НИН НИНІ СУМ І БІ ІВЦЯ ЙЦЯ
ч.4 (30)
Сумівці на щиті
Історії бійців
Звіти про допомогу
Наші справи 2022-2023
СВІТОВА УПРАВА СПІЛКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
Гордо несім нашу славу, Нині сумівця, завтра бійця За Українську Державу! Від редакції Ці слова гімну знайомі кожному сумівцеві, і щоденно на наших таборах ми співаємо їх як приречення, як символ нашої віри. Ось уже майже 100 років як «Сумівець-Бієць» є одним із найзрозуміліших для нас символів. Наші засновники змушені були діяти в підпіллі, а першого Голову СУМу, Миколу Павлушкова, москалі засудили, а потім стратили. Сумівці, які відновлювали організацію в повоєнній Галичині, були покарані за це 25 роками ув’язнення та 5 роками заслання. Сумівці, які відновлювали організацію в Україні наприкінці 1980-х, здійснювали це нелегально, зібравшись на горі Маківка – місці боїв Українських січових стрільців. Вони сприймали себе нащадками борців за незалежність. В еміграції у першій своїй Присязі сумівці згадували, що «коли настане час я гордо стану з зброєю в руках лише під свій національний прапор, в когорти українського визвольного війська і не складу її доти, доки не вижену останнього окупанта із священої землі моєї Батьківщини». Тоді ще цей час не настав і вони боролися на полі виховання за душу української дитини; на міжнародній арені – демонструючи вільному світу, що Україна хоча й поневолена, але існує та бореться; на громадських форумах – нагадуючи українцям свій обов’язок супроти Батьківщини. 4
Наше щоденне вітання «Гартуйсь!» нагадувало, що гартування потрібне, щоб боронити Честь України. Наш покровитель Архистратиг Михаїл є провідником воїнства і заступником Києва. Наша сумівська емблема має форму щита, на якому білим кольором (символом чистоти) зображено стилізований сумівський тризуб. Ми часто згадуємо про майбутню боротьбу: у сумівському Гімні: «нині сумівцязавтра бійця»), у популярній поезії «Три букви СУМ»: «Ти лицар завтрашнього бою...». Оце "завтра" настало. З усією силою воно прийшло зі Сходу, Півдня та Півночі 24 лютого 2022 року. Близько 80 сумівців та вихованців СУМ в Україні взяли до рук зброю і стали на захист Української Держави. Серед них і перший Голова відновлено СУМу в Україні, син легендарного сотенного УПА Мирослава Симчича-«Кривоноса». Його наступник, який очолював СУМ в Україні на зламі 1990-2000-х років, втратив на війні сина. В лави борців вступили голови Київського, Львівського, Тернопільського, Калуського, Хмельницького, Херсонського, Дніпровського, Краматорського та інших осередків. Десятки їхніх членів. Батьки багатьох сумівців. Після повномасштабного вторгнення першим із СУМівців-Бійців загинув друг Гриць Добош – колишній голова Львівської обласної організації СУМ. Це було на Півдні України в березні 2022. Після того бою ця територія впродовж кількох місяців була окупована. Місцеві жителі поховали тіла друзів Гриця, але не його москалі замінували тіло і його тлінні останки вдалося з почестями поховати лише в грудні 2022-го. Майора Олега Юрченка в СУМі також кликали «татом Олежкою» – він не лише кількаразово очолював Київський осередок, але й був батьком великої сумівської родини. Із 5-ма дітьми він міг не йти на фронт, але свій вибір Олег зробив ще на Майдані 2013-го. З того часу його боротьба не припинялася. Він загинув у Бахмуті. Там же загинув і капітан Віктор Мельниченко – вихованець Тернопільського СУМу. Перед останнім виїздом в зону бойових дій він зустрівся з юнацтвом й ділився досвідом. З його рою Старшого Юнацтва «НС-9» пішло воювати 7 хлопців. Ще один київський сумівець Юрій Мороз загинув на Соледарському напрямі в квітні 2023-го. Юрко був першим головою сумівської дружини ратників «Тур». За два місяці до смерті він був присутній на засіданні Крайової Управи СУМ в Україні. «Завтра», про яке співалося в нашому Гімні, наступило. І Гаслом Світового СУМу на цей рік є «Нині Сумівця – Нині Бійця». Кожен з нас повинен відчути відповідальність «Нині Бійця»: хтось зі зброєю, хтось з волонтерською допомогою, хтось піклуючись молоддю. Але насамперед кожен з нас повинен пам’ятати про СУМівця-Бійця, який в цей момент зі зброєю боронить Честь України. 5
Зміст 4-5
Від редакції
8-9
Молитва за воїна-сумівця
10-11
Ідеологія СУМ
12-13
Сумівці на щиті
14-15
Владика С. Сус "Немає більшої любові..."
16-19
Євген Войцехівський
20-23
Віталій Волкотруб
24-27
Михайло Дімітров
28-33
Гриць Добош
33-41
Олег Юрченко
42-45
Віктор Мельниченко
46-51
Юрко Мороз
52-54
Гриць Степанюк
55-57
Роман Корвацький
58-59
Меморіал загиблих бійців
60-61
Нині сумівця-нині бійця
62-65
Друг Юрко (Сміла)
66-67
Друг Ігор (Київський осередок)
68
Друг Андрій (Львівський осередок)
69
Друг Володимир (Калуський осередок)
70-71
Учасники ХІХ КЗ СУМ в Україні
72-73
Друг Вчитель (Первомайське)
74
Подруга Сумівка (Краматорський осередок)
75
Друг Сергій (Тернопільський осередок)
76-77
Друг Віталій (Тернопільський осередок)
78
Друг Василь (Калуський осередок)
79
Друг Сергій (Калуський осередок)
80-81
Друг Сашко (Калуський осередок)
Друг Ад'ютант (Київський осередок)
82-83
Друг Андрій (Львівський осередок)
84-85
Друг Максим (Хмельницький осередок)
86
Друг Олег (Калуський осередок)
87
Подруга Зоряна (Великі Мости)
88-89
Друг Захар (Калуський осередок)
90-91
Друг Володимир (Тернопільський осередок)
92-93
Друг Максим (Харків)
94-95
Друг Олег (Київський осередок)
96-97
Друг Максим (Київський осередок)
98-99
Друг Сашко (Тернопільський осередок)
100-101
Друг Василь (Тернопільський осередок)
102-103
Друг Антон (Київський осередок)
104
Друг Олександр (Дніпровський осередок)
105
Друг Андрій (Львівський осередок)
106
Друг Влад (Київський осередок)
107
Друг Даниїл (Чернігів)
108
Друг Сергій (Стрийський осередок)
109
Друг Богдан (Львівський осередок)
110-111
Друг Павло (Київський осередок)
112-113
Іменний перелік сумівців-бійців
114-115
Що читають та слухають сумівці-бійці
116-117
Гуманітарний Фонд СУ СУМ
118-119
Діяльність волонтерського штабу СУМ в Україні
120-121
Генерал, Підполковник, Капітан
122
8
МОЛИТВА ЗА ВОЇНА-СУМІВЦЯ Передвічний Боже, Творче миру і добра, Твоєю незбагненною потугою та силою будь захистом для всього українського воїнства, Твоїх вірних синів і дочок, які ризикуючи власним життям, стали в оборону свого народу та Батьківщини України. Будь для кожного з них силою і міццю, вірною опорою в часі випробувань і провадь їх у сповненні величного обов’язку захисту Вітчизни. Увінчай їхні зусилля перемогою добра над злом, правди над брехнею, справедливості над кривдою. Підведи кожного, хто спіткнеться; поверни кожного, хто загубиться; звесели кожного, зраненого серцем; Воскресіння даруй усім полеглим за своїх братів і сестер. Укріпи, поблагослови та настанови всіх воїнів-СУМівців, збережи їхні життя та дай ласки, щоб приклад їхньої жертовності та відваги передавався всім наступним поколінням. Всемогутній Боже, нехай настане мирний світанок, а на його сторожі нехай вірно стоїть відважний захисник Батьківщини – український воїн-СУМівець! Бо Ти єси захист, перемога і спасіння для тих, хто надіється на Тебе, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь! підготував капелан СУМ в Україні о. Петро Жук
9
10
11
Євген Войцехівський 16.07.1979 - 07.07.2014
Віталій Волкотруб 05.06.1986 - 29.08.2014
Михайло дімітров 26.10.1983 - 17.01.2018
Гриць добош 29.09.1991 - 19.03.2022
Олег Юрченко 20.04.1977 - 02.01.2023
Віктор мельниченко 25.03.1989 - 13.02.2023
Юрко Мороз
09.09.1975 - 16.04.2023
ГриГорій Степанюк 05.10.1991 - 21.06.2023
Роман Корвацький 10.08.1980 - 02.08.2023
12
13 12
14
Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою покладе за друзів своїх Капелан СУМу Владика Степан Сус
15
сн
коман дир під розділ «Холо у дний я р» Прави й Сект о Револ юції Гі р в часі дност і боєць баталь "Айдар йону "
н ий е г Єв івськ едок х ер е с ь ц о ц й й Во нськи -боє ь я л ц і е пер в См і сум ай
Щ
07. астя 07. 20 14
а нк я ' 9 м Ка .197
7 6.0
"Чех"
16
Євген Войцехівський Командир підрозділу «Холодний яр», боєць батальйону Айдар
Нагороджений Залізним Хрестом у серпні 2014 року (посмертно)
17
Мій син завжди прагнув бути першим Віктор , батько Євгена Войцехівського Голова КУ СУМ в Україні (1999-2001) Мій син говорив: «Мене не цікавлять слова. Я людина дії». Коли почався Майдан, Женя відразу ж поїхав до Києва і був там до кінця лютого. А вже в квітні одним з перших потрапив у зону АТО. Мій син був легендарною особистістю. Його цінували та поважали побратими. Знаєте, скільки людей він врятував? Женя був командиром групи глибинної розвідки. Проповз на животі всі околиці міста Щастя. Жартував, що це місто тепер знає краще за будь-якого місцевого мешканця. У його задачі входило проникати на територію ворога та фіксувати вогневі точки. Одного разу, коли українські війська ще не стояли так близько до Луганська, він пройшов пішки сто кілометрів до луганського аеропорту! Женя завжди складав дуже точні карти: де вогневі точки терористів, що за озброєння. Якби не ці карти - багато наших могло загинути, натрапивши на засідку. Повзучи парками і алеями, він одного разу дістався до будівлі Луганської СБУ. Коли повертався назад з полоненим, його випадково побачив якийсь місцевий дідусь. «Це ж не ти той самий Чех, за якого 150 тисяч доларів дають?» — запитав старий. Після ствердної відповіді, дід сказав: «Ну, іди з Богом!». Син довго лежав у засаді і спостерігав за терористами. Вивчав їх поведінку та умовні сигнали. Якось раз разом із своєю п'ятіркою йому треба було пройти ворожий блокпост. Хлопці думали, що, як завжди, повзком будуть пробиратись по "зеленці", а Євген несподівано піднявся в повний зріст метрах у трьохстах від противника і почав якось особливо махати рукою. Цей же жест повторили бойовики біля блокпоста. Женя дав сигнал своїм, вони і вусом не повели, спокійно пішли на ворожу територію. "Що це було?" — запитують хлопці у Жені, коли вже опинилися на безпечній відстані від ворога. "Я три дні спостерігав за терористами та вивчав їх умовні сигнали, — відповів мій син. — Те, що я показав, означало, що я свій".
18
Вероніка, дружина Євгена Войцехівського Багато хто на Луганщині знав про Євгена. Про нього ходили легенди. Одного разу я їхала навідатись до чоловіка на фронт і надовго застряла у пробці біля одного з блокпостів. Вийшов водій з дорогого джипа, ми почали розмовляти. "Так ви дружина Войцеховського? — запитує чоловік. — Як він там? Можливо, щось потрібно?» Кажу, що Женя завжди мріяв про потужний бінокль. Я ще не встигла закінчити, як чоловік швидко сів у авто і попередив: "Якщо рух розпочнеться раніше – я вас дожену». Через півгодини ми все ще очікували, коли нас пропустять, а цей чоловік привіз новенький бінокль.
Олег, побратим Євгена Войцехівського 6 липня Женя з двома побратимами вирушив на розвідку в Луганськ. Повернувся пізно ввечері: "У мене сьогодні другий день народження". Виявляється, в самому Луганську хлопці нарвалися на підрозділ з двохсот осіб! Втікаючи, встигли ліквідувати кількох терористів, але сили були нерівні. Кілька куль, випущених наздогін, просвистіли поруч з Євгеном. Одна навіть обкраяла його шию. Хлопці з крутого урвища стрибнули в воду – і так врятувалися. Бойовики ще якийсь час блукали берегом, хотіли знайти Женю з друзями, а потім, очевидно, вирішивши, що ті потонули, пішли своїм шляхом. 19
ів м су
ець н и 9 бр Бо .198
Черво носiль ське
03 25.
"Журналіст"
20
Коман відділ дир ення
3-й ок рем спеціа ий полк призн льного ачення ГУР
є ш о д б ло о ь М ец
Оборо Іловай на ська
й і л а уб т і В отр т н а к ж л р о е с В й и ць
29.08.2 014
Віталій Волкотруб Молодший сержант, командир відділення управління загону ССО
Народився 5 червня 1986 року в м. Бобринець Кіровоградської області. Перебуваючи в юнацтві СУМ у Бобринці долучався до осередкової діяльності на усіх заходах, завдяки своєму веселому та м’якому характеру був чудовим впорядником і охоче допомагав в праці з молодшими сумівцями. Загинув 29 серпня 2014 року в бою під Іловайськом (Донецька область) під час виходу з оточення до с. Червоносільське Амвросіївського району по так званому «зеленому коридору», який було обстріляно російськими збройними формуваннями. Похований на Ковалівському кладовищі м.Бобринець. Без батька залишився син Ігор та дружина.
Нагороджений Залізним Хрестом у серпні 2015 року (посмертно)
21
Залізний Хрест Заслуги
22
Найвищим особливим відзначенням СУМ "Залізний Хрест Заслуги" нагороджуються за відвагу, рішучі чини, гідні звання Героя, що приносять славу українському імені Відзнаку передає Ігорю – сину Віталія др. Петро Дума (на той час голова Світової Управи СУМ) під час відзначення 90-ліття СУМу (вересень 2015, Львів)
23
и є к о ь б с ян ь л і ц См міве
24
су
26.10.1 983
"Гайдамака" А
ДУК П бат.ім С, Айдар, У . Куль чицьк ДА, ого НГ У
Розвід ник
Бої за Водян Слов'янськ , е Широк , ДАП, Піски , ине, А вдіївк а
о л й ха ров и М іт ередок Дім й ос ць
Нiкопо ль
17.0 вдiївка 1.20 18
Михайло Дімітров Розвідник групи «Санти» Добровольчого Українаського Корпусу "Правий сектор"
Нагороджений Залізним Хрестом у листопаді 2018 року (посмертно)
25
26
ал
б Де
ве
е ьц
и
Піск
Водя
не
Ст уг ан ан иц сь я ка
Л
е
н кі
о р и
Ш
Оборона летовища тривала 242 дні 27
вих
вiв Ль
Снiг урів ка
91 9 9.1 0 . 29
19.0 3.20 22
"Грицько"
28
омічни ЛНУ Ф й ф-тет ранка
і ець м у с ован
Старш ий сол дат Оборо на Ми колаїв щини Екон
ь Ль ії СУ ц а є в о т ц о б Гол ганіза а ь п ц р р а о К ве
80 окр штурм ема десант н ова бр игада оЗСУ
бош ласної о Д ь об раїні ї ц о и Гр вівськМ в Ук
Гриць Добош Старший солдат у 80 ДШБ Народився 29 вересня 1991 року у Львові. Ще зі шкільних років долучився до праці в лавах Спілки Української Молоді. Тут зростав, гартувався і міцнів тілом і духом. Був головою Львівської обласної організації СУМ в Україні та членом Крайової Управи, активним учасником таборів і мандрів. Наприкінці лютого 2022 року Гриць за покликом свого серця був серед тих, хто першим безстрашно пішов боронити Незалежність та Суверенність України. У лавах Збройних Сил України, у складі 80 Львівської десантно-штурмової бригади, тримав оборону на Миколаївщині та Херсонщині. Загинув разом з двома побратимами 19 березня 2022 року в бою під Снігурівкою. Тіло сумівця-бійця вдалося повернути лише в листопаді, після звільнення Снігурівки від окупантів. Залишилась дружина, родина та племінник-сумівець.
Нагороджений Залізним Хрестом у грудні 2022 року (посмертно)
29
Вероніка Саврук, сумівка 30
Оля Фендик, сумівка
31
Капелан СУМ в Україні, о. Петро Жук під час прощання з Грицем
32
33
ка 77 9 ин 1 т . ос .04 Тр
20
Ба хм ут
оайда на Луг рська ВЦА анщин і
тр с і ін м д а
майор Юрчен ко морсь ка піхо та в Кр иму Нов
о б ь ц лу а е В в і Яр м р у о с ат
рян у Дж
4 коза ц Самоо ька сотня борон и Май дану
а" к ий ж н е Ол унчуж о т а йб ь Т и " к ц ь є с
02 .01 .20 23
й" и в и л с а Щ " "Кий"
34
Олег Юрченко Майор Збройних сил України, член ОУН(б) Народився 20 квітня 1977 в селі Тростинка на Київщині. В дорослому віці Олег долучився до лав Київської міської організації Спілки Української Молоді в Україні. Разом з дружиною та дітьми брав участь у численних організаційних таборах, мандрівках, вишколах та акціях. Впродовж кількох років очолював Київський осередок СУМу, а в 2007-2009 був Скарбником Крайової Управи СУМ в Україні. Впроваджував в освіту систему національнопатріотичного виховання, організовував та проводив Всеукраїнську дитячо-юнацьку патріотичну гру «Сокіл» («Джура»). Учасник Помаранчевої революції і Революції гідності (4-та козацька сотня), під час протистояння з «Беркутом» був поранений. З 2014 року перебував на керівних посадах в Службі безпеки України. З 2016 по 2018 рік працював в Новоайдарській військово-цивільній адміністрації Луганської області. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну перебував при виконанні особливих завдань на командних посадах. Загинув 2 січня 2023 року біля міста Бахмут. Похований в родинному селі Тростинка. Залишилась дружина та пятеро дітей: Олеся, Святослав, Тарас, Устим та Христина.
Нагороджений Залізним Хрестом у січні 2023 року (посмертно)
35
Людмила Юрченко, дружина Олега, сумівка
36
37
Володимир Вятрович, історик 38
Іванка Кобєлєва, сумівка
39
40
Капелан СУМ в Україні, о. Петро Жук під час прощання з Олегом
41
Б
ь пiл 9 о 8 рн Те 3.19
.0 25
13.0 ахмут 2.2 02 3
Віктор Мельниченк о
42
Добро волец ь у 201 4
старш спеціа ий інспекто л р управл ьних операц іння «К ій ОРДу»
Т Н н « е чл рою
бої на Донеч инні
р е п й ії а ц і н с ол ь п ц н є а т о о і б п а к г ь о ц к е ьс в і л і п 9» м о у н с ер С-
Віктор Мельниченко Боєць КОРДу, учасник АТО
Нагороджений Залізним Хрестом в лютому 2023 року (посмертно)
43
- згадує слова Віктора дружина Ілона: Ми гордимося ним і обіцяємо, що не підведемо! 44
45
к
ет м о н і м
75 9 1 . .09 9 0
їв Ки
"Лютий" "Бенич"
46
еконс тр УНР, Ууктор Армії СС, УП А
ів дир м су оман а
Молод ший се ржант бої на Світло дарськ ій дузі р
ь го ів «Т ц й є о ши тник б р е п а р ець
4 коза ц Самоо ька сотня борон и Май дану
з о р о ни и М ко руж р Д а » Ю лов УР
Вас юкiв ка
16.0 4.20 23
Юрко Мороз Молодший сержант Сили територіальної оборони
Нагороджений Залізним Хрестом у квітні 2023 року (посмертно)
47
Павло Подобєд, сумівець 48
Аня Степанова, сумівка
49
50
Капелан СУМ в Україні, о. Петро Жук під час прощання з Юрком 51
Но во ми 21.0 хайлів ка 6
.20 23
ь ол п с 1 ра 199 . Ти 0
.1 05
Григорій-Гай
52
“Мико лай”
ка отехні Вибух
Медиц ина
й і р о к г к и о ю р д н Г па ре е с е т С цький о оєць б и н ь ь ц ел е м Х ів Б м Ш у с 79 Д
Григорій Степанюк Боєць 79 окремої десантно-штурмової бригади
Нагороджений Залізним Хрестом у серпні 2023 року (посмертно)
53
Григорій Степанюк на осередкових Андріївських вечорницях Хмельницький, 2006 р.
54
Роман Корвацький на Калуському спортивному осередковому таборі «Ольвійські забави» смт. Богородчани, 2000 р.
55 52
Ста лей рший тен ант
т с и р е л и т р а
“керам іст”
Кал
добро волец 2014-м ь у у
н й а Ромцьки редок а се в о р Ко уський
В
02 ільша .08 на .20 23 ш 0 лу Ка .198
08 . 0 1
"Гуцул"
56
Роман Корвацький Командир взводу протитанкових ракетних комплексів, старший лейтенант
Нагороджений Залізним Хрестом у серпні 2023 року (посмертно)
57
58
Меморіал памʼ'яті загиблих сумівців-бійців осередок Брадфорд СУМ у Великій Британії 59
Друг Юрко (Юрист) Сміла
Я воюю за свою землю, якої я не маю в приватній власності, за своїх прадідів, яких я ніколи не бачив, за своїх правнуків, яких я ніколи не побачу – я воюю за Україну! 62
До СУМу я потрапив через Віктора Войцехівського. Зацікавився діаспорянською літературою 50-60-х років. Свого часу, як Віктора обрали головою Крайової Управи, я його заступив у Смілі і продовжував осередкову роботу. У суспільства на той час не було розуміння для чого нам СУМ, для чого українська мова в Україні і багато інших речей. І з цим ми на місці працювали. СУМ у своїй суті зводився до виховання. Тоді я зібрав свій перший рій – це були 4 17-літніх юнаків, і я був у них виховником, мені тоді було 21. 3 того рою троє пішли воювати, один з яких загинув (Михайло Дімітров). На Революції Гідності я долуччився до Правого Сектору, там була різна робота, зокрема я керував гуманітарним штабом, який забезпечував потреби військових частин в Криму. Я був переконаний, що там буде війна, оскільки півострів оточений росією з великою кількістю озброєння і навчених людей. Врешті-решт того опору було недостатньо. Далі почались активні бойові дії і я вирушив на схід. І там воював до закінчення активної фази війни: 15 лютого 2015 року вона “заморозилась”. Навесні звільнився і намагався повернутись до цивільного життя. 24 лютого я прокинувся вранці, дізнався, що почалась війна, та й пішов воювати. Я відчував неминучість повномасштабної війни, не знав дати і року, але був впевнений, що це має статися, оскільки питання не вирішене. З 2015 року у мене на цей випадок були складені речі, весь час щось перепаковував, тож того дня взяв зібраний наплічник і пішов до військкомату. Я командир розрахунку, весь розрахунок я формував сам по дорозі з військкомату, а потім – до боротьби. Наступного дня ми вже працювали на позиціях і виконували бойові задачі. Я вірю, що ми переможемо, бо у нас просто немає вибору. Борітеся - поборете!
63
Луганщина, квітень 2022
64
Це перший з відомих мені бойових прапорів СУМу. І, можливо, перший бойовий підрозділ СУМу в історії Спілки. Заяв щоправда хлопці не писали, але то формальність. Та й кандидатський термін менший ніж 2 місяці, хоч в бойових лік йде день за три. А от гасло "Честь України Готов Боронити!" несуть гордо. Друг Юрко
65
66
Друг Ігор (Вітер) Київський осередок Голова СУМ в Україні 1995-1999, 2001-2003
Від проголошення Незалежності я чекав цієї війни і певним чином готувався до неї. Але, коли почалось в 2014-му, я цього не зрозумів і виявся не готовим. Мені здавалось, що я старий і вже достатньо немічний для війни. Коли в лютому 2022-го Генерал Залужний виступив по телебаченню та закликав усіх, хто в змозі тримати зброю, захистити столицю, я зрозумів, що молодий і готовий. Тому я тут і планую зі своїм підрозділом палити Москву, а після перемоги повернутися в Березів* до своєї колекції віскі. *Березів – родинне село Симчичів. Батько Ігоря – почесн. член СУМ, сотенний УПА Мирослав Симчич-"Кривоніс" очолював Березівську сотню 67
Друг Андрій Львівський осередок Друг Андрій – довголітній член Спілки, один з засновників СНУМ (на фото з прапорами момент заснування: гора Маківка, 19 серпня 1989). Інше фото під час протесту проти референдуму в СРСР у березні 1991. Через понад 30 років знову в авангарді боротьби за Українську Державу. Зараз друг Андрій несе службу на Донецькому напрямку, є сержантом 80-тої окремої десантно-штурмової бригади.
68
Друг Володимир Калуський осередок Друг Володимир очолював осередок в Калуші 13 років (1993 – 2005 рр.), заснував та став учасником сумівського ВІА «Передзвін». Разом з дружиною Аллою, окрім двох власних дітей, виховали та стали прикладом для багатьох поколінь сумівців, проводячи довголітню виховницьку працю в осередку. З початком повномасштабної війни зголосився до ЗСУ.
Др. Володимир серед снумівців під час відкриття першого пам'ятника Степану Бандері (Старий Угринів, жовтень, 1990) 69
70
12 з 50 учасників ХІХ Крайового З'їзду СУМ в Україні (жовтень 2021) сумівці-бійці 71
72
Друг Вчитель Первомайське Кожен захід, вишкіл, табір – це окрема пригода, окремий виклик, який з гідністю доводилося долати, отримуючи неймовірне задоволення. В першу чергу СУМ сформував самосвідомість та розуміння того, що від нас залежить майбутнє, що ми вирішуємо нашу долю. Оскільки я прийшов в СУМ в доволі зрілому віці зі своїм баченням ситуації та світу, можу сказати, що вплинули на мене найбільше подруги Неля Лавриненко, Віра Гайдамаха, Тетяна Ковальова, друг Олег Мазур, брат Вінкентій та багато інших. Зараз СУМ це такий промінець світла у цьому смердючому тунелі війни. Виховницьку справу важливо продовжувати в будь-який час, бо життя триває далі, як би ми цього не хотіли, і темряву завжди змінює світло. 24 лютого я був на сержантських курсах в Житомирі, і так вийшло, що я та мої побратими охороняли в ніч на 24 склади РАО, я був розвідним. Про неминучість війни знав, бо ще з середини лютого почалось дуже сильне загострення, і вже були перші втрати. На той момент я вже служив 4 роки, тому прекрасно розумів, що ніхто крім нас, бо резерв потрібно було готувати, а для цього потрібен час. Ось цей час ми і вигравали. Війна – це бруд, від якого ніколи не вдасться відмитися, навіть героям. Війни доброї немає, але на війні все дуже просто: або ти або тебе. Ось це і лякає. Але ж ми і боремось, щоб наші діти війни не бачили. Або ми переможемо і будемо жити, або нас знищать як націю. Не треба боятись, страх це лише частинка нас, навчіться нею керувати. Живіть за принципом: "Не словом, а дієсловом". Доповідь закінчив сержант П.В.В. (Вчитель). 73
Подруга Сумівка Краматорський осередок 24 лютого, як і мільйони моїх співвітчизників, прокинулася від вибухів, які ще не забула з 2014-го, і які не раз чула, коли ми разом із волонтерами їздили з гуманітарною допомогою на Донеччину та Луганщину. Коли почула про набір в штурмову бригаду, мені дуже сподобалася назва – «Лють». Привернуло увагу, що не було обмежень – запрошували і чоловіків, і жінок. Я відчуваю, що можу бути корисною, адже маю навики надання першої домедичної допомоги, пройшла курси з аеророзвідки. Мене надихає досвід ізраїльської армії, там багато жінок-військовослужбовців. Я дуже хочу бути корисною, брати участь у визволенні України. 74
Друг Сергій (Бізон) Тернопільський осередок Ми переможемо, бо з нами «сила і воля святая». Ми на своїй землі, ми захищаємо своє і, мені здається, що наше покоління найбільш розуміє небезпеку і загрозу ворога, який на нас напав. Ми дуже багато років жили під його гнітом, тож зараз ми повинні вигнати кривдника зі своєї землі до останнього російського окупанта.
75
Друг Віталій (Мамай) Тернопільський осередок
76
Ми тут стоїмо і ведемо боротьбу не за місто, а за свободу, і за свободу не однієї країни – а за свободу людей в цілому. Свободу керувати власним вибором, своєю думкою. Відстоюємо свою ідентичність і право жити як гідна нація. Якщо дозволяти будькому заходити в твій дім тільки б війни не було, то з такими темпами не те що діти не будуть знати, хто вони і звідки родом, а і дорослі боятимуться слово промовити. Майдан – шлях дев‘яти років протяжністю в цілу вічність… Початок випробувань та можливостей людської відваги та честі. Спротив, боротьба за справедливість. Війна, яку досі толерантна більшість боїться назвати війною (АТО, Повномасштабне вторгнення). Героїчне вигризання кожного шматка землі, своїх прав, свобод, переконань та поглядів. Шлях достойних. Історія викарбувана не в камені, а в людських життях, історія, яка житиме вічно в серцях ВІЛЬНИХ.
Однією з моїх улюблених речей на війні є запальничка Zippo. Вона завжди зі мною. На одній стороні ножем нашкрябано напис «Майдан Барикади 2013 р. Б. Київ», напис ще з революції Гідності, а з іншої – «Війна 2023 р. Б. Бахмут» зроблена в березні цього (2023) року. Друзі часто жартують, кажуть: добре що там немає більше місця де шкрябати, може тут все і закінчиться. 77
СУМ в мені сформував такі риси як патріотизм та любов до України. Особливий вплив на мене мабуть мала подруга Віра Гайдамаха. Для мене СУМ – це спосіб життя. Виховницьку працю обов'язково необхідно продовжувати, тому що, на мою думку, саме відсутність державної програми виховання молоді на засадах патріотизму стало причиною приходу "руzького міру" в Україну. Щодо війни, то коли розпочалось повномасштабне вторгнення – було відчуття злості. Йти до військкомату думка виникла одразу. Але були вагання. Як на це відреагує сім'я, батьки. Роздумував декілька днів, та після дзвінка брата 28.02.22 р. із запитанням "що робимо?" рішення було прийнято, і вже 01.03.22 р. ми разом прийшли до військкомату. Ставлення до війни не змінилось, змінилось ставлення до ворогів, перестав їх сприймати як людей. Допомагає віра в перемогу та твердий намір жити в Незалежній процвітаючій Україні. Ми переможемо, тому що іншого шляху немає. Ми на своїй землі.
Друг Василь (Адвокат) Калуський осередок 78
Друг Сергій (Сірко) Калуський осередок
СУМ дав мені насамперед величезний досвід. А головне це спілкування з тими людьми, що своїми помислами, вчинками і діями приносять в твоє життя радість, світло, любов, а ще – справжню дружбу і підтримку. СУМ – це частина життя. Вірю, що цінності та ідеї СУМ мають стати основою виховання молодого покоління українців. 24.02. – день усвідомлення того, що може стати кінцем. До лав ЗСУ вступаю не одразу, але з усвідомленням того, що якщо потрібно і прийде наказ – візьму зброю до рук та стану пліч-о-пліч з побратимами боронити свій край, своїх рідних і близьких. Захищати честь і гідність, свободу, ідею, а головне життя тих хто має продовжувати будувати Україну. Зараз несу службу на Донецькому напрямку. Бахмут, Часів Яр, Авдіївка, Хромове і Костянтинівка та інші міста нівелюються в щось одне – в місце, де гуляє смерть і розруха. Розумію, що потрібно це змінити, необхідно зупинити та вигнати цю навалу зі своєї країни. Головними залишаються віра, молитва і сподівання, підтримка рідних і близьких, підтримка друзів і побратимів. Ні кроку назад, тільки вперед – разом з тими, хто зараз стоїть зі зброєю в руках у перших ешалонах оборони. Моя місія тут: зробити все можливе задля нашої перемоги. 79
СУМ для мене зараз – це велика підтримка. Долучився до Спілки, коли був ще юнацтвом в 93 році, здається. Петро Кузів запросив мене на мандрівний табір. Ми тоді як почали мандрувати, то змагались хто більше ночей спав в наметі. СУМ – формує. В СУМі ти займаєшся багатьма речима і щось відкривається тобі, ти відкриваєш себе. Був впорядником з 16 років, згодом виховником. Був в управі – Головою ІваноФраківського осередку. Тепер вже роками є в Управі господарчим, скарбником. От що я не любив в СУМі – стійкувати. А на війні потрібно було стійкувати багато – і в дощ, і в сніг, і вночі, і вдень. Але ти звикаєш. Робиш це багато і звикаєш.
Друг Сашко Калуський осередок 80
24 лютого зустрів вдома. Цей день був тривожний: прокинувся в 5 ранку і дізнався, що почалась війна. Діти в школу не пішли, бо ніхто не знав масштабів ситуації. Я розумів, що треба щось робити, але одразу не пішов в військкомат, а 25-го записався в ТрО, в ЗСУ не хотів, бо не мав жодної підготовки. Я не знав як це робити – воювати. Тому спершу хотів навчитись. Якщо я хочу захищати, то я маю знати, як це робити. Якщо я хочу захищатись, то я мушу навчитись. Треба йти воювати не тому, що війна, а тому, що треба вміти це робити. Спочатку сім’я поставилась з розуміння, адже це потрібно. І служба в ТрО сприймалось нормально, бо буду тут, на місці, недалеко. Але коли нас відправили на фронт якраз на Великдень (2022) – це важко сприйняла дружина, діти ще більш-менш. Але дружину я залишив саму з усіма проблемами – її і моїми. Вона не казала, але я бачив, що вона це сприймала наче я їду в одну сторону. Війна – це зовсім інша атмосфера. Вона навколо тебе. Навколо тебе в усьому: в побуті, в горизонті – зруйновані будинки, зруйновані дороги. Це вибухи, обстріли, це страх. Страх – з яким ти в житті не зустрічаєшся. Все, що ти ховав в собі тут – там стає явним. Хочеться жити в Україні, щоб країна розвивалась і працювала – тому я тут. 81
82
Друг Ад'ютант Київський осередок
Спілка багата талановитими людьми
СУМ працює на далеку перспективу
Я зробив свій вибір
СУМівський шлях для мене почався з осередкового табору, який залишив дуже теплі та колоритні спогади, які і зараз неодноразово виринають з свідомості. Мав тривалу перерву в СУМівському житті, але вона пішла на користь, бо повернувшись, поринув в таборове життя з головою, бувало по шість таборів на рік. Переконаний, що почерпнув від кожного члена СУМівської сім’ї якусь частинку. Організація дуже багата талановитими людьми і, більше того, вони розкидані по найрізноманітніших сферах діяльності, що дає можливість гармонійно прослідковувати життя патріотичновихованого суспільства. Воюючи, я кардинально переглянув діяльність нашої організації. На це також вплинула дискусія з бувалим сумівцем, який зараз є неактивним. Ми їли борщ з цибулькою і салом в підвалі райвідділу поліції в Бахмуті, я нарікав на діяльність, що під час війни треба переформатовуватися і не ставити виховництво на перший план, але він сказав: «СУМ працює на далеку перспективу», тобто потрібно займатись виховництвом і сіяти зерна патріотизму в юнацьких головах, і якщо з сотні проросте в десяти – це можна вважати успіхом. Війна почалась не 24 лютого, війна не почалась в 2014… 24 лютого було очікуваним для мене. Морально я був готовим, зробив свій вибір. Постало питання до кого доєднуватись, бо в мене взагалі не було бойового досвіду, це те саме як співбесіда на роботі: хотів потрапити в якийсь спецпідрозділ, але багато відповідали «в тебе немає досвіду». Спочатку тероборона, добробат і потім ЗСУ.
Хочеться жити, ще дуже багато планів!
Війна – це страх! Страх в кожного різний, комусь інстинктивно допомагає вижити, це ще можна назвати «чуйкою», а декому він не дає поворухнутись, багато просто ціпеніють і замість того, щоб ховатись – стоять як вкопані. Найбільшим страхом для мене була втрата кінцівки, бо смерті, як такої, я не боявся. Ми жартували «просто погасне світло», але тепер, після того як мій підрозділ вивели на доукомплектацію, і поживши між людей, дуже важко повертатись. Прийшло усвідомлення того, що я міг не повернутись дуже багато разів, «багато днів народжень», хочеться жити, ще дуже багато планів, багато ще треба зробити.
Я вірю в перемогу!
Я вірю в перемогу! Але не потрібно годувати себе ілюзіями, нас чекають дуже важкі часи реабілітації, повернуться десятки тисяч зламаних людей, хоч зовні ви не помітите ніяких змін. Ветеранам потрібне здорове суспільство, бо коли суспільство потребувало – вони пішли без вагань. 83
Друг Андрій Львівський осередок В СУМ я потрапив, коли мені було 15 років. Випадково познайомився з сумівцями на виставці, присвяченій УПА. Вперше побував на сумівському таборі в Карпатах влітку 2007. Комендантом тоді був Юрко Фартушний, бунчужним Андрій Фендик. Таборування було бадьоре. Ми ходили місцями діяльності старшинської школи УПА, знайшли завалену криївку. Такі маленькі пригоди надихали юнацьку уяву. Кожен день був насичений та цікавий, а ввечері як завжди ватра та різні забави. Атмосфера табору захопила, і щороку я бував в таборах осередкових та всеукраїнських. Мандрували Холодним Яром, місцями боїв УСС, УПА. Траплялися комічні моменти: бувало піднялися на гору, вирішили повертатися іншим шляхом, заблукали і верталися серед ночі. Пригадуються тепер окремі моменти, які перегукуються з сучасністю. Наприклад, влітку 2008 на всеукраїнському таборі ми стали свідками російського вторгнення в Грузію. Тоді ми ще на гутірці обговорювали можливу майбутню війну РФ проти України, та що нам, сумівцям, потрібно буде брати в ній участь. Всеукраїнські табори були чисельні, туди з’їжджалися сумівці з різних осередків України, і це було цікаво. Часом приїжджали друзі з осередків з діаспори. Запам’яталися таборування 2010 року за участю Віри Гайдамахи, з якою було цікаво спілкуватись. Вона завжди мала багато історій, зокрема, можна було дізнатись дещо про визвольну боротьбу, таке, що в книжках не прочитаєш. Ставши дружинником та згодом головою осередку у Львові, брав активну участь в організації різних заходів. В нас, загалом, невелике середовище було, але досить активне. Ми багато заходів провели внутрішньо-організаційних та зовнішніх. Старалися розвинути активну громадську діяльність, особливо у львівському громадському середовищі. Зокрема, в часи приходу до влади Януковича та небезпечних тоді змін, СУМ у Львові брав активну участь в студентських акціях, в антитабачниківській кампанії, на підтримку української мови як єдиної державної, проти харківських угод та інших. Ми організовували та брали участь в різних заходах пам’яті, тоді активно відроджувалась національна пам'ять та свідомість молоді. На Львівщині провели ряд вишкільних таборів, які мали загартувати молодь. Велику виховну і наставницьку роль у цьому процесі мав о. Михайло Ільницький. Я вважаю, що вся ця попередня діяльність організації дала свої результати.
84
В моїй свідомості закарбувались слова гімну «Нині сумівця, завтра бійця за Українську державу!». Я завжди розглядав СУМ як організацію, що повинна підготувати молодь до боротьби, якщо доведеться. СУМ став середовищем, де знайшов близьких за духом людей. Багато друзів-сумівців стали побратимами на революції і війні. Будучи на фронті, я відчував підтримку СУМу та неодноразово отримував необхідну допомогу для себе і підрозділу. Мені приємно, що багато сумівців воюють, волонтерять, всіляко допомагають силам оборони. Отже, виховна діяльність організації не пройшла даремно. Частина сумівців-бійців віддали свої життя за свободу України. Вважаю, що місія СУМу виховувати нове покоління борців, державних діячів, лідерів у всіх сферах суспільного життя. Україна потребуватиме таких лідерів, і саме організація з такими ідеалами як Бог і Україна, повинна кувати нові кадри. Я очікував, що буде повномасштабне вторгнення РФ. Війна, яку розв'язала РФ у 2014 була одразу спрямована на повне підкорення України. Тоді вперше побував на фронті під Слов'янськом, а у 20152017 роках у складі 8-го окремого батальйону "Аратта" УДА на Маріупольському напрямку. Тому з початком повномасштабного вторгнення я знову потрапив на фронт. Вкінці лютого вирушив до Києва. 1 березня був на передовій в складі батальйону "Свобода". Ми діяли на території Броварського району, потім в Ірпіні, Гостомелі. З квітня вирушив на ізюмський напрямок в с. Вірнопілля у складі "Карпатської Січі". Далі був наш контрнаступ, коли звільнили значну територію Харківської області, пізніше просунулись в район Лиману на Донеччині, де батальйон тримає оборону. З перших днів повномасштабного вторгнення я знав, що ми вистоїмо і відіб'ємо російські війська. Я розумів, що в них велика перевага, але вірив, що ми їх здолаємо. В нас армія козаків, лицарів, які воюють за свою Батьківщину, націю, свободу, сім'ї, честь, гідність. В них армія кріпаків, які змушені вмирати за свого умовного царя. Вважаю, що Україна має завдати непоправної поразки РФ та розвалити її на частини. Це буде вінцем нашої перемоги. Хотів би сказати читачам, щоб вірили в Україну, в нашу націю, допомагали силам оборони, підтримували, поширювали та розвивали все українське. Важливо перемогти на полі бою, а також зміцнювати український світ на противагу «русскому міру» в суспільстві. Важливо підтримувати і розвивати українську культуру, мову, освіту, церкву. Кожен має докладати зусиль для цього. Замало перемоги на фронті та вигнання агресора. Важливо, щоб перемогла українська ідентичність.
85
24 Друг Максим Голова Хмельницького осередку Максим та Олег зустріли 24 лютого 2022 року на війні в Марʼїнці на Донеччині, де перебували на ротації у складі медичної служби «Госпітальєри». О 5 ранку їх розбули гучні прильоти артилерії. Для Максима це був перший бойовий виїзд після закінчення курсів домедичної допомоги. «Окрім медичної валізи, моє бойове екіпірування майже нічим не відрізняється від воїнів. Проте мій мозок постійно аналізує та вираховує десятки варіантів проведення евакуації пораненого.» 86
лютого 2022 року Максим та Олег на бойових позиціях в Марʼ їнці з прапором 75-ліття СУМ в діаспорі
Друг Олег Калуський осередок Голова Стягу Ратників СУМ в Україні У той час зі мною ще був Максим, наш сумівець. Я більше переживав за нього. О 5 ранку почалися обстріли, ми ще навіть не розуміли, що почалась війна. Потім вже почали дзвонити рідні і питати, як ви там зі словами: «Війна почалась». А тут командир каже: є завдання, і ти переключаєшся, настрій зразу бойовий. Нарешті ми будемо воювати, щоб відігнати цього одвічного ворога. 87
Подруга Зоряна Великі Мости Ми організовували власні вишколи: в школах, у горах, у львівських лісах. Але й активно долучалися до інших сумівських заходів. А почалось все з патріотичного фестивалю талантів «Сурми звитяги», в якому я брала участь. В містечку я ходила до греко-католицької церкви, яка співпрацювала з СУМом. Так мене запросили в Скадовськ, де розпочалось знайомство зі Спілкою, яка стала моєю другою сім’єю. Коли ви прокидаєтесь вранці і разом співаєте гімн, коли єдине привітання – «Гартуйсь», ти наче приєднуєшся до якогось клану. Ти здобуваєш своїх людей, з якими ти на одній хвилі. В юних роках це здавалось крутим. СУМ – це велика сім’я. Я вважаю, немає різниці – жінка ти чи чоловік. Є питання: чи дійсно ти військовослужбовець? Чи ти прийшов сюди стати професіоналом своєї справи? Думаю, якщо жінка знайшла в собі сили, вирішила, що хоче цим займатися і впорається з цим, то чому б і ні? Армія – це братерство. Я зустріла тут багато прекрасних людей. Можливо, своїм прикладом я когось надихну служити Батьківщині. Це виклик самій собі, він мотивує. Стільки людей віддали своє життя за нашу країну, стільки сімей розбито, як я можу це покинути? Ну просто ніяк. Є ціль – наша вільна країна. Ми не маємо права здаватись. Я про таке навіть не думала. Я виросла в оточенні неймовірних людей! Для нас молитва, гімн та декалог націоналіста були не витвір мистецтва чи трендом, а сенсом життя! Гасло «Слава Україні!» - кодом, яким вітались лише обрані. Нас вважали божевільними, не розуміли, засуджували, переслідували, саджали за грати. За свою національну позицію і любов до України ми платили життям ще до 2013-го. Для нас війна тривала щоденно! Ми боролися, готувались і збільшували свої лави. Зростали самі й виховували юне покоління. Майдан, вторгнення на Донбасі давало більше однодумців і тих, хто принаймі розуміє. Московія століттями проводить геноцид Українців! І ось нарешті прозріння народу, не всього, але таки більшості! Великою ціною, але ми стоїмо! 88
89
Друг Захар Калуський осередок До СУМу я потрапив юнаком у 2014 році, мені тоді було 15. Це був час закінчення Революції Гідності: тоді я побачив, що таке Україна і український дух і, захопившись цими ідеями, прийшов до Спілки. В той час я добре товаришував з Богданом Климентієм, як виявилось потім – сином легендарних місцевих сумівців. Ми разом грали в оркестрі, після репетицій зустрічались і займались музикою вже своєю. Відбувалось все це в сумівській домівці. Так створився Калуський сумівський гурт “46 кабінет”, і я опинився в СУМі. Вже в дружинницькому віці було розуміння, що маю не тільки отримувати, а й віддавати. Так відбувались табори, вишколи, злети і дуже цінно бути їх частиною, докладатися до виховання юнацтва і в той же ж час формуватися і міцнішати самому в цьому процесі. СУМ дав мені розуміння ідентичності. Ідентичність я ототожнюю до позиції. СУМ дав мені цю позицію – мати власну думку. І це дуже круто! Завдяки цьому, я знаю, що я міцний всередині, “твердий” до випробувань. На мене мали вплив покоління старших виховників в СУМі: хоч спілкування з подругою Вірою Гайдамахою було нетривалим, однак дало мені багато. Наш перший виховник друг Володимир Климентій дуже багато в нас вклав і навіть зараз є прикладом: він теж пішов до війська. Ми з ним знаходимось на однакових посадах, тримаємо контакт, на початках він мені підказував дещо по роботі. Формуванням мого покоління значною мірою опікувались подруга Катерина Симчич та Друг Святослав Липовецький: на їхніх прикладах ми зростали і формувались.
90
Серед моїх друзів-сумівців чимало тих, хто пішов до війська. Сергій Василечко, який на фронті з перших днів, кількома роками раніше ще навчаючись у військовій академії, подарував мені свій шеврон, який досі зі мною. Влад Німак: я жартую, що в нього армія більше козацька (Влад доброволець), а ми (ЗСУ) – реєстрові козаки. Зараз я пишаюся усіма тими людьми, хто продовжує сумівську працю, я є в чаті виховників, тому щотижня бачу, як активно провадиться діяльність на фоні тієї трагедії, яку ми проживаємо. Для мене дуже важливо, що своєю роботою ми можемо дати можливість цим всім речам. Попри все, життя повинно продовжуватися – і СУМ це втілює. До війська я вирішую вступати не одразу. І цей вибір формувався в мені якийсь час, а хтось мав більше відваги зробити його одразу. Я пройшов досвід волонтерства у прифронтовому Харкові в перші місяці війни. Потім повернувся в Калуш, навіть влаштувався на роботу. Але все ж відчував себе не на своєму місці. На початку літа я собі пообіцяв, що 29 серпня піду у військкомат: саме в цей день я склав присягу, закінчуючи військову кафедру в університеті. Це також день Іловайської трагедії: День пам'яті захисників України. Мені здавалось це важливим. А в серпні я поїхав обозним на сумівський табір. Там все було настільки неймовірно круто, що я усвідомив, за що потрібно боротися, що прийшла моя черга бути корисним своїй державі. Раз на день на кілька хвилин ми мали доступ до інтернету, тоді я й побачив набір до 47-ї окремої механізована бригади, тож зголосився. Після табору мене запросили на співбесіду, тоді з 300 офіцерів відібрали 20 і мене серед їх числа. Я був поглинутим цим всім. Військо стало частиною моєї реальності і сьогодення: форма, порядок, служіння. Мене мотивує обов'язок. І СУМ дав мені це відчуття обов'язку, що я з цим не сам.
91
Друг Володимир (Клап) Тернопільський осередок Історик, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху, заступник директора Галузевого державного архіву СБУ (2014-2016) захищає Україну з часу повномасштабного вторгнення. Боєць несе службу командиром відділення механізованого взводу механізованої роти 83 батальйону 105 окремої бригади тероборони ЗСУ.
92
Історія моєї родини, виховання та членство в Спілці Української Молоді вплинули на моє зацікавлення історією. Спочатку я був у юнацтві, потім перейшов у дружинники. В них я був в ратниках спочатку - це така суспільно-мандрівна дружина, можна сказати. Потім перейшов у суспільники - це вже в Києві, будучи на роботі в СБУ. Ця організація відіграла і відіграє дуже важливу роль у моєму житті. СУМ зацементував в мені те національно-патріотичне виховання, яке в мене було від сім’ї, від матері та дідуся. У мене дідусь був в ОУН, бабцин рідний брат у дивізії "Галичина". Дідуся рідний брат в УПА був. По татовій лінії теж були родичі, які працювали в Службі безпеки ОУН. І я дуже вдячний СУМу. Пригадую, я ще в школу приходив у футболках з тризубами, з Бандерою. На мене дивилися, як на дивака, в той час не було мейнстримом ходити в таких футболках. Хоча маю зізнатися, певний період я не був активним членом СУМу, бо мав багато робіт.
коментар взято зі статті “Суспільне. Новини” Фото: 105 окрема бригада тероборони ЗСУ
Але ця сумівська родина вона дуже класна. І чи в радості ти, чи в скорботі, ти завжди знаєш, що у тебе є велика родина і в Україні, і за кордоном. Навіть зараз у бригаді, в якій я несу службу, є також два сумівці. І ти не просто приїжджаєш у справах до свого побратима, а ти приїжджаєш, як до рідної людини.
93
94
Друг Максим Харків Завжди добре, коли є план. Особливо коли вже недалеко лунають вибухи, видно хмари диму від горілої техніки, й немає часу дуже роздумувати, що де зараз коїться й що робити саме мені. Відчуття, що буде наступна фаза війни було ще з кінця грудня. Всі знали, що колись має статися велика війна з росією, розуміли, що ось скоро почнеться щось масштабне, ніхто не знав коли саме і як це буде, але внутрішня напруга зростала. Я вже розумів, що треба буде стати на захист країн (бо інакше не може бути після батьківського виховання, кількох десятків прочитаних патріотичних книжок і розуміння, що в "сусідів" зірвало дах) але не уявляв, як це станеться. Ми готувалися, проходили військову підготовку з побратимами, сумівським колом розробили план дій на кілька різних сценаріїв, буквально за кілька днів до того обумовили місце і час зустрічі у випадку початку бойових дій чи зникнення комунікації між групою, в ніч перед цим встановили Signal. Настав цей день. Мене збудив дзвінок, я прокинувся і почув вибухи на Північній Салтівці, поруч з якою я жив, кілька разів підстрибнула підлога. Не очікував, що все розпочнеться от саме сьогодні. Замовлена в інтернеті аптечка ще не приїхала, рації вже наготові. Є проста послідовність дій, рішення вже прийняті, і це додає впевненості й дає хоча б крихту заспокоєння, хоча довкола коїться небачене мною до цього. Я їхав велосипедом від дому до точки збору, чув вибухи з боку дому й оглядався, серце щеміло, страшно було за батьків, які сказали, що без мене з міста не поїдуть і лишилися. Я маю їх захистити. В той же день ми отримали зброю й поїхали на Північну Салтівку, де тримали оборону в будинку на в'їзді в місто з окружної. Завдання – знищити колону ворожої техніки, коли вона прорве першу лінію оборони і заїжджатиме в місто. Ми з самими гранатометами та автоматами. Перші дні було страшно, адже незрозуміла ситуація в країні й місті, скільки ворогів, де вони вже є, пишуть, що москалі то тут, то там просочилися в місто, постійні обстріли, десь сунуть ворожі ДРГ. Але з часом ставало трохи спокійніше. Україна витримала удар, Харків тримає оборону. Йдучи боронити країну, розумів, що позаду мої рідні, мої друзі, моє минуле й майбутнє, адже я в своїй рідній країні. Я думаю, що це вирішальна подія, битва за існування, росія не може жити з вільною Україною, а ми з таким нелюдом по сусідству. Вчергове росія зважилася на те, щоб знищити нас, а в нас з'явився шанс зробити так, щоб цього більше ніколи не повторилося, щоб наші діти вже не бачили війни, а держава-вбивця лишилася лише в історії. Знаю, що ми переможемо. Це зараз може здаватися очевидним. Але з початком масштабної війни, коли думаєш "чи протримається країна цю добу", я побачив, як Люди зібралися, зорганізувалися, допомагали одне одному, стали на захист країни, своїх рідних, і як багато таких Людей. Тоді розумієш, що є кому битися до останнього, що тебе прикриють, і можна сподіватися на допомогу, відчуваєш себе на потрібному місці в живому організмі нації. Це вміння українців згуртуватися і організовуватися в складні моменти завжди будило в мені захоплення власним народом. Хочеться, щоб українці були одне одному братами завжди, а не лише в критичні моменти. Тримаймося, лишаймося людьми, поважаймо і допомагаймо одне одному. Україна переможе, але для цього маємо ще попрацювати!
95
96
СУМ в моєму житті з'явився завдяки Денису – старшому братові. В 14 потрапив на свій перший табір. Тоді мене дуже пройняла українська культура і те, як це подавав СУМ. Коли я був юнаком, Спілка дуже підсилила мене в особистісному розвитку. СУМ – це люди, і вони мають для молодої людини колосальне значення. Одному з тих, кому я завдячую в формуванні свого світогляду – Святославу Липовецькому як історику, який мене в цьому плані зацікавив. Ще сильне враження справила подруга Віра Гайдамаха та її вишколи. Якось вона мені сказала: “Олеже, Тобі потрібно більше боротися – стати борцем!”. Десь вона побачила, що я міг здати назад, тому вона мене підштовхувала відстоювати своє. Найпам'ятнішою для мене стала акція “Доба” у 2019 році. Вона змінила моє життя. У грудні перед тим я закінчив своє навчання, виписався з гуртожитку, став у рідному місті на облік у військкоматі, і мені ледь не одразу вручили повістку. А в студентському середовищі тоді панувала думка, що це просто витратити рік в нікуди. І ось на “Добі”, сидячи в карцері на мовчанці, читав стенди про Степана Андрійовича, щось роздумував, і мене тоді як перемкнуло. А чого це я маю ухилятися від служби? На той момент вже тривала війна, і якщо зараз я не піду служити, другий, третій теж, у нас так може і армія закінчитись, і ми програємо війну, програємо державу. Тому ухвалив рішення йти навчитися військової справи, бо розумів, що якщо війна перейде в активну фазу, треба бути готовим. Можна сказати, СУМ привів мене до того моменту, де я є зараз. 24 лютого зустрів на службі в Полтаві, тоді нас усіх зібрали і дали команду як діяти. Свої військові наряди можу порівняти з сумівським табором (виїзд на місце, облаштування нічлігу, забезпечення побуту, виконання завдань), тільки там є загроза атаки ворога.
97
Друг Максим Київський осередок Родом я з Рівного. Навчався в Острозі, там я познайомився з Іванкою (майбутня дружина), яка познайомила мене із СУМом, ми брали участь у різних заходах, їздили і до Тернополя, і до Херсона. Урешті-решт ми вирішили створити осередок в Острозі, щоб не тільки їздити і споживати, а й самим творити дійсність. Були різні напрямки діяльності: ми клеїли якісь наліпки по місту про важливість української мови, був музичний фестиваль «Галас», проводили заходи, вечори, покази фільмів, до нас приїжджала подруга Віра (Гайдамаха) і проводила лекції на суспільно-політичні теми, ми організовували зустрічі із ветеранами, героями УПА. Ми намагалися змінити світ довкола на краще. Це зараз модно ходити з гербом, кричати «Слава Україні» і глузувати з путіна. Тоді це була абсолютно маргінальна історія. Тоді ми відстоювали свою думку, щоб пробудити суспільство. Ми з дружиною переїхали до Києва вкінці 2010 року. Тоді у мене склалося враження, що я потрапив у надзвичайно зросійщене середовище. Постійно відбувалися якісь політичні, громадські акції, у яких доводилося брати участь, тому що було розуміння, що інакше рано чи пізно росія нас поглине в мілітарному плані, культурному тощо. І тому намагалися робити, що було в наших силах. Зокрема, у 2012 році був Мовний майдан, у якому теж довелося брати участь. Побиття «беркутом», протистояння – це ж все початки війни України та росії. Я вважав за необхідне приходити і там щось робити. 98
Те, що росія не здасться і не відпустить все просто так, було зрозуміло. У те, що буде відкрита агресія ми не вірили, але остерігалися десь із початку зими. Не можна сказати, що війна в 2014 була сюрпризом, але війну ніколи не чекають. Нам дуже пощастило, що ми перемогли на Євромайдані. Ті жертви, які ми понесли дали нам можливість говорити українською мовою і вільно обговорювати питання нашої історії та нашого майбутнього. Після Майдану, мабуть, найважливіше, чим я займався – закон про державну мову. Вкінці 2015 року я зібрав групу людей: активістів, експертів, законодавців, з якими говорили про важливість затвердження нового закону про державну мову. Ми розуміли, що у нас є два шляхи: вимагати скасувати закон «Ківалова-Колесніченка», але тоді незрозуміло, чим питання буде регулюватися; або писати новий закон про державну мову. А кому писати, якщо не нам? Ми почали працювати над законом, який врешті-решт було ухвалено і підписано в 2019 році, і зараз він діє. Зустрів 24 лютого вдома. Дружина мене збудила і каже: «Максиме, почалося». У нас було чутно вибухи за вікном. Ми швидко почали діяти. Перш за все, я вибіг надвір, щоб заправити машину. Попри те, що ми розуміли, що реально насувається, однак не перестрахувалися. Тоді ще черг не було. Іванка залишилася в місті. Доньку та тещу швидко, до кінця доби, вивіз на Тернопільщину. Потім приїхав у Рівне до військкомату. Друг мене запросив приїхати до Львова і волонтерити в штабі. Тоді я приїхав і волонтерив як водій. Періодично заходив до воєнкомату, але там були черги. Одного дня їх не було. Власне, тоді я і потрапив до ЗСУ. В перші дні повномасштабної війни я думав, що все посиплеться. Впаде Київ, а далі й все інше. Умовно, залишиться західна українська народна республіка в кращому випадку, а решта України буде просто поглинена. На щастя, так не сталося. Але станом навіть на початок березня я думав, що Київ потрапить в оточення. Хотів потрапити до столиці і воювати, бо на той час був у Львові. Коли прийшов у військкомат, то думав, що буде можливість, щоб мене відправили під Київ десь, бо думав, що там вирішується доля України. Сталося не так, я потрапив в 24 ОМБ і разом із нею поїхав на Схід, на межу Донецької і Луганської областей. Я ніколи не планував бути вояком. Зрозумів, що треба вступати до лав ЗСУ, тому що вони вирішують долю не тільки України, а й всього Східноєвропейського регіону і росії. Чи це було правильне рішення? Не знаю. Можливо, якби я був далі програмістом і жертвував хоча б долю тих грошей, які заробляв, було б і краще, хто знає. Але я є там, де я є. Україна зараз на такому етапі історії, що вона мусить бути або зубатою, мілітаризованою і здатною себе повноцінно захистити, або вона просто не буде існувати як незалежна держава. Другий варіант ми дозволити не можемо. Треба завжди бути готовими себе захистити, боронитися, наступати. В кращому випадку треба дійти до того, щоб московія у сучасному вигляді припинила своє існування. Якщо вона існуватиме в тому вигляді, як зараз – вона завжди становитиме загрозу для України. Навіть прихід нової влади нічого не змінить, про це писали ще українські націоналісти в ХХ столітті. Ми маємо перемогти, щоб просто вижити. Передусім сила в тому, що ми знаємо, за що воюємо, за що боремося, за що втрачаємо життя. Хтось втрачає кінцівки, хтось втрачає роботу – ми усі чимось жертвуємо. Усі ми люди, але ми розуміємо, що варіантів немає.
99
100
Друг Сашко (Ворона) Тернопільський осередок До СУМу вступив у 2000 чи 2001 році, завдяки знайомству з друзями Сергієм Глущаком та Василем Нестеренком, одразу дружинником долучився до дружини ратників "Каскад". Після довгої перерви, в 2018 році, повернувшись до Тернополя, відразу активно влився в життя осередку, відновивши діяльність дружини ратників "Каскад" та очоливши її. Найяскравіші спогади, мабуть, залишили змаги з мандрівництва «Доброволець», в яких ратники усіх осередків, і не тільки ратники, брали активну участь, мандрівний табір «Заграва. 100 років боротьби» 2019 року і, звісно ж, зимовий старшоюнацький табір 2019. Звістка про вторгнення кацапів 24 лютого 2022 року мене застала вдома в Тернополі – прокинувся незрозуміло чому о 5:40, покрутився, взяв до рук телефон і побачив повідомлення друга Віктора "Війна друзі..." Це не було несподіванкою, оскільки ми готувалися заздалегідь, і рішення про подальші дії теж було прийнято ще до того ранку. 25 лютого вранці я стояв у величезній черзі до військкомату і з 28.02.2022 по сьогодні є військовослужбовцем ЗСУ. Зараз і до самої перемоги кожен з нас, не залежно від того, на якому він місці, повинен робити все потрібне від нього задля нашої перемоги: нищити ворога зі зброєю в руках, технічно забезпечувати успішність і ефективність виконання бойових завдань, волонтерською діяльністю забезпечувати вояків та допомагати нашим співгромадянам, які вимушено виїхали із ТОТ і зони бойових дій, продовжувати виховання юнацтва, працювати і поповнювати державний бюджет. Ми переможемо, бо за нами Правда! Бо ми гідні нащадки наших предків! Бо мусимо нарешті зупинити і знищити московське зло, відплативши за століття мук, сліз і смертей, які воно спричинило українському народові.
101
102
Друг Василь (Діброва) Тернопільський осередок Зголосився до військкомату, два дні провів в чергах для того, щоб потрапити до Тероборони, так я і опинився в армії. Чому я в армії? Я дуже довго намагався знайти в собі відповідь, чому я в 2014 не пішов у військо: тоді в мене діти ще були малі. Я знайшов для себе таке виправдання. Зараз діти достатньо дорослі. Так, їм бракує батька. Але станом на сьогодні виправдань не могло би бути абсолютно ніяких. Крім того, те, що в душі виховувалось з дитинства і також з допомогою Спілки Української Молоді, ті скрижалі, як і моя душа, не могли би надалі існувати, якби я не був у війську. Тому я тут.
103
Київський осередок
Бережіть те, що для нас створили, бережіть те, що буде створено для вас, і бережіть те, що створите ви для наступних поколінь. Оберігайте один одного, наша сила в єдності. Коли ми разом, ми непереможні, ми це довели. Дякую за те, що ви нас підтримуєте. Ви наша опора, ви наш тил, ми у вас віримо так само сильно, як ви вірите в нас. Але тим, хто забув, що в Україні йде війна, хотілося б нагадати, що ваш спокій тримається на наших плечах. Ми знаходимося тут заради вас, тому прокиньтеся, будь ласка, і почніть щось робити для своєї країни. Важко планувати якісь глобальні речі, коли ти живеш у моменті. Я впевнений тільки в одному – незалежно від того, де я опинюся після війни, я буду докладати максимально зусиль для того, щоб жити краще, ніж я жив до війни. І допомагатиму іншим з цим впоратися.
104
Як на війні живуть солдати? Сплять на підлозі в покинутих хатах. В їхньому погляді сум і втома, Сняться їм сни, в яких вони вдома. Дивляться в очі старим іконам, Моляться, щоб не зустрітись з Хароном. Жартами й сміхом під дим цигарок Рятують себе від поганих думок. Сьогодні живі, все решта - дрібниці, А завтра вже бій - час чистить рушниці.
Друг Олександр Дніпровський осередок Світ завжди був з війнами, епідеміями, природними катаклізмами. Просто більшості з нас пощастило пожити у відносно спокійні часи в спокійному місці. Але в цьому ж світі є любов, шляхетність, краса і щастя. На цьому тримаємось, це цінуємо. Ми вистоїмо, переможемо та вилікуємо всі рани! А я особисто хочу повернутись на наш улюблений південь. На острів Джа, Південний берег Криму, термальні води Арабатки, Олешківські піски та Донецьке Приазов'я. Сонячні місця, де живе щастя, стигне найкращий в світі виноград і пасуться корови на березі моря. 105
Друг Влад Львівіський осередок 24 лютого не було відчуття тривоги. Було розуміння, що потрібно діяти. Пішов в ТрО – не взяли. Вирішив волонтерити, зібрав речі і шукав можливості як дістатись до Харкова, коли інші їхали у зворотній до нього бік. Жодного сумніву, що ми переможемо. Переможемо – і все відбудуємо. (Сьогодні Влад – доброволець, є оператором дрону і захищає Україну від окупанта).
106
Друг Андрій Львівіський осередок
Війна виснажує, де б ти не був. В першу чергу, це виснаження моральне. Нам потрібен хороший ґрунт, аби вистояти. Виховництво може бути саме таким ґрунтом. Тому надзвичайно важливо його продовжувати. 107
Друг Даниїл Чернігів «Що Ти зробив для перемоги сьогодні?, з 2014-го року запитує себе Данило. Коли почалась війна йому було 15, він наполегливо вчився і опановував медицину, тепер рятує життя і вчить інших: З мене поганий солдат, але не найгірший медик. Поки є можливість, будемо вчити». Це свідомий вибір. Бо я знаю, що мої навички можуть дати людям шанс вижити. Я до цього готувався, вчився. І зараз відчуваю, що це максимально потрібно. Поки триває війна, поки люди потребуватимуть допомоги, я її буду надавати. Буду до перемоги, а в перемогу я вірю! 108
Друг Сергій Стрийський осередок 24 лютого о 4 ранку збирався на роботу, побачив стрічку новин і все стало ясно. Діяв оперативно, вагань не було. Звільнився з роботи і ввечері того ж дня вже був на кордоні (до 24.02 2022 працював в Польщі). Подолав 1200 км. Приїхав в частину – підписав контракт. 25-го підписав контракт, 27-го вже був на фронті. ...Коли ми виводили людей з-під обстрілів, з мобільною групою медиків надавали допомогу цивільним. Момент розуміння, коли ти виводиш дитину з-під обстрілу і рятуєш її від можливої смерті – той клаптик світла, який перемагає темряву. Ще потрібно докласти багато зусиль до здобуття перемоги. Вірте в ЗСУ і підтримуйте їх, не звикайте до війни, продовжуйте боротись – і тоді ми переможемо!
109
110
Друг Богдан (Адвокат) Львівіський осередок До війни я працював керівником адвокатського об'єднання. З початком повномасштабного вторгнення росії вступив у лави Збройних сил України. Таких, як я, сотні, тисячі. Чи було важко вдягнути військову форму? Так, звичайно. Але набагато важче щотижня хоронити своїх побратимів, військових, які гинуть на цій війні. Попри це, жоден військовий не сумнівається в нашій Перемозі. Я б хотів подякувати всім вам за вашу допомогу, яка наближає нашу спільну перемогу. Слава Україні! Переможемо!
111
Друг Павло Київський осередок Я родом з Херсону. Батьки моєї матері також все життя прожили на Херсонщині. Напевно, перше усвідомлення, що я українець, до мене прийшло саме з часів дитячого спілкування з ними. Цей час і є корінням мого формування як особистості. А вже більш в дорослому віці, років в 15, я натрапив в квартирі на листування моєї мами з двоюрідним братом її тата, Юрієм Семенком (діяч “Просвіти”, член уряду УНР в екзилі). Читаючи книжки з історії, я насамперед почав з книжок цього Юрія Семенка. І якось натрапив на його книжку “Процес СВУ-СУМ і доля Наталії Павлушкової”. Прочитавши цю книжку, я довідався, що колись існувала така славна організація Спілка Української Молоді. Мене ця організація зацікавила, принаймні в тому викладі, в якому це було представлено Юрієм Семенком. І я вирішив для себе загуглити СУМ. Це був 2002-2003 рік. З подивом дізнався, що окрім якихось статей про історію Спілки, пошук видає ще й сайт з назвою організації. Згодом, вже в 2003 році, потрапивши до Києва як абітурієнт, я прийшов за адресою, яка була вказана на сайті. І так я вперше натрапив на Нелю Лавриненко. А вдруге я прийшов за тиждень і познайомився з Сашком Семиргою. Так я зав'язав товариський контакт з СУМом. Приходив вдруге, втретє, вчетверте і врешті так мене організація зацікавила і затягнула. А загалом в СУМі є три людини, які найбільше вплинули на становлення мого світогляду як сумівця, як українця. Це Юрко Фартушний, Сашко Семирга і Ігор Симчич – ці сумівці заклали для мене ідеологію, яку можна протиставити суспільному споживацтву. Організація затягнула мене настільки, що я захотів створити осередок в Херсоні. І за пів року мені вдалось знайти невелику групу однодумців, яких я зміг запалити ідеєю СУМу. Херсонський осередок, як і будь-який інший, окрім своєї історії мав і свою специфіку: він був напрочуд суспільницький, бо не було практично виховницької складової. Основний акцент на діяльність Херсонського осередку був зроблений на суспільництво, на політичну складову.
112
Наприклад, ми багато часу і зусиль присвячували питанням декомунізації та деколонізації. Акції, про які можна з гордістю згадувати: турне з виставкою “УПА: історія нескорених” від ЦДВР, який надав нам цю виставку. Ми експонували в Херсоні її вперше, возили по селах. Розклеювали саморобні плакати по місцях, щоб люди прийшли і відвідали цю експозицію, а ми були екскурсоводами. Для 2004-2006 років це було щонайменше неординарно, для Херсона зразка тих років це був серйозний подразник для міста і для області. В одному з сіл, ми встановили перший в Херсонські області пам'ятник “Борцям за незалежність України”. Це був водночас перший проєкт “Героїки”. Пригадую перші декомунізаційні акції, які проводились не просто нелегально, а й з певним ризиком. До прикладу, згадую 2007 рік, це було 7 липня, коли ми робили вилазку з метою пошкодити низку радянських пам'ятників і нанести трафарети з націоналістичними гаслами “ОУН-УПА – Герої”. Нас тоді затримала міліція, доставила в райвідділок. Пробули ми там дві доби, але робити такі вилазки Херсонською областю продовжили. Перші пам'ятники, які знищувались на території Херсонщини були знищені руками сумівців. Осередок себе тоді відчував паяльною лампою українського націоналізму Херсонщини і мав на меті насамперед поширювати українську ідентичність. Херсонськими сумівцями був створений перший україномовний сайт новин Херсона. СУМ – організація, яка формує в людях принципи і цінності. Те, чого нам надзвичайно бракувало після розвалу совка, відродження державної незалежності. Нам бракувало на чолі держави людей, які б керувались не бажанням наживи, а принципами і цінностями. Можливо це одна з причин, чому наша організація не була, не є і навряд чи буде колись масовою: принципи і цінності можуть бути сприйнятими, зрозумілими і сповідуватись достатньо невеликою когортою людей. Широкі маси можуть приставати і йти за людьми, які ці речі сповідують. Все почалось з того моменту, коли українці стали дивитись на світ українськими очима поглядом, відмінним від імперського російського. І, власне, з того періоду починається фізична боротьба з українством. Це переддень, підготовка визвольних змагань. Період народників, мислителів, які готували ґрунт цим визвольним змаганням. І результатом цього постала нехай і держава-інвалід, нехай ширма, вивіска, але тим не менше українська. Врешті, стає зрозуміло, що Україна має свій шлях і йтиме ним окремо від росіян. Наші цінності стали важливіші, ніж усвідомлення приналежності до росії, яка всіх принижує, але нею можна пишатись, бо вона всіх лякає. На цьому місці ми розходимось в новітній історії, це кінець 80-х – початок 90-х. 24 лютого я був в Києві і традиційно вимкнув на ніч телефон, тож прикинувся від ракетних ударів по столиці. Побачив пропущений дзвінок від командира взводу (якраз перед тим підписав контракт з ОК «Північ», 112 бригадою ТрО) – зібрався і побіг у військкомат. Там побув достатьо короткий проміжок часу. Про іншу свою роботу у війську зможу розповісти якось іншим разом. Було розуміння, що ніяких мирних рішень бути не може: хоч як хотілось вірити, що війни не буде, що буде хіба ескалація конфлікту, як на Сході, але ж не ракети по Києву! Це війна за існування України, росія нас сприймає якимсь «бунтівним пундустаном», «папуасами», з котрими вони завжди добре вживались, і котрі приїздили стрибати з бубнами, демонстрували свою прекрасну кухню і розповідали як прекрасно уживались з кацапами. Але чим частіше у нас з'являвся власний інтерес – приходив все більший цивілізаційний розлом і розходження. І чим більше вони усвідомлювали, що ми не є «папуасами» і не приймаємо цю роль, тим швидше ми наближались до цієї нової колоніальної війни. Для нас це війна за незалежність, екзистенційна війна, війна в якій наше завдання не просто довести, що ми не «папуаси», що з нами не просто треба говорити на рівних. Це війна, де ми мусимо знищити рос. федерацію, росію як колоніальну імперію. Щоб ця держава припинила існування у своєму теперішньому вигляді. Я гадаю, що в нас вперше в історії є всі можливості для цього. У нас вперше є розуміння та підтримка міжнародної спільноти, союзників, щоб цей план реалізувати і росія припинила існування. І утворились нові держави, з якими ми будемо мати хай прохолодні стосунки, та будемо сусідами, будемо торгувати, і в цих держав не буде інтересу до війни з іншими країнами та бажання вторгатися на територію України.
113
Сумівці-бійці іменний список станом на 20.05.2023
114
Олександр
Ярослав
Володимир
Олег
Подруга Сумівка
Олександр
Сергій
Володимир (Клап)
Юрій
Роман
Владислав
Андрій
Віктор
Юрко (Юрист)
Володимир
Олександр
Максим (Чіп)
Дмитро
Михайло
Даниїл (Ден)
Василь
Зоряна
Максим (Панас)
Андрій
Нестор
Євген
Ігор
Михайло
Сергій
Ярослав
Микола
Олександр
Ярослав (Хома)
Андрій
Ярослав
Андрій
Олег (Маєстро)
Ігор
Василь (Довбуш)
Богдан (Панас)
Роман (Гуцул)
Володимир (Вчитель)
Володимир
Владислав
Олег
Назар
Василь (Адвокат)
Назар
Андрій
Тарас
Максим
Дмитро
Василь
Ілля
Захар
Олександр (Ворона)
Сергій (Сірко)
Володимир
Олег
Андрій
Павло
Андрій
Антон (Листок)
Василь (Діброва)
Адʼютант
Віталій (Чупакабра)
Олег
Юрій
Максим
Євген
Валентин
Володимир
Богдан
Володимир
Ігор (Вітер)
Олександр
Андрій
Павло
Андрій
Сергій (Бізон)
Богдан (Адвокат)
Євген
Віталій
Олександр
115
Сумівці-бійці: що читають та слухають
Література: Джаґґі Васудев «Внутрішня інженерія» Ернест Гемінґвей «Прощавай, зброє» Ніл Ферґюсон «Глобальний занепад» Орест Субтельний «Історія України» Біблія Тамара Горіха Зерня «Доця» Остап Українець «Дискордія» Ліна Костенко «Записки українського самашедшого» Сунь-Цзи «Мистецтво війни» Регіна Бретт «Бог ніколи не моргає» Фредерік Бакман «Чоловік на ім'я Уве» Марія Матіос «Букова земля» Чак Поланік «Бійцівський клуб» Джон Кракауер «У розрідженому повітрі» Анатолій Букреєв «Сходження» Іван Іванов «Колима» Юрій Щербак «Час смертохристів» Дейл Карнегі «Як подолати неспокій і почати жити» Вільям Макрейвен «Застеляйте ліжко» Сергій Жадан «Інтернат» Карла фон Клаузевіца «Природа війни» Оскар Уайльд «Портрет Доріана Грея» Лореан Гунель «Я обіцяю тобі свободу» 116
Гурти: «Гайдамаки» «Metallica» «Kalush» «The Rasmus» «Антитіла» «Тінь Сонця» «Мері» «Біла Вежа» «Linkin Park» «Хорея Козацька» «Тартак» «Карна» «Бумбокс» «Океан Ельзи» «Без обмежень» «DOK» «AC/DC» «Surface Tension» «Accept» «Lumen» «Dropkick Murphys» Сестри Тельнюк
Виконавці: Kovacs Kaz Hawkins Beth Hart Amy Winehouse Riffmaster Eminem Тарас Чубай Ennja DVRST Skeler
*зроблено на основі питальника, який було проведено у травні 2023 року, в якому взяло участь 27 сумівців-бійців 117
Звіт Гуманітарного Фонду Світової Управи СУМ станом на 22.08.2023 від 24.02.2022
$675,175 ЗІБРАНО КОШТІВ $238,760 - США (Кампанія Львівський Лицар) $56,100 - Німеччина Канада, Австралія, Аргентина $74,899 - PayPal (США, Бельгія, Велика Британія)
$71,697 - осередки Канади $49,856 - осередки Австралії $162,375 - осередки США $16,500 - Естонія
118
ВИТРАЧЕНО $46,959 - бронежилети, каски $138,810 - авто для ЗСУ $241,350 - військова техніка $217,236 - гуманітарна допомога
$644,355
ДОПОМАГАЄМО НАБЛИЖАТИ ПЕРЕМОГУ Світова Управа СУМ 119
Звіт про волонтерську діяльність СУМ в Україні станом на 01.09.2023 від 24.02.2022
СУМ в Україні підтримує та забезпечує 84 сумівців-бійців
3 400 000 грн (89 403 $) Усього реалізовано коштів на допомогу*
160 авто для ЗСУ 33 - за кошти зібрані на Фонд СУ СУМ 33 - за кошти сумівців в Україні 94 - допомогли передати
500 комплектів допомоги передали військовим та цивільним
63 гуманітарних вантажі отримали від Крайових Управ Світу
* 1 380 000 грн (36 287 доларів) - на військове спорядження та техніку 1 110 000 грн (29 187 даларів) - витрати на перевезення 780 000 грн (20 510 доларів) - на потреби ЗСУ 130 000 грн (3 418 доларів) - на евакуацію сумівців та їхніх сімей 120
СУМ в Україні 121
Підполковник Друг Віталій Генерал Друг Віктор Капітан Друг Богдан
122
БОРОТЬБА ТРИВАЄ!
ЧЕСТЬ УКРАЇНИ ГОТОВ
Головний редактор та дизайн: Настя Віль Редакція: Святослав Липовецький, Леся Голик, Надія Кибукевич Літературна редакція: Уляна Комар, Юрко Заруцький
БОРОНИТИ Світова Управа СУМ, 2023 р.