ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ЛІГА Україна, 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 30-В, оф. 33 тел. (044) 289-31-42 E-mail: vel@ecoleague.net
вих. № 22 від 12 березня 2011 р.
Міністерству екології та природних ресурсів України
Про основні завдання протипаводкового захисту Розвиток протипаводкового комплексу необхідно здійснювати на основі урахування вітчизняного та світового досвіду, використання басейнового принципу інтегрованого управління водними ресурсами, новітніх досягнень у галузі регулювання паводків та повеней, аналізу паводко-повеневих ситуацій, особливо останніх катастрофічних 2008 і 2010 рр. та стану водних об’єктів і гідротехнічних споруд у посткритичні періоди. В Україні накопичено великий досвід створення надійних річкових і водозахисних споруд, які тривалий час витримують звичайні та катастрофічні повені і паводки. До цих споруд відносяться мости, перепади, лісосплавні гатки, берегові кріплення так звані «кашиці», які побудовані господарським способом з використанням місцевих матеріалів – дерева, каменю і гравію (шутру) та досвіду самобутніх майстрів. Добре себе зарекомендували кам’яні кріплення у металевих сітчастих ящиках (габіони), залізобетонні підпірні стінки, греблі і водоскиди. Довготривалій експлуатації та стійкості зазначених захисних споруд сприяло будівництво їх спеціалізованими будівельними організаціями із залученням місцевого населення. Заслуговує на увагу ряд нових напрямків та елементів захисту, зокрема: - спорудження водозахисних дамб, які водночас виконують функції автомобільних доріг; - впорядкування існуючої та розвиток системи ставків і водосховищ на малих річках на основі створення великих порожніх протиповеневих ємкостей, відновлення та розвитку малих ГЕС; - модернізації систем водопостачання, каналізації та очисних споруд на паводко- та повеневоуразливих територіях, створення запасних ємкостей води для забезпечення населення у періоди затоплення; - регулювання забору гравійно-піщаної суміші під час аварійновідновлювальних, руслорегулюючих та кар’єрних робіт та ін.;
1
- недопущення екологічних катастроф у районах накопичення небезпечних відходів, сміттєзвалищ, територій еколого-небезпечних підприємств, шламосхвищ та відстійників промислових об’єктів. Доцільно розробити детальні схеми комплексного використання водних ресурсів та протиповенево-паводкового захисту для усіх великих річок, а також для багатьох малих річок, які протікають через населені пункти. Низка водогосподарських та інших об’єктів (малі ГЕС, лісосплавні гатки, млини, водозабори, вузькоколійки тощо) мають високу інвестиційну привабливість у частині розвитку відновлювальних джерел енергії та туристично-рекреаційної сфери. Необхідно передбачити удосконалення та розроблення нових законодавчих та нормативно-методичних документів, зокрема: - законів про безпеку гідротехнічних споруд, страхування приватного майна та сільгоспугідь від затоплень, статус гірських сіл, руйнувань високими водами та зсувів; - положення про екологічну паспортизацію річок; - методики обліку пошкоджень і руйнувань гідротехнічних споруд унаслідок повеней, паводків, підтоплень та зсувів; - положення про ліцензії на будівельні роботи з ліквідації наслідків повеней, паводків, зсувів тощо. Створення надійного протиповеневого та протипаводкого комплексу на новій основі, реалізація передбачених ним заходів забезпечать мінімізацію збитків від повеней, паводків, зсувів та інших проявів шкідливої дії вод та істотно підвищать рівень безпеки життєдіяльності населення регіону. Екологічні та економічні аспекти функціонування Дніпровських водосховищ Останнім часом у полі зору громадськості перебувають складні екологічні проблеми, серед яких особливо гостро питання про каскад водосховищ на Дніпрі. Грандіозні дніпровські штучні моря і греблі були створені в 1928– 1972 рр. Система гідроспоруд істотно змінила не тільки саму річку, а й майже всю річкову долину, її ландшафт та біорізноманіття протягом 1000 км від гирла вгору по течії. Україна має 1100 водосховищ та 28 тис. ставків. Якщо розглядати водосховищну статистику у питомих показниках (на одиницю площі), то Україну можна віднести до однієї з держав з високою насиченістю територій штучними водосховищами і ставками. Це явище можна по-різному оцінювати, але тільки за умови доцільного використання водних багатств можна стверджувати про наявність у державі солідного потенціалу. Водосховища, як правило, створюються з метою комплексного їх використання: для вироблення електроенергії, поліпшення умов роботи водного транспорту і судноплавства, водопостачання населених пунктів і підприємств, зрошення сільськогосподарських земель, рибного господарства, боротьби з повенями, розвитку рекреації і водних видів спорту тощо. Водночас гідровузли і водосховища належать до таких природно-техногенних об’єктів, 2
які зумовлюють низку ускладнень, трансформацій і змін навколишнього середовища, розвиток небезпечних, негативних і часом досі невідомих процесів. Існують припущення вчених, що водосховища впливають на коливання Землі і спричиняють зміну кута нахилу планетної осі на кілька метрів. При наповнених водосховищах зростає напруження в земній корі, що може викликати землетруси. Така ж небезпека існує і при різкому спуску води із них. Тому при обґрунтуванні створення водосховищ та доцільності їхнього існування завжди доводиться ретельно все зважувати, класти на терези, з одного боку, переваги, а з іншого – недоліки. Дніпровський каскад ГЕС став важливим гідроенергетичним об’єктом. Його 93 гідроагрегати мають сумарну потужність 3,6 млн кВт і дають змогу щорічно виробляти 8–9 млрд кВт год електроенергії, тобто 5–6 % загальнодержавного її виробництва. Водосховища перетворились на практично невичерпний і постійно відновлювальний природний ресурс, адже вода в річках тече вічно. Тим більше важливо, що річкова гідроенергетика належить до найбільш чистого і екологічного способу виробництва електроенергії. Дніпро став надійним джерелом питної, технічної та поливної води і для прилеглих до водосховищ територій, і віддалених районів, зокрема, Криворіжжя, Криму, Донбасу і Харківщини. Дніпровську воду за допомогою каналів і трубопроводів постачають до 2,2 тис. сільських населених пунктів, 50 великих міст, 10 тис. промислових підприємств, 1000 комунальних господарств, 4 атомних електростанцій. Її безпосередньо використовують чотири теплові електростанції: Київська-5, Трипільська, Придніпровська, Запорізька, п’ють 22 млн жителів України. До дніпровського джерела води підключено 1,8 млн га зрошувальних систем (за необхідності цю площу можна подвоїти). Сумарний щорічний об’єм водокористання становить 15–20 км3, тобто майже третину стоку річки (близько 54 км3). Водосховища дали можливість зарегулювати річковий стік води, змінити на краще гідрологічний режим стоку, «зрізати» повеневі піки, унеможливити або істотно приборкати повені на Дніпрі та зменшити згубні наслідки сильних повеней. Необхідно відзначити негативні аспекти, пов’язані з існуванням водосховищ: водосховища повністю змінили природний режим великої річки, порушена течія, втрачена динаміка водообміну, здатність річки до самоочищення, виникли застійні зони, різко помінялись фізичний і хімічний режими, поширилось цвітіння води; штучні моря становлять значну водну перепону, яку треба об’їжджати, створювати і мости, і пароми; розширення водної акваторії і нагромадження великої маси води зумовлює зміну місцевого клімату. На 5–8 % збільшились атмосферні опади на прилеглих територіях. Формуються великі випаровування і втрати води; внаслідок підпору ґрунтових вод набули розвитку процеси підтоплення. Виникла необхідність перекачування річок, які впадають у водосховища; 3
активізувалась абразія берегів, зсувні і просадні явища. Вода завдає великої шкоди берегам водосховищ, зумовлюючи їх хвильову абразію. Вона руйнує береги, з одного боку, хвилями, які утворюються від вітру та проходження моторних човнів і суден, а з другого – внаслідок постійного коливання рівнів води при спрацюванні водосховищ, періодичного перезволоження і висушування та розвантаження ґрунтового потоку; поступово відбувається замулення водосховищ дрібноземом; порушились шляхи міграції риб; створення водосховищ може спричинити виникнення умов, сприятливих для розвитку нових видів бактерій, які зумовлюють специфічні захворювання людей і тварин. Спостерігається заростання водосховищ, евтрофікація і як наслідок – бурхливий розвиток синьо-зелених та інших видів водоростей, тобто «цвітіння» води. Статистика свідчить, що на дніпровських греблях щорічно відбувається 11–15 аварій. Прориви можуть виникнути за умови розмиву або руйнування гребель і дамб, переливу води через гребінь, пошкодження водоскидних споруд і тіла греблі, надмірного переміщення споруди, інтенсивної берегової (бокової) або донної фільтрації води. Ще одним небезпечним об’єктом на водосховищах є захисні дамб вздовж узбережжя з напірним водним фронтом. На цих об’єктах можливі два види небезпеки: прорив дамби і затоплення задамбових територій; підтоплення та затоплення територій вздовж річок і каналів, стік яких перекачується у водосховище, за умови припинення роботи насосних станцій. За даними Ради по вивченню продуктивних сил України НАНУ, ймовірні масштаби затоплень внаслідок руйнування дніпровських та решти гребель України оцінюють такими даними: площа затоплення майже 1 млн га, 536 населених пунктів, 470 народногосподарських об’єктів. Дніпровські водосховища затопили 710 тис. га земель. У зону затоплення потрапили не чорноземи, а піщані землі та землі, непридатні до використання (197,6 тис. га), сінокоси і пасовиська (177,6 тис. га), ліси та мілколісся (261,5 тис. га). Затоплені землі здебільшого були представлені бідними луговоболотними ґрунтами з умістом гумусу близько 1,5 %. Щоправда, були й орні землі, сади і садиби (73,2 тис. га). На акваторії водосховищ утворилось близько 150 тис. га (або 20 %) мілководдя з глибинами води до 2 м, у тому числі 70 тис. га з глибинами до 1 м. Для зменшення площ затоплення та мілководь здійснення протималярійних заходів частину низьких територій уздовж водосховищ обваловано масивними водозахисними дамбами із середньою висотою 7–11 м (максимум 17 м). Фактично створено штучні пологі береги-насипи. Мокрі схили насипів мають капітальні кріплення з великого масивного каміння (вагою 50–180 кг), бетонних блоків і плит. Загальна довжина водозахисних дамб становить понад 426 км. У задамбових просторах створено потужні лінійні протифільтраційні дренажні канали або завіси та площадні польдерні (насосні) осушувальні 4
системи. Для перекачування поверхневих і дренажних вод із захищених масивів у водосховищах створено насосні станції продуктивністю 10–20 м3/с. Але обвалування і польдери дуже дорогі споруди, вимагають кваліфікованих розрахунків і значних затрат праці. Загальна вартість будівництва комплексу захисних споруд уздовж окремих водосховищ – близько 25 % вартості гідровузла. Дренажно-захисні масиви охоплюють загальну площу 198 тис. га, на якій розміщено майже 200 населених пунктів і проживає 400 тис. чоловік. Щорічно з цих територій насосними станціями відкачується близько 3 км3 дренажних і поверхневих вод. На примусове відкачування витрачається 10–15% виробленої на гідроелектростанціях електроенергії. До речі, від підтоплення не вдалося вберегти найстаріше дерево України – 700-літній запорозький дуб у селищі Верхня Хортиця. Дерево-велетень, до коренів якого підійшли ґрунтові води, майже всохло. Залишилась лише одна гілка, яка подає ознаки життя. Не допоміг йому й кільцевий дренаж. Заповітний дуб завжди приваблював туристів, тому треба докласти багато зусиль, щоб його зберегти. Якби зараз виникла необхідність спуску дніпровських водосховищ для її реалізації потрібно було б розв’язати масу завдань, які за складністю не поступалися б проблемам створення водосховищ. Насамперед, на законодавчому рівні необхідно прийняти рішення і скласти проект спуску водосховищ. Але ні того, ні іншого ще нема. Висновки. Аналіз сучасного екологічного стану басейну р. Дніпро та соціальноекономічної ролі, яку він відіграє у житті України, дає підстави дійти такого висновку. Дніпро є основним джерелом питної води для майже 30 млн населення. Вода подається до 50 великих міст, майже 10 тис. Промислових підприємств, 22 тис. Сільських, близько 1 тис. Комунальних господарств та 30 великих зрошувальних систем. Каскад Дніпровських ГЕС став для країни важливим гідроенергетичним об’єктом. Однак протягом останнього періоду існування дніпровських водосховищ на них має істотний вплив антропогенний прес: великі міста (Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь) забруднюють водосховище неочищеними стічними водами (близько 2 млрд м3). Інсектицидами ДДТ і гексахлораном (ГХЦК), залишками агрохімікатів, радіонуклідами (нагромаджених переважно в донних відкладах Київського водосховища), мінералізованими шахтними водами, нафтопродуктами та ін. Це зумовило істотне забруднення басейну р. Дніпро та погіршення якісних і кількісних параметрів поверхневих вод. З метою стабілізації екологічного стану в басейні р. Дніпро необхідно: провести аналіз та екологічну паспортизацію основних джерел забруднення поверхневих вод та організувати єдину державну систему екологічного моніторингу (в тому числі, аерокосмічного) як за об’ємами, параметрами скидів, так і визначенням найбільш критичних в екологічному плані акваторій Дніпра; 5
сприяти на законодавчому рівні впровадженню як оптимізації штрафних санкцій та плати за використання природних ресурсів, так і реалізацію економічних механізмів безальтернативного впровадження на підприємствах-забруднювачах екологічно надійних та ресурсо- та енергозберігаючих маловідходних технологій виробництва; створити комісію щодо з’ясування ситуації навколо водозахисних дамб на Дніпрі, зокрема Тясминської (Черкаська обл.) та Нікопольської (Дніпропетровська обл.) дамб, з метою з’ясування стану надійності та екологічної безпеки, захисту від прориву та підтоплення; Особлива увага у 2011 році Взяти під особливий контроль ситуацію з водопіллям в басейні р. Прип’ять (Волинська, Рівненська, Житомирська обл.) у зв’язку з серйозною загрозою затоплення радіоактивно забруднених територій.
З повагою, голова Всеукраїнської екологічної ліги
Т. В. Тимочко
6