%d0%a2%d0%b5%d0%ba%d1%81%d1%82 %d0%b2%d0%be%d0%b4%d0%b0 1 2019

ЗМІСТ Позиція Національної екологічної ради України щодо критичного стану Дніпра . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 Гігієнічні проблеми водопостачання в Тернопільській області Лотоцька О., Кондратюк В., Паничев В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

5

Шляхи зменшення забруднення водних ресурсів Чернівецької області Тевтуль Я., Чайковська Н. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 Як захистити річки Закарпаття: уроки «гесівського» бунту на Хустщині Лукша О., Станкевич-Волосянчук О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 До 2050 року в українських водоймах може зникнути риба Чистяков О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

1

22

ПОЗИЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ЩОДО КРИТИЧНОГО СТАНУ ДНІПРА Громадські організації, які входять до Національної екологічної ради України, стурбовані критичним станом річки Дніпра, зокрема це стосується масового цвітіння води та загрози водним екосистемам. Багато років громадські природоохоронні організації опікуються охороною водних ресурсів України, вносять зміни й доповнення до законодавства, що стосуються посилення відповідальності за заподіяння шкоди. Національна екологічна рада України має своє бачення шляхів розв’язання екологічних проблем . Водні ресурси Дніпра становлять близько 80% водних ресурсів України і забезпечують водою понад 32 млн населення та дві третини господарського потенціалу країни. Гідрологічний режим Дніпра змінився. Річка з потужною течією перетворюється на «стояче болото», в якому рух води відбувається тільки за «бажанням» чиновника, що відкриває «заглушку» на дамбі або гідроелектростанції. Енергетики не хочуть розглядати Дніпро як живий організм, для них він є «водоймою з технічною водою» для отримання електроенергії. Відбувається й катастрофічне обміління столичної акваторії Дніпра. Нині виявлено 56 мілин у межах Києва. Головна водна артерія країни фрагментується, змінює русло. Це зумовлює швидке прогрівання води і, в свою чергу, бурхливе розростання фітопланктону та водної рослинності. Сьогодні посередині Дніпра можна стояти по коліно у воді. Береги хаотично забудовуються, знищуються природні нерестовища, заплавні луки та протоки. Річку розривають земснаряди, змінюючи рельєф дна й конфігурацію берегової смуги. Внаслідок цього ділянка річки між мостами «Метро» й «Патона» (м. Київ) настільки обміліла, що з води вже визирає «новий» острів. Вода у деяких місцях річки Дніпро являє собою суміш бруду, мулу та водоростей. Це спричинено переважно скиданням забруднюючих речовин, які потрапляють у річку з комунальними та промисловими стоками. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди північній частині басейну Дніпра завдала катастрофа на Чорнобильській АЕС; у критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення, у катастрофічному – притоки нижнього Дніпра, де щороку ускладнюється санітарно-епідеміологічна ситуація, зменшується вилов риби та збіднюється біологічне різноманіття. Основним забруднювачем водних ресурсів у басейні Дніпра є підприємства житлово-комунального господарства (45%) і чорної металургії (36%). У галузевому розрізі найбільше забруднених стічних вод скидає промисловість – 278 млн м3, житлово-комунальне господарство – 518 млн м3, 2

що більше порівняно з минулим роком на 265 млн м3, сільське господарство – 13 млн м3. З огляду на критичний стан водних об’єктів України, Національна екологічна рада України вимагає: – імплементувати у національне законодавство директиви Європейського союзу стосовно охорони та управління водними ресурсами, в першу чергу Рамкову водну директиву № 2000/60/ЄС; – ухвалити Закон України «Про заборону ввезення і реалізації на території України мийних засобів на основі фосфатів», проект якого розробили експерти Всеукраїнської екологічної ліги, народні депутати України вже тричі вносили його на розгляд Верховної Ради України; – здійснити інвентаризацію об’єктів господарювання в межах встановлених водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; в обов’язковому порядку підключити ці об’єкти (за їх рахунок) до міських каналізаційних мереж; – посилити державний нагляд і контроль за скидами з підприємств і дотриманням режиму господарювання у водоохоронних зонах річок і дренажних каналів згідно зі ст. 218 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»; – реконструювати незадовільно працюючі очисні споруди каналізації та побудувати очисні споруди каналізації в населених пунктах, де їх немає; – запровадити нову редакцію ДСанПіН «Гігієнічні вимоги до якості води питної, призначеної до споживання людиною», в якій встановлено високі європейські стандарти питної води, які з 2010 року не введено в дію; – заборонити будівництво на землях водного фонду; – підприємства, які здійснюють виробничу діяльність, обладнати системою дощової каналізації з очисними спорудами для запобігання забрудненню водойм міста неочищеними дощовими водами; – здійснити заходи з відновлення витоків річок. Голова Національної екологічної ради України, голова Всеукраїнської екологічної ліги

Т. В. Тимочко

Члени Національної екологічної ради України: Академія технологічних наук України

–

Куцан Юлій Григорович, доктор технічних наук;

Асоціація підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами

–

Косоуров Кирило Володимирович;

Асоціація рибалок України

–

Чистяков Олександр Володимирович;

Благодійний фонд «Громадянська енергія»

–

Єришева Антоніна Іванівна;

3

Благодійний фонд спасіння дітей України від Чорнобильської катастрофи

–

Преображенська Наталія Юхимівна, кандидат біологічних наук;

Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна варта»

–

Пащенко Олена Вікторівна;

Всеукраїнська екологічна ліга

–

Тимочко Тетяна Валентинівна;

Громадська організація «Екологічна безпека»

–

Бистрякова Юлія Ігорівна, кандидат економічних наук;

Міжнародна громадська організація «Всенародний контроль та захист»

–

Фесянов Петро Олексійович;

Молодіжна громадська організація «Екоспектр»

–

Скиба Юрій Віталійович;

Науково-технічна спілка енергетиків та електротехніків України

–

Дупак Олександр Сергійович;

Незалежний інтелектуальний центр

–

Корецький Сергій Петрович;

Українська екологічна асоціація «Зелений світ»

–

Босак Адель Василівна;

Науково-експертна комісія Національної екологічної ради України

–

Марушевський Геннадій Борисович, кандидат філософських наук.

Голови (представники) обласних Громадських рад природоохоронних організацій: Ангурець Олексій – голова Громадської ради Володимирович природоохоронних організацій у Дніпропетровській області; Вадзюк Степан Несторович

–

голова Громадської ради при обласній державній адміністрації у Тернопільській області, доктор медичних наук, професор;

Голік Юрій Степанович

–

голова Громадської екологічної ради Полтавщини, доктор технічних наук, професор;

Грицишин Петро Михайлович

–

директор Західного центру Українського відділення Всесвітньої лабораторії, кандидат технічних наук (м. Львів);

4

Бабченко Раїса Петрівна

–

член Громадської ради природоохоронних організацій у Донецькій області;

Карпенко Юрій Олександрович

–

голова Громадської ради при департаменті екології Чернігівської обласної державної адміністрації, кандидат біологічних наук;

Лукша Олег Васильович

–

голова Форуму громадських організацій екологічного порятунку Закарпаття, кандидат фізикоматематичних наук;

Малишева Тетяна Василівна

–

член Громадської ради природоохоронних організацій у Київській області;

Михалко Михайло Юхимович

–

голова Громадської ради природоохоронних організацій м. Києва;

Миленька Мирослава Миронівна –

член Громадської ради природоохоронних організацій в Івано-Франківській області, кандидат біологічних наук;

Мудрак Олександр Васильович

–

голова комісії з охорони довкілля та екологічної безпеки Громадської ради при Вінницький обласній раді;

Размєтаєв Сергій Володимирович

–

голова Громадської ради природоохоронних організацій у Харківській області, кандидат юридичних наук.

ГІГІЄНІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВОДОПОСТАЧАННЯ В ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛАСТІ Лотоцька О., Кондратюк В., Паничев В. Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України, Тернопільський обласний лабораторний центр МОЗ України Проблема якості питної води для України була і залишається вкрай актуальною і надзвичайно гострою [1, 2]. Це пов’язано з тим, що Україна належить до держав з обмеженою кількістю водних ресурсів та високим 5

ступенем їх використання. За даними Національного інституту стратегічних дослід-жень високий відсоток проб питної води з централізованих систем водопостачання не відповідають вимогам Держстандарту. До 30% досліджених проб питної води з джерел децентралізованого водопостачання не відповідає санітарним нормам за санітарно-хімічними показниками й до 20% – за бактеріологічними. Таке становище призводить до зростання як інфекційної, так і неінфекційної захворюваності населення [3]. Якість питної води і санітарний стан джерел водопостачання свідчить про збільшення питомої ваги водного фактору у формуванні шкідливого впливу об’єктів довкілля на здоров’я людей. Негативні тенденції із забезпеченням населення питною водою достатній кількості та високої якості на сьогодні набули критичного стану в багатьох регіонах України [4–6]. За даними ООН, Україна посідає 95 місце серед 112 країн світу за рейтингом якості питних джерел. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. м3 на 1 особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі (Швеція – 2,5 тис. куб. м, Великобританія – 5, Франція – 3,5, Німеччина – 2,5, Європейська частина колишнього СРСР – 5,9 тис. куб. м). У маловодні роки на території України формується лише 52,4 км3/рік стоку, тобто на одну людину припадає близько 1 тис. м 3. Тим часом, за визначенням Європейської економічної комісії ООН, держава, водні ресурси якої не перевищують 1,7 тис. м3 стоку на рік на одну людину, вважається незабезпеченою водою. У Канаді, наприклад, ця величина дорівнює 94,3, в Росії – 31,0, Швеції – 19,7, США – 7,4, Білорусі – 5,7, Франції – 3,4, Англії – 2,5, Німеччині – 1,9, Польщі – 1,6 тис. м3/рік. Серед 152 країн світу Україна за цим показником посідає 111 місце [8]. Для Тернопільської області питання якості та безпечності питної води є надзвичайно актуальним, адже це один із регіонів зі значним антропогенним навантаженням на водні джерела та нестачею достатньої кількості прісної води. За даними державної статистичної звітності Тернопільська область посідає перше місце серед областей, які мають найбільший відсоток досліджених проб питної води, що не відповідають санітарним нормам за санітарно-бактеріологічними показниками [9]. Мета роботи – проведення гігієнічної оцінки стану господарськопитного водопостачання в Тернопільській області та аналіз динаміки якості питної води за період 2013–2016 рр. з джерел централізованого та децентралізованого водопостачання. Об’єкт та методи дослідження. Аналіз стану та якості питної води централізованих та децентралізованих джерел водопостачання Тернопільської області виконано за матеріалами досліджень, проведених в останні роки (2013–2016 рр.) в рамках державного моніторингу якості природних та питних вод [9–11]. Результати та їх обговорення. За водозабезпеченістю Тернопільська область займає 15 місце в Україні. Залежно від водності року на одного мешканця області припадає лише від 1 до 1,5 тис. м3 води на рік. До того ж 6

територіальний розподіл водних ресурсів в області нерівномірний. Найменше водозабезпеченими є Борщівський, Гусятинський, Заліщицький та Чортківський райони. Водні ресурси області значною мірою використовують для риборозведення (16,52%), комунально-побутових потреб (14,79%), промисловості (1,76%), сільськогосподарського водопостачання (4,17%) та інших потреб (0,14%), таких як енергетика, рекреаційні цілі, тощо. До того ж територіальний розподіл водних ресурсів в області нерівномірний. Найменше забезпечені водою Борщівський, Гусятинський, Заліщицький та Чортківський райони, які здебільшого знаходяться в басейні річки Дністер. Останнім часом Тернопільщина гостро відчуває дефіцит води. Впродовж 25 років спостерігається стійка тенденція до зменшення обсягів використання води – на 60%. Якщо у 1990 році в області використовували 183 млн м3, то у 2000 р. вже 73 млн м3. Це зумовлено значним скороченням водоспоживання у промисловості та ще більш значним зменшенням подачі води на зрошення. Використання води в 2015 р. в області знову значно зменшилося – з 71,76 млн м3 до 37,64 млн м3. Зменшення відбулося, ймовірніше, унаслідок скорочення чисельності населення, падіння економіки, більш економного ніж раніше використання води, унаслідок широкого запровадження лічильників води. У Тернопільській області, як і в загальному по Україні, основним видом питного водопостачання населення є централізоване. За даними Тернопільської обласної державної адміністрації централізованим питним водопостачанням в області забезпечено 94% населених пунктів, з них міст – 100%, селищ міського типу – 87%. Питоме водоспоживання на 1 людину у місті становить 96 л/добу, у смт – 100 л/добу. Це одна з небагатьох в країні областей, яка не має проблеми з цілодобовим постачанням питної води. Воно доступно для 100% населених пунктів. Під контролем спеціалістів Державної установи «Тернопільський обласний лабораторний центр МОЗ України» в 2016 р. знаходилося 456 джерел централізованого водопостачання населення, із них 40 комунальних, 128 відомчих, 288 сільських водогонів. Загальна кількість джерел централізованого водопостачання за останні 7 роки зменшилася на 15 одиниць або на 3%. Водночас кількість відомчих водогонів зменшилася майже на 19% (або 30 одиниць). Проте кількість сільських джерел централізованого водопостачання в області зросла на 5,5%, комунальних водогонів – на 27%. Разом з тим необхідно враховувати, що технічна база системи централізованого питного водопостачання застаріла. Якщо по Україні в середньому понад чверть обладнання насосних станцій централізованих систем питного водопостачання потребують заміни, то в Тернопільській області ця цифра становить 65%. Процес заміни обладнання відбувається надто повільно. Так, наприклад, у 2012 р. замінено було лише 5% від потреби. Тривала експлуатація водопровідних мереж і обладнання без ремонту, їх фізична зношеність та часті прориви негативно впливають на якість питної 7

води в містах і селищах області, що сприяє бактеріологічній забрудненості води безпосередньо в розподільчих мережах. На жаль, Тернопільська область відноситься до регіонів, які мають найбільшу питому вагу водогонів господарсько-питного водопостачання, що не відповідають санітарним нормам. Так, 10,9% з них не відповідають санітарним нормам за середнім показником по Україні близько 3,9%. Водогони комунальних систем, що не відповідають санітарним нормам 8,6%, сільських – 6,3%, відомчих – 2,3%. Із загальної кількості водогонів не відповідають санітарним нормам через відсутність зон санітарної охорони 63,2%. Але якщо в Україні кількість таких водогонів за останні роки поступово зменшується відповідно з 13,2% у 2007 р. до 7,6% у 2013 р. тобто в 1,7 рази, то в Тернопільській області це мало помітне – з 5,2% до 4,6%. Причиною цього є те, що більшість водопровідних мереж експлуатуються понад 40–50 років без заміни й капітального ремонту. Технічний стан системи централізованого питного водопостачання в Тернопільській області застарілий, 40–50% якого потребує невідкладних реноваційних робіт. Такий стан мережі призводить до частого пошкодження в системі водопостачання, які негативно впливають на якість питної води і сприяє бактеріологічному забрудненню безпосередньо в розподільчих мережах. За даними державної статистичної звітності Тернопільська область має найбільший відсоток негативних проб питної води, що не відповідають санітарним нормам за санітарно-бактеріологічними показниками. У 2013 р. їх було 6,57%, в 2014 р. – 9,25%, в 2015 р. – 12,07%. У 2016 р. з досліджених 3246 взірців питної води за мікробіологічними показниками 461 (або 14,2%) не відповідали санітарно-гігієнічним вимогам (табл 1). Згідно з таблицею за санітарно-хімічними показниками кількість негативних результатів забруднень порівняно з попереднім роком зменшилася. Таблиця 1 Якість води у централізованих джерелах водопостачання за 2013–2016 рр.

Роки

2013 2014 2015 2016

Кількість джерел водопостачання 459 457 456 456

Досліджено проб санітарно-хімічні мікробіологічні показники показники З них не З них не Разом % Разом відпові% відповідають дають 2448 161 6,57 2961 293 9,89 3045 282 9,25 3678 293 7,96 3047 368 12,07 3806 433 11,37 3246 461 14,2 2714 254 9,4

Останнім часом якість води із джерел централізованого водопостачання в містах Чорткові, Борщові, Теребовлі та окремих сільських 8

водогонів Кременецького, Борщівського, Теребовлянського та Козівського районів дещо погіршилась. Причиною цього можуть бути декілька: забруднення водоносних горизонтів внаслідок сільськогосподарської діяльності, значна кількість проривів на мережах через їх зношеність, відсутність санітарно-захисних зон, тощо. Під моніторингом спеціалістів ДУ «Тернопільський обласний лабораторний центр МОЗ України» в 2016 р. знаходилося 4056 джерел децентралізованого водопостачання, з них 3708 – колодязів, 158 – каптажів та 195 – артезіанських свердловин. За останні роки їх стало менше вдвічі (колодязів на 46%, каптажів на 44%, артезіанських свердловин на 52%). За даними державної статистичної звітності в Тернопільській області за останні роки (табл 2) значний відсоток взірців води з децентралізованих джерел водопостачання не відповідає санітарно-бактеріологічними вимогами (у 2013 р. – 9,4%, у 2014 р. – 14,79%, у 2015 р. – 16,06%). У 2016 р. з досліджених 4007 взірців не відповідали нормам 793 (або 19,8%). Таблиця 2 Якість води в децентралізованих джерелах водопостачання за 2013–2016 рр.

Роки

2013 2014 2015 2016

Досліджено проб мікробіологічні санітарно-хімічні показники показники

Кількістьсть джерел водопостачання

Разом

3128 3499 4061 4056

1787 7112 7804 4007

З них не відповідають 168 1052 1254 793

%

Разом

З них не відповідають

%

9,4 14,79 16,06 19,8

1788 4144 3376 6914

364 413 548 1338

20,35 9,96 16,23 19,4

Надалі залишаються вищими від середньо обласного бактеріологічні показники в Борщівському, Заліщицькому, Збаразькому, Кременецькому, Підволочиському, Чортківському та Тернопільському районах. Висновки: Проблема якості питної води була й залишається в області вкрай актуальною, надзвичайно гострою і є серйозною загрозою для здоров’я населення. У результаті проведеного аналізу встановлено, що якість питної води із системи централізованого водопостачання погіршується через відсутність санітарно-захисних зон, незадовільного технічного стану водоочисних споруд і водопровідних мереж, недостатнього контролю й неефективності технологій водопідготовки, низького рівня забезпеченості водою на душу населення. На основі проведених досліджень було виявлено, що ситуація з якісним станом питної води у джерелах децентралізованого водопостачання Терно9

пільської області за хімічними та бактеріологічними показниками впродовж останніх років залишається незадовільною й має нестійкий характер. Для покращення якості питної води в джерелах децентралізованого водопостачання Тернопільської області пропонується посилити моніторинг джерел якості водопостачання регіону, створити інформаційні центри з оброблення та узагальнення даних якості води і підвищити ефективність управління водним господарством, охороною і захистом водойм від шкідливого антропогенного впливу. Література 1. Прокопов В. О. Оцінка якості питної води з підземних вододжерел України з погляду впливу на стан здоров’я населення / В. О. Прокопов, О. Б. Липовецька // Науковий вісник НМУ. – К., 2012. – Вип.4. – С. 122–126.

2. Стан та якість питної води централізованих систем водопостачання України в сучасних умовах (погляд на проблему з позицій гігієни) / В. О. Прокопов // Гігієна населених місць. – 2014. – Вип. 64. – С. 56–67.

3. Аналіз актуальних чинників погіршення якості питного водопостачання в контексті національної безпеки України. Аналітична записка [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1037 4. Григоренко Л. В. Вплив якості питної води на стан здоров’я сільського населення / Григоренко Л. В. // Гігієна населених місць. – 2014, № 64. – С. 80–86.

5. Мосейчук А. А. Оцінка якості питної води в джерелах децентралізованого водопостачання Полтавської області / А. А. Мосейчук, І. А. Бойко // Вісник Полтавської державної аграрної академії. – 2011, № 4. – С. 12–17.

6. Семчук Г. М. Народу України – якісну питну воду / Г. М. Семчук // Водопостачання та водовідведення. – 2008. – Спецвипуск. – С. 2–5.

7. Пономаренко Н. П. Оцінка якості господарсько-питного водопостачання районів Чернігівської області / Н. П. Пономаренко, М. М. Коршун // Актуальні проблеми сучасної медицини. – 2014. – Т. 14, Вип. 2. – С. 37–43.

8. Стасюк С. Проблема питної води в Україні / Стасюк С., Майданович В. // [Електронний ресурс] https://aw-therm.com.ua/problema-pitnoyi-vodiv-ukrayin 9. Національна доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2009 році / Міністерство з питань житловокомунального господарства України. – Київ, 2009. – 710 с. [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://old.minregion.gov.ua/zhkh/pitna-voda-ta-pitnevodopostachannya-vodovidvedennya-teplopostachannya-502164/novini-500177/ ?page=2 10. Національна доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2010 році / Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. – Київ, 2010. – 10

564 с. [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://old.minregion.gov.ua/attachments/files/zhkh/Vodopostachannya/__2010_pdf 11. Національна доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2012 році [Електронний ресурс] / Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України – Режим доступу: http://minregion.gov.ua/discussion/proektnacionalnoyi-dopovidi-pro-yakist-pitnoyi-vodi-tastan-pitnogo-vodopostachannyav-ukrayini-u-2012-roci/ 12. Про стан забезпечення населення Тернопільської області доброякісною питною водою // [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://www.terses.gov.ua/index.php/shcho-varto-znaty/1085-pro-stanzabezpechennia-naselennia-ternopilskoi-oblasti-dobroiakisnoiu-pytnoiu-vodoiu 13. Блажкевич Л. Й. Вода питна. Ще раз про проблеми водопостачання в Тернопільській області / Л. Й. Блажкевич // [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://www.terses.gov.ua/index.php/shcho-varto-znaty/1635-voda-pytnashche-raz-pro-problemy-vodopostachannia-v-ternopilskii-oblasti

ШЛЯХИ ЗМЕНШЕННЯ ЗАБРУДНЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ Тевтуль Я., доктор хімічних наук, професор, Чайковська Н. ГЕО «АкваБук», м. Чернівці Унаслідок негативного впливу промислового виробництва на стан біосфери, проблема забруднення навколишнього середовища, зокрема водних ресурсів країни, завжди постає гостро. Чи можна щось нове сказати на тему, означену в заголовку? На нашу думку, ні. Зазначена проблема в Чернівецькій області порушується вже не один рік поспіль. Нові екологічно небезпечні промислові підприємства не збудовано, багато старих закрито. Здавалося б потрібно тішитися, що матимемо чисті поверхневі води. Не поспішаймо з висновками, бо й давні проблеми можуть мати нові наслідки. На Буковині дві великі річки – Дністер і Прут. Зосередимо увагу на р. Прут. Майже 26% води централізованого водопостачання у м. Чернівці громадяни вживають з р. Прут. Всі притоки р. Прут знаходяться на території Івано-Франківської і Чернівецької областей. Не так давно води річок в цих районах були найчистішими в Європі. Але за останні 10–15 років багато що радикально змінилося – збудовано десятки модерних готельно-ресторанних комплексів, сотні приватних садиб з усіма сучасними послугами на будьякий смак, що приваблює будь-якої пори року тисячі мандрівників, любителів активного й пасивного відпочинку. Це чудово, оскільки умови відпочинку суттєво поліпшилися.

11

На жаль, все прекрасне має і зворотною сторону. Ті, хто не одне десятиліття мандрує Карпатами, очевидно замислилися над простим запитанням: куди спрямовані стічні води з туалетів, саун, станцій миття автомобілів, ресторанів, барів, кафе? Побутові стоки стали джерелами забруднення річок хвороботворними бактеріями й гельмінтами. Завдяки вмісту хімічних речовин в побутових стоках, відбувається значний вплив на біологічний стан поверхневих вод, зменшують їх здатність до насичення киснем, паралізують діяльність «корисних» бактерій, які споживають органічні забруднення [1]. Навіть у великих містах, де припинили свою діяльність промислові підприємства, заклади громадського харчування (кафе, ресторани) й розважальні комплекси стали основними джерелами забруднених стоків, які потребують ретельного біологічного очищення. Уболіваючи за майбутнє карпатських річок, здоров’я громадян, які проживають в басейні річки Прут, громадська рада при Департаменті екології та туризму Чернівецької облдержадміністрації звернулася з листами до Управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА і начальника Державної екологічної інспекції Івано-Франківської області з проханням надати інформацію про наявність ефективних систем очищення стічних вод, відпочинкових комплексів (ВК), туристичних комплексів (ТК), готелів, садиб, станцій технічного обслуговування й автостоянок. У відповіді на наш запит заступник начальника Управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА повідомив, що дозволи на спеціальне водокористування отримали два суб’єкти господарювання − ТзОВ «Пансіонат «Карпатські зорі»» (м. Яремче) і готельно-відпочинковий комплекс «Смерекова хата» (с. Яблуниця). ТзОВ «Скорзонера» (с. Поляниця) здійснює скид у р. Прут, і воно має проект ГДС (гранично допустимих скидів). Висновок: жоден суб’єкт господарювання з поданого нами переліку не отримав дозвіл на спеціальне водокористування. Наявність проекту ГДС не означає, що він реалізований. Усі рідкі скиди потрапляють у р. Прут, води якої використовують для централізованого водопостачання жителів м. Чернівці. Відповідь в.о. начальника Державної екологічної інспекції в ІваноФранківській області заслуговує на повне цитування: «Із серпня 2014 року до кінця червня 2015 року діяв повний мораторій на проведення перевірок у зв’язку із введенням у дію законодавства, що обмежувало проведення заходів державного нагляду (контролю). Оскільки переважна частина власників закладів готельно-туристичного бізнесу Яремчанської міськради, є фізичними особами-підприємцями, а їхня діяльність не відноситься до високого ступеня ризику, Держекоінспекція області не мала змоги додати у щоквартальні плани робіт з основної діяльності такі об’єкти. Перевірки за останні роки Держекоінспекцією області не проводилися». Висновок: якщо ніхто не контролює екологічні наслідки діяльності закладів готельнотуристичного бізнесу, то для чого витрачати кошти на очищення стоків; нехай усе з туалетів, ресторанів, барів, кафе тощо, тече у р. Прут. Той, хто нижче за течією, напуватиме тією водою тварин, поливатиме городи й сади, 12

та й сам трошки поп’є. А можливо не все так сумно й вдасться уникнути важких екологічних наслідків для довкілля і здоров’я людини, адже гірські річки, до яких належить р. Прут з багатьма притоками, здатні до самоочищення, знешкодження небезпечних стоків? У природних умовах відбувається низка перетворень речовин стічних вод: сечовина → іони амонію → нітрит-іони → нітрат-іони [3]. Сечовина є джерелом аміаку: CO(NH2)2 + 2H2O → 2NH3 +H2O + CO2. Нітроген аміаку окиснюється до нітрит-іонів у складі нітритної кислоти: 2NH3 + 3O2 → 2HNO2 + 2H2O. Нітритна кислота перетворюється до нітратної кислоти, яка є джерелом нітрат-іонів: 2HNO2 + O2 → 2HNO3. Максимальні концентрації іонів амонію перевищували ГДК (0,5 мг/дм3) [4] у водах створу с. Неполоківці по 2008 р., у 2010 і 2013 роках, а у водах створу с. Ленківці з 1997 по 2002 рік, у 2010 і 2013 роках. Доцільно звернути увагу, що концентрація іонів амонію у водах р. Прут в районі водозабору с. Ленківці менша, ніж в с. Неполоківці. Таке явище закономірне, оскільки відбувається хімічне самоочищення річної води. Максимальні концентрації нітрат-іонів не перевищували ГДК (40,0 3 мг/дм ) [4−5.] у водах названих створів за всі роки спостережень. Відносно велике значення ГДК нітрат-іонів дає змогу говорити, що ці іони не токсичні. Але вони потенційно небезпечні для людини, оскільки за певних умов та концентрацій у травному тракті частково перетворюються у нітрит-іони, які шкідливо впливають на здоров’я людини [2]. Занепокоєння викликають значення максимальних концентрацій нітрит-іонів у створах с Неполоківці (рис 1) і с. Ленківці (рис 2). Квадратні позначки на рисунках відповідають ГДК нітрит-іонів (0,08 мг/дм3) [4−5]. Перевищення максимальної концентрації нітрит-іонів ГДК коливається в широких межах. В загальному, максимальні концентрації нітрит-іонів у водах у створі с. Ленківці менші ніж у водах створу с. Неполоківці. Цей факт вельми оптимістичний, адже він свідчить, що річка ще здатна до самоочищення. Як вплинуло перевищення ГДК нітрит-іонів на кількість риби в р. Прут, сказати неможливо тому, що критерії «багато» чи «мало» риби достатньо суб’єктивні. Більш об’єктивні відомі результати досліджень і прогнозів впливу нітрит- і нітрат-іонів на організми тварин і людини. Експериментально доведено, що нітросполуки зумовлюють утворення пухлин на всіх органах, крім кісток; небезпека зростає від того, що ракові пухлини утворюються за постійного надходження в організм навіть незначної кількості нітратів і нітритів. Токсична дія нітритів на організм зумовлена їх дією на гемоглобін крові, з утворенням метгемоглобіну, який не здатний зв’язувати й переносити кисень. Особливо уразливі діти до одного року, оскільки їх ферментна система не здатна «боротися» з нітритами [2; 6]. Наявність у навколишньому середовищі й організмі людини нітратів і нітритів призводить до утворення нітрозоамінів, які мають канцерогенну активність, чинять мутагенну й тератогенну дію [2]. Тератогенез, це виникнення виродливостей у тварин і людини, що є наслідком порушення зародкового розвитку організму [7].

13

1,2

макс. конц. нітрит-іонів, мг/л

1

0,8 Ряд1

0,6

Ряд2

0,4

0,2

0 1995

2000

2005

2010

2015

2020

роки

Рис 1. Максимальні концентрації нітрит-іонів у водах р. Прут, в районі водозабору с. Неполоківці протягом 1997–2015 рр.

макс. конц .нітрит-іонів, мг/л

0,25

0,2

0,15 Ряд1 Ряд2 0,1

0,05

0

97 98 99 00 01 02 03 04 05 06 08 10 11 12 13 14 15 19 19 19 20 20 20 20 20 20 20 20 20 20 20 20 20 20 роки

Рис 2. Максимальні концентрації нітрит-іонів у водах р. Прут, у районі водозабору с. Ленківці протягом 1997–2015 рр.

Це далеко не вся напасть, що потрапляє у колись чисті, гірські струмки й річечки – фекальні маси на третину складаються з мікробів, 95% яких – мертві [8]. Чорної фарби можна додати ще, але й цього досить, щоб усвідомити загрозу нітроген-сполук, які потрапляють в організм людини з питною водою. І виникає вічне запитання: що можна зробити, щоб зменшити негативну дію згаданих хімічних речовин на здоров’я людини? Відповідь проста й усім відома: необхідно будувати системи очищення стічних вод комплексів відпочинку. Звичайно, що це потребує вкладення коштів. Але, якщо ніхто не перевіряє суб’єктів господарювання, то можна обійтися й без 14

природоохоронних заходів. Спрацьовує чисто споживацька психологія – «на мій вік вистачить». Насправді виникає запитання – а що діється в країнах Європи, куди ми так прагнемо. Тільки два факти – як то кажуть, сам усе бачив. Околиці міста Клагенфурт (Австрія) сягають озера WörtherSee. Довкола цього великого озера розташовані вілли, пансіонати, готелі, ресторани. У середині 20-го століття в це озеро потрапляли всі стічні води відпочинкових закладів. Щоб попередити забруднення гірського озера, довкола нього створили каналізаційну мережу для збирання всіх рідких нечистот. Через деякий час вода озера самоочистилася й досягнула рівня якості води питної. Другий приклад, сусідня країна − Румунія. У готельно-відпочинковому комплексі с. Сучевіца ефективно функціонує система біологічного очищення стічних вод (фото 1 і 2), виготовлена в Словаччині. В Україні є офіційне пред-ставництво Словацької фірми AQUATECVEL (фото 3). Навіть у м. Чернівці є компанія, яка надає консультаційні послуги щодо локальних споруд для очищення господарсько-побутових стічних вод.

Фото 1. Станція біологічного очищення побутових стічних вод (Румунія)

Фото 2. Надземна частина системи біологічного очищення побутових стічних вод

15

Фото 3. Опис і технічні характеристики систем очищення побутових стічних вод у фаховому журналі

Громадські екологічні організації б’ють на сполох. Забруднення поверхневих вод р. Прут та її припливів – це бомба уповільненої дії. З кожним роком кількість відпочивальників у Карпатах і забруднених стічних вод, що потрапляють у р. Прут, збільшуються. Вважаємо, що: ― Верховна Рада України має зняти мораторій на перевірку діяльності підприємств відпочинкового комплексу, а органи місцевого самоврядування зобов’язані домогтися виконання вимог екологічного законодавства у галузі охорони навколишнього природного середовища. ― Управління екології і природних ресурсів, а також Управління охорони здоров’я Чернівецької ОДА, Державна екологічна інспекція Чернівецької області, Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет, депутати Чернівецької обласної ради мусять звернутися у відповідні органи Івано-Франківської області з вимогою вжити заходи щодо зменшення забруднення поверхневих вод басейну р. Прут і добитися виконання цих вимог на території Чернівецької області. Література 1. Екологічна біотехнологія: у 2 кн. Кн. 1 / О. В. Швед, О. Б. Миколів, О. З. Комаровська-Порохнявець, В. П. Новіков. – Львів : Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2010. – 424 с.

2. Воронов С. А., Стецишин Ю. Б., Панченко Ю. В., Васильєв В. П. Токсикологічна хімія харчових продуктів та косметичних засобів. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2010. – 316 с.

3. Набиванець Б. Й., Сухан В. В., Калабіна Л. В. Аналітична хімія природного середовища. – Київ : Либідь, 1996. – 304 с.

4. Клименко М. О., Вознюк Н. М., Вербецька К. Ю. Порівняльний аналіз нормативів якості поверхневих вод. // Наукові доповіді НУБіП, 2012-8 (30); http://www.nbuv.gov.ua/e-joumals/Nd/2012_l/12kmo.pdf 5. Сахаев В. Г., Щербицкий Б. В. Справочник по охране окружающей среды. – К. : Будівельник, 1986. – 152 с.

6. Хотунцев Ю. Л. Экология и экологическая безопасность. – Москва : Издательский центр «Академия», 2002. – 480 с.

16

7. Мусієнко М. М., Серебряков В. В., Брайон О. В. Екологія. Охорона природи: Словник-довідник. – Київ : Знання, 2002. – 550 с.

8. Популярная медицинская энциклопедия. Гл. ред. Б. В. Петровский.

– Москва : Советская энциклопедия, 1979. – 704 с.

ЯК ЗАХИСТИТИ РІЧКИ ЗАКАРПАТТЯ: УРОКИ «ГЕСІВСЬКОГО» БУНТУ НА ХУСТЩИНІ Лукша О., Станкевич-Волосянчук О., співголови Коаліції громадських організацій екологічного і правозахисного спрямування «Форум екологічного порятунку Закарпаття» Замість передмови Нинішня хвиля масових протестних акцій проти намірів районної влади та «інвесторів» ощасливити сільську Хустщину зведенням каскаду з шести малих гідроелектростанцій (МГЕС) на р. Ріка та висвітлення цих подій провладними ЗМІ вкотре засвідчують сумну й просту істину. Влада знову уникатиме відповідальності за законно необґрунтовані рішення, спрямовуючи енергію невдоволення людей у цілком безпечні для неї безплідні дискусії «за» чи «проти» МГЕС та перекладаючи відповідальність за долю річки начебто на відкуп громадських слухань. При цьому за кадром залишається зовсім не безневинне ігнорування владою низки законів уже під час надання дозволів на розроблення детальних планів територій для будівництва МГЕС. Проте, після Революції Гідності лише від активності й фаховості громадськості залежить, як довго залишатимуться без належного реагування подібні викрутаси влади, включаючи районні держадміністрації (поза межами населених пунктів) та сільські, селищні й міські ради (в межах населених пунктів). На жаль, в Україні, крім громад і громадськості та прогресивних медіа, поки що немає кому в рамках законів захистити природу і природні об’єкти від знищення в ім’я надприбутків з їх хижацької експлуатації. Чи не тому Україна все ще залишається однією з найкорупційніших і екологічно неблагопо-лучних країн у Європі й світі? І чи не є це наслідком того, що жоден з органів державної територіальної влади та правоохоронних структур вчасно не реагує й системно не вживає заходів проти очевидного порушення законів у сфері охорони природи та об’єктів електроенергетики, звично надаючи громадським організаціям тупі відписки на їхні сигнали й звернення? Вдруге історія повторюється як фарс Навесні 2012 року автори цієї статті сформували й очолили коаліцію з 23-х громадських і наукових організацій природоохоронного та правозахисного спрямування «Форум екологічного порятунку Закарпаття». Поштовхом до об’єднання зусиль громадськості було вкрай одіозне й підступне рішення Закарпатської обласної ради у листопаді 2011 року, яким 17

затверджувались локальні, тобто районні, та обласна схеми розташування 360 (!) МГЕС на гірських річках Закарпаття. Грандіозна афера, яка могла стати початком екологічної катастрофи в Карпатах, не пройшла, оскільки ми подали на тодішню, найбільш реакційну в історії Закарпаття облраду, до суду, постановою якого в липні 2012 року скандальне рішення було беззастережно скасоване. Правда, Апеляційний суд у Львові остаточний вирок обласній схемі з 360 МГЕС виніс лише після Революції Гідності у серпні 2014 року. Та й то після дводенного пікетування будівлі суду екологічною громадськістю Закарпатської та Львівської областей. Перемога у суді була і є нашою правовою платформою не лише для обґрунтування вагомих екологічних ризиків у разі численних спроб тандемів влади та «інвесторів» протягнути детальні схеми планування територій під забудову МГЕС, а й основою для роз’яснень громадам порушень законів і нормативних актів, які при цьому відбуваються. Лише протягом 2013 року завдяки цьому на громадських слуханнях було врятовано від забудови МГЕС п’ять малих річок на Великоберезнянщині та Рахівщині – приток р. Біла Тиса. Як все це пов’язано з нинішнім «гесівським» бунтом громад Хустщини? Як виявилося, дуже тісно. Ініціатором і розробником скандального рішення облради у 2011 році про 360 МГЕС був тодішній депутат облради з фракції «Єдиний Центр» Трикур В. Ф., який нині стоїть уже за не менш скандальною справою проектування й будівництва каскаду з шести МГЕС на р. Ріка. Втім, скандальною ця справа є не тільки і не стільки тому, що проти будівництва МГЕС тривають масові протести громад прирічкових сіл і навіть м. Хуста, розташованих у долині р. Ріка. Скандальним є також незграбний і межуючий з цинізмом месидж для телепередачі на «Тиса-1» від тандему районної влади та «інвестора», суть якого зводиться до такої тези: «Ми хотіли інвестицій і розвитку для сільських громад Хустщини, 95% яких є дотаційними. У дискусійному питанні МГЕС завжди хтось «за», а хтось і «проти». Але остаточне слово має бути за громадою». Ось вона, рятівна для влади, «формула громади», незалежно від результату громадських слухань! За цією формулою, як у шкаралупі, владі зручно сховатись від будь-яких звинувачень у бездіяльності або ж неврахуванні чинних законів. А цинізмом від цієї «фор-мули громади» тхне тому, що вона не передбачає навіть жодної думки про долю р. Ріка та річкових природних екосистем, на які згубно впливатиме будь-яка найсучасніша МГЕС. Більше того, районна влада пропонує громадам принести в жертву їхню річку за «блага», які начебто обіцяє «інвестор». Це все одно, що пропонувати колективно продати свої душі дияволу. Між тим, зокрема р. Ріка і ще багато річок Закарпаття поки що престижно входять до Смарагдової мережі незмінених гірських річок Європи з особливо цінними екосистемами та червонокнижними видами риб. Екологічний туризм на такому безцінному дарунку природи міг би дати в десятки разів більше вигоди, ніж прибутки від «зеленого тарифу» на виробленій МГЕС електроенергії, які потечуть у кишеню «інвестору».

18

Історія справді вдруге повторюється як фарс. У 2012 році представник облради в суді за нашою позовною заявою щодо скасування рішення по схемі 360 МГЕС твердив, що мова йде лише про «ймовірні місця на річках Закарпаття для розміщення МГЕС». Нині вже йдеться «всього-навсього» лише про каскад із шести МГЕС і всі вони на одній р. Ріка. Фарсом для історії це виглядає тому, що після «гесівських» бунтів на Хустщині всі шість «місць для МГЕС на р. Ріка», сподіваємось, так і залишаться імовірними. До речі, Рахівська РДА і районна рада вже більше року роблять спроби затвердити Схему планування території Рахівського району, в якій намітили аж 24 «імовірних місця» для МГЕС на річках Рахівщини. Три наші профільні комісії Громадської ради при ОДА, об’єднавшись у міжкомісійне об’єднання «Стратегія зелених Карпат», провели громадську антикорупційну експертизу цієї частини проекту Схеми планування Рахівського району. Експертиза виявила, що внесення 24 МГЕС ще попередньою районною владою у Схему планування району здійснено протиправно та з ознаками корупції. Вже рік, як Рахівська районна влада ніяк не реагує на висновки антикорупційної експертизи, а обласна прокуратура скерувала звернення громадськості до інших структур влади. Коло недієвого «реагування» замкнулось… Як захистити річки Закарпаття від тандемів бойовиків «зеленого тарифу» та місцевої влади? Те, що єдиною й визначальною метою «інвесторів» з масової забудови гірських річок Карпат каскадами МГЕС є так званий «зелений тариф», уже ні для кого не секрет. Це означає, що з наших з вами коштів платників податків оплата за вироблену на МГЕС електроенергію в 4–5-кратному розмірі (!) (навіть порівняно з рахунками, які виставляють нам здирники-обленерго) перетікає в кишені бойовиків «зеленого тарифу». Ради майбутнього «зеленого тарифу» бойовики–«інвестори» готові на все. Діє начебто безпрограшний принцип: «Що не можна купити за гроші, те купується за великі гроші». Оптом і вроздріб купують навіть журналістів від влади, учасників громадських слухань у селах, проектантів, так званих «науковцівгідробіологів» за викликом, справжніх «екологів», які штампують потрібні оцінки впливу на навколишнє середовище, бідні сільські ради. Зовсім не виключено, що відбувається й купівля керівництва та депутатів сільських, селищних і навіть районних влад. Тривожними є повідомлення з «гесівського» бунту на Хустщині про наймання «тітушок» із завданням скеровувати громадські слухання у селах Березові й Липчі у правильному напрямку «одобрямса». Автори були свідками того, як 10 липня розлючені жінки села Липчі виштовхали непроханих «тітушок» із зали громадських слухань. Вони, «тітушки», в цей же день провели акцію з охорони «правильних» громадських слухань у селі Березові з участю примусово зігнаних переляканих працівників сільської ради і бюджетних установ села. Саме цей факт став причиною масового протесту мешканців села Березово, які того ж дня на 8 годин заблокували пішохідний перехід на автодорозі обласного значення Хуст–Міжгір’я.

19

Бойовики «зеленого тарифу», залишаючись у тіні, уже 5–7 років не без успіху використовують передові підходи інформаційних воєн щодо впливу на масову свідомість закарпатців. Саме їм ми завдячуємо впровадженню різних міфів про малу гідроенергетику: від «дружності» до природи – до надійного захисту від повеней; від створення нових робочих місць – до зниження тарифів на електроенергію; від безпроблемності МГЕС для риби й нересту – до «корисності» гідротехнічних споруд. Саме вони втягують нас у безплідні дискусії у соціальних мережах і друкованих медіа, на громадських слуханнях, скеровуючи у русло дилеми «за» чи «проти» МГЕС. Саме вони обрали одним із плацдармів свого масованого наступу на гірські річки тезу про начебто високу «енергодефіцитність» Закарпаття, яке виробляє лише 8–9% споживаної електроенергії: забуваючи при цьому, що область на 100% також навіть «кефіродефіцитна» та «йогуртодефіцитна», не кажучи вже про тисячі інших товарів, які на Закарпатті не виробляють; забуваючи, що для сонячної фотоенергетики, для прикладу, Закарпаття після Криму є однією з найперспективніших в Україні територій щодо річної кількості сонячної радіації в сенсі будівництва сонячних електростанцій на не використовуваних землях; забуваючи також, що наша дика природа і неспотворені гірські річки та буйні ліси і є нашим основним багатством і ресурсом для розвитку, включаючи сучасні різновиди туризму. То як захистити річки Закарпаття від масованого наступу та інформаційного впливу бойовиків «зеленого туризму», які найчастіше діють у тандемі з місцевою владою? Народна мудрість радить: «Якщо не знаєш, як діяти, то дій по закону!». Справді, п’ятирічний досвід діяльності нашого коаліційного об’єднання «Форум екологічного порятунку Закарпаття» свідчить, що найефективнішими методами боротьби з бойовиками «зеленого тарифу» є знання, ефективне використання законів і нормативних актів і консолідація та об’єд­нання зусиль громадськості. Це одна з багатьох вигадок інформаційної війни і злісна неправда, що в Україні «дуже недосконала» законодавчо-нормативна база у сферах екології та охорони природи, регуляторної політики та містобудування. Але тривожна правда також полягає і в тому, що в багатьох стартових для МГЕС рішеннях місцевої державної влади і органів місцевого самоврядування комплекси чинних законів просто ігноруються. Отже, залишається судова практика в українських судах? І все на громадських засадах? Схоже, що і такий розвиток подій вписується у сценарії інформаційних воєн бойовиків «зеленого тарифу» і вони уже зарезервували кошти для судових тяганин. Замість висновків І все-таки природоохоронна громадськість Закарпаття вкотре заявляє, що ми не є категоричними противниками малої гідроенергетики на наших річках як такої. Більше того, саме ми на основі узагальнення більшості з десятків чинних законів у сферах електроенергетики, державної земельної, водної й регуляторної політики, планування і забудови територій, екології та охорони довкілля ще у 2013 році розробили «Екологічні і правові критерії та принципи вибору місць для будівництва (або заборони будівництва) МГЕС 20

на гірських річках Карпат». Вони пройшли наукове і громадське обговорення та схвалення і були взяті на озброєння місцевою владою в усіх гірських областях України, крім, на жаль, Закарпаття. І це не дивно, адже саме в нашій області зосереджено найбільший гідроенергетичний потенціал Українських Карпат для реалізації можливостей «зеленого тарифу». Однак, ми були, є і залишаємось категоричними прихильниками того, щоб кожен крок, який здійснюється місцевою владою і заінтересованим у «зеленому тарифі» бізнесом, відбувався з дотриманням законів, у т. ч. й екологічних і природоохоронних, та міжнародно-правових зобов’язань України. Саме так відбувається в гірських країнах Європи під час будівництва МГЕС, про начебто масовість яких так люблять наводити приклади деякі журналісти, забуваючи при цьому ще й те, що стрімкі й скелясті Альпи – це не Карпати, де зміни гідрологічного режиму – це смерть для річок, а про порушення екологічних чи інших законів у Європі нікому не спадає навіть на думку! Великі надії громадськість покладає і на новий, європейського зразка Закон України «Про оцінку впливу на довкілля», чинний з червня 2017 року, але буде введений в дію лише у грудні цього року. Нарешті законодавець в Україні розмістив коня поперед воза, коли звіт з оцінки впливу на довкілля, його громадське обговорення та висновки по них уповноважених державою територіальних і центральних органів влади передують будь-якій діяльності суб’єктів господарювання, до яких віднесено й органи місцевої влади та самоврядування. Чи не з огляду на новий закон таким налякано масованим є нині наступ забудовників МГЕС на річки гірських районів Закарпаття з тим, щоб встигнути все провернути з місцевими владами до грудня 2017 року?! З огляду на такий масований наступ на річки, ми запропонували громадам і громадськості в районах зміцнитись і організуватись, в першу чергу, інституційно. Вже відбувається формування мережі громадських спілок по кожній з річок Закарпаття зокрема. Відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання», юридичними особами таких громадських спілок виступлять наші природоохоронні організації, фізичними особами – громадські активісти з кожного населеного пункту уздовж річки. І першою у цій мережі буде сформована Громадська спілка захисту і збереження р. Ріка, яка протікає у Міжгірському й Хустському районах через багато сіл. Битва за закарпатські річки й чисте довкілля лише розпочинається. Об’єднані та озброєні законами громади і громадськість неможливо перемогти чи поставити на коліна.

21

ДО 2050 РОКУ В УКРАЇНСЬКИХ ВОДОЙМАХ МОЖЕ ЗНИКНУТИ РИБА Чистяков О., голова Асоціації рибалок України Зникнення риби – це проблема не лише вітчизняних водойм, а й світового рівня. Так як рибні запаси в Світовому Океані вкрай виснажені. Виною цьому: браконьєрство, надмірний промисловий вилов і забруднення навколишнього середовища. За даними Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (FAO), відомо, що 90% морських рибальських промислів вже освоєно. З них 60% активно використовуються, а запаси ще 30% виснажені або близькі до цього. В українських водоймах здебільшого загроза перелову, постала для хижої річкової риби. Саме її популяція сьогодні становить особливу проблему, і потребує відновлення. Учені цієї галузі стверджують, що 90% видів великих хижих риб в Україні уже ніколи не зможуть наблизитися до колишньої чисельності, зокрема, щука, судак, сом. Так, і зграї мирної «білої» річкової риби суттєво зменшилися. За даними фахівців Інституту зоології ім. Шмальгаузена НАНУ, традиційного для українських водойм ляща в порівнянні з 1991 роком залишилося не більше 25%, сазана, жереха – 10%. А такі види, як чехоня та линь опинилися в категорії рідкісних. Рибні ресурси в Чорному морі серйозно підірвані. Особливо це відчуває на собі прибережний лов. Забруднення промисловими й побутовими стоками, нераціональне ведення рибного господарства і неналежна охорона водних живих ресурсів зумовило перебування багатьох видів риби на межі виживання. Передусім це стосується цінних видів риби: чорноморська камбала катран, скумбрія, сарган, кефалеві види, морський судак... Значної шкоди завдає і браконьєрство, яке за останні роки досягло загрозливих масштабів, придбавши ознаки організованої злочинності. Зараз браконьєри виловлюють залишки вимираючих представників осетрових риб. Азовське море – це світова рибна перлина, яка донедавна в 6,5 разів перевершувала за рибопродуктивністю Каспійське море. Українські екологи стверджують, ще нещодавно рибні запаси були практично невичерпними, проте сьогодні загибель Азовського моря здається неминучою через неперервне варварське знищення риби. Для вилову у повноцінному промисловому масштабі залишилось лише три види риби: тюлька, бичок та хамса, інші виловлюють в мізерній кількості. В останнє видання Червоної Книги України, у 2009 році, увійшло понад 70 видів вітчизняної аборигенної риби, як зникаючі види. Особливо важливо про це пам’ятати під час нересту, який проходитиме на наших водоймах в період з 1 квітня по 9 червня 2018 року. У цей важливий для риби період потрібно бути особливо уважними до навколишнього природного середовища, дотримувати Правил рибальства. Адже від того як 22

відбудеться нерест залежатиме майбутнє наших водойм і кількість риби в них! З особливим цинізмом наші водойми знищують упродовж останніх років. Сьогодні вітчизняна рибна галузь знаходиться в катастрофічному стані. Вона майже зруйнована. Унаслідок недолугого її керівництва, безгосподарності, тотальної корупції та відсутності уваги до неї з боку Уряду, наші моря і внутрішні водойми знаходяться у вкрай депресивному стані. Усе в природі взаємопов’язано. Зникне риба – водойми перетворяться на затхлі мертві канави… Але це далеко не всі втрати, яких зазнає суспільство через 30 років, якщо люди не змінять своє ставлення до природи. За помірним прогнозом ООН, до 2050 року населення Землі збільшиться на третину – до 9 мільярдів чоловік. Якщо способи виробництва продуктів і харчові вподобання людей не зміняться, то людство зіткнеться з браком продовольства. Наразі для потреб сільського господарства використовують 50% земель, де можливо виростання рослинності. Через надмірне використання ґрунту він виснажується і забруднюється. Разом з тим поверхневі води (озера, річки, болота) і океани забруднюються величезною кількістю добрив. А виробництво і транспортування продуктів є причиною 30% всіх антропогенних викидів парникових газів, що призводить до зміни клімату. Сільське господарство повинно стати відповідальним, ведення якого потрібно здійснювати на засадах збалансованого розвитку. Щоб зі Світового океану не зникла риба, потрібно зберігати її природні місця існування. Передусім – природні нерестовища. Не вирубувати ліс уздовж річок, не забруднювати безпосередньо водойми і прибережну водоохоронну зону. Рибалки повинні дотримувати правил рибальства на водоймах, не допускати браконьєрства. Сьогодні природа дуже вразлива до безвідповідальної господарської діяльності, вона стала залежною від людини. У сучасних умовах варто замислитися щодо активного сприяння відродженню практики штучного зарибнення внутрішніх водойм та морів аборигенними видами риби.

23