Питання енергетичної незалежності України не може бути монополією окремих урядовців Проблема видобування сланцевого газу в Україні привертає увагу урядових структур, парламентаріїв, громадськості, науковців та місцевих громад вже протягом двох років. Навколо цієї теми точаться гарячі дискусії з діаметрально протилежними позиціями. 24–27 червня 2013 року українська делегація перебувала з робочим візитом у США для ознайомлення з досвідом та проблемами видобутку сланцевого газу на території США. Власний кореспондент «Екологічного вісника» взяв інтерв’ю у голови Всеукраїнської екологічної ліги Тетяни Тимочко, яка була учасником делегації і представляла позицію українських громадських природоохоронних організацій, що виступають проти видобування сланцевого газу в Україні. — Пані Тетяно, просимо поділитися вашими враженнями після візиту до США. Хто входив до складу делегації? — До складу делегації увійшли: Сергій Клюєв – керівник депутатської групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків із США, заступник голови фракції Партії регіонів, Іван Кириленко – фракція Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», Тарас Кутовий – фракція партії «УДАР», Інна Маєвська – радник народного депутата, Сергій Єрмілов – заступник директора Інституту проблем екології та енергозбереження, голова комітету з енергетичних питань Фонду «Перспективна Україна», Олексій Падалко – перший заступник голови Державної служби геології та надр, Олександр Сушко – заступник міністра екології та природних ресурсів України, Валентин Савицький – голова громадської ради при Мінприроди України. — Дуже різнобарвна делегація. Обійшлося без конфліктів серед учасників поїздки? — Важливу роль у підготовці та організації поїздки відіграв керівник делегації Сергій Клюєв. Його толерантність до різних позицій учасників делегації, намагання не замовчувати протистояння в українському суспільстві щодо планів видобутку сланцевого газу, надання кожному можливості ставити гострі запитання і висловитись створили атмосферу ділового спілкування і постійних дискусій серед членів делегації. — Що Ви змогли побачити, почути? Адже термін перебування у США був коротким. — Графік дійсно був дуже насичений. Зустрічі високого рівня, де ми могли спілкуватися, ставити запитання, дискутувати з керівниками наукових і дослідних установ, першими особами та заступниками керівників бізнес-структур або асоціацій, поєднувались з відвідуванням цікавих об’єктів. Важливою була поїздка до штату Пенсільванія на бурові майданчики компаній Chevron North America та Range Resources Corporation. Також ми ознайомилися з реалізованим проектом «Силіконової долини» поблизу Пітсбурга, відвідали Центр інформаційної роботи та досліджень родовища Марселос при Пенсільванському університеті.
У Вашингтоні зустрічалися з конгресменами, представниками Державного департаменту США, а також Інституту Брукінгс – національного інституту передових досліджень США. — Чи Ви зустрічались у США з представниками української діаспори? — Зворушливим було відвідування старовинної церкви Святих Петра і Павла і зустріч з українською громадою у м. Карнегі. До речі, я познайомилася з людиною, яка є геологом за фахом, працює в Пенсільванському університеті і з розумінням ставиться до екологічних ризиків видобутку сланцевого газу. Також ми мали цікаву зустріч з керівниками Американсько-українського ділового форуму в посольстві України у США. — Головною темою поїздки був сланцевий газ? — Ця тема, безперечно, була центральною. Але, крім цього, обговорювали й інші питання, зокрема, досвід провідних американських кампаній щодо енергоконверсії, динамики розвитку енергоринку в США, перешкоди у впровадженні енергозбереження у виробництві та комунальній сфері України, причини низької енергоефективністі української економіки, перспективи розвитку альтернативної енергетики – сонячної, вітрової та біоенергетики. Більшість американців, з якими ми спілкувалися, незалежно від їхнього статусу, професії акцентували увагу на збереженні навколишнього середовища. Це постійно звучало протягом нашого перебування у США в неофіційних бесідах, у кабінетах, на бурових майданчиках. В Україні, як правило, про екологічні питання урядовці, політики, представники бізнес-структур мовчать або говорять непрофесійно про «погану екологію». — Які Ваші враження від бурових майданчиків? — Як правило, це об’єкти, на яких застосовують сучасне обладнання і принципи роботи. Ми побачили, як дотримуються жорстких екологічних вимог там, де відбувається буріння, і там, де вже частину ділянки рекультивовано і залишилася свердловина, з якої качають газ. В Україні немає жодного такого прикладу: газо- і нафтодобувні компанії демонструють хижацьке ставлення до природного середовища. Але і в Америці, і в Україні є спільна проблема – гідророзрив пласта є основою технології видобування сланцевого газу. Такий метод – основна загроза для геологічного середовища, для горизонтів підземних вод. В Україні ситуацію ускладнюватиме значне порушення геологічного середовища: в ІваноФранківській та Львівській областях – це карстові породи, у Харківській і Донецькій – техногенні розломи внаслідок видобування корисних копалин. У США ми побачили, що бурова ділянка займає значну територію: на стадії розробки – 4 гектари, на стадії видобування газу – 1,5–2 гектари. Враховуючи надзвичайну цінність родючих ґрунтів в Україні, я глибоко переконана, що жодні міфічні газові перспективи не можна прирівнювати до вартості головного нашого багатства – чорнозему. І найактуальніше питання для України – де брати воду для закачування у свердловини? І що робити зі зворотними забрудненими водами? — А як це вирішується у США? — Вражаючий факт. У 2005 році Конгрес США прийняв зміни до законодавства, що виводять процес гідророзриву пласта з-під нагляду Агентства
охорони навколишнього середовища США, який здійснюється в рамках Закону про безпеку питної води. Нафтова і газова галузі є єдиними видами промисловості Америки, яким дозволено закачувати під землю небезпечні хімічні речовини безпосередньо поблизу підземних запасів питної води. Це означає, що навіть в Америці ініціатори застосування технології гідророзриву змушені були домогтися розроблення окремого нормативного акту, який, власне, створює пільгове середовище для видобування сланцевого газу та виводить технологію гідророзриву за межі природоохоронного законодавства. На сьогоднішній день відомо, що Агентство охорони навколишнього середовища США замовило відбір 100 тисяч проб і перевірку стану підземних вод. Шість штатів, у том числі штат Нью-Йорк, заборонили застосування гідророзриву на своїй території. В Україні вже зараз близько 17 тис. населених пунктів не мають доступу до якісної питної води, а мільйони тонн мінералізованих, солоних шахтних вод скидають в українські річки і знищують їх. На комунальних очисних спорудах воду не очищають навіть від біологічного забруднення. Видобування сланцевого газу в Україні призведе до утворення сотень тисяч тонн забруднених хімічними речовинами зворотних вод, які будуть накопичуватись у сховищах, ставках і завдавати шкоди природному середовищу. — Поїздка змінила Ваше ставлення до видобування сланцевого газу в Україні? — Ні. Я ще більше переконалася в тому, що цей проект є екологічно небезпечним та економічно недоцільним для нашої держави. — Але ж питання енергетичної незалежності України є гострим і турбує всіх нас. Як цього досягти? Це насправді ключове питання. Але його вирішення не може бути монополією лише окремих урядовців. Адже досвід свідчить: чим вужчим є коло людей, які ухвалюють управлінські рішення, тим гіршими будуть наслідки. Якщо ми подивимося угоди з компаніями Шелл і Шеврон, то зрозуміємо, що це комерційні угоди між приватними українськими та американськими кампаніями, де інтереси держави Україна юридично представлені формально. Розподіл прибутків такий: 83% – інвесторам, 17% – державі. На мою думку, ця частка не забезпечить енергетичну незалежність, а лише змінить джерело газової залежності. Всеукраїнська екологічна ліга та інші природоохоронні громадські організації пропонують вектор розвитку енергетики, що відрізняється від урядового. Сьогодні в Україні на виробництво однієї одиниці ВВП витрачається енергоносіїв у 4,5 раза більше, ніж у європейських країнах. Скорочення витрат енергії лише в комунальній сфері та промисловості може призвести до зменшення споживання природного газу на 30–40%. Значний потенціал зосереджений в енергозбереженні та підвищенні енергоефективності економіки. Україна може використовувати шахтний метан, прогнозні запаси якого становлять 5–10 трлн м3. Зараз він надходить в атмосферу, і це посилює процес глобального потепління, накопичується в шахтних виробках, що призводить до вибухів і загибелі сотень шахтарів. Необхідно застосувати сучасні технології для добування значних покладів природного газу, які є розроблених родовищах. Також важливо
стимулювати розвиток відновлюваної енергетики, зокрема, сонячної, вітрової та особливо біоенергетики, потенціал якої в Україні є надзвичайно високим. Саме ці заходи забезпечать енергетичну незалежність нашої держави. Якби кошти інвесторів залучити у ці напрями, то вже в найближчі роки ми мали б значне зменшення обсягів використання російського природного газу без додаткового навантаження на довкілля. — Чи є позитивні емоції і враження від поїздки до США? — Безперечно. Я вже не вперше в Америці, і знову звернула увагу на характерну рису американців – вони поважають закони і виконують їх. Американські чиновники є дуже професійними і дисциплінованими, вони дбають про інтереси власної країни. Надзвичайна чистота усюди – на вулицях великих міст і маленьких селищ, біля річок і в лісі. Дуже багато зелених насаджень і море квітів в населених пунктах. За чотири дні я не побачила жодної людини на вулицях, парках, в приміщеннях, яка б палила цигарки. Дуже мало зовнішньої реклами, вона не «лізе» в очі. Натомість, багато офісних будівель, громадських місць, приватних помешкань прикрашені національним прапором, який американці люблять і яким пишаються. Цікавою була зустріч з послом України в США Олександром Моциком. Мені приємно, що нашу країну представляє освічена, культурна і професійна людина. — Ви багато подорожуєте Україною і за її межами. Чи щось було для Вас новим, вражаючим в Америці? — Кілька епізодів у поїздці дійсно мене вразили. Я побачила як реально виглядає модель «Силіконової долини» – це діловий центр поблизу Пітсбурга. Бізнесмени на звичайних невгіддях побудували сучасні «зелені» офіси, насадили сотні дерев, створили сквери, клумби, гольф-поля, проклали ідеальні дороги, почали будувати елітне житло для працівників бізнес-структур. А в Україні депутати Київради вирішили будувати так звану «Силіконову долину» в центрі Біличанського лісу – унікального лісового масиву, який є легенями столиці України. І під це будівництво будуть знесені тисячі дерев, знищено природні екосистеми. Відчуваєте різницю!? І ще один факт, про який я дізналася під час відвідування бурової ділянки компанії Шеврон. Газові компанії протягом кількох років виплачують щомісяця 40 тис. доларів США (!) кожному фермеру, який надав в оренду ділянку для робіт з видобування сланцевого газу (земля залишається і надалі його власністю) Натомість, українські урядовці підписали з компанією Шелл і готують для підписання з компанією Шеврон угоду, в якій немає навіть статті про розмір компенсації українським селянам і місцевим громадам за використання земель. Наші урядовці підготували, а депутати проголосували за закон про вилучення земель для суспільних потреб. Ще раз запитую: відчуваєте різницю? Я також була цим вражена! — Ви вже в Україні. Що далі? — Роботи багато. Дивно, але ми, громадські організації, в Україні виконуємо функції, які в інших країнах здійснюють державні інституції. Наприклад, зовсім недавно Івано-Франківська обласна рада створила робочу групу для опрацювання проекту угоди про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах ділянки Олеська, для підготовки розгляду цього документа на сесії обласної ради. Експерти Всеукраїнської екологічної ліги
готують ґрунтовний аналіз цієї угоди. Триває інформаціно-просвітницька кампанія громадських організацій, присвячена екологічним ризикам видобування сланцевого газу в Україні. Я глибоко переконана, що саме залучення широкого кола фахівців, науковців, громадськості дасть можливість ефективно розв’язати найскладніші проблеми найоптимальнішими методами Інтерв’ю записав С. Поліщук