ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ЛІГА Україна, 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 30-В, оф. 33, тел. (044) 289-31-42 E-mail: vel@ecoleague.net www.ecoleague.net
Вих. №32/10 Від 28 жовтня 2019 року
Голові Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування Бондаренку О. В.
Пропозиції Всеукраїнської екологічної ліги до парламентських слухань на тему: «Пріоритети екологічної політики Верховної ради України на наступні 5 років» Вітаючи ініціативи Комітету щодо необхідності вдосконалення державної екологічної політики, вносимо пропозиції Всеукраїнської екологічної ліги до проекту рішень парламентських слухань на тему: «Пріоритети екологічної політики Верховної ради України на наступні 5 років»: 1. Розробити та внести на розгляд Верховної ради України проект Закону «Про Стратегію сталого розвитку України до 2030 року». Обґрунтування: У вересні 2015 року відбувся Саміт ООН зі сталого розвитку, на якому члени ООН схвалили документ «Перетворення нашого світу: порядок денний для сталого розвитку на період до 2030 року». Глави держав і урядів погодили порядок денний світового розвитку на період після 2015 року і визначили 17 глобальних цілей сталого розвитку, які охоплюють 169 завдань та 240 показників. Президент України В. Зеленський своїм Указом №722/2019 «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року» доручив Кабінету Міністрів України забезпечити проведення у двомісячний строк із залученням вчених, експертів, представників громадських об’єднань аналізу прогнозних і програмних документів з урахуванням Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року та за результатами такого аналізу у разі необхідності вжити заходів щодо їх удосконалення. Необхідність прийняття «Стратегії сталого розвитку України до 2030 року» обумовлена такими чинниками: – Україна має міжнародні зобов’язання щодо сталого розвитку, визначені стратегічними документами ООН; – в Україні внаслідок домінування протягом багатьох років ресурсо- та енергоємних галузей і технологій, сировинної орієнтації експорту та надмірної концентрації виробництва у промислових регіонах сформувалася така
структура управління розвитком, яка загалом є неефективною та екологічно небезпечною; – рівень економічного розвитку та добробуту населення не відповідає природному, науково-технічному, аграрно-промисловому потенціалу України та кваліфікаційно-освітньому рівню населення, соціально-історичним і культурним традиціям народу України; – основою для впровадження інноваційних перетворень в Україні у напрямі сталого розвитку є Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом; – в розроблених та затверджених стратегічних загальнодержавних, галузевих і регіональних документах не в повній мірі відображені цілі та завдання сталого розвитку; – українськими вченими підготовлено наукове обґрунтування переходу України до сталого розвитку та сформована відповідна громадська підтримка цього процесу. Прийняття «Стратегії сталого розвитку України до 2030 року» сприятиме переходу України на засади сталого розвитку; подоланню дисбалансів, які існують в економічній, соціальній та екологічній сферах діяльності; забезпеченню такого стану довкілля, яке сприятиме якісному життю й благополуччю теперішнього та майбутнього поколінь; створенню необхідних умов для суспільного договору між владою, бізнесом і громадянським суспільством щодо підвищення якості життя громадян і гарантування соціально-економічної та екологічної стабільності; формуванню системи публічного управління сталим розвитком; виконанню Україною міжнародних зобов’язань у сфері сталого розвитку; забезпеченню партнерської взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, бізнесу, науки, освіти та організацій громадянського суспільства; досягненню високого рівня освіти та охорони громадського здоров’я; впровадженню регіональної політики, яка базуватиметься на гармонійному поєднанні загальнонаціональних і регіональних інтересів; збереженню національних культурних цінностей і традицій. 2. Розробити та внести розгляд Верховної ради України проект Закону «Про Національний екологічний фонд України». Обґрунтування: Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає створення фондів охорони навколишнього природного середовища (ст. 47) «Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища». У тій же статті йдеться, що: «Кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів…»; а також що: «Розподіл коштів, що надходять до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища». Серед з пріоритетів інтеграції України до Євросоюзу є адаптація природоохоронного законодавства до норм і стандартів ЄС, інтеграція екологічної складової до галузевих та регіональних політик. І це має стати основою для поліпшення якості довкілля, та виконання ст.50 Конституції України. У сучасних умовах лише широке використання економічних механізмів охорони навколишнього природного середовища дасть змогу стимулювати екологічно дружню поведінку суб’єктів господарської діяльності й суспільства загалом. За оцінками Європейської комісії, країни-кандидати повинні витрачати не менше 2–3% ВВП щорічно для повного запровадження європейського законодавства щодо дотримання екологічних вимог. Частка екологічних платежів, які використовуються виключно для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів у ВВП: • Данія – 5, 7% • Нідерланди – 3, 9% • Болгарія і Мальта – по 3, 5% • Фінляндія і Швеція – 2, 7 % • Великобританія – 2,4 % • Німеччина – 2,2 % • Латвія – 1, 9% • Литва – 1, 7% Україна – менше 0,2% у 2018 та 18 рр. У 2017 році фактично профінансовано природоохоронних заходів на загальну суму трохи більше 4 млрд. гривень. У 2018-му через перерозподіл коштів між спецфондами місцевих органів влади та загальним фондом Держбюджету – ще менше. В обидва бюджетні періоди переважна частина заходів була профінансована зі спецфондів місцевих органів влади. Прикладом ефективного використання економічних важелів у реалізації екологічної політики може бути Польща. Ще у середині 90-х років Польща створила Національний фонд охорони навколишнього середовища і водного господарства, а також воєводські (обласні) фонди охорони навколишнього середовища і водного господарства. Законопроект враховує те, що Україна має міжнародні зобов’язання щодо сталого розвитку, визначені стратегічними документами ООН. Тому авторами запропоновано: 1) кошти екологічного податку зараховувати до спецфонду Державного та місцевих бюджетів; 2) виходячи з концепції сталого розвитку та подолання дисбалансів, які існують в економічній, соціальній та екологічній сферах діяльності, зараховувати до Національного екологічного фонду частину ренти за спеціальне використання природних ресурсів, зокрема надр. (Це другий варіант*).
3. Забезпечити створення адаптованої до національних потреб єдиної уніфікованої електронної системи доступу до інформації про реєстри викидів і перенесення забруднювачів відповідно до Закону України «Про ратифікацію Протоколу про реєстри викидів і перенесення забруднювачів». Обґрунтування: Україною, як членом Енергетичного Співтовариства з 1 лютого 2011 року, прийнято зобов’язання дотримуватися положень Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та додатків до нього. Згідно з Додатком II до Договору всі великі спалювальні установки після 31 грудня 2017 року мають відповідати вимогам Директиви 2001/80/ЄC про обмеження викидів деяких забруднюючих речовин у повітря від великих спалювальних установок (далі – Директива 2001/80/ЄC). Зокрема, у статті 9 зазначеної Директиви йдеться: Газоподібні викиди від установок для спалювання здійснюються при контролі через димову трубу. Стаття 12 зобов’язує: Держави-члени вживають усіх необхідних заходів згідно з Додатком VIII "A" щодо забезпечення моніторингу викидів від установок спалювання, які регулюються цією Директивою і всіма іншими актами, необхідними для імплементації цієї Директиви. Держави-члени можуть передбачити проведення такого моніторингу за рахунок оператора. У статті 13 передбачено, що: Держави-члени вживають відповідних заходів для забезпечення інформування оператором компетентних органів у розумні терміни про результати безперервних вимірювань, перевірки вимірювального обладнання, окремих вимірів і всіх інших вимірів, що проводяться з метою виконання вимог цієї Директиви. І, нарешті, у статті 16 передбачено, що: Держави-члени встановлюють санкції, які застосовуються до порушників положень національного права, прийнятого відповідно до цієї Директиви. Передбачені штрафи мають бути ефективними, пропорційними та попереджувальними. Водночас, 3 лютого 2016 р. Верховна Рада України ратифікувала протокол про регістри викидів та переносу забруднювачів (РВПЗ) (Закон № 980-VIII). Метою Протоколу є розширення доступу громадськості до інформації шляхом створення послідовних, інтегрованих, загальнонаціональних реєстрів викидів і перенесення забруднювачів (РВПЗ) згідно з положеннями цього Протоколу, які могли б сприяти участі громадськості у процесі ухвалення рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, а також сприяти запобіганню забрудненню навколишнього середовища та його скороченню. Згідно із Протоколом про реєстр викидів і перенесення забруднювачів Україна має створити єдину уніфіковану електронну систему доступу до інформації про дозволи, звіти, матеріали перевірок у сфері довкілля, доступ до якої матимуть, зокрема, органи влади та громадськість. Статтею 8 Протоколу передбачено, що «Для кожної Сторони першим звітним роком є той календарний рік, після якого Протокол набрав чинності для цієї Сторони», тобто, першим звітним роком мав стати 2017 рік, А перший звіт мав бути оприлюднений у 2018 році.
Створення і впровадження РВПЗ, адаптованого до національних потреб, допоможе відповідним органам влади відслідковувати утворення, викиди небезпечних речовин і забруднювачів у часі і просторі, попередити забруднення і знизити навантаження з проведення моніторингу та контрольнонаглядових заходів. Водночас, відкритість відповідної інформації дозволить промисловим підприємствам адекватно оцінювати свою природоохоронну діяльність та скорочувати викиди і таким чином заощаджувати фінансові ресурси. За наявності РВПЗ місцеві або регіональні органи управління зможуть оцінити стан навколишнього середовища на певній території і використовувати РВПЗ як одне з джерел даних для оцінки ризиків, які існують для здоров’я населення і довкілля, скорочення забруднення. РВПЗ дозволить заручитися широкою громадською підтримкою у реалізації державної екологічної політики. Громадськість зможе використовувати дані РВПЗ для ознайомлення з екологічною ситуацією у конкретних населених пунктах, а також для здійснення оцінки екологічної результативності тих чи інших об’єктів господарчої діяльності, секторів економіки або державних органів. Відповідно до ст. 13 Протоколу органи влади, мають від самого початку створення національної системи надати громадськості можливість доступу до інформації про пропоновані заходи, що стосуються створення національного реєстру викидів та переносу забруднювачів, а також можливість для надання будь-яких зауважень, інформації, аналітичних матеріалів або думок, які мають відношення до процесу прийняття рішень. 4. Розробити та затвердити Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища на 2020 – 2025 рр. 5. Підготувати звіт про виконання Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» і подати його до Верховної Ради України. Обґрунтування: до п. 4. та 5: Згідно пункту три Прикінцевих положень Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» Верховна Рада України постановила: «3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: розробити та затвердити Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища; підготувати звіт про виконання Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» і подати його до Верховної Ради України».
6. Забезпечити підготовку та видання «Червоної книги України» (2020), «Зеленої книги України» (2020), а також щорічної Національної доповіді про стан довкілля в Україні. Обґрунтування: Згідно Закону України «Про Червону книгу України» (частина шоста статті 12) Кабінет Міністрів України «забезпечує офіційне видання та розповсюдження Червоної книги України не рідше одного разу на 10 років». Останнє видання «Червоної книги України» відбулося у 2009 році. Згідно частини сьомої тієї ж статті: «Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища забезпечує оперативне доведення до відома заінтересованих органів державної влади, громадських організацій та громадян відомостей про зміни у переліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, вжиття відповідних заходів щодо збирання та узагальнення отриманої науковими та іншими установами, підприємствами, організаціями і громадянами інформації про поширення, чисельність, стан об'єктів Червоної книги України, а також про факти їх знищення, пошкодження, загибелі чи захворювання тощо. З повагою Голова Всеукраїнської екологічної ліги
Т. В. Тимочко