Авангард (ч.188-189)

АВАНГАРД Ч. 1-2 СІЧЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 1987

знга ЖУРНАЛ

КРАЙОВІ ПРЕДСТАВНИЦТВА: Канада

Вел. Брітанія

Ukr. Youth Ass'n of Canada National Executive 83 Christie Toronto, 4 Ont. Canada — M6G 3BI

Ukr. Youth Ass’n УКРАТНСЫС.ОТ / М / Л f Л О Л ! с/о Mrs L. Fostun 49 Linden Gardens London W2 4HG Австралія

КВАРТАЛЬНИК ВИДАЄ ЦЕНТРАЛЬНА УПРАВА СУМ

Mrs. Irena Kohut

Арґентіна

7 Damian Court Glenroy, Vic. 3046

Association Juvenil Ucrania Sr. W. Zastawnyj Soler 5039 Buenos Aires

Бельгія

Union de la Jeunesse Ukrainienne en Belgique 72 Bldv. Charlemagne Bruxelles

AVANTGARDE QUARTERLY

Франція

Official Press Organ of the Ukrainian Youth Association in Exile

Union de la Jeunesse Ukrainienne en France 186 Bldv. St. Germain 75006 Paris

AVANTGARDE — TRIMESTRIEL

3CA

Revue de jeunes editee par le Comite Central de I’Union de la jeunesse ukrainienne en exil

Ukr. Amer. Youth Ass’n c/o Mrs M. Piatka P.O. Box 211 New York, N Y. 10276

Німеччина

Vereinigung der Ukr. Jugend 8 M iinchen 80 Zeppelin Str. 67 Germany Бразілія

Jan Kuchar Rua Baia Grande, 146 Vila Bela 03202 S§o Paulo, SP

Рудаґує копеґія, Гоповний редактор — Осип Р о ж ка Графічне оформлення: Граф ік Яків Гніздовський Редакційне лист ування й матеріяли надсилати на адресу Редакції: «AVANTGARDE» 136 2nd Ave., New York, N.Y. 10003, USA

УМОВИ ПЕРЕДПЛАТИ НА 1987 Країни

Річно:

3CA

15.00 дол.

КАН АДА

16.00 дол.

ВЕЛ. БРІТАНІЯ

6.50 ф.ст.

АВСТРАЛІЯ

15.00 авс. дол.

БЕЛЬГІЯ

500.00 б.фр.

ФРАНЦІЯ

75.00 ф.фр.

НІМЕЧЧИНА

30.00 н.м.

АРҐЕНТІНА

80.00 лезо

БРАЗІЛІЯ

2500.00 круз.

Printed in U.S.A. by C om putoprint Corporation, 335 C lifton Ave., Clifton, N.J. 07011

До 70-ліття початку української революції

ВІЧНА СЛАВА БОРЦЯМ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ! Колос на глиняних ногах, московська царська імперія, впала ранньою весною 1917 року. Допомогли в цьому й українські військові частини, які підтримали народне негодування проти деспотичної політики царату. На руїнах царської імперії, яку довели до упадку важке мілітарне положення на німецькому та австрійському фронтах, глибокий моральний розклад росій­ ської армії, хаос який заіснував у різних ділянках економічного життя, блис­ нула нагода для поневолених народів здобути самостійність. Зразу ж, два тижні після подій у Петербурзі в Києві створилася Центральна Рада, яка несміливо взяла віжки державного організму в свої руки, але несміло озира­ лася на Петербург, ніяк не відважуючись на рішуче відокремлення від життя в цілій ще тоді російській імперії. Центральна Рада, в проводі якої були с о ц іа ­ л і с т и , не погоджувалися з молодими державниками, які вже рвалися до державного самостійного життя. До цих останніх належав молодий адвокат Микола Міхновський, який рішуче обстоював перебрання влади у власні українські руки. Військові частини підтримували Міхновського. Вже в липні виступив полк українського війська ’’Полуботківці” і без особливого труду роззброїли російські залоги в Києві. Та провідники соціялісти, які керували тодішнім урядом налякалися сміливого задуму українських самостійників і погодилися на дальше існування тимчасового політичного стану залежности від ходу політичних подій в Петербурзі, отже визнаючи в той час зверхність над ними Тимчасового Російського Правительства, російського уряду, який заступив існуючий уряд князя Львова. Оце на ділі були зударилися дві головні стихії, які запанували в політич­ ному житті українського народу — українського націоналізму, та стихії соціялістичних партій. Вже провідник соціялістів Володимир Винниченко твердив, що якщо б вони хотіли то Україна повністю відділилася б від Росії, та вони цю ідею "політичного сепаратизму” уважали небезпечною для добра всієї Росії і тому там де могли придушували стремління українських патріотів. Цей зудар двох сил тягнувся впродовж чотирьох років важливих історичних подій того часу і залишив на висліді нашої визвольної боротьби свій незатертий знак. В результаті, щойно після 10-ти місяців отверезіння соціялістів спромоглася Центральна Рада проголосити IV Універсал і тим визнати право і вимогу українських державників, щоб Україна стала само­ стійною, незалежною державою.

1

Перші десять місяців — це було намагання соціялістів обстояти автоно­ мію у федерації з Росією (не відділяючись від неї) а їхні зусилля були звер­ нені не на оборону молодого державного організму, який творився, а на різні с о ц іа л ь н і реформи. Хоч деякі з них були позитивні^ то в ієрархії вартостей і в першочергових завданнях д н я ^ о н и не зрозуміли вартости української збройної' сили, а навіть, якщо її розуміли то принципово відки­ дали. Українські с о ц і а л і с т и у полоні кличів доби і виховані на кличах росій­ ського соціялізму внесли дезорієнтацію в українські маси бо старалися їх переконати, що найкращою ф ормою існування для українців була ’’авто­ номія” . Нажаль, українські маси, поза виїмком групи свідомих патріотівдержавників, не доросли до глибокої національної свідомости (через довгі роки поневовленя під московським чоботом найменший вияв патріотизму був поза законом, включно із поширенням Букваря Тараса Шевченка). Дема­ гогія соціялістів обдурювала український нарід та збуджувала в масах інстинкти анархії та вузького партійництва, що йшло так далеко, що укра­ їнство прив’язували тільки до одної кляси. Історія України того часу була запечатана законом Центральної Ради, яка видала наказ від міністра Порша з днем 1 січня 1918 року про демобілі­ зацію регулярної української армії, чим були перервані майже всі зусилля творити власну українську армію, що відкрило всі кордони України навалі московських грабіжників. Це в час, коли Ленін виповів війну Україні (грудень 1917 року). Та не всі погодилися з вимогами Центральної Ради. Симон Петлюра розійшовся з соціялістичними провідниками (сам був належав до Централь­ ної Ради) виіхав з Києва і зрозумівши дійсні потреби української держави творив збройну силу, яка стала в пригоді українському народові. Незабутнім прикладом національної і державницької свідомости служить приклад молодих крутянців, які своїм життям показали шлях українському народові, як боронити кордони рідної землі від московських п’яних матросів. їхня жертва це важкий акт обвинувачення для тогочасного соціялістичного уряду, який розпустив мільйонове військо а дозволив молодим юнакам, (яким було і по 16 років) боронити Київ перед навалою ворога. Врешті врешт після того, як большевики розкрили дійсні наміри супроти України, завівши надіі соціялістів, вони спромоглися піти на вимогу часу і проголосити IV Універсал, яким задеклярували незалежність молодої україн­ ської держави. У обличчі грядучих подій цей крок був непростимо спізненим, і Україна як самостійна держава мала б кращі позиції в переговорі з центральними державами; при власній добре зорганізованій армії (через соціялістів тоді неіснуючої) не треба було б запрошувати німців і австрійців в Україну, бо хоч вони очистили територію України від большевиків то не наражували б населення на надужиття і свавілля з боку німецького чи австрійського союзника. Ці події в 1917 році і початку 1918 року поставили країну у безвиглядний хаос і тільки відповідна рішуча дія гетьмана змогла на якийсь час врятувати положення в Україні. Одначе через брак підтримки з боку різних україн­ ських партій (під впливом демагогії соціялістів) як і через політичний промах (грамота гетьмана про федерацію з небольшевицькою Росією) його влада закінчилася трагічною битвою під Мотовилівкою, і після одномісячної облоги 2

Києва гетьманові дозволили виїхати. Щойно в третьому періоді нашої історії визвольних змагань молода українська держава за Директорії почала іти у відповідному напрямі. Одначе розвиток дальших подій — це історія майже виключно боротьби за існування молодої держави проти переважаючих сил московського ворога чи проти польських сил. Союз УНР з поляками, хоч врятував на деякий час існування молодої держави, припечатав долю Гали­ чини, а в дальшому ході воєнних подій. Віроломство поляків відбилося трагічно на ході визвольної боротьби армії УНР. Зимові походи ситуації не врятували, лиш кров’ю героїв дальше вказують на мету українського народу — збройну боротьбу для здобуття української держави. Все таки з перспективи 70 років ми мусимо вказати на деякі позитиви у розвитку історичних подій: після майже трьохсотлітнього поневолення український нарід перейшов процес, який часом інші народи проходять десятиліттями. Під тиском державницьких сил протягом десять місяців проголошено українську самостійність. Наводимо помилки, щоб показати трудний шлях самоставання. Але раз ставши самостійною державою, відсепарувавшись від Росії, молода держава зуміла, не зважаючи на малу кількість збройних формацій, поставити запеклий спротив московському окупантові, який намагався задушити молоду Республіку. П’янка молода кров, яка була пролята в її обороні стоїть перед нами незабутньою жертвою і кличе до дальшого чину в зреалізуванні ідеї самостійности молодої держави. Ця кров юних героїв і українських військових формацій, які на неї взорувалися і віддавали своє життя за молоду державу проти переважаю­ чих сил окупантів стала маяком для УВО, ОУН, УПА, а раніше для СУМ-у на рідних українських землях.

1917 Рік.

Із побляклих сторінок історії: навіть саме бажання автономії було зрадою...

”На 19 квіт ня ( н . cm.) призначено скликання У кра­ їнського Національного Конґресу, але ще до того часу серед р о с ій с ь к о ї р е в о л ю ц ій н о ї демократ ії, головним чином больш евицької, почався про т иукр аїнськи й рух. Не заспокоїли пояснення М. Груш евського, що справа авт о ном ії У країни п о л а го д ж уєт ь ся з Тимчасовим Урядом. Голова Ради Р обіт ничих та Солдат ських Д е­ пут ат ів Незлобін заявив, що домагання авт оном ії — це «Удар в спину революції». Н. П олонська-Василенко ’’Іст орія У кр а їн и ”, т. II.

з

В першу річницю...

ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ СИНДРОМ...

15 років тому на мапах світу не було міста Прип’яті. Воно виросло довкола Чорнобильської ядерної централі у 1977 році. Централя продуку­ вала 4 мільйони кіловат на рік. У місяці лютому 1986 року, отже два місяці перед самою трагедією — "Совєтське Життя” , яке виходить англійською мовою, як тенденційний дурман для зображення” щастя під совєтським сонцем” , помістило статтю, в якій можна було знайти кілька загальних даних про Чорнобиль. Стаття "Зроджені атомом" пояснює, що місто склада­ ється в більшості з молодих людей. Середній вік — 26 років. Стаття запев­ няла, що населення взагалі не стурбоване фактом, що з вікон помешкань видно поодинчі нуклеарні будинки. В статті автор вдався навіть до поетич­ ного опису — ці ядерні одиниці нагадували йому корабель з білими суперстру кту рам и-надбудо вам и на палубі. З корабля променюють труби передачі потужности. Стаття заспокоює устами Владіміра Коробейнікова, головного еколога ядерної' централі, твердячи, що навіть перед уведенням в дію першого реактора в лябораторії постійно записувано радіяцію в обводі 50 миль від атомної станиці Чорнобилю. Щ ороку перевірювано природу — фавну і фльору і, як же ж для них може бути інакше, — атомна централя ніяк не впливала на природу. Зі статті довідуємося, що при атомній централі є "ставок” — 20 квадра­ тових кілометрів. Там плавають риби. Вода прочищується з такою ретель­ ністю, що концентрація шкідливих елементів є нижчою від прийнятих норм загрози здоров’ю людини. Риба навіть, продається покупцям... Ніколай Фомін, головний інженер, запевняє читачів, що людина і при­ рода — безпечні. Тим більше, що величезний реактор побудований у цементі і положений в природі, яка його охороняє. Навіть, якби сталося недопус­ тиме, автоматична контроля і система безпеки виключать реактор у кількох секундах. Ще більше, побудова має різні системи охолодження й інші технологічні системи безпеки. Владимір Волошко, війт міста, був сам між першими, що прибули в цю околицю, коли місто ще будувалося. Тоді тут стояли піски, ліси і галяви. З цілого Совєтського Союзу тут наїхало людей, понад 30-ти різних національ­ ностей. В місті, твердить війт, дитячий "бум” . Посадник твердив, що для жінок шукалося затруднения, плянувалося відкрити нові можливості для праці... Віталій Скляров, міністер потужности й електрифікації підневільної совєтської України заявляє в тій же пропаґандивній англомовній газеті, що Україна витворює 260 більйонів кіловат годин річно, майже 1/5 всієї потуж­ ности в Совєтському Союзі. Нуклеарна енергія становить 15% цієї суми.

4

Так виглядає убетонований реактор ч. 4 у Чорнобилі. Скільки ж людей поховано в наслідок його вибуху Бог вість...

В плянах побудова подібних ядерних електростанцій як Чорнобиль у Запоріжжю в південній Україні (перша фаза якої вже у дії), на південному Бугу, в Хмельницькому, в Криму і на 2 млн кіловат в Одесі. Твердять, що теплом цієї останньої будуть ростити ярину, овочі і гриби, рибу і курячі ферми і кропити огріваною водою поля. Дальше міністер заявляє, що реактор не може загорітися, бо такі випадки трапляються раз на 10,000 років... Ще інший міністер (Петро Непорожний) твердив, що нові централі є дуже економічні і можуть бути побудовані біля міст, бо вони не видають диму і є цілковито безпечні. У совєтських ’’Новостях” появилася навіть стаття, яка намагається запевнити, що численні роки совєтського досвіду доказали, що є можливим Гарантувати цілковиту безпеку дії ядерної елек­ тростанції... Тим же часом в інтерв’ю з СіБіСі спеціяліст д-р Марпелс заявив, що будова ядерної централі була ’’френетичною” , що навіть звичайних сту­ дентів (отже без потрібної підготови) затруднювали при будові централі. Висновок сам напрошується, некваліфікований персонал будував централю: Москва поспішилася розбудувати потужність ядерної індустрії не забезпе­ чивши її інфраструктури. Борис Токарський, спеціяліст — жид, атомної енергії заявив, що Чорно­ бильський завод був перестарілим, навіть перед самим уведенням в дію. Подібні трагедії можуть статися в якій-не-будь іншій ядерній централі. (Україна є місцем 4 атомних централь а 5 інших є під будовою).

5

У 1984 році став відомий засекречений звіт СіАйЕй про важкі недоліки в ділянці безпеки нуклеарних заводів в СССР. Деякі дані з цього звіту опу­ блікував Дж ек Андерсон, який твердив на підставі звіту, що тисячі людей померло внаслідок різних випадків при нуклеарних реакторах і комплексах зброї і при атомних кораблях. Тут виразно зазначено, що совєтьска індус­ трія терпить від недоліків у керівництві ядерного програмування, яке терпить на перебої. В звідомленні подано, що десятку ядерних заводів закрито. Так в 1981 році в місті Рівному, один з ядерних реакторів опинився в критичній стадії, інший в місті Шевченко мусів припинити власну дію, коли зауважено, що рури і турбіни виявили небезпечні недоліки. Із звідомлення СіАйЕй довідуємося, про три більші випадки в Україні. Найгірший випадок перед чорнобильською трагедією мав місце на Уралі, у пізніх 50-их роках, коли вибух в танках радіоактивних відпадків розніс елемент стронцій 90 й інші смертоносні елементи у повітря. В результаті цього випадку радіоактивність майже в 1,000 разів перевищила кількість радіоактивного випаду від одного звичайного атомічного вибуху. Кілька сот квадратових миль території були цілковито заражені радіяцією і три озера затроєні на 300 років. Сотні людей загинуло під час вибуху, а сотні інших вмерли внаслідок довгореченцевих ефектів. В звіті було згадано, що поміж жертвами були й смертні бриґади в’язнів, вислані для безнадійної роботи прочищування зараженої місцевости. Сьогодні в СССР вживають ці місця для тренування совєтських вояків в ядерній війні. Треба ще додати, що до притаєних випадків в Совєтському Союзі належить також дуже нещасливий випадок розірвання греблі, яка стримувала рідкі трійливі відпади з індустрії і внаслідок цього нещастя мільйони тонн густої отрути занечистили води

УКРАЇНКА З РУМУНІЇ ПРО ЧОРНОБИЛЬСЬКУ КАТАСТРОФУ В квітні 1986 року сталась на Україні велика катастрофа. Такими словами починає молода, 14-літня українка Марійка з Румунії (із Европи, себто з-за океану) свого листа, в яком у далі розповідає, що "багато людей і дітей невинних померло на Україні” . "Радіяція розійшлася на тисячі кілометрів і дійшла в д ругі сторони і країни: в Польщу, Австрію і також у Румунію. В той час, коли це сталося, я знаходилася в Румунії. Дуже великий страх обняв увесь народ. Ми були покликані до поліклініки, і кож ний діставав лікарства. В той час нам заборонили пити воду з криниці і дали наказ, щоб закривати всі криниці. Так само було заказано і тваринам їсти траву і пити воду з рік. Голови потрібно було закривати і на руках — рукавиці. Коли я їхала з Румунії, то увесь румунський і український народи були дуже засумовані із-за тієї катастрофи. Цю катастроф у я запам’ятала добре і не забуду, до ки буду жити, що сталося з українським народом, яке горе було... Як гірко буде, коли діти зостануться без батьків... Дотепер там погано, скажена ситуація: нема нічого їсти без радіяції. Пам’ятаймо про наш народ і помагаймо!” .

6

Дністра, поважно затроївши цілу околицю. Тодішній режимний міністер землі і водяних ресурсів, Ніколай Васільєв заявив, що гребля не витримала бо були зроблені серйозні помилки при її побудові. Занечищення вбило сотні тонн риби і на тридцяткілометровім довгім дні ріки склало соляні трійливі депозити. В англомовному тижневику "Ю крейнян Віклі” д-р Марплс подав деякі дані про приховані нуклеарні вибухи в СССР. (їх згадував також історик Ж. Медведев).

• В районі Челябінськ зникли з мали кілька сіл і міст. Рослини й озера були заражені.

• У 1973 році ядерна централя Шевченко при Каспійському морі мала випадок через браки в охолоджувальній системі.

• У 1975 р. в місті Рівному (Зах. Україна) був пошкоджений паровий Генератор. В наслідок чого треба було замкнути ядерний завод.

• У 1983 р. в Атоммаш, біля Волгодонська, стався цікавий випадок. Збудована ядерна централя почала вгрузати в землю, бо заблизько була побудована до води (ставка). Це ф іяско довело до усунення Г.Н. Фоміна, який був головою Комітету цивільного будівництва.

• У вересні 1985 р. естонський інженер, який втік до Швеції, говорив про втечу радіяції при нуклеарних відпадках в естонській столиці Таллін. Втеча радіяції ішла від ядерних підводних човнів. За твердженням інженерів цемен­ тові бункри були збудовані нефаховими людьми, яким бракувало відповід­ них інструментів для виміру радіяції. Найменше один з шоферів, які перево­ зили ядерні відпадки загинув при тому.

• У 1983-85 pp. совєтські власті наказали будову ядерних огрівальних централь у Ґоркі, Мінську, Одесі і Харкові. У противагу до інших будов як в Чорнобилі, яке віддалене 100 км від більших заселених осередків ці будови побудовані в межах міста. Однак не всі годилися з будовою ядерних централь такої якости. В деяких виданнях в самому Совєтському Союзі помішувалися критичні статті, які туди діставалися без вияснення. "Совєтська Росія” (1982) і "Літературна Україна" помістили критичні статті про атомний завод у Байкалово (травень 1982), а "Літературна Україна” наважилася видрукувати критичну статтю про Чорнобиль у місяці травні. Вже від 1970 року було відомим, що Чорнобильська централя розбудо­ вувалася в "незвичному” темпі, навіть, що методи, яких вжито були експери­ ментального характеру. Кремль відчувши користі з ядерної енергії натиснув на побудову. Перед самим нещастям побудова була заплянована на три роки часу, Кремль приспішив темпо праці на один рік. Один місяць перед самим нещастям в "Літературній Україні" чиясь від­ важна рука змалювала ряд труднощів і проблем в будові чорнобильської' централі: авторка твердила, що багато проблем лишилося нерозв’язаними і зростали з року на рік. Робітнича сила була деморалізована і хронічно був брак основного виряду і будівничих матеріялів. Ще відважувалася вона твер­ дити, що доставлений матеріял був поганої якости, що на нього не можна було наполягати, і що разом з поганою організацією праці умови праці стали — ’’незносними” . Авторка статті вважала, що було взагалі недопустими, щоб ядерні станції мали так недоліки, і що це було справою сумління, щоб при 7

доставі замовлених матеріялів існувала Гарантія певности в тому і безпеки. Відомо і про подібні браки на інших будовах. У листопаді 1984 року напр, радіо Вільніюс, який звідомляв про величезну ядерну централю збудо­ вану біля Ігналіна в Литві — твердило, що ядерний завод мусіли кілька разів замикати через хибне вистаткування. Стандард продукції був другорядним, підстандартної якости, і що переступлено закони в безпеці. Відомим є також негативна постава населення міста Києва й околиці до побудови реакторів Чорнобилю. Колишній втікач з Совєтського Союзу ще в 1971 році, який сам був державним урядником в тій околиці, подав в своєму інтерв’ю з "Бостон Гералд” , що якби рішення будови цього ядерного заводу залежало від українського народу — його б там ніколи не було. "Там мали місце демонстрації, але не такі як ми привикли тут бачити...” говорив втікач Тимченко. Для будови ядерного заводу перенесено цілі села, щоб залити долину водою для потрібного резервуару-ставу. Будова централі довела до кризи в самій комуністичній партії, твердив втікач. Щоб виграти на справі окупант приманював молодих людей обіцян­ ками, включно з Гарантією помешкання в Києві. Але раз вони прибували туди вони мусіли поселюватися за містом. Не зважаючи на всі ці потягнення режиму все таки бракувало робітників і кваліфікованих сил. В "Літературній Україні” з 1974 року ми читаємо заяву голови відділу побудови централі, який заявляв, що "праця завелика на затруднені сили” , що існувала потреба переставити наголос з кількости на якість "щоб запев­ нити, щоб стандард праці не відставав від швидкости побудови” (Літера­ турна Україна, 14 червня 1976 року). Два роки пізніше 12% всіх годин були втрачені через неприсутність робітників, які були або відсутні, або брали занадто довгі перерви в часі праці. Подібними проблемами були обдаровані всі інші будови централь атомних. Одною з основних причин незавершеної будови була вже нами згаду­ вана розпливчастість кадрів, що прямо означає, що робітники після початко­ вого часу затруднения переходили на іншу працю. Найбільшою проблемою в таких будовах це — молоді люди, їхня недосвідченість і загальне негодування робітників у побудові ядерних централь. Ще іншою причиною — погане плянування, як напр, в Одесі де будову залізниці запляновано вже після завершення будови головного будинку, замість того, щоб будову заліз­ ниці запроектувати першою для достави матеріялу під будову. Натиск совєтської влади на приспішення темпа праці, щоб чимшвидше збільшити ядерну потужність довів до рекордового побільшення ядерної потужости на 150% в 1986 p., і тим самим довів до поширення індустрії в цій ділянці, яка на це невідповідно була підготована. Звідомпення ТАСС суґерує, що така полі­ тика була причиною катастрофи в Чорнобилі.

8

Трагедія в Чорнобилі Трагедія в Чорнобилі набрала світового розголосу. 26 квітня вписалося в історію українського народу як трагедія, якою будуть доторкнені численні покоління. Наслідки цієї трагедії залишать незатерту пляму на історії україн­ ської Нації. Перші вістки самвидаву протиречили численним заявам про нещастя в Україні, спричинене ш кідницькою політикою електрифікації країни засо­ бами ядерної потужности проти волі населення. Вістки підпільного самвидаву заперечували дату евакуації — вона поча­ лася на два дні після нещастя, а щойно на третій день і тільки тих, що жили в околицях 10 км засягу (6,2 милі) від ядерної будови. Мешканці, які жили від 10-18 км від ядерної побудови були евакуйовані тільки 6 днів після нещастя: між цими були діти, молоді люди і жінки в тяжі. Самвидав стверджує, що першими, що тікали були бю рократи, інже­ нери, деякі лікарі і медсестри і кількасот високопоставлених членів ком­ партії і комсомолу. Подаємо кілька даних про цю трагедію : • Стверджено повну дезорганізацію персоналу медичного. Існував гострий брак інформацій як боронитися перед радіяцією.

• Не можна було зловити західніх радіопередач. У радію сі ЗО км. від Чорнобилю.

• Хоч вислано певну частину молоді на крим ські табори або в деякі інші безпечніші місця — цього не зроблено з передшкільниками, які чи не найбільше були загрожені. Садочки в Києві і в околицях були заповнені дітьми ще кілька днів після вибуху...

• Загроза ш кідливих еф ектів на вагітних ж ін о к була причиною, що тисячі ж ін о к домагалися абортів.

• У бажанні хоронитися перед радіяцією населення падає в перебіль­ шення: ставлено великий попит на зелений чай із Азії, продукт, який мав би помагати проти радієвої контамінації; на вино і часник.

• В Києві зелені ярина і овочі були обмежені, довозилися з провінції.

• Дороги і будинки змивалися водою. Рік після нещастя в пресі рясніли вістки, що навесні стоплений сніг зм и є р а д ія ц ію з землі і затроїть води рік. Д ніпро був затроєний. Ще сьогодні на дні ріки знаходиться трійливий цезій, якому треба сотню літ, щоб розклався на менше шкідливі елементи.

• Радіяція змушувала населення і режим щодня тяти траву.

• Л исти дітей приносили радість і смуток. З таборів далеко від родин діти описували хвороби інших дітей в листах: до своїх родин: "Ми гралися, коли Мишка впав і став непритомним, і ми не знали, що йому сталося...”

• В іншому листі пишеться: ’’Ірочка не змогла говорити цього ранку, і мала трудність дихати. Вона не могла говорити..."

• Довідуємося про перебільшену віру деяких осіб у силу водки і вина каберне, щоб прочистити тіло від радіяції.

9

Одна із нещасливих ж е р т в катастрофи

• Сергій Шлеман, кореспондент в М оскві "Тайм су” писав, що насе­ лення шукає роз’яснень слів у Біблії, де в пасажі О дкровення дош уку­ валося роз’яснення цього нещастя як неприроднього.

• Як результат втрати реактора в Чорнобилі режимна власть нака­ зала заводам подбати про особливі міри збереження електричної потуж ­ ности, вклю чно із чергами праці вдень і вночі, щоб надробити втрачену енергію.

• Нове місто на березі київського водосховища має заступити зараже­ ний Чорнобиль. До жовтня м. р. режим приобіцяв викінчити будівельних жилищ на 7,200 домів, яким дано назву "Зелений М ис” .

• Чорнобильський вибух не без причини серйозно стурбував світ — він становить загрозу мешканцям в Україні і в цілому світі, пряму загрозу

для 100,000 лю дей а десятки літ особливі екіпи будуть контролювати жертви радіяції, щоб виявляти ефекти радіяції.

• Хоч ф актаж і цифрові дані були сильно применшувані совєтською пресою (тільки 31 мертвий) і західньою пресою то Горбачов вважав, що звідомлення західньої мідії перебільшені і це його дратувало.

• Цифрові дані перших двох десяток жертв звернули наші очі на заходи їхнього рятування в М оскві — притемню ю чи правдиву трагедію тисячів осіб в Україні. Це був трію м ф дезінф ормації і заслуга колиш­ нього співробітника Леніна — пана Гаммера, американського мільйонера.

• Залежно від більшої чи меншої концентрації радіяції лю ди були більше або менше заражені: деякі вдихуванням радіоактивних частинок, деякі через споживання заражених овочів, деякі прямим виставленням... Цікаві свідчення подає австралійський журналіст, який повернувся з недозволеного тритижневого перебування в зараженому районі Чорно­ биля. Він викриває м осковську брехню про Чорнобиль, яку поширює оф іційна совєтська версія. Йому вдалося наслухатися численних трагіч­ них розповідей. Джеф Меллен, журналіст австралійської передачі ” 60 Хвилин” так розповідає: про своє інтерв’ю з чотирьома свідками трагедії.

• Очевидці бачили як від вибуху дах реактора ч. 4 вилетів у повітря.

• що помимо заспокою ю чих заяв Кремлю виникла паніка.

• партійні члени і військові старшини викидали з літаків пасажирів не зважаючи на те, що вони мали закуплені квитки, щоб чимшвидше по ки ­ нути Київ. Партійні члени заповняли ці місця власними жінками, дітьми і часом самі виїжджали, заявив один з свідків.

• Така паніка заіснувала що десять рублеві квитки на поїзд кошту­ вали по 100 рублів.

• Інформації про катастроф у прийшли спізнені і то не з М оскви, але зза границі. (БіБіСі).

• Москва вдається у велику брехню, щоб себе вибілити та нещастя в Чорнобилі, щоб уникнути відповідальности за колосальні шкоди як напр. ш о т л а н д с ь к и м вівцям, чи овочевим зборам в Італії...

• Режим пош ирю є дезінф ормацію про лікування радіяції.

• Багато хотіли покинути околицю трагедії, але закони в СССР не дозволяють порушуватися з даної околиці без оф іційної перепустки.

• До трагедії ще додається іронічна заява Д ж о Адамова, одного з оф іційних совєтських речників, який твердив, що нема чого боятися. Збіжжя довкола Чорнобилю вище ніж було колинебудь.

• Ще на початку ш кільного року, коли тисячі дітей повернули до Києва застали зміни. Питна вода, яку черпано з Дніпра, тепер допливає з Дністра. Київський резервуар затроєний.

• М істо П рип’ять стоїть як привид і буде ’’замешкане” щойно за 4 роки.

• В Києві бракує овочів на ринку: немає суниць, ягодів, ані грибів. Все заборонене бо припускаю ть, що вони мають спосібність втягати в себе радіоактивні ізотопи.

• Затримано на довший час відкриття київського консуляту ЗСА, бо режим не дозволив на інспекцію радіяції в місті. Щ ойно недавно амери­

11

канські експерти заявили, що рівень радіяції помітно впав і в Києві, і не становить загрози населенню.

• В естонській столиці Талліні мешканці демонстрували проти затруд­ нения робітників Естонії і військових резервістів для деконтам інаційної праці в Чорнобилю.

• Н ью йоркська газета Нью Йорк Ситі Т рибю н передавала, що сотня розлючених естонців протестувала проти примусової праці в Чорнобилі. Після демонстрацій були зроблені арешти. Понад тисячу естонців приве­ зено для деконтамінації: інженерів, водіїв вантажних авт та різного рода спеціялістів. Через довгі місяці контамінації була такою високою , що робітники працювали по тригодинні шифти... О крім цього в Естонії кинулася паніка. Надодаток, за спротив наказові режиму — розстріляно 12 вояків.

• Щ ойно чотири місяці після вибуху м осковські л ікарі подавали поради, як хоронитися перед наслідками радіяції, які загрожували життю людей... перестерігаючи проти різних хворів, перемін в біологічном у про­ довжуванні життя (прокреації), і т. д. Таку пересторогу подано напр, в газеті ’’Неделя” директором Інституту біоф ізики совєтського міністерства здоров’я.

• Довідуємося, що в тому часі паніка довела до того, що поліція ходила озброєна в рушниці замість звичайної прибічної зброї.

• Заборонено населенню опускати Київ без причини, а корд он безпе­ ки утворено на 60 км від Чорнобиля.

• Саме військо відіграло дуж е важливу ролю у чистках, що пояснює мовчанку про ті події, бо існує переконання, що совєтська власть стара­ лася промовчувати засоби охорони, які мали б бути застосовані в випадку нуклеарної війни...

• Подається цікавий ф акт у самвидаві: що в час травневої демон­ страції якою показано недоцінювання трагедії в Чорнобилі населення було обурене цими безличними святкуваннями. В той час на Захід дохо­ дили чутки про 2,000 мертвих осіб.

• Навіть у М оскві група громадян старалася перевести дем онстрацію і збирала підписи та КҐБ перешкодило в цьому. Все таки демонстранти вспіли зібрати біля 50 підписів. Протести, щоб закрити ядерну чорнобиль­ ську станцію, аж поки не будуть визначені для її вжиття певні норми, власті не взяли під увагу.

• Хоч москалі призналися на Віденській конференції, що ядерна ката­ строфа була більшою чим вони собі це уявляли, все таки режим вважав всі звідомлення в пресі гістеричними.

• Для нас цифра 31 особа є сміш ною . На нічній зміні працювало принайменше кілька сот робітників. Високе джерело уряду ЗСА подавало кількість мертвих на 2,000 осіб. Др Петро Бекман з університету в Коло­ радо заявив, що тієї ночі на заводі стратили своє життя або були смертельно заражені всі, що працювали на заводі. Мимо того совєтська преса промовчала цю річ.

• 23 вересня Н.Й.Т. (Н ью -Й орк Тайме) подав вістку, що 26 квітневе нещастя спричинило довгореченцеву радіяцію таку велику, як всі ядерні тести і бомби колинебудь — разом взяті. Цю студ ію перевела Lawrence 12

National Laboratory (California) — у Каліфорнії, заявивши, що реактор ч. 4 випустив у повітря 50% більше радіоактивного цезію ніж всі сотні вибухів в атмосфері і дві нуклеарні бомби, які були кинені на Я понію при кінці II Світової Війни. Цезій — першочерговий складник у випаді не розкла­ дається на неш кідливі речовини більше як на 100 років часу і його пов’язую ть з такими хворобами як рак і генетичні хвороби — писав С тюарт Даймонд, коореспондент Таймсу. Н ауковці цілого світу висловили глибоку турботу, що цей випад одного тільки чорнобильського реактора спричинив більше радіоактив­ ного випаду як вся радіоактивність із тестів в атмосфері, які були заборо­ нені великими потугами якраз через це радіоактивне насичення, писав Тайме. В іншому звідомленні 12-ох атомічних м іжнародніх експертів (звідомлення з 23 вересня із Відня), що навіть якщо ’’обвито” реактор цементомбетоном ще справи не розв’язано бо він видержить мабуть, 50 років, отже, багато менше ніж живе радіоактивна речовина. Щ ойно недавно стверджено в підсумках цієї трагедії, що: реактор викинув в повітря 180 тонів радіоактивного матеріялу, який був депоно­ ваний на милі відстані від місця вибуху.

• Перший вибух викинув в повітря сталевий тисячотонний дах і забрав накриття всіх 1661 труб, прикріплених до даху. Ці труби стали наче 1661 гармата напрямлена у небо, — заявив др Герберт С. Ковтс.

• Завод міг дати собі раду з одним каналом а не із морем вогню від 1661 труби. Звідомлення подає, що реактори 1 і 2 мимо того що заражені радіяцією почали пр од укцію у листопаді м. р. Навіть в противному випадку, якщо небуло б радіяції то робітники мінятимуться, що два тижні з причини — резідю радіяції — осадної радіяції — у засягу 18ти милевої евакуаційної зони.

• В звідомленні сказано що тільки 25% всієї радіяції мало місце першого дня, решта радіяції дісталося в повітря впродовж 8 наступних днів. Підсумок П ідсумки цієї страшної катастрофи напрошуються самі. Від часу нашої визвольної боротьби, яку ми, нажаль, програли, Москва розглядає Україну тільки як джерело ф інансово-економічного визиску, як кінську силу, джерело багатих ресурсів в матеріялах і лю дях для своєї економічно-політичної експансії. М осква затаює правду про мільйони жертв чи то з 1921 року, чи то про голодомор 1932-33 року, чи про інші величезні злочини. Коли мільйони не відіграю ть ж адної ролі то чому сподіватися, що Москва признається до вини за лю дські страждання спричинене чорнобильською катастрофою? Наша справа на підставі злочинної економ ічної політики та біологіч­ ної політики винищування як і русиф ікації (московлення) України — розкрити дійсне обличчя Москви перед вільним світом. Для цього звідом­ лення західніх ж урналістів про трагічні наслідки катастрофи служать добрим матеріялом для розповсю дження. Зібрані нами дані є в більшості позбирані з американської преси. В руках українського читача вони під­ 13

тверджую ть знану істину, що Москва хоче винищити український нарід, а для американського читача це документований матеріял, який розкриває очі не одному незрячому, або посилює його в потребі боротьби за вищі лю дські ідеали справедливости проти московської тиранії та помагає роз’яснювати потребу самостійности держав поневолених М осквою.

ВІТЕР З УКРАЇНИ Недавно ми одержали з України важливий матеріял відносно атомової аварії в Чорнобилі, який під оригінальним автора наголовком рекомен­ дуємо до уваги читачам. Редакція

Минув ось уже четвертий місяць від того дня, коли ввесь світ облетіла вістка про катастроф у в Чорнобилі, біля Києва. Вітер з України розніс отруйну радіоактивну хмару по всій Европі. А сонце світило як і раніше, і лю ди в Україні, навіть в найбільш загроженому районі, все ще найменше з усіх були поінформовані про те, що сталося крім звичайного пожару і який підступний невидимий ворог їм загрожує. У 30-х роках Павло Тичина писав у вірші ’’Вітер з України” про чортів вітер, проклятий вітер з захватом як про незагнузданий порив збунто­ ваного духа до волі, повів бунту і невпокори, вітер револю ції” . Нині інше несе нам повів із Києва — скорботу і сум народу, якому навіть в мирний час треба змагатися не тільки за своє духовне, але навіть біологічне існу­ вання. Черговий раз зневажено його гідність, більше того — вчинено злочин, не інф ормую чи про смертельну отруту, яку виділяв від самого початку аварії пош коджений реактор. Коли весь світ заговорив про вияв­ лення спеціяльними приладами потуж ного джерела ш кідливої радіяції в Україні, щойно тоді радянські верховоди, ласкаво призналися, що справді щось в атомній електростанції не гаразд, що був пожар, але по суті нічого такого не сталося і совєтські лю ди навіть без участі зарубіж них спеціялістів стравляться з аварією. Черговий раз "м удре та безпомильне” партійне управління руками свого терпеливого і мужнього народу бралося ліквідувати наслідки аварії, в якій у великій мірі було безпосередньо винувате. В недавному минулом народи Радянського С ою зу заплатили мільйо­ нами жертв за безглуздя сталінської верхівки, особливо на початку війни з гітлерівською Німеччиною, яка мирним договором приспала і досягнула повного заскочення противника. Тепер влада вчасно не застерегла народу перед страш ною загрозою для здоров’я та життя людей. Навпаки, щоб хоч на деякий час ще пере­ конати світ, що аварія була дрібна та незначуща, з диявольським циніз­ мом влаштовано в Чорнобилі першотравневу маніфестацію з участю дітей! Нехай, мовляв, світ знає... Тимчасом партійні чиновники, повідомлені про справжні розміри того, що сталося, тихцем та з поспіхом вивозили свої сім’ї з Києва в безпечні віддалені райони України та інших республік. ’’Слава КПСС за все це, вовіки слава” ! Народ партії цього не забуде!

14

П орівню ю чи з іншими аваріями, які траплялися в атомних електро­ станціях в інших країнах, це був справжній катаклізм, екологічна катас­ трофа. При чому після чотирьох місяців напружених робіт спрямованих на повну ізоляцію IV блока, де сталася аварія, не вдалося ще повністю замкнути його в бетонній труні та припинити виділення назовні шкідливої радіяції. Він, як кажуть кияни, надалі ’’бухкає" під силою періодичного зрос­ таю чого ти ску кипучої води і пари. Та вже й в оф іційном у черговому повідомлені з Москви можна було нещодавно почути, що аварія "мала характер цілої серії вибухів". Отак влада дозує інф ормації про цю катас­ трофу, говорячи тільки те, чого вже ніяк не можна приховати. Один мій знайомий ф ізик-атоміст розповідав, як міряють рівень радіо­ активності в Києві для потреб совєтських інф ормаційних зведень, що йдуть у світ. Місце, в якому братимуть пробку, тобто, де працюватиме дозиметр, спершу акуратно миють, а щойно тоді приставляють прилад. Згаданий вчений виходить на балкон зі своїм власним дозиметром і реєструє показники вдвоє-втроє вищі від тих, поданих щойно у телевізій­ ному журналі. Саме життя породило отже й нову анекдотичну деф ініцію мілірентгена — це рентген, який пройшов обробку в відомій російській програмі "Врем’я” . Розмірів лиха, яке сталося в Україні не можна змірити числом смерт­ них жертв та усіх важко хворих, які перебувають тепер в лікарнях. Л ікарі докладаю ть усіх зусиль, щоб врятувати, або хоч продовжити їхнє життя. Кількасот тисяч людей потребуватиме протягом кількох найближчих років постійного медичного обстеження. Л ікарі знають вже й більше — най­ ближчим часом почне зростати смертність серед дітей, які перебували в зоні ш кідливої радіяції. Лікарям доручено записувати цим дітям у їхніх картах захворувань буцімто виявлені у них, а насправді вигадані інші невиліковні недуги. Жахне, коли всупереч лікарській етиці треба працю­ вати для блага совєтської статистики. Влада, яка обноситься у світі зі своєю, як каже, гуманністю, принциповою лю дяністю , яка немов би всі зусилля спрямовує на те, щоб забезпечувати благо кож ної лю дини — насправді лю дину трактує повністю інструментально, як засіб, як предмет. Населення Києва протягом двох місяців після катастрофи в Чорно­ билі мусіло користуватися питною водою з Дніпра (рівень радіоактив­ ності 10-7 кю рі) не маючи забезпеченого інш ого — резервового водой­ мища. Щ ойно пізніше переключено столицю України на деснянську воду (10-11 кю рі). Деякі лю ди привозять собі трохи питної чистої води навіть з віддалених джерел поза Києвом. Немало труду треба собі завдати, щоб роздобути чисту городину, яку постачають до овочевих магазинів (зви­ чайно — в недостатній кількості) з віддалених районів країни. Наймилішим подарунком від знайомих, приміром зі Львова, може бути кілька пучків петрушки або кропу. Сон з очей у киян зганяє найбільше турбота — про дітей, єдину надію батьків, майбутнє сім ’ї, роду і народу. Ш колярам держава забезпечувала цього року продовжені літні канікули у віддалених від Києва районах України. Усі діти дош кільного віку, для яких — додамо — підвищена радіо­ активність ще більше шкідлива, позбавлені будь-якої центрально органі­ 15

зованої допомоги. Більшість батьків з матеріяльних причин неспроможна самотужки влаштувати своїх дітей на якесь довше перебування поза Києвом, бо квартира, харчування та опіка кош тую ть вельми дорого. А які родитимуться, зі схильностями до яких захворювань! Цього не знає ще ніхто. Л ікарі дорадж ую ть молодятам після вінчання почекати кілька років з сімейними плянами. Українські письменники різко заговорили на своєму з’їзді не тільки про те, що загрожує древу рідного слова, але й про іншу, не менш страшну небезпеку навислу над древом продовження роду. Як влучно та без перебільшення сказав І. Драч — атомна блискавка вдарила в генетич­ ний код народу. Аварії можуть траплятися всюди, але ж відомо, що атомні електространції потребують особливих додаткових систем забезпечення з вико­ ристанням найновіших здобутків світової техніки в цій ділянці. В Чорно­ билі охоронний бетонний купол довелось будувати щойно після вибуху, та й з автоматичним контролем праці реактора, як кажуть знавці, не все було гаразд. Електростанцію споруджували в типових умовах совєтського плянового виробництва з властивою йому буф онадою показухи, з безпереривною достро ко вістю за всяку ціну. Точно відомо, що IV блок реак­ тора, в якому сталося аварія, пускали в хід достроково. Той факт, що не допущено зарубіжних спеціялістів до участі при ліквід ації наслідків аварії, дозволяє припускати, що ймовірно реактор був додатково навантажений додатковими завданнями — виробництвом речовин мілітарного призна­ чення, або науковим дослідам для військових потреб. Тепер, очевидно, знайдуться відповідні пояснення причин аварії (очевидно без указания на високу потенціяльну аварійність такого типу реактора), знайдуться й жертовні козли — тут перш за все обслугую чий персонал, може ще кілька директорів на різних щаблях. Уже встановлено, що ’’персонал припус­ тився шести серйозних пом илок” та що й провадив експерименти, на які не мав згоди з центрального управління атомної енергетики в М оскві. А коли почуємо також про незаперечні помилки (несвідомо чи сві­ домо) вчинені найвищими партійними диригентами не тільки від питань атомістики, але й від всяких інших рішень, хочби ось помилки при вирі­ шенні щодо місця побудови атомної електростанції в самому серці Украї­ ни, в густо населеному районі? Чорнобиль й Україна залишаються в полі зору та пильної уваги всього світу, бо справи глобальних загроз для природного довкілля і самих людей, стали вирішувати про наше бути чи не бути. Це зближує народи, бо нині вже, може більші ніж будь-коли в історії, чужого горя не буває. Український народ багато лиха пережив на своєму славному і водно­ час страдницькому шляху. Гоячи глибоку рану від чорнобильської еколо­ гічної бомби продовженої дії, він може розраховувати на солідарну п ід ­ тримку інших народів. Атомна блискавка, що вдарила в його генетичний код, може водночас прискорить час всенародного прозріння. К.

16

ЧИСЛО 16 ’’ХРОНІКИ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА УКРАЇНІ” Редакція Української Пресової Служби саме отримала "Нове число Хро­ ніки Католицької Церкви на У країні” , ненумероване, зіставлене в першій по­ ловині лю того 1987. Воно містить, між іншим:

• Заяву українців-католиків до Святішого Отця та до уряду СССР.

• Листа Василя Кобрина до Йосипа Терелі з 7 лю того 1987.

• Докум ентацію про звільнення Йосипа Терелі та його заяви до Пре­ зидії верховної ради СССР.

• Вістки про ув’язнених о. Винницького, Василя Кобрина, Левка Л у к ’яненка та Поляну Батьо.

• Витяги з антикатолицьких нападів обласної закарпатської преси.

• Нарис П. Горохівського п.з. ’’Хохли та поняття свободи” .

• Експертиза (давнішої дати) академіка О. Білецького про вартість атеїстичної літератури.

Йосип Тереля у ’’перебудову” не вірить — і, однак, він належить до невеликої групи совєтських політв’язнів, випущених на волю, щоб за кор­ доном доказати "дем ократизацію ” в СССР. Йосипа Терелю, засудженого в вересні 1985 на 12 років позбавлення волі, звільнили в лю том у — і вже кілька тиж нів пізніше голова Центрального комітету українських католи­ ків знову підписує відкриті листи та документації про переслідування вірян та інакодумаю чих у СССР. З притаманною йому докладністю д о ку ­ ментарного свідчення Тереля позбирав кілька інформацій про пересліду­ вання українських католиків з рідного села та факти пережитого і баче­ ного в пермському таборі. Для совєтських в’язнів така детальна документація дуже важлива. Це — їх свідчення перед історією , що має запобігти забуттю жертв. Вичислення різних прізвищ та окремих діб покарання — попри свідомо зістав­ леного матеріялу для майбутніх "білих кн и г” СССР — представляють та­ кож зусилля перебороти ту ізоляцію, яку таборова адміністрація ста­ рається всіма засобами створити серед політв’язнів. Тому Терелині ін­ ф ормації про покарання з табору Кучіно — де в’язні себе не бачать і не мають можливости контакту між собою — додатковий доказ незламної рухливости католицького провідника. О днак вагомість цього 16 числа Хроніки — не конче в документарній її частині. Вона — тільки рамки для доволі вийняткового тексту: "Автобіо­ граф ії” 38-літнього українського священика Михайла Гаврилова, що після студій у Л енінградській духовній семінарії та після короткого душ пастирства на православній парафії перейшов до католицького віровизнання та від 1979 року працює як підпільний католицький священик (див. ст. 8). Це нове число Хроніки несе число 16. Останнє видання, що попало на Захід минулого року, мало число 10. Це означає, що існує ще п’ять випусків, що не вийшли поза границі СССР. (Рим. — УПС) 17

ЛИСТ ЙОСИПА ТЕРЕЛІ Матеріали "Хроніки УКЦ на У кра їні" ч. 16. за УПС подаємо без змін. * ПАНОВІ МІТТЕРАНУ, ПРЕЗИДЕНТОВІ ФРАНЦІЇ' ТА ФРАН Ц УЗЬКО М У ПАРЛЯМЕНТОВІ Пане Президент! Високоповажаний Парламенте! Дозвольте висловити щиру подяку особисто Вам, від імені моїх трьох малолітніх дітей, моєї дружини та мою особисто, за той вклад, що Ви та Парламент Ф ранції приклали за моє звільнення. Я на волі... На "Великій зоні” , як іронічно і з сумом жартую ть жертви режиму, що так або інакше виходять на неі. Мене можуть у будь-який спосіб арештувати знову, все залежить від того, яку політичну гру веде нинішня адміністрація СССР. Я завжди був "цінним заложником в руках моїх мучителів” ... За 23 роки тю ­ рем та таборів система МВС (міністерства внутріш ніх справ) повністю пі­ дірвала моє здоров’я. Я інвалід, і це в 44 роки... Ніколи не потрібно забувати, що трагедія концтаборів ще нами не пе­ режита. Нищаться унікальні культури народів, що мають ’’щастя” бути під рукою "великого, старшого брата” ... Трагедія народів Прибалтики та України була науково і холоднокровно підготована за письмовими стола­ ми у норах кабінетів КҐБ та особисто лідерами партії, вони знали, що ро­ блять. Вони породили ніким і до них ніде не застосовану технологію л ю ­ диновбивства. Починаючи з 1935-36 pp. адміністрація Рейху, в особі м іні­ стра ВС (внутрішніх справ) Германії, приїздила вчитися екстермінації мільйонів. Великий вчитель Сталін мріяв створити всесвітню імперію лю динозвірів. Та доля підвела лю дожера — він помер в конвульсіях у власному кабінеті. Тепер багато говориться про перебудову в державі — яку? ким? де? З самого початку домовлености в Гельсінках ясно позначилися два підходи, дві протилежності у справі проблем миру і співдруж ности ЗахідСхід. Демократичні країни, прагнучи миру, спираю чись на загально хрис­ тиянські засади та європейську культуру, спільну для всіх нас, вели діялог щиро і з надією, що інша договірна сторона, хоча і витворила влас­ ну мораль та політику у відношенні до інших країн і націй, все ж, також, щиро хоче миру і співробітництва. Л ю дина побудована так, що вбачає на­ віть у злочинцеві лю дину, здатну рано чи пізно прийти до порозуміння. Віра, до вір ’я... Загляньмо у глиб історії — хто не пам’ятає історію бутаф орних сіл на Україні, окупованій і знищеній царатом. Потьомкін блискуче виконав свій замір. Напитується аналогія — чи нинішня "перебудова” не є акцією фелдмар(шала) Потьомкіна. В СССР вийшов на екрани фільм ’’Покаяніє” ; легенди, які пош ирю ються навколо нього, лише підтвердж ую ть дум ку про те, що великий спектакль розпочався... В той час, як обиватель мліє під час перегляду ф ільму — у тюрмах і таборах та психотю рмах караються тисячі політв’язнів. (Не треба забу­ вати, що окрім 382 в’язнів, що утримувалися в політзонах, багатократ біль­ ше розкидано по кримінальних таборах СРСР). З вище вказаних звіль­ 18

нено тільки 61. У львівськім тюремнім лазареті помирає український вчений-соціолог Михайло Горинь, у пермському таборі ВС-389/36 і по сьо­ годні перебувають Л евко Л у к ’яненко, Іван Кандиба, Микола Горбаль, Василь О всієнко, о. Семен Скалич та інші особи. На Україні нищаться і па­ ляться українські храми і каплиці, ведеться насильницька русифікація, православізація... І все це в той час, коли в Відні ведуться переговори за до вір ’я і співдруж ність між народами. Прибувши на волю, я сам піддався самообмані: все, що робиться в провінції — це справа тих, що не бажають іти шляхом перебудови, тих, що мрію ть про тінь Сталіна... Але все це далеко не так. Ми живемо у строго централізованій дер­ жаві, де воля генерального секретаря — воля партії. А тому і не може бути ніякої віри в якусь опозицію на місцях людей, які завжди сліпо виконува­ ли накази згори. Відразу по приїзді додому я написав заяву на ім’я Президії Верховної Ради СССР про дозвіл на мій виїзд лікуватися за кордон. Відповіді від ПВР я так і не отримав, і не отримаю ніколи... Моя заява рекошетом була переправлена в Закарпатський облвиконком. Це показово. Адже саме ПВР СССР розглядала мою заяву про звільнення у зв’язку із важким ста­ ном здоров’я. Т рудно сказати, що буде завтра, але таке відчуття, що гебісти та МВС накинуться на невинні, тількищ о звільнені жертви, як на то послідує вка­ зівка зверху — все говорить про це... Справа нашої Церкви лишається невирішеною. Ми, як і цчора, зму­ шені ховатися в лісах, печерах та таємних квартирах тільки для того, щоб сповнити власні духовні потреби, як того вимагають від нас приписи на­ шої УКЦ. Та живемо надією і вірою у волю Всевишнього. З глибокою повагою до Вас та дружньої Франції. Голова ЦКУК Й. Тереля

ХРЕСТ ІЛЮ ЗІЙ* Окупація Ген під яром хижа боса, Зруби обгорілі... Ями вікон дивлять косо На стежки змертвілі; Рана-вікна — чорна пустка! Вибиті зіниці... А під зрубом мами хустка Змочена в кровиці; Ружа-хустка — спогад сивий Всіяний рудою... Хрестик чорний, хрестик білий Вишитий журою. * Зі збірки Гіркоти, 1972-1975.

19

КОЛИШ НІЙ КАТО ЛИЦЬКИЙ СВЯЩЕНИК — ДЛЯ РОСІЯН СТАНЕ СВЯТИМ? З С оветського С ою зу наспіла вістка, що в разі була б вона прав­ дивою, нанесе важкий удар для вже трудних відносин між Ватиканом та московським Патріярхатом, а що найгірше, виявить вповні вороже настав­ ления ком уністичних властей до Ватикану і до поверх десятьох мільйонів католиків внутрі Советського Союзу. З приводу заплянованих величавих відзначень Ю вілею 1000-ліття Введення Християнства в Русі, що відбу­ ватимуться в М оскві в днях 5-17 червня 1988, Кремль хоче змусити патріярха Пімена проголосити святим Гавриїла Костельника. Він був ка­ толицьким священиком, що по наїзді москалів, у наслідок чого ув’язнено кардинала С ліпого та шістьох інших Владик католицьких, відступив від своєї Церкви та взяв активну участь в здійсненні задумів Сталіна зніве­ чити українців католиків візантійського обряду. Ці задуми здійснилися рішенням Л ьвівського псевдосиноду в днях 8-10 квітня 1946 незаконним приєднанням української католицької Церкви до тієї ж російської пра­ вославної... В разі б проголош ення святим відступника совєтські власті б надали святкуванням виразне політичне забарвлення. Крім цього це унеможли­ вило б взагалі будьякий приїзд Папи (досі гіпотетичний) до Москви, як теж і евентуальній делегації з Ватикану під проводом кард. Казаролі, голови секретаріяту для з’єднання християн. В днях святкувань (для історичної точності, в 988 р. це Київська Русь — що нині відповідає терито­ рії України — що охрестилась, а потім в слідую чих віках християнство і поширилось в ті території, що сьогодні охоплю ємо терміном "Росія” ) мос­ ковський патріярх має на меті канонізувати певне число осіб. Кремль спротивився задумові проголосити святими ченців з Оптіну, але дав свою згод у на канонізацію двох єпископів-старців: Брянчанінова та Затвор­ ника, але під умовою, що проголоситься святим також і колиш нього католицького священика Костельника. Він же належав до духовенства в женному стані та був доцентом теології в Львові. 28 травня 1945 р. місяць по ув’язненні католицьких Владик, був він ініціятором ’’ і н і ц і а т и в н о ї Групи для З ’єднання Греко-Католицької Церкви з Російською Православною Ц ерквою ” . Можливо, що в нього на думці було спасти, що можна було серед ж орстокого переслідування совітів. В кож ном у разі перейшов він на Православ’я і з двома іншими свящ ениками-відступниками предсідав псевдо-синод у Львові, що являвся церковним рам’ям сталінського рі­ шення знівечити цвітучу українську католицьку Церкву. Костельник потім покаявся і переживав своєрідну душевну драму. В скором у часі, однак, куди б він не йшов, туди й ішли за ним члени НКВД, таємна совєтська поліція: нинішній КҐБ. На потвердження вищесказаного наведу свідчення, досі невиданого, доні Костельника, Христини, з 1970 p., оприлю днене щойно тепер у наслідок умовин, що оприлю дниться свідчення лише рік по смерті матері, Єлеонори, яка померла рік тому. На основі свідчення, за 20

її батьком стежили Н КВД і його убито одним же енкаведистом 20 вересня 1948 р. Коментуючи убивство Костельника, тодіш ній московський патріярх Олексій, заявив, що Костельника убив ’’аґент Ватикану руками україн­ сько-нім ецьких націоналістів” . На такій заяві спираю ться і нинішні члени Кремлю в їх домаганні проголосити святим Костельника, представляючи його як ’’мученика за віру і як жертву ворогів Церкви” . Так і кінчається стаття, але напевно з наближенням 1988 року багато більше подібних статтей появляться в пресі, головно якщо вістка про канонізацію Костельника являтиметься правдивою. За такими вістками треба слідити і все коли буду у змозі та матиму на це час, інформуватиму український світ про них. о. Євген Небесняк

”У В ІЧ Н У У КР А ЇН У М И В ІР И Л И ..." "Крізь найбільш і страхіття іст о р ії з а в ж д и проглядає Б о ж и й па­ лець, який т ак покерує буттям людей, що з а в ж д и людина матиме ріш альний голос а не машина. Я вдячний Богові, що він мені дав т у віру в людину, а т е ж переконаня про позасвіт ню доцільніст ь навіть усіх нещасть, бо тільки ця віра в Б о ж е Провидіння, яка крізь призму м о єї н ації у мене унаявнюється, дала мені 29-річному т оді голові Уряду силу витримати на пості, не заломив­ шися, та честі н ації не сплямивши, я думаю, т е ж чести християнина. Бо наша нація станула в захист не т ільки своєї волі в той час, але і в за­ хист віри в Христа проти обох б е зб ож н иц ьки х систем: большевизму і нацизму! Я думаю, що я ви д е р ж а в не тільки завдяки моїй волі, але най­ перше моїй вірі, яка дає передусім міць волі... Україна в той час була озброєна передусім великими ідеями, готова пост оят и за них ж и т т я м своїх найкращих, ж и т т я м і терпінням всьо­ го народу. Україна щойно кувала зброю. Ми — націоналіст и — були пере­ конані, що ми маємо правдиві ідеї, ми вірили в них, у наші правди, але водночас ми були пересвідчені, що правда не перемагає сама із себе, але перемагає тоді, коли перемагають ї ї безст рашні носії; таке дієт ься з волі Бога! Христова Правда була і є абсолютна Правда, але вона перема­ гає тому, що за н еї мільйони ішли на муки і віддали своє ж ит т я, а навіть сам Христ ос ст ра ж дав за Свою Правду і ж и т т я Своє віддав на хрест і за нас, за Україну, яка із т ерпінь у сяйві золот ому постане як новий горію чий стовп світла, справедливости, волі, слави Б о ж о ї! В цю нову Україну ми вірили, у вічну Україну, ми вірили, тому для нас і німецькі і р осійські воєнні диявольські машини були проминальні, хоча які вони були ж а х л и в і!" (Ярослав Отецько, ” 30 червня 1941” )

21

УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА НА МІЖНАРОДНЬОМУ ФОРУМІ ЦЕРКОВ В ІТАЛІЇ Існує в Італії філія організації о. фон Страатена СТРАЖ ДАЛЬНА ЦЕРКВА або ЦЕРКВА В ПОТРЕБІ, і вона дуж е діяльна. Видає вона свої публікації про переслідувані Церкви, організує вона конгреси, конф ерен­ ції, на які запрошує представників поодиноких Церков представити страж­ дальну ситуацію відповідної Церкви. Представник цієї організації в М іня­ но, о. Мотал, — він сам чех, — звернувся до Патріяршого Двору в Римі, щоб вислав одного священика до Міляно, бо в Бреші 19-ого грудня, мала відбутись у численній парафії в місті Брешя (година їзду з Міляно), міжнародній форум Церков. Прийняв я запрошення від канцелярії нашого Патріярха і, відложивши з охотою інші зобов’язання: українська справа має перше місце понад все, поїхав до далекого Міляно, до далекого зимного Міляно. Зимного, бо тут в Римі, втішаємось надзвичайною л і­ теплою погодою : нема зимна, нема морозу, ні снігу... Одним словом — гарно! Заїжджаю до Міляно і тому, що в мене лишилось ще трохи вільного часу оглядаю місто на піхоту. Міляно узим ку дійсно гарне місто. Все дише Різдвом. Вулиці по-мистецькому прикрашені: кольорові світла гра­ ються на переміну з світлоф орами; безліч ялинок, що стоять по всіх вулицях, приваблюю чо оздоблені; лю ди, мов ті мурашки, то забігають, то вибігають із безліч крамниць, що під різдвяний період знизили всі ціни! Але холодно! Заходж у в головний контур (бюро) організації, де вже на мене чекає о. монс. Мотал, який сейчас поясню є мені міжнародне забарв­ лення конференції. Зі мною мали виступати о. Венгґрас — литовець; один в’єтнамський священик та пані Верончелло, мадярка, що була в Буда­ пешті, коли росіяни знищили місто. Всі разом їхали з Міляно до Бреші, де на нас вже чекав о. парох. По вечері зайшли ми до кінотеатру, що нале­ жала до парафії, та почали кож ний представляти ж орстокі умовини, в яких находилась відповідна Церква. З усіх почав я перший. Представив я переслідування нашої Церкви під трьома аспектами: переслідування збоку ком уністів на рідних землях; переслідування польськими комуністами та католицьким духовенством в Польщі; непорозуміння з Римом: проблема патріярхату, проблема жонатого священства, брак підтрим ки римських прелатів, коли мова про Ювілей 1000-ліття Хрещення України. Численним присутнім, їх було понад сотку, до певної міри було знано, як то відбу­ вається переслідування нашої Церкви на Україні, так що я практично нічого нового їм не говорив, але коли я говорив про переслідування нашої Церкви в Польщі, головно католицьким духовенством, що вважає наших вірних поляків східнього обряду, то вони прямо не могли вийти з дива! А коли вже говорив про непорозуміння з Римом, то вони питали що діється! Я думаю, що з того, що я їм говорив, найбільше затримали собі ж алю гідне 22

поведения католиків з нашими в Польщі. Вони цілий час звикли чути про ’’санкта П олонія” , а тут виявляється зовсім інакше! Говорив я з сорок хвилин, почому говорив отець з В’єтнаму. Він сам диктором при Ватиканському Радіо і очолює секцію в’єтнамську. Говорив він про тактику пе­ реслідування ком уністичних властей. Л ю дей найбільше вражало це, що коли колиш ній примас В’єтнаму стояв твердо на своїх позиціях, боронив завзято католицьку доктрину, не йшов на ком пром іс з державою, його вірні шанували та находили в його рішучій боротьбі проти безбожників під трим ку та силу встоятись проти нападницьких затіїв комуністів. Те­ перішній, на жаль, пішов на компроміс та старається угодити до певної' міри ком уністичній владі, щоб могти в якійсь мірі сповняти свої душпастирські обов’язки. Це лю дям не подобається і вони огірчені. Відтак гово­ рила пані Верончелло. Згадувала вона свої часи в Будапешті в 1956-ому році, коли вона була ще вісім надцятилітньою студенткою . Вона ніколи не забуде отих кривавих подій. Сотні, ба й тисячі людей загинуло в пробах усунути з Мадярщини ком уністичну науку. Совєти танками здушували повстанців. За її словами не можна було по вулицях ходити задля трупів, що лежала там розстріляні чи придавлені совєтськими танками. Вся країна була огірчена, що примушено кардинала Мінцентія податись "до дим ісій” ! Це був символ змагання до свободи! Тепер в захристії церковці, де наро­ дився М інцентій його образ приховано великою шафою! Навіть і по смерті москалі його бояться! По ній говорив священик з Литви, який затри­ мався здебільша на ниніш ніх часах, наводжую чи моменти спротиву като­ л и ків в Л итві проти м осковських наїздників. Сподівається він, що Папі таки вдасться поїхати до Литви. По викладі присутні ставили допові­ дачам різного роду питання і було видно, що вони дійсно ’’голодні” на такі ш окую чі для них вістки. Хоч раз вдалось їм почути про дійсний стан наших Церков, що Римська Курія, враз із їх оф іціозом "Оссерваторе Романо” , що є і щоденником, ганебно промовчує!! Конференція почалась у восьмій годині і закінчилась коло півночі. Пізно повернув я до Міляно і коли пішов спати був задоволений, що зумів прислужитись нашій справі, що зумів бути послом для наших братів, що страж даю ть на Україні. Н іколи не почуватимусь змученим і ніколи не скажу, що нема в мене часу, коли розходиться ознайомити чужинців з проблемами, що пригнічую ть нашу Церкву і наш Народ!

31-го грудня 1986 р. о. Євген Небесняк

23

П. Мірчук

ДО ДЖЕРЕЛ* В час виступу Ш евченка в західній Европі народжується комуністична теорія Маркса. Баламутні кличі про "класову боротьбу” і "всесвітню єдність пролетаріяту” продістаю ться через М осковщ ину в Україну, прий­ маючи відразу московську імперіялістичну інтерпретацію "єдности проле­ таріяту” , як нерозривної єдности м осковського й українського "працю ­ ю чого л ю д у” під проводом, очевидно, московського ’’старшого брата” . Тарас Ш евченко рішуче засудив комуністичні кличі як несені в Україну ” з чужого поля великих слів велику силу і більш нічого!” , протиставлячи кличам класової боротьби національну єдність всіх українців, а кличам боротьби за ’’світовий пролетаріят” — вимогу боротьби за волю України. Але марксистські кличі соціялізму як першого етапу маршу до комунізму стали ширити в Україні російські соціялістичні партії, приваблюючи в свої ряди й українських недоуків, що згодом оформилися організаційно в ніби — окремі "укр а їн ські” соціялістичні партії ’’С оціял-Дем ократів” , ’’СоціялРеволюціонерів” і ’’С оціял-Ф едералістів” . Шлях для їхнього сервілізму супроти Москви як "старш ого брата” серед української інтелігенції про­ мостив університетський проф есор Михайло Драгоманів своїми анархістичними кличами про "свободу кож ної гром ади” в одній, неподільній, демократичній Росії. Так напередодні Першої Світової війни оформилися в Україні дві полі­ тичні сили: українські самостійники-націоналісти під проводом Миколи М іхновського і "укра їн ські” соціалістичні партії під проводом В. Винниченка і товаришів.

8 березня 1917 року у Петрограді, тодіш ній столиці царськоросійської імперії, вибухла революція. По кіл ько х днях револю ційних конвульсій царськоросійська імперія перестала існувати. Із рук українського народу по віках важкої м осковської неволі спали кайдани. Зникли м осковські караули, відчинилися тюремні ворота, воля України вийшла з тюрми. На першу вістку про ті події у Києві створено з ініціятиви само­ стійницької Української Народної Партії та націоналістичної організації Братства С ам остійників під проводом д-р Миколи М іхновського Україн­ ську Центральну Раду. Д ію чі тоді українські соціялістичні партії створили кілька днів пізніше свою Центральну Раду. Клич єдности всіх дію чих українських політичних сил скоро довів до об’єднання обох рад і 22 березня 1917 р. появилася відозва до всего українського народу об’єд­ наної Української Центральної Ради. Почалися бурхливі дні відродження народу. Четвертим Універсалом з датою 22 січня 1918 р. проголошено Україну вільною, ні від кого незалежною республікою . Але, "Встоятись не було сили” . По чотирьох роках важкої боротьби Україна опинилася знову в неволі: Наддніпрянщина в московській, західня

* Уривок з кни ж ки "За УС С Д ” , П. М ірчука.

24

Україна в польській, Буковина з Бесарабією в румунській, а Закарпаття приєднано до Чехословаччини. Згадані слова тужливої пісні ’’Встоятись не було сили” проголошено історіософ ічним висновком подій в Україні 1917-1920 років і його ще й сьогодні дехто вперто повторю є як виправдання невдач. Але, молоде покоління українських патріотів, зокрема в західній Україні, під польською окупацією , цього твердження не прийняло. Воно почало уважливо, критично аналізувати кож ний фрагмент подій того часу і в висліді того прийшло до зовсім іншого висновку. "Встоятись не було сил” ? ” Не було свого війська” ? ’’Замала була свідом ість народних мас"? ’’Народ не розумів як слід потреби своєї держ ави” ? — Неправда! Тодіш ня преса звітувала, що напр, у Петербурзі, тодіш ній столиці м осковської імперії, відбулася 23 березня 1917 р. велика маніфестація українців із участю понад 20,000 людей, між ними й багато українців солдатів російської армії. І усі вони, солдати, українські робіт­ ники і навіть кубанські козаки, що їхали на чолі походу у червоних козаць­ ких жупанах, демонстрували під синьожовтими прапорами. Те саме було в М оскві. 29 березня 1917 року відбулося у Києві "Свято Свободи” під час якого вулицями Києва пройшли десятки тисяч українських демонстрантів під синьожовтими прапорами і траспарентами, на яких виднілися кличі: "Хай живе вільна Україна!” , "Хай живе самостійна Україна!” Такі надсподівано многолю дні демонстрації українських мас і українських солдатів р осійської армії під синьожовтими прапорами і кличами ” 3а вільну, са­ м остійну Україну!” відбулися тоді, як звітувала тогочасна преса, теж у Харкові, Полтаві, Одесі, Чернігові й усіх інших містах України. Значить, національна свідом ість в українських масах була. Тому навіть один із ком уністичних вожаків в Україні, Петровський, у своїй книзі ’’Революція і контрреволю ція в Україні” признає: ’’Величезні маси українського народу зауважили в лю тневій революції 1917 року перш всего освободження від страхіть національного гнету” . Не було своєї армії? Таке твердження це теж безсоромне фальшу­ вання історичної правди. Ось факти: Вже 19 березня 1917 р. відбулося в Києві з ініціятиви Миколи М іхновського перше українське "Підготовче Віче” з участю 211 військовиків. 22 березня відбулися перші "Збори україн­ ських офіцерів і солдатів” . 29 березня 1917 р. відбулися ’’Ширша Військова Нарада залоги Києва й околиць” . На всіх тих нарадах було схвалено резолю цію : ’’Негайно приступити до організування власної національної армії, яко могутньої своєї сили, без якої не можна й промислити про здобуття повної волі України” . 18 травня відбувся в Києві "ПЕРШ ИЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ З ’ЇЗ Д ,” в якому взяло участь 700 деле­ гатів, що репрезентували поверх півтора мільйона українських вояків у російській армії. В днях 18-23 червня 1917 р. відбувся в Києві "Другий Всеукраїнський З ’їзд ” 2,500 делегатів, що репрезентували 1,732,444 україн­ ських вояків. На обох з’їздах усі представники поверх півтора мільйона українських вояків зголошували готовість усіх тих вояків станути зі зброєю в руках на сторожі волі України й захищати її своїми грудьми. І якщо б тільки одного із п’ятнадцяти, найкращого, було вибрано стати вояком української армії, то легко можна було зорганізувати вже в перших місяцях 25

революції стотисячну українську армію високої вартости. Перші кроки в тому були зроблені. В першій половині Микола М іхновський зорганізував ’’Перший Український Козачий ім. гетьмана Богдана Хмельницького пол к” силою трьох тисяч бійців, а скоро після того ’’Український Полк ім. Полу­ ботка” . Але все це було в зародку знищено. Хто це зробив: білі, червоні, чи ще якоїсь краски москалі? Ні! Ту злочинну роботу виконали ’’укр аїнські” товариші соціялісти В. Винниченко, Микола Порш, що глумом долі стали у проводі Центральної Ради, перший як голова Генерального Секретаріяту Української Центральної Ради, другий як секретар військових справ, та всі інші їхні партійні товариші — Мартос, Паливода, Ф е де нко й інші, однаково "соціялісти-дем ократи” , як і ’’соціялісти-револю ціонери” та "соціялісти-ф едералісти” . Бо всі вони вважали вимогу повної самостійности України, "відокремлення від Росії” — ’’ножем у спину всеросійської революції” . У своїх споминах п. з. "В ідродж ення нації” Винниченко від­ крито признається: "Ми (тобто українські соціялісти) — стали частиною — органічною , активною , живою, охочою частиною — одного цілого. Всякий сепара­ тизм, всяке відокремлення себе від революційної Росії здавалося смішним, абсурдним, безглуздим... Ні про який сепаратизм, самостійність навіть мови не могло бути... Ми навіть уважали небезпечною для революції ідею сепаратизму, бо вона могла розбити револю ційні сили всієї Росії” , (т. І, ст.

4344). А есер (соціял-революціонер) А. Заливчий демаґоґічно піддержував свого товариша есдека (соціял-демократа) на Українськом у Селянському З’їзді в Києві: "Наша демократія пропаде і землі ми не дістанемо, якщо установимо незалежність нашої республіки” . Микола М іхновський вже при об’єднанню Центральної Ради в один репрезентативний провід українського народу ставив ріш учу вимогу не­ гайного проголошення повної державної незалежности України і творення української армії для оборони кордонів Української Самостійної Держави перед білими й червоними москалями й іншими ворогами України. Укра­ їнські соціялісти підступно погоджувалися на те. Але, як тільки керів­ ництво Центральною Радою опинилося в їхніх руках,1 вони всіми зусил­ лями повернули працю Ради проти вимог М іхновсьного, а за збереження державної єдности з М осковщиною. З гідно з тим, у виготовленому Винниченком Першому Універсалі Центральної Ради 23 червня 1917 р. про­ голошено: "Хай буде Україна вільною. Не відділяю чись від у с іє ї Росії, не розр и ­ ваючи з д е р ж а в о ю р о сій сь ко ю ”. Те саме в Д ругім універсалі Центральної Ради:

* При творенню "Генерального С екретаріяту Центральної Ради” , що повинен був бути урядом Української Держави, соціялісти скористали з більшости соція­ лістів в УЦР, на засіданні 28 червня 1917 р. призначила туди на 9 членів 5 соціялдемократів, 2 соціял-револю ціонерів, 1 з ТУП, о д н ого безпартійного. М. М іхнов­ ського, ні н іко го інш ого з українських сам остійників-націоналістів до складу Ге­ нерального Секретаріяту Української Центральної Ради не допущено!

26

” Ми, Центральна Українська Рада, стоячи, як все, за тим, щоб не відриват и України від Росії, та щоб разом з усіми народами змагати до піднесення й розвитку цілої Р осії та єдности її демократичних сил, з задоволенням приймаємо заклик правительства до єдности. Ми рішуче відкидаємо спроби самочинного здійснування автономії України до всеро­ сійських установчих зборів” . Про волю України в Другім Універсалі Центральної Ради вже ні слова. Свого рабського сервілізму супроти Росії явної ворожости до держав­ ної самостійности укр аїнського народу не змінили соціялістичні керів­ ники Центральної Ради й тоді, коли в Росії до влади прийшли больше­ вики. Коли на різних військових з’їздах все рішучіше ставлено вимогу негайного проголош ення повної державної самостійности України, Гене­ ральний Секретаріят Центральної Ради видав 16 листопада 1917 р. ві­ дозву, заявляючи: ’’Всі чутки і розмови про сепаратизм, про відокремлення від Росії — або контреволю ційна провокація, або звичайна обивательська несвідомленність. Центральна Рада і Генеральний Секретаріят твердо і виразно заявили, що Україна має бути в складі Федеративної Республіки Ро­ сій ської” . У тому протисамостійницьком у дусі було проголош ено 19 листопада 1917 р. й Третій Універсал Центральної Ради: ” Од нині Україна стає У країнською Н ародною Республікою . Не одриваючись від республіки р о сій сь ко ї і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії” . Тобто: по формі ніби українська республіка, а на ділі далі частина Росії. Точно така ’’Українська Республіка” , як є сьогодні у московських кайданах СССР. Так пройшло десять місяців неповторних можливостей. Українські народні маси, українське селянство, українські вояки росій­ ської армії вимагали дійсної державної самостійности України, а керова­ ний "українським и” соціялістами на чолі з В. Винниченком ’’Генеральний Секретаріят Центральної Ради” , як свідчить сам Винниченко, обстоював вперто те саме: автономна Україна в федеративній Росії. Свою вперту відмову проголосити повну самостійність України ви­ правдували соціялістичні керівники Генерального Секретаріяту Централь­ ної Ради фактом, що в Києві далі урядував начальник київської військової округи як представник російського уряду, спираю чись на московські військові залоги. Тому українські самостійники під проводом М. М іхновського постановили показати, що московська небезпека це фікція. Ніччю з 17 на 18 липня 1917 р. полк. ’’П олуботківців” вирушив зі своїх касарень, роззброїв московські залоги й опанував весь Київ. Повідомлений про це Винниченко заявив ’’Полуботківцям” , що він сповнить вимогу проголо­ шення самостійности України і візвав їх скласти зброю й повернутися до касарень. Вони послухали наказу Голови Генерального Секретаріяту Центральної Ради. Винниченко казав звільнити роззброєні московські залоги й повернути їм зброю . Тоді москалі роззброїли "П олуботківців” , їх усіх заарештовано і під караулом м осковського війська відставлено на російський фронт. Вслід за ними вислано на ф ронт теж полк "Богданівців” . А окремо заарештовано М. М іхновського і теж відставлено до росій­ ської частини на румунський фронт.

27

Тепер узявся Винниченко із своїми партійними товаришами до л ікв ід у­ вання українських військових частин. ” Не своєї армії нам соціял-демократам і всім щирим демократам треба, а знищення всяких постійних арм ій” , — писав він. Секретарем Військових Справ був тоді Симон Петлюра, член партії соціял-демоократів. Бачучи злочинну роботу "українських” соція­ лістів він зрезиґнував з того посту і виступив із партії. Його місце зайняв Микола Порш, "права рука” Винниченка. Він відразу видав наказ призна­ чити на всі командні пости в українських військових частинах тільки членів с о ц і а л і с т и ч н о ї партії. Ф ахових старшин як нечленів соціялістичної партії звільнено. До кож ної частини вислано "політрука” соціялістичної партії з дорученням демаґоґічною пропагандою розкладати військові частини. І врешті — в половині січня 1918 р. рішенням Центральної Ради і виконним розпорядком секретаря Військових Справ з дня 17 січня 1918 року про демобілізацію всіх українських військових частин нанесено смертельний удар плянові перетворити всі українізовані частини росій­ ської армії зі сотнями тисяч вояків в Українську Армію, збройне рам’я Української Держави. До всіх касарень вислано партійних ’’інструкторів” , які демаґоґічно намовляли всіх українських вояків вертатися чимскорше домів, бо там роздають земельку і якщо він припізниться то для нього вже нічого не залишиться. Отак не ворог, а ’’своя” Центральна Рада в руках соціялістів зліквідувала в зародку українську армію. Це сталося після того, як 17 грудня 1917 р. большевицька "Рада Народних Ком ісарів” передала Українській Центральній Раді ультиматум з вимогою повної капітуляції, а вслід за тим червона московська орда під ком андою Муравйова посунула в Україну, щоб ” на штиках м осковських солдатів понести в Україну ком унізм ” , тобто — московське панування в новій масці. Щ ойно переляканий маревом потопи кровож адних м осковсько-большевицьких орд соціялістичний Генеральний Секретаріят Центральної Ради постановив шукати рятунку у відклику до національних почувань україн­ ських мас і Четвертим Універсалом з датою 22 січня 1918 р. ніччю з 24 на 25 січня проголосив Україну вільною, С амостійною Державою. Це була перемога ідеї самостійности України. Але вона, на жаль, прийшла дійсно запізно. Тоді української армії вже дійсно не було. На щастя залишився ще в Києві ненарушеним курінь Січових Стрільців під ком андою полк. Євгена Коновальця, який здуш ив ком уністичне повстан­ ня в самому Києві й уможливив евакуацію українського уряду з Києва. Для спинення м осковської орди, що йшла на Київ, замість тисяч загарто­ ваних в боях українських бійців вислано тепер — триста молоденьких студентів, зорганізованих в останній хвилині як С тудентська Сотня Січо­ вих Стрільців, що під Крутами віддали своє юне життя в нерівному бою. Всі оті моменти визвольних змагань українського народу дуже уваж ­ ливо аналізували молоді українські патріоти. На цьому тлі вони бачили велич ідей Тараса Ш евченка, популяризованих як політичну програму дії д-ром М иколою М іхновським та злочинність політично неграмотних і до решти задурманених демаґоґією інтернаціонального соціялізму В. Винни­ ченка і його партійних товаришів. Вони з глибоким пієтизмом приймали ідеї Ш евченка й М іхновського як єдиноправильний шлях до привернення 28

чолі українськом у народові і з погордою засуджували Винниченка і всіх "укр а їн ськи х” с о ц і а л і с т і в як руїнників української державности, як тих, за помилки яких заплатив український нарід мільйонами жертв. Критична аналіза Визвольних Змагань 1917-20 років виявляла, що обвинувачення народних мас у незрілості, в байдужості до національних справ, в неохоті ставати до боротьби за волю України і подавання цього як причини невдач є злочинним перекрученням історичної правди з метою скинення відповідальности з дійсних винуватців. Ш ирокі маси україн­ с ького народу стояли своєю свідом істю на висоті. Трагедією було те, що провід державного будівництва в тому періоді опинився не в руках україн­ ських націоналістів під проводом М. М іхновського, будівничих україн­ ської державности, а в руках "українських" соціялістів, впертих руїнників української державности. Як же ж інакше була б виглядала історія україн­ ського народу, коли б не Четвертим Універсалом 22 січня 1918 p., але першим Універсалом у березні 1917 р. було, як цього вимагав провідник українських націоналістів М. М іхновський, проголошено повну державну самостійність України і Перший Військовий З ’їзд були б використали не винниченки для того, щоб здеорієнтувати патріотичне українське вояцтво демагогічними кличами про єдність працю ю чого лю ду всієї Росії і щоб клич самостійности України підмінювати єхидно кличем "автономії в єдності з Росією ” , але будівничі української державности для негайного формування із півтора-мільйонової маси всього українського вояцтва хоча б стотисячної української армії! І ще одну науку дала аналіза тих подій: осторогу перед неправильним розумінням клича єдности. У березні 1917 р. здавалося, що з ’єднання самостійницької "У країнської Центральної Ради” із соціялістичною ’’Цент­ ральною Радою” в одну є величезним досягненням на шляху до спільної боротьби за волю України. А скоро показалося, що все це було джере­ лом трагедії України. Без того поєднання, самостійницька УЦРада під проводом М. М іхновського була б нестримно повела український нарід прямим шляхом до великої мети, до закріплення нашої правди у своїй ха­ ті, у своїй самостійній Українській Державі. Так родилася й оформлювалася ідеологія новітнього українського націоналізму. Приймаючи цю ідеологію новітнього українського націоналізму за свою, українська молодь, зокрема українські студенти в Західній Україні, почали творити таємні націоналістичні організації для підготови до бо­ ротьби за успішне завершення того, що не пощастило їхнім батькам і старшим братам. Серед старших учнів Гімназій постають "Організації Вищих Кляс Українських Гімназій” , а серед студентів університетів ” Група У країнської Державницької М олоді” , що об’єдную ться в ’’Сою з Україн­ ської Націоналістичної М олоді” . Провідну ролю в них відіграли: Степан Охримович, Богдан Кравців, Іван Ґабрусевич, Степан Ленкавський, Роман Ш ухевич, Зенон Коссак, Оекса Гасин, Степан Бандера, Дмитро Грицай, Василь Сидор, Іван Равлик, Володимир Янів, Богдан Підгайний, Михайло Колодзінський, Осип Тюш ка, Дмитро Ш тикало, Ярослав Старух, Омелян Грабець, Ростислав Волошин, Дмитро Мирон, Іван Климів. Ті, що їх у 1940 році прозвано ’’Бандерівцями” .

29

ЯРОСЛАВ СТАРУХ ЙОГО ЖЕСТИ, ХАРАКТЕР, БОРОТЬБА

Ярослав Старух це кольоритна індивідуальність серед Українських Націоналістів — 1929 — до його героїчної смерті — 1947. Володимир Макар пише: "С орок років від героїчної загибелі одного з найвидатніших організаторів і провідників револю ційно-збройної бороть­ би українського народу, доби ОУН-УПА-УГВР, ЯРОСЛАВА СТАРУХА, який записався золотими буквами в історії цієї боротьби під псевдоніма­ ми "СТЯГ” , "ЯРЛАН” , "СТОЛЯР", "С И Н ІЙ ” і інш і.” Ярослав Гайвас: "Д овголітний досвід підпільника Старуха-Стяга, як політичного в’язня у польських та німецьких тюрмах і керівника різнородних революційних акцій, не пройшли даремно. До 1947 року він протри­ вав у підпіллю , в бункрі, на чолі політичної і військової боротьби, пош у­ куваний сотнями і тисячами членів польської служби безпеки, міліції, ріжних секретних служб та армії. А коли в окруженні, з якого вже не можна було вирватися, він зі співом на вустах висадив бункер в повітря разом зі своїми товаришами. Його смерть, як і його життя є і буде назавжди зраз­ ком до наслідування для своїх і чужих, які виберуть шлях активного члена визвольної боротьби свого народу. Ярослав виссав з молоком своєї ма­ тері елементи українського патріотизму, любови до свого і до свободи, за ті найвищі вартості. Для нього шлях до ОУН був єдиний і прямий і він йо­ го обрав на зарані свойого життя і йшов ним аж до смерти.” Д-р Мирослав Прокоп: ’’Серед тисяч української молоді західніх об­ ластей, яка в 30-их і 40-их роках вела боротьбу проти насамперед поль­ ських а відтак німецьких і російських окупантів, Ярослав Старух був, ма­ буть, найбільш типовою постаттю. Боротьба за самостійність України і праця серед народу і для народу були його стихією . Він був талановитим бесідником, що ш видко нав’язував контакт із слухачами поривав їх за со­ бою. Старух був народним трибуном у найбільш образному значенні цього слова. Він імпонував силою своєї віри в те, що говорив і робив. Його характеризував полум’яний патріотизм, всеціла відданість справі, фанатична віра в неї, готовість бачити особисте тільки в боротьбі за д о ­ бро громади, особиста завзятість і хоробрість, врешті, кожночасна гото­ вість на посвяту і смерть для ідеї” . Ярослав родився 17 листопада, 1910 року в Слободі Золотій, повіт Бережани, як шоста дитина батьків Тимотея і Анни з Петрицьких. Обидві родини Старухів і Петрицьких відіграли видатну ролю в часі боротьби га­ лицьких українців за свої права самоуправи. Завзята боротьба була як в Парляменті так і Крайовому Соймі. Батько Тимотея, Старух Михайло був вибраний в 1861 році послом до Крайового Сойму а Тимотей в 1907 році до Парляменту а в 1908 також до Крайового Сойму. Ця боротьба між українцями і поляками в Австрії прибирала часто дуж е драстичних форм, саме в обох законодавчих тілах. Бували також і кроваві вибори до цих тіл. В 1915 році відступаючі російські війська вивезли на Сибір Тимотея ЗО

разом з найстаршим сином М иколою, де вони перебули три роки. Дня 18 травня 1917 року Тимотей з сином М иколою вертає в Київ і цього самого дня рано являється на "Першім Військовім З'їзді". По полудні Тимотей ви­ голошує знаменну промову за проголошення САМ ОСТІЙНОСТИ УКРА­ ЇНИ а не автономії як так завзято намагається переконати усіх Винничен­ ко. В 1919 році Тимотей сповняє ф ункцію комісара міста Бережан є членом УКРАЇН С ЬКО Ї Н АЦ ІО Н А ЛЬН О Ї РАДИ в Станіславові та є обраний делегатом на ТРУДОВИЙ КОНҐРЕС у Києві. Вертаю до Ярослава Старуха. Від 21-го до 28 року Ярослав учився в бережанській Гімназії, був виз­ начним учнем. Крім цего належав до новозорганізованої молодечої орга­ нізації Пласт, яка гарно розвивалася. Вже в вищих клясах Ярослав виби­ вається на одного з здібних провідників пластового руху, а навіть в семій клясі вибраний на КОШ ОВОГО. Він з питомою енергією надає тій гарній організації динамічного росту, організує все нові курені як ж іночі так і хлопячі. Дальше організує міщанський великий курень а в кінці почав ор­ ганізувати перший в Галичині СЕЛОПЛАСТ. який в коротком у часі зро­ стає до 500 членів. Запроваджена повна дисципліна, організую ться ріжні курси, зорга­ нізовано кілька хорів, духову і мандолінову орхестру, драматичний гур­ ток. Сливе ко ж дого тижня відбуваються ріжні імпрези як концерти, ви­ стави, фестини, прогульки, виїзди з імпрезами на села і т.д. Польська влада зразу придивлялася тому спокійно, але було це їм не до вподоби. Ярослав в міжчасі закінчує Гімназію і в 28 році дістає свідоцтво зрілости з відзначенням. В 29-тім році вписується на правничий факультет львівського університету. Він також в тому самому році вступає в члени Організації Українських Націоналістів. Саме тим кроком шлях його життя міняється. Він вступив на шлях справжньої боротьби українського народу за його волю жити вільним життям у власній державі. Ярослав хоч вписався на студії в львівському університеті, однак час­ ті арешти та навал праці в Організації, не дозволили йому здобути високу університетську освіту. Він здобув її самотужки. Зразу він працює виховником юнацтва ОУН. Але вже в 30-му році стає членом Крайової Екзекутиви. За певний час його приділю ю ть до Екзекутиви також Волині і Полісся. Ярослав не тільки талановитий бесідник, але має також і гостре перо. Його статті появляються в ріжних оунівських журналах як СТУ­ ДЕНТСЬКИЙ ШЛЯХ, НАШ КЛИЧ, ГОЛОС, ГОЛОС НАЦІЇ, ВІСТІ і багато інших. В 1934 році його арештують та вивозять до Берези Картузької. З Бе­ рези після 6 місяців поліція привозить до Львова на нові слідства. Але і тим разом якось він викрутився. В 1938 році арештують його в Мушині, лікувальна місцевість коло Стрия, і то підступно як Ярослав пішов напи­ тися води раненько з джерела і ніхто не бачив. Вивезли його до Дубна на Волині. Саме в Дубні поліція приготовила прилад для тортурування, щось в роді столярського варстату. Жертву прив’язували на тому варстаті а від­ так корбою розтягали цей варстат і очевидно роздирали ціле тіло. Писав в ґрипсі Ярослав, що це щось несамовите. Таке роздирання тіла повторя­ ли щодня місяцями! пока жертва вичерпана в горячці починала говорити 31

г

ІІіІн,,

те, що їм було потрібне. Так було з Пшеничним і він почав ’’сипати” , писав Ярослав. В 1939 році в травні відбувся великий процес в Рівному. Ярослав був засуджений на 13 років в’язниці. 1-го вересня почалася війна і всі в’язні були випущені. Ярослав виїхав до Кракова і там був призначений рефе­ рентом пропаганди в Екзекутиві організації, яку очолював Степан Бандера. В 1941 році Ярослав перший проголошував через радіомовлення ім. Евгена Коновальця у Львові АКТ ЗО червня. Пізним літом цього ж року був організатором громадського і політичного життя на Ж итомирщ ині і Київ­ щині. Там арештовало його Гестапо, але вдалося йому втекти з в’язниці. Він вертає до Львова і на конспіративнім мешканню професора Нагірського працює над написанням самоосвітних підручників. Рівнож тоді на­ писав і видрукував малу історію України, де дані є допроваджені до Ко­ заччини. В 1942 році — назначений референтом окупованих теренів німцями. Цього ж року, 3 грудня підступно арештований Гестапівцями, переходить страшні тортури в приміщеннях ґестапо на вулиці Пелчинській. Мав поломану руку, кілька пальців, 3 ребра а ціле тіло масакроване до недопізнання. Перепроваджував ті тортури нелюд Вірзінґ з другим и оприш ка­ ми. Там тоді на переслуханнях загинули: Галина Столяр, Іван КлимівЛеґенда, Олег Кандиба-Ольжич і багато інших. Ти написав історію Укра­ їни? викрикував той звір Вірзінґ. На, поню хай (це був найбільший кіл, яким били) це є Україна! і тоді ішла масакра. Л ітом 43-го року оунівська боївка під проводом Цмоця, перебрана за Гестапівців, забирає з келії на вул. Л онцкого, Ярослава і Дмитра Грицая ніби на переслухання і так їх виратувала від певної смерті. Ще не зовсім вилизався Ярослав з ран-тортур Вірзінґа, а вже дістає нове, складне завдання до розв’язання, а саме зорганізувати власне радіомовлення чи пак радіо-висилання в Карпатах. Це чудова ідея, від­ повідає Ярослав, Я це зооблю (він не вимовляє р) це вікно в широкий світ, вигукує Ярослав з великою втіхою, я вже давно про щось таке думав! Кілька тижнів пізніше валка возів з тяжким вантажем ріж них машин і ріжних додатків, під орудою упівців помалу, обережно посувається в на­ ші чудові Карпати! Ех, Довбуше, якби Ти знав, які скарби ми тут веземо, якби, Ти знав! Цеж "САМ ОСТІЙНУ УКРАЇНУ” веземо, жибонить під носом вже добре змучений тяж ко узброєний охоронник. Вже з кінцем 1943 року ’’САМОСТІЙНА УКРАЇНА” чи закодована ’’А Ф Р О Д И ТА ” ко ж н ого дня пе­ редавала свої програми українською , російською , ф ранцузькою та англійською мовами. Керівник програм Ярослав справляється якнай­ краще! Варта медалі! Аф родита надає свої програми до березня 1945 ро­ ку. В роках 1945-47 Ярослав Старух призначений провідником Закерзоння.Йому також підлягаю ть упівські одиниці. Він розбудував цілий ряд бункрів, магазини харчів, зброї, ріжні робітні, шпиталі, подивугідну роз­ відку не лише на Закерзонні, але сливе по цілій території Польщі, а най­ більшу в самій Варшаві, провів всебічну політично дипльоматичну а кцію в ріжних амбасадах чужих держав, приготовив велику кіл ькість підпільної літератури в чужих мовах, він заклю чив договір з польським протиком у32

ністичним підпіллям в справі координації дій проти спільного ворога — М оскви, а навіть виконано спільний напад на Грубешів, 27 травня 1946 ро­ ку. Ярослав видрукував більшу брош уру під назвою ’’Ф А Ш И С ТІВ С ЬКЕ С ТРАШ И Л О ” , по польськи UPIOR FASZYZMU, по англійськи: SPECTRE OF FASCISM. В тій брошурі Ярослав знаменито переводить критику таких диктаторських систем і вказує, що большевицький устрій є росийський фашизм. Один польський Генерал, який досліджував українське підпілля на Закерзонню висловився: "СТАРУХ СТВОЖ ИЛ ПАНЬСТВО В ПАНЬС ТВЄ” . Чи може бути краща оцінка? Головна Визвольна Рада по героїчній смерті Ярослава Старуха нагородж ує його найвищим відзначенням: ЛИЦАР ЗО ЛО ТО ГО ХРЕСТА ЗАСЛУГИ. На закінчення цього короткого слова про Ярослава Старуха, мойого найдорож чого брата позволю собі зацитувати уривок з його праці: "НА Ш ЛЯХУ ІСТОРИЧНОГО ПОСТУПУ: ШЛЯХ НАШОЇ' РЕВОЛЮ ЦІЙНОЇ БО­ РОТЬБИ — ТВЕРДИЙ І Ж ОРСТОКИЙ ВСТЕЛЕНИЙ Щ ОДЕННИМИ БОЯ­ МИ Н ЕЛЮ ДСЬКИМ И ТРУДАМИ, ГЕРОЙСЬКИМИ ПОДВИГАМИ, БЕЗЧИСЛЕННИМИ ЖЕРТВАМИ КРОВИ І ЖИТТЯ, АЛЕ НАШ А ВЕЛИКА І СВЯТА Ц ІЛЬ ВЕДЕ НАС ДОВГІ РОКИ ЧЕРЕЗ ВСІ БУРІ, ТРУДИ І ЖЕРТВИ ДО її ЗДІЙСНЕННЯ, ДО ПЕРЕМОГИ! ЗНИЩ ИМ О ТИРАНІЮ І РАБСТВО! ЗДОБУДЕМ О ВО ЛЮ І НЕЗАЛЕЖ НІСТЬ! Таким був Ярослав Старух. Коли я згадав його батька, зроби я це на­ рочно, щоби вказати де зростав Ярослав, де кристалізувався його твер­ дий характер, його патріотизм, його настанова боротьби на життя і смерть до ідеалу жити вільним життям у своїй власній самостійній держа­ ві. Він був одержимий цією ідеєю. Б. Старух

О, не дивуй, о не дивуй мені — моє життя для тебе незбагненне. Воно й мені чуже — і не про мене чужіти в чужаниці-чужині, де я зацвів у потойбічні дні і щедро попускаю закрайсвіту свою одяглу душу, часом криту усесвіту великого на дні. Коли з’являється в солодкім сні моя Вітчизна, майже призабута — о, як тоді морозять душ у пута! О вирвись, вирвись, вирвись! Але ж — ні. В. Стус 33

БЕЗСМЕРТНА ЛЕҐЕНДА (У 45-ліття створення У ПА) Майже чотири десятиліття проминуло відколи вигасла на українських землях збройна боротьба українського війська — УПА, перейшовши на інші форми боротьби. Сьогодні можна вже з певністю сказати, що збройна боротьба українського народу, яка була започаткована ОУН, вже давно стала гордістю і світлим надбанням української нації. Одначе перед тим ніж стати легендою УПА мусіла здати іспит в боротьбі проти о купа н ­ тів України — німців, большевиків, румунів, мадярів та польського шумо­ виння. Треба було відбути збройний рейд через тисячі кілометрів, щоб показати українській еміграції і світові, що Україна бореться дальше проти окупантів, не здаючи своїх моральних позицій. Українська еміграція, яка сорок років тому довідалася з першо-джерел про оцю боротьбу від рейдую чих вояків УПА стала її підтримувати моральною та активною ф інансовою допомогою .

46 років тому, 22-го червня 1941 року, Німеччина перекреслила Молотов-Ріббентроп пакт ненападу^ зрадивши свого неменш зрадливого союзника, якому вдалося тільки короткий час натішитися користями пакту ненападу з Н імеччиною (українськими землями Галичини). Десятки ні­ мецьких дивізій почали зненацька під прикриттям гураганного вогню і бомбардування літаками об’єктивів сильний наступ, що довів больше­ виків до паніки, а в історію німецьких військових дій вписався славою ” бліцкріґу” . Цей гін німецького імперіялізму під прикриттям ідеологічних причин і ненависти проти комунізму та потреб німецького народу — поши­ рення ’’Л ибенсравму” , знаний під кличем "Д ранґ нах О стен” . Напад німецьких військ створив для українців, — від десятиліть під москов­ ським комуністичним чоботом, д о гід н у політичну ситуацію, бо існувало переконання в народі, що німецьке військо доки його партійні зверхники не виявили своїх політичних намірів, були сою зникам и проти Сталіна, створю ю чи конкретну можливість для встановлення власної держави. Про цей період нашої історії, яку дехто уникає без причини, а хтось вважає, що вона безславною, Степан Бандера висловився у своєму відомому ’’зверненні до українських революціонерів” . Тут недвозначно підкреслено, що німці показали своє справжнє обличчя не со ю зн и ків а окупантів після того як проголош ено А кт 30.6.1941 р. Тоді й заарештовано Я. Стецька та деяких членів українського уряду, а тим самим німці витворили ненависть до себе від українського народу та поклали тим самим підвалину для влас­ ної програної. Отже це був А кт ЗО червня 1941 року і настанова німців до сам остій­ ности України та її уряду, очолюваного Ярославом Стецьком, їхня ж орсто­ ка поведінка супроти українців, як слов’ян, — ось, що зумовило Грандіоз­ ний всенародний спротив — з надр якого зродилася легендарна Укра­ їнська Повстанська Армія. Ціль була ясна — зберегтися перед винищенням та оборонити рідну землю і її мешканців перед загарбниками. Ось, як характеризує постання УПА, член ОУН і воїн УПА Святослав Караванський: "Коли 1941 року совєтські війська були змушені покинути 34

щойно окуповану Західню Україну, Сталін поклав використати лісисту пів­ нічну Волинь для створеня там партизанської бази. Сподобали собі цей район і польські партизани. Таким чином українське населення цих ра­ йонів опинилося під подвійною окупацією . З одного боку німецька армія та влада збирали з нього податки, а з другого, сталінська партизанка грабувала й тероризувала населення. Тоді от, на цій території (район Сарни, Костопіль) стали виникати загони самооборони від совєтських і від німецьких окупантів. Були вони погано озброєні і не могли чинити серйозного опору напасникам. Цей ф акт не минув уваги ОУН, яка вела боротьбу проти всіх і всяких ’’визволителів” України. ОУН зібрала всю наявну у членів організації зброю по всій Західній Україні і спрямувала її через організаційну сітку до району Сарен. Так у 1942 році було закла­ дене ядро УПА для боротьби проти совєто-німецьких окупантів” . Із звідомлень та зібраних даних про звірства окупантів можна лише сказати, що вони переходять л ю д ську уяву. Коли УПА прочистила територію і заклала там власні гнізда німецьке командування почало д ію проти УПА. Відомі є акції проти УПА на Горохівщину (тут вони тривали три тижні), в акції проти УПА були включені німецькі літаки і танки. Розбити повстанців німці не змогли. У лісі коло села Л обачівка вживали навіть і гармат. Згодом, у половині травня відбу­ валися бої у місцевості Колках де було 5 повстанських шпиталів і 80 ране­ них, яких вміло виевакувала в ліс подруга Циганка. У 1943 році німці поши­ рили свої акції на цілу Волинь. Німці створили окремий штаб ” ББ” (банденбефехтунґ), який мав до диспозиції 16 змоторизованих з’єднань ні­ мецької поліції призначених для викорінення УПА. Одначе помимо пере­ важаючої сили противників застосованих в боротьбі проти УПА німці не могли побороти УПА. Колишній командир УПА Мар-Ґоляш вважає, що найбільші бої УПА були проти наїзників німецьких груп під Гурбами на Волині, в якому взяло участь 30,000 ворожого війська проти 5,000 вояків УПА. Одначе УПА боролася не тільки проти німців: грізним шовіністичним ворогом виявилися також і поляки, які спричинили багато л ю д ського горя і страждань невинного українського люду. Поляки почали терор проти українців на Холмщині і Підляшші ще в 1941-ому році, потім у квітні 1942 року. Вони вбивали українських діячів на Холмщині та знищили до половини 1944 року тиячі українців. Проти цього мусіла виступити Українська Повстанська Армія. Про ці акції УПА читаємо таке: ” У першій половині 1944 року з рамени УПА і українського підпілля відбулася в Галичині, 201 відплатна акція проти польського населення. У ході цих акцій поляки навчилися шанувати українців. Так закінчилася спроба польської меншини починати війну на українсьих землях. Унаслі­ д о к акцій УПА сотні тисяч поляків покинули раз і назавжди, українські землі. Польські джерела оціню ю ть число поляків, що покинули українські і білоруські землі перед приходом бопьшевиків на 600,000 осіб. За нашими даними (д-ра Ш анковського) дика репрезентація поляків на Західніх У країнських Землях до Польщі охопила приблизно 425,000 польського населення до кінця червня 1944 року.

35

Роман Ш ухевич — Тарас Чупринка 1907-1950

Василь Сидор-Ш елест (загинув 1949 р.)

Дм ит ро М ирон Орлик (.загинув у Києві 1942 р.)

Іван Климів-Легенда (замучений на смерть 1942 р.)

і1

36

З мадярами в 1943-44 році боротьба була значно простіша ніж з поля­ ками. їх перекинули німці на терен діяння УПА і вони зразу почали перево­ дити по селах пациф ікації і грабунки. Але за короткий час ситуація зміни­ лася. Про це пишуть історики. ” ... на шляхах переходів і ліній відділів УПА доходить до боїв і л ікв і­ дації мадярських залог. Коли ж в одному з боїв на головному шосе згинув мадярський генерал з своїм почотом, мадяри звертаються до УПА та просять замирення. Доходить до устійнення акту ненападу. Треба визнати, що від того часу мадяри поводяться льояльно на цілому терені. Перепус­ каю ть відділи УПА через вузлові лінії, що їх стережуть, подаю ть денні гасла, повідомляю ть про небезпеку з боку німців, перестають грабувати, знаю ть і респектують нашу боротьбу за самостійність. Такий стан тривав аж до кінця німецької окупації” . (Л. Ш анковський). С кладніш ою була боротьба проти румунів. Румуни одержали від Гітлера велику частину українських земель, названих ’’Т рансністрією ” . Про цю окупацію читаємо: "П олітика румунського уряду зводилася до повного грабежу насе­ лення та експансії терену. В серпні 1948 року масові арешти українських сам остійників з одночасним терором проти українського населення пара­ лізую ть усяку національно-політичну працю ” . В жовтні румуни запропонували: ’’...оф іційні розмови між представ­ никами тодіш нього румунського уряду й українськими представниками самостійницького руху. Розпочаті розмови були перервані українською стороною, тому, що не було можна погодитися щодо державної приналежности українських теренів Буковини й Бесарабії і тому, що румунський бік не хотів зважитися вести самостійну від німецького диктату політику” . У першій фазі боротьби УПА проти большевиків це була боротьба проти большевицьких партизан на українських землях. Мимо того, що большевики були закляті вороги фашистів, дивлячись як УПА нещадно громить їх большевицьке командування рішило підкинути їм допомогу, на те, щоб пізніше самим опанувати терен. ’’Большевики бачили трудне положення німців і їх неуспіхи в боротьбі проти УПА й поспіш или з допом огою . Із Білорусі на Україну рушили у вересні й жовтні багатотисячні загони відомого партизанського ватажка — ген. Ф йодорова-Ч ернігівського (перед війною був у чернігівському обком і першим секретарем). Насувалися вони на Волинь трьома вели­ кими групами: обабіч ріки Случ, з Полісся через Невель на Морочне і Л ю беш ки і Берестейщини здовж р. Буг. "Ф й о д о р о в ц і” бешкетували на українських селах, незгірш гештапівців. У с. Серники, Висоцького району, вони спалили 60 хат і вимордували 40 родин, в Дубровицьком у районі спалили 172 хати в с. О рв’яниця, Нівецьк, Ґрань, Припутні, Залішаки. Всю ди нищили могили висипані в честь борців за волю України. Шукали за українськими "ф ашистами” й нищили їх, часом з цілими родинами. Проти цієї нової інвазії виступили відділи УПА. Передові відділи партизанів, що вже просунулися були поза залізничну л ін ію КовепьСарни мусіли відступати перед наступаючими відділами групи УПА "Заграва” . Просування головної сили партизанів затримано менш-більше на л інії Річиця-Нівецьк-Бересть. За р. Случ, передові відділи загону УПА 37

к-ра Дубового ув’язались у бої з партизанами на лінії Клесово-Ракитне, коли головні сили Д убового перебували в лентинських лісах. На цих лініях створився новий, північний ф ронт УПА. Просування другої групи партизанів затримала група УПА ’’Т урів” над ріко ю Коростинкою , коло с. Пнівнє (визначився тут к -p Мазепа). Тільки вздовж ріки Буг партизани посувалися майже без перешкод і дійшли аж у Порицькі ліси, звідкіль у березні 1944 року перейшли в Галичину. Вони йшли без перешкод, бо головні сили групи ’’Турів” були на півночі, спротив їм ставили тільки запасні й виш кільні сотні й СКВ та частина загону УПА к-ра О стрізького. У серпні 1943 року УПА розбила партизанське "соединение” М ихай­ лова що засіло в С уразьких лісах над р. Вілією. У триденних боях коло с. Теремно значні сили УПА розбили "михайловців” і здобули значні трофеї. У цих боях визначився узбецький і грузинський відділи УПА. Але з цього боку постійно існувала загроза. Маршрутом Ковпака, з районів за р. Случ (головно Городинський р-н) постійно насували в Суразькі ліси нові групи червоних партизанів. Вони часто маскувались під українських повстанців, маршуючи з тризубцями на шапках і вчиняючи різні бешкети під ф ірм ою "бандерівців” . Навіть група Медведева, як про це він сам оповідає, вжила цього підступу. Проте, звідтіль, важко було їм продертись на Волинь, чи до Галичини. Крем’янеччина була міцно в руках УПА, а Гурбенські ліси були її нездобутою фортецею. С овєтські партизани не могли собі дати ради з УПА, яка залишилася господарем власного терену. Найбільша кількість ворож ого війська насунула в Україну після Пакту держав, коли СССР не давши собі ради проти УПА (вміло керованою здіб­ ним генералом Тарасом Чупринкою -Ш ухевичем), — заключила військовий со ю з з Ч ехосл оваччиною і Польщ ею. В орож і з ’єднання перехо­ дили кількість 100,000 вояків, щоб раз і назавжди викорінити УПА, але це було черговою безуспіш ною спробою . Після сконцентрованого зусилля ворожих військ УПА ще була в змозі воювати. 1947 року пере­ ведено 907 боїв а 1948 року, замість зменшитися під тиском ворожих сил, дії УПА перевищили одну тисячу загальних індивідуальних акцій-боїв! В боях з ворогом полягли численні ворожі старшини; між якими для історичної пам’яті закарбуємо такі імена: Віктор Люце, німецький стар­ шина, приятель Гітлера, московський генерал Ватутін, генерал М оска­ ленко, генерал ” Валтер” -Свєрчевскі. Сьогодні, з перспективи часу ми можемо схарактеризувати як визнач­ ні осяги УПА наступні дії: 1. Виступ УПА в обороні українського народу як монолітня ф ор­ мація — не фраґментована, але одна повстанська армія, керована одним проводом.

2. Створення та інкорпорацію в боротьбу УПА на підставі визвольної ідеології проти ворожої окупації окремих національних відділів, заприязнених з нами на підставі ідеології АБН.

3. Вміле приборкання шовіністичних виступів проти українців поль­ ського ш овіністичного елементу, в результаті чого пів мільйона поляків повернулися на свої корінні землі.

4. Вміле приборкання мадярських залог та нав’язання позитивної 38

Організуєт ься спрот ив окупантам: відділ УПА в районі Острогу.

39

співпраці з ними, боротьба проти румунів і червоних м осковських парти­ занів. Цих останніх розгромлено впень. УПА недвозначно показала що вона є беззастережним паном на українській землі.

5. Здисциплінованість відділів УПА. Командування УПА зуміло втри­ мати на своїх становищах воїнів не зважаючи на сильний наступ ворога. Без відома командування вояки і старшини не лишали своїх позицій в Краю.

6. Вміння своєю боротьбою за самостійність України проти всіх окупантів прихилити до себе всіх людей різних переконань, що й довело до необхідности створення Української Головної Визвольної Ради.

7. Вміння переставлятися на нові форми боротьби — пляново і систематично не втрачаючи ефективности своєї ядерної сили. ’’Скриті, невловимі, негайними, блискучими ударами вдаряли ворога там, де він того ніяк не сподівався” .

8. Вміння розголосити справу визвольної боротьби вживаючи форму роз’ясню вально-пропагандивного рейду, головно на Буковині, Басарабії, в Пинській і Берестейській областях, Білорусі і Польщі, Литві і Чехословаччині.

9. Окрім того, щоб вернути віру в боротьбу українського народу тих українців, що опинилися на еміграції головно в таборах переселенців в таборах Німеччини і Австрії — зроблено кілька рейдів на Захід на наказ командування. 300 вояків проходять зі зброєю в руках тисячі кілометрів крізь ворожі застави на те, щоб і надальше жила віра в боротьбу україн­ ського народу.

10. Навіть, коли після довгих років боротьби певна частина вояків УПА опинилася в совєтських таборах смерти, саме їм належала ініціятива у багатьох десятках і сотнях таборових заворушень, які прокотилися концентраційними таборами в Архіпелагу Ґулаґ 1953-58, змусивши совєтску ж орстоку і непоступливу владу урядити кілька амнестій і випустити великий відсоток цієї категорії в’язнів.

11. Нові покоління в Україні, які не мали змоги запізнатися з бороть­ бою УПА, увійшовши в контакт з колишніми борцями за волю України, ф ормують свої програми співзвучні до програми політичної боротьби УПА. Серед молодих людей, які виступають проти режиму в боротьбі за права України є чимало колиш ніх учасників визвольних формацій, або колиш ніх в’язнів сибірських концтаборів, напр. Ірина Сеник, Оксана Попович, Петро Січко, Петро Саранчук... Отже, ті, що сьогодні знеціню ю ть УПА в українській пресі, шукаючи переоцінки нашої духово-історичної спадщини, це лю ди без обличчя; це люди, які продають і зрадж ую ть свою українську душу, відрікаю чися від боротьби свого народу, оцієї збройної формації, яка боронила україн­ ський нарід та давала йому надію на свобідне життя. Патріярх Йосиф І Сліпий у своєму глибоком у посланні з нагоди 40 ліття УПА написав такі надхненні слова: ” 3 тої жертвенної лю бови до своєї батьківщ ини-України зродилась Українська Повстанська Армія, що стала живим оплотом, наявним симво­ лом і вогненним знаменом на майбутнє для прийдеш ніх поколінь. Роди­ лася вона перед 40 роками, коли здригалася У країнська земля під полчи40

щами ворожих військ. Родилася вона зі свідомости молодого покоління і готовости зі зброєю в руках і ж ертвою свого життя боронити свій нарід перед смертю. Не маючи помочі сторонних сил, Український нарід на ’’сторожі своєї волі... поставив від карпатських верхів по Дон і Кавказ збройні кадри своїх синів — Українську Повстанську Арм ію і віру в перемогу поклав на двох тривких фундаментах, на зрілості і силі рідного народу і на довір’ї до помочі Єдиного Всемогучого Бога. Це тривкі і незнищимі фундаменти, які дали в дарі українськом у наро­ дові, а то й народам всього світу, дотепер небувалий і нерозгаданий феномен: На землі, опанованій варварською ворожою системою, жорсто­ ко пригнічений народ творить власним зусиллям основи свого рідного, єдиного всенаціонального керівництва. І коли після закінчення війни, світові потуги браталися на руїнах і горах трупів, коли ділилися сферами впливів, коли безбожницька імперія почала відбудовувати свою розхи­ тану невільницьку систему національного і соціяльного поневолення, Українська Повстанська Армія ще довгі роки бореться, рятуючи несплямлене ім’я свого народу і право визнавати і прославляти Бога-Творця. Вона ж ертвою свого життя та крови освятила Українську Землю і стала її добривом та заповітом для майбутніх поколінь. А один з священиків, пишучи про УПА до відомого місячника ’’Світло” так схарактеризував боротьбу УПА: "УПА створила леґенду, леґенду модерного героя-лицаря, леґенду вічно-чуйного борця, що ко ж н ої хвилі готовий на бій, на рани і смерть за свою Батьківщину. І перед УПА ми мали славних лицарів-героїв у княжих, козацьких і новіших часах наших визвольних змагань. Та, одначе, УПА — це унікат в історії укр аїнського народу. Її не створив ані свій, ані чужий державний уряд. УПА виросла з серця й душ і нашого народу, жила з народом і боролася для народу. УПА — це властиво, український понево­ лений народ у боротьбі за свої права. УПА була здана на власні сили, чи тут мова про провід, чи вишкіл, чи о п іку і т. п. Є диною її охороною був густий ліс і темна нічка та вічна чуйність і поготівля. В організації УПА у всій повноті заяснів геній українського народу, заясніла його велика куль­ тура духа та наздвичайна організаційна спосібність” . ” ...УПА — це символ незламної волі українського народу до власного життя, до свобід, до самостійности, до суверенної держави за всяку ціну і жертву. УПА — це символ нашої національної і політичної зрілости. Тільки національно і політично зрілий нарід здібний створити, зорганізувати та власними силами втримати цілу армію охотників. УПА — це символ духа жертви, посвяти й лю бови для р ід ного краю . До УПА голосилися най­ кращі сини і доньки укр аїн ського народу. Йшли вони в квіті віку, йшли як добровольці, готові на все: на голод, холод, гонения, на рани, на муки, на кров і смерть” . ” ...УПА — це не тільки леґенда і символ, а й заповіт для нас усіх. Цей заповіт є писаний кров’ю і нас усіх кличе й зобов’язує до діл, до чину, до жертви і посвяти для добра всього народу. Дух жертви і посвяти — це душа народу й душа справжнього патріотизму. Живе дух жертви — живе нарід, а гине дух жертви — гине нарід. Тільки на всенародній жертві й 41

посвяті виростає золота воля народу, виростає власна самостійна дер­ жава” . ’’Там, УПА дала нам всім невмирущу леґенду, дала вічноживий сим­ вол, дала світлий заповіт. І можна сміло сказати, що леґенда, символ і заповіт, що нам дала УПА, тоді стануть ж ивою дійсністю , коли ми і діти наші житимемо тими ідеалами, тим духом, тією жертвою, посвятою і л ю бов’ю рідної землі і народу, що ними жили й горіли герої УПА. На великодуш ній жертві нашого народу і його героїв виросте вільна, само­ стійна й суверенна Україна” , (о. Юліян Катрій) Знаменито схоплена дійсність двоф ронтової боротьби — як символу, леґенди і боротьби, які повсякчасно надихатимуть свідом ість молодого покоління, яке чутливе на кривди свого народу, готовлячись служити йому Чином, — взорую чись на лицарськість вояків ОУН-УПА.

’’Н АШ А СИЛА В БО РО ТЬБІ, В ІР І...” Останнє слово Гопови П роводу ОУН з нагоди 45-піт тя А кт у ЗО Череня 1941 р о ку

Я дякую усім Вам, як речникам О рганізації і народу за те, що вш ано­ вуєте пам ’ять всіх, що присвят или своє ж и т т я , свій т руд і все що мали, борот ьбі за де рж а вніст ь і перемогу Христ ової Правди на У країн­ ській Землі. В б л и ж чо м у часі, я к з Б о ж о ю допомогою вдасться мені, і при Вашій молитві і скріпленій праці, переборот и цей етап недуги, я особист о подякував Вам усім за поміч у цій боротьбі, т е ж моїй персо­ нальній. Я прош у Вас передати всьому акт ивові О рганізації м ої вислови найщ иріш ої подяки за ці безчисленні вислови підт рим ки і молитви, зокрема нашому молодому поколінню — юнацтву, молодим кадрам, Тусмівцям, Сумівцям, передусім ю нацт ву — майбут ност і Організації, а старшим кадрам, загартованим в борот ьбі і праці, мій поклін. Прош у передати подяку ш ирокому українськом у громадянству, Вла­ дикам і Д уховенст ву обох віровизнань, я кі соборники, зрозуміли, що за соборника моляться. А тепер з ’єднані духом і ідеєю маємо далі маршувати вперед, і я вірю, разом з ’єднані, перем ожемо. Наша сила в боротьбі, вірі, мо­ лит ві і принциповост і. ОУН з а в ж д и перемагала як дороговказ, як світло в темряві, як незламний носій револю ційно-визвольної ідеї, ніколи не капітулювала, і з а в ж д и була в борот ьбі з опорт унізмом і дефетиз­ мом. Тим шляхом ідіт ь далі, бо Лєґенди, Яціви, П'ясецькі, Мирони, ИІухевичі, Грицаї, Бендери не хилили вниз прапора, не знали рабства ані опор­ тунізму. Я т е ж не схилив і не схилю прапора У країнської Револю ції при Б о ж ій Помочі. Хай повіває він перем ож но, я к і т ризуб з мечем на Святій Софії. Наше гасло — Христ ос в Катакомбах, Україна в боротьбі, за хр ис­ т иянський ідеал свободи і д е р ж а в н о ї незалеж ност и! ОУН за Українську Самост ійну Соборну Д е р ж а в у ! ЗО червня 1986 Слава Україні!

42

Героям Слава! ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО

Оксана Керч

СПОГАД ПРО КАТРУСЮ ЗАРИЦЬКУ

З Катрусею я познайомилась в гімназії УПТ у Львові, де вчив нас математики, ф ізики й л о гіки її батько проф. Мирон Зарицький, який вищі математичні студії завершив докторатом з астрономії у славному універ­ ситеті Сорбоні в Парижі. В наукових колах він уважався гордістю нашої науки, що могла б придбати Україні світову славу. Він був незвичайною лю диною . Спав лише чотири години на добу, а працював у кіл ькох львів­ ських гімназіях, не маючи змоги працювати науково, бо в Польщі такої катедри не було й астрономів також. Для нас, що математики не мали майже ніякого відношення, він був джерелом кож ночасних тривог, бо виглядав і, мабуть був страшенно строгий. Ми його безмежно боялися, хоч зразу, в шостій клясі, на першій лекції подиктував нам чотири тригоно­ метричні правила і казав вивчити їх як віршик, вважаючи, що математика не для дівчат, а для того, щоб вийти заміж, і того забагато. Ближче знайомство з родиною професора, що виявився не таким строгим і грізним, сталося тоді, коли він записав до нашої гімназії свою до н ьку Катерину. Катруся була вилитим образом батька. Темна русявка з великими сірими очима в обрамленні густих чорних брів і довгих вій, з видатним батьковим носом та гарно різьбленими устами, була ж ивою й розумною дівчиною . Ми розмовляли на перервах з нею і в наших розмовах часто нарікали на її батька, не приховую чи нашого страху перед ним і сорому від наших мінімальних знань математики. Катруся дивувалась: — Чого ви боїтеся, адже тато милий і добрий. Л ю бить жарти, а коли комусь треба помогти, він кож ном у поможе...

— Добре тобі говорити, бо ти сама математик! Вона і справді була математик. Не дивлячись на чотирнадцять років, вона помагала старшим ученицям вищих кляс розв’язувати складні ма­ тематичні завдання й нікого не дивувало, що це робила молодша за нас товаришка. Ми думали про неї як про майбутню вчену в точних науках, що, може, й перевершить свого батька... Пригадалася одна розмова з нею. Якось дивую чись нашим недолугим відповіддям, її батько сказав: математика — найвища поезія, невже вона до вас не доходить? Катруся засміялася й відповіла: може для тата, а може й для мене, бо я мате­ матику розум ію і може навіть люблю... Хоч є багато дечого в житті кращ ого за математику... і тут вона задумано вмовкла. Ми здогадались, що наша Катруся закохалася, бо що ж інше може трапитись дівчині в її роках. Вона як усі майже гімназистки вчилася гри на фортепіяні в музич­ ному інституті ім. М иколи Лисенка. Може музика була для неї найвищою поезією? Як ми згодом довідались. Катруся була членом організації 43

українських націоналістів і цій організації віддала всю свою душу. З акін ­ чивши гімназію з найвищими відзначеннями, Катруся записалася на Л ьвів­ ську політехніку, де отримала диплом інженера-гірника. Болючим ударом була для нас вістка про її арешт у зв’язку з убивством польського міністра П’єрацького, на Варшавському процесі в 1935 p., а рік пізніше ми сиділи в залі львівського суду при вул. Баторія, де відбувався процес над 23-ма провідними членами ОУН на чолі з Степаном Бандерою в тому і над Катериною Зарицькою. Катрусю засудили на п’ять років тюрми за переведення через кордон до Чехо-Словаччини атентатника Гриця Мацейка. З тим Мацейком ми зустрілися після багатьох літ в Аргентині, де він жив під прибраним прізвищем на передмісті Буенос Айресу. Він був дуже законспірований і маломовний, жив пустильним життям і важко було з ним познайомитись. Випадково зустрівш и його в товаристві нашого приятеля на одній аматорській виставі, ми зупинились і стали розмов­ ляти. Розмова була б обірвалась відразу, але я, знаючи кого маю перед собою, запитала його, чи він пригадує панночку, яка його перевела через кордон, бо ця панночка моя товаришка. Здивований тим, що хтось з’явився з того далекого світу, який він намагався забути, позбувся звичної недовірливости й уважно слухав мого опису зовніш нього вигляду "пан­ ночки” . Він став розповідати про "травму, яку мав в душ і від атентату й коротко, але докладно, розповів нам про сам атентат: віддавши до П єрацького п’ять пострілів, вийшов з будинку, затримуючи спокій, і по­ малу переходив вулицю. Відійшовш и в бічну вулицю, зайшов до брами, де залишив свій дощ овик під сходами і вийшов вже трохи прискореним кроком до трамвайної зупинки. Там на нього чекав товариш, з яким він поїхав трамваєм до якогось мешкання, де чекала на нього незнайома дівчина. Я описала вигляд тієї дівчини й опис в’язався з тим образом, що навіки залишився в його пам’яті.

— То була гарна дівчина, в неї були розумні очі і щира усмішка. Я не знав її імени й не знав також іншої дівчини, з якою ми втрійку виїхали з Варшави до якогось села, звідки вже по кількож днях виїхали до Люблина, а звідти до Станиславова. Звідтам вибралися на прогулянку в Карпати, де я мав лікувати хворі легені, що було зрештою правда, я хворів на початки туберкульози. Друга дівчина покинула нас по деякому часі, а з гарною дівчиною, яка навчила мене кілька чеських слів, подалися в гори. Я подив­ ляв дівчину, що так знаменито знала всі гірські дороги, стежки і плаї. Вона була пластунка і Карпати були для неї як рідний дім. Прийшов останній день мандрівки, мені було страшно залишити дівчину в лісі саму, коли вже наблизились до місця розлуки.

— Ми перейшли вже границю, сказала дівчина, як зійдете вниз з того верха — вже будете на тому боці. — Будете поза небезпекою.

— А ви? — запитав я злякано — безлюдний густий ліс...

— Тим краще для мене, що безлюдний, а всі стеж ки я знаю — і усміхнулася до мене таким чудовим усміхом, що мене аж щось заболіло біля серця. Досі нічого про неї не знаю, чи дійшла вона до свого дом у і де її дім, не знаю й досі її імени, щоб не видати її, коли мене зловлять...

44

к. Зарицька

С тільки ми довідались від Мацейка в 1950 р. Але вернімося до 1944 р. Ми покидали рідне місто, переживши два роки кошмару під больше­ виками. їхали на Лем ківщ ину з надіями, що війна швидко закінчиться. Я пішла до літературного клю бу попращатися з приятелями, що не хотіли покидати Львова. До мене підійш ов мій професор Зарицький до невпізнання змінений і постарілий.

— В ід’їжджаєте? — запитав і пошепки додав: я залишаюся, бо Катруся тут. Я зрозуміла, що Катруся пов’язана з підпільним рухом. І так було. Вийшовши в 1939 р. з польської тюрми, Катруся одружилася з таким як сама підпільним діячем інженером Михайлом С орокою , але в 1940 р. їх обидвоє ув’язнили большевики, не дивлячись на те, що Катря чекала дитини. Вона й народила сина Богдана у львівській тю рмі — Бригідках. Коли почалася війна з німцями в 1941 р. Катря знову вийшла на волю й далі виконувала завдання проводу ОУН. Вона стала зв’язковою централь­ ного проводу та обняла керівництво Українського Червоного Хреста. В цій небезпечній праці допомагала їй така сама, як вона, відважна револю­ ціонерка Наталка Гусяк. У жовтні 1947 р. біля Ходорова у збройній сутичці з НКВД Катруся впала в руки ворога. В тю рмі її дуж е стерегли. Навіть тоді, коли вона як усі боевики мавши при собі ампулку з ціянкалієм, хотіла, роздуш ивши її заподіяти собі смерть, але їй відібрали отрую і врятували для жахливих допитів, які проте нічого не дали енкаведистам, бо хоч її мало не до смерти катували, Катря не зронила ні звука. Знущався над нею горезвісний майор Н КВД Гальський-Дмитрук. За належання до ОУН, за організацію Червоного хреста для УПА, за боротьбу із зброєю в руках Катруся отримала найвищий присуд 25 років тюрми. Промучила це 45

ув’язнення у страшних тюрмах Верхнє Уральська та в відомій ж орстоким режимом Владимирській тюрмі, а в 1968 р. її перевели до м ордовського концтабору, де карався і помер замордований ЇТ чоловік у 1972 р. До знущань над Катрею додала управа табору заборону поховати тіло за­ мученого Михайла Сороки. Про перебування Катерини Зарицької-С ороки у Владимирській тюрмі розповідав, вже померлий також 1984 p., колиш ній вязень Анатолій Радиґін: "Катерина Зарицька була для в’язнів нашої тюрми живим втіленням незламности та героїзму. Кож ного дня, виходячи на прогулянку в тю рем ­ ному дворі, всі в’язні не змовляючись, підводили очі до верхнього по­ верху, де в тю рем ній пральні працювала Катруся. Вона появлялася в вікні й вітала нас помахом руки. Як перед іко н о ю ми скидали шапки і сповнялися перед тією м ужньою ж ін ко ю подивом і теплотою. Ми, що виросли в безвір'ї, молилися за нашу святу Катерину” . Відбувши присуд від дзвінка до дзвінка, що на тю ремній мові означає від першого до останнього дня вироку, в жовтні 1972 р. Катерина врешті побачила маму й рідне місто. Але у Львові не мала права поселитися, їй призначили Підволочиська над Збручем, де вона побудувала собі разом з подругою боротьби й неволі Наталкою Гусяк, що, як і вона, відбула довго­ літнє ув’язнення, хатину, де проживала до останніх днів. І останнє поба­ чення з рідним містом, ім овірно із сином, якого відірвали від неї немов­ лям, не заставши мами, яка померла місяць перед її смертю, ні батька, про якого були вістки, що в п’ятдесятих роках став ректором львівського університету, але з туги за дитиною помер в силі віку, невідомо коли. Зустріла рідне місто вже тяж ко хвора, щоб там померти і скласти тлінні останки в родинному гробівці на Л ичаківськом у цвинтарі 10 серпня 1986 р. на 72 році героїчного і страдного життя. Новий закон міг подарувати їй 5 років з повного засуду 25 років. До неї звернулися, щоб вона засудила свої переконання й осудила ОУН, але вона відкинула цю пропозицію КҐБ і відбула повний присуд — 25 р. Як і Михайло Сорока, що став для співв’язнів у жахливих таборах Ґулаґу провідною зорею, так Катруся стала прикладом для поколінь безстрашности й геройства. Ці її риси оцінила й засвоїла творча молодь України звана шести- й семидесятниками, що й висловила устами такого ж мужнього патріота поета Василя Стуса: як добре те, що смерти не боюся... Катруся не боялася смерти. Над життя, над лю бов до батьків, дружини й сина вона любила Україну.

46

До історичної документації неймовірного голодомору в Україні 1932-33 р. Москвою

ДО КУМ ЕНТ ПРО ГОЛОД

Нещодавно в італійських архівах знайдено незвичайний документ про голод на Україні, що мав місця у 1932-33 роках. Це документ-лист італійського консули Ґраденіґо до королівської амбасади Італії в Москві. Це свідчення безпосереднього очевидця цих страшних, кошмарних подій, що їх пляново організувала Москва на чолі з тодішним вождем Сталіним. Декому видавалось, що ці кошмарні неймовірні злочини проти українського народу, а в першу чергу українського селянства, яке було суцільною українською силою, з часом підуть у забуття. Як бачимо тепер, так не сталось. Після п’ятдесяти років немов встають мертві й говорять про ці злочини проти людства. Здавалось нам, що вільний світ про них не знав, бо большевицька дійсність бу­ ла герметично закритою і нічого не могло продістатись у вільний світ, але, як ба­ чимо сьогодні, дещо прорвалось і було відоме на Заході. Про події, що були куди більші, як гітлерівські, був поінформований вільний Захід, але мовчав. Цей документ уперше появився в українському перекладі у "Вістях з Риму” за грудень 1986 рік, звідки ми його передруковуємо. Шкода, що цей документ не був опублікований, поки була написана книжка ’’Жнива Розпачу" Р. Конквеста. Нашим бажанням є, щоб читачі журнала запізналися з цим історичним документом. Відомо, що совєтські борзописці накидаються на книжку Р. Конквеста "Жнива Розпачу" і фільм про голод С. Новицького, мотивуючи, що це все є вигадки. Про це також говориться по совєтському радіо. Вони намагаються всіма силами запере­ чити незаперечні факти того часу, що, мовляв, такого голоду в Україні не було. Іта­ лійський консул Ґраденіґо, який тоді перебував у тодішній столиці підневільної України — Харкові, все це бачив власними очима. Читаючи рядки цього документу, мороз проходить по тілі. Треба сподіватись, що напевно по різних архівах лежить більше подібних документів про пляново організований голод на Україні. Треба до цих архівів діставатись і розкрити ці таємниці. Редакція

Харків, 31 травня 1933 — XI

ГОЛОД І УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ До К(оролівської) Амбасади Італії

Москва

Голод далі поширює таке велике знищення між народом, що зали­ шається зовсім незрозумілим, як світ може стояти байдужий супроти та­ кої катастрофи і як інтернаціональна преса, яка так швидко закликає до м іжнароднього осудження Німеччини, винуватої в т.зв. "страш них пере­ слідуваннях евреїв” , соромливо мовчить про цю різанину, зорганізовану совєтським урядом, в якому самі євреї відограю ть велику, хоч і не першу ролю. Дійсно нема сумніву: 1) що цей голод походить головно зі свідомо зорганізованого неврожаю, "щоб провчити селянина” ; 2) що ні один єврей не знаходиться між загинутими в себе вдома і що, навпаки, всі вони товсті і добре відживлені під братерськими крилами ҐПУ. "Етнографічний матеріял” буде зміцнений, цинічно сказав один єврей, велика риба місцевого ҐПУ. Сьогодні можна передбачити остаточну 48

смерть цього "етнограф ічного матеріялу” ; він призначений, щоб бути за­ міненим. Хоч яким страшним і неймовірним може здаватися таке передбачен­ ня, все ж таки треба його вважати реальним і в стані повного здійсню ван­ ня. Уряд М оскви, справді, заздалегідь підготовив, за допом огою ж ор­ стокої реквізиції (про яку я кількакратно здавав звіт), не неврожай — це було б залегко сказати, — а цілковитий брак будьякого засобу прож итку в українських селах, на Кубані, на середній Волзі. Три твердження можуть лежати в основі такої політики: 1) пасивний спротив селянина супроти колективного господарства; 2) переконання, що неможливо звести цей "етнограф ічний матеріял” до взору правдивого комуніста; 3) біль або менш ясно визнана потреба або вигода денаціоналізувати землі, в яких свідомість українська і німецька знову розбуджувалася, з не­ безпекою можливих майбутніх політичних труднощів, і де, для зміцнення імперії, краще, щоб жило населення, принайменше в більшості російське. Перше твердження мусіло спровокувати початкову "научку” , що її, по­ за всяким сумнівом, вирішив, як це підтверджує багато осіб з партії, уряд. Друге (твердження) щонайменше спричинилося до майже цілковитої байдужости з боку самого уряду щодо трагічних наслідків, які спричини­ ла ’’научка” . Третє є напевно призначене зліквідувати українську проблему протя­ гом кількох місяців, з ж ертвою від 10 до 15 мільйонів душ. Нехай ця цифра не здається перебільшена. Я тієї думки, що її перевищать і що, ма­ буть, вже її досягли. Це велике нещастя, яке скош ує мільйони осіб і винищує дитинство ці­ лого народу, вдаряє в дійсності тільки Україну, Кубань і середню Волгу. Деінде його багато менше відчувається, або не відчувається й зовсім. Професіоналісти, гідні всякого до вір ’я, які відчувають таку велику не­ пошану супроти царського режиму, щоб аж дивитися благим оком на теперіш ній уряд, мали спромогу проїздити через інші частини України і однозгідно заявляють, що катастрофа обмежена виключно до України, Кубані, середньої Волги. "Руїна починається за Курском ” — сказав письменник Андреев, який прийшов кілька днів тому з Москви, і додав — український селянин більш уже не повернеться до землі. Хто переживе, стане безпритульним, дале­ ким від цієї своєї батьківщини, тому що ніхто вже не буде спроможний відродити в ньому довір’я до сучасного режиму. Також і колгоспники страшенно виголоджені і починають розпадатися через смертність, яка їх нищить, і через утечу в міста тих, що залишилися. Всі тікаю ть до головних центрів і, якщо їм вистачає сили, щоб зайти, там їх однаково чекає голодова смерть, тому що не мають грошей і ніхто не старається їм допо­ могти. Моя дочка (говорив Андреев) має заледве 15 літ, але навіть і вона не зможе побачити нашої країни такою багатою і щасливою, як це було в минулому. ’’Спасения” прийде, може, з цілковитим винищенням селянина. Уряд заступить його новим елементом, який буде змушений працювати на землі, так як робітник у фабриці, але досвід навчає, що фабрики в руках сучасного режиму не продукую ть нічого; і так, без сумніву, буде 49

також із землею: раз її зорганізую ть у колхози, режим завалиться. Приходжу з відвідин багатьох мешканців в околиці Ленінґраду; там нарі­ кають, бо втратили від 50 до 60 відсотків корів! Але вони пани, що їдять щодня хліб. Мали б на що нарікати! Там їм добре; нехай приїдуть сю ди побачити, що діється!” — Така розмова відбувалась в домі спільних зна­ йомих. Це зауваження загального порядку, що їх підказує перебіг фактів, які довели до теперіш нього нещастя. Уважаю вказаним представити ще епізодичний образ ситуації: Товариш Ф ренкел, член "колеґії” ҐПУ, звірився одній знаній мені осо­ бі, що в Харкові щоночі збираю ть до 250 трупів померлих на вулиці з го­ лоду. З мого боку можу посвідчити, що я бачив по півночі, як перед кон­ сульством переїжджали тягарові авта з вантажем 10/15 трупів. Тому, що біля К(оролівського) консульства стоять три великі споруди в будові, тягарівка зупинилася перед будівлею і два службовці з вилами до сіна вийшли, щоб шукати мертвих. Я бачив як зібрали з землі тими вилами 7 осіб, між якими були два мужчини, одна ж інка і четверо дітей; інші особи будилися й зникали, як тіні. Один з призначених до тієї праці сказав мені: "У вас такого немає, правда?” На базарі вранці, 21 (травня), мертвих поскидали, як купи шмат, у бо­ лоті і в лю дськом у гною , вздовж частоколу. Було їх біля ЗО. Вранці 23-го я їх начислив уже 51. Одна дитина ссала молоко з груді мертвої матері, з посірілим обличчям. Л ю д и говорили: ” Це пуп’янки соціялістичної весни” . Одного пополудня я сходив П уш кінською в сторону центру. Падав дощ. Три безпритульні перейшли попри мене; вдавали, що чубилися. О д­ ного штовхнули і він повалився на ж інку, яка несла горщ ик з борщем, обвинутий хустиною . Горщик упав на землю і розбився. Винуватий утік, а інші два руками збирали з землі зупу і її ласо з’їдали. Трохи взяли в ша­ почку для третього. На тій же П уш кінській, кількадесять метрів від консульства, одна се­ лянка була цілий день з двома дітьми, присівши на возі хідника, як де­ сятки інших мамів, одні вище, другі нижче по тій дорозі. Тримали просту коробку з молока і стару пушку з консерви, без накривки, в яку час від часу хтось кинув копійку. Ввечорі одним рухом віддавала від себе обоє дітей і, вставши кинулася під трамвай, який гнав повною скорістю . Пів години пізніше я бачив двірника, який вимітав киш ки нещасної. Двоє дітей усе ще там стояло і дивилося. Щ ойно від тижня зорганізовано службу для збирання покинутих дітей. Справді, крім селян, які напливали у місто, тому що в селах не ма­ ють більше ж одної надії вижити, э також і діти, яких сю д и приносять і залишають батьки, що самі вертаються до села, щоб там померти. Вони надіються, що в місті хтось заопікується їхніми дітьми. Ще до одного тиж ­ ня тому вони лежали і плакали на кож ном у розі домів, на хідниках, усю ди. Бачилося 10-річних дітей, які були за маму для 4 або 3 річних. Ко­ ли надходила ніч, вони їх накривали власним шаликом або плащем і спа­ ли скорчені на землі; біля них лежала бляшанка для евентуальної мило­ стині. Від одного тижня працю ю ть двірники в білих фартухах, які їздять по місті, збирають дітей і заносять їх до найближчої станції поліції, часто 50

серед сцен розпуки, крику, плачу. Перед консульством стоїть поліційна станиця. Кожної хвилини чується розпачливі крики: "Не хочу йти до бараків смерти, лишіть мене вмирати в мирі!” Коло півночі починають їх перевозити вантажниками до Північнодонецької товарової станції. Там скупчую ть також і дітей, яких звозять зо сіл, яких найдено в поїздах, родини селян, найстарших самітників, яких нагромаджую ть за дня в місті. Там є і санітарі, які виконую ть ’’чорну ро­ боту” (вони є героями дня, сказав мені один лікар; досі мали 40 відсотків мертвих на тиф, яким заразилися під час своєї праці). Тих, що ще не спухли, і є вигляд, що зможуть віджити, посилають у бараки ’’голодної гори” , де в будах, на сіні конає 8,000 народу, у величезній мірі діти. Призначений туди лікар розповів мені, що вони отримують молоко і юш ­ ку, але, очевидно, р ід ко (бракує пів рядка — ВР) сказав, ’’але все ж таки я переходжу з однієї кризи сліз до д р угої” . Спухлих перевозять товаровим поїздом у поля і залишають їх 50/60 км. від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Вагони, як тільки напов­ нюю ться, загородж ую ть штабою. Часто буває, що поїзд наладовують кілька днів після того, як вагони замкнено. Кілька днів тому один ро­ бітник при поїзді, переходячи попри один з тих вагонів, почув крик; на­ близився і почув одного нещасного, який зсередини благав, щоб його рятувати, бо сморід від трупів там ставав неможливий до видержання. Коли відкрито вагон, знайдено, що він був єдиний ще живий; тоді його ви­ тягнули і поставили вмирати в інший вагон, де же живі були ті, що їх зам­ кнули. Коли заїздять на місце де їх скидаю ть викопую ть великі ями і витяга­ ють з вагонів усіх мертвих. Пильно дбають, щоб не звертати завеликої уваги на дрібниці, і часто можна побачити, як кинутий у яму оживає й ру­ хається в останньому прояві життя. То робота гробокопателів не перери­ вається через це і викидання продовжується. Ці деталі маю від санітарів і можу Гарантувати їх автентичність. В’язниця ’’Голодної Гори” має в середньому ЗО померлих на день. У селі Ґразово, коло 50 км. від Харкова, з 1300 мешканців, що там ж и­ ли, можна сьогодні начислити до 200. Околиця Полтава, здається, найгірше потерпіла, гірше навіть від Хар­ кова. У місті Полтаві навіть лікарі починають пухнути з недоживлення. Із Сумів один комсомолець пише до своєї дівчини в Харкові, що там батьки убивають своїх найменших дітей і їх з ’їдають. Залучую зразки порош ку із коренів, з якого виробляють дерев’яну каш ку на селах Білгороду. Перед хатою Баловича один старший (чоловік) достойного вигляду раптово зігнувся над купою струж ок і проковтнув повну їх жменю. Залучую ф отограф ію однієї дитини, що сю ди приїхала з родиною німецького походження із середньої Волги, щоб її повернули на батьків­ щину з генерального консульства Німеччини. Вигляд хирлявого старця є одним із найчастіших, який можна зустріти навіть тут, у Харкові. Наостанку згадаю про самогубство генерала ҐПУ Броського, який 18 ц.м. по повороті з інспекції по селах, після жахливої сцени з Балицьким, під час якої генерал кричав, що це не комунізм, а ’’ж ахіття” , що йому вже досить тих інспекцій і що ’’порядку” не піде більше нікуди заводити (зда­ 51

ється, що мав він перевести якесь приборкання), — пістолею пустив собі кулю в лоб. Так само і Хвильовий, і Гірняк за аналогічними причинами. Ці два останні, особливо цікаві з погляду політичного, є темою (мого) окремого звіту. Вкінці одна (особа), велика риба місцевого уряду і партії, імени якого я не міг дізнатися, збожеволів після інспекцій в селі, і мусіли його вдяг­ нути насилу в гамівну сорочку (божевільних). Він також несамовито вере­ щав: "Це не комунізм, це мордування” ). Закінчую: сучасне нещастя спричинить колонізацію, переважно ро­ сійську, України. Воно змінить її етнографічний характер. А може у дуже близькій майбутності не можна буде більше говорити про Україну, ні про український народ, ані, тим самим, про українську проблему, том у що У к­ раїна в дійсності стане російським краєм. З найвищ ою пош аною К о р о л ів сь ки й ) консул: (Підпис) ҐРАДЕНІҐО

Л ист івка із 1948 року

52

І. Халупа

НАПИСАЛИ! АЛЕ ЩО, ЧОМУ І ЯК? РОЗДУМИ Н АД СТАТТЕЮ М. ЕДВАРДСА У ’’НЕШ ОНЕЛ Д Ж Е О ҐР А Ф ІК” Нині вечером, чекаючи в черзі, щоб купити квиток на концерт, до ме­ не підійш ов незнаний пан і подарував мені вступний квиток. Подякувавши йому, ми почали розмовляти. Він почув мою "авслендерську” німецьку мову й запитав звідки я є. ”Я — українка” , — була відповідь. І раптом, так би сказати, культурна лю дина проявляє себе іґнорантом. ” Чи це не те са­ ме що росіянка” ? — запитав Клявс. І так почався сценарій, який напевно ми всі пережили не раз не два. Прикре явище, поясню ю чи стократий раз різницю між Україною й Росією, мене опанувала очайдушна безнадій­ ність щодо усунення світової глупоти стосовно цього питання. Як довго ми ще мусимо темним істотам пояснювати що є Україна, як довго ми бу­ демо вибачати їхнє неоправдане замикання очей перед дійсністю , їхню наївність? Тих кілька міркувань доводять мене до наміреної цілі цієї писемної спроби, а саме, написати кілька рядків про статтю "Україна” , що появила­ ся в травневому числі американського журналу ’’Нешонел Д ж еоґраф ік” . Мої знайомі, які читали цю статтю, всі думали, що вона добра й щира. Маючи щораз більшу скептичну жилку, я так переконливо її не оцінюю . Для мене ця стаття є надто поверховна. Читаючи її знову, і знову, я застановлялася, що тут щось не грає. Чо­ мусь та стаття викликує в мене таке неґативне враження? Чому той при­ вабливий псевдосантиментальний тон автора мене разить? І здається мені, що власне в тому суть моїх почуттів щодо цієї статті. Вона бере сумну трагічну поневолену Україну та робить з неї привабливу сантиментальну. Стаття називається "Україна” , отже читач очікує українських назв, імен і т.д. І що ми бачимо, продовження стереотипів. Автор Майк Едвардс вичислює міста, які він відвідував і подає їхні назви російською ортограф ією . Час від часу подає він у душ ках, як українці пишуть назви своїх міст. Він ні словечком не застановляється над тим, чому українські міста в Україні іменується по російському, не усвідомляє собі, що він бачив тільки те, що йому дозволено владою бачити, говорив тільки з тими людьми, які є частиною тієї влади. Чомусь ми завжди тішимося такими статтями: ” Ой, написали про нас, давай, купуймо всі журнал, там чудові ф отограф ії” . ’’Добре написали” , але що, чому і як? Відповідь: буквально досить багато написали (36 сторі­ нок з фотографіями); Чому? Бо редактор дав завдання, бо зрештою тепер у захопленні з Ґорбачовом та його "реф ормами” Захід є зачарований шармом всього східнього. А як, написано? — ну, одним словом поверховно! Автор застанавляється як 50 мільйонний український нарід втримався серед частого змінення кордонів. Правильно було б застановитися, як 53

Пи* land o f **\мч‘\т щ чщцнчь аші іт п і гміищ і m m іт гф ш ш w ith vast grain ftrl«b and itxiufttrial elite», a j h i i w t orn|«m *-nt in !h«* *k№t»l I ’nkm » т н ю л і к marhim*

UKRAINE »> м ім птАшт I%p**paf#t* bf Ht frW ,.J6AV!iH*

Перші ст орінки ст ат ті Едвардса про Україну в ж у р н а л і "Нвшонел Д ж е о ґр а ф ік". Замало звернено уваги на совєт ську пропаґанду... На ст я ж к а х дітей написи російською мовою... український нарід зм іг вижити та зберегтися всупереч дійсності століт­ ньої ворожої окупації! Едвардс на своє питання дає такі причини: мова, пісні ("про козаків та лю бов” ), літературу ’’кілька форм мистецтва (ви­ шиття та писанки!) "та віра в Бога” . А де національність? Ще важливіше, де прагнення до волі, де той постійний порив раз на все відірватися від "великого брата” та жити своїм українським життям та мати свою власну українську державу?! Ні словечка про це. Про русиф ікацію Едвардс згадує одним рядком. У підписі до знимки дітей, які входять до першої кляси та носять шарфи, які оголош ую ть їх "первоклассник" і "первоклассниця” . Він пише таке: "Хоча деякі школи навчають українською мовою, вклю чно зі ш колою в Одесі, інші навчають головно російською мовою, віддзеркалю ю чи продовжену русиф ікацію суспільства” . Далі, він подає, що російська мова дом інує в торгівлі, в на­ уці. З 55 учасників конф еренції біологів, 2 говорили по-українському. Уря­ довцям взагалі не потрібно знати української мови стверджує автор стат­ ті. Будь ласка, пане Едвардс, чому? Вас не цікавило чому в Україні не тре­ ба говорити по-українському? Чому влада в Україні урядує в російській мові? Поїхавши до Японії й почувши замість японської, скажім, єврейську мову, Вам би не здавалося що тут щось не в порядку?!

Едвардс постійно це робить, кидає фразами яких ані не обґрунтовує, ані не оправдує. Про Одесу Едвардс пише: ’’Вона в Україні, але вона не українська” , про Львів: ’’Львов, це була Польща до 1939, і Австро-Угор­ щина перед 1918” . Ні Польщею, ні Австро-Угорщ иною Л ьвів не був. Була окупована Україна, тоді і тепер. У Львові пан Едвардс ’’знайшов реш тки” української католицької віри. Які рештки? Хіба він ніколи не чув про Терелю, про Хроніку католицької Церкви в Україні? Пане Едвардс, ця віра живе й росте! Едвардс кінчає свою статтю розмовою з О. Гончарем, Ю рієм Щерба­ ком та Іваном Драчем, усі три письменники з ласки влади. На питання Едвардса, чому в 60-их роках ув’язнено поетів, Драч відповідає: ’’Війна з бю рократами завжди була. Ми мали її тоді, й маємо тепер” . Драчеву від­ повідь я можу зрозуміти. Його хліб насущний залежить від того, що він пише та що говорить. Але Едвардса я не можу зрозуміти і також не можу йому простити. Йому ні разу не впало на думку, що шестидесятників ув’язнювали за те, що вони домагалися творити по-українському, для українців, про Україну. ’’Геть від М оскви” писав Хвильовий у 20-их роках. Геть від М оскви був і напрям 60 років. Закінчилося тим самим — концта­ бори, заслання, смерть! Едвардс починає та кінчає свою статтю, звертаючись до Шевченка. Він питається Шевченка, чи той не радіє, що українці далі повні життя, — "дивись, вони танцю ю ть на весіллях (!). Навіть росіяни співають україн­ ських пісень. Він звертається до Шевченка: ” Я думаю, що ухвалюєш систему, яка проголош ує всім роботу та соціяльну рівність” . Що за без­ глуздя! До кого він думає, що він говорить?! Чи то сарказм чи просто наїв­ ність? Правда, Едвардс тільки гадає, що Ш евченко сьогодні думав би, і га­ дає неправильно. "Сучасні події, — пише Едвардс, — можуть бути познаками, що надійде відлига-полегшення. Чи влада стерпить інтелекту­ альну свободу? Побачимо, Тарасе, — каже Едвардс, — побачимо, що буде” , звертаючи увагу на появу певних змін, перевидання ’’Собору” Гон­ чара й звільнення одного поета, релігійних діячів та правозахисників. Як почав так і скінчив. І тому я не тішуся тією статтею. Ми взагалі па­ тологічно тішимося мінімальними дрібницями, де нам належиться багато більше. Таку хворобу здіяґнозував та пояснив М аланюк як малоросійство. Не тішуся я цією статтею, бо вона має великий потенціял бути зна­ менитою, але знаменитою, на жаль, вона не є. Едвардс і дослідив українську історію (користувався допом огою у к­ раїнських науковців) і побачив сам красу України, й видно, цікавився нею. Але він ніколи не перестав дивитися на Україну очима туриста, й тому він сприйняв її етнічно, а не національно. Ось, чому йому залишаються в пам’яті писанки та вишивки, замість яскравого виразу українського на­ роду, народу який зберігся українським, щоби стати вільним. Цього Ед­ вардс не сприйняв і не зрозумів.

55

ПОЯВИЛИСЯ ДРУКОМ ТВОРИ ЯРОСЛАВА СТЕЦЬКА

ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО

ТВОРИ 4,1

УКРАЇНСЬКА ВИЗВОЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ

I:

Українське Видавництво у М юнхені опублікувало перший том творів Голови УДП, Голови Проводу ОУН й Президента АБН Ярослава Стецька п.н. ’’УКРАЇНСЬКА ВИЗВОЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ” . До книж ки ввійшли статті, спогади, репліки, ідеологічні трактати, що їх Ярослав Стецько написав між 1933 та 1954 роками. Твори віддзеркалю ю ть всебічне висвітлення різ­ них аспектів революційної боротьби українського народу в передвоєнний час, і як на міжнародній анти-комуністичній арені після Д ругої світової війни. На 528 сторінках першого тому своїх ранніх творів Ярослав Стець­ ко виступає як гострий публіцист, вдумливий ідеолог та проникливий мислитель. Книжка ’’Українська визвольна концепція” вийшла заходами ОУН та Інституту Політичної Освіти в М юнхені, Західня Німеччина. Твори редаґувала колегія, а підготовив до друку д-р Володимир Косик. Подано коротку біограф ію і портрет Ярослава Стецька. Ціна книж ки великого формату у твердій, лю ксусовій обкладинці — 36 кан. дол. Замовлення слати на адресу: SCHLACH PEREMOHY 8 Mdnchen, 80 Zeppellinstr. 67 10 Germany

56

Ю НАЦТВО ОУН В БОРОТЬБІ (П ро довж е нн я з попереднього числа)

Скріплення ю нацької сітки Після проголошення Генерального Губернаторства, ОУН звернула основну увагу на внутрішнє скріплення сітки ОУН та юнацтва ОУН. Місцева станиця міліції, що складалася з членів ОУН, була розв’язана легально, а більшість зброї заховано. Частину непотрібних та старих кр ісів було здано на наказ німецького уряду в Підгайцях, де вже діяла легальна українська поліція, апробована окупаційною німецькою владою та під контролем ОУН-м. З цею поліцією стався прикрий випадок в селі Мужилові десь у вересні 1941 р. На якийсь донос, із Підгаєць приїхали до села поліціянти на ревізію та арешт студента Петра Думи, провідного члена юнацтва ОУН. Вже тоді він жив напів легально і спав у сусіда на горищі. Згаданого ранку два члени поліції, зробивши ревізію в його хаті та знайшовши зброю , шукали його і в сусідстві. Л ізучи на стрих (горище), один з поліцаїв дістав кулю в голову від членів ОУН, які там скривалися, і був вбитий намісці. Згаданий поліцай, українець, походив із села біля Рогатина. В наслідок цього випадку німці арештували дві родини та вивезли до тюрми в Бережанах, звідки по році, за старанням адвоката Бемка, їх звільнено. — Студенти Микола Ф . ’’Зеро” , Петро Дума та юнак Микола Білик з цього часу пішли в підпілля тому, що підозріння падало на них. — Це була друга осторога, що німці, — це окупанти, а не приятелі. Сітка ОУН стала опановувати всію д ію повіту та поставила великі вимоги на вишкіл членства та переорієнтацію на політичні зміни. (Повіто­ вим провідником юнацтва в цей час був В. К. із села Новосілка). Доставлено брошури ОУН-р, що заторкували політичні питання. Ними були: ’’Нація як спецієс” — Я. Стецька, календар ” 3а народ” , брошури на військові теми, на тему практичної конспірації як "Пашні буряки” , та інше. Поширено дуже багато сітку сим патиків ОУН, включаю чи їх до практичної роботи в організації, як зв’язок, перевіз зброї, розробка еконо­ мічного сектора, участь у військових вишколах та інше. Військово-виш кільні табори відбувалися кількакратно в лісах Мужилова, користаючи з цього, що лісничими були наші люди. Криївки були будовані в лісі Солови, які своїм центральним положенням та більшим віддаленням від сіл були ідеальним місцем. Там і магазиновано зброю та проваджено денні вишколи і військові вправи району чи повіту. С ітка юнацтва ОУН під час німецької окупації в селі М ужилів зросла до великого числа, начислю ючи приблизно 18 звен ю наків та 8 звен ю начок. У селі, крім станиці ю наків і ю начок, приміщувався підрайон та в один час і район юнацтва. Крім цього було студентське звено, окремо підпорядковане окруж ному провідникові "А рсенові” . "Арсен” постійно вживав ю наків ю нацького звена для своєї помочі в ділянці зв’язку охорони чи пропаганди. В селі приміщувалася друкарня крайової екзекутиви 57

юнацтва, що видавала юнацький журнал "Ю н а к” . Ця друкарня опісля, під час перевозу на іншу квартиру, попала в німецьку засідку та в руки ґестапо. З початком 1942 p., десь в лютому, на наказ провідника "Арсена” , із студентського звена села Мужилова вислано мене до Львова на вишкіл, яким проводив Крайовий провід юнацтва. Я був відставлений зв’язком до села Саранчуки, де спільно з юнаками (два із Саранчуків, а один із села Бишок, пов. Бережани) нас, відправлено поїздом до Львова, до органі­ заційного пункту. О круж ний провідник юнацтва ” Мар” (Степан Ґоляш) полагодив усі формальності, зв’язані з нашою транспортацією до Львова. Транспортація в цей час не була простою, тому що залізнича лінія Потутори-Львів ще не була урухомлена, а о круж ну дорогу через Ходорів було занято для німців та служ бовиків адміністрації. В Потуторах, на залізнич­ ній станції працювало двох ю наків ОУН, через яких провідник "М ар" дістав "на чорно” для нас квитки до Львова. Організаційний зв’язок до Львова ми мали до молодої студентки Галі Заячківської, що жила зі своїми батьками на вул. Чарнецького ч. 26. В тому будинку містилося правдоподібно Наукове Т-во ім. Ш евченка. Для мене і моїх друзів — двох К-ів зі села Саранчуки та Василя Івашкова зі села Бишки, — це був перший раз у великому місті. Приїзд до Львова та стрічу з членами Крайового Проводу Юнацтва ОУН я пережив як велику та хвилю ю чу для мене подію . Перед відправою до Львова нам було сказано, що ціль нашого вишколу є підготовка на о круж них провідників юнацтва на східніх теренах України. Приїхавши на підроблені перепустки до Львова з початком 1942 р. нас чотирьох зразу із Головного двірця поїхали трамваєм на подану адресу зв’язку. Успішно добившись до потрібної нам вулиці, ми постукали на подану нам адресу Галі. На зустріч нас вийшов батько Галі, пан Заячківський, та заявив, що його дочки немає вдома, але вона буде пізніше та щоб ми почекали. Як ми орієнтувалися, то він добре знав хто ми та з якою метою приїхали. Велике вражіння, незабутнє посьогодні, справила на нас усіх привітність батьків Галі, які в наших очах були високоінтеліґентними та шляхетними в поведінці, і тому їх участь у нашому русі нас тішила та одушевляла. До цього часу ми мали вражіння, що наш рух є тільки по селах, а місто опановане ким іншим. — По короткім часі прийшла Галя і, після виміни кличок, вона приступила до справи. Тому, що у Львові в той час німці постійно виловлювали молодь на працю до Німеччини чи просто арештували без докум ентів, ми зразу пішли, щоб себе легально оформити та мати алібі про перебування у Львові. Галя полагодила всі потрібні зв’язки і ми зареєстрували себе як учні гімназії, що містилася на С трілецькій площі. Нам видали відповідні виказки і ми були забезпечені на різні несподіванки. Після реєстру в кандидати на наступний навчальний рік, ми дістали посвідки і Галя передала нас іншій юначці, яка мала завдання пошукати нам квартири. Перші дні ми перебували на мешканні ю начок, що віддали нам своє приміщення. Із цього мешкання на вул. Л ичаківській ми щоденно ходили на вишкільні лекції, які провадили студенти і студентки в різних приміщеннях, а навіть надворі, чи під час удаваного проходу в парках. Це 58

було тим легше, бо в більшості на лекції приходили студентки. Цей вишкіл був ідеально зорганізований і ми багато з нього скористали. Нашим постійним опікуном та відповідальною за нашу безпеку в цілком незнаному нам місті була постійно Галя Заячківська. Після різних пригод у Львові, включно із харчуванням в студентській кухні, де нам ” на чорно" вистарано потрібні документи, нас на останній тиждень приміщено на квартиру на вулиці Курковій, яку залишив під о піку свого родича священик, що виїхав на параф ію до котрогось підл ьвівського села. Дочка родича, що була студенткою та членом юнацтва ОУН, перебрала за нас відповідальність та з великою вмілістю проводила нас через охорону сторожа та в таємниці від своїх батьків кожночасно на квартиру. Слід зазначити, що в програму нашого вишколу включено і українську культуру. В цей час у львівському оперному театрі йшов цикл наших п’єс, на які ми діставали квитки, і під о піко ю нашої зв’язкової ці постановки відвідували. З них пам’ятаю "Трію м ф прокурора Д альського” , "Народній Малахій” , "Запорожець за Дунаєм" та інші. Час нам проходив швидко; нас чотирьох ю наків подружило, як рідні брати. Два ю наки із Саранчук мали охоту бути колись учителями, а стар­ ший від нас ю нак Івашків був боевиком і його вся теорія незовсім ціка­ вила. Він був з нас найбільш заавансованим революціонером. Під кінець курсу ми зголосилися знову на квартиру Галі на стрічу та остаточні іспити, що їх проводив сам крайовий провідник юнацтва. До сьогодні я не знаю його правдивого прізвища, а псевдо забулосся. Це був правдоподібно Горновий. — Іспити ми здали добре і провідник вислав про нас дуже прихильного листа до провідника області Тернопіль "Ар­ сена” — ” 3ера” , який нас на цей курс рекомендував. — Галя постарала нам квитки та дозвіл на поїзд і ми, попрощавшись, зі станції Персенківка поїхали в неділю вечером через Ходорів-Рогатин до станції Потутори, звідкіля я вже пішком прийшов додому. Із одним юнаком із Саранчуків ми постановили собі шукати можливості закінчити середню школу в будькотром у місті, якщо нам вдасться це зробити. З тою дум кою ми розій­ шлися до своєї організаційної роботи. Починалася весна. Вернувшись до села Мужилова, в коротком у часі я та двох інших ю наків з нашого села дістали призначення на інший курс, що відбувався в селі Новосілка, в приміщенні повітового провідника юнацтва "В ’ю на” (В. К.). На цьому курсі було приблизно 20 ю наків з області. Господарем курсів був повітовий провідник, який мені вже був знаний, а крім цього були знані інші провідні члени юнацтва. Викла­ дачами на курсі були, як нам говорили, виш кільники з крайового проводу. Видно було їх велике ідеологічне знання та знання підпільної роботи. На закінчення курсу я дістав призначення на організаційну роботу в Терно­ пільщині. Наша траса зв’язком првадила до села Настасів, біля Терно­ поля. Це перший раз, мені, 16-літньому ю накові, довелося самостійно працювати на такій відповідальній позиції як організатор та виш кільник при окруж ном у проводі юнацтва Тернопільщини. Зі мною для обзнайомлення з тереном йшли окруж ний виш кільник з села Лисої "Б истрий” та його провідник Петро Пушка. Біля Настасова ми спинилися на одному 59

багатому хуторі, власником якого був дуж е свідомий селянин, а його дві дочки були провідними членами сітки юначок ОУН. Через них проходив зв’язок на Тернопіль, Збаражчину та село Токи, через Збруч, на Україну. В селі Настасові мене пов’язано з окруж ним провідником юнацької сітки. Його псевдо і прізвище забулося. Одне тільки пригадую , що він уже був студентом університету та на кілька років старший за мене. В органі­ заційній роботі він виявився на багато менше зорієнтований, а спеціяльно в практичній роботі. Моїм безпосерднім завданням була організація вишкільних ідеологічних курсів провідних членів юнацтва. О кружний провід­ ник пов’язав мене з повітовим провідником (псевдо "П тах” ), що жив в селі Біла, біля Тернополя. Там відбувся перший однотижневий вишкіл, що в ньому брали участь кущеві, підрайонові та районові провідники. Для цього ми вживали на квартиру одне господарство в селі Голубічок Вели­ кий, в Тернопільщ ині, з якого господарів вивезли большевики на Сибір у травні 1941 p., перед самим початком війни. — Таких курсів я перевів протягом трьох місяців вісім. І так минуло біля чотири місяці часу. Я постійно перебував вдорозі в різних селах Тернопільщ ини і вже вичерпалися мої запаси вбрання та взуття, тому був час повертатися додому. Крім цього мене постійно пере­ слідувала думка й бажання закінчити Гімназію. Тому я вирішив по пово­ роті додому спробувати десь дістатися до школи, бо своє місце в Бере­ жанській гімназії вже втратив, тому що навчання почалося. Вернувшись до рідного села, я за кілька днів пішов до села Саран­ чуки, біля Потутор, до свого друга з виш колу у Львові К. З ним ми рішили поїхати до Рогатина та дістатися до учительської семінарії, яка ще прини­ мала обмежене число учнів. Ці інформації я дістав від друзів Я. Комаринського та П. Ґоя, що походили з Підгаєччини, та були знані мені раніше. Приїхавши поїздом до Рогатина, ми зголосилися до директора д-ра Кисілевського та виявили бажання вступити до семінарії. Після полаго­ дження формальностей, ми приступили до іспитів, які здав я зразу на третій курс, надробляючи цим один втрачений рік, який віддав праці для сітки юнацтва ОУН. І так восені 1942 р. як зголосив ’’А рсенові” , що виїж­ дж аю до школи і щоб мене організаційно перенесли до Рогатина. В цей час попередній по вітовий п р о в ід н и к ю нацтва В. К. (псевдо ’’В’ю н” ) з Н овосілки вже був арештований разом з батьком і братом та відставлений до тюрми в Тернополі, а відтак до концентраційного табору. Його місце заняв студент Бережанської гімназії Бей (псевдо ” Улас” ) із села Литвинова, який в скорому часі став обласним провідником юнацтва, а повітовий провід ю нацької сітки очолив Петро Сіно Із села Раківці теж студент Бережанської гімназії. Щоб доповнити мої спомини та, щоб вони мали документальну вар­ тість даю тут слово — тодіш ньому провідникові юнацтва повіту Підгайці другові в. К.: "За моїх часів до мойого арешту 1943 року повіт юнацтва начисляв около 65 станиць, 3 райони (Липа, Коропець і Стрипа) в якому було по три або чотири підрайони. Разом у П ідгаєцьком у повіті було понад 500 організованих ю наків та около 600 сим патиків і доросту. С труктура про­ воду звичайно була: Повітовий провідник, О рганізаційний і Виховний. (П р одо вж е н ня в наст упному числі) 60

ІДЕОЛОГІЧНІ ТЕМИ Л. Рихтицький

РОЛЯ ДМ ИТРА ДОНЦОВА В ТЕО РІЇ І ПРАКТИЦІ НАЦІОНАЛІЗМУ* Як Тарас Ш евченко в українській літературі став пробудителем укра­ їнського народу, так д-р Дмитро Д онцов став ним на полі української виз­ вольної політики. Дмитро Донцов народився 22 роки після смерти Шев­ ченка, дня 17 серпня 1883 року, але він неначе перебрав на себе теоретич­ не виконання Заповіту нашого національного Пророка. Хоч народився і виріс в Україні під російською окупацією , з молодих років зрозумів і усві­ домив суть і чорний дух російського імперіялізму і вже в студентських ча­ сах свідомо виступив проти нього. Модний тоді в Европі і в Україні інтер­ національний с о ц і а л і з м і його прибудівка — комунізм — не заімпонували Донцову так, як заімпонували значній частині українській тодіш ній інтелігенції. Навіть Симон Петлюра за молодих літ був членом соціял-револю ційної партії, але Дмитро Донцов зразу станув на чисто самостій­ ницьких позиціях і вже на 2-ому Всеукраїнському Студентському З ’їзді у Львові, в липні 1913 року проголосив теоретичну програму усамостійнення України, шляхом повного розриву з Росією. Його постава викликала гостру ворожу реакцію так серед кіл царського режиму, як і серед тих, що під проводом Леніна готували револю цію в Росії: виявилося, що росіяни всіх політчних переконань не хотіли чути про усамостійнення України, бо це — цілком слушно — стало б кінцем російської імперії і це ствердження так само важливе сьогодні, як було вже тоді. Дмитро Донцов усвідомив вже тоді, що хоч як великим істориком був проф. Михайло Грушевський, його загальний погляд на історію україн­ ського народу відбігає в дечому від української національної і державної рації, бо в обличчі такого ворога, як Росія — яка украла всю історію кня­ ж ої і королівської України собі — українська історична і політична думка мусить стати на цілком ясних і недвозначних шляхах. Донцов вже тоді ба­ чив в історії українського народу джерело майбутньої сили України і він зрозумів лекції нашої історії, як великі науки на майбутнє. Із цієї свідомости, як теж із зрозуміння важливости гео-політичного положення Украї­ ни Донцов дійшов до одинокого логічного висліду: український нарід му­ сить виконувати своє історичне завдання і щоб цього досягти, мусить по­ чати будувати свої внутрішні сили на здоровій, всенаціональній базі усві­ домлення своєї ролі в цій частині світу, де його поставили Бог і доля. З цих роздумувань і з досвіду розвитку політичної ди скусії і політич­

* Друкується вперше.

61

ної думки на переломі двох сторіч — XIX і ХХ-го — Дмитро Донцов цілком ясно і виразно заявив, що сам патріотизм українцям не вистачить на те, щоб здобути волю і збудувати міцну українську державу, до цього треба дещо більше. До цього треба цілої ф ілософ ії української самостійности, ф ілософ ії завдань українського народу, ясно визначеної мети і продума­ ної до подробиць національної суспільно-політичної програми, яку укра­ їнський нарід міг би не тільки зрозуміти, але й відчути інстинктом свого здорового національного духа — цього духа, який породив Україні Тара­ са Шевченка, Л есю Українку та Івана Ф ранка. Так Дмитро Донцов став творити теорію українського націоналізму, в ділянці української історії, в ділянці української суспільної і політичної філософії, нарешті в ділянці української визвольної політики. З -під його пера вийшла ціла низка творів, які стали підставою всього українського визвольного руху і базою розбудови української держави після її визво­ лення. Дмитро Донцов залишився незрівняним теоретиком до своєї смерти дня ЗО березня 1973 року, проживши 90 років. Його дум ки підхопили сві­ домі українці, як Микола М іхновський, полк. Євген Коновалець і інші та надхнені його духом перейшли до практичної дії. Так постала в 1921 році Українська Військова Організація, яка зразу стала продовжати боротьбу за волю України після невдалих Визвольних Змагань. В 1929 році досвід доцьогочасної дії довів до створення Організації Українських Націона­ лістів, в яку повністю влилася ціла УВО і з того часу український націона­ лізм став провідним рухом в українському політичному житті. З покоління в покоління кадри ОУН ведуть і будуть вести велику роботу для здійснен­ ня ідеї побудови Української Самостійної Соборної Держави, її зміцнення та забезпечення її існування на майбутні тисячоліття. Організація Українських Націоналістів з досвіду своєї політичної та збройної боротьби проти ворогів України довела, що тільки український націоналізм, у своїй організованій формі єдино спром ожний повести у к ­ раїнський нарід до перемоги над внутрішніми хибами і над зовнішніми во­ рогами, бо український націоналізм — це не жадна чужинна теорія, пере­ несена на український грунт штучним намаганням — український націо­ налізм це органічна ф ункція українського народу, це українська ідеологія і програма так в теорії, як і у практиці життя і боротьби. ОУН випрацювала не тільки програму боротьби за побудову української держави, вона має теж готову програму суспільного ладу і устрою вільної України, створену з досвіду українського народу за сторіччя і тисячоліття його історії і його боротьби. Самозрозуміле, що ф ілософія, теорія і програма українського націоналізму, — теоретичний твір Дмитра Донцова, — повисли б у повітрі, якщоб не перевести їх в життя шляхом створення сили, що виконала б цю програму і довела до перемоги української самостійницької ідеї на базі українського націоналізму. Тому створення Організації Українських На­ ціоналістів було обов'язковим явищем і наслідком життєздатности україн­ ських націоналістичних ідей. Боротьба, яку повела ОУН у продовженні боротьби УВО, а зокрема війна Української Повстанської Армії проти Ні­ меччини і Росії стала доказом, що український нарід ступив на правиль­ 62

ний шлях і що це одинокий шлях до здобуття волі та створення україн­ ської держави. Ця боротьба показала світові, що українська проблема є центральною проблемою існування або загибелі російської імперії і що із хвилиною усамостійнення України російська імперія перестане існувати. С ьогодні в інтересі всього цивілізованого світу є саме такий розвиток по­ дій і в цих подіях Україна гратиме основну ролю. А в Україні основну ролю грає ОУН, одинока організована сила українського народу. Життя і потреби українського народу показали, що ОУН мусить роз­ будувати себе у всіх ділянках українського національного, суспільного і політичного життя і тому, з окремими завданнями в цілості українського націоналістичного руху сьогодні існую ть похідні організації ОУН, як Спілка Української Молоді, Об’єднання Ж інок, Товариство С тудію ю чої Молоді ім. М. М іхновського, в майбутньому, ^окрема в українській дер­ жаві, згідно із потребою постануть ще інші організації для кращ ого вико­ нання окремих завдань і потреб українського суспільства. Важливе це, що тільки організоване зусилля дає змогу виконати ці великі завдання, що стоять перед українським народом вже тепер, а тим більше у майбут­ ньому, у вільній українській державі, розвиток якої вороги України спини­ ли свідомо, на нашу шкоду, на цілі століття. До такого організованого життя Організація Українських Націоналіс­ тів повністю приготована і в цій готовості є одинока запорука, що ми здо­ будемо волю, побудуємо Українську Самостійну Соборну Державу і роз­ будуємо та втримаємо її на майбутні тисячоліття для забезпечення всестороннього розвитку українського народу.

Й. Тереля М ОЛИТВА

І

Беру до рук вервечку І починаю: "Отче наш"... А за стіною дощ ик плеще: І все про нас, і все про нас. Нанизую "М арію ” , Д ум ок усяких і надій. І тихим: Отче вірю! — Впадаю в нічний супокій. А за стіною дощ ик плеще. А за стіною вітер бубонить. А я чекаю вічних звершень — Лишень ня серденько болить.

1963 63

СУСПІЛЬНИМ

ЧИ НАМ ПОТРІБНО В МАЙБУТНЬОМУ БІЛЬШЕ ЯК О ДНО Ї М ОЛОДЕЧО Ї ОРГАНІЗАЦІЇ? У М юнхені, 7 червня 1986 р., Сою з Українських Ст удент ів у Н і­ меччині, влаштував панель під заголовком — "Чи нам пот рібно в майбут ньому більше н іж о д н о ї м олодечої організації?, яким провадив Богдан Комаринський, голова СУСН-у. Від Пласту виступала Марта Мялковська, голова КПС, а від СУМ -у Роман Ш упер, заст упник голови Крайової Управи СУМ. Н и ж ч е міст имо вист уп Романа Шупера на цьому панелі від імени СУМ-у.

У зв’язку з темою нашого панелю — чи нам потрібно в майбутньому більше ніж одної молодечої організації? — мені нагадується паралеля. На III Світовому Конгресі Вільних Українців 1978 року, колиш ній совєтський дисидент і генерал червоної Армії українського походження, Петро Григоренко, заперечував потребу більше, ніж одної української політичної організації чи партії. І хоч його заклик — з’єднатися в якусь єдину орга­ нізаційну структуру був прийнятий досить численною частиною присутніх бурхливими оплесками й оваціями, ця його дум ка залишилася донині лише благочестивим бажанням. Мені нічого не відомо про якісь злуки або самоліквідвції в українськом у політичному житті. О днак виходить, що певні міркування в такому напрямку не зійшли зовсім з денного порядку в нашому житті, інакше не було б сьогодні цього панелю і поставленого тут запитання. Тому, що цей панель організований Союзом Українських С тудентів у Німеччині (СУСН), то мабуть, тут ідеться про молодечі організації у цій країні нашого перебування. їх є дві: СУМ і Пласт. Вони, однак, обидві існую ть і д ію ть у світовому засягу в щонайменше десяти країнах, тому годі розглядати це питання зовсім ізольовано під кутом ситуації в Ні­ меччині. Українські молодечі організації, в тому числі СУМ і Пласт, поруч впливу дому і школи, мають виховно-виш кільні завдання як понадконф есійні і національного характеру організації. їх виховна роля була і зокрема є важлива в умовинах недержавного життя нашого народу. О скільки ніхто з нас хіба не сумнівається в засадничій потребі виховання і вишколу молоді, остільки не має потреби виховної чи виховних моло­ дечих організацій. Питання хіба може бути — яких і скільки? Кожний педагогічний засіб і процес є цілеспрямований на підставі виховного ідеалу для осягнення певної виховної мети. Такий ідеал і така 64

мета звичайно віддзеркалені в ідейних заложеннях даної організації, і вони, як побачимо, у випадку СУМ-у і Пласту, який був відновлений на еміґрації 1945 p., ко ро тко кажучи, є патріотичне всебічне самовиховання. Український пластун обіцяє бути вірним Богові й Україні, помагати іншим, жити за пластовим законом. На засадах понадконф есійности, аполітичности і без- або апартійности, Пласт підкреслю є збереження національної ідентичности і підтрим ує корисні для українців справи культурного, гром адського й політичного починання. За виховними методами міжнароднього скавтинґу, поєднаними з українським національним змістом, Пласт старається виховати дітей і молодь на духово і ф ізично повноцінних громадян. СУМ, що зродився в Україні 1925 року з ідеалів визвольної боротьби, був, за окресленням Василя Плюща, у пов’язанні з так званою "С пілкою Визволення У країни” національним рухом для збереження української нації перед ф ізичним та моральним Геноцидом. Він ставив собі завдання визволення укр аїн ського народу та заснування самостійної держави парляментарного й демократичного характеру. Відновлений на еміґрації в 1946 p., свій ідейно-програм овий напрям і зміст виховної праці, СУМ зф ормулював під гаслом ” Бог і Україна” на базі ідеалістичного світогляду християнської релігії та національної ідеології. СУМ є загальнонаціональ­ на, понадконф есійна і понадпартійна організація і присвячує, крім релі­ гійного і національного виховання, значну увагу політичній освіті для підтрим ки боротьби українського народу. В Україні з обидвома організаціями були пов’язані імена видатних постатей української нації, як наприклад, Микола Павлушков у випадку СУМ-у або Роман Ш ухевич у випадку Пласту. Вони були заборонені, переслідувані або й нищені різними окупаційними владами. У випадку Пласту, наприклад, під о купа цією Польщі за приналежність його членів до УВО і ОУН, у випадку СУМ-у на відомому Харківському процесі, що було початком розгрому українського національно-культурного руху в підсовєтській Україні. Обидві організації щойно після відновлення на еміґрації могли вільно діяти і розвиватися на підставі своїх ідейних заложень. І ці ко ро тко накреслені ідейно-програмові заложення є, як бачимо, в цілості перш усього зф ормульовані під кутом потреб як українського життя на еміґрації, так і українського народу в Україні. Вони відповідають його вимогам, висловленим, наприклад, у відомому "Зверненні Воюючої України” з 1949 p., де від молоді виразно вимагається зорганізованости й активности, ідейности, піднесення рівня загального і ф ахового знання, політичної вироблености і досвіду державницького будівництва. На всі ці вимоги СУМ і Пласт у своїх програмах і статутах стараються шукати відповіді і розв’язки, і коли ми порівню єм о їх ідейно-програмові заложення і виховні цілі, то бачимо майже тотож ність, яку можемо стисло охопити спільним знаменником і гаслом ” Бог і Україна” . Так дивлячися на справу можна б дійти до висновку, що існування двох таких організацій з майже ідентичнним ідейним змістом і тотожними виховними ціллями є непотрібним і пережитим дублюванням праці. Це має очевидно консеквенції, головно роздрібню є лю дські й матеріяльні 65

спроможності для втримання двох організаційних структур. Це має осо­ бливе значення в Німеччині, де ці лю дські ресурси і сили та матеріяльні засоби є доволі обмежені. О днак ми, в цих програмах і структурах СУМ-у і Пласту, знаходимо також деякі моменти й наголоси, які даю ть підставу для певного специф ічного розрізнення. Це з одного боку факт, що український Пласт є частиною міжнародньої надбудови з конкретним впливом на свою структуру й ідеологію. СУМ, натомість, ані ідейно ані структурально не є зв’язаний з якимсь міжнароднім зразком. Другий важливий аспект, це певні пріоритети у своїх виховних цілях в СУМ-і і Пласті. Наколи Пласт, виходячи зі своєї апартійности і аполітичности, наголошує як одну мету виховання патріотичність і національну свідомість у загальному ш ирокому значенні, то СУМ у цьому ставить наголос на політичну свідомість і виробленість та пов’язує себе світоглядово до великої міри з українським націоналізмом як ід еологією і політичним рухом. Це, очевидно, в засадничій площині і декляративно, бо в обох орга­ нізаціях міра аполітичности чи партійности з одного та політичність чи ідеологічне оприділення з д р угого боку, залежать від впливів лю дей чи середовищ на організацію . І таким впливам обидві організації, залежно від терену і обставин, в більшій чи меншій мірі без сумніву підлягають. Але засаднича настанова і наголошування певних аспектів самі собою допроваджую ть до пріоритетів у виховному процесі та головно в практич­ ній діяльності. Таким чином кож на з цих двох організацій упродовж довгорічної праці витворила собі своєрідний характер, свої моральні та матеріяльні вартості і здобутки. Вони глибоко закорінилися в організмі українського суспільно-гром адського життя, маючи за собою вже понад 60- або 70-річну традицію . Беручи це все до уваги вважати, що існування цих організацій як і з ідейних заложень, так і проробленої праці вповні оправдалося. Коли, отже, думати на майбутнє про тільки одну молодечу орга­ нізацію, то мусіло б дійти до злуки, або до самоліквідації обидвох і створення зовсім нової організації. Це могло б мати певні корисні наслід­ ки, менше суттєвого ніж радше технічно-організаційного характеру. Прав­ да, за ціну, що одна або дві традиційні молодечі організації перестали б існувати під своїм іменем, відпала б можливість альтернативного вибору для зацікавленої молоді та родичів, відпала б також, щоправда, деколи нездорова, але й часто взаємно стимулю ю ча конкуренція. Це все дає підстави вважати, що існування цих молодечих організацій вповні оправ­ дане. У зв’язку з цим питанням треба мати на увазі й той факт, що в житті українського народу маємо вже ситуацію , що існує лише одна молодеча організація й саме в Україні. Там большевицька система, після ліквідації існуючих молодечих організацій, заснувала свою монопольну організацію молоді — Комсомол. А ком сомольське виховання української молоді спрямоване на поборювання національних традицій і фальшування та оплюгавлювання історичного минулого України. Цей комсомол Микола Павлушков, основополож ник СУМ-у, на Харківськом у процесі оцінив, як найсправжнісіньке болото, на якому пишним цвітом проростаю ть і під­ 66

лість, зрадництво, безпринципова тупість і в кращому тільки випадкові кар’єризм та фанатична відданість большевикові! І саме тому була потреба заснування молодечих організацій українсь­ ко го національного характеру зі світоглядовим спрямуванням на потреби українського народу в умовинах недержавного життя. Такими були зі своїми специф ічними завданнями і Пласт і СУМ. Тому, що ситуація для українського народу не змінилася, і тому, що ” це найсправжнісіньке ком сомольське болото” далі існує, лишається незмінна потреба зберігати існую чі національні молодечі організації не тільки як альтернативу, але й вияв протилежности до тоталітарного, монопартійного большевизму демократичної, плюралістичної, світоглядової настанови українців.

Василь Стус

КОЛЕСА ГЛУХО СТУКОТЯТЬ Колеса глухо стукотять, мов хвиля об пором. Стрічай, товаришу Хароне, з лихом і добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, кудись торую ть путь. Уже! Додом у не вернуть, додому не вернуть. Москва, Гора Ведмежа, Кємь і Попів острів — шлях за ґратами, за вартами, розбурхлий на сльозах. І знов: Вятка, Котлас, Усть — Вим, далі до Чібю. Рад-соц-конц-таборів Союз, котрий Господь забув. Диявол теж забув, тепер тут нравить інший бог — марксист, расист і лю дожер, один за трьох. Москва — Чібю, Москва — Чібю, Печорський концентрак спорудж ує нову добу на крові і кістках.

67

ПОЕЗІЯ — ПРОЗА

’’ПАЛІМПСЕСТИ” ВІРШІ В. СТУСА 1971-1979 М инулого року у В-ві ’’С учасність” появилася частина дорогоцінної спадщини поета-мученика Василя Стуса, закатованого на засланні єхид­ ною м осковською системою свавілля над лю диною . Назва збірки ” Палімпсести” . Це — вірші, яким вдалося уникнути стор ож кого ока адміністраційного нагляду на засланні і врешті-врешт, після чималих пригод, поба­ чити світло сонця і привітного читача. Добре, що хоч цій частині віршів поета удалося уникнути долі інших віршів, які попалися в руки начальства під час численних конф іскацій поетового доробку. Поет же прямо у вічі їм заявляв під час одного з обш уків у друга неволі ”у ко ж н ого своя доля: од­ ним призначене в багаттю горіти, а другим дрова докладати” . З такою на­ становою автора чуйність начальства і ретельність при обш уку особи по­ двоїлися, внаслідок чого врятувалася невеличка спадщина віршів, та що була на руках у друзів в переписах.

68

Доля "П алімпсестів" особлива, небуденна. Сама ж назва віршів зна­ чить за д еф ініцією одного з словарів: ’’Старовинний рукопис, звичайно пергаментний, у якого стерто попередній текст і на його місці написано новий” . Збірка 162 віршів присвячена побратимам-невільникам з епігра­ фом: "Благословляю твою сваволю Д о ро го долі, дорого болю !” Ось доля збірки: На ім’я Н. Світличної весною 1978 року прийшла бан­ дероле від Стуса із Колими. Був це саморобний зш иток киш енькового розміру із дрібно списаними рядками. До цього була додана анотація: "У новій збірці вірші, написані між 1971-1978 pp. В ній мої болі й радощі, мрії й передуми, спогади й сніння, образки життя.” Стус врятував оцим способом 162 вірші (один з них подвійний). У віршах Стуса, які дійшли до нас різними дорогами трапляються від­ мінності — варіянти. Зумовлене це різними причинами: пошуками автора, слабим відтворенням після конф іскати віршів. До збірки окрім пересланих віршів увійшли вірші з раньшої творчости поета. Укладачі збірки поділили матеріял віршів на три доби: до 1972 ро­ ку, 1972-1977 і 1977-1979 pp. Деякі з віріш ів вже відомі читачам. Коли ж збірка знаходилася у прикінцевій стадії д р уку наспіла на захід сумна вістка, що творець віршів загинув на засланні на примусовій роботі в концтаборі ВС-389/36-1 на Уралі в ніч із 3 на 4 вересня 1985 р. Ю рій Шевельов написав довше уведення-коментар до збірки аналізу­ ючи її літературно-мистецьку вартість. Його довге, вступне речення за­ слуговує на нашу увагу, бо оцим реченням автор схопив квінтесенцію Стусової поетичної ємкості: (...) Тема і ідея України проходить крізь усі поезії збірки. Чи поет каже про свою друж ину і сина, про себе й свою са­ моту й німоту, про дроти М ордовії чи стопки Колими, про життя і смерть, — завжди і скрізь, названа чи не названа, стоїть за ним постать утраченої Батьківщини, — і в пляні особистому утраченої, і в пляні національному Україна — це трунок, що сп ’яню є поета й робить його одержимим, і це трутизна, що вбиває в нього тіло й дух й веде до загибелі — За стодолами вітчизна перестрашене пташа то мій трунок і трутизна нею витліла душа — трутизна ще й тому, що країна й народ отруєні тим, що інший поет в’я­ зень і засланець називав м осковською блекотою — Україно! Україно! Оце твої діти Твої діти молодії м осковською блекотою заглушені. ("С он” 1844)

69

Про Стуса згадаємо, бо вже на сторінках "А вангарду” часто про нього згадували, що солідаризувався з Рухом Спротиву від 27 року життя. Впер­ ше його заарештовано коли йому було 34 роки. Дев’ять місяців арешту були прелюдом до пізніш их 12 років позбавлення волі і важких робіт в концтаборах і засланнях. Останній засуд у 1980 р. позбавляв його на 15 ро­ ків волі... Мучився 12 років. Смерть застала його 4 вересня 1985 р. В останніх роках — почавши від 1970 року його популярність постійно зростала. Прислужились цьому і добра пам'ять друзів неволі, які опинивш ись на за­ ході дали об’єктивний образ його стихійної особистости. Спопуляризу­ вали його рівно ж і збірки, його творів, яких разом з Палімпсестами появилося чотири на Заході, не рахуючи поодинокі вибори віршів (” В три скрики божевіль” ) і т.д.

О.Р.

ВАСИЛЬ СТУС С У Ч А С Н І С Т Ь

70

1 9 8 6

в СТУС —

ПАЛІМПСЕСТИ

Тільки тобою білий святиться світ, тільки тобою повняться брості віт, запарувала духом твоїм рілля, тільки тобою тішиться немовля. Спів калиновий піниться над водою тільки тобою, тільки тобою. Тільки тобою серце кричить моє, тільки тобою сили мені стає далі брести хуго ю світовою — тільки тобою, тільки тобою.

•

•

Потрібен янгол помсти. Мій захисник, мій щит, що не дозволить підупасти, не дасть зотліти в пеклі дорікань великосвітніх. Де ж ти, появись! Бо сходяться усі кінці, всі ріки доходять гирл, і море невсипуще колотиться, і ремствує, і скоро — наперекір всім бідам — зареве. Тож не барись. Поквапся, помсти янголе, допоки гнів мій горній гороїжиться, допоки ув очах червоне мариво переді мною безумом повзе.

•

•

•

Пам’ят і Алли Горської Заходить чорне сонце дня, і трудно серце колобродить. При узгол ів’ї привид бродить. Це сон, ява, чи маячня? Це ти, Це ти. Це справді ти — пройшла вельможною ходою і гнівно блиснула бровою. Не вистояли ми. Прости. Прости. Не вистояли ми, малі для власного розв’яття. Але не спосилай прокляття, хто за державними дверми. Свари. Але не спосилай на нас клятьби, що знов Голгота осквернена. Ти краще потай по нас, по грішних, заридай.

На схід, на схід, на схід, на схід, на схід, на схід, на схід! Зболіле серце, як болід, в ночах лишає слід. Тепер провидь у маячні: десь Україна — там, уся — в антоновім огні, на докір всім світам. До неї ти від неї йдеш, в горбаті засвіти. Цей обрій — наче чорний креш гіркої гіркоти. До неї ти від неї йдеш, страсна до неї путь — та, на котрій і сам падеш і друзі — теж падуть.

71

в СТУС —

ПАЛІМПСЕСТИ

Так ми відходимо, як тіні, і, мов колосся з-під коси, в однім єднаєм голосінні свої самотні голоси. Не розвиднялось і не дніло, а в першу пору половінь завирувало, задудніло, як грім волання і велінь. Оце післав Господь наслання! Вогненним подихом війне — і ув оазі безталання нас тлумить, підгинає, гне. Народжень дибиться громаддя з торосів вікових страстей — і знов синодиком смертей утверджується самовладдя. Та віщуни знакую ть долю: ще роздойметься суходіл — і хоч у прірву, хоч на волю пірвешся із останніх сил. Тобі не буде опочинку — об обрій погляд свій оббий — і видивиш свою країну в тяж кій короні багряній.

•

72

•

•

•

•

•

Уже Софія відструменіла, відмерехтіла бузковим гроном. Ти йшла до мене, але не встигла за першим зойком, за першим громом. Немов почвара в пекельнім колі, довкола ж тіні, довкола кволі. Благословляю твою сваволю, дорого долі, дорого болю. Сніги і стужа. Вітри й морози. Гудки і крики. Чорні прокльони. Собачий гавкіт. Крик паровоза. І закмашини і заквагони. Шпали і фарби, пси і солдати, рейки і пруття, і загорода. Впали і хода. Встали і хода. В плечі штовхають нас автомати. Квадратне серце — в квадратнім колі, в смертнім каре ми падемо долі. Благословляю твою сваволю, дорого долі, дорого болю. На всерозхресті лю ті і жаху, на всепрозрінні смертного с кр и ку дай, Україно, гордого шляху, дай, Україно, гордого лику.

в СТУС —

ПАЛІМПСЕСТИ ЗА ЛІТОПИСОМ САМОВИДЦЯ

Украдене сонце зизить схарапудженим оком, мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа. За хмарою хмари. За димом пожарищ — високо зоріє на прустку усмерть сполотніла божа. Стенаються в герці скажені сини України, той з ордами ходить, а той накликає Москву, заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни вже мати не встане — розкинула руки в рову. Найшли, налетіли, зом ’яли, спалили, побрали з собою весь тонкоголосий ясир. Бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали, бо так не карав нас і лях-бусурмен-бузувір. і Тясмину тісно од трупу козацького й крови, і Буг почорнілий загачено тілом лю дським , бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові у преклі запеклім, у райському раї страшнім. Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі і крови наточать — упийтесь кривавим вином. А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі. Наш дуб предковічний убрався сухим порохном. Украдене сонце зизить сєарапудженим оком, мов кінь навіжений, що чує під серцем метал. Куріє руїна, кривавим збігає потоком, а сонце татарське стожальне разить наповал.

• • • Сосна із ночі випливла, мов щогла, грудей торкнулась, як вода — весла, і уст — слова. І спогади знесла, мов сонну хвилю. І подушка змокла. Сосна із ночі випливла, мов щогла, і просвітилась болем далина. Кругом — вона, геть доокруж — вона, та тільки терням поросла дорога. Сосна росте із ночі. Роєм птиць благословенна свінула Софія, і галактичний Київ бронзовіє у мерехтінні найдорожчих лиць. Сосна пливе із ночі і росте, як полохке вітрило всечекання. А ти уже — по той бік, ти — за гранню, де видиво гойдається хистке. Там — Україна. За межою. Там. Л івіш е серця. З горя молодого сосна спливає ніччю, ніби щогла, а Бог шепоче спрагло: Аз воздам!

73

в. СТУС -

ПАЛІМПСЕСТИ

Верстаю шлях — по вимерлій пустелі, де мертвому мені нема життя, за обріями спогаду — оселі ті, до котрих немає вороття. А все ж — бреду, з нізвідки до нікуди, а все ще сподіваюся, що там, де кубляться зґвалтовані іуди, мале є місце і моїм братам. Побачити б хоч назирці, впівока і закропити спраглий погляд свій. Зміїться путь — вся тьмяна, вся глибока і хоч сказися, хоч збожеволій. Бо вже не я — лише жива жарина горить в мені. Лиш нею я живу. То пропікає душ у Україна — та, за котрою погляд марне рву. Та є вона — за міражів товщею, там, крізь синь-кригу світиться вона моєю тугою , моєю маячнею сумно-весела, весело-сумна. Тож дай мені — дійти і не зотліти, дійти — і не зотліти — дай мені! Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні.

Із Тренів М.Г. Чернишевського ч. 4

■ Боже, не літості — лютості, Боже, не ласки, а мсти, дай розірвати нам пута ці, ретязі ці рознести. Дай нам серця неприкаяні, дай стрепіхатий стогнів, дум смолоскипи розмаяні між чужинецьких вогнів. Пориве, пориве, пориве, ревом порвемося в лет. Бач — розсвітається зариво, хай і на смерть, а вперед. Благословенна хай буде та куля туга, що разить плоть, щоб її не марудити в перечеканні століть. Боже, шаленої мсти лю тості на всечас відпусти.

74

СУМ В Д ІЇ XI ІДЕО ЛО ГІЧН О -ПО ЛІТИЧНИЙ СЕМІНАР СУМ і ТУСМ

Учасники XI І.П. Семінару СУМ/ТУСМ

Семінар відбувся 26-31 грудня 1986 року на Оселі СУМ в Еленвіл. У ньому взяли участь понад сто студентів з Америки і Канади. Семінар був присвячений славної пам’яті П ровідникові ОУН Ярославові Стецькові і проходив під гаслом ”3а героїку ж иття” . У програмі семінару були лекції та д и скусії на релігійні, політичні та суспільні теми, напр.: ’’Український визвольний рух” , ’’1000-ліття хрищення України” , "Чорнобиль” , ’’Київ про­ ти М оскви” , "Ідеологія українського націоналізму” та інші. Викладачами на семінарі були: П. М ірчук, А. Бедрій, Б. Крук, Р. Зварич, В. Зарицький, А. Л озинський, Р. Лозинська, О. Рожка, П. Шміґель, М. Грицков’ян, М. Галатин, П. Матіяшек і Л. Микитин.

75

Семінар відкрив комендант табору Роман Зварич зі словом про гасло цьогорічного таборування. Він закликав учасників вивчати ідеї україн­ ського націоналізму й готуватися до боротьби за волю українського наро­ ду. Опісля присутні засвітили традиційну ялинку, що була присвячена всім знаним і незнаним борцям, які змагалися і далі змагаються за самос­ тійність Української Держави. При ялинці молодь співала українські колядки. Під час семінару студенти мали нагоду збагатити своє теоретичне знання у багатьох ділянках, познайомитися із докум ентацією про голод в Україні в 1932-33 роках, про боротьбу аф ганського народу з окупантом, про велику працю для народу бл.пам. Ярослава Стецька тощо. Після денних викладів молоді друзі займалися спортом, або співали народні пісні. Одного вечора табір зібрався над р ічкою при святковій ва­ трі, щоб відзначити світлу пам’ять ю них героїв — В. Біласа і Д. Данилишина. При ватрі прочитано уривки листа українського політв’язня до студента в Канаді. Автор радіє нашими успіхами та просить нас не забу­ вати рідної мови, зберігати культуру наших батьків. Як довідуємося, писання листів до політв'язнів є для них великою моральною підтрим ­ кою. Горіла ватра тієї зимової ночі, а в серцях присутніх відчувалася гаря­ ча любов до України. Ватру закінчено відспіванням ” Не пора” . У неділю цілий табір організовано поїхав до Кергонксону на Службу Божу. Наша молодь заповнила маленьку церковцю та разом із громадою молилася за страждаючий український нарід. Після Богослужения молодь колядувала при супроводі бандури. Голова КУ ТУСМ-у, Л ід а Микитин, побажала кергонксонській громаді щастя і здоров’я на Новий Рік. Було дуже приємно провести час в одному великому гурті української молоді та спільно відсвяткувати і відзначити наші різдвяні традиції. Короткий тиждень успіш ного таборування швидко минув. Всі учас-

В пош ані з ’єднані за нескорену Бат ьківщ ину 76

ники зібралися на горбку біля березового хреста, щоб попрощатися. Хрест поставлений у пам’ять мільйонових жертв штучного голоду та тра­ гічного нуклеарного нещастя у Чорнобилі. На закінчення усі стали на ко­ ліна і взялися за руки, наймолодший учасник читав слова молитви.

XI ідеологічно-політичний семінар закінчився у духовому піднесенні. Молоді друзі, які цілий тиждень разом таборували і вчилися та розважа­ лися, тепер плакали, відчуваючи єдність і розуміння, що вони належать до великого та нескореного українського народу. Вони зі сльозами в очах залишили табір з ’’вічною скр ухою сумління” , що примусить їх до даль­ шої праці для визволення рідної Батьківщини — України.

В часі мандрівки. Група учасників.

77

ОРГАНІЗУЄМО IV СВІТОВИЙ ЗЛЕТ СУМ З НАГОДИ 1000-РІЧЧЯ ХРИЩЕННЯ УКРАЇНИ Як уже було повідомлено Комунікатом ЦУ СУМ з ЗО січня 1987 року, на Пленарному Засіданні ЦУ 10 травня 1986 року було уповноважено Европейську Конф еренцію СУМ (яку творять всі Крайові Управи СУМ у Західній Европі) зайнятися підготовкою до IV С вітового Злету СУМ з нагоди 1000-річчя Хрищення України. У зв’язку з цим відбулися 14 липня 1986 року ще спільні наради, на яких взяли участь голова ЦУ СУМ Е. Гановський, голова КУ СУМ у Австралії С. Романів та члени ЕК СУМ. На тих нарадах накреслено рамки Злету, його напрямні, характеристику тощо. Після численних консультацій, засідань та нарад дійш ло 29.11.1986 на Ф ранкололі до 1-го засідання ЕК з ГДК, на якому остаточно оформле­ но та доповнено Головний Діловий Комітет. Головний Діловий Комітет складається із президії та голів 7 комісій: програмової, культурно-мистецької, спортової, внутріш ньо-мистецької, програмової, культурно-мистецької, спортової, внутріш ньо-логанізаційної (церемоніяльної), зовніш ніх зв’язків, ф інансово-господарської та комісії безпеки. На цьому першому засіданні також устійнено плян праці під го ­ товки та обов’язки поодиноких ком ісій та президії ГДК. На тому засіданні також рішено про те, коли і де відбуваємо наш IV Світовий Злет (як пізні­ ше показалося, дату відбуття Злету треба було змінити, та про це далі більше). Одне з головніших завдань цього засідання було докладно обго­ ворити, що ми хочемо осягнути нашим Злетом: метою Злету є в першу чергу по-соборницькому відзначити цей наш світовий Ювілей 1000-річчя, який мав би мати маніфестаційний характер, а мусить також послужити внутрішньому скріпленню нашої Спілки; далі ми мусіли постановити, як ми цю мету зможемо осягнути. Таким чином поодинокі ком ісії зобов’яза­ лися виготовити проекти та представити свої пропозиції на черговому за­ сіданні. І це засідання відбулося 21 березня ц.р. у М юнхені, де показалося, що майже всі ком ісії солідно та обширно виготовили свої проекти, над якими дискутовано і які з певними, більшими чи меншими змінами, прийнято. На цьому мюнхенському засіданні змінено дату Злету, що її ми були схва­ лили на Ф ранкополі. Тепер офіційна дата IV С вітового Злету СУМ е від 8 до 17 липня 1988 р. в Римі й Царгороді. Ця зміна дати Злету була відкли­ кана нерішучістю церковних чинників УКЦ у виборі дати центральних від­ значень. Щ ойно тепер, після оф іційного проголошення реченця централь­ них святкувань УКЦ в Римі, ми могли устійнити остаточно час відбуття IV Світового Злету. Як вже було вище згадано, СУМ відзначатиме цей небуденний ювілей українського народу по-соборницькому. І для цього буде також зоргані­ зована поїздка з Риму до Ц аргороду (Стамбул), де має свій осід ок грекоправославний Патріярх Димитрій І, до якого бажаємо і хочемо навідатися на авдієнцію. Для цього ГДК вже робить заходи. У зв’язку з цим уже від­ 78

буто авдієнції в Римі у Блаженнішого Патріярха М. Л ю бачівського, у архи­ епископа Марусина, та в М юнхені — у Владики Кир П. Корниляка та ар­ хиепископа УАПЦ А. Дублянського; всім їм представлено наші наміри та ціль Злету. З приємністю стверджуємо, що всі ієрархи з великим зацікав­ ленням слухали наших інформацій та дали своє благословення на цю нашу справу. Для розголошення IV С вітового Злету СУМ ГДК вже дав виробити со­ рочки (ті-шерт) з чистої, високоякісної бавовни у різних розмірах (XL, L, S та дитяча величина), які можна замовляти у КУправах по ціні 20. — н.м. згл. рівновартість, а також афіші — 1 афіша за 5 н.м. Д охід із цього прода­ ж у є призначений виключно на покриття коштів IV Світового Злету, щоб у цей спосіб утримати ціну побуту для кож ного учасника якнайнижче. Чим більше зможемо продати сорочинок та афіш, тим краще розреклямуємо наш Злет і забезпечимо найнижчу можливу ціну побуту. У зв’язку з цим є запляновано розіграти ’’всесвітню ” льотерію, але про це докладно подамо пізніше. Ще про учасників Злету. Спільно було рішено, що участь у Злеті мо­ жуть брати всі сумівці, які закінчили 16 років життя і володіють україн­ ською мовою, а це є передумовою для успіш ного переведення програми. Вікової межі вгору немає. О днак при тому треба звернути увагу, що ми відбуваємо Злет, а не якусь зустріч, де кож ний як собі схоче бере участь у програмі, чи ні. Ми із свого боку докладаємо усіх зусиль, щоб виготовити таку програму Злету, яка кож ном у щось дасть і з якої кожний, молодий чи старший, зможе скористати. Програма напевно не буде мати вишкільного таборового характеру, а буде уложена за зацікавленням. Також рахуємо­ ся з можливістю , що участь у Злеті схочуть взяти молоді подружжя із дітьми-суменятами. О днак конкретніш е зможемо щойно після зголошень зайнятися цією справою, бо головна проблема буде — без сумніву — по­ в’язана з приміщенням і програм ою -опікою над дітьми. Зголошення мали б бути подані до кінця цього року і то виключно через КУправи. Для цього ГДК у скорому часі вишле до Крайових Управ реєстраційні листки, які КУ мали б розіслати у їхні терени. При тій нагоді звертаємо увагу, що число учасників є обмежене і тому "перш ому гостю — перше місце” . Перед нами ще доволі багато праці, щоб як слід підготовити IV Світо­ вий Злет СУА і ми, ГДК та поодинокі комісії, вкладаємо усіх можливих зу­ силь, щоб наш Злет відбути гідно й величаво, досконало з організаційнотехнічного боку, успіш но й корисно з програмового. Закликаємо КУ, Осередки та всіх сумівців і сум івок мобілізувати один одного, підготовлятися уже тепер до цього унікального у нашій історії ювілею. А підготовлятися треба так: складайте гроші уже тепер, організо­ вуйте імпрези для підтримки плянів та організації Злету; пропагуйте ідею IV С вітового Злету поширенням оф іційної емблеми Злету (сорочинки, афіші...); беріть участь у ювілейних імпрезах у ваших країнах. Володимир Панчук Голова ГДК 79

КОМУНІКАТ Головного Ділового Комітету для підготовки IV Світого Злету СУМ з нагоди 1000-річчя Хрищення України На спільному засіданні Головного Д ілового Комітету (ГДК) з головою ЦУ СУМ, деякими головами КУ СУМ та членами ЕК СУМ, що відбулося 12 липня 1987 р. у Мюнхені, докладно обговорено стан підготовки до IV Сві­ тового Злету СУМ та дальший плян праці. У зв’язку з цим остаточно вирішено дату й місце відбуття IV Світового Злету СУМ: ’’IV Світовий Злет СУМ з нагоди 1000-річчя Хрищення України відбу­ деться в часі від 8 липня до 17 липня 1988 року в Римі й Царгороді (Стамбул) — двох центрах, з яких випромінювала християнська віра на Україну. До Царгороду поїде делегація (число якої залежатиме від кількости зголошених на цю поїздку учасників) і там відвідає царгородського греко-православного Патріярха. У Римі візьмемо організовану участь у центральних ювілейних відзна­ ченнях УКЦ. Крім того, в Римі буде окрема злетова програма для сумівців. Участь можуть брати всі сумівки та сумівці від 16 року життя й які во­ лодію ть українською мовою. Уже тепер закликаємо усіх сумівців відпо­ відно до вгорі поданої дати укладати свої вакації на наступний рік, та не зволікати з зголошеннями, які прийматимемо тільки почерез Крайові Управи, бо число учасників обмежене. Кошти побуту на Злеті у Римі за теперішнім станом (зміни можливі) виносять 600 н.м. згл. 330 ам. дол. (кошти поїздки та побуту до Царгороду не включені). За спільні поїздки до Риму відповідаю ть Крайові Управи, а за поїздку і побут у Царгороді дбає ГДК. Президія та всі Комісії ГДК стараються, щоби кошти організування і проведення Злету були якнайнижчими й доступними всім сумівцям. Разом з тим зазначаємо, що всілякі додаткові комерційні цілі нам далекі. Закликаємо підтримати всі починання ГДК, які спрямовані на якомога низькі витрати для учасників Злету. Слідкуйте за дальшими інформаціями, які своєчасно подаватимемо усім Крайовим Управам та у пресі. За головний Діловий Комітет: В. Панчук — Голова ГДК Ляриса В. Друар — Голова Комісії Зовнішніх зв’язків

80

СУМ — КОНКУРС НА ЕМБЛЕМУ До квітня ц.р. у нашій пресі можна було зустріти оголошення про кон­ курс СУМ на емблему з темою: "IV Світовий Злет СУМ з нагоди 1000-річчя Хрищення України” . Реченець ко нкур су уже закінчений, ж ю рі Головного Ділового Коміте­ ту розглянуло проекти й оцим подає до відома вислід із конкурсу. На­ певно усі цікавляться як відбувся цей конкурс, які висновки можна зро­ бити з нього, і врешті, хто виграв? Не зважаючи на короткий термін — усього два місяці — у нашому конкурсі узяло участь 21 учасників із 28 проектами, бо деякі вислали по кілька проектів. Серед учасників, і це дуже відрадне явище, зустрічаємо сумівців із різних країн, а саме: 2-ох з Австралії, 5-ох з Франції, 1 з Великобрітанії, 2-ох із ЗСА, 4-ох з Німеччини, 1 з Канади. Цей факт, що проекти надхо­ дили до голови Комісії зовніш ніх зв’язків із усіх сторін світу, — свідчить про вельми розгалужену сітку, яка поєднує сумівців почерез континенти, та що наша спільна дія знаходить відгук у найширших рядах, — без уваги на віддаль. Ж ю рі Головного Ділового Комітету для підготовки IV Світового Злету СУМ складалося з 5-ти членів: Володимира Панчука, Романа Шулера, Віри Гайдамахи, Ірини Халупи і Левка Вілича. У виборі ж ю рі трималося проекту таких критерій: 1) схоплення у проекті усіх складників нашого мотта: ’’IV Світовий Злет СУМ з нагоди 1000-річчя Хрищення України” , 2) найвідповідніш ий готовий рисунок, придатний для друку на папері, по­ лотні, блясі і т.п., 3) оригінальний, загальнозрозумілий і естетичний підхід до емблеми. Ж ю рі ствердило, що наша молодь уже звикла вживати модерні тех­ нічні засоби, а їхні деякі проекти мають відважну авангардну настаному, тож загальне враження таке, що серед сумівської молоді існую ть талано­ виті графіки. Ш ість цікавих проектів звернули увагу: дуже гарний проект Наталки С відерської з Ф ранції, що нагадує св. Соф ію, два малюнки Івана Пачехи з Ф ранції, який схопив наше мотто модерним геометричним стилем, клясична, стандартна емблема друга Денисенка з Австралії і вельми профе­ сійно виконаний, але надто абстрактний, рисунок друга Волошака з Л он­ дону. Проте найбільше відповідав вимогам конкурсу шостий проект Маркіяна Цирана з Франції, за проф есією макетист-ломщик, який виконав свій трикольоровий проект не тільки з дотриманням усіх вищезгаданих вимог, але й з урахуванням усіх потреб для друку. Після наради ж ю рі вирішило призначити 1-шу нагороду у висоті 1000 н.м. та скористати з проекту Маркіяна Цирана.

81

Головний Діловий Комітет дякує усім проєктодавцям за участь і ґратулює за гарне виконання їхніх праць. Зокрема щиро дякує тим, які зазда­ легідь присвятили евентуально передбачену нагороду на покриття коштів організації Злету СУМ. За Комісією зовніш ніх зв’язків: Ляриса В. Друар — голова

В инагородж ена емблема, яку вигот овив сумівець М аркіян Циран з П ар иж у, Франція. Емблема — т рикольорова: хрест — синій, ініціяли СУМ— ж о в т і, напис та марґінеси — чорні. Емблема видру кована на аф іш і з голубим тлом, що перехо­ дить у світле-біле, а на білих сорочинках без голубого тла у двох розмірах, а саме: зменшена — по ст ороні серця і велика — по середині сорочинки

82

ФРАНКОПОЛЕ! ФРАНКОПОЛЕ! Одна з найважніших подій у календарі молодого Сумівця нині, й на яку багато сумівців ж дуть щ ороку нетерпеливо, — це європейський зи­ мовий табір на Ф р ан копо л і в Бельгії, який усе відбувається в останніх днях місяця грудня. В часі коли нормальні виховно-відпочинкові табори, які щ ороку відбуваються в оселях СУМ в Англії, Ф ранції, Німеччині й Бельгії й до певної міри підупадаю ть, — зимовий табір дружинників, разом із літньою сум івською О лімпіядою далі втішаються великим ус­ піхом. Останній зимовий табір СУМ ім. Ярослава Стецька, відбувся під гаслом ’’Борітеся — поборете!” , в днях 22 до 31 грудня 1986 p., і зібрав понад 70 учасників із Західньої Европи та двох д р уж и нни ків із далекої Австралії. Замітне було те, що хоч було багато ’’нових” , більш ість таборовиків вже були раз або й більше на зимовому таборі. Значить, що існує там ’’щось” , що їх щ ороку притягає. Однак трудно пояснити в чому саме полягає це "щ ось” . Його по-різному називають: ф ранкопільський ” чар” , ’’атмосфера” , "д руж ність” ... Той, що вже побував на Ф ранкополі знає про що мова, а той, що ні — мусів би конче там поїхати, щоб справді зрозу­ міти. Впливає не тільки краса околиць, але й відчувається справжній український дух у піснях, музиці та в дискусіях... Не легко в короткій статті описати в подробицях все, що відбулося під час табору. Були багато цікавих гутір о к на актуальні й історичні теми, якими проводили: мґр Омелян Коваль, Віра Гайдамаха, Андрій Гайдамаха, д-р Бабовал, д-р Бобин, о. Костю к, Богдан Качмарський. Особливо вдалим був показ діяпроглядок і семінарі, де таборовики мусіли самі підготовити дискусію . Для багатьох незабутніми напевно залишилися веселий вечір, теренова гра у снігу, прогулька до Мальмеді, прощальний вечір і новорічна забава. Ц ьогорічний Европейський Табір відзначався хіба лише тим, що мав одну із наймолодших, якщо не наймолодшу досі, команду, якої середній вік був лише 23 роки: Гарі Несмачний (комендант і програмовий) — Німеч­ чина; Марко Т качук (бунчужний) — Австралія; Роман Панас (писар) — Англія; Андрій Сеничак (господарчий) — Бельгія; Роман Зубрицький (курінний) — Бельгія; Ганя Д ю к (курінна) — Англія. На їхнє щастя й таборовиків, не було поважніших проблем, і табір закінчився успіш но та в доброму настрою. Особлива подяка належиться "медсестрі” Степанові Щ уплякові (Ан­ глія) та п-ву Свідерським (Ф ранція) які, як і минулими роками займалися таборовою кухнею. Жаль було покидати Ф ранкополе та друзів і подруг, яких пізналося під час таборування. Ш кода, що зимовий табір так коротко триває, бо ж більшість, якщо не всі, дуж е радо були б залишилися на довше. Але всьому мусить бути кінець... Тепер сумівці з нетерпеливістю ж дуть "О лімпіяди 87” в Ґомадінґені, Західня Німеччина. _ _ Роман Панас 83

СУМ ІВСЬКІ МИСТЕЦЬКІ ОДИНИЦІ ’’ПРОМЕТЕЙ”, ’’ДІБРОВА” ТА ’’БАТУРИН” ДАЛИ КОНЦЕРТ В ЧИКАГО В суботу 21-го березня ц.р. виступали в Чикаго з концертом мистецькі ансамблі Осередку СУМ ім. ген. Романа Шухевича з Торонта, а саме: чоловічий хор ’’Прометей” , жіночий хор "Діброва” та духова оркестра "Батурин” . Стислу музичну оцінку виступу цих одиниць залишаю для музичних фахівців. Цих кілька рядків, що тут пишуться, є радше висловом вражінь пересічного слухача, одного з 850 присутніх слухачів, що прийшли почути гостей з Канади, щоб заповнити свій вечір культурною розвагою. Ми чули цих мистецьких одиниць в Чикаго вже перед тим. Поправці кажучи, ми їх завжди любили. В суботу 21-го березня ми йшли на концерт з дозою піднесеного зацікавлення. З реклями ми чули, що одиниці висту­ плять з новим репертуаром. Так і сталося. Що більше, в програмі концерту було багато клясичних творів, більше як колинебудь перед тим. Вибагли­ вий слухач був з цього дуже задоволений, а коли додати, що виконання було гарне, то треба назвати концерт цих мистецьких одиниць успішним. Поруч того, що в концерті переважала клясика, під оглядом зм істу концерт був дуже Ш евченківський. Ми в Чікаґо вже святкували нашого Шевченка, одначе не було від’ємним, що ми ще раз почули Тарасову присутність поміж нами, тим більше, що місяць березень — це місяць Шевченка. Чоловічий хор "Прометей” та ж іночий хор ’’Діброва” виступили під дириґентурою маєстра Михайла Длябоги; оркестра ’’Батурин” виступила під батутою Остапа Брезденя. Доречі, для обидвох мистецьких керівників їх виступ в Чикаго був їхнім чикаґським дебютом, і додаймо — похваль­ ним. Концерт відбувся в залі Лейн Технікал Гайскул. Першою точкою концерту був виступ оркестри "Б атурин” , яка започаткувала програму маршем "Канадський Щ ит" муз. Дж. О’Райлі, а відтак слідували три марші в обробці О. Брезденя та "Клич до волі” Б. Лятош инського в інструменталізації Брезденя. В другом у виступі оркестри були: "Марш героїв” муз. Дж. Ф ілдінґ, ” В похід" муз. Брездень та "В ’язанка народніх пісень” в обр. Брезденя. Оркестра в складі 50 оркестрантів грала добре, збираючи більше оплесків за виконання маршових точок. Поміж двома виступами оркестри була деклямація Ш евченкового Послання ” І мертвим і живим і ненародженим” . Своїм виступом молода декляматорка Роксоляна М ельник завоювала серця чикаґців. В неї були: гарна дикція, добрі наголоси, повне розуміння і тональне відчуття тексту і те, чого бракує багатьом нашим рецитаторам — вона знала ціле Послання напам'ять. Наступними трьома точками були: "Є днайм ося” муз. К. Стеценка до 84

слів Т. Ш евченка у виконанні хорів ’’Прометей” та ’’Д іброва” , з сольом Соні Сахно, а відтак слідували "М олітеся братія” (фрагмент із муз. драми ’’Гайдамаки” ) у виконанні чоловічого хору ’’Прометей" з сольом Володи­ мира Брехуна та кантата ’’Слава Мазепі” муз. М. Ф ом енка до слів Я. Славутича у виконанні ж іночого хору "Д іброва” та з виступом квартету в складі: Соня Сахно, Марія Сорока, Адріяна Дикович та Л іна Дрозд. Хори звучали гарно як поодинчо так і спільно. Ф ортепіянова точка у виконанні Тані Ю хименко "Д ві поеми-леґенди” В. Косенка була гарним урізноманітненням програм. Піяністка виконала точку з помітною легкістю та емоційністю. Останніми двома точками були: "Л ічу в неволі" муз. Д. С ічинського до слів Т. Ш евченка з солями — В. Шавель, В. Брехун та А. Сорока. Точки виконував мішаний хор "Прометей” та ’’Д іброва” . В обидвох точках можна було відчувати контролю диригента над своїми хористами, бо у вико­ нанні були помітні як хорова дисципліна так і жива динаміка. Всі сольові партії були виконані добре, що прикрашувало поодинокі точки. Ф ортепіяновий супр овід в руках Мії Бах звучав як гарне доповнення хорам без зайвих надуживань піяно. С під відмінити, що чоловічий хор виступив в числі 60 хористів, а жіночий — 40 хористок. При кінці концерту привітав мистецькі одиниці з Канади голова міс­ цевого О -ку СУМ-а ім. М. Павлушкова С. Бабик, заявляючи, що своїм виступом гості нас насолоджували. Можливо це є чи не найкраща оцінка цілости концерту. Квіти для мистецьких одиниць з Канади крім СУМ-у також вручали ще дириґентка хорів парафії свв. Володимира і Ольги Н. Савин та голова чоловічого хору ’’Сурма” М. Крихтяк. Після концерту в домі О -ку СУМ-а ім. М. Павлушкова для гостей з Канади влаштовано прийняття. Прийняттям провадив Ярослав Куляс, а промовляли на прийняттю голова О -ку С. Бабик та від сум івських ми­ стецьких одиниць Роман Коба — голова О середку і Михайло М узичка — культ, освіт, реф. Зібрані присутні бажали успіхів гостям в їхній дальшій праці та щасливої подорож і до Д ітройту, куди вони їхали дальше з концертом. Лука Костелина

85

РІЧНІ ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ СУМ ІМ. М. ПАВЛУШКОВА В неділю, 15 лю того ц.р. відбулися Загальні збори Осередку СУМ ім. М. Павлушкова в Чікаґо. Збори відкрив уступаю чий голова осередку, Степан Бабик. Обрано президію в складі: Д. Багрій — голова, Т. Гаврик — заступник, Марійка Дрозд — секретар. Д. Багрій подякував за вибір та попросив однохвилинною мовчанкою вшанувати пам’ять великого прихильника сумівської молоді — П ровід­ ника ОУН та президента АБН — Ярослава Стецька. По відчитанню М арійкою Косач протоколу із минулорічних зборів зві­ тували члени управи. Ю рій Верещак наголосив жертвенність членства СУМ, батьків сум івського юнацтва, прихильників СУМ, а зокрема банків "Певність” та ’’Самопоміч” , завдяки яких утримується власний дім та осе­ ля Барабу. Булавна М. Банах говорила про працю з юнацтвом СУМ, яке брало участь у різних національних святах. Степан Д розд звернув увагу, що тільки малий гурт батьків сум івського юнацтва активізувався до праці на оселі. Уступаючий голова, С. Бабик, підкреслив працю танц. ансамблю ’’Україна” та школи українського народнього балету, спортивної ланки копаного м’яча "Крила” та відбиванкової. Влаштовано ряд імпрез: "базар” , С вято-миколаївський і Маланчин вечори, сумівську ’’Я линку" та ін. Члени СУМ брали участь у імпрезах О У В Ф та УККА. Чистий до хід із концерту ансамблю "Україна" в сумі 14,325 дол. призначено на школу св. о. М иколая та на ланку копаного м'яча, "Крила", що здобула першу нагороду на здвизі СУМ у Елленвіл. Іван Ривак звітував за Контрольну комісію . Після уділення абсолюторії, уступаю чій управі, на пропозицію Мирона Куляса, голови Номінаційної комісії, обрано нову управу: Степан Білик — голова, Тарас Д розд і Тарас Гаврик — заступники, Стефан Чомко — секретар, Марійка Косач — орг. реф., Ю рій Верещак — ф інанс. реф. Христя Косач — булавна, Марійка Д розд — гол. виховниця, Марійка Банах — реф. дружинників, Іван Шалева і Ярослав Куляс — культ, осв. реф., Л е­ ся Дерех — зовн. зв’язки, Григорій Дронь — реф. преси й інформ., М арій­ ка Гулик — сусп. опіка, Павло Куляс — спорт, реф., реф. оселі: І. М аксимчук, С. Дрозд, С. Пилипович, Д. Багрій, В. Абрам ню к та Я. Верещак, госп. реф.: М. Кекіш і М. Косач. Адміністрація Дому: І. Павлик, Г. Ярмола. Члени: Д. Новошицький, М. Куляс і П. Гаврилюк. Контр. комісія: І. Ривак — голова, П. Куліш та М. Колодій — члени. Товариський суд: Я. Косач — голова, Г. Литвишин і Я. Конол — члени. Нова управа постановила посилити працю над сумівським юнацтвом та доповнити потрібні матеріяли для відзначення ю вілейного 1988 року. Молитвою "Боже Великий” закінчено Загальні збори Осередку. Г.Д.

86

ОСЕРЕДОК СУМ В НЮ ЙОРКУ ВІДБУВ ЗБОРИ У неділю, 5-го квітня ц.р., в домі О У В Ф відбулися Річні загальні збори осередку СУМ і батьківського комітету. Коротким вступним словом від­ крила збори голова осередку Марійка Решітник і попросила присутніх хвилиною мовчанки вшанувати померлих членів осередку і пам’ять вели­ кого прихильника сумівської молоді, провідника ОУН та президента АБН сл.п. Ярослава Стецька. Зборами провадила вибрана Президія в складі: д-р А. Лозинський — голова, інж. М. Шміґель — заступник, X. Цебрій-Різзо та І. Приймак — секретарі. Д р уг А. Лозинський прочитав порядок нарад зборів, відчитано і затверджено протокол із попередніх зборів, а відтак слідували усні та письмові привіти для осередку. Після привітів уступаю чі члени управи, батьківського комітету, контрольної комісії і товариського суду подали свої звіти про працю за минулий рік. При осередку існує Ш кола Українознавства з 12-ма клясами, передшкіллям і садочком під дирекцією мґр Павлини Андрієнко-Д анчук. Ш кола існує вже 29 років і входить у систему шкіл Українознавства Ш кільної Ради при УККА. Крім тижневої науки, відбуто в навчальному році ряд свят, як 1-го листопада, св. Миколая, Т. Шевченка, свято Матері і закін­ чення року. Д ію ть дві танцювальні групи — "Маленькі Верховинці” під ке­ рівництвом Дарії Ґензи та ’’Молоді Верховинці” під керівництвом Олі Ґензи. Обидві групи виступали на злеті юнацтва, на фестивалі О УВФ і на церковному фестивалі. Як кож ного року, так і у звітному році осередок влаштував святочні апелі, Великодню сповідь та Причастя, стійку при Божому гробі, спільне свячене, осінню забаву із вибором королеви осередку та Маланку. Звіт булавного представив працю з юнацтвом СУМ. Крім тижневих сходин і виховно-відпочинкових, спортових та виш кільних таборів, юнацтво брало участь у різних національних святах, панахидах, апелях та прогульках. Доповнення про діяльність осередку склала уступаю ча голова М. Решітник, наголошуючи, що праця нашого осередку є поділена на дві частини: внутрішня — сумівська виховна і науково-шкільна, та зовнішня, де осередок бере участь і співпрацю є зі всіма українськими організа­ ціями. Крім організування власних імпрез, членство постійно бере участь в інших імпрезах, як відзначення тижня поневолених народів, відзначення свята державности у посадника Ню Йорку, зустріч з сенатором Д'Амато, і демонстрації солідарности та Молебень. Після запитів і дискусії уділено абсолюторію. На внесок номінаційної ком ісії обрано управу осередку і управу батьківського комітету. У нову управу ввійшли: Марійка Решітник — голова, Григорій Цебрій — заступник голови, Стефа Грицков’ян і Богдан Гаргай — організаційні ре­ ференти, Л ю ба Маслій та Тарас Гнатишин — секретарі, Ю рій Микитин — булавний, Марія Пенджола — ф інансовий референт, Марія П’ятка — скарбник, Оксана Харук — культурно-освітній референт, Ю рій Стецько та Марта Ш оробура — референти дружинників, Ю рій Прятка — спортовий референт, Василь Харук — хронікар, Христя Цебрій-Різзо — пресовий референт, Роман Кіф як — господарчий референт. Члени управи: Іван Ле87

ВІДБУЛИСЯ ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ ОСЕРЕДКУ СУМ В ФІЛАДЕЛЬФІЇ В неділю, 15-го березня ц.р., в приміщенні УОКЦентру відбулися річні Загальні Збори С пілки Української Молоді, Осередку ім. УПА в Філядельфії. В зборах взяли участь сорок повноправних дійсних членів Осередку, між ними багато молодих друж инників. Збори відкрив голова Осередку Іван Яворський, який привітав присутних членів та представників органі­ зацій і гостей. Після молитви та прийняття порядку зборів, вибрано президію зборів, а відтак провід зборами перебрав голова президії Мирослав Солтис, секретарювала Павліна Кулинич. Присутні вислухали привіти від місцевих відділів ООЧСУ, АБН, ТУСМ, ОЖ ООЧСУ, українських-ам ериканських ветеранів, та школи українознавства "Наша Україн­ ська Ш кола” (НУШ) при Осередку. Із звітів діяльности поодиноких керівних членів управи О середку та Булави Відділу Юнацтва можна було сформувати образ многогранної праці СУМ в Філядельф ії. Між звітами було також слово директора НУШ Ігоря Шперналя, про дальший зріст та розвиток НУШ. Відмічено успіш ну працю танцювальної школи при Осередку під проводом Галини КозакЛевицької. Варто зазначити що більшість дискутантів це молоді лю ди, які виростаючи поза межами України виховувалися в рядах СУМу. На внесок Контрольної Комісії, збори одноголосно схвалили абсолюторію уступаю чій управі, з признанням і подякою за пророблену працю. Д-р Михайло Дзю бас з Трентону виголосив привіт від Крайової Управи СУМ Америки. Він чітко окреслив наші моральні обовязки супроти нашої поневоленої але нескореної Батьківщини. На внесок Номінаційної Комісії, збори вибрали головою на слідую чу каденцію Юрія Наконечного, відомого сум івського діяча з молодшого покоління. На інші пости були обрані: заступник голови — Богдан Лужецький, секретар Павліна Кулинич, скарбник — Софія Питльована, ф інан­ совий секретар — Марян Стасюк, голова Контрольної Комісії — Андрій М іджак, Булавний юнацтва — Марія Іваськів. Після короткого слова ново­ обраного голови, який подякував присутнім за д о вір ’я, Загальні Збори закінчилися відспіванням національного гимну.

щук, Марта Костик, Дарка Лещук, Ліда М икитин, Володимир Костик, Ірка Приймак, Володимир Когут, Микола Грицков'ян. Голова батьківського ко ­ мітету — Богдан Гошовський. Після внесків і побажання переобрана голова Марійка Решітник подя­ кувала за до вір ’я і вибір та закликала членів новообраної управи і всіх членів осередку до тісної співпраці. Збори закінчено відспіванням національного гимну ” Ще не вмерла Україна . Після зборів при перекусці, влаштованій батьківським ком і­ тетом, продовжувалися розмови про працю осередку в майбутньому. Христя Цебрій-Різзо 88

УПРАВА ОСЕРЕДКУ І БУЛАВА В ІД Д ІЛ У У Ф ІЛ Я Д Е Л Ь Ф ІЇ З піва до права: — сидят ь: Микола Бачара, Павліна Кулинич, Михайло Д зю бас — предст авник К.У., Ю рій Наконечний — гол. Осередку, Марійка Іваськів — булавна юнацтва, Мирослав Солтис.

Члени О середку СУМ ім. УПА у Ф іпядельф ії, виконавці ін сц ен ізац ії на Святі Д е р ж а вн о ст и і С оборност и (25 січня 1987 p.).

89

ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ ОСЕРЕДКУ СУМ У ВІННІПЕГУ Звичайні загальні Збори Осередку Спілки Української Молоді ім. полк. УПА Олекси Гасина-Лицаря у Вінніпеґу, відбулися 11-го червня 1987 року в Інституті Просвіти. Зборами проводила президія: І. Цяпута — голова і Тереса Супрун — секретар. До почесної президії були запрошені Тетяна Сидор — голова Відділу ОЖ ЛВУ, Т. Гуменю к — голова Відділу ЛВУ, С. Демчишак — голова Б атьківського Комітету. М. Хар — голова Від­ ділу УНП та ред. П. Башук від ГУ ЛВУ. Після звітів Управи, яку очолювала Марійка Дяків, і булави та дискусії над звітами, Управі Осередку СУМ уділено абсолюторію. До нової Управи на 1987-1988 рік вибрано: Леся Ш валю к — голова, Тереса Супрун — булавна, Адріяна Нарожняк і Наталя Босак — головні виховниці, члени: Марійка Дяків, Марта Романяк-Длуґош, Леся Кіташ, Ілена Романюк, Іван Баняс, Олесь Цап і Марко Супрун. Предсідник загальних зборів, І. Цяпута — сам сумівець-сеньйор і тепер голова Інституту Просвіти, — вітаючи нову Управу і булаву, заявив повну моральну і матеріяльну підтрим ку від Інституту Просвіти, де примі­ щується О СУМ, як також від сеньйорів-сумівців. Привітання і заяви всесторонньої підтримки складали представники місцевих відділів ОУВФ. Від ГУ ЛВУ вітав П. Башук — виховник IV-ro ст., пропоную чи при тому влаштовувати вишкільні семінарі в осінньо-зимовому сезоні, до чого за­ прошувати старших сумівців-сеньйорів та добрих доповідачів із різних ділянок суспільно-гром адського життя і науки. Він рівно ж підкреслив, що СУМ-ові припадає велика і відповідальна роля у збереженні україн­ ства у новому поколінні. При тому повідомив, що старанням попередніх Управ О. СУМ і Управи хору "Д ум ка ” приготовляється до др уку брошураальбом історії Осередку СУМ у Вінніпеґу. Зворушена нововибрана голова, Леся Ш валюк, дякую чи за вибір, запрошувала всіх до помочі та співпраці у преважливому виховному зав­ данні "Дай нам, Боже, для рідного краю українські серця зберегти...” Відспіванням національного славня "Щ е не вмерла Україна” закінчено загальні збори.

90

Наш і втрати

t ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ Повідомляємо всіх знакомих та сум івську родину, що в суботу 8го листопада 1986 р. несподівано відійшов у вічність молодий 35-літній сумівець Іван Яринівський. Покійний Іван Яринівський коли приїхавши до Ф ілядельф ії із Венезуелі з родичами то вступив в ряди сум івського життя до від­ ділу юнацтва ч. 8 ім. ’’Київ” при О седку СУМА ім. УПА. Був ройовим роя ’’Карпатських січовиків” , ніколи не відказувався від праці та виконував всі свої обов’язки в найкращий спосіб. Не народився в Україні, але завжди показував себе гордим українцем. Це було вихо­ вання СУМУ та родичів панства Івана та Надії Яринівський. У вівторок 12 листопада в 8.00 вечером в похоронному заве­ денню Насевича відбулася панахида за покійного. А в середу 13 ли­ стопада 9.30 рано в Українській Католицькій Церкві Христа Царя від­ правилася служба Божа за спокій душі покійного, а відтак від­ проваджено домовину на вічний спочинок в Оклайн цвинтар. Після похорону, родина покійного запросила всіх присутніх на тризну. З ініціятиви п. Ярослава Ф едорійчука у згаданих споминах покійного Івана Гринівського та його активність в молодечій органі­ зацій СУМА, з дозволом родини зорганізували збіркову листу при якій збірщ ики п. Ярослав Ф е д о рійчук і п. Володимир Риндич зібрали в сумі 258.00 дол. З того призначено 100.00 дол. на радіопрограму Визвольного Ф р он ту та 158.00 дол. на сумівський Ж урнал "Аван­ гард” . Всім жертводавцям щира подяка. Покійний залишив у смутку маму — Надію, батька — Івана, друж ину — Джоан з шість місячною донькою , сестру — Олю з мужем Кен, ближчу і дальшу родину в Україні, Америці та Венесуелі.. Д рузі з О -ку СУМ ім. УПА у Ф ілядельф ії

91

ЩАСТЯ БАЖАЄМО 8-го листопада 1986 р.звінчалась молода пара Н АТАЛКА ВОЛЯНЮ К і МИХАЙЛО БІЖНИЙ. З цієї нагоди батьки молодої Роксоляна і Володимир ВОЛЯНЮК пожертували суму 150.00 долярів. Цей даток розділено — 50.00 дол. на "Крилаті” і 50.00 дол. на "Аванґард” і 50.00 дол. на радіоавдицію Визвольного Ф р он ту у Ф ілядельфії. Панству Роксоляні і Володими­ рові щира подяка, а молодій парі Роксоляні та Михайлові бажаємо щастя і здоров’я в їхньому подруж­ ньому житті. М. Пришляк Наталка і Михайло Б іж н і

Першого листопада 1986 року звінчалися молода пара МАРІЯНА ПРИШ ЛЯК і ДЖ ІМ ЗЕЛЛЕР. На весільному прийнятті пере­ ведено зб ір ку яка принесла 120.00 долярів. Цю суму розділено в та­ кий спосіб: 40.00 дол. на радіоав­ д и ц ію Визвольного Ф р о н ту у Ф ілядельфії, 40.00 дол. на "Крилаті” і 40.00 дол. на ’’Аванґард” . З б ірку перевели Ю рко Приш­ ляк, Йосиф Пришляк і Орест Захарасевич. Збірщ икам щира дяка, а молодій парі Маріяні і Дж імові бажаємо здоров’я і щастя на їхній дорозі подруж нього життя. М. Пришляк Марінна і Д ж ім Звллвр

92

ЗМІСТ ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

стор

Вічна слава Борцям за волю України ........................................................................... 1 0. Р ож ка . Чорнобильський Синдром ............................................................................ 4 Українка з Румунії про Чорнобиль ................................................................................. 6 (УЦІС) Вітер з України ....................................................................................................... 14 Число 16 "Х роніки УКЦ на Україні” ............................................................................. 17 Л и ст Й. Терелі до Президента Ф ранції ...................................................................... 18 Й. Тврвля. Окупація .............................................................................................................. 19 Колишній католицький священик ................................................................................... 20 Українська Церква на міжнародньому ф орумі ........................................................ 22 П. М ірчук: Д о джерел ......................................................................................................... 24 Ярослав Старух ...................................................................................................................... ЗО Безсмертна леґенда .............................................................................................................. 34 Оксана Керч: Спогад про Катрусю Зарицьку .......................................................... 43 Докум ент про голод ............................................................................................................ 47 1. Халупа: "Написали! Але чому і як?” ........................................................................ 53 Ю нацтво ОУН в боротьбі ................................................................................................... 57

ІДЕО ЛО ГІЧНІ ТЕМИ Роля Дмитра Донцова в теорії і практиці націоналізму ....................................... Й. Тереля: Молитва ..............................................................................................................

61 63

С У С П ІЛ Ь Н И М Чи нам потрібно в майбутньому більше як одної організації? ......................... В. Стус: Колеса глухо стукотять ...................................................................................

64 67

ПОЕЗІЯ/ПРОЗА ’’П алімпсести” В. Стуса 1971-1979 ................................................................................. Тільки тобою , Потрібен янгол помсти, Заходить сонце дня, На схід, Так, ми відходимо як тіні, Уже Софія відструменіла, За літописом Самовидця, Верстаю шлях..., Із тренів Черниш евчького ..........

68

74

СУМ В Д ІЇ XI Ідеологічно-політичний Семінар СУМ /ТУСМ ........................................................ О рганізуємо IV Світовий Злет СУМ ............................................................................... К ом унікат ГДК IV СК СУМ з нагоди 1000-ліття ........................................... СУМ — кон курс на емблему ........................................................................................... Ф ранкополе! Ф ранкополе! ................................................................................................. С умівські мистецькі одиниці: "П ром ени” , "Д іброва” , "Б атурин” ....................... Річні Загальні Збори О -ку СУМ ім. М. Павлуш кова ................................... О середок СУМ в Н ью -Й ор ку відбув збори ................................................................. Відбулися Заг. Збори О -ку СУМ у Ф іл яд ел ьф ії ................................................... Загальні Збори О -ку СУМ у Вінніпеґу ........................................................................

75 78 80 81 83 84 86 87 88 90

Н АШ І ВТРАТИ св. п. Іван Я ринівський ( t 11.8.1986)

...........................................................................

91

* Наталка Волиняк і Михайло Біжний * Маріянна Пришляк і Д ж ім Зеллер .............................................................................

92

Щ АСТЯ БАЖ АЄМО

ОБКЛАДИНКА • Афіша СКВУ про Чорнобиль • (задня) Ілюстрація до кни ж ки А. Драґана — "Пам’ятаймо про В інницю ” — Ґраф ічний рисунок Б. Титли ....................................................................................... 94