1. Анотація проекту
1 2 3
4
Михайлова К. С., учениця 9-В класу ЗОШ І-ІІІ ст. №6 ім. В.С. Гренажі-Донського м. Ужгорода, член ради ВДС „Екологічна варта”, Закарпатська область Назва проекту «Вирішення екологічних проблем м. Ужгорода. Забруднення міста побутовими відходами (сортування та переробка сміття)» Опис провідної Вирішення проблеми побутових відходів. ідеї Новизна та Актуальність полягає в тому, що на сьогоднішній день в актуальність м. Ужгороді зростає велика кількість сміттєзвалищ, які негативно впливають на стан здоров’я людей. Сортування сміття. Мета Посилити природоохоронну діяльність у першу чергу на найбільш екологічно небезпечних підприємствах, привернути до них увагу міністерств і відомств, місцевих державних адміністрацій, громадських об'єднань тощо.
5
Новаторські ідеї Заміна нині існуючих відкритих металевих контейнерів закритими для сміття різного сорту; потрібно відкрити нові пункти збору поліетиленових відходів та склотари. Став би у пригоді завод із переробки певних видів відходів, наприклад, поліетилену чи пластику.
6
Практичне значення Форми та методи проекту Перспектива подальшого впровадження
7 8
Тверді побутові відходи можуть бути сировиною для виробництва. Виділити кошти для створення комплексної програми транспортування, переробки та утилізації сміття. Розглянути питання про сенс вкладання величезних грошей на будівництво підприємства, де відбуватиметься вторинна переробка сміття з метою ефективного його використання та економії бюджету
Проект „Вирішення екологічних проблем м. Ужгорода Забруднення міста твердим побутовими відходами (сортування та переробка сміття)” Михайлова К. С., учениця 9-В класу ЗОШ І-ІІІ ст. №6 ім. В.С. ГренажіДонського м. Ужгорода, член ради ВДС „Екологічна варта”, Закарпатська область Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Так говорить народна мудрість. Та, схоже, смітити людині так само властиво, як, скажімо, їсти. Маємо на увазі не тільки сміття у звичайному для всіх розумінні, але і все те, що залишається від діяльності людини. Відходи від виробництва, викиди транспорту, „соки” зі сміттєзвалищ - уся ця „радість”, потрапляючи в повітря, просочуючись у ґрунт і воду, трохи очистившись, врешті-решт опиняється у нашій склянці. Питання складування, сортування, захоронення та утилізації відходів життєдіяльності суспільства є проблемами не лише в Україні, але й в усьому світі. Ось тільки рівні розв'язання цих проблем у нас та у розвинутих країнах Європи та Америки - різні. Якщо у західних країнах вивчають можливості отримання теплової енергії від переробки і спалювання сміття та ефективного її використання у побуті, то ми поки що опікуємось безпекою наших звичайних сміттєзвалищ, які часто не відповідають санітарно-екологічним нормам. Екологи другого всесвітнього форуму назвали Україну серед тридцяти найбільш забруднених країн, а щодо виробництва отруйних речовин вона майже лідирує. На цьому фоні Закарпаття назвати „перлиною” можна хіба що умовно. Колись його хотіли зробити всесоюзним рекреаційним центром. Сьогодні наш край - усереднено забруднений регіон України. Проблема чистоти міста залишається особливо актуальною для Ужгорода, для кожної людини, що проживає в місті. Захист навколишнього природного середовища - один із основних сьогоднішніх пріоритетів. Сьогодні існує багато екологічних проблем, які потрібно вирішувати не на окремій території, а в країні в цілому. Мета даної роботи – посилити природоохоронну діяльність у першу чергу на найбільш екологічно небезпечних підприємствах, привернути до них увагу міністерств і відомств, місцевих державних адміністрацій, громадських об'єднань тощо. Актуальність та значимість проблем екології та твердих побутових відходів Одним із найбільш актуальних питань, що хвилюють людство нині є проблема охорони природи і раціонального використання природних багатств. Для нас школярів не є секретом, що перед людством стоїть ряд глобальних проблем – демографічна, продовольча, екологічна.
Турбота про чистоту річок, скверів, вулиць повинна хвилювати кожного мешканця міста, починаючи з дитячого садка, тому що це не данина сьогоденню, а думка про майбутнє. Наше життя не можна відокремити від середовища, в якому ми живемо. Люди не можуть бути здоровими, дихаючи забрудненим повітрям, п'ючи погану воду, споживаючи забруднену пестицидами їжу. Кожен повинен усвідомити відповідальність за свій спосіб життя, а також за те, як його особисте життя впливатиме на природне середовище. Ми не ізольовані істоти. Ми впливаємо один на одного і тому ми повинні пам'ятати, що багато продуктів, які ми викидаємо, не розкладаються у природі належним чином і можуть спричинити розмноження гризунів, сприяють поширенню інфекційних хвороб. Щороку кожен мешканець Ужгорода викидає близько 300 кг відходів. Якщо ці відходи не сортувати і не здавати на переробку, наша Земля вкриється товстим шаром сміття. Адже відомо, що час розкладу в наземному середовищі: • паперу - 3 тижні; • бананової шкірки - 4 тижні; • натуральних тканин - 3 місяці; • цигаркового недопалку - 3 роки; • консервних банок - 200-400 років; • пластику - 400 років; • скла - понад 1 млн. років. Життя та діяльність людей супроводжується великою кількістю органічних відходів. Високотехнічні країни вже давно заробляють на утилізації і переробці сміття. У США та Євросоюзі сміття позбуваються шляхом вторинної переробки 95-97% відходів. Лише 2% йде на утилізацію – надходить на екологічно безпечні полігони з поховання відходів або сміттєспалювальні заводи. Правильна утилізація відходів може приносити чималу користь: зберігати первинні ресурсні джерела. Технологія переробки відходів за допомогою метанобактерій дає цінну енергетичну сировину – біогаз. Технологія отримання біогазу дуже проста. Бетонні ємності або колодязі будь-якого об'єму заповнюють гноєм, сміттям, листям, тирсою. Ємність повинна бути щільно закрита, щоб не було доступу кисню. Газ, що утворюється в результаті бродіння відводять у приймальний пристрій. Після процесу бродіння залишається добриво – знезаражене, без запаху, більш цінне, ніж звичайний гній. Найширшого визнання така технологія набула в Китаї та Індії, де діють мільйони таких установок. У Японії з пластикових пляшок виготовляють меблі, офісне устаткування і навіть одяг. Європейські спеціалісти підрахували, що алюміній, отриманий з використаних пивних банок, коштує в 20 разів дешевше, ніж такий же з бокситів. Переробка 400 тисяч тонн макулатури дає можливість щорічно зберігати 100 тисяч гектарів лісу. Проблема сортування та переробки твердих побутових відходів Міністерство житлово-комунального господарства України запровадило програму щодо вторинного використання твердих побутових відходів.
Розроблено низку законів про використання полігонів, утилізацію та спалювання сміття, які передбачають запровадження роздільного сортування сміття. Поки що ця програма не діє, оскільки, за попередніми підрахунками, лише для переходу на сортування сміття держава повинна виділити 100 мільярдів гривень. У цю суму входить вартість нових контейнерів. В Україні заборонено вивозити на сміттєзвалища ті з них, для яких існують технології утилізації чи переробки. В першу чергу - це відпрацьовані люмінесцентні лампи, їх збирають як небезпечні відходи спеціальні підприємства (згідно з ліцензією Міністерства природи), а відтак вивозять на переробку на Микитівський ртутний комбінат у Донецьку область. Тирсу навіть заборонено вивозити на смітники, тому що цими відходами вони швидко заповнюються. В області вже сьогодні працює з десяток фірм, які займаються брикетуванням: тирсові брикети зручні й економічні. На Виноградівщині з лютого 2006 року працює єдине в Україні підприємство європейського зразка з утилізації сміття австрійсько-угорськоукраїнської компанії „АVЕ”. Тут і сортують сміття, й укладають угоди з мешканцями сусідніх населених пунктів. Найближчим часом у рамках запропонованого австрійцями плану генерального прибирання області повинно запрацювати й спільне підприємство „АVЕ – Закарпаття”. За приблизними підрахунками спеціалістів у твердих побутових відходах міститься близько: • 40% паперу та картону; • 6% текстилю; • 5% металів; • 3% деревини; • 5% доволі дорогих полімерів. Таким чином, можна було б зберегти далеко не безмежні природні ресурси країни та суттєво зменшити небезпечний вплив на довкілля від спалювання і заховання сміття. Сміття в місті не буде, якщо кожен з нас докладеться до цього конструктивно: не смітитиме хоча б з огляду на статус мешканця центру Європи. Велика загроза забруднення довкілля та методи її уникнення Мало хто усвідомлює, що представляють собою відходи життєдіяльності суспільства. Тут зустрічаються різноманітні матеріали: метал, пластмаса, дерево, папір, текстиль, скло, харчові рештки, синтетичні та хімічні речовини, частина з яких є надзвичайно токсичними і небезпечними для здоров'я. Основна причина катастрофічного росту сміттєзвалищ – пластикова пляшка. Так, звичайнісінька пластикова пляшка з-під мінералки чи іншого напою. Закоркована, вона не піддається сплющуванню – повітрю нікуди вийти. Чи варто говорити, що якось ущільнити тонни відходів, серед яких значний відсоток таких пляшок, майже неможливо. Трактор, намагаючись утрамбувати тонни сміття, буквально пливе, мов корабель на хвилях, ризикуючи в будь-який момент перекинутися і поховати під собою водія.
У цивілізованих країнах людина залишає після себе не менше сміття. Але там йому дають раду. Тамтешні сміттєзвалища – це не просто викопані у землі котловани, у які все поскидали. Там їх створюють за принципом саркофагу, аби всіляка гидота не потрапляла в землю, повітря тощо. А ще сміття спалюють, утилізують, переробляють. Останній спосіб вважається навіть прибутковим бізнесом. Наприклад, для виготовлення 1 тонни пет-пляшок потрібно 8 тонн нафти. А якщо пластикову тару переробляти – 6 тонн нафти економиться. Загалом переробляти можна 80-90 % сміття. Про те, що і нам конче потрібен завод для утилізації, а ще краще – переробки сміття, оскільки завод зі спалювання через викиди буде економічно більш шкідливим, мова йде вже давно. Але далі слів справа не просунулася – брак коштів. Таке підприємство „потягло” б від 10 до 25 мільйонів доларів. Жоден місцевий бюджет такої суми не витримає. Одна італійська фірма готова була за власний кошт побудувати у нас завод для спалювання сміття. Та за однієї умови: там знищувалися б відходи і з інших країн Європи. Так, до нас ставляться не дуже добре, але і винні ми самі, та хіба не можна було знайти компроміс? Власними зусиллями ми домоглися небагато. В Ужгороді, наприклад, наразі маємо 1 пункт прийому пластикової тари. Створюється ще один. Розв'язати цю проблему, маючи таку законодавчу базу і наші потужності, – неможливо. Зате можна кожному поміркувати, чи хочемо ми жити на смітнику, або навіть дихати цим неможливим смородом і що ми можемо зробити для того, щоб цього уникнути. Але що ми зробимо, якщо самі крадемо урни і контейнери. Хіба ми не хочемо бути цивілізованими? Виходить, нам подобається кожного дня споглядати ті картини жаху, коли сміття, а особливо поліетиленові кульки, розлітається вулицями, а до контейнера і близько підійти не можна, бо вся територія біля нього завалена сміттям. Звичайно, що кошти на сміттєпереробне підприємство повинна знайти держава, але початок повинні закласти ми – хоча б своїми зусиллями не смітити. А ще ми можемо навчитися сортувати сміття, не викидати його будь-де, навчити дітей екологічної культури. Розписувати можна багато чого, але наші люди, як це гірко не звучить, не пристосовані берегти те, що мають, і підтримувати чистоту. І після цього ми хочемо інтегрувати до Європи, а не здатні залагодити побутових проблем вдома. Завдання для нас повинні починатися з простого, як для дітей, – хоча б викидати на смітник не закриті кришкою пластикові пляшки, доносити дрібне сміття до урн. Адже це так ріже око, коли під час відпочинку неподалік розташувалася купа сміття. І, можливо, тоді життя піде на краще, і воно дійсно так буде, тільки-но ми згуртуємося і налагодимо ці проблеми шляхом спільних зусиль і прагнень. Мої пропозиції щодо боротьби із засміченням На мою думку, доцільно було б виділити кошти для створення комплексної програми транспортування, переробки та утилізації сміття. Розглянути питання про сенс вкладання величезних грошей на будівництво підприємства, де відбуватиметься вторинна переробка сміття з метою ефективного його використання та економії бюджету. Тільки подумати, скільки було б зекономлено сировини, енергоресурсів та наших з вами грошей! Вважаю, що
сміття потрібно збирати, сортувати, а за тим переробляти, як це робиться у провідних країнах світу. В приймальних пунктах металобрухту, макулатури і склотари ще за радянських часів свідомі громадяни отримували гроші. А якщо до цього додати бите скло, тканини та поліетилен, що є вторинною сировиною, спиляні гілки дерев та харчові відходи, що є компостом, – об'єми відходів міста суттєво б скоротилися, а витрати на придбання тієї чи іншої продукції для нас би зменшились. Отож, владі потрібно звернути увагу на заміну нині існуючих відкритих металевих контейнерів закритими для сміття різного сорту; потрібно відкрити нові пункти збору поліетиленових відходів та склотари. Став би у пригоді завод із переробки певних видів відходів, наприклад, поліетилену чи пластику. Проблема сміттєзвалищ на сьогоднішній день є надзвичайно актуальною, і потрібно якнайбільше сил та грошей направити на її розв'язання. А досі, поки ми не тримаємо в чистоті свої вулиці, не тримаємо в чистоті і свої домівки. А коли не тримаємо в чистоті домівки, то і рідний край оминає чистота. А він – наша спільна домівка! ВИСНОВКИ 1. Формувати екологічну свідомість на всіх ступенях освіти - від дитячого садка до середньої та вищої школи, від шкільної газети до засобів масової інформації. 2. Вивчати і обговорювати екологічні проблеми, а також брати участь у виконанні конкретних завдань. 3. Брати участь у природоохоронних акціях, конкурсах, місячниках, тижнях, конференціях. 4. Здійснювати еколого-просвітницьку роботу серед населення. 5. Висвітлювати актуальні проблеми в засобах масової інформації. 6. Змінювати власну свідомість, бути морально-відповідальними за кинутий пакунок зі сміттям біля під'їзду чи недопалок на газоні. 7. Сучасний контейнерний майданчик повинен бути обгороджений і мати вигляд (зелені контейнери для скла, жовті для пластмаси та ПЕТ-тари, синій для картону і паперу). Що таке місто, в якому ти живеш? Мабуть, найперше пригадується район, в якому ти проживаєш, або будинок, в якому мешкаєш. А ще – пописані стіни, засмічені вулиці й двори, обпльовані під'їзди... Набридло вже про це чути – скаже хтось. Щоліта ужгородці масово відпочивають на Боздоському пляжі. А от відходи свого відпочинку вони залишають на берегах річок: пляж, який знаходиться у межах міста, завалений побутовим сміттям. На правому березі поряд із пляжем утворилося величезне сміттєзвалище. Чого тут лише немає: пакети, пляшки, відра, бита плитка, цегла, навіть старі газові плити і пральні машини. Найцікавіше те, що все це сюди привозиться машинами і скидається: мовляв, якщо вже хтось почав, то чому мені не закріпити цю традицію?
Не кращий вигляд мають і набережні у самому центрі Ужгорода. Будьякий перехожий, не замислюючись, викидає сміття на зелену смугу вздовж річки. Люди ставляться до навколишнього середовища їхнього життя так, наче завтра вже не житимуть. Або ж не вважають себе відповідальними за наслідки своїх дій. А реальним наслідком таких вчинків є те, що самовідновні можливості природи не здатні упоратися з відходами людської життєдіяльності: якщо місто регулярно не прибирати, то сміття так і залишатиметься на його вулицях і в скверах, бо створені людиною штучні матеріали розкладаються у природі довгі роки, десятиліття, а то й ніколи. Згадаймо прості істини: відходи зі штучних матеріалів – пластикові пляшки, целофанові пакети, скляні банки - треба викидати в смітник, бо у природі вони залишаються назавжди. Органічні ж відходи, як лушпиння і рештки їжі, варто закопувати: у ґрунті вони перегниють і не завдаватимуть довкіллю шкоди. І, погодьтеся, не так важко віднести сміття до контейнерів, а не залишати його у себе під ногами, бо, крім естетичних і екологічних міркувань, це недбальство загрожує нам різного роду травм: залишені під ногами бляшанки і скло можуть стати причиною поранень людей, зокрема Вас самих. Що може зробити мешканець міста? Проблема засмічення міста є однією з тих проблем, на вирішення якої може реально впливати населення. І для цього не потрібно проводити демонстрації чи виставляти пікети. Місто потребує звичайної поваги з нашого боку. Восени рівень води у річках підвищується і вода забирає усе сміття з берегів. Що відбувається далі? Частина цього сміття буде знесена водою і викинута на берег. Інша ж набирається води і осідає на дно річки, де згодом гниє і розкладається, різко збільшуючи кількість поживних речовин і зменшуючи кількість кисню. Брак кисню у воді призводить до знищення кисневочутливих видів. Осінь приносить річці й іншу біду: справжнім лихом стають горе-господарі, які вважають звичайною справою викидати листя з садів та зогнилі овочі у річку, перетворюючи воду в болото. Не меншої шкоди річці завдає викинуте побутове сміття, яке осідає на дно назавжди і часто стає причиною травм. Зрештою, ця справа має естетичний бік: річка завжди вабить до себе людей, у перше знайомство з містом, окрім соборів, ратуш, замків, давніх площ, ми приходимо на берег річки, адже саме вона стала причиною того, що тут колись з'явилося місто, і поряд із річкою зазвичай розташовані найстаріші райони міста. Стан річки, набережних, їхня чистота і привабливість говорять про людей, які живуть на її берегах. Вода також віддзеркалює обличчя міста. Погляд на засмічену річку викликає певне уявлення про мешканців міста, через яке вона тече. Набережні Ужа заслуговують на більшу повагу мешканців міста, аніж отримують. Приємно вийти на чисту набережну і провести тут кілька годин у тиші і спокої. Якщо Вам трапиться купити пакет соняшникового насіння, не поспішайте кидати лушпиння під ноги: на набережних знаходиться достатня кількість смітників. Молодь, яка розляглася на лавицях і лузає насіння, жує шоколад і булочки, привертає увагу не своєю розкутістю, а своїм цілковитим
безкультур'ям: викинути обгортки під ноги – це наче жест прилучення до своїх або ж прояв бунту. Незрозуміло лише проти кого? Схоже, проти свого майбутнього. Винести на берег мішок сміття і висипати його – не найкращий спосіб позбавитися побутових відходів, для цього існують контейнери. Людина, яка не замислюється над своїми діями, не хоче нести відповідальність за свої вчинки, стає злочинцем, але, на жаль, за злочинне ставлення до природи ми не несемо карної відповідальності, тому просто не звертаємо на свої злочини увагу. Насправді ж природа мститься: не бережливе і злочинне ставлення до неї обертається проти нас самих. Якщо протидіяти глобальним змінам у навколишньому середовищі нам не під силу, то повернути місту його привабливе обличчя, а собі – затишок і спокій у своїй домівці, повинен намагатися кожен.