Авангард (ч.182)

W a s y l S w szko /u*fKam22 Tel. 08 444/619

4 . 5 (182) 85 P. X X X IX 8Q69 Sckweite^cke* s e p te m b re - o c to b re 1985

анґа ЖУРНАЛ

УКРАЇНСЬКОЇ ,

i / І ОА/

»АВАНҐАРД« 4 . 5 (182) ВЕРЕСЕНЬ - ЖОВТЕНЬ 1985 АДРЕСА АДМІНІСТРАЦІЇ:

анґа

«AVANGARDE» 72 Bid Charlemagne 1040 Bruxelles

ЖУРНАЛ УКГЛТНСЬКОТ і

лом

tel. 230.85.49 КРАЙОВІ ПРЕДСТАВНИЦТВА: Вел. Б рішанія Австралія

ДВОМІСЯЧНИК, ВИДАЄ ЦЕНТРАЛЬНА УПРАВА СУМ

KU SUM «Tarasivka» Old Cliff House Weston-on-Trent, Derby’s

Mrs Irena Kohut 7 Damian Court Glenroy Vic. 3046

VANGUARD - bi-monthly

Арґентіна

Б раілія

Official Press Organ of the Ukrainian Youth Association in Exile

W. Zastavn^ Soler 5039 Buenos-Aires

Ivan Kuchar Rua Baia Grande, 146 V. Bela, Sao Paulo - SP

ЯСА

AVANTGARDE - bimestriel Revue de jeunes editee par le Comite Central de TUnion de la jeunesse ukrainienne en exil

Канада

«Avangarde» KU SUM % SUM A 83, Christie str. PO BOX 21 1 Toronto, Ont NewYork NY 10276 «Buduchnist» acc. 6331

Редагує колегія. Головний Редактор — Осип Рожка Графічне оформлення: Графік Яків Гніздпвський Редакційне листування й матеріяли надсилати на адресу Редакції: «AVANGARD»

136 2nd Ave, New York NY, USA 10003

УМОВИ ПЕРЕДПЛАТИ HA 1986 КРАЇНИ:

ОДНЕ ЧИСЛО:

РІЧНО: в передплаті:

в післяплати

до 31.3. 1986

дол. 3CA дол. КАНАДА ВЕЛ. БРІТАНІЯ ф.ст. дол. АВСТРАЛІЯ бфр. БЕЛЬГІЯ ФРАНЦІЯ ФФРН.М. НІМЕЧЧИНА австр. АРҐЕНТІНА круз БР А ЗІ Л І Я

3 .0 0 3.50 1.30 3 .0 0 100.00 15.00 6.00 0.50 500

15.00 16.00 6.50 15.00 500.00 75.00 30.00 5.00 2500

дол. дол. ф.ст. австр.дол. бфр. ФФР-

16.50 17.50 7.00 16.50 550.00 80.00

Н.М. австр.

33.00

круз.

5.50 2700

Printed in Belgium Editeur responsable - O. Kowal, 72 Bid Charlemagne. 1040 Bruxelles

W a s yl S uszko yW fkam22 Tel. 08444/61 9 8 0 6 9 S c h w e ite n k irc k e n

АПОСТОЛ СУЧАСНОЇ ЕПОХИ С Л О В О ГО Л О В И УДП П Р О В О Д У ОУН Я Р О С Л А В А СТЕЦЬКА Н А П О М И Н АЛЬ Н ІЙ ТРИЗНІ Рік тому в ід ій и ю а в ід нас у вічність Посланник Божий на Україн­ ську Землю до християнської волелюбної й Богоугодної української нації^ Посланник у світ большевицької темряви і рабства, у світ вою ю чого безбожництва, переслідування християн, гіршого від часів Неронів і Діоклеціянів, але й у світ вільний, велика частина якого релігійно індиферентна, опанована життєвим гедонізмом, етичним матеріялізмом, а то й невіруюча в ніщо, яка нехтує ідеалами Христа й нації, людини як Богоподібної істоти. Відійшов «німий свідок« Церкви — в’язень Христа ради, світоч християнства, якого, Його — Посланника Христа високі чинники не прийняли, а то й забороняли апостольську-паломницьку мандрівку з голошенням слова Мученицької Церкви Катакомб і Нації-страдниці. В’язень у неволі і в'язень на волі Христа ради, як говорить про себе у своєму Завіщанні Апостол нашого часу, Блаженніший Патріярх Йосиф-Ісповідник, коли ймовірно здійснюється третє пророцтво Фатімської Богоматері! «Великий Покійник ішов шляхом Святих усіх віків® — унікально прославив Й ого добродій катакомбних християн о. Веренфрід ван Страатен, який найглибше у своїй історичній проповіді у сороковий день після смерти національно-релігійного Святого України схопив суть вчення та значення Великого Праведника, Апостола нашого часу, Мученика-Героя, геніяльного теолога, Отця нашої Церкви й Нації. І як Кассандра закликає о. Веренфрід українських владик, священиків, мирян бути гідними сподвижниками й реалізаторами Завіщання, яке повинно стати їх настільною книгою щоденних роздумувань і напрямних поступування. Великий учитель нашої Церкви й Нації пройшов тер­ піння, подібні до мук Христа на Голгофі, як герой, борець за спра­ ведливу справу — за словами Святішого Отця Івана Павла II. Патріярх Йосиф І не залишив нас без керми і вітрил. Він залишив нам свій Заповіт. Й ого Заповіт — це книга істин релігійних, національних, напрямних поступування у різних відношеннях української людини, члена Христової Церкви й рідної Нації, що єднаються у вченні Патріярха в одну гармонійну цілість, у єдність національного-патріотичного з релігійним у важкій боротьбі за найвищі ідеали людини як Богопо­ дібної істоти, а нації як думки Бога. У кожній окремій думці Завіщання знаходимо пов’язання вчення Патріярха з Й ого життям, із священичим покликанням, з Його любов’ю науки, студій, з Його Пастирською діяльністю, з Й ого терпінням, муче­ ництвом, з Його цілісним життям, яке Він окреслив, як життя за всяких умов в'язня Христа ради зразу добровільного, з Господнього покли­ кання бути священослужителем, спрагненого студій найбільших таїнств Христової науни, зокрема таїнств Пресвятої Тройці, а потім в’язня у большевицькій неволі і згодом на волі у Ватикан і.

241

Завіщання — це наче б автобіографія Патріярха в думах, ідеях, вченні й життєвому здійснюванні задумів і ідей, що стає історіософією української Церкви й Нації сучасної доби в комплексі ідей і дій Отця Церкви й Нації. Кожний окремий комплекс своїх міркувань, які мають до життя Цернви й Нації пряме відношення, Патріярх рекапітулює у зобов'я­ зання для нас своїм неповторним »Заповітую вам«, а в особливих тривожних і загрозливих ситуаціях для Церкви й України він скріплює своє Завіщання »Ще раз благаю, наказую й заповітую тобі, моє духовне стадо«... Це особливо у випадку перестороги перед затіями ворожих сил включно зд еяким и ватиканськими чинниками занапастити нашу Церкву — пожертвувати її задля фальшивого екуменізму, за ціну домовлень з м осковським патріярхатом, що є знаряддям диявольських сил боль­ шевизму, чи у випадку небезпек для великої ідеї Патріярхату нашої Церкви та дії традиційного русофільства єзуїтського ордену з часів Катерини II. Патріярх починає від основного Заповіту: »Щоб ви любили один одного... (Йо. 15, 12, 17) любов'ю, над яку більшої немає, що й готова життя віддати за друзів своїх« (Йо. 15, 13). Поставивши в начало єдність віри в Христа зі службою Батьківщині, «Любов рідного укра­ їнського народу з його духовними й матеріяльними скарбами вселюд­ ського значення"... "Лю бов Христа, любов Святої Церкви..., любов до української Церкви, українського народу« — це суцільна гармонія, єдність, якій присвятив своє життя й за що страждав Патріярх. Виходячи з тієї основної засади, Патріярх у своєму вченні залишив нам згадані з’єднання християнської з патріотичною ідеєю, ідею справ­ ж н ьо го у кр а їн сь ко го екум енізм у катакомбних християн, який мав би завершитися єдиним Патріярхатом Української Церкви, залишив культ Соборної Нації, заповітуючи боронити обі Українські Церкви, усі ре­ лігійні деномінації в Україні, які вірять в єдиного Бога, залишив вимогу плекати здорові, природні і суспільні інститути, які дають моральну й біологічну силу Нації, культ християнської родини, з якої Він сам вийшов, а зокрема «Любов до українського народу, якого я сином і якому я старався ввесь свій вік служити«... Н е лише теоретичне вчення залишив нам Патріярх, але обієктивоване в чин, в окремі інституції. Священний Синод УКЦ, з'єднавши Матірну з Дочерними Церквами в одну цілість, очолену Патріярхом, — Він здвигнув нам С обор Святої Софії як символ і знак знищених чи збезчещених большевизмом українських храмів Божих йа Рідній Землі та заохоту будувати їх теж на чужині. «Собор СвятоҐ Софії має бути знаком і свідком С оборів живих українських душ«. УКУ — це зразок і поштовх до нових шукань і науково-виховної праці. Б ез рідної науки, без виховаРттгтГадептів, без священиків, без світських апостолів, без рідних науновців, щи зглиблювали б питоменні українські вартості й якості, українську духовість — немає твердих основ у затяжній боротьбі за українську правду. Студитська Лавра — це відновлення східньо-европейського Благо-

242

Блаженніший Патріярх Йосиф і

243

честя, богословської української мислі, зглиблювання українських старовинних монаших традицій у площині суворого життя й променю ­ вання у світ, що далекий від християнських чеснот. Завершення нашої Церкви Патріярхатом — це свідоцтво не лише церковно-релігійної самосвідомости, але й національно-релігійної зрілости усіх трьох компонентів Церкви. Це ґарантія справжнього еку­ менізму не лише українського, але далеко ширше теж з погляду Вселенської Церкви. Київ-Україна була колискою християнства на Схо­ ді Европи. Усі три компоненти Церкви, особливо тепер зобов’язані діяти згармонізовано, щоб відбити наступ москалів і інших ворогів на українське християнське Тисячоліття, маючи ствердження теж Папи у Вінніпезі про Тисячоліття Хрищення України, Тисячоліття Хрищення Києва й усієї України, а не Росії, якої тоді ще взагалі не було. Усі створені Патріярхатом інституції включаються у цей бій за наше Тисячоліття. Мирянський світ підняв ідею здвигнення у Вашінґтоні пам’ятника Володареві, Христителеві України — Святому Володимирові Великому, яну то ідею Патріярх поблагословив, заофірувавши поважний даток на ту ціль. Центром наукового номплексу навколо Тисячоліття повинен бути Український Католицький Університет з аналогічними інституціями У к ­ раїнської Православної Церкви, як теж катедра української релігійної думки повинна б бути створена не в осередку русофільства й масон­ ської думки, а в Українському Католицькому Університеті. УКУ, згідно з волею Патріярха, мусить бути збережений, як самостій­ на незалежна від ніяких чужих сил і латинських впливів, українська науново-християнсьна інституція, чому українська громадськість дасть повну теж фінансову підтримку. Українську християнську наукову спад­ щину, світлу епоху Могилянської Академ ії треба покищо на чужині відновити й продовжувати, щоб вільний Київ згодом став «Християн­ ськими Атенами«, як у давній час на Сході Европи, а Україна — «но­ вою Гелладою«, як писав Гердер. Папа у часі останньої подорожі по Африці згадував про потребу узгляднення «Африканської духовости« в Церкві. Але чому українській Нації з кількатисячолітньою культурою, містові, яке прославляли «Пра­ вославними Атенами Сходу Европи« — намагаються накинути неукра­ їнські християнські традиції й обряди, коли є наші рідні й Гаранто­ вані теж у привілеях і правах Берестейською й іншими Уніями?! Намагання кардиналів типу Ф ю рстенберґа латинщити українців, чи ка р ­ динала Віллебрандса загарбувати наше тисячоліття в користь Заґорська й орденоносця К ҐБ так званого патріярха Пімена, чи домовлення Ватикану з З аґорськом — треба гостро засудити! В обличчі цього мовите Патріярх до нас: «Браття, як діти світла ходіть... І не беріть участи в безплідних ділах тьми, але радше осуд­ жуйте їх, бо що вони творять, сором но й говорити«... (Еф. 5, 8, 11). Боріться, стійте в вірі, будьте мужні... (І Кор. 16, 13), бо хоч ми «у всьому скорбні, та не здавлені-безнадійні, та нерозпачливі, гонені, та не по­ кинуті, повалені, та не загиблі«... (II Кор. 4,5-9). «Ставайте всі в обороні прав УКЦ, але бороніть УПЦ, так само ж орстоко знищеної чужим на-

244

силлям«. «Бороніть також інші християнські й релігійні громади на українській землі, всі бо вони позбавлені свободи сумління і віро­ визнання, та всі терплять за свою віру в єдиного Бога!« «Зодягніться усі в оружжя Боже, щоб ми могли стати супроти хитрощів дияволь­ ських»... »А над усе, прийміть щит віри, в якім зможете вгасити всі стріли лукавого. І прийміть шолому спасения, і меч духовний, що є Гла­ гол Божий« (Еф. 6, 1 0-1 7). Особливу увагу зосередив Патріярх на значенні мирян, інтеґрального компонента нашої Церкви, без якого немає Христової Цернви й їх голос мусить бути респектований. Вони поклали теж гекатомби жертв на вівтарі Христа-Господа. Так навчав Патріярх, так навчав Вселенський Другий Ватиканум. «Патріотизм і дбання про добро нації вважалися все за Б огом дані обов’язки" — навчає Патріярх. Супроти своєї батьківщини-Польщі здійсняє це з особливою натугою і ревністю Іван Павло II. А до своїх недовірків і капітулянтів Патріярх з печаллю мовить: «Та сьогодні я дякую Всевишньому за те, що мене били в тюрмах і били на волі! Дякую Йому за те, що мене били, а не величали раби!« Золотими літерами ввійдуть в історію ці слова Патріярха, бо ніколи не переміг нас ворожий меч, але завжди татарські люди нашої історії. Патріярх Йосиф своїми Посланнями з приводу 40-річчя Відновлення Української Державности 1941 року, яку він співтворив, Сорокріччя УПА, чи посвячення пропам'ятної плити в крипті Собору Святої С о ­ фії із словом-прославою всенаціонального героя Генерала Романа Ш ухевича-Тараса Чупринки, усім своїм страдницьким життям за визво­ лення навчав Патріярх патріотизму своїх духових дітей! Ми запевняємо наших Владик на чолі з Патріярхом — наслідником Блаженнішим Отцем Мирославом Іваном, кардиналом Вселен­ ської Церкви, що докладемо усіх зусиль, щоб усі створені Патріяр­ хом інституції розбудовувалися на встановлених ним основах, началах й укладі, як українська власність з українським християнським змістом. Ми, миряни, складова частина Церкви — будемо здійсняти напрямні, визначені Патріярхом у Його Завіщанні для розбудови нашої Церкви й Нації, освячені кро в’ю і терпіннями Патріярха-Мученика, мільйонів вір­ них, священиків, Владик обох наших Церков. Ми впевнені, що Священий Синод УКЦ остаточно вирішить і полагодить болючу справу у Великобританії в дусі інтенцій Патріярха і мирян, інтегрального ком по­ нента — підмету Церкви, а не лише предмету й то дивних антиукра­ їнських експериментів, як в Англії. Ми впевнені, що Священний Синод схвалить звернення до всього світу у справі Тисячоліття Християнської України, — Хрищення Києва й усієї України, як це ствердив Іван Павло II, щоб опрокинути Синодом лож і неправду русофільських,типу Віллебрандса^і російських фальшивників правди. Ми даєм о повну підтримну Патріярхові — наслідникові Блаженнішому Мирославові Іванові у його змаганнях з г визнання Патріярхату і стверджуємо з радістю, що Блаженніший Патріярх Мирослав Іван у своєму українському патріотизмі й пізнанні справжньої причини не­ визнання Ватиканом Патріярхату лежать не канонічні, але політичні

245

мотиви, правильно заявляє: »І ми також тепер насиллям, тюрмами та тортурами, як під огля­ дом політичним так і релігійним з'єднані в одно з нашими православ­ ними братами. Та Всемогутній Господь може й те зло звернути нам на добро. Можливо, що Він бажає повчити нас і наших пра­ вославних братів в Україні, що російська православна церква, до якої нас насильно прилучено, як від часів Петра І, так і тепер зали­ шається лише агентурою уряду, а тепер ще до того безбожного та атеїстичного". А далі, парафразуючи слова Св. Апостола Павла в листі до римлян: »Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом« (Рим, 9, 3), пише Митрополит Андрей Слуга Божий: »Хай умру сьогодні й у вічності не знайду щастя, щоб тільки ви, мої у Христі браття, були спасенні". «Патріярхату не м ожем о купувати, як це по довгих торгах зробила Москва, а осягнувши це, піддала цілу свою Церкву під самоволю царя, так що вона з того часу аж по сьогоднішній день вислуговуёться радше урядові — тоді царському, а в наших часах комуністич­ ному, який будучи атеїстичним, є ворогом Бога, віри та Його Церкви... Тепер на перешкоді нашому Патріярхатові — продовжує Блаженніший Мирослав Іван — стоїть «Царство князя цього світу — царство сатани — атеїстичний комунізме «Крім молитов, наш нарід складає також жертви своїми тисячами мучеників за віру, сотками тисяч ісповідників, які ще й досі караються в тій тюрмі народів, якою є С С С Р . Але, не зважаючи . на всякі зну­ щання і терпіння, вони далі зістаються вірними Церкві й Божій правді. Це м ожем о сказати про увесь наш нарід, бо й наша Православна Церква також карається. її також поневолив той сам атеїстичний ко ­ мунізм і силкується підкорити, бо вона не слугує йому так як московська, що стала, до певної міри, аґентурою комунізму та його знаряддям проти християн. Але ми не повинні дозволити, щоб тільки наші брати під комуністичною займанщиною приносили жертви. Також ми всі у вільному світі повинні їх приносити..." Як бачимо, оба Патріярхи стверджують тотожну причину невизнання Патріярхату — політичну, світську, оба займають соборницьку — укра­ їнсько-екуменічну точку зору, натавровуючи Заґорськ, Москву, боль­ шевизм, безбожництво й диявольські сили М оскви і Заґорська та їх сою зників на Заході. Якщо діягноза тотожна, легше буде продовжу­ вати наш змаг за українську правду. А табір мирян, зокрема націоналістів-революціонерів у всіх безкомпромісових проти ворога і його сою зників акціях завжди дасть усесторонню підтримку Патріярхові Мирославові Іванові і Священному Синодові. Наш табір ставатиме завжди й далі в захист Катакомбної Церкви, серед якої провідних чинників і віруючих мирян панує дух Церкви перших віків, а її світдух Церкви перших віків, а її світські лідери типу Йосифа Терелі — мученика за правду Христа й українську Націю — це безстрашні, безкомпром ісові борці нашої орієнтації, як засвідчують «Хроніка УКЦ« і «Український Католицький Вісник«. Матірна Церква визнала Патріярха і

246

закликає усіх чинити те саме! Є незмінно на потребу: Ставаймо в оборону Катакомбної Церкви, розгортаймо акції в її обороні усіми можливими засобами... Мобілізуймо вільний світ у її захист. О бороняймо святе ім’я Великих Отців нашої УКПЦеркви — Блаженнішого Патріярха Йосифа І і Слуги Б о ж о го Андрея, проти якого теж веде кампанію знеславлювання тепер не лише Москва, але і її вислужники у вільному світі. Це дуже небезпечна психологічна війна проти нашої Нації й Церкви! Сподіємося, що Синод УКЦ вислужників у вільному світі!

натаврує теж

ці ворож і дії

й їх

Ми — націоналісти — цей бій в обороні наших Церков й Нації ведемо й будемо вести, а нашим Церквам, їх Ієрархам і С вящ ен­ нослужителям прийдемо кожночасно з допомогою у їхніх зусиллях. Ми — миряни, з Владиками і Священиками — це є повноцінна Церква, як навчав Патріярх Йосиф і Вселенський II Ватиканський Собор. Як соборники, захищаємо обі наші Церкви й усі релігійні громади в Україні, які ісповідують єдиного Б ога і служать Україні! Учора прийшла вістка про мученицьку смерть з рук москалів, глибоко віруючого, одного з найбільших поетів-патріотів Василя Стуса. Нещодавно москалі не лише осліпили великого сина великого батька — Ю рія Ш ухевича, який коло 4 0 років провів у московських катівнях, а тепер ще хочуть знеславити його геройську постать! Ідім у скріплену боротьбу проти терористичної М оскви! Як же ми м ожемо простити усі її злочини? Але прийде теж Господня кара на московських катів!

НАДЗВИЧАЙНЕ ЧИСЛО «ХРОНІКИ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА УКРАЇНІ« (УПБ, Рим) — До редакції «Вістей з Риму« дійшли від швейцар­ ського інституту «Ґлявбе ін дер цвайтен Вельт« нові документи з України у двох частинах, які відносяться до життя нашої Церкви, і між ними Надзвичайне Число — «Енстренний випуск« — «Хроніки Католицької Церкви на Україні«. Ці документи дійшли до Ш в гй ц а р ії 22 липня цього року і їх машинопис є той сам, що ч.9 »Хроніки«. Перша частина документів — це чотири сторінки густо набитого машинопису, і починаються вони довгим листом о. Грогорія Будзінського, писаного по-російськи, до редактора газети «Вільна Україна*. Дата цього листа не подана, але письмо написане після 16 травня 1984 року, бо о. Будзінський відповідає на статтю П. 3. Антоненка «Вояки с разбитого воза«, яку «Вільна Україна« помістила того ж дня. В першім розділі листа автор описує свою участь в делегації, яку св. пам. Блаженніший Патріярх Йосиф висилав до М оскви в 1944 році і яку очолив о. Архимандрит Климентій Ш ептицький та про наради, які відбувалися «в січні 1945 року у митрополита Сліпого®. Опи­

247

суючи ці події, о. Будзінський гірко згадує о. Гавриїла Костельника і ролю, яку він пізніше відограв на львівському псевдособорі. Дуже гостро розправляється о. Будзінський з м осковським патрі­ ярхатом. Він, між іншим, каже: «Погроми католицької Церкви — це явний Геноцид. М осковський патріярх забрав храми, манастирі й інші добра католицької Церкви, а єпископів (всіх без виїмку), каноніків, священиків, монахів, монахинь засудили на довгі роки тюрем і конц­ таборів". Для о. Будзінського «московський патріярхат гнітить україн­ ський нарід і бажає його знищити", а «батюшки — це сотрудники КҐБ, які наживаються, гноблячи свій нарід«. Про наших єпископів автор пише таке: «Єпископи Української Католицької Церкви — це великі люди, перед якими клонять голову не тільки європейці, але й народи других континентів... їх порівнюють з мучениками переших трьох століть нашої ери, які радісно ішли на смерть, та не відреклися своєї віри«. З палкою любов’ю пише автор про Українську Католицьку Церкву: «Ця Церква захищає свій нарід від колонізації й русифікації. Якби на західніх областях України не було Української Церкви, то ввесь нарід перейшов би на польське". Про загальний стан Католицької Церкви в У С С Р о. Будзінський пише так: «До католицької Церкви можуть належати тільки національні меншості— поляки і мадяри. Священикам тих церков строго заборо­ нено вживати українську мову. І так в УС С Р в церкві вживають або російську, або польську мову, а на Закарпаттю — мадярську. У кра­ їнська мова є на 100% дискримінована". Описуючи різні події з підпільного життя Церкви, о. Будзінський згадує вже тайного єпископа Йосафата-Йосифа Антоненка, що він «опівночі", коли всі вже сплять, відкривав церкву і починав Богослу­ жения. Згадує також автор про це, як його покарано на Різдво Христове (7 січня 1984) 50 рублями (його одномісячна пенсія) за те, що він в 7-ій годині вранці служив Літурґію у своєму приватному помешканню і тоді ввірвалася до нього міліція. Кінчає цей довгий лист о. Будзінський заявою, що він 54 роки вірно служить Католицькій Церкві. Другий документ — це лист Василя Кобрина про о. Михаїла Вин­ ницького — редемпториста з 29 червня 1984 року, який видав «Архів Саміздата« ч. 5 3 3 7 і є відомий загалові та був доповнений в ч.7 «Хроніки". Друга частина документів — це саме «Екстренний випуск" — Над­ звичайне Число «Хроніки Католицької Церкви на Україні". Це число «Хроніки" писане після 18 листопада 1984 року в російській мові майже виключно Йосипом Терелею. Д о нас вона дійшла на трьох сторінках густого машинопису. Починається це число такими відомостями: «12 листопада 1984 року в місті Львові був арештований предсідник « і н і ц і а т и в н о ї Групи Захисту прав віруючих і Церкви" на Україні Василь Кобрин. В часі обшуку у В. Кобрина взято ч.Ю «Хроніки Католицької Церкви на Ук-

248

розстріляне: одні — німцями, другі — росіянами, треті — мадярами. Накінець його арештували й післали в табір за «розкрадання зброї*. І почався для Йосипа шлях утеч і погоней, намовлянь і побоїв. Я познайомився з Йосипом на 19-ому таборовому відділі М ор­ довії. Чорнявий, худощавий, бистрий, як ртуть, він ходив по зоні, спираючися на кийон і буквально випромінював ненависть до тю рем ­ ників, ненависть до Ьорогів і до тих, ко го він зараховував до ворогів, деколи помилково... Мені прийшлося бувати з ним у важких і небез­ печних ситуаціях, і хоч він не всюди проявляв належну холоднокров­ ність, його сміливість і рішучість були завжди поза сумнівом. Ми попали у Владимірську тюрму разом, але щойно після двох років ми опинилися в одній камері надовго. Я знав його незрівноважений характер, його зовсім непримиренний антисемітизм. Всі знаменито пам'ятали наші з ним розлючені суперечки, що доходили до взаємних образ у питаннях політики й історії наших народів і, справді ніхто / і ми оба в тому часі/ нічого не очікували доброго від нашого життя разом. Я лагодився до нелегкого життя, повного злоби, зневаг і навіть сутичок, які в Йосипа вже з іншими бували... І нараз усе показалося навпаки: три місяці єврей-сіоніст, єврей-соціял демократ Валерій Ронкін і укра­ їнський націоналіст із Сваляви Йосип Тереля прожили по братерському у тісній триособовій камері. Йосип виявився доброю і не дурною м о­ лодою людиною, любив і непогано знав безліч цікавих справ, почи­ наючи з старих закарпатських переказів і казок, які він розказував з вражаючою майстерністю, артизмом і гумором, до ботаніки й економії, в чому він хотів стати спеціялістом. Він потрясав глибоким знанням української, а особливо, закарпатської історії, він знав і цитував без­ ліч українських прозаїків і поетів, які з вини московських асиміляторів залишилися поза полем зору навіть професійних українських філологів. Йосип писав вірші. Писав багато і швидко. Навіть мені, недостатньо знайомому з українською мовою, були видні наочні прогріхи і по­ милки в техніці віршування, а все ж, пристрасна жага, переконливість і мужність, що звучали в його віршах, заставляли по-неволі підлягати його переконливості й не помічати його помилок. У нього були д о с­ татньо тверезі, іноді парадоксальні, але завжди цікаві погляди й оцінки минулих і дійсних історичних потрясень. Він уміло знаходив мотиви, корені і пружини, що з ’ясовували зикзаки поступування керівників, героїв і зрадників історії України і Росії. Навіть не погоджуючися з ним у багатьох питаннях, можна було зрозуміти логіну його «нездорової* об’єктивности і »здорової« необ’єктивнпсти... Одночасно із загальним обшуком, коли розшукували по всіх кам е­ рах і тайниках вірші Красівсьного, всюди забирано і вірші Терелі. Одночасно із Зіновієм він був приречений до дому божевільних. Чекістам в однаковій мірі надоїло боротися як із спокійною мудріс­ тю Зіновія, так із невтомною жагою Йосипа...«

253

М. Сулятич

ПІД ЗНАМ’ЯМ

ОХ ШУХЕВИЧІВ!

5. О С О Б И С Т А ПЕРЕМОГА Ю Л 1 ІУ Х Е В И Ч А Н А Д О КУП АН ТАМ И У половині 60-их років український національно-визвольний рух був у стані росту та оптимістичного наступу на ідейно-політичні основи імперського режиму в Україні. Д о змагу націоналістичного підпілля долучилися тисячі людей, відомі під поширеною назвою «шестидесят­ ники». І саме в цій атмосфері бадьорого ідейного підйому українського руху Святослав Караванський підносить постать Ю рія Ш ухевича на вершини цього руху. Це він зробив у формі т. зв. клопотань, висиланих на різні адреси в 1966 році. Знущання російських садистів над Ю рієм Ш ухевичем Караванський назвав «наймерзотнішим залишком генсека Сталіна« і висловив велике моральне признання Шухевичеві за його витривалість в національно-визвольних ідеях і незламність під тиском чекістів. Караванський ствердив: «Розрахунок був такий: під за­ грозою нового строку в’язень “ перевиховається,, і погодиться на все, чого від нього забажають. Але Ш ухевич на це не пішов«. І тоді відважний Караванський вказує шлях на національну Голготу Ю рія, який в неп' : дожив до 33-річного середнього віку: «А скільки ще таких “каме|,.,их„ справ перед Ш ухевичем у майбутньому? Н евже ж він до кінця свого віку приречений жити в тюрмах і таборах?« Караванський підніс вартість борців за Україну, кинувши жорстоким москалям обвинувачення, що вони примінюють канібальські методи і політику геноциду. Ю рій Ш ухевич був відомий не лише поколінню свого батька ген. Романа Ш ухевича (нар. 1907 року), але й поколінню C b h v /слава Караванського (нар. 1920), як також молодшому поколінню — наприклад, Михайлові Осадчому (нар. 1936). Це люди, які переживали добу збройної визвольної боротьби 40-их і 50-их років дітьми і юнаками. В творі «Більмо« Михайло Осадчий описує період свого заслання москалями до Явасу (Мордовія) від літа 1966 року до літа 1968 року. На зас­ ланні він запізнався з Ю рієм Шухевичем, про якого пише словами символічного значення ось що: «“Ми йдемо в “Гайдпарк,,, — каже Ш ухе ­ вич. Високий, сутулуватий, в окулярах, — Ш ухевич. Його батько був одним з керівників проводу УПА. За батька Ю рко з чотирнадцяти років сидить у таборах суворого режиму: уже дев’ятнадцятий рік. Батьно казав йому: “Ти ростк, ще не знати, що припаде на твій вік,,. — “ Ми йдемо в “Гайд-парк,,, — каже Шухевич«. Ж орстокість обставин, в яких роками перебував Шухевич, Осадчий представляє в такій сценці: «коли прогуде гудок, то наглядачі кричать: “По рабочим местам мандавошки! Ти шо, Шухевич, на шізо прьош? Н є насідєлся іщо?„ Ю р ко недбало закидає хебе на плечі, він іде пере­ вальцем, йому нікуди поспішати. “Селі би ти бил порядочним челове­ ком, ти би давно загорял в Криму і партачіл баб, а так ваняєш здесь!,, Наглядач має рацію — якби Ю р ко зрікся свого батька, він давно був би в Криму. “Відійди, негіднику, — каже Ю рко. Відійди, бо припишу тебе в мавзолеї!„« З повищої цитати стверджуємо, що провідні діячі покоління

254

Михайла О садчого і шестидесятників шанують і плекають авторитет і престиж Ю рія Шухевича, гідного спадкоємця боротьби за українську національну державу. 1-го липня 1967 року Ю рій Ш ухевич написав з табору Озерлаґ в Мордовії другого листа до голови Президії Верховної Ради У С С Р Д. Коротченка (першого протестного листа він мав написати в 1965 році). Тон листа такий, що Ю рій не тільки не думав капітулювати перед зрад­ никами свого народу, які сиділи на теплих посадах в Києві, але він міцно атакував окупаційний режим, як беззаконний, несправедливий, протинародний ворожий. Ця кількасторінкова заява Ю рія Ш ухевича є одним із найцінніших ідейно-етичних документів шістдесятих років XX століття. Оцим документом 34-річний Ю рій Шухевич став знам’ям Нескореної В ою ю чої України. Приблизно в тому самому часі, коли появився цей лист Шухевича, появився також цінний джерельний донумент про табір, в якому його в'язнили, п. н. «Лист із табору ч. 1 7 Дубравного управління виправнотрудових таборів М ордовської АССР«. В документі розкривається факт, що в цьому Дубровлаґу москалі тримали «людей, які ніяк не мали нахилу піддаватись т. зв. виховній роботі серед в’язнів«, себто були нескореними націоналістами чи практикуючими вірними своїх Цернов, або політв'язнів з інших причин. Між ними названі деякі: Михайло Сорока, д-р Володимир Горбовий, Святослав Караванський, Іван М ак­ сим, Ярослав Геврич, Дмитро Ветхоляк. В цьому таборі «посилено ведеться політика репресій по відношенні до в’язнів, скерована на підрив здоров’я та подавления найменшого прояву духу непокори і протесту. З цією метою організовано виробництво (шиття рукавиць та будівництво), яке базується на системі примусу, сваволі, репресій». Людину, яка такого пекла не пройшла, огортає жах, читаючи цей документ. Лише цей один табір начислював біля тисячі людей. А таких таборів було і є безліч. Тут на місці буде порівняти молодого Ю рія Шухевича, але загар­ тованого жорстоким життям в російській неволі, з різними «двійкарськими« чи іншими групками людей, які на еміґрації, у вільних де­ мократичних обставинах, ідейно-морально зневірилися в революційний націоналізм, повіривши дезінформаційній пропаганді, що націоналіс­ тичний рух перестав існувати й діяти в Україні та на просторах імперії, а шестидесятники — це, мовляв, зовсім нова порода людей, ненаціонапістів. Ю рій Ш ухевич і його однодумці доказали ділами, що »двійкарі« помилялися. Про виводи «плав'юнівської» преси уже де­ сятками років, що УП А -О УН -УГВ Р — це все обман і «братовбивці не годен навіть висловити відповідної оцінки, бо ясно, що їхні виводи були і є про визвольну добу 40-их, 50-их і 60-их років брехливі, не істо­ ричні й злорадно тенденційні. Героїчне життя Ю рія Ш ухевича й тисячів подібних йому борців за У С С Д опрокидують наклепницьку пропаганду проти О УН, що шириться постійно зі сторінок «плав’ю ківської* преси. Після повороту з воження його по Україні завважуємо, що Юрій Шухевич ще збільш им завзяттям змагався проти московських тиранів. Він був у місяці лютому 1968 року співорганізатором і учасником в таборі ч. 1 7 протестної 10-денної голодівки політв'язнів проти жорсто-

255

кого таборового режиму, й чекісти навіть погодились на деякі вимоги в'язнів. 6. ЮРІЙ Ш УХ Е ВИ Ч НА П РИ КАВКАЗЗІ, Н ЕД АЛЕКО РІДНО Ї ЗЕМЛІ! Зазнавши у відношенні до Ю рія Ш ухевича повної моральної поразки, так звана всесильна М осква була змушена змінити свою тактику. В серп­ ні 1968 року сповнилось Ю рієві 20 років тяжкої неволі в таборах і тюрмах російської імперії. Його вислали тоді до м. Нальчик, С тавро­ польського Краю, Кабардино-Балкарської АС СР, відбувати дальших п’ять ронів заборони повороту в межі УС С Р. /Д е які джерела згадують місяць жовтень 1968 року, як дату його звільнення з концтабору/. Безстрашний і життєрадісний 35-річний Ш ухевич став в Нальчику зразу активний в українському дусі. Вкоротці одружився з Валентиною Троценко і його родина побільшилась двома дітьми. Приблизно в цьому ж часі, його цінний і ревеляційний лист з липня 1967 року поширився у вільному світі та в Україні. Якщо в М оскві хтось думав, що Ю рій Ш ухевич привикне до родинно­ го і побутового життя та залишить визвольну діяльність, то він грубо помилявся. Б о для Ю рія найвищою земною вартістю уже стало назавж­ ди змагання за волю і державну незалежність української нації. Виглядає, що він пов’язався в скором у часі з Нальчика з однодум­ цями в Україні. Уже весною 1970 року він заанґажований в акції оборо­ ни Валентина Мороза. В цій ідейній акції брали участь люди зі Л ь­ вова, з Одеси /Н ін а Строката-Караванська/ і з Нальчика /Ю . Ш ухевич/. В дотичній заяві сказано, що «кожен має право втручатися в справи народні ... боліли справи насущі: мистецтво, пам’ятки культури і науки, збереження рідних традицій«. Всі підписані є з покоління Ю рія Шухевича. Уже осінню 19 70 року про цю акцію довідався ширший українсь­ кий загал із сторінок «Українського вісника«, випуск III, що тоді появляв­ ся у напів-підпільній формі так званим самвидавом. В цьому ж видан­ ні пригадується своїм і чужим, що Ю рій Ш ухевич — це «син одного з керівників О У Н івського руху, Романа Шухевича«, якого тримали в неволі два десятки років за те, що він «син націоналістичного діяча«. Ю рія Ш ухевича описується, що він «займався самоосвітою, є ерудована і доб­ ре освічена людина«, тобто він став одним із національних провідників. Коли Ш ухевичам уродився 197 0 року син на засланні в Нальчику, якого назвали Романом, то Святослав Караванський, який тоді перебу­ вав у Владімірській тюрмі, довідавшись про цю радісну новину, зразу створив чудовий поетичний твір, що його назвав »Колискова«, присвя­ чений «Ю рію Ш ухевичу в день народження сина Ромчика«. З огляду на цінний зміст, наведемо цей вірш вповні:

КОЛИСКОВА Спи, дитино, поки спиться, Набирайся сил, Хай твій шлях тобі присниться В череді могил.

256

раїні« як рівнож церковну літературу, католицький катехизм, ізборник, Біблію, хрестики і чотки, чистий папір і матеріяли для наступних чисел »Хроніки«. Василь Кобрин находиться у львівській тю рмі". Дальше є згадка, що в той час викрадено о. Григорія Будзінського, коли він їхав до Йосипа Терелі на Закарпаття. »По дорозі О. Будзінський пропав разом із шофером — совєтське К ҐБ не повторило помилки своїх польських колеґ... (виразний натяк на вбивство о. Єжи Попєлушка — примітка ВзР). Ніхто не знає, де находиться о. Будзінський. Відтак описує »Хроніка« обшук, який відбувся в домі Йосипа Тере­ лі 14 листопада 1984 року. Рівнож того ж дня К ҐБ обшукувало помеш­ кання Стефанії С ічко в місті Долина, вул. Панаса М ирного 14. Автор »Хроніки« рівнож повідомляє, що від 9 до 14 листопада 1984 року »310 українських католиків одержали останнє напімнення, щоби вони до 17 листопада прийняли совєтські паспорти, які вірні Церкви віддали властям. Ані один католик не сповнив приказу влас­ тей так, що совєтські тюрми і концтабори наповняться новими жертва­ ми комуністичної сваволі«. Дальший документ, писаний у Львові — це лист Йосипа Терелі з 15 листопада 198 4 року до Католиків Европи і двох Америк, який починається словами: »На Україні почався новий погром на україн­ ських католиків, на всіх членів Ініціятивної групи«. Повідомляє Тереля про смерть о. Антона Поточняка 29 травня 1984 року і запитує: »У чому винуваті українські католики? Вина наша одна — ми хочемо відкрито молитися і виховувати наших дітей, нам в тому відмовлено. Ми просимо у властей одного — легалізації — нас всаджають у тю р­ ми і табори«. Проханням про молитви кінчиться цей коротний лист Терелі. Слідують короткі вістки про тяжку долю українця-католика Олексан­ дра Ороса, Павла Кампова, Марію .й Михайла Трикурів та Поланю Батьо враз із повідомленням, що після смерти Олекси Тихого, Ва­ лерія Марченка й Ю рія Литвина, в концтаборі Кучіно В С -389/36 -1 згинуло ще двох політв’язнів. »Хроніка« їх імен не подає. Останній документ цього числа »Хроніки« пера Йосипа Терелі з 18 листопада 1984 року, писаний по-російськи вже у підпіллі, має назву: »Опір і покірність або думки, які деколи приходять..." Автор вичислює найновіші прикрі події: Василь Кобрин — арешто­ ваний, о. Григорій Будзінський — »пропав«, сам Тереля пішов у під­ пілля, а інші члени — під домашнім арештом. Тереля бореться з думками. Й ого мучить питання легалізації, чи пак свободи Української Католицької Церкви. Він каже: »Наш рух був льояльний у відношенні до властей, але після м ого арешту думки поділились". Тереля бажає нращих часів, робить історичні рефлексії, але дохо­ дить до відчайного заключения, що »нас хочуть фізично знищити, завер­ шити це, що не міг докінчити Сталін«. Він передає думки, які нур­ тують серед українців-католиків: «Поширюються голоси декотрих во­ йовничих католиків про більш реальний опір режимові, ніж вічні просьби про визнання і легалізацію. Одні, більш категоричні в осудах думають,

°49

що прийшов час шляхом фізичної дії вмішуватися у війну в Афга­ ністані, при чому використовуючи Китай, вести партизанську війну не тільки за визволення Афганістану, але і на території сусідніх респуб­ лік. Інші голоси закликають, прийнявши горожанство Ізраїля і всту­ пивши в армію Ізраїльтян, обрубати М оскві руки на Близькому С хо­ ді. Інші, і я в тому числі, вірю, що режим все таки піде на визнання і легалізацію нашої Церкви«. Кінчає свої рефлексії Тереля такими словами: «Навіть нинішні погроми на У(країнську) К(атолицьку) Ц(еркву) — це тупик і безсилля властей, в який вони зайшли у своїм неприйняттю Христа«. На тому кінчається це надзвичайне число «Хроніки". За час напи­ сання цього числа »Хроніки« по нинішній день стало відомим, що 8 лютого 1985 року Йосипа Терелю ув’язнено, 22 березня 1985 засуджено до трьох ронів загального режиму Василя Кобрина, про о. Григорія Будзінського немає дальших відомостей і, що совєтські власті готують проти Терелі судовий процес внаслідок чого йому при­ судять немалий вирок. Чи дійде до нас число 10 і дальші випуски «Хроніки"? — важко сказати. Строгий реалізм підказував би радше негативну відповідь. Чи ці наші »деспарадос« найдуть якихось послі­ довників? Чи стільки внутрішньої духовної' сили, а Українська Като­ лицька Церква нових відданих синів і дочок, що нестимуть важку спадщину репресованих без огляду на жертви і утиски? Щ о буде далі? Чи доходитимуть нові відомості? — Б ог вість,.. Одначе досвід й історія навчають, що чимбільше переслідували Український нарід, тимбільше діяли сили опору, а в Церкві нераз вже так бувало, що як люди ставили крапку, Дух Святий починав нову епоху. о. Іван Дацько

МОСКВА ЗНИЩИЛА ВАСИЛЯ СТУСА Вільний світ обурений черговою жертвою московсько-большевицького насилля. Василь Стус — один з найкращих українських поетів серед молодого українського покоління — не живе. Помер на м осков­ ському засланні за Уралом 4 вересня 1985 року. Вістка про смерть 47-літнього, обдарованого поетичним генієм, перекладача з чужих мов, борця за національні і людські права потрясла всіх, хто хоч частково був ознайомлений з його творчістю та антирежимними заявами. Василь Стус — чергова жертва Москви, що своєю смертю поповнює довгі списки невинних жертв м осковсь­ кої озвірілої системи. Як поет, Василь Стус почав друкуватися у різних журналах вже в 60-их роках, але його першу оригінальну збірку знято з заплянованого друку у видавництві »Дніпро«. Поет пізніше висловлювався, що її «заарештували". Ця ж збірка появилася п. н. «Зимові дерева« на Заході в 1972 році.

250

Василь Стус на засланні

Василь Стус перекладав з французької, німецької й англійської мов видатних поетів, у тому Рільке й Бодлера. Й ого поезії характе­ ристичні тим, що при новіших формах — вони цілком своїм корінням сягають у далеке минуле України та дотримуються традиційних поетич­ них норм... Багато з його творів загинуло, сконфіскованих К ҐБ . Дещо з його поетичної спадщини дійшло на Захід і вийшло друком, ян «Зи­ мові Дерева«, «Свіча в свічаді», «В три скрики божевіль« та при­ готовляється до друну нова збірка поета п. н. »Палімпсести«. Василь Стус був не лише поетом, а й національно-громадським діячем, який бачив московсько-большевицьке панування в Україні, і тому виступав в обороні переслідуваних, співредаґував підпільний «Український Вісник«, підписував протестні листи. Його мужність була м іж в'язнями леґендарною. Не хотів розмовляти з каґебістами, яких прямо у вічі називав убивцями. «З усіх можливих героїзмів за наших умов існує тільки один — героїзм мучеництва... Довічною ганьбою цієї країни /С С С Р / Оуде те, що нас розпинають на хресті не за якусь радикальну громадську позицію, а за самі наші бажання мати почуття самоповаги, людської і національної гідности«.

251

ЙОСИП ТЕРЕЛЯ

ВЕЛИКИЙ ПАТРІОТ

Йосип Тереля від 70-их років карався в мордовських концтаборах, де його запізнав Анатолій Радиґін. Анатолій Радиґін вийшов на волю на початку 70-их років і виїхав до Ізраїлю. Живе у ЗСА. 1974 року появилася книжечка споминів автора під назвою «Життя в мордовських концтаборах зблизька«. В розділі «Хай же знають українці за кордоном про ще одного мученика...« Радиґін описує геройську поставу Терелі в концтаборах в С С С Р . Для читачів »Аванґарду« передруковуємо корот­ кий уривок. * * * »До довгого списка цих «караних божевіллям«, крім Зіновія Красівського, можна зарахувати також Йосипа Михайловича Терелю. Моло­ да людина народилася в дні, коли в його рідному Закарпатті вже відгули останні вистріли з останніх бункрів. Як і в інших хлопчиків, його вчили вже в совєтській школі стати «совєтською людиною«. Його батько прожив складне і суперечливе життя, терплячи, то всту­ паючи в комуністичну партію, то виходячи з неї, голодуючи то в ні­ мецьких, то в совєтських концтаборах, весь час духово роздвоюючися між комуністичною ідеологією й українським патріотизмом. Так марно не проходить. Він почав пиячити й обертати в пекло життя своєї жінки і трьох маленьких дітей. Але в його найстаршому синові Йосипові, прокинулося невгамовне бажання продовжити ту героїчну, в його очах, і романтичну боротьбу, яку большевики тількищо втопили в крові. Він старався в міру своїх хлоп’ячих сил організувати молодечу групу, створити таємну лісову базу, роздобути зброю. Чекісти старалися його переконати, налякати арештами й ревізіями, але важко було настра­ шити юнака, що виріс у родині, якої все старше поноління було

252

Спи, дитя, хай сон р озв’яже Сніп живих картин, Він про все тобі розкаже, Чий ти внук і син. Спи, дитино, люлі-люлі, І не мруж свій вид, То свистять у лісі кулі, Д е ходив твій дід. Чуєш, як дзюрчать потоки? Бачиш ці стежки? Д ід пильнує на всі боки, Бож довкруг вовки. Звірі ходять тихо-тихо, Вдаючи овець, Спи, дитя, позбутись лиха Не зумів стрілець. І тепер зелене листя З вітром розмовля: — Він хотів, щоб змій з колиски Н е тягав малят. Спи, дитя, і суд-дорогу Всю, як є, затям: Он на батька ще малого Кидають аркан, Гострять ніж, кують закови, Хто й брехню плете, Спи, дитя, аж зійде знову Сонце золоте. Спи, дитино, люлі-люлі, І не мруж свій вид, То свистять у лісі кулі, Д е ходив твій дід. Рецензент збірки поезії С. Каравансьного »Сутична з Тайфуном«, у якій поміщений цей глибоко-змістовний вірш, д-р Микола Кпимишин, між іншим писав: «Власне це в поета, який у ті бурхливі дні боїв за волю Унраїни був активним бойовиком О УН і близький серцем Командирові У ПА, за що карався тридцять років, зродило плодотворні думки, що оформилися в поезію; поезію на славу батька і сина, який за вірність свойому великому батькові готовий на все, і через ту синівську вірність до великої батькової бойової слави доложив свою довголітню страдницьку славу. Маленькому внукові великого діда і великого батька хотілось би розказати все: “Чий ти внук і син„«. /М . Кли-

257

мишин, »Про поетичну творчість С. Караванського«, «Визвольний Шлях«, лютий, 1981, ст. 2 1 2 /. Під кінець літа 1971 року до Нальчика приїхала з Одеси Ніна Строката, змушена москалями виїхати поза межі УС СР, і влаштувалась викладачем у медтехнікумі в Нальчику. Вкоротці спільно з нею за­ мешкала родина Шухевичів. Одначе вже в грудні 1971 року КҐБ провело ґрунтовний обшук речей Строкатої, і рівночасно Шухевичів. 7. П РО Д О ВЖ УЄ ТЬС Я Ш Л Я Х ГЕ РО ЇЗМ У І М УЧЕНИЦТВА Ю РІЯ Ш У Х Е В И Ч А Друга половина 60-их років і початок 70-их — це був період великої активности українських національно-визвольних сил. Але Москва вирішила брутально розправитися з цим рухом, який протиставився цілям російського імперіялізму. Після великої підготовки, протягом січня, лютого і березня 1972 року К ҐБ перевело кільна тисяч обшуків і арештів, лише на Л ьвів­ щині понад 1000. Український національно-визвольний рух так поши­ рився, що «арешти проводилися у всіх без винятку обласних центрах, в багатьох районах". /«Український Вісник«, випуск 7-8, весна 1 9 7 4 / Ю рія Ш ухевича КҐБ арештувало 20 березня 1972 року. Але рівночасно по світі поширився шостий випуск «Українського вісника«, в якому подрібно описані ганебні судилища над Ю рієм ще в 40-их і 50-их ро­ ках, і виразно наголошено, що він категорично відмовився виступити проти націоналістичного руху, писати статті проти українського націона­ лізму, стати ренеґатом-відступником визвольної боротьби поневоленого москалями народу. Під час закритого судилища, м осковські нелюди видали на нього 9-го вересня 1972 року новий жорстокий присуд в Нальчику: 10 років ув’язнення суворого режиму і 5 років заслання, все поза межами його рідної Унраїни. Ш ухевича обвинувачили у писанні мемуарів про своє невільниче життя в тюрмах і таборах. Ці мемуари К Ґ Б сконфіскувало. Дальше, його обвинувачили в заходах дослідити причини'і умовини за­ гибелі його батьна, сл. пам. генерала Романа Шухевича, і у веденні проти-совєтської агітації та пропаганди. Його зразу відвезли до Владімірсьної тюрми, де примістили в особливо-ізольованій секції. Ю рія онреслили «особливо небезпечним повторником". Ніну Строкату москалі засудили щойно 1973 року на 4 роки ув’язнення, зокрема за те, що «подавала матеріяльну допомогу родині Ю рія Ш ухевича". /«Український Вісник", випуск 7-8, весна 1 9 7 4 / Ж інка Ю рія — Валентина — оста­ лась з маленькими дітьми в Нальчику. В тюрмі Ю рій Ш ухевич поновно почав списувати свої пережиття в неволі. За це в березні 1973 року його знову поставили перед суд у Владімірі й обвинувачили у спробі передати на волю свої за­ писки. Присудили нечистиві 10 років тюрми і 5 років заслання, але починаючи від дати найновішого »суду«. Проте слава про нескореного Ю рія Ш ухевича все більше розхо­ дилася по світі. В 1973 році вийшла друком книга Авраама Шифріна п. н. «Четвертий вимір«, в якій цей визначний сіоністський автор пише про Ю рія найкращими словами, повними пошани, подиву й признання

258

за безмежний героїзм цього нескореного борця за краще майбутнє свого народу. Весною 1975 року появилась заява, підписана 67 політв’язнями, до яких долучилися згодом ще 10, з вим огою до імперських органів СССР, щоб вони визнали статус політичних в’язнів. М іж підписаними фігурує прізвище сорокдворічного Ю рія Ш ухевича. Представники ОУН підняли справу допомоги національним борцям, уосібленням яких був між іншими Ю рій Ш ухевич, на Світовій Протикомуністичній Конференції в Ріо-де-Жанейро /квітень, 1 9 7 5 /. і ця кон­ ференція прийняла постанову, що його ставлять за приклад до наслі­ дування цілому волелюбному світові. Престиж Ю рія Ш ухевича ріс на всенародному форумі. В жовтні 1973 року було опубліковане «Становище подій в Україні і в світі« за підписом Ярослава Стецька, Голови УДП, і Миколи Лівицького, Президента УН Р в екзилі. У цім становищі видне місце зай­ має «постать Ю рія Ш ухевича незламного сина великого Батька-Героя*. Цього ж жовтня 1973 року голова Проводу О УН виголосив промову на Другому З’їзді О У В Ф п. н. «За скріплення визвольної акції« з приз­ нанням: «Героям України слава!« Ярослав Стецько на першому місці згадав Ю рія Ш ухевича. Н а згаданому з’їзді ред. Григорій Драбат назвав між «переслідуваними й тортурованими, незламним своїм ха­ рактером представників молодшого покоління" — на першому місці Юрія Шухевича. В 1973 році прибув на Захід в’язень московських тюрем і конц­ таборів капітан Анатолій Радиґін, який опублікував свої пережиття. В статті «Епізоди з Мордовських концтаборів" Радиґін пише: «Мені не довелося сидіти з Ю рієм Ш ухевичем. Але знаю, що коли М. М. С о ­ рока був учителем і патріотом, то Ю . Ш ухевич був товаришем і су­ путником — щедрим і невтомним. Так казали всі, ком у доводилося ділити з ним камеру і барак. Д оки є такі люди м іж нами — чекіс­ там ніколи не пощастить здобути ні повної покірности, ні повного обезглуздення серед своїх в'язнів. Ми знали, що син генерала Ш у ­ хевича — молодий інтелігент і вояк, гідний свого прізвища, що його в М оскві не забудуть... І хоч сподівалися, що це прийде, всі були знову і знову потрясені новим вироком. Ми знали, що їх знову чекає і см о ­ рід камер, і погані харчі, незрозуміння й ненависть з обидвох боків в’язничних дверей, безвихідне горе їхніх родин. Та хочеться повторити старе: “ Єсть ще лицарі на Україні!,," В 1973 році здоров’я 40-річного Ю рія почало занепадати. В тюрмі він важко захворів на Виразку дванадцятипалої кишки, не маючи жод­ ної медичної допомоги. 8. В АВ А Н ГАРД І Д В О Ф Р О Н Т О В О Ї Б О Р О ТЬ Б И : ПРОТИ Ч Е Р В О Н И Х І БІЛИ Х Ш О В ІН ІС Т ІВ Від початку сімдесятих років, якщо не скоріше, російські опозиціоне­ ри до панівного режиму заходилися формувати політичний рух на базі задержання існуючої імперії, тобто рух не анти-імперський, а антирежимний чи так званий конституційний — за дослівне здійснення окремих точок конституції С С С Р . Цей рух почав втягати в своє коло

259

теж слабодухів із національних рухів уярмлених москалями націй чи пан різних малоросів, людей, в яких вбита національна гордість і на­ ціональна самобутність. Після заяви, згаданої повище, розійшлась по імперії вістка, що в сто­ лиці Фінляндії, Гельсінках, представники західніх держав формально визнали /серпень, 1 9 7 5 / кордони російських імперських завоювань, а за це вони нібито вимогли від М оскви поступки в ділянці «люд­ ських прав«. Такий зворот подій відразу виявився некорисним для національно-визвольних рухів, а корисним для тих, які були за втри­ мання «статус кво« імперії, включно з такими групами, які були не­ гативно наставлені до панівного режиму. Тому група 13 українських політв'язнів-націоналістів із Владімірської тюрми поспішила розповсю ­ дити »звернення«, адресоване формально до генерального секретаря ОН Курта Вальдгайма, з остереженням проти прихильної постави Західнього світу до антирежимних опозиціонерів-дисидентів, бо «вони не загрожують існуванню самої імперії /я ка від 1922 року назива­ ється С С С Р/«. Підписані твердять, що «з чим не можна жити у дру­ гій половині XX сторіччя — то це з обличчям імперії. Тому М осква робить усе, щоб замаскувати імперіяльну суть своєї національної по­ літики і приховати широке незадоволення з московської окупації в Україні, в Прибалтиці й на Кавказі". С ам е цю ролю виконують у якійсь мірі антирежимницькі дисиденти, опозиціонери і російська еміграція. Як уосібнення українського анти-імперського визвольного руху, група 13 українських націоналістів подає Юрія Романовича Ш ухевича — «си­ на командира У ПА, генерала Т. Чупринки«, втретє засудженого на чергових 10 років тюрми і 5 років заслання «за здогадно націоналіс­ тичні статті. Причиною такого ж орстокого присуду було те, що Ш ухе­ вич відмовився від совєтського громадянства і виявив бажання по­ кинути СССР«.. Про Владімірську групу українських націоналістів зга­ дується в меморіялі Української Громадської Групи сприяння виконан­ ню Гельсінських Угод з листопада-грудня 1 976 року. Між ними є Ю. Ш у ­ хевич. У списку українських політв’язнів, пересланом у з уярмленої У кр аїн и в 1977 році у вільний світ, зазначено, що Ю рій Ш ухевич є «під постій­ ним НаТИСКОМ, Щ О б ВІДрІКСЯ ВІД С В О ЇХ ПОГЛЯДІВ".

В січні 1978 року В’ ячеслав Чорновіл розповсюдив із України заяву під назвою «Голові Президії Верховної Ради УССР«, в котрій інформує, що українські політв’язні встановили ще в січні 1972 року, що день 12 січня ножного року має бути відзначуваний як «День У країн­ ського Політв’язня". В групі чільних українських політв’язнів Чорновіл вимінює Ю рія Ш ухевича. В другій половині 1970-их років М осква почала висилати в західні країни так званих дисидентів, які ширили про єдіно-нєдєлімські, хоч кри ­ тичні щодо режиму в С С С Р, ідеї. В той спосіб ці люди послаблювали національно-визвольні антиімперські рухи, роля яких подана в згаданій заяві тринадцятьох. М іж дисидентами були два українського походження — Петро Григоренко і Леонід Плющ, які почали загострювати внутріш­ ньо-український конфлікт на ем іграції саме в цій ділянці, в яній потріб­ на принципова ворожнеча між м осковськими шовіністами і українсь-

ним національно-визвольним рухом. Ця шкідлива кампанія набрала інтенсивности після 1979 року, коли шкідливу концепцію оформив Григоренко в той спосіб, що мовляв лише комуністична партократія є ворогом українського народу, а не російські імперіялісти. В той час, коли в Україні діяла Українсьна Гельсінська Група на базі відвоювання національної держави, то Петро Григоренко сформу­ вав на Заході т. зв. Закордонне представництво УГГ, яке діяло з єдінонєдєлімських позицій, тобто протилежних до позицій УГГ. Ті люди, які йдуть за Григоренком, почали наголошувати змаг за лише «людські права« в С С С Р та потребу співпраці з нібито «добрими® російськими антирежимними колами, спільно з якими треба б впливати на зміну політики в С С С Р виключно лацифістичними методами. / Ана­ лізе розгортання протинаціоналістичної диверсії подана в статті «Гельсінки, росіяни і державне визволення України«, в «Визвольнім Шляху« за квітень і травень 1 9 8 1 /. З бігом часу все більшу ролю в цих дивер­ сійних колах почала відогравати група М. Плав’юка, діюча почерез організації ІС Н О . В противагу до про-російських затій в квітні 1979 року появилася заява групи політв’язнів «совєтської Чистопольської спецтюрми в Тата­ рії" і групи з М ордовського концтабору в Сосновці, п. н. «Друга де­ када солідарности в боротьбі проти совєтсько-російського колоніялізму«, які стоять виразно на позиціях А БИ і Тижня Поневолених Націй. Під заявою є м іж іншим і підпис Юрія Ш ухевича-Березинського. Для протиставлення до політики замирення Заходу з російською народовбивчою ім перією виступила група політв’язнів з концтабору С основка в червні 1979 року. Ця група вислала д о президента і Конґресу З С А і до всіх, які підписали Гельсінську Угоду, меморандум. Між підписаними є також Ю рій Ш ухевич. Автори меморандуму осте­ рігають Захід перед зробленою трагічною помилкою, бо договорами не можна усунути «російського гегемонізму" та загрози світової війни. З цього випливає історичний висновок, що єдиною спасенною для ук­ раїнського народу концепцією є концепція національно-визвольної бо­ ротьби. Під нінець 1979 року поширився черговий документ — нлопотання до Генерального секретаря ОН, що виразно оснований в антиімперській концепції боротьби за У С С Д . М іж 18 підписаними особами є і прізвище Ю рія Шухевича. 9. БО Р ЕЦ Ь Д О О С Т А Н Н Ь О Г О П О Д И ХУ Ж ИТТЯ! В боротьбі за здійснення ідеї У С С Д проходило життя Ю рія Ш у ­ хевича і в чергових роках. Одначе на початку 1982 року розійшлась вістка, що Ю рій важко хворіє в російській неволі на серце і виразку шлунка. Централя М іжнародної Амнестії в Лондоні проголосила йогс в’язнем місяця лютого 198 2 року. В другій половині того року при йшла ще гірша вістка, що Ю рія перевезли кати до ленінградсько центральної лікарні для в’язнів ім. Гааза, де зробили йому операцію ще 7 січня 1982 року, внаслідок якої він цілком осліп. Це вже вершої варварських знущань і дикунства — відібрати в цього величного лицарі зір. Святослав Караванський ствердив, що москалі відібрали Шухеви

26

чеві зір ще під час якоїсь очної операції в Чистопольській тюрмі Татарської АС С Р. Стривожений цією ж орстокою вісткою голова П ро­ воду ОУН Ярослав Стецько вислав телеграму до президента ЗС А Роналда Реґена, вказуючи на цього героя національно-визвольної бо­ ротьби і брутальність російських народовбивців. Президент Реґен від­ повів прихильним листом з високою оцінкою українського лицаря. Надійшли дальші вістки про те, що в Ю рія Ш ухевича »відслоєння сітчатки /»ретіни«/ на одному оці, а на другому — більмо /»катаракт«/ і теж відспоєння сітчатки. Властиво він вже не бачив на одно око в листопаді 1981 року, а другим бачив слабо, і не міг вже розпізнати облич. За причину втрати зору пояснюють неволю: або сильні удари, або брак вітаміни »А«, або довгим перебуванням в темноті чи на пос­ тійнім сильнім світлі. Крім цього, москалі допровадили Ю рія до стану загрозливої дистрофії, тобто порушення живлення тканин, що перетво­ рило його в живий скелет. В березні 1983 року московські вандали випустили Шухевича з Чистопольської тюрми і перевезли на відбування 5-річного заслання в інтернаті »Лесная Дача« в місцевості Оскано, Ш е ґарського району, Томської області. Світлина з вересня 1983 року показує нашого героя і мученика Ю рія Ш ухевича з паличкою в руці, а біля нього старенька його мати Наталія Березинська-Ш ухевич. Помимо неймовірної особис­ тої Голготи, що вони обоє пережили впродовж минулих чотирьох десятиліть, з обличчя в них сяє незнищимий оптимізм і віра в прий­ дешню перемогу ідеї Української Самостійної С оборної Держави, на службі якій Ю рій віддав все своє життя. Великим моральним признанням його національного і міжнародного значення було відмічення президентом Роналдом Реґеном в Проклямації Тижня Поневолених Націй, 16-го липня 1984 року. Президент назвав «ув’язненого українського патріота Ю рія Шухевича« уосібленням «мільйонів борців за волю уярмлених націй, у яких нам всім треба черпати сили«.

ФАЛЬСИФІКАТ »ЛИСТА< З ЛАБОРАТОРІЇ МОСКОВСЬКОГО КҐБ «Вісті з України« ч. 28 за липень 1985 року в довшій статті п. н. «Прозріння" за підписом співробітника К ҐБ Олександра Савчука, пом іс­ тили уривок, нібито з власноручно написаного »листа« Ю рія Ш ухевича до редакції газетки, в якому він ніби осуджує «націоналістичну діяль­ ність", «заявляє свій розрив з українським націоналізмом..." і т. п. Газетка «Вісті з України" і «Ньюс фром Юкрейн« призначені тільки для української еміграції та для громадян вільних західніх країн. В У кра­ їні заборонено поширювати їх, а тому загал населення за залізною заслоною про таке видання не знає. Про них лише випадково до­ відуються нечисленні одиниці або туристи, які мали змогу побувати в західніх країнах. Ці видання є під стислою контролею КҐБ , яке теж підбирає для них довірених редакторів та співробітників. Через ці ви­ дання К Ґ Б безперебійно поширює фахово опрацьовані дезінформації, різні провокації, спрямовані проти українських патріотів та веде спе­ цифічну пропаганду вибілювання м о ско вська к о л о н і а л ь н о ї імперії тощо.

262

Щ об детальніше зрозуміти цілу суть справи і чому К ҐБ вдалося до такої антилюдяної крайности, треба уперш усього, бодай побіжно познайомитися із страждальним, але героїчним життєвим шляхом Юрія Ш ухевича-Березинського. Юрій Ш ухевич-Березинський народився 28 березня 1933 року у Львові, який був весь час центром національно-політичного, культурно-наукового та економ ічного розвитку Західньої України. Я к тямущий і спостережливий 8-літній юнак, він глибоко пережив і на все своє життя зафіксував у пам'яті могутній національний здвиг українського народу до волі в 1941 році. С ам е тоді у Львові ЗО червня було проголошено Акт відновлення української самостійної дежави. А коли німці висту­ пили проти самостійности України, почалась героїчна боротьба з німець­ кими окупантами, в яку включилися найширші народні маси, твориться вільна армія — УПА, підпільний парлямент — УГВР. Після відступу німців прийшли нові окупанти — російські большевики. Героїчна виз­ вольна боротьба УП А-О УН , піддержувана народом, далі продовжувала­ ся... Все це мало великий вплив на національну свідомість молодого Юрія, яка такою в нього залишилась донині. Н а початку цього року він сказав до свого приятеля: »Доля для мене не була дуже ласкавою. Все це закінчилося тим, що я втратив зір. Але я не шкодую, що сталося так, нікому не завидую, бо я мав щастя бачити таке піднесення мого народу, такий злет, що за це можна поплатитися не одним зором...« Вперше заарештували Ю рія Ш ухевича-Березинського в серпні 1948 року, коли йому було 15 років, і засудили на 1 0 років каторги тільки за те, що він був сином ген. Романа Шухевича, головного командира УПА і голови Проводу ОУН в Україні. Арештування і засуд відбулися згідно із спеціяльним рішенням, схваленим у М оскві на «Особливій нараді М В Д С ССР« (О С О ). В 195 6 році Владімірський суд його звільнив, як засудженого підлітна неправомірною інстанцією, одначе, після оскарження генеральним прокурором С С С Р Романом Руденком Ю . Ш ухевич був змушений досиджувати повний реченець засуду у Владімірській тюрмі. Напередодні звільнення з тюрми до Ю. Ш ухевича приїхав майор К ҐБ Климентій Євгенович Гальський, відомий ян Клим Дмитрук, і намовляв, щоб він відрікся свого батька та публічно осудив ОУН-УПА. Ю рій Шухевич рішуче відмовився від того. 21.8.1958 року, тобто в день його звільнення, його знову арештували і на підставі свідчень, підкуплених майором К ҐБ Гальським двох кримінальних злочинців — Буркова і Ф ом енка оскаржили за вигадану «антисовєгську аґітацію серед в'язнів«. З Владімірської тюрми Ю. Ш ухевича перевезли до слідчої тюрми у Львові і тут, з допом огою тих же фальшивих свідків, Буркова і Фоменка, його засудили на чергових 10 років концтабору. Суд був закритий, а Ю . Ш ухевичеві заборонили ставити будь-які питання і за­ хищати себе. Кілька тижнів пізніше майор К ҐБ Гальський знову відвідав Ю. Ш ухевича і змушував його, щоб на письмі або в радіо осудив визвольну боротьбу О УН -У П А і відрікся свого батька, а за те буде негайно звільнений. Одначе Ю . Шухевич знову рішуче відмовився від того.

263

В 1961 році, а відтак у 1964 році представники влади знову про­ понували Ш ухевичеві звільнення за подібну заяву осуду, але знову без успіхів. У 1965 році державні органи змінили тактику і переконували написати «прохання про помилування" до Президії Верховної Ради УС С Р, але Ю. Шухевич відмовився таке написати, натомість написав коротку заяву, в якій стислими фантами доказав, що його засудили безпідставно й незаконно. Відповіді не одержав. 28 липня 196 7 року Ю . Шухевич вдруге написав протест до Пре­ зидії Верховної Ради УССР, у якому численними фактами доказав, що його безпідставно засудили на основі фальшивих зізнань підставлених свідків, що теж підтвердив сам майор К ҐБ Гальський, коли обіцяв звільнення за написання заяви, в якій мав би осудити ОУН та свого батька... О скаржив також злочинну діяльність органів К ҐБ і безправність совстських суддів. Навів також докази, що капітан Круть у 1965 році змушував його написати прохання про «помилування" до Верховної Ради УС С Р , яким мав би визнати за собою вину і відректися від своїх поглядів. Коли Ш ухевич відмовився таке написати, то капітан К ҐБ Круть заявив, що «адміністрація сам а подасть таке прохання". Ян бачимо, що вже в 1965 році плянувалося написати таку »заяву« ор­ ганами К Ґ Б без згоди Юрія Шухевича. У тій же заяві Ю рій попе­ реджав Верховну Раду УССР, що супроти нього можуть вчинити черговий злочин... і тепер такий вчинили. Нарешті у серпні 1968 року Ю . Ш ухевич був звільнений з конц­ табору, але йому заборонили жити в Україні. Поселився в Нальчику, Кабардино-Балкарської АССР, де був під постійною обсервацією ор­ ганів КҐБ. Тут він одружився і став батьком 2-ох дітей. 26 березня 1972 року його втретє заарештували, а 9 вересня закритим судом у Нальчику засудили на 10 років суворого режиму в концтаборах і 5 років заслання. Так, що всього разом Ю рій Ш ухевич був засуджений на 3 5 років позбавлення волі. Тепер знову обвинувачували його за видума­ ну «антисовєтську агітацію і пропаганду", а насправді тільки за те, що не відрікся свого батька і не осудив його ідейних позицій. В 1 973 році Ю рій Ш ухевич важко захворів на шлунок, але не одержав жодної медичної допомоги. Все було спрямоване на те, щоб його заломити... В 1979 році Ш ухевич став членом Української Гельсінської Групи. Відтак Ю рій захворів на очі. В лютому 1982 року йому робили опе­ рацію на очі і дещо полегшало, але після наступних операцій він зовсім осліп. Майже ціле життя репресований за те, що народився в родині керівника українського визвольного руху, але водночас, як український патріот, сприймає свою долю мужньо, по-героїчному. У висліді своєї незламної героїчної постави Ю рій Шухевич постепенно стає живим символом українського руху опору м осковським окупантам, а зокрема для молоді в Україні і на чужині. Й ого ім'я теж стало ш ироко відоме у вільному світі, де теж набрало символічного значення, як зразок живого героя для доброго наслідування. А з точки зору прав людини західні дипломати та науковці на різних міжнародних зустрічах часто домагалися і домагаються від московських представників звільнення невинного Ю рія Шухевича.

264

Під петиціями в його обороні зібрано у вільному світі десятки тисяч підписів, відбуваються масові демонстрації під м осковським и амбасадами, появляються численні статті в західніх періодиках тощо. Врешті його особою поцікавились деякі західні уряди та парляменти. На особливу увагу заслуговує проклямація »Тижня поневолених Н аро­ дів" від 16 липня 1984 року, в якій президент Р. Реґен назвав Юрія Ш ухевича «ув'язненим українським патріотом«, який репрезентує боротьбу за свободу... Подібне сказав президент Реґен 22 січня 1985 року під час відзначення дня проголошення української незалежної держави в 1918 році. Відтак 135 американських конґресм енів вислали листа до Ґорбачова з проханням звільнити Ю рія Ш ухевича й дозво­ лити йому виїхати до ЗСА. Д ещ о подібні виступи в обороні Ю рка Ш ухевича мали місце в інших західніх країнах. У висліді того Ю рій Ш ухевич стає поважною проблемою для М оскви, а зокрема напередодні Гельсінської конференції з нагоди десятиліття підписання Гельсінських угод, на якій припускалося, що знову справа Юрія Ш ухевича буде видвигнена західніми державами з метою його остаточного звільнення. Щ об запобігти такій можливості, КГЇз з доручен­ ня ЦК К П С С вдалося до найбільш підлої методи — фальшування письма і тексту, нібито »листа« Ю рія Шухевича. Напротязі 3 7 років КҐБ не було спроможне навіть фізичними тортурами, включно до осліп­ лення, зломити і примусити незламного Ю. Ш ухевича відректися свого батька і засудити його діяльність як керівника О УН і всього українського визвольного руху в Україні. Фальсифікат »листа«, що його нібито Ю. Ш ухевич надіслав до ре­ дакції згаданої каґебівської газетки, є ясний для кожного, хто порівнює його почерк з почерком правдивого листа Ю рія, вже в стані сліпоти, на початку біжучого року. В додатку, один німецький психолог і експерт від почерків письма офіційно стверджує, що пред'явлені йому для аналізи обидва почерки не могли бути написані цією самою особою. У своїй «Заяві для преси« Н іна Строката і Святослав Караванський які з власного досвіду добре познайомлені з каґебівською »роботою«, стверджують, що «нам абсолютно ясно, що опубліковані у «Вістях з України« уривки, нібито писані рукою Ю . Ш ухевича — це підробка, про що і сповіщ аємо українську громаду«. Стало теж відомо, що найближче окружения Ю . Ш ухевича в У к­ раїні нічого не знає про такого його »листа«, а теж, що Ю рко далі перебуває на засланні. З повищого ясно, що каґебівська фальшивка була скерована і призначена для зовнішнього світу і для української громади в діяспорі, бо досі про неї не було згадки в жодній газеті у підневільній У к­ раїні, з метою послабити оборонні заходи в справі Ю . Ш ухевича й інших політичних в’язнів, а теж підірвати довір’я у західніх політичних кругах до української визвольної справи й української проблеми взагалі. Та ця провокація К ҐБ матиме протилежний ефект. Наведені вгорі факти демаскують єхидні антинаціональні й антилюдські прийоми м о с­ ковських імперіяльних органів терору перед цілим цивілізованим світом. Українська Центральна Інформаційна Служба в Великій Британії

265

ПАНЕЛЬ: »60 РОКІВ СВУ-СУМ« 20 липня 1985 року у великій авдиторії УВ У в Мюнхені відбувся панель на тему »60 років ідеї С ВУ-С УМ «. З метою розглянути істо­ рію С ВУ-С УМ , присвячено увагу наступним подіям: ситуації в Україні у двадцятих роках, заснуванню і початковій діяльності СВУ-СУМ , пока­ зовому Харківському процесові та діяльності відновленої Спілки Україн­ ської Молоді на ем іграції. Учасниками були свідки подій в Україні та на еміграції: Наталія Павлушкова, сестра Миколи Павлушкова і племінниця двох центральних діячів процесу академіка С ергія Єфремова і проф. Воло­ димира Дурдуківського. Будучи заарештованою на самому початку процесу С В У-С У М , вона написала спомини, які становлять дуже цінне джерело до історії цих організацій. Іншими учасниками панелю були: проф. д-р Ю рій Бойко, який будучи тоді ще студентом, був заареш­ тований у зв'язку з масовими арештами членів С ВУ-С УМ , редактор Ю рій Семенко, д-р Володимир Косик, професор УВ У у Мюнхені і Українського Католицького Університету в Римі, громадський і полі­ тичний діяч на терені Франції, виховник молоді СУМ на еміграції і видавець журналу »Л’Ест Европеен« та мґр Омелян Коваль, нолишній голова Центральної Управи С УМ на еміграції, тепер голова Централь­ ної Виховної Ради СУМ . На панель був запрошений ректор і професор УТГІ д-р Атанас Фіґоль, член редколегії Енциклопедії Українознавства, який не зміг прибути до Мюнхену. Модератором панелю був декан УВУ, Тіроф. д-р Григорій Васькович, колишній голова Центральної Виховної Ради СУМ . Теми, опрацьовані доповідачами, були наступні: Н. Павлушкова: Ситуація в Україні у двадцятих роках і створення СВУ-С УМ . Проф. д-р Ю. Бойко: Сучасні політичні партії: національні, боротьбісти, укапісти. Проф. д-р В. Косик: Зміновіховство національних діячів і його вплив в Україні. Проф. д-р Г. Васькович: Політичні завдання С У М — із гасла проф. Васьковича до Енциклопедії Украї нознавства. Проф. д-р Ю . Бойко: Н есвідом о активний (?) учасник праці С У М — спогад. Мґр. О. Коваль: Щ о подає стенографічний звіт з процесу? Проф. д-р В. Косик: Реакція Західньо-української преси на Х арків­ ський процес. Ред. Ю . С ем енко: Оцінка процесу представниками супротивних партій та ворожі публікації про С В У -С У М : »Про в'юнких ворогів СВУ, їхні звивчасті, покручені погляди і твердження«. Н . Павлушкова: Книжка Гелія Снеґірьова »Набої для розстрілу«. М ґр О. Коваль: Відновлений С УМ на ем іграції, організаційна ді-

266

яльність С У М у діяспорі, реалізація виховних завдань С УМ за 40 років, насвітлюючи м. ін. псевдонаукове твердження про С В У -С У М у Ен­ циклопедії Українознавства, яке видає у Парижі Н Т Ш . Завданням сучасних істориків є вглибитися в події, які виринули з проголошення Української С амостійної С оборної Держави 1918 року, не тратячи з очей безнастанну працю ворога над фальсифікацією історії України, яка, на жаль, також проявляється з метою рознладу нашого суспільства у закордонних джерелах. / Ц іи л т 22 Те І. 0 8 4 4 4 / 6 1 9

8069 S c h w e i t e n k i r c k e n Аснольд Л о з и н с ь к и й

НА СТОРОЖІ ТЯГЛОСТИ СУМІВСЬКОЇ ІДЕЇ «Легенди про героїв давнини дійшли аж до наших часів, і Про­ метей, прикутий до скелі, велетень — став символом кож ної уярм­ леної нації, як і вогонь, принесений ним на землю, став символом людського духа, людського прагнення волі. Організації «Спілка Визволення Унраїни« й «Спілка Української "*олоді« були і є доказом того, що Прометеїв вогонь любови до волі, до свого народу, є невгасимий, навіть і в задушливому, цілком ізо­ льованому просторі України, в умовинах тотального поневолення й найжорстокіш ого терору московсько-комуністичних тиранів. Герої чинної визвольної боротьби, герої С В У й С УМ , були і є тим серцем Прометея нації, що воно й сьогодні б'ється на нашій Бать­ ківщині і на чужині. Вони живуть і будуть жити у вічному відродженні їхніх ідей, в діях їхніх ідейних спадкоємців". Слова Наталії Павлушкової — сестри основоположника та першого голови СУМ Миколи Павлушкова. Щ оби належно зрозуміти ці слова, як також важливість 60-ої та 55-ої річниць постання руху С В У-С У М та ганебного Харківського про­ цесу над його провідниками та над цілою українською нацією, треба задержатись та застановитися над великими ідеями С В У -С У М в 1920-их роках. Б о ж хоч ці ідеї джерельно виплили з націоналістичного ґрунту їх попередників, як напр. Миколи М іхновського, вони випливали в масах та обставинах далеко важчих, ніж ми сьогодні м ож ем о собі уявити. Вони випливали після програних визвольних змагань, в часах страш­ ного терору комуністично-московських тиранів та рівночасно в часах ще жорстокіш ого збаламучення надіями економ ічного полегшення та здавалося б культурного розвитку. Рівно ж великі ідеї С В У -С У М стали дороговказом майбутніх поколінь, які носили ці ідеї довго після Харківського процесу та донесли їх аж до еміґраційних берегів, де фізичні обставини дали їм нагоду для нового вияву. Слід зазначити, що рух С В У -С У М — це частина модерного укра­ їнського визвольного руху, що сягає і по сьогоднішній день та, що ідеї цього руху — це значна частина розвитку української визвольної політичної думки в 20-му столітті. Ці ідеї, які знаходили усні примінення у гаслі «Нація над клясами, Д ерж ава над партіями" віддзер­ калюють високо моральні чесноти та чистоту політичного мислення не тільки провідників С В У -С У М , але також і їхніх рядових членів.

267

Цю чистоту націоналістичної концепції висловив і сучасний поет і письменник Олесь Бердник, коли писав: «Людина і нація — невіддільні. Людини поза народом нема. Мова, людський образ, традиції, культура, почуття, перспективи зростання духу, спадкоємність вірности, мужности, іспиту духу — все це і багато іншого дає людині Нація, народ, плем’я. Поза народом нема шляху Буття для людини. Отже, з повним правом можна збагнути націю, народ, як живучого Бога, як прояв­ лену Вищу Матір... «Свята Україна, враховуючи історичну ситуацію, переступає полі­ тично-економічні обмеження і виходить на простір всесвітньої дії. Свята Україна кличе до себе всі творчі сили Матері і Нації для створення нового духового народу..." Щ е в 1900 році Микола Міхновський в своїй довшій статті «Са­ мостійна Україна« писав: «Коли інтелігенція має органічні зв’язки з українською нацією, коли вона є заступником українського народу, єдино свідомою частиною української нації, то стерно національного корабля належить їй. Годі через те казати, ніби маса українського суспільства не має нічого спільного з формацією своєї інтелігенції — українська інтелігенція є саме суспільство у мініятюрі, стремління суспільства — це стремління інтелігенції, пориви інтелігенції — це по­ риви й симпатії цілого суспільства". Історія С В У-С У М доказала важливість слів М іхновського. Члени СВУ-С УМ , як організатори так і рядові члени — це були науковці та молоді інтелектуалісти. Поривання Єфремова, Павлушкова, Дурдуківського, Старицької-Черняхівської захопили суспільство. Треба освідомити собі велике значення Всеукраїнської Академії Наук в праці С В У-С УМ . На судовому процесі в Харкові прокуратура закинула об­ винуваченим, що вони взагалі перебрали Всеукраїнську Академію Наук, де віце-президентом був С ергій Єфремов, голова СВУ, та бю ро Педагогічного Товариства при Науково Педагогічній Ком ісії ВУАН, де заступником Голови був Дурдуківський. Проф. Дурдуківський багато разів намагався нав'язати співпрацю Н ауково Педагогічної К ом ісії з історичними установами академіка Грушевського, де вивчення молоддю української історії в правдивому світлі — було одним з найважливіших завдань ком ісії. Злива нападів з боку Ш ум сь ко го й С крипника ввесь час тримала під загрозою працю Науново Педагогічної Ком ісії. Н арком освіти Скрипник писав російською мовою Президентові Наук гострі листи, що підручники, апробовані ком ісією , відривають українську мову від російської, що вони замість прикладів з м осковської дають приклади з клясичної української літератури. Ці листи з резолюцією «Вжити заходів" передавали до віце-президента ВУАН Єфремова і звичайно лишалися без наслідків. При Н ауково Педагогічній К ом ісії були ор­ ганізовані секції охорони здоров’я дітей та інститут фізичної культури та спорту — виховували майбутніх борців за волю України. Ш и р о кі впливи С В У-С У М не зосереджувалися лише при Академії в Києві. В 1928 році було в Україні до 15 0 00 українських шкіл

268

з мільйонами учнів, де працювало близько 5 0 0 0 0 учителів. 90% цих шкіл у тій чи іншій мірі були під впливами С В У-С У М . Професор Василь Плющ подає, що у зв’язку з процесом С В У-С У М було зліквідовано не менше як 2 00 письменників. Також було репре­ совано або знищено 25 дійсних членів ВУАН, біля 55 істориків, 15 археологів, ЗО літературознавців, 20 мовознавців, 20 видатних пе­ дагогів, 20 мистецтвознавців, 15 етнографів, 10 математиків, 10 бо­ таніків, 15 геологів, географів, 15 зоологів та мікробіологів, біля 40 медиків, ЗО правників — наукових співробітників ВУАН. Виховання молоді С УМ мало приготовити молодих людей до виз­ вольних акцій. Протибольшевицьку літературу й летючки розповсю джу­ вали тисячами примірників у Ветеринарному, кооперативному, медич­ ному й Політехнічному Інститутах Києва, в Київській військовій школі зв’язну, та у військовій школі ім. Каменева. В Харкові, Одесі та в пе­ дагогічних інститутах і сільсько-господарчих технікумах, багатьох районових і сільських місцевостей, навіть у школі міліції у Києві. О крем о друкували летючки для сільської молоді. Розповсюджували вірші Оле­ ся, уривки з праці М. М іхновського «Самостійна Україна«, уривки з статтей, промов і наказів С имона Петлюри та праць Дмитра Д о н ­ цова. Молодь СУМ інтенсивно проходила військову підготовку у військових кабінетах інститутів і технікумів. Щ об забезпечити національними над­ рами командирів майбутнє повстання, енерґійно нав’язувалися зв’язки з курсантами різних військових шкіл'. Військова ділянка праці СУМ була суворо законспірована. Всі зв'язки з військовиками нав’язував сам Єфремов чи Павлушков. Військовий вишкіл був настільки розви­ нений і захоплював таких людей, що лише один натяк на них під час судового слідства з боку Єфремова чи Павлушкова спричинив би розстріл багатьох військовиків високої ранґи у штабі Київської Вій­ ськової округи й навіть двох командирів територіяльних частин, що були як старі військові фахівці в ранзі генералів. Один з цих військових, командир дивізії М ’ясоїдів, вже після про­ цесу був розкритий і розстріляний за те, що дав допомогу в 1930 році селянському повстанні проти колективізації, що його очолював член С ВУ. В цій дивізії було кілька десятків членів СУМ. В С УМ було багато селянської й робітничої молоді. Як зізнавав М. Павлушків на судовому процесі, всі учні, що разом з ним закін­ чили І-шу школу ім. Т. Ш евче нка стали членами СУМ, а серед них було 75 вихованців дитячих будинків, що здебільшого походили з робітничих родин. Хоч Харківський Судовий Процес засудив провідних членів С В У -СУМ то майже ніхто з них не вийшов з тюрми. Впродовж свого 5-літнього існування С В У-С У М виховали твердих молодих націоналіс­ тів. Н. Павлушкова стверджує, що в справі С В У -С У М ув’язнено більше як 40 0 00 людей, в тому числі близько 8 0 0 0 молоді. Все ж таки навіть після процесу боротьба продовжувалася. Сам Сталін зайнявся справою С В У-С У М , головно у відношенні до Єфремова, яного пере­ везено до М оскви, де сам Сталін намагався видобути в нього по­ каяння. Члени С В У -С У М , які ще не були арештовані очолювали проти

26S

колгоспні селянські повстання та були ініціяторами різних акцій і за­ ворушень у військових частинах: напр, член С В У Радченко та сумівці — Мостовенко й Кравець, молоді командири 21-го територіяльного Чернигівського полку, з кількома його відділами підняли таке селянське повстання в Городенському районі, що його здушено військами ҐПУ щойно через кілька тижнів. Після цього на Чернігівщині була вияв­ лена військова група СУМ «Вільне Козацтво«. Сумівець Хорош ко очолював повстаиня на Херсонщині восени 1930 року. Ціла низка повстань під проводом сумівців вибухла на Полтавщині. М ожна на­ вести цілий ряд прикладів визвольної завзятої боротьби сумівців після судового процесу. Досить з того зрозуміти, що націоналістичний гарт молоді С В У -С У М не завмер після арештів провідників: провідники передали боротьбу молодим борцям. Рух С В У-С У М — це одна сторінка визвольної боротьби україн­ ського народу 20-го століття подібна наскрізь до добре відомих ру­ хів повстання Карпатської України, довголітньої боротьби ОУН, УПА та сучасного руху — шести- семи і восьмидесятників. Цього року відзна­ чаємо не лише 60-річчя від заснування С В У-С УМ , але також 40-річчя геройської смерти Дмитра М аївського-Тараса, члена Проводу ОУН, ген. Дмитра Грицая-Перебийноса, Шефа Ш табу УПА, 40-річчя загибелі о. д-ра Августина Волошина, Президента Закарпатської України, 35-річчя геройської смерти ген. хор. Тараса Чупринки — головного ком ан­ дира УПА та 15-річчя злочинного вбивства московськими окупантами Алли Горської. Мабуть, найголовнішими завданнями сьогоднішніх річниць — це приклади до наслідування та дороговкази для молодшого покоління. Провідники С В У-С У М розуміли, що визволення України лежить на пле­ чах української молоді. Вони розуміли, що національне виховання молоді скріплю є міць української нації. І так само після Д ругої С в і­ тової війни, коли большевицькі червоні займанці цілковито загарбали української землі, а так званий вільний світ на конференції в Ялті віддав половину Европи російським імперіялістам, українські полі­ тичні емігранти, а передусім учасники великих подій 20-их, 30-их і 40-их років прибули на незнані землі, фізично обезсилені, без фінансових засобів, але озброєні невмирущим духом Прометея та свідомі того, що майбутність нації лежить на широких, хоч відносно гнучких раме­ нах молодого покоління. І, мабуть, найсильніші в своїй духовості у к ­ раїнські націоналісти створили чи радше відновили на ем іграції Спілку Української Молоді — суспільно політичну і виховну організацію, одну з передових ланок національної спільноти, що змагала до розвитку духових і матеріяльних вартостей всієї Нації, до здійснення її ідеалів, вщіпленням національно-патріотичного духу в серце молоді, що зна­ ходиться поза межами суб’єкту її любови. С УМ своїми ідейно-політичними запоженнями, принциповою поставою та національно-полі­ тичним вихованням нових кадрів постійно здобував довір'я і підтримку щораз то ширших кругів нашої патріотичної спільноти в діяспорі, тим самим, скріплюючи за залізною заслоною фронт боротьби українського народу за національну свободу і державну незалежність проти м осков­ сько-комуністичного поневолювача. Д овга дорога поверх 35 літ СУМ -у на чужині доводить до сполучення різних стежок та встановлення

270

єдиного шляху пізнавання своєї української осооистости та відчуття своєї української крови. Нагадуються слова Володимира Івасюка:

»Ідуть літа, то не біда, Тільки їх буде шкода, Що в мережеві доріг Ти знайти мене не вспів. Запроси мене у сни свої...« Устами виховників С УМ Україна співає до кож ної тут народженої української молодої людини: «Запроси мене у сни свої..." Відчуваючи глибоку духовість цих слів, як також гасла «Бог і Україна* та кличів «Честь України — Готов Боронити«, еміграційний СУМ передав дороговкази своїх попередників з рідних земель, опрокинув сумніви власного існування всяких Кубійовичів та вийшов на простір всесвітньої дії. В совєтській «Спортивній газеті« з 15 травня 1984 року спортовий політрук В. Стиркул писав: «Спілка Української Молоді розвинула гарячкову діяльність. Н а своєму Світовому Конґресі в Т о ­ ронто замериканізована С УМ вирішила перевести світовий Зліт С УМ у Льос Анджелес. Про мету цього збіговиська гадати не доводиться... На зимовій Олімпіяді 198 0 року в американському Лейк Пласіді було теж чимало нишпорок і гавкунів із СУМ... У квітневому числі спортового журналу »Старт« з 1985 року: написано: «В період зимових ігор 19 80 року в Лейк Пласіді молод­ чики з буржуазно-націоналістичної організації С УМ під захистом ам е­ риканської поліції в місцях перебування радянських спортсменів по кілька годин вдень розмахували транспарантами з антикомуністичними лозунгами, здійснювали інші ворожі акції...« У «Вістях з України« ч. ЗО з 1981 року написано довжелезну статтю про молодечі організації українських буржуазних націоналістів, головно бандерівську Спілку Української Молоді СУМ . М ож на б наводити чимало прикладів з совєтської преси. Історія розвитку Спілки Української Молоді на чужині — це ніщо інше як продовження довгої нитки руху С В У -С У М з 1920-их років. Це історія відважних помислів і широкої візії майбутнього для забез­ печення нашого будучого відповідно вивінованими засобами — допо­ міжними чинниками у вихованні української національно-свідомої моло­ ді. Виховними сходинами, мистецькими культурними одиницями, кур­ сами українознавства, ідеологічним унапрямленням та політичними ак­ ціями С УМ виковує українолюбство. Чуття любови до свого народу, яке наш селянин черпав від землі Стефаника, сучані покоління, народ­ жені без її коріння, черпають від її овочів її пісенної творчости, її культури, літератури, її історичного соку крови. Чорнозем, облитий кров'ю червоною — це кольори, які виковують українолюбство. Одино­ ка в діяспорі Спілка Української Молоді цими кольорами запалює іскру посвяти, зацікавлення політичним мисленням та ідеологією ук­ раїнського духа. Сьогоднішні сумівці є лицарями українського духа — — носіями української зброї навіть в задушливих еміґраційних просторах. Д орогі Подруги і Друзі! Я краз минає майже один рік від смерти великого носія українського духу Патріярха Йосифа І. У своєму за-

271

віщанні Блаженніший Йосиф писав: »Як Глава і Батько нашої Церкви старався я навчати й упоминати. Нераз, як Батько, закликав я до єдности благальними словами і як Глава Вашої Церкви напоумлював рішучим твердим словом, коли треба було збудити приспане сумління і вказати на пастирську від­ повідальність за духовне стаао перед Б огом і перед Церквою./.../ Всі мої переживання з того приведу — зневаги, душевні рани, словом, всі оці стріли лукавого« — нам відомі. Вони не були легші, як у в'яз­ ницях і на засланнях. І переживав я їх так само болюче, як пере­ живав передше в’язничні тортури. Та сьогодні я дякую Всевишньому за те, що мене били по тюрмах і били на волі! Дякую Йому за те, що мене били, а не величали раби!« На жаль, подібно, як в часах Хвильових, довкола нас сьогодні теж раби. Звертаюся до тих, які впродовж 35 літ на чужині орга­ нізують революційний С УМ з 1920-их років та в імені тих, які сьо­ годні є плодом цього процесу. СУМ — це фортеця боротьби проти ворога. Ця фортеця побудована на крові минулого та на полі сучас­ ного. В наслідку національного виховання ми запізнали землю Василя Стефаника, за яку боролися її герої, між ними провідні та рядові члени СВУ-СУМ -у. Ми виходимо у світ засипані чорноземом та облиті їхньою кро в’ю. Ми пізнали Тебе, Україно — хоч ворог і раб нама­ галися нас розсіяти на різні дороги. Ми свідомі того, що визвольна боротьба потребує .передусім молодої живущої крови. Ми свідомі також, що ті, які залишили рідну землю, мусять бути в авангарді. Ми мусимо бути рушіями оживлення націоналістичного світогляду в укра­ їнській спільноті, зокрема тепер, коли різні диверсійні впливи ворога та власних рабів намагаються цей світогляд збаламутити. Тільки тоді, коли зрушимо за собою загал маси української спільноти, коли вклю­ чимо у свої ряди кадри, які, здавалося б люблять Україну та, на жаль, не знають її нескореного духу та запалимо в них існру духа власної крови та допровадимо ті кадри до канівських гір, тільки тоді ми по­ см іємо притулитися до рідної землі та глянути у вічі Матері-України, яна з відкритими руками та заплаканими очима заспіває:

«Пройшли літа, то не біда, Дійсно їх не шкода, Бо в мережеві доріг Ти знайти мене зміг.«

272

АМЕРИКАНСЬКІ ЗАКОНОДАВЦІ В ОБОРОНІ ОКСАНИ МЕШКО Оксана Мешко Стотридцять два конгресм ени із Палати Репрезентантів вислали 5 серпня листа до Горбачова в Москву, домагаючися звільнення Оксани М ешко із заслання. О. М ешко відбуває покарання за неспра­ ведливе обвинувачення в Аяні, відлюдній частині С С С Р , і н і ц і а т и в у стати в обороні Оксани виніс Кристофор Г. Смит і Бернард Д ж. Дваєр, оба зі стейту Нью Д жерзі, в ЗС А. Ціла конгресова репрезен­ тація 14 осіб з цього стейту підписалася під заявою, покликаючись на артикул 100 Кодексу кримінальної процедури в С С С Р , який стверд­ жує, що особи, які терплять через важну хворобу, можуть бути звіль­ нені судом. О ксана Мешко була засуджена 6-го січня 1981 року на півроку важких робіт і п’ять років заслання вглиб С С С Р за »антисовєтську пропаганду й агітацію", за її активність в лоні Української Гельсінської Групи. Оксана Мешко пізнала сталінські концентраційні табори в роках 1947-55. За фахом вона — учителька. Якщ о видержить, то вона по­ винна вийти на волю наступного року. Українська активістка, борець за волю сво го народу, вісімдесятилітня О ксана Мешко, яка була кілька років тому проголошена Матір’ю Року, виявляє мужність і не піддається жорстокій долі. О ксана М ешко хворіє на ревматизм і високе тиснення крови. Заяву в обороні підписали сенатори і конгресм ени з таких стейтів: Нью Д ж ер зі — 14, Каліфорнія — 21, Пенсильвенія — 6, Ілліной — 8 Фльорида — 7, Маріленд, Масачусетс, О гайо — 5, Делавер — 1, Мічіґан — 4, Конектікут, Міннесота і Вірджінія — 3, Н орг Каролайна і О клагома — 2, Алабама, Аркансас, Небраска, Невада, Луїзіяна, Ю таг і Вермонт — 1.

273

ЖІНОЧА ДЕЛЕГАЦІЯ ОУВФ ЗДОБУЛА ВЕЛИКІ УСПІХИ В КЕНІЇ Декада жінни, яка розпочалася в 1975 році під покровом ОН, відбула цього року в столиці Кенії Найробі свою заключну сесію в при­ сутності понад 15 000 делегаток з цілого світу. Організації Визвольного Фронту - О Ж О ЧС У, ОЖ Я В У - вислали на цю конференцію своїх представниць. Поважна частина делегаток О УВ Ф були сумівки, які проявилися активно на цій важливій конференції. Для того, щоб заохо­ тити сумівську молодь активно включатися в оборону українських ж і­ нок-політв’язні в та поширювати правду про українську боротьбу за самостійність і стан поневолення України суґеруєм о нашим читачам підсумки ОЖ ЯВУ, які наявно показують успіхи дії української деле­ гації. Аналізуючи успіхи української делегації на Мінародній Жіночій Кон­ ференції в Кенії, треба пояснити мету нашої поїздки. Чому саме ук­ раїнські жінки у вільному світі вирішили взяти участь у цій Конференції? Нашою основною метою було видвигнути українське питання на міжнародньому форумі, а саме, нашу боротьбу за незалежність України. Ми старалися доказати жіноцтву цілого світу, що, хоча на попередніх Конференціях в М ехіко і Копенгагені було прийнято низку резолюцій в справі покращання життєвого рівня для жінок, в Україні ситуація не змінилася. Обставини, в яких знаходяться українські жінки, погіршилися. Українська жінка не може плекати своєї релігії, культури чи вихо­ вувати своїх дітей в українському дусі з огляду на масову русифікацію. А за будь-які спроби в цьому напрямку, звільняють з праці, запрото­ рюють в концентраційні табори на примусову працю, або до психушок. На Міжнародній Жіночій Конференції ми мали нагоду висловити свої турботи та поінформувати не лише офіційних і неофіційних деле­ гаток, але також місцеву і міжнародню пресу про поневолення У к ­ раїни М осквою . Наша присутність на численних семінарах була пос­ тійною загрозою для совєтської делегації. Ми не лише конфронтували совєтську делегацію, але рівночасно здобували прихильників в нашій справі. Зацікавлення було надзвичайно велике зі сторони багатьох делегаток, а особливо африканських. Вони не знали про Україну та її поневолення Росією від 1920 року. Вони не знали, що з цього часу Україна стала колонією російської імперії. Африканські жінки, які ще недавно були жертвами к о л о н і а л ь н о г о гноблення, хотіли якнайбільше друнованих матеріялів про Україну. Ми розповсюджували різного рода памфлети і брошурки про ук­ раїнських політичних в'язнів, про Україну і український нарід та релі­ гійні переслідування в совєтсьній Україні. Ми роздавали відзначки княгині Ольги, виготовлені С Ф УЖ О для відзначення Тисячоліття Х ри­ щення України. Нашим великим осягом було те, що нас, українок, було в Кенії до­ сить багато: 12 від Організацій Українського Визвольного Фронту і 10 від С Ф УЖ О . Кожного дня брали ми активну участь у форумі. Тому що ми репрезентували три різні організації, нам було дозволено

274

очолити і перевести три семінари. Під час сем інарів на теми: «Жінки — політичні в’язні в С овєтському Союзі« і »Жінки та діти в часі голсщу«. Залябула переповнена учасн иками.Тут ми мали змогу представити неспра­ ведливість і нелюдське знущання над жінками політв’язнями в С о ­ вєтському С ою зі, в чому нам допомогла, на наше велике здивування делегатка С овєтського Союзу. Вона заявила без найменшого ваган­ ня, що в С овєтському С ою зі є жінки-політв’язні і що вони націоналістки, які борються за незалежність України. Але, на закінчення додала, що їм /м о ска л я м / вже досить визвольних змагань. Просовєтські делегатки були розчаровані і заскочені цією заявою. Для нас це було великим успіхом, що совєтська делегатка підтвердила факт /котрий М осква постійно заперечує/, що жінон, які домагаються людських прав, вважається націоналістками і що російський режим, який претендує давати піддержку визвольним змаганням Третього Світу, нищить такі змагання у С овєтському Союзі. С воєю участю в Конференції ми зуміли видвигнуги питання незалежности України та визвольних змагань на міжнародню арену. Ми атакували совєтський режим під час семінару «Визвольні змагання в Ерітреї«; розкрили правду про створений голод в Україні в тридцятих роках, коли жертвою впало більше як сім мільйонів українців. Під час мовчазної демонстрації перед центром Й ом о Кенятта ми розлютили москалів і вивели з рівноваги до тієї міри, що вони заявили перед офіційними організаторами: що якщо нас не викинуть з приміщень О б’єднаних Націй, вони не братимуть участи в Конференції. Про нашу демонстрацію появилися статті на перших сторінках ке­ нійської преси. Про нас говорили на новинах в телебаченні. З нами переводили інтерв’ю канадський С іБ іС і та репортери міжнародньої преси включно з «Нью-Йорк Таймс«. Якщо б не було української делегації в Кенії, не було б і згадни про Україну і українських жінок, які роками караються в совєтських тюрмах і на засланні. Хто буде ставати в обороні Оксани Мешко, О ксани Попович, Ольги Гейко, Раїси Руденко, і тисяч ув’язнених жінок? Це є наш святий обов'язон! Д е краще, як не на міжнародніх конференціях, можна видвигати правду про ситуацію в Україні та формувати світову опінію? Нашим обов'язком є завалити російський диявольський режим, який як той пістряк, щораз дальше і глибше запускає своє коріння. Делегація ОЖ ЯВУ

275

е о м

г і ч

н

і

м

и

ГІРО ДОКТРИНАЛЬНІ ЗАРОДКИ КОМУНІЗМУ (Закінчення) б. — М анікеїзм. Зазначимо, що манікеїзм знаходить свій поча­ ток в релігії, яку заснував Мані /2 1 6 -2 7 7 /. Манікеїзм, як релігія, мав великий вплив не лише на Сході, але також на Заході. Згадаймо, що св. Августин перед наверненням був нікеїстом. Деякі дослідники вважають, що рух катарів — це останній вияв манікеїзму, як релігії. Мані вважав,, що на початку існували дві незмінні основні речі: світло /добро, часто ототожнюється з поняттям Б о га / та темрява /ототожнюється з злом, часто з матерією /. Обидві субстанції є віч­ ними та однаково сильними. Ця теорія твердить, що коли зударилися світло та темрява, повстали час та земля, які є вислідом прірви пер­ вісного дуалізму. Цебто, час та земля — це суміш світла та темряви. Побіда над темрявою приходить в зв’язку з визнанням існування, як незмінної основної речі, яку не можна знищити, а лише треба від­ ставити на її місце. Раз виженеться темряву в її царство, немає небезпеки, щоб вона знову ввійшла в царство світла. Тому основною метою манікейської етики — очищувати себе. Так само, як в манікеїзмі світ уважається вислідом боротьби між світлом і темрявою, так всі секти, котрі аналізуємо, будували всю свою теорію на боротьбі двох понять. в. — Впливи жидівської віри та традиції. Відомо, що жиди /в ж и ­ ваю це слово не зневажливо, як хочеться вмовити в сучасну укра­ їнську людину, а тому, що це історичне ім’я, під яким довгими століттями проходили українсько-жидівські відносини. Жиди ждуть на свого месію по нинішній день. Ж идівська ментальність ототожнювала месіяністичну ідею з можливостями запровадити царство справедливости, доброти та миру на землі. З другого боку — відома жидівська традиція прославлення сили. Ренан говорив про цей нарід, як про нарід «твердого хребта«. Це лише частина тих прикмет темпераменту, що відкривають нам таємницю, чому стрічаємо в їхній історії так багато вождів та керівників революційних процесів, як також ватажків різнорідних повстань. На жаль, і це питання не відкриває глибокої таємниці, чому вони ішли, як стадо овець в ні­ мецькі млини смерти. В середньовіччі жидівське населення Европи стоїть чисельно на дру­ гому місці після християн. Жиди відіграли поважну ролю в подіях цієї доби. Існувала жвава комунінація між християнами і жидами, обидві релігії мали взаємний вплив одна на одну. Згадаймо хоч би, що наш звичай — який є спільний усім східнім християнам — замаювати зелен­

276

ню приміщення на зіслання Святого Духа походить від жидівсьного свята »кучни«. Отже немає дивоти, що жидівські елементи в єресях та соціяльних заворушеннях — існуючі і важливі. Однак, головне вихідне заложення цих рухів — це ідеал та дійсна апологія, похвала убогости. Тут запримічуємо прямо харизматичну при­ наду, через яку діє убогість. Цей »культ бідности« доходить до зеніту в тих часах, які Гвізінґа назвав виїм ково влучно «осінню середньо­ віччя». Не м ожем о поминути факт, що в певнім хронологічнім порядку цей процес включає постання чинів, які жили виключно з милостині, го­ ловним чином францискани, що живуть скромно, одягаються бідно, домінікани, рух »духовників« та Б ож і трубадури. М іж суто політичними рухами з релігійними закрасками знаходимо приклонників Колі ді Рієнці, революцію монаха Савонаролі в Флорен­ ції, Вікліфа, Яна Гуса на чехах, Арнальда де Вілянова, Кастріля, йоакіністів з героїчним аскетизмом та багатьох інших, які спричинили чималі с о ц і а л ь н і потрясения і заворушення. За світськими рухами з певними, більш чи менш скривленими релігійними заложеннями, окривається все певна ідеологія. Як можна окреслити ідеологію? Досить задовольняюче поняття ідеології подає нам еспанський філософ Хосе Ортеґа і Ґассет в своїй праці «Іс­ торія, як система" /М адрид, 1942 р./. В ній твердить, що існує в к о ж ­ ній добі певна система ідей та вірувань, принципів, схем вартостей, ідеалів, стремлінь, що творять те, що Ранке звав «дух часу<< та вирисовують профіль доби. Ці всі поняття, системи вартостей мають взаєм­ ний вплив. Д о певної міри одне спричинює друге, та твориться духова атмосфера, в якій живуть люди. Це — ідеологія, яка творить ментальну структуру доби та надає певні суспільні директиви громад­ ському життю. В другому сенсі уважаємо ідеологію, як раціональну побудову, яка вживається, щоб служити інтересам, що не зродилися, ані не можуть оправдатися в імені раціональности. Середньовічна система ідей спиралася, самозрозуміло, на христи­ янськім порядку. Згідно з цим структура суспільства, с о ц і а л ь н и й устрій та політично-громадська побудова творять порядок, який вложив сам Б ог в телеологічнім пляні сотворения. Ляндсберґ писав, що середньовічне суспільство побудоване на потрійнім поділі /духовенство, шляхта та звичайний, рядовий — «третьорядний/, вічний поділ, який зробив сам Бог. Вважалося, що потрійний поділ походить з потрійного ієрархічного поділу ангелів. Ця дійсна «канонізація" існуючого суспільного порядку, залишала мало місця для змін чи еволюцій. Це один погляд на справу. Але існує другий, зовсім протилежний. М ожемо глянути на ці концепції, як на концепції, що зрушують до змін, до відновлення. Це приходить в зв'язку з бажанням переробити існуючий суспільний лад, щоб він уподібнювався, як найбільше до не­ бесного. Хочеться перетворити суспільство в царство Боже, перевести в життя всі поучення Ісуса Христа. Це бажання стрічаємо безпосе­ редньо, посередньо або зовсім ухиленим в деяких струях понять, які

277

проходять через інтелектуальне та духове життя середньовіччя. Це течії, що бажають повернутися до джерел, до первнів, в яких повинна включатися та якими повинна жити людина, а через людину все сус­ пільство. Тут ступаємо на шлях суспільно-релігійної онови та зміни. Завершення, »тельос«, цього суспільно-громадського процесу — це зміна людини та суспільства, сам ого християнства як світа — »крістіянітас«. Треба звернути увагу на певний первісний модель, вихідний взірець: сумнівна первісна спільність в початку людства, в часах, коли ще не було плями первородного гріха. Цей первісний стан речей мав знайти вислів в скромному, бідному житті перших християн, де всі були бра­ тами. Туг м ожем о покликатися на евангелиста Луку або на Тертуліяна. Тертуліян згадує, що для поган причиною скандалу був факт, що християни звали один одного братами. Взагалі, в перших авторів знаходимо думку — між іншим і в Тертуліяна, — що християн не ділить власність, бо вона є спільна для всіх, а єдина річ, яка є осо­ биста — це дружина. Це дуже нагадує євангельську та біблійну убо­ гість, ян також с о ц і а л ь н і інституції старозавітнього жидівського народу. Ці моделі в дійсності зливаються в один: повернення до стану невин­ ности, чистоти, духової прозорости та убогости, які питомі передгріховному станові. Вслід за цим, в шуканні та змаганні, щоб осягнути цей модель, що являється зародком, головним мотором та метою месіяністичної надії, середньовічна система ідей та її концепція, що побудовані на­ вколо Христа, почали переживати глибоку та чим раз більш постепенну незрівноваженість, яку м ожем о схарактеризувати, як затрата духової та інтелектуальної позиції людини та груп. Ці групи »асуспільних« — несуспільних типів, — почали розмножуватися, пройматися фанатизмом, визначатись войовничими характеристиками, в другій половині середньо­ віччя. Тут стрічаємо скомплікований процес ностальгій, прагнень та к о ­ лективних ілюзій, євангельських та біблійних понять, схрещуваних з ідеями та інтерпретаціями Св. Отців, які були оцінювані хибно, без відповідного підготовлення, часто дослівно, що доводило до їх скрайної деформації. Ян бачимо, сама назва всіх елементів виглядає хаотично. М ожна собі представити, які хаотичні релігійно-суспільні проекти ставились на двох паралельних фундаментах: зміна людини вслід за ідеалом євангельської убогости та соціяльна реформа на базі первісної спільноти, первісної »коммуніо«. Це два полюси навколо яких незмінно кружляли програмові прагнення та бази різних єретично-соціяльних рухів. Однак, ми багато говорили в цій статті про соціяльно-єретичні рухи Середньовіччя. Але, де шукати їхній доктринальний зародок, де шукати головне ідейне джерело цих рухів? А пріорі м ожем о відповісти на це питання кажучи, що доктринальне джерело соціяльно-єретичних середньовічних рухів та їх концепцій, зна­ ходиться в оригінальній концепції, побудованій на широкій інтерпрета­ ції євангельських традицій, яка допроваджувала до популяризації убогос­ ти, до її »сирої«, так скажемо, оцінни. Над цим питанням зосереджено багато уваги в історії с о ц і а л ь н и х ідей та в історичній соціології релігії. Не залишили з боку це питаннл і марксисти. Однак, вони зводять все до боротьби кляс, хоч ніколи

278

не згадують, що М аркс не відкрив це поняття, а єдине, що зробив — це спростив, одичавів ряд ідей. Навіть саме слово »пролетаріят« — воно сире і образливе, бо, як оцінити »пролетаря«, яком у було суджено створити бездітне подружжя? Однак питання »тонкощів« та «вуль­ гарности" марксівських понять вимагало б окрем ої статті. Над цим питанням зупинимося в недалекім майбутнім. Ці доктринальні корені визнають, як вихідний пункт, об’явлену тра­ дицію, євангельську благовість, Святе Письмо та Отців Церкви. Однак, їх зміст і дух є перекручені та падають жертвою інтерпретативних мані­ пуляцій, все по лінії хворобливого піднесення, що допроваджує до серйозних ухилень справжнього божевілля. Це — спільна риса. Для прикладу, в питанню, що зараз аналізуємо, одна з головних засад християнства — особлива увага та любов до бідних, «повні ласки перед Господом«, за Л укою — перебільшується та скривлюється в нечуваний спосіб: бідні ставали дійсним образом Б ож ого порядку на землі, портрет, представлення та особисте втілення Господа Бога, повні Його духа, Христові альтер-еґа, людські храми. Цей характер участи в божестві надавав глибокого містично-релігійного значення, одягав в св о ­ єрідну імманентну святість, овивав авреолом пієтизму, бо в убогих від­ бивалися риси святости, подібно, як ориґінал відбивається в копії. Точні­ ше — бідні перетворювалися в ікони. «Народне відчуття — пише Тавні — надало майже божественного блиску убогості та милосердю, яким улегшувалася, бо бідні були Б о ж и ­ ми приятелями. В кращім випадку бідних уважалося за Господнє пред­ ставлення». Подібні поняття стали зародком палкого популяризму на тлі замкне­ ного суспільства, сильно феодалізованого, ієрархічно поділеного на вер­ стви. Нижчі суспільні шари прийняли з ентузіязмом донтрини, що за­ мінювали їхню соціяльну беззначеність в найвищу релігійно-соціяльну оцінку. Народні маси звали себе «Божим народом«, але в новім значенню, бо освячення приходило лише з убогости. Це вияснює не лише силу, яку надали ці поняття повстанням та заворушенням в добі, коли 90% населення належало до убогих верств, але головним чином закраски релігійної містики та с о ц і а л ь н о ї субверсії, якими характери­ зувалися. Релігійна криза зв’язувалася з соціяльною, а доґматичний та дисциплінарний непослух з с о ц і а л ь н и м непослухом. Харизматичне пондття убогих в наслідку доктринального процесу об’єктивізації продовжується та завершується в харизматичнім понятті убогости, як положення, концепція, що представляє завершення про­ цесу, коли це положення встановлюється в керівну схему для нової будови християнства. Міт убогости освяченої відблиском божества — це специфічна закраска всіх цих єретично-соціяльних рухів. Цей лейтмо­ тив, що повторенням відбиває велику та панівну колективну ілюзію, виглядає нам чимось дитячим, іраціональним, неясним та неможливим до вияснення, але таким не представлявся для сучасників, для яких було повним значенням та основних вартостей і тому є вагомого значення для історика або зацікавленого взагалі. Всі ці ідеї кружляли навколо поняття вини, гріховного упадку людини. Діялектика, якою оперують, є все та сама. Вихідною точкою — це об’яв-

279

лена правда, біблійні тексти та писання Отців Церкви, з додатком хибної, тенденційної інтерпретації. Недоцінення нижніх с о ц і а л ь н и х верств — звичайне явище середньо­ віччя. Інтелектуали прямо не визнають їх. Візьмім лише кілька прикла­ дів. В нас окреслюється їх звичайними назвами »сірома«, »чернь«, »смерди«. Француз де ля Марш згадує, що геройські подвиги одного селянина Ґанге були б заслужили на згадку, якщо б він був »людиною добра«, а не найнижчої суспільної верстви. В цій легкій аналізі деяких доктринальних зародків комунізму ува­ жаємо цікавим та норисним переглянути деякі поняття брошури »Де дівітііс«, що появилася на острові Сицілії між 418 та 427 pp. Ця праця невідомого автора являється чи не першим доктринальним ви­ кладом комунізму в християнській Европі. Тут треба зазначити, що західня цивілізація /д о якої входить та­ кож схід Европи/ єдина в світі, яка витворила ідеології. Комунізм та з ним і марксизм — це вияви західньої культури, хоч вияви патологічні. В згаданій брошурі знаходимо думки та головні заложення спіль­ ні всім єритично-соціяльним рухам середньовіччя, які являються доктринальними зародками комунізму в марксівсько-большевицькій версії Кармельо Віняс і Мей в своїй докладній аналізі твору »Де діві тііс" згадують, щ о моттом для автора служить євангельський в и с л іе »продай все, що маєш та дай бідним«. Христова убогість та наслі­ дування цієї убогости першими християнами — це приклад, повний вартости для християн усіх часів. І тут криється ядро ідей незнаного автора: християни, що не сповнюють це поучення, не мають можливости спастися. З тим тісно пов’язана інша ідея: внутрішня нелегаль­ ність, внутрішнє зло багатства та своєрідне іманентне зло багатих. Згадка про порядок в сотворенім світі, де всі однаково користують­ ся Божими дарами — світлом, повітрям, природними багатствами, — це недвозначний натяк на буцімто «нелегальність" та »неприродність« несправедливого присвоєння та розподілу. В закрученій полеміці автор відкидає, що режим без жодних зрізничковань внеможливлює мило­ сердя. Дуже просто, на ментальність автора, якщо б не було багатих, не було б бідних. Надто проста розв'язка, яку часто чуємо сьогодні... »Де д ів ітііо уважає, що єдине право на приватну власність — це конечна потрібність. Засуд власности накладається також на спадок. Дивно звучить знайти це саме негативне оцінення спадкового права в V ст. по Христі та В «ПОСТУПОВИХ С О Ц ІА Л ІС Т ІВ " XIX ст. Цей короткий перегляд середньовічних комуністичних рухів мав за головну мету доказати, що комунізм — це не явище виключне нашої упривілейованої лихами доби. З другого боку, ознайомлення з ідеями минулого, з процесами мало або взагалі невідомими допомагає нам більш обґрунтовано приступати до аналізи та поборювання сучасних патологічних явищ в світі ідей. Погляд на ідеї минулих століть, свідомість, що сьогодні в пляні ідей малощо нового, витворює в кож ного з нас почуття наукової скромности, що виїм ково потрібне в шуканні, ширенні та боротьбі за правду. м. ш .

280

Наиla ■Кцлт^а -NlucmeyJoo

Один з кобзарів з походу українських військ ва Київ в 1919. р. Для тих українців, які дорожать українською культурною спадщиною, болючим залишається факт, що наша історія сповнена безліччю кривд, нещасть, трагедій та ганебних злочинів супроти українського населення. За живої людської пам’яти найбільш жалюгідний злочин в Україні — — це штучно створений М осковю голод у 1933 році, в якому вимерло понад 7 0 0 0 0 0 0 українського люду. Сьогодні, на превеликий жаль, приходиться тяжко переконувати людей, помимо навали доступних матеріялів, живих свідків і т. п., що Україна перетерпіла такий голод. На

281

підставі історичних даних приписується цей злочин «товаришу Сталіну" з його вислужниками, які без надуми ввели його теорію в практику. Але Сталін не тільки тим вписав себе в Чорну Книгу Злочинів! Не см ієм о також забувати ті злочини, які розміром не рівняються із народовбивством, але в яких Україна також потерпіла через зни­ щення культурних та мистецьких здобутків. Зокрем а звертається ува­ гу на трагічне знищення »кобзарщини«, — злочин, про який рідко чу­ ється, а який відбився в значний спосіб на дальшому розвитку ук­ раїнської народної творчости. У 30-тих роках за каденції Сталіна, було наказано /лише ніхто до того не признається/, щоб зліквідувати всіх тодішніх представників кобзарського світу. Я к це сталося і чому? Можна припускати, що знищення наказано тому, що кобзарство своїм мистецтвом і традиціями представляло собою певну загрозу. Про яке число кобзарів і лірників могло тут розходитися, що вони так легко своїми піснями й музикою залякували панівні власті? Не було їх ані 100 000, ані 10 000, ані, мабуть 1 0 0 0 /? /, але ледве кілька сотень. Виходить з того, що мала горстка старшого віку співаків-бандуристів, лірників, між ними значне число сліпців, бідних і калік, тво­ рили народню силу, яка загрожувала с о ц і а л і с т и ч н о м у раю. Як інакше М о ­ сква сміла б оправдати свої вчинки? М ожна прийти до висновку, що українська народня музична культура — це сильніша зброя від гар­ мат, крісів і нуль??? Старшого віку кобзар із золотострунною бан­ дурою, лірник із гом інкою лірою і т. п., рівнялися ІЗ С ОТНЯМ И молодих озброєних козанів. О сь якою силою диспонувала культурна спадщина! Заторкнувши справу ліквідації кобзарів, потрібно ствердити, що на превеликий жаль, бракує точних даних про «знищення кобзарщини«. Проте можна надіятись, що коли про цю справу більше згадувати, то тим легше буде колись дійти до остаточного висновку. Про лікві­ дацію кобзарщини існують чисельні докази, але існують також великі розбіжності в даних і тому власне дуже важливо уточнити їх. Тут по­ дається ряд подібних згадок, тверджень, зізнань і т. п., з яких трудно дійти до конкретного заключения, чи дійсно трагедія кобзаршини ста­ лася в одному році та в одному часі? 1. Микола Горбаль, член української Гельсінської Групи, написав поему »Дума«, яку присвятив тим кобзарям, «які згинули в 30-их роках«. 2. Олекса Веретенченко згадує про знищення кобзарів у своїй поемі »1933«. /Ч и справа голодомору, чи ліквідації?/ 3. Дальше приходять розбіжності, коли Леонід Плющ у своїй книж ­ ці «Карнавал Історії" та у розмовах з людьми згадував, що за Ста­ ліна в 1933 році /коли в іншому місці в своїй поемі згадує 1935 р./ знищили кобзарів, співців, яких навантажили на поїзд, повезли геть та слід по них пропав; а ще далі в іншому випадку Плющ свідчить, що у Харкові «розстріляно понад 2 0 0 сліпих козацьких бардів«. 4. Недавно, тому в останніх роках в Україні, живий кобзар /неподане прізвищ е/ зізнав, що у 1933 році більшість кобзарів вимерло під час голоду, тому, що вони були залежні від того, чим їх люди вгощали. 5. В іншому місці довідуємось, що в 1933 році зібралися всі народні співці, кобзарі і лірники «на якомусь з’їзді", після чого слід

282

по них пропав... баржою потопили на Волзі. 6. Далі можна довідатись, що зимою 1 9 3 4 /3 5 був оголошений З'їзд кобзарів у Харкові — де з’їхалося їх біля 300, мабуть між ними 50 справжніх кобзарів, решта лірники і вуличні співаки. Посадили їх усіх на поїзд та вивезли в яр, 40 км поза межами Харкова. Там випустили їх серед снігів, де вони повмирали із голоду та холоду, а то навіть говорять, що їх повистрілювапи. 7. Найпізніша дата, яка подається про знищення кобзарів, це зіз­ нання бандуриста Ф. Глушка, який сказав, що в 1937 році у Харкові позбирано 70-100 кобзарів, яких вивезли за місто та порозстрілю­ вали за «підривні пісні«. 8. Найбільше число знищених кобзарів, яке до тепер подано серед усіх зізнань, знаходимо в книжці відомого Дмитра Ш остаковича, в якій твердить, що серед 30-тих ронів у Києві застрілено 1000 нобзарів, лірників, бандуристів, співців. Прочитавши повище, виходить, що з кобзарями сталося щось тра­ гічне. Якщо кожне зізнання містить у собі правду, то тодішні окупан­ ти України винищили кобзарщину між роками 1932-1937. У поданих примірниках видно не тільки розбіжності в часі і місці знищення кобзарів, але також у кількості зліквідованих. Виникає основне питання, скільки було кобзарів в Україні в 30-тих роках? На підставі обчислень, зроблених в часі З’їзду Південно-Західного Імператорського Гегографічного Товариства в Києві в 1873 році, можна зробити певні, обмежені висновки й припущення. Це товариство обчисляло кількість кобзарів в Україні, щоб краще довідатися про «відмираючу старовинну галузь народної творчости«. О тжеж нещаслива година грозила кобза­ рям вже навіть 100 років тому назад. Товариство зробило вірогід­ ний висновок, що Остап Вересай /1 8 0 3 -1 8 9 0 / був останнім представ­ ником кобзарів, який умів на кобзі грати, знаючи старовинні пісні й думи. Тридцять років пізніше запримічується велика зміна! На ХІІ-ому Археологічному З’їзді виявилося, що Вересай не був тим останнім. Відомий бандурист Гнат Хоткевич зібрав довколо себе кобзарів і пред­ ставників народного музичного мистецтва з найглухіших куточків У к ­ раїни. Кобзарі зійшлися: Г. Пархоменко з Чернігівщини, М. Кравченко з Полтавщини, І. Кучугура-Кучуренко з Харківщини, а також І. Нетеса, П. Древченко та П. Гашенко. З ними виступили також три лірники С. Веселий, І. Зозуля із села Деркачівки. Н а З’їзді кобзарі та лір­ ники познайомили учасників з думами та історичними піснями, опісля проспівали ряд побутових, гумористичних та сатиричних пісень, а лір­ ники ще й псальми та канти /сольо, дуетом, терцетом/. Закінчили вони спільним виступом із троїстою музикою, під орудою Гната Хоткевича, в формі оркестри українських народніх інструментів. С воїм зацікавленням, змаганням і хистом Хоткевч відкрив очі інтелігенції, тан що бандура і кобзарське мистецтво відчули певне відродження. Якраз у тому році, 1903, оприлюднився список живих кобзарів, заходами Археологічної Ком ісії. Н а Київщині не було ані одного коб­ заря! Але за це Харківщина мала 28 кобзарів, 3 7 лірників; Черні­ гівщина мала 6 кобзарів, 21 лірника; Полтавщина мала 9 кобзарів, 15 лірників, що всіх разом начислювало 43 кобзарі, 73 лірники. Щ о могло

283

статись у наступних 20 років, що довело б видатного бандуриста Василя Ємця, у своїй книжці »Кобза і Кобзарі« /1 9 2 3 / помістити припущення, що мабуть не лишилося кобзарів в Україні, ноли вже зрячі кобзарі /не тільки сліпці!/ почали гинути, як наприклад, кобзар Гамалія в Києві в 1921 році. Щ е кілька років пізніше вийшли на верх інші відомості про труднощі кобзарів. На початку 30-тих років кобзар Дем'ян С имоненко знайшовся в скрутному положенні. Мілі­ ція забороняє йому заниматися кобзарством та виживати із нього, /подає Хотневич у своїй ненадрукованій праці «Матеріяли про коб­ зарів та бандуристів«/. Очевидно, після таких ускладнень приходять з часом наслідни великого голоду та жорстокіше переслідування кобзарщини. Чи вдалося комусь врятуватися від тих злиднів? В 1939 році скликано в Києві першу Республіканську Нараду Кобзарів і Лірни­ ків України. Чи можна було совісно сподіватися учаснинів? Скільки їх могло б прибути? На великий причуд прибуло 37 учасників на нараду, м іж ними Ф. Кушнерик та C rop Мовчан — 2 справжні сліпці. Мабуть Б ож им Провидінням ці кобзарі збереглися разом із лірниками від нещасливої долі своїх побратимів. Дивним є, що аж таке велике число кобзарів-лірників зголосилося! Дивно також, що вони могли довіряти, що на тому З'їзді ніяка кривда їм не заподіється, особливо, коли щойно такий короткий час минув від нещодавніх трагічних подій. Загально відомо, що під сучасну пору далі не є »модним«, щоб панівні власті заохочували та підтримували «консервативно-традиційні форми« будь-якого народного мистецтва. Причина проста, тому, що ті форми заохочують до вияву націоналістичного характеру даного народу, що тим самим шляхом не можна служити інтересам імперіяльної машини. Під таку рубрику зачислюється традиційна форма ук­ раїнського кобзарства. Отжеж, не дуже тяжко уявити, який може сьо­ годні існувати стан старо-української традиції кобзарів та лірників. Матеріяли свідчать, що кобзарі існують як цілком рідкісні одиниці. В 1967 році було зроблене припущення, що Авраам Гребінь із села Дмитрівна, М енського району, Чернігівської області, був останнім лірником, помер 29-го грудня 1961 року. Найновіші відомості згаду­ ють, що із справжніх кобзарів ще живий сьогодні Григорій Кирилович Ткаченко, а подібно говориться, що вже єдиний лірник України залишився Павло Чимерський /сліпець/. Беручи до уваги, якими цифра­ ми могла диспонувати кобзарщина у своїх найкращих, хлібних часах, смутним явищем видніє доля українських кобзарів і лірників. Сьогодні, тут на Заході, знаходяться люди старшого і молодшого поколінь, які цікавляться та завзято обстоюють інтереси кобзарського мистецтва, у різних його видах. Потішаючим явищем є те, що знання назбиране протягом років, передається із покоління в покоління, і що коло кобзарських ентузіястів збільшується. Працівникам на кобзарській ниві належиться признання та підтримка від української спільноти, якщо вже не тільки самий подив. Особливо тому, що знається, в яких труднощах розвивається кобзарство на Рідних Землях. Сьогодні бан­ дура виробила собі заслужене місце на всіх сценах перед українською та чужинецькою публіками, але на тому не см іє справа народніх інструментів кінчатися! Зиновій Ш токалко, славний бандурист-віртуоз-кобзар вважав, що не тільки повинні б творитися капелі чи гуртни

284

Д-р Л. Мазур автор статті зі своєю кобзою

6андуристів/-ок/, але дуже бажаним є, щоб формувалися ансамблі народніх інструментів, до складу яких, разом із бандурою, входили б цимбали, ліра, сопілка і т. п. Такими ансамблями віддзеркалювалася б питоменність української народної музики і мистецтва. Слідкуючи за дальшим поступом та успіхами «Кобзарського Брат­ ства", мабуть буде цікаво довідатися про черговий крок у постепен­ ному розвитку оркестри кобзарсько-народніх інструментів. Н а під­ ставі довших дослідів, різних зібраних матеріялів, рисунків та фото­ графій, Ю рій Бабчук /мистецький керівник/, зумів зложити українську ліру /подібні назви — риля, реля, лєрва/, на якій тепер вивчає грання. Ліра, входячи в інструментальний склад »К.Б.« із бандурами та цимба­ лами, надаватиме вигляд та нагадуватиме звук оригінальної Першої Оркестри Українських Народніх Інструментів, яка постала в Харкові 1902 року, завдяки невтомним старанням Гната Хоткевича. Щ е тоді, створивши оркестру із бандур та лір, Хоткевич підкреслював факт, що на Україні ліра завжди була супутницею бандури. Великий Кобзар Тарас Ш е вче нко в своїх творах писав про лірників, які жваві вони

285 лш

були та як спритно вміли вигравати музику до танців. Микола Л и­ сенко, в пізнішому часі, схарактеризував лірників тим, що на його погляд вони навіть були більш живучі у своїх виступах від банду­ ристів. Тому можна розуміти, що поєднання бандуристів із лірниками поширило й побільшило розмір і якість спільних виступів, тому, що їхні репертуари збігалися, за винятком кантів і псальмів, яких кобзарі не співали. М ожна танож вірити, що сучасний «єдиний лірник України — — Павло Чимерський«, радів би, довідавшися, що зродилася українська ліра в руках молодого покоління, тут на Заході. Він міг би подумати, що його особиста праця і труд не пішли на марне, що таки не дасться українському лірництву зникнути з лиця світу, як росі на сонці. Для кращ ого загального обзнайомлення потрібно додати кількома словами про характеристику ліри, з яких головних частин вона скла­ дається, та як можна з неї видобувати звук. Перш за все, це інструмент дерев’яний, у більшій мірі, його складові чатини із природніх матеріялів. Корпус ліри дещо нагадує вид Гітари із дуже короткою шийкою /глядіть фотографію/. Вздовж корпуса натягнуті три струни, які прикріп­ лені кілками до шийки. Дерев'яне коліща вставлене через проріз у верхній деці корпуса, нормально лиш заторкує струни. Під час грання, крученням корбою коліща спричинює тертя і струни приводить до звуку. При створенні звуку, дві крайні струни /б а с і тенор/ ставлять симпа­ тичні стоячі тони, які супроводжають мелодійну струну, на якій гра­ ється, притискаючи пальцями клявіші, які вставлені в клавіятуру, розм і­ щену вздовж середньої частини верхньої деки. На кінець, справа під розгляд та розв’язку читачів цих рядків. У 1903 році відомий український фолкльорист Порфирій Демуцький ви­ дав у Києві книжку під назвою «Ліра та її мотиви«. Для тих, хто цікавиться лірою, вона є незбагнутим джерелом інформацій. Хто мав би кращі відомості про ту книжку, проситься звертати на адресу: The Kobzar Brotherhood, с /о A. U. G. В. (Bolton Branch), 99 Castle S treet, Bolton BL2 1JP, Lancs., England

Д -р Любомир Мазур «Кобзарське братство»

286

ВАСИЛЬ СТУС

Василь Стус народився 1938 року в селі Рахнівка, Гайсинського району на Вінничині. Не належав до комуністичної партії. Служив в армії, працював у шкільництві як викладач літератури, шахтарем і газетним робітником. Від 1964 року працював аспірантом літератури АН УРСР, звідки його вже в 1965 році звільнили. Друкувався у періодичній пресі від 23-го року свого життя. Перша добірка його віршів появилася у журналі »Дніпро« за жовтень 1963 рік. В підсовєтській Україні збірок його віршів не друкували окрем ою книгою. За висловом поета їх »арештували« і зняли з пляну друку у видав­ ництві «Радянський письменник". 1965 року у київському театрі »Україна« до присутніх глядачів в обороні заарештованих дисидентів промовляли Д зю ба і Чорновіл. Розповідає В. Чорновіл: »... а потім схопився з місця Стус. Він не по­ винен був виступати, це не готувалося. Але ж ти знаєш Стуса! Скрик-

287

нув він на залю: зараз звертаюся не до українців, а до тих людей ін­ ших народів, які тут сидять, до росіян, до євреїв... Учора схопили українців — завтра прийде ваша черга. Д освід історії вчить усіх, тому помагайте боронити українців, цим ви виступите не лише за діло правди, але й захистите своє власне завтра, свою свободу. Від імени ук­ раїнців я вам обіцяю: якщо завтра наші кати кинуться на вас, ми станемо на боротьбу поруч з вами, як сьогодні ми боремося, ря­ туючи наших братів. Чесні люди всіх народів, що живуть нині на землі України, повинні згуртуватися для спільної оборони своїх мучеників..." Взявшись за руни, всі три промовці вибігли з кінотеатру, хоча знали, що за годину їх прийдуть арештувати. Василь Стус одружився з Валентиною Попелюх, від якої має сина Дмитра, народженого 15-го листопада 1966 року. Н агінка на Стуса почалася скоріше: його звільнили в червні 1966 року з посади стар­ шого наукового співробітника архіву в Києві, а від 1968 року був звільнений з усіх посад. Причиною цього стала його активність в обо­ роні переслідуваних українських культурних діячів. Тим часом творчість здібного поета знаходила все більше читачів. В країні поезії Стуса ширилися у відписах, що рятувало їх від зни­ щення. 1970 року появилася перша збірка поезій Стуса »Зимові Дерева«, у В-ві «Література і Мистецтво« в Брюсселі /Бельгія/, без відома автора. Вступ до збірки написала Аріядна Ш ум , а мистецький портрет долучений до збірки у виконанні мистця Б. Довгаля. Збірка віршів на 195 сторінок ділиться на три частини. Друкувався в «Українському Віснику« ч.1 і ч.З за 1970 рік. Висту­ пав в обороні переслідуваних борців за права людини та національ­ них прав В. Мороза, С. Каравансьного, а від 1972 року — в обороні Ніни Строкатої. В січні 1972 року відбувся зорганізований погром української ін­ телігенції в Україні. Помешкання Стуса в Києві на вул. Львівській 62, кв. 1 обшукали 12-го січня і 4-го лютого 1972 року. Забрано у нього півсотні книжок і зошитів та приватних листів. Не всі матеріяли пред­ ложено на суді для обвинувачення. КГЬ вилучило у Стуса такі ма­ теріяли: «Тихий майстер дитячих іграшок* /зб ір ка / Б. Корсуна, «Пос­ тать голосу« і «Крик з могили« Чубая, «Де зараз ви, кати мого народу« Василя Симоненка, листи Голобородька, Віри Вовк, книги Ясперса «Кірхеншафт унд Авсблік«, «Зелений інтеграл« Ліни Костенко, «Веселий цвинтар«, «Зимові дерева«, листи С. Тельнюка про «Феномен доби«, «Інтернаціоналізм чи русифікація" Дзюби, книгу Карла Ю нґа «Архети в символіці снів« /в розм ові/, «Каппа Хреста« Віри Вовк, «Братство ГЗСС« Євтушенка, «Базар« Емми Андієвської, «Крутий маошрут« Ассонової, збірку Казиміра Едменіда в укр. перекладі, конспекти статтей Грушевського до революції, понад 20 зошитів вузівських конспектів, біля 10-ка чернеткових зошитів із віршами та їхніми варіянтами. Помешкання Стуса обшукали. «Нишпорили вони в моїх паперах, а син Дмитрик сховався від них під крісло. Дивився зляканими очи­ ма з-під споду малий, а розумів, що вороги в хаті. Обвинувачення зроблено на підставі двох творів - есей про творчість Павла Тичини та

288

другий — аркуш паперу з чотирирядковим віршем, якого Стус прочитав з задернуватим молодецтвом: «Кубло бандитів-каґебістів Злодіїв і відставників, У стольному засіли місті Як партія большевиків«. У вироку Стуса було пізніше записано: «Находясь в доме отдыха, обвиняемый Стус В. Г. ра сска за л , свидетелю... анекдот про основоположника коммунистической партии и С оветского Союза*.. Про своє слідство Стус розповідав: «Наймерзенніше, коли панове ґебня доводять, що вони теж українці. Був на слідстві таний місяць, коли вони... хібащо шараварів не вдягали і гопака не кидались переді мною — все решта було*. Під час слідства Стуса возили 5-го травня 1972 року на психіятричну експертизу. Василь із тиші слідчого ізолятора — де говорилося шепотом — вигукнув на всю тюрму: «Василя Стуса мають везти в бо­ жевільню в Павлівєьку лікарню!* Нечуване на створені умови совєггсьного слідчого ізолятора «зухвальство*. Начальник тюрми, один з вірних псів совєтської бездушної' системи, виматюкався на Стуса і бив його кулаками... Та Стус мовчав, не дав жадних зізнань, а слідчих каґебістів прямо обізвав «сталінськими пса­ ми*. Судді пописувалися за відомою етииою правлячої совєтської лю ­ дини, лаялися нецензурною м овою , грубо лаяли свідків, коли ці д а­ вали невигідні для них свідчення. Хоч Стус відмовився від адвоката, домагався літературних експертів — не осягнув бажаного. Адвокат, за­ мість допомагати Стусові — допомагав ... судді. Василя Стуса засудили на підставі 62 статті ч. 1 — 5 років концтаборів і три роки заслання. Реченець почали рахувати йому від 13-го січня 1972 року. З Стуса обтягнули 282 карбованці і 92 копійки, як судове обтягнення за проведення експертизи, сплату приїзду свідків до слідчого, приїзду свідків на суд. Щ е 1972 року Стус називав країну Великого Хама своєю Віт­ чизною, бо ще не міг зважитися на відмову від неї. Але Стус вже піднявся на формальні параграфи «совєтської держави* і пише: «Янщо на твоїй рідній землі тебе розпинають за любов до неї, за бажання в поті чола працювати для свого народу, тоді доведеться змиритися з тим, що в тебе є рідна земля, але не має рідної країни. Вона ж бо стала країною твоєї неволі, вона обернула тебе на раба, силоміць вирвавши з рідноі' землі«. За колючими дротами Стус зрозумів дійсне рабське положення поневоленого українця. «За сотнями загород і колючих дротів лежить моя земля, Україна, заходячи тільки в зболені сни. Вона світить як далека зірка у вечірньому м ордовському небі. А невольницький твій шлях стелиться далі й далі од неї — за сиві уральські хребти, за крайсвітні сибіри. Б о кати іспитують тебе, а чи витримає твоє сеце, чи не пірветься од натуги«. У наслідок вироку запроторили Стуса в м ордовські концтабори на 5 років. Багато дечого про долю Стуса на засланні оприлюднив жи-

289

дівсьний письменник Михайло Хейфіц: »3 першого погляду Василь вразив мене своєю виснаженістю. Обличчя різке, ніби ножем з дерева різьблене, щоки, ніби стесані геблем до підборіддя, наголо обстрижений череп посилює гостроту рис /обстригання наголо після етапу входило в обряд оформлення/. Загальним обрисом постави Стус нагадував Дон-Иіхота з ілюстрацій Доре, хібащо безвусого і безбородого«. «Познайомившись ближче з Стусом, я зрозумів, що він гордий і гоноровитий, як китайський імператор. Побалакать про поезію, філосо­ фію, про тонкощі прози чи безстрашні сутички з ҐБ /не с в о ї/ він не відмовиться. Хоч власні недуги, страждання — не тема для розмов«. 2-го серпня 1975 року, коли ворожий голос м осковського диктора проголошував новий тріюмфальний успіх Москви про підписання гель­ сінського договору — деклярації дотримування прав людини в повному обсязі, посеред бараку лежав заюшений кров’ю В. Стус, який впав, знепритомнівши. Крововилив у шлунок припинили. Але для цього треба було три го­ дини чекання, пошукування за відповідальними, торгів з адміністрацією і двох в’язнів безконвойників з ношами, яких пригнали з сусідної зони, чотирьох вояків з автоматами, дві собаки і наглядача — все на те, щоб закривавленого Стуса перенести на триста метрів дальше до таборової шпитальки. «Поетові Стусові, який їхав на складну операцію шлунку, зашили у бушлат підслуховий апарат, а потім забрали у нього приблизно 8 00 віршів і перекладів, а з нього знущалися морально і фізично аж до цькування поліційними псами типу Сидельникова /в липні 1975 року Стус, побитий цим посіпакою, потрапив до лікарні з шлунковою кр о ­ вотечею/. Керував цим детективним водевілем начальник оперативного відділу ЖХ 3 8 5 /3 капітан Ш ом ін, знов таки не без участи майора Ш оріна. Але режисер, як завжди, скром но сховався за лаштунки«. Після цієї пригоди, яку йому КҐБ , на думку Стуса, ніколи не про­ стило, попав Стус до лікарні на обстеження. З Колими його забрали до Ленінґраду; лікарі центральної лікарні М ВД С С С Р ім. І. Ґази заявили, що Стуса може врятувати тільки складна операція, але привезли його спершу до Києва, де його ста­ ралися морально заламати. Коли КҐБ не вдалося захитати хворого Стуса, його повезли на операцію. Рідні Стуса — дружині і синові, ста­ рій вісімдесятилітній матері, яка приїхала з Донецька на побачення з сином, не дали можливости зустрітися. «Ходили всі разом коло тюрми — розповідав Стус — дружина показувала синові: «Ось, Дмитрику, дивися, тут, тато, тато...« Восени 1976 року каґебіст, полковник Дротенко сконфіскував твори мисткині Шабатури. Стус заявив начальникові — каґебістові Дротенкові: «Авжеж, авжеж, у кож н ого своє призначення в житті! Наша справа на багаттях мистецтва горіти, а ваша — в наші багаття дрова підкладати й сірники підносити«. 1977 року появляється чергова книга віршів поета — орла укра­ їнської поезії — тут на еміґрації, п. н. «Свіча в свічаді", з передмовою

290

М. Царинника. Впорядкували збірку М. Царинник і В. Бурґгардт. В збірці на 126 сторінок друку є вірші із збірок «Веселий цвинтар« і «Зимові дерева«, а окрім того 65 віршів, написаних вже за ґратами. В той час Василь Стус мав уже 5 років ув'язнення за собою — був арештований в час січневої чистки українського руху спротиву ще в 1972 році. С в о є трирічне ув’язнення перебув у Магаданській об­ ласті. Щ об дати Стусові відчути його приреченість і безвихідність, совєтський режим, опікун його засланчої долі, зорганізував на нього напад бандитів в 1 9 7 7 році. В травні 1978 року поетові відмовили права відвідати вмираючого батька. Він оголосив голодівку і виграв справу проти таборової ад­ міністрації. З м іг поїхати до Донецька і попрощати вмираючого батька. В голодівці Стус дістав підтримку Чорновола, Ш абатури, Стасів-Калинець. Того ж року одержав запрошення філядельфійського університету Ля Саль прибути на посаду. Але Стуса не пустили. Стус є членом лондонського Пен-Клюбу. 4-го вересня 1985 року, після хвороби і тяжких поневірянь пере­ стало битися палке серце Поета-Каторжника. О. Р.

ВАСИЛЬ СТУС •

•

•

Колеса глухо стукотять, мов хвиля об пором. Стрічай, товаришу Хароне, і з лихом, і з добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, кудись торують путь. Уже! Додому не вернуть, додому не вернуть. Москва, Гора Ведмежа, Кемь і Попів острів шлях за гратами, за вартами, розбухлий на сльозах. —

І знову: Вятка, Котлас, Усть

—

B u m , далі — до Чібю.

Рад-сои-конц-таборів Союз, котрий Господь забув. Диявол теж забув, тепер тут править інший бог марсист, расист і людожер, один за трьох. —

,

291

ВАСИЛЬ СТУС Москва Чібю, Москва Чібю, Печерсъкий концетрак споруджує нову добу на крові і кістках. І навалились дні — таке страшне завалля. Сни висталились сталлю і не збудилися в сні. І душу пересни, присни свою досаду, коли немає ради, а є одне терпи. Відбігли, наче пси, розвіялися в полі повшухлі душі голі і голі голоси. Ц е ж нам з передодня було затрембітало, за тим смеркати стало, прожогом, навмання? 0 крушинами днів, торосами завалля сни висталились сталлю 1 смерк забовванів. Благаю повсякчас, ти, Господи всевишній, карай нас, многогрішних, а не забуди нас. —

—

—

—

• • • Але хто поверне —руки, рухи, радощі нам? Але хто уперто вік рубатиме хащі? Але хто навикне жити, серце ївши своє? Д е ті недоріки, кому пам ’ять спати дає? Ж ий чи ні — намарне. Все намарне, ти жив чи ні, З вірою у парі, чи й без віри самі одні. Коли сон крилатий немовляти запахне сном ? З а життя розплата — вечоровим ознобом. Н е оплакуй втрати душ, бідою видублених. З а життя розплата — лізь до могил, до вибитих В знесиллі, у покорі, — перепочинь. Роки збіглі — як віки і на марші чинних. —

292

ВАСИЛЬ СТУС

еЯ & Ъ ф Ь

Що чуже то наше. А що наше, нам ж і й чуже. Наша доля вража нас доріже нашим ножем, М арні епітими, не врятує великий піст. Дотліває з димом край оспалих синів-лакиз, Мало йому горя — ще ховається в сповитки Нині вчора. І — раніше за всі віки. Офіруйте ж вірі, офіруйте Богу віків, Тільки — щиро і відразу по кілька Душ даруйте, і воздається тоді, Хай ми й суєтні а власній волі, власній біді, Бо діяння — марні, суєта суєт і мана, Бродять біди в парі (що ж то за біда за одна?). Причинивши двері, колінкують: отче ти наш То ж ніхто не верне руки, рухи, радощі нам? —

—

—

• •• Яка нестерпна —рідна чужина! Цей погар раю зазналий, сіверний. Ти повернувся, але край — не верне квіт, Йому ж за трумну пітьма кам ’яна. Я к тяжко не годитися й піти, тамуючи гірку сльозу образи. Радійте лицеміри й богомази, що в мені ні надії, ні мети. Та сам є есьм! І є страшний мій біль! І є сльоза, що наскрізь пропікає Камінний мур, де квітка процвітає в три скрики барв, в три скрики божевіль. Твоїх грудей не стало половини, бо чезне чар твоєї батьківщини, І хоре серце чорний смокче струп. —

• • • Із вечора зразу в ранок, в інквізиторській крутіж! В ривкому снінні сто циганок все не нагострять синій ніж. То роси піль, терпінь то роси аж вигорбіла калина. Над чорноводдям сиві коси, то тужить мати, матір, м а... —

—

293

ВАСИЛЬ СТУС Готель, кімната на чотири убогі ліжка. Діт и сплять. А той, з обличчям лицеміра, З усіх кутків зорить, як гать. •

•

•

І де він, голос той, блукає, — аж луни подолами йдуть! Ірже козацький кінь — чекає Н а вість чи провість, безвість — путь? Та ні знаку, ані дороги, ані іржання, ні коня! Лиш острогами остороги все не пускають — навмання пуститися — хоч би й до чорта. Ти близишся, моя черто? Ідуть когорти. Йдуть — когорти. А ти все ждеш? А ждеш чого ти? А начуваєшся — чого?

Чи набрунькується гілля? Чи встигне вгрітися земля? Чи запарують косогори? Чи іван-чай ще зацвіте? Чи знову хуґа замете ГІо сіро-чорних коридорах? Чи вздрію ще, коли струмки — Тут напористі і шумкі — З гори прорвуться на долину? Вербові котики мені Загріють погляд в чужині? Я діжду їх — а чи загину? Чи ще кульбаби вздрію цвіт? А білі ночі? Переліт Гусей, качок, урочих крижнів? Чи може кілька чорних брам Склеплять уста м ені? Зат ям, Це може статись в кожнім тижні. А вже коли тепла діжду, — Гайну по сопках, упаду

ВАСИЛЬ СТУС Ли%ем в траву, ридати буду, Що ще одна м ені весна Хай і убога та красна, І до арешту, і до суду. —

МАТИ Пригадую мене веде за руку, Проходим садом, Д е глухо падають, заповнюючи тишу, Червоні яблука (їх звали циганками). Чому мені червоні дарували Завжди в дитинстві! Щоби я відчув, Чим, пахне і земля, і людська кров, Чим пахне сонце літа молодого, І срібний дощ, і вітер степовий! Червонощокі яблука були Лише в дитинстві раннім... Іще пригадую: мене, сповивши смутком, Бриніла пісня з материнських уст. Нема її... Лиш пам’ять... І склепить несила очі, І цілу ніч мовчазна простоїть При узголов’ї синової долі, І на чоло гарячу руку покладе Натруджену правицю, Щоб не заснув, І щоби чесно м іг заснути... А вдосвіта зникає... —

П АМ ’ЯТІ А Л Л И ГОРСЬКОЇ Ярій, душе. Ярій, а неридай! У чорній стужі сонце України, а ти шукай червону тінь калини, на чорних водах тінь її шукай. —

295

'ч я е я & ь & ъ I ВАСИЛЬ СТУС

Бо мало нас. Дрібнесенька щовба мине для молитов і сподівання. Застерігає доля нас зарання, що калинова кров — такя крута,

«

така терпка, як кров у наших жилах. У білій стужі білих голосінь, ці грона болю, що падуть в глибінь, безсмертною бідою окошились.

•

•

•

Скінчилися останні сподівання. Нарешті вільний, вільний, вільний ти. То приспішись, йдучи в самовигнання, безжально спалюй дорогі листи, і вірші спалюй, душу спалюй, спалюй свій невимовний горній дух пали. Тоді вже, впертий, безвісти одчалюй, бездомності озувши постоли. Що буде завтра? Дасть біг день і хліба. А що, коли не буде того дня? Тоді вже — гибій. Отоді вже — гибій, простуючи до смерти навмання. —

•

•

•

Сто дзеркал спрямовано на мене, в самоту мою і німоту. Справді тут? Ти справді тут? Напевне ти таки не тут. Таки не тут. —

—

Д е ж ти е? А де ж ти є! А де ж ти? У безодні вір! У вирві спроб? Ось він, довгожданний дощ! Я к з решета заливає душу всю в сльозах. >

Сто твоїх конань, твоїх народжень. Страх, як тяжко висохлим очам. Хто ecu? Ж ивий чи мрець? Чи, може, і живий, і мрець, і сам на сам.

ДО 50-РІЧЧЯНАРОДИНВ. СИМОНЕНКА

ОДНОРУКИЙ ЛІСНИК (О повідання) Він прийшов із війни з партійним квитком, чотирма орденами, однією рукою і двадцятьма ребрами. Коли відбухкав у хаті бубон, ухекався хтозна-колишній баян, а гості перепили і переїли все, що не дожувала війна, і розійшлися, Петро сказав матері: — Передайте Мотрі, нехай виходить заміж... Мати сплеснула репаними долонями: — Вона ж тебе, як Бога, ждала! — Ну й що... Хай виходить заміж, — повторив голосом, пов­ ним безпросвітньої досади і терпкого полину. — Ти думаєш, що вона не знає... який ти? — ледве не заголосила мати. Та вона ж, голубка моя сизокрила, любить тебе всякого... — Не треба, мамо, — жорстоко обірвав син. — Не хочу про це й слухати. Другого дня прибігала Мотря. Великими, повними чорного горя та образи очима заглядала в його сині льодники і питала: — Ну, чого ти, любий, так? Ну, не бери мене, але не гидуй, мов сучкою. — Я не гидую тобою, Мотре. Але... — Ну, то залишимося просто друзями... — Це неможливо, — глухо видавив із себе, дивлячись кудись узбіж неї. — Ну чого? Ну, скажи — чого? — Це неможливо, — стиснув єдиного кулака і повторив: — Це зовсім неможливо, бо я тебе люблю... Вони балакали довго, важко і гнітючо. Опівдні вчителька несла свою біду і незаслужений сором крізь допитливість підсліпуватих вікон. Вона йшла і плакала, і не ховала своїх сліз. На третій день у селі вибухнув ще один вулкан, Петро прийшов до кантори і сказав голові: — Дайте якусь роботу. — Та що ти, парубче, — майже сахнувся той. — Ти ж учитель, а в нас нікому навчати дітей, навіть допугтя писати. —Я не хочу працювати в школі. — Бог з тобою, Петре, —звівся старий Лимар із своєї археологічної табуретки. — Чого ти не хочеш у школу. Петро дивився повз нього своїми жахливими, порожніми, як прірва, баньками. Щелепи він стиснув докраю, і, здавалося, вони ось-ось тріснуть. — Я не люблю дітей, — простогнало це страховисько. — Я не піду в школу. Якщо ви людина, то призначіть мене лісником. Я тільки з вовчицями знайду спільну мову, — він раптом розридався майже істерично й кволо присів на лаву. Петро став лісником. Обходив усіх, особливо малечу, десятою стежкою. Днював і ночував у лісі. І хоч лісник видався з нього пу­ тящий, у селі боялися його. Одні гомоніли, що, крім руки, він втра­ тив на війні ще й клепку. Інші казали, що в нього, замість ребер, викинули серце.

297

Петро не дослухався того патякання. Він занурився в лісницькі справи по самі вуха і мав з усіма тільки ділові стосунки. За два роки засадив дубами, кленами, липами та вербами ледве не всі колгоспні ярки та прилуки, що десятиліттями вигрівали під байдужим сонцем свої безплідні жовто-зелені лисини. Хто зна, що поріднило його з дідом Омельком, котрого в селі прозивали Хотеза. Може, те, що після чотирьох похоронних із фронту дід також став цуратися і людей, і хати. І навіть ледве живої баби своєї. Однорукий ге вал і миршавий, пришиб лений старістю і нестерп­ ним горем дід Хотеза блукали селом і лісом, немов два закоханих привиди. Чи говорили вони колинебудь — того ніхто не міг сказати, не взявши гріха на душу. Може, говорили, а, може, й ні. Тільки, коли Петро та дід випивали чарку-другу, навколо них збиралися цілі табуни дітей. Дід тоді ставав справжнім заводом. Він за якийсь окраєць часу поспішав обділити босоногих телепнів свистками з липи, сурмами з ліщини, сцикалками з бузини, надоїдливими деренчаннями. І тоді в кожній хаті свистіло, сурмило, цвіркало, деренчало. І матері не відали, що чинити — дякувати чи клясти діда. Доки дід майстрував, Петро розказував дітлахам такі історії та казки, що вони навіть не помічали, як безжально тнуть їх комарі. Та проходило похмілля, і знову все поверталося до нудотного і сірого річища. Знову щось роковало, гнало їх від людської мови, сміху і співу, і вони, мов приречені, вишпоряли до лісу, шукаючи роботи для рук, а, можливо, і зілля для розп’ятих мукою душ. Я був тоді ще пуп’янком. Але добре запам’ятав, які на смак хліб із жолудів та млинці, вчинені на висівках і молодому липо­ вому листі. Тієї страшної весни голод у нашому селі не обминув ж од­ ної чесної хати. Коли почалися жнива, ми бігали з рогозяними кошиками по стер­ ні і збирали колосок до колосочка, терли їх у долонях, видобуваючи пшеничне золото. Виснажені матері видобували з того зерна пригорені борошна, а ранками частували нас неправдоподібними перепічками. Та якось увечорі мати сказала мені: — Приїздив із району пузатий у підштаньках. Казав, щоб не зби­ рали колосків, бо судитимуть. То ти, Гришко, не йди завтра в поле, хай вони вдавляться тими остюками. Але ми не могли не збирати колосків. Нам хотілося їсти. І ми пішли в поле. Все було добре, але перед обідом на нас наскочив Об’їзднйк Привітний. Старші хлопці встигли чкурнути до яру, а мені він Загородю жеребцем дорогу і виматюкався: — Ану, байстрюк, чухрай до сільради. Узнаємо, чий ти, та матері , Мотку вставимо. Лаючись і тьохкаючи нагайкою, він погнав мене по стерні перед конем до дороги. Не знаю, скільки я біг. Стерня кусалася, піт градом лився мені в очі, кошик бив по ногах, а тіло сповнилося тваринним страхом і втомою. Я біг і почував, що ось-ось упаду і вже не встану, а над вухом сопів кінь і висіла брутальна лайка. Ти що ж це робиш, гаде!? — Раптом щось стороннє ввірвалося в мою свідомість. Я зупинився і відірвав очі од стерні. Переді мною страшний, мов чорт, верхи на коні гарцював Петро.

298

Але Петро не чув мого благання. Він ринув повз мене, я відскочив убік і вже, падаючи навзнак, побачив, як він рвучко спустив нагайку на голову Привітного. —Ти що, здурів? — заверещав той. Але Петро другим ударом пова­ лив його з жеребця і бив довго, люто й нещадно. Привітний попервах називав лісника одноруким сатаною, потім благав, а перегодом зовсім ущух. Непритомного, Петро привіз мене додому. Більше року водили мене до різних бабусь виливати переполох. Що було потім, розказую з чужих слів, бо весь той рік я ледве животів і мало що прори­ валося в закапелки моєї пам’яті. Петра хотіли віддати під суд за знущання над людиною, що ви­ конувала службовий обов’язок, і за потурання розкрадачам с о ц і а л і с т и ч н о ї власности. Але перед тим його вирішили привселенно і в науку іншим виключити з партії і колгоспу. Збори проводили на вигоні, бо прийшли на них всі, хто міг ру­ хатися. Лементували жінки, мовчки сопіли недобиті на війні чоло­ віки, і навіть підлітки не вибрикували, як завжди. Начальник із району — отой що в »ггідштаньках« — взяв одразу вола за роги: — Петра Підошву треба судити як бандита. Його слід витурити в три шиї з партії. Це ганьба, що в наш чудовий час водяться ще такі виродки... — Тільки, хто виродок? — вирвалося з іущі і полохливо змовкло. Начальник дав гідну відсіч анонімному анархістові і запропонував вислухати Петра. — Що я вам скажу? — звівся той. — Якщо партія за те, щоб глумитися над дітьми, то гоніть мене з неї під три чорти. Доки сам не пішов. Я не за це воював. У мене немає руки. У мене на четверо ребер менше, ніж в інших людей. Війна вибила і моїх ще не народже­ них дітей, — останні слова він сказав пошепки, та їх почули всі. Петро раптом обернувся і гукнув у схвильований натовп: »Мотре, ти тут?« — Тут, наче з того світу озвалася дівчина. —То перед усім людом прошу в тебе прощення за кривду. Тепер ти знаєш, чого я прогнав тебе... Він майже упав на траву і з ним упала сторожка мовчанка. Її роздер білоштанний з району: — Спокутуєте заслугами? Сльозою свій злочин змити хочете? Не вийде! Бачили таких! Ми нещадно виметемо сміття із своїх лав. — А щоб ти за язик укусився! — підскочив дід Хотеза. — Дайте я скажу. — Ви, діду, безпартійний і не маєте права говорити... — Це я не маю права? А оцього не хочете! — тицьнув у повітря свою мізерну дулю. — У мене чотири похорони і це синів-комуністів. То я не маю права? — Хай дід каже! Намовчався вже, — загули люди. І дід забалакав: ­

299

— Мене ти в должності не пошивай, бо важчої, ніж у мене, не знайдеш. Отож слухай і не перебивай. Були в мене чотири сини — Яків, Іван, Василь та Прокіп. Люди збрехать не дадуть. Осиротив мене Гітлер, і нікому поховати старого. З ’явився у мене п’ятий син — Петро. Не добив його німець, так свої вчепилися, — дід раптом знову висипався на заїхалого. — Та, чи ти хоч ніхтя його вартий? Може ти, стерво, і убієнних синів моїх з партії виключиш? Та? Ну, кажи, куряча твоя душа, виключиш? Кажи мені правду, бо спущу з тебе підштаньки і кропивою шмагатиму. Не вбили тобі розуму через голову, то може через с . . ку влізе! Діда на силу втихомирили. Петрові сказали, щоб не давав рукам волі, а білоштанного попросили не потикатися більше в село. Після зборів до Петрової хати прийшла Мотря. Вона живе в нього й д о сьогодні. Василь Симоненко

Роман Кухар

КАНАДСЬКИЙ УКРАЇНЕЦЬ В УПА Степан Любомирський. Н і к о л и не з а б у д у . Роман. Бібіліотека Видавництва «Гомін України«, ч.59. Портрет автора й фотографії з фільму •Ніколи не забуду« Української Фільмової Корпорації »Канунр«. Введення від Видавничого фонду, вступне слово Богдана Стебельсьного, список тво­ рів Степана Любомирського й виказ жертводавців фонду. Вид-тво «Гомін Украйни» та Українська Видавнича Спілка в Лондоні, у співпраці з Видав­ ничим Фондом О О Ч С У ім. Любомира Рихтицького, Торонто, 1984, ст. 592.

Відомий автор трьох і чотирьохтомових романів «Між славою і см ер­ тю*, «Під молотом війни«, а зокрема широких епічних полотен, як •Ж орстокі світанки«, що зазнали й фільмового зображення, Степан Любомирський /літ. псевдонім публіциста й письменника Лю бом ира Рихтицького, 1 9 2 1 -1 9 8 3 / додав до свого плодовитого літературного доробку черговий епічний твір «Ніколи не забуду« /під тотожним наголовком появився теж його сценарій до фільму Унр. Фільмової Корпорації »Канукр« в 1969 р./. Тем ою роману є епізод з визвольної боротьби з ’єднань УПА в Карпатах проти гітлерівських і московсько-совєтських окупантів У кра­ їни, під час останньої фази перекоту Другої Світової війни по наших землях. У рядах борців УПА, зовсім випадково, наслідком летунської аварії, опинився капітан канадської повітряної фльоти Петро Сокіл, молода людина українського походження. Пізнавши своєчасно цілі й завдання визвольної боротьби УПА, несвідомий спочатку національнополітичних проблем українського народу й льояльний канадський гро­ мадянин Петро Сокіл пристав тілом і душею до визвольного змагання стаючи бойовим членом одного з карпатських відділів УПА. В його політичному освідомленні відограли важливу ролю бойові співдрузі, як сотенний Діброва, чотовий Красенко, а особливо зв'язкова Оксана, що двічі врятувала йому життя і стала згодом його дружиною. В постійних боях і сутичках з відділами ворож ого засилля під німецькою, а тоді м осковсько-совєтською займанщиною, вдається наприкінці капі­ танові Сонолові перейти на сторону західніх аліянтів, проте його дру­

300

жині Оксані, вірній бойовичці УПА, що недобровільно покидала бать­ ківщину, не судилося вийти на волю. Скош ена серією з ворожих автоматів, згинула при переході ріки, демаркаційної зони розмежуван­ ня між окупованими совєтськими й теренами західніх аліянтів. Дарма, що опинився Петро Сокіл поза засягом совєтської неволі, сплатив він непосильну ціну за своє визволення. Особиста трагедія загину улюбленої подруги Оксани й побратимство крови в підпіллі УПА відкарбувались глибоко у його серці й залишили незатерті сліди в житті. С вого багатого в пережиття, хоч тимчасового, побуту на землях невідомої раніше батьківщини він уже ніколи не забуде. Степан Лю бомирський, прикметною собі методою драматичної розповіді, швидкої акції в синхронізованих подіях на різних відтинках фронтового запілля та, в цілому, натуралістичним підходом у зображен­ ні картин, вирваних з життя /вклю чно з приреченою тут і там мовою деяких персонажів/, вплів любовний сю жет героїв роману, Петра й Оксани, в загальну канву тогочасної ситуації в Україні — нечуваного терору окупантів на наших землях, масових розстрілів рідного населен­ ня, як з німецького, так же і з м осковського боку, а поруч — ж е р­ товних та безстрашних змагань УП А до волі й державної незапежности українського народу. В романі «Ніколи не забуду« добре зарисовані, на тлі масових, різнонаціональних сцен, головні дійові особи твору, як Оксана, Петро Сокіл, жидівський лікар серед повстанців д-р Куба, гавптман Ріхтер, штурмфюрер Тельбінґ і т. д. Коли й автор часом надуживає правдо­ подібністю подій і реакцій на них своїх ге р о їв / напр., між прологом та епілогом твору, у проміжку декількох мінут виходу з літака Петра в Канаді вміщається ціла, понад 500-сторінкова Петрова ремінісценція свого нещодавнього минулого/, все ж таки його романізована хроніка індивідуальних і національних подій в Україні відтворює назагап ре­ алістично характер того часу та долю чільних носіїв тодішніх дій підпілля й окупантів. На можливий закид »чорно-білої« методи у трак­ туванні автором своїх та чужих протагоністів, слід відповісти ось що: якщо й ворожі наїзники виявились »чорними«, а свої люди «білими* у творі Лю бом ирського, то про такі їхні співвідношення засвідчила правда життя. Твір «Ніколи не забуду« супроводять добрі вступні статті — коротша, від Видавничого Фонду й обширніша, більш поглядового характеру, д-ра Богдана Стебельського. О б’ємисту цю ннигу, цікаво й живо написану, варто придбати. Ії можна замовити, зверта­ ючись на адресу Вид-ва: «H O M IN U KRAINY»PUBLISHING СО 140 Bathurst St. Toronto, Ontario M5Y 2R3 CANADA

35-ТІ ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ О С Е Р Е Д КУ СУМ ІМ . ГЕН. Х О Р . Т. Ч УП Р И Н КИ В Н Ь Ю -Й О Р КУ 6-го квітня 1985 року в Д ом і О УВ Фронту відбулися Річні Загальні Збори О середку СУМ і Батьківського Комітету. Голова Осередку д. І. Лещук відкрив збори сумівським привітом, привітав почесного голо­ ву д. К. Василина, закликав однохвилинною мовчанкою вшанувати померших членів та покликав представників установ і організацій до почесної президії. Зборами провадила вибрана президія: інж. М. Ш м іґель — голова, Христя Цебрій — заступник голови, Т. Монастирський і Ьогданна Походай >- секретарі. Д руг М. Ш м іґель прочитав порядок нарад зборів, відчитано і за­ тверджено протокол з попередніх річних зборів, а представники ор­ ганізацій склали свої привіти: Б. Качор — голова Д ругого Відділу О ЧСУ, також склав привіт від управи Дому О УВФ , п-і П. АндрієнкоДанчук — директорка Ш коли Українознавства, І. Кобаса — Координа­ ційна Виховно-Осв,тня Рада УККА (КВОР), подр. М. П’ятка — пред­ ставник Головного Уряду Української Народньої Помочі; прочитано привіт від Відділу ОЖ О ЧС У. Від Крайової Управи мав слово голова, д-р А. Лозинський, який дав признання уступаючій управі за працю та закликав дружинників і сеньйорів до більшої активности в Осередку. Після привітів уступаючі члени Управи, Батьківського Комітету, Конт­ рольної Ком ісії і Товариського Суду подали свої звіти про працю Управи і Булави за 1984-ий рік. При Осередку існує Ш кол а Укра­ їнознавства із 12-ма клясами, під дирекцією проф. Павліни Андрієнко-Данчук. Ш кола належить до системи Ш кіл ь н а Ради УККА. О с ­ таннього року створено дитячий садочок »Суменята« під проводом п-і Ірини Гошовської. Д ю ть поважні мистецькі одиниці, як танцюваль­ ний ансамбль »Верховинці« і ансамбль »Молоді Верховинці", під прово­ дом п-і Дарії Ґензи, та новостворений мішаний хор, під керівництвом Т. Павловського. Звіт Булави представив працю над сумівським юнацтвом. Відділ Ю на­ цтва СУМ, крім участи в різних національних святах, панахидах, апе­ лях, прогульках та спортової діяльности, відбуває тижневі сходини нож­ ної суботи, і відновлено журнал »Сумівець« (місячник). Після запитів і дискусії одноголосно уділено абсолюторію. Н а вне­ сок номінаційної ком ісії обрано одноголосно Управу О середку і У п­ раву Батьківсьного Комітету. Д руг Іван Лещун вибраний головою Осередку СУМ, а Славко Кузів — головою Батьківського Комітету. Склад новообраної Управи О середку: Іван Лещук — голова, Стефа Грицков’ян — заступник голови, Богдан Гаргай — організаційний ре­ ферент, Лю ба Маслій — секретар, Тарас Гнатишин та Ірка Приймак —

302

1

Іван Лещ ук — Голова О-ку СУМ в Нью-Йорку

технічні секретарі, Ю рій Микитин — булавний, М арійка Пенджола — фінансовий референт, Марія П’ятка — скарбник, Марійка Решітник і Стефа Грицков’ян — культурно-освітні референти, Д арка Лещук та Іван К а ч о р — референти дружинників, Петро LU мі гель — спортовий референт, Василь Харук — хронікар, Христя Цебрій — референт преси й інфор­ мації, Роман Кіфяк — господарський референт. Члени Управи: Володи­ мир Костин, Григорій Цебрій, Богданна Походай, Ю рій Стецько, Ми­ кола Грицков’ян, Андрій Бігун, Д звінка Кобаса, Юля Головка, Мирон Приймак, Ліда Микитин, Ірка Кобилецька. Після внесків і побажання обраний голова Іван Лещук подякував всім за довір’я і заклинав до дальшої успішної праці в Осередку. Збори закінчено молитвою »Боже Великий". Після зборів, при пере­ кусці, влаштованої Батьківським Комітетом, продовжувалися розмови про працю О середку в майбутньому. Христя Цебрій Референт преси

НА В И Ш К ІЛ Ь Н О М У ТАБОРІ С УМ -А В ЕЛ Л Е Н В ІЛ Божественна тиша стояла понад горами. На темно-синім небі бли­ щав золотом тризуб на пам'ятнику Героям — символі величі і слави України. Ми на Осерелі С УМ в Елленвіл. Грімкі, ритмічні кроки наближались. Це сумівці, учасники Вишкільного табору, бадьоро поверталися з пополудневих зайнять і вечері (а їсти дають доволі) до своїх станиць, а з ними — крок-у-крок маршувала весела юність, надія, майбутність унраїнсьного народу. Вишкільний табір в Елленвіл триває три тижні. Беруть в ньому участь 40 сумівців, віком від 15-18 років з різних осередків на Сході ЗСА. Кожний день заповнений діловою, виховною програмою : виховники мусять дати учасникам добру підготову до завдань, які ченають їх в осередках С УМ на постах впорядників і виховників.

303

Подруга Ліда Деременда, молода, з невичерпною енергією життя віддана ідеям С УМ — гостя із Дарбі, Англія, цього року вдруге пе ребрала команду табору, свідома своїх завдань. Вона любить трудно щі, виклик, радо іде їм назустріч. На питання про співпрацю і дис ципліну, вона відповіла: »Всі ми прийшли сюди працювати, у нас дружн відносини, учасники слухняні, ми знаємо нашу мету і стараємось виконати складені приречення«. Головним виховником і духовним опікуном на таборі є о. Ромаь Мірчук з Нью-Джерзі. М ожна сказати, виріс і виховався в Осередку СУМ у філядельфії, одному з перших в Америці, присвяченому слав ній УПА. Глибоко переконаний у важливості завдання, яким являєть ся глибоко моральне виховання молоді в дусі національної свідомости Отець віддав їй усе своє знання, сили і час, щоб вона залишилась г нами, а пізніше зуміла переконливо заступати національні і дежавницьк права українського народу на поселеннях. Отець Мірчук вірить в цін ності душі молодої людини. Щ асти Вам, Боже, Дорогий Отче! Довголітній голова Осередку СУМ у Н ью ’Йорку, а тепер культ.-освіт референт К. Василик викладає Сумознавство, — хто ж може краще переказати 60-річну історію СУМ , насвітлити ідеї сумівця, як не друї Василик, щирий і відданий приятель сумівської молоді. Він тількк повернувся з таборів »Хортиця« в Клівленді та «Холодний Яр« у Боффа ло, де перебував у ролі коменданта. Історію України викладає мґр Роня Стойко-Лозинська, активна співпрацівниця ТУСМ , С УМ і ОН О ЧС У; М. Грицков’ян з Нью -Йорку — бунчужний, М. Солтис із Філя дельфії — писар. Про денні події інформує стінна газета, а для випуску тижневогс журналу вибрано колеґію, редактором є Іван Ш убина з Клівленду головним опікуном — К. Василик. Журнал присвячений 60-ти річчк заснування СУМ. День таборовиків починається о 7-мій годині ранку руханкою, після того апель, на якому відчитується порядок дня, снідання, а від 9 де 1-шої практичні зайняття, які продовжуються й після відпочинку пс полудні. Звичайно проголошується девізу дня, як »Будь завзятий і непоборний у боротьбі зі злом« чи інше. Настрій у таборовиків нг високій ноті. Учасники табору — це переважно діти великих міст Треба взяти до уваги, як слушно завважила комендант табору Л. Де ременда, що обставини, середовище, здеморалізоване оточення вели кого міста дуже несприятливі і небезпечні та мають, безперечне шкідливий вплив на молоду душу. Дисципліна? — майже чуже поняття для сучасної молоді. Тому літні відпочинкові й вишкільні табори дуже по трібні і корисні. Вони є найнращим забезпеченням і ліком від зла бо тут наші діти не тільки скріплюють своє здоров’я, але під опікою добрих вихователів і опікунів збагачують себе духово, дозрівають \ рідному оточенні, звикають до гуртового життя, пізнають себе краще стають добрими друзями, розв’язують спільно різні питання, звикають до порядку і дисципліни. Таборове життя під готовляє молодих людей до суспільно-громадського життя, а сам( головне гут — вони глибше пізнають, хто вони і якого народу діти Промаршували ряди сумівців. Дивлячись услід цим молодим людям

304

Учасники Вишкільного табору СУМ в Елленвіл. на яких ми покладаємо великі надії, пригадався вірш Є. Маланюка, в якому поет бачить майбутню українську людину, вже вільну. Поет мав на думці наше молоде покоління, пишучи: «Бачу їх, високих і русявих, Зовсім інших, не таких, як ми. Пристрастииків висоти і слави, Ненависників тюрми і тьми«. Ставало тихо навкруги,

помалу

потопало

все

у вечірній

імлі...

Із задуми розбудив мене і сколихнув тишу грімкий нлич «Честь України — Готов Боронити!" Т о зібрані на вечірньому апелі сумівці Вишкільного табору вітали свою далеку Батьківщину, посилали свій обіт. Готов! Готов! Готов!., неслось у даль. А. За-Ґелетей

С УМ -А В ЗЯЛ А УЧАСТЬ У В ЕЛИ КІЙ Д Е М О Н С ТР А Ц ІЇ Ж И В УЧ О С ТИ БОРОТЬБИ УКР А ЇН С Ь КО ГО Н А Р О Д У 6-го жовтня 1985 року сотні сумівців взяли участь, в Нью-Йорку, у відзначенні 40-ліття від закінчення Другої Світової війни і двофронтової боротьби українського народу. В демонстрації взяло участь 5 0 0 0 осіб і три сотні сум івської молоді. П рограм ою свята провадив Голова С У М -А Аскольд Лозинський. Сумівці несли 4 трумни, які символізували смерть українських борців за волю, які загинули за останніх 16 місяців. Україну символізувала Ліда Микитин, дисидентку Ольгу Гейко-Матусевич — Роня Стойко-Лозинсьна, Ю рія Ш ухевича — О. Рож ­ ка.

305

Сумівці несуть символічні трумни.

В Л А Д И К А РОБЕРТ М И Х А ЇЛ В ІД В ІД А В »ХОРТИЦЮ< Гантінґтон, Огайо. - Дня 19 липня 1985 року сумівську Оселю »Хортиця« уперше відвідав Владика Роберт Михаїл, у товаристві сумівського капеляна, о. Володимира Волощука з Кентона, Огайо. При в'їздовій брамі привітали Владику спільно обидва табори ім. Миколи Павлушкова. Наймолодша таборовичка Михайлина Бицко виголосила нороткий привіт від нас усіх, вручила китицю рож, а Команда тра­ диційно привітала Владику хлібом і сіллю. Владика завітав до таборової їдальні, привітав пань у кухні, зустрів юнацтво і провів спільну молитву. Потім засів з нами до обіду, запізнавався з нами, запитував про наш побут і нашу працю на та­ борі. У слові до нас Владика сказав, щоб ми завжди були горді за наше українське походження, ніколи про нього не забували і ні­ коли його не встидались. Закликав нас бути завжди вірними Богові, Українській Церкві і своєму народові. Потім Владика провів спільну молитву і відвідав підтабори юначок і юнаків та оглянув паланки і шатра, в яких таборує юнацтво. Час скоро минав і Владика мусів від'їхати. Сумівці маршем відпровадили свого Владику і закінчили ці незабутні відвідини гимном »Не пора!« Всі ми щиро вдячні Владиці Робертові Михаїлові за відвідини оселі, якими він одночасно звеличав 60-ліття постання Київської Спілки Української Молоді, під знаком якого проходили цьогорічні сумівські табори на »Хортиці«. 20 липня »Хортицю« відвідав священик із українського княжого піста Перемишля, яке тепер є під польською окупацією. Гість прибув

306

у товаристві о. шамб. Михайла Ревтюка, пароха катедральної церкви св. Йосафата у Пармі. Ми також вдячні нашим душпастирям, отцям: капелянові Володимирові Волощукові і П. Ґронськом у з Льорейну за відправу Служб Божих та за духовну опіну над нашим юнацтвом. Христина Почтар і Оля Лаврів

“ЗАПОРОЖЕЦЬ ЗА ЧІКАҐОМ« В днях 9-11 серпня 198 5 року в містечку Палатайн /н а північному заході метрополії Ч іка ґо / відбувався «Сумівський Літній Карнавал", що його підготовляли місцевий О середок С УМ ім. полк. Дмитра Вітовського, при співпраці Відділу ОЖ О Ч С У та 3 1 -го Відділу О О Ч С У . Цього року ця імпреза була старанно підготована в різних ділянках, а особливо в програмі. Перший раз на цьому терені наші дружинни­ ки при співпраці посадника міста Палатайн змонтували параду »Дня

Дружинник Мирон Васю нець — «Запорожець".

307

Спадщини«, яка відбулася в суботу 10-го серпня в передполудневих годинах. В ній брали участь різні етнічні групи. Як звичайно, добре зарепрезентували себе українці, а між ними Сумівський Танцювальний А н ­ самбль »Черемош« з Осередку С УМ ім. гетьмана Івана Мазепи в Міннеаполіс, Мін. /голова Савіра Данилишин/ та «Козацькі кіннотчики« — 4-ьох сумівців-дружинників на конях і в козацьких строях. В параді також їхав кольосальний танк з недалекого американського військо­ вого гарнізону. В місцевій американській пресі був прихильний від­ гомін про організаторів і учаснинів цієї паради та «Сумівського Кар­ навалу*. В неділю, 11-го серпня на першій сторінці в газетах була поміщена кольорова знім ка »козака« Мирона Васюнця /дружинника і студента на останньому році студій права/, а в п'ятницю 16-го серпня в цій газеті були ще додаткові знімки: дівчаток з Ансамблю »Черемош«, танка-велетня та ще одного »козака« — інж. Романа Головка, дружин­ ника і теперішнього голови управи Осередку Цей триденний «Сумівський Літній Карнавал« був успішний і в ін­ ших ділянках. Надзвичайно гарне вражіння на ньому зробили юні танцюристи з 30-особового складу С ум івського Танцювального Ансам ­ блю »Черемош« з Міннеаполіс. С воїми старанно виведеними укра­ їнськими народніми танцями, строями і поведінкою вони завоювали собі серця і симпатії сотень глядачів під час трьох окремих виступів. Розвеселяли св оїм и мистецькими виступами численну публіку І найменші танцюристи »Метелики« з місцевого Осередку СУМ /ке р . Оля Стрільчук/. Крім того, велика програма охоплювала, як в суботу так і в неділю, виступи рідних національностей і показ стилевої ноші з укра­ їнською вишивкою. Вечорами забавляли гостей дві новостворені укра­ їнські оркестри, в п’ятницю »Гєф на пів« — це був їхній перший пуб­ лічний виступ, а в суботу грала оркестра «М’який знак« з Чікаґо. Гості, на цьому добре підготовленому і переведеному »Карнавалі« мали нагоду приглядатися гарній програмі, оглядали мистецьку виставку, закупити українську кераміку чи плетені домашні прикраси або різні сорочни чи кличі і відзнаки в сумівському кіоску, посмакувати укра­ їнських харчів і печива чи забавити дітей на різних карнавалових їздах і грах. Комітет цього карнавалу, на чолі з д. Ярославом Сидоренком та го­ ловою управи О середку інж. Романом Головкою, в склад якого вхо­ дили переважно дружинниці і дружинники, в підготовці до нього мав напевно не одну недоспану ніч, але їхній труд не пішов на марне. Навіть »Той, що відповідає за погоду«, подав дружню руку орга­ нізаторам цієї приємної імпрези, обдаровуючи їх майже досконалою погодою. ВХКК

О С ЕР ЕД О К С УМ ІМ . Ю РІЯ Л И П И В Ю ТИЦІ, н . й . Осередок, головою якого є д. Богдан Рабарський, невеликий кількістю членів, але активний своєю працею, відзначив у травні 1985 року апелем молоді і старших 60-ту річницю створення С В У-С У М . Відчит про С УМ і С В У зробив булавний відділу юнацтва друг Іван Федорняк, який підкреслив значення і ціль заснування С УМ на Україні та діяльність Спілки на еміґрації.

308

____

П ри цій нагоді два юнани зложили »Слово«, д воє — ю нак і юначка — »Обітницю« і три юначки і юнак зложили «Приречення. К ож ного року О середок влаштовує «Розваговий Вечір«, в якому бере участь уся молодь і старші, які розважають досить численну публіку з на­ ших околиць своїми танцями, музикою і співом. О середок має гарний співочий ансамбль із членок Материнського Кружка і молоді, яким проводить п. Галина Ґнап-Хомут, танцювальну групу під керівництвом п. Христини Рабарської та аматорський гурток під керівництвом І. Федорняка, в якому виступають Анна Семеняк, Степан Меленик, В. Іва­ сів та інші. Цього року дали 2-годинну програму на Розваговий Вечір, де включили жарт на одну дію «Репетиція" Св. Караванського. О середок бере активну участь в громадському житті та в розбудові нашої парафії, яка славиться гарною новозбудованою церквою св. В о­ лодимира Великого, де О середок С УМ на одному з вікон має свого патрона — Архистратига Михаїла. І. Федорнян

»СВЯТО ВЕСНИ” У З А Х ІД Н ІЙ К А Н А Д І З нагоди міжнароднього року молоді, осередки Спілки Української Молоді в західній Канаді відбули на оселі св. Володимира в Саснатуні Свято Весни 18-20 травня. У святі брали участь осередки: Вінніпегу, Саскатуну, Едмонтону і Калґарі. Команда табору складалася з представників всіх осередків. Ком ен­ дантом була Леся Ш валю к (Вінніпег), бунчужним — Роман Дацьків (Едмонтон), писарем — Оля Горбай (Саскатун), головним виховником — Андріянна Н арожняк (Вінніпег), обозними — Уляна Романюк (Він­ ніпег) та Ю рій Садівник (Калґарі). Відкриття табору відбулося в суботу, 18 травня під гаслом «Здо­ рове тіло — здорова душа«. Після спортових змагань копаного м'яча та відбиванки, перший день табору закінчився забавою в місті Саскатуні в Українськом у Центрі »Дніпро«. В неділю вранці приїхали на оселю о. митрат Володимир Івашко та о. диякон Степан Куривчак з катедри св. Ю ра. Вони сумівцям від­ правили Службу Божу в церкві св. Володимира в Українськом у Парку. О. митрат Івашко — капелян С УМ , організатор пластової станиці в Саскатуні та прихильник всієї української молоді — святкував у четвер, 16 травня, 75-літній ювілей від дня народження. З цієї нагоди учасники табору привітали його співом «Многая літ« та подарували отцеві ювілейну сумівсьну сорочку. Після обіду таборовики почули гутірку виховника Романа Британа з Едмонтону на тему «Життя і творчість українського композитора Володимира Івасюка«. Під час вечірнього апелю писар проголосила, що переходову чашу Крайової Управи С УМ здобув осередок С УМ Вінніпегу. Трофеєм на­ городжено за кількість учасників, дружність та за активну участь в програмі Свята кож ного осередку. Голова осередку С УМ Вінніпегу Ю рій Н арож няк прийняв трофей від члена КУ та коменданта свята Лесі Ш валю к.

309

Команда табору також вручила медалі за спортивні змагання дру­ жині, яка складалася з учасників: Л евко Фіґоль, Доня Цапек, Андріянна Нарожняк, Мирон Гуменюк, Дарка Лаба, Юлія Мейджер, Михайло Лучка, Петро Лучка та Ірка Попович. Таборовики та гості закінчили день традиційною сумівською ватрою. В понеділок, після спільного сніданку, в Саскатуні учасники табору попрощалися та від'їхали до своїх осередків. Левко Фіґоль

ТАБІР НА ОСЕЛІ «ВЕСЕЛКА< Цього року виховно-відпочинковий табір на оселі »Веселка« напов­ нився дітворою по самі береги. 180 таборовиків, 10 виховників, 29 впорядників, 11 членів команди, 5 членів адміністрації і 7 працівників кухні — разом 252 особи. Табір підготовила Таборова Комісія на чолі з головою О СУМ в Етобіко Володимиром Федаком. Від довгих років табори на оселі »Веселка« втішаються доброю славою, в чому сприяє простора оселя з довколішнім пахучим лісом, добірний виховний склад, команда табору, дбайлива обслуга, а най­ головніше — цікава таборова програма. Цього року вперше пробував своїх сил на становищі коменданта табору Михайло Панчишин з Гамільтону. Правою рукою коменданта на таборі був головний виховник — Ірина Мельник. Функцію бунчужного сповняв Славко Скіра, а обозних — Христя Когут і Степан Піхоцький. В таборі були затруднені як референти:

310

На »Веселці« після зайнять

Учасники табору СУМ на »Веселці« — літо 1985 року. Стефка Лега — спів, Галя Панчишин — самодіяльність, Володимир Матичак — спорт. Референтам помагали впорядники: К. Нінах, О. Лит­ вин і І. Мельник. Таборовим писарем була Зеня Волощак. А дм іні­ страцію очолював довголітній голова Дирекції оселі »Веселка« — В о­ лодимир Луцик. Йому допомагали: М. Стецій — касир, О. Соломон — рятівник біля басейну з помічниками — Д. Стецій і С. С кірою . Медичну опіку вели д-р О. Лозинський та медсестра Д. Хомей. Духовну опіку провадив капелян С УМ о. Іван Барщ ик і о. Іван Лучка. Табір названий іменем Миколи Павлушкова і поділений на два підтабори: юнацький — ім. ген. Р. Ш ухевича-Чупринки і юначок — їм. Алли Горської. Виховна програма захована за уложен ими на кожний день кличами. Лиш одна гутірка на кожний день, а решту часу таборовики зужива­ ють на теренові ігри, самодіяльність, спорт, прогулянки. Гордістю на­ повняється душа, бо молодь перебирає функції і помалу »вростає« у громаду, а вони — наша зміна. А ось вони; Наталка Яворівсьна, М. Галюк, Т. Романишин, Р. Ґрох, С. Назаревич — виховники, Р. Начмарська, О. Нашій, Д. Ґімон, Л. Скіра, Л. Нащій, А. Татарка, X. Верес, Л. Ю нко, О. Лейбюк, С. Матичак, Р. Мельник, Т. Мужик, О. Давидович, М. Середа, А. Мотилівський, А. Стебельський, Ою. Головацький, М. Захарчук, О. Волощак, А. Середа, Ю. Садівник, С. Бандера, В. Вайда, Я. Галюк, Й. Піскаровський і Т. Панчишин — впорядники. Впорядник на таборі — це учень, він вчиться і допом агає виховникові. Старше юнацтво таборувало три дні під шатрами в Рок Вуд, брало участь у демонстрації в Оттаві, шановно відмітили цілим табо­ ром 5 0 0 невідомих героїнь Нінґірської трагедії, — коротка розповідь про цю трагедію українських дівчат і зложення польових квітів у стіп символічної могили.

311

H rг .

-% Г 4 ~ Ч й ф іі* «и!*»-

На одному з цих літаків — кап. М. Скубіцьни*-

СУМ ІВЕЦЬ У К О М А Н Д І »СНОВБИРДС« Показова летунська команда збройних сил Канади «Снігові птахи« приняли до свого складу капітана М. Скубіцького, який до 1977 року був активним членом СУМ в Осередку С УМ ім. Т. Чупринки в Торонті (Канада). В Торонті Скубіцький ходив до місцевої школи укра­ їнознавства ім. Ю . Липи. У 1973 році поступив до Сенека Коледж, а у травні 1977 року закінчив програму авіаційної інженерії. Карієру почав як член 283-го ескадрону авіяційних кадетів в Торонті. Маючи 16 років став піло­ том ширякування. Двадцятилітнім записався до збройних сил Канади, як пілот. У Саскачевані, на базі Муз Д ж о одержав після вишнолу відзнаку-нагороду »Крила«. Від того часу працював авіяційним інструк­ тором на ракетних літаках типу »Т-33«. Відбув тримісячний офіцерський курс в Торонті при Ш колі Ш табу Канадських Сил. У 1984 році став членом елітарної екіпи »Сновбирдс« /снігових птахів/ у дев’ятичленній команді, як контролер, і літатиме у літаку ч. 8. В прийдешньому році стане головним літуном-солістом. Від березня цього року почав широку показову туру по містах Північної Америки й Канади. Капітанові М. Скубіцькому бажаємо успіхів!

У цьому літаку — напітан М. Скубіцький.

512

МЮНХЕН ВІДМІТИВ 60-РІЧЧЯ ІСНУВАННЯ СУМ В неділю 14-го липня 1985 року, у церковній залі на Ш енш трассе, сумівці мю нхенського осередку С УМ та члени НУ С УМ Німеччини влаштували з нагоди 60-ліття С У М для української громади і свого членства святочну академію. М іж достойними гістьми, які звеличали своєю присутністю Академію, були Голова УДП і О УН — дост. Ярослав Стецько з дружиною п-і Сла­ вою, ректор У В У — Володимир Янів, декан У В У — д-р Васькович, Голова НОУГЦУ — ред. С. Мудрик, заступник Голови ЦУ С УМ — д-г Я. Деременда з Велико-Брітанії, колишні Голови КУ СУМ в Німеччині та активні члени КУ мюнхенського осередку. Несподіваним гостем на Академії була рідна сестра Миколи Павлушкова Наталія, яка помимо своєї хвороби та старшого віку прибула на Академ ію в 60-ліття від заснування С УМ та на панель, в якому виступала, даючи свідчення про існування С УМ . Учасникам Академії сподобалося зорове, артистичне опрацювання сцени: фон представляв символічно харківську оперу, між колонами якого поставлено образи чотирьох велетнів тієї доби: от. Симона Пет­ люру, Митрополита В. Липківського, С ергія Єфремова, М. Павлушкова. Чотири постаті, які наявно свідчать про тяглість і переємність боротьби за українську державу. Організатори свята підійшли в оригінальний спосіб для проведення свята. Замість одного доповідача — чотири постаті, за двом а легно до себе зверненими столами, перед двом а мінрофонами, ш ироко насвітлювали добу, в якій постав С УМ , на ідеї яких він базувався, структуру його організації, діяльність, поодинокі сильветки сумівських діячів, перебіг процесу та засуд діячів С В У -С У М . На тлі тієї доби була висвітлена жорстона політика російського окупанта, проведений голодомор з мільйонами жертв. Академія складалася з двох картин: перша з радієвого студія, а друга з сумівців, які вільно чергувалися перед мікрофонами, промовляли до людей, зникали зі сцени, появлялись, коли була їх черга. Кожний з дикторів мав своє тем по, свої особливості, хоч було видно, що ціла інсценізація була добре зіграна десяткою проб. Радіодикторами виступали — Віра Лавриненко, Ірина Капустинська, Ро­ ман Ш у п е р і Осип Рожка. А кадем ію присвячену 60-літтю від заснування СУМ , увів у святочний настрій молодий бандурист з Н ью -Й орку Юліян Китастий. Він відіграв думу про смерть С им она Петлюри в Парижі, а в час Академ ії допов­ няв виступи радіодикторів піснею «Нема в світі правди«, нагадуючи сьогоднішній стан поневолення України та, присвятивши її Борцеві за Правду Валерію Марченкові, який помер у м осковських концтаборах. У програму вплетено вірші Ю рія Клена про тридцяті прокляті роки, %які по мистецькому деклямував Андрій Васькович. В програму були включені витяги із записів харківського судилища над членами С В У -С У М , жертвами м осковського поліційного терору.

313

Заслухану тасьму накрутили професійні радіодиктори, які працюють в одній з мюнхенських радіовисилень. Молодий маестроЮ ліян Китастий співав пісню прозв’ язкову Оксану, яка прилучилася до повстанців, щоб боротися за Україну і загинула — чим зворушив присутню публіку. Враження з свята було тим більше позитивне, що все йшло бездоганно і природньо. Вже в прикінцевій стадії 40-членний хор Осередку СУМ у Мюнхені виконав під дириґентурою Володимира Панчука в’язанку повстанських пісень, завершу­ ючи їх піснею на слова Симоненка «Виростеш, ти сину...« Вдячна сумівка вітала сумівців з успіхом величавої Академії в честь засновників Спілки Української Молоді в Україні. На закінчення Петро М озолюк висловив подяку організаторам вечора, всім запрошеним гостям і публіці, а зокрема пані Наталії Павлушковій, сестрі Миколи Павлушкова, та Голові Д ерж авного Прав­ ління Ярославу Стецькові і його дружині пані Славі та іншим особистос­ тям. Особлива подяка за вдале свято належиться под. Вірі Гайдамасі за вміле зібрання тексту та тодішньому Голові КУ С УМ Німеччини Романові Ш уперові за вкладене зусилля та успішне переведення свята. Півторагодинне виконання інтенсивно насиченої програми не посла­ било зацікавлення публіки, що з напругою слідкувала за перебігом, а по закінченні вела жваві розмови, висловлюючи позитивні коментарі на успішну Академію з нагоди 60-ліття заснування СУМ в Україні. О. Р.

СУМ У Парижі, щоб гідно »привітати« Горбачова, ще перед його приїздом разом із грузинами й білорусами надрукував приблизно 2 0 0 0 великих плякатів, а молодь розліпила їх по стінах Парижу. Поруч із тим ми видали 3 0 0 0 малих наліпок, які розліплювали головно в підземці та 10 тисяч летючок. У наших плякатах і наліпках та летючках було виразно зазначено, що виступаємо проти м осковського імперіялізму й вимагаємо не лише незалежности України, Грузії, Білорусії, але домагаємося якнайскорі­ шого виїзду Горбачова з Парижу. Горбачов перебув у Франції від 3 до 5 жовтня. Під час його перебування в Парижі всякі демонстрації були заборонені й щоб утримати »порядок« уряд призначив 4 0 0 0 поліцаїв, щоб пильнували усяких »провокаторів«. У вівторок, 1 жовтня вечером, у Парижі відбулася демонстрація, влаштована організацією »С.О.С. — Лю дські права«, на якій зібралося коло 5ооо людей. Різні французькі організації та представники поне­ волених народів мали стенди з летючнами, літературою. Українці висту­ пали під двома великими транспарантами: »Геть із м осковським імперіялізмом — за незалежну Україну!«, «Україна, Грузія, Білорусія — — спільна боротьба за їхню незалежність!" Вислів «московський імпе-

314

Мані фста ці я з національними прапорами на сцені. ріялізм« не сподобався деяким французам, які говорили нам, що москалі нібито терплять найбільше від комунізму й що ми, українці, робимо політику марксизму, виступаючи проти москалів, які мають бути нашими союзниками (?)... М іж різними доповідачами говорила також сумівка, яка підкреслювала російщення москалями України і вказувала на московський імперіялізм. Публіка так сам о оплескувала її промову як і інших. Україна також була представлена нашою співач­ кою Уляною, яка в національному строї відспівала дві українські пісні. Одна француженка віддеклямувала французькою м овою переклад поеми Миколи Горбаля. У середу, 2 жовтня вечером, організація «Інтернаціонал де ля Резістанс« влаштувала вечір у пошану Сахарова з висвітленням фільму про його життя. Участь взяло 1500 осіб, а ми при цьому при вході роздавали наші летючки. Це знову не сподобалося деяким русофілам. Після того Леонід Плющ який хотів іти до совєтської амбасади, був забраний поліцією. У четвер, 3 жовтня вечером поліція побила двох сумівців, які на стінах вулиці Марі-Роз розліплювали наліпки. Там, на другий день мав прибути Ґорбачов, щоб відвідати музей Леніна. Поліція притримала сумівців аж до рана. Цікаво, чи поліція отримала наказ так брутально поводитися з демрнстрантами, як з якимись убивниками? С права на цьому не припинилася, до прокурора пішла скарга. Закликаємо укра­ їнські організації за кордоном, щоб протестували-осуджували таку по­ ведінку поліції у французьких амбасадх своїх країн. У п'ятницю, 4 жовтня вечером, демонстрували самі українці. Д е­ монстранти з транспарантами йшли хідниками Парижу. Н а площі Бобур поліція окружила демонстрантів, які ліпили афіші. У цій демонстра­ ції нам помагали сумівці з Німеччини. Поліція заарештувала 9-ьох су­ мівців, які просиділи цілу ніч в арешті.

315

Маніфестаційні транспаранти

ІІКН8 к L‘RSS

9Ж. ■ itr )t.: -«А

?<йеm>sse„ EMPIRERU3SF„ N e ca tta tw n u p lu s

еізШтгтркж

OR8ATCMEV

Сумівці при наклеюванні афішів.

З ’ЇЗ Д С УМ У Ф Р А Н Ц ІЇ У суботу, 11 травня 1985 року у Парижі відбувся черговий щодворічний З ’їзд С УМ у Франції з 20 делегатами. З ’їзд віднрито молитвою та привітом д-ра Володимира Косика, Голови ОУФ. Д о Президії увійшли: Богдан Копчук — голова, Іван Копчук — заступник голови, Пилип Наум’як — секретар. Після уділення абсолюторії уступаючій Управі, нову Управу обрано в такому складі: Ляриса Вітошинська-Друар — голова, Петро Кучинський і Ро­ ман Ю ник — заступники, Іван Пастернак — секретар, Іван Копчук — — скарбник, Богдан Копчук — культурно-освітній референт, Зірка Вітошинська-Циран — референт юнацтва, Пилип Н аум ’ян — пресовий референт, Володимир Дратвінський — спортовий референт, Ірка Зе­ лена — організаційний референт, Мирон Митрович і О ксана Пачеха — — члени. Контрольна К ом ісія: Михайло Бублинський — голова, Михайло Гуменюк, Маркіян Циран — члени. Прес, референт

316

Ділим ося сумною вісткою з на­ шою гром адськістю , що 10-го серпня 1985 року о годині 8.30 вечора, по дов­ гій і тяжкій недузі упокоївся в Бозі в свойому домі блаженної нам’яти СТЕФ А Н КУБИ К Покійний народився 16-го грудня 1919 року в селі Поляни, Новий Санч, Україна. Був активи им членом Україн­ ського Визвольного Фронту, Осеред­ ку СУМ імени Симона Петлюри, У кра­ їнської Громади Н ю кастелю долини Гантер, Хору «Верховина* та правди­ вим сином своєї улю бленої Лемківсь­ кої Землі. Похорон відбувся з Поміси ої УКЦ в Адамстон-Ню кастель при великій кількості друзів і знайомих із Ню кастелю й околиць, Брізбену, Сіднею , Дж ілонґу. Похоронили покійного на Україн­ ській Секції кладовища Санґайт. Пращали його на місці спочинку від ПУКЦ М. Цимбалюк, від Суспільної' Опіки й сво єї родини — М. Соломко, від Визвольного Фронту й усіх організацій, до т и х належав покійний — Роман Гробелько, від станиці У П А і О У Н —Д .Грицько, а в залі на поминках, від У В Ф й усіх організацій — О. Тарнавський, від Рідної Школи і хору »Верховина« — Р. Гробелько, від УПЦ Н ю кастелю — митрат Г. Голокіз, від б ратства ПУКЦ — О. Ф лю н т. Залишив покійний горем і смутком прибиту дружину Агафію , синів Ярослава й Мирона з невісткою Пам і чотирма внуками, як рівнож донечку Марію, зятя Дона та четверо внуків. Для всіх працю вав і жив так само, як для свого Українського Народу і своїм прикладом заохочував до праці своє довкілля. Похоронні відправи відслужив о. Т. Кліш. Вічна пам’ять спочилому Стефанові, а австралійська земля нехай буде Йому легкою! Українські О рганізації Визвольного Фронту, УКраїнсьна Громада Н ю кастелю , Осередок СУМ, хор »Верховина« і друзі.

Замість квітів на могилу зібрано під т с тризни на українську пресу суму 284 дол. Склали: по 50 дол. — Славко Кубик. По 20 дол. Осип Тарнавський, Роман Гробелько, Ольга Пилип’як; по 10 дол. Володимир Янківський, Дмитро Вербовий, С. Ґебура, В. Карпа, Софія Довга, Степан Довгий, 0 . Савка, Іван Єднюк, Лідія Захарчук; по 8 дол. — І. Войко; по 5 дол. П. Клименко, М. ГІетрик, В. Теліщак, М. Кубик, М. Лівчишин, С. Козак, С. Паславська, В. 0. Ткачук, 0. Флюнт, І. Бугір, 0. Е. Келар, М. Джуринська; по 4 дол. - М. Брилинський, В. Сабаль; по 2 дол. 0 . Проиайло, І. Савчук, Ф. Соколовський, Стефа Заверуха. З зібраної суми призначено по 100 дол. на »Визвольний Шлях« і на »Аванґард«, а 84 дол. на »Крилаті«. —

—

—

Збірку перевів Осип Тарнавський — голова Української Громади і Осе­ редку СУМ. Рідні Покійного складаємо щирі співчуття, а Жертводавиям щире трибі г Спасибі. Адміністрація »Аванґарду«. ^ і /

На тлі хору Д а н и л о Цю пер. При фортепіяні Д анило Д озірців. Х о р виступав з нагоди 60-ліття »Просвіти«.

»СУЗІР’Я« УВІЙШЛО В ТРЕТІЙ РІК ІСНУВАННЯ »Сузір-я« появилося на арґентінському небосклоні в липні 1982 року, а перший виступ вже відбувся в грудні того ж року на сумівському фестивалі на свято св. Миколая. Нагоди для виступів були численні: Річниця Проголошення Акту 30-го червня, з нагоди мистець­ кого фестивалю, зорганізованого »Просвітою« своїми силами, виступ в час XII Крайового З'їзду КУ С УМ в Арґентіні, 60-ліття існування »Просвіти«, 20-го грудня м. р. виступав в «Амфітеатрі фундації “Про музіка„«. Диригент Данило Цюпер мав нагоду удосконалити свій талант диригента виключно дівочого хору дружинниць С УМ під вмілим ке рівницгвом заслуженого маестра Василя Кардаша в Торонті, та висту­ паючи з ним на концертах в З С А при диригуванні хорами »Батурин«, »Діброва« і »Прометей«. Н а фортепіяні супроводить хор д-г Данило Дозірців. ЗО молодих дівчат хору »Сузір'я« є гордістю української Арґентіни.

318

ULem в иа^зємо

13 жовтня 1984 року звінчалися катедральному Храмі Непорочного ачаття в Фиядельфії, ЗСА, молода шівська пара Марійка РУЖ ИЛОШЧ з Володимиром КАЛУШ ЕМ . З нагоди цього радісного свята анство Микола і Євдокія РУЖ ИТОВИЧІжертвували 225. 00 долярів а національні цілі, з чого на »Аванард« і »Крилаті« — 75 дол., на »Наіональну Трибуну« — 100 дол., на Т І А - 50 дол. Молодій ГІарі бажаємо повного по­ ружого щастя і Многих Літ, а Жертодавиям наше Щире Спасибі!

В суботу, 27 жовтня 1984 року, в Церкві Успіння Божої Матері в Міссісаґа, звінчалися МИХАЙЛО ПАСТУШОК, син Василя та Єлисавети з ЄВГЕНІЄЮ КУРИЛЕЦЬ, дочкою Льва та Марії. Тайну подружжя довершив о. мітрат Матвій Берко та о. др. Р. Кра­ вець; співав церковний хор. Гости­ ною провадив пан Лев Бабій. Молоду пару вітав член Крайової Управи СУМ Андрій Дзюбанівський. Молода, Євгенія Курилець, була активним членом СУМ в Канаді. Родина Курилець зложила 50.00 долярів, а Осередок СУМ в Етобіко 17.50 дол. на »Аванґард«. Молодій Парі бажаємо щасливого довгого життя, а Жертводавцям сердечно дякуємо.

319

НОВА К Н И Ж КА В СВІТОВИЙ РІК МОЛОДІ І

60-ЛІТТЯ СВУ-СУіМ

Хвилююча історична повість з часів гетьмана Павла П олу­ ботка, який гідн о захищ ав права У країни п ер ед м осковським тираном П етром 1-им. К н и ж к а має 3 2 0 сторінок 16 х 24 см з к о ­ льоровою обкладинкою і ч и сл ен н и м и ілю страціям и мистця Л е ­ оніда Д ен и сен к а. В післяслові д о тієї к н и ж к и В-во СУМ пише: Ця, сперта на історичних фактах, глибоковиховна і по-мистецьки схоплена Автором книжка, хай буде скромним вкладом СУМ в 60-літ­ тя свого існування і у збагачення української літератури новим твором. Це тим більше, що того роду твори можуть появлятися тільки в умовах свобідноїтворчостиначужині,ане мислимі покищо в поневоленій на­ щадками Петра 1-го Україні.

Книжку можна набути в Осередках СУМ і українських Книгарнях в ціні: м’яка оправа: тверда оправа: ЗСА Канада Австралія Англія Бельгія Німеччина Франція Інші країни

320

12 амер. дол. 15 кан. дол. 15 австр. дол. 6.50 ф. ст. 500 бфр. 26 нм. 75 ффр. 12 амер. дол.

15 дол.

18 дол. 18 дол. 8 ф. ст. 600 бфр. ЗО нм. 90 ффр. 15 амер. дол.

З М І С Т

ЗАГАЛЬНА ТЕМАТИКА Ярослав Стецько: Апостол сучасної епохи ................................. 241 Надзвичайне число «Хроніки Катол. Церкви на Україні 247 Москва знищила Василя Стуса................................................. 250 Йосип Тереля — Великий Патріот.........................................252 М. Сулятич: Під знам’ям двох Шухевичів (2) ............................ 254 УЦІС: фальсифікат »листа« з лябораторії московського КҐБ 262 Панель: »60-ліття СВУ-СУМ« ................................................. 266 А. Лозинський: На сторожі тяглости сумівської ідеї .............. 267 ...: Американські законодавці в обороні Оксани М еш ко.... 273 Дел. ОЖ ЛВУ: Жіноча Делегація ОУВф здобула великі успіхи в Кенії ...................................... .................................. 274 ІДЕОЛОГІЧНІ ТЕМИ М.Ш.: Про доктринальні зародки комунізму (2) (закінчення) 276 НАУКА - КУЛЬТУРА - МИСТЕЦТВО Л. Мазур: Безсмертна к о б з а ...........................................................281 ПОЕЗІЯ - ПРОЗА 0 . P.: Василь Стус /з біографії і творчости/ .......................... 287 Василь Стус: Вибір поезій .............................................................. 291 Василь Стус: Мати, Пам’яті Алли Горської ............................. 295 Василь Симоненко: Однорукий Лісник /оповідання/ ........... 297 Роман Кухар: Канадський українець в УПА /рецензія/ ....... 302 СУМ В ДІЇ X. Цебрій: 35-ті Заг. Збори О-ку СУМ в Нью-Йорку ............302 А. За-Гелетей: На вишкільному таборі СУМ в Елленвіл .... 303 ...: СУМ-А взяла участь в Маніфестації живучости бо­ ротьби Українського Народу ............................................. 305 X. Почтар, О. Лаврів: Владика Роберт Михаїл відвідав »Хортицю« ......................................... ....................................... Л06 ВХКК: «Запорожець за Чікаґом« ..................................................307 1. Федорняк: О-к СУМ ім. Ю. Липи в Ютиці, Н. Й....................308 Л. Фіґоль: »Свято Весни« в Західній Канаді .......................... 309 ...: Табір на Оселі »Веселка« ................. ..................................... 310 ...: Сумівець в Команді »Сновбирдс« ...................................... 312 О. P.: Мюнхен відмітив 60-річчя існування СУМ-СВУ........313 Пресреферент: Демонстрації проти приїзду Горбачова в В франції ........................................................................... 314 Пресреферент: З’їзд СУМ у франції ........................................... 316 ...: «Сузір’я увійшло в третій рік існування« .......................... 318 ПОСМЕРТНА ЗГАДКА Бл. п. Стефан Кубик, Ньюкастель, Австралія ...................................317 ЩАСТЯ БАЖАЄМО Марійка РУЖИЛОВИЧ і Володимир КАЛУШ, Філядельфія, ЗС А ... 319 Євгенія КУРИЛЕЦЬ і Михайло ПАСТУШОК, Етобіко, Онт. Канада. 319 КНИЖКОВА ПОЯВА В СУМ Д-р С. М. Фостун: НАС РОЗСУДИТЬ БОГ, повість з часів П. Полуботка ..................................................................... 320 На обкладинці:Б. Довгань—Портрет В. Стуса глина /1968/