ш ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОАІ НА
ЕМ! ҐРАЩ І ШЗк
А В А Н Г А Р Д
П. КІЗКО
СУМ напередодні нового 1948 року Передова свідома частина українсь стання. Від започаткованого в 1946 році кої молоді, хоч як тероризована й калі осередку в Авґсбурзі СУМ виріс у масову чена комуністичним диктаторським реж и національно-юнацьку організацію, що на мом, завжди жила і діяла в ім’я націо раховує тепер у своїх лавах 5648 хлопців нальної ідеї, в ім’я визволення України та дівчат. На американській зоні Німеччи з-під гніту всіх ворогів української дер- ни працює 47 осередків та на англійській — жавности. Ні варварське катування сотень 20. Діяльність СУМ’у розгорнена також і тисяч юнаків і юначок у тюрмах і за дро за межами Німеччини. Створені о с е тами концтаборів, ні улесливе заманюван редки СУМ’у в Англії, Австрії, Франції, ня в комсомол та піонерію, ані золоті обі Бельгії та інших країнах, де живе укра цянки про „по гроєніє комуністіческого їнська молодь нової еміґрації. рая“ не змогли зломити в серцях націо Поруч великої національно-виховної нально свідомих синів і доньок України роботи сумівці дбають про підвищеная сво стремлінь і прагнень до створення влас їх загально-освітніх та фахових знань, твер ного вільного життя під прапором власної до пам’ятаючи, що майбутня вільна Укра їна потребуватиме своїх високоосвічених держави. Доказом цього є підпільний рух про та висококваліфікованих людей. Сумівці ти московсько-большевицької неволі мо вчаться у високих школах, народніх уні лодих українських націоналістів Наддніп верситетах, на курсах і в гуртках. При рянщини, що в 20—ЗО роках, у протива осередках працює 14 гуртків для вивчен гу комсомолові, зорганізувалися в Спілці ня чужих мов, 29 курсів українознавства, Української Молоді. Сумівці тих часів Киє 8 загальноосвітніх, 28 шоферських. Крім то ва, Харкова, Дніпропетровська та інших го працюють сумівські різьбарські, вишивміст, а також багатьох сіл і районових карські, слюсарські та інші майстерні. центрів, разом із своїми батьками й мате У 35-х спортових секціях сумівці вчаться рями, чинили опір проведенню рабських спортової техніки, гартуючи себе фізично. Широко розгорнена творча самодіяль „п’ятілєток“ індустріялізації та колективі но-мистецька праця. СУМ нараховує 35 зації. Найсуворіший режим кривавої комуни своїх драматичних гуртків, 10 хорів, 12 гурт не міг убити національного духу в п ер е ків народніх танців. Драматичні гуртки да дової української молоді — аванґарду укра ли 107 вистав, а хори — 32 концерти. Влаштовано 2 виставки народнього мистец їнського народу. Ця передова, національно свідома час тва, які засвідчили велику творчу здібність тина українського юнацтва, зберігаючи нашої молоді. Показником великої сумівської праці славну традицію своїх попередників, зорга нізувалася в Спілку Української Молоді були масові свята СУМ’у, проведені в осе й тут, на еміґрації, продовжуючи велику ни ц. р. по таборах американської й англій працю для здійснення тих ідеалів, за які ської зон і зокрема велике сумівське боролися й борються кращі революційно- свято у Фраймані. 800 юнаків і юначоксумівців узяли участь у цьому ґрандіознобойові сили українського народу. За порівняно недовгий час перебуван му фрайманському святі. Постава сумівців на святі радує наші серця і зміцнює віру, ня на чужині молодь встигла зрозуміти що еміґрація, відірваність від рідної хати що ця молодь здатна стати із зброєю в ру і рідної землі ховають у собі чималу н е ках у перші бойові шереги для великого безпеку — притуплення почуття відпові- походу за волю й самостійність України. Могутньою, ідейно зцементованою ор дальности п е р е д / громадою, особистий егоїзм, свари та ^дріб’язкові речі тощо, на ганізацією зустрічає СУМ новий 1948 рік, решті, денаціоналізація слабих духом і ті рік нових подій, рік дальшої боротьби укра лом людей, а/відтак — забуття про голов їнського народу за свої права. Знаємо, що ні великі ctfpaBH загально національного будуть великі несподіванки, нові перепо значення. Українська молодь на еміґрації, ни й труднощі, буде ллятися свіжа кров що об’єдналася в СУМ’і, твердо оберігає на рідних землях... Але також знаємо, що себе від цієї небезпеки, відкидає геть увесь ніякі лихі сили не зможуть зупинити жи бруд та бореться за високу ідейно-мораль вого биття серця розп’ятої України. В ім’я Великого Спасіння нашої по ну чистоту, за збереження свого національ неволеної Батьківщини сумівці не пошко ного „я“. Переборюючи важкі труднощі й п ер е дують ні своїх сил, ні завзяття. За неї во шкоди, Спілка Української Молоді зустрі ни кожної хвилини готові віддати життя. Хай ж е новий 1948 рік стане роком чає новий 1948 рік великими досягненнями в найрізноманітніших ділянках своєї пра ще більш енерґійної, кипучої праці кожно ці. За півтора роки своєї діяльности на го сумівця і сумівки для святої справи — еміґрації СУМ пройшов великий шлях зро здобуття волі і світла Україні!
r А В А Н Ґ А Р Д
ЩШШШ &*а*р*=* -и.-> ---------- ,
,,
Руханкові вправи сумівців на спортовій площі в Авґсбурзі
ПЕТРО КАРПЕНКО-КРИНИЦЯ
ЮНІСТЬ Мій товаришу, друже мій, брате, Не зітхай, що дороги в імлі Ми поставили юність на чатах Не чужої — своєї землі.
В се, мов бачим, як рвуться шрапнелі Поруділа небас глибина, І бр еде у солдатській шинелі Поруч нас нездобута весна.
Чорних днів не злічити над нами І ночей, і скривавлених літ, Все ж нам сниться розкритою брама В український озорений світ;
Ой, ти юність завзяття шалене, Як не скорений гомін пожеж, Ще свої синьожовті знамена Ти у соняшний край понесеш. “
Сняться сірі в диму небокраї І походи, і мука безсонь, І у кожному серці палає Закатованих друзів огонь.
І погасне тривога дочасна, Мла спаде, опроміниться путь, Бо життя наше — казка прекрасна І її тільки треба збагнуть.
Вважаючи, що здобуття Української Самостійної Соборної Держави залежало і залежить не так від зовнішніх обставин, як у першу чергу від нашої внутрішньої готовости, СУМ мусить широко розгорнути політично-виховну роботу не тільки сер ед членів своєї Спілки, а й сер ед неохопленої СУМ-ом молоді в дусі україн ського традиціоналізму і безкомпромісової боротьби за свою Державу. Рішуче боротися з проявами вузьких провінціональних тенденцій як серед молоді з західніх земель, так і з земель східніх, виховуючи і формуючи здоро вий тип громадянина-соборника, громадянина-державника, для якого інтереси Держави і боротьба за неї мусять стояти понад у сі дрібничкові амбіції й бажан ня. (З резолюцій 1-го конґресу СУМ’у)
4
-------------------------------------------------------------------------------------------------------
АВАНГАРД
Проф. Ю. ГРИГОРІЇВ
Великий український учений З іменем академіка Грушевсько- вав приклад і математично-природ- товно перевірив усі їх дані та твердження, критично переробив го, великого нашого вченого, істо- ничо-лікарській секції. рика-дослідника, публіциста, зв’яза З 1892 року під його керівниц їх і вклав у р мки власної істо на ціла доба останніх десятиліть твом видаються періодично збір ричної схеми, яка набула струн минулого століття та бурхливі ро ники окремих секцій: „Історична кого переконливого вигляду 1 роз ки початку нашого сторіччя. Бібліотека11, „Студії з поля суспіль крила суцільний історичний про Полум’яний патріот своєї бать них наук і статистики", „Матерія- цес розвитку українського народу ківщини, людина великого розуму ли до української бібліографії", від доби самостійного існування і широкого світогляду, палкий „Джерела до історії України-Ру- нашої держави за княжих часів соборник, Михайло Грушевський си“, „Українсько-руський архів", через часи польсько-литовського панування до створення козацької увесь свій велетенський талант держави. ученого і публіциста віддав на Всупереч твердженням москво службу інтересам рідного краю. філів Грушевський не побоявся Дев’ятнадцятилітнім юнаком роз на весь голос назвати київських почав Михайло Грушевський свою князів українськими. Він пере творчу працю, як літератор. Під конливо довів залежність ро псевдонімом М. Заволока друкує сійської культури від української, він свої літературні нариси і опо дав нові оригінальні характеристи відання: „Бехаль Джугур“, „Бідна ки визначним постатям у нашій дівчина", пізніше „Ясновельмож історії, заперечуючи і відкидаючи ний світ“ по українських часопи помилкові погляди і концепції, що сах і альманахах. трапилися до того в історичній Гнітюча атмосфера реакції і від науці. сутність умов для праці на ко Історична праця Грушевського ристь українському народові зму ствердила державність української шують Грушевського залишити не нації та її права на самостійне іс привітні простори Російської імпе нування. рії і переїхати до Галичини. З метою популяризації рідної Тут молодий, сповнений сил і ки історії серед чужинців, Грушев пучої енергії ентузіяст відразу від ський видає короткий „Нарис істо чуває сприятливі обставини для рії українського народу" фран праці і розгортає широку наукову цузькою, німецькою і російською та організаційну діяльність, яка мовами. В російському перекладі завдяки його наполегливості, не з’являються й окремі розділи його зламності і великим організацій „Історії України-Руси": „Киевская ним здібностям відразу позначаєть Русь", „Козачество" та інші, а на ся великими успіхами. уково-популярне видання „Ілюстро Незабаром Грушевський стає вана історія України" українською головою Львівського Наукового То та російською мовами в десятках вариства і одночасно очолює всі тисяч примірників давало правди його видання, як їх редактор та найвизначніший співробітник Звер „Пам’ятки української мови і літе вий огляд минувшини нашого на нувши насамперед особливу увагу ратури", „Етнографічний збірник", роду. Великі заслуги Грушевського на видання „Записок Наукового „Матеріяли до українсько-руської Товариства", він в короткий час етнології" і „Хроніка" Товариства. і в ділянці історії української лі досяг піднесення якости друкова В самому 1912 році видано 24 кни тератури. Поруч капітальної пра ці з історії старого українського них праць і надав цим виданням ги на 312 друкованих аркушах. письменства, де він дає прекрас солідного європейського вигляду. Вся ця велетенська наукова ний опис нашого фолкльору та Грушевськцй організував нав і видавнича праця провадилась без обрядової поезії, Грушевський зас коло цих видань поважне число великих фінансових витрат, без до нував у 1898 році і очолив вели визначних українських учених: Фе помоги з боку держави, а тільки зав кий місячний журнал „Літератур дора Вовка, Івана Франка, Івана дяки енергії і невтомній праці но-Науковий Вісник", що відкрив Верхратського, Володимира Шухе- згуртованих у Товаристві вчених, нову еру в усьому українському вича, залучив до наукової праці яких скрізь і в усьому очолював національно - культурному житті. і обдаровану молодь: Олександра Михайло Грушевський. Він збуд В ньому вміщалися кращі зразки Колессу, Володимира Гнатюка, Ми жував нові сили і енергію, підно української поезії, прози і драма хайла Возняка, К. Студинського, сив нові думки, керував усім твор тургії тих часів, а також рецензії С. Томашівського, І. Кривецького. чим процесом, був прикладом пра- і огляди. Сам Грушевський друку Праця всіх цих учених була зосе цьовитости і відданости загальній вав там літературні характеристи реджена в основному в ділянках справі. ки, критичні оцінки творів наших історії, філології і етнографії. Нау В ці ж роки Грушевський письменників. кове Товариство підготувало ве створює і свою величну капітальну У „Літературно-Науковому Віс лику кількість наукових праць працю, монументальну 8-томову і розвідок, зібрано безліч найцін „Історію України-Руси", цю справ нику" виступав Грушевський і як ніших джерельних матеріялів, до жню перлину, що увінчала його публіцист, вміщаючи майже в кож кументів і фактів, які стали необ наполегливу творчу діяльність ному журналі свої статті на гро хідною основою для будь-якої і зробила неоціненний внесок у мадсько-політичні теми. Як справ дослідної праці в галузі україно скарбницю нашої історичної науки. жній духовий провідник нації він висловлював далекойдучі думки знавства. Опрацювавши за першоджере» про зв’язок і майбутнє життя всіх Ініціятором, душею і керівни ком цієї праці незмінно був Ми лами велетенський історичний ма- українських земель, пропаґував хайло Грушевський. Він активізу теріял, зібравши, вивчивши та про ідею всеукраїнського об’єднання. „Всеукраїнство або українсь вав працю, беручи сам жваву аналізувавши всі праці своїх по участь у роботі історично-філоло передників і сучасників з галузі кий універсалізм, тісне єднання гічної та філоеофічної секції, да української історіографи, він ґрун всіх істин української землі і під
АВАНҐАРД
5
порядкування всіх різниць, які їх лі історичної секції Всеукраїнської засобами знесл'авляючи світле ім’я ділять, спільній, єдиній цілі — на Академії Наук, згуртував навколо М. Грушевського. Його твори те ціональному розвоєві, являється себе сотні талановитих молодих пер заборонені в Україві. Проти кінець-кінцем не тільки бажаним дослідників на полі української ідей великого діяча української науки йде шалений похід. Всі само для себе ідеальним, так би науки, культури і літератури. сказати, але й для потреб місце Великий журнал „Україна", збір праці з історії і літератури України, вого життя її частини, для їх ближ ники „За сто літ", численні науко що їх видала Академія Наук УССР чих цілей і завдань", — писав він ві видання, редаговані Грушевсь- в 1941-1945 pp. оголошено шкідли В об’єднанні і спільній творчій ким, змістовні розвідки і статті ве вими, бо в цих працях виявилася праці окремих українських земель, ликого вченого і численних учнів „буржазно-націоналістична ідеоло розділених державними кордонами його школи — все це мало вели гія" Грушевського. Літом цього ро і широкими просторами бачив він чезне значення не тільки для роз ку в газеті окупаційної влади „Ра єдиний вірний шлях до майбутнього витку української науки, а й для дянська Україна" читаємо: „Укра відродження нації і тому пропону пропаґанди ідей української дер- їнські націоналісти спираються на ідеологію, яку вони черпають з тво вав „почуття єдности", „солідар- жавности. М. Грушевського, автора „Істо ности, близькости", нещадно кри В 1929 р. почався розгром укра рів тикував усе, що приводило до роз їнства. Першою жертвою упав С. рії українського письменства". Як биття, громив старе галицьке „ру- Єфремов і багато його духових учнів, що хочемо знищити українських тенство", наголошував потребу в 1930 р. сотні тисяч українського повстанців, то треба за всяку ці консолідації всіх національних сил. селянства були заслані в далекі ну знищити їхню ідеологію". А ще восени, в тій же газеті Коли почалася революція 1905 північні пустелі в концтабори. Пе пізніше, великій статті оскаженілі ро року і обумовлений нею національ» реслідувань зазнає і М. Грушев усійські шовіністи називають М. Гру но-визвольний рух, він з запалом ський. 24 листопада 1934 року зму шевського „найбільшим ворогом народнього трибуна закликає все чений і знесилений вчений помер українського народу". свідоме громадянство до рішучої на чужині. Та як не намагаються справжні акції, проголошуючи, що тепер і Фундаментальна „Історія Укра- вороги українського народу очор саме тепер треба діяти і не мар» Їни-Руси" обірвалася, незакінченою нити славне ім’я велетня українсь нувати жадної хвилини. залишилася і багатотомова „Історія кої науки, ідеї М. Грушевського жи „Українці мусять стати нацією, української літератури". вуть і житимуть в серцях укра коли не хочуть зостатися паріями Наукова спадщина великого вче їнського народу. Україньська мо серед народностей!"— на весь го ного становить міцний фундамент лодь черпатиме з його великих лос промовляє він. велику будову української Дер джерел науки правду про історію Своєї кипучої публіцистичної під І тому з такою зненавистю України, плекаючи в собі велику праці не залишив Грушевський і жави. галасують вороги України, всіма ідею самостійности. після поразки революції, натомість ще наполегливіше кидає в нарід вогненне слово, будить приспане сумління, підпорядковує цьому і свою наукову працю, і організацій „В інтересах українського національного розвою ну діяльність, і публіцистичну ро боту. Невтомна праця Грушевського в теперішній стадії лежить власне концентрація всіх раптом припинилася з вибухом національних сил, а для того всіх частей української першої світової війни. Жах війсь території. Треба розвивати в них почуття єдности, солікових подій, страхіття російської навали в Галичині і знищення дарности, близькости, а не роздмухувати ріжниці, які їх культурних надбань українського ділять і які при такім роздмухуванні можуть привести народу справляють гнітюче вра до повного відокремлення, культурного і національного, ження на Грушевського. Російський уряд намагався ціл різних частин української землі.” ковито змосковщити Україну і тому М. С. Грушевський. переслідував її діячів науки і куль тури. М. С. Грушевського ув’язнено і він чотири місяці пробув у Лук’янівській в'язниці, потім був ви сланий до Симбірську, а згодом до Казані. Пізніше Грушевському дозволили жити в Москві. Всі ці події не вломили великого вченого. З надзвичайним завзяттям, напо легливістю він продовжує свою велику працю. У таких несприятли вих мовах друкує VIII том „Істо рії України-Руси", бере активну участь в житті місцевої українсь кої громади, налагоджує зв'язки з Києвом. Революція 1917 року примушує Грушевського на деякий час припинити наукову діяльність. Він стає першим президентом пер шого парлямецту України — Цен тральної Ради. Дальші події примушують М. Грушевського залишити рідні землі. Але на початку 1924 року ^Грушевський повертається з емігра ції в Україну. Використавши всі леґальні йнелеґальні можливості, в тяжких умовах большевицького пануван ня М. Грушевський розгорнув ве Група дівчат-сумівок Ашаффенбурзького осередку в сумівських * одностроях. летенську працю. Він став на чо
А В А Н Ґ А Р Д
6
Жертви большевицького тер о р у 13 років тому, в грудні 1934 p., в зв’язку з убивством Кірова — одного з кремлівських сатрапів —у Києві було схоплено й розстріляно велику групу талановитих українських письменників серед яких були і Григорій Косинка, Дмитро Фальківський та Олекса Близь ко. 1-ше грудня було приводом і одно часно сигналом до заплянованого на ступу на бастіон духової України, ви разником якої були визначні пись менники й діячі української культури. Саме їм було відібране право на,життя. В розквіті своїх сил і здібностей вони стали жертвою червоного мінотавра. Відзначення цієї трагічної дати кожному з нас, молоді, дає нагоду ще глибше усвідомити, якою страшною для Москви, однаково як білої, так і черво
ОЛЕКСА
ної, була й є наша національна україн ська культура в широкому значенні цього слова, яким страшним для Москви був і є Київ, як символ нашої держ ав но сти. Хай ж е будуть світлі сторінки життєвої постави розстріляних зразком нашого життя. Бути такими, як вічно прагнучі й непримиримі герої їхніх творів — наш обов’язок і клич україн ського національного традиціоналізму, обов’язок нас, молодих, що йдемо на зустріч ранку державного воскресіння. В цьому числі, нашого журналу містимо короткі нотатки про трьох із розстріляних — письменника Гр. Косинку, поетів О. Близька й Дм. Фальківського, — а також уривки з їхніх творів. '
Б Л И З Ь К О
Виходець із села, Олекса Близь Серце кинувши в шторми і штилі, Сповнена надзвичайною люко народився 1908 р. Друкуватися бов^ю, життєрадісна поезія О, Близь Ми в обличчя плюєм сатані почав 1925 р. в журналі „Глобус". ка закликала всіх І незрушно на тонни, на милі Належав до літературної організа ...... Любити землю, звіря, люд Розраховуєм дні. ції „Молодняк11 та „Всеукраїнської („Матроси") Спілки Пролетарських Письменни Не зносячи пекла поневолен ків". Працював також у журналі ня, Олекса Близько бичує тих, що українських футуристів ,Нова Ге „з обрієм паяца" бояться всепожинерація". 1927 р. вийшла в світ пер раючої Москви („Мама пальця по ша його збірка поезій п. н. „За всіх каже — бояться"). скажу", 1930 — збірка „Живу, пра цюю", а згодом кілька інших. Надз Ця брудна, імперіялістична вичайна життєрадісність, роман Москва ґвалтовно обірвала життя тизм, бадьорість, свіжість і безпо 27-літнього талановитого україн середня щирість, глибокий опти ського поета, простріливши кулею мізм і віра яскраво відзначає та його „Безсмертне серце—повне сон лановиту творчість О. Близька се цем", знищивши творця нашої на ред занепадницьких мотивів тодіш ціональної літератури, що, з гордо ньої поезії, це тим дивніше, що піднесеною головою, ішов сам О. Близько був глухий і німий. Не і кликав свій нарід до брами нев мирячись із сірими буднями „мі мирущої Правди: щанської тюрми", він повстає про „Нам треба пісні — бурі, грому, ти безрадісної темної навколиш Нам треба — бомбами слова! ньої дійсности. Ні слова — хто там? — про утому В душі поета була безмежна У кого скніє голова! сила „буйної, гарячої" любови до землі, до людей, до світу. В одно І жити сонцем, тільки сонцем жити Т“:. Нам треба кожного солдатом На наші будні і фронти! Ііоет-романтик з любов'ю ос му серці цієї великої любови не Поете, — в бій! Доволі ждати! змістити: „якби можна помножити півує море, людей моря — цих ве серце, я помножив би тисячу раз“. летнів, героїв: Громами пісню рознеси!"
О. БЛИЗЬКО
Крови б, крови і сили... Крови б, крови і сили відерцем Святогором понести до м ас!.. Якби можна помножити серце, Я помножив би тисячу раз! І роздав би, роздав би, роздав би, Як проміння моєї снаги, Так, щоб світ загорівся, і став би, І розбив би свої береги!
За всіх скажу З високих веж ми дивимось на світ, — Далекі зорі ловимо рукам и! . . Сміються веврики з блакитних віт, І квіти сонячні вкривають пелюстками. . І ми ростем! На клюмбах днів і літ Ростем за хмар чудними пагонцями, Поки печаль не стане древній міт І, мов би дим, не щ езне за віками!
А В А Н Ґ А Р Д
ДМИТРО
ФАЛЬКІВ ськии
Дмитро Фальківський народився люта цензура, замістьвільноїУкраї1898 року в с. Лепесах Кобринсько- ни — колонія, залежна від Москви. го повіту на Поліссі в родині бідно Всюди він бачив „харю неперемож го селянина. З ентузіязмом прийн ного хама“, що заступила місце явши революцію, через два-три ро царських чиновників. ки пореволюційної дійсности він І гіркий зойк наболілої душі ви ривається з грудей поета: „Ех! І вдарило ж кляте житя!“ В усій творчості талановитого поета неподільно панує цей мотив глибокого безнадійного смутку, роз чарування, зневіри, протесту проти жорстокої совєтської дійсности, за перечення такого „клятого життя". Фальківський стає внепримиренний конфлікт із сучасністю, бай дужою до докорів і нарікань поета: „Та що їм до пісень, до сліз матусі,
гірко розчаровується в революції т в її „здобутках". Село стогнало під тягарем „продразвйорсток", „продналоґов", реквізицій, місто опанували „непмани", спекулянти, замість вільного слова панувала,
ДМ. ФАЛЬКІВСЬКИЙ
До туги сіл, до нарікання міст: У золотій останній завірюсі Спадає л и с т . . . Ридає лист . . . Чи ж не тому в ці дні похмурі й сонні
ГРИГОРІ И
Під рип осик, під гайвороння крик Так хочеться мені, щоб під віконням Розцвів ізв в потоптаний квітник, Так хочеться, щоб у передгроззя грізні, Коли дзвенить і грається луна Мої докори й нарікання пізні Весіннє сонце випило до дна“ Жорстокий окупант, що був бай дужий до „сліз матусі, до туги сіл, до нарікання міст“, до страждань поневоленого українського народу, безпощадно нищачи цвіт молодої української інтеліґенції, — знищив і Фальківського, розстрілявши його в трагічну ніч разом із Косинкою, Влизьком та іншими.
КОСИНКА
Григорій Косинка (справжнє прі міг примиритися з тяжким стано звище Стрілець) народився 17 ли вищем українського селянства, І в стопада 1899 р. в с. Щербанівці на усіх своїх новелях, незважаючи П о л і с с я •Київщині в сім'ї селянина-бідняка. на морок задухи підсовєтської дій Літературну діяльність розпочав, сности, на цькування офіційної (уривок) як поет. Але в 1919 р. в газеті „Бо критики, погрозу ворогів і осторо Очерет мені був за колиску, ротьба" з’являється перше опові гу приятелів писав з особливим В болотах я родився і зріс. дання Г. Косинки „На буряки", що піднесенням „про справедливу не Я люблю свою хату поліську . .. зразу ж звернуло на себе увагу і Я люблю свій задуманий ліс . .. стало початком народження Ко Що там тропіки, пишні пампаси! синки, як талановитого письменВи загляньте но в пущу до н ас!. . ника-прозаїка. 1922 р. виходить у Я оддав б за неї одразу світ збірник його оповідань „На зо І Тибет і Урал, і Кавказ. лотих богів", а згодом такі книги А поліське похмуре болото ? як „В житах", „Заквітчаний сон", Пів Полісся вода залила . . . „Політика" та „Мати". Тільки де-не-де хутір самотній, Несприйнявши,, чужої нам кому Тільки де-не-де клаптик села. ністичної революції, Косинка сво Хоч у злиднях живемо, у бруді, єю творчістю опреділює себе на Та привілля яке навесні, тому боці барикади де „б'ється Коли виставиш вітрові груди селянська воля", де „умирає на І летиш, і летиш на човні, своїх, осмушках та обніжках але А вода і хлюпоче, і плаче, боронить тілами, кров’ю свої оселі" Захлинаєтся в лютій злобі. Україна. Його типи — переважно Ну, скажіть, в кого серце гаряче, фанатичні месники і чесні невід Як весну навесні не любть? . . ступні оборонці свочї землі від імперіялістичних загарбоників. „...Ко ли діло косається степу — ми тоді, як мур; тоді, брат, не скуб неш дурничкою... З вилами боро Хором земля й н ебеса: нимо степ. . . („Голова ході"), бо нависть мого народу". І цього йо там, у степу, „в житах загубилася Благословенні довіку, не простила Москва. Кулею ка моя доля", — каже герой опові му та було перерване, життя І'р. Ко дання „В житах“і Хто себе кров’ю вписав Високомайстерна творчість Ко синки. Поневолена Україна і на синки — це, перш усього, яскраве цей раз передчасно втратила ви В книгу безсмертя велику. відображення подій 1917—1920 pp., датного майстра літератури, пал отієї „черної руїни, политої сльо кого громадянина-патріота, сина зами, як дощем"’ а також побуту стопу, ім’я якому — непокора. ЄВГЕН П Л У Ж Н И К і психології нашого пореволюційного села. Син українського селя Уривок з оповідання Гр. Косинки нина, Григорій Косинка ніколи не „ПОСТРІЛ" читайте на 10-ій. стор.
8
А В А Н Ґ АРД
^ ВЕЛИКЕ
9
АВАНҐАРД
МАСОВЕ
СВЯТО ^
Сп ілк и
IIU»
8
краї нської
і 9
о по д і у
■
л и с т о п а
Д а
м
Ф р ай м ані
1 9 4 7
Р 1. В перший день свята, на таборовій площі, вишикувана в ко лони сумівська молодь та гості слухають привітання від українських організацій і установ.
7. Дефіляда. Урочисто, з піднесеним настроєм, сумівці про ходять перед представниками ЦК СУМ’у та українських установ і організацій.
2. Масові руханкові вправи учасників свята.
8. Вечірня збірка.
о к
У
А В АНҐАРД
10
Група членів сумівського осередку в Ґоденав.
Гр. КОСИНКА
Людина, що стала на порозі зради (Уривок з оповідання „Постріл") . . . На розі з’явилася Уляна, Дзюбина ж інка: — У нас повний двір комуни . . . Жашко підскочив до збитого з ніг Киянчука, приклав до спини дуло револь вера, і глухий постріл вилетів з рову, ко ли ми вже бігли хто куди Дзюбиними го родами . . . Я спішився передихнути коло Дзюбиного вітряка: „куди бігти, і що да лі робитн“ — городами заливались собаки, десь часто, по-військовому, ішла перест рілка. Більшовицька кавалерійська сотня обстрілювала Чорносливку. Кулі свистіли у довгих гонах степу, пробивали в горо дах волохате листя сонячників... Я почув, коли трохи зтихло, знайомий мені дезер тирський свист. . . Так, тут уж е я не боявся нічого, це була степова дезертирська стежка. . . Я нахилився напитись руками води і почув переляканий голос Жашка: — Я за кіньми вийдіов, товаришу . . . Я з вами — А бандити де? — чогось весело поспитав я. . . Ах, як він зрадів, пізнавши мій голос! — Корнійчику, я більше не можу, во ни, коли половлять нас . . . ні, ні, ні, —
він істерично кинув рушницю до рівча к а . . . — Слухайте, нас оце два, давайте здамося комуні, все звернемо на Гостро го . . . Слова його пагадували розмову бо жевільного, він трусився, наче клював кіст ку дятел. . . Я сказав: — Візьміть рушницю, з’явимося озбро єні. . . Чесно. І знов ця божевільна радість плазу вати по землі! Корнію, ми ж у міліції можемо слу жить, або взагалі посаду дадуть правда ж? Він нахилився достати з рівчака руш ницю, я зняв з плеча свою і ще раз п е ревірив пострілом, чи добре б’є. . . і Жашко, захлинаючись у грязі, про стяг одну руку під кущ глоду, скорчився, і, випра вився без крику. . . ч. Перестрілка затихла. Дзюбий вітряк горів, наче велика страсна свічка в сте пу, а коли упало додолу перегоріле кри ло — з Чорносливки почав вити Скобельов *). . . . Я переклав Жашкові патрони до сво єї торби (револьвера він десь по дорозі загубив) і, мов тінь, побрів хлібами, під сонне кумкання жаб, у с т е п : - Що ж де нас далі? А-ах! . . . 7 С обак а —
н р и м . р е д а к ц ії
З найчорнішої землі виростають найкращі квіти, а найвищі, найміцніші дерева пнуться до неба зпосеред скель. І. Голлянд
А В А Н Ґ А Р Д
■■ .
.
--------------------------- ---------
П
Ю. Г.
Татарська навала на Київ (До 707-річчя зруйнування нашої столиці) Золоті часи Володимира Велико і, милуючись йрекрасним виглядом їм хоробрі кияни, воші відійшли го, Ярослава Мудрого, часи, коли української столиці, закликав киян і спочивали потім цілу добу. об'єднана під владою Києва мо не чинити опору та добровільно Українці використали цю пегутня соборна княжа держава піддатись йому і тим зберегти міс перву і побудували навколо Деся являла собою зразок величі, сили то від неминучого руйнування. тинної церкви новий оборонний й добробуту на всьому Сході ЕвПроте, все населення Києва од вал, де думали чинити ворогові ропи, в XIII ст. відійшли в минуле ностайно вирішило боронитися. Але новий опір. Але ці укріплення бу з вини наступних володарів київсь татари, стомлені довгими похода ли слабі й недосконалі, і татари кого престолу. Нехтуючи Запові ми, не пішли на штурм і відступи легко здобули'їх наступного дня. тами Ярослава Мудрого і Володи ли в степи, де відпочивали рік і ли Оборонцями міста оволодів від мира Мономаха про потребу жити ше наприкінці 1240 року знову чай. Маси людей почали ховатися в згоді й зміцнювати силу своєї пішли на українські землі і суціль на хорах Десятинної церкви, під держави, українські князі весь час ною масою обложили Київ. склепіннями якої шукали рятунворогували один з одним, вели ку. конець-кінцем не витри Усі мешканці міста мужньо малиХори безперервні війни і так привели величезної ваги і Повали встали на оборону до Київських Україну до цілковитого винищен лися, поховавши під своїми улам ня, економічного зубоження і за мурів, щоб не допустити татар ками багато людей. Стогін і зойк вдертися в Київ. непаду, так що коли з’явились стояли в Києві. Серед кривавої За словами літописів, вражіння пожежі, руїн і безлічі трупів у степах нові вороги, українські князі не в силі були боронити від диких татарських орд було татари святкували страхітливу пе свою волю і державну незалеж страхітливе. Від рипу возів, реву ре могу руйнування і смерти. верблюдів, іржання коней не чути ність. Падіння Києва віддало в руки татар всю Україну. Звістка про до А тим часом на українські зем було голосу в місті. Але кияни з великою мужністю лю столиці наробила такої паніки, лі насувалась нова хмара. Скуп чені на Далекому Сході, в півден» боролися. Ними керував відомий що ніхто більше не наважувався ному басейні Амуру татаро - мон ві вода Дмитро, добрий знавець боронитися від завойовників. Хви гольські орди довший час були військової справи, що його надіс лею крови й пожеж пройшли та під владою своїх західніх сусідів лав на допомогу киянам з Галичи тари Україну, а далі спустошили Польщу, ІПлезьк, Моравію і Угор турків, але наприкінці XII сторіччя ни князь Данило Романович. об’єдналися під владою ЧінгісхаЩоб прискорити здобуття міста щину. Татарський погром, цей най на і, очолені ним, почали підкоря= і уникнути зайвих жертв при штур ти собі землі. Швидко завоювали мі міських мурів, татари привезли страшніший удар, завданий Києву вони сусідні татарські і турецькі і поставили спеціяльні знаряддя, від часів Андрія Боголюбського, племена, північний Китай, Турке- щоб руйнувати мури. День і ніч позбавив нашу столицю її значен стан і каспійсько-чорноморські сте цими стінобитними знаряддями во ая в Україні. Культурний центр пи. Допомога, яку подавали тур- роги громили мури, руйнували переноситься тепер на західньокестанцям половці, обумовили по київські укріплення і, нарешті, прор українські землі, які хоч теж ви хід татар і проти них. Розгромлені вали їх. На місце пролому кину знали над собою владу хана, але разом з сусідніми племенами Ясів лися керовані воєводою Дмитром віддалені від його резиденції, мен ше відчували на собі татарський Черкесів половці вдалися по допо хоробрі захисники міста. вплив, ніж Наддніпровя, і тому могу до українських князів, з яки Спалахнув страшний бій. Слав вільніше могли будувати свою ми в той час підтримували дружні стосунки, але спільний виступ на ні оборонці Києва показували при культуру. Як політичний і еконо ших князів проти татар закінчив клади небаченого героїзму, захи мічний центр, Київ втратив своє зна ся страшною поразкою їх на річці щаючи кожний крок київської зем чіння до 16 сторіччя. Таких нападів і руйнування не Калці. Однак, татари не скориста лі. Як оповідає літописець — страш лись із своєї перемоги і поверну но було б шти, як ламалися спи раз зазнавала наша столиця і піз лися назад, а в Україні думали, си, як розбивалися щити, як світ ніше. Але це не зменшує нашої віри в те, що наш славний Київ, що вони більше не прийдуть і не затьмарився від стріл. Чисельна перевага татар дала як фенікс з попелу, встане знову робили ніяких заходів для оборо ни проти можливих нових нападів. їм змогу оволодіти мурами, але з руїн і стане столицею звіль Проте, татари не відмовлялися втомлені запеклим боєм та враже неної від окупантів Самостійної від думки заволодіти українськими ні нечуваним опором, що завдали України. землями. Коли в 1227 р. помер Чінгісхан, царство його поділили між собою його сини, що мали царю вати під проводом великого хана, якого обирали з-поміж себе. За хідні землі припали ханові Батиєві, і він у 1236 р. рушив встано влювати там свою владу. Розбив ши половців, восени 1239 р. тата ри хмарою посунули в Україну. Нікого і нічого не милували жорстокі завойовники. Здобувши Переяслав, вони вщент пограбу вали його та знищили безліч лю дей, серед них навіть владику Єпископа. Чернігівський князь на магався боронити своє місто, але зазнав страшної поразки. Один з учасників Батиєвого по Нещодавно в Міттенвальді закінчилися двотижневі курси культурно-ос ходу хан Менке підійшов до Києва вітніх референтів, організовані ЦК СУМ'у. На Фото: випускники курсів
12
А В А НҐА РД
Проф. Г. ГОРОВИЙ
НАУКА і МІ С Т И К А У пресі і в усних виступах час Таке уявлення про науку було від нас матеріяльний світ існує і то доводиться чути протиставлення дуже поширене серед суспільства що він не існує. Отже, вже в цій науки й містики. При цьому ті, що XIX ст., особливо серед російських точці пізнання до нього приєд вживають це протиставлення, зви нігілістів. Воно, між іншим, лягло нується віра. Так само елементи чайно під містикою розуміють щось в основу т: з. рефлексології, що віри можна вбачати в наших уяв маловартісне в порівнянні з наукою, запере чус психологічне сиостере= леннях про природу речей і явищ. а іноді навіть ототожнюють місти ження, як метод наукового пізнання Наївний реаліст визнає, що речі в людини, й намагається все психічне дійсності є такі, якими ми уявля ку з забобонами. Особливо таке протиставлення життя її звести до рефлексів (Се- ємо їх на підставі наших відчуттів. Іншими уявляв їх фізик XIX ст., і ' властиве прибічникам матеріялі- ченєв, Бехтерєв.) Проти такого звужування науки ще іншими фізик наших часів, коли СТИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ. Все, Щ О В И Х О г дить за межі його або суперечить заперечують не тільки філософи фізика збагатилась відкриттями, що ідеалісти, а навіть учені, що близь радикально змінюють попередні йому, вони'називають містикою. Отож, завдання нашої статті поля ко стоять до французького пози уявлення про світ. Але і наївний реаліст, і учений гає в тому, щоб з’ясувати, що таке тивізму, як, напр., Джон Стюарт містика і яке відношення її до нау Мілль. А. Манзель заявляє, що ме XIX ст. вірили в правдивість своїх кового знання. Але спочатку зупи тафізичні питання„посідають закон уявлень, як вірить в правдивість нимось на з'ясуванні відношення не місце у вивченні природи ї своїх уявлень сучасний фізик, бо між вірою й наукою, бо для ба мисленні людини, що коли б філо інакше вони б не могли викори гатьох матеріялістів віра і місти софія була не в змозі їх розв'я стовувати своїх знань у практичній зати, вона BcevK таки повинна по діяльності. Ця віра стосується й ка — те саме. казати, чому вони не надаються до того, що залишається в науці протя НАУКА І ВІРА гом віків більш-менш незмінним і Під наукою звичайно розуміють розв'язання.11 І дійсно, людина не тільки ста того, що внаслідок нових дослідів систему знань, здобутих за певними методами й логічно обґрунтованих. вить питання про природу буття міняється. Так стоїть справа в галузі т. з. Завдання науки полягає в тому, та його першопричину, про приз щоб найповніше й найвірніше від начення світу й природи людської стислих наук. ІЦе більше елемен бити об'єктивну дійсність і ті за душі, але й надає цим питанням тів віри в т. з. нестислих науках, особливо великого значення. Тому особливо в історії, з її різними кони, яким вона лідлягає. Обсяг науки можна розуміти ке можна назвати закінченим сві розгалуженнями. Історик, характе по-різному. Так, наприклад, найвиз тогляд, коли в ньому немає від ризуючи ту чи ту епоху, розпо відаючи про ту чи ту подію, вико начніші філософи й учені старих і повіді на ці питання. Як же людина розв'язує питання ристовує різні документи й матерінових часів, як Іілатон, Арпстотель, Декарт, Ляйбніц та інші визнавали, про буття і яке місце посідає в яли. Він співставляє одні документи з іншими, аналізує їх і робить певні що наук» мусить обхопити все цьому знання й віра? Немає сумніву в тому, що наші висновки. Але де гарантія того, що буття і: цілому, в тому числі й питання про його першоснови. Нав знання в першу чергу мають своїм те, в чому сходяться всі документи паки, дехто з учених обмежує обсяг джерелом ■відчуття зору, слуху, цілком відповідає дійсності? Чи не науки. Особливо це треба ска дотику і т. ін. Але це не єдине відбився на авторах цих докумен зати про одного з найвизначніших джерело досвіду. Не менш, а може тів дух часу і чи не утворив у них представників позитивізму, фран більш важливим джерелом його є аперцептивної маси, що викривлю самоспостереження. Таким шляхом вала сприймання дійсности? цузького філософа Канта. Наука не тільки описує речі і Він, як і історик Тюрґо, учить, людина б е з п о с е р е д н ь о пізнає що людське пізнання в своєму роз внутрішні, психічні переживання, явища і досліджує склад їх, а й витку проходить три стадії: теоло про які можна за допомогою зов вивчає причинові зв’язки між ними, гічну, метафізичну й наукову. В нішнього спостереження робити підводить їх під певні закони, і це є фактичне завдання її. Але що першій стадії людина вбачає при лише опосередковані виснов Але не тільки філософи, як Кант, таке причина? Звичайно її визна чину всіх явищ природи в діях Бога або богів. У другій, або метафізич а й представники стислих наук чають, як конечну послідовність ній стадії, люди, за словами Тюрґо, довели, що наші уявлення про явищ, конечний зв'язок між ними. переконанівневірності теологічного явища буття, засновані на даних Раз дано в певних умовах А, тс в з'ясування природи, але вони ще не зовнішніх відчуттів, мають в собі таких же умовах за ним мусить вивчили її законів, вони замінили значні суб'єктивні елементи, які виникнути Б. Але ще Юм доводив, богів на такі абстракції, як сутність залежать в першу чергу від будови що причина є звичайна послідов (субстанція), здібність, що в дійс і стану наших органів відчуття. ність явищ і що „необхідність є не ності нічого не з'ясовують. Нареш Людина, що страждає на дальтонізм що інше як внутрішнє вражіння ті, третій, науковий період в розвит (кольорова сліпота), сприймає речі духа або рішення перевести наше ку шання приходить тоді, коли не такими, як їх сприймає людина мислення з одного предмеїа на люди, спостерігаючи механічні дії з нормальним зором. Крім того, другий". Він твердить, що наше тіл одно на одне, створили інші фізика доводить, що об'єктивною чекання на те, що за певним рядом гіпотези, що їх математики могли причиною відчуття кольорів є різні явищ з'явиться інший ряд явиш, є розвинути, а досвід — перевірити. коливання світових хвиль, а при звичка, яка утворюється в наслі Інакше кажучи, науковим є лише чиною відчуття слуху — різні коли док повторення явищ. Але більшість вчених все таки те, що засноване на досвіді. При вання звукового осередку. Отож, цьому Кант обмежує й саме по Кант мав усі підстави відрізняти стоїть на тому, шо причина е ко нечний зв'язок між явищами. Це няття досвіду. Він визнає лише дос „речі для себе“ і „речі в собі". Але чи існує цей „світ речей в твердження кінець - кінцем спира від відчуттєвий і заперечує наукове значення суто психологічного спос собі"?. Звичайно, переважаюча біль ється на віру в розум, на віру j шість людей визнає його об'єктивне те, що закони нашого розуму збі тереження. Виходячи з таких заложень, існування. А проте є філософи, що гаються з законами природи. ІПе з більшою чіткістю, ніж в Кант визнає за „химери" ідеї абсо не визнають цього. Напр., Берклі лютного обов'язку, моральної сво твердить: „Світ є моє уявлення".Це науках стислих і гуманітарних, боди і т. інш.. заперечує французькі твердження не таке безглузде, якрм елемент віри виступає в науках традиції XVIII ст. щодо прав людини, воно здається з першого погляду, філософічних, що розв'язують ос визнає, що особа має лише відносні бо фактично з однаковим правом новні питання буття. Одно з най права, які їй дає суспільство. ■ можна доводити, що незалежний важливіших між ними —це питання
r А В А Н Ґ А Р Д
13
про першопричину його буття. пише св. Тереза: „Одного разу під гійною. В середні віки бул: богос Одні з філософів стоять на тому, час молитви я одержала змогу лови, що належали до раціоналі що першопричиною буття є Бог, зрозуміти, як всі речі можуть бути стичної течії і навіть заперечува Абсолютний Дух, інші — на тому, споглядані в Бозі й міститися в ли містичну теологію. Відомо, що що природа самовистарчальна, що Ньому. Я бачила їх не в зви Рим один чі навіть був заборо існує лише матерія, яка розви чайній формі, а, проте, з диво нив книгу „Наслідування Христу“. вається за певними законами. вижною ясністю й вигляд їх жи Так само немає підста проти І ті й другі філософи логічно во відбився в моїй душі. Це од ставляти містику науці. Із того, обґрунтовують своїтвердженняпро на з найбіл них милостей, що да що ми не сприймаємо надчуттєво першопричину буття. Філософи- рував мені Бог. Вигляд цей був го світу, не можна ро іти виснов атеїсти, між іншим, вказують ,на остільки витончений і ніжний, що ку, що його не існує. Людина піз доцільність явищ буття, на закони описати його немає можливости“... нала лише незначну частину бут його, в яких видна дія Абсолют Далі св. Тереза пише: „Господь тя, а останні досягнення науки на ного Розуму. Філософи-атеїсти.або дав мені зрозуміти, як Він може очно доводять, яке воно складне і обходять питання про причину бути в трьох постатях. Він так які несподівана таємниці заховані доцільности буття або, як Епікур, показав мені це, що здивування ще від нас. приписують його випадкові. А вза моє було рівне почуттю втіхи, що галі і ті й другі спираються на віру, охопило мене. І тепер, коли я чую Особливо багаго таємниць має бо абсолютне не може бути пред-- про св. Тройцю, або коли чую спо психіка людини. Не зважаючи на метом пізнання людини, що має гадання про Неї, я розумію, яким те, що психологія має більш, ніж відносний характер. Але віра може образом три Постаті становлять двотисячну історію, вона ще сто бути розумна, коли вона спирається одного Бога, і відчуваю при цьому їть на рівні таких наук як фізика на якісь логічні міркування, або невимовне блая женство“. або хемія. Отже, вона й досі не нерозумна, коли вона не спирається Містики пишуть, що людина в з'ясувала таких явищ, як телепа на них і суперечить логіці. стані просвітлення, живо відчува тія, ясновидішш і т. д. Не так давно Останню віру називають забо ючи Бога, по іншому розуміє речі люди, що визнавали себе за осві бонами. й явища буття. „В цьому світлі, чених, диви.;ися на все це так, як Взагалі ж через відносність і — пише Яків Бем, — мій дух рап на містику п забобони. Але в останобмеженість людського пізнання том побачив наскрізь речі і про нні часи ніхто з учених, що має людина не може відмовитись від сякнув у всі творіння і побачив все якесь відношення ДО ПСИХОЛОГІЇ, віри, бо це було б разом з тим в них, і навіть у траві і листях, так не ставиться до них. Не запе відмовленням від знання. Це з і я узнав Бога, хто Він, і як Він речуючи проти існування їх, психолиги матерія.!:етичного напрям особливою ясністю видно на прик діє. і яка Його воля“. ладі філософів-скептиків. Одии з Про близькі до цього пережи ку намагаються з'ясувати їх. як найбільш послідовних між ними, вання пишуть Лєрмонтов у вірші наслідок певної еманації матерії грецький філософ Піррон казав: „Когда волнуєтея желткющая лі мозку. „Одно настільки ж вірне, як і інше". ва" і Пушкін у вірші „Пророк". Але д ія вдумливої людини зро Тому він справжню мудрість вба Такі переживанпя не властиві зуміла вся штучність! безпідстав чає в утримуванні від тверджень. звичайним людям, а тим більше ність такі го з'ясування. Перш за Але чи можна назвати всяку людям не релігійним. Вони навіть все не доиедоуіо, що психічні пе віру, зокрема віру в Бога, в існу не можуть зрозуміти їх, як не мо реживання (. рух мозку чи взігавання душі і т. інше містикою? На же посправжньому зрозуміти, лі нервової системи. Процеси в Ііерце питання ми дамо відповідь в що таке синій колір людина, яка ВОВІІІ системі супроводять наші наступному розділі. народилася сліпою. психічні мережиш; і ::ле ототож МІСТ ИК А Але, чи маємо ми підстави за нити ці процеси з н. п і а думками, іі б.>ж. ні мми немає Наше суспільство часто із сло перечувати ці переживання? Без почуваннями ніякої піде гави, о.» між ними вом „містика" сполучає дуже не перечно ні, як не заперечує їх і аж існує велика я 'к іс н а різниця. Тим ясні й часто суперечливі поняття. відомий учений В. Джеме. Дехто, більше не можна пояснювати ру не заперечуючи реальности місти Здебільша ж розуміють її як щось хами мозкової матерії явиш, теле протилежне науці й ототожнюють чних переживань, розглядає їх, як патії, а особл во яви,:, передчуття. її з вірою в щось трансцендентне, прояви психічної хвороби. Але бі Навіть, коли ми припустимо и м ш е себто в те. що стоїть за межами ографії відомих містиків доводять, мозкової еманації, то ми не можемо що вони були цілком здоровими нашого відчуттєвого досвіду. уявити собі, як ця еманація може Але містика є щось інше. До людьми, а дехто з них, як, напр., викликати уявлення про те, що Жерсон, мали славу високоучених сить чітке визначення її дає відо іще не існує. Це значило б пояс мий американський психолог Віль- людей. Психічне здоров'я відомих нювати невідоме ще більш неві ям Джеме, що належить, до речі, містиків стверджує і Джеме. домим, неясне ще більш неясним. до школи праґматистів, себто до Отже, є підстави твердити, що Сучасна • н.іука і в тому числі філософів, що поєднують щільно містичний досвід є особливий тіш психологія відхотіть від матеріясвої теоретичні проблеми з зав пізнання, дуже близький до піз .иістичних позицій Отже, є підстави даннями практичного життя. нання інтуїтивного. Як при інтуї думати, що майбутні психологи, Досліджуючи на підставі числе ції, так і при містичному пізнанні живучи в добу, коли людина буде нних документів психологію святих істина дається зразу, а не шляхом спрямовувати свою увагу більше (Франціск Азизський, св. Тереза послідовних, пов'язаних між со на духову, ніж матеріяльну сторо та ін.), він прийшов до висновку, бою розумувань. Людина ніби ба ну буття, відкриють нові, досі неві шо існує специфічний релігійний, чить істину. Крім того, містичне домі глибини людської душі й да або містичний досвід. Так визнача пізнання, як і інтуїтивне, має емо дуть їм дійсно наукуве пояснення. ють поняття містики й найвидатні- ційне зафарблення. Всі містики Тому такий всесвітньо відомий пси. ші представники містичного напря вказують на надзвичайне підне холог, як В. Джеме, що сам не був мку середньовічної теології. Так, сення й радість під час містичних містиком, так уважно поставився до напр., Жерсон (народ. 1363 р.) в переживань. містичного досвіду й присвятив своєму трактаті „Про містичну тейому дуже солідно й мкументаль Як сказано вище, містичний дос ологію“ визнає останню не за аб но обґрунтовану роботу. від властивий не всім людям, але страктну, а за досвідну науку, що заснована на переживаннях, вла зародки його властиві більшості, Взагалі ж’можна сказати, що в стивих благочестивим людям. і розвиваються вони у тих, хто наші часи, коли людство пережи Щоб мати уявлення про це пере всією душею віддається релігійно ває небувалу в історії світоглядову живання, треба прочитати „Наслі му життю. кризу, тільки дуже наївні й некри дування Ісусу Христу“ Томи Кем= Із сказаного видно, що містику тичні дюди, що живуть застарілими пійського, або твори Єфрема Си- не можна ототожнювати не тільки поняттями, можуть так безоглядно рина чи св. Терези. Ось що, напр., з віром взагалі, а й з вірою релі трактувати містику як забобони.
1
14
АВ А Н Ґ А РД
Індокитайський краєвид.
Українці-легіонери з китайцем (у центрі) на дозвіллі.
М. КРАВЧУК
СЕРЕД
ЛІСІВ
І ЗВІРІВ
УКРАЇНСЬКА МОЛОДЬ НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ Друга світова війна примусила дикі зайці не забігали в кімнату. В іншому листі цього легіонера багато людей покинути рідні землі Крім зайців нічого не бачимо, лише читаємо: й податися іа вишнини в далекі ліс і пущу. Слава Богу, що була „..Н ареш ті, я одержав листа чужі світи Так симо багато укра залізна дорога, якою ми могли від від своїх рідних. Ви не можете їнців, зокрема української молоді, відувати своїх приятелів - легіо уянити собі моєї радости, яка пе розбрелися по широкому світі. нерів... реходила у бож евілля.. Нашої ... Тут дуже багато диких звірів Батьківшини ми тут не забуваємо. Українська молодь живе в Европі, Америці, Бразілії, Арґентіні, Пара і тому треба бути дуже обережним, Не тільки мріємо про неї, але тро гваї, Венецуелі, а також в Афри щоб не попасти в пастку, бо мо хи й ділом помагаємо. Недавно ці та Азії. Чимало української мо: жуть розірвати... переслав 3400 франків для наших лоді служить в інтернаціональ Зайшовши в село, можна поба скитальців. Я тут маю все і вва ному французькому легіоні в Індо чити жінку чи мужчину, але важко жаю за злочин не помогти нашим китаї. їхня доля досить кострубата. пізнати — дівчина це,-чи хлопець; людям, коли маєш у себе зайвий Вони живуть серед лісів і звірів, усі однієї вроди: чорні, косоокі. гріш. Вдячний Вам за тих декілька відірвані від рідних, близьких і Діти з надутими животами хова аркушів паперу з нашої газети. знайомих. Та молодий українець, ються в бамбукових хатах від ока Коли прочитаю щось подібне, то що добре скуштував „райського" європейця, який для них страш чую — ніби ліку приклав до на життя під „сонечком Кремля", во ніший від чорта"... болілого серця. Якщо маєт мож ліє ліпше вже жити серед диких Цей самий легіонер в іншому ливість, то частіше висилайте ви лісових, аніж серед червоних до листі пише: „Щодо мого життя, різки, або бодай стару прочитану машніх звірів. Із далекого Індоки то бувають дні, що перебуваю по газету. Я дуже жалію, що поза таю доходять до нас листи наших стійно в лісах, маршую по степах, межі Франції не можна пересилати друзів, в яких розповідається про до того сонце так немилосердно грошей на книжки і газети"... всі приємності й неприємності ле пече, що й нічого не миле. Я дуже Урожденець Полтавщини пиш е: гіонерського життя. вдячний за вирізки з газет, в яких „Розважаємося самі як можемо, бо Ось так описує свій побут в Ін описується боротьба українських тут немає де розвеселитися. Зате докитаї один з легіонерів: повстанців на рідних землях. Про в нас багато звірів. Кожна чота ..Коли я прибув сюди, побачив шу Тебе присилай мені більше має з собою мавп, псів, котів, ца хат* в лісі, а кругом дроти, щоб вісток про наших повстанців..." пів, різних птахів — все це кочує разом з нами. Хотіли ще слона впіймати і приручити, але це дуже важко. Здорова тварина на авто не поміститься, а з колоною не зможе так скоро бігти. От, такий то в нас звіринець..." „... Ви не можете певно собі уя вити — за весь час нашого перебу вання в Індокитаї ми ще ні разу не були в кіно, театрі, або на якійсь забаві. Навіть не слухали радіо. Отож немає нічого дивного, що тут не можна найти доброго фотогра фа. Я на фотографії з барабаном у руках. . .“ Так живе наша молодь у дале ких лісах Індокитаю. Вона тужить за рідним краєм та проклинає то го, хто відібрав у неї власну ха ту. Але наші молоді земляки пере конані, що вони Й з Індокитаю про б'ють дорогу до скривавленої України.Вон’и .разомзусім українським народом, на гострих лезах прине „Маленькі індокптайці стали нам за друзів". суть важку розплату катові...
15
А В А Н Ґ А Р Д
З сумівського життя В ЦЕНТРАЛЬНОМУ КОМІТЕТІ СПІЛКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
В С Я Ч И Н А
Ц каві форми в і т а н н я
В зв’язку з 15 річницею страш ня до 1 лютого 1948 року провести Мандрівники, що відвідал и кр аїни ного голоду в Україні, який був вечори-спогади пам'яті загинулих. населені дикими або напівдикими * племенами, познайомили нас з без свідомо організований московськоЗгідно з ухвалою ТІК СУМ’у 1 ли ліччю різноманітних умовних фор большевицьким окупаційним ре стопада розпочалися змагання мул, які служать длі зияву чемно* жимом і в наслідок якого загину осередків за найкращі наслідки сти, пошани, дружби і спілкування ло 8 мільйонів чесних трудівників праці. Змагання триватиме 3 міс пом ж людьми. Осередки, що досягнуть най Мешканці М аріятьких островів, Української землі,ЦК СУМ’у зобов'я яці. кращих показників своєї прлці наприклад, вважають найбільшою зав сумівські осередки від 15 січ одержать премії. ознакою поваги погладити рукою живіт привітаної особи. Ескімоси на знак привітання труть рукою поверхню свого одягу на животі, виявляючи цим задоволення або ра дість зустрічі. Вогули, вітаючись, гладять спо чатку свої власні груди і обличчя, а потім груди гостя або приятеля, після чого підіймають свої руки до гори і разом, один одному труть їх. Говдц смикають своїх друзів за вуха; червоношкірі Техаса чемніші, вони самі себе смикають за вуха, бажаючи привітати гостя. Корейці, вітаючись, дають один одному ля паса по обличчі. Мешканці НовоГебрицьких островів та Нової 1 вінеї, зустрівши приятеля або гостя, кроп лять його голову водою. Деякі північні народи при зу стрічі з приятелем труть свій влас ний ніс. У тропічній Новій 1 вінеї задовольняються тим, що приятелі, зустрічаючись, труть рукою кінчик Мистецькі обкладинки для альбомів, зроблені з дерева сумівцями носа один одному. Деякі народи уважно стежать за Нортгаймського осередку. тим, щоб оберегти свій власний ніс від неприємного запаху при зустрі чах та привітах. Так, Сіоні особа вищого стану перед тим, ак прий няти людину нижчого стану, посилає 13-14 грудня в Реґенсбурзі від доповідей, зокрема про організацію одного з прислужників довідатись бувся крайовий з’їзд сумівських виховної праці на зимовий період від гостя, що саме в і н ї в перед тим, осередків Баварії, в якому взяло та про завдання осередкі_ у спор- як прийти до пана. Якщо виявиться, участь 25 делеґатів і чимало гостей. товій ділянці. З'їзд обрав Крайвий що гість їв щось таке, що не подо Після звітів з місць та дискусії, Комітет Спілки на Баварію та схва бається панові, то йому зовсім від учасники з'їзду заслухали кілька лив ряд важливих резолюцій. мовляють у побаченні. Іноді у церемонії привіту бере участь і рот, як орган дихання. Так, Суннійці спочатку беруться за руки, а потім підносять руку приятеля до Останнім часом члени Ашаффен- тя людини в доісторичні часи, а свого рота і дихають на неї, говор 6 j p 3b K o r o осередку СУМ („Піо- також про положення України пе ячи, що вони обмінюються у цей нір-лазєрне“) за участю позаспіл ред повстанням Б. Хмельницького. час диханням життя. У екваторіяльній Африці існує кової молоді прослухали низку ці Нещодавно відбулися сходини, при аналогічний звичай лише з тією кавих лекцій, серед яких варто свячені ознайомленню сумівців з особливістю, що при цьому примов відмітити лекцію п. Рицара С. про молоді роки Т. Г. Шевченка. Про сьогоднішніми політичними поді ляють : „Хай буде вам усе так при фесор Лук’янчук дав кілька лек ями світу. Реферат на цю тему ємно, як те дихання, яке я роблю цій: про нашого видатного філо виголосив голова осередку СУМ'у над вашою рукою". софа Григорія Сковороду, про жит п. П. Будела. Пс ав О. СТЕПОВИЙ.
Крайовий з'їзд СУМ 'у
Л екції для сумівців
СУМІВЦІ І ПОЗАСПІЛКОВА МОЛОДЕ! „ А В А Н Ґ А Р Д " ВАШ ПОРАДНИК, ПРИЯТЕЛЬ І ДРУГ. ЧИТАЙТЕ І ПОШИРЮЙТЕ СВІЙ Ж УРНАЛ!
„АВАНҐАРД11 — ілюстрований місячник української молоді на еміґрації. Додаток до -журналу „ПУ-ГУ" Редаґує колеґія. Відповідальний редактор Петро Кізко. Адреса редакції: M U N C H E N Dachauer Str. 9/ІІ. — M onthly supplement for youth to z P U -I I U £ Drucfc: A . Bilous
Ціна 3 нім. марки
Фото на обкладинках: на першій — прогулянка на лещатах у гори; на останній— група сумівців осеред ків Фрайману й Шляйсгайму.