорне море. Але це викликало обурення громадськості. І тому «нові українці» знайшли витончений вихід – на папері Закон залишається, але його основні рішення (остаточний висновок, дозвіл на фінансування тощо) передано Укрінвестекспертизі Держкомбуду. Так за рішенням КМУ Закон став частиною раніше незначного відомчого документа – експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва. Для 17
солідності її стали називати Комплексною державною. Це за формою. А по суті тепер не Мінприроди проводить експертизу за правилам Закону, а Держкомбуд приймає рішення за проектами будівництва, в матеріалах яких може не бути навіть ОВНС. Для ілюстрації наслідків цього «вдосконалення» системи експертування розглянемо ситуацію, що склалася у басейні річки Південного Бугу внаслідок розширення Південноукраїнського енергокомплексу (ПУЕК). Річка Південний Буг, що перетинає межі п’яти областей України, значною мірою впливає на можливості задовольнити соціальні й економічні потреби кількох мільйонів жителів регіону держави. Особливо значною є роль річки в посушливій південній частині Миколаївської області. Гідрологічні показники річки поблизу с. Олександрівки характеризуються такими значеннями витрат (м3/с): річні середні за період спостережень – 90; санітарний стік – 11,3; рекордно мінімальні за період спостережень – 2,6; мінімальні літні в останні 10 років – 37,0–8,6. Кількість років, що характеризуються витратами, меншими за санітарні (за останні 30 років) – 4. Ділянка на півночі Миколаївської області, де річка протікає у гранітному каньйоні має неповторні мальовничі ландшафти та унікальні ценози ендемічних і рідкісних рослин. Тут організовано заповідний парк «Гранітно-степове Побужжя», який у 2008 р. визнано одним з семи природних чудес України. Саме тут в 70-ті роки минулого століття було розпочато грандіозне будівництво гіганта енергетики – ПУЕК у складі 6 ядерних блоків, двох ГЕС, двох ГАЕС і трьох водосховищ. На кінець 80-х років, коли під впливом екологічної громадськості влада була змушена провести екологічну експертизу ПУЕК, вже діяла перша черга комплексу – два ядерні блоки і Ташлицьке водосховище – охолоджувач. Велися роботи по спорудженню третього блоку, Олександрівського руслового водосховища, Олександрівської ГЕС і Ташлицької ГАЕС (гідроакумулюючої станції). Розпочалися роботи по спорудженню Костянтинівського руслового водосховища. Інші об’єкти ПУЕК перебували у стадії проектування. Експертна комісія з висококваліфікованих фахівців (4 академіки, 8 докторів наук, 28 кандидатів наук, 16 інженерів) з Москви (19), Києва (21), Харкова (12) і Миколаєва (4), ретельно вивчивши документацію і стан справ на місці, винесла рішення про економічну необгрунтованість і екологічну шкідливість проекту. Відмічено невідповідність між водоспоживчими потребами ПУЕК і природними можливостями річки (показники річки наведено вище, а потреби такі: при роботі блоку АЕС випаровується 1 м3/с води, а на кожен агрегат ГАЕС треба подати 230 м3/с). Вказано також на застарілість інженерних рішень щодо систем охолодження і акумуляції. Рішенням Уряду СРСР у 1989 р., прийнятому за висновками екологічної експертизи, всі проектні роботи щодо ПУЕК було припинено, будівництво Костянтинівського гідрокомплексу і четвертого ядерного блоку заборонено, а по кожному незавершеному об’єкту прийнято компромісні рішення, зокрема такі. Будівництво Олександрівського водосховища завер18
шити, а питання стосовно його заповнення і режиму експлуатації віднести на рівень місцевої влади. Проект Ташлицької ГАЕС переробити, обмежившись трьома агрегатами. До будівництва четвертого ядерного блока повернутися лише після одержання нової, досконалішої конструкції реактора. Передбачити вдосконалення системи охолодження АЕС, зокрема за рахунок використання градирень. Після такої жорсткої оцінки проекту належало чекати переосмислення ідеї ПУЕК і шляхів її реалізації. Але енергетики, причаївшись на певний час, знову продовжують зусилля по розширенню комплексу. Тактика проста: одержати рішення КМУ про фінансування на «завершення» чогось без екологічної експертизи, а також рішення іннованійної експертизи на проект окремого об’єкта, наприклад, насосної станції або бризкальних басейнів тощо. Спостерігаються і відхилення від урядових рішень, зокрема стосовно кількості агрегатів Ташлицької ГАЕС. Проектанти зараз розглядають варіант ГАЕС з 6 агрегатами як такий, що начебто передбачений директивно. У самостійній Україні енергетики не лише нічого не зробили для зменшення водокористування на ПУЕК, а, навпаки, намагаються розширити виробництво, використовуючи ще гірші, ніж раніше, інженерні рішення. Розпочато будівництво нової насосної станції, що дасть можливість збільшити забір води в 3 рази – до 6,7 м3/с (при санітарному стоку річки 11,6 м3/с!). Виконано проект охолодження води у вигляді бризкальних басейнів, що характеризуються більшими витратами води, ніж у існуючої випарної системи. Енергетики вважають недоцільним використання градирен, оскільки вони дорожчі, ніж будівництво бризкалок! Всупереч чинному законодавству керівництво ПУЕК поводить себе на річці як єдиний повновладний господар, створюючи у нестандартній гідрологічній ситуації загрозливі для здоров’я людей і тварин умови. Бажання енергетиків підвищити рівень води в водосховищі для введення в дію більшої кількості агрегатів ГАЕС загрожує затопленням унікальних ділянок парку «Гранітно-степове Побужжя». Відомо, що із усіх видів енергетики ядерна є найбільш водоспоживною – води на випаровування витрачається майже в 2 рази більше, ніж на ТЕС. Це додає конфліктності між енергетиками і регіоном. Слід також врахувати, що крім значних витрат дифіцитної прісної води, АЕС, за твердженнями МАГАТЕ, притаманні 3 органічні вади (небезпечність, неощадливість, невирішеність проблеми відходів), що призупинили розвиток ядерної енергетики у світі. Тому з позицій збалансованого розвитку та енергетичної незалежності України орієнтацію на дальше будівництво АЕС слід вважати помилковою. Таким чином у Прибузькому регіоні спостерігається не рух до збалансованого розвитку, а дії в протилежному напрямі. Причини – відхилення від екологічного законодавства, пасивна позиція Мінприроди, агресивна відомча, а не державна, політика енергетиків.
19
Висновки: 1. Для наукового забезпечення оптимізаційного підходу при розробленні заходів зі збалансованого розвитку регіонів і держави необхідно значно розширити дослідження у сфері теоретичної екології. 2. На першому етапі переходу на шлях збалансованого розвитку в основу підходу покласти практику екологічної експертизи пропозицій та екологічного аудиту стану. Негайно розпочати обов’язкове проведення екологічної експертизи усіх регіональних і державних планів та програм соціально-економічного розвитку, а також проектів будівництва, розвитку, модернізації. 3. Необхідно звернутися до керівників держави з вимогою терміново поновити значення екологічної експертизи відповідно до Закону про екологічну експертизу.
УДК 556.114 ШАХТНІ ВОДИ КРИВБАСУ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА ПРИРОДНЕ ВОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ Губіна В. Г., кандидат геолого-мінералогічних наук, старший науковий співробітник відділу геохімії техногенезу Інституту геохімії навколишнього середовища НАН та МНС України Багаторічна робота підприємств з видобування та збагачення залізної руди в Криворізькому басейні зумовила до порушення балансу підземних і поверхневих вод, пов’язане з великими обсягами видобування залізних руд відкритим (на глибині 300 м) і підземним (глибина 1300 м) способами, що супроводжувалося відкачуванням та накопиченням у поверхневих штучних ставках – хвостосховищах (спеціальних гідротехнічних спорудах, призначених для складування рідких відходів та шахтних вод) з подальшим щорічним скиданням високомінералізованих шахтних та кар’єрних вод з цих ставків у річку Інгулець – притоку Дніпра. Видобування 1 т залізної руди супроводжується винесенням у поверхневі води від 0,3 до 11 м3 високомінералізованих шахтних вод. Мета роботи – вивчення складу підземних вод шахт Кривбасу та їхнього впливу на якість питних вод регіону. Приплив води у шахти в Кривбасі коливаються від 20 до 1400 м 3/год. Зі збільшенням глибини проведення гірничовидобувних робіт приплив води у шахти зростає. Об’єм шахтних вод, що їх відкачують, у середньому становить 20,6 млн м3, з мінералізацією – від 7,7 до 68 г/дм3 (табл. 1). 20
Мінералізація підземних вод з глибиною шахт збільшується: на глибині 400 м її значення досягають 1–2 г/ дм3, а на 1000 м – зростає до 125 г/ дм3. У процесі техногенезу це явище ускладнюється. Під час проходження й осушування нового горизонту мінералізація води зменшується порівняно з попереднім [1]. Таблиця 1 – Водопритоки і мінералізація шахтних вод Приплив, Мінералізація, Робочий Шахти 3 3 м /год г/дм горизонт, м ім. Леніна 180–186 13,7–20,0 1275 «Гвардійська» «Ювілейна» Фрунзе Глеєватського простягання Фрунзе Саксаганського простягання «Октябрська» «Родіна» «Артем-1» «Гігант-глибока»
144–150
42,8–49,6
1190–1270
110,2
48,5–62,3
860–940 755–835
39–35
15–23 1060
183–210
45–47
890
433–582
66,5
1240–1315
400–432
24,0
1045
302
11,4-20,0
860
З глибиною виробок змінюється і тип шахтних вод: до глибини 200 м вони належать до сульфатно-хлоридно-гідрокарбонатного типу (3–4 г/ дм3), в інтервалі глибин 350–450 м набувають хлоридно-сульфатного характеру (6–8 г/дм3), а нижче ніж 500 м належать до хлоридно-натрієвого типу (50– 70 г/дм3). Питоме винесення солей на 1 т видобутої залізної руди на території басейну коливається від 0,79 кг/т (шахта «Первомайська», нині дренажна) до 41,0–43,0 кг/т (шахта «Октябрська») і навіть до 200 кг/т (шахта «Родіна»). Щороку відкачують до 40 млн. м3 шахтних вод. Головна роль в обводненні гірничих робіт на шахтах належить підземним водам водоносних комплексів криворізької серії порід протерозойського віку, яка містить залізорудні родовища. Найобводненішими є залізисті породи та руди продуктивної саксаганської світи, а також карбонатні породи гданцівської світи криворізької серії. Дренажні води утворюються внаслідок потрапляння підземних і поверхневих вод у гірничі виробки, де не ведуть гірські роботи, тому вони не 21
забруднюються завислими речовинами і нафтопродуктами, але мають з підвищений вміст солей; їх відкачують на поверхню. Чим вища мінералізація шахтних вод, тим вища і їхня жорсткість, яка коливається від 5 до 30 мг-экв/дм3. Вміст завислих речовин у шахтних водах коливається в межах від 10–30 до 500–600 мг/л і вище, але звичайно не перевищує 1000 мг/л; концентрації нафтопродуктів – від слідів до 0,2–0,8 мг/л і вище. Мінералізація шахтних вод збільшується з глибиною і характеризується значною мінливістю по простяганню рудоносних товщ порід. Найбільшу мінералізацію мають води продуктивної саксаганської світи шахт «Родіна», «Гвардійська», де вона досягає 86 г/л. Ці води належать до хлориднонатрієвого типу і мають підвищену жорсткість. Води гданцівської та глеєватської світ мінералізовані значно менше. Мінералізація їх коливається у межах 10–20 г/л і рідко досягає 30 г/л. Тип вод – сульфатно-хлоридно-кальцієво-магнієво-натрієвий. Загальна мінералізація шахтних вод, що їх відкачують, зумовлена співвідношенням ємностей вод різної мінералізації, що надходять з горизонтів гірничих робіт. Максимальна загальна мінералізація води по горизонту спостерігається при інтенсивному початку робіт з розкриття та дренування покладів і порід, які вміщують їх. У цей час частка води з високомінералізованих запасів підземних вод значно переважає. З часом, з загальним зменшенням водоприпливу по горизонту знижується і мінералізація за рахунок зростання частки технічної води, водоприпливів з водоносних рихлих відкладів, захоплення депресійною воронкою водоносних комплексів гданцівської світи, що мають значно меншу мінералізацію, та фільтрації атмосферних опадів через зону зрушення порід. За даними концерну «Укррудпром» особливо велику мінералізацією мають шахтні води шахти «Родіна» – 86 г/л (56 ГДК), шахти «Гвардійська» – 55 г/л (37 ГДК), шахти «Октябрська» та ім. Фрунзе (у 74 рази перевищує ГДК). Вміст сульфатів у кілька разів перевищував ГДК (500 мг/л): гірничого виробництва Арселор Міттал Стіл Кривий Ріг, шахт «Родіна», «Гвардійська» – у 4–6 разів, шахт «Гігант», ім. Фрунзе, ім. Леніна – у 3 рази тощо. Підвищеним вмістом нітратів (ГДК – 44 мг/л) характеризуються води шахти «Родіна» – у 13 раз, шахти «Октябрська» та ім. Фрунзе – у 8 раз, шахти «Гвардійська» – у 9 раз тощо. За вмістом калію у воді перевищення ГДК (50 мг/л) у 5–6 разів спостерігається на шахтах «Родіна», «Октябрська», ім. Фрунзе, «Гвардійська». Вміст натрію у шахтних водах (ГДК – 200 мг/л) перевищено: на шахті «Родіна» – у 148 раз, шахті «Гвардійська» – у 91 раз, шахті «Октябрська» – у 79 раз, шахті ім. Фрунзе – у 75 раз тощо. Вміст кремнію у воді перевищив ГДК (10 мг/л) лише на шахті «Гігант» – у 4 рази та на шахті ім. Леніна – 1,5 раза. Підвищеним вмістом ртуті характеризуються шахтні води шахт «Саксагань», ім. Валявко, «Родіна», ім. Фрунзе, «Ювілейна» та ім. Леніна. Вивчення режиму підземних вод, спостереження за розвитком екзогенних геологічних процесів дали можливість встанови22
ти, що у районі розташування промислових підприємств, гірничозбагачувальних комбінатів та хвостосховищ площі забруднення четвертинного водоносного горизонту становлять понад 300 км2, а площі підтоплення – 430 км2.. Крім того, у процесі виробництва відбуваюється забруднення шахтних вод головним чином дрібнодисперсними зваженими частками корисної копалини, яку видобувають, і порід, які їх містять, що утворюються під час буріння вибухових свердловин і шпурів, подрібнення порід вибуховим способом, роботи прохідницьких і очисних комбайнів, навантажувальних і транспортних роботах. У зв’язку з високим рівнем механізації гірських робіт шахтні води забруднюють нафтопродуктами. Внаслідок гниття дерев’яних кріплень та інших конструкцій відбувається бактеріальне забруднення шахтних вод. На відміну від шахтних вод, дренажні води менше забруднюються і в ряді випадків їх можна віднести до нормативно чистих. Вся вода, що надходить до кожної шахти з порід і руд через свердловини, гірничі виробки, а також вода, використана для технічних потреб (підземна або питна), так звана шахтна вода по водовідпливних рівчаках гірничих виробок спрямовується до головних підземних водозбірників. Водовідвідні установки подають шахтні води на поверхню до загальношахтних водозбірників, з яких насосні станції підприємства «Кривбаспромводопостачання» відкачують її до шламосховищ ГЗК. У підземних водозбірниках і остаточно у шламосховищах вода шляхом відстоювання очищається від механічних домішок, переважно частинок порід і руд, які надають її характерного червоного кольору. Вода північної групи шахт («Первомайська-дренажна», ім. Леніна та ім. Орджонікідзе, «Гвардійська» з рудоуправління «Суха Балка») насосною станцією скидається до шламосховища Північного ГЗК, південної групи («Октябрська», та «Більшовик», «Гігантглибока», «Родіна», гірниче виробництво Арселор Міттал Стіл Кривий Ріг) – насосною станцією до ставка зворотного водопостачання Південного ГЗК у балці Грушевата. У зв’язку з переповненням ставка для південної групи використовують як резервний ставок-накопичувач у балці Свистунова. У хвостосховищах високомінералізована шахтна вода змішується з водою технологічного циклу, в якій відбувається процес збагачення. Сольовий склад зворотної технічної води такий: Fe3+ – 3,7 мг/л, Ca2+ – 440 мг/л, Mg2+ – 17,0, загальна жорсткість – 460 мг/л, HCO3– – 488 мг/л, SO42- – ,72 мг/л, рН – 6–7. Ця вода має підвищену мінералізацію, високу жорсткість і не відповідає санітарним вимогам вод, призначених для скидання у відкриті водойми. Таким чином, у хвостосховищах накопичується високомінералізована шахтна вода та технічна вода, частину якої щороку під час вісняної повені скидають у річку Інгулець. За багаторічними даними Держкомгідромету, мінералізація води у верхній та середній частинах річки Інгульця досягає 0,9–1,2 г/л, жорсткість – до 23
10 мг-екв/л та вище. Нижче м. Кривий Ріг мінералізація води може становити до 5,5 г/л, жорсткість – 18–34 мг-екв/л. Про сезонні зміни складу води видно такі дані. У лютому–березні мінералізація води у річці Інгульці дорівнює 3,5–5,5 г/л, нижче за течією річки вона збільшується через скидання води по каналу «Арселор Міттал Стіл Кривий Ріг» господарсько-побутових стоків м. Кривий Ріг. У період проходження весняної повені мінералізація знову зростає та становить у літньоосінній період у створі вод поста Кривий Ріг 1,8–2,3 г/л, а у створі водпоста Новоселівка – 2,7–3,9 г/л [2]. Таким чином, відкачування шахтних вод і накопичення їх у хвостосховищах та ставках-накопичувачах спричинює підвищення загальної мінералізації та жорсткості води річки Інгульця та ґрунтових вод четвертинного горизонту і неогенових відкладів, які є основою водопостачання сільських районів на південь від Кривого Рогу та водосховищ, які постачають питну воду майже у мільйонне місто. Література: 1. Бересневич П. В., Вілкул Ю. Г., Голишев О. М. та ін. Екологія гірничого виробництва. – Кривий Ріг: Мінерал. – 1998. –151 с. 2. Багрій І. Д., Гожик П. Ф., Самоткал Е. В. та ін. Гідроекосистема Криворізького басейну – стан і напрямки поліпшення. – К.: Фенікс. – 2005. – 216 с.
УДК 504(477.46) РЕГІОНАЛЬНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ В КОНТЕКСТІ ПЕРЕХОДУ ДО ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ Свояк Н. І., кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології Черкаського державного технологічного університету Черкаська область утворена у 1954 р. До її складу входять 20 районів, 6 міст обласного підпорядкування, 15 селищ міського типу та 825 сільських населених пунктів. Населення області становить 1328,0 тис. чол. Область розташована на Східно-Європейській рівнині, в басейні середньої течії Дніпра. Площа – 2091,6 тис. га (3,5 % загальної площі України), з них сільськогосподарські угіддя становлять 1452,2 тис. га (69,4 % площі області), у тому числі рілля – 1271,9 тис. га (60,8 % площі області та 87,6 % площі сільськогосподарських угідь), сіножатей і пасовищ – 144 тис. га 24
(6,9 % площі області та 9,9 % площі сільськогосподарських угідь), ліси – 338,2 тис. га (16,2 % площі області). По території області протікає 1037 річок, найбільша з них р. Дніпро (в межах області – 150 км), 7 середніх річок – Рось, Тясмин, Гнилий Тікич, Гірський Тікич, Супій, Ятрань, Велика Вись, а також малі річки, струмки. Пріоритетні позиції в економіці належать аграрно-промисловому комплексу, який виробляє дві третини валового внутрішнього продукту регіону. У промисловому виробництві розвинені хімічна, машинобудівна, харчова та легка промисловість. Екологічні проблеми області пов’язані з розвитком цих галузей економіки: - низький відсоток заповідання; - наявність непридатних, невідомих та заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин на території сільськогосподарських підприємств області; - забруднення водних ресурсів скидами стічних вод промислових підприємств та комунальних господарств через відсутність та неефективну роботу очисних споруд; - забруднення атмосферного повітря м. Черкаси викидами промислових підприємств та автотранспорту; - складування побутових відходів у сільській місцевості. Проаналізувавши найважливіші екологічні проблеми, слід зазначити, що на Черкащині станом на 1 січня 2008 є 465 територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею 39,8054 тис. га. Відсоток площі природно-заповідного фонду від площі області становить 1,903 %. За період з 2005 р. по І півріччя 2008 р., природно-заповідний фонд області збільшився на 29 територій загальною площею 901,6 га. Протягом 2007 р. рішеннями обласної ради заповідними оголошено 16 територій площею 297,92 га, а в 1-му півріччі 2008 р. – 4 території площею 419,6 га. Всього станом на 1 липня 2008 в області наралічується 469 територій та об’єктів природнозаповідного фонду загальною площею 40,225 тис. га (1,923 %). Для подальшого розвитку заповідної справи в області Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області підготувало та подало на розгляд проект рішення обласної ради «Про території та об’єкти природно-заповідного фонду області», згідно з яким пропонується оголосити заповідними 5 територій площею 234,7 га, (гідрологічні заказники місцевого значення «Старорічище» та «Болото Руда», геологічна пам’ятка природи місцевого значення «Городищенське відслонення іризуючих анортозитів», гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення «Гиричеве», заповідне урочище «Макортить»). Розглядається питання щодо включення порушених та малопродуктивних земель до територій, за рахунок яких можна поповнити природно-заповідний фонд області. Серед екологічних проблем області, що мають загальнодержавне значення слід відмітити ще і зберігання непридатних, невідомих та заборонених 25
до використання хімічних засобів захисту рослин на території сільськогосподарських підприємств області. За даними інвентаризації, станом на 1 січня 2008 р. в області зберігалось 367,5 т невідомих, непридатних та заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин (ХЗЗР). Зі 177 складів, на яких зберігаються хімічні засоби захисту рослин, у доброму стані знаходяться 2 склади, у задовільному стані – 49 та у незадовільному стані – 126 складів. Для обмеження шкідливого впливу токсичних відходів на довкілля та здоров’я людини в області діє розроблена Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області Обласна програма утилізації непридатних, заборонених до використання та невідомих пестицидів (далі – Програма), затверджена рішенням Черкаської обласної ради від 11 серпня 2006 № 4-4/У. Термін реалізації заходів Програми – 2006– 2011 рр. На виконання заходів Програми на 2008 р. з обласного природоохоронного фонду виділено 600 тис. грн. Фактично у 2008 р. профінансовано 437,1 тис. грн. та передано на знешкодження ТОВ «Елга» (м. Шостка, Сумської області) 29,2 т відходів пестицидів. Всього починаючи з 2004 р. кількість невідомих, непридатних та заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин зменшилася на 121,2 т. Забруднення водних ресурсів скидами стічних вод промислових підприємств та комунальних господарств через відсутності та неефективну роботу очисних споруд непокоїть як контролюючі державні установи, так і громадські неурядові організації. На території Черкаської області частково формується стік басейну Дніпра та Південного Бугу. Загальний забір води має тенденцію до зниження з 449,0 млн м3 у 1997 р. до 285,1 млн м3 у 2007 р. Найбільшу кількість води – 156,58 млн м3, або 64,57 % загального використання, використовують на потреби сільського господарства . Особливо гострою є проблема припинення скидання неочищених та недостатньо очищених стічних вод. З 73 підприємств, що мають самостійні скиди в водні об’єкти, за результатами роботи у 2007 р. 27 підприємств є забруднювачами водних об'єктів. У поверхневі водойми в 2007 р. вони скинули 13,5 млн. м3 забруднених стічних вод (забруднених зворотних вод без очищення 5,3 млн.м3 і недостатньо очищених – 8,2 млн.м3 ). Основними джерелами забруднення водних об’єктів є очисні споруди та каналізаційні мережі виробничих управлінь житлово-комунального господарства, КП «Черкаське експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів», цукрові заводи області. У п’яти районах області (Городищенський, Драбівський, Жашківський, Корсунь-Шевченківський та Шполянський) міських очисних споруд взагалі немає. У решти районів області (Чорнобаївський, Чигиринський, Смілянський, Кам’янський, Тальнівський, Христинівський, Монастирищенський) очисні споруди, які підпорядковані управлінням житлово-комунального господарства, працюють неефективно і потребують реконструкції. 26
Складною проблемою є скидання стічних вод, відведених із забудованої території, на якій вони утворилися внаслідок випадання атмосферних опадів. Так, лише в м. Черкасах скидання зливових вод здійснюють по 13 випусках без очищення. Очисними спорудами обладнаний лише один випуск, на якому є очисні споруди і проводилася реконструкція за рахунок коштів обласного і міського природоохоронних фондів. Для розв’язання цієї проблеми необхідно внести зміни до ДБН, які передбачали б заборону будувати та вводити в експлуатацію об’єкти, що скидають зливові води без очищення. Стан атмосферного повітря Черкаської області в цілому задовільний. У 2007 р. загальна кількість викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря становила 119,3 тис. т (з них 38,8 тис. т – від стаціонарних джерел, 80,5 тис. т – від пересувних). Але забруднення атмосферного повітря м. Черкаси викидами промислових підприємств та автотранспорту є екологічною проблемою. Адже найбільші обсяги забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел (18,4 тис. т (47 % викиду по області) викинуто в повітряний басейн м. Черкаси. У м. Черкаси спостерігається зниження середньорічних концентрацій аміаку до 2 ГДК (гранично допустимих концентрацій) в атмосферному повітрі та до 2,7 ГДК формальдегіду в мікрорайоні Дніпровський. Найбільшими забруднювачами атмосферного повітря викидами аміаку є ВАТ «Азот» (1,3 тис. т, що становить 99 % від загального обсягу викидів аміаку по місту), формальдегіду – ТОВ «Черкаський ДОК» (0,005 тис. т – 86 %). Для досягнення нормативної якості повітря товариства розробили та погодили у встановленому порядку заходи щодо зниження викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. В 2007 р. в результаті виконання природоохоронних заходів на ВАТ «Азот» (додаткове промивання газів у цеху М2) викиди аміаку порівняно з 2006 р. зменшилися на 0,9 т. У ТОВ «Черкаський ДОК» в зв’язку з використанням карбамідоформальдегідної смоли з масовою часткою вільного формальдегіду від 0,05 % до 0,1 % зменшилися викиди формальдегіду на 1,4 т. Охорона земель і відтворення родючості ґрунтів – складна проблема, розв’язання якої потребує коштів, відповідних рішень законодавчого характеру. Окремі агротехнічні заходи не завжди можуть забезпечити захист ґрунтів від антропогенного впливу. Принциповим заходом є вилучення з інтенсивного обробітку деградованих земель з метою їх заліснення чи залуження. Всього в області станом на 1 січня 2008 р. налічується 361,8 тис. га деградованих (17,35 % площі області) та 108,8 тис. га малопродуктивних земель (5,2 % площі області ). Для того, щоб не допустити погіршення стану необхідно проводити консервацію малопродуктивних і деградованих земель. Протягом 2007 р. проведено консервацію 3,7 тис. га малопродуктивних і деградованих земель. Потребують консервації ще 139,5 тис. га. Залишається проблемним питання не переданих у користування лісових насаджень та полезахисних лісосмуг. В області не передано в користування 29,3 тис. га насаджень, які перебували в користуванні колективних 27
сільськогосподарських підприємств, у тому числі 13,6 тис. га полезахисних лісосмуг. Вони не охороняються, внаслідок чого трапляються незаконні рубки дерев, ушкоджуються шкідниками (такі насадження по суті стають розсадниками шкідників, які поширюються на значні площі). Не проводиться впорядкування та немає достовірного обліку цих насаджень. Також потребує розв’язання проблема, пов’язана з обмеженням шкідливого впливу твердих побутових відходів (ТПВ) на довкілля. У зв’язку з перевантаженням існуючих полігонів питання подальшого видалення побутових відходів стоїть перед містами Черкаси, Сміла, Умань та Золотоноша. На зазначених полігонах станом на 1 січня 2008 р. накопичено 4110,1 тис. т ТПВ, що становить 64,2 % загальної кількості побутових відходів, розміщених на всіх міських (селищних) полігонах області. Найбільшим полігоном для захоронення ТВП є полігон м. Черкаси, на який у 2007 р. видалено 95,3 тис. т твердих побутових відходів, що становить 25 % загального обсягу утворених ТПВ в області. Станом на 1 січня 2008 р. на полігоні м. Черкаси розміщується 1526 тис. т ТПВ. Проблемним є питання потрапляння ресурсоцінних відходів на полігони та сміттєзвалища ТПВ. В області збирання та заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини здійснюють 20 суб’єктів господарювання, які за 2007 рік зібрали 18,01 тис. т вторинних відходів, у тому числі макулатури – 11,8 тис. тонн, полімерів – 3,5 тис. т, склобою – 2,6 тис. т, відпрацьованих шин – 0,01 тис. т, текстильних відходів – 0,1 тис. т. За 2007 р. на полігони та сміттєзвалища області вивезено 385 тис. тонн ТПВ. І лише 9 % вторинних відходів, які входять до складу ТПВ, зібрали спеціалізовані підприємства та передали на утилізацію. Для розв’язання проблем у галузі охорони довкілля необхідно сконцентрувати зусилля на вирішенні таких питань: – перегляд методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, для поліпшення ситуації у водному господарстві, оскільки відповідно до цієї методики суми нарахованих збитків є досить незначними при скиданні до водних об’єктів області тисяч кубічних метрів недостатньо очищених та неочищених стічних вод; – створення спеціалізованих підприємств, що можуть знищувати заборонені, невідомі та непридатні до використання у сільському господарстві хімічні засоби захисту рослин; – законодавче спрощення порядку створення об’єктів природнозаповідного фонду, в тому числі національних природних парків («Нижньосульський», «Холодний яр», «Черкаський бір») та біосферного заповідника (на базі Канівського природного заповідника).
28
ШЛЯХИ ЗБАЛАНСОВАНОГО ЛІСОКОРИСТУВАННЯ (ЗА СТАНОМ ЛІСОВИХ РЕСУРСІВ ЛЬВІВЩИНИ) Бальковський В. В., кандидат сільськогосподарських наук, доцент Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна» Лісокористування займає одне з перших місць у сфері економіки області. Однак ліси неоднорідні за своїм видовим складом і якістю. Загальна площа лісів області становить 689,9 т га, але найцінніші високобонітетні насадження (І і Іа бонітету), трапляються лише на 139,4 тис. га, тобто на 20,2 % загальної площі. Більша частина лісів, поширених у північних і гірських районах, належить до категорії середньобонітетних (75,6 % площі лісів). За породним складом ліси Львівщини мають досить чітко виражені зональні та поясні закономірності. Тому в області виділено 5 лісорослинних регіонів: Мале Полісся, де переважають соснові та сосново-дубові насадження. 1. Розточчя з буково-сосновими і грабово-буковими масивами. 2. Подільська височина з пануванням буково-дубових і грабоводубових лісів. 3. Передкарпаття, де нижні схили гір займають букові, буково-дубові, буково-дубово-ялицеві деревостани. 4. Карпати, де на більших висотах панують букові, буково-ялинові та ялинові ліси. Загальний запас деревини, тобто головний природний ресурс лісу, оцінюється в 132,3 млн м3. Однак цей показник не дає правильного уявлення про ресурсний потенціал львівських лісів. Справа в тому, що частка стиглих лісів тут становить лише 13,5 млн м3, тобто не набагато більше ніж 10 % загального запасу деревини. Крім того, експлуатаційні ліси ІІ групи мають лише 5,3 млн м3 деревини, придатної для користування, а це дорівнює лише 4 % запасу. Якщо взяти до уваги, що оптимальна схема збалансованого лісокористування передбачає цей показник у межах 20 %, то навіть з цього короткого аналізу можна зробити висновок: розбалансованими і виснаженими. Виснаженість лісових ресурсів підтверджують й інші показники. За віковою структурою в області переважають середньовічні (46 %) та молоді (36 %) насадження, тоді як достигаючих не більше як 6 %. Лише у гірських районах області віковий розподіл насаджень дещо кращий: середній вік лісів тут становить близько 62 років. Ліси не лише омолодилися через інтенсивні рубки попередніх десятиліть, а й скоротилися за площею (перейшли до категорії невкритих лісом площ, передані до інших землевласників, постраждали від природних стихій тощо). Зокрема, за останнє сторіччя верхня межа лісу в Карпатах опустилася на 200–400 м. Це значить, що водорегулююча і ґрунтозахисна 29
роль карпатського лісу істотно ослабилася. Дослідженнями львівських науковців установлено, що щороку Карпати втрачають від змивання до 200– 300 м3/га найродючішого верхнього шару ґрунту. А систематичні повені та їхні наслідки давно вже стали не лише регіональною, а й національною трагедією в державі. За офіційними показниками, в області налічується 13 лісокористувачів різного підпорядкування. Щороку вони вирубають 1000–1200 тис. м3 деревини, з якої обсяг рубок головного користування становить лише 492 тис. м3, або менше ніж 50 % деревного ресурсу [4]. Це значить, що більшу частину деревини господарства Львівщини (а серед лісоокористувачів є не тільки вони!) одержують від інших видів рубок (проміжного користування, санітарних, реконструкцій тощо). Доводиться констатувати, що в подібній негативній політиці щодо лісових ресурсів зацікавлені не лише лісокористувачі, а й лісовпорядники. Останні відводять у рубки масиви, що не досягли віку технічної стиглості, занижують вихід ділової деревини для санітарних рубок і рубок проміжного користування. Слід додати й такі негативи сьогодення як незаконні поруби. Щороку на Львівщині знищується у такий спосіб до 4,0 тис. га лісів, що становить близько 5 млн. грн. Відшкодування від лісового браконьєрства, однак, не перевищує 10 % цієї суми. А ще можна згадати й малі лісопильні, яких в області понад 500 і які працюють переважно на цій незаконно добутій деревині. Області потрібна нова програма збалансованого лісокористування. Якщо сьогодні лісовідновлення охоплює 3,5–4,0 тис. га щороку, то цю площу необхідно збільшити за рахунок територій, проблемних щодо ерозії та дефляції. Загальний приріст лісових насаджень необхідно довести до 3 млн м3 на рік (зараз цей показник не перевищує 2,5 млн м3 за рік). Серед інших важелів програми збалансованого лісокористування слід виділити такі: 1. Мораторій на проведення рубок головного користування, у першу чергу за рахунок суцільних широкопорубних, терміном на ревізійний період лісовпорядкування. 2. Посилення охорони існуючих ресурсів Держлісфонду від усіх форм браконьєрства. 3. Заборону експорту деревної сировини, а також інших видів лісових ресурсів, якщо їх не доведено обробкою до стану кінцевих продуктів споживання. 4. Збільшення площі лісів І групи за рахунок насаджень водорегулюючого та ґрунтозахисного спрямування, у першу чергу в гірських та передгірних районах області. 5. Зростання природно-заповідного фонду до 10–12 % території області за рахунок переведення до його складу найцінніших порід, а також інших природних об’єктів масивів.
30
6. Передбачити інвестиційну підтримку об’єктів рекреаційного лісокористування як пріоритетного напряму розвитку лісового господарства області. Тільки шляхом впровадження програми збалансованого лісокористування можна зупинити подальше виснаження лісових ресурсів області та досягти стабільності в регулюванні основних кліматоутворюючих чинників довкілля. Адже лісові ресурси Львівщини не лише формують середовище життєдіяльності місцевого населення, а й впливають на стан довкілля сусідніх областей і Республіки Польщі. Література: 1. Ворон В. П., Лавров В. В., Бондарчук М. А. Проблеми досліджень антропогенного пошкодження лісів України: здобутки і перспективи // Лісівництво і агромеліорація. – Харків: Майдан, 2002. – Вип. 103. – С. 8–14. 2. Генсірук С. А., Копій Л. І. Принципи збалансованого природокористування та природовідновлення у лісогосподарському виробництві // Збалансоване природокристування та природовідновлення. – К.: ВЕЛ, 2008. – С. 12–14. 3. Екологія Львівщини 2006. – Львів: Сполом, 2007. – 160 с. 4. Микула О.Я. Кадастр природних ресурсів. – Львів: Новий Світ2000, 2006. – 192 с. 5. Приступа В. Динаміка лісокористування – історія і перспективи // Зелені Карпати. – 2000. – № 1–2 (11–12). – С. 22–24.
31