Авангард (ч.81)

АШ ГАРА

РІК XX

СІЧЕН Ь—

БЕРЕЗЕНЬ 1966

Ч.: 1 (81)

АВАНГАРД

VANGUARD

ж у р н а л для молоді. О ф іційний пр есови й орган Ц ентрал ьної У прави С пілки У к р а їн сь к о ї М олоді. В и ход и ть щ о три місяці.

O fficia l Press O rgan o f the Central Com m ittee, th e U krainian Y ou th A ssocia tion (in exile), quarterly

Р едак ц ій на К о л егія : м ґр ГА Н О В С Ь К И Й Євген. ДЕРЕМЕНДА Я рослав, м ґр К О В А Л Ь Омелян, д -р К ІС Т еоф іл ь, д -р К У Ш Н ІР М ихайло, Л Е Н И К В олодим ир (головний редактор), мґр М И К У Л А В олодимир, інж . О Л ЕС ЬК ІВ В асиль, м ґр О Щ И П К О Григорій, д -р СТЕ Б ЕЛ ЬС ЬК И Й Богдан. Редакційне л истування і м атеріяли надсилати на а др есу: »А ва н ґар д «, 8 M iinchen 2, D achauerstr. 9/ІІ. Tel. 555316 Адреса Адміністрації: “ A va n tg a rd e” , 72 Bid. C harlem agne, B ruxelles IV., Belgique.

АДРЕСИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ І К РАЄВ И Х УПРАВ СПІЛКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ та представників »Аванґарду«: Union d e la Jeunesse U krainienne (Центр, і К р аєва У прави) 72, Bid. C harlem agne, B ru xelles IV., B elgique.

U krainischer Jugendverein Z ep pelin Str. 67, M iinchen 8, Germ any.

Ukrainian A m erica n Youth A ssociation , Inc., P.O. B o x 211, C oop er Station, N ew Y o rk 3, N.Y., U.S.A.

Sr. B ohdan K ow a l P rado d el Este, C alle O riente, 34, Q -ta “ V eselk a ” . V enezuela.

U krainian Y ou th A ssociation 83 Christie Street, T oron to 4, Ont., Canada. U krainian Y ou th A ssociation T he O ld C liff H ouse, W eston -on -T ren t, D erb y ’s, G reat B ritain. Mr. J. K u tn y 26, In d w e Street, T ottenham , V ic., Australia.

Sr. Oleh S zym an skyj C aixa P ostal 9007, Sao P aulo, Brasil. Union de la Jeunesse U krainienne, 15, rue G u y M oquet, Paris 17e, France. “ P rosvita ” (SUM) c. S oler 5039 B uenos A ires, A rgentina.

На обкладинці: наймолодші сумівки в Сиракючах (ЗДА)

....................... .... 0

д ам »»

ІЗ ЗМІСТУ

АВАНҐАРД

С тор . ї І П о ч а т к о в а частина І (вступ і привіти) р е ; золю цій і постанов, ухвал ен и х V III Світо­ вим К онгресом СУМ 2

ЖУРНАЛ ДЛЯ МОЛОДІ

Гр. Васькович: День держ авности і собор ности ........................

3

»Вічний дух, щ о р ве до б о ю . . .« . . . .

7

Історія

(Наука, знання, література, суспільно-політична думна)

однієї

присяги 12

М . Гавришко: У кр а їн ­ ський Вільний У н івер ­ ситет ........................ 14 О . Коваль: В ш ирокій сум івській сім’ї 16 В осьмий Світовий К он г­ рес СУМ . . . . 24 О. д-р А . Михальський: К іл ька дум ок під з а станову . . . . 31 3 літературної скарбниці 35 3

твор чости заковани х на Б атьківщ ині зем ­ ляків ........................ 43

Історія

в

докум ентах 45

М икола Гоголь — син У країни . . . . 46 3 ж и ття СУМ .

.

.

.

47

І . Волинська; Д ещ о зі спорту ........................ 54 Щ о читати

.

Ц ікаве звідусіль

.

.

.

62 64

Ч.: 1 (81)

Р ік X X

1966

П О Ч А Т К О В А Ч А С Т И Н А (В СТУ П І П РИ В ІТИ ) РЕЗО Л Ю Ц ІЙ І П О СТАН О В , У Х В А Л Е Н И Х V III СВІТО ВИ М К О Н ГРЕСО М СУМ I.

В с т у п

Ми, учасни ки V III-го Світового К о н ґр е су Спілки У країн­ ськ о ї М олоді, хилим о наші голови п ер ед світлим і вічним маєстатом жертви в сіх п ол ягл и х і зам учен и х Г ероїв В о ю ­ ю ч ої України за найвищ і Божі, ук р а їн ськ і і в сел ю д ськ і ідеали в змагу з одвічним ворогом Бога й У країни - — М осквою . II.

Привіти

V III-ий Світовий К о н ґр ес Спілки У к ра їн ськ ої М ол оді вітає Ієрархів і Д уховенст во У к р а їн ськ и х Ц ерков та радіє найменуванням Митрополита К и р Й осиф а Сліпого К а р ди ­ налом і В ерховни м А рхи єп и ск оп ом У к ра їн ськ ої Католиць­ кої Ц еркви. — Г ероїч н у й незлам ну ук р а їн ськ у націю, в її боротьбі з м оск овськ им окупантом, та її ідейно-політ ичного речника, ОУН, на Р ід н и х Зем лях. — П ровід 3 4 О УН і всі Ф орм ації У к раїнськ ого В и з в ол ь­ ного Фронту. — Центральний Комітет А Б Н і приналеж ні до н ього політичні сили. — К райові У прави, О сер едк и , все сум івськ е Членство і Юнацтво. — У к р а їн ськ і сусп іл ьн о-гр ом а дськ і, політичні, наукові, м олодечі, комбат антські, жіночі, студентські організації, товариства й установи, які підтримують ук р а їн ськ у ви з­ в ол ьн у боротьбу. — У к р а їн ськ у м ол одь на Р ід н и х Зем л ях, яка вперто п р о­ тиставиться ворогові, і у важ ких ум ова х змагається за з б е ­ реж ення і розвиток ук р а їн ськ ої культури, ук р а їн ськ ої мови, та відстоює права наш ого н а р оду бути господарем на власній землі. Зокрем а вітаємо й підтримуємо ід ей н у мо­ л о дь, яка всіми доступними їй засобами протиставиться на­ маганням комуністичної партії отруювати м олоді ук р а їн ­ ськ і д у ш і безбож ницьким матеріялізмом і марксизмом, та яка намагається зберігати христ иянські і національні тра­ диції та ідеали. — П оч есн ого члена СУМ проф . Григорія Ващенка.

З історичного календаря

ДЕНЬ Д Е Р Ж А В Н О С ТИ І С 0 Б 0 Р Н 0 С ТИ Д-р Гр. Васькович заступник голови Центральної Виховної Ради 22-го січня 1918 р о к у проголосила в К иєві У країн ськ а Центральна Рада IV -им Універсалом У кр аїн ськ у Н ародню Р еспубліку, 22-го січня 1919 р ок у на тій ж е С оф ійській площ і прочитано урочисто держ авний акт про злуку У кр а їн ськ ої Н ародньої Р еспубліки зі Західньою У кр а їн ськ ою Н ародньою Р есп у бл ік ою .

Український нарід відмічає рік-річно Свято Держав­ н осте 22-го січня, як найсвітліш у подію своєї історії. Проголош ення Української Народньої Республіки неза­ леж ною , суверенною держ авою піднесено українську на­ цію до висоти державних націй світу. З того часу Україна вступила на новий ш лях праці для всебічного свого за­ хи сту й розвитку. Національна свідомість народу з к о ж ­ ним роком зростає і дає силу новим поколінням безпе­ рервно змагатися за здійснення проголош ених тоді ідей. А к т держ авности 22-го січня 1918 року має для цілого українського народу своє глибоке значення в кіл ькох різних площинах: • він є важливим, як історична подія вікового значення, зродж ена природним розвитком в час революції в Укра­ їні 1917 року; • він є важ ливим також , як політичний акт внутріш ньо-українського і між народньо-правного значення, щ о формально започаткував новий державно-правний уклад на сході Европи; • крім того, акт держ авности має своє велике значення з уваги на ріш уче підкреслення принципу національної свободи українського народу в противагу панівним тоді клясовим теоріям. Розглядаю чи акт державности, як історичну подію, мусимо визнати деякі характеристичні риси того акту, щ о надають йому непроминального значення. з

Перш е, найбільш суттєве ф орм ально-правне значення IV У н іверсал у полягає в том у, щ о він був проголош ений з волі народу. У країн ська Центральна Рада з п роф . М и ­ хайлом Груш евськи м у проводі, яка ухвалила і п роголо­ сила незал еж ність України, була вибрана в квітні 1917 р ок у У країн ським Національним К онгресом і доповнена В сеукраїнськи м и Військовим, Селянським і Робітничим З ’їздами, в я к и х брали участь численні делеґати з цілої України. Д руге су ттєве історичне значення випливає з самого те к ст у IV У ніверсалу, який звучи ть: «У к р а їн ськ и й Н ароде! Т в о єю си л ою , вол ею , сл овом у твор и л а ся на ук р а їн ськ ій зем лі свобідна У к р а їн ськ а Н ародня Р е сп у б л ік а . В ід нині У к р а їн сь к а Н ародня Р е сп у бл ік а стає сам остійною , від нікого н еза л еж н ою , віл ьн ою , су в ер ен н ою Д ер ж а вою У к р а їн ськ ого Н ар од у.

Ці слова, щ о так чітко визначали незалеж ність України, були оф орм л ені по затяж н ій боротьбі творців IV У н івер­ салу з м осковським и урядами. Вони (слова), щ оправда, не були сказані на п очатку револю ції, лиш е в самому її розпалі, але тим більш е свідчать про найвищ ий вияв п о­ л ітичної зрілости, яка природно, х оч і приспіш еним р е­ волю ційним способом , заверш илася в ход і револю ції, не зваж аю чи на довговікове поневолення народу. А к т держ авн ости має щ е й тр етє суто історичне зна­ чення. Він творить в істор ії У країни м еж у м іж тим, щ о бул о до його появи, і тим, щ о слідувало опісля. З днем проголош ення н еза л еж н осте український нарід став ін­ шим, н іж був перед тим. Він у ж е має перед собою визна­ чену мету. З того часу н іхто не м ож е ставити запиту: за щ о ведемо боротьбу, лиш е кож ний з нас має ш укати ш ля­ х ів і способів, як треба бороти ся за визволення Б атьків­ щини. І в том у, власне, глибокий сенс і велике історичне значення проголош еного акту, яким політично заверш ено револю ційні змагання. З тим актом держ авности р а ху­ ю ться та к ож до сьогодніш нього дня ч у ж і народи й завдяки йом у п ризнаю ть ук раїн ськ ом у народові право на неза­ л еж н е ж и ття. Згадаймо хоча б К он ґр ес ЗДА, який щ о­ р о к у вш ан овує свято ук раїн ськ ої держ авности. Б еручи тепер до уваги, у свою чергу, суто політичне значення світл ої п одії проголош ення н еза л еж н осте У к р а ­ їни, треба ствердити особли во вел и к у напругу дії і незви ­ чайно ш видкий р озви ток політи чної думки, щ о мав місце від в и б у х у револю ц ії до проголош ення незал еж н осте. 4

Політична думка,яка органічно розвивалася у час рево­ люційних подій, дійшла протягом не цілого року від міні­ мальних вимог автономії — до своїх вершин повної не­ залеж носте, змінюючи повністю у своїх наслідках вигляд Східньої Европи. Тодіш ня політика Центральної Ради мала особливий характер. Спочатку вона була виразно унапрямлена на мирне поладнання українського питання в середині ро­ сійської держави. За головну мету змагань висунуто ав­ тономію України. І хоч нам тепер такий мінімалізм м ож е здаватися дивним, на той час був самозрозумілим. При­ чин до того було кілька. Дві найважливіш і з них — це наявність на території України залог імперського війська під командою ворож и х російських генералів, які були б зразу виступили проти самостійницьких дій України і назагал слаба національно-політична свідомість україн­ ського народу й недостатньо зорганізовані свідомі націо­ налістичні, самостійницькі кола громадянства, які через свою кволість не могли мати впливу на політику. Інш ою причиною політичного мінімалізму була соціялістична ідеологія, що її визнавали всі керівні партії. По­ літикою України керували тоді три соціялістичні партії: соціялісти-федералісти, очолені проф. Єфремовим, соціялісти-револю ціонери з Ковалевським і проф. Г руш евським у проводі, та соціялісти-демократи, репрезентовані Винниченком і Петлюрою. Всі вони виховані під впливом Драгоманова, який у своїх творах виразно виступав проти українського сепаратизму, бо не вірив, щ об була потреба відділювати У країну від Росії. Згубні ідеї Драгоманова були ду ж е поширені в той час в Україні. Центральна Рада приступила до праці з наміром домог­ тися від тимчасового російського уряду легальної авто­ номії для України. З тією м етою вислано в травні 1917 рок у до М оскви 10-тичленну делеґацію з Винниченком, Єфремовим і К овалевським у проводі. Ця делегація по­ вернулася в Україну з нічим, бо М осква не хотіла навіть говорити про автономію. Внаслідок неуспіху цієї делега­ ції, Центральна Рада видала свій перший Універсал і проголосила самочинно, без згоди М оскви, право на авто­ номію. В том у Універсалі сказано: »Х ай буде Україна вільною « і аж тоді . . . невіддільною . . . Далі сказано, що »ніхто кращ е від нас не м ож е знати, чого нам треба.« Разом з проголошенням Універсалу, вирішено творити 5

український уряд у Києві. Цей ріш учий крок змусив тимчасовий московський уря д рахувати ся з ук раїн ськ ою проблем ою . До К иєва приїхали члени м осковського уря ду К еренський, Терещ енко, Ц еретеллі і Н екрасов на перего­ вори з Ц ентральною Радою. В переговорах м осковська делеґація погодилася на вимоги Ц ентральної Ради й та­ ким чином досягнено порозуміння. Україні призначено леґальну автономію, визнано Ц ентральну Раду й Гене­ ральний С екретаріят і дано згоду націоналізувати військо. Це був виликий усп іх ук раїн ськ ої політики, зокрема проф . Г руш евського, щ о зваж ився зробити ріш учий крок проти політики М оскви. Ч ерговим кроком українського уря ду до усам остійнення був його третій Універсал, виданий зразу після бол ьш евицького п еревороту в М оскві. Цим третім У н іверса­ лом проголош ено У к ра їн ськ у Народню Р есп убліку, щ о ­ правда, декляративно, ще в ф едерації з Р осією , але вж е з визначенням території України, проголош енням зем ель­ ної реф орм и і заповідж енням скликання уста н овчи х зборів. Та найбільш им чином, щ о його в політичному розумінні перевела Ц ентральна Рада, це було ріш уче відкинення больш евицького ульти м атум у з грудня 1917 рок у, й мі­ сяць пізніш е, проголош ення У к ра їн ськ ої Н ародньої Р е с­ публіки самостійною, ні від кого незалеж ною держ авою . З того ч а су розпочалася збройна боротьба України з Р о­ сією , боротьба за ж иття ук раїн ськ ої нації. Вона п р оходи ­ ла на ф рон тах, ведена регулярними арміями, далі в п ов­ стан сько-партизан ській війні й та к ож у підпільних акціях. Ця боротьба триває вж е 48 років і триватиме а ж до п ов­ ного визволення України від м осковського поневолення. О крем ою політичною акц ією тодіш нього київського у р я д у є його переговори про мир з центральними дер­ жавами. Для У країни такі переговори були конечними. Поза практичними цілями осягнення мілітарної допомоги для боротьби проти больш евиків, ці переговори мали щ е й інш е значення. У країнська делеґація мала домагатися у переговорах прилучення до С хідньої України Галичини, Б уковини, Закарпаття, Х олм щ ини й Підляшш я, а на ви ­ падок, якщ о б цього не вдалося осягнути, то залиш алася остаточна вимога до центральних держ ав — погодитися на створення з ти х земель коронного краю. П ереговори (Далі 6

на

стор .

55)

»ВІЧНИЙ ДУХ, ЩО РВЕ ДО БОЮ« В цьому році минає 110 років від народження та 50 ро­ ків від смерти українського письменника, поета, громад­ ського й політичного діяча Івана Франка. Український нарід на Батьківщ ині й на чуж ині вш ановує пам’ять цього великого сина української нації з особливою по­ вагою і урочистістю . Т акож сумівська молодь клонить голови перед його постаттю і для вшанування його пам ’яти буде влаш товувати численні імпрези — святочні сходини, концерти, доповіді тощ о. Але найкращим вшанованням буде пізнання його, вивчення його ж иттєвого ш л яху .прочитання його творів. Х то ж був Іван Франко? Він народився в селі Нагуєвичах, Дрогобицького повіту (південно-західні українські землі), 15-го серпня 1856 ро­ ку. Його батько був селянином і ковалем. К рім Івана, в родині щ е бул о три сини й одна дочка. На ш остом у році ж иття віддав батько Івана Франка до сільської школи у Ясениці Сільній, де він ж ив у Павла Кульчицького, письменної людини, що радо помагав Івасеві в науці. У цій ш колі пробув Ф ранко два роки, де вивчив рідну мо­ ву, а також дещ о польську й німецьку. Після цього, він перейш ов до школи отців Василіян у Дрогобичі, де скоро виявив себе найкращим учнем. У час перебування в ш ко­ лі отців Василіян; помер його батько, а мати вийшла вдру­ ге заміж. Ж и ттєві труднощ і, щ о Франко, як сільський хлопець, мав у міській школі, ще збільшилися. Але малий Івась не втрачав завзяття й охоти до науки. Навіть смерть матері, щ о заскочила його, коли він був у ш остій клясі гімназії, не здержала його від успіш ного закінчення се­ редньої ш коли та вступ у на ф іл ософ ський ф акультет Л ьвівського Університету. В ж е в ниж чих клясах гімназії Іван Ф ранко починає захоплю ватися народньою творчістю і збирає народні 7

пісні, а далі під їх впливом починає писати власні вірш і та оповідання. К інчаю чи гімназію, він у ж е мав кілька груби х зош и тів св оїх творів — оригінальних та перекла­ дів з ч у ж и х мов. Його перш ий твір видрукований рік п е­ р ед закінченням гімназії у л ьвівськом у ж урналі »Д руг«, в я ком у він пізніш е, як студент, містив цілий ряд вірш ів та оповідань. Ці твори писав він ж и вою народньою м овою , але редакція »Д руг«-а, щ о пропагувала м оск воф іл ьськ і погляди, переробляла їх на так зване язичіє — м ертву мову, яка була міш аниною ц ер к овн о-сл ов’янської, україн ­ ської, п ол ьськ ої і м оск овськ ої мов. К он такти з тогочасними революціонерами привели в 1877 році до перш ого ареш тування Івана Ф ранка та засу д у на декілька тиж нів тюрми. Всього просидів він тоді 9 місяців. П ісля звільнення, був наражений на бойкот з б о к у керівників ук раїн ськ и х товариств »П росвіта« та » Б есіда«, який щ е більш е прим усив Ф ранка перебувати в колах переслідуваних соціялістичн их діячів (так ож п ольськи х), щ о спричинює його чергову м андрівку по в ’язницях тодіш н ьої Галичини, яка знаходилася під о к у ­ пацією А встро-У горщ и ни . У н іверси тетськ і студ ії п родовж ував Іван Ф ранко на п ротязі 17-ти років і щ ойно в 1894 році осягнув у Віден­ ськом у У ніверситеті ступінь доктора за н аукову працю »Іван В иш енський«. В той час він був у ж е визначним ж у р ­ налістом, письменником і науковцем, редактором різни х часописів, співробітником численних ж урналів, автором цінних літературни х праць. У 1895 році габілітувався Ф ранко у Л ьвівськом у У ніверситеті на доцента, але а встрій ське М іністерство О світи не затвердило габілітації, бо »Ф ранко мав політичну м инувш ину«. В м іж часі п одорож ував Ф ранко багато по Галичині, а та к ож закордон та до К иєва. У 1886 році, під час пере­ бування в К иєві, одр уж и вся там з О льгою Х ор уж и н ськ ою . У перш их рок ах своєї ж урн алісти чн ої і письм енницької діяльности п убл ік ує Іван Ф ранко свої твори переваж но в соціялістичних ук раїн ськ и х і п ольких періодиках. П із­ ніш е співпрацю є та к ож з народовецькою національною пресою , а на переломі стол іть (від 1895 р.) стає, м айж е виклю чно, співробітником видань Н аукового Товариства ім. Ш евченка й видає свої твори в ук р аїн ськ о-р уськ ій Видавничій Спілці. У 1899 році він виступає з радикаль­ н ої партії і стає співтворцем н ової політичної групи — 8

Української Національної Демократичної Партії та за деякий час відсувається від активної політично-партійної діяльности і присвячується лише літературній та нау­ ковій праці. Український нарід почав розуміти й цінити Івана Фран­ ка щ е під кінець X IX ст. У 1898 році йому влаштували 25-літній ювілей літературної діяльности, на якому про­ мовляли Володимир Гнатюк, Михайло Грушевський, посол Степан Новаківський та інші. Сам Ф ранко виступив на том у святі з таким скромним словом: Перш им моїм словом нехай буде подяка всім тим, щ о устроїли отеє нинішнє с в я т о . Поперед у сього подяка молодіж і, щ о не щ адила на се трудів і за ходів; подяка всім тим, щ о явилися тут нині: подяка товариш ам праці і переконань: щира подяка бесід­ никам, щ о промовляли з сего м ісця. П одяка вкінці й моїм про­ тивникам. За двайцять пять літ м оєї праці доля ніколи не ск у ­ 9

пила мені їх ; вони підготовили мене наперед, не дали мені з а ­ ст ою в а ти сь на однім м іс ц і. Я р озу м ію д у ж е добр е в а гу бор отьби в р о з в о ю і вдячний своїм противн икам і щ иро п о в а ж а ю ти х, щ о бор ю ть ся зо мною чесним о р у ж ж є м . К ол и ски ну оком по ниніш нім зборі, то за п и тую себе: задля ч ого зібр ал ася ту т така велика і світла громада? Д умаю, щ о не дл я м оєї о со б и . Я не в в а ж а ю себе ані таким великим талантом, ані ж адним героєм, ані таким взірцеви м характером , щ об моя особа могла загріти в сіх до се бе . Д вайцять і пять літ я був тим пекарем, щ о пече хл іб для щ оден н ого в ж и т к у . Я завсід и стоя в на тім, щ о наш народній р озвій має б у ти м іцною с т ін о ю . М у р у ­ ю чи стіну, м уляр кл аде в неї не самі тіл ьки гранатові квадри, але як випаде, тз і т р у ск і обл ом ки і додає до них цем енту. Так сам о і в тім, щ о я зр оби в за ті літа, м ож е й зн айдеться деякий тв ер д ­ іш ій камінь, але певно найбільш е буде т о го т р у ск у і цем енту, к о т ­ рим я зап овн ю вав л ю к и і ш п а р и . В к о ж н і ч а сі я дбав про те, щ об від п овісти потребам х в и л і і за сп ок оїти зл об у дн я. Я ніколи не х о т 'в ставити на к сту р н и ані щ адити себе; я ніколи не в в а ­ ж а в св ой ого противн ика занадто малим: я виходи в на в ся к у арену, коли бор отьба була потрібна для прояснення сп р а ви . Я знаю , щ о з м оїх т в ор ів д у ж е мало перейде до памяти бу д у щ и х , але мені се ба й д у ж е; я дбаю поп еред уеего про теперіш ніх, с у ­ часни х л ю д ей . Я к о син селянина, вигодуваний твердим м уж и ц ьки м хлібом , я п оч ув ав себе до о б о в я зк у віддати працю свого ж и ття том у п р о с­ том у н ар од ови . В ихований у твердій ш к ол і я відм ал ку за св оїв собі дві за п ов ід і. П ерш а, то бул а власне п оч у ттє того об о в я зк у , а друга т о потр еба ненастанної п р а ц і. Я бачив відм ал ечку, щ о н аш ом у селянин ови ніщ о не п р и х о д и т ь без в а ж к о ї праці; п ізн іш е я пізнав, щ о й нам у сім я к о нації ніщ о не прийде задармо, щ о нам з ч у ж о го ні від к ого н іякої ласки не н адіятися. Т іл ьк о те, щ о здобудем о с в о є ю працею , то буде сп р а в д і наш е надбаннє; і тіл ьк о те, щ о з ч у ж о го к у л ьту р н ого добра пр и своїм о собі т а к о ж в л а с­ ного працею, стане наш им добп ом . О т тим то я ста р а вся п р и св о ­ ю вати н аш ом у народови к у л ьту р н і зд обутк и ин ш их народів і знайом ити и н ш и х з його ж и т т є м . Гол овн у ва гу клав я завсіди на здобуван н є за га л ьн ол ю д ськ и х прав, б о знав, щ о народ, зд обу в а ю ч и собі за га л ьн ол ю дськ і права, тим самим зд обу в а є собі й національні права. І сам я в усій с в о ­ їй діял ьн ости баж ав бути не п сетем не вченим, не публ іц истом , а поперед усего ч о л о в і к о м . М ені закидували, щ о я р о з ст р і­ л ю ю св ою діял ьн ість, п ер еск а к у ю від одного заняття до и н ш о г о . Се б ул о вл асне впливом м ойого баж ан н я — бути ч ол овіком , о с в і­ ченим чол овіком , не лиш атися ч у ж и м у ж аднім такім питанню , ще скл адається на зм іст л ю д сь к о го ж и т т я . А пізнавш и щ о н е будь, я баж ав і в сіх сил доклав довести й и н ш и х до того, щ о б зац ікави л и ся тим і розум іли с е . Д ех то звиняв мене тим, щ о в а ж к і обставини ж иття, кон еч н ість з а р о б іт к у сп он у к у в а л а мене ки датися на р іж н і п ол я . А л е мені здається, щ о тут б іл ь ш е п р и ­ чин илася моя вдача, те. горяче баж ан н є — обняти цілий к р у г л ю д сь к и х ін тер есів . М о ж е бути, щ о сей брак кон ц ен трац ії з а ­ ш код и в мені я к о письменникови, але у нас д овго щ е б у д у т ь п о ­ 10

грібні такі, як я, щ об р озбудж ува л и інтерес до д у х ов ого ж иття і громадили матеріял, обтесаний бодай з грубш ого. Ф ундаменти псе так буд у ю ться ; а тіл ько на таки х ф ундам ентах, на таких стінах м ож е з часом здвигнутися пиш не, сміле склепінне. Так о тж е не для мене се ниніш нє свя то. Я чую , щ о я не за ­ сл уж ив на него. А л е воно наповняє мене радістю як симптом, як ш ак того, щ о в ш ироких к р уга х наш ої громади займ ається або іі сильно в ж е гср и ть те саме баж аннє освіти, свободи і ш ирокого індивідуального та гром адського р озвою , баж аннє, к отр ого виразом с мої писання. В ийш овш и з самого дна наш ого народа, я старав­ ся одн аксю л ю бов ю обняти всі його верстви, а нинішнє св я то є для мене знаком, щ о у нас будиться, а декуди вж е й яр к о палає баж аннє со л ід а р н о сті з наш им найменшим братом . Т іл ько не­ нависна, ж ива стичність з людьми м ож е охоронити наш е п и сь­ менство від м анівців; тіл ьк о сол ідарн ість з тим нашим бідним, сірим, але конкретним братом охор он и ть нас від абстракцій і доктринерства, поведе наш національний розвій п ростою , вір ­ ною д о р о го ю . Щ е раз д я к ую Ш ановній Громаді за нинішній в еч ір . Здасться, не п отр ебую обіцю вати, щ о й надалі я не зійду з т о ї дороги, якою йш ов д о сі. Така в ж е моя натура, щ о праці с в с є ї не п ок и ­ ну ніколи; се не ж адне геройство, а п р осто елементарна сила веде мене сею дорогою , сила м оєї х л о п сь к о ї крови. Певна річ, щ о у моїй діяльности б у л о чимало помилок, — але х то ж , роблячи як есь діло, не помилився? Та нині я м ож у д и ­ витися на ті помилки спокійно, бо знаю, щ о або мені самому або иншим вони сл уж или остор огою і н а у к ою . А щ одо себе са ­ мого я завсіди дер ж а вся т о ї дум ки: нехай пропаде моє імя, але нехай р осте і р озви вається руськи й народ!

О собливої пошани дочекався Іван Ф ранко так ож і від нашого наукового світу. Він не тільки був визначним співробітником НТШ , але й інш их установ. У 1906 році Х арківський Університет надав йому титул доктора ho­ noris causa. Два роки пізніш е він тя ж к о захворів і хоч ж иття його вдалося врятувати, але вж е до своєї смерти не міг пра­ цювати з такою силою, як раніше. Він писав у ті останні роки ду ж е багато, перекладав, видавав старе, але його творча сила не відповідала творчим намірам. 28-го трав­ ня 1916 року, два роки після ш ирокого відзначення укра­ їнським громадянством його сороклітнього письменниць­ кого ю вілею , Іван Ф ранко помер. Літературна спадшина Івана Франка велика. Саме пе­ рерахування назв його творів потребує багато сторінок др уку: збірки поезій, »Баляди і розкази«, » 3 вершин і низин«; повісті; Захар Б еркут«, »Боа К он стріктор«; пере­ клади різних чуж и х авторів, клясиків світової літерату-

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ПРИСВЯТИ 10-го березня 1814 року народився в Моринцях, і 9-го березня 1861 помер у Петербурзі геніяльний поет і маляр Тарас Шевченко.

Тарас Ш евченко присвятив багато своїх поетичних тв о­ рів приятелям та друзям, визначним українським націо­ нальним діячам. 22-го вересня 1859 року написав він один невеличкий, але за зм істом д у ж е важ ливий для пізнання його ж иття, вірш і присвятив » Ф ед ор у Івановичу Ч ер­ н ен к у«. О сь слова цього, оповитого смутком, вірш а: Ой по горі роман цвіте, Д олиною к оза к іде Та у ж у р б и пи тається, Де та доля п и ш ається? Чи то в ш ин ках з багачами? Чи то в степах з чум акам и? Ч и то в полі на роздол і З вітром віється по волі? Не там, не там, д р у ж е -б р а ге, У дівчини в ч у ж ій хаті, У р у ш н и ч к у та в х у сти н і З ахован а в новій ск р и н і.

Досі мало було відомо про те, чом у якраз йому, Ф ед о­ рові Черненкові, присвятив Ш евченко цього вірша. В м инулом у році відкрив дещ о цю таємницю один з дослід­ ників Ш евчен кової творчости П етро Ж у р (тепер ж иве у Ленінграді), і помістив висліди свого відкриття в м ос­ к овськ ом у ж урналі »3 вєзд а«.

ри. Т а к о ж для молоді написав Ф ранко чимало творів. Такі книги, як »Л ис М икита«, »А б у К азем ові капці«, »К оваль Бассім «, чи збірка казок »К ол и щ е звірі говорили« — на­ леж али й належ ать до найкращ ої лектури для ук р аїн сь­ к и х дітей і молоді. Один з його вірш ованих творів «П рич­ та про захланність« містимо в ц ьом у числі. 12

Петро Ж у р пише, що Ф едір Черненко був військовим інженером і працював у Інж енерному Відділі В ійськоиого М іністерства. Він був непересічним архітектом, і при тому, як уж е писав скоріш е О. Кониський, належав до кола приятелів Ш евченка, бо »був щирим українцем, лю­ диною гостинною і незвичайно доброю «. Коли Тарас Ш ев­ ченко повернувся (після звільнення зі заслання) з подорож і по Україні до Петербурга, він зустрічався кілька разів і Черненком і розказував йому про своє рішення пере­ їхати в Україну, одруж итися й поселитися там біля К а нева. Він знайш ов в улю бленом у місці, на Чернечій горі, шматок землі, який хотів купити, щ об побудувати там над Дніпром власну хату. Ф едір Черненко допомагав йому укладати проект хати і, як це ствердили дослідники, був автором двох варіянтів плянів, які знайдено у спад­ щині Ш евченка та пізніш е опубліковано в одному з ви­ дань у сіх творів Ш евченка. Свій вірш »Ой по горі роман цвіте« написав Ш евченко під враж інням однієї розмови з Черненком. У вірш і висказує поет недвозначно про свою мрію одруж и ти ся й під тим враж інням він, з вдячности за зрозуміння його задуш евних замірів другом Чернен­ ком, присвятив йому цей вірш. Ф едір Черненко помер 18-го травня 1876 року в Петер­ бурзі й там був похований на М итроф анівськом у цвин­ тарі. Я к писала тоді місцева газета »Н єдєля«, »...він мимо­ волі, особливо в перші роки після смерти Ш евченка, — являв собою якщ о не центр то, так би мовити, довідкове місце для ш анувальників покійного поета . . .«

Василь Симоненко Н арод мій є! Народ мій завж ди буде! Н іхто не перекреслить мій народ! П ощ езнуть всі перевертні й приблуди І орди завойовників-заброд! Ви байстрюки катів осатанілих Не забувайте, виродки ніде: Народ мій є! в його волячих ж илах К озацька кров клекоче і гуде! «■сааосгааааопооасюасшсіпосгаї

із

Наші високі школи на чужині:

Український Вільний Університет Марійка Гавришко виховн и к п ерш ого ступеня У кр аїн ськ и й Вільний У н івер си тет засновано у Відні 1925 року, п р отестую чи в такий спосіб проти знесення окупантами в У країні академ ічної св обод и . Т ого ж самого р о к у на запрош ення чеськ ого ур я ду У ніверситет перенесено до Праги, де він діяв а ж до 1945 року, К О Л И Й ОГО' зн ову перенесено до М ю н хен у . В столиці Б аварії, М ю нхені, опи нилося в останні місяці війни багато студентів, я к і втекли перед за гр озою бол ьш еви ц ької на­ вали, щ о залила Ч е х о сл о в а ч ч и н у . П ісля відкриття У к р а їн ськ ого В ільного У н іверситету, всі вони ім атри кулю валися в ньому й розпочал и активні сту д ії. У країн ський В ільний У ніверситет (У ВУ) — це єдиний ук р а їн ­ ський ун іверси тет у вільном у світі (У країнський К атол ицький У н іверси тет в Р им у зн аходи ться п окищ о лиш е в організаційному стані), де м ож на свобідн о вивчати україн озн авчі науки. В різни х кр аїн ах існ ую ть в у н іверси тета х сл авістичні відділи, в як и х м ож на вивчати Ігакож укр аїн істи к у, але ці сту дії не м ож на п о­ рівняти із студіям и в У В У . Т ут викладачі — це визначні у к р а ­ їн ськ і науковці, які приїздять зі в сіх сторін світу й п осв я ч у ю ть свій час, щ об ум іло передати св оє глибоке знання сл уха ч а м . Н айкращ им док азом ви сок ого рівня навчання в У к р а їн ськ ом у В ільном у У н іверси теті є ф акт, щ о у 1950 році Б аварське М ін істероігво О світи визнало У В У й надало право наділяти а б со л ь вентів академічними ти ту л а м и . С туд ію ю чи в У В У мож на вибрати один із д в о х ф а к у л ьтетів —• ф іл ософ ію , або право і сусп іл ьн у екон ом ію . В иклади на об и д в о х ф а к у л ьтета х незвичайно цікаві й різном анітні. Щ о б студенти доп овнял и св оє знання, їх з о б о в ’язуй :ь ся ходити т а к о ж на деякі виклади в нім ецьком у ун іверси теті. Години викладів в У В У в ід ­ бу ва ю ться у таком у часі, щ о кож н и й має м ож л и вість піти на н ім ецькі виклади . П окищ о к іл ь к ість студентів в У В У не є в е­ лика, але це для нас студен тів м ол од ш ого покоління, є корисним, бо кож н и й доцент м ож е нам присвятити більш е уваги, м ож е дати індивідуально пояснення й поради, щ о є нем ож ливим на дер ж авн ом у університеті, де є велика к іл ь к ість студен тів. П еред моїм приїздом до М ю н х е н у я уявл ял а У В У , як великий старовинний будинок, як це бу в а ю ть універси тети в А н гл ії. На 14

Будинок Українського Вільного Університету в Мюнхені м ою в т іх у він цілком відмінний. Дім, у яком у м іститься У В У, називає! :ься »Haus der U krainischen W issenschaften« (Дім У к р а ­ їн сь к ої Н ауки). В ньом у м іститься та к ож У країн ський Т ех н іч н оГосп одарськи й Інсти тут та Н аукове Т овари ство ім. Ш евчен ка. Він зн а ходи ться в одній з най кращ их ж и тл ов и х частин міста М ю н х ен у . В ся околиця повна садків, декораційних дерев, тр а в ­ ників, городів, а пом іж ними хаги, мов еспан ські вілли. В се оточенн я дає ох оту до н а ук и . П ересидівш и ціле дотеперіш не ж и т тя в тем них непривітних кл ясах англійських ш кіл, д у ж е приємно сл у х а ти викладів у гарних, привітних, ясн их кімнатах дом у У В У . П омимо того, що У В У о д е р ж у є матеріяльну підтримку від ні­ м ецького уряду, він не має д оста тн іх ф ін а н сови х засобів, щ об ви­ давати для студентів відповідні підручники, чи придбати інше приладдя, яке маю ть держ авні ун іверси тети . С подіємося, одначе, щ о в най ближ чом у м айбутньом у становищ е покращ ? е і буде м ож л и во все це доповнити. О бов ’язком у к р аїн ськ ої м олоді на чуж и н і є осягнути знання не тільки в ч у ж и х ш кол а х та вивчати ч у ж і предмети, але треба здобути знання з українознавства, я к е є високо поставлене в У к ­ раїн ськом у В ільном у У н івер си теті. Ми не сміємо забувати слова наш ого вел икого генія і пророка Тараса Ш евченка: »І ч у ж ом у на­ учайтесь, с в о г о не ц у р а й тесь!« 15

В ШИРОКІЙ СУМІВСЬКІЙ СІМ’Ї (Вражіння з подорожі довкола світу) (Закінчення) О. КОВАЛЬ голова ЦУ СУМ Дозвілля Б ув другий день латинського Великодня, вільний, як звичайно, від праці. Ця обставина вирішила й наш у про­ граму на той день; ми зробили спільну п оїздк у на с у м івськ у табор ову площ у, віддалену на 70 миль від М елборну. У часть у тій прогульці взяли члени Команди Здвигу, к іл ькоро м ісцевих сум івців і ми з д. Чубатим. М ої особи сті знайомства пош ирились щ е на д. Ю . Борця, члена К У С УМ і промисловця та його друж и н у — сум івсь к у діячку, наше знайомство з якими довелося скріпи­ ти, дд. Ш евчука П. і Василька, діяльних членів у М елборні та інш их. Погода того дня не то щ о покращала, але замітно по­ гіршала. Це однак не могло вплинути на здійснення на­ ш о ї програми; відкладати на кращ у п огоду не було зм о­ ги. Біля дв ох годин їзди, сп очатк у заселеними пункта­ ми, а відтак крутим и горбовинними дорогами, почерез евкаліптові ліси, ми добилися до призначеного місця. Д ерев’яна рогачка, дротяний засік, напис «приватне — вступ заборонений», і ми опинились на в ’їздовій доріж ці, щ о вела в глибину площі, п окритої старим лісом. Нас привітали кукабари, щ ось у роді наш их сойок, щ о заме­ туш ились на деревах і підняли сильний рейвах, який був міш аниною кри ку й дикого реготу. З усього було вид­ но, щ о наша візита їм не понутру. З цікавістю оглядаю площ у. Т у т у ж е збудовано рані­ ш е сторож івку, щ о служ ила медичним пунктом під час таборування; там знову виднію ть місця, де були при­ міщ ені ш атра таборовиків. Зліва стоїть зведена нова ве­ лика будова без стін, що буде колись служ ити кухнею , місцем зустр іч ів на випадок непогоди та для інш и х зайняттів таборовиків. Для її викінчення потрібно щ е чимало матеріялу, праці й кош тів. 16

Друг Сорока подає к оротк у історію цієї сум івської посілости. Ціла площа — це 130 акрів лісу, крізь який про­ ходить асф альтовий ш лях (це має бути автострада). З одного боку цю площ у обливає річка, яка літом не виси­ хає, як це буває з багатьома річками в Австралії. К у п ­ лена том у кілька літ за, відносно, невелику суму, тепер ця площа представляє собою великий маєток, а згодом, коли будова відпочинкових домів посунеться далі в цю сторону, це буде не абияка цінність. Думаю про європей­ ські м ож ливості придбання землі на таборування, щ о так сильно обмеж ені, й порівнюю з австралійськими відносина­ ми. Т у т безперечно куди легше ставити міцні господар­ ські підвалини під майбутню працю молодечої організації. Цю обставину наші друзі не занедбують. Рясний дощ унем ож ливлю є дальші оглядини цієї обширної посілости й тому треба ш укати охорони під дахом таборової будови. М олодш і учасники прогульки вж е вспіли розкласти вогнище, біля якого вкоротці розсілись усі наші »тур исти «. Поплила свобідна розмова, перети­ кана жартами. Х тось приніс ловецьку зброю і вправляеться в стрілянні до мідяних пенів з віддалі 20-30 кроків. Стрілець не поганий, бо майже кож ний приціл вдалий. Мені перепало »на спомин« з десяток прострілених мі­ дяків. Двоє при сутніх юнаків звернулись до мене з оригіналь­ ним проханням: дати їм на спомин автограф на . . . ручках топірців, що їх для Здвигу виробив у своїй майстерні д. Борець. Т ієї приємности не м ож у, очевидно, їм відмовити і пропоную знайти к усок грубого дроту, щ об цей »сувенір« випалити. З трудом мені це вдається, бо цього ремесла досі не доводилося вправляти. В поворотній дорозі чекає нас мила несподіванка: друг П. Ш ерчук запрош ує нас до своєї вілли, щ о розташ ована недалеко від сум івської площі. Є це чепурна відпочинкова »дача«, в якій перед роками ж ив собі з родиною один англійський аристократ. Довкола вілли сліди плеканих моріж нів, квіти, кущ і, овочеві дерева та декілька родів європейської рослинности. Поза цим — бори евкаліпто­ вих дерев, щ о такі характерні для австралійських крає­ видів на півдні Австралії. Як мене інф ормую ть, в А встра­ лії нараховую ть аж 270 різних видозмін того дерева. Ев­ каліптове дерево, дещо сх ож е на нашого бука, тільки його кора постійно лущ иться й опадає, даючи місце новій. 17

Дерева роблять враження ж ивцем облуплених. Листям евкаліпту ж ивляться, м іж іншим, відомі австралійські ведмедики »коаля«, а поза цим, це листя має своє ф арм а­ цевтичне приміщення. Т ак то в дорозі мимоволі доводить­ ся вивчати нову ф л ьору й ф авну. Господар вілли, запровадивш и гостей до хати, мусів дати вислів українській гостинності, щ о збігалася в цьо­ м у випадку з християнським законом — голодного на­ кормити. Як не диво, але господар зі своєї складної ролі, ту т серед дикої природи, надзвичайно добре ви в’язався. К рім напитків, появилися та к ож сухарики, щ о залиш и­ лися з-п ер ед к іл ькох місяців, але добре збереглися. На том у однак гостина не закінчилася, бо господар вілли завіз нас ще до себе на передмістя М елборну, а там його друж ина прийняла нас справж нім обідом. Сам друг Ш евчук, як ми довідались, є власником ва ж ­ кого транспорту, на чом у не погано заробляє. Це дозво­ лило йому доволі вигідно влаш туватись, а рука госпо­ дині подбала, щ об, крім м одерних цивілізаційних зд о­ бутків, внутріш ня обстановка в хаті носила український характер. Зокрема українська вишивка домінує м іж при­ красами. Н абуте багатство й ком ф орт не вплинули на зменшення громадської активности власника. Навпаки, як виглядало, він усе робить, щ об ці добра служ или та­ к о ж національній справі. Т ого ж вечора довелося відвідати щ е одну сум івську родину. Ми заїхали на другий кінець М елборну до д. Пундяка, відомого сум івського діяча, кількаразового к о­ менданта таборів та вчораш нього коменданта Здвигу. Й ого друж ина є виховницею сум івського О середку, а діти в Ю СУМ. Справжня сум івська родина. Тем до роз­ мови не бракувало й тільки пізно вночі ми повернулись »на базу«. На авдієнції у Владики Наше знайомство з Владикою І. Прашком почалося на Здвизі, де ми вспіли обмінятися думками на ту, чи інш у тему. Перед тим, одначе, Владика інтерв’ював у ж е в мо­ їй справі відносно прибуття на Здвиг, то ж я мав ш ану вваж атися також офіційним гостем нашого А рхипастиря А встралії. Ми домовились про авдієнцію на вівторок, перед виїздом у дальш у дорогу. Владика прийняв нас у своєм у кабінеті-бібліотеці. С то­ си книж ок, часописів та ж урналів свідчили про ж ивий 18

контакт А рхи єрея з наукою і світом. У нас зав’язалась розмова на актуальні теми нашого релігійного й національно-суспільного ж иття в діяспорі. Владика ці­ кавився багатогранним ж иттям наш ої аміґрації по різ­ них країнах і радо розповідав про свої піонірські роки ставлення релігійного ж и ття серед українців Австралії. Я висловив захоплення м онументальністю катедрального храму св. Петра й Павла, а Владика розповів історію тієї гарної будови. Заходи для побудови цього храм у розп о­ чалися раніш, але саму будову розпочато в лю том у 1962 р. Того ж рок у було відправлене перш е Б огослуж ення в цім храмі, який поволі викінчували. Будова поступала поволі, вм іру ф ін ансових м ож ливостей. Д отепер кош ти будови храм у виносять понад 100,000 ф унтів. Все це є добровільні пож ертви наших вірних, що не ж ал ую ть своїх ва ж к о запрацьованих грошей, щ об тільки мати храм Бож ий, гідний великого народу. Це є похвальним тим більше, щ о наші церкви в Україні перетворені безб ож ницьким реж имом на магазини, чи інші підприємства, а д у ж е часто служ ать, як м узеї антирелігійної боротьби. ж вава

Я поцікавився також духівництвом, яким Владика розпорядж ає у своїй єпархії. А рхи єрей здвигнув раменами, відповідаюччи з ноткою ж ал ю в голосі: »На ж аль, у нас духовни ків не багато, але даю ть із себе те, щ о м ож уть, обсл уговую чи не раз кілька місцевостей. Не в сіх можна було сюди посилати до виконування свящ еничих об ов ’яз­ ків, бо умовини були не зовсім відомі й важ кі. До того рода країн треба їхати з м ісіонерським духом і не числити на допом огу інш их. Ми стараємось по наших силах на м айбутнє якось ту проблем у р озв ’язати, посилаючи до Р иму на богословські студії здібніш і одиниці. М аємо однак так ож п ом іж нашими свящ ениками чуж инців, які ревно працю ю ть для нашої Церкви, прийнявш и наш обряд.« Справді, я пригадав собі о. І. Бовдена, редемпториста, якого пізнав під час Здвигу і який справив на мене д у ж е миле враж ення своїм добрим знанням української мови й орієнтацією в наш их справах. Пригадався та к ож один з питомців Д. Сенів, якого ми радо запрош уєм о к ож н орічно на сум івськ у оселю в Бельгії. Ми й не помітили, як у цікавій розмові ш видко п ро­ минув час і треба було прощ атись. Владика однак не хотів нас випустити без обіду, запрош ую чи до рестора­ 19

ну. А ле виявилося, щ о ми маємо бути на летовищ і на 14-ту годину, і часу таки не вистачало, У своїй гостин­ ності Владика запропонував своє авто, сів за керівницю й завіз нас прямо на летовищ е, де була м ож ли вість піти спільно на п ерекуску. Сердечний стиск рук, взаємні п о­ бажання, подяки й ми попрощ ались з милим і гостинним А рхиєреєм -будівничим . Напрям Брізбейн К оли Здвиг СУМ А встрал ії належ ало б уваж ати синтєзою сум івськ ої праці й осягів, то п оїздк у по О середках треба розцінювати, як аналізу. Т ак воно практично й виглядало. Ця поїздка мала нам показати зблизька всі елементи й показники стану і праці наш ої м олодечої ор ­ ганізації на цьом у континенті. Та цього було б замало. Нам потрібно було встановити тривкий ідейно-організаційний контакт, щ о сп ою є організацію в один ідейний м оноліт і дає їй силу до дальш ого, щ е сильніш ого старту й дії. П ісля чотир ьох годин лету, з п ересідкою в Сіднею, ми, нарешті, приземлилися на летовищ і в Брізбейні, столиці К вінсленду, щ о леж и ть приблизно по середині східнього п обер еж ж я А встралії. Б ув вечір й у відміну до хол од­ ного М елборну в повітрі чути було вологий теплий п о­ дув. Т у т довелося з годину почекати, поки по нас при­ їхав д. Іван Панасюк зі своєю донею Ганею, щ об нас за­ вести до Окслей. віддаленого кілька миль від Брізбейну. В самому Брізбейні, як ми довідалися, існує тільки Пласт, а СУМ поза Брізбейном. П ереїздимо біля церкви П окрови Пресв. Богородиці, щ о пиш ається своїми трьома банями, повністю відрізняю чись від стилю довколиш ніх м іських будов. Ц ікавимось ж иттям ук раїн ськ ої громади, п роф е­ сійними зайняттями та способом ж и ття тутеш н іх людей. Б ільш ість наш их працює ту т по ф абриках, на транспорті й будовах. Д ехто має власні підприємства, але їх не багато й не було часу щ е розбудувати. Як правило, всі наш і люди стараю ться мати власні будинки й авта, бо віддалі великі. Нас очікувала вж е пані П анасюк з вечерою . а доня допомагала при столі. Ганя здобула вж е перший ступінь виховниці, побувала в таборі біля М елборну, і навіть писала дописи до сум івськ ої преси. Батько радіє, щ о буде ким заступитися в сум івській роботі, а мама, як зви ­ чайно, задоволена, щ о є ком у виручити в хаті. При том у 20

Ганя не покидає науки й пильно далі вчиться. Цього вечора чекала мене мила несподіванка. »Ви будете ночувати в свого знайомого« — заявив мені д. Панасюк. Я був цим ф актом заскочений, бо не припускав, що ту т ж и вуть м ої знайомі. Прізвище, яке мені подав д. Панасюк, покищ о таємниці не ров’язувало. Ми поїхали на ту адресу й щойно тоді я пінав д. Пирога, який 15 літ том у виїхав з Бельгії. Мене вони також зразу пізнали, крім синів, один з яких був ще тоді малий, а другого на світі не було. Тепер старш ому 19 літ, а молодш ому 13. Х лопці як соколи. Було про щ о поговорити. Друг Пиріг був колись добрим танцюристом у сум івськом у ансамблі О середку Вам у Бельгії і цікавився багатьма людьми, яких ми спільно знали. Мені приємно було ствердити, що, як писав Ш евченко; »раз добром налите серце, ввік не прохолоне«. Так оце і з родиною д. Пирога. Все тут таке щире українське, ні сліду чуж ого наносу. Старший син кінчає середню ш колу і виявляє літературний хист. Не маючи см іл и в осте він потайки через довший час займався перекладом деяких літературних українських творів і щ ойно недавно відваж ився виявити їх своєм у проф есорові. Одерж ав похвалу й заохоту працювати далі в том у напрямі. Вихованням синів займаються, крім батька, також дружина й бабуня, щ о часто розповіда­ ють їм про Україну. До того вони також пильні сумівці. Наступного дня мала відбутися зустріч з Осередком. До вечора, однак, було багато вільного часу й ми з д. Чубатим вирішили використати його на оглянення околиць. Господар радо відпустив нам одне своє авто й ми у двійку пустилися оглядати природу. Б ув це звичайний робочий день і н іхто не міг з нами їздити, щ об показати те, щ о нас цікавило. Ми вибрали місце, позначене на карті »О азіс«, і направились у ту сторону. За відсутністю відповідних ш л яхови х знаків, дещо поблудили, але вкінці до мети таки добилися. Б ув це справжній ботанічно-зоологічний город, який характеризував субтроп ічну рослинність і частину звіринного світу стейту Квінсленд. Саме в цьому стейті найбільше розмнож ені австралійські ведмедики коаля і торбоноси кенґуру. На наш е здивовання ні одних, ні других в цьому городі ми не зустріли. Друг Чубатий висловив думку, щ о цих звірят ту т серед природи в »буш « так багато, щ о нема ж адного змислу держати їх в городі. Поза тим, город відзначався дійсно цікавою рослинністю, 21

а головно багатством різни х птахів. Я скористав з віль­ ного часу, щ об кинути на п ош ту перш і листівки з А в с т ­ ралії додом у і знайомих. Вони ж там кож ного дня оч і­ к у ю ть від мене новин . . . Вечірня зу стр іч з сумівцями й громадянством від бу­ лася в Н ародньому Домі, збудованом у місцевими нашими людьми для потреб організаційного й культурного ж иття. П ростора театральна заля зі сценою, буф ет і кімната для засідань. Булавний д. М. К отащ ук, при поставі Відділу »на струнко«, здав звіт, щ о ЗО юнаків і юначок »готові на наказ«. Голова О середку д. П анасюк представив по черзі членів Управи. На залі було приявних ще біля ЗО осіб старш ого громадянства, що, як на робочий день, було зовсім нормальним явищем. В м іж часі появився зам ов­ лений ф отогр а ф і треба було починати наш у зустр іч від спільної знімки. В том у моменті я зауваж ив, щ о двох м уж чи н опустили залю і д. П анасюк приступив до мене з заклопотаним виразом обличчя. »Щ о сталося« — запитав я. »Ц е наш парох о. Ш ум ський з УАП Ц , з яким я мав вас познайомити при відкритті зустрічі. Тим часом прий­ ш ов ф отогр а ф і відкриття треба було переставити. Я попросив отця до спільної знімки, а він закинув мені ветакт, щ о вас з ним не познайомив і опустив залю .« Я заспокоїв голову О середку, щ о він мав добрий намір і щ о це треба буде згодом отцеві парохові вияснити, а тепер з цього приводу не треба робити зайвого заміш ан­ ня. Н епорозум іння буваю ть і від ни х не є вільні та к ож і духовн і особи. Найважніш а справа у взаєм овідносинах з людьми — це щ ирість і добра воля, а такої тут, принай­ мні з однієї сторони, не бракувало. П ісля привітань і м оєї доповіді, розпочалася дискусія, а радш е ряд запитів про працю С У М в Европі й Америці, про таборування, про вплив »бітлесів« на виховання с у ­ часної молоді, про ш кідливі впливи телевізійних прог­ рам тощ о. На закінчення загальної зустрічі юнацтво під­ несло мені »на спомине гарного »коаля« в природній ве­ личині з си н ьо-ж овтою стрічкою , очевидно, не ж ивого, а зробленого, якого я переслав відтак для свого наймен­ ш ого сумівця. 22

Чайним прийняттям, а відтак засіданням Управи О се­ редку, п родовж увано зустріч. На засіданні голова Упра­ ви подав деталні звіти зі стану О середку: стан старш ого членства — ■ 10, в тому 2 -ох виховників 1-го ступеня і 2-ох — 2-го. Членів молодш ого юнацтва — 12, а старшого —- ЗО, в том у числі 11 дружинників. О середок веде си с­ тематичну працю, відбуваю ться щ отиж ня ройові сходини, а раз у місяць участь у Б огослуж еннях в сум івських одностроях. Не всі батьки дбаю ть про належне вихован­ ня своїх дітей і через те праця в СУМ є утруднена. Це було причиною, щ о недавно виключено з Ю СУМ 25 чле­ нів. Щ об запобігти тому на майбутнє, управа рішила, що хто має дітей в Ю СУМ, м усить бути членом старш ого СУМ. Припливу нема. О середок відвідує щ ор ок у свої табори. Близько нема інш их О середків і том у м усять робити самі. В О середку розходи ться 25 примірників К рилатих« і 11 »А ванґарду«. Про ш колу поінформував учитель д. Матула. Ш колою охоплено 15 дітей, а на к ур ­ сах українознавства — 10. У ш колі є ті самі труднощ і, що й у СУМ. Не дописую ть батьки. Ми з другом Чубатим старалися дати всі м ож ливі по­ ради, щ об умож ливити й покращ ати працю цих відда­ них і ж ертовн их людей, які працюють, як м ож уть, але не завж ди знаходять зрозуміння серед земляків. Я зо к ­ рема наполягав на те, щ об наші свідомі родини посилали своїх дітей на вищі студії і в той спосіб заповнили цю нестачу, яку так дош кульно на цьому терені відчувається. Молоде підготоване й виш колене покоління мусітиме р оз­ в’язати ці питання в своєм у засягу. Найважніше, — до­ вести до того, щ об воно, це м олоде покоління, не розгу­ билося й це є роля старш их членів СУМ і батьків дітей. Основне — видерж ати на становищ ах і вміло передати керму молодш ому поколінню.

23

Перед новим етапом:

Восьмий Світовий Конґрес СУМ ПЕРША ЧАСТИНА КОНГРЕСУ В еликобритан ія втрачає п о степен но впливи у з а х і д н о ­ єв р оп ей ськ ом у св іті, Т О Д І коли у к р аїн ськ а організована к о л о ­ нія на бр и та н ськи х о стр о в а х посл ід овн о ви би в а ється на п е ­ р ед ов е м ісце пом іж громадами кон ти н ен ту. В осьм и й Світовий К о н ґр е с (перш а частина) Спіл­ ки У к р а їн сь к ої М ол оді зали­ ш и ться в істор ії у к р а їн ськ ої ем іґр ац ії у В ели к обри тан ії о д ­ ною із в а ж н и х і славних подій. Цю за сл у ж ен у ч есть бути госп одарем К он гр есу отримали К р ай ова У права та О середки СУМ і громади в Д арбі й Н оттінґгам і, на терені я к и х цей К о н ґр е с в ід б у в ся . Ч отири д і­ л ові сесії К он гр есу відбули сь у Д арбі в дн я х 14-го і 15-го січн я 1966 р ок у ; п ’ята святочн а сесія, кон ц ер т і баль відбули сь 16-го січня в Н оттін ґгам і. С у м івська осел я Т арасівка, овіяна снігом та морозянім інеєм, ви ­ глядала щ е біл ьш романтично, х о ч була л и ш е місцем відвідин за к ор дон н и х делегатів та ч а с­ тинно місцем н ічл ігів. К о н ґр е с від бу ва вся в за л я х В ідділів СУБ згадан их у гор і м іст. 24

У часни ки К о н гр е су з п ’яти єв р о п е й ськ и х країн — А встр ії, Б ельгії, В . Б ританії, Ф ранції і Н ім еччини — від пер ш ого дня творил и одн у д р у ж н ю сім ’ю . Всі вони — провідні члени СУМ, — м аю ть вел ичню ід ею і сп іл ь­ ну мету, а корисн а патріотична праця єднає лю дей в одн у ц і­ лість, тв ор и ть з н и х д р у з ів . П р и к р асою ц ієї сім’ї були наш і под р уги : В . Гринюк, Н . М а р ченко, Л . М арків, Л . Стадник з А н гл ії; В. Л авриненко з Б ел ьгії; Л . С ен ткевич і Н . Ш ел ен ко з Ф р а н ц ії. Т ри о с ­ танні, х о ч н ародж ен і поза У к ­ раїною , нічим не різни лись від в сіх ін ш их делегатів, як и х на­ р а х о в у в а л о ся 28. В он и мали 35 м а н д а тів . Т ом у, щ о релігійна і святочна частини були залиш ені на не­ ділю , К о н ґр е с в ід кр и то м ол ит­ в ою та кор отки м привітанням гол ови ЦУ СУМ м ґр -а О. К о в а л я . Д альш і в сту п н і ф о р ­ мальності, щ о були в програм і п ер ш ої сесії, пройш ли с к о р о . П резидію для керуван н я нара­ дами, н а й ва ж ч ої праці на п р о ­ тязі ти х т р ь о х днів, о б р а н о в

складі: м ґр В . М икула — предеідник, д -р Г. В аськович — перш ий заступник, подр. Н. ІЯеленко — друга заступниця, подр. Н . М арченко і д . Я . Ф атерига — секретарі. Для розроблен ня всіх діля­ нок праці покли кано кілька ком ісій: Організаційно - статутову у складі: Р. Дебрицький, І. Дмитрів, Б . М арченко, Я Ф а ­ терига; В ери ф ікац ій н у: м ґр О . К о ­ валь, Я . Деременда, д -р Т . К іс ; М андатно-ном інаційну: П . Головінський, под р . В . Л авриненко, Я. Деременда, А . Т и ся ч ­ ний; В и х ов н о-ю н а ц ь к у : д -р Г. В аськович, М . Гринюк, д -р Т . К іс, п од р . Л . М арків, подр. Л. Стадник, м ґр В . М икула; П р огр ам ово-р евол ю ц ій н у: д -р С . М . Ф остун, мґр Г. Ощ ипко, п о д р . Л . С енткевич, А . Т и­ сячний, В . П арф аню к, М . Д ж ус; В идавничу: ред В. Леник, подр. В . Гринюк, І. Дмитрів, В . Б ойчук, под р . Н . М арченко; Ф ін а н со в о -бю д ж етов у : ін ж . В . О леськів, мґр О . К овал ь, Б . Рогач, С. А н д р у ш к ів . В програм у др угої сесії в х о ­ дило звітуванн я центральнх органів, ди скусія та уділення а бсол ю тор ії. Це була найдовш а сесія . В она затягнулася від обіду в п ’ятницю аж до су б о ­ ти. З віт Ц ентральної Управи був обш ирний і цікавий. Б ули в ньом у потіш аю чі й дещ о сум ­

ні ф а к т и . До перш их належ ить постійний р іст організації СУМ, яка начисляє тепер понад 13 тисяч членів, в тому біля 9 т и ­ сяч ю н аків. П оодинокі кр аї й осередки р озр остаю ться , н абу­ ваю ть домівки, площ і, о с е л і. . . До др у ги х належ ить ф ін а н со­ в о -го сп о д а р сь к і й видавничі справи. З найцікавіш их р о з ­ ділів звіту був опис п од ор ож і голови ЦУ по А встр а л ії і к р а ї­ нах П івденної А м е р и к и . В цю в а ж к у се сію ввійш ли дві точки поза пр огра м ово. У п ’ятницю всі учасники з нагоди ук р а їн ськ ого Н ового Р о к у і св . В асилія відспівали двом при­ сутнім Василям — ін ж . О л еськ ів у й Б ойчукові, — м н отолітствіє, за щ о обидва В асилі щ едро віддячилися. Д ругу н е ­ сподіванку зробив Д арбівський Відділ Ю С У М . В час найбільш при гн іч ую ч ої д и ск у сії над ф і­ нансовими справами, д вер і ч е ­ п урн ої залі СУБ в Д арбі нав­ ст іж відчиняю ться, вм аш ер овує трійками Відділ Ю нацтва й п о­ чинає бадьору, з гл ибокою н а­ дією в Б о ж у справедливість, к о л я д у . Ц я колядка зв о р у ш и ­ ла присутніх, щ о деком у с л ь о ­ зи тиснулися до оч е й . Сам го­ лова Ц У м ґр К ова л ь д я к у ­ вав ю н а ц тву й виховникам , С . Ш м сн д р а кові і Ц ісарськом у, за милу несп одіван ку. П ісля багатої діл ов ої д и ск у сії над звітами, Ц ентральній У п ­ раві на ральної

внесок голови Ц ент­ К он тр ол ьн ої К ом ісії 25

р ед . В . Леника, уділен о а б со л ю тор ію В ідтак почал ись з в і­ ти ком ісій, доповнення й за­ т вер дж ен н я ї х . В ибір н ови х к ер ів н и х органів СУМ не тривав довго, б о н іхто не від м овля вся, як це буває ін­ коли у К р а й ов и х У п р а ва х чи О се р е д к а х . П роп ози ція складу з п ер ш ої частини К он гр есу ви ­ глядала та к : мґр О . К ова л ь — голова, Я . Деременда — п ер ­ ш ий заступни к, Л . Ф утала — другий заступни к, д -р М . Гута — третій заступни к, р е д . В . Л еник, д -р Т . К іс, м ґр Г. О щ ипко, п од р . Н . Бандера, М . Гринкж , д -р М . К уш н ір , мґр Е . Ган овський — ч л е н и . Ц ент­ ральну У праву збіл ьш ен о з 7-ми до 11-ти о сіб . К рім цього, за пропон ован о В и х ов н у Р аду в та ком у скл аді: д -р М . К уш нір, ЗДА, д - р Г. В аськ ов и ч , Н ім еч­ чина, д -р Б. С тебельський, ЗДА, м ґр В . М икула і д -р С. М. Ф осту н — В . Б ританія. К он тр ол ьн у К ом ісію мав би очол ити ін ж . В . О л еськів, В . Б ританія, а други м членом м авби ста ти ін ж . І. Л евицький, Б ел ь гія . О дне місце п ередба­ чено дл я ЗД А або К ан ади. За­ ступн и ком запропон ован о п о д р . Н . Ш ел ен к о. Ц ентральний Т о ­ вариський С уд : гол ова з К а ­ нади або ЗД А, Р . Д ебрицький, Німеччина, за ступ н и к -подр. О . Р ом анчук, Ф р а н ц ія . З а к ін ч ую чи наради біля 9 -о ї го д ., перед закінченн ям д іл о­ в и х нарад, гол ова Ц У скл ав 26

под яку К р ай овій У праві, гол о­ ві В ідділ у СУБ у Дарбі п -в і О . М арченкові, всім гостям і ж ін к ам з О У Ж на ч ол і з панею Л ебідь, які подбали за х а р ч у ­ вання дел еґатів. У неділю дел еґати взял и у ч а ст ь у Б огосл уж ен н і, я к е б у ­ ло відправлен е в наміренні СУМ , а під в еч ір прибули до Н отгін ґга м у оглян ути М узей В и зв ол ьн ої Б ор отьби ім. С. Б андери і зібрал ись у св я т о ч ­ ній залі на оф іц ій н у се с ію К о н ґр е с у . До П очесн ої П р ези ­ дії К с н ґр е с у п окли кано отців кап елянів СУБ — о . д -р а А . М и х а л ьськ о го та о . С . М о р о зю ка , д -р а С . М . Ф осту н а від ГУ СУБ, ін ж . В . О л еськ іва від УВ С, п р о ф . І. М арченка від С У У В , Т . Д анковича від О се­ р е д к у С У М в Н оттінґгам і, п . В . Л есю ка від В ідд іл у СУБ у Н оттін ґгам і і члена СУ М в У кр а їн і п . В . П л е х ін а . В сі названі представн ики зл ож и л и привітання К о н ґр е с о в і. Д аль­ ш е сл ідувал и привітання голів чи представн иків К райових У п р а в : П . Г ол овін ськ ого, А в ­ стралія, п о д р . В . Л авриненко, Б ельгія, п од р . Н. Ш ел ен ко, Ф ранція, Р . Д ебрицького, Н і­ меччина, та Я . Д еременди, В . Б ританія. Д руг М. Грин ю к від ч и тав сп и сок пи сьм ови х п р и вітів К о н ­ ґр есов і, я к и х б у л о біл я три десятки, щ о наспіли з у с іх кінців віл ьн ого с в іт у . П р огр а ­ м ов у доп овідь в и гол оси в гол о­ ва Ц У СУМ м ґр О К о в а л ь .

К онцерт, щ о від бувся в честь К онґресу, тривав не довго, але був на ви сок ом у мистецьком у рівні. В ньом у взяли уч а сть: хор Ю СУМ з Гал іф аксу під керівництвом М . К ондрата, о р •сестра Ю С У М з Гаддерсф іл ду під керівництвом ю нака З ен она Сидора, ор кестр а Ю СУМ з Н оттінґгаму під керівництвом М . Скаліш а, і ш ироковідом ий балет »К рил аті« з Б р а дф ор ду лід керівництвом Остапа Б у ­ ряка . Делегати та всі учасники К с н ґресу щ е мали нагоду п о т а н ­ цювати на балі, щ о відбувся по закінченні к он ц ер т у . З ц ьо­ го найбільш е, мабуть, скор и ста -

ли делегатки з Ф ранції та Бельгії, бо їхн ій вік такий, щ о не знає втом и. А цим триден­ ним К онгресом таки мож на б у ­ ло втом итись, або навіть і за­ хворіти, як це деяким припало. Н айбільш а світова україн ська м олодеча організація у віл ьн о­ му світі, Спілка У к р а їн ськ ої М олоді, щ о була відновлена 20 р оків тому на чуж ині, в ст у ­ пає в нову каденцію д ія л ьн осте. Вона посл ідовно прям ує до осн овн ої м ети : зберегти для У к ­ раїни українську молодь і тим самим причинитися до визволен­ ня українського народу з мос­ ковської неволі. М.

Джус

ДРУГА ЧАСТИНА КОНҐРЕСУ В суботу, 29-го і неділю 30-го січня 1966 р . у залях «У к раїн ­ ськ ого Д ому« при 83-85 К р істі Стр. відбувалися наради др угої частини 8-го С вітового К он ґр есу Спілки У к р а їн ськ ої М о л о д і. П ерш а частина відбулася в Е вропі 14-15 січня ц . р . Н а К о н ґресі, крім делегатів з Канади, прибули делегати СУМ із ЗДА, Англії, Німеччини, Б ельгії, А в ­ стралії і ін . Наради відбувалися при н ая в­ ності 49 делегатів з 89 голосам и. К онгрес відкрив голова Ц ент­ ральної У прави СУМ мґр Оме­ лян К о в а л ь . П еред початком нарад делегати проспівали м о­ литву «Б о ж е В еликий« на інтенцію К о н ґр е су . Н аради К о н ґр е су поділено за програм ою на 4 с е с ії. К р ім делегатів, на нарадах були представн ики різн и х гро­

м адських і м ол одіж н их ор га н і­ зацій . До П резидії К о н ґр е су обр ан о: голова д -р М . Гута — Канада, 1-ий заступ н и к ін ж . М . С ем аниш ин — ЗДА, 2-ий заступни к — Я . Деременда — Англія, і секретарі: м ґр Т . В олош ин — Канада і І . К арпи ш ин — ЗД А . У дальш ом у, на проп ози цію голови Ц ентральної У прави СУМ мґра О . К оваля, М . С е маниш ин відчитав правильник К он ґр есу , схвален ий на перш ій частині К о н ґр е су . П равильник прийнято одн огол осн о. П ісля того бул о схвален о програм у нарад К о н ґр е с у . Згідно з т . 4 програми, вер и ­ ф ік а ц ію п р оток ол у 7-го К он г­ р есу на п р оп ози ц ію м ґра Т . Б уйняка, К он гр ес передав В е р и ф . К ом ісії у складі м ґр О . К овал ь, Я . Деременда і Л. Ф утала. 27

П р отокол з 1 -о ї частини V III С вітов ого К он гр е су прочитав Я . Д ер ем ен д а. Згідно програм и, затвер дж ен о ш ість ком ісій К о н ґр е с у і до них о&рано та к и х о сіб : д о О р ган із а ц ій н о-ст а т у т ов о ї К ом ісії, на в н есок П . Д ацкова з Е дмонто­ ну, обр ан о гол о в о ю — Л . Ф у талу, членами — Т . Б уйняка, Б . С тебел ьського, Я . Д еременду, О . К овал я, М . Гуту, Є. Ган овського, І. Заяця і О . П а в лова. До М а н д а т и о-н ом ін ацій ної К о м ісії обрано та к и х осіб: П . Б а ш ука, Я. Д еременду, Г. В а ськови ча, П . Н адзікевича і Б . М ор оза . До В и х о в н о -ю н а ц ь к о ї: д -р а М. К уш н ір а, В. О кіпню ка, м ґр а Є . Ган овського, В . Д авидяка, М . Я в ор ськ ого, О . Р и б сь ку, Ю . Ш имка, С. Ґоляш а, Д. Ш тогрина, Г. В аськови ча, О . П авлова, О . Ж и л у , К . В а си лика, О . Ш ум и л у . П р огр ам ово-р езол ю ц а й н а К о ­ м ісія: м ґр М . С осн овськи й, Г. Головка, д -р М . О стаф ій чук, м ґр Д. Ш тогрин, Л . К л ь о сь і В асиль Ш ар ван . В идавнича К ом ісія : І . К о б а са, О . К овал ь, мґр І . Б онк, Т . Ц іш кевич, М . Б ачара і В . М а й к овськи й Ф ін а н со в о -б ю ж е т о в а К ом ісія : ін ж . М . Семаниш ин, В . К у ­ ций, І . К ор да, М . Ш аш кевич, М . Ф урда, В . К о с т и к . Д етально опрац ьований звіт з діял ьн ости Ц ентрал ьної У п ­ рави СУМ пр очи тав гол ова Ц У С УМ м ґр О . К о в а л ь . З віт з д ія л ьн ости Ц ентрал ь­ н ої В и х ов н ої Ради СУ М подав д - р М . К у ш н ір , а д -р Б . С тебел ьськ и й з Р е ф е р е н т у р и Ю нацтва, м ґр Є . Гановський — Р е ф . К оор ди н ац ії Д ія л ь н ости . Звіт К он тр ол ьн ої К о м ісії п р о­ читав М . Ф ур д а з п р оп ози ц ією схв ал и ти д ія л ьн ість Ц ентрал ь­ н ої У п р а в и . 28

У д и ск у сії над звітам и брали у ч а ст ь : П . Дацків, П . Б аш ук, В. Д авидяк, О. П авлів, Т. Б уй н я к, С . Ґоляш , о . Бенеш , В . К уций, Б . М ор оз, Т . Ц іш к е ­ вич, Л . Ф утала, д - р П . Н а д зік еви ч, П . М ай к овськи й і і н . Н аради в су б о т у за кін ч ен о в 5.30 по п ол . з ув а ги на при го­ тування до бенкету, який в ід ­ б у в ся в за л я х того ж »У к р а їн сь к о го Д ому« в еч ор ом 29 січ н я . За головним сто л о м ми ба­ чил и: 3 . К арпи ш ин а — с е к р е ­ таря К о н ґр е су , ін ж . І. Заяця, п редставн ика ТУ СМ , ін ж . С еманиш ина — заступ н и ка гол о­ ви К о н ґр е су , п редставн и ка К р а й ов ої старш ини П л асту і н ж . С вітуху, гол ов у В ідділ у К У К у Т ор он ті д -р а О . Б ойка, гол ов у К Н Т Ш п р о ф . Є . В е р ти п ор ох а і гол ову В ід д ід у О У Ж Л В У в Т оронті паню ін ж . Л. В ер ти п ор ох , дел еґата С тр іл ец ь­ к о ї Громади К анади ін ж . М . Селеш ка, гол ов у У К а т . Ц ен т­ ралі Т о р . єп а р х ії д -р а М . К у ш пету, п редставн ика Г ол . К р а ­ й о в о ї У прави СУ М в А н гл ії і заступни ка гол ови П резидії К о н ґр е с у Я . Д еременду, з а ст у п ­ ника голови Ц ен тр . У п р ави С УМ і р е ф . ю нацтва д -р а Б . С тебел ьськ ого, го л о в у Г ол овн ої У п р ави С У М А Л ева Ф уталу, го л о в у К р а й ов ої У п р а в и і го­ л о в у П резидії К о н ґр е су д -р а М . Гуту і паню Гуту, п р ед ста в ­ ника А р х и єп и ск о п а У к р а їн сь ­ к о ї Г р ек о-П р а в осл а в н ої Ц е р к ­ ви С х . К анади вл адики М и хаїл а — о . п р от. М ін енка, к а пеляна СУМ , п редставн ика К р а й о в о ї У прави С У М у Н і­ меччини д -р а Г. В а ськови ч а , го л о в у Ц ен тр . У прави СУ М м ґра О . К овал я, Є п и ск оп а У к ­ р а їн сь к о ї К а то л и ц ьк о ї Ц еркви В л а ди ку К и р Ісидора, м іністра обор он и К анади д о с т . П . Г ел ієра, представн ика М ісь к о ї У п ­ рави кон трол ьор а паню М. К ем пбел, гол ов у Г ол . У прави

Л В У д-ра М алащ ука і паню М а лащ ук, господаря бен к ету мґра Т . Б уйняка і паню Буйняк, к а пеляна СУМ о. Бенеш а, деле­ гата О У Ж ЛВУ паню Н . Б ара­ ницю. представника видавницт­ ва і редакції »Гомін У країни« І. Б араницю, секретаря П рези­ дії К он ґр е су мґра Т . В олош и ­ на і паню В олош ин, голову Ц ентр. В и х овн ої Ради СУМ д-р а М . К уш ніра, члена Ц ентр. У прави СУМ П . Б аш ука, ч л е­ на Ц ентр. У прави СУМ мґра Є. Гановського, представника П резидії У Н О в К анаді мґра Є . М астикаш а, делеґата Т -в а к . В ояків У П А в Т оронті І. К оза к а . П онадто були приявні на бен к еті представники УНС, директор В ідділу на К анаду Б Зорич і В . Дідюк, від У к ­ р а їн ської Н ародн ьої П ом очі гол. радний В . Окіпню к, а дво­ кат Арт.ур М алоні, якого при­ явні привітали оваційно. голова У к р а їн ськ ої П равославної Гро­ мади при катедрі с в . В олоди­ мира УГП Ц в Т оронті Гетьм анч ук, представн ик К р ай ової У п ­ рави 1-ої УД У Н А сотн . В . Гузар і станиці Т оронта с о т н . С. Гуляк, ди рек тор радіоп р о­ грами у Б оф а л о В . Ш арван, власник радіопрограми »П існя У країни« в Т ор он ті П . Н аумчук. голова В ідділ у ЛВУ в Т о ­ ронті О л ек . М атла, делеґат кред. кооп ерати ви »Б удучн ість« Степан Гула, заступник голови У кр аїн ськ ого Л ікарського Т о ­ вариства П івн. А м ерики д -р Е. Гуцуляк, д -р П . Глібович, д -р Дебера, адвокат С . Ф роляк і пані Ф роляк, ін ж . М . К р а в ­ ців, ди ректор В -в а »Гомін У к раїни« Ів . Б ойко і багато ін. На бенкеті пром овляли: єп и с­ коп К и р Ісидор, м ґр О . К о ­ валь, міністер П . Гелієр, д -р Р . М алащ ук, о. М іненко, к он т­ ролер Т оронта п -і М . Кемпбел,

Л . Ф утала, Я . Деременда, Н ата­ ля Вараниця, д -р В а ськ ов и ч і Є . М а ст и к а ш . К о н ґр е с одерж ав 97 привітів від різних центральних і місце­ ви х організацій та установ, а та к ож від окрем их осіб, а саме від: В е р х . А р х и єп . Кардинала Й . Сліпого, М итрополита У к р . Г р еко-П р авосл авн ої Ц еркви в К анаді Іларіона, М итрополита У к р а їн ськ ої К атол и ц ьк ої Ц ерк­ ви М аксима Германюка, голови Ц К А Б Н Я р . Стецька, П р ов о­ ду 3 4 ОУН, А рхи епи ск опа К и р Івана Б учка, від Є пископа А в ґусти н а Горняка в А н гл ії. У неділю 30-го січ н я наради почались в 10 год. п р од ов ж ен ­ ням дискусій, незакінчених по­ переднього д н я . К он ґр ес одн оголосно уділив а бсол ю тор ію для голови ІІУ СУМ О К овал я і у сту п а ю ч ої Ц ен то У прави СУМ, одначе на заввагу голови Ц У СУМ , щ о не прийме признання для себе, якщ о не буде таке признання для в сієї Управи. К о н ґо е с одн о­ голосно прийняв поп равку го­ лови мґра О . К ова л я. На И І-ій Сесії ви гол оси в до­ п овідь д -р Б. Стебельський. нав’язую чи до виготовленого ним П оавильника для д р у ж и н ­ н и к ^ С У М . Д оповідь була на­ сичена такими глибокими й цікавими думками на тему ви ­ ховання молоді, щ о їй треба б присвятити окрем у не статтю, а п р осто ст у д ію . П риявні сл у­ хали її з вел икою у в а гою . П одібну доп овідь з н езвичай­ но глибокими думками п р оч и ­ тав д -р М . К уш н ір . Д искутантам відповідали м ґр О . К оваль, д -р М . К уш нір, д -р Б . Стебельський Я . Деременда і ін. П еред розпочаттям кінцевої IV С есії К о н ґр е су від бувся апель присвячений Героям 29

К рут. К с н ґр е с від бува вся в роковин и К р у г і том у зібрана на великій залі сум івська м о­ л одь в р оч и сто віддала пош ану Героям К р у т . На апель прибуло п ар у со т е н ь сумів-ців в у н іф о р ­ мах, до я к и х п р ом овл яв голова К р . У прави СУМ д -р М . Г у та, голова Ц ент. В и х ов н ої Р а­ ди д -р М . К у ш н ір і голова Ц ен тр. У п р ави С У М мґр О . К оваль. О рганізац ією апелю, д о я к ого приглядал ись у часн и ­ к и К о н ґр е су і прибулі на залю громадяни, займ ався В . О к іп н ю к . Д еклям ували на апелю Ю . Ш им ко і п ’ять су м ів о к . П ісля апелю звітувал и про с в о ї праці к ом ісії. З а п ропон о­ вані ними р езол ю ц ії з деякими поправкам и були схва л ен і од­ н огол осн о . М андатно-ном інаційна К ом ісія запропон увала такий новий склад к ер івн и х органів Ц ент­ ральної У прави СУМ , щ о його дел еґати К о н ґр е с у схвали ли од н огол осн о: голова Ц У СУ М м ґр Омелян К о в а л ь — Бельгія, й ого 1-ий заступни к — Лев Ф утала — ЗДА, 2-ий заступн и к — Я р о с­ лав Деременда — Англія, 3-й за ступ н и к — д -р М атей Гута — К анада. Ч лени: В . Л еник — Н ім еч­ чина, д -р Т . К іс і м ґр Г. О щ ипKG — Б ельгія, М . Гриню к — А нглія, д -р М. К уш н ір — ЗДА, П . Б а ш у к — К анада і м ґр Є . Ган овський — ЗД А . Ц ентральна В иховна Рада: д -р М ихайл о К у ш н ір — голова — ЗДА, д - р Б огдан С тебел ьсь кий — заступни к голови —

ЗО

К анада, д - р Г. В а сь к о в и ч — 2 -й заступ н и к — Н імеччина, чл ени: м ґр В . М и к ул а — А н ­ глія, п р о ф . Е. Ж а р с ь к и й — ЗД А і д -р С . М . Ф о ст у н — А н г л ія . Ц ентральна К он тр ол ьн а К о ­ м ісія: голова ін ж . В . О л еськ ів — А нглія, члени: І. Л еви ц ький — Б ельгія, д - р П . Н а д зік еви ч — ЗДА, м ґр Т . Б уйняк — Канада, подруга Н . Ш и л ен к о — Ф ранція і м ґр Ю . Ш им ­ ко — К а н а д а . Ц ент р а л ь н и й Т ова р и ськи й С уд : М . Ф урда — голова — ЗДА, члени: мґр Т . В олош ин —■ К анада, Р . Д ебрицький — Н імеччина, О. Р ом а н чук — Ф ранція, М . Ш м іґел ь — З Д А і В . О кіп ню к — К а н а д а . Ц е і є остаточ н и й скл ад ЦУ СУМ на чер гову к а д е н ц ію . У загальном у К о н ґр е с в ід ­ б у в ся на в и сок ом у рівн і. Всі ди скутан ти п ор уш ува л и сп р а ­ ви. щ о були на програм і дня і визначалися св оєю в а ж л и в істю і а к ту а л ьн істю . Не було, я к це ч асто буває на р ізн и х збор а х , зай ви х запитань, ч и д и ск у сії н и зьк ого р івн я. Ц ей ф акт ст в е р д ж у ю т ь не тіл ьк и п о в ’я­ зані із СУМ учасн и к и К о н гр е ­ су, але й представн ики інш их організацій, що мали нагоду п обувати на К о н ґр е с і. Т ака ж оцінка від н оси ться й до д у ж е вдалого бенкету, щ о за р епрезен тував приявним най­ б іл ьш у у віл ьн ом у світі о р га ­ н ізацію м ол оді і її к ер івн и х лю дей. І. В. (» Гомін У країни «)

К ІЛ Ь К А Д УМ О К ПІД З А С ТА Н О В У (С л о в о -д о п о в ід ь, вигол ош ен а ук р а їн ськ и м католицьким капеляном о. д-р ом М. М и ха л ьськ и м з нагоди К о н ґр есу ) С ьогод н і наш у С луж бу Бож у відправляєм о в наміренні ук р а їн ­ ськ о ї м олоді, а безп осередн ім приводом до ц ьо го є якраз К о н ґр е с Спілки У к р а їн ськ ої М олоді, щ о відбуваєт ься на терені наш ого д у ш пастирства. Мило мені вітати тут Центральний П ровід С УМ і в с іх делеґатівучасників К о н ґр есу , бо будем о разом молитись, щ об випросити в Бога ласк для наш ої дор огої молоді. Вправді, не є тут місце на те, щ об виголошувати д о в гу д оп о в ід ь, але ха й в се таки б у д е мені віл ьн о із мого становища свя щ ен и к а -

m r НЕ НАС СХИЛИТЬ ЯРМУ Й СНУ! Ранком 5-го березня 1950 року, в селі Білогорща біля Львова, на своїй підпільній квартирі, в боротьбі з московсько-большевицькими окупантами смертю героя загинув Голова Генерального Секретаріяту Військових Справ УГВР, Головний Командир УП А та Голова Проводу ОУН на українських землях, нагороджений Золотим Хрестом Заслуги та Золотим Хрестом Бойової Заслуги І кляси, генерал-хорунжий У П А Р. Лозовський — Тарас Чупринка — Тур (дійсне прізвище Роман Шухевич).

Не горюваннями, ні хи трістю чекання Ані плачем серед руїн, — А буйним покликом і радістю змагання Ш лемо ми Осені П О К Л ’ Н . Над нами дні її бурхли во пролітають В попуття нам її вітри, — У се твердіш ми йдем, все вищ е піднімаєм Свободи рідні прапори. Не нас катам здурить солодкою брехнею, Не нас схилить ярму й сну! . . . За вільнеє ж и ття палкіш ою борнею Х ол одн у стрінемо зиму! 31

душпастиря і капеляна Спілки Української Молоді у В. Британії піддати під Вашу застанову кілька думок. Це відомо, щ о провідники нашої молоді при всяких нагодах, а особливо у привітах, одержують чимало порад і вказівок про те, як, що і як їм належить робити в ділянці виховання молоді, але вже не так багато знаходять помочі у практичній праці. І тому, висловлюючи мої думки, я не бажаю бути лише »помічником«, але вважаю, що працювати в цій ділянці є також і моїм обов’язком. Коли йдеться про нашу Спілку, то цілком певно можна сказати, щ о має вона вже за собою великі осяги, які займатимуть почесне місце в історії української еміґрації. Не буду тут входити у парти­ кулярні факти, бо годі було б їх усіх вичислити. Проте, не можу оминути одного, на мою гадку найбільш промовистого: сам факт зорганізування по всіх вільних країнах світу, де живуть українці, нашої молоді у рядах СУМ, яка в загальному всюди має однакову організаційну структуру й підпорядкована одному центральному проводові, є сам собою, маючи на увазі наші обставини, кольосальним ділом. Такого діла не створять одиниці холодні, або ледве теплі в ідейності й патріотизмі. Це могли створити лише відважні, ідейні люди, для яких добро цілої нації с понад усім особистим. І тому належиться їм признання і вдячність від цілої, нашої спільноти. Минулорічний клич СУМ був: »Ж ИВИ, ЗРОСТАЙ ДО ПЕРЕМОГ!« Це шляхетний, багатомовний клич. На мою думку, він пови­ нен бути дійовим повсякчасним кличем нашої молоді. А ле хай не буде ніякого сумніву в тому, що в практичній праці над молоддю його треба конкретизувати, бо конкретною є людська особа, її жит­ тя, її зростання і конкретними є перемоги. 1 це якраз зобов’язує нас, щоб ми якнайчіткіше, найприступніше, визначували й деталі­ зували, виходячи із абсолютних первнів, наші виховні програми. Вслід за тим виховники молоді мусять самі знати, що в даний час, в даних обставинах треба цій молоді дати й щ о від н еї вимагати. Оминаймо, отже, у нашій праці над молоддю абстрактні узагаль­ нення, бо вони більш ої користи не принесуть у час, коли ця мо­ лодь є у стадії формування. Через так звану індукцію, молодь у свій час сама до них дійде, але з переконанням, щ о матиме харак­ тер її власного здобутку, а тим самим більш ціненим. Нашу молодь ми маємо зберегти для Бога й Батьківщини. Отож, учім і виховуйм о її в тому напрямку через конкретні й зобов’я з у ­ ючі організаційною дисципліною практики. Ось деякі з них: обо­ в’язкова молитва, обов’язкова участь у Богослужбах, обов’язкове вивчення й уживання у свому середовищ і української мови, обо­ в’язкове вивчення своєї історії, обов’язково збереж ення рідних 32

звичаїв і т. д. Це все буде ґрунтом, на якім вони зростатимуть на патріотів свої Батьківщини. Коли не буде цього Ґрунту, а на її місце прийдуть може лише принагідні, навіть великі імпрези, ба­ жаної мети не осягнемо. Бо кількагодинний ентузіязм і хвилева емоція цього ґрунту не створять. Другим, на мою гадку, важливим для нас виховників молоді постулятом мусить бути якнайбільший р е а л і з м , який повинен, без безпотрібних ілюзорних само в мовлю в ань, відзначитись у прав­ дивій нашій оцінці дійсности, в якій живемо, й дійсности, яку становлять собою наші діти, що родились і живуть на чужині. Хто тверезо, об’єктивно обсервує сьогодні світову, як то кажуть, ситуацію, доходить до ствердження, щ о в духовій площині сьо го д ­ нішнє людство є поділене на два табори, або точніше, стоїть перед дилемою: З БОГОМ, або проти БОГА. А поділ на ці два табори не конче йде по лінії, як то часто говориться, так званої залізної заслони. Ні, ця лінія поділу перетинає і залізну заслону й повертає туди, де її нібито офіційно не признається. Першу, або другу частину дилеми мусить вибрати сьогодні кожний чоловік, кожний нарід. Або одне, або друге. Третього немає! Все ін гає, що діється у світі: конфлікти, боротьба, плянування . . . — це лише наслідки приналежности до одного, або другого табору. А як у нас? Можливо, що навіть непотрібно б такого питання ставити. Ми ж не відсьогодні заявили себе по стороні Бога. Це й )іаголошуємо при всяких нагодах. Одначе, нам здається, що таки не зашкодить пригадати собі, що наша приналежність до табору Божого, Христового, зобов’язує нас бути кожночасно активним членом того табору. Наше християнство мусить бути динамічне, все живе. Показник його живучости в нас буде тоді, коли воно, а не що інше, буде пронизувати всі ділянки нашого життя. Воно п о ­ винно бути нашим найбільшим скарбом, задорогим, щоб уживати його лише для коньюнктурних маніфестацій, чи погроз у чийсь бік. Відчуваймо рівнож якою великою духовою силою для нас є Христова Церква. Вміймо вслухатись у її голос, а також, як ка­ жуть, Sentire cum Ecclesia. Очевидно, задержуймо й свободу дітей Божих і це нам дозволяє висказати на часі й у належний спосіб наші побажання. І визвольні змагання нашої нації не біймось вмістити у християнський контекст. Ми на це маємо право, але водночас і обов’язок Христовою зброєю вести боротьбу. Будьмо новітніми хрестоносцями, але з передумовами учнів Христових! І в цьому напрямі хай іде наша виховна праця серед молоді. На­ перед пізнаймо її добре. Пізнаймо куди спрямовує її чужа школа. Всі позитиви закріплюймо, але з раннього дитинства виполюймо всі чужі неґативи, щ о вдираються до душ дітей. Знання хай поби33

рають і в чуж их школах. А ле ми їх виховуймо! При тому будьмо обережні, щоб не роздвоїти їхн ьої особовости. Християнське і пат­ ріотичне виховання повинно стати в основі цілої їх н ьо ї формації. Докажім нашій молоді, що місце народж ення — це не те саме, що Батьківщина — країна батьків. На прикладі самого Господа Ісуса Христа вчім цю пашу молодь, щ о любити свій нарід, свою Бать­ ківщ ину — це обов’язок наложений на нас Богом. Докажім їм на прикладах, щ о патріотизм та здоровий націоналізм і сьогодн і на часі. Як конкретними фактами вплинемо і сформуємо духовість нашої молоді на справжніх християн і патріотів свого народу, тим самим встережемо її від згубних дефетистичних тенденцій, що так часто й тут на Заході голосять всякої масти псевдо-пацифісти. Не занедбуймо й нашого обов’язку із певною обережністю і второпністю пов’язати нашу молодь із сьогодн іш н ьою Україною. Ми це зробім, щоб хтось поза нами не представив її їм у штучних »п отьомкінських селах«. Впливаймо, щоб наші молодечі організації співпрацювали між собою, щоб не дай Боже, не створювалось штучних невиправданих »збручів«. Ініціятивами і дружніми починами закріплюймо і нашій молоді побратимські зв’язки. Пам’ятаймо, щ о в змаганні за волю Батьківщини ніколи нас не буде забагато. Прийміть цих кілька думок під застанову. Вони висказані, не як поучення, а як пригадка про речі нам усім відомі, які одначе є тепер дуж е на часі. 0 д_р д М ихальський Капелян СУМ у Великобританії ЧИ ЗНАЄТЕ Щ О ? ... у X V III віці у Франції вва­ жали, що після вмивання ли­ ця, шкіра стає надзвичайно чутлива до холоду і грубіє. Тому, щоб примусити короля Людовика X V умиватися, не­ обхідний був спеціяльний при­ пис лікаря. павутинна нитка є така то­ ненька, що проведена з Варша­ ви до Москви важила б за­ ледве 16 грамів, а протягнена навколо земної кулі — 660 гр., від землі до місяця — 6 кг. та від землі до сонця — 2,5 тонни. слово »кава« походить з арабської мови. Воно звучить там »ґаваг«. найтяжчий звір у світі є »блакитний к и т«. Він може ви­ пити 90 тонн води при довжи34

ні тіла на ЗО метрів. білий хліб був знаний людст­ ву вж е в сиву давнину. Вчені дослідили, що вже 2000 років перед Христом наші предки пекли білий хліб з 80%> пше­ ничної муки. кожний англієць читає що­ денно кілька газет. Деякі ан­ глійські щоденники виходять накладом понад 6 мільйонів примірників. Наклад наших га­ зет і журналів виносить нато­ мість 2-3 тис. пересічно. за даними останнього пере­ пису, в Україні живе 2,405 лю­ дей, що мають понад сто років; серед них 1,998 жінок. І це легко пояснити. Ж інки не ку­ рять, не вживають алькоголю. В середньому чоловіки живуть 65 років, а жінки — 73.

З літературної скарбниці ЯРОСЛАВ М УДРИЙ 5 подрукованих творів Микола Матіїв-Мельник

Умер великий князь Володимир І сум тоді покрив цілу Державу, Бо князь той хрест святий приніс, гаразд і мир І Україні він придбав велику славу. І в Київ син його вернувся, Ярослав Із гриднями — з півночі, з Новгороду, І в Україні батьківський престол обняв, Щоб стати владарем Держави і народу. Важкі тоді часи настали: Піднялись вороги від сходу і півночі — їх полчища грізні грозою надтягали, На грабіж люту і на вбивства все охочі. Ішов з мечем на Київ західній сусід А з дикого степу ордами йшли касоги — За ними брив хозарський дикий схід І ніс погрози і смерть в святині і чертоги. І чудь голодна сунула й мордва, Дажбожий край топила в крові та пожарах. Мов сарана із тайг зліталась ханова І луни від вогнів скипалися на хмарах. Здвигнувся Ярослав на них у люту січ, На схід і захід твердо заступав їм вежі, Прогнав у степ, у тундри, всю ворожу дич І на краю землі поклав залізні стежі. Дудніли гридниці від сталевих дружин І в Україні знову стала слава й сила, Бо Ярослава власть сягнула до вершин І перед ним Европа голову склонила.

І вж е ніхто не важився іти з мечем, Бо знали всі, що там полки стоять залізні, Бо знали всі, що там, як ліс, плече-в-плече Войовники при зброї йдуть відважні й грізні. Та ось від сходу знов прийшла біда; Знов закурився дим і луни задрижали: З мечами і вогнем прийшла нова орда І знов поля й гаї в пожарах запалали. На Київ наступив проклятий печеніг І засвистали враз калені, вражі стріли, І задуднів ввесь степ від їхніх ніг, І в полі об щити мечі знов загриміли. Сім днів і ночей сім кипів страшенний бій, З пощербленим мечем вже руки опадали, І гнався на полки ворожий буревій І княжі прапори хилитись стали. Та вийшов Ярослав озброєний, як мур, І блиснув меч його в досвітньому тумані, І сурми знов на прю заграли з амбразур І гридні без вагань пішли на бій останній. І в Києві злунав побідний, гордий спів, Бо печеніги вкрили своїм трупом поле — І дикий страх упав на ворогів, І сила їх не встала вж е ніколи. А там, де їхній хан до ніг князеві впав, Здвигнув там Ярослав святині дужі стіни, Пречистій Діві храм на хвалу збудував, Її княгинею назвав усеї України. І Київ він розбудував і поширив І звів довкола нього мури та бійниці І город ввесь церквами прикрасив, Поставив на сторожі башти гострі з криці. І нині, з тих часів, як свідки давніх літ, Стоять у Києві ще Золоті Ворота, Простоявши всі бурі лихоліть І ж дуть нової слави нашого народу.

І нині ще стоїть в основах своїх нав У повній величі собор святий Софії, Що Мудрий Ярослав на славу збудував, Як доказ гордих дій і віри, і надії. Хоч дев’ятсот минуло літ із тих часів І князь давно в соборі в домовині, То пам’ять діл його живе серед віків, До нас дійшла й живе між нами й нині! Бо був це мудрий князь і гордий бойовик, Монарх усіх земель далеких України, Що лиш до боротьби, до боїв лютих звик За щастя і добро великої родини. І в цій родині він закон подав твердий, Що звався »Правдою« — й беріг добра й спокою І розсівав любов і згоду між людей — Майбутніх поколінь твердиню і остою. О, ні! — Не вмре народ, що гордих мав князів, Що мав монарха й гридня Ярослава! В поході він своїм сторощить ворогів І встане з мертвих знов і слава, і Держава! Львів, 1936. Іван Франко ПРИТЧА

ПРО

ЗА ХЛ А Н Н ІС ТЬ

Захланність наче те грузке багно — Лиш крок зроби і в зад не відсахнися, То глубше вже пірнеш за другим кроком, І глубше ще пірнеш за третім кроком, А там, гляди, і вороття нема. Се визнали вже давнії єгиптяни, Вони-ж і притчу мудру сю зложили, Як образ звихненого тим пороком Ж иття людського. В осьмому віці Після Христового Різдва святитель Александрійський Христофором званий Переробив її на грецьку мову, І з грецької в князівських ще часах Її пізнали також наші предки. Не вадить прочитать і новим поколіням. 37

Був чоловік заможний і статочний, Мав ж інку і одним одного сина, І мав слуги і доброго коня. Купив він дім за дешеву ціну, Тим дешеву, що не було купця, Який би важився той дім купити; Бо в домі тім у недосліднім сховку Ж ила страшна гадюка їдовита, Яка помалу, час від часу, скілько Разів було знесла її охота, Когось одного з тих, хто жив у домі, Своїм отруйним зубом умертвяла. Остерігали свояки й сусіди Господаря, ще як охотився Той дім купити. Не переставали Остерігати й потім, щоб якмога Скоріше вислідив оту гадюку І вбив її, щоб не дізнати шкоди. І він почав слідити дуже пильно, І врешті віднайшов нору маленьку; Але на диво біля тої норки Замість гадюки, він знайшов блискучий Новісінький червоний золотий, Узяв його, приглянувся уважно, І почалося в нього міркуванне: »Отся нора — гадючина домівка! Тут міг би я підстерегти її І вбити зараз. Та яким ж е дивом Сей червінець знайшовся біля неї? Чи загубив його хто тут давніше? Се неможливо, бо сей дім обнявши Я оглядав його зовсім докладно. Значить, сей червінець, то дар гадюки. Вона, мабуть, благословлена Богом, І поки вбить її, я підожду Щ е кілька день, чи не повториться Сей дар, чи може се лише припадок.« На другий день господар вранці-рано Знов червінець знайшов біля нори.

На третій повторилося те саме. І вже в душі його повстала певність, Що ся гадюка божеського роду, Що дарами її він збогатиться І житиме спокійно та щасливо. Та ось одної ночи та гадюка Вповзла до стайні і отруйним зубом Коня вкусила в ногу. Заіржав Страшенно кінь і битися почав У своїм стійлі. Затривожений Господар вбіг до стайні, та не міг Пізнать нічого, а дорана кінь Іздох серед тяжкої муки й болю. Дізналися про се сусіди й зараз Остерегли господаря наново: »Се від укушення гадюки здох Твій кінь, не з иншої причини. Бережися, Щоб не було тобі ще більше лихо!« Задумався господар. »Ж аль коня, Бо кінь був дорогий і дуже добрий, І куплений за трицять червінців. Убить гадюку, се розумна рада, Та то ж від сего кінь не оживе вже, Гадюка ж через трицять день положить При своїй норці трицять червінців, І вернеться мені моя утрата. А покищо, коня мені не треба, А на людей вона, як я вповаю, Не кинеться, то хай собі живе«. Отак, розміркувавши, жив господар Спокійно далі, а гадюка справді Щодня біля своєї норки клала По червінцю. І любувався ними Господар, і беріг свою сю тайну; Не говорив ані слузі ні жінці Ні слова, відки дохід побирає, Лиш тайком день-у-день біля нори Клав невеличкі божеські жертви, Шматок кадила й краплю молока. 39

Отак минув один і другий місяць. На третій ж е в одну горячу ніч Гадюка підповзла до сонного Слуги й тихенько, ні дать, ні взять, Його вкусила в ногу і сховалась. З просоння закричав слуга страшенно, І поки зі своєї спальні вийшов Господар, вже нога його опухла, Так що від разу кожний міг пізнати, Щ о се було укушене гадюки. Стогнав слуга і вився в лютім болю, Та не було в господаря ратунку, І вмер слуга промучившися три дні. На похорон зібралися сусіди, І почали не мало докоряти Господарю за ту необережність, Що досі ще не вбив гадюки в домі. Відмовчувався він і відмовлявся, Що досі не видав її на очи Й підстерегти її ніяк не може, Та в дусі міркував инакше трохи. »Умер слуга. Шкода слуги, се правда, Та без слуги я можу обійтися. І так він відійти вже мав небаром І плату взяв за трилітню службу. Він сирота, не має в нього роду, Ні свояків, то й плати вже тепер Ніхто від мене правити не буде. Гадюка ж день-у-день дає мені Більш доходу, як той слуга за тиждень Міг заробити. Ні, не дурень я Її вбивати. Правда, умертвила Ж иву людину, не лише скотину, Та ся людина нам була чужая. Надію в Бозі маю, що вона Не підповзне ані до мого сина, Ані до жінки, ні мене самого«. Так запевнивши сам себе господар Ж ив спокійно і, не дбаючи Про жадне інше діло, день за днем

Брав червінці з гадючиної норки. Його видатки на жите щоденне Поменшали і він найбільшу часть Тих червінців, що принесла гадюка, Складав у сховку, радувався блиском Святого золота, та не бажав Нічого більше, як житєм ощадним Сей скарб свій ненаглядний побільшати. Отак минуло місяців не мало, Коли нараз знов випала гадюці Охота зуба свого спробувати. У темну ніч вона тихенько Вповзла до спальні і вкусила в ногу Семилітка, хозяйнового сина. Заверещав хлопчина із просоння, І з жахом кинувся до нього батько, Та не застав гадюки вж е при ньому; Лиш із страшенно спухлої ноги Пізнав, що се вона сама вчинила. Не гаючись він кинувся у місто, Покликав лікарів і знахорів, Та що вони робили й прикладали, І терли й хухали і промовляли. Не помогло се хлопцеви нічого. І по трьох днях страшної муки й крику Він заспокоївся у сні смертельнім. На похорон зібралися роди, І батька й матери й сусідів много, І всі, пожалкувавши на смерть хлопця, Вмовляли чоловіка, щоб очистив Свій дім від небезпеки так страшної, Або перемінив своє житло. Та чоловік, хоч гнув свій біль у серці По страті сина, все таки не здужав Признатися до тайни, що гадюка Окуплює своє житє таким Дарунком, для якого він у своїй Захланності не завагався навіть Ж итє свойого сина наразити.

Коли ж усі ті похоронні гості В ж е розійшлися, він у самоті Отак почав в собі міркувати: »Мій син помер. На теє Божа воля. Убю гадюку, то ще через теє Він не воскресне. Доки я живий, Повинен дбати про живеє діло. Я ж сина можу мати ще другого, Але другої гадини такої Нема на світі. Побережемося Обоє з жінкою, щоб нас котрого Не підповзла в ночі, а скарб тим часом Зростатиме все більше й більше далі«. І заспокоївшись тим, він далі Повів житє своє без праці й труду, Збираючи те золото гадюче І в нім знаходячи єдину втіху. Щоб нічю до його постелі часом, Або до жінчиної не вповзла Гадюка, він устроїв ті постелі, Як колиски привішені до стелі. Отак пройшло три роки без малого. Та раз господарева жінка в південь Здрімалася в садку побіля дому. Тут і підстерегла її гадюка, І тихо виповзши з нори своєї, її вкусила в звішеную руку. Зірвалася з дрімоти бідна жінка, Додому вбігла із важким стогнанєм, Та поки чоловік її знайшовся, Рука її аж до плеча опухла. Пізнав відразу чоловік, в чім діло, І кинувся по лікарів до міста; Та хоч які їм обіцяв заплати, Вони на сю гадючину отруту Не мали способу, і жінка вмерла. (Далі на стор. 58-ій)

З творчости з а к о в а н и х н а Б ат ьківщ ині з е м л я к ів

М О ЇЙ

З Е М Л І

Борис Х А Р Ч У К

Зашуми мені житом у полі, травою у лузі, квітами на горах. Підніму вусатого снопа, і руки мої запахнуть хлі­ бом. Я щедротний як степ. Побреду довгим лугом, і роси змиють пильгу з моїх ніг. Я вітролюбний як трави. Ви­ беруся на гори, і квіти позастромлюються в мій русий чуб. Я невибагливий, як дикий цвіт. Загомони мені липами у лісі, хвилями у річці, рідним словом на людських устах. Нарву липового цвіту, і руки мої запахнуть медом. Я невгамований, як ліс. Увійду в річку, й вода хлюпне на мене силою. Я вільнолюбний, як хвилі. Почую рідну мо­ ву, й очі мої заясніють. Я незрадливий, як рідне слово. Ш ум жита й липи — хліб і мед твій, гомін трави і хвиль — вільнолюбність твою, трепет квітів і рідного слова — незрадливість твою — бережу, як свою честь. Шуми й гомони м ен і.. . Людмила СКИ Д РА

*

* *

Ж ивеш і раптом — непорозуміння, не спиш, а прокидаєшся від сну. І наступа рятуюче прозріння, так вулиця вступає у весну. Так змерзлий бачить вогник, так мистець торка палітру спраглими руками. Так зводять в небо металеві брами і трощать дерев’яні нанівець. Від кого я тікала і куди? Тікала без доріг, немов незряча. О, земле, вір — ніколи я не зраджу твої левади і твої сади. О люде, вір — навіки повернусь у океан, в якому я краплина. Без мене буде дихать Україна, а я без України задихнусь. 43

Ліна Костенко

К Р И Л А А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо. Нема поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина . . . А як же людина? А що ж людина? Ж иве на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті крила, не з пуху-пір’я, а з правди, чесноти й довір’я. У кого — з вірности у коханні. У кого — з вічного поривання. У кого — з щирости до роботи, у кого — з щедрости на турботи. У кого — з пісні, або з надії, або з поезії, або з мрії. Людина нібито не літає . . . А крила має. А крила має! 44

ІСТО РІЯ В Д О К У М Е Н ТА Х (Музей фотостатів) Під час першої світової війни знаходилася в один час Гали­ чина, що належала до війни австро-угорської монархії, під мо­ сковською окупацією. Це були ж орстокі часи переслідування москалями всього українського. Українське студентство Києва слідкувало за тими подіями і протестувало проти переслідувань українців. Один з документів боротьби українських студентів за права українського народу, — летючка, розповсюджувана в Києві у грудні 1915 року, збереглася в особистому архіві проф . д-ра Петра Курінного. Тут подаємо його фотостат.

'tbsAPMUJi І ГА М М }# KPOgVO 05/1ЙЕАК>ТЬСЯ СЕРЦЯ НАШІ, при Щ П І І і

іркці z Ідтипи, іі'итнгу економну т у , ду/.от О Г й Р Й е та HACM/ibCJgO НАД НАЦІОНАЛЬНОЮ С в ід о м іс т ь Ш ї Р/ІЛИЧИНІ росі ПСЬКИМ ^УрЯД У С-Пм ьуі Л „K’/f/ZAToруссодмь K o r iv r r r o t if ) навіть О щ дя т ЛА СНІ/\№,ш Є Ж Ш П gOpOPOtf У К ^ ІН Ш , ГНОБИТГ/ІГГІ ЙоОу

fhffz и роз&нтпУпорах Іб^гйдня „ д а № русскоє mmfis Гащін* А/ї £ ИНЖИО.ЦО ГрОІНІ,НАЗВІ P/іНІ НИИК піду/’t ІІЛТб. ^ОБ рЗЕИНУТЙ ь ГД А Ш І H^Ujo/WfcWE БІДСВДИУТДО;— - „ W B o f H / b C T S Q ^ ш,0 М Г,1Ш ГІЇТ ГНИ ЛОЇ КОВБАСИ* НАНА ГА їТЩ продати. НАЦІОНАЛЬНУ вл/ію У к р а їн и Т о т н і ї і Ні с - т 3 не ПІДЕ '!bt t rp v ДНЯ НА № иир

3SifATf) г р о щ і І

а

- Н е ДАМ 0 фААНОЇ к о т к и ! Лб Е р Ж О № ЗУСИ/ИЯ НА АГІТАЦІЮ С£рЕД ТОВАРИ -

и/ік инши* щ іц л я чих слЬ"7

р^ ти w m

у дмі^к/ажоди- >

І Н ф о р М Л & І и Н Г B to p o К іа ї& с ь к о ю У к р а їн с ь к о го С т у д іїс т в а 45

М ИКОЛА ГОГОЛЬ* — СИН УК РАЇН И Про великого українця, письменника світової слави, пишуть на Заході майже виключно, як про росіянина (москаля). В дійс­ ності він був українцем і хоч писав московською мовою, ніколи не переставав люби ги своєї Батьківщини, свого народу. Мова його творів сильно підмальована українськими зворотами і сло­ вами. В них багато українського гумору й темпераменту, почуття теплої краски і хвилястого ритму. Своїми псвістями він вславив Україну, дав чудові образи української природи, увіковічнив деякі сторінки історії нашого народу. Про Гоголя, як українця писали його сучасники також і поза кордонами Укра­ їни. Ось цитати** німецького сучасника Г. Кеніґа, з його праці «Літературні нариси з Росії« (Literarische Bilder aus Russland), що появилися у 1837 році. »Цей, ще дуж е молодий чоловік (тоді Гоголь мав 28 років), на­ лежить не тільки Росії, але загалом до рідкісних — первісних, так сказати, свіжокультурних талантів. Він народився в Україні (1809) і вчився в ліцею Безбородька в Н іж и н і... По скінченні наук, дуже молодим приїхав до Петербурга і, — як упевняють, —• коли шукав служби, одне міністерство відправило його з нічим, бо не вміє по-російськи писати. . . Незабаром після того Гоголь видрукував два томи оповідань, в котрих в особливий спосіб змалював своєрідне життя українців. . . У своїх збірках новель представляє він життя українців так, як воно ще тепер є. Но­ велі різнородні. Багаїго тем, узятих з народнього вірування, опра­ цьовано в цілком окремий поетичний спосіб: інші гумористичні, але цей гумор різниться не тільки від німецького й англійського, але й від російського. . . « Дальше Кеніґ, похваливши дуже новелі Гоголя з українською тематикою, критикує його »Ревізора«, стверджуючи, що в ньому «бракує того, що для Гоголя найбільш своєрідне, — він покинув свою гарну Україну і в той спосіб відбився від свого питомого ґр у н т у ... Гоголь обертаться включно в петербурзькім урядничім світі. . . тому й не дивуймося, що поет, знизившись до того рода людей, перебрав від них багато тривіяльного й несмачного«. Накінець Г. Кеніґ висловлює надію, »що молодий поет, вер­ нувшись з закордону, вибере достойний напрямок, а передусім поверне в поезії до своєї коханої У країн и.« На жаль, Гоголь, хоч любив Україну, тужив за нею, просив, щоб йому прислали українські пісні, бо він »в гнилому петер­ бурзькому повітрі задихається«, до смерти залишився жити у Петербурзі і там помер в 1852 році. *) Відомий на Заході, як Nikolai Gogol. **) Переклад цитати зробив (у 1924 р .) український письмен­ ник Богдан Лепкий. 46

Танцювальний дівочий гурток СУМА в Сиракюзах (ЗДА)

З життя С УМ -у ЮВІЛЕЙ ЮНАЦТВА Українська громада в Сира­ кюзах, Н . Й . ЗДА, була свід­ ком у минулому році величавих святкувань однієї з молодечих організацій цього міста — мі­ сцевого Відділу Юнацтва СУМ ім. Хуст, який відзначив 10-тиріччя існування й діяльности. Для проведення цих імпрез був створений Ювілейний Комітет, який очолював д. В. Жмур. Комітет, на своєму засіданні, заплянував відмітити ювілей­ ний рік трьома імпрезами: пер­ ша імпреза відбулася 4-го квіт­ ня 1965 року. У тому дні стар­ ше членство й усе юнацтво при­ ступило організовано, в одно­ строях, до св. Сповіді та прий­ няло св. Причастя в наміренні українського народу на Рідних Землях. Після св. Літургії, в

зал: Українського Народнього Дому, відбувся святковий апель, яким проводив булав'Ний д . П. Ткач, а денний наказ відчита­ ла п-га Г. Полівчак. Після гвятхгвого апелю відзначено за працю у вихованні по роях двох юначок і двох юнаків. П-га Г. Полівчак отримала звання виховниці 1-го ступення, п-га Л. Королишин впорядниці 1-го ступення, д. 3. Карпишин звання виховника 1-го ступеня, а д. Я. Піколецький звання впорядника 1-го ступеня. Під час снідання, започатко­ ваного о. деканом В . Середовичем молитвою, промовляли голова Осередку д. В. Жмур, довголітній інструктор народніх танців п. І. Підгуляк, та о. декан В . Середович. 47

Другу ювілейну імпрезу за­ зацій та поодиноких визначних початковано спортивним днем громадських діячів. у суботу, 12-го червня 1965 року, Участь у мистецькій частині на стейтовій виставовій площі. брало юнацтво СУМ з Відділів Участь у змаганнях брали Бінґгамптон, Авбурн та Сира­ спортивні дружини із Осеред­ кюзи, а спортивні нагороди-чаків Рочестер, Ю т и к а , Бінґгамптон ші здобули дружина юнаків з і Сиракюзи. Змагання дружин, Бінґгамптону (перше місце), а юнаків і юначок, пройшли ус­ юнаки з Ютики — друге місце, пішно та в дружній атмосфері. Сиракюзи — трете, а юнацтво з Ними керував спортивний ре­ Рочестеру — четверте. Мета­ ферент, виховник д . С. Яремлеві відзнаки першунів легкої ко. Після змагань, в Українсь­ атлетики отримали 10 юначок кім Народнім Домі відбулася та 14 юнаків. товариська забава, королевою Третя й остання частина юві­ якої вибрано п-гу О . Іліяшевлейного року — це був конську з Бінґгамптону, а боярами цертовий вечір, улаштований власними силами юнацтва. Він — дд. М . Василька з Авбурн і Р. Косаря з Ютики. До тан­ відбувся 28-го листопада 1965 року. Молитвою »Боже Велиців пригравала місцева сумівська оркестра »Гомін«. Про кийж юнацтво відкрило вечір. буфет дбали старші юначки. Булавний д . П. Ткач привітав присутніх та з’ясував ціль і Програму другої частини ім­ завдання Спілки Української прези продовжувано в неділю, Молоді і юнацтва. Про діяль­ 13-го червня. На площі зібра­ ність 26-го Відділу Ю СУМ ім . лися Відділи Юнацтва СУМ з Хуст говорила п-га Б . Ж м ур. Осередків Рочестер, ВінґтампВ дальшій програмі виступа­ тон, Ютика, Авбурн, Сиракюзи ли наймолодші юначки з рецита з місцевих клітин Пласту й таціями, дещо старші й най­ ОДУМ . При піднесенні прапорів старші юначки з піснями, юнач­ сумівська оркестра відіграла ки і юнаки з танцями та ритміч­ український та американські ними вправами. Чудово декляславені, після чого п-га Г. По­ мували п-га М . Качмар та юнак лівчак відчитала святочний на­ Івась Гоголь. Пісні й танці пе­ каз. Молебень у наміренні ук­ реплітали короткими доповідя­ раїнського народу на Рідних ми про значення української Землях відслужив о . декан В . пісні, про народні танці, музику Середович. Він рівнож довер­ та вишивку подруги Г. Полів­ шив акту посвячення прапора чак, І. Богайчук, М . Іванів та Відділу СУМ . д . О . Грицак. Офіційну частину свята від­ На закінчення виголосила сло­ крив коротким словом голова во подяки батькам, управам осе­ Ювілейнного Комітету д . В . редків, булавам відділів, Бать­ Ж мур. Він покликав до про­ ківському Комітетові та всім вадження дальшої програми ко­ виховникам за їхню десятилітню менданта свята д. П . Ткача, працю п-га Л. Королишин. який привітав гостей і молодь, Окремо влаштовано на час цієї покликав Почесну Президію і третьої ювілейної імпрези ви­ здав звіт голові Головної У п ­ ставку вишивок (праці юначок рави С У М А д -в і Футалі. СУМ), спортивних трофеїв та Святкову промову виголосив літератури, виданої організа­ наш дорогий гість, голова Л. ціями Визвольного Фронту. Футала. Відтак слідували при­ Сумівець віти від представників органі­ 48

Колядники-сумівці в Мюнхені

СУМІВСЬКА КОЛЯДА У МЮНХЕНІ Українська еміґрація вже двадцять років живе на чужи­ ні. Але наші батьки передають нам з року на рік українські звичаї і традиції, які вони пле­ кають у своїх суспільно-гро­ мадських установах. Особливо в різдвяний час ми чуємо часто оповідання батьків і виховників про те, як колись в Укра­ їні ходила наша молодь коляду­ вати, від хати до хати, від села до села, від міста до міста. Ідучи за цим гарним звичаєм, зібралася цього року, 8-го і 9-го січня, наша мюнхенська сумівська молодь (Німеччина) у своїй домівці й пішла з ко­ лядою по українських родинах.

Найбільшу втіху мали з цьо­ го наші наймолодші сумівці. Всі хотіли тримати різдвяну зірку, всі хотіли віншувати. Задоволились щойні тоді, коли устійнено, що будуть це роби­ ти по черзі. Але й нам, старшим (дещо!), було не менше приємно. Ми йшли від будинку до будинку, їхали автами з одного кінця міста в другий. Під ногами скрипів свіжий сніг, холодний мороз підщіпував в обличчя. А в хатах нас обгортало при­ ємне тепло. З наших грудей вилітали милозвучні слова коляд. описуючи радісні події Різдвяної Н очі. 49

В неділю, 16-Г О СІЧНЯ Ц . p ., Мюнхенський Осередок продов­ жував різдвяні традиції влаш­ туванням спільної ялинки. Крім сумівської молоді, на свято прийшли батьки, гості та наші приятелі з Пласту. Також о. канцлер Степан Дмитришин зробив нам велику приємність своєю присутністю. Святочно прибрані кімнати »Дому Зустрічі« були заповне­ ні розбавленою молоддю. По­ середині центрального примі­ щення стояла гарно прикраше­ на ялинка. Свято започаткува­ ли ми колядою »Бог Предвічний«, а відтак голова Осередку Ігор Крамарчук відкрив офі­ ційно свято і привітав всіх на­ шим традиційним: »Христос Рождається!«. У своєму слові друг Ігор говорив про збере­ ження наших гарних різдвя­ них звичаїв, пригадав, що свя­ то ялинки дає нам можливість зійтися разом у різдвяний час, щоб спільно колядувати, діли­ тися думками і спогадами, зга­

дати рідних і знайомих, яких не можемо бачити біля себе. Закінчивши свою промову, друг голова попросив до слова отця канцлера Дмитришина, який виявив особливу радість, що наша молодь зберігає наші гарні традиції. Загальні коляди, що ми їх співали з радістю в серці, пе­ репліталися декламаціями юна­ чок і юнаків — Христини Філь, Ігоря Бенцаля та Андрія Вась­ ковича. Щоб розмова була ве­ селіша і дружня, організатори свята подбали про перекуску. Отець канцлер поблагословив її і провів молитву. Відтак усі засіли при столах і загомоніли безжурно та радісно. Старші пані й панове жартували, роз­ мовляли: наймолодші знаходи­ ли собі все нові іграшки, а мо­ лодь колядувала, перериваючи час до часу свій спів голосним сміхсм, коли хтось розказав гарний жарт.

Маруся Гавришко Виховниця

1-го

ступеня

Ю НАЦЬКА ОРКЕСТРА В ГАДДЕРСФІЛДІ В час масової іміґрації українських біженців, у В . Британії поселилося кілька десятків земляків у Гаддерсфілді. Рік пізніше там постав Осередок СУМ та почав розвивати свою діяльність. Однією з особливих трудностей у тій праці була відсутність власної домівки, що, одначе, у 1955 році було переборено: хоч кількісно громада нечисленна, вона придбала власний дім (влас­ ність Відділу СУБ). завдяки якому відразу пожвавилася суспіль­ но-громадська праця. Осередок СУМ діждався кілька років пізніше ще більшого оживлення діяльности: у 1959 році зорганізовано Відділ Ю СУМ, який зразу поставив у своєму пляні праці — створення музичного гуртка. Відділ Ю СУМ не мав тоді, ані достатньої кількости дітвори, ані фахового диригента, але, мимо всього, цінної ініціятиви не занехаяв. З роками, спочатку малий гурток, збільшувався, а по­ між юними музикантами вибився юнак Зенон Сидор. Він і став згодом дириґентом. У якому темпі зростав гурток, можемо бачити з маленької статистики: у 1961 році він нараховував 6 юнаків, у 1964 — 16, 1965 — 32. 50

Оркестра Ю СУМ в Гаддерсфілді (В. Британія) Також зростають успіхи гуртка. Вже у 1964 році він здобув на Крайовому Здвизі СУМ у Леетері перше місце за тріо (спів у супроводі оркестри). У цьому році, під час Конґресу СУМ (перша європейська частина), виступ оркестри СУМ у Гаддерсфіл­ ді був одним із найкращих. Оплески, якими нагороджували делеґати оркестру, переходили в овацію. В . Красовський

ОСЕРЕДОК СУМА В ЮТИЦІ Осередок С УМ А в Ютиці (ЗДА) нараховує ЗО членів юнацтва та 12 старших друзів. У 1965 році святкував він 15-ліття своєї діяльности, запросивши на урочистості не тільки молодь і грома­ дянство Ютики, але також сумівців з сусідніх Осередків. Особли­ вою атракцією для публіки були не тільки мистецькі виступи, але також відбиванкові змагання, в яких поважно конкурували між собою дві сильні дружини з Бінґгемптону та Ютики. З нагоди цього сумівського свята Управа Осередку випустила одноднівку, в якій коротко проаналізовано сумівську працю на нашому терені. Поза ювілеєм влаштував Осередок у минулому році два апелі: на одному відзначено 40-ліття Спілки Української Молоді, на 51

Осередок СУМА ім. ІО. Липи в Ютиці другому заприсяжено хорунжих прапора та започатковано новий етап праці (1966 рік), після закінчення ферій. Але наша молодь не обмежується лише до власних імпрез. Вона бере активну участь у святах та імпрезах інших установ в Ютиці, а також виїздить організовано на імпрези Осередків СУМ до Бінґгемптону, Брадфорду, Сиракюз та Боффало. В оселі С У М А в Елленвіл наша відбиванкова дружина здобула друге місце. Розуміється, що більшість нашого юнацтва бере кожного року участь у літніх відпочинкових та вишкільних таборах. Недавно з нагоди відкриття новозбудованої парохіяльної авдиторії зорганізувало юнацтво Осередку виставку сумівської літе­ ратури та праць членів Осередку. Виставку відвідала численна американська публіка З початком шкільного року всі члени юнацтва розпочали уча­ щати на сходини та готовитися до іспитів 3-го ступеня. Рівночасно з тим започатковано вивчення українських народніх танців, в чому мають заінтересування також молоді українці, що ще не належать до С У М . Минулої осени влаштувало юнацтво сумівську забаву, що дала гарні висліди. Юнаки і юначки, які студіюють, беруть також участь у відчитах, влаштовуваних студентською громадою Університету в Трой.

У . О. 52

Дещо із спорту:

СПОРТ БЕЗ ГЛЯДАЧІВ Чудовий це спорт — мандрівки в горах. Там інша фльора, рідкісні квіти і звірята, незрівняні краєвиди дають насолоду душі. Але цей спорт вимагає добре витренованого тіла (всіх м’язів), вимагає концентрації думки для подолання тяжких підходів, а також витривалости на спрагу, голод, холод і спеку та всякі неви­ годи таборування під голим небом. Мабуть, і тому перший Альпіністський Клюб був заснований не деінде, а в Англії — країні спортовців, у Лондоні в 1857 році. Потім щойно у 1802 році створено австрійський Альпенферайн, а ще за рік італійський та швейцарський альпіністські клюби. Якраз у 1965 році минуло сто літ від особливого тріюмфу альпі­ ністів, членів Лондонського Альпіністського Клюбу, які вперше здобули вершину Маттергорн. 4482 метрів понад рівнем моря, на кордоні між Італією і Швей­ царією, в Ленінських Альпах кантону Валіс, височить і виблискує вічним снігом і льодом скалиста піраміда, що притягає своєю недоступною красою сміливих альпіністів ще й досі. 13-го липня 1965 р. вирушила в похід на здобуття вершка Маттергорн група альпіністів: Едвард Увімпер, 25 літ, автор книг про гірські манд­ рівки, льорд Франціє Даґлес, 18 літ, одинокий наслідник маркіза Кесенбері, Даґлес Гедов, 19 літ, Чарлс Гадсон, 34 літ, бувший учасник Кримської війни, та їх провідники: М . Кроз — француз та Петер Тавґвальдер з сином — швейцарці. Це й уся експедиція. Була прекрасна погода, коли група альпіністів вирушила в похід з села Цермат. що лежить у стіп Маттергорн, по стрімкім північно-західнім узбіччі. Ніч, що застала їх на півдорозі до вершка, проспали на скельному виступі, а на світанку рушили в дальшу дорогу, й після виснажливого спинання осягнули вер­ шок о год. 1^40 хвилин по полудні дня 14.7. 1865 р. Це вперше людська стопа топтала несплямлений сніг! Ось як описує Е. Увімпер те, що побачили їх очі: «■Повітря прозоре, ні найменшої хмаринки, ані сліду мряки. . . Гори віддалені на 50 миль, що я кажу, на сто миль — бачили ми так докладно й виразно, що здавалось, вистачило тільки витягнути руку, щоб їх доторкнути.. . Всі деталі, несподівані урвища, по­ шарпані скелі, непорочно-білий сніг, іскристий льодовик, — з’я­ вились перед нами з невисказаною ясністю ... . . .Ані один з великих верхів альпійських не сховався перед нашими о чи м а ... Величезний ланцюг гігантів: Сант Ґотард, Сімплон, Монте Роза, Дантс дю Міді, Монт Бланк, Ю н ґф р а у ... 53

.. .А у наших стіп, 300 метрів нижче, під прямовисною скалою простягалися зелені поля й пасовиська Цермат, з розсіяними домиками, з яких підносився вгору синій д и м ...« Коли вже всі надивилися досхочу на незвичайну панораму гір, почали сходити вниз. Першим ішов провідник Кроз, за ним гуса­ ком — Гедов, Гадсон і льорд Даґлес, дальше швейцарські провід­ ники Тавґвальдери і вкінці закривав похід Увімпер. Всі були прикріплені до одної линви. На одному закруті Гедов поховзнувся, і падаючи, штовхнув провідника Кроза, що йшов перед ним. Умить обидва з криком з ’їжджали вділ, на власних спинах, тягнучи за собою на линві Гадсона і льорда Даґлеса. Досвідчений провідник — батько Тавґвальдер з сином і Увімпер, моментально зрозуміли небезпеку і з цілої сили вчепились висту­ пів скелі, надіючись, що своєю противагою вдержать товаришів прив’язаних до тієї самої линви. Але линва, натягнута до крайности, трісла, мабуть, перетявшись на гострому канті скелі. Всі чотири нещасливці, з шаленою швидкістю, покотились у пропасть, даремно намагаючись ухватитись за вистаюче каміння. А ж слідуючого дня, коли решта учасників експедиції зійшла вниз до Цермат, вирушила команда рятівників на розшук. Знай­ дено тільки тіла трьох альпіністів і поховано на сільському цвинтарі біля церкви. Льорда Даґлеса не знайдено ніколи. Таку високу ціну треба було заплатити за підкорення неруко­ творної піраміди зі скелі й льоду сто років тому. Але це нещастя не зупинило відважних. Два дні пізніше італійська група вдер­ лася іншою дорогою на той же Маттергорн, вернувшись щасливо без особливих пригод. А пізніше багато людей побувало на тому вершку. Для улегшення їхніх походів влаштовано три схоронища на височині 3298 метрів при Горнлі, над пропастю, званою Кравате 4114 м. і при Гр. Торре 3890 м. високо. Ланцюги й линви забез­ печують найбільше стрімкі й небезпечні переходи; є також викуті стежки в скелі над пропастю. Але також на цвинтарі в Цермат прибуло нових могил одчайдушних альпіністів.

Ірина Волинська

Читачі, не будьте в боргу супроти журнала

• А В А Н Г А Р Д . РОЗРАХОВУЙТЕСЯ СВОЄЧАСНО ЗА ОТРИМАНІ ПРИМІРНИКИ ЧЕРЕЗ Н АШ И Х ПРЕДСТАВНИКІВ!

54

ДЕНЬ ДЕРЖ АВН ОСТИ

І

СОБОРНОСТИ

(Закінчення із стор. 6)

мали ще одне велике значення для молодої української держави. Воно полягало в тому, щоб світові потуги ф ор­ мально визнали незалежність України. Це вдалося осяг­ нути щодо центральнх держав, але разом з тим наступи­ ло дуже неприхильне ставлення західніх альянтів до дер­ жавної незалежности України. Ще в грудні 1917 року Франція й Англія вислали своїх представників до укра­ їнського уряду з пропозиціями прийти з допомогою Укра­ їні. Але до порозуміння з ними не дійшло, бо Центральна Рада вирішила приступити до переговорів з Німеччиною і Австрією. Антанта прийняла це, як виломлення України з альянтського фоонту. Треба припускати, що якраз цей факт найбільше спричився до пізнішого неприхильного трактування представників Центральної Ради на перего­ ворах у Парижі й неприхильне ставлення Антанти до української справи взагалі. Все таки, не зважаючи на більші чи менші успіхи мо­ лодої держави на міжнародньому форумі, мусимо під­ креслити найсуттєвішу справу, а саме: своєю політичною дією Центральна Рада й Генеральний Секретаріят витво­ рили в час революції нову політичну ситуацію на сході Европи і винесли невідому до того часу українську проб­ лему, вперше у повній ширині, на міжнародній форум. В діяльності Центральної Ради й Генерального Секретаріяту на декотрих важливих відтинках державного будівництва були також великі занедбання,. Дуже занед­ бано в початковій стадії організацію оборони України і плянове формування військової сили. Тодішні партії, виховані на утопійних, соціялістичних доктринах і без державної практики, не мали зрозуміння для військової справи. Вони вважали за цілком зайве будувати сильну армію. Спроба організувати українське національне вій­ сько, щоправда, існувала вже від початку революції, але ця спроба була властиво самочинною і відбувалася з ініціятиви неурядових кіл, а навіть при стримуванні з боку Генерального Секретаріяту того розгону, що його щораз більше набував військовий рух в Україні. Центральна Рада старалася використати тодішнє українське військо на російській службі передусім як політично-пропаґан55

дивний чинник для підтримування своєї політики. Про це свідчать три військові з ’їзди, організовані Центральною Радою, які за дуж е численної участи військових делега­ тів займалися передусім політичними питаннями і прий­ мали постанови теоретично-декляративного характеру. Все ж таки на Першому Військовому З’їзді у травні 1917 р. вибрано Український Генеральний Військовий Комітет, який мав керувати всім українським військовим рухом, а на голову того комітету обрано Симона Петлюру, який увесь час був цілковито відданий справі організації української військової сили й дуж е спричинився до під­ несення й поширення національної свідомости серед війсь­ ка. Але, не маючи належної підтримки політичних партій, Симон Петлюра не мав змоги створити великої української армії, яка відповідала б вимогам часу. Внаслідок антимілітарної політики Центральної Ради, в критичний час, вона могла спертися лише на ті війсь­ кові частини, які, не зважаючи на жодні обставини, були повністю віддані справі суверенности й соборности Укра­ їнської Держави. Х оч на початку революції по різних фронтах імперії перебувало коло три мільйони вояківукраїнців, у тому багато частин уж е зукраїнізованих, — проте, обороняли Київ у лютому 1918 року всього біля трьох тисяч, у більшості на швидкуруч сформованих во­ яків. Всі інші численні військові з ’єднання самочинно розформувалися ще перед фактичною українсько-російською війною, або деякі з них проголосили »невтралітет«. Генеральний Секретаріят і політичні партії не мали також ні практичного знання, ні особливого зрозуміння для адміністративного охоплення української території, визначеної третім Універсалом. Це все важко відбилося в дальшій боротьбі України з Росією і фактично допро­ вадило до падіння молодої держави. Незалежности Укра­ їна не зуміла втримати. Для наступних поколінь проголошення незалежности України відіграло, самозрозуміло, дуже важливу ролю при оформленні нової визвольної ідеології — ідеології українського націоналізму. Ідею національної свободи, яку покладено в основу актів державности, у формі про­ голошення суверенности нації, новий український політично-революційний рух прийняв як центральну ідею 56

в системі своєї ідеології і навіть саме поняття »нація« лягло в основу назви визвольного руху. До ідеї національної свободи дійшла Центральна Рада не з ідеологічно-теоретичних переконань, якими в тому часі виразно відзначався Микола Міхновський із його одно­ думцями, але з боку практичної політики. Вона побачила, що чужа влада, хоч і пролетарська, а не царська, є все одно ворож ою для всіх верств іншого народу, в тому і для чужонаціональних пролетарів. Чужа влада дбає лише про захист власних національних і імперіяльних інтере­ сів. Тому Центральна Рада, по упадку соціялістичного уряду в Москві, зважилась остаточно будувати власну державу, без будь-якого пов’язання з дотеперішніми займанцями. Та не зважаючи на те, що ідея національної свободи, висунена Центральною Радою досить пізно, не в перші дні революції, і не прямо в ідеологічних заложеннях, во­ на відіграє в новому визвольному русі центральну про­ відну ролю, з уваги на своє фактичне втілення в дер­ жавному акті 22-го січня. Пізніше, розпрацьована обширно ідеологами націоналізму Липинським, Донцовом та іншими — ця ідея об’єднала всі національні сили до даль­ ших безперервних змагань. Завдяки великій ідеї національної свободи, 23 роки піс­ ля проголошення незалежности, в умовах далеко менше сприятливих, як були в першій світовій війні, українсь­ кий нарід створив нову організовану збройну силу — Українську Повстанську Армію, якої бійці з великою самопожертвою і відданістю, боролися за визволення України, подібно як їх попередники, воїни армії Україн­ ської Народньої Республіки і Української Галицької Армії. Але й тим разом не пощастило здобути втраченої волі. З великої будови залишилися лише фундаменти, на яких нашій генерації припадає завдання довершити роз­ почате діло. Між нами на чужині знаходяться активні учасники другої світової війни, які брали особисто участь у виз­ в о л ь н ій боротьбі. Є ще також учасники подій сімнадця­ тих і вісімнадцятих років. їх і нас усіх найпершим зав­ данням є передати нашу любов, досвід і запал нашим дітям, аби вони також включилися в лави борців і були готовими віддати для України свою працю, кров, а в по­ требі навіть життя. 57

П РИ ТЧ А ПРО З А Х Л А Н Н ІС Т Ь (Закінчення із стор. 42-ої)

Нема що й мовити, що як прийшлося Її ховати, вся її родина Накинулась з докором на мужа, Щ о легкомисно, терплячи гадюку У своїм домі, смерть її спричинив. Та що ж, даремні всі були докори, Мертвій житя вони не повернули, Ані вдівця душі не відмінили. Коли по похороні сам у домі Лишився, він замкнув його на замок, Виходив рідко, щоб похарчувати, Порвав усі відносини та звязки Родинні та сусідські й жив лише Тим скарбом золотим, що потаємно Громадив сам не знаючи для кого. Та ось одного вечера, коли У своїй спальні сівши на долівці Він сотий раз перекладав, лічив І розділяв червінці золотії, Гадюка приповзла тихенько І мов підіслана його вкусила в руку. Заціпив з болю зуби чоловік, Оглянувся і перший раз тоді Побачив ту гадюку, невеличку, Сіреньку, що повзла собі спокійно В один куток, і скрилася в щілині. Страшенний біль проймав його до серця, І він не тямлячи, що мав робити, Почав з усієї сили висисати, Маленьку ранку на руці, і руку Перевязав повисше ліктя міцно. Потім розрізав рану й знов почав Щ о сили з неї ссати чорну кров. Оттак він аж до півночи томився В страшній трівозі, аж знесилений

Ляг у свою колиску і не мігши Заснути з болю, став з усего серця Молитися до Бога зі слезами: »Могучий Боже, пане всієї тварі, Що напустив на мене сю покусу, Молюсь тобі, верни мені здоровлє І дай прожити в світі ще аж доти, Допоки зможу зі свойого скарбу Зробить ужиток якнайспасенніший. Не дам його на храм, не дам жерцям, Не дам убогим людям на розтрату, А винайду якесь побожне діло, Якому-б він давав міцну основу, Так щоб воно простояло столітя І славу імени твого збільшило«. Чи ся молитва, чи ратунок власний Самозахованя інстинктом вчинений, Допомогли йому, що біль улягся І пухлина з руки зійшла помалу, І він дійшов до давнього здоровля. Та гадина від того часу стала Замість червоних золотих при вході Нори своєї, класти жемчуги І ріжні камінці дорогоцінні. Ж ахнувся чоловік, коли уперве Знайшов такий новий дарунок; з дива Не знав, що діять, та надумав швидко Скарбонку справить просту, деревляну, І в неї класти дороге каміне. Скарб золотий він закопав таємно, Лишаючи собі лиш троха червінців На прожите, скарбонку ж положив Під подушкою у своїй колисці. Отак він жив спокійно й безжурно, Любуючися блиском камінців, Які щодня перебирав утішно, забувши й думати про добре діло, Якому мав би скарб його служити.

Минуло кілька місяців, і в ранці Одного дня, коли він вийшов з дому Підстерегла його мабуть гадюка, Бо виповзши незамітно з щілини Обвилася обарінком довкола Його ноги і укусила в литку. Ж ахнувся чоловік, тепер у друге Побачивши гадюку, що спокійно З його ноги зповзла і щезла в дірці. Як стій перевязав він пояском Попід коліно ногу, але се Не много помогло, бо під коліном Перевязка була зовсім не щільна. Нога почала пухнути страшенно, І біль діймав йому, та він що духу До дому вбігши соли взяв морської І на нозі розрізав сильно рану, І з неї кров пускаючи почав Її що духу сильно натирати. Отак попрацювавши аж до півдня Утомлений він ляг в свою колиску, І знов ридаючи слізми гіркими Душею став молитися до Бога: »М огучий Боже, справедливо ти Наслав на мене сю страш ную кару, Бо я засліплений забув свою Обіцянку. Будь милостивий, Боже, Щ е раз охорони мене від смерти І продовжи жите моє земнеє, Щ об я покутою і добрими ділами Міг на спокійну смерть і на спасене Душі по смерти тут ще заробити«. Чи та молитва, чи та самопоміч Доконана у небезпечній хвилі Допомогла йому, досить що він Проспавшися почув, що біль в нозі Вменшився і пухлина потахає. За кілька день він видужав зовсім І враз із тим забув свою молитву,

Забув про те, в чім обіцявся Богу, І далі вів житє своє звичайне. Отак пройшли ще місяці читири. Вже деревляная шкатулка в того Господаря була трохи не повна Найкращих камінців і ріжнобарвних Кришталів. Вид їх звеселяв день-вГосподареву душу й проганяв Із неї всяку думку про покуту, Про добрі діла й душі спасене. Гадюки він берігся як лиш міг, Та все таки в одну горячу ніч, Коли в своїй колисці пуховій Не міг заснути, він почув її, Як тихо виповзла йому на груди, І висмотривши місце укусила Проти самого серця. Крикнув з болю Укушений, та не було вже змоги Ніяким способом собі ратунок дати, Отак промучився до схід сонця Він і помер і довгі дні лежав У тій колисці у запертім домі, Поки аж сморід трупа не покликав Сусідів, що. відбивши двері дому, Знайшли його мертвого. Не діткнув Ніхто з них ні одної річи в домі, Ні трупа, ні того, що з ним було. Покликано жерців і ті забрали Усе добро його й мертвее тіло. Добро пішло на храм, а тіло спухле І чорне від гадючої отрути Не віддали священному огневи, Лиш закопали в землю наче стерво Тай і душі його добром не помянули.

Щ о читати:

Д УМ А С О ЛО В ЕЦ Ь К А (Уривок) Цей вірш невідом ого автора, воїна У країнської Повстанської Армїг, якою командував ген. Тарас Чупринка — Роман Ш ухеви ч, був поміщений в Укра­ їні, у підпільному журналі »Лісовик«, у листопаді 1945 року.

Щ о на морі Білому, па камені сірому, Хвилями підмитими, мохом покритому, Чайки сивокрилі сідають, злітають, На в о д у падають, пож иву шукають, Ж алібно скиглять, кивлять, промовляють: К -и -и г-и -и , к -и -и г-и -и . . . Тут скрізь неволя. Х олодно, голодно. Вже як так жити, — Кращ е втопитись в глибинах моря. Щ о на морі Білому, а на острові С о ловецьком у, Озерами змитому, борами покритому, Бідні невільники жалібно плачуть, Стогнуть, ридають, клянуть свою долю, Клянуть, проклинають: Ой, доле лихая, розлучниця злая, Н е одного розлучила ти мужа з жоною, Брата з сестрою, з отцем, ненькою-старенькою, Дітками маленькими, З родом-родиною, дівчиною милою, Незлічимі Д У П Р-и, Бутирська тюрма, Хрести і Л у б ’янка1), таємно страшна. Етапи-етапи, бодай вас не знати, Далекі дороги, скотячі вагони. Ой, гірко, ой, тяжко, жахлива неволя. Х олодно, голодно. Вже як так жити, — Кращ е втопитись в глибинах моря. Кемперпункт2) жахливий без хліба, води, Людом набитий, блощицями вкритий. Н евільник, що тебе оминув, відчув півбіди. 62

Карантинні3) роти, загальні роботи, Р уч ен ьк и болять, ніж еньки щемлять, К и ш ечки буркочуть, бо їстоньки хочуть, О ченьки плачуть, їх піт залива; С ерденько ниє, на Вкраїну лине, — Х о ч би звістку мати за рідний край. П еревірки, обш уки, муштровка, »3др ...« »Н е слиш у, равнайсь! Смирно! Мать твою шпана...« А які жахливі бувають ті ночі, К оли забирає 1СОх) в ізолятроти5). Ой, гірко, ой, страшно. Ж ахлива неволя; Х ол одн о, голодно. Вже як так жити, — К ращ е втопитись в глибинах моря. Сірий ти Кремлю, п’ятсотрічний діду, З мурами товстими, баштами німими. Багато ти бачив в своїх казематах Н евільного лю ду (К алиш а-кош ового, Посяду-студента), Які конали за вказом царів; наруги, крови, сліз. А чи бул о їх стільки, як зараз, за бол ьш евиц ьки х катів? Дума С оловецька видрукувана повністю, разом з численними скарбами сучасного українського ф ол кл ьору — приказками, загад­ ками, жартами, частівками і т. п. — у книж ці-збірнику »Н ароднє слово«. Ця цінна книжечка зладж ена до др ук у молодим ж урна­ лістом і суспільно-гром адським та політичним діячем Ю рієм С еменком, вийшла у світ щ е в 1964 році у М ю нхені. Ті можна набути через ук раїнські книгарні, а також ч ерез наш у редакцію . П ояснення незрозум ілих сл ів: 1) Бутирка, Л уб’янка, Хрести — назви вкритих зловіщою славою московських в’язниць. Перші дві знаходяться в Москві, остання в Ленінґраді. 2) Кемперпункт — скорочення назви: КЕМський ПЕРесильний П УН К Т . Місто Кем знаходиться в Карелії. 3) В т. зв. карантинних ротах тримали в ’язнів два тижні після прибуття в концтабір. 4) ICO — скорочення московської назви »Інсполнітєльно-слєдственние Орґани« — виконавчо-слідчі органи, що виносили присуд, здебільшого розстріл. 5) Ізолятори — камери засуджених на страту, або тих, що пере­ бували під слідством, яке закінчувалося, звичайно, вироком смерти. 63

Цікаве звідусіль ХТО

ЩО

КОЛЕКЦІОНУВАВ

У місті Сіетлі (ЗДА) один ко­ лекціонер протягом десяти ро­ ків зібрав 25.000 мініятюрних предметів. Серед них було най­ менше в світі піяніно, розмір якого дорівнював сірниковій коробці. Колекція сина японського адмірала Тоґо нараховує понад три тисячі »чорних« кіток із порцеляни, пап’є-маше та тка­ нин, а також вирізаних із де­ рева. Як бачимо, цей колекціо­ нер не був забобонний. Римський сенатор Петроній, який жив у часи Нерона, з рід­ кісною пристрастю збирав ори­ гінальні посудини для пиття — кухлі, келехи, чаш і. Одного разу його відвідав імператор Нерон і побачив чудову чашу з чистого кришталю, яка йому дуже подобалася. Наступного ранку Петроній через післанця одержав од Нерона листа, в якому йому п р о п о н у в а л и передати післанцеві криштале­ ву чаш у. У випадку відмови Петронієві було наказано випи­ ти пляшку з отрутою, яку при­ ніс зі собою післанець. Поси­ вілий, високоповажаний Петро­ ній схопив дорогоцінну чашу й кинув її на кам’яну підлогу. Вона розбилася вщ ент. Тоді Петроній випив отруту, і в цьо­ му моменті обірвалося життя пристрасного колекціонера. Наполеон збирав олов’яних жовнірів. Цікаво, що фігурки ці не стояли без д іл а. Перебу­ ваючи в засланні на острові святої Олени, Наполеон із допо­ могою жовнірів розбирав по­ милки своїх маршалів, попов­ 64

нені ними під час би тв. Олов’я ­ них жовнірів колекціонував та­ кож англійський письменникфантаст Герберт В ел з. Та, мабуть, найориґінальнішу колекцію має одна жителька Н ью-Й орку — предметів, що їх знаходять у шлунках забитих слонів. Як не дивно, але їй уже вдалося зібрати кілька сотень експонатів.

ГУАНІТА Одна з мехіканських леґенд розповідає про мандрівника, який, проходячи селом, ніс, ко­ шик, наповнений горщиками з ґрунтом. Він став на ночівлю в одній хаті, а. вирушаючи далі, залишив горщики господині, наказавши берегти їх і поливати водою до його повернення. Але мандрівник так і не повернув­ ся. а тим часом у горщиках ви­ росли деревця, що зацвіли бі­ лими запашними квітами. Відтоді, оповідає леґенда, і з’явилося в Мехіко невеличке дерево із гладеньким блискучим листям. Навесні його ледь вид­ но крізь суцільний килим ве­ ликих сщжнобілих суцвіть. Індійці назвали цю рослину квіткою Тигрової гори, а еспанські ботаніки дали їй гарне ім’я Гуаніта. Це вимираюче релік­ тове дерево. Нелегко відшука­ ти його у лісах, ще рідше зу ­ стрінеш його в сел ах. Гуаніта славиться не тільки своєю кра­ сою, а й цілющими властивос­ тями. З її листя добувають лі­ карські, ароматичні та в ’яжучі речовини.

Д ещ о з науни

щ о ТАКЕ ПАМ ’ЯТЬ зберігання індивідуального до­ Пам’ять! Ми часто вживаємо свіду в людини є кора великих це слово. Без неї практично не­ півкуль головного мозку і підможливе свідоме життя люди­ коринної структури. ни. А як відбувається запам’ято­ Що ж таке пам’ять? У чому вування? Деякі вчені вважа­ її суть? ють, що процес утворення слі­ Пам’ять — складний процес дів індивідуального досвіду по­ психологічної діяльности лю­ в’язаний із змінами форми клі­ дини, обумовлений централь­ тин кори головного мозку, ною неововою системою. Він структури їхньої протоплазми включає сприйняття людинок* і ядра, збільшення діяметра, будь-якого явища чи предмету довжини й числа нервових во­ оточуючого світу, зберігання одержуваної інформації у ви­ локон тощ о. Науці відомо, щ о тільки нук­ гляді образів, а також спогади леїнові кислоти і білки здатні і відтворення цієї інформації. зберігати інформацію. Вчені Вже давно лікарі намагалися припустили: чи не мають ці знайти місце зберігання індиві­ сполуки якесь відношення до дуального досвіду людини. В о­ зберігання індивідуального до­ ни звернули увагу, що в людей, свіду пам’яті? Перші спосте­ які втратили пам’ять, у різних реження були проведені на червідділах мозку були деякі змі­ вяках-плянаріях, що мають ни, які, проте, не мали постій­ ного характеру. Дослідження високу здатність до відновлення, вчених показали, що місцем реґенерації. ЛИСТУВАННЯ

РЕДАКТОРА

В . Красовський, Гаддерсфілд, Англія: Щиро дякую за допис про чудову юнацьку капелю, якою я міг захоплюватися під час концерту в Ноттінґгамі. Бажаю Вам дальших успіхів у Вашій праці й очікую нових д п и с ів та репортажів про ви­ ступи гуртка і працю всього О середку. Павло Ткач, булавсий Осередку СУМА, Сиракюзи: Допис з Ва­ ш ого Осередку ми містимо, хоч він дещо спізнений. Просимо

на майбутнє писати про імпре­ зи зразу, після їх відбуття. Будемо вдячні за постійну співпрацю. Управа Осередку СУМА в Ю тиці: Дякуємо за гарний до­ пис про діяльність Вашого Осередку. У Вас, одначе, від­ чувається якесь упередження до дат. Інформація без подання дати відбуття певної імпрези, чи свята не є повною. Просимо заох чувати Ваших юнаків та юначок ставати співробітника­ ми сумівських видань, головно » А ванґарду«.

ПОЖЕРТВИ НА ЗАКУП ОСЕЛІ В БЕЛЬГІЇ Чотири Осередки СУМ в Канаді вж е закінчили свою збірку на закуп оселі в Бельгії. Дрібними пожертвами вони зібрали гарні суми: Осередск СУМ у Віндзорі . . . . 121.00 дол СУМ в Ошаві . . . . 90.50 СУМ в Брадфорді . . . 90.00 " СУМ в Кінґстоні . . . 22.90 Разом

324.40

Видамля СУМ — це один із засобів виховання. Друковане слово приносить користь чита­ чеві, сумівській організації та українській спільноті взагалі. Культурний рівень народу мі­ ряється тиражем друкованого слова. Друковане слово — це духова пожива. Читайте і поширюйте видан­ ня Центральної Управи СУМ: »АВАНҐАРД« — журнал для дійсного старшого членства. »КРИЛАТІ« — журнал для сумівського юнацтва й молоді. «ЗАПИСКИ ВИХОВНИКА« — практичний журнал для Вихов ників Ю СУМ. Своєчасне розчислення свід­ чить про Вашу обов’язковість і громадську виробленість.

УМОВИ ПЕРЕДПЛАТНІ «АВАНГАРДУ«

ЗДА і Канада В. Британія Австралія Н меччина Бельгія Франція Австрія Південна Америка

— — — — — — — —

В інших країнах рівновартість Передплату висилати банкові

річно 4 числа 2 дол. 12 шіл. 18 шіл. 6 НМ 80 фр. 8 фр. 40 шіл. 1.20 дол.

одне число 0.50 дол. 3 шіл. 4/6 шіл. 1.50 НМ 20 фр. 2 фр. 10 шіл. 0.30 дол.

американського доляра. чеками на адресу:

UNION DE LA JEUNES^ SE UKRAINIENNE Comite Cen trai 72, Boulevard Charlemagne, Bruxelles 4. BELGIQUE. З друкарні »Української Видавничої Спілки« в Лондоні

Printed by the ‘‘Ukrainian Publishers, Limited" 200, Liverpool Road, London. N.I.