ЗМІСТ Аналіз стану природоохоронних територій та оптимізація ландшафтів днища долини Південного Бугу Лаврик О. Д. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 Чинники антропічного впливу на природні комплекси різних функціональних зон Національного природного парку «Дворічанський» Клетьонкін В. Г., Тупіков А. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Степові заповідники: наслідки військових дій для екосистем Гетьман В. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Вплив воєнних дій на функціонування та стан Українського степового природного заповідника НАН України в 2014–2016 рр. Яровий С. С., Подпрятов О. О., Лиманський С. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Проблеми та перспективи створення нових заповідних територій (на прикладі Семенівського району Чернігівської області) Бузунко П. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 Перспективи відновлення природних екосистем та приватного заповідання в разі впровадження ринку земель сільськогосподарського призначення Бурковський О. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23
1
АНАЛІЗ СТАНУ ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЙ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ЛАНДШАФТІВ ДНИЩА ДОЛИНИ ПІВДЕННОГО БУГУ Лаврик О. Д., кандидат географічних наук, доцент кафедри географії та методики її навчання Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини Питанню охорони долини Південного Бугу завжди приділяли значну увагу, присвячували чисельні публікації та виступи в засобах масової інформації. Однак, офіційне оформлення статусів природно-заповідних територій у межах русла й заплави річки розпочалося порівняно недавно – у 1974 р. (створення ландшафтних Буго-Деснянського та Коростовецького заказників). Станом на 1 січня 2010 р. на території річища та заплави Південного Бугу налічували 5 природоохоронних об’єктів загальнодержавного значення площею 7851,13 га, що становить 0,24% природно-заповідного фонду (ПЗФ) України. Процес збільшення їх кількості складний і тривалий. Єдиним природо-заповідним об’єктом, у межах якого охороняється найдовша (понад 40 км) ділянка річища Південного Бугу, є національний природний парк «Бузький Гард» (до 2009 р. регіональний ландшафтний парк «Гранітно-Степове Побужжя») у Миколаївській області. Унікальність парку є очевидною. Саме тут натуральні урочища порогів (брояків – місцева назва) мають вигляд 40-метрових скель. Разом з островами вони розділяють русло на численні мілководні рукави та протоки, що є ареалами таких рідкісних видів риби, як марена дніпровська (Barbus barbus borysthenicus Dybowski), шемая дунайська (Chalcalburnus chalcoides danubicus Johann Anton Güldenstädt), вирезуб, стерлядь, язь (Leuciscus idus L.), синець (Abramis ballerus L.), бистрянка російська (Alburnoides rossicus Berg), голець звичайний (Noema-cheilus barbatulus L.), миньок звичайний (Lota lota L.), йорж-носар (A. ina A. ina Guld.). Серед ссавців у річищі трапляються кутора мала (Neomys anomalus Angel Cabrera) та видра річкова. Формація глечиків жовтих, які зростають у руслі Південного Бугу, зазначена серед рослинних водних угрупувань, занесених до Зеленої книги України (2009 р.). У заплаві річки в межах НПП «Бузький Гард» збереглася єдина в степовій зоні Європи популяція полоза лісового. Під час сезонних міграцій птахів тут зупиняються лелека чорний (Ciconia nigra L.), косар (Platalea leucorodia L.), коровайка (Plegadis falcinellus L.), лебідь малий (Cygnus bewickii Yarrell), казарка червоновола (Branta ruficollis Pallas), чернь білоока (Aythya nyroca Güldenstädt), гоголь (Bucephala clangula L.), крохаль довгоносий (Mergus serrator L.), cавка (Oxyura leucocephala Scopoli), скопа (Pandion haliaetus L.), журавель сірий (Grus grus L.), деркач (Crex crex L.), поручайник, кроншнеп середній (Numenius phaeopus L.) та лебідь-шипун (Cygnus olor Gmelin). Флористичний склад заплавних лук представлений багатьма рідкісними видами рослин, серед них: гвоздика прибузька (Dianthus hypanicus 2
Andrz.), вишня Клокова (Cerasus klokovii Sobko), голонасінник одеський (Gymnospermium odessanum (DC.) Takht.), рястка Буше (Ornithogalum boucheanum (Kunth) Aschers.), мерiнгія бузька (Moehringia hypanica Grynj et Klok.) тощо. Природоохоронне значення має заплава Південного Бугу в структурі інших заповідних об’єктів. Так, на території ландшафтного заказника «Коростовецький» (Вінницька область) у межах заплавного типу місцевостей охороняються ліси з переважанням вільхи чорної, тополі білої та верби ламкої. У гідрологічному заказнику «Башта» (Хмельницька область) під охороною перебуває заболочена ділянка заплави з домінуванням осоки омської (Carex omskiana Meinsh.), чорної та здутої (C. rostrata Stokes). Тут зростають типові болотні види рослин: бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata L.), теліптерис болотяний (Thelypteris palustris Schott), вовче тіло болотне (Comarum palustre L.). До Червоної книги України занесені пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) та реліктовий вид – хвощ рябий (E. variegatum Shleich. ex Web. et Mohr). Орнітофауна представлена численними видами, серед яких: чапля сіра (Ardea cinerea L.), руда (A. purpurea L.) та велика біла (A. alba L.), квак (Nycticorax nycticorax L.), водяна курочка, лиска (Fulica atra L.), погонич звичайний (Porzana porzana L.), норець великий (Podiceps cristatus L.), лелека білий, лунь болотяний (Circus aeruginosus L.). Заплава Буго-Деснянського загальнозоологічного заказника (Вінницька область) є ареалом колонії чаплі сірої. Оригінальним заповідним об’єктом антропогенного походження у заплаві Південного Бугу є парк імені 50-річчя Жовтня (пам’ятка садово-паркового мистецтва) в м. Хмільнику Вінницької області. Територія парку відмежована від старого річища земляною дамбою. Тут прокладено канал до ставка площею 0,5 га. Під час створення парку було висаджено 110 видів деревних порід, у складі яких домінують ялиця біла (Abies alba Mill.), сосна Веймутова (P. strobus L.), бук лісовий (Fagus sylvatica L.) та східний (F. orientalis Lipsky), модрина європейська (Larix decidua Mill.), айва японська (Chaenomeles japonica Lindl.). Загалом у межах днища долини Південного Бугу під охороною держави перебувають в основному (99,7%) геокомпоненти або ландшафти натурального походження. При цьому антропогенні ландшафти залишаються поза увагою держслужбовців, хоча за своєю цінністю вони нічим не поступаються натуральним. Це ще раз доводить недосконалість наявної системи класифікації природно-заповідного фонду України (поділ охоронних об’єктів за функціями та підпорядкуванням). Тому, зараз назріла гостра проблема охорони та розроблення напрямів оптимізації саме антропогенних ландшафтів річища й заплави. За багатовіковий період освоєння долини Південного Бугу докорінних змін зазнала переважна більшість натуральних геокомпонентів та ландшафтних комплексів. У сучасній ландшафтній структурі річища та заплави переважають (до 95%) антропогенні ландшафти. Часто їх формування супроводжувалося екстенсивними формами ведення господарства. Однак це не 3
означає, що всі зміни, пов’язані з трансформацією натуральних ландшафтних комплексів в антропогенні, є негативними. Хіба заболочені ділянки ставків та водосховищ не стають останнім місцем притулку для багатьох популяцій рослин і тварин серед забудованих територій схилів, надзаплавних терас і вододілів? Хіба зруйновані млини й гідроелектростанції на річках не є пам’ятками індустріальної спадщини та місцями рекреації? Хіба острови, що були відділені від заплави дериваційними каналами, не заростають цінними видами рослин? Новостворені, оригінальні, але ще слабко вивчені антропогенні геокомплекси річища та заплави давно потребують не меншої охорони, ніж природні. Це можна здійснити лише шляхом створення єдиної системи охоронних об’єктів річища й заплави Південного Бугу, де не буде поділу заповідних об’єктів на місцеві та державні; де будуть охоронятися всі компоненти ландшафту, а не один чи два; де органічно будуть поєднані геокомплекси різного (натурального та антропогенного) походження. Усі об’єкти є природними, хоч і різними за ґенезою, а тому й охоронятися повинні як рівноцінні. Природні охоронні об’єкти Наявні зараз ми вже розглянули в попередньому підрозділі. У межах річища та заплави до них мають бути включені аквальні ділянки перекатів і плес, які не були затоплені водосховищами. Насамперед охороні мають підлягати урочища порогів. Оскільки унікальність Південного Бугу полягає в тому, що, на відміну від усіх річок Центральної Європи, в його річищі пороги збереглися у своєму природному стані. Для збільшення площ природних охоронних об’єктів доцільно поступово відновлювати прилеглі до них слабкоантропогенізовані ландшафти, зокрема похідні ліси, меліоровані болота, заплавні луки та стариці. Такі заказники варто організувати в річищі та заплаві у межах Новокостянтинова, Чудинівців, Тиврова, Канави, Стрільчинець, Воробіївки, Гвоздева, Рогізної, Печери, Сокільця, Губника та Соломії. Антропогенні охоронні об’єкти. У зв’язку з тим, що площі антропогенних ландшафтів переважають, охоронні об’єкти, які будуть створені на їх основі, стануть каркасом формування майбутнього природно-заповідного фонду. Антропогенні охоронні об’єкти можна поділити на три групи: а) Літолого-геоморфологічна. Створюється після закінчення гірничопромислових розробок у заплавному типі місцевостей. У верхній течії Південного Бугу це можуть бути покинуті розробки торфовищ. Колишні піщані кар’єри, які виникали внаслідок знищення борових терас і розширили заплаву, можуть стати музеями опорних геологічних розрізів у межах Гущинець, Лаврівки тощо. Усі нерекультивовані кар’єри є перспективними для створення заповідних геологічних об’єктів; б) Гідрологічна. Формується на основі спущених водосховищ, зарослих водно-болотною рослинністю, та замулених ставків, частково пересохлих каналів і копанок. Вже зараз такими можуть стати Меджибіжське та Тиврівське водосховища; ставки в селах верхньої течії Південного Бугу; 4
затоплені кар’єрні розробки у Головчинцях, Широкій Греблі, Медвідці; водовідвідні канали в Гвоздеві, Сокільці, Джулинці, Сальковому. Як один з варіантів був розроблений проект відновлення унікальної системи водовідвідних каналів від річища Південного Бугу в с. Гущинцях. в) Зоофітологічна. До цієї групи відносять насамперед урочища антропогенних островів, які були відділені від заплави Південного Бугу дериваційними каналами. Зараз всі острови залісені на 90% проективного покриття. Фітологічні заказники острівного характеру можна організувати в межах Гвоздева, Сокільця, Ладижина, Чернятки, Джулинки, Салькового, Луполового, Голоскового. Охоронні об’єкти можна формувати шляхом заповідання вільхових і вербових заплавних лісів, цінних лук та пасовищ. На основі сучасних водосховищ також потрібно створювати заповідні території шляхом інтродукції рідкісних видів тварин. Ландшафтно-техногенні та ландшафтно-інженерні системи. До них відносять ландшафтні комплекси річища й заплави, де гармонійно поєднані унікальні властивості природи, історичні події та оригінальні архітектурні або господарські споруди. Млини на річках, дамби та гатки, малі гідроелектростанції з прилеглими територіями є першоосновою цієї категорії заповідних об’єктів. Вони були створені протягом століть, принесли багато користі населенню Побужжя, однак, залишені без догляду людини, були частково зруйновані або знищені. Зараз настав час їх відновлення. Проведений аналіз літератури та польові дослідження дали змогу виявити такі об’єкти, донести інформацію до громадськості про їхнє існування та розробити проекти їх відновлення. Млини завжди були символом та окрасою українського села. Їх будували безпосередньо на річці або спеціальному водовідвідному каналі. Біля млина існували гатка або гребля зі ставком, обсаджені вербами, тополями та калиною. Зараз переважна більшість млинів перетворена на руїни. Їх залишки варто внести до переліку історичних пам’яток. Млини, які збереглися, разом з гатками, водоймами та прилеглими ділянками заплави, необхідно взяти під охорону й створити на їхній базі діючі «музеї хліба». Тут молоде покоління українців змогло б ознайомитися з оригінальними спорудами «водяних» млинів і вперше відчути аромат свіжого борошна та ще не спеченого хліба. Запропонована схема відтворення роботи млинарського комплексу в с. Соломії та прилеглих територій може стати одним з варіантів формування культурних ландшафтів не лише річища й заплави, а й на суміжних типах місцевостей. У ході нарощування енергетичних потужностей нашої держави доцільною є відбудова та запуск в дію зруйнованих гідроелектростанцій Південного Бугу в Меджибожі, Уладівці, Гвоздеві, Тиврові, Сокільці, Сальковому, Саврані, Березівці. Відбудовані гідроелектростанції можна використовувати в комплексі з млинами. Це дасть змогу зекономити паливно-енергетичні ресурси регіону, забезпечити дешевою енергією населені пункти Побужжя, здійснювати високоякісну переробку зерна без витрати електроенергії, відновити вікові українські млинарські традиції. 5
Для збереження унікальної природи днища долини Південного Бугу в ході формування єдиної системи охоронних об’єктів пропонуємо такі заходи: 1) створювати заповідні території однозначної цінності на основі натуральних та антропогенних ландшафтів; 2) впорядкувати територію місцевостей, які межують з річищем, у нижніх б’єфах водосховищ; 3) рекомендувати органам місцевої влади проводити постійний контроль за дотриманням порядку відпочинку в межах русла та заплаві річки шляхом запровадження штрафних санкцій; 4) на основі нашого дослідження задіяти загальнодержавну програму з відтворення об’єктів індустріальної спадщини (млинів, гаток, дамб, недіючих ГЕС) річища та заплави Південного Бугу; 5) включити до складу екологічної мережі річище та заплаву шляхом створення Південно-Бузького екологічного коридору шириною 10–20 км.
ЧИННИКИ АНТРОПІЧНОГО ВПЛИВУ НА ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ РІЗНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЗОН НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «ДВОРІЧАНСЬКИЙ» Клетьонкін В. Г., начальник відділу науки, моніторингу та еколого-освітньої роботи Тупіков А. І., заступник директора Національний природний парк «Дворічанський», Харківська область Національний природний парк (НПП) «Дворічанський» – один з найменших національних парків України. Його площа становить 3131,2 га. Територія НПП займає північно-східну частину Харківської області вздовж річки Оскіл. Дворічанський є одним з районів Харківської області, який зазнав значного сільськогосподарського впливу. При цьому варто зазначити, що в минулому землі району використовували значно інтенсивніше. На цей час природні комплекси Дворічанщині все ще відчувають на собі значне антропічне навантаження через господарську діяльність. Досліджуючи екосистеми НПП «Дворічанський», ми керувались класифікацією, запропонованою С. М. Стойком [2]. Відповідно до неї виділяють такі види чинників впливу: поселенський, аграрний, лісоексплуатаційний, промисловий, меліоративний, транспортний, рекреаційний, мілітарний (белоїдний), радіоактивний та вплив генетично модифікованих організмів [1, 2]. Антропічне забруднення природних комплексів НПП пов’язано здебільшого з рекреаційною діяльністю, веденням сільського господарства та експлуатацією транспортних засобів. Таким чином, серед зазначених чинників впливу для території НПП було визначено такі: поселенський, транспортний, аграрний, рекреаційний та лісоексплуатаційний. 6
Розглянемо рівень впливу зазначених чинників на природні комплекси різних функціональних зон території національного парку. До чинників впливу включено й безпосередньо розташовані біля території парку населені пункти та орні ділянки, оскільки вплив зазначених чинників на природні комплекси парку іноді може бути значно більшим, ніж від внутрішніх чинників. Найменшого антропічного навантаження зазнає заповідна зона парку. Передумовою цього є складний рельєф місцевості, яка являє собою незручні для господарського використання ділянки – пагорби крейдяних відшарувань з характерними рослинними угрупованнями. Серед чинників прямого впливу варто зазначити лише збирання ранньоквітучих рослин у букети (півонія тонколиста, горицвіт весняний тощо) та осінньо-весняні пали, які є традиційними для місцевого населення заходами боротьби з торішньою рослинністю. Аграрний вплив на заповідну зону національного парку проявляється опосередковано і є наслідком збагачення плакорних розораних ділянок мінеральними та органічними добривами, включаючи обробку посівів отрутохімікатами (інсектициди, гербіциди, фунгіциди). Так, у деяких місцях до заповідної зони майже впритул підходить рілля сільськогосподарських підприємств. Тут спостерігається змивання поверхневого шару ґрунту на верхні периферійні ділянки заповідної зони та на інші ділянки національного парку. Але на більшості території НПП заповідна зона та орні землі розділені лісозахисними смугами з потужним підліском та густим трав’яним покривом, які виступають буферною зоною зі значним стримувальним ефектом. Транспортне навантаження у цій зоні є незначним. Рух транспорту відбувається традиційними ґрунтовими дорогами, які лише в деяких місцях проходять впритул до заповідної зони. Крім цього, протягом 2014–2016 рр., особливо в зимовий період, у заповідній зоні парку неодноразово були виявлені сліди «джипінгу», що є результатом проведення так званих охоронних заходів з боку мисливського господарства ДП «Бірюк» (далі МГ). Господарська зона парку зазнає різноманітнішого та інтенсивнішого антропогенного навантаження. Основними чинниками впливу тут є мисливство, випасання великої рогатої худоби та сінокосіння. З другорядних слід зазначити проведення лісогосподарських заходів, незаконне розорювання території, збирання ягід та лікарських рослин. Протягом 2013–2015 рр. відчутним став вплив таких чинників, як мисливство (і як його основні прояви – незаконне полювання і проведення різних, часто безглуздих, заходів з боку МГ) та незаконне вирубування лісових насаджень. Урочище «Заливне» – найбільший лісовий масив району – включено до складу НПП «Дворічанський», проте водночас воно є й відтворювальною ділянкою зазначеного МГ. На цій ділянці працівники МГ проводять різні господарські заходи відповідно до вимог ведення мисливського господарства та власного проекту організації: постійна підгодівля диких тварин, облаштування майданчиків, обліки тварин за допомогою мисливських веж. 7
У рамках постійного моніторингу природних комплексів НПП співробітники парку повсякчас проводять обстеження лісових масивів урочища «Заливне». Під час останнього натурного обстеження ділянок, на яких розміщено місця підгодівлі МГ, співробітники парку зафіксували, що підгодівля тварин здійснюється шляхом висипання корму (зернові культури, картопля, яблука тощо) безпосередньо на відкритий ґрунт. Відчутним є запах гниючих решток корму. В місцях підгодівлі немає рослинного покриву та лісової підстилки. Через велику кількість тварин (за слідами – це переважно кабан дикий (Sus scrofa)), що відвідують майданчики, в радіусі 20–40 м дуже пошкоджено ґрунтовий покрив. Загальна площа ділянок, на яких ґрунтовий покрив зазнав катастрофічних руйнувань, становить 631 м 2. Крім цього, на всіх обстежуваних площах є залишки побутового сміття, будівельних матеріалів та наявні сліди самовільної рубки дерев. Щодо мисливських веж, які встановлені без погодження з адміністрацією НПП та, за словами директора МГ, використовуються для проведення обліку диких тварин, то поряд з ними знайдено стріляні гільзи. До того ж неодноразово були проведені незаконні полювання, що часто відбуваються з використанням снігоходів та інших транспортних засобів. Загальна площа ділянок, яка зазнає негативного впливу від діяльності МГ, становить близько 3 га. Іншим чинником впливу в господарській зоні є випасання великої рогатої худоби. Але сьогодні його вплив є незначним. Так, за останні 30 років рівень такого навантаження значно зменшився. Водночас, різке зниження пасовищного навантаження досить сильно та негативно вплинуло на заплавні комплекси р. Оскіл. Як наслідок, маємо збільшення кількості та щільності рудеральної рослинності. Це також вплинуло і на чисельність степового бабака, який донедавна був досить численним видом. Наприкінці 1990-х рр. кількість бабака, на сучасній території національного парку становила 291 родину. За результатами обліків бабака, на території парку в 2015 р. було виявлено 61 сімейну ділянку [3–5]. Заплавні ділянки господарської зони використовують сільгосппідприємства та фермери як сіножаті. Збирання ягід та лікарських рослин не носить масового характеру і тому не завдає значної шкоди природним комплексам національного парку. Лісогосподарські заходи на території господарської зони не проводять з 2013 р. через відсутність процедури затвердження лімітів на спеціальне природокористування. Протягом 2013–2015 рр. співробітники парку провели роботу з визначення особливо цінних лісових ділянок, на яких в подальшому лісогосподарські заходи проводитись не будуть. Крім зазначеного, ділянки господарської зони зазнають незначного засмічення твердими побутовими відходами з боку місцевих мешканців прилеглих та сусідніх населених пунктів. На відміну від заповідної зони, зони рекреації та господарська зона зазнають більшого транспортного впливу, оскільки через них пролягають шляхи сполучення між населеними пунктами, сіножатями тощо. 8
Антропічні впливи в різних зонах рекреації (регульованої та стаціонарної) є схожими. Це – зривання весняних квітів у букети, збирання ягід та лікарських рослин, засмічення території побутовими відходами як місцевими мешканцями, так і стихійними відпочивальниками, сінокосіння та випасання худоби, вирубування та пошкодження дерев для розпалювання багать, облаштування стихійних місць відпочинку, випалювання залишків рослинності. У підсумку можна зазначити, що для території НПП «Дворічанський» чітко вираженими є різноманітні антропічні зміни від найдавніших видів впливу (поселенського, аграрного, вирубок лісу та мисливства) до порівняно нових (розвитку транспорту та рекреації). Всі ці чинники можуть призвести до докорінної зміни чи пошкодження унікальних природних комплексів. Співробітники парку продовжують вивчати вплив різних форм господарської діяльності на природні комплекси національного природного парку та розробляють рекомендації щодо режиму ведення господарської діяльності та заходи зі збереження біорізноманіття. Література 1. Рожко І. М. Екологічні загрози стабільності природних комплексів Чорногірського массиву Українських Карпат / І. М. Рожко, І. Б. Койнова // Проблеми гірського ландшафтознавства. – 2014. – Вип. 1. – С. 126–132. 2. Стойко С. М., Койнова І. Б. Сучасні види антропогенного впливу та життєве середовище / С. М. Стойко, І. Б. Койнова // Укр. геогр. журнал. – 2012. – № 1. 3. Токарский В. А., Ронкин В. И., Савченко Г. А. Сельскохозяйственная деятельность человека как ключевой фактор колебания численности европейского подвида степного сурка / В. А. Токарский, В. И. Ронкин, Г. А. Савченко // Бюлл. Моск. о-ва испытателей природы. Отд. Биол.– 2008. – Т. 113. – Вып. 1. – С. 48–52. 4. Літопис природи. Том III. 2014 рік. Дворічна, 2015. 5. Літопис природи. Том IV. 2015 рік. Дворічна, 2016.
СТЕПОВІ ЗАПОВІДНИКИ: НАСЛІДКИ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ ДЛЯ ЕКОСИСТЕМ Гетьман В. І., кандидат географічних наук, доцент, кафедра заповідної справи Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління, м. Київ Український Степ – прадавня і свята земля, сива історія якої заглиблюється на цілі тисячоліття. Український етнос укорінюється до витоків світової цивілізації, що ведуть до легендарних першодержав – Аратти, Оріяни (середина 2 тис. до н. е.), Артанії (VII–VIII ст. н. е.) і, вже пізніше 9
(ХVI–ХVIII ст. н. е.) першої козацької республіки – Запорозької Січі. Велика енергетична сила таїться у цій землі. Сьогодні степова природна зона складає 41,5% території України. Декілька століть назад степ був безкраїй як море. Нині доля степового ландшафту трагічна. Його історична й біосферна ролі нами неусвідомлені й залишаються непізнаними. Степ як природна екосистема та екологічна ніша живої матерії на межі зникнення. Жодна з природних зон за останні 150 років не зазнала таких катастрофічних змін як степова. До загибелі останніх островків біотичного різноманіття степу – один лише крок. Якщо не зали-шиться їх у степових заповідниках, бачитимемо степ лише на картинах і фотографіях. Насправді чимала частина степових заповідних територій знаходиться саме в найбільш індустріалізованому районі – Донбасі. Внаслідок російської агресії на Сході України та військових дій степові ділянки знаходяться зараз на межі фактичного знищення. Більш ніде в Європі подібного первинного ландшафту Степу не збереглося. Однак не видно активних дій щодо загрози степовим заповідникам України від європейської природоохоронної спільноти, організацій ООН – з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), з навколишнього середовища (ЮНЕП), Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП), Всесвітнього фонду дикої природи (ВВФ) та ін. У міру обсягу статті розкажемо про території Луганського та Українського степового природних заповідників і військові дії, що там відбувалися. Луганський природний заповідник організовано в Луганській області згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1968 р. № 568 у складі двох відділень: перше – «Станично-Луганське», або «Придінцівська заплава» (494 га, Станично-Луганський район) і друге – «Стрільцівський степ» (494 га – Міловський район). У 1975 р. було створено третє відділення – «Провальський степ» (587,5 га – Свердловський район). Тобто, з часу створення заповідник презентує кластерний (роз’єднаний) тип природно-заповідних територій. Підпорядкований Луганський природний заповідник Національній академії наук України. Усі відділення заповідника розташовані в північностеповій підзоні, але в різних провінціях (краях) лівобережного степу України. У заповіднику зростають цілинні різнотравно-злакові, типчаково-ковилові степи, заплавні та байрачні ліси. Фітоценотичне різноманіття представлене формаціями лісів, чагарників, степів, лук, боліт, а також прибережно-водною рослинністю. Відділення «Станично-Луганське» («Придінцівська заплава») (498 га) розташовано в межах заплави і першої надзаплавної тераси лівого берега р. Сіверський Донець, 25 км північніше м. Луганська (раніше ця територія входила до зеленої зони навколо обласного центру). У природно-ландшафтному відношенні «Придінцівська заплава» – це південь Задонецько-Донської північностепової провінції (ландшафтна область Старобільського степу). Більше половини території зайнято лісами (ду10
бовими, вербовими, чорновільховими, культурами сосни). Велику площу займають луки й піщані степи. Одним із пріоритетних завдань створення цієї заповідної ділянки – охорона рідкісного виду ссавців – хохулі звичайної (Desmana moschata Linnaeus), віднесеної до Червоної книги МСОП. Останнім часом цей вид у заповіднику не спостерігається. Через територію відділення, зокрема через смт Станично-Луганське, проходить лінія фронту в зоні АТО. Про яке дотримання Закону України «Про природно-заповідний фонд» (абсолютна заповідність, заповідний режим тощо) тут може йти мова? Територія відділення замінована. Відділення «Стрільцівський степ» (1023,77 га) знаходиться найпівнічніше, біля с. Криничного Міловського р-ну, 12 км на південь від залізнодорожної станції Чорткове. Його територія належить також до ландшафтної області Старобільського степу. У геоморфологічному відношенні північно-східна частина Луганської області, де знаходиться Стрільцівський степ, займає відроги Середньоруської височини з ерозійними формами рельєфу. Територія відділення – вирівняна плакорна ділянка, по периферії розчленована відносно неглибокими балками. Серед степової рослинності, по схилах балок у травні – червні буяє сріблястими султанами, ледь похитуючись від легкого подиху вітру, ковила (Stipa L.). Її тут декілька видів. Співучасником цієї природної гармонії обов’язково є красень типчак (костриця борозниста, Festuca rupicola Heuff.). Вони складають основу дерниннозлакових угруповань. З тваринного світу важливим об’єктом охорони у відділенні заповідника є бабак (Marmota bobac). Стрільцівський степ, слава Богу, знаходиться на контрольованій українськими військами території і не зазнав руйнування. Відділення «Провальський степ» (587,5 га) розміщене на північно-східному схилі головного вододілу Донецького кряжу у межах Донецької північно-степової провінції (ландшафтна область – Донецький височинний степ). Це південна частина Луганської області. Територія відділення складається з двох близько розташованих ділянок: Калинівська й Грушівська. Калинівська ділянка займає вододільне плато біля місця злиття рік Провалля й Калинової, неподалік поселення Калинник і має доволі складну конфігурацію, зумовлену проходженням більшої частини меж уздовж долин малих річок. Грушівська ділянка займає пагорбовану рівнину біля поселення Майське. Вона має форму трапеції, східна сторона якої проходить балкою Грушева і з’єднується з російсько-українським кордоном. Рельєф території глибоко розчленований, пасмово-улоговинний, з розвиненою яружно-балковою мережею, численними відслоненнями пісковиків і глинистих сланців. У ярах і балках зростають байрачні діброви. Серед степової рослинності домінує типчак. Тут зростають усі види ковили рівнинної України. Таке багатство локальної флори виявлено лише у Гранітно-степовому Побужжі (національний природний парк «Бузький Гард») на Миколаївщині. Але тільки у Провальському степу відома ковила відмінна. У флорі відділення серед ендемічних видів представлені також 11
громовик гранітний (Onosma graniticola Klok.), ранник донецький (Scrophularia donetzica Kotov) тощо. На території відділення під час АТО велись бойові дії. Вона піддавалась обстрілам з російської сторони. Від пожеж Провальський степ горів, майже знищена (вибухами снарядів) Грушівська ділянка. Бойовиками так званої Луганської народної республіки (ЛНР) схили балок було заміновано. Відділення «Трьохізбенський степ» (3281 га) становить собою ділянку придонецького піщаного степу у комплексі з листяними гайками на піщаній арені Сіверського Дінця. У фізико-географічному відношенні Трьохізбенський степ належить до ландшафтної області Старобільського степу. На території відділення, що знаходиться зараз у прифронтовій зоні, також велися бойові дії. Повсюди розкидано багато снарядів (мін), які не вибухнули. Степ трансформовано бойовою технікою. Подібна, якщо не гірша, ситуація і в другому природному заповіднику на Донбасі – Українському степовому, що також розкиданий окремими масивами (як і Луганський) у різних місцях Донецької області. Заснований він 22 липня 1961 року. Охоплює чотири відділення: «Хомутівський степ», «Кам’яні могили», «Крейдяна флора», «Кальміуське». Будівля адміністрації заповіднику зруйнована терористами. Адміністрація заповідника останнім часом знаходилася у м. Токмак Запорізької області. За інформацією адміністрації найбільшої шкоди зазнало відділення «Кальміуське», де впродовж кількох місяців йшли бої, унаслідок яких уся територія перерита вибухами снарядів. Частина території (близько 400 га) «Крейдяної флори» замінована, кілька разів були пожежі. Хомутівський степ частково (близько 30 га) також заміновано. Усі ці три відділення знаходяться в зоні так званої ДНР. Відділення «Кам’яні могили», що розташоване на межі Донецької і Запорізької областей, в зону АТО не потрапляє. Відділення «Хомутівський степ» (1030,4 га) розташоване у межах Приазовської берегової низовини, на лівому березі р. Грузький Єланчик. На вододілі між Климушанською та Брандтівською балками знаходиться абсолютно заповідна ділянка. Земля ніколи не бачила залізного плуга (традиційно, віками випасали коней). Надзвичайно буйне й багате у заповідному степу різнотрав’я з кінця квітня, у травні–червні надає йому особливої чарівності. Хоча зелень тут з’являється ще в кінці березня. Протягом вегетаційного періоду ландшафт Хомутівського степу декілька разів змінює свій фізіономічний аспект залежно від того, які квітують рослини. Першими на бурувато-зеленому фоні минулорічної рослинності ефектно виділяються, прикрашаючи степ, білувато-лілові плями шафрана сітчастого (Сrocus reticulatus). Пониженнями, довкола степових кущів, голубу кайму утворює проліска сибірська (Scilla sibirica). У першій половині квітня палахкотить вогнем горицвіт волзький (Adonis wolgensis), на золотому фоні якого окремими блакитними острівками (вапнякові виступи) квітує гіацінтик Палласів (Hyacinthella pallasiana). У другій половині квітня, створюючи бузково-жовтий аспект на відслоненнях, 12
розцвітають півники понтійські (Iris pontica), а також тюльпан Шренка (Tulipa schrencii) – квітки червоні, рідше жовті або білуваті. Незабутнє враження справляють у травні десятки гектарів яскравочервоної півонії тонколистої (воронця) (Paeonia tenuifolia). Латинська назва цієї пречудово квітучої рослини походить від прізвища старогрецького лікаря Пеона, який, за легендою, корінням рослини лікував людей. Багряні куртини півонії тонколистої заворожують. Божа краса! Квітки великі (до 8 см у діаметрі) горять, палахкотять криваво-червоними пелюстками на зеленому смарагді посічених нитковидних листків. Особливо красивий степ у червні. З кінця травня – на початку червня на сріблястому (ковиловому) фоні серед різнотрав’я виділяються сині барви шавлії пониклої (Salvia nutans). Це море ковили з білими кулями катрану татарського (Crambe tatariсa) та блакитними плямами льону австрійського (Linum austriacum). З середини червня степ набуває барвистого аспекту. Згодом посилюється рожевий відтінок завдяки цвітінню еспарцета донського (Onobrychis tanaitica), залізняків бульбистого й колючого (Phlomis tuberosа і Phpungens). До кінця місяця переважає поєднання жовтого кольору – люцерна румунська (Medicago romanica), підмаренник руський (Galium ruthenicum) з рожевим – в’язіль барвистий (Coronilla varia). Пізньої осені степ ще більше буріє. Відділення «Кам’яні могили» (389,2 га) – мініатюрна «гірська країна» у Приазов’ї. Розташоване на межі Запорізької (Куйбишевський р-н) і Донецької (Володарський р-н) областей, простягаючись вздовж правого берега річки Каратиш. Назва «Кам’яні могили» пов’язана не з антропогенними похованнями, а з геологічною будовою території, складеною кристалічними пасмами, що в багатьох місцях скелястими горбами виходять на денну поверхню. За аналогією з древніми курганами й одержали свою назву «Кам’яні могили» (ще років 200 тому). У заповіднику «Кам’яні Могили» вражає надзвичайне різноманіття місцезростань рослин, зумовлене, передусім, складною топографією поверхні. Репрезентує заповідну територію насамперед петрофітний (від гр. петрос – камінь) варіант різнотравно-типчаково-ковилових степів. Поверхня скель вкрита накипними лишайниками. Захоплення і подив викликають у невеликих впадинах галявинки косариків (Gladiolus), а навесні – золотисті віночки авринії скельної (Aurinia saxatilis), що вінчають верхівки «могил». Деревій голий (Achillea glaberrima), крім «Кам’яних могил», більше ніде в Україні не трапляється. Тут, на гранітних скелях та в їх розколинах, він знайшов останній прихисток. Відділення «Крейдяна флора» (1134 га) створене 14 липня 1988 р. Розпорядженням Ради Міністрів УРСР. Це єдина значна за розміром заповідна ділянка крейдяної (кретофільної) флори на території України. Заповідне відділення розташоване на північному сході Донецької області, на схилах високого правого берега р. Сіверський Донець, поблизу 13
с. Крива Лука, між с. Закітне (Краснолиманський р-н) і с. Пискунівка (Слов’янський р-н). Територія сильно розчленована яружно-балковою сіткою. Перепади висот досягають 50 м. Рослинний покрив представлений здебільшого різнотравно-злаковими фітоценозами з кострицею борознистою (Festuca sulcata), пирієм повзучим (Elytrigia repens), ковилами Лессінга й волосистою, тирсою (Stipa Lessingiana, S. capillata), шавліями пониклою та степовою (Salvia nutans, S. stepposa), стоколосом прибережним (Bromus inermis). Тут велика кількість кретофільних видів, які занесені до Червоної книги України: дрік донський (Genista tanaitica), смілка крейдяна (Silene cretacea), чебрець крейдяний (Thymus calcareus) тощо. «Кальміуське» відділення (579,6 га) розташоване у Тельманівському районі Донецької області. Геологічна будова подібна до «Кам’яних могил», оскільки пов’язана з породами Українського кристалічного щита, що виходять на поверхню не тільки річкової долини, але вододілів. Ґрунти – переважно чорноземи звичайні малопотужні на алювії граніту та чорноземи звичайні малопотужні на карбонатному лесовидному суглинку. Рослинність – лучно-степова та справжньостепова з великою групою петрофітно-степових видів. Тільки в цьому регіоні гніздиться журавель степовий (Grus grus). Звичайними видами стали: сіра та рижа чаплі (Ardea cinerea, A. purpurea), сіра качка, або нерозень (Anas strepera), фазан (Phasianus colchicus), сіра куріпка (Perdix perdix), перепілка (Coturnix coturnix), соловей звичайний, або східний (Luscinia luscinia). З хижаків трапляються: тетерев’ятники (яструб великий, A. gentilis), перепелятники (яструб малий, Aссipiter nisus), дербники (Aesalon columbarius), вухаті сови. Дуже багатий світ комах (ще недостатньо вивчений). У контексті вище зазначеного процитуємо відомого у світі політика Джавахарлала Неру, який з часу утворення незалежної Індії (1947 р.) до смерті (1964 р.) був незмінним прем’єр-міністром і міністром закордонних справ цієї держави. Він говорив: «Війна є запереченням істини й гуманності. Справа не лише у вбивстві людей, оскільки людина повинна так чи інакше померти, а у свідомому й затятому поширенні ненависті і брехні, які малопомалу прививаються людям». Великий китайський мислитель, основоположник державної релігійної доктрини – Конфуцій (551–479 р. до н.е.) говорив: «З усіх злочинів найбільш тяжкий – це безсердечність». Дійсно, не має доброти й людського серця в тих, хто вбиває на війні (і керує нею). Не кажучи про порушення (чи незнання) одної із десяти Божих заповідей. Переконаний, що на війні закони мирного часу не діють. Ось ще один спогад про безсердечність війни: молодий солдат після обстрілу в зоні АТО знімає бронежилет і сідає на краю бліндажа читати Біблію. У цей час лунає черговий вибух і уламок влучає в самісіньке серце. Питання: де тут справедливість? Чи будуть люди в майбутньому жити без війни? Чи стануть вони розумними і добрими жителями Землі? Адже людина приходить у цей світ на 14
короткий час, а відходячи у вічність, не бере із собою нічого матеріального. І по собі залишає або добру, або погану пам’ять. Література 1. Гетьман В. І. Заповідники України / В. І. Гетьман // Краєзнавство. Географія. Туризм. Бібліотека. – К. : Шкільний cвіт, 2009. – 127 с. 2. Заповедники СССР : Заповедники Украины и Молдавии / отв. ред. : В. Е. Соколов, Е. Е. Сыроечковский. – М. : Мысль, 1987. – 271 с. 3. Заповідна справа в Україні : Навчальний посібник / За загальною редакцією М. Д. Гродзинського і М. П. Стеценка. – К. : Географіка, 2003. – 306 с. 4. Леоненко В. Б., Стеценко М. П., Возний Ю. М. Додаток до атласу об’єктів природно-заповідного фонду України / В. Б. Леоненко, М. П. Стеценко, Ю. М. Возний. – К. : «Видавничо-поліграфічний центр Київський університет», 2003. – 119 с. 5. Попович С. Ю. Природно-заповідна справа : Навчальний посібник. – К. : Арістей, 2007. – 480 с. 6. Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення : Довідник / редкол. : В. Б. Леоненко та інші. – К., 1999. – 240 с. 7. Стрижак О. С. Назви розповідають. – К. : Знання, 1967. – 132 с.
ВПЛИВ ВОЄННИХ ДІЙ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА СТАН УКРАЇНСЬКОГО СТЕПОВОГО ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА НАН УКРАЇНИ В 2014–2016 РР. Яровий С. С., в. о. директора Подпрятов О. О., молодший науковий співробітник відділення «Кам’яні Могили» Лиманський С. В., завідуючий відділенням «Крейдяна флора» Український степовий природний заповідник НАН України Початок 2014 року для України характеризувався напруженою суспільно-політичною ситуацією, яка з весни того ж року переросла в збройне протистояння на Донбасі – «гібридну війну». Перебіг цієї ситуації не міг не позначитися на функціонуванні всіх державних структур регіону, в тому числі й природоохоронних. З початком проведення АТО руйнації зазнали і об’єкти природно-заповідного фонду, зокрема Український степовий природний заповідник (УСПЗ), що має п’ять відділень, чотири з них знаходяться в різних куточках Донецької області. У кожного відділення були свої особливості, зумовлені їхнім географічним положенням. З цієї причини п’яте відділення, «Михайлівська цілина», яке знаходиться в Сумській області, і відділення «Кам’яні Могили», яке частково (100 га) 15
знаходиться на території Запорізької області, в зону бойових дій не потрапили. «Крейдяна флора» стала першим відділенням УСПЗ, територія якого зазнала значного антропогенного впливу військових дій. У квітні 2014 року на дорозі Красний Лиман–Сіверськ–Артемівськ озброєні люди в камуфляжі на відстані 1,5 км від межі степової частини заповідника встановили блокпост, було влаштовано доти в прилеглому сосновому та вільховому лісі, а сама заповідна ділянка площею близько 200 га була зайнята озброєними бойовиками [2]. У співробітників «Крейдяної флори» в умовах загрози життю та здоров’ю в період бойових дій не було можливості виконувати свої функції з підтримки заповідного режиму. Тому озброєні сепаратисти на заповідній території проводили фортифікаційні роботи: окопалися, облаштували вогневі точки, замінували територію. АТО в районі Лиману розпочалося з артпідготовки. Артобстріли блокпоста та оборонних споруд почалися 7 червня 2014 року. В той день найінтенсивнішого артобстрілу зазнали урочища Кучугури, Боловин яр, Серьожина балка, Кунделева балка, Велике та Мале Розсохувате, Грушки й Кринички. З цього часу артилерійські обстріли заповідника й прилеглої території з різною інтенсивністю проводилися щоденно. Повномасштабний наступ на бойовиків почався 19 червня 2014 року. Позиції на блокпосту та на заповідній території в лісовій частині заповідника від верхів’я Боловина яра вздовж лісосмуги до газогону були зайняті підрозділами збройних сил України, тут були побудовані землянки, окопи, траншеї (глибиною до 2 м та довжиною до 195 м), місця для вогневих точок та артилерії, заміновано підходи по лісосмугах та частина ґрунтових доріг [2]. Зі степової частини заповідника бойовики були вибиті 7 липня. Після цього активні бойові дії закінчилися, територію заповідника війська повністю покинули 25 липня 2014 року. Від бойових дій постраждала вся площа «Крейдяної флори», особливо райони старих кар’єрів в урочищі Кучугури, де були споруджені бліндажі, вогневі точки, викопано окопи, наявні вибухові воронки – загалом понад 50 таких місць лише поблизу старих кар’єрів. Площа у 5,0 га була дуже розкопаною та засміченою. Кількість вибухових воронок тут коливається від 1–2 по всій площі до 50 на 1 га в районі кар’єрів. Площа степової пожежі досягала 5,0 га. Від артобстрілу постраждала також і лісова частина заповідника. Кількість воронок тут не перевищує 3–5 на 1 га. Вигоріли сосни на площі 0,15 га, площа низової степової пожежі в районі газогону – 1,5 га. По усіх урочищах крейдового бору є обгорілі, пошкоджені та перебиті осколками мін і снарядів сосни, всього нарахували більше ніж 100 таких місць. Засмічена та вкрита окопами площа становила майже 5,0 га у верхів’ї Серьожиної балки, Розсохуватої Малої, Розсохуватої Великої, урочищ Кринички й Грушки. Загалом по всьому відділенню було зафіксовано такі наслідки бойових дій: степова пожежа – 6,5 га; верхова (лісова) пожежа – 0,15 га; воронки від 16
вибухів – близько 500 (від 1,5 до 15 м2); знищено близько 100 дерев; окопи, бліндажі – 1227,14 м2; засмічено ділянку площею до 8 га [2]. На території «Крейдяної флори» трапляються нерозірвані боєприпаси або їхні частини. Прибережна територія Сіверського Дінця залишилася остаточно не розмінованою. Міжнародна благодійна організація «Екологія– Право–Людина» (ЕПЛ) організувала обстеження найцінніших заповідних територій Донеччини, що постраждали під час воєнних дій. У листопаді 2014 року під час обстеження території відділення «Крейдяна флора» було взято проби ґрунту. Результати їх дослідження свідчать про значний вміст важких металів на місці розривів боєприпасів [4]. Так, концентрація титану у пробі ґрунту на місці розриву снаряду на території відділення «Крейдяна флора» у 150 разів перевищує фонові концентрації цього металу. Концентрація ванадію у цій же пробі становить 100 мг/кг (для порівняння: у чистій пробі ванадій взагалі відсутній) (табл). Таблиця Концентрація елементів Ti, V в ґрунтових пробах з місць бойових дій в районі відділення «Крейдяна флора» УСПЗ у 2014 році Концентрація важких металів, мг/кг Заповідна територія Ti V Краснолиманське лісництво, згарище 0 0 Краснолиманське лісництво, фон 10 0 Степовий заповідник «Крейдяна флора», воронка 1500 100 Степовий заповідник «Крейдяна флора», фон 0 0 Село Закітне, 300 м від мосту, воронка 0 0 Виявлено також перевищення вмісту сульфатів у 2,3 раза, рухомих форм важких металів: свинцю – 1,3 раза, кадмію – 1,5 раза. Встановлено перевищення вмісту стронцію на місці розривів снарядів у с. Закітне – 150 мг/кг в утвореній воронці площею 12 м2. У цій же пробі ґрунту вміст сульфатів перевищує в 4 рази фонові концентрації, кадмію – у 9 разів. Високі концентрації більшості металів є токсичними, завдають шкоди, іноді незворотної, що призводить до функціональних порушень у довкіллі. Кадмій і його сполуки є надзвичайно токсичними, навіть за незначних концентрацій мають властивість накопичуватись в організмах і екосистемах. Вибухові воронки в «Крейдяній флорі» після бойових дій заростають протягом року рослинністю по-різному залежно від едафічних умов. На крейдяних осипищах, де до вибухів було покриття рослинністю до 10%, заростання немає, на степових ділянках з чорноземами спостерігається 17
найінтенсивніше заростання – до 5–7% площі воронки, на піщаних ґрунтах – 2–5%. Помітно, що його інтенсивність зменшується зі збільшенням потужності вибуху. В перший рік воронки заростають головним чином такими дерев’янистими рослинами, як Populus tremula L. та Acer negundo L., серед трав’яних переважають Hyoscyamys niger L., Eryngium campestre L., Erigeron canadensis L., Convolvulus arvensis L., рослини роду Elytrigia Desv. та Verbascum L. Як свідчить перелік цих рослин-піонерів, серед них є велика кількість рудеральних та адвентивних видів. З 24 серпня 2014 року відділення «Кальміуське» потрапило в зону проведення АТО. На цей час на всій території відбувалися інтенсивні бойові дії на самій лінії зіткнення. Інформація про стан цієї заповідної ділянки відсутня. Від бойових дій центральне відділення УСПЗ «Хомутовський степ» не постраждало. Боїв, обстрілів, пожеж та мінування на території відділення не було. В кінці серпня 2014 року територія Новоазовського району, де знаходиться це відділення, була окупована військами Російської Федерації і згодом перейшла під контроль так званої ДНР. З цієї причини повністю припинилося фінансування всього УСПЗ [3]. З часом виникла загроза репресій науковців відділення. В цій ситуації частині наукових співробітників і директору вдалося виїхати на контрольовану територію України, до відділення «Кам’яні Могили». Інша частина науковців і частково співробітники відділення «Хомутовський степ» звільнилися. Всі матеріальні цінності, науковий архів та бібліотека УСПЗ залишилися на тимчасово окупованій території та були «націоналізовані» так званою ДНР. Фактично з осені 2014 року й до цього часу у відділенні «Хомутовський степ» моніторингові дослідження не проводяться. Якщо матеріальну шкоду, за попередніми орієнтовними підрахунками, оцінюють у 6,8 млн грн, то збитки від припинення науково-дослідних робіт, екологоосвітньої діяльності просто неможливо оцінити [5]. У «Хомутовському степу» з 2000 року вперше в Україні на науковій основі було проведено унікальний масштабний експеримент щодо застосування випасу (коней) як методу управління степовими екосистемами на обмеженій площі (170 га) [1]. Протягом 2015 року неодноразово виникали проблеми з годівлею та випасом коней у цьому відділенні. Відділення «Кам’яні Могили» залишилося за межами зони проведення АТО, але знаходиться в зоні, яка безпосередньо до неї прилягає. З 2015 року виконує функції центрального відділення УСПЗ. До антропогенних чинників впливу воєнних дій на охоронну зону відділення в 2014 році слід віднести неодноразове проходження великих колон бронетехніки ЗСУ на відстані до 100 м від заповідної території вздовж західного кордону відділення в другій декаді травня. Під час одного з них була сильно пошкоджена опора електропередачі, й три доби заповідник був без електропостачання. Над територією відділення і його охоронною зоною з квітня по вересень 2014 року щоденно фіксували польоти гелікоптерів на невеликій висоті. 18
У зв’язку з втратою Україною контролю над територією Новоазовського району з серпня 2014 року та виконуючи Постанову Кабінету Міністрів України від 4 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», адміністрація УСПЗ з осені 2014 року перереєструвалася за новою адресою в смт Куйбишево Запорізької області, де перебуває й нині. Після цього фінансування заповідника було відновлено, за винятком відділень, які залишилися на окупованій території. За 2014 рік співробітники УСПЗ в повному обсязі надали до відповідних структур НАНУ звіти та підготували основний науковий звіт – «Літопис природи» по всіх відділеннях УСПЗ. Наразі можна виділити такі наслідки воєнних дій на природні екосистеми відділень УСПЗ: порушення геологічного середовища; забруднення атмосферного повітря; погіршення санітарно-гігієнічних показників території, знищення (або пошкодження) рослинного покриву та тваринного світу, створення сприятливих умов для збільшення частки рудеральної та адвентивної рослинності. Сукупність цих чинників так чи інакше впливає на стан заповідних степових екосистем, погіршуючи його. Також було втрачено наукові напрацювання, документацію, бібліотеку та архів УСПЗ НАН України. Як природному середовищу, так і природоохоронній та науковій діяльності на Сході України завдано величезних збитків, наслідки яких будуть відчуватися ще не одне десятиліття. Література 1. Заповідник «Хомутовський степ». План управління / Гелюта В. П., Генов А. П., Ткаченко В. С., Мінтер Д. В. – К. : Академ. періодика, 2002. – 40 с. 2. Лиманский С. В. Военные действия на территории заповедника «Меловая флора» // Степной бюллетень. – Осень, 2014 – № 42. – С. 34–35. 3. «Хомутовская степь» просит о помощи // Степной бюллетень. – Весна-лето, 2015 – № 43–44. – С. 33. 4. Воєнні дії на сході України – цивілізаційні виклики людству / за заг. ред. О. Кравченко. – Львів, 2015. – С. 77–79. 5. Яровой С. С. Функционирование Украинского степного природного заповедника НАН Украины в условиях боевых действий в Донецкой области / Яровой С. С., Лиманский С. В., Подпрятов А. А. // Степной бюллетень. – Осень-зима, 2015. – № 45. – С. 45.
19
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ НОВИХ ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЙ (НА ПРИКЛАДІ СЕМЕНІВСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) Бузунко П. А., аспірант кафедри екології та охорони природи Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка У період з 2012 по 2016 рр. досліджено флору созологічно цінних рослин Семенівського району Чернігівської області. Визначено 3 лісові ділянки з багатим видовим різноманіттям рідкісних рослин. Зроблено спробу заповідання цінних ділянок, що не увінчалася успіхом через неконструктивну позицію землекористувача. Семенівський район Чернігівської області разом з НовгородСіверським є крайніми північними районами України. За геоботанічним районуванням [1] територія Семенівщини належить до ЩорськоСеменівського1 геоботанічного району соснових лісів і евтрофних боліт долини Снову в середній течії. Природно-заповідний фонд Семенівського району складається з 30 об’єктів, серед яких: 2 заповідні урочища («Базарна роща» й «Радомська дача»), 2 пам’ятки природи (в «Радомській дачі»), 26 заказників (з них 1 орнітологічний, 2 ботанічні, 2 ландшафтні, 7 лісових і 14 гідрологічних). Загальна площа природно-заповідного фонду (ПЗФ) району – 62,879 км2, відсоток заповідності становить 4,28%, що менше ніж по Україні, по Чернігівській області (7,8%, станом на 01.12.2016 р. [2]) і набагато менше, ніж у Європі (у середньому 15%). Найбільша територія належить заповідному урочищу місцевого значення «Радомська дача» (2317,6 га), що розташоване на землях Радомського лісництва кв. 46–88 Семенівського держлісгоспу. Серед основних природоохоронних завдань заповідного урочища – охорона місць поширення проліска (вид не вказано), Platanthera bifolia (L.) Rich, Primula veris L. Крім зазначених видів, за час досліджень флори урочища виявлено: Allium ursinum L., Dactylorhiza incarnata (L.) Soo, Diphasiastrum complanatum (L.) Holub, Epipactis atrorubens (Hoffm. Ex Bernh.) Besser, Epipactis helleborine (L.) Crantz, Lilium martagon L., Lycopodium annotinum L., Neottia nidusavis (L.) Rich., Pulsatilla patens (L.) Mill., Pulsatilla pratensis (L.) Mill.; Anemone nemorosa L., Carex brisoides L., Dryopteris cristata (L.) A. Gray, Gentiana pneumonanthe L., Gymnocarpium dryopteris (L.) Newman, Matteuccia struthiopteris (L.) Tod, Oxycoccus palustris Pers, Polemonium caeruleum L., Potentilla alba L., Pulmonaria angustifolia L. [3, 4]. Тут вдалося також виявити популяції Campanula persicifolia L. (регіонально рідкісний вид Сумської обл. [5]), Corydalis cava (L.) Schweigg. & Koerte (Сумської обл. та м. Києва [5]). У межах заповідного урочища «Радомська дача» виділено 2 пам’ятки природи. Ще одне заповідне урочище місцевого значення «Базарна роща», площею 143 га, було створено для охорони та збереження високопродуктивного соснового лісу віком 50–100 років. «Базарна роща» – 20
чистий сосновий ліс, що межує з містом і є місцем активного відпочинку мешканців. На території урочища виявлено популяції Jovibarba globifera (L.) J. Parn. [6], L. annotinum, Digitalis grandiflora Mill. (регіонально рідкісний вид Сумської обл. та м. Києва) [5]. Щодо більшості природно-заповідних територій невідомо, які конкретні види созофітів забезпечено там охороною. Досліджуючи видовий і популяційний склад ПЗТ, у значній кількості випадків цього встановити не вдалося. Значною мірою природно-заповідні території (ПЗТ) є типовими для Сновсько (Щорсько)-Семенівського геоботанічного району. Наприклад, найбільші за площею лісові заказники місцевого значення «Рим-Погорільська дача», «Розумовська дача», «Калино-Дубицька дача» – це чисті соснові насадження віком 60–100 років. За період з 2013 по 2016 рр. територія Семенівського району була досліджена щодо зростання созологічно цінних видів рослин [6, 7]. Найбагатшим на видовий склад созофітів після «Радомської дачі» виявилися три ділянки, що не належать до ПЗФ району. Назви (урочище Кам’янецького, урочище Ісаака Мазепи та урочище Івана Мазепи) запропоновано на честь відомих земляків або історичних подій на території району. Ліси тут вирізняються видовим складом не лише созофітів. Це сосново-дубові ліси, часто зі значними домішками клену та липи, що є рідкістю для району. Основною причиною подібного явища можна вважати господарську діяльність людини, зокрема заміщення листяних порід сосною чи сосною й березою. Видовий склад рідкісних рослин описуваних ділянок також носить риси подібності. Найбільшою мірою досліджене урочище ім. Кам’янецького (кв. 61–64, 66, 67, 71–73 Семенівського лісництва, ДП Семенівський держлісгосп) має також і найбільше різноманіття популяцій созофітів: 1) червонокнижні – Botrychium lunaria (L.) Sw., D. complanatum, D. incarnata, E. helleborine, L. martagon, L. annotinum, N. nidusavis, P. bifolia, Platanthera chloranta (Cust.) Rchb., P. patens; 2) регіонально рідкісні – C. brisoides, P. angustifolia, P. alba; регіонально рідкісні рослини суміжних областей (Сумської, Київської, Брянської обл. РФ) – Iris hungarica Waldst. et Kit., D. grandiflora, C. persicifolia, Primula veris L., Corydalis cava Schweigg. et Korte. У заповідному урочищі ім. Ісаака Мазепи (кв. 18–27, 29–40, 45–58, 62–5 Костобобрівського лісництва, ДП Семенівський держлісгосп) знайдено популяції E. helleborine, N. nidusavis, P. bifolia, P. alba, Gymnocarpium dryopteris (L.) Newman (рег.-рідк. вид), I. hungarica, P. veris. У заповідному урочищі ім. Івана Мазепи (кв. 16–19 Семенівського лісництва, ДП Семенівський держлісгосп) зростають популяції B. lunaria, E. helleborine, N. nidusavis, P. bifolia, P. alba, P. angustifolia, P. veris. Для забезпечення належної охорони знайденим популяціям созологічно цінних видів було запропоновано обґрунтування для створення трьох заповідних урочищ. Обґрунтування пройшли всі необхідні бюрократичні процедури, починаючи зі схвалення у Міністерстві екології та природних ресурсів України, і з усіма супровідними матеріалами були повернуті до 21
району, де натрапили на різко виражене небажання землекористувача в особі ДП Семенівський держлісгосп вступати до конструктивного діалогу. Семенівський держлісгосп, судячи з висловлених колегами думок, є типовим для України. Він не має фахівця-ботаніка, еколога, не володіє інформацією щодо рідкісних рослин, які зростають на території природокористування і жодним чином не заінтересований у їх збереженні. Посада – інспектор з охорони лісу, що є в Семенівському держлісгоспі, очевидно, не передбачає в своєму положенні виконання обов’язків, спрямованих на збереження рідкісних видів. Специфічним є ставлення ДП до природнозаповідних територій. Наприклад, санітарне вирубування в заповідному урочищі «Радомська дача» має суцільний характер і досягли загрозливих масштабів, а зараз є метою звернень держлісгоспу до районної та обласної рад (можна вважати за мету звернення до облради про погодження на проведення в 2017 р. санітарно-оздоровчих заходів, зокрема суцільних рубок, оскільки законодавство не заважало проводити вибіркові рубки догляду в заповідному урочищі в 2016 р. [8]). Під час зустрічі з представниками держлісгоспу, яка відбулася після одержання погоджень щодо створення заповідних урочищ, була надана письмова відповідь директора ДП, у якій, зокрема, говориться, що «запропоновані території для заповідання … не являють собою особливих насаджень, а є типовими для сосново-березових насаджень, штучно створеними, характерними для регіону Новгород-Сіверського Полісся». Далі йде пропозиція замість лісів з рідкісною флорою краще заповідати цінні заболочені території з невідомим складом рідкісної флори. Незважаючи на помітну нелогічність подібної відповіді, на цьому процес заповідання був зупинений. Єдине, що було «досягнуто» в усній розмові, це пропозиція від представників лісгоспу щодо зимових (а не літніх) вирубок у місцях зростання созофітів. З 2016 р. можливості для заповідання цінних ділянок у Семенівському районі Чернігівської області лише зменшуються через недосконале законодавство, за якого процес заповідання залежить від суб’єктивного підходу природокористувачів. Література 1. Геоботанічне районування Української РСР / [відп. ред. А. І. Барбарич]. – К. : Наук. думка, 1977. – 304 с. 2. Регіональна схема екологічної мережі Чернігівської області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://chor.gov.ua/images/Razdely/Norm_docum/Rishennia/7_sklykannia/8_sessi ya/Regionalna_shema_oblasti.pdf (дата звернення: 22.07.2017 р.). 3. Єрмоленко Л. М. Аналіз природно-заповідної мережі ХолминськоКостобобринського фізико-географічного району, її оптимізація та екологовиховне значення // Магістерська робота. – Чернігів, 2006. – 72 с. 22
4. Лукаш О. В., Онищенко В. А. Рослинність та флористична цінність лісового урочища «Радомська дача» (Чернігівська обл.) // Наук. записки Тернопільського нац. пед. ун-ту ім. Володимира Гнатюка. Сер.: Біологія. – 2006. – № 3–4. – С. 18–27. 5. Офіційні переліки регіонально рідкісних рослин адміністративних територій України (довідкове видання) / Укладачі: Т. Л. Андрієнко, М. М. Перегрим. – Київ : Альтерпрес, 2012. – 148 с. 6. Бузунко П. А. Созологічно цінні рослини Семенівського району Чернігівської області та їх поширення на природно-заповідних територіях / П. А. Бузунко, І. К. Левченко // Приоритеты научной ценности особо охраняемых природных территорий Полесья : материалы междунар. научнопрактич. семинара, 20 февраля 2014 г., Чернигов, Украина. – Чернигов, 2014. – 96 с. 7. Левченко І. К., Бузунко П. А. Созологічно цінні види флори урочища Великий бір (Семенівський район Чернігівської області) та загроза їх знищення внаслідок вирубування лісу // Природні та антропогенно транформовані екосистеми прикордонних територій у постчорнобильський період : матер. міжнар. наук. конф. «Природні та техногеннозмінені екосистеми прикордонних територій у постчорнобильський період» і міжнар. наук.-практ. студ. конф. «Структурно-функціональна організація природних і антропогенно трансформованих екосистем прикордонних територій» (9–11 жовтня 2014 р., Чернігів, Україна) : збірка статей. – Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2014. – 240 с. 8. Державне підприємство Семенівське лісове господарство. Інформація про видачу дозвільних документів (лісорубних квитків) на заготівлю деревини // Режим доступу: http://semlis.com.ua/5/8-1/246informaciya-pro-vidachu-dozvilnix-dokumentiv.html (дата звернення: 22.07.2017 р.).
ПЕРСПЕКТИВИ ВІДНОВЛЕННЯ ПРИРОДНИХ ЕКОСИСТЕМ ТА ПРИВАТНОГО ЗАПОВІДАННЯ В РАЗІ ВПРОВАДЖЕННЯ РИНКУ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ Бурковський О. П., голова Наукової ради Донецької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Дика природа в глобальному контексті Восени 2016 р. світ сколихнули жахливі результати дослідження американських, канадських та австралійських вчених, згідно з якими за останню чверть століття планета втратила ще майже 10% природних екосистем суходолу. Тепер дика природа охоплює лише 23,2% земної поверхні, при цьому основна їхня частина – це малопродуктивні екосистеми: пустелі, тундра [1]. 23
За розрахунками Ю. Одума, для запобігання екологічному колапсу природні екосистеми мають охоплювати не менше ніж 67% площі суходолу. Пересічна людина часто сприймає дику природу як землю, що «гуляє» і яку треба чимось «заповнити». Тому переважна більшість людей розглядає екологічну проблематику лише як проблему забруднення. Хоч насправді забруднення – це опосередкована шкода, тоді як руйнація природних екосистем є безпосереднім чинником знищення середовища існування та екологічного колапсу [2]. Як зазначав Ф. Сен-Марк: «З усіх дефіцитів сьогодні найбільшим є дефіцит природи». Тому варто доносити до суспільства думку, що вирішення екологічного питання є насамперед порятунком та відтворенням дикої природи і що розв’язання цієї проблеми не є питанням естетики, а виживання, адже саме дика природа формує параметри середовища, які необхідні для біологічного життя людини та суспільства. Земельне питання в Україні У 90-х рр. 20 ст. держава припустилася фатальної помилки, коли роздала більшу частину земель сільськогосподарського призначення. Це питання не стояло б так гостро, якби не величезна цифра розпайованих площ: 275 тис. км2, або 45,5% площі держави. На перший погляд, питання ринку земель є проблемою аграрних відносин. Проте, насправді це – ключове екологічне питання, оскільки земля є життєвим простором для природних екосистем, які й формують саме життя на планеті. Проголошення землі капіталом або товаром – то вже суб’єктивний погляд людини на земельне питання. Основний чинник знищення природного середовища як у світі, так і в Україні – сільське господарство. Рілля охоплює 54% площі України, тобто більша частина території держави являє собою просто переорані поля. При цьому загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнають впливу однієї лише водної ерозії, становить 10,6 млн га орних земель, або 32% їхньої загальної площі [3]. Розширення площі орних земель відбулося головним чином за рахунок знищення сіножатей, пасовищ та перелогів, тобто потенційних ділянок під природно-заповідний фонд (ПЗФ)! Сьогодні увага екологічних неурядових організацій прикута до діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України, тоді як понад 85% території України підзвітні Міністерству аграрної політики та продовольства України: 70% території держави є землями сільськогосподарського призначення та понад 15% території країни – землі Державного агентства лісових ресурсів України, яке йому підпорядковано. Найкращим варіантом земельної політики в екологічному аспекті є такий, коли переважна більшість території перебуває в державній власності, адже це дає змогу формувати скоординовану земельну політику щодо співвідношення природних та антропогенних ландшафтів у країні. Україна законодавчо задекларувала до 2021 р. досягти площі ПЗФ на рівні 15% території держави. Сьогодні відбувається формальне збільшення площі ПЗФ, але площа природних екосистем скорочується. Якщо знищення 24
1000 га об’єкта ПЗФ компенсувати за рахунок надання цього статусу втричі більшій території, це все одно означатиме мінус 1000 га реальних природних екосистем, хоч формальна площа ПЗФ збільшиться. Таким чином, поки держава буде формально розширювати ПЗФ де-юре, реальна площа дикої природи буде зменшуватись де-факто, і одного разу їхня площа буде збігатися. За даними на 2000 р., екосистеми, які мають стан, властивий природному, охоплювали лише 12,7% України. Якщо ж врахувати процес знищення природи за останні 17 років, то очевидно, що ця цифра є значно меншою. Таким чином, для виконання планів із заповідання дефіцит природних угідь навіть за застарілими розрахунками становить як мінімум 2,3% площі країни. Не можна увійти в одну річку двічі, тому повернення розпайованих земель в державну власність є малоймовірним сценарієм. Проте, потрібно вимагати від держави категоричної заборони подальшого розпродажу державних земель сільськогосподарського призначення. З іншого боку, більшість таких земель вже розпайована, тому запуск ринку дасть змогу задіяти відповідні реаліям механізми не лише для розширення площі ПЗФ, а й для природних екосистем. Природоохоронці мають розробляти нові механізми в земельній політиці, але на заваді цьому стоїть ще небезпечніша проблема, ніж приватна власність на землю, – невизначеність в земельному питанні. Тому природоохоронна громадськість, як це не парадоксально, має бути заінтересована у запуску ринку розпайованих земель сільськогосподарського призначення за чіткими правилами. Отже, сьогодні стоїть проблема не лише в наданні залишкам природи формального охоронного статусу, а й складніше завдання – відтворення природних екосистем на частині антропогенних територій з подальшою перспективою їхнього заповідання. Новітні тенденції заповідної справи в світі: чи потрібна безпосередня участь держави? Як зазначає американський природоохоронець Р. Неш: «Ділянки дикої природи більше не будуть існувати за волею випадку або недогляду. Дикі землі залишаться дикими лише в результаті усвідомленого рішення». Фактично, час працює проти природи та екологів, оскільки бюрократична машина є вкрай повільною для розв’язання екологічних проблем, тим більше, що уряди під час їх розв’язання насамперед оглядаються на економіку. Тому деяким представникам екологічного руху та меценатам від бізнесу набридла ця малопродуктивна тяганина і вони вирішили задіяти проти руйнівної економіки її власну фундаментальну зброю – приватну власність на землю. Останніми роками вони стали практикувати скуповування земель та створення на них недержавних природоохоронних територій. Наприклад, у маленькій Австрії є дві організації – Австрійський Альпійський Клуб та Австрійська Ліга Охорони Природи. Перший скуповує відносно недорогі за австрійськими мірками високогірні ділянки пасовищ в Альпах, щоб вберегти їх від впливу тваринництва, розбудови гірськолижних курортів та об’єктів так званої «зеленої» енергетики. Друга, навпаки, скуповує дорожчі ділянки рівнинних сільськогосподарських земель, навіть маленькі за 25
площею [4]. Серед меценатів можна згадати шведа Йохана Еліаша, який викупив понад 160 тис. га амазонського лісу і зробив його заповідником [5]. До речі, Асканія-Нова також була заснована Ф. Е. Фальц-Фейном як приватний заповідник. Проте, природоохоронна думка не стоїть на місці. З’являються люди, організації, проекти, які йдуть значно далі, – вони викуповують антропогенні землі та повертають їх природі. Це не просто консервація земель, яка може передбачати їхню помірковану експлуатацію (наприклад, як пасовища), це цілеспрямоване здичавіння території. В англомовній літературі цей термін так і називається – ревайлдінг (rewilding) тобто «здичавіння». Показовим прикладом такого підходу є проект «Нокус» у США, заснований бізнесменом-меценатом М. С. Девісом, в який він вклав 90 млн доларів, викупивши в лісозаготівельних компаній понад 21 тис. га знелісених територій. Розпочатий в 2000 р., цей проект вже досяг значного успіху у відтворенні природного середовища та його біорізноманіття. При цьому автори проекту наголошують на тому, що його мета – саме відродження та збереження аборигенної екосистеми. Для цього підбирають відповідні автохтонні види рослин. Реалізація проекту розрахована на 300 років! [6] Ініціативу з ревайлдінгу невеличкої групи голландських меценатів та активістів підтримали офіційні природоохоронні інститути ЄС, і сьогодні це – загальноєвропейський проект «Ревайлдінг Європа». Реалізації цього проекту сприяють значні зміни в аграрно-земельному секторі ЄС та урбанізація. До речі, звіт Секретаріату Конвенції з Біорізноманіття за 2010 р. Зазначає, що «формуються умови, за якими до 2050 року в Європі очікується повернення в природний стан за рахунок «здичавіння» близько 200 тис. км 2 земель» [7]. Цікаво, що в Україні, де землі сільськогосподарського призначення охоплюють 70% території, немає навіть перекладу з англійської цих термінів або чітких мовних аналогів їм. Оскільки в українських природоохоронних колах лише одиниці цікавиться аграрним земельним питанням в широкому контексті, то ця фундаментальна тема в Україні взагалі не обговорюється. Перший підхід (land sharing), який можна назвати суміщеним землекористуванням, пропонує максимально використовувати екологічні технології в сільському господарстві (наприклад, органічне землеробство), застосовувати методи екстенсивного господарства (наприклад, пасовищне тваринництво). Проте, оскільки вказані технології зазвичай забезпечують меншу продуктивність, то це означає, що такий тип землекористування потребує великих площ, хоч і з трохи зниженим антропогенним тиском. Другий підхід (land sparing), який можна назвати ощадливим або сконцентрованим землекористуванням, являє собою чітке розмежування між дикими природними та повністю антропогенними територіями і пропонує використання інтенсивних агротехнологій, щоб отримувати максимально можливу продуктивність з мінімальної площі, що дає змогу вивести з обігу значну площу сільськогосподарських земель для вивільнення територій під природні екосистеми. 26
Л. Наварро та Х. Перейра в статті «Здичавіння покинутих земель Європи» зауважують, що буде зменшуватись потреба в значних територіях сільськогосподарських угідь, незважаючи на зростання глобального попиту на продукти харчування, оскільки достатній обсяг їх виробляється або на більш конкурентоспроможних землях Європи або будь-де в світі. Більше того, чисельність худоби в ЄС зменшилася на 25% у проміжку між 1990 та 2010 рр. [8]. ЄС втомився від постійних витрат на дотації збиткового тваринництва. Отже, природоохоронна громадськість розвинутих країн зрозуміла, що марно чекати швидкого розв’язання проблеми знищення природних екосистем через складну та тривалу тяганину з державними інституціями, тому краще взяти ініціативу у власні руки. Перспективи створення недержавного ПЗФ в Україні Приватній заповідній ініціативі в Україні заважає підвішений стан ринку земель сільськогосподарського призначення, жорстке цільове призначення земель, безапеляційна приреченість перебування України лише в «касті» аграрних держав без жодних спроб змінити цю парадигму. Це при тому, що Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року проголошують скорочення площі ріллі на 5–10% за рахунок консервації еродованих орних земель. Економічний аналіз виведення з активного обігу значної площі орних земель є окремою темою, проте варто згадати деякі принципові аспекти: Рівень розораності ґрунтів в ЄС становить 25,6%, що вдвічі менше ніж в Україні, і це при тому, що щільність населення там в рази є вищою! Землеробство на величезній площі ріллі, в тому числі еродованій, призводить до опустелювання. У макроекономічному сенсі аграрний сектор України сьогодні є одним з головних локомотивів її економіки, але 66 млн т. зернових, зібраних в 2016 р., чомусь не привели до вибуху рівня життя на селі. Експортувавши в 2016/17 маркетинговому році (липень 2016 – червень 2017) майже 44 млн т зерна, Україна експортувала лише близько 370 тис. т борошна, тобто маса проданої сировини (зерна) в 118 разів перевищує масу виготовленої продукції (борошна). Примітивна аграрно-сировинна економіка безмежних орних земель дає селянам можливість хіба що зводити кінці з кінцями, але не забезпечує їм пристойного рівня життя та консервує економічний розвиток країни. Після масштабного розпаювання держава опинилася в ландшафтному глухому куті, бо не має важелів на переформатування співвідношення екосистем. Виходом могло б стати спрямування коштів від екологічного податку на скуповування розпайованих земель після створення ринку земель сільськогосподарського призначення або державна монополія на купівлюпродаж земель сільськогосподарського призначення. Проте, такий крок виглядає поки що малоймовірним, принаймні за нинішніх політичних умов. Одночасно, держава встановила такі жорсткі рамки щодо цільового використання земель сільськогосподарського призначення, що будь-яка ініціатива щодо консервації земель виглядає вкрай складною. Сьогодні питання зміни 27
цільового призначення ділянки ріллі вирішується на найвищому державному рівні! З огляду на це, переважна більшість промислових та енергетичних бізнес-проектів спрямована на ті залишки природних ділянок, які не мають жодного охоронного статусу. Тому передача під промислову забудову певної площі ріллі могло б насправді врятувати від знищення тисячі гектарів природних та напівприродних територій, які є оселищами для рідкісних видів. Згідно зі ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» «Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу». Отже, всі зазначені категорії ПЗФ можуть перебувати лише в державній власності. Проте, інші категорії об’єктів ПЗФ «можуть перебувати …і в інших формах власності, передбачених законодавством України». Приватна власність на регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища, зоо- та ботанічні сади не суперечить чинному законодавству. Сьогодні є дуже приблизні орієнтири, за допомогою яких можна було б передбачити розцінки на гектар землі сільськогосподарського призначення. Вартість землі значно відрізняється між різними оцінювачами. Державна нормативно-грошова оцінка в середньому оцінювала 1 га землі в 1500 доларів США. Експертна (незалежна) ринкова оцінка надавала значно менші цифри – в межах 190–960 дол. /га залежно від регіону [9]. Якщо розглядати перспективи приватного заповідання в Україні, то для його реалізації потрібно створити ряд нормативно-правових умов. Перша й найголовніша з них – це вільний ринок землі сільськогосподарського призначення. Друга умова – спрощення процедури зміни цільового призначення із сільськогосподарського на природоохоронне. Одночасно потрібен законодавчий запобіжник щодо заборони на зміну цільового призначення природоохоронних земель за винятком дуже обмежених ситуацій, наприклад, введення військового стану. Третя умова – це вирішення питання суб’єкта купівлі. Якщо вона буде дозволена лише фізичним особам, то це значно ускладнить створення приватного ПЗФ, адже в першу чергу в приватному заповіданні будуть заінтересовані неурядові екологічні організації, які є юридичними особами. Інакше з боку юридичних осіб потрібно буде делегувати фізичним особам значні повноваження та фінансові ресурси з купою додаткових юридичних запобіжників. Четверта умова – збільшення ліміту площі володіння земель фізичною особою в разі заборони купівлі земель юридичним особам, тобто не більше ніж 1000 га в «одні руки» краще, ніж не більше ніж 100 га. П’ята умова – звільнення об’єктів ПЗФ від податку на землю. Сьогодні Податковий кодекс цього не гарантує. Нульова ставка оподаткування може вводитись за рішенням місцевої влади, але це не означає обов’язковості такого рішення. Звичайно, що одним з основних питань є фінансування проектів зі створення приватних об’єктів ПЗФ. Однак, його вирішення вже залежатиме лише від активності тих, хто планує їх реалізовувати. 28
Поки що невідомо, в якому вигляді буде прийнято закон про ринок земель, але спробуємо розглянути алгоритм приватного заповідання, виходячи з умов, які неодноразово були озвучені представниками Мінагрополітики та експертами з аграрних питань: Процедура зміни цільового призначення залишається в нинішньому вигляді. Вводиться заборона купівлі сільськогосподарських земель юридичними особами. Дозволяється не більше ніж 100 га у власності однієї особи. Податок на землю для об’єктів ПЗФ залишається в невизначеному стані. У цьому випадку примітивна схема приватного заповідання може виглядати так: 1. Фізична особа отримує фінансування (від меценатів або природоохоронної НУО) та купує земельну ділянку. 2. Під час купівлі розпайованої цілини консервація не потрібна. У разі купівлі ріллі новий землевласник відразу подає документи на її консервацію, незважаючи на всі незручності цього процесу. Для її обґрунтування можна задіяти нинішню нормативно-правову базу, яка проголошує необхідність боротьби з ерозією, зменшення площі орних земель тощо: Наказ Мін-агрополітики України «Про затвердження Концепції збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року» від 20.08.2003 р. № 280; Розширений п’ятирічний звіт про опустелювання та деградацію зе-мель Міністерства екології за 2012 р.; Закон України «Про основні засади державної екологічної політики України на період до 2020 року». 3. Після консервації подають документи на зміну цільового призначення землі із сільськогосподарського на природоохоронне. Для обґрунтування цього кроку можна використати названі вище нормативноправові акти, а також Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2020 р. від 06.08.2014 № 385; закони України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про Червону Книгу України». 4. Якщо фізична особа не створює об’єкт ПЗФ самостійно, то лише після зміни цільового призначення ділянку продають юридичній особі (природоохоронній організації), яка створює відповідний об’єкт ПЗФ. Обмеження на площу земель природоохоронного призначення для юридичних осіб у вітчизняному законодавстві відсутнє. 5. Залишається розв’язати лише проблему оподаткування. В принципі місцева влада має бути заінтересована у виконанні планів щодо збільшення площі ПЗФ за рахунок приватного ПЗФ. Масштабне розпаювання та децентралізація завдали остаточного удару по скоординованій земельний політиці держави. Найближчим часом державні землі сільькогосподарського призначення стануть власністю територіальних громад і центральні органи влади не будуть мати значного впливу на земельну політику в регіонах, віддаючи її на відкуп локальним меркантильним інтересам. Це означає, що ПЗФ України наштовхнеться на проблеми, які мають місце в наших сусідів на Заході, наприклад в Польщі, коли 29
розширити площу національного парку або створити новий неможливо саме через те, що землі, які не є приватними, є власністю конкретних громад, а не держави взагалі [10]. Розв’язати цю проблему зверху буде вже неможливо (до речі, саме тому сьогодні національні парки Польщі купують землі під своє розширення у землевласників). Ми стоїмо на порозі кардинальних змін в земельній, територіальноадміністративній, а отже, й природоохоронній сфері. Україна наближається до ситуації, коли земельну політику держави будуть визначати два основні гравці: територіальні громади та приватні власники. Тому природоохоронна громадськість має належним чином підготуватися до нових викликів часу, щоб розробити й задіяти нові адекватні природоохоронні механізми. В цьому контексті перспективним напрямом відтворення та охорони природи виглядає приватне заповідання. По суті, це основний вихід щодо вирішення земельного питання для розширення площ дикої природи та ПЗФ. Спираючись на все наведене вище, можна запропонувати такі висновки та пропозиції стосовно розв’язання проблеми дефіциту земель для розширення природних екосистем та ПЗФ, які можуть бути реалізовані паралельно як державою, так і громадянами й громадськими об’єднаннями: За нинішнього рівня розпаювання земель доцільно заборонити продаж будь-яких земель державної власності. Держава має встановити чіткий показник площі та/або відсотку земель, які мають бути у її власності, і не допускати зменшення цього показника. На законодавчому рівні потрібно швидше визначати питання власності на землю та запустити ринок розпайованих земель сільськогосподарського призначення. Попереднім варіантом ринку земель могло б стати впровадження монополії держави на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Надмірно велика площа земель сільськогосподарського призначення є основним потенціалом для відродження природних екосистем та створення недержавних (приватних) заповідних територій. Потрібні законодавчі зміни, які зобов’яжуть державу значну частину екологічного податку спрямовувати на викуп приватних земель та земель громад під розширення ПЗФ. На першому етапі основними категоріями земель для викупу, ревайлдінгу та приватного заповідання могли б стати цілинні (малопродуктивні) розпайовані землі та еродована рілля. Спрощення процедури консервації орних земель. Для цього має бути достатньо офіційного листа-інформування з боку власника до уповноваженого територіального органу Державного агентства земельних ресурсів України. Введення мораторію на розорювання будь-яких цілинних земель, в тому числі перелогів, та на будь-яке промислове їхнє освоєння. Найближчі 10 років потрібно максимально уникати будь-яких подвійних тлумачень законодавства, тому всі вимоги та заборони мають бути 30
простими та чіткими, як це сталося із забороною полювання на Донеччині та Луганщині через бойові дії. Позитивні результати діяльності органів влади, відповідальних за екологічну політику, мають визначатися не стільки формальною площею ПЗФ, скільки фактичною площею природних екосистем. Концентрація агросектору на експорті переробленої сільськогосподарської продукції, а не сировини, дасть змогу не втратити прибутки вітчизняного АПК і одночасно відмовитись від експлуатації орних еродованих земель, які можна буде законсервувати та надати під розширення ПЗФ або державної, або приватної форми власності. Література 1. James E.M. Watson, Danielle F. Shanahan, Moreno Di Marco, James Allan, William F. Laurance, Eric W. Sanderson, Brendan Mackey, Oscar Venter. Catastrophic Declines in Wilderness Areas Undermine Global Environment Targets. Current Biology 26, 1–6, November 7, 2016 2. WWF. 2014. Living Planet Report 2014: species and spaces, people and places. [McLellan, R., Iyengar, L., Jeffries, B. and N. Oerlemans (Eds)]. WWF, Gland, Switzerland. 3. Розширений п’ятирічний звіт про опустелювання та деградацію земель Міністерства екології та природних ресурсів України за 2012 р. – К., 2012. 4. Бурковский А., Биерингер Г. Экология Австрии: проблемы и решения // ЛИЦА, Днепропетровск, 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.litsa.com.ua/show/a/4598 5. http://rb.ru/article/millionery-ekologi-skupayut-dikie-zemli-dlyazapovednikov/-5385397.-html 6. http://nokuse.org/ 7. Global Biodiversity Outlook 3. Secretariat of the Convention on Biological Diversity (2010). Montreal, 94 p. 8. Laetitia M. Navarro, Henrique M. Pereira. Rewilding Abandoned Landscapes in Europe // Ecosystems (2012) 15: 900–912. 9. Земельна реформа в Україні в контексті розвитку аграрної економіки та розвитку сільських територій // Інформаційно-просвітницьке видання // Інститут розвитку аграрних ринків. – К., 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.amdi.org.ua/docs/broshura_1.pdf 10. Бурковский А., Войцеховский К. Польский опыт охраны природы // ЛИЦА, Днепропетровск, 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.litsa.com.ua/show/a/4495
31