Казка про дощик Галущак Дарія, учениця 7 Б класу Жив на світі Дощик. Та нічого він не вмів робити – ні житечко напувати, ні вулиці та площі мити. Малий дуже. Якось удосвіта накрапав-гуляв Дощик на зеленому лузі, аж де не візьмись – сторукий вітрисько налетів. Позбивав калиновий цвіт з кущів, боляче смикнув за коси вербичку. А потім підхопив білу Хмару – Дощикову маму – та й поніс. Не розгубився Дощик, кинувся неньку рятувати. Але не зміг вітриська наздогнати. Вирішив за допомогою до свого тата – Синього моря – податися. Перетворився він на струмок тай побіг глибокою балкою, щоб інші вітри не помітили. Біг по грузький глині, звивався поміж корінням, бувало з круч стрибав. А поті лісом через драговину в темні хащі. Тільки б устигнути, тільки б маму врятувати. Ніщо його не могло спинити: ні бур’яни, ні чагарники, ні кропива. Всі перешкоди сміливо подолав. Тільки сонця боявся. З тривогою поглядав на небо: «хоча б не висохнути, хоча б до річки встигнути. А з нею до тата…». Швидше і швидше біжить Дощик-струмок. Важче і важче йому. Трухляві пеньки та холодні камінці обмиває, ні на хвильку не зупиняється, та все на небо поглядає чи Сонце не прокинулося?! Нарешті на луки вибіг. Уже зовсім близько річка, порятунок… Але ось виглянуло Сонце. Ой! Дощик – під лопухи. Та сили уже не стало. Закінчилися луки. Далі – пісок. Сухий та гарячий, хоч як горнувся дощик до Землі, а відчув, що Сонце висушує його, перетворює на пару, підіймає у височінь… опинившись у небі, оглянувся і злякано вигукнув: - Що це зі мною?! - З Днем народження, сину! - Ти тут, мамо? Так, так я з тобою. Ти народився удруге. Тепер ти вже дорослий, дощ. Сміливий і дужий. Ти врятував мене. Вітрисько побачив, що ти вгору піднімаєшся, злякався та й відпустив мене. Подякував Дощ мамі за добрі слова, і вони разом полинули до Синього моря, туди, де Сонце сходить...
Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.