ЗМІСТ Вплив транс-жирів на стан здоров’я Вадзюк С. Н., Ратинська О. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 Особливості роздільного збирання твердих побутових відходів в Україні Сокіл А. В., Боголюбов В. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 Ризики для здоров’я людини та довкілля під час використання різних методів поводження з відходами Повякель Л. І., Сноз С. В., Смердова Л. М., Бобильова О. О. . . . . . . . . . 6 Наслідки радіаційного забруднення довкілля: погляд крізь призму Чорнобильської катастрофи Бігуняк Т. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10 Продукти харчування як джерело впливу на організм людини Привроцька І. Б. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 Проблема захисту здоров’я населення та інформаційного забезпечення щодо поводження з відходами в Україні Ідаятов В. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 Вміст нітратів у воді колодязів Тернопільської області Лотоцька О. В., Кондратюк В. А., Паничев В. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Вплив відходів на стан здоров’я населення Шевченко І. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
22
Геологічне середовище як місце утилізації відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів за даними космічних зйомок Мичак А. Г., Філіпович В. Є. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
1
ВПЛИВ ТРАНС-ЖИРІВ НА СТАН ЗДОРОВ’Я Вадзюк С. Н., Ратинська О. М., Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України Відомо, що хороша фізична форма, висока працездатність, привабливий зовнішній вигляд – це основні ознаки здорової людини. Також, стан здоров’я організму безпосередньо залежить від харчування. Щоденний раціон повинен включати найрізноманітніші продукти, що містять всі необхідні для організму поживні речовини й мікроелементи. У продуктах харчування, які ми регулярно вживаємо в їжу, має бути збалансовано співвідношення білків, жирів та вуглеводів. Потрібно обов’язково вилучити зі свого раціону токсичні й небезпечні інгредієнти, до яких відносять, передусім, транс-жири. Транс-жири – це жири, у яких конфігурація ненасичених жирних кислот характеризується розміщенням водню по різні сторони від вуглецевого ланцюга. При переході від цис- у транс-конформацію, усі атоми які були залишаються, тільки просторове положення залишків змінюється. Ці зміни суттєво впливають на фізико-хімічні властивості жирних кислот, які повсюдно наявні в продуктах харчування [1]. Утворюються транс-конфігурації жирів шляхом гідрогенізації. Звісно, процес виробництва маргаринів і спредів охоплює активну гідрогенізацію рослинних жирів, тому в цих продуктах кількість транс-жирів значно вища, ніж у натуральному вершковому маслі [5]. Незважаючи на схожість хімічної структури цис- і транс-жирів, небезпека останніх полягає в тому, що вони призводять до суттєвих проблем зі здоров’ям. За даними різних досліджень [2–4] спектр дії транс-жирів дуже широкий. Як дослідили вчені, молекулярна будова гідрогенізованого жиру спотворена порівняно з природними сполуками. Тому, проходячи процес розщеплення їжі в організмі людини, транс-жири порушують пересування поживних речовин крізь клітинні мембрани. У результаті чого токсичні речовини накопичуються в організмі, порушується обмін речовин. Це і є основна причина утворення численних серйозних хвороб. Ці речовини ушкоджують мембрани життєво важливих клітинних структур, зокрема клітин головного мозку і нервових клітин. Вбудовуючись в нервові клітини головного мозку, вони витісняють з мембран вкрай важливі ненасичені жирні кислоти, які стають жорсткими, інертними, не можуть адекватно сприймати сигнали. Нервові клітини перестають отримувати повноцінне харчування, у них порушується обмін речовин. Надалі це призводить до серйозних дегенеративних захворювань нервової системи. Відповідно, гідрогенізовані жири гальмують роботу головного мозку, що найбільш згубно позначається на здоров’ї дітей і літніх людей. Регулярне споживання продуктів, що містять транс-жирів становить загрозу передчасного старіння, розвитку старечого недоумства, низького рівня інтелекту в дітей. З боку серцево-судинної системи: під впли2
вом транс-жирів підвищується ризик розвитку ішемічної хвороби серця; збільшується частота інфарктів міокарда внаслідок зростання в’язкості крові. З боку ендокринної системи: через блокування ендокринних функцій підшлункової залози може розвиватися цукровий діабет. Транс-жири знижують чутливість клітин організму до інсуліну, тим самим, провокуючи розвиток діабету II типу; призводять до ожиріння. Використання транс-жирів в їжі, підвищує ризик виникнення онкологічних захворювань. У жінок, що зловживають продуктами з високим вмістом транс-жирів, рак грудей зустрічається на 40% частіше, а аналіз взятої у них жирової тканини показує наявність в ній гідрогенізованих жирів. У чоловіків значно зростає ризик захворіти на рак простати. Також відзначається зниження рівня тестостерону та погіршення якості сперми, зокрема утворення аномальних сперматозоїдів. Транс-жири спричиняють ряд проблем у стані печінки. Продукти, що містять транс-жири: – маргарин, спреди, майонез, кетчуп, всілякі соуси, рафіновані рослинні олії; – чіпси, попкорн, снеки, сухарики, горішки, сухі сніданки; – кондитерські вироби – торти, пісочне печиво, пряники, булочки, крекери; – плавлені сирки, морозиво, деякі види шоколаду; – напівфабрикати – рибні палички, котлети, піца, охолоджене тісто; – продукція фаст-фуду – картопля фрі, пампушки, гамбургери, чебуреки, шматочки м’яса в паніровці. У багатьох країнах світу офіційно затверджено гранично допустимі норми вмісту небезпечних транс-жирів у продуктах харчування. У Данії у 2003 р. прийнято закон, що встановлює максимальний рівень гідрогенізованих жирів – до 2%. Виробники харчових продуктів у Голландії під тиском громадськості самостійно ухвалили рішення щодо допустимого рівня синтетичних жирів в їжі. Незважаючи на те, що в США величезна кількість людей є прихильниками фастфуду, з 2006 р. американських виробників офіційно зобов’язали вказувати на етикетці кількість транс-жирів, що містяться в ньому. В Австралії понад десять років тому вдосконалено технологічний процес виробництва масла. Нова передова технологія не допускає перевищення рівня гідрогенізованого жиру. Українські виробники і наглядові органи харчової промисловості, на жаль, не вживають жодних заходів для зниження вмісту транс-жирів у продуктах харчування. Етикетки наших продуктів не надають повної інформації про наявність у них токсичних компонентів. Тому здоров’я українців у їхніх власних руках. Законодавчого регулювання маркування рівня транс-жирів в Україні майже немає. Поки у нашій країні діє ДСТУ 5007:2008, який нормує трансжирні кислоти лише в замінниках олії какао.
3
17 травня 2017 року Міністерство охорони здоров’я України оприлюднило для громадського обговорення законопроект, який передбачає встановлення норм на вміст транс-жирів у продуктах харчування. Законопроект, що вносить зміни до Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», передбачає обмеження вмісту трансжирних кислот у харчових продуктах. Сьогодні МОЗ України затвердило «Рекомендації щодо здорового харчування дорослих», у яких вказано, що слід повністю відмовитися від споживання продуктів, що містять транс-жири (частково гідрогенізовані рослинні жири, кондитерський та кулінарний жири). Проблему надмірного споживання транс-жирів неможливо вирішити винятково зусиллями самих споживачів. Саме владні структури повинні забезпечити законодавче нормування вмісту транс-жирів у продуктах харчування та його дотримання. Література 1. Голубець Р. А. Вміст біологічно активних жирних кислот у вершковому маслі, виробленому в Україні / Р. А. Голубець, О. В. Голубець, Шкаруба С. М., Віщур О. І. // Біологія тварин. – 2011. – Т. 13, № 1–2. – С. 77–86. 2. Макарчук Т. Л. Проблемы качества и безопасности новых масложировых продуктов / Т. Л. Макарчук, А. Е. Подрушняк, А. В. Коваль // Проблеми харчування. – 2004. – №1. – С. 44–46. 3. Смоляр В. І. Основні тенденції в харчуванні населення України / В. І. Смоляр // Проблеми харчування. – 2007. – №4. – С. 11–13. 4. Смоляр В. І. Фізіологія та гігієна харчування. – К. : Здоров’я, 2000. – 332 с. 5. Цісарик О. Й. Жирнокислотний склад молочного жиру корів / О. Й. Цісарик, Г. В. Дроник // Біологія тварин. – 2008. – Т 10, № 1–2. – С. 84–102.
ОСОБЛИВОСТІ РОЗДІЛЬНОГО ЗБИРАННЯ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ В УКРАЇНІ Сокіл А. В., магістр кафедри екології агросфери та екологічного контролю Боголюбов В. М., доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри загальної екології та безпеки життєдіяльності Національний університет біоресурсів і природокористування України (м. Київ) Незадовільна екологічна ситуація, що склалася в Україні, і особливо, у її індустріально розвинених областях, пов’язана з відходами побутового походження, давно набула масштабу національної катастрофи. У досвіді поводження з відходами Україна на кілька десятиліть відстала від розвинених країн Європи. 4
Щорічно виробляються тони сміття, яке можна багаторазово використовувати як коштовний ресурс. Переробка відходів з використанням сучасних екологічно чистих технологій, зокрема утилізації сміття – дуже ефективний спосіб рішення проблеми, але для цього необхідно змінити звичне поводження людей, оскільки господарське сміття необхідно сортувати. Система роздільного збирання дозволяє найбільш якісно вилучати вторинну сировину з потоку ТПВ. Це зменшує кількість відходів, які підлягають захороненню, сприяє розв'язанню екологічних, соціальних проблем та ресурсозбереженню і підвищує рентабельність сфери поводження з ТПВ. Основною проблемою отримання вторинної сировини є її відокремлення від іншого сміття. Впровадження роздільного збору можна здійснити двома основними способами, залежно від типу сортувального комплексу. Перший спосіб – роздільний збір двохфракційний. Він передбачає встановлення на контейнерний майданчик двох контейнерів – одного для збору ресурсоцінних фракцій (скла, металу, макулатури, пластику), іншого – для відходів, які не можуть повторно використовуватися (забрудненої упаковки і харчових відходів). Другий спосіб – чотирьох або більше фракційний збір. При цьому відходи сортуються у контейнери різного кольору, наприклад, жовтий для відходів паперу, синій для відходів поліетилену, зелений – для відходів скла, сірий – для харчових. Існують також інші варіанти розділення відходів на фракції. Принциповим моментом в технології роздільного збору є збір в роздільні фракції відходів, що підлягають повторному використанню і відходів, не придатних для використання як вторинна сировина (харчові відходи, забруднені матеріали). Роздільний збір та рециклізація є на сьогодні одними із найбільш прогресивних методів вирішення проблеми відходів для України. Адже повторній переробці підлягають папір, скло, металеві та алюмінієві банки, текстиль, пластик, органічні відходи. Слід підкреслити, що роздільний збір та рециклізація мають багато переваг: на захоронення або cпалювання потрапляє менший обсяг відходів, матеріали використовуються повторно, зберігаються природні ресурси: нафта, деревина, метали тощо. Крім того, цей спосіб заощаджує кошти для суспільства, створює робочі місця в галузі збирання, сортування та переробки відходів. Цей спосіб також не є принципово новим, проте на шляху його широкомасштабного впровадження існує чимало перешкод: проблеми сортування, відсутність стандартів, переробка, протиріччя між державним і приватним секторами економіки, байдужість підприємців, приховані витрати тощо. Хоча, вторинна переробка відходів є найбільш економічно та екологічно вигідною для сучасного етапу світового науковотехнічного та соціально-економічного розвитку. Досвід країн, що досягли значних успіхів у впровадженні сучасних технологій поводження з твердими побутовими відходами свідчить, що від початку запровадження до ефективних результатів проходить близько десяти років. Тому необхідно, в першу чергу, вдосконалити законодавчу базу і паралельно, організувати системну інформаційно-просвітницьку компанію, щоб 5
кожний мешканець зміг і захотів взяти участь у роздільному сорту твердих побутових відходів. Запровадження роздільного збору побутових відходів допоможе вирішити гостру проблему позбавлення від сміття населених пунктів України лише за умови, що весь цей час в суспільстві вестиметься потужна просвітницька та агітаційна робота – в засобах масової інформації (в межах соціальної реклами, а також у вигляді просвітницьких промороликів), із дітьми в школах та дитячих садочках, на вулицях міст шляхом наочної агітації та спеціальних розважальних заходів, тощо.
РИЗИКИ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ ТА ДОВКІЛЛЯ ПІД ЧАС ВИКОРИСТАННЯ РІЗНИХ МЕТОДІВ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ Повякель Л. І., кандидат біологічних наук, керівник лабораторії екогігієни та токсикології небезпечних відходів Сноз С. В., кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник лабораторії екогігієни і токсикології небезпечних відходів Смердова Л. М., кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник лабораторії екогігієни і токсикології небезпечних відходів Бобильова О. О., кандидат медичних наук, заступник директора з наукової роботи Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л. І. Медведя МОЗ України Розвиток цивілізації характеризується значною кількістю негативних наслідків серед яких – катастрофічне забруднення довкілля відходами. Статистика невблаганна: ріст достатку населення призводить до неминучого зростання кількості відходів. Тому проблема управління відходами є однією з найпріоритетніших на даний час. В основі сучасної політики поводження з відходами лежить концепція ієрархії поводження з відходами, яка передбачає класифікацію відповідних управлінських рішень з метою мінімізації негативного впливу на довкілля. Ця ієрархія охоплює такі рівні: запобігання утворенню відходів у первинному виробництві (виробництво товарів з первинної сировини); повторне (багаторазове) використання товарів; зменшення кількості та об’єму відходів, їх роздільне збирання та сортування; вторинна переробка або компостування відходів; спалювання відходів з метою отримання енергії; захоронення відходів. На всіх рівня поводження з відходами необхідна як підтримка з боку держави, так і державний контроль. Відходи, які утворюються, можна поділити на дві великі групи: відходи виробництва і відходи споживання. Для кожного виробництва характерний свій вид технологічних відходів, які можуть відрізнятися по фізичним, хіміч6
ним і механічним властивостям та потребують визначення ступеню їх небезпеки з метою обґрунтування безпечного способу поводження з ними. Обсяги відходів споживання (побутові відходи – товари і вироби, які відслужили свій термін в побуті) в даний час складають значну масу відходів та постійно зростають. Рішення цієї проблеми хвилює всі економічно розвинені країни. На сьогоднішній день на одного мешканця в середньому приходиться 200– 300 кг відходів на рік, при цьому кількість твердих побутових відходів (ТПВ) щорічно збільшується на 3–5%. В розвинених країнах світу сучасна формула поводження з відходами така: близько 35% переробляється завдяки їх роздільному збиранню та сортуванню; 15% переробляється в компост та біогаз; та близько 50% утилізується спалюванням на енергетичні цілі з виробленням тепло- електроенергії. Зменшити навантаження на довкілля шляхом 100% переробки та утилізації відходів – основне завдання в сфері поводження х відходами. Складування або скидання на полігони або на несанкціоновані звалища, на жаль, є основним методом поводження з відходами в Україні. Ці відходи акумулюються створюючи несприятливу екологічну ситуацію, займаючи значні корисні площі, забруднюючи лісонасадження, водойми і ґрунтові води, сприяючи розповсюдженню інфекційних захворювань, та приводять до негативного впливу на біоту в цілому. Особливо гостро стоїть питання поводження з ТПВ в місті Києві та на прилеглих територіях. Тому нами були проведені санітарно-хімічні дослідження об’єктів довкілля (води колодязів, водойм, ґрунту, повітря) прилеглої території полігону ТПВ №5 с. Підгірці Обухівського р-ну Київської області та полігону ТПВ біля с. Крюківщина Києво-Святошинського р-ну Київської області. Забруднення атмосферного повітря поблизу полігону ТПВ №5 свідчить про невідповідність встановленими гігієнічним нормативам – перевищення рівня формальдегіду у 1,33 рази. В результаті проведених досліджень встановлено, що в зразках води, взятих із свердловин с. Крюківщина, виявлено забруднення нікелем (перевищення гігієнічного нормативу в 7,5 разів в одному зразку з 5-и), нафтопродуктами (перевищення гігієнічного нормативу в 1,2–22,5 раз в чотирьох зразках з 5-и), азотом амонійним (перевищення гігієнічного нормативу в 5,9–55,8 раз в усіх 5-и зразках), нітратами (перевищення гігієнічного нормативу в 2,3–2,7 разів в 2-х зразках з 5-и). Вода з цих джерел нецентралізованого водопостачання непридатна для споживання людиною, а може використовуватися лише для технічних потреб. Зразок води з природної водойми (озеро Крючок) за вмістом небезпечних речовин – азоту амонійного та кадмію не відповідає встановленим гігієнічним вимогам. Зразки ґрунту поблизу полігону ТПВ №5 забруднені важкими металами – свинцем та миш’яком. Таким чином, полігони ТПВ, крім інших забруднюючих факторів є джерелом забруднення довкілля важкими металами. В своїх дослідженнях ми виявили перевищення гігієнічних нормативів для нікелю, кадмію, свинцю та 7
миш’яку, які можуть викликати канцерогенні, генотоксичні, алергенні та інші негативні ефекти для здоров’я людини. Вплив на шкірні покриви людини нікелю приводить до алергенних ефектів. Існує достатньо доказів щодо канцерогенності для людини нікелю сульфату, а також суміші сульфідів і оксидів нікелю. За оцінкою IARC: сполуки нікелю, миш’як та його сполуки – канцерогенні для людини (група 1); металевий нікель – можливий канцероген для людини (група 2В). Існує достатньо доказів на експериментальних тваринах щодо канцерогенності сполук кадмію. Іони кадмію викликають генотоксичні ефекти в різних типах еукаріотичних клітин, включаючи клітини людини. Кадмій і його сполуки класифіковані IARC як канцерогени для людини (Група 1). Свинець при надходженні до організму має здатність накопичуватись в тканинах різних видів живих організмів. Для розчинних сполук свинцю біоконцентраційний фактор становить від 13 до 100 000 в залежності від виду організму та умов. Тератогенний ефект свинцю пов'язують з дією його на спадковий апарат клітини. Тривале введення свинцю з їжею, водою або під шкіру веде до утворення аденом і аденокарцином нирок. За оцінкою IARC: свинець і його неорганічні сполуки класифіковані як можливі канцерогени для людини (група 2В). Одержанні результати досліджень об’єктів довкілля в місцях розташування полігонів ТПВ свідчать про невідповідність даних полігонів ТПВ нормативним документам, які регламентують облаштування та функціонування таких полігонів, їх експлуатація відбувається з порушенням екологічних вимог та санітарного законодавства України. Одним із найбільш поширених способів видалення відходів є використання термічного методу. В цьому випадку позитивним є досягнення зменшення маси відходів до 5–20% від первинної їх кількості, а висока температура гарантує їх знешкодження. Проте, при недотриманні температурного режиму і неповному згорянні відходів, відсутності системи доочистки відхідних газів в повітря можуть потрапляти такі небезпечні забруднювачі як важкі метали, органічні сполуки, а при наявності у відходах хлорорганічних компонентів можуть утворюватися поліхлоровані дибензо-п-діоксини (ПХДД) і дібензофурани (ПХДФ). В цілому в країнах ЄС протягом останніх років спостерігається збільшення обсягів спалювання відходів (особливо твердих побутових) з високим рівнем використання енергії, а також кількості відповідних установок та їх потужності. Збільшення установок з використання енергії спостерігається в країнах, де спалювання завжди розглядалось як один із традиційних методів поводження з відходами та країнах з високим рівнем доходу. В Україні на даний момент використання відходів для отримання енергії не є широко поширеним, але підвищення цін на традиційні енергоносії змушує шукати альтернативні джерела енергії. Нами було проаналізовано роботу чотирьох установок з термічного видалення відходів. Для оцінки ступеню забруднення газових викидів в атмосферне повітря при роботі установок по спалюванню відходів визначали такі небезпечні хімічні сполуки: формальдегід, фенол, оксиди азоту, діоксид сір8
ки, хлористий водень, тверді частинки, фтористий водень, важкі метали, леткі та обмежено леткі органічні сполуки. Результати експериментальних досліджень по визначенню небезпечних хімічних сполук (летких та обмежено летких органічних сполук, включаючи поліхлоровані біфеніли та поліароматичні сполуки, формальдегіду, фенолу, оксидів азоту, діоксиду сірки) у викидах в повітря при роботі установок по термічному видаленню відсортованих твердих побутових відходів та відходів агропромислового комплексу свідчать, що вміст цих забруднюючих речовин не перевищує встановлених гігієнічних нормативів. При роботі стаціонарної установки по спалюванню несортованих твердих побутових відходів виявлено перевищення встановлених нормативів для масової концентрації твердих частинок, фтористого та хлористого водню, сумарного вмісту сурми, миш’яку, свинцю, хрому, кобальту, міді, марганцю, нікелю, ванадію та їх сполук. Вважається доцільним перед використанням методу спалювання ТПВ проведення їх сортування, подрібнення та аналіз складових інгредієнтів на вміст хлорорганічних сполук. Також слід враховувати теплотехнічні характеристики компонентів, що входять до складу ТПВ, використовувати добавки інших видів палива для стабілізації процесу горіння ТПВ. Отже, використання твердих побутових відходів як палива є прийнятним методом їх утилізації. В наших умовах такий спосіб видалення відходів буде сприяти зменшенню антропогенного навантаження на довкілля, а досягнення повної безвідходності процесу сміттєспалювання може сприяти ліквідації наявних звалищ та полігонів. Таким чином, в Україні слід запровадити накопичений в високорозвинених країнах позитивний досвід організації та функціонування ефективної системи поводження з відходами, а саме, запровадити систему збору, сортування, зменшення об’єму ТПВ та використання термічного методу видалення відходів як альтернативного джерела енергії. При виборі способу поводження з відходами (складування, переробка, утилізація, в тому числі використання як альтернативного палива) необхідно враховувати склад відходів та проводити санітарно-епідеміологічну експертизу з метою мінімізації ризиків для довкілля та здоров’я людини. Література 1. Директива 2008/98/ЄС «On waste» (рамкова). 2. Директива 1999/31/ЄС «On the landfill of waste». 3. Директива 20 10/75/ЄС «On industrial emissions (integrated pollution prevention and control)». 4. Повякель Л. І., Сноз С. В., Смердова Л. М., Кривенчук В. Є. Нові підходи в сфері поводження з відходами в Україні в зв’язку з імплементацією природоохоронних директив Європейського Союзу до вітчизняного законодавства// Сучасні проблеми токсикології, харчової та хімічної безпеки, 2016 р. – №1. – С. 5–12. 9
5. Омельяненко Т. Л., Міщенко В. С., Маковецька Ю. М. Чого очікувати стосовно захоронення ТПВ після підписання угоди про асоціацію з ЄС. ЖКГ, 2014 р., №5 (68). – С. 44–47.
НАСЛІДКИ РАДІАЦІЙНОГО ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ: ПОГЛЯД КРІЗЬ ПРИЗМУ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ Бігуняк Т. В., кандидат медичних наук, доцент кафедри медичної біології ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» 26 квітня 2017 р. минув 31 рік від дня однієї з найбільших техногенних та екологічно-гуманітарних катастроф – аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС), яка була розташована на території колишньої Української РСР. Комплекс таких патогенних чинників, як радіаційний вплив, психологічний стрес, евакуація, переселення, подальші соціально-економічні зміни внаслідок аварії на ЧАЕС серйозно позначились на фізичному та психічному здоров’ї населення. Радіаційне забруднення в день аварії становило близько 14х1018 Бк, включаючи 1,8х1018 Бк 131I (період напіврозпаду – Т1/2 = 8,02 діб), 8,5х1016 Бк 137Cs (Т1/2 = 30,07 років) та інших ізотопів цезію, 1х1016 Бк 90Sr (Т1/2 = 28,79 років) та 0,3х1016 Бк радіоізотопів плутонію. Плутонієве забруднення ґрунту вважають найнебезпечнішим з усіх видів радіонуклідного забруднення після Чорнобильської катастрофи. Сьогодні найбільша ймовірність його проникнення до організму людини пов’язана із вдиханням пилу з цим радіонуклідом. Активність 35 000 Бк пилового осаду з домішками плутонію на поверхні легень підвищує ймовірність розвитку раку до 5%. Саме тому фахівці рекомендують на землях Полісся обробляти лише мокрий ґрунт, щоб не вдихати пил. Протягом перших 15 днів після аварії основними джерелами опромінення були: зовнішнє, спричинене проходженням радіоактивної хмари, та внутрішнє, зумовлене інгаляційним проникненням радіонуклідів під час їх надходження з хмари в повітря. Радіонукліди забруднювали ґрунти, проникали в рослини, що їх споживали тварини. Ця їжа потрапляла до раціону людей, що мало негативні наслідки. Більша частина газоаерозольних радіонуклідів осіла на території Європи (до 89%), зокрема, 200 тис. км2 було забруднено радіоактивним цезієм (понад 0,04 МБк 137Cs на 1 м2), 71% якої припадає на Білорусь, Україну та Російську Федерацію. На цих територіях проживає понад 6 млн людей. Всього в Україні внаслідок аварії на ЧАЕС забрудненими виявилися 12 областей, 74 райони – це 2 294 населені пункти, де під вплив наслідків аварії потрапило 8,4 млн осіб, у тому числі понад 2 млн дітей. 10
Внаслідок забруднення довкілля радіоактивними матеріалами протягом 1986 р. з постраждалих районів евакуювали понад 100 тис. осіб, після 1986 р. – ще 200 тис. Наслідки аварії на ЧАЕС є причиною багатьох медичних та соціальних проблем, які впливають на здоров’я населення. Серед ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС у 1986–1987 рр. кількість умовно здорових людей з 1988 по 2008 рр. зменшилася з 67,6 до 5,4%, а частота патологічних процесів непухлинної природи відповідно зросла з 12,8 до 83,3%. Кількість здорових людей серед евакуйованого населення України за цей період зменшилася з 67,7 до 21,5%. У структурі соматичних захворювань переважали захворювання кровоносної, травної, нервової систем та органів чуття. Серед патологій органу зору в учасників ліквідації аварії на ЧАЕС достовірно частіше порівняно з контрольною групою виникала катаракта. Для ліквідаторів вікової групи до 40 років виявлено достовірний зв’язок між дозою опромінення та частотою розвитку помутніння кришталика. Надлишковий відносний ризик (excess relative risk – ERR) радіаційно-індукованої катаракти становить 3,451 на 1 Гр, при цьому важливими були як поглинута доза, так і тривалість опромінення. Протягом перших 15 років після аварії на ЧАЕС спостережено достовірний надлишковий ризик розвитку лейкозів. Зв’язок між розвитком хронічного лімфобластного лейкозу та опроміненням після аварії на ЧАЕС був підтверджений у дослідженнях методом «випадок-контроль» у когорті 110 645 ліквідаторів аварії на ЧАЕС з України. Радіаційне випромінювання є сильним тератогеном. Варто зазначити, що ймовірність захворювання на рак крові внаслідок опромінення ембріона та плода в утробі матері є в 4 рази вищою, ніж за такого самого опромінення людини у віці 11–24 роки. Захворюваність на лейкози серед дітей зросла після 1986 р. у вікових категоріях до 1 року та старше 12 років. У групі ліквідаторів аварії на ЧАЕС 1986–1987 рр. серед національних показників захворюваності на злоякісні пухлини найбільше зросла частка раку щитоподібної залози (РЩЗ) – у 5,6 раза. Опромінення дітей віком до 4 років після аварії на ЧАЕС призвело до зростання захворюваності на РЩЗ не лише в Україні, а й у Білорусі та західних областях Росії. У 2009 р. на цих територіях загальна кількість хворих на РЩЗ серед дітей та підлітків становила до 5 тис. осіб. Крім прямої дії інкорпорованого нукліду на органи й тканини, значну роль відіграють опосередковані реакції, пов’язані з порушенням гормонального гомеостазу. Про це свідчить поява пухлин не лише ЩЗ, а й інших ендокринних органів. Захворюваність на рак грудної залози (РГЗ) серед ліквідаторів-жінок збільшилась у 1,5 раза. В період з 1986 по 2009 рр. приріст стандартизованих показників захворюваності РГЗ на забруднених територіях України становив 84,2–119,7%. Частіше хворіли пацієнтки молодого віку, які на момент аварії були дітьми (0–17 років) або були в ранньому репродуктивному віці (18–26 років). У період лактації грудна залоза здатна активно накопичувати радіоактивний йод, що підвищує ризик РГЗ. Ще одним негативним наслідком радіаційного опромінення є безпліддя внаслідок стерильності жінок та чоловіків. Репроду11
ктивна система чоловіків є чутливішою до опромінення, ніж у жінок. Це пояснюється наявністю в організмі жінки значного резерву овогоній, які періодично вступають у мейоз у репродуктивному віці. Для чоловіків доза радіації 0,5 Гр та більше може спричинити перехідну чи стійку стерильність із порушенням здатності до запліднення. Не виявлено достовірного зв’язку між опроміненням батьків і народженням дітей з хромосомними захворюваннями. Серед науковців триває дискусія щодо впливу радіаційного опромінення на швидкість старіння людей. Дослідження Фонду з вивчення впливу іонізуючого випромінювання (RERE – Radiation Effects Research Foundation) свідчать, що медіана тривалості життя зменшується зі збільшенням дози опромінення до 1,3 року/Гр, але швидшими темпами у разі високих доз. Було підраховано, що на 1 Гр частка загальної втрати життя становила приблизно 60% від солідного раку, 30% – від інших захворювань, 10% – від лейкемії. У більшості людей, які мешкають на зараженій території, сформувався масовий специфічний стійкий соціально-радіоекологічний стрес, наслідком якого є специфічні психологічні розлади тривалої хронічної дії. Діти з групи ризику стають носіями кризової психології й відтворюють кризові відносини у соціумі. Таким чином, поступальний розвиток цивілізації, зокрема атомної енергетики, приносить не лише позитивні результати. Аварія на ЧАЕС істотно вплинула на здоров’я та тривалість життя людей. Наслідки цієї катастрофи потребують подальшого вивчення та аналізу. Необхідно активно впроваджувати альтернативні джерела енергозабезпечення, адже збереження чистоти довкілля, безпека та довголіття людей є основним завданням сучасної науки. Література 1. Ахаладзе Н. Г. Хиросима и Нагасаки, Чернобыль и Фукусима. Влияние отдаленных эффектов ионизирующего облучения на темп старения и жизнеспособность человека / Н. Г. Ахаладзе // Проблемы старения и долголетия. – 2016. – T. 25. – № 3. – C. 269–277. 2. Бігуняк Т. В. Чорнобильська аварія як антропогенний екологічний фактор / Т. В. Бігуняк, К. О. Бігуняк // Довкілля і здоров’я : матеріали наук.практ. конференції, присвяченої 30-річчю Чорнобильської катастрофи (Тернопіль, 22–23 квітня 2016 р.) – С. 33–35. 3. Бігуняк Т. В. Аварія на Чорнобильській АЕС: вплив на здоров’я людей / Т. В. Бігуняк, О С. Редько, К. О. Бігуняк // Південноукраїнський медичний науковий журнал. – 2016. – № 14. – С. 17–19. 4. Бочков Н. П. Наследственные болезни: национальное руководство / Н. П. Бочков, Е. К. Гинтер, В. П., Пузырев – М. : ГЭОТАР-Медиа, 2013. – 936 с. 5. Гуськова А. К. Женщина и радиация / А. К. Гуськова // Медицинская радиология и радиационная безопасность. – 2014. – Т. 59. – № 2. – C. 77–79.
12
6. Кравченко В. І. Чорнобильська аварія та йодна недостатність як фактори ризику тиреоїдної патології у населення постраждалих регіонів України / В. І. Кравченко // International Journal of Endocrinology. – 2016. – № 2 (74). – С. 13–20. 7. Муравйова І. М. Гіперпластичні процеси щитоподібної залози у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, хворих на цукровий діабет 2-го типу / І. М. Муравйова, І. Г. Чикалова // Эндокринная гинекология. – 2016. – № 1 (73). – С. 101–109. 8. Richardson R. B. Ionizing radiation and aging: rejuvenating an old idea // Aging (Albany NY). – 2009. – 1, № 11. – P. 887–902.
ПРОДУКТИ ХАРЧУВАННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ Привроцька І. Б., кандидат біологічних наук, асистент кафедри медичної біології ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» Вивчення впливу чинників довкілля на організм людини, серед яких їжа займає особливо важливе місце, сьогодні є актуальною проблемою. На жаль, багато сучасних продуктів харчування можна розцінювати як джерело можливих захворювань, що виникатимуть з часом, у разі їх систематичного споживання. Це зумовлено, зокрема, вмістом різних токсикантів у харчових продуктах – пестицидів, нітратів, солей важких металів, радіонуклідів, продуктів розпаду цукрів, що мають канцерогенні властивості [1]. Так, у соняшниковій олії можуть бути речовини, які мають техногенне походження, зокрема бензопірен, що є дуже сильним мутагеном і канцерогеном [2]. За даними інформаційної агенції «УНІАН», у процесі досліджень, проведених у центрі експертиз, виявлено надмірний його вміст у деяких зразках олії. Поряд з цим, у виробництві тари для консервації використовують бісфенол А, що потрапляє в їжу, та, за деякими даними, спричинює порушення в ендокринній та статевій системах. Як виявили американські вчені, підвищена концентрація цієї складової пластику негативно впливає на розвиток статевих органів хлопчиків, які ще перебувають в утробі матері. Бісфенол А зафіксовано в організмі у 92% обстежених дорослих і дітей. Крім цього, встановлено, що підвищений вміст цього компонента може спричинити захворювання серця та цукровий діабет [3]. Багато наймасовіших продуктів щоденного вжитку містять певну кількість харчових добавок, які можуть негативно впливати на організм людини, зокрема на проникність судин та елементи крові [1]. Широке використання фосфатів у виробництві ковбас може порушити співвідношення між кальцієм і фосфором у харчовому раціоні та призвести до кальцифікації судин [4]. Накопичення парафінів, що утворюються під час глянсування кондитерських 13
виробів, є ризиком розвитку новоутворень, про що свідчать деякі дослідження [5]. У молокопродуктах фахівці сертифікованих українських лабораторій виявляють підвищений вміст бензойної та сорбінової кислот [6]. Бензойна кислота у високих концентраціях може негативно впливати на розвиток і регуляцію нервової системи в ембріонів, а також спричинювати індивідуальні реакції у вигляді кропив’янки та астми у дорослих [7]. Останнім часом актуальним питанням стало використання генетично модифікованих (ГМ) організмів для виготовлення продуктів харчування. Так, з 2007 по 2014 рр. у лабораторії «Укрметртестстандарт» було перевірено зразки продуктів харчування та продовольчу сировину вітчизняного виробництва. Найбільша частина модифікованих продуктів припадає на сою, жито, кукурудзу, рис та цукровий буряк. Найчастіше ГМ інгредієнти виявляли у ковбасних виробах та м’ясних напівфабрикатах, до складу яких входив соєвий білок. Також ГМ інгредієнти траплялися в кондитерській та іншій харчовій продукції, яку було виготовлено з використанням соєвих бобів та кукурудзи [8]. У науковому світі досі тривають суперечки щодо впливу ГМ інгредієнтів на організм людини [9], адже результати проведених науковцями експериментів були суперечливими і не дали кінцевої оцінки щодо шкідливості ГМ організмів [8]. Сенсаційні висновки, що генетично змінені рослини спричинюють мутацію живих організмів, які харчуються ними, зробив відомий німецький зоолог Ханс Хайнрих Каац. Він встановив, що змінений ген оліїстого турнепсу проникає в бактерії, які живуть у шлунку бджоли, і призводить до їхньої мутації [9]. Протягом останніх років у продуктах харчування зросла кількість цукру. Цукор не тільки не несе в собі жодних поживних речовин, а й збільшує ризик ожиріння, діабету, серцево-судинних захворювань, порушує роботу імунної системи, прискорює процес старіння [10]. Більше того, в деяких продуктах харчування утворюються продукти розпаду цукрів, що теж мають канцерогенні властивості. У сучасній медицині, як ніколи гостро, постає проблема вживання препаратів хімічного синтезу через значні побічні ефекти і звикання організму. В цьому випадку на допомогу приходять натуральні препарати, якими є продукти бджільництва, зокрема мед. Цілющі властивості меду визначаються його сполуками, що складаються більш ніж з 400 різних компонентів. Основними складовими є вуглеводи, переважно моносахариди: фруктоза і глюкоза. Вміст кожного з них коливається залежно від сорту меду від 30 до 42%, зазвичай з переважанням фруктози. Зазначені моносахариди легко всмоктуються в кров з кишечнику навіть за відсутності в останньому ферментів. Причому далі фруктоза засвоюється з крові клітинами без участі інсуліну, що дає змогу використовувати мед у лікувально-профілактичному харчуванні при цукровому діабеті.
14
У свою чергу, мед багатий на ферменти діастазу й інвертазу, що сприяють розщепленню крохмалю до моносахаридів, каталазу та ліпазу, які розщеплюють пероксид водню та ліпіди відповідно. Крім того, мед містить і вільні амінокислоти, вітаміни групи В – В5, В6, В12, а також Е, С, D, РР, фолієву кислоту [11]. Тому актуальною проблемою є пошук заміни цукру та синтетичних препаратів речовинами природного походження, в тому числі медом. З огляду на зазначене, метою дослідження було вивчення впливу меду на стан здоров’я людини на основі його лікувальних властивостей і складу. Попередніми дослідженнями доведено, що окремі біогенні мінеральні речовини в організмі бджіл навіть у незначних концентраціях (Se, Cr, Ni), відіграють винятково важливу біологічну роль завдяки взаємодії з рядом ферментів, вітамінів і гормонів в організмі людини і тварин, впливають на збудливість тканин і нервової системи загалом, на тканинне дихання, процеси метаболізму тощо. У зв’язку з впливом шкідливих чинників довкілля на обмін речовин в організмі бджіл змінюється вміст у тканинах та органах таких біологічно важливих мікроелементів, як Мідь, Марганець, Кобальт, Цинк тощо. Споживання бджолами мінеральних елементів з пилком рослин і водою та вміст їх у нектарі зумовлює трансформацію цих речовин у продукцію, особливо в мед, що має важливе індикаторно-екологічне значення [12]. Так, у Західному регіоні країни було проведено комплексне дослідження зразків меду і зазначено, зокрема, що хімічний склад меду є непостійним і залежить від виду медоносних рослин, з яких зібрано нектар; ґрунту, на якому вони виростають; часу, що пройшов від збору нектару до вилучення меду зі стільників; термінів зберігання меду; погодних і кліматичних умов, однак основні групи речовин у складі меду є постійними [12, 13]. Відомо, що практично єдиним серйозним протипоказанням до використання меду й бджолиних продуктів є індивідуальна непереносимість, що проявляється у вигляді алергій різного ступеня тяжкості – від легкої форми (кропивниця) до середньотяжких і тяжких (набряк Квінке, анафілактичний шок). Поряд з цим вважаємо за потрібне застерегти, що мед є одним з харчових продуктів, що найчастіше зазнає фальсифікації, оскільки ціни на нього в 5–10 разів є вищими, ніж на цукор та інші підсолоджувачі. Як відомо, у складі меду виявляють воду, цукри, сахарозу, та гідроксиметилфурфурол (ГМФ). ГМФ також утворюється у разі нагрівання меду за температури вище ніж 40 ºС або його тривалого зберігання. Якщо мед відібраний незрілим чи містить цукрову домішку, то вміст проліну в ньому буде зниженим, що в комплексі з іншими показниками використовують для встановлення походження меду [15]. Тому актуальним питанням є не тільки розумне використання меду, а також його правильне зберігання. З огляду на зазначене, постає актуальна проблема впровадження в практику природних сполук на заміну продуктам хімічного синтезу, а поряд з цим – суворого контролю якості продуктів шляхом розроблення та впровадження стандартизованих вимог до продуктів харчування загалом і меду зокрема. 15
Література 1. Аналіз вмісту харчових добавок у продуктах харчування та їх небезпеки для здоров’я споживачів / Л. Я. Івашків, М. Я. Бомба, А. Є. Шах, [та ін.] // Научные труды SWorld. – 2013. – Т. 50. – № 4. – С. 21–28. 2. У 3 з 15 зразків соняшникової олії перевищений вміст бензопірену [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://consumers.unian.ua/412451-u3-z-15-zrazkiv-sonyashnikovoji-oliji-perevischeniy-vmist-benzopirenu.html 3. Пластикові пляшки і контейнери. друзі чи вороги? ми з ними зустрічаємось щодня // Розвиток та довкілля. – 2015. – Т. 7. – № 4–7 с. 4. Молоканова Л. В. Кольороутворення ковбасних виробів: проблеми і можливі шляхи їх вирішення / Л. В. Молоканова, А. А. Квасніков [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/PORTAL /Soc_Gum/Tti/2010_2/Molokan.pdf. 5. Смоляр В. І. Сучасні проблеми використання харчових добавок / В. І. Смоляр // Проблеми харчування. – 2009. – № 2. – С. 34–39. 6. Крім ковбаси, без м’яса ми «Щодня» вживаємо сирки з кишковою паличкою [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dniprograd.org/2008/08/18/krim-kovbasi-bez-myasa-mi-shchodnyavzhivaemo-sirki-z-kishkovoyu-palichkoyu_8919# sthash.AUM1qeHA.dpuf 7. Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : //http://www.rada.gov.ua. 8. Моніторинг харчової продукції вітчизняного виробництва щодо вмісту ГМ інгредієнтів / Р. В. Облап, Н. Б. Новак, В. К. Семенович, Л. В. Махинько : матеріали ІІ Міжнародної наук.-практ. конференції «Якість і безпека харчових продуктів», 12–13 листопада 2015 р. – К., 2015. – С. 327–329. 9. Вплив генетично модифікованих продуктів на стан здоров’я людини / Левченко Л. А., Заведея Т. Л., Левченко К. А. [та ін.] // Журнал «Здоровье ребенка». – 2012. – № 2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн. : http://www.mif-ua.com/archive/article/12744 10. Тронько М. Д. Цукрозамінники в дієтичному харчуванні хворих на цукровий діабет / М. Д. Тронько, Я. Г. Бальон, В. В. Корпачев // Международный эндокринологический журнал. – 2005. – № 2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн. : http://www.mif-ua.com/archive/article_print/2251 11. Севериновська О. В. Вплив бджолиного пилку на центральну нервову систему тварин / О. В. Севериновська, К. І. Касимова// Вісник Дніпропетровського університету. Біологія. Екологія. – 2008. – Вип. 16, Т. 1. – С. 184–190. 12. Лазарєва Л. М. Аналіз показників якості меду західного регіону України / Л. М. Лазарєва, В. А. Ковтун, Л. І. Штангрет // Ветеринарна медицина. – 2015. – № 101.– С. 57–59. 13. Ковальчук І. І. Вміст важких металів у тканинах бджіл та їх продукції залежно від агроекологічних умов карпатського регіону / І. І. Ковальчук, Р. С. Федорук // Біологія тварин. – 2013. – Т. 15. – № 4. – С. 54–65. 14. Смоляр В. І. Стан фактичного харчування населення незалежної України / В. І. Смоляр // Проблеми харчування. – 2012. – № 1–2. – С. 5–9. 16
15. Куцан О. Т. Визначення показників фальсифікації меду цукровим сиропом або шляхом його прогрівання за високих температур / О. Т. Куцан, С. М. Нємкова, Р. В. Доценко [та ін.] // Ветеринарна медицина. – 2014. – № 98. – С. 170–172.
ПРОБЛЕМА ЗАХИСТУ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЩОДО ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ В УКРАЇНІ Ідаятов В. А., кандидат історичних наук, доцент, голова Херсонської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Вже багато років активісти екологічних рухів, вчені, навіть чиновники і депутати різних рівнів невпинно викривають шкідливий вплив різних відходів на навколишнє природне середовище. Але така послідовність і солідарність має один недолік – в ній слабо присутня людина, яка може потерпати від забруднення і мати порушення здоров’я, хоча про небезпеку для здоров’я людей тих чи інших факторів пишеться і говориться багато і з емоційним піднесенням. Говорячи про вплив на здоров’я людей, наприклад, міського звалища, несанкціонованих скидів відходів, довготривалого знаходження відходів біля будинків громадян, ми найчастіше не можемо в цих випадках підтвердити свої оцінки доказами медиків щодо стану здоров’я конкретних людей в місці їх проживання або роботи, бо нам просто недостає відповідних медичних свідчень. Працівники охорони здоров’я дотримуються принципу доказової медицини у визначенні стану здоров’я та симптомів захворювань, але лікарі не мають можливості визначити вплив забруднюючого фактору на людину, наприклад, міського звалища, тільки по факту того, що ця людина проживає в мікрорайоні, що знаходиться поблизу міського звалища. Щоб це зробити, лікарі повинні проводити ретельні, довготривалі, системні аналізи здоров’я пацієнтів, можливих негативних впливів на нього речовин звалища. Але здійснити таку роботу реально дуже важко, і лікареві залишається в кращому випадку викладати власну думку щодо можливої шкоди від забруднюючих факторів, а не результати доказової медицини щодо конкретних пацієнтів на конкретній території. Констатації ж хоч медиків, хоч екологів спалахів захворювань в регіонах з явним забрудненим станом відбуваються в більшості територій вже по фактам явних незворотних станів здоров’я людей. В сьогоднішніх умовах при нарощуванні зусиль суспільства у сфері поводження з відходами є велика необхідність присутності в екологічних заходах цього напрямку представників охорони здоров’я, хай навіть і неозброєних (поки що) фактами доказової медицини. У всякому випадку, лікарі в змо17
зі вести активну інформаційну роботу щодо можливих впливів відходів на стан здоров’я людини і, таким чином, посилювати потенціал політики поводження з відходами на місцях. Активісти екологічних організацій в змозі вносити на місцях пропозиції до органів виконавчої влади, місцевого самоврядування запрошувати лікарів на заходи з питань поводження з відходами та обов’язково виступати з оцінками можливих втрат для здоров’я людей конкретних територій від конкретних факторів забруднення. Такий підхід сприятиме і прийняттю відповідних рішень владними органами і формуванню аргументованої громадської думки щодо поводження з відходами. Посилити потенціал дій з питань поводження з відходами можливо, на нашу думку і через різні форми співпраці екологів з медичними асоціаціями і науковими установами. Із цією метою Херсонська обласна організація ВЕЛ в липні 2018 року підписала Меморандум про співпрацю з Інститутом громадського здоров’я Національної академії медичних наук України. Серед заходів, які б могли наблизити структури охорони здоров’я до реальних обставин із забрудненням територій відходами і створення можливостей доказової медицини в таких випадках, ми бачимо визначення зон впливу на здоров’я людей різних видів відходів, звалищ, переробних підприємств, створення попереджувальної інформаційної мережі навколо таких місць, а, головне, проведення системного дослідження і встановлення наслідків для здоров’я громадян, що проживають у визначених зонах шкідливого впливу або працюють в їх межах. В перспективі такі кроки, на наш погляд, дадуть можливість конкретизувати формулювання правила «забруднювач платить» до включення в це правило обов’язку забруднювача відшкодовувати втрати здоров’я громадянам, що проживають на території забруднення, при умові, що ці втрати встановлені за дотриманням доказової медицини.
ВМІСТ НІТРАТІВ У ВОДІ КОЛОДЯЗІВ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Лотоцька О. В., кандидат медичних наук, доцент, Кондратюк В. А., доктор медичних наук, професор, кафедра загальної гігієни та екології ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» Паничев В. О., ДУ «Тернопільський обласний лабораторний центр МОЗ України» Нітрати наявні в багатьох мінеральних добривах (зокрема, селітрі), які активно використовуються в сільському господарстві для підвищення врожайності культур, і з цієї причини нерідко містяться в значних концентраціях 18
в овочах і фруктах. Також вони з дощовими водами можуть надходити у підземні й поверхневі джерела водопостачання, а звідти – в організм споживачів води, викликаючи певні захворювання. Одним із них є нітратна метгемоглобінемія. Водно-нітратна метгемоглобінемія – захворювання, яке виникає внаслідок токсичної дії нітратів на гемоглобін, що призводить до значного підвищення вмісту метгемоглобіну в крові. Нітрати, що надходять з питною водою, у шлунково-кишковому тракті мають властивість усмоктуватися у кров, після чого взаємодіють із гемоглобіном крові, перетворюючи його на метгемоглобін, який так само блокує гемоглобін крові, чим викликає порушення транспортування кисню в організмі, що є особливо небезпечним для немовлят до 3 років. Це призводить до кисневого голодування тканин і органів людського організму. Механізм відновлення метгемоглобіну до гемоглобіну в такому молодому організмі ще не працює. Саме тому в світі реєструється дуже багато отруєнь немовлят, яких годували поживними сумішами, приготованими з овочів і фруктів, або на воді з високим вмістом нітратів. Чутливі до нітратів також особи літнього віку, хворі на анемію, люди із захворюваннями дихальної системи та хворобами серцево-судинної системи. Також встановлено, що нітрати й нітрити є канцерогенними речовинами, які при тривалому впливі на епітелій шлунка можуть сприяти утворенню злоякісних пухлин. Допустимий вміст нітратів для дорослої людини складає 5 мг на 1 кг маси тіла. Порівняно легко організм людини переробляє денну дозу нітратів, що дорівнює 15–200 мг, а гранично допустима доза – 500 мг. Для дорослої людини 600 мг нітратів є токсичною дозою. Для отруєння нітратами немовляти достатньо 10 мг. Нітрати можуть потрапляти у воду із побутовими та сільськогосподарськими стоками (з полів, що обробляють добривами, тваринницьких та птахоферм, вигрібних ям та присадибних вбиралень тощо). Вони не змінюють органолептичні властивості (запах, мутність, смак, прозорість) води навіть за великої концентрації. До того ж, такі способи очищення води, як кип’ятіння, відстоювання чи навіть багато побутових фільтрів не спроможні знизити вміст нітратів у питній воді, а можуть навіть підвищити рівень токсичності. Оскільки нітрати особливо небезпечні для дітей до 3-х років та вагітних жінок, необхідно постійно контролювати якість води, яку вони споживають і використовують для приготування дитячих сумішей. З огляду на збільшення кількості випадків отруєння дітей, ймовірно, пов’язаних з приготуванням дитячого харчування на воді з індивідуальних колодязів, вміст нітратів якої перевищував гігієнічні норми, було прийнято постанову №16 від 17.05.2010 р. «Про попередження виникнення водно-нітратної метгемоглобінемії у дітей». Відповідно до цієї постанови у всіх областях України щомісячно проводять моніторинг за вмістом нітратів у воді з колодязів та каптажів, що використовується для споживання дітьми віком до 3-х років. За результатами багаторічних лабораторних досліджень якості підземних вод ДУ «Тернопільський обласний лабораторний центр МОЗ України» (ТОЛЦ ДСЕСУ) встановлено, що у 2014 р. в Тернопільській області нараховувалось 6485 ді19
тей віком до 3-х років, які споживали воду із 5590 джерел децентралізованого водопостачання, з яких було досліджено 5590 (100,0%) взірців питної води на вміст нітратів, з них 696 взірців (11,0%) мали перевищений вміст нітратів. У 2015 р. нараховувалось 7076 дітей віком до 3-х років, які споживають воду із 6758 джерел децентралізованого водопостачання, з яких досліджено 6796 (100,0%) взірців питної води на вміст нітратів, з них 597 взірців (8,8%) не відповідали нормативам на вміст нітратів. У 2016 р. нараховувалось 9523 дітей віком до 3-х років, які споживають воду із 9003 джерел децентралізованого водопостачання, з яких досліджено 5023 (55,8%) взірців питної води на вміст нітратів, з них 661 взірців (13,1%) мали вміст нітратів понад 50 мг/дм3 води. Спостерігається чітка тенденція щодо значної кількості відхилень санітарно-хімічних показників якості води за вмістом нітратів у південній та південно-західній частині області, а саме в Борщівському, Гусятинському, Заліщицькому, Чортківському районах. Так, в Борщівському районі це зростання становило 36,5%, в Підволочиському – 35,1%, Збаразькому – 22,7%, Тернопільському районі – 23,0%. Теребовлянському – 21,8%, Ланівецькому – 13,7%. Однією із найбільш вагомих та поширених причин такої ситуації, на думку працівників ДУ «Тернопільський обласний лабораторний центр», є забруднення води у колодязях та каптажах стічними водами з дворових вбиралень та тваринницьких ферм, хімікатами з полів, недотримання їхніми власниками вимог законодавства при облаштуванні та утриманні колодязів. Сприяє збільшенню нітратів і те, що хоча за останні роки на території області суттєво не змінилась середньорічна кількість опадів, проте зросла середня температура повітря, що призводить до зменшення кількості підземних вод, а це особливо вплинуло на неглибокі, децентралізовані індивідуальні джерела водопостачання, одна частина з яких висохла, а в іншій зменшився їх дебіт. І хоча води у криницях стало менше, проте концентрація розчинених у ній речовин зросла, про що і свідчить погіршення в останні роки якості води, зокрема з децентралізованих джерел водопостачання. Відповідно до аналізу результатів дослідження працівниками ДУ «Тернопільський обласний лабораторний центр» було встановлено, що в 2014 р. з досліджених 6352 садибних, громадських колодязів, з яких використовується вода для споживання дітьми віком до 3-х років, не відповідали нормативам на вміст нітратів 11,55%. Найбільший відсоток невідповідності – 39,2%, був у Борщівському та Заліщицькому районах. На другому місці – 18,2% були Підволочиський та Збаразький райони, на третьому – Чортківський та Гусятинський з показником 10,1%. Динаміка зміни кількості нітратів у воді колодязів в Тернопільській області відображено в таблиці. У 2015 р. кількість досліджених взірців питної води, відібраної з колодязів, вода з яких використовується для споживання дітьми віком до 3-х років, не відповідала нормативам по нітратах у 11,8%. Найбільший відсоток невідповідності зберігався у Борщівському та Заліщицькому районах і становив 36,6%. Значно (у 2,5 рази) виріс він у Підволочиському та Збаразькому районах – до 45,5%. 20
Таблиця Якість води за вмістом нітратів в колодязях (садибних, громадських), вода з яких використовується для споживання дітьми віком до 3-х років (за 2014–2016 рр.)
№ з/п
Головне управління та ДУ «ТОЛЦ ДСЕСУ»
Борщівське (Борщів, Заліщики) Бучацьке (Бучач, 2. Монастириськ, Підгайці) Козівське (Козова, Бережани, 3. Зборів) Кременецьке (Кременець, 4. Ланівці, Шумськ) Підволочиське 5. (Підволочиськ, Збараж) Теребовлянське (Теребовля, 6. Тернопільський р-н) Чортківське (Чортків, Гуся7. тин) 8. Тернопільське міське Головне управління 9. та ДУ «ТОЛЦ ДСЕСУ» Всього 1.
Кількість досліджених взірців питної води, відібраної з колодязів за 2014–2016 роки Досліджено проб За санітарно-хімічними показниками 2014 рік 2015 рік 2016 рік з них не Всьо- з них не Всьо- з них не Всього відпові- % го відпові- % го відповіпроб дає проб дає проб дає 818
321
877
%
39,2 109
40
36,6
960
596
62,1
1
0,1
158
0
0
1612
106
6,5
845
0
0
88
0
0
853
16
1,9
698
59
8,5
23
2
8,7
1094
76
6,9
594
109
18,4
55
25
45,5
–
–
–
817
70
8,5
111
6
5,4
1037
139
13
1640
166
10,1
91
2
2,1
2025
301
14,8
3
0
0
0
0
0
10
0
0
0
0
0
0
0
0
267
87
32,6
6292
726
11,5
635
75
1321
16,8
11,8 7858
У 2016 р. відсоток невідповідності води по нітратам в середньому по Тернопільській області зріс на 46% і становив 16,8%. Показник збільшився до 62,1% у Борщівському та Заліщицькому районах і до 14,8% – у Чортківському, Гусятинському і Підволочиському. Ще хочеться відмітити негативну тенденцію: у криницях різних районів, у яких раніше санітарно-хімічні показники були в нормі, а в 2016 р. відмічалося поява певного відсотку проб, які мали підвищену кількість нітратів. Так, наприклад у Бучацькому та Козівському районних відділеннях «ТОЛЦ ДСЕСУ» встановили, що кількість досліджених проб, які не відповідають нормі, з 1,9% зросла до 6,5%, а в деяких районах (Теребовлянському та Чортківському) зросли – від 2,4 до 7 разів відповідно. За результатами лабораторних досліджень води, відібраної із громадських та індивідуальних колодязів на території Тернопільської області, вміст нітратів значно перевищує допустимі рівні у питній воді в Борщівському (69,5%), Заліщицькому (67%), Тернопільському (26%), Ланівецькому (17,6%), Чортківському (16%) районах.
21
Майже в кожному районі є села, де в криницях кількість нітратів у воді перевищує гранично допустимі рівні (50 мг/дм3). У селі Товсте кількість нітратів перевищує 376 мг/дм3, у с. Грошова Борщівського району нітратів у колодязній воді вище 347 мг/дм3. У с. Дичків Тернопільського району – майже 177 мг/дм3. У с. Мшанець Теребовлянського району – 110 мг/дм3. Ще є ряд сіл де кількість нітратів перевищує 50 мг/дм3. Отже, унаслідок проведеного аналізу стану питного водопостачання в Тернопільській області можна зазначити, що для покращення якості питної води в джерелах децентралізованого водопостачання Тернопільської області доцільно посилити моніторинг джерел якості водопостачання регіону і підвищити ефективність управління водним господарством, охороною і захистом водойм від шкідливого антропогенного впливу. Для попередження негативного впливу нітратів на здоров’я населення та запобігання виникненню отруєнь і водно-нітратної метгемоглобінемії, необхідно: – не вживати питну воду із колодязів і свердловин, вміст нітратів якої перевищує нормативні показники. – для приготування їжі та пиття дітей до 3-х років використовувати чисту від нітратів питну воду, зокрема фасовану столову воду; – дотримуватися гігієнічних вимог під час облаштування та експлуатації колодязів.
ВПЛИВ ВІДХОДІВ НА СТАН ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ Шевченко І. В., кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Інституту економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України (м. Київ) Зростання економічного рівня розвитку країни разом з добробутом населення призводить до утворення різноманітних відходів та виникає питання їх утилізації. Щороку в Україні утворюється близько 15 млн тонн твердих побутових відходів і відповідно на одну людину припадає 300–350 кг. За статистичними даними, рівень їх переробки коливається від 3 до 8%, решту транспортують на сміттєві полігони, розташовані за межами великих міст поблизу сільських населених пунктів. Характерною рисою усіх сміттєзвалищних полігонів є відкритість та безпосередній контакт його продукту із екосистемою. Тому площі впливу сміттєвих полігонів стають зоною підвищеного ризику, а накопичення відходів позначається як на стані здоров’я населення, так і на якості навколишнього природного середовища. Тверді побутові відходи мають характерну відмінність від інших відходів, вони є змішаними, тобто складаються з різних за походженням, складом та властивостями компонентів. На момент потрапляння до кінцевого пункту призначення – полігону (захоронення) вони неодноразово перемішуються 22
спочатку у смітнику, а потім у сміттєвозі. Це й призводить до непередбачуваності кінцевої суміші котра потім обумовлена некерованістю фізичних та біохімічних процесів. Проте, склад відходів є важливою характеристикою необхідною для визначення технології переробки та утилізації. Полігони побутових відходів є одним із самих потужних джерел забруднення атмосферного повітря. У товщі полігону протікає анаеробне руйнування органічних відходів з виникненням газоподібних речовин, а саме біогазу (звалищний газ). Генерація біогазу відбувається не тільки під час експлуатації полігонів, а й після їх закриття. Дія газу викликає негативні явища в навколишньому середовищі як локального, так і глобального характеру. До них відносяться: виникнення пожеж внаслідок стихійного вивільнення звалищного газу; насичення біогазом простору ґрунтового середовища, що призводить до загибелі рослин; загазованість споруд і підземних комунікацій, що підвищує їх вибухопожежонебезпечність, а також може стати причиною отруєння людей і тварин; посилення парникового ефекту внаслідок емісії біогазу, що є однією з причиною зміни клімату. Зі зростанням товщини шару відходів та їх ущільнення погіршується аерація відходів, що призводить до інтенсифікації анаеробних процесів, на полігонах утворюється метан та аміак, різко зменшується вміст кисню у навколишніх ґрунтах, наслідками якого є самозапалення відходів. Заповнення вищезазначених полігонів практично упродовж усього терміну їх експлуатації проводиться переважно з частковою поверхневою герметизацією шарів сміття. Тому територія звалища формується як відкрита система, легко доступна до міграції в її межах атмосферних опадів і вод поверхневого змиву. Загалом через відходи, розміщені на полігоні, просочується половина річної кількості опадів. Вода вимиває токсичні речовини, які містяться у відходах, тому, в різних напрямках постійно йде міграція різноманітних хімічних сполук. Хімічний склад фільтратів містить важкі метали, феноли, нафтопродукти, сірководень та інші сполуки. Й природнім є розвиток патогенних бактерій – носіїв різних захворювань. Мікроорганізми, які утворюються у сприятливих умовах твердих побутових відходах, є збудниками ряду інфекційних хвороб. Згідно з даними Державної служби статистики України впродовж 2013−2017 рр. показники поширеності інфекційних хвороб серед населення мали негативну динаміку (табл). Взаємозв’язок між захворюваністю інфекційними хворобами та накопиченням твердих побутових відходів складний і неоднозначний. Проте, підвищення температури на території звалищ внаслідок емісії біогазу може збільшувати активність та репродуктивну здатність комах – переносників інфекційних захворювань. Тверді побутові відходи, що захоронюються на полігонах отруюють ґрунт шкідливими речовинами. Такий ґрунт приваблює збудників інфекційних захворювань та є місцем проживання і розмноження гризунів.
23
Таблиця Захворюваність населення на окремі інфекційні хвороби в Україні (кількість випадків,од)
*
Назва захворювань Черевний тиф і паратифи А, В, С Сальмонельозні інфекціїї Гострі кишкові інфекції Вірусний гепатит Малярія Лептоспіроз
2013 9 10956 95283 13748 75 361
2014 1 8412 86297 13463 46 473
2015 4 8350 95714 12409 51 301
2016* 4 8941 97331 12688 43 323
2017* 7 7315 112118 12445 40 330
Інформація за 2016–2017 рр. не враховує територію Луганської та Донецької областей Джерело: розроблено за даними Офіційного сайту Державної служби статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua
Відомо, що гризуни є не тільки переносниками, але і джерелами багатьох небезпечних інфекційних хвороб (лептоспірозу, сказу).Тому, поводження із існуючими сміттєзвалищами твердих побутових відходів потребує повної їх санації, яке передбачає вилучення відходів, визначення ступеня їх небезпеки та остаточне вирішення питання щодо виду їх утилізації, враховуючи клас небезпеки. Отже, основним орієнтиром в сфері поводження з відходами має бути їх мінімізація, яка досягається як на шляху зменшення генерування, так і розширення їх рециклінгу й формування потенціалу ресурсоощадливого розвитку. Тому до першочергових завдань належить приведення нормативноправового та інформаційного простору у сфері управління та поводження з відходами у відповідність до європейських стандартів, зокрема, перехід на міжнародні регламенти – класифікації, статистичного обліку відходів, вимог до дотримання екологічної безпеки при їх захороненні, знешкодженні тощо. Підсумовуючи, необхідно наголосити, що Україна знаходиться на тому етапі, коли необхідно здійснити системне узагальнення стану проблеми відходів та, виходячи із усвідомлення пов’язаною з нею ризиків і одночасно ресурсного потенціалу, обґрунтувати пріоритетні напрями і шляхи вирішення відповідних питань. Відповідні кроки мають співвідноситись з можливостями як держави, так і сектору державно приватного партнерства.
24
ГЕОЛОГІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК МІСЦЕ УТИЛІЗАЦІЇ ВІДПРАЦЬОВАНОГО ЯДЕРНОГО ПАЛИВА ТА РАДІОАКТИВНИХ ВІДХОДІВ ЗА ДАНИМИ КОСМІЧНИХ ЗЙОМОК Мичак А. Г., кандидат геологічних наук, старший науковий співробітник відділу геоекології Філіпович В. Є., кандидат геологічних наук, завідувач відділу геоекології ДУ «Науковий центр аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України» 26 квітня 1986 року на 4-му блоці Чорнобильської АЕС сталася аварія, наслідки якої дали підстави вважати цю подію катастрофою планетарного масштабу. Вибухи призвели до руйнування реактора та будівлі 4-го блоку й викиду великої кількості радіоактивних речовин у довкілля. Радіоактивного забруднення зазнали величезні території. Атомна енергія відкриває величезні можливості, але водночас несе й величезну небезпеку. Реалії сьогодення є такими, що повністю відмовитися від використання атомної енергії неможливо, отже, натомість треба докладно вивчати досвід експлуатації АЕС (у тому числі й трагічний досвід Чорнобиля) з метою уникнути атомних аварій в майбутньому та усунути (або, принаймні, мінімізувати) негативні наслідки Чорнобильської аварії сьогодні. Крім ризику аварії, дуже гострою проблемою атомної енергетики в Україні й світі є також поводження з радіоактивними відходами, тобто безпечне їх зберігання або захоронення. Проблема зберігання/захоронення відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) та радіоактивних відходів (РВ) щороку зростає і стає дедалі актуальнішою як для всього світового співтовариства, так і для України. На цей час на території нашої держави накопичилась велика кількість цих відходів, зокрема за обсягами накопичених РВ, за деякими оцінками [1], ми посідаємо 4 місце у світі. Останніми роками в напрямі розв’язання проблем зберігання та утилізації ВЯП та РВ в Україні зроблено значні позитивні кроки. Так, створено на промисловому майданчику Запорізької АЕС комплекс зберігання ВЯП (що принципово розв’язує проблему ВЯП для ЗАЕС на багато десятиліть), збудовано комплекс «Вектор» з утилізації РВ, вирішено питання спорудження централізованого «сухого» комплексу зберігання та переробки СВЯП-1 та, по суті, й СВЯП-2 [2]. Водночас, процес накопичення ВЯП, ВР триває і, найімовірніше, екологічно безпечна їх утилізації буде і надалі досить актуальним завданням. Не входячи в дискусію про переваги тієї чи іншої технології безпечної утилізації РВ, зберігання/захоронення ВЯП, РВ, ендогенний варіант, тобто зберігання/захоронення в геологічних верствах земної кори, за нашими переконаннями, є надійнішим та ефективнішим порівняно з усіма іншими. Про це переконливо свідчать події 2012 р. на АЕС Фукусіма-1 (Японія). Незважаючи на дуже високий рівень надійності та екологічної безпеки об’єктів інфраструктури АЕС (9-бальний захист за шкалою Ріхтера від землетрусів), непередбачувані чинники стану та розвитку реакції природного середовища після зем25
летрусу, зокрема поява цунамі призвела до затоплення промислового майданчика АЕС, і, як наслідок, відмови всіх засобів захисту елементів ядерного пального та захисних бар’єрів безпеки. І сьогодні довкілля навколо Фукусімської АЕС є не менш екологічно забрудненим, як і територія, прилегла до Чорнобильської АЕС. Територія зони Чорнобильської АЕС з усією нинішньої її інфраструктурою, з ділянками захоронення та зберігання радіоактивних відходів перебуває під екзогенним впливом усіх чинників природного середовища, починаючи від космічних впливів до наслідків швидких змін кліматичних умов території України. Останнє вже сьогодні доведено розвитком та появою цілого ряду не властивих для України можливих катастрофічних природних явищ: затоплення, підтоплення, урагани, смерчі та ін. Терміни зберігання, наприклад ВЯП, – «всього» 50–100 років (!), а кліматичні зміни, за інших однакових сприятливих умов, нині відбуваються набагато швидше. Отже, повертаємось до геологічного середовища, як найефективнішого й безпечного місця утилізації РВ та ВЯП, а в деяких випадках – і збереження ВЯП, звичайно, у разі дотримання відповідних умов та принципів захисту. Базовим геологічним критерієм є петрографічний (літологічний) склад гірських порід, які можуть бути найбільш придатними для утилізації РВ, ВЯП. У цьому плані обов’язково необхідно враховувати хімічний, мінеральний склад порід, їхні механічні, фільтраційні властивості, термодинамічні характеристики та ін. Найоптимальнішими вмістилищами відходів у межах України є породи Українського кристалічного щита, зокрема, граніти, базальти, порфірити, які залягають на глибинах, технологічно доступних для захоронення РВ, ВЯП. Ці породи мають високу міцність, вони є надзвичайно стійкими проти фізичних, хімічних і термічних впливів, мають, як правило, обмежені характеристики щодо горизонтального чи вертикального переміщення, термін збереження їхніх властивостей є практично необмеженим у часі (десятки, сотні мільйонів років!). Внаслідок досліджень геологічного середовища для вибору місць глибинного поховання ВЯП та РВ у кінці дев’яностих – початку двохтисячних років було запропоновано кілька ділянок-«претендентів» [3] у межах докембрійського гранітоїдного масиву з глибиною залягання покривлі в середньому від 200 м у межах Вереснянської ділянки до 400 м на ділянці Товстий Ліс і, можливо, до 500 м у районі комплексу «Вектор». Важливе значення для утилізації РВ, ВЯП має визначення рівня ризику виникнення деформації місць захоронення відходів. Варто враховувати як природні, так і техногенні чинники можливого виникнення джерел ризику порушення герметичності та зміни фільтраційних властивостей гірських порід територій захоронення. Вважаємо, що для встановлення цих застережень, які передбачають визначення загальної сейсмічної небезпеки, стану тектоніч-ної будови, неотектонічної активності й динаміки розломно-блокової тектоніки, інтенсивності сучасних природно-техногенних геоморфологічних процесів (змін), гідрологічного та гідрогеологічного стану, варто обов’язково використовувати матеріали сучасних космічних зйомок. 26
Загалом, дистанційні матеріали значною мірою забезпечують інформацією для визначення придатності територій для влаштування місць утилізації ВЯП і РВ, надаючи характеристики цілісності тектонічних блоків з однаковими петрографічними (літологічними) характеристиками, розміщення та трасування лінійних тектонічних (розломних) зон, трасування наявних та прогнозних зон розущільнення гірських порід, які можуть бути каналами гідравлічного зв’язку підземних і поверхневих вод, тобто ймовірними шляхами міграції радіонуклідів. Відзначимо і той факт, що й сьогодні можна отримувати дистанційну інформацію геоморфологічного та гідрогеологічного характеру з метою екологічної оцінки ділянок захоронення РВ в приповерхневих горизонтах (четвертинних відкладах та підстеляючих їх породах), які були проведенні десятки років тому в межах зони відчуження. За космічними даними, також можливий контроль теплового поля земної поверхні як усієї зони відчуження, так і ділянок поверхневого поховання/зберігання ВЯП і РВ. Інформація про захоронення ВЯП та РВ в геологічних верствах з використанням матеріалів космічних зйомок лише окреслює цю проблему в принципі, і в подальшому, безумовно, вона потребує науково-практичних розробок як на стадії проектування, так і в плані екологічних експертиз передбачуваних та наявних місць утилізації і захоронення. Оскільки й через 50–100 років захоронення радіоактивних відходів, як відпрацьованих, так і новостворених, буде актуальним, то від геологічного середовища, як стійкого у часі консервативного природного резервуару утилізації ВЯП та РВ, людству не обійтися. На жаль, в Україні відповідно до «Стратегії поводження з радіоактивними відходами» створення глибинного геологічного сховища планується не раніше, ніж через 50 років [4]. На нашу думку, науково-дослідні роботи з вибору та обґрунтування з геологічного погляду ділянок для таких об’єктів треба починати вже сьогодні. Література 1. Прудка Н. Приборкання радіації. Ні грошей, ні сховищ? [Електронний ресурс] / Н. Прудка. – Режим доступу : http://glavcom.ua/publications/133524-priborkannja-radiatsiji.-ni-groshej-ni-shovishch.html. – Назва з екрана. 2. Зона відчуження: об’єкти, діяльність // Офіційне повідомлення Державної інспекції ядерного регулювання України. 20.07. 2016 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.snrc.gov.ua/nuclear/uk/publish/article/329651. – Назва з екрана. 3. Яковлев В. M. К проблеме создания глубинного хранилища РАО в Украине. / В. М. Яковлев // Сотрудничество для решения проблемы отходов : матер. IV Междунар. конф. (31.01 – 01.02.2007 г., г. Харьков). – X., 2007. – С. 75–77. 4. Через 50 років в Україні мають збудувати геологічне сховище // Офіційне повідомлення Державної інспекції ядерного регулювання України. 8 червня 2016. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.snrc.gov.ua/nuclear/uk/publish/article/ 325921 – Назва з екрана. 27