ВПРОВАДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЮ ОСВІТОЮ В УМОВАХ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ Бабченко Р. П. Всеукраїнська дитяча громадська організація «Екологічна варта». Макіївський міський осередок. Постановка проблеми. Екологічна освіта в рішеннях V Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища (Київ, 2003 р.) є основним інструментом у захисті довкілля в умовах збалансованого розвитку людства. З 2005 року проблеми екологічної освіти включено до порядку денного ООН (Десятиріччя освіти в інтересах сталого розвитку) [1]. Останнє десятиліття в Україні характеризується бурхливою зміною соціально-економічного устрою в державі. Загострились відносини Людини, Суспільства і Довкілля. На жаль, через консерватизм та бюрократизм в управлінні українською школою позитивні тенденції в екоосвіті і вихованні незначні. Концепція екологічної освіти в Україні, прийнята у 2002 р., ставить задачу екологічної освіти – формування активного громадянина, який не тільки адаптується до соціальних змін, а й сам впливає на них, вирішує проблеми. Тому екологічна освіта як і екологізація освіти – найпотужніший засіб для поліпшення структури споживання і виробництва, розробки досліджень і технологій, здатних підвищити захист навколишнього середовища [2]. «Освіта в інтересах сталого розвитку повинна враховувати конкретні місцеві і національні умови і заохочувати широку співпрацю на міжнародному, регіональному і державному рівнях всіх зацікавлених сторін, включаючи державні органи, сферу освіти, неурядові організації, ділові кола, молодь і ЗМІ» [1]. Метою статті є узагальнення і впровадження системного підходу з екологічної освіти, виховання і природоохоронного громадського руху стосовно проблеми застосування в Україні ідей збалансованого розвитку людства, задекларованих на Всесвітньому саміті з охорони навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (Бразилія, 1992 р.), а також у Стратегії ЄЕК ООН для освіти в інтересах збалансованого розвитку (Україна, 2003 р.). Державні механізми ОЗР здійснюються на основі співробітництва між міністерствами освіти і навколишнього природного середовища, соціальної політики, а також між державними структурами екобезпеки і освіти на регіональному, національному рівнях через публікацію навчально-методичних матеріалів для педагогів, учнів; обмін інформацією через громадський екологічний рух у формальній і неформальній сфері освіти. Матеріали і обговорення. В умовах екологічної кризи в Україні, спричинених Чорнобильською катастрофою, зростання хвороб серед дітей спонукали автора шукати шляхи екологічної освіти і виховання не тільки на уроках, а й у позакласних заходах, а також у громадській діяльності. Сьогодні технологічний підхід в дидактиці – це поєднання навчання з
позакласною виховною роботою і активною громадською діяльністю. Коротко аналізуючи практичний досвід з екоосвіти, можна виділити такі методичні підходи: 1. Чому вчити? Новітнім технологіям майбутнього: зміст освіти випереджальний. 2. Якими методами? Інноваційне. Інтерактивне навчання. 3. Який буде результат? Формування економічного мислення, екологічного світогляду, гуманістичних принципів у молоді, громадськості, заради подолання еколого-економічної кризи. 1. Основні освітні завдання з означеної проблеми формуються на основі цілісного уявлення про взаємозв'язки у системі «людина – природа – суспільство», їх залежність від економічних — екологічних — соціальних важелів. Такий підхід до формування екологічного світогляду важливий і для професійно-технічних закладів освіти, і для технічних ВУЗів, з яких учні ідуть працювати на підприємства металургійної, коксохімічної, гірничої галузей з критичним станом економічно-екологічних проблем [3]. Вивчення предметів сьогодні треба починати з точки зору відновлення, збереження атмосфери, гідросфери, літосфери, біосфери від забруднення шкідливими речовинами. Основне у змісті навчання – показати застосування нових методів хазяйнування людини з метою заміни екстенсивних технологій виробництва на інтенсивні, ресурсозберігаючі. А поєднання регіонального і глобального підходів дозволить усвідомити учнями значення чистоти повітря, яким дихаємо, чистоти води, яку п'ємо, чистоти землі, яка нас годує. Звідси прийде і необхідність в екологічних знаннях по збереженню довкілля. Приклад зв'язку теорії з практикою навчання, науки з виробництвом у досвіді роботи вчителя М.П. Гузика застосовується автором у підготовці кваліфікованих робітників (на уроки запрошуються провідні спеціалісти з підприємств). Учні вчаться не тільки спостерігати, збирати теоретичну, експериментальну інформацію з екологічних проблем, а й складати схеми спостережень, встановлювати причинно-наслідкову залежність екологічної кризи від застосування старих технологій виробництв [4-5]. Таким чином, зміст навчання стає випереджальним, засновується на співробітництві вчителя і учнів, спеціалістів, а головний напрямок діяльності – розкриття наукових принципів промислового виробництва на засадах сталого розвитку суспільства, здобуття практичних умінь і навичок по збереженню природи рідного краю, свого здоров'я, формування відповідальності за стан довкілля, усвідомлення людиною себе як частки Природи, залежності від неї. 2. Необхідність формування різноманітних компетенцій у молоді, як і виховання суспільно активної творчої особистості з критичним світоглядом – головна стратегічна мета освіти зазначена у документах МОН України. На сьогодні прийнято багато програм щодо екологічної освіти. Зокрема — це державні національні програми: «Освіта України. XXI століття»; «Національна доктрина розвитку освіти»; «Концепція екологічної освіти України». Але до практичного втілення їх в життя ще багато треба зробити. Широкий аспект методів навчання (в тому числі і активних) з ОЗР – ще один механізм
державного регулювання екоосвітою. Допоможуть педагогам у їх діяльності і педагогічний досвід В.О. Сухомлинського з його ідеєю, що школа має бути не коміркою знань, а середовищем думки, що через любов до краси природи рідного краю формується і духовність людини, і досвід організації навчання педагога В.Ф. Шаталова навчить викладачів, що мірою відповідальності педагога має бути сама дитина, її духовний світ, що якість освіти потрібна кожному учню. Вчити на власному прикладі – ще один засіб навчання. Так, активну життєву позицію щодо означеної проблеми автор займає після аварії на ЧАЕС у 1986 році. З приводу нових програм навчання з природничих дисциплін і впровадження екологічного змісту зверталася з листом до Верховної Ради України, «Літературної газети» (1990 р.). Тоді влада «замовчувала» розміри аварії, її наслідки. У відповіді на її лист Управління освіти і науки Донецької області зазначило – її думку щодо програм навчання с природничих дисциплін буде враховано у формуванні навчальних планів, у екологічному вихованні молоді. Ці події стали поштовхом для викладача шукати інноваційні підходи до навчання, виховання з екологічної тематики. У зміст освіти вводяться поняття: альтернативна енергетика, безвідходна технологія, раціональне господарювання, хімічні, радіоактивні забруднювачі, тощо. У позакласній роботі проводиться з учнями моніторинг з екологічних проблем Донбасу, України в таких галузях економіки, як енергетика, коксохімія, металургія [6]. Крім цього досліджуються і проблеми: поводження з відходами, стан здоров'я населення в залежності від якості довкілля. Учні пишуть, захищають реферати, приймають участь у конкурсах рефератів, малюнків по збереженню природи. Заохочується їх робота невеликими призами. Зібраний матеріал систематизується, використовується при вивченні нових тем, в громадській дія льності, в практичних природоохоронних акціях. Серед інноваційних методів навчання слід назвати рольові ігри «У забруднювачі», «У здоровий спосіб життя», екологічні брейн-ринги, захист творчих екопроектів на теми «Утилізація відходів виробництв промисловості і побуту», «Стабільне місто на прикладі міста Макіївки». Проекти, захищені на обласних конкурсах неурядових організацій «Екологічна варта» і республіканському рівні в МОН України, відзначені грамотами і дипломами. Методичний матеріал подано в науковометодичному журналі «Хімія», «Біологія», видавництво «Основа», місто Харків [7-9]. Інтеграція навчання в Концепції екологічної освіти Україна займає важливе місце. Цей принцип на уроках біології, хімії, фізики, спецдисциплін з екологічних питань впроваджується різними формами та методами. Проведення регіональних і національних форумів з участю працівників сфери освіти, державних службовців, наукових працівників, а також зацікавлених учасників для обміну досвідом і передовою практикою з питань, пов’язаних з ОЗР – ще один механізм державного управління екоосвітою. В и с н о в к и . Економічна та екологічна кризи – дві основні проблеми сучасної України – будуть вирішені, якщо застосувати політичні механізми
державного управління, а саме надання пріоритетності цим двом факторам у програмі збалансованого розвитку України. Реалізація стратегії ЄЕК ООН для збалансованого розвитку і освіти в інтересах збалансованого розвитку в Україні передбачає застосування державних механізмів управління на національному рівні і надання фінансової допомоги і підтримки освітнім, науково-дослідним та інформаційно-пропагандистським програмам [10]. Будь-яка особиста ініціатива з ОЗР заслуговує уважного вивчення і застосування. ЛІТЕРАТУРА 1. 5-а Пан-Європейська Конференція Міністрів Охорони Навколишнього Середовища «Довкілля для Європи». Матеріали та документи. – К., 2003. – 419 с. 2. Концепція екологічної освіти України. Колегія МОН, протокол 13/6–19 від 20.12.2001. 3. Синельщиков Р. Г. Механизм управлення экообразованием в контексте проекта Донбасс-2000-экология // Матеріали II міжнароднопрактичної конференції «Технологічний підхід в дидактиці» (3-4 лютого 1998 р.). – Донецьк: ІПО ІПП, 1998. – С. 104-106. 4. Бабченко Р.П. Сучасний урок: Охорона навколишнього середовища від забруднення промисловими викидами // Хімія. – 2005. – №2. – С. 7-10. 5. Бабченко Р.П. Сучасний урок: Роль хімії в рішенні енергетичної проблеми // Хімія. – 2005. – №5. – С. 16. 6. Бабченко Р.П. Екологічна освіта і виховання учнів. Сценарій екологічного семінару // Біологія. – 2005. – №32. – С. 5-12. 7. Методические указания к изучению дисциплины «Основи экологии и экономики природопользования» / Сост. О.И. Шапоренко. – Донецк: ДонГАУ, 2001. – 183 с. 8. Бабченко Р.П. Брейн-ринг «Чотири Е (Екологія, Енергія, Ефективне навчання, Економіка) // Тиждень хімії в школі. Випуск 1. Упоряд. К.М. Задорожній – Харків: Основа, 2006. – С. 139-143. 9. Бабченко Р.П. Екологічна освіта – інвестиція в майбутнє людства // Екологічні партнерства порубіжних країн: участь громадськості: матеріали 5 Всеукраїнської конференції екологічної громадськості (24-26 вересня 2004 р., м. Чернівці) – К., 2004. – С. 133-134. 10. Пащенко О.В. Освіта в інтересах збалансованого (сталого) розвитку: молодіжний рух та роль неформальної освіти // Екологічні партнерства порубіжних країн: участь громадськості: матеріали 5 Всеукраїнської конференції екологічної громадськості (24-26 вересня 2004 р., м. Чернівці) – К., 2004. – С. 246-251.