Авангард (ч.180-181)

Ч. 3-4 (180-181) 85 P. X X X IX

ЖУ Р НА А

УКРАЇНСЬКОЇ

А ОА!

»АВАНҐАРД« Ч. 3-4 (180-181) ТРАВЕНЬ - СЕРПЕНЬ 1985 АДРЕСА АДМІНІСТРАЦІЇ:

анґа X YfM A A

«AVANGARDE» 72 Bid Charlemagne 1040 Bruxelles

УКГАТНСЬКОТ І М / О І А О А І

tel. 230.85.49 КРАЙОВІ ПРЕДСТАВНИЦТВА: Вел. Брітатя Австралія

ДВОМІСЯЧНИК, ВИДАЄ ЦЕНТРАЛЬНА УПРАВА СУМ

KU SUM «Tarasivka» Old Cliff House Weston-on-Trent, Derby’s

Mrs Irena Kohut 7 Damian Court Glenroy Vic. 3046

VANGUARD - bi-m onthly

Арґентіна

Браллія

Official Press Organ of the Ukrainian Youth Association in Exile

W. Zastavnyj Soler 503 9 Buenos-Aires

Ivan Kuchar Rua Baia Grande, 1 V. Bela, Sao Paulo -

ЗСА

AVANTGARDE - bimestriel Revue de jeunes editee par le Comite Central de TUnion de la jeunesse ukrainienne en exil

Канада

«Avangarde» KU SUM % SUMA 83, Christie str.

PO BOX 21 1 Toronto, Ont New York NY 10276 «Buduchnist» acc. 6Я31

Редагує колегія. Головний Редактор — Осип Рожка Графічне оформлення: Графік Яків Гніздовський Редакційне листування й матеріяли надсилати на адресу Редакції: «AVANGARD»

136 2nd Ave, New York NY, USA 10003

УМОВИ ПЕРЕДПЛАТИ HA 1985 КРАЇНИ:

ОДНЕ ЧИСЛО:

дол.

3CA дол. КАНАДА ВЕЛ. БРІТАНІЯ ф.ст. дол. АВСТРАЛІЯ бфр. БЕЛЬГІЯ ффр. ФРАНЦІЯ НІМЕЧЧИНА Н .М . пезо АРҐЕНТІНА круз БРА ЗІ Л І Я

3.00 3.50 1.30 3.00 100.00 15.00 6.00 200 500

РІЧНО: в переОплаті: дп 31.3. 1985 дол.

15.00 дол.

16.00 6.50 ф.ст.. австр.дол.

15.00 бфр.

500.00 75.00 ФФРH .M .

30.00 900 пезо круз.

2500

в

післяплати 16.50 17.50 7.00 16.50 550.00 80.00 3 3 .0 0

1000 2700

Printed in Belgium. Editeur responsable - О. Kowal. 72 Bid Charlemagne, 1040 Bruxelles

СВІТОВИЙ РІК МОЛОДІ ОН та різні світові, головно жіночі, організації проголосили 1985 рік Роком Молоді. Це д уж е важ л и ва річниця. У Америці і взагалі на поселеннях ми повинні звернути на український доріст — дітей і молодь — особливу увагу. Не лише тому, що проголошено таку річницю, а головно тому, що, я к по­ казую ть досліди і практика, тільки в українській родині можна і треба виховати дитину в дусі знання, пошани і любови до рідної мови, віри, кул ьтури і традицій. К ож на українська родина — це частинка У країни. Звідти все променюе. У країнські Церкви, мо­ лодечі організації, українські ш коли різного типу мож уть і по­ винні допомагати в українському вихованні дитини, але основне навантаж ення спадає таки на родину: на дідусів і бабусь, на бать­ ків і матерів. Головною турботою наш ої української спільноти у всіх кр а­ їнах вільного світу є і повинна бути турбота про українське ви­ ховання доростаючих поколінь, боротьба проти денаціоналізації, виховання дітей і молоді, я к двомовних громадян. А дже віддавна відомо, що чим більш е мов знає людина, тим вона цінніша для своєї спільноти і для держ ави. Ворог в У країні не дозволяє виховувати дітей і молодь в дусі любови і відданости Богові й Батьківщ ині. Цей почесний обов’я ­ зок спадає ту т на нас. Д ля українського виховання дітей і моло­ ді маємо різного типу українські школи, велику українську ди­ тячу літературу, дитячі українські платівки, а подекуди й ама­ торські дитячі театрики, я к і треба всіляко підтримувати. В У країні М осква провадить і буде провадити політику російщ ення українських дітей і молоді. У своїй масі наш народ чинить у різних ф орм ах опір такій імперіалістично-ш овіністичній, вели­ кодерж авній політиці. Про ці справи треба доносити інформацію до різних урядових чинників, до свідомости вільного світу, особли­ во тепер, в Році Молоді. Треба, щоб про Н ескорену У країну знав увесь світ. Це вима­ гає активної праці громади і, одночасно, активного виховання у к ­ раїнського доросту в дусі рідної мови й культури. Працюймо ж посилено над молодою українською зміною! Утертий, мільйони разів повторюваний, вислів «Без молоді не­ має майбутнього» криє в собі великий, реальний і непроминальний зміст. Сучасна молодь — це через кіл ька років дорослі гро­

161

мадяни, як і будуть — або й не будуть — продовж увати справу своїх дідів і батьків. Маємо, зрозум іла річ, на у вазі українську молодь за кордоном.

1985-й рік СКВУ проголосив «Роком української молоді». Са­ ма П резидія СКВУ у цій ділянці небагато може зробити. Увесь т я ­ гар праці над національно-християнським і патріотичним вихо­ ванням дітей і молоді спадає, в перш у чергу, на батьків, на ро­ дину — основну клітину кожного народу чи суспільства. Я к вдо­ ма говорять батьки, так говорять і їхні діти. Національногхристиянське виховання дістає дитина, перш за все, вдома, а потім у рідній українській Ц еркві, у своїй Ш колі У країнознавства, у сво­ їй патріотичній молодечій О рганізації, на молодечих літніх осе­ лях. Це стосується не лиш е української мови, а цілого складного комплексу виховання дітей і молоді. І ніхто не мож е у цім ділі спихати своїх обов’я зк ів на інш их, бо сама Ш кола У країнознавства не виховає дитини повністю в українському дусі, ані сама моло­ деча Організація, ані навіть Церква. На цім важ ливім відтинку мусить бути співпраця багатьох чинників, і лиш е тоді буде всіми нами побажаний вислід. На еміґрації надходить період зміни варти — зміни поколінь. У багатьох установах, товариствах, союзах, кредитівках і т. д. хоч повільно, але все більш е приходять до голосу молоді ф ах ів ­ ці, професіоналісти, громадські працівники, а де їх немає, там членство старіш ає і малію ть перспективи активної праці. М осковсько-больш евицький окупант У країни останніми рока­ ми посилено атакує не лиш е українську політичну спільноту у вільному світі. М осква так ж е посилено атакує українську молодь в Україні, намагаючись позбавити її знання рідної мови й зам і­ нити її московсько-українським сурж иком чи і взагалі зросійщ ити українську молодь, намагається вбити в душ ах дітей і мо­ лоді в так зв. УССР поняття Бога і віри в Бога, поняття пош ани до історичних звичаїв і традицій, навіть пош ани до рідних бать­ ків. У країнський народ чинить пасивний, а подекуди й активний спротив такій диявольській настанові окупанта-ім періяліста-ш овініста. З а кордоном відбувається повільний процес асим іляції дітей і молоді в інш их середовищ ах та культурах. Проти цього треба боротися, пам’ятаю чи, що двомовні чи багатомовні громадяни будь-якої країни є важ ливим и і цінними людьми д л я уряду, ар­ мії, торгівлі, техніки і т. д. Боротьба за україн ську душ у дитини не є боротьбою проти Америки, К анади чи інш ої вільної країни, а допомогою для тієї країни — і також допомогою наш ій Н еско­ реній Україні. Л . П.

162

ПОСЛАННЯ У 40-РІЧЧЯ УВ’ЯЗНЕННЯ ІЄРАРХІЇ УКЦ Висопреосвященним Митрополитам, Архиепископам, Єпископам, Духовенству і Вірним! Мир і Благословення! Після Господнього Вознесення й Зіслання Святого Духа почи­ нається історія Христовсіі Церкви на землі та її перша, наче хро­ ніка — літопис, що її залишив нам св. апостол Лука — свідок ба­ гатьох подій, який »вивідавши про все докладно від початків« ста­ рався нам їх описати. Перша річ, що впадає в очі з начальних сторінок цієї хроніки Святого Духа — и,е скорий і динамічний ріст Церкви, церков-громад у Палестині й у Сирії під впливом проповіді св. Петра й Апостолів. Воднораз же з тим благословен­ ним ростом Церкви під життєдайним впливом Святого Духа, не­ наче тінь темної хмари, що заслонює сонце, зауважуємо й інше явище: переслідування Церкви, її апостолів та вірних. Вістря пе­ реслідувань, заборон, погроз, у в ’язнень, а навіть смерти спрямову­ ється найперше проти апостолів, які з волі Христа стали будів­ ничими Церкви й проповідниками Царства Божого на землі. (Ді. 12,1 5; 4,21; 5,41; 4,25). Переслідування Церкви та її апостолів не є несподіванкою або чи­ мось незвичайним у житті Церкви, хоч воно може нам являється дивним. Сам Спаситель це предсказав своїй Церкві. Він також зазнав переслідування, помер ганебною хресною смертю, щоб тим способом знищити владу диявола й принести спасіння людям, які сиділи в темряві. Його страждання й смерть стали спасінням сві­ ту. Його вірний, великий апостол Павло, що зорганізував стільки церковних громад в Малій А зії і на Балканах, жив серед безустанних переслідувань, тому й казав, що носить Христові рани, уважаючи, що тим доповняє на своєму тілі те, »чого ще бракує скорботам Хрис­ товим для його тіла, тобто Церкви« (Кл. 1,24). Страждання Церкви є її ростом, муки її членів — багатством; кров мучеників її посівом, сльози переслідуваних — знаком її Божої правди та післанництва, терпіння невинних вірних — її відзначення, а рани на тілі мучеників — це рани Христові на тілі Церкви. Історія вже двох тисяч літ є цього наявним доказом. День 11 квітня 1945 року залишиться в історії Української Католицької Церкви історичною датою початку грізного переслідуван­ ня нашої Церкви, що триває без перерви й пощади вже сорок літ. Його метою є цілковите знищення нашої Церкви, яка тепер прагне відзначити тисячоліття свого післанництва на наших землях, а близько 4 0 0 літ від свого відновлення єдности з Петровим Престолом у Римі. Та це не перше в нашій історії переслідування Церкви з боку

163

нашого північного сусіда, який прийняв від нас із Києва християн­ ство, століттями користав з. наших духовних і культурних благ, де на початку цього сторіччя Слуга Божий Митрополит Андрей посіяв зерно церковного возз’єднання. В минулому московські царі пересліду­ вали нашу Церкву в ім ’я російського православія, яке спричинило повалення царату й розгнуздання жахливої ненависти до релігії, до створення ворожої християнству ідеології з матеріялістичною док­ триною, зі запереченням і ненавистю до всякої релігії та Бога. Від 1917 року ця влада й держава приступила до руйнування Христо­ вої Церкви на наших землях й усю свою лють вилила проти ук­ раїнської православної, автокефальної Церкви, незалежної від Москви, яку по кількалітньому переслідуванні зліквідувала. Нашу ж українську католицьку Церкву царська влада ліквідувала в минулих століттях на всіх окупованих теренах нашої етнографічної території. Збереглась тільки Західна Україна, до пам’ятного дня 11-го квітня. Перша атака на неї відбулась у 1939 році, коли большевицькі війська зай­ няли Західну Україну. В 1945 році, коли вони побачили, що їхня воєнна перемога є запевнена, не чекаючи навіть кінця війни, прис­ тупили до її повного зліквідуєання. В тій боротьбі проти Христа й Його Церкви мала участь російська, большевицьким урядом злеґалізована, православна Церква. Дня 11-го квітня 1945 року в ту саму годину агенти К Ґ Б арештували наших Владик у Львові — митрополита Йосифа, єпис­ копа Никиту Будку й єпископа Миколая Чарнецького; у Станиславові — єпископа Ґригорія Хомишина і єпископа Івана Лятишевського. В тому часі большевики не зліквідували перемиської єпархії, тільки тому, що Перемишль опинився в границях польської рес­ публіки. Щойно 21 вересня 1945 року вперше заарештованого перемиського єпископа Йосафата Коциловського, а другий раз 25 червня 1946 року у в ’язнено й передано советам. Дня 2 6 червня того ж року у в ’язнено перемиського єпископа помічника — Григорія Лакоту. Про ті переслідування Української Католицької Церкви пише Папа Пій XII, п’ятнуючи їх гострими словами: »Бо з великим смутком ми до­ відалися, що на теренах, недавно прилучених до Росії, найдорожчі наші брати і сини українського народу терплять тяжкі переслі­ дування задля своєї вірности до Апоспїольського Престола; і не бра­ кує таких, що всіма способами стараються віЬорвати їх від спільности Матері Церкви та привести проти їхньої волі й найсвятішого переконання до злуки з нез’єдиненими. І так духовенство ук­ раїнського обряду, як доносять, у письмі, зверненім до державної влади, жалується, що його Церква в Західній Україні, як вона сьогодні називається, опинилася в дуже трудних обставинах, тому, що всіх єпископів і багатьох з їхніх священиків у в ’язнено та рівно­ часно заборонено кому небудь прийматися заряду української Церкви«.

164

.Святіший Патріярх Йосиф Сліпий

»Знаемо теж, Достойні Брати, що ці труднощі і прикрощі оправ­ дується, розуміється сповидно, політичними причинами. Цей спосіб пос­ тупування не новий; бо багато разів продовж століть вороги Церкви завзято та підступно обвинувачували католиків, начебто вони щось ділали проти держави, тому що не були б посміли явно признати, що вони ворожо наставлені проти релігії, та її одверто поборювали. Подібно як колись юдеї обвинувачували самого Божественного Спаса, перд римським намісником, кажучи: »Ми найшли, що цей ворохо­ бить наш нарід і забороняє давати дань цісареві« (Лк. 23,2). Але самі факти легко доказують, яка була причина тих переслідувань.

165

Бо недавно вибраний патріярх Олексій, у своєму посланні до Укра­ їнської Церкви — явно захвалював і проповідував відступство від католицької Церкви. А ці утиски тим більше нас прибивають, Дос­ тойні Брати, що майже всі народи світу на урочистих зібраннях своїх висланників, ще тоді, коли шаліла великанська війна, між ін­ шим, заявили, ніколи не має бути підприйняте переслідування релігії«. (Енцикліка »До всіх Східних Церков«, 23 грудня 1945 року). Ніхто з наших владик не підкорився ворогам Христа, за ними пішла велика частина священиків, монахів та мирян. їхня відпо­ відь сатані гомонить і досі по наших землях брязкотом кайдан, стогоном ув’язнених, тихою молитвою засланих по »Ґулаґах« і зіт­ ханнями тих, що в новітніх катакомбах мусять окриватися перед переслідуваннями атеїстичної, безбожної совєтської влади. Переслі­ дування почате 11-го квітня 1945 року, вершком якого був »Псевдо-Синод« 8-10 березня 1946 року у Львові, що »воз’єднав« нашу Українську Католицьку Церкву з Російською православною, триває да­ лі, спричинюючи великі жертви страти. Найбільш болячим є те, що не проповідується вірним Христове Євангеліє, та не всі мають доступ до Христових Тайн, головно в часі смерти. Важко досвідчає нас Господь! Ми, однак віримо, що ці переслі­ дування, це проба вогню, в якому тільки твердий і шляхотний металь — золото та срібло — віра нашого народу випробується, ушляхетниться та вдосконалиться. (1 Кр. З, 13). Ц я проба є на свід­ кування Христові серед цього грішного та безбожного роду. Наші зем­ лі стали місцем затяжної боротьби між Богом і силами темряви. Наш народ став Христовим воїном, щоб якраз перед тисячоліттям хрищення України засвідчити перед Богом свою вірність та прина­ лежність до Христа. А тому, що він запевнив нам перемогу словами: »У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я переміг світ« (їв. 16, 33), наша перемога певна, хоч би й ціле пекло було проти нас! У цій боротьбі кожний з нас мусить брати участь, без огляду на місце, де він зна­ ходиться. Нас бо в ’яже один Христовий дух, одне минуле, спільна кров та сильна любов до нашого краю й нашої Української Католицької Церкви. Рана одного з нас болить нас усіх, терпіння й заслуги наших страждаючих братів є нашими також. Ба що більше, тими страж­ даннями наших братів живе ціла Церква Христова, бо ми всі, пооди­ нокі її члени, творимо її тіло. Тому так важним є це, щоб і кож­ ний з нас брав участь у стражданнях наших братів. Спитаєте, якже ж можемо брати участь ? Подібно як і перші християни. Коли влада у в ’язнила апостолів — вся Церква молилася за них. Молитва — це могутня сила перед Господом Богом. Тож не вільно нам забути про неї як засіб допомоги нашим терплячим братам. Противника Божого можемо прогнати з наших земель, за словами Христа: »Цейрід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та пос-

166

Щw, уХ

Єпископ М. Чернецький

Станіславський Єпископ Г. Хомишин

Перемиський Єпископ-помічнин Григорій Ланота

Перемиський Єпископ Йосафат Ноциловський

Станіславсьний Єписноп-помічнин Іван Лфтишевський

Львівський Єписноп-помчник Микита Будка

167

том« (Мр. 9,29). За молитвою братів тужив наш незабутній геній Тарас Шевченко; про неї просив братів у тюрмі св. Апостол Павло, щоб скріпили його молитвою, щоб Бог »дав мені сміливо возвіщати тайну Євангелія, якого я посол у кайданах, щоб я говорив сміливо про нього як повинен« (Єф. 6,19с). »Бо ми боремось не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви« (Єф. 6,12). Проти нової безбожної науки, чи як її зве Папа Пій X I »звироднілої науки« (p e rversa doctrina ), що бажає створити нову людину з її матеріяльними цілями, без Бога, без душі й спасіння, без любови, правди й без свободи. П а м ’я ­ таймо, Браття й Сестри, що в нас є непереможний засіб, тобто усильна постійна молитва., получена з вірою. Каже бо Христос до батька біснуватого хлопчини: »Все можливе тому, хто віруе« (мр. 9,23). Або на іншому місці: »І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите« (Мт. 21. 22). Дальшою нашою зброєю проти забріханого ворога є правда. Ж иймо правдою й даваймо свідоцтво правді, бо сам Бог є правдою й вона є найкращою відсіччю на всяку лож ворожу. Голосімо також спра­ ведливість, але справедливість Христову, а не справедливість у виз­ воленні від усяких суспільних лих, бо вони не є єдиним визволенням для людини. Кожен .із нас повинен бути готовим іти й пропові­ дувати Христа, Його Євангелію! Але скільки в нас є вишколених священиків, які готові були б посвятитися всеціло на службу Хрис­ тові й проповідувати Його Євангелію в майбутній вільній Україні, коли в нас самих, тут у вільному світі на поселеннях бракує ■священиків? Тож звертаюся до Вас, Батьки, не бороніть Вашим синам та дочкам вступати в ряди борців Христових, проповідників Його Божої правди. — Благовістя. Знаємо, що ми всі, а передусім наші брати на рідних землях потребують Христа, віри в Нього, бо немає іншого спасіння тут на землі, крім Нього і Його бла­ годаті. Віра й надія на Нього — це зброя проти всіх спокус, проти підиіептів диявола, проти податливости у формі компромісів, облудних діялогів, фальшивої ■мирної коекзистенції зі злом. Все це блудні вогники, які ведуть лише до згуби під видом можливости іншого спасіння поза Христом. Наш ворог воює неправдою, навчан­ ням ложних філософів, реформаторів, революціонерів та діялектиків. Ми ж воюймо словом Божим, що його нам постійно подає Церква Христова, жиймо ним та кріпімось, бо тільки в той спо­ сіб перемога буде з нами. Тому ми всі, з нагоди цієї пропам’ятної дати 11-го квітня 1945 року, враз із духом Папи П ія X II піднесімо поновно протест проти всіх насильств, що їх допустилась червона Москва на наших зем­ лях. Протестуймо проти переслідувань наших братів, священиків, м о­ нахів, монахинь та мирян. Ц і переслідування не устали й не уста-

168

Мукачівський Єпископ Теодор Ром жа

Апостольсьний Візитатор о. Прелат Петро Вергун

Пряшівський Єпископ Павло Ґойдич

Пряшівський Єпископ-помічник Василь Гопно

ють від початку червоної влади на наших землях аж по нинішній день. Вимагаймо волі нашій Церкві, включно зі звільненням усіх переслідуваних братів наших за їхню віру в Бога. Вимагаймо направи усіх шкод, звороту здобутків наших батьків. Взиваймо ввесь хрис­ тиянський світ призадуматись та послухати стогонів переслідува­ них і мучених братів наших, і перестати бути байдужніми на їхні страждання. Невже ж у ХХ-му сторіччі ми зі страху будемо казати, гріючись біля вогнища: »Не знаємо тих людей, не знаємо про що говорите?« (див. Мр. 14,68. 71). Хай наша молитва стане усильніиюю, наша віра й надія на поміч Божу сильнішою, щоб день тієї спасенної хвилі був уже близький. Щоб нашій хресній дорозі і Голготі був кінець, а до нас прийшов день Вокресення, й щоб ми привітали початок нашого другого тисячоріччя зі сходом сонця волі -{-Мирослав І. Любачівський Верховний Архиепископ і Митрополит Дано в Римі 15. 2. 1985 p., в день Стрітення Господнього

169

З В Е Р Н Е Н Н Я СВІТОВОГО УКРАЇНСЬКОГО ВИ ЗВ . ФРОНТУ

В ПЕРШУ РІЧНИЦЮ СМЕРТИ ПАТРІАРХА Сповнена сумом і жалем, Президія СУВФ заклинає членство всіх Організацій Українського Визвольного Фронту та все українське громадянство без різниці віровизнання в і д д а т и шану 7-го в е р е с н я 1985 року Голові Української П ом існої Церкви Патріярхові Йосифові в першу річницю Його відходу з цього світу у вічне життя. Слуга Божий Патріярх Йосиф, перебравши керівництво над У к­ раїнською Католицькою Церквою під безпощадними ударами росій­ ських загарбників перевів нашу Церкву в підпілля-катакомби. Від самих початнів окупації України москалями, Українська Церква під­ лягала найбрутальнішому винищуванню. В половині 1940-их років, вони зліквідували явні форми Української Автонефальної Православної Церк­ ви і Української Помісної Католицької Церкви. Лише російська колоніяльна »церква« мала дозвіл існувати в Україні, бо вона є одним із могутніх засобів денаціоналізації, росіянізації та поневолення укра­ їнського народу й інших загарбаних Росією націй. В дусі Перших Християн, подібно як Христос, Патріярх Йосиф вів Українську Церкву почерез найтяжчі десятиліття переслідування і муче­ ництва духовенства й вірних. Перейшовши російсьне пекло знущань, пониження, концтаборів, терпінь і випробувань, Блаженніший Йосиф прибув майже чудом на Захід, де посвідчив про мартирологію ук­ раїнського Христового народу та поставив вимогу завершення Укра­ їнської Церкви власним патріярхальним устроєм із патріярхом начолі, як потребу існування та перемоги над диявольською російською неволею. Справа оформлення Патріярхату української Страдної Церкви по­ ступала вперед, і уже в 1969 році Божий речник патріярх Йосиф ствердив: »Ми стоїмо безповоротно на патріярхальному устрої нашої Церкви«. Врешті з уст нашого Ісповідника Віри залунало переможне: »Наш патріярхат ми вже маємо!« Завдяки терпінню Церкви в Україні, вона існує вже як патріярша Церква. Статус патріяршої Церкви є єдиною можливістю відродити християнське життя в Україні, відсепарувати себе раз назавжди від московської патріярхії. Патріярший статус буде заборолом перед зазіханням московської патріярхії і перед включенням нашої церкви в латинську. У свойому Завіщанні Слуга Божий Йосиф ствердив: «Тому заповітую вам: «Моліться, як дотепер, за Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси, безіменного і ще неві­ дом ого! Прийде час, коли Всемогучий Господь пошле його нашій Церкві й об’явить його ім’я !« В імені десятків тисяч членів Організацій Українського Визволь­ ного Фронту, ми висловлюємо наше щире побажання, що найгіднішим вшануванням першої річниці смерти Слуги Б ож ого патріярха Йосифа буде врочисте проголошення Блаженнішим Патріярхом Мирославом Іваном і Синодом УКЦ потвердження існування Патріярхату Поміс­ ної УКЦ і формальне визнання їх Блаженством позиції патріярха. Ми бажаємо звернути яннайбільшу увагу на Україну, куди треба дати всесторонню ідейно-моральну й практичну допомогу катакомбній Ук-

170

і к

Слуга Божий Патріярх Йосиф на смертній постелі

раїнській Церкві. Ієрархія нашої Церкви поза межами України мусить відважно й рішуче відстоювати патріярхат, що об’єднує нас на посе­ леннях із матірною Церквою-Мученицею в Україні в одну цілість. Покійний Патріярх Йосиф заявив був, що він є Головою «одної на­ шої Церкви, не поділеної на штучні дві частини — в Україні і на по­ селеннях!... Для цього нашого дорогого Народу ми маємо жити, а й душу положити, коли б цього хотів Бог!« Ми просимо Патріярха Мирослава Івана й Синод УКЦ проголосити заклик до Вселенської Церкви задля підтримки Української Катаком­ бної' Церкви в поневоленій Унраїні, дати їй всесторонню допомогу і протиставитися співпраці з московською патріярхією і большевицькою владою на шкоду обох наших мученицьких Церков — УКЦ і УАПЦ — і української нації взагалі. Антиукраїнській акції протиставився уже 1980 року Синод УПКЦ, прийнявши Торжественне осудження т. зв. “Львівського Собору,, з 1946 року. П росимо підкреслити, що завданням УПКЦ є зберегти одність, дух, обряд, права й ідентичність Українсь­ кої Церкви в Україні і в діяспорі та додати вірним в Україні сили витримати в боротьбі з безбожницьним переслідуванням, щоб наша Церква — сьогодні Церква мучеників і ісповідників — могла статм Христовим світлом на Сході Европи, апостолом правдивого екуменізму. З наближенням тисячоліття панування Христової Церкви в Україні, преважною справою для української нації й дальшого існування ук­ раїнського християнства є питання реалізації церковного з'єдинення ук­ раїнського народу. Ідім слідом Слуги Б о ж о го Андрея, який ціле своє життя посвятив великій ідеї З’єдинення християн, ставши благовісником

171

єдности Христової Церкви. Ставаймо, всі українці, в обороні прав наших Церков — Української Православної Церкви, Української Ка­ толицької Церкви і різних українських християнських об’єднань, бо всіх гак само жорстоко винищують комуно-російські окупанти. Українцівкатоликів і українців-православних єднає спільне змагання за самобут­ ність рідної Церкви, за ї ї Повноту, видимим знаком якої буде єдиний Патріярхат Української Цернви. Митр. Липківський, Слуга Божий Анд­ рей і Патріярх Йосиф — Святі С оборної України! Тисячоліття українського християнства проведім для осягнення на­ шої глибокої обнови в дусі київського християнства часів св. княгині Ольги, вел. ннязя св. Володимира, великого ннязя Ярослава Мудрого і митр. Іларіона, з величніми центрами в Печерській Лаврі, Соборі св. Софії та Соборі св. Ю рія. Спільним зусиллям Українських Церков і української організованої спільноти необхідно відкинути зазіхання ро­ сійської »церкви« і російських імперіялістів на тисячолітні здобут­ ки України та поставити перед увесь світ славну історію КиєвоГалицького християнства, мартирологію нашої Церкви — УАПЦ і УКЦ — історичну ролю України в Східній Европі, як центру християнства, промінюючого на довколишні народи. Даймо соборно відсіч черговий раз унаявненим зусиллям звести Українське Тисячоліття в русло ре­ лігійного і національного єдінонєдєлімства — т. зв. триєдиної »Руссі«. Це намагання діється проти становища папи Івана Павла II, з’ясованого в його проповіді в вересні 1984 року, в Вінніпегу, в якій він, порів­ нявши терпіння патріярха Йосифа в тюрмах і концтаборах безбожницької Москви з муками Ісуса Христа на Голгофі, урочисто заявив, що наближається тисячолітній ювілей хрищення України, хрищення Києва і всієї України. При інших урочистих нагодах папа підкреслив, що Блаж. Патріярх Йосиф боровся за справедливу справу. Це ясне: за патріярхат. Українська Христова Церква процвітала тоді, коли Україна була сильною й незалежною державою. Чи може для народу бути щось більшого на землі, як осягнення його волі, самостійности і його незалежности? Тільки в своїй батьківщині і через законну, рідну україн­ ську державу нарід вповні заспокою є свої духовні, моральні і суспільні потреби та осягає найвищий ступінь ладу, безпеки і добробуту. Від­ мітимо з Архипастирського Посланння Патріярха Йосифа в сорокріччя Акту відновлення Української Держави 30-го червня 1941 року: »Ми не піддавались, щоб плисти на хвилях подій бездушно із розчисленням на людські ласки... Ми бажання своєї державности висловили відваж­ но перед світом та історією, цю державність ми проголосили... Це був сміливий крок народу... Цей великий Акт повинен нас вчити і виховувати, не зважаючи на наші особисті міркування чи різні полі­ тичні переконання*. Патріярша Помісна Українська Церква вчить словами покійного Слуги Б ож о го Йосифа: »Після Б ога першенство має любов батьків­ щини. То значить, коли батьківщина в небезпеці і закликає своїх дітей до оборони, вони повинні залишити батька і матір для неї, а ніколи противно... Жертвуючи своє життя за батьківщину дають найбільший до­ каз любови своїх батьків і рідних«. С в о їм особистим героїзм ом і мучеництвом Патріярх дав нам приклад Ісповідника Віри Христової в

172

поєднанні з чинною лю бов’ю до Батьківщини України. їх Блаженство відкинув коляборацію з переслідувачами У країнської Церкви й з воро­ гами української державности. Про героїчну добу 1940-их і 1950-их років маємо завіт: «Отож Українська Повстанська Армія родилася з християнської свідомости про конечність боротьби проти сатани і його земних служителів... Як Глава і Батько Української Церкви потверджую і благословлю шляхетну поставу Української Повстанської Армії«. Щ е раз висловлюємо щире побажання, щоб Д е н ь 7 - г о ве­ ресня став днем маніфестації самобутности і сили У к р а ї н с ь к о ї Ц е р к в и й у к р а ї н с ь к о ї спільноти. Великі терпіння пережиті ради Євангелія і свободи україн^ ської Церкви уподібнили Його до Христа Господа нашого. Гідно закрі­ пім вічну пам’ять і здобутки Слуги Б ож о го та Ісповідника Віри Пат­ ріярха Йосифа, осягнені не компромісами, тільки через незламну вір­ ність Христові й Україні. В дні 7-го вересня масовою участю віддаймо честь і поклонімся Святому України! Президія С вітового Українського Визвольного Фронту Червень, 1985 року.

Президент Реґен прийняв 20.6.85 р. на авдієнціі в Білому Д о м і Патріярха УП КЦ Б лаженніш ого Мирослава І. Лю бачівського

173

Ю р. Се мен но

ПОВТОРНЕ ЗАСУДЖЕННЯ ОБВИНУВАЧЕНИХ В ПРОЦЕСІ СВУ 1930 P. (Занінчення) З Творці »Набоїв« подають доповідь державного обвинувача Михайлика на процесі С В У «Терор, повстання, інтервенція — шляхи контреволюційної роботи СВУ«, а потім «З вироку в справі СВУ« — »Те що завдяки пролетарській революції не вдалося здійснити урядам УНР... це хотіли зробити СВУ«. Творці »Набоїв« смакують соковиті лейки комуністичних катів у цих документах. Але їм цього не досить, і вони »ще раз — для закріплення — по пунктах« додають від себе ще бру­ тальніші прокльони: «вбивці, погромники", «криваві зрадники« (83) і т. п. Підсудна вчителька Н. Токарівська — »істеричка« (93). »Г. К. Голоскевич, редактор Інституту ВУАН, на слідстві й на суді впав в цілковиту істеричну знемогу, оббріхував себе і всіх підряд, а в хвилини просвітління ридав, каявся і божився, що тільки но відбуде покарання, ту ж мить “покінчить з собою„«. (98). «Патякав Андрюха Ніковський« (122), «той самий, що втік за кордон міністром закордонних справ погорілого уряду УНР« (118), «почавши з істеричної п’ятигодинної лекції..." (207). Страшкевич — редактор Інституту української наукової мови при ВУАН — »негідник« (129). «Єфремівсьний нахлібник« (176) «Павлушков Микола був на зріст невисокий, некрасивий, прищавий" (149), «неньку Україну любить — чому такий не послужить кенці!« (150). «Його базікання створило СВУ!« (172). «Покиддю я хочу назвати Колю Павлушкова і все інше преславне товариство" (180), «зрадниками й боягузами виявилися вони всі« (181). «Старицька-Черняхівська — дама родовита, вітала колись там геть­ мана Скоропадського, ї ї заочно обрали головою українсьної жіночої спілки за кордоном. Нічим вона не реаґувала на розстріли комуністів при Директорії" (244). Евакуйована в 1941 р. разом з А. Ю . Крим­ ським із Києва. «Мирно сконали вони в лікарні« (227). («Українськоросійський словник» Академії наук УС С Р, Київ — 1958, т. II, стор. 366, з'ясовує: «Конати — про тварин і презирливо про людей«). Сухого місця не залишилося на підсудних членах С В У від брудної зливи образливих висловів і лайок творців «Набоїв«. Тут нема жодного рядка прихильности до оскаржених, ані однієї позитивної згадки про їхню попередню діяльність у розвитку української науки, культури. Проте часто, щоб не сказати постійно, зубоскалиться з фізичних вад, виявів хвороби. Навіть, якщо умовно погодитися з вигадкою про створення С В У органами ГПУ, то й тоді нема найменших підстав ганебно очорнювати С. Єфремова, як це роблять автори »Набоїв«. Вони пишуть, що він погодився на вимогу слідчих, які вже витиснули «зізнання від Пав­ лушкова, Дурдуківського, Ніковського«, визнати на процесі існування С В У на чолі з собою «в ролі його вождя«. С. Сфремову сказали: «Маючи їх зізнання, такі їх зізнання, ми обійдемося й без ваших

174

признань вини. Але врахуйте: вас — розстріляємо. Розстріляємо, як керівника. А оскільки керівника розстріляли — хоч він і не зізнався — то тих, котрі зізналися в кривавих злочинах, тим більше доведеться розстріляти. Винуватцем їхньої загибелі будете ви. А признаєтесь — помилуємо всіх!» (147). Отож, хіба від того, що жертвуючи собою, С. Єфремов врятував від розстрілу своїх однодумців і використав процес для пропаганди ідеї українсьної незалежности, став помічником комуністичної влади, *став її поплічником у найчорнішому, найганебнішому, нелюдському../»? (148). Не гаразд із »доказами« авторів і редакторів «Набоїв!» З неприхованим задоволенням смакують вони ті місця комуністич­ ної преси, де підсудні змальовуються слимаками, плазунами, боягузами або й просто придурками. С. Єфремов, наприклад, за їхнім описом, немов пришелепкуватий сміявся, коли «громадський обвинувач ҐІ. П. Любченко в своїй блискучій промові вигукнув, що Єфремов мріяв про фа­ шистську диктатуру з масовим винищенням мільйонів комуністів» (176). Тоді в У С С Р нараховувалося 25 0 тисяч комуністів. Ні блискучий промо­ вець П. Любченко, ні захоплені його красномовством автори й редактори »Набоїв« не в стані збагнути того, що на безглузді обвинувачення (чоловіколюбець С. Єфремов — масовий убивця!) можна відповісти тіль­ ки сміхом. Спроба приписати намір знищити неіснуюче, яке в хворій го ­ лові довільно можна збільшувати, множити, справді «викличе вибух реготу« (Розділ «А сміху було!..«, стор. 198-215).

Навіть, коли б підсудні стали на процесі такими ницими, як їх змальовують комуністи, то нормальна людина сповниться співчутливим жалем до стероризованих комуністичним судівництвом жертв й огидою та ненавистю до тих, хто довів їх до такого жалюгідного стану. С ум ­ ління України, як називали акад. С. Єфремова, автора багатьох на­ укових праць, агенти ворож ої українському народові сили трактують як дефективного школяра, зловленого на дрібній крадіжці або неприс­ тойному вчинку... Нагадаємо, що щиросердечні покаяння, самозвинува­ чення М. Хвильового, в проповіді ним фашизму включно, виплодки совєтського ладу або взагалі обходять боком або виправдовують, керуючись іншими критеріями, ніж при засудженні діячів С В У. Вони більш огидні своєю надуманістю, ніж негідні вигадки проти Спілки Визволення України. Спілка Визволення України виконувала функції уряду УН Р в Ук­ раїнській С С Р , тому ї ї комуністи й знищили, тому комуністи нищать С В У й тепер, обвинувачуючи ї ї в найнесусвітніших вчинках, аж до спів­ праці з ГПУ включно. Яку мету ставлять пропагандисти цієї маячні? Щ о ГПУ, незалежно від своєї часто змінюваної назви, всесильне, відчули власною шкірою, знаємо з власного досвіду. Вони показують нікчемність українських жертв ГПУ! Але ж кращою, ідеальною ілюстра­ цією нікчемности ГПУ і ї ї жертв могли б бути провідники большевицької революції, комуністичні герої громадянської війни, нагороджені золотою зброєю й найвищими орденами, (наркоми, начальники ГПУНКВД і т. п.), які в час партійних чисток, мов отара баранів, ішли на заріз до катівень, збудованих ними під безпосереднім керівництвом

175

їхнього вождя. Чого, наприклад, вартий Г. Зінов'єв, перший голова Комінтерну, створеного в березні 1919 р. за і н і ц і а т и в и В. Леніна для узгіднення під командою Москви діяльности комуністичних партій у здобутті влади та встановлення диктатури пролетаріяту в усіх країнах світу. Як керівник Петербурзької парторганізації він зробив усе можли­ ве для виконання наказу Л. Троцького, тодішнього головнокоманду­ ючого («комісар військових справ«) «перестріляти як качок на ставку всіх повсталих” (III. 1921) матросів Кронштадту. Коли в час чисток Г. Зінов'єв, поставлений до стінки на розстріл, переконався, що палкі здравиці тут на честь генія всіх часів і народів свого вождя Й. Сталіна марні, у розпачі благав Єгову не бути байдужим до його погибелі. Й. Сталін любив слухати розповідь про цю сценку і від задоволення нестримно реготав. Так на таке реагування комуністів нема й наймен­ шого натяку в писаннях »наших« «революційних демократів” ! А відомо, що чистки комуністів каральними органами їхньої партії заділи й обу­ рили лише знищених та їхню рідню, що складали мікроскопічну частку населення і мізерно малий відсоток спільно зліквідованих ними селян, національно думаючих громадян у час здійснення і закріплення здо­ бутків їхньої жовтневої большевицької революції. Розвиваючи премудрі роздумування націонал-комуністичних розумак про те, що С В У створило ГПУ, можна подумати, що Пануючі в УС С Р органи диктатури пролетаріяту були зацікавлені в популяризації україн­ ського спротиву комуністичній владі — С. Єфремов перетворив про­ цес С В У на пропаганду незалежности України і свободи українського народу. К. Ш ило, завідувач редакторського відділу Держвидаву, заявив: «... Загальних принципів радянської системи, нових методів викладання, навіть знаменитих номплексів, ми не відкидали. Але ж у все це вкладали свій ідеологічний зміст УН Рівського напрямку” .

B. Дурдуківський, директор 1-ої Української гімназії ім. Т. Ш евченка в Києві: «... С В У категорично відкидає завдання сучасних радянських шкіл виховувати комуністично настроєних дітей” . Г. Голоскевич: «До радянської окупації я поставився вороже. Я вважав радянсь­ ку владу за московських окупантів” . М. Павлушков, на запитання прокурора, чи він справді хотів звіль­ нити радянську Україну, виразно відповів, що не радянську Україну, а «з-під радянської влади Україну” . «С. Єфремов: С В У хотіла випустити студента-українця!... Студента-українця, прихильника незалежної України” . Ахматов (прокурор): Як він повинен ставитися до радвлади?

C. Єфремов: Очевидно, негативно!” Таких заяв, ще більш відверто ворожих висловлювань проти ко­ мунізму, проти деспотів минулого і сучасних (порівняння Леніна з царем Миколою) члени С В У зробили досить багато, але творці «Набоїв« їх ні разу не згадують, бо для них акад. С. Єфремов — «член всі­ ляких націоналістичних українських партій” , а його виступи на процесі

176

»теревені« (110). Щ е до закінчення процесу С В У В. С о сю р а вже виголосив присуд оскарженим:

Чекають їх чи кулі, ґрати Чи Соловків далекий дим... Не пощастить ніколи їм Наш край з середини зірвати. Ось цей хотів зробити так, Але йому це не вдалося, Хоч має й сиве він волосся, А на груді почесний знак. Він, бач, хотів у завирюсі Вкраїну кинути на жах, Цей спекулянт на довгих вусах Петлюра другий... Щоб над кров’ю Простерти крила, наче крук... Та піднялося море рук, І впав цей змовник сивобровий Із Академії Наук! А ось опис того ж С. Єфремова в »Набоях« (111): »3 портрета глядить сповнений гідности добродій — гордовита постава голови, сива пишна кучва, одвертий погляд. Вуса вниз — теж ш евченківські. Видно, що варилося в різний час, але за одним рецептом, на одній тій самій кухні ... (Цілковиту протилежність в уяві авторів »Набоїв«, ябляє собою дер­ жавний обвинувачувач (кат) П. Любченко. Він виголошує «блискучі промови" (111, 128, 176, 194). Виявляли «героїзм оборонці" (227). «Поводяться вони дуже навіть відважно" (228). І це після заяви ад­ воката Ривліна, який запевняв, що «ніяких політичних принципових роз­ ходжень між прокуратурою і обороною у цій справі нема і бути не може«... (228). Для творців «Набоїв« голова ГПУ В. Балицький, заступ­ ник нарнома юстиції У С С Р В. Михайлик — «товариші" (115). Із семи оцінок С В У (198-201) нема ані однієї позитивної. Та й яка може бути прихильність до тих, хто жив вільною Україною , у цитованих совєтських газетах, їхніх борзописців, вихованців комуністичних інститутів журна­ лістики, або в партійної міщанки «старої маминої подруги Н. М. Ніженець«, що за всіх, подібних до себе, сказала: «Ми захоплені були Грандіозним розмахом нового життя, і мама твоя була захоплена. По­ думаєш, якихось там півсотні недобитків націоналістів судять!" Видавці та редакційна колегія »Набоїв« мусіли б вказати на ці та численні інші недоладності «літературно-публіцистичної розвідки®. Та перед ними стояла інша мета. М. Яременко («Щ е раз у справі СВУ-С УМ », журнал «Нові дні« за червень 1 9 8 4 р.) розповідає, як у серпні 1941 р. мешканець його села «сільський столяр дід Ступка приніс і показав старшому групи летючну, що була видана в 1932 р. з підписом СУМ«. «Це була ле­ тючка, яка говорила про терор, заслання і голод, що принесли в Ук­

177

раїну росіяни із Сталіном. Внизу було три літери: СУМ. Дід з гордістю заявив, що її уклав його син Василь, що був старшим сумівської п'ятки. Його за це розстріляли в 1932 р.« В кінці 1941 р. в село поверну­ лося двоє, вони, «молоді активні люди«, «також були сумівці«. Редактори «Нових днів« друкують ці достовірні свідчення про діяльність С ВУ-С УМ , щоб покепкувати над ними, називаючи їх глузливо святою вірою і вислов­ люючи сумнів, «що це син уклав летючку, а не підклали ї ї навмисне аген­ ти НКВД«. Еміграційні противники С В У визнають, виходить, листівку С УМ за дійсну, справжню лише тоді, якщо про те буде ствердження на ній, засвідчення з печатками і підписами чинів НКВД? Чи це вияв віри безвірних чи близорукість замріяних у вихвалювану М. Хвильовим «прозірну ЧК«, — не беремося судити... Суд над членами С В У став форумом антикомуністичної пропаганди, поширення ідей украї нської національної революції, української державности в формі УНР. Вони нуртують і тепер серед українського народу в Україні, не говорячи вже про еміграцію. Проти них спрямовані »Набої«, що фальсифікують минуле: «Двобічна підміна історичної правди історичною фікцією (СВУ) аж ніяк не сприяла справі боротьби за українське визволення, для якого надійним ґрунтом може бути пізнання, зрозуміння і відповідне вико­ ристання лише дійсного, реального наявного стану речей і стану власних сил України, в той чи інший конкретно-історичний час« (19), кличе автор «ґрунтовної вступної статті« (6) до повторення його шляху «комсомолізації« — підпорядковання «наявному стану речей«. Це заклик до при­ мирення з комуністичною дійсністю, до співпраці з українськими марі­ онетками К П С С в Україні і на чужині. Дискредитація С В У як ідеї й осередку, організації боротьби проти Москви і винонавців в Україні. Неправда — основний прийом комуніс­ тів проти С В У . К. Товкач, який головне завдання С В У вбачав «у по­ валенні радянської влади« (124), «був долучений до справи СВУ«, — твердить той же автор, — «за приятельські стосунки з Єфремовим« (264). Те саме з В. Чехівським (265). Постійні повторювання про «сфабрико­ вану ГПУ СВУ« (246), «неіснуючу організацію СВУ« (247), «фаль­ шиву справу СВУ« (268) і т. д., без кінця та інших подібних вигадок ніякою мірою не є свідченням правоти їх винахідників. Надокучливе повторення випадів проти С В У вказує на їхню бездоказовість та спря­ мованість. «Не осуд засуджених і знищених підсудних процесу СВУ« (24) висловлено в »Набоях«, — лицемірно виголошує слизькоязику фальш »комсомолізований«. Хіба змалювання С. Єфремова «помічником у найчорнішому, ганебному, нелюдському« (148), а його однодумців по С В У як »вбивців«, »погромників«,«кривавих зоалників« (83) і т. д. і т. п. являє собою не «осуд засуджених», а прославляння їх? З огидною неправдою тієї оцінки жертв комуністичного терору може конкурувати лише брех­ ливо облудне тлумачення ї ї В. Гришком. Г. Снєгірьов, який народився і виріс у тюрмі народів С С С Р , а помер буквально за ї ї ґратами, щиросердечно признався, що «знаю не так уже й багато, бо зацікавився справою С В У я зовсім недавно. Та й то через матір зацікавився. І отримав я відомості виключно з

178

тих самих (совєтських) газет« (79). Тому написане ним можна зрозу­ міти і навіть вибачити. Але злобливі твердження проти С В У , неперевірені в умовах, де наявні можливості для вільного дослідження, без­ підставні обвинувачення української національної еліти в «фактичній співпраці зі своїми обвинувачами й суддями« (21), виголошувані »комсомолізованим« В. Гришком, що здобув вищу спеціяльну освіту внаслідок коляборації з комуністами в привілейованому Комуністичному Інституті Журналістики і використовує ї ї не проти комунізму, а для поборення антикомуністів, є політичним злочином. Та все ж видання комуністичних «Набоїв для розстрілу« українців слід вітати — книга нагадує, що ворог України — між нами, україн­ цями. Він прагне нас обеззброїти, перетворити українську ем іграцію на сліпу кишку українського народу. В орог сильний і підступний. Українські емігранти не спромоглися ще, на жаль, видати об'єктивні довіднини про своїх політичних діячів, працівників преси і т. п. На сторінках видаваної однобічниками енциклопедії нема місця для самостійно думаючих і незалежно діючих українців. Тому подаємо тут довідку про двох із них. Володимир Карлович Наддніпрянець (Лобуцький) — автор низки статтей на ідеоло­ гічні і політичні теми. В 60-их роках виступив із теорією українського християнського соціялізму. В 1956 р. Українська Національна Гвардія Т. Д. Бульби-Боровиця видала в Мюнхені його працю «Українські націонал-комуністи. їх роля у визвольній бороьбі України 1917-1956 рр.« Перевидана 1983 р. в Нью-Йорку. В 1963 р. видано його літературно-критичний твір »На літературному базарі» — про тоді ще нового письмен­ ника, відомого під прибраним ім’ям »Багряний«. Неспроможні відповісти речево на подані ним факти і думки, нерівники УРДП дотепер реагували лише лайкою. Батько В. К. Лобуцького загинув у концтаборі на півночі Росії. Також В. Л. зазнав переслідування під советами. За німецької окупації був керівником правничого від­ ділу Київсьної міської управи. Видобувши від тодішнього військового коменданта міста Києва відповідні папери, визволив, разом із своїм співробітником Хомою К/ючниковим, що отримав юридичну освіту у Відні і доснонало володів німецькою мовою, тисячі полонених українців із Дарницького табору. За допомогою друзів у місь­ кій управі Києва рятував жидівських дітей, які переховувалися українцями, знищуючи листи з доносами на них і таємно повідомляв загрожених. («Київ у роках 1941-1943«, »Вісті«, Мюнхен, 3 -4 /6 5 -6 6 , стор. 16-17). У наївній думці, що Берлін не знає про злочини німців в Україні, писав доповідні листи до міністерства в справах Сходу. Заарештований під час розгрому Київсьної міської управи в лютому 1942 р. Від смерті в катівні Ґестапо урятувався чудом. Був одружений із Наталею Павлушковою Михайло Орест — рідний брат історика української літератури, критика («Нове українське письменство” , Київ — 1923, »До джерел», Київ — 1926, Львів — 1943) Ми­ коли Зерова, що разом із М. Рильським, П. Филиповичем, Ю. Кленом творив групу поетів неоклясиків. В'язень комуністичних концтаборів. Автор п'ятьох книг поезій (»Луни літ«, Львів — 1944, »Доля і душа«, Авґсбурґ — 1946, «Держава слова» та «Гість і господа» видані 1952 р. у філядельфії, «Пізні вруна«, Мюнхен - 1965). В його перекладі вийшли чотири збірки творів німецьких поетів, «Антологія французької поезії« (Мюнхен — 1954) та антологія-европейської поезії «Море і мушля« (Мюнхен — 1959). І. П. Мазепа в своїй капітальній праці «Україна в огні бурі революції (191 7-1921)«, гово­ рячи про підготовку загального повстання 1921 р. в Україні стверджує, «що боль­ шевики докладно поінформовані про цілу справу. Як потім виявилося, навіть у самому штабі Ю. Тютюнника були большевицькі агенти, як, наприклад, підполн. Снігірів, сотн. Заярний та інші, що були відповідальними співробітниками Тютюнника. Снігірів керував оперативним відділом в повстанському штабі» Том III, стор. 101. У »Набоях« згадується дід Гелія Снєгірьова і подається (100) його фото, але промовчується, чи це той, «що був відповідальним співробітником Тютюннина. До речі, загони армії УНР Ю. Тютюнника, які 1921 р. наближалися до Києва, автори «Набоїв», надрукованих у «Нових днях», називають бандитами.

179

М. Сулятич

ПІД ЗНАМ’ЯМ ДВОХ Ш УХЕВИЧІВ!

1. ІС ТО РИ ЧН А ПЕРСПЕКТИВА Місяць березень має особливе значення в історичній пам’яті ук­ раїнського народу. В цьому місяці відмічуємо дати народження і см е р­ ти ґенія України — Тараса Ш евченка /9 . III. 1814 — 10. III. 1861/, початок національно-державного будівництва України після упаду ро­ сійської царської імперії /березень, 19 1 7 /, постання держави в кар­ патській частині України /1 5 . III. 1 9 3 9 / і геройську загибіль на полі бою з московськими окупантами генерала Романа Ш ухевича /Тараса Чупринки, 5. III. 1 9 5 0 /. До цих великих історичних дат доходить уже прийнята загалом народу дата народження Ю рія Ш ухевича /2 8 березня 1 93 3/, який уосібнює сьогоднішню Нескорену й Воюю чу Україну, тобто борців за ідею Української Самостійної Соборної Держави шістдесятих-сімдесятих і вісімдесятих років. Побіч пок. Патріярха Йосифа, побіч сл. пам. Степана Бандери, побіч голови Українського Державного Правління і голови Проводу ОУН Ярослава Стецька — в українськім і міжнароднім світі сьогодні найбільше відоме прізвище Ш ухевичів, як найвидатніших українців. В той час, коли Патріярх Йосиф очолював найсильнішу зоргані­ зовану українську Церкву — УПКЦ, а трьох згаданих політичних провід­ ників — це керівники найсильнішого українського політичного руху ОУН-УПА, то головне значення Ю рія Ш ухевича в його ідейно-моральній тугості і психічній стійкості, у відстоюванні святих ідей україн­ ської нації, ї ї самбутности й незалежности. Доба генерала Романа Ш ухевича була добою масового національ­ ного гроїзму, коли-то сотні тисяч синів і доньок української нації під­ нялися до активної боротьби за державне визволення своєї батьків­ щини з-під окупації німецьких, російських і інших завойовників. Сьогодні важливо не лише захистити історичну правду перед колосальними намаганнями москалів цю правду сфальшувати й витерти з історичної пам’яті, але й виховувати на цьому героїзм ові та ідеях боротьби за У С С Д нові покоління національних месників і цю боротьбу продовжувати. Доба Романа Ш ухевича досить добре вивчена й відома. Зате доба визвольних змагань, коли Ю рій Ш ухевич став дорослим мало відома, недоцінена і не всіми правильно пояснювана. Це сучасна доба ідейного, виховного, культурно-освітнього й підпільного змагу, характеристична витривалістю, мучеництвом, стійкістю і великим терпінням її носіїв. Сучасні борці за У С С Д на теренах російської імперії наголошують важ­ ливість передачі всіх визвольницьких надбань і осягів попередніх поколінь для підготовки свіжих лав революціонерів, які розгорнуть на всенародну широчінь бій за відновлення української держави. Саме Ю рій Ш ухевич уосібню є цих сучасних національних месниківідеалістів України, хоч його тернистий шлях розпочався ще тоді, коли в авангарді визвольної боротьби було покоління його славного батька. Ю рій Ш ухевич пережив героїчну добу 40-их і 50-их років і почав виростати на ідейно-морального провідника Н ескореної України.

180

2. ПІД П Р О В О Д О М Р О М А Н А Ш У Х Е В И Ч А І С ТЕ П А Н А БАНДЕРИ Осінню 194 4 року, російські аґресори здобули місто Львів, в якому захопили одинадцятирічного Ю рія Ш ухевича з матір’ю Наталією Березинсьною-Шухевич. Москалі негайно вивезли їх обоє на Сибір. В той же час десятки тисяч членів О УН і вояків УПА під керівництвом батька Юрія — ген. Романа Ш ухевича — були в завзятій збройній боротьбі з наїзником. По кількох роках ця боротьба далі шаліла на вёликих просторах України. М осковські окупаційні залоги поносили ве­ ликі втрати в людях, включно до генералів. Тоді в Москві придумали застосувати психологічний терор супроти родини ген. Ш ухевича, щоб тим способом заломити великого командира й провідника. Як твердить учасник визвольної боротьби Святослав Караванський, то «прокурор УССР Руденко санкціонував у 1947 році арешт неповнолітнього сина генерала Ш ухевича — Ю . Шухевича«. Після невдач т. зв. трьох Хрущовських офензив проти УПА /1 9 4 5 -1 9 4 6 / і масового бойкоту на­ селенням виборів до Верховного Совета УС С Р, володар російської імперії Иосиф Сталін усунув Нікіту Хрущова з поста к о л о н і а л ь н о г о комісара в Україні і прислав на його місце члена Політбюра КПСС Лазара Каґановіча. На місце невдачного шефа військ НКВД в Україні ген. Рясного прийшов ген.-лейт. М. Ковальчук. Каґановіч вкоротці зорієнтувався, що О УН -УП А має. більшу силу, ніж її оцінювали в Москві. Тому він принаглив скликання пленуму КПСС, на порядку нарад якого стояло гасло: »Бій націоналізмові — голов­ ній загрозі для К П /б /У !« Саме за Каґановіча імперія повела терор проти родини Ш ухевичів. На таємнім Спеціяльнім Засіданні /О С О — «особое совещ ание"/ Міністерства Внутрішніх Справ С С С Р у Москві винесли рішення почати знущатися над Ю рієм Ш ухевичем і його матір’ю, помимо цього, що він був тоді неповнолітнім юнаком на 15-ому році життя. НКВД дістало доручення їх обох арештувати. 22 серпня 1948 року Ю рій вперше опинився в тюрмі. На абсурднім судилищі його засудили на 10 років ув’язнення у Владімірській тюрмі за це лише, що його батько командував завзятою боротьбою О УН -УП А проти цих же моснапів. Визначний сіоністський діяч на теренах С С С Р Авраам Ш иф рін твер­ дить, що Ю рія Ш ухевича закинули до «дитячого концтабору", з якого перевели його до дорослих, коли він став повнолітним. В березні 19 50 року енкаведисти привезли сімнадцятирічного Ю рка до Львова з далекої московської тюрми, щоб сконфронтувати його з тлінними останками його славної пам'яті геройського батька, який поляг у бою 5 березня 1950 року у Білогорщі. М осковські садисти очікували, що мертве тіло великого командира заломить морально юнака. Але хло~ пець свято вірив у правильність шляху, яким йшов його батько. Тому розлючені енкаведисти відвезли Ю рка назад до Владімірської тюрми. Після загибелі Романа Ш ухевича Провід О УН -УП А діяв далі під здіб­ ним керівництвом з далекої чужини Степана Бандери і Проводу на Рідних Землях. Реалізувалися пляни дальшої підпільної боротьби, зокре­ ма повстань і страйків у концтаборах по всій імперії. По смерті Иосифа Сталіна /1 9 5 2 /, імперія таки почала тріщати. Крім повстань в'язнів, вибухали протиросійські повстання в Східній Німеччині, в Польщі й Мадярщині. Тоді Нікіта Хрущов мусів проголосити

181

12 лютого 1956 року так звану десталінізацію, у висліді якої Москва поменшила чисельно систему невільничих таборів. 12-го квітня 1956 року хвилево пустили і Ю рка Ш ухевича з далекої чужини на Україну. Хитрі москалі проголосили тоді, що Ю рко був нібито помилково засуджений, як неповнолітній, і звільнений на підставі »указу« з 24-го квітня 1954 року.

3. ЮРІЯ Ш У Х Е В И Ч А П О Н Е В О Л Ю Ю ТЬ , ЯК Н А Ц ІО Н А Л ІС ТА По півроку на так званій волі, КҐБ /колишнє Н К В Д / знову ареш­ тувало 25-річного Юрія Ш ухевича, який виріс в тюрмі на дорослого мужчину. Арешт стався на підставі »протесту« Руденка, якого у міжчасі підвищено до ступеня генерального прокурора імперії — С С С Р . Ру­ денко безпардонно заявив, що Ш ухевич мусить бути далі ув’язнений у Владімірській тюрмі на Клязмі, бо він »син націоналістичного діяча« і тому є небезпечний ворог для існування »єдіної-недєлімої« імперії.

21-го серпня 1958 року кінчався дотеперішній 10-річний термін ув’язнення Ю рія. Того ж дня КҐБ вручило йому новий наказ на арешт, спрепарований в О С О при МҐБ С С С Р . Цей наказ означав, що москалі далі вважали Ш ухевича грізним своїм ворогом, поскільки революційна ОУН під проводом Степана Бандери безперервно діяла. Чекісти розкри­ вали по всій Україні все нові клітини і відгалуження ОУН. Страйки і повстання в імперських невільничих таборах далі вибухали під керів­ ництвом членів О УН-УПА. У вільному світі ОУН розгортала інтенсивну дію при допомозі А Б Н . У Вашінґтоні заговорив міністер зовнішніх справ Фостер Даллес про поневолені Росією нації, а в Конгресі ЗС А приготовлявся Закон про Тиждень Поневолених Націй. Судову справу про Ю рія Ш ухевича підготовив один із найвизнач­ ніших експертів у поборюванні О УН-УПА, капітан КҐБ (пізніше полков­ ник) Климентій Гальський, псевдо Клим Дмитрук, поляк за національ­ ністю, родом із Житомирщини. Ненависник і ворог державного визво­ лення українського народу, цей виродок пристав до енкаведистсьних партизанів-терористів в половині 40-их років. Зокрема він відомий із того, як жорстоко знущався над українськими націоналістами в Радехівському районі в 1 9 4 4 році, а потім по всій Львівщині. В другій половині 40-их років цей садист діяв в оперативнім апараті Львівсь­ кого КҐБ. Весною 1958 року Гальський-Дмитрук приїздив до Владімірської тюрми на »бесіди« з Ю рієм, щоб намовити його «публічно зректися батька і виступити проти організованого націоналістичного підпілля«. Ю рій Ш ухевич категорично відмовився від цього. Побачивши, що він належить до категорії нескорених українських ідеалістів-державників, москалі вирішили замкнути його до в'язничної келії на дальших 10 років. «Судову справу« спрепарували в той спосіб, що на деякий час дали до келії, в якій тримали Ш ухевича, двох здеморалізованих злочинців: злодія і ренегата із П ідмосков’я Александра Фомченка і росіянина з Вороніжчини гомосексуала Буркова, який був перерізав комусь брит­ вою горло. Ці два ганебні типи підписали заяву, що Ш ухевич займав­ ся ворожою діяльністю під час ув'язнення. Ю рія перевезено до Львова на судилище, що відбулося таємно, бо боялися розголосу. Так зване слідство, підготоване Гальським, вів

182

«капітан Віноґрадов, відомий тим, що ще в сталінські часи жорстоко катував в'язнів. Зокрема він нещадно бив заарештованих жінок К. Зарицьку, О. Гусяк і Г. Дидик«. Щ е під час побуту Ю рія Ш ухевича у Владимірській тюрмі, в нього знайшли декілька віршів Ольги Ільків і використали їх для обвинува­ чення його у праці в ОУН, бо Ольга Ільків була зловлена і засуджена большевиками за приналежність до О УН . її вірші були опубліковані в під­ пільних виданнях. Тенденційну односторонність »суду« видно з того, що судді зовсім не ставили собі за мету безсторонньо розглянути справу в усіх подробицях, а лише хотіли виконати волю КҐБ і наказ Москви, щоб Шухевича засудили за всяку ціну. Юрія Ш ухевича »засудили« 1-го грудня 1958 року на чергових 10 років каторги і постійного тероризування. Капітан Віноґрадов сказав Юрієві, що слідство і формальний суд — це лише вступ до психоло­ гічного терору й тиску на нього органів КҐБ доти, доки він не скапітулює і не клякне перед москалями, прохаючи в них ласки. І справді, за кілька тижнів Гальський знову зустрівся з Ш ухевичем. Під час розмови »він (каґебіст) цинічно сміявся над судом, не запе­ речуючи, що він був цілком сфабрикований. Гальський казав, що коли Ш у ­ хевич погодиться на співпрацю або напише статтю проти українського націоналізму, вирок не буде затверджений". Він визнав одверто: »з ва­ шими поглядами, з вашими переконаннями ми не можемо випускати вас на волю...« Російським шовіністам йшлося про те, як твердив Галь­ ський, щоб Ш ухевич виявив свою льояльність до російської окупації України, виступив з відповідною заявою на пресовій конференції, писав статті, брошури чи виступив по радіо з осудами на О УН , свого батька тощо. Запроданець Гальський-Дмитрук на закінчення розмови додав: »Якщо б ми були певні, що ви будете розмовляти з нами на подібну тему, то нам не доводилося б вдаватися до таких методів, як арешт і суд«. Тоді Ю рій усвідомив собі: «Мені стало зрозумілим, що суд над мною інспірований КҐБ з метою шантажу, щоб добитися від мене потрібного виступу, і не має нічого спільного зі справедливістю". На основі повищих даних утверджується погляд, що уже в п'ятде­ сятих роках в М оскві визнали Ю рія Ш ухевича як одного із чільних діячів революційно-націоналістичного руху, головно в площині ідейно-моральній. В другій половині 50-их років ОУН була в затяжній підпільній боротьбіз російськими окупантами. Щ о йн о під кінець десятиліття вдалося Москві фізично вбити Провідника О УН Степана Бандеру. Над тими провідними націоналістами, яких москалі фізично зловили, працювали органи КҐБ, щоб їх морально і психічно зломати.

4. РІСТ ІД Е Й Н О -М О Р А Л Ь Н О ГО П РО ВІД Н И КА НЕСКОРЕНИХ Перед нескореним Ю рієм Ш ухевичем стелилась тяжка й далека дорога до Тайшетського карного табору Озерлаґ 4.042, в чужій Мордовії. Фактично, його везли переможцем. В Озерлаґу москалі три­ мали багато видатних політичних в'язнів. Про цей табір буде мова пізніше. Деякі епізоди з життя Ю рія в 1959 році занотував Авраам Шифрін у своїй книзі «Четвертий вимір*. Наводимо їх:

183

»У нашій зоні знову зібрались найвидатніші провідники українського націоналістичного руху: Горбовий, Сорока, Грицяк, Ш ухевич, Долішний, Дужий, знову заарештований Лебедь. Вони мали відвагу в суперечках про євреїв відкрито заявлятися по нашому боці, і я був з ними в гарних взаєминах. Усі вони трималися гідно перед адміністрацією й цим давали приклад своїм звичайним бойовикам, які не завжди були на висоті. З Горбовим, Сорокою, Ш ухевичем і Дужим ми іноді подовгу розмовля­ ли про героїчну боротьбу України проти насильної русифікації. І я зро­ зумів, що націоналістичні ідеї передаються із західніх до східніх областей України, а це більш усього непокоїть радянську владу. Сам е тому україн­ ських провідників часто возили до Києва і спокушувапи всіляким добром, щоб вони відмовилися від своїх переконань. Обіцювали негайно їх звільнити, якщо підпишуть виготовлену заздалегідь брошуру«. Також Ю рія Ш ухевича КҐБ возило 1961 року до Львова, де з ним знову »розмовляв« вислужник Москви Гальський-Дмитрук, обіцюючи якусь »волю« ціною співпраці з окупантами його батьківщини. Н аці­ ональне протиріччя між цими двома людьми помітне з опису чекістаяничара в шостім випуску «Українського вісника«. Там читаємо: «Люди, які стикалися з Гальським, характеризують його як хитру, підступну людину, як циніка, який віч-на-віч з в’язнем не приховує своїх думок і намірів. Він — запеклий україножер, не за службою, а за переко­ наннями, можливо, це зв’язане з його національністю". Воження Ш ухевича з непривітної М ордовії в дорогу йому Україну мало зло­ мити його морально, але, навпаки, воно гартувало його нескорену ідейність перед поневолювачами. В своїх спогадах з 1960 або 1961 року Авраам Шифрін записав уже з табору Дубровлаґ ч. 07 в Потьмі, де його перевезли, і, вигля­ дає, також Ю рія Шухевича, наступну замітку: «Час від часу я заходив до українських націоналістів, бо хотів знати й їхні новини. Там я позна­ йомився і подружив з Ю рієм Ш ухевичем, сином героя Українсьної Повстанської Арм ії — генерала Романа Ш ухевича. Ю рій Ш ухевич був ще молодий, але в тюрмах та таборах перебував уже більше десяти років. Його заарештували 14-річним хлопцем і вислали до дитячого концтабору ( є такі концтабори в СРСР). Коли минуло йому вісімнадцять, його перевели між дорослих. Жоден суд не судив його, ні не визначив тюремного реченця, а на »деле« його, замість статті кодексу, були букви “ЧСВН,, — “член сім 'ї ворога народу„«. Ш иф рін продовжує: «Юрко був веселий і товариський; в дитячих концтаборах не мав змоги вчитися, тож тепер використовував кожну нагоду, щоб зачерпнути від таборової інтелігенції знань, яких був спраг­ лий. Дорослі приятелі давали йому охоче лекції історії, літератури, філософії, математики, поезії. А він сам вносив бадьорість своєю життєрадістю та завжди старався допомогти немічним виконати норму на роботі«. В 1963 році москалі рішили посилити натиск на Ю рія Ш ухевича і перевезли його з Дубровлаґу в Потьмі, згідно з твердженням А. Шифріна, до Владимірської тюрми над Клязьмою. Ш иф рін називає цю тюрму «найсуворішим політізолятором«. Про останню зустріч з ними в Потьмі Шифрін записав таку сцену: «Поцілунок і обійми наспіх. “Побачимось

184

в Ізраїлі,,, — пожартував Ю рко і зник в отворі вартівні*. Одначе в листі Ю рія Ш ухевича з 1-го липня 1967 року до Д. Коротченка, він відмічує, що в 1963 році КҐБ перевезло його до Києва в тюрму КҐБ при РМ У С С Р з очевидним наміром, щоб змусити його скапітулювати перед московськими окупантами. Ш ухевич пише про цей епізод наступне: «Мене час від часу працівники КҐБ возили в театри, музеї, на підприємства м. Києва... — у червні 1964 рону працівники КҐБ полк. Калиш, капітани Литвин та Маркатаненно поста­ вили вимогу, щоб я написав якусь річ, яка могла б бути опубліко­ вана в совєтській пресі і з якої виходило б, що я пориваю з на­ ціоналістичними поглядами... Я повинен написати річ, у якій би був осуд націоналізму взагалі, осудження діяльності О УН, факти, що компромітують українських націоналістів, а також осудив би діяльність свого батька, Ш ухевича Романа, який у 1 9 4 4 -1 9 5 0 pp. очолював підпільний рух на Україні". Коли ж Ю рій Ш ухевич відмовився від написання такої ганебної статті, його відіслали назад до невільничого табору. Шухевич віднотовує у листі, написанім два роки пізніше: »Але і після цього КҐБ не полишило мене у спокої, бо вже за рік, у липні 1965 року, в таборі мене викликав місцевий уповноважений КҐБ капітан Круть і заявив, що я повинен написати прохання про помилу­ вання на ім’я Президії Верховного Совета УС С Р. Таке писати я від­ мовився... бо прохання про помилування рівнозначне визнанню вини... теж прохання про помилування повинно затерти всі сліди прямого по­ рушення законів, сліди злочину". »Але Ю. Ш ухевич відмовився писати “ прохання,,, натомість написав заяву, в якій доказав, що його засудили безпідставно й незаконно. Відповіді не одержав". лал| 6

Д іти Ю рія Ш ухевича Роман і Ірина

185

«ХРОНІКА КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА УКРАІНІ« Ч. 2 О ГО ЛО Ш ЕННЯ 16-го лютого 19 8 4 року вночі до помешкання члена і н і ц і а т и в н о ї групи, предсідника ЦКУК (Центрального Комітету Українців Католи­ ків — примітка ВзР) Йосипа Терелі, прийшов у п’яному стані голова «дружинників", учитель військової підготовки в середній школі при­ сілку Довге — Бабинець Іван. Він почав плести всякі «небилиці" раніше вивчені, і після цього приступив до «справи". І. Бабинець почав вимагати, щоб Йосип Ми­ хайлович взяв жінку і дітей і йшов до нього до хати тому, що він, Бабинець, висадить дім в повітря. При тому він показував на пакет з вибуховим матеріялом. Й. Тереля сказав, щоби він пішов додому то­ му, що він п'яний, а вибуху він не боїться тому, що все в руках Божих. Тоді «учитель« сказав, що коли він цього не зробить, тоді це зроблять інші... Важко сказати, що це: шантаж, погроза? Чи одне і друге? ★

★

★

7-го січня 1984 року в селі Димитрів Львівської области (Радехівського району — примітка ВзР) учні місцевої школи вивісили на­ ціональні прапори і тризуб. Із Пустомит і Львова приїхало начальство із КҐБ, щоб розглянути випадок. Семиклясникам грозить кара за стат­ тею 62 ч. 1 від 3-ох до 7-ми літ. * * * Виконний комітет УНФ (Українського Національного Фронту — при­ мітка ВзР) постановив, щоби видати «Чорну книгу«, в якій будуть впи­ сані прізвища воєнних злочинців, які поповнили злочини проти нації, ї ї культури, економіни і т. д. В числі злочинців, які підлягають міжнародному судові, є і лікаріпсихіятри, що в окремий спосіб відзначилися у нищенні інакомишлення на території України. »Всі ем іграції Східньої Европи повинні скріпити рух за поставлення закону про воєнних переступників, які сповнили зло­ чини проти людства на територіях поневолених країн Европи, а також в Афганістані, Анголі, Ливані..." ★

*

*

В концтаборі ІН -3 1 6 /9 3 (станиця Новоданилівка, Казанківський ра­ йон, Миколаївська область — примітка ВзР) скріпилися репресії проти віруючих християн. Всіх, без виїмку, християн перевели на тяжкі праці, в тому числі і хворих. Начальник табору заявив, що він має інструкції, як поступати з християнами, і тому він все робить згідно з законом. В неділю, 7-го лютого (правдоподібно це друкарська помилна, бо 7-го лютого — це був вівторок. Можливо, треба б читати 5-го лютого — примітка ВзР) в концтаборі лектор з Києва прочитав лекцію на «міжнародню тему». На лекції частинно говорилось про використання в’язнів у воєнних діях на випадок вибуху війни. Це вже не перша лекція на подібну тему. Так теж в концтаборі В Л -3 1 5 /3 0 в місяці

186

листопаді 1983 року лектор Гавриленко говорив також, але з уточ­ ненням. Зокрема він говорив, що С С С Р загрожує Китай. ОГОЛОШ ЕННЯ Згідно з новим повідомленням з жіночого концтабору Доброводи в Дніпропетровську спец, психлінарню переведено для проведення е к­ спертизи унраїнку-католичку М арію Трикур. /З а два тижні же помі­ щено і ї ї чоловіка Михайла — примітка ВзР Трикура/. Експертизу проводили проф. Блохіна (Вікторія Павлівна Блохіна — примітка ВзР), а також лікар-вбивця А. Кавунніков. Кавунніков свого часу брав участь у вбивстві Н. Сорокіна. ★ ★ ★ Із концтабору В Л -3 1 5 /4 8 в Дніпропетровську спец, психлікарню переведено українця католика Федора Вирсту. Від нього вимагають відмовитись від віри в Ісуса Христа, переходу на православ’я, а також прийняти совєтський паспорт — В. Вирста — один із тих католиків, що відмовився від совєтського паспорта ★ ★ ★ Відмовляються від совєтських паспортів і інші члени заборонених церков у С С С Р на території Закарпатської України. Таким чином, до суду над свідком Єгови Ю . Ш им оном , мешканцем Тячевського району /Закарпатської области - примітка В зР/, він відмовився від совєтського паспорту. Його мотиви: а. Переслідування за віру, і також б. Всі закарпатські румуни, що народилися на території области, в паспорті мають записано — румун; коли ж тільки цей же румун поїде в Молдавію, там же йому переробляють паспорт і пишуть: молдаванин. Ю. Ш им он вважає себе румуном і не бажає на території Мол­ давії бути молдаванином, а на території рідної области йому з ласки дозволено бути румуном. * * * В тяжчих умовах находяться »парії« Закарпаття — цигани. І так, на території области не має ні одної національної циганської школи.

80% циганів пройшли через ҐУЛаґ С С С Р . Ні одна група населення области не живе в таких антисанітарних умовинах як цигани. Міліція области прозиває циганів «індійцями Закарпаття" — ця »крилата« фраза походить від предсідника міського виконного комітету міста Мукачева. Частина циганів Закарпаття прийняли євангелицьке вчення і включи­ лись активно в християнське життя области. Частинно є греко-като­ ликами. Власті хотіли б, щоби всі цигани були злодіями ба й бандитами — так легше розправлятися з безправною групою населення. Н а них мстяться за те, що цигани не хочуть жити життям, яке дарують їм ко­ муністи. * ★ ★ 6-го січня цього року (1 9 8 4 — примітка ВзР) на території Молдавії в місті Сороки, в місті Калараш, в селі Леушени, в селі Гидигич, а також в місті Комрат були вивішені румунські національні прапори.

КҐБ обвинувачує за те українських націоналістів і Румунську групу відродження. *

*

*

Х Р И С ТО С Р О Ж Д АЄТЬСЯ ! Дорогі браття і сестри! Пройшов ще один рік ув'язнення. Дякуючи Богові я знову бачу милі і рідні обличчя друзів і рідних, своїх малолітніх дітей і жінки. Ж ивемо на землі, щоби прославляти Б ога і осягнути вічне щастя. Слава Бож а — то ціль кожної істоти на землі. І тому хочу пригадати: бережись злого — чини добро. В ці тяжкі часи для нашої Церкви ми повинні працювати, не опускаючи рук — хто стукає в двері, тому відчиниться. Святий Апостол каже: »Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані" (2 Том. 3,12). Ціле життя християнина — це хрест і мучеництво, коли він хоче жити згідно з євангелією. У Святім Письмі кажеться: »Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків« (Мат. 10,16). І ще раз прошу запам’ятати: j Господь Бог того не покидає, хто на нього уповає. Христос рождається! Воістину рождається! (Привітальне слово предсідника ЦКУК (Центрального Комітету Ук­ раїнців Католиків — примітка ВзР) Й. Терелі на зібранні 12 січня 1984 р. ТРАГЕДІЯ С ТЕБН И КА 12 вересня 1983 року в місті Львові у місцевому телебаченню прокурор области Антоненко виголосив на подобу «промови-закликання«, в якій, між іншими сказав: В останнньому часі на території области діє банда, яка викрадає і вбиває дітей. Будьте чуйні і вечорами просимо не випускати дітей на вулицю... Н а перший погляд наче б говорилося про якусь банду душогубів, яка немов би вбиває дітей просто тому, що то діти. Але в кінці своєї »промови« прокурор почав кидати громи і блискавки в сторону україн­ ських націоналістів.

15 вересня трапилась »трагедія« в Стебнику. Але вже за два дні І і в наступні появилися статті, які розкривають ОУН. Появилась фабри­ кація справи з І. Зеленою.

21 вересня почалися арешти українців — військових старшин При­ карпатської воєнної округи, наче б за їхню участь в »плянованім нападі« на Устінова (Димитрій Федорович Устінов — тодішній міністер оборони С С С Р — примітка ВзР). І так КҐБ хотіло створити сою з армії і КҐБ. Треба відмітити, що це їм удалося. А тепер про саму справу: Щ е довго перед описуваними подіями андроповщина почала при­ готовляти похід проти інакомислення в С С С Р , і зокрема на Україні. Чей же не даром Пленум ЦК КП С С розглядав в окремий спосіб «справу УКЦ«. О крему увагу приділено УКЦ на Закарпатській Україні, і то не припадково. Чей мало хто з неосвідомлених знає, що в 1946 році у Львові, на так званім »соборі«, УКЦ на Закарпаттю не була

188

зліквідована. Н а Закарпатті то було зроблено куди пізніше, в 1950 році (в дійсності 28 серпня 1949 в Мукачеві — примітка ВзР), але вже без соборів, без будь-яких оголошень. Зовсім просто — єпископа Т. Ромжу вбило МҐБ, а священиків — кого убили, а хто дістав своїх 25 літ, а саму Церкву загнали в під­ пілля. Офіційно, наче б Церква та існує, але ... »більшість« населення перейшло до Російської православної церкви і більше немає потреби в бувшій УКЦ. Однак в дійсності воно не тан. С ам і сильніші позиції УКЦ якраз і збереглися на Закарпатській Україні. Тільки за останніх 3 роки в кар­ патській окрузі висвячено 81 католицьких священиків, з яких тільки 9 зі середньо-технічною освітою, а інші з вищою. Н а Закарпаттю існує підпільна монастирська 3-річна школа, в якій вчаться хлопці й дівчата основ християнського вчення. Ось чому треба було «стебниківської справи!« Треба було розв’язати руки КҐБ для розправи зі спротивом.

11 вересня в готелі »Інтурист« міста Львова відбулася зустріч війсь­ кової розвідки з робітниками КҐБ. Але відомо, що на зустрічі був ма­ йор Гаркавий і майбутній його співробітник Анатолій Бодрухін, старший поручник КҐБ. Хочемо добавити, що м-р В. Гаркавий в своїм мину­ лім брав участь в каральних операціях проти УПА на території Західньої України. Вони і одержали завдання зірвати греблю Стебнівського водного збірника. С вого часу В. Гаркавий брав участь в лік­ відації Г. Костельника, а також мав пряме відношення до убивства Ярослава Галана. Але про те — в наступний раз. ★

★

★

Н а Закарпатській Україні почалась «кампанія" для вивчення ро­ сійської мови. І так, ряд учителів (аґентів КҐБ) поставились до цього — заступник директора Приборжавської середньої школи Іршавського району Закарпатської области, а також учителька Виноградівської середньої школи. Вони »вимагали«, щоб один день в тижні вповні перейти на російську мову. ★ ★ ★ Н а Закарпатській Україні засуджено за відмову служити в Совєтській армії 54 чоловіків, з них свідків Єгови — 18 чоловіків, з них поновно засуджених — 5 чоловіків ★ ★ ★ Н а території С С С Р в сучасну пору проживає українців: Росія

3 .359.0 00

Казахстан

762.00

Молдавія

4 2 1 .0 0 0

Кірґізія

137.000

Білорусь

133.000

Узбекістан

88.000

Г рузія

52.000

189

Латвія

29.000

Литва

18.000

Естонія

16.000

Т аджікістан

27.000

Азербайджан

26.000

6.000

Вірменія

Всі ці українці, що проживають поза рідною землею в рамцях С С С Р . Ні в одній з вище названих »республік« українці не мають ні одної національної школи, їм не дозволяють видавати свої газети і журнали. І дивне діло — така міжнародня організація, як Ю НЕСКО, ні разу не згадала про таке разюче нарушения прав людини. Тоді навіщо існує Ю Н Е С К О загалом? І чи потрібне воно? А урядовцям Ю Н ЕС КО треба пам'ятати, що належну суму грошей вкладає і УССР... І так, в 198 2 році предсідник ЦКУК (Центрального Комітету Ук­ раїнців Католиків — примітка ВзР) Й. Тереля офіційно післав листа до Говарда Брабіна (редантор англійського журналу «Кур’єр Ю НЕСКО« — примітка ВзР), а також до Амада-Махтара М’Боу (Генеральний Директор Ю Н Е С К О — примітка ВзР) про те, що на території Закарпатської України нема ні одного друкованого журналу, тоді, коли до приходу росіян, на території Закарпатської України було понад 15 друкованих видань, Й. Тереля зокрема просив співпрацювати у виданню етногра­ фічного журналу »Бойківщина« при видавництві »Карпати«. Але відповіді так і не одержав. ★

14-го березня цього року (1 9 8 4 — примітка ВзР) прийшло пові­ домлення, що на Йосипа Терелю створено нову карну »справу«. І так, 13-го його покликали в районову станицю міліції міста Іршави, — моти­ вів не подали. Й. Тереля д о міліції не пішов. Жде на арешт в себе вдома... РАУЛЬ В АЛ Л ЕН БЕРҐ За останніх 2-3 роки чимало говориться про шведського дипломата Рауля Валленберґа. Багато версій і контроверсій, але виключно все, що говорилося про Валленберґа, не відповідає дійсності. Н а основі даних, які мається, УКЦ розпоряджає свідоцтвами, які не мають нічого спіль­ ного з поширюваними сьогодні. На основі знаних відомостей повідомля­ ємо наступне: В місяці січні 1945 року, десь між 8-14-им, в одній із частин Ч ер­ воної армії трапилась подія, яка, очевидно, вплинула на дальшу судьбу Р. Валленберґа. І так той, що назвав себе першим секретарем швед­ ського посольства — Валленберґом, говорив таке (все те було в при­ сутності перекладчика і ще п’яти осіб): Коли совєтські війська вступили в Будапешт, в мене відібрали легкий автомобіль, а замість нього пропонували якийсь здобутий. Я ка­ тегорично відкинув цю пропозицію. Прошу передати вищому совєтському командуванню, що я вимагаю звороту мого авта — і тільки мого. І ще прошу командування наладнати мені стрічу з маршалом Малиновським.

190

І ще одне немаловажне повідомлення. При Валенберґові був його особистий шофер, яний також щез без сліду. Ознаки Р. Валленберґа: худорлявий, чорне волосся, зачесане вгору, спокійно вів розмову, говорив до перекладчика по-німецьки. Одягнений в чорне убрання.

«ХРОНІКА КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА УКРАЇНІ" Ч. З /Видає »Ініціятивна група захисту прав віруючих і Церкви« на Україні/ 18.3.84 в селі Білки Іршавського району Закарпатської области »відбувся« недільник /ім преза в неділю — примітка ВзР/. В центрі села прочистили місце для нового пам’ятника »героєві« с о ц і а л і с т и ч н о ї праці Пітре, який на тій імпрезі не був, бо в тому часі сидів у місцевій чайній. Власті вирішили будувати пам'ятник на місце знищеного ними пам'ятника жертвам фашизму. В 1942 році мадярські салашисти /поліційні частини— примітка ВзР/ розстріляли на тім місці 14 українських робітників, мешканців села Білки. І тільки в 1944 році фашистівські власті дозволили поставити пам’ятник-хрест на місці розстрілу. Н а хресті були вирізані імена розстріля­ них... Але в 70-их роках пам’ятник знищили. І так, проявляється сою з комуністів з фашистами. ★

★

★

На 19.3.84 року вручено повістку предсіднику ЦКУК /Центрального Комітету Українців-Католиків — примітка В зР / Й. Терелі, щоб явився в районову прокуратуру. Викликав прокурор Браіла. Про ціль виклику не повідомив. За даними, що їх маємо, на Й. Терелю наклепано нову »справу«. Власті хотіли заманити Терелю в район і там його арештувати. В селі, де є чимало його одновірців, власті не наважилися на арешт. ★ ★ ★ Віддали свої паспорти мешканці присілку Довге Закарпатської об­ ласти: Трикур Анна, Боднар Марія, Боднар Ю рій, Батьо Поланя, Трикур Михайло, Трикур Марія.Всі вони належать до Української Католиць­ кої Церкви. В одній тільки Закарпатській області віддали свої паспорти понад 290 осіб. В цілості в Західній Україні, починаючи від 2-3 січня цього року /1 9 8 4 — примітна ВзР/ віддали біля 9 2 1 -9 2 7 паспортів. Всі, що віддали паспорти — це потенційні /майбутні — примітка ВзР/ в’язні,.. Моліться за наших братів і сестер, що пішли на муки за віру дідів і батьків наших. * * * В селі Нелепіно Свалявського району Закарпатської области в по­ мешканні Панька відбувся обшук. Причини: власті шукали «католицьку

191

крамолу« — Біблію, иатехизм, молитви... За молитву, що ї ї уложив митрополит Шептицький, »3а український нарід« власті дають 3 роки, згідно з статтею 209. ★

★

★

Часто віруючі католини не знають як поводитися в часі обшуку чи арешту. Найперше, коли тільни »вавилонці« входять в хату, зразу треба впасти навколішки і молитися. Молитву треба читати на повний голос. Моли­ тися треба і за ворогів наших, які в цьому часі деруть і нищать молит­ ви та іншу подібну літературу. В часі допиту не давати ніяких свідчено, а тільни молитися і моли­ тися. Це виводить слідчого з терпеливости. Не можна нічого вірити каґебістові, до того часу поки не буде зроблена зустріч віч-на-віч. І навіть в такому випадку не належить з безбожниками провадити розмову. Християнин не може ставити ніяких підписів на документах безбожників. Кожний нехай знає себе. * ★ ★ 30-го січня в крузі близьких друзів відзначено день уродин Воло­ димира Горбового, а також Оксани Мешко. Остання відбуває 5-літнє заслання в Хабарівськім краю. О. Мешко має 79 літ, а В. Горбовий — 85 літ. ★ ★ В селі Келечин М іжгорського району Закарпатської области від­ служено молебень в пам’ять першого президента Карпатської України Августина Волошина.

110 років тому в тому гірському селі народився А. Волошин. Н аро­ дився він в родині шанованого священика. А. Волошин був не тільки політичним діячем, але і народним просвітителем. Найкраще, що напи­ сав А. Волошин, — то його «Маруся Верховинна" в 1931 році. В 1945 році в місяці серпні А. Волошина арештували органи С М Е Р Ш /«Смерть Ш пигунам " — совєтська контррозвідка — примітка В зР / і відіслали в ужгородську тюрму і звідти його перевезли в Москву, де і його роз­ стріляли при кінці жовтня. *

*

*

Одинокий чоловік, що правильно змалював Рауля Валленберґа — то А. Боґданас, литовський католик, старшина Вермахту, арештований свого часу (1945) совєтсьною контррозвідкою і поміщений в лагері, в якому були тільки чужинці. Боґданас є громадянином Німеччини. Р. Валленберґ не говорив по-російськи, а тільки по-німецьки. Коли по смерті Сталіна розв'язували лаґери, з Норильської зони частину чужинців, що остались при житті (150 осіб), розділено по психлікарнях. І так Боґданас і Р. Валленберґ попали в Казанський спец. Останній раз Боґданас бачив Валленберґа в 1962 році. А в 1963 році його (Боґданаса) переведено в Сичівську спеціяльну психлікарню. * * *

192

В 1983 році в концтаборі В Л -315/30 в місті Львові віруючий Володимир Прохорович покінчив життя самогубством. В. Прохорович, уродженець Миколаївської области, вже бувши в концтаборі прийняв греко-католицьке віровизнання. Вів активне церков­ не життя в таборі. Відсидів в /таборових — примітка ВзР/ карцерах понад 4 роки. По останнім карцері поводився незвично. В розмовах він говорив, що Ленін добрий і т. п., а він, Прохорович, поганий. 1 7-го вересня, коли В. Прохорович був на зоні праці /робо ча зона — примітка ВзР/, відтяв собі на мотопилі голову. Начальство приховало діло Прохоро­ вича...

14-го березня в місті Києві відбувся суд над українським право­ захисником Валерієм Марченком. В. Марченка обвинувачували по статті 62 ч. 2. В. Марченко важ­ ко хворий, але на суді вів себе гідно. Він заявив, що любить рідний нарід, вірить в Бога і надіється на нього. 18-го березня в місті Мукачеві відслужено богослужения за здоров’я В. Марченка. Після літургії прочитано заяву ЦКУК /Центрального Комітету Українців Ка­ толиків — примітка В зР / перед вірними. ★ ★ * В селі Верхні Ворота Закарпатської области відбувся вечір з молеб­ нем в честь закарпатського письменника-етнографа Луки Д ем’яна. Лука Д ем’ян народився 189 4 року в тім гірськім селі, тут і написав свій перший твір »Чорт на весіллю«. Почав друкуватись в 1915 році. З приходом совєтів Л. Дем'яна довго не признавали /я к письменника — примітка ВзР/. Б а і в наш час Л. Дем'яна не часто згадують. Лука Дем’ян — твердий католик, більшу частину свого життя віддав для свого народу. Був учасником католицького підпілля. Коли виникло питання про створення підпільної бібліотеки, він передав частину своєї бібліотеки католицькому підпіллю, частину своїх книг передав Й. Терелі, своєму землякові. Лука Д ем ’ян говорив: »Як довго себе пригадую, ми, українці, постійно ховали рідне слово. Я оті книги держав замкненими від усіх окупантів на протязі більше чим 6 0 років... і важко сказати, скільки ще треба буде ховати книжки в рідній мові. «Україна ще не переживала такої трагедії і горя, як за большевицьких окупантів. Але треба вірити, що свобода прийде, якщо ви, молоді, ї ї здобудете«. *

*

*

7-го березня 198 4 року в селі Нелепіно Свалявського району в помешканні католика Дербака арештовано українського католицького священика о. Степана Григоровича, який проживає в місті Мукачево, на вулиці Комуністичній, зі своєю дочкою Катрусею і жінкою. Отець Григорович віддав свій паспорт властям; відала свій паспорт і його дочка Катруся, за що ї ї усунули з 5-го курсу медичного інституту. Арештованого о. Григоровича держали в КПЗ три доби і потім його випустили, зобов’язуючи його і дочку на протязі трьох днів забрати

193

совєтсьний паспорт. То буде 4-ий відбутий вирок о. Григоровича, тим разом спільно з дочкою. Арештовані Григоровичі, батько і дочка, 18 березня. *

*

*

9-го березня з таборової лікарні в тюремну відправлено тяжко хворого о. Антона Поточняка. Йому зроблять операцію — і це вже третя операція хворого священика... Отець Антін має 72 роки. ★ ★ ★ Відмовився давати свідчення український католик Уліганинець. Стар­ ший слідчий УВД міста Ужгороду Гошовський відіслав І. Уліганинця на експертизу в психлікарню міста Львова.

12-го березня його відправлено етапом в тюрму міста Львова. *

*

★

23 березня предсідникові ЦКУК /Центрального Комітету Українців Католиків — примітка ВзР/, членові і н і ц і а т и в н о ї групи захисту прав віруючих і Церкви Й. Терелі повернено книжки, в тому числі і Біблію, а також зошит з поезіями, записну книжку з адресами, а також зо­ шит з начерками »Міти і Січ« і збірник поезій Ірини Сеник. Все те в нього взяли в часі арешту в 1982 році. ★

★

★

З 1-им березнем 1984 року новим предсідником є Василь Кобрин. Президіум Верховної Ради С РСР Заява Після довголітнього рабського життя-існування по тюрмах та табо­ рах С Р С Р я прийшов до висновку, що бути громадянином цієї дер­ жави є аморально. Відповідно, з 3.5.84 року я себе громадянином С Р С Р не рахую. У даній заяві я б міг викласти всі мотиви, що спо­ нукали мене до цього кроку, але я рахую, що нема кому і перед ким викладати будь-які мотиви. Я звернувся із заявою до республіки Ізраїлю з тим, щоб мені надали громадянство республіки; так що новий строк в комуністичних таборах я почну вже як громадянин вільної, вами люто ненавидимої республіки Ізраїлю.

3. 5. 84 року. Голова ЦКУК та член »Ініціятивної групи прав віруючих та Церкви на Україні" Йосип Тереля Єрусалим. Республіка Ізраїль Панові Президентові та Кнессету республіки Заява Я, Йосип Тереля, уродженець Закарпатської України, 1943 року народження, українець, жонатий, маємо двоє малолітніх дітей, дружина— лікар, в даний час не працює — за віроісповідуванням ми католики. У своїй заяві на ім’я парламенту республіки та п. Президента

194

я прошу розглянути мою заяву про надання мені та моїй дружині громадянства республіки Ізраїль. Загалом я відбув у московських окупаційних тюрмах та таборах двад­ цять років. Ні я, ні моя дружина не мали наміру емігрувати — наше місце із своїм поневоленим народом. Але після останнього мого звільнення репресії та погрози із боку властей посилилися — мені погрожують вбивством, новою тюрмою... У 1982 році я очолив новостворену Гельсінську групу — »Ініціятивну групу захисту прав віруючих та Церкви на Україні«, за що в грудні 81 року був арештований та засуджений до одного року концтаборів. Наді мною знову готується нова судова розправа і, тому я не бажаю, щоб я рахувався грома­ дянином О РС Р — жити, працюючи для України, або померти — але не їх громадянином, яким мене насильно зробили окупанти... Думаю, що новий строк у комуністичних таборах я почну як гром а­ дянин вільної республіки Ізраїлю. Буду глибоко вдячний, янщо уряд республіки розгляне мою заяву позитивно.

3. 5. 84 р. Й. М. Тереля с. Довге, Іршавський р-н Закарпатської обл.

ІЗ «ХРОНІКИ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ в УКРАЇНІ", Ч. 5/1984 /Підпільне видання; переклав із російської Л. Полтава/ Подаємо в перекладі кілька особливо маркантних уривків із під­ пільного сучасного видання в окупованій Україні »Хроника Католичес­ кой Церкви на Украине«. Друкуються деякі частини російською мовою, з наміром розповсюджування по всьому С С СР. Дотепер відомо про 8 чисел «Хроніки*.

С П Р А В А ПОЕТА ВІКТО РА РАФ АЛЬС ЬКО ГО Справа ч. 3-1, 19 8 4 р.

27 лютого, 1984 року. Стрийський районовий народний суд Л ьвів­ ської области у складі: головуючого народнього судді Мамчура Я. С., народних представників Ратич М. М., Ю ник Я. С., із секретарем Ю р ­ ків О. П., при участі прокурора Ярощака П. В. і адвоката Маципури Г. І. розглянув на відкритому судовому процесі у м. Стрию подання Бережницької міжрайонної психіятричної лікарні про заміну типу психіятричної лічниці хворому Рафальському Вікторові Парфеновичу, нар. 1918 ро­ ку, обвинуваченого за статтею 62 ч. І Кримінального Кодексу УССР, постановою Сичовського райнарсуду Смоленської області від 5 берез­ ня 1981 року, скерованого на лікування в психіятричну лікарню загаль­ ного типу. Постановлено: » ... Застосувати для Рафальського В. П. примусове лікування у лі­ карні особливого типу в системі М В С /М В Д /. Вивчивши зібрані д о­ кази, вірші, написані в стані сизофренічного маячіння, а також вислов­ лювання Рафальського з критикою на адресу КПСС, висновки про­

195

курора і оборонця — суд вважає необхідним застосувати для Рафапьського примусове лікування в псих, лікарні спеціяльного типу«... Суд вирішив: Рафальського В. П. із примусового лікування у психіятричній лікарні загального типу — перевести на лікування у лікарню спеціяльного типу в системі М В С /М В Д . Коментар авторів «Хроніки»: «Цікаво, чому вірші, написані в стані «сизофренічного маячіння«, є небезпечними для КПСС?... Невже ті, які мучать Рафальського, аж так упевнені в тому, що не доведеться за це відповідати? Невже вони думають, що прямий замах на життя українського поета піде в Лету? За спиною лікарівпсихіятрів і сов. суду стоїть КҐБ — найстрашніший злочинець... Като­ лицька Церква вважає, що це прямий замах на українського поета і ми ніколи не забудемо ні його катів, ані саму жертву свавілля КҐБ. Моліться за мученика Рафальського! Протестуйте!" Українці! Від 3-го до 9-го травня на території Закарпатської України багато католиків і некатоликів одержали повістки від военкомату про покликання резервістів, бо, мовляв, у Ч С С Р «погіршало положення". Щ о це? Це явна провокація московських окупантів: немає ніякого там напруження, вас хочуть кинути в афганську м'ясорубку. Совість кожного із української НАЦІЇ при нім. У який бік повернути зброю і свою ненависть — дійте за власною совістю, з вірою батьків і дідів, яка була потоптана і знищена Москвою..." ПРОВОКАЦІЯ КҐБ Останнім часом влада пустила в користування термін »новоуніяти«. Щ о це таке?... Насправді влада тепер шукає можливостей, щоб здис­ кредитувати УКЦеркву, тому КҐБ й пустило термін »новоуніяти«, замість попереднього — «покутники«... Адже ясно, що «унія« — це той, хто об’єднався з Римом, в такому випадку з ким взяли унію каґебівські «новоуніяти*? Ця провокація з легкої руки перекочувала і до радіостанції «Свобода". А тим часом кому-кому, а їм же найлегше дістати правдиву інформа­ цію від Патріярха Йосифа І, глави нашої Церкви... Тільки людина, некомпетентна у справах віри, може користуватися терміном «новоуні­ яти". Тим дивніше, що український відділ радіо «Свобода" знайшов час говорити про «новоуніятів«, яких не існує, — отже хтось приніс ту ін­ формацію на радіостанцію... Часто наші вірні запитують, чому наша /українська/ радіовисильна не надає програм для релігійного виховання нашої молоді? Кажуть: «Пишіть Надійці, але ж не Свгтлична складає програму". З? іитують: чому так багато »води« в програмах, чому російська «Свобода" цікавіша, ніж наша? І ще тисячі »чому«...Пояснюємо: ми не маємо ніякого впливу на склад тих програм. Єдине, що ми можемо — просити українську секцію радіо «Ватикан", щоб після Богослужения передавали більше матеріялів про церковну єдність, а також художні і музичні твори наших поетів, композиторів і письменників. ★ ★ ★

196

Із заяви Василя Кобрина до Президії Верховного Совета С С С Р . В. Кобрин був арештований і побитий каґебістами на Янівському цвинтарі у Львові за те, що на могилі С ічового Стрільця поставив, збиту каґебістом, свічку: »... Мене знову почали бити і при тім лаяли й називали націоналіс­ том. У цей час зайшов якийсь чин із КҐБ, взяв відібрані у бабусі квіти із столу і сказав, що він покладе ці квіти такому-то /вилаявся/ Козакові /комуністові, убитому в 30-их роках/. Я не витримав і сказав, що так про мертвих не говорять, тим більше, що той Козак був його співбратом-комуністом. Н а це каґебівець відповів, що всі на Бандерівщинні — бандерівці, і коли б його влада, то він би всіх перестріляв... Нічого дивного — органи КҐБ поповнюються людьми, для яких немає нічого святого, та при тім ще й запеклі вороги України«. »Лікарі запитали мене, за що я попав у міліцію. Коли я сказав, що мене заарештували за те, що був на могилах Січових Стрільців, вони почали сміятись, а потім один із лікарів сказав, що мене трохи полікують і тоді з мене вийде »дурь бандеровская«... «Через 15 днів мене викликав головний лікар Мізюк Б. В. і сказав, що коли я більше не піду на ті могили, то мене випишуть, а при цім записав: »Психопатія«. При тому лікар сказав, що коли б я не був укра­ їнським католиком, то мене напевно б не зачепили ...« »В один час із Січовими Стрільцями були поховані і вояки Поль­ ського війська — ті могили також знищені...« «Жидівський цвинтар також не лишили в спокою — початок зро­ били гітлерівці, колишні союзники Москви, тепер же на місці жидівсь­ кого цвинтара — піщаний кар'єр«... «Пошанування могил — це частина нашої національної культури, частина нашого цілого, яке ви знищуєте з жорстокістю і з ненавистю«... «Але треба подумати і про те, що буде в недалекому майбутньому з вашими могилами, де поховані російські непрошені »гості« на нашій землі«... ПРО С В . П. Д-РА В О Л О Д И М И Р А ГО Р Ь О В О ГО «21 травня 198 4 року помер на 88 році життя д-р Володимир Горбовий. Похорони відбулися в рідному місті найстарішого національ­ ного революціонера України... Був членом ОУН, одночасно був головою Українського Національ­ ного Комітету. Під час війни був заарештований гестапо, разом із С. Бандерою і Я. Стецьком. С идів у Моабітській в’язниці... В 1949 році польські власті видали Горбового советам... Відсидів у совєтських концтаборах 25 років. Вічна пам’ять національному Героєві України Володимирові Гербо­ вом у!«

197

ПРО В Б И В С Т В О С В Я Щ Е Н И К А КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇН І А Н Т О Н А ПО ТО ЧНЯКА Щ о б розбити наростаючий вплив Католицької Церкви в Україні, КҐБ наслав у ї ї лави своїх провокаторів. Одним із них був Вол. Демчен­ ко з Донецьної области, який нібито полюбив східній обряд. Одночасно КҐБ використовувало кол. ув’язнених у концтаборах, які були там »стукачами«-донощиками: »Так у підпілля був просунений Олекса Гнидин, 1929 року народ­ ження, житель міста Львова. Той провокатор відіграв особливу ролю в русі »покутників« на Україні, і не лише... О. Гнидин видав групу патрі­ отів, які готували замах на Хрущова ь 1961 році. То була подвійна провокація КҐБ. Трьох тоді було розстріляно, інші дістали — 19 осіб — різні кари і, що головне, зачинателі того діла безслідно зникли, зник і Олекса Гнидин. Щ о б зберегти Церкву і не дати КҐБ підготувати розкол, у каґебівський рух »покутників« за завданням О УН вступив о. Антін Поточняк. Праця, яку провів о. Поточняк — величезна... С воїм авторитетом о. Поточняк не дав вірним піти по тім шляху, на який їх штовхали агенти КҐБ... Отець Антін був членом УНФ /У кр а ­ їнського Національного Фронту, — перекладач/, створеного в 1964 році учителем Д. Квецьком і 3. Красівським...« 29 травня 1984 року був убитий о. Антін Поточняк. Його вбили з помсти, зрозумівши, що їм не вдалося витворити розколу«. Отець Антін народився в 1912 році. Закінчив духовну академію, учився в Римі. Активний учасник національного руху в 1944 році о. А н­ тін був курінним УПА. В 1947 році засуджений на 25 років концта­ борів. Виконав низку відповідальних завдань Української Католицької Церкви. Разом відсидів понад 29 pp. в’язниць і таборів. В 1982 році став членом і н і ц і а т и в н о ї групи для захисту прав вірних і Церкви в Ук­ раїні. Одночасно був членом Центрального Проводу УНФронту, входив до його Виконавчого Комітету. Вірний син України, який усе своє свідоме життя віддав для України, для свого народу. Убивство священика було наперед обдуманим і наперед вирішеним. Відповідальні за його вбивство: тюремний лікар кап.Тализін і начальник концтабору підполк. Повшенко — львов’яни! Вулицями нашого рідного міста ходять убивці... їм немає пробачення!«... ІЗ Л И С ТА Й О С И П А ТЕРЕЛІ ДО М ІЖ Н А Р О Д Н ЬО Ї ХРИ С ТИ Я Н ­ С Ь К О Ї С О Л ІД А Р Н О С ТИ У БРНІ, Ш В А Й Ц А Р ІЯ . »У 1982 році під час мого перебування в Москві мене затримали в помешканні російської християнки Лени Саннікової. Мене відвезли до 10-го відділу міліції, де КҐБ провело зі мною »бесіду«: вимагали моєї згоди на еміграцію , а також погрожували за поширювання ідеї об’єднання Церков. Один із каґебістів сказав: »Тобі що, мало України? На який х... розсіваєш папізм серед росіян, ми — православні". Так я довідався, що каґебіст зараховує себе до Православної церкви. На запитання, чому ж вони тоді нищать кожну християнську церкву, він відповів, що, мовляв, ми — шпигуни і зрадники... Так, ніби я і мої друзі будь-коли присягали Москві...

198

Українські католики ніколи не схилять голів перед злом і насильством, — ми вибрали любов і боротьбу!...« 7.6.1984 року

ЦЕРКВА СВ. МИКОЛИ ПРИТИСКА

Найстарішою архітектурною пам’яткою, що збереглася у Кибві на Подолі до 1984. року /вул. Хорева 5 /, є церква Св. Миколи Притиска. Збудована у 1631 році, фундатором якої був київський міщанин на прізвисько Залізний Гріш. Це невелика, збудована на хресті, однобанна церква, у пляні і об’ємно-просторовій конструкції подібна до дерев’яних українських Церков. Характерною рисою пляну церкви Св. Миколи є гранчасте видовжене західне рамено хреста і вкорочні, також гранчасті, бокові рамена — північне і південне. Баня церкви посаджена на восьмигран­ ному барабані, який спирається на високих і широких підпружних арках, що мають дещо стрілчасту форму. Всі рамена хреста перекри­ ті циліндричними склепіннями, які переходять у зімкнуті склепіння в його гранчастих частинах. Арки об'єднують бокові поміщення у єдину цілість з підбанним простором, що створю є просторий і світлий інтер’єр. Зовнішній вигляд храму такий же величний та могутній. Суворі площини його стін оживляються лиш наріжними пілястрами; об’єми бокових рамен дуже вдало компонуються довкола центральної бані виразної грушкоподібної форми на високому барабані. Вузькі видовжені вікна і відземі пілястри ще більше підкреслюють стрункість об’ємів церкви та руху їх мас вгору /щ о є притаманне всій українській церковній архітектурі/. Церква Св. Миколи Притиска була однією з перших однобанних кам’яних церков на хресті у П одніпров'ї. Була »відреставрована« у зв’язку з приготуванням до гучних святкувань нібито »1500-річчя« Києва у 1983 році і у 198 4 році, коли забрали риштовання, то внас­ лідок цієї »реставрації" вона завалилася. На знімці: завалена церква Св. Миколи Притиска.

199

УТРЕТЄ ЗАСУДИЛИ М. ГОРБДЛЯ Згідно з інформаціями, нещодавно одержаними з України, у місті Миколаєві відбувся черговий суд над учителем, поетом та членом Української Гельсінської групи Миколою Горбалем. Совєтське кривосуддя засудило 43-річного Миколу Горбаля до 8 років тюрми і 3 років заслання. Це третій вирок українському патріотові. Микола Горбаль народився 6 травня 1941 року в селі Волівець Горлицького повіту на Лемківщині (нині під Польщею). Він навчався на заочному відділенні Івано-Франківського педагогічного інституту. Працював учителем естетики у Борщеві, що на Тернопільщині. Учи­ тель М. Горбаль ще й обдарований композитор і поет. Він одру­ жений з Аллою Марченко і має шестирічного сина Андрія. Уперше засудили М. Горбаля в квітні 1971 року до 5 років кон­ цтаборів суворого режиму й 2 років заслання. Обвинувачення ґрун­ тувалося на його поемі »Дума«, зміст якої каґебісти кваліфікували як »антирадянський" та «націоналістичний"; таким чином український поет-патріот став, за словами совєтського судді, «могутнім противни­ ком" тоталітарної держави — С С С Р . М. Горбаль відбув перше по­ карання повністю і був звільнений на весні 1977 року. На волі Горбаль улаштувався на працю в Києві. Він продовжу­ вав підтримувати дружні взаємини з іншими українськими політв’яз­ нями: «У неволі я зустрівся з прекрасними людьми, зустрів дійсних друзів", писав він. Вирішивши в 1979 році виїхати на запрошення до ЗСА, КҐБ перешкодило плянам Горбаля здійснитися: в жовтні того ж року його заарештовано під зфабрикованим претекстом («ґвалтування"), а в енні 80-го року совєтське кривосуддя наново засудило М. Гор­ баля до 5 років примусової праці. Згідно з інформаціями, які надійшли з України 1982 року, М. Горбаль перебував востаннє в концтаборі-каменоломі в Новоданилівці Миколаївської обл. П’ятирічний термін покарання М. Горбаля мав закінчитися на початку цього року. Слід припускати, що совєтські чекісти, застосовуючи Ге­ ноцидні методи до українських патріотів-самостійників, зфабрикували проти М. Горбаля нову кримінальну справу з єдиною метою — при­ ректи учителя й поета на повільну концтабірну смерть. Імовірна дата звільнення Миколи Горбаля — 1990-ий рік... В «Останньому слові", що його М. Горбаль виголосив ще на судилищі у січні 198 0 року, містяться, так би мовити, політичні погля­ ди цього нескореного патріота: «Методи вашої розправи можуть свідчити лише про вашу сутність, а не про сутність вашої жертви... Тим, хто винен у теперішній розпра­ ві наді мною, добре відомо, що мене завжди більше турбувала доля нашого народу, ніж моя власна; доля народу, якого позбавили його минулого і за допомогою офіційного курсу на асиміляцію при­ рекли на духове й культурне виродження і тим самим позбавили його і майбутнього". На оборону М. Горбаля одним з перших виступив російський пи­ сьменник (з Умані) Лев Копелєв, котрий проживає в Кельні, Зах. Н і­ меччина.

200

У КИЄВІ ЗААРЕШТУВАЛИ О. МУРЖЕНКА (PC) — Нещодавно у Києві органи міліції' заарештували колишньо­ го політв’язня Олексу Мурженка. Олексу М урженка затримали 4-го червня в Києві, а вже 6-го черв­ ня проти нього оформлено остаточне звинувачення: Мурженна звинува­ тили у «злісному порушенні адміністративного нагляду«. Колишньому політичному в’язневі загрожує дворічний термін ув’язнення у виправно-трудовій колонії за статтею 196-1 КК УС С Р. Третього червня, тобто напередодні повторного арешту у Мурженків народилася третя дитина. Перша, донька Анна, народилася 1969 року, а друга — Вікторія — 1979 року. Діти виростали без батька: Мурженко відсидів у совєтських таборах і тюрмах двадцять років. Олекса М урженко народився 23 листопада 1942 року на Хар­ ківщині. Десятирічною дитиною його віддали до С уворовського учи­ лища в Києві. 1961 року з власних міркувань він покинув цей вій­ ськовий навчальний заклад і закінчив вечірню школу — одинадцятиріч­ ну. Того ж року вступив до М осковського фінансового інституту на фа­ культет міжнародних взаємин. Третього березня 1962 року студента першого курсу Олексу М ур­ женка заарештували вперше. Його звинуватили у приналежності до не­ легальної організації соціялістичного напрямку під назвою «Спілка св о ­ боди розуму«. Через кілька місяців, улітку 1962 року, Московський міський суд покарав Мурженка шістьома роками таборів суворого ре­ жиму за т. зв. «антирадянську агітацію та пропаганду". Після звільнення у березні 1968 року колишньому в'язневі не дозволили жити у великих містах. На нього наклали адміністративний нагляд, і Мурженко посе­ лився у рідному місті Лозовій Харківської области. Працював ковалем. Улітку 1968 та 1969 років М урженко пробував вступити до Хар­ ківського університету, а також до М осковського педагогічного інституту. Але хоча він успішно складав іспити, його ніде не приймали. Снрізь, як на змову, домагалися від нього трудової характеристики за період від 62-го до 68-го років. Пояснення Мурженка, що у місцях позбавлення волі такого документу не дають, відстрашували вузівську адміністрацію. Однак, колишньому політкаторжникові таки пощастило вступити до Київського торговельного інституту на заочний відділ. Тоді його дружина Люба Петрученко (вона — киянка) переїхала жити до Л озової, в наслідок чого втратила працю. Щ о б заробляти на хліб насущний, Олекса М уржен­ ко працював вантажником на залізниці. У квітні 1970 рону, всупереч приписам начальник відмовився дати йому відпустку для складання екзаменів. Щ о б поїхати до Києва на іспити, Мурженко мусів звіль­ нитися з праці. Таким чином родина залишилася без засобів існування.

15-го червня 1970 року Мурженка затримали в ленінградському летовищі «Смольний«. Разом із ним заарештували одинадцятьох осіб, запідозрюваних у спробі викрадення літака з метою втекти до Ш в е ц ії. (Згодом один із учасників так званої «справи ленінградських самольотчиків« Едвард Кузнецов пояснив, що ніхто не мав такого наміру, їм йшлося про те, аби звернути увагу світової громадськосте на політику совєтської влади в ділянці ем іграції).

201

Із дванадцятьох заарештованих десятеро були євреї: одинадцятий підсудний на Ленінградському суді »самольотчиків« був росіянин, при­ ятель Мурженка — Ю рій Федоров, колишній член «Спілки свободи ро­ зуму». Мурженка й Федорова визнали «особливо небезпечними рециди­ вістами". Українця покарали чотирнадцятьма роками, а росіянина — п’ят­ надцятьма роками таборів особливого режиму. Згодом усіх євреїв звільнили дотерміново, і нині вони перебувають за кордоном. Наприк­ лад, Едварда Кузнецова та Марка Димшица, яких спочатку засудили до страти, а потім страту замінили 15 роками ув’язнення, видалили з С С С Р ще на весні 1979 року. У зв’язку з цим один із ем ігран­ тів, Анатолій Альтман, заявив, що жорстоке ставлення совєтської вла­ ди до росіянина Федорова та українця Мурженка пояснюється тим, що власті прагнули посіяти взаємне підозріння та ненависть між полі­ тичними в’язнями різних національностей. Свій термін покарання Оленса Мурженко відбував у таборах особ­ ливого режиму Мордовії та Уралу. Він — активний учасник акцій протесту проти нелюдських умов утримування у місцях позбавлення волі. Мурженко підписав зокрема низну колективних заяв, наприклад, до Президії Верховного Совета С С С Р з вимогою припинити полі­ тику ґеноциду супроти політв'язнів, а також зверненння до уряду Ка­ нади, автори якого закликають сприяти звільненню Данила Ш умука, Мурженко підписав так само заклик до «християн усього світу«, де політв'язні просять боронити їхн є елементарне право брати участь у Богослужіннях. Поки Мурженко перебував в ув'язненні, його дружині Любі Петрученко не давали можливости влаштуватися на працю. їй закидали зв'язок з Українською групою »Гельсінкі«. 29-го березня 1978 року Любу Петрученко-Мурженко засудили до 9 діб адміністративного ареш­ ту за зфабрикованим звинуваченням в «образі працівника міліції". У травні 1981 року Любі Мурженко пред’явлено «Попередження" про недопущеність дій, які «суперечать інтересам державної безпеки С С С Р ". Конкретно її звинуватили в тому, що (цитую) «вона підтримує зв'язок з особами, засудженими раніше за антирадянську діяльність. Готує та надсилає до різних інстанцій органів державної влади листи та заяви ідейно шкідливого змісту". В одному зі своїх звернень Люба Мурженко повідомила, наприк­ лад, про те, що представники влади (цитую) «постійно твердять моєму чоловікові, що він не єврей, що ми не маємо за кордоном близь­ ких рідних і тому нема жодних підстав для виїзду, що він відбуде свій термін до кінця і, якщо на волі домагатиметься права е м ігру­ вати, то повернеться туди, звідки прийшов". Так і сталося. Олексу Мурженка звільнили в червні минулого року, після закінчення чотирнадцятирічного терміну покарання. Він відновив розпочаті LuejB таборі заходи для еміґрації. А через рік Мурженка знову кинули за ґрати. Гр. Панчун

202

В ОБОРОНІ ЮРІЯ Ш УХЕВИЧА КАНАД А (ГУ) Комісія ОУВФ за звільнення українських політичних в’язнів в С С С Р призначила тиждень від 25 березня 1985 року в обороні і за звільнення Юрія Ш ухевича з московсьно-номуністичної неволі. Протягом цілого тижня проведено велику і активну в тому напрямну діяльність. Біля міської ратуші в Торонті під великим портретом Ю рія Ш ухевича і багатьма написами (транспарантами) та по українських церквах і установах зібрано тисячі підписів під петиціями-проханнями до Канадського уряду, щоб домагався звільнення Ю рія Ш ухевича, який від 1947 року, як 14-літній юнак, був арештований КҐБ і по сьо­ годні «мучиться, але не кається«, хоч стратив здоров’я і зір. Єдиною його провиною є те, що він син легендарного Командира У П А сл. пам. Генерала Р. Ш ухевича-Тараса Чупринки і не відцурався від ідей свого батька. На передодні уродин Ю рія Ш ухевича, 27 березня цього року, управа відділу Я В У і ОУВФ влаштували в Українському Культурному Центрі на вулиці Крісті маніфестаційні ширші всегромадські сходини, які коротким змістовим словом відкрив голова відділу Я ВУ інж. П. Бубела. Д о Президії сходин голова запросив: л-і М. Ш к а м б а р у — голову ГУ О Ж ЯВУ, п-і М. Тимків — голову відділу О Ж ЯВУ, ред. В. Манара від Т-ва кол. вояків УПА, М. Музичку — голову Осередку С УМ і інж. М. Барабаша — голову Українського Культурного Центру. Змістовну доповідь на тему «Міжнародній Рік Молоді і Ю рій Ш ухевич« виголосив ред. В. Дідюк, який на тлі проголошеного Об’єд­ наними Націями «М іжнароднього Року Молоді« зробив аналізу-порівняння життя й дій міжнародньої молоді та чого хотіли б від неї вільні народи і молодь поневоленого українського народу. Найвищі міжнародні чинники внлючно з Папою Римським думають і обіцяють молоді «блага цього світу«, добробут, мир і свободу. Безперечно, що це дуже гарні і благородні ідеї, але вони говорять тільки про ту молодь, яка і так не живе найгірше, але, на жаль, чомусь недобачають молоді понево­ лених народів, а зокрема молоді українського народу? Чи сотки тисяч української молоді як і колись 14-літній юнак Ю рій Ш ухевич не заслу­ говують на те, щоб «сильні цього світу« допомогли їм у цьому «Році Молоді?« Далі доповідач звернув увагу на нашу українську молодь. У більшості є вона добра і національно свідома. На жаль, ми не можемо так, як найвищі світові чинники, обіцяти їй «благ цього світу« і якогось штучного миру, поки наш нарід в неволі і бореться за визволення. О д­ нак ми замість привабливих обіцянок можемо дати їй щось вище-святе. Перед нашу молодь ми ставимо зразки наших молодих героїв-борців: Січових Стрільців, Крут, Базару, О УН , Біласа і Данилишина, Карпатських Січовиків, УПА, 1-ої УД УН А, Івасюка, Марченка, Січка і «їмже ність числа«, а як світильника незламности, витривалости й гегеройства ставимо Ю рія Ш ухевича — символ сили і волі і духа в бо­ ротьбі за Українську Правду. Н а кінець доповідач ствердив, що вже у 1982 році Канадський уряд дав згоду на приїзд Ю рія Ш ухевича з родиною до Канади. Тому спеціяльно у цьому Міжнародньому Році М о­

203

лоді мусимо доложити всіх старань, щоб через світову опінію змусити Москву випустити Ю. Ш ухевича з родиною із своєї «тюрми народів«. Після доповіді мґр С. Харко, заступник голови відділу ЯВУ, про­ читав у цій сраві резолюції до Об’єднаних Націй і Канадського уряду, які були прийняті учасниками цих сходин. Спонтанним «Не пора« за­ кінчено сходини. В четвер, 28 березня цього року, в день уродин Ю . Ш ухевича Комісія за звільнення українських політичних в’язнів в С С С Р, під про­ водом п-і О. Заверухи зорганізувала на міській площі біля ратуша демонстрацію, на якій зібралося біля 5 0 0 учасників. Прийшла молодь з прапорами і багатьма транспарантами, були і учасники з поза Торонта. Демонстрацію відкрив і нею проводив д-р С. Падучак, а привітавши учасників, відчитав коротке змістовне слово про Ю. Ш ухевича і ціль демонстрації. У Президії демонстрації були: генеральний вікарій о. д-р М. Стасів, о. митрат Ю . Ференців, міністер М. Лелюк, посол Ю. Ш и м ко, посадник Торонта А. Еґелтон, інж. М. Барабаш — генеральний секретар СКВУ, мґр Т. Буйняк — голова ГУ ЯВУ, інж. Я. Соколик — голова відділу КУК, п-і О. Заверуха— голова Комісії, п-і С м е ц ь— голова Ж КУК, мґр О. Стеців — голова А Б Н Канади і інші. Після молитви, яку провів генеральний вікарій о. д-р М. Стасів з промовами виступили міністер М. Лелюк і посадник міста Торонта А. Еґелтон. Оба промовці підкреслили страждання Ю. Ш ухевича, як молодого юнака, нап’ятнували непошанування національних і людських прав в С С С Р, обіцяли допомогти у його звільненні, для чого вже разом з владикою Ізидором Борецьким і кол. міністром М. Старом давніше дали своє спонзорство для приїзду Ю . Ш ухевича разом з родиною до Канади, якщо він буде звільнений і одержить дозвіл виїхати з С С С Р . Юнаки Аля Ключик і Євген Качмарський гарно на переміну продеклямували вірш про молодь і Юрія Ш ухевича. Пані X. Бідяк прочитала резолюції, прийняті демонстрантами, які будуть переслані до О б’єднаних Націй, Канадського уряду та інших світових організацій, як також телеграму до міністра закордонних справ Канади Дж. Клярка, який саме вибирався в цей час в поїздку до С С С Р. Зворушливим і настроєвим враженням було закінчення демонстра­ ції, коли під час молитви,’ яку проводив о. митрат Ю. Ференців, учас­ ники запалили бенґальські вогники, які своїми розприскуючими іскра­ ми на тлі вечірнього сумерку створювали символіку сили вогню віри і надії не тільки на звільнення Ю рія Ш ухевича, але й остаточної пе­ ремоги і визволеення українського народу з московсьно-большевицької неволі. А кульмінаційною точною на тлі молитви і вогників було те, що коли точно о год. 8-ій з великої вежі ратуша залунав могутній голос дзвона, вибиваючи час, який опісля злучився із спонтанним і могутнім співом національного гимну «Щ е не вмерла Україна». Про тиждень оборони Юрія Ш ухевича повідомляла англомовна преса, радіо і телевізія, що брали участь у демонстрації та перевели інтерв’ю з ї ї керівниками. Гарний репортаж з демонстрації, який вивиготовив Л. Хабурський, диктор української телевізійної програми, був показаний по телебаченню.

204

АВС ТРАЛ ІЯ (ЦіЖ) В п'ятницю, 29 березня цього року відбулася в Мельборні демонстрація у зв'язку з «Місяцем Шухевичів« — в обороні Юрія Ш ухевича та Прав України, перед будинком парляменту. Демонстрацію організував Відділ Ліґи Визволення України з підтрим­ кою О середку СУМ. О год. 6-ій вечора розпочалася мовчазна демонстрація, з горіючими свічками і масою плякатів, в руках 80 учасників на сходах, перед входом до парляменту. Численні прохожі на рухливих Бирк і Спрінґ вулицях читали о св і­ чені плякати з написами про московський терор в Україні. Під час демонстрацій на поблизьких вулицях роздано сотні інфор­ мативних летючок про Ю рія Ш ухевича — сина головного командира УПА. Довше інтерв’ю перевів репортер телевізійної станції ч. 7 — п. Бен­ нет з речником демонстрації В. Рудевичем. Перебіг демонстрації був зфільмований та переданий станцією з коментарем в новинах дня. Перед демонстрацією організатори розіслали до преси, телебачень і радіостанцій пресове повідомлення про ціль демонстрації. Деякі радіос­ танції використали їх у вечірніх новинах. ЗСА

Заш інґтонська поліція сковує руки заарештованим унраїнським студентам, які демонстрували в обороні прав України та Юрія Ш ухевича перед амбасадою СССР.

205

У 40-літ т я виходу на волю

НЕНАЧЕ СНИТЬСЯ Бухенвальд — один з перших концентраційних таборів гітлерівсь­ кої Німеччини, був збудований з іронією, як потьомкінське село. На узбіччю славної гори Еттельсберґ, біля столиці і культурного центру Тюрінгії Ваймару, там, де у передгітлерівські часи продиралися крізь віковічний буковий ліс улюблені студентські стежки й доріж ­ ки, скупчились ряди одноповерхових кам ’яних будівель, а за ними десятки бараків, обведених колючими, під електричною напругою, високими дротами. Навколо цього модернізованого земельного пекла розміщено фабричні забудування і цехи есесівського к он цернуД. А. В. та варстатів зброї, що були власністю ґавляйтера Завкеля. Зі зовні могло це селище виглядати на військову санаторію, або лікарню. Навіть виструнчений понад дахами, все викидаю чий клуби чорного диму, комин пасував до облудного образу; бо кож на санаторія має центральне огрівання, чи пральню. Недалеко крематорії, зараз же біля кухні, немов символічно був включений до концтабору старий бук, під яким любили колись пере­ сиджувати годинами н а дружніх розмовах німецькі поети Ґете та Ш ілєр. Голодним, мученим і гнаним в’язням не кортіло сідати під історичним деревом, але вони залюбки споглядали щ оденно на ста­ ре дерево і переказували собі створену кимось леґенду, що могучість Німеччини зникне, коли той бук всохне, або його зламає буря. 24-го серпня 1944 року всі в’язні, що знали цю леґенду, пережили в нещ ас­ тю один щасливий день: від скинених американськими літаками бомб загорілася таборова кухня, а далі полум’я захопило також історичне дерево та привело його до передчасної смерти. Вмер бук Ґете й Ш іллєра — вмерла незабаром Німеччина, переживши його заледеве сім і півмісяця. Ще перед бомбардуванням, а частинно і після нього, сходилися ми, українські політичні в’язні, н а розмови недалеко цього історич­ ного бука. Там ми обмінювалися інформаціями, обговорювали пляни дій, акцій допомоги найбільше знемож еним друзям, рятування тих, що мали бути вивезені на команду смерти, або були засуджені н а ­ шими ворогами на викінчення в якійсь інший спосіб. До ворогів наш их належали не тільки німецькі есеси, але не рідко наші співв’язні - москалі та поляки. На зустрічі приходили не тільки в’язні — члени ОУН /револю ­ ціонерів/, але й деякі полонені з Червоної Армії, інваліди з 61 та 63 бльоків малого ляґру, малолітні з восьмого бльоку. Одного дня передали нам вістку, що москалі замордували на бльоці полонених двох наших найкращ их друзів — старшин: майора Григорія та старшо­ го лейтенента Миколу. За їхній патріотизм та пропагування між в’язнями українцями самостійницьких ідей дали їм НКВДисти застрики. Учасники зустрічей мінялися майже кожного дня. Кож ний раз ми починали нашу розмову від згадки про тих, хто після останньої зуст­ річі вибув н а транспорт, або помер н а ревірі, як також і тих, хто через ослаблення не могли уже до нас прийти.

206

Недалеко старого бука стояв також д изенф екційний барак. У ньому працювали на переломі 1944/45 pp. майже десяток наш их друзів — Іван, Петро, Дмитро та інші /п о прізвищах ми себе здебільшого не знали, хіба були знайомі з волі/. Тим друзям з д изинф екції вда­ лося врятувати від евакуації і тим самим майже від певної смерти, цілу групу побратимів. Я був між ними. Акція ця (два тижні перед звільненням) була складна і небезпечна. Коли б її розкрили, розстріл чекав не лише тих, хто скривався, але в першу чергу тих, хто їх скривав. В ході воєнних дій американська третя армія під командою ге­ нерала Патона посувалася в березні 1945 року досить ш видко на схід і, хоч Тюрінгія була в Ялті призначена для москалів, американ­ ські війська не зупинялися на майбутній демаркаційній лінії. К о­ мендант концтабору Бухенвальд дістав у той час наказ з Берліну евакуювати всіх в’язнів з табору, а якщ о не вдасться вже всіх ви­ провадити, табір запалити й ліквідувати тих, що залиш илися. Ева­ куація переводилася бльоками. Всі в’язні даного бльоку виходили після виклику на площу апелів і після підрахування оточені озбро­ єними в автомати есесами, вимашеровували п’ятками через браму у невідоме. По дорозі чути були постійні стріли, бо хто падав знеможений, його на місці стріляли. У мойому 16-му бльоці /барац і/ було коло півсотні українців. Ми виріш или за всяку ціну держатися у марші разом, щоб допом а­ гати тим, які будуть в дорозі занепадати. Та заки наш а група дійш ла до брами, стало темніти. Комендант дав наказ задержати вимарш, але відрахованих не завернули вже до Оараків, а вивели до сусіду­ ючого з табором заводу — Д. А. В. Була жахлива ніч. Тисячі виголоднілих, знемож ених людей — не людей, а тіней, заповнили великі дерев’яні галі, розмістилися по кутках, під машинами, на розкинутих дошках, або просто на бето­ новій підлозі і пробували позбутися тяж ких непевних думок. Що нас жде? Що з нами зроблять? Вистріляють? Спалять запальними бомбами дерев’яні будови і нас разом з ними?! Такі й подібні думки мучили нас усю ніч. Слабші не видержували... Один з наших друзів Федір Волосюк посивів через ніч. Сотні в’язнів від­ дали Богу духа. Денне світло успокоїло дещо маси. Промінь надії, що нас ще не знищують, влив нових сил тим, хто оцілів. А коли з табору при­ несли котли з гарячою юшкою, страхи ночі почали поволі зникати. Декому з нас, а в тому й мені, прийш ла з юшкою також несподі­ вана зміна долі. Носії кави принесли для нас опаски, які служили перепусткою так, що ми могли спокійно вернутися з ним и до табору і в той спосіб врятуватися від дальшої евакуації. Це була успішна акція друзів з дезинфекції. Але н а тому ще не кінець... З табору ми вже виписані. Н а транспорт не пішли. Ми не можемо повернутися до бараків і ніхто на нас не одержить харчового пайка. Де спати? Де перебути день? Друзі з дизенф екції знайш ли вихід! У їхніх магазинах накопичено було тисячі картонів із ф ляш ечками плину, що вбивав москітів. Тран­ спорт цих протикомахових середників не дійш ов до місця призначен­ ня ~ н а північно-африканський ф ронт. Німці програли битву і москіти їм вже не грозили. Картони завезли до Бухенвальду і використовували

207

для дизенфекційних цілей. Для нас це був рятунок. З картонів ми збу­ дували в магазині криївку і там пересиділи 8 днів аж до дня виз­ волення 11 квітня 1945 року. Холоду ми там не зазнали, а про голод немає що згадувати. День одинадцятого квітня почався для нас, як всі інші дні. Без­ надійно і у напруженні. Але десь коло 11-ої години відбились ехом у буковому лісі кілька черг скорострільного вогню. Секунди тиші, а відтак крик маси. Чи крик вмираючих, поранених?... Наслухуємо. Ні, крик не вмирає, а посилюється, переходить у відгомін радости, тріюмфу, безмежного щастя. Ми вибігли з дизенфекційного бараку і побігли з товпою поміж бараками. Нарешті дроти. Але вже не ті страшні смертельні, а порвані звисають шнурками з бетонових стовпів. Нервовий погляд на сторожеві вишки — вони порожні! Стріляти немає кому. А На доріжці поза дротами, якою постійно ходили озброєні есеси — серед товпи полосатих веретянок, розгублені й роз­ чулені воїни третьої американської армії. Вони принесли нам на тяжких панцерах волю. Принесли непрограмовано. У Ялті вирішено, що вони не сміли того зробити. Та генерал Патон цього пляну не дот­ римався і тому здобув собі велику популярність і вдячність у 21 ти­ сячі звільнених з Бухенвальду в’язнів. У Кремлі натомість його ге­ ройський крок викликав гнів і ненависть. І там впав вирок: смерть. Генерал Патон вмер кілька місяців пізніше, біля Люксембургу, через »автовий випадок«. В. Ленин

СТИПЕНДІЇ СКВУ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЖУРНАЛІСТИЧНИХ НАУК Комісія Преси та Інформації С К В У проголошує з нагоди 1000-ліття Хрищення України, 5 стипендій для студентів чи студенток журналістичних наук в сумі 1000 американських долярів кожна. Передумови конкурсу: 1. Кандидат чи кандидатка: а) студіює журналістику в каледжі або на університеті, б) є активний в українському студентському клюбі, одній з моло­ діжних організацій або в церковній чи громадській установі, в) зголосить готовість брати участь в конкурсі письмово до кан­ целярії С КВ У не пізніше як до 1-го вересня 1985 року. г) напише есей або тезу неменше як 20 сторінок машинопису, відповідно д о критерій вимог її/й о г о факультету. Тэматично праця має бути пов’язана з 1000-літтям Хрищення України (історія, літерату­ ра, мистецтво, політичні зв'язки, держава св. Володимира Великого, і т. п.). Праця має бути написана українською мовою, або мовами країн, де кандидат студіює.

2. Есей з коротким життєписом кандидата має бути пересланий до канцелярії СКВУ до ЗО травня 1986 року. ▲

208

Є. Рен /Постій, 24 липня 1984 р ./

ВОЯЦЬКЕ

ПОКЛИКАННЯ

Є різні звання, що помагають людям нраще жити, бути здорови­ ми, і т. п. однак найкраще зі всіх є таке, що забезпечує життя і сво­ боду власній Б А Т Ь К ІВ Щ И Н І, обороняє від окупантів-загарбників. Тане звання є В О Я Ц Ь К Е . Розуміється, що є два різні роди вояків. Одні змушені помагати окупантові здобувати ще більше простору, поневолювати все нові вільні народи, а є такі, що жертвують труд і життя для оборони свого народу від загарбників. Тому то кожний нарід має в переказах і в літературі прекрасні опи­ си геройства тих вояків, має чудові пісні, що оспівують вояцькі чини й жертву аж до посвяти життя включно. Був час в нашій історії, коли люди втікали від татар на захід України, щоб рятуватися від невіль­ ництва чи смерти. Тоді наші козаки йшли в ті, ніби пусті поля, шу­ кати ворога, відбивати невільників та карати за грабунок України. Тому й слава про нашого ВОЯКА, про оборонців Унраїни від воро­ гів лунала і за Княжої доби і, особливо, за козацьких часів та за К О ­ ЗАЦЬКОЇ ГЕ ТЬ М А Н С Ь К О Ї держави. В поневоленій Україні заникала слава, пісні ставали щораз сум ­ ніші, б о наші юнаки мусіли йти воювати за загарбника. О сь як пише Т. Ш евче нко в поемі »Кавказ«:

»Не за Україну, А за її ката довелось пролить Кров добру, — не чорну; довелось запить З московської чаші московську отруту.« Подібне діється і зараз. Це військо московського ката мусів ненавидіти народ, бо туди посилали, крім політичних противників Москви, також звичайних злочин­ ців. Виривали часто одиноку дитину в матері, і то на довгі роки. ♦

^

3. Усі есеї будуть власністю С К В У та будуть опубліковані для користування ширшого загалу. Просимо українські установи, організації та поодиноких членів нашої громади допомогти нам збільшити фонд для цих стипендій. Даючи гроші на ці стипендії, ви не тільки поможете нашій молоді студі­ ювати науку журналістики, яка нам так дуже потрібна, але і теж заці­ кавите їх пізнати краще нашу світлу давнину.

209

Тому нічого дивного, що в кожного окупанта було мало таких наших вояків, що думали про далеке майбуття, щоб мимо всього, школитися на майбутніх вояків України, щоб бути здібними ї ї визволяти зброєю. Тому то й Перша Світова війна, що вибухла 1914 року, застає нас непідготованими до боротьби проти Москви. Незвичайно мало було старшин, особливо штабових. Українські Січові Стрільці, що во­ ювали проти Москви, не мали належного числа активних старшин. Дуже мало було також старшин 1918 року вже у вільній Україні, особливо в Українській Галицькій А рм ії /»УГА«/. Вищі старшинські пости приходилося обсадити чужинцями /нім цям и/. Також нічого див­ ного, що взагалі замало було вояцького духа в наших людей. У Фін­ ляндії за війни 194 0 року було у їхньому війську 7% населення. В Унраїні 1 918-20 не було навіть 1%. /Ц е подає в своїй книжці «Укра­ їнська Армія в Боротьбі за Державність" Лев Ш анковський./ Наслідки того, як це подають різні автори в своїх споминах про війну 1918-1922, були дуже болючі. О сь приклади: 1 / Дня 20 квітня 1919 року наступ II Бригади новобранців, де було лиш 8 старшин /враз із адьютантом і господарчими/, тому й заломився. /Ш анковський, книжка стр. 16./ 2 / »Спомини« д-р Степана Ш ухевича: /стр. 72/ Ш еф штабу полк. Мощковський сам пише на машинці ... довго вночі! З / Там же стр. 113. Наказ до наступу дня 28. XII. 1918. /п ід Л ьво­ вом/ дістали майже всі запізно, а БРИГАДА »ПІВНІЧ«, яна мала важне завдання д о виконання, дістала його аж двадцять чотири го­ дини пізніше по наступі.

4 / Там же. Комендант бригади під Львовом отаман Довуд дозво­ лив польським жінкам носити харчі з села Брюховичі до Львова 5 мі­ сяців. »Спомини« ч. II /д -ра С. Ш ухевича/.

5 / Дня 19 лютого 1919 року в облозі Львова 2-ий Гарматний полк Січових Стрільців поцілив найбільший гарматний склад набоїв і страшний вибух спричинив паніку поляків у місті. БригадирТінкель не дав наказу використати це для наступу на місто. Прогаяна та хвилина, неймовірна помилка командування.

6 / В часі нашої війни 1 9 1 8-19 2 2 була заборона воякам на фронті пити алькоголь. С ам шеф штабу II корпусу пив горілку і мусів »добре« пити, якщо д-р Ш ухевич про це пише. /С тр. 1 64 / Вояки нарікали на недостачу преси і т. п. /Ш ухеви ч стр. 1 5 4 -1 5 6 / Тоді засновано т. зв. «Стрілецькі Читальні«. Читали спільно лектури, пояснювали прочитане, проводили виклади і дискусії, влаштовували кон­ церти і АМ АТО РС ЬКІ В И С ТА В И . Читальня мала бути джерелом з котрого плила б дружба, побратимство між старшинами і стрільця­ ми. Перша така »читальня« була в Куровичах. Однак їх було мало. * * ★ Деяні автори згадують у своїх споминах /д-р Ш ухевич стр. 1 5 2 /, що вищі командири не знали про значення безпосереднього зв'язку з підчиненими командами. Наприклад: »IV Бригада ніколи не бачила в се­ бе на фронті ні командира армії, ні командира корпусу.« М ожна б назби­ рати дуже багато такого, що доказує брак вишколу й виховання старшин.

210

Наші вояки взагалі, звичайні стрільці чи гарматчики з армій УСС , УНР, ДУН, УПА, ІУД, УН А давали часто доказ .незвичайного геройства, посвяти для загального добра, відваги, терпіння недостатків /треба тут згадати Ч О Р ТК ІВС Ь КУ офензиву.де дезертували вояки з обозів часто до першої лінії, щоб мати змогу воювати, /Ш у х . стр. 9 8 -9 9 /. Багато з них мали вроджені командні здібності. Наприклад, пізніший командир УПА, як малий хлопець, питає 1 9 1 9 р. кватируючого старшину /пор. Ш аха/, чому не висадила наша армія мосту під Перемишлем, щоб уне­ можливити полякам постачання до Львова. Це був тоді малий Роман Шухевич. Коли дозрів, він відбув декілька вишколів по різних арміях, був наЗакарпатті 1938, б у в з Д У Н -о м д в а рони при поборюванні большевицьких партизан і мав багато досвіду в підпільній боротьбі ОУН проти окупантів. Насувається питання, як виглядає стан нашого вояцтва на чужині, чи маємо нині дещо краще і більше вишколених у В ІЛ Ь Н О М У СВІТІ і в Московії старшин? Загально можна сказати, що дещ о краще є нині, але все ще незадо­ вільно. Як воно виглядає в М осковії? Появилася книжка швейцарця в німецькій мові під з. «ERLEBTES RUSSLAND /1 6 Ja hre o ffe n tlic h e A rb e it in d e r S o w je tu n io n / E rnst J u c k e rt/ 1957 B ern. Paul H a u p t V e rla g ./ де він описує зразу по 19 2 0 ро­ ці вишкіл в московському війську. /В ін був 16 літ на Сибірі учителем і відтак шкільним інспектором/. На стор. 259 він пише: «Старшини мають 4,5 року вишколу. Задержано чи завернено традицію царських стар­ шинських шкіл. Переважно висилається вояків зі' старшинами 40 0 0 миль від рідних сторін. Відпусток тоді не було. 1 /4 студентів стар­ шинських шкіл не закінчує. Маршал Тимошенко вимагав від усіх вояків незвичайної точности, докладности, довір'я... /стр. 2 7 3 / С коро по до­ машній війні повернулись до старшинських відзнак. Кожна військова частина мала так зв. ХРЕСНІ школи, а ті частитину-, як «ХРЕСНОГО БАТЬКА.« Висилали на С ибір більші з'єднання на кілька тижнів без теплої страви, і байдуже скільки там вояків замерзло чи повідморожувало ноги і т. п. Це короткі нотатки про військо з тої книжки. Знаємо, що й нині кидають на Афґаністан мішані частини, але ба­ гато українців. Розуміється, що є по вищих командах і нині українці чи з укра­ їнськими прізвищами. М ожна собі уявити, як там провіряють кожного старшину всякими способами, чи «вірний« він окупантові. Ту «вірність* показали 1941 року мільйони вояків з окупованих М осковією земель. * * ★ У В ІЛ Ь Н О М У С В ІТ І: Війну в Кореї програли американці через дію медій в краю, а не на фронтах, подібно В’єтнам. Московська пропоганда так зв. »МИРУ« діє всюди незвичайно завзято. Та мнима пропаганда за »мир« є властиво такою за весь світ, щоб і його решту здобути для себе, бо ж МИР називається також

211

»свгт«. Однак ця пропаганда проти ніби війни, але також вояцького стану захоплює і наші родини. Багато не знаємо таких, щоб йшли студіювати на старшинських школах. В Бельгії є вже жінок 57 0 підстаршин і 150 старшин у війську. Не знаємо як багато є наших молодих студентів на старшинських школах, але багато немає їх. Кожний онупант намагається утруднювати вишніл старшин у своїй колонії. В Польщі спершу принимали до старшинських шкіл українців, але лише по кілька на рік, а від 1937 року навіть підстаршин укра­ їнців не вишколювали, або утруднювали вишкіл. Чи треба нам вишколюватись на старшин? Нем ає сумніву! П и т а н н я л иш, я к п о ш и р и т и ц ю і д е ю с е р е д м о л о д і ? Нас, добровольців до УҐА 191 8 року, питали в старшинській ар­ тилерійській школі, що притягнуло нас до війська. Відповіді були: 1 / Читання наших книжок... О собливо Т. Ш евченка, І. Франка, /і преса/.

2 / Аматорські гуртки своїм и хоч слабкими виставами /пр. «Неволь­ ник»/. З / Розповіді батьків і старших вояків, що вертали домів чи навіть на відпустки.

4 / Віра й надія, що можна здобути власну Д е р ж а в у не концер­ тами, але таки зброєю.

5 / Вазагалі сам С Т А Н В О Я Ц Ь К И Й як такий, що покли­ каний до оборони Б А Т Ь К ІВ Щ И Н И перед ненаситними окупантами.

6 / Наша пісня. Тут треба було б згадати про пісні, як це пише Франко.

ПІСНЯ І ПРАЦЯ

.... ( Восьма стрічка:) »Праця вела мене в тайники темні, Відки пісень б’є чарівна нора, Нею дива прояснилися земні, Загадка нужди людської стара. П ІС Н Я І П Р А Ц Я — великі дві сили! їм я до скону бажаю служить: Череп розбитий — як ляжу в могилі Ними лиш зможу й для правнуків жить.« Співали ми тоді дуже багато, використовували всі вільні хвилини; ще молодшими учениками дом а й у школі, відтак у війську в походах і на квартирах. Це були найважливіші чинники заохоти до війська, і за­ мало нині наша молодь читає пресу й військову літературу, щоб пе­ реконатися, що вояцький вишкіл не був ніколи так конечний хочби для власного особистого вжитку тому, що кожна наступна війна буде не десь т а м на ф р о н т і, але фронт буде всюди. Тому бути вишколеним ніколи не зашкодить, хоч би для вміння відповідно оборонятися від ворога ян на фронті так і за фронтом, себе, родину, народ. Було б дуже корисно, щоб сучасні молоді старшини давали допо­ віді про їхнє вояцьке звання. Це була б відповідна дія проти оплачу­ ваних медій по лінії так зв. миру.

212

Вивчаючи Ш евченка треба зупинятись не лиш на »Наймичці«, але також на тому, де змальовується сила козанів-запорожців, їхн є відно­ шення до командирів і навпаки. В часі цьогорічної поїздки до Австрії на могили впавших там в 1945 році вояків один з вояків роздавав в автобусі летючки патріотичного зм іс­ ту. Між іншим також І. Франка «Великі Роновини*. Один з наших колишніх вояків прочитав цю цінну поему і так захопився, що помножив ту летючку багато разів, і копії вислав друзям і знайомим аж до Австралії. Чи це маловажна дрібна справа? Ні, це протидія ворожій пропоганді проти війська. Українська молодь мусить бути свідома свого завдання стосовно України. Не жалібними піснями і наріканнями, а гартом духа і старшинсь­ ким військовим вишколом зможемо допомогти свому народові визво­ литися з московської неволі і збудувати Українську Державу. ДЖЕРЕЯ А Українські: 1/ »Спомини« д-р Степан Ш ухевич ч. I, II. Львів Видавнича Кооператива «Червона Калина» 1929.

2/ «Корпус Січових Стрільців«, Воєн но-історичний нарис, В. Кучабський, Ювілейне Видання 1917-19 67 р. /Ч ік а ґ о '1 9 6 9 /. З / «Українська Армія в боротьбі за державність", Лев Ш анковський, Видавництво «Дніпрова Хвиля«, Мюнхен, 1958. Німецькі:

4/ Clausewitz im Atomzeitalter. Auszuge aus seinem Werk «Vom Kriege». Zusammengestellt und herausgegeben von Gerd Stamp /Rheinische Verlag-Anstalt Wiesbaden 1963/.

5/ «Erlebtes Russland» 16 Jahre offentliche Arbeit in der Sowjetunion /Bern.'Auflag Paul Haupt, 1957./ Польські:

6/ «W Walce о utrwalenie wladzy w Ludowej Polsce 1944-1947.» /Ksiazka I Wiedza / Czapla... Warszawa 1947/. Власний досвід двадцятьлітньої військової служби Полк. Євген Рен

М АЛА УКРАЇНСЬКА П АП СЬКА СЕМ ІНАРІЯ

ЗА ВІДПОВІДНУ ОЦІННУ виховних ІНСТИТУЦІЙ Міжнародній Рік Молоді наголошує нелегку широкообіймаючу тема­ тику довкола молоді, якій наш вільний світ віддав нарешті хоч рік призадуми. Ніхто не перечить, що молодь — оголений нерв нашої спільноти, готовий реагувати на кожну несправедливість і насилля над Правдою, коли ї ї виховати такою... І коли державні народи, маючи до того фінансові спроможності і фаховий персонал не турбуються будучим молоді, але ї ї якістю і кваліфікаціями, — українська спільнота у світі має свої причини, щоб застановитися над своїм будучим —

213

молоддю і ї ї виховними інституціями. Вміти виховати українську мо­ лодь — справа нелегна. Тому й належиться подяка стійкій витривалості і посвяті поодиноким церковним парохіям, школам, родичам, виховним молодечим організаціям, які своєю мозольною активністю докладають зусиль, щоб українсьна спільнота збагатилася одиницями, які завтра будуть продовжувати боротьбу і віру в українську Правду, і змага­ тимуться за УС С Д . Українську спільноту турбує дезерція з організо­ ваних лав молоді, яка опанована байдужістю, інертністю, тратить кон­ такт з духовим життям української спільноти. Але існують і позитивні сторінки в житті наших молодечих орга­ нізацій і в виховних інституціях. Найбільші успіхи від початку 50-их років у вихованні молоді здобула Українська Мала Семінарія в Римі, ім. Св. Йосафата, від 1962 року — Папська, під опікою Східньої Конґреґації і керована українським чином оо. Салезіян. Успіхи цієї виховної інституції говорять самі за себе. На початку 60-их років число студентів перевищало тут навіть сотню осіб. Виховання, незапе­ речне — українське: виклади предметів навчання /регулярної гімназії/ як й іспити відбуваються українською мовою, поза навчальним часом в час дозвілля чи обідів — настоятелі пильнують, щоб розмовною мовою між студентами була українська мова. Отці дотримуються тра­ диційного циклю релігійних обрядів і тим дають можливість молодій людині його засвоїти. З лав Малої С ем інарії вийшло за останніх ЗО років біля 200 випускників, які з свідоцтвом зрілости на руках, зуміли покінчити студії на різноманітних університетах, і знайшли належне місце в праці української спільноти. Між випускниками є священики, які активно працюють в Европі і Північній Америці, Австралії; є молоді редактори українських часописів і журналів: »Шлях Перемоги«, «Національна Трибуна«, «Визвольний Шлях«, »Аванґард«, центральні проводи С УМ і важливі пости в ін­ ших громадських організаціях, підсилені кадрами, які вийшли з рядів УПМС. Більшість тієї молоді відгукується першою на заклики стати в обороні дисидентів і не один з тих молодих брав участь в голодівках, демонстра­ ціях в столичних або більших містах — наявно показуючи, що його тур­ бує стан підневільної України, жорстокість переслідувань, оборона правд скривдженого українського народу. Високоідейне виховання на християнських засадах, самодисципліна та вщеплення природного патріотизму — це наслідки дбайливого вихо­ вання в УПМ С, передумова успішної зміни кадрів нашої організованої спільноти і майбутнього росту нашої еміграції. Оо. Салезіянам — яким бажаємо свіж ого доросту в їхні лави здіб­ них виховників /Ч ин оо. Салезіян виховує понад 1 мільйон молоді по цілому світі і є поміж п’ятьма найсильнішими Чинами Католицької Церкви в світі/ бажаємо багато успіхів та витривалости в праці з молоддю, з якої почавши дуже часто з »сирівця« виходять після років опіки високоякісні одиниці з усіми ознаками дійового члена української спільноти. О. Р.

214

l{jeO^OГIЧHI іе м и м. ш.

ПРО ДОКТРИН АЛ ЬНІ ЗАРОДКИ КОМУНІЗМУ »Привид переслідує Европу: привид комунізму. Всі потуги старої Европи об’єдналися в святім хрестоноснім поході, щоб побороти цей привид: Папа і цар, Меттерніх: та Ґізо, р а ­ дикали Франції і поліцаї Німеччини. Д е є опозиційна партія, якоїпривладні противники не таврували б, як комуністичну?Де є опозиційна партія, яка б не віддала зневажаюче клеймо комунізма мужам найбільш поступової опозиції, як також найбільш реакційним противникам?« »Комуністичний маніфест« Карла Маркса, 1848 р. Від коли Европою понеслися ці слова, якими в 1848 році запо­ чаткував свій «Комуністичний маніфест" Карл Маркс, світ став свід­ ком дійсно потрясаючої експльозії комуністичних ідей, які від марксиз­ му починаючи, пішли різними дорогами, з яких найбільш жахливою та грізною став большевизм — дивна симбіоза суто московських елементів під плащиком марксівського «наукового соціялізму«. Ця дивна симбіоза, яка зветься большевизмом — це вислід злуки імперіялістичної традиції так зв. «третього Риму« — Москви, з ідеологією, яка має в собі виїмково цікаві, як для дослідника, елементи міленаризму, правдивої »анти-релігії«. Вже сам факт, що марксизм є без­ перечно ідеологією, помимо всіх противних тверджень його засновника та первісних плекачів, вказує нам на внутрішні противоріччя. З другого боку , легка аналіза вказує нам на релігійні елементи марксизму, які ви­ являються в таких поняттях, як «комуністичний рай«, первородний гріх бур­ жуазії, який полягає у власності; пролетаріят, як спаситель людства; поча­ ток історії, цебто нової ери, з встановленням комуністичної влади; не­ терпимість до інших ідей, яка переважно характеризує релігії, бо звісно та зрозуміло, що хто переконано вірить в щось, також вірить, що поза поняттями, які він приймає та старається переводити в життя, немає ін­ шої правди і так далі. С ам факт, що марксизм є правдивою »анти-релігією« /вж иваю цей вислів, щоб не плямити слово »релігія«, яке мені — практикуючому хрис­ тиянинові — д ороге/ між українцями запримітив, якщо не помиляюся, перший Іван Франко, що ще в 1897 році писав у передмові до збірки «Мій Ізмарагд«.

»Жорстокі наші часи! Так багато недовір’я, ненависти, антагонізмів намножилося серед людей, що недовго ждати, а будемо мати /а властиво вж е ? й маємо!/ формальну релігію, основану на догмах ненависти та клясової боротьби. Признаюся, я ніколи не належав до вірних тог релігії, і мав

відвагу серед насміхів і наруги її адептів нести сміло свій стяг старого ишроколюдського соціялізму, опертого на етичнім, широко гуманнім вихованню мас народних...« Але сьогодні не хочемо зупинятися на питанню комунізму, який почався з «науковим соціялізмом« М аркса та Енгельса, а бажаємо поставити на розгляд питання: чи комунізм явище лише XIX і XX століть? А пріорі, наша відповідь категорична — ні! Людина на протязі цілої своєї історичної мандрівни проймалася різними ідеями та рухами, а коли звертаємо погляд на сторінки минулого, бачимо, що були часи, коли комуністичні прояви були масовими. Наприклад, під час ренесансу, мо­ жем о зустріти в Німеччині масові бунти селян та шляхти, що бажали та навіть встановлювали на короткі періоди комуністичні режими. Хотіти накреслити в одній статті комуністичні прояви від найдав­ ніших часів — річ неможлива. Отже, ми змушені взяти лише одну історичну добу та в ній змалювати грубими пензлями, а не тонкими візерунками, феномен, про який пишемо. Точніше, наша мета не є старатися вичерпа­ ти цю тему, а хочемо представити проблему та заохотити читача шука­ ти, поглиблювати знання історії політичних ідей. Питання, яке заторкуємо, відноситься до історії політичних, а точ­ ніше СО ЦІАЛЬН И Х ідей. Повторюємо наше вихідне запоження: комунізм не є явищем, яке ви­ являється виключно в наших часах. Противно, хоч в ХХ-ім столітті ми стали свідками найбільшого розмаху комунізму, цей рух не є власністю нашого трагічного антракту між двома добами. Комуністичні ідеї, зма­ гання, доктрини та поступовання існували в різних часах історії. Однак, треба ствердити, що вони мали інший характер від нинішнього кому­ нізму. Одним з найбільш плідних та цікавих моментів цього руху — це С е ­ редньовіччя. В перших століттях християнства запримічуємо постання, розвій та заник різнородних єресей. З поширенням Христової правди на віддалені закутини розлогої римської імперії, цей процес поглиблюється та загострується. Поширення нової релігії в далині, було супроводжене ростом в глибінь суспільства. Варвари, що входили постійними хвилями в межі давньої імперії, приносили все нові та нові людські маси, які мали влас­ ні, специфічні етично-релігійні та світоглядові елементи. З зударом різно­ родних концепцій появлявся цілий ряд єресей та сект. Ці релігійні кризи часто проходили через внутрішні зміни, покидали свої суто релігійні риси, які полягали в хибних інтерпретаціях Святих Тайн, богословських правд та дисциплінарних понять і набирали чим раз більш світський характер. В цих єресях відбувається часто еволюція та на базі гностичних і манікеїсгичних засад випливають проблеми, утопії, ухилення та праг­ нення, які відносяться переважно до структур нового суспільства, що повставали з попелу заходу римської імперії, а в візантійській ім­ перії з внутрішніх потрясень розлогої держави, як також питань си с­ теми власности. Конкретно можемо зрезюмувати, що це в основному прагнення досконалости, що знаходить русло вияву в месіяністичних ідеях.

216

—

Ці соціяльно-єретичні напрями поназуються, як певна і постійна струя струя міленаризму — в с о ц і а л ь н і й і релігійній історіях.

Подібними явищами являються болгарські богомольці та французькі катари. Ці самі явища, наводимо лише для ілюстрації, зустрічаються і сьогодні серед західньогота східнього світу. Кожний з нас, що живе в західнім світі, має нагоду — американці трохи більше, як арґентінці — побачити навколо себе гори різних сект, згромаджень і тан под. З га­ даймо лише »Піпел’с темпль« пастора Джонса, що закінчився гуянською трагедією. Хоч про це не слід нам судити, звернім увагу, що вістки з-за залізної заслони приносять нам чим раз більші відомості про нові секти та групи, які появляються в висліді знищення та пере­ слідування церковних структур православ’я та католицизму. Міленарістичні рухи — це чисельно обмежені, маленькі групи, що розвиваються більш-менш підпільно, паралельно до нормального жит­ тя ґльобального суспільства. Досі, кількакратно вживано слово »міленаризм«, але — що це таке? Коротко можемо представити, що ідеї, звані міленаристичними, це ті ідеї, які проповідують або мають за підґрунтя поняття початку «золотої доби«, очевидно зв’язаної з їхньою перемогою. Так, для прикладу, марксизм є міленаризмом, бо встановлення номунізму буде своєрідним раєм на землі. Гітлер проповідував міленаризм з 1000-літнім райхом з панівною арійською расою на вершку, де німці жили в дійсному раю і т. д. Як бачимо, міленаризми мають зародок, сягають коріннями в хиб­ ну антропологію, бо не добачають дійсности, а саме, що людина не є зразковою, досконалою (перфектною). Тут треба зазначити, що правильна оцінка людини — далека від песимізму. Християни визнають, що людина не може створити рай на землі, але це не означає, що наша антропологія є песимістичною. Про­ тивно, ми з нашої реалістичної точки зору вказуємо, що людина мусить стреміти до зразковости, але ї ї недомагання, які спричинив первородний гріх, ускладнюють покращання суспільства. Хто уважає, що християнська антропологія є песимістичною чи неґативною, нехай по­ гляне на сторінки історії та побачить, скільки лиха та нещасть було б людство оминуло, якби оцінювало як слід свої можливості. Погляньмо лише на наше скривавлене століття. Якою була б історія, як би ні­ мецький нарід був би звернув увагу на факт, що тисячолітній райх з з “юберменшами,, на чолі — це утопія? Скільки мільйонів українців впали жертвою двох міленаризмів — чорного і червоного? Ми згадали французьку секту катарів. З дефініції, що подає Ю ж ер ц'Орс катаризму, бачимо ще одну спільну рису цих рухів, а саме ухилення релігійних догм. Д ’О рс пише, ось як: «Постійна струя, що стверджує об’єктивність зла в релігійному житті окситанців /Окситанія — географічна частина Франції, примітка наша/. Поняття уточнюється окэесленням, як проминаючих речей, що не є проминаючі. Який-небудь зияв справедливости сягає коренями в дуалізм, так само, як корені яко■о-небудь вияву харитативности сягають в монізм«. Тут запримічуємо, що міленаризм появляється в опозиціях католидизм-пантеїзм, монизм-дуалізм, як також дивне співжиття знаходить

217

релігійний аскетизм та суспільне сексуальне свавілля. Ми звернули увагу на певні соціяльно-єретичні рухи. Коли при­ дивляємося ближче до них, зразу запримічуємо, що їх розквіт припа­ дає в добах сильного переживання с о ц і а л ь н и х вартостей та подій, як також релігійних вартостей та переживань. Для прикладу, нам прямо не­ відомі такі суспільні переживання горя та радости, як ті, що зустрі­ чаємо в середньовіччі. Згадаймо хоч би описи Ґвізінґи в «Осені серед­ ньовіччя". Також незнані нам такі глибокі релігійні переживання, як ті, що мала сереньовічна людина враз з цілим суспільством. Ці переживан­ ня релігійних вартостей можемо відчути в сучасності, хоч ще дуже по­ чатково, в візитаціях Святішого Отця Івана Павла II. Хто мав нагоду бути на Богослужениях з участю мільйонової маси знає, що це глибо­ ке релігійне пережиття в суспільстві, таке далеке від приватного, так скажу «монашого« відчуття. В середньовіччі громадсько-релігійна спільність заповняє фактично все і в цій добі постійно відновляються рухи, які стремлять до змін, зразковости, релігійно-суспільних утопій. Згадаймо лише частину. Зустрі­ чаємо вже згаданих богомольців в Болгарії, катарів в Франції, як також донатистів, присциліянів, адамітів, альбінженців, гуміліятів /від «гумілітас« — смиренність/, вальденсів, проти яких був окремий хрестоносний похід, подібно, як проти альбінженців/, апостольських братів, фратіччелів /»братчиків«/, льолярдів, а поза ними та поза середньовіччям тільки для ілюстрції згадаймо »старовірів« в російській імперії, які появилися в зв’язку з церковними змінами, які запровадили в московськім правосла­ в’ї київські духовники. До старовірів належав Пуґачов, який потряс імпе­ рією Катерини II, до старовірів належав, правдоподібно, перед при­ ходом на царський двір Миколи II, монах Распутін. Подібною сектою, але без політичних аспірацій чи змагань були московські »скопці«, яких дуже переслідувала царсьна влада. В повісті «Воскресіння" Толстой включає в суді згадку про «справу з скопцами". До револю ції вони емігрували масово до Румунії і там їх слід затер­ ся. їх єресь полягала в екстремному, хоробливому та дослівному ро­ зумінні Христових слів «коли твоє око соблазнить". Вони в певнім віці, після шлюбу та побільшення родини дітьми, проводили ампутацію час­ тини тіла — кастрацію. Всі секти, які були згадані, а це лише більш численні, замітніші, відбували «набір кадрів" головним чином серед народних мас, так місь­ ких, як селянських, та найбідніших суспільних верств, тоді виїмково численних. В пізнім середньовіччі доба, яку Ніно Кортесе прозвав «епохою революцій", міленаристичні ідеї спричинили цілий ряд агітацій, бунтів та повстань с о ц і а л ь н о г о характеру. Останнє повстання середньовічного характеру, хоч відбулося вже в ренесенсі, це відомий комуністичний рух німецьких селян «анабаптис­ тів" в 1517 році. Це повстання — середньовічне в єретичному харак­ тері, включно з божевіллям поновного хрещення та міленаризму. Цей рух цікавий для нас тим, що проти нього Л. Він написав в 1521 році працю «Де коммуніоне рерум«. Ця праця — перша книжка, що появи­ лася в Европі проти комунізму. Вже в так зв. «модерній добі" рухи такого типу менш численні та кронують до ?анспаду. М іж іншими можемо згадати «моравських

218

6ратів«, »просвічених«, »нерухомих« і молінисистів. Після певного занику таких рухів «соціологічне душ пастирство« Сен-Сімона, Ком тата Рамона де ля С аґра розбудило приспану потвору. Звернім нашу увагу знову в далеке середньовіччя та стараймося знайти певні спільні риси тих всіх рухів. Найперше побачимо, що змагають за однаковий розподіл та влас­ ність матеріяльних дібр, як також їх спільність. Точніше, щось в роді гасла «всі маємо точно те саме, і все що маємо є спільнеє Зустрі­ чаємо також виїм ково неясний комунізм, буцімто євангельського поход­ ження, знадхненням в безпідставній первісній організації суспільства та в ідеалізованій візії побуту перших християн. Деякі течії, наприклад анабаптисти, проголошували громадськість статевих зносин, доводячи до цілковитої моральної анархії. Всі проповідували убогість, як найви­ щу вартість, не лише як добру прикмету, пораду, але як прикладну та обов'язкову життєву форму для кожної людини і головна зобов’я­ зуюча норма для організації суспільства. Ця дійсна апотеоза убогости мала проявлятися на двох щаблях — приватнім та громадськім. Це була »метаноя« — правдиве навернення людини та суспільства до Бога, перетворення августинового «міста людини® в «місто Боже«. Звідси походять месіяністична та пророча надії кож ного руху цього типу. До цього руху треба додати войовничий дух та культ силування, принуки, ґвалту. Самозрозуміло, що з цього небезпечного »коктейлу« ви­ бухають суспільні заворушення, грабіжі і вбивства. Однак, постає перед нами питання: звідки появлялися ці всі еле­ менти? Головним чином на базі серйозних ухилень християнства і можемо зустріти три додаткові елементи: а/ ґноза; б / манікеїзм та в / впливи жидівської віри та традиції. Почнемо коротко розглядати ці елементи. а. — Ґноза. Сам а по собі, їхня ґноза — це боротьба між двома посередніми єствами. Наприклад, між Гностиками 11-ого століття появи­ лася секта кайнітів /в ід Каїна/, які вихвалювали братовбивство, сва­ вілля, як творчу силу. Але зупинімся трохи на проблемі ґнози. Гностицизм — це претендує осягнути знання, як абсолют. Однак, це змагання, щоб осягнути знан­ ня не все проводиться виключно раціональним чи інтелектуальним шляхом. Переважно вибирається «містичний” шлях. В останніх деся­ тиліттях римсьної імперії та в середньовіччі були популярними так зв. Гностики. Це люди, які виробили великі богословсько-філософські системи, де можна зустріти неоплятонічні елементи, схрещені з христи­ янськими перекрученими доґмами та жидівсько-східні ми традиціями. Звернім увагу хоч би на факт, що статева мораль анабаптистів на­ гадує статеву мораль Плятона «Республики». Однан, зведення цих різно­ рідних елементів ще ніяк не вистачає, щоб вияснити типові характери Гностиків. З одного боку запримічуємо, що існують ґностичні елементи в пізній, так зв. «занепадаючій" грецькій філософії, може краще було б вжити вираз гелленістичній філософії; з другого боку, виглядає, що ґностицизм може розвинутися лише в християнській мислі. Не хотячи творити окрему статтю про ґностицизм в нутрі цієї, зазначимо, що в історичній перспективі можемо зустрінути три типи Гностицизму: магічно-проста, мітологічна та теоретично-роздумну. далі буде

219

/ uiijk'j ■/хил/лира -/І/Ш ст еш оо Ч

О

Р Н

І

П

Л

Я

М

И

В

І С

Т О

Р І Ї

Б

О

Р

О

Т

Ь

Б

И

З А

У

С

С

Д

«СТРАШНИЙ ДОКУМЕНТ» Невідомо, чому й з якої причини, українці подекуди у вільному світі далі продовжують ґльорифікувати Володимира Винниченка, забува­ ючи, що велась кривава боротьба українських патріотів на рідних зем­ лях з переважаючою большевицькою навалою, а Володимир Винничен­ ко вже перекочував у комуністичний табір, і надрукував в італійському комуністичному часописі »Аванті« від 23 травня 1920 року, довшого листа п. з. «Антантсько-українська комедія". Переклад цього листа на українську мову зробив проф. Євген Онацький, який тоді перебував в Італії, пишучи, що «мушу зафіксувати в перекладі цей страшний до­ кумент", що його передруковуємо для ознайомлення наших читачів і громадянства ★ ★ ★ «ТО В А Р И Ш А М КО М УН ІС ТАМ І С О Ц ІЯ Л ІС ТАМ -Р ЕВО Л Ю Ц ІО Н ЕРАМ ЗАХІД Н ЬО Ї ЕВРОПИ ТА АМЕРИКИ! Товариші! У різних країнах Европи та Америки перебувають тепер представ­ ники т. зв. «уряду Української Народньої Республіки" (званого також просто «урядом Петлюри") в ролі послів, місій тощо. Ці представники говорять урядам там, де вони перебувають від імен и українського наро­ ду і як представники єдино леґального уряду України. У такій ролі вони вступають у переговори з урядами, партіями, приватними особами, укла­ дають договори, перебирають зобов’язання іменем робітничих мас Ук­ раїни. Як колишній голова найвищої влади колишньої' Українсьної Н ародної Республіки, Директорії, вважаю моїм обов'язком проголосити: 1. Ф орма української держави, яку ці люди претендують представ­ ляти і яка називається «Українська Народна Республіка", більше не іс­ нує. Ані метра території не належить цій формі держави. Дійсна форма теперішньої держави українських робітників та селян — це Соціялістична Республіка Рад України.

2. Ці люди, що претендують бути «урядом Української Народної Республіки", не мають на це ніякого права, ні юридичного, ні фактич­ ного, і тому можуть бути визначені як узурпатори та ошуканці. Вища влада, від якої залежала Директорія, був Трудовий Конґрес України. Але Директорія своєю денлярацією Антанті з лютого 1919 року лікві­ дувала Трудовий Конґрес і цим самим позбавила сеое єдиної ле­ гальної бази. Від лютого 1919 року Директорія Української Н арод­ ної Республіки та уряд ї ї — це тільки узурпатори влади, ні перед ким

220

не відповідальні; це — групка безвідповідальних людей, які бруталь­ ною силою перебрали на себе право розпоряджатися матеріяльними та моральними засобами української держави. Поки в руках цієї групи людей знаходилися маленька частина території і маленьке вій­ сько, вони, хоч і незаконно, могли називати себе фактичним урядом цього шматка української території. Але, якщ о тепер цей »уряд« не має ані метра території, ані відділу вояків, ъкщо цей »уряд« не спи­ рається ані на одну партію, що мала б якусь вагу, якщо він склада­ ється з групи людей, розкиданих по різних нраїнах Европи, які нази­ вають себе «членами Директорії" або «міністрами", то він не має найменшої тіні будь-якого права називатися урядом. «Єдиний дійсний уряд України — це уряд робітників і селян С о ­ Республіки Рад України, який посідає 7 /8 української території і який підтримує робітнича та селянська демократія України; він відповідає перед найвищим виборним органом України — З'їздом рад робітничих та селянсьних депутатів. ц іа л іс т и ч н о ї

3. З огляду на все вище зазначене всі договори та зобов’язання, зроблені від імени т. зв. «уряду Української Народної Републіки» після лютого 1919 року, не мають жадної правної вартости, й українсь­ кий трудовий народ не перебирає за них жадної відповідальности. Представники «уряду Української Н ародної Республіки" вже від року домагаються від уряду Антанти визнання української держави. Щ о б домогтися цього визнання, вони підтримували більше року контреволюцію імперіялізму Антанти в Східній Европі й обіцяли поборювати в майбутньому с о ц і а л і с т и ч н у революцію. Ця ганебна служба досі не при­ несла їм бажаних наслідків. Імперіллізм зважає лише на власні інте­ реси і поступаєтьсл тільки перед силою. Обіцлнки і навіть формальні визнаннА з боку імперідлістичних урядів не мають жадної вартости, якщо контрагент не досить сильний, щоб примусити дотримувати обіцянки та визнання. Досвід, який малаУкраїна з потугами Антанти, слу­ жить очевидним доказом вищезгаданого 4 січня 1918, коли я, як голова уряду Української Н ародної Республіки, прийнАВ офіційних представників Франції та Англії, пп. Табуї і Баґґе, а н і в офіційній деклярації проголосили, від імени своїх урядів, визнання України. Але, як тільки інтерес, який викликав визнання України, як незалеж­ ної держави, з боку Франції та Англії, зник, і сили уряду, з якими вони трактували, більше не існували, зникло й визнання України як незалежної держави. Всі ноти, всі акти та деклярації Франції й Англії стали безвартісними шматками паперу. Українські робітничі маси не потребують праці цих людей, ніким не уповноважених і ні перед ким не відповідальних. Вони доб’ються визнання прав держави робітників і селян України своєю власною силою, хоче чи не хоче того світовий імперіялізм. Крім того, представники «уряду Української Народної Республі­ ки" виставляють себе перед громадською думною Европи й Америки, як оборонці пригніченої української нації. Під приводом визволювання української нації ці-лю ди намагаються знищити радянський режим на Україні, задушити за допом огою антантського імперіялізму с о ц і а л і с ­ т и ч н у революцію і знову передати владу буржуазній демократії. Це —

221

свідомий злочин супроти української нації й велика помилна. Бо най­ кращою й найпевнішою Гарантією визволення й можливости спільного розвитку пригнічених націй, а зокрема націй типу України, є саме світова соціялістична революція з ї ї знищенням капіталістичного ладу, як головної причини всякого гноблення, а в тому числі й гноблення національного. Лише світова соціялістична революція і знищення імперіялізму, лише федерація с о ц і а л і с т и ч н и х республік світу можуть забез­ печити всім гнобленим народам їх вільний та нічим не обмежений розвиток. Кожний, хто належить до гнобленої нації, хто б він не був, коли він справді щиро хоче визволення своєї нації як такої, повинен стати активним і послідовним визнавцем світового комуністичного режиму. Нарешті, ці представники »уряду Української Народної Республіки", проголошують себе ворогами с о ц і а л і с т и ч н о ї революції, радянського режиму, диктатури пролетаріяту і комунізму, видають себе за оборон­ ців демократи', демократичної свободи і всіляко виявленої волі народу. Я був з сам ого початку української революції й відродження укра­ їнської держави на чолі всіх трьох демократичних, і навіть « с о ц і а л і с ­ т и ч н и х *, урядів України. На підставі мого особистого досвіду можу категорично твердити, що цієї т. зв. «демократії" ніколи не було ні під яким з цих урядів. В оточенні капіталістичного режиму вона слу­ жить лише підпертям і захистом для капіталізму. Не існує ніякої свободи для тих кляс, що не представлені через свої партії в уряді. Вони не мають жадної можливости виявити свою справжню волю. Так зв. демократичний режим, будучи клясовою владою, є тільки режимом капіталістичної кляси. І тому кожний с о ц і а л і с т , коли він вхо­ дить у т. зв. «демократичний* урлд в коаліції з буржуазними партілми, незважаючи на свою найщирішу волю — залишатисд демокра­ том і с о ц і а л і с т о м , мусить стати слугою буржуазії й ворогом робітни­ чої к л а с и . Навіть т. зв. « с о ц і а л і с т и ч н і " урлди (які, наприклад, існували на Україні й існують тепер у деяких країнах Европи), якщо не ставлять собі, як єдину ціль, поборювати безнастанно, рішуче і невблаганно капіталістичний режим, якщо не ставлять перед собою як головне завдання знищити всю бюрократичну машину буржуазної держави й підмінувати остаточно підмурівки капіталістичної держави, а говорять натомість про повільну розбудову шляхом реформ, компромісів і по­ годжень з буржуазією, ~ навіть вони, як я це знаю з досвіду з тих с о ц і а л і с т и ч н и х урддів,в дких я брав участь, неминуче і фатально при­ водять такою тактикою д о опортунізму, до здачі всіх позицій, справді с о ц і а л і с т и ч н и х , до важких конфліктів з власним сумліннлм, до більших чи менших поступок буржуазії, до фактичного підперти капіталістичного режиму. З того виходить, а к неминучий наслідок такої тактики, боротьба проти робітничої КЛАСИ з боку тих КЛАС, чи навіть тих партій, що їх ті « с о ц і а л і с т и " мали б представллти в урлді. Тому свою поставу вони виправдовують «загальними інтересами нації" або високими «патріотич­ но-демократичними" мотивами. Але це абосамообдурюваннл, або прос­ то брехнл: насправді ж завжди добровільно чи недобровільно — обо­ рона підмурівок капіталістичного режиму. Наслідком цієї « с о ц і а л і с т и ч ­ н о ї" політики є ферментація загального гніву робітничих мас, які,

222

зрештою, у відповідні моменти, повстають і проганяють від влади тих як це і сталося з «демократичними" Й «С О Ц ІАЛ ІС ТИ Ч Н И М И * урядами У країнської Н ародної Республіки. С ОЦІАЛІСТІВ,

Для кожного справжнього послідовного соціяліста існує тільки одна демократія; тільки один уряд — уряд робітників і селян; тільки одна (переходова) форма влади — радянська; тільки один шлях, що веде до цієї влади — диктатура пролетаріяту. Тільки такий с о ц і а л і с т і його партіл можуть називатисл справді с о ц і а л і с т и ч н и м и , беручи участь в уряді. І тільки з об’ єднаними силами цих с о ц і а л і с т і в — і таке об’єд­ нання вже довершене в III Інтернаціоналі — може бути переможена сила світового капіталізму, ця головна перешкода можливої демократії. «Отже, ані з погляду правового, ані з точки погляду фактичної, ані з погляду інтересів робітничих мас ці люди, що називають себе «урядом Української Н ародної Республіки", не мають ніякого права називатися представниками українського народу і діяти його іменем. Уряди держав, що на їх території ці люди перебувають, знають це дуже добре, але «демократичні" і навіть « с о ц і а л і с т и ч н і " уряди Европи та Америки не вимагають від цих людей ні правових, ні фактичних доказів їх права бути «представниками". Вони вбачають в них обо­ ронців буржуазного режиму, вірних слуг контрреволюції, дких, а к висл о в и в с а один буржуазний міністер, можна «використовувати в боротьбі проти большевизму". З оглнду на все вищесказане звертаюсь від імени й на дорученнд Закордонної групи української комуністичної партії і як ї ї член до партійних товаришів в Европі й Америці з палким закликом — па­ ралізувати всіма засобами шкідливу як для с о ц і а л ь н о г о , так і національ­ ного в изволения українського трудового народу діяльність вищезгаданих осіб, що називають себе міністрами, послами, членами Директорії й агентами «уряду Української Народної Республіки". Крім того, звертаю увагу англійських товаришів на намір англій­ ського уряду організувати з контрреволюційних українських елементів нову експедицію проти с о ц і а л і с т и ч н о ї України, з перебраннлм на кошт Англії завданнл давати вслку, а особливо фінансову, допомогу цій акції. До італійських і німецьких товаришів Закордонна група Української комуністичної партії звертаєтьсл з просьбою дінти всіма засобами, щоб з їхніх країн не було вислано українських полонених, обдурених чи несвідомих, до Польщі або до Румунії, де їх мали б кинути в контрре­ волюційну й братовбивчу боротьбу на користь антантського імпері­ ялізму та польсько-румунської буржуазії проти червоних військ Укра­ їни і Росії, які борються за визволення всіх пригноблених і приниже­ них у всьому світі народів та к л а с , борються за раціональне, спра­ ведливе й трудове життя всього людства. З комуністичним привітом: В. Винниченко, експрезидент кабінету міністрів перших двох уря­ дів Української Н ародної Республіки. Перший голова Директорії Ук­ раїнської Республіки, Член Закордонної групи Української комуністич­ ної партії".

223

ВИСТАВКА ОМЕЛЯНА МАЗУРИКА В МЮНХЕНІ Український Вільний Університет від 15 до 24 лютого 1985 року примістив виставку з 40 ікон і краєвидів паризького мистця-маляра Омеляна Мазурика. «Творчість Мазурика є такою якісною, що як би довелося ще раз розмалювати Сикстинську Каплицю, ця праця належала би йому«. Так висловився 1980 року Ж ім Бішоп у «Paris Free Voice» про н а­ шого мистця. І справді, завдатком того є одна з кращих ікон Ма­ зурика, подарована Папі Іванові Павлові II з нагоди приїзду до Франції. Вона знайшла почесне місце у Ватикані. Не можна згадувати творчість і промовчати самого мистця, тим більше, що життя Омеляна є висловом поєднання таланту з вірою. Родж ений 1937 року в Брежаві на Лемківщині, він уже змалку придивлявся як батько малював ікони і як вуйко різьбив. Дикий чар Карпатської природи влився нестертим кольоритом в його Оуйну душу. І, мандруючи босаком по рідних верхах, він і собі рішив піти крутою доріженькою малярів. Відчуття краси і жвавий темпера­ мент скристалізувався в науці. 1964 року він завершив студії в Академії М истецтва в Кракові, там же влаштувався вчителем ри­ сунків і рівночасно працював виховником мистецтва у Сепелії. Рік студентських заворушень у ф ранції 1968 приніс йому можливість доповнити »західньою нотою« мистецьку освіту в Академії Мистецтва у Парижі. Відтоді часто стрічалася його оригінальна постать серед української молоді. Відтоді, полонив його ліричний голос таланови­ тої дружини Одарки... й незабаром, колихаючи двох синків, у за­ тишку вишневого садочку, він повним пензлем і світлими кольора­ ми кидав на дошку або на полотно ш ироким рухом тугу за понево­ леною батьківщиною й викликував цілющою фарбою первинне хрис­ тиянство Св. Володимира й Ольги, чари Св. Миколая і пристрасно стелив багряний серпанок двобою Св. Михаїла з потворою Зла. Його захоплювала глибока і безкомпромісова духовість Патріярха Йосифа: так під час святкового проголошення Патріярхату в 1975 році, він виставляв свої твори в Українському Католицькому Університеті в Римі, підкреслюючи тим тяглість традиції української ікони й її ж и ­ вучість в обставинах еміграції. А тепер нехай заговорить сам мистець: «Потрійний вплив позначує мої твори: українські традиції, французька культура й мої релігійні переконання. М ожна окреслити моє мистецтво як неовізантійський експресіонізм... Воно включає мою власну символіку, динамічний стиль та традиційну іконографію Східньої Церкви. Багато моїх творів є викликані побутовим та релігійним календарем«. Минає виставка за виставкою —Нью-Йорк, Чікаґо, Торонто, Париж, Рим, Остенде, Гамбург... Приватні і державні колекції збагачуються його людським викликом святости, його свідченням про Тисячоліття Християнської України. Виходячи з календаря, з буднів, Омелян Мазурик став небуденний: він став втіленням того коріння, з якого походить і якого пристрасно шукає в глибині віків, у глибині душі. Тому в мені з його ікон завжди лишається враження мигдалевих святих очей — вияв пізнання того, до чого сам ще прямує. Стилізовано. Експресивно. Зореслава

Мистець О. Мазурин перед своїм твором.

ВИСТАВКА О. МАЗУРИКА В ОСТЕНДЕ, БЕЛЬГІЯ В часі від травня до жовтня 1985 року триває виставка О. Ма­ зурика під загальною назвою »Ікони і дійсні Візії«, що входить в рамці загальної виставки релігійного мистецтва Організації При­ ятелів Модерного Релігійного Мистецтва під протекторатом Місь­ кої Ради міста Остенде, Провінції Західної ф ляндрії і Остендської Ради Культури — фляманський М истецький Клюб. Для влаштування цієї виставки був створений Високий Патро­ нат з бельгійського єпископату на чолі з папським Нунцієм А. Педроні і бельгійським кардиналом-П римасом Ґ. Данельсом і Мін. загр. Справ Л. Тіндемансом. Попав туди також російський архиєп. з Брюс­ селі Васілій. Натомість в Почесному Комітеті Виставки є Апост. екзарх н а францію і Бенелюкс Єпископ М. Гринчишин, проф. д-р М. Антонович з Утрехту і о. П. Салевич, парох церкви св. Володи­ мира з Парижу. Гарно оф ормлений Каталог представляє нашого мистця О. Мазу­ рика кількома репродукціями в кольорах і чорно-білих та подає дані про його творчість і численні індивідуальні виставки. Є також кілька уривків з рецензій, поміщених в чужій пресі та стаття О. Ма­ зурика про »Ролю ікон у Східній Церкві«.

225

Ш кода, що «Ю вілейний Комітет 1000-ліття Хрещення України« не використав цієї нагоди, щоб сказати кілька слів про місце ук­ раїнського іконографічного мистецтва для відрізнення від російського, з яким на Заході ідентифікується переємність візантійського церков­ ного м истецтва Не вказано також в Каталогу н а українське поход­ ж ення Мистця, в висліді чого преса називає його »поляком« /»Л є Суар«/. Треба н а майбутнє добре забезпечитися перед змішуванням нашого мистецтва і мистців з сусідами, що вже досі стало проблемою над розв’язкою якої витрачається масу енергії і часто безуспішно. Творчість українських мистців повинна збагачувати українську мис­ тецьку скарбницю, а не якусь абстрактну »візантійську«, яку чуж ин­ ці могли б ідентифікувати з московською, чи за місцем народж ення МИСТЦЯ-

226

О. Н.

35-РІЧЧЯ СУМ В АВСТРАЛІЇ У цьому році відзначуємо 35-річчя існування Спілки Української Молоді в Австралії. Хтось може сказати, що 3 5 років — це не дуже довгий час, але, коли подумаємо, що СУМ в Австралії в тяжких обставинах, під постійним тиском асиміляції, англомовного довкіля, його безідейности, розхитаної моралі й християнських засад в житті одиниць й спіль­ ноти — постійно працював і змагався за національне й християнське виховання української дітвори і молоді, за збереження ї ї духовости, за готовість служити поневоленій Батьківщині й здобув досягнення — тоді побачимо, що 3 5 років життя, розвитку і творчости С УМ — це доволі довгий час. Це час двох поколінь, який заслуговує не тільки, щоб застановитися і проаналізувати успіхи і невдачі, але передовсім на глибоку вдячність для тих, що словами Івана Франка: в поті лупали сналу і йшли до мети! Багато організацій і установ упродовж цих 3 5 років перестали існувати або животіють, ще інші не виконують завдань, до яних були покликані вимогами часу і обставин. Надзвичайні особливості СУМ , який постав в Україні для боротьби з російсько-комуністичним онупантом України, його гасло »Бог і Ук­ раїна" — дали йому життєвих сил не тільки для існування, але і відіграли важливу ролю для збереження політичного обличчя української спіль­ ноти, бо з рядів С У М вийшли визначні активні одиниці, які займають провідні пости в суспільно-громадському, церковному і політичному житті нашої спільноти. Чому якраз із С УМ ? Бо тільки в практичному, не голослівному, поєднанні християнського з національним можна ви­ ховати молоду людину на патріота, яка загальне добро ставитиме вище особистого. Хочемо тільки у загальних нарисах відновити образ крокування СУМ у країні нашого поселення, якими Спілка ішла до мети. Коли з перспективи 3 5 років поглянемо на існування С УМ в А в­ стралії, то побачимо, що шлях Спілки позначився трьома різними етапами. Безперечно, що в кожному етапі важливу ролю відігравали провідні друзі, їх десятки, імена їхні вже записані чи будуть ще записані в історії С УМ . Ми обмежимося виключно до років, які карбували ці вагомі етапи. П е р ш и й е т а п — це створення Організаційного Центру СУМ в Австралії з доручення Центральної Управи в Европі. До Організаційного Центру ввійшли провідні члени С УМ з Німеччини, які переїхали на постійний побут до Австралії. Вони відшукували, роз­ кинених по цілій Австралії, сумівців, яні також емігрували до Австралії

227

з Німеччини чи Австрії. Завдяки їхній і н і ц і а т и в і ідея організування СУМ поширилася по всіх стейтах Австралії. Стейтові і н і ц і а т и в н і ко­ мітети поставали вже 1949 року, а перша ланна СУМ постала в та­ борі Мурбенк, НПВ, на початку 195 0 року. Перший Осередон СУМ в Австралії постав в жовтні 1950 року в Канберрі, другий — в Мельборні в січні 1951 року, третій в Сіднеї в травні 1951 рону. При кінці того ж року постали Осередки в Аделдїді, Перті, а 1952 року — в Джілонґу і Брізбені. Існуваннл Осередків в різних стейтах вимагало вже Крайового Проводу д л а координації дії та напрдмних праці й діяльности. Ініціятором створеннд Крайового Проводу був Осередок в Мельборні. Перший Крайовий З’їзд відбувсд в Мельборні у травні 1951 року з участю делеґатів від 3 Осередків. При кінці 1952 року було вже 6 Осередків і понад 2 00 членів. В тому часі відбувсд в Сіднеї ІІ-ий З’їзд, на дкому розглднено мож­ ливості дальшого розвитку СУМ у формі самостійних Осередків та пов'дзаних з ними Відділів. До 1956 року — це був період закріпленнд СУМ, дк молодечої організації на терені нового поселеннд. Членами Осередків і Відділів були головним чином сумівці і старша молодь. Пересічний вік членства від 17 років до 35 років життд. Діяльність Осередків і Відділів обме­ жувалася до нульт-освітної праці, товариського життя, участи в суспільногромадському житті та політичної активізації по лінії принципів україн­ ського націоналізму. При Осередках поставали хори, танцювальні й аматорські гуртки, оркестри, відбувалися доповіді, дискусійні вечори. В 1954 році відбувся III Крайовий З’їзд в Мельборні. На цьому З’їзді були заступлені 8 Осередків, які репрезентували 40 0 членів. Тоді порушено перший раз справу організації сумівського Юнацтва при Осередках. Для реалізації цієї важної справи покликано до Крайової Управи Референта Юнацтва і Виховну Раду для розрібки виховних матеріялів. Проблема виховання сумівського Юнацтва оформилася і прийняла загальні рамки. Після З’їзду почалася формальна підготовка до орга­ нізування Юнацтва при Осередках. Хтось може запитати — чому потрібно було аж 4 роки, щоб при­ ступити до організування юнацтва? Відповідь проста: С УМ в Унраїні, а відновлений після Д ругої Світової війни, був організацією дорослої молоді, яка була готовою, або приготовлялася до змагу за Самостійну Українську Державу. Виховання національне вона одержувала з укра­ їнського середовища, ідеологічне й патріотичне в СУМ-і. Щ о й н о в піз­ ніших роках, після відновлення діяльности СУМ приступлено до орга­ нізування доросту. Потрібний виховний матеріял, а зокрема організа­ ційна структура були щойно в стані розроблення. Саме в тому часі почалася еміґрація з таборів в Німеччині у різні країни світу. Щ об в країнах нового поселення можна було приступити до організування доросту та його належного виховання, треба було наперед закріпити саму базу існування С УМ — сильні Осередки, Крайовий Провід, Ви­ ховну програму, Виховників і довір’я родичів до проводу та його діяль-

228

ности. Усе це зайняло багато часу, щоб дійти до мети і дати здорові, ненарушні фундаменти для повноцінного виховання найбільшого скарбу батьків й народу - української дітвори і молоді. Д р у г и й е т а п — це роки 1956-1959. Вони нарбують етап розвитку СУМ . В тому часі, починаючи від 1956 Юнацтва в Мельборні, Сіднеї, Нордгам (3. А.), Окслей (Нвінсленд), Аделяйда. Це період організування й оформлення Ю нацтва СУМ . Початки виховної праці, блискавичного зростання стану Юнацтва, етап перших таборів, зміни організаційної схеми, одностроїв, відзнак. Етап жертвенної, повної посвяти організаторів Ю ного С У М / виховників і-соівпраці батьків. При кінці цього етапу С УМ в Австралії має 8 Осередків, 2 Від­ діли, 278 дійсних членів і 3 7 8 членів Ю ного СУМ . Т р е т і й е т а п — припадає в роках 1959-19 65. Це роки вдосконалення організаційної структури Ю ного СУМ згідно з його Правильником. Вдосконалення Виховної системи і праці під опікою Ви­ ховних Рад і Головних Виховників. Це етап інтенсивних курсів Вихов­ ників і Впорядників, виховних семінарів, вишкільних таборів, впровад­ ження систем іспитів згідно з правильником Ю ного СУМ . Перший сумівський табір, в Австралії »Білогорща« відбувся в Сід­ неї 1958-59 р. Перший сумівський табір у Вікторії відбувся у Ворбуртоні біля Мельборну, під назвою Батурин. Після цього — ніколи незабутнього табору в 1959 році, організованого Осередком СУМ ім. гетьмана Ів. Мазепи в Мельборні і Ст. Бандери в Джілонґу, почалися щорічні таборування по всіх Осередках, а що два роки Крайові Вишкільні Табори в Мельборні й Сіднеї, під кутом підготовки до Першого Крайового Здвигу. Це етап блискучих досягнень С УМ також на зовнішньому відтин­ ку. Масова здисциплінована участь сумівців в суспільно-громадських і церковно-релігійних імпрезах, імпозантні виступи на маніфестаціях і демонстраціях — здобувають признання для СУМ, прихильність і подив громадянства та остаточне зрозуміння завдань і призначення СУМ. Належьо оцінюють працю і діяльність С УМ батьки, все це допомагає блискавичному ростові. В 1964 році сумівською мережою покрита ціла Австралія. Дев'ять О середків і 4 Відділи мають 3 52 дійсних членів і 952 членів Ю ного СУМ. Третій етап закінчується Першим Крайовим Здвигом 1965 року в Мельборні для відзначення 40-річчя створення СУМ в Україні з участю понад 9 0 0 сумівців і 1000 гостей. Н а Здвизі був присутній Голова Центральної Управи д. Омелян Коваль з Европи. Дальші роки були успішним продовженням розвитку СУМ . Наша Спілка стала передовою молодечою організацією в Австралії з влас­ ними чудовими оселями, домами і майном. Н а початку 70-тих років С УМ послаблює свою діяльність. Назрі­ вають непотрібні конфлікти, зменшується стан дійсного членства і дос­ відчених виховників. Брак ініціятиви з боку Крайових Управ збіль­

229

шує кризу, а що найважніше з кожним роком тиск чужого довкілля збільшує асиміляцію — зменшує національні почування батьків і дітей, вбиває мову. До таких змін ми не були приготовані. Але криза не тривала довго. Перебрання Крайового Проводу і проводу Осередків та Виховного апарату молодими сумівцями, які перейшли всі щаблі виховної струнтури Ю ного СУМ , тобто від Молодшого Юнацтва до Дружинників — закінчило кризу. Молодий Провід з вишколених і досвідчених сумівців започаткував кінцевий етап СУМ в Австралії — в нових умовах, в новій дійсності, далеко іншій, які його створили 3 5 років тому. Це коротко світла і тіні Спілки і великої правди: без змагу і жертви не можна нічого осягнути — в приватному і збірному житті, і другої правди — без любови все нидіє. Сьогодні гордимося, бо СУМ стоїть на сторожі Б ож о ї і Української Правди і стоятиме так далі на шляху нового 35-ліття. Вюр

VII ЗДВИГ СУМ В АВСТРАЛІЇ В днях 5-7 квітня цього року відбувся в Мельборні Сьомий Здвиг Спілки Української Молоді в Австралії, під гаслом: »Честь України — Готов Боронити!« — для вшанування річниць: 60-ліття постання С УМ і 35-ліття С УМ в Австралії.

474 членів СУМ (з Осередків: Мельборн, Сідней, Аделяйда, Джілонґ, Квінбіян, Брізбен, Перт) — взяли участь в Здвизі. Сьомий Здвиг був одним з найчисленніших — на Першому Здвизі (Мельборн 1965 р.) було 8 0 0 учасників. У програмі Здвигу відбулися: Конкурс знання — в п’ятницю, 5 квіт­ ня о год. 7-мій вечора в залі Народного Дому. В конкурсі брали участь чотири Осередки (Сідней, Аделяйда, Джілонґ, Мельборн). В за­ гальному точкуванні (з двох частин конкурсу) перше місце здобув Мельборн - 51 точок, друге Аделяйда - 43, третє Сідней — 27 точок. Конкурсом знання провадив д. Михайло Моравський. В суботу, 6 квітня, на чудовій спортовій площі Сант Бернард Коледж — Ессендон, о год. 10-ій ранку відбулося святкове відкриття Здвигу. Здвиг відкрив Голова Крайової Управи СУМ д. Степан Ро­ манів у присутності запрошених гостей, представників українських орга­ нізацій, між ними був гість з Данії — представник Українських Гро­ мад Скандінавських країн - П. Балицький. Після дефіляди (347 учасників в похідних колонах від суменят до сеньйорів), Здвиг вітали: Ю. Венґльовський від Організацій Виз­ вольного Фронту, капелян СУМ — о. Д. Сенів, Голова С У О А — д. М. Моравський, представник Пласту — п. О. Цабанюк, від Кооператив Мельборну — п. Б. Тарнавський, від Укр. Громад Скандінавії і від АБН — п. П. Балицький. Комендантом дефіляди був сеньйор С У М — д. Д. Моравський. Після полуденку відбувалися спортові змагання за першенство Осередків. В легкоатлетичних змаганнях перше місце здобув Осередок СУМ ім. Тараса Чупринки в Сіднеї. Відбиванкових змагань не закін­

230

чено через зливний дощ. До дощу табелю ігор провадив О СУМ ім. Т. Ш евченка з Аделяйди. О 2-ій годині по полудні в залях Нар. Дому в програмі Здвигу відбулися: Пленарне Засідання Кр. Управи СУМ, зустріч жіночих гурт­ ків »Надія« і зустріч Дружинників всіх Осередків. Загальною товариською зустріччю, в залях гостинниці Української Громади Вікторії, закінчено діловий день Здвигу. В неділю, 7 квітня, учасники Здвигу взяли участь в Архиєрейській св. Літургії в соборі Св. Петра і Павла, яку відправив Преосв. Вла­ дика Кир Іван. Співав сумівський хор »Сурма« зі С іднею під дириґентурою д. Тараса Фіґоля. О год. 6-ій вечора відбувся в залі Нар. Дому величавий Конкурс Мистецьких Одиниць всіх Осередків С УМ за переходовий прапор Крайової Управи. В програмі Конкурсу брали участь 24 мистецьких одиниць О серед­ ків Сідней, Мельборн, Аделяйда, Джілонґ, Квінбіян, Брізбен: хори чо­ ловічі, мішані, співочі гуртки, танкові групи, оркестра (Мельборн), ама­ торський гурток (Сідней). Конкурс відкрито внесенням прапорів Осередків на сцену і сумівським гимном «Нехай по віки буде слава, Батьківщино, Тобі...« Коротким, змістовним словом впровадив Голова Кр. Управи учас­ ників Конкурсу і понад 8 0 0 осіб публіки в суть цього культурного змагу, підкреслюючи, що діяльність мистецьких одиниць є одним із ви­ ховних засобів в рядах СУМ-у. Як на фільмовому екрані проходили справно точки (29) програми, їх оцінювало жю рі в складі: П-і Л. Гаєвська, інж. Яр. Гевко, мґр О. Куціль. Після закінчення програми Голова Кр. Управи вручив нагороди Осередкам за найкращі точки (Сідней, Джілонґ, Аделяйда, Мельборн). Зокрема висловив признання Юнацтву з далекого Брізбену, Квінс. В загальному точкуванні перше місце здобув Осередок ім. Гетьм. Івана Мазепи — Мельборн. З радістю та зворушенням перебрав Перехідний Прапор Крайової Управи С УМ голова Осередку д. Ми­ хайло Когут від Осередку ім. Т. Ш евче нка в Аделяйді, який мандру­ вав від 1965 року по Осередках: Сідней, Джілонґ, Перт і Аделяйда аж 1985 року (після 20 років), зовсім заслужено перейшов до Мельборну. Величавий, кольоритний та багатий Конкурс закінчено могутнім національним гимном, після слова Голови Кр. Управи, в яному він пригадав, що виховне гасло для всіх сумівців в 1985 році є »Честь України — Готов боронити!« Зорич

231

ЗДВИГ СУМ У J1ECTEPI В суботу, 6-го липня 19 85 року, відбувся в Лестері величавий 37 Крайовий Здвиг С УМ Великої Британії. В ньому взяли участь понад чотири тисячі українського громадянства, між якими вирізня­ лася численно українська молодь з різних місцевостей Англії, Ш о т ­ л а н д і ї і Валії. Цілком певно, що кожна українська громада з Великої Британії була заступлена на Здвизі, що з традиції є українським національним святом і празничним днем української сумівської молоді, в якому вона складає шану і свої культурні здобутки Україні. Понад 6 0 0 уніформованої молоді взяли участь під прапорами своїх О серед­ ків в офіційній частині Здвигу. Між сумівськими рядами видно вже було перші відділи молодшого юнацтва і суменят. Це вже діти мо­ лодого сумівського покоління, активних і неактивних зараз дружинни­ ків СУМ. На жаль, декілька Осередків СУМ , з невідомих причин не взяли участи в офіційній частині Здвигу, зокрема зауважено від­ сутність численного Осередку СУМ — Волвергамптон. Офіційну частину Здвигу започатковано звітуванням Осередків ко­ мендантові Здвигу д. Володимиру Карпинцеві, який, звітуючи зголосив стан уніформованої сумівської молоді голові КУ СУМ д. Володимиру Шляхеткові. Голова КУ в свою чергу позвітував заст. голови Цент­ ральної Управи С УМ д. Ярославу Деременді, а після того привітав почет гостей КУ СУМ , які прибули на запрошення СУМ і репрезен­ тували наші Церкви, установи й організації центрального характеру: капелянів СУМ о. прот. Григорія Лазієнка і о. Иосафата Лещишина з паніматкою, паніматку Хуторну, д. мґра Омеляна Коваля — Голову Центральної Виховної Ради СУМ , інж. Василя Олеськова з дружиною — Українська Інформаційна Служба, директора Юліяна Заблоцького — Українська Видавнича Спілка, ред. Іллю Дмитрова — голову СУБ, дир. Івана Равлюка — ген. секретаря і діл. директора СУБ, сотн. Богдана Микитина — Головна Управа ОбВУ, пані Марію Карапату — Централя О УЖ та інші. Почесні гості зробили перегляд сумівських лав. Після виходу на сцену прапороносців з сумівсьними прапорами, орке­ стра Осередку С УМ з Дарбі започаткувала національний гимн, який підхопили і проспівали учасники. На запрошення коменданта отці капеляни С УМ провели молитву, після чого сказали коротке привітальне слово до сумівської молоді. В програмі релігійної частини була вільноручна вправа »Боже Великий", яку виконали наймолодші сумівці з Осередку Ноттінґгам. Привітальним словом, нав’язуючись до річниць, які цього року відзначує СУМ , відкрив офіційно Здвиг голова КУ СУМ д. Володимир Шляхетно. Святочний наказ прочитала подр. Лідія Деременда. Здвиг вітали — заст. голови Центральної Управи і почесний голова КУ С УМ д. Ярослав Деременда і д. мґр Омелян Коваль — голова Центральної Виховної Ради С УМ . Перед усними привітами за­ читано привіт від голови Проводу О УН, дост. Ярослава Стецька, який прийняли учасники бурхливими оплесками. Другий привіт, що його гаря­ чими оплесками прийняли учасники, був від. о. протопресвітера Силь­ вестра Богатирця — голови Єпархіяльного Управління УАПЦ у Великій Британії. Аклямаціями схвалили учасники резолюції Здвигу, зачитані подр. Іриною Зорик.

232

Дефілядою сумівських відділів з Осередків, що відбулася перед трибуною з почесними гістьми при звуках маршових пісень оркестри СУМ з Дарбі, закінчено офіційну частину Здвигу, яка тривала від год.

12.30 до 14.30 пополудні. Від год. 4.00 пополудні відбувалася в залі друга частина Здвигу з концертово-конкурсовою частинами, яку, вітаючи присутніх, відкрила в імені КУ С УМ подр. Лідія Деременда. Тією частиною керували, крім згаданої подр. Лідії — Ірина Зорин, Анна Стриганин і Ольга Федечко. В концертовій частині виступив гість-сумівець з Клівленду, ЗСА, д. Ігор Цішкевич, рецитуючи уривок з поеми Тараса Ш евченка — «Гай­ дамаки", хор з Манчестеру »Русапка Дністрова" і танцювальний гурток з Осередку Аштон і Ковентрі та д. Ш алапай — декляматор з Едінбурґу. Для оцінки конкурсової програми працювало ж ю рі: д. Володимир Карпинець — голова, члени: о. Йосафат Лещишин, п-ні Пеля Олеськів, д. Ігор Цішкевич і сотн. Богдан Микитин. В перервах між виступами гуртків зачитано письмові привіти від: о. крилошанина Михайла Ратушинсьного, о. крилошанина Яреми Гаврилюка, голови С У Б , ред. Іллі Дмитрова, ген. секретаря і ділового Дирек­ тора С У Б Івана Равлюка, п-ні Анастасії Остап'юк — голови Централі ОУЖ, п. М. Яєчника — секретаря Українського Християнського Руху, майора Івана Горобця — голови Української Гетьманської Організації, д-ра С. М. Фостуна — Товариства Українських Літераторів, редакції «Українська Думка« і Ювілейний Европейський Комітет 1000-ліття хре­ щення України, інж. Кудлика — Українська Комбатантська Рада, КУ СУМ — Франції. Після проголошення вислідів конкурсових змагань, подр. Ольга Федечко і д. Ярослав Деременда, почесний голова КУ С УМ роздали грамоти першунам окружних здвигів та першунам цьогорічного Кра­ йового Здвигу СУМ . Опісля до півночі відбувалася товариська танцювальна забава, до якої грала сумівська оркестра з О середку Гаддерсфілд. Ж ю рі проголосило такі висліди конкурсових змагань: ДЕКЛЯМАЦІЇ: Молодший юнак І. ПАНАС, Брадфорд — 1-ше місце. Молодша юначка К. БАР А Н , Брадфорд — 1-ше місце. Старший юнак Б. ҐАВЛИК, Брадфорд — 1-ше місце. Старша юначка Г. Н АКО Н ЕЧН А, Едінбурґ — 1-ше місце.

ХОРИ: Старші мішані — Манчестер («Русалка Дністрова") — 1-ше місце. Дружжинники — Ноттінґгам (»Боян«) — 1-ше місце. Дружинниці — Брадфорд — 1-ше місце. Дружинниці — Лідс — 2-ге місце. В О КАЛЬН І ВИ С ТУП И: Тріо Дружинників — Едінбурґ — 1-ше місце. Т АНЦ І:

Молодші мішані — Брадфорд — 1-ше місце. Молодші мішані — Аштон — 2-ге місце.

233

Молодші юначни — Рочдейл — 1 -ш е місце. Старші юначки — Брадфорд — 1-ше місце. Старші юначки — Пітерборо — 2-ге місце. Старші мішані — Карлайл — 1-ше місце. Старші мішані — Аштон — 2-ге місце. Старші мішані — Ковентрі — 3-тє місце. Дует Дружинників — Рочдейл — 1-ше місце.

СУМІВСЬКИЙ «МЕТЕЛИК» У ЛЛЯНҐГОЛЕНІ Минулого року наша танцювальна група Осередку С УМ у Редінґу »Метелик« мала нагоду й привілей брати участь у міжнародньому му­ зичному фестивалі в Ллянґголені, Валія. Виїхали ми з Редінґу 3 липня о год. 4.00 пополудні. Нашу авто­ машину прикрасили українським і валійським прапорцями. Настрій у чле­ нів групи був радісний. Всі весело співали, так, що й подорож не видалася надто довгою, хоч і тривала три години. До Ллянґголену ми вжеприбули у надвечір’я. Не знаючи, де відбувається фестиваль, ми за­ питали прохожого поліцая, який нам вказав кудою треба їхати. Проїхали ми мостом, попід який пливе рвучка річка, а там уже було видно, як серед багатьох прапорів красується і наш український. При в’їзді на площу також є багато прапорів, а між ними також і наш національний прапор. Прибувши на площу, наш керівник пішов зголошувати приїзд нашої групи, і повернувся з двома молодими дівчатами, які й завели нас на нашу квартиру. Це була школа. Дівчата примістилися в школі, а хлопці — в літньому гуртожитку. Не гаючи часу, ми переодягнулися та пішли в місто, щоб погасити спрагу. Містечко повне людей різних національностей. Коли власник готелю довідався, що ми українці, відразу попрохав, щоб наші танцюристи протанцювали кілька наших танців. Добре, що хлопці забрали зі собою музичні інструменти. Там ми забав­ лялися до пізньої ночі. Середа, 4 липня, — це був пам’ятний день для нас усіх. Рано, після сніданку, нас повідомили, що ми можемо провести пробу танців у шкільній залі. На цю пробу прийшла член фестивального комітету й вона дуже уважливо слідкувала за танцями. Мабуть, вони їй подобалися, бо на закінчення сназала, що це було »вел дан«. Одягнувшись у національний одяг, ми в полуднє прямуємо на площу. З нами наш національний прапор. Н ас спиняє одна старша людина і дивлячись на прапор, наже, що це український прапор та вітаючись каже, що без українців на фестивалі відчувається порожнеча. Н ас облягають сотні молоді різних національностей, що домагаються наших автографів. З труднощами приходимо до автомашин Б Б С , де відбуваємо наше інтерв’ю. Після інтерв’ю нас запрошують знову прийти пополудні о год. 15.00, щоб награти мелодії всіх танців. Тут і перестрівають нас два члени конкурсового жюрі та говорячи з нами, дораджують нам, щоб ми поділили нашу програму на дві час­ тини з перервою. Сонечко здорово пригріває. Ідемо до концертового намету, але йтам духота неймовірна. Наш виступ є аж о год. 14.30 пополудні. Довго

234

ще треба ждати. Надворі нас обступають люди з усіх сторін. Роблять весь час знімки. Одна пані дає свою малу дівчину нашим дівчатам, прохаючи, щоб вони ї ї потримали на руках, бо вона хоче зробити собі пам’ятну знімку. Урешті підійшла й наша черга. Виступаємо п’яті з черги, після ту­ рецької групи. Наш виступ пройшов добре. Оплески не вгавали. Правда, з танцюристів проллявся піт, але вдоволені вони виходять надвір. Там член фестивального комітету дає балетмайстрові грамоту і пись­ мову подяку за участь у фестивалі. Зупиняють нас представники групи з Сіцілії та запрошують нас приїхати туди на фестиваль. Згодом робимо спільну знімку, а потім ще робимо виступ для туристичного бюра. Після деякої перерви заходимо знову до намету й слухаємо вислід оцінки конкурсових виступів, що їх зробило жюрі. З максимальної оцінки 92 точок ми здобули 80, що зовсім непогано. Ввечері наша група виступала ще на вечірньому концерті й наш виступ був дуже вдалий і успішний. Оплескам не було кінця. Один американець з дружиною ручкався з усіма танцюристами й говорив, що українці є завжди прикрасою цілого фестивалю в Ллянґголені. Втомлені, але радісні з наших успіхів, ми виїхали з Ллянґголену о год. 22.30 ночі, залишивши за собою все ще рухливе, гомінке й роздзвінне фестиваль­ не містечко — Ллянґголен, яке майже щорону гостю є в себе укра­ їнські мистецькі одиниці та в якому щороку, в часі міжнароднього фестивалю розгортаються наші національні прапори — символ незлам­ ного духа української нації. До побачення, Ллянґголен! О. Цимбалюк

ВИХОВНИЙ СЕМІНАР У МОНТРЕАЛІ Несподівано багато молодих виховників з південного Онтаріо і Квебеку взяли участь у семінарі, який відбувся в Монтреалі 2-4 січня цього року.

56 учасників з чотирьох міст — Торонта і околиць, Ошави, Гамільтону та Монтреалю прибули на семінар, яким провадила подруга Чолій. Головна тема семінару була «Роєві сходини — головний за­ сіб у виховній праці в СУМ«. Монтреальський осередок взяв ініціятиву і зорганізував цей семінар за менше, ніж за два місяці. Головним організатором був друг Булавний Маркіян Ш вець. За саму програму і зміст гутірок відповідала подруга Чолій. Отець мітрат Ярослав Гайманович відкрив семінар молитвою-проханням. Голова Монтреальського осередку друг Євген Чолій привітав усіх учасників та сказав, що «на нас лежить велика відповідальність — виховати дітей від 6-го до 18-го рону життя. Так як виховаємо, так і буде виглядати С УМ у 21-му столітті". Після офіційної частини відкриття друг Ш ве ц ь попросив кожного учасника представити себе і сказати дещ о про себе. Це дало нагоду усім познайомитися і створило більш товариську атмосферу.

2Т*5

Подруга Чолій мала вступну гутірку п. н. »Роєві сходини — головний засіб у виховній праці в СУМ«, в якій вона наголосила вартість праці роїв. Цілий четвер 3 січня був присвячений гутіркам про поодинокі частини сходин. Всі гутірки приготовила і виголосила подруга Чолій. Учасники семінару дістали багато практичних порад щодо проведення сходин: як утримати дисципліну на сходинах, чому виховник мусить бути спо­ кійний і поважний під час відкриття, як говорити до дітей, вживаючи відповідні павзи, ян поправляти помилки — специфічно (не »ти такий дурний«, але точно сказати, що юнак зле зробив), як створити уро­ чисту атмосферу щодо протоколу з молодшим юнацтвом, як приготов­ ляти гутірку, де знаходити матеріяли до іутірок, як виголошувати і як не виголошувати гутірку (важливість коротких речень, контакту очей та вживання міміки). Кожний учасник мав виготовити і привезти на семінар із собою 5-хвилинну гутірку, щоб можна було ї ї скритикувати. На жаль тільки один, Мирон Галюк, зголосився з готовою гутіркою. Після обіду подруга Чолій говорила як використати гру для пле­ кання самодисципліни, послуху, пошани, української мови, змислів, та фізичної вправности. Леся Климчук показала дуже цікаві ручні роботи, які можна пере­ водити з юнацтвом. Вона і Галина Бородайлюк також задемонстрували, як можна дуже легко зробити ляльки маріонетки і поставити ляльковий театр. Всі добре посміялися з їхньої імпровізованої сценки про «дівчину та вужа«. Також була нагода поспівати кільна Різдвя­ них коляд та народних пісень після гутірки про спів. Після гутірки про дану частину сходин, напр., відкриття, учасники мали нагоду практично провести цю частину сходин із своїм »роєм«, себто з іншими учасниками семінару. Після ножної гутірки також був час на питання, диснусію та завваги. Тому, що гутірки мали дуже прак­ тичний характер, дискусія часто сходила на інші, хоч пов’язані теми. Молоді виховники та впорядники цікавилися особливо темами занепаду української мови між юнацтвом, проблемою малих гуртків в малих містах, питанням українських музичних »груп«, культ-обміну зі совєтською Україною, проблемою брану зацікавлення старшого юнацтва та дружинників та майбутність СУМ . Крім гутірон на теми поодиноних частин сходин запрошені допо­ відачі проф. Ярема Келебай, мґр Григорій Ощипко і мґр Богдан Чолій виголосили доповнюючі гутірки. Сем інар закінчився дуже успішно — це можна пізнати в розмові з учасниками. Всі говорили, що було дуже цікаво і що багато нав­ чилися. Усі дістали збірку видрукованих гутірон — 14 сторінок машинопису, які підготовила подруга Чолій. В загально-позитивній оцінці семінара учасниками вийшла пропози­ ція від самих учасників, щоб такі вишнільні семінари відбувалися час­ тіше, навіть раз на рік. Є надія, що ентузіязм виховників буде від­ дзеркалений у їхній праці з роями та в осередках,

236

Організаторам семінару треба висловити признання та подяку за його підготовку та проведення, а монтреальському Осередкові за моральну та фінансову підтримку цієї тяжкої, зате вартісної та вдячної праці. Таня Д и ч о к

ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ СУМ А В КЛІВЛЕМ Ц-ПАРМІ, ОГАЙО 10 лютого 198 5 року в домі Українського Визвольного Фронту »Верховина« відбулися звичайні Загальні Збори Осередку СУМ -А, ім. гет. Богдана Хмельницького. Збори відкрив уступаючий голова Ми­ рослав Почтар, привітав присутніх членів і гостей. Для ведення Збо­ рів покликано президію в такому складі: голова — Василь Мудрак, заступник — Ігор Оліяр, секретар — Павло Присяжний. Перед початком нарад, на заклик голови Президії, ставанням з місць вшановано Патріярха Йосифа й членів, які відійшли у вічність. Збори Осередку С УМ -А вітали: М. Поглід від О О ЧСУ, П. Райца від Крайової Управи С УМ , П. Дмитрии від Відділлу УПА, С. Бура від ОЖ ОЧСУ, М. Гейниш від »Самопомочі«, П. Присяжний від Українсь­ ких Злучених Організацій (УЗО). Докладні звіти про працю подали референти із доповнюючим зві­ том голови, а саме: Т. Глуховецький — секретар, Ю. Лішнянський — орг. референт, В. Ш удан — фін. референт, І. Мельникович від Булави Ю С УМ -А, С. Бура — гол. піховник, д. Мирун — госп. референт, В. Райца — касир від клюбу »Одеса«, В. Мудрак — прес, референт, Д. Струс — суспільна опіка, д-р Б. Чепак — референт зовнішніх зв'яз­ ків, М. Почтар — голова. За Товариський суд — д-р А. Нлос і за Конт­ рольну ком ісію : Г. Головка. У звітах охоплено всю діяльність Осередку за останню каденцію. Стверджено, що 1985 рік є ювілейним роном створення Осередку С УМ -А й процесу та розгром С УМ в Україні, а тому треба докласти старань для підготови імпрез, переходу із старшого юнацтва в дру­ жинники та посилити активізацію і організацію нових кандидатів до Ю СУМ , бо відділ маліє; підсилити самодіяльні гуртки та присвятити більшу увагу спортовій ділянці, для молодшого й старшого юнацтва; шукати нових форм і метод у виховному процесі, головно юнацтва, де в силу обставин існує проблема української мови. У звіті стверджено, що минулорічний виховно-відпочинковий табір був успішний, а тому треба за всяку ціну й цього року докласти старань, щоб була добре продумана програма й було ному ї ї впровадити в життя. Також звернено увагу до справи вишкільних таборів, куди заохочували не тільки юнацтво, але також впливати на батьків, щоб посилали, бо серед юнацтва є добрі кандидати на впорядників та виховників. Стверджено, що серед юнацтва і дружинників є висока свідомість приналежности не тільки до СУМ , але й до української спільноти взагалі, до української культури й традицій. Члени Осередку відбувають свої святкові сходини, різні гутірки та розвагові імпрези.

237

Сумівська молодь бере участь у загальногромадських імпрезах та на зовнішньому секторі: в маніфестаціях, демонстраціях, головно проти переслідуваних діячів в Україні і поза ї ї межами в С С С Р , як теж проти знеславлення українського імени на американському терені. Рішено, щоб виховники старшої Генерації створили свій гурті на випадок потреби заступали тих, котрі виїжджають на студії, як теж тих, що за своїми професіями мусять виїжджати поза межі Осередку. Стверджено, що Батьківський комітет і Кружок Матерів причинилися багато у господарській ділянці, враз із сеньйорами. Згідно із звітом фін. референта приходів було: 15,463.50 дол., розходів 11,303.65 дол., сальдо 4,159.8 5 дол., а в формі товарів на суму 461:68 дол. Това­ риський суд прозвітував, що зажалень не було, а Контрольна комісія ствердила, що все згідно із звітами, і тому внесла пропозицію про уділення абсолюторії з признанням, яку Збори прийняли одноголосно. За Мандатну комісію В. Ш удан зголосив, що в залі нарад було 40 членів з правом голосування, 6 делеґатів від організацій і това­ риств та 9 гостей — разом 55 присутніх. Від Номінаційної комісії Г. Головка зачитав список кандидатів до нової Управи на 1 9 8 5 /8 6 рік. Тому, що не було інших зголошень, нову Управу Осередку С УМ виб­ рано в такому складі: інж. Андрій Черень — голова, Ігор Оліяр — заступник, Теодор Глуховецький — секретар, Наталка Кріслата — по­ мічник секретаря, Маруся Проць — англомовний секретар, Люба Рожа — орг. референт, Володимир Ш удан — фін. референт, Стефанія Оліяр — реф. зовн. зв’язків, Михайло Ш убин — Булавний Ю С УМ -А, Михайло Лішнянський — заступник Булавного, Софія Бура — головний виховник, Ірка Струс — культ-освітній референт, Тарас Мельник — реф. дружинників, Марія Василина — реф. жіноцтва, Дмитро Струс — реф. суспільної опіки, Семен Кріслатий — реф. преси й інформацій, Воло­ димира Краснянська, Ірка Демчук, Наталка Смолило, Ю рій Самійленко, Патро Райца, Ірка Данилевич і Богдан Данилевич — вільні члени. До Контрольної ком ісії вибрані: Мирослав Почтар — голова, Василь Мудрак і Михайло Пукач — члени. До Товариського суду вибрані: д-р Олександер Клос — голова, мґр Володимир Баслядинський і М и­ кола Поглід — члени. Новообраний голова Управи інж. А. Черінь подякував за довір'я і вибір, звернувся до всіх членів Управи, Батьківського комітету, Круж­ ка матерів та всіх дружинників і сеньйорів, щоб кожний у міру знання й досвіду допомагав у всебічній праці на добро Осередку СУМ-А, організованій українській спільноті й поневоленому, але неско­ реному народові, який веде всесторонню боротьбу за здобуття україн­ ської незалежної держави. Загальні Збори Осередку С УМ -А закінчено грімким співом »Не пора«. Семен Кріслатий, реф. преси й інформацій

238

ШУМІВЦІ В СТЕЙТОВОМУ ПАРЛЯМЕНТІ В ІЛЛІНОИС, ЗСА

Стейт. Сенатор В. Д удич

Стейт. Посол М. Куляс

Листопадові вибори в Іллінойс були успішними для українців у Чікаґо. Двох молодих українців вибрано до стейтового леґіслятивного уряду Іллінойс. Володимир Дудич став стейтовим сенатором з 7-го повіту, а Мирон Куляс був переобраний представником до стейтової палати репрезентантів. Володимир Дудич, працюючи для поліції в Чікаґо, зацікавився спра­ вами льокальної політики. Спершу він кандидував на »ольдермена« міста Чікаґо. Хоч він не був переможний у виборах, його успіхи заохотили його подати свою кандидатуру на пост стейтового сенатора проти конкурента, сенатора Іґена. Дудич добре приготовився, тяжко працював і заохочував інших до співпраці у виборчій кампанії. 6-го лис­ топада Володимира Дудича вибрано сенатором Іллінойс. Для М ирона Куляса дорога до Спрінґфільду, столиці Іллінойс, вже є відомою, бо він туди багато років їздив. Його перевибір можна було легко передбачити, бо він не мав противника у виборах. Все ж таки, офіційна вістка, що Куляс був вибраний, була прийнята з радістю. Мирон Куляс є леґіслятивним представником 10-го району — українсь­ кої дільниці. Ми радіємо успіхами обох сеньйорів С УМ та бажаємо їм всього найкращого.

239

В Ш ОСТУ СКОРБНУ РІЧНИЦЮ СМЕРТИ наш ої найдорож чої Д

Р У

Ж

И

Н

И

і

М

А М

И

БЛ. П.

МАРИ МАЛАЩУК б у д е

в і д с л у ж

е н а

З А У П О К І Й НА СЛУЖБА БОЖА З ПАНАХИДОЮ в церкві св. Покрови н а вул. Лідс у Торонті в понеділок, 9-го вересня 1984 року, о год. 6-ій ввеч. Про участь і молитви за душу Покійної просять Ром ан, м у ж і Х ристина, донька Покійна була довголітньою Виховницею СУМ

ПОЖЕРТВИ НА ПРЕСФОНД »АВАНҐАРДУ« Німеччина М. П а н ч у к

Н ю р н б е р г : Г а н о в е р :

3 .

Т

е р е ш

—

к у н

1 4

н м

/ т а к о ж

н а

» К

р и л а т і «

7

н м

/ т а к о ж

н а

» К

р и л а т і «

—

— —

1 4

н

м

/

7

н

м

/

Великобрітанія Л о н д о н :

А

с к о л ь д

ч а н н я К о в е н т р і :

О .

К

—

і

Л

е с я

1 0 6

р а с і й

ф

—

К

.

р у ш

е л ь н и ц ь к і

з

н а г о д и

ї х н ь о г о

в і н ­

с т .

3

ф

.

с т .

т р и х а р

—

3 .

2 0

ф

ЗСА Л і в о н і я ,

М іч :

А .

С

5 0

д о л .

Франція К р у а :

І .

С

в і д е р с ь к и й

—

ф

р

/ т а к о ж

н

а

» К

р и л а т і «

—

2 0

ф

ф

р

/

Канада Л о н д о н : В с і м і

Щ

М Ж

а с л и в и х

240

.

Р

о м

а н ю

к

е р т в о д а в ц я м Л іт !

—

4

д о л .

щ и р е

С п а с и б і ,

а

М о л о д і й

П а р і

—

М н о г и х

ЗМІСТ ЗА ГА Л Ь Н А ЧА С ТИ Н А Л . П .: Світовий Рік М о л о д і........................................................................... 161 Б л а ж . П а т р ія р х М . І. Л ю б а ч ів с ь к и й : Послання у 40-ліття Ув’язнення Ієрархії УКЦ ..................................................................... 163 П р е з и д ія С У В ф : У Першу Річницю Смерти Патріярха .................. 170 Ю . С е м е н к о : Повторне засудження обвинувачених в про­ цесі С В У 19 3 0 р. /закінч./ З ...........................................................174 М . С у л я т и ч : Під знам’ям двох Ш ухевичів ..................................180 ...: «Хроніка Католицької Церкви в Україні" ч.2 .................................186 ...: «Хроніка Католицької Церкви в Україні" ч.З .................................191 ...: Із «Хроніки Католицької Церкви в Україні" ч. 5 .......................... 195 У Ц ІС : Церква св. Миколи Притиска ...................................................... 199 Г. П а н ч у к : Утретє засудили М. Горбаля ........................................... 200 /Г У / В обороні Ю рія Ш ухевича ......... ................................................... 203 В. Л е н и к : Неначе сниться /спогад звільнення з КЦ/ .................... 206 ...: Стипендії С К В У для Студентів журналістики ................................208

ВИХОВНИКИ Є. Р ен: Вояцьке покликання ............................................................... 209 О. P.: За відповідну оцінку виховних інституцій ................................213

ІДЕОЛОГІЧНІ ТЕМИ М . Ш . : Про доктринальні зародки комунізму .................................... 215

НАУКА -

КУЛЬТУРА -

М ИСТЕЦТВО

...: «Страшний документ" /В . Винниченка/ ...........................................220 З оре слава: Виставка О. Мазурика в Мюнхені .................................. 224 О . К .: Виставка О. Мазурика в Остенде, Бельгія ........................... 225

С У М В ДІЇ В ю р : 35-ліття С УМ в Австралії ............................................................... 227 VII Здвиг С УМ в Австралії .......................................................230 З о р и ч : ...: Здвиг С УМ у Лестері ...............................................................................232 О . Ц и м б а л ю к : Сумівський »Метелин« у Ллянґголен ........................234 Т а н я Д и ч о к : Виховний С ем інар у Монтреалі ................................. 235 С . К р і с л а т и й : Заг. Збори С УМ -А в Клівленд-Парма .................... 237 ...: Сумівці в Стейтовому Парляменті, ілліной, ЗС А .........................239 В Ш О С Т У РІЧНИЦ Ю сл. п. М арії М А Л А Щ У К ................................ 240 ПОЖ ЕРТВИ Н А ПРЕС Ф О Н Д «АВАНҐАРД У" .....................................240 Н

а

о б к л а д и н ц і: Блаж. Патріярх Йосиф / фото/ Ілюстрація з «Літопису Політв’язня" 1946 p.

II