Рік VII.
ЛОНДОН-МЮНХЕН
Ч: 8-9 (30-31) третий квартал
1953
НЬЮ ЙОРН-ТОРОНТО
АВАНГАРД ВИХОДИТЬ
-
Ж У Р Н А Л Д Л Я М О Л О Д І;
Щ ОКВАРТАЛ ЬНО
Орган Центрального Комітету Спілки Української Молоді. Редагує Колегія: О. Калинник, Г. Наняк, З-поза Ц К СУМ -у до Редколегії належить проф. Г. В а щ ен к о
Я. Деременда,
Адреса Редакції і Адміністрації: Ukrainian Y outh Aas’n 49, L inden Gardens, Notting H ill Gate, L ondon, W. 2.} Great Britain.
Представництва: U krainian A m erica n Y ou th A ss’ n P. 0 . B o x , 211 C oo p e r Station N ew Y o r k , 3, N .Y . U.S.A. U krainian Y o u th A ssocia tion 140, Bathurst St., T o r o n to , O nt., Canada U n ion de la Jeuneeee U krainienne 72B d Charlem agne B ru xelles IV ., B elgium U n ion des U krain iens de France S ection de la Jeunesse 26, rue de M on th o lon , Paris 9, F ra n ce U krainian Y o u th A ssocia tion 49, L in den G ardens N ottin g H ill Gate L o n d o n , W . 2. G rea t B ritain Mr. Jurij W e n glow sk yj (S.U.M .) 70 P lu m ton A ve G len roy (D e lb o u r n e ), V ic. A ustralia Mr. A . H alim urka (S.U .M .) Lager Parsch, Bar. 9 Z. 23 Salzburg, A ustria Mr. W . Galat (S.U.M .) Rue M artin A lfo n s o 381, C uritiba, Parana, Brazil
U krainischer Jugendverein M iinchen 2, Dachauer Str. 9 /II G erm an y Mr. M. H yczka (S.U.M .) C.M .S.A. D on oso C ortes 63, M adrid Espana Mr. B oh dan B ilyn skyj (S.U.M .) P r o q V illa b oim . 160 — 1— A Sao P a u lo, S.P. B razil Mr. J. P ryjm ak -W a szczeu k o (S.U.M .) El V a lle Co, e U rb C. D elga d o, Chalbeaud V ered a 67, Casa 13, Caracas, V en ezu ela “ P rosv ita “ — S.U.M» — c. S oler 5039 Buenos A ires A rgen tin a Sign. In g. A. K u sch zyn sk yj (S.U .M .) Cassila de C orreo 1. Carm en del Parana Paraguay Mr. W asyl R o zy k (S.U .M .) V ia R io P rim a rio, 1 T rieste San Sabba A n n ex, T .L.T.
Mr. J. B u tko (S.U.M .) P iltgra n d 8., Spanga, Stockholm , S w ed en
r
ABAHTAPJ Ж У Р Н А Л Д ЛЯ М ОЛОДІ (Н А УК А І ЗНАННЯ, ЛІТЕРАТУРА, СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМ КА)
Стор. М. Левчук: Спогад од ного з мільйонів . З Г. Наняк: До п робл е ми виховання у к р а їн ської молоді . 8 19 А . К.: Закута молодь Я. Деремента: Від 29 Т Є З -у до С У М -у . О. П.: Н ариси з іст о рії ф іл о со ф ії . 25 Г. Ващенко: На м еж і 44 д в ох е п о х . Р. Сндик: Спарта і її герої . . . . 49 Г. Ващенко: У ява та її роля в ж и тті л ю 55 дини ............................ P. Т.: Чи м ож ливе ж иття на інш их плянетах? 60 Ф. Коваль: П обаж ання 64 З циклю «П о ж е ж і» 64 К. Брентано: Отчизни почуття . . . . 65 Ю . Ґ.: Валеріян П ід могильний . . . 65 Валеріян Підмогильний: Іван Б осий . . . 68 Степан Глід: Золотий псалом Давидів . 75 П. Кізко: О блиш плачі 75 Г. С.: «Вальдш непи» Х в и л ьового . . . 77 Віктор Андрієвський: Героїчна К орея . . 81 П. Курінний: П ереяслав 87 О. Навроцький: Л егко атлетика — куля, диск, ратищ е 93 О. Гуйка: Н езабутня постать — пр оф . І. 97 Б оберський . З діяльности С У М ’у 99 — 112
Ч.: 8 - 9 (30-31)
Рік VII.
ЛОНДОН — МЮНХЕН
ІЗ ЗМІСТУ:
1953
НЬЮ-ЙОРК — ТОРОНТО
D ruckerei «С ісето» e.G.m.to.H. M iinchen 2. Dachauerstr. 9, II, 3.
Спогад одного з мільйонів (У двадцяті роковини жахливого злочину Москви) Драконівський закон 7-го серпня 1932 р ок у Верховний С овєт СССР видав „З а кон об охранє соціалістіческой собственності” . Цей за кон за найменшу к рад іж ку майна з соціялістичного сек тор у (колгоспу, радгоспу, підприємства та ін.) визначав кару не менш е п ’яти років далеких таборів і вище, а ж до вироків смерти. Основна мета цього „за к он у ” — дати, сказати б, правну підставу для масового терору, ф ізи чн о го винищення непокірних советам мас, зокрема україн ськи х, які ставили М оскві найбільший спротив. Н езадовго після проголош ення „за к он у ” , було видане таємне розпорядж ення — вивезти з колгоспів все зерно, щ о було залиш ене на засівний, страховий та ф ураж ний ф онди. О дноразово запропоновано колгоспникам „д об р о віл ьно” продати держ аві частину хліба, який вони одер ж али за трудодні. Таким способом був забраний увесь зер новий хл іб і ф ураж . Для худ оби була залишена солома і т. зв. „к ом бік ор м ” — сум іш різних відходів від зерна. Ясно, щ о цілковито пограбоване українське селянство зм у ш ене було рятувати ж и ття. Почалися „крадіж ки соціалістіческ ого ім ущ ества” , а слідом за тим і кари за законом від 7-го серпня. За „к р а д іж к у ” ж мені навіть т. зв. „к о м б ік ор м у ” або одного буряка, за збирання колосків на кол госпном у полі після зібрання врож аю , за приховання сво го власного хліба, — віддавалося до суд у і засилалося до далеких таборів не менш е ніж на 5-ть років, як за „р озба зарю вання” і „утаю ван н я” соціялістичного добра. П ограбованому ж українськом у селянству не залиш а лося нічого іншого, як рятувати своє ж и ття від голодної см ерти бодай збиранням колосків, х оч і це загрож увало страш ною карою, а ж до розстрілу. Б ольш евики не давали м ож ливости навіть підібрати на полі колосок. К ом сом олці „ч ер вон ої мітли” утворили на З
п ол ях варту і стали виловлювати тих, хто відваж ився на „зл очи н ” — збирати залиш ене на колгоспном у полі к о лосся. ї х віддавали до суд у за „розкрадання соціялістичної власности” , за законом від 7-го серпня. До цього часу ж а х огортає мене, коли я кригадую собі картину, я к у мені довелося спостерігати. В селі ІІолянецькому, на Уманщ и ні, одна колгоспниця, вдова, в неділю пішла на колгоспне поле і стала збирати колоски. Назбирала вона біля двох кілограмів. Її ту т ж е, на полі, піймала комсомольська вар та „ч ер вон ої мітли” . Два парубійки з ціпками в рук ах ве д у ть виснаж ену колгоспницю до сільсовєта, з задоволен ням ви гукую ть: „К у р к у л ь сь к і недобитки розкрадаю ть колгоспне добро. Піймали на місці скоєння злочину — збирала кол осся на колгоспном у полі. О т вам доказі — тор ба к ол осся ” , — і вим ахую ть перед людьми торбиною з колосками. Нещасна колгоспниця була віддана до суд у за законом від 7-го серпня і більш е вона своєї родини не побачила. Робітниця уманського птахкомбінату взяла на комбінаті одно яйце для своєї х в ор ої дитини. Вона була затримана і за законом 7-о серпня заслана до далеких таборів на п ’ять років Селянина колгоспника з села Р ож авки за три ц укрови х буряки, взяті з колгоспного поля, за тим самим законом, засудж ено і заслано до концтаборів на п’ять років. В тому самому селі, вдова колгоспниця Опалко, перед жнивами 1933 року, коли хліб у ж е налився зерном, але щ е не з о в сім дозрів, нарізала на своєм у городі коло хати колосків жита, витеребила з нього зерно і думала його стерти в макітці і погодувати св оїх двох малих діточок. В цей час до хати О палькової надійшли сталінські опричники „ч е р воної мітли” . Забрали господиню і те, щ о вона приготувала, щ об погодувати дітей, і віддали її до суд у за законом від 7-го серпня, за „псування хліба” . Її засудили на п’ять ро ків, а діти пізніш е померли з голоду в „дитячом у будин ку” . Таким способом, „за к он ” від 7-го серпня 1932 р. був упровадж ений больш евицькою М осквою для того, щ об підготувати ґрунт для заплянованого голоду в 1933 році. Жахіття голоду Під кінець 1932 рок у наступили ж ахливі часи. Молода і ф ізи чно здорова частина сільського населення стала за 4
V
лиш ати свої родини і тікати в ті місця, де, за їх дум кою , м ож на бул о врятуватися від голодової смерти. Старі, діти та хвор і почали масово вмирати. М осковські вбивці, з м етою , нібито, врятувати ма лих дітей від голодової смерти, наказали забирати їх до „ди тячи х буди н ків” . Мені дуж е часто дово дилося бачити, як із цих „буд и н к ів” мішками виносили м ертвих дітей, висипали їх в ями і закопували. До весни 1933 р. в більш ості сіл У країни залиш илося по 2-3 десятка людей, але й ті були с х о ж і на мерців. Були села, де майо рів чорний прапор. Це була ознака того, щ о в том у селі нікого ж и вого немае. До числа залиш ених треба зарахо вувати і тих, які ретельно виконували завдання м оск ов ськ и х катів, відбирали в селян збіж ж я і самі ж ивилися за їх рахунок. По вулицях сіл і м іст України сотнями ва лялися тр уп и померлих від голоду селян, тих, які своєю в а ж к ою працею п родукували хліб; їх не було ком у зако пувати. „В лада” змуш ена була призначити підводи, якими їздили ті самі опричники, щ о грабували в селян хліб; вони збирали мерців, м іж якими д у ж е часто траплялися ж е напівмертві, вивозили їх іноді на цвинтар, а переваж но в прірви, присипали їх тонким ш аром землі і на цьом у кінчилися „п ох ор он и ” . З „благословення” Чубаря і інших В ці тя ж к і для україн ського народу часи по Україні їздили м оск овськ і ставленики, представники т. зв. „у к р а їнського у р я д у ” — голова Ради К омісарів Чубар, голова ВУЦВКУ Петровський, нарком Л юбченко, голова районового виконавчого к ом ітету Ш ереметієв, ба навіть в деяки х м ісц ях сам М олотов. В сі вони їздили перевіряти „виконання хл ібоздачі” або іншими словами — їздили пе ревіряти, чи все відібрано від селян, запрацьоване ними ва ж к ою працею збіж ж я, і чи здій сню ється їх мета — чи гинуть селяни. С твердж ую чи ф ак т нищення селянства голодом, вони своїм и повідомленнями радували „батька народів” і самі були задоволені. П ригадую ф акт. До села Ч ерповоду, на Уманщ ині, під’ї хав голова раднаркому Ч убар в суп роводі голови районо вого виконавчого ком ітету Ш ереметієва. До голоду в ц ь о м у селі бул о до тр ьох тисяч населення. Т у т опричник Ч у бар запитав голову сільського совєта, чи багато померло 5
від голоду? Коли голова відповів, що з тр ьох тисяч зали ш илися тільки 40 осіб, Чубар запитав: „А м іж ними наших було багато?” „Н аш их померло мало — відповів голова — бо в цьом у селі була сама сволота — Петлюрівці, бунтарі” . В розумінні Чубаря й Ш ереметієва „наш і” — це були комуністи, душ ителі українських селян. В селі Ж и вотівці Чубар зайш ов до однієї хати. Т у т він побачив таку кар тину: В хаті леж ав мертвий чоловік. Вмерла з голоду ди тина, а п ухл а жінка щ ось варила в печі. На запитання Чубаря, щ о вона варить, ж інка відповіла, щ о варить зд ох лого кота (ж ивих не було, вж е поїли), щ об погодувати дитину. „Зм илосердився” сатрап над нещ асною ж інкою і наказав колгоспові дати їй одно кіло гречки. Т ільки не гречаної крупи, а таки гречки — зерна. Селянка наїлася сирої гречки і померла. Одного разу я проходив коло б у динку міліції. Проти воріт леж ав опухлий селянин і голо сом умираючого повторю вав: „Х ліда, хліба,хліба” . Я на хвилину зупинився коло вмираючого і в цей мент із воріт міліції вийш ов начальник міліції і сказав: „Ч то см отрітє? Ето зди хаєт та сволоч, которя не хочет работать. Пускай д о х н єт” . Силою обставин я ніякої відповіді йому дати не міг. В селі Вітівці, два кілометри від повітового міста Умань, мешкала вдова по висланому до концтабору чоловікові — Слупицька. Вона мала двоє малих дітей. В есною в 1933 році до неї зайшли комсомольці активісти із „червоної м ітли” . Вони розвалили в хаті піч і знайшли два кіл оґрами борошна. Борош но забрали, а її віддали до су д у за приховання хліба, згідно з законом від 7-го серпня, і в и с лали до концтаборів на п ’ять років, а діти померли з го лоду.
гУкраїнським хлібом торгує Москва В М оскві в той час український хліб вільно продавався на ринках. Селяни із України їздили до М оскви купувати хліб. Чий то був хліб — добре розум іли москвичі. Один селянин-колгоспник, щ о їздив до М оскви по хліб, розп о вів: „К о л и я купував у М оскві хліб, то один москвич сказав мені: „Ч ого тебе чорт із хахляндії сю ди за хлібом п ри н іс?” А другий йому відповів: „Ти, Ванька, єго не р у гай —■ето хл єб єго” . Цей приклад ясно свідчить, чий хліб їли москвини. В той час, коли ті, х то коло хліба працював, мільйонами вмирали, — москалі мали хліба повно. На пун 6
к та х „З а готзер н о” звезений хл іб не зм іщ ався в спеціяльно п обудовані для цього приміщ ення і леж ав п росто неба і гнив від дощ у, а під тином цих „за готп ун к тів” десяткам и валялися тр уп и пом ерлих з гол оду селян, тр уп и тих, х то своїм и м озолястим и рукам и працю вав на цей хліб. За со встськ и м и статистичним и даними, в 1932 p., в той час, коли мільйони п оневолених М оск вою народів гинули з голоду, за кордони С СС Р вивезено 400 мільйонів центне рів харчевого збіж ж я . В се це вивозилося під м аркою „л и ш к ів ” , щ о нібито створилися, я к наслідок колгоспної системи. З одного лиш е ум анського „п та хок ом бін ату” щ о ти ж н я ви вози л ося до п ’яти вагонів добре відгодованої би т о ї птиці. П остає питання: Яким і чиїм зерном від год ову валася та птиця, тоді, коли селяни вмирали з голоду? Мета Москви: зламати спротив України 1933 р. був роком н аступ у М оскви на українське селян ство, з м етою зламати чи бодай зігнути його спроти в о к у пантові. Це був нечуваний в істор ії лю дства акт м асового народовбивства. Ш тучн о утворени й ком уністам и голод вирвав з лона ук раїн ськ ого народу до 8-м и м ільйонів л ю дей. Голод, з усім а його ж ахам и, лю доїдством , п ош естям и і т. д., — є одним із п отря са ю чи х моментів вел и к ої тр аґе д ії поневолених М оск ов ою народів. Це є один із так ти чн их засобів м оск ов ськ и х ім періялістів для при бор кання вільнол ю бни х націй, я кі баж а ю ть б у ти сам і госп о дарями на своїй зем лі; це є війна п ом іж поневоленим и народам и і поневолювачами. Б оротба з м оск овськ и м ім періялізм ом ведеться ук раїн ськ и м народом у ж е більш е 300 років, але особл и вої акти вности вона набула з 1917 р. В 1921 р. м оск ов ськ і ім періялісти нібито піш ли на п о ст у п ки, вони утвор и л и т. зв. „Н Е П ” , за я к ою ук р аїн ськ ом у сел я н ств у вільніш е бул о розви вати св ою економ іку. А л е це бу в лиш е замаскований маневр М оскви для ск ріп л ен ня на У країн і св о єї к оум н істи чн ої п ’я то ї кольони, щ о, складалася з ук р аїн ськ и х націонал -ком уністів С крипни ка. Х ви л ьового, Л юбченка, Х ви лі, Ш ахрая, Ю рка К о ц ю бин ського, Ч убаря та ін ш и х зрадників ук раїн ськ ого народу, я к і допомагали м оск овськ и м ком уністам , в часи ви звол ьн и х змагань, повалити ук раїн ськ и й у р я д і з а х о пити владу на У країні. Д ії ци х ук р аїн ськ и х к ом ун істів бул и аналогічні діям теп еріш н іх п ровідників к ом ун істи ч ни х партій Ф ранції, Італії та ін ш и х країн. М. Левчук 7
Проблеми молоді Г. НАНЯК
До проблеми виховання української молоді (Неповний текст програмової доповіді, виголошеної на IV Крайо вому З’їзді С У М -у в Німеччині) К ож н а д ер ж а в а чи народ, щ о дбає про св о є майбутнє, му си ть дбати п р о відповідне вихованн я молоді, про виплекання н о вого покоління, яке бул о б дозрілим до «вел иких ріш ен ь», до ви конання істори ч н ої ролі св о го н ароду-н ац ії. З о собл и в ою гостр отою це питання стоїть перед нами, українцями, як народу пон евол е ного, щ о мас готувати сь до в а ж к о ї бор отьби за виборенн я укра їн сь к о ї сувер ен н ої держ ави. Т ри осн овн і питання стоя ть перед нами в наш ій праці над в и хованням у к р а їн ськ о ї молоді. Ними є: а) присвоїти нашій молоді чесноти зрілої людини й виплекати її характер, б) виховати її ф і зично-справною та розвинути її здібності до найкращих осягів в її праці й життьовій боротьбі, в) виплекати її світогляд та подба ти про відповідну освіту і підготувати до суспільно-громадської праці та політичної й мілітарної боротьби за наші національні ін тереси і за здобуття української національної держави. К р ім того, кол и зваж и ти, щ о ми ж и вем о на вигнанні серед о т о ч у ю ч о го нас ч у ж ого світу, позбавлені рідного ґр у н ту та в сіх чинників, які б о р ганічно сприяли патріотичном у ви хован н ю — в центрі в сієї в и х о в н ої роботи м усим о поставити н ай основніш у вимогу, а це: виховання в нашої молоді любови до Батьківщини-України. Ці кіл ька о сн о в них завдань ви хован н я м олоді м ож на к о р о т к о звести до м ор ал ьн опатріотичного, ін телектуального та ф ізи ч н о-м іл іта рн ого виховання. Я кби в цих вичислених нами осн ов н и х пл ощ ин ах належ но п оста вити сп р аву вихованн я н а ш ої м олоді на практиці і створ и ти в ід п овідн у для цього систему, щ об ці осн овн і завдання здійснити, — ми б заповнили велику прогалину, щ о, звичайно, існ ує м іж ш к о лою і вихованн ям у родині. ...Засадниче є два погляди на ш л яхи виховання. Один — інте лектуальний, Тобто сп осіб р озу м ов ого виховання, другий — • е м оційно-іраціональний. П рихильники р озум ового сп особ у ви хован н я вва ж а ю ть, щ о вистачить, коли лю дині втиснути певний запас зн а н нів, а в ж е в залеж ності від набутого знання вона навчиться м о ралі, набуде певн и х прикмет ха р а ктер у — о т ж е з ф о р м у єт ь ся її особи стість. П рихильники ін ш ого сп о со б у ви хован н я — ем оційного — заступ аю ть погляд, щ о людина в ж е з народж енням п риходить на св іт із певними завдаткам и вдачі чи характеру, щ о їх у п р о цесі ви хован н я мож на лиш е р озви н ути ; а том у вони в в а ж а ю ть, щ о виховання, особл и в о патріотичне, полягає п ередусім у виплеканні в людини віри в післанництво св ого народу і п оч уття чести, і це, дум аю ть вони, найкращ е осяга ється збудж уванням у молоді, в ід повідними романтичними образами чи ситуаціями, гл и бок и х п е 8
реж ивань, щ о ф ор м у ю ть її пси хічн е наставлення й впливаю ть на вихованн я характеру. На елемент віри, х о ч би навіть н е у св ід ом леної, прихильники емоційного сп особу вихованн я зв ер та ю ть о со б ливу увагу. Т ут відразу мусимо ствердити, щ о один і другий погляди є од н о бічні. і якби той чи той з ни х застосувати в практиці, то вислідом «такого виховання, звичайно, була б одн обічно вихована людина. Н априклад, є багато людей, я к і визначаю ться доси ть високим р о зумовим р озвитком і навіть м аю ть ч ітк і уявлення про норми мо ралі, а дію ть зовсім неморально і навіть в и к ори стову ю ть св о ї знан ня на зло іншим. Т а к о ж не м ож на самим навчанням зробити з не поп равного боягуза відваж н ого, бо сам ою теорією , звичайно ж не мож на навчити лю дину м уж ности, і т. і. З др угого боку, в людей ви хован и х на сліпій вірі, в я к и х наслідком однобічного емоційного вихованн я розвинені тільки н и ж чі п си хічн і елементи, бракує, зви чайно, здібностей л огічн ого й критичного думання; їх ха рактери зує невміння аналізувати, робити висновки, і т. і. П одібно до різниці цих поглядів, в пед аґоґіц і існ ує два різні напрямки в теорії виховання молоді. П ерш ий напрямок має назву авторитарної педагогіки, другий — теорії вільного виховання. П ред ставники перш ого напрям ку — авторитарної п ед а ґоґік и — стоять на тому, щ о в процесі ви хован н я лиш е п е д а ґо ґо в і нал еж ить а к ти в на роля (п ед аґоґ ту т є с у б ’єк том виховання), а вихованец ь м усить цілком підлягати ви х ов н и к ов і ,отж е є о б ’єктом виховання. Ц ю си стем у вихованн я характеризує велика сувор ість, вкл ю ч н о з в ж и ванням ф ізи ч н и х кар — ф ізи ч н ого насилля. На засадах повн ої а в тор и та р н осте було оперте спартанське вихованн я та вихованн я в давн іх ю деїв, а в Західній Европі, в середн ьовіччі, особл и во в м а настирях, де був застосовуваний повний аскетизм, панували над звичайна су в ор ість та безоглядний сліпий п осл ух. Другий напря мок — теор ія вільного виховання, щ о її вперш е зф ор м ул ю ва в ф ран ц узьки й письменник і п е д а ґо ґ Ж а н Ж а к Р у со — опертий на погляді, щ о вихованн я м усить бути побудоване на засадах п р и родн ього р озв и тк у людини. Р ол я виховн и ка в цій системі, на від міну до ролі виховни ка в авторитарній систем і виховання, полягає в осн овн ом у тільки в тому, щ о в и ховн и к ств ор ю є для вихованц я самі лиш е відповідні до його р озв и тк у ум ови і зберігає й ого с в о боду. О тж е, як і перш і два різні погляди на ш ляхи вихованн я — ін телектуальний і емоційно-іраціональний — є однобічними, так і дві останні пед а ґоґічн і теор ії — авторитарна і теорія вільного розви тку — є крайніми, і було б ш кідливо, якби їх відірвано застосовувати в наш ій ви ховн ій практиці. Інтел ектуал ьн о-розум ове виховання, звичайно, в и х ов у є лю дину з сл або розвиненими ел ем ентам и-властивостям и твер дого х а р а к теру, людину, щ о йде лиш е за розум ом ; а звідси п остає й нахил до р озу м ової спекуляції, зглядно, до кал ьк ул яц ії — «щ о кр ащ е», «щ о безпечн іш е», і т. і. Знову ж , крайнє ем оційно-іраціональне в и х о вання, щ о н ех ту є р озум ові чинники і є оперте на плеканні сл іпої віри, р озви ває тільки ем оц ійн о-іраціональні властивості, (як от підсвідом а е о л я чи ті почування, які пед аґоґік а озн ач ує ниж чим и психічним и властивостям и людини), занедбує р озви ток ви щ и х властивостей, про я к і в ж е вищ е згадано, як от здібн ість л огічн ого 9
мислення, критицизм, здібн ість до аналізи й синтези, сп о ст е р е ж ливість, твор ч а ф антазія і т. і. Тому найкращих вислідів можна добитись поєднанням емоційного виховання з раціональним, як двох конче потрібних чинників у виховному процесі людини, в її гармонійному вихованні-розвиткові. Патріотизм, виплеканий на п обуд ж уван н і емоцій, стає сильним і конструктивним тіл ьк и тоді, коли він т а к о ж усвідомлений, т об то обґр ун това н и й відповідним знанням. Т а к о ж і авторитарна система1 занадто п р и н и ж ує о со б и ст іст ь в и ховання, о бм е ж у є його ініціятиву і р озв и ток т в о р ч и х сил. З д р у гого бок у , не мож на п овн істю прийняти й теор ії віл ьн ого в и х о вання, т обто сам овиховання, особл и в о у вихованн і дітвори і м о л одш ого ю нацтва, щ о вим агаю ть найпильніш ого догл я ду за с о бою , твер дого керівника з -п о м іж д освідч ен и х лю дей. Т о м у й ту т у ви ховн ій систем і м уся ть бути органічно поєднані д в а елементи — виховання і самовиховання, я к і м аю ть різн у р ол ю в р ізн і п е р іо ди р озв и тк у молоді. П роте засаду сам овихован ня (вільного р о з витку) м ож на найкращ е з у с іх м етод -си стем за стосу в а ти з м ол од д ю дозр ів аю ч ого віку, з я к о ї звичайно р е к р у т у ю ть ся м ол одечі о р ганізації, а? та к о ж Спілка У к р а їн ськ о ї М ол оді (СУМ ). В й хован н я в С У М -і оперте — подібн о як і в ін ш и х м ол одечих організаціях, головно — в П ласті — на засаді сам овихован ня, згл. сам одіял ьн ости . Т ут, м ож на сказати, м олодь в и х о в у є сама себе. В она сама1 орган ізується, сама вибирає св о є к ер івн и ц тво і працю є — діє за його вказівкам и. Р ол я к ер ів н и ц тв а -ви х ов н и к ів у таки х орган ізац ія х полягає тіл ьки в організуванні, унапрям лю ванні та кон трол і ж и ття й діял ьн ости с в о їх членів. Саме на тл і цих теоретичних м іркувань п р о погляди й напрямки ви хован н я х о ч у п оруш ити питання практичного здійсню вання за значени х в и щ е осн овн и х завдань щ о д о вихован н я н а ш ої молоді.
«В ихован н я м ож е зробити дива. З його доп ом огою м ож на так само зр ости ти н ове покоління в к р у зі світовідч уван н я вл а сн ого на роду, як і в к р узі світовідч ува н н я ч у ж о го народу, а бо н авіть в о р ож ого. В иховання м ож е зробити з одиниці вірн ого члена вл ас ного народу — і перевертня». Т ом у в к ож н ом у вихованн і осн ов н ою п робл ем ою є визначення в и х ов н ого ідеалу, як мети вихованн я. В за л еж н ості від того, як ц я ' проблема бу д е р о зв ’язана, за л еж и ть р о з в ’язання другорядни х проблем, як от п обуд ови в и х о в н о ї с и ст е ми, зм істу й метод вихованн я, і т. і. Я ка мета вихованн я в С У М -і? — В ідп овідь на це питання з ’я сован а в «Гол овних напрямних ви хован н я і в и ш к ол у в С У М -і». П овтор ю її: мета виховання сумівської молоді полягає в тому, щоб виховати чинного і свідомого українського самостійника-держав ника; себто Спілка У к р а їн ськ ої М олоді, прийнявш и гасл о «Б ог і Б атьківщ и н а», має вирощ увати в и сок оідей н и х та н а ц іо н а л ьн о -св ідом и х патріотів — свід ом и х борців за визволення св ого народу, дер ж а в н ість і власний національний та суспільний зм іст ж иття, та т в ор ч и х громадян і будівничих вл асн ої національної держ ави. Зм агаю чи д о ц ієї осн овн ої мети виховання, Спілка У к р а їн сь к о ї М о лоді п л екає ви сок і в л а сти вості вол і і ха р а ктер у сум івц ів та дбає, 10
щ об сум івец ь «був щ иро і гл ибоко релігійним та щ об завсіди ке р увався ідеями П равди і добра Б атьківщ ини ; активно лю би в свою Б атьківщ и н у і був готовий віддати для Н еї в сі св о ї сили, а у ви падку п отреби й св о є ж и ття ; б у в чесним у ділі і сл ові та солідним у виконанні с в о їх о б о в ’я зк ів ; бу в св ід ом о дисциплінованим і в ім ’я загального д обр а п ід п ор я д к ов у в а в ся свой ом у к ер івн и ц тву та діяв, як організована одиниця; б у в доброзичл ивим і толерантним до в с іх бл и ж н іх, але твердим і безоглядним у бор отьбі з ворогом св ого народу, уникаю чи ж о р сто к о ст и до п ер ем ож ен ого вор ога; в поведінці та свой ом у цілом у ж и тті щ об бу в завсіди чесним і п о бор ю вав в ся к е зло — еґоїзм , неправду, підступ ство, інтриги і в с я ке нем оральне поступ ован ня, дотр и м ую ч и сь засад х р и сти я н ськ ої моралі та кр а щ и х зви чаїв і традицій свого народу; ш ан ував св о ю і л ю д сь к у гідність, а разом з цим із п ош ан ою стави вся д о ін ш их; дбав про св о є здор ов'я і для ц ь ого дотр и м увався правил гіґєни. розви вав св о ю сил у і св о ю ф із и ч н у сп р авн ість чер ез тіл о в и х о в а н ня і сп ор т та уникав в ж и ван н я ал ькоголю , щ о сп р и ч и н яється до занепаду ф ізи ч н ого й д у х о в о го з д о р о в ’я, а іноді дов од и ть до п о в ного р озк л а д у особи стости ; б у в р озва ж л и ви м у с в о їх д ія х і вч и н ках, а разом з цим щ об б у в ріш учи м , особл и во в ти х моментах, кол и б у в а є потрібна ш ви д кість у д ія х , був стійким, не б о я в ся пе репон і, н е зваж а ю чи на невдачі, не падав духом , а й ш ов уперто д о п оста в л ен ої мети; б у в бадьорим і ж иттєрадісн им , н е губи в віри, ні надії при н а й тя ж ч и х умовина?х ж и ття ; лю би в пр и р од у і р о з у мів її к р а су; дотрим ував і п л екав звичаї і традиції ук р а їн ськ ого народу, л ю би в ук р аїн ськ і народні пісні, танки, національний одяг і пізн а вав та ви вчав д ж ер ел а у к р а їн сь к о ї національної кул ьтур и та її іст ор ію ; пізнавав звичаї, ж и ття й к у л ь т у р у ч у ж и х народів, одн ак сприймав тіл ьки те, щ о є корисн им для у к р а їн сь к о ї справи і для н ього». Т акий наш в и ховн и й ідеал, такі прикмети характеру, програм а і зм іст ж и ття сум івців. Для доповненн я цього, треба т а к о ж ствердити, щ о «основою на шого світогляду е християнський ідеалізм — віра в Бога, як аб солютну Правду, Добро і Красу, визнання християнської моралі, визнання існування духового світу, відмінного від матеріяльного, а звідси — визнання та опертя виховання нашої молоді на ідеалі стичному світогляді». В сл ід за визначенням ви х ов н ого ідеалу, програми ж и ття та при кмет ха р а ктер у, щ о їх н ал еж и ть в и х ов у в а ти в н аш ої м олоді, х о ч у зупин итись над чинниками здійсненн я цього в и х о в н о го ідеалу, зо крема над чинниками п атр іоти ч н ого виховання, ви хован н я акти в н ої л ю бови до Б атьківщ ини. Н асам перед хочем о ствердити, щ о маємо два роди патріоти зм у — л ю бови д о Б атьківщ ини. О дин — підсвідом а л ю бов до Б а тьк ів щ ини — підсвідом ий патріотизм , щ о виступає звичайно в дітвори в періоді дош к іл ьн ого в ік у та частинно — в ю нацтва, і други й рід патр іоти зм у — свідом а л ю бов до Б атьківщ и н и — свідом ий патр іо тизм, щ о ха р а к тер и зує м ол одь поза ю н а ц ького віку, м олодь, щ о почи нає або в ж е вміє сприймати явищ а, вміє думати. П ідсвідома л ю бов до Б атьківщ и н и звичайно пер ед а ється дітям батьками, цю л ю бов діти н а буваю ть п р и р од н ьо від оточення, в як ом у вон и пе ребуваю ть. А ле, ск іл ь к и н а с біл ьш е цікавить справа в и х ов а н н я свід ом ого патріотизм у, бо маєм о до діла п ереваж н о з м ол оддю д о 11
зр іва ю ч ого та старш ого вік у, від р азу ж приступ им о до цього ж питання. Х о ч е м о тільки при цьом у ствердити, щ о в и хова н н я п ід св ід ом ої л ю бов и до Б атьківщ и н и є підстан овк и у дал ьш ій в и х о в ній р оботі над м олоддю , і щ о й ого не м ож на нехтувати. Б ув ш и від ір ва н ою від рідного ґрун ту, укр а їн ськ а м ол одь на ч у ж и н і позбавл ена в св оєм у в и х ов н ом у п р оц есі в с іх н а й ва ж л и віш и х ор ганічних чинників п а тріоти чн ого вихованн я, як т а к о ж і ти х за собів, щ о ними забезпечена м ол одь дер ж авн ого народу. У св ід о м и в ш и брак цього, м усим о викори стати в наш ій ви х ов н ій р о б о т і — ставлячи на ни х натиск — всі ті чинники, якими щ е м ож ем о ту т розп ор яд ж ати . Одним із надзвичайно в а ж л и ви х чин ників пл екан ня свід ом ої л ю бови бо Б атьківщ ини є вивчання з молоддю рідної історії, географії України, українського красного письменства та загалом української культури, культивування українських тради цій, і т. і. Д ілянка у кр аїн озн авства мас у ви хован н і в п ерш ій м ірі ідейно-духове значення. «К ол и м ол одь вивчає іст ор ію св о го н а р оду, знайом иться з минулим с в о є ї Б атьківщ ини , з її великим и д і ячами, які були зразками в ід д а н осте свой ом у народові, коли в и в чає причи ни наш ого упадку, аналізує їх , вона о д е р ж у є р озум ін н я себе, як члена вел икого народу, з яким вона органічно з в ’язана і для як ого повинна працювати, не ж а л ію ч и для Н еї (Б атьківщ ин и) с в о їх сил, ні св ого ж и ття». А ле щ об год и н и -л ек ц ії з ц ієї дисципліни мали якнайбільш ви ховн и й вплив на м олодь, треба подбати, щ об кож н а лекція істор ії була д оск он а л о підготована під методичним оглядом, а передусім , щ об викладач був сам перейнятий гарячою л ю б о в ’ю до Б атьківщ ини і цю л ю б о в ум ів передати м олоді. Н е менш доскон ал ого, але щ е «ж и в іш о го » викладання (ж иві оповіданн я, різні іл ю страц ії, і т. і.) вимагає предмет Географ ії У к раїни, щ о знайом ить наш у м ол одь із сучасним н а ш ої Б а тьк ів щ и ни, з її просторам и, природнім багатствами, пр ом и сл овістю , і т. і. В ивченням ґе о ґр а ф ії У країни маємо показати м олоді, які багатства має наша Б атьківщ ин а і якими матеріяльними р есур са м и вона к о р и сту ва л а ся б, коли вона була б сам остійною , маємо р озкр и ти п е ред м олоддю екон ом ічн у експ л ю атац ію У країни наш ими ворогами, а крім того, маємо допом огти їй усвідом ити завдання е к он ом іч н оп р ом и сл ової відбудови У країни. О днаково, як істор ію і ґе о гр а ф ію У країни, треба вивчати з м о л оддю істор ію у к р а їн ськ ої л ітератури і н ародньої поезії. Б о ж зр о зум іло, я к у м огутню ролю відограє к р а сн е п и сьм ен ство в ф о р м у ванні світогл я д у і п си х ік и людини. «П ід впливом л ітер атури ч а сто у тв ор ю в а л и сь і у т в о р ю ю т ь ся цілі те ч ії в кул ьтур н ом у, гр ом а д сь ком у, а іноді в пол ітичн ом у ж и тті народів». А л е тому, щ о цей вплив м ож е бути позитивний і неґативний, в за л еж н ості в ід ідей н ої в а р тости л ітератури, ми м усим о знати, я к у л ітер а ту ру вручати наш ій молоді. Немає сум н іву, щ о позити вн ий вплив на м ол одь має тв ор ч ість у к р а їн ськ и х кл яси ків: Ш евченка, К отл я р ев ськ ого, К в іг к и -О сн о в ’яненка, І'лібова, М арка В овч ка, Панаса М ирного, К о ц ю бин ського, І. Ф ранка, Л есі У країнки , та інш их, і їх твори треба як н ай біл ьш е пош и рю вати серед молоді. А л е трудне питання щ одо п ід сов єт сь к ої і еміграційної літератури. Ідучи за д у м к ою наш ого визначн ого п е д а ґо ґа п р оф . Григорія В ащ енка, вваж аю , щ о з най к р а щ и х п ід со в єт сь к и х у к р а їн ськ и х письм енників треба вручати 12
молоді тв ор и Зерова, Ф ил иповича, Ф іл ян ського, а т а к о ж твор и Т и чини і Р и л ьського, написані приблизн о до 1924-25 р ок у , себто до часу, коли ці письм енники почали писати зрадницькі, п ідл а буз ни цькі суп р оти ком ун істи ч н ої п ар тії твори. Н е м ож на, однак, в и х ов у в а ти н а ш ої м олоді на п о р н о гр а ф іч н и х і сади сти ч н и х творах. М. Х в и л ь о в о го і йом у п одібн и х, бо в он и м о ж у ть мати л и ш е р о з кладальний вплив на м олодь. ї х м о ж е читати лиш е дозр іл а молодь, З м етою студій. Із тв ор ів ем іграційних п и сьм енн иків н е варт п о ш ирю вати серед молоді писання типу «Ч удесна Б алка» — Ю . К о сача, «Б ож ествен н а л ж а » — І. К о сте ц ь к о го і їм подібні. А в ж е н іяк н е м ож н а п ош и рю вати к н и ж о к забор он ен и х цер к вою . С лід при цьом у т а к о ж зазначити, щ о д оп ом іж н у р ол ю при до борі і вивчанн і літератури в и к он у є л ітературн а критика. А л е та к ої в нас, на ж аль, м а й ж е немає. К ол и стеж и ти за ем іграційною л ітер атурн ою кр и ти кою , то ч ом у сь н ай біл ьш е атаковані наш ими сучасним и л ітературн им и критикам и є, наприклад, оповіданн я К а щ енка, Ч а й к ів ськ ого, які саме, як п о к а зу є досвід, м аю ть п ози ти в ний вплив на м олодь, та твор и ін ш и х письм енників, щ о поза св о єю ідейною в а р тістю стоя ть т а к о ж на відп овід н ом у л іте р а ту р н о -м и стец ьком у р івн і; натом ість п ід н оси ться та кі твор и і таку л ітер а туру, щ о м о ж у т ь тіл ьки розкл адати н а ш у молодь. Т ом у при доборі л ітератури дл я м олоді не за в ж д и м ож на п евн о спи рати сь на су ч а с ну л ітер а ту р н у кри ти ку, бо вон а остан н ім и рокам и п ер ев а ж н о сп о чиває в р у к а х кр ити ків, щ о є п ід впл и вом м а р к с и с т с ь к о ї ід еол о гії і за п ер еч ую ть актуа л ьн ість у к р а їн сь к о ї традиції, та к ого в а ж л и вого чинника в п атріоти чн ом у в и хова н н і н аш ої м олоді, гол овн о на чуж и н і, в бор отьбі проти денаціоналізації. Слід та к о ж пам ’ятати, щ о, «з погл я ду завдань ви хован н я, і п а т р іоти чн ого в и хова н н я зокрем а, вел ике значення має в ід п ов ід н ість т в ор ів в ік ови м вл асти востя м м ол оді». Т ом у ін ш у л ітер а ту р у треба вм іти підібрати для ю нацтва, а ін ш у дл я ста р ш ої м ол оді — п о за ю н ац ьк ого віку. «П и сьм ен ств о це м истецтво, і в н ь ом у вел и ку р о л ю в ід ігр а ю ть ем оції, а м іж ними особл и в о ем оц ія естетична. З авдяки цьому, тв ор и кр асн ого пи сьм енства п р ой н яті різними й сильним и п о ч у т тями, вони д у ж е гл ибоко і всебіч н о вп л и ва ю ть на д у ш у читача» Т ом у до викладачів у к р а їн сь к о го к р а сн ого п и сьм ен ства м усим о стави ти щ е біл ьш і вимоги, н іж до вик л адач ів ін ш и х дисциплін. В икладач л ітер атури м у си ть дбати т а к о ж і п р о те, щ об твор и н а ш и х пи сьм енн иків сприйм ались «не л иш е розум ом , а й серцем м о л оді». В икл адач м уси ть ум іти п о -м и ст е ц ь к о м у п р овести л екц ію з літератури , вдало підібрати іл ю стр а ц ії до письм енників, м алю нки, щ о в ід о б р а ж у ю т ь зм іст їх тв ор ів , вміти п о -м и ст е ц ь к о м у п р о деклям увати, і т. і. Н а л ек ц ія х у к р а їн ськ о ї л ітератури , як і на л ек ц ія х істор ії, т р е ба з м етою патріоти чного в и хова н н я ви світл ю вати досягнен ня на ш ого н ароду в ділянці к у л ьту р и і цим п ри щ іпл ю вати п ош а н у до н аш ої Б атьківщ и н и ; д у ж е в а ж л и в о — п оказати т у т істор и ч н у т я г л ість цих досягнен ь, почи н аю чи від най давніш их ч асів. Т а к о ж треба вказати на те, щ о українська' к у л ьту р а р озв и в а л а ся в д у ж е в а ж к и х пол іти чн и х обста в и н а х і в с е ж таки не п о ст у п а єт ь ся пе ред л ітер а тур ою ін ш и х народів, щ о мали кращ і за у кр а їн ц ів о б ставини, мали св о ї національні дер ж ави . А л е треба при ц ь ом у й 13
ви стер ігати сь са м охва л ьства та п еребільш уван н я і не п ор уш ува ти об ’єк ти в н ої правди, як це, напр. р обл ять бол ьш евики, бо це п р и з в од и ть тіл ьк и до н еґати вн и х н асл ідків. Б у вш и при цьом у питанні, х о ч у щ е тіл ьк и п р иверн ути ува гу на те, щ о в а ж л и в у р ол ю в п атріоти чн ом у в и хова н н і в ід ігр а ю ть т а к о ж такі чинники, як : а) плекання у к р а їн сь к о ї к у л ьту р и — м узи ки, пісень, танків, виш ивок, р ізьби, дотрим уван ня у к р а їн сь к и х традицій, стеж ен н я за досягненням и і діял ьн істю н а ш ої ем іґрації, і т. і., б) стеж ен н я за процесам и в рідном у краю , ви вчен н я їх та втрим уванн я наш ої молоді в п остій н ом у д у х о в о м у з в ’я з к у з Б а ть ківщ и н ою , з тими, щ о в е д у т ь б о р о т ь б у за ви звол ен н я н а ш ого н а роду. С еред імпрез, щ о їх С У М най частіш е в л а ш товує, м істи ться св я тк уван н я національн их істор и ч н и х дат, академії, національні дем остран ції, здвиги, народні свята і т. і. Н а та к и х ім презах у с і п о ч у в а ю ть себе одн ією сп іл ьн отою , щ о в ід р ізн я ється в ід ін ш их націоннальностей, всі п о в ’язані одним и почуттям и, і я к р а з це має вел ике в и х о в н е значення. А л е та к і ім прези завсід и м у ся ть бути д у ж е сол ідн о підготовані і від п овід н о проведені, б о ін акш е вони ста ю ть нудними і траф атетн им и, а часто, зам ість в и х о в н о ї ролі, з н е о х о ч у ю ть і в ід ш то в х у ю ть. Т у т зокрем а приверн у у ва гу на дотеп еріш н ю п р а к ти к у в л а ш то вуван н я того р од у імпрез. П ередусім у нас д у ж е в р а ж а є надмірна к іл ь к ість ж а л ібн и х академій чи свя тк ува н н я трагічн их н ац іон ал ь н и х дат, та к щ о цю надм ірність кож н и й в ж е надто в ід чува є. О тж е та к і свята чи академії, щ о в н и х б е р у т ь у ч а сть тіл ьки з н ац іонал ь н ого о б о в ’я зк у, не в и к о н у ю т ь н а л еж н ої в и х о в н о ї ролі, н е д ію т ь на м ол одь в ід п ов ід н о ф асц и н ую чи м , скріпл яю чим еф ек том . К р ім того, надм ірне святкування, сум н и х і тр а гіч н и х дат н а су в а є надмірно сумний н астр ій та зб у д ж у є в м ол оді п о ч у ття м ен ш овартости. Том у, в кал ендар у р оч и стого від зн ач уван н я національн их та істор и ч н и х д ат к он че треба в п р ов а д ж у в а ти т а к о ж відзначування та с в я т куван н я св ітл и х моментів наш ого істор и ч н ого минулого, щ об цим впл ивати на збудж ен н я д овгол ітн ім поневоленням п ритуп лен ого в н аш ої м ол оді п оч у ття віри у власні сили та п оч у ття н ац іонал ьн ої гордости . * В ком п л ексі ци х питань х о ч у п р иверн ути ува гу т а к о ж на інш і в и х ов н і чинники, щ о в загал ьном у вихованн і, дл я осягн ен н я в и з начен ого ви щ е ви ховн огв ідеалу, від ігр аю ть не м енш в а ж л и в у ролю . Одним із тагких чин ників є пер ед усім ознайом лення наш ої м ол оді з таким и ділянкам и науки, щ о вп л и ваю ть на кр и ста л іза ц ію св ітогл яд у та п ідн ося ть р івен ь пол іти ч н ої вир обл ен ости і загал ьн о го знання. І саме це м уси ть іти п осл ід ов н о в п арі з п атріоти чним вихованн ям . Б о одне і д р у ге —• патріоти зм , в и сок і м оральні я к ости та прикм ети ха р а ктер у і правильний політичний св ітогл я д та в ід повідний р івен ь знання — є од н а к о в о кон ечн і для того, щ о б в и х о вати д обр ого борця, з в и со к о ю м ораллю та свідом ого, для здійсн ен ня я к и х ідей п отр ібн о віддати св ій запал і св о є ж и ття. С вітогляд, я к певна систем а знаннів, щ о сп и ра ю ч и сь на неї, л ю дина м ож е р о з в ’язувати питання п р о буття, як у й ого осн ова х, так і в ок р ем и х яви щ а х — це одн о з в а ж л и в и х п и тан ь у ви хован н і м олоді. С вітогляд м о ж е бути ідеалістичний або матеріялістичний, 14
хоч , вправді, останн ьо маємо щ е третій, посередній м іж двома названими, т. зв. сим біоз. А л е нас безп осер ед н ьо ц ікавл ять два перш і світогляди — ідеалістичний і матеріялістичний. П ерш ий — ідеалістичний світогляд — «сп и р а ється на вір і в Б ога, і його х а р актер н ою р и сою є віра в безсм ер тн ість д у ш і: на цьом у й п о бу д о вана ціла систем а х р и сти я н ськ о ї моралі, прийнята л ю дством . М ате ріялістичний світогляд «зап ер еч ує існування Б ога і стоїть на тому, щ о існ ує л иш е матерія, щ о д у х є тільки продуктом або вл а сти вістю п р оц есів ви сок оорга н ізова н ої матерії, і щ о в се д у х о в е ж и ття прип иняється з см ер тю тіла». Звідси й атеїзм та заперечення рел і гії і х р и сти я н ськ ої моралі. Спілка У кр а їн ськ ої М олоді, як в ж е ствер дж ен о вищ е, при визначенні в и х о в н о го ідеалу, спирає свою виховну роботу на християнському ідеалізмі, культивує в с в о їх рядах християнську мораль і поборює вЛякі ідеї чи течії, що їх корінням є атеїстичний матеріялізм. Т у т х о ч у тіл ьк и визначити, згл. вказати, на які ділянки н аук и чи предмети сл ід звернути у в а гу з м етою плекання в н аш ої м ол оді правильного світогляду. На ці справи вказано в ж е в «Н апрям них ви хован н я і в и ш к ол у в С У М -і», і ту т подам тільки ва ж ливіш е. О тж е, м ол одь м уси ть б у ти ознайом лена1 з основам и св ітор озу м ін н я — м усить за св оїти в ід о м ості п р о св іт і людину, про в се св іт і закон и р у х у , про д оск он а л ість у п обу д ов і в сесв іту й закони природи, які к ер у ю ть світом , щ о в н ьом у ми ж и вем о і як ого скл а д ов ою частин ою ми є; для плекання пол ітичн ого світогл яд у треба ознайом лю вати м ол одь із здобуткам и науки в пи тан нях: а) п р о закони сусп іл ьн ого р озв и тк у — су сп іл ь н и х одиниць зокрем а, і лю дства, б) про закони ж и ття на:ції — їх постання, р озв и ток і занепад, п р о існування п остій н ого змагання м іж націями за існ ування та за п ер ед ову р ол ю в ж и тті лю дства, в) п р о потреби ук р а їн ськ ого народу, які м усять бу ти з а сп ок оєн н і в ін тересі зміцнення національної спільноти, щ о єдине м ож е забезпечити вільний р озв и ток нац ії і здійсненн я її завдань, г) пр о вл а сти вості пол ітичн их у ст р о єв и х ф орм , і т. і. М олодь, щ о заавансована під інтелектуальним поглядом, повинна ознайом и ти сь з основам и соціології, пол іти ч н ої економ ії, в се св іт н ь о ї істор ії, кул ьтури , з політичними й ф іл ософ іч н и м и течіями, і т. і. Я краз сум івська м ол одь є в том у віці, кол и в сі цього р о д у питання м о ж у т ь її н ай біл ьш е цікавити, і для заверш ення с в о го світогл яд у вона м уси ть бути нал еж н о ознайом лена з цими питаннями. Д у ж е важ л и вою проблем ою , з в ’язан ою з плеканням світогл яд у і підвищ енням політичн ої вир обл ен ости н аш ої м олоді - від чого не м ож на її ізол ю вати — є дати наш ій молоді правильні від ом ості й погляд на питання д е р ж а в н о го й екон ом ічн ого у ст р о ю м айбутньої у к р а їн ськ ої дер ж ави , д о я к ої виборенн я саме готується наш а м о лодь, та визначити віднош ення С У М -у до у к р а їн ськ и х пол ітичн их уґр уп у ва н ь. В ідп овідь на це питання не л егка і, м ож е, н авіть д р а стичнаг, але її обминути не м ож на. О тж е, взявши до уваги, що С п іл ка Української Молоді є позапартійною, національно-соборшшькою організацією, що перебрала не себе завдання виховувати укра їнську молодь у всеукраїнському національному дусі і на основі християнської моралі та українських традицій — не можемо вихо вання сумівської молоді пов’язувати з програмою чи інтересами будь-якої партії, чи з будь-якими груповими цілями, тим більше що єдиного політично-державного центру, настільки авторитетного, 13
що можна б визнати його програму майбутнього політично-еконо мічного устрою української держави, на жаль, покищо не має. Т о му, визнаю чи та доц іню ю чи рол ю у к р а їн сь к и х сам остій н и ц ьки х о р ганізацій чи партій у р о з в ’язанні соц іял ьн ої та д е р ж а в н о -у с т р о євої проблем атики, СУМ висуває на перше місце потребу здобуття української самостійної держави, як основної передумови нашого майбутнього. С У М т а к о ж сто їть на том у становищ і, щ о для нас не повинно виключно замеж ати на здійсненні т ієї чи ін ш ої теор ії або доктрини, як це крайн ьою м ірою ставили наш і соц іял істи під час в и звол ьн и х змагань 1917-21 р ок ів («як не соціял істичн а У к р а ї на, то ніяка»), х оч , в и х ов у ю ч и наш у м ол одь на свід ом и х патріотів і борців за визволення св о го народу, його дер ж а вн ість і власний національний сусп іл ьн о-п ол іти ч н и й зм іст ж иття, потрібно робити її (наш у м олодь) свідом ою ти х підстав, на як и х єдино м ож н а оп ер ти визвол ення наш ого народу та забезпечити повний р озв и ток на ції. О тж е нам залеж и ть п ередусім на добробуті, справедливости, св обод і і р ів н о сті в с іх наш и х громадян, а наш і ви сн овк и відн осн о до пор уш ен ого питання є такі: 1) всякий «ф етиш изм » у відн ош ен ні до б у д ь -я к о ї ф орм и д ер ж а вн ого ладу є ш кідливим ; 2) в сі ф о р ми правління і держ авні у ст р о ї м аю ть св о ї хиби і с в о ї корисн і прикмети; хи би ти х чи ін ш и х ф о р м д ер ж а вн ого л аду випливаю ть здебільш ого з вл асти востей лю дини взагалі та народу зокрем а; 3) в мирних обставин ах найбільш і м ож л и в ості для ступ н евого п о ліпш ення й р осту д обр обу ту та вн утр іш н ьої сили дер ж а в и і нації має демократичний лад, зр еф орм ован ий у таком у напрямі, в як ом у в и я вл яється потреба у сун ути всі ті хиби, які ви я вл яє наш історичн ий досвід; 4) укр а їн ськ а дер ж а в а має забезпечити своїм громадянам політичну, релігійну та екон ом ічн у свободу, забезпе чити їх працею , впровадити соціял ьн у опіку, дбати п р о р озв и ток національної кул ьтури й освіти, щ о м аю ть сл уж и ти зміцненню у к р а їн сь к ої національної спільноти та збільш енню її рол і в світі. Ц и х висн овк ів ми повинні сти сл о трим атись в ін терп ретації на ш и х поглядів на поруш ен і питання. Щ ойно поза С У М -ом молодь м ож е бути прихильникам и і здійсню вачам и тієї чи ін ш ої п ол іти ч н ої програм и чи доктрини, ви к л ю чаю чи ком уністичн у, проти я к ої ми борем ося. Готую чи наш у молодь до бор отьби за визволення і дер ж а вн ість наш ого н а р од у і разом з цим в и х ов у ю ч и її в пієтизм і до к р а єв о ї боротьби , не м ож ем о занедбувати т а к о ж цілий ряд ін ш и х ф а к т о рів пол ітичн ого виш колу, а передусім — вивчення проц есів, щ о від був а ю ть ся в рідному краю , а т а к о ж пізнавання та вивчення на ш и х національних ворогів, зокрема М осковії, наш ого ворога ч.І. В сі ці н ауки м ол одь має за св ою в а ти з розумінням істоти речі, не механічно, а розум ово, щ об разом з тим, в п р оц есі їх засвоєння, р озви ва л и ся в неї здібності до сам остійного мислення, здібн ості до аналізи та синтези, до власних ви сн овк ів. І саме в цьом у від н о ш енні м о ж е бути найкращ е застосован а метода р озу м ов ого (інте лектуального) виховання, п р о щ о в ж е бул а мова вищ е. На які ж іщ е інш і чинники у ви х ов н ом у проц есі н аш ої м олоді сл ід звернути у вату, щ об здійснити наш ви ховн и й ідеал? — Саме теоретичне навчання вказани х вищ е ділянок науки, бе з гімнас тични х вп р ав і спорту, без гарту тіла, без заправи до п оборю ван н я трудн ощ ів і переш код, без ф ізи ч н о ї заправи, не да сть нам га р 16
монійно р озви н ен ої лю дини. Ф ізи ч н е вихован н я має дати молоді чдорове, згинне, сильне, витривал е тіл о, щ о е п ід ста в ою добр ого нояка. А л е «ф ізи ч н е ви хован н я пол ягає не тіл ьк и у в и ш к ол ен н івправі м ’я зів і членів тіла, але т е ж і на ви ґім н асти куван н і в н у тр іш ніх органів лю дини, як, серця, легенів, в я к и х дж ер ел о сили наш и х м’я з ів »; воно, ф ізи ч н е вихованн я, пови нне сприяти т а к о ж р о зв и т кові та ки х прикмет, як ш в и д к ість сп остер еж ен н я і орієн тації, оп а нування себе, витривал ість, відвага, і т. і. В парі з ф ізичн им вихованн ям , ск іл ь к и мати на ув а зі заправу до вій сь к ов ого діла, пови нні бу ти якнайбільш е пош и рені серед м олоді пл астування та такий спорт, як марш і, плавання, стр іл ян ня з ви трівк и або ф л ьобер та , їзда конем, повинні бути п р ак ти кова ні ск ок и з біл ьш ої височини, і т. і. Б а га то д ер ж а в н и х н ародів в ж е давно стали на цей ш л я х і в ж е зм ал ку зап р авл яю ть св о ю молодь таким спортом . Т а к о ж і теренознання та картозн ан н я пови нні бу ти предм етом систем ати чного навчання і ви ш к ол у н аш ої' м ол оді; бо знати терен і вм іти в н ь ом у ор ієн тува ти сь — к он ч е потрібна вимога у вій ську. О тж е цей пр ед м ет-чи н н и к не м ож н а н ех ту в а ти в нагшій ви х ов н ій роботі. М ол одь м у си ть уміти читати карти (мапи), о р ієн ту в а ти сь в о к о лиці, вміти робити оц ін к у терену, будува ти ш атра, м уси ть уміти варити їж у , п ер ев’язувати рани, дати пом іч у п ерш ій потребі, при м арш ах «п р и н ор овл ю вати св ій к р о к до к р о к у п обр ати м ів» і цим навчатись дисципліни, і т. і. Ц ього р о д у чинники вп л и ваю ть т а к о ж на вигострен ня зм ислів і ви р обл ен н я ж и ттєв о го практицизм у, чим повинна ха р а к тер и зу в а ти сь к о ж н а дозріл а й к ул ьтур н а л ю дина. Д уж е правильні м етоди в цьом у віднош енн і з а ст о со в у є в своїй ви хов н ій р оботі Пласт.
* З ’ясован і ви щ е чинники в и х ов а н н я да л еко не в и ч ер п у ю ть п о с тавл ен ої теми. Для ц ь ого п отр ібн о б пор уш и ти щ е багато ін ш их, н е менш в а ж л и в и х і актуал ьн и х питан ь у наш ій р оботі над в и х о в а н ням молоді, як, напр., питання ф а х о в о г о ви ш к ол у молоді, питання ви хован н я м ай бутн ьої п р ов ід н ої в ер ств и — у к р а їн ськ и х д ер ж а в н и х м у ж ів і к а д р ів інтелігенції, і т. і. А л е цим проблемам треба б п р и святи ти окр ем у доп овідь, а кр ім того, оста н н є питання (вихован н я у к р а їн сь к ої п р ов ід н ої вер ств и і ка дрів у к р а їн сь к о ї інтелігенції) біл ьш е ст о су єт ь ся до сер ед ов и щ ака д ем ічн ої молоді, і ц ь ого р од у питання треба б у п ер ш у ч ер гу п ор у ш и ти на академічному ф ор у м і, перед н а ш ою сту д ен тсь к о ю м ол оддю . Т ом у т у т затор кн ен о тіл ьки най осн овн іш і питання, щ о безп осер ед н ьо сто су ю ть ся до діял ьности таки х в и х ов н и х м ол одеч и х організацій, як СУМ , П ласт, щ о маю ть на меті загальне ви хован н я молоді. В з в ’я зк у з наш ою тем ою , в се ж х о ч у під кінець, приверн ути у в а гу на одн е окрем е, на м ою дум ку, д у ж е велике, питання в и х о вання молоді, а це — в и хова н н я дисциплінарности, бе з ч ого н е тіл ьки вся наш а р обо та в С У М -і, але й у ся наш а бор отьба б у д е н еусп іш н ою . «Д исципліна не тіл ьки потрібна у в ій ськ у , але й в у с іх діл я н ках ж и ття людини»^ вона потрібна т а к о ж в особи стом у ж итті, і це п е дагогіка називає сам одисцип ліною . В ч ом у ви я вл я ється ди сц и п лі 2
17
н ован ість? — Вона в и я вл яється, в перш у чергу, в ретельном у, сол ідн ом у і пл ян овом у виконанні о бов 'я зк ів . Ц ьом у питанню п р и св я ч у є ува гу пр оф . Г. В ащ ен ко в св оїй статті «В и хова н н я д и сц и пл ін ован ости й організованости» («А ван гар д », ч. З, 1951), д е він на осн ов і педагогіки визначає д в і ф ор м и дисципліни — свідому і не свідому, при чом у вк а зу є, щ о свідом а дисципліна, в осн овн ом у, сп и р ається на усвідом лен ні л ю д и н ою о б о в ’язк ів і на розум ін н і д о цільн ости ти х правил, яким вона (людина) п ід к о р ю є св о ю вол ю . П ри такій дисципліні — п и ш е а в тор статті — «в ол я л ю дини л и ш а ється свобід н ою , бо вона, п ід к о р ю ю ч и сь наказам кер івн и ка, р а зом з тим п ід к о р ю ється собі, себто св о їй св ід ом ості й сум л ін ню . Н есвідом а або зовніш ня дисципліна сп и рається на ст р а х у кари за невиконанн я о б о в ’язків або на баж ан н і одер ж ати п ох в а л у чи н а гор од у за виконання їх... С відом ість доц іл ьностей правил, щ о р е гул ю ю ть доц іл ьність, — веде далі автор — т у т н е о б о в ’я зк ова і не грає в ел и кої ролі. К ерівн ики, щ о за ст о со в у ю т ь т а к у дисципліну, вим агаю ть, щ об підлеглі їм лю ди виконували їх накази, не м ір к у ю ч и п р о п ідста ви і доц іл ьн ість, а л и ш е тому, щ о дан о наказ чи д ор учен н я». О т ж е при такій дисципліні людина обер та ється на сліпе, п ок ір н е знаряддя в р у к а х керівника. Т ака дисципліна є н е тр и вка , а крім того, ш кідлива, о со б л и в о тоді, кол и сліпі, сл ухн ян і ви кон авці безза стер еж н о в и к о н у ю т ь накази нем удрого керівництва, щ о д у ж е ч а сто трапл яється, і це д ов од и ть не раз д о к а та стр о ф и . Т ом у нам ід еться про те, щ об у наш ій в и ховн ій р об о ті навчати м о л одь св ід ом ої дисципліни, органічно п о в ’язан ої з сам оди сц и п лі ною . Б о н есвідом а дисципліна ч а сто ламає й н и щ ить л ю д сь к у о с о би стість, а іноді, як це м ож на б ствердити на п рикладах із т о т а л ітарних систем , завдає в ел и ки х ш к од сусп іл ьству.
* П оставл ені тут завдання щ одо ви хован н я наш ої м ол оді м ож у ть бути у сп іш н о виконані тіл ьки усвідом лен ням в и х о в н о ї мети і на ш и х цілей, усвідом ленням н а ш ої істор и ч н ої м ісії та н ап олегливою ви х ов н ою і сам ов и х ов н ою працею , в якій бул и б ор га н іч н о поєднані в сі види ви хован н я в один тяглий виховни й проц ес, щ о в його ви сл іді має поставати гармонійно ви хован а людина, ук р а їн ськ и й патріот. «Т іл ьки така лю дина має р а д ість ж и ття і баж ан н я б о р о ти сь за н ього. Л иш е такій лю дині не бр а к у є св іж о с т и — тіл есн ої і д у х о в о ї — і безнастанн ої о х о т и міряти св о ю си л у з оточненням. Л иш е так ви х ов а н а лю дина м о ж е стати «л ю д и н ою ч и н у»! Л иш е на т а к в и хов а н ій у к р а їн ськ ій молоді м ож н а сперти н аш у б о р о т ь бу за У к р а їн сь к у С ам остійну С об орн у Д ер ж аву! Висловлені в цій статті погляди на питання виховання патріотизму української молоаі в основном у базовані на праці проф. Г. Ващенка „Виховання волі і ха р а к т е р у " ч.; II., р о з діл „Виховання любови до батьківщини".
Автор
13
А. К.
Закута м олодь (Життя і виховання підсовєтсьної молоді) „Н е мож на знати людини, раз побалакавши з нею, — треба знати її молоді роки, ви ховання батьків і осередок, у якім вона розвивалася, — тоді тільки мож на мати повну уя ву про неї, мож на оцінити її й дати їй відповідне доручення — м ісію ...” В. Щербаківський Вступ Про м олодь вж е багато писали й говорили, хвалили й ганьбили, переоцінювали й недооцінювали, підносили її на щ ит і... кидали в неї болотом. Одні знали її, інші не знали. Одні виходили з добри х намірів, інш і — з вузьк и х егоїстичних міркувань. О собливо часто згадували про молодь, яка ф орм увалася у совєтськ ій дійсності. Одні відкидали її як силу зіп со вану, втрачену для нації, інші, навпаки, в противагу цьо м у ф альси ф ікувал и її, замовчували від’ємні риси або на віть вихваляли їх на ш к оду і загальноукраїнській справі, і тій самій молоді. Одні спотворю вали справж нє обличчя молоді, судячи її виклю чно за зовніш німи проявами та звичаями, щ о вла стиві том у середовищ у, з якого дана м олодь вийшла; не заглиблювалися у цю делікатну, відповідальну справу і таким чином давали поверхову, обм еж ену характеристи ку, приписую чи всій українській (підсовєтській) молоді „м атеріял ізм ” , „к ом ун ізм ” , „а теїзм ” . Інші, щ о давали позитивну оцінку цій молоді, не кл ясиф ікували її за віком, механічно узагальнювали ти х, щ о спостерігали револю цію 1917 року, чи брали в ній участь, з тими, щ о приблизно народились у той час; до того ж зміш ували докупи м олодь різних ідейних напрямків: м о лодь К р у тів з м олоддю П ерекопу, тобто молодь, щ о не сприйняла гасел ж овтн евої револю ції і боролась за само стійну Україну, з молоддю, щ о йшла „П етл ю ру би ть” , а потім несла „зд обутк и р евол ю ц ії” . Х ар актери зую чи п ідсовєтськ у молодь, одні й інші мало зупинялись на виясненні справж нього обличчя наймолод 2*
19
ш ого покоління, щ о вж е відограє і відограватиме в май бутн ьом у визначну ролю. Ті, щ о давали неґативну оцінку молоді, обм еж увалися лиш е суворим , неґативним присудом наймолодш их, нази ваю чи їх презирливо „сталінським и вихованцям и” . Ті, щ о давали позитивну оц ін к у молоді, оминали взагалі наймолодш их, так званих „ровесн и к ів ж ов тн я ” , ідеалізу ю чи старш у ґенерацію п ід совєтськ ої молоді, не розкри ва ли п си хол огічної різниці у поглядах старш ої ґенерації м о лоді, щ о в ум овах совєтськ ої дійсности піддавалась сов єт ській переробці людини, під ти ском терору відмовлялась від св о їх попередніх ідеалів та поглядів, — та наймолод ш их, які, не знаючи минулого, сприймали позитивно чи неґативно сучасний їхній світ, проповідуваний больш еви ками. У своїй праці зуп и ню сь більш е на характеристиці м о лоді, щ о народилась приблизно в револю цію 1917 р. і по револю ції. Я к представник тієї ґенерації, я х о ч у поділитись своїм и думками, спостереж енням и і ф актам и про ук раїн ськ у п ідсо в єт сь к у молодь, о б ’єктивно змалювати її ж и ттєви й ш лях, розкрити її душ у, прагнення; показати чинники, я кі діяли, д ію ть і діятим уть додатково чи від’ємно на ф орм ування її характеру й світогляду, відм ітити слабі й сильні сторони. Бо питання м олоді для нас, українців, особли во тепер, в час боротьби за сам остійну держ аву, набуло великого значення. Справедлива і о б ’єктивна оцінка, висвітлення сп р а вж нього обличчя молоді, зрозум іння сильних і слабих її ст о рін, — набагато полегш ить провідним українським колам в проведенні загальноукраїнської мети, а молодий запал і силу використати уміло й доцільно. Шкільна молодь „М ій см іх недосміяний, м ої сльози недоплакані” . Стефаник „Іш ов славнозвісний 1929 рік, коли країна розпочала велике будівництво, вступивш и в еп ох у стал ін ських п ’я ти р іч ок ” . („З а больш евицьку пропаґанду й а ґітац ію ” , ж о в тень 1940). ...Р озкуркулю вали, конф іскували, зліквідовували, р оз 20
продували селянські господарства, вивозили цілі родини і села на північ, позбавляли прав голосу, заповнювали тю рми селянами, а „к л ясово-ви три м ан и х” прим усово за ганяли до колгоспів, — так розпочалося це „вели ке б у дівництво” в еп оху .„стал ін ськи х п ’я ти річок” . І в ж е за 1-ш у п ’яти річку почорніли біленькі хати, понищ ено виш неві садки, замовкли співи селян, — веселі зам ож ні села перетворились у пустки. І вж е за 1-ш у п ’я ти річк у у се лян — „н і корови, ні свині, тільки Сталін на стін і” . Се ляни масово втікали від колективізації і переслідувань Н К ВД на Кавказ, у Р осію , в Середню А зію , на Далекий Схід, у промислові міста У країни — Д ніпропетровськ, К р и вор іж ж я , З апоріж ж я, Донбас, Х арків, де виконували малооплачувані „ч ор н і” роботи на заводах, будівництвах і в ш а хта х; поселялися ген на околицях міст, у ровах та проваллях, куди звозили м іські покидьки, будували собі землянки, іронічно називаючи їх „землескрьобами” („зе м л ечоси ” , „зем ледери ” ). Ш тучн о створений больш евйкам и голод 1933 рок у д онищ ив українські села. Це вж е не люди, а трупи д ор ос лих і дітей примарами бродили по смітниках, порпалися по городах, ви ш ук ую чи тор іш н ю картоплю, по полях, збираю чи старі колоски; їли курій, лободу, осоку... „А на хаті — серп і молот, А у хаті — см ерть і голод” , — створю вав народ ф алкльор про тодіш нє ж иття. Ш укаю чи спасіння від голоду, селяни валками п осунули до м іст хліба просити і, безсилі, п ухлі, вмирали на ш л я ха х і в у лицях міст. А в місті, х оч і була диктатура пролетаріяту, робітники, тобто, пролетаріят, знесилені підвищеними нормами, лед ве-л едве ж и вотіли на голодних приділах. Треба бул о ба чити, скільки безпритульних, голодних дітей валялося п о під тинами, блукало по вулицях міст, стоял о під хлібними крамницями, збіл ьш ую чи число старців на вуркаганів. А ті, щ о щ е трималися під батьківським дахом, вж е змалку боролися за ж иття. „Щ о д а ю ть?” — весь час переслідува ло їх. Щ осили бігли з одн ої черги в інш у і вистою вали даремно під стінами й дверима в холодні зимові ночі й дні, — це було основним ж и ттьови м зайняттям. ...Це підростали „ровесн ики ж ов тн я ” , м айбутні буд ів ники нового комуністичного суспільства, на яких бол ьш е21
вики покладали велику надію. Не довіривш и старш ом у поколінню , щ о було виховане в чуж ом у, „бур ж уа зн ом у д у сі” , больш евики взяли до св оїх рук ідейне виховання підростаю чого покоління, використавш и для цього ш колу. Т ак як семирічка (потім середня школа) була об ов ’я з ковим навчанням, то 7 років всі без вийнятку діти були п ід її доглядом. К рім того, були щ е дитячі будинки для безпритульних, де больш евики безпосередньо здійсню ва ли свою мету, ви ховую чи св оїх прихильників та ви ко навців. У ш колах діти були о б ’єднані в дитячі бол ьш евицькі організації: „ж ов тен я та ” , „п іон ери ” , старш і — в комсомолі. Поза ш кол ою були піонерські клюби, де п родовж ува л ось позаш кільне виховання. В час літніх вакацій м ісь к и х дітей збирали в піонерські табори та дитячі майдан чики. Все це було під контролею п артійно-ком сом ольсь к ої організації. „Н айваж ливіш е завдання радянської ш коли — ком уні стичне виховання м олоді” (з газети). У вихованні молоді больш евики врахували доси ть позитивні важ ливі обста вини для себе: молодь не знала дореволю ційного ж и ття та була відгородж ена від усього світу „китайським м уром ” („ґраніца на замке” ). Не знаю чи минулого й сучасного поза СССР, молодь не могла порівнювати підсовєтського ж и ття з іншим. В ш колі, піонерському клю бі, таборі та дитячом у садку виховували у дітей ненависть до царського реж им у, ца рів, „золотопагонни ків” , панів, капіталістів, поміщ иків, а разом 3' тим і до сучасного капіталістичного світу, до с у часної бу р ж у а зії (до закордону), щ о експлю атує п ролетаріят. За одними тільки піснями, щ о відогравали ролю важ ливих виховних чинників, можна судити про той ш лях, яким больш евики вели молодь. К онечна мета бол ьш евиків — комунізм через світову револю цію — „міровой пожар” . І діти співали: „М ьі на горе всем бурж уям М ировой пож ар раздуем. Дуй, ребята, дуй! М ировой пож ар горит, Б урж уази я кричит: Ай! М ировой пож ар в крови: Господи, благослови!” 22
А потім „даеш ь Варш аву, дай Берлин, мьі врезалися в Рим” ... Змалку дітей підготовляли до м айбутніх труднощ ів, до я коїсь абстрактн ої боротьби в ім ’я „п обу д ов и б езк л я сового су сп іл ьства на одній ш остій зем н ої к ул і” , в ім ’я „п о б у дови соц ія л ізм у в одній країні” . „М и молоді, весняні квіти, Ми діти м олота й серпа, Ми тільки починаєм ж ити, Але вж е ж д е нас б ор отьб а ” ... А бо: „В еди, Буденньїй, нас смелее в бой, ІІусть гром гремит, пускай п ож ар кругом, Мьі беззаветньїе герой все, И вся то наша ж и зн ь єсть борьба, б ор ьба ” ... Дитячі пісні заступали сь політичними, незрозум ілим и для дітей. „К о л и мені бул о 4 роки, — оповідає М., — ми, діти, в ди тяч ом у садоч ку співали „Інтернаціонал” , слова я кого к ож ен розум ів п о-св оєм у . Я співала „М и в сіх котів (замість „к а т ів ” ) зітрем на п о р о х ” і ніяк не могла збаг н ути собі, для чого нищ ити котів. М ені їх було д у ж е ж аль. В ж е тільки в ш колі п ізніш е я зрозум іла значення слова „к а т ” . Інш ий хл оп чи к співав: „П айдєм, пайдєм, в сє х п уш и сти х разаб’єм ” (замість „ф а ш и ст о в ” ). К оли мати запитала ди тину, кого він р озум іє під „п уш и сти м и ” , він сказав: „ К о тів і соба к ” . Дітей підготовляли до в сіх подій і кампаній, щ о відбували ся в СССР. „П ол іти к а Н Е П -у” , „д оп ущ ен н я ” зам іню валась п ол іти кою „обм еж ен н я ” і „ви ти сн ен н я” . В к урс цієї справи були введені і діти: „П осм отрите, как нелепо Р азрослася р ож а непа, Р ож а непа ш ирока, Она п роси т кулака. Н а!!!” „Л іквідац ія к ур ку л я як кляси на базі суцільн ої к ол екти в ізац ії” добивала НЕП: „В сіх панів до д ’ної ями, б у р ж у їв за бур ж у я м и будем бить, будем б и ть ” . (Тичина) Я к змальовували больш еви ки те майбутнє, яке п отр е бувал о стіл ьк и праці й напруж ення? М олодь конкретно його не уявляла. „Н е буде експ луатації людини лю диною , 23
не буде панів, поміщ иків, капіталістів, не буде клясів, зникне різниця м іж р озум овою і ф ізи чн ою працею, всі лю ди бу д у ть рівні і щ асливі. П рацюватимуть по змозі, одер ж уватим уть по п отребі” , — механічно заучувал и ді ти на лекціях суспільнознавства про ком уністичне май бутнє. А щ о активісти самі ч а сто-густо не орієнтувалися в то му, щ о вони проповідували, то їхн і пояснення набирали академ ічного характеру. О сь так один акти віст зі комне зам у (комітет незам ож них селян) поясню вав м олоді про комунізм , в однім селі на Х арківщ и ні 1928 p., але сам не дож и в д о того часу, бо згинув з голоду р ок у 1933: „К ол и настане комунізм, то буде не ж и ття, а рай. Робити буде нічого, а їсти, пити, од еж і буде стільки твоя душ а заба ж ає. З ахочеш костю м — зайдеш у крамницю і вибереш , який на тебе дивиться. З ахочеш поїсти — зайдеш в крам ницю, набереш хліба, ковбас, і все безкош товно. В р есто ранах вареники плаватимуть у маслі. Забаж аєш поїхати в К и їв чи на к урорт у Крим, сядеш у потяг і поїдеш . Р о бити по м ож ливості, а їсти по п отребі” ... А для здійснен ня цього „привабливого” ж и ття треба переж ити тр удн о щі, яким не було кінця й краю. „Д огнати й перегнати капіталістичні країни, п еретвори ти СССР — країну аґрарно-індустріяльну в країну ін дустріял ьну, колективізувати сільське господарство, зміцни ти оборон осп ром ож н ість країни і т. д. Дітей посилали на „х л ібоза готів л ю ” , на „ви ка чк у хл еба ” („ви к ачу вать” — „ви п ом п овувати ” ). Діти були свідками цих „в и к а ч ок ” , а то й самі брали участь в цих акціях, ш укаю чи у селян хліба на стріхах, у печах, у стінах, в ямах, — останній хліб, с х о ваний селянами на прож иток. Я пам’ятаю, як 12-13-річних піонерів з міста посилали в ближ нє село на хлібозаготівл ю на 3 дні. Це було напе редодні голоду 1932 року, і селяни були виснаж ені і бліді. П ід час переведення „ви к а ч ок ” вони були присутні. Це було так. До хати якогось активіста чи в сіл ьсовєті за кликали по черзі селянина, і виконавці або уп овн оваж е ний О бком у чи партком у допитували. „Д е хл іб п од ів?” На відповідь селянина, щ о хліба у нього немає, уповноваже ний бив по столі, кричав, загрож ував і вимагав, щ об селя нин вніс призначену йому норм у збіж ж я. Ці піонери почували себе ніяково і мовчали. І н іхто з 24
них не встрявав у р озм ову з дорослими. А л е скіл ьки було таки х ф актів, коли в селах піонери активно брали участь у виявленні хліба у селян і доносили про це на св о їх зна йомих та родичів. „Д огнать і перегнать капіталістичні країни!” — і діти збирали в м істах ути л ь-си рови н у (залізо, ганчірки, пляш ки), працювали на суботн и к ах в радгоспах, колгоспах, на заводах. В селах діти збирали колоски, попіл та к ур я чий п ослід для угною вання колгоспної землі. М атеріяльний рівень чимраз падав і падав. М айбутнє було далеке і недосяж не. Л ю ди згадували дореволю ційні часи і хвалили часи Н ЕП -у. П ід час голоду 1933 р. най більш е страж дали діти. Т и сн ул и до грудей ш м аток хліба, одерж аний на картку робітника, щ об не вирвали чорні, голодні п у х л і діти і дорослі, вигнанці з села, щ о чатували під хлібними „л откам и ” . На збір вр ож а ю 1933 р. посилали і дітей з міста, бо ніком у його було збирати. Ті, щ о п оста чали хл іб на експорт, вмирали з голоду. Б ольш еви ки не враховували, щ о ці маленькі сотворіння рано почали ба чити і мислити. В насл ідок такої дій сн ости в свідом ості дітей створи лося два світи: один, щ о його п роповідували больш евики на словах, св іт больш евицький, ф альш ивий, неясний в т у мані; другий світ — реальний світ, в яком у вони ж или і страж дали. М іж бол ьш еви ц ькою пропагандою і дій сн істю поглиблю валась чимраз більш а прірва, і діти розум іли це. К р и ти к у ю ч и царат і сучасний капіталістичний світ, бол ьш евицькі агітатори не м огли показати, натомість, кращ их зразків у совєтськ ій дійсності, а намагалися порож нім и ф разами доводити, щ о „С С С Р — країна щ асливого, зам ож н ього ж и тт я ” . Це зустрічал о слуш ні тверезі заува ж ення дітей, мовляв, „ у нас не кращ е” , або: „а чом у ми гол од уєм о?” і т. д. Н евідрадні умови ж и ття змалку ш товхали дітей до са м остійного міркування. На чи єм у боці правда? В ш колі вони чули патосні пром ови больш еви цьки х агітаторів про радісне ж и ття тр у д я ж и х СССР. „Н аш і народи ж и в у ть ра дісним, повним щ астя, променистим ж иттям , якого доби лись під керівництвом партії Леніна-Сталіна, під мудрим керівництвом палко лю бим ого всіма народами н еося ж н ої наш ої батьківщ ини Й. В. Сталіна” (з грамат. укр. мови для неповної середньої та середн ьої ш коли). 25
„И ж и зн ь хорош а, и ж и ть х о р о ш о ” (М аяковський) „Ж и в е м мьі весело сегодня, а завтра б у д ет весел ей ” (пісня). А в хаті й на вулиці селищ бачили н уж д у, батьків, зм уч ен и х т я ж к о ю працею та недоїданням, щ о стоял и пе ред за гр озою про непевне завтра, і чули: „О й, ти, рай, ти, наш рай, О бікрав ти наш край: І бички, й телички, і виш иті сор оч к и ” . І громадянин СССР знаходив вихід: „ ї ж конину, пий вино, Ж и зн ь пропащ а всеод н о” . (А горілки майж е завж ди бул о доси ть для сов єтськ и х громадян. Д ерж ава сп екулю вала нею. На випадок в ід су т ності горілки трудящ і вж ивали динатурат, д у хи й оде колон). Для совєтськ ого громадянина „Ж и т ь стало лучш е, товариш і, ж и ть стало весел еє” (Сталін), а громадянин д о дав: „ Х о т ь єст ь нечего, так ж и ть весел о” , „П ой п есню х о ть тресни, а єсть не п р оси ” . Соціяльна неунорм ованість п ородж увал а ненормальні відносини серед „щ а сл и ви х со в єтсь к и х гром адян” . І діти бул и свідками пиятики, бійки в родинах, робітни ків і колгоспників. А вирази „ж и с т ь ” , „ж и т у х а ” , „ж и зн ь поламатая” , „ж и зн ь п ош крябана” , „н е ж изнь, а ж ест я н ка” , „ж и зн ь получила тр ещ и н у” (розкололась), „сп іш и ж и т ь ” , „бьівает хуж е... правда р ед к о” , „п рол етари ату не чего терят, кроме свои х цепей” , „п у ст і слова про право бід н и х” (з „Інтернаціонал у” ) і т. д. — ці вирази, вж ивані з ір он ією і без іронії, міцно вкорінилися в щ оденний в ж и то к „щ а сл и в ого” совєтськ ого громадянина і п ідк ресл ю ю ть ж а х ж и вотіння й трагедію душ і сов єтсь к ої людини. В ш кол і вихваляли „м у д р ого батька Сталіна” , — в хаті лаяли „со в є т сь к у вл а сть” і проклинали ката Сталіна. В ш к ол і вони чули про к ар тк ову си стем у за кордоном і тя ж к и й м атеріяльний стан тр удя щ и х, а т у т вони самі пе реж ивали карткову си стем у та довгі черги. В ш к ол і вони чули завж ди „Б ога немає” , розм ову й д о повіді на антирелігійні теми, деклям ували антирелігійні вірш і, співали пісні, я к то: „П ионерьі, вьі в Бога не верите, А где ваш е Р ож д єст в о? Наше Р ож д еств о снегом замело, В от где наше Р ож дество. 26
Пионерьі, вьі в Бога не верите, А где ваша Паска? Наша Паска — вьідумана казка, В от где наша Паска. Пионерьі, вьі в Бога не верите, А где ваша Тройца? Наша Тройца — в три ш еренги стройся, Вот где наша Тройца. Пионерьі, вьі в Бога не верите, А где ваши иконьї? Наши иконьї — пионерзаконьї, В от где наши иконьї” , — дем онстрували з смолоскипами по м істу чи селу, напере додні релігійних свят, вигукували антирелігійні гасла (наприклад, „Д олой Папу П ія!” ), кричали п ід церквою : „Д олой, долой м онахов, Долой, долой ПОПОВ, Залезем мьі на небо, Розгоним всех Б огов” ... А в хаті, батьки вчили м олитись перед образами, ходити до церкви (поки їх не „зак р и л и ” ), і діти їли різдвяну ве черю чи свя чен у паску. В ш кол і їм прищ еплювали інтернаціональні п очуття, а твори Т. Г. Ш евченка (вони були в кож н ій українській хаті) збуд ж увал и лю бов до України, розкривали, х то в о ни, „ч и ї сини, я ки х батьків, ким за щ о за к у т і?” та запо відали: „В своїй хаті — своя правда, і сила і воля” . У вихованні м олоді больш евики зустріл и сь з вели кою п ереш кодою — ук р аїн ськ ою родиною . Батьки мали вели кий вплив на св оїх дітей. Т ом у больш евики з самого по ч а тк у свого існування розвалю вали родину, як сусп ільну, національну одиницю, наставляю чи дітей п роти своїх батьків, як ідеологічних противників. О сь дослівні слова ком сом ольця до дітей (ст. Д олінська): „Д іти, не сл ухай те св оїх батьків і матерів, бо вони вас ведуть к гибелі” . І діти противились батькам, наперекір батьківській в о лі вступали в піонери, в комсомол. Існую ть пісні, щ о відо браж аю ть бор отьбу дітей з батьками. Без дозвол у матері дитина вступ ає в піонери: „И спугалася до см ерти ньінче маменька моя, я пришла и ей сказала: Пионеркой стала я. 27
Х оть ругайте, не ругайте, а по-ваш ем у не бьіть, на собрание отряда не закаж ете х од и т ь ” ... В одній пісні мати забороняє дочці записуватись у ком со мол, на щ о та відповідає: „Н аплевать на ети толки, Что мне мать не говорит, Запиш усь я в ком сом ол ки ” ... або: „Р аньш е бьіла я богомолкой, Всем святьім молилася, Теперь стала я комсомолкой, С Богом расп рости лася” . Щ е пізніш е больш евики прославили Павлика М ор озо ва, щ о на півночі викрив свого батька, як ворога со в єт сь кої влади, і поставили йом у пам’ятник. Дітей вчили від м овляти ся від св оїх батьків, позбавлених ви борчих прав, свящ еників, репресованих селян, робітників та ін. Вчили ск ар ж и ти сь на батьків до суд у, Н К ВД і т. д. В оправданні цих вчинків використовували слова Ле ніна: „М и говоримо, щ о наша м оральність підпорядкова на цілком інтересам боротьби п рол етарія ту” , а на лекціях викладачі п оліт-економ ії оправдували всі заходи й м ето ди больш евиків такою примітивною брехнею : Все, щ о робить партія і наш уряд, всі ті закони, які видає, не ди в лячись на труднощ і, все це „правильно” , бо це все є в інтересі „робочого кляса” . Б ольш евики розвалю ю ть родину ш л яхом ареш тів, репресій, переслідувань членів родини. П ереслідува на родина розпорош увалась. Б атьки не знали, де їхн і д і ти, діти не знали, де їхн і батьки. Дітей відривали приму сово від репресованих батьків, і ці діти були віддані одні на виховання вулиці, інші — на виховання ком сом олу. (П родовж ення буде)
ґ ------------------------------------------------------------------------ \ Пленум Центрального Комітету С У М -у не солідаризується зі статтею «Quo vadis Domine?» та епілогом в сатирі «Тіні незабутніх предків», що були вміщені в «Авангард» ч. 4-5. (26-27). ^__
28
Центральний Комітет С У М -у
Я. Д ЕРЕ М Е Н Д А
Від ТЄЗ-у до СУМ-у На підставі матеріялів із зізнань Миколи Павлушкова на судовому харківському процесі С В У-С УМ з 18. і 19. березня 1930 року Судові матеріяли з харківського процесу над членами С У М -у, виявляю ть доси ть чітк у картину п роцесу відрод ж ення серед ук раїн ськ ої м олоді на С хідніх У країн ських Землях активного націоналізму, в ж е к оротко після остан нього програного бою ук раїн ськ ого народу з окупантом в 1917-1920 роках. Період, в яком у організаційно ф орм увалась українська націоналістична молодь, як так ож період, на який припа дає діяльність С У М -у, був незвичайно важ кий, несприят ливий до ведення б у д ь -я к ої організованої праці в україн ськом у національному дусі. Правда, світлі дні існування У країн ської Держ ави щ е були свіж и м и у пам’яті молоді, але програна війни, часті невдачі і брак здор ови х і р оз судл и ви х політичних м у ж ів для ведення українського народу і керування власною держ авою , — впливали на м олодь пригнічую ю чо, обезвладню ю чо. Новій окупацій ній владі, зараз ж е по уп а дк у держ авности, покорились і стали їй сл уж и ти гром адські і політичні діячі, які біл ьш ою або м енш ою м ірою щ е вчора були керівниками української національної револю ції (Винниченко і інші). В се це були причини, які впливали на послаблення у к раїнського сп роти ву, які присипляли револю ційну насна гу у к р аїн ськ ої молоді, які ш ирили серед н еї зневіру і на п рош ували її, за прикладом вчораш ніх керівників наро ду, кори ти ся брутальній силі ворога. Згодом, коли новий окупант вкорінився вж е в Україні, її містами прокотилася хвиля українізації, яка зовніш ньо носила характер „в ід родж ення У країн и” ; для м олоді відкрито ш коли і гурто ж итки, знесено оплату за навчання. Все це разом дало причину для зродж ення ф альш ивої віри, навіть у про відних к ол ах ук р аїн ськ ого громадянства, про вільний кул ьтурн ий і політичний розви ток ук раїн ськ ої нації під новим окупантом. Треба було справді великої вдум ли вости й спостереж ливости, щ об добачати за серпанком м илосливих слів і обіцянок окупанта су в ор у дій сн ість зав29
Х о ть ругайте, не ругайте, а п о-ваш ем у не бьіть, на собрание отряда не закаж ете х о д и т ь ” ... В одній пісні мати забороняє дочці записуватись у к ом со мол, на щ о та відповідає: „Н аплевать на ети толки, Что мне мать не говорит, Запиш усь я в ком сом ол к и ” ... або: „Р аньш е бьіла я богомолкой, Всем святьім молилася, Т еперь стала я комсомолкой, С Б огом расп рости лася” . Щ е пізніш е больш евики прославили Павлика М ор озо ва, щ о на півночі викрив свого батька, як ворога со в є т сь кої влади, і поставили й ом у пам’ятник. Дітей вчили від м овляти ся від св оїх батьків, позбавлених ви борч и х прав, свящ еників, репресованих селян, робітни ків та ін. Вчили ск ар ж и ти сь на батьків до суд у, Н КВД і т. д. В оправданні цих вчинків використовували слова Ле ніна: „М и говоримо, щ о наша м оральність підпорядкова на цілком інтересам боротьби п рол етарія ту” , а на л екц іях викладачі п оліт-екон ом ії оправдували всі заходи й м ето ди бол ьш еви ків так ою примітивною брехнею : Все, щ о робить партія і наш уряд, всі ті закони, які видає, не див лячись на труднощ і, все це „п равильно” , бо це все є в ін тер есі „р обоч ого кляса” . Больш евики розвалю ю ть родину ш ляхом ареш тів, репресій, п ереслідувань членів родини. П ереслідува на родина розпорош увалась. Б атьки не знали, де їхн і д і ти, діти не знали, де їхн і батьки. Дітей відривали п ри м у сово від репресованих батьків, і ці діти були віддані одні на виховання вулиці, інші — на виховання ком сом олу. (П родовж ення буде)
Ґ ---------------------------------------------------------------Пленум Центрального Комітету С У М -у не солідаризується зі статтею «Quo vadis Domine?» та епілогом в сатирі «Тіні незабутніх предків», що були вміщені в «Авангард» ч. 4-5. (26-27). ^
28
Центральний Комітет С У М -у
^
Я. ДЕРЕМЕНДА
Від ТЄЗ-у до СУМ-у На підставі матеріялів із зізнань Миколи Павлушкова на судовому харківському процесі С В У-С УМ з 18. і 19. березня 1930 року С удові матеріали з ха р к івськ ого п роцесу над членами С У М -у, виявляю ть досить чітк у картину п роц есу відрод ж ення серед ук раїн ськ ої м олоді на С хідніх У країн ських Зем лях активного націоналізму, в ж е коротк о після остан нього програного бою ук раїн ськ ого народу з окупантом в 1917-1920 роках. Період, в яком у організаційно ф орм увалась українська націоналістична молодь, як та к ож період, на який припа дає діяльність С У М -у, був незвичайно важ кий, несприят ливий до ведення б у д ь -я к ої організованої праці в україн ськ ом у національному дусі. Правда, світлі дні існування У к р аїн ськ ої Д ерж ави щ е були свіж и м и у пам’яті молоді, але програна війни, часті невдачі і брак здорови х і р оз суд л и ви х політичних м уж ів для ведення ук раїн ськ ого народу і керування власного держ авою , — впливали на м олодь п ригнічую ю чо, обезвладню ю чо. Новій окупацій ній владі, зараз ж е по уп адку держ авности, покорились і стали їй сл уж и ти гром адські і політичні діячі, які біл ьш ою або м енш ою м ірою щ е вчора були керівниками ук раїн ськ ої національної револю ції (Винниченко і інші). В се це були причини, які впливали на послаблення у к раїнського сп роти ву, які присипляли револю цій ну насна гу ук р аїн ськ ої молоді, які ш ирили серед неї зневіру і на прош ували її, за прикладом вчораш ніх керівників наро ду, кори ти ся брутальній силі ворога. Згодом, коли новий окуп ант вкорінився вж е в Україні, її містами прокотилася хвиля українізації, яка зовніш ньо носила характер „в ід родж ення У країни” ; для молоді відкрито ш коли і гурто ж итки, знесено оплату за навчання. Все це разом дало причину для зродж ення ф ал ьш и вої віри, навіть у про відних к ол ах ук р аїн ськ ого громадянства, про вільний кул ьтур ний і політичний розви ток ук раїн ськ ої нації під новим окупантом. Треба було справді великої вдум ли вости й сп остереж ли вости, щ об добачати за серпанком м илосл и ви х сл ів і обіцянок окупанта су в ор у дій сн ість за в20
тр іш н ього дня. Треба б ул о н еаби якої відваги в так и х у м о ва х починати організовану працю і сп од івати сь усп іхів. В се ж таки серед тод іш н ьої ук р а їн сь к ої м олоді знайш ли ся такі, які, не будучи ні політиками, ні гром адським и діячами, вчасно добачали і збагнули ц ю стра ш н у дій сн і сть, щ о з кож н им днем м алопом ітно, огортала У країн у, я кі добачили невідрадну дій сн ість завтріш н ього дня, дбай л иво за кр и ту пропаґандивним кличем ворога про „щ а ст я р а дя н ськ ої лю дин и” . Ця м ол одь мала перед своїм и очима і у св оїй св ід ом ості всі м ож л и ві переш коди і труднощ і, але не завагалася п о святити себе для мети відродж ен н я духа сп р оти ву і п оста вила перед соб ою ясне завдання працю вати і активно б о р оти ся за зд обуття волі і сам остій н ости для У країн и. Т ак в ід р од ж у в а в ся україн ськи й націоналізм, щ о ск ор о знай ш ов со б і стал у ф ор м у в організації СУМ , яка в час її р о з к р и ття застраш ила б ол ьш еви ц ьк ого окупанта с в о є ю с и лою , динам ікою і п отенцією . С еред м олоді, яка п освяти лася для відродж ення н а ц іо налізму, яка зорганізувала і керувала С У М -ом , особл и во відзн ачились М икола ГІавлуш ков і Б орис М атуш евськ и й . Микола Павлушков Н ародився в м істі Т ул і на М оск ов ії в родині вчителя 1904 рок у. Б атько М иколи б у в росіянином , м ати ук р а їн ка. В дом і П авл уш к ови х говори л ось р осій сь к ою м овою . П ’я ть р ок ів навчання ш к ол и 2 -гої ступ ен і (за си стем ою навчання в Р С Ф С Р ) М икола закінчи в в Т ул і, де п ер ебу вав до 18 р ок у ж и ття. 1921 року, коли й ого б а тьк о ви свя ти вся на свящ еника, П авлуш ков залиш ає родинний дім і в и їж д ж а є на У к ра їн у до К иєва. В осени 1922 р о к у він в сту п а є до Ш евч ен к івськ ої ш коли, в якій н авчається д о весни 1923 року. Закінчивш и Ш евч ен к івськ у ш кол у, П авл уш ков вступ и в до В етеринарного Ін сти туту. В одн о час п рацю вав в А кадем ії Н аук, в к ом ісії гром адськ и х т е чій, під керівництвом М ая ковського. П ідставові знання про У к р а їн у і п ал ку д о неї л ю бов П авлуш ков од ер ж а в від матері. Щ е вдома, під впливом матері, п очи н ається ф о р мування його націонаьного світогляду. П олітичним його вихованням керували академ ік Є ф рем ов і п роф . Д ур дук івськ и й — його родичі, в домі я к и х він п еребував 30
у час перебування в К иєві. М рією П авлуш кова бул о від датись дослідам істор ії ш коли на Україні. Н едовго перед ареш том і у в ’язненням він виконав н аукову р об оту про заслання К уліш а. За проп озицією Ч ехівського зроби в де кілька перекладів Б огосл уж бови х речей і, потім, написав цікаву досл ідни ц ьку працю про дійсність Євангелія. В л ю том у 1929 р ок у П авлуш кова заареш товано за участь в організуванні С У М -у. В ироком на ха рківськом у проце сі він був засланий в Сибір. З заслання П авлуш ков не по вернувся. Борис Матушевський Н ародився в 1907 році. Б атько Бориса — ю рист, був провідним членом есерів. За У р я д у У HP його вирядили, як гол ову надзвичайної дипльоматичної місії, до Греції. В 1919 році, коли Б ори сові б ул о 12 років, помер батько. На д ев’я том у році ж и ття М атуш евськи й вступ и в д о І-ш ої ук р а їн сь к ої ґімназії, щ о потім перетворилася на сем и р іч к у імени Ш евченка. П еред ареш том закінчив III к у р с К и їв ськ ого ІНО. П атріотизм защ епила в д у ш у м олодого М а ту ш евського трудова ш кола Ш евченка і проф . Д ур д ук івський, щ о був близьким приятелем його батька, Він і академ ік Є ф рем ов були ідеалами ж и ття Бориса. Під їхнім впливом ідейно ф орм увалася душ а М а туш евського, розвивався і устій ню вався його світогляд. Він ж и в ідеями незал еж н ости У країн и і діяв під впливом ти х ідей. Т о м у нема нічого дивного, щ о п роп озицію організований С У М -у М атуш евськи й прийняв з великим ентузіазм ом , а самій організаційній праці віддався повністю . Про М а туш ев ськ ого на суд овом у процесі П авлуш ков сказав: — „Ч удесн и й товариш , гарна людина, прекрасний робітник. Здається, все ст осу єть ся його. Енергійний робітник... На к ож н ом у місці він таким буде. І, будучи в С У М -і, він був таким і там ” . Період ТЄЗ-у П ерш им осередком у К иєві, де по упадку ук р аїн ськ ої дер ж авн ости зродилась організація молоді, була Ш евчен ківська ш кола. Т одіш нім керівником ш коли був проф . Володимир Ф едорович Д урдуківський, який нераз вияв 31
ляв перед П авлуш ковим неспокій за долю його учнів. Він вваж ав, щ о всі учні, не досить підготовані до ж иття, є без стал их переконань, через щ о, виходячи в ж и ття, м ож уть в ньом у розгубитися. Щ об запобігти тому, він вж и в пев них заходів і дійш ов до того, щ о при ш колі було створено додаткову восьм у групу (ш кола була семилітня, яка зва лась сьом а „ Б ” . Самому виявити ініціятиву в цьом у — він уваж ав за незручне і звернувся до П авлуш кова з та к о ю пропозицією : „Б у д е випускна вечірка, учн і сьом ої групи тебе туди запросять, і ти там з св оєї ініціятиви, не м ов би запропонуй твоїм товариш ам утвори ти на літо якесь о б ’єднання” . Через те, щ о більш ість учнів цього випуску, як взагалі тоді в Ш евченківській ш колі, цікавились літературними справами, справами історичними, тощ о, було намічено у т ворити літературне о б ’єднання — гурток студію вання лі тератури України. Так і зроблено. Була випускна вечірка і П авлуш ків підніс там це питання серед товариш ів. Зіб рано збори і утворен о так зване літературне товариство, яке ставило собі м ету п р осто затримати учнів при ш колі. А л е не тільки це. Це ж саме літературне товариство на кресл ю вал о провести певну р об оту щ одо поглиблення на ціонального світогляду. І для цього накреслено зразу, щ о крім студію вання літературних зразків, зачиту вання св о їх власних творів членами цього товари ства (їх було 20-30 душ ), мали щ е провадити си стематичну роботу щ одо візитацій, інтерв’ю з давніми у к раїнськими громадськими діячами літератури й м истец тва. Ф ігурували імена К осачевої, С тари ц ької-Ч ерн яхівської, М арії Заньковецької, Сергія О лександровича Є ф р емова. М ета була осягнена. Учні не розпорош илися, затрима лися навколо ш коли й восени вступили до 7 -ої „ Б ” групи, а не вийшли з школи. 1922-23-го академічного року, коли П авлуш ков щ е був у Ш евченківській ш колі, в цій додатковій групі, він мав намір утвори ти гурток з св оїх товариш ів, так званий юнацький загін повстанського типу для того, щ об по за кінченні ш коли піти усім до л ісу й оперувати, на зразок інш их, повстанських загонів. До цього ю нацького загону ввійш ли ті особи, які потім, без вийнятку, опинилися в С У М -і. 32
С кінчи вся академічний рік. З н ову п остал о питання п ро о б ’єднання в групі 7-ій „ Б ” групи Ш евч ен к івськ ої ш коли. У керівника її п роф . Д ур д ук івськ ого бу в одн аковий на стрій і погл яд щ од о м ай бутн іх св о їх учнів, до дітей, які не бул и зорганізовані. Він казав, щ о діти ви ход я ть без тверди х світогл я д ови х переконань, п ропадаю ть дл я ук ра їн ськ ої к ул ьтур и . О тж е, щ об запобігти цьом у, постала дум ка твори ти я кесь о б ’єднання при ш колі з цього ви п ус ку, з цих учнів, о б ’єднати їх і тримати навколо ш коли під постійним випливом давніх їх керівників. Це зробл ен о. В ід бул и ся організаційні збори, складено приблизний статут організації й утворен о Т овар и ство Є д н ости й Згоди. П ерш ий рік це тов а р и ство о б ’єднало щ ось біля 60 осіб. Р обота цього товари ства провадилася таким сп особом : збиралися регул я рн о — раз на місяць, п ере важ н о в день в и п уск у ш коли, 11 числа к ож н ого місяця. Збиралися в приміщ енні ш коли . Н а чолі товари ства стоя ло О р г.-Б ю р о, щ о складалося з 5 осіб. Б ю ро збиралося щ оти ж н я або в П авлуш кова, або в ш колі. Т овариш і зби рали ч л ен ські внески, іноді бул и спеціальні збірки. З бори ц ього товари ства п оділяли ся на дві частини. П ер ша, так би мовити, оф іційна частина, була нудна, су х а й нецікава. Складалася вона з зачитання п р оток ол ів, об го ворення питання про гулянки, вечірк и ін ф орм ації п ро ор ганізаційне ж и ття, тощ о. Там обговорю вал и та к ож л іте ратурн і твори. П роте після ц ієї оф іц ій н ої частин и була щ е частина вільна, я к її звали члени, в якій к ож н и й член розп оділ я в свій час вільно, відповідн о до св оєї вподоби. Б ул и там танки, співи, деклямації. Р азом з тим від бува лися .бори, були дебати по гур тк а х. На той час у тов а ри стві складалася в ж е певна ф ракція, ком уністична, к ом сом ол ьська, у п роти вагу д о м ай бутн іх сум івців. Там відбували ся д и скусії, бу л и су п ер еч к и п оліти чн ого на прям ку, ча сто д у ж е гарячі. Так існ ував ТЄЗ. Й ого м етою була взаєм одоп ом ога і о б ’єднання на ґр у н ті сп ільн ого з в ’я зк у ш коли, щ об не да ти м ол оді денаціоналізуватись. У його зви чаї б у л о раз на рік, 1. червня, відбувати так звані генеральні збори. Вони полягали о сь в чом у: на збор и повинні бул и п ри бути аб сол ю тн о в сі уч н і в и п у ск у Ш евчен к івськ ої ш к ол и і обрати ск л ад н ового Бю ра. Ці збор и визнавали новий напрям ок роботи, приймали звіт попереднього бюра, тощ о, і прий 3
33
мали н ови х членів нового в и п уск у ш коли. ТЄЗ п р оісн у вав оди н рік. 1924 року, напередодні перш их генеральних зборів, 31. травня, сталася несподівана річ, п ро я к у го вори в у св о їх зізнаннях суд ового ха р к івськ ого п роц есу П авл уш ков: „О дна з наш их товари ш ок, член бю ра Т Є З -у В ітя М азуренко, яка вчилася на К и їв ськ и х педагогічних к у р са х ім. Грінченка, прийш ла незвичайно схви л ьован а до мене й заявила, щ о в той час, як відбувалася п еревірка ск л аду студен тів цього техн ікум у, коли дійш ла черга д о неї, член к ом ісії запитав її: „В и член Т Є З -у, а ви знаєте, щ о таке ТЄЗ, ви знаєте, щ о це організація, яка поставила со б і за м ету бороти ся з к ом сом ол ом ?” Р озм ова була над звичайно гаряча. О то під настроєм , під враж енням ц ієї розм ови, вона буквально прибігла до мене. Річ була сер йозна, м оментально бул и скли кані збори пош и реного Б ю ра Т Є З -у у мене в приміщ енні. На ті збор и бул и за п ро ш ен і п роф . Д урдуківськи й , Гермайзе і, як я не пом и лю ся, там бу в присутній, зай ш овш и випадково без сп ец ія л ьн ого запрош ення, Є. О. Є ф рем ов...” В ідбул и ся збори. На ни х бул о поставлене питання, щ о стан овищ е організації небезпечне, щ о напевно відповідні дер ж авн і органи зверн ул и увагу на цю організацію . О р ганізація бул а ф акти чно н ел еґал ьн ою і за це могла п о тер піти в п ерш у чергу ш кола. Т ом у було ухвал ен о, щ о на генеральних зборах, які м аю ть відбути ся перш ого ч ер в ня, п отрібно негайно лік від увати ТЄЗ, згор н ути його, провести сам оліквідацію . Ця постанова була схвалена, але п ор уч з тим ви сл овл ю вал ось побаж ання щ об члени Т Є З -у не рвали м іж со б о ю з в ’я зк у й утвори л и я к у сь н о в у орга нізацію з тісн іш и х кіл товариш ів, бл и ж чи х один до од ного, з в ’язаних однаковими поглядами і спільним и ін те ресам и взагалі. П одібне о б ’єднання існ увал о у ф ор м і гу р т ка, яким керував О. Ю . Гермайзе. П ерш ого червня відбул ося ліквідаційне засідання. Щ об підтрим ати з в ’язок м іж товариш ами, б ул о обране тим часове бю р о у складі 3 -о х осіб і Т Є З вваж ається за р озп у щ ений тим часово. П роте він п р од овж ува в с в о ю р оботу. Збирався, правда, в ж е не так реґулярно, як раніш , р а здва на рік. О станні збори Т Є З -у такого характеру бул и в л ю том у 1927 року. Це підчас святкуван н я 25-річного ю віл ею пе 34
дагогічної діяльности проф . Д урдук івськ ого і дня 10. л ю того — ю віл ею ш коли Ш евчен к івськ ої. П очесним гол овою Т Є З -у був п роф . Д урдуківськи й , дійсним гол овою — Сава М алащ ук, вихованець дитячого будинку, вільними членами — Н аталія Сабко, В ітя М азуренко, та к ож вихованка дитячого будинку, М икола П авлуш ков — секретар, Б ори с М атуш евськи й — скарб ник. К рім того бул и 5 кандидатів д о членів Бю ра. Такий скл ад бу в п ерш ого р ок у заснування Т Є З -у. Д уховним и керівниками і опікунам и Т Є З -у . були Д урдуківськи й , Гермайзе, а згодом Володимир Ч ехівськи й . На п очесн и х членів Т Є З -у був обраний весь учи тел ьськ и й ск л а д Ш ев ч ен к ів ськ ої ш коли. В персональном у складі Т Є З -у були лю ди з неоднаковим и політичним и поглядами. Там бул и л ю ди л івіш і і крайньо праві, я к про це згадує виразно П авлуш ков. Найправіш ими в цьом у гу р т к у бул и П авлуш ков і М атуш евський, і всі вони гуртувал ися к ол о Гер майзе. На кін ець існування Т Є З -у п остало питання п ро сп еціяльні м етоди р оботи сер ед молоді, при чом у м олодь повина була бути тим ланцюгом, який мав дійти д о ш и р ок и х сел я н ськи х мас і таким сп особ ом розш и ри ти свій антибольш евицький і анти м осковськи й ф ронт.
Наука і знання о. п.
Нариси з історії філософії С ок р ат Сократ — одн о з н а й сл а ветн іш и х імен в іст о р ії св іт о в о ї ф іл о с о ф ії. В ін за п оч а тк ов у є з о в сім н о в у — і н а б л и ск у ч іш у — д о б у в античній ф іл о с о ф ії. А втім , зн аю ч и багато чого з й ого о со б и с т о ї б іо гр а ф ії (х о ч у том у вигляді, як вон а до нас дійш ла, вона1 с п о в нена й в ід ом остям и анекдотични м и т а легендарними), ми, я к д е не дивно, д у ж е мало обізн ані з дійсним зм істом й ого ф іл о с о ф іч ного вченн я. Справа в том у, щ о С ок рат н іч ого на п и сьм і н е за л и ш ив, а усн а й ого дія л ьн ість да'ла п о ш т о в х дл я утвор ен н я к іл ь к о х , і т о б а га то в ч ом у істотн ом у від м ін н и х м іж собою , ф іл о с о ф іч н и х ш кіл ; к отр а з н и х стоял а д о сп р а в ж н ь о г о вчен н я С ок р а тов ого н ай бл и ж че? Н авіть і те, щ о є в т и х «со к р а ти ч н и х » ш к о л а х сп іл ь ного, зов сім н е ск р ізь п ови нне п ох од и ти в ід сам ого С ок р ата: це З*
35
м огло бу ти й р езул ьта том р ів н о б іж н о го й н еза л еж н ого одн е в ід одн ого р о з в и т к у ф іл о с о ф іч н о ї д у м к и в р ізн и х школагх. Щ оп р авда, до н ас дійш ли а ж тр и образи С ократа, зр обл ен і й ого сучасни кам и, і то — д у ж е видатними письменникам и. П роте, н е л и ш е ті три обр ази су п ер еч а ть одн е одн ом у в у сь о м у н а й го л овн іш ом у, але й п од а ю ть у с і три св ід ом о й н а вм и сн е з ф а л ь ш о в а н у ха р а к тер и сти к у істор и ч н ого Сократа. В еликий а тен ськ и й др а м атург Аристофан (445-380? до P. X .) зобр а зи в С ократа в св о їй к ом ед ії «Х м а р и », виставл еній 423 р. до P. X . — і це є най давніш а згадка п р о С ократа та й ого ф іл о с о ф ію . П роте А р и ст о ф а н о в і б е з п ер ечн о й ш л ося не про п о р тр е т Сократа, а п р о ц іл к ов и ту к а р и к а ту р у — п р о подання, п ід С ок р а тови м ім ’ям, типізованого о б р а зу «со ф іст а », як його натоді в А те н а х розум іл и — бе зза стер е ж н о го «в іл ьн оду м ц я » та суп ер м од ер н ого новатора, щ о засадн и че в ід к и д а є в с я к у рел ігій н у й м орал ьну традиц ію , займаються негідними п о р я д н ого громадянина су бти л ьн остя м и та зн еваж ае богів, н ам агаю ч и сь р ац іон ал ьн о досл ідити таєм ниці н ебесн и х яви щ (до сп р а в ж н ь о го значенн я того терм іну «с о ф іс т » ми щ е п овер н ем ося в да л ьш ом у). О т ж е в ком едії А р и ст о ф а н о в ій С ок р а т заміняє в ол ю вол одар я в се св іт у З евса діянням т. зв. «сил природи», в и в ч а є астр он ом ію (си дячи в кош и ку, п ід в ’язан ом у д о стелі, аби бу ти «б л и ж ч е до н еба ») і за н а л еж н у платню на вч а є с в о їх співгром адян у сіл я к и х д р ібн и х ш ах р а й ств та п р а в оп ор у ш ен ь. — А л е ж з ін ш и х та зн ачн о н ад ій н іш и х дж ер ел знаєм о, щ о С ократ ані астр он ом ією та п р и р од озн а в ств ом не цікави вся , ані за платню н ік ого н іч ого не навчав. О т ж е А р и сто ф а н ів С ок р а т — л иш е ім ’я С ок р атове, п о з и ч ен е дл я кар и к а тури зува н н я «с о ф іс т ів » взагалі. Інакш е сто їть справа з великим ф іл о с о ф о м Плятоном (429-348), щ о й особи сто був у п р о д о в ж р о к ів учнем С ократа. П лятон Імайже в у с іх с в о їх ф іл о с о ф іч н и х тв ор а х , скл аден и х у ф о р м і діял огу, в и ста в л я є С ократа в х а р а к тер і реч н и к а ідеалізм у — і з ц ього, власне, в ж е випливає, щ о збер еж ен н я та передача д у м о к сам ого С ок р ата зовсім П лятона не цікавили. П итання п р о те, щ о сам е з П л я тон ової ф іл о со ф ії, м ож л и ва річ, в се ж п о х о д и т ь з ученн я С ократа, як із п ер ш од ж ер ел а — д у ж е скл адн е і оста то ч н о в н ауц і щ е н е р о з в ’язане; нам іщ е д о в е д е ть ся д о нього п овер та ти сь. Знов ін а к ш е ст о їт ь справа з писанням ін ш ого бе зп о се р е д н ь о го уч н я С ок р а тов ого — сл аветн ого атен сь к ого істор и к а, м орал іста й п ол іти ч н ого п убл іц и ста Ксенофонта (445-354). В ін т е ж у низц і с в о їх т в о р ів вкл адає С ок р а тов і в у ста с в о ї в л асн і д у м к и (як от, напр., у збірц і д ія л огів «Е кон ом ік», себто «про хатн є го сп о д а р ст в о » — та п р о р од и н н о-х а тн ій лад і у стр ій взагалі — речі, якими істор и ч н и й С ок р ат ц ік а в и в ся якнайм ен ш е); ал е є в н ь ого й сп ец іял ьк и й т в ір «С п огади п р о С ократа», д е частина діял огів д ій сн о могла бу ти скл аден а на осн ов і спом ину п р о реальні С ок р а тові розм ови , о т ж е й м о ж е віддавати С ок р а тов і м орал ьні переконання. П р оте самі л и ш е м орал ьн і: ін ш і гал узі ф іл о с о ф ії К се н о ф о н т а взагалі не ц ік а вили, а ск іл ь к и він, д о того ж , бу в д у ж е п осл ід ов н и й тр а д и ц іо наліст, т о й з м орального вченн я С ок р а тового він безп ер еч н о міг зберегти л иш е те, щ о в л овн і в ід п овід а л о грец ьким (точн іш е — атен ським ) м орал ьно-релігійн им традиціям. С ократ, як и м й ого з о б р а ж у є К сен оф он т, ні д о я к о го п о ш т о в х у або ід ей н ого п е р е в о р о т у в ф іл о с о ф ії безп ер еч н о сп р и ч и н и ти сь не міг би. 36
Т аки м чи н ом усі гол овн і д ж ер ел а про ф іл о со ф іч н у д ія л ьн ість Сокраггову ви я вл я ю ть ся д у ж е сумнівним и. С ократ, син С оф р он іск а , н а р од и в ся в А те н а х 469 р. до P. X . в родин і з ов сім н еза м ож н ого р ем існ и к а -р ізьб а р я , і сам за ю нацтва займ ався цим р ем есл ом ; з ч о г о в ін ж и в п ізн іш е — визначи ти в а ж к о, бо з а зр іл ого в ік у в ін п о в н іст ю п р и св я ти в ся ф іл о со ф іч н и м м іркуванням і розм овам . А те н сь к а дем ократичн а д е р ж а в а чер ез цілу н и зк у н еп рям и х за х о д ів п од авал а істотн у п ідтр и м к у своїм найбідніш им гром адянам , але дл я п остій н ого б ю д ж е т у н а в іть са м отн ьої л ю ди н и цього в се ж та к и не ви стач ал о; а С ократ, х о ч і сл ави вся с в о є ю зд ер ж л и в істю та витрим ан істю (напр., в ін н авіть взи м к у х од и в босий ), ал е б у в о д р у ж е н и й і мав щ он ай м ен ш е д в о х синів — щ оп р авд а, ті д в о є, п р о я к и х ми знаєм о, н ар од и л и сь в ж е за остан н ього д еся ти р іч ч я й ого д о в гого ж иття. В ід ом ості п р о с в а р к у в а ту в д а ч у його д р у ж и н и К са н ти п п и (щ о н а в іть у в ій ш л а в п р и сл ів ’я) та пр о безл аддя в С о к р а то в о м у р оди н н ом у ж и т т і в з а галі п о х о д я т ь від к а р и к а ту р и за ц ії о бр а зу С ократа в а тен ській к о м едії і, м абуть, п озбавл ен і н ай м енш ого істор и ч н ого ґр у н ту . Ф іл о с о ф ії С ократ у ч и в ся в сл а ветн ого А н а к са ґо р а (500-428 — див. п р о н ь о го в «Іст о р ії ф іл о с о ф ії» В. Л -о, в п оп ер едн ьом у ч и сл і ц ь ого ж у р н а л у). А н а к с а ґо р б у в р о д о м з іон ій сь к ого м іста К л я з о мени (на за хід н ьом у п о б е р е ж ж і М а л о ї А зії), ал е 456 р. п е р е їх а в на п ост ій н е ж и т тя д о А тен , д е загальний р о з к в іт к у л ь т у р и за ч а сів ф а к т и ч н ого правлінн я П ер и к л еса за безп еч ува в й ом у біл ь ш у й ц ік ав іш у ав д и тор ію ; п р оте за к іл ь к а р о к ів п еред с в о є ю см ер тю б у в зм уш ени й втекти з А те н ч ер ез обви н ува ч ен н я в «б е з б о ж н и цтві» — власне, ч ер е з с в о ї астр он ом ічн і сту д ії та д о к т р и н у : ад ж е він уч и в , щ о сон ц е — ц е вел и к а вогненна м аса; а за т р а д и цій н ою гр ец ьк ою рел ігією со н ц е — ц е бог Гелій, св ід о к і в и к р и в а ч у сього, щ о вден ь н а землі д ієт ь ся ! В тім сам е астр он ом іч н і й к о с м ол огічн і оп ін ії А н а к са ґо р а н е сп р ави л и на С ок р ата пом ітн ого в р аж ен н я ; за те він д у ж е міцно за св о їв собі зов сім інш ий ск л а д н и к А н а к са ґо р о в о ї ф іл о с о ф ії — вчен н я п р о те, щ о в се св іт о м к ер у є Р озум (гр ец ьк е сл ов о «н у є», щ о й ого м ож н а р ів н о ж п ер ек л а сти чер ез «сен с» або «м и слен ня»), і щ о сам л и ш е то й св іт о в и й Р озу м є д ж е р е л о м р у х у та л аду та к чи ін а кш е в п о р я д к о в а н о ї ним м а терії. А з ц ь ого вип ливає: в се в б у д о в і в се св іт у є р озу м н е і тим самим заоадниче зр озу м іл е д л я р озу м н о м и сл я чої лю дини. Ц ей осн овн и й принцип раціоналізму не С ок р а том і н а в іть н ап евн е не А н а к са ґо р о м б у в уп ер ш е винайдений; ал е сам е С о к р а т — на в ід м іну в ід А н а к са ґо р а — в п ер ш е за ст о су в а в цей прин цип д л я б у д у вання позитивного ф іл о со ф іч н о г о вчен н я п р о л ю дину, п р о її р о з у м ове, м ор ал ьн е й п р а к ти ч н е (насамперед, політичне) ж и ття , о т ж е й п р о о б ’єк ти в н і закони т о го ж и ття . П ід к р есл ю єм о — д л я б у д у вання позитивного вченн я; бо в ж е т р о х и раніш е за С ократа п о чали бул и за стосов у в а ти той самий прин цип рац іон ал ізм у до т и х са м и х га л у зей знання — але з м а й ж е п р оти л еж н ою , су т о к р и т и ч н ою та д е стр у к ти в н о ю м етою — т. зв. «со ф іст и », п р о я к и х ми вже зга дувал и вищ е і на ч и єм у ф іл о со ф у в а н н і тр еба т у т т р о х и застан ови ти сь. Софісти р озп очал и св о ю н а у к ов у, л ітер атурн у т а у сн о -н а в ч а л ь ну д ія л ь н ість у Греції за середин и 5. сто р іч ч я д о Р .X. «С о ф іс т », власне, озн а ча є гр ец ьк ою м ов о ю «той, х т о займ ається м у д р іст ю »; 37
а ск іл ь к и п ід «м у д р істю » (соф ія ) р озу м іл ось, м іж інш им, і в ся к е вел и к е знання, х о ч а б і су т о п р а к ти ч н ого зм істу, т о й сл о в о « с о ф іс т » у ф а к ти ч н ом у св о м у в ж и т к у д у ж е н а бл и ж а л ось д о наш ого «зн а вец ь» чи т о «ф а х ів е ц ь -п р о ф е сіо н а л » і п ер в існ о не м істи л о н і я к и х н егати вних від тін к ів сен су. Н овим — і д у ж е н еп оваж н им із п огл я д у да в н ьогр ец ь к ого традиц ійн ого св ітогл я д у — б у л о в с о ф іс т ів те, щ о вон и викладал и за платню , отж е, м овл яв, «п р о давал и » с в о є знання, а в п о ш у к а х за ч и сл ен н іш ою та багатою а в д и тор ією незр ід ка м ан дрували п о б іл ь ш и х м іста х Греції, — щ о п р и х и л ьн и к а м тради ц ій н ого св ітогл я д у в и д а в а л ось і непочесним , і непатріотичним . Звичайно ж , і се р е д поп ер едн іх гр ец ьк и х ф іл о с о ф ів багато х т о п о ч у в а в ся насам перед греком , а в ж е потім — гром адянином п евн ого б іл ь ш -м е н ш сувер ен н ого м іста або тер ен у (отак, зокр ем а п іта ґор ей ц і); але то бу л и в да в н ьогр ец ь к ом у с у с п іл ь ств і н е надто численні вийнятки, а н е ціла, як у со ф іст ів , п р оф есія . Щ е біл ьш об у р ю в а в л ю би тел ів стар ови н и самий зм іст і н а п р я м ок їх н ь о го навчання. В най перш у чер гу вони н авчал и к р а сн о м овства, такого п отр ібн ого в ті ча си (зокрем а в д е р ж а в а х д е м о к р а ти чн и х, але н е в н и х л иш е сам и х) і к о ж н о м у в и датн ом у г р о м адян ин ові — для п ол іти ч н ої діял ьн ости , і к о ж н о м у гр ом ад я н и н ові взагал і — на ви п адок с у д о в и х справ. П оря д із тим с о ф іс т и навчали т а к о ж у сь о г о того, щ о в а р т знати д об р ом у п р о м овц еві — з одн ого б ок у , бездога н н ого й добір н ого вол одін н я м о в о ю , а з д р угого — п р остор и х , х о ч а зд ебіл ьш ого п о в е р х о в и х в ід о м остей з пи сьм енства, зв и ч а їв , законів. С и стем атизації в с ь о г о того знанн я с о ф іст и н е прагнули, бо мали н а оц і п ер ев а ж н о п р ак ти ч н у м ету — ви х ов а ти д о ск о н а л о го п р ом овц я та л ю дину, щ о здатна бл и сн ути н е лиш е св о єю аргум ен тацією , але й ер у д и ц ією — а в се ж таки сп р и чи л и сь до встан овл ен н я д е я к и х ел ем ентів н е в сам ій л и ш е науці п р о к р а сн ом ов ств о — в т. зв. р етори ц і — а й у ни зц і ін ш и х н а ук — в дея к и х ч а сти н а х м овозн а вства (зокрем а в гр а матиці, л екси ц і та метриці), в логіці, в етиці, в політиці. П р и хи л ьн и кам старови н и в се це н ове знання, угр ун тован е в и к л ю ч н о ш л я х ом р аціонал ьних док а зів, бе з найм енш ої поваги до тр ади ц ій н ого р е л іґій н о-м ітол огіч н ого світогл яд у, в и да в а л ось б е з бож н и ц ьк и м і аморальним. Т ак зле воно, власне, не бул о, і те нечи сленн е, щ о д ій ш л о до нас із п р и ватн ого ж и ття та п о л іт и ч н о гр ом а д сь к ої діял ьн ости д е я к и х най ви датн іш их со ф іс т ів , п р о м о в л я є р ад ш е на їх кор и сть. В га л узі рел ігії вони зд ебіл ь ш ого обм е ж у в а л и сь на заперечуванн і м о ж л и в о ст и знати абищ о п е в н е пр о бо гів — і, сто со в н о до раціонал ьного знання, о ч е в и д н о мали р а ц ію . П равда, вони надто в ж е д ем остра ти в н о ви сувал и на передній пл ян п р а к ти ч н у та ф о р м а л ь н о -те х н іч н у ор ієн тац ію с в о го н а в ч а н ня, п ох в а л я ю ч и сь св оїм умінням «довод и ти щ о з а в го д н о » та « р о би ти сл а бш у стор он у (напр., на су д і) си л ь н іш о ю »; але ж за га л ь н о від ом о, щ о в ся к е знання м о ж е бути ви к ори стан е і на добр е, і на зле. Н авіть к ул ьти вова н і дек и м із д р угор я д н и х с о ф іс т ів засоби ф а л ь ш и в о ї а р ґу м еи та ц ії м аю ть і св о ю пози ти вн у вагу, як п р и датний м атеріял для л огіч н и х вправ з м етою п ідви щ ен н я я сн ости і ч іт к ости мислення (х оч сам е оті за соби і од ер ж а л и п ізн іш е н а з в у «со ф ізм ів », а «со ф іста м и » п оч а л и називати — і д о сі щ е н а зи в а ю т ь — лю дей, щ о навм исне в ж и в а ю т ь ф а л ь ш и в о ї аргум ен тації). 38
Н еґативн им бул о в со ф іст ів , власне, те, щ о вони, р у й н у ю ч и с в о єю засад н и ч ою ви м огою рац іон ал ьн ого уґр у н тув а н н я в с і тради ційні релігійні та м оральні норми, не л и ш е не заміняли їх нічим певним і о б ’єктивним , але й сх и л ьн і бул и зап ер еч увати м о ж л и вість за га л ьн ообов’я зк о в и х норм т а п отр ебу в н и х. Цим вони, до речі, гл и бок о в ід р ізн я ю ться від п ізн іш и х з а х ід н о є в р о п е й с ь к и х р ац іон ал істів — «п р осв ітн и к ів » 18-го та п оч а тк у 19. ст о р іч ч я (на самперед, ф р а н ц у з ь к и х т. зв. «ен ц и кл оп ед и стів»), з яким и їх ч а сто п ор івн ю ю ть, бо ті «п р осв ітн и к и », в св о їй сп р а вд і аналогічній б о р отьбі за п ош и р ен н я р аціон ал ьн ого знання і п р оти традиц ійн их р ел і гій н о-ети ч н и х ідеологій, та к и в и х од и л и з цілком п е в н и х — нехай зд ебіл ь ш ого п о в е р х о в и х — ф іл о с о ф іч н и х п ер ек он ан ь (зокрем а з сен су ал ізм у й м атеріялізму). Д еякі з ін тел ек туал ьн о н ай ви датн іш и х с о ф іс т ів нам агались т а к о ж ф іл о со ф іч н о у ґр у н ту в а ти с в о є негативне ставлення д о загал ь н о о б о в ’я з к о в и х (об’єк ти вн и х) норм м ислення та п оведін к и . Протаґор із м іста А бдер и на т р а к ій сь к о м у п о б е р е ж ж і (п рибли зно 485415), к ом п а тр іот і старш ий су ч а сн и к за сн овн и ка м атер ія л ізм у Демокрита (див. у поп ер едн ьом у чи сл і ц ь о го ж урн ал у), н ай вчен іш ий і н ай автор и тетн іш и й з у с іх с о ф іс т ів , щ о довш и й ч а с ж и в і діяв в А тен ах , ви х од и в з у ста н ов л ен ого ним принципу, щ о «л ю ди н а є міра в с іх р ечей, як існ у ю ч и х , н а ск іл ьк и вони існ у ю ть , т а к і н е існ у ю ч и х , н аск іл ьк и вон и н е іс н у ю т ь »; це, власне, озн а ч а є, щ о нем ає нічого о б ’єк ти в н іш ого за л ю д сь к е розум ін ня, і ч о го не існ ує для р озу м у , того й взагалі не існ ує. Ч ерез це П р ота ґор а в в а ж а ю ть за засн овн и ка т. зв. «р ел я ти в ізм у» ,се б т о ф іл о со ф іч н о го на п рям ку, як и й визнає лиш е в ід н о сн у — не а бсол ю тн у — істину, м ораль, к р а су і т. і. Це, одн ак, є сл уш н и м л и ш е в том у в и п а дку, наколи п р ип устити, щ о під «л ю д и н ою » П р ота ґор р озу м ів у св оєм у в и сл ові п е р ш у -л іп ш у о к р ем у л ю д и н у; а я к щ о п р и п усти ти (а це н авіть в и д асть ся п р а вдоп одібн іш е), щ о П р ота ґор мав на у в а зі «л ю д и н у взагал і», себто р озу м л ю д ськи й , як знаряддя пізнання, т о т од і сл ід р адш е вв а ж а ти й ого за п ози ти віста, щ о від ки д ає м е та ф ізи ч н е знання, а разом з тим — за засновни ка т. зв. Гносео л огії чи т о т еор ії пізнання. Р ади к ал ьн іш и м за П р ота ґор а був інш ий видатний — зо к р ем а в гал узі р етор и к и — со ф іст , Ґорґій із си ц и л ій ськ ого міста Л еонтини (приблизно 475-375), щ о в ін у св о єм у ф іл о с о ф іч н о м у т в о р і «П ро н еісн ую ч е чи то про п р и р од у » о гол оси в і навіть у вел ьм и д отеп ний сп осіб д ов од и в такі три тези к р а й н ього скеп ти ц и зм у: 1. ніч ого не існ у є; 2. як би щ о сь існ увало, воно не надавалося б до пізнання; 3. я к би Borfo на д а вал ось д о пізнання, т о того пізнання не м ож на б у л о б н ік ом у передати. Т а к и м чином р аціонал ізм с о ф іс т ів запе р е ч у є в Ґ о р ґія себе самого. З -п о м іж т и х со ф іст ів , щ о навчали п ол іти к и та гр ом а д ськ ої етики, в а р т зазначити Антифонта, щ о він, на осн ов і п р о ст о р и х зіста вл ен ь зви ча їв і закон ів у р ізн и х н ар од ів і племін, п р и й ш ов до ви сн о в к у , щ о з в и ч а ї й за к он и л ю д с ь к і є річ ви п а дкова (бо н е має та к ого зви ча ю , як ого д е с ь н е п ор у ш а л ося б) і рац іон ал ьн о невип равданн а; м овл яв, р о зу м вим агає ц іл к ов и тої р ів н ости в с іх л ю дей і з а су д ж у є сам о існ у в а н н я д е р ж а в н о ї орган ізац ії. О т ж е А н т и ф он т бу в , мабуть, п ер ш и м теор ети к ом анархізм у. Н авпаки, 39
Трасимах із м іста Х а л ь к е д о н (над Б оспором , навп роти В ізантії) і й ого одн одум ец ь, атен ськи й а р и стокр а т Критій (щ о сам н е в и к л а дав усн о, л и ш е п и сав, а 404-403 р. о ч о л ю в а в в Атенагх о л іга р х іч ний тер ор так зван их «тр и д ц я тьох ти ран ів»), об ст о ю в а л и «п р а в о си л ьн іш ого» над сл абш им и і з о в сім заперечувал и б у д ь -я к е зна ченн я м оралі в політиці. Я к бачити, раціоналізм в и к о р и ст о в у в а в ся соф іста м и для у ґр у н тув а н н я зовсім відм ін них м іж со б о ю соц ія л ь н о-п ол іти ч н и х ідеологій. ОРИГІНАЛЬНІСТЬ СОКРАТОВОГО ВЧЕННЯ пол ягала саме в том у , щ о він, бу в ш и не м енш кон секвентни м раціонал істом , н іж со ф іст и , нам агався, навпаки, осягн ути с у т о раціональним ш л я х ом а бсол ю тн ої істини, о б ’єк ти в н и х і н еза л еж н и х від л ю д и н и за га л ь н о о б о в 'я зк о в и х норм пізнання й ж и ття. Й ого ул ю бл ен и й в и сл ів (якого, зви чай н о ж , н е сл ід р озу м іти надто л ітерально) — «я знаю , щ о н іч ого н е знаю , але тим сагмим я зн а ю біл ьш е за ін ш и х, які й т о го не зн а ю ть» — має сам е той сен с, щ о лю дина «зн а є» л иш е те, щ о вона л огічн о у ґр у н тув а л а на о сн о в і вірн о й точ н о ви зн ачен и х о сн ов н и х п он я ть; і С ок р атова м етода навчати прави л ьн ого м и с л ення с в о їх краян (а рівн о ж і ч уж и н ц ів, як и х вабив к ул ьтур н и й п р ест и ж і бл и ск А тен) сам е в то м у й полягала, щ о б ш л я х о м д о в ш о ї р озм ов и — запитан ь з б о к у С ок р а та і від п овід ей з б о к у й ого сп івр озм овн и к а — п ри вести цього оста н н ього н ар еш ті д о с в ід о м ости , щ о він в и х од и в із н ев ір н о а б о неясно о к р есл ен и х загал ьн и х пон ять, а том у й не міг ніч ого о б ’єк ти вн о істи нного в и сн ува ти ; п р и міром , п ер ш е н іж обгов ор ю в а ти п р а ви л ьн ість т о го чи т о го к о н к р етн ого закону, треба п осіда ти ясн е пон яття «за кон н оеги » в з а галі. О та к у «С ок р а тов у» чи то «сок р а ти ч н у » м етод у д и ск у сії сам С ок р а т н азивав «м аєвти чн ою », себто а к у ш ер сь к ою , бо вона, м о в ляв, доп ом агає лю дині «р оди ти д ум ки ». О т ж е гол овна вага п о л я гала дл я С ок р ата в п рави л ьн ом у визначен ні (чи то д еф ін іц ії) за гал ьни х пон ять, а далі в їх правил ьн ій к л я си ф ік а ц ії та п од іл і. З д ається , щ о пор я д із тим С ократ ф а к ти ч н о р озр об и в н и зк у за собів ф ор м а л ь н о-л о гіч н о го д ок а зу, зокр ем а т. зв. п ов н у ін д у к ц ію і д о ка зи за ан ал огією ; але н ія к о ї си стем ати зац ії за к он ів і правил л огік и в ін н ап евн е щ е н е провадив. Т а к сам о н е си стем ати зував він і с в о їх т в е р д ж е н ь м ор ал ьн ого зм істу. П р оте сам е тут, в гал узі етики, він зф о р м у л ю в а в за са ду еп ох а л ь н у і яка надалі мала в цілій іст о р ії античн ої ф іл о с о ф ії н а д зви чай н о вел и ку чин ність, а сам е: щ о знання і ч есн ота — т е саме. М овл яв, лю дина є добра сам е том у — і са м е т ією м ір ою — щ о вона знас су тн ість добр а; і навпаки, в сяк и й злочин є пом ил к ою , я к о ї лю дина доп у сти л а сь ч ер ез св о є н ерозум іння п рироди зл очи н у. Зло є злом насам перед дл я того, х то йогс чинить, а н іх т о са м соб і зла не ба ж а є. К о ж е н ба ж а є сам со б і добра, о т ж е й ч и н и ть д обр о або не чинить його м ір ою св о го р озум ін н я добр а і зла. З овн іш н і перепони, щ о м о ж у т ь ун ем ож л и ви ти ви к он ан н я добр ого, або й л и х ого вчинку, справи н е зм ін ю ю ть; бо я к щ о вон и з а с а д ниче подоланні, то лю дина їх п одолає або не п од ол ає м ірою св о го р озум ін н я су т і справи, а я к щ о вони справді ф ізи ч н о неподоланні, т о л ю дина н е н есе від п овід а л ьн ости за це. Ця начебто цілком парадоксальна теза ви давати м еться значно м енш пар ад окса л ьн ою , я к щ о пригадати, щ о С ок р а т о б ст о ю є існ у 40
вання абсолютного добра: а бсол ю тн е д обр о не м о ж е не бути д о б р ом для в сіх . А я к щ о в он о є, д о того ж , засадниче п р и ступ н е для р озу м у л ю д ського, себто для к о ж н о ї лю дини, аби та лю дина п р а вил ьно мислила, то й ви ходи ть, щ о в ся к е відхилен ня від добра сп р и ч и н ю ється браком й ого розум іння. О тж е ч есн от м ож на н ав чати й навчатись. Х т о «р озу м іє» я к у сь чесноту, тим самим і п о сідає її. Оцей н ай консеквен тніш и й раціоналізм в етиці лиш ився, як п о бачим о в дал ьш ом у, ха рактеристичн им для в сіх ф іл о со ф іч н и х ш кіл, щ о виникли з С ок р а тов ого вчення. Чи м істило С ок р атове вченн я й п евн і елементи м етаф ізи ки, з о крем а щ он ебуд ь із п ізн іш ої доктрини П лятона про загальні п о н я ття (П лятонові «ідеї»), як о сн о в у буття, і п р о їх м ета ф ізи ч н у п еревагу над відповідними ін ди відуальн о-к он кретн и м и предм ета ми — не знаєм о. П равдоп одібніш е, щ о ні. С О КРАТОВА ГЕРОЇЧНА СМЕРТЬ вел ичезною м ірою сп р и ч и н и л ась до п ізн іш ого ф іл о со ф іч н о го п р е ст и ж у не сам ого л иш е за сн ов ника о б ’єк ти вн ого ідеалістичного раціоналізм у, але й у с іх ф іл о с о ф іч н и х напрямів, щ о за наступ н и х п ок ол ін ь поси лал ись на вчення Сократа, як на св оє перш од ж ер ел о. С ократ був 399 р. за проп а говані ним погляди обвин увачен ий в а тен ськ ом у суді, за судж ен и й на см ерть і страчений чер ез отр у ту . О бстави ни су д ов ого процесу, н а ск іл ьк и ми їх взагалі знаєм о («а п ол огію », себто обор он н у п р о мову, С ократа написав п ізн іш е і П лятон, і К се н о ф о н т, але на ж а д н у з д в о х не м ож на пок л а д а ти сь під історичн им к у т о м зору), м істя ть п ребагато н еясного й ди скусій н ого. О ф іційн е обви н ува ч ен ня п ол ягал о в тому, щ о С ократ, м овляв, зн ев а ж а є богів, а з а п р о в а д ж у є н ов і бож еств а , і п су є м олодь. П ерш а половина цього о б в и н увачен ня звучи ть ф а н та сти чн о: нем ає сум н іву, щ о С ок рат нікол и не п ор у ш а в атен ськи х д ер ж а в н и х кул ьтів, і ціле ф ор м у л ю в а н н я було, м абуть, р озр а х ова н е на само л иш е переконання а тен ської н а р од н ьої маси, щ о в сі «со ф іст и » (а до н и х прил ю дна опінія н а п евн е зар а ховувал а й С ократа, х о ч він нікол и н е бр ав платні за навчання) є в глибині д у ш і б езбож н и к и та бл ю зн іри. А л е ж б е з бож н и к и не за п р ова д ж у ю ть «н ов и х б о ж е ст в »! Х іб а щ о в цій згад ці п р о «н ов и х б ож е ст в » х о в а єт ь ся натяк на так званого «дем она» С ок р атового — на я к и й сь в н у тр іш н ій «дем онічний» (а ц е значить — п р осто надприродній) голос, щ о він, за твердж енням и С ократа, час до ч а су застерігав його р оби ти те чи інш е, але нікол и нічого р оби ти не наказував. П ро цього «С ок р а тов ого дем она» існ у є п р е багата н а ук ова л ітература, але справа л и ш ається д у ж е тем н ою ; скіл ьки й ого застереж ен ня стосу в а л и сь здебіл ьш ого до зовсім п р ак ти чн и х вчинків, то ф іл о со ф іч н о го значення том у «гол осов і» приділяти не слід, він свід чи ть лиш е, щ о в р елігійних пи тан нях стан ови щ е С ократа не від зн а ч а л ось п осл ід овн істю . А зр еш тою н аявність подібн их, к а ж у ч и п о-м одер н ом у, «ін туїцій» нікол и не тр ак ту ва л а сь у давн іх греків я к злочин. Інакш е с т о їт ь справа з д р у го ю ч а сти н ою обви н увачен н я — щ од о «псуван ня молоді». Вона безперечн о має пол ітичн е підґрун тя. П олітичн і погляди С ократа не цілком ясні. З одн ого бок у , за всіма відом остям и, щ о дійш ли до нас, С ократ б у в п ракти чно бе з доганним громадянином, од н ого р а зу н авіть виявив в ел и ку гром а 41
д я н ськ у м уж н ість, коли 406 p., в ха р а к тер і одн ого з п ’я т д е ся т ь о х обр а н и х ж еребкува н н я м членів пр ези д ії нар од н іх збор ів, сам -оди н у п ер то і з н ебезп екою для вл асн ого ж и ття чинив сп р оти в м а со вом у н ам ір ові н ародніх збор ів суди ти стратегів (щ о осягн ул и були в м ор ськ ом у бою при А р ґін у с а х б л и ск у ч о ї п ерем оги над спар танцями та' їх сою зникам и, але н е вр ятувал и числ енни х с в о їх краян, щ о зазнали бу л и су д н отр ощ і) з поруш ен н ям о сн о в н и х с у д о в и х закон ів. О соб и сто С ократ у п ол іти к у зов сім не в т р у ч а в ся . П р оте не д ов од и ться сум н іва ти сь, щ о політичн а ст р у к т у р а атен с ь к о ї дер ж ави , з її «безп осер ед н ьою д ем ок р а тією » і з постійним виріш ал ьн им втручанням н а р од н іх збор ів в геть у с і зов н іш н і і вн утр іш н і справи — не викликала в раціоналіста С ократа ані най м ен ш ої сим патії. О днією з у л ю бл ен и х й ого тем дл я р о зм о в п ол і тичного зм істу бул о м іркування про те, щ о кол и х в о р і д о в ір я ю ть се б е л иш е знавцям медицини, а п о д о р о ж н і — л иш е знавцям к о р аблеплавання, то й дер ж а в а повинна д овір яти с в о є існ ування та д о бр обу т л и ш е знавцям пол іти ч н и х справ, а не гол осу в а н н ю не д о св ід ч ен ої й л е гк о д у х о ї н а р од н ьої маси (нагадуємо, щ о р еп р езен т а ти в н ої дем окр а тії а н ти чн ість не знала, — в А тен ах, о т ж е , в сі громадяни виріш али вкуп і в сі справи — принаймні, в сі в а ж л и в і ш і). П равда, про те, як саме відрізнити о т и х «зн а вц ів» в ід реш ти громадян, і як и х саме надати їм сл ід п ол ітичн их привілеїв, — С ократ напевне мовчав. А л е це остан н є не завагджало й ого поп ул я рн ості сам е се р е д атен сь к о ї а р и стокр а ти ч н ої молоді, яка, звичайно ж , добачал а о т и х знавців п ол іти к и в св о єм у вл асн ом у сер едови щ і і раділа з у с я к о ї крити ки дем ократичного д ер ж а в н ого у ст р о ю . До б л и ж ч и х у ч н ів С ок р а тови х нал еж али за. ю н а ц ь к и х л іт і претендент на в ій сь к о в у д и к та тур у А л ьк ібіяд, і зазначений в и щ е К ритій, і щ е к іл ь к а а к ти вн и х уча сн и к ів о т ієї «ти р ан ії тр и д ц я тьох » 404-403 р. П равда, при пон овл ен н і дем окр а тії була п роголош ена загальна ам нестія; але тим зав зя тіш е нам агались атен ські дем ократи пом сти ти сь на с в о їх д ій сн и х і гаданих пол іти ч н и х пр оти вн и ках абияким н еп р я мим ш л я х ом — насам перед чер ез ф ік ти в н і та наттівфіктивні с у д ов і обвин увачен ня, ф ор м а л ьн о з п ол іти к ою не п о в ’язані. Під цим к у том зор у, обвин увачен ня п р оти С ократа б у л о зф о р м у л ь о в а н е м ай стерн о: воно ф ор м а л ьн о не м істи л о ані най м енш ого н а тя ку на п од ії 404-403 р оку, а разом з тим да ва л о повн у м о ж л и в іст ь нага дати нар од н ьом у су д о в і п р о т и х м ери тори чн и х «в ор огів н ар од у», щ о к ол и сь у ч и л и сь у С ократа і ч огось , очевидно, в н ь о го н а в ч и л и сь — тіл ьк и не дем окр ати чн и х пол іти ч н и х пер ек он ан ь. В ідп о від н о до ц ього, р оля гол овн ого обви н увачуван а бул а приділена ма л опом ітн ій лю дині — я к о м у сь п о е т о в і М ел етові — але за й ого сп и ною , п ор я д із другим обви н увачувач ем , іщ е менш відом им ретор ом Л іконом , стоя в іщ е й третій — видатн ий політичн ий д ія ч А ніт, один із гол овн и х ін іціяторів поновлен ня дем ократичн ого д е р ж а в ного у ст р о ю 403 р. Я к саме бор он и вся С ок р а т на су д і — н е знаєм о, але п р а в д оп о дібно, щ о він три м ався д у ж е н еза л еж н о та «ір он іч н о» (терм ін «ір он ія » сам е від тон у С ок р а тов и х бесід і п ох од и ть) і тим у к р а й р озд р а ту в а в с в о їх су д д ів , п ок а зово, щ о за см ер тн у к а р у п од а н о зн ач н о б іл ь ш е гол осів, а н іж за п оп ер едн є за су д ж ен н я взагалі. 42
З я к и х сам е м іркуван ь С ок рат не лиш е дагв себе засудити, а навіть д ея к ою мірою п осп р и яв цьом у, зокрем а не ск о р и ста в ся ціл к ом р еальн ою м ож л и в істю бути за судж ен и м на вигнання — ск азати в а ж к о (щ о він, як це твер ди ть П лятон, в ж е й післ я за суд ж ен н я мав зм огу втекти з в ’язниці, але не зр оби в того, щ об не п ор уш и ти законів нехай н есп р а вед л и в ої батьк івщ и н и — то вж е, м абуть, л еґенда). Ц іл ком м ож л и во, щ о він, на сім д еся том у році ж и ття, і сам виріш ив, щ о м орал ьн о к р а щ о ї см ерти, а н іж бути невинно страченим за св о ю ф іл о с о ф ію , він одн а ково не зд о б у д е ть ся: до С ок р а тового р аціонал ізм у така поведінка відповідала б чуд ов о. А л е см ер ть його д ій сн о надала цілом у й ого вченн ю а в р е ол і м учеництва, вп ер ш е в іст о р ії єв р о п е й сь к о ї дум ки створ и вш и величний обр аз ф іл о со ф а , щ о вм ирає н е за пол ітичн і в чи н к и (та к е тр ап л ял ося й раґніш), а са м е за с в о ї ф іл о со ф іч н і переконанн я; б о х о ч би я к е політичне п ід ґр у н тя мав цілий судови й проц ес, але н е п ідл ягає су м н ів у й те, щ о св оїм и «ірон іч н о» веденим и р о зм о вами С ократ сп р ом ігся був зроби ти с в о ю о со б у дал еко не п оп у л я р ною сер ед а тен сь к ої маси. Ф акти чн и й к он ф л ік т м іж С ократом і атенським народнім судом незрідка тлум ачи ться, як к о н ф л ік т м іж античною м ор ал ьн ою ф і л о со ф ією і античн ою д ер ж а в н істю , або й щ е загал ьн іш е — м іж осо б и стіст ю і громадою . Т а к ого р оду п еребільш ен н я нічим не в и п р а вд у ю ться . Т у т не м ож н а гов ор и ти п р о зудар д в о х світогл яд ів, бо обви н увачен н я бул о ф а л ьш и ве, н еп оп ул яр н ість С ократа сер ед ти х, к ого він нам агався навчити «прави льн о м и слити», бул а р адш е емоційним роздратуванням , ан іж ідейним антаґонізм ом, та й не вона ви я ви л а сь ви р іш а л ьн ою , а в м іл о зорганізован а п ол іти чн а ін три ґа; і зр еш тою є від ом ості, щ о атенц і за к іл ь к а р о к ів дійш ли ін ш ої дум ки та п ом сти л и сь і на М елеті, і на А ніті, за суди вш и їх за я к и м сь п р етекстом (м ож л и в ість п он ов н ого перегл яд у сам ого с у д ов ого п р о ц е су ви к л ю ч а л а сь атенським и законами). За я к и х с ь ста р ок ів С ок р ет стає одн ією з н а й біл ьш и х ідейних сл а в етн остей с в о є ї батьк івщ и н и , і ф а к ти ч н е зо сер ед ж ен н я майж е в сіх п ізн іш и х ф і л о со ф іч н и х ш кіл Греції сам е в А тен а х навряд чи в ід б у л о ся б так п осл ід овн о, якби обр а з С ократа не п ер етвор и вся з часом на св о го р о д у ідеол огічн ого патрона а тен сь к ої науки та а тен сь к ої громади. К ол и сь, іщ е за ж и ття С ок р атового, оракул Атю лльона П іт ій сь к ого в Д ел ьф ах, у від п ов ід ь на запитання у л ю бл ен ого учн я С ократа — Х а й р еф он та , огол оси в й ого «наймудріхиим з у с іх л ю д ей ». Н атоді це не спр ави л о на атенців о со б л и в о го враж ення, а на суді, мабуть, р а д ш е п ош к од и л о С ократові, бо саме д ел ьф ій ськ и й ор а кул був, щ од о св о є ї п ол іти чн ої настави. ск р ізь проти А тен , п о боц і в о р о ж о ї Спарти. А л е з часом С ок р а т ста в дл я к о ж н о го п ер есічн о осв іч ен ого грека л ю д и н ою -си м в ол ом , втіленням м уд рости й чесноти — цілком згідно з його вл асним переконанням, щ о правдива м у д р ість і п р авди ва чеснота — те саме.
43
Г. В А Щ Е Н К О
На м еж і двох епох Ідея зміни е п о х в істор ії л ю д ст в а вл асти ва бул а щ е старовинним часам. М и зустр іч а єм о її в кн изі п р ор ок а Даниїла (розділ 2). В ла стива була вона і старовинним грекам та римлянам, які вірили в існ уван н я в істор ії л ю дства т. зв. зол отого віку. Грецький ф іл о с о ф Е мпедокл п и сав: «С віт п ер ебува є в постійном у хитанн і від нен ависти д о л ю бови і від л ю бов и до ненависти. З а в ж ди бу в а ю ть цілі еп ох и бор отьби і ненависти, їм на зміну п р и х од и ть новий р о з к в іт св ітл и х часів». В наш і часи ця ідея з о соб л и в ою си л ою притягає д о се б е у ва гу ф іл о со ф ів , богосл ов ів і гр ом а д ськи х діячів. Над пр обл ем ою зміни еп ох багато прац ю вав нім ецький ф іл о с о ф Ш пен ґл ер, автор книги «Занепад Е вроп и», щ о бул а вел и кого р озгол осу серед су ч а сн и х ф іл о с о ф ів і пол ітичн их діячів. Д у ж е бл и зько до Ш пен ґл ера, ме тод ол огією і зм істом с в о їх поглядів, с т о їт ь В альтер Ш уба р т. В ін ви зн ає існ ування в істор ії л ю д ства п евн и х еонів або еп ох, з як и х к ож н а має с в о ї чітк о виявлені істотн і риси, які, я к він пиш е, в и з н ачаю ть я к д у х о в е обл иччя сусп іл ьства , так і д у х о в е обл иччя ок р ем и х особи сто сте й («Е вропа і душ а сх о д у »). «Е оничні п р о т о т и пи, — п р о д о в ж у є він, — осн ов н і д у х о в і перш ообр ази , з ч іт к о о к реслен им характером , в постій н ій зміні, йдучи оди н за одним, п рагнуть знайти св о є втілення в ж и в о м у л ю д ськ ом у п околінні». Ш у бар т від р ізн яє чотири п р ототи п и , щ о зм ін ю ю ть один одн ого: гармонійний, героїчний, аскетичн ий і месіянський. В наш і часи д ох од и ть до св ого кінця героїчний, а б о п р ом ете ївсь к и й пер іод в істор ії л ю д ства . Ц ей період, щ о п о ч а в ся м іж 1450-1550 рокам и, ха р а ктер и зується , за Ш убартом , таким и рисам и: Т епер «лю дина звертає св о ї оч і на зем лю , на ш и р ок і віддалі по в сій землі, а н е на безм еж н і висоти, як раніш е. Т іл ьк и тод і ст а ю т ь м ож л и ви м и великі геогра ф іч н і і ф ізи ч н і відкриття. Н ова л ю дина прагне біл ьш е не до спасіння душ і, а до опан уван н я світу. В она х о ч е бути господарем на землі, а том у Б ог їй не потрібний. Я називаю її п р ом етеїв ськ ою л ю д и н ою від ім ’я гордого титану, щ о п ов ста в п р оти богів, від ім ’я х и т р о го вол одар я сил природи, від ім ’я того, х т о передбачає «д у х тер и тор ії», ба ж а є ств ор и ти с в іт в ід повідн о до св о го обр азу і п одоби». «І о с ь зн ов у прийш ло 500 р о к ів і ми зн ов у стоїм о на п о р о з і н о в о ї епохи . С ьогодні над п р о м е те їв ськ о ю к у л ьту р ою нависл и т я ж к і хмари долі, з я к ої в неї пови нні вдарити см ертельні бл искавки. Е вропа йде до с в о єї н ай кри вавіш ої к а т а ст р о ф и ; вона н а бл и ж а єть ся до кінця, щ о нем инуче закладений в ній при сам ом у її н арод ж ен н і». А л е на д ум к у Ш убарта, на зміну цій загибаю чій п р ом етеїв ськ ій еп осі йде нова — іаонична епоха, щ о н есе з со б о ю м есіян ськи й п р ототи п лю дини. Вона: буде мати багато спільн ого з е п о х о ю го ти чн ою , себто з е п ох ою сер едн ьовіч ч я . Х арактери сти чн и м и о соб л и востям и ц ієї н ов ої епохи м ає бути д у х сол ідар н оста, прим ирення і л ю бови . В цю е п о х у в центрі к у л ьту р н ого й пол іти ч н ого ж и ття л ю д ства, на дум ку Ш убарта, м у ся ть стати сл ав’яни, зокрем а р о с і44
яни, яким, до речі, Ш у ба р т п р и п и су є невл астиві їм риси. До ц ього треба додати, щ о безп ідста вн і надії на р осія н в л а сти ві н е тіл ьки ІП убарту, а й багатьом європей цям , а особл и в о німцям. Цим, м іж інш им, п о я сн ю ю т ь п оп у л я р н ість на за х од і твор ів Д остоєв ськ ого, С ол овй ова, М ер еж к ов ськ ого, а в остан н ій ч а с тв ор ів Б ердяєва. О тж е, н е под іл яю чи в у с іх п од р оби ц я х ду м ок Ш у б а р та п р о м ай бу тн є л ю д ства, ми згідн і з його х а р а к тер и сти к ою т. зв. п р ом етеїв с ь к о ї еп о х и ; згідні з тим, щ о ця еп ох а д о ж и в а є св о го кінця. Щ о ж д о м ай бутн ьої епохи , то, звичайно, н іх то не м ож е сказати п р о неї щ ось певн ого. Т у т м ож л и ві л иш е б іл ь ш або м енш о бґр у н тов а н і гіпотези. М аєм о см іл и вість поділ итися з читачами і наш ими д у м ками про неї. К ож н а нова еп оха в іст о р ії л ю д ства була в осн ов н ом у п р оти л еж н істю еп ох и п оп ередн ьої, х о ч і перейм ала її здобутки . Т ом у, щ об уявити, я к ою має бути еп оха, яка прийде на зм іну епосі, в якій ми ж и вем о, ми пови нні б п ер ш за в се усвід ом и ти х а р а ктер н і риси остан н ьої. Н ові віки д е х т о називає е п о х о ю п р о м е те їв ськ о ю , д ех то ф а в с т ів сь к ою . О бидві назви м аю ть певн і п ідста в и і в к а зу ю т ь на осн ов н у р и су н ов и х часів. Ц е є намагання лю дини підкори ти со б і в се з доп ом огою розум у, себто, знання. О ск іл ьк и для ти п ов ого п р ед ста в ника н ов и х часів основн им завданням науки є опанованая п р и р о ди, в науці п осту п ов о почи нає п ер ев а ж а ти п озити вістичн а течія. К ол и в сер едн і віки ф іл о со ф и п ер ев а ж н о прац ю вал и над питан ня ми м етаф ізи ки , себто, над тим, щ о ви х од и ть за м еж і д осв ід у , то в нові вік и центром уваги ста є ф ізи к а , себто, н аука про природу, як вона дана в н аш ом у д осв ід і. П ро це англійський ф іл ософ Б е кон пиш е так: «досл ід ж ен н я кін ц еви х причин безк о р и сн е і нічого п од ібн ого до діви, яка п освя ч ен а Б огові, витвор и ти н е м ож е». Т акий напрям ок в науці р озп оч а в ся щ е в середн і віки. З ародки й ого м ож н а бачи ти щ е в п ер ш ом у п ер іоді сх ол а сти к и у т. зв. н о м іналістів. Н айбільш відомим з ни х був Рослем , який р іш у ч е за п ер еч ув ав реальне існування ідей, як п ер ш ообр а зів ок р е м и х речей і визнавав, щ о загальні ідеї, або універсал и, є тіл ьк и назвами (номіна). Ід еї пози ти візм у засн ован і на д осв ід і науки, щ е р іш у ч іш е ви сту п а ю ть в погл я дах і н а ук овій д ія л ьн ості о к с ф о р д с ь к о го вчен ого Р ож ер а Б акона (12:14-1292). В св оєм у тв ор і «O pus rnajus» («О п у с м аю с») він дов од и ть б е зк о р и сн іст ь абстр а ктн ої діял ектики і н а стою є на том у, щ о н аука м у си ть д о сл ід ж у в а ти п р и р од у з д о п ом огою сп остер еж ен ь, насл ідки я к и х сл ід п ідводи ти п ід закони м атем атики. Сам він зроби в багато для т. зв. т о ч н о ї науки, о с о б л и во в галузі оптики. В та к ом у ж н ап рям ку працю вали т. зв. а л хем іки , щ о нам агалися овол од іти тайнами природи і таким чином п ідкор и ти її вол і людини. А л е в се це бул и вийнятки, щ о су п ер е чили загал ьном у д у х у сер ед н іх в ік ів . Т о м у т а к и х л ю дей церква п ересл ідуван а. Наприклад, Р о ж е р Б ек он був за су д ж ен и й на 12 р ок ів си д ів у в ’язниці як ч а рівн и к. Й ого н авіть н а зи ва ю ть «d octor mirabiMs» (д ок тор м ірабіліс — дивний доктор). В н ові вік и п озити вістични й нап рям ок науки п о сту п о в о п оси л ю ється вреш ті, стає панівним. П еред у цьом у вели англійці, з о крем а кан цлер Б екон (1561-1626), який розр оби в м етод и ку н а у к о вого експ ерим енту, Д ж он Л ок к (1632-1704), який м етоду сп о ст е р е ж ен н я п ерен іс у п си хол огію , яка після цього стає су т о ем п іричною 45
н а у к ою . В X I X ст. н а й біл ьш яск р а в и м п р ед ставн и ком п ози ти візм у в ф іл о с о ф ії б у в О гю ст К он т. Н е м ож н а сказати, щ о п ози ти віч н а теч ія в ф іл о с о ф ії і н ауц і з са м ого ж п о ч а т к у н ов и х в ік ів стала па н івн ою . Щ е д о си ть д о в го т оч и ть ся б ор о т ь ба її з т. зв. м е та ф ізи к ою , при ц ь ом у ці д в і те ч ії ін оді п оєд н у ю т ь ся в си стем і я к о го с ь од н ого ф іл о с о ф а . П рикладом цього м о ж е б у т и ф р а н ц у зь к и й ф іл о с о ф Д екарт (1596-1659). Ц е р е п р езен тан т дуа л ізм у в ф іл о с о ф ії. В ін п од іл я є б у т т я на д в і с у б ст а н ц ії: м атер ію і дух. М іж ними нема н іч о го сп іл ьн ого. В л а сти в істю д у х а є м ислення, вл а сти в істю м атерії— п р о ст о р о в іст ь . Т аки м ж е дуа л істом б у в Д екарт і в св о їй н а у к о в ій діял ьн ості. З од н ого б о к у , це бу в м ети ф ізи к , а з д р у гого б о к у — ф ізи к , щ о в с і яв и щ а п р и р оди п ід в од и в під закон и м ехан іки. Він, напр., дов од и в , щ о ф із о л о ґія є л и ш е б іл ь ш скл адн а ф ізи к а . Н ови й н ап рям ок н аук и д а в в ел и кі н асл ідки в гал узі д о сл ід ж е н ня п ри роди , в ч о м у т а к о ж багато зр обил и англійці. Ц е в п е р ш у ч ер гу вел и кі в ід кр и ття в гал узі ф із и к и і хем ії. Н айбіл ьш им д о сягенням с, безперечн о, в ід к р и ття р адія і досл ід и щ од о бу д ов и атом у. Ці в ід к р и ття с в о є ю ч е р го ю сп р и ч и н и л и ся до в ел и ч езн и х дося гн ен ь в гал узі техн іки . М ож н а сказати, щ о н ай буйніш а ф а н та зія л ю ди н и X I V - X V ст. н е м огла у я ви ти того, щ о теп ер стало звични м в галузі ви к ори стан н я л ю д и н ою сил п р и р од и . Л ю дина сп р а в д і ста л а вол одарем її. О соб л и в о ж вел икі дося гн ен н я має л ю д ст во в гал узі за стосу в а н н я а том ов ої енергії. А л е в сі ці вел и кі дося гн ен н я м а ю ть і св ій обернений, н еґа ти вн и й бік. Ц е п ер ш за в с е занепад р елігії, в ід х ід в ід Б ога. «Б ог, я к ц е зазначає Ш у ба р т, ста є л ю дин і н еп отрібний ». Л ю дина п ер еста є в і рити і п о к л а д а ється на се б е і на св о є знання. Т о м у в ф іл о с о ф ії п о ст у п о в о п ош и р ю єт ь ся а теїзм і м атеріялізм . Я ск р а ви м при к л ад ом у ц ьом у м о ж е б у ти англійськи й ф іл о с о ф Г оббс (1588-1679), щ о б у в п ри я телем Б екон а. Він дов од и в , щ о існ у є л иш е матерія, щ о в ід ч у ття л ю дини, які є о с н о в о ю п си х іч н о г о ж и ття , є л и ш е р у х о м м о зк у і т. п. Далі ідеї м атер ія л ізм у й а теїзм у р озв и в а л и ф р а н ц у з ь к і ф іл о с о ф и — ен ц икл опедисти. Напр., Л ям етрі в б а ч а є в л ю ди ні л и ш е скл а дн у м аш ину. В Н ім еччин і скрайн ім и м атеріялістам и бул и ф іл о с о ф и X I X ст. Ф о х т і М ол еш от. В св о ю ч ер гу м атеріялізм і атеїзм п ідривал и й п ід р и в а ю ть о с н о ви м оралі. О стан ня міцно з в ’язана з р ел ігією . В сі народи, п очи н а ю ч и з п ер ед істор и ч н и х ч а сів , ди ви л и ся на закон и м орал і, я к на вел ін н я Б о ж е , н адаю чи їм а бсо л ю т н о го х а р а к тер у . Л ю д ств о з а в ж д и в ід ір ізн я л о вчин ки моралі і в ч и н к и кор и сн і. Н апр., спритн е ш а х р а й ств о м о ж е б у ти к ор и сн и м дл я о к р е м о ї л ю дини, о со б л и в о к ол и вона у м іє «за х ов а ти кінці в в о д у », але сп р а в ж н я л ю д ськ а м орал ь з а су д ж у є ш а хр а я і ви зн а є ш а х р а й ств о негідним лю дини. А л е св ід ом іст ь о со б и с т о ї л ю д с ь к о ї гідн ости з а сн о в у єт ь ся к ін е ц ь кін цем на том у, щ о л ю дина ви зн ає у се б е св о б о д у вол і, себто, в и з нає певн у с в о ю н еза л еж н ість в ід д ію ч и х за л ізн ою к о н е ч н істю за кон ів природи. А така св ід о м іст ь в р е ш т і-р е ш т , сп и р а єт ь ся на в ір у в Б ога і визнання л ю д и н ою се б е обр а зом і п о д о бо ю Б ож и м и . К ол и ж стати на ґр у н т і м атер ія л ізм у й атеїзм у, т о т о д і м орал ь гу би ть п ід со б о ю в сяк и й ґрун т. З в ел и к ою п е р е к о н л и в істю ц е видн о нап рикл аді п осл ід о в н о -м а те р ія л істи ч н о ї ф іл о с о ф іч н о ї с и с теми Гобба. С уттю він зап ер еч у є сам е існ ування м оралі. На й ого 46
дум ку, нема ін ш ого добра, як задоволення, і ін ш ого зла, як н е задоволення. Людина природньо прагне до п ерш ого і уникає д р у гого. Т ом у всі наш і п оч у ття є певн ою ф о р м о ю егоїзм у. Такими є і п очуття моралі. М оральним є те, щ о приємне й корисн е. О ск іл ь ки кож н а людина є егоїстом , т о вона разом з тим є в ор огом ін ш ої людини. «Л юдина лю дині в о в к », — к а ж е Гоббс. — З відси п ри род нім станом л ю дства є війна в с іх проти всіх . В цій бор отьбі в сіх проти в сіх перемагає сильніш ий. І Гоббс визнає це цілком н ор мальним, б о чого сильніш ий має п оступ ати ся перед слабш им. Гоббс розум іє, щ о коли б цей «природній закон » був реалізований в с у с пільном у ж и тті лю дства, то лю ди у взаємній бор отьбі п р осто в и нищ или б один одного. В ихід з та кого становищ а він знаходи ть в тому, щ о л ю ди в ім ’я особи стого сп о к о ю і щ астя скл адаю ть м іж собою угод у, яка обм е ж у є їх особи сти й еґоїзм , а для того, щ об ця угода не пор уш увал ась, вони зр іка ю ться в сіх с в о їх прав і переда ю ть їх абсол ю тн ом у м он арху. М онарх, за Гоббсом , м усить мати н еобм еж ен у владу не л иш е над майном і ж иттям громадян, а на віть над їх думками. Т ом у він називає та кого необм еж ен ого монар ха Л евіатаном або земним Б огом. На прикладі Гоббса м ож на ба чити, д о я к и х ж а х л и в и х насл ідків в особи стом у й сусп іл ьн ом у ж и тті людини м ож е привести посл ідовний матеріялізм і атеїзм. І в се ж таки ідеї Гоббса знайш ли с в о їх п осл ід овн и к ів серед англійськи х ф іл ософ ів . З деякими змінами вони лягли в осн ов у розр обл ен ої англійцями моралі утилітаризму*). Одним з о сн о в н и ків систем и утилітаризму Бентам, под ібн о д о Гоббса, визнає, щ о єдиним принципом наш их дій є особи сти й інтерес. Виконання о б о в’я зк у в ім ’я самого о б о в ’я зк у зд а єть ся йом у нем ож ливим і навіть безглуздим. «Ж од н а людина, — к а ж е він, — пальцем не вор у х н е для ін ш ої людини, коли не вбачає в цьом у для се б е я к о їсь к ор и сти». К р и тер ій добра — «простий р о зр а х ун ок н ай біл ьш ої н асолоди». При ви борі насолод Бентам радить брати до уваги їх н ю напру ж ен ість, тр и ва л ість і чи стоту, себто, від сутн ість в ни х дом іш ки страж дань. Зате він відкидає як критерій у ви борі насол од саму як ість їх. «Н ай ж ахл ивіш а насолода найганебніш ого злочи нця гар на сама по соб і і р оби ться поганою лиш е тому, щ о м о ж е потя гн ути за со б о ю кару». Ця ж ахл и ва система «м оралі», щ о цілком логічно вини кає з м атеріялістичної і а теїсти чн ої ф іл о со ф ії, в подальш ом у була в д е чом у змінена і злагіднена англійськими ф іл ософ а м и утил ітариста ми, особл и во Д ж оном С тю артом М іллем. А л е су т ь її в осн овн ом у залиш алася та ж сама. І х о ч Д ж он М ілль нам агається довести, щ о утилітаристична мораль ст о їт ь на т и х засадах, щ о й мораль хри сти я н ська, м усим о ствердити, щ о утилітаризм є система антихр и сти я н ська і взагалі антирелігійна. Д оповненням до системи утилітаризм у м ож е бу ти теор ія е в ол ю ц ії Дарвіна. Він, подібно до Гоббса, трим ається думки, щ о основн им законом р озв и тк у природи є бор отьба за існування. А ле, коли Гоббс має на увазі бор отьбу за існ уван н я м іж людьми, Дарвін має на увазі переваж н о бо р о т ь бу м іж тваринами. І коли Гоббс визнає, щ о нічим необм еж ена б о *) себто, системи, яка за кр итерій м оральности визнає критерій користи. М оральне те, щ о корисне. 47
ротьба м іж лю дьми м ож е привести до знищ ення л ю дства, Дарвін, навпаки, вбачає в ній р уш ій н у силу п р огресу, удоскон ал ен н я са м ої природи тварин. В проц есі бор отьби за існ ування загибаю ть слабш і, менш п р и стосован і до ж и ття тварини, зате в и ж и в а ю ть тварини сильніш і, кращ е п ри стосован і до певн и х ум ов ж иття. С вої набуті в проц есі бор отьби я к ості вони передаю ть св оїм на щ адкам. Т ак в и р обл яю ться нові, вищ і породи тварин. Так, м іж іншими, виникла і людина. В чення Дарвіна, безперечно, мало великий вплив на нім ецького ф іл о со ф а д р у го ї половини X I X ст. Ніцш е. О сн овн ою ід еєю його систем и є ідея зверхлю дин и (понадлю дини — «ю берм енш а»). Ц е є ніби нова п орода ж и в и х істот, щ о має з ’яви ти ся внасл ідок бо р о т ь би м іж людьми. Ц е істота з надзвичайно міцною вол ею і прагнен ням до панування, при ч ом у вона не зупин яється перед б у д ь -я к и ми переш кодам и й ламає їх. Н іцш е пр оти ставл яє зв ер хл ю ди н і м асу унтерменш ів. Він навіть дох од и ть до того, щ о визнає існ ування д в ох систем моралі: мораль панів — зверхлю дей, і м орал ь рабів — унтерм енш ів. Основним принципом моралі панів є ст в ер д ж ен ням свого «Я », не зв а ж а ю ч и на ж од н і перепони й переш коди. З верхл ю ди н і м усить бути ч у ж и м почуття ж ал ости й сим патії до слабого. «К ол и х то падає — к а ж е Н іцш е — ш товхн и й ого». М ораль рабів є повн ою п р оти л еж н істю д о моралі п а н ів-звер хл ю дей . Раби призначені сам ою природою для того, щ о б сл уж и ти звер хл ю ди н і і бути засобом в її р ука х. Раб не м ож е бу ти самоціллю . Т и п ов ою рабськ ою мораллю , за Ніцш е, є м ораль хри стія н ськ а з її вченням п р о л ю бов і смиренство. Я к відом о, вчення Н іцш е стало за од н у з осн ов нім ецького н а ціон ал -соц іял ізм у. Основна ідея оста н н ього — визнання н ім ец ько го народу за найвищ у расу, щ о має володіти, як рабами, іншими расами, має д у ж е багато спільн ого з вченням Н іцш е п р о з в е р х лю дину. А л е ту т якраз і розп оч и н а ю ться внутріш ні су п ер еч н ості т. зв. п р ом етеїв сь к о ї епохи, щ о м аю ть п р и вести її до в ел и кої кризи або м ож е й д о катастроф и . Людина, яка так піднесл ася в и сок о в п о ч а тк у епохи , як вол одар природи, кін ець-кін цем сх о д и ть на ст а н ови щ е раба. С п очатку це р а б через св о ю п рин алеж ність д о т. зв. н и ж ч ої раси, а потім раб через св о ю н и ж ч у ва р тість п орівнян о з звер хл ю ди н ою , своїм земляком. Т аким чином в народі з ’явл я ю ться зв ер хл ю ди — вож ді, щ о м аю ть н еобм еж ен у вл аду над інш ими гр о мадянами св о є ї батьківщ ини. К ол и стати на п озиц ії н іц ш еян ської чи нац іон ал -соц іял істи чн ої моралі, т о ж не буде ж одним злочином, коли ф ю р ер розстр іл я є чи засуди ть на к а р у см ерти я к у сь лю дину тіл ьки тому, щ о вона ви явл яє н еп осл у х або р озх о д и ться з ним в поглядах. Іл ю страц ією ц ь ого м о ж у т ь бу ти ф а к ти з істор ії Н імеч чини за часи панування в ній Гітлера. В сім від ом е п овод ж ен н я німців з полоненими, я к и х без в ся к о ї провини, я к унтерменш ів, розстр іл ю вал и , нищ или голодом . В ідом і ж а х л и в і кон цтабори, де лю дей мордували, спалю вали в печах, нищ или отруйним газом. Німці так поводили ся з ними том у, щ о рахували їх за унтерм ен ш ів. М етою н ім ецьких в о ж д ів бул о за хопити як н ай більш е ч у ж и х територій, знищ ити якнайбільш е м ісц евого населення, а тих, щ о зали ш аться, обер н ути на рабів. 48
А л е уявім собі, щ о бу л о б з самими німцями, як би друга світова війна закінчилася їх н ь о ю п ерем огою . Б езперечно, багато з них, особл и в о ти х , щ о стоял и бл и зько д о Гітлера, одер ж а л и б великі л я ти ф у н д ії в У країні, Б іл ор усі, на К а в к а зі та інш . М ісц еве насе лення бул о б обернен е на р абів, ста н ови щ е як и х нагадувал о б ст а н овищ е со в єт сь к и х кол госп н и ків або в ’язн ів кон цтаборів. А л е не б у л о б сол од к о і масам н ім ецького народу. В сусп іл ьн ом у і п ол і ти чн ом у ж и т т і панувала б св а в о л я «в о ж д ів », які дл я підтримання св о є ї влади ш и р ок о за стосу в а л и б тепор. А з бігом ч а су цей терор п оси л ю в а в ся б і п оси л ю ва вся, бо разом із збілш енням населення л я ти ф ун д ії бу л и б у ж е недостатні, і від сун н ість свободи не к ом п ен сувал ася б матеріяльними благами. Щ о ц е могло б ста ти ся так, а не інакш е, св ід ч а ть ф а кти , щ о діял ися в Н імеччині за порівн ян о кор отки й ч а с панування нац іон ал -соц іял ізм у. Щ оправда, Гітлер дал еко п осту п а вся в ж о р с т о к о с т і п еред Сталіном, але й в ін багато знищ ив не тіл ьки с в о їх сп р а в ж н іх пол іти ч н и х вор огів, а навіть і ти х, щ о н е поділяли його пл ян ів в гал узі нім ец ької політики. А л е ва р тість л ю д ськ о ї осо би ст о ст и впала не тіл ьк и серед н і м ец ького народу, а в т. зв. дем окр а ти ч н и х країнах. Занепад р е лігії, пош и рення м атеріялістичного світогл яд у призвел и до того, щ о на п ер ш е місце стала не людина, я к образ і подоба Божа;, а капітал, м атеріал ьн і блага. К о р и ст у єт ь ся п ош ан ою той, х т о в о л о д іє великим и капіталами, навпаки — н е ш а н ую ться л ю ди бідні, х оч б и вони й визначалися високим и моральними якостям и. Т ом у біл ьш ість населення бу к в а л ьн о обхоп л ен а га р я ч к ов ою гон итвою за м атеріяльним и благами. З відси зн и ж ен н я чи сто д у х о в о го ж и ття населення. Та не зв а ж а ю ч и на це, в у сь о м у св іті гігантичний р о зв и то к техн ік и п р и звів до того, щ о лю дина м аш инізувалася, стал а ніби придатком до машини. О собл и во це має м ісц е при т. зв. к он в е єр ній си стем і виробництва, при якій р обітн и к з доп ом огою машини вир обл яє л и ш е я к у сь малу ч асти н у п р о д у к о в а н о ї р ечі. Т од і праця робітн ика зв од и ть ся до невел и кої к іл ь к ости нескладних м ех а н іч н и х р у х ів і губи ть найменш і ознаки твор чости . Т а к лю дина, обр аз і п од оба Б ож а , щ о мріяла стати царем природи, ста є рабом с в о їх ж е в л асн и х винаходів. (П родовж ен ня в н аступ н ом у числі)
За Плютархом переказав РО С ТИ С Л А В ЄНДИК
Спарта і її герої (П род овж ен н я 13. Л ікур г не дасв пи саних законів, а тіл ьки т. зв. п осл ови ц і (р е три), щ об тим натякнути, щ о їх наказав сам А пол лон і тим то вони є вл асти во пророцьким и висловам и. Й ого намагання іш ли в том у напрямі, щ об все те, щ о є в а ж н е для д о б р о б у т у і моралі дер ж ави , кор ін и л ося і в цілій вн утріш н ій п оста в і до ж и т т я громагдян, які 4
49
стояли б міцні і спокійні серед зм інностей ж иття. Т ак мала ста вати для н и х воля міцніш ою з в ’яззю , н іж зовніш ній прим ус, і цю вол ю ств ор ю в а л о вихован н я в сер ц я х молоді. В она мала засн о вувати в к ож н ом у з них підстави, щ о б ставати к ож н оч а сн о за к о нодавцем. Щ о ж стосу ється до малих, тобто, д о гр ош ев и х справ, д о речей, які щ ор аз ін акш е ви я вл яю ться при сп івж и тті, то видавал ося й о му доцільніш им, щ об н е з в ’язувати їх ніяким н аси льством букви або незмінними привичками. Л ікург вол ів залиш ити їх у таком у стані, при як ом у залиш алася м ож л и вість їх посилю вати, або в ід кидати зал еж н о від переконання знавців. Він з в ’язував взагалі завдання ц іл ого св о го закон од авства в осн овн ом у з вихованням . В одн ом у з ретрів ст о їт ь та к е: «Н е має бути ніяки х п и сан и х за кон ів». З н ову ж деінде ставить він та ке домагання: «В к ож н ом у дом і мас бути зроблений д а х л иш е з доп ом огою сокири, а двері лиш е з доп ом огою пили». П ізніш е висл ови вся подібн о Епамінонд при своєм у стол і: «С еред та кого сніданку не стане н іх то зрадни ком ». Т е сам е мав на гадці Л ікург: «В та ком у дом і не стан е ніхто розгнузданим марнотратником». Справді, н іх то не м ож е бути так нерозумним і позбавленим смаку, щ об уводити до звичайного і пр остен ького помеш кання л іж к а на ср ібн и х н іж к а х, п ур п ур ові дивани, золоті путарі і взагалі всякий л ю к су с, який з тим усім л учи ться. Н авпаки, він є зм у шений установити гармонійне і співвим ірн е віднош ення найперш е м іж дом ом і дом аш нім устаткуванн ям , оп ісл я м іж постілл ю і одя гом та, вреш ті, м іж одягом і взагалі цілим хатнім порядком . З так ої настан ови мож на вияснити висл ів перем ож ц я над персами Л еотихіда1 під ч а с бенкету в К орин ті. В ін оглядав з под и вом к о ш товн у б у д о в у стелі і вр еш ті запитав господаря, чи ц е сп р а вд і р о сте в н и х чотирикутн е дерево. Т реба щ е згадати тр етю р етр у Л ікурга, за я к ою бу в заборонений щ ораз новий воєнний п о х ід проти т и х сам их ворогів, щ о б вони через ч а стіш у нагоду оборон и не стали вр еш ті сам і бойовим н а родом. В пізніш ий час це справді стан овил о головний закид проти корол я А ґізл яя , який ш ви дко по со б і слідуваними нападами і походам и до Б еотії витворив з тебанців р івн ородних л якедем он цям противн иків. Тимто А н тал ькід сказав, бачучи його зраненого: «Т и дістав від тебанців прекрасн у заплату за науку. В они н е мали до війни ні ох оти , ні достатн ього р озум у, але ти дав їм т е все». 14. Л ікург п очав зподалека п ідходи ти до виховання, в як ом у д о бачав н ай біл ьш е і найкращ е завдання законодавця. Т и м то він зверн ув значну увагу найперш е на п о д р у ж ж я і народини. При том у є неправдиве оповідання А ри стотел я, щ о буцімто Л ікург мав намір р озум н о виховувати т а к о ж і ж іночи й рід, але оп ісл я те занехав, бо н е міг опанувати їх в ел и кої розгнуздан ости і в с іє ї ж і н оч ої влади; це останнє поставил о чер ез численні п ох од и м уж ів, під час як и х вони мусили залиш ати с в о їх ж ін ок як «пані вдома». З цього п р и вод у мали б ч ол овіки підл ещ увати ся їм понад в ся к у міру і навіть називати їх «повелітелькам и». В цьом у є правдиве тільки те, щ о Л ікург присвятив надзвичайну увагу і ж інкам. За й ого зап ор яд ком дівчата м усил и загартовувати св о є тіл о б і гами, дуж анням , стрілянням і каданням спи су. Цим він х отів осягнути, щ об пізн іш е діти заплідню валися вж е в первоп очині в 50
міцному тіл і і могли в ж е в корен і кращ е рости і дозрівати та щ об самі ж ін к и легш е виносили породи. Н е менше, н іж хлопців, призвичаю вав він дівчат переводити х ор оводи і так танцю вати і співати під час деяких св я т; при цьому були присутн і і хлопці, щ о приглядалися. В дал ьш ом у прийш ло д о того, щ о д ів чата висмію вали к ож н ого без різниці з користю для нього, в и су ваю чи його слабі сторони. І, зн ов у ж , вони співали п охвал ьн і п іс ні тим, щ о заслуж ил и на те. Цим вони збу д ж у в а л и заздр ість серед юнацтва. Б о к ого вони похвалили за х ор обр ість, той іш ов серед дівоцтва гордий, од ер ж у ю ч и безліч похвал. А дотинки, висловлені в ж а р ті і насм іху, не менш е пекли, н іж п ова ж н і замітки, бо ж під час ви дови щ були присутні, побіч звичайних громадян, щ е й к ор ол і та члени Ради Старіш их. 16. В ол я батька ніяк не переріш увала долі дитини п о народ ж енні. Б а тьк о брав її і прин осив на одно місце, назване лесхе. Там сиділи в ж е найстарш і з його племени і оглядали дитину. Я кщ о вона бул а добре збудована і міцна, то вони наказували дальш е п ікл увати ся нею і приділяти їй один із 9 тисяч зем них наділів. Я кщ о ж вон а була слабовита і вирідна, то тод і висилали її на т. зв. а п о т е т у , тобто, місце ви к и дів на Тайгеті. Н а їх гадку, бул о кор и сн іш е для сам ої дитини і для держ ави, я к щ о вона відразу миналася, н е маю чи в ж е від народж енн я зд ор ов ої і міцної будови тіла. Тимто і ж ін к и купали с в о їх нем овлят не у воді, а у вині, щ об перевести невел ичку п р обу зд ор ов ’я. Б о епілептичні і взагалі х вор ови ті діти дістаю ть від міцного вина хол одне попарення та й вм ираю ть, а здорові ста ю ть від нього щ е більш е загартовані і зміцнені. Спартанські няньки мали зовсім особл и ву уваж л и вість до д і тей, поєднану з зручністю . Вони не повивали дітей пеленками, а залиш али їх цілковито вільними від у сяк ого накриття, не п е р е бірничали в їх годуванні і призвичаю вали до безл ячности в тем ноті, я к щ о вони залиш алися самі; при тому вони н е доп ускал и д о вирощ ування нечем них прим х і вереску. З тієї причини деякі ч у ж инец ькі родини куп ували собі для с в о їх дітей лякедем онські мамки. Н атом ість Л ікург не передавав сп ар тан ськи х дітей в руки куп лен их або найманих доглядачок. Т аксам о він не дозвол яв батькам ви ховувати або осв іч у в а ти с в о їх синів так, я к вони самі хотіл и б. Б езпосередн ьо по закінченні сьом ого р оку Л ікург сам перебирав у с іх дітей і поділ ив їх на «череди». Даючи їм ту саму п ож и ву, він призвичаю вав їх одночасно д о спільних ігор і сп іл ь ного відпочин ку. На провідника череди він вибирав та кого х л оп ця, який ви сувався на ч ол о своїм розум ом і виявляв найбільш у відвагу п ід час боротьби. На нього споглядали всі інш і, якщ о він наказував — вони виконували; якщ о він карав — вони ст р а ж дали і тим то той х л оп ’ячий стан ставав перш им виш колом п осл у ху. С тарш і приглядалися, як вони бавилися; д у ж е часто вони влаш товувал и м іж собою в ся к і битви і колотнечі та при такій найкращ ій нагоді переконувалися, яку природню притам анність щ одо відваги має кож ни й з н и х і чи у сто ю ється він перед своїм противником у боротьбі. Вони вчилися і читати та писати, але лиш е для крайньої п о треби. Ц іле виховання мало єдину ціль: справж ній п осл у х , витри 4*
51
маність у зуси л ля х і перем огу в боротьбі. З тієї причини і їх за п р ава ставала щ ораз сувор іш а з поступ аю чим віком ; вони о бстр и гали їх до сам ої ш кіри і призвичаю вали ходи ти без сандалів та бавитися без одягу. Я кщ о вони закінчили 12-тий р ік ж иття, тоді вони взагалі в ж е не носили н іякого спіднього одя гу і одерж ували на в есь р ік тіл ьки один плащ ик. ї х тіл о бул о зовсім опалене сон цем; про теплі куп елі і масті не мали вони н іякого уявлення; д ек іл ька днів у році, в як и х вони могли користати з т и х д о б р о дійств, явл ял и собою вийн яток .У сі спали разом, поділені на «чоти » і «череди ». При том у спали вони на підстілці, я к у самі собі нанесли з очер ету з-н а д Е вроту; його стебла мусіли ломити го лими руками, без уж и ття н ож а. В зи м ку підкидали щ е т. зв. л и к оф он , своєр ід н и й гній, і вим іш ували й ого з п ідстіл кою , бо при пи сували йом у силу зогрівання. 17. В цьом у віці починалася т. зв. д р у ж ба ста р ш и х з визначни ми молодцями. Старш і п р исвячували їм біл ьш у увагу, частіш е відвідували ш кол и змагунів і завж д и приходили, я к щ о в ід бу в а лися їх битви, насміш ки, тощ о. Ц е все н е від бувалося без цілі. К ож н и й з н и х у в а ж а є себе за батька, виховн и ка або старш ину к ож н ого хл оп ц я і тимто не бул о ні одн ої хвилини, ані одного місця, де бракувал о б людини, щ о не вказала б на пом илку або її не покарала б. П обіч цього в сього стояв щ е за звичайного настоятел я як и й н ебудь ретельний муж , а самі хл оп ц і завж ди вибирали со б і за п р овідн иків з-п о м іж т. зв. «єір ен ес» найпорядніш их і н а й хор обр іш их. С іренес називалися такі, щ о в ж е біл ьш е як рік вийш ли з к л яси х л оп ’яч ого віку. Вони, м аю чи в ж е 20-тий р ік ж и ття, п р о вадили підлеглі їм гуртки д о битв. В дома вж и ва л и їх до п осл уг під час їдж ення. Вони наказували найстарш им носи ти дрова, а м олодш им ярину. Т і робил и це, але крадучи. Тимто одні іш ли в городи, інш і ж закрадалися з н ай біл ьш ою хи тр істю й о б е р е ж ністю до хар ч івен ь м уж ів. Я к щ о к ого перехопили при цьому, той д іставав багато батогів, бо припускали, щ о він краде л егкодуш но і незручно. А л е вони крали й інш і страви, які тіл ьки могли, і вчилися при том у п о-м ай стерн ом у нападати на сплячого або не обачного стор ож а . К ого спіймали, той діставав кару киями і мусив голодувати. ї х харч взагалі був д у ж е скупий, для того, щ об в он т: вчилися ж ити з власного пром ислу серед недостач і мусіли б е з угавно вж и вати очайдуш ности і хитр ощ ів. В цьом у л еж ал а г о ловна мета недостатнього харчування; за побічну м ету визначу вали вони щ е й р іст тіла. Т іл о бу я є вгору, якщ о ж и ттьов а сила не п ер еп рац ьовується під час травлення, бо надмір х а р чу р озп и хає його в глибину і в ш ирину; а внасл ідок легкоєти пн еться воно вгору, бо тіл о п одається за цим гоном, не маючи у в ’я зу і п ере ш коди. П рип ускаю ть, щ о це в и тв ор ю є і гарних людей. Б о ж стр у н ка х удор л я ва п остать легш е д о ст о со в у єт ь ся до р озр осту, н іж на п ухл а і перегодована. 18. Б ули випадки, кол и хл опці крали, але з най біл ьш ою о б е р еж н істю , щ об їх не розкрили. За переказом — одном у хл опц еві п о щ асти л о захоп и ти молодого лиса, як ого він за хова в п ід своїм плащем. Звірю ка дерла йом у лазурями і зубами ч ер ево; але саме, щ об не р озкр и л и його, він закуси в зуби а ж доки не впав мертвий. Ц ей надзвичайний приклад не є нем ож л ивий після того, щ о щ е й 52
тепер робл ять м олоді спартанці. Я ж сам бачив такого, щ о дав себе батож ити п еред вівтарем А ртем іди до самої смерти. П о обіді леж ав далі сірен і наказував одному із хлопців сп і вати, а другом у ставив питання, я к е вимагало добр е продуманої відповіді. Наприклад: «х то є найпервовіш им м уж ем ?», або «яку вар тість має вчинок цього або того?». Ч ерез такі питання хлопці призвичаю валися від самого початку відрізняти д обр о і займатися сп особом діяння в сіх громадян. Б о ж якщ о х то не мав готової відповіді на питання: «х то є добрим громадянином?» або «х то не засл уговує на пош ан у?» — то ц е вваж али за знак лінивого духа, щ о не має н іякої л ю бови до чеснот. Зреш тою , відповідь мусіла обіймати в собі щ е й обґрунтування — докази, обм еж ені до к іл ь к о х кор отки й слів. Х т о не виявляв при цьому достатн ьої вигад л и восте, того сірен кусав за кару в палець. А л е сірен карав часто св о їх хл опців у присутн ості старш и х й у р ядови х осіб, щ об зразком показати, щ о він це робить сл уш но і заслуж ен о. Н іхто не п ер еш к одж ува в йом у під час виконування кари. А л е я к хлопці віддалилися, тоді притягали його до в ід п ові дал ьн осте, якщ о він задавав н езасл уж ен о загостру або залагідну покуту. Т . ' зв. приятелі підпадали разом із хлопцями під т у саму честь і нечесть. К ол и одного разу хл опець вигукнув неш ляхетно під час боротьби, урядники покарали його «приятеля». Ц ей стосу н ок л ю бови вваж али за таке природне, щ о навіть найш ляхетн іш і ж інки вступал и в подібні стосунки з дівицями. А за здр осте не бул о ніде. Це давало спон уку до взаємної друж би, якщ о предметом лю бови був той самий хлопець і в дальш ом у в он о викликало безупинну і спільну запопадливість, щ об з улю бленця зробити зразок ч е с ноти. 19. В дальш ом у вони вчили хл опців висл овлю ватися словами, які були б к ол ю ч і й одночасно п ова ж н і та, попри ядерність ви сл о ву, мали щ е й глибокий зміст. Я к у ж е бул о сказано, Л ікург надав залізній монеті великого тягару зовсім малу вартість; при монеті слова була п р отил еж ність: при найпростіш ому, найстисліш ом у в и сл ові вона мала виявляти велике багатство думки. Л ікург нама гався навчити вж е хлопців гл ибокої і вл учн ої відповіді, через в е лику м овчазність. Б о як при розгузданом у змисловому вж иванні пропадає звичайно заплідню ю ча сила, таксамо нестрим ність при натяканні сл ова порож німи і дурними. Один м у ж з А ттики одного разу висмію вав лякедем онські мечі за їх кор откість. «Щ ось та кого», — говорив він, — «п р ок ов тує без зусилля театральний весел ьчак». К ор ол ь А гіс відповів йом у: «А в се ж таки з такими ш абельками підходим о ми най бл и ж че до ш кіри ворогів». В идається, щ о лякедем онське слово, не зваж аю чи на короткість, потрапляє найближ че за кож ни м ра зом у суть р ечі і найглибш е опан овує свідом ість уваж л и вого сл у хача. І сам Л ікург у своїй р озм ові був, без сумніву, д у ж е кор отки й і глибокий. Цей висновок мож на зробити з деяких його висловів, які втрималися дотепер. Сю ди належ ить відомий вислів п р о к он ституцію , звернений до людини, яка домагалася введення дем о кратії. «Ех, — сказав він, — ти зроби початок і введи в ж е раз дем ократію до власної хати». Далі про ж ер тви : х т о сь запитав й о 53
го, чом у він визначив такі малі і деш еві ж ертви ? Л ікург сказав: «Щ об ми ніколи не м усили зрікати ся ш анувати б о ж е ст в о ». Про змагання: він дозвол и в громадянам тільки такі ігри, під час яких «не підносять руки» (на знак поразки). О п овідаю ть щ ей такі п и сь мові відповіді для громадян: «Я к м ож ем о оборони ти ся перед в о р ож и м нападом?» — «Я кщ о ви залиш итеся вбогі і ні один н е н а магатиметься стати більш им, н іж й ого су сід ». Одного р а зу в ін на пи сав на мурі: «М істо має добрі мури, якщ о його о т о ч у ю ть м уж і зам ість цегл». О тж е, в Спарті плекали вел ику п огорду до в сяк ого м овного бом басту, як це довод ять та кі к о р о т к і зм істовн і висл ови: К ол и одн ого р а зу х т о сь почав говорити про справи вел и кої ваги в невідповідну хвилину, корол ь Л еонід перебив йом у: «Д руж е, ти непотрібно п осл у гов у єш ся потрібним». Х ареляя, братанка Лікурга, запитали, чому він видав так мало законів. Він від п овів: «Х т о не в ж и ває багато слів, той не п отр ебує і багато законів». Д ехто ганив ф іл о со ф а Гекатея за те, щ о він п о -п р о сто м у нічого не говори в під ч а с одн ого обіду, на який його запросили. А л е А р хидам ід ска зав: «Я кщ о х т о знає розум не слово, то той знає і слуш ний час». Б у л о в ж е сказано, щ о кол ю чій р озм ові не бракувало і полетного дотепу. До та кого роду нал еж ить таке. Один злий ч ол ов ік при п ер ськ ом у дв ор і м учив Демората невідповідними питаннями. Він доп и тувався щораґз наново про те: «Х т о є найліпш им м у ж ем у С парті?» Деморат, нареш ті, відповів йом у: «Н айбільш е неподібний д о тебе». Одного р а зу хвалили елейців за їх гарну і справедливу п овед ін ку під час ол ім п ій ськи х ігрищ : «А х , сказав А гіс, щ о ж то за над звичайний осяг, як елейці п ок а зую ть справедливість за один день на п ’ять р оків». Один чуж и н ец ь нам агається переконати Теопомпа про своє д р у ж н є наставлення, оповідаю чи, щ о власні земляки називаю ть його приятелем Спарти: «М ій любий, — від п овів Теопомп, — для тебе бу л о б найкращ е, якщ о тебе називали б приятелем вітчизни». Один атенський пром овец ь визначив спартанців як людей, які нічого не навчаю ться. На те сказав йом у П лейстоанакс: «Зовсім слуш но. Ми є єдині в цілій Гелляді, щ о не навчилися від вас н і чого злого». На питання — скільки є спартанців — відповів А рхидам ід: «Д руж е, на всякий випадок досить, щ о б відігнати в сіх тр у сів ». А ле, зр еш тою , в ж е вистачаю ть їх звичайні ж арти і дотепи, щ о б виробити собі уявлення про їх привичку. А вони призвичаю валися не відчиняти у с т без означеної цілі або х о ч би видавати звук, щ о не мав би будьякого значення, гідного глибш ої задуми. К огось запитали, чи він не п осл ухав би ч ол овіка, щ о вм іє наслідувати сол овейка. В ін в ід п овів: «Та я в ж е ч у в його самого». Інш ий побачи в такий напис: «Ці погасили кол и сь п ол у м ’я потуг тиранів, Біля сіл енських брам меч бойовий їх скоси в». 54
Він сказав: «Ц е їм справедливо належ алося, бо ж вони мали сп а лити щ ей брами». Х т о с ь п ообіц я в одному ю н а кові подарувати м ол одих півнів, які дер ж ал и ся в боротьбі до загину. В ін відповів: «Ні, ти дай мені таких, щ о в бор отьбі дов од я ть ворога до загину». О така була приблизно ф ор м а їх к ор отк и х ядерних р озм ов. Тимто х т ось зроби в так у вл учн у зам ітку: «л якон ізувати» — це значить властиво біл ь ш е — «ф іл о со ф у в а ти », н іж воропати».
ГРИГОРІЙ ВАЩЕНКО
Уява та її роля в житті людини Вступ Л юдина від р ізн яється від тварини переваж но тим, щ о вона п е р етв ор ю є дійсн ість відповідно д о т и х завдань, щ о вона ставить перед собою . П еретворю є перш за все п рироду відповідно д о св о їх потреб і ста є через те справж нім господарем її, вносить зміни в сусп іл ьн е ж иття, пер етвор ю є навіть св о ю власну природу. У всій цій творчій діял ьності величезну рол ю м аю ть уява і ло гічне мислення, щ о їх з повним правом мож на назвати вищ ими психічним и процесами. Вищ ими саме тому, щ о творча уява або ф антазія, як і логічне мислення, властиві лиш е лю дині і н евласти ві тваринам. Т ом у то на вихованн я ц и х «здібностей» у н а ш ої мо лоді треба звернути особл и во вел ику увагу. Т епер м ай ж е кож ен українець усвідом ляє, щ о перед нами с т о ять два осн овн і завдання: вибороти Сам остійну У к р а їн ськ у Дер ж а в у і післ я того відбудувати н а національних засадах її м атеріяльн у і д у х о в у кул ьтур у. Я к боротьба за держ авн у самостійність, так р озбудова національної к ул ьтур и м ож л иві тіл ьки за ум ови ґрун товн о й до деталей р озроблен их плянів і підготовк и людей, щ о могли б ці пляни реалізувати. Інакш е каж учи , У країн і п о трібні лю ди з високо розвинен ою тв ор ч ою ф ан тазією і логічним мисленням. Питанням виховання цих ви щ и х проц есів п си хіки і присвячена наша стаття. С початку ми маємо розглянути питання про ви х ов а н ня уяви, а потім про вихованн я логічного мислення. Що таке уява? П си хол огія нового ч а су відмовилася від р озп оділ у п си хіки лю дини на окр ем і ізольовані здібності. Вона б у д у єть ся на засадах єдности п си хіч н и х процесів, щ о з в ’язані один з одним і взаєм но на себе впливаю ть. Це стосу ється , перш за все, осн овн их процесів, щ о здавна м аю ть н азву мислення, почуття і волі. К оли в ку р са х п си хол огії і є спеціяльні відділи, п р исвячен і цим процесам, то це с методичний засіб, з м етою кр ащ ої аналізи п си х ік и людини. А ле п си хік а людини надзвичайно складна. В к о ж н о м у з тр ьох названих в и щ е розділів п си х ік и психологія, з м етою ґрун товн ого дослідж ен ня, виділяє окрем і процеси, які теж явл яю ть собою 55
вияви ду ш і людини і зв ’язані з інш ими психічним и процесами. З цього п остає велика тр удн ість не тільки у досл ідж ен ні п си хічн и х проц есів, а навіть і в визначенні їх . В се це повн ою м ір ою с т о су ється й до п си х ол огії уяви. Так, одні з пси хол огів (напр., Б л о н сь кий) р озп од іл я ю ть у я в у на т в о р ч у і репр одук ти вн у у я в у я к вид пам’яти. Т аке н епогодж енн я м іж п си хологам и п оя сн ю ється тим, щ о м іж у я в ою і пам’яттю є багато спільного. І пам ’ять і уява оп ер ую ть образами, в осн ов і як и х л еж и ть попереднє сприймання дійсности. Т ом у нам, в п ер ш у чергу, треба п р овести м еж у м іж пам’яттю і у я в ою . Для ц ь ого ми візьм емо, як приклад, два п си х ічн і процени, в одн ом у з я к и х чітко ви ступ а ю ть р и си пам’яти, а в другом у — риси уяви. У явім собі господин ю , щ о загубила кл ю чі і ш у к а є їх. Р озди ви вш и сь по в с іх м ісцях, де вона звичайно кладе їх, госп один я пригадує, кол и вона тримала їх в с в о їх р у к а х о ст а н ній раз. П рипустім о, щ о ц е бу в момент, кол и вона, йдуч и в крам ницю, п ол ож и л а їх в карман. Далі вона к р о к за к р ок ом пригадує, щ о вона робила, повер н увш и сь з крамниці. І так, пригадую чи о к ремі моменти з проведеного нею дня, господиня н ар еш ті згадує, щ о приблизн о перед обідом вона в ком оді, щ о сто їть в спальні, ш укал а сер ветки і, м ож л иво, забувш и зам кнути ком оду, поклала д есь к л ю ч і в спальні. Вона й де туди і справді знаходи ть к л ю ч і за дзеркалом , щ о стоїть на комоді. В ізьм ім о тепер другий приклад. У я в ім о собі, щ о ком андир ди візії готу ється до н аступ у на ворога. Н аперед він сам ознайом ився з м ісцевістю , де має відбутися бій, від р озвідчи ків д ов ід а в ся де р озта ш ува л и ся сили ворога і яка їх к іл ь к ість . І ось увечері, напе редодні бою , він складає плян його. В свід ом ості ком андира в и н и кає кілька комбінацій. Б ій м ож на почати з гарм атної стрілянини п о в о р о ж и х ш анцях. К омандир уявл яє, як треба р озта ш ува ти ар тилерію , ку д и в п ер ш у чер гу спрям увати вогонь, де і як р о зт а ш у вати п іхоту , кол и і як р озпочати наступ і т. д. Далі він уявл яє соб і самий х ід бою : артилерійська підготовка, атака панцерників і п іхоти, контратака ворога і т. ін. А л е в н ього з ’явл яється думка, щ о такий плян м о ж е заламатися. В орог має доси ть си л ьн у ар тил ерію ; поки бу д е тягтися перестріл ка, ворог м ож е п ідготуватись, і тод і перем огти й ого буде в а ж к о . І т у т ком андирові при ход и ть дум ка: чи не кр ащ е розпочати бій несп одіван ою атакою п іх оти і та н к ови х частин. В ідповідно до цього в й ого свід ом ості вим ал ьо в у ю ть ся інш і картини. К ін ча ється ніч, але ранок щ е не наступив. П іхота р озси п а л а сь ланцю гом і, припадаю чи до зем лі та х ов а ю ч и сь за кущ ами, н аступ ає на н ай ближ чі позиц ії ворога. За нею р у х а ю ть ся панцерники. А ззаду в пр и к р и ти х м ісцях р о зта ш ов у ється артилерія. П ри цьом у командир плянує, де мусить розташ увати ся та чи та в ій ськ ов а частина, як підготовити вояків, як забезпечити вій сько ам уніцією під час самого бою , як наладнати з в ’я зок між окремими частинами. П ерш ий із наведених вищ е випадків явл яс со б о ю типовий приклад пам’яти, други й — приклад уяви. С піль ним м іж ними є те, щ о в о б о х наведених нами прикладах п си х іч ний проц ес полягає в тому, щ о в свід ом ості людини виникаю ть кон кретні образи речей, які к ін ец ь-кін ц ем маю ть за св о ю осн ов у в п р оц есах сприймання. Різниця ж м іж ними та, щ о в п р оц есі пам’яти людина намагається відновити з най більш ою точ н істю те, щ о в ід бу ва л ось в дійсності, а в процесі уяви вона нам агається 56
перетворити дійсність, сконструювати в свідомості те, чого щ е нема і до здійснення чого вона прагне. Зв’язок уяви з іншими психічними процесами Як було зазначено вище, всі психічні процеси органічно зв’язані між собою і тому взаємно впливають один на одного. Ці зв’язки і взаємні впливи мусить добре розуміти виховник, бо тоді він во лодітиме різними засобами впливу на окремі процеси в бажаному напрямі. Це повністю стосується і до виховання уяви. Отже, з якими психічними процесами зв’язана уява, як ті процеси на неї впливають і як вона впливає на них? Перш за все мусимо відзначити зв’язок уяви з нижчими інтелек туальними процесами, сприйманням і пам’яттю, що властиві не ли ше людині, а й тварині. Функція уяви, як зазначено вище, поля гає головним чином в перетворенні дійсности, в пануванні над нею, а іноді і у відході від неї. Особливо цей відхід можна ясно кон статувати в казках і фантастичних оповіданнях. В них фігурують істоти і речі, що не тільки не існують в дійсності, а навіть і не можуть існувати в ній. Такими є неймовірні велетні і карлики, баба-яга, водяники, русалки, лісовики і т. ін. Але, коли ми ґрун товно проаналізуємо ці образи, ми побачимо, що елементи, з яких складені вони, кінець-кінцем спираються на сприйманні речей і явищ, що існують в дійсності. Функція уяви в створенні цих об разів полягає лише в своєрідній комбінації елементів, з яких вони складаються. Для прикладу візьмім образ відьми із оповідання Гоголя «Ніч перед Різдвом». Нема і не може бути жінок, щ о ви літали б через трубу й літали верхи на мітлі, але в дійсності іс нують труби і мітли, і творчість Гоголя полягала в тому, що він ці елементи скомбінував у фантастичний, не відповідний дійсності образ, при чому ці елементи з'єднані не механічно, а органічно, творячи мистецький образ. Але фантазія може творити і такі образи, що, будучи пере творенням дійсности, в той ж е час не тільки не суперечать зако нам природи, а й стають реальністю. Такими є, в першу чергу, всякі винаходи в галузі техніки. Пароплави, літагки, телефони, всякі електричні прилади спочатку створені в свідомості люди ни як образи, а потім здійснені на практиці. Те ж саме треба ска зати про всякі проекти реорганізації економічного, політичного, взагалі суспільного життя людства. Отже, зміст і рівень уяви ве ликою мірою залежить від процесів сприймання і пам’яти людини, інакше кажучи, від того, щ о і як вона сприймає, що і як зберігає сприйняте в своїй свідомості. Так, українські казки значно від різняються своїм змістом і формою від казок перських або афри канських. Так само є велика різниця між уявою неосвіченого селянина і високо освіченого інтелігента. Але уява, будучи залежною від сприймання і пам’яти, сама теж впливає на них. Особливо це помітно на явищах ілюзії. Людина, що наслухалась розмов про розбійників, які нападають на пере хідних в якомусь лісі, легко може прийняти якийсь кущ або стов бур за розбійника, що чекає на свою жертву. Взагалі відомо, що зміст процесу сприймання залежить не тільки від вражінь даного моменту, а і вражінь попередніх і взагалі від уявлень, що створи 57
лись у нас перед тим, як ми сприймаємо дану річ чи явище. Уява моє також міцний зв’язок з процесами логічного мислення. Останнє ніби контролює уяву і спрямовує її по певному шляху. Це помітно в процесі всякої творчости, чи це буде творчість в галузі техніки, чи в галузі політики чи громадської праці. Вплив логічного мислення на уяву може бути більшим або менпіим в залежності від властивостей людини. У однієї людини уява пра цює майже без контролю з боку мислення, у другої працює май ж е спонтанно і не регулюється логічним мисленням. Дуже великий вплив на уяву мають почуття. Вони перш за все стимулюють уяву. Як правило, люди з слабо розвиненими емоці ями визначаються і слабою уявою. Навпаки, люди емоційні зви чайно мають сильну уяву, а іноді мають буйну фантазію. Особливо така риса часто буває властива мистцям. В процесі творчости во ни ніби перевтілюються в створені їхньою фантазією образи і разом з ними переживають їхні радощі і страждання. Так, Дікенс писав з приводу одного з своїх творів, що мав сумний кі нець: «З того часу, як я, закінчивши другу частину, задумав те, що повинно трапитись в третій частині, я відчув стільки горя і душ евних хвилювань, неначе справа йшла про справжні події, я прокидався з цього приводу вночі; вчора, закінчивши навіть, я був примушений не виходити з кімнати. Обличчя моє розпухло майже вдвоє проти нормальних розмірів і було до смішного не красиве». В процесі творчости дуж е інтенсивні почуття переживав Ш ев ченко, про щ о у нас буде мова далі. Самий зміст образів, що їх творить фантазія людини, залежить великою мірою від почувань людини. Наприклад, настрашена повітряним бомбардуванням людина, при найменшому шумі в по вітрі, уявляє ескадри літаків, що ось почнуть кидати бомби. Пе симістові уява малює звичайно сумні образи майбутнього; навпаки, оптиміст має нахил уявляти майбутнє в рож евих фарбах. Нарешті відзначимо зв’язок почуття з волею. Функція волі полягає в прагненні до якоїсь мети і в реалізації її. Тому вона перш за все міцно зв’язана з мисленням і разом з ним впливає на уяву. Це дуж е помітно у всякій діяльності як теоретичній, так і практичній. Науковець, поставивши перед собою завдання дослі дити якесь явище природи, спочатку в своїй уяві малює процес досліду і окремі моменти його, а потім приступає до самого дослі ду. Коли ж уява під впливом утоми перестає як слід працювати, науковець робить зусилля над собою і примушує уяву продовж у вати працю. З другого боку і уява впливає на волю, стимулюючи її. Малюючи в привабливих фарбах наслідки нашої праці, ми працюємо з більшою енергією і переборюєм труднощі, щ о стоять на нашому шляху. Типи уяви В залежності від таго, як уява зв’язана з іншими психічними процесами, яке її спрямування і зміст, її можна розподілити по певних типах. Перш за все зупинимось на типах уяви в залеж ності від зв’язку її з вольовими процесами. Вище ми зазначали, що уява може перебувати під сильним впливом волі або діяти 58
майже спонтанно. Скрайню форму спонтанности уяви являють собою сновидіння. Психологія до цього часу мало досліджувала цей з багатьох поглядів цікавий процес. Причина в тому, що ба гато вчених, починаючи з X V I-X V II ст., занадто обмежують обсяг науки і, прагнучи уникнути обвинувачень в мистицизмі, уникають досліджувати явища, щ о виходять з межі звичайного спостере ження або самоспостереження. Такими і є, між іншим, сновидіння, що вводять нас в коло підсвідомого. З цього погляду вийнятком серед психологів був Фройд, що якраз дсолідженню підсвідомого й присвятив всі свої сили. Але погляди Фройда ще не досить обґрунтовані фактами; крім того, в своїх висновках він занадто перебільшує ролю підсвідомого в житті людини, а особливо ролю сексуальности. Отже, явище сновидіння ще чекають на психологів-дослідників А покищо ми можемо ствердити перш за все те, щ о сновидіння властиві не тільки людині, а й тваринам. Так. спостерігаючи тварин, особливо собак, ми помічаємо, щ о вони під час сн у роблять рухи і видають звуки, які свідчать про те, що у них відбуваються якісь процеси подібні до сновидінь людини: Отже, сновидіння ми не можемо зарахувати до т. зв. вищих пси хічних процесів, бо останні властиві лише людині. А проте вони мають для психолога великий інтерес, бо дають йому можливість, за умов ґрунтовного дослідження, заглянути в глибини людської душі, Вони свідчать про те, що діяльність її фактично не припи няється і продовжується й тоді, коли перестає діяти регульована волею свідомість. Зміст сновидінь більшістю випадків забувається і лише частина їх зберігається в пам’яті. Особливо це треба сказати про снови діння, що відзначаються великою яскравістю. Іноді образи сно видінь бувають такі чіткі і яскраві, щ о цими рисами перевищують реальні речі, які ми сприймаємо в звичайному стані. Аналізуючи їх, ми приходимо до висновку, щ о в основі їх, як в основі всякого процесу уяви, лежить сприйнання речей і явищ, щ о нас оточують. У сні ми часто бачимо знайомих нам людей, тварин, природу, речі щоденного вжитку. Але в сновиддях перед нами встають образи, яких ми в дійсності не бачимо і взагалі не сприймаємо, і які ду же нагадують образи фантастичних казок і оповідань. А проте, аналізуючи ці образи, ми приходимо до висновку, щ о вони, як і всі інші утвори фантазії, складаються з елементів, сприйнятих з дійсності, лише своєрідно комбінованих. Людність здавна вірить, щ о є т. зв. віщі сни ,себто, сновидіння, які провіщають майбутнє. Про такі сни пише біблія. Таким, напр., був сон єгипетського фараона, розтлумачений Йосифом як про роцтво про голод. Наука довго дивилась на віру в такі сни, як на вияв забобонів. Але можливо, щ о в більш глибокому дослід женні психічного життя людини виявиться, що віра в такі віщі сни має під собою підставу. Близько до сновидінь, як форма спонтанної уяви, стоїть т. зв. марення або безґрунтовне фантазування. З великою майстерністю воно відбите в «Мертвих душах» Гоголя в особі Манілова. Він марить про якусь особливу дружбу, про єднання сердець, хоч сам абсолютно нічого не робить, щоб здійснити свої мрії і навіть не думає про те, чи взагалі можливе їхнє здійснення. Таке марення властиве здебільшого людям, що нічим серйозним 59
не зайняті і мають багато вільного часу. Марення наповняє по рожнечу їхнього життя і тому в ньому вони знаходять насолоду. Взагалі ж це є відхід від життя в царство нереального. Тому марення може бути властиве безхарактерним людям, життя яких повне всяких невдач. В мріях вони знаходять для себе хоч по зірну втіху і задоволення. Безґрунтовна мрійність, що може дуж е шкідливо відбитися на психіці людини, досить часто трапляється у підлітків і молодших юнаків. Але про це буде мова далі. (Продовження буде)
Р. Т.
Чи можливе життя на інших плянетах? Ще дві тисячі років тому люди дивилися на зорі, як на повби вані в небосхил блискучі цвяшки, завданням яких було тримати це небо разом. Італійський філософ Джордано Бруно 350 років тому був спале ний на ватрі за пантеїзм і за те, що висловлював думку про існу вання більш ої кількости світів та про можливість заселення їх живими істотами. Сьогодні визначні американські вчені та політики продумують над тим, як би створити між землею та місяцем можливість ко мунікації та вжити місяць як випадову базу для мілітарних акцій. Сьогодні поняття, що деякі зорі своєю будовою подібні до нашого сонця і що навколо нашої землі існують ще інші плянети,, — є на уково доказаним й незаперечним фактом. Чимраз більше і більше широкі маси цікавляться питанням: чи й на інших, крім землі, плянетах існують живі істоти? На це питання не можна прямо від повісти. Вченому доказати, що земля є кулею, не справляє натепер великих труднощів. Одначе відповісти на питання, чи інші пляне ти заселені живими істотами, не можна так довго, доки міжплянетарна експедиція не подасть позитивного чи неґативного доказу. Ж оден телескоп не може нам уможливити побачити мешканців Марса, якщо б такі справді існували, будівель на плянеті Венус чи звірів, щ о заселяли б праліси на Юпітері. Правда, астрономам вда лося набагато збільшити потужність телескопів. Для прикладу мо жемо навести таке: модерний телескоп може точно побачити зерно кави, віддалене на 600 кілометрів, але зорі є надто задалеко, щоб розрізнити на них поодинокі предмети. На нашому найближчому сусіді — місяці, віддаленому від землі приблизно на 384.000 кіло метрів, можемо, з допомогою найєильнішого телескопу, розрізнити об’єкти величини мешкальних бльоків. Найменші предмети, які ми могли б побачити на Марсі, що віддалений від землі на 60 міль йонів кілометрів, — мусили б мати віддаль не менше 20 кілометріз Це ж саме стосується і до Венус. Всі інші плянети є кількакратно віддалені від нас, як от Марс. У наслідок цього, можливість п о бачити щось точніїпе, а головно живі істоти, стає ще меншою Тому то астрономи не є в стані відповісти на питання: чи існує 60
життя на інших, крім землі, плянетах? Вони можуть нам тільки сказати, на яких зорях чи плянетах існують фізичні та хемічш передумови для евентуального життя. Але що ми, властиво, розуміємо під поняттям «ж иття»? Не зва жаючи на велику масу дослідчих праць на цю тему біологів, лі карів та хеміків, щ е досьогодні не вдалося відгадати суті життя. Нам відомі найменші «живі істоти», які за певних умов захову ються так, як бактерії, в той час, коли за інших умов вони є мерт вою матерією. Тут перебуваємо, здається, на* межі між живими і мертвими субстанціями, одначе, властивої різниці ми ще не від крили. Можливим є усталити, які є необхідні передумови для того, щ об на якійсь плянеті у всесвіті могло існувати життя. Найменші живі істоти віруси і бактерії є дуж е невибагливі і мають вели чезну спроможність достосуватися до оточення. Чим складніша бу дова ж ивого організму, тим більші його вимоги і тим важ че йому достосуватися до оточення. Якщ о візьмемо під увагу людину, то побачимо, що без світла, повітря, сонця, води, фльори і фавни та в умовах великих коли вань температури — вона не спроможна жити. Багато родів бак терій не потребує для процесу дихання кисню. Для багатьох з них кисень становить сильну отруту. Є певні роди вірусів, які своєю будовою витримують температуру на кількасот ступенів тепла чи холоду. Тому можна б припускати, щ о існують живі організми, які для процесу дихання можуть мати не кисень, сірчаний во день чи кварц. Але ми знаємо сьогодні, щ о вуглець є передумовою всякого життя. Не існують жадні живі істоти, до складу яких не входив би, бодай якоюсь мірою та формою, вуглець. Довкола нашого сонця, всередині якого можна б змістити більше, ніж 1 300 000 земних куль, кружляє дев’ять великих і безліч ма леньких небесних тіл. Всі вони кружляють безперервно вж е два мільярди років, бо такий приблизно вік нашої плянетної системи — за весь час тими самими своїми шляхами, довкола сонця. Чим ближче перебуває плянета до сонця, тим швидше вона оббігає його. Найближче від сонця є плянетвг Меркур. Для того, щоб об бігти довкола сонця, вона потребує 88 днів, тоді як Земля потре бує один рік часу, а плянета ІІлюто -— 250 років . Пропорція величини в нашій соняшній системі, чи взагалі у все світі, є така величезна, що нам важ ко собі уявити. Середня віддаль плянети Меркур від сонця становить 58 мільйонів кілометрів; від сонця до Землі є 150 мільйонів кілометрів, а до найдальшої плянети Плюто — 5,9 мільярдів кілометрів. Так, як різними є віддалі плянет від сонця, так різні є їх проміри. І так, промір Меркура до рівнює одній третій проміру землі; Юпітер, найбільша плянета на ш ої соняшної системи, має в 12 разів більший промір, ніж Земля. М іж Меркуром і Землею, доокола Сонця, круж ляє Венус. Щ об раз оббігти доокола Сонця, вона потребує 224 дні. Щ е більше, ніж Земля, віддалені від Сонця Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плюто. М іж Марсом і Ю пітером є щ е маленькі плянети, які так само круж ляють довкола Сонця. Декотрі з більших плянет мають свої місця, які кружляють навколо них; Марс, наприклад, має їх два, Юпітер — одинадцять. Такою є в загальному соняшна система. Щ об життя могло існу вати на зорях, кометах чи зоряних мряках — є цілковито немисли 61
мою річчю. Яка ж тоді плянета має найбільш відповідні умовини для життя, зближені до земних? Без сумніву, такою плянетою е Марс. Х оч він е вдвічі менший за Землю, а його атмосфера має менший відсоток кисню і водню, ніж земна, хоч на Марсі існують нижчі температури, а рік триває майже вдвічі довше, ніж наш, — все ж між обставинами на Марсі й на Землі можна провести багато паралель. Так, вдалося довести, щ о на Марсі є вода. Обсервовані на Марсі, з допомогою телескопів, забарвлення, що висту пають' щопівроку, вказують на наявність там рослинности. Не давно вдалося навіть довести, що на Марсі існує флорофіл. Білі бігуни на Марсі, в час весни на ньому, дають можливість спостері гати таяння. Пересічна температура цієї плянети є на 20° нижча за земну. Клімат, у наслідок рідшої атмосфери, більш мінливий, ніж у наших умовинах. Поміри доводять, щ о на Марсі, на його рівішку і півдні панує температура 20° тепла, в той час як на його бігуні температура спадає до 70° нижче нуля. Припускають, щ о на Марсі є рослини і нижчі типи звірят, одначе, вище розвинених істот на подобу людей там немає. Тому, щ о Венус цілковито окутана густою масою хмар, які за кривають її поверхню, ми знаємо про її будову дуж е небагато. Нам неточно відомо, в якім ритмі змагаються там день і ніч, або в якому протязі часу вона обертається доокола своєї осі. Невідомі також температури, які є на її поверхні. Поміри у вищих ш арах атмос фери Венус свідчать, щ о там панує температура 35°. Одначе, на цій основі не можна нічого сказати про температуру поверхні, бо у вищих шарах земної атмосфери температура доходить до 55°. Припускають, що температура поверхні Венус вагається між 80 і 100“ тепла. Тому немислимо, щоб у цих обставинах могли жити вище розвинені створіння, що, одначе, не виключає існування та кож нескладних організмів, як от бактерій. На найближчій до сонця плянеті — Меркурі життя має щ е мен ші шанси. У наслідок невеликих розмірів, він взагалі не має ат мосфери, і тому передбачувані ж иві істоти не мали б жадної ох о рони перед тамтешніми дуж е сильними проміннями сонця. Крім того, на поверхні Меркура температура доходить до 300° тепла. Головними складниками атмосфери на Юпітері, Сатурні, Урані та Нептуні' є метан (CHJ і амоняк (Н3). Де не є перешкодою для існу вання життя, бо й вони могли б служити для дихання, за наявности відповідно пристосованими органами дихання. Припускають, що по верхня Юпітера ще перебуває в розпеченому стані й тому всяке життя на ньому немислиме. Низькі температури, що стоять на більш віддалених плянетах, дозволяють нам заперечити тамтешню наявність вище організова них істот. Плянета Плюто, Місяць і безліч малих плянет, також не мають сприятливих умов для існування на них життя. У нашій плянетарній системі наявність життя вище організованих організмів можна сподіватися тільки на Марсі і Венус, але і ці істоти не дорівнювали б людям.
«2
Нові ппяни подорожі но місяць На думку англійських дослідників можливостей міжплянетарних летів, подорож на місяць мусила б відбуватися трьома етапами. Найбільшу частину цієї дороги треба б було відбувати з допомо гою Супер-Ракети. Ця Супер-Рахета мала б будуватися лише в міжплянетарному просторі. Пляни для такого лету з трьома етапами були подані на М іжнародньому Конгресі астронавтів в Цюріху трьома англійцями. Згідно з тими плянами, на початку повинна бути вистрілена з землі ра кета, з крилами височиною на 800 км. На тій височині ракета мала б кружляти довкола землі. Знову ж, на тій самій височині мусила б бути побудована Супер-Ракета з алюмінійових частин, надісланих із землі. Пальним для міжплянетарного лету має бути кисень і нітратна кислота. Супер-Ракета, прилетівши до місяця, не мас на ньому призем люватися, але стати його супутником, тобто, літати довкола нього. З ракети треба б було вислати трьох людей, малою ракетою, на місяць. Ці люди, одягнені у відповідні вбрання, мали б можли вість приземлитися з малою ракетою на поверхні місяця і відтак, з її допомогою, повернути на борт Супер-Ракети. Творці цього пляну твердять, що щ е до можливосте такого полету є багато інших проблем до розв’язання. І так щ е не є відо мим, як довго людина може зносити діяння космічних променів, які на височині 800 км. є надзвичайно сильні. Також щ е невідомо, як утримати пальне в тих обставинах. Далі, дуж е великою небез пекою для міжплянетарних полетів, є можливість зударів з мете орами. Переважне число небезпек, які грозять під час міжплянетарного лету, можна, для їх вивчення, створити у лябораторійних умовах. Одначе стану, в якому б не діяло жодне тяжіння, не вдалося ще створити, а цей стан під час такого полету напевно існує. Фанта стичні речі мусять відбуватися в міжплянетарній ракеті, яка ви летить поза земну атмосферу і на неї перестане діяти сила зем ного тяжіння. Залога і все, щ о не є міцно прикріплене, починає безладно підноситися й літати. Волосся стає догори, вилиті плини підносяться у формі кулі в просторі, сидіти і лежати буде немож ливе. Постає питання: чи взагалі можливе життя без сили тяжіння? Кровообіг і дихання напевно могли б відбуватися нормально. А в томатична фото-камера робила знимки з поведінки мавп і мишей, які були вистрілені ракетою на височінь 80 км. В час перехрещен ня критичної точки звірята почали безладно бити ногами, не мо жучи знайти жадного опертя. Зроблені одночасно виміри показа ли, щ о пульс, дихання і кровообіг не змінювалися. Що, одначе, буде переживати людина, на яку перестане діяти сила тяжіння? Чи витримає його нервова система? Чи вона буде в стані виконувати ще якісь рухи? Чи буде мати почуття, що па дає у безконечну безодню і при цьому буде втрачати свідомість, чи це вільне укладення в просторі буде схож е на чудовий сон? До цього часу відповіді на ці питання спиралися виключно на припущеннях. Останніми часами люди, маючи можливість дослі джувати стан, у якому не діє на людину сила тяжіння, завдяки 63
методі, якої творцем є д-р Гайнц Габер, — починають мати про це ясніші уявлення. Габер вийшов з того положення, щ о граната, ви летівши з люфи гармати, аж до часу її удару чи експльозії, весь час лету перебувас в стані, у якому не діє на неї сила тяжіння. Він зробив з того висновок, щ о і на летуна, який летів би з вели кою швидкістю по шляху, подібнім до того, який робить граната, — не діяла б сила тяжіння. Летун, що вперше летів із швидкістю більшою, ніж швидкість голосу, відважився і на цю спробу. І справді, коли його ракетний літак з великою швидкістю почав летіти по лінії, подібній до лінії лету Гранати, на нього перестала діяти сила тяжіння. Він оповідає таке: «Протягом цих 30-ти секунд почали діятися неймовірні речі. Мені почало здаватися, щ о я безперервно падаю вниз, хоч я був свідомий, щ о моя машина якраз в той час підні мається вгору, а сам я міцно прив’язаний. Мені здавалося, щ о моя голова от-от розлетиться, я стратив майже зовсім орієнтацію. Далі мені почало здаватися, що я кручуся, але взагалі без жадного напряму, так, немов би я сидів на великій кулі, що крутиться у всіх напрямах. Мене нудило»...
Література Ф. КОВАЛЬ ПОВА Ж А Н Н Я Тут, як поет, я б міг співати, іти крізь ніч в німих віках, для поколінь води черпати, тримати свічку у руках. Шоб з хмар горіння сонця кли[кать, вночі жевріння ясних зір, коли журба прийде велика — іти ночам наперекір.
З ЦИКЛЮ «ПОЖЕЖІ» * * * Ввижається: розлогий сад, за ним розкішний лип обличчя, нанизаних в довільний ряд, кругом паркан, стара криниця, акація, що я садив, дуб, що під ним збирав я жолудь, і срібло збіж батьківських нив, і дім, куди ходив до школи; каплиця, цвинтар із хрестом, і біла хата з виноградом — усе, усе, неначе сон — дитини в рож ах смілий задум. 64
*
*
*
Над річкою я ж ив колись, де хвилі вод пестили лози, де шепіт трав з акордом рожі в гармонію з чуттям злились. Ш укав я там таємних зел, як ще бродив малим хлоп’ятком, як ще збирав в мале горнятко суниць дрібних. Відтак орел в душі ровп’яв потужні крила, палкий вогонь в ній розіклав. І від тоді чудесний сплав я з дна її, мов перлу, вийняв.
З НІМЕЦЬКОЇ ПОЕЗІЇ К. БРЕНТАНО
ОТЧИЗНИ ПОЧУТТЯ Я вітер вію І хвилі розбіг. Блажен еси краю Прапредків моїх!
О небо сумирне! О зела землі! Вам буду я вірний Всяк час і всі дні!
Як хміль обвиває Сердечно дуби, Так, серце безкрас, Все тут полюби!
Став легіт недвижний І лист не здвигне — І чую я, ніжний: Тут люблять мене.
Блакитне, як близько Ти в ріднім краю — Як тут із колиски До зір дістаю.
О Райне величний! Котися і плинь! Вертайся, довічний, Мене не покинь!
Мій отче, як тужно Без тебе я жив, А нині знов мужньо Підношу я спів.
Ти сина окрити Ж адасш грудьми. О світлий, ці квіти Як дар мій, прийми! п е р е к л а д М. О р е с т а
ІО. Ґ.
Валеріян Підмогильний У славній шерезі діячів української літератури 20-тих років, письменників, щ о розпочали свою творчість під безпосереднім вражінням самостійности України та буряної доби визвольних зма гань, Валеріян Підмогильний, щ о саме тоді розгортав свою літе ратурну діяльність, відзначився небуденним талантом, надзвичай но глибоко і вразливо сприймав всі події, щ о розгорталися тоді на Україні, і коли після трагічного висліду визвольної боротьби 5
05
батьківщина опинилася в новій неволі, надзвичайно майстерно передав психологію людини в обставинах нового пореволюційного життя, її розчарування з приводу нездійснення надій на визволен ня нації, з приводу нового поневолення. Поразка визвольних змагань наклала тяжкий відбиток на твор чість Підмогильного. Руйнування заповітніх надій на визволення батьківщини змусили його задуматись над ціллю дальшого життя, над проблемою смерти, застановитися над питанням, чи не краще загинути в боротьбі за свободу, ніж жити в неволі. Герой оповідання «Гайдамака» Олесь перед стратою цілком спо кійно роздумує над пройденним життям: — «ну що мені тепер?, ну, повмирали батьки, і я через годину, день, два, місяць — теж помру. Та що ж ? Га! А Бог. М ож е порятує. Господи, прости й по милуй... Ну, я помру, другий, третій. Прийде час, повмирають всі мої співучні й учителі. І нічого. Земля не перевернеться. Один раніш, другий пізніш... Смерть — дрібниця. Родився — помер. А перемежок між цими бігунами — життя. Це формула. Підставиш цю формулу людині — кінець, помре». Герой спокійно, без хви лювань сприймає неминучість смерти і гордий тим, що вмирає за Україну. В драматичному етюді «Смерть» автор виводить духову перемо гу над смертю. Засуджений на смерть, свідомий своєї жертви, ві тає смерть, сприймає її як чарівну золотокосу ж інку: «Ви смерть, якої я так боявся! Тепер я радий був би двічі на день помирати, аби тільки бачити вас. Бачити ваш е золоте волосся й, може, к о линебудь замінити кого з ваш ої челяді». Свідомість, щ о їх жертва потрібна для батьківщини, надає героям Підмогильного сили й мужности без страху дивитися в очі смерті. Песимізм і сум, щ о оволоділи Підмогильним з поразкою виз вольних змагань чимдалі підсилюються. Письменник починає пе реконуватись, що долею людей керує «сліпий випадок», щ о всіх затискає «жилава й костиста рука буття, яка? «без ж алю і радощів» керує всім на землі. Автор приходить до висновку, щ о в умовах комуністичного суспільства сумління перетворюється на забобон, «скрізь брехня й ошуканство». Втрата світлого ідеалу, заради якого варто було жити й боро тись, сіре буденне існування ,дрібничковість вдач і бажань виз начають навколишнє життя, яке в очах його втрачає своє зна чення, не приносить радости, не активізує. У низці своїх опові дань («Добрий Бог», «Проблема хліба», «Собака») автор малює це навколишнє життя, зображує брак високих ідеалів, дріб’язковість, гонитву за шматок хліба, страшенний занепад моралі. Часами у своїх песимістичних ствердженнях Підмогильний на ближується до Шпенґлєра. У великій повісті «Остап Шептала» малює він підприємство, що колись вирувало кипучою працею, а тепер наслідком загальної руїни стоїть зруйноване, мовчазне й нерухоме: «Шептала ходив між блискучими велетнями і торкався їх рукою. Вони були холодні: не сон, а смерть спинила їх. То смерть прийшла серед стогону й зітхань напружених рухів, серед метушливого дзичання колін і пасів. Тоді білою парою вийшов дух з метальового тіла, з сичанням заклякли швенделі в остан нім пручанні та помалу захолонули казани». Герой оповідання «В епідемічному бараці» Антось зростає як 66
людина автомат, не виявляючи ніяких дитячих зацікавлень і праг нень і в десять років стає вж е мало не старим, втомленим і роз чарованим життям. І в своїх ранніх оповіданнях на міські теми і в пізнішій великій повісті «Місто» Підмогильний розгортас широкі образи бурхливого міського життя. «Місто шуміло й хвилювалося, кипіло й реготало. Ж иття виштовхувало вдень на вулицю його тисячі, десятки ти сяч людей, котрі заклопотано бігали, метушились, щ ось думали, обмірковували, сміялись, плакали, сподівались і, нарешті, помира ли, — все це іноді тут ж е на вулиці, а здебільшого під залізними дахами кам’яних мурів, що самі ж і утворили собі, аби ховатись на ніч для спочинку й кохання. Ті, щ о знесилені і виснажені хворобами й турботами, конали... а життя вигонило на опорож нене після них місце десятки нових людей, котрих родило кохання під залізними дахами кам’яних мурів». Часами, коли беззмістовність і безглуздість цього потворного життя стає надто тяжкою, у письменника спаглахуе жагуче праг нення до боротьби з ним, до акції, до чину. В його уяві встають недавні героїчні епізоди визвольних змагань, повстанські рейди, безкрая відвага борців за волю України. В оповіданнях «Повстан ці» та інших виводить він образи таких людей. Невелике, але дуж е глибоке своєю ідеєю оповідання «Іван Б о сий» є виявом полум’яного протесту автора проти окупанта Укра їни, щ о створив потворні людські стосунки, щ о знівечив життя ці лого народу, скалічив душі молоді, щ о руйнує родини, сіє безвірництво й аморальність. Герой оповідання, злидений селянин, що не має нічого, крім подертої сорочки, але пройнятий глибокою вірою в можливість вогненним словом, гарячою проповіддю промовити до серця лю дей, збудити в них приспану національну свідомість, релігійні по чуття, розкрити їм, що вони перебувають в лабетах диявола, з яких мож уть визволитись і стати на новий шлях волі й оновле ного на високих християнських засадах життя. Він ходить по се лах, своїми натхненними промовами запалює слухачів, своєю не звичайною постаттю, великою ідейністю та безкомпромісовістю справляє на них величезне вражіння. Навколо нього ширяться в народі різні легенди. Оповідають, щ о ні збройні сили, ні урядові заходи не можуть перешкодити йому в його служінні високій ідеї. Представники влади, щ о намагалися схопити його, чи стріли ти в нього, під вражінням одного його пронизливого погляду чи пророчого слова відступали перед ним, опускали зброю, робились безсилими. Лише крадькома з-заду, пострілом у спину люто роз правився з ним поліційний урядовець. Відзначився Підмогильний і прекрасними описами української природи, оспівуванням «теплої, ласкавої і таємничої» ночі, «коли співає земля, коли прокидаються зорі», «коли все тихо навкруги, коли всі сплять». Щ одо цього особливо гарне є його оповідання «На селі». Добре знаючи французьку мову, Підмогильний збагатив нашу літературу високомистецькими перекладами Мопасаиа. Влучно відзначає Сергій Єфремов, що сила Підмогильного — в зображенні сучасної йому людини з часів новітнього поневолення України, людину з усіма її хитаннями, непевністю, розчаруванням, часагми байдужістю, часами нахилом до містики, усіма ознаками, 5*
67
породженими ненормальними людськими відносинами совєтських часів. Яскравий письменницький талант, глибоко-психологічна харак теристика героїв, оригінальність композиції, влучність схоплених деталів, сувора простота виразу, добірна українська мова — це ті характеристичні ознаки Валеріяна Підмогильного, який своїм засудженням поневолення України і послідовним запереченням нових форм життя був страшний окупаційному режимові і на початку 30-тих років, зник безслідно так само як і Антоненко Давидович, Епік, Плужник, Куліш та багато інших українських письменників патріотів.
ВАЛЕРІЯН ПІДМОГИЛЬСЬКИЙ
І в а н Б осий Люди його бачили часто. Він несподівано з’явився в спепу на шляху, чи вийшовши з-за могили, чи випростав шися в яру, високий, кремезний, без покриття, в лахміттях, що окривали його загрубіле тіло й груди, порослі густим волоссям, босоніж, рудий, із настубурченою боро дою й патлами, що падали йому на плечі й спину. А в руках у нього кострубатий кийок, що він його стискував і торсав. Він спиняв підводи, що сунулися шляхом, без мови, са мим власним рухом своєї патериці; ті, що зустрічали йо го вперше, німіли від здивування, а хто вже бачив був його, злазив із підводи і здіймав шапку. Він наближався й кинувши гострий погляд із-під навислих рудих брів, підносив над землею кийок і казав повільним урочистим голосом: — Я, Іван Босий, посланець неба, кажу вам. Бог із високости поклав мені слова на уста й запалив вогнем мені душу. Бог загострив мені позір, і я вгледів усі неправди, всю ненависть, злобу й лютість, що розлилися по землі як дике море. Я бачив душі людей, де не було Бога, душі облудні і злобні, де розсівся Сатана, як на троні. Я ба чив пограбовані церкви, роздерті ризи, закаляні чаші, прострілені ікони. І ніде я не знайшов слова Божого, не натрапив на Його святий образ. І сказав мені Бог; „Вели кий гріх содіяли люди. Вони кинулись один на одного, мов скажені вовки, забувши, що Я кожному дав те, що потрібне. Вони прийняли й на покуті посадили дітей Антихриста, що підбурюють їх на беззаконія, обіцюючи рай на землі. Вони числять себе вищими за Бога й за 68
сліплені споруджують нову башту вавилонську. О, боже вільні, я скараю їх посухою, як колись скарав був пото пом. Я замкну всі дощі й крапля води не впаде на землю. Висихатимуть криниці, річки й моря, никнутиме хліб по степах, і люди жертимуть одне одного тим, що всі захо тіли ласувати. Матері роздиратимуть свої діти як вовчи ці, всі багатства, на які поласились люди, їм нінащо не здадуться, і той рай, що обіцяли їм діти Антихриста, буде їм пеклом, прокляттям і смертю. Так сказав мені Бог... Люди, люди подивіться навкруги, побачите пониклі хлі би, що благають роси, погляньте на луги, позбавлені паш, почуйте стогін землі, якій не дано пити, скажіть, чи не справджується кара Господня? Зазирніть собі в нечисті душі, і скажіть, чи не пекло вам у душі, чи не проклят тя й смерть? Схаменіться, люди, прозріть свої зло чини й покайтеся? Проженіть сатану з свого серця і дітей Антихриста з-поміж себе. Освятіть мечі й станьте на за хист Бога. Затопіть свої гріхи в крові тих, хто олукавив вас, і принесіть вечірню жертву Богові. Тоді впаде дощ на ваші землі й ласка Божа вам у серця...” Його слухали, схиливши голови, не насмілюючись під вести очі до обличчя, щоб не ошмалитись. Закінчивши, він поволі простував навмання, не оглядаючись, а люди дивились йому услід, повні сумніву й страху. Коли він казав про мечі, які треба освятити, та про кров, якою треба принести жертву, в очах йому запалю вався огонь дикий, кулаки стискувались, і кийок високо підносився над землею. І ця кривава мова хилила слуха чів до кісток, заливала їм мозок малюнками лиха й огиди громадянської борні; перед ними поставали гріхи, що кожний їх мав, бо кожний привласнив чуже й зійшов із шляху, яким досі йшов був. Страх огортав усю їх істоту, і вони несли з собою додому пророчі погляди й пророчі слова. Іван Босий спиняв усіх, кого натрапляв серед степу, де він пробував — виряджених на села партійних робітників, радянських службовців, селян, селянок, навіть дітей, — і всім вирізблював у душі свою мову, заклики й погрози. Всі покірно вислухували його, бо в нього був дикий за пал і страшна певність. Ті, що сміялись потім із нього, у глибинах душ мали іскринки його очей, і в ухах їм жили його слова. Ніхто, врешті, не знав, де він жив і як жив. Він ніколи 69
не заходив у села, і бачено його тільки на великих шля хах, що вели до міста. Часом одного дня його зустрівано в різних місцях, часто не десятки верстов оддалік. Почина ло здаватися, що він не один, а що багато їх заселило степ, що вони скрізь як знаки Божого гніву й попутчення. Степи й шляхи ставали таємничі, оживали й заселялися душами. Селяни виїздили в поле, страхаючись зустрінути Босого, його погляду й закликів, що раз-у-раз бурили їм душу, бо дощу не було, жита горіли, худла худоба, а життя ставало нестерпучо важке з його мобілізаціями, реквізиціями та несправдженими сподіваннями. Старі люди, баби й діди, серце яких не могло вмістити сучасного зла, яким здобутки революції здавалися про кльонами, — бачили в пророку правдиве віщування не бесної кари, охкали й зідхали, розпросторюючи тугу та млість, шамотіли про загальний голод, смерть і кінець світа. Вони кликали грім на дітей Антихриста, на кому ністів, що повели брата на брата. Ці балачки, що прова дились у кожній хаті, творили напруження, родили че кання вибуху незадоволення. Ті, що їхали в степ на поліття, бажали вже зустріти Босого, насититись його мовою й наважитись. Жінки вночі блукали шляхами з хворими дітьми, сподівались чуда. Бо, переказували, бачено, ніби вночі він ходить не сам, і той другий, що з ним, то янгол Божий, що приносить йо му накази й їжу. Казали, що тіло його непроникнене для куль, що комуністи висилали були на нього військо, але рушниці погнулися й червоноармійці попадали ниць. Круг його імени швидко зростали леґенди, а степ, де він ходив, укривався вогняними слідами його ніг і репався, прагнучи крови. А ж ось, несподівано, він завітав у село. Було над вечір, і сонце вже сідало за садами, лишивши на небі червону смугу, мов розтяту рану. В тихому повітрі розлилася мли ста радість спочинку. Він ішов великою вулицею, мірно довбаючи порох кий ком, не зважаючи навкруги, мов недобачуючи людей і землі. Його відразу помічено, і до тинів посипались люди. По перед нього вже котилась поголоска пр йог прихід. Із біч них вулиць збіглась цікава дітвора, дибали діди й баби на-пів-роздягнені на ніч, простували жінки, чоловіки, і всі купчились у велику юрбу, що сунулась за пророком 70
і невиразним голосом, побільшувалась і заливала село. Хати остались порожні, по дворах завили перелякані со баки. Він же спокійно прямував до церкви. Так само повільно він зайшов в огорожу, яку вмить заповнив народ, зійшов східцями на притвор і спинився перед замкненими две рима. Все принишкло в чеканні; юрба стояла непорушно, мов завмерла, тільки хвіст її, що простягався далеко геть, при глушено хвилювався й шумів. Збоку наспів ошерешений піп і вмить затерся серед натовпу. До сходів заклопотано протискувався захеканий голова сільради з двома мілі ціонерами, але й вони врешті безпорадно загрузли в людсь кій гущавині. Всі дивились пильно на Босого, що його постать, затьмарена присмерком, виросла у велетенську скибу, побільшена розпеченою уявою та величнім рухом, що ним він підніс догори свої руки. Він стояв так із хвилину, простягнувши руки до неба й підвівши голову. Потім, серед юрбової тиші, завиненої мо роком, почулись його слова: „Боже Всесильний, Боже Ве ликий, Боже Спасення! Ти, що послав мене, одімкни двері храму Свого переді мною” . Він поступивсь кроком наперед; під дотиком його руки впав залізний замок і широко розчинились церковні две рі. Стоголосний гук мов зойк раптовного болю, знявся над юрбою й покотився селом... Натовп ринув у церкву, враз залив її рухливим тілом, перекидаючи ставники й корог ви, розчавлюючи один одного з плачем-стогоном, благан ням. І відразу знову все стихло в тяжкому мов перед смертному, напруженні. Іван Босий пройшов крізь царську браму у вівтар і добув із щафи святу чашу. Наливши в неї вина, він по ставив її на престолі й схилився перед нею навколішки. І ввесь натовп безтямно впав додолу, надушуючи один одного, шматуючи одежу, затримуючи вигуки болю й за хоплення. А знову за мить запанувала тиша, посріблена місяцем, що сипався крізь заґратовані вікна. В загуслому повітрі, отяженому вогкістю старих мурів, повстала його мова, що падала присутнім на серце уда рами гострих ножів. — Боже Всесильний, Боже Великий, Боже Спасення! Ти, що кров’ю записав заповіти свої, Всемогутній, поверни це вино на кров Свою — чисту, омий і очисти ще раз нас грі 71
шних, що припадаємо до ніг Твоїх із молінням! Боже, зглянься на нас! Він замовк і простяг над чашею свої довгі руки, благословлячи. Натовп лежав перед царською брамою, трем тячи з жаху, відчуваючи, що Бог схиляється над чашею й творить чудо. Іван Босий встав і вийшов з чашею на амвон, усі ще більше припали до землі, готові прийняти страшне при частя. — Нечестиві! — гукнув він. — Нечестиві й грішники! Ганьба на вас! Ви поласились на чуже добро, ви грабу вали, як злодії, забувши заповіти Господні! Тяжка й без межна кара на вас, посіпак диявола! Зникне вода, здича віють степи, і ви ковтатимете землю, проклинаючи себе й дітей своїх! Поки не пізно ще прихиліться до Бога, пов станьте на синів диявола, проженіть тіні пекла з-поміж себе! Потопіть свої злочини в нечистій крові й нею змий те свої степи. Благословлю вас кров’ю Господньою на кров. Він перехрестив чашею юрбу, що простяглась перед ним у на-півтемряві, а потім наливши з чаші вина собі на жменю, бризнув ним перед себе. І враз ніби скажений вихор повстав із-під землі! Навкруги задвиготіло, затрі щало, падало й торощилось, а юрба, заревівши, в плачу й зойках, кинулась до пророка. Той швидко зачинив царсь ку браму й вийшв на повітря маленькою вівтарською двериною. Круг ньго знову заколихалась юрба. Перед ним падали навколішки, хапали його руки, цілували й шматували дрантя, що закривало його тіло. Він мовчки сунувся впе ред, байдужо переступаючи через тих, що впали йому на дорозі. Його свита була обідрана до пояса, ноги оголені до колін і сорочка розпанахана на грудях. А він простував, удивляючися в темну далечінь, ніби вбачаючи там святі таємниці, що були тільки йому досяжні й *зрозумілні. Так дістались вони на край села, і Босий іспинився. Він підніс кийок, і все стихло, мов перед гетьманською бу лавою. — Верніться до домівок своїх, — промовив він: — па м’ятайте: кров Господня гукає про помсту! Він пішов геть і тихо розтанув у місячному світлі, а на товп поволі повернув на село, де тужно завивали самотні собаки. 72
У повіті стало неспокійно. З’явились невідомі отамани, і молодь, добувши приховану зброю, купчилась у ватаги та ховалась по ярах. Уночі розвінчувано рейки й грабо вано потяги, що йшли шкереберть під косину. Круг міста утворилось зачароване коло, яке не міг переступити ко муніст, чи радянський службовець, не наклавши головою. Життя якось принишкло, мов над землею нависла хмара. І так тяглося, поки бунтливу округу не залито за гонами війська, що пройшло, розчавлюючи всі ознаки повстання. Були якісь невиявлені зв’язки між повстанцями і лю диною, що звала себе Іваном Босим. Він одіграв у ньому таємничу ролю. Переказувано, що він одвідував ватаги й благословив бандитів. Несподівано серед ночі він із’являвся в постанському таборі, будив усіх і переливав свій запал їм у серця. А коли пощастило оточоти його одного разу, він так запоморочив червоноармійців своєю мовою, що ті не тільки випустили його, але навіть частиною при єдналися до повстанців. Все це змусило, врешті, комітет партії окремо обгово рити справу з Іваном Босим. Зроблено відповідну поста нову й начміліції доручено її виконати. — Це цікаво, — сказав той: — я ніколи ще не воював святих. Вони зустрінулися незабаром, коли начміліції з мілі ціонером повертався верхи з села, перевівши слідство про крадіжку. Міліціонер перший побачив Босого й, затриму ючи коня, стурбовано промовив до начальника: — Товаришу, он іде Босий... Начміліції подивився в той бік і побачив за пів-гони високу людину, що, не хапаючись, сунулася на них, без шапки й без взуття. Він посміхнувся, помацав рукою ре вольвера, що висів йому збоку, і звернув коня назустріч Босому. — Я маю до нього справу, — сказав він міліціонерові: — бач яке опудало! Горобців би ним лякати на баштані! Міліціонер непевно посміхнувся. За кілька кроків до Босого начальник міліції спинив коня, видобув револьвер і гукнув: — Ти хто? Іван Босий теж спинився, підвів голову й опалив нач міліції своїм поглядом. — Я Іван Босий, якого небо послало зняти людям полу 73
ду з очей. Великий Бог загартував мені душу й поклав на уста мені слова... Він казав те, що звичайно промовляв, зустрівшись з дюдьми; погляд його вперто ловив очі начміліції, і того неприємно вразило висохле обличчя пророка й обурила певність, що з нею лилась його мова. — Сховай собі Бога в кишеню! — зареготавши, гукнув він: — покажи документи! Де твоя посвідка? Босий замовк на хвилину, а потім, ступивши до начмі ліції, раптом підніс угору руки. — Бог мені посвідка й захист, ім’я Його записане на мо єму чолі. їхні погляди, врешті, зустрілись, здивований начміліції перестав сміятися. Він побачив, що тут має бути якась дивна боротьба, зовсім не схожа на ті, що йому доводило ся досі мати. їхні погляди схрестились, як шпади, і вони напружено дивились один одному у вічі! За хвилину нач міліції почув, що в’януть його очі й бгається його душа. Він затремтів, ніби падаючи, перед ним потьмарніло, і він сам ніби потопав у сухих хвилях, що падали йому на голо ву, як розпечений пісок. Тоді скрививши обличчя, він з’єд нав усі сили і наставив револьвер на груди пророка. Когутик клацнув, а пострілу не було. Міліціонер, гукнувши з жаху, подався навпростець, а начміліції, облившися потом, випустив револьвер додолу й безтямно відсахнувся назад на сідлі. Іван Босий поволі опустив руки й, показуючи пучкою на начміліції, промовив із непорушним спокоєм: — Прокляття на тебе, що наважився піднести руку на слугу Господнього. Хай грім уразить тебе з ясного неба і земля хай викине твої кістки! Він посунув далі, дзьобаючи шлях своїм костуром. Нач міліції з огидою ворухнувся на сідлі, ніби хотів струснути з себе щось сороміцьке. Вся істота його була збурена, а термосіння заваджало опритомніти й з’єднати думки. — Що воно таке? — прошепотів він: Він, що рубав був шаблею людей, що брав участь у ма сових розстрілах, — він ізлякався божевільного старця! Ганьба! Кипуча злість опанувала його, і, похапцем сплигнувши з коня, він кинувся наздогін Босому, здіймаючи на ході карабін із-за спини. Не добігши його кількадесять кроків, начміліції став на коліно, націлився й стрельнув. Пророк захитався й упав. 74
Задихуючись від радости й хвилювання, начміліції під біг до Босого; той харчав, лежачи ниць, і ворушився всім тілом, мов комаха, що її взято на пришпильку. Начміліції стрельнув йому ще раз у голову, зневажливо перекинув його ногою горілиць і став насолодно розглядати його об личчя, заюшене кров’ю, та скандзюблені члени.
СТЕПАН ГЛІД
ЗОЛОТИЙ ПСАЛОМ ДАВИДІВ Боже, Ти во гніві покинув був нас І нашою землею сильно затряс — Розірвав її, а нас розпорошив. І Ти напоїв нас отруйним вином, І вчинив, що народ Твій чорним рабом У тяж ких муках до Тебе голосить: — Поверни вже, Боже, нам лаСку Твою І зціли розлами у нашій землі, Що захиталась перед навалою, Бо Ти вже дав прапор вірним Тобі, Щоб збиралися стати за правдою — Стати за тих, що зберіг перед згладою... — Були ж, Боже, Тобою відкиїгені, А тепер, хіба ж не станеш Ти з нами, Щоб любі Тобі були визволені? — Піднеси ж правицю і дай поміч Твою, Зішли перемогу над ворогами, І ми з Богом покажемо силу свою. ПЕТРО КІЗКО
ОБЛИШ ПЛАЧІ Чи ти збагнеш, чи зрозумієш. Чи зважиш днів оцих вагу? Коли б хоч частку вихровію Ти зміг пізнати в цім бігу, Тоді б для тебе заметіль І завірюха найстрашніша Були б, можливо, як постіль, Як урочиста храму тиша. Тоді б для тебе горя чаша Здалася б виквітлим вином
І розпростерта кривда наша Злетіла б радужним крилом. Тоді б у немочі твоїй Зросла б велика мужня сила І на закутині сліпій Сліпа розпука не тужила б. Облиш плачі! Над нами Сміхом Кружляє витверділий час. Бо що ж твоє для когось лихо. Коли ридає кожний з нас? 75
Суспільно політична думка Дещо про аргументацію Уривок із листа до В. П. Проф. Г. Ващенка От у числі 605 паризького «Українського Слова» прочитав я початок статті О. Зінкевича п. н. «Дивна співзвучність обвинува чень». В тій статті цитатами з большевицької російської преси (М. Вугайова й Й. Сталіна) він намагається довести, щ о Ваші, чи взагалі протифітільовські виступи є «співзвучні» з большевицькими, а тим самим виходить, щ о кожен з нас, хто б насмілювався виступати проти хвильовизму, робить большевицьке діло. З тими, вж е заялозеними аргументами, час покінчити раз і на все! Siii diuo faciun't (idem — not eeit idem! Коли двоє роблять те саме, то воно не є те саме. Так і в данім випадку. Російські большевики ненавидять Хвильового-большевика за те, щ о він не додержав їх генеральної лінії і ніби ухилився в бік «буржуазного націоналіз му» й «сепаратизму». Українці ж (бодай не збольшевизовані...) ставлять у вину большевикові Хвильовому те, щ о він взагалі тієї лінії держався: служив у ЧК, розстрілював українських патріо тів, палив церкви і писав глибоко аморальні твори, а в своєму «сепаратизмі» був нещирим, нераз каявся і практично служив своєму ідеалові — «затірній комуні», а не Україні. Другий же, також заяложений аргумент, щ о ми Хвильового, ли бонь, мусимо шанувати за те, що він пустив собі кулю в лоб — має таку ж, як і перший, вартість. Як цілком правильно каже Пані Гец — він те мусив зробити з найбільшою для себе вигодою (як от і чекіст — Панас Любченко і багато інших), щоб уникнути розправи в добре відомім йому большевицькім «застєнкє», звичаї якого він добре знав і співтворцем якого був сам. Тож , коли б за те і взагалі за його ніби «переслідування» большевиками мали ми його шанувати, то за прямою логікою така шана з нашого боку належала б і згаданому Панасові Любченкові, Ю ркові Кобюбинському, Скрипникові, Ш ахраєві і їм подібним — українцям бодай по крові. А, може, й Л. Троцькому, Єжову, Ягоді й т. п. больш евицьким прислужникам, бо про них ж е большевики писали й говорили ще гірше ніж про Хвильового?... Тож і такій аргументації пора покласти край раз і назавжди! Логіка має однакові закони для всіх. І. коли в традицію нашої молоді увійшла пошана до «Грішниці», жого українцям і за духом і за кров’ю, то мусить насамперед зва жити — скільки шкоди він зробив, а скільки уявленої користи? Щ одо впливу ґльорифікації М. Хвильового на нашу сучасну молодь, то я певен, що українська молодь взагалі зможе розіб ратись в тім хаосі, який хвильовисти хочуть створити довкола його особи. Коли Хвильового контрабандою всувається між Пет люрою й Коновальцем, то цей спосіб пропаганди аж забагато го ворить сам за себе. Бо ж не треба бути дуж е мудрим, щоб зро зуміти, напр., різницю між Апостолом Павлом, що став ним із Савла, і Юдою Іскаріотом, який, признавши свій гріх, повісився. І коли в традицію нашої молоді увійшла пошана до «Грішниці», «Одержимої», «Боярині» і їм подібних героїнь Лесі Українки, то 76
наша (бодай націоналістична...) молодь з певністю зуміє сама від різнити їх від панни Аґлаї з Москви, як може вона відрізнити й українську національну державу від «загірної комуни» та постаті тих наших героїв з У ПА, що проти Москви чинно боролися і впали на полі слави від тих панів, які мусили самі покінчити своє зовсім не лицарське життя з тієї причини, що не завжди могли, чи не вміли, дотриматися «генеральної лінії» компартії. Яктцо ж навіть ті «націоналісти» (які за таких себе вважають) гадають, що можна й належить підтримувати ідеологічний хаос коло п о статі Хвильового, то тут і належить В ам подяка, Вп. Пане Про фесоре, за те, що Ви їх сміливо виводите на чисту воду... Прошу прийняти вислови глибокої пошани до Вас і вдячности. Віктор Андрієвський 21. 6. 1953. Г. С.
“ Вальдшнепи” Хвильового Властиво, на такий твір хворої і аморальної людини, як «Вальд шнепи» Хвильового, не слід було б і витра’чувати часу. Але ф ітільовщики уперто намагаються ґльорифікувати Хвильового і до ходять навіть до того, що називають його Богом (без лапок). А нещодавно видавництво «Україна» перевидало «Вальдшнепи» Крім того, Фітільовщики для пропаганди свого «бога» використо вують наші високі школи, очні і заочні курси. В цьому криється велика небезпека для українців, особливо для української молоді, бо пропаганда хвильовизму є по-суті пропагандою українського комунізму в його найгіршій формі, бо хвильовизм включає в себе не тільки ідеї «загірної комуни», а також паплюження всього ук раїнського і садистичну аморальність. До того треба додати, що зараза фітільовщини, на велике нещастя, шириться серед укра їнської молоді, навіть тієї, щ о ніби стоїть на націоналістичних засадах. Прикладом цього мож е бути хоча б статті в «Смолоски пі» і «Українському Слові» про Хвильового. На тій підставі, що большевики пишуть проти Хвильового, фітільовщики роблять висновки, щ о всі антихвильовисти роблять большевицьку роботу; а на тій підставі, що Хвильовий, уникаючи катувань в НКВД, застрілився, оголошуть його національним героєм. Справді, дивна логіка. Коли так міркувати, то за національних українських ге роїв треба визнати Панаса Любченка, Затонського, Шумського, Чубаря, Скрипника і інших українських зрадників, бо і їх засуд жували большевики і дехто з них, як і Фітільов, попавши в без вихідне становище, пустили собі кулю в лоба. Зрозуміло, що не вся українська молодь думає так, як автор статтей про Хвильового в «Смолоскипі», а все ж таки між нею можуть знайтися такі, що повірять пропаганді фітільовщиків. Особ ливо, коли таку пропаганду молодь чує з катедр високих шкіл, від людей, що мають звання «професорів», а тим більше таких, щ о звуть себе українськими націоналістами. Тому обов’язок укра їнських патріотів — боротися проти зарази фітільовщини. Визначаючи за собою цей зв’язок, я й хочу поділитися з чи77
тагчами своїми думками про роман «Вальдшнепи» Хвильового, який для фітільовщиків став ніби евангеліею. Ш ироко освічена письменниця Ольга Гец, давня співробітниця «Свободи», називає «Вальдшнепи» поганню, темною щ одо змісту і нечувано бездарною щодо форми. Характеристика цілком правильна. Почну з сюжету. Сюжет «Вальдшнепів» до краю бідний і аморальний. Людина не відомої професії Димитрій Карамазов (так!) і доцент якоїсь висо кої школи Вовчик приїхали на курорт, розташований на півден ній Україні, жирувати. Тут вони знайомляться з двома московками-повіями Аґлаєю і тьотею Клавдією. Перша1 вибирає собі К арамазова, друга — Вовчика. Розгортається жирування. У Вовчи ка і тьоті Клави розвивається воно швидкими темпами, як у тва рин, і протягом якихось двох тижнів доходить до свого природнього кінця. Але Аґлая має більш складну натуру. їй приємно розпалювати статеві пристрасті у Карамазова, їй дають насолоду ревнощі дружини його Ганни, і вона навмисне затягає гру, хоч з перших ж е днів знайомства з Карамазовим переходить з ним на «ти». Але кінець цієї гри має бути такий же самий, як і у Клави з Вовчиком. Такому брудному сюжетові відповідають брудні, а іноді химерні й дикі розмови, що їх провадять між собою «герої» роману. Але іноді вони ні з цього ні з того переходять на полі тичні теми, при чому нічого виразного й чіткого в них нема. Отже, з боку формального «Вальдшнепи» є твір просто недотепний. Він стоїть значно нижче, ніж «Я» (романтика), бо в останньому все ж таки помітна талановитість автора. Щ одо ідейного боку, то «Вальдшнепи» з повним правом можна назвати твором антиукраїнським і вкрай аморальним. Х оч Ф ітільов-Хвильовий і вигукнув «Геть від Москви», але в його романі значно більше московського, ніж українського. Прізвище голов ного героя взято з роману Достоєвського, що є одним з найбіль ших московських імперіялістів. Головна героїня Аґлая — москов ка, так само як і її розпустна тітка Клава. І Карамазов (Хви льовий), і Аґлая з великою зневагою ставляться до України, її народу та її минулого. Як каж е Карамазов, «на чорта вона (Укра їна) здалася така, якою ми її бачимо аж досі». А особливо обур ливе ставлення Карамазова до найбільшого генія України Ш ев ченка. Розмовляючи з московкою Аґлаєю, цей психопат і недоука заявляє :«Я хочу сказати, що з Тарасом Шевченком я нічого спільного не маю». «Коли тільки це, то я рада, — відповідає мос ковка. — Саме таких людей бракує нашій (?) нації...» А потім вона запитує Карамазова: «За що ж ти Шевченка так ненавидиш?» «За щ о я його ненавиджу? А за те я його ненавиджу, —- надмірно запалюючись, сказав він злим голосом (підкр. наше), щ о саме Шевченко кастрував нашу інтелігенцію. Хіба ж це не він виховав цього туполобого раба просвітянина, щ о ім’я йому легіон? Хіба це не Шевченко, цей, можливо (?!), не поганий поет і на подив мало культурна й безвольна людина (?!), — хіба це не він навчав писати вірші, сантиментальничити «по катеринячи», бунтувати «по гайдамацькому», — безглуздно й безцільно та дивитись на світ і будівництво його крізь призму підсолодженого страшними ф ра зами пасиїзму? Хіба це не він, цей кріпак навчив нас лаяти пана, як то кажуть, за очі й пити з ним горілку та холуйствувати перед ним (?!), коли той фаміліярно потріпає вас по плечу й скаже: «а ти, Матюшо, все таки талант». «Саме цей іконописний «батько 78
Тарас» і затримав культурний розвиток нашої нації і не дав їй своєчасно оформитись в державну одиницю... Дурачки думають, що коли б не було Шевченка, то не було б і України, а я гадаю, що на чорта вона здалася така, якою ми її бачимо аж досі, бо в сьогоднішньому вигляді з своїми ідійотськими українізаціями, в соціяльних процесах вона виконує тільки ролю тормозу... — Пре красне визначення — з захопленням сказала Аґлая» («Вальдшне пи», ст. 37-38, видання 1946 p.). Розмовляючи з Аґлаєю, Карамазов дуже неясно згадує про від родження української нації. Бо ця ідея є для нього другорядною, лише випадково знайденою віддушиною в його «ненормальному стані» (ст. 117). З таким ж е призирством ставиться до України і московка А ґ лая. Вона не тільки захоплюється антиукраїнськими думками Карамазова, а сама дивиться на Україну лише як відсталу про вінцію. Вона кепкує з Карамазова, коли той каже, що живе в столичному місті (Харкові) і іронічно запитує його: «Чи не в тому, що над Лопанню». Зате на запитання, де її батьківщина, вона з гордістю відповідає «М осковія — моє серденько» (ст. 33). Після цього дивно стає, як ця типова московка стала українською па тріоткою і навіть засвоїла українську мову. Тьотя Клава пояснює це тим, щ о вони (тьотя Клава і Аґлая) «далеко не перший раз зупиняються відпочивати на прекрасних степах України». Інакше кажучи, це та любов, яку здавна вж е відчувають москалі до У к раїни, це любов до її пшениці, меду, сала, підсоння, любов до «Хахландії». Як і Карамазов, московка Аґлая один раз теж згадує про від родження (яке саме?) української нації. Але і для неї це тільки Еіддушина... «Мені душно на своїй батьківщині, — каж е вона. — В таких випадках можна зробитись навіть киргизом, тощо..., коли в Киргизії є оддушина» (ст. 118). Оце такий «український націоналізм» Карамазова і Аґлаї. Будучи творивом антиукраїнським, «Вальдшнепи» в той ж е час визначаються скрайньою аморальністю. Карамазов і Аґлая, Вов чик і тьотя Клава, — це втілення найбрутальнішої аморальности. Основне в психіці Карамазова — це статевий шал. Описами його переповнений ввесь роман, від першої сторінки до останньої. У Карамазова він має яскраво виявлений садистичний характер. З особливою яскравістю ця риса виступає в такій сцені. Аґлая взя ла голову Карамазова і поклала її на свої коліна. І ось «Димитрій майже несподівано для себе почав обережно гладити Аґлаїне коліно й можливо тому, що вона ніяк не реагувала на це, він за кілька хвилин схопив в обійми її ноги і, тихо скрикнувши, впився зубами в її м’яке тіло» (ст. 101). Такий ж е патологічний характер має світогляд Карамазова (Хвильового). Через своє неуцтво і обмеженість, а також і з при чин патологічности вдачі, він стоїть на тому, що тільки ненависть є виявом сильної волі (ст. 42). Таким поглядом відповідає і вся поведінка Карамазова. Будучи чекістом, він з насолодою розстрі лював ні в чому неповинних людей, при чому робив це «під ра дісні перебої серця», бо ненависть, як він каже, — це є прекрасна радісна усмішка» (ст. 46). Ж ертвою його ненависти стає його ж ін ка Ганна. Він її ненавидить за те, щ о вона «не може убити лю 79
дини». і щ о вена сто'ть на перешкоді його безмежної розпусти Поводиться він з нею надзвичайно брутально. Опівставляючи зміст «Вальдшнепів» з біографічними відомостя ми про Фітільова-Хвильового та іншими його творами, можна з повним правом твердити, що Дмитрій Карамазов це реальний об раз самого Хвильового. Цього .не можна сказати про московку Аґлаю. Це образ, створений хворобливою і аморальною фантазією Хвильового. Х оч в ньому є багато рис, взятих з дійсности, але є й риси ненатуральні. Напр., як це могло бути, щ о московка могла не тільки стати українською патріоткою, а ще й бездоганно ово лоділа українською мовою? Такі суперечності аж ніяк не вкла даються в рямці нормальної логіки. Аґлая мас багато спільних рис з Карамазовим, вона заявляє: «він мій», називає його на «ти», безсоромно тулиться до нього, демонструє перед ним своє оголене тіло, взагалі всіма способами намагається розпалити і в нього ста теві пристрасті. Все це вона робить з великим цинізмом, який іноді переходить всякі межі і нервує навіть Карамазова (ст. 76.) Ци нічно й нахабно поводиться Аґлая і з Ганною, свідомо намагаючись розпалити в неї ревнощі. Цинізм нахабної московки, що спочатку нервував Карамазова, «скоро став за те джерело, що напоїло його чарівною водою і дало йому, так би мовити «наплювательський настрій». (До речі, цинізм і нахабство — риси зовсім чуж і україн ській жінці, не властиві вони і більшості українських чоловіків, чим і пояснюється те, що живучи в московському ярмі 300 років, українці не засвоїли брудної лайки). «Шірокая русская натура» Аґлаї виявляється і в тому, щ о вона охоче пиячить з чоловіками (ст. 76), а напившись, виголошує промови «про безумство хороб рих», наслідуючи в цьому Горького. При чому вона зп’яна заяв ляє: «я нова людина нашого часу. Я одна з тих молодих людей, що як гриби виростають біля ваших ком’ячейок і яких Ви не помічаєте» (ст. 81). Все це риси типової розхрістаної проститутки. І ось її Фітільов-Хвильовий виставляє в своєму романі, як вті лення гасла «Обличчям до Европи». Але з цього виходить лише потворна карикатура. Аґлая часто згадус Францію. Хвильовий пише: «Коли вони (Карамазов і Аґлая) перерізали провінціяльний ринок і ввійшли в коло піднавісних огників, Аґлая запевняла Дмитрія, що тут їй пахне Фльобером і навіть старо-французьким життям... Карамазов, звичайно, знає Білона?» (ст. ЗО). Це дуже нагадує українських дореволюційних денаціоналізованих покоївок, що, які, побувши в якомусь місті намагались на кожному кроці під креслити, що вони не звичайні собі дівчата, а «баришні». Але вони хоч побували в якомусь місті. А Аґлая не була і не могла бути у Франції, бо за кордон большевики пускали тільки таких довірених людей, як чекіст Фітільов, і то пускали з певною метою. Аґлая нагадує дореволюційних покоївок із своїми розмовами. Подібно до того, як вони, щоб показати свою вищість над селянськими дівчатами, вставляли в свою розмову московські слова і речен ня, так Аґлая ні з цього, ні з того вставляє в свої розмови речен ня французькі, щоб підкреслити свою вищість над українськими «провінціялами і провінціялками». Взагалі, всі персонажі «рома ну» Фітільова справляють враження карикатур. Деяким вийнятком є дружина Карамазова Ганна Це добра вірна дружина, що піклується за хворим чоловіком і терпляче переносить його бру 80
тальну поведінку. В ній нема й тіні цинізму й нахабства. Вона вміє тримати себе в руках, спокійно і з гідністю відповісти на хуліганські вихватки Аґлаї і тьоті Клави. Єдине, щ о можна їй закинути, — це те, що вона одружилася з такою потворою, як Карамазов. Дивне є і те, що вона комуні стка. Беручи все це до уваги, мимоволі дивуєшся панам фітільовщ икам. Нащадка московських стрільців Фітільова, чекіста, що за пекло нищив і катував справжніх українських патріотів, психопата-садиста, що писав вкрай аморальні, антиукраїнські твори, — вони підносять на постамент українського національного героя і духового провідника українського народу в сучасному і на май бутнє. І ці ж пани, замість того, щ об вбачати ідеал української молоді в справді героїчних постатях, як Леся Українка, Олена Теліга, героїчні упівки, що уміють поєднувати в собі кращі ж іночі риси з вояцькою мужністю, — вбачають його в московській, нахабній, цинічній проститутці Аґлаї. Не було б так дивно, коли б це ро били старші фітільовщики, особливо ті з них, щ о мріють, повер нувшись на Україну, творити «загірну комуну», але здається чи мось неймовірним, коли це роблять молоді люди та щ е й такі, що називають себе «українськими націоналістами». Чи подумали ці люди, щ о вони конкретно роблять своїм патетичним галасу ванням про полум’я, яке розпалив Ф ітільов-Хвильовий, і яке в о ни намагаються всупереч здоровому глузду всіма засобами під тримувати? Чи подумали вони над тим, що означає виставляння Аґлаї, як ідеала для української молоді? Це ж означає, що наша молодь мусить бути такою цинічною, нахабною й розхрістаною, як ця потворна героїня «Вальдшнепів». Це означає, що наша мо лодь подібно до «Аґлаї в спідниці» мусить плювати на «товариша мужа», а А ґлаї в штанах «на товариша жену», як про це пише Рахманова, щоб потім спільними силами будувати «загірну ко муну», в якій не буде справжньої родини й моралі, а буде нічим необмежена розпуста. Все ж таки хочеться вірити, що українська молодь, спантеличе на хвильовистами, насправді є краща, ніж видає себе в своїх не обдуманих, але галасливих писаннях. ВІКТОР АНДРІЄВСЬКИЙ
Героїчна Корея Трохи історії. Х оч війну в Кореї вж е припинено, все ж акту альність корейських подій не затрачена, а сама Корея привертає до себе самозрозумілу увагу світу. Зокрема очі всіх звернено на відважного президента Синґмана Рі, який своїм твердим поступованням і гідним наслідування патріотизмом певно займе в історії видатне місце. Короткому насвітленню подій в Кореї і присвячено дальші рядки. ' На крайнім сході А зії між Ж овтим та Японським морями по су сідству з Манджурією лежить гористий півострів Корея, або по к о 6
81
рейському Ч о з е н — «країна раннього леготу». Населення її (те пер коло 25 мільйонів) мас стародавню історію — з-перед трьох тисяч літ. Культурно — дуж е споріднений з Китаєм, корейський нарід дуж е впливав на Японію. А з огляду на своє ґеоґрафічне положення між двома великими державами — Китаєм і Японією та природні багатства краю (хліборобські продукти — головне риж і такі копалини як вугілля, залізо, мідь, олив’яний блиск, з доміш кою срібла, золото, вольфрам) — Корея завжди була ласим шмат ком для обох сусідів (яка подібність до України!..). Так от, по китайсько-японській війні 1894 р. (її програли китайці) Японія стала1 твердою ногою в Кореї. По виграній російсько-японській війні 1904-5 pp. Японія зайняла Корею й оголосила її своїм васа лом, а в 1910 році її включила до своєї держави. Та патріотичні корейці ніколи не переставали боротися за свою незалежність. Тож в 1922 р. японці змушені були визнати їм деяку самоуправу. Вони ж сильно розбудували індустрію і залізничі шляхи в Кореї, так що тепер Корея стала не тільки ласим шматком, як край бага тий на природні скарби, але і як вихідний стратегічний причілок до Східньої Азії. Совети входять у гру. Ще під час другої світової війни в 1943 р. Н8Г конференції в Каїрі між Рузвельтом та Черчілем і Чан-КайШ еком було рішено, що після перемоги над Японією об’єднана К о рея стане незалежною державою. На конференції в Потсдамі со вети погодилися з тим рішенням і формально прийняли каїрську постанову й тоді, коли вони, перфідно ламаючи договори з Японі єю про дружбу, виступили проти останньої з війною, за тиждень до остаточної перемоги американців. Незабаром держави- перемож ці погодилися, що совєти займуть корейську територію на північ, а США на південь від 38 рівнобіжника, лише для того, щоб скор ше обеззброїти японську армію. Отже, ця окупація мала бути тим часовою. Совєти своє становище використали в той спосіб, що з окупованої частини утворили свого сателіта, озброїли його армію і наказали останній 25 червня 1950 року вступити на підбиття пів денної частини. Щ е перед тим совєти грубо порушили різні попе редні умови, які вони самі ж підписали. Щ об забезпечити об’єднан ня обох частин Кореї, в грудні 1945 року на зборах міністрів за кордонних справ СІНА, Англії й Совєтів було створено мішану комісію, котра мала забезпечити свобідні й демократичні вибори в цілій Кореї. Совєти в північній частині, озброївши 200-тисячну ар мію, зробили вибори за своєю системою: наставили підлеглий собі уряд і на пропозицію загальних зборів Об’єднаних Націй восени 1947 — допустити комісію ОН для нагляду над виборами — відмо вились пустити ту комісію в Північну Корею, оголосивши, щ о всі партії, крім комуністичної, є «реакційні й фашистівські». В Південній Кореї такі вибори відбулися, і 15 серпня 1948 р. Південну Корею було прийнято до ОН, як рівноправного члена. Загальні збори ОН ухвалили також, що по виборах і встановленні корейського уряду окупаційні війська мають Корею залишити. Згідно з тою постановою 29 липня 1949 року останній американсь кий вояк залишив південно-корейську пристань Пузан. Совєти повідомили, щ о їх військо залишило корейську територію ще 25 грудня 1948 року. А 25 червня 1950 року організована совєтами північно-корейська армія рушила на підбій Південної Кореї. Знай 82
дені пізніше оригінальні накази підтверджували, що то було зроб лено за розпорядженням Москви. Москалі, за своїм звичаєм, ого лосили, що то документи підроблені і що, мовляв, було якраз нав паки: південна Корея напала на мирну, «робітничо-селянську» північно-корейську республіку. Корейська війна й переговори. Дальші події всім перед очима. Ні Об’єднані Нації, ані СІНА не могли терпіти такого стану ре чей, вж е хоча б з огляду на свій престиж. Вони послали свою ар мію, під головним командуванням раніше американського заслу женого генерала Мек Артура, котрий і прогнав напасників аж до прикордонної з Манджурією ріки Ялу. Та тут на «допомогу» пів нічній Кореї прийшли китайські «добровольці», насправді добре озброєна советами китайська регулярна армія. М ек-Артур заявив, щ о природньо було б двигнути об’єднане військо на Манджурію, звідки йшли весь час китайські підкріплення і, в разі потреби, вжити навіть атомової бомби. Та тут сталися дивні речі: М ек-А р тура, за наказом з Вашінґтона, звільнено й оголошено, що з Кита єм Об’єднані Нації війни не ведуть і не хочуть, бо так може прий ти до третьої світової війни. Витворилася дивна ситуація: Черво ний Китай в Кореї воював проти Об’єднаних Націй, а вони проти нього — ні. Незабаром припинилася і гра в китайських, либонь, «добро вольців», бо всі переговори фактично і формально вів Пекін. Ні в кого вж е ніякого сумніву не лишалося, що цілу гру веде Москва. Цю політику Москви годі не визнати за ґеніяльну. Щ е Ленін у свій час висловлювався, щ о Росія має двох найголовніших воро гів: США, могутніх своєю індустрією, й Китай, з його необмеже ним людським потенціялом. За совєтською системою треба було нацькувати ці дві потуги одну на одну. Сталінові це цілком вдалося. Совєти, не ризикуючи самі вступати в боротьбу, постачали червоному Китаєві зброю і технічний персонал (літунів, старшин). Зрозуміло, що чим довше йде війна, тим вигідніше совєтам, бо во на виснажує найбільше обидві воюючі сторони, а совєтську дер жаву найменше. Та все ж, хоч і червоним китайцям, але вона вж е добре в’їлася в печінки. Бо, без огляду на величезні втрати в лю дях (в приближєній пропорції 10 китайських вояків на 1 вояка Об’єднаних Націй), вона виснажує Китай і економічно. Досить то го, щ о там почався голод і пошестні хвороби, бо Об’єднані Нації вж е відважилися бодай на якусь бльокаду китайської території. Тож з тих причин, а чи з інших, про які мова далі, — китайці прийняли пропозицію на переговори про завішення зброї. Та тут почалась нова комедія. Головою півн. корейської комісії став генерал Нам Іль, вихований в совєтській розвідчій школі і очевидний агент Кремля. Переговори з різними перервами тягнулися більше, ніж півтора року. Без огляду на всякі можливі і неможливі уступки амери канців, китайці знаходили різні причини для відтягання заві шення зброї, а самі тим часом підтягали війська і встигли підтягти до манджурських кордонів майже мільйонову армію. Нарешті, пе реговори оперлися були об тверду точку: китайці вимагали на сильного повернення «на родіну» тих полонених, які відмовлялися вернутися під «народньо-демократичний режим». Таких, за амери канськими відомостями, було напочатку щ ось коло 80.000. З тими небажаючими знову почалася гра, яку годі назвати інакше, як не гідною. Комуністи з властивим їм цинізмом вимагали насильної 6*
83
репатріяції всіх воєнно-полонених, без усякого сорому твердячи, що всі, мовляв, тільки мріють, щоб повернутися на дорогу «родіну». Тим часом Нам Іль, через своїх таємних зв’язкових, улаштовував бунти в таборах полонених. Американці ж, доводили, що то негу манно й недемократично. Нарешті, справу стали обговорювати в Об’єднаних Націях. Довго говорили і все про те саме. Голосували і все по-демократичному. Та комуністй й не думали виконувати постанов схвалених, як звичайно, величезною більшістю проти делегатів совєтського бльоку. Нарешті, знайшовся в ОН чесний мішурес, щ ось в роді небіжчика чеського міністра Бенеша в Лізі Націй. Це — гіндуський прем’єр-міністер Памдит Негру. Він за пропонував знамениту розв’язку: воєнно-полонених китайців і ко рейців з північної Кореї мало б бути зведено на невтральну тери торію. Там за ними мала б наглядати «невтральна комісія» про тягом трьох місяців. А комуністи мали б право посилати своїх агітаторів для відповідних «роз’яснень». Якщо б після тих роз’яс нень знайшлися все ж такі, що на «родіну» не схотіли б вертатися, то нехай самі йдуть на всі чотири вітри. З невтральних держав у тім нагляді брали б участь Швейцарія, Швеція, Чехо-Словаччина, й Польща. А над ними мав би головувати представник Індії. Вій ськове командування на переговорах в Панмунжоні також схвали ло той проект з тією лише зміною, що воєнно-полонені мали б лишитися на місці, а нагляд над ними й охорону мало б перебра ти військо Негру. Президент Синґман Рі. Та тут раптом сталася цілком несподі вана подія. Коли протокол замирення на повищих умовах був уж е готовий до підпису, в ніч з 17 на 18 червня, з наказу Прези дента Синґмана Рі, південно-корейська охорона звільнила 25.000 полонених північно-корейців. Він ж е наказав, щоб населення да вало всяку можливу допомогу звільненим. А ґенерал-квартирмайстер південно-корейської армії оголосив, що його вояки зброй но виступлять проти підданців «кожної» держави, яка наважила ся б накласти руку на звільнених. Американці були обурені на «союзника». Вони пробували були ловити звільнених і не допусти ти до втечі дальших. На таких стріляла американська сторожа. Були вбиті і ранені. Генерал Кларк навіть видав був наказ про арештування втікачів. Але південно-корейське військове команду вання оголосило мобілізацію всіх від 21 до 27 років і американ ське командування заспокоїлось потрохи. Так що, коли комуніс ти стали вимагати, щоб ґен. Кларк знов повернув до таборів вті качів, то він їм через зв’язкових офіцерів 29 червня 53 року дав уже значно іншу відповідь: мовляв, він не може і не сміє вплива ти на корейський уряд, хоч він і є союзником. Отже, що зробив президент — то його право і його влада. А останній, крім того ще заявив, що він усі ті «невтральні» комісії не визнає, бо вони скла дені переважно з московських аґентів, і війська комуністичного приятеля Негру на свою землю не впустить. Вчинок Синґмана Рі, очевидно, докраю обурив союзників у Вашінґтоні, особливо ж у Лондоні. Стало чути голоси, що його годі слухати, його навіть належалося б усунути і т. д. Бо що ж може значити якийсь там президент малої держави, щ о живе й веде війну коштами суюзників? Та не всі були такої думки. У багатьох крок Синґмана Рі ви кликав почуття прямого захоплення. Отже, в той час, як міністер закордонних справ США Далес від імени свого уряду й Об’єдна 84
них Націй висловлював своє обурення на «своєвільний» вчинок президента Синґмана Рі, республіканський сенатор :Мек-Карті за явив, щ о «свободолюбні народи всього світу мають привітати рі шення Синґмана Рі». Корейські «східняки». Як всюди, де в політику входить долярова гра, так і в Південній К ореї знайшлися свої «східняки». Один із вож дів «опозиції» і генеральний секретар «Національно-Демо кратичної Партії» К ауф Пион-ок саме в розгар політичної бо ротьби — 23 червня 53 року висловився виразно проти політики свого президента, мовляв, «більшість корейського народу хоче замирення і щ о то було б національним самогубством, якби Корея (південна) відсахнулася від Об’єднаних Націй і хотіла далі сама провадити війну». За кілька1 годин його знайдено забитим. Як офіційно повідомлялося: «він мав тяж кі поранення від якогось гострого знаряддя». Словом, сталося те, щ о на нашім політичнім діялекті зветься «ганебне братовбивство від тоталістів і фаш ис тів». Щ об дальших подібних «братовбивств» уникнути, президент наказав подібних опозиціонерів брати в тюрму під захистний арешт... Переговори з США. Отже, виявилося, щ о з старим Синґманом Рі (йому 78 років) не така проста справа. Старенький не дармо ціле своє життя присвятив боротьбі за волю рідного краю. Сидів по тюрмах, японці йому заганяли шпички під нігті, щоб заставити його відректися його патріотизму, але все те на нього не вплину ло. Та й тепер нарід був за ним. От в річницю початку війни, 25 червня ц. p., в Сеулі й по цілій південній Кореї відбулися імпо зантні маніфестації. В самому Сеулі брало участь в маніфестації 200 тисяч душ. Вимоги ті самі: війна з комуністами до повного об’єднання цілої Кореї. Об’єднання або смерть! Це й було гаслом старого президента. Про те, щоб його «усунути» не могло бути й думки. Справа набирала скандального для можновладців вигляду. Тож вирішено піти на можливі уступки й компроміси і в тому ж напрямі почалися переговори. Ґенерал Кларк насамперед оголо сив, що мету корейської війни, мовляв, «осягнено»: агресію кому ністів спинено і напасників відкинуто за ґеоґрафічну лінію, яка відділяє вільну Корею від рабської держави на півночі. Але та кий арґумент, очевидно, вплинути на героїчних корейців не міг. Тоді вашінґтонський уряд вирядив спеціяльного посла на пере говори. 25 червня прибув той посол до Сеулу і почав безпосередні переговори з президентом Синґманом Рі. Кожна сторона поставила свої умови і кожна твердо на них стояла, так що вж е 30 червня у Вашінґтоні оголосили, щ о коли за 24 години Синґман Рі не по годиться, то переговори будуть перервані і Америка сама вирішу ватиме справу замирення. Та старий Рі не дався залякати, амери канці мусили знизити тон і переговори продовжувалися щ о до лип ня, коли й було оголошено спільний комунікат вашінґтонським міністерством закордонних справ. Умови Синґмана Рі були такі: 1) Спільний договір з Америкою про взаємну допомогу на випадок нападу на когось третьою сто роною; 2) Відтягнення всіх чужоземних військ з К ореї і 3) Віднов лення воєнних дій, якщо б протягом 90 днів не були в політичних договорах забезпечені єдність і безпека Кореї. При тім президент заявив, що, коли чужинецькі війська всі (а значить і китайські) 85
покинуть кореську землю, то він сам дасть собі лад з північною частиною. Старий знав, що говорить, бо перед тим він відвідав і напевно склав якісь умови з своїм старим ворогом Японією і, можливо, новим союзником — Чан-Кай-Ш еком. Американці за пропонували свої умови: 1) Спільний оборонний пакт між обома державами; 2) Америка зобов’язується на світових конференціях підтримувати домагання Кореї про об’єднання, тощо, але в мир ний спосіб. Підчас тих переговорів вживалося й різних аргумен тів з обох сторін. Для нас особливо цікавий аргумент корейського міністра оборони Сон-Вонґ-Іла. На американські докори, що ко рейці невдячні за одержану допомогу і вказівки, що без тієї до помоги вони однаково не зможуть самі воювати, — він відповів: то правда, щ о нам тяжко воювати без допомоги матеріялами, але чи Америка під час своєї визвольної боротьби діставала таку до помогу? Наше бажання до перемоги — важливіший фактор. Корея мусить бути будь-щ о-будь об’єднаною! В кожнім разі так-чи-сяк, але переговори тим часом закінчено, і 11 липня видано спільний комунікат. З нього, крім звичайних дипльоматичних загальників про друж бу і згоду, важко вичитати щ ось позитивно-реальне. В дуж е обережних поясненнях з Лондо ну дається зрозуміти, що Робертсон одержав згоду корейського уряду на письмі, що останній не буде перешкоджати в ззключенні завішення зброї і що він погоджується на мирний спосіб осяг нення корейського об’єднання, а також зобов’язався більше не звільняти на власну руку воєнно-полонених. Треба думати і на віть можна бути певним, що старий Синґман Рі не дав себе обду рити. Не даром ж е він запевняв тисячі своїх друзів з Америки(!) й інших країн світу, які його підтримували в його боротьбі при переговорах, що його метою завжди лишається незалежність об’єд наної Кореї, як про це інформують самі ж американські джерела. Перші наслідки тих переговорів можна було бачити хочби в заяві міністра закордонних справ США Далеса на засіданні трьох міністрів (США, Англії і Франції) про те, що США в дальших переговорах в Об’єднаних Націях не відступлять від доматання про об’єднання Кореї. Симптоматичним є й таке домагання урядуючого голови республіканської партії в американськім сенаті Ф. Ноуленда, яке підтримав і демократичний сенатор Майк Мансфілд: в переговорах про завішення зброї в Кореї в ОН можуть брати участь лише ті держави, які самі беруть активну участь у війні. Так-чи-сяк — до перемир’я в Кореї дійшло, хоч важко сказати, як довго триватиме це перемир’я. В усякому разі в цілому проце сі війни в Кореї корейський народ, під проводом свойого прези дента Синґмана Рі, виявився твердим і незламним у відстоюванні незалежности і єдности своєї батьківщини, а Синґман Рі служити ме добрим прикладом для державно-політичних діячів. Наші висновки. Для нас, українців, корейська справа дає особливу науку. Влас не, вона вчить і про вартість віри у власні сили, та й про вартість чужоземної допомоги. Чи наша гірка доля не подібна до страж дань Кореї? Чи на наші землі не зазіхали від віку й не топтали наші природні права різні «сусідоньки милі»? А що ми мали від решти гуманного і просвіченого християнською наукою демокра 86
тичного світу? Колись Збруч, а в останні часи — лінію Керзону?!.. Корея дає добру відповідь таким нашим політикам, які весь час твердили і твердять, що на власні сили нам надіятись годі, що треба зберігати людський потенціял, аж доки прийде добрий де мократичний дядя і допоможе нам вибороти самостійну, соборну й демократичну державу, а самі не прикладають ніяких серйозних зусиль до справи визволення. Ш кода тільки, щ о не мас в нас президента Сиґмана Рі і його міністрів!..
Містами України ПЕТРО КУРІННИЙ
ПЕРЕЯСЛАВ (Продовження) III. Переяслав княжий Велике значення Переяслава за княжих часів найкраще ілю струє такий текст старого українського літопису: «Рік 1089. Б'Ь се ж е л іт о священа бьість церковь Св. Михаила Ефремом'ь, Митрополитом-ь тоя церквьі... 6% бо преж е в-ь Переяславли Митрополья». Одночасно з цим митрополитом, який правив в Переяславі, був у Києві другий митрополит Іоанн Скопець, що прибув до Києва з Вйантії, з дочкою князя Всеволода Янкою, року 1090-го (Карамзин. т. II, прим. 160). Отож, Єфрем був самостійним митрополитом в Переяславі, поруч з київським Іоанном і збудував у Переяславі не лише церкву Св. Михайла, але й інші церкви та кам’яну твер диню княжого двора Всеволодового в Переяславі. От як описує це літопис Нестора: «Се бо Ефрем’ь 6% скопец-ь, вьісокь т-Ьлом-ь; б'Ь бо тогда многа зданья вздвиже. Докончав'ь церков-ь Св. Михаила (у Переяславлі), заложи на ворот-Ьх-ь городньпсь во имя Феодора, и по семт» Св. Андрея от"ь церкве у вороть, и строенье банное — сего ж не бьтсть преже в Руси — и градтз б'Ь заложил'Ь камень отт. церкве Св. Феодора». (Карамзин. т. II. прим. 160). За княжого часу України-Руси князь міг будувати церкви«мавзолеї» лише на своїй землі і всі перераховані церкви були, безперечно, складовими частинами двора того князя, щ о у той час був господарем Переяславської Землі. З реєстру князів, що володіли Переяславом, можемо бачити, щ о вони княжили за такою чергою: 1. Вел. кн. київський Олег. 2. Вел. кн. київський Ігор 3. Вел. кн. київський Святослав. 4. Вел. кн. київський Володимир. 5. Вел. кн. київський Ярослав. Ці князі правили Переяславом через своїх посадників, хоч лі 87
топис зазначає, щ о в тексті договору кн. Ігоря з Візантією воло дар міста Переяслава названий князем під рукою князя Ігоря су щим. Починаючи з шостого князя, князі володіли містом Переяславом вж е як удільні князі і тому можуть бути вж е названі власне кня зями Переяславщини. 6. князь Всеволод Ярославович. (1054-1073). 7. князь Ростислав Всеволодович. (1093). 8. Володимир Всеволодович Мономах. (1094-1113). 9. князь Святослав Володимирович. (1113). 10. князь Ярополк Володимирович. (1114-1132). 11. князь Всеволод Мстиславич. (1132). 12. князь Юрій Володимирович. (1132). 13. князь Ізяслав Мстиславич. (1132). 14. князь Вячеслав Володимирович. (1132-1134). - князь Юрій Володимирович (вдруге). (1135). 15. князь Андрій Володимирович. (1135-1141). - князь Вячеслав Володимирович, (вдруге) (1141). - князь Ізяслав Мстиславич (вдруге) (1141-1146). 16. князь Мстислав Ізяславич (1146-1149). 17. князь Ростислав Юрієвич (1149-1150). 18. князь Гліб Ю рієвич (1151). - князь Мстислав Ізяславич (вдруге) (1151-1154). - князь Гліб Ю рієвич (вдруге) (1154-1169). 19. князь Володимир Глібович (1169-1187). 20. князь Ярослав Всеволодович (1201-1206). 21. князь Михайло Всеволодович (1206). 22. князь Володимир Всеволодович 1213-1215). 23. князь Всеволод Константинович (1227). 24. князь Святослав Всеволодович (1228). Татарська навала — 1240 рік. Чий княж -двір розбудовував митрополит Єфрем в Переяславі? Року 1089-го Переяслав вважався уділом князя Всеволода, сина Ярослава Мудрого, що вж е на той час став великим князем ки їв ським. Переяслав з Переяславщиною охороняв у той час Воло димир Мономах. Ці літописні відомості повністю стверджуються і будівельною діяльністю митрополита Єфрема, власне, титулом тих церков, що він їх побудував у той час. Літопис згадує побудо ву церков: Св. Андрія (св. Андрій є патроном самого князя Все волода), Св. Михайла (Святий Михайло є патроном улюбленого сина кн. Всеволода Ростислава, що загинув року 1094-го в річці Стугні біля Трипілля і похований був князем Всеволодом у Св. Софії Київській, Св. Федір був патроном сина кн. Володимира Мономаха — Мстислава). Отак, за всіма ознаками митрополит Єфрем розбудував двір князя Всеволода, а церкви поставлені були на ім’я любимих сина і внука. Князь Всеволод мав двох синів: Ростислава-Михайла, щ о наро дився року 1069-го та Володимира-Василя Мономаха, що народ жений був року 1053-го. Мав він також три доньки: Янку, щ о її літопис згадує року 1086-го, яка померла 1113 p., Свпраксію, що померла року 1109-го, та Катерину, щ о померла року 1108-го. (М. Погодин. «Исслед., зам. и лекц. о русской истории». М. 1855 т. VI. стор. 32). 88
З цікавіших подій, пов’язаних з родом Мономаха в ці часи, тре ба відзначити такі: Року 1098-го князь Володимир Мономах заклав церкву кам’яну Святої Богородиці в Переяславі, а також город на річці Вострі, для князя Юрія (Остер). Року 1108-го взяв Осиневу внуку за княза Юрія. Року 1115-го побудував моста через річку Дніпро. Року 1117-го Володимир Мономах заклав на річці Алті кам’яну церкву св. мучеників Бориса й Гліба (Л.) Погодин. т. VI. стор. 5.). Року 1129-го (1128-го) син Володимира князь Мстислав-Федір побудував церкву св. Федора в Києві. Року 1151-го князь Ростислав Юрієвич, внук Володимира Мо номаха, помер в Переяславі і похований братами в церкві Св. Ми хайла коло своїх рідних дядьків князів Андрія та Святослава. Таким чином вже за відомостями, що їх маємо в літописі, в Переяславі були церкви: Св. Михайла (1089 p.), Св. Андрія (1089 p.), Св. Федора (1089 p.), Святої Богородиці (1098), Св. Бо риса і Гліба на Альті (1117) p.). Сам Переяслав був родинним гніздом династії Всеволода Ярославича, в якому були княж-двори: Всеволода, Володимира Мономаха, князя Мстислава Удалого та Всеволодового сина Мстислава. Княж -двір Всеволода до того ж був уфортифікований цегляним муром, якого не мало тоді будьяке інше місто на Україні, крім Києва. Але історичне значення Переяслава не вичерпувалося його роз квітом за князів Всеволода і Володимира Мономаха. Це було міс то високої культури, де навкруги княжих дворів було багато бо ярських дворів, що займали весь простір між Трубежем і А льтою. Переяслав стояв на переправі через Трубеж у печеніжськополовецькі степи; від нього ж через Дніпро йшов брод на старий Галицький шлях, а на Дніпрі була пристань на шляху «з варяг у греки». У княжий час Переяслав мав не менше трьох брам: «Київську» — головну, що тепер мала б бути на передмісті т. зв. «К иєвоБрамському», «Задовгомостянську», що була за другим мостом че рез Трубеж, що виводив на Печеніжський шлях та третя — «Заальтинська», що виходила на Чернігівський шлях. Історія Переяслава, проте, була значно багатшою, бо розвиватися він розпочався значно раніше, ще до його княжої розбудови. Вже за часів київського князя Олега, року 911-го, Переяслав був вже великим містом поруч Києва, Чернігова, Любича, тощо. В умові князя київського Олега з греками з 907-го p., що її пов торено було також року 911-го, в статті 1-й записано: «Греки да ю ть по 12 гривен’ь на челов-Ька, сверхь того уклади на города Кіевт», Чернигов-ь, Переяславль, Полтескг., Ростовв, Любечь и другіе, где властвуют-ь Князья, Олеговьіе подданньїе». Отже, Переяслав вже мав свого князя року 907-го. Місце цього Олегового Переяслава легко пізнаємо в найзатишнішій частині нового міста в кутику на піску між p.p. Трубежем та Альтою. Могильник цього найстарішого міста зовсім зрівняно з землею щ е за часів кн. Володимира Святого, під час розбудови княжого города — фортеці, що його року 993-го поставив князь Володимир над Трубежем. « І рече Володимира,: се не добро, еже єсть мало городов-ь око89
до Кьіева, и нача ставити городьі по ДеснгЬ, и по Встри, и по Трубежеви, и по С у л і, и по С тугн і и поча нарубати мужи лучшіи оть Словень и от-ь Кривич’ь, и оть Чуди, и оть Вятич, й оть сихт> на сели градьі: б’Ь бо рать ог-ь Печен'Ьг'ь». З цієї вістки довідуємося, щ о княж-двір — місто Переяслав був нарублений «лучшими мужами» з Новгородацини і Білої Руси, Варяг, Чуді, щ о ними він був заселений як гарнізоном для оборони. Побудова нової дерев’яної твердині Переяслава була викликана частими нападами Печенігів і скінчилася дуж е швидким його зруйнованням. Принаймні, скоро на його місці був розбудований двір князя Всеволода, а поле, на якому розмістилися його могил ки, було використане під розбудову інших княжих та боярських дворів. Напади Печенігів на Переяслав знайшли собі відбиток в легенді про походження назви міста. Вона згадує, що року 993-го під Переяслав начебто вдерлися Печеніги. Князь Володимир поспішився вийти напроти них з військом і став коло броду, де нині є Переяслав. Обидва війська — Володимирове і Печеніжського князя — стали одно проти одного. Печеніжський князь запропо нував вирішити долю бою одноборством найдужчих велетнів обох військ. Князь Володимир був у відчаю, бо в його війську велетня не було, але раптом до нього зголосився один кожумяка, місцевий мешканець, вказавши на свого сина, теж кожумяка, як на молод ця великої сили, що руками рве шкіри. Зробили спробу. Молод чага вирвав рукою бік у живого бика, щ о був випущений на ньо го. Герць велетнів відбувся. Кожумяка з легкістю переміг Пече ніга у бою, зламавши його і кинувши об землю. Князь Володимир, — каж е леґенда —- винагородив обох кожумяків і батька й сина боярством, а саме місто назвав Переяславом, б0 ніби молодик пе рейняв своєю перемогою славу у Печенігів. Леґенда зберегла навіть ім’я переможця — Ян Усмеян. Але ми знаємо, що Переяслав, як місто, вж е згадуваний у 911-му році. Отже, в леґенді є помилковою і дата подій і справжній зміст назви міста. На мою думку, найправдоподібніше, назва м ісЛ похо дить від імени його основноположника, що міг мати слов’янське ім’я Переяслав, за зразком інших слов’янських імен, напр., Рос тислав, Святослав, Ярослав та інші, що правдоподібно жив таки за часів вел. кн. Олега і був підвладний йому, якщо не ж ив ще може в часи раніші від князювання Олега. Але що в леґенді є безперечно правдивим, це історична основа подій і те, щ о Пере яслав і Переяславщина протягом всієї своєї історії були і зали шилися досі центром виробництва шкір — кожумяцтва, щ о з нього жило населення. Як бачимо, насправді вже в час кн. Володимира Переяслав був важливим пунктом світової торгівлі, гарячих міжнародніх подій. Він був замком Київської Руси на найважливішому відвічному шляху старої європейської торговельної магістралі Европа — ; Багдад, Варяги — Візантія, тощо. Населення цього міста було багатим. Це притягало хижаків і було причиною страшних катастроф. Інша подія з історії Переяслава пов’язана з смертю сина вел. князя Володимира — князя Бориса. Року 1015-го на Київську Русь посунула навала печенігів. Князь Володимир відрядив проти 90
них князя Бориса з своїм військом. Коли князь Борис вж е вер тався з походу і стояв табором біля міста Переяслава, на березі р. Альти, йому надійшла вістка, що вел. князь Володимир — йо го батько — помер. Борис у своєму шатрі гаряче молився по бать кові. Саме в той час на нього напали післанці кн. Святополка і забили його та його вірного дж уру Георгія Угрина. Біля Пере яслава на місці нападу нині стоїть кам’яний хрест, щ о його по ставив року 1661-го переяславський протопоп Григорій Бутович, а витесав з каменя «Харко Мелник з товаришем своїм Мартином». Ми вж е відзначили раніш, що року 1117-го на цьому ж місці кн. Володимир Мономах збудував був церкву на ім’я Бориса і Гліба. Місто Переяслав, місце постійних бойових подій, огорнуте народніми героїчними леґендами про діла давно минулих днів. Після князя Володимира Святого на Переяслав поширювалася влада вел. князя київського Ярослава Мудрого. Принаймні, за його розподілом з земель великого князівства київського поміж синами року 1054-го Переяслав був переданий ним, як уділ, най улюбленішому його синові Всеволодові, що вж е перед 1054 роком постійно захищав і розбудовував це місто, обороняючи його в час небезпеки. Ж иття князя Всеволода у Переяславі бул0 спокійним і він, ставши київським великим князем, завжди туж ив за: ним. Літо пис зазначає, щ о в час, коли князь Всеволод княжив у Києві: «Се ж е К и є в і княжа, бьіша ему печали больше, паче неже с'Ьдяїцу ему в Переяславл’Ь». К нязь Всеволод був одним з найосвіченіших князів України-Руси. Він був великим меценатом культури і науки; протягом всьо го свого життя він провадив великі будови, створюючи з них художні ансамблі києво-візантійського стилю (княж-двір у Пе реяславі, розбудова Святої Софії Київської, власний княж-двір у Києві, красний княж-двір на Видубичах, тощо). Протягом свого княжування він виявив себе мудрим і доброзичливим князем. Він брав найважнішу участь у внутрішніх і зовнішніх актах скріп лення Київської Держави в час її розквіту. В час князювання Всеволода і сина його Володимира Мономаха міста Київ, Чернігів, Переяслав були центром високої культури та зокрема літературного руху. Будівельна діяльність князів Всеволода та Володимира Моно маха не обмежувалася лише князівством Переяславським, Києвом та Черніговим; їх власні княжі-двори та княжі-двори їх дітей і внуків були розкидані по далеких колоніях Київської Руси, тво рячи островки культури серед дичини місцевого населення. Так знаємо будівлі Всеволода та Володимира Мономаха в Смоленську, Полоцьку, у Володимирі на Клязьмі, тощо. У Володимирі на Клязьмі кн. Володимиром, Андрієм і Всеволодом був збудований город на зразок Києва. Навіть назви частин його були київські та Переяславські, напр. річки звалися: Либідь та Трубіж, ворота звалися «золотими». Це був український культурний острів на морі ф інської культури, прикрашений пишними пам’ятками ки ївської культури Х І-го, Х ІІ-го стор. В економічному відношенні Переяслав в Х І-Х И ст. був визнач 91
ним центром зовнішньої торгівлі з Сходом і Півднем та золотим дном місцевих ресурсів хліба, худоби, меду, шкір, тощо. Його багатства і скарби притягали до себе найбагатших купцівчужинців з Візантії, Західньої Европи, Сходу і Півночі та сусідів-хиж аків: печенігів (Харківщина), торків (з річки Торця), по ловців (з Запорізьких степів), москвинів, тощо. Це породжувало жорстоку боротьбу місцевих князів з наїзниками, що намагалися захопити і зруйнувати живі центри, боярські та' селянські двори Переяславського князівства. Від наїздів сильно терпіло переяслав ське населення. Напр., половці наїздили на Переяславщину в часи від 1061 по 1215 p.p., себто, протягом 156 років 26 разів; на Київ щину протягом того ж часу було 23 наїзди; на' Чернігівщину — 1, хоч крім того, багато разів половці бували на Переяславщині і як союзники в боротьбі князів поміж себе. Доки Переяслав мав своїх сталих князів, які вважали честь і багатство краю своєю кревною справою, край цвів повним життям і щастям, був одним з найпридатніших країв Европи. Але сили його були вже підірвані щ е задовго перед приходом татар року 1240-го. Цю шкоду завдали йому князі суздальськомосковські. Ці добродії ставили собі за завдання лише збагатити ся за рахунок населення і княжих скарбів міста; вони за час сво го перебування в Переяславі нічого не будували, а те, щ о було побудоване та зібране, переносили до своїх княж-дворів на М ос ковщину (ікони, церковну утвар і навіть будівлі та їх частини, напр., т. зв. «приліпи» собора Св. Дмитра у Володимирі). Пам’ятки княжого Переяслава Переяслав був здавна міцно уфортифікований і відіграв ролю міцного замку Києва від Півдня. Його княжа фортеця досі залишилася у формі земляного вала, оточеного глибоким ровом на т. зв. 657-ій верстві на узгір’ї між річками Трубежем і Альтою. Весь простір у межах валів колись містив княжі двори: 1) Княж-двір, правдоподібно, князя Переяслава часу князя Оле га та Ігоря (911-944 p.p.). 2) «город» кн. Володимира Святого. 3) Княж-двір Всеволода. 4) Княж -двір Володимира Мономаха. 5) Княж -двір князя Мстислава. 6) Княж -двір Святослава Володимировича. 7) Княж -двір Гліба Юрієвича. За часу Козацької Держави, вали княжого Переяслава служили як замок, для місцевого староства і козацького полку. Року 1709го з наказу царя Петра 1-го Переяслав був перетворений на ф ор тецю, укріплений додатковим земляним валом, що його насипали полонені шведи. Ця фортифікація була зроблена як притока для російського окупаційного війська проти інтересів українського на селення. До року 1727-го ця фортеця була під командою окремого московського команданта. Року 1806-го старовинні вали княжого Переяслава були віддані на відкуп салітряникам для скопування їх і виварки салітри, а року 1812-го рештки їх стали власністю Кочубея. Залишки їх і сьогодні, в деяких місцях, сягають 5-х метрів і свідчать про межі княжої столиці. 92
Всередині X IX стор. Переяслав відвідав Т. Г. Ш евченко, з до рученням Археографічної Комісії в Києві взяти на облік пам’ятки старого Переяслава. Збереглася його записана книжка, в якій він старанно позначив усе, що він бачив, а в Музеї Української Ста ровини в Чернігові донедавна зберегалися його акварельні зама льовки пам’яток Переяслава. З архітектурних пам’яток Т. Шевченкові пощастило щ е зама лювати такі: 1) Церкву Св. Михаїла в Переяславі (Акварель 1845 р. Перехо вується в Музеї Укр. Старовини в Чернігові, картка 4. Репродук цію уміщено в «Київській Старині» 1891 p., № 2). 2) Вознесенська Катедра в Переяславі (Аквареля 1845 р. Під пис рукою Т. Шевченка: «Вознесенскій собор-ь в ь Переяслав-Ь, построенньїй гетьманом'ь Мазепою». Муз. Укр. Стар., картка 5). 3) Церква Покрови в Переяславі. (Аквареля 1845 р. Муз. Укр. Стар., картка 6. Репродукція: «Кіевская Старина» 1891, № 3. та Олекса Новицький: «Ш евченко як маляр». Табл. 36). 4) Кам’яний хрест Св. Бориса в церкві на Альті (Муз. Укр. Стар., картка 150. Репродукція А. Прахов. «Пчела». 1876, № 16; А. Русов. «Кіевская Старина» 1894, № 2, стор. 182-190; Новицький Ол. «Ш евченко як маляр», стор. 51). 5) Андруші. Краєвид греблі. (Серія 1845 р. Муз. Укр. Стар., картка 7. Репродукція: «Кіевская Старина». 1890, № 6. Ол. Но вицький, табл. ЗО). З княжих часів до большевицької влади залишилися лише по одинокі церкви: церкви Успіння в перебудованому стані та Св. Михайла. Решта храмів, щ о їх будували великі світочі Віри Христової, були розібрані гарнізонами на розбудову фортів новіт ніх твердинь. За часу большевизму була знищена і решта церков. Так був розв’язаний давній, що почався ще за княж их часів, спір за першість між Переяславлем та москово-суздальською йо го колонією. Не залишилось навіть каменя на камені від церкви Св. Св. Бориса і Гліба, що з такою любов’ю будували всі М ономаховичі єдиним серцем.
Спорт О. НАВРОЦЬКИЙ
Легштлетнка— куля, диск, ратище До найстарших родів спорту, сягаючи до старовинної Греції, яка принесла нам сьогоднішні олімпійські ігрища, є легкоатлетика. В ж е в перших олімпійських, старовинних ігрищах бачимо, як ба гато і як солідно був розвинений цей рід спорту. Не даром і нази вається легкоатлетика королевою спорту. Всім відомо, хто хоча дещо з сторії знає про олімпійські ігрища ще в старовинній Гре ції, що сьогоднішні легкоатлетичні конкуренції метання кулею, диском і ратищем походять і були плекані греками вж е в давні 93
часи. Ці конкуренції залишилися одним з важливих факторів легкоатлетики по сьогоднішній день. З кожними олімпійськими ігрищами, ба навіть і кожного року, зустрічається чимраз нові досягнення, чимраз кращі, що і заво йовують собі між іншими спортовими конкуренціями подивугідне місце. Одначе легкоатлетика, на жаль, не здобула собі в нашім (т о р товім житті відповідного місця, як це є в інших народів. В ж е до другої світової війни, а переважно після неї, на еміграції зустрі чалося українських легкоатлетів в слабій, навіть не пересічній формі. Українські змагуни, які нераз брали участь у міжукраїнських легкоатлетичних змаганнях, це наслідки ще старої довоєн ної бідненької вправи. Створених нашвидко рекордів (мається на думці еміграційних) не можна навіть порівняти з пересічними ре кордами народів світу, де цей рід спорту є розвинений та добре й пильно вправлений. Де ж шукати причини наших слабих легкоатлетичних осягів? Чому саме в нас, в такій великій спортовій сім’ї, легкоатлетика не знаходить зацікавлення мас? — Легкоатлетика потребує невпинно го тренінгу. Не можна її порівнювати з якимось іншим родом спор ту, де навіть найлегший тренінг приведе спортовців на задовіль ний рівень, чи приверне йому його колишню форму. В легкоатлетиці потрібний майже безперервний тренінг впродовж цілого року. Як вж е згадано, в народів, де ростуть і заблискують майстри й королі легкоатлетики, можливості вправи цього роду спорту бу вають ті самі зимою і літом. Зимою легкоатлети тренують і вправляють у відповідних на це побудованих спортових галях; літом, коли саме починається правдивий сезон легкоатлетики, спортовці стоять вж е в добрій формі і надалі тренують і змагаються за кра щі осяги з цієї ділянки спорту — вж е на стадіонах чи спортових площах. Університетська молодь, яка найбільше вправляє ділянку цього старовинного культурного спорту, завжди має при своїх високих школах можливості тренінґу, як влітку на своїх стадіонах, так зи мою в університетських спортових залях, що потім увінчується найкращими світовими осягами і рекордами. В нас, однак, в довго поневоленій нації, що не може виступати на міжнародніх світових грищах, через непостійне й несконцентроване суспільне життя та постійну експлуатацію нас нашими ворогами, — легкоатлетика тому й не розвинулася. Постійні тур боти про хліб на завтрішній день стає важливішим і більш -абсорбуючим фактором в житті, ніж постійні легкоатлетичні вправи чи тренінґи. Але, мусимо, хоч не всі, визнати рацію, щ о маємо теж можливості до вправлювання і плекання культурної традиції лег коатлетики. Велика частина нашої молоді знайшла вж е собі місце та забезпечення в країнах західнього вільного світу. Декотрі, очі куючи третьої світової війни й повороту на рідні землі, все таки сяк-так влаштувалися в «тимчасових батьківщинах». Інші, що наставлені чимскорше акліматизуватися в «нових батьківщинах», знаходять добрі життьові можливості і хто знає, чи схочуть по вертатися до знищеної війною й плюндруваної ворогом справж ньої Батьківщини. Але ті й ті мають досить сприятливих можли востей до плекання спорту. Молодь, що ходить до шкіл, зокрема наша університетська молодь, має сприятливі можливості плекан 94
ня та тренування л егкоатлетки. Також і сумівська молодь, що найбільше ж иве візією повороту на рідні землі і готується до бо ротьби за визволення свого народу, має можливості вправляти легкоатлетику та взагалі спорт і ці можливості мусить повністю використовувати. Не треба забувати важливої ролі спорту у вихованні та житті молоді, як також не можна забувати, що між нами є і ростуть майстри спорту, тільки треба невпинної вправи й тренінґу. Па м’ятаймо, щ о крім праці в інших ділянках нашого життя, по трібно також і український спорт гідно зарепрезентувати перед чужинним світом. Пам’ятаймо теж, що ми в легкоатлетиці ще ду ж е далеко позаду і нам потрібно знайти вільний час для вправи свого тіла, для спорту. Легкоатлетика, королева спорту, мусить стати в нас підставою всіх інших родів спорту. Біги, в різних вимірах дороги та стрибки у височінь і довжину менш-більш в м с розвинені. Х оч досягнення ще дуже слабенькі, але за доброго тренінґу та постійних вправ можна добитися сер йозних осягів і дорівняти іншим народам. Головні види, однак, як от метання кулею, диском та ратищем і осяги в цих ділянках легкоатлетики є в нас дуж е мізерні. Для підтвердження цього подаю конкретні дані: хіба наш мет кулею в 1946 році в Німеччині п. Микитюком на 12 метрів не можна зарахувати до надзвичайно доброго, коли олімпійський рекорд стоїть понад 17 метрів! Чи наш мет на еміґрації ратищем 45.25 метра є задовільний, коли «наш» олімпієць з підсовєтської України Цибуленко, який був лише чет вертим в Гельсінках, «махнув» ратищем 71,72 метра вдалечінь. Отже тепер бачимо, як багато ще потрібно нам навчитися та впра витися, щоб хоч сяк-так осягти бодай посередній міжнародній рівень. Х то коли-небудь приглядався перебігові добрих легкоатлетич них змагань і бачив метання ратищем чи диском, напевно подумає, що в цьому нічого особливо важкого, надзвичайного нема. Але не хай такий глядач візьме в руку важку, на 7 у , кґ., кулю і стане в означений до метання перстень на 2,13 метр, перекрою — напевно не буде йому легко одне з другим подолати. Чи довгу «лянцу» метнути за 60-метрову межу, чи, напр., «літаючу тарілку»-диск метнути на добру віддаль, з усіма «фінесами»; Тоді напевно ска жете, що до цього потрібно легкоатлетичної будови тіла, що треба мати силу, то можна б і дерево з корінням витягнути. Але в прак тиці воно не так. Найважливішим є таки техніка руху. Однак, в цілій техніці метання диском чи ратищем або кулею є гармонія і ритм, тісно пов’язані з рухом метання. Добрим майстром метан ня буде лише той, хто довголітньою вправою знайде цю гармонію між собою і прирядом, яким він метає. Серце в грудях мусить бу ти тісно пов’язане з актом метання кулею чи ратищем і тоді сконцетрована техніка руху дасть загдовільний вислід. Тоді той, що по любить цей рід спорту, буде добрий майстром, хоч дорога до цієї мети є довга та зв’язана з мозольним тренінґом. Як вж е згадувано, дехто гадає, як це вже було в двадцятих ро ках нашого століття, що добрих майстрів метання можна вихо вати тільки з-посеред тих, які мають на це відповідну масивну будову тіла. Вибиралися спеціяльні «кольоси», вроджені атлети. Америка, так багата на різного роду атлетів і спортовців інших родів спорту, багчила в особі Р. Розе відповідного типа з 2 у, цент 95
нерами ваги, якому теж вдалося було вж е в 1012 році осягнути метання кулею на 16 метрів. В час олімпійських ігрищ в 1936 році в Берліні він Заступав метання США. Всі сподівалися від нього рекорду і першого місця, але Розе ледве вийшов п’ятим. Перші місця зайняли тоді змагуни менші багато на 20-30 кілогра мів, але вони були спритніші в рухах. Подібне гадалося про метачів диском чи ратищем, які (за цим розумінням мали або мусили мати довгі руки для мету). Але все це в довголітній практиці виявилось неправильним. В 30-тих роках виростають добрі метачі-легкоатлети, які своєю величиною рук і тіла не відрізнялися нічим від інших спортовців. Час доказав, що тягар тіла не є конечний для доброго осягу в метанні, лише гар монія та спритність і м’язистість фіґури. Через довголітні обсервації почато тренінґи для метачів зовсім інші. Метачі не спеціялізувалися лише самим метом, але в тренін гу звертали велику увагу нагвіть на добру руханку стрибка і біги. На стадіонах не «кольоси», а лише виспортовані кремезні молодці виявилися дуж е добрими бігунами, без спеціяльного навантажен ня перестрибують 1,80 метрову височину. Першою країною, що врахувала потребу загально-легкоатлетичного вишколу метача та ритму і гармонії в його метах була маленька Фінляндія. Такі май стри, як Єрвіннен, Сіппала були тими, які постійно перекидали ратищем 70 метровий кордон; їхні рекорди з ратищем не були їх нім єдиним осягом. Вони, ці спортовці-метЕГЧІ, були також добрими бігунами та десятизмагунами. В Европі, через вибух 2-ої світової війни, започаткована справа нового тренінґу метача-легкоатлета була на жаль, перекреслена. Молодь, надійні майстри, не могли відповідно вправлятися. Ба гато загинуло у війні. Зате в Північній Америці, де легкоатлетич ний резерв з високошкільної молоді ніколи не вичерпується, весь час тренування метачів-легкоатлетів не припиняється. І в остан ніх олімпійських ігрищах метачі з ратищем з Північної Америки виявилися кращі ніж їхні приятелі і попередники — фіни, та здо були перші місця. Ніхто з цих молодих легкоатлетів з Північної Америки вж е не «спеціялізується» як це було до 20-тих років, на «кольоса» з надвагою тіла, лише тренує за новими добрими вка зівками з останніх досвідів. В Америці маємо тепер не менш-не-більш, аж одинадцять (!) легкоатлетів, що осягнули 17-метрове метання кулею. За останні роки Джім Фукс вважався королем метачів кулею. 17,95 метрів. Його краян, молодий американець, студент П. О’брієн, кинув весною ц. р. в Каліфорнії кулею на 18,02 метра. Своєю спеціяльною технікою мету (він тримав голову і тіло в протилежному до мету напрямку, коли стоїть в колесі до кидання) перевершив 18-метровий кордон. Для орієнтації подаю маленьку табелю осягів метачів з їхніми рекордами: Дж. Ф у к с із США, мистець світу з метання кулею височина тіла;
тягар тіла;
куля;
стрибок у височінь;
100 метр, біг
1.89 метра, 95,5 кґ., 17,95 метри, 1,97 метра, 11,7 секунди Ґ. Ш т е к із США, переможець з олімп. ігрищ 1936 р. з рати щем, майстер світу студентів 1939 р. 1.90 метра, 93 кґ., 16,49 метри, 1,86 метра. 11,2 секунди 96
Як бачимо з цих двох прикладів двох майстрів світу та олімпій ських переможців, що вони своїми показниками в інших легко атлетичних конкуренціях досягли неабияких успіхів. Це вказує на гармонію і ритм в тілі цих майстрів. Лише такими способами тренінґів ці метачі-легкоатлети досягли рекордів. Хай ці маленькі згадки й натяки в оцінці легкоатлетики, зок рема в метаннях, послужать і нам для осягнення добрих рекордів. Хай і наша молодь піде слідами цих майстрів, що своїми довго літніми, першими в світі рекордами та способами їх осягнення, служать нам дороговказом для покращання нашої, дуже і дуже слабо розвиненої, легкоатлетики.
ОЛЕГ ГУЙКА
Незабутня постать— проф. І. Боберський П’ять років минуло з дня смерти відомого каменяра українсько го спорту — проф. Івана Боберського. (помер у Югославії, Божого 1947 року). Народився він 14. серпня 1873 року в родині священика, в селі Доброгостеві, ЗУЗ. Гімназіяльну науку та свої високі студії ося гає Іван Боберський у Львові. Для поповнення своїх студій ви їздить він до Ґрацу (Австрія) і тут закінчує свої студії, після дво річного курсу руханки, з званням учителя фізкультури в середніх навчальних закладах. Вже в Граці, в рядах руханкового товарис тва «Русь», з іншими нашими діячами на полі фізичної культури Ціпаловським і Козаковичем — І. Боберський ставить перед собою мету виховання нашої молоді у зовсім новому спортовому дусі — на зразок зах. європейських країн. Для докладніших студій роз 'їжджає він по різних осередках Німеччини, Австрії, Швеції, Че хії, Франції. Потім виїжджає з-загкордону на рідні землі, щоб взя тись до мозольної праці в ділянці фізичної культури. Західньо-Українські Землі в тодішній час (початок 20-століття) перебували під опікою Австро-Угорської монархії. Для його праці це був час повного австрофільства. Однак, Іван Боберський стає відразу до праці, але з відповідним для цього передуманим пляном. Не манить його кар’єра австрійського урядовця в його ста новищі професора німецької мови і руханки. Він старається ви вести українську молодь з австрофільської пошести дорогою ф і зичної культури. «Де сила — там воля вітає», — під цим кличем працює він над охопленням молоді в спортові товариства для пле кання бойової готовости та1 активного патріотизму. Відваж ний індивідум крокус до своєї мети, не раз висміяний злобними противниками, але серед молоді — улюблений професор, що «че рез цілу зиму ходив без плаща та накриття на голові». З його ініціятиви у Львові при учительському гуртку «Сокола — Батька», засновується навчальна руханкова група. Він перший вводить відповідну термінологію в спорті, що досьогодні служить у спорто вому українському житті. За його невпинних років праці серед гімназійної молоді предмет руханки стає обов’язковим предметом 7
97
навчання. Він ж е перший присвячував увагу для організування жіноцтва в спортово-руханкових товариствах. В своїй організаційно-спортовій праці Іван Боберський працює з новими співробітниками над організуванням в спортових това риствах української робітничо-селянської молоді та молоді місь кої. Його праця до 1914 року увінчується заснуванням 974 сокільських гнізд по всій західній Україні. Крім цього засновуєть ся до першої світової війни близько 800 січових товариств. Все це завдячуємо світлій постаті професора Івама Боберського. Але його праці в галузі фізичної культури ще не кінець. В то дішні часи українська преса з ЗУЗ майже не присвячує жодної уваги спортовому життю української молоді. Іван Боберський в ділянці журналізму відіграв теж неабияку ролю. Він видає руханково-спортові журнали, друкує листівки, видає відзнаки, з своїх власних фінансових засобів організує реферати, відчити, об’їжджає всю Галичину і реферує конечну потребу культивуван ня фізкультури в рядах нашої молоді. 1910 року бере участь у Конґресі робітників фізичної культури, випускає перші підруч ники руханкових вправ, спортових гор, копаного м’яча, відбиванки, гаківки, тощо. Рік 1914 — це рік завершення його активної праці в ділянці ор ганізування спортової української молоді. Шевченківський Здвиг у Львові, з участю гостей з-над Дніпра, 12000 спортової молоді, незчисленної публіки, — це чин професора Івана Боберського. Його невпинна і жертовна праця серед української молоді дала поштовх до дальших суспільно-національних дій в час нашого відродження. Так, організована і виховувана І. Боберським укра їнська молодь стала придатним елементом і зав’язком української збройної сили. Бо ж відомо, щ о через невпинну працю на полі фізичної культури виховували українських воїнів, щ о опісля — стали боротися за здобуття української національної держави. І сам виховник української молоді Іван Боберський йде разом з молоддю і потім стає співпрацівником секретаріяту З.У.Н.Р., а в 1919 році мусить виїхати до Канади, з службовим обов’язком ш у кати допомоги для здесяткованої хворобами української армії. Не можна також обминути заслуги проф. І. Боберського у ви данні праці Др. Тисовського «Пласт». З його ініціятиви і старан нями видано перший посібник для українського Пласту. Не кидав І. Боберський своєї вічної мрії — закупу площі для українського «Сокола» у Львові. Після довгої і важкої праці І. Боберського та жертовности всього українського громадянства на ЗУЗ у Львові, на вулиці Стрийській куплено шестигектарову площу, що стала твердинею української фізкультури на ЗУЗ. З світлою постаттю І. Боберського ми можемо рівнятися до ві домих піонерів фізкультури Заходу — німця Яна чи француза барона П’єр де Кубертен. Іван Боберський — це людина невпин ної праці в ділянці фізичної культури на Західніх Українських Землях, людина твердого характеру — постать гідна наслідуван ня. Не забуваймо реалізувати його гасла: «Кріпи свої сили, бо як ти слабий — то світ скрутить тобі карк!»
98
С УМ у світі
IV. Крайовий З'їзд С УМ -у в Німеччні Гарного погідного дня, 25-го липня 1953 року, з’їждж аються до М юнхену з усіх сторін Західньої Німеччини сумівці-делеґати на IV -тий Крайовий З’їзд С УМ -у, щоб на ньому зробити пе регляд і підсумки своєї дотепе ріш ньої діяльности, виявити всі позитиви й недоліки, переоб рати свої керівні органи та на мітити напрямні й пляни праці на майбутнє. Правда, це тіль ки IV -тий Крайовий З’їзд СУМ -у, хоч СУМ на терені Ні меччини існує найдовше, бо тут, в Німеччині, відновлено СУМ ще літом 1946 року; але це тільки тому IV-тий З’їзд, бо до 1949 року два Крайові Комі тети — на американській і на англійській зонах були безпосе редньо підпорядковані Цент ральному Комітетові СУМ -у, щ о його осідок був на; цьому тере ні, а щ ойно 1949 року об’єднано ці два Крайові Комітети і ство рено один Крайовий Комітет СУМ -у на Німеччину. IV -тий З ’їзд СУМ-у в Німеч чині — це немов барометр п отужности й живучости цієї Ор ганізації на цьому ж терені, бо СУМ є одним з небагатьох то вариств та організацій в Ні меччині, щ о нормально щ оро ку відбуває свої з’їзди, не зва жаючи на особливо важ кі ум овини, серед яких доводиться останніми роками працювати. Гордістю С УМ -у в Німеччині може бути й те, що вся куль турно-освітня праця в Осеред ках та скупченнях української еміграції на цьому ж терені пе реважно лежить на плечах су мівців, хоч декотрі установи цієї праці чомусь не хочуть на 7*
лежно оцінити. Заля, де відбувається З ’їзд, ви повнена вщерть делегатами, го стями, представниками громад сько-наукових і політичних установ та організацій. На тлі національного і сумівського прапорів стоїть на постаменті погруддя сл. п. ген. Т. Чуп ринки — Р. Ш ухевича — сим вол воюю чої Україи і непоборности українського народу, а вгорі між прапорами висить клич «Бог і Україна». — Ці два слова — відбивають мету і зміст не лише З’їзду, але всієї сумівської роботи на чужині. З’їзд відкриває в. о. голови Марченко Іван, вітаючи при сутніх представників централь них установ та організацій, го стей та подруг і друзів сумівців. Після цього обрано Прези дію З’їзду в такому складі: мґр. Бенцаль Я. — голова, НанякГр. та Ярименко П. — заступники d секретарі Дебрицький Р. та Шеремета В. З’їзд привітали усно пред ставники: УАПЦ, Апостольська Візитатура, УВАН, УВУ, ЦПУЕН, УСХС, ДОБРУС, Головна Управа Братства б. в. 1. УД.УНА, ОУК, ТУІТ, ЦК СУМ та проф. Гр. Ващенко. Письмові привіти надіслали: УАПЦ, СВУ, ТПН, ОУН, Брат ство б. вояків УП А ім. Ю. Пе реможця, Підпільна Пошта У к раїни, ТУ CM ім. Міхновського, Союз Українських Пластунів Німеччини, Ліґа Українських Політичних В’язнів, О У Ж , Ви давництва — «Український Са мостійник» та «Сучасна Укра їна», К К СУМ -у в Англії, К К СУМ -у в Бельгії, К К СУМ в 99
Австралії та Осередок СУМ-у у Франкфурті. На З’їзді було присутніх 14 делегатів, які заступали 11 Осе редків СУМ-у, а 3 Осередки не були заступлені з причин ф і нансових труднощів. При цьому мило вражає факт, що най дальше віддалений осередок Гайденав біля Гамбургу є за ступлений на З’їзді делегаткою. З’їзд вибирає комісії: мандат ну, резолюційну та комісію — матку. Перший день З’їзду за кінчується, доповіддю О. Запо рожця на тему: «До націона лістичного світогляду», після чого вив’язалась жвава диску сія. Другий день З’їзду розпочато Богослуженням в обох україн ських церквах — в православ ній та католицькій, де делегати взяли організовану участь, а опісля відбувся спільний обід. Звіт з діяльноєти КК СУМ-у подав Марченко Іван, охоплю ючи в свойому звіті діяльність всіх реферєнтур-відділів Кра йового Комітету, за вийнятком фінансового відділу, за який склав окремо звіт керівник цього відділу Б. Бідяк. За звітом, стан членства СУ М -у на день З’їзду — 263 та 109 членів Юнацтва, разом — 372. В звітовому році відбулося по Осередках: 236 вишкільних сходин, 90 святкових сходин, 29 національних академій (святку вання національних роковин), 40 імпрез (аматорських драма тичних виступів на сцені), 16 прогульок. В 16 Осередках зор ганізовано бібліотеки та ви дано 6 рефератів, призначених національно-історичним роко винам. Також видано «Календарець сумівця на 1952 р.» та два числа «Вістей». Діяльність Комітетів Осередків СУМ-у та кож була належно ведена. Ці каво при цьому ствердити, що діяльність на відтинку органі 100
зації юнацтва СУМ-у, у відміну до двох попередніх років, мимо дуже трудних умовин життя та браку засобів для розбудови ці єї ділянки праці, дуж е пожва вилась та осягнено чимало ус піхів. Рівнож добре ведено ф і нансово-господарські справи. В дискусіях над звітами бра ли участь не лише делегати, але й гості, що робило диску сію ще більш оживленою. Кажучи прямо, закидів в сторо ну уступаючих органів за ви нятком деяких технічних недотягнень не було, хоч це не оз начає, що праця СУМ -у по винна цим задовольнитися, про тивно всі учасники З’їзду ш у кали розв’язки, як найкраще було б повести працю не лише в централі, але і на місцях по осередках, щоб тим самим гідно вив’язатися з своїх обов’язків та завдань, які стоять перед сумівською молоддю, беручи під увагу те, що на Рідних Зем лях українська молодь цих мо жливостей не мас. Після уділення абєолюторії обрано нові органи СУМ -у в складі: 1. Марченко Іван — го лова, 2. Холявка Іван — заст. голови, 3. Дебрицький Роман — секретар, 4. Смирний Михайло — Керівник організаційного, спортового і фізкультурного від ділів, 5. Запорожець Ол. — К е рівник відділу виховання, 6. Чорній Іван — Керівник відді лу преси, 7. Кудрик Володимир — Керівник відділу єоціяльної охорони і видавничих справ, 8. Бідяк Богдан — Керівник від ділу фінасів, 9. Леник Володи мир — Керівник юнацтва, 10. Пеленський Я. 3. — Керівник відділу інформації та міжнародніх зв’язків, 11. Кіс Івам — і 12. Стойко Анна — Члеии-заступники. Головою Контрольної Комісії вибрано інж. М. Галів, а Го ловою Товариського Суду —
інж. Г. Комаринського. Головою Виховної Ради СУ М -у обрано проф. Гр. Ващенка. Після вибору нових органів, були виголошені доповіді друга Наняка Г. на тему «До пробле ми виховання української мо лоді» та друга Леника В. «Ви ховання юнацтва». Виголошені доповіді стали основою напрям них діяльности СУМ-у. На кінець З’їзд схвалив ре золюції, щ о їх подаємо повністю: I. В справах загальних: а) «IV. З’їзд стверджує, що Спілка Української Молоді в Німеччині перейшовши із ста дії організаційної в стадію по глиблення виховної роботи, вважає за відповідне доручи ти керівним органам СУМ -у в Німеччині спрямувати свою чинність на удосконалення і розширення національно - ви ховної та культурно-освітньої праці. б) IV. З’їзд стверджує, що СУМ стоїть на плятформі Вою ючої України і уважає цю плятформу за єдиноправильну. Тому СУМ у Німеччині засу дж ує так само всі окремі особи чи опортуністичні, угодові і ка пітулянтські Групи, що зрадили українські самостійницькі по зиції та український антимосковський фронт, зговорюючисьз ворожими українській виз вольній справі т§ українській державності чинниками. II. В справах організаційних: а) IV. З’їзд доручає Крайо вому Комітетові зорганізувати клітини СУМ -у ще в тих ук раїнських громадах, в яких до сі осередків ще немає, або які перестали діяти. Комітетам Осе редків доручає зробити більше зусиль для охоплення в лави СУМ-у ще ту молодь, яка досі не належить до жодних моло дечих організацій. б) IV. З’їзд пропонує зверну ти більше уваги на організацій
не охоплення поодиноких моло дих українців, що живуть роз сіяно по різних містах Німеч чини. Для того припсн>є ство рити в кожному осередкові ок рему референтуру зв’язкового з такими молодими українцями, що живуть в околиці. III. В справах вишкільїіих і виховних а) Достовірні вісті із Рідного Краю говорять, що в нашій по неволеній, але нескореній і ге роїчній Батьківщині, українсь ка молодь учиться головно у фаховому і загально-освітньому напрямках, при чому ворог намагається прищепити нашій молоді ворожі для України світоглядові концепції. IV. З’їзд уважає, що найперше завдання сумівців, що перебувають у вільному світі є всебічно вчити ся, щоб найперше не відстати від наших братів в Батьківщи ні у фаховому і загально-освітньому відношенні та успішно протистояти ворожим світоглядовим впливам. Особливу увагу треба звернути на плекання християнських складників на шого світогляду, що найбільше відповідають духовості нашого народу. Наші гасла, що наша боротьба ведеться за Бога і У к раїну, потребують всебічного ви повнення на всіх ділянках на шої праці. Хай наш шлях ще краще освічують промені хри стиянського ідеалізму. б) За Спілкою Української Молоді вже 7 років діяльности. Серед наших членів є вже й такі, щ о були в СУМ-і від по чатку. Ми мусимо від них, як також і від новіших членів ви магати певних конкретних ви явів їхньої праці в СУМ-і. IV. З’їзд СУМ-у в Німеччині, доручає Крайовому Комітетові і Комітетам Осередків СУМ -у підготовити і провести іспити І., II. і III. ступенів в усіх осеред ках, згідно з вказівками ЦК 101
СУМ-у, опублікованими в Бю чаткування ширшого охоплення юнацтва в Німеччині, але рівно летені ЦК СУМ -у ч. 5. в) IV. З’їзд пропонує Коміте часно стверджує, що порівняль там Осередків звернути більше но до потреб, зроблено щ е мало. уваги на студійну діяльність Тому, IV. З’їзд доручає К К членів СУМ-у, авдиторним, за звернути найбільшу увагу в очним, чи самоосвітнім спосо своїй діяльності для юнацтва і бами. трактувати її як справу най більшої ваги. г) IV. З’їзд уважає, що голов б) Крім організаційної роботи ним завданням української еміґрації є несення в світ правди серед дітвори треба рівночасно поглибити виховну роботу серед про Україну та її визвольні юнацтва, що можна здійснити змагання. Для того СУМ пови нен виховати якнайбільше доб лише промінюючи всі можли вості та засоби, які ми посіда рих пропагандистів та журна лістів. З’їзд доручає КК СУМ-у ємо. IV. З’їзд доручає К К зор ганізувати щ е цього року де присвятити тій ділянці особливу увагу. кілька вишкільних таборів чи курсів для виховників юнацт IV. В справах Юнацтва: а) IV. З’їзд виносить приз ва, та вишкільні і відпочинкові табори». нання керівним органам СУМ-у в 1952-53 діловому році за запоІ. Чорній
Приклад, гідний наслідування В днях 29. 8. — 13. 9. ц. р. з ініціятиви керівника Юного СУМ-у В. Леника та заходами всього Крайового Комітету СУ М -у в Німеччині, у Файстентар (біля Мюнхену) відбувся вишкільний табір для підготови ке рівників і виховників Юнацтва СУМ-у. Програма табору складалася з циклю викладів: релігійне ви ховання, психологія, педагогіка, методологія українознавства, ук раїнські народні звичаї, суспільнознавство, «бон-тон», ф і зичне виховання, санітарний курс, таборування, картографія, піонерка і інше. Табором керувала Команда в складі: Г. Комаринський — ко мендант, Б. Бідяк — бунчуж ний, І. Чорній — писар, Смир
102
ний — інтендант, д-р Ріпецький — таборовий лікар, Людми ла Степаненко — керівник то вариських гор та дозвілля. Виконанням програми вишкільного табору керував керів ник внутрішньої діяльности СУМ-у Г. Наняк, котрий також входив в склад Команди як програмовий референт. В підготові й проведенні та бору брали участь з-поза К о манди керівник Ю. СУМ-у В. Леник та заступник Голови К.К. СУМ-у в Німеччині І. Холявка. Табір проведено з повним ус піхом. Хай цей факт послужить доб рим прикладом для СУМ -у- в других краях, де багато кращі умовини життя нашої еміграції. 3. Ґонтар
Свято молоді у Великій Британії Спілка Української Молоді у вітрі. Командант відбирає звіти Великобританії 4-5 липня свят від осередків. кувала Ювілейне Свято — п’я Лунає команда коменданта тиріччя існування Її на Бри свята «до звіту голові Крайово танських островах. го комітету-струнко! Командант Субота 4-го липня. Ясний созвітує Голові Крайового Комі няшний ранок (підбадьорюючі тету Я. Деременді. Потім під вплинув на керівників та госпо няття прапору, хвилини мертвої дарів свята. Кожний сумівець тиші й сумівський прапор замавіднайшов своє місце святково яв над трибуною поруч україн го дня. Одні стали розпорядни ського національного та англій ками в місті, інші заходилися ського прапорів. Командант свя на площі докінчувати місця та М. Гринюк відчитує святоч для фестину, ще інші зайнялися ний наказ. Слова наказу глибо ко заходять в душі сумівців та декорацією трибуни. присутнього громадянства. К ож Прибулі реєструються біля ний в цю хвилину згадує тих реєстраційного столика та одер героїв, що стали до боротьби ж ують всі необхідні інформа проти ворога-Москви, між яки ції. Тут ж е одержують адреси ми більшість — це українська на нічліги. молодь. Клич, що його кинула Кругом зелень дерев тат трави, молодь на чужині в цей день, щ о кожному пригадує Рідні стає кличем всього українського Землі. А ж клич сьогоднішньо громадянства: «Воля України — го свята — «Воля України-Нанаша мета». ша Мета», — збуджує кожного З черги Голова Крайового Ко від тієї щоденної праці на чу мітету Я. Деременда коротким жині й єднає з Рідною дале словом офіційно відкриває Ю ві кою поневоленою Батьківщи лейний Здвиг. ною. Присутні мають нагоду на О год. 2-й по полудні комен вільному повітрі переглянути дант здвигу М. Гринюк подає працю осередків СУМ-у з мис через гучномовець команду: тецької ділянки, в якій взяли «Осередки приготовитись до виучасть 5 осередків, що виступа маршу на площу». За п’ять ли в конкурсі за краще вико хвилин лунає команда вимаршу нання рідної пісні та танцю. Ін перед трибуною. 500 сумівців і ші мали нагоду розважатись сумівок в єумівських одностро фестином, тягаючи «вудку щас ях виструнчились перед трибу тя» та «стрільбою». ною. В центрі перед трибуною стоять сумівці в національних По закінченні програми пер одностроях. Тут ж е на стіль шого дня на площі та зняття цях сідають прибулі гості від сумівського прапору, учасники українських установ та органі свята переїжджають до Фрі зацій, а також жюрі, яке буде Трейд Голл в центрі міста Ман присуджувати нагороди за кра честеру. Це найбільша заля ще виконання виступів в мис міста, що вміщує понад дві й тецькій частині на вільному по пів тисячі глядачів. Біля сьомої
103
години заля заповнилася гляда чами, між якими багато чужин ців. Концерт розпочинається вис тупом найкращого хору на цьо му терені , хору «Гомін» з Ман честеру. Опісля повторяються за чергою виступи поодиноких хорів та балетів. що зголоси лись до участи в святі. Під час концерту вручаються нагороди «Золота грамота» за здобуття першого місця в конкурсі, що відбувався на площі, мішаному хорові «Трембіта» з Ольдгам, чоловічому хорові «Луна» з Рочделю та балетному гурткові з Редінґ. Другі місця зайняли: хор з Редінґу та балет з Ольгаму. Всього за участь в Ювілейному Здвизі та за кращу працю Кра йовий Комітет видав 60 грамот. Найбільше захоплювались глядачі балетним гутком з Лідс, де переважна частина виконав ців — це наші юнаки та юнач ки, які виконували танці: гопак та морський танець. Кожний виступ був належно оцінюваний публікою рясними оплесками. Соняшний ранок в неділю зібрав тисячі учасників в Гітон
Парку, де після підняття пра пору о. В Дзюба в сослужінні оо. І. Бабій та Я. Гаврилюк від служив соборну Службу Божу. На закінчення зворушливу про мову сказав о. Я. Гаврилюк. Реферат «Наша мета» відчи тав М. Гринюк. Друг Гусак за читав святочне зобов’язання мо лоді в день Ювілейного Здвигу СУМ-у у Великобританії. Ще декілька інформацій про похід до пам’ятника й комен дант свята закриває Ювілейний Здвиг. Під спів «Не пора, не по ра» знімається сумівський пра пор. О год. 3-ій пополудні з Чітгам Гілл вирушає довжелезний похід, з участю понад дві ти сячі українського громадянства, до пам’ятника поляглим, на Ст. Пітер Сквер, в центрі міста, де складено вінок від СУМ-у, в пам’ять поляглим за волю У к раїни. Після складення вінка та відспівання національного гимну колони учасників Здвигу ви рушили в поворотний похід. Всі учасники з задоволенням від’їзджали додому. Г. В.
З К Р А Й О В О Г О З Д В И Г У С У М -у в Канаді В суботу й неділю 4 і 5 липня 1953 р. в Торонті відбулася не бувала імпреза. Канадійський Крайовий Комітет Спілки Ук раїнської Молоді у прекрасній залі Ітон Авдиторіюм влашту вав своєрідну олімпіяду сумівської творчости. Розуміється, не в повному розумінні, бо не було там показаного спеціяльного мистецтва, не було індиві дуальних деклямацій, не було читки літературних творів мо лодих сумівців, а можна споді ватися, що такі речі у нас існу 104
ють. Величезна заля Ітон Авди•горіюм була битком набита, і побачивши та почувши пооди нокі точки, може навіть забага то!' програми, навряд, чи знай шлася одна людина, яка не бу ла б задоволена, ба більше — захоплена. Так і хотілося ска зати: «Не змарнувала ти, моло де, тих кілька років перебуван ня на новій землі, коли можеш виступати з такими хоровими чи танцювальними пописами! Такі речі самі з себе не беруть ся, їх попереджує поважна пра-
БЕЛЬГІЯ. — Сумівська колона маршує під час здвигу СУМ-у у вересні 1953 pt
АНГЛІЯ. — Фраґмент з виступів пооциноких гуртків СУМ-у у ми стецьких конкурсах під час здвигу СУМ -у в 1953 р. в Манчестері
Ф от о В. Лешік
НІМЕЧЧИНА. — Фрагмент з вишкільного табору СУМ-у «Чорний Ліс», літом 1953 р.
США. — Осередок С УМ -у м. Боффало, II. Й., приймає участь у маніфестації дня 31. 5. 1953 проти голоду в Україні в 1933 р.
КАНАДА. — Балетний гурток Осередку С УМ -у ім. ген. Тараса Чупринки, в Торонто
ця над собою, де нераз єдиним заохоченням до цієї праці є тільки любов до свого рідного». На самому початку ми почу ли пісні у виконанні об’єднаних сумівських хорів. З черги єди ний промовець (підкреслюємо, що єдиний, бо не завадив би був ще один, який був би від крив імпрезу та з’ясував гос тям значення та мету саме та ких імпрез) у своєму виступі змалював велич та красу укра їнської культури, заохотив мо лодь до її всебічного засвою вання. У своїй промові проф. Зенон Саган сказав: «Замало знати, скільки раз і з ким ми воювали, треба знати також рідні звичаї і традицію. Пригляньтеся тільки їм! Скіль ки чарівної символіки старого народу вона ховає в собі! При глянувшися ближче, ви побачи те, що в ній збереглися заворо жені елементи не то нашої передхристиянської, але й передкняжої давнини, з такої давни ни, що старша ще від усіх на ших стародавніх Сварогів, Дажбогів, Лад та інших персоніфі кованих сил природи. Вивчив ши хочби наші традиції, вам ні чого легшого не буде, як відки нути московську брехню про їхню старшість за нас. Тоді, ко ли ми жили упорядкованим культурним життям, їхні пред ки «із лядського рода ісходяще, аки скот нечестивий по лісах шугали і яко скот розводили ся»... Необхідно засвоїти бодай начерково культуру українсько го слова і тону. Казки, прислі в ’я, байки, поговірки, загадки, а врешті пісні, приспівки, аж до дум включно, — це незрівняна скарбниця нашої культу ри, що її маємо тільки ми. Загляньте до неї, вона відкрита для всіх, і ви станете її палки ми звеличниками. Не соромте ся дослухати тепер до кінця ці єї казки, яку вам, ще дитині,
почала була колись розказувати Ваша матуся чи бабуся, і не докінчила, бо може її розповідь була перервана грюкотом роз ривної бомби... Подивіться й на те, як укра їнський народ розв’язав мистец тво лінії і барви. Чи має який інший народ такі писанки, як ми, вишивки, таке малювання і прикрашування предметів ма теріальної культури, як ось пе чей, вікон, топірців, аж до пред метів щоденного вжитку. Пере гляньте хочби на картинах простірні форми української кера міки, крої нашої народньої но ші, аж до будови наших цер ков. Порівнюйте ці продукти української культури з продук тами культури інших народів, родів! Засвоюйте культуру україн ського руху й ритму. В ньому — в українському танку і гагілках тільки заворожена гармо нія порухів людського тіла, але й неодна тайна нашої буваль щини. І в сотий раз закликаю Вас: вивчайте надбання української духовости у всіх ЇЇ многогранних видах і порівнюйте надбан ня нашої культури з надбання ми народів. Наша культура не боїться зіставлення з культурою народів, так як не бо'пься та кого зіставлення наша душа, національна вдача чи наш ук раїнський краєвид. Коли ви вдумливим оком станете розгля дати своє рідне, ви палко полю бите його, ви побачите і впев нитеся в тому, що ви син чи дочка великого і благородного народу, бо тільки такий народ міг створити такі великі і шля хетні надбання. Ці надбання за говорять до Вас сильніше, ніж заговорила колись жменька за сушеного євшан-зілля до зукраїнізованого молодого половчани на». Після промови, неначе в ка105
лейдоскоггі, мінялися на сцені виконавці, залишаючи після свого виступу незатерте вра ження. Хори, зокрема Монтреальський, під керівництвом проф. Р. Нагребецького і Торонтський, під кер. 3. Ґнопка, — заслуговують на особливе визнання. Вони вж е далеко від бігають від аматорщини, це вже справжнє мистецтво. Дисциплі на, зіспіваність, добір голосів — непересічні. Окремо слід згада ти танцювальні виступи балет них гуртків СУМ -у з Монтреалю, Торонта, Юного СУМ-у з Гемилтону, Лондону й Віндзору. Варто згадати, щ о наймолодша солістка — дівчатко, якій спов нилося ледве три рочки. Дивля чись на цю дитину, у декого з гостей показалися в очах сльо зи зворушення. її маестро, сам першорядний танцюрист, сидів у першому ряді і дискретними рухами показував цій премилій танцюристці, який саме комплікований крок робити, — і мала балетниця точно те робила. Цей танець абсолютно гідний увіковічнення на фільмовій плівці! У більшості танкових виступів запримічувалося таки добру балетову школу. Легкість рухів, ясно викладена ритмом і рухами тіла основна ідея танку, пооди нокі виступи — межували з ак робатичними пописами, яких без дуж е дбайливої підготовки не виведеш. Яких танців там не було: гуцульська Група з коло мийкою, виведеною по балетно му, і молдавський танок, і танок відродження стилізованого рим ського воїна із шитом та корот ким бойовим мечем, а все те переплітане виступами хорів. В неділю, після обіду, в парку Гуменюків, відбулася друга час тина імпрези, в якій взяло участь 300 сумівців та сумівок з різних Осередків СУМ-у Ка нади та сумівська духова оркестра з Бофало. Гостей біля 106
3.000. О год. 2-ій вивішено су мівський прапор під маєстатичні звуки українського наці онального гимну, виконаного сумівською духовою капелею з Бофало під батутою п. Андрія Кравчука. Перед офіційною час тиною імпрези обидва україн ські Владики проголосили бла гословення, а також виступив з словом голова Крайового Комі тету СУМ -у д. В. Кушмелин. Промовляли ще: сумівський капелян о. Я. Бенеш, д-р Р. М алащук (від ГУ ЛВУ), проф. М арченко (від СВУ) та сотник Св. Фроляк. Після промов відбула ся може найбільш імпозантна частина програми, а саме: д еф іляда сумівців, знову під звуки нашої оркестри. Мистецькі пописи, які йшли після офіційної частини, стоя ли на такому ж високому рівні, як і суботніші. Були тут танці, сольоспіви, деклямації. На жаль, не міг виступити з при воду недуги п. Гр. Ярошевич, як також з технічних причин мусили відпасти спортові зма гання. Сумівське «народне гуляння» продовжувалося до 10 год. ве чора та увінчалося повним успі хом. * Крайовий Комітет Спілки Ук раїнської Молоді висловив при людне відзначення Осередкам СУМ -у в Монтреалі й Торонті за їхню дбайливу підготовану і добре виконану програму під час «Крайового Показу Х удож ньої Самодіяльности СУМ-у, влаштованого в рямах ІІІ-го Крайового Здвигу СУМ -у в То ронті 4. липня 1953 р. Одночас но К К СУМ -у відзначив ус пішну участь у згаданому По казі і Здвизі Осередків СУМ -у в Гемилтоні (хор і балет Юного СУМ-у), Велланді (хор), Лондо ні (балет) і Віндзорі (балет). К К
СУМ-у висловив свою впевненість, що успіх цьогорічного Здвигу буде для названих і всіх інших Осередків великою зао-
хотою до дальшої праці і ще кращої підготови до наступного IV-oro Крайового Здвигу СУМ в Канаді.
З У С Т Р ІЧ С У М ІВ С Ь К О Ї МОЛОДІ ПІВН ІЧН ОГО К В Е Б Е К У В металево-копальняному інтив недавно побудовану домівку дустріяльному північному Кве СУМ-у. Після того відбувся бен беку (Канада) існують два Осе кет, з участю коло 80 осіб су редки СУМ-у, — один у Руанмівської молоді і громадянства. Норанді, а другий у Вол-д, Ор Під час прийняття промовляли; (Бурламак). З уваги на невели о. Лев Чайка — парох Валдору ку кількість українського насе і Руану, М. Томцьо — голова Осередку СУМ-у у Валдорі і В. лення у цих місцевостях, згада ні Осередки не нараховують Кузьмин, орг. референт Осеред багато членів. Та не зважаючи ку СУМ-у в Руан. О. Парох за на це, як і на інші труднощі, ці кликав до гармонійної співпра Осередки розвивають працю з ці всіх українців, а пп. Томцьо великим запалом. і Кузьмин говорили про зав 26. липня 1953 р. в Руані від дання й обов’язки української еміграції і зокрема сумівської булася Зустріч Сумівської Мо молоді. лоді «Північного Краю», під Вечором драмгурток Осередку гаслом «Україні — вірні до СУМ-у в Руан відіграв одноаксмерти!». В зустрічі взяли участь тову комедію «Тато на заручи обидва Осередки СУМ. Органі нах», а після того мішаний та затором зустрічі був Осередок жіночий хор під керівництвом СУМ-у в Руан. Зустріч розпоп. Гуцуляка дав концерт народчасто св. Службою Божою, яку ніх і повстанських пісень. Як відправив Всеч. о. Лев Чайка сценічна вистава, так і концерт в церкві Св. Михаїла. Під час були виконані гарно. Богослуження співав сумівський Учасник хор з Руан. о. Л. Чайка посвя
VI. Здвиг СУМ-у в Бельгії ЗО. 8. 53 відбувся VI. Здвиг Спілки Української Молоді в Бельгії, в місті Намюр, що про йшов з помітним успіхом. Здвиг проходив під гаслом «Воля У к раїни — Наша Мета»! На Здвиг прибуло 300 сумівців і така ж скількість українського грома дянства, а зокрема біля сотні дітей, що саме цього дня за кінчили свій відпочинок в Оселі. Як на чисельність укра їнського громадянства в цю по ру в Бельгії, то це є досить ви-*
соке число. Здвигові пригляда лись також численні бельґійці. Здвиг розпочався піднесен ням прапорів, звітом, після чо го сумівці і все громадянство перейшли до церкви на Бого служення. Церковну відправу провадив о. Ген. Вікарій Перрідон, в асисті о. кан. Фукацчика —сумівського духовника, й о. Бульса та о. І. Кота, як ди якона. По Богослуженні відбувся маніфестаційний похід голов 107
ними вулицями міста і на мо гилі поляглих, біля колиш ньої фортеці, складено вінок з на писом: «У країнська молодь — Поляглим за Волю Батьківщ и ни». Вертаючись від пам’ятни ка, сумівці співали маршових пісень. Попереду сумівської к о лони несено транспарент з на писом французькою мовою: «Українська молодь на вигнан ні стремить до Волі України»! Відтак, на площі біля Інсти туту Братів шкільників, відбу лось офіційне відкриття Здви гу. Голова К К С У М -у О. К о валь, відкриваючи Здвиг, при вітав присутніх та коротким словом з’ясував мету Здвигу. Після цього йшли численні привітання усні і письмові від Представників Церков, україн ських центральних громадсь ких установ та українських визначних громадян. На закін чення привітів член К К С УМ -у — П. Павліченко виголосив палку промову, закликаючи су мівців інтенсивно готуватися до боротьби за осягнення нашої Мети — волі України. 34 сумівцій, щ о пройшли іспити укра їнознавства перш ого ступеня, склали приречення. Ціле пообіддя було заповнене спортовою частиною, щ о її за початкували вільноручними вправами дівчата і хлопці, учас ники Української Дитячої Осе лі в Бельгії. Вправи з піснями пройшли успішно, під загальне захоплення глядачів. У відбиванці вийшов переможцем осе редок С У М -у Ля Лювієр, ви граючи чаш у Краєвого Коміте ту. Під час відбиванкових зма гань учасники Здвигу мали можливість слухати україн ських пісень з плативок, спро ваджених з США. Концертова частина Здвигу відбулася в просторій залі Ін ституту, з участю численної 108
публіки. На вступі голова К К С У М -у О. Коваль схарактери зував значення VI. Здвигу, під креслюючи, щ о наймаркантніш ою його рисою є активна участь в ньому трьох поколінь: старш ого громадянства, старш ої і доростаю чої молоді, щ о свід чить про ідейну їх спаяність і тяглість дії на ш ляху до вели кої Мети. Зокрема пролеґент зупинився над важ ливістю ви ховання української дітвори, поважне число якої цього року скористало з вакаційної Оселі... Під час цих ферій пройшло че рез Оселю 107 дітей, які крім здорового відпочинку вивчили низку українських пісень і вір шів та навчались багато дечо го, щ о є необхідне в національ ному вихованні. Виступ учасників Оселі з різ номанітною програмою й патрі отичним змістом відбився хви люючим резонансом серед при сутніх. Ц е вперше українська еміграція в Бельгії мала м ож ливість насолодж уватись так гарно підготованими сценками з масовою участю української дітвори. К онцертову програму виступу збагатив сумівський хор з міс та Льєж, під керівництвом п. А. Самчука, даючи декілька народніх і стрілецьких пісень. Програму концертової частини підготовив і за неї відповідав М. К огут — керівник культур н о-освітн ього відділу К К СУ М -у Взагалі цьогорічний Здвиг пройшов з надсподіваним успі хом, залишаючи в учасників глибокі враження та додаючи їм нової сили до дальшої праці й боротьби на ш ляху до осяг нення наш ої мети — волі У кра їни. Пресова Референтура К К С УМ -у
З діяльности СУМ-у в США w Спілка Української Молоді Америки розпочала підготову до свого Другого Всеамериканського Маніфестаційного Здвигу. Докладніші інформації будуть подані після остаточного реченця_ та місцевости, де він ма5, відбутися. * Під сучасну пору в СУМА д.с: 18 драматичних гуртків, 13 танцювальних груп 17 спортоних гуртків, 6 мішаних хорів, 6 музичних гуртків (в тому числі 2 духові оркестри), 3 декляматорські 2 співочі квартети. Шість Осередків користають з періодичних радюпересилань через місцеві американські радіовисильні. Осередок у Гарт-
форді має власну кооперативу та майстерню дерев’яних виробів. У дев’яти Осередках створено власні бібліотеки. Понад 150 сумівців та сумівок вчаться у високих школах ЗДА. # м червня ц р в Ню. йорку відбувся самодіяльний концерт ^ сумівців з Осередків: Ню. й Гартф орді> Пассей та Ні0арку. В програ xQ B^ CTynWj ‘4 Н^ И, / ямації інсценізації. Кон* пройшов успішно і був заЦф^льм0Рваний «сум-Фільмом». ^ концерт буде ", подано в наступному числі «Крил».
* В днях 12 і 13 вересня 1953 року в українському селі — Ukrainian Village, R. F. I>, № 3, New Brunswick, N. J. відбувся Другий Всеамсриканський Маніфестаційний Здвиг під гаслом ВОЛЯ УКРАЇНІ — НАША МЕТА! Ціллю Маніфестаційного Здвигу було: Задемонструвати духову єдність української молоді, об’єднаної в СУМ-і, з поневоленим українським народом в його боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу; Заманіфестувати безкомпромісову поставу української молоді в боротьбі з комунізмом — ворогом національної і с о ц і а л ь н о ї сво боди та суверенности всіх народів; Заявити про підтримку резолюції ч. 58, що її вніс до Палати Ре презентантів конґресмен Лоренс Смит в справі нав’язання без посередніх дипльоматичних взаємин між ЗДА та Українською й Білоруською ССР; Запротестувати проти дій «Американського Комітету Визволення від Большевизму», який морально й матеріяльно підтримує росій ських імперіялістів на еміґрації, в чиїх інтересах є дальше поне волення Росією неросійських народів; Висловити солідарність української молоді з населенням Східньої Німеччини й Чехословаччини, яке вийшло на бій з російським окупантом, щоб ще і ще раз переконати світ про марні його спо дівання на мир з Москвою; Звернутись до Уряду ЗДА з проханням вплинути на перегляд справи трьох молодих українців, Миколи Литвина, Романа Гнипа й Романа Ціпери, засуджених у Німеччині у 1952 році американ ським судом на сім років тюрми. Вони караються за оборону чести Української Нації! 109
Програма Здвигу складалася: З показу художньої самодіяльности Осередків СУМА: хорові ви ступи, інсценізації, українські народні танки, музичні точки у ви конанні музичних гуртків, спортові змагання і т. п., та маніфестаційної частини започаткованої політичною промовою, далі схвален ня резолюцій та дефіляда сумівців перед трибуною. Духова оркестра Осередку СУМА в Боффало (30-ть осіб), зве личувала дефіляду сумівців у маніфестаційній частині. Кращі виступи з художньої самодіяльности та спорту були від значені спеціяльними нагородами. У вечорі в суботу і в неділю відбулась товариська забава 3 тан цями на танцювальнім майдані. До танців пригравали оркестри Гірняка і Босого. Здвиг відбувся успішно. І дійсно українська молодь в США, організована в лавах СУМ-у, заманіфестувала свою ЄДНІСТЬ з всією українською молоддю, об'єднаною в СУМ-і, та поневоленим українським народом в його боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу.
Новий Ком ітет СУМ -у о Стокгольмі Стокгольм (ICC). Заходами Уповноваженого від ЦК СУМ -у на Ш вецію п. інж. І. Бутка, 14. 5. 1953 р. в м. Стокгольмі від булися Загальні Збори сумівців, міста, головно в питанні пере виборів Комітету Осередку. Піс ля підсумків річної праці су мівського осередку та накрес лення плянів на майбутнє, об-
рано новий склад Комітету Осе редку: Петро Горват — голо ва, Богдан Федорів — секретар, Ю рко Костів — скарбник. До Контрольної комісії: К. Гарбар, І. Бугко, Т. Гівель. Побажаємо новообраному ко мітетові осередку СУМ -у в Швеції успіху в виховній роботі серед української молоді.
Юний СУМ у Вінніпегу Комітет Осередку СУМ ім. полк. УПА Ол. Гасина-Лицаря в Вінніпегу, Канада, може по хвалитися поважними успіхами в зорганізуванні та вихованні Юного СУМ-у. Відділ Юного СУМ-у створе но тут у жовтні 1052 р. На сьо годні нараховує він 25 юначок і 18 юнаків. Керівником юнац тва є д. Андрій Магрель (перед тим був д. Б. Чубенко), а йому у виховній праці допомагає подр. Надія Зінчук. Сходини юнацтва відбуваються кожного тижня в неділю. Юнаки й юна110
чки радо беруть участь з імпре зах, що їх влаштовує Осередок. Всі члени Ю СУМ -у мають од нострої, в яких під час імпрез тішать очі й серця батьків і глядачів. Комітет Осередку докладає всіх зусиль для придбання десь по^а Вінніпегом літньої оселі для юнацтва. Всі потрібні буді вельні роботи будуть виконані власними силами. Побажаймо якнайкращих ус піхів друзям-сумівцям у Вінні пегу в їх вдячній і необхідній праці! В. М.
Звідомлення про у. Крайовий 3‘їзд С У м -у в Канаді В неділю 6. вересня 1953 р. в Торонті відбувся V -и й Крайовий З’їзд Спілки У к раїн ської М олоді в Канаді. У З ’їзді взяли участь 38 делегатів з 51 мандатами, від 16 О середків (на в с іх 20), щ о ре презентували собою 1606 членів С У М -у в Канаді. З ’їздові передав св оє благословення Владика К ир Ізидор. К рім того, З’їзд вітали усно й письмово численні організації з Канади й інш их країн. З ’їзд підвів підсумки цілорічної праці, проаналізував всі недо ліки, намітив пляни й напрямні дальної праці та виріш ив, щ об в майбутньому присвятити головну увагу організації доросту й юнацтва, виш колові сум івськи х виховників, влаш товуванню в а каційних осел ь і таборів, ви пускові необхідних посібни ків для їх керівників і т. п. В резолю ціях З’їзд заняв становищ е д о загально україн ських політичних справ та д о в сіх п ек уч и х проблем ви хо вання молоді в аспекті допомоги боротьбі В ою ю ч ої України. До нових керівних органів С У М ’у в К анаді ввійш ли: К райовий К ом ітет: Теодозій Буйняк — голова, П етро М икуляк — 1-ий заступник і кер Ф ін.-госп. відділу, Я рослав Сербин (М онтреал) — 2-ий заступник голови, Володимир М акар — секретар і керівник відділу сусп. опіки, Василь К уш мелин — керівник внут ріш ньої роботи (кул ьт.-ви х. і видавничі справи), Богдан Ш аф ран — орг. керівник, Лев Сенишин — зовн. з в ’язки, Лев Гусин — прес, реф., Богдан Співак (Гемилтон — спорт, р еф .,Ярослав Ц ю ропайлович (Гемилтон) — р еф . Ю ного С У М -у. К онтрольна К ом ісія: Богдан Гірник, М икола Ф іґол ь, П етро К о лісник. К райовий Товариський Суд: мґр. Волод. К ліш , мгр. Василь Бородач, Роман М ізур. В иховна Рада: Д -р М. К уш пета, В. Куш мелин, Л. Сенишин, Яр. Цюрапайлович. Нарадами З ’їзду керувала П резидія в складі: Яр. Сербин — голо ва, Д -р М. К уш пета — заступник, Яр. Ц юрапайлович і С. Ф едунків — секретарі. Б аж аємо н овообраном у К райовому К ом ітетові С У М -у успіхів у виконанні намічених плянів.
БІБ Л ІО ГРА Ф ІЯ Д. Донцов: Т У Г А З А ГЕРОЇЧНИМ — постаті та ідеї літератур н ої України. Винаддя С У М 1953. Стор. 158. Видана засобами К К СУМ і К О С У М -у Вольвергемптон і М анчестер.
Стор.; 68
77
ВИП РАВЛЕН НЯ З А В В А Ж Е Н И Х рядок; Н адруковано; 11 згори П ідмогильський 1 здолу зв ’язок ІванБ осий
ПОМ ИЛОК Має бути; Підмогильний об о в ’язок Іван Босий 111
ІНСТИТУТ ЗДОЧНОГО НАВЧАННЯ ПРИ УВУ ІЗН при УВУ провадить навчання українознавчих дисциплін заочною методою. Це висока школа, яка дає змогу вивчати різні галузі наук про Україну. Студенти, які вписуються до ІЗН, на першому Році вивчають українознавчу підбудову — Студіюм Україйікум — і закінчують його іспитом усним і письмовим та одержують відповідні свідоцт ва. Ці студії являють собою замкнений цикл. Розпочато працю на другому курсі гуманістичного відділу. Сту денти, які цікавляться літературою, історією, мовознавством, ма ють змогу продовжувати розпочаті раніше студії, або їх починати. Запис на вищі річники ІЗН, провалиться далі. Курси ІЗН дають змогу поповнити знання всім, хто: а) провадить культурно-освітні гуртки чи референтури в різних наших установах, б) провадить українознавчі курси, в) займається вихованням молоді й має на меті дати їй україно знавчі знання, г) курси ці корисні для нашої молоді, яка студіює в чужинець ких високих школах славістичні, правничі чи інші науки, але не має змоги дістати джерельних матеріялів з наук про Україну. Студіюючи в ІЗН чи тільки читаючи окремі курси, наша молодь може легко включити у свої заняття україно знавчі науки. Поза студентами, курси ІЗН можуть передплачувати, як цілими циклами, так і з окремих дисциплін, особи, щ о з якихось причин (брак часу на студії тощо) не стають звичайними або надзвичай ними студентами ІЗН. Для наших культурно-освітніх працівників, які перебувають в місцевостях, де немає відповідних бібліотек, к у р с и ІЗН О С О Б Л И В О корисні. ІЗН має такі курси: Сучасна українська літературна мова — проф. д-р Ю. Ш ерех Географія України — проф. д-р В. Кубійович Історія України — І. Холмський Українська література — проф. д-р В. Петров — проф. д-р Д. Чижевський — проф. М. Глобенко. Вступ до науки про право і державу — проф. Л. Окіншевич Вступ до економічних наук — проф. М. Василів Історія української культури — проф. д-р І. Мірчук Основи соціології — доц. д-р В. Кнів Пропедевтика ф ілософ ії — проф. д-р О. Кульчицький Українська література давньої доби — проф. д-р Д. Чижевсь кий Теорія літератури — проф. д -р В. Державин Українська діялектологія — доц. д-р О. Горбач Всі оплати можна сплачувати ратами. По інформації просимо звертатися на адресу: Instdtut d ’enseigruement pax oomrespodance 27,rue des Bauves, Sarcelles (S. et O.) Prance 112
Г
----------------------------------------------:-------- N Заходами Головної Управи СВУ в Німеччи ні та Крайової Управи СВУ в Канаді ириступлеио до друку в українській мові книжки ОЛЕКСИ КАЛИННИКА під заголовком:
„ Щ О Н Е С Е З С О Б О Ю К О М УН ІЗМ ?” В книзі подано багато таємних документів від 1929 р. по 1933 р. з Криничанського райо ну на Дніпропетровщині. В книзі документа ми висвітлюється весь жах нідсовєтської дійсности кожного села та подано сотні пріз вищ жертв та їх адреси, як також виконав ців і керівників всіх акцій та кампаній того часу. Книжка складаєтья з 15 розділів: І. Вступ. 2. Хлібозаготівля. 3. М’ясозаготів ля. 4. Заготівля сільськогосподарських про дуктів та фуражу. 5. Заготівля прядива та льону. 6. Ліквідація кустарів. 7. Вилучення зброї і грошей. 8. Горілка, як засіб побудови соціялізму. 9. Державна позика. 10. Виборчі права. 11. Розкуркулення. 12. Колективізація. 13. Сівба. 14. Методи катування. 15. Голод 1933 р. Ціна книжки: в Англії — 5 шілінгів; в США, в Канаді — 1,5 доляра. Замовлення надсилати на адреси:
в Німеччині: Iwan Haluschka Miinchen 2, Dachauerstrasse 9/II. Germany в Канаді: «S.W.U.» 362 Bathurst St.
Toronto Ont., Canada
Одноразово повідомляємо, що СУМ-у друкується ця ж книжка англійською мовою.
заходами в Англії
V.__________________________________ У
Кожний українець і українка на чужині повинні набути книжки Д Н І П Р О В О Ї ХВИЛІ. Ці книжки опису ють наші визвольні змагання минулих і теперішніх часів, в'яжуть В ас із Краєм, прославляють наш побут і наше життя. Д осі появились такі книжки: 1. С. Любомирський: ТАЄМ НИЙ Ф РО Н Т (вичерпано) 2. М. Хортиця: ВЕЛИКА ГРА 3. І. Ш кварко: ПРОКЛИНАЮ Готується до друку: М ІЖ СЛ АВОЮ і СМЕРТЮ та інші цікаві книжки. Ставайте передплатниками всіх видань Д Н ІП Р О В О Ї ХВИЛ І. Вистане Вам написати до В-цтва і кож на нова книжка скоро буде Вам при слана. Видання Д Н ІП Р О В О Ї ХВИ Л І дешеві. Книжка В-цтва Д Н ІП РО В А Х В И ЛЯ це розвага й розрада на далекій чужині. Адреса В-ва:
«DNIPROWA CHWYLA» Mtinchen 26, Schliessfach 32,
„У К РА ЇН СЬК И Й Л Ь В ІВ "— багато ілюстрований прекрасними світлина ми культурних пам'ятників і творців того українського центру. Ціна Д М . 8. або 2.-дол. замовляйте в: V E R L A G „ U K R A IN E " M tTNCHBN RTTMFORDSTR. 19, G E R M A N Y
Ц і н а : 0 ,7 5 д о л я p a