РІЧКА (Казка) В центрі села текла річка з прозорою водою. Вода була такою чистою, що можна було побачити дно річки. Але люди почали викидати сміття на берег річки. І річка почала мілішати. Згодом в селі з’явився маленький завод, який почав виливати брудну воду у річку. Зібралися на раду річкові мешканці і вирішили, що не зможуть вижити. Звернулися вони з проханням до Матінки Землі, щоб та розкрила свої ворота і забрала їх разом із річкою до себе. Одного дня прокинулись мешканці села і побачили, що на місці річки лежали гори сміття. Тяжко стало без річки. Почало занепадати село. А річка зі своїми мешканцями жила під землею і не збиралася повертатися до людей. Хандога Мирослава, 9 років (4-А клас ЗОШ № 34 м.Чернігова)
СПАСІННЯ ТВАРИН (Казка) У лісі тваринам не завжди легко. Мисливці не дають їм спокою. Тому Ведмідь покликав тварин на раду: - Що за неподобство! Мисливці, рушниці, собаки… Треба з цим боротися! - Так! Боротися!!! – закричали всі. Першою озвалася Сорока: - Треба тікати. От! - Так, тікати. Але куди? – запитала Лисичка. - Туди, де нас не знайдуть, - повчально зауважив Пугач. - За став! – запропонував Зайчик. - Всі згодні? – запитав Ведмідь. - Так! – кричали одні. - Ні! – кричали інші. Всі галасували, міркували… І дійшли до висновку – біжимо! Білочка старанно складувала у торбинку горішки, раптом на новому місці їх не буде Кожен готувався до переїзду. Перед лісом – село. За лісом – став. Туди й збираються звірі. Ось вони вже в путі. - Я така рада! - Ой, як чудово! - Прекрасно! Ось вони біля ставу. Ліс далеченько. Людей не видно. Вгорі світить сонечко, співають пташки, ростуть квіти… Гарно! Люди помітили, що зникли тварини, і все зрозуміли. Що поробиш: люди хочуть полювати, а тваринам це не подобається. . . Гриценко Альона, 9 років
(3-В клас ЗОШ № 34 м. Чернігова) СУПЕРЕЧКА ДЕРЕВ (Казка) Засперечалися дерева між собою, хто з них кращий. Ось дуб говорить: - Я всім деревам господар! Коріння моє глибоко в землю пішло, стовбур в три обхвати, вершок у небо дивиться, листя в мене вирізне, а гілля наче із заліза вилите. Я не кланяюсь бурям, не гнусь перед грозою. Почула яблуня, як дуб вихваляється, і сказала: - Не хвались багато, дубище. Ростуть на тобі одні жолуді – свиням на забаву, а моє рум’яне яблучко у всіх на столі буває. Слухає сосна, голчастою верхівкою хитає. - Заждіть, - говорить, - похвалятися: ось прийде зима, і будете ви обоє стояти голісінькі, а на мені все ж залишаться мої зелені колючки. Без мене в холодному краї життя б людям не було: я їм і печі топлю, і хати будую. Печерна Інна, 10 років ( 4-А клас ЗОШ № 34 м. Чернігова)
ЯК СОНЦЕ І КВІТИ РІЧКУ БУДИЛИ (Казка) Ліси навколо і поля, Усе це – батьківська земля. Співають пісню солов’ї Летять у небі журавлі. Куди вони усі летять? Летять малечу напувать. На рідну річку, на Десну, Де зустрічали всі весну, Де риби водиться багато І бусол там будує хату. Десна ж , красуня чарівна, Для кожного добра повна. Тут на багатих берегах Дружили квіти на лугах, Всі дружно сонечко вітали І про Десну не забували.
Одного літнього ранку, поки ще всі спали, прокинувся Цикорій і тоненьким голоском розбудив Десну: - Десно! Десно! Вставай, сестрице люба! Пора вже Сонце зустрічати. Але Річка не прокинулась. Далі Цикорій позвав на допомогу Шипшину. Шипшина відгукнулась: - Це ти, Цикорію? Що ти хотів? - Допоможи мені розбудити річку Десну. - Добре, давай разом погукаємо. Але Десна не чула їх. Вирішила допомогти їм і Кульбабка, та їхні наміри не увінчались успіхом. Рослини так захопилися своєю справою, що не помітили, що Сонце вже давно встало. Його промінчики гралися з Річкою, але вона була досі сонна.
І тут Біле Латаття вирішило рослинкам допомогти. Воно знало улюблену пісеньку Десни. - Давайте заспіваємо Річечці пісеньку. - Річко, річечко мала, Розкажи нам, де була? Чом ти міцно, річко, спиш, На рослинок не глядиш? І Десна прокинулась, потягнулась, посміхнулась рослинкам і Сонечку. - Як довго я спала! Майже всю ніч я гралась із хвилями у пахощах Нічної Фіалки. А Нічна Фіалка і досі спить… Прокинеться лише ввечері… Маханькова Марина, 9 років ( 3-В клас ЗОШ № 34 м. Чернігова)
ЛІС ЖИВИЙ (Казка) Як тільки розпочалось літо, дорослі й діти почали дуже часто відвідувати ліс. Одного чудового ранку діти пішли в ліс. Вони розпалили вогнище. Дим піднявся аж до хмари. Потім діти почали жбурляти камінням по тваринах і птахах. Всі птахи порозліталися, тварини заховалися за дерева і кущі. У лісі розпочалася паніка. Всі звірі були дуже налякані. Коли діти пішли, всі тваринки повилазили із своїх схованок. Вони подивилися навкруги і побачили тліюче багаття, пляшки, серветки, зім’яті квіти, кісточки від яблук. Звірі дуже засмутилися. Наступного ранку непрохані гості знову прийшли до лісу. Вони поводились так, як і минулого разу. Настав вечір. Звірі почали збирати камінці, горішки, шишки та палиці. Вони вирішили всі разом стати на захист свого лісу. Коли наступного дня на узліссі почулись людські голоси, мешканці лісу були вже напоготові. Назустріч дітям, наставивши гострі кігті, із-за ялинки вийшов бурий ведмідь. Перелякані дівчатка і хлопчики кинулись назад. З усіх боків в них полетіли камінці, палиці, горіхи, шишки та сміття, залишене в лісі людьми. Лісові птахи почали їх дзьобати за волосся та дряпати кігтями. Минули роки. Люди приходять до лісу послухати спів пташок, назбирати грибів та ягід, просто помилуватись величною красою лісу. Але ніхто з того часу більше не смітить у лісі. Можливо, люди навчились поважати ліс і його мешканців. Або , можливо, ті дівчатка і хлопчики розповіли всім людям, що ліс живий, і його не можна кривдити.
Логвин Тетяна, 10 років (4-А клас ЗОШ № 34 м. Чернігова)