Text 1 2014

ЗМІСТ Проблеми природно-заповідного фонду на національному і регіональному рівнях Терлецький В. К., Філіпенко А. Б. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 Проблеми функціонування природоохоронних територій в Україні та шляхи їх розв’язання Тимочко Т. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Стан виконання державних рішень щодо проектованих територій ПЗФ загальнодержавного значення Василюк О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Нижньодністровський ННП – важлива складова національної екологічної мережі Роженко М. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 Проблеми установ природно-заповідного фонду Бригинець О. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 Браконьерство в природно-заповедном фонде Чистяков А. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 Несоответствие подзаконных актов Министерства экологии и природных ресурсов Украины концепции абсолютной заповедности Борейко В. Е. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Про порушення природоохоронного законодавства на території відділення Луганського природного заповідника «Трьохізбенський Степ» Анохіна Г. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27 Управлінські проблеми об’єктів ПЗФ, зокрема нових біосферних резерватів ЮНЕСКО на Розточчі та Західному Поліссі Горбань О. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29

1

ПРОБЛЕМИ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ І РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ Терлецький В. К., кандидат біологічних наук, доцент Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна», голова Волинської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Філіпенко А. Б., Східноєвропейський національний імені Лесі Українки Серед інших проблем на шляху до європеїзації України є наближення стану національного природно-заповідного фонду до сучасних європейських стандартів. Ця проблема має кілька важливих аспектів (правовий, організаційний, ресурсний), на яких слід зупинитися окремо. Нормативна база функціонування об’єктів ПЗФ розроблена в Україні досить детально. Це насамперед Закон України «Про природно заповідний фонд» 1992 р. із змінами до 2012 р. Проте він містить чимало статей, які ускладнюють нормальне функціонування цих об’єктів. Так, у ст. 4 передбачено, що не підлягають приватизації ботанічні сади, дендропарки та зоопарки, створені до затвердження означеного закону, що дає можливість маніпулювати станом більшості таких об’єктів, створених за роки незалежності держави. У ст. 12 передбачено управління територіями та об’єктами ПЗФ спеціальними адміністраціями. А от на Волині з 2008 і 2010 рр. на папері підписані два Укази Президента України про створення нових національних парків «Західне Побужжя» і «Цуманська пуща», які досі лишаються природоохоронними об’єктами лише на папері. Цікаво, що у ст. 46 зазначено, що «фінансування заходів (на подібних об’єктах) здійснюється за рахунок державного бюджету», а це положення закону в нашому випадку не виконується. Далі у ст. 55 зазначено, що «до рішення про організацію НПП проводиться резервування земель, які залишаються за землевласником або користувачем», який отримує пільги. На прикладі Цуманської пущі подібні «пільги» призвели до того, що із кількох сотень зубрів, яких обчислювали тут ще на початку дев’яностих років, зараз знаходять лише 12 (!). І досі немає жодного кримінального розслідування, і жодна посадова особа з числа землекористувачів (читай – лісової охорони) не потрапила за грати – от вам і відповідальність за «нецільове використання» природних ресурсів з боку землекористувачів (ст. 64). У ст. 20 передбачено, що землі національних природних парків можуть частково залишатися у землевласників або землекористувачів, що теж суперечить завданням таких охоронних об’єктів. Ст. 26 передбачено, що власники або землекористувачі «беруть на себе зобов’язання забезпечувати режим їх охорони та збереження», а ст. 53, що на загальнодержавні національні природні парки покладаються охоронні зобов’язання землекористувачів. На 2

практиці ці пункти викликають протидію користувачів, не зацікавлених у подібному режимі функціонування території. Таких правових невідповідностей у вітчизняному законодавстві чимало. Усі вони є наслідком застарілої, ще з радянських часів, системи користування природними ресурсами у нашій країні. Її суть полягає в тому, що право контролю за розмірами користування, як і право власності, закріплене не за спеціальною державною структурою, а віддане самим користувачам. Останні зацікавлені в максимальному споживанні наявних ресурсів і не виконують необхідних моніторингових і контролюючих функцій. У європейській системі природокористування існує інший підхід до вирішення цих завдань: там створені басейнові ради, які координують систему використання природних ресурсів, ліміти споживання, порядок заготівельних робіт і заходи з відтворення природних ресурсів. Тобто в Європі користування природними ресурсами відокремлене від користувачів, за діяльністю яких проводиться системний моніторинг. В Україні теж функціонують басейнові ради (на Волині їх аж дві!), але вони виконують лише статистичні функції і жодних прав на лімітування природних ресурсів для користувачів не мають. Ось чому користування ресурсами природоохоронних об’єктів України майже завжди відбувається із грубими порушеннями діючого законодавства. Складні проблеми ми маємо і з підпорядкуванням природоохоронних об’єктів і територій. Згідно з чинним законодавством вони часто перебувають у власності або управлінні різних установ, приватних осіб і організацій. Тому в системі управління об’єктами та територіями ПЗФ є значні розбіжності щодо їхнього стану, користування природними ресурсами, моніторингу та відповідальності за порушення охоронного режиму. На території Волинської області станом на 20.09.2013 р. знаходиться 375 територій та об’єктів ПЗФ площею близько 222 тис. га. Тому відсоток заповідності в області становить 11,03%, при середньому по Україні 5,5%, що відносить Волинь до складу 7 лідируючих областей по заповіданню в державі. Але програма європеїзації нашого суспільства, у т.ч. й національного ПЗФ, вимагає від нас 15% заповідності території у 2014 р. і 20% – у 2020 р. Навіть згідно із Законом України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки» заплановано до 2015 року – довести відсоток заповідності по області до 12,3%. Проте при формуванні перспективних територій для заповідання типові небажання користувачів та власників земельних ділянок погоджувати надання їх під створення нових об’єктів ПЗФ. Моніторингові функції щодо стану ПЗФ виконують Державні управління охорони навколишнього природного середовища, вони здійснюють: регулювання діяльності на території ПЗФ шляхом видачі дозвільних документів; встановлення обмежень через розробку положень на об’єкти ПЗФ, видачу охоронних зобов’язань, висновки державної екологічної експертизи при розташуванні об’єктів на цих територіях та встановлення параметрів прибережних смуг та водоохоронних зон; визначення меж територій ПЗФ у процесі розгляду проектів землеустрою; координацію дій щодо виконання приро3

доохоронних заходів на заповідних територіях та їх фінансування; ведення реєстру заповідних територій. Але ліквідація незалежності цих управлінь від обласних адміністративних органів позбавила їх об’єктивності в контролі за станом об’єктів ПЗФ і, що найважливіше, здатності протистояти зазіханням на землі та ресурси цих об’єктів. Тому ріст кількості та площ об’єктів ПЗФ останнім часом не лише припинився, а й набув негативної тенденції втрати головних природоохоронних функцій. Характерним прикладом такого становища об’єктів ПЗФ на Волині є призупинення дій щодо створення двох нових національних природних парків «Західне Побужжя» і «Цуманська пуща», на які вже існує Указ Президента України. Зокрема, щодо новоствореного Указом Президента України від 22.02.2010 р. № 203/2010 Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща», то на сьогоднішній день державою не визначено його підпорядкування, не створена адміністрація парку. І як результат: винищення зубрів, про яке йшлося вище. Подібним чином не вирішується питання про надання охоронного статусу території довкола Хрінниківського водосховища. Означена площа була обстежена у 2003–2005 рр. Рівненським державним водним університетом, а у 2008–2010 р. – спеціалістами Львівського національного університету. Названі установи розробили проект створення охоронного об’єкту (регіонального ландшафтного парку або навіть національного природного парку). У 2013 р. група науковців Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна» втретє зробила подання про заповідання цінних природних ландшафтів довкола Хрінниківського водосховища, проте це питання ніяк не вирішується досі. Територія багатьох об’єктів ПЗФ активно використовується в рекреаційній діяльності. У Волинській області в межах ПЗФ створено близько 60 зон довгострокового відпочинку площею біля 75,0 га. та близько 80 зон короткострокового відпочинку площею 800,0 га. Основним відпочинковим центром є територія Шацьких озер, що входять до Шацького НПП. Але внаслідок відсутності належного контролю на місцевих озерних комплексах улітку гранично допустима норма відвідувачів перевищує затверджені нормативи в 3–4 рази, що негативно впливає на озерний комплекс національного природного парку. По НПП «Прип’ять-Стохід» відсутній проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об’єктів парку, що може призвести до використання території не за цільовим призначенням та порушення заповідного режиму. Не менш важливим питанням у сфері ПЗФ є питання встановлення меж водоохоронних зон і прибережних смуг водних об’єктів. Вони встановлені для 15% водних об’єктів, що входять до об’єктів та територій ПЗФ. Проекти цих зон та смуг затверджені відповідними рішеннями сесій. Проекти водоохоронних зон та прибережних захисних смуг розробляються в основному замовниками, які зацікавлені в розташуванні тих чи інших будівель та споруд поблизу водних об’єктів. 4

Необхідно зазначити, що при наявності затверджених проектів межі зон і смуг в натуру не виносяться, що призводить до порушення режиму використання даних територій та до розбіжностей даних земельних управлінь і сільських рад при визначенні категорій земель, які надаються проектним організаціям при проектуванні об’єктів. Відповідно проектується розміщення об’єктів і споруд на землях водного фонду, що забороняється Водним кодексом України. Як приклад: схема планування території Любязівської сільської ради, в якій проектна житлова забудова не відповідала розмірам і межам прибережної захисної смуги та водоохоронної зони озера Люб’язь, що було виявлено при проведенні державної екологічної експертизи. Важливим питанням у сфері збереження об’єктів ПЗФ є встановлення їх меж в натурі. Це питання включене як пріоритетне в Угоду щодо регіонального розвитку Волинської області між Кабінетом Міністрів України та Волинською обласною радою, прийнята розпорядженням КМУ від 13.01.2010 року № 300-р. Але станом на 20.07.2013 року в області встановлені межі ПЗФ загальнодержавного значення на площі 29,8 тис. га (23%) та місцевого значення на площі 5,6 тис. га (6% площі означеної категорії ПЗФ). Зокрема, межі 172 територій та об’єктів ПЗФ Волині площею 67108,34 га встановлені лише за матеріалами лісовпорядкування (без виготовлення проектів землеустрою), що є проміжним етапом їх визначення. Районними державними адміністраціями не виконується розпорядження № 420 від 17.11.2010 щодо встановлення меж територій ПЗФ за рахунок місцевих бюджетів. Відсутність встановлених меж ПЗФ у натурі є основною причиною всіх порушень охоронного режиму, використання означених територій та об’єктів не за цільовим призначенням, ускладнює притягнення винних осіб до відповідальності за такі порушення. ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЙ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ'ЯЗАННЯ Тимочко Т. В., голова Всеукраїнської екологічної ліги На початку XXI століття Україна займає провідне місце у світі з використання природних та енергоресурсів (водних, земельних, лісових тощо) на одиницю ВВП. Водночас спостерігається істотне підвищення рівня промислових відходів на душу населення, яке значною мірою відрізняється від показників аналогічного індексу інших країн. Разом з тим Україна володіє величезним та різноманітним природно-ресурсним потенціалом, який протягом тривалого часу використовувався неефективно та нераціонально, зазнавав значної нищівної експлуатації. Як наслідок – виснажені та деградовані ресурси, стан яких потребує негайного втручання, зокрема дбайливого ставлення та ощадливого використання і відновлення. Особливо це стосується земельних, лісових і водних ресурсів 5

Як відомо, за період існування незалежної України площа заповідного фонду загалом збільшилася вдвічі. Однак спостерігається тенденція скорочення зазначених темпів порівняно з 90-ми роками XX століття. Саме цей період характеризувався активним розвитком заповідної справи, простежувалися помітні позитивні зміни у створенні правових та організаційних засад розбудови національної мережі територій, комплексів та об’єктів природнозаповідного фонду України (ПЗФ). З метою регулювання правових засад організації, ефективного використання та охорони ПЗФ у 1992 році було прийнято Закон України «Про природно-заповідний фонд України», одночасно з яким діяли загальнодержавна програма «Заповідники» та цілий ряд інших нормативно-правових актів. Україна набирала хороші темпи у збільшенні територій ПЗФ, які відповідали світовим стандартам. Сотні тисяч гектарів цінних, багатих природних комплексів та об’єктів набули статусу державних заповідних територій. До світової мережі біосферних резерватів було включено чотири українські заповідники: «Асканія-Нова», Чорноморський, Карпатський та Дунайський. Проте сьогодні показники темпів розвитку і збільшення площі національної мережі ПЗФ значно зменшилися і практично увійшли у фазу стагнації. Виняток становлять природні парки, кількість яких різко зросла за останні три роки, що зумовлено використанням земель спеціального призначення, які вже віднесені до тієї чи іншої категорії ПЗФ (природні заповідники, національні природні парки, заказники, пам’ятки природи тощо). На сьогоднішній день не затверджено Державну програму розвитку заповідної справи на перспективу; термін попередньої Програми, затвердженої ще в 1994 році Верховною Радою України, минув у 2005 році. Це є прикрим свідченням того, що питання розвитку та збільшення ПЗФ вже не є першочерговим та пріоритетним навіть для центрального органу виконавчої влади у галузі заповідної справи – Міністерства екології та природних ресурсів України. Ще одним аспектом, який негативно впливає на розвиток заповідної справи в Україні, є те, що більшість територій ПЗФ національного значення (близько 80%) підпорядковується трьом різним суб’єктам виконавчої влади – Мінприроди, Держлісагентству та НАН України. Така розрізненість та різновідомчість не дає змоги впровадити єдину державну політику у справі збереження та відновлення природних територій. За останні п’ять років істотно змінилося законодавство у сферах природокористування, земельних відносин, а також організації державної влади. Це зумовило ряд суперечностей із Законом України «Про природнозаповідний фонд України», виник ряд проблем, невирішення та ігнорування яких ще більше ускладнить регулювання заповідної справи. По-перше, це недостатнє фінансування державою сфери ПЗФ, утримання установ якого забезпечується лише на 40–50% загальних потреб за останні п’ять років. До того ж простежується істотне збільшення видатків за рахунок створення нових національних парків за минулі два роки. Крім того, у структурі цих видатків 92–98% становить оплата праці робітників. 6

По-друге, правовий механізм залучення коштів з небюджетних джерел є досить недосконалим, а практика ліцензування діяльності у сфері екотуризму – застарілою, і не тільки не приносить користь і додаткові кошти, а лише шкодить і ставить під загрозу збереження флори і фауни певного ареалу. По-третє, на території ПЗФ не відбувається системної науководослідної та еколого-просвітницької діяльності, більшість таких робіт здійснюють застарілими методами та оснащенням. У межах заповідників, заказників, заповідних урочищ та інших природних комплексів у зоні діяльності ПЗФ не проводять належних досліджень, навіть таких, як занесення до реєстру нових та інвентаризація вже створених на цій території об’єктів. Основним інформативним документом в у цій галузі є «Літопис природи», який, на жаль, не можна використовувати для прийняття доцільних та стратегічних управлінських рішень, тому що в більшості випадків його подають для звітності до Міністерства екології та природних ресурсів України лише у паперовому варіанті без досконалого аналізу даних. Що стосується Державного кадастру територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення, то він був виданий ще 01.01.2006 р., а Державний облік ПЗФ не публікують взагалі. Недосконалою є система найму, призначення та звільнення персоналу, в тому числі керівників об’єктів природної галузі, яка базується не на фахових ознаках та професійних вміннях, а відповідно до корпоративних (бізнесових або політичних) інтересів вищого керівництва Мінприроди та облдержадміністрацій. Є випадки, коли досвідчених керівників національних парків і заповідників, а також їхніх заступників і керівників підрозділів звільняли з посад під тиском і впливом місцевих «князьків» і бізнес-структур. Такі події були зафіксовані у 2011–2012 роках у Закарпатській, Донецькій, Чернівецькій, Черкаській, Харківській, Одеській областях та АР Крим. Станом на 01.01.2013 р. частка меж територій і об’єктів ПЗФ загальнодержавного та місцевого значення, встановлених в натурі (на місцевості) відповідно до проектів землеустрою, становить в середньому лише 27% тієї їх кількості, яку потрібно встановити. Загальна площа територій ПЗФ України і досі залишається значно меншою, ніж в інших розвинутих країнах, а за останні роки навіть не спостерігався прогрес в її збільшенні. Подальший розвиток природно-охоронних територій істотно ускладнився внаслідок приватизації земель у ході земельної реформи. Аналіз стану ПЗФ за кілька останніх років свідчить, що заповідні об’єкти загальнодержавного значення (там, де є дирекція, штат охорони та ін.), в тому числі національні парки, в деяких випадках перетворюються на засоби реалізації комерційних інтересів та необґрунтованої експлуатації природних ресурсів як легально, так і нелегально. Іноді мають місце спроби обійти закон або скористатись його недосконалістю та організувати певні дії, насправді спрямовані на знищення природних ресурсів з метою отримання особистої користі на законних підставах. Як приклад, варто розглянути масштабне вирубування лісів, обсяги якого є значно більшими, ніж за межами природоохоронних територій. 7

Прикро те, що в багатьох випадках дирекція приховує таку діяльність, а досить часто і сама виступає ініціатором браконьєрського видобутку цінних ресурсів (вилов морепродуктів, викошування сіна, очерету, добування деревини тощо) і таким чином має на цьому незаконний дохід. Території ПЗФ місцевого значення, зокрема заказники, заповідні урочища та пам’ятки природи, зазнали більшого негативного впливу. Інформація щодо їхнього стану є або дуже застарілою, або її взагалі немає. Є випадки, коли землекористувачі, на чиїх територіях розміщені землі ПЗФ, навіть не здогадуються про це або ж не мають уявлення, де проходять їхні межі. Досить часто це стає причиною того, що об’єкти ПЗФ такого рангу просто забудовуються і втрачаються. Всеукраїнська екологічна ліга наголошує здійсненні першочергових заходів щодо поліпшення ситуації у сфері ПЗФ і, зокрема, пропонує: Забезпечити виконання Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки, у тому числі: розробити та затвердити регіональні й місцеві схеми та програми формування екологічної мережі; створити національну та регіональні бази даних екологічної мережі; підготувати проект нормативного акту щодо затвердження зведеної схеми формування екологічної мережі. Затвердити в найкоротші терміни Загальнодержавну програму розвитку заповідної справи на період до 2020 року, в якій передбачити:  здійснення заходів щодо створення нових та розширення наявних об’єктів ПЗФ, у тому числі розвиток природно-заповідної мережі зелених зон міст у напрямі максимального заповідання долин річок та найцінніших природних і штучних фітоценозів;  забезпечення стовідсоткового винесення в натуру меж наявних об’єктів ПЗФ до 2015 року;  розроблення планів розвитку територій та об’єктів ПЗФ з метою створення на їхній базі системи збалансованого природокористування, еколого-освітнього та рекреаційного використання природних ресурсів;  забезпечення установ ПЗФ адміністративними та лабораторними приміщеннями, спеціальною технікою для проведення природоохоронних заходів;  належну підтримку наукових досліджень та приведення у відповідність до сучасних вимог стану моніторингу природних комплексів на територіях ПЗФ загальнодержавного та міжнародного значення;  доведення до 2015 року площі національної екомережі до рівня, необхідного для гарантування екологічної безпеки країни, введення в дію системи природоохоронних заходів збереження біо- та ландшафтного різноманіття і розширення площі природно-заповідного фонду до 10% у 2015 році та 15% загальної території країни у 2020 році. Провести громадський аудит діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України в галузі ПЗФ. 8

Забезпечити розроблення законодавчих та нормативно-правових актів з питань: розроблення та внесення змін до Податкового кодексу України в частині надання податкових пільг підприємствам, установам, організаціям та громадянам, на землях яких розміщені об’єкти природно-заповідного фонду або об’єкти екологічної мережі; впровадження системи управління терторіями та об’єктами ПЗФ з урахуванням вимог міжнародних стандартів 180 9001, 180 14001, ОН8А8 18000 та міжнародного досвіду; розроблення та внесення змін до чинних нормативно-методичних документів для встановлення рівнів допустимих рекреаційно-оздоровчих навантажень на природнозаповідні території та мінімізації антропогенного впливу. Удосконалити чинне законодавство, пов’язане зі створенням регіональних парків та системою управління ними, зокрема: закріпити статус таких об’єктів як установ спільної комунальної власності територіальних громад, визначити порядок утворення і бюджетного фінансування спеціальних адміністрацій РЛП, визначити статус служби охорони об’єктів природнозаповідного фонду місцевого значення. Розробити рекомендації щодо створення управлінських планів розвитку (стратегічних планів) для всіх об’єктів ПЗФ України, зокрема, спільних планів для об’єктів ПЗФ, що об’єднані статусом біосферних резерватів ЮНЕСКО. Встановити кримінальну відповідальність посадових осіб за порушення та невиконання вимог і завдань природоохоронного законодавства у сфері ПЗФ. СТАН ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНИХ РІШЕНЬ ЩОДО ПРОЕКТОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ ПЗФ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОГО ЗНАЧЕННЯ Василюк О. В., заступник голови Національного екологічного центру України Практика резервування територій для подальшого заповідання започаткована як механізм поступового виділення коштів на створення ПЗФ, хоча згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд України» виділення коштів на створення заповідних територій не передбачене. Виняток становлять два документи, прийняті до появи Закону: Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні, що схвалена Постановою Верховної Ради України № 177/94-ВР від 22.09.1994 року (передбачає кошти на створення 30 територій ПЗФ загальнодержавного значення та розширення 15 вже існуючих територій) та Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000–2015 роки» від 21 вересня 2000 року та передбачає виділення коштів на створення конкретного переліку проектованих природно-заповідних територій (передбачає створення 36 територій ПЗФ та розширення 11-ти). 9

У сучасних законодавчих умовах, коли створення ПЗФ не фінансується, процеси резервування територій для подальшого заповідання обернулись на декларативні рішення, які нерідко не виконуються і не передбачають відповідальності за їх невиконання. До появи ЗУ «Про ПЗФ» у 1994 році вийшов Указ Президента України «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій» № 79/94. В цьому Указі прописується зміст та ідеологія резервування територій під заповідання. Зокрема Указ визначає такі вимоги до зарезервованих під створення ПЗФ територій:  території, зазначені в додатку, залишаються у віданні землевласників та землекористувачів і використовуються за їх цільовим призначенням;  на землях, що резервуються, не допускається без погодження з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України промислове, господарське, дачне та інше будівництво, проведення меліоративних робіт, розорювання та залісення цілинних і перелогових земель та інша діяльність, яка може призвести до знищення або руйнування цінних природних комплексів та об’єктів, що підлягають заповіданню;  до прийняття рішення про створення або розширення в установленому порядку природних заповідників та національних природних парків землі, що резервуються, залишаються у державній власності й приватизації не підлягають. У разі передачі до комунальної чи приватної власності земель, зарезервованих для наступного заповідання в інших категоріях природнозаповідного фонду, землевласники зобов’язані дотримуватися режиму їх охорони та використання, визначеного статтею 2 цього Указу;  Міністерство охорони навколишнього природного середовища України разом з обласними державними адміністраціями за участю Національної академії наук України мають забезпечити розробку проектів та підготовку інших матеріалів для організації в межах зарезервованих територій природних заповідників, національних природних парків, інших заповідних об’єктів. Зазначені положення не успадковані прийнятим пізніше Законом. Відсутність таких норм у законодавстві стала причиною тому, що деякі території ПЗФ досі не створені, хоча були зарезервовані для заповідання ще у 1994 році; частина зарезервованих територій забудована або знищена в інший спосіб, внаслідок чого безповоротно втратила природну цінність та актуальність заповідання; частина територій створені на меншій площі, ніж планувалось. Ще одна спроба запровадити дисципліну в процесах резервування земель під заповідання відбулась у 2009 році – Указом Президента України від 14.08.2009 р. № 611/2009 «Про додаткові заходи щодо розвитку природнозаповідної справи в Україні» Кабінету Міністрів України доручається розробити та внести до 1.10.2009 року на розгляд Верховної Ради України проекти законів про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення природоохоронного законодавства на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, зокрема за прийняття 10

протиправних рішень про відчуження земельних ділянок у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду і зарезервованих для заповідання природних територій та об’єктів; визначення особливих вимог використання зарезервованих для заповідання природних територій та об’єктів природнозаповідного фонду, спрощення порядку резервування таких територій та об’єктів. На жаль, це доручення не виконано. Проте, до того як це відбулось, науковці покладали великі надії на процеси резервування територій під заповідання. Адже цей механізм єдиний, що дає змогу здійснити комплексне планування мережі майбутніх ПЗФ для всієї України або окремо взятої адміністративної одиниці, зробивши цей процес поміркованим і послідовним, а не еклектичним. Практика також показала, що відсоток створених ПЗФ значно вищий серед офіційно зарезервованих під заповідання, ніж серед просто підготовлених науковцями пропозицій. До 2013 року видані такі документи про резервування територій під створення об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення: 1. Указ Президента України «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій» № 79/94 від 10.03.1994 р. Більшість передбачених Указом проектованих ПЗФ створені на практично тій же площі, на якій планувалось. При цьому низка територій, зарезервованих Указом, взагалі не створені (Заказник «Крехаївські луки», Хомутівський степ (розширення УСПЗ), «Кам’яні могили» (розширення УСПЗ). 2. Частину положень даного Указу Президента вже у 1994 році реалізували у Програмі перспективного розвитку заповідної справи в Україні, що схвалена Постановою Верховної Ради України № 177/94-ВР від 22.09.1994 р. Документ затверджує переліки територій ПЗФ, що необхідно створити, та таких, що необхідно розширити, та забезпечує фінансування робіт у цьому напрямі. Значна частина всіх нацпарків і заповідників, передбачених у Програмі, створена. Виняток становлять НПП «Севастопольський», НПП «Черкаський Бір» та НПП «Сіверсько-Донецький». Переважна більшість ПЗФ створена на площі, подібній до програмних показників. Виняток становлять Ічнянський НПП, створений на площі вп’ятеро меншій, ніж планувалось, НПП «Сколівські Бескиди» (створений вчетверо меншим), а також НПП «Деснянсько-Старогутський», що створено вдвічі більшим за проектні площі. 3. Указ Президента України «Про резервування цінних природних територій для наступного заповідання» від 24.03.1998 р. № 374/98 затверджує перелік цінних природних територій,що резервуються для створення у 1998– 2001 роках нових або розширення існуючих природних заповідників і заказників загальнодержавного значення. У погодження з Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України житлове, господарське, дачне будівництво, проведення меліоративних робіт, розорювання та заліснення цілинних і перелогових земель та інша діяльність. У п. 2 Указу зазначається, що на територіях, які резервуються, не допус-кається діяльність, що може призвести до знищення або руйнування цінних природних комплексів та об’єктів. Указ виконано повністю, в т.ч. замість заплано11

ваного заказника «Болотний масив «Сіверін» створено втричі більший заказник «Замглай». 4. Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000–2015 роки» був прийнятий 21.09.2000 р. та передбачає виділення коштів на створення конкретного переліку проектованих природно-заповідних територій. Програма передбачає створення 29 НПП, 7 біосферних заповідників та розширення 11 існуючих заповідних територій. З них не створено 13 НПП, три біосферні заповідники, не розширені природні заповідники «Полiський» та «ДнiпровськоОрiльський». Крім того, замість НПП «Велике фiлофорне поле Зернова» і НПП «Мале фiлофорне поле» створені заказники «Філофорне поле Зернова» та «Мале філофорне поле». Загальна тенденція вказує на створення ПЗФ, передбачених Програмою, у площах, співрозмірних з проектними або трохи менших (за винятком НПП Приазовський, що створений втричі меншим за проектні межі та вдвічі меншими НПП «Великий Луг» і НПП «Слобожанський»). 5. 12.05.2008 р. відбулись слухання у Комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на тему «Природно-заповідний фонд України: стан та перспективи розвитку», результати яких затверджені рішенням Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 21.05.2008 р. № 14/2, в яких фігурують доручення створити конкретні території ПЗФ: Рішення регламентує створити 14 НПП, один ПЗ і один БЗ, а також розширити територію Канівського ПЗ. З числа перерахованих в Указі 8 НПП не створені. Також важливо відмітити, що замість проектованого Чор-нобильського БЗ створено заказник «Чорнобильський спеціальний», що має меншу площу (хоч і є найбільшим заказником в Україні) та не має спеціальної адміністрації, з науковим відділом включно. 6. За результатами комітетських слухань, виданий Указ Президента від 27.08.2008 р. №774/2008 «Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків». З числа проектованих Указом нацпарків, не створено НПП «Кременчуцькі плавні», НПП «Великий бір», НПП «Верхньосульський» та НПП «Середньосеймський». 7. Указ Президента України від 1.12.2008 р. № 1129/2008 «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів». Указ називає 35 конкретні території ПЗФ загальнодержавного значення, які необхідно створити або площу яких слід розширити. З числа проектованих Указом нацпарків, чотири не створено та не здійснено розширення територій 2 ПЗ, 4 НПП та БЗ «Асканія-Нова». Аналізуючи всі зазначені вище документи, що резервували для подальшого заповідання цінні природні території, виявляємо, що більшість з таких територій до сьогоднішнього дня вже є створеними. Лише деякі з них не створені досі. Більшість нестворених досі ПЗФ фігурують у низці нормативних актів одночасно, що наштовхує на думку про необхідність введення 12

кримінальної та адміністративної відповідальності за невиконання рішень про резервування. Для зручності вказуємо фігурування кожного з ПЗФ у даних документах позначками: Указ Президента № 79/94 від 10.03.1994 р. – «і», Постанова Верховної Ради України № 177/94-ВР від 22.09.1994 р. – «іі», Закон України від 21.09.2000 р. – «ііі», Окреме доручення № 111-од від 4.04.2008 р. – «іv», рішення Комітету № 14/2 від 21.05.2008 – «v», Указ Президента № 774/2008 від 27.08.2008 р. – «vі», Указ Президента № 1129/2008 від 1.12.2008 р. – «vіі». Отже, сьогодні лишаються невиконаними рішення щодо створення ПЗ «Дністровські плавні» (іі), НПП «Розточанська місцевість» (і), «Севастопольський» (іі), «Сіверсько-Донецький» (іі, ііі, іv, vіі), «Черкаський Бір» (іі), «Сиваський» (ііі, v), «Свидовецький» (ііі), «Нижньосульський» (ііі), «Центрально-Подiльський» (ііі, v), «Самарський бір» (ііі), «Передкарпатський» (ііі), «Диканькiвський» (ііі), «Трахтемирiвський» (ііі), «Нижньоднiпровський» (ііі, vіі), «Кримський» (ііі), «Савранський ліс» (ііі), «Чатир-Даг» (ііі), «Саки» (ііі), «Великий бір» (іv, vі), «Кременчуцькі плавні» (іv, vі), «Самарський бір» (v), «Мис Айя» та «Байдарський» (v, vіі), «Черкаський бір» (v), «Міжрічинський» (v, vіі), «Подесіння» (v), «Сульський» (v), «Верхньосульський» (vі), «Середньосеймський» (vі), «Західне Побужжя» (vіі), «Орільський» (vіі), «Подесіння» (vіі), «Дніпровсько-Тетерівський» (vіі), «Верхнє Побужжя» (vіі), «Буковина» (vіі), БЗ Захiдне Полiсся (ііі), «Схiднi Карпати» (ііі), «Кримський» (ііі), «Український лiсостеповий» (ііі), «Донецький кряж» (ііі), заказників «КончаОзерна» (vіі), «Базавлуцький прибережно-річковий комплекс» (і), «Вишневський комплекс» (і), «Кам’янський прибережно-річковий комплекс» (і), «Мар’їний ліс» (і), «Кочерізький байрачно-балковий комплекс» (і), «Межиріччя» (і), «Петропавлівські лимани» (і), «Придніпровська байрачно-балкова система» (і), «Приорільський комплекс» (і), «Річка Боковенька» (і), «Річка Верхня Терса з прилеглими заплавами» (і), «Самарський бір» (і), «Потік “Оса”» (і), «Річка Біла Тиса» (і), «Золочівський масив» (і), «Словітські ліси» (і), «Роздільські діброви» (і), «Урочище “Павлівське”» (і), «Заплава річки Псьол» (і), «Прудищанський ліс» (і), «Крехаївські луки» (і). А також розширення УСПЗ («Хомутівський степ» (і), «Кам’яні могили (і)), ПЗ «Мис Мартьян» (іі), «Розточчя» (іі), «Полiський» (ііі, vіі), «Черемський» (vіі), «Єланецький степ» (vіі), «Днiпровсько-Орiльський» (ііі), НПП «Азово-Сиваський» (іі), «Шацький» (іі, vіі), «Подiльськi Товтри» (ііі), «Ужанський» (ііі), «Прип’ятьСтохід» (vіі), «Яворівський» (vіі), «Ічнянський» (vіі), БЗ «Асканія-Нова» (vіі), Дунайського БЗ (Жебріянівське пасмо, Стенцівські плавні, Китай, Катлабух, Кугурлуй, Кагул, Ялпуг (і)) та дендропарку «Олександрія» (іі). Для вирішення цієї проблеми необхідно: прискорено впровадити не реалізовані частини нормативних актів про резервування територій під заповідання або розширення існуючих територій ПЗФ; у випадку, коли створені території ПЗФ виявились суттєво меншими, ніж проектована площа, здійснити їх розширення до проектованої площі; підготувати укази про резервування та Програми розвитку заповідної справи на наступний період; ввести адміністративну та кримінальну відповідальність за невиконання указів щодо 13

резервування територій під заповідання та за різні форми саботування процесів створення територій ПЗФ, створення яких передбачене нормативними актами. Сьогодні є чимало пропозицій щодо створення нових національних парків і заповідників, не передбачених у минулому жодними нормативними актами (наприклад, Чорнобильського біосферного заповідника). Що важливо відзначити, значна кількість масштабних територій ПЗФ, про необхідність створення яких сьогодні ведуть мову природоохоронці, є степовими територіями. Такими є запропоновані до створення нацпарки «Кам’янська Січ» (Херсонська обл.), «Надснянский» (Львівська обл.) – погоджений у Мінприроди, «Дівички» (Київська обл.), «Муравський Шлях» (Запорізька обл.), «Барвінківський степ» (Харківська обл.) – погоджені у Мінприроди, а також кілька військових полігонів (Болградський полігон (Одеська обл.), полігон у с. Велико-Половецьке (Київська обл.), Широколанівський полігон і Києво-Олександрівський полігон (Миколаївська обл.), Раденський полігон (Херсонська обл.), Васильківський полігон і полігон у с. Гвардійське (Дніпропетровська обл.), Чаудинський масив і Військовий радгосп «Азовський» (Автономна Республіка Крим). Крім того, доцільно надати статус національного парку РЛП «Караларський степ», твореному на базі земель Міноборони України (Ленінський район АР Крим). НИЖНЬОДНІСТРОВСЬКИЙ ННП – ВАЖЛИВА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ Роженко М. В., заступник директора Нижньодністровського НПП Територія Нижньодністровського національного природного парку площею більше 21000 га у нижній течії р. Дністер є ділянкою з найбагатшим біорізноманіттям Європи. У її межах акумульована значна кількість видів тварин та рослин, що занесені до Червоної книги України. Це території, де збережені природні ландшафти, що притаманні пониззям великих річок і які мають величезне значення для організації рекреаційної діяльності парку та розвитку туристичної галузі регіону. Зазначена територія входить до складу територій Дністровського довготного природного коридору національної екологічної мережі та відіграє велику роль у здійсненні міграційних процесів багатьох видів птахів забезпечує їх збереження в межах природних ареалів. Причому такий природний коридор використовується не лише птахами, яким притаманні щорічні міграції, а й значною кількістю інших видів тварин. Зокрема, розселення єнотоподібного собаки у 80-х роках минулого сторіччя на території Північнозахідного Причорномор’я та шакала звичайного у 90-х того ж періоду відбулось виключно у межах Дністровського природного коридору який фактично забезпечив природне розселення багатьох видів тварин, в т.ч. і вищезгаданих. Такі зоогеографічні явища, які відбуваються на півдні держави у межах 14

зазначених територій свідчать про виключну їх цінність і роль у збереженні та розселені певних видів. Необхідність подальшого їх збереження є цілком очевидною. Найактуальнішою проблемою діяльності парку сьогодні є роботи з виконання проекту землеустрою та організації території парку, які передбачають фактично подвійне погодження з органами місцевого самоврядування, оскільки усі необхідні погодження були отримані під час підготовки матеріалів створення парку. На етапі встановлення визначених кордонів за умови непогодження будь-якого органу місцевого самоврядування виконання всіх землевпорядних робіт парку заганяється у глухий кут. Вирішення питання, на нашу думку, лежить у підготовці відповідних змін до чинного законодавства в частині процедури встановлення визначених кордонів природнозаповідних установ. Процес передачі природоохоронним установам територій лісгоспів взагалі є абсурдним, оскільки передбачає відшкодування певних збитків лісгоспам. Зокрема вилучення 156,2 га територій вкритих лісом та передачі у постійне користування парку згідно зі ст. 49 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ст. 156,157 Земельного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284 коштує парку 2801840 грн. Про які збитки йдеться під час включення ділянок лісу до територій ПЗФ взагалі важко зрозуміти, оскільки надбання в питаннях збереження довкілля в таких випадках очевидні. Наступним вкрай проблемним питанням діяльності парку є його фінансування. Звичайно воно сьогодні є мізерним та таким, що не в змозі забезпечити у повному обсязі виконання задач, покладених державою перед парком. Та навіть за наявності певних коштів їх використання часто-густо стає фактично неможливим через відповідне погодження структурами казначейства. Кошти або недоступні для використання, або стають доступними для використання за кілька днів до завершення фінансового року, що веде до їх втрати та унеможливлює більшість природоохоронних заходів. Однією з найбільших екологічних проблем парку є зарегулювання його стоку в результаті будівництва Дністровського водосховища. Відсутність будь-яких законодавчих актів регулюючого характеру з пріоритетом на збереження природоохоронних територій робить їх фактичними заручниками рішень адміністрації ГАЕС, особливо у весняний період під час проходження репродуктивних циклів. Використання природного ресурсу парку відповідно до статті 9.1 Закону України про ПЗФ взагалі на даний час неможливе, оскільки обласні державні управління екології та природних ресурсів України, які згідно з чинним законодавством забезпечують видачу відповідних дозволів у межах визначених лімітів не існують як такі, оскільки були реформовані в інші природоохоронні структури обласного підпорядкування. Отже, без внесення певних змін до вищезгаданої статі Закону України «Про природнозаповідний фонд України» діяльність парку в цьому напрямі значно ускладнюється, створює передумови для численних порушень природоохоронного законодавства та викликає непотрібний негатив у місцевого населення по відношенню до його діяльності. 15

ПРОБЛЕМИ УСТАНОВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ Бригинець О. М., народний депутат України У нашій країні налічується 47 національних природних парків, 18 природних заповідників та 4 біосферні заповідники, в яких працює не одна тисяча людей, і яким доводиться щодня своїми силами долати скруту, виконуючи вкрай важливу для планети роль – охороняти дику природу. Чим можуть допомогти цим людям народні депутати? З таким запитанням на круглому столі «Національна екологічна мережа України та збереження біологічного і ландшафтного різноманіття», організованого Всеукраїнською екологічною лігою, виступив народний депутат України (фракція «Батьківщина») Олександр Бригинець. «Щоб отримати відповідь на це питання, я особисто звернувся до кожного з національних парків та заповідників з проханням розповісти, з якими проблемами їм доводиться зіштовхуватись щодня, які перешкоди видаються їм нездоланними і до яких, на їх думку, дій слід вдатись народним депутатам, щоб подолати наявні проблеми заповідної галузі. Лише погляд зсередини може дати розуміння – що треба зробити, щоб дійсно допомогти цій непопулярній для сучасних службовців галузі», – вважає О. Бригинець. Чимало проблем виявились спільними для більшості парків і заповідників. Разом з тим, парки і заповідники розміщені в різних регіонах, представлені різними ландшафтами і мають чимало регіональної специфіки. Так, наприклад, для Древлянського природного заповідника досі не виділяються гроші на радіаційне обстеження території, адже заповідник розміщений на радіаційно забруднених землях. Його працівники наразі не можуть пересуватись по території, оскільки не відомо, де перебувати безпечно, а де ні. Приморські нацпарки не мають юридичного права оформити акти на право користування акваторіями морів і лиманів, оскільки акваторії не обліковуються в складі природно-заповідного фонду. Таким чином, адміністрація нацпарків не може здійснювати охоронну, біотехнічну та господарську діяльність в акваторії. Також, через зазначену причину, нацпарки не можуть отримувати фінансування на роботу в акваторії. Окрім згаданого, такі проблеми характерні для Національного природного парку «Азово-Сиваський». У випадку із Опукським природним заповідником взагалі існує неподоланна проблема – його територія накладається на землі оборони, які орендує Російський флот. На прикладі НПП «Нижньосульський» бачимо, що рівневий режим у водосховищах регулюється незалежно від наявності НПП, що призводить до знищення нерестовищ, колоній та місць гніздування птахів. Біосферний заповідник «Асканія-Нова» не має можливості для стабільного постачання води для розміщеного на його території дендропарку, без чого щороку існує вірогідність загибелі цього унікального об’єкту. У степових природних заповідниках держслужбовці в системі МНС видають приписи розбити весь 16

ПЗФ на квадрати по 10 га мінералізованими смугами. А у випадку з НПП «Гетьманський» в Указі Президента про його створення взагалі немає вказівки про Чернечинську сільраду (1263,6 га), що увійшла в НПП, що потребує внесення змін в Указ. «Крім цього, проаналізувавши відповіді всіх установ природнозаповідного фонду, нам вдалось підготувати зведений огляд проблем, на основі якого ми підготували пропозиції до внесення змін у законодавство. Наразі серед законодавчих проблем щодо природно-заповідного фонду лишаються численні неузгодженості між ЛКУ, ЗКУ, ЗУ «Про природнозаповідний фонд», Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», постановами Кабміну та наказами різних міністерств. Різні державні органи, з якими доводиться спілкуватися дирекціям ПЗФ, важко і довго контактують між собою. Декларативні закони та Укази Президента в галузі заповідної справи не виконуються, а їх виконання ніхто не контролює. Наразі не затверджена програма розвитку заповідної справи тощо», – розповів О. Бригинець. Крім того, у зв’язку із наслідками адміністративної реформи в 2013 р. ліквідовані підрозділи Мінприроди в областях, через що стало неможливим погодження лімітів на господарські роботи в установах ПЗФ. Проведення заходів відповідно до проектів організації території ПЗФ все одно чомусь потребує щорічного погодження. Місцеві чиновники втручаються в роботу ПЗФ. Приймаючи рішення, які не рахуються з наявністю на їх території ПЗФ, наприклад, виділяють земельні ділянки на землях, що входять до національних природних парків без вилучення. Держлісагенство лобіює передачу парків у своє підпорядкування, проте частина парків переконана, що всі вони мають бути підпорядкованими Мінприроди, адже НПП і заповідники підпорядковані різним відомствам – тому нема спільної роботи, різні форми звітності і вимоги. Нацпарки та заповідники не мають можливості повноцінно функціонувати без затвердженого у відповідному порядку проекту організації території. Його розробка займає чимало часу і потребує значних обсягів фінансування з боку держави. Натомість, прокуратура та екоінспекція, знаючи про відсутність проекту, проводять регулярні перевірки і надають приписи на формальних підставах відсутності проекту. Установи ПЗФ не мають статус потерпілої особи в разі завдання збитків території ПЗФ і в разі стягнення збитків нанесених діями порушників, кошти все одно не потрапляють в ПЗФ, навіть на ліквідацію наслідків таких порушень. Розподіл коштів з державного та обласних фондів охорони навколишнього природного середовища відбувається не прозоро, деякі установи ПЗФ роками не можуть отримати фінансування. Кошти, стягнуті з порушників через суд скеровуються не до установи ПЗФ, а до Держбюджету. Не врегульоване питання охорони та використання водних живих на території ПЗФ до затвердження відповідного положення. Внаслідок цього виникає правовий вакуум, чим користуються браконьєри. Відсутня єдина система моніторингу стану всіх ПЗФ. Установи ПЗФ, що підпорядковані різним державним органам, мають різну систему звітності, 17

що практично виключає можливість ефективної співпраці. Не виділяються кошти на транспорт, паливно-мастивні матеріали, на наукову роботу. В результаті або працівники відділів науки та охорони виконують свою роботу власним коштом (включно із транспортними розходами), або зовсім не виконують її. Деякі НПП не мають навіть коштів на створення приміщення адміністрації. Незважаючи на те, що наявність нацпарків у районі або області суттєво впливає на економічну складову життя та імідж району та працевлаштування населення, нацпарки фінансуються лише з Держбюджету – місцеві бюджети не вкладають жодних коштів у їх розвиток. Низька зарплата спричиняє відтік кадрів (для прикладу – в лісгоспах вдвічі вища зарплата, є надбавки за вислугу років і можливість премій). Так, зарплата працівників НПП «Голосіївський» значно нижча за столичні показники прожиткового мінімуму. Немає можливості залучати до проведення наукових досліджень спеціалістів з вузьких тем, що є працівниками сторонніх установ. Якщо установа ПЗФ розміщена у віддалених районах, то серед місцевих жителів неможливо знайти кваліфікованих кадрів, а залучити кваліфікованих спеціалістів з наукових центрів неможливо. У дирекцій парків відсутня можливість збільшити штат або переглянути його структуру. В структурі тих НПП, що мають в своєму складі озеленені території загального користування, немає можливості створити відділи благоустрою. Тому функції цього неіснуючого відділу змушені у робочий час виконувати відділ рекреації і служба охорони. Попри законодавчо передбачений соціальний захист (у т.ч. забезпечення житлом), працівники ПЗФ не отримують службового житла. Казначейство систематично затримує переказ коштів на роботу установ ПЗФ, внаслідок чого нацпарки накопичують роками кредиторську заборгованість. Постачальники товарів і послуг, з якими у парків укладені договори, відмовляються надавати послуги та товари, ініціюють розірвання угод. У деяких парків кредиторська заборгованість накопичується роками. Робота установ ПЗФ багато в чому відбувається на тендерній основі, будь-якій ініціативі немає місця. Усе фінансування планове. У бюджеті установ ПЗФ відсутні кошти для вирішення непередбачуваних проблем. Таким чином, ліквідація катастроф, невідкладні заходи по боротьбі з порушеннями і чимало інших проблем взагалі не можуть бути подоланими, адже адміністрація ПЗФ не має права виконувати такі дії бюджетним коштом. Літописи природи, що є науковою працею і виконуються в парках і заповідниках, не захищаються авторським правом і не є науковими публікаціями, у зв’язку із чим створюються значні незручності у використанні в цих документах наукових відомостей, зібраних науковцями парку або заповідника. Відсутня єдина система маркування туристичних та екологічних стежок в НПП, а також Положення про надання платних рекреаційних послуг установами ПЗФ, що спричиняє складності при організації туристично-рекреаційної діяльності в нацпарках. Після створення нацпарків, землі від користувачів до адміністрацій не передаються. Переважно це стосується земель державного лісового фонду, які лісгосподарськими 18

підприємствами не передаються за прямою вказівкою керівництва Держлісагенства. Внаслідок цього – межі ПЗФ не винесені в натуру. Парки і заповідники не мають документів на право власності на землю. Частина земель – землі лісгоспів, у яких на винесення в натуру немає грошей взагалі. Тому на їх землях тривають самозахоплення. Те саме стосується і земель сільрад на берегах водойм і річок. При цьому законодавство не дозволяє адміністрації парку здійснити винесення в натуру всіх його меж, а не лише йому переданих. Досі лишається законодавча можливість зміни цільового призначення земель, що входять до складу ПЗФ, у т.ч. під будівництво, а також можливість вилучення земель ПЗФ для суспільних потреб і ліквідовувати статус ПЗФ, що повністю нівелює думку про те, що заповідання вберігає заповідні території назавжди. Законодавство не передбачає умов для відновлення втраченої цінності територій ПЗФ. При створенні ПЗФ відсутня можливість створення без погодження з землекористувачем, навіть якщо йдеться про землі державної власності. При оформленні держактів на землі нацпарків, у них не вказується функційне зонування їх території, без чого неможливо ввести реальні обмеження господарської діяльності користувачів земельних ділянок. Сільради скасовують свої ж погодження, раніше надані на включення землі в парк. Повноваження служб охорони ПЗФ дуже обмежені, по суті вони не мають статусу держслужбовців. Процедура накладання адмінстягнень складна, працівники служб охорони ПЗФ не можуть складати протоколи за невиконання приписів; статті 85, 90, 91 та 188,5 КУАП не входять в повноваження служб охорони; також вони не мають права на фото та відеофіксацію порушень. При цьому відсутній механізм відшкодування працівникам служб охорони шкоди, заподіяної їм при виконанні обов’язків; відсутні навчальні курси. Законодавство про ПЗФ не враховує традиційні промисли та зайняття місцевого населення. Наприклад, при створенні НПП у 2009–2010 роках всіх запевняли, що на їх території можна буде полювати і відразу після цього на законодавчому рівні заборонили мисливство в ПЗФ. Внаслідок цього, місцеві громади в переважній більшості конфліктують з адміністраціями установ ПЗФ. Імідж парків знаходиться на дуже низькому рівні, розширити установи ПЗФ неможливо через категоричну незгоду місцевих громад. Також місцеві мешканці через відсутність законної можливості займатись традиційними промислами здійснюють це нелегально та неорганізовано, чим завдають великої шкоди заповідникам та національним паркам. Під виглядом думки громад браконьєри лобіюють полювання в ПЗФ. Сьогодні всі громади проти розширення ПЗФ. Навколо заповідників немає буферних зон, господарська діяльність здійснюється аж до межі ПЗФ, чим місцеве населення суттєво впливає на реальний режим ПЗФ тощо. Нардеп висловив подяку директорам та працівникам заповідників і національних парків за ту відвертість, з якою вони розповіли йому про наболіле, про системні прогалини у законодавстві, про те, як позначились на їхній роботі останні законодавчі зміни у державі та адміністративна реформа. О. Бригинець наголосив, що він і надалі планує довготривалу системну роботу щодо допомоги установам природно19

заповідного фонду в усіх регіонах України та підтримки галузі заповідної справи як такої. У цьому намірі О. Бригинець сподівається на подальшу співпрацю із заповідниками і нацпарками, без яких виконати такий задум не можливо. БРАКОНЬЕРСТВО В ПРИРОДНО-ЗАПОВЕДНОМ ФОНДЕ Чистяков А. В., председатель Всеукраинского совета «Ассоциация рыболовов Украины» Никого не удивишь бардаком, беззаконием, развалом и негативом, творящимся во всех хозяйственных областях. Не исключением в этом вопросе есть и святая святых – природно-заповедный фонд Украины. Нет единого государственного хозяина и оператора у заповедных земель. Заповедники разбросаны по различным министерствам и ведомствам. Они есть в Министерстве образования, государственном агентстве управления лесными ресурсами, Академии наук Украины и конечно же в Министерстве экологии и природных ресурсов Украины. Где нет единого ответственного, там полная безответственность. Нет общего подхода к охране, сохранению этих уникальных уголков природы. Каждый «обладатель» заповедников на свое усмотрение использует их и порой явно в коммерческих целях. Странно, что на обсуждении состояния, в котором находится природно-заповедный фонд Украины, присутствуют представители Агентства рыбного хозяйства. На этом круглом столе должны подниматься вопросы о природоохране, цивилизованном и бережном отношении к святая святых – нашему заповедному фонду, а промысловое ведомство пытается навязать разговор об эффективном хозяйственном использовании заповедных территорий. Заповедники – это не супермаркет! Видя до какого депрессивного состояния довели наши водоемы, варварским к ним отношением, Ассоциация рыболовов Украины призывает немедленно прекратить промысловый вылов рыбы во внутренних водоемах страны! Продуктовая корзина должна наполняться за счет выращенной рыбоводными хозяйствами рыбой. Мнение Ассоциации рыболовов Украины безоговорочно: «В природнозаповедном фонде должна быть запрещена любая хозяйственная деятельность!». Вряд ли кому-то из чиновников это понравится. Ведь они привыкли к вырубке заповедного леса, проводят сафари на заповедных животных, приветствуют постройки бань и охотничьих домиков в заповедниках… В 2011 году по инициативе общественности Агентство рыбного хозяйства разработало новую сетку расчета сумм нанесенного ущерба (Постановление Кабмина № 1209 от 21 ноября 2011 г. «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів»). 20

Каждая рыба, выловленная браконьером, начала считаться отдельно. Суммы компенсаций были значительно увеличены. Например: за одного судака, вне зависимости от его размера, браконьер должен заплатить 510 грн, за одну щуку – 340 грн, за одного леща – 170 грн. После того, как Постановление вошло в силу, сейчас не редки суммы компенсаций за нанесенный ущерб для браконьеров в десятки, а то и в сотни тысяч гривен. А на морях начали насчитывать и миллионные суммы компенсаций. Так, в рейде остановили рыболовецкий сейнер незаконно выловивший 4,5 тонны бычка, посчитав его поштучно, сумма нанесенного ущерба составила 5,470 тыс. гривен. Законодательно ужесточая наказания и увеличивая штрафы, необходимо их поднимать до такой высоты, чтобы заниматься убийством природы стало экономически невыгодным. Сейчас в Верховной Раде Украины находится законопроект, инициированный и разработанный совместно с Агентством рыбного хозяйства, который предусматривает увеличение штрафов за браконьерство. В данное время совместно с депутатами разрабатывается еще ряд законопроектов, в частности предусматривающий ужесточение наказания за торговлю незаконно выловленной рыбой и запрещенными орудиями лова. Необходимо выбить из-под браконьерства его финансовый фундамент – сбыт. Следует отметить, что за последние годы Минприроды не подало ни одного законопроекта, направленного на улучшение природоохраны. Вот так шаг за шагом Минприроды превратилось из ведомства по защите окружающей среды в чиновничий кооператив по выписке всяческих лицензий и разрешений на использовании этой среды. Как ни странно это звучит, но с принятием Постановления Кабмина Украины № 1209 от 21 ноября 2011 г. «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів», повышение такс не коснулись природно-заповедного фонда. Чем моментально и воспользовались браконьеры. Шутка ли, если на обычной акватории для браконьера сома считали по 425 грн, барабулю по 85 грн, то в заповеднике эти тарифы были намного меньше: сом – 85 грн, барабуля – 1,7 грн. Браконьерские сети перегородили заповедные акватории. Только пару месяцев назад исправили эту ошибку и выровняли таксы. У нас в стране фактически равное количество территорий, которые занимает ПЗФ и свалки (примерно 6,5 процентов). Ихтиологических заказников у нас всего 0,007 процентов. При этом на них открыто орудуют браконьеры. Приведу несколько примеров. Национальный природный парк «Нижнесульский» (в подчинении Минприроды) – природное нерестилище Кременчугского водохранилища. В плавнях гнездятся редкие виды птиц. На островах живут кабаны, лисы, еноты. Во время нереста сюда заходит столько рыбы, что если в косяк вставить шест, то он не упадет, его будут держать массы рыбьих тел. Сюда, как на работу, съезжаются из соседних областей браконьеры. На период нереста снимают в селе Липовом хаты и промышляют икряную рыбу. 21

В осенний период в этой акватории начинается спецлов. Чтобы попасть на это официальное массовое убийство рыбы, рыбколхозы готовы на все. Спецлов проводится под эгидой вылова растительноядных видов рыбы сетями с крупной ячеей. Во время совместного рейда с госэкоинспекцией мы вынули из воды 43 км сетей, которые постелили 19 промысловых сейнеров. По официальным данным, более 40 процентов выловленной рыбы во время спецлова считается приловом. Для нас это не «прилов», а родные каждому сердцу рыболова названия нашей аборигенной рыбы: щука, судак, лещ, плотва, сом. Сетями с крупной ячеей вылавливается маточное поголовье, которое по весне во время нереста могло было дать миллионное потомство. Дунайский биосферный заповедник (в составе НАН Украины) из-за постоянного фактически неконтролируемого вылова дунайской селедки, массовой вырубки камыша превратился из заповедника в кооператив. Фактически все взрослое население в том регионе занимается браконьерством. Все побережье национального природного парка «Джарылгачский» (Минприроды) в креветочных ятерях и рыбьих сетях. На заповедных землях регулярно проходит сафари. Национальный природный парк «Шацкие озера». Во время рейда в трех озерах вынули 420 сетей. В штате парка официально оформлено 9 промысловых бригад. Из всего количества вынутых во время рейда сетей было всего 19 килограмм рыбы. Это говорит о том, что в Шацких озерах рыба уничтожена. На местных рынках продают вяленых и копченых угрей, привезенных из Прибалтики или из Китая. В Шацких озерах угря НЕТ! Региональный заповедник «Днепровские острова». Между мостами «новым» железнодорожным и Южным мостом находится живописный остров Великий. После продолжительного добывания песка земснарядом завода им. Ковальской (кстати, все разрешения на это варварство Минприроды согласовало и дало свое разрешение) из-за вырытых на дне Днепра земснарядом громадных ям, остров Великий начал осыпаться, произошел сдвиг грунта. Остров Великий уменьшился на 27%. Его пустили на производства бетона. Национальный природный парк «Голосеевский». Из-за того, что его границы до сих пор не вынесены в натуру, большую часть заповедных земель распаевали. За три года Ассоциация рыболовов Украины на заповедной акватории Ольгинского залива возле Жукова острова совместно с природоохранными и правоохранительными структурами остановила работу 18 земснарядов. Черкассы. Орнитологический заказник «Липовский». Во время нереста он превращается в браконьерский рассадник. Черкасское представительство Ассоциации рыболовов Украины выставила в этом году на постоянной основе пункты дружинников. Это позволило немного снизить браконьерское давление на заповедную акваторию. Задержаны десятки браконьерских бригад. Открыто множество уголовных дел. Задержаны 4 рыбопромысловые бригады, которые ночами тралами ловили рыбу. 22

Более детально хочется остановиться на жемчужине заповедного фонда – Черноморском биосферном заповеднике (создан в 1927 г., территория 114 тыс. га), который включен в международную сеть биосферных заповедников ЮНЕСКО. Его территория согласно Рамсарской конвенции включена в список водно-болотных угодий, имеющих международное значение. Создан для охраны зимующих гнездовых и перелетных птиц и является самым крупным морским орнитологическим заповедником в Европе. Это полностью закрытая заповедная территория. В состав заповедника входит Тендровская Коса протяженностью 74 км, она разъединяет Черное море и Тендровский залив. Второе ее название «Ахиллесов Бег». По приданию здесь тренировался Ахиллес и именно на ней проходили первые Олимпийские игры по бегу. До сих пор с тех давних времен сохранились оливковая роща и развалины греческих построек. На территории заповедника насчитывается 446 видов позвоночных животных, более 3000 видов беспозвоночных, около 4 тыс. видов насекомых, около 30 тыс. видов пауков, 25 видов наземных моллюсков. Но прежде всего заповедник является царством птиц. Здесь зарегистрировано 300 видов птиц, которые относятся к 18 отрядам. Более 145 из них гнездятся, остальные зимуют или появляются во время миграций. В Красную книгу Украины и Европейский Красный список занесено 14 видов млекопитающих, 57 видов птиц, 37 видов насекомых, 41 вид растений. Заповедник особенно знаменит тем, что на его территории гнездятся сотни редких видов птиц. Только с недавних пор птицам все тяжелее и тяжелее становится выбрать себе спокойное место для высиживания своего потомства, так как почти всю прибрежную территорию включая острова, заняли браконьерские бригады. Настораживает тот факт, что некоторые егеря вместо того, чтобы лелеять и беречь эти уникальные места, занялись преступным промыслом самостоятельно, причем создали целое производство. Сотни креветочных ятерей и кефальных сетей пущены вход. Также не для кого уже не новость применение на заповедной акватории аханов и крючьев для вылова осетровых видов рыб, занесенных в Красную книгу Украины. Осуществляется промышленная переработка в цехах, оборудованных прямо в служебных егерских помещениях, заморозка продукции и, конечно же, налажены пути сбыта, вследствие чего тонны этой браконьерской продукции попадают на рынки и пляжи нашей страны. Прошло чуть больше двух лет с момента нашумевшей «облавы» правоохранителей на территорию заповедника, когда рейд проходил одновременно в семнадцати различных точках. Во время того рейда были задержаны более семи десятков браконьеров, сотни креветочных ятерей, около полутора тонн креветки, атерины и бычка. Но самое главное, что в ходе рейда были задержаны девять егерей заповедника, которые на подшефных заповедных территориях занимались браконьерством. После первоначальных допросов выяснилось, что в заповеднике действовала организованная преступная группировка, во главе которой находилась администрация заповедника. Следствие, длившееся больше года, закончилось, и суд дал свою оценку тем событиям. Казалось бы, черная страница перевернута. Но не тут-то было. 23

Новый директор развернул браконьерскую машину по добычи креветки на полную мощность. Уже на протяжении двух лет на островах нет птицы, там одни браконьеры. Масштабы убийства природы за «высоким заповедным забором» просто поражают… В начале апреля этого года совместной группой рыбоохрана, пограничники, общественность на пограничных катерах зашла в заповедную акваторию и за полдня рейда из воды вынули более 14 км аханов, предназначенных для лова осетровых, занесенных в Красную книгу Украины. По неофициальным данным, сегодня здесь орудуют более 70 бригад браконьеров, 42 лодки вывозят креветку и рыбу с территории заповедника. Во время рейда в начале мая совместной оперативной группой, в которую вошли сотрудники СБУ, рыбоохраны и общественности, были задержаны 8 браконьеров, сумма нанесенного ущерба которыми по «краснокнижной» рыбе составила 1,062 млн грн. Ассоциация рыболовов Украины неоднократно обращалась в НАН Украины с требованием предпринять меры по прекращению браконьерства в Черноморском биосферном заповеднике. Но воз и ныне там… НЕСООТВЕТСТВИЕ ПОДЗАКОННЫХ АКТОВ МИНИСТЕРСТВА ЭКОЛОГИИ И ПРИРОДНЫХ РЕСУРСОВ УКРАИНЫ КОНЦЕПЦИИ АБСОЛЮТНОЙ ЗАПОВЕДНОСТИ Борейко В. Е., директор Киевского эколого-культурного центра Концепция абсолютной заповедности, разработанная в ХХ веке российскими и американскими экологами и экофилософами, предполагает наличие жесткого охранного режима в природных заповедниках и прекращение в них каких-либо регуляционных мероприятий. К сожалению, современное природоохранное законодательство Украины во многом не соответствует концепции абсолютной заповедности. Так, статья 16 Закона Украины «О природно-заповедном фонде Украины» разрешает проводить в заповедниках восстановительные работы, а статья 9.1 этого Закона дает возможность получать лимиты на специспользование природных ресурсов в заповедниках. В результате в заповедниках широко проводятся рубки леса, а в степных заповедниках – покосы при помощи тракторов и комбайнов. Так, в Полесском заповеднике лимиты на рубку леса составили в 2012 г. 10224 кубометров, в Медоборах – 3955 кубометров, в Ровенском – 8023 кубометра древесины. Лимиты на сенокошение в заповеднике Еленацкая степь в 2012 г. составили 187 гектаров, в Луганском – 226 га, в Украинском степном – 147 га. По сути, в этих заповедниках идет неприкрытая хозяйственная деятельность. Закон Украины «Об охотничьем хозяйстве и охоте» (ст. 32) разрешает проводить в заповедниках селекционный отстрел (хотя о какой «селекции» 24

там вообще может идти речь?). Под видом селекционного отстрела в ряде заповедников Украины ведется настоящая охота, которая запрещена в заповедниках действующим законодательством. Так, согласно утвержденных Министерством экологии и природных ресурсов Украины лимитов, в 2012 г. в Крымском заповеднике должно было быть отстрелено 45 благородных оленей, 26 кабанов, 1 косуля и 7 европейских муфлонов. Согласно ст. 33 Закона Украины «Об охотничьем хозяйстве и охоте» в заповедниках может происходить отстрел так называемых «вредных» животных: волков, лисиц, соек, сорок, грачей и серых ворон. В результате в Полесском заповеднике в 1990-х гг. ежегодно официально отстреливалось 2 волка, а в Крымском заповеднике отстреливали лисиц и серых ворон, что является грубым вмешательством в заповедную экосистему. Не соответствуют концепции абсолютной заповедности Лесной кодекс Украины и ряд постановлений Кабинета Министров Украины. Лесной кодекс Украины (ст. 70) позволяет с разрешения Минприроды Украины рубить в лесах природно-заповедного фонда, в том числе и в заповедниках, семенные и плюсовые деревья. Постановление Кабинета Министров Украины № 724 от 12 мая 2007 г. «Про затвердження Правил поліпшення якісного складу лісів», ст. 6 Правил разрешает проводить в заповедниках различные рубки формирования и восстановления лесов. Постановление Кабинета Министров Украины № 555 от 27 июля 1995 г. «Про затвердження Санітарних правил в лісах України», а также ст. 5, 11, 28, 33 Правил разрешают проводить в заповедниках сплошные и выборочные санитарные рубки, очищать лес от захламленности, уничтожать различных вредителей и т.п., причем наибольший вред заповедной природе наносят именно сплошные санитарные рубки. «Правила рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства та інших рубок», утвержденные Кабинетом Министров Украины 16.05.1996 г. № 535, разрешают проводить в лесах заповедников санитарные рубки и рубки реконструкции. «Порядок спеціального використання лісових ресурсів», утвержденный постановлением Кабинета Министров Украины 23 мая 2007 г. № 761 позволяет в природоохранных лесах (в том числе и в заповедниках) устанавливать «ограниченный режим» лесопользования. Все это позволяет заповедникам, в первую очередь, находящимся в ведении Государственного агентства лесного хозяйства Украины – Ялтинскому горнолесному, Медоборы, Полесскому, Ровенскому, а также Росточье – вести небывалую коммерческую лесозаготовку под видом официально разрешенных и согласованных с Минприроды Украины лимитов рубок ухода, выборочных и сплошных санитарных рубок, лесоотводных рубок и рубок реконструкции. Поэтому, например, в заповеднике Медоборы в 2011 г. вполне официально на площади 165 га были проведены санитарные рубки, а на площади 69 га – рубки реконструкции, задача которых (согласно Лесного кодекса Украины) улучшение качественного состава леса, что не является задачей природных заповедников. Способствуют нарушению принципов концепции абсолютной заповедности также и ведомственные инструкции, и положения Министерства экологии и природных ресурсов Украины. «Інструкція про застосування поряд25

ку встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення», утвержденная Минприроды Украины приказом № 27 от 24.01.2008 г., подготовленная на основе «Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів», (утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины 10 августа 1992 г. № 459), не устанавливает жесткого контроля за использование лимитов на добычу природных ресурсов в заповедниках, а также строгого ограничения по получению лимитов. Таким же неудачным документом является «Положення про проект організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів», утвержденный Минприроды Украины приказом № 245 от 06.07.2005 г. Этот документ предоставляет широкое «поле деятельности» для заповедников, не только противоречащее принципам концепции абсолютной заповедности, но даже и самому Закону Украины «О природно-заповедном фонде Украины». Так, среди рекомендуемых разделов для написания Проекта организации территории природного заповедника имеются такие как: «регулирование численности отдельных видов фауны», «основные виды рубок и их общие и ежегодные объемы», «использование недревесных растительных ресурсов леса», «лесовозобновление», «охрана леса от вредителей и болезней, лесозащита», «восстановление охотничьих видов животных», «восстановление рыбных ресурсов». Следует также упомянуть «Методичні рекомендації щодо режиму збереження лісових екосистем на територіях природно-заповідного фонду України різних категорій», утвержденные Минприроды Украины и Госагенством лесного хозяйства Украины 24.12.2003 г. № 185/210-а. В этих рекомендациях детализировано проведение различных видов рубок – рубок ухода, выборочных и сплошных санитарных рубок, рубок реконструкции, а также проведение работ по очистке леса от захламленности, проведения лесокультурных работ и т.п. непосредственно в природных заповедниках. Рекомендации советуют рубить в заповедных лесах сухие, больные и усыхающие деревья, которые являются важным местом обитания краснокнижных летучих мышей, жуков-оленей и других редких видов фауны. Рекомендации предлагают «регулированную заповедность» для дубово-грабовых, елово-сосновых лесов заповедников. Все это, по сути, является удобным прикрытием для открытого ведения во многих заповедниках Украины охотничьего, рыбного, пастбищного и лесного хозяйства. Еще одним документом, нарушающим принципы заповедности, является постановление Кабинета Министров Украины от 28.12.2000 г. № 1913 «Про затвердження переліку послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду». Согласно этому перечню в природных заповедниках за плату может происходить реализация заготовленной в заповеднике древесины, саженцев, семян растений, лекарственных растений, ягод, грибов, а также разнообразная деятельность по обслуживанию туристов и отдыхающих. Лесохозяйственные и другие антиэкологические тенденции присутствуют также в Постановлении Кабинета Министров Украины № 541 от 24.07.2013 г. «Про затвердження такс для об26

числення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд». Согласно этого документа за незаконное присвоение ветровальных, буреломных деревьев, а также за самовольную рубку сухостойных деревьев на территории природно-заповедного фонда размер компенсации начисляется в два раза меньше, чем за здоровые деревья. Вместе с тем экологическая ценность ветровальных и сухостойных деревьев гораздо больше, чем здоровых, так как именно ветровальные и сухостойные деревья являются излюбленной средой обитания различных грибов, лишайников, многих видов птиц (дятлы, совы, хищные птицы и т.п.), а также насекомых и млекопитающих (сони, летучие мыши и т.п.). Непонятно также почему такса за волка, который играет огромную экологическую роль как хищник, составляет только 1000 грн, а за енотовидную собаку (вид-интродуцент) – 2605 грн, а за ондатру – 1824 грн? Это объясняется, прежде всего, невежественным отношением к волку как к «вредителю» охотничьего хозяйства, которое до сих пор бытует в украинских официальных документах по заповедному делу. Такое же антиэкологическое отношение и к мелким мышевидным грызунам, обитающим на землях природно-заповедного фонда. Так, за уничтожение лесной, желтогорлой, полевой мышей, полевки обыкновенной, европейской, рыжей и групповой таксы не предусматриваются данным документом, так как их причисляют к «вредителям» сельского хозяйства, хотя в дикой заповедной природе животных-«вредителей» не может быть по определению. ПРО ПОРУШЕННЯ ПРИРОДООХОРОННОГО ЗАКОНОДАВСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ВІДДІЛЕННЯ ЛУГАНСЬКОГО ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА «ТРЬОХІЗБЕНСЬКИЙ СТЕП» Анохіна Г. І., голова сільського осередку Всеукраїнської екологічної ліги (с. Трьохізбенка, Луганська обл.) Тема «Національна екологічна мережа України та збереження біологічного і ландшафтного різноманіття» актуальна не лише для тих, хто займається цією справою професійно, а й для простих мешканців сільської місцевості. На жаль, глобалізація, господарська діяльність, промисловість та бездіяльність, безвідповідальність високопосадовців, чиновників, їх непрофесійність, некомпетентність, і особливо бажання нажити великі капітали за рахунок використання землі, природних ресурсів призводять до беззаконних дій і жахливих наслідків в довкіллі, руйнування екомережі, знищення біологічного та ландшафтного різноманіття. Наведу конкретні приклади з життя нашої громади. 1. Вже майже зникло заповідне урочище «Озеро «Біляївське», що був найяскравішим місцем всієї Луганської області. Його доля турбує тільки се27

лян, органи місцевого самоврядування тільки розводять руками – «немає коштів». 2. Вирублені вітрозахисні, лісозахисні смуги, що саджали ще наші батьки, та вивезені невідомими людьми на величезних машинах через наші села на очах усіх мешканців під виглядом планових вирубок лісництвом. Насправді – незаконно, з порушенням законодавства. Вирубано корабельні сосни урочищ Маліново, Кобазєво. Щодня Слов’яносербське лісництво вирубує і вивозить сільськими вулицями вдень і вночі на намазах до 200–250 м³ здорового лісу з порушенням норм вирубки, вантажу і вивозу. 3. Зникла ціла мережа озер з’єднаних між собою в заплаві Сіверського Дінця: Зімовне, Підпешечне, Краснокутське, Орліне, Багі-Дубровське, Поповське, Портошне, Мертве. Рівень води в річці впав, а від озер залишились тільки натяки. 4. Упродовж чотирьох років з полігону за селом незаконно вивозить пісок намазами «УкрБудПостач». Працюють без договору, без дозволу, не сплачують податки. Чотири роки громада не може домогтися припинення цієї діяльності, а міліція (навіть обласна) «не чує» людей і «не бачить» складу злочину. 5. В одному з котлованів кар’єру працівники міліції облаштували собі тир, не зважаючи на те, що поруч проходить стежка косуль. При цьому в місцевій школі є чудовий тир для стрільби з відстані 50 метрів. 6. У святкові травневі дні 2011 року все навкруги здригалося від надривного гулу квадрациклів, що змагалися в заплаві річки, на озерах, лугах. Впродовж двох днів усе живе захлиналося в грязі та воді, вмирало розчавлене колесами квадрациклів. Місцева влада плескала в долоні учасникам, а ДАЇ охороняла їх рух. 7. На землях Слов’яносербського району і на сусідніх територіях влітку 2013 року підрядна організація «Надра інтегровані рішення» за технічним завданням компанії ТОВ «ТехноГазІндустрія» провела сейсмогеорозвідку для виявлення запасів природного газу, конденсату та нафти. Були розміщені георозвідувальні профілі в селах, на присадибних ділянках, сіножатях, розпайованих землях, у заплаві річки, в лісах, на пагорбах, вздовж воріт і заборів, по вулицям і провулкам. Робота проводилась на великоваговій техніці з вібраціонним обладнанням вдень і вночі. Норми вібрацій і шуму перевищувались вночі 29 липня і 8 серпня, коли в заплаві річки були проведені вибухи з неприродним освітленням. Роботи проводились без дозвільних документів, без оповіщування населення щодо видів робіт та графіку їх проведення. Техніка, що працювала, і обладнання, яке використовувалось, не сертифіковані. Після цих робіт у людей погіршився стан здоров’я, відчувалась слабкість, запаморочення, головні болі, зміни тиску, обмороки і кожний сип у дітей. Рівень води у свердловинах впав від двох до чотирьох метрів, а в Луганському облтубдиспансері 10–11 серпня вода подавалася вже по годинам. Крім того, вода зі свердловин з часом змінювала свій колір – зеленуватий на бурий. Зараз у воді спостерігаються домішки білого кольору. 28

Незрозуміло, для чого проводилася ця розвідка в час розквіту природи в її активній фазі, якщо ще в 60-ті роки ХХ сторіччя тут уже проводилася георозвідка і її дані відображені на картах і відомі відповідним службам. 8. На землях ДП «Луганського лісомисливського господарства» з’явилися Північно-Лобачівська вишка ПАТ шахти ім. А. Ф. Засядько (на підставі спецдозволу, виданого державною службою геології та надр України в 2011 р., та договору між ДП ЛМГ та шахтою) також з метою георозвідки та промислової розробки Лобачівського родовища строком на 20 років. Буровою вишкою для видобутку вуглеводнів з травня 2013 р. пробурили 3 тис. метрів. Басейну для використаних вод та речовин немає. Усе відправляється в іншу свердловину, пробурену поруч, внаслідок чого забруднюється ґрунт і вода. При бурінні використовуються хімічні речовини і небезпечне масло, що зберігаються просто неба. Така діяльність руйнує екомережу і є незаконною, адже шахта немає землеотводу, вишку встановили не в тому місці, що зазначено у дозволі. Громада та місцеві органі влади не давали свого дозволу. Іде незаконне перепрофілювання використання земель лісового фонду в інтересах приватного підприємства, не сплачуються кошти в місцевий і державний бюджет, не прораховані екологічні ризики. Наведені вище факти можуть здатися лише переліком подій місцевого характеру, проте вони висвітлюють загальну картину ставлення до навколишнього середовища та використання природних ресурсів в Україні на цей час. УПРАВЛІНСЬКІ ПРОБЛЕМИ ОБ’ЄКТІВ ПЗФ, ЗОКРЕМА НОВИХ БІОСФЕРНИХ РЕЗЕРВАТІВ ЮНЕСКО НА РОЗТОЧЧІ ТА ЗАХІДНОМУ ПОЛІССІ Горбань О. І., Львівський національний університет імені Івана Франка, НГО «Громадський інститут охорони природи» Розбудова національної екологічної мережі в прикордонних регіонах України з ЄС тісно пов’язана з програмою формування стратегій розвитку міжнародних біосферних резерватів ЮНЕСКО. Це питання зараз набуває особливої ваги на шляху розвитку європейської інтеграції, що передбачає розбудову територіальної інфраструктури, покращення природоохоронної мережі у транскордонному регіоні – Україна – ЄС. З боку України вирішення низки взаємопов’язаних проблем полягає у розкритті особливостей формування стратегій природоохоронних установ, що фінансуються з державного бюджету. Природо-заповідний фонд (ПЗФ) потребує розвитку, який можна забезпечити лише шляхом стратегічного та системного управління. Зокрема, на прикладі національних парків країни та новостворених біосферних резерватів ми бачимо необхідність ставити перед собою цілі щодо розвитку кож29

ного напряму діяльності та збільшення надходжень до спеціального природоохоронного (екологічного) фонду, тому формування ефективної стратегії є однією з основних передумов досягнення поставлених цілей. Для цього необхідно розробити оцінку стану та потенціалу кожного природного національного парку та заповідників, що опирається на фінансово-економічну звітність та іншу документацію установ, які входять до складу біосферних резерватів. Сьогодні природоохоронна справа в Україні потребує розвитку та раціонального ефективного управління. Охорона довкілля повинна стати визнаним пріоритетом державної політики. Установи державного підпорядкування, які спрямовані на природоохоронну діяльність, потребують розвитку та ефективного управління. Однією з ключових причин низької ефективності державних установ є слабке корпоративне управління, що виражається в частому втручанні держави в операційну діяльність компанії, постановці перед установою непрозорих та короткотермінових (лише один рік) завдань та цілей. Усі ці аспекти можуть бути вирішені шляхом формування ефективної стратегії розвитку. Актуальною є розробка середньота довготермінових планів, що будуть виражені в загальній стратегії розвитку природоохоронної установи. Державною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки передбачене територіальне та кількісне збільшення територій ПЗФ України. Цей план має особливо важливе значення для розбудови та зміцнення національної екологічної мережі, яка є складовою частиною міжнародної загальноєвропейської мережі природно-заповідних об’єктів (ПЗО). Плануючи зростання загальної площі та кількості таких територій, необхідно впроваджувати природоохоронні заходи для підвищення якості функціонування об’єктів ПЗФ, без чого немає сенсу в територіальному зростанні. З одного боку, збільшення загальної площі ПЗФ є важливою умовою для розвитку екологічних коридорів, що потребують юридичного супроводу і захисту від трансформаційних процесів у природних ландшафтах, а, з іншого боку, таке зростання сумарної площі об’єктів ПЗФ вимагатиме зростання капіталовкладень у розбудову екомережі та забезпечення її функціонування. Разом з тим, саме серед проблем управління об’єктами ПЗФ, як правило, основний акцент ставиться на питання фінансування та залучення коштів до природоохоронної, наукової і еколого-освітньої діяльності. Також існують й інші, не менш важливі проблеми, своєчасне вирішення яких може позитивно і суттєво вплинути на розвиток природоохоронних територій. Сьогодні незначна частина природних заповідників та національних природних парків мають розроблені плани управління та розвитку, ще рідше такими планами користуються об’єкти ПЗФ інших типів (регіональні ландшафтні парки). Але необхідно визнати, що без обґрунтованих управлінських планів неможливо ефективно виконувати та контролювати виконання зобов’язань, які поставлені перед об’єктами ПЗФ. Особливо актуально це питання стає помітним на прикладі нових біосферних резерватів ЮНЕСКО. Кілька об’єктів ПЗФ України нещодавно отри30

мали статус Біосферних резерватів ЮНЕСКО (Biosзрere Reserve) – це транскордонний біосферний резерват (БР) «Західне Полісся», де українська сторона представлена Шацьким національним природним парком та транскордонний біосферний резерват «Розточчя», до складу якого входять одразу три об’єкти ПЗФ України (ПЗ «Розточчя», НПП «Яворівський», ЛРП «Равське Розточчя»). Нині питання спільного управління біосферними резерватами ЮНЕСКО у нас перебуває лише на шляху формування спільної концепції управління цими територіями. Вирішення проблем управління в рамках Біосферних резерватів, вимагає розв’язання ряду проблем, пов’язаних з тим, що всі ці об’єкти є різні за функціональною структурою та типом (режимом) заповідності. Особливих труднощів на етапі формування спільних планів управління, завдають перепони, що пов’язані з адміністративним та відомчим підпорядкуванням утворених об’єктів ПЗФ. Такі природоохоронні території (ПТ), що об’єднані Програмою МАБ ЮНЕСКО «Людина і біосфера» у нас переважно підпорядковуються різним установам (відомствам) і не мають узгодженого плану територіального розвитку та управління. Так, Шацький НПП у Волинській області підпорядкований Державному агентству лісових ресурсів України, ПЗ «Розточчя» підпорядкований Міністерству освіти і науки України, НПП Яворівський – Міністерству екології та природних ресурсів України, ЛРП «Равське Розточчя» також підпорядкований Державному агентству лісових ресурсів. Але без ефективного управління природокористуванням та природоохоронною чи господарською діяльністю, значною мірою втрачаються переваги, що отримані внаслідок присвоєння статусу біосферних резерватів ЮНЕСКО. Значення планів управління такими об’єктами полягає у необхідності узгодити напрями та можливості діяльності усіх сусідніх суб’єктів господарювання. Метою цих планів дій для об’єктів ПЗФ необхідно визначити пріоритети щодо їх просторового та структурного розвитку, забезпечення сталого ощадливого природокористування. Ретельно науково обґрунтовані плани дій, дозволятимуть адміністраціям установ визначати обсяги використання природних ресурсів, як у лісокористуванні чи рекреації. За допомогою таких планів управління, що спрямовані на вдосконалення екологічної політики та ефективності збереження усіх природничих цінностей, адміністрації природоохоронних територій повинні отримати вагомі важелі щодо обґрунтування обсягів необхідного фінансування з держбюджету. Ускладнює процес управління і той факт, що в українському законодавстві відсутні положення щодо статусу та управління Біосферними резерватами ЮНЕСКО. Тому, в нормативно-правову базу України необхідно ввести поняття та терміни щодо біосферних резерватів як окремий тип природоохоронних територій, а також положення щодо управління та регулювання юридичних і природоохоронних відносин з такими резерватами. Враховуючи перелічені проблеми, ми вважаємо за необхідність розробити рекомендації щодо створення управлінських планів розвитку (стратегічних планів) для всіх об’єктів ПЗФ України (насамперед тих, що належать до територій загальнодержавного значення) та спільних планів для об’єктів ПЗФ, що об’єднані статусом біосферних резерватів ЮНЕСКО. 31