Авангард (ч.190)

ЖУРНАЛ

УКРАЇНСЬКО'!'

ЛОЛ!

.

■L

Л

зига

і

/

т я

),

АВАНГАРД Ч. 3 ЛИПЕНЬ-ВЕРЕСЕНЬ 1987

КРАЙОВІ ПРЕДСТАВНИЦТВА:

• v г . " г & . ч' ї х а

' ■ ; .-v#:;.

Вел. Брітанія Ukr. Youth Ass’n А ОА ! с/о Mrs L. Fostur^, 49 Linden Gardens London W2 4HG

ЖУРНАЛ г ш т н ш о т

Канада Ukr. Youth Ass'n of Canada National Executive 83 Christie Toronto,/4 Ont. Canada J-* M6G 3BI

Австралія

Mrs. Irena Kohut 7 Damian Court Glenroy, Vic. 3046

КВАРТАЛЬНИК ВИДАЄ ЦЕНТРАЛЬНА УПРАВА СУМ AVANTGARDE QUARTERLY Official Press Organ of the Ukrainian Youth Association in Exile AVANTGARDE — TRIMESTRIEL Revue de jeunes editee par le Comite Central de I’Union de la jeunesse ukrainienne en exil

Бельгія Union de la Jeunesse Ukrainienne en Belgique 72 Bldv.< Charlemagne Bruxelles \ Франція Union de la Jeunesse "Ukrainienne en France 186 Bldv. St. Gerrrrain I 75006 Paris i. , 3CA Ukr. Ampr. Youth Ass’n c/o Mrs M. Piatka P.O. Box 211 New York, N.Y. 10276

Арґентіна Association Juvenil Ucrania Sr. W. Zastawnyj!

J.i Soier 5039 k ч .;// Buenos Aires Німеччина Vereinigung der Ukr. JUgenc 8 Munchen 80 Zeppelin Str. 67 Germany Бразілія Jan Kuchar Rua Baia Grgtnde, 146 V ili Bela 03202 Sao Paulo, SP

Редаґує колегія, Головний редактор — Осип Р о ж ка Графічне оформлення: Граф ік Яків Гніздовський Редакційне лист ування й матеріяли надсилати на адресу Редакції: «AVANTGARDE» 136 2nd Ave., New Ydrk, N.Y. 10003, USA

'f \/ -

УМОВИ ПЕРЕДПЛАТИ НА 1987 Г

.

'1

Країни З С А . V .V КАНАДА

) V/-

Річно:

V

15.00 ДОЛ.

16.00 -дол.

ВЕЛ. БРІТАНІЯ

6 50 ф.СТ.

АВСТРАЛІЯ БЕЛЬГІЯ

15.00 авс. дол 5,00.00 б.фр.

ФРАНЦІЯ > :

75.00 ф.фр.

НІМЕЧЧИНА

30.00 н.м.

АРҐЕНТІНА БРАЗІЛІЯ

К)

80.00 пезо 2500.00 кРУЗ.

P rin te d iq U.S.A. b y C o m p u to p rin t C o rp o ra tio n , 335 C lifto n Ave., C lifto n , N.J. 07011

'Л

>

СЛІДАМИ ГЕРОЇВ! "Благословенні до віку, Хто себе кр о в ’ю вписав В книгу безсмертя велику." Е. Плужник Герої не родяться, герої творяться^ герої виростають, герої вихо­ вуються. Герої своїми ділами і чинами підносять не тільки себе самих, але й ввесь свій нарід на вершини успіху, величі, слави й могутности. Немає у світі народу, в якому не було б героїв. Кожний нарід великий чи малий, з такою чи інш ою ідеологією , такою чи іншою політичною системою — має своїх борців-героїв вище людей, а нижче богів. З великим пієтизмом ставились до своїх борців-героїв старинні римляни, які зі словом патрія на устах ішли у бій на завойовання світу, залишаючи за собою геройські чини. З великою шаною і відданістю ставились до героїв народи С ередньовіччя, в тому С ередньовіччі, коли існував ще дух лицарства. Також всі народи в найновіших часах віддавали й віддають поклін і шану своїм героям. І наш нарід може найбільше й найглибше як інші народи, колись на рідних землях, глибоко і з найбільшою святістю вшановував своїх борців-героїв, а саме, створю ю чи культ героїв. В день свята героїв, наш нарід згадував і вшановував всіх борцівгероїв, які на протязі нашої історії ішли у бій за свій рідний край. Українська нація витворила і видала зі себе ряд визначних постатей — героїв, які промощували ріст, велич і могутність наших предків у минулому й сучасному. Український нарід і в найновішій своїй історії вилонив із себе леґійони безстрашних борців-героїв, які записані нестертими буквами, своєю кров’ю в історії. Який інший нарід у світі поніс більше жертв, як наш український нарід за своє власне існування на нашій плянеті. Українська земля просякнута і вкрита могилами найкращих синів і дочок українсь­ кого народу, бо Україна — це мати героїв. В день свята героїв, наш нарід віддавав поклін і шану тим, які згинули: під Калкою і Каялою, під мурами Царгороду, під Синопом і Завихостом, під Ж овтими Водами і Берестечком, під Конотопом і Полтавою, під Крутами і Базаром, під Л исонією і М аківкою. Дальше, ми згадували знищених членів СВУ і СУМ, розстріляних і замучених наших поетів і письменників. Згадували страшний злочин Москви у Винниці й інших місцях нашої розлогої землі. Згадуємо заму­ чених наших Ієрархів і духовенство Української Автокеф альної Право­ славної Церкви й У країнської Католицької Церкви й інших віровизнань. Згадуємо геройський чин 500 українських ж ін о к у Кінґірі. Згадуємо й 93

ніколи не забудемо найбільший злочин червоної Москви, яка знищила гололовою смертю понад сім мільйонів українців, створю ю чи голодову облогу України. Український нарід віддав і віддає поклін перед величними постаттями замучених наших гетьманів, державних мужів, провідників, командирів і рядовиків Української Повстанської Армії, членів Організації Українських Націоналістів, членів Української Головної Визвольної Ради, бійців-героїв Закарпатської Січі. Згадуємо й шануємо бійців, борців, які згинули під Бродами з Української Д ивізії та борців-героїв всіх інших українськких формацій. Всі вони згинули на шляху затяжної боротьби нашого народу за самостійність Української Держави, залишаючи нам дороговказ, який вказуватиме нам до світлого майбутнього нашого народу. Щасливий той нарід, який має своїх героїв і своє героїчне минуле. Той нарід вічно житиме, бо на могилах героїв зв’язуються національні зв’язки, ростуть духові вартости. На могилах героїв установляються національні свята, що віками дають свіжий імпульс новим, майбутнім поколінням. Герої — це люди дійсности, долі й трагічного життя. Герої — це борці, політики й основники держави, це лю ди, що творять історію , лю ди проводу й сили, влади і чести. Герої — це люди, що поборю ю ть ворога в боротьбі, перемагають або трагічно падають, жертвуючи своїм власним життям. Герої — це ті, що вписали на сторінки української історії чини свого геройства, що вкрили Україну легендою, яка стоїть на сторожі національного сумління. Герої — це сила історії, це моральний капітал народу, це завершення лю дської породи, а для бездержавного народу, це героїчний світильник і вічне відродження. Герої — це провідні зірки, які просвічують шлях до волі й свободи українськом у народові. К. Василик

ДО 70-РІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ Після упадку Козацько-Гетьманської Держави над Україною зависла темна ніч тяж кого поневолення. В тому ж часі завмерло не тільки націо­ нально-державне життя, але також і культурне і здавалось, що Україна перестала раз назавжди існувати як самостійний чинник у колі вільних народів. В цій добі нашого поневолення, Боже Проведіння, яке керує лю диною і народами, не дало пропасти українській нації. В цю ж орстоку добу нашої національної скрути Боже Провидіння посилає нам лю д ину з віщим розумом, лю дину з візією майбутности. Цією л ю диною був наш геній, національний пророк, пробудитель українського народу Тарас Ш евченко. Це він своїм полум’яним словом пробудив український нарід з довговікового поневолення. Це він воскресив майже мертвий організм української нації до життя, дії, чину і боротьби. Це він кликав словами: ’’Вставайте, кайдани порвіте” ... Це він сказав, що ” В своїй хаті, своя правда, сила і воля” .

94

На жаль його слів, його благання не розуміли в тому ж часі його сучасники, бо в них вже було загубилось всяке національне почуття, бути вільними людьми. Його слова, його заповіт зрозуміли і знайшли своє втілення щойно на початку 20-го сторіччя в українськом у народі. Коли постала перша іскра на Балканах, що згодом обернулась у велике вогнище, що привело до Першої Світової Війни, то у вирі цієї війни падає м осковсько-царська імперія, а з часом завалилась Австро-Угорська імперія: Ранньою весною 1917-го року в м осковсько-царській імперії вибухла революція, яка повалила царат, а на його місце приходить демократична російська республіка. До цього причинились у великі мірі українські вояки, що служили в російській армії, зокрема Волинський Полк, який у тому часі стаціонував у місті Петрограді (тепер Ленінґрад). В такій констеляції, поневолені народи почали думати про свою окреміш ність від М оскви. На руїнах і попелі московсько-царської імперії, у вогні революції, почали повставати самостійні держави. Вже, 17-го березня 1917 року постає Українська Центральна Рада, що згодом стає урядом української держави. І в Україні постає дух спротиву, постає гаряче бажання бути вільним народом, як і інші народи. Почали відбуватись маніфестації, Всеукраїнські З ’їзди, як: Всеукра­ їнський Селянський З ’їзд, Український Національний Конгрес. Почали засновуватись нові українські організації, нові політичі партії, почали появлятись українські часописи. Одним словом, почалось відродження українського національного життя, український нарід бажав бути вільним у своїй власній хаті. На протязі 10-ох місяців Центральна Рада проголош ує чотири Уні­ версали. Двома першими Універсалами Центральна Рада проголошує автономію України, а коли провалився так званий демократичний уряд Керенського і до влади прийшли м осковські большевики на чолі з Леніном, готую чись до війни з Україною , то Центральна Рада проголошує У країнську Народну Республіку, але знову ж таки у федерації з Москвою. Щ ойно четвертим Універсалом, Центральна Рада проголошує відновлення Української Самостійної Держави. Вільна Українська Держава не була до вподоби чи в інтересі червоної М оскви, тому Ленін почав війну з Україною . Ще не затихли соф ійські дзвони у Києві, голосячи всьому українськом у народові і цілому світу, що народилась омріяна воля українськом у народові, як вже большевицькі війська прямували на золотоверхий Київ — столицю України. Центральна Рада, бачачи загрозу, закликає вставати в ряди й обороняти щойно відновлену українську державу, але українського війська було замало, бо перед тим демобілізовано армію. Не послухано голосів палких патріотів Миколи М іхновського й Головного Отамана Симона Петлюри, щоб твори­ ти сильну армію, бо тільки сильна українська армія є запорукою й охороною перед ворогами. "Найкращ а Гарантія — це власна сила” — казав Микола М іхновський. Цієї сили ми в тому часі не мали й через те, це сильно відбилось не-корисно у боротьбі за самостійність української 95

держави. Ця політична невдача перших визвольних змагань допровадила до трагедії під Крутами, де 300 студентів-ю наків згинуло геройською смертю з переважаючою силою ворога — диким и ордами Муравйова. А через три роки пізніше, 21-го листопада 1921 p., під містечком Базаром, геройською смертю згинуло 359 вояків з повстанського загону в ос­ танньому зимовому поході в Україну. Треба підчеркнути, що Перші Визвольні Змагання є багаті на різні політичні події. В тому ж періоді нашої самостійности й незалежности часто мінялись обставини, події, а в парі з цим мінялись наші українські уряди. На початку Перших Визвольних Змагань, при державній кермі була Центральна Рада, коли зрезиґнувала Центральна Рада, то державну владу перебрав Гетьманат. Після упадку Гетьманату, владу перебрала Директорія. Оминаючи різні політичні помилки, різні причини, наші власні внутрішні й зовнішні — ці українські уряди старались вибороти й закріпити Державну Самостійність України. На протязі 70-ти років нашої найновішої історії, крім А ктів Самостій­ ности й Соборности (22-го січня 1918 р. до 22-го січня 1919 p.), ми мали пізніше також Акти нашої Самостійности, в яких проголош ено нашу самостійність і незалежність. Актом 1-го листопада 1918 року прого­ лошено Самостійність Українських Західних Земель. Напередодні Другої Світової Війни в дні 15-го березня 1939 року, проголошено Самостійність Закарпатської України. Два роки пізніше, в часі Д ругої Світової Війни, Актом 30-го червня 1941 p., проголошено Відновлення Української Державности в місті Львові. Після А кту 30-го червня 1941 року з ініціятиви О рганізації Українських Націоналістів постає Українська Повстанська Армія (1942 рік), яка воювала проти гітлерівської Німеччини й червоної Москви, як також і інших ворогів. В 1943 році постає підпільно-револю ­ ційний уряд УГВР — Українська Головна Визвольна Рада. Минає сімдесят років від початку Української Національної Революції. За той час багато дечого змінилось у світі. Постав інший політичний уклад сил у світі, але за цей самий час нічого не змінилось на наших рідних землях. Український нарід тотально поневолений. Український нарід поневолений, але нескорений. Український нарід зараз переживає найтяжче поневолення за час своєї історії. Він іде через згарища, руіни, кров і трупи до свого національно-державного воскресіння. К. Василик

96

З А Я В А

ГОЛОВНОГО КОМАНДУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМП 1. Українська Повстанська Армія постала з бойових груп ОУН (керованої С. Банд ерою) в 1942 р. в умовах завзятої боротьби українського народу проти гітлерівських загарбників. На протязі 1942-43 pp. до УПА долучилися широкі українські народні маси.

Ген.-хор. Т А РА С Ч У П РИ Н К А

(Скульптура роботи М. Черешньовського)

УПА стала виразно всенаціональною збройною силою. Вона стала найповнішим і загальним виявом самостійницької боротьби всього українського народу. З уваги на ці обставини виникла потреба створити всенаціональне керівництво визвольно-революційної бо97

їнського народу УПА висунула вимогу визнання потреби й доцільности активної революційної боротьби проти окупантів. На цій основі в м. липні 1944 р. (з конспіративних причин у всіх дотепе­ рішніх публікаціях подавали місяць червень 1944 р.) на підпіль­ нім з ’їзді політичних діячів стали на висунуту через УПА плятформу і що були в цей час на Українських землях, утворилася Українська Головна Визвольна Рада. Перший Великий Збір УГВР прийняв постанову про доповнення складу УГВР усіми тими по­ літичними самостійницькими партіями й окремими політичними та громадськими діячами, які в майбутньому стануть на прийняту Першим Великим Збором УГВР Плятформу УГВР.

4. Українська Повстанська Армія понадпартійна. В ній бо­ рються всі, кому дорога справа Самостійної Української Держави, без різниці поглядів, політичних переконань і партійної приналежности. Але рівночасно з тим УПА цілком визнає той велетенський вклад, що його внесла ОУН, керована Степаном Бандерою, в спра­ ву утворення, зміцнення і розвитку УПА. ОУН поклала основи під УПА. Вона скріпила її своїми високоідейними кадрами (члени ОУН становлять понад 50% усього складу УПА), вона обстояла її політично від нападів як з боку національних ворогів України, вона доклала найбільших зусиль для успішного розвитку УПА і докладає їх сьогодні в рамках УГВР. Головне командування УПА сподівається, що ця заява принесе нашій еміграції повну ясність у висвітлених нами питаннях, і вірить, що українська як стара, так і нова еміграція потрапить стати понад вузькопартійні суперечки, потрапить гідно репрезентувати наш народ перед сві­ том, що вона йтиме разом із скривавленим у боротьбі Краєм під керівництвом Української Головної Визвольної Ради до великої Мети — Української Самостійної Соборної Держави. М. п. 25 вересня 1947 р. Г енерал Т а р а с Ч у п р и н к а Головний Командир УПА ПОСТАНОВА Української Головної Визвольної Ради про визнання дня 14 жовтня 1942 р. днем постання Української Повстанської Армії (УПА) та про встановлення цього дня святковим днем УПА. В м. жовтні 1942 р. на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Українській Повстанській Армії.

1. Д ля зафіксування цього історичного моменту визнається день 14-го жовтня 1942 р. днем постання УПА.

2. Д ля вшанування цього моменту день 14 жовтня, що збі­ гається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА. ЗО травня 1947. У країнська Г оловна Визаольна Рада 98

РЕЙДИ УПА НА ЗАХІД Після II Світової Війни в Західній Европі опинилася велика кількість втікачів, які не хотіли повертати в окуповані большевиками рідні українські землі. Частина цієї еміграції старалася підтримувати визвольну боротьбу українського народу фінансово і морально, а менша частина взагалі не вірила в існування боротьби українського народу, тимбільше в УПА. Найкраще вияснення рейдів і їх потребу появи на Заході подає сам найвищий командир УПА Тарас Чупринка-Ш ухевич у Зверненні Воюючої України 1949 році: ’’Край з пр икрістю стверджує, що саме серед еміграції знайшлися люди, які довший час взагалі сумнівалися в існуванні на Землях Укра­ їнської Повстанської Армії, Української Головної Визвольної Ради, й визвольної Організації Українських Націоналістів, а деякі й виступають проти них. Треба було аж рейди відділів УПА, треба було живих свідків, треба було повстанцям пройти серед боїв понад тисячу кілометрів, щоб остаточно переконати своїх невірних томів, що УГВР, УПА, ОУН існують, що вони дію ть і боряться на українській землі” . Д р угою причиною рейдів УПА було переконати власну українську еміграцію про потреби і доцільність використовування в дії на між­ народному форумі цього великанського політично-морального капіталу, що його створила і творить революційно-збройна боротьба УПА-ОУНУГВР. Було кілька рейдів УПА, та найбільшого розголосу набрав рейд відділів УПА під проводом командирів Бурлаки, Громенка і Бродила літом 1947 року на теренах Чехословаччини. Одночасно кілька менших відділів УПА вирушили в рейд до Західньої Німеччини і Австрії: около 300 повстанців УПА і старшин УПА перейшли вздовж весь простір Чехо­ словацької Республіки пробиваючися крізь ворожі застави на Захід. Словами гарячого признання і подиву описував боротьбу УПА сл.п. Патріярх Йосиф І: ” 3 тої жертвенної любови до своєї Батьківщини України зродилася Українська Повстанська Армія, що стала живим оплотом, наявним символом і вогненним знаменем на майбутнє для прийдешних поколінь. Родилася вона (...) коли здригалася Українська Земля під полчищами ворожих військ. Родилася вона зі свідомости молодого по­ коління і готовости зі зброєю в руках і ж ертвою свого життя боронити свій нарід перед смертю ” . (Патріярх Йосиф у зверненні з нагоди 40-ліття УПА). Боротьба УПА все служила виховним ідеалом для сумівської молоді на чужині. УПА створила легенду модерного героя-лицаря, що кожнохвилинно готовий йти в бій, на рани і смерть за свою рідну Батьківщину.

99

УПА, яка виросла зі серця й душі нашого народу, жила для народу і боролася для народу, його велика культура духа та надзвичайна вміла спосібність. УПА — це був вияв незламної волі українського народу до власного самостійного життя, це був символ нашої національної і полі­ тичної зрілости. Боротьба УПА — це для СУМ-у виховний ідеал, який писаний кров’ю і незчисленними жертвами цілого українського народу. Легенда, символ і заповіт, які собою представляв УПА стануть ж ивою д ій сн істю коли в СУМ-і житимем духом вояків УПА, тою посвятою, ж ертвою і лю бов’ю, які окрилювали вояків УПА на найвищу жертву за рідну Батьківщину. Бо ми свідомі, що тільки на дусі жертви і посвяти виросте вільна, самостійна й суверенна Україна. Ім’я лицарів УПА заслуговує в нас сумівців надзви­ чайної пошани за шляхотну боротьбу, що вони вели з окупантами, а всі ворожі наклепи і дезінформація дістануть рішучу відсіч! Центральна Управа СУМ Ю рій Липа З ПОЕМИ ’’СІМНАДЦЯТИЙ” I

— Вперед, Україно! В Тебе т я ж к і ст опи! П о ж а р и хат димпяться з-під них: Н і Росії, ні Европі Не зрозуміт и синів Твоїх! Це не т і — балакучі, нерозумні, І не т і — ж а л іб н і пісні, — Мовчазливі, думні, У поломінному сні. їхніх рядів не зочити, їх кр ок — один.

II Я вірю в Великий Наказ, Щ о трубить вічно в поход, Мене, тебе, нас Закликає до в а ж к и х когорт. Ім'я минулого — ми, Ім'я будуччини — чин: Хто став — є слугою тьми, Хто в поході — звит яж ець він.

Д-р Юрій Липа нар. 1900 р. в Одесі. Впав в рукопаш ному бою з большевиками біля села Витвиці, д олинського повіту на Підкарпатті в серпні 1944 року, як шеф санітарної служби УПА — Південь.

100

45- ЛІТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ Від свого заїснування СУМ у ш ирокому світі вшановує боротьбу укра­ їнського народу на два фронти, яку вела Українська Повстанська Армія, дату постання якої прийнято офіційно як день 14-го жовтня, 1942 року. Були різні спроби в часі нашого поневолення Польщею і Росією ставити різні форми спротиву ворогові, вклю чно з більшими групами озброєних повстанців (як це вже практикував 1937 року Василь Сидор, згодом полк. УПА Ш елест-Вишитий), але ніколи ці форми не набрали такого засягу боротьби, як УПА. Щоб зрозуміти постання УПА треба нам спочатку при­ глянутися до політичного положення нашої Батьківщини. Коли 22-го червня німецька армія почала сильний наступ на СССР, український нарід зрадів, що може позбутися м осковських кайдан. Та в скором у часі німецький визволитель, згідн о з божевільними плянами Гітлєра для С хідньої Европи, а в тім для України, показав дійсне своє обличчя і в результаті цього застосовано політику ’’безоглядного во­ лодіння (окупованого) терену, адміністрування і максимальної експлуата­ ції” , як повчав Гітлєр 16-го липня 1941 року своїх підлеглих старшин — Ґерінґа, Кайтеля, Розенберга, Бормана і Лемерса. Внаслідок цього смерть українця для німецького окупанта була байдужою . Німці не турбувалися населенням, не дбали про здоровельний стан народу, були проти його освіти та виховання та в своїй наївності вважали, що досить населенню навчитися рахувати до сто. На довш у мету мали заіснувати тільки чотироклясові школи, культурно-освітні установи мали бути знесені, навіть суди мали з часом бути знесені. Ще гіршим був факт, що німці старалися зломати все, що мало хребет. А кат України, Еріх Кох, який цього року помер у польській тю рмі (не відповівши за свої злочини в Україні перед світом) так повчав своїх підвладних: ” ... Ми були б останніми дурнями, якщо б ми щонебудь зробили, щоб піднести українську освіту або рівень знання української інтелігенції. Післявоєнні вимоги: 10 годин праці, 8 годин для фюрера і 2 для самого себе. Українець не може мати таких домагань на підставі 8 годин праці. Тільки на підставі результатів двох останніх годин. Ф ю ре р заявив і зарядив, що тимчасом має вистачити школа з чотирма клясами... Не може бути приязні між слов’янами і Германами, є тільки переможці і пере­ можені... На Україні мусить бути створений великий колонізаційний прос­ тір для німців, чого між іншим не досягнено в Женеві в 1918 році” . В результаті таких напрямних німці почали провадити грабункову акцію в Україні, відбувати скриті арешти й ліквідації, а в Україні заложили концентраційні табори, провадили публічні екзекуції, прилю дно вішали всіх, що їм противилися, або кого підозрівали в антинімецькій діяльності. З особливою лю ттю полювали німці за членами ОУН після проголошення А кту 30-го Червня 1941-го року у Львові. В тому часі заарештували німці у Львові Стапана Бандеру, Ярослава Стецька і ряд чільних діячів ОУН, а 101

згодом полювання на націоналістів набрало широких розмірів. Садистсь­ ко ю ж ор стокістю відзначався німецький кат Вірзінґ в допитуванні укра­ їнських націоналістів, багато з яких загинуло з його рук, або вийшли скалічені на ціле життя. Це стало безпосередньою спо нукою до постання УПА, яка мала за мету — боронити український нарід від плянового масового ф ізичного винищування ворогами: німцями, поляками, москалями, румунами: прог­ нати всіх наїзників з України, здобути і закріпити на українських землях самостійну, соборну українську державу, яку відновлено Актом 30-го Червня 1941 року. В дальшому боротьба УПА мала забезпечити укра­ їнському народові безпеку перед ворогами, мирне життя, яке належалося українськом у народові, працю і всесторонній розвиток на всіх відтинках лю дського існування і призначення. На Поліссі, вже від місяця жовтня 1942 року почали діяти підпільні та партизанські групи. О ф іційно першу повстанську групу зорганізував Остап, військовий референт Проводу ОУН, справжнє прізвище якого С ергій Ка чин ський, син православного свящ еника на П о л іссі. Тут розгорнено також і боротьбу проти совєтських партизан, які шукали сховку на терені Полісся, щоб діяти в запіллі німців, але ж орстоко нищили українське населення. Тому, що Полісся представляло собою придатний терен-базу для дії, УПА прочистило терен від большевицької партизанки і тут створило свої бази оперативні. Звідси почалися вже на початку 1943 року бої з німцями. УПА боролася не тільки проти німецького окупанта, але обороняло українське населення від знущань польських шовіністів, як нпр. на Холмщині і Підляшші, де поляки убивали українських діячів. УПА перевела біля дві сотні акцій проти поляків, внаслідок чого сотні тисяч поляків покинули українські землі. Польські джерела подають, що 600,000 поляків виїхали в свої корінні землі. Окрім того УПА боронила населення проти мадярів, яких німці пе­ рекинули на терен дії УПА. Та в коротком у часі УПА їх приборкало, зліквідувало малярського генерала з своїм почотом та звела бої і л ік ­ відації мадярських залог. Вкінці мадяри нав’язали співпрацю з УПА. УПА мусіло також виступати проти румунів, яким Гітлєр подарував частину українських земель званих Трансністрією . Румуни на цих теренах перевели широкі арешти проти українських сам остійників й УПА мусіло виступити проти них. Дійш ло до розмов між представниками тодіш нього румунського уряду та УПА, але тому, що румуни не могли вести своєї власної національної політики, а мусіли слідити політичний диктат гітле­ рівської сторони, українські представники перервали розмови. Розмови велися про державну приналежність Буковини і Бесарабії до України. Наближення російсько-больш евицької армії відкрило новий період в боротьбі УПА, який проти м осковського окупанта тривав аж до початку 1950-их років. УПА перейшло в большевицьке запілля і наносила як большевицькій так і німецькій армії дош кульних втрат. ( п р о д о в ж е н н я на cm. 104)

102

ЦУ СУМ ПРИВІТАЛА ВОЯКІВ У.П.А. ЗІ СВІТОВИМ З’ЇЗДОМ На руки Гопови Комітету Світового З ’їзду-З уст річі Вояків УПА Пана пор. Лева Футали в Н ью -Й орку Нью-Йорк, 25 вересня 1987 р. Хвальна Президіє, Д орогі Подругиі Д рузі! Центральна Управа Спілки У країнської М олоді має особливу шану привіт ат и Вас на Світ овому З ’їзд і Вояків УПА в імені свого 12,000-ого членства та п о б а ж а т и Вам, щ об культ зб ро ї на шляху с л у ж ін н я рідній Бат ьківщ ині й надальше о б ’єднював Вас. Наша сумівська молодь, Ваші духові послідовники, з подивом глядить в 45-річчя заснування УПА, на леґендарний Чин, який УПА створила в обороні ж и т т єв и х імперат ивів укр аїн сько ї Н ації в двоф ронт овій бо­ рот ьбі прот и найбільших загарбницьких потуг світ у цього, за власну УССД, не ш кодую чи ні ж е рт в, н і т руду н і власного ж и т т я. Ваш збройний рейд на Захід серед т исяч небезпек і в о р о ж и х сут ичок ставимо нашій молоді за примір, я к дж ерело приклад героїзму і вміння дати собі раду серед найбільш н е п ри гож и х обст авин на те тільки, щоб виконат и на Вас н алож ене завдання Вашим Командирем, Леґендарним Тарасом Чупринкою, і щ об отак виконат и Волю В о ю ю чо ї України. На УПА ми взоруємося як на наш виховний ідеал, бо УПА створила новіт ню леґенду модерного лицаря-героя — Героя, що ко ж н о ч а с н о був гот овий іт и в бій, на рани і смерть за свою Бат ьківщ ину; бо вона виросла з серця й душ і народу, ж и л а для народу і боролася за нього; велика культура духа воїна УПА, його політична й національна зрілість — стали для молоді СУМ виховним ст р и ж н е м — дороговказом, який припечат аний кр о в ’ю і ж е р т в о ю т исячів воїнів ц іє ї Легендарної фор­ мації. Ми свідомі, що т ільки на т акому ідеалі, який собою уосібню є ОУНУПА, м о ж е вирост и нове покоління, яке взорую чись я к і УПА на досвіді попередніх військових формацій я к УСС-УГА-УВО-СВУ-СУМ, а згодом ОУН з м о ж е вирост ит и новий тип м олодої укр а їн сько ї людини, для я ко ї найбільша ж е рт ва за р ідну Бат ьківщ ину не буде страшною. Щераз вітаємо Ваш 3 "їзд та б а ж а єм о Вам успіхів у праці для Рідної Бат ьківщ ини! Честь України — Гот ов Боронит и! г Е. Гановський Голова ЦУ СУМ

О. Р о ж ка Референт Юнацтва

103

З більших боїв УПА згадаємо бій під Гурбами на Волині, де у квітні 1944 року 5-ть тисяч вояків УПА звели бій з 30-ти тисячною російською армією. Коло Чорного Л ісу в квітні-травні 1944 року УПА зуміло стиснути в перстень кількатисячний загін большевицьких партизан і до місяця червня винищити всіх до одного. Так своїми діями УПА розбила міт про всемогутність червоної армії, чи непереможність німецької армії. В боях проти УПА загинули ряд найвизначніших ворожих старшин-генералів, які хотіли винищити УПА і поневолити українське населення. Так загинули Віктор Люце, німецький старшина, приятель Гітлєра, генерал Ватутін, Москаленко, польський генерал Свєрчевські та багато інших... Успіхи УПА серйозно налякали М оскву. Для того вона підписала договір співпраці проти УПА з ком уністичною Польщею і Чехословаччиною в 1947 році, щоб могти викорінити УПА. ТА й ці заходи не помогли, бо помимо втрат УПА могло вдержатися до 50-их років, а згодом в новій дійсності перейти на інші форми боротьби. Ще кілька років вояки ОУН-УПА, які опинилися в концентраційних таборах вели широкі страйкові і повстанські акції проти московського ворога, який мусів вживати повітряну і гарматну силу, щоб спинити поширення спротиву з концентраційних таборів по цілій кривавій імперії. Ц.У.СУМ

МАРШ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Зродились ми великої години З пожеж війни і з полум'я вогнів — Плекав нас біль по втраті України, Кормив нас гніт і гнів на ворогів.

Доволі нам руїни і незгоди, Не сміє брат на брата йти у бій, Під синьо-жовтим прапором свободи З'єднаєм весь великий нарід свій.

І ось ідемо в бою життєвому, Тверді, міцні, незламні, мов ґраніт, Бо плач не дав свободи ще нікому, А хто борець — той здобуває світ!

Велику Правду, для усіх єдину, Наш гордий клич народові несе: Батьківщ ині будь вірний до загину, Нам Україна вище понад все.

Не хочемо ні слави, ні заплати, Заплатою нам — успіх боротьби. Солодше нам у бою умирати, Як жити в путах, мов німі раби.

Веде нас в бій борців упавших слава, Для нас закон найвищий та наказ: Соборна Українськая Держава, Вільна, міцна, від Сяну по Кавказ!

104

Віст і з країни Неволі

НА УКРАЇНІ СТВОРИЛАСЯ НОВА ГРУПА (УПС-РС) З гід но з повідомленням Української Пресової Служби в Парижі, на Україні створено "Ініціятивну групу для звільнення українських в’язнів сумління”. Керівником групи став колиш ній політичний в’язень психолог Михайло Горинь. Нижче подаємо текст Заяви про заснування групи. ЗАЯВА Ми, що нижчепідписані, вважаємо, що наявність у Совєтському Союзі в’язнів сумління суперечить міжнароднім угодам у справі прав людини, під якими стоїть підпис уряду СССР, суті Основного закону (конституції) СССР і тим демократичним перетворенням, які започатковано в державі. Подальший хід політичної демократизації життя опинився в конф лікті з реальною політичною ситуацією. Звільнення частини в’язнів сумління шляхом помилування не усуває причин ув’язнення і є способом пе­ рекладання вини з плечей людей бреж нєвсько-андроповського періоду на спину їх опонентів, які протягом десятиліть вели боротьбу проти ущемлення національних і релігійних прав громадян. П ідтримка демократизації громадянами зударяється з колючими дро­ тами концтаборів, будить страх і вичікування. Актом гуманности звільення в’язнів сумління можна б змобілізувати сили трудового активу в країні. Ми звертаємося до уряду СССР: а) виключити з кодексу УССР та інших національних республік дис­ кримінаційні конституційні статті, на підставі яких ув’язнено тих, що боролися за демократизацію; б) повністю реабілітувати тих в’язнів сумління, що загинули в концта­ борах, вклю чно з винагородженням за завдану їм шкоду; в) повернути на Україну тіла тих в’язнів сумління, що загинули в концтаборах. Ми звертаємося до світової громадськости підтримати наші дома­ гання. Ми постійно будемо інформувати про стан політичного життя і закликати всіх лю дей інформувати нас про те, що знають про в’язнів сумління. Ми готові співпрацювати з організаціями й групами, які ставлять собі подібні цілі, в Україні, в інших республіках і теж за межами СССР. Підписали: Василь Барладяну Іван Гель Михайло Горинь Зорян Попадюк Вячеслав Чорновіл

105

НА КОЖНОГО В’ЯЗНЯ — ЧОТИРИ НАГЛЯДАЧІ У пермському таборі-ізопяторі Кучіно ’’гласність” та ’’перебудова” — порожні поняття Всупереч повторним обіцянкам демократизації, і дарма що звільнено 92 в’язнів, — для більшости політичних в’язнів в СРСР ’’реформатор” Ґорбачов досі не приніс ніяких змін. Головно в’язні в пермському таборі-ізоляторі Кучіно 36-1 далі живуть в обставинах, звичайно радше типових для військових диктатур. Досі в таборі знаходяться 20 в’язнів. їх ситуація незмінна: реформам Горбачова вони завдячують лише підставову медичну допомогу. Досі в Кучіно не було ані лікаря, ані лікарств. Але в’язнів далі тримають у келіяходиночках в суворій ізоляції і щоденна ’’прогулянка” (прохід) відбувається в індивідуальних клітках, прикритих згори колю чим дротом. У такій клітці минулої зими ’’забули” під час двох годин Петра Рубана; тому що, згідно з приписом він був зодягнений у легку одежу, йому відморозилися ноги. Так як від років, в’язні в Кучіно далі остаються ж ертвою свавілля таборової адміністрації, що узгід н ю є приписи та закони за особистим насторєм. В’язні Кучіно, що їх совєтська преса почасти представляє як "ш пи­ гунів” та інших "злочинців” , вимагають тепер, щоб до них приїхали м осковські кореспонденти світової преси та совєтські журналісти, і переконалися про умовини в таборі.

К учін о , П ерм на Уралі. Табір ч. 36-1 зн а н и й я к Табір см ерт и. Тут вм и р а є 80% в'язнів.

106

М инулого травня представники властей пропонували в’язням писати подання про помилування. Крім трьох, усі відмовилися — але й ті три далі ув’язнені. Інші здогадувалися заздалегідь, що й заява волі їм не принесе, бо пам’ятають приклад Івана С окульського. 1985 року українська совєтська преса опублікувала ’’покаянну заяву” 47-літнього журналіста, в якій він осудив, нібито, Українську гельсінкську групу, що до її членів він сам належить. Ця заява була підроблена: сам С окульський же за свою безкомпромісну поведінку постійно перебував в карцері. У таборовому комплексі 36-1 разом осталося коло 42 в’язнів — переважно українці та балтійці. На них уважаю ть 170 урядників. Вони останнім часом журяться про свою посаду — і мстяться на в’язнях за свій страх щодо свого майбутнього. Усі в’язні Кучіно важко хворі і сприймають свою ситуацію, як безвиглядну. Тільки ініціятива Заходу, гадаю ть вони, зможе врятувати їх від довічного животіння в Кучіно. Вони просять публічну опін ію не забути їх серед захоплення ’’перестройкою” (перебудовою)!

•

ЗНОВУ СУДЯТЬ БОРЦЯ ЗА УКРАЇНУ □ За по в ід о м л е н н я м "Р а д я н с ь к о ї України” за 25 червня ц.р., у районному центрі Р адехів Л ь в ів с ь к о ї области почався д ругий суд ’’в справі колиш ­ нього члена так званої служби безпеки ОУН Романа Д ід уха ” . Й ого звинувачу­ ю ть у зраді батьківщини (сік!) і всяких злочинах проти зл о чи н н о го С овєтсь ко го Союзу. Далі кажеться у пові­ домленні, що ’’після визволення району від гітлерівців Д ідух, переховуючись у лісах, продовжував збройні терорис­ тичні акти проти р а дянськи х а кти ­ вістів... У повоєнний час Р. Д ідуха було засуджено за його злодіяння” . Однак тоді він приховав точну дату свого н ар од ж ен н я, видавш и себе за не­ повнолітнього. (ІБ-УКЦ)

•

•

ЗА ЛЮБОВ ДО БАТЬКІВЩИНИ КАРАЮТЬ СМЕРТЮ □ Б ольш евицький суд в А лма-Аті засудив на кару смерти студента-казаха К. Ріскулбекова за його участь у протир о с ій с ь к о м у п о в ста н н і н а п р и кін ц і, торіш нього року. Сімдесять польських інтелектуалів звернулися до Ґорбачова про помилування засудж еного. Акт сту д е н та мав н а с к р із ь по л іти чн и й характер, віддзеркалю ю чи політичні прагнення не тільки самого себе, але в сьо го к а з а х с ь к о го народу. Треба сподіватися, що весь культурний світ засудить М оскву за її невідчутність і жорстокість. (ІБ-УКЦ)

107

’’ПОРУШЕННЯ ВЛАСНОГО ЗАКОНУ” СПРАВА О. МИХАЙЛА ВІННИЦЬКОГО Український католицький священик Михайло Вінницький зі Львова ув’язнений в таборі в Архангельській області. Це — друге ув’язнення 50літнього редемпториста. У серпні 1975 р. суд міста Львова засудив його на п’ять років табору та три роки заслання за те, що священик, згід но з вироком, ’’провадив релігійну групу” та "зробив з свого мешкання церкву” . Після повороту до Львова, власті відмовили священикові приписку в його брата. Також було йому внеможливлено знайти працю як збирач лікувальних рослин для аптек міста, як він це робив перед арештом 1975 року. Число 17 Х р оніки ка т о л иц ько ї Ц еркви на У кра їні описує його ситуацію: Ієромонах-редемпторист о. Михайло Вінницький ось уже четвертий раз репресований органами КҐБ та МВС СССР. Суд відбувся у Львові. Н аслідок — п’ять років суворого режиму та п’ять років заслання. На додачу до всього вище сказаного о. Михайла постійно паплюжить оф і­ ційна преса. Отець Вінницький був арештований відразу по арешті Йосипа Терелі та Василя Кобрина. П ідпільно практикую чого католицького священика підступно піймали органи КҐБ та міліції під час відправи Служби Божої. ’’Хтось" не зачинив дверей хати, де відбувалася недільна Л ітургія, і о. Вінницький потрапив у руки "вавилонців” . На той час о. Михайло перебував на нелегальному становищі разом із Йосипом Терелею та ще о днією вірянкою , що за нею пош укує КҐБ і посьогодні. До арешту о. Вінницький відбув довгі митарства по мілі­ цейських кабінетах м. Львова та різних державних установах у зв’язку зі своєю пропискою . Як правило, християнинові після ув’язнення дуж е важко отримати пропуску. Система Ґулаґу заслабка, щоб зламати духа людини і по­ неволити християнина духовно, а тому на допомогу органам влади приходить грубий метод маніпулювання та пряме порушення власного закону. Офіційна відмова властей говорить сама за себе. Одночасно бачимо, в яких умовах проживають трудящі країни Рад: на 44,4 кв.м. — п’ять осіб. Пізніше, під час слідства та судового розгляду, о. Вінницького су­ дитимуть за порушення паспортного режиму, за т.зв. "тунеядство” (дар­ моїдство), за порушення положення про релігійні культи. Але ніхто і словом не обмовився, що о. Михайло Вінницький не був приписаний по прямій вказівці КҐБ та партійних босів м. Львова. Виникає також питання: Чому о. Вінницького не утрим ую ть на те­ риторії УССР? Адже ж за законодавством кожна республіка утримує в’язнів там, де їх судили. Та це правило не для українців і не для прибалтійців. За неповних два роки о. Михайло відбув у карцерах більше, ніж 100 діб. Двічі його карано ПКМ два місяці і п’ять місяців. Священика постійно репресовано за сповнення своїх монаших та священичих обов’язків. Йому не дають Святого Письма, часослова, цензура концтабору не пропускає листів від друзів та близьких, йому забороняю ть передачі та грошеві допомоги, його позбавлено до кінця року всіх побачень.

108

ВЕЛИЧАВЕ ПОСВЯЧЕННЯ ПАМЯТНИКА НА МОГИЛІ ЯРОСЛАВА СТЕЦЬКА

Траурна ко л о н н а у ч а с н и к ів на ц ви нт а р В а л ь д ф р ід го ф

В суботу, 11 липня 1987 р. о 2-ій год. по полудні на цвинтарі ’’Вальд­ ф рід го ф ” у М юнхені, Західня Німеччина, відбулося величаве посвячення пам’ятника на могилі Голови У країнського Державного Правління, Голови Проводу О рганізації Українських Націоналістів і президента Антибольшевицького Бльоку Народів — сл.п. Ярослава Стецька. Посвячення відбулося у першу річницю від дня його смерти. Учасники акту посвячення прибули на могилу Ярослава Стецька зорганізовані в похідну колону, яка сформувалася при вході на цвинтар. Попереду хрест і прапороносці. Прапороносці — це колишні вояки, сумівці та представники організацій з різних країн світу. За прапорами — вінки від Дружини, Родини, Проводу ОУН і від окремих установ та організацій, а в тому числі від членів АБН — балтійців, поляків, болгарів, грузинів, словаків, румунів, мадярів, хорватів, афганців та іранців. Відтак — владики — архиепископ УАПЦ Анатолій Дублянський і екзарх УКЦ Кир Платон Корниляк в супроводі свящ еників і черниць. За ними — вдова пані Слава, сестра Оксана Романишин з мужем Дмитром і сином Олегом та члени родини, Голова і члени Проводу ОУН, численні представники політичних і громадських організацій і численне громадянство. А кт посвячення пам’ятника на могилі сл.п. Ярослава Стецька довер­ шили владики після відправлення соборної Панахиди. Після урочистого посвячення пам’ятника промовляв архиепископ УАПЦ владика Анатолій Дублянський. Він говорив про пам’ятник, який своїм життям поставив Ярослав Стецько, змислом якого, за його ж словами "Була, є й буде — Україна вільна, Україна соборна” . Будучи вірним цій ідеї, він створив собі другий пам’ятник — нерукотворний, ’’яко­ го не зітруть ні час, ні обставини” . Владика підкреслив також, що Я. Стецько шанував і видвигав велику ролю УАПЦ в житті українського народу.

109

Владика Кир Платон Корниляк у своему слові накреслив тип єван­ гельського провідника з його рисами вірности, посвяти і любови, якими характеризувався Ярослав Стецько. Речник Проводу ОУН інж. Василь Олеськів вказав на великі заслуги Голови для українського народу, який словами своїх синів і д очок в Україні і поза нею дав вислів свого великого см утку і болю по втраті свого Провідника-Революціонера-Державника. Його тверда й непохитна віра в Бога, поняття про лю дину, як Божий твір, про родину, як основну клітину спільноти — нації, були основою його світоглядового думання та його концепцій револю ційної боротьби за українську державність та справедливий лад у світі. Український націоналізм, як етично-моральний рух, а не тільки суспільно-політичний чи світоглядовий був для нього істотним у ф ормуванні ОУН. До великих заслуг Ярослава Стецька на­ лежить його розгорнута дипльоматична місія на міжнародньому ф орумі в мобілізуванні народів світу до боротьби проти спільного ворога — московсько-больш евицького імперіялізму. Від Українського Державного Правління промовляв в. о. Голови інж. Богдан Федорак, вшановуючи свого світлого попередника на пості Голови УДП, як творця А кту ЗО червня 1941 р. і будівничого Української Держави, що була метою і змістом його цілого життя. Від Світового Українського Визвольного Ф р он ту говорив д-р Анатоль Бедрій. Він коротко з’ясовує сутність ідей голошених Ярославом Стецьком, які стали дороговказом для дальшої боротьби за волю і державну незалежність України. З палким і змістовним словом виступив від Централі АБН, естонець С. Солдатов, який підкреслив великий український патріотизм Президента АБН, але рівночасно ствердив його універсальність, як борця-революціонера для інших народів, для яких він був і є неперевершеним зразком і духовним провідником. Промовець пригадав про великий вплив підпільної боротьби в Україні на організацію підпілля в сусідніх народів, а зокрема в країнах Балтики. Згадав також про свій контакт з українським и політв’яз­ нями м осковських концтаборів, серед яких ім’я Ярослава Стецька, разом з іменами Степана Бандери і Тараса Чупринки-Ш ухевича були прапором революції проти імперіялістичного окупанта. Він цитував слова Я. Стецька з нагоди 40-річчя АБН, в яких висловлена віра в перемогу ідеї свободи народів і людини. Зі словом пошани й жалю по втраті співтворця і почесного члена Президії Европейської Ради Свободи виступив англієць, Р. Д ж енкінс. Він підкреслив великий творчий вклад Ярослава Стецька в справу боротьби за свободу і м іжнародню справедливість та в розробці стратегії тієї боротьби в користь України і цілої Европи. З короткими салютами в пошану Голові Проводу ОУН, УДП і АБН виступили представники ОУН і Організацій Українського Визвольного Ф ронту. Зі ЗСА промовляв д-р А скольд Л озинський, Великобрітанії — ред. Ілля Дмитрів, Австралії — Маріан Ткачук, Арґентіни — мґр Микола Шафовал, Австрії — Петро Головінський, країни Бенелюксу — інж. Іван 110

П ра щ а є Г олова Ц У С У М ; з б о к у ст о їт ь М у д р и к ( Г олова К О У ГЦ У ) і сп.п. Я. Д е р е м е нда

Левицький, Канади — мґр Теодозій Буйняк, Ф ранц ії — д-р В. Косик, Німеччини і Світового Т-ва УПА — ред. Степан Мудрик. Зі словом від українського жіноцтва виступала пані Богданна Крушельницька — голова ОУЖ у Великобрітанії, представниця жіноцтва С У В Ф і заст. голови С Ф УЖ О на Европу. Вона склала глибокий поклін у стіп могили П окійного і висловила тверде переконання й віру в перемогу ідей для яких жив і трудився Голова ОУН-УДП-АБН. Подібне слово на пошану склала від жіноцтва ОЖ ЯВУ з Канади пані Марія Колодій. Від укр аїн ського студентства організованого в світовій централі ЦеСУС, говорив його речник Степан Олеськів, голова Студентської Громади в Великобрітанії. Він палкими словами вказав на ідеал українсь­ ко го студентства, яко го носієм і реалізатором був Голова Проводу ОУНУДП-АБН.

З агал ьний в и д на у ч а с н и к ів п о св я че н н я п а м ’я т н и ка

111

Інж. Богдан Качор від С ою зу Українських Політичних В’язнів, що його очолює д-р Петро Мірчук, закінчив цей довгий ланцю г салютів і промов на пошану Великому Синові України, що своїм життям і творчим трудом формував когорти борців за Українську Самостійну Соборну Державу. Урочистості посвячення пам’ятника — які тривали півтори години — закінчено тужливим ’’Видиш” , брате, мій” і могутнім ” Ще не вмерла Україна". У своєму слові, інж. Мирон Барабаш, ген. секретар СКВУ, разом з висловами пошани, вказав на постійну актуальність ідей Ярослава Стецька для цілости українського політичного і суспільного життя, як в Україні, так і в діяспорі. Голова ЦУ СУМ мґр Е. Гановський, склавши салю т Голові ОУН, УДП, АБН, висловив вдячність і лю бов десяток тисяч молоді, яка вітала Ярослава Стецька в різних країнах і черпала з його слів духовний корм для свого ідейного росту. На тих ідеях проходитиме й далі виховання молодих поколінь. Від Дружин Українських Націоналістів (ДУН) промовляв у заступництві хворого полк. Євгена Рена — Семен Лаврушка, а від ОбВУ (комбатантів) — М. Гайва. Обидва промовці разом зі салютом висловлювали пов’язання Ярослава Стецька зі збройною боротьбою , без якої немає здобуття державної самостійности. Серед численних учасників посвячення пам’ятника було чимало д ру­ зів, співробітників і знайомих Ярослава Стецька, серед них ректор УВУ проф. В. Янів і новоіменований ректор проф. Т. Цюцюра, проф. Ю. Бойко, о. Є. Гарабач, д-р Я. Маковецький і багато інших українських і чужи­ нецьких визначних громадян.

Ч аст ина С у м ів с ь к о ї де ле га ц ії із ЗС А

112

Пропам’ятний концерт Пропам’ятний концерт на пошану сл.п. Ярослава Стецька відбувся в суботу ввечері, 11 липня, в приміщеннях Ф інґерле Культур-Центрі. Вшанування розпочав чоловічий хор ’’Україна” під керівництвом Є. Задарка молитвою ’’Отче наш” М. Вербицького. З черги, на тлі хору, відкриття українською і німецькою мовами довершив голова Ділового Комітету інж. І. Кашуба. Піснею "Прометей” на слова О. Коваленка, муз. К. Стеценка, хор "Україна” продовжував далі програму. Після і її виконання еф ективно віддали картину України і її синів, що караються за те, що дають "іскр у о гню святого” для свого народу. З головною пром овою виступив відомий діяч Орг. Українського Визвольного Ф р он ту з Америки, ред. В. Мазур. У своєму слові доповідач дав відчути відсутність між нами Ярослава Стецька. Він був реалізатором національно-визвольних ідей Б. Хмельницького, І. Мазепи, С. Петлюри, Є. Коновальця, С. Бандери і Т. Чупринки-Ш ухевича, для цього помічною була його сильна віра в Бога. Високі чужі достойники високо цінили Ярослава Стецька, про що свідчать його численні ділові контакти з державними мужами, а його стратегічну концепцію розглядаю ть штаби світових потуг. Як публіцист, Я. Стецько є автором численних статтей і праць, які визначують напрям наших стремлінь і нашої боротьби. Це стосується також всіх поневолених народів. Гасла кинуті Я. Стецьком, як "Київ проти М оскви” , "Свята Софія проти Загорська” , ” 3а Патріярхати Українських Церков” залишаться назавжди актуальними. Великого зна­ чення надавав Ярослав С тецько самій ОУН і її кадрам, без яких не може бути мови про здійснення поставлених цілей. Силу свого характеру й особистости виявив Ярослав Стецько у зв’язку з Актом проголошення відновлення Української Держави, якого ніколи не відкликав, не зважаючи на свій арешт і тиск окупанта. Він змагав також до політичної консолідації українських сил, стоячи на безкомпромісових щодо ворога позиціях. Він є автором матеріялів, які мали стати основою для створення Всеукраїнсь­ ко го Державного Центру в екзилі. Коли ж ми йтимемо шляхом, який

П -і Слава і бли зька р о д и н а на п о с в я ч е н н і па м 'ят ни ка

113

З агал ьний в и д на п а м ’я т н и к сл.п. Я. С т е цько ві, Г о л о в і УДП.

вказав нам за свого життя Ярослав Стецько, то переможемо, бо сили націоналізму єдино зможуть побороти останню імперію на земній кулі. Віртуозно прозвучали мелодії ’’Поема” А. Ж ука і ’’Канон” Л. Ревуцького у ф ортепіяновому сольо Калини-Чічки Андрієнко. З великим чуттям і силою експресії прозвучала також деклямація "Український Лев” В. Симоненка у виконанні Петра Кормила з Ш отляндії. Ансамбль бандуристів з Великобрітанії ’’Кобзарське братство” помистецьки виконав в’язанку з поеми ’’Гайдамаки” Т. Ш евченка ’’Козак Максим Залізняк” . З черги мґр О. Коваль виголосив слово нім ецькою мовою для чужих гостей, накреслю ючи багатогранну постать Ярослава Стецька, як революціонера-борця, будівничого української державности, публіцистамислителя і дипломата, міжнароднього діяча великого формату. Сильними й бадьорими акордами прозвучали пісні ’’Л іс ” , ” Ну і що ж, що прийдеться нам умерти” та "Збудись, Україно” у виконанні квартету бандуристів "Кобзарське братство” . З деклямацією ’’П ролог” до поеми І. Ф р ан ка ’’М ойсей” виступила сумівка Ірина Халупа, яка незвичайно талановито віддала зміст цього пророчого твору нашого великого Ф ранка. Хоровим виступом ’’України” "О, милий Боже України” , сл. Т. Шевченка, муз. Ф . Євсевського, та маршем українських націоналістів "Зродились ми великої години” , закінчено програму. Вставанням з місць і відспіванням славня "Щ е не вмерла Україна” та подякою голови Ділового Комітету виконавцям програми й учасникам закрито пропам’ятний концерт. В неділю, 12 липня в катедральному храмі УКЦ була відправлена архиєрейська Л ітургія з приводу першої річниці від дня смерти сл.п. Ярослава Стецька. Катедральний храм був виповнений вщерть учасниками поминальних урочистостей. В поминальних урочистостях і в акті посвячення пам’ятника взяло участь приблизно 600 осіб, серед яких були численні представники з різних країн поселення української діяспори. Із самої Канади на ці урочистості прибуло приблизно ЗО представників О УВ Ф і громадськости. (За ”ШП”) 114

,

В 46-у річницю Акту ЗО червня 1941 Зенон Тарнавський

ГОВОРИТЬ ЛЬВІВ (Спогад про Л ьвівський Радіокомітет) Львів під час першої окупації большевиками і німцями, тобто від 1939 до 1944 р. творить вийняткове явище. Живе новим, непередбаченим ж ит­ тям. Всі можливі політичні і воєнні події знаходять у Львові свою нову, якусь іншу, інтерпретацію. Львів міняє обличчя, набирає нових кольорів. Здивовано відкриває очі і на свій власний львівський спосіб старається пояснити різні явища і пристосувати їх до себе. Восени 1939 р. Л ьвів став мільйоновим містом. Непристосований своєю архітектурою і характером б^ти мільйоновим центром, Л ьвів чудо­ во, на свій, очевидно, лад, давав собі раду з лю дським муравлищем, що перевалювалося по всіх центральних вулицях, перемінило захисні львів­ ські каварні в брудні перехідні центри, де лю ди настоячки випивали пога­ ну каву і йшли далі без цілі блукати. Безліч біженців з усіх кінців розвале­ ної Польщі шукали притулку у Львові. Українці, що залишилися, не прочуваючи дальшого розвитку політичних подій, почували себе господарями міста. Організували театр, спілку малярів, літературну спілку, симф онічну орхестру, перебирали торговельні й промислові установи, комунальні і державні уряди, урухомили трамваї, газівню, електрівню й міські водотяги, тощо. Десь раптом познаходилися українські фахівці, що десятками літ відсунені поляками, тепер справлялися з кожним навіть найважчим завданням. Це очевидно, не тривало довго, бо большевики, перевівши вибори до Народних Зборів і прилучивши формально Західню Україну до Совєтського Союзу, все взяли в свої руки і перевели на свої методи, включив­ ши в совєтську господарку і культурну систему. Львів поволі розвантажувався. Кількадесять тисяч вивезли до Казах­ стану, кількасот втекло, багато виїхало до менших міст, так що врешті на початку 1940 року Львів нараховував разом з приїждшими большевиками 800-850 тисяч. Хоч які це були понурі часи для Львова, Львів все таки швидко прочуняв від воєнного дурману і дістав знову свій, тим разом шибеничний гу­ мор. В живі очі львов’яни насміхалися з "чубариків” і їхніх навичок. Все було темою гострих дотепів: і вивернені волосом наверх кожухи, і рогаті ф уражки, і валянки, і воєнні пісні, що їх червоні бійці безперервно співали під час вуличних вправ, і рекрути, що босими ногами серед тріскучого мо­ розу, накриті ковдрами, йшли до львівських касарень. Смішні були да­ мочки, що в нічних шовкових сорочках з’являлися в Оперному Театрі, смішні були офіцери, що, обвантажені сумками, носили на руках малих дітей. Смішний був львівський чорний ринок, М екка кож ного щасливця, що дістав ’’ком адіровку” — до Галичини. Смішні були розмови про багат­ ство й добробут С овєтського С ою зу при наявності жебрачого вигляду ж і­ 115

нок і чоловіків, смішні були всі назви вулиць і кін. Смішні були львівські проститутки, що, покинувши своє ремесло, були кондукторкам и міських трамваїв, або повиходили заміж за командирів. Для львов'ян, що привик­ ли глузувати з усього, це була копальня дотепів. І ті дотепи поставали, хоч автори їх опісля ’’добровільно” їхали до Казахстану. До Львова в 1939 р. приїхало багато польських мистців, письменників і вчених з Варшави. Багато з них вперше тоді зустрілися безпосередньо з живими українцями і були мило розчаровані, що побачили лю дей таких як усі, а не канібалів. Варшавські поляки виявили значно вищу особисту культуру ніж місцеві т. зв. кресові поляки. Вони краще бачили помилки польського уряду й одверто гостро критикували його за фатальну політи­ ку у відношенні до українців. Працюючи в Радіокомітеті, я мав змогу познайомитися і навіть запри­ язнитися з відомими польськими мистцями, робітниками театру, кіна і радія. Приїхали тоді популярні співаки Ф оґґ, і Фалішевський, А. Ш лемінська, чудове кольоратурне сопрано, композитор музики до всіх майже польських фільмів Варе. Ф ільмовий режисер Вашинський і ін. Варе ство­ рив у Львові театралізований джез, що виїхав опісля на гастролі до далекосхідніх областей СССР. З ним поїхала молоденька українська співачка Реня Яросевич, що потім вийшла заміж за ген. Андерса. Приїхали до Львова польські фільмові і театральні актори, такі, як Бодо, Анджеєвська, Том, Круковський, Фертнер, Мадалінський. Вони в приміщенні давнього кіна ’’М арисєнка” створили польський ревійовий театр т.зв. Театр Мініятюр. Польські актори дружили з українськими і високо цінили україн­ ський театр. Приїхали до Львова польські поети, особливо ліві, як славет­ ний Бой-Ж елінський. О дного дня з ’явилася в Радіокомітеті Ванда Васілєвська. Запальна комуністка, дочка високого польського офіцера. Не­ охайно одягнута, з вічно незачесаним волоссям, висока, худа. Говорила м’яким і притишеним голосом. С крізь ходила із своїм коханцем, скромним хлопцем, мулярем з професії, якого пізніше польська боївка застрілила таки в її власному помешканні. І львівські поляки, головно мистці, що пристали до українських мис­ тецьких організацій, ш видко знаходили з ними спільну, тим разом україн­ ську, мову, і багато дечого нового внесли до мистецького життя Львова. Я приємно згадую тих поляків, особливо інженерів з технічного відділу Львівського Радіокомітету. Вони дуж е добре зрозуміли ситуацію і завжди були готові служити своїми порадами і досвідом. Без їхньої допомоги особливо в початках, мені важко було б самому давати собі раду. Приміщення студії Л ьвівської Радіостанції находилося при вул. Баторія ч. 6 і в ньому я пережив дуж е цікаві хвилини, які залишилися назавжди в моїй пам’яті. В цій студії працював як диктор. Вже давніше я мріяв про те, щоб дістатися до радіо і вибитися на д о ­ брого диктора. Вершком моїх мрій була робота радіорепортера. Окрім того я ще мав амбіцію стати першим українським професійним диктором у Західній Україні. Я знайшов ще до війни контакт з польською радіостан­ цією, яка часом відступала кільканадцять хвилин тижнево для україн­ 116

ських передач. Директором польської радіостанції був тоді Юліян Петрі, а програмовим керівником Віктор Будзинський. В студіях працювали диктори: К. Вайда, відомий Щ епко з Веселої Л ьвівської Хвилі, Ж. Пясецький, 3. Богданська і Ц. Наглік. Українськими передачами відав Роман Пашківський. Кілька передач, які я мав у польськім радіо, дали мені мож­ ливість пізнати радієву роботу, і контакт із дикторами або спікерами. Коли 22 вересня 1939 року большевики зайняли Львів, я почав шукати можливости працювати в радіовисильні. Нагода трапилася ще того са­ мого вечора, 22 вересня. Перемігши страх і освоївшись з виглядом до­ блесної червоної армії, яка носила карабіни на шнурках, я пішов до На­ родного Дому при вул. Рутовського, де містився т.зв. Революційний Комітет, на чолі якого стояв один львівський годинникар. Цей комітет, цілковито незорієнтований у ситуації, старався заволодіти містом, а го­ ловно важливими установами. Від імені цього комітету була створена ра­ діотехнічна команда, що під проводом інж. Маркуся мала обсадити львів­ ські радіостанції. Була у Львові на передмісті Левандівка ще одна радіо­ станція, виключно воєнного призначення. До тієї команди пристав і я, та знайшов декілька знайомих, які так само, озброївшись по зуби, у важких шоломах, поїхали займати радіостанцію. Ми приїхали машиною на Східні Торги, залишили біля станції сторож у і поїхали на Левандівку. Наше зай­ мання обмежилося тільки до стороження. Ми з Олегом Лисяком про­ стояли ніч біля антен, вслухані в темінь ночі, що гуділа танками і автома­ шинами совєтської армії, яка пересувалася на захід, на Перемишль. Ранком д ругого дня ми покинули карабіни й шоломи та й пішли спати, зрозумівши, що радієву роботу ми почали не з того кінця. Минув ш еодин день і я пустився на вул. Баторія та зайшов до буд инку радіостанції. На коридорі зустрів П аш ківського і несміло запропонував йому свої диктор­ ські послуги. Паш ківський відразу мене прийняв і познайомив з большевицьким комісарем Радіостанції Епштайном. їм саме треба було диктора на українську мову, бо Паш ківський був перевантажений роботою. Мене завели до малої дикторської студії і казали оголошувати. М ікроф он був відкритий, а перед ним сиділа польська дикторка Ц. Наглік. Я не знав, що маю оголошувати, але Пашківський шепотом порадив повторювати те, що говорила п. Наглік. Вона з гримасою обридження відхилилася від мікро­ фону, щоб дати мені доступ до нього. Кілька днів я повторяв за нею всі оголошення. Вона, як і раніше, була володаркою студії. Це, між іншим, була цікава, а при тім доволі смішна особа. Висока і груба. Колишній драматичний сопран з Познанської Опе­ ри, ваґнерівська артистка. Під час облоги Львова сиділа ввесь час у студії і передавала вісті. Це вона, на відомість про втечу польського уряду до Румунії почала плакати при відкритому мікроф оні і викрикати: ” Єзус Марія, вш истко пшепадло". День чи два пізніше, хоч таке визначення часу не має жадного значен­ ня, Целіна Н аглік одержала наказ, що всі передачі будуть вестися україн­ ською мовою, хоч і польський переклад буде затриманий для інформації польського населення. Пані Целіна була тим глибоко ображена. Відсту­ 117

пила мені місце перед дикторським столом і передала дикторський ж ур­ нал, в якому дбайливо були записувані всі передачі, час їхнього тривання, виконавці, автори тощо. Сама вона сіла в куточку між стіною і грамофоновим столом і тихенько поплакувала. Три місяці пізніше її звільнили з роботи. Вона дуже патетично прощалася зі студією , цілувала мікроф они. Днями і ночами я сидів у студії, пізнавший кож ний куток, виню хуючи кожну тайну радіомовлення. Колектив співробітників львівського радіо побільшався. Прийшли нові диктори, Лена Грещакова і Микола Мартинюк. Згодом приїхали з Києва Вадим Когут і Поліна Пахомова, а ще пізніше Євенко. Керівництво переняли люди, що з наказу Ради Нар. Комісарів приїхали до Львова. В польській державі радіо було приватною акційною спілкою , в якій держава мала 51% акцій і контролювала цілу систему. Від імені поль­ ського уряду радіомовленням відало міністерство Пошти і Зв’язку. В большевицькій системі відання було поділене. Технічною частиною, тобто радіостанцією, технічним відділом, або т.зв. ампліф ікаторнею включно з мікрофонами і грамофонними улаштуваннями в студіях завідував Комісаріят З в’язку. Саме радіомовлення, тобто програмова частина і виконавці були оформлені в Радіокомітеті, що підлягав без­ посередньо Раді Народних Комісарів. Радіо в совєтській пропагандивній системі займає одне з передових місць. Тому нічого дивного, що больше­ вики приділяють так багато уваги радіомовленню. Вся совєтська радіо­ система — це дуже складна і важка машина. Вся робота Радіокомітету поділена на сектори агітації і пропаганди, з підсектором останніх вістей, літературний сектор, дитячого мовлення, музичний. Це, так сказати б, творчі сектори, що продукую ть радіомовлення. Крім того є ще ціла низка секторів допоміжних, а саме сектор комерційних оголошень, сектор радіоконтролі, співробітники якого ходили по хатах і ловили т.зв. радіозайців. Був теж сектор організації радіослухачів. Кермували роботою Радіокомітету директор, його заступник, що перечитував усі передачі й апробував їх до мікроф ону, та завідуючий сектором випуску, що без­ посередньо керував програмою, тобто був відповідальний за випуск усіх передач. Крім того при контрольних голосниках день і ніч сиділи диспетчери, або диж урні Радіокомітету. Вони були зобов’язані стежити за ходом програми згідно з наміченою сітко ю і відмічувати всі помилки. У Львівському Радіокомітеті Літературному Секторові підлягав Сектор Дитячого Мовлення. Обидва ці сектори передавали передачі у трьох мовах: українскій, польській і ж идівській. Останні вісті передавалися поукраїнськи і зараз же після того диктори читали польський переклад. Дижури в студії були так складані, щоб завжди були два голоси, жіночий і чоловічий, особливо для читання вістей. Найбільший був Музичний сектор. Мав велику бібліотеку грамофонних платівок, а крім того на штаті сектору був мішаний хор, мала симфонічна орхестра, джазова орхестра, вокальний чоловічий квартет, т.зв. дж ез голл і декілька солістів. Кожним із секторів керував редактор сектора, що мав до помочі кількох підредакторів, відповідальних за окремі передачі. Передачі передавалися за сіт­

118

кою радіомовлення або т.зв. рамовою програмою. Сітка радіомовлення розбивалася на три частини: піврічну, в якій був тільки зайнятий час для окремих передач, по секторах. У квартальній сітці були вже визначені теми передач. У місячній сітці був вже визначений точно час кожної пере­ дачі, назва, виконавці і відповідальний редактор. Кожну передачу читали і підписували, крім відповідального редактора-керівник даного сектора, заступник директора і ще цензор, який мусів дати свою візу. Диктори в рівній мірі були відповідальні за передачу, як редактори. Особливу увагу прикладали до бездоганної роботи дикторів. Робочий день в Радіокомітеті починався від конференції всіх творчих працівників, що збиралися в кабінеті директора на летючку. Д ижурні Радіокомітету звітували за попередній день і давали свою оцінку про­ грами. Завідуючий сектором випуску реферував програму біж учого дня і наступного. Визначувалися диспетчери. Часто на таких летю чках попадало всім без розбору, а особливо тоді, коли якась передача дістала низьку оцінку від партійних спеців. Л ьвівський Радіокомітет мав дуже велике власне радіомовлення. З Київської Радіостанції ми транслювали тільки Останні Вісті двічі в день, хоч і цього не мусіли робити. За те обов’язково мусіли транслювати "Последние Известия” з Москви, після яких ішли кремлівські куранти й Інтернаціонал. По півночі транслювали через нашу станцію з Москви і Києва передачі чужими мовами для закордону. Коли в большевиків була тенденція приймати на роботу місцевих українців, то в нас, у тих, що були перші на роботі в Радіокомітеті була ам­ біція, щоб нас було якнайбільше. І нам це вдавалося значною мірою. По всіх секторах працювали львівські українці. Були директорами, грали в орхестрі, співали, виступали в літературних і дитячих передачах. Довгий час хор Радіокомітету мав членство виключно українське. Потім до нього спровадили ж идів і поляків і казали розучити відповідний репертуар. Ми старалися втримати спокійну і серйозну атмосферу взаємного довір’я і приязні. Ми всі взаємно себе підтримували і покривали неполадки. Використовую чи можливості у Львові, в той час виросло багато українців висококваліф ікованих працівників з усіх ділянок радіомовлення. Всі радіовиконавці назагал люблять дикторів і живуть з ними в згоді і приязні. При кож ній нагоді, особливо перед передачами, вони старають­ ся хоч на хвилину зайти до дикторської студії на розмову. Особливо з на­ ми добре жили члени нашого хору, в якому були самі дібрані львівські хлопці і дівчата. Часто під д икто рсько ю кімнатою, в темнім коридорі, освітленім тільки червоною сиґнальною лямпкою , велися довгі, шептані розмови. П окійний Ю рко Ш ухевич, брат ген. Тараса Чупринки, дуже добрий тенор, часто приносив мені, щоправда дуже загальні вісті про те, що ’’там” готується, "там” — це було в Німеччині. Сам він не дочекав волі. Заарештований в перших днях війни, згинув закатований НКВД. Роман Шухевич, увійшовши до Львова на чолі Українського Л егіону, знайшов його тіло між сотнями трупів у тюрмі на Лонцького. Всю технічну службу в Радіокомітеті і на станції виконували поляки, бо, на жаль, не було фахівців українців, обзнайомлених з роботою на 119

радіостанції, чи в ампліф ікаторні. Деякий час працював на станції інж. Микола Дрогомирецький, але він ш видко покинув Львів. Залишилися техніки — брати Яценкови. Один на станції, другий в ампліф ікаторні. Радіокомітет займав для студії, яких було три, залі для проб, бібліо­ теки гримзапису і ампліф ікаторні, цілий перший поверх. На дальших двох поверхах були приміщення бюр Радіокомітету і помешкання директора. Колись в тому будинку при вул. Баторія ч. 6 була каварня, після якої зали­ шилися на вікнах і дверях залізні заслони. І власне ці заслони врятували влаштування Радіокомітету в 1941 році. Наша радіостанція працювала на англійський апаратурі системи Марконі, але большевики ш видко перевели її на власну апаратуру, оперту в суті речі на американських патентах. В студіях переведено деякі зміни. Головним чином перероблено дикторські столи. В польській системі мікрофони включав інженер, що сидів у технічному відділі і не бачив диктора. Тепер ми дістали нові мікроф они, а на столах були вимикачі для них. Такі столи мала кожна студія, що було дуже вигідно. Наша станція отримала нову назву: РВ-94 І працювала на хвилі 415. Це була найдалі на Захід висунена совєтська радіостанція, якій большевики приділяли дуже багато уваги. Я кість передач, особливо музичних, була дуж е висока. З нашої станції передавалися концерти клясичної музики у виконанні най­ кр ащ их с о в є т с ь к и х в и ко н а в ц ів , як П а т о р ж и н с ь ки й , Л и т в и н е н к о Вольшемут, Петрусенко, Зоя Гайдай, Донець, Гриш ко і інші. З інструмен­ талістів Бебе Прикіна, Ойстрах, Зак. Виступали теж майстри слова, як Ужвій, Бучма, Гнат Юра, поети і письменники — Рильський, Корнійчук, Сосюра. Тичина, Бажан, Малишко, Яновський. Я їх оголошував у радіо і мав нагоду з ними познайомитися та розмовляти. Перша моя позастудійна передача, це була трансляція Зборів Інте­ лігенції міста Львова з буд инку кіна ’’Атлянтик” , що було опісля пере­ роблене на театр ім. Лесі Українки. На цих зборах виступали маршал Ти­ мошенко, Корнійчук, Петро Панч, Карманський, сліпий поет ком уніст Волощак, Ґалан і ін. Д р угу передачу з участю важливих шишок я заповідав в Оперному Театрі. Тоді виступали Микита Хрущов, Ванда Васілевська і місцевий, кол. розвізник пива, Кармазин, заступник посадника міста, а по-новому заступник голови "го рком у” . Дикторська студія була побільшена до повного складу. Працювало вісім дикторів. Чотири для української мови, чотири для польської. Мене призначено старшим диктором, тобто шефом дикторів. Це був початок мого висування на вищі позиції в Радіокомітеті, яке врешті скінчилося цілковитим висуненням поза Радіокомітет. Пашківський, що в новій системі очолював програмовий відділ, тобто сектор випуску, теж був зня­ тий з роботи. На його місце зразу призначили мене. По кількох місяцях мені запропонували дальше підвищення, перевели на посаду завідувача п о з а с т у д ій н и м и пе редачам и, що п ід л я га л и с е к т о р о в і А гіт а ц ії і Пропаганди, на чолі якого стояв молодий донбасівець Василь Боговис. Від цього відділу я їздив по всій львівській області, організую чи і транслюючи передачі з місць. Всі передачі, що відбувалися поза студією , і їх підготовка, підлягали мені. Я за них був відповідальний. (П роб, в наст , чи сл і)

120

f

З глибоким смутком і болем повідомляємо українську громадськість і націоналістичний актив в Україні й на чужині, що в понеділок, 7 вересня 1987 року, після короткої важкої недуги, прийнявши Найсвятіші Тайни, упокоївся в Бозі у М юнхені, Західня Німеччина, один із визначних націоналістів-революціонерів, палкий український патріот

сл. пам. Ярослав ДЕРЕМЕНДА член Проводу Організації Українських На­ ціоналістів і довголітній керівник його секретаріяту, член Теренового Проводу та колишній тереновий провідник ОУН у Ве­ ликобрітанії, заступник голови Централь­ ної Управи С пілки Української Молоді, го­ лова Виховної Ради й колиш ній довголіт­ ній голова Крайової Управи СУМ у Вели­ кобрітанії, перший заступник голови С ою ­ зу Українців у Великобрітанії, член дирек­ ції У кр а їн сько ї Видавничої С піл ки та Української Інформативної Служби в Л он­ доні, активний провідний діяч на різних відтинках українського організо­ ваного життя в діяспорі. П окійний народився 17 листопада 1921 року в селі Бобулиці Бучацького району на Тернопільщ ині в українській патріотичній родині. Се­ редню освіту здобуває в Інституті ОО. Василіян в Бучачі, а перервану науку через ув’язнення большевиками закінчує в 1942 р. іспитом зрілости в українській гімназії в Чорткові. Від ю них років бере активну участь в у к ­ раїнському організованому житті, та з початком війни включається у вир револю ційної боротьби українського народу за волю і державну незалеж­ ність в рядах ОУН, в якій пройшов відповідний ідеологічний і політичний вишкіл. У наслідок воєнних обставин наприкінці війни опиняється на чу­ ж ині — найперше в Італії, а відтак у Великобританії, — де з перших днів перебування включається в розбудову мережі ОУН і суспільно-гром ад­ ського життя української громади. Маючи відповідну теоретичну й прак­ тичну підготовку ще з Краю, П окійний особливу увагу присвячує вихован­ ню української молоді в рядах Юнацтва ОУН і С пілки Української Молоді, і в цій ділянці праці віддає багат років свого творчого життя. Як обдарований ж урналіст і учасник Конференцій та Великих Зборів ОУН, П окійний дає свій поважний вклад у розробку питань світогляду й ідеології українського націоналізму, програми ОУН, а особливо проблеми виховання молодого покоління. _______ ^ 121

(прод. з попередньої ст орінки) З його передчасним відходом у вічність революційна ОУН, патріотич­ на українська спільнота, а особливо українська молодь понесли велику втрату, бо відійшов від нас відданий українській справі ідеаліст, який усе своє життя посвятив служ інню українській нації. Горем опечаленим родині, дітям, унукам і всій родині П окійного ви­ словлюємо наше найглибше співчуття. Похорон П окійного відбувся в місті Дарбі, Англія, у четвер 17 вересня 1987 p.; розпочався о год. 11:00 заупокійною С лужбою Б ож ою в україн­ ській католицькій церкві св. Архистратига Михаїла. Вічна і славна Йому пам’ять! ПРОВІД ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

З жалем і смутком прийняли ми вістку про невмолиму смерть вельми заслуженого члена Спілки Української Молоді

сл. пам. Ярослава ДЕРЕМЕНДИ Несподіваний відхід у вічність високо ціненого і в усіх країнах діяльности нашої Спілки шанованого виховника IV ступеня-сеньйора залишив у наших рядах прогалину. Запалений гарячою лю бов’ю до рідного Краю на згарищах воєнних подій друг Ярослав не жаліє часу і не щадить здоров’ям, коли треба при­ класти рук до відновлення і розбудови Спілки Української Молоді на терені Великобританії і в інших країнах вільного світу. Активно розбудовує сумівські Осередки, сам у безчисленних подорожах, відвідую чи сумівські скупчення, у різних гутірках, курсах, семінарах та сум івських вишколах палає вірою в неминучу перемогу нашої правди над червоним злом, вщеплюючи на еміграції родженим молодшим поколінням лю бов до Бога й України. Великим доробком статтей на різну тематику та збірником ’’СУМ на чуж ині” збагачує нашу духовну скарбницю . Дорогий друже Ярославе, протягом Твого трудолю бивого життя Ти занимав у рядах нашої Спілки чільні і відповідальні станивища — ГОлови Виховної Ради, Голови та Почесного Голови Крайової Управи в Великобрітанії та Европейської Конференції. Ти до останку свого життя служив нашій Спілці також як Заступник Голови Центральної Управи СУМ і здо­ був собі тривкі заслуги у нашій сум івській родині. У цих тяж ких хвилинах болю й см утку усій Родині П окійного вислов­ лю ємо наші найглибші співчуття! Вічна Йому пам’ять! ЦЕНТРАЛЬНА УПРАВА С ПІЛКИ УКРАЇН С ЬКО Ї МОЛОДІ

122

ВЕЛИЧАВИЙ ПОХОРОН УКРАЇНСЬКОГО ДІЯЧА

сл.п. Я. Деременда У четвер, 17 вересня ц.р. відбувся в м. Дарбі, Великобрітанія, велича­ вий похорон видатного українського політичного, суспільно-гром адського і культурно-освітнього діяча сл. пам. Ярослава Деременди, провідного члена Організації Українських Націоналістів, виховника та провідника сумівської молоді не тільки у Великобрітанії, але й на поселеннях. Щ об віддати останню прислугу і поклін покійном у прибуло до Дарбі того дня численне українське громадянство з різних сторін країни, навіть з далекої Ш отляндії. Прибули сумівці й сумівки в однострою і з прапо­ рами, а також члени ОбВУ в однострою і з прапорами. Заупокійну Службу Божу відслужили всч. отці — митрат Микола Матичак і Йосафат Лещишин, у церкві св. Арх. Михаїла ПУК Церкви в Дарбі. Прощальне слово в часі заупокійної Служби Божої сказав всч. о. митрат Микола Матичак. При домовині покритій прапорами національним, рево­ люційним, сумівським і китайкою чергувалися жалобні стійки — провідні українські діячі з Великої Британії та з інших країн, сумівці і вояки — чле­ ни ОбВУ, Співав чудово молодіжний хор ’’Русалка Д ністрова” під д иригу­ ванням мґра Павла Гуньки. Після закінчення заупокійної Служби Божої, соборну Панахиду від­ служила там же у храмі всч. отці — митрат Микола Матичак, протоієрей Григорій Л азієнко — капелян СУМ від УАПЦ протоієрей Григорій Гусак і Йосафат Лещишин. Під час Панахиди жалобне слово сказав всч. о. прот. Григорій Л азієнко. У жалобній стійці під час Панахиди стояли члени Пре­ зидії й Головної Управи ОбВУ та члени Крайової Управи СУМ. Члени ОбВУ творили шпалеру куд ою виносили домовину з церкви, а також ішли в поході на кладовище обабіч домовини.

123

В часі З д в и г у у В е л и к о -Б р іт а н ії д -г Я р о сл а в Д ер е м е н д а — голова К У С У М у ВБ, О. Коваль — голова Ц У і М. Г р и н ю к — ко м е н д а н т З д в и г у п е р е гл яд а ю т ь ч и сл е н н і л а ­ ви с у м ів ц ів на З д в и гу у Л е с т е р і у 1974 році.

При вході на кладовище сформувалася похідна колона з участю коло 700 осіб і повагом пішла під спів похоронних пісень до гробу. Там останні похоронні моління відслужили соборно всі отці, а прощальне слово сказали там всч. о. Григорій Гусак і всч. о. Йосафат Лещишин. Прощали П окійного на кладовищі також інж. Василь Олеськів, мґр Євген Гановський і ред. Ілля Дмитрів. Тужливим ’’Вічна пм’ять” і вояцькою піснею ’’Видиш брате мій” закінчено похорон, а опісля всі учасники похорону пе­ реїхали до сумівської оселі Тарасівки, де відбулася велика поминальна тризна з участю 560 осіб. Тризною проводив голова похоронного комітету хор. Михайло Гри­ ню к з допом огою ппор. Володимира Л есю ка, а її почато проспіванням Отче наш всч. о. М. Матичаком і всіми присутніми. В часі тризни, відмічуючи великі заслуги Покійного, прощали його та висловили співчуття вдові Олександрі і родині — шан. мґр Слава Отецько, мґр Омелян Коваль з Бельгії, а теж голови та представники майже всіх громадських крайових установ, організацій і товариств у Великобрітанії. Багаточисленні письмо­ ві співчуття і такі ж телеграми, що наспіли з різних країн вільного світу, а найбільше від установ, організацій, товариств і українського громадян­ ства у Великобрітанії, зачитали хор. Михайло Гриню к і ппор. Володимир Лесюк. В часі поминальної тризни проведено збірку й зібрано £663.90 та 40 нім. марок, і призначено їх по половині на ф онд Оборони України ім. Ярослава Стецька і на діяльність СУМ у Великобрітанії. Від імени вдови і родини П окійного, п-ні Л ід а Деременда подякувала вкінці поминальної тризни всч. отцям за відслуження похорону, похорон­ ному комітетові, всім тим, що допомагали родині в похоронних справах, проводам і членам українських установ, організацій, товариств та україн­ ському громадянству за таку численну участь у похороні. Всім, що приклали руки до величавого влаштування тризни сердечно подякував від імені родини й усіх голова похоронного комітету. Проспіванням пісні ’’О спомагай нас Діво М аріє” , закінчено о год. 7.00 увечері цю поминальну тризну.

124

ПРАЩАЛЬНЕ СЛОВО ГОЛОВИ ЦУ СУМ НА МОГИЛІ СЛ.П. Я. ДЕРЕМЕНДИ Горем опечалена пані Лесю! Горем прибита Родино! Глибоко засмучені Подруги і Друзі! Жалібна українська громадо! Дозвольте мені зложити всім Вам вислови найглибшого співчуття з приводу несподіваної смерти Вашого улю бленого мужа, доброго батька і дідуся, та нашого незабутнього друга Ярослава від Центральної Управи С пілки Української Молоді та всього її членства, від Друзів і Теренових П роводів О рганізації Українських Націоналістів Америки і Канади, від чисельних Ваших приятелів і знайомих із цих теренів та від мене особисто. Хай Всевишній дасть Вам силу перетривати це горе, а П окійного Ярослава нехай винагородить всіми своїми ласками за всі добрі діла, які він вчинив для нас, а ми з вдячности за його великий вклад праці для української громади, визвольної справи — а особливо за його працю для молоді зорганізованої в Спілці Української Молоді і Юнацтві ОУН — зберігайно про нього вічну пам’ять! В особі П окійного Ярослава, багато українських центральних і край­ ових установ і організацій втратили невсипущ ого працівника і нелегко буде заповнити опорож нілі місця. Особливо, несподіваний відхід друга Ярослава, залишив велику прогалину у рядах Спілки Української Молоді, для якої присвятив він багато серця і праці. Запалений гарячою лю бов’ю до Рідного Краю-України поневоленого українського народу, ще за своїх ю нацьких років на Рідних Землях — на повоєнних згарищах Д ругої Світової Війни, П окійний не жаліє часу і не щадить своїм здоров’ям, коли треба було прикласти рук до відновлення і розбудови С пілки Української Молоді — тої Спілки, яка поставила собі була за завдання відбудувати українську державність, що її знищила большевицька Москва в 1920-их роках. Він активно розбудовує сумівські Осередки, сам у безчисленних подорожах, відвідую чи сумівські скуп­ лення, у різних гутірках, курсах, семінарах та сумівських вишколах палає вірою в неминучу перемогу української правди над червоним злом, вщ еппюю чи на чужині вродженим молодим поколінням правдиву любов до Бога й до України. Він старається влити в душ у української молоді таку лю бов — якою палали до України Герої Крут, лицарі Базару, воїни УВО, ОУН і УПА та основополож ники СУМ в Україні. Будучи обраним четвертим Конгресом СУМ в 1952 році генеральним Секретарем Цен­ трального Комітету СУМ, він присвячує особливо багато уваги для опра­ цювання програми та всієї системи виховно-освітньої праці СУМ. Він шукає за джерелами праці СУМ і СВУ в Україні і знаходить в одній з лондонських бібліотек стенограф ічні записки із горезвісного харківського процесу над членами СВУ-СУМ в 1932-33 pp. і на основі цього, а особливо 125

на основі зізнань проф. С. Єфремова, проф: Д урдуківського, МИколи Павлушкова і М атушевського та на основі розповідей оцілілих колишніх членів СВУ і СУМ, відображує характер, ідеологічні заложення та спосіб праці основополож ників СУМ та видає Тх у збірнику ’’СУМ на чуж ині” . Все це ще більше спричинилось до розгорнення праці СУМ по всіх країнах нового поселення. Це є тільки деякі фрагменти із тієї великої праці, яку він особисто вклав для розвитку цієї молодіжної організації. Робив він це з глибоким переконанням потреби включення якнайкращих кругів вродженої укра­ їнської молоді на чужині, щоб ця молодь переняла ідейні кличі визвольної боротьби українського народу. В цьому саме полягає великий вклад покійного Ярослава! Тому у стіп цієї свіж ої могили, нехай буде мені вільно висловити щиру подяку за це від всієї української молоді зорганізованої в рядах СУМ і запевнення, що вона буде жити і працювати для здійснення його за­ душевної мрії — привернення нашому народові волі і державної незалежности та що вона повседневно здійснюватиме сум івський клич — ’’Честь України — Готов Боронити!” Евген Гановський Голова ЦУ СУМ Передчасно, бо на 66-му році життя, смерть забрала з-пом іж нас пр овід н о го діяча С піл ки У кр а їн сько ї М олоді — заступни ки голови Центральної Управи СУМ —

сл. пам. Ярослава ДЕРЕМЕНДУ що помер у понеділок 7 вересня 1987 в Мюнхені. Покійний був довгі роки головою Крайової Управи СУМ у Великобрі­ танії, а відтак її почесним головою , але це не перешкоджало йому цікавитися й тісно співпрацювати з усіма Крайовими Управами СУМ на терені Европи. З його ін іц іа т и в и і постало координаційне тіло в нашій Спільці, а саме Европейська Конференція СУМ. У сум івський діяльності друг Я. Деременда визначався великою ідейністю, відданістю , повсятою і послідовністю . Він був виховником і другом. Покійний залишив у глибокому смутку українську громаду, зокрема сумівську молодь. Горем прибитим друж ині Лесі, дочкам — Роксоляні з родиною і Л іді, синові Яркові висловлюємо наші найглибші співчуття з приводу цієї болючої втрати. Нехай чужа земля буде Тобі, дорогий незабутній друже Ярославе, легкою, а наша пам’ять про Тебе — вічною! Президія Европейської Конференції СУМ: В Гайдамаха — голова (Німеччина) Г. Несмашний — секретар та голови Крайових Управ СУМ в Европі: І. Левицький (Бельгія), В. Ш ляхетко (Великобрітанія) Ляриса Вітош инська-Друар (Франція) 126

І Я. Деременда I

ПРОГРАМОВА ДОПОВІДЬ НА XXV КРАЙОВОМУ З’ЇЗДІ СУМ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ Друже голово З’їзду, Хвальна Президіє, Достойні Репрезентанти Українських Центральних Установ і Організацій у Великій Британії, Шановні Подруги і Друзі Делегати Спілки Української Молоді, Світлий З ’їзде! В цей урочистий для нашої С пілки рік, яким вшановуємо 40-річчя відновлення С пілки Української Молоді на чужині ми зібрались на XXV ювілейним для нашого терену З’їзд С пілки Української Молоді у Великій Британії і тим, ми вшановуємо й об’єднуємо в нерозривну цілість три періоди історичного ставання І розвитку СУМ на шляху прямувань укра­ їнської ідейно патріотичної молоді в лавах матірної СУМ, відновленої СУМ на чужині і її крайової вітки — С пілки Української Молоді у Великій Британії. З Києва починається цей історично-героїчний шлях СУМ, прокладений Гранітом ідей, силами волі і духа перших сумівців, піонерів СУМ з-під стягу Павлушкова і він веде сумівську спільноту вільного світу тим шляхом боротьби і чинів до Києва, столиці вільної України, яка постане як вислід всеукраїнських змагань з участю сумівської молоді. Історичною датою відновлення СУМ на чужині є 22-23 березня 1947 року, коли-то в Мюнхені відбувся І Конґрес СУМ, яким започатковано життя і діяльність С пілки Української Молоді на чужині. З нагоди 40-річчя СУМ на чужині клонимо наші голови перед славою, чинами і жертвою сумівців матірної СУМ, вшановуємо світлу пам’ять усіх членів СУМ, які відійшли у вічність і як живі свідки, утверджуємо життєдайність і невми­ рущість сумівських ідей, які ми успадкували від основополож ників СУМ в Україні, їх зберегли як святість, як невідхильний ідейний орієнтир на історичному шляху С пілки Української Молоді у Великій Британії, яка тим чином є в ідейно-духовному єднанні з українським народом і передовою укр аїнською патріотичною молоддю в Україні, що стоїть на фронті боротьби з імперіялістичною М осквою. У першому дні тижня, в якому відбуваємо наш ювілейний З ’їзд сповнилося 125-ліття з дня передчасної смерти поета-пророка Тараса Шевченка. В той день дум ки українського л ю д у були звернені цілком певно до Канева, де високо над Д ніпром видніє дорога нашій нації могила, в якій спочили тлінні останки найбільшого українського поета, щоб скласти йому духово-символічний поклін за невміруще його слово на сторожі української нації у змісті "Кобзаря” . І наш З ’їзд складає поклін і шану велетню українського національного духа, Тарасові Ш евченкові в роковини його смерти, зберігаючи в пам’яті, зобов’язуючі його скрижальні заповіти, зокрема його передсмертний заповіт, з якого СУМ утворив і проголосив річне гасло на 1986 рік, яке звучить: "Борітеся — Поборете!” , 127

що матиме своє ідейне віддзеркалення у нашій виховній програмі, в нашій праці і діяльності в діловому році, який перед нами. Ці слова заповіту, що вилонені в сум івський клич, наснажують і зобов’язую ть нескорений український народ в Україні безнастанно. Вони теж мобілізію ть українську патріотичну молодь в Україні, українських політичних і культурних діячів, які своєю одерж имою поставою в ін­ тересах українського загального добра і своєю д іє ю за здобуття прав Україні, простелюю ть шлях до її самостійности і державности, дарма, що багато з них є гнані м осковськими сатрапами по ш евченківських слідах заслання-каторжника на Сибір чи Заполар’я. Від них, з України напливають до нас чудотворні струї незборимого українського духа, як відгомін радісного процесу українського націо­ нального відродження, як відгомін радісної гідної і гордої української національної постави й боротьби. Звідти черпаємо скріплення для нашої щоденної сумівської роботи, відчуваючи борг перед замученими Мос­ квою : Тихим, Литвином, Марченком, Стусом і сотнями інших, перед тисячами, які караються в м осковських тю рм ах і психуш ках і перед тими, які відважно стали на прю з ворогом, які мужньо та голосно ісповідую ть правду України, перед героїчною молоддю, представник якої носить гордо на шиї хрестик, заявляючи безбожним большевикам — адже ж хрест це знам’я тисячоліття України — тисячолітній лучник у нашій історії! Цей борг ми зобов’язані сплатити своєю повною запалу роботою в СУМ, великою жертвою в праці на сум івській ниві й могутнім здвигом в обороні тих живих символів нескореної України, які сидять за ґратами, за колючим дротом м осковських в’язниць і концтаборів, і які у власній обороні, не можуть нічого вдіяти. Хай же ж марево розлуки батька з донечкою , матері з сином, батьків з нелітніми дітьми, Юрія Ш ухевича з родиною тривожить нас повсякчас і зродж ує в нас все нові пляни, як діяти, що знову робити, щоб вибороти їх на волю до своїх родин, до свого улю бленого народу, задля якого вони переслідувані. Час підняв нашу С пілку на висоту XXV З ’їзду. З тої вершини нам краще видно весь пройдений шлях сум івського життя у Великій Британії. За роки існування СУМ у Великій Британії не змінилися наші основні сумівські засади, наші напрямні, наш шлях, ні мета. Ми не змінили наших обов’язків, нашої орієнтації, ані нашої віри. Наша єдина орієнтація була і є національна ідея і мета українського народу, наш головний обов’язок був і є — виховувати національно свідом у українську молодь, з наголосом на виховний аспект у праці і діяльности СУМ і працювати для добра України з акцентом на зовніш ній аспект у многогранній діяльності СУМ. Наша віра була і є — віра в перемогу України. Найбільш динамічною була наша С пілка в роках 1965-1975, коли дозрівала повноліття сумівська молодь, роджена поза Україною у Великій Британії. Вона була сповнена великим ентузіязмом, з охотою брала участь у заняттях СУМ, масово включалася в сум івські мистецькі самодіяльні і спортові гуртки і на вид таких очевидних успіхів з ентузіязмом працювали сеньйори, керівники і виховники Осередків. СУМ у Великій Британії досягав 4000 членства. В другій половині сімдесятих років почалась перестановка на молодь в Управах О середків і в Крайовій Управі СУМ, яка, як було передбачувано, послабить на деякий час СУМ нашої крайової системи, заки закріпляться і виявляться на провідних становищах молоді громадсько зрілі одиниці, здібні розгортати роботу і мобілізувати до активної праці своїх ровесників. Чого однак не передбачено, а що стало причиною в ослабленні СУМ — це вичерпність резервуару дітей в ряди юнацтва. Незначний є від кількох років приплив юнацтва — дітей молодих подруж, і відхід дружинників СУМ з організованих лав. Це останнє завдало 128

Д -г Я р о с л а в Д е р е м е нда л ю б и в м о л о дь та т іш и в с я ї ї д ухо в и м рост ом . Тут б а чи м о й ого на З и м о в о м у Т аб о р і на Ф р а н к о п о м 1968 р. Сл.п.д. Я р о сла в ст о їт ь на ліво п - і Слави.

129

найбільш ого удару для СУМ. Тому найгостріш а критика в нас іде на адресу др уж инників СУМ, які не ангажую ться в роботі, які виявляються літеплими у своїй громадській поведінці, враховуючи факт, що саме молодь того віку своєю енергією, поривами і ж ивучістю є руш ійною силою спільноти, з якої вона вийшла. ’’Той достоїн найвищого імени — зватись нащадком, хто життя своїх предків на нових висотах повторю є” — каже поет, приписую чи саме таку ролю молоді. Не закопати талан, не лише зберегти здобутки й осяги, але піднятись вище, повторити на нових висотах діло попереднього покоління, тимбільше, що загальний освітній рівень нашої молоді вищий, як загалу сеньйорів. Тому кличемо д р у­ ж инників СУМ — повертайтесь до активного сум івського життя. Вас потребує СУМ, потребує громада. Кожний і кож на з Вас є важливим звеном у ланцю гу українського організованого життя на службі Україні. Немає найменшого сумніву, що тільки справді віддана і жертовна праця увінчується добрими успіхами. Інша, без повноти зусиль, без вог­ нику не радує повноцінним вислідом, є лише відруховим явищем і тому без потрібного й очікуваного висліду. Механічна виконність без настанови якнайкраще й найповніше виконати діло, постанову, зарядження, інструк­ цію дасть лише обмежений вислід, чого треба уникати, а з метою осягнення найповніш ого висліду й успіху з плянів і проектів О середку і Крайової Управи, треба прикласти всіх, можливо, зусиль, з розумом, душ ею і з серцем братись до діла. Якраз вогника потрібно зараз нашій Спілці, який розпалював би ентузіязм нашого активу до живої і досконалої дії, щоб привернути її динаміку, якою повинна характеризуватися кожна молодеча організація, а зокрема СУМ. До проблем, які зумовили послаблення в СУМ у звітовій трирічній каденції Крайової Управи СУМ дійшла ф інансова криза в її господарчій ділянці — недобір і борги господи. Справа кризи господи домінувала над іншими проблемами під час двох Пленумів КУ СУМ, зовсім оправдано, бо це був великий матеріяльний і моральний удар для цілої системи СУМ у Великій Британії, а в тому й головно для Крайової Управи СУМ. У тому часі з-під уваги вийшли інші існую чі проблеми організаційні, виховні й оперативної роботи, а поза кр итико ю знайшлись Осередки СУМ, у яких сповільнено темпо роботи, звужено її засяг, у багатьох припинено виховні заняття і проби самодіяльних гуртків, через що ряд самодіяльних гуртків самоліквідувалися. Звичайно нам не треба боятися критики, головно доброзичливої, яка направляє, бо кажуть, що коли вітер трясе деревом, воно міцнішає. Вітер із зерна видуває полову, але цю критику, щиру і доброзичливу треба примінювати однаково як до КУ СУМ так і до Управ Осередків. Від травня 1985 року Крайова Управа СУМ не мала в затрудненні ділового секретаря, канцелярія не мала працівника аж до половини лю того 1986 року. З тієї причини зв'язок з Осередками був доривочний його втримували на добровільній базі подруги-члени КУ СУМ, замешкалі найближче Тарасівки і це заважило на оперативності СУМ Великої Бри­ танії, створило труднощ і в діловій роботі Крайової Управи та занедбання, які потребують скорого виправлення. Треба посилити контроль КУ СУМ над Осередками, їх інспірувати. Кинувши тих кілька критичних і проблематичних дум ок на форум нашого З ’їзду, треба вказати й на позитивні прояви, які як ластівка віщує весну, так і вони віщ ують відродження і підйом СУМ, під умовою, що в цьому відношенні буде добра воля і серйозна настанова всіх Осередків. До таких позитивних проявів, що є цікавим і вельми корисним нова­ торством є імпреза, яку влаштував недавно Осередок СУМ у Л ондоні — "Різдвяний вечір” , з сценічним виводом українських звичаїв: Свят-Вечора, 130

Маланки і Василія, Новоріччя і Водохрища. До сценічної картини орга­ нізатори заанґажували не тільки юнацтво і др уж и нни ків СУМ, але й пластунку та студентів, словом, змобілізували нашу молоду громаду в Л ондоні. Іншим прикладом є акція-ялинка в Дарбі, яка шляхом через місцеве радіо й газету зробила добру рекляму українській справі з участю посадника міста і посла парляменту п-ні Едвіни Курі. Одна сторінка місцевої газети є заповнена світлинами сумівської молоді з кадрами дії ансамблів з написом великими буквами латинкою Христос Родився. Це осяг, на який може здобутися кож ний Осередок, якщо виявить бажання. З чим ми прийшли на XXV Крайовий З ’їзд СУМ Великої Британії, про це виказую ть звіти, представлені на цьому форумі, в яких зроблені підсум ки, підраховано наші здобутки, виявлено недомагання і страти. Ми кинули погляд на минуле, стверджую чи, що мимо дуж е важкої ситуації в КУ СУМ і в Осередках, бупо пророблено чимало праці в засадничих ділянках, а це по лінії акцій, здвигів, таборів, базару, засідань КУ і зборів Осередків. На інші ініціятиви прямо не було умовин. Всі ми свідомі, що далі такий стан не може існувати і, що мусить наступити різкий зворот у напрямі до динамічної дії в СУМ, для чого зараз є кращі умовини, а разом із тим і надійні перспективи. Ситуація в господі покращала, зменшились борги і зобов’язання Крайової Управи СУМ, СУБ прийшов з потрібною моральною і матеріяльною допом огою , в канцелярії КУ СУМ затруднено платного працівника, а в Тарасівці за­ труднено господаря, щоб вдержував в упорядкованому стані оселю СУМ і дбав про рентабельність господарських чинностей. В новому складі КУ СУМ є молоді люди, охочі до праці, ентузіясти СУМ, отже ж є всі дані на це, щоб скоро поправити стан, є всі передумови для динамічної дії КУ СУМ на чергову каденцію , а відчувши це — Осередки підуть слідом за КУ СУМ, зактивізую ться, мобілізовані прикладом й активною д ією Крайової Управи СУМ. На ці кращі і надійні перспективи в СУМ треба унапрямити все членство нашої спілки, настроїти його на високий тон громадських навиків і гром адської поведінки з прицілом привернути назад до активної роботи відсталих д руж инників СУМ і не шкодувати ніяких трудів у вишуканні і залученні в сумівські ряди дітей, яких ще доволі значне число є в гро­ мадах, головно молодих вже батьків. У той спосіб треба привернути питому силу для СУМ, а відомо, що наша сила є в єдності поколінь, у гармонії трьох сум івських уладів між собою : сеньйорів, д руж инників і юнацтва. Роля сеньйорів у СУМ ніяк не закінчена. Тимбільш, що в близькому часі прийде для цього упаду поповнення з рядів друж инників СУМ. М олодіжна організація, оточена вмілою о п іко ю старших, які шанують індивідуальність молоді, цінять їх творчу ін іц іа т и в у , підсилю ю ть її са­ мостійність, вводять їх у досвід, як майбутніх громадських провідників, це найкращий спосіб для спрямовування природної сили молоді у здорове національне русло. Добрий приклад зі сторони сеньйорів, їх ж ертовність і друж ність у відношенні між поколіннями, це прикмети, які завжди сприятимуть пануваню здорової атмосфери в СУМ. Древній мудрець сказав, що земля плодоносить раз на рік, а дружба повсякчас. Провідна і відповідальна роля в СУМ припала дружинникам — мо­ лодим активістам, від яких найбільше залежить доля СУМ і стан її активности, бо вони є дійсними членами СУМ з усіми правами і обов’язка­ ми. Чимало є їх при праці на гром адській ниві, де вони набирають потрібного досвіду і гром адського стажу. Найбільше їх є заанґажованих у СУМ, де, як і на інших ділянках нашого організованого життя, вони утвер­ 131

дж ую ться як молоді громадські авторитети. Не завжди однак, у парі з досвідом і стажем, які набуваються в практичній роботі, зростаю ть свідомість і рівень світосприймання. Щоб рости духовно і збагачувати своє знання та світогляд, потрібно постійно працювати над собою, індивідуально і гуртово, безперебійно читати рід ну біж учу пресу, книж ки, щоб сповнювати себе цінними і тривкими елементами української ду­ ховної спадщини. Подекуди важко в цьому переконати загал друж инників СУМ. А відомо, що знання встановлює і утверджує переконання. Пере­ конання перероджуються у віру, яка, як вулкан у глибинах землі, є джерелом дійової енергії. Т ривкою буде діяльність тієї лю дини, яка має віру і тверді переконання, а спалахом "солом ’яного вогню ” вона проя­ виться у тих, які не мають глибинних переконань, а д ію ть під вражінням хвилини. Тому закликаємо д руж инників СУМ до безперебійної глибинної праці над собою. Особливою о п іко ю треба оточити юнацтво СУМ, виховуючи його в національному дусі, плекаючи разом з тим їх позитивні характери, під­ даючи їх іспитам і пробам. Якщо цього не доглянемо, якщо не будемо вести з юнацтвом послідовної роботи — виростуть у наших громадах "ґави" й "ворони” . Про них каже в’язень-літератор Євген Сверстюк: ” ... позбавлені національної гідности та відповідальности за народню духовну спадщину, вони не мають на чому виробити почуття л ю дської гідности: від свого відстали і до чужого не причалили, ні ґави, ні ворони, раз вони зневажили своє, то як вони можуть поважити чуже?” Нашу виховну працю ведім добре підготованими виховниками, зокрема дру­ ж инниками СУМ, що є вчителями в англійських школах і знаю ть або працюю ть над собою в ділянці українознавства і можуть молоді прище­ пити національний ідеал української лю дини. Поновімо діяльність мистецьких самодіяльних гуртків, які припинили свою діяльність, творімо нові, де таких не було, щоб ширше розгортати нашу культурну і зовніш ню діяльність, користую чись ними. Творімо гуртки досконалого вивчення української мови, деклама­ торські гуртки, які в занепаді, привернімо до життя, творімо драматичні гуртки, не відкладаючи цього на завтра. Все це в результаті нашої уваги й реалізації має оживити СУМ у цілій її системі, дати їй поштовх і енергію до динамічної д ії і розвитку у бага­ тогранних виявах діяльности С пілки У кр аїн ської М олоді у Великій Британії. З вірою на співд ію в цьому з боку Осередків до активности і підйому СУМ Великої Британії, ми бачимо перед собою нову вельми успіш ну еру для СУМ, світлі перспективи, як вислід жертовного збірного зусилля сум івського активу у Великій Британії. Прийміть Подруги і Друзі делегати ці наші дум ки глибоко до своїх переконань. Хай вони не щезають безслідно, а мають тривке завдання: пригадувати про обов’язки, розтривожувати сонність і розбуджувати прагнення нести на Ваших дуж их молодих крилах, до все нових висот нашу С пілку у майбутнє. Великі надії в національному ж итті ставить українська спільнота на сум івську молодь. Станьмо на становищі, що не сміємо її розчарувати. Ото ж будьмо гідні в обличчі цих надій, віри і сподівань. Будьмо діловими в нарадах, твердими в постановах, які приймемо, будьмо послідовні і пильні в роботі та рішучі в реалізації наших постанов та напрямних. Робімо все під кутом нескореної України, а заслужимо собі лю бов і признання від українського народу. Кличу Вас усіх, вперед до важкої праці. Борітеся — Поборете! Хай нам Бог помагає!

132

Із біографій визначних людей боротьби ДМИТРО МИРОН ОРЛИК Дмитро Мирон Орлик походив з дуж е бідної родини. Народився він 5-го листопада 1911 р. в селі Рай, повіт Бережани в родині муляразарібника. У п’ятилітньому віці, коли він ще був ю наком померла йому мати, залишивши четверо дітей без опіки. Тоді старша сестра Анна, посвячується вихованню брата. Вона йде в місто на заробітки, щоб здобути потрібні гроші на науку брата Дмитра і сестри Антоніни (остання була заарештована в 1940 р. і пропала без вісті). Здібний ю нак ходить до Гімназії в Бережанах де вже з молодих років стає членом ОУН і вклю ­ чається в роботу проти польського окупанта. За його Гімназійну діяльність та приналежність до юнацтва ОУН його викинули із Бережанської Гімназії. З тієї ж причини він здає матуру у Малій Духовій Семінарії у Львові. По закінченні гімназії записався на правничий відділ львівського універси­ тету. О днак праця в ОУН притягає молодого здібного юнака і він стрі­ чається з суворою дійсн істю польської в’язниці. У грудні 1932 року, у висліді розправи в зв’язку з обвинуваченням в державній зраді, Дмитро Мирон та 16 його товаришів засуджені на золочівському суді, який тривав 8 днів, на ув’язнення. З всіх обвинува­ чених тоді винесено такі вирокі для двох — чотири роки ув’язнення, трьом по три роки ув’язнення, всіх інших звільнено. Замолоду цікавиться справами ідеологічної освіти і виявляє редак­ торську здібність. О скільки польська цензура строго просіювала всі українські видання, залишаючи часто білі плями, або конф іскую чи цілий наклад, на сторінках легальних часописів під польською займанщиною не можна було відповідно оцінювати, ані світових подій, ані політичної ситуації в Краю, чи закликати до визвольної боротьби. Щоб заповнити ці прогалини ОУН починає видавати підпільний орган-м ісячник "Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ” . Цей Бюлетень якою сь мірою заповнює прогалину потреби свіж ої інформації: часопис є присвячений проблемам Крайової боротьби та іншим актуальним справам підневільного положення України, ідеології і тактики ОУН. Першим редактором ’’Бюлетеню” був Степан Охримович. Дмитро Мирон перейняв редакторство після відходу з цих постів Ґабрусевича і Ярослава Стецька, які були головними ре­ дакторами після С. Охримовича. У 1933 р. доходить до чергового зудару між польською поліцією і українськими студентами в часі Зелених свят. Польська поліція арештує Дмитра Мирона разом з трьома десятками студентів. Після вдалого замаху демика на большевицький консулят у Львові 22 жовтня 1933 р. за спричинений голодомор-ґеноцид — заплатив життям уповажнений Сталіном, високозаавансоваа постать у большевицькій кліці, Майлов. Польська поліція перевела певну кількість арештів серед сту­ 133

дентів, між ними й Мирона і поставила їх перед суд. Студентів, як членів ОУН, оскаржено в підготові до атенату на большевицький консулят у Львові. У висліді цього польський суд покарав їх в’язницею карою від 2-ох до 14-ох років. Дмитра Мирона польський суд засудив на 7 років позбавлення волі за приналежність до ОУН. На судовій розправі, яка велася проти Степана Бандери і товаришів за відплатну а кцію ОУН проти П’єрацького, якого М ацейко застрілив в ім’я ОУН, на суді як свід о к виступав Дмитро Мирон. Так як й інші свідки він відмовився зізнавати польською мовою, і у висліді такого гід ного поступування перед ворогом був засуджений на 200 злотих грошевої кари, а пізніше на 10 діб тю ремного ув’язнення. Дмитро Мирон відсиджував свої ув’язнення у польській в’язниці в Равічу. О крім в нього в цій тю рмі відбували своє ув’язнення М. Лемик, І. Климів-Леґенда, В. Макар, 3. Матла, Я. Рак, Р. Сеньків, В. Нидза та інші. Реагуючи на різні обмеження і свавілля тю ремної адміністрації в’язні розпочали голодівку. Поступування в’язнів не сподобалося польській в’язничній адміністрації і вони почали їх годувати насильно. "Нам вливали Гумовою трубкою до шлунка по пів літри молока з дом іш кою ще якихсь поживних речовин” — згадує В. Макар. Після цього в’язні припинили голодівку. На волю виходить Дмитро Мирон ул ітку 1938 року. Зразу ж після виходу з тюрми включається в організаційну працю. 1935 року був сформований новий провід, який очолив Л. Роберт. До цього проводу увійшов в 1938 р. Дмитро Мирон. О скільки з Л. Ребетом зайшли непорозуміння спричинені його власною поставою, Л. Ребет після довш ого відтягання уступив з поста Крайового Провідника, але не передав головство, як це вимагало провідне членство — Миронові Орликові, а щойно багато пізніше Мирославові Турашеві. Новий провід очолюваний Турашем-’Т рабовським ” , колишнім про­ відником ’’стрийської о кр уги ” почав діяти від л ю того 1939 року. У його склад увійшов Дмитро М ирон-О рлик як референт політичних справ. В характері провідного члена ОУН виїжджає до Риму і тут бере участь як делегат у Д ругом у ’’Римському” Великому Зборі, який почав свої наради чотири дні перед вибухом Д ругої Світової Війни, у колишньому будинку української амбасади в Римі, а тоді дім проф. Евгена Онацького. Серед делегатів був Дмитро Мирон ’’О рлик” — записаний як "С вєнціцький” . Він працював в ідеологічно-політичній ком ісії разом з Ярославом Стецьком, О. Чемеринським, В. Войтанівським, О. Бойдуником, та О. Кандибою Ольжичем. Окрім цього входив він до складу організаційної ком ісії 11-го Римського Великого Збору. Під час Великого Збору полк. А. М ельник повідомив делегатів про певні структуральні зміни. "Крім цього, що за новим устроєм сам ’’вож дь” повинен був стояли понад Проводом Організації. У складі Проводу вирізнено тричленну П резидію Проводу, членом якої він, як вождь, визначив: О. С е н и ка -Т р и б івсь ко го ” , Я. Барановського-’Т ІІм ницького” і 134

ген. М. К апустянського.” — пише в ’’Історії ОУН” д-р П. М ірчук і далі подає, що ’’Проти участи в ПУН-і Ярослава Барановського запротестували делегати ОУН на ЗУЗ Дмитро Мирон і Осип Тюш ка, але їхній протест полк. Мельник відкинув” . До цієї події знаходимо таке уточнення. Ця подія сталася не під час самого ВЗ, а після нього, коли вже полковник Мельник принимав на розмову делегатів. Обидва представники-делеґати з краю заявили, що призначення Барановського до ПУН-у викличе спротив в краю. Тим більше, що сам полковник ще в місяці травні-червні 1939 р. дав обіцянку Г р и н ів у -’Крем інському” , ще в місті Зальцбурзі, що відсуне Я. Б арановського аж після Великого Збору. Мирон і Осип Тю ш ка опро­ тестували і просили замінити рішення полковника, але їх зусилля були даремними. ’’Вождь сказав і так буде” Була відповідь полковника Мель­ ника делегатам краю. Навесні 1940 року Орлик повертає знов до Львова, де обнимає пост Крайового П ровідника на західньо-українських землях. Він розгортає ш ироку діяльність і вміло розбудував ш ироку сітку спротиву проти больш евицького окупанта, який від жовтня 1939 року окупував українські території під Польщею. М осковські окупанти відразу відчули, що мають до діла з спритним і здібним суперником і тому поставили на ввесь зріст поліційний апарат, щоб зловити ненависного їм Орлика і тим самим зламати розпал його революційної діяльності. Але все безуспішно — ні засідки, ні підступи не видали їм в руки Орлика. Орлик багато роз’їж дж ає в справі організації терену. Вже восени 1940 року з-за Б угу прийшов в Сокільщ ину та скликав організаційну відправу, яка відбулася в панському лісі. Згодом прибуває у Радехівщину з п-і Ж енею із завданням перевести загальну інспекцію підсовєтської займанщини. В. Макар у ’’Бойових Друзях” згадує, як сам їх водив повних два тиж ні по своїй зв’язковій лінії, викликаю чи для Мирона потрібних йому людей. В той час Дмитро Мирон користувався псевдом "П іп ” . Звідси вирушив далі на Рівенщину. Його діяльність увінчується успіхом. Як Крайовий П ровідник на західньо українських землях зумів розвинути ш ироку діяльність. Він зреорганізував підпільну мережу і розплянував та розвинув вдалі акції проти окупантів. В тому часі О рлик пише багато публіцистичних праць, поглиблю ю чи теорію українського націоналізму та розпрацьовуючи теорію української національної революції. М. Климишин згадує про одну пригоду з творами Дмитра М ирона-Орлика: "Коли М ирон-О рлик був Крайовим Провідним після смерти Тураша, він уже мав "Ідею і Чин” готовими до друку. її мав він на перехованні у зв’язкової Олени Н єдзьвіцької (тепер Климишин), а вона, виїжджаю чи на зв’язок, дала на переховання своїм знайомим, які при одному, зрешту фальшивому алярмі і спалили рукопис. Коли він їхав за кордон ладнати справу Тураша, переказав зв’язковій, щоб йому той рукопис принесла на станцію. Зв’язкова прийшла, він їй все переказав, що ще в останньому часі вважав за потрібне й коли поїзд уже став рушати, попросив про рукопис.

135

’’Його спалили..." — вспіла тільки сказати зв’язкова, як поїзд рушив і їх обох розділив. Але у Кракові вони зустрілися й тоді вияснили собі, як воно було.” В 1939 році і 40-му р. ту працю відтворював Мирон, але завжди нарікав, що першої дум ки вже годі пригадати, а те, що може пригадати, вже не те, що було." В грудні 1940 року він їде до Кракова, ледве вирвавшись при переході кордону з оточення большевиків. Поворот до Кракова з наказу Проводу врятував йому життя. Зустрічаємо такий пасаж в описі його життя, який появився в ” Ш П ” , ще у 1956 p.: ’’Через кілька літніх місяців большевики влаштували на нього справжнє полювання. Вони допитували кож ного арештованого націоналіста про місце побуту Дмитра, а кож ну арештовану дівчину, чи вона не є його нареченою. Галина С. мусіла витерпіти важкі побої через нього, а Л ю бі Ш. вдалося втекти з рук НКВД тільки підступом. Більша частина акту обвинувачення проти групи націоналістів (39) була присвячена йому. М іж іншими большевики закидали йому, що він мав зорганізувати радіостанцію в селі Романів.” Тут Мирон О рлик очолив Крайовий Провід ОУН і розгорнув гарячкову діяльність. Завдяки його невсипущій праці на своєму відповідальному пості зумів в областях, що були тереном його дії створити організаційну мережу ОУН та відновити пульс гром адського і політичного життя. Ґештапо, відчуває всюди руку Орлика і влаштовує на зміну червоному окупантові полювання за Дмитром Орликом. Друга Конференція ОУН, що відбувається у Львові вимагає його присутності і він залишає Київ на якийсь час. Він був автором резолюцій, які були прийняті і 1-ою Конф еренцією ОУН (квітень 1942). Згодом вер­ тається до Києва і тут продовжує розгортати свою працю. Ось як описує його в той час — січень 1940 рік — С. Мечник: ’’Був високий на 185 см. Блідий, чуприна старанно набік зачесана. Розмову вів півголосом, повільно” . А дальше зауважує ’’Першого разу коли він говорив зі мною про кордон, я думав, що цей високий чоловік з довгими ногами ніколи, мабуть, не бачив корд ону.” Але коли лю дина запізнавалася з діяльністю Орлика мусіла міняти до нього свою настанову і висловлю­ ватися про нього з найбільшим респектом, що й зробив С. Мечник. На виш кільному курсі у Кракові, зорганізовано Проводом ОУН, на який зголосилося 18 учасників-курсантів, викладали здібні і досвідчені старшини. Тут викладали: Старух, Арсенич, Маївський, Грицай, Сонар і Кузьмінський. Ідеологію викладав Дмитро М ирон-Орлик. "Три місяці слухали ми його лекцій — згадує про цей вишкіл С. М. М ечник — Він говорив з глибокою вірою в справу, за яку Україна бореться, з великим переконанням і знанням матеріялу, який викладав курсантам. Ми з непослабленою увагою слухали його лекції про українську духовість, с о ­ ц іа л ь н у і національну неволю нашого народу, ілю струю чи все те при­ кладами. Великий наголос він робив на злидні нашого робітництва й селянства, накреслю ючи перспективи світлого майбутнього.” Дмитро Мирон Орлик не курив і не вживав алькоголю і не вештався 136

по кавярнях. Змістом його духового життя було студію вання всіх ділянок суспільного життя.

22-го червня вибухає німецько-совєтська війна. Зорганізовані похідні групи ОУН, оце політично вишколене націоналістичне військо, машерує трьома похідними групами в Україну організувати новий державний лад по відступі червоних окупантів і перед приходом гітлерівських займанців. З початком німецько-больш евицької війни Провід ОУН рішив кинути в бій найкращих своїх активістів. їх головним завданням було організувати збройну боротьбу. Перша — північна похідна Група була найчисленніша, згуртована перед вимаршом над Бугом, мала метою Київ. М. Климишин признає, що П ровідником першої північної групи зразу був назначений не він, а хтось інший. Ця лю дина й поробила підготовчі праці, а пізніше заги­ нула в Ж итомирі на пості обласного Провідника, розстріляний німцями. Т иж день перед початком війни назначили провідником групи Миколу Климишина, а після його арешту в Житомирі керівництво Групою перебрав Дмитро-М ирон-О рлик. У Ф астові німці арештують Дмитра Мирона і відставляють до тюрми у Луцьку. Тиждень перед початком масових арештів членства націоналістів вдалося йому втекти з луцької тюрми з під вартівничого ока Гестапівців і вернутися до Києва, куди він прибував безпосередньо після втечі біль­ ш овиків 2 жовтня 1941 року. 15-го вересня німці почали масові арешти членів ОУН. Як Дмитрові М иронові-” О рлику" вдалося втекти з луцької тюрми розповідає Володимир Макар: ” У Василькові під Києвом арештували Дмитра М ирона-” Попа” і інших. М ирон-” П іп” сидів у тюрмі у Луцьку. В охороні тюрми були члени нашої Служби Безпеки. Вони з наказу Проводу, звільнили з тюрми "П опа” і самі пішли у підпілля.” У вересні 1941 року Дмитро Мирон одружився. А вже кілька днів після цього вирушає в дорогу на Київ, одержавши через В. Макара, до від ку про поворот домів від українки, яка працювала в бюрі, і то без зайвих запитань. В. Макар і Д. Мирон вирушили в дорогу на схід ” на зайця” . Було це не трудно, бо не мали з собою ані наплечинків, ані багажу, були одягнені по цивільному. На собі мали осінні плащі. Щасливо доїхали до Василькова на поїзді, а звідти рушили в напрямі Києва. Завдяки німцеві, який взяв їх з собою в автомашину, вечером того самого дня вони вже були в столичному місті на зв’язковій квартирі. Тут в Києві Дмитро Мирон перебув тиждень часу; тут і очікував приходу Миколи Лемика, командира похідньої групи "С хід ” . У тому часі з огляду на контакт з новою дійсністю Дмитро Мирон стає обережний з людьми. С. Мечник розповідає в спогаді ” П ровідник-П ідпільник” про свою стрічу з Дмитром Мироном в квітні 1942 року. "За­ в’язалася довша розмова. Орлик ставив мені ряд запитань, чисто тех­ нічного характеру, як от про побудову підпільної мережі, зв’язку, творення технічних ланок і т.д. Потім перейшов на світоглядові теми, говорив про марксизм-ленінізм, і пильно дивився не мене, наче хотів пізнати, як я на все реаґую.

137

Я щойно за кілька тиж нів зрозумів, що то "О рлик "бадав” мене, як я психологічно наставлений, чи та моя настанова відповідала б підпільній роботі на Наддніпрянщ ині.” В половині 42 року "А н д р ій ” — це було нове псевдо Дмитра Мирона Ордика, яке він почав вживати повернувшися до Києва 13 травня з 4-ої конф еренції ОУН — відбув розмову з своїми співробітникам и на тему доцільности партизанки. ’’А ндрій” вважав, що в самій Київській області організувати партизанські кадри недоцільно, а якщо їх організувати то їх треба організувати повсюдно. Видно було, що потребував на таку важливу справу виразного доручення. В час полювання німцями за Дмитром М ироном Орликом ’’А ндрієм ” він не дуже турбувався справами конспірації. Так стрічався з лю дьм и в людних місцях серед білого дня. Мимо того, що йому звертали увагу про це він мовчав, але не лю бив коли хтось цю справу підносив. П ровідникові Андрієві стало відомо, що до Києва прибув якийсь "Марко” , який своєю поведінкою підтвердив підозріння декотрих одиниць в Організації, але в Провідника він не викликував підозріння. ’’Киянка” згадує про свої розмови з Дмитром Мироном, якого вона знала під псевдом Василя Степового. Ще на Великдень 1942 року стрі­ чалася вона з Дмитром М ироном і радила йому бути дуж е обережним. "На те він мені відповів з якимсь особливим блиском-сяйвом в очах і з глибокою вірою: ” Я знаю, що я можу згинути й сьогодні, чи завтра в боротьбі за незалежну Україну. Але я певний того, що наша національна ідея є безсмертна. І тому, якщо я загину в боротьбі за неї то мене замінять інші, які продовжуватимуть боротьбу аж до перемоги!” В той час Дмитро Мирон вже більше конспірувався. Раз в театрі на запит чому в нього окуляри, які він перед тим не носив, він жартома завважив, показую чи на портрет Гітлера на сцені з написом: ” Що там написано Гітлер, я бачу без окулярів, а що ’’визволитель” того не бачу!”

25-го липня в Орлика була організаційна стріча, яка мала відбутися на Ф ундуклеївській вулиці. Там його несподівано заскочили аґенти Гестапо. Ставши між ґештапівців Орлик дозволив себе якийсь час вести, але коли наступив догідний момент послужився ним і вдаривши одного гестапівця почав втікати. П ровідник не зм іг відбігти в безпечне місце — другий гестапівець вистрілив в нього з револьвера і дві кулі поранили Дмитра Орлика — одна в ногу, друга в плече. На місце випадку аґенти викликали амбулянс, який приїхав зі кл ін іки ім. Ш евченка. Та було запізно. Л ікар, який був при тому ствердив смерть від упливу крови. Для того, щоб лю ди не пізнали вбитого, німці були натягнули на обличчя Орлика маску так, що лікар не знав чию смерть він ствердив. Василь Сидор взяв на себе завдання пімстити смерть Мирона Орлика. Від його куль загинув вбивця Орлика. Смерть провідника Андрія відбилася голосним відлунням серед членства та людей, які мали можливість запізнатися з багатогранною особовістю Дмитра Мирона Орлика. Тимбільше співробітників, які мали змогу працювати з ним для спільного ідеалу — УССД. О. Рожка 138

Мирон Л. — ’’Карий”

УЧАСТЬ Ю НАЦ ТВА ОУН БОРОТЬБІ ПРОТИ О КУП А Н ТІВ (Закінчення з попереднього числа) Моїм організаційним заступником перед моїм арештуванням був Петро С. із Соснова чи Раківця а Виховником М ісько Ф . з Галича. Окружним провід­ ником у цей час був ” Мар” Степан Голяш а пізніше "В орон" студент гімназії в Бережанах, що сам походив із Бишок. Десь мабуть у липні 1943 року у Славятинських лісах відбувся військо­ вий вишкіл підстаршин для ю нацьких повітових проводів цілої округи вклю чно із окруж ним проводом. Н аскільки пригадую в програмі були: організація армії, структура штабів, картознавство, теренознавство, зброя, впоряд, польова служба, тактика наступів та політична грамота. Військові дисципліни викладали і практично переводили бувші легіо­ нери які нам залюбки давали добре в шкіру. Політичною освітою займався повітовий пропагандист активу "С ум” із своїми інструкторами. Приявні на курсі в ролі спостерігачів-інспекторів були окруж ний про­ відник активу Хома — "С тарий” повітовий ’’Хмара” і ще якісь незнані мені члени проводу. Пригадую , як на політичних заняттях "Старий” пробував спровокувати мене до дискусії, але я мавши сумний досвід із вишколу активу попередньої зими, — пробував в більшості мовчати, тому що найскромніш у індивідуальну дум ку активісти схильні були кваліфікувати як зарозумілість "ю н ачків” . На закінчення цього військового вишколу у формі іспитів нам дали провадити дві стежі — одна проти одної. Одну провадив я а другу окруж ний провідник "В орон” . Наша стежа тоді перехитрила та взяала 1ше місце. "Ворона" і мене визнано "відмінникам и” , цебто такими, що закін­ чили з відзначенням. Після того подібні військові курси, звичайно, із набагато зменшеною програмою і без таких можливостей практичних вправ, було переводжено з нашого рамені для районових проводів ю-ва. При ревізії підчас арештування Гестапівці якось знайшли в мене пару ш кіців з такого вишколу, що їх ми в поспіху, не завваживши, не встигли заховати. Немилосердно били, щоб назвати, хто їх рисував, бо на шкіцах були дати, псевда курсантів і кодова назва станиці, де відбувався даний курс. Крім того, в нас переводжено виш кіпьно-виховні курси історичного та ідеологічно-політичного, а передусім організаційного й конспіративного проф ілю. Дівоча сітка, крім таких, переводила також вишколи санітарок. Зеня Хома була повітовою ю., Твоя М. — районовою над Коропцем, не пригадую районових з-над Липи і з-над Стрипи. На ті часи наш, підгаецький, повіт рахувався зразковим повітом юнац­ тва на цілий Край. Це стверджували вищі чинники, а навіть, мимовільно, один з інструкторів військового курсу підчас проходження вправи переда­ вання наказу "по л ін ії” . Він нагримав на М. Ф урду, що стояв поруч зі мною: ” о, бачиш чо підгаєччина на першім місци, бо пам’ять є!” Інструктор знав мене як повітового, а не знав, що М ісько теж з Підгаєччини! Кур­ 139

санти, що то знали, вибухли сміхом, і за те ми мали додаткову порцію карної муштри. На практичну заправу в ю нацькій роботі до нас присилали провід­ ників юнацтва з найбільш віддалених теренів — Криворіжчина... Лем ківщина. ” Ж ук” — Петро Пушка зразу був обласним, ’’Бистрий” — окружним організаційним, ’’Круга” — обласним виховником, а С. Ґоляш і ’’Ворон” — по черзі — окружними. "Зеро” з Яцком Гречкосієм і ін. перенеслись в чортківщ ину десь, мабуть, пізньою весною 1943, і тоді "Ж у к” вже був повним обласним юнацтва, а недовго перед нашим арештом 26.8.43 "Ж у к” вже був Краєвим організаційним юнацтва. В перестрілці з ґестапом 44 року він, по-моєму, впав вже як Краєвий П ровідник Юнацтва. Про це ми довідались в кацеті від В.К., що "онкель Андрій є ґешторбен” . Крім повітового юнацтва, я був теж шефом обласних зв’язків і тієї друкарні. Наші (ю.) зв’язки так справно ф ункціонували, що в уже пильних справах актив волів послуговуватися ними. "Пашні буряки” — то була стара, друкована публікація, а в нас д р уку­ валися на тему конспірації "Санітарні вказівки” . ’’Ю нак” , "Нація як спецієс” і інші друкувались у мене. — Мій брат Мих. був "головним ” друкарем, цебто помножував усе на цикльостилі, збивав, пакував і розсилав. Крім систематично-періодичного видавання "Ю нака” , у нас було видрукувано на цілий Край Постанови, мабуть, Надзвичайної Конференції ОУН, що відбулась пізною весною 43, чи раннім літом, в яких (Постановах) вже були узгляднені зміни в ідеології, програмі і політиці ОУН. Хоч мені весь час чомусь здавалось, — цебто: я був певний, — що то вже були Поста­ нови III Надзвичайного Великого Збору ОУН. Однак, зіставивши дати НВЗ (в половині серпня 43?) і нашого арешту 26.8.43, щось неможливо повірити, щоб в такому коротком у часі вони встигли були їх відреда­ гувати і, перебивши на матрицах, передати до нас до помноження. Не пам’ятаю як точно з тим було, навіть не можу сказати чи справді ми дістали були матрици, чи "Кудрява” перебивала їх у нас з машинопису. Знаю докладно, безсумнівно, що повну велику дерев’яну скр и н ю готових помножених, позбиваних і поскладаних тих Постанов того досвітку, як нас арештували, ми встигли були винести з ванькира і заховали у сусід­ стві в кінський зуб. Звичайно, сусід про це нічого не знав, ані навіть не догадувався. Так як не знав, що у його стодолі на молотарці (на витрісачах), прикривши приколотками, ми заховали були 5 стаціонарних писаль­ них машин, що їх наші ю наки на чолі з районовим з-над Коропця (серед­ нього району) були "зорганізували” у торговельній школі в Рогатині. Німці зпершу обстріляли село і тоді щойно з великим криком -гуком ввірвались в нього м о т о ц и к л а м и і автами. Це нас побудило і дало змогу повиносити усе з хати надвір куди попало, і поховати. Інакше, знайшовши др ука рню і все інше, були б нас постріляли на місці, бо мали нас на своїх списках як страшних ’’фербрехерів” . Наші хлопці тоді думали, що на нас доніс був сусід -пол як Стояновський, котрому через дорогу й глиниці було дуж е докладно, як на долоні, видно хто, коли чужий до нас приходив чи на роверах приїжджав. А наш оборіг, — якраз напроти його подвір’я, — нераз довкола був обложений 140

роверами. Щ ойно з Л іто пису УПА, том 2, стор. 53, ми довідалися, що видала нас полька Євгенія Біла, моя одноклясниця з Кута. Це стільки щодо доповнень В.К. В дальшому мої зв’язки вже були в учительській семінарії мітса Рога­ тин. В Рогатині я став студентом третього року учительської семінарії. Мене організаційно пов’язано із місцевою сітко ю школи і я зайняв пост провідника двох кляс, що в школі вважалося на рівні підрайону, тому що кожне місто становило повіт. В коротком у часі я став провідником семі­ нарії і звітував свому зверхникові Т.Т., що був набагато старший, а родом був із Збаражчини (село Токи, на Збручі). Тому, що місто Рогатин було опановане в більшості ОУН-мельниківцями, початки нашої праці були важкі. Але в коротком у часі семінарія була вповні контрольована нашим юнацтвом. Слід згадати, що більшість проф есорського складу були мельниківського переконання (Водонос, Безгріш ний, Кисілевський, Ратич) і вони старалися недопустити до дії організаційної сітки. Одначе на протязі мого перебування в семінарії 1942-1944 ми вповні опанували молодь та мали в своїх рядах кількох учнів-дітей видатних мельниківців міста Рогатина. Дії сітки в школі були пов’язані із сітко ю Рогатинського повіту. Т. зв. "сільська сітка ” була нашою допомогою . Кілька вишколів, що були прова­ дж ені крайовим проводом юнацтва (Іван Прокопиш ин — учень Бережан­ ської гімназії та тоді студент університету у Львові), були технічно підго­ товані силами повіту, і транспорт, безпека та приміщення для студентської сітки були їх відповідальністю . В цей період вишколи відбулися в селах Рогатинщини: Заланів і Руда. Із цікавих епізодів життя юнацтва ОУН в Рогатинській семінарії варто згадати, що культурно-освітня ділянка школи була під впливом сітки ОУН Академії та інші імпрези були виповнені відповідним змістом, що нано­ сило нераз клопоти директорові Кисілевському, напр, коли на академію 22 Січня запрошувано міський український уряд чи коменданта поліції (мельниківці), а прапор був вивішений синьою краскою вгору. Все таки кіл ько х проф есорів симпатизували нам та закривали деякі наші "нельояльні” виступи. Щоб здержати та елімінувати ю нацькі сітки, директор Кисілевський одного разу викликав чотирьох нас із четвертого курсу та заявив, що на нас в Гестапо є донос, що ми є організаторами сітки ОУН, тому треба щоб ми негайно це заперестали, бо в противному випадку нас гестапо всіх виарештує; покищ о дирекції школи вдалося запевнити німців, що це не є правдиве. (З а к ін ч е н н я в н а с т у п н о м у чи сл і)

141

Тисячоліття Християнства в Україні Великий Київський князь св. Володи­ мир прийняв християнство в Україні актом хрещення народу в Дніпрі, 14 серпня 988 року і об’єднав українські землі в одну могутню державу, чим поклав основи рел ігійного і національ­ ного розвитку нації. (На малюнку, зліва від тризуба, зображені герби:) Київщини, Чернігівщини, Переяслава, Сіверщини, Волині, Поділля, Запоріжжя, Таврії, Одещини, Херсонщини і Криму. (Зправа від тризуба): Львівщини, Галичини, Перемишля,Белз щини, Буковини, Закарпаття, Кубані, До­ неччини, Полісся, Холмщини і Харків­ щини.

Культурники мгр. Володимир Микула

ХРЕЩЕННЯ РУСИ-УКРАЇНИ І РОЗВИТОК ХРИСТИЯНСТВА В КИЇВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ Хрещення Руси-України в 986 році є о днією з найважливіших подій в історії нашої батьківщини і всього С ходу Европи, переломовою подією в житті Київської Держави, яка мапа величезний вплив на розвиток не тільки духового, але й матеріяльного життя українського й інших східньоевропейських народів. Тому не дивно, що ми відзначаємо 1000-ліття тої знаменної дати і намагаємося дослідити обставини, в яких наш нарід прилучився до сім ’ї християнських народів та збагнути вплив християні­ зації на дальшу історичну долю України. Чим дальше сягаємо в глиб віків, тим скупіш і вістки, тим більші прогалини в нашому знанні, тим більш непевний і неясний образ вирисовується перед нашими очима про життя-буття наших предків та істо­ ричну долю нашої землі. Не краще є і з відомостями про поширення християнства на українських землях до Володимира Великого. Всетаки знаємо, що проповідування євангелії над берегами Чорного моря почалося ще в апостольських часах. В Історії Церкви Евсебія Кесарійського, який жив у IV-ому столітті, і який основувався на достовірних джерелах, а саме записці старо-християнського письменника, Апостол Андрій дістав як терен своєї діяльности С китію , себто землі на північ від Чорного моря. З інших джерел довідуємося, що головним своїм осідком він зробив Синопу, місто на південному побережжі Чорного моря, в Малій Азії, сьогоднішній Туреччині. Звідси він та його учні могли відвідувати міста, що лежали на східньому побережжі Чорного моря, в Колхиді, себто сьогоднійш ій Грузії, Боспорське Царство над берегами О зівського моря та Грецькі колонії на Криму, зокрема Херсонес (Корсунь) і на північному узбережжі Чорного моря, Наприклад Ольвію при усті Богу. Звідси могла піти пізніше створена легенда про подорож Св. Андрея вверх Дніпром, поставлення хреста на Київських горах і благословення майбутнього міста Києва. Як відомо, границя Римської імперії довгі століття йшла по ріці Дунаю, а якийсь час і по Карпатах, а також Херсонес і західня частина Криму як рівнож північнозахідні побережжя Чорного моря належали до Римської держави. Серед римських легіонів, а також серед засланців, яких туди римляни висилали за різні провини, було багато християн. П ід кінець III століття за Діоклеціяна було вже єпископство в місті Томі, себто в сьогоднішній Констанці в Добрудж і. Ще раніше, бо при кінці 1-го століття до Херсонесу був засланий четвертий папа св. мученик Климентій, який навернув там багато людей на християнську віру і був за те покараний на смерть.

143

Згодом на Криму, а особливо в Б оспорськом у царстві, були засновані єпископства. Наїзд Германських ґотів із С кандинавії в Ill-му столітті по Хр. зруйнував більшість грецьких колоній над Чорним морем, а також Боспорське царство над Озівським морем. Втримався лиш Херсонес на Криму (біля сьогодніш нього порту Севастополя) та сама столиця Боспору Пантикапей біля сьогодніш ньої Керчі. Серед ґотів скоро поширилося християнство — правовірне серед східніх ґотів, а аріянська єресь серед західніх. Є пископ схід н іх ґотів, Теоф іпь, брав навіть участь у 1-ому Вселенському Соборі в Нікеї в 325 р. Аріянський єпископ Ульфіля пе­ реложив Св. Письмо на ґотську мову, і це — найстарший германський пам’ятник з IV-ro століття. Під навалою орди гунів у 375 році частина ґотів схоронилася на Криму, а переважна частина відступила на територію римської держави за Дунай. Кримські ґоти зберегли християнство і свою Єпархію довгі століття, хоч етнічний склад її мінявся. Гунська навала на Европу втягнула у вир боротьби також і слов’янські племена як своїх сою зників чи васалів. За гунами слов’яни посунули на південь у при­ чорноморські степи на місця спорожнені ґотами, та в Придунайську низину. Після розпаду гунської імперії Атилі, східньослов’янські племена стають відомі під іменем антів, предків русинів-українців та творять великі племінні об’єднання. Деякі з них ведуть боротьбу зі С хідньо-рим ською Імперією-Візантією, або стають її тимчасовими сою зникам и в боротьбі з іншими варварами. В літописному переказі про засновника Києва, пле­ мінного князя полян, Кия, говориться, що він ходив до Царгороду і ’’велику честь приняв від царя” , себто ввійшов у приязні взаємини з Візантією. Історики припускаю ть, що це могло статися коло 560 року по Хр. В тому часі також правдоподібно і був заснований ним город над Дніпром, що став містом Києвом. Слід по антах заникає десь у V ll-му столітті, коли напад аварів розбиває антський Дулібський сою з племен на Волині, відомий у араб­ ських письменників під назвою князівства "Валінана” . Якась невелика частина антів забрела аж за О зівське море над устя ріки Кубані, де проживало різнопестре населення на руїнах колиш ньої Боспорської дер­ жави. Звідтам походять також перші згадки про грабіж ницькі ватаги ’’русів” , які нападали на багаті міста на берегах Чорного моря, головно на крим ські посілості Візантії. Таким був наприклад напад великого русь­ кого війська під проводом князя Бравлина на місто Суґдаю (літописний Сурож, а сьогодні Судак) на південному березі Криму, десь на початку ІХ-го століття. Літературний твір "Ж итіє св. Стефана С урозького" опо­ відає, що там він пограбував церкву Св. Софії, де був гріб Св. Стефана, але відразу тяж ко захворів і виздоровів лиш, коли охрестився, а з ним охрестилися всі його бояри. Хто цей Бравлин був — чи слов’янин чи варяг — та звідки він тут з’явився і куди подівся, історики не можуть сказати. "Ж итіє" говорить, що він прийшов з ’’Новаграда” , але з котрого,невідом о, чи з Новгороду Великого з півночі, чи лиш збирав війська біля Неаполю ("Н овгороду") С китського (біля сьогодніш нього Симферополя) на Криму, чи ще з якогось іншого Н овгороду — невідомо. З першої половини ІХ-го

144

століття походять і вістки про якийсь Руський Каганат, себто князівство, в околиці О зівського моря. Історики припускаю ть, що центр його знахо­ дився на півострові Тамань біля устя ріки Кубані і що воно було власне предтечею того таємничого Тм утороканського князівства, яке відоме нам вже з літописів, а у візантійців було знане як Таматарха. Ця грабіжнодержавна організація створилася, як пише проф. Чубатий, при кінці VIIIго століття під проводом, мабуть, варягів з мішаного населення, між якими були спочатку й антські слов’яни. У 860 р. по Хр. на Візантію напало несподівано звідкись велике військо русів і сильно спустошило околиці Царгороду. Традиційно вважається, що це зв’язане з княжінням Аскольда і Дира, але сьогодні деякі історики припускаю ть, що це власне Т м утороканська Русь вчинила цей наїзд. С коро після цього ця Русь охрестилася і від тоді, як припускаю ть, Тмуторокань мала єпископа,а згодом навіть архиепископа аж до кінця XII століття. Таким чином, деякі історики вважають, що власне тут, в Тмуторокані, на Кубанщині, русиваряги і слов’яни-анти дістали своє перше єпископство. Одначе через страшні спустошення, які наступили там згодом, ми майже нічого про їх істор ію не знаємо. Величезне значення для поширення християнства серед слов’ян мала місійна праця Св. Кирила і Методія, апостолів, слов’ян, хоч грецького роду. У 858-860 році свв. Кирило і Методій їздили з місією до хозар і побували на Криму. Там у Корсуні (Херсонесі) Св. Кирило вивчав єврейську мову, бо багато хозарів були ж идівської віри, а також — що для нас дуж е цікаве — є вістка, що власне там він знайшов Євангеліє і Псалтир писані ’’руськими письменами” та одного чоловіка, що говорив тією бесідою . Що це були за "письмена” ми не знаємо, можемо лиш снувати здогади. С коро після того, у 863 році, на просьбу великом оравського князя Ростислава, Свв. Кирило і Методій проповідували у Великій Моравії, сьогодніш ій Чехії і Словаччині. Вони вже й раніше перекладали Св. Письмо та Богослужебні книги на слов’янську мову в її македонсько-болгарському наріччі, дуже близькому до тодіш ньої мови наших предків та записали їх слов’янською азбукою. Ця азбука основана на великих грецьких літерах, т.зв. "уставі” , з додатком буков на ті звуки, що їх у грец.кій мові не було. Винайдення слов’янського письма у двох видах — "глаголиці” і ’’кирилиці” — і переложення богослужебних книг з грецької мови на слов’янську мало епохальне значення для слов’янських народів, бо це багато улегшило їх християнізацію та прилучення до головних перводжерел тодіш ньої найвищої універсальної культури. Друга половина ІХ-го століття — це був час розквіту Великоморавської держави, яка обіймала не тільки територію сьогодніш ніх Чехії і Словаччини, але також і значні території на північ від Карпат, а саме Краківщину і навіть, мабуть, частину Галичини — землі білих хорватів. Є деякі основи при­ пускати, що враз з заведенням слов’янської обрядової мови і обряду у церкві у Великоморавській Державі, в Перемишлі, в землі Білих Хорватів було створене єпископство і звідси християнство промінювало на західні українські землі. На підтвердження такого здогаду цікаво відмітити, що польські археологи, після 11-ої Світової Війни знайшли в Перемишлі сліди 145

підвалин церкви, яка мала характеристичні риси ранньої західньоевропейської дороманської архітектури, що підходило б до часу Св. Кирила й Методія. І так, як бачимо, на початку 860-их років, в тому часі, як у Києві княжили А скольд і Дир, князі слов’янських наддніпрянських племен, що поклонялися Перунові, Дажбогові, Велесові й іншим поганським богам, на далеких окраїнах нашої землі, на південному сході в Тмуторокані на Кубані, а на заході в Перемишлі, в землі білих хорватів, вже світилися вогники християнської віри, і слово Боже в зрозумілій слов’янській мові ставало відомим серед населення. Поширенню християнства сприяла і торгівля, яка йшла головно водними шляхами між поганським и країнами Східньої Европи і християнською Візантією, а особливо головний водний шлях ” із варяг у гр е ки ” , який ішов Д ніпром і іншими ріками із С кандинавії до Царгороду, і яким сунули не тільки купецькі валки, але й військові ватаги авантюрників-варягів. Тими шляхами йшли походами перші Київські князі — А скольд і Дир, Олег, Ігор і Святослав. Серед бувальців-варягів та русинів траплялися такі, що служили наемниками у візантійському війську та що стали християнами. Є непевні відомості, що навіть князі А скол ьд і Дир стали християнами, бо на їх могилах були поставлені згодом церкви. Тоді як в договорах Олега з греками з 907 і 911 років всі поспи Олега присягали на Перуна, у договорі Ігоря з греками з 944 року велика частина із посольства Русі були вже християнами і складали присягу похристиянськи в церкві св. Іллі в Царгороді, яка була церквою для варягів і хозар-християн. Церква Св. Іллі була за Ігоря, також мабуть вже й у Києві. Важливою подією у приготуванні населення Київської Руси до загального прийняття християнства було охрещення княгині Ольги. З гід но з деякими

Н. С о м ко Х р и щ е ння У кр а їн и -Р уси .

146

правдоподібними відомостями, кн. Ольга була напів-слов’янського по­ ходження, її батько мав бути слов’янином, а мати варяжкою , і мала вона народитися в селі Вибутах біля Ізборська, недалеко сьогодніш нього Пскова над р іко ю Великою, де її батько був перевізником і де її знайшов князь Ігор збираючи данину серед племени словінів і кривичів. Інша традиція каже, що вона була з роду Гостомисля,останнього слов’янського князя племени словінів. Вона, як і її батьки і чоловік, Ігор, була поганкою і смерть Ігоря з рук збунтованого племени деревлян вона пімстила страш­ ною і ж ор сто ко ю пім стою в 945 році. Вона виявилася кращ ою органі­ заторкою держави ніж її чоловік, м удрою правителькою, яка не шукала війн, а старалася про мирну розбудову величезної імперії і її добробут. В Києві мабуть вона й запізналася з християнською вірою від християнваряг або місіонарів, що проникали до Києва навіть з далекої Ірляндії. Як виходить з багатьох свідчень, княгиня Ольга мабуть прийняла св. хрещення в Ц аргороді в 955 чи 956 році з рук самого патріярха і сам цісар мав бути її хресним батьком. Деякі дослідники припускаю ть, що вона була в Царгороді ще раз в 957 році. В її політичних плянах було піднести престиж київського престолу до рівня Візантії. Одначе візантійські полі­ тичні пляни щодо Русі її розчарували. Вона збагнула, що не осягнула політичної цілі своєї подорож і, бо після того відносини Ольги з Візантією охололи і вона нав’язує контакт з німецьким цісарем Оттоном І, щоб прислав єпископа та латинських священиків місіонарів на Русь. По довгім зволіканню була в 962 році вислана група місіонарів з Німеччини на чолі з єпископом Адальбертом, але вона мусіла повернутися з нічим, бо Ольга в міжчасі уступила від керування державою і передала її управління своєму синові Святославу, який відмовився стати християнином, насміхався з християнства, підтримував традиційне поганство та шукав слави у за­ войовницьких походах на довколиш ні краї. Поганська реакція з ще більш ою силою розгорілася після міжусобиць між синами Святослава, Ярополком і Олегом, які можливо були християнами і поганином Во­ лодимиром, а особливо після перемоги Володимира над Ярополком в 979 році. Володимир розумів, що для скріплення обширної імперії, що скла­ далася з етнічно різноманітних племен з різними племінними богами і віруваннями, найкраще було б мати одну державну релігію. Він пробував запровадити таку релігію на основі якоїсь синтези релігійних вірувань слов’янських племен, головно полян, мабуть з елементами варязькими. Він казав ставити ідоли Перунові і Хорсові, Дажбогові і Симарглові, М окоші й іншим богам у Києві та інших городах та приносити їм жертви, причім навіть і лю дські. Л ітопис оповідає про мученицьку смерть двох варягів-християн, що жили в Києві, св. Теодора і сина його Йоана, яких розлючена, підбурена волхвами поганська товпа вбила, коли батько відмовився видати сина, на якого випав жереб, на жертву богові для відсвяткування перемоги Володимира над ятвягами в 983 році. На місці, де стояла їхня садиба, була збудована пізніше Десятинна церква.

147

Що ж склонило Володимира до прийняття християнства всього кілька років пізніше? Можна припускати, що вплинуло на те багато причин. Перш за все добрий приклад його бабки, Св. княгині Ольги, може жаль за втраченими братами-християнами Ярополком і Олегом, може і вплив деяких з його ж інок, наприклад грекині — колишньої монахині, яку він забрав від убитого Ярополка, або болгарині, матері Свв. Бориса і Гліба, чи чехині-християнки, а може розповіді бувалих послів, воїнів та купців про благодійний вплив християнства на життя в інших країнах. Володимир ходив походом на "ляхів” в 981 році, коли вони вже були охрещені, і відібрав від них Червенські городи з містом Перемишлем. Можливо, що й там він зустрівся з християнами слов’янського обряду. Не треба також забувати, що Русь граничила на Дунаї з Болгарським царством, в якому вже понад 120 років процвітав слов’янський візантійський обряд, пись­ менство і мистецтво. Болгарські впливи через близькість мови мусіли бути дуже сильні. Вкінці вплив варягів-християн, західнього і східнього обрядів, між якими Володимир бував і з якими дружив, мусів бути також значним. Ісляндська саґа про Св. Оляфа Тріґвасона говорить, що Оляф, син норвезького короля Тріґвея, перебуваючи змалку як утікач з матір’ю при дворі князя Володимира, що перебував тоді в Новгороді Великому, заприязнився з ним. Підрісши, він пішов у світ шукати пригод і охрестився у Візантії. Оляф вертається вже до Києва, щоб переконати Володимира, щоб той також охрестився. Володимира тяж ко було переконати, аж вкінці ж інка його варяжка Олява чи Адлогія, "наймудріш а з усіх ж ін о к Воло­ димира” , як каже саґа, переконала його у правдивості християнської віри. Також умираюча мати Володимира, старушка Мальфа (Малуша), предска­ зала, що Оляф наверне Володимира на християнство. Хоч може деякі факти в тому оповіданні переплутані, але є в ньому певно і зерно правди. (п р и д о в ж е н н я в наст , чи слі)

Н. С о м ко : С вят о в К и є в і

148

ПОЕЗІЯ/ПРОЗА РОМАН БАБОВАЛ — ПОЕТ ЛЮДСЬКОЇ ТЕПЛОТИ

ОПйНА ПОЛОГА ОПАНА ВОЛОГА ОПАНА ПОЛОКЙ ОПйНА ПОЛОГА ОПЙИСі ВОЛОГА О КН А И ОКА ОПмНД ПОТОКА 0 ПАНІ ВОЛОГА ОПАК- ПОЛОГІ ОПАНІ ІЮ Л>'й ОКАНІ ПОЛОГА ОПА А ВОЛОКА ОПАНА ПОЛОС ОПАНА ПСЛОГ'Й ОПАНА ПОЛОК ОПЙНА ІСЛОГА О ПА*. ПОЛОГ ОПАНА ПОЛОТА ОПАНА Я&ДХА ОПйНА ПСЛ0».6 ОПЙНА ПОЛОГА ОПйНц К ЛОТІ СЛАНА П о т а олйн а по ло га опана в о ло га опана полога о па - - по ло га опн ‘ - полок ; она А ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОГ* ОВйНн ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОМ ОПЙНА ПОЛО*;... опана полог. ОПАЧА ВОЛОГА ОПАНА ПОЛО*» ОПАНА ПОЛОСА ОПАНА ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОГА ОПАНА И ОКА ОПАНА ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОГА ОПА А ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОИАЖ ПОЛЗКА ОПАНА ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОГ ОПАНА ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА П ОТА ОПй“ л ш ' * л* л '>«Л" А •» *» < ■ * * * » " « л“ л “ '•О ТА ОПА

Ж

ОПАНА

ПОЛ ОКА ІГ.

ОКА ОИАч* пи*м*.п и ім л н ік н >л н ипипи п и ли 'м ип н пи п и д о « ипмпп пияОКА ОПА А ВОЛОГА ОПЙНА ІЮЛОГ Й ОПАНА ВОЛОГА ОПАНА ПОЛОГА ОПАНА ВОЛОГА ОПАНА ПОЛОГ ОПйНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПАНА ВОЛОГА ОПЙНА П ОКА ОПйНА ВОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА ВОЛОГА ОВА А ВОЛОГА ОПЙНА ВОЛОКА ОПЙНА ПОЛОГА ОПнНА ПОЛОГА ОПАНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГ ОПЙНА ВОЛОГА ОПмпи ВОЛОКА ОПнНА* ПОЛОГА ОПАНА ВОЛОГА ОПйп- ВОЛОГА ОПЙНА В ОКА ОПЙНА ВОЛОКА OftW A ВОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГ.А ОВА А ВОЛОГА ОПАНА ВОЛОГА ОЧАН^ ВОЛОГА ОПАНА ВОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПАНА ВОЛОГ ОПйНА ГОЛОГ- ОПйНА ВОЛОГА ОПАНА ВОЛОГА ОПАНА ПОЛО»А ОПЙНА ПОЛОГА ОПАНА И ОКА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА ВОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПА А ВОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПЙНА ПОЛОГА ОПйНА ПОЛОГ

HCW 10 КОХАНОК ЛИСТИ Ю КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ Ю КОХАНОК ЛИСТИ АНСК ЛИСТИ ІЗ КЗХАНОК ЛИСТИ ІС КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КСХМОК КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ ю К О Ш Ж ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 ком ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ ю КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТ ИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ іо КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК листи АНОГ ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ ю КОХАНОК ЛИСТИ 10 КО Х іШ ЛИСТИ 10 КОХЙ ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИС** Щ гл м и п г аи гщ in м у м п г ш ети 10 КОХАНОК ЛИСТ исти іо коханок и с п и Г Т и ™ * 0 К0ХЙИ* * * * АЮК ЛИСТИ 10 K0XAH JI И І 1 П ОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК КОХАНОК листи 10 К0 *« «ж « * , . * ЛИСТИ 10 к о » ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ш ИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ ю КОХАНОК л е т * АНОК ЛИСТИ , п г п ''л и п г *ft r n v ftu w «м г»и tn m v /u in r f c f t u |Q КОХАНОК

“ИСТИ 10 КОХяпилДО К ОХ АНО К S£S WK,* «и ь и м х » »и ткіП щи ovXAHOK .'•С И АНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ10 КОХАНОК КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ ю КОМ ЛИСТИ 10 КОХАНОК К Т И 10 КОХАНОК ЛИСТИ ю КОХАНОК ЛИСТИ 10 rGXMQK ЛИСТ ИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ ю КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ АНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ ю КОХАНОК ЛИСТИЮ КОХАНОК КОХАНОК ЛИСТИ ю КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ ю ко-а ЛИСТИ ю КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ 10 КОХАНОК ЛИСТИ ю КОХАНОК ЛИС?

Родився дня 2 вересня 1950 року, в родині українських емігрантів-робітників в місті Льєж, в Бельгії. На шостому році життя почав вивчати українську мову в суботній школі. В 1962 р. виїхав до Риму, де прожив 6 л іт (термін середньої школи) в Папській Малій Семінарії, удосконалю ­ ючи знання мови. З роком 1967 почав "пристрастно” захоплюватися літерату­ рою, головно поезією, модерно-сучас­ ною. Відтак (1968) переїхав до Лю вену на університет, де й розпочав медичні сту­ дії. З бірок поезій ще не видав. Був д ру­ кований по різних журналах: "Визволь­ ний Ш л я х” , "К р и л а ті” , "С м о л о с ки п ” , "Ю нак", "Ш лях Перемоги"... Пише поезії (також і ф ранцузькою мовою), прозу — новелі — перекладає. Мріє написати колись роман. Д оробок: "Навіщо про те зга д ую ” , 1969, Лю вен (Бельгія, в-во Зоря; ЛИСТИ 10 КОХАНОК

” La nuit Les oiseaux", 1972 Paris. Ed. ” Les paragraphes Literaires de Paris” , ’’П одорож поза ф орми” , 1972 Н ю -Й орк, В-во Н ью -йоркської Групи; "Омана Молока і Листи до коханок” , 1985, Шарлеруа (Бельгія), самвидав.

ІС КОХАНОК ЛИСТИ ЛИСТИ 10 КОХАНОК

149

Найновіша збірка поета: Нічні Перекази

МОРСЬКА ПОЕЗІЯ леґенда — біла, нескінченна. сонце — що горить, лишаючи під ш кірою смак воску. у п іску — посіяні сліди, що їх вітри стирають звільна зламаним крилом. десь — мушля ще ніким не знайдена. Як і в щойно наведеній мініятурі, такт і в деяких інших Роман Бабовал висловлює свої почуття через пейзажні мотиви ’’Л іто ” : море — чайками поросле, розмах крил — немов ніколи ще не кошена пшениця. по стеблинах недопите сонце, клаптик неба. на твоєму тілі — літо, наче голуб.

Також "Восени” : ми підняли листок дубовий вщент зів’ялий,

що

нагадував нам барвою — самотність, і заглянули в ріку, де сонце плавало з лискучою щокою, щоб себе переконати, що іржа ще всього не поїла.

151

З ПРИВОДУ НОВИХ ПОЕЗІЙ Р. БАБОВАЛА (РС) Не так давно ми отримали від Романа Бабовала видану ком п’ю ­ терним способом його віршовану книж ечку "Омана молока і листи до ко­ ханок”. Про автора відомо, що він лікар за фахом, живе у Бельгії, крім у к ­ раїнської, пише також ф ранцузькою мовою, а мистецькими уподобаннямми пов’язаний з т.зв. "н ью -й ор ксько ю гр упою ” поетів. Ця група — якщо брати її як цілість стоїть на позиціях новітньої, "авангардистської” поезії Заходу. (Термін "авангардистський” тут вжито не в політичному значенні, а в суто-мистецькому). Тож, скориставш ись з нагоди, я спробую тут, дуж е схематично і спро­ щено, розповісти про деякі різниці поміж традиційною та авангардист­ ською поезією. Отже, в чому суть тих ґрунтовних змін, які виникли в літе­ ратурі на початку нашого сторіччя? А зміни ці кардинальні і всеохопні. Почніми з рими. У 19-му віці риму визначали головною ознакою поезії — на цю тему існує цілий трактат ф ранцузького поета й теоретика літе­ ратури Теодора де Банвіля. Ш опеннгауер писав, що справжнього поета можнапізнати по невимушеності його рими. Натомість метафора вважа­ лася лише о днією з прикрас вірша — і то на нижчих, так би мовити, щаб­ лях поезії. А на вищих — за зразок правила "Божественна ком едія” Данте — метафора стає непотрібною. У новітні часи, навпаки, скасовано риму (а якщо не скасовано, то за­ ступлено римоїдами чи дисонансами), а метафору проголош ено суттю поезії. Перенесенням ваги на метафору пояснюється й те, що услід за ри­ мою, відпав і розмір: мірилом ритму стала на кількість складів, чи стіп, чи наголосів, а графічне написання, де в одному рядку може бути десять слів, а в іншому — тільки одне. Давню тезу Ґете "Тільки про навіженого і цілковито безладного мистця випадає казати, що в нього все своє, про справжнього — неможливо...” — цю тезу заступлено гаслом діяметрального протилежного змісту: "Своє й по-своєму!" Рівнобіжно в поезії розвивалися такі явища, як вульгаризація лексики та замилування в неґативно-естетичних образах. Часто до цього долуча­ ється, так би мовити, оголонеість сексуальних мотивів, а побіч із нею — як у лівому поета Пабло Неруди — політична заанґажованість. А тепер повернімося до збірки Романа Бабовала "Омана молока і лис­ ти до коханок". І сама назва, і технічне оформлення книж ки свідчить, що гасло "Своє й по-своєму!” припало йому до серця. Вірші надруковано в колонку, де слова чи невеличкі групи слів стоять одне під одним. Однак, автор не намагається ні затемнювати змісту занадто складними метанорами, ні "забрудню вати” його вульгаризмами та неґативно-естетичними матеріялом. Навпаки, образи Бабовала — якість світлі, сонячні. Ось кілька його мініятур: 152

Свого часу автор рецензії приятелював у Буенос-Айресі з тамтешніми поетами-аванґардистами. І кожен з них писав про свою самотність — бо це одна з модних і головних тем сучасної поезії. Не уник цієї теми й Роман Бабовал: ВЕЧІРНЄ вітер став зернистий І напрочуд теплий, звечора, ножем перетяла надвоє пташка небо: по чуйнім обличчі — сік цитрини. місяць викотився із-під хмари, зупинився яблуком у нашому вікні спокусливим, напівобгризеним уже самотністю. На закінчення додам, що мені було б цікавіше читати ці мініятури, як­ би вони мали ф орму іранського рубаї, китайської танки, чи японських гайку (що у нас їх звуть також ’’х о кку ” ). Ігор Качуровський (скорочено)

НІЧНІ ПЕРЕКАЗИ На початку 1987 р. Роман Бабовал видав чергову свою збірку віршів, п.н. ’’Нічні перекази” в Українській Офсетній Печатні у Бельгії, у Брю с­ селі. Мистецька обкладинка і профіль автора належать відомому мистцеві Любославові Гуцулю кові. Збірка має 94 сторінки, дві частини: перша — 51 віршів та друга, п.н. ’’Уламки Дзеркала” — ЗО віршів. При кінці збірки ви­ числені друковані твори поета, яких вже появилося 5 збірок — французь­ кою та українською мовами. Для любителя поезії — ця збірка мистецька насолода свіж их картин і асоціяцій думки, таких типічних поетові.

153

Р. Б абовал — НІЧНІ ПЕРЕКАЗИ

і. згорів ліс уночі: день випав сірий, попелястий, у криниці місяць — мов утоплена одута жаба.

II.

В МОЇМ СЕЛІ

у лісі серед карликів, драконів і грибів моє ім’я згоріло.

І. в моїм селі на дні криниці досі зберігається для божевільних місяця відламок, а води немає, не було.

МІ.

2.

пустився дощ, лишилася твоя тривога і пожовкла фотографія, за стіл засядьмо — розажу тобі, чому горів ліс уночі, чому дерева не розбіглися, я розкажу: послухай.

тисячами вимирали у моїм селі птахи, коли ти вибиралася безповоротно за покоси, і донині в нас птахів немає.

3. в моїм селі дідам зів’ялу пам’ять розгризає вогке літо і запродується за порогом ніч.

4. в моїм селі безсила — навіть смерть.

154

Р. Б абовал — НІЧНІ ПЕРЕКАЗИ

я — одержимий вітер, що розлився з глиняної чаші, міст між утомою і пам’яттю прадерева, що родить ж олуді отрути, сиве полум’я з далеким присмаком пожежі овоч, що цурається віджити, бо — сиріший від землі. глибока незагоєна рана на твоїм чолі, незмивна пляма крови на твоїх долонях, вижидання неісную чих птахів, яких вигадуєш щоранку

ПТАХИ з птахами довго ми браталися та врешті зрозуміли що весни не буде вже мабуть ніколи і з плечей в калю жу поскидали гнізда звиті з коренів і шумів. відлетіли птиці поза сон гуртом лишивши кожному: в очах — краплинку неба, в серці — ж муток пуху й на долонях — невиразну долю.

155

Р. Бабовал — НІЧНІ ПЕРЕКАЗИ

ФАЄРІЯ СНІДАННЯ над ранком принесу тобі на стіл м’ясисте море, викурене з мушлів. у пісок зарию недогризені докори — щоб дні стали круглі, як сухі горіхи, попрошу птахів співати колискову: тихо-тихо, щоб бува хтось не прокинувся, розсиплю комашні кришки свого сумління, вщерть наповню білі ф іліжанки твоїм запахом, прилине на гостину вітер, може — ти? і безіменний звір? мені віддасть лице дитяче тепла казка. а якщо десь припадком знов обізветься тоскний дзвін: тоді — на мить лише! — сховаю усміх до кишені.

СЛІПЕЦЬ зненацька підійшов, і став, казки розказуючи, небо розгризати. не випитували ми, кому віддав він свої очі? чи були вони колись у нього?

— діти ж плакали щоразу, як в його зубах ха кожним словом хрускотіло сонце.

156

C fM if XXXVI ВСЕАМЕРИКАНСЬКИЙ ЗДВИГ СУМ-А ВІЧНА СЛАВА БОРЦЯМ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ

Б у н ч у ж н и й П е т р о Ш м іґе л ь з в іт у є к о м е н д а н т о в і Я р о с л а в о в і П е т р и ко в і

Всеамериканський Маніфестаційний Здвиг 1987 сумівської молоді та зорганізованого українського громадянства випав незвичним: 12,000 учас­ ників заповнили "клаптик України” , яка купається в прекрасних кетскільських горах. Тут вже стала традицією широка діяльність сумівської мо­ лоді: окрім вшанування Героїв в оф іційних церемоніях, молодь духово на­ снажується українською духовістю , бере участь в спортових змаганнях, розважується в українській атмосфері з численними друзями з більших і менших о -ків українського життя, нав’язує дружні взаємини і повертає на слідую чий рік, бо "клаптик української землі” притягає все сильніше і сильніше... С кільки тут перейшло за 36 Здвигів танцювальних ансамблів, хорів і оркестрів ніхто не скаже — спогад лишається в серцях колишніх учасників, які мають нагоду похвалитися пережитими успіхами, та у витинках з преси, які зберігаються в архівах КУ СУМ-А. Цього року присутність молодих дивувала: в оф іційному звіті комен­ дантові Здвигу звітовано — 1,550 учасників разом з технічним персона­ лом. Бунчужний Петро Шміґель звітував виструнчившись: ’’готові до від­ криття оф іційної маніфестаційної частини!” Комендант д-г Ярослав Пе­ трик, на цьому становищі — ветеран, передав звіт Голові КУ СУМ — Аскольдові Л озинськом у, а цей — Голові ЦУ СУМ Евгенові Гановському. ’’Честь України — Готов Боронити!” пролунало з тисячів грудей на вітання Голови ЦУ СУМ.

157

П р а п о р о н о с ц і п о хи л и л и п р а п о р и в п о ш а н і

Щ орічний сумівський Здвиг характерний ще тим, що в цьому часі тут кінчається останній з сум івських таборів, закінчую чи сезон таборування: а саме вишкільний табір для майбутніх виховників та лідерів сум івського життя. Табір цей береже наче зіницю в оці КУ СУМ і особлива таборова комісія, свідомі, що обличчя завтрішнього СУМ-у залежить від цьогоріч­ ного виховання майбутніх кадрів провідників. Треба з гордістю ствер­ дити, що цьогорічний сезон таборування увінчався широким успіхом — 350-400 молодих осіб пройшли через табори СУМ тільки в Елленвіл. Цьогорічним комендантом виш кільного табору був д -г Корнель Василик: табір характеризувався високою здисциплінованістю і дав гарний вклад у культурно-мистецький попис. Головним виховником табору був д-р Ігор Мірчук. Цьогорічна команда Здвигу складалася з такого провідного штабу людей: Ярослав Петрик, комендант; Петро Шміґель, бунчужний; Нуся Box і Ліда М икитин — писарі, Корнель Василик — мистецький керівник; Роман Глушко, Іван Лещук, Павло Чебіняк — спортові керівники; Мирон Корнага, Марія П’ятка, М. Биц — фінансові; Василь Лавро — господарський; Ірка Приймак — декорації; Петро Шміґель — зовн. зв’язки; Марія П’ятка — про-

53-члення о р ке с т р а "Б а т у р и н " була о к р а с о ю XXXVI З д в и гу СУМ

158

К о м е н д а н т с а л ю т у є Д о с т о й н ій П р е з и д ії XXXVI З д ви гу

паганда; Ю рій Наконечний, Михайло Ш ашкевич — служба порядку; Осип Рожка, Анна Ґелетей — преса; Тарас Гнатишин — технічний керівник; Степан Ж уравський, Б. Ж уравський, Михайло Носаль — вступи, шатра. На XXXVI-ий сумівський Здвиг прибули майже всі сумівські Осередки, навіть з далеких стейтів, як і гарна репрезентація з Канади; між Осередка­ ми особливо відмічувалося участь осередків Дітройту, Парми-Клівленд, Чікаґо, навіть з далекого Льос Анджелесу була делеґація. Субота, 10 рано: на тлі розсміяного дня, помимо радієвих заповідань дощевої погоди, замайорів гордо національний прапор на щоглі, поруч зоряного американського, а з сотень грудей вирвалося грімке "Гартуйсь! . Почався Здвиг: секретарка Нуся Box відчитала наказ КУ СУМ на від­ криття 36 Здвигу, покликання команди, порядок дня. Як щороку, Здвиг відмічував певні річниці, під загально прийнятим гаслом Вічна слава Борцям за Волю України!” . Були ними: 70-річчя від початку української революції, 80-ліття народин Т. Чупринки-Ш ухевича, 45-ліття УПА, 40-ліття Рейду УПА на Захід. Цілий день був легким, з мистецькою програмою; ве­ чером — забава. Недільна програма почалася світло і торжественно. На сумівську Оселю прибув, як це на-перід заповів, стемф ордський Епарх Владика Ва-

П р а п о р о н о с н и й О -к ім. ген. хор. М. Т а р на всь ко го в ід к р и в а є де ф іп я д у; на чо лі з п е р е хо д о в и м п р а п о р о м К У СУМ.

159

силь Постен, якого привітав шпалір в кількасот сумівців, який розмістився при вході на Оселю, де виднів великий напис ’’Вітай Владико!” В асисті генерального вікарія о. Патрикія Пащака, ЧСВВ, пароха церкви Святого Юра та о. Василя Завірюхи. Прибули й питомці стемф ордської семінарії та Сестри Служебниці. Владику привітав Голова КУ СУМ на площі перед Пам’ятниками Героїв, хлібом та сіллю та попросив для сум івської молоді архиерейського благословення. С упроводив Голову КУ СУМ, комендант Ярослав Петрик. Владика прийняв дари вітання, подякував, поблагословив та приступив до відправи Архиєрейської Служби Божої. О красою цьогорічного Здвигу був танцювальний ансамбль з Чікаґо при осередку СУМ ’’Україна” під дирекцією В. Літвінова та оркестра Бату­ рин, яка реорганізована, грала бадьоро. Оркестра Осередку СУМ в Т о­ ронто в часі літургіі грала релігійні гимни та пісні, під проводом дириґен-

Іс т о р и ч н а св іт п и н а {зліва ): В ладика В. П о ст е н, Е па р х С т ем ф орду, Владика М ст и сл а в (УА П Ц ) і голова К У С У М А с ко л ь д Л о з и н с ь к и й

та О. Брездена. Тисячні маси з набож ністю слухали релігійної відправи. Проповідь о. Пащака на тему нашої досконалости як одиниць і як україн­ ців застановила не одного присутнього. П роповідник вклю чив у свою проповідь цитати активістів УКЦеркви в підпіллю М. Гаврилова, Йосипа Терелі та інших, перлини духовости, яких він зумів обробити в своєму слові. Багато з присутніх приступало до Святого Причастя. На закінчення відправи Владика роздав присутнім масам медалики з нагоди Тисячо­ ліття. Не забув Владика і про виховання священиків і потреби стемф ордськоі Семінарії св. Василія: в часі Служби Божої проведено на цю благо­ родну ціль збірку (тацу), а учасники Здвигу щедро відгукнулися на заклик Владики Лостена. В тому ж часі прибув Митрополит УПЦ — Мстислав, який для потреб 160

православних вірних відправив Святу Л ітур гію і духовим словом-поученням під кр іпив віруючих. Достойного гостя привіталии в асисті Голови КУ СУМ А. Л озинського, Голову ЦУ СУМ Е. Гановського і Голови КВРади Мирослава Шміґеля: Владика Митрополит Мстислав не зважаючи на поважний 90-літній вік виявляв неабияку живучість в слові і поведінці. Приємною і будую чою несподіванкою була для учасників Здвигу зу­ стріч світлих достойників, які в світлі Христової любови обнялися, оцим засвідчую чи братню єдність і я к українців, на що вдоволена публіка многотисячна реагувала бурею оплесків. На трибуні засіли почесні гості: Владика Василь, о. П атрикій Пащак, ЧСВВ; проф. М. Чировський, Голова ООЧСУ; Б. Качор, секретар ООЧСУ; Микола Грицков’ян від СБ УПА; Марія Д упляк — Голова КУ О рганізації Оборони Лемківщини; Ярослав Ф енин, представник КУ СУМ Канади; Л іда М икитин — Голова КУ ТУСМ; мґр І. Кобаса — КВОР; Степан Гавришин — УНС, інж. В. Янів КОКВ II Дивізія УНА; мґр. Павліна А н дрієнко-Д анчук — Ш кільна Рада УККА; І. Телю к — Братство І-оі Д ивізії УНА; І. Смолій СУК Провидіння, Микола Ковальчин — Голова Т-В УПА Аме­ рики, М. Мицьо — Голова Ф ун да ц ії Д ослідж ення Лемківщ ини, Р. Маринович ГУМ, Б. Т одорів — П ровидіння: Володимир Мазур — О УВФ , Б. Ф утей, новономінований федеральний суддя з Вашінґтону. Д о цього почесного гурту представників долу­ чився М итрополит Мстислав і о. І. Ткачук.

Офіційна маніфестаційна частина XXXVI Здвигу почалася звітом до керівних органів: бунчуж ного — комендантові Я. Петрикові, коменданта Голові КУ СУМ Аскольдові Л озинському, Голови КУ — Голові ЦУ СУМ — Евгенові Гановському. Гордо піднявся по щоглі блакитно-жовтий націо­ нальний прапор, так як і зоряний американський — під звуки оркестри ’’Батурин” та співу славні із тисячними лавами молоді та громадянства. Героїв, які упали за Волю України, особливо з лав ОУН-УПА вшановано

Голова К У д. А. Л о зи н с ь к и й , ко м е н д а н т Я. П е т р и к і с у м ів к и віт а ю т ь В ла д ику М ст ислава

161

вінцями. Сурмач П. Кардаш відіграв салют, при затамованих віддихах за­ стиглих в мовчанці тисячних лав і гостей. Головну, глибоко-змістовну доповідь виголосив А скольд Лозинський, роз’ясню ю чи аналітично цьо­ горічні річниці, згадуючи річниці смерти Ярослава Стецька, а довше зупи­ нився на річниці чорнобильської трагедії, яка завдала руками Москви болючий удар українській Нації. Він закликав М оскву до відповідальности за поповнений злочин. Ще вітав учасників коротко від О У В Ф — ред. Володимир Мазур та Голова ЦУ СУМ Е. Гановський коротким словом при­ віту. Голова ЦУ використав присутність Владики Мстислава, щоб подяку­ вати Митрополитові за його позитивне ставлення до сум івської молоді. Ще промовляв представник УККА — Ігор Длябога. Відчитано привіти Патріярха Мирослава Івана Кардинала Л ю бачівського, привіт від Проводу ОУН. Для скорочення програми відчитано список наспілих привітів від політичного світу українського та американського та молодечих організа­ цій. Деф ілядою Осередку-перш уна Пассейку ім. ген. хор. Мирона Тарнавського розпочато довгу деф іляду сумівських Осередків з прапорами та в повних сумівських одностроях. Гарно запрезентовані були представ­ ництва з Канади: О-к СУМ Монтреаль, Місісаґа та Торонто, з прекрасною оркестрою "Батурин” у 53-членному складі. Культурно-мистецьку програму заповідали Корнель Василик і Ґеня Кузьмович-Блага, які знаменито вив’язалися з свого обов’язку, Публіка була зачарована виступами чікаґівської України та торонтонського "Бату­ рина” . Бравурний виступ витонченої ’’України” з ш ирокою ґамою репер­ туару, це неабияке мистецьке пережиття, якого так бракує нашим естра­ дам. ’’Україна” дає глибоку гаму чуттів — радість і сміх, залицяння, сльози і весільну радість. — а все у рухах, виразі, у молодечих пружистих м’язах звинних танцюристів. Вони вміють передавати красу, гармонію, — україн­ ську душу, завдяки вкладу таланту маєстра В. Л ітвінова та керівникові групи Ярослава Куляса, який опікується танцювальним ансамблем з рамени Осередку СУМ ім. М. Павлушкова. Учасники Здвигу щиро приві­ тали великий поступ рочестерського "Д ун а ю ” , який значно підріс в мистецькому рівні, як і найменших — йонкерську танцювальну групу. Виступав Батурин, чаруючи публіку грою. Присутні заслухали в’язанку стрілецьких пісень, та інші пісні під вмілою батутою маєстра О. Брездена, які вдячна публіка тепло оплескувала. Вечером того ж дня, зараз по закінченні виш кільного табору, який притуягнув чималу публіку, Україна продовжувала свої виступи разом з Батурином, але раптова зміна погоди, заповіджена два дні перед тим бур’я.унеможливвила дальші виступи, які не зважаючи на негоду, таки добігали вже кінця. Оригінальним додатком до Батуринського репертуару стрілецьких і народніх пісень була "Червона Рута” з чуттям відспівана солістом І. Курієм. Висліди спортових змагань у категорії футбольних змагань переда­ вали зусилля і вмілу гру спортовців. Змагалися чотири дружини: Чікаґо, 162

Клівленд і Йонкерс та дружина з Канади. Окрім того багато дружин змагалися у відбиванці. У ф утбольному змагу перемогу здобули: перше місце дружина з Чікаґо, два другі місця — Клівленд і Йонкерс, а третє місце одобила дружина з Канади. Спортом занимався д -г Іван Лещук. Участь дружин була задовільна. Прибули такі дружини змагунів у відбиванці; що здобули нагороди: Пассейк, 1, Йонкерс 2, Н ью -Й орк 3 у категорії змагань юначок. У категорії ю наків Пассейк (1), Йонкерс (2), Бостон (3); у категорії дружинниць вийшли переможними дружини Йонкерсу (1) і Н ью -Й орку (2); а у категорії д руж инників Рочестер (1), Йонкерс (2) і Бінґамптон (3). Можна додати, що учасники добре розважалися вечорами під звуки українських оркестрів, таких як ’’М’який знак” , "Червона Рута” , "Чарівні Очі” і "М рія” до пізньої ночі. Виставочні стенди, яких цього року було більше як минулого та вистави образів давали змогу забезпечитися найновішими модерними платівками, чи надбаннями з нагоди Тисячоліття, так як творчістю Бортнянського, набути так потрібку книгу для бібліотеки у стенді пана Василя Маґаля, чи в інших, золоті вироби, орнаменти, кераміку; сумівські сорочинки з нагоди Тисячоліття були цікавим товаром до набуття для зацікавлених. Цей 36-ий сум івський панамериканський Здвиг під кр іп и в у всіх здорову віру в силу української зорганізованої громади: наша сила полягає в нашій зорганізованості і здисциплінованості, в чому безсумнівно веде перед Спілка Української Молоді, як здорова надія української громади на еміграції. О. Рожка

З агал ьний в и д на у ч а с н и к ів з В.К. зд в и т у

163

14-ий КРАЙОВИЙ З’ЇЗД СУМ В АВСТРАЛІЇ 18-19 липня 1987 p., в Мельборні (Австралія) відбувся 14-тий Крайовий З ’їзд СУМ, з участю 46 делегатів, які репрезентували сім Осередків: Сідней, Аделаїда, Нюкасель, Брізбан, Д ж ілонґ, Канбера і Мельборн. Незаступлений був Осередок Перт. З ’їзд відбувся під виховним гаслом СУМ на 1987 рік ’’Вічна слава борцям за волю України’'. Голова КУ СУМ д. С. Романів, вітаючи делегатів З ізду підчеркнув, що будучість нашої Спілки залежить від вкладу праці і посвяти всіх делегатів і членства, яке вони репрезентують. Кожна Управа Осередка повинна виробити реальні пляни праці до здійснення по своїй спроможности та вести працю згідно програми і засад СУМ. З іздом провадив д. М. Моравський, який відчитав надіслані писемні привіти, які наспіли від: Центральної Управи СУМ, о. Д. Сеніва-Капеляна СУМ, Крайових Управ СУМ: Америки, Канади, Аргентини, Ф ранції, УЦЩР, ЯВУ — Аделаїда. Усні привіти зложили: Преосв. Владика Кир Іван Прашко! голова О УВФ — д. Юрій Венгльовський, голова СУОА — д. М. Моравський! п. Л. Гаєвська-Денес, Ґ . Кравчук-Аделаїда, д. М. Когут передав привіт від Станиці Пласту, д. Д. М оравський від ЛВУ, д. Я. Дума від Ф ундації Склепковича, д. Д -к Моравський від Укр. Кооперативи. В почесній президії були ще: д. О. Чубатий, бувший голова КУ і д. Р. Захаряк голова ЛВУ-Австралії. Із звітів, які були надруковані та розіслані всім делегатам перед З’їздом довідуємось, що стан членства СУМ Австралії є 931, розподілений по клітинах суменята — 103 мол. юнацтво — 149 стар, юнацтво — 163 друж инники — 221 сеньйори — 295 При Осередках д ію ть слідую чі мистецькі одиниці, які начисляють 575 членів. танкові групи — 6 хори — 5 оркестри — 2 драм, гуртки — 5 М истецькі одиниці СУМ беруть активну участь в концертах суспільногромадських і церковного характеру, влаштовують самостійні концерти, репрезентують українську культуру серед чужинців, а що найважніше: вивчають і задержую ть народню мистецьку культуру серед молоді на­ родженої і вихованої на чужині. Підчас каденції КУ відбулося ряд важних подій, в якій КУ була активним чинником, а саме: — 7-ий Здвиг СУМ, який відбувся 5-6-7 квітня 1985 р.

164

— Участь ЗО членів СУМ Австралії в 111-ому Світовому Злеті в Лос Анджелес в 1984 р.

— Спонзоровано Ансамбль "Іскр а ” в квітні 1986 р. з Канади — Спільний табір СУМ-Пласт в грудні 1986 р. в рамках 5-го Здвигу Укр. Австралії — С понзоровання д. А. Гайдамахи з Німеччини в лю том у 1986 р. на відвідини Осередка — Авдієнція членів КУ в березні 1986 р. з Блаж. Патріярхом Ми­ рославом Лю бачівським — голова КУ д. С. Романів репрезентує і виголошує слово від укр. молоді на похороні сл.п. Ярослава Стецька — Голови Проводу ОУН в липні 1986 р.

— Участь голови КУ в Пленарному Засіданні Центральної Управи в квітні 1986 р.

— відвідано Осередки Австралії 19 разів — різними членами КУ — писемні контакти з Осередками через ЗО обіж ників Із Звіту головної виховниці подр. С. Жабак довідуємось, що юнацтво СУМ є обхоплене в 45 роях і відбуває регулярно свої сходини. Виховники при Осередках відбувають сходини для обговорення всіх справ виховного характеру. Осередки щ ороку влаштовують День Ю нацтва або День Сумівця, Свято Архис. Михаїла — Патрона СУМ, Різдвяні Святвечорі, Семінарі Виховників і Д руж инників, Ювілейні відзначення та ряд розривкових занять, які часто є засобом збірки ф інансів в Осередках. Про справи сумівських видань звітувала подр. Ірена Когут, яка подала стан передплатників сум івських журналів Крилаті — 76 і Авангард — 37. Стан передплатників є цілком незадовільний в порівнянні з нашим членс­ твом. Всі Осередки повинні заохочувати своїх членів бути передплатника­ ми таких цінних журналів, якими є "Крилаті” і "Авангард” . д. Павло Сенів — секретар КУ, подав звіт з своєї праці, а фінансовий д. Дмитро М оравський подав обширний звіт про ф інанси Крайової Управи. Крайовий 3 ”їзд затвердив надання ПОЧЕСНОГО ЧЛЕНСТВА для слідую чих: Роман Дума — Осередок Д ж ілонґ Степан Гриців — Осередок Мельборн Осип Ковальський — Осередок Сідней Марія М енцінська — Осередок Перт о. Дмитро Сенів — Осередок Перт Софія Яцишин — Осередок Квінбієн Осип Тарнавський — Осередок Нюкастель Роман Гробелько — Осередок Нюкастель Крайовий З ’їзд затвердив номінації від Осередків, та надав 2-гі і 3-ті ступені у ділянках: виховній, культурно-мистецькій, суспільній та госпо­ дарчій, як рівнож затвердив номінації на надання 4-го ступеня Цен­ тральною Управою для слідую чих членів: 4-тий ступень Виховника д. Ю рій Венгльовський, д. Петро Сорока, д. Михайло Моравський, д. Степан Романів, подр. Ірена Когут 4-тий ступень Суспільника д. Юрій Венгльовський, д. Степан Лисенко 165

4-тий ступень Культурника подр. Наталка Моравська, д. Дмитро Моравський, д. Маріян Костю к Після закінчення першої сесії З ’їзду, розпочались праці ком ісій: ви­ ховної організаційної і фінансової, які розглядали ряд питань пов’язаних з дотичною їм ділянкою . Постанови праць ком ісій затвердив З ’їзд, як зобов’язую чу програму на нову каденцію. Верифікаційна комісія розглянувши працю КУ, поставила внесок на уділення абсолюторії уступаю чій КУ. Номінаційна комісія представила внесок на вибір проводу КУ, який прийнято одноголосно. Крайову Управу дальше очолив д. Степан Романів. Інші ф ункції перебрали: д. Петро Дума — секретар, подр. Славка Жабак — реф. сеньйорів, д. Д м итрик Моравський — ф інансовий, подр. Ірена Когут — реф. преси і сумівських видань. Контрольна комісія — голова д. Роман Захаряк, члени: Вол. Орф іній, Ст. Когут Товариський суд: — голова д. Олесь Чубатий, члени: Ґеня Кравчук, О. Концевич. Голова резолю ційної ком ісії д. Роман Захаряк відчитав схвалені Резолюції 14-го Крайового З ’їзду, які прийнято одноголосно. В неділю, всі делегати вислухали Сл. Божу, а після обіду продовж у­ вали наради З ’їзду. Головними точками нарад були дві справи: Крайовий табір СУМ 1987/88 в Аделаїді та Світовий Злет СУМ в серпні 1988 в Римі. Делегати порушили ряд справ відносно вищезгаданих подій, та вирішили певні справи над якими дальше будемо працювати. Відспіванням сум івського гимну оф іційно закрито 14-тий Крайовий З’їзд СУМ, але для членів КУ і всіх голів О середків праця ще не скінчена. О станньою точкою програми це Пленарне Засідання, в якому розглянено біжучі справи як: Здвиг СУМ 1988 р. відзначення 1000-ліття Хрещення України та певні організаційні справи. Підчас З ’їзду дуже жертвенно працювали в кухні подруги: Н. Орф іній, Ганя Орфіній, Л. Білик, які приготовляли для делегатів дуже смачне харчування, а подруги з Мельборну допомагали гостити всіх гостей. На закінчення З ’їзду відбулась остання товариська вечірка і делегати мали можливість дальше дискутувати і обміню ватися думками про пляни на будуче з вірою, що зусилля, яке вкладаю ть іде на користь нашого нескореного народу. І. к.

У ч а с н и ки X IV К р а й о в о го З ’їз д у С У М А в с т р а л ії

166

УКРАЇНЦІ В БУЕНОС АЙРЕСІ ДОМАГАЮТЬСЯ РЕЛІГІЙНОЇ СВОБОДИ В УКРАЇНІ М іж демонстрантами численна група сумівської молоді з власними прапорами Буенос Айрес вже добрих п’ять років не бачив такого великого Здвигу громадянства: 9-го жовтня ц.р., у п’ятницю, о год. 6-ій вечора зійшлося на Площі Святого Мартина, визволителя Арґентіни, за поліційним обчислен­ ням 700 осіб. Це масове протестаційне віче зорганізував Український Видавничий Інф ормативний Інститут, під патронатом Української Цен­ тральної Репрезентації в Арґентіні, яку під сучасну пору очолює п. Богдан Коваль. В протестаційному вічі і в поході вулицями міста взяли участь всі наші Українські Церкви в Арґентіні, а іменно: представники Української Католицької Церкви в особах о. Панкратія Нуньки, ЧСВВ о. д-ра ГІуїса Глинки, ЧДБ, о. Григорія Гарасимовича, СДБ та новоприбулий з Польщі о. Іван; від Української Автокефальної Православної Церкви був присутнім о. Іван Демчук та від євангельського об’єднання пастор Бахор. У протестному поході взяли участь також Сестри Служебниці з місцевости Лляважоль. З українських громадських організацій взяли участь ’’Укра­ їнська Центральна Репрезентація” , Т-во ’’Просвіта” , ОЖ ’’Просвіти” , ’’Укра­ їнське Католицьке Об’єднання” , "Братство Української Автокефальної Православної Церкви” , українські молодечі організації "С УМ ” та "Пласт” та Український Видавничий Інформативний Інститут.

С ум ів ц і в ча сі д е м о н с т р а ц ії з п р а п о р а м и

167

Окрім цілої управи "П росвіти” на чолі з паном Василем Капеняком були присутні делегації з відділів Просвіти: Гудсон, Беріссо, Вільде, Ляважоль, Сан Мартін, Авежанеда, Віжа Караса, Віжа Аделіна, Касанова, Валентін Альсіна, Берасатеґі. Окрім управи Т-ва "В ідродж ення” протестаційному релігійному віче-демонстрації взяли участь відділи Беріссо та Авежанеда. О крім вищезгаданих організацій активну участь взяв Сою з Українок Арґентіни та представники Т-ва Українських Високош кільників в Арґентіні та Ф ундації ім. Тараса Шевченка. Ціллю акції було розголосити перед арґентінським громадянством ж орстоке переслідування українських церков в Україні, брак свободи віроісповідання та колоніяльний стан України, особливо в часі ювілею Тисячоліття від прийняття християнської віри українським народом через Св. Володимира Великого. Цю ціль віддзеркалювали численні плякати, біля пів сотні, які демонстранти наперід виготовили. Вони проголошували: ’’Геть з російським поневоленням України!” , ’’Свободу релігії в Україні!” , "Ні! — совєтському атеїстичному переслідуванні в Україні з нагоди 1000 ліття Християнства в Україні!” , "С овсою з — тюрма народів” , "Кремль — фабрика катів!” , "Свобода українській нації!” , "Тисяча років боротьби — тисяча років віри!” і багато інших. О год, 6-ій вечора відбулося відкриття протестаційного віча молитвою представників присутніх віроісповідань — католицького, православного і євангельського, о. Панкратій Нунька провів молитву "Отче Наш” ; о. Іван Демчук, від УАПЦ відмовив молитву за єдність Христової України та за свободу віри в ній; Пастор євангельського об’єднання відмовив молитву за єдність. Після слів молитви рушив похід головною вулицею міста — Авеніда де Санта Фе, та Авенідою 9-го липня аж до Площі Республіки. Спершу демонстранти заміряли машерувати під совєтську амбасаду та арґентінська поліція відрадила від цього заміру через особливо активний період дипльоматичної діяльности в совєтській амбасаді. Після цього демон­ странти машерували на Площу Республіки. Зацікавленим придорожнім спостерігачам демонстранти роздали біля 15,000 летю чок з інформаціями про переслідувані християнські церкви в Україні та серйозною перестрогою, що СССР хоче узурпувати святкування Тисячоліття для проведення своїх єхидних замірів, а саме присвоєння собі Тисячоліття Хрещення. Летю чки мистецько оформлені, З ЛАКОНІЧНИМИ, але ядерними інформаціями виготовив Український Інформативний Ви­ давничий Інститут, головою якого є ред. Ігор Василик. В часі походу автомашина з голосником великої потужности роз’яснювала про політику Москви відносно релігійного питання в СССР та про присвоєння М осквою Тисячоліття Руси-України. На Площі Республіки демонстративний похід затримався: тут же після відспівання арґентінського славня виступив Голова УЦР п. Богдан Коваль, який пояснив присутнім мету демонстрації та описав релігійне пересліду­ вання в Україні. Голова Українського Інф ормативного Інституту ред. Ігор 168

Ч исленна д е м о н ст р а ц ія йде вули ц я м и м іст а

Василик виголосив заклю чне слово, в якому проголосив вимоги де­ монстрантів, що базувалися на основних лю дських правах гарантованих Хартією ОН, Гельсінськими Домовленнями та здійснених в кож ній де­ мократичній цивілізованій країні. Слово закінчив бесідник подякою укра­ їнським громадським організаціям та молодечим організаціям за активне і чисельне піддержання релігійної демонстрації. Що перед самим відспіванням національного славня з грудей учасників полилася благальна пісня ’’Боже вислухай благання” . Грімким національним гимном закінчено вельми успіш ну демонстрацію. Арґентінська преса ш ирокого тиражу не промовчала демонстрації: ” Ла Разон” помістила світлину з демонстрації, а широкопочитна Ля ’’Насіон” коротко згадала про її ціль. Радіо дел Плята для слухачів Буенос Айресу і околиць подало інтерв’ю з одним учасником демонстрації про основну ціль масового протесту проти релігійного переслідування в Україні. Радіо прислужилося ще тієї самої п’ятниці для ш ирокого розповсюдження вдалої демонстрації релігійно та національно об’єднаної української громади в Арґентіні. Учасник 169

\ 7 * —-Л 98» -WiHj

СПІЛКА УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ Г О Л О В Н И Й Д ІЛ О В И Й К О М ІТ Е Т ДЛЯ ПІДГОТОВКИ IV СВІТОВОГО ЗЛЕТУ СУМ В РИМІ Й ЦАРГОРОДІ З НАГОДИ

1000-РІЧЧЯ Х Р И Щ Е Н Н Я У КР А ЇН И Zeppelinstr. 67, D-8000 Munchen 80, Tel. 089/48 25 36

Чи кожний з Вас уже записався на IV-ий Світовий Злет СУМ-у, який відбудеться в Римі від 8-го до 17-го липня 1988 з нагоди 1000-річчя Хрищення України? Єдина можливість пережити цю неповторну подію із друзями з цілого світу, це якнайскоріше записатися, щоб забезпечити собі місце на Злеті СУМ-у. Головний Діловий Комітет СУМу розглянув програму, приміщення і кошти Злету у такій формі, щоб кожний сумівець мав можливість у найкращих обставинах бути присут­ нім на усіх церковних імпрезах, вклю­ читися до нашої спеціяльно підготов­ леної на цей Злет програми й осо­ бисто збагатитися під час туристич­ них прогулянок по соняшній та бага­ тій на історичні пам’ятки Італії.

ГДКомітет подбає про: * Приміщення і харч у вигідному готеловому комплексі "Домус Пачіс” . * Організовану участь СУМ-у в церковних святкуваннях у соборі св. Софії й базиліці св. Петра. * М ож ливість д олучити ся до делегації СУМ-у до Царгороду. * Автобуси для екскурсій. * Різноманітну програму: кон ­ ференції, гутірки, спорт, концерт і забаву.

Ми вимагаємо: * Завершення 16 року життя і знання української мови. * Повного сумівського однострою і, по змозі, українського народного строю. * Обов’язкового зголошення і вплати завдатку через Крайові Управи. * Ціну 10-денного побуту в Римі: 850 нім. марок.

170

БАЖАЄМО УСПІХІВ! НОВА ПРОФЕСІЙНА СИЛА З великою приєм ністю повідомляємо українську громаду і все сус­ пільство, що д октор Анна Кобилецька, дочка Катерини і бл. пам. Миколи Кобилецьких, закінчила з великими успіхами медичну академію лікаря, по спеціялізуванні в хірургії. З цим досягненям, доктор Анна прийняла позицію хірурга при шпиталях Дженерал та Готел Д ю в Ст. Кетеринс. Анна з наймолодших літ була активна в українській громаді в місті народження — Ст. Кетеринс. Вона була активним членом Осередку Спілки У країнської Молоді (СУМ) та інших установ. По закінченні середньої школи, Анна переїхала до Торонта на продовження своїх студій при Торонтському університеті. Під час свого побуту в Торонті, Анна стала членом Крайової та Центральної управ СУМ. Здобувши диплом магістра, Анна переїхала до Гамільтону, де вступила на студії медицини в уні­ верситеті Мек Местер. По закінченню медичної школи, при шпиталях в Гамільтоні, доктор Анна рішила продовжити свою науку в спеціялістахірурга.

13 липня 1987 p., д октор Анна Кобилецька проголошує відкриття свого нового бюра в Ст. Кетеринс. Ґратулю ємо д октор Анні за її велике досягнення та бажаємо їй якнайкращих успіхів в майбутній кар’єрі. Родина Кобилянських — мама, сестра Марійка, брат Михайло

ВІТАЄМО Д-РА КОЗІЦЬКОГО! У Йонкерсі, Н.-Й. (Америка) моло­ дий д октор медицини Орест Козіцький відкрив свою лікарську канцелярію — на радість усій українській громаді. Він — син відомих громадян Володимира і Анни К о зіц ьки х, з дитинства добре вчився, завжди був зразковим членом СУМ, з найвищим відзначенням закінчив Пенсильвенійський Університет, де був пр езидентом У кр а їн с ь ко го с туд е н т­ ського клюбу. Медичні студії завершив у Н ью -Йорку. Д-р О. Козіцький одружився з моло­ д о ю с ум ів с ь ко ю д ія ч ко ю М а р ій ко ю Дудар. Вони мають трирічного синка, який вже вперше — як суменятко — брав участь у сум івськом у Здвизі на Оселі в Елленвіл! Ґратулюємо!

Д-р О. Козіцький

171

ЩАСТЯ БАЖАЄМО!

Сильвія і Пилип Дня 4-го липня звінчалися на Оселі СУМ у Розе, Франція, Сильвія, з дому П рокопів, із Пилипом Наум’яком. Богослужения і акт вінчання перевів о. Ярослав Салевич, парох Парижу. На весілля прибуло 110 осіб, у більшості українці та запрошені гості не-українці. До Богослужения співав хор з Парижу, а на органах грав піяніст Мирон Митрович. Сильвія вже з молодих років належала до СУМ, колишня секретарка Управи СУМ у Парижі, член танцювального гуртка з Парижу ’’Верховина” . Молодий, Пилип, бувший учень Малої Семінарії в Римі, член Крайової Управи СУМ у Фарнції, виховник СУМ та керівник сум івського танцюваль­ ного гуртка ’’Верховина” у Парижі. Молодят вітав в імені наших організацій доктор Володимир Косик. З нагоди весілля переведено зб ір ку на наші видання. Зібрано суму 1900 ф ранцузьких ф ранків; з цієї суми приділено 1,000 фр. фр. на Ф о н д ’’Шляху Перемоги" і 900 фр. фр. на "Авангард” . Редакція "Авангарду” бажає молодятам щастя та успіхів на шляху подруж нього життя, а всім збірщикам і жертводавцям складає щире спасибі.

172

f

ЗМІСТ

ЗАГА ЛЬ Н І ТЕМИ Д '

" !. .>

\.

Л' ' \

стор.

j

.. 93 К. Василик: "Слідами Героїв!” . ___v . _______ ___, . . . . : . . . До 70-річчя У країнської Національної Революції .......................V. ...9 4 Заява Головного Камандування УПА ' і .\. .................................... (. .. .. 97 ..9 8 ПостанЬва УГВР ........; . . . ....................................................... . т‘. . Рейди УГІ1А на З а х ід ........і . і ................................................................................ . . 9 .9................. Ю рій ЛиЬа: 3 поеми "С ім надцятий” ^__ _у. . . . ; . і" . . . . . . . . . . . . і . . t 100 (ЦУ СУМ) 45-літтр Української Повстанської Армії . - і . ........ .101 ;. юз П ривіт ЦУ СУМ воякам УПА ................................................................ .. 104 Марш Українських Націоналістів ............ .......................... ...... ....

1 -v/ л’ ',-ч і { ,(. • ir'.V’t' •' •; / У _{ Ч, .. 'У'< »Д> !•'і., 'і{• / . /, ■? Y • - ‘ І - V '' \. ВІСТІ З КРАЇНИ НЕВОЛІ Л'

-,ij

і

С f V ' / ' ' . -' Vi " ' А

; , Л

| - ' Ы

С

;

! i V l

^ 1 ' о

's

- j ) -• {

На Україні створилася нова група . . . . . _____ _________ _____ _ На кож ного в’язня чотири наглядачі . . . , — .............................. Знову судять борця за Україну ......................................................... За лю бов до Батьківщ ини караю ть смертю ............. ........ і . . . і . Порушення власного за ко н у ........... ...... . . ........... беличаве посвячення Пам’ятнйка на могйлі Я. Стецька . . . . Д . ^ Зенон Тарнавський: Говорить Львів Р. . ..................... 1............... сл.п. Ярослав Деременда: Клепсидра Проводу ОУН, ЦУ СУМ .. Величавий Похорон Українського діяча _________ . . . . . , . . . . . . Пращальне слово Голови ЦУ (ІУМ ..........________ . . . . . . ^. . . . Клепсидра Европейської Конф еренції СУМ ......................... Я, Деременда: Програмова доповідь на XXV КЗ СУМ у ВБ ........ О. Рожка: Дмитро Мирон Орлик . . . . (, . . . . . . . і Мирон Л і—’’Карий” : Участь Юнацтва ОУН в боротьбі проти окупантів ........іу .'Г _____ . . . . і . . . . . і . щ . . _.,____ /.

4 КУЛЬТУРНИКИ ґ *• м і ■ і

ш

<4*

; п

' іК

.. 105 і. 106 .. І107 .. 107 .. 108 .. 109 .. 145 .. 121 .. ,123 .. 125 ..1 2 6 .. 127 .. 133 А, .. 139

ik

Мґр. Володимир Микула: Хрещення Руси-України і розвиток християнства в Київській Державі . . . і ,/. jM. i . . . . . . ___

143

ПОЕЗІЯ/ПРОЗА Роман Бабовал: ПоеТ л ю дської теплоти ............... . . . . . . ................,,___ 149 (РС)І'. Качуровський: 3 приводу нових поезій Р. Бабовала .....................152 ’’Згорів ліс у ночі” і ” В моїм селі,” "я —’V "Гітахи” , "Ф аєрія снідання” , "Сліпець" .................................. і ..............................

154 СУМ В Д ІЇ

1 /V '. " . а ■' -4.: 1 ' ‘ -j ' )■ А 7 / : - г " " XXXVI Всеамериканський Здвиґ СУМ-А ............. . .Ц . . . ; .....................157 XIV Крайовий З ’їзд СУМ в А втрап ії ___. . . . . . ь . . . > . , . . ........... . ....... 164 Українці в Буенос-Айресі домагаються релігійної свободи в Україні ............. .............. . . / і ............................... л , . . . .............. . ‘..1 6 7 IV Світовий Зліт СУМ ......................................................................... 170 БАЖ АЄМО УСПІХІВ:

'

Ц.і ' ' f

' Jj y r' '

L]

^ ^і^

'6і> '

Нова професійна сила: д-р Анна Кобилецька ,< м .. J...................... : ------171 Вітаємо д-ра Козіцького ........... ....................................................... ..........

171 z«f% д-'Ц .уЧ;, ;|v , I ft ! : 1 ■ p ЩАСТЯ БАЖ АЄМО: Сильвія і Наум П рокопів .............................. ................. ..............М ; •

—

172

На о б кл а д и н ц і:

(Передня): Нагробний пам'ятник сл. п. Ярослава Стецька, Голови Українського Державного Правління, Голови Проводу ОУН, Голови АБН. (Задня): Пам’ятник Воїнам УПА — проект В. Беднарського.

І

'

'

\

,

і’

ПАМ'ЯТНИК СЛАВИ УПА /■ ' .

Мл-іу‘),Р іЧ Ч Й с т в о р е н н я ' ■л\ : УКРАЇНСЬКО! ПОВСТАНСЬКО!

А РМ ІЇ

■МОбУМІВ УКРАЇНСЬКУ

ДЕРЖАВ^

АбО ЗГИНЕШ У Ю Р О ЇЬ бІ

ЗА НЕЇ

;

■ : /