ЗМІСТ Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2
Проблеми імплементації стратегії ЄЕК ООН освіти для сталого розвитку в Україні Боголюбов В. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4
Проблеми екологічної освіти й виховання молоді в контексті сталого (збалансованого) розвитку Геревич О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
7
Збалансований розвиток – пріоритет у професійній освіті державних службовців Марушевський Г. Б. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
13
Роль соціальних ініціатив дитячих природоохоронних організацій у становленні громадянина Пащенко О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
20
Реалізація міждисциплінарного підходу до формування екологічної свідомості студентів технічного вузу Старовойтенко Н. В., Фоміна Н. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
25
Роль екологічної освіти у збереженні біологічного різноманіття національного природного парку «Синевир» Бабічин Ю. Ю. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
32
ВСТУП Освіта для збалансованого розвитку (ОЗР) спрямована на набуття знань і навичок, що сприяють формуванню екологічно свідомого суспільства, нових позицій, світогляду, цінностей, а також розвитку, який є соціально бажаним, економічно життєздатним і екологічно збалансованим. Концепція збалансованого розвитку передбачає переорієнтацію освіти в напрямі дбайливого ставлення до довкілля, відмови від застарілих моделей виробництва і споживання, гармонізації розвитку соціальних, економічних і екологічних процесів. Основні напрями освіти в інтересах збалансованого розвитку визначені в п. 36 Порядку денного на ХХІ століття та розширені в Робочій програмі Комісії сталого розвитку ООН. У 2005 році ухвалено Стратегію Європейської економічної комісії ООН з освіти в інтересах збалансованого розвитку, яка визначає освіту як процес, що триває протягом усього життя. Документ акцентує увагу на тому, що система цінностей, спосіб життя й життєві установки формуються в ранньому віці, тому особливого значення набуває освіта для дітей. З прийняттям Стратегії почалася Декада Організації Об’єднаних Націй з освіти для збалансованого розвитку. Діяльність у рамках Декади була зосереджена на об'єднанні зусиль для введення цілей сталого розвитку протягом щоденних рішень, а також можливості зміни стилю поведінки та зразків споживання на більш екологічно свідомі, щоб мати якомога менше негативних наслідків для довкілля. Громадські організації взяли на себе зобов’язання активно сприяти виконанню Стратегії і просуванню її на всіх рівнях, брати участь у всіх структурах і працюючих групах у рамках виконання, збирати та поширювати кращі практики досвіду реалізації основних принципів освіти для збалансованого розвитку. Діяльність осередків ВЕЛ протягом Декади забезпечила формування екологічно відповідальної поведінки протягом усього життя, розвиток синергетичного підходу в процесі навчання і пізнання, необхідного для вирішення сучасних глобальних проблем і просування до сталого майбутнього. Всеукраїнська екологічна ліга визначила питання впровадження освіти для збалансованого розвитку одним з пріоритетних напрямів своєї діяльності. Для реалізації системи освіти для збалансованого розвитку в Україні вважаємо за необхідне: 1. розробити та затвердити Стратегію та Національний план дій з впровадження освіти для збалансованого (сталого) розвитку; 2. розробити та затвердити національний і регіональні плани спільних дій щодо реалізації Стратегії ЄЕК ООН на національному рівні; 3. розробити програму співпраці Міністерства освіти і науки України і Міністерства екології та природних ресурсів України для реалізації Стратегії ЄЕК ООН; 2
4. створити та впровадити систему обов’язкової підготовки і перепідготовки, атестації державних службовців з питань охорони довкілля та збалансованого розвитку; 5. розпочати створення національної інституційної інфраструктури ОЗР у межах чинних повноважень Міністерства освіти і науки України та Міністерства екології та природних ресурсів України на базі провідних вищих навчальних закладів та громадських об’єднань; 6. розпочати процес інвентаризації освітніх стандартів і кваліфікаційних вимог з метою встановлення їх відповідності принципам освіти для збалансованого розвитку; 7. провести дослідження взаємозв’язків і співвідношень екологічної освіти та освіти для збалансованого розвитку з урахуванням структури національної системи формальної і неформальної освіти та регіональнотериторіальних особливостей; 8. забезпечити введення освіти для збалансованого розвитку та екологічної освіти в освітні програми як базового компонента; 9. розробити та впроваджувати освітні програми зі збалансованого розвитку; 10. започаткувати загальнодержавну програму «Освіта для збалансованого розвитку» з метою видання підручників і посібників зі збалансованого розвитку; 11. запровадити на національних каналах радіо і телебачення регулярні програми зі збалансованого розвитку; 12. започаткувати видавничу програму «Бібліотека екологічної думки» для перекладу і видання найкращих праць вітчизняних і зарубіжних вчених, державних і громадських діячів з питань екологічної політики і збалансованого розвитку.
3
УДК: 378.046:502 ПРОБЛЕМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ СТРАТЕГІЇ ЄЕК ООН ОСВІТИ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ Боголюбов В. М., доктор педагогічних наук, доцент Національного університету біоресурсів і природокористування України Згідно з «Порядком денним на 21 століття», прийнятим на конференції в Ріо-де-Жанейро (1992), принципи сталого розвитку повинні бути «включені в всі освітні програми і мають розглядатись як елемент постійного й неперервного навчання та виховання» [1], тобто формуватимуть особливий освітній напрям – освіту в інтересах сталого розвитку (ОСР). При цьому уряди всіх країн повинні сприяти «…активній пропаганді системи цінностей, які сприятимуть формуванню раціональних структур виробництва і споживання…» [1, с. 342]. Освіта для сталого розвитку стала пріоритетним напрямом під час формування освітніх програм багатьох країн світу після того, як Європейська економічна комісія ООН у 2005 р. прийняла Регіональну стратегію освіти для сталого розвитку [2], а ЮНЕСКО проголосило Декаду ООН «Освіта для сталого розвитку» (2005–2014 рр.). Загальною метою Стратегії освіти для сталого розвитку є забезпечення всіх людей необхідними знаннями щодо здатності вести узгоджений з принципами сталого розвитку спосіб життя, збільшення відповідальності кожної людини стосовно природи, усвідомлення кожним необхідності збереження і відновлення основних природних ресурсів, а також збереження можливості майбутніх поколінь забезпечувати свої потреби. «Порядок денний на 21 століття» передбачає переорієнтацію всієї системи освіти на забезпечення практичної підготовки всіх прошарків суспільства до застосування принципів сталого розвитку як у процесі управління територіями й галузями господарства, так і під час використання природних ресурсів. Для цього уряди всіх країн повинні постійно вдосконалювати всі освітні системи і забезпечувати розуміння широкою громадськістю принципів і перспектив реалізації принципів сталого розвитку. Відповідно до Стратегії ЄЕК ООН кожна країна несе відповідальність за розроблення й реалізацію власної Стратегії ОСР. Для цього уряди мають забезпечити економічну й політичну підтримку принципів сталого розвитку на державному та регіональному рівнях шляхом об’єднання зусиль фахівців різних галузей і сфер суспільства (що намагаються замість урядових інституцій робити громадські організації під егідою ПРООН в Україні). У країнах Євросоюзу та більшості країн СНД на різних рівнях забезпечується як політична, так і економічна підтримка принципів ОСР на держав4
ному рівні. Стан справ з імплементацією положень Стратегії ЄЕК ООН ОСР в Україні виглядає приблизно так: 1. На цей час в Україні опубліковано кілька проектів Концепції сталого (стійкого) розвитку України, розроблених різними науковими й громадськими колективами. У 2002 р. Міністерство освіти і науки України затвердило Концепцію екологічної освіти України [3], після чого екологічна компонента у вигляді дисципліни «Екологія» стала нормативною практично для всіх напрямів підготовки фахівців в Україні. Але на сьогоднішній день, після прийняття нового Закону України «Про вищу освіту», в цілому прогресивного щодо розширення прав університетів на формування навчальних програм, з’явилася тенденція вилучення дисципліни «Екологія» з нормативного блоку за багатьма напрямами. 2. Постановою Верховної Ради України у 1999 р. затверджено «Концепцію сталого розвитку населених пунктів», яка стала першим документом на рівні закону України щодо переходу до сталого розвитку, але практично не виконується. У 2010 р. було прийнято Стратегію сталого розвитку Харківської області до 2020 року. Для визначення шляхів сталого розвитку регіону та прогнозування індикативних показників його досягнення в стратегії використано сценарний підхід на основі імітаційного моделювання. 3. Що стосується впровадження принципів сталого розвитку в національні системи освіти та формування системи ОСР, особливої уваги заслуговують результати роботи групи експертів з компетенцій в галузі ОСР [4], яка виділяє такі ключові й першочергові напрями діяльності в прискоренні реалізації Стратегії ЄЕК ООН з ОСР: підвищення професійної кваліфікації викладачів; підвищення професійної кваліфікації керівництва навчальних закладів і всіх осіб, що приймають рішення; розроблення навчальних програм і науково-методичного забезпечення. Особливу увагу рекомендовано приділяти формальній освіті, яка дає можливість інтегрувати ОСР у системи освіти на всіх рівнях. Експерти вважають, що викладачі є важливими (на думку автора, – основними) провідниками змін у системі освіти, а ці зміни мають бути ініційовані професійно підготовленим керівництвом навчальних закладів, у першу чергу тих ВНЗ, що здійснюють підготовку викладачів. На жаль, в Україні жодний з педагогічних ВНЗ поки що не впроваджує навіть елементи ОСР у свої навчальні програми. Як позитивний виняток можна навести розроблену й прийняту в 2009 році управлінням освіти й науки Дніпропетровської облдержадміністрації спільно з Дніпропетровським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти Комплексну програму «Освіта для сталого розвитку» на період 2009–2015 рр. Програма передбачає застосування новітніх педагогічних технологій екоцентричного характеру та реконструювання змісту освіти на засадах сталого суспільного розвитку. Для цієї програми створено Регіональну координаційну раду з питань розвитку освіти для сталого розвитку. Аналогі5
чні програми розроблено і в кількох інших обласних і районних центрах України. 4. Проект галузевого стандарту вищої освіти (2004 р.) з напряму «Екологія» для освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» передбачав на початок 2015 р. включення в навчальні плани нормативної дисципліни «Стратегія сталого розвитку». Галузевий стандарт вищої освіти України всіх шести спеціальностей з напряму «Екологія і охорона навколишнього середовища» включає цю дисципліну як нормативну. Викладання її забезпечено типовою навчальною програмою й цілим рядом навчальних посібників і підручників. При цьому лише такі ВНЗ, як НУБіПУ, НТУУ «КПІ», НУВРіП (м. Рівне), Одеський державний екологічний університет, Державна екологічна академія післядипломної освіти і управління, Національний транспортний університет та Державна академія житлово-комунального господарства (м. Київ) ввели цю дисципліну як обов’язкову в навчальні плани підготовки магістрів неекологічних спеціальностей. Вивчення й пропаганда досвіду цих університетів дає надію на ширше й прискорене впровадження принципів ОСР у ВНЗ України. 5. На рівні загальноосвітніх шкіл успішно виконується міжнародна програма «Освіта для сталого розвитку в дії» за підтримки уряду Швеції та Міжнародного екологічного фонду. Як інноваційну педагогічну технологію імплементації ОСР у шкільну практику пропонують діяльнісний підхід у вигляді емпауермент-педагогіки (педагогіки натхнення й дії) [5]. 6. В Україні система ОСР перебуває на етапі становлення, усвідомлення її цілей і завдань, а також важливості ОСР для розвитку окремої людини та реформування суспільства в цілому. Важливими кроками на шляху реалізації ОСР в Україні можна вважати прийняття Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 р.» та Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки [6]. 7. Досвід розроблення навчальних програм і викладання дисципліни «Стратегія сталого розвитку» для студентів різних спеціальностей дає можливість стверджувати, що незалежно від напряму й спеціальності студенти належним чином сприймають, усвідомлюють основні принципи сталого розвитку соціально-економічних систем і можуть бути мотивованими в необхідності переходу суспільства до сталого розвитку. Актуальними напрямами розв’язання окресленої проблеми є, в першу чергу, розроблення й затвердження урядом України Стратегії освіти для сталого розвитку, поглиблення інтеграції основних принципів сталого розвитку в національні освітні програми різних рівнів системи освіти України, а також впровадження рекомендацій ПРООН з подальшого розвитку системи освіти для сталого розвитку. Література 1. Програма дій «Порядок денний на 21 століття» / пер. з англ. ; ВГО «Україна. Порядок денний на 21 століття». – К. : Інтелсфера, 2000. – 360 с. 6
2. Стратегія ЄЕК ООН освіти для сталого розвитку : пер. з англ. – Одеса : Екологія, 2005. – 44 с. 3. Концепція екологічної освіти України // Інформ. вісник НМЦ вищої освіти МОН України. – 2002. – № 9. – С. 50–61. 4. Учиться в интересах будущего: компетенции в области образования в интересах устойчивого развития. Результаты работы Группы экспертов по компетенциям в области образования в интересах устойчивого развития. Экономический и Социальный Совет ООН, ECE/CEP/AC.13/2011/6. Distr.: General. 21 January, 2011, Russian. Original: English. – 14 с. 5. Диалоги об образовании для устойчивого развития / М. Мелманн, Е. И. Пометун. – К. : Видавничий дім «Освіта, 2012. – 180 с. 6. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/ images/files/ news/12/05/4455.pdf /. – Заголовок з екрану. ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ Й ВИХОВАННЯ МОЛОДІ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО (ЗБАЛАНСОВАНОГО) РОЗВИТКУ Геревич О. В., директор Закарпатського обласного екологонатуралістичного центру учнівської молоді, заслужений працівник освіти України Кожна жива істота, в тому числі й людина, є споживачем та користувачем природних ресурсів. Так чи інакше, хто більшою, хто меншою мірою, але всі ми кожним прожитим днем впливаємо на стан навколишнього природного середовища. І це аксіома. Сукупна людська діяльність, так званий антропогенний (антропічний) чинник, тепер дійсно є найпотужнішою складовою тиску на довкілля, що впливає на екстенсивні процеси кліматоутворення, зміну ландшафтів, кількісний та якісний склад біологічних видів, неживі природні ресурси більше, ніж такі природні явища як землетруси, вулкани, повені, різкі перепади температур тощо. Ця вагома об’єктивна реальність потребує глибокого аналізу наслідків природокористування, аналітичного, науково обґрунтованого підходу до будь-якої діяльності людини, зобов’язує суспільство неформально ставитися до екологічної освіченості населення. Отже, необхідна програма конкретних теоретичних і практичних дій, спрямованих на вивчення, дослідження, охорону й примноження біологічних ресурсів, повсюдне забезпечення – не на папері, а в житті – механізмів реалізації Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а для освітян – ще й законів «Про освіту» та «Про позашкільну освіту», в яких пріоритетними виділено саме 7
напрями еколого-натуралістичної освіти й виховання, та Концепції екологічної освіти в Україні (2001). Аналізуючи щоденну інформацію про довкілля, можна констатувати, що здебільшого це – відбиток неадекватного, досить часто, на жаль, низького рівня екологічної свідомості й культури населення. Звідси випливає необхідність формування, причому вже в молодому віці, стійких переконань щодо виключно гармонійного, взаємовигідного співіснування суспільства з живим світом; закріплення в свідомості кожного громадянина ідей і засад сталого, збалансованого природокористування та принципів особистої відповідальності за якісний стан довкілля. Сьогодення дійсно потребує піднести на високий щабель розуміння значущості екологічної освіченості й культури особистості в охороні природи. Прогресивній частині педагогів, і не тільки природничників, зрозуміло, що основою екологічної освіти й виховання має стати чітка система, що передбачає інформаційну наступність і безперервність, логічне, з урахуванням віку учнів, розкриття екологічних проблем, залучення учнівської, студентської молоді до практичних природоохоронних заходів. Обов’язковими компонентами цього процесу, як на мене, повинні бути не лише суто шкільні предметні години чи у вищих навчальних закладах (дисциплінарні) курсові «пари», а й уроки та заняття в обов’язковому поєднанні з фаховими виховними – позаурочними, позакласними, позашкільними (позааудиторними для студентів) природоохоронними заходами: польовими практиками й дослідженнями, експедиціями, практичними екологічними акціями. Адже відомо, яке важливе значення для закріплення теоретичного матеріалу мають практичні заняття, особливо коли мова йде про природничі дисципліни – ботаніку, зоологію, географію, а надто екологію, охорону природи. Жодна словесна інформація, хоч і підкріплена чудовими ілюстраціями, фотоматеріалами (прозірками, світлинами), кіно чи відеофільмом, не замінить живого сприйняття природи. Уроки, позакласні заходи, гурткові заняття, проведені на лоні природи, сприймаються емоційно, мають позитивний поліфонічний вплив на зорові, слухові, відчуттєві аналізатори молоді. Побачене й відчуте під час безпосереднього спілкування з довкіллям легко засвоюється й відтворюється в пам’яті, спонукає логічно мислити, робити власні висновки, знаходити свої, індивідуальні, часом оригінальні пояснення, а не уявляти ті чи інші явища, окремі об’єкти тільки зі слів викладача, вчителя, керівника гуртка. Логічним завершальним наслідком такого комплексного підходу до екологічного освітньо-виховного процесу має бути досягнення мети: виховати людину-громадянина, небайдужого до стану природного середовища, компетентного, який прагне й здатен, у разі потреби, до участі в процесах прийняття рішень з екологічних питань. Іншими словами, не сума біологічних знань чи обізнаність з екологічними проблемами довкілля визначатимуть екологічну сутність особистості, а принципи й готовність за будь-яких умов відстояти інтереси довкілля, вміння організувати процес і бути активним виконавцем природоохоронних заходів відповідно до законів 8
природи та вимог екологічного законодавства України, що і є засадами природокористування (розуміння, мислення, дії) у контексті сталого розвитку. Але тут є свої проблеми. Аналізуючи поведінку нинішніх учнів, особливо старшокласників, можна помітити, що зовсім незначна їх кількість свідомо і в будь-який час готова до активної позитивної діяльності, в тому числі природоохоронної. Швидше навпаки. Відчувається якась закомплексованість і сором’язливість, коли треба обстояти культурні, гуманні принципи, здоровий спосіб життя, природу. Перевиховувати таких учнів – справа надзвичайно складна й невдячна, з огляду на сьогоднішній (будемо сподіватися, що все-таки тимчасовий) стан фінансування освіти й жалюгідний соціальний статус освітянина. Та це не означає, що педагог, коли він дійсно ПЕДАГОГ, може погоджуватись і миритись з таким станом справ та прикривати цим (хоч і небезпідставно) свою бездіяльність. Треба знаходити шляхи, а вони є, і якнайшвидше надолужувати упущене. Що стосується екологічної освіти й виховання, то тут, як і в кожній справі, потрібно чітко визначитись: що ставити основною метою, який кінцевий результат передбачається, хто, кого, з якого віку, чому і для чого повинен навчати? Моє бачення – екологічна освіта й виховання потрібні як передумова для закріплення в свідомості молоді активної громадянської позиції в природоохоронній діяльності. У школі вже з першого класу важливо всебічно, терпляче, а головне – кваліфіковано, спрямовувати світогляд учнів на цілісність і тісний взаємозв’язок рослинного й тваринного світу між собою та компонентами і явищами неживої природи: водою, світлом, температурою, зміною пори року тощо. Акцентувати увагу учнів на ролі саме антропогенного чинника щодо змін у навколишньому природному середовищі, необхідності гармонійного, взаємовигідного, невиснажливого співіснування людського суспільства з прадавнім екологічно злагодженим механізмом функціонування живої природи. Те, яким методико-педагогічним шляхом піти, що взяти за концепцію, як організувати навчально-виховний процес з екології, визначить кожен освітянин для себе. А от істотну практичну допомогу та сприяння в цьому можуть (хоч так і хочеться сказати – зобов’язані) надавати як колективи природоохоронних установ, навчальних закладів чи екологічних організацій, так і індивідуальні особи: науковці, практики, вчителі-природничники. У Закарпатській області прикладом в цьому може бути Карпатський біосферний заповідник, його науковий потенціал та матеріальна база, де протягом усього періоду функціонування проходили польову практику українські та зарубіжні студенти. З вдячністю хочу сказати й про багаторічну співпрацю нашого екоцентру із заповідником, зокрема про можливість протягом двадцяти (!) років поспіль організовувати роботу Всеукраїнського наметового еколого-освітнього табору експедиції «Ойкос». Розвиток будь-яких напрямів чи галузей суспільства, в тому числі освіти, науки, охорони природи, 9
має враховувати й соціально-політичні аспекти держави. Запорукою демократичного шляху є високий інтелектуальний потенціал, компетентність, сміливість та активність громадян. У нашому випадку це екологічна свідомість і культура всіх членів суспільства, спільна природоохоронна діяльність як складова еколого-економічного прогресу конкретного регіону й країни в цілому. Незважаючи на тривіальність вислову «Роль громадськості в охороні природи», сьогодні актуальність його змісту стає дедалі вагомішою, а реалізація суті – вкрай необхідною. Громадськість – це всі люди, в тому числі керівники й працівники, зайняті у виробництвах, що безпосередньо пов’язані з використанням природних ресурсів. Їхня діяльність змінює – сьогодні, на жаль, здебільшого зменшує (збіднює) – кількість останніх. Вилучення земельних територій виключно на потреби людини (особливо техногенні) робить біотопи непридатними для нормального існування дикої фауни і флори. Катастрофічно зменшуються зелені зони, ліси, провокуються природні катаклізми – ерозії грунтів, пожежі, зсуви, повені. Зрештою, серйозно порушуються екологічна рівновага та функціональність вже згаданого, еволюційно злагодженого механізму живої природи. Не розуміти цього або робити вигляд, що нічого шкідливого не відбувається, – означає свідомо (якщо це можна назвати свідомістю) семимильними кроками наближати екологічну катастрофу, тобто знищення всього живого і не тільки в своєму регіоні чи державі, а й на планеті. У наш непростий час, коли домінантою для значної кількості населення України все ще залишаються економічні проблеми, легко піддатись спокусі приносити в жертву природні ресурси, продовжуючи втілювати нові чи підтримувати діючі згубні виробництва. Як запобігти цьому? Висновки прості, шляхи вирішення легко формулюються на папері, але реалізація в житті – занадто складна справа. Як не прикро, в нас все ще досить низьким є рівень поінформованісті населення про реальний стан природних ресурсів, у тому числі таких абіотичних складових, як повітря, питна вода, а також продукти харчування. В офіційних джерелах досить часто замовчують наслідки для довкілля та здоров’я людини, спричинені негативним впливом згадуваного антропогенного (антропічного) чинника. А тому серед великої кількості людей, на превеликий жаль, поширеною є думка, що громадськість не в змозі протистояти чинникам екологічних негараздів, а отже, й не повинна, бо безсила, протидіяти. І це незважаючи на прийняття в Україні ще в 1991 році Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», ратифікацію в 1999 році Верховною Радою Оргуської конвенції «Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища», що за бажання й наполегливості дає можливість безперешкодного доступу будь-кому й до будь-якої екологічної інформації. 10
Як на мою думку, для поліпшення стану справ потрібні: не декларована словесна, а реальна, дієва природоохоронна просвіта; обов’язкове втілення й реалізація навчальних концепцій (програм) екологічної освіти та виховання в дитячих садках, школах, позашкільних закладах, вищих навчальних закладах; максимальна поінформованість населення про реальний стан природних ресурсів та наслідки, скажемо м’яко, непродуманих дій розпорядників природними ресурсами (цифрові дані якісного стану води, повітря, продуктів харчування, а відтак – дані про хвороби саме через негативний стан довкілля тощо); збільшення кількості друкованих екологічних видань, теле- й радіопередач; підвищення ролі та дієвість громадського контролю за станом навколишнього природного середовища. Оприлюднення в ЗМІ негативних екологічних прикладів, конкретних назв підприємств та прізвищ порушників; активізація природоохоронного руху, об’єднання зусиль державних і громадських природоохоронців на протистояння лобіюванню проектів без екологічної експертизи. Відтак заборона появи виробництв, що призводять до негативних наслідків в біогеоценозах та небезпечних для життя і здоров’я людини; значна підтримка, (моральна та матеріальна) насамперед з боку своєї держави, українських і зарубіжних екологічних фондів освітнім, у тому числі позашкільним, еколого-натуралістичним закладам, неурядовим екологічним організаціям для можливості втілення ними освітньо-виховних теоретичних та практичних природоохоронних заходів. Сподіватись на результат можна, тільки маючи позитивні результати у впровадженні системи екологічної освіти й виховання, що можливе лише за умов, якщо: еколого-освітні та просвітницькі програми реалізуватимуть фахівці природничих дисциплін за освітою й науковці, досвідчені практики та педагоги за професією, використовуючи базу навчальних установ і закладів чи структури природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, заказники) або через діяльність у громадських екологічних, зокрема педагогічних, організаціях; діяльність громадських екологічних організацій буде неупередженою, спрямованою не тільки на конфронтацію, осуд і загострення уваги на проблемах, а на реальне підвищення рівня екологічної свідомості, культури населення, сприйняття світогляду сталого розвитку, мобілізацію громадськості на кваліфіковану посильну допомогу в практичному розв’язанні як локальних, так і масштабних екологічних проблем. Іншими словами, треба створити (забезпечити) такі передумови, щоб бути впевненим, що діяльність громадськості буде екологічно грамотною і заходи зі збереження одного біологічного виду не призведуть до негативних наслідків щодо інших видів чи погіршення загального стану екосистем. 11
Передувати цьому має все-таки належна природоохоронна освіта всіх категорій педагогічних працівників і через них – освіта й виховання, починати яку треба з дошкільників, учнів-початківців, і не зупиняти процес, в тому числі й шляхом самоосвіти, у зрілому віці. Той, хто хоче займатись екологічною освітою та природоохоронною діяльністю як педагог, наставник, організатор екологічних акцій, повинен усвідомити, що: 1. Екологічна освіта та виховання – це біологічна, філософська й педагогічна категорія, але не єдина складова загального навчально-виховного процесу, вона логічно, гармонійно має вплітатися в інші складові виховання: національне, патріотичне, духовне, естетичне, фізичне. 2. Для всіх – дітей, учнів, студентів – необхідно чітко обгрунтувати причини, чому саме ми маємо це робити обов’язково, роблячи акцент на зростанні ролі (масштаби, наслідки) саме антропогенного (антропічного) чинника тиску на довкілля. 3. Спрямованість тем і практичні завданя мають бути розраховані й розроблені окремо на: конкретний контингент (клас, група, гурток, секція); загальну аудиторію (виховні години, збори, масово-виховні заходи); особу – за віковою, психолого-фізичною диференціацією (індивідуальні заняття). 4. Екологічні проблеми потрібно розкрити як для загального ознайомлення й вивчення – глобальні транскордонні та загальнодержавні (зміна клімату, парниковий (тепловий) ефект), так і для ґрунтовного вивчення, дослідження й участі в практичній діяльності – конкретні регіональні (абіотичні складові, фауна й флора, їхній екологічний взаємозв’язок в області, місті, районі). Як приклад для Закарпаття: учням і дорослому населенню необхідно якомога більше знати про Карпати як екосистему, причини й наслідки катастрофічних паводків, зсувів, селей, про видовий склад раритетних рослин і тварин, про Карпатську конвенцію, Дунайсько-Карпатську частину програми «Global-200» і, головне, бути готовими до участі в посильних практичних природоохоронних заходах. Екологічне мислення, природоохоронна культура, свідомість і активність мають стати способом життя, оволодіти розумом як релігійна віра. Тоді адекватними – розумними (екологічно грамотними) – будуть і дії. …Не забуваймо, сьогоднішній учень – виключно природокористувач, а завтра він буде й розпорядником природних ресурсів. І надзвичайно важливо, з яким екологічним багажем учорашній школяр увійде в доросле життя, коли його діяльність дедалі вагоміше впливатиме на навколишнє природне середовище, а іноді, можливо, стане й вирішальним антропогенним чинником, від якого залежатиме – бути завтра чи не бути цьому лісу, річці, чистому повітрю в його маленькому селі чи багатомільйонному місті, жити чи зникнути з лиця Землі багатьом організмам, в тому числі й людині. А отже, й 12
бути чи ні сталому (збалансованому) розвитку. Наразі, не так багато педагогічних працівників у навчально-виховних закладах, які чітко уявляють собі, що таке сталий розвиток як глобальна програма і як реалізувати її теоретичні й практичні засади локально, – це і є основною проблемою освітян щодо обов’язку навчити зберігати довкілля, екологічно грамотно, ощадливо розпоряджатися природними ресурсами. Не завадило б для цього впровадити в курси перепідготовки педагогів усіх категорій – від керівників навчальних закладів, всіх предметників (не тільки біологів) і до вихователів груп продовженого дня – лекцій, практичних занять з екологічної освіти й виховання саме в контексті сталого розвитку, тобто не тільки як біолого-природоохоронну категорію (збереження рослинного, тваринного світу, окремих заповідних територій), а й як соціофілософську складову відповідальності за довкілля й виключно екологічно грамотне, ощадливе природокористування. Це дасть можливість значно ефективніше реалізувати в освітніх закладах Концепцію екологічної освіти, зробить результативним виконання педагогами конституційного, громадського й професійного обов’язку. Поставимося до цього відповідально, адже доля довкілля залежить і від кожного з нас! ЗБАЛАНСОВАНИЙ РОЗВИТОК – ПРІОРИТЕТ У ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ Марушевський Г. Б., кандидат філософських наук,докторант кафедри філософії, теорії та історії державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Нині у світі спостерігаються тенденції загострення таких глобальних екологічних проблем, як зміна клімату, вичерпання природних ресурсів, недостатня кількість і забруднення поверхневих та підземних вод, забруднення атмосферного повітря, знелісення, опустелювання, зменшення біорізноманіття, деградація ґрунтів. Для розв’язання цих проблем будуть потрібні нові знання, уміння та компетенції, необхідні для глибокого розуміння проблем і вирішення складних взаємопов’язаних питань суспільного життя. В Україні економічний розвиток протягом тривалого часу супроводжувався незбалансованою експлуатацією природних ресурсів, що призвело до загострення екологічної ситуації в країні. Разом з тим, екологізація суспільної діяльності та перехід до збалансованого розвитку не стали пріоритетами розвитку України. Багато в чому це пов’язано з недостатнім рівнем розвитку освіти для збалансованого розвитку, яка може сприяти зміні поглядів людей 13
та пріоритетів їхньої діяльності, підвищенню поінформованості, усвідомленню системи цінностей, що визначають розвиток суспільства, та набуттю навичок творчо розв’язувати нагальні проблеми. Сучасні вимоги до національних економік щодо конкурентоспроможності в умовах зростання дефіциту природних ресурсів потребують від українського суспільства розуміння необхідності збереження довкілля, раціонального використання природних ресурсів і переходу до збалансованого розвитку. Для цього необхідно засвоїти та застосовувати на практиці міждисциплінарні системи знань, що ґрунтуються на принципі ефективної інтеграції освіти, науки та практичної діяльності. Питанням освіти для збалансованого розвитку присвячені численні документи, розроблені експертами ООН, Європейської економічної комісії ООН, ЮНЕСКО та ухвалені на багатьох міжнародних і всеукраїнських конференціях [1–8]. У 2013 р. на 37-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО була схвалена Глобальна програма дій з освіти для збалансованого розвитку [9]. Усвідомлюючи загострення проблем взаємодії суспільства і природи, міжнародна спільнота як нову модель розвитку запропонувала концепцію збалансованого розвитку, орієнтовану на пошук балансу між економічною, соціальною та екологічною складовими розвитку. Відповідно актуалізувалися питання реформування системи управління та розвитку системи освіти для збалансованого розвитку. У прийнятій на Конференції ОНН з довкілля та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) Програмі дій «Порядок денний на XXI століття» зазначалося, що процеси прийняття рішень мають бути перебудовані таким чином, щоб забезпечити врахування економічних, соціальних і екологічних міркувань на всіх рівнях і в усіх міністерствах [2, с. 327–334]. Для цього має бути сформована управлінська еліта, здатна критично аналізувати процеси, мислити системно та на практиці реалізувати принципи збалансованого розвитку. Оскільки вирішальне значення в сприянні збалансованому розвитку має освіта, однією з програмних цілей було визначено необхідність переорієнтації освіти на збалансований розвиток. Одне з важливих рішень, прийнятих на Конференції ООН зі збалансованого розвитку «Ріо+20» (Ріо-де-Жанейро, 2012), полягало в тому, щоб усі заінтересовані сторони взяли на себе добровільні зобов’язання щодо реалізації конкретних стратегій, планів, програм і заходів у сфері збалансованого розвитку. Варто зазначити, що абсолютна більшість таких добровільних зобов’язань стосуються саме питань освіти для збалансованого розвитку (ОЗР) [4]. Значна кількість країн і регіонів світу вже зробили свій внесок у створення системи ОЗР. Так, у 2005 р. у м. Вільнюс була прийнята «Стратегія ЄЕК ООН з освіти для збалансованого розвитку», яка охоплює 55 країн Європи, Центральної Азії та Північної Євразії. Слід наголосити, що освіта для збалансованого розвитку почала формуватися на основі екологічної освіти, 14
яка й зараз є її фундаментальною складовою. Проте ці два типи освіти не є тотожними. Екологічна освіта ґрунтувалася переважно на викладенні наукових фактів, зокрема щодо впливу забруднення на суспільство та здоров’я населення, а також впливу суспільної діяльності на довкілля. В подальшому екологічна освіта поєднала цей підхід з підходами, спрямованими на розв’язання екологічних проблем. Освіта для збалансованого розвитку орієнтована переважно на науково-практичне обґрунтування раціонального використання природних ресурсів і на важливість їхнього відновлення. Негативний вплив на довкілля при цьому розглядається як наслідок нераціонального використання природних ресурсів, яке зумовлене економічними моделями розвитку, що не враховують екологічні обмеження. Перехід до збалансованого суспільства та його подальший розвиток слід розглядати як неперервний процес навчання та змін, в якому беруть участь представники різних соціальних груп, а передусім – державні службовці, які мають бути лідерами необхідних змін. Це потребує підвищення компетентності осіб, які приймають рішення, та удосконалення компетенцій викладачів, особливо тих, які займаються освітою державних службовців. Міжнародна комісія з освіти для ХХI століття (Комісія Делора) в доповіді «Освіта: прихований скарб» [10] визначила чотири ключові принципи («чотири стовпи») освіти: навчитися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити разом, навчитися жити. Базуючись на цих принципах, Керівний комітет ЄЕК ООН з питань освіти для збалансованого розвитку визначив очікувані результати навчання, що мають сприяти збалансованому розвитку [11]: вчитися, щоб знати: постановка аналітичних питань / критичне мислення; розуміння складних аспектів / систематичне мислення; подолання перешкод / розв’язання проблем; управління змінами / визначення завдань; творче мислення / перспективне мислення; розуміння взаємозв’язку між дисциплінами / цілісний підхід; вчитися робити: вміння застосовувати навчання в різних життєвих ситуаціях; вміння приймати рішення, в тому числі в ситуаціях невизначеності; вміння врегульовувати кризові ситуації та враховувати ризики; вміння діяти відповідально; вміння діяти, зберігаючи почуття власної гідності; вміння діяти рішуче; вчитися жити (розвивати особистісні характеристики): впевненість у собі; вміння висловлювати свої думки й контактувати; справлятися зі стресом; вміння визначати й роз’яснювати ціннісні установки; вчитися жити разом: 15
вміння діяти з почуттям відповідальності (в локальному та глобальному контексті); вміння визначати заінтересованих осіб та їхні інтереси; вміння співпрацювати / працювати в групі; здатність до участі в демократичному процесі прийняття рішень; вмінням діяти з почуттям поваги до інших; вміння вести переговори та досягати консенсусу; розподіляти обов’язки (субсидіарність). У 2009 р. Керівний комітет ЄЕК ООН з питань освіти для збалансованого розвитку створив Групу експертів з компетенцій у галузі освіти для збалансованого розвитку, яка запропонувала структуру основних компетенцій викладачів у галузі освіти для збалансованого розвитку [8]. Ці компетенції ґрунтуються на трьох основних характеристиках освіти для збалансованого розвитку: цілісному підході, передбаченні змін і реалізації перетворень. Цілісний підхід містить три взаємопов’язані складові інтеграційне (системне) мислення, інклюзивність (готовність враховувати різні погляди) і розгляд складних питань (зокрема, тем збалансованого розвитку, визначених у Стратегії). Передбачення змін охоплює компетенції, які стосуються минулого, сучасності та майбутнього, зокрема: навчання на досвіді минулого, участь у поточній діяльності та вивчення альтернативних варіантів майбутнього. Реалізація перетворень охоплює компетенції на трьох рівнях: під час перегляду поняття «викладач», у процесі застосування підходів в освіті, орієнтованих на перетворення, та в процесі перетворення системи освіти в цілому. Для системи державного управління важливого значення набуває зміцнення потенціалу у сфері управління збалансованим розвитком. Питання реформування системи державного управління з метою забезпечення збалансованого розвитку були розглянуті на 13-й сесії Комітету експертів з державного управління в квітні 2014 р. у Нью-Йорку (цей комітет був створений Департаментом ООН з економічних і соціальних питань ще у 2001 р.). Комітет експертів запропонував типову «дорожню карту» для нарощування потенціалу управління збалансованим розвитком, яка має узгоджуватися з політичним середовищем і ґрунтуватися на виборі стратегічних напрямів та прагматичних, життєздатних, здійсненних і зрозумілих варіантів, застосовуючи інтерактивний, інклюзивний, партиципативний та ітеративний підходи [5]. У цій «дорожній карті» зазначається, зокрема, що будь-яка ініціатива з нарощування потенціалу має від початку й до кінця передбачати інвестування в людський капітал, найцінніший для будь-якої країни, оскільки він є важелем розвитку, джерелом успіху й носієм перетворень. Загалом можна визначити такі основні соціально-особистісні компетентності державних службовців в аспекті морально-етичної складової збалансованого розвитку: усвідомлення необхідності морально-етичних змін у суспільній діяльності в контексті збереження екосистем і екосистемних функцій; 16
знання й розуміння основних морально-етичних проблем людства, країни та регіонів; вміння встановлювати зв’язок між етичними концепціями та відповідними життєвими (практичними, поведінковими) позиціями; сформувати свою громадянську позицію; здатність застосовувати свої знання під час аналізу політичних, економічних і управлінських документів та філософських і публіцистичних текстів; виробити систему етичних цінностей та ціннісних орієнтацій, на яких ґрунтується природозберігаюча поведінка людини та суспільства; соціальна відповідальність за результати прийняття професійних рішень. Перехід до збалансованого суспільства та його подальший розвиток слід розглядати як неперервний процес навчання та змін, в якому беруть участь представники різних соціальних груп, передусім – державні службовці, які мають бути лідерами необхідних змін. Це потребує підвищення компетентності осіб та удосконалення компетенцій викладачів, особливо тих, які працюють в системі професійної підготовки державних службовців. Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо збалансованого розвитку, підписавши документи Конференції ООН з довкілля та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), Всесвітнього саміту зі збалансованого розвитку (Йоганнесбург, 2002) та Конференції ООН зі збалансованого розвитку Ріо+20 (Ріо-де-Жанейро, 2012), а також зобов’язання щодо освіти для збалансованого розвитку, відображені в «Стратегії ЄЕК ООН освіти для збалансованого розвитку» (Вільнюс, 2005) та завершальному комюніке Міжурядової конференції «Тбілісі+35: Екологічна освіта для збалансованого розвитку» (Тбілісі, 2012). Зазначені міжнародні зобов’язання поки що не реалізовані повною мірою, хоч в Україні історично склалися сприятливі передумови для розвитку освіти для збалансованого розвитку, основані як на попередніх досягненнях державної системи освіти, так і на наукових школах вітчизняних учених. Функціонування системи професійної освіти державних службовців регулюється Указом Президента України «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців» (від 30 травня 1995 р.) та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування» (від 7 липня 2010 р.). Відповідно до цих нормативно-правових актів освітньопрофесійні та професійні програми передбачають, зокрема, здобуття, удосконалення та оновлення правових, економічних, політологічних, управлінських, соціально-гуманітарних та інших знань і не передбачають (принаймні, в явному вигляді) здобуття екологічних знань і знань у сфері збалансованого розвитку. Така ситуація пов’язана з переважною спрямованістю державної політики в Україні на питання соціально-економічного, а не збалансованого розвитку. 17
Державна політика євроінтеграції та необхідність реалізації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС потребує переорієнтації системи державного управління на європейські принципи, цілі та методологію збалансованого розвитку. Цьому має сприяти освіта для збалансованого розвитку як ефективний механізм переорієнтації, постійного вдосконалення, екологізації системи державного управління. Інтеграція питань збалансованого розвитку в систему професійної освіти державних службовців може відбуватися за такими напрямами: включення в освітньо-професійні та професійні програми для державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування питань збалансованого розвитку; забезпечення включення питань збалансованого розвитку в профілі професійної компетентності державних службовців; розроблення науково-методичних засад інтеграції питань збалансованого розвитку в освітню практику навчальних закладів з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування на основі виваженого запровадження тематики збалансованого розвитку в зміст і методики викладання тих дисциплін, де це можливо та доцільно; навчально-методичних матеріалів і навчальних (тренінгових) програм з питань збалансованого розвитку для слухачів навчальних закладів з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування; підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу навчальних закладів з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування з питань збалансованого розвитку, враховуючи компетенції викладачів у галузі освіти для збалансованого розвитку; проведення постійно діючих семінарів, спеціалізованих короткострокових навчальних курсів і тренінгів з питань збалансованого розвитку для державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. Висновки Збалансований розвиток є провідною моделлю суспільного розвитку, визнаною міжнародною спільнотою. Вирішальне значення у сприянні цій моделі розвитку має освіта. Інтеграція питань збалансованого розвитку в систему професійної освіти державних службовців дасть можливість нарощувати потенціал у сфері управління збалансованим розвитком та сприятиме виконанню Україною міжнародних зобов’язань щодо збалансованого розвитку та освіти для збалансованого розвитку. В перспективі це дасть можливість узгоджувати питання економічного розвитку, соціальної справедливості та збереження довкілля в процесі прийняття рішень на національному, регіональному та місцевому рівнях управління.
18
Література 1. Образование в интересах устойчивого развития в международных документах и соглашениях. – М. : «Эко-Согласие», ООО «Момент», 2005. – 142 с. 2. Програма дій «Порядок денний на XXI століття» ; пер. з англ. – К. : Інтелсфера, 2000. – 360 с. 3. Декларація та план виконання рішень Всесвітньої зустрічі на вищому рівні зі сталого розвитку 26 серпня – 4 вересня 2002 р., Йоганнесбург, Південна Африка – К. : ПРООН в Україні, 2007. – 97 с. 4. Sustainable development knowledge platform. Commitment statistics by thematic areas [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://sustainabledevelopment.un.org/index.php?menu=1496 5. Комитет экспертов по государственному управлению. Доклад о работе тринадцатой сессии (7–11 апреля 2014 г.). – ООН. – E/2014/44E/C.16/2014/6 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://workspace.unpan.org/sites/Internet/Documents/UNPAN92996.pdf 6. Національна система освіти для збалансованого розвитку : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 24 квітня 2012 р.) : у 3 т. – К. : Центр екол. освіти та інформації, 2012. – Т. 3. – 219 с. 7. Стратегія ЄЕК ООН освіти для збалансованого розвитку // Національна система освіти для збалансованого розвитку : матеріали наук.-практ. конф. (Київ, 24 квітня 2012 р.) : у 3 т. – К. : Центр екол. освіти та інформації, 2012. – Т. 3. – С. 176–214. 8. Учиться в интересах будущего: компетенции в области образования в интересах устойчивого развития // ECE/CEP/AC.13/2011/6. – Женева : ЕЭК ООН, 2011. – 13 c. 9. Proposal for a global action programme on education for sustainable development as follow-up to the United Nations Decade of Education for Sustainable Development (DESD) after 2014. – UNESCO [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.unesco.org/new/en/unesco-world-conference-onesd-2014/esd-after-2014/global-action-programme/ 10. Образование: сокрытое сокровище : Основные положения Доклада Международной комиссии по образованию для XXI века [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ifap.ru/library/book201.pdf 11. Phase III: Format for reporting on the implementation of the UNECE Strategy for Education for Sustainable Development. ECE/CEP/AC.13/2014/5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unece.org/fileadmin/DAM/env/esd/9thMeetSC/Documents/ece.cep.ac. 13.2014.5e_Advance_Copy.pdf
19
УДК 37.015.311:061.2-053.6 РОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ ІНІЦІАТИВ ДИТЯЧИХ ПРИРОДООХОРОННИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СТАНОВЛЕННІ ГРОМАДЯНИНА Пащенко О. В., координатор Всеукраїнської дитячої спілки «Екологічна варта» У будь-які часи суспільні умови ставали підґрунтям для розвитку соціальних рухів, серед яких свою соціальну нішу завжди займав і дитячий рух в особі різних дитячих об’єднань і організацій. Дитячі об’єднання діють та розвивається, щоб дати можливість дітям знайти способи застосування своїх сил та можливостей самореалізації, реалізації дитячих інтересів, виховання та розвитку особистості. Тому доцільно зазначити виховний характер та соціальну спрямованість у роботі таких об’єднань. В дитячих організаціях, які обрали напрямом діяльності охорону природи, підлітки мають можливість реалізувати себе в корисних справах, розвивати та виявляти соціальну ініціативність, що сприяє розвитку особистості. Екологічні проблеми сьогодні набули великої гостроти, тому навчання лідерів, досвідчених у справі охорони природи, залучення молоді до їх розв’язання є нагальним для суспільства. Діти та молодь, які свідомо долучаються до такої діяльності, створюють та реалізують екологічні проекти, спрямовані на поліпшення екологічної ситуації рідного краю, і є справжніми патріотами своєї Батьківщини. Дані соціологічних досліджень свідчать, що рівень патріотизму народу України є недосить високим. Серед молоді віком 18–29 років показник готовності до еміграції становить 50,4%, у віковій групі 30–39 років – 42,4%, практично кожна друга молода людина не виключає для себе можливості еміграції. Ця позиція в основному зумовлена неможливістю повною мірою реалізувати свій потенціал і мати достатній рівень матеріального благополуччя на Батьківщині [2, с. 34; 3, с. 2 ]. У багатьох дослідженнях зазначається, що молодь не усвідомлює особистої причетності до екологічних проблем рідного краю, не володіє достатньою інформацією у цій сфері та не планує брати участь у заходах, які безпосередньо спрямовані на подолання цих проблем [1, с. 49–52]. Для вдосконалення виховної діяльності дитячих громадських об’єднань та організацій важливими є ідеї відомого українського педагога О. А. Захаренка. У створеній та реалізованій ним системі громадянського виховання школа забезпечує розвиток дитини завдяки об’єднанню зусиль педагогів, батьків та громадськості, що є надзвичайно цінним не лише для навчального закладу, а й для громадської організації. Принципи гуманізму й творчого підходу до розвитку особистості дитини в педагогіці співробітництва, одним із зачинателів якої був 20
О. А. Захаренко, були впроваджені ним у практику через реалізацію ідей творчої взаємодії вчителя й учня, навчання без примусу, досягнення поставленої мети, індивідуального й колективного підходів до діяльності учнів, творчого самоврядування, особистісного підходу до виховання, співпраці вчителів з батьками, громадськістю. Громадянське виховання є важливою складовою концепції авторської школи педагога, яка, зокрема, передбачає виховання у дітей патріотичних почуттів і гордості за родину, однокласників, односельчан, село, Батьківщину. Така школа ставить своїм завданням навчити дітей бачити красу світу і берегти її: «…Землю треба берегти не лише для себе, а й для прийдешніх поколінь, щоб знали наші нащадки, якого вони роду, якого племені, щоб пишалися своїм минулим, вірили у майбутнє» [3, с. 131]. Ці ідеї значною мірою реалізуються у діяльності дитячих громадських об’єднань через організацію заходів, під час яких діти починають вивчати навколишній світ саме зі свого рідного краю, де народились і виросли. Як стверджує К. Чорна, у вихованні мають гармонійно поєднуватись інтереси особистості (вільний саморозвиток і збереження своєї індивідуальності), суспільства (саморозвиток особистості має здійснюватися на моральній основі, а виховання – сприяти формуванню культурних, соціалізованих людей), держави, нації (усі діти мають стати компетентними громадянамипатріотами, гуманістами, здатними забезпечити країні гідне місце в цивілізованому світі) [4, с. 5]. Соціальна ініціативність як вища форма соціальної активності людини є важливою складовою становлення особистості, яка відповідає глобальним викликам сьогодення та практичним інтересам держави. Соціальні ініціативи в дитячій організації, яка обрала складний природоохоронний напрям діяльності, відіграють важливу роль у формуванні громадянської позиції дитини, становленні громадянина. У процесі практичної роботи, виховної та просвітницької діяльності, в яких беруть участь старші члени організації (діти) разом з молодшими, а також долучення до роботи місцевих громад дитина має змогу наочно побачити результати своєї праці, відчути себе здатною не тільки розвивати власну особистість, а й бути корисною для суспільства. Реалізацію такої діяльності можна продемонструвати на прикладі роботи Всеукраїнської дитячої спілки «Екологічна варта». Це об’єднання, яке сьогодні є єдиною дитячою природоохоронною організацією, що має всеукраїнський статус. Вона об’єднує 40 тис. дітей, які активно долучаються до розв’язання регіональних екологічних проблем. Функціонує 100 міських, 125 районних та 125 сільських осередків у 350 містах і селах України. Мета діяльності спілки – виховання екологічно свідомої особистості через організацію цікавої екологічної роботи з дітьми й молоддю та їхню участь у дослідницькій роботі, природоохоронних акціях. Діяльність базується на принципах добровільності й творчої активності. 21
Організація використовує форми й методи роботи, які дають змогу кожній дитині відчути себе частиною природи, усвідомити важливість власної та колективної праці на захист довкілля. Практична природоохоронна робота членів ВДС «Екологічна варта» включає проведення традиційних всеукраїнських заходів, спрямованих на захист довкілля, розв’язання нагальних екологічних проблем певної місцевості або населеного пункту, а також у рамках акцій «Збережи ялинку», «Наша допомога птахам», «Первоцвіт», «Посади своє дерево», «Струмочок, річечка, ріка». У період з 2010 р. й до цього часу різними обласними, районними та селищними організаціями здійснено досить багато різних соціальних ініціатив. Так, сільські осередки в Овідіопольському районі Одеської області в 2014 р. провели акцію «Збережи ялинку!», яка набула нового змісту – ялинкові композиції, зимові букети, новорічні іграшки та прикраси були призначені для захисників нашої Вітчизни. Діти з натхненням виготовляли подарунки для бійців АТО, які волонтери потім привезли на передову. Вартівці Маркушівської ЗОШ І–ІІІ ступенів Бердичівського району Житомирської області реалізували міні-проект «Старим речам – нове життя». Вони зібрали зношений, старий верхній одяг і пошили для воїнів валянки, які відправили у зону АТО. Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна варта» спільно з Всеукраїнською екологічною лігою та Благодійним фондом спасіння дітей України від Чорнобильської катастрофи у 2014–2015 рр. організували обстеження та лікування дітей Житомирської області в Українському спеціалізованому диспансері радіаційного захисту населення Міністерства охорони здоров’я України в заповідній зоні м. Києва. Третій рік поспіль Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна варта» проводить всеукраїнську громадську природоохоронну кампанію «Батарейкам – утилізація!». За цей час було встановлено 518 контейнерів у всіх регіонах України та зібрано понад 14 тонн відпрацьованих батарейок. Діти разом з дорослими було розробили Програму «Екологічний форум дітей та молоді України» для реалізації виховних та програмних завдань Спілки в умовах сьогодення, яка стала змістовою основою технології виховної роботи. Реалізація цієї програми сприяє розширенню реальних практик у патріотичному вихованні дітей та молоді, формуванні громадянської ідентичності, відчуття приналежності до рідної землі, народу. Мета її спрямована на виховання дітей та молоді справжніми патріотами держави через набуття досвіду громадянської поведінки та залучення їх до реальної участі в природоохоронній роботі. Актуалізовано завдання програми, що включають: формування активної громадянської патріотичної позиції; підвищення рівня соціальної компетентності молоді з питань патріотизму, виховання ціннісного ставлення до довкілля рідної країни через організацію заходів, спрямованих на патріотичне виховання дітей і молоді та залучення учнівської молоді до заходів у різних регіонах України; формування лідерських якостей дітей та молоді; залучення дітей та молоді до природоохоронного руху, до науково22
дослідної діяльності в громадській організації; сприяння мотивації дітей та молоді на подальше використання набутих знань та умінь у суспільному житті; вдосконалення методичного забезпечення діяльності дитячих громадських організацій. Важливою ознакою програми є її інноваційність (від лат. «novatio» зміна, новизна, оновлення), що характеризується пошуком нових та вдосконаленням наявних концепцій, принципів, підходів до реалізації програми, істотною зміною в змісті, формах і методах освіти, виховання, організації діяльності педагога. Водночас вона передбачає розвиток творчого потенціалу учасників, зміни у способі їхньої діяльності, стилі мислення, створення та поширення новизни. Інноваційність програми «Екологічний форум дітей та молоді України» визначається за критеріями: духовно-ціннісний критерій визначає спрямованість патріотичного виховання на формування системи цінностей громадянина-патріота України, досягнення духовно-культурної єдності (впровадження у виховний процес змістового компонента з формування системи патріотичних цінностей через комплексне поєднання різних заходів з вирішенням певних виховних завдань. Зокрема, під час підготовки та проведення такої форми роботи, як засідання «Діти України на варті довкілля» діти складають тексти виступів, що містять результати конкретних природоохоронних справ регіональних організацій спілки. На засіданні учасники представляють власні напрацювання та мають можливість обмінятися досвідом; реалізаційно-цільовий критерій визначає готовність суб’єктів правильно та творчо вирішувати завдання, знаходити конкретні шляхи підвищення ефективності цієї діяльності для досягнення бажаного результату, який збігається з його метою і відповідає основним інтересам і прагненням різних категорій населення, які мають соціально значущу патріотичну спрямованість (під час Фестивалю кращих дитячих ініціатив «Виховання патріотизму через природоохоронну роботу» учасники мають можливість не тільки навчитися шукати ефективні шляхи розв’язання регіональних екологічних проблем, а й реалізувати соціально значущу патріотичну спрямованість власних природоохоронних справ. Під час фестивалю організовують виставку дитячих робіт із зазначеної тематики, використовують такі форми роботи, як дискусії, презентації, тренінги, а також інтерактивні форми – екологічні ігри та створення екологічних стежок; практично-результативний критерій визначає ефективність роботи з патріотичного виховання, внаслідок чого в діяльності й поведінці дітей відбуваються позитивні зміни, які характеризуються самореалізацією особистості на благо Батьківщини в будь-якій сфері суспільного або державного життя (діяльність учасників має комплексний характер і спрямована в першу чергу на практичну роботу. Дієвою практичною формою роботи є конкурси-захисти екологічних проектів «На варті довкілля рідного краю» та «Розв’язання регіональних екологічних проблем», де учасники захищають результати власних науково23
практичних природоохоронних досліджень); пізнавальний критерій визначає рівень розвитку знань, уявлень, які є основою розуміння патріотизму й цілісного самовизначення особистості та групи як суб’єкта соціально значущої діяльності, здійсненої на благо Батьківщини (під час екологічних навчальновиховних семінарів з питань виховання екологічного світогляду як невід’ємної складової патріотизму учасники програми матимуть змогу підвищити рівень знань з екологічних питань, проведення таких навчальнопрактичних семінарів на території об’єктів природно-заповідного фонду України допомагають отримати знання про принципи діяльності заповідників, національних парків, ботанічних садів та надати об’єктам ПЗФ практичну допомогу); поведінковий критерій визначає готовність особистості, групи до повноцінної самореалізації як громадянина – патріота Батьківщини в одній чи кількох сферах соціально значущої діяльності, конкретні результати, досягнення в процесі її здійснення, основні якості, які проявляються на поведінковому рівні (готовність учасників до конкретних дій буде виявлена під час практичної роботи – акції «На варті довкілля рідного краю», «Прибери планету», «Посади своє дерево».). Соціальні ініціативи дитячих природоохоронних організацій окрім вирішення проблемних питань, мають значний виховний вплив на юних учасників такої діяльності. Комплексність програми, органічне поєднання навчальної, конкурсної, проектної роботи та обов’язкової практичної складової є важливими у процесі виховання патріота-громадянина. Література 1. Біла книга національної освіти України / Т. Ф. Алєксєєнко, В. М. Аніщенко, Г. О. Балл (та ін.) ; за заг. ред. акад. В. Г. Кременя, НАПН України. – К. : Інформ. системи, 2010. – 342 с. 2. Головаха Є. Тенденції соціальних змін в Україні та Європі: за результатами «Європейського соціального дослідження» 2005–2009 / Євген Головаха, Андрій Горбачик. – К. : Інститут соціології НАН України, 2010. 3. Захаренко О. А. Слово до нащадків / О. А. Захаренко. – К. : СПД Богданова А. М., 2006. – 216 с. 4. Чорна К. І. Особливості сучасних технологій виховання / К. І. Чорна // Сучасні технології в освіті : Реком. бібліогр. покажч. – Ч. 2. Сучасні технології виховання / упоряд.: І. П. Моісєєва, Л. О. Пономаренко; АПН України; ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського. – К., 2006. – 196 с.
24
УДК 370.174 РЕАЛІЗАЦІЯ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО ПІДХОДУ ДО ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНОГО ВУЗУ Старовойтенко Н. В., кандидат педагогічних наук, доцент, член наукової ради Черкаської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Фоміна Н. М., старший викладач, голова Черкаської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Черкаський державний технологічний університет Є дві тенденції формування екологічної освіти: розроблення окремого предмета «екологія» та «екологізація» всіх навчальних предметів. У статті розглянуто міждисциплінарний підхід до формування екологічної свідомості студентів інженерних спеціальностей. Реалізація міждисциплінарного підходу потребує розв’язання таких проблем, як визначення орієнтації кожного предмета в загальній системі екологічної освіти, виділення міжпредметних зв’язків і забезпечення міжпредметних підходів. Вітчизняні та зарубіжні вчені (В. Борисова, С. Дерябо, Н. Єфименко, Н. Кажанова, А. Кмець, В. Крисаченко, Л. Курняк, О. Максименко, І. Панов, В. Собчик, А. Урсул, В. Ясвін) розкрили важливі проблеми екологічної психології та культури. Зокрема, А. Алдашева, С. Дерябо, В. Зінченко, С. Ключка, В. Медведєв, І. Панов, С. Рудишин, А. Соколов, В. Ясвін акцентували увагу на теоретичних основах формування екологічної свідомості, на психологічній складовій взаємодії людини зі світом. Визначенню, типології та інтерпретації екологічної свідомості присвячені дослідження Р. Біджієвої, Н. Бірюкової, В. Васильєва, Ю. Маркова, М. Моїсєєва, А. Соколова, О. Улєдова, Е. Гарусова та ін. Роботи В. Г. Буданова, О. Н. Князєвої, С. П. Курдюмова стосуються міждисциплінарного підходу до екологічної освіти та виховання молоді [4, 5]. На жаль, практика свідчить, що у вітчизняних вищих навчальних закладах (ВНЗ) продовжує домінувати дисциплінарний підхід до викладання деяких навчальних предметів, що не відображає зв’язку між різними галузями знань та не формує в майбутніх фахівців технічного профілю збалансованого комплексу знань, умінь і навичок, необхідних для їх успішного функціонування у науково-академічному та професійному середовищі. На відміну від монодисциплінарного принципу організації навчання, міждисциплінарний підхід сприяє підготовці фахівців, здатних охопити широкий спектр 25
проблем, переходити від однієї галузі знань до іншої, орієнтуватися на постійне оновлення знань. Для досягнення гармонійного, екологічно безпечного розвитку країни нам потрібні висококваліфіковані фахівці – економісти, інженери, екологи, які здатні творчо працювати, ухвалювати раціональні й безпечні для довкілля й життя людей рішення. Поняття «екологічна безпека» має стати однією з домінант екологічного світогляду сучасної людини. На жаль, у нашій країні через вкрай незадовільний рівень екологічної свідомості як пересічних громадян, так і національної політичної еліти проблеми екології витісняються на другий план, а екологічні вимоги дедалі частіше сприймаються як перешкода розвитку технічного прогресу. Екологічна свідомість є важливим компонентом екологічної вихованості, тобто це сукупність знань, уявлень студента про взаємозв’язки, взаємозалежності, взаємодії людини зі світом природи. На цій основі формується відповідне позитивне ставлення до природи, а також усвідомлення молодою людиною себе як її частини. Стрижневим елементом формування екологічної свідомості є: знання (засвоєння основних наукових понять про природу, екологічні проблеми); усвідомлення (формування свідомої позиції щодо довкілля); ставлення (розуміння природи як унікальної цінності та джерела матеріальних і духовних сил людини); навички (здатність практичного освоєння довкілля та його охорони); діяльність (участь у розв’язанні екологічних проблем) [6, 354]. Зазначимо, що екологічна освіта у вищих навчальних закладах здійснюється з урахуванням міжнародного ранжування професій за їхнім впливом на довкілля й має три рівні: для професій, які істотно не впливають на стан довкілля; для професій, які безпосередньо впливають на стан довкілля, використовуючи природні ресурси; для професій, які забезпечують вивчення та охорону навколишнього середовища. Відомо, що виховні та освітні процеси є тісно взаємопов’язаними, взаємозалежними, відбуватися окремо не можуть. Своєрідна «синтетичність» екологічного виховання зумовлює те, що його не можна обмежувати вивченням власне екологічних дисциплін. Воно охоплює світоглядні, моральні, естетичні та інші аспекти формування особистості майбутнього фахівця. З огляду на це, до змісту навчання з різних предметів університетського курсу логічно включити екологічні знання. У такий спосіб буде вирішено два завдання – «озброєння» студентів знаннями в галузі екології та формування екологічної культури. Тому перед викладачами вищої школи стоїть завдання пошуку шляхів, засобів, методів гуманізації навчальних предметів. Наприклад, математику, фізику, хімію, економіку, інже26
нерні, лінгвістичні, мистецтвознавчі та іншого напряму дисципліни можна гуманізувати через їхню екологізацію. На нашу думку, дисципліна «Основи екології» має важливе значення у засвоєнні студентами-«технарями» таких понять, як: природне середовище, екологічні чинники, екосистема, природні та штучні екосистеми, класифікація забруднень, екологічно збалансовані та ресурсоощадні технології тощо. Особливе значення хімії в здобутті вищої технічної екологічної освіти полягає в тому, що живі організми біосфери й нежива природа складаються майже з одних і тих самих хімічних елементів, хоч їхня поширеність та біологічна роль можуть дуже відрізнятися. Розвиток хімії біогенних елементів, біогеохімії, біохімії, екологічної хімії, екотоксикології тощо, а також широке коло екологічних проблем потребують поглиблення й узагальнення відомостей про безпосередній зв’язок між хімічною будовою речовин та їхніми властивостями (біологічною активністю, токсичною й канцерогенною дією на живі організми, шкідливим впливом на довкілля тощо). Відомо, що аналогії екологічним явищам можна знайти в галузі хімії. Так, між динамічною рівновагою (принцип Ле Шательє) та популяційним гомеостазом, законами хімічної кінетики та особливостями впливу на живі організми ряду екологічних чинників є очевидна подібність. Встановлення аналогій підштовхує до думки про те, що між живою та неживою природою немає чіткої межі. Природні способи розв’язання технологічних проблем є набагато ефективнішими, ніж способи, які використовує людина, тому слід приділяти увагу вивченню тих хімічних процесів, які допоможуть розкрити загадки природи. Зв’язок екології з математикою можна простежити на прикладі закону великих чисел. Закон стверджує, що сукупна дія великої кількості випадкових чинників за деяких спільних умов призводить до результату, який майже не залежить від випадку, тобто має системний характер. Підтвердження цього закону ми знаходимо під час розгляду процесу формування будь-якої екосистеми. Особливе значення для розв’язання екологічних проблем та формування екологічної культури наукової інтелігенції мають методи математичного моделювання, які застосовують для вивчення й прогнозування екологічних явищ. Так, детерміністичні математичні моделі дають можливість досліджувати різноманітні екологічні взаємодії, динаміку розвитку тієї чи іншої популяції. Вчені-математики можуть розробляти технології, які допоможуть оптимізувати вплив людини на екологічні системи. Зміст математичних завдань з екологічною спрямованістю має допомогти студентам одержати інформацію про масштаби екологічної катастрофи й замислитися над можливими шляхами виходу зі складної ситуації, усвідомити власну роль і поведінку щодо природи. Оволодіння сучасними інформаційними технологіями дає можливість забезпечити доступність і повноту інформації про нові екологічні знання, науково-технічні досягнення та виробничий досвід еколого-інноваційної діяльності. Інтенсивна та неминуча індустріалізація нашого життя зумовлює не27
обхідність у детальному та комплексному моніторингу природного середовища. Особливо ефективними в цьому процесі можуть бути аерокосмічні методи контролю, які використовують комплекс фізичних, хімічних, біологічних способів діагностики стану та якості біосфери нашої планети. Для збереження життя на Землі необхідні зусилля не лише екологів, а й фізиків, хіміків, географів, ґрунтознавців та ін. У зв’язку з цим сьогодні є нагальна потреба в екологізації академічної науки. Однак екологічні проблеми мають і яскраво виражений соціальний характер, тому акцент на їх наявності можна робити і в галузі суспільних наук. Так, предметом наукових досліджень в галузі культурології є екологічні аспекти культури: пізнання світу через діалог людини й природи; вивчення характеру взаємодії людини, створеної нею цивілізації та навколишнього середовища; вивчення причин виникнення екологічних проблем глобального характеру та можливостей виживання людства. Поняття «культура» в цьому випадку розглядається в ширшому значенні – як культура існування людини в світі природи, культура її грамотного освоєння через пізнання, вивчення навколишнього середовища, моделювання картини світу. Людина та її ставлення до світу завжди були основною проблемою в історії культури. В зв’язку з цим вивчають різні рівні взаємовідносин людини і природи, відтворення людиною різноманітних картин світу: міфологічної, античної, християнської, наукової, виникають поняття: «нове екологічне мислення», «моральний та екологічний імператив», «коеволюція» та ін. На заняттях з психології доречно застосувати методи формування суб’єктивного ставлення до природи. Зокрема, метод екологічної ідентифікації полягає у створенні умов, коли студенту необхідно поставити себе на місце якого-небудь природного об’єкта, внаслідок чого формується відповідна поведінка стосовно природних об’єктів. Метод екологічної емпатії полягає в актуалізації співпереживання студентом природним об’єктам, а також співчуття їм. Формується суб’єктифікація природних об’єктів через емоційну сферу молодої людини. Метод екологічної рефлексії передбачає самоаналіз особистістю своїх дій і вчинків, спрямованих на світ довкілля, з погляду їхньої екологічної доцільності. Особливий інтерес проявляють студенти до обговорення проблем про вплив, який люди здійснюють на середовище, і те, які прийоми соціального впливу можна використати, щоб змусити людей (зокрема студентську молодь) ставитися до навколишнього середовища з великою увагою. Дискусії стосуються психологічних досліджень зарубіжних психологів Е. Аронсона, Р. Ріно, К. Каллтрена (польові експерименти з метою вивчення впливу приписуючих та наочних соціальних норм на поведінку людей) [1, 496– 503] та ситуацій екологічної поведінки наших сучасників. Найголовніше питання під час розгляду проблем економної витрати води, енергії, боро28
тьби зі сміттям звучить так: «Як можна змінити моделі поведінки, що завдають шкоди довкіллю?» Студенти залучаються до психологічних спостережень за поведінкою своїх знайомих, рідних і друзів по студентському гуртожитку. Одне із завдань спостереження полягає в тому, щоб встановити, хто найменше з усіх смітить – студенти, які бачать, що навколо ніхто не смітить, студенти, які бачать на підлозі один-єдиний кинутий предмет, чи студенти, які бачать кілька чи багато кинутих предметів. Непростим є пошук причин певної поведінки тих, за ким спостерігали студенти. Найскладнішим виявляється питання про спонукання людей поводити себе розумніше стосовно навколишнього середовища. Висновки, які роблять студенти, мають подвійну цінність: з психології вони засвоюють знання про складність змінювати сформовані з дитинства негативні моделі екологічної поведінки (екологічні проблеми являють собою класичні соціальні дилеми, в яких дії, що приносять вигоду окремій людині, якщо вони здійснюються більшістю людей, завдають шкоди всім); виховна ж цінність полягає в тому, що аналіз та оцінка студентами екологічної поведінки інших змушує замислитися над власними діями та вчинками. При цьому в студентів часто виникає почуття дисонансу, яке змушує їх відчути, що вони не практикують те, що заявляють (знають, як треба поводитися розумно в природі). Наприклад, виступаючи за економну витрату води, студенти можуть тривалий час приймати душ, засуджуючи розкидання сміття, залишають його в місцях відпочинку на природі, скаржаться на високу плату за електроенергію і не знають про побутові прилади, які споживають найбільшу кількість енергії та ін. Дисципліни економічного спрямування (екологічний менеджмент, екологічний маркетинг) помітно розширили зміст питаннями екологічної проблематики: екологічна політика, екологічна відповідальність бізнесу, відкритість фірми й прозорість виробничого процесу, екологічне маркування, формування фінансових структур підтримки екологічних дій, екологічний аудит, екологічне страхування дій компаній, зміна форм звітності виробників, нові форми реклами, формування нових принципів торгівлі (наприклад, продаж органічних продуктів). Розвинуті країни світу будують економічну політику на здобутті інформації, на екологізації науки й виробництва, таким чином, саме професійна екологічна освіта постає одним з дієвих засобів забезпечення екологічної безпеки країни, її гармонійного розвитку, завоювання світового ринку, сфер впливу тощо [2, 7]. Завдання правознавчих дисциплін – сформувати знання про відповідальність за здійснення екологічного правопорушення: дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну, кримінальну. Майбутні інженери мають усвідомити, що екологічна обстановка в світі є дуже складною, навіть, можна сказати, катастрофічною. Тому необхідно чітко розуміти всю важливість дотримання екологічного законодавства. Адже його недотримання може стати причиною серйозних наслідків, які, в свою чергу, можуть призвести до загибелі людей і навіть всього людства. 29
Викладання іноземної мови передбачає роботу з газетами й журналами. Статті, що друкуються в журналах «National Geographic», «The Environment», «Naturopa», які містять багато нових фактів вже минулих подій і ознайомлюють студентів з глобальними чи локальними екологічними проблемами та науковими дослідженнями, проведеними фахівцями США, Європи, або тексти, взяті з англомовних фахових підручників, які насичені термінологією, в сукупності з аудіо- і відеоматеріалами можуть бути успішно використані на заняттях з англійської мови. Буде корисним залучення студентів до участі в екологічних акціях, міжнародних наукових конференціях і олімпіадах а також міжнародних екологічних проектах і програмах, що спонукатиме до практичної реалізації набутих ними знань іноземною мовою. Оволодіння іноземною мовою для студента технічного профілю є необхідним чинником, оскільки зараз є зростаюча потреба в полікультурному спілкуванні з метою поширення міжнародних зв’язків і співробітництва у галузі охорони довкілля. Так, магістри хіміки-технологи Черкаського державного технологічного університету успішно проходять стажування в Норвезькому університеті природничих наук, але обов’язковою умовою участі в такому стажуванні є володіння англійською мовою, адже навчання (лекції, практичні заняття) проводять англійською мовою. Зазвичай підприємства, зокрема ВАТ «ЮріяФарм» та ПАТ «Азот», з якими співпрацює Черкаський університет, запрошують на роботу випускників-хіміків, що володіють фаховими знаннями, вміннями та англійською мовою. Важливим аспектом науково-дослідницької та навчально-методичної діяльності викладачів вищих навчальних закладів є визначення напрямів і тем курсових, дипломних і магістерських робіт. З метою розширення екологічного кругозору та відповідальності студентів доцільно, щоб ці дослідження були пов’язані з екологічною проблематикою й спирались на міжпредметний підхід. Наприклад, науково-пошукові та науково-експериментальні дослідження студентів, які зорієнтовані на освоєння ними сучасних методів і технологічних схем очищення стічних вод, на роботу над їх удосконаленням з метою підвищення їх економічної ефективності та зниження екологічного впливу на довкілля, формуватимуть екологічні знання та екологічну свідомість. Так, на кафедрі хімії та хімічної технології неорганічних речовин Черкаського державного технологічного університету тривалий час проводять дослідження з впровадження озонної технології зниження токсичності відпрацьованих газів двигунів внутрішнього згорання. Майбутні хімікитехнологи та інженери з обслуговування автомобільного транспорту залучаються до розроблення технологічних схем автономних установок живлення карбюраторного та дизельного двигунів озонованим паливом, мають змогу ще на студентській лаві оволодіти ефективними способами підвищення повноти згоряння палива, а отже й економічності та водночас екологічності роботи двигуна. Найголовніше – це усвідомлення студентами техногенного впливу на природне середовище, виникнення ряду екологічних проблем, не30
обхідність розвитку власного екологічного мислення та вміння прогнозувати наслідки впливу технічної діяльності. Висновки «Екологізація» всіх навчальних дисциплін стає оптимально дієвою й сприяє розвитку екологічної свідомості особистості студентів технічного профілю, якщо зміст освіти є адекватним сучасним науковим парадигмам, забезпечує цілісне сприйняття навколишнього світу на базі інтеграції знань про людину, суспільство, екосферу та техносферу. Реалізація міждисциплінарного підходу до формування екологічної свідомості студентів технічного вузу буде ефективнішою під час створення відповідних педагогічних умов: використання усієї різноманітності форм і методів екологічного навчання, врахування специфіки навчальних матеріалів відповідно до особливостей професійної підготовки майбутніх фахівців, тісний взаємозв’язок екологічної тематики навчання з життєво важливими інтересами (потребами) студентів, ознайомлення їх з новітніми результатами екологічних досліджень у прикладних галузях та власний приклад екологічно спрямованих викладачів вищого навчального закладу. Література 1. Аронсон Э. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме / Э. Аронсон, Т. Уилсон, Р. Эйкерт. – СПб : прайм– ЕВРОЗНАК, 2002. – 560 с. 2. Богобоящий В. В. Принципи моделювання та прогнозування в екології : підруч. / В. В. Богобоящий, П. Б. Чурбанов, В. М. Шмандій. – К. : Центр навч. літератури, 2004. – 216 с. 3. Борисова В. А. Екологізація підприємницької діяльності. – Суми : Довкілля, 2004. – 128 с. 4. Буданов В. Г. Эволюция дисциплинарного знания как процесс междисциплинарного согласования [Текст] / В. Г. Буданов // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2009 – 259 с. 5. Князева Е. Н. Трансдисциплинарность синергетики: следствия для образования / Князева Е. Н., Курдюмов С. П. // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. – М., 2003, – 232 с. 6. Фіцула М. М. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. / М. М. Фіцула. – 2-е вид., доп. – К. : Академвидав, 2010, – 456 с. 7. Старовойтенко Н. В. Психологія: практикум : навч. посіб. / Н. В. Старовойтенко. Н. М. Фоміна. – Черкаси : Рекламо-інформаційне видавниче агентство «Бізнес-стиль», 2015. – 352 с.
31
РОЛЬ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ У ЗБЕРЕЖЕННІ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СИНЕВИР» Бабічин Ю. Ю., Національний природний парк «Синевир» Територія національного природного парку (НПП) «Синевир» є дуже багатою на біологічне різноманіття, серед якого – значна кількість рідкісних видів, що потребують посиленої охорони. Загалом тут зростає 1380 видів рослин, 56 з них занесено до Червоної книги України. Представники тваринного світу налічують 624 види, з них 50 занесено до Червоної книги України. [2] Враховуючи ті обставини, що у межах парку знаходиться 5 великих населених пунктів, де проживає близько 20 тис. осіб, роль екологічної освіти в регіоні набуває особливого значення. Вона є одним з пріоритетів діяльності НПП «Синевир», адже її вважають важливою ланкою становлення гармонійного суспільства. Національний парк став центром організації екологічної освіти та виховання в регіоні верхів’я Тереблянської долини Закарпаття, цілеспрямованого впливу на світогляд, поведінку, діяльність населення з метою формування екологічної свідомості та залучення місцевих жителів до заходів зі збереження природної спадщини. Відповідно до «Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України» та інших законодавчих актів НПП «Синевир» успішно працює за такими основними напрямами [3]: проведення екологічних акцій, в тому числі практичних заходів з охорони й збереження довкілля, зокрема із залученням до участі в них громадськості; організація і проведення масових еколого-освітніх заходів з учнівською й студентською молоддю регіону; систематична робота з учнями в екологічних гуртках середніх шкіл краю; дійснення активної пропагандистської природоохоронної діяльності через видання еколого-освітнього часопису «Синій Вир», листівок, буклетів, книг; співпраця із засобами масової інформації, інтернет-виданнями, громадськими об’єднаннями, органами місцевого самоврядування, релігійними громадами тощо; участь у фестивалях, виставках та інших форумах еколого-освітнього та природоохоронного спрямування; забезпечення стабільної роботи екологічного візит-центру НПП «Синевир», музею лісосплаву та музею просто неба «Лінія Арпада». Формування екологічної культури та залучення людей до розв’язання назрілих проблем довкілля – основне завдання еколого-освітньої діяльності НПП «Синевир». У цьому напрямі співробітники установи працюють з пер32
ших днів її утворення в 1989 р. Однак, найактивніших обертів ця галузь природно-заповідної справи набрала в НПП «Синевир» з 2010 р., відколи створено окремий відділ екологічної освіти. Особливу увагу приділено роботі з молоддю, адже сьогоднішні школярі незабаром стануть дорослими і від їхніх світоглядних позицій залежатиме якість дій на благо суспільства, довкілля й збереження біологічного різноманіття. Тісна співпраця започаткована між національним парком «Синевир» і всіма середніми навчальними закладами регіону, а це – 8 загальноосвітніх шкіл, у яких навчаються загалом близько 2 тисяч учнів. Щотижня співробітники відділу екологічної освіти виїжджають до шкіл, де проводять з молоддю цікаві заходи: читають лекції, проводять уроки, бесіди, вікторини, демонструють відеофільми, влаштовують презентації – все, що сприяє формуванню природоохоронного світогляду. Директори шкіл, педагогічні колективи краю з розумінням ставляться до пропаганди дій щодо охорони навколишнього середовища й допомагають організовувати просвітницькі заходи, підготовку яких здійснюють на фаховому рівні. Велику увагу приділяють наочним матеріалам та інтерактивним методам роботи. З учнями проводять екскурсії на екологічних стежках «Синевирське озеро», «Гребля – Озірце», «Колочава», які функціонують на території НПП «Синевир», які є провідними об’єктами для здійснення екологічної освітньо-виховної роботи. Для молоді також організовують екологічні експедиції, сходження на вершини гір, подорожі до визначних місць і пам’яток природи – все це сприяє вихованню у молоді дбайливого ставлення до навколишнього середовища, зокрема біорізноманіття, розширює й поглиблює знання у процесі безпосереднього спілкування з природою. На базі візит-центру національного природного парку «Синевир» щороку поетапно проводять семінари з екологічної етики для учнів усіх шкіл регіону. Учасників семінарів ознайомлюють з роллю національного парку, яку він відіграє в своєму регіоні, а це – природоохоронна, науково-дослідна, рекреаційна, еколого-освітня діяльність. Тому не випадково НПП «Синевир» взяв на себе таку важливу місію, як проведення семінарів з екологічної етики, утверджуючись як центр природоохоронної пропаганди. Особливою проблемою сьогодні є забруднення навколишнього середовища побутовими відходами, тому треба дуже бережливо ставитися до природи, яка є великою цінністю для людини, – не лише економічною, а й естетичною, екологічною, науковою, рекреаційною, освітньою, духовною. Водночас, природа є цінною й сама для себе [1]. Особливої турботи потребують ліси, роль яких надзвичайно важлива для суспільства. Чим вони цінні – про це також дізнаються учні на семінарах з екологічної етики. Загалом, візит-центр НПП «Синевир» став базовим закладом для проведення еколого-освітньої роботи. Крім семінарів, тут проводять «круглі столи», конференції, наради, лекції, бесіди, вікторини та використовують інші форми роботи з населенням. 33
Щороку НПП «Синевир» сприяє проходженню навчально-польової практики сотням студентів різних вищих навчальних закладів України, зокрема: Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова, Ужгородського національного університету, Тернопільського національного університету, Донецького національного медичного університету імені М. Горького. Спільно зі студентами й місцевими жителями працівники НПП «Синевир» щороку проводять різні природоохоронні акції, які є дієвим способом привернути увагу людей до проблем охорони довкілля, серед яких традиційними стали: «День довкілля», «Година Землі», «Чиста річка», «Принось батарейки – рятуй життя», «Великий зимовий облік птахів», «Первоцвіт», «Чистий Квасовець», «Подбай про птахів», «Дикому озеру – чисте життя», «Збережи ялинку», «До чистих джерел». Особливого звучання та актуальності набувають акції з нагоди таких екологічних дат, як Міжнародний день водно-болотних угідь, Всесвітній день лісів, Міжнародний день води, День Землі, Всесвітній день мігруючих птахів, Міжнародний день клімату, Міжнародний день охорони навколишнього середовища, Всесвітній день захисту тварин та інших. Популярними є також екологічні конкурси серед молоді різних вікових категорій для залучення її до участі в розв’язанні екологічних проблем, формування активної свідомої позиції щодо збереження довкілля, виявлення та підтримки талановитої молоді. НПП «Синевир» як природно-заповідна установа також бере участь в екологічних конкурсах. Так, творча робота колективу у Всеукраїнському конкурсі «До чистих джерел» у номінації «Колективи земле- і водокористувачів, установ та підприємства» три роки поспіль здобуває перше місце. У 2011 р. документальний фільм парку «Синій Вир Карпат» посів перше місце у Всеукраїнському відеоконкурсі «Заповідна Україна». Парк є активним учасником різних форумів, виставок, фестивалів, зокрема постійно бере участь у Міжнародному екологічному форумі «Довкілля для України» та виставках «Довкілля» і «Тур’євроцентр –Закарпаття», на яких нагороджувався численними відзнаками за успішну роботу. Щороку НПП «Синевир» виступає учасником у таких фестивалях: «Проводи тваринників на полонини», «Колочавське відлуння Тереблянської долини», «Фестиваль ріплянки», «Рекітське сузір’я». Національний природний парк «Синевир» започаткував новий унікальний еколого-освітній захід – Фестиваль екологічної фотографії «Карпатам назустріч», на який щорічно збираються фотографи та шанувальники пейзажної фотографії з усієї України. У рамках цього Фестивалю також відбувається «Форум природолюбів», на якому обговорюють екологічні проблеми Карпат та роль фотомистецтва в пропаганді природоохоронних ідей, проводять презентації ілюстрованих книг тощо. 34
Краса природи – важливий мотиваційний аспект, який спонукає людей дбайливо ставитися до природи, любити її та охороняти. А це – один з перших етапів у справі утвердження природоохоронного світогляду, тому подібними заходами парк намагається приділяти цьому особливу увагу. Крім того, НПП «Синевир» доносить ідеї охорони природи через релігійні громади. Установа взаємодіє з усіма священиками сіл регіону в питаннях сприяння екологічній обізнаності громадян, особливо ставлення до довкілля. Серед ряду заходів, які здійснює НПП «Синевир» у напрямі екологоосвітньої діяльності, важливу роль відіграє співпраця із засобами масової інформації. Основною трибуною з цього приводу виступає регіональна газета «Синій Вир». Часопис засновано 21 березня 2001 р., і з того часу на своїх шпальтах друкує інформаційні та аналітичні матеріали екологічної тематики. Тісна взаємодія налагоджена з газетами «Верховина», «Новини Закарпаття», «Закарпатська правда», «Старий замок Паланок», у яких працівники НПП «Синевир» регулярно друкують свої матеріали на екологічну тематику, зокрема й про збереження біорізноманіття Карпат. Щомісяця надсилають інформаційні повідомлення та анонси для сайту Міністерства екології та природних ресурсів України. Успішною є еколого-освітня робота через мережу Інтернет. Відділ екологічної освіти забезпечив стабільне систематичне обслуговування й поповнення офіційного сайту НПП «Синевир», а також сторінок парку в соціальних мережах «Facebook», «Twitter», «Однокласники», «Вконтакті». Найактивніше проводиться освітньо-виховна робота у «Facebook», оскільки це – найбільша та наймасовіша соціальна мережа в світі, яка об’єднує понад 1 мільярд користувачів. Тому й не дивно, що саме її люди використовують як зручний і оперативний інструмент комунікації. Сучасні реалії інформаційного світу потребують тісного зв’язку з громадськістю. Це значною мірою стосується природно-заповідних установ України. Одним з ефективних інструментів для такого зв’язку, а також для поширення різноманітної текстової, фото- й відеоінформації, пропаганди природоохоронних ідей, реклами туризму тощо для національного природного парку «Синевир» і стала мережа «Facebook». Вона дає можливість завжди бути на зв’язку із заінтересованими особами. Сьогодні забезпечено регулярне змістовне наповнення сторінки не лише українською, а й англійською та російською мовами. Щоденно користувачі мережі залишають під фотографіями, статтями, відеофільмами й посиланнями лайки «Мені подобається» та коментарі захоплення красою природи парку. Це позитивно позначилося й на рекреаційній привабливості НПП «Синевир». Як свідчить аналіз усіх сторінок національних парків і заповідників України у «Facebook» на кількість загальних лайків «Мені подобається», найбільше їх користувачі мережі віддали саме сторінці НПП «Синевир». За цим показником установа залишається лідером і досі. 35
Лайк є одним з основних показників ефективності роботи сторінки і симпатій користувачів. Висока їх оцінка спонукає співробітників установи й надалі активно працювати в інформаційно-пропагандистській сфері, виходити на прямий зв’язок з громадськістю і дивувати світ новими захоплюючими матеріалами про унікальну природу національного природного парку «Синевир». Значних масштабів набуло видання інформаційної пропагандистської літератури: буклетів, листівок, книг. Якісна поліграфічна продукція парку, яку розповсюджують серед місцевого населення, туристів, учасників масових еколого-освітніх заходів, спрямована на те, щоб громадськість була поінформована про роль національних парків і заповідників, їхній внесок у збереження, охорону та відтворення природи тощо. Еколого-освітня робота НПП «Синевир» має велике значення для формування природоохоронного мислення громадян, сучасних уявлень про роль природно-заповідних територій та сприяє забезпеченню підтримки заповідної справи широкими верствами населення і збереження біологічного різноманіття. Література 1. Борейко В. Е. Экологическая этика в школе : учеб. пособие. – К. : Киевский эколого-культурный центр, 2004. – С. 16. 2. Літопис природи НПП «Синевир». – Т. 22. – Синевир, 2013. 3. Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України від 21 вересня 1998 р. №140 // Офіц. вісник України. – 1998. – № 41. – С. 54.
36