Відділ освіти Дубровицької держадміністрації Туменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
СЦЕНАРІЙ ПОЗАКЛАСНОГО ЗАХОДУ
«ПРИРОДУ БЕРЕЖІТЬ ДЛЯ ІНШИХ ПОКОЛІНЬ»
ПІДГОТУВАЛА ВЧИТЕЛЬ БІОЛОГІЇ БОГЕЛЬСЬКА АЛЛА ЙОСИПІВНА
2008р
На сцену виходять члени клубу. 1.Добрий день усім, хто в залі з нами. Познайомимося з вами. 2.Ми… Разом: …захисники природи! 3.Члени клубу «Лілея» Туменської школи Наш девіз: «Рослини-землі окраса, немає ліпшої краси, як сади і ліси» 4.Бережем грунти і води І несемо слово в люди, 5.Хай воно повчальним буде. Хай чиюсь зупинить руку. Хай всім буде за науку. Хай навчить в природі жити. Світ прекрасний захистити Від людських жорстоких дій. Стань із нами в стрій Друзів Матінки-Природи. Запитай у себе згоди Й даром часу не марнуй – Світу радість подаруй. 5.І на творчім, гарнім злеті Поможи своїй планеті 6.За нащадків ти подбай. 7. разом Зроби кращим рідний край 1.Наші конкретні справи: 2.-ми беремо участь у екологічних Всеукраїнських акціях та конкурсах 3.досліджуємо й охороняємо природні багатства села 4.-слідкуємо за чистотою річки Горинь 5.-вирощуємо квіти на клумбах біля школи, вдома, не знищуємо їх в природі 6.-допомагаємо пташкам у тяжку зимову стужу й весняну пору 7.-стоїмо на варті зелених насаджень 1.-впорядковуємо екологічні стежки вздовж річки Горинь та до лісу для проведення екскурсій 2.-організовуємо свята, вечори, де пропагуємо екологічні знання і вчимося любити й берегти природу Пісня «Гімн юних захисників природи» Ми юнії екологи – Захисники природи. Не пишемо некрологи Для Матінки-Природи! Повітря і воду, І різнобарвний світМи бережем природу З малих, дитячих літ. Від бруду очистимо Маленьке джерело.
Зеленим падолистом Прикрасимо село. Наш парк ми приберемо Від злісного сміття, Планеті збережемо Довічнеє життя. Ну, а коли, людино, Обов’язок ти свій Забудеш, проживаючи На цій землі святій. Його ми нагадаємо, Щоб знав віднині ти, Що всі постійно маємо – Планету берегти. Звучить спокійна мелодія. На сцену вибігає дівчинка з піднятим над головою глобусом. Дівчинка. Зупиніться! Подивіться! Що принесла сюди я, Це ж бо наша найрідніша, Найчарівніша Земля. На сцену виходять члени агітбригади. 1. Ось вона наша Планета. 2. Ось вона сонцем зігріта. 3. Ось вона дощами вмита. 4. Хлібами закосичена 5. Лісами заквітчана 6. Горами звеличена 7. Надрами збагачена 1. Морями оперезана 2. Озерами прикрашена 3. Ріками помережана Разом. Це наша планета Земля! Вона одна у нас, для всіх одна! Сповідь Землі То було давно, так давно, що я вже починаю забувати, як то було. Я пробуджувалася щоранку й була щаслива. Боже мій! Невже я колись могла радіти й любити? А таки любила, любила весь світ, усе навколо: сонце, небо, а головне – те, що створила. Я любила створену природу, як дбайлива, ніжна мати любить свою дитину. Тремтливо оберігаючи кожну пелюстку, стежила за тим, щоб усім на Землі вистачало світла, їжі й води, щоб ніхто не був пригноблений і принижений. Минали роки, тисячоліття. Настало XXІ сторіччя. На що перетворилася колись прекрасна Земля?! Що зробило зі мною це страховисько, за що воно так мститься мені? Воно розриває мої надра на шматки й дістає нутрощі, наповнює мою прозору кров отрутами, перекриває мені вени греблями, душить вихлопами незліченних машин, ранить атомними вибухами… Але найжахливіше – безжально винищує все живе.
Але мине час. Сонце зробить своє чергове коло, і я знову захочу жити, творити, любити, радіти. Я сильна. Я зможу! ПЛАКАТ: Ви відчували, як берези плачуть? Ви бачили, коли берези плачуть? Ви знаєте, чому берези плачуть? То з ними стогне матінка – Земля. ДІВЧИНКА До тебе звертаємось, Боже! Хай воля твоя допоможе Нам мудрими й мужніми стати. Землиці твій дар зберегти, Барвисте й ошатне вбрання. Не йти по землі навмання, А бачити кожну стеблину. Любити кожну людину. І в серці нести Україну! 1.Ось, дзвінок дзвенить з уроку. Матиме двірник мороку. Від веселих школярів, Від обгорток, паперів, Банок, жуйок і пляшок. В двірника черговий шок, Що було в руці, те вмить Вам під ноги полетить. 2.Та коли для відпочинку В вас з’являється година, Забуває майже кожен, Що найперше він – Людина. 3.Хто де їсть, то там і смітить, Шлях свій добре брудом мітить. Мислимо себе царем природи. Завдаєм де можем шкоди. 4.У криницю ту плюєм, Із якої воду п’єм, Як живемо – те і маєм, У хворобах потопаєм. 5.Доведи зворотне нам Й потурбуйсь про себе сам. 6.Думаємо, коли ви будете знати, що… Час розкладання матеріалів у наземному середовищі
Папір – 2-4 тижні Бананова шкірка – 3-4 тижні Натуральні тканини – 1-5 тижнів Цигарковий недопалок – 2-5 років Консервні бляшанки – 200-300 років Пластик – 400-500 років Скло – понад 1 млн років Час розкладання матеріалів у водному середовищі Скло – 1 тис. років Цигарковий недопалок – 5 років Поліетиленові мішки – 10-20 років Нейлонові вироби – 30-40 років Консервні бляшанки – 300 років Полістирол – 1 тис. років Українець викидає близько 250 кг відходів на рік. …ви не дозволите собі кинути їх під ноги, а знайдете місце для сміття. 1.В мене є для вас сюрприз, «Хто вгадає – тому приз! Що це, друзі? (показує пачку із цигарками) Цигарки! Знають всі, який з них прок, Проте дам Вадимові питання: Потягаєш їх димок? ВАДИМ. То й що? 1.Хай же буде за урок Інформація для тебе: У легені з димом й в небо Потрапляє нікотин. Ти знайомий, друже, з ним? ВАДИМ. Так 2.Мабуть кожен про те знає – Крапля і коня вбиває! А про смоли, про феноли Говорили тобі в школі? ВАДИМ. Говорили. 3.Про хворобу рак страшну Ти вже чув напевне, так? ВАДИМ. Так 4.Та не зайве й нагадати: Хто здоров’я хоче мати, Той не буде їх вживати, Й проживе хоч сотню літ Без проблем, хвороб і бід. ВАДИМ. То я й покину. 5..Досить багато міститься шкідливих речовин у димові від багаття, в якому ми спа-
люємо рештки рослин, листя та побутове сміття. Особливу небезпеку становить дим від спалювання пластмасових виробів – пляшок, стаканів, обгорток, пакетів, упаковок. Температури звичайного багаття не вистачає для їх повного згоряння, і тоді утворюються проміжні, небезпечні для всього живого, речовини – діоксани. 6.Із димом від спаленого осіннього листя піднімається в повітря все, що було накопичено ним протягом весни-літа, в тому числі невидимі радіонукліди, що нам на довгі роки подарував Чорнобиль, потрапить у дощову хмару такий радіоактивний пил і з дощовою краплею впаде вам на голови. 7.Крапелька-росинка із хмари летіла. Крапелька-краплинка атом захопила. Випала на трави, випала на квіти, На дзвінкий майданчик, де гуляли діти. 1.Убивця краплина голівки змочила, Крапля нові болі в тілі породила, Вбила веселкові мрії і надії У маленькім, милім, у невиннім тілі. 2.Гнуться під вагою яблука, гілля, Мучиться в каліцтві вроджене маля, Бур’яни-гіганти затуляють сонце, Затягнуло хмелем вибите віконце. 3.Покосилась хвіртка, в самоті криниця, Нікому із неї водиці напиться. О, немилосердний атомний реактор, Як же ти страждань нам додав багато! 4.Корчиться у болях, стогне у стражданні Те дитя, що гралось на дзвінкім майдані. Руки аж до Бога тягнуть мама й тато, Проклинають долю, проклинають атом. 5.Бодай же нікому і ніде у світі Не попасти більше в невидимі сіті. Нехай чиста крапля – дощова краплина Здоров’ям рум’янить щічки доні й сина. Через зал хвалькувато і поважно «їде» новий українець, тягнучи за мотузочку іграшковий автомобіль. Зупиняється й здивовано оглядає місцевість. Вот це прикол! Ти диви! Й не Багами, й не Маями, Де бував я із дівками! А куда вже тим Канарам, Де давав оце я жару! Ох, природа! Чорт бери! Хоч бери й отут умри! (ліниво розлягається, але прожогом і схоплюється)
Помирати, правда, шкода Маю ж баксів пів-комода! (знову дивується красі природи, ходить берегом) От тобі й Полісся! От тобі й ріка-Горинь! А я пень дубовий! Чорт! Швендяв за океани та за гори. (хлюпається з відра з надписом «Горинь»). Во красотіща! Тут український дух! Тут Україной пахне!(достає сотовий телефон і дзвонить) Прівєт, Касой! Я не на Канарах! На Канарах, як на нарах. На Багамах, як у ямах! Я в Городищі на Горині. Та не здурів я, братан! Тут трава вишє моєго «Мерса», Мавки пляшут, волни пісні співають. Во гдє наше національне достоїнство. Дуй до мене, може, ми його і приобретемо Бач, безплатна красота – А на Маямах брали ж гроші…(б’є себе в груди) Ех, наївна простота, Платив долари… й хороші… Слухай, річко! Я скажу ось тет-е-тет: Це ж такий менталітет! Ще й сміття порозкидаю, Бо Микола я… й гуляю(розкидає сміття) Слухай, берег! Я скажу ось тет-е-тет: Це ж такий менталітет! (всі пробігають і розкидають сміття) Ну й свинота! Дикобрази! Все й спаскудили відразу! Ну хай я… так я ж крутий! І мав право… плюнуть в річку! А народик… цей… простий… Опоганив всі простори. От бестії! Ну прямо совість потріпали! Не я ж один плював, а всі плювали. Не я ж один смітив, а всі смітили, Як веприки, геть береги розрили. 1.Привіт, Миколо! Микола. Привіт! 1.Що це ти тут робиш? Микола. Машину мию 1.Хіба ти не знаєш, що в річці та ставку заборонено мити транспорт? Микола. Чого це заборонено? 1.Бо забрудниться вода і загине все, що в ній живе. Микола. І чого це вона від однієї машини так забрудниться? Хіба ти не бачив, що всі так роблять? 1.От, от! Всі так роблять і річку гроблять. Ось послухай, може, хоч це тебе переконає. 2.Каламутить воду став, розхлюпує,
У відчаї гризе пологий берег. Гілкою верби морзе вистукує Об рогіз пташина мудра-ремез. 3.Хижа щука скалить зуби гострі, Рак в нору ховає клешні дужі, Пасма розпустила вже в підмості Водорість зчорніла, та байдуже! 4.Ми, як і раніше, сиплем, ллєм В воду все, що нам вже непридатне. І машини в річці часто миєм, Не боячись суду і розплати. 5.По воді пливе бензин, мастило Веселковим і мастким серпанком. Мертвим стане все, що в річці жило Вечором погожим, а чи ранком. 6.Жаб’ячий вечірній літній скрекіт Не ввірветься більше в твоє вухо. Очерету шовковистий шепіт Не почуєш, коли стане сухо. 7.Калиновий корінь не нап’ється Не потрапиш в калиновий рай. Так було. Так є. Так в нас ведеться , Хоч пора покласти цьому край! Микола: Та добре, добре, переконав. Машину вдома помию. 1.На грані зникнення 136 видів ссавців, 26 видів птахів, гине риба, потоки автомашин отруюють повітря. Варварство триває, ось як виглядала би сьогодні улюблена казка малят «Ріпка» КАЗКА Сидить баба, теребить кукурудзу і мугикає. Дід ходить в окулярах і читає «Сільські вісті» по складах. Заходить онучка з великою дорожньою сумкою. Онучка. (засмучено). Привіт, Ба! Баба. Хто до нас приїхав! Але схудла як, аж зелена якась. Онучка. Та це добре, Ба, хлорофільчику багато. Баба. Ну сідай, втомилась напевне? Розказуй, що там в тебе в тому місті доброго. Онучка. Та, Ба. Така біда в мене. Осінь на дворі, а я в тих самих лахах, що й три роки тому. Певне що на мене ніхто й не подивиться. А я ще й на біду закохалася в нашого викладача. Як би ж мені грошей трохи. Дід. Не журися, зозулько моя. Ми тобі допоможемо. Ти би бачила, яке я чудо на городі виростив. Баба. Йди-но, йди-но, дідо, копай свою ріпку, і повеземо на базар. Дід. (на городі) Постарався я на славу. Яку красуню виростив. Добре в газеті писало: не пошкодуй добрив і рідких хімікаліїв і сторицею тобі вернеться. (Тягне-тягне.) Це що за біда? Баба, ходи – но сюди. (баба приходить, тягнуть разом, не можуть витягнути і починають сваритися.) Баба. Давай-но, доню, допоможи нам.
Онучка. Боже мій милий! Та що це ви за мутантів виростили? Дід. Це я за новомодними технологіями. Поїхав в місто, та й купив селітри мішок, якихось арборицидів, сектицидів і ще якихось – цидів. Онучка. Діду, та в усьому якась міра є, нас вчили в університеті, що для кожної рослини своя норма добрив. І ще цими самими ар бери-, ін секти-, пестицидами зловживати не можна. Та це ж усьому живому шкодить. Добре, що ми її вирішили продати, нащо вона нам. Нумо разом. (тягнуть) Онучка. А де ж наша Жучка з Муркою, хай ідуть допоможуть. Баба. Ой, зозуленько, не хотіли ми тобі казати про біду нашу. Ти ж їх так любила. Напилися вони з калабані в кінці городу. То все ті новомодні порошки дідові з-під ріпки. Нема тепер у нас ні Жучки, ні Мурки, здохли на другий день. Онучка. Ну ні, я в шоці. Ви тут потравите один одного. Давай хоч покличемо мишку. Мишко! (Мишка виходить. Дід хреститься, баба падає.) Мишка. Що, заціпеніли? Ваших рук справа. Була мишка як мишка, а оце гризнула корінчика вашої ріпки, щоб згинула вона сьогодні, будь вона не ладна. А тепер в жодну нірку не влажу. Мусите мене тепер до себе прийняти. Ну що, тягнемо, чи ні? (падають) Дід. (тре голову).Так, я зрозумів, що порошки порошками, але до них голову на плечах треба мати. Онучка. Ні діду, на базар цю ріпку не повеземо, я ще три роки в тому самому походжу, але людей травити ми не будемо. ПІСНЯ Килимів персидських нам не треба! Наші стіни – сосни аж до неба! Нам Дубровиці хижі терикони, Не замінять крапельки озону! (2 рази) Ми свою планету приберемо! В руки мітли замашні беремо, Від сміття, від різного болота, Приберемо – в нас така робота! (2 рази) Долі кращої не відшукати Як по світу з друзями блукати, Нам, відважним, не страшні тривоги, Ми в майбутнє прокладем дороги. Слухайте, слухайте, Дзвенить з усіх сторін. Це не просто дзвін, Це не просто дзвін. Це жителі планети Прийшли сказати всім: Разом: «Природу бережіть Для інших поколінь!»