%d0%a2%d0%b5%d0%ba%d1%81%d1%82 %d0%9f%d0%97%d0%a4 2 2018 27 %d1%81%d1%82%d1%80

ЗМІСТ Участь Всеукраїнської екологічної ліги у формуванні екологічної мережі, збереженні об’єктів природно-заповідного фонду. . . . . . . . . . . 2 Біотичне різноманіття та екобезпека в зоні АТО: аналіз ситуації та ризиків Загороднюк І. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Чинники антропічного впливу на природні комплекси різних функціональних зон Національного природного парку «Дворічанський» Клетьонкін В. Г., Тупіков А. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 Перспективи відновлення природних екосистем та приватного заповідання в разі впровадження ринку земель сільськогосподарського призначення Бурковський О. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 Проблеми та перспективи створення нових заповідних територій (на прикладі Семенівського району Чернігівської області) Бузунко П. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 Роль територій з суворим режимом охорони в системі природнозаповідного фонду України Галущенко С. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26 Перспективи розширення Національного природного парку «Святі Гори» Дьяков В. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

1

Участь Всеукраїнської екологічної ліги у формуванні екологічної мережі, збереженні об’єктів природно-заповідного фонду До пріоритетних напрямів діяльності Всеукраїнської екологічної ліги відноситься широке коло питань, пов’язаних з природоохоронною справою, водночас стосовно розвитку і збереження природно-заповідного фонду України. Ще у 2000 р. ВЕЛ брала участь у розробленні та лобіюванні Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки». Для постійного інформування та просвіти громадян щодо стану екологічної мережі України Всеукраїнська екологічна ліга видає значними накладами друковану продукцію: календарі, плакати, буклети, проспекти, журнали, книги. З 2002 р. на сторінках науково-популярного журналу ВЕЛ «Екологічний вісник» систематично всебічно висвітлюються питання, що стосуються функціонування об’єктів і територій природно-заповідного фонду України. У 2000–2005 рр. було реалізовано унікальний проект «Рекультивація Кримських згарищ», спрямований на відновлення пошкодженої пожежею популяції сосни Станкевича на території 59 га в ландшафтному заказнику «Мис Айя» (АР Крим). Було підготовлено методичні рекомендації для поширення досвіду відновлення зелених насаджень, пошкоджених пожежами. У 2005 р. члени ВЕЛ ініціювали відкритий лист громадських екологічних організацій до Президента України, у якому виступили проти прокладання газопроводу на території Ялтинського гірсько-лісового заповідника. Завдяки діям громадськості це екологічно небезпечне будівництво було зупинено. У 2008 р. для охорони об’єктів природно-заповідного фонду ВЕЛ започаткувала Всеукраїнську акцію «Громадський контроль за станом об’єктів природно-заповідного фонду», ході під час якої виявляють порушення природоохоронного законодавства, оформлюють скарги до суду, інформують громадськість, органи влади. Експертами ВЕЛ розроблено матеріали для створення НПП «Холодний Яр» (Черкаська область), НПП «Самарський бір» (Дніпропетровська обл.), НПП «Кремінські ліси» (Луганська обл.). У фундаментальному виданні ВЕЛ – тритомній Екологічній енциклопедії (2006–2008 рр.) вміщені статті про всі об’єкти ПЗФ в Україні загальнодержавного значення, підготовлені авторами спеціально для цього видання. У 2009 р. за сприяння ВЕЛ видано книгу «Природно-заповідний фонд України: території та об’єкти загальнодержавного значення». У ній подано відомості про всі категорії ПЗФ України загальнодержавного значення, 2

вказано місце їх розташування (відповідно до населених пунктів, зазначенням кварталів лісництв, урочищ тощо). Підготовка і видання книги про природно-заповідний фонд України має важливе значення не лише як узагальнення відомостей про його складові, а й у контексті формування дбайливого ставлення до природи, активізації наукових досліджень і спостережень за станом довкілля, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і фахівців у галузі охорони природи та заповідної справи. У липні–серпні 2011 р. ВЕЛ розпочала всеукраїнську кампанію захисту Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі на 2000–2015 роки, яку було скасовано Постановою Кабінету Міністрів України. ВЕЛ направила листа Прем’єр-міністру України з вимогою відновити статус Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 рр. Під час цієї кампанії на адресу Кабінету Міністрів України надійшли сотні листів із закликами відновити статус єдиної державної цільової програми, яка дає можливість фінансувати природоохоронні заходи, спрямовані на збереження живої природи України, біологічного та ландшафтного різноманіття, створення нових територій і об’єктів природнозаповідного фонду загальнодержавного значення та формування національної екомережі. Результатом діяльності стало відновлення Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки. У 2011 р. ВЕЛ також долучилася до всеукраїнської громадської кампанії «Збережемо українські степи!». Степова зона займає 40% території України, але справжніх цілинних степових ділянок залишилось менше ніж 3%. В Україні досі немає юридичного визначення поняття «степ», тому навіть у деяких офіційних документах його визначають як «малопродуктивні, деградуючі та еродовані землі», що значно ускладнює захист степових ділянок. Одним із механізмів захисту степу в такій ситуації є Закон України «Про Червону Книгу України» та ратифікована нашою державою міжнародна Конвенція з біорізноманіття. Адже наявність червонокнижних видів навіть на деградованих та малопродуктивних землях означає, що ці екосистеми не можна порушувати і знищувати. Але для цього потрібно здійснити тотальну інвентаризацію степових ділянок України. У 2014 році ВЕЛ за участі експертів, науковців підготувала та презентувала Проект реформування природоохоронної галузі, який включає інтеграцію екологічної складової у секторальні та регіональні стратегії та програми, розмежування функцій екологічної політики, контролю та природокористування, запровадження європейського принципу «забруднювач платить», імплементація європейських директив, що стосуються довкілля, в українське законодавство відповідно до Угоди України з ЄС. Також протягом року відбулися заходи: круглий стіл «Абсолютна заповідність: чи це врятує українські заповідники?»; прес3

конференція, присвячена незаконному видобуванню піску та вирубуванню дерев на території Голосіївського національного природного парку (м. Київ); мітинг проти будівництва звіроферми на території майбутнього національного природного парку «Орільський» (Дніпропетровська обл.). ВЕЛ відкрила громадську приймальню, яка працює зі зверненнями громадян, інформує про порушення вимог екологічної безпеки та природоохоронного законодавства. Всеукраїнська екологічна ліга спільно з Київським еколого-культурним центром за підтримки Національної екологічної ради України виступила з ініціативою проведення Комітетських слухань «Природно-заповідний фонд: проблеми та шляхи вирішення» у Комітеті Верховної ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Слухання відбулися 18 листопада 2014 р. у Верховній Раді України за участі народних депутатів, представників центральних та міс-цевих органів влади, науковців та громадських природоохоронних організацій. 27 березня 2015 р. члени ВЕЛ разом з громадськими природоохоронними організаціями організували виїзне засідання до с. Шульгівка (Петриківський район Дніпропетровської обл.), присвячене питанню будівництва звіроферми на території, що зарезервована для створення національного природного парку «Орільський». Місцеві мешканці підтримали рішення продовжити боротьбу за створення національного природного парку. У травні 2016 р. експерти ВЕЛ здійснили експедицію у місця незаконного вирубування лісу поблизу м. Яремче (Івано-Франківська обл.) на території Карпатського НПП. Під час виїзду експерти оглянули місця вирубок 5–, 10–, 15–річної давнини, проте на них і досі не висаджено жодного дерева. У м. Святогірськ (Донецька обл.) за сприяння ВЕЛ відбулася науковопрактична конференція «Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття як складова екологічного та патріотичного виховання населення України». 7 липня 2016 р. за участі представників ВЕЛ відбулося урочисте відкриття екологічної стежки «Дубовий гай» на території Національного природного парку «Святі гори» (Донецька обл.) в рамках проекту ПРООНГЕФ «Центр сприяння відновлення Сходу України на засадах збалансованого розвитку». Екологічна стежка «Дубовий гай» була створена у 1999 році й проходить по унікальній 300-річній заплавній діброві площею понад 100 га та лівому березі р. Сіверський Донець. У 2017 році за ініціативи Всеукраїнської екологічної ліги та сприяння Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України розпочала свою роботу Школа заповідної справи імені Тетяни Андрієнко. Перше зібрання відбулося у Центрі кращих практик збалансованого розвитку в Україні (с. Виграїв, Корсунь-Шевченківський р-н, Черкаська обл.). 4

Активісти ВЕЛ захистили Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка від передачі його до комунальної власності. У 2018 році юристи ВЕЛ підготували та внесли на розгляд Верховної Ради України зміни та пропозиції до природоохоронного законодавства відповідно до європейських директив, зокрема Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України (щодо повноважень в галузі охорони навколишнього природного середовища)». За 20 років своєї діяльності активісти ВЕЛ підготували обґрунтування створення 10 Національних природних парків, десятків заповідників місцевого значення. ВЕЛ опікується охороною існуючих об’єктів природнозаповідного фонду, вносить зміни й доповнення до законодавчих та нормативно-правових актів, що стосуються збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.

5

БІОТИЧНЕ РІЗНОМАНІТТЯ ТА ЕКОБЕЗПЕКА В ЗОНІ АТО: АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ ТА РИЗИКІВ Загороднюк І. В., кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Національного науково-природничого музею НАН України, м. Київ Біота сходу України та умови її існування включають кілька різнорідних складових, викладених автором та колегами у низці спеціальних статей, що стосуються переважно Луганської області, монографіях «Раритетна фауна Луганщини» та «Атлас екомережі Луганщини», а також Програмі моніторингу рідкісних видів рослин і тварин Луганщини. До цих особливостей віднесено: – наявність різних зональних і азональних біотичних комплексів – степового біотичного комплексу (включаючи й байрачні ліси та степові балки), біоти стрічкових екосистем уздовж мережі річкових долин, біоти заплавного комплексу (як самої заплави з комплексом заплавних озер, так і наземного, лучного й лісового), біоти нагірних чагарникових степів Донецького кряжу; – наявність великої частки трансформованих людиною територій, акваторій, окремих місцезнаходжень та екосистем, у тому числі штучних лісостанів, сільськогосподарських ланів, значної кількості антропогенних ландшафтно-біотопних утворень (терикони, відвали, копанки, відстійники, хвостосховища, технологічні майданчики), значна частка територій, зайнятих населеними пунктами; – велике загальне антропогенне навантаження за неусталеної системи природокористування (величезна щільність населення, надзвичайно поширене браконьєрство), дефіциту багатьох природних ресурсів (у тому числі земельних, водних, лісових) і вкрай низького (найнижчому в Україні) ступеня заповіданості території; – значна частка чужорідних видів рослин і тварин як навмисно інтродукованих або введених в культуру (сільськогосподарські рослини й тварини, свійські тварини), так і природних інвайдерів та інших груп чужорідних видів, які проникають по ненавмисно створених людиною екокоридорах; – межове положення регіону (і зокрема всієї зони АТО) відносно ключових біогеографічних координат, у тому числі на стику лісостепової й степової природних зон, у зоні глибокого проникнення в степ заплавних комплексів Дінця, наявності потужного ландшафтного комплексу Донецького кряжу та приморської рівнини. Всі названі чинники визначають надзвичайно високий рівень чутливості екосистем та біотичних угруповань регіону до різноманітних збурюючих чинників і великий ризик їх порушення внаслідок нових втручань, тим паче абсолютно без стабілізації їх після попереднього періоду надмірної індустріалізації регіону і жодних програм пом’якшення наслідків 6

подальшої деіндустріалізації. Все це посилюється загалом низьким рівнем життя мешканців регіону, що робило неможливими будь-які регуляційні дії за стандартними процедурами імплементації ідей сталого розвитку. Наслідки військових дій для природних і квазіприродних екосистем на сході України, що почалися у 2014 році і тривають дотепер, важливо оцінити без спеціальних досліджень, оскільки такі дослідження наразі є неможливими через великі ризики для життя дослідників. Тому основними підходами для аналізу є і надовго залишатимуться накопичення та аналіз поточної ін-формації від резидентів та з відкритих джерел, а також аналіз даних дистанційного дослідження, зокрема щодо порушень ландшафту, пожеж тощо. Три базові тези щодо статусу території Нижче сформулювано кілька положень, які стисло характеризують статус території військових дій з огляду на проблеми природокористування та збереження природних комплексів. Теза 1. Зона АТО по суті й за поточним режимом природокористування – заповідний об’єкт, оскільки всі форми природокористування є вкрай обмеженими: полювання заборонено, риболовля та збір «дарів природи» – небезпечні, браконьєрство обмежено найближчими околицями населених пунктів. Зміна традиційних форм природокористування (зокрема й зменшення вилучення рослин і тварин та значного пасовищного навантаження) зумовлює посилення відновних сукцесій в екосистемах. Теза 2. Зона АТО – осередок біоінвазій з густою мережею точкових порушень екосистем. Величезні обсяги випущених бойових зарядів та величезна кількість вигорань і пожеж створюють строкату картину порушень мікроландшафту, рослинного й ґрунтового покриву, що істотно змінює умови проживання аборигенних видів і створює передумови для експансії чужорідних видів, які мають переваги під час вселення у порушені екосистеми. Теза 3. Зона АТО – зона з надзвичайно великим масштабом руйнування штучно створених протягом попереднього етапу господарювання екокоридорів – лісосмуг, каналів, придорожніх деревно-чагарникових смуг, прокосів під ЛЕП тощо. Такі екокоридори, які, по суті, є штучними екомережами, були шляхами розселення чужорідних видів і проникнення лісових видів глибоко в степ, проте наразі є фрагментованими або знищеними. Система об’єктів ПЗФ регіону Природно-заповідний фонд (ПЗФ) регіону включає ряд переважно «молодих», нещодавно створених, низькорангових і невеликих за площею об’єктів ПЗФ (природно-заповідні території – «ПЗТ», природно-заповідний об’єкт – «ПЗО»; національний природний парк – «НПП», регіональний ландшафтний парк – «РЛП»).

7

З високорангових тут наявні лише декілька таких територій: заповідник «Провальський степ» (Свердловський р-н), що належить до Луганського природного заповідника НАН України, заповідник «Хомутовський степ» (Тельманівський р-н) та заповідник «Кальміуський» (580 га, Тельманівський р-н) зі складу Українського степового природного заповідника АН України, частина НПП «Меотида» (ділянка на Кривій косі в околицях Сєдове в Новоазовському р-ні). Межують із зоною АТО постраждалі від бойових дій: заповідник «Трьохізбенський степ» (Слов’яносербський та Новоайдарський р-ни) та заповідник «Придінцівська заплава» (Станично-Луганський р-н), що входять до складу Луганського природного заповідника НАН України, заповідник «Крейдова флора» (334 га, Слов’янський та Лиманський р-ни) та заповідник «Кам’яні могили» (400 га, Володарський р-н) у складі Українського степового природного заповідника АН України, НПП «Святі Гори» (40589 га, Слов’янський, Лиманський та Бахмутський р-ни). Серед середньорангових ПЗТ тут розташовані: в Донецькій обл. (всі РЛП) – Донецький кряж (3952 га), Зуївський (1532 га), Клебан-Бик (2142 га) (межують із зоною три РЛП – Краматорський, Половецький степ, Слов’янський курорт); у Луганській області – в зоні АТО або в зоні її впливу РЛП відсутні. На території Луганської і Донецької областей у межах зони АТО є ряд низькорангових ПЗТ, у т. ч. заказників (частина – загальнодержавні), заповідних урочищ і пам’яток природи. Про штучно створені об’єкти і території ПЗФ (дендропарки, ботанічні сади, паркипам’ятки садово-паркового мистецтва, зоопарки) тут мова не йде. Через значні зміни форм природокористування очевидним є вплив бойових дій та інших негативних процесів у зоні АТО і на територіях ПЗФ, трохи віддалених від зони, проте таких, що перебувають у зоні впливу, зокрема «Кремінські ліси» (на стадії створення), Краматорський РЛП (1778 га) та інші території та об’єкти ПЗФ. Критичні процеси в заповідних об’єктах Процеси, що відбуваються, можна віднести до кількох груп: – зміни, пов’язані з припиненням існування ПЗТ як установ; ці проблеми стосуються насамперед, високорангових ПЗТ, у штаті яких раніше були передбачені Законом України про ПЗФ відділи управління та охорони ПЗФ. Такі організаційні втрати відбулися в усіх зазначених високорангових об’єктах, які перебувають у межах зони АТО (Провальський степ, Хомутовський степ, Кальміуський заповідник), а також поряд з нею (Трьохізбенський степ, Придінцівська заплава та контора Луганського природного заповідника в Станиці Луганській; Меотида та ін.); частина середньорангових установ (наприклад, РЛП «Донецький кряж») також мала свій штат, наразі відсутній; – зміни, пов’язані з порушеннями усталених форм природокористування місцевими жителями: значний розвиток браконьєрства (численні приклади є в Інтернеті та в повідомленнях інсайдерів), вирубування деревостанів (у тому числі 8

байраків та лісосмуг) на побутові потреби (переважно на паливо); катастрофічне зменшення частки сінокосів та пасовищного навантаження через ризики їх використання (пастки-міни тощо) та знищення значної частини худоби; значне скорочення частки земель під ріллю та зростання кількості перелогів та рудеральних ценозів; припинення або значне скорочення функцій полігонів побутових відходів та об’єктів накопичення промислових відходів і безконтрольних процесів на них; формування стихійних звалищ, у тому числі на об’єктах ПЗФ тощо. – значні порушення природних комплексів та окремих біотичних угруповань через прямі та опосередковані впливи бойових дій, у тому числі лісові пожежі, викиди забруднюючих речовин та скиди води, вибухи й воронки від вибухів (порушення рослинного покриву та провокація ерозії), розтяжки (у т. ч. загибель великих тварин), припинення функціонування ряду штучних і напівприродних водойм (зокрема й у межах територій ПЗФ), значне зростання чинника турбування багатьох видів тварин у місцях їх типового перебування (живлення, розмноження, відпочинку, зимівлі) та порушення життєвих циклів у рослин і тварин; значне зростання чинника випадкової загибелі, у тому числі в різноманітних антропогенних пастках; – істотне зростання чинників розселення, існування та частки чужорідних видів, зокрема й на територіях ПЗФ; поява ряду нових повідомлень про розселення в зоні АТО і прилеглих районах нових для фауни регіону видів ссавців (наприклад, шакал), риб (зокрема сонячний окунь), комах (гармонія азійська, камерарія) та ін.; збільшення кількості й частки чужорідних видів рослин (наприклад, ценхрус якірцевий, амброзія полинолиста, борщівник Сосновського); зростання чинників спровокованих людиною розселень чужорідних видів з неконтрольованими транспортними перевезеннями та створенням нових екокоридорів; особливо яскраво це проявлятиметься у картині розселення рослин-полемохорів зі східним походженням; – порушення біотичних зв’язків, зокрема через: зникнення або пряме знищення видів-едифікаторів та інших видів з групи ключових (keystone species), у т. ч. видів із середовищетвірною функцією (насамперед, ВРХ та дикі копитні), порушення системи «хижак–жертва» через пряму загибель або надмірне турбування хижих птахів і ссавців та руйнація місць їхнього розмноження (зокрема й гніздування) та безконтрольне з боку природних хижаків розмноження різних груп рослин і тварин, чисельність яких виходить з-під контролю і стає загрозою як для природних біотичних угруповань, так і для господарства та безпеки життєдіяльності людини, у т. ч. через ризики поширення зоонозів та потенційно шкодочинних видів. У загальному потоці інформації від інсайдерів та інших джерел, яку можна порівнювати з попереднім станом біоти, важливо відзначити значне розбалансування в структурі природних комплексів і початок надзвичайно потужних змін у структурі біорізноманіття регіону, що спричинює значні неконтрольовані зміни у зональних комплексах загалом у регіоні та на його заповідних територіях. 9

Крім того, такі зміни позначаться на тому, що території заповідників можуть стати не тільки осередками, в яких біота розвивається поза прямим антропічним впливом (часто через істотне зниження чинника присутності людини та свійських тварин), але в умовах потужного загального антропогенного чинника, під яким необхідно розуміти весь комплекс впливів, що належать до переважної частини переліку з 12 груп ризиків, визначених класифікатором МСОП. Потреби досліджень та моніторингу Просторовий обсяг моніторингових робіт Довжина периметра АТО – близько 300 км, разом з 10 км смугою в кожний бік від лінії зіткнення це становить 6 тис. м2, що в десятки разів перевищує площу ПЗФ. Наприклад, площа ПЗФ Луганщини в цілому становить 91,49 тис. га, або 915 км2. Якщо в межах зони АТО перебуває навіть лише третина ПЗФ, то це 300 км2, а на дві області – удвічі більше, тобто 600 км2. Таким чином, площа активного периметра, в якій фактично відсутнє традиційне природокористування і стихійно формуються території відчуження (потенціал для створення ПЗТ, подібно до Зони відчуження ЧАЕС), є у 10 разів більшою. Екосистеми Донбасу на час початку АТО перебували в антропогенній сукцесії і в цілому не були стабільними, проте певною мірою процеси в них були усталеними й прогнозованими, оскільки процеси та механізми антропогенної трансформації були відомими, а стан біорізноманіття в цілому добре описаним. Проте, нові збурюючі й лімітуючі чинники та напрями трансформації і порушень екосистем, посилені кардинальними змінами форм природокористування, призводять до значних і непрогнозованих змін і втрати визначеності екологічної ситуації та запобігання новим змінам в екосистемах і ефективності нових управлінських рішень. Нові сукцесії йдуть поверх тих, що були до того, що породжує надзвичайно велику невизначеність процесів, можливість формування нових і дотепер неочікуваних змін в екосистемах, спалахів чисельності як окремих аборигенних, так і чужорідних видів, розвитку вогнищ зоонозів, змін у системах домінування в природних біотичних угрупованнях, змін у трофічних ланцюгах. Все це потребує ретельного аналізу поточного стану екосистем для прогнозування їхніх змін. Ці процеси мають велику соціальну значущість, оскільки несуть загрози, пов’язані з можливістю появи нових шкідників, захворювань, значних змін продуктивності та стійкості екосистем, подальших змін біоти в цілому.

10

ЧИННИКИ АНТРОПІЧНОГО ВПЛИВУ НА ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ РІЗНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЗОН НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «ДВОРІЧАНСЬКИЙ» Клетьонкін В. Г., начальник відділу науки, моніторингу та екологоосвітньої роботи Тупіков А. І., заступник директора – головний природознавець Національний природний парк «Дворічанський», Харківська область Національний природний парк (НПП) «Дворічанський» – один з найменших національних парків України. Його площа становить 3131,2 га. Територія НПП займає північно-східну частину Харківської області вздовж річки Оскіл. Дворічанський є одним з районів Харківської області, який зазнав значного сільськогосподарського впливу. При цьому варто зазначити, що в минулому землі району використовували значно інтенсивніше. На цей час природні комплекси Дворічанщині все ще відчувають на собі значне антропічне навантаження через господарську діяльність. Досліджуючи екосистеми НПП «Дворічанський», ми керувались класифікацією, запропонованою С. М. Стойком [2]. Відповідно до неї виділяють такі види чинників впливу: поселенський, аграрний, лісоексплуатаційний, промисловий, меліоративний, транспортний, рекреаційний, мілітарний (белоїдний), радіоактивний та вплив генетично модифікованих організмів [1, 2]. Антропічне забруднення природних комплексів НПП пов’язано здебільшого з рекреаційною діяльністю, веденням сільського господарства та експлуатацією транспортних засобів. Таким чином, серед зазначених чинників впливу для території НПП було визначено такі: поселенський, транспортний, аграрний, рекреаційний та лісоексплуатаційний. Розглянемо рівень впливу зазначених чинників на природні комплекси різних функціональних зон (див. рисунок) території національного парку. На рисунку проілюстровано основні види використання природних комплексів НПП. Також до чинників впливу включено й безпосередньо розташовані біля території парку населені пункти та орні ділянки, оскільки вплив зазначених чинників на природні комплекси парку іноді може бути значно більшим, ніж від внутрішніх чинників. Найменшого антропічного навантаження зазнає заповідна зона парку. Передумовою цього є складний рельєф місцевості, яка являє собою незручні для господарського використання ділянки – пагорби крейдяних відшарувань з характерними рослинними угрупованнями. Серед чинників прямого впливу варто зазначити лише збирання ранньоквітучих рослин у букети (півонія тонколиста, горицвіт весняний тощо) та осінньо-весняні пали, які є традиційними для місцевого населення заходами боротьби з торішньою рослинністю. Аграрний вплив на заповідну зону національного парку проявляється опосередковано і є наслідком 11

збагачення плакорних розораних ділянок мінеральними та органічними добривами, включаючи обробку посівів отрутохімікатами (інсектициди, гербіциди, фунгіциди). Так, у деяких місцях до заповідної зони майже впритул підходить рілля сільськогосподарських підприємств. Тут спостерігається змивання поверхневого шару ґрунту на верхні периферійні ділянки заповідної зони та на інші ділянки національного парку. Але на більшості території НПП заповідна зона та орні землі розділені лісозахисними смугами з потужним підліском та густим трав’яним покривом, які виступають буферною зоною зі значним стримувальним ефектом. Транспортне навантаження у цій зоні є незначним. Рух транспорту відбувається традиційними ґрунтовими дорогами, які лише в деяких місцях проходять впритул до заповідної зони. Крім цього, протягом 2014–2016 рр., особливо в зимовий період, у заповідній зоні парку неодноразово були виявлені сліди «джипінгу», що є результатом проведення так званих охоронних заходів з боку мисливського господарства ДП «Бірюк» (далі МГ). Господарська зона парку зазнає різноманітнішого та інтенсивнішого антропогенного навантаження. Основними чинниками впливу тут є мисливство, випасання великої рогатої худоби та сінокосіння. З другорядних слід зазначити проведення лісогосподарських заходів, незаконне розорювання території, збирання ягід та лікарських рослин. Протягом 2013–2015 рр. відчутним став вплив таких чинників, як мисливство (і як його основні прояви – незаконне полювання і проведення різних, часто безглуздих, заходів з боку МГ) та незаконне вирубування лісових насаджень. Урочище «Заливне» – найбільший лісовий масив району – включено до складу НПП «Дворічанський», проте водночас воно є й відтворювальною ділянкою зазначеного МГ. На цій ділянці працівники МГ проводять різні господарські заходи відповідно до вимог ведення мисливського господарства та власного проекту організації: постійна підгодівля диких тварин, облаштування майданчиків, обліки тварин за допомогою мисливських веж. У рамках постійного моніторингу природних комплексів НПП співробітники парку повсякчас проводять обстеження лісових масивів урочища «Заливне». Під час останнього натурного обстеження ділянок, на яких розміщено місця підгодівлі МГ, співробітники парку зафіксували, що підгодівля тварин здійснюється шляхом висипання корму (зернові культури, картопля, яблука тощо) безпосередньо на відкритий ґрунт. Відчутним є запах гниючих решток корму. В місцях підгодівлі немає рослинного покриву та лісової підстилки. Через велику кількість тварин (за слідами – це переважно кабан дикий Sus scrofa), що відвідують майданчики, в радіусі 20–40 м дуже пошкоджено ґрунтовий покрив. Загальна площа ділянок, на яких ґрунтовий покрив зазнав катастрофічних руйнувань, становить 631 м2. Крім цього, на всіх обстежуваних площах є залишки побутового сміття, будівельних матеріалів та наявні сліди самовільної рубки дерев. 12

Щодо мисливських веж, які встановлені без погодження з адміністрацією НПП та, за словами директора МГ, використовуються для проведення обліку диких тварин, то поряд з ними знайдено стріляні гільзи. До того ж неодноразово були проведені незаконні полювання, що часто відбуваються з використанням снігоходів та інших транс­портних засобів. Загальна площа ділянок, яка зазнає негативного впливу від діяльності МГ, становить близько 3 га. Іншим чинником впливу в господарській зоні є випасання великої рогатої худоби. Але сьогодні його вплив є незначним. Так, за останні 30 років рівень такого навантаження значно зменшився. Водночас, різке зниження пасовищного навантаження досить сильно та негативно вплинуло на заплавні комплекси р. Оскіл. Як наслідок, маємо збільшення кількості та щільності рудеральної рослинності. Це також вплинуло і на чисельність степового бабака, який донедавна був досить численним видом. Наприкінці 1990-х рр. кількість бабака, на сучасній території національного парку становила 291 родину. За результатами обліків бабака, на території парку в 2015 р. було виявлено 61 сімейну ділянку [3–5]. Заплавні ділянки господарської зони використовують сільгосппідприємства та фермери як сіножаті. Збирання ягід та лікарських рослин не носить масового характеру і тому не завдає значної шкоди природним комплексам національного парку. Лісогосподарські заходи на території господарської зони не проводять з 2013 р. через відсутність процедури затвердження лімітів на спеціальне природокористування. Протягом 2013–2015 рр. співробітники парку провели роботу з визначення особливо цінних лісових ділянок, на яких в подальшому лісогосподарські заходи проводитись не будуть. Крім зазначеного, ділянки господарської зони зазнають незначного засмічення твердими побутовими відходами з боку місцевих мешканців прилеглих та сусідніх населених пунктів. На відміну від заповідної зони, зони рекреації та господарська зона зазнають більшого транспортного впливу, оскільки через них пролягають шляхи сполучення між населеними пунктами, сіножатями тощо. Антропічні впливи в різних зонах рекреації (регульованої та стаціонарної) є схожими. Це – зривання весняних квітів у букети, збирання ягід та лікарських рослин, засмічення території побутовими відходами як місцевими мешканцями, так і стихійними відпочивальниками, сінокосіння та випасання худоби, вирубування та пошкодження дерев для розпалювання багать, облаштування стихійних місць відпочинку, випалювання залишків рослинності. У підсумку можна зазначити, що для території НПП «Дворічанський» чітко вираженими є різноманітні антропічні зміни від найдавніших видів впливу (поселенського, аграрного, вирубок лісу та мисливства) до порівняно нових (розвитку транспорту та рекреації). Всі ці чинники можуть призвести до докорінної зміни чи пошкодження унікальних природних комплексів. Співробітники парку продовжують вивчати вплив різних форм господарської діяльності на природні комплекси національного природного 13

парку та розробляють рекомендації щодо режиму ведення господарської діяльності та заходи зі збереження біорізноманіття. Література 1. Рожко І. М. Екологічні загрози стабільності природних комплексів Чорногірського массиву Українських Карпат / І. М. Рожко, І. Б. Койнова // Проблеми гірського ландшафтознавства. – 2014. – Вип. 1. – С. 126–132. 2. Стойко С. М., Койнова І. Б. Сучасні види антропогенного впливу та життєве середовище / С. М. Стойко, І. Б. Койнова // Укр. геогр. журнал. – 2012. – № 1. 3. Токарский В. А., Ронкин В. И., Савченко Г. А. Сельскохозяйственная деятельность человека как ключевой фактор колебания численности европейского подвида степного сурка / В. А. Токарский, В. И. Ронкин, Г. А. Савченко // Бюлл. Моск. о-ва испытателей природы. Отд. Биол.– 2008. – Т. 113. – Вып. 1. – С. 48–52. 4. Літопис природи. Том III. 2014 рік. Дворічна, 2015. 5. Літопис природи. Том IV. 2015 рік. Дворічна, 2016.

ПЕРСПЕКТИВИ ВІДНОВЛЕННЯ ПРИРОДНИХ ЕКОСИСТЕМ ТА ПРИВАТНОГО ЗАПОВІДАННЯ В РАЗІ ВПРОВАДЖЕННЯ РИНКУ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ Бурковський О. П., голова наукової ради Донецької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Дика природа в глобальному контексті Восени 2016 р. світ сколихнули жахливі результати дослідження американських, канадських та австралійських вчених, згідно з якими за останню чверть століття планета втратила ще майже 10% природних екосистем суходолу. Тепер дика природа охоплює лише 23,2% земної поверхні, при цьому основна їхня частина – це малопродуктивні екосистеми: пустелі, тундра [1]. За розрахунками Ю. Одума, для запобігання екологічному колапсу природні екосистеми мають охоплювати не менше ніж 67% площі суходолу. Пересічна людина часто сприймає дику природу як землю, що «гуляє» і яку треба чимось «заповнити». Тому переважна більшість людей розглядає екологічну проблематику лише як проблему забруднення. Хоч насправді забруднення – це опосередкована шкода, тоді як руйнація природних екосистем є безпосереднім чинником знищення середовища існування та екологічного колапсу [2]. Як зазначав Ф. Сен-Марк: «З усіх дефіцитів сьогодні найбільшим є дефіцит природи». Тому варто доносити до суспільства думку, що вирішення 14

екологічного питання є насамперед порятунком та відтворенням дикої природи і що розв’язання цієї проблеми не є питанням естетики, а виживання, адже саме дика природа формує параметри середовища, які необхідні для біологічного життя людини та суспільства. Земельне питання в Україні У 90-х рр. 20 ст. держава припустилася фатальної помилки, коли роздала більшу частину земель сільськогосподарського призначення. Це питання не стояло б так гостро, якби не величезна цифра розпайованих площ: 275 тис. км2, або 45,5% площі держави. На перший погляд, питання ринку земель є проблемою аграрних відносин. Проте, насправді це – ключове екологічне питання, оскільки земля є життєвим простором для природних екосистем, які й формують саме життя на планеті. Проголошення землі капіталом або товаром – то вже суб’єктивний погляд людини на земельне питання. Основний чинник знищення природного середовища як у світі, так і в Україні – сільське господарство. Рілля охоплює 54% площі України, тобто більша частина території держави являє собою просто переорані поля. При цьому загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнають впливу однієї лише водної ерозії, становить 10,6 млн га орних земель, або 32% їхньої загальної площі [3]. Розширення площі орних земель відбулося головним чином за рахунок знищення сіножатей, пасовищ та перелогів, тобто потенційних ділянок під природно-заповідний фонд (ПЗФ)! Сьогодні увага екологічних неурядових організацій прикута до діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України, тоді як понад 85% території України підзвітні Міністерству аграрної політики та продовольства України: 70% території держави є землями сільськогосподарського призначення та понад 15% території країни – землі Державного агентства лісових ресурсів України, яке йому підпорядковано. Найкращим варіантом земельної політики в екологічному аспекті є такий, коли переважна більшість території перебуває в державній власності, адже це дає змогу формувати скоординовану земельну політику щодо співвідношення природних та антропогенних ландшафтів у країні. Україна законодавчо задекларувала до 2021 р. досягти площі ПЗФ на рівні 15% території держави. Сьогодні відбувається формальне збільшення площі ПЗФ, але площа природних екосистем скорочується. Якщо знищення 1000 га об’єкта ПЗФ компенсувати за рахунок надання цього статусу втричі більшій території, це все одно означатиме мінус 1000 га реальних природних екосистем, хоч формальна площа ПЗФ збільшиться. Таким чином, поки держава буде формально розширювати ПЗФ де-юре, реальна площа дикої природи буде зменшуватись де-факто, і одного разу їхня площа буде збігатися. За даними на 2000 р., екосистеми, які мають стан, властивий природному, охоплювали лише 12,7% України. Якщо ж врахувати процес знищення природи за останні 17 років, то очевидно, що ця цифра є значно меншою. Таким чином, для виконання планів із заповідання дефіцит 15

природних угідь навіть за застарілими розрахунками становить як мінімум 2,3% площі країни. Не можна увійти в одну річку двічі, тому повернення розпайованих земель в державну власність є малоймовірним сценарієм. Проте, потрібно вимагати від держави категоричної заборони подальшого розпродажу державних земель сільськогосподарського призначення. З іншого боку, більшість таких земель вже розпайована, тому запуск ринку дасть змогу задіяти відповідні реаліям механізми не лише для розширення площі ПЗФ, а й для природних екосистем. Природоохоронці мають розробляти нові механізми в земельній політиці, але на заваді цьому стоїть ще небезпечніша проблема, ніж приватна власність на землю, – невизначеність в земельному питанні. Тому природоохоронна громадськість, як це не парадоксально, має бути заінтересована у запуску ринку розпайованих земель сільськогосподарського призначення за чіткими правилами. Отже, сьогодні стоїть проблема не лише в наданні залишкам природи формального охоронного статусу, а й складніше завдання – відтворення природних екосистем на частині антропогенних територій з подальшою перспективою їхнього заповідання. Новітні тенденції заповідної справи в світі: чи потрібна безпосередня участь держави? Як зазначає американський природоохоронець Р. Неш: «Ділянки дикої природи більше не будуть існувати за волею випадку або недогляду. Дикі землі залишаться дикими лише в результаті усвідомленого рішення». Фактично, час працює проти природи та екологів, оскільки бюрократична машина є вкрай повільною для розв’язання екологічних проблем, тим більше, що уряди під час їх розв’язання насамперед оглядаються на економіку. Тому деяким представникам екологічного руху та меценатам від бізнесу набридла ця малопродуктивна тяганина і вони вирішили задіяти проти руйнівної економіки її власну фундаментальну зброю – приватну власність на землю. Останніми роками вони стали практикувати скуповування земель та створення на них недержавних природоохоронних територій. Наприклад, у маленькій Австрії є дві організації – Австрійський Альпійський Клуб та Австрійська Ліга Охорони Природи. Перший скуповує відносно недорогі за австрійськими мірками високогірні ділянки пасовищ в Альпах, щоб вберегти їх від впливу тваринництва, розбудови гірськолижних курортів та об’єктів так званої «зеленої» енергетики. Друга, навпаки, скуповує дорожчі ділянки рівнинних сільськогосподарських земель, навіть маленькі за площею [4]. Серед меценатів можна згадати шведа Йохана Еліаша, який викупив понад 160 тис. га амазонського лісу і зробив його заповідником [5]. До речі, АсканіяНова також була заснована Ф. Е. Фальц-Фейном як приватний заповідник. Проте, природоохоронна думка не стоїть на місці. З’являються люди, організації, проекти, які йдуть значно далі, – вони викуповують антропогенні землі та повертають їх природі. Це не просто консервація земель, яка може 16

передбачати їхню помірковану експлуатацію (наприклад, як пасовища), це цілеспрямоване здичавіння території. В англомовній літературі цей термін так і називається – ревайлдінг (rewilding) тобто «здичавіння». Показовим прикладом такого підходу є проект «Нокус» у США, заснований бізнесменом-меценатом М. С. Девісом, в який він вклав 90 млн доларів, викупивши в лісозаготівельних компаній понад 21 тис. га знелісених територій. Розпочатий в 2000 р., цей проект вже досяг значного успіху у відтворенні природного середовища та його біорізноманіття. При цьому автори проекту наголошують на тому, що його мета – саме відродження та збереження аборигенної екосистеми. Для цього підбирають відповідні автохтонні види рослин. Реалізація проекту розрахована на 300 років! [6] Ініціативу з ревайлдінгу невеличкої групи голландських меценатів та активістів підтримали офіційні природоохоронні інститути ЄС, і сьогодні це – загальноєвропейський проект «Ревайлдінг Європа». Реалізації цього проекту сприяють значні зміни в аграрно-земельному секторі ЄС та урбанізація. До речі, звіт Секретаріату Конвенції з Біорізноманіття за 2010 р. зазначає, що «формуються умови, за якими до 2050 року в Європі очікується повернення в природний стан за рахунок «здичавіння» близько 200 тис. км2 земель» [7]. Цікаво, що в Україні, де землі сільськогосподарського призначення охоплюють 70% території, немає навіть перекладу з англійської цих термінів або чітких мовних аналогів їм. Оскільки в українських природоохоронних колах лише одиниці цікавиться аграрним земельним питанням в широкому контексті, то ця фундаментальна тема в Україні взагалі не обговорюється. Перший підхід (land sharing), який можна назвати суміщеним землекористуванням, пропонує максимально використовувати екологічні технології в сільському господарстві (наприклад, органічне землеробство), застосовувати методи екстенсивного господарства (наприклад, пасовищне тваринництво). Проте, оскільки вказані технології зазвичай забезпечують меншу продуктивність, то це означає, що такий тип землекористування потребує великих площ, хоч і з трохи зниженим антропогенним тиском. Другий підхід (land sparing), який можна назвати ощадливим або сконцентрованим землекористуванням, являє собою чітке розмежування між дикими природними та повністю антропогенними територіями і пропонує використання інтенсивних агротехнологій, щоб отримувати максимально можливу продуктивність з мінімальної площі, що дає змогу вивести з обігу значну площу сільськогосподарських земель для вивільнення територій під природні екосистеми. Л. Наварро та Х. Перейра в статті «Здичавіння покинутих земель Європи» зауважують, що буде зменшуватись потреба в значних територіях сільськогосподарських угідь, незважаючи на зростання глобального попиту на продукти харчування, оскільки достатній обсяг їх виробляється або на більш конкурентоспроможних землях Європи або будь-де в світі. Більше того, чисельність худоби в ЄС зменшилася на 25% у проміжку між 1990 та 2010 рр. [8]. 17

ЄС втомився від постійних витрат на дотації збиткового тваринництва. Отже, природоохоронна громадськість розвинутих країн зрозуміла, що марно чекати швидкого розв’язання проблеми знищення природних екосистем через складну та тривалу тяганину з державними інституціями, тому краще взяти ініціативу у власні руки. Перспективи створення недержавного ПЗФ в Україні Приватній заповідній ініціативі в Україні заважає підвішений стан ринку земель сільськогосподарського призначення, жорстке цільове призначення земель, безапеляційна приреченість перебування України лише в «касті» аграрних держав без жодних спроб змінити цю парадигму. Це при тому, що Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року проголошують скорочення площі ріллі на 5–10% за рахунок консервації еродованих орних земель. Економічний аналіз виведення з активного обігу значної площі орних земель є окремою темою, проте варто згадати деякі принципові аспекти: • рівень розораності ґрунтів в ЄС становить 25,6%, що вдвічі менше ніж в Україні, і це при тому, що щільність населення там в рази є вищою! • землеробство на величезній площі ріллі, в тому числі еродованій, призводить до опустелювання; • у макроекономічному сенсі аграрний сектор України сьогодні є одним з головних локомотивів її економіки, але 66 млн т зернових, зібраних в 2016 р., чомусь не привели до вибуху рівня життя на селі. Експортувавши в 2016/17 маркетинговому році (липень 2016 – червень 2017) майже 44 млн т зерна, Україна експортувала лише близько 370 тис. т борошна, тобто маса проданої сировини (зерна) в 118 разів перевищує масу виготовленої продукції (борошна); • примітивна аграрно-сировинна економіка безмежних орних земель дає селянам можливість хіба що зводити кінці з кінцями, але не забезпечує їм пристойного рівня життя та консервує економічний розвиток країни. Після масштабного розпаювання держава опинилася в ландшафтному глухому куті, бо не має важелів на переформатування співвідношення екосистем. Виходом могло б стати спрямування коштів від екологічного податку на скуповування розпайованих земель після створення ринку земель сільськогосподарського призначення або державна монополія на купівлюпродаж земель сільськогосподарського призначення. Проте, такий крок виглядає поки що малоймовірним, принаймні за нинішніх політичних умов. Одночасно, держава встановила такі жорсткі рамки щодо цільового використання земель сільськогосподарського призначення, що будь-яка ініціатива щодо консервації земель виглядає вкрай складною. Сьогодні питання зміни цільового призначення ділянки ріллі вирішується на найвищому державному рівні! З огляду на це, переважна більшість промислових та енергетичних бізнес-проектів спрямована на ті залишки природних ділянок, які не мають жодного охоронного статусу. Тому передача під промислову забудову певної площі ріллі могло б насправді врятувати від 18

знищення тисячі гектарів природних та напівприродних територій, які є оселищами для рідкісних видів. Згідно зі ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» «Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу». Отже, всі зазначені категорії ПЗФ можуть перебувати лише в державній власності. Проте, інші категорії об’єктів ПЗФ «можуть перебувати …і в інших формах власності, передбачених законодавством України». Приватна власність на регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища, зоо- та ботанічні сади не суперечить чинному законодавству. Сьогодні є дуже приблизні орієнтири, за допомогою яких можна було б передбачити розцінки на гектар землі сільськогосподарського призначення. Вартість землі значно відрізняється між різними оцінювачами. Державна нормативно-грошова оцінка в середньому оцінювала 1 га землі в 1500 доларів США. Експертна (незалежна) ринкова оцінка надавала значно менші цифри – в межах 190–960 дол./га залежно від регіону [9]. Якщо розглядати перспективи приватного заповідання в Україні, то для його реалізації потрібно створити ряд нормативно-правових умов. Перша й найголовніша з них – це вільний ринок землі сільськогосподарського призначення. Друга умова – спрощення процедури зміни цільового призначення із сільськогосподарського на природо­охоронне. Одночасно потрібен законодавчий запобіжник щодо заборони на зміну цільового призначення природоохоронних земель за винятком дуже обмежених ситуацій, наприклад, введення військового стану. Третя умова – це вирішення питання суб’єкта купівлі. Якщо вона буде дозволена лише фізичним особам, то це значно ускладнить створення приватного ПЗФ, адже в першу чергу в приватному заповіданні будуть заінтересовані неурядові екологічні організації, які є юридичними особами. Інакше з боку юридичних осіб потрібно буде делегувати фізичним особам значні повноваження та фінансові ресурси з купою додаткових юридичних запобіжників. Четверта умова – збільшення ліміту площі володіння земель фізичною особою в разі заборони купівлі земель юридичним особам, тобто не більше ніж 1000 га в «одні руки» краще, ніж не більше ніж 100 га. П’ята умова – звільнення об’єктів ПЗФ від податку на землю. Сьогодні Податковий кодекс цього не гарантує. Нульова ставка оподаткування може вводитись за рішенням місцевої влади, але це не означає обов’язковості такого рішення. Звичайно, що одним з основних питань є фінансування проектів зі створення приватних об’єктів ПЗФ. Однак, його вирішення вже залежатиме лише від активності тих, хто планує їх реалізовувати. Поки що невідомо, в якому вигляді буде прийнято закон про ринок земель, але спробуємо розглянути алгоритм приватного заповідання, виходячи з умов, які неодноразово були озвучені представниками Мінагрополітики та експертами з аграрних питань: 19

• процедура зміни цільового призначення залишається в нинішньому вигляді; • вводиться заборона купівлі сільськогосподарських земель юридичними особами; • дозволяється не більше ніж 100 га у власності однієї особи; • податок на землю для об’єктів ПЗФ залишається в невизначеному стані. У цьому випадку примітивна схема приватного заповідання може виглядати так: 1. Фізична особа отримує фінансування (від меценатів або природоохоронної НУО) та купує земельну ділянку. 2. Під час купівлі розпайованої цілини консервація не потрібна. У разі купівлі ріллі новий землевласник відразу подає документи на її консервацію, незважаючи на всі незручності цього процесу. Для її обґрунтування можна задіяти нинішню нормативно-правову базу, яка проголошує необхідність боротьби з ерозією, зменшення площі орних земель тощо: Наказ Мінагрополітики України «Про затвердження Концепції збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року» від 20.08.2003 р. № 280; Розширений п’ятирічний звіт про опустелювання та деградацію земель Міністерства екології за 2012 р.; Закон України «Про основні засади державної екологічної політики України на період до 2020 року». 3. Після консервації подають документи на зміну цільового призначення землі із сільськогосподарського на природоохоронне. Для обґрунтування цього кроку можна використати названі вище нормативно-правові акти, а також Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2020 р. від 06.08.2014 № 385; закони України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про Червону Книгу України». 4. Якщо фізична особа не створює об’єкт ПЗФ самостійно, то лише після зміни цільового призначення ділянку продають юридичній особі (природоохоронній організації), яка створює відповідний об’єкт ПЗФ. Обмеження на площу земель природоохоронного призначення для юридичних осіб у вітчизняному законодавстві відсутнє. 5. Залишається розв’язати лише проблему оподаткування. В принципі місцева влада має бути заінтересована у виконанні планів щодо збільшення площі ПЗФ за рахунок приватного ПЗФ. Масштабне розпаювання та децентралізація завдали остаточного удару по скоординованій земельний політиці держави. Найближчим часом державні землі сільськогосподарського призначення стануть власністю територіальних громад і центральні органи влади не будуть мати значного впливу на земельну політику в регіонах, віддаючи її на відкуп локальним меркантильним інтересам. Це означає, що ПЗФ України наштовхнеться на проблеми, які мають місце в наших сусідів на Заході, наприклад в Польщі, коли розширити площу національного парку або створити новий неможливо саме через те, що землі, які не є приватними, є власністю конкретних громад, а не держави взагалі [10]. Розв’язати цю проблему 20

зверху буде вже неможливо. (До речі, саме тому сьогодні національні парки Польщі купують землі під своє розширення у землевласників). Ми стоїмо на порозі кардинальних змін в земельній, територіальноадміністративній, а отже, й природоохоронній сфері. Україна наближається до ситуації, коли земельну політику держави будуть визначати два основні гравці: територіальні громади та приватні власники. Тому природоохоронна громадськість має належним чином підготуватися до нових викликів часу, щоб розробити й задіяти нові адекватні природоохоронні механізми. В цьому контексті перспективним напрямом відтворення та охорони природи виглядає приватне заповідання. По суті, це основний вихід щодо вирішення земельного питання для розширення площ дикої природи та ПЗФ. Спираючись на все наведене вище, можна запропонувати такі висновки та пропозиції стосовно розв’язання проблеми дефіциту земель для розширення природних екосистем та ПЗФ, які можуть бути реалізовані паралельно як державою, так і громадянами й громадськими об’єднаннями: За нинішнього рівня розпаювання земель доцільно заборонити продаж будь-яких земель державної власності. Держава має встановити чіткий показник площі та/або відсотку земель, які мають бути у її власності, і не допускати зменшення цього показника. На законодавчому рівні потрібно швидше визначати питання власності на землю та запустити ринок розпайованих земель сільськогосподарського призначення. Попереднім варіантом ринку земель могло б стати впровадження монополії держави на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Надмірно велика площа земель сільськогосподарського призначення є основним потенціалом для відродження природних екосистем та створення недержавних (приватних) заповідних територій. Потрібні законодавчі зміни, які зобов’яжуть державу значну частину екологічного податку спрямовувати на викуп приватних земель та земель громад під розширення ПЗФ. На першому етапі основними категоріями земель для викупу, ревайлдінгу та приватного заповідання могли б стати цілинні (малопродуктивні) розпайовані землі та еродована рілля. Спрощення процедури консервації орних земель. Для цього має бути достатньо офіційного листа-інформування з боку власника до уповноваженого територіального органу Державного агентства земельних ресурсів України. Введення мораторію на розорювання будь-яких цілинних земель, в тому числі перелогів, та на будь-яке промислове їхнє освоєння. Найближчі 10 років потрібно максимально уникати будь-яких подвійних тлумачень законодавства, тому всі вимоги та заборони мають бути простими та чіткими, як це сталося із забороною полювання на Донеччині та Луганщині через бойові дії. Позитивні результати діяльності органів влади, відповідальних за екологічну політику, мають визначатися не стільки формальною площею ПЗФ, скільки фактичною площею природних екосистем. 21

Концентрація агросектору на експорті переробленої сільськогосподарської продукції, а не сировини, дасть змогу не втратити прибутки вітчизняного АПК і одночасно відмовитись від експлуатації орних еродованих земель, які можна буде законсервувати та надати під розширення ПЗФ або державної, або приватної форми власності. Література 1. James E.M. Watson, Danielle F. Shanahan, Moreno Di Marco, James Allan, William F. Laurance, Eric W. Sanderson, Brendan Mackey, Oscar Venter. Catastrophic Declines in Wilderness Areas Undermine Global Environment Targets. Current Biology 26, 1–6, November 7, 2016 2. WWF. 2014. Living Planet Report 2014: species and spaces, people and places. [McLellan, R., Iyengar, L., Jeffries, B. and N. Oerlemans (Eds)]. WWF, Gland, Switzerland. 3. Розширений п’ятирічний звіт про опустелювання та деградацію земель Міністерства екології та природних ресурсів України за 2012 р.– К., 2012. 4. Бурковский А., Биерингер Г. Экология Австрии: проблемы и решения // ЛИЦА, Днепропетровск, 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.litsa.com.ua/show/a/4598 5. http://rb.ru/article/millionery-ekologi-skupayut-dikie-zemli-dlyazapovednikov/-5385397.-html 6. http://nokuse.org/ 7. Global Biodiversity Outlook 3. Secretariat of the Convention on Biological Diversity (2010). Montreal, 94 p. 8. Laetitia M. Navarro, Henrique M. Pereira. Rewilding Abandoned Landscapes in Europe // Ecosystems (2012) 15: 900–912. 9. Земельна реформа в Україні в контексті розвитку аграрної економіки та розвитку сільських територій // Інформаційно-просвітницьке видання // Інститут розвитку аграрних ринків. – К., 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.amdi.org.ua/docs/broshura_1.pdf 10. Бурковский А., Войцеховский К. Польский опыт охраны природы // ЛИЦА, Днепропетровск, 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.litsa.com.ua/show/a/4495

22

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ НОВИХ ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЙ (НА ПРИКЛАДІ СЕМЕНІВСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) Бузунко П. А., аспірант кафедри екології та охорони природи Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка У період з 2012 по 2016 рр. досліджено флору созологічно цінних рослин Семенівського району Чернігівської області. Визначено 3 лісові ділянки з багатим видовим різноманіттям рідкісних рослин. Зроблено спробу заповідання цінних ділянок, що не увінчалася успіхом через неконструктивну позицію землекористувача. Семенівський район Чернігівської області разом з Новгород-Сіверським є крайніми північними районами України. За геоботанічним районуванням [1] територія Семенівщини належить до Щорсько-Семенівського1 геоботанічного району соснових лісів і евтрофних боліт долини Снову в середній течії. Природно-заповідний фонд Семенівського району складається з 30 об’єктів, серед яких: 2 заповідні урочища («Базарна роща» й «Радомська дача»), 2 пам’ятки природи (в «Радомській дачі»), 26 заказників (з них 1 орнітологічний, 2 ботанічні, 2 ландшафтні, 7 лісових і 14 гідрологічних). Загальна площа природно-заповідного фонду (ПЗФ) району – 62,879 км2, відсоток заповідності становить 4,28%, що менше ніж по Україні, по Чернігівській області (7,8%, станом на 01.12.2016 р. [2]) і набагато менше, ніж у Європі (у середньому 15%). Найбільша територія належить заповідному урочи­щу місцевого значення «Радомська дача» (2317,6 га), що розташоване на землях Радомського лісництва кв. 46–88 Семенівського держлісгоспу. Серед основних природоохоронних завдань заповідного урочища – охорона місць поширення проліска (вид не вказано), Platanthera bifolia (L.) Rich, Primula veris L. Крім зазначених видів, за час досліджень флори урочища виявлено2: Allium ursinum L., Dactylorhiza incarnata (L.) Soo, Diphasiastrum complanatum (L.) Holub, Epipactis atrorubens (Hoffm. Ex Bernh.) Besser, Epipactis helleborine (L.) Crantz, Lilium martagon L., Lycopodium annotinum L., Neottia nidus-avis (L.) Rich., Pulsatilla patens (L.) Mill., Pulsatilla pratensis (L.) Mill.; Anemone nemorosa L., Carex brisoides L., Dry-opteris cristata (L.) A. Gray, Gentiana pneumonanthe L., Gymnocarpium dryopteris (L.) Newman, Matteuccia struthiopteris (L.) Tod, Oxycoccus palustris Pers, Polemonium caeruleum L., Potentilla alba L., Pulmonaria angustifolia L. [3, 4]. Тут вдалося також виявити популяції Campanula persicifolia L. (регіонально рідкісний вид Сумської обл. [5]), Corydalis cava (L.) Schweigg. & Koerte (Сумської обл. та м. Києва [5]). У межах заповідного урочища «Радомська дача» виділено 2 пам’ятки природи. Ще одне заповідне урочище місцевого значення «Базарна роща», площею 143 га, було створено для охорони та збереження високопродуктивного соснового лісу віком 50–100 років. «Базарна роща» – чистий сосновий ліс, що межує з містом і є місцем активного відпочинку мешканців. На території 23

урочища виявлено популяції Jovibarba globifera (L.) J. Parn. [6], L. annotinum, Digitalis grandiflora Mill. (регіонально рідкісний вид Сумської обл. та м. Києва) [5]. Щодо більшості природно-заповідних територій невідомо, які конкретні види созофітів забезпечено там охороною. Досліджуючи видовий і популяційний склад ПЗТ, у значній кількості випадків цього встановити не вдалося. Значною мірою природно-заповідні території (ПЗТ) є типовими для Сновсько (Щорсько)-Семенівського геоботанічного району. Наприклад, найбільші за площею лісові заказники місцевого значення «Рим-Погорільська дача», «Розумовська дача», «Калино-Дубицька дача» – це чисті соснові насадження віком 60–100 років. За період з 2013 по 2016 рр. територія Семенівського району була досліджена щодо зростання созологічно цінних видів рослин [6, 7]. Найбагатшим на видовий склад созофітів після «Радомської дачі» виявилися три ділянки, що не належать до ПЗФ району. Назви (урочище Кам’янецького, урочище Ісаака Мазепи та урочище Івана Мазепи) запропоновано на честь відомих земляків або історичних подій на території району. Ліси тут вирізняються видовим складом не лише созофітів. Це сосново-дубові ліси, часто зі значними домішками клену та липи, що є рідкістю для району. Основною причиною подібного явища можна вважати господарську діяльність людини, зокрема заміщення листяних порід сосною чи сосною й березою. Видовий склад рідкісних рослин описуваних ділянок також носить риси подібності. Найбільшою мірою досліджене урочище ім. Кам’янецького (кв. 61– 64, 66, 67, 71–73 Семенівського лісництва, ДП Семенівський держлісгосп) має також і найбільше різноманіття популяцій созофітів: 1) червонокнижні – Botrychium lunaria (L.) Sw., D. complanatum, D. in-carnata, E. helleborine, L. martagon, L. annotinum, N. nidus-avis, P. bifolia, Platanthera chloranta (Cust.) Rchb., P. patens; 2) регіонально рідкісні – C. brisoides, P. angustifolia, P. alba; регіонально рідкісні рослини суміжних областей (Сумської, Київської, Брянської обл. РФ) – Iris hungarica Waldst. et Kit., D. grandiflora, C. persicifolia, Primula veris L., Corydalis cava Schweigg. et Korte. У заповідному урочищі ім. Ісаака Мазепи (кв. 18–27, 29–40, 45–58, 62–5 Костобоб­рівського лісництва, ДП Семенівський держлісгосп) знайдено популяції E. helleborine, N. nidus-avis, P. bifolia, P. alba, Gymnocarpium dryopteris (L.) Newman (рег.-рідк. вид), I. hungarica, P. veris. У заповідному урочищі ім. Івана Мазепи (кв. 16–19 Семенівського лісництва, ДП Семенівський держлісгосп) зростають популяції B. lunaria, E. helleborine, N. nidus-avis, P. bifolia, P. alba, P. angustifolia, P. veris. Для забезпечення належної охорони знайденим популяціям созологічно цінних видів було запропоновано обґрунтування для створення трьох заповідних урочищ. Обґрунтування пройшли всі необхідні бюрократичні процедури, починаючи зі схвалення у Міністерстві екології та природних ресурсів України, і з усіма супровідними матеріалами були повернуті до району, де натрапили на різко виражене небажання землекористувача в особі ДП Семенівський держлісгосп вступати до конструктивного діалогу. 24

Семенівський держлісгосп, судячи з висловлених колегами думок, є типовим для України. Він не має фахівця-ботаніка, еколога, не володіє інформацією щодо рідкісних рослин, які зростають на території природокористування і жодним чином не заінтересований у їх збереженні. Посада – інспектор з охорони лісу, що є в Семенівському держлісгоспі, очевидно, не передбачає в своєму положенні виконання обов’язків, спрямованих на збереження рідкісних видів. Специфічним є ставлення ДП до природно-заповідних територій. Наприклад, санітарне вирубування в заповідному урочищі «Радомська дача» має суцільний характер і досягли загрозливих масштабів (рис. 2), а зараз є метою звернень держлісгоспу до районної та обласної рад (можна вважати за мету звернення до облради про погодження на проведення в 2017 р. санітарно-оздоровчих заходів, зокрема суцільних рубок, оскільки законодавство не заважало проводити вибіркові рубки догляду в заповідному урочищі в 2016 р. [8]). Під час зустрічі з представниками держлісгоспу, яка відбулася після одержання погоджень щодо створення заповідних урочищ, була надана письмова відповідь директора ДП, у якій, зокрема, говориться, що «запропоновані території для заповідання … не являють собою особливих насаджень, а є типовими для сосново-березових насаджень, штучно створеними, характерними для регіону Новгород-Сіверського Полісся». Далі йде пропозиція замість лісів з рідкісною флорою краще заповідати цінні заболочені території з невідомим складом рідкісної флори. Незважаючи на помітну нелогічність подібної відповіді, на цьому процес заповідання був зупинений. Єдине, що було «досягнуто» в усній розмові, це пропозиція від представників лісгоспу щодо зимових (а не літніх) вирубок у місцях зростання созофітів. З 2016 р. можливості для заповідання цінних ділянок у Семенівському районі Чернігівської області лише зменшуються через недосконале законодавство, за якого процес заповідання залежить від суб’єктивного підходу природокористувачів. У зв’язку з перейменуванням м. Щорс згідно з Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-со­ціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (від 08.08.2015), для уникнення непорозумінь, пов’язаних із назвою, що не має жодної географічної прив’язки до регіону досліджень, вважаємо доцільним переглянути також і назву Щорсько-Семенівського геоботанічного району. Пропонуємо змінити назву на Сновсько-Семенівський геоботанічний район соснових лісів і евтрофних боліт долини Снову в середній течії. 2 Тут і далі наводимо созологічно цінні види флори, під якими маємо на увазі види Червоної книги України, регіонально рідкісні види Чернігівської області та суміжних 1

Література 1. Геоботанічне районування Української РСР / [відп. ред. А. І. Барбарич]. – К. : Наук. думка, 1977. – 304 с. 2. Регіональна схема екологічної мережі Чернігівської області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 25

https://chor.gov.ua/images/Razdely/Norm_docum/Rishennia/7_sklykannia/8_sessiya /Regionalna_shema_oblasti.pdf (дата звернення: 22.07.2017 р.). 3. Єрмоленко Л. М. Аналіз природно-заповідної мережі ХолминськоКостобобринського фізико-географічного району, її оптимізація та екологовиховне значення // Магістерська робота. – Чернігів, 2006. – 72 с. 4. Лукаш О. В., Онищенко В. А. Рослинність та флористична цінність лісового урочища «Радомська дача» (Чернігівська обл.) // Наук. записки Тернопільського нац. пед. ун-ту ім. Володимира Гнатюка. Сер.: Біологія. – 2006. – № 3–4. – С. 18–27. 5. Офіційні переліки регіонально рідкісних рослин адміністративних територій України (довідкове видання) / Укладачі: Т. Л. Андрієнко, М. М. Перегрим. – Київ : Альтерпрес, 2012. – 148 с. 6. Бузунко П. А. Созологічно цінні рослини Семенівського району Чернігівської області та їх поширення на природно-заповідних територіях / П. А. Бузунко, І. К. Левченко // Приоритеты научной ценности особо охраняемых природных территорий Полесья : материалы междунар. научнопрактич. семинара, 20 февраля 2014 г., Чернигов, Украина. – Чернигов, 2014. – 96 с. 7. Левченко І. К., Бузунко П. А. Созологічно цінні види флори урочища Великий бір (Семенівський район Чернігівської області) та загроза їх знищення внаслідок вирубування лісу // Природні та антропогенно транформовані екосистеми прикордонних територій у постчорнобильський період : матер. міжнар. наук. конф. «Природні та техногеннозмінені екосистеми прикордонних територій у постчорнобильський період» і міжнар. наук.-практ. студ. конф. «Структурно-функціональна організація природних і антропогенно трансформованих екосистем прикордонних територій» (9–11 жовтня 2014 р., Чернігів, Україна) : збірка статей. – Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2014. – 240 с. 8. Державне підприємство Семенівське лісове господарство. Інформація про видачу дозвільних документів (лісорубних квитків) на заготівлю деревини // Режим доступу: http://semlis.com.ua/5/8-1/ 246-informaciya-pro-vidachu-dozvilnix-dokumentiv.html (дата звернення: 22.07.2017 р.).

РОЛЬ ТЕРИТОРІЙ З СУВОРИМ РЕЖИМОМ ОХОРОНИ В СИСТЕМІ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ Галущенко С. В., науковий співробітник НПП «Деснянсько-Старогутський» Сумська область Основою всієї системи охоронюваних природних територій (ОПТ) є території з суворим режимом охорони. Вони мають зберегти в незайманому стані типові й унікальні ділянки дикої Природи. Це території з найвищим 26

статусом охорони – заповідним. Вони мають функціонувати без втручання людини в природні процеси, на них забороняється будь-яка господарська діяльність. У системі природно-заповідного фонду (ПЗФ) України до них відносять природні заповідники та заповідні зони інших ОПТ, переважно біосферних заповідників та національних природних парків. Згідно з класифікацією охоронюваних природних територій, прийнятою Міжнародним союзом охорони природи МСОП (IUSN), заповідники належать до найвищої категорії І (природні заповідники). Ця категорія буває двох типів: І-а (Strict nature reserve) – суворий природний резерват та І-в (Wilderness area) – територія дикої природи. Наші природні заповідники належать до категорії І-а, яка є найвищою у світовій класифікації ОПТ і згідно з якою Природа має зберігатися в незай­маному стані і без втручання людини в природні процеси. У заповідниках І-а, крім суворого захисту Природи, обов’язково проводять наукові дослідження (сумісні з цілями збереження природи) та екологічний моніторинг у природних умовах. Тому суворі резервати категорії І-а МСОП визначає і як суворі наукові резервати (наукові заповідники). Вони мають першочергове значення для науки, оскільки дають змогу проводити наукові дослідження в непорушених господарським впливом природних комплексах і порівнювати незаймані природні території з освоєними. Тому заповідники є дуже важливими і виконують ключову роль в системі ПЗФ України. При цьому в Україні, починаючи з 2000-х років, спостерігається тривожна тенденція відмови від подальшого формування мережі природних заповідників і перехід на створення національних природних парків (НПП) як основної форми ОПТ високого рангу. За останні 16 років в Україні кількість НПП зросла майже вчетверо, тоді як було створено лише 2 природні заповідники – Черемський (2001 р.) та Древлянський (2009 р.). Але, щоб на-ціональні парки, поряд із заповідниками, виконували функції зі збереження екосистем в природному стані (без господарського використання), вони мають відповідати міжнародним критеріям, прийнятим для категорії «національний парк». Відповідно до класифікації МСОП, національний парк – це ІІ категорія природних територій, які охороняються, найсуворіша після при­родних заповідників (категорія І). Згідно з критеріями МСОП, не менше ніж 75% території національного природного парку має бути віднесено до зони суворої охорони і функціонувати без втручання людини в природні процеси та господарського використання (водночас без будь-яких рубок лісу, регуляційних та біотехнічних заходів). Тільки за такого зонування національний парк може виконувати свою основну функцію зі збереження природних екосистем у своєму природному стані, а також біорізноманіття. І лише такі національні парки можна, поряд із заповідниками, віднести до територій з суворим режимом охорони. У національних природних парках України зона суворої охорони (заповідна зона) займає в середньому 10–20% загальної площі парку (лише в 27

деяких НПП вона є більшою ніж 20–30%, а в деяких парках не перевищує 1–7%). На решті території НПП (а це в середньому 80–90% території), куди входять рекреаційні та господарська зони, є допустимою і проводиться лісогосподарська діяльність з різними типами рубок лісу та інші форми господарського використання території з втручанням людини в природні процеси. При цьому господарські зони та території без вилучення, які належать іншим природокористувачам, займають значну або навіть більшу частину території парків і майже не відрізняються від територій, що не охороняються. Тому в цілому національні природні парки України мають слабкий природоохоронний режим, не відповідають вимогам та критеріям МСОП, прийнятим для категорії «національний парк». Такий режим функціонування НПП України не дає їм змоги виконувати природоохоронну функцію, яка на них покладена, і в першу чергу зі збереження екосистем у природному стані. При цьому заповідники теж більше не створюють. Якщо це не змінити, Україна згодом позбудеться природних ділянок у непорушеному стані, які вже неможливо буде відновити в майбутньому. Україна намагається збільшити показник «заповідності» до рівня європейських стандартів. Але що являють собою ці нові заповідні території? Як правило, це ті, які набагато легше створювати, ніж справжні природні заповідники, значну частину території яких потім можна буде використовувати для господарських та інших потреб. Це національні природні парки, які надзвичайно далекі від міжнародних стандартів (з дуже низьким рівнем справжньої заповідності), та інші ОПТ нижчого статусу – РЛП, заказники тощо. Внаслідок цього, під час створення нових природоохоронних територій відбувається заміна справжніх заповідників іншими категоріями ОПТ нижчого статусу (які чомусь теж називають «заповідними»). Багато новостворених ОПТ з низьким природоохоронним статусом нібито підвищують відсоток «заповідності» на території України, створюючи уявлення про розвинуту мережу «природно-заповідних» територій за фактичної відсутності справжньої заповідності. Відбувається підміна справжнього захисту Природи (без використання і втручання) створенням ОПТ з керованим режимом (активним втручанням), рекреаційним спрямуванням та природокористуванням. Нині в Україні часто можна чути хибну думку, що заповідники – застаріла форма охорони природи, яка в сучасному світі не потрібна, не підходить для нашої густонаселеної країни і для умов ринкової економіки. А головне, що сувора (абсолютна) заповідність – це утопія, і що більше ніде в світі, разом з тим і в Європі, немає суворих заповідників. І це часто говорять представники наукових і навіть природоохоронних установ. Між тим, суворі природні заповідники категорії І-а – досить поширена форма охорони природи у світі, і зокрема в Європі. Кількість суворих природних заповідників І-а є найбільшою на території країн колишнього СРСР та в Бразилії. Найсуворіші заповідники Бразилії розміщено в Амазонії і разом з 28

національними парками зберігають ділянки незайманих тропічних дощових лісів. До суворих заповідників І-а в Бразилії відносять екологічні станції (ESEC) та біологічні заповідники (REBIO), які мають найсуворіший статус захисту, де дика Природа повністю розвивається за своїми законами. Мета створення суворих заповідників у Бразилії – збереження Природи без втручання людини і проведення наукових досліджень. Особливо активно суворі заповідники та національні парки в Бразилії створюють з 2000-х років (як і в багатьох інших країнах), що пов’язано з усвідомленням важливості збереження незайманої природи в умовах швидкого її знищення та екологічної кризи, що наближається. В Європі суворі природні заповідники І-а також поширені, особливо у Фінляндії, Болгарії, Франції, Румунії, Словаччині, Італії, з площею від кількох десятків або сотень до кількох тисяч і десятків тисяч гектарів, як у Фінляндії (Kevo – 71 200 га). Усі вони – абсолютно заповідні території, повністю без втручання людини. Заповідників категорії І-в (Wilderness аrea) найбільше у США та Канаді, де вони, в тому числі, займають до 80–97% території національних парків як зони суворої охорони (Wilderness). Більшість країн Європи взяли курс на створення суворих заповідників, як на єдину можливість зберегти ділянки незайманої природи, які ще залишились. Навіть ті країни Західної Європи, у яких раніше заповідників не було або вони були надто малі за площею (по декілька десятків гектарів), в 2000-х роках почали створювати справжні суворі заповідники. Так, у Франції, з середини 2000-х років була започаткована мережа суворих заповідників І-а (reserve biologique integrale) в різних природних регіонах країни. Серед них найбільші: Sylve d’Argensom – 2579 га, des Maures – 2531 га, Vercors – 2160 га. Європейське товариство дикої природи (European Wilderness Society – EWS) формує Європейську мережу Wilderness (І-в категорія), яка включає території дикої природи в різних країнах Європи, що збереглися в незайманому стані. Це дикі території різних національних парків та заповідників, які відповідають стандартам Wilderness, прийнятим для Європи EWS. Нині Європейська мережа Wilderness складається з перевірених та сертифікованих 23 ділянок (ОПТ) дикої природи з 14 країн Європи загальною площею 313 993 га. До 2020 року мережу територій Wilderness в Європі заплановано збільшити до 500 тис. га (пізніше – до 1 млн га), загальну площу територій дикої природи довести до 2% площі Європи, а у віддаленішій перспективі – до 5%. У таких країнах Європи, як Німеччина, Австрія, Швеція, Швейцарія і в ряді інших, національні парки – найвища форма охорони природи (як у США, Канаді, більшості країн Африки, Азії, Латинської Америки), і вони в цих країнах виконують роль заповідників зі збереження природи в незайманому стані. З цією метою в національних парках Німеччини та Австрії зона природного ядра без втручання людини (центральна зона), щоб відповідати стандартам МСОП, має становити не менше ніж 75% території 29

парку, і це закріплено на законодавчому рівні (в Німеччині). У цій основній зоні парку не проводять лісогосподарські заходи та втручання в природні процеси, навіть під час навали короїдів. Основний девіз НП Німеччини «Природа має залишатися сама собою». Типова модель європейського національного парку – з двома зонами: центральною (core zone) без втручання людини та зовнішньою (буферною) – з традиційним природокористуванням. Так, у найбільшому національному парку Центральної Європи – Високий Тауерн (Hohe Tauern, Австрія, Альпи) загальна площа території становить 185 600 га, яка включає зону ядра – 121 200 га (65% загальної площі) і зовнішню зону – 64 400 га (35%). В НП Kalkalpen (Австрія) загальна площа – 20 825 га, зона ядра – 75% площі парку (зона Wilderness), зовнішня зона – 25%. У національному парку Ретезат (Румунські Карпати) площею 38 100 га зона ядра – 22 795 га, або 60% загальної площі парку (зона ядра включає суворий науковий заповідник І-а – Джеменеле площею 1932 га, в який доступ відвідувачів заборонено). В зоні ядра дозволено пішохідний туризм по стежках (крім території заповідника), але заборонено будь-які рубки лісу та інші форми господарського втручання. Це типові приклади європейських національних парків, які відповідають міжнародним вимогам. Слід зазначити, що більшість заповідників України не відповідає критеріям І-а, оскільки в них проводять санітарні та інші рубки лісу (особливо в заповідниках, підпорядкованих Держлісагентству), інші форми втручання, на відміну від суворих заповідників Європи, де всі вони – абсолютно заповідні (можуть бути дозволені лише екскурсії по стежках невеликими групами в обмеженій кількості). Для того, щоб в Україні існувала репрезентативна система суворо охоронюваних територій, які виконували б свою функцію зі збереження екосистем у природному стані, необхідно заповідники і національні парки привести у відповідність з міжнародними критеріями МСОП. Для цього потрібно: 1. Змінити принципи зонування НПП України в бік збільшення площі зони суворої охорони. Більша частина території НПП має керуватися без втручання людини в природні процеси з виключенням будь-якої господарської діяльності, в тому числі регуляційних та біотехнічних заходів. На цій території мають зберігатися природні процеси. Для реалізації цього положення в національному природному парку необхідно виділити заповідне (природне) ядро (core zona, або центральна зона), яке має займати понад 50% території парка і на якому виключається будь-яке господарське використання, антропогенний розвиток та втручання в природні процеси. Така центральна природна зона парка може мати: а) тільки цілком заповідну зону – понад 50% території парку або б) сумарно заповідну зону (не менше ніж 30%) та зону з суворим режимом охорони, яка виключає господарське використання, але допускає 30

пізнавальний туризм по прокладених маршрутах (не сходячи зі стежок) в природних екосистемах, не порушених господарською діяльністю (сумарно ці дві зони мають займати більше ніж 50% території парку). Для цього необхідно змінити зонування національного парку і ввести додаткову зону – зону з суворим режимом охорони, на якій виключається будь-яка господарська діяльність і втручання в природні процеси, але допускається пізнавальний туризм по прокладених пішохідних маршрутах, де можна побачити незайману природу і результат впливу природних процесів саморегуляції. У національному природному парку з лісовими екосистемами в зону природного ядра має ввійти лісова площа парку з суворим режимом охорони без будь-яких рубок та втручання, яка має становити понад 50% загальної лісової площі парку. 2. У заповідниках має дотримуватись сувора заповідність, без будьяких рубок та догляду за лісом, без втручання людини в природні процеси, щоб вони відповідали категорії І-а МСОП. В Україні необхідно продовжити створення на наукових основах репрезентативної мережі суворих заповідників, які б ураховували все зонально-ландшафтне різноманіття. Кожні природні регіони мають бути представлені природними заповідниками, де будуть зберігатися типові та унікальні ландшафти основних природних зон. Досвід успішного збереження дикої природи в умовах густонаселеної Європи може бути корисним і для України, якщо дотримуватися міжнародних стандартів охорони природи, в тому числі під час створення заповідників та національних парків. Збережені зразки незайманої дикої Природи на заповідних територіях є національним надбанням України.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗШИРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СВЯТІ ГОРИ» Дьяков В. А., завідувач науковим відділом Національного природного парку «Святі Гори», м. Святогірськ, Донецька область Національний природний парк (НПП) «Святі Гори» являє собою понад 40 роз’єднаних лісових масивів, оточених землями населених пунктів, сільгосппідприємств, установ відпочинку, промислових об’єктів, транспортних магістралей. Загальна довжина меж становить понад 600 км, що створює значні складності в охороні. В той же час частина прилеглих земель, а також акваторія річки Сіверський Донець становлять значну цінність з погляду охорони біологічного й ландшафтного різноманіття та рекреаційного використання. Приєднання цих ділянок, усунення черезсмужжя в землекористуванні неодмінно будуть сприяти поліпшенню охорони всього об’єкта та управління його територією. 31

Вивчення можливості розширення національного парку розпочалося на початку століття разом з розробленням пропозицій до загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України, яка після затвердження передбачає розширення НПП «Святі Гори» на 10 тис. га. Ми запропонували декілька варіантів реалізації цього проекту [1, 2], але ділянки за межами Донецької області були включені в інші проекти створення об’єктів ПЗФ і деякі з них реалізовані, а на ділянках, безпосередньо прилеглих до території парка, частково змінилися землекористувачі та антропогенні навантаження, тому виникла потреба їх ревізії та уточнення площ. Нині розширення національного парку можна здійснити шляхом приєднання до сучасної території ряду ділянок акваторії Сіверського Дінця, а також земель, розташованих в безпосередній близькості до меж НПП в Слов’янському, Лиманському та Бахмутському районах Донецької області. Насамперед, це три ділянки ріки Сіверський Донець (водний фонд), там, де до води підступають лісові масиви, які вже увійшли до НПП. Загальна довжина їх – близько 30 км, площа – 200 га. Річка є центральним елементом ландшафтів Святогір’я, екологічним коридором міжнародного значення, основним з рекреаційних ресурсів, тому потребує охорони найвищого рівня. Фауна Дінця налічує 41 вид риб, з яких 6 занесено до Червоної книги України (ЧКУ), та, крім того, зникаючий вид, занесений до Європейського Червоного списку (ЄЧС), – міногу українську. Переважно з річкою пов’язано існування видри річкової (занесена в ті самі переліки). По-друге, дев’ять великих ділянок заплавних лук і цілинних степів з невеликими водоймами, гаями та байраками, які прилягають до Теплінського, Святогірського природоохоронних відділень і Дробишевського, Краснолиманського та Ямпільського лісництв. Загальна площа цих земель сільськогосподарського призначення становить понад 3500 га. Переважно вони належать до земель запасу, а в минулі роки їх використовували як пасовища та сінокоси. Рослинність ділянок є досить різноманітною і представлена асоціаціями лучної, лучно-болотної, степової, петрофітної та псамофітної рослинності. Останній тип став дуже рідкісним внаслідок розорювання земель та створення лісових культур на пісках. Петрофітна рослинність представлена комплексом самобутньої «крейдяної флори», для неї характерна наявність великої кількості ендемічних та локально поширених видів. На ділянках, що прилягають до меж НПП, виявлено понад 250 видів рослин, 160 з них – на крейдяних схилах ріки Сіверський Донець. 33 види рослин занесено до Європейського Червоного списку (ЄЧС) та Червоної книги України [4]. Серед них дуже рідкісні – гісоп крейдяний, полин суцільнобілий, пирій ковилолистий, дворядник крейдяний, різні види ковили та інші. Заплавні луки мають велике значення для існування на півночі Донецької області популяцій сірого журавля (ЧКУ) та деркача – виду, 32

чисельність якого швидко скорочується, занесеного до ЄЧС. Ще 11 «червонокнижних» видів трапляються тут під час зимівлі або міграцій: лелека чорний, гоголь, скопа, могильник, підорлик великий, змієїд, лунь польовий, ходуличник, поручайник, пугач, сорокопуд сірий. Понад 150 видів, які мешкають в заплаві Сіверського Дінця в різні сезони року, внесено до додатків природоохоронних конвенцій, ратифікованих Україною. На сучасній території НПП усі зазначені типи природних комплексів представлені мало або відсутні, проте вони є скарбницею генофонду раритетної флори та фауни. Ще п’ять ділянок, запропоновані для розширення національного парку, є колишніми «колгоспними» лісами, переданими в користування Краснолиманському лісгоспу після створення НПП «Святі Гори». Дві з них – соснові насадження середнього віку площею 1555 га, які складають єдиний масив з Ямпільським лісництвом. Ще три являють собою природні заплавні ліси: діброви та вільхові (мочари, драговини) болота з фрагментами заплавних лук загальною площею 411 га поблизу ділянки національного парку «Болото Мартиненкове» та в заплаві річки Жеребець. На цих ділянках виявлено гніздування чорного шуліки, орла-карлика, орлана-білохвоста, сірого журавля, водяться горностай, чорний тхір, видра – види, занесені до ЧКУ. У вільшняках є колоніальні поселення сірих чапель. Флора налічує 8 «червонокнижних» видів і 14 таких, що охороняються на регіональному рівні. Діброва в околицях с. Торське є унікальним локалітетом рябчика руського, який досягає тут великої щільності. Потребує охорони також південна частина території Маяцького лісництва, підпорядкована державному підприємству «Слов’янський лісгосп», площею близько 1000 га. Вона являє собою єдиний масив з північною частиною лісництва, яка з 1997 року є складовою національного парку. Тут зростають типові для південної частини лівобережного лісостепу України широколистяні ліси з домінуванням дуба звичайного та значною участю ясена, липи та клена польового. Ліси досить добре збереглися і забезпечують умови для зростання таким «червонокнижним» видам, як шафран сітчастий, дельфіній Сергія, гніздівка звичайна, любка дволиста, тюльпан дібровний та ін. Фауна лісництва є типовою для нагірних та байрачних дібров. Серед видів, які занесено до Червоної книги, тут трапляються: мідянка, орелкарлик, осоїд, канюк степовий, орлан-білохвіст, вечірниця мала, горностай. Територія є дуже важливою для збереження рідкісних в регіоні видів: лося, козулі, вовчка лісового, куниці лісової, деяких видів кажанів, лісових птахів і комах. Площа ділянки, яка до 2007 року входила до Теплінського природоохоронного науково-дослідного відділення НПП (ПОНДВ), – 21 га. Під час робіт з винесення в натуру меж національного парку для оформлення актів на право користування землею площа відділення виявилася більшою, ніж вказано в Указі Президента України «Про створення НПП «Святі Гори», після чого було прийнято рішення не включати в межі деякі лісові виділи 33

площею 14 га. В результаті не було включено 21 га особливо цінних земель вздовж річища Сіверського Дінця. Протягом поточних двох місяців за дорученням Міністерства екології та природних ресурсів України співробітники НПП «Святі Гори» подадуть нове клопотання про розширення, зокрема, включення до меж парку цієї території. Ділянка являє собою фрагмент старовікової заплавної діброви, розташованої вздовж річища Сіверського Дінця. Вона межує з кварталами №№ 58, 59 Теплінського ПОНДВ і з однією з ділянок заплавних лук, яку теж запропоновано для включення до національного парку. З 60-х років ХХ ст. ця територія входила до складу заказника місцевого значення «Дубовий гай», пізніше – ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Гори Артема», статус якого скасовано зараз зі створенням національного парку. Внаслідок інвентаризації тут виявлено 68 старих дерев дуба звичайного, діаметр яких становить від 56,1 до 143,9 см. Найменший обхват стовбурів дорівнює 176 см. 38 дерев мають обхват понад 300 см, 5 з них – понад 400 см. Майже половина дерев дуба – суховершинні, але мають добре розвинені бічні гілки, що свідчить про їхній задовільний і навіть гарний стан. Близько третини дерев (24) мають незадовільний стан і ознаки всихання. Вони сильно пошкоджені короїдами і трутовиками, мають дупла різного розміру, лише 1–3 невеликі гілки з листям і ознаки всихання, але ще живі. Поряд зі старовіковими деревами зростають дерева дуба молодшого віку та молоді паростки на­сіннєвого походження в гарному стані, але численними вони є лише на уз­ліссях та на узбіччях доріг. В основному старі дерева зростають у складі липово-дубових, в’язоводубових та польовокленово-дубових заплавних лісів. Серед інших деревних порід трапляються ясен звичайний, осика, тополя біла, клен гостролистий. Підлісок є численним, утворений ліщиною звичайною, бруслиною європейською та бородавчастою, бирючиною, кленом татарським, кленом ясенелистим, глодом та свидиною. У трав’яному покриві переважають конвалія, зірочник лісовий, яглиця звичайна, з участю перлівки рябої, вербозілля лучний чай, грястиці звичайної, куцоніжки лісової, розхідника плющовидного, осоки ранньої, підмаренника чіпкого, медуниці темної, фіалки дивовижної та запашної, купини багатоквіткової та інших. На березі Сіверського Дінця зростає хвощ зимовий. Серед весняних ефемероїдів домінують ряст щільний, проліска сибірська та анемоноїдес жовтецевий. Як компоненти весняної синузії виступають такі види: адокса мускусна, вероніка плющолиста, пшінка весняна, зірочки жовті та маленькі, чина весняна, тюльпан дібровний, рястка Буше, дуже нечасто трап­ляється рябчик руський. Видова насиченість трав’яного покриву заплавної діброви налічує 90 видів. Серед них 3 види занесено до Червоної книги України та 5 охороняються на регіональному рівні. Крім цього, в заплаві є один «червонокнижний» вид грибів – грифола листувата, яка розвивається на корінні дуба. 34

Тваринний світ ділянки характерний для анклавів «Донецького лісостепу», які збереглися в Святогір’ї. Серед червонокнижних видів слід зазначити ряд рідкісних комах: красотіла пахучого, жука-оленя, махаона, подалірія, поліксену, ксілокопу звичайну, а також плазунів: гадюку Нікольського та мідянку. Діброви використовують як мисливські угіддя рідкісні види кажанів: нічниця водяна, вечірниця руда, нетопир середземноморський, нетопир Натузіуса, кажан пізній, вухань. Регіонально рідкісними видами на ділянці є куниця звичайна, борсук, вовчок лісовий, білка звичайна, синиця довгохвоста, краковка звичайна, кумка червоночерева, жаба гостроморда. Вздовж річки Сіверський Донець проходить важливий шлях міграції птахів. Таким чином, загальна площа територій, перспективних для розширення національного парку «Святі Гори», перевищує 6600 га, їхню значну нау­кову та природоохоронну цінність підтверджує наявність великої кількості видів рослин і тварин, які охороняються на міжнародному, державному та регіональному рівнях, асоціацій, які занесено до Зеленої книги України, та добра збереженість. Література 1. Васильєв Ю. В. Про можливості реалізації програми формування екологічної мережі в середній течії Сіверського Дінця / Ю. В. Васильєв, В. А. Дьяков : зб. доповідей наук.-практ. конференції «Охорона довкілля та екологічна безпека». – Т. 2 (Донецьк, 21–22 листопада 2001 р.). – С. 12–15. 2. Дьяков В. А. Щодо розширення території національного природного парку «Святі Гори» / В. А. Дьяков, О. В. Дьякова // Об’єднання заради життя : зб. доповідей нац. екол. форуму «Екологія промислового регіону». – Т. 2. (м. Донецьк, 24–24 травня 2012 р.). – Донецьк, 2012. – С. 131–134. 3. Дьякова О. В. Сучасний стан старовікової заплавної діброви в національному природному парку «Святі Гори» / Дьякова О. В., Дьяков В. А. // «Зелена» економіка: перспективи впровадження в Україні : матеріали Міжнар. конф. (Київ, 24–25 квітня 2012 р.); Формування національної політики збалансованого виробництва і споживання: спільні дії влади, бізнесу і громадськості : матеріали Бізнес-форуму (Київ, 26 квітня 2012 р.) : у 3 т. – К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2012. – Т. 2. – С. 103–106. 4. Фіторізноманіття заповідників і національних природних парків України. Ч. 2. Національні природні парки / Колектив авторів. – К. : Фітосоціоцентр, 2012.

35