Авангард (ч.196)

АВАНГАРД Ч. 1 1989

анг'а

КРАЙОВІ ПРЕДСТАВНИЦТВА: Вел. Брітанія Ukr. Youth Ass'n ЛОЛI c/o Mrs L. Fostun 49 Linden Gardens London W2 4HG

ЖУf НАЛ У К П Т И Ш О Г I

Канада Ukr. Youth Ass’n of Canada National Executive 83 Christie Toronto, 4 Ont. Canada — M6G 3BI

Австралія

Mrs. Irena Kohut 7 Damian Court Gienroy, Vic. 3046

КВАРТАЛЬНИК ВИДАЄ ЦЕНТРАЛЬНА УПРАВА СУМ AVANTGARDE QUARTERLY Official Press Organ of the Ukrainian Youth Association in Exile AVANTGARDE — TRIMESTRIEL Revue de jeunes editee par le Comite Central de I’Union de la jeunesse ukrainienne en exil

Бельгія Union de la Jeunesse Ukrainienne en Belgique 72 Bldv. Charlemagne Bruxelles Франція Union de la Jeunesse Ukrainienne en France 186 Bldv. St. Germain 75006 Paris

‘Арґентіна Association Juvenil Ucrania Sr. W. Zastawnyj Soler 5039 Buenos Aires Німеччина Vereinigung der Ukr. Jugend 8 Munchen 80 Zeppelin Str. 67 Germany Бразілія Jan Kuchar Rua Baia Grande, 146 Vila Bela 03202 Sao Paulo, SP

3CA Ukr. Amer. Youth Ass'n c/o Mrs M. Piatka P.O. Box 211 New York, N Y. 10276

Рєдаґує колегія, Головний редактор — Осип Р о ж ка Графічне оформлення: Граф ік Я ків Гніздовський Редакційне листування і матеріяпи надсилати на адресу Редакції: «AVANTGARDE» 136 2nd Ave., New York, N.Y. 10003, USA

УМОВИ ПЕРЕДПЛАТИ НА 1989 Країни

Річно:

3CA

15.00 дол.

КАНАДА

16.00 дол.

ВЕЛ. БРІТАНІЯ

6.50 ф.ст.

АВСТРАЛІЯ БЕЛЬГІЯ

15.00 авс. дол 500.00 б.фр.

ФРАНЦІЯ

75.00 ф.фр.

НІМЕЧЧИНА

30.00 н.м.

АРҐЕНТІНА

80.00 лезо

БРАЗІЛІЯ

2500.00 круз.

Printed in U.S.A. by Computoprint Corporation, 35 Harding Ave., C io n , N.J. 7011-2206

Tel. 1(201) 772-2166

FAX 1(201) 772-1963

Вісті з підневільної України УКРАЇНСЬКИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДЕМОКРАТИЧНИЙ ФРОНТ (УЦІС) З гід но з одержаними інформаціями з України, у Львові ство­ рено ице одну незалежну від влади українську організацію — Український Християнський Демократичний Ф ронт. Після довшої підготовки, 13 січня 1989 року відбулося Надзвичайне Установче Віче УХД Ф , на якому прий­ нято Статут і Програму та обрано керівні органи УХД Ф . Головою Цен­ тральної Ради У Х Д Ф обрано Василя Січка. Нижче подаємо текст Протоколу установчого Віча.

Петро Січко

Василь Січко

Н а р о д ж е н и й 18 серпня, 1926 року. О друж е ни й із Стефанією Петраш. Сини: Василь і Володимир, дочка Оксана. Економіст . В перше за­ арештований в Долині, Івано-Ф ран­ ківська обл. На с у д і у Львові, за­ с у д ж е н и й на 3 ро ки суворого ре­ ж и м у за "наклеп на д е р ж а в у " (Арт.

187-1). В часі II С віт ової В ійни був ст арш иною в УПА. В 1947 ро ц і засудж е ни й за спробу організувати С пілку для визволення України. Був з а с у д ж е н и й на 25 р о ків у в ’язнення. Звільнений у 1957 р. на підст аві А м нест ії. Відм овлявся засудит и с в о ї переконання мимо 20-ліття ш икан КҐБ. Був часто пересліду­ ваний поліцією , т а к о ж в ост анніх роках "ґл асност і" і "перест ройки".

Н а р о д ж е н и й 22-го грудня, 1956 р. Н е од р уж ен ий . Заарештований 5го липня, 1979 р. в Д олині, ІваноФ р анківська область. С уд ж е н и й 4-го грудня 1979 р. на підст аві закону (ст. 187-1). Після закінчення середньої ш коли працю вав на за­ воді. У 1975 р. ст удію вав ж у р н а ­ ліст ику у Київськом у у-ті, звідки його викинули 20-го липня 1977 року, бо бат ько відмовився сп ів­ працю ват и з КҐБ. Того ж ро ку він відмовився від членства у ком со­ молі, і подався на виїзд із СССР. За цей вчинок його затримано 2 т и ж ­ н і у Ів а н о -Ф р а н ків сь ко м у П сихіят ричному Шпиталі. Після арешту в л ип ні 1979 р. його затримано у психіятричному шпиталі вп ро довж 40 днів. Тоді з а с у д ж е н о його на З роки концент раційних таборів. По­ ст ійно цькований поліліцією і КГБ.

13-го січня 1989 р. Василя вибрано головою УДХР.

1

ПРОТОКОЛ НАДЗВИЧАЙНОГО УСТАНОВЧОГО ВІЧА ВІД 13 СІЧНЯ 1989 Р.

13 січня 1989 року відбулося у Львові Установче Віче — З ’їзд Укра­ їнського Християнсько-Демократичного Ф р он ту (УХДФ). Віче відмітило, що воно було скликане за надзвичайних обставин, без ширшої підготовки, тому що ЦК КПУ і КҐБ розпочали кам панію пе­ реслідувань з метою припинити діяльність Ф ронту. Тому установче Віче має статус Надзвичайного. Воно було скликане Організаційним Комітетом з метою затвердження Програми і Статуту У ХД Ф та обрання керівного органу Центральної Ради Ф ронту. В день проведення Віча теж не обійшлося без ексцесів з боку влади. Ще перед початком Віча, до приміщення силою увірвалося чотирьох службовців з апарату Міністерства внутрішніх справ, на чолі з заступником начальника карного розш уку Л енінського району міста Львова Смиком Зиновієм Петровичем. Близько години часу вони переглядали всі папери і переписували прізвища та адреси, особливо місця праці тих делегатів, що вже прибули на Віче. Мабуть наступним кроком влади будуть репресії делегатів на місцях їхньої праці. Ці делегати, що прибули пізніше і знаходилися в той час надворі, були свідками, як після виходу міліції з приміщення Віча, до них приєднались кілька працівників КҐБ, які чекали на вулиці і які ймовірно послали для обш уку міліціянтів, не бажали самим фігурувати в цій акції. Н аскок працівників каральних органів переш кодив відправленню Богослужби перед початком Віча, але воно розпочало свою роботу урочистими молитвами за український народ, за Україну і за Боже благословення для цієї справи, що її розпочинає УХДФронт. Найперше Віче обговорило питання назви цієї громадсько? організації і вирішено затвердити назву Український Християнсько-Демократичний Ф р онт (УХДФ). Віче обговорило і одночасно затвердило Статут і Програму УХДФ. Віче обрало Центральну Раду УХД Ф в складі 13 чоловік: СІЧКО Василь, КАРТИН Тарас, ЄДИНОРОЗ Степан, ТОРКО Микола, Ш ТУРМАК Іван, ЧЕКАЛЬСЬКА Лідія, КАСІЯН Володимир, КО РНИ ЛЮ К Ярослав, СЕНЬКОВСЬКИЙ Володимир, КОНИК Зиновій, СІЧКО Петро, ЧЕКАЛЬСЬКИЙ Роман, КІНДРАТЮ К Микола. Члени Центральної Ради обрали головою ЦР УХД Ф Василя Січка, а секретарем — Л ід ію Чекальську. Віче обговорило пекучу на сьогодніш ній день потребу виховання української молоді і було вирішено відновити при УХД Ф молодечу орга­ нізацію ПЛАСТ, котра існувала колись в Україні і діяльність котрої була припинена з приходом на нашу землю сталінського терору. Віче доручило всім делегатам і членам громад УХД Ф розпочинати практичну роботу з відновленням Пласту. Керівну роботу в цьому питанні Віче доручило членам Цетнральної Ради Тарасові Картин, Степанові Єдинороз, Миколі Торко та Іванові Ш турмак. Керівником Пласту обрано Тараса Картина.

2

Віче також обговорило питання організації при У ХД Ф "Товариства Просвіта” та відзначено позитивну роботу, яка вже ведеться в цьому напрямку, особливо в громаді (відділі) У ХД Ф міста Львова. Віче доручило організаційно-керівну роботу "П росвіти” членам Центральної Ради Яро­ славові Корнилю к, Володимирові С еньковський і Володимирові Касіян. Головою "П росвіти” обрано Ярослава Корнилюка. Керівництво діяльністю по релігійно-виховному і національно-патрі­ отичному відродженні населення Віче доручило членам Центральної Ради Петрові Січко, Романові Чекальський і М иколі Кіндратю к. О рганізаційну роботу економічної діяльности У ХД Ф Віче доручило Зиновію Коник. Віче відмітило роботу членів У Х Д Ф по збиранню коштів на допомогу Вірменії від Української Католицької Церкви і визнало потрібним виділити ще частину своїх покищ о скром них ф інансів Українській Католицькій Церкві у її Ф о н д на допомогу Вірменії. Віче обговорило становище переслідуваної Української Католицької Церкви, заслухало звідомлень ряду делегатів по цьому питанню і зокрема делегата з Івано-Ф ранківщ ини Івана Бойчука, котрий розповів про пе­ реслідування українців-католиків села Грабівка, яких каральні органи під загрозою суДу тиснули, щоб підписували згод у на відкриття у селі російської православної церкви. Віче осудило переслідування владою українських християн і прийняло резолю цію на захист УКЦ. Віче прийняло постанову домагатися відкриття пам’ятника одному з найдостойніш их лю дей нашого народу — М итрополитові Андрієві Шептицьком у у Львові й зобов’язало Центральну Раду написати з цього приводу відозву для збирання підписів про відкриття такого Пам’ятника. Віче прийняло постанову — найбільш національни святом вважати День Проголошення Незалежности України 22 січня 1918 року і визнало потрібним закликати всіх українців урочисто і по-святковому відзначати цей день. Віче осудило кампанію ЦК КПУ й КҐБ спрямовану на припинення діяльности УХД Ф , осудило брудні статті проти У Х Д Ф в комуністичній пресі, а також визнало неправомірним дію Президії Верховної Ради УССР, котра заяву про реєстрацію УХД Ф направила для розгляду в ЦК КП України. Віче зобов’язало Центральну Раду вислати протест з цього приводу до Президії Верховної Ради СССР. Віче визнало, що воно було скликане за надзвичайних обставин, має статус надзвичайного і тому багато проблем ще залишилося невирішеними. Надзвичайне установче Віче визнало необхідним, при заіснуванні сприятливіш их обставин, скликати ще одне Віче на широкій представ­ ницькій основі. Віче У Х Д Ф ронту закінчило свою роботу ввечорі 13 січня урочистими молитвами в наміренні Українського Народу. Василь Січко Голова ЦР УХД Ф Львів, 13 січня 1989 р.

Лідія Чекальська Секретар ЦР УХДФ

З

Урядам і Народам Світу ХАРТІЯ СВОБОДИ ПОНЕВОЛЕНИХ НАРОДІВ СССР Ми, представники Народньо-визвольних рухів Вірменії, Білорусі, Гру­ зії, Литви, Латвії, Естонії й України, які зібралися 28-29 січня 1989 року в м. Вільнюсі, повідомляємо про створення спільного Комітету, в якому об'єдню ються наші зусилля для створення вільних і незалежних держав. Історія показала, що саме існування багатонаціональної імперії з анахронізмом, що створю є нестерпні умови для всіх народів, які в ній перебувають. Ми вважаємо, що плюралізм є таким же основополож ним принципом в міжнародніх відносинах, як і в сфері л ю д ських прав. Утверджуючи право кож ного народу на індивідуальний шлях розвитку, ми, проте, представляємо рухи народів, які десятки років борю ться за національну незалежність. Н ікому не нав’язуючи своїх уявлень про дер­ жавний устрій і суверенітет, ми вважаємо неприйнятним для народів, яких представляємо, не тільки сумісне існування в рамках імперії, але також федеративний чи конфедеративний устрій. Ми потребуємо політичної і моральної підтрим ки нашого руху з боку всіх урядових і суспільних організацій. Ми надіємося, що переможе наше розуміння сьогодніш нього світу, згідно з яким лише вільне і незалежне існування народів, які до цього стремлять, може забезпечити стабільний і мирний розвиток світової спільноти. Ми закликаємо співвітчизників, які сьогодні живуть за межами імперії, до створення подібного Комітету й тісної співпраці з нами для досягнення спільної мети. Ми просимо Паруйра Айрікяна бути нашим представником за кордоном і сприяти створенню такого Комітету. Ми переконані, що наші народи осягнуть свободу і надіємося, що досягнемо цього в ближчому майбутньому і без насильних методів.

1. О б’єднання Н аціонального Самовизначення Вірменії — Мехак Гарбієлян 2. Боротьба за виживання Вірменії — Ваан Ішханян 3. Товариство Святого Іллі Праведного — Мераб Костава 4. Товариство Іллі Чавчавадзе — Тарієл Гвініяшвілі 5. Національна С пілка Л итовської Молоді — С аркіс Буш кявічю с, Павлюс Вайтекунас 6. Партія Національної Незалежної Естонії — Л аглє Парек, Антс Ціндас 7. Ліґа Свободи Литви — Альґемантас Валтрушіс, Антанас Терлецкас 8. Доустановча ф ракція Української Гельсінської С пілки — Богдан Грицай,Іван Макар 9. Рух Національної Незалежности Латвії — Анта Рудзіте 10. Неформальний Народний Ф р он т Латвії — Інтс Цалітіс 11. Білоруський кл ю б ’’П агоня” і газета ’’Білоруська Трибуна” — Сержук М.

12. Національно-Демократична Партія Грузії — Ґеорґій Ахелія 13. Литовський Комітет для рятування політичних в’язнів — Петрас Т ідзікас 4

Вільнюс, 28 січня 1989 р.

ТРЕНОС В ТИСЯЧОЛІТТЯ ХРЕЩЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСИ М осковським ієрархам, увінчаним мітрами, зодягнених у коштовні фелони, випещеним, виплеканим, владним завтра подаватимуть руку священики тих країн, з однієї чаші з ними причащатимуться, вторитимуть словам їхніх нещирих молитов... Господи, всемогутній і всеблагий, в чиїй волі наш день і ніч, Господи, що безустанно спозираєш страждання і гріхи наші, Господи, не дай мені упасти в гріх погорди, не дай мені осквернитися ненавистю, Господи, не погребуй мною і подай мені поміч свою. Я ж не суддя цим велемовним українським ієрархам, та не дай мені змовчати кривду і брехню, не дай вустам моїм затерпнути у німоті, бо бездія гірша від лихої дії, а потурання злу страшніше самого зла. А ще відкритий, Господи, очі слугам твоїм, що тихим словом вчать лю бити тебе і правду Твою, а самі їдуть вшанувати пр и сутністю своєю найфальшивіше зі святкувань, о р гію лукавства і злодійства, — понесуть бо на долонях своїх липкий потиск продажних рук і цими ж долонями благословлятимуть потім немовлят, а на лицях своїх понесуть поцілунок Ю ди і схилятимуть потім осквернені лиця перед образом твоїм. Господи, де ж межа глупоті л ю дській? Господи, чому ж більшої ласки Твоєї удостоїлись у прозрінні спортсмени — ревнителі тіла, аніж духові слуги Твої? Чень, не согріш у перед іменем Твоїм і правдою Твоєю , коли назву тих, зодягнених у коштовні мітри і ризи, торгашами, гіршими від торгашів у Єрусалимському храмі. Бо той, хто проповідував добро і лю бов, хто прощав найважчі гріхи і вчив милосердя, все таки один раз, один єдиний раз взяв палку в руки і силою вигнав торгашів з храму. Так, найбільший злочинець може бути прощений Богом, та ніколи не буде прощений торгаш, що спекулю є духовістю : що кривду правдою іменує, зло — добром, насильство — ласкою , злочини — щ ирістю, прикриваю чись іменем Господа. Вони ж з амвонів благословляли убивць і злодіїв, вони ж славословили богохульникам і мовчали перед брехнею, вони ж одягнули коштовні ризи задля власної вигоди казатимуть, що злодіяли з примусу, відступництво від правди Божої назвуть боротьбою за ’’збереження віри” . Очі їхні не бачать піднесених високо скрижаль господніх, крізь тьму найстраш ніш ого з століть не побивається до їх застиглих в облуді вух карбована істина Заповідей Божих: — Чи невизнаєте ви інш ого Бога, крім єдиного Бога правди і любови? А, може, вклонялись і вклоняєтесь низько божкам брехні і лицемірства, і 5

фальші, віддавши на розтерзання власні душі, щоб зберегти ситою і вдоволеною плоть свою, підмінивши образ Бога ж ивого образом омани?

— Бо ж чи не взивали ви надармо імені Господа, прославляючи в службах своїх ’’щасливі” дні минулих десятиліть і імена засуджених нині злочинців часів "культу особи” ?

— Чи ж забували ви, пастирі, що стадо ваше має день святий святкувати? А, може, і найвеличніший день — Великдень теж відправляли, як суботник, і тайно вкушаючи в блаженстві мовчання хліб святий, не підняли голос свій і долоню на захист тих, хто в цей день був прирівняний до найпослідущого раба?

— Чи шануєте ви батьків своїх і матерів? А може без рідні, не відаєте хто, хто батько і мати ваші — якого роду й народу, і кривдного цього забуття вимагаєте і від інших?

— Чи не убили ви ні однієї душі лю дської, затягнувши її в облудні тенета байдужості і цинізму, фальшу і нещирости — молодої душі, яка з вірою йшла служити Богові, а ви змусили її служити політиці власть імущих?

— Чи не крадете ви останнього куска хліба духовного українського та білоруського народів, позбавляючи їх права на рідну Церкву, на молитву рідною мовою, знехтувавши святим заповітом "всяк язик да восхвалить Господа” ? Та ж стоїте поруч з лицедіями і злодіями, що обкрадали народи з їх духового багатства, культури, традицій — всього, покликаного славити й величати Творця?

— Чи не свідчите ви ложно на ближ ніх своїх — на Українську Православну та Греко-католицьку Церкву, відмовляючи їм у праві на життя і віддаючи на поталу мирським лживим суддям?

— Чи не пожадали ви чуж ого — чужої історії, чужої слави, чужих храмів і ікон?

— Чи не пожадали ви нічого, що є ближнього? Чому ж з пихою й гординею вносите зфальшовану історію в свою обитель і позбавляєте не лише український та білоруський, але й російський народ можливості розпочати святкування Тисячоліття Хрещення Руси на землі, де перше засіяла благодать Божа, торкнутися оком предвічного Дніпра, що вивів наші народи на шлях світової культури? Чи ж не викрали б ви для задоволення жадібності своєї і гордині й самого тіла Господнього з гробу його, щоб не воскрес, а замурований лежав у чертогах ваших московських, вам на вдоволення? Стогне осквернена земля, нидіє в радіоактивних опадах, спалена хемією, розорена до нутрощів, не накормить завтра нас. Висихають у безнадії ріки й озера, вимирають у гіркоті отрути — не напоять завтра спраглих. С ірію ть на попіл вивернені з могил на переораних цвинтарях кості померлих, покинені напризволяще, вітрам на поталу — нікому перезахоронити їх. Лунає зойк за мільйонами знищених — та ні погребного дзвону, ані однієї панахиди не чуємо по мільйонах закатованих, розстріля­ них, замучених, вимордованих голодом душ лю дських, бо ж ирую ть у митрополичих палатах вірнопіддані її величності ОБЛУДИ.

6

Ірина Стасів-Калинець

7

М осковські ієрархи — вони не озираються в минуле, на шлях тяж кий і мученицький, ідуть далі стезею пиха й неправди, сію чи ворожнечу між православними, грекокатоликами, протестантами, оскверню ю чи олжею свої єлейні уста. Чи ж ними сотворено нації й язики, що сатанинською руйнацією попирають їх? Чи ж ними сотворено розмаїття світу цього — дерев і квітів, лук і лісів, культур і традицій, мов і народів, що нехтують волею Бога? Гадають, що непідвладні Судові Божому, ні власній совісті. Не бачать, як спозираю ть на них світлі промені душ наших предків — знеславлених, страждущ их і тому блаженних. Та стоять вже на порозі віку судді нові — внуки і правнуки, простягнувши у відчаї руки: — Де хліб наш насущний? Чому утоптано його в багно?

— Де небо над головою? Чому заступає його лицемірство? У золочених своїх ризах, гадають, ніхто не спитає з них за кривду світу цього — скинули з погордою вінець терновий, потоптали з безстид­ ством пам’ять освячених, відкрили уста свої для олжі, очі закрили на зло... Жаль мені їх, бо під пишними шатами ховається така маленька, така дрібненька, така залякана мачиночка-душа, під вгодованим тілом — таке дрібненьке серце, що лускає, як мильня банька, вся зовнішня пиха і величавість. Жаль мені їх, бо вчинки їх, мов той дим, заступають світло життя, і нидіє воно, і недосягне віковічного світла, і марно висхле око витискатиме останню сльозу, і марно тамуватимуть останній подих, збагнувши запізно велич добра. Жаль мені їх, бо поіменно назвуть їх нащадки, і осипеться попіл ганьби на тлінні їх останки, і не позбирає ніхто доброго засіву по них, і червонітимуть в соромі ті, хто подавав їм руку, і лякатимуть їхніми іменами матері своїх дітей. Жаль мені їх, бо могли б бути добрими і величними, а стали порожніми і лицемірами, могли б бути милосердними і жертовними, а вибрали ситість і заляканий еґоїзм, могли б бути світлом, а стали темрявою, могли б вчити правди, а пішли на суд неправих, могли б бути людьми... Господи, вони нещасні в душевній убогості своїй, вони в корості жахливій — в озлобленому шовінізмі і погорді до Духа Святого. Господи, чи бодай котром у з них заблисне прозріння? Страдальний шлях мого народу — простіть мені, замучені і вбиті, простіть святі, що боронили правду і піднімали Церкву з руїн, простіть отці, що вчили честі і віри, простіть, зневажені, оббріхані, знеславлені — право-блаженні ви, бо несли хрест тяж кий і засягнули щонайвищих сфер. Даруйте нам молитву перед Богом й остерігайте від фальшивих нас, бо "стоять перед нами в одежі овечій, а всередині — хижі вовки” . Вже брат до брата руку простягає, народ народові вдивляється в очі — і в день грядущ ий розмаїття мов, пісень, творінь, барвистий ЛУГ народів засяє в славу Ласки і Лю бови. І горе вам, лукаві фарисеї — провісники насильства і зневаги! Той суд, яким ви судите народи, на вас впаде, і вам все воздається, бо годі Фарисея звати братом. Перед тисячолітнім хрестом, воздвигнутим на Київських горах благаю: Господи, освяти Д ніпрові води і яви світові наймення охрещ еного в ім’я Твоего народу!

8

Перед тисячолітнім хрестом, воздвигнутим на землі України, схиляю коліна і прошу Божої ласки: благослови нас, Господи, добром і лю бов’ю! Перед тисячолітнім поверненим долі хрестом, плачу гірким и сльоза­ ми... Ірина Стасів-Калинець Львів 1988 р.

Поверніть їм церкву! Віруючі міста Рівного проводять чотириденну голодівку, домагаючись відкриття катедри у місті

В ір ні в м. Рівному на голодівці

Західньо-німецька газета «Зюддойче Цайтунґ» помістила цю світлину 18-19-го березня ц.р., повідомляючи, що віру­ ючі з Рівного, що на Україні, розпочали чотириденну голо­ дівку, домагаючись відкриття катедри у місті. Цей храм у місті Рівному перетворено у 1962 р. на «музей» історії атеїзму! Довкола голодуючих щодня гуртувалися і до 3,000 осіб, під­ тримуючи в цей спосіб домагання відкрити катедру. ФОТО: ЕПА шштшшж ШШШШШШШШВМШШШШШт (За «Ш.П.») ■ ■ ■

9

ЛИСТ ІРИНИ КАЛИНЕЦЬ ДО МИТРОПОЛИТА НІКОДИМА

(УЦІС) У зв’язку з молебнем, який відправлено 22 січня ц.р. на площі собору св. Юра у Л ьвові в честь 70ліття А кту злуки ЗУНР з УНР, в яком у взяло участь кілька тисяч людей, репресивні органи міста Львова обвинувачую ть тепер поетесу Ірину Калинець за ніби нелегальне організування "м іти н гу” . Як виявилося піз­ ніше, вже 18 січня Л ьвівський митрополит Російської православної церкви Н ікодим зробив донос до влади, з вим огою заборонити молебень. Ірина Калинець опро­ тестувала цей негідний вчинок листом до митр. Н ікодима, текст якого подається нижче.

На основі Вашої заявки у львівський обласний і міський виконкоми від 18 січня 1989 року, заступник начальника львівського РВД 6 лю того ц.р. склав на мене протокол обвинувачення за організацію мітинґу-молебня за А кт злуки, "проголошений буржуазним лідерами” , як він сказав, на площі С вятою рського собору 22 січня цього року. Дивно, Владико, що втратили Ви віру і замість молитви до Господа шлете заяви до атеїстичної влади, ще й підпираєтеся ожилими (?) словами. Дивно, Владико, що судитись будете тайно з членами ініціятивної групи створення ж іночого християнського об’єднання М арійського То­ вариства Милосердя. Дивно, що замість провести миротворчий патріотичний молебень, вдаєтесь до лицемірства. Хіба ж звинувачує нині хтось російське духовенство чи вірую чих за ведення богослужень за Росію, а ми ще ті богослужения і по телевізору оглядаємо, що постали з рук царів та імператорів, або ж за святкування 1000-ліття хрещення Русі з волі князів. І ніхто б не наважився назвати ці богослужения мітинґами-богослуженнями, ще й судити людей за них. Та ба, Ви заодно із корпорованою львівською бю рократією , яка, так само як і Ви, боїться народу, не бажає відкрито розмовляти з ним, ховаєтеся за спинами міліції і прокурорів, лж е-свідків і неправди. Як християнська, віруюча, я прийду на спровоковане Вами судилище, хоча наперед знаю, що туди не прийдете Ви, основний позивач, з чиєї прямої волі заведена на мене справа. Однак я вважаю за необхідне відверто сказати Вам ось що: 1. Вважатиму цей судовий процес не просто процесом митрополита Нікодима супроти вірую чої Ірини Калинець, а процесом Російської пра­ вославної церкви проти вірую чих українців, зокрема У країнської Като­ лицької Церкви, яку Ви, власне, змушені визнати через цей процес. Адже не можна судитися з тим, чого нема. Священиків УКЦ покликано ж також на суд.

2. Вважаю, що Ваша діяльність, з огляду на Ваш стан у відношенні до віруючих України, стоїть не на засадах миротворчої і патріотичної ді10

яльности, а на засадах продовжуваної сталінізмом імперської ш овіністич­ ної діяльности царської російської православної Церкви.

3. Якщо Ваша діяльність є Вашою особистою сваволею і не відбиває дій сного стану ниніш ньої Російської православної церкви, то хай це вияснить на суді митрополит Ростовський і Новочеркаський, патріярший екзарх Західньої Европи Володимир, до якого я звернулася з листовним запрошенням бути свідком . (Дивіться його інтерв’ю в журналі "Новое Время” , ч. 12,1988).

4. Виховна в християнському дусі і на засадах Євангелія, я не розумію, однак, як може особа духовна звертатися за захистом від проведення миротворчого і патріотичного молебня до органів влади та її каральних інстанцій. Тому передам всі ці матеріяли справи не лише в ко м ісію по правах лю дини, а й на розгляд главі Католицької Церкви Папі Римському, Всесвітній Раді Церков, щоб отримати пояснення не лише з точки зору Віденських угод, підписаних СССР, а й з точки зору святого письма. Н ічого не роблю тайно. Відверто пишу Вам і молюся, щоб всемилостивий Господь зглянувся, нарешті, над прадідною спадщиною, чистою віри мого народу, охрещеного 1000 років тому, милостивого і чесного, доброго і довірливого, що не зробив кривди ані кому, щиро шанував батьківську віру і обряд, поважав себе і своє духовенство і жив з ним у Возі.

7 лют ого 1989 р.

Ірина Калинець

Картка пош ирювана в Україні з нагоди Тисячоліття

11

20,000 ОСІБ ВЗЯЛИ УЧАСТЬ У СОБОРНОМУ МОЛЕБНІ З НАГОДИ 175-ЛІТТЯ НАРОДИН ТАРАСА

Вид на т исячні маси В урочистій президії ю вілейного вечора й Оперному театрі — предствавники власть імущ их від перш ого серетаря об(ласного) ком (ітету) до М итрополита Рос. Православної Церкви у Львові. Це той перший, що заборонив стояти пам’ятникові Ш евченка на проспекті Леніна, а той другий, церковний сановник, але про нього згодом. Кажуть, що було блискуче слово секретаря львівського відділення Спілки П исьменників України і ще багато чого було того вечора величного, Тарас Григо­ рович окинувш и оком урочисту П резидію не побачив там н іко го крім замаскованих перебудовників, а навіть незамаскованих реакціонерів. Ото ж не побачив він там жадного із своїх духових дітей, що каралися й мучилися за його ідеали. «Для мене нема тут місця» — озвався подум ки Ш евченко, — «бо як далеко до сім'ї вольної і нової в Україні. Моє свято мусить бути під гаслом: «Борітеся — поборете!, і він покинув оперний театр. Й ого місце в той день було в б уд и н ку суду Залізничого району, де лю ди душ илися в малій залі судових розправ, у корид орі й у трьох поверхах судової кл ітки та на площі перед судом. Він був там, де були його малі, але вже не німі діти. Йшло судилиш е напевно з дозволу перш ого сановника обпасти, і з волі другого, першого церковного сановника Ш евченківської Президії, Митрополита Нікодима. Бо він і його канцелярія подала позов на Ірину Калинець за відправлений молебень за возз’єднання україн ського народу 22-го січня 1989 року з нагоди 70-річчя проголошення злуки наддніпрянців і наддністрянців у єдину державу. «Святі» отці Церкви і їх сл уж ки вимогли у цивільної влади своїми брехли­ вими проханнями цей процес і при тому порушили не одну Божу заповідь. На суді їх невміло і негідно захищали два м іл іційські ф ункціонери. Бо ні на перший день суду, ні на другий ніхто з митрополичої канцелярії не з’явився всупереч висловле­ ному проханню. За те д остой н ик російської православної церкви засідав у шевчен­

12

ківськи х президіях, перед тим заборонивши своїм підопічним взяти участь у панахиді 26-го лю того 1989 ро ку біля Успенської Церкви. А на д ругий день суду Ш евченко був оточений павами міліції, бойовиками спеціяльної шостої роти, «Схаменіться!» сказала худож ниця Марія Савка, свід ок на процесі «Ви судите поетесу на самі Ш евченківські свята». Але вони судили не тільки Ірину Калинець, д ослідника «Слово о полку Ігоревім» редактора альманаху «Євшан Зілля», гром адську діячку, лю дину, яка відкаралася 9 років у З аповіднику ім. Берії. Вони не ж ін ку судили, що втратила здоров’я в концтаборі, але живу, яка прийшла на суд, взявши жменю таблиток, щоб збити температуру, замість того, щоб викликати лікаря додом у і відкласти судилише. Ні, вони судили самого Ш евченка, його народ і ту частку народу, що молилася і співала ш евченківських пісень на площі навпроти суду ввесь час, д оки тривало судове засідання. А присутнім у залі розправ, але мабуть, не Ш евченкові, здавалося, що має торжествувати правда і на підтвердження тих сповідань блискуче виступив, не згірше секретаря львівського відділення СПУ в О перному театрі, і блискуче доказав безпідставність позову, адвокат. Тим більше з нетерпінням чекала слова справед­ ливости з уст судді. Та ба. Не своїми словами, які б випливали з л огіки процесу, говорила вона. Не задля того сиділи у Ш евченківській президії урядові й церковні можновладці, щоб милувати Ш евченкових дітей. І вони винесли вирок 10 діб ув’язнення дочці його. Народ із пристрастю свого батька таврував. їх вигуками «Ганьба». Він підніс над собою плякати «Свобода Ірині Калинець!» — гасло під яким святкував народ ювілей Ш евченка у Львові. Варіянт його закли ку «Борітеся — поборете!» І окл ик «Ганьба» поніс народ до митрополичої палати. І знов кордони міліції захищали Никодима, який відпочивав після утомлених засідань у президіях. А демонстрантів погромлено в парку ім. Івана Ф ранка. Міліція — єдина сила, яка захищає зганьблену Російську Православну Церкву у Львові. Ту церкву, яку так гнівно картав Шевченко. Він також заслужений у Львові в 1989 році. Т ільки де, в якій тю рмі, в якій камері він сидить строго засекречено. І перший сановник і другий, і багато інш их з президії бояться Шевченка, щоби він не прийшов від тю рми заспівати «Заповіт». Ірина Калинець невідомо де, всупереч закону, ув’язнена, але вона, мабуть, щаслива і не самотня. З нею ми і Шевченко. Ігор Калинець

Свобода

Вид на тисячні маси у Львові 13

1989 — РІК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ — 1989

Значення Рідної Мови ова народу — кращий, нев’янучий і вічно відновле­ ний цвіт його духовного життя, що починається далеко за межами історії. У мові одухотворюється ввесь народ і всі його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народнього духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища , її клімат, її поля, гори і долини її ліси і ріки, її бурі і грози — весь той глибокий, повний задум й почуття, голос рідної природи, який лунає так лунко в любові людини до її іноді су-------ворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки пррирода для рідної країни, але й уся історія духовного життя народу. Покоління народу проходять одно за одним, але результати життя залишаються в мові — в спадщину потомкам. У скарбницю рідного слова складає одно покоління за одним плоди глибоких сердечних рухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя і пережитої радості, — одним словом, ввесь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народньому слові. Мова є найживіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме те життя. Коли зникає народня мова — народу більше нема! Ось, чому, наприклад, наші західні брати, витерпівши всі різноманітні насильства від іноплемінників, коли це насильство, нарешті, торкнулося мови, зрозуміли, що йдеться тепер про життя і смерть самого народу. Поки жива мова народня в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестепного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену нез­ численними поколіннями його віджилих предків. Відберіть народу все — і він все може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить П; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови - ніколи, і коли вимерла мова в устах народу — помер і народ. Але якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовго­ вічної людини, то що ж повинна б почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової історичної особистости народу — цього найбільшого з усіх створінь Божих на землі?» КОНСТАНТИН УШИНСЬКИЙ

14

Численні аф іш і т акого вигляду були пош ирю вані по більш их містах Ат ерики і Канади.

ЧОМУ МИ СВЯТКУВАЛИ ТИСЯЧОЛІТТЯ? Тисяча років тому, а саме в 988 році, князь Володимир Великий, актом оф іційного хрещення запровадив християнство в Київській РусіУкраїні. Впровадження християнства в Київську Русь було переломовим моментом не тільки для наших предків, але і для їхніх нащадків. Християнство принесло в Русь-Україну світло Божої Правди і нову Інституцію -Ц еркву, яка об’єднала наш нарід у вірі, вплинула на зміну його думання і поведінки. Християнство в Україні дало нам світлих мужів церкви й народу: літописців-м онахів, митрополитів, єпископів і свяще­ ників. Християнство причинилося до розвитку нової культури: письмен­ ства, науки, архитектури, музики, законів та нових організацій при церквах і поза ними. Тому відзначення Тисячоліття Хрещення Київської РусиЦкраїни є рівночасно відзначенням тисячолітньої християнської циві­ лізації в Україні. Для нас, українців, відзначення такого величного Ю вілею було одним з найважливіших завдань з кількох особливих причин. Насамперед треба пам’ятати, що в Україні московська атеїстична влада поруйнувала або позамикала багато наших українських церков та інших історичних пам’яток і не дозволяє нашому народові незалежно практикувати свою віру і національні традиції, вшановувати своїх великих національних мужів і відзначувати важливі і національно-будуючі події зі своєї історії. Тому в Україні, наш нарід не зможе свобідно, зорганізовано й належно звеличати різними імпрезами і публікаціями великий Ювілей Хрещення Руси-України. Цей обов’язок маємо виконати ми у вільному світі на поселеннях.

15

Друга причина нашого обов’язку величного й гід ного відзначення цього неповторного Ю вілею — було намагання м осковських чинників, церковних і світських, приписати хрещення Київської Русі м осковській Росії і надати цьому актові російсько-ім перського характеру, знаючи добре, що в часі хрещення Руси-України московської держави ще не було. На підставі цього, ми своїми торжественними відзначуваннями і публіка­ ціями, ставали в обороні історичних фактів, нашої правди і нашої славної спадщини. Третя причина — це наша внутрішня: історична, психологічна і соціо­ логічна. Відзначуванням Тисячоліття хрещення нашого народу і держави і підчеркуванням Тисячоліття Християнства в Україні — ми Взагалі оживля­ ли славне минуле Володимира Великого і Ярослава М удрого, нашої держави — великої, могутньої й культурної. З приводу цього, ми з’єдна­ лись зі славними предками нашої славної минувшини, і тим самим ствердили історичність нашої нації та підсилили нашу національну сві­ домість. Ми українці у вільному світі за святим обов’язком відзначили наше Тисячоліття Християнства в Україні. Для цього в З ’єднаних Стейтах Америки за почином і благословенням наших найвищих Ієрархів наших церков було створено Крайовий Комітет Тисячоліття Християнства в Ураїні, як також на нашому терені створено місцеві Комітети в різних місцях. У зв’язку з цим, ми закликали Управи О середків та Булави Відділів Юнацтва СУМ включитися в ці місцеві ювілейні Комітети, працюю чи в них, щоб гідно й велично відзначити цей неповторний Ювілей. Дорогі Подруги і Д рузі! Пам’ятаймо, що наше сум івське гасло від початку відновлення СУМ на чужині є ” Бог і Україна ”. П ід цим гаслом, ми провадили нашу сум івську працю, бо що ж є дорожче для сумівця і сум івки та взагалі для української лю дини, як не Бог і наша рідна Батьківщина. По всіх Осередках СУМ відбувались святочні сходини членства з рефератами і доповідям и присвячених темі Тисячоліття Християнства в Україні. Також Булави Відділів Юнацтва СУМ подбали, щоб виховники на сходинах роїв переводили гутірки з юнацтвом на тему цього величного Ю вілею. Крім цього у ю вілейному році виховні літні табори називали іменами наших великих князів і великих подій, як також присвячували в цих таборах гутірки на тему 1000-річчя Християнства в Україні. Перед нашою С пілко ю стояли конкретні завдання: втримання своєї духовости, поглиблення духових вартостей, які ми одержали в спадщині з попередніх наших століть. Ми оце живемо величним Ювілеєм Тисячоліття оф іційного прийняття нашим народом Християнства і в цьому дусі Володимирової спадщини будемо виховувати грядучі покоління! Корнель Василик

16

ЗВІТ ГОЛОВИ ЦУ СУМ ІЗ ДІЯЛЬНОСТИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ УПРАВИ СПІЛКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ НА ХІІІ-ИЙ СВІТОВИЙ КОНГРЕС СУМ В ТОРОНТО 19, 20 і 21.ХІ.1988 Р.

На XI СК СУМ. Промовляє д-р Е. Гановський т одіш ній предсідник з ’їзду — А. ГІозинський

Звіт цей охоплю ватиме повних п’ять років діяльности Центральної Управи СУМ, тобто час від 29-го листопада 1983 ро ку до дня 19-го листопада 1988 року. З огляду на д осить довгий період часу, за який нам доводиться звітувати, я не можу входити надто глибоко в усі аспекти многогранної діяльности нашої С пілки в цілому, а радше постараюся зробити підсум ки проробленої праці Центральною Управою СУМ в по од ино ки х ділянках; зупинятимусь над нашими плянами і їх реалізацією та над труднощами і загальними нашими проблемами, що їх нам доводилося зустрічати протягом минулої каденції. В кінці кож ного розділу ро­ битиму від повід ні висновки та суґестії, які могли б послуж ити цьому Конгресові та Конгресовим Комісіям у праці та плянуванні праці для Центральної Управи СУМ на майбутнє. НАПРЯМНІ ПРАЦІ СУМ Будучи координую чим і унапрямлюю чим органом нашої С пілки Центральна Управа старалась напередодні кож н о го року опрацювати загальні напрямні праці для всіх клітин СУМ у світі, базую чись на ідейно-програмових заложеннях нашої С пілки виложених в програмі СУМ, підбуд овую чи їх прикладами з нашого істо­ ричного минулого, заокругл ю ю чи їх одним коротким гаслом. Ці напрямні ми розсилали всім Крайовим Управам СУМ у формі О біж ників та спеціяльно опрацьо­ ваних матеріялів до теми гасла і річниць.

17

XII СК СУМ. Промовляє Голова КУ — Е. Гановський, Ярослав Петрик, Осип Р о ж ка

І так в 1984-му році ми видвигнули гасло: ’’С амостійна Україна — наша мета!” , під яким ми відмітили 75-ліття від народження і 25-ліття від трагічної смерти сл.п. Степана Бандери — провідника ОУН; 60-ліття від загибелі М иколи М іхновського, який напередодні Першої світової війни ясно і недвозначно видвигнув про ко ­ нечність створення сам остійної України; 40-ліття створення УГВР. П ід цим гаслом проходили всі сум івські імпрези по всіх теренах діяльности СУМ, святковими сходинами, доповідями, гутіркам и на ю нацьких таборах та зайняттях по роях, відмічено наведені роковини. Всю ди наші клітини відзначували ці річниці, а особливо численну участь взяли сумівці з терену Західньої Европи у поминальних урочистостях 25-ліття смерти Степана Бандери у М юнхені, а в тому теж члени ЦУ СУМ: д -г О. Коваль, д -г Я. Деременда, д -г Р. Ш упер та д -г М. Гриню к. П ід цим кличем відбувся також 111-ій Світовий Злет СУМ в Льос Анджелес, про що буде точніше сказано у нашому звіті. На 1985-ий рік ЦУ СУМ підібрала гасло: ’’Честь України — Готов Боронити!” , а це у зв’язку з 60-літтям заснування СУМ в Україні, 35-літтям смерти сл.п. ген. хор. Т. Чупринки — Романа Ш ухевича — легендарного командира УПА, 40-літтям смерти сл.п. Дмитра М аївського і Грицая-Перебийноса та 15-ліття вбивства Алли Горської. Йшлося нам в основному про те, щоб пригадати нашій молоді, що нашим святим обов’язком є боронити чести України так як її боронили основополож ники СУМ, борці ОУН і УПА та наші нескорені. Але, ми хотіли звернути увагу нашій молоді, що мусимо вміти боронити чести України не тільки зі зброєю в руках, але також й словом, особливо тепер, коли згід н о з Іваном Ф ра н ко м "інш і війни — іншу зброю куй ” , коли з усіх сторін посипалися наклепи на українців в сорокріччя після закінчення 11-ої світової війни. Тут хочу відмітити, особливо вдалу імпрезу, яку влаштувала КУ СУМ в Німеччині, відбуваючи з приводу 60-ліття СУМ, Ю вілейний панель, в якому взяли участь: д-р Г. Васькович, ред. Ю. Семенко, проф. д -р Ю. Бойко, п-і Н. Павлушкова, проф. В. Косик і мґр О. Коваль. З цієї імпрези, як мені

18

відомо, є відеотейп, тому було б добре, коли б інші країни могли його побачити і послухати.

1986-ий рік проходив під гаслом: "Борітеся — поборете!” в 40-ліття відновлення СУМ на чужині, 45-ліття від А кту 30-го Червня 1941-го року, 60-ліття від вбивства Головного Отамана Симона Петлюри, 125-ліття від смерти Т. Г. Ш евченка та 70ліття від смерти Івана Ф ранка. Виготовляючи в цій справі інструкції, Центральна Управа поручила в 1986-му році — Році У країнського Воїна, Д ружинникам та Ю нацтву запізнатися докладніш е з історією українського війська та його ролею в боротьбі й обороні української державности на протязі віків. В цій ін струкц ії ми особливо наголошували плекання у нашої молоді почуття гордости із приналежности до української нації, та щоб вона була спроможна встоятися проти психологічно-м орального тиску, що йде на неї з усіх сторін. Ми уважали і дальше уважаємо, що під сучасну пору це одна із найголовніших справ, яку ми мусимо наголошувати у нашій виховній роботі, бо як самі бачите, на нас іде сильний синхронізований з різних сторін знеславлю ючи нашу боротьбу, змагання до незалежности, оклевечується наших визначних людей, а все це робиться з метою, щоб підкопати до цього всього довір'я в нашій молоді. Це є і буде найбільша проблема в найближчому часі. Тому всі ми мусимо мати це на увазі та робити відповідні протизаходи. В 1987-му році з огляду на відзначування 70-річчя початку Української На­ ціональної Революції 1917-го року, 45-річчя УПА (14 жовтня 1942-го року), сумівська молодь віддавала честь і шану борцям за українську самостійну і соборну державу під кличем: ’’Вічна слава Борцям за Волю України!”. В цьому році ми старались глибше познайомити сум івську молодь з фазами розвитку національно-визвольної боротьби у встановленні української державности протягом першої половини XXго століття та про форми спротиву і боротьби проти окупанта в Україні. З початком Ю вілейного 1988-го року, Центральна Управа, вибравши гасло ” 3 Богом за Україну!” з цього приводу звернулася була до всього членства СУМ з наступними словами: ” Це гасло (” 3 Богом за Україну!” ) заохочує нас вдивлятися в остаточну мету нашого існування, нашу поневолену Батьківщ ину Україну, як Божого твору, при­ значеного для українського народу, щоб серед нашої духово багатої Нації по­ ширювалося Й ого відвічне слово! Батьківщ ина Україна, у ієрархії вартостей, поставлена для нас, українців, зразу після Бога, як Абсолю тної Правди і Добра. Коли наші предки прийняли зерна Христової науки вони зобов’язалися іти Його заповітами. Християнське служіння державним потребам і інтересам українського народу були застосовлю вані на ділі нашими Великами Князями — Володимиром Великим, Ярославом Мудрим, Володимиром Мономахом, Княгинею Святою Оль­ гою , королем Данилом. Вони показували нам д орогу любови через служіння Його Правді в ш ироких межах української Держави і Нації. Бог і Батьківщ ина — тісно пов’язані вартості, тому Спілка Української Молоді вчиться в лавах СУМ збагнути якнайкращ і шляхи освідомлення обов'язку перед Батьківщ иною . Про це писав проф. Ващенко, великий сумівський педагог, виразно підкреслю ю чи, що обов’язок перед Батьківщ иною є обов’язком перед Богом. Отже, оборона нашого власного народу, якому ми (в роках найбільшої загрози від індустріялізації через експеременти ядерними централями, т. як в Чорнобилі, чи шляхом безоглядної москалізації нашого народу, при тому вживаючи тактики приспання Заходу т.зв. ’’перебудовою ” чи "Гласністю ” ) повинні присвятити всю свою увагу і свій час. Це пріоритети в житті сумівця, яких не заступлять інші харитативні цілі. Є важ кою провиною покидати друга в біді або в небезпеці: тим

19

Центральна Управа СУМ: 1983-1988 1-ий ряд: М. Фурда, Е. Гановський, Я. Петрик; 2-ий ряд: М. Ф іґопь, М. Ш епетик, А. Л озинський, О. Р ож ка , К. Василик більше забувати, цуратися або покидати власний нарід, який постійно переходить важку боротьбу за духове і ф ізичне існування під зростаючим московським русиф ікаційним тиском, етно- і культуроцидом. Зумівши в своєму молодому житті впорядкувати світоглядові вартості і від­ ношення між ними, українська молода лю дина зуміє крізь призму життєвих проблем все віднайти загрожені вартості українського народу і зможе їх відповідно обстояти. Належний під хід та поглиблення заанґажування в духову боротьбу за долю Нації, особливо в цьому році Тисячоліття і Державности стоять на порядку дня. Це два семафори, які ми в рядах СУМ повинні повністю із найбільшим хосеном для нашого юнацтва використати, а особливо, у боротьбі за душ у української молодої людини, та за національно-політичні і релігійні права Нації." В такій ідейній насназі виростала наша молодь та загал членства СУМ в останніх п’яти роках нашої діяльности. Думаю , що ніхто не може нам закинути, що ми держали нашу молодь в ідейній порожнечі і що наша молодь нудила світом, мусіла шукати себевиявлення у чужому нам світі. Видавання щорічних загальних напрямних праці, базованих на наших ідейнопрограмових заложеннях, підбудованих історичним и ф актами і подіями себе виправдали і їх треба продовжувати в майбутньому. Крім того, вони роблять нашу програму актуальною , пов’язаною з життям і дієвою , а не тільки теоретичним розважанням. Бачимо, що цю пр акти ку починаю ть щораз то більше вводити також інші українські організації. КОНТАКТИ З КРАЙОВИМИ УПРАВАМИ І ЧЛЕНСТВОМ В цій каденції ми не можемо похвалитися більшими успіхами, а особливо в 1985 році, в цьому віднош енні. Причини цьому ми старалися подати попередньо. Нам не вдалося знайти додаткової особи до праці в Канцелярії чи в адміністрації

20

наших видань. Все ж таки, ми старалися робити все, що тільки було в наших силах. Інформації або інструкц ії до Крайових Управ ми старалися подавати, вживаним до тепер старим способом, тобто при помочі обіжних писем, яких протягом останніх двох років розіслано вісім: 1) 20-го грудня 1983 р. — розіслано до преси і всіх КУ СУМ ’’Комунікат П резидії XI11-го С вітового Конгресу СУМ” .

2) 25-го л ю того 1984-го ро ку — виготовлено і вислано обш ирну ін струкцію про "Гасло і річниці на 1984-ий р ік ” .

3) 8-го березня 1984 ро ку — виготовлено ін струкцію в справі світової акції в обороні Ю рія Ш ухевича разом із додатковими матеріялами.

4) 12-го березня 1984-го ро ку — вислано о б іж н и к про зголошення учасників до участи в 111-ому Світовому Злеті СУМ в Л ьос-А ндж елес разом із нарисом програми і т.п.

5) 14-го серпня 1984-го року — обіжний лист в справі розчислення за сумівські видання — виготовив д -г О. Коваль.

6) 30-го січня 1985-го ро ку — обш ирний о б іж н и к в справі перенесення періодовиків "Аванґард” і "К рилаті” з Брюсселі до Н ью -Й орку.

7) 15-го л ю того 1985-го ро ку — о б іж н и к в справі гасла і річниці СУМ на 1985ий рік.

8) 15-го грудня 1985-го ро ку — Різдвяні і новорічні побажання до всього членства.

9) 12-го квітня 1986-го ро ку — обіж ни к в справі річниць і гасла на 1986-ий рік.

10) 10-го травня 1986-го ро ку — о б іж н и к в справі рішень і постанов Пленуму Центральних О рганів СУМ.

11) 15-го січня 1987-го ро ку — о б іж н и к в справі гасла і річниць враз і обширними еляборатами до згаданих річниць.

12) 17-го лю того 1988-го ро ку — гасло і річниці на 1987-ий рік.

Одна з більш вданих імпрез в часі каденції: "Світ овий Злет в П ос А ндж ел ес, З СА "

21

13) 18-го квітня 1988-го року — повідомлення, про дати і місце XII 1-го Світового Конгресу.

14) 30-го липня 1988-го року — розіслано об іж ник про покликання і завдання підготовчих канадських комісій, враз із формулярем зголошень.

15) 10-го серпня 1988-го року — подано програму Х ІІІ-го Світового Конгресу, і звіти.

16) 30-го серпня 1988-го року — зголошення делегатів і конгресові оплати.

17) 23-го вересня 1988-го ро ку — зголош ення кандидатів на відзначення IVго ступеня. З рамени Канцелярії Центральної Управи СУМ було вислано ряд індивідуальних листів до КУ, різних установ та осіб. Траплялись в нас випадки, що на деякі листи ми не мали нагоди відповісти, тому вибачаємось. З д р угого боку, є в нас деякі Крайові Управи, які протягом кіл ь ко х років не реагую ть на наші письма і обіжники, і коли ми хочемо щось довідатись про їхню діяльність, то тільки з преси, або з інформацій, які призбираємо під час поїздок. Щ оби д овго не зупинятися над цією проблемою , тобто ком унікації з КУ і навпаки, ми мусимо подбати, щоби в усіх більших країнах та й Центральній Управі, постійно й систематично працювали канцелярії. Д оривочною працею ми не осягне­ мо багато. М усимо подумати також над новими способами ком унікації при помочі телефаксів та компютерів. Крім письмових і телеф онічних контактів, ми старалися дальше продовжувати практику оф іційних відвідин поод иноких країн членами Центральної Управи. Маю на увазі тут організаційні поїздки, а не тільки репрезентативні. В цьому пляні, в 1985-му році д -г Осип Рожка відвідав такі країни: Велику-Б рітанію , Ф ра н цію , Бельгію і Німеччину. Там він відбув засідання чи зустрічі з Крайовими Управами, відвідав деякі осередки та табори і імпрези, які в тому часі відбувалися. Головною ціллю поїздки було, продати ідею влаштування IV-ro Світового Злету СУМ на терені Европи в 1988-му році, коли українське суспільство відзначатиме 1000-ліття Хрещення Руси-України. Як нам відомо, ідею прийнято. Крім того, репрезентативні поїздки відбули в звітному часі: д -г Е. Гановський (Рим, Мюнхен, Торонто), О. Рожка (Торонто), д -г О. Коваль, д -г Я. Деременда, а інші члени ЦУ, як дд. М. Ш епетик, М. Ф іґоль, Р. Ш упер та Б. Лещишин репре­ зентували ЦУ СУМ під час імпрез і з’їздів, на яких ми були запрош ені. Д уже коро тко хочу згадати про поїздку д -га А. Гайдамахи, яка хоч мала приватний характер, бо д -г А. Гайдамаха не є членом ЦУ СУМ, всеж таки він мав уповажнення від д-га О. Коваля полагодити деякі справи і про свою поїздку він зголосив оф іційно до ЦУ. Ш ко да тільки, що це повідомлення ми одержали д осить пізно і не могли навантажити д-га А. Гайдамаху додатковими сумівськими обов’язками. В цій каденції якось склалось так, що майже ко ж н о го ро ку я мусів їхати до Европи, а саме з таких сумних нагод як Похорони Блаженіш ого Патріярха і Кардинала Йосифа С ліпого 7-го вересня 1984-го ро ку в Римі, я мав зм огу в часі жалібної тризни в імені всієї україн ської молоді зложити вислови глиб окого співчуття, як рівнож заявити синівську відданість. Блаженнішому Верховному А рхиєпископові і П атріярхові Кир М ирославові. З цієї сумної нагоди я мав змогу зустрінутися майже з усіма головами Крайових Управ СУМ та обмінятися з ними думками відносно плянів праці на майбутнє та важливіших актуальних справ. Д ругою теж дуже сум ною нагодою поїздки до Европи була з початком місяця липня 1986-го року, де ненадійно відійш ов у вічність Голова П роводу О рганізації Українських Націоналістів, Голова Д ерж авного Правління і Голова Центрального Комітету АБН сл. п. Ярослав Стецько. Тут знова я мав сумний обов’язок попращати

22

великого сина У країнського Народу та подякувати Йому за його надзвичайно прихильне відношення до сум івської молоді, яку він завжди сердечно вітав на здвигах, таборах та осередках під час Його частих поїздок по українських по­ селеннях в різних країнах. Використав я цю нагоду поїздки для відбуття ф ор­ мального засідання, де голів і членів Крайових Управ і членів ЦУ поінформував про справи підготовки IV-ro С вітового Злету СУМ в Римі, як рівнож відбув загальну зустріч із сумівцями із різних країн, що її зорганізував м ю нхенський О середок СУМ у формі вечері і д руж н іх розмов. В 1987-му році трапилось аж дві такі сумні нагоди. Перша, це в першу річницю смерти сл.п. Ярослава Стецька, 11-го липня відбулося врочисте посвячення пам’ят­ ника, в часі якого мені довелось знова зложити в імені сум івської молоді короткий салют у стіп Його могили та взяти участь у жалібному концерті. Користаю чи з тієї нагоди ми відбули формальне засідання з вже дію чим тоді Головним Діловим Комітетом для П ід готовки IV С вітового Злету СУМ, що його очолив д -г Володимир Панчук з Мюнхену. На цьому довш ому засіданні, де були Голови Управ СУМ Америки, Англії, Ф ранції, Німеччини та члени від інших країн було вирішено важливу справу ф інансування цієї великої імпрези, та узгіднено деякі деталі щодо форми і змісту. Д ругу по їзд ку до Европи відбув я в місяці вересні 1987 ро ку і взяв участь у похоронах славної пам’яті Д руга Ярослава Деременди — заступника Голови Центральної Управи в тій каденції та од ного з тих сумівців, що доложили багато праці для цієї організації, а особливо в часах її оновлення на терені Великої Британії. З цієї сумної і болю чої нагоди я мав можливість відбути зустріч із головою і членами КУ СУМ у Великій Британії, довідатись про їхню працю, поділитись плянами і турботами Центральної Управи СУМ. О собливо великою нагодою для зустрічей із провідними членами нашої Спілки по цілому світі були наші Світові Злети, 1984-го року в Льос Анджелес і 1988-го року в Римі. Копи в Л ьос Анджелес вдалося наладнати персональні контакти з деякими головами КУ і полагодити справи внутріш ньо-організаційного порядку, тоді то в Римі відбуто формальне засідання, де особливо були обговорю вані справи у зв’язку з скликанням XII 1-го Світового Конгресу СУМ. На цьому засіданні вияснено деякі справи. Щ об дальше не перечисляти кож н у по їзд ку чи зустріч в сум івських справах, хочу тільки додати, що в часі цієї каденції, я бував особисто на всіх Крайових Здвигах СУМ Америки та Канади; був прошений із святковим словом на Здвиги чи інші нагоди. На основі вищ езгаданого можна сказати, що Центральна Управа була в курсі всіх справ по всіх теренах, прислуховувалася до всіх проблем і в міру своїх можливостей старалася відповідно реагувати.

СТАН СПІЛКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ В СВІТІ Починаючи з 1969-го року Центральна Управа старається напередодні кожного С вітового Конгресу СУМ зібрати якнайточніш і статистичні дані про чисельний стан нашого членства по країна на основі стандартного статистичного Звіту. З при­ єм ністю хочемо відмітити, що за виїмком Арґентини, Центральна Управа одержала від всіх Крайових Управ точно опрацьовані дані та до того відповідні уточнення чи інтерпретації в описових звітах. На основі цих цифрових даних можна ствердити, що в загальному стан нашого членства за останніх 5 років дещо збільшився і майже всюди є тенденція зросту. Цей стан можна пояснити тим, що до числа нашого членства з минулих років

23

Емблема З-Світового Злету СУМ в Л.А. д оходить група "С уменят” , яка з кож ним роком зростає, особливо таких країнах як ЗСА, Канада, Англія і Австралія, і якщ о цей розвиток продовжуватиметься в тому самому напрямі, за 2-3 роки ми можемо сподіватися більш ого приросту в най­ молодшій групі — М олодш ого Юнацтва. Видно деяку стабільність у групі М олодш ого Юнацтва та незначний спад у групі Старшого Юнацтва. Уважаємо, що проблему упливу у групі Старшого Юнацтва ще досі не розв’язано; вона є надто складною , бо мається до діла з молоддю, яка є найбільше скло нн о ю до асиміляції. Щ об хоча трохи цьому зарадити, треба щоб компетентні чинники давали нашим виховникам вказівки, як треба застосовувати у праці з цією молоддю. Д руж инники в нашій системі творять найповажніш у групу. Це — властиво дійсні члени нашої Спілки, які майже всюди перебирають керівництво в сум івських клітинах. Багато дуже добре вив’язується з своїх членських обов’язків, але частина є таких, які не є належно підготовані до такої праці, ломляться і подекуди відпадають. Відчувається, що ця група нашого членства не вдоволяється самоосвітно-виховною працею, яку провадили теперіш ні наші сеньйори в їхньому віці, тому для них потрібно добре опрацьованої оригінальної нової програми. (У ривок з довш ого звіт у на X III СК СУМ в Торонті, Канада)

24

ПОСВЯЧЕНО ПАМ ЯТНИК СЛАВИ УПА В КАНАДІ Підготована Діловим Комітетом кол. вояків УПА в Канаді здвигнення ПАМ ’ЯТНИКА СЛАВИ УПА на Оселі "Київ” в Оквил, Онт. увінчалося повним успіхом, — урочистістю відслонення і посвячення його в неділю, 22 травня 1988 р. Це було справді величаве свято, в якому — дякую чи м.ін. сприятливій погоді — взяло участь б. 10.000 громадян. А кції здвигнення Пам’ятника Слави УПА, за проектом мистця Во­ лодимира Беднарського, патронував Почесний Громадський Комітет, до якого запрошено Ієрархів Українських Церков, представників централь­ них, крайових і місцевих організацій та інституцій у Канаді. Гроші на фонд Пам’ятника в сумі кругло сто тисяч долярів, зложила впродовж одного року українська патріотична громада. Про всю ту підготовчу працю є мова у 112-сторінковій ’’Пропам’ятній кн и зі” , виданій друком на день відкриття і посвячення Пам’ятника — 22 травня 1988 р. (Див. прилога). Свято розпочалося о год. 11-тій рано Соборним Молебнем на прославу 1000-ліття християнізації України. До Богослужения станули: Преосв. Владика Кир Ізидор Борецький, о. митроф. прот. Петро Бублик та отці: ген. вікарій о. д-р Мирон Стасів, о. прот. Степан Гоцуляк, о. д-р Петро С тецюк, о. рад. Володимир Шараневич, о. рад. Ярослав Левицький та о. крил. Роман Набережний. По молебні зворушливе слово про дії УПА, зокрема про геройство (призабуване історіописцями) матерей і дружин та бабунь хоробрих борців за волю України — сказав владика Кир Ізидор. В год. 12:15 сформувався — під ком андою диж урного старшини УПА Володимира Дашка — "М арка” , — тисячних мас святкувальників до Пам’ятника Слави УПА. За духовенством йшли прапороносці з 38 прапо­ рами, оркестра, відділ ветеранів і одностроях, переважно упівці, окрема колона дітвори й юнацтва — ’’Нащадків воїнів УПА” і тисячна маса народу. Для достойних членів Почесного Комітету зарезервовано місце біля духовенства та почоту. Коли всі уставились відповідно перед заслоненим Пам’ятником, го­ лова Д ілового Комітету д. Микола Кулик привітав усіх сердечно, відкрив оф іційно свято та передав дальше ведення програми у досвідчені руки старшини УПА з Чікаґо інж. Степана Ґоляша — ’’Мара” . До акту ВІДСЛОНЕННЯ Пам’ятника були попрошені: — сотник УСС (понад 90-літній) Антін Грицина, як представник Українських Армій і військових формацій часів 1-ої світової війни, — сотник д-р Ф р а н ко Мартинюк, репрезентант вояків Канадської Армії, а одночасно й представник СКВУ, — мґр. Теодосій Буйняк — представник О УВФ, — д р уг Микола Кулик, голова Ділового Комітету та представник всіх вояків УПА. Кількадесять синіх і жовтих стяжок, що простягались від вершка Пам’ятника ш ироко й далеко навкруг, тримали за кінці визначені ’’Куми” з-поміж найщедріших ф ундаторів Пам’ятника. А кт відслонення Пам’ятника многотисячна громада прийняла радісни­ ми оплесками. Д р уг ” Мар” склав сердечні ґратуляції маестрові В. Беднарському.

25

ПОСВЯЧЕННЯ і благословення Пам’ятника, окроплення його свя­ ченою водою з Почаєва (привезеною лп. Василем Л озинським і Петром Бішком) перевели: Владика Кир Ізидор, о. митрат П. Бублик та всі отці, які співслужили при Соборному Молебні. Перебіг цілого обряду пояснював по м ікроф оні керівник програми д. Мар, додаю чи свої влучні й будую чі коментарі. Після того була відслужена Соборна Зелено-святкова Панахида за упокій душ всіх полеглих у боротьбі за волю України Борців-Героїв, воїнів усіх українських військових і револю ційних збройних формацій українсь­ кого народу. Співав до панахиди хор ’’Бурлака” . При співі ’’Вічная Пам’ять” похилились у жалобі всі 38 прапорів, а члени Почесного Почоту віддали вояцький салют.

26

По панахиді владика Кир Ізидор відчитав дуж е добре укладену молитву в англійській мові для інф ормації англомовної спільноти, користаючи з присутности радіо-телевізійних компаній та репортерів англо­ мовних часописів. В молитві була мова про історичну долю українського народу і його важку боротьбу з окупантами за визволення України, в тім про добу УПА, та про великий ювілей 1000-ліття християнства в Україні. З черги забрав слово о. митрат Бублик, який закликав усіх присутніх прибути на менш масово на Свято єдности українського народу в наступ­ ну неділю 29 травня в Торонті. — "Маємо показати всім нашу єдність і силу на доказ, що українці ніколи не скапітулю ю ть перед москалями, які мусять забратися геть з України!” — сказав о. митрат, який є заступником голови Епархіяльної Ради УПЦеркви на С хідню Канаду, а його слова прийнято гарячими оплесками. З черги наступила драматична точка ’’Салют Полеглим Воїнам УПА” за укладом та режисурою інж. Ст. Ґоляша. Його рецитація, переплітана репліками співвиконавців, зробила сильне враження. Закінчено цю точку відігранням жалобного салюту сурмачем з оркестри "Б атурин” . Була година 1:40. Д р уг "М ар” , як керівник програми, склав сердечну подяку Всесв. духовенству за їхню величаву участь у святі, та зарядив наступну точку — складання вінків у стіп Пам’ятника. Як перші, виступили з китицями цвітів діти — "Нащ адки вонів УПА” . За ними слідували викликувані по порядку представники світових, цен­ тральних, крайових і т.д. установ, організацій/інституцій та рідних — членів родин полеглих Борців. Всіх вінків зложено 42. Були це фахово виготовлені многобарвні вінки з відповідними написами на лентах, якими, немов барвистим клилимом покрито увесь пєдестал навколо Пам’ятника. Тут згадаємо лиш вінки від найвищих установ та від громадських органі­ зацій. Від підпільного уряду України УГВР — склали вінок ген. секретар закорд. справ Микола Лебедь в асисті вояків УПА — Михайла Ковальчина і Михайла Бохна; від Держ. Центру У.Н. Республіки в екзилі — мґр. Микола Липовецький і Павло Волосевич; від Об’єднання П рихильників УНРади — п. Арсен Степанюк; від Об’єднання б. Вояків Українців у Вел. Британії — п-хор. Михайло Ткачук; від У. Стрілецької Громади в Торонті — побр. Олекса Задойко; від Українського Вільного Козацтва — побр. сот. Михайло Даниляк. (Далі подаємо без імен). Були зложені вінки від: Товариств кол. вояків УПА в Канаді Й ЗСА; від Станиці к. в. УПА у Вінніпегу; від ГУ ЛВУ, ГУ ОЖ ЛВУ, КУ СУМ в Канаді; від Організації У. Молоді ’’Пласт” ; від Відділів Л ВУ й ОЖ ЛВУ в Торонті; від О У В Ф у Монтреалі, Ст. Кетеринс, Кіченер. Кембридж, Ґвелф; від Українських М олодіжних Ансамблів під мист. керівництвом В. Кардаша; від У. Культурного Центру у Ґвелфі; від Клюбів — ’’Обнова” в Торонті і ’’Заграва” в Етобіков. Далі слідували 22 вінки для поодиноких полеглих Борців від членів їхніх родин та друзів.

27

Ця зворушлива точка закінчилася б. год. 2-ої, по полудні. Тепер д р уг ” Мар” покликав до слова друга Віктора Новака, старшину УПА, голову T-ва к.в. УПА в Канаді, як репрезентанта Д ілового Комітету. Добре продумане сильне слово д. Новака передано до д р уку в "Гом оні України” . Наступним промовцем був д. Микола Лебедь, який м.ін. нагадав, що того ж дня в Україні (22 травня) масово й святково відзначують річницю перевезення тлінних останків Тараса Ш евченка з Петерсбурґа до Києва. В Україні напевно ш видко знатимуть, що цього ж дня українці в Канаді посвятили Пам’ятник Слави УПА. В такому збігу подій тут і там міститься теж своєрідна символіка нашого повного єднання тут на скитанні з В ою ю чою Україною. Виступи промовців закінчив д. Степан Ґоляш словом про не менш важливе символічне значення пам’ятників на пошану Героїв для дальших поколінь нації, на яку складаються — за словами Тараса Ш евченка — ’’живі, мертві і ненароджені земляки, в Україні і не в Україні сущ і...” . На цьому закінчено першу частину програми того святкового дня, відспіванням молитви "Боже, вислухай благання...” . По обідовій перерві, б. год. 3:30 по полудні, на площі і сцені, де в полуднє був відслужений Соборний Молебень, розпочалася друга частина програми. Це був концерт, присвячений традиційном у СВЯТОВІ ГЕРОЇВ, що припадає в другій половині м. травня ко ж н о го року. В біж учом у році вшановано зокрема славну пам’ять полк. Євгена Коновальця у 50-ту річницю Його вояцької загибелі, та 45-річчя від дня створення Української Повстанської Армії, що й стало стимулом до ініціятиви для здвигнення Пам’ятника Слави УПА. Головними були мистецькі ансамблі Торонтського Осередку СУМ — хори ’’Прометей” і "Д іброва” та оркестра ’’Батурин” , всі під керуванням мґр-а Остапа Брезденя; виступали теж хори "О бнова” під кер. Петра Бубели та хор "Б урлака” під лириґентурою Олега Хміля. Акомпаньювали пані: Марта Кравців-Барабаш, Ірина Ямишак, Галина Михальчук. В ре­ пертуарі були здебільше пісні стрілецькі, упівські, воєнні та маршові. Новою була пісня на прославу 1000-ліття хрещення України п.н. "Слава Володимиру” , муз. Б. Дніпрового, на слова І. Омельченка. Святкову доповідь мав майор американської армії Петро Содоль. (Текст іі буде надрукований у пресі та в другій частині "П ропам ’ятної кн и ги ” , разом з іншими матеріялами зі Свята). В промежутках між поодинокими точками концерту були виголошувані або відчитувані чи тільки згадувані короткі привітання з нагоди по­ свячення Пам’ятника Слави УПА. Всіх привітань було 40. Це були листи від наших М итрополитів — Кир. Максима і Василія, від Проводу ОУН, Централі КУК, Держ авного Центру УНРеспубліки в екзилі, ГУ ЯВУ, ГУ ОЖ ЯВУ, Централі У. Католиків, С ою зу У. Самостійників, КУ СУМ, Кр. Пласто­ вої Старшини, Українських М олодіжних Ансамблів, від комбатантських організацій — СбУВ, У.К. Леґоін, Братство к.в. 1. УД УНА, У. Вільне Козацтво, ОбВУ (Англія), 7 відділів к. в. УПА в Канаді й ЗСА, далі — С успільної Служби Українців Канади, У. Нар. Помочі Канади, Ц.К. "О б’єд­ нання Н адбужців” , Спорт. Т-ва "Україна” , О У В Ф Монтреаль, відділів ЯВУ і ОЖ ЯВУ, радіопрограми "Пісня України” , м іського радного Василя Бойчука та окремих осіб.

28

Роман Рахманний

ВІДНОВЛЕННЯ ПРИРЕЧЕННЯ СУМІВЦІВ: ’’ЧЕСТЬ УКРАЇНИ ГОТОВ БОРОНИТИ!” Беручи активну участь в загальноукраїнських заходах Ю вілейного 1988 Року, члени С пілки Української Молоді (СУМ) у Канаді не занедбали відзначити сорокаріччя існування своєї організації на північно-американському континенті. Ця подія — заснування перших клітин СУМ-у в Канаді на самостійницьких традиціях однойменної організації в Україні з 1920-их років — заторкує особисто всіх сумівців і не меншою м ірою їхніх батьків, виховників і душ пастирів. Адже спільними зусиллями їм пощастило не тільки втримати при житті новостворену молодняцьку організацію на цьому трудном у ґрунті, але й добитися значних організаційно-виховних успіхів. Тому, покористувавшися нагодою (щорічним здвигом СУМ-у міста Монтреалю на власній сум івській оселі ’’Верховині” ), я заново оцінив почин ініціяторів того чину з 1948 р. і ролю самої молоді в здійсню ванні ідейних засад їхньої організації, та уточнив цінні властивості її виховної програми на тлі сучасної дійсности. Головну увагу всіх учасників того Здвигу (сумівської молоді та старших громадян) я намагався зосередити на потребі по-новому і глибше усвідомити ідейне приречення сум івської молоді. Очевидно, мої завваження торкаю ться такою самою мірою й сумівської молоді в З ’єднаних Стейтах Америки, в Англії, Західній Европі, Австралії та в латиноамериканських державах. І Дорогі сумівці й сум івки! Подібно як їхні попередники — іміґранти в Канаду, ваші батьки й матері, дідусі й бабусі не мали наміру добровільно й назавжди покинути рідну українську землю. Тяж кі економічні обставини й національні переслідування примусили їх шукати більш лю дських можливостей прож итку й культурного розвитку тут, за океаном. Але умови життя і трактування іміґрантів 40 років тому в Канаді були тяжчі від тих умов, що їх мають сьогодні іміґранти й політичні втікачі з багатьох країн. Ваші діди й бабуні були здані на власні сили і могли розраховувати лише на якусь допом огу тих українців, які тут поселилися раніше. Вони власними силами створили свої прицерковні громади і культурно-виховні товариства. Як свідчать численні живучі діячі того часу (як, наприклад, Осип Дячишин із Ляш ін та голова М онтреальського Відділу КУК Ярослав Кульба), тільки солідарність давніших поселенців з новими іміґрантами була запорукою успіш ного розвитку всієї української громади в Канаді. Але була теж ботреба зараз після Д ругої світової війни заснувати таку молодняцьку організацію, яка б новим духом патріотизму і новим запалом завзяття оживила українську гром адськість на традиціях крайових укра29

Тнських борців — револю ційної ОУН і УПА — та яка стала б наріжним каменем у фундаменті світового руху української молоді. Така організація діяла в Україні наприкінці 1920-их років. Іі про­ відники і члени достойно пройшли вогневу пробу: вони загинули в боротьбі проти більш овицько-російського наїзника, але не скорилися йому. Це — С пілка Української Молоді (СУМ), що п заснувала група молодих патріотів під проводом М иколи Павлушкова у Харкові. Ваші діди й бабуні, а може дехто із ваших батьків чи матерей, були членами СУМ-у, який відновлено в Західній Европі 1946 року. Поселившися в Канаді, вони заснували цю організацію тут для того, щоб самих себе і своїх майбутніх нащадків зберегти в єдності з українським народом в Україні, якось допомагати йому в боротьбі за самостійне буття. А сорок років тому вся Україна була в огні самооборонної війни проти трьох аґресорів: С овєтської Росії, комуністичної Польщі та Чехо-Словаччини. Тому саме існування українських церковних, громадських, ос­ вітньо-наукових і політичних організацій поза У країною зм іцню вапо те зусилля нашого народу, бо сусідам-співгромадянам і державним діячам чужих країн нагадувало, що українська нація існує і далі бореться за свою суверенну державу. Це добре розуміли ваші діди й бабуні, батьки й матері, або принаймні відчували цю потребу інстинктовно; тому вони самі організувалися і, згодом, вас приєднали до молодняцькоі організації, що прагне ’’честь України боронити” . Сьогодні, сорок років після того, сумівці й сумівки — окремо і групово — є присутні на всіх ділянках життя організованої української громадськости в світі. СУМ діє на чотирьох континентах, сум івські хорові, інстру­ ментальні й танцювальні ансамблі — прикраса національних і церковних імпрез у більшості країн світу. З-пом іж членства СУМ-у вийшли чільні інтелектуали, священики й виховники з сильним національним хребтом. Численна активна участь сум івців у всенаціональних держ авницьки заходах і в різних політичних демонстраціях протягом десятиліть надає українській справі реальности й вірогідности. Чужинці, спостерігаю чи цю молодь, не см ію ть збивати домагання старшої української громадськості* як "нереальні мрії старих еміґрантів” . Українська справа сьогодні жива й активна, бо її визнають і підтрим ую ть живі українські молоді лю ди — сумівці та інші молодняцькі патріоти. Всі ви разом являєте собою те, що зветься "жива Україна” . Патріярх Йосиф, приймаючи деф іл яду-похід численної молоді в Торонті 1968 року, зворушеним голосом сказав мені: — "Дивіться, брате! Батьки й матері оцих діточок, ю наків і ю начок уже сьогодні виконали своє зобов’язання перед Господом Богом і своїм народом: вони приєднали до Божої та національної справи своїх нащадків. Але не забудьте й того, що теж ці молоденькі лю ди також мають свою заслугу в цьому подвигу на чужині. Вони бо добровільно, без примусу, приєдналися до молодечих організацій, а зокрема до такої, як СУМ, що ставить високі вимоги до характеру оборонців прав нашого народу і його Церкви...

ЗО

Те свідчення патріярха Йосифа — довголітнього в’язня російських тюрем і концтаборів, мученика за українську віру та державність — досі найвища оцінка подвигу ваших дідів і бабунь, батьків і матерей, та й ваших власних заслуг у розвитку руху оборонців чести України.

II Оглянувшись дум кою назад і з вдоволенням прийнявши похвалу нашого святця-патріярха, ми повинні принаймні коротко відсвіжити в нашій пам’яті ідейний зміст своєї організації. Бо ми повинні знати, за що конкретно і як ми боремося за свою справу. Наша віра в українську справу повинна бути не сліпа, але розумна. Ми повинні належно розуміти наші власні гасла. Тому уточнімо зміст сум івського гасла ’’Честь України готов боронити!” Насамперед — що ми розуміємо під терміном Україна? Як натякнув патріярх Йосиф, українська справа складається з двох елементів: національно-державного і національно-церковного. Тому під словом ’’Україна” ми сьогодні розуміємо українську національність, що живе і бореться на тій самій етнічній території, яку визначив нам і володів нею князь Володимир Великий. Своїми походами за ріки Буг і Сян, за Дон і на Крим він нагадав тогочасним сусідам, що його національна (не імперіяльна) держава — це країна давньоукраїнських предків: антів, дулібів, волинян і Київської Руси. Вона — переємниця могутньої, ще кількасот років раніше оформленої держави. Ось чому перший митрополит-українець, Іларіон, у своїй проповіді вже за князя Ярослава Мудрого, говорив: князь Володимир Великий і його попередники володіли ” не в якійсь бідній та невідомій державі, але в землі українській, відомій і знаній на всіх чотирьох кінцях світу” . Геогра­ фічно, ми окреслю ємо ці кордони так: від Попраду на заході по Дон на сході, від Підляшшя і Чернігова на півночі до Чорного моря і Дунаю на півдні. І саме в такій давній, розлогій і славетній Русі-Україні християнство ширилося між населенням буквально з апостольських часів. На При­ чорномор’ї та вздовж Дніпра нову віру проповідував апостол Андрій. На півдні — на Криму та в сьогодніш ній Одещині проповідував св. Климентмученик, четвертий наступник св. Петра. На Закарпаття, з Моравії, Христо­ ву віру ширили в нас св,. Кирило і Методій та їхні учні. Тому правильно писав наш учений у 17-ому столітті, Мелетій Смотрицький, що Україна прийняла Христову віру вже 861 року. Адже в 905-ому році вже існувало українське єпископство в Перемишлі над Сяном, а ще раніше — архие­ пископство в Тм уторкані над Озівським морем. А втім, християнами були вже наші князі — Аскольд, Ігор та Ольга. Князь Володимир Великий визнав цю віру загальноприйнятною для вьсого населення України-Руси так, як шістсот років раніше римський імператор Константин Великий визнав християнство за оф іційну релігію хрещення населення Києва: бояр, полководців, дружинників, купців, міщан 31

і всіх громадян. А це для того, щоб увесь світ наочно пробачив, що РусьУкраїна добровільно, без ніякого чужого примусу, власним державним чином приюдналася до християнської спільноти народів. А роком раніше, 987 року, князь Володимир Великий особисто охрестився у Василеві біля Києва, щоб дати приклад своїм цивільним і військовим провідним діячам. Таким чином, наш великий князь діяв чесніше, ніж імператор Константин Великий, який узаконив християнство у своїй імперії 313 p., а сам охрестився щойно на смертній постелі — 337 року. Князь Володимир Великий оберіг суверенність своєї держави в політичном у і в церковному аспектах, а своїм особистим ставленням до релігії дав нам неперевершений зразок чесноти, щирости і гідности. Саме в цьому таїться честь України, як нації-держави та іі рівноапостольського християнства.

Ill Цю честь — славу України — ми самі повинні вивчати, знати, шанувати й обороняти. Чому? Поперше: для власного почуття л ю дської гідности, для усвідомлення, що кожен з нас походить не з якогось невідомого роду, племени, народу чи країни, але що наш рід коріниться в понад тисячолітній історії. Подруге, чужинці намагаються скоротити історію нашої державности та історію нашої Церкви. Вони всілякими підступними твердженнями пробую ть доказати, що начебто українці завжди були, є і повинні бути залежні від чужоземних політичних та духовних центрів, начебто українці не могли і не можуть мати окремої культури й держави. Тим часом християнська Україна та її Церква з перших століть своєї історії були фізичним та ідейним ’’передмур’ям християнського світу . Наші предки обороняли тогочасну центральну Европу від печенігів і половців, від монголів, татар і турків... 1620 року українські козаки врятували Польщу перед наїздом турків, зупинивши їх у переможній битві під Хотином. 1683 року українські козаки вирішально допомогли звільнити Відень від турецької облоги. В нових часах — У країнська Народня Республіка впала під ударами червоної М оскви та підступних західніх сусідів України, але своєю героїчною обороною протягом трьох років вона оберегла центральну Европу від більшовицької потопи. І сьогодні — у всьому світі немає другої такої воюючої та мученицької Церкви, як українська Церква в обох її віровизнаннях: католицькому і православному. Бо котра Церква будь-якого інш ого народу в наші часи дала стільки мучеників за віру, як Українська Церква? Митрополитів, єпископів, священиків, монахів, монахинь і тисячі вірних народів спокійно існую ть — торж ествую ть за українськими плечима, а навіть укладаю ть з безбожною російською владою та послуш ною їй М осковською патріярхією ганебні угоди про співпрацю. Сьогодні тільки Українська Церква рятує честь християнства: своєю вірністю Христові, мучеництвом своїх душпастирів і вірних. П ро д о вж е н н я в наст, числі

32

ЕВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ — І ВОРОЖІ АГЕНТУРИ В 30-ИХ РОКАХ (“SECRET SERVANT, ILYA DZHIRKVELOV, HARPER & ROW, NY 1987) Це нелегка проблема спробувати дослідити і представити засобом доповіді. Існує цілий комплекс труднощ ів з цим питанням, до основних яких належить обсервація, що сама тематика для західніх дослідників, чи взагалі для людей з політичним світоглядом, виробленим на Заході, майже недоступна через брак "концепційного моделю ” . Це природне недомагання через нахил у відкритих західніх суспільствах вияснити різні політичні й історичні феномени: "раціональними аналізами” , які кон­ центрують увагу над великими історичними процесами і над тими аспекта­ ми різних суспільств, які найближчі до сучасних західніх систем, і тим їм більше доступні і зрозумілі. Західнім дослідникам тематика розвідки, як і контррозвідки, як аспект політичної і мілітарної боротьби часто уважаеться "д ругорядним ” чи менш важливим ф актором в політичній і історичній аналізі. Ця тема виглядає близькою до теоретичної аналізи "тоталітаризму” і часто зрозуміння її грубо спрощене до внутрішньобезпекових та поліційних аспектів політичних систем. Взагалі розуміння "розвідки” на Заході обмежене до процесу технічної збірки інформації. Вона обмежена до дорадчої ф ункції урядових чинників. Для людей з світоглядом модерного західнього раціоналізму важко збагнути, що те, що невидиме може мати таке саме значіння як видиме, або, навіть, бути рішаючим.

Євген Коновалець на кораблі під час прогулянки по озері.

33

Найосновніша причина до недоцінення цієї тематики і брак її зро­ зуміння це факт, що всі розвідці і контр-розвідчі служби існую ть і оперують у суворій конспірації, дбайливо ховаючи і маскуючи свої пляни, дії, чинники, впливи та часто, саме існування. Тактика конспірації в тому сторіччі доповнена методами обману і дезінф ормації високої технічної якості, часто створю ю чи лябіринт інтриґ, явище, яке визначний амери­ канський шеф контррозвідки Джеймс Дж. Анґлетон окреслив "пустинею дзеркалів” , в якій дослідник рідко може бути певним, що його дослідження й інтерпретація ф актів показую ть дійсність, а не лише химерний вид, як рефлексію. Це окреслення особливо стосується до офензивних операцій контр-розвідчих служб, які найбільше законспіровані. Згадані проблеми мають особливе значіння для теми цієї доповід і і прошу слухачів прийняти певне обмеження цього перегляду, а саме, наше знання дуже частинне і далеке від всебічного розуміння всіх подій, акторів, чинників і ф актів. Існує величезне поле полису для серйозних дослідників цієї теми — праця, гідна великих зусиль і яка має особливе (можливо й історичне) значення для визвольної боротьби. Було б соромно знайтися в іронічній позиції сучасних західніх "совєтол огів” , які саме в період найбільшого досягнення політичної проміненції розвідчих і безпекових органів в московській імперії зацікавилися і занурилися в розшук за "модерними концепційними моделями” західнього типу, які обмежені їхнім ’’раціоналізмом" і якими пробують "виясню вати” імперію.

І Історія самого існування розвідки і контррозвід ки (часто популярно окреслених терміном "агентурою ” ) сягає до найдавнішої історії людства. Спеціялісти цієї ділянки часто цитують славний твір китайського генерала С ун-Цу "Ремесло війни” , яке походить з IV сторіччя перед Христом. Напевно у слухача виникне питання ’’чому доповідач сягає до такої сірої давнини і що це може мати спільного темою?” Найкращу відповідь можна знайти у наступному описі видатного американського орієнталіста і генерала американської морської піхоти Самуела-Ґриффита: ” ...В погляді Сун-Цу, військо було інструментом, який подавав ” ку де ґрас” (остаточний удар) ворогові заздалегідь підготовленому для цього перед початком воєнних дій, тайні агенти відділювали ворога від його с о ю зн и ків і виконували ряд таємних підривних дій. їхні місії вклю чали поширення фальшивих чуток і невірної інформації, корр упц ію і переробку ворожих державних осіб і чинників, витворення розпалювання внутріш ніх конф л іктів та підготовку сил, яких у ХХ-му сторіччі названо ’’п’ятою ко л о н о ю ” . Рів­ ночасно ш пигуни, які були активні на кож ном у рівні ворожих сил точно вивчали ситуацію ворога. На базі їхніх звітів, виготовлю вано т.зв. ’’подібні пляни” . Маршал С апож ніков не був першим зрозуміти, що вим огою подій є належна підготовка ворожого табору так, що кінець заздалегідь вирішений. Так, бувший шеф генерального штабу червоної армії закінчив видатною параф разою Сун Тсу": "побід оносне військо нападає на здеморалізованого і вже побідж еного ворога” .

Генерал Ґріф ф іт закінчує передмову свого перекладу на англійську мову твору С ун-Тсу так: 34

"Ремесло війни мало глибокий вплив на всю Китайську істор ію і на японську мілітарну думку; на нім Мао Тсе-Тунґ базував свої стратегічні теорії і тактичні доктрини китайських військ. Через монголо-татарів ідеї і наука С ун-Тсу були передані Росії і стали великою частиною її орієнтальної спадщ ини. "Ремесло війни" є необхідним твором для тих, які хочуть зро­ зуміти велику стратегію цих імперій сьогодні."

Ну що ж, краще від американського генерала і науковця не скажу і годі комусь накидатись на нього як "бурж уазного націоналіста” чи "ф а­ шиста". Виходить, що концепційний модель давно існує, лише... чомусь невигідний для сучасних західніх ж урналістів і "совєтологів” , можливо "перестарілий” особливо для тих, які оперують мітом "л ю дського по­ ступу” .

II Цікавим питанням для нашого перегляду цієї теми є чи блискучої пам’яті провідник Коновалець був особисто познайомлений з цим твором і з наукою Сун Тсу. Хоча точна відповідь очікує праці наукового до­ слідника, таку можливість можна припустити для року російського полону Провідника над Волгою, між Царицином та Астраханню над Каспійським Морем, або пізніше, в зв’язках з Далеким Сходом. Якщо відповідь по­ зитивна, цей же ф акт повинен спричинити певну ревізію в нашім образі цієї феноменальної постаті нашої недавньої історії.

Олесь Бабій

НЕ ГОВОРІТЬ... (уривок)

Не говоріть; «Ми втратили війну», Не плачте, що намарно все пропало: В самого сатани є сил замало, Щоб скреслити наш чин, гарніший сну. У всесвіті не гине і атом, У всесвіті не гине навіть мрія. Ви ж вірите, що ворог чудо вдіяв — Похоронив ваш чин попід Хрестом? Лиш діти вірять, що вчорашній день Сконав зовсім і не живе сьогодні. Вписала Вічність в книзі десь Господній Геройську смерть стрілецьких чот, сотень...

35

Неможливо в курсі відповіді не то вияснити, а навіть перелічити всі аспекти і події тої перманентної невидимої війни, яка ввесь час велася довкола зорганізованих українських визвольних сил і довкола особи Провідника. Можна лише навести характеристичні приклади цієї зде­ більше прихованої боротьби. У конф лікті між Провідником Коновальцем і Диктатором Петрушевичем та екзильним урядом ЗУНР у 1921 році, через заходи полковника щодо бригади УГА в Чехословаччині, Галицький уряд відкрив велику кампанію в пресі проти Січових Стрільців і Провідника. П ровідник пізніше написав про ті події в праці "П ричинки до історії української револю ції” , що ’’змістом кампанії галицького уряду був закид найвизначнішим членам С ічового Стрілецтва, що вони просто польські агенти, які зовсім свідомо, а то й за гроші ведуть а кцію проти галицького уряду. П ровідник далі пише, що ’’наслідком такої атмосфери, що утво­ рилася кампанією гапицького уряду, був приїзд з Чехословаччини одного старшини з дорученням і ппяном позбавити мене ж иття” . Можна припустити, що для українського загалу цей конф лікт ви­ давався черговою політичною боротьбою за політичні позиції соборности за першенство, за особисті амбіції і різні мало-відомі порахунки в традиції незрозумілих українських внутріш ніх сварок. Щ ойно в 1923 році вияви­ лося, що Екзильний Уряд УНР цілком відкрито перейшов на совєтоф ільську орієнтацію . Вислана делегація ЗУНР до Москви під проводом сотника Івана Коссака поставила вимогу, що П ровідник Коновалець мусить бути усунений від керівництва УВО і що взагалі УВО мусить підкоритися ЗУНР, для боротьби проти Польщі. Від осени того року до червня 1924 року так і сталося. Між прихильниками ЗУНР, які були в Начальній Команді УВО знайшовся один, — О. Думин, керівник розвідки, якого підозрівано в співпраці з СҐПУ. В дальшому результаті цих подій, згинула під тортурами поляків Ольга Басараб, заарештовано Крайового Коменданта УВО Андрія Мельника та завдано великий удар УВО через чисельні арешти провідних членів. У дальшому ж ході подій, з створенням так званої "Української Радянської С о ц і а л і с т и ч н о ї Республіки” та большевицьких програм НЕП-у й українізації, чимало визначних українських письменників, журналістів, політичних і культурних діячів повірили в "перестройку і Гласність” тих років. У Галиччині відвідували консулят УССР у Львові та брали від нього грошову ’’допом огу радянської Україви діячам української культури під польською займанщ иною ” і очевидно, ставали свідоми і несвідоми аген­ тами ОҐПУ. Поважне число виїхало до УССР для відбудови "У країни” в рамках імперії і таким чином, були відтягнені від праці над визволенням нації шляхом національно-визвольної револю ційної боротьби. Без дійсної Української Держави не могла існувати проф есійна розвідча і контррозвідча сила. Можливо, якщо б існувала така власна сила, вона змогла б перестерегти цих діячів і націю, що те, що видимим може бути ко­ лосальним обманом. Якраз саме в тих роках ’’зміни і перебудови” , " с о ­ ц іа л іс т и ч н о ї законности” , полегшення економ іки, дозволу на "розквіт української культури й науки” — чомусь імперія рівночасно приступила до певної невидимої розбудови. Перейменовано Чека на ОҐПУ. Почалась будова комплексів концтаборів в соловецьких островах, на півострові Свердловську, в Архангельську, в Вологді і В’ятці, на Уралі, біля Свердловська, в М агнітогорську, на півострові Таймир і багатьох далеких і 36

Н.М. Зрив у 1917 р.

(1917-1921) Д рук. Київ-Л ьвів

незнаних місцевостях. Після смерти патрона чекістів і "залізного” Ф елікса Д зержінського, Яґода почав розбудову і піднесення апарату ОҐПУ до вищого фахового і технічного рівня, створю ю чи такі нові відділи як: контрреволюційний, секретний, особовий, спеціяльний, економічний, ін­ формаційний, операційний, прикордонний, чужоземний. О дно слово, дбайливо розбудовано машинерію терору і ґеноциду. При закінченню внутрішньої боротьби в Кремлі за владу між Сталіном і Троцьким, скінчилася й "українізація, НЕП і закон н ість” . Відродження розстріляно і чверть нації втоплено в морі невинної крови голокосту, терору голоду, вивозів, розстрілів та сталінських будов... Точно, за старою наукою Сун-Тсу, переданою монголо-татарам, український ворог імперії був здеморалізований, розсварений, обманений, ізольований від сою зни­ ків, і "в ій сь ко ” у ф ормі апарату терору і ґеноциду завдавало викінчую чий удар, ” ку де ґрас” (coup de grace). Для наших сентиментальних землячків, які сьогодні ж ию ть надмірним оптимізмом і вірять в дію че міжнародне право, договори і лю дські закони того світу замість Божих, що ставлять надію на політичну чесноту па­ нівних держав лише тому, що вони "д ем ократичні” замість на власні сили нації-Боготвора, що ш укаю ть "покращ ення” шляхом даруночків від збо­ рища сатани — П олітбю ра КПСС замість Б ож ого щастя тернистою до­ рогою Сина Чоловічого — їм варта застановитися над цією історією і над карою за таке невірство. Павло Долото П ро до вж е н н я в наст, чиспі

37

26 КВІТНЯ! День великої траґедії нашого народу. Сталося те, що могло не статися, якщо б Україна була самостійною , ні від кого незалежною державою. М осковські окупанти в брутальний спосіб винищ ують все, чим жиє наш нарід. Шляхом грубої русифікації, під фальшивими прапорами "інтерна­ ціоналізму” , московські шовіністи винищують українську ідентичність. Пам’ятаймо одне: всі, хто рахують за знищення націй в угоду якогось "вибраного” народу і на його користь — є нашими смертельними во­ рогами. Не на життя, а на смерть ведемо свою боротьбу за те, щоб мати можливість жити у власній Українській Державі. 26 квітня 1987 року в с. Грушеві сталася об’ява БОЖ ОЇ МАТЕРІ. Прийшла на Україну Божа Мати, щоб укр іпити нас у вірі, щоб полегшити наші болі, наші страждання — прийшла сказати, що українці здобудуть власну Державу. Сказати про те, що українці стануть щитом віри Христової у Божих часах, що вже почалися. Прийшла сказати, щоб були вірні до кінця Церкві, щоб навертали росіян до серця Ісусового, бо якщо РОСІЯ не прийме Христа Царя, третя Світова війна неминуча... Ми стоїмо на порозі знищення ф ізичного, що його московський окупант планово придумав у лігвах КҐБ Москви. Всі ви знаєте, що останні десять років виявили досі приспані сили нашого народу — нація хоче волі. Це занепокоїло наших ворогів. Ось уже 70 років вони ведуть неоголошену війну проти України. Впало кілька десятків мільйонів най­ кращих синів та дочок нашого народу. Але ми не скорилися! В 1933 році російські шовіністи вкупі із жидами-комуністам и витворили жахливий голод на Україні. І знова повторюється історія тридцятих років — нас планомірно винищують як націю. С ьогодні ми ще затроєні радіяцією живемо, але приходить завтра, і якщо не прийняти радикальних змін у нашому житті, то нам грозить повільна смерть. Для чого на території України побудували 8-м атомових станцій?! Чому саме на нашій землі, де так велика скупченість людей? Будували завідомо знаючи, що всі станції є в аварійному стані. Через 35 років почне мінятися генокод української нації! Не спімо! Всі на захист нашої долі, нашого життя. Нема крайніх. Об’єднуймося і вимагаймо ліквід ації всіх атомових станцій на території нашої України. Може статися, що мене завтра викинуть за кордон, бо до цього йдеться, але справа ліквід ації атомових станцій на Україні не повинна спинитися. Народе мій! Звертаюся до ТЕБЕ: ’’УКРАЇНА АБО СМЕРТЬ!” Йосип Тереля с. Довге, Карпатська Україна 38

МУР МОВЧАНКИ НАВКОЛО ЧОРНОБИЛЯ Англомовний престижевий щоденник, "Волл С тріт Д ж орнал” помістив у понеділок, 6-го березня ц.р., статтю свого кореспондента Пітера Ґамбела про журбу та турботи українських селян, які живуть в околицях чор­ нобильської нуклеарної станції та про їхні переживання з уваги на цілко­ виту мовчанку совєтських властей про дані з наслідків чорнобильської катастрофи. Життя українських селян в околицях, що ніби то є в "безпечній віддалі” від засягу радіяції спричиненою аварією на чорнобильській станції тому майже три роки, є нервово вичерпним в щоденній боротьбі з небаченим і незнаним. Автор для прикладу наводить село Народичі, віддалене на 80 км на захід від Чорнобиля, де телята й поросята народжуються із трьома ногами, чи без голів. Черстві й до цих пір здорові селяни непередбачено починають хворіти на різного рода скір н і та горляні недуги та постійно нарікають на болі голови, нудоти і опухання щ итовидної залози. Лю ди починають думати, що є мижливо небезпечно жити в цих околицях, що були просякли радіяцією під час чорнобильської аварії, однак коли хочуть довідатися про небезпеку, яка їм загрожує, натрапляють на високий мур офіційної мовчанки, що тільки й збільшує їхні побоювання. Урядові чинники дають непереконуючі запевнення, що жадна не­ безпека їм не загрожує, а тоді дорадж ую ть ж інкам не народжувати дітей та не їсти місцево вирощуваних грибів. Коли місцеві мешканці везуть своїх дітей на л іка рську перевірку до спеціяльного центру в Києві, то лікарі відмовляються дати їм висліди цих бадань. Військові експерти приїжджають зі знаряддям для вимірів радіяції, перешіптуються між собою, але висоти радіяції не оприлю дню ю ть. Молода медсестра з Народичів, Н. Сич, заявила, що "найбільш застрашуючим є оте незнання майбутности наших дітей” . Продовжую чи свою статтю, П. Ґамбел пригадує, що 48 годин совєтський уряд старався перед цілим світом затаїти чорнобильську катастро­ фу, коли це не вдалося, то той же уряд впродовж останніх майже трьох років старається всіма можливостями затаїти будь-які інф ормації про наслідки чорнобильського випадку від перестрашених совєтських гро­ мадян. Уживаючи деспотичну систему клясиф ікації, крайові та місцеві чиновники зуміли придушити всі подробиці про небезпеку для лю дського здоров’я в тих околицях. Дані про висоту радіяції є так строго затаємничені, що навіть високі вчені в Україні не можуть тих інформацій дістати. В Україні зокрема все є подвійно більше строго засекреченим, бо цензори навіть заборонили висвітлювати фільм про Чорнобиль, в якому мешканці його околиць говорять про свої проблеми. Юрій Ґлеба, відомий біолог та член Академії Наук СССР висловлю­ ється про всю цю засекреченість ось так: ” Це так, як вести війну з 39

вітряками” . Він обурений тим, бо не може дістати основних даних про радіяцію для дослідів над впливом чорнобильської катастрофи та окру­ жения. Кореспондент стверджує, що ця афера засекречення про Чорнобиль вказує на те, як далеко, чи радше як дуж е недалеко зайшла ґорбачовська ґласність. Він підкреслю є, що коли йдеться про Чорнобиль, то гласність є тільки для закордонного вжитку. Бо з усього видно, що велику кіл ькість ніком у недосяж них інф ормацій в СССР про чорнобильську аварію, совєтські власті у великій кількості передали до вж итку для міжнародніх організацій. Так твердить Ейбел Ґонзалез, голова відділу радіяційноі охорони при М іжнародній аґенції атомової енерґіі з осід ком у Відні. Одначе в Україні та Білорусі, країнах найбільш пош кодж ених чорно­ бильською аварією, треба було чекати та домагатися більше, як два з половиною роки, щоб почали в дуже мінімальних дозах просякати ін­ формації для місцевих громадян. У наслідок того громадяни України почали домагатися більше даних і дійшло до того, що міністерство здоров’я України, потвердивши, що радіяція в даних околицях є "но р ­ мальною” , все таки дало рекомендацію, щоби 5 сіл переселити. Зане­ покоєння громадян з дня на день зростає, а ще більше воно поширюється через різного рода історії, що час до часу появляються в місцевих газетах. Для прикладу автор наводить історію про те, що худобу з близьких до Чорнобиля місцевостей вивозили на годівлю в інші околиці, а опісля привозили назад, вбивали на м’ясо, яке вже називалося ’’продуктом з інших околиць” . Багато більше цікавих речей довідую ться місцеві громадяни України завдяки відвазі та наполегливості кількох осіб, як кінопродуцент Георгій Ш кляревський, Микола Машенко, директор кін о студ ії ім. О. Довженка в Києві, чи Євгеній Корбецький, один із семичленної групи Українського інституту нуклеарних дослідів, що хотіли самі точно виміряти радіяцію в околицях Чорнобиля. Саме з їхніх розповідей про те, як влада старалася їм на кожному кроці робити перешкоди, довідується населення про те, що західній світ давно вже знає. Створено два короткометраж ні фільми про Чорнобиль, один за­ боронено, другий дозволено на обмежені висвітлення, в наслідок чого різного рода комісії їздять провіряти вже давно відомі речі, але конкретних дій немає. Один успіх це те, що з огляду на присутність позамісцевих чиновників, в цих місцевостях появилися харчові продукти з інших частин СССР, з яких і місцеві лю ди можуть користати. Не зважаючи на запевнення властей, що жадної небезпеки немає, П. Ґамбел стверджує, що народ не вірить і дальше живе в постійному страху і непевності, зокрема в околицях Чорнобиля, де до речі вже всі реактори є урухомлені.

40

РІК 1989 — РІК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗВЕРНЕННЯ ПРЕЗИДІЇ СЕКРЕТАРІАТУ СКВУ Мова — це душа народу, вона відображає пройдений історичний шлях нації і рівень її культурного розвитку, як також національної свідомости. Мова — це свідоцтво культури того народу й тому ніхто не повинен бути байдужим до своєї мови. Байдуж ість до мови можна пояснити байдуж істю до минулого, сучасного й майбутнього свого народу. Саме тому М осква на протязі трьох століть намагалася асимілювати українців і зробити з них — за царів — "русский народ” , а за совєтської влади — "совєтскій народ” з російською мовою. На протязі московського панування в Україні уряд не шкодував ніяких засобів, щоб зупинити розвиток української мови, щоб не допустити її до загального публічного вжитку. За царів заперечували право на існування української мови, забороною або величезними обмеженнями українського друкованого слова; за совєтських часів українська мова не заперечується, але переслідую ть не тільки її знавців і дослідників, а й пересічних громадян і підступними заходами намагаються розкласти її з середини шляхом систематичного обмосковлення підручників і словинків україн­ ської мови. В парі з тим не допускається друкованого українського слова до ш ироких мас укр аїнського населення в Україні, а зокрема на укра­ їнських етнограф ічних теренах, які не вклю чено в межі Української Совєтської Республіки. Книж ки, журнали й часописи появляються в обмежених тиражах та й ті по книгарнях і бібліотеках України не експо­ нуються українським читачам, натомість їм пропонується російські літе­ ратурні твори або й українські, але в російськом у перекладі. У країнську мову цілковито усунено з вищих учбових закладів, обме­ жено до мінімуму або й зовсім усунено з середніх і початкових шкіл та навіть з дитячих садків. Всі інші засоби масової інформації, як радіо і телевізія, не говорячи вже про урядові установи т.зв. суверенної укра­ їнської республіки, послуговуються, на розпорядження згори, в основному або й повністю російьською мовою. С ьогодні в столиці України Києві, колись культурному й релігійному центрі українського народу, та по всіх інших містах України на вулицях не чути української мови. Цей застрашливий стан стурбував українців по цілому світі з приходом до влади М. Горбачова та проголош еної ним політики "відвертости” і "перебудови” в СССР, передові українські письменники й пітератори заговорили про ж алю гідний стан української мови в літературі та школі і про українську культуру взагалі. Як виявилося, ці письменники й літера­ тори заговорили про ж алю гідний стан української мови в літературі та школі і про українську культуру взагалі. Як виявилося, ці письменники й літератори були речниками ш ироких українських мас в Україні й поза нею в СССР, що досі, застрашені большевицьким терором, мовчали, а тепер заговорили про кривди, заподіяні українськом у народові совєтським 41

урядом. Користаю чи з політики "перебудови” , українці поставили кон кретні вимоги, щоб надати українській мові статус державної мови українській республіці і введення її у школах, урядових установах і всі засобах інформації. Подібні вимоги на право вільного розвитку укрг їнської мови й культури, шкільництва і преси ставлять українці, які живут на українських теренах поза українською республікою , а також на пс селениях в інших республіках СССР. Українці в країнах вільного світу завжди почувалися частиною укр: їнського народу й переживали дуж е болісно його трагедії терору й голор на рідних землях, зі страхом спостерігали русиф ікаційну політику Москв в Україні та вболівали над незавидним станом української культури пі московсько-больш евицькою окупацією . В зв’язку з останніми подіями Україні V Світовий Конгрес Вільних Українців вітає змагання передови діячів української культури в Україні і, бажаючи допом оги їм морально боротьбі за привернення прав української мови й культури на вільни розвиток, доручив новообраній Президії Секретаріяту проголосити 19£ рік "Роком боротьби за самобутність української культури і мови” . В> конуючи доручене їй завдання, Президія Секретаріяту Світового Конґрес Вільних Українців проголош ує 1989 рік — Роком Української Мови Культури й закликає українські громади у країнах вільного світу орг. нізувати відповідні наукові конференції, щоб розглянути мовну політик різних режимів на українських землях та в країнах українського поселенн а зокрема політику совєтського уряду, схвалювати резолюції, які під держували б слушні вимоги українських письменників і літераторів н вільний розвиток української мови й культури. Але боротьба за українську мову не обмежується до самої Україні Українці поза її межами повинні доложити всіх зусиль, щоб задержат українську мову як засіб ком унікації в українських родинах, Церквах організаціях. Президія Секретаріяту СКВУ закликає всі українські поселення вільному віті влаштувати також популярні відчити, академії і концерт для відзначення року української мови і збирати підписи на петиціях р Організації Об’єднаних Націй, де Україна є членом-основником, і до уря£ совєтської України з домаганням, щоб він припинив політику лінґвіциду Україні й конституційно оформив закон про визнання української м о е державною мовою України. Таким чином ми допоможемо нашим братаги сестрам в Україні в їхній боротьбі за українські школи, багатотиражь українську пресу й літературу, за Українські Церкви та взагалі за право н вільний розвиток української культури у всій її багатогранності. За Президію Секретаріяту СКВУ Юрій Шимко, президент Василь Верига, генеральний секретг

42

Д-р Юліян Химинець

ЗАКАРПАТТЯ Й НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИНЦИП Пересічна лю дина думає, що наше життя на землі є хаотичне і що лише державна адміністрація старається його регулювати своїми зако­ нами. Та так воно не є, бо нашим життям індивідуально, чи колективно, як народу, керую ть природні, чи Божі принципи життя, з яких тут хочу розглянути один, так званий національний принцип, який керує взаємо­ відносинами між народами. Національний принцип каже, що кож ний народ, незалежно від вели­ чини, який уважає себе зрілим вести самостійне життя, має право на самовизначення. І тут не може ніхто диктувати йому, чи він може мати це право, чи ні. О скільки хтось заперечує це право другому, або чинно діє проти нього, він сам негідний мати це право і ві скоріше, чи пізніше, стратить його сам. На прикладі Закарпаття, я хочу показати, як національний принцип ефективно діє і тримає наше життя в рівновазі.

1. Чехо-Словаччина. В розмові представників наших американських братів (Гр. Ж аткович і інші) з професором д-ром Т. Масариком літом 1918 р. в справі з’єднання Закарпаття з ЧСР , Масарик заявив, що на випадок злуки Закарпаття з ЧСР., чехи заґарантують йому широку самоуправу, з своїм соймом і губернатором на чолі, з українською мовою в школах і урядах та в його історичних кордонах. Це домовлення було підтверджене мировим договором з 8 вересня 1919 р. в Сен Жермен. Однак, чехи знехтували цими правами українського народу Закар­ паття, використовую чи і експлуатуючи багатства Закарпаття і його народ. Коли українці Закарпаття в 1926 р. звернулися до Л іги Націй в Женеві з домаганням здійснити самоуправу краю, чехи відповіли, що не було б розумним давати самоуправу народові, який має великий відсоток не­ грамотних. Цікаво, чи чехи питали, який відсоток неграмотних був на Закарпатті, коли закарпатці з’єднувалися з чехами? Ця боротьба за здійснення самоуправи тягнулася безуспішно до 1938 р. Наслідки цієї акції були такі: восени 1938 p., чехи втратили велику частину своєї території — Судети. Але чехи і після цього ще не навчилися, бо з початком січня 1939 р. бачимо, що чеський уряд повернув до своєї практики з-перед мюн­ хенського договору, назначивши третім міністром Карпатської України чеха, генерала Л. Прхалу, без порозуміння з прем’єром д-ром Волошином, що противилося конституційним постановам. Чехи звикли до цього, бо вони мали у цьому двадцятирічний досвід. Дійш ло до того, що як в березні 1939 р. мадярська орда напала на Закарпаття, чеське військо відмовилося боронити кордонів Карпатської 43

П олковник Михайло Колодзінський, комендант А рм ії Карпат ської Укра­ їни, згинув в обороні її д е р ж а в н о с­ ти в березні 1939 р.

Направо: Зенон Косак, провідний член ОУН

Цемост раційний похід гірників у Содбурах 1938 р о ку з написами Геть Руки від Карпат ської України

44

України. Мало того, чехи зробили другий злочин. Зброю, заплачену нашим потом, яку мало чеське військо при відступі з території Закарпаття передати легальному урядові, яким був уряд д-ра Волошина, вони пе­ редали мадярським терористам, які з цією зброєю зробили переворот в запіллі краю, ще до того часу, доки мадярське військо заняло Закарпаття, виарештовуючи і без суду розстрілю ю чи тисячу українських патріотів лише за те, що вони були українцями. Чехи за це дістали другу лекцію національного принципу. За свої злочини вони заплатили в 1939 р. втратою своєї незалежности, а в 1945 р. попали цілковито в рабство, що триває досі.

2. Мадярщина. Мимо того, що Закарпаття на протязі багатьох сторіч належало до Мадярщини, в їхній історії нема ані одного факту, щоб українці Закарпаття хоч один раз голосували добровільно за Мадярщину. Це ми бачимо ясно з того факту, що коли в жовтні 1918 р. АвстроМадярщина розпалася, Мадярщина, щоб могти на дальше тримати За­ карпаття під своєю контролею , вже в листопаді того ж року видала закон число X, яким надавала самоуправу Закарпаттю. Для цього мадярський уряд 10 грудня 1918 р. скликав до Будапешту делегатів з цілого За­ карпаття, щоб продискутувати закон самоуправи. Одначе, всі делегати Закарпаття в Будапешті заявили, що вони про майбутнє свого краю можуть говорити лише на своїй власній землі. Для того вони скликали Всенародні Збори до Хусту на 21 січня 1919 p., де 420 делегатів, засту­ паючи 420,000 населення Закарпаття, рішили одноголосно злучитися з Україною. Через те, що сама Україна в той час не була вільною державою , бо провадила війну на два фронти, Закарпаття, щоб уникнути мадярської небезпеки (в той час комуністичної), рішило 8 травня 1919 р. на широких правах самоуправи з’єднатися з Чехо-Словаччиною. Це мадярів заставило на протязі 20 років вести підривну роботу на Закарпатті, а дня 13 березня 1939 р. збройно напасти на Закарпаття, поповню ю чи злочин проти національного принципу, за що Мадярщина в 1945 р. заппатила стратою своєї незалежности.

3. Польща. Рішенням Ради Амбасадорів в 1923 p., вона дістала до своєї держави 7 мільйонів українців. Мимо всяких обіцянок, поляки не дали якоїнебудь самоуправи українцям, трактую чи їх як свою колонію . Але вони не забули, зразу по мю нхенській конференції, скористати з національного принципу, який л іг в основу перебудови ЧСР і 1-го жовтня 1938 р. подали Празі ультиматум, що вони 2-го жовтня забирають Тєшин з 80.000 поляками. Коли 11-го жовтня 1938 р. Закарпаття стало частиною федерації ЧСР, з певними автономними правами, вони на спіл ку з Мадярщиною висилали на Закарпаття своїх терористів, щоб перешкодити закарпатському урядові в розбудові Закарпаття. Самоуправа Закарпаття наробила Польщі чимало клопоту. У поляків в зв’язку з існуванням вільного Закарпаття витворилася гістерія перед ’’у кр аїнською небезпекою ” . Тому Польща рішила піти в той час проти 45

дом іную чого тоді національного принципу, заперечуючи право самови­ значення для Закарпаття. Наслідки — у вересні 1939 р. Гітлер і Сталін розділили Польщу між собою, відмовили польському народові будь-яких національних прав, а в 1945 p., Польща стала совєтським сателітом.

4. Німеччина. Продавши Закарпаття Мадярщині, дала початок до Другої світової війни, бо українці Закарпаття і поза ним, не приняли вироку Німеччини без чинного протесту. Вони виповіли війну злочинцям людства: Німеччині, Мадярщині, Польщі й Італії. Хоча слабо озброєні, Карпатські Січовики завзято воюзали проти окупантів, а коли німецький консул у Хусті, д-р Гоффман доручив вечером 15 березня 1939 р. те­ леграму німецького уряду прем’єрові д-рові Волошинові, український уряд не прийняв пропонованої німцями капітуляції, а сказав воювати по-спартанському до кінця.

5. СРСР ще й досі є великим довжником людства, бо його злочини ще не вирівняні. Довжина його віку (понад 71 рік) робить в д екого враження, що він є все могутній, але так воно не є, бо на нашій планеті, все, що має свій початок, мусить мати й свій кінець. Тут є лише питання часу. За понад 300 років Росія наробила для нас багато лиха і зла, з яких найбільшим був штучний голод в 1932/33 роках, яким вона знищила понад 7 мільйонів українського населення. Хоча М. Горбачов вже 4 роки шукає за бацилем розкладу СРСР, він його дотепер ще не знайшов. Здається, що він його шукає на невідповіднім місці. Лише саме покращання матеріяльного добробуту мешканців СРСР не поможе, бо в самій більшовицькій системі є клопіт, а найважніше, що брак морально-етичної настанови веде до цілкового розкладу. Тут немає сили, щоб втримала цілість СРСР без направи моральної сторінки життя. Це вимагає утвердження національного принципу, який вимагає націо­ нального самовизначення кож ного народу, що складає тю рм у народів — СРСР. Вже є познака, що до того йдеться. Як довго потриває це, годі сьогодні сказати. Але головне, що розклад російської імперії вже роз­ почався.

ВІДГУКИ В СВІТІ Й ЗНАЧЕННЯ БОРОТЬБИ КАРПАТСЬКОЇ СІЧІ Не пройшло багато часу від геройської оборони Карпатської України, як поволі вляглися вибухи злоби у мадярів і вони вже самі признавали геройську поставу Карпатської Січі. В своїй оф іційній публікації ” Карпатолойі Вітізен” (в українській мові це значить — ’’Герої Підкарпаття” ), мадяри пишуть таке: ’’...Проти... Січ ґардистів треба було боротись і багато мадярських хлопців, сміливих гонведів віддало життя. Гонведи, що згинули за бать­ ківщ ину були героями, але героями були і ті". ...’’Тільки з великим напруженням вдалось витиснути ворога з його позицій” ... "Черпайте сили і учіться з їх прикладу!” Чи не найбільше це признання, ця похвала від ворога, що протверезів від кривавої масакри і почав дивитись на події об’єктивніш ими очима вояка, а не розлю ченої бестії?! Чи це відмовлення мадярів від "лаврового вінка перемоги” і заслужена його передача нашій Карпатській Січі? Вістки про нашу нерівну боротьбу рознеслись по цілому світі, а в першу чергу до ближчих сусідів. Серби, самі геройський нарід, подивляли Карпатську Січ. Коли на їхню територію прибули перші ешельони з цивільними українськими втікачами та частиною січовиків, то на першому сербському залізничому двірці Джемболі серби влаштували їм спонтанні овації, поздоровляючи українців окликами: "Слава українцям. Ви захоронили честь слов’янства. Ганьба чехам!” У зв’язку з подіями на Закарпатті заговорила преса цілого світу з все зростаючим зацікавленням. Англійський "Ф ор ейн О ф іс" в червні 1939 р. помістив про Україну одну лише замітку, а в липні — 45 статтей, в вересні — 119, а в жовтні — 547. "Тайме" в редакційній статті з ЗО листопада 1939 року писав: "Будучина Карпатської України не справляла б так багато міжнародніх клопотів, коли б ця мала й гориста країна не була етнограф ічною частиною великого краю — України” . "Ройтер” , Лондон, 20 березня 1939 р. писав: ...’’Мадярське військове командування кинуло проти армії Карпатської України величезні маси війська. Чисельну масу мадярської армії, що досі оперує в Карпатській Україні, обраховую ть на п’ятдесят тисяч вояків. Коли поставити побіч себе цю енерґію і чисельну силу з одного боку, а успіхи цієї армії з другого, то можна ствердити, на підставі вісток з місць боїв, що успіхи є куди менші, як було можна сподіватися. Армія Кар­ патської України діє далі завзято та по лицарськи бореться. Бої не припиняються...” В ” Нью Йорк Тайме” з 16 березня 1939 р. читаємо: 47

..."З усіх неймовірних епізодів при упадку Чехо-Словаччини фан­ тастичне те, що сталося в останніх трьох днях в Карпатській Україні. У вівторок ця найменша частина тридільної Чеської держави почала бої з чехами. У вівторок ввечері проголосила вона себе незалежною державою. В середу рано чеські прапори були зняті, чеське військо в повній утечі й українські барви видніли в усіх вікнах столиці Хусту... Найбільший бій у цих подіями багатих днях не відбувся в Празі чи Братиславі, але в Хусті...” Ф ранцузька преса за грудень 1938 р. помістила 409 статтей на тему Карпатської України. ” Л є Пті Блє” , Паризький щоденник з 1 січня 1939 р. пише що "Карпатська Україна висунула всю українську проблему на денне світло...” А в наступних числах цього щоденника надибуємо такі інформативні речення й думки: ...’'Нема вже Малої Росії — каж уть у Хусті автономні українці” ... ’’Карпатські українці думаю ть з симпатією про Велику” ... ’’Пакт з Росією накинув Україні три століття неволі” ... ” Січ — молода еліта українських патріотів...” ’’Автономія закарпатських українців збудила надії українців в Польщі...” В журналі ” Ля Ж ю н Републік” з 1 січня 1939 р. автор Ж орж Сісон домагається права самовизначення для всіх земель, де живуть українці. ” Лє Ф іґа р о ” , ’’Дейлі Телеграф ” , "Ля Круа” подаю ть етнограф ічні матеріяли про Україну. ” Л є Пті Ж урнал” передрікає, що Україна з 52-ма мільйонами меш­ канців буде найважнішою проблемою. Ф ранцузьке радіо, Ш трасбурґ, 17 березня 1939 р. голосить: ...’’Европа не доцінювала карпатських українців... що хоч не мають належної скількости зброї й амуніції, по геройськи боронять в Карпатах своєї дер­ жавности перед подавляючою мадярською перевагою. Цим вони дали доказ своєї державно-творчої здібности, полум ’яної лю бови до своєї батьківщини та одчайдуш ного завзяття. Тому вони заслуговую ть, щоб їм допомагати” . Польське "Слово Народове” в березні 1939 р. писало: ” В Польщі здогадувалися, що чехи без боротьби не віддадуть своєї незалежности, а Закарпаття перейде до Мадярщини без боротьби. Тим часом січовики ще б’ються, а в Чехії не впав ані один постріл..." Румунський щ оденник "Романія” з 22 березня 1939 р. у статті під заголовком ’’Лицарська боротьба в обороні рід ноі землі” описала жахливі умовини, в яких доводилось боротися армії Карпатської України. Інший румунський часопис "Курентул” з 22 березня 1939 р. писав: Що торкається завзятих боїв на території Карпатської України, то по ру­ мунському боці дуж е чути гарматно стрілянину. Це доказує, що там не скоро вдасться мадярській армії опанувати ситуацію ” ... Ватиканський ’’Оссерваторе Романо” в низці статтей об’єктивно п ід ­ носить значення української проблеми, торкається часто Карпатської України та підкреслю є, що їі кордони є заґарантовані міжнародніми договорами та вважає існування самостійної Карпатської України, як державного новотвору, цілком природнім явищем.

48

Тут згадаємо, що в тій інтенції дум ок Риму молодий карпато-український богослов Іван Рогач, ідейний націоналіст з У ж городської Бо­ гословської Академії, на одній ентузіястичній урочистості посвячення й відкриття Народнього дому "П росвіти” в Рахові 15-го серпня 1938 р. виголосив на вічі палку промову, яку закінчив так: "Україна і національна українська ідея є природні явища, сотворені Богом і як Божі, є для нас святі й вічні!” . А президент Карпатської України монсіньйор Августин Волошин в своєму маніфесті до народу в лю том у 1939 року писав: ’’С олодкий мій народе! Я вірую, що Бог є з нами, що Він Всемогучий приведе за українське довготерпіння до волі й щастя у всій Великій Собооній Україні від Попраду аж до Кубані” . *

*

*

У Львові в ті дні славної боротьби Карпатської Січі галицькі українці спонтанно організували м огутню маніф естацію на честь Карпатської України. Відбувся масовий похід на Ринку, де колись старшини гетьмана Богдана Хмельницького з його сином Тимошем збирали одкуп від львівміщан, та на Руській вулиці, де пізніше висланці гетьмана Івана Мазепи змовлялись з галицькими представниками проти московського царя. А великий дзвін на Святому Юрі, що все мовчить і своїм голосом звіщає тільки про надзвичайні події і що востаннє дзвонив жалібно про смерть Біласа і Данилишина, тепер вдарив радісно й урочисто на славу подій в Карпатській Україні. Подібні маніф естації відбулися і в інших містах Галичини. В Стрию, наприкпад, польська поліція, не можучи мирним способом розігнати демонстрантів, вжила зброю , через що були ранені та було багато арештовань. Українська преса в Галичині подавала про ті маніфестації досить докладні звідомлення. Так Срібна Земля, наша славна Карпатська Україна, своєю одностай­ н істю внутріш нього поступовання в лю тневих і березневих днях 1939 року та гарячою кр ов’ю капатських січовиків, цих своїх вірних старшин і молодих синів землі і з земель всієї України, включилась на віки зна­ менними тими чинами в величню Ідею нашого державницького собор­ ного буття. *

*

*

Події 1939 року в Карпатській Україні мають велике історичне зна­ чення. Збройна боротьба Карпатської Січі проти мадярського нападу була першим виступом проти загарбницької політики Гітлера й Муссоліні. Це був ф актичний початок Д ругої світової війни. П одії в Карпатській Україні показали ж ивучість та непоборність національної свідомости українського народу. Тисяча років неволі й чужої асиміляційної чинности не витерли в душах нашого народу пам’яти про те, ’’хто ми, чиїх батьків, ким за що закуті” .

49

Це був приклад об’єднаного виступу, послуху й дисципліни та побратимсько-соборницького й солідарного чину не лише в культурнонаціональних та політичних змаганнях, але і в збройному виступі, як і в спільному пролиттю крови за Батьківщину, за її честь і волю. Віримо, що так станеться колись і на всіх землях України, коли прийде приписаний на те Богом час і відповідна ситуація. До того треба готуватися всіма можливими засобами та вірити у свою власну силу. І тоді цей клаптик нашої землі, славна Карпатська Україна, що в 1939 році показала нам достойні приклади до наслідування, засяє прива­ бливим, чудовим самоцвітом в короні Соборної Суверенної Української Держави. А. Кущинський ("Закарпат т я в борот ьбі”, Буенос-Айрес, 1981)

Закарпатський поет Василь Гренджа-Донський символічно предста­ вив ідею боротьби синів всієї України за її волю у своєму вірші, який тут подаємо. Тогочасні обставини за чеського панування заставили його прикрити Україну іменем ірляндки.

ПРИСЯГА ІРЛЯНДКИ Мій рідний край зі всім добром, Просяк він медом, молоком. Голодна, виснажена я, Земля моя — та не моя! Шаліє, біситься тиран І насадив він ліс штиків... Тече невинна кров братів Мільйонами болю чих ран. І всюди кров і тільки кров. Скрипить невільниче ярмо, С крипить воно як і давно. І знов раби, і знов... Зродж у — клянуся — трьох синів І вигодую всіх, В палких серцях розбуджу гнів До ворогів моїх.

50

До ворогів, що завели Брутальний пир,незгод у, Що стільки крови розлили Невинного народу. О дного я пошлю на Схід, На білому коні, Хай він помститься за свій рід У полі, у борні. На Захід другого пошлю, Зі шаблею при боці, Купатися за кривду всю В кривавому потоці. На Південь третій син піде, Візьме топір у руки І порубає, посіче Всі змії і гадюки.

ГЕРОЇ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ що загинули в боротьбі за волю й державу, про яких я довідався з певних джерел або знав про це особисто

1. Президент Карпатської України монсеньйор о. д-р Августин Волошин, замучений москалями в Л еф ортовській тю рмі в М оскві, 11-го липня 1945 р.

2. Посол Сойму Карпатської України і голова ’’Просвіти", селянин з села Вишні Верецьки, Іван Ґріґа. Розстріляний польськими й мадярськими жандармами за те, що відмовився відректися приналежности до української нації. Загинув з окликом "Слава Україні!” .

3. Шеф штабу Карпатської Січі Михайло Колодзінський-Гузар, розстрі­ ляний мадярами в Солотвині (між Н ижною Апш ою й Солотвинськими Долами), в дні 19 березня 1939 р.

4. Комендант М обілізаційного відділу Головної Команди Карпатської Січі Роман Ш ухевич-Тур-Лозовський (пізніше командир УПА Тарас Чу­ принка). Загинув геройською смертю в бою з москвинами в Білогорщі, 5 березня 1950 р.

5. Начальник відділу Преси і Пропаганди, ад’ютант коменданта Кар­ патської Січі Зенон Коссак-Тарнавський. Розстріляний мадярами в Солотвині 19 березня 1939 р. разом з 15 січовиками.

6. Організатор С тудентсько-Робітничої сотні Карпатської Січі, комендант сторожі на Хустському замку, Олекса Блестів-Гайдамака. Закатований мадярами в Хусті. Спершу вони забивали йому в руки й ноги шпильки, а потім різали його тіло пилкою . У в’язниці він залишив напис своєю кров’ю: "П омстіть ворогам за братню кров!” .

7. Старшина Карпатської Січі Ф е д ір Тацинець-Крот. Розстріляний ма­ дярами в селі Келечині.

8. Старшина карпатської Січі, проф есор Української Господарської Ака­ демії в Подєбрадах, Михайло Левицький. Впав на полі слави в бою з мадярами коло села Велика Копаня.

9. Інж. Української Господарської Академії в Подєбрадах, поручник Во­ лодимир Вільчик, впав на полі слави в бою проти мадярів коло села Велика Копаня.

10. Заступник міністра УНР, інж. Української Господарської Академії в Подєбрадах, Микола Литвицький, січовик, закатований і підступно застрілений в полоні мадярами в селі Великий Бичків.

11. Кадет П ікскільської Військової Академії в ЗСА, фільмовий звітодавець Карпатської Січі, Петро Л исю к. Впав на полі слави в бою проти чехів в Хусті, прошитий кулями з кулемета, коли фільмував перебіг бою.

12. Священик, січовик (прізвища не можу пригадати — А. К.), забили його мадяри в Солотвині.

13. Учителі української школи, січовики д-р Ф ігур а і д-р Завальницький, розстріляні мадярами, вже як полонені, в селі Воловому.

51

КАРПАТСЬКА Гей, шуміть над потоками віти, Славо, линь по укосах стрімких, Поспішайте, дівчата, зустріти Буйнокрилих соколів своїх.

Б’ють у такт по каміннях підкови І дзвенить в полонинах луна, То ширяє карпатським альковом Пісня наших повстанців гучна.

Змийте кров із вояцького строю, Вороним дайте пити води, Хай в атаку несуться стрілою, В лету вітру рівняють ряди.

І до вкр уг променять небозводи І громи у трію м ф і розпуть, Щ о з далекого рейду-походу Вони знову звитягу несуть.

Хай пройдуть всі верхи і долини Із усіх переможцями січ За державу свою Україну, За свободу карпатських узбіч. М. Верес 52

14. Учитель української школи Василь Небола, січовик, попав в полон і був розстріляний мадярами в селі Грушево.

15. Учитель української школи Дмитро Остапчук, ж орстоко замордований мадярами в селі Великий Бичків.

16. Учитель української школи, січовик, Опаленко, захоплений в полон мадярами і розстріляний в селі Перечині.

17. Відділ ю наків і дітей з доросту Карпатської Січі в Хусті. Під час бою чеські вояки викидали їх з третього поверху на брук і там розбивали їм голови кольбами рушниць і трощили їхні тіла гусеницями танків.

18. Відділ сто сорок три січовиків-студентів Учительської Семінарії в Севлюші під ком андою їхнього професора Голоти, в бою під с. Велика Копаня на ’’Красному полі” , впали на полі слави від куле­ метного вогню мадярів, що стріляли розривними кулями (”дум-дум").

19. Двісті молодих інших хлопців-січовиків в бою проти мадярів коло міста Королево над Тисою . Вони полягли на полі слави посічені мадярськими кулеметами, розірвані Гранатами та потовчені танками.

20. Семеро селян-гуцулів, січовиків з села Трибушани на Радехівщині, що попали в полон до мадярів, які їх відвезли в ліс коло села Кваси і там їх змасакрували.

21. Дев’ятнадцять полонених січовиків в с. Тячево. Мадяри розстрілювали їх групами, вивозячи для того в ліс або на берег ріки Тиси, і їхні тіла вкидали в ріку. Деякі з тих героїв гинули з окликами "Слава Україні!".

22. Сто сімдесять січовиків, оборонців м. Хусту, попали в мадярський полон і були розстріляні.

23. Тридцять шість січовиків,' добровольців з Галичини, які попали в полон до мадярів і ті їх повісили в селі Борнява.

24. Група дівчат січовичок з Інструкторського Курсу в Хусті, що мстилися за смерть своїх побратимів. Мадяри їх покарали жахливими муками і смертю.

25. Понад три тисячі січо виків впали в боях на полі слави в різних місцевостях Карпатської України.

26. Невідомі сотні душ виданих полякам січовиків-добровольців з Га­ личини. їх поляки або мадяри розстрілювали в прикордонних лісах.

27. Невідомі імена сотень січовиків, що попали в полон до мадярів, або втекли на схід під совєтську владу; мадяри їх розстрілювали, а москвини засилали в концтабори в Сибір або на примусові роботи в тайґах і там їх замучували.

28. Два жиди, що їх замучили мадяри тортурами до смерти в концентраку Варіо-Лопош за те, що один продавав хліб січовикам за дешевшу ціну, а другий шив однострої для січовиків. Прізвища їхні не можу зараз пригадати.

29. Учитель горож анської школи Митрович, якого забили "рондьош ґардисти” в Хусті. (Зібрав А. Кущинський)

53

Література Василь Барладяну*

ЗОРОВА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ’’ГАЙДАМАКІВ” Історія нашої культури, на превеликий жаль, ще не знає наукової праці про інтерпретацію творчості Т. Г. Ш евченка в ж ивописі й графіці. Було лише зроблено спробу звернути на це увагу. У 1968 році О. О вдієнко видав невеличкий альбом з вибраними ілюстраціями до ’’Кобзаря". У вступній статті укладач перелічив худож ників-ілю страторів "Кобзаря",** але навіть не натякнув, хто з них зумів бодай приблизно унаочнити текст того чи іншого поетичного твору Т. Шевченка. Адже саме це має значення як для історії українського мистецтва, зокрема, книж кової граф іки, так і для педагогіки. Остання змогла б за допом огою зримих образів показати школярам худож ній світ великого поета і в такий спосіб повернути словесній розповіді бодай видимість колишньої реальності. Автори численних монографій про Шевченка, згадаючи того чи іншого ілюстратора творів "нескореного Прометея” , мають на меті одне — підкреслити популярність поета та його вплив на дореволю ційного і сучасного художника. Та коли уважні очі приглянуть ілюстрації хоча б кіл ькох художників, то помітять не тільки те, наскільки живописний чи граф ічний образ відповідає образам Шевченка, але й те, що бачили або намагалися побачити в творчості поета представники різних верств суспільства, худож ніх та ідеологічних течій. Від перших ілюстраторів, Я. де Бальмена і М. Башилова, до нашої сучасниці С. Караф фи-Корбут проліг цікавий і складний шлях еволюції зорового відтворення та тлумачення поетичного світу Кобзаря. На цьому шляху велику славу здобув худ о ж н и к Опанас Сластьон (1855-1933 pp.) як ілю стратор поеми ’’Гайдамаки” . Пізньої осені 1885 року він видав у Відні цю поему з чотирнадцятьма великими та тридцятьма п’ятьма малими ілюстраціями. На початку 1866 року поему з ілюстраціями О. Сластьона було видано і в Петербурзі з передмовою Д. І. Яворницького. Два примірники петербурзького видання є у Науковій бібліотеці Одеського університету. Завдяки Опанасові Сластьону навіть зовніш ність сторінок поеми, що відкрила нову епоху в історії української літератури, набула монумен­

* Біограф ічні дані про автора в "Каф едрі” N. 1. ** С писок цитованої літератури в редакції "Каф едри” .

54

Софія Караффа-Корбут: "Гопот а"

тальності. І це сприяло розширенню кола шанувальників українського поета. Вітаючи вихід книж ки, Василь Горленко писав: "Робота молодого художника О. Г. Сластьона є ніби першою спробою ілюстрації цілого твору та й чи не першою серією на тему історії України” . Ілю страції до "Гайдамаків” сподобалися й Іллі Ю химовичу Рєпіну. Він заявив: ’’Наш Сластьон — чудовий ілюстратор, бездоганний рисувальник, тонкий знавець козацького побуту” . Водночас він зауважував своєму другові, що ” в його "Гайдамаках” немає експресії, немає ш евченківського азарту” . Ілля Ю жимович з дитинства розумівся на тонкощ ах поезії Шевченка, й тому з ним ніхто не сперечався. І все ж Опанас Сластьон став першим серйозним ілюстратором творчості Шевченка. Хоча його малюнкам і бракувало "експресії" та "ш евченківського азарту” , але в них була шев­ ченківська правда, яка вражала і самого І. Ю. Рєпіна. Ш евченківський азарт з’явився згодом у деяких дереворитах, ство­ рених граф іком Костянтином Немецом для першого слобожанського видання "Кобзаря” (Харків, 1918). Щ одо експресії, то її, здається, з рівною Ш евченковій силою зумів відтворити тільки Василь Седляр (1899-1938) в його ілюстраціях до "Кобзаря” , виданого за рік після [смерті] О. Сластьона (Харків, 1934). Іноді видається, що втілити в зоровому образі сказане словом дуже легко, адже ілюстрація йде шляхом літературним, тобто завданням ху­ до ж н и ка є показ того, про що розповідає поет або прозаїк. Та лише в дитячих книжечках граф ічний образ повинен бути настільки виразним і

Опанас Спастьон: "Все йде, все минає..

ідентичним текстові, щоб написане, навіть не читаючи, можна було дуже легко уявити. Для того, щоб перетворити зміст поетичних творів у наочні образи, в художника повинно бути таке бачення світу, яке "виникає на межі ж и­ вопису та поезії, і називається поетичною ф антазією ” . Лише в такому випадку на художника чекає успіх. Поетичний твір обов’язково надихає ілюстратора на власні роздуми щодо зображення словом подій і людей. І саме тому худ о ж ни к вкладає в свої малюнки і набуті ним соціяльно-теоретичні знання про оспівувані поетом події. Про це свідчать хоча б три ілю страції до "Гайдам аків” , виконані С. Караф ф ою -Корбут. У них перш за все втілено загальний дух поеми. Наприклад, вже перша ілюстрація "Голота” характеризує соціяльно-психологічний стан укр аїнського селянства під час боротьби з поль­ ськими панами. Ілюстрація "Голота” С. Караф ф и-Корбут стверджує, що свідом ість і соціяльна роль кож ної особистості залежить не тільки од суспільного буття, а ще й від психо-ф ізичних якостей лю дини. Цим художниця посвідчує, що перед Коліївщ иною серед селянства не було одностай­ ності. І тому повстання заздалегідь приречене на поразку, хоча неминуче і обіцяє бути жорстоким. Інакше кажучи, ілю страцією ’’Голота” художниця доповню є зміст поеми. І статура "М аксима Залізняка", що вихоплю є з піхов шаблю, теж не має в тексті "Гайдам аків” словесної паралелі. Це образ могутнього і мужнього ватажка, який веде рідний народ на боротьбу з чужоземними поневолювачами. Останнє підтвердж ую ть численні списи, зображені є ніби емблемою Коліївщини і того, про що розказує в ” Гай-

56

Софія Караффа-Корбут: "М аксим Залізняк”

Софія Караффа-Корбут : "Кобзар"

58

дамаках” Шевченко. І, дійсно, образ співця, що піснею славив народ закликав до боротьби, проходить через всю поему. Перший ілюстратор "Гайдамаків” Опанас Сластьон поклав собі за мету створити граф ічний варіянт поеми. І виявив неабияку поетичну ф антазію. Твір Ш евченка розпочинається глибоким ф ілософ ським міркуванням про плин життя. У словах "все йде, все минає” немає нічого конкретного, бо це — узагальнення, висновок, до якого дійш ов ще давньогрецький ф ілософ Геракліт, спостерігаю чи життя суспільства і природи. Отже, щоб проілю струвати початок поеми, худож ник мусив був створити сюжет, у якому, не поруш уючи логіки граф ічного твору, узагальнене набуло б конкретності. Заставка, що розпочинає цикл ілюстрацій, якраз і побу­ дована на сю жеті, що унаочню є ф ілософ ський вислів поета. У вічі одразу ж впадає похилений хрест, зображений під пишним кущем глоду в правій частині заставки. Зліва ком позицію завершує кущ бузку. З цього куща сиплеться жовте листя. Вітер підхоплю є його й несе до хреста. Праворуч від центру повна прозорої води криниця. З неї ж олобочком спливає вода. Уздовж всієї заставки парапет з джерельцем. Джерельна вода теж по жолобочку стікає в криницю. А по той бік парапету вузька смуга дахів міста... І море, понад яким поміж хмарами пливе місяць. До "білолицого” звертається юнак. Він стоїть під осіннім кущем бузку, спираючися правицею на парапет. Вслухайтесь у перші рядки поеми... Здається, що вони є розповіддю про картину, під якою їх і надруковано... Немає нічого вічного — твердить поет, вказуючи на хрест, якого не помічає юнак, розмовляючи з місяцем. ’’...одне зацвіло, а друге зів’яло... І листя пожовкле вітри рознесли” , — продовжує Тарас, вдивляючись у кущі глоду та бузку. — І тільки ’’вічний без кр а ю ” місяць гуляє ” по синьому небу” і сяє, як і колись ’’над Вавілоном” , над цвинтарем і скороминучим життям усього, що створила природа. Ця заставка ніби повторю є те, про що розповів Якобис Рейсдаль у своєму ’’єврейському цвинтарі” . Та на картині Рейсдаля невмолимий плин часу не зустрічає опору. Усе, що відтворив худож ник, уже зруйновано або напівзруйновано. Та й гірський потік підмиває коріння могутніх дерев, [які] ось-ось впадуть на залишки могил. Опанас Сластьон, навпаки, йдучи за Шевченком, відобразив вічний перехід сущого на землі з одного стану в інший. Крім цього, він показав юнака, який прагне осягнути вічність... Що й казати — худ ож ник досягнув адекватного словесного ліризму. П’ять ілюстрацій послідовно унаочню ю ть ліричний вступ до поеми. Тут і виступаючі в похід ’’Сини мої, гайдамаки!” , і запорожці, що "Аж до моря... Степ ш ирокий" вкрили. Худож ник показав читачеві ліричного вступу наче вікно, в яке читач побачив козацькі чайки, освітлені в розбурханому морі палаючим Царгородом.

59

Опанас Сластьон: Заставка до Т упалівицини"

Коли перегортаєш віденське чи петербурзьке видання ’’Гайдамаків” , то впевнюєшся, що Опанас Сластьон досяг своєї мети: створив зоровий варянт ’’Гайдамаків” . І саме мета примусила художника іноді доповнювати текст там, де поет розповідає мимохідь. Доповнення художника до­ помагають читачеві ясніш побачити образи твору поета. Так, на заставці до "Гупалівщ ини” ми бачимо вершника Галайду. Молодий гайдамака одстав од свого загону і вражено дивиться на димар, що зостався на місці титаревої хати. Цього у Ш евченка немає. Поет розповідав тільки про те, що сказав гайдамаці про смерть титаря хлопчик. О. Сластьон відтворив і цей епізод, який, отже, стає логічним продовженням того, про що роз­ повідається в заставці. На відміну від О. Сластьона, Василь Седляр та Іван Іжакевич майже дослівно відтворили початок "Гупалівщ ини” . В Седляр, з притаманною лише йому експресивністю, показав ліс шибениць з трупами ’’старш их’ , а також шляхту "К упо ю на купі...” ” і... собаки” . Ні сіл, ні села! Є тільки плетений тин, над яким гроно трупів і під яким у конвульсивних позах безконечна купа трупів. А на першій з двох ілюстрацій Ів. їжакевича бачимо, як на сільській вулиці ’’Собаки гризуть шляхту” , що валяється ’’Купою на ку п і” . І мертве село. Художник зобразив хату з напівзруйнованим ганком. На поламаному тині лежать зрубані зелені дерева. І вдалині шибениця, на якій "навішано трупу” . У селах, каже поет, "осталися діти та собаки, — Ж інки навіть з рогачами пішли в гайдамаки” . Іжакевич проілю стрував і щойно наведені слова поета. Зобразив селян, серед яких дуже багато ж ін о к ” з рогачами” . Потік розгніваного народу наближається до мурів панського маєтку. Ілю страції В. Седляра та Ів. їжакевича доповню ю ть заставку О. Сластьона. Коли ставиш їх поряд, то перш за все повторюєш жахливі слова поета:

60

Іван їж а к е в и ч : "Гайдамаки. Гупапівщ ина"

61

Отаке-то було лихо По всій Україні! Гірше пекла... А за віщо. За що люде гинуть. Якщо зіставляєш ілюстрації до "Гупалівщ ини” , створені О. Сластьоном, з ілюстраціями інших худ о ж н и ків XIX століття, то насамперед по­ мічаєш різницю в ставленні до простого народу. Наприклад, Я. де Бальмен у зустрічі гайдамаків з "півпароб ком " за Боровичевим хутором показав лише, що пан, не зупинаю чи коня, подає обірваному жебракові гроша. Пан робить це між іншим. На його обличчі машкара байдужості. Та й дехто із скупчених біля нього козаків заздрісно дивиться на те, як незграбний жебрак бере гроша. Гидка рабська усмішка спотворила облич­ чя "півпаробка” . Він зняв перед паном шапку і не зводить очей з його ’’щедрої руки” . О. Сластьон наче полемізує з Я. де Бальманем. Його козаки зупи­ нилися перед хлопцем, що уважно розглядає монету. Складається вра­ ження, наче ’’півпаробок” задивився на те, що на дукачеві зображено, бо ніколи не бачив. Весело сміються козаки. Зараз ю нак підніме голову, побачить людей, які чекають на нього, аби взнати дорогу на Будища, — і теж розсміється: "Дукача не бачив!” У Сластьона немає жебрака, немає й байдужого пана. Немає цього і в поета: розповідаю чи про зустріч козаків з юним гайдамакою, Ш евченко за дукач говорить між іншим, бо головне для нього повідомити читача, що навіть діти повстали проти панства. О. Сластьон подбав, аби поема з його ілюстраціями була єдиним художнім організмом. Червоний колір обкладинки, мов звук труби в оркестрі, привертає увагу до книги. А це означає, що ’’наш Сластьон врахував психологію реакції людей на червоний колір. "Гайдамаки в його оформленні нагадують досконалу архітектурну споруду. Приваблива зовніш ність ніби запрошує "зайти всередину” — читач гортає сторінки, розглядає речі, про які прозповідає поет. І кож ну ілю страцію худ о ж н ик помістив поряд з рядками, зміст яких вона відтворює. То й стає сумно, коли гортаєш видання Гайдамаків 1969 і 1988 років, де подано репродукції з С ластьонового видання 1885-86 pp. Ц. Пиш няк — автор макету та худож нього оформлення — поклав край поетичній і граф ічній гармонії. Досить вказати на те, що заставка до "Конф едератів” стала ілю страцією тексту попередньої глави, аби по­ бачити, як гармонія поступилася місцем дисгармонії. У цих виданнях майже всі ілюстрації стали камінням на шляху поетової розповіді. Читач спотикається і змушений перечитувати текст, аби зрозуміти зміст кож ної ілюстрації. Своїм виданням "Гайдамаків" О. Сластьон став прикладом для май­ бутніх ілю страторів Шевченка. Але ще не з’явився худож ник, котрий створив би таку велику серію ілюстрацій до цієї безсмертної поеми. Справу Опанаса Сластьона певною мірою продовжив Василь Касіян. Він суттєво доповнив свого попередника. Іноді, користую чись ком позицією

62

Васипь Седпяр: Т упапівщ ина"

Василь Седляр: "Гонта в У м ані’

64

О. Сластьона, лойовому розтлумачив деякі місця поеми. Наприклад, О. Сластьон, розповідаю чи засобами граф іки про здобуття гайдамаками Умані, показав людей, що руйную ть місто. А дехто з його гайдамаків спо кій н о спостерігає за тим, що діється. І лише кілька загиблих посвід­ чують, що це війна, а не руйнація старого будинку. Касіян же проілю стрував слова поеми: Як та хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі... На першому плані кольорової гравю ри троє селян. Один з косою, другий зі списом, третій затискає в руці "свяченого” . Худож ник показав ці образи в стрім ком у русі. Вони біжать до стін танучого в темряві міста. С трім кий рух трьох селян ком позиційно повторю є хмара повсталих. їм немає краю. Отут вже є елемент тієї ш евченківської експресії, якої не побачив в ілюстраціях О. Сластьона І. Рєпін. Але справж ню шевченківську експресію в графіці зм іг відтворити лише Василь Седляр. Гляньмо, наприклад, на седлярське зображення вбивства Гонтою своїх окатоличених синів. Дивіться — штрихи, якими худож ник відтворює землю, переходять в руки вже забитого хлопця, перетворюються в шаблю й саму постать Гонти і, сягнувши черенка ножа, зараз блискавкою впадуть на прикриту рученятами голову д р угого сина — та й повільно увійдуть в землю. В ілюстраціях загиблого в концтаборах Півночі В. Седляра немає ж одної лінії, яка б не передавала руху і не надавала б монументальності зображенню. Гляньте ще раз на те, як Гонта нищить дітей — це скульптура, створена сучасником О. Архипенка та К. Бринкуша. І все таки слід зазначити, що графічна інтерпретація "Гайдамаків” Ш евченка, запропонована в 1885-86 pp. Опанасом Сластьоном, ще досі є найбільш довершеною. Сила мистецтва оформлення книги якраз і полягає в тому, що вона невпинно розвивається. Сподіваємося, що високий рівень сучасної укра­ їнської граф іки приведе до того, що в майбутьному матимемо новий варянт граф ічного проникнення в художній світ "Гайдамаків” , адже кожне покоління читачів Ш евченка шукає в його творах те, що співзвучне саме добі читача. І нова графічна інтерпретація "Гайдамаків” допоможе нам ще краще зрозуміти безсмертного поета.

270023, Одеса, вул. Лейтенанта Шмідта, 8, кв. 10.

ВІД РЕДАКЦІЇ: За браком ф отокопій стаття Василя Барладяну проілюстрована творами О. Сластьона, І. їжакевича, В. Касіяна, С. Караф ф и-Корбут, В. Седляра тільки в першому прим ірнику ’’Каф едри” N. 2.

65

БЕЗ ШАБЛІ І ВІТЧИЗНИ ВІРШІ • СТЕПАН САПЕЛЯК

66

ПОЕЗІЯ СТЕПАНА САПЕЛЯКА Без терпіння нема справжньої поезії. Чим більше терпіння, чим силь­ ніші переживання, тим у справжнього поета народжується велечніша твор­ чість. Ця аксіома виясню є такі куріозні випадки, що великі поети в неволі перестають бути поетами на волі, а з другого боку, появу великих талантів за колю чими дротами, яких бодай невеличка частина творчости видісталася поза дроти. Поезія Степана Сапеляка народилася з терпіння. Його душевне й фізичне терпіння стало його музою. І мука його не скінчилася із виходом поза дроти, ні в час недовгого побуту серед еміграційного суспільства. Степан Сапеляк назвав свою збірку ’’Без шаблі і Вітчизни” . Це коротка цитата із його дещо довш ого твору ’’Мазепа” . Слова ці відносяться до обох: поетичного героя цього вірша, і самого поета. Великий трагізм у цих словах. І ці слова наймаркантніше ілю струю ть нашу теперішність, есенцію нашого існування без уявних покрас. Поет має свою ф ілософ ію життя і ф ілософ ію поезії. Ці дві його ф ілософ ії ідуть в парі. Поет визнає лиш тих поетів, життя яких відзеркалює їхню поезію і навпаки. Бути поетом — це велика відповідальність, каже Сапеляк. З моментом, як в житті поет відрікається своїх ідеалів, він перестає бути поетом. Великі ті, що витримують до кінця: Шевченко, Стус. Поезія Степана Сапеляка звучить як шматок його власного єства. Тематика в нього майже виклю чно пов’язана з Україною і її долею. Два чи три невеличкі вірші інтим ного характеру, що безпосередньо в той чи інший спосіб не мають пов’язання із трагізмом українського народу, творять той дуже маленькмй процент віршів із яснішим кольоритом. Проте в трагічності його поезій нема песимізму. Навпаки, крізь рядки із жахли­ вою образністю палів та ґільотин проглядає сильна віра в перемогу. Більш ість віршів Сапеляка в цій збірці відносяться до 80-тих років, є кілька із кінця 70-тих років. Велика їх частина писана на засланні. Безпо­ середньо про неволю, як таку, поет не пише, але вона відчувається із кож ного рядка, в настрою вірша, в підборі образів. Степан Сапеляк — це поет лірик. Ліризм його поезії сугубо трагічний. Трагізм підкреслений не лишень асоціяціями абстрактних понять із кон­ кретними образами, які чергуються часто дуже неочікувано, але й у характері його поетичного ритму та римування. В останніх віршах його з’являється традиційний український верлібр, посвоячений із по суті своїй трагічною , козацькою думою. Чиста рима в нього не існує, лиш асонанси, проте милозвучниість на тім ні тріш ки не терпить, творить пливучу мело­ дику, з частими емоційними наростаннями. Особливо в останніх віршах поета з ’являються дуже часті образи з текстів Євангелія. Трапляються й прямі цитати, по своєму вжиті. Часто поетичні асоціяції доволі віддалених понять творять певен характер сю рреалістичних картин, таких частих в прозі Михайла Осадчого. Ці сю рреалістичні картини особливо відзеркалю ю ть дійсність в’язня, жах­ ливу безпросвітність його буднів. Не всі вірші Сапеляка позначені датами, чи роками. Одначе з того, що позначене, можна помітити поетичне прямування автора. Він де далі відходить від традиційного віршування, шукає нових, свобідніш их форм.

67

БЕЗ Ш А Б Л І І В ІТ Ч И З Н И Але в його шуканнях відчуваються повна щ ирість і спонтанність. Поет так якби пробував визволитись із усіх в’язів і висловлюватись найпростіше і найщиріше. Поезії Сапеляка вимагають від читача поетичної підготови. Хоч мова його проста, речення, якщо вірш має традиційну інтерпункцію , ко ро ткі і стислі, але асоціяції дуж е абстрактно пов’язані здебільш а.-lx повязання іде із поетового розуміння дійсности, із його прекрасного знання так сучасного, як минулого його Вітчизни, і його дуж е глибинного підходу до життя. . В поезіях Сапеляка велика сила. Вони д ію ть тією силою змісту, якии віддає сила форми у зоровому читанню, але ще сильніше вони впливають як читати їх голосно. Вони вимагають дуж е доброго читця, який віддавби всі нюанси глибини поетової дум ки в дуже вишуканій, але сильній у своїй щирості, формі.

Аріядна Шум

Передмова до збірки "Б ез шаблі і вітчизни” . Видання Д осл ід н о го інституту "У кр аїн іки ” , Торонто, 1989.

БЕЗ ШАБЛІ Й ВІТЧИЗНИ СЕ Є Ж ИТТЄ САМОГО АВТОРА, ЩО В ТЮ РМІ БУВ ЄДИНО ЗА СЛОВО СВОЄ ХОЧ ПРО ТО, ЧИТАЧУ, В Ж ИТТІ СІМ НЕ ПИСАНО, НО ПЕРЛАМИ СИМИ ОПЛАКАНО Є А коли просвітилося серце МЕЧЕМ ЙОГО то обіт дав пером писаний: "В ірую Отче” . А коли в ЧЕТВЕР Ж ИВИЙ Юді невірний був то обіту не давав бо сказано: "Впадь і поклонися мені, а все дам Т обі” . А коли на ГОРУ ЙОГО йшов то волі поклонився, невольником вже будучи, І дух офірував і слабим служив. А коли голодим був, то в заповіді пробував "НЕ ЗРАДЬ” і гордим не був та єдино в грісі був від світа цього І від гонителів своїх в грісі був І не спасався у спасінню бо з гріха вийшов був. А коли у плачах пребував, коли у зітханню і ранах млів І голосом коли стогнав, то Каїном не був, а в Треносі пребував...

68

БЕЗ Ш А Б Л І І В ІТ Ч И З Н И

ТРЕНОС МАЛИЙ В НЕЧУТНІМ ГОЛОСІННІ терни в повісті моїй читайте вдень і вночі слезу мою першую успокойте розпинаю ть мня кровію злою Богадновою квіти мої рожевії віночечку мій з хреста знятий гайдамацького слезу мою др угую успокойте розпинаю ть мня правду-волю волею не оплакую ть земле моя Украйно моя пісне гори мої кручі мої Дністровії слезу мою третьонькую успокойте розпинаю ть мня карою з Холодного Яру горе мені горе мені терни мої перли

ПЕРЛА ПЕРША (покутська) зозулі мої сиві на двері чужолю днім вітри буйні кличуть накликають

69

БЕЗ Ш А Б Л І І В ІТ Ч И З Н И вітри буйні тихі води в смерті моє СЛОВО

ПЕРЛА ДРУГА (гучна) стоголосся русі в шаблею булатною розноситься на Вознесіння над бароковим Іконостасом тріюмєф альної пам’яті в орелі Успення І різдвяної драми никнуть скоморош і лики без вороття І тільки поривання чудотворне над руном Чернігівським І над Пречистою чорніє в терпінню нового відродження жаль бачу Великий вигоряє небо чернече у літописанні Несторовім можливо останній відпис його душі і останньої правди Кальниш евського і Полуботка з кривавої історії Григорія Граб’янки вже гетьманського імені не торкнемося лірницьким сумом вже знамення Данила Апостола побіля моєї офіри не відверне врага нашого де є град наш

70

БЕЗ Ш А Б Л І І В ІТ Ч И З Н И покута в мені терпне жалю немає в мені жалю

ПАВЗА (не випадкова) а коли дерево останнє і рілля що сіємо в неї остання то возрадуймося бо: "Не їжте з усякого дерева раю ” а коли самі пахощі атомних цвинтарів яаляють нам окраєць хліба Його бо: ”То тіло моє” глаголою вам Великий сополох Інстинктом рослин І інстинктом лю бові до вас присв’ячую Валерію Бодаревому, що дружимо творчо і повсяк

ГЛОСАРІЙ І сотворімо ДУХ КОЗАЦЬКИЙ у злотосяйві моїм дитиннім бо цілую нинні ГЕРБТРИЛИ КИЙ нецілованим оком Галілея і жертовним полум’ям м ногогріш ного Коперника доки сіддаємо сідла чужинецькі на землі від землі своєї щораз вмираємо

71

БЕЗ Ш А Б Л І І В ІТ Ч И З Н И самовидавцями зради і град наш зраджуємо в церквицях наших дерев’яних я свічечка пам’яті в’яззю ренесансною пишу вам рукою Григорія Полетики та тугою Самовидця ця ностальгія під княж ою дзвіницею трьохсвятительською ще тліє в мені буденно і святочно кроплю нею Тройзілля святе і не дівоче св’ятойванською слезою обливаюся за Диким Полем запорозьким тужу на графічнім тлі Остафійчуковім І на жовтоголубім тлі Опанаса Заливахи сопіл кою слухаю мудрість Великодню храм мій невольничий

ПЕРЛА ТРЕТЯ (остання) зродім милосердя своє у білім лелечім пір’ї вимастім кров слабодуху у в останній епітафії станьмо на порозі рідного Акрополя вічним Духом пояс бойовий відкарбуймо

72 «

БЕЗ Ш А Б Л І І В ІТ Ч И З Н И будьмо всесущі птахами і квітами пригорнімось у краю своїм вкраїннім востаннє і не востаннє ВРОДІМОСЯ ’’Блаженні засмучені бо вони будуть утіш ені”

У ПОДЯЦІ ЧИТАЧЕВІ АВТОР ЗАКІНЧУЄ Ж ИТТІЕ СЕ А коли заблуканий вернув на землю нашу то знамення вздрів І обіт дав пером писаний ’’Вірую Отче” І СЛОВО МЕНІ ЯВИЛОСЯ писано в Харкові де автор нині мешкає і звідки вшановує і лю бить вас 8 . 10.88

Ст. Сапеляк • ••

73

СУМ в Дії! НА СУМІВСЬКІЙ ОСЕЛІ В ЕЛЛЕНВІЛ, Н.Й., БУДУЄТЬСЯ НОВИЙ ЮНАЦЬКИЙ ТАБІР На чудовій Оселі Спілки Української Молоді біля містечка Елленвіл, яке лежить посеред Кетскильських гір, де виховувалися і виховуються майже два покоління сумівської молоді з терену Америки, будується новий юнацький табір в стилі славної Запорізької Січі. Багатогранна виховна праця С пілки Української Молоді не кінчиться тільки з кінцем українознавчих наук і ю нацьких сходин в роях по Осе­ редках, а триває у л ітніх таборах. У виховній праці СУМ-у літні табори відіграють важливу ролю. Вони мають особливе значення релігійно-на­ ціонального виховання так і для нав’язання товариства й дружности між молодими сумівцями, що залишиться на ціле життя та для ф ізичного здоров’я наших дітей. Крайова управа СУМ-А постановила побудувати новий табір тому, що від початку свого відновлення в Америці, СУМ старається і прямує до того, щоб її члени, під о піко ю і наглядом своїх керівників та впорядників, мали найкращі приміщення для перебування, виховання, відпочинку та розваги. Це саме бажання, забезпечити краще майбутнє для сумівської молоді, вже раніше спонукало Крайову Управу побудувати світлицю, спортову площу і басейн. У січні ц.р., розпочато перші кроки до побудови нового табору. Працівники вже викоріню ю ть дерева і взагалі приготовляю ть землю для будови будинків. Вибране місце для табору є відмежоване від існую чих бараків, руху і шуму. Запроектовано вісім будинків: залю зустрічі, команду та шість паланок для юнацтва. Всі будинки будуть огріванні та з влаш­ туванням для цілорічного користування. Новий табір буде готовий до кінця цього року. Кошт цього табору виноситиме понад 550,000 дол., і для покриття іх Крайова Управа СУМ звертається до Ш ановного Громадянства, а зокрема до сьогодніш ніх молодих професіоналістів, що напевно ще пам’ятають своє літнє таборування на сум івській оселі, як також до батьків і дід ів таборовиків за ф інансовою допом огою для завершення цього великого діла. Крайова Управа покликала будівельний комітет, який очолив сумівський капелян і сумівець о. Роман М ірчук, парох парафії св. Петра і Павла в Джерзі Ситі, Н.Дж. Крайова Управа розпочала збіркову кампанію, в рамках якої шукає меценатів, які пожертвують 5,000 дол., добродіїв, які пожертвують по 2,000 дол., спомагачів, які пожертвую ть по 1,000 дол. та жертводавців, які пожертвують по 500 дол. Крайова Управа запевняє, що ім’я і прізвище, як також сума пожертви кож ного жертводавця буде втривалена на окремій таблиці в новому таборі. Хто пожертвує суму 50,000 дол. — буде визначений, як фундатор одного будинку, а за пожертву в сумі 25,000 дол. — буде визначений, як фундатор одної кімнати в будинку. Всі меценати та добродії одержать 10% зниж ки на 74

І

оселі СУМ в Елленвіл упродовж 10-років. Також всі пожертви можна буде відтягати від податків. Щоб запевнити майбутність нашого народу, треба створити відповідні умовини для виховання нашої молоді, бо релігійно-національно вихована наша молодь — це запорука нашої національної майбутности. Цей новий табір буде якраз тим місцем де виховуватимуться наші суменята, мо­ лодше і старше юнацтва і дружинники. Пожертви можна складати через кредитівки Самопомочі, або безпосередньо до канцелярії Крайової Управи СУМ-А на адресу: Ukrainian Am erican Youth Association Inc., P.O. Box 211 Cooper Station, New York, N.Y. 10276. Пожертви можна також слати на слідую чі адреси: • Self Reliance (N.Y.) FCU, Acct. #11901, 108 Second Ave., New York, N.Y. 10003; • SUMA (Yonkers) FCU, Acct. #4943, 301 Palisade Ave., Yonkers, N.Y. 10703; • Selfreliance (Jersey City) FCU, Acct. #5027, 558 Sum mit Ave., Jersey City, N.J. 07306; • Selfreliance FCU, Acct. #2712, 229 Hope Ave., Passaic, N.J. 07055; • Ukrainian Selfreliance FCU, Acct. #666360, 1729 Cottman Ave., Phi­ ladelphia, Pa. 19111; • Ukrainian Selfreliance (Hartford) FCU, Acct. #970-12, 961 Wethersfield Ave., Hartford, Conn. 06114. За дальшими інформаціями просимо дзвонити на телефон: (212) 477-3084. Фінансова Комісія Будови Табору Будуємо Новий ІЬбір на Оселі СУМ в Елленвіл! Впродовж 35-ти років Оселя СУМ в Елленвіл, Н .Й ., сл уж и л а й сл у ж и ть погребам виховання нашої молоді. Зараз настав час забезпечити м айбутнє наш ої мололі на наступні роки. В січні 1989 року розпочалась булова нового табору. Запроектовано вісім будинків: залю зустрічі, команду та шість бараків. Ткбір буде збудований в стилі Запорізької Січі з огріванням для цьогорічного вжитку (користування).

ч '

щ rh! И ш §щ мжж ІГр-

I cj: 1

т

т ~

75

СУМ-”ВЕРХОВИНА” НА СПІЛЬНОМУ СВЯТІ МОЛОДІ У ФРАНЦІЇ В перших днях таборування на ’’Верховині” , табір С пілки Української Молоді у Ф ранції, що находиться в районі Гот-Сону, в Розе, блискавкою пролетіла вістка, що таборовики візьмут участь в Спільному Святі Молоді, що мало відбутися 7-ого серпня 1988 р. в Дімерінґен, недалеко від української кольонії Маквілері. Ми всі зараз втішилися, — я цього року проводив частину своїх літніх вакацій на ’’Верховині” , — бо це буде для нас нагода запізнатись з іншими оселями, ну і зустрінутись з молоддю, що належать до інших молодечих організацій. Зорганізовано на терені Ф ранції Спільне Свято Молоді, щоб дати нагоду молодечим організаціям Відмітити Ювілей Тисячоліття Хрещення України у свій спосіб. Кожній молодечій групі призначено представити одну чи кілька історичних епох, так, щоб час спільної академії представити суцільний образ історії України. Сумівцям у Ф ранції призначено представити сучасну епоху, а точніше від 1917-ого року до ниніш нього дня. Нема ради, треба братись до роботи, бо нема багато часу. Правда, ми минулого року вже зробили були в час заклю чного концерту на таборі перший період: 1917-1929 pp., але пройшов рік і тепер нема тих людей, що тоді виступали, так що треба тепер розпочати все наново. Лиш аю ться нам до диспозиції лише чотири дні, бо в п’ятницю по обіді малося від’їжджати, а також ми на таборі, тому не хочеться багато часу витратити на проби, бо слід і з дітьми перейти трохи української культури. В кож ному разі я вже в Римі зазделегідь приготовив діяпроглядки та коментар зареєстрував на відповідній касетці. До Дімерінґен, ми останні приїхали, бо сила-силенна молоді про­ ходжується по оселі. Є і багато гостей також. По вечері маємо можливість пізнатись зблизька із членами інших молодечих організацій Перед спанням розташовуємось як на вечірній збірці. В час апелю привітали ми о. П. Когута, який побажав нам гарного побуту та успіхів в концерті. Наступний день, 6-ого, проходить у пробах, спочатку в ранній пробі за групами, а по обіді, в загальній пробі усіх груп на великій сцені в міській залі в Дімерінґен, з два кілометри від Маквілеру. Гарно було рано, коли то ми, закінчивши пробу, почали переспівувати українські народні пісні. До нас зійшлися багато молоді та гостей і не могли надивуватися звідки знають таборовики з "В ерховини” так багато рідних пісень. Ввечері знову зустріч з іншими при співі. Наступного дня, в неділю, 7-ого серпня, розпочато при тривалій гарній погоді архієрейською С луж бою Б ож ою Спільне Свято Молоді. Владика Михаїл Гринчишин, в Cap-Уніон, — кілометрів дев’ять від Маквілеру, — в сослужінні о. М. Василика, Я. Салевича та о. П. Холодиліна (Бельгія) хотів торж ественною С луж бою Б ож ою розпочати велично Спільне Свято Молоді. Отець монс. П. Когут дияконував, а я диригував співом богомольців та дякував. З ’їхалось на це Свято з 400 людей, так що разом з дітьми в церкві було з 600 осіб. По Службі Божій, ми вернулись разом з іншими молодечими групами до Маквілеру на обід, а гості поїхали прямо до м іської залі в Дімірінґен, де мали можливість перекусити щось.

76

Точно о пів на четверту, розпочато попис-представлення історії України в присутності Владики та інших отців. Було шість молодечих груп. Наша доба була останньою. Трош ки нам було прикро, бо з огляду на довж ину нашого полису, ми мусіли опустити всю д р угу частину, в якій розповідається про Визвольні Змагання: ОУН, УПА, Дисиденти, Пере­ слідування Церкви... В кож ном у разі ми обмежились лише до першої частини. Виступали такі групи: Рідна Ш кола в Парижі, Рідна Ш кола Мец та С тразбурґ разом, Рідна Ш кола в Евре (Нормандія), Оселя Маквілер, оселя О УМ УФ -у "Ч орногора” , ну і ми. Черга на нас! На екрані виднію ть перші діяпроглядки, які показую ть як Л енін по переможній війні проти опозиції устійнив по всій території С овєтського С ою зу комунізм. Все в супроводі награної на ленті відповід­ ного коментаря. Кожна група мала під час свого полису представити на екрані кілька діяпроглядок, що пояснювали б обширніше дану епоху. Відтак на Україні доходиться до великого відродження на літературному відтинку. Д р уг Ерік Копчук відрецитував вірш О. Олеся, що починається словами "Ж иви Україно...” , а в час деклямації наші наймолодші друзі та подруги, Себастіян Буранич, Роман Ґарнієр, Олександер, Григорій та С ед рік Буранич, Маруся Ю ник, Міла Друар-Вітош инська, Таня Буранич та Ярема Арно вийшли на сцену із зброєю в руках під мельодію ” Гей, там на горі Січ іде” , що на баяні відіграв Іван Ф іль. Наші наймолодші відразу заслужили собі на рясні оклики та оплески. Відтак відродження пісні та ф ольклору підкреслено піснею старших подруг "Пливуть вінки...". На танковом у відтинку, відмічено відродження двома танцями "Кукуруд за” та ’’Квіт щастя” . Танцювали подр. М. Тераццоні, А. Тунська, Ізабель Слошиняк та Марія Мелет, Дельф ін Ю ник, С андрін Тунська і Фабєн Козлик, Вероніка Попович. По відродженні на Україні зависла чорна хмара. Сталін дійш ов до влади і, хотячи піднести Совєтський Союз до високого технічного позему, мусів закуплю вати з Заходу приладів високої технології, а це ціною укр аїнського збіжжя. Україна мала так багато того збіж ж я, що колись в минулому її називали "ш пихлірем ” Європи. Багатість та родю чість українського чорнозему намічено хореограф ією наймо­ лодших, що під ноти ’’Вийшли в поле ко сар і” , відспіване з-жива всіма таборовиками, мімували дії кошення із довгими косами в руці. На Україні постав голодомор. По екрані переходили макабричні, жахливі картини жертв голодомору, під час чого чорну домовину на плечах несли др. Б. М аркусь, Е. Копчук, С. Бухта та Ж. Жено. За ними наші наймолодші йшли з мисками в руках. Вони, наші наймолодші, підійшли до самого переду сцени і там впали на коліна та простягнули свої мисочки до людей. Л ю ди прямо зворушилися і в не одного покотилась мимохіть сльоза. Сцену закінчено співом: всі на залі встали та гр ім ко відспівали ” Не пора, не пора...” .

о. Євген Небесняк Розе — ’’Верховина”, 10.8.1988 77

ОСЕЛІ СУМ ’’КИЇВ” ЗО РОКІВ Сумівська Оселя "Київ” розташована в районі метрополії Детройту. Все розпочалося з перших сходин і н і ц і а т и в н о г о Комітету у вересні 1957го року в справі купівлі Оселі для виховних цілей сум івської молоді та відпочинку і розваг старш ого громадянства на свіж ом у повітрі. При­ гадуємо важкі початки, мозольну працю всіх родин сум івського Юнацтва та ширшого громадянства — прихильників СУМ: не десятки, а сотні кож ного тижня на Оселі при праці, лю ди допомагали ф ізично і ф інансово в розбудові Оселі "Київ” . Тому вже за чотири місяці, 17 серпня 1958 року, ця сумівська Оселя була посвячена сл.п. отцем Триш невським, при ве­ ликому здвизі українського громадянства цілого Детройту, і передана до вжитку обом Осередкам СУМ на терені Детройту. Оселя куплена і побудована на уділах (шерах). З самого початку всі організації Визвольного Ф р он ту стали її членами, закупивш и якусь кіль­ кість уділів, а з них Осередок СУМ ім. "Київ" став найбільшим уділовцем, бо закупив уділів на 6,000 дол. Від самого початку і впродовж ЗО літ відбуваються там імпрези різного роду, заходами різних організацій і товариств, включно з нашими Церква­ ми обох віровизнань. На самих початках цілою будовою займалися інж. Брилки — батько та син, вже покійні. Інж. С. Брилко зайнявся і обсад­ женням землі, де колись росла кукурудза, молодими сосонками, котрі подарував наш сумівець Ф . Токарчук із своєї ферми. Було посаджено понад тисячу молоДих сосонок, котрі прийнялися і є живим вінцем на славу та пам’ять сл.п. Степанові Брилкові і тим усім членам Оселі Київ , котрі так щиро і багато вклали праці і вже відійш ли до вічности, а було їх дотепер 59 осіб. За ЗО літ ми бачили тисячі різних імпрез на тій сум івькій Оселі, як Здвиги СУМ Америки західніх стейтів, свята та злети молоді Америки і Канади, спортові змагання сум івських дружин, товариські змагання інших національностей, зустрічі українців Америки і Канади. Ми вітали Губер­ натора М ічіґену сл.п. Ґ. М. Вілямса, котрий прилетів гелікоптером на площу Оселі, на Здвиг СУМ, вітали багатьох сенаторів і конгресменів на різних імпрезах О УВФ ронту. Ми вітали на Оселі "Київ” наших дорогих гостей, таких як: сл.п. проф. І. Вовчук, сл.п. проф. та голова ОУН С. Ленкавський, котрий мав гутірку з молодими сумівцями. Вітали кількакратно Провідника ОУН та голову АБН сл.п. Я. Стецька та багатьох інших діячів. Оселю ’’Київ” відвідували брати і сестри із всіх континентів світу, навіть із нескореної України. Згадаємо тут основників Оселі ’’Київ” , котрі забезпечили існування Оселі: Іван Терлецький, Михайло Калинич, Григорій Королишин, Григорій Гарбар, Іван Ф едорів та сл.п. Василь Зубар. У 1966 році створився Ж іночий Комітет, під головством п-і Софії Дольницької, для придбання ф ондів на будову Каплички на Оселі. До Комітету входили подруги: Софія Доль-

78

ницька, Ольга Терлецька, Лілія Петращук, Катерина Стельмах, Люба Стеца та інші. Вони за згод ою Управи Оселі придбали належну кількість ф ондів і Капличка була збудована та посвячена сл.п. отцем Михайлом Бохневичем. Капличка присвячена нашим первісним християнам-святим: Ользі і Володимирові. Тепер рік-річно відбуваються на Оселі празники св. Ольги і Володимира, з релігійними та національними програмами та із спільними обідами всіх присутніх. В ю вілейному році Тисячоліття празник св. Володимира і Ольги був особливо святковим. В часі св. Л ітур гії о. Богдан С каськів виголосив знамените слово, нав’язую чи до історичних часів Ольги та Володимира, прийняття християнства в Україні та його вплив на розбудову нашої Держави. Отець Богдан розповів про святкування у Римі. Потім відбувся спільний обід і святкова програма, підготована членами Оселі Петром і Лесею Ф іцай. Т ією прогрм ою ми відзначили і 30-ти ліття Оселі "Київ". М истецьку частину виповнили наші молоді надійні мистці: колоратурне сопрано Тереля Княгницька, ґрадуантка М ічманського Університету та бас Євген Волден, студент того ж університету. Панна Княгницька від­ співала Ю рія О ранського ’’Молитву в 1000-ліття” та ін., а Є. Волден — народню пісню Ой у л узі” та Воробчека ’’Татран” . Обоє виступали двічі, під оплески слухачів. Друга частина імпрези була виповнена словом про Тисячоліття, яке виголосила культурно-освітня діячка подруга Дарія Рихтицька. Управі Оселі під головством друга Івана Терлецького належиться за цю імпрезу щире признання. Впродовж ЗО літ керували Оселею "Київ” такі друзі як голови: Григорій Королишин, Іван Терлецький, Іван Ф едорів, Микола Ціко, Антін Кобилянський, Олекса Стрихар, Григорій Гарбар, Іван Петрик, Петро Фіцай, Михайло Терлецький, та сл.п. Дмитро Івасишин. Всі вони старалися про добро та розвиток Оселі і допомагали у вихованні там сумівської молоді. Оселя "Київ” це прекрасне місце між двома озерами, із здоровим свіжим повітрям у соснових та ін. деревах. Молодь та відвідувачі ко­ ристую ться гарним, зразково вдержуваним парком, чистим озером із здоровою водою, котре щ ороку контролю ю ть стейтові власті, та гарним пісковим пляжем. Управи кож ного року відбувають оф іційні відкриття і закриття сезонів, з різного роду програмами та спільними обідами. Завжди при закритті сезону відправляються молебні та панахиди за членів Оселі, котрі відійшли до вічности. Служби Божі в таборовій капличці є під час таборів чи на бажання відвідувачів. Капличка гарно прибрана образами та вишивками роботи п-і Олі Терлецької, які вона подарувала. Також є там гарні свічники, котрі пожертвував Богдан Верещ инський у пам’ять покійної друж ини та матері трьох синів Христини Верещенської. Всі задуми та мрії учасників перших ініціятивних сходин в 1957 році — сповнились. Усе впродовж ЗО літ відбувалось під гаслом ” БОГ І БАТКІВЩ ИНА” .

79

Останніми роками, за головства І. Петрика і теперіш нього голови І. Терлецького, направлено всі будівлі внутрі і назовні, а за головства М. Терлецького — сплачено всім за парцелі, котрі мали на Оселі, так, що Оселя не має боргів. Тут треба щиро подякувати Управі У країнського Культурного Центру, який допом іг ф інансово Осередкові СУМ впорядкувати сум івські таборові будинки. А тепер, дорога молодь, що на Оселі виховувалися і виросли в її таборах, беріть керівництво і дальше розвивайте якнайкращ е справу для ваших дітей і нашої сум івської молоді та вашої зміни! Управа під головством друга І. Терлецького складає щиру подяку тим всім, які тру­ дились для Оселі "Київ” протягом довгих ЗО років! Григорій Королишин

Успіхи нашої молоді

Христина Пенджола здобула чотирирічну стипендію_____ Христина Пенджола, учениця 12-ої кляси Академії Святого Юра, здобула чотирирічну стипендію, т.зв. «Ріджентс Сколаршип» від ньюйоркської стейтовоТ комісії «Нью-Йорк Стейт Борд оф Рі­ джентс». Ця стипендія уділяється на під­ ставі оцінок на університетському іс­ питі т.зв. «Коледж Бордс», як рівнож на підставі високого загального успіху в школі. Вона була нагороджена також стипендіями до ньюйоркського універ­ ситету, Пейс Університету й Фордгем Університету. Крім її студійних успіхів, Христина, це надзвичайний активний член українсь­ кої громади в Нью-Йорку. Вона вже довгі літа належить до СУМ-у, бере живу участь у діяльності осередку, як у хорі, народніх танцях, відбиванці та є впоряд­ ницею. В додатку, вона теж довголіт­ ній член Мистецької Студії Слова Лідії Крушельницької і активний член ТУСМ-у. Окрім вичислених зайнять, вога ще зна ходить час на частинну працю в адво­ катському бюрі д-ра Аскольда Лозинського. Христина задумує студіювати пра­ во. Щиро гратулюємо Христині Пенджолі за її осяги й бажаємо їй всього най­ кращого в майбутньому житті.

80

З М ІС Т

Вісті з підневільної України Український християнський демократичний ф ронт .................................................. 1 Хартія поневолених народів СССР ................................................................................. 4 І. Стасів-Калинець: Тренос .................................................................................................. 5 Л и ст І. Калинець до митрополита Н икодим а ............................................................ 10 20,000 осіб в соборному молебні ..................................................................................... 12 Значення Рідної Мови .......................................................................................................... К. Василик: Чому ми святкували Тисячоліття ............................................................

15

Звіт голови КУ СУМ Е. Гановського на XIII світовому Конгресі СУМ ............... 17 Посвячено Пам'ятник Слави УПА в Канаді .....................................................................25 Роман Рахманний: Відновлене приречення сумівців: ’’Честь України — Готов Б оронити” ....................................................................... 29 Павло Долото: Е. Коновалець і ворожі агентури в 30-их роках .......................... 33 О. Бабій: Не говоріть ............................................................................................................35 26 квітня ........................................................................................................................................ 38 Мур мовчанки навколо Чорнобиля .................................................................................39 Рік 1989 — Рік української мови .....................................................................................41 Д -р Ю. Химинець: Закарпаття і національний принцип ............................................43 В ід гуки в світі й значення боротьби Карпатської Січі ..............................................47 Герої Карпатської України .................................................................................................. 51 ЛІТЕРАТУРА: ПОЕЗІЯ-ПРОЗА Василь Барладяну: Зорова інтерпретація ’’Гайдамаків" ........................................ 54 Аріядна Шум: Поезія Степана Сапеляка ..................................................................... 67 С. Сапеляк: Се є життє самого автора..., Тренос Малий в нечутному голосінні, Перла Перша, Перла Друга, Павза, Глосарій, Перла Третя, У подяці читачеві автор закінчує життіе се СУМ В ДІЇ: На сум івській Оселі в Елленвіл будую ть новий ю нацький табір ............................................................................... 74 СУМ "Верховина" на спільном у святі молоді у Ф ра н ц ії ..........................................76 Оселі СУМ "К иїв" ЗО років ....................................................................................................78 Успіхи нашої молоді .................................................................................................................80

На обкладинці: Тарас Шевченко — бард України (1814-1861). Цей портрет-лінорит є твором мистця Федора Гпущука. Портрет цей Гпущук видав у 1964 році гравюрою у ста примірниках для відзначення 150-ої річниці народження Великого Кобзаря, 9-го березня 1814 року. Мистець Г лущук народився 19-го березня 1925 року в Старостинцях, Вінницької обпасти. Він студіював мистецтво у Львові.

л іл п т V

.

u ж

ІНІ^ДЇНГМИЛІІ ілднйшидог III

ЛМ ЯГО ИДО І

ЙМГРЕЕЕРЄІ «ии;

ІЇНИ К

1

к I M H V ll f l ) M

Ш Ж И Н УІ ПОЛІ p

S

f

e

i

ЯП И7jЕ Щ С Т Ш И Т І р

л

Ж

Я

м ю в кга п й

ЕКСЕЖВІЩІП

П

Е

Ш

в

В

К

Н

И