ЗМІСТ Діагностика антропогенного пошкодження соснових лісів України Ворон В. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 Інноваційний розвиток галузей лісового сектора економіки України Дребот О. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 Інституціональні особливості у сфері лісокористування України Голуб О. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10 Еколого-економічні механізми підтримання сталого лісоуправління та посилення кліматоохоронної ролі лісів Букша І. Ф., Полякова Л. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 Роль еколого-економічних інструментів у розвитку гірських територій західного регіону України Криштанович С. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 Аналіз рекреаційного потенціалу земель лісового фонду Онуфріївського району Кіровоградської області Гальченко Н. П., Корцова О. Л. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21
УДК 630*425;630*182; 630*43
ДІАГНОСТИКА АНТРОПОГЕННОГО ПОШКОДЖЕННЯ СОСНОВИХ ЛІСІВ УКРАЇНИ Ворон В. П., кандидат сільськогосподарських наук, Український НДІ лісового господарства та агролісомеліорації імені Г. М. Висоцького Нині стан навколишнього середовища значною мірою залежить від впливу антропогенних чинників. Антропогенне перетворення ландшафтів досягло 80–85% поверхні суші, а процес глобального знеліснення й деградації лісів розглядається як одна з основних причин зростання вмісту СO 2 в атмосфері. У результаті негативних змін урбосфери й техносфери та зниження фотосинтетичної продуктивності екосистем Україна недоотримує щороку 280 млн т кисню і 150 млн т вуглекислого газу, що відповідає втраті 80 млн т сухої речовини біогеоценозів. Поширеність і концентрація антропогенного впливу та порушення, що виникають унаслідок цього у навколишньому середовищі на обмеженій території, суттєво перевищують природ-ний рівень і тому лісові екосистеми не встигають своєчасно до них пристосуватися. Загальними проблемами у вивченні всіх типів антропогенного впливу на лісові екосистеми є вдосконалення діагностики трансформації екосистем, оцінювання збитків, розробка екологічного нормування антропогенних навантажень і визначення на ближню та дальню перспективу стратегії переорієнтації лісокористування з ресурсного до біосферного типу. У комплексі негативних антропогенних чинників особливе місце за масштабами й небезпекою впливу посідає аеротехногенне забруднення. Техногенне надходження багатьох фітотоксикантів в атмосферу може в десятки разів перевищувати природне при вивітрюванні гірських порід і вулка-нізмі. У другій половині XX століття внаслідок забруднення суттєво погіршився стан лісів на площі, яка лише в Європі сягала мільйонів гектарів. Лабораторія екології лісу УкрНДІЛГА першою в Україні з кінця 80-х років XX століття розпочала вивчення особливостей антропотехногенної трансформації лісів і розробку лісогосподарських заходів щодо підвищення їх стійкості і запобігання збиткам для лісового господарства. Сформовано систему індикаторів пошкодження лісів аеротехногенним забрудненням. Установлено, що внаслідок дії токсикантів відбуваються суттєві зміни компонентів лісових екосистем (рис. 1). Одним із найбільш інформативних і простих способів оцінювання потоку забруднювачів у лісову екосистему є хімічний склад снігового покриву. Встановлено, що у період забруднення максимального рівня поблизу цементних виробництв щорічно осідало до 16 т/га пилу, Зміївської ТЕС – 3–5 т/га, 2
у техногенній зоні Лисичансько-Рубежансько-Сєверодонецької промагломерацїї (ЛРСПА) – до 150 кг/га сульфатів. Загальною рисою змін хімізму як аеротопу (повітря, опадів) і трофотопу (підстилки і ґрунту) є порушення балансу іонів. Для всіх досліджуваних типів забруднення характерним є підлуговування снігового покриву, зростання рівня забруднення у міру збільшення періоду лежання снігу та наближення до джерел викидів. Особливо сильне воно в зонах цементних виробництв, де рН снігу може досягати 9,0–11 одиниць. Маркерами цього типу забруднення є вміст пилу та лужних катіонів, карбонатів і гідрокарбонатів. Підлуговування опадів у техногенних зонах РВАТ «Азот», Черкаської промагломерації (ЧПА) та ЛРСПА було викликано викидами аміаку, а в районі Зміївської ТЕС – лужними і важкими металами (Cd, Ni, Cu, Zn).
Рис. 1 – Схема трансформації лісових екосистем під дією аеротехногенного забруднення
Надходження аеротехногенних забруднювачів у лісові екосистеми призводить до значних змін у ґрунті [4]. Їх характер і ступінь залежать від кількісно-якісних характеристик забруднення, тривалості надходження потоку полютантів фізико-хімічних властивостей самих ґрунтів. Але спільними є, насамперед, зміни у ґрунтово-поглинальному комплексі, гальмування мікробіологічних процесів, унаслідок яких порушується режим живлення деревної рослинності. Виявлені негативні зміни біокругообігу в ланці опад-підстилка в екосистемах техногенних зон. Потужним біогеохімічним бар’єром на шляху міграції забруднювачів є лісова підстилка. Саме в ній реєструється максимальний рівень забруднювачів. Поряд із зменшенням надходження опаду зрос3
тають запаси і період деструкції підстилки. В усіх шарах підстилки накопичення мортмаси домінує над процесами розкладання. При аеротехногенному забрудненні важкими металами виявляються зони з високим їх вмістом у ґрунті, підстилці, грибах, ягодах, лікарських рослинах, що створює загрозу для здоров’я людини. У результаті зазначених негативних аеротехногенних змін довкілля відбуваються трансформації деревостанів, основними рисами яких є: – наслідки гострого пошкодження є більшою мірою катастрофічними, ніж хронічними; – відбуваються передчасна дефоліація, зменшення приросту і продуктивності деревостанів, погіршення стану та всихання дерев; – найбільшого пошкодження зазнають деревостани, розташовані в напрямку пануючих вітрів, особливо на узліссях; – пошкодження насаджень зростає у міру наближення до джерел викидів; – сильніше пошкоджуються насадження на початку вегетаційного періоду; – ступінь пошкодження залежить від походження особин, їх віку, положення у деревостані; – вутлість дерев, як правило, зростає із збільшенням віку або генерації вегетативного походження; – найбільшою мірою пошкоджуються дерева панівних класів Крафта, що формують верхню частину намету. З посиленням урбанізації зростає інтенсивність рекреаційного користування лісом, а рекреаційне навантаження при перевищенні ним допустимого рівня стає негативним лімітуючим чинником, дія якого може призвести до деградації і навіть усихання лісів. Рівень трансформації лісів визначається рекреагенними змінами основних компонентів лісових екосистем. Домінуючим чинником трансформації лісових екосистем є зміни фізико-механічних властивостей ґрунтів, тому базовими критеріями визначення стадії рекреаційної дигресії (СРД) є показники стану їх поверхні (насамперед, частка витоптаної площі). Інтенсивність рекреагенних змін деревостанів, що викликані ущільненням ґрунтів, найчіткіше характеризуються негативними змінами фізикомеханічних властивостей і водного режиму ґрунтів, насамперед значеннями об’ємної маси, пористості і твердості верхнього шару ґрунту. Так, у сосняках зеленої зони м. Рівне при збільшенні об’ємної маси верхнього шару ґрунту на 0,1 г/см3 індекс стану сосняків збільшується на 0,53 одиниці. У сосняках зеленої зони м. Харкова при рекреагенному ущільненні ґрунтів збільшується величина об’ємної маси ґрунту і зменшується вміст вологи у ньому. Створюються умови, за яких гальмується ріст активних коренів, листя та пагонів дерев, що призводить до погіршення стану соснових деревостанів. Ці негативні зміни є особливо відчутними у посушливі роки. 4
Лісова підстилка сосняків за таких умов набуває специфічної, рекреагенно порушеної структури, що виявляється у зниженні її запасів, потужності, вологості, швидкості мінералізації та ін. Визначено чітку залежність між СРД та цими показниками підстилки. Естетичний вигляд дубово-соснових насаджень суттєво погіршується внаслідок спричинення рекреантами механічних пошкоджень. Збільшення ступеня деградації супроводжується збільшенням середньої площі механічних пошкоджень стовбурів. Негативні рекреагенні зміни продуктивності насаджень також можуть бути відчутними. Так, у зеленій зоні м. Рівне радіальний приріст деревини у сосняках зменшився при ІІ стадії рекреаційної дигресії на 20%, ІІІ і ІV СРД – на 42 та 40% відповідно. Зменшення запасу відбувається не лише внаслідок зниження приросту, але й у результаті зниження повноти й густоти деревостанів. Дія негативних антропогенних чинників має синергізм з екстремальними кліматичними та гідрологічними умовами, внаслідок чого стан деревостанів погіршується. Так, хоча загалом природні умови району зеленої зони міста Рівне є сприятливими для росту рослинності, суттєве погіршення стану деревостанів відмічалося після посушливих 1983, 1987 та 1990 років. Подібну ситуацію відмічено в лісах зеленої зони м. Харкова (Змійова). Діагностичним показником фітоценотичних змін лісових екосистем є зменшення кількості та проективного покриття антропофобних, розростання антропотолерантних і поява антропофільних видів. Диференційовано оцінити реакцію рослин нижніх ярусів лісу на різні форми антропогенного впливу та визначити напрямки змін рослинності дають змогу шкали антропотолерантності видів трав’янистої та чагарникової рослинності [1]. Отримані результати досліджень щодо впливу рекреаційних навантажень на лісові екосистеми дали змогу визначити низку показників, за якими складено діагностичну таблицю для виділення СРД (таблиця 1). Особливо небезпечним антропогенним чинником, дія якого призводить до найбільш катастрофічних наслідків для лісів України, є лісові пожежі. Найбільша кількість пожеж відмічається переважно в лісах навколо міст і селищ. У таких лісах цьому сприяють: 1) велика інтенсивність відвідувань населенням; 2) близькість населених пунктів, рекреаційних установ, доріг. Найбільшу кількість пожеж у лісах зеленої зони м. Харкова зареєстровано у травні. Подібна ситуація спостерігається і в лісах зеленої зони ЛРСПА. Найбільша пожежна небезпека існує у квітні-вересні, максимальна кількість пожеж виникає у липні та червні. Частота виникнення й негативні наслідки пожеж різко зростають у роки й місяці з посушливими умовами. Визначено чіткий зв’язок між частотою виникнення пожеж і ймовірністю перебування людини у лісі – найбільша загроза виникнення пожеж виникає з 12 до 16 години у вихідні та передвихідні дні. Пожежі в лісах зелених зон відбуваються переважно у кварталах, що прилягають до доріг чи межують із населеними пунктами.
5
Таблиця 1 – Основні характеристики рекреаційних змін дубово-соснових насаджень зони м. Рівне (С2 гС, дерново-опідзолені ґрунти) Стадії рекреаційної дигресії
Показники
І
ІІ
ІІІ
ІV
V
0–5
6–20
21–50
51–80
<80
>11,0
1,1–12,5
12,6–14,0
14,1–15,5
<15,5
Індекс санітарного стану (Іс)
1,01–1,5
1,51–2,50
Частка дерев з механічними пошкодженнями, %
>2
3–10
Частка запасу від контролю, %
100
Частка витоптаної площі, % Твердість ґрунту, кг/см2
2,51–3,0 11–30
<3,0
31–60
83–95
<61
<83
Приріст деревостану за запасом, м3/га на рік
>6,3
5,9–6,3
4,8–5,8
<4,8
Середня повнота
>0,75
0,68–0,74
0,58–0,67
<0,58
Зменшення, %
радіального приросту
0
20
депонування СО2
–
>8
9–18
19–30
< 30
продукування О2
–
>5
5–7,5
7,6–25
< 25
21–40
< 40
Схематично наслідки змін лісових екосистем, пошкоджених низовими пожежами, наведені на рис. 2. Вони залежать від строків пожеж (весняна, літня, осіння), маси й вологості підстилки, потужності і тривалості пожежі, віку насадження, глибини знаходження поглинаючого коріння тощо. Основними критеріями і показниками ступеня пошкодження насаджень низовими пожежами є середня висота нагару (особливо небезпечний обпал нижньої частини зони тонкої кори), виділення живиці на стовбурах, ґрунтовими – глибина прогорання мохового покриву та органічних горизонтів ґрунту і ступінь пошкодження кореневих систем [5]. У пошкоджених низовими пожежами соснових деревостанах визначено залежність стану дерев від висоти підняття вогню по стовбурах дерев. У таких сосняках радіальний приріст деревини у перший рік після пожежі знизився на 25,3%. У сосняках, що ростуть на похованих ґрунтах і які схильні до розвитку осередків кореневої губки, під впливом комплексу несприятливих чинників (забруднення атмосфери, лісових пожеж, посушливих умов і рекреаційного навантаження) провокується розвиток епіфітопії цього патогена.
6
Рис. 2 – Схема трансформації лісових екосистем внаслідок низових пожеж
Негативні зміни стану пошкоджених пожежами сосняків призводять до суттєвих втрат товарності деревини – знижується вихід ділової деревини. Так, якщо у 60–80-річних сосняках зеленої зони м. Харкова частка ділової деревини коливається від 67 до 78%, то вже через декілька місяців після пожежі в результаті погіршення стану дерев вона знижується до 40–55%, через 1–2 роки – 30–41%, а через 3–4 роки – до 13–17%. Кількість і частка ділової деревини в сосняках, пошкоджених лісовими пожежами, мають тісний зворотний достовірний кореляційний зв’язок з індексом санітарного стану деревостану, середній зворотний – з тривалістю післяпожежного періоду та слабкий кореляційний зв’язок з висотою підняття нагару по стовбуру дерев. Виявлені тенденції мають бути враховані при призначенні лісогосподарських заходів. Висновок. У результаті негативного антропогенного впливу відбувається трансформація лісів, що виражається не лише у погіршенні стану і продуктивності деревостанів, але й у зміні інших компонентів лісових екосистем. Рівень і характер трансформації лісових екосистем визначаються особливостями механізмів дії антропогенних чинників. Проведені комплексні дослідження дали змогу визначити основні показники антропогенної трансформації лісових екосистем. Зазначені закономірності мають бути враховані при проведенні лісогосподарських заходів щодо підвищення стійкості деревостанів.
7
Література: 1. Бондарук М. А. Оцінка антропотолерантності трав’яно-мохового ярусу соснових лісів зеленої зони Харкова / М. А. Бондарук, О. Г. Целіщев // Лісівництво і агролісомеліорація. – Х. : С.А.М., 2003. – Вип. 104. – С. 39–49. 2. Ворон В. П. Опад і підстилка сосняків середньої течії Сіверського Донця як показник антропогенних змін біокругообігу / В. П. Ворон, В. О. Лещенко, О. І. Романенко, Є. Є. Мельник // Лісівництво і агролісомеліорація. – Х. : УкрНДІЛГА, 2009. – Вип . 116. – С. 231–237. 3. Ворон В. П. Рекреаційні зміни сосняків зеленої зони м. Зміїв / В. П. Ворон, В. О. Лещенко, О. І. Романенко, Є. Є. Мельник // Вісник ХНАУ. – 2009. – №2. – С. 157–162. 4. Ворон В. П. Розвиток соснових деревостанів в умовах зниження аеротехногенного забруднення Зміївської ТЕС / В. П. Ворон, І. М. Коваль, О. В. Леман, О. І. Воронцова, С. В. Зібцев // Наук. вісник НАУ. Лісівництво. Декоративне садівництво. – 2006. – № 103. – С. 24–33. 5. Ворон В. П. Тенденції виникнення пожеж у лісах двох державних підприємств зеленої зони м. Харкова / В. П. Ворон, В. О. Лещенко, Є. Є. Мельник // Наук. вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.3. – С. 22–28. 6. Ворон В. П. Трансформація опаду та підстилки як показник техногенних змін біокругообігу в сосняках Українського Полісся / В. П. Ворон // Наук. вісник УДЛТУ : зб. наук.-техн. праць. – 2004. – Вип. 14.6. – С. 40–49. 7. Ворон В. П. Хімічний склад снігового покриву як показник аеротехногенного забруднення лісових екосистем / В. П. Ворон // Науковий вісник УДЛТУ: Зб. наук.-техн. праць. – 2004. – Вип. 14.5. – С. 151–154. 8. Голубець М. А. Вступ до геосоціосистемології / М. А. Голубець. – Львів : Поллі, 2005. – 199 с.
ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ГАЛУЗЕЙ ЛІСОВОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Дребот О. І., кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник лабораторії екологічного менеджменту Інститут агроекології і природокористування НААН (м. Київ) Одним з головних пріоритетних напрямів національної лісової політики є підвищення конкурентоздатності лісового сектора економіки України. Забезпечити його реалізацію допоможе виконання таких важливих стратегічних цілей і завдань, як підвищення ефективності й прибутковості лісового сектора економіки, імпортозаміщення продукції лісопромислового вироб8
ництва з високою доданою вартістю. Для цього необхідний перехід до інноваційного шляху розвитку всіх галузей лісового сектора економіки, що передбачає використання результативних управлінських підходів і рішень, застосування нових технологій і високотехнологічного устаткування, постійне їх вдосконалення. Конкурентоспроможність економічних систем у сучасних умовах значною мірою визначається вибором й особливостями реалізації їх інноваційних стратегій. Глобальна економічна криза дуже чітко позначила слабкі місця в галузевій структурі економіки, інфраструктурній модернізації, територіальному плануванні, фінансовій системі, на ринку праці, у міграційній політиці й інших аспектах. Нині для подолання кризи необхідні чіткі принципи й жорсткий управлінський вплив, які б надали змогу сполучити оперативні антикризові заходи з довгостроковими завданнями розвитку, що можна зробити тільки за підтримкою й участю держави [1]. В умовах кризи пріоритетними галузями й секторами для держави повинні бути насамперед ті, що пов'язані з довгостроковими виробничими циклами, високою реальною інвестиційною потребою, що володіють не тільки високою соціальною значущістю, рівнем трудової зайнятості, але й стратегічним значенням у плані розширеного відтворення. Сьогодні необхідно думати не тільки про вихід з кризи – треба закладати стратегію довгострокового інноваційного розвитку економічних систем. З огляду на це, основним завданням держави в лісовому секторі економіки є створення умов для модернізації й збалансованого розвитку виробництва на основі посилення конкурентних позицій виробників продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках. Конкурентна позиція економічної системи в процесі інноваційного розвитку визначається: здатністю інноваційної стратегії адаптовуватися до змін зовнішнього середовища; здатністю системи оперативно реагувати на ринкові запити, що змінюються; здатністю системи знижувати ризики реалізації інноваційних заходів; наявністю фінансових й інших ресурсів, необхідних для здійснення ефективної інноваційної діяльності. Лісовий сектор є одним з найперспективніших секторів економіки України, тому що в його склад входять експортно-орієнтовані галузі. Порівняльний аналіз динаміки виробництва й споживання основних видів продукції лісопромислового комплексу, а також аналіз тенденцій розвитку окремих лісопромислових виробництв свідчать, що найбільш конкурентоздатнішими і перспективними є галузі, що виробляють продукцію з високою доданою вартістю [2]. Цілі й пріоритети національної лісової політики є орієнтиром для вибору лісопромисловими підприємствами напрямів виробничої, інноваційної й комерційної діяльності. В умовах украй обмежених можливостей бюджету доцільно сконцентрувати увагу на підтримці тих лісопереробних виробництв, модернізація й технічне переозброєння яких дадуть найбільший мультиплікативний ефект для національної економіки в цілому. Діючим механізмом досягнення максимального мультиплікативного ефекту економіки 9
України є насичення конкурентноздатною вітчизняною лісопромисловою продукцією внутрішнього й зовнішнього ринків на основі використання потенціалу наукомістких, високотехнологічних виробництв та шляхом розробки програм їх інноваційно-технологічного розвитку. Такі програми повинні враховувати тенденції розвитку науки й техніки, прогнози можливого відновлення технологій і продуктів, оцінювати можливості лісового сектора зі створення нововведень із обліком поточного й прогнозованого стану ринкового середовища, а також конкретизувати цілі й методи їх впровадження. Процес формування програм інноваційного розвитку галузей лісового сектора економіки має включати такі етапи: 1. Виявлення основних цілей інноваційного розвитку лісового сектора економіки в стратегічному періоді. 2. Прогнозування й аналіз стану зовнішнього підприємницького середовища. 3. Прогнозування й аналіз розвитку інноваційного потенціалу лісового сектора економіки. 4. Прогнозування структури новацій і нововведень. 5. Формування інноваційно-технологічної стратегії розвитку лісового сектора економіки. Література: 1. Антоненко І. Я. Еколого-економічні пріоритети модернізації лісоресурсного комплексу України: макроекономічні важелі : монографія / І. Я. Антоненко. – К. : КУТЕП-Інформ, 2008. – 359 с. 2. Фурдичко О. І. Лісова галузь України в контексті збалансованого розвитку: теоретико-методологічні, нормативно-правові та організаційні аспекти : монографія / О. І. Фурдичко, В. В. Лавров. – К. : Основа, 2009. – 424 с.
ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ У СФЕРІ ЛІСОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ Голуб О. А., кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України (м. Київ) Досить поширеним, можна сказати, класичним поглядом на «інституції» є тлумачення їх як певним чином сформованих «правил гри», або, точніше, встановлених обмежень, які спрямовані на створення стимулів для структуризації соціально-економічного розвитку. Такі обмеження є характе10
рними ознаками конкретної економічної системи, відрізняючи її від систем іншого типу. Інститути згладжують невизначеність, пропонують варіанти відносин, регламентують діяльність господарських суб’єктів. Базуючись на формальних і неформальних нормативах, інститути у тривалому процесі взаємодії між собою визначають таку категорію, як «інституціональний розвиток». Значною в цьому процесі є роль держави, особливо у сфері лісокористування. Перехід від жорстко регламентованої системи управління та організації сфери лісокористування, вплив якої, треба зауважити, дотепер залишається досить відчутним, до ринкової системи потребує опрацювання широкого спектра теоретико-методологічних і практичних питань інституціонального характеру. Інституціоналізація виступає важливим чинником економічного зростання в сфері лісокористування. Складність згаданої проблеми полягає у жорсткій традиційній прив’язці цієї частини національного господарського комплексу України до попередньої планової системи. Базою згаданої системи виступав інститут державної власності на землі лісового фонду та лісові насадження. За таких обставин основною метою є знаходження теоретико-методологічних основ, адекватних вимогам соціально-економічної ситуації для посилення ефективності дії інституціональної системи у сфері лісокористування. Але згадана сфера функціонує у межах загальноекономічного інституціонального поля, яке має не лише спільні характеристики, а й значні відмінності саме для зазначеної вище сфери економічної діяльності. І ключовим в цьому плані виступає інститут власності. Його значення для ефективного перебігу процесу інституціональних перетворень не можна не враховувати. Одним з найпроблематичніших у цьому плані аспектів є лісоземельні відносини, оскільки земля є територіальним базисом практично для всіх сфер діяльності. Тому інститут власності на землю у сфері лісокористування значною мірою залежить від такого інституту в масштабі національної економічної системи. У цьому плані лісове господарство значно відрізняється від інших складових економічної системи України, в яких приватна, корпоративна чи комунальна власність займає значне місце. У зв’язку із зазначеним власнісний статус земель лісового фонду має на цей час досить невизначену за об’єктивними показниками структуру. Кількісний та якісний стан (структура) інститута лісоземельної власності теоретично виконує досить важливі функції як базове підґрунтя довгострокової стратегії охорони, використання й відтворення лісоресурсного потенціалу: – зниження рівня невизначеності організаційно-господарських структур сфери лісокористування; – підвищення рівня адаптивної здатності господарюючих суб’єктів до соціально-економічного середовища та його цілей; – визначення критеріїв виділення проблем розвитку сфери лісокористування, ухвалення ефективних рішень, спрямованих на подолання організаційно-правових ускладнень. 11
В цьому плані важливим є «ментальне» ставлення суспільства в цілому та окремих конкретно визначених його складових (суспільних груп, корпоративних спільнот і навіть окремих впливових осіб) до того чи іншого об’єкта власності чи ведення господарства. Не останню роль в цьому плані відіграє також як практичне, так і теоретично можливе ставлення вказаних вище складових суспільства до суб’єктів власності. В цьому розумінні проблеми законодавчого супроводу не завжди відіграють вирішальну роль. Багаторічний досвід спостереження за розвитком соціально-економічних відносин у різних формах суспільного (державного) устрою виявляє досить чітку тенденцію пристосування законодавства до сьогоденних вимог суспільних відносин, іноді, на жаль, відверто формальних та помилкових. Методологічні засади забезпечення інституціонального розвитку сфери лісокористування передбачають формування характерних для сучасної ринкової економіки господарсько-інституціональних утворень. Важливим чинником при цьому є їхні економіко-правові відносини з державними, регіональними та комунальними територіальними інституціональними утвореннями (владно-контролюючими органами відповідного рівня і повноважень). Аналіз структури діючих лісогосподарських підприємств за адміністративнотериторіальними одиницями (області, райони) зумовлює досить широке коло питань у цьому плані, але цим самим і відкриває ряд перспективних напрямів їх ефективного вирішення, результативність яких, однак, має дуже тісну кореляційну залежність від ряду суб’єктивних факторів, зокрема, впливу владної вертикалі. Для об’єктивного трактування суті проблеми визначальне значення має розуміння природи інституту державного регулювання лісоресурсними системами у перехідному періоді, який у сфері лісокористування має повільніший темп, ніж у інших складових національної економічної системи. І ключовим тут є принцип, який передбачає те, що завданням держави не є безпосереднє втручання у сферу охорони, використання й відтворення лісоресурсного потенціалу. Винятком з цього правила може бути безпосередня необхідність цього для поліпшення діяльності господарюючого суб’єкта за його вимогою або згодою. Основними завданнями державного управління у сфері лісокористування можна вважати: – формування системи господарювання, орієнтованої на ринкові засади; – розвиток та урізноманітнення складу підприємницьких структур; – забезпечення істотного підвищення ефективності та конкурентоспроможності у сфері охорони, використання й відтворення лісоресурсного потенціалу. Основною метою, якої необхідно досягти в результаті певних змін у сфері власнісного статусу лісів, є створення відповідних, зокрема інституціональних, умов для максимально можливої ефективності регулювання процесами охорони, використання й відтворення лісоресурсного потенціалу. Дослідженнями встановлено, що реалізація поставленої мети практично не12
можлива без відповідної зміни структури певної частини об’єктів лісового фонду. Надійною методологічною та методичною базою для цього виступає їх еколого-економічна оцінка, встановлення кількісних та якісних параметрів. Серед напрямів удосконалення інституціонального забезпечення належного рівня управління у сфері лісокористування незалежно від форм власності є значне теоретико-методологічне, методичне та практичне посилення ролі державних інститутів (державних органів влади). Це зумовлено не потребами вирішення ситуативних завдань, а виходить на рівень теоретикометодологічного обґрунтування інституціональної організації міжгалузевого і рівня, оскільки значення лісу виходить за межі галузевої сфери, набуває міжвідомчого характеру, тобто відображає загальнодержавні інтереси. Дослідження питань державно-корпоративних відносин, які не в останню чергу визначають реальні можливості щодо будь-яких складових стратегічного потенціалу, є досить актуальними. Не є винятком у цьому плані зазначені відносини у сфері лісокористування (охорони, використання та відтворення лісоресурсного потенціалу) як важливого напряму розвитку стратегічного потенціалу сталого розвитку. Такі дослідження здатні виявити й обґрунтувати реально можливі стратегічні напрями розвитку партнерських відносин у сфері раціонального природокористування та підтримання на необхідному рівні показників якості навколишнього природного середовища як важливого елемента дотримання вимог щодо рівня якості життя населення України.
ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ ПІДТРИМАННЯ СТАЛОГО ЛІСОУПРАВЛІННЯ ТА ПОСИЛЕННЯ КЛІМАТООХОРОННОЇ РОЛІ ЛІСІВ Букша І. Ф., кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник, перший заступник директора Український НДІ лісового господарства та агролісомеліорації імені Г. М. Висоцького (м. Харків) Полякова Л. В., кандидат сільськогосподарських наук, головний спеціаліст відділу науки та зв’язків з громадськістю Держлісагентство України (м. Київ) Згідно з Кіотським протоколом (КП) до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК ООН) у лісовому господарстві можуть генеруватися 13
одиниці скорочення викидів (ОСВ) парникових газів (ПГ) шляхом проведення лісогосподарських заходів (стаття 3.4 КП) та лісорозведення (стаття 3.3 КП). Україна, як сторона РКЗК, офіційно зареєструвала у секретаріаті РКЗК свої наміри щодо використання діяльності у лісовому господарстві для досягнення мети РКЗК та КП [4]. КП передбачає, що країни можуть використовувати гнучкі механізми з продажу емісій (так званих вуглецевих кредитів) та запровадження проектів, що знижують або компенсують емісії: а) проекти спільного впровадження; б) проекти механізму чистого розвитку; в) міжнародна торгівля викидами. Окрім цих механізмів, можливе також використання схеми зелених інвестицій – добровільного механізму, встановленого країною-продавцем з метою надання гарантії покупцям, що надходження від торгівлі вуглецевими кредитами будуть спрямовані на фінансування природоохоронних проектів та програм «озеленення», що виконуватимуться до та після 2012 р. [3]. Лісові проекти, які проводяться згідно гнучких механізмів КП, дозволяють залучати інвестиції для покращення сталого (невиснажливого) управління та посилення позитивного впливу лісів на кліматичну систему шляхом розширеного відтворення, збереження та комплексного використання лісових ресурсів. При цьому одночасно досягається багатосторонній екологічний, економічний та соціальний ефект – депонується надлишок вуглецю, збільшується виділення кисню, підвищується ресурсний потенціал земель, покращується стан довкілля – зменшується еродованість земель та забруднення поверхневих вод, створюються сприятливі умови для проживання і відтворення флори та фауни, збагачується біорізноманіття ландшафтів, зростають можливості рекреаційного використання територій, підвищується рівень зайнятості сільського населення, збільшуються можливості для отримання деревної та недеревної лісової продукції. З іншого боку, використання продукції, виробленої з деревини та біопалива, також знижує потенційні емісії парникових газів порівняно з використанням інших продуктів, виготовлених з невідновлюваних матеріалів. Разом з тим потрібно зауважити, що поряд з багатьма перевагами, які мають лісові проекти, діяльність лісорозведення і лісовідновлення має низку проблем, які потрібно враховувати при реалізації таких проектів. Сюди відносяться високі стартові затрати на створення лісових культур, а також відкладений характер економічного ефекту, обумовлений відносно повільним накопиченням фітомаси лісовими культурами в перші роки після посадки. Для того, щоб стартові затрати на лісовідновлення та лісорозведення окупилися за рахунок торгівлі одиницями скорочення викидів вуглецю, потрібен певний період часу. Країни з перехідною економікою, як і країни, що розвиваються, мають значні перспективи для започаткування проектів, направлених на збільшення поглинання вуглецю у лісовому господарстві. Відповідно до рішення 13 конференції сторін КП, яке було прийняте у грудні 2007 року, протидія знелісенню стає важливою частиною міжнародних домовленостей у рамках програми REDD (зменшення вуглецевих емісій від знелісення та деградації лісів 14
в країнах, що розвиваються). Копенгагенська угода, яка була прийнята на 15 конференції сторін КП у 2009, розширює наголос на інші аспекти сталого ведення лісового господарства (REDD+), такі як збереження біорізноманіття, попередження пожеж та надмірних рубок (оскільки значна частина викидів вуглецю в атмосферу пов’язана з лісовими пожежами, проведенням деструктивних, у тому числі нелегальних рубок). Передбачається виділення значних фінансових ресурсів для вирішення проблем, пов’язаних з використанням лісів з метою зменшення ризику зміни клімату. Так, у Копенгагенській угоді вказано, що очікується залучити 30 млрд доларів США інвестицій на згадані цілі у 2010–2012 роках та мобілізувати кошти у розмірі 100 млрд доларів США в рік до 2020 року [6]. Програма REDD була заснована у партнерстві Сільськогосподарської та продовольчої організації ООН (FAO), Програми розвитку ООН (UNDP) та Екологічної програми ООН (UNEP) і на даний час її фонд налічує 74,3 млрд доларів США. Основними донорами програми є Данія, Іспанія та Норвегія. Сім проектів, направлених на попередження знелісення та деградації лісів на даний час вже отримали схвалення. Наразі Австралія, Франція, Японія, Норвегія, Великобританія і США підтвердили свою позицію, висловлену у грудні 2009 щодо надання 3,5 млрд доларів США програмі REDD+. Німеччина, Словенія, Іспанія та Європейська комісія приєднались до першої групи донорів та розглядають можливість виділення ще 1 млрд доларів США. Були визначені представники десяти країн (розвинутих і країн, що розвиваються), що будуть представляти наглядовий комітет REDD+. Наразі проводиться опрацювання структури REDD+ та його механізмів [Ошибка! Источник ссылки не найден.]. Орієнтовну оцінку потенціалу поглинання вуглекислого газу в лісовому господарстві України було зроблено на основі показників лісовідновлення та лісорозведення, передбачених державною цільовою програмою «Ліси України» на 2010–2015 рр. Оскільки заліковий період згідно КП визначений з 1990 по 2012 рр., то оцінку обсягів поглинання вуглекислого газу та накопичення вуглецю було проведено для усього залікового періоду. Загальну кількість поглинання вуглекислого газу та накопичення вуглецю за період 1990–2012 рр. наведено у таблицях 1 та 2. Таблиця 1 – Орієнтовні обсяги поглинутого вуглекислого газу за період 1990–2012 рр. внаслідок діяльності підприємств, підпорядкованих Держлісагентству України (тис. тонн). Поглинання вуглекислого газу за період 1990–2012 рр., тис. тонн у т. ч. культури на захисне лісорозведення Роки Усього лісових землях та полезахисні смуги 1990–2008 1190,0 878,7 311,3 2009 1 501,7 1 111,4 390,3 2010 1 631,0 1 182,4 448,6 2011 2 113,4 1 461,8 651,6 2012 2 350,0 1 544,2 805,6 15
Таблиця 2 – Орієнтовні обсяги накопичення вуглецю за період 1990–2012 рр. внаслідок діяльності підприємств, підпорядкованих Держлісагентству України (тис. тонн) Роки 1990–2008 2009 2010 2011 2012
Накопичення вуглецю за період 1990–2012 рр., тис. тонн у т.ч. культури на захисне лісорозведення Усього лісових землях та полезахисні смуги 324,5 239,6 84,9 4096, 303,2 106,5 444,9 322,5 122,4 576,5 398,8 177,8 641,0 421,2 219,8
Роботи з лісовідновлення у лісовому фонді відносяться до ст. 3.4 (лісогосподарська діяльність). Для звітності за КП вибраний метод надання інформації за шляхом №1 із Настанов з ефективної практики [2]. Подання інформації за цим шляхом пов’язано з визначенням районів, які включають багато одиниць площ, на яких здійснюється діяльність відповідно до статей 3.3 і 3.4. Стратифікація базується на методиці вибіркового контролю та статистичних даних. Ідентифіковані географічні межі забезпечуються при цьому географічною прив’язкою. Для України обрано «широкий підхід» щодо управління лісами, згідно з яким буде визначатися система, характерна для практики управління лісовим господарством, та ідентифіковані території, на яких вона реалізується протягом звітного року в період дії зобов’язань. Для оцінки лісогосподарської діяльності (ст. 3.4) потрібно враховувати обсяги усіх лісогосподарських заходів, що впливають на накопичення вуглецю (рубки, пожежі, лісовідновлення тощо). Усі розрахунки мають бути подані разом зі звітом про поглинання вуглецю в лісовому господарстві. Якщо в межах лісового фонду ідентифікація ділянок та їх географічна прив’язка можуть бути забезпечені завдяки наявності лісових карт, то для діяльності з лісорозведення (ст. 3.3) потрібно для кожної ділянки забезпечити географічну прив’язку. Для врахування діяльності з лісорозведення потрібно сформувати базу даних ділянок з 1990 року, що включає їхню лісівничо-таксаційну характеристику та географічну прив’язку. Сучасні засоби формування такої бази даних передбачають застосування сучасних ГІС-технологій та приладів географічного позиціонування (GPS). Ефективне вирішення завдань, пов’язаних з ідентифікацією ділянок та їх географічною прив’язкою, забезпечує мобільний програмно-технологічний комплекс Field-Map [5]. Досвід використання ГІС Field-Map на польових лісовпорядних роботах показав, що ця ГІС дозволяє швидко та ефективно створювати необхідні картографічні матеріали та бази даних для ділянок, на яких проведено лісорозведення [1]. Таким чином, застосування передових технологій та сучасних механізмів КП у лісовому секторі створюють умови для покращення фінансового забезпечення сталого лісоуправління, посилення кліматоохоронної ролі лісів, пом’якшення та зменшення негативних наслідків глобальної зміни клімату. 16
Література: 1. Букша И. Ф. Опыт применения полевой ГИС Field-Map в лесоустройстве / М. Черны, М. И. Букша // Матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. «Нові технології в геодезії, землевпорядкуванні та природокористуванні» (м. Ужгород, 28–30 жовтня 2010 р.). – Ужгород : Вид-во УжНУ «Говерла». – С. 142–146. 2. Букша І. Ф. Інвентаризація парникових газів у секторі землекористування та лісового господарства / І. Ф. Букша, О. В. Бутрим, В. П. Пастернак. – Харків : ХНАУ, 2008. – 232 с. 3. Марчук Ю. М. Проблеми сталого розвитку лісового господарства у контексті міжнародних зобов’язань України / Ю. М. Марчук // Суспільнополітичні та соціально-економічні процеси в регіонах. – Львів, 2009. – № 5 (79). – С. 385–396. 4. Пастернак В. П. Обґрунтування напрямів діяльності у секторі землекористування та лісового господарства для забезпечення виконання вимог Кіотського протоколу в Україні / В. П. Пастернак, І. Ф. Букша // Наук. вісник НАУ. – К. : НАУ. – 2007. – Вип. 106. – C. 124–134. 5. Черны М. Возможности применения ГИС Field-Map в качестве базовой технологии для полевого сбора данных в лесном хозяйстве / М. Черны, И. Ф. Букша, М. И. Букша // Нові технології в геодезії, землевпорядкуванні та лісовпорядкуванні : матеріали IV Міжнарод. науково-практ. конф. – Ужгород. – 2009. – С. 9–11. 6. Copenhagen Accord [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://unfccc.int/home/items/5262.php.
РОЛЬ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ У РОЗВИТКУ ГІРСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ Криштанович С. В., здобувач кафедри європейської інтеграції і права, провідний фахівець відділу координації наукових досліджень і підготовки науковопедагогічних і наукових кадрів Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Сучасний екологічний стан гірських територій України, зокрема і її Західного регіону, свідчить про відсутність системного підходу до формування та реалізації державної гірської політики, а також координації діяльності 17
центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з означеного питання. Аналіз виявляє, що серед головних причин погіршення екологічного стану гірських територій, крім наслідків сучасної глобальної фінансової кризи, є насамперед неефективне управління природоохоронною діяльністю, недостатнє фінансування цієї галузі, недосконалість законодавства, низька екологічна свідомість місцевого населення та недостатній рівень професіоналізму управлінців. Слід зазначити, що саме територія Українських Карпат є одним з екологічно найвразливіших регіонів Європи. У багатьох місцях тут триває надмірна експлуатація природних ресурсів, зокрема вирубування лісів. До того ж, в Україні стримується виконання природоохоронних програм. Наприклад, Законом України «Про мораторій на проведення суцільних рубок у ялицевобукових лісах на гірських схилах Карпатського регіону» ще до 2005 р. передбачалося збільшити площу природоохоронних територій в Українських Карпатах до 20%. Але цього не сталося. Тому нині в українській частині Карпат охороняється лише 12,9% гірських ландшафтів. Лише протягом 1998, 2008 і 2010 років, внаслідок інтенсивних опадів у басейнах Дністра, Пруту та Сірету відбувалося катастрофічне підняття рівня води, що призвело до підтоплення та затоплення територій Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької і Закарпатської областей. Негативна дія повені в Західному регіоні України спричинює знищення природних екосистем, масове підтоплення сільськогосподарських угідь, руйнування житлових будинків, об’єктів життєзабезпечення населення. Не випадково, що одним з важливих завдань Європейської ландшафтної конвенції є розроблення та здійснення органами державного управління першочергових заходів щодо екологічно збалансованого та інтегрованого управління водними ресурсами й річковими басейнами Карпат. Якщо врахувати курортну цінність гірських територій регіону, то проблема їх екологічної безпеки стає однією з першочергових для практичного розв’язання. Важливим напрямом діяльності органів державного управління всіх рівнів має стати реалізація положень Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат, яка була прийнята 22 травня 2003 р. у Києві на 5-й Конференції Міністрів охорони навколишнього природного середовища Європи «Довкілля для Європи» та ратифікована Верховною Радою України 7 квітня 2004 р. Загалом для стабілізації природокористування і поліпшення екологічного стану в гірських територіях Західного регіону України необхідно розробити програму щодо охорони та відтворення природних екосистем. Для запобігання та оперативного усунення негативних наслідків стихії потрібно внести ряд змін у систему природокористування, розробити програму протиповеневого захисту на основі просторових досліджень, удосконалити систему моніторингу довкілля з урахуванням реалізації виконання Карпатської конвенції. Для оптимізації лісокористування місцевим органам влади необхідно розробити еколого-економічну науково обґрунтовану систему ведення 18
лісового господарства з урахуванням цілого комплексу взаємопов’язаних чинників геологічного, кліматичного і гідрологічного спрямування. Характерними ознаками низької ефективності державного управління здійсненням екологічної політики щодо гірських територій на сьогоднішній день є відсутність системного формування інституційного та законодавчого забезпечення розвитку цих адміністративно-територіальних одиниць. Положення чинних Законів України «Про статус гірських населених пунктів» та «Про стимулювання розвитку регіонів» залишаються значною мірою декларативними. На практиці переважає врегулювання поточних місцевих та кон’юнктурних питань економічного розвитку, питання гарантування екологічної безпеки гірських територій надалі вирішуються за залишковим принципом. Значної уваги потребує вдосконалення еколого-економічного забезпечення розвитку наявного рекреаційного потенціалу гірських територій Західного регіону України і просування місцевого рекреаційного продукту у сфери міжнародного туризму. Важливо також, щоб зміна законодавства відбувалася на рівні зміни ідеології – держава має підтримувати розвиток гірських територій, створювати умови для їх сталого розвитку з використанням сучасних екологоекономічних механізмів, а не займатися благодійністю. Удосконалення діючих економічних важелів природокористування та формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкових відносин в Україні має стати органічною складовою системи управління соціально-економічними процесами гірських територій, стимулювати охорону і відтворення їх природно-ресурсного потенціалу шляхом створення відповідних економічних умов. Як вже було зазначено, основною причиною погіршення екологічного стану гірських територій України є неефективне управління природокористуванням та природоохоронною діяльністю. Тому для розв’язання цих проблем слід докорінно реформувати систему охорони природного середовища гірських територій на основі науково обґрунтованої стратегії сталого екологічного розвитку, що дасть можливість швидко адаптуватися до ринкових коливань ресурсних, економічних та фінансових показників, долати проблеми неповноти та невизначеності інформації і пов’язані з цим ризики, враховувати вплив зовнішніх чинників тощо. Стратегія реформування системи екологічної безпеки гірських територій має включати підготовку і впровадження управлінських нововведень шляхом модернізації організаційної структури, а також удосконалення правових та економічних механізмів державного управління для підвищення ефективності її функціонування. Для цього, на нашу думку, слід розробити узагальнену концепцію екологічної політики з визначенням пріоритетів та напрямів її реалізації у середньостроковій перспективі, орієнтуючись на конкретні результати. В цілому, реформування системи управління охороною природного середовища гірських територій потребує вирішення також ряду фінансовоекономічних, соціальних завдань на регіональному і державному рівнях. Під час реалізації цих завдань слід враховувати основні загальнодержавні принципи 19
екологічної політики – пріоритет екологічних вимог над економічними; раціональне поєднання державних, економічних та адміністративних методів управління природоохоронною діяльністю; відхід від галузевих принципів управління і перехід до територіального управління охороною природи та природокористуванням, перенесення центру ваги та відповідальності за розв’язання ресурсно-екологічних проблем на місцеві органи влади та управління; інтеграція природоохоронного і економічного підходів до розвитку та розміщення продуктивних сил гірських територій шляхом розроблення та застосування науково обґрунтованих еколого-економічних стандартів, нормативів і показників. Підсумовуючи аналіз проблем, які стоять перед органами державного управління в реалізації екологічної політики, доцільно зазначити, що гірські території Західного регіону України мають унікальний шанс стати своєрідним полігоном, де зважена політика може успішно поєднувати регіональні, державні й міжнародні інтереси країни, забезпечивши при цьому і прогрес в їх соціально-економічному житті. Йдеться про вибір правильного стратегічного курсу розвитку гірських територій цього регіону. Якщо керуватися тим, що Карпати є географічним центром Європи, а в природному відношенні – унікальною екосистемою на Заході України, то під час формування політики освоєння цього краю необхідно розумно використовувати його геополітичні переваги і зберегти екологічний феномен території. Інакше кажучи, майбутня соціально-економічна модель розвитку гірських територій Західного регіону має бути економічно вигідною для України та екологічно сумісною з прилеглими територіями сусідніх країн. Література: 1. Криштанович С. Державне управління розвитком гірських територій Західного регіону України // Ефективність державного управління : зб. наук. праць. – 2010. – Вип. 25.–С. 293–297. 2. Гамор Ф. Збережемо Карпати / Ф. Гамор // Голос України. – 2010. – 7 верес. 3. Про стан реалізації заходів з ліквідації наслідків повені, що сталася у Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській та Чернівецькій областях : матер. виїзн. розшир. засід. колегії Мінприроди України (3 жовтня 2008 р.).– Івано-Франківськ : [б. в.], 2008. – 24 с. 4. Солодкий В. Д. Збалансоване управління річковими басейнами і водними ресурсами Буковинських Карпат // Екологія та ноосферологія. – К., Дніпропетровськ : [б. в.], 2009. – Т. 30. – № 1/2. – С. 33–39. 5. Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку : монографія / за заг. ред. Ю. Г. Рубана. – К. : НІСД, 2008. – 744 с. 6. Європейська ландшафтна конвенція // Відомості Верховної Ради України. – К. : [б. в.], 2005. – C. 547–550. 7. Рамкова Конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат // Зб. законодавчих актів України про охорону навколишнього природного середовища. – Чернівці : Зелена Буковина, 2004. – Т. 10. – С. 311–315. 20
АНАЛІЗ РЕКРЕАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗЕМЕЛЬ ЛІСОВОГО ФОНДУ ОНУФРІЇВСЬКОГО РАЙОНУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ Гальченко Н. П., кандидат біологічних наук, доцент кафедри геодезії, землевпорядкування та кадастру, заступник директора РЛП «Кременчуцькі плавні» Корцова О. Л., старший викладач кафедри екології Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського Територія, призначена для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, є рекреаційною зоною. Ці зони належать до системи природних територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні і входять до складу екологічної мережі України. Дослідження стану земель лісового фонду Онуфріївського району розпочалось у другій половині XVIII століття та триває до теперішнього часу. Ці дослідження є дуже важливою складовою на кожному етапі розвитку лісових земель тому, що за допомогою їх результатів можна вивчати історичні нариси та відслідковувати тенденцію розвитку лісів протягом тривалого часу. Досліджуваний район розташований в північно-східній лісостеповій частині Кіровоградської області, рельєф середньохвилястий, клімат помірноконтинентальний, ґрунтоутворююча порода – лес. На території протікає р. Омельник, яка впадає у Дніпродзержинське водосховище. Наявність водосховища найбільш привертає увагу рекреантів. Державне підприємство «Онуфріївське лісове господарство» Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства розташоване в північній частині Кіровоградської області на території Онуфріївського і Олександрійського адміністративних районів. Олександрійське лісництво займає найбільшу площу 5300,0 га (41,6%), а найменшу Дереївське лісництво – 2886,0 (22,7%), Онуфріївське – 4554,0 га (35,7%). Об’єктом наших досліджень є землі лісового фонду: Дереївське лісництво (квартали 4, 5, 12–14, 26–32) та Онуфріївське лісництво (квартали 4, 5, 11, 12, 116, 117, 120). Рекреаційний розподіл ДП «Онуфріївське лісове господарство» на території переважають захисні ліси 8434,2 га (66,2%), рекреаційно-оздоровчі займають у два рази меншу площу – 4140,0 га (32,5%), ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення – 165,8 га (1,3%). Ліси Онуфріївського району займають 7440,0 га, з яких: рекреаційнооздоровчі – 890,0 га (12,0%), захисні ліси – 6384,2 га (85,9%), ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення – 165,8 га (2,1%). В Онуфріївському районі рекреаційно-оздоровчі ліси займають 890,0 га, з 21
яких більша площа у Дереївському лісництві – 614,0 га, а в Онуфріївському лісництві – 276,0 га (байрачні ліси). Рекреаційне навантаження – динамічний показник безпосереднього впливу рекреантів, їх транспортних засобів, будівництва рекреаційних споруд на природні, ландшафтні комплекси. Розрізняють допустимі (оптимально та гранично допустимі) і деструкційні (критичні та катастрофічні) рекреаційні навантаження [1]. Рекреаційний потенціал – це сукупність розвіданих природних ресурсів та культурних цінностей території, які можуть бути залучені та використані для відпочинку, лікування, туризму. Відповідно до рекреаційної мотивації та переважаючих рекреаційних занять населення рекреаційний потенціал включає природну та культурну складові [2]. На основі досліджень визначали рекреаційний потенціал Онуфріївського району, на основі якого встановили гранично допустиму кількість людей, яка зможе відпочити протягом року, не завдаючи шкоди природі лісу, яка становить 686 052 чол.– дн/рік. Рекреаційна дигресія – порушення природного середовища в результаті впливу антропогенного фактору, що характеризується ущільненням та ерозією ґрунтів, витоптуванням та знищенням лісової підстилки, трав’яного покриву, підліску та підросту, пошкодженням дерев тощо. Найбільші площі займає 1 стадія дигресії (332,9 га) 83%, а 2 стадія дигресії на незначній площі 61,0 га (15,2%). Переважає 3 клас стійкості – 326,6 га (81,4%), а найменшу площу займає 1 клас стійкості – 14,1 га (3,5%). Найбільшу площу займає перший клас пішохідної доступності – 194,7 га (48,5%), а найменшу третій клас – 16,9 га (4,2%). Найбільшу площу займають ліси третього класу естетичної оцінки – 281,4 га (70,1%), а найменшу п’ятого класу – 9,4 га (2,3%). Переважають території з середньою рекреаційною цінністю – 354,7 га (88,4%), а найменші з низькою – 21,2 га (5,3%). Важливими факторами для дослідження рекреаційного потенціалу є рекреаційні показники, які ми проаналізували у даній роботі і встановили: на території Дереївського лісництва переважають середні показники рекреаційної характеристики: 1 стадія дигресії, 3 клас стійкості, 2 клас пішохідної доступності, 3 клас естетичної оцінки та середня рекреаційна оцінка. У таблиці представлена узагальнююча рекреаційна характеристика земель лісового фонду. Таблиця 1 – Узагальнююча рекреаційна характеристика земель лісового фонду (га) № стадії, класу 1 2
Естетична цінність – 78,1
Клас пішохідної доступності 194,7 189,6
3
281,4
16,9
4 5
32,3 9,4
– –
Рекреаційна оцінка низька (21,3) середня (354,8) висока (25,1)
22
Клас стійкості 14,1 42,9
Стадія дигресії 332,9 61,0
325,2
7,3
17,6 1,4
– –
На основі аналізу можна зробити висновок, що рекреаційний потенціал земель лісового фонду Онуфріївського району є середнього рівня. Тому нами були розроблені рекомендації для підвищення рекреаційного потенціалу. 1. Пропонуємо провести резервування територій для подальшого збільшення земель лісового фонду шляхом створення лісових насаджень, навколо оздоровчих та рекреаційних територій та природоохоронного призначення. 2. Вивчити видове, ценотичне різноманіття та провести середньо- і великомасштабне картографування природних комплексів та їх компонентів для здійснення комплексного моніторингу, створення геоінформаційних систем. 3. Розробити системи критеріїв для оцінки стану компонентів екосистем на землях лісового фонду за їх науковою, екологічною, рекреаційною і соціальною значущістю. Створити методику економічної оцінки біорізноманіття лісових територій. 4. Розробити наукову модель для організації моніторингу на територіях лісового фонду для цілей рекреації. 5. Пропонуємо збільшення місць для рекреаційного відпочинку та облаштувати їх для короткочасного відпочинку, одноденного відпочинку. 6. Для підвищення рекреаційного потенціалу Онуфріївського району необхідно створити регіонально ландшафтний парк «Дереївський». 7. Провести дослідження щодо подальшого резервування земель для створення об’єктів природоохоронного та рекреаційного призначення. Література: 1. Генсирук С. А., Нижник М. С., Возняк Р. Р. Рекреационное использование лесов. – К. : Урожай, 1987. – 246 с. 2. Фоменко Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія. – К. : Центр навч. літ-ри, 2007. – 312 с.
23