1. Анотація проекту
1 2 3 4 5 6 7 8
Коваленко В. А., студентка гр. СпЕМ-1-11 Дніпропетровського державного аграрного університету м. Дніпропетровськ, Член правління ДОО ВЕЛ, організаційний сектор, Дніпропетровська область Створення першого національного парку Назва проекту Дніпропетровської області «Самарський бір»» Опис провідної Розбудова природно-заповідного фонду області ідеї Збереження унікального лісового «острова» в степовій Новизна та зоні, залишка Валдайського зледеніння, південної межі актуальність природного розповсюдження сосни звичайної Мета Сприяння створенню національного парка Новаторські Оцінка біорізноманіття, збереження червонокнижних ідеї видів, унікальних ладншафтів Створення комплексу заповідних територій вищого Практичне рангу і надання Присамар'ю статусу міжнародного значення біосферного резервату. Форми та Презентація методи проекту Перспектива Сприяння створенню другого національного парку подальшого області «Приорільського» впровадження
ПРОЕКТ «СТВОРЕННЯ ПЕРШОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПАРКУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ «САМАРСЬКИЙ БІР» Коваленко В. А., студентка гр. СпЕМ-1-11 Дніпропетровського державного аграрного університету м. Дніпропетровськ, Член правління ДОО ВЕЛ, організаційний сектор, Дніпропетровська область На території України є регіони, які, незважаючи на свої пристойні розміри, не мають жодного національного парку. Серед таких аутсайдерів Дніпропетровщина, друга по площі область України. І це при тому, що тут розташовані об'єкти, які при переведенні їх в ПЗФ могли б стати гордістю не лише регіону й усієї країни. Перший з них ― багатостраждальний Самарський бір, також відомий під назвою Новомосковський ліс. Це найпівденніша межа природного поширення сосни звичайної. Екологи вже не перший рік прикладають зусилля зі створення на цій території національного парку. Розроблене наукове обґрунтування про його створення, і в органах Мінприроди цей об'єкт опрацьовується як майбутній національній парк, але усе упирається в Міністерство оборони. При цьому екологи стверджують, що створення національного парка аж ніяк не означає закриття діючого військового полігону, який пропонується створити у буферній зоні полігону на базі військових лісгоспів. На жаль, цього року державні мужі дали привід для занепокоєння. У липні 2010 р. комісія з контролю за використанням і відчуженням земель оборони і інших земель державної власності під головуванням віце-прем'єр-міністра В. Сивковича дала розпорядження Міноборони, МВС, МНС, Держкомзему, Держприкордонслужбі, Держдепартаменту виконання покарань, Національній академії аграрних наук до 1 вересня встановити ділянки які не використовуються за цільовим призначенням або не потрібні для подібного використання, і підготувати їх до продажу через аукціони. Правда, досі не зовсім зрозуміло, які саме землі малися на увазі. Екологи не заперечують проти продажу таких територій у межах населених пунктів, наприклад, колишніх військових частин. Але вони категорично проти продажу тих ділянок, які є відносно непорушеними природними комплексами, будь то полігони чи військові лісгоспи при них. Тим паче, що Указ Президента України № 611/2009 від 14.08.2009 передбачає інвентаризацію земель Міноборони з перспективою створення на відповідних територіях об'єктів ПЗФ. Зараз це питання зависло в повітрі оскільки посади двох віце-прем'єрів були скасовані і В. Сивкович був переведений на іншу роботу. Але проблема не закрита, а зависла. Завдяки військовим в Україні збереглися неповторні куточки природи. Але в сьогоденні сила зброї виявилася безсилою перед владою грошей. Від незаконної забудови страждають військові лісгоспи, і будь-де відбувається розорення степових ділянок на кинутих військових полігонах і навіть у буферних зонах діючих полігонів. Не зовсім зрозуміло, чому Міністерство оборони опирається переводу цих земель в ПЗФ, не маючи при цьому ресурсів, щоб перешкоджати їх розоренню. Якщо суспільство не встигне закріпити за цими землями природоохоронний статус і забезпечити відповідний
захист, то потенційні заповідники, заповідники і національні природні парки стануть жертвою чергового земельного дерибану. Втрата цих земель - це зовсім не проблема естетики. Якщо раніше військові полігони служили для військової безпеки, то зараз вони виконують куди більш важливу функцію ― вони є запорукою екологічної безпеки, оскільки є резерватами унікальних видових і генетичних ресурсів. Саме біологічна різноманітність видів на цих землях може внести свій внесок в рішення першочергової проблеми на планеті ― відродженню і розширенню природного середовища. Без збереження безцінних екосистем це завдання нездійсниме. Сучасні межі Самарського природного комплексу охоплюють достатньо велику і цілісну територію по обидва самарські береги від околиць м. Павлограда до місця впадання р. Самари в Дніпро у м. Дніпропетровськ. Головними землекористувачами природних скарбів Присамар’я є два відомства – Державний комітет лісового і мисливського господарства (Новомосковський на Павлоградський держлісгоспи) та Міністерство оборони України (землі під військовим полігоном та відомчий Новомосковський військовий лісгосп) . Значна частка степових ділянок є сільськогосподарськими угіддями (сіножаті та пасовища). Загальна площа Самарського природного комплексу становить понад 70 тисяч га. У ньому виділяється декілька структурних частин. Перша, верхня ділянка Самарського комплексу, в околицях м. Павлоград (близько 10 тис. га), зазнала потужних техногенних змін, але до цього часу тут збереглися цінні заплавні луки, діброви, острівці соснового бору та березові гайки, лимани та зональні степи. Ця ділянка тягнеться до околиць сіл Вербки та Межиріч. Далі, від с. В’язівки і до Орлівщини розташована головна частина Присамар’я, яка заслуговує статусу заповідного ядра біосферного резервату (близько 40 тис. га). Вона в свою чергу складається з двох ландшафтнотериторіальних частин: правобережної байрачно-степової (від р. Самари на північ до сіл Капітаново, Попасне) та лівобережної долинно-терасової (до с. Знаменівка, Карабинівка). Нижня ділянка Присамар’я, гирлова, охоплює долину Самари від Новомосковська до її гирла (понад 12 тис. га). Ця найбільш вразлива ділянка, через близькість до обласного центру, зазнала підтоплення при будівництві Дніпрогесу та потребує режиму регульованої заповідності і впорядкування рекреації з обмеженням навантаження. Зарезервована для наступного заповідання територія включає верхні та нижні ділянки середньої течії р. Самари, в межах Новомосковського (16 тис. га), буферну зону Самарських байраків (2 тис. га) з уже створеними заказниками та Павлоградського районів (2 тис. га) Дніпропетровської області. На заході і півночі вона обмежена річкою Самара, де на правому березі розташовані села: Вільне, Євецько-Миколаївка, Івано-Михайлівка, Андріївка, Василівка, Підлісне, Кочережки; на півдні – с. Булахівка, Новотроїцьке, Знаменівка, селища Черкаське та Гвардійське; на сході територія обмежена місцем впадання р. Вовча в р. Самару. Загальна площа території, яка потребує заповідання, складає 20 тис. га, навіть не зважаючи на нещодавну нищівну пожежу літа 2010 року. Результати наукових досліджень підтверджують гостру необхідність заповідання цієї території на підставі таких аспектів: Самарський бір включає надзвичайно різноманітні екосистеми: різні типи
дібров, вільшняки, судіброви, субори, соснові ліси, луки, болота, піщаний і справжній степ, солончаки та солонці та інші. Наявність на даній території унікальних для України ґрунтів, наприклад, заплавно-лісово-чорноземовидних, лучно-лісово-чорноземовидних та інших. Самарський бір - це найпівденніший на Україні осередок природного розповсюдження на рівнині сосни звичайної і багатьох інших видів лісової зони. В межах бору зафіксовано понад 1070 видів вищих рослин, що складає 21,6% загальної флори всієї України. Виявлено біля 100 видів рідкісних та зникаючих видів рослин, у тому числі занесених до Червоної книги України (наприклад, рідкісні папороті - страусове перо, аспленій волосовидний та інш.; орхідеї - любка дволиста, зозулинець болотний та інш.). З інших рідкісних видів зустрічаються тюльпан дібровний, шоломниця висока, копитняк європейський, рябчик малий та інші. Виявлено 237 видів хребетних тварин, що складає 72,5% фауни хребетних всього Степового Придніпров'я. Тут зустрічається близько 75 рідкісних та зникаючих видів, з яких 6 занесено до Червоної книги України. Наприклад, з найбільш цінних та цікавих видів можна відмітити українську міногу, гольця звичайного, черепаху болотну, вужа персидського, три види чапель, лебідяшипуна, сіру гуску, лелеку чорного, беркута, орлана-білохвоста, орламогильника, підорлика великого, курганника, тхора степового, норку європейську, горностая, барсука, видру. Надзвичайно різноманітний світ безхребетних тварин. Тільки комах виявлено близько 3500 видів. З них підлягає охороні 116 видів, у тому числі 16, занесених до Європейського Червоного списку, і 26 видів - до Червоної книги України. Із найбільш цінних і цікавих видів тут зустрічаються бабка дозорецьімператор, бабка болотяна, цикада гірська, багато рідкісних видів: жук-олень, вусач мускусний, бражники дубовий, скабіозовий та Прозерпіна, стрічкарки орденська, малинова та блакитна, ведмедиці Гера і хазяйка, махаон, подалірій, поліксена, мнемозина (чорний аполон), сколія-гігант, рідкісні види джмелів, ктир гігантський та інші види. В складі флори та фауни Самарського бору об'єднуються незвичайно різнорідні географічні елементи, від тайгових до середземноморських, які досягають тут 12-13% загального видового складу. Серед комах є тропічні і субтропічні види. Середовищеперетворююча роль екосистем полягає в тому, що основні засоби впливу на клімат пов’язані, насамперед, зі зміною такого природного фактора, як рослинний покрив. Діяльність людини в поліпшенні посушливих і сухих кліматів особливо ефективна шляхом збереження та створення лісів. Абсолютно позитивні меліорації клімату для умов степу, за характером та внутрішньою структурою, ефект від яких виявляється впродовж усього року і на значній території – це лісорозведення, що передбачає і збереження, і створення лісів. Самарський бір, разом з Дніпровсько-Орільським, заповідником вносить основний внесок в показник лісистості Дніпропетровської області, яка становить на сьогодні біля 5,2% при необхідній оптимальній лісистості до 1214%. Диференціація природних умов Самарського бору, а звідси і
різноманітність кліматичних флуктуацій визначила йому роль погодного оазису в степу. Так, денні температури літніх південних суховіїв, перетинаючи лісовий масив, знижують до 15 С0, значно скорочуючи період бездощової погоди за рахунок більшої частоти опадів через створення малих кругообігів води. Позамежний вплив Самарського бору, особливо відчутний при збільшенні (майже в три рази) континентальності клімату лівобережжя Придніпров’я. Так, зволоженність повітряного басейну підвищена тут на 15%, що має визначальне значення при формуванні аграрної структури регіону. Проведення тут в передзаповідному режимі суцільних рубок – не допустиме явище, оскільки тільки послідуюче районування території парку при созологічній оцінці дасть екологічне обґрунтування режиму експлуатації всієї екосистеми, що має першочергове значення як осередок стабільності степового клімату. Звертаємо увагу на неприпустимість втрати національного парку «Самарський бір» як основного біоцентру національної екологічної мережі, створення якого було заплановане у 2009році, однак не відбулось! Особливості природних умов Відповідно до фізико-географічного районування України територія Самарського лісу відноситься до Нижнє-Самарського долино-терасового району степової підобласті Орільсько-Самарської низовини, степової області Лівобережної Придніпровської низовини Лівобережно-Дніпровської Північностепової провінції північної степової підзони степової зони України. Відносно складна історія геологічного розвитку досліджуваної території обумовила значну розмаїтність типів місцевості, що відрізняються своєрідністю сучасних фізико-географічних процесів. У степовій області Придніпровської низовини заплавні, терасові, піщано-борові типи місцевостей займають близько 22 % території. За схемою геоботанічного районування України район досліджень відноситься до Новомосковського (Дніпровсько-Самарського) геоботанічного району Павлоградського (Дніпровсько-Донецького) геоботанічного округу смуги різнотравно-кострицево-ковилових степів Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області. Новомосковський (Дніпровсько-Самарський) геоботанічний район заплавних різнотравно-злакових солончакуватих луків, заплавних і борових лісів та лучно-галофільної рослинності охоплює заплавну та борову тераси Дніпра нижче Орілі та заплавну, борову й лесову тераси Самари. Характеризується складним акумулятивно-еоловим рельєфом і строкатим ґрунтовим покривом. На лесовій терасі Самари поширені лучні ґрунти. Піщані тераси зайняті дерновими піщаними й супіщаними ґрунтами та супіщаними чорноземами.
Унікальність рослинності та тваринного світу території З усіх долинних комплексів Степового Придніпров'я водойми середньої та нижньої течії ріки Самари відрізняються найбільшим різноманіттям ландшафтів, рослинного та тваринного світу і, в першу чергу за рахунок великого лісового масиву, який створює унікальні для степової зони України природні умови. Враховуючи неоцінене значення лісової рослинності, документи уряду щодо охорони поверхневих вод, лісів та розвитку природно-заповідного фонду України, необхідність створення національного парку «Смарський бір» безсумнівна. Тим більш, що відсоток природоохоронних територій та акваторій як в Україні, так і на Дніпропетровщині явно недостатня. Територія майбутнього національного парку «Самарський бір» буде займати площу біля 20 тис. га в середній течії р. Самара і включати цілий ряд ландшафтів: привододільно-балочний, придолинно-балочний, долиннотерасовий, що характеризуються великою кількістю типів лісових біогеоценозів з різними ґрунтовими і гідрологічними умовами. Різноманіття рельєфу, ґрунтових, гідрологічних і мікрокліматичних умов обумовлюють унікальне сполучення зональних степових біогеоценозів (на плакорі і схилах правого берега ріки), азональних – лісових масивів як заплавних дібров, так і хвойних лісів з пануванням сосни звичайної, лучних екосистем, розташованих по великій заплаві, і водно-болотної рослинності; інтразональних – солонців і солончаків з їхнім комплексом галофітоїдної і галофітної рослинності. На третій терасі Присамар’я формуються солонцеві і солончакові комплекси з участю багатьох видів галофітів, для яких ці місцеперебування є відірваними від приморських районів, острівними місцезнаходженнями. У межах привододільно-балочного і придолинно-балочеого типів ландшафтів на правому березі р. Самари по схилах балок розвивається мережа унікальних лісів – байраків віком до 15 тис. років, у яких сформовані байрачні ліси з численними представниками реліктових і рідкісних видів середземноморської флори. На території майбутнього національного парку за О. Л. Бельгардом (1950) виділено 75 типів лісу, з яких більше 40 є вузловими рослинними угрупованнями високого ступеня складності для занесення до Зеленої книги Дніпропетровської області. Природні комплекси долинно-террасового ландшафту як основної території і головного заповідного ядра майбутнього націоналоьного парку Найбільш великим за площею і нацбільш цінними за унікальністю та різноманіттям прородних умов, флори та фауни серед природних комплексів Присамар’я є долинно-терасовий ландшафт між сс. Кочережки та Вільне. Більша частина цього ландшафту знаходиться на територпії Воєнлісгоспу. Завдяки геологічним та гідрологічним особливостям (велике коліно річки Самари) тут утворився широкий піщаний масив, де збереглися з давніх геологічних часів залишки тайгової рослинності з непритаманними для
степової зони природними умовами та комплексом флори і фауни. З заходу, півночі та сходу він оточений заплавою Самари з короткозаплавними дібровами, луками та водно-болотними угіддями. Їз загального складу флори судинних рослин басейну р. Самари (1400 видів) за В. В. Таросовим та Б. О. Барановським на території долиннотеррасового ландшафту нараховується біля 1000 видів (700 видів на території заплави та 300 видів на території піщаної тераси). Тут у межах долинно-террасового ландшафту р. Самари короткозаплавні ліси чергуються з лучними біогеоценозами. У притерассі, при переході до піщаної тераси - арени, у місцях із приточним надлишковим зволоженням ґрунту формуються вільшняки (вільхові ліси) з набором цілого ряду північних елементів флори: щитовника (Dryopteris filix-mas), жіночої папороті (Athyrium filix-femina), міхурника ламкого (Cystopteris fragilis), телиптериса болотяного (Telypteris palustris), орхідних (Listera ovata,) та ін. На переході до арени зустрічаються торфяні болота зі сфагновими мохами, плауном булавовидним, представниками орхідних рослин і ін. На території другої піщаної тераси сформовані бори, субори (дубососняки), судуброви (сосно-дубняки), березові, осинові і ольхові колки). Осиково-березові колки в основному приурочені до депресивних елементів рельєфу другої піщаної тераси, зростають також у притерассі, фрагментарно в суборах, поблизу заплавних озер і боліт. Осика є піонерною деревною породою в заростанні заплавних озер і боліт. Сама арена, безумовно являється форпостом розповсюдження в межах степової зони цілого ряду північних рослинних видів і їх сполучень (фітоценозів). Ці фітоценози утворюють ландшафти, що являють собою різкий контраст з оточуючим бір степовим ландшафтом. Територіально сюди тяжіє заплава, де формуються вільшаники з незвичайною для нашого півдня колекцією папоротників, широко розповсюджені також діброви. У короткозаплавних дібровах значно зростає видова насиченість і різко збільшується кількість лісових видів. Функціонування водних екосистем, а особливо – невеликих поверхневих водойм, залежить від характеру водозбору і в першу чергу – рослинного покриву. В натуральних умовах ліси були скрізь розповсюджені по зниженням рельєфу підзони справжніх степів. Таким чином водойми знаходились, за рідким виключенням, в оточенні лісової рослинності. Водні екосистеми майбутнього парку представлені наступними типами: руслові водойми (русло стариці та притоки р. Самара), стариці, заплавні озера, болота, низькомінералізованні аренні озера, солончакові озера, розташовані на третій терасі, ставки. В басейні Самари зростають більш 20 видів водяних та прибережноводяних рослин, які не зустрічаються в басейнах других річок. Серед них види зі Світового червоного списку (Vincetoxicum rossicum), Червоної книги України (Aldrovanda vesiculosa – альдрованда пухирчаста, Equsetum telmаteia, – хвощ великий, Platantera bifolia – любка дволиста, Salvinia natans – сальвінія плаваюча). Тут знаходиться ряд рідкісних угруповань водяних рослин, в тому числі –із Зеленої книги України.
Особливо великим різноманіттям відрізняються водойми, розташовані в заплавних лісах та в аренних борах. Тут усього за три роки дослідження виявлено ряд нових та рідкісних для регіону видів водяних та прибережноводяних рослин: альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa), кушир донський (Ceratophyllum tanaiticum), руслиця мокрична (Еlatine alsinastrum), плавушник болотний (Hottonia palustris). Усе це свідчить про надзвичайне різноманіття рослинного покриву річкової долини в районі Самарського бору. За період досліджень тут відзначено більш 60 видів ссавців, близько 210 видів птахів, 10 видів плазунів, 10 видів земноводних. Екологічний аналіз фауни хребетних тварин показав, що в досліджуваному районі в наземних екосистемах сформувався рідкісний для степової зони України фаунистичний комплекс – лісо-поле-гігрофільний, у водних екосистемах переважно лімнофільно-фітофільний. За В. В. Стаховським, А. А. Губкіним, та В. Л. Булаховим авіфауна нараховує близько 210 видів і підвидів птахів, це далеко не вичерпний список, очікувані знахідки пролітних, що кочують, залітних птахів і кажанів складають 36–58 видів. В водоймах заплави дуже різноманітна бентофауна. Тут в 2000 році знайдений представник ракоподібних: Sinurella, яка у визначниках навіть не приводиться для водойм України. Біорізноманіття заплавних лісових озер маже вдвічі більше, ніж лучних. Ентомофауна за В. О. Барсовим дуже різноманітна. У цілому для району з 6-7,7 тисяч видів комах (приблизно 600 видів рівнокрилих, 500 напівтвердокрилих, 1800 - твердокрилих, 1500 - перетинчастокрилих, 1500 лускокрилих, 1200-1500 - двокрилих, більш 300 - видів інших загонів) більш 335 видів є рідкими, зникаючими. Вона характеризується тим, що вкрай нечисленні рідкісні для Степу тайгові види приурочені до річкових долин. Однак біорізноманіття водойм Самари ще недосконало вивчене і тут можливо очікувати нових знахідок. Все це ще раз підкреслює значення лісової рослинності для нормального фукціонування екосистем долинно-терасового ландшафту. Більша частина цього ландшафту знаходиться на територпії «ДП Новомосковського Військлісгоспу», який має площу 18 тис га і в наш час не забезпечує належної охрани лісового фонду. Наслідком цього є те, що у 2010 році пожежею було пошкоджено 12 тис. га лісу, основу з якого становить бір. За наслідками цієї катастрофи кваліфікована оцінка залучення фахівців і науковців різних біолого-екологічних профілів не проводилася. В цьому році роботи з ліквідації налідків пожежі проводяться без належного наукового обгрунтування. Як стверджують представники громадських екологічних організацій та місцеві мешканці, вирізка горілої деревини здійснюється вкупі з вцілілими екземплярами. Це перешкоджає самовідновлюванню сосни, а її штучне відновлення на таких значних територіях потребує великих коштів. Така ситуація, тим більше, потребує негайних заходів по створенню цього заповідного об’єкту і, обов’язково, з включення до його площі території «ДП
Новомосковського Військлісгоспу», як основної території і головного заповідного ядра майбутнього націоналоьного природного парку «Самарський бір». Список літератури: 1. Присамар׳я Дніпровське – перлина природи міжнародного значення/ В. В. Манюк, Колісник В. М., Чегорка П. Т. – Дніпропетровськ, 2010. – 37 с.: іл..(Сер.: «Охороняємо скарби природи Степового Подніпров׳я» Вип. 1); 2. Червона книга Дніпропетровської області. (Тваринний світ)/ Під редакцією А. П. Травлєєва. – Дніпропетровськ: ВКК «Баланс-клуб», 2011. – 488 с. – Укр. Мовою; 3. Червона книга Дніпропетровської області. (Тваринний світ)/ Під редакцією А. П. Травлєєва. – Дніпропетровськ: ВКК «Баланс-клуб», 2011. – 488 с. – Укр. Мовою; 4. Червона книга Дніпропетровської області. (Рослинний світ)/ Під редакцією А. П. Травлєєва. – Дніпропетровськ: ВКК «Баланс-клуб», 2010. – 500 с. – Укр. Мовою; 5. Природно – заповідний фонд Дніпропетровщини (станом на 1 грудня 2010 року) [навчальний довідник] / Вад. В. Манюк, Вол. В. Манюк. – Дніпропетровськ, 2010. – 116 с.: іл. (Сер.: «Заповідна справа в Україні та Степовому Подніпров׳ї: національні та регіональні аспекти». Вип. 1).