Авангард (ч.172)

Ч. 1 (172) 84 P. XXXVIII (janvier - fevrier 1984)

анґа ЖУРНАЛ

УКРАЇНСЬКОЇ

АОЛ!

»АВАНҐАРД« Ч. 1 (172) СІЧЕНЬ-ЛЮТИЙ 1984 АДРЕСА АДМІНІСТРАЦІЇ:

анґа ЖУРНАЛ УКГЛТНСЬКОТ / M / 0 j АОД!

ДВОМІСЯЧНИК, ВИДАЄ ЦЕНТРАЛЬНА УПРАВА СУМ VANGUARD - bi-monthly Official Press Organ of the Ukrainian Youth Association in Exile AVANTGARDE - bimestriel Revue de jeunes editee par le Comite Central de TUnion de la jeunesse ukrainienne en exil

«AVANGARDE» 72 Bid Charlemagne 1040 Bruxelles tel. 2 3 0 .8 5 .4 9 КРАЙОВІ ПРЕДСТАВНИЦТВА: Вел. Брітпанія Австралія KU SUM Mr. J. Kutnyj «Tarasivka» 7 Dale street Old Cliff House Maribymong Weston-on-Trent, Derby’s Арґентіна W. Zastavnvi Soler 5039 Buenos-Aires

3032, Vic.

Бразілія Ivan Kuchar Rua Baia Grande, 146 V. Bela, Sao Paulo - SP

3CA Канада «Avangarde» KU SUM 83, Christie str. % SUMA Toronto, Ont PO BOX 21 1 NewYork NY 10276 «Buduchnist» acc. 6331

Редагує колегія. Головний Редактор — Осип Рожка Графічне оформлення: Графік Яків І'ніздовський Редакційне листування й матеріяли надсилати на адресу Редакції: «AVANGARD»

136 2nd Ave, New York NY, USA'10003

УМОВИ П ЕРЕДП ЛАТИ HA 1984 КРАЇНИ:

ОДНЕ ЧИСЛО:

дол.

3CA дол. КАНАДА ВЕЛ. БРІТАНІЯ ф.ст. дол. АВСТРАЛІЯ бфр. БЕЛ ЬГІЯ ФРАНЦІЯ ФФРН. М. НІМЕЧЧИНА пезо АРҐЕН ПН А круз БРА З І Л І Я

3 .0 0 3.50 1.30 3 .0 0 100.00 15.00 6.00 8.00 500.00

РІЧНО: в треОплаті:

в післяплаті'-

дп 31.3.84 дол.

15.00 їв т дол. ф.ст.

6.50 австр.дол.

15.00 500.00 бФР75.00 ФФРН.М.

30.00 40.00 пезо к р уз.

2500.00

16.50 17.50 7.00 16.50 550.00 80.00 33.00 44.00 2700.00

Printed in Belgium. Editeur responsabie - G Kowal, 72 Bid Charlemagne, 1040 Bruxelles

РЕДАКЦІЙНЕ КРЕДО Видаваний від 1946 року і відновлений у 1969 році »Авангард«, який від того часу редагували дд. В. Леник, А. Гайдамаха, Р. Зварич при допомозі д-га О. Коваля і редакційної колеґії зумів піднайти відповідне обличчя і вимогливий рівень. Зусилля редакторів поставили на рівень друкований форум, який помагав оформлювати громадськополітичну думку нашої молоді. Через призму націоналістичного сві­ тогляду »А« перепускав важливіші події на еміграції і в підневіль­ ній Україні, ставлячи на примір молодій українській людині Бор­ ців Спротиву, в яких палали рівномірним вогнем одержимість і посвята, для рідної Батьківщини в обороні її святих, предковічних прав. Сьогодні »Аванґард« вступає в 38-ий р ік свого існування. X II С К СУ М покликав на нову каденцію Ц У СУ М на чолі з д-гом Є. Гановським, який в свою чергу за рішенням Ц У СУ М на засі­ данні в грудні 1983 року покликав до життя нову редакційну ко­ легію »Аванґарду«, яку очолив д-г О. Рожка з членами редколегії дд. І. Длябогою і Б. Гаргаем. Ц іл і »Аванґарду« лишилися незмінними. Я к і в попередніх роках редакція »Аванґарду« хоче сторінки нашого двомісячника зробити доступними широкому вахляреві інформацій про нашу визвольну бороть­ бу за українську самостійну державу, накреслюючи чіткими рисами потреби України сьогодні. Редакція буде підшукувати засоби, факти, документацію, які посилять нашу віру і святе переконання справед­ ливости нашої боротьби. »Аванґард«, який е трибуною молоді, радо міститиме статті і відгуки членства, затурбованого міжнародними подіями, або подіями крайового засягу у відношенні до України, вістки про терор і переслідування в Україні, ґльорифікуватиме поставу Нескорених борців за свободу України і за її святі права. Радо міститимемо статті заслужених визвольно-фронтівських діячів, які стали вже рупорами громадської і молодечої думки, щоб помогти розвіяти байдужість до рідного краю і надихнути нас до Чину світ­ лими прикладами з минулого або своєю життєвою посвятою укра­ їнській визвольній справі, »Аванґард« — наша совість, поможе нам спільно горіти палким рівномірним вогнем посвяти для нашої поневоленої Батьківщини. Закликатимемо всіх наших молодих друзів-читачів реалізувати »3вернення Воюючої України до української молоді на еміґрації«, і

(від часу появи якого минає 3 5 років часу), що вважаємо передсмерт­ ним завіщанням ген. хор. УП А — Т. Чупринки-Шухевича для укра­ їнської молоді. Таким чином інформуватимемо світ про незавидну долю нашої Нескореної Батьківщини, про успіхи серед політичного вільного світу і шукатимемо можливостей підготовлятися і підго­ товляти українську молодь в дусі націоналістичного світогляду, щоб наша Н ація — епіцентр наших радощів і мрій — могла числити на нас, як на надійну зміну в затяжному ланцюгу боротьби за влас­ новладство української Нації. Зерна нашої Правди сіятимемо в душах молоді, бо наша Правда зросла на ґрунті, зрошеному кров’ю від ударів червоного й інших окупантів і вважатимемо російський большевицький імперіялізм ворогом ч. 7 нагиого народу. Тому »Аванґард« суворореаґуватиме на кожне шкідливе потягнення московського ворога 1 буде бити на сполох на кожну вістку про московський етно-культуро-геноцид в Україні. Підкреслюємо вже нераз повторюване: »якщо москаль добровільно не вийде з Укра їни —ми його винесемо на баґнетах«. Ми суворо засуджуємо трактування української людини, я к кінської сили в колгоспах або на шляху реалізації московських п ’ятиліток, як сліпого ґвинтика, як гарматного м ’яса, примушеного боронити експорту московського збанкротованого колоніялізму за границю /хоч би в Афганіст ан/, як безликого совєтського вихолощеного створіння без душі... Ми стоїмо на позиціях I V Універсалу, підтримуємо світлі традиції боротьби за українську державу — колишні і тепе­ рішні, в легендарних формаціях У С С , УГА, а р м ії У Н Р, УВО, СВУ-СУМ , ОУН-УПА і гордимося з факту, що наше X X століт­ тя є свідком кількох героїчних намагань здобути визвольною бороть­ бою свобідне і державне життя Нації. М и надихаємося Актом ЗО червня, беремо приклад життєвої героїчної посвяти від теперіш­ нього Провідника О У Н Дост. Я. Стецька, який ризиком у в ’язнен­ ня і життя проголосив у Л ьвові Акт ЗО Червня — Відновлення Української Держави за світлими традиціями I V Універсалу,УГВР — вважаємо підпільним урядом, продовженням У Д П з 1941 p ., який об’єднював представників політичних партій в боротьбі за У кра­ їну під стягами О УН -УП А! Ось, що для нас духова наснага й ідей­ на спадщина — незтщиме пов’язанняукраїнської нації! »Аванґард« поможе нам відчути спільний з в ’язок у ланцюгу по­ колінь, дасть нам передсмак рідного чорнозему і покаже нам, що наша сила лежить в тяглості поколінь, яка витворює могутню силу Н ації, яка надихатиме нас до оцінки життя під кутом пот­ реб нашої рідної Батьківщини. »Аванґард« буде активним пропаґатором визвольної боротьби за Українську Держ аву і передвісником завтрішньої світлої перемоги над ворогом! Редколегія »Аванґарду«

2

ГАСЛО СУМНА 1984 РІК

САМОСТІЙНА УКРАЇНА - НАША МЕТА В цьому році ЦУ СУМ схвалила для цілої Спілки гасло: «Самос­ тійна Україна — Наша Мета!«, відмічуючи при цьому такі річниці: — 1 70-ліття від дня народження Т а р а с а Ш е в ч е н к а (9 березня 1814 року); — 60-ліття від загибелі сл. пам. М и к о л и М і х н о в с ь к о г о (З травня 1 924 року); — 75-ліття від народження (1 січня 1909 року) і 25-ліття від смерти (15 жовтня 1959 року) сл. пам. С т е п а н а Б а н д е р и ; — 40-ліття від оснування (11 липня 1944 року) У к р а ї н с ь к о ї Г о л о в н о ї В и з в о л ь н о ї Р а д и (УГВР). Наше цьогорічне гасло випливає із ідейних заложень творів Ш ев­ ченка, що спричинились до розбудження приспаної неволею національ­ ної свідомости українського народу; з діяльности і писань першого ідеолога українського націоналізму — Миколи Міхновського, який скон­ кретизував політичні ідеї Тараса Шевченка в своїй брошурі «Самостійна Україна« та вказав на шляхи їх здійснення; із життя і боротьби сл. пам. Степана Бандери, який був не лише провідником ОУН, а й найвищим прикладом того, якою повинна бути українська людина взагалі, борець за Українську Самостійну Соборну Державу. В кінці наше цьогорічне гасло випливає із «Звернення Воюючої України" до української молоді на чужині, що його видала Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) в місяці жовтні 1949 року. Відмічуючи ці річниці, все членство СУМ матиме змогу, не тільки віддати шану світлим постатям чи подіям, але рівночасно глибше по­ знайомитись та осмислити наші національні ідеали, за які змагається український нарід вже протягом століть, та за які ведеться боротьба під сучасну пору в Україні під московсько-большевицькою окупацією, як також всюди там, де знаходяться люди українського роду та які уважають себе частиною великої української нації. А цим ідеалом є: привернення українському народові суверенних прав на його прадідній землі — Україні та встановлення Української Самостійної і Собор­ ної Держави, яка одиноко може забезпечити справедливий лад та віль­ ний розвиток, згідно з природними й Божими законами. ЦУ СУМ

Д О 170-ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Встане Україна І розвіє тьму неволі... В 1 70-ті роковини від дня народження нашого геніяльного і національ­ ного Пророка, велетня українського народу, Тараса Шевченка, велич його постаті визначається більше, ніж будь-коли до цього часу. Його вогненні слова, сповнені міцної віри в перемогу правди та повні пророчих віщувань, — набирають сьогодні ще більшої ваги; вони стали

світлим дороговказом на шляху, на який вступила українська нація по втраті державної незапежности. Не голос нікчемної скарги, не рабське нарікання на долю народу, ані не кволий плач на руїнах прадідної слави вирвався в роки важ­ кої московської неволі з грудей Великого Сина України, але грімкий заклик до безкомпромісової боротьби з московським наїзником за не­ подільну правду, золю і природні, Богом дані, права українського народу. Поетична творчість і араса Ш евченка не є звичайною літературною творчістю у загальному розумінні цього слова, зона є чимось далеко вищим, досконалішим, вона є національною філософією, пов'язаною з практичними вказівками, за якими повинна йти нація у її дальшому життєвому поході. Душевним бажаниям Ш евченка стає конечність духового відрод­ ження української нації, перетворення смиоенних »гречносіїв« на лицарів-революцюнерів, які розірвали б ворожі онови і ввели б Україну 3 коло вільних народів світу. На його думку, це можливо здійснити, пока­ завши народові, хто він такий, ким і за що закутий, або іншими сло­ вами - розкрити перед ним історію давно минулих літ і вказати на світлі сторінки минувшини. Щ об розбудити народ з політичного сну та звільнити від національ­ ного збайдужіння, Ш евченко оспівує з своїх творах славу дідівщини. Він висуває і ставить перед очима народиіх мас світлі моменти й постаті з часів Гегьманщини, ґльорифікує їхні шляхетні чини і ставить за приклад для наслідування. Наливайко. Павлюк, Тарас Трясило — це одні з низки національ­ них героїв, які підняли прапор боротьби за національне й соціяльне визволення українського народу й, від «Лиману до Трубайла« ворожим трупом поле вкрили. Вони залишаються в пам’яті народу безприклад­ ними героями, а їхні діла прославляють та оспівують у своїх думах кобзарі. ! далі, почерез Хмельницького, в добу його протипольських війн, Дорошенка, Мазепу і Полуботка, легендарних запорозьких лица­ рів Підкову та Гамалію до гайдамацьких отаманів Залізняка й Ґонти — поет проводить золоту нитку героїчної боротьби української нації в обороні своїх прав і свободи. Про ці дні слави і тріюмфів він згадує з тугою та протиставить їм гірку сучасність в якій «під тином опухла дитина голодна мре, а мати пшеницю на панщині жне«; в якій «слав­ них прадідів великих правнуки погані" у чужому краю шукають того, чого немає і на небі, а одночасно доморослі перевертні «помагають москалеві з матері полатану сорочку знімати". З погордою і огірченням дивиться поет на оцих перевертнів-запроданців, що задля вигід­ ного життя, «цинових ґудзиків", забули свою Матір і стали на службу лютим ворогам, відреклися навіть рідної мови і цвенькають по «здєшньому«, щоб запобігти ласки в москаля. Сповнений великої безмежної любови до поневоленої Батьківщини, Шевченко старається запалити до боротьби гноблених Москвою братів своїх за священні ідеали Правди і Свободи. Він кличе одночасно до негайного чину, каже заздалегідь кувати зброю, боротися й вірити у переможне завершення цієї боротьби, бо тільки тоді «церква-домовина розвалиться... і з-під неї встане Україна", встане приспана козацька воля і вільним буде український народ на своїй прадідній землі.

4

Автопортрет Т. Шевченка, офорт.

Свою Україну любіть... Любіть її во врем’я люте... В останню тяжкую мінуту З а неї Господа моліть .

Тарас Шевченко

Доле, де ти? Доле, де ти? Нема ніякої! Коли доброї жаль, Боже, То дай злої,злої! Не дай спати ходячому, Серцем замірати, І гнилою колодою По світу валятись, А дай жити, серцем жити І людей любити, А коли ні, — то проклинать І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани, Умірать в неволі, А ще гірше спати, спати, І спати на волі, І заснути на вік-віки, І сліду не кинуть Ніякого: однаково — Чи жив, чи заинув... Доле, де ти? Доле, де ти? Нема ніякої! Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої!

21.XII.1945 В’ю нищ а

ДО 75-ЛІТТЯ ВІД НАРОДЖЕННЯ І 25-ЛІТТЯ ВІД СМЕРТИ СТЕПАНА БАНДЕРИ Українські націоналісти є впевнені в перемозі У кра­ їни. Непохитну певність дає нам віра — віра в Бога, віра в українську націю, в її правдгу. С. Бандера

Ю нак Степан Бандера під час навчання у Стрийсьній чоловічій гім назії, в 1924 році, нал еж ав до групи унраїнської націоналістичної молоді. Від ліва: д -р P. Е., ін ж . Богдан Ран, Степан Бандера, — в центрі, у френчі — Володимир Д арм охвал, ін ж . Володимир Ердерберґер, інж . Євген Ю . Пеленсьний. /Ф о то архів м ґр . Ярослава Р а к а /.

6

ДВАНАДЦЯТЬ ТИСЯЧ СЕРДЕЦЬ В ПОКЛОНІ ПАТРІАРХОВІ

Редакція »Аванґарду« прилучується до побажань Центральної Управи СУМ і спільно з нагоди 92-ліття їх Блаженст­ ва Патріярха Йосифа 1-го, мученика московсь­ ких таборів і в ’язниць, ісповідника віри, із синів­ ською відданістю і любо­ в’ю бажають многих, і благих літ нашому Патріярхові, Батькові і Гла­ ві Української Католиць­ кої Церкви.

1984-ий рік не тільни знаменує 92-ліття Патріярха України, але також 40-ліття вступу на митрополичий престіл та 15-ліття посвячення Собору св. Софії в Римі. Вже сорок років свого життя провадить Патріярх Українську Ка­ толицьку Церкву серед розбурханих хвиль чужих онеанів, щоб уряту­ вати Божі і всенаціональні святощі серед воєнних і повоєнних років. Смертельні вороги України і Української Католицької Церкви намага­ лися Його знищити разом з Католицькою Церквою. Його свідчення християнських і національних правд цілим своїм єством було прито­ кою до ненависти відносно Його особи і посиленого цькування. Як безкомпромісовий і мужній борець він стояв на грані смертельної небезпеки. Мимо всіх випробувань лишився за Божим благословенням недоторкненим, і, хоч з підірваним здоров’ям, лишився невгнутим, а свідоцтво цього воістину Праведного Мужа було гордістю для като­ лицької Церкви і всього українського народу в обличчі грізного мос­ ковсько-комуністичного загарбника. Батько й архипастир, Мученик і слуга для своїх співв'язнів, без огляду на їх віровизнання. Боже Провидіння, випробувавши його вірність, наділило Його особливим післанництвом провідника для знедолених на чужині емігрантів, які відчули в Його постаті особливу Божу ласку:

7

крицеву поставу в обороні рідних церковних прав, дороговказ серед асиміляції й денаціоналізації, які, мов черв роз’їдають молоду українсь­ ку еміграцію. Опинившись на волі, стає в’язнем хитромудрих дипло­ матичних практик Ватикану, завадою у нових стосунках Ватикану з Москвою і змушений обмежити, як через поставу ватиканських чин­ ників до його антивности так і через його здоров'я, свої виснажуючі поїздки. Історія колись потвердить, що на шістдесяти мільйонах трупів християн в СССР ніхто ніколи не збудує мирного співіснування з релігією анти-Христа. Катакомбне християнство України знайшло в особі Патріярха сміливого і непримиримого оборонця. 1-гото січня 1980 року Патріярх Йосиф 1 заявив: «Привернути правду, означає, перш за все, назвати всі насилля, яких би вони форм не приймали». В часах державницької епохи УПА о. Йосиф, помічник Митрополита Шептицького, був один з її творців і особисто був присутній в час Проголошення Акту 30-го Червня дост. Я. Стецьком. Благословив, разом з Митрополитом Шептицьким двофронтову боротьбу УПА, і зберігає по сьогодні шанобливу пошану до героїчних синів свого народу, високо цінячи пам'ять Тараса Чупринки-Шухевича. Залізна постава Патріярха засвідчує нам усім віру в нашу Правду, дає нам непохитну твердість, що наша правда є така велична, що за неї треба вміти постояти, навіть, коли сильні світу цього роблять неса­ мовиті намагання знищити нашу Церкву і українську Націю, або віді­ брати належне їй місце в християнському світі, як заслуженої, нроз’ю мучеництва скропленої вітки української Церкви з своїм Патріярхом на чолі. Таких, як він, не славлять за живих, не говорять про заслужене місце в Пантеоні великих, не вибирають людиною року, ані не дарують нагороди Нобеля. Люди з Його характером не можуть бути гнучкими, бо на їх плечах відповідальність за дальше існування нашої Церкви і народу; не ходять на зустрічі з висланниками московської церкви, що ласим оком заглядають на право вирішувати долю української церкви за пільги від Москви і Риму; Патріярх знає вартість хитромудрого мос­ ковського слова. 18 років каторги не дає ґрунту до дипломатичних переговорів. Сьогодні вся християнська Україна і всі звеличальники Патріярха спішать до Нього з своїми побажаннями — вшанувати Його в день уродин. Наша Спілка втішається від довгих років теплою поставою і турботою Патріярха за долю української молоді. В цей день дванад­ цять тисяч сердець стануть трояндами, щоб лягти в стопи Мученика, Архипастира і Патріярха. Він один з нас, і намагається вірно слу­ жити своєму народові, як це заявив з нагоди свого 90-ліття: »... ці слова хай будуть висловом моїх поучень піднесення на дусі і моєї любови до Вас, моє Духове Стадо, мій дорогий український народе, якого я є сином і якому я старався ввесь вік служити®. На многії літа, Патріяоше! Редакція »Аванґарду«

8

Д О Ю В ІЛ Е Ю 75 -Л І Т Т Я Н А Р О Д Ж Е Н Н Я СТАП АН А Б А Н Д Е Р Р И 1.1.1909 - 15.10.19S9

ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ - НАША МЕТА Чистий, незаплямлений крутійствами й компромісами зі злом, укра­ їнський націоналізм вийде переможцем з важкого, але величного змагання проти сатанічної большевицької Москви. Він переможе, бо в ньому велика Правда української нації, згідно з Божими законами, життя народів і людей у свободі й справедливості. А за цю правду бореться український народ впродовж цілої своєї історії. З поколін­ ня у покоління найкращі сини й дочки українського народу присвя­ чують своє життя службі тій правді, віддають своє життя в боротьбі за неї. Тепер історичне змагання України за правду досягає найви­ щого вершка, найбільшої напруги й розмірів. За кордоном немає властивого нам середовища безпосередньої боротьби, немає безпосередньої зустрічі з ворогом. Але той ворог є і тут, він проти нас. Тільки невидний, укритий. І тут треба з ним боро­ тись. Не тільки боротись, а треба знищити його дію, його щупальця, якими він намагається обплутати українське самостійницьке життя. Закордонною роботою можна дуже багато помогти визвольній бо­ ротьбі і завдавати ворогові удари. Звідси можна йти підмогою боротьбі на рідних землях в різних формах. Звідси треба всім ввійти назад у зброй­ но-політичну боротьбу з ворогом, і до того треба найкраще підготу­ ватися. Це — істотні наші завдання, в яких ніхто нас не заступить, і їм ми мусимо присвятити найбільше уваги й сил. Для цих завдань зберігаймо й розвиваймо засадничу поставу. Одночасно треба провадити й іншу працю, яка є важлива й корисна для нашої справи. В ній доводиться поборювати неоправдані трудно­ щі таки з українського середовища, мати до діла з противниками, які не знати чому, часом із самої злоби ведуть спори й звади. Вирина­ ють справи, в яких не завжди гаразд видно, де правда і як треба вчинити. Немає такої ясности, як у безпосередній боротьбі. Можна легко розгубитися, заблукати. Але не зіб’ється з дороги той, хто кожний свій крок орієнтує на головну мету — визволення України, хто в кожній справі, в усякій ситуації кермується міркою: що і наскільки корисне визвольній справі. Українські націоналісти є впевнені в перемозі України. Непохитну певність дає нам віра — віра в Бога, віра в українську націю, в її правду. Вірність ідеї українського націоналізму — це найбільша сила української визвольної революції, що її жодними способами не може зламати теж такий ворог, як большевицька Москва. Степан Бандера

9

Оксана Керч

РЕФЛЕКСІЇ З ПРИВОДУ 12 СІЧНЯ ДНЯ ПОЛІТИЧНОГО В’ЯЗНЯ Безконечні розправи та присуди до розстрілу супроводяться там дивовижними концертами. При 50 ступенях морозу музики-в’язні грають »туш« перед стоячими на струнко в’язнями, що вислуховують читання наказу про розстріл. Димні смолоскипи не роз’яснюють беззоряної ночі, але наводять жах на живих ще в’язнів. Праця в’язнів на Колимі має широкий засяг. Одні рубають ліс, інші викопують вугіль, ще інші під стро­ гою охороною викопують золото, стоячи під дощем, у воді, не маючи нагсщи обсушитись, бо їхня праця перевіряється десятки разів. За крадіж золотого самородка додають до дійсного присуду ще п’ять, де­ сять чи 15 літ. До особливих причин смерти належать побиття нагля­ дачами та в’язнями-злодіями, т. зв. соціально близького елементу, що є досі грізним ворогом політичних в’язнів. До важкої, майже невикональної, праці належить закопування мертвих. Вічно замерзла земля не піддається слабим рукам в'язнів і трупа звичайно закидають ка­ мінням, після чого »могилу« закриває сніг. Сніг у цьому випадку яв­ ляється приятелем безпомічного в'язня. Але рівночасно колимський сніг буває і вбивником. Коли сніг внеможливлює проїзд вантажних авт по колимських дорогах, тоді в’язні з лопатами прочищують дорогу. Сніг, який на Колимі випадає густими опадами на протязі восьми місяців, іноді неможливо усунути, його треба зривати, але, як звичайно, відповідного інструменту завжди бракує. До різних хворіб, що десяткують в'язнів, належить цинга. Вона викликана недостатньою кількістю вітамінів, нищить не лише зуби, але й створює гнійні плями на шкірі, цілі пласти якої відпадають і гно­ яться. В’язні не тільки беззубі: їхні ясна кривавлять, як кривавлять рани на тілі. Якось вигадали начальники колимських лагерів лік проти цинґи. На Колимі росте дерево рід кедра, що має цікаві властивості. В коротеньке літо він цвіте яскравим цвітом, а з першими морозами ховає галузки, низько розлягаючись по землі, щоб сніги їх покрили. Колимські начальники з їхніми лікарями видумали, що овочі цього дере­ ва помагають від цинґи. Наказали варити їх, зливати у пляшки і го­ дувати перед обідом обов’язково в’язнів. Хто не захотів пити »ліків«, не отримував баланди і ложки каші на обід. Лік мав препоганий смак і запах і його годі було проковтнути, а в додатку ще й зовсім не помагав. За деякий час зліквідували фабрику, розстріляли тих, хто варив ліки, й вже необов'язково було їх пити. Як важко працюють в копальнях золота свідчить розповсюджене на Колимі самокалічення, відрубування пальців, а то й цілої руки, та самовбивства. Столиця Колими Магадан. Це понуре, розкинене, низьке місто, де широкі вулиці обрамлюють бараки, занесені стіною нетанучого снігу. їх розбивають кволими руками та джаґанами в’язні перед бу­ динками совєтсьних достойників. У вигляді достойнинів і навіть віль­ нонайманих (тих, що були в минулому в’язнями) та в’язнями — вели­ чезна різниця: достойники в теплих хутрах і шкіряних теплих чоботах,

10

а в’язні в порваних лахах, що ледве охороняють від морзу, іноді без шапок і рукавиць, в так званих бурках, пошитих із старих ватяних шта­ нів, вічно промоклих і примерзлих до ніг. Не зважаючи на зовніш­ ній вигляд, усім притаманна спільна риса: п’ють, коли мають можли­ вість напитися; всі мають зневагу до життя; всі непевні за своє завтра, і всі живуть лютою ненавистю до всіх, особливо до тих, хто кинув їх на цей край світу, до донощиків, вбивників, злодіїв, садистів, яки­ ми були самі вони вчора, попавши сьогодні в стан беззахисних »зеків«. Дуже мала кількість мешканців Колими попадає в нормальне життя, отримавши волю. Три мільйони українців, про яких згадується на сто­ рінках тих жахливих спогадів, ще за малими вийнятками нерозшифрова­ ні. З приватних листів до родини, з несміливих спроб »регабілітації« в 60-их роках одиноке знаємо ім’я лише Михайла Драй-Хмари, який загинув у копальнях золота Колими. Ґеноцид Москви націлений на духове ядро українського народу, обдарованого, як ні один інший, найвищою культурою і безмірними талантами. Тому свято солідарности з політичними в’язнями не звичайне свято. І йому ми мусимо всі присвячувати більше уваги — напередодні кожного 12 січня. Хоч нашу пресу на еміграції звикли ми називати патріотичною, про День українського політичного в’язня в ній було мало згадок. Та й самі ці свята солідарности далеко відбігають від форми, в якій мали б відбуватись, і навіть не в кожному місці нашого посе­ лення їх влаштовують. А коли й відбуваються, то не завжди допо­ відачі є на висоті завдання і говорять, що їм »забагнеться« (як було ми­ нулого року у філядельфії). На нашу скромну думку, організаторам і доповідачам треба б мати чіткий образ теми, адже маємо солідаризу­ ватися з тими, що караються довгі реченці в нестерпних умовах, про які не маємо поняття. А що ми знаємо про них? Так скажуть нам організатори свята, а звідки взяти відомості? Ніде правди діти, про зловісну Колиму, де караються в переважаючій скількості українці, нам майже нічого невідомо. Кілька років тому вийшов роман подружжя Млакових »Плянета рабів«, але читачеві важ­ ко виробити собі поняття про неї. Зате московсько-жидівські автори з так званої третьої хвилі емігрантів повертаються до тієї теми, ви­ пускаючи десятки творів з описами таборів і тюрем совєтського ґулагу. З тих книжок ясно, що в'язні освоюють непридатні для людського життя простори під бігуновим колом, де ймовірно під вічною замерз­ лою землею, в надрах тієї землі заховані багаті поклади золота, ву­ гілля, нафти та інших корисних копалин. Коли б не те, що освоюють цю непривітну країну вічної мерзлоти саме наші земляки, ми ніколи б до тих засекречених справ москов­ ської імперії не поверталися, але ж там саме животіють й вмирають наші поети, вчені, учителі — найвартісніша частина нашого народу! Оця Колима, найпівнічніша межа азійського континенту, що нале­ жить до СССР, колись заселена азійськими племенами з особливою культурою і мовою — якути, мордвини, приречені на повне винищення з

11

ласки с о ц і а л і с т и ч н о ї влади москалів. Дістатися на Нолиму не легко. Немає з нею нормальної повітряної сполуки, немає транспорту, що віз би пасажирів на місце призначення. А їдуть туди особливі пасажири. Не рахуючи дуже нечисленних москалів геологів, інженерів, прокладувачів трас, дуже добре оплачуваних, що їдуть за так званим довгим рублем — туди везуть масами в’язнів у »столипінських« вагонах транс­ сибірської залізничої лінії до Владивостоку, що триває три тижні, пересідають там на корабель, що везе їх до порту Ногаєво. З трюму корабля пересідають на баржу, а з баржі трапом сходять на землю. Ось описує цю подорож в’язень: »3емля після гарячих осінніх владивостоцьких днів привітала дванад­ цять тисяч в’язнів холодним дрібним дощем з сірого каламутного неба. Голі безлісні, нам’яні гори в брудно-сірих хмарах, ніби темним покривалом заслоняли замрячений гірський край. У в’язнів забилося серце передчуттям: нас привезли сюди помирати«. На другий день — да­ льший маршрут на північ. Кожний день туманніший попереднього, холод­ ніша кожна ніч. Ноги потопають у м’якому моху і ноги в цю літню пору були завжди монрі. Скрізь болото, яке за пару тижнів леденіє, як усе довкола, сковане 50-ступневим морозом. Тайга, що оточує столицю Колими Магадан, літом повна комарів. Без сітки неможливо зробити крону. Хоч на роботі сітка душить, не дає дихати, але підняти її неможливо через хмари комарів. Праця триває шістнадцять годин, коли рахувати, що підйом і розвод на роботу та дорога до місця праці — півтора години, обід, вечеря та укладення до сну також півтори, то на сон припадає чотири години після вбивчої фізичної праці. В’язні ухитряються спати в ту саму хвилину, коли пере­ стають працювати, на ходу, чи стоячи. Недостаток сну відіймає більше сил, ніж голод. Колонізація Колими почалася в 1932 році. Приїхало таборове нача­ льство з Соловок, які тоді ліквідували. Столицю Колими Магадан роз­ почали будувати на початну тридцятих років, з тюрми. З тієї дерев’яної тюрми пізніше зробили кам’яну і назвали від імені першого началь­ ника Васькова. Основники Магадану, начальники об’єднаного правлін­ ня кількох копалень золота, — Єгоров і Цвірко не заслужили доброї слави в пам’яті потомків. їх обох розстріляли у тих же таборах після досить бурхливої »діяльности«. З їхньої легкої руки розстріляли чи заму­ чили побоями і голодом мільйони людей.

ДЕНЬ СОЛІДАНОСТИ З ПОЛІТВ’ЯЗНЯМИ Щороку, відколи проголошено з ініціятиви В. Чорновола 12-го січня Днем Солідарности з українськими політв’язнями — ТУСМ влаштовує голодівки, демонстрації, »сит-інс« — щоб справу поневолення української нації зробити голосною і звернути увагу на долю українських політ­ в’язнів, які караються по тюрмах і засланнях »неісходимого Сибіру«. В цьому році акція солідарности з політв’язнями набрала відмінної форми: чотири тусмівці прикували себе до брами совєтської місії при ОН, вигукували націоналістичні кличі і розкидали летючки, які інфор­ мували про положення українських політичних в’язнів. У своєму звеі>

12

Д е н ь Солідарности з політв’язнями вНью -Йорну. Поліція веде заарештованих ТУСМ-івців.

пенні до американського громадянства ТУСМ пише: «12 січня 1 972 року арештовано сотні провідників українського виз­ вольного руху. Переслідування провідників українського визвольного ру­ ху було розраховане на ліквідацію організованої опозиції до російсь­ кого к о л о н і а л і з м у в час боротьби, яка триває під сучасну пору за вільну самостійну українську Державу...« І дальше пишеться в летючці: »Так як вільний світ не може іґнорувати останні події в Афганістані, Поль­ щі і в інших к о л о н і а л ь н и х країнах російської імперії, Український Визволь­ ний Рух заслуговує на увагу і підтримку всіх народів тому, що в їх власнім інтересі є знищити останки к о л о н і а л ь н о ї імперії і найбільшу загрозу для людства: російську тюрму народів!« Службовці совєтсько-російської місії, розлючені присутністю укра­ їнських демонстрантів, вимагали негайного арешту студентів і офіційно оскаржили департамент нью-йоркської поліції у відповідальності за «по­ рушення безпеки«. В результаті цієї' вимоги поліційна сторожа була звільнена на сорон днів платні. В міжчасі почато розслідування, як молодим українським націоналістам вдалося пройти крізь периметр довкола місії. Представник поліції заявив, що дія молоді викликала міжнародний інцидент. Після арешту тусмівців совєтські службовці поновно вимагали, щоб поліція заборонила тусмівцям роздавати літературу перед місією. Тусмівській молоді вдалося своєю акцією зацікавити пресову і те­ левізійну мідію: »ЮПіАй, «Нью-Йорк Таймс«, «Нью-Йорк Трибюн« й інші часописи та русла ТВ подали свої звідомлення про акцію ТУСМ-у, яка відбулась не тільки в Нью-Йорку, але й у Клівленді і Філядельфії. У Клівленді відбуто чотириденну голодівку в знак солідарности з українськими політв’язнями. Після свого звільнення студенти ТУСМ-у заявили, що вони чекають на публічний процес, щоб на цьому пояснити причини свого вчинку, розповісти про долю українських політв’язнів і закликати американський нарід до підтримки української нації у боротьбі за незалежну і суве­ ренну державу.

ЗВЕРНЕННЯ ЖІНОК-ПОЛІТВ’ЯЗНІВ Сім жінок-політв’язнів Мордовських концтаборів, а серд них україн­ ка Раїса Руденко, дружина голови Української Гельсінської Групи Ми­ коли Руденка і поетеса з Києва Ірина Ратушинська та інші написали восени 1983 року Звернення до Голів 35 держав, які підписали Гель­ сінські угоди. Нижче подаємо повний текст цього документу у перек­ ладі на українську мову.

ГОЛОВАМ 35 ДЕРЖ АВ, Я КІ ПІДПИСАЛИ ГЕЛЬ СІНСЬКІ УГОДИ Ми, політе’язнені жінки Советського Союзу, свідчимо, що у нашій державі порушують основні права людини. Советські громадяни позбавлені свободи слова, друку і зборів, права ви­ бору місця проживання, права пересування навіть у межах власної дер­ жави, зазнають дискримінації з національних ірелігійних мотивів, а також переслідувань за переконання. Ми свідчимо, що в Советському Союзі життя не лише політв’язня і не лише у в ’язнених узагалі, але і усіх громадян регулює не так закон, як секретні інструкції. Тому советські люди навіть позбавлені вірогідно знати свої права і обов’язки і тим більше їх реалізувати. Вони знахо­ дяться в умовах безправ’я перед совєтською тоталітарною машиною. На підтвердження цього, ми готові навести конкретні факти перед будь-якою міжнародною місією. Ми вважаємо, що лише держава, яка респектує права своїх громадян, заслуговує на довір’я у міжнародних відносинах. Ми висловлюємо нашу солідарність зі всіми, хто має мужність бо­ ротися з брехнею, свавіллям і насильством. Не маючи тепер ніякої іншої можливости захищати наших співгро­ мадян, від 7 вересня 1983 року ми проголошуємо восьмиденну голодівку на захист їх потоптаних прав. Барац, Белявскене Я., Лазарева, Веліканова Т., Осіпова, Ратушинська, Руденко.

(На цьому документі немає дати, але, правдоподібно, він був написа­ ний напередодні проголошення голодівки. Адреса табору, де перебувають ці жінки-політв’язні:

СССР, Мордовская АССР, 431200 Теньгушевский р-н пос. Барашево, учр. Ж Х - 385 (3-4)

14

ОНСАНА М ЕШ КО МАТИ ГЕРОЇНЯ ПОЛІТВ’ ЯЗЕНЬ

Онсана М еш но провела вже 13 років у совєтських таборах ув’язнення. Ж ур ­ нал »Галое Мучеників«, який виходить в Америці ще н е ­ давно таврував Совєтсьний Союз за повільне вбивство Оксани М еш но. Її син тако ж ув’язнений і засудж ений на 10 ронів. Оксана М еш ко хворіє на Главкому, має опухлі ноги, їй 78 ронів. М ож н а писати листи або слати пакунки на адресу: О ксана М еш но 686080 Хабаровський Край, Анно-Майський район, пос. Анн. Ул. Вострецова Но. 18 СССР

МАЙСТЕРНЯ АЛЛИ ГОРСЬНОЇ

18-го листопада 1970 рону при за­ гадкових обставинах була вбита злочинною рукою КҐБ видатна ук­ раїнська художниця і діячка руху опору Алла Горсьна. Це — знім ка з її робітні в день похорону, який перетворився у загальну маніфес­ тацію солідарности громадськости з дисидентами всупереч всіх на­ магань офіційних чиннинів цьому перешкодити.

15

ДОКУМЕНТ ІЗ УКРАЇНИ Летючка, яку тут передруковуємо під назвою »Український юнак іде...« поширювалася по Укра­ їні у відписах, здогадно у сорокових роках. Подаємо її нашим читачам, як зразок цілко­ витої посвяти у боротьбі за визволення України. Редакція

УКРАЇНСЬКИЙ Ю НАК ІД Е .. З підпілля темного йде у світ широкий український юнак з сур­ мою у руках і мечем при боці... З-під землі виходить він на світло денне і ставить свої кроки повільні, може, але певні. Під землею він виріс, але вродився на білому світі. В надлюдських муках зродила його Мати — кров невинно помордованих ворожою рукою. Кат був йому повитухою, скрипіт шибениць — колискою, а казками — зойки като­ ваних. Дві пестунки мав він: Любов і Ненависть, а одного вчителя — Правду. Годувався терпінням народу, а вмивали його сльози сиріт. Церквою для нього були могили на полях, а дзвонами — постріли в засуджених на смерть. Одну віру має — віру в свій нарід, з якого вийшов, до нього йде і серед нього жити буде. Суверенна Соборна Українська Держава — це його найближча мета, а шлях до неї - боротьба! Апостолом боротьби він був, є і буде. Святу боротьбу за Правду і Волю проповідувати він хоче. Боротьбу, що не знає стриму, не ля­ кається жертв. Він іде під селянські низькі стріхи до брата свого, що мозольними руками крає скибу, пересяклу кров'ю і потом предків своїх, і прого­ лошує, що є хвилі, в яких рало не в землю, а в тіло ворога встро­ мити треба, що шабля нічим не шляхетніша від коси, і не дасть во­ рогові ні п’яди землі української. Піде до темних лісів, де ворожа сокира ширить безпощадне зни­ щення... Зайде до фабрик, де м’язи українського робітника тріщать від напруги, куючи золото для своїх гнобителів, і вчити буде, що тільки у власній державі український робітник матиме змогу влаштувати свою долю по своїй волі. Він піде до підземних копалень, де ворог українськими руками видобуває для себе скарби української землі, і навчати там буде, що скарби української землі українському народові належать, а тим самим і йому, як синові того народу. Український юнан зайде й до ворожої армії, де цвіт українського народу зі спаленілим від сорому лицем вчиться боронити тюрми, що в них карається його нарід, і засурмить там, що від волі того, в чиїй руці нріс, залежить, куди полетить куля, і що не знати ні дня, ні го­ дини, коли їм, як воїнам свого народу, прийдеться стати в обороні його ппав і ворожий багнет обмити вооожою ноог

З М А Т Е Р ІЯ Л ІВ X I I СВІТОВОГО К О Н Г Р Е С У СУМ

КОМУНІКАТ ПРЕЗИДІЇ XI 1-ГО СВІТОВОГО КОНГРЕСУ С У М /СПС-Нью-Йорк/ В днях від 26-го до 28-го листопада 1983 року в приміщеннях Дому Української Молоді при 83 Нрісті вул. в Торонті Канаді, відбувся ХІІ-ий Світовий Конгрес Спілки Українсьної Молоді, в якому взяло участь 66 умандатованих делегатів з країн: Австралії — 11, Арґентіни — 3, Великої' Брітанії — 6, Бельгії — 1, Канади — 14, ЗСА — 28, Німеччини — 3, та 12-ть членів Центральної Управи СУМ, які разом репрезентували біля 10.000 членства СУМ. Крім того в Конгресі взяло участь поважне число гостей і представників українсь­ кого організованого життя, які в тому часі прибули до Торонта на IV-ий Конгрес СКВУ. Конгрес проходив під гаслом: »Воля Народам — Воля Людині«, під яким СУМ проводив свою діяльність в 1983 році, відмічуючи річ­ ниці: 50-ліття злочинного голодомору в Україні в 1932-33 роках, 40-ліття постання Антибольшевицького Бльоку Народів (АБН) та 100ліття від дня народження і 10-ліття від дня смерти ідеолога укра­ їнського націоналізму д-ра Дмитра Донцова. Конгрес відкрив Голова Ц. У. СУМ Є. Гановський в суботу 26-го листопада в годині 12-ій, який в своєму вступному слові привітай усіх присутніх делегатів, представників українських організацій й установ та зарядив однохвилинною мовчанкою вшанувати пам’ять кол. Голови Ц. У. СУМ д-ра Миколу Філя, Івана Крушельницького — довголітнього члена Центральної Управи СУМ і ред. »Аванґарду« (1958-65) та міль­ йони жертв українського народу в часі голодомору, що його органі­ зувала большевицька Москва тому 50 років на Україні. Після молитви, що її провів о. Іван Барщик — капелян СУМ в Канаді, обрано ділову Президію Конгресу в складі: Аскольд Лозинський (ЗСА) — Голова, Богдан Баран (Канада), Михайло Моравський (Австралія), Володимир Шляхетно (Велика Брітанія), Євген Маркович (Арґентіна), — заступники, Нуся Box (ЗСА) і Марійка Гаргай (ЗСА) — секретарі. ^

™ Піде до вчених та буде їх переконувати, що нищення ворожої дер­ жавної машинерії, колісцятками якої й вони являються, є рівнозначне з приспішуванням процесу творення власної держави. Зайде й до школи між малих дітей, де вчитель защіплює ворожу отрую в молодечі серця, і буде навчати любови та посвяти для рідного народу. Він піде до церкви і від вівтаря проповідуватиме Любов, — любов до рідного, — Правду, Справедливість. Всюди піде, не мине нікого, зайде до найдальших закутин Україн­ ської землі, споїть усіх в одну Непоборну Революційну Армію і поведе її шляхом б о р о т ь б и з а ВИЗВОЛЕННЯ НАЦІЇ. Ю нак, член Революційної ОУН (Здогадно 1940-ві роки)

17

Перед приступленням до дальших нарад Нонґрес покликав наступні ділові Комісії: Мандатно-Верифікаційну — голова Михайло Шепетик, Канада; Виховно-Юнацьку — голова Мирослав Шміґель (ЗСА); Орга­ ні за цій но-Статутову — голова Аскольд Лозинський (ЗСА); Номінаційну — голова Микола Фіґоль (Канада); Внутрішньої діяльности — голова Ми­ хайло Моравський (Австралія), Видавничо-Інформаційну — голова Люба Фостун (В. Брітанія); Зовнішньої діяльности — голова Роман Ш упер (Німеччина); Фінансово-Господарську — голова Богдан Лещишин (Кана­ да); Революційну — голова Осип Рожка (ЗСА). За цілість діяльности Центральної Управи СУМ протягом 5-ти річ­ ної каденції звітували: Є. Гановський — голова Ц. У., О. Рожка — генеральний секретар, Я. Петрик — фінансовий референт, О. Коваль — референт видань і голова Центральної Виховної Ради СУМ та М. Гринюн — голова Контрольної Комісії і Т. Буйняк — голова Товарись­ кого Суду. В звітах, між інішим, стверджувано, що перенесення осідку Ц. У. СУМ на американський терен себе виправдало; Секретаріят Ц. У. вдержував ділові контакти з усіма теренами діяльности СУМ; деякі заокенські країни пожвавили свою діяльність через часті від­ відини їх членами Ц. У. і Ц. В. Р. та що в майбутньому треба пере­ водити дальшу реорганізацію цілости Центрального Керівництва СУМ. Після звітів членів Ц. У, відбулася довша дискусія, в якій відмічувано успіхи й недоліки в праці Центральних Органів СУМ, як рівнож, проблеми і труднощі ставлення праці клітин СУМ в поодиноких країнах, а особливо, на відтинку виховання Юнацтва. Дискусія характеризува­ лась тим, що в ній брали участь переважно делегати молодшого ві­ ку, які висловлювались оптимістично щодо майбутньої ролі СУМ і вихованої в СУМ-І молоді в організованому житті нашої спільноти в різних ділянках, як рівнож і на відтинку допомоги українському наро­ дові в Україні в його змаганнях до самостійного національно-держав­ ного життя. Після закінчення першої Пленарної Сесії, в суботу 26-го листо­ пада 1983 року вечером, заходами Організаційної Комісії ХІІ-го Сві­ тового Конгресу, до якої входили: М/ Шепетик — голова, І. Мокан, П. Воробець, В. Мигович, Т. Пронюк, М. Музичка і мґр. Г. КардашДодз, влаштовано величавий бенкет, на який прибуло понад 800 осіб, а в тому 70 представників українських організацій і установ та від федерального і провінційного урядів Канади. Учасників бенкету та делегатів Конгресу вітали: Б. Баран — голова К. У. СУМ Канади, Є. Гановський — голова Ц. У. СУМ, д-р Р. Малащук — голова СУВФ, інж. В. Безхлібник — ген. секретар СКВУ, Р. Вжесневський — від Головної Булави Пласту, Кен Робінсон — від прем’єра П. Трудо, Майкел Вілсон — від лідера опозиції Браєна Малруні та Юрій Ш им ко — від прем'єра провінції Онтаріо. Бенкетом провадив Роман Британ — член Управи Осередку СУМ в Едмонтоні, а головну промову виголосив д-р Асколад Лозинський — голова Крайової Управи СУМ Америки. Під час бенкету відчитано письмові привіти від: Патріярха Йосифа І (УПКЦ), Митрополита Мстислава, УПЦ; Митрополита Максима (ВінніпеґКанада), Митрополита Стефана (Філядельфія-ЗСА), Владики Іннокентія

18

В ід кри ття К о н ґр е с у 26-го л и сто п а д а 1983 р о ку

Предсіднии X II СК СУМ д. А. Лозинський

(Чікаґо-ЗСА), Владики Івана (Мельборн-Австралія), Владики Ізидора (Торонто-Канада), Владики Василя (Стемфорд-ЗСА), Владики Роберта

19

(Філядельфія-ЗСА), Протоархимандрита ЧСВВ о. Ісидора, архимандрита Студіону о. Любомира Гузара. Від організацій і установ зітали ХІІ-ий Світовий Конгрес СУМ: Дост. Голова Проводу ОУН і У Д П Ярослав Стецько, п-ні Павлушкова, Світовий Конгрес Вільних Українців, Світовий Український Визволь­ ний Фронт, Ліга Визволення України (Торонто-Канада), Об’єднання Жінок Чотирьох Свобід України (Нью-Йорк, ЗСА), Союз Українців Католиків Провидіння (Філядельфія-ЗСА), Братство Українців Католиків Канади, Українська Народна Поміч (Чікаґо-ЗСА), об’єднання Бувших Вояків Українців у Великій Брітанії, Сою з Українських Самостійників у Канаді, Братство Колишніх Вояків 1-ої Української Дивізії УНА (Ка­ нада), Братство Колишніх Вояків УПА в Канаді, Організація Оборони Лемківщини (ЗСА), Спілка Визволення України (ЗСА), Президія Европейського Комітету для Відзначення 1000-ліття Християнства в Україні, Головна Рада Наукових Товариств ім. Шевченка, А с о ц і а ц і я Д і я ч і в Української Культури (АДУК), Торонто, Канада; Спілка Українських Жур­ налістів Канади, Видавнича Спілка «Гомін України", Товариство Укра­ їнських літераторів у Великій Брітанії, Президія КУМО (Нью-Йорк, ЗСА), Конференція Українських Пластових Організацій, Пласт — Організація Української Молоді в Канаді — КПС, ЦК ОДУМ, УСЦАК-у, СУСК, О СУМ Саскатуну, О СУМ в Західній Австралії. В кінці офіційної частини бенкету виступив відомий гуморист Воло­ димир Довганюк, який своїми дотепами розвеселив присутніх. Молит­ вою, яку провів о. І. Барщик, закінчено Бенкет, після чого відбулася товариська забава під звуки оркестри »Чайка« з Ошави. Друга І Іленарна Сесія Конгресу почалась в неділю 27-го листопада 1983 року в годині 11-ій програмовою доповіддю на тему: »3а національно-духову суверенність у вихованні", що її виголосив Голова Центральної Виховної Ради СУМ д. Омелян Коваль. В доповіді звер­ нено особливу увагу на методи, засоби і цілеспрямованість у виховній праці з доростаючим поколінням та на важливість однозвучности і співдії таких виховних чинників як родина, церква і молодіжні орга­ нізації. З огляду на ґрунтовне і конкретне з'ясування цих справ Кон­ грес рішив уважати її як загальні напрямні виховної праці з Юнацт­ вом в наступній каденції. Після доповіді і дискусії відбулися окремі Сесії Конгресових Комі­ сій, які працювали над проектом і внесками Підготовчих Комісій, що їх покликала Центральна Управа заздалегідь до Конгресу, включаючи сюди також пропозиції, які були подані під час нарад Пленарних С е­ сій. Завданням Конгресових Комісій було всі внески ще раз докладно продискутувати та оформити їх в Резолюції і Постанови та як тані предложити Конгресові для схвалення. Треба ствердити, що Комісії дуже добре вив’язалися із цього завдання. Ділові наради Конгресу перервано величавим концертом, який від­ бувся в неділю вечером, що його влаштували з нагоди ХІІ-го Світо­ вого Конгресу СУМ мистецькі Ансамблі Осередку СУМ в Торонто, а саме мужеський хор »Прометей«, жіночий хор »Діброва« і Оркестра »Батурин« під керівництвом маестра Василя Кардаша та танцюваль­ ний Ансамбль «Верховинці" під керівництвом Соні Кондрат і Євгена

20

Звітує Голова ЦУ СУМ Є. Гановський

Вид на залю нарад.

Труся. Високий мистецький рівень виконання програми та могучість Ансамблів зробив миле вражіння на делегатів Конгресу та на тисячу осіб публіки, яка прибула на Концерт. На закінчення Концерту, в імені делегатів Конгресу та всіх учасни­ ків зложили подяку Керівникам Ансамблів та всім виконавцям на руки д. М. Музички — голови осередку СУМ в Торонто д-р Аскольд Ло­ зинський — Предсідник Конгресу та Є. Гановський від Центральної Украви СУМ. В свою чергу від імені Ансамблів д. С. Безубко вручив Головам Крайових Управ СУМ комплект платівок згаданих мистецьких Ансамблів. Третя і заключна Пленарна Сесія відбулася в понеділок 28-го листо­ пада звітами Конгресових Комісій. Після прийняття Статуту, Постанов окремих Комісій і загальних Резолюцій на пропозицію Номінаційної Комісії обрано наступний склад Центральних Органів СУМ на наступну каденцію: ЦЕНТРАЛЬНА УПРАВА: Є. Гановський (ЗСА) — Голова, М. Шепетик (Канада) — Заступник Голови, А. Лозинський (ЗСА) — Заступник Голови, Я. Деременда (В. Брітанія) — Заступник Голови, М. Моравський (Австралія) — Заступник Голови, М. Гаргай (ЗСА) — Секретар, О. Коваль (Бельгія) — Голова Центральної Виховної Ради, О. Рожка (ЗСА) — Керівник Юнацтва, М. Фіґоль (Канада) — Референт Видань, Б. Лещишин (Канада) — Фін. Госп. Керівник, Я. Петрик (ЗСА) — Касир, Є. Маркович (Арґентіна) — Координатор праці СУМ на Південну Америку, Р. Шупер (Німеччина) — Реф. Зов. Зв'язків. ЦЕНТРАЛЬНА КОНТРОЛЬНА КОМІСІЯ: М. Гринюк (В. Брітанія) — Голова, С. Лейбюк (Канада) — Члені, Е. Кузьмович-Блага (ЗСА) — Член, П. Когут (ЗСА) — Заступник, П. Сенів (Австралія) — Заступник. ЦЕНТРАЛЬНИЙ ТОВАРИСЬКИЙ СУД: Б. Баран (Канада) — Голова, 3. Коваль (Бельгія) — Член, М. Фурда (ЗСА) — Член, К. Василик (ЗСА) — Заступиик, М.Куляс (ЗСА) — Заступник. В точці внески і побажання д. Осип Рожка відчитав рішення по­ передньої Центральної Управи відзначити за працю і заслуги для Спіл­ ки Української Молоді наступних осіб: Четвертим Ступенем Виховника: Ю. Кісілевський (ЗСА), Микола Бачара (ЗСА), Тиміш Мельник (ЗСА), Теодор Олещук (ЗСА), Ярослав Сербин (Канада: Суспільника— Микола Андрухів (Канада), Виховника — Микола Фіґоль (Канада), Суспільника — Володимир Кліш (Канада), Суспільника — Іван Кузів (Канада), Виховника — Іван Левицький (Бельгія). Після вичерпання програми нарад д. Є. Гановський подякував Кон­ гресові за довір’я та поновний вибір на пост Голови Ц. У. СУМ, заявляючи, що спільно з всіма членами новообраної Управи постара­ ється виконати рішення і постанови ХІІ-го Світового Конгресу СУМ та

22

Технічний секретар при праці.

1-ий день нарад 26-го листопада 1983 року

Голова Центральної Виховної Ради д. О. Коваль виголошує доповідь 26.Х І.83 р.

заклинав до тісної співпраці усі Крайові Управи СУМ. Між іншим, він заявив, що особливо докладе всіх старань для завершення другої фази реорганізації центрального Керівництва СУМ у зв’язку з перехо­ дом ЦУ СУМ на американський терен. Зобов’язався також поси­ лити справу частих відвідин поодиноких країн, де діє СУМ не тільки членами Центральної Управи,, але також членами Центральної Виховної Ради, яка відповідно до цього в короткому часі буде покликана Цен­ тральною Управою. В кінці висловив своє вдоволення і подякував усім тим, хто при­ чинився до підготовки й успішного відбуття XI 1-го Світового Конгресу СУМ, а особливо Крайовим Управам, які доложили всіх старань, щоб їх країна була належно заре презентован а умандатованими делегатами на цьому Конгресі. Відспіванням українського національного гимну ХІІ-ий Світовий Конгрес Спілки Української Молоді закінчено 27-го листопада 1983 року в годині 2-ій по полудні. За Президію ХІІ-го Світового Конгресу СУМ: Аскольд Лозинський Предсідник Нью -Йорк, 20.ХІІ.83

24

Др. Аскольд Лозинський

СУМ - ПЕРЕДОВА ЛАНКА БОРОТЬБИ...

Головна доповідь, виголошена на бенкеті з нагоди XII СК СУМ в Торонті Великий письменнин Василь Стефаник у своїй новелі »Сини« писав у словах старого Максима: »Ех, сини мої, де ваші голови покладені? Не землю всю, але душу бим продав, абим кровавими ногами за­ йшов до вашого гробу. Господи, брешуть золоті книги по церквах, що ти мав сина, брешуть щос мав! Ти свого воскресив кажут. А я тобі не кажу: воснреси їх, я тобі кажу: покажи гроби, най лежу коло них. Ти видиш цілий світ, але над моїми гробами ти отемнів...« Немає на світі, між людськими почуваннями, глибшого почуття, як безмежна любов батька, матері до сина, до дочки, до родини, нації. Немає в світі важчого пережиття як смерть того сина, дочки, родини, нації. »Най тобі оця синя баня так потріскає, як моє серце!...« В життєвому шляху бувають різні смерті. Досить макабрично здається. Та чомусь дійсне. Буває смерть фізична. Вона страшна для тих, що залишаються. Та кажуть нам, що дух живе. Який той дух? Чи дійсно може жити він, коли він далеко перед тілом вмер? Тілесна смерть — це природне людське стремління. Духова смерть — це аномалія, здається. Вона не вміщається в людському розумі. Вона знаходить місце тільки в людській призадумі. Призадумі, глибокій та абстрактній. Так, як фі­ зична смерть, духова приймає різні способи. Так як фізична вона приймає різні вигляди, різні болі. Вона навіть шукає лікування. Та в неї ні­ коли не можна помістити героїки. Вона зникає без сліду. Сини Мак­ сима не вмерли без сліду: »Послідний раз прийшов Андрій, він був у мене вчений: »тату, каже, тепер ідемо воювати за Україну?" За яку Україну?« — А він підоймив шаблев груду землі та й каже: »Оце, Україна, а тут — і справив шаблев у груди - отут її кров, землю нашу ідем від ворога відбирати. Дайте мені, каже, білу сорочку, дайте чистої води, абим обмився та й бувайте здорові!« Як та єго шабля блиснула тай мене засліпила. »Сину, кажу, а є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло, він дужий, най вас обох закопаю у цю нашу землю, аби воріг з цего коріння її не віторгав у свій бік« — »Добре,

25

каже, тату, підемо о6а.« Оба і загинули... Ідеалістичні первні, що від найдавніших часів глибоко закорінилися в духовості українського народу увійшли в основу ідеалістичного світо­ гляду їх послідовників, центральною ідеєю яких була і є ідея нації, а саме її незалежність і свобідний розвиток її сил і вартостей. І хоч духом не зломані, ці послідовники — сини Максима були примушені шукати еміграційних берегів, на яких вони зуміли відновити духовість Нації на чужій землі — землі, яка давала фізичну насолоду та рівночасно спо­ віщала духовий вічний сон. І якраз на цих еміграційних берегах люди, далеко більш національно вироблені, як старий Максим, встановили організацію не нову — організацію, яка в 1930 році була знищена, здавалось, на віки. Організацію, яка фізично умерла, але дух якої про­ існував до сьогоднішніх днів. Спілка Української Молоді — це сукупність синів Максима, це про­ зріння духа давнини. Леґенди про героїв давнини дійшли до наших днів і Прометей, прикутий до скелі велетень, став символом кожної уярмленої нації як і вогонь, принесений ним на землю, став символом людського духа, людського прагнення волі. Герої минулої визвольної боротьби, герої СВУ й СУМ-у були і є тим серцем Прометея нації, що воно і сьогодні б’ється на нашій Бать­ ківщині і на чужині. Вони живуть і будуть і дальше жити у вічному відроджені і їхніх дітей, в їхніх діях ідейних спадкоємців. І якраз для виховання тих дітей — тих ідейних спадкоємців постала СУМ на еміґрації. Вона стала як національна виховна суцільність запорука проти ворога, передова ланка національної спільноти, що змагає до розвитку духових вартостей української нації, до здійснення її ідеалів та вщіплення національно-патріотичного духу в серце молоді, що знаходиться поза межами суб’єкту її любови. І зразу життя, а не смерть стала її основним об'єктом. Життя для Бога, для України. Життя відданого понад власні примітивні фізичні зазіхання. Життя духового комплексу. Життя, яке віримо, що »нема лю­ бови, кажу вам, над ту, коли життя віддаєм за друзів своїх!« СУМ стала і досі є понад фізичними труднощами. Вона поборює фізичні недотягнення. Вона макабрії не знає. Вона понад слабостями. Вона не знає духового поневолення. Вона, як немовлятно, сповідається. Тісно в’яжеться до нашого краю. Вона чує пісню ридання. Вона підноситься деревом сил — деревом святим. Вона вірить, бо без віри не жить. Вона вірить в Святу Україну, бо Свята Україна — це її остаточний об'єкт. Вона вірить, що «терновим вінком ... може бути концтабір, заслання в Сибір. Це довгі роки за межами Батьківщини, решітка, колючі дроти, каторжні роботи, провокації КГЇз, спроби пони­ зити людську гідність... зусиллями самого українського народу при мораль ній підтримці інших народів... Унраїна вкоротці здобуде незалежність і займе належне їй місце в крузі великих демократичних країн світу«... Терновий вінець — це вищий виховний ступень. СУМ не може на­ дати цього ступеня. Він походить від серця — з душі. Але СУМ при­

26

готовляє кандидатів і вона зм’ягшуе серце та рівночасно загострює. Серце готове до поранення. СУМ ніколи не соромиться, що вона політич­ на. /Вона наскрізь політична/. Вона не чекає нагоди свого вияву. Вона оформлює свою дорогу і своїх членів. Вона рве своє волосся та кидає на землю. Вона часамй обезсилена та лягає на землю. Вона виходить та дивиться, як мальва проросла. Вона втішається як мальви проросли та не втішається вона як »мальви під вікном заснули вже давно«. Вона розуміє, як мальви ті не зуміли ласки принести, бо вони ще принесуть. Знищений в 1930 році СУМ підноситься голосом знизу. В її серцю «мальва проросла і кров'ю зацвіла«. Вона ставить перед нами запалене світло. Вона вимагає посвяти. Вона ставить передумо­ ви. В неї любов одна. В словах Івасюка — це любов, це воля в полоні пісень. Це любов, що розтопить сніг. Ідуть літа, то не біда. В 1980 році СУМ — це віддзеркалення 1930 року. Якщо ж СУМ ласку не встигла принести - прости. «У щастя своя журба — у волі своя весна«. Не зникне наше бути чи не бути. Ні! Життя зростає на мертвім. В словах, розстріляного фашистами в Києві, поета з Закарпаття Івана Ірлявського:

»Не дивися назад, які жертви, Скільки болю і скільки журби, Бо життя розцвітає на мертвих Що зродились в огні боротьби...« З попелу, як фенікс, виростає СУМ. Вона подарує смерть Кассандрі. Апокаліптичне слово про смерть української нації СУМ відкидає. Бо духовість нації, яка в своїй історії наскрізь побіджувала смерть — це полум’я СУМ-у. Ця духовість — це живуча кров СУМ-у. Немає нації, мабуть у цілому світі, яка б пережила більше лихоліть та намагань стерти її з лиця землі. Це загартування передає українська нація СУМ^у. Вона є поштовхом до дальшого, ще більш настирливого змагання. Кожне фізичне поранення - це духова пожива. Пише поет Анатоль Лупиніс:

» Я бачив як безчестили матір мою матір, Мене пестила покритка, яка називала мене своїм сином. По землі вештаються байстрюки, які зовуть мене братом своїм. Брати! М амо! Прокляття нам! Небо, ти бачиш все і не гримнеш гнівом та обуренням? Земле, ми допчемо тебе своїми брудними ногами. І ти не тріснеш, не розвернешся прірвою, щоб поховати назавжди свою і нашу ганьбу? П рірва? П рірва... Так прірва під нашими ногами.

27

Та ми не бачимо її, м и котимось до неї, а мислимо, що летимо у рай. В пекло забуття. Що й спомину не залишимо. М амо, в лиху годину ти мене породила. З ганьби та облуди на світ зачала. Бодай в утробі краще б задавила, Бодай сама би краще не жила. Зґвалтована. О діурєна. Розп’ята. З відтятим язиком, опльованим чолом. Летиш ти в пазурах коханця ката. До краплі крови віддамо себе, бо краще, мамо, нам сьогодні вмерти, ніж бачити збезчещену тебе!« В словах сучасного поета-письменника Олеся Бердника: »Людина і Нація — невіддільні. Людини поза народом нема. Мова, людський образ, традиції, культура, почуття, перспективи зростання духу, спадкоємність вірности, мужності, іспиту духу — все це і багато іншого дає людині — Нація, Народ, Плем’я. Поза народом нема шляху буття для людини. Отже з повним пра­ вом можна збагнути Націю, Народ як живого Бога, як проявлену Вищу Матір«. Спілка Української Молоді виховує своє членство у цьому ж дусі, що нація — це проявлена Вища Матір. І тому кожний син, кожна дочка з великою любов’ю з крови та плоті звертається до своєї Матері та Батька за духом буття, за сенсом існування та запорукою перед духовою смертю. Рівно ж ця вища Матір та Батько — це джерело духа, це лікарня перед духовим занепадом, це воскресіння смерти, це побіда духа над матерією. Безстрашність фізичних недолків, ато і смерти — це панцир перед духовим занепадом, це безсмертний дух України: це Ве­ ликдень Святої України. «Пізнім вечером, як Максим пообходив корови та коні та подоїв вівці, увійшов до хати.

— Ти, небого, гет затихла, замертвіла, якби хто в тебе ніж упхав, не годна-с слова сказати... Та я в тобі ще розгрібу трохи вогню... Він зварив кулешу, убрав білу сорочку, повечеряв і затих. Потім прикляк до землі і молився.

— А ти, Мати Божа, будь мойов ґаздинев; ти з своїм сином по­ середині, а коло тебе Андрій та Іван по боках... Ти дала сина одного, а я — двох...« У напрямі виховання, національно й політично зрілої молоді, Спілка Української Молоді виготовила програму духового виховання на істо­ рії, леґендах героїв та сучасній творчості. Духовість сумівця — це пан­

28

цир супроти асиміляції на чужині та шабля у боротьбі з ворогом на Рідних Землях. Духовість сумівця ставить його в авангарді укра­ їнської спільноти. Духовість сумівця служить рушієм оживлення наці­ оналістичного світогляду української спільноти, зокрема, коли різні диверсійні впливи намагаються цей світогляд' збаламутити. Духовість сумівця гартує його перед непройденим шляхом майбутнього суворі­ шого та вимагаючого ще більше наснаги та посвяти. Духовість сумів­ ця скеровує його думку у майбутнє з вірою у власні сили та з пере­ конанням праведності зусиль його нації та її благородної мети. Вкінці духовість сумівця висуває його на фронт, де з усмішкою на лиці він голосно промовляє: »Я виходжу до тебе у пустельне вранішнє поле, двоголовий орле Росії. Я сам на сам викликаю тебе на герць, як це бувало в казкові часи. Діва-Україна благословила мене на подвиг і сказала на прощан­ ня: «Бийся без щита!« І я стою супроти тебе, древній Драконе, з відкритими грудьми, але безстрашно! Йди сюди — з своїми в’язницями, бандами, царями, вож­ дями, стукачами, провокаторами! Ти не зможеш перемогти мене, бо я безсмертний Дух України!...« (О. Бердник) Аскольд Лозинський

СВІТОВИЙ КОНГРЕС ВІЛЬН И Х УКРАЇНЦІВ 14 листопада, 1983 р. Дорога Сумівська Молоде, Високоповажні П ан і й Панове, Президія Світового Конгресу Вільних Українців (С К В У ) з приєм­ ністю довідалася про те, що Спілка Української Молоді відбуває свій вже ХІІ-ий з черги Світовий Конгрес СУМ. На протязі багатьох літ, позначених дванадцятьма Конгресами, Спілка Української Молоді покрила своїми відділами країни вільного світу, всюди там, де живуть українці та в великій м ір і причини­ лася до організації і виховання української молоді поза меж ами У к ­ раїни. Ставлячи перед українською молоддю два найбільші ідеали м о­ лодої українки й молодого українця — службу Богові та Україні і готовість боронити честь України, Спілка Української Молоді за ­ сівала на протязі багатьох років у душах нашої молоді здорове зерно української правди й вирощувала молоде покоління українців, готових продовжувати боротьбу українського народу за волю і державну не­ залежність України аж до перемоги. Президія Світового Конгресу Вільних Українців вітає Тебе, С у­ мівська Молоде, що згуртована в Спілці Української Молоді, як на­ шу надійну зміну в боротьбі за слушні права українського народу бути господарем на своїй землі й бажає Тобі, Сумівська Молоде, дальших успіхів в організації і вихованні української молоді. Гартуйсь! За президію Секретаріату СКВУ: Президент Іван Базарко генеральний секретар Василь Безхлібник

29

З П Р И В ІТІВ НА Х ІІ-И Й К О Н ГР Е С СУМ Торонто, 14 листопада 1983 року Д о Президії і Учасників X II Світового Конгресу Спілки Укра їнської Молоді Торонто, Канада Дорогі Д рузі і Подруги! Дружньо й сердечно вітаємо Вас усіх, що прибули з багатьох далеких країн широкого вільного світу на Ваш ХІІ-ий Світовий Конґрес, та бажаємо доброго перебігу і висліду нарад та дальших успіхів і досягнень у всій діяльності Ваш ої заслуженої на відтинку виховування й вирощування української молоді — організації. Вітаємо Вас, як переємників і сподвижників ідеї Спілки У кра­ їнської Молоді в Україні, що в складних і важких часах московсь­ кої окупації продовжувала боротьбу на рідній зем лі за свободу, виз­ волення і незалежну державу українського народу. З а ці ідеї боролися довгі роки українські армії, повстанці і р е ­ волюціонери: БУ Д , СВУ, У В О -О У Н -У П А , проголосивши 30-го червня 1941 року відновлення Української Держави. І за ці ж ідеї боротьбу ведуть і тепер Ваш і друзі в Україні, серед них і Юрко Шухевич, вірний син свого великого батька Головного Командира УП А сл. п. ген. Романа Шухевича-Чупринки. 6 5 років бореться Україна за визво­ лення з-під ворожої окупації. Ваш Конгрес відбувається в році, в якому вся українська спіль­ нота відзначає 50-річчя трагічного голоду в Україні, вчиненого М ос­ квою на знищення українського народу, 45-річчя смерти з московсь­ кої руки Основоположника Українського Націоналістичного Руху Го­ лови Проводу О У Н — сл. п. Євгена Коновальця та в 40-річчя по­ силеної боротьби Антибольшевицького Бльоку Народів. Молоді Д рузі Сумівці! Україна бореться, в боротьбі Ваш і друзі, наші нескорені брати і сестри, молодь напереді! Наша допомога їм у боротьбі конечна й є першою справою СУМ, молодої авангардної частини Світового У к­ раїнського Визвольного Фронту. В О Л Я Н А Р О Д А М - В О Л Я УКРАЇН І! В С І Н А Ш І С И Л И Н А Д О П О М О Г У УКРАЇН І! д-р Роман Малащук, голова Світового Українського Визвольного Фронту

ЗО

Вітаю Вас, зібраних на ХІІ-ому Світовому Конгресі Спілки Української Молоді в Торонто. У Вашій застанові над труднощами виховання української дітвори в діяспорі в дусі служіння Богові й Україні, беріть приклад із життя, праці та страждань тисячів наших Братів і Сестер в Україні. Вони, в нашому столітті, ста­ вили і ставлять спротив Божим ворогам і своїм життям, пра­ цею, терпіннями і навіть мученичею смертю дали свідчення про нашу Церкву і про змагання українського Народу. Вчіться на світ­ лих сторінках української історії і працюйте над собою так, щоб Ви здобули те, за що Ваші Батьки змагались, терпіли і вмирали. При тому п а м ’ятайте і про великий святий Ювілей 10ОО-ліття нашого охрещення, коли ми народились в Христі до нового життя не лише для Божого Царства, але й до нового державного та на­ ціонального життя. Готуйтесь пильно до того святого Ювілею, бо великі часи Вас очікують. Благословення Господнє на Вас! П атріярх і Кардинал Рим, дня 24 жовтня 1983

СУМІВЦІ, НЕ ДАЙТЕ СЕБЕ ЗВЕСТИ НА МАНІВЦІ (Привіт Н ат алії Павлушкової, Почесного Члена СУМ) Дорогі Друзі, Дорога Молоде! З приводу Вашого X II Світового Конгресу, як рідна сестра зас­ новника і Першого Голови СУМ-у в Україні Миколи Павлушкова, безпосередній свідок часів народження сумівського руху в Україні, вітаю сердечно і бажаю В ам добрих успіхів у Ваших нарадах, у пізнішій реалізації Ваших постанов і у повсякденній праці. Усі Ви, що Вас єднає в лавах СУМ-у Ваша національна само­ свідомість, є особливо важливою й гідної уваги ланкою в нашій виз­ вольній боротьбі проти нищівних для нашого народу ідей марксизмукомунізму -л енінізму. Майже всі Ви, народжені, вирощені, виховані поза землями н а ш і Батьківщини, розділені територіяльно континентами й океанами, зібралися тут разом в ім ’я спільної справи. Хоча національно чуже оточення можливо і змогло частково прищепити деякі свої смаки й уподобання до Ваш ої поверхні, Ви зберегли Ваису українську дуіиу, бо через Ваше внутрішнє, Ваше найцінніше, Ваше людське серце, тече

31

українська кров і живить Ваше успадковане коріння, що утримує при житті всю Вагиу фізичну й духову істоту, дітей України, бо за правдивими словами великого поета Симоненка: »Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по серцю брата, та не можна рідну мат ір вибирати.« Тому, дана Богом кожному його Мати-Батьківщина й е народ­ женням для кожної людини. Була вона найдорожчою й для молодого студента Миколи П а в­ лушкова, що йому московські поневолювачі за це не дали скористати з щастя його молодости і закатували, не дали дожити до стар­ шого віку. Вони відібрали йому життя, ще повному молодих сил, здібностей і невгасимої любови до України й ї ї молоді, того, я к він вірив, носія невмирущого українського духу у сучасному і прийдешньому. Тлінне тіло Миколи Павлушкова лежить, вірогідно, на острові серед льодів Північного моря, на Соловках. Але дух його переборов усі кордони, всі океани й на усіх континентах постало втілення його мрій і змагань, численні клітини Спілки Української Молоді, що Ви тепер демонструєте й Вашим Конгресом. СУМ в У країні був створений в противагу всесильному там ком­ сомолові, розкладницьким впливам комунізму, що пропагував навіть злочинну зраду рідного батька для перемоги московського большевизму, як геройський учинок. І Ви тут, як спадкоємці і продовжувачі діла СУМ-у в діяспорі, мусите спрямувати всі Baud свіжі, молодечі сили на енергійну бо­ ротьбу з підступними акціями комунофілів у вільному світі, затру­ єнням збанкрутованими ідеями українського й чужонаціонального довкілля брехні про щастя соціялістичного »раювання« поневолених народів під егідою імперіялістичної Москви. Оповідайте широко, голосно й усюди про голокост нашого народу, вчинений жорстокою Москвою й що те саме несе вона кожному підкореному й опанованому нею народові. Москва є дуже діяльна, шалено агресивна, безпереборчива у засобах її боротьби за опанування опінії суцільного світу. Тому, що фізичне знищення Миколи Павлушкова і його спільни­ ків в Україні не принесло навіть упродовж десятиріч бажаного Мо­ скві наслідку, — заникнення національної соборної консолідації україн­ ської молоді, як заборола підманним міраж ам комунізму, вона тепер прикладає усіх зусиль, щоб знеславити, втопити в багні брехні світлі постаті минулого СВУ-СУМ , посіяти розбрат, недовір’я навіть до визвольного завдання СУМ-у в сучасності.

32

Систематично, з усе зростаючим нахабством, Москва устами своїх свідомих і несвідомих попихачів в їх одіозній пресі й у прилюдних виступах підставово і безсоромно викривлює правдиве ідейно-національ­ не обличчя нашої визвольної боротьби, підмінює постаті її дійсних діячів постатями катів, українських комуністів, запроваджувачів окупантської волі Москви щодо їх власного народу. Ц іла зграя фальшу вальни ків нашої історії зневажає честь і гід­ ність діячів і правдивих творців короткого ренесансу 20-ихроків, діячів СВУ тих часів, по-шахрайському підсовує на їх почесне місце постаті зрадників українського народу, як М . Скрипник, П. Любченко й інші. Тих самих осіб, що маючи владу, винищили з допомогою ҐП У -Н К В Д цвіт української науки, мистецтва, розгромили і здеформували В У А Н і персонально цькували і допомагали новітнім опричникам Сталіна затягувати зашморг на шиї св. пам. Сергія Єфремова, голови С В У в Україні, що був м іж його сучасниками на Батьківщині званий »совістю України«. Серед старших осіб і молоді, що неознайомлені з подіями того часу, поширюється культ колишнього чекіста і до са­ мої смерти нерозкаяного заілого комуніста — письменника Хвильо­ вого, підносячи його до небес і приписуючи йому ролю в нашій визвольній боротьбі, якої він, як послідовний ленінець, ніколи не грав, а навпаки прилюдно й у пресі істерично обливав помиями »буржуазних наці­ оналістів'« і вимагав для них найвищої кари — кари смерти. Тих запеклих комуністів українського роду, що практично були р у ­ ками Москви в запровадженні нею українського голокосту, ставиться тепер безсовісно до їх жертв на Піємонт української історії. Що з того, що пізніше багато з тих українських комуністів, мимо всіх зусиль, ще не досить надогоджалися Москві й Сталіну і, як той »мавр«, що зробив свою справу, були також страчені, або відіслані до північних кацетів, де в більшості відігравали дуже нега­ тивну ролю стосовно інших репресованих, або навіть так, як Скрип­ ник, Любченко і Хвильовий, впинившися перед безпосередньою загрозою самим постати в таку саму безвихідну пастку, яку вони залюбки розставляли для інших і свідомі тих наслідків, що їх в такому разі очікувало, вони вибирали легшу смерть від власної руки. їх найтяжчі провини перед власним народом, власною нацією, їх добровільна смерть не перекреслить, бо кожен з них завинив не одну єдину, але мільйони смертей своїх братів українців. Дорогі Сумівці! Не дайте завести себе на манівці облудною про­ пагандою їх оспівувачів і на поклін зрадникам українського визволь­ ного руху! Протестуйте проти оплюгавлювання наших визвольних змагань, будьте гідні їх — Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Сергія Єфремова, Степана Бандери, Романа Шухевича — Тараса Чупринки і тисяч інших невідомих, що присвятили і віддали своє власне життя ідеї визволення України. З Богом за Україну! Ваша Наталія Павлушкова

33

ПОСТАНОВИ І РЕЗОЛЮЦІЇ Ми, делегати на ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ, представники Спілки Української Молоді з чотирьох континентів і дев’яти країн діяльности: у Австралії, Арґентіні, Бельгії, Велико-Брітанії, ЗСА, Канаді, Німеччині, Франції й Італії зібрались в Торонті, в Українському Культурному Центрі в днях 26-28 листопада 1983 року у річниці: — 40-ліття від постання АБН; — 50-ліття злочинного голодомору 1932-33, спричиненого Мос­ квою; — у 100-ліття від народження теоретика українського націоналіз­ му Дмитра Донцова і в 10-ліття його безсмертя; — 70-ліття смерти Лесі Українки; — 20-ліття смерти Василя Симоненка — клонимо голови перед численними жертвами українського народу в боротьбі за ідею власновладства Нації та свою державність, перед його стражданням і чисельними втратами, понесеними в результаті московсь­ кої єхидної політики етно-лінґві- і Геноциду в Україні і прирікаємо, в цих важких обставинах для існування нашого народу, бути вірним Йому та допомагати Йому реалізувати ідеал Його самостійности. Віддаємо пошану всім борцям-героям, які в боротьбі проти комуномосковських окупантів віддали своє життя на протязі останнього 70річчя. ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ висловлює свою повну підтримку, пошану і подив Борцям Руху Спротиву в Україні, які послідовно протиставляться жорстоким намірам ворога винищити українську націю та боряться за збереження і розвиток української культури, української мови, відстоюючи національні права нашого народу бути господарем на власній землі без штучно накинених московською силою політичних симбіоз. ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ вітає і пересилає вислови незмірної пошани Блаженнішому Патріярхові Йосифові І. Сліпому, Ісповідникові віри, і заявляє свою підтримку очолюваній ним Українській католиць­ кій Церкві.

— Вітає Ієрархів і духовенство Української Помісної Католицької Церкви.

— Вітає Ієрархії і духовенство Української Православної Автоке­ фальної Церкви.

— Заявляє підтримку екуменічним починам українських церков.

— Вітає Провід ОУН на чолі з Достойним Ярославом Стецьком і всі Організації Українського Визвольного Фронту.

— Вітає з нагоди 40-ліття від постання АБН його Провід та членство і бажає дальших успіхів в діяльності на користь України на міжнародньому форумі.

— ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ вітає IV-ий Світовий Конґрес Віль­ них Українців і всі українські організації: громадські, молодечі, комбатанські, жіночі, студентські, професійні організації, товариства й ус­ танови, які стоять на засадах визвольної боротьби за державну неза­ лежність України і в пошануванні героїчної доби боротьби ОУН-УПА.

34

3 t t 1 9

a w а 8 3

MESSAGE FROM THE PRIME MINISTER

MESSAGE DU PREMIER MINISTRE

It is a pleasure to send greetings to the Ukrainian Youth Association of Canada and to their guests at the XII World Congress of the Ukrainian Youth Association.

In these times of social change, the youth of the world will be called upon to play a most significant role in the making of a new and caring world order.

I am delighted to note that, through their strong youth contingent, Ukrainians throughout the free world are ensuring that the legacy they inherited will continue to have a positive influence on society.

My best wishes for an inspiring convention and continuing success in the pursuit of your noble aims.

4p

ІДЕЙНО-ПРОГРАМОВІ ЗАЛОЖЕННЯ СУМ

На протязі свого 60-літнього існування СУМ залишається вірною ідеалам, які були прийняті від перших творців СУМ, членів підпільних гуртнів на Надніпрянщині і на західніх українських землях, вояків ук­ раїнських армій з визвольних змагань, героїв Крут, членів УВО-ОУН та неустрашимих воїнів УПА. За ці самі ідеали загинули творці СУМ на чолі з Миколою Павлушковим і тисячі їх послідовників у пізніших роках. За ці самі ідеали »Бог і Україна« змагаються і будуть змагатися в майбутньому сумівці на поселеннях в країнах Західнього світу. І тому ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ засуджує всі намагання ди­ скредитувати цю боротьбу і тим підірвати основу для національного виховання української молоді у дусі боротьби проти окупанта на актив­ них прикладах перших організаторів СУМ та вояків УВО-ОУН-УПА, УГВР.

35

ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ і надалі взиває своє членство висту­ пати в обороні СУМ проти наклепів поодиноких осіб та ревідувати становища публікацій, енциклопедій та інших видань — які справу СУМ насвітлюють невірно. ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ і дальше протестує проти перекру­ чення історичних фактів в Енциклопедії Українознавства, які мають пряме відношення до СУМ і висловлює жаль, що деякі науковці дають себе використати у підступній тактиці ворога. Молодь західнього світу є під сильним наступом ідей пацифізму, нігілізму, релігійної байдужости, атеїзму та лівих облудних концепцій, які посередньо або безпосередньо поширюють ворожі нам чинники. Це відноситься головно до нашої еміграції, яку ворог старається звести на манівці новими ідейками партократії, братання з російським наро­ дом та культурного обміну, або прямо дезінформацією нечуваного маштабу, головно для дискримінації нашої визвольної боротьби. У висліді численних статтей та памфлетів, які поширюються серед української еміграції мусимо ствердити, що ворожа агентура посилила підступний наступ на українське організоване життя, вживаючи для цього модну форму дисидентизму, і тому закликаємо наше членство до чуйности. ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ доручає новій Центральній Управі скликати у 60-ту річницю від постання Спілки Української Молоді в Україні конференцію присвячену Добі, причинам та достовірности існування на базі джерел, свідків й свідчень, — оце як один спосіб протиставити нашу Правду лявіні пропаганди проти СУМ, як напр., у випаднах творів Гелія Снєґірьова і других; ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ висловлює повну підтримку діяльности Проводу Антибольшевицького Бльоку Народів на чолі з Достойним Ярославом Стецьком і бажає йому дальше успішно продовжувати боротьбу поневолених Москвою народів на зовнішньо-політичному фо­ румі західнього світу. ОКРЕМІ ПОСТАНОВИ Беручи до уваги слабу почитність і поширення наших видань XII Світовий Конґрес СУМ поручає юнацтву і дійсним членам-дружинникам як одну з основних вимог передплачувати сумівські видання »Аванґард« і »Крилаті«. »Крилаті« мають служити джерелом виховних матеріялів, присто­ сованих для юнацького віку, а в »Аванґарді« мають бути поміщені матеріяли, які повинні продовжувати виховний самовишкільний процес поглиблення сумівських ідеалів дійсних членів СУМ. ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ вважає, шо Правильник Дружинника є на часі і має бути подании у зреалізованій формі в наступній ка­ денції. ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ вважає, що для виховання повночасного сумівця треба подбати, щоб національна свідомість була всесторонньо поновлена знаннями українознавчих предметів, які мусять пе­ редати юнацтву румівські виховники, або учителі шкіл українознавства.

36

При цім ми не сміємо забувати, що нашим первісним завданням є плекання «національної свідомости« в противагу до засвоєння «ук­ раїнознавства". ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ ще раз повторяє істину, що сьогодні для повновартісного виховання треба сумівця включити у співпрацю всіх виховних чинників, якими є Родина, Церква, Школи і наша моло­ деча організація. Тому наш Конґрес доручає Центральній Управі при­ пильнувати, щоб КУ та Осередки дбали про участь юнацтва в школах українознавства, або там, де їх нема помагали їх організувати. Також доручає Центральній Управі співпрацювати з СКВОР-ою та КУМО. ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ вважає, що існуючі ґімназії з укра­ їнською духовістю є конечністю для повноцінного збереження нашої української духовости, та закликає наше членство підтримувати укра­ їнські ґімназії, а де їх організують — підтримувати почин морально і фінансово для їх заснування. ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ поручає дбати про збереження чисто­ ти українських культурних надбань (народніх танців й одягу-ноші) в мистецьких одиницях СУМ. Основне ядро нашого членства - це молоді люди, які мають від­ повідно переорганізуватися за вибором свого зацікавлення в дружи­ нах або вести працю на загальному форумі. Дійсні члени СУМ — дружинники, і дійсні члени — сеньйори повинні поглибити вимоги до себе, своїх завдань і 9бов’язків супроти України в країнах свого поселення, для їх переведення в життя, щоб виконати післанництво Воюючої України у вільному світі серед сьогоднішнього важкого політичного положення нашої Батьківщини. ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ закликає все членство студентського віку вписуватися і відвідувати високошкільні курси Українського Віль­ ного Університету та УКУ в Римі, інших високошкільних українських центрів для поглиблення своїх знань з українознавчих дисциплін поруч студій на інших високих школах чи учбових заведеннях. ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ заохочує зацікавлених студентів на­ лежати до Товариства Української Студіюючої Молоді ім. М. Міхнов­ ського (ТУСМ), що є ідеологічно-спорідненою нашій Спілці студентсьною братньою організацією. Роком 1978 ми започаткували Декаду приготування до 1000-ліття хрищення України; ХІІ-ий Світовий Конґрес СУМ доручає всім клі­ тинам СУМ гідно приготовитися до цих святкувань та включити тему воюючого українського християнства в програми виховання сумівської молоді. Християнське світло Києва хай опромінить ще раз землю прадідів наших і столицю самостійної Української Держави із знам'ям Золотого Тризуба. За Програмово-Резолюційну Комісію: О. Рожка — Голова (ЗСА Ю. Венґльовський — Член (Австрал.) Я. Сербин — Член (Канада) А. Гайдамаха — Член (Німеччина) Л. Фостун — Член (Велико-Бріт.)

37

ПОЛІТИЧНЕ І ГРОМАДСЬКЕ ТЛО ПРАЦІ В ЧАСІ КАДЕНЦІЇ (1978-1983) (Із звіту Голови Ц У д-га Є. Гановського) Спілка Української Молоді від самих початків свого існування свою дію завжди тісно пов’язувала із процесами боротьби українського на­ роду в Україні та старалась бути допоміжним чинником у цій боротьбі, коли відновила свою діяльність на чужині. Так як на Рідних Землях, так і на чужині, наша Спілка вважала себе завжди інтегральною частиною Великого Українського Народу і всеціло включає себе в усі процеси його життя, а особливо в його змагання за привернення державної суверенности. Таке наставления успадкоємили ми від наших попередників в Україні і стараємося передати з покоління в поколін­ ня. На цих засадах побудована наша виховна програма для Юнацтва та програма дії для дійсного членства. Вона норотко і дуже ясно схоплена в наших кличах: »Гартуйсь!«, »Бог і Україна«, та в привіті «Честь України — Готов Боронити!«. Виходячи із повищого ствердження є очевидним, що ми в нашій діяльності не можемо проходити мимо подій і процесів, які під час нашої каденції відбувалися в світі, на нашій Батьківщині — Україні та в нашій спільноті на чужині. Ці справи чи події заторкували нас безпосередньо чи тільки посередньо, на які ми мусіли у відповідний спосіб реагувати. З тих причин ми уважаємо за вказане, на початку нашого звіту, подати наші спостереження відносно повищих справ. ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ В СВІТІ Коли попередня наша каденція, яка закінчилася ХІ-им Світовим Кон­ гресом СУМ в кінці 1978 року проходила в атмосфері т. зв. «відпруження«, то вже на початку нашої каденції у міжнародній політиці почали зарисовуватися нові концепції напрямні на місце тих, які були в 1970-их роках т. зв. «мирного співіснування», а відтак її похідної »відпруження«, тобто »детанту«. Безпосередньою причиною зміни в спо­ собі думання західнього світу був заздалегідь підготований наїзд большевицької Москви на сусідній Афганістан та влучення його в сферу московської імперії. Виглядало, що західній світ, чи точніше весь віль­ ний світ, щойно тоді догадався, що політика »коекзистенції« та «детанту® була надзвичайно вигідною і корисною тільки для совєтської імперії, бо дала їй зрости в грізну мілітарну потугу та просунути її впливи майже на всі континенти нашої плянети та здійснювати, майже без перешкод, свої імперіялістично-месіяністичні пляни — заволодіти усім світом. Тут треба замітити, що СУМ, разом з іншими Організаціями Україн­ ського Визвольного Фронту, постійно звертали увагу західнього світу на підступність і обман большевицької політики, і при кожній нагоді вказували, що жадоба заволодіти над світом не є ніякою вигадкою, а давньою теорією, що її висунули ще російські царі, а тепер роз­ вивають і послідовно стараються здійснювати сучасні кремлівські мож­ новладці, від Леніна почавши і на Андропову кінчаючи. Ми рівно ж звертали увагу, що тоді, коли Захід роззброюється, додержується умов і договорень, большевики постійно продовжують

38

розбудову свого збройного потенціялу, і то коштом свого населення, коштом поневолених народів та України в особливий спосіб, тому на­ селення змушене терпіти велику нестачу в наслідок підпорядкування всіх ресурсів для розбудови совєтської мілітарної потуги, на якій спи­ ратиметься в майбутньому їхня зовнішня політика. На жаль, до наших голосів, якими ми намагалися інформувати Захід, мало хто прислухався і довший час вони були тільки голосами в пустині. Тому треба було аж до траґедії афганістанського народу, а з тим безпосередньої загрози джерелам енергії на Близькому Сході, без яких Захід не зміг би існувати, щоби настало загальне протверезіння. Щойно тоді вільний світ почав говорити відверто про совєтську загрозу і прийшов до переконання, що большевицькій силі треба протиставити свою силу. Не приписуючи собі жадних заслуг, все ж таки хочемо відмітити, що сумівська молодь в цілому світі, беручи уасть в частих маніфеста­ ціях і демонстраціях та своєю дією серед чужого оточення, дала знач­ ний вклад в зміну публічної опінії вільного світу. Це однак не може нас вповні задовольнити, бо Україна дальше перебуває в стані важ­ кого поневолення. Тому ми дальше повинні проводити політичні ак­ ції й доказувати, що спокій і мир у світі не запанують доти, доки не буде розчленована остання в світі імперія під назвою СССР і доки Унраїна не стане вільною і самостійною державою. ПОЛОЖЕННЯ В УКРАЇНІ Російський окупант не задовольняється, як це було в інших імпе­ ріях, лише політичною зверхністю й економічним визиском підлеглих народів, бо історичною метою російського імперіялізму було й далі залишається цілковите знищення цих народів і поглинення їх у лоно свого панівного народу, шляхом суцільної русифікації. З особливою послідовністю свою політику винародовлення стосує окупант супроти українського народу, як чисельно, культурно й економічно найсильнішого, та звідки могла б бути найбільша загроза для існування імперії. Цю саму політику супроти українського народу, в ще більше рафіно­ ваний спосіб здійснює большевицька Моснва під сучасну пору. Навіть не закріпивши ще добре своєї влади за собою в корінній Москов­ щині, вони змісця кинулись рятувати цілість імперії, підбиваючи один нарід за другим, які в час революції зуміли на своїх територіях вста­ новити самостійні держави. В першу чергу вирушили вони на підбиття України, бачучи в тому для себе загрозу, коли б під боном існувала вільна українська держава. Зрісши в силу вони почали здійснювання старої політики за допомогою масового винищення голодовою смертю нашого селянства, виселенням мільйонів на каторжні роботи поза межі України, фізичною ліквідацією сотень тисяч української інтелігенції, ліквідацією відродженої УАПЦ, СВУ, СУМ, а згодом теж УКЦ, заслан­ ням у колгоспне ярмо решток селянства. Про те, що русифікація в Україні набрала застрашаючих форм, свідчать документи з України та про це розказують ті, що бачуть дій­ сність своїми власними очима, а не так, як їм кажуть бачити. Між іншим, Віталій Калиниченко, характеризуючи цю дійсність пише: «Україну

39

перетворено в економічну колонію Москви. На рівень державної полі­ тики поставлено русифікацію. В усіх ділянках суспільного життя панує російська мова. Україні загрожує таке національне зникнення, як ста­ лося з понад десятьма мільйонами українців, що живуть на терито­ рії РСФСР«. Другий документ, що його підписало 18 українських по­ літичних в’язнів до ОН в справі деколонізації України стверджує: «Ук­ раїнська нація не має своїх органів державної влади, вона позбавлена політичного суверенітету і т. зв. Верховна Рада України має як джерело влади не власну волю, а волю ЦК єдиної Росії, що є за межами України і не підпорядкований волі Українського народу«. В обличчі намагання ворога не тільки фізично, але й духово стерти з лиця землі українську націю, молодь зорганізована в лавах СУМ не залишилася ніколи пасивною, а противно занимала безкомпромісову поставу боротьби проти всього того, що йде на загладу української субстанції. Тому по цілому світі відбувалися маніфестації в обороні нескорених в Україні і на засланнях, які в незвичайно трудних обста­ винах мужньо виступали в обороні українсьної мови й культури та в обороні не тільки людських, але і в першу чергу політичних прав на­ шого народу. Майже по всіх більших місцевостях наших поселень влаштовувано демонстрації, де сумівська молодь завжди становила найчисленнішу групу, писано петиції в справі звільнення наших полі­ тичних в'язнів, а особливо останніми роками в справі звільнення Юрія Шухевича — сина командира УПА сл. п. ген. хор. Т. Чупринки. Ці акції мали частинно конкретні наслідни, бо все ж таки Москва, для заспокоєння світової опінії, була змушена в спосіб т. зв. «видворення" випустити на волю кілька осіб. Ці потягнення Москви не можна аж ніяк розцінювати, що большевицький режим на Україні дещо злагіднів. Фанти вказують якраз про­ тилежне. Зліквідовано не тільки групи українських патріотів, які від­ крито стали в обороні української мови й культури, але навіть злік­ відовано рештки т. зв. «Гельсінської Групи«, яка домагалася пошанування загально людських прав і майже не ставила політичних вимог. До того треба додати появу таємної постанови ЦК КПСС і Ради міністтрів С С С Р 3 Дня 26-го травня 1983 року під назвою «Про додаткові заходи для удосконалення вивчення російської мови в загально-освіт­ ніх і учбових закладах союзних республік*. Ця постанова є нічим ін­ шим, як черговий «Валуєвський указ«, який має за завдання вбити живе українське слово, особливо серед молоді України. Треба вірити, що так як в обороні національних і людських прав, так і в обороні нашої милозвучної мови знайдеться багато відважних борців серед української молоді в Україні, якій ми тут з чужини повинні надати всесторонню піддержку. Для цього ми мусимо бути готові та зорганізовані. ПОЛОЖЕННЯ НА ВНУТРІШ Н ЬО -УКРАЇНСЬКО М У ВІДТИНКУ Будучи складовою частиною української спільноти в розсіянню, Спілка Української Молоді не замикалася в собі, а протилежно, вихо­ дячи із своїх ідейно-програмових заложень, старалась брати активну участь в її організованому житті, даючи свій вклад в його розбудову в різних галузях. В нашій виховній праці ми завжди наголошували момент

40

загально-національний та суспільний, приготовляючи в цей спосіб май­ бутню зміну, яка у свій час повинна стати в проводі цього життя та бути належно підготованою до цих завдань. З другого боку ми уважали, що українська еміґраційна спільнота повинна творити здорове середовище, яке повинно б скріплювати національні почуття сумівської молоді та збуджувати гордість за при­ належність до української нації. Ми рівно ж уважали, що ціла україн­ ська спільнота в діяспорі повинна мобілізуватися та скеровувати свою діяльність під кутом допомоги і потреб визвольної боротьби україн­ ського народу на Рідних Землях, та що в цих справах повинна завжди бути одностайна постава, помимо внутрішньої політичної диференціяції. На превеликий жаль, в часі нашої каденції, на внутрішньому ук­ раїнському політичному форумі, а згодом і на форумі нашого внут­ рішнього життя, почали зарисовуватися нездорові тенденції, які надто скомплікували життя українських громад та можливості її спільної дії. З цього приводу почалась полеміка в пресі, де поодиноні автори і пресові органи окремих політичних угрупувань, почали дискредитувати особи і формації, які стояли в проводі визвольної боротьби укра­ їнського народу під час і після Другої Світової війни, а саме: ОУН під проводом сл. п. Степана Бандери, УПА — під проводом сл. п. Ген. хор. Тараса Чупринки, АБН та Акт Відновлення Української Державности 30-го червня 1941 року у Львові під головуванням дост. Ярос­ лава Стецька. На ці останні нездорові явища в нашому внутрішньому житті Централь­ на Управа разом з Крайовими Управами СУМ мусіли публічно зареаґувати, щоб загал громадськости осудив ці безвідповідальні, наскрізь фальшиві та шкідливі писання, які дуже часто перегукуються з подіб­ ними писаннями ворога з приводу величного відмічування річниць цих формацій і актів, які знайшли широкий відгомін в чужинецькій пресі, радіях і телевізії майже в усіх країнах вільного світу. Коли непорозуміння на внутрішньому громадському форумі набрали драстичних форм, особливо на терені З’єдинених Держав Америки, тоді на терені Великої Британії конфлікт між вірними і місцевим єрархом УКЦ зайшов майже у безвихідну ситуацію. Як відомо конфлікт цей постав на базі змагання української спільноти визнання за УКЦ патріяршого устрою, що його видвигнув в часі Ватиканського Собору Блаженніший Патріярх Йосиф, безпосередньо після звільнення Його із московського заслання. В цій справі зайняла принципове становище ще попередня ЦУ СУМ. Згадуємо про це тут знова, бо вони заторкують безпосердньо загал нашого членства на цьому терені і в цій невідрадній ситуації їм доводилось вести сумівську працю. Чергова складна ситуація заіснувала в короткому часі після зустрічі нашого членства та взагалі українського громадянства, із деякими по­ літичними в'язнями совєтських концентраційних таборів. Настало велике розчарування, особливо серед сумівської молоді, яка хотіла бачити їх такими, якими вона їх бачила в своїй уяві до часу звільнення. Вона їх хотіла бачити: нескореними борцями за права і волю; ідолами — без­ застережними прикладами до наслідування. На превеликий жаль, деякі з цих осіб не виказалися цими якостями та взагалі не змогли вклю­

41

читися в загальне русло українського патріотичного громадянства на еміграції, яка прийняла їх до себе з відкритим серцем і пієтизмом. Помимо цих хвилевих розчарувань, неполадків на нашому внутріш­ ньому політичному, громадському та навіть церковному відтинках, сумів­ ська молодь по всіх теренах ідейно не захиталась, а противно, з пи­ томою їй енергією, завзяттям і послідовністю, дальше провадила свою працю на всіх відтиннах, маючи перед собою одинокий і незмінний дороговказ, що ми його собі самі викарбували на наших сумівських прапорах і в наших серцях: »Бог і Україна!"

О . Гридень

IV УНІВЕРСАЛ З ПЕРСПЕКТИВИ 66 РОКІВ 66 років тому зреалізовано шляхотну ідею, за яку віддали своє життя кращі сини українського народу і про яку леліяло не одне ук­ раїнське покоління у тьмі московського або польського імперіялізму. Ідеал української державности був осягнений великими зусиллями свідомих українських патріотів на тлі невідрадної політичної дійсности та історичних подій Першої Світової війни. Непідготованість провідної верстви та рівень свідомости широких мас покутували в реалізації цього історичного процесу усамостійнення. Мимо того, що вже в 1913 році декотрі політичні діячі відчували «підземні згуки того великого землетрусу, який незабаром захитав ще не один «статус кво« і пере­ вернув догори ногами згнилу будову сучасної Европи« (Д. Донцов) — все таки Перша Світова війна застала українців політично непідготованими, в наслідок чого концепція самостійности сприймалася у Східній Україні половинчасто — як федерація, а в Галичині як коронний край під Австрією — а все таки майже ніхто не дивився на Україну як на самостійний політичний чинник на Сході Европи, не то вже як на державу. Від самих початків надходячих подій настанова москалів була ясна. Мілюков виразно заявив, що «з автономією України, особливо з феде­ ративним устроєм Росії він згодитися не може«, чим перекреслив пляни українців, які мріяли про якусь політичну симбіозу двох орга­ нічно чужих собі народів. «Кадетська програма, — говорив він у при­ сутності Д. Дорошенка, М. Грушевського, А. Ніковського, К. Черняхівського та інших, — визнає автономію для Фінляндії й Польщі, бо там за це говорить історія й сучасний стан, в Україні цього не було в історії і немає тепер. Щ одо федеративного устрою в Росії, то він рішуче проти цього, бо це приведе до її розпаду. Та українці зовсім не так розуміють федерацію як повинні. Федерація є прагнення до об’єд­ нання, а не роз’єднання. Українці ж з одного державного тіла хочуть утворити федерацію, яка снладалася б з окремих суверенітетів. Він боїться, що ті думки пошкодять українцям, бо обурять проти них навіть і поступове російське громадянство". До хвилини вибуху Першої Світової війни духова спадщина Драгоманова стала дороговказом для політичної мінімалістичної програми в

42

Одна з численних національних маніфестацій в Києві 1917 р.

Україні, а з хвилиною вибуху російської революції під тиском потреб широкого кола українського народу ідея самостійности почала втілюва­ тися поступово, аж поки розчарування братнім слов'янським народоммоскалями, які стояли під Києвом, бомбардуючи його нещадно і роз­ стрілюючи без розбору прихильників української державности, не дали зрозуміти провідникам провалля, яке існувало між двома народами й системами. Після с о ц і а л і с т и ч н и х експериментів, які принесли Україні невимовну шкоду у людях та реалізації ідеї державности, українсьний нарід спро­ мігся у хвилині, чи не найбільшої загрози з боку червоних військ, проголосили Антом 22-го Січня 1918 року Четвертий універсал, який проголосив Україну з волі українського народу самостійною державою, пориваючи врешті з усякими ідейками федерації чи політичної симбі­ ози будь-якої форми з російським народом. Пройдений етап за Цен­ тральної Ради Д. Донцов охопив такими словами: «несолідність, брак якогось пляну й системи в державній роботі, безпорадність уряду, не зважаючи на зусилля одиниць..." Четвертий універсал виніс на поверхню європейської історії Укра­ їну як суверенну-державу, а переломові події 1917-20-их років при­ несли нові перспективи, які поривали з соціялістичними концепціями чи драгоманівською духовістю, а чи політичною незрілістю до дер­ жавного життя великої частини українського народу. Величезне значення Акту полягає в тому, що Україна не лишилася на карті світу, як Генеральне губернаторство. Діяльність дальших урядів (гетьманського й Директорії) були спрямовані, як свідчать 460 документів хоч би з гетьманського уряду — на будову української держави за принципом відмежування України від Росії. «Я непохитно вірю в незалежність

43

української держави, я переконаний в її життєздатність, бо вже стільки існувало фактів, щоб покласти фундаменти під будову суверенної дер­ жави. З цілою певністю вірю, що наперекір усім протидіям — Україна із світової війни вийде як європейська потуга« — заявляв гетьман Скоропадський. Шкода, що гетьман піддався тискові мінімалістів і пішов на уступки ідеї відбудови федерації з Росією через що втратив право бути керівником української держави. Без перебільшення можна сказати, що події Першої Світової війни, а згодом буремні події в Україні, в боротьбі за державність злютували український нарід і надали йому політично-викристалізованої орієнта­ ції. Цю істину глибоко схопив Симон Петлюра: »Ми виступили на арену історії тоді, коли ввесь світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів її визнавати як самостійну державу, ніхто не вважав нашого народу за окрему націю. Єдиною боротьбою, упер­ тою і безкомпромісовою, ми показали світові, що Україна є, що її нарід живе і бореться за своє право, за свою свободу і державну незалежність!" Рік після проголошення Акту державности Четвертим універсалом сини Галичини, прокинувшись із довголітньої неволі, одноголосно при­ лучилися до матірного лона великої Нації Актом об’єднання ЗУНР із УНР — 22-го січня 1919 року. Підсумовуючи сьогодні в 66-ліття української новітньої державности історичний Чин цих буремних років, скажемо словами Симона Петлюри: «Признаймося без гордощів і скромности, що за час нашої дволітньої боротьби, ми створили українську націю, яка й далі активно боротиметься за свої права, за право самостійно і ні від кого незалежно поряд­ кувати на своїй землі!« Під сучасну пору українська Нація продовжує дальшу боротьбу за свою незалежність фанатичною вірою в перемогу/, яка незмінно має завершити довгі десятиліття ворожого Геноциду, терпінь та духового вихолощення — світлою перемогою. Доказом бажання українського народу жити свобідним життям є чергове «голосування кров’ю« проти переважаючих мадярських сил у 1939-му році, де сини Сріб­ ної України проголосили власну самостійність проти волі загарбників і за неї віддали своє життя. Однак найславнішою сторінкою нашої визвольної боротьби в ре­ алізації ідеалу самостійности в світлі IV Універсалу — це боротьба Української Повстанської Армії разом з кадрами ОУН за самостій­ ність української держави, яну відновлено Актом 30-го червня 1941-го року у Львові. Вірність українській державній ідеї засвідчили тоді чолові провідники на чолі з Я. Стецьком і С. Бандерою, які прого­ лошували відновлену державність і які в обличчі німецької загрози концентраційними таборами або розстрілами — не відкликали цього Акту. Бо нарід, який хоче жити, не тільки мусить голосити свій ідеал самос­ тійности, але мусить вміти гідно його обстояти і при потребі за нього пролити кров кращих синів, бо шлях до волі вистелений кров’ю... Думати іншими HatertopiflMH, що свобода прийде з ласки сильних світу цього є замилюванням очей г черговою оманою.

44

ЮРІЙ ШУХЕВИЧ (Біографічні дані)

Фото з 1950-их ронів.

Народився Ю рко 28-го березня 1933-го року в місті Львові, в рік страшного голоду в Східній Україні. /В той час Західна Україна була під польською окупацією в насильному темпі »польонізації«. Початок Другої Світової війни заскочив Юрія семилітнім хлопцем. Вже тоді почалися його перші життєві випробування. Німецьке ґестапо арештує його матір. Полюють за його батьком Романом, який в той час був заступником командира Леґіону /українського леґіону в німецькій ар­ мії/. Німці лютують, але не можуть спіймати невловимого Романа Шухевича — націоналіста й будівничого української держави. Те саме сталося з приходом до Львова нової хвилі російської окупації. Боль-

Сьогодні з перспективи 66 літ розглядаємо Акт Державности, про­ голошений IV Універсалом і стверджуємо, що понад півстоліття боротьби за державність зміцнило в нас державницькі зусилля і об’єд­ нало нас усіх довкола ідеї IV Універсалу, доказом чого є останній IV-ий Світовий Конґрес Вільних Українців, який не тільки підкреслив ціль існування СКВУ, але й засудив усі намагання дискредитувати визвольну боротьбу українського народу і її героїчних борців. Це пози­ тивне явище в нашій спільноті є черговим закликом (окрім Конґресів Визвольного Фронту і СУМ-у), щоб посилити нашу віру в світле майбутнє українського народу та всіми доступними нам способами помогти при­ скорити втрачену державність для повної реалізації невичерпного потенціялу української Нації.

45

шевики скаженіють і втрачають багато місяців, років та зусилля і людей, щоб попасти на слід легендарного Командира УПА. Доходить до того, що московські війська змушені укладати військові договори з други­ ми комуністичними державами, і силами, що сягали часом понад кілька десять тисяч вояків, при помочі бронепоїздів, гарматних возів, прочісували ліси, але не були в стані зловити Провідника повстанської війни і тим обезголовити визвольну боротьбу українського народу. Його матір Наталку большевицькі верховоди поставили під нагляд а вже 1944-го року, коли йому, Юрієві, заледве сповнилося 11 років, висилають на Сибір його матір, а його самого з сестрою Оксаною висилають до притулку бездомних. Тут намагаються його перетворити на яничара та зрадника свого Батька і його життєвих ідеалів. Він переносить постійні цькування. Його таврують,яксина»вороганарсду« — і його юнацька душа бунтується. Югай втікає з дому безпритульних, але большевики його переловлюють і 1948-го року, коли йому сповнилося тільки 15 років життя, засуджують, не дивлячись на його молодий вік: виміром десяти років ув’язнення до горезвісної Владимирської тюрми, тільки за те, що він був сином Провідника, що боровся за кращу долю свого народу. Два роки пізніше в 1950-му році КГЬ привозить його під охороною до Львова, де йому дають пізнавати вбитого Батька, який загинув героїчною смертю в селі Білогорща. Після десятирічного засуду — весною 1956-го року, 24-літнього Юрія звільнено з тюрми. Із реченця присудженого йому він відсидів 8 років. Причина його звільнення полягала в тому, що, мовляв, його засудже­ но як малолітнього. Все ж таки осінню того ж року генерал прокурор Руденко — ненависник українського націоналізму — наказав поновно арештувати Юрія, аргументуючи свій крок тим, що Юрій занимався »антисовєтською пропагандою та агітацією" серед в'язнів Владимир­ ської тюрми. Докази проти Юрія для замкненого суду були сфабрико­ вані двома сексотами КҐБ. ї м обіцяно легші виміри кари за поповнені злочини, але помимо того, що ці обвинувачення були білими нитками шиті, суд їх прийняв, і на їх підставі засудив Юрія на поновний жор­ стокий вирок десяти років позбавлення волі в таборах примусової праці. Після відбуття суду і виголошення присуду приступив до Юрія ви­ сокий старшина КҐБ — Климентій Гальський і обіцяв йому злегшення присуду, під умовою, що Юрій засудить діяльність свого батька, а тим самим і Організації Українських Націоналістів. Юрій відмовився від цього підлого кроку і був засланий до кон­ центраційного табору в Мордовській ССР. У 1967-ому році пише гострого листа до Президії Верховного Совету, протестуючи проти нелюдського заслання і передбігаючи дальші кроки КҐБ та осуджуючи їхню жорстоку політику з ув’язненими. У вересні 1968-го року, після відбуття злочинного засуду, переїжджає Юрій до міста Нальчик на Кавназі. На рідні землі йому заборонили повертати. В Нальчику Юрій знаходить працю і продовжує поглиблення освіти. Одружується з Ва­ лентиною Троценко. В недовзі народжується в нього син Роман та донька Ірина. Під час 1970-71-го року представники КҐБ постійно відвідували Юрія, в тому частим »гостем« був майор КҐБ Литвин. Синові славного ґенера-

46

Роман і Ірина Троценно-Шухевич

ла знову запропонували засудити життєвий шлях батька, обіцяючи йому в заміну за цей юдиний крок — вступ до університету. Влітку 1971-го року Юрій зробив 2 спроби вступити до універси­ тету. Під час вступних іспитів йому поставлено незадовільну оцінку за матеріял, який Юрій знав докладно, можливо навіть краще від фахів­ ця-екзаменатора. Подія з іспитами стала для Юрія предвісником но­ вої небезпеки. Сімдесятого року підписав заяву в обороні Валентина Мороза, подія, яка не пройшла непоміченою для каґебістів. Ш остого грудня 1971-го року в Юрія зроблено обшук. Каґебісти знайшли в Юрія учнівський зошит, який виповнили чернетковим записом «Роздуми вго­ лос* /7 сторінок/, самвидавчу збірку поета Миколи Холодного /в той час переслідуваного/, забрали в Юрка сторінки з видаваної в Польщі книги про події в Україні в 40-их і 50-их роках. Вилучені матеріяли стали підставою для нової справи. На Юрія зроблено тиск — шанта­ жуючи його вже не лише ім’ям батька, але й долею дітей. У 1972-ому році після низки провокативних акцій щодо Юрія та його дружини Верховний Суд Кабардино-Балкарії засудив його на 9 років тюремного ув’язнення та 5 років заслання. А далі Юрія скеру­ вали на етап, який привіз його до горезвісної Потьми. /Це в Мор­ довії відомий пересильний пункт для всіх в’язнів/. Тримали його і в пересильній тюрмі довше, ніж тримають там звичайно. А тоді зверну­ ли назад і засудили ще раз, бо в його одягу знайшли шматинку, на якій напіврозбірливо написано якийсь текст. Відомо, що слідчі цей текст оцінили як антисовєтський, а значить матеріял знайдено для до­ даткового обвинувачення. За цим новим матеріялом йому додано один рік концентраційного табору і 5 років заслання. Юрій поводився на суді як герой. Суддя Юрія був пізніше дискваліфікований за амораль­ ні вчинки в минулому. Відомо також, що як колись, Юрія знову при­ возили в Україну, щоб зламати його волю.

47

Син Юрія Роман виявляє надзвичайну математичну обдарованість. Хлопчикові було два роки як забрали батька. У 8 років він вперше побачив під час побачення свого батька. Зустріч з батьком глибоко вразила дитину. Юрій хворіє на виразку шлунку. Працює і бере участь у протести их акціях в’язнів. В середовищі в’язнів здобув авторитет і любов. Юрій пережив цей по-азіятському жорстокий вирок — та за свого життя пробув 35 ронів у в’язницях, концтаборах і засланнях за вір­ ність свому народові і батькові, від якого не може як син відмови­ тися, а тим самим і від ідей, які ожитворяли його життя. Цей дух Чупринки живе в душі Юрія — і цього не може простити йому большевицька Москва. Останні інформації з України дуже тривожні. Юрій Шухевич фізично хворий, а знущання над його родиною далі продовжуються. Уривки із листа, написаного Мамою Юрія, дня 25-го березня 1982 року. »... Я відвідала свого сина, із своєю дочкою... По операції, /експеримент КҐБ / він зовсім осліп. Він цілковитий інвалід... Як більш немічна людина може бути? Жорстока доля його спіткала, і нас... Вони його привели до нас... Я його обняла: його груди нагадали мені драбину — кости шкіра: було болючо на нього дивитися, а ще тяжче говорити. Я ніколи не плакала ці останні ЗО літ — аж до тепер. Совєтська система вико­ нала своє завдання". Тому українській спільноті невільно якраз тепер зупинити кампанію в обороні Юрія Шухевича і його родини і треба зробити максимальні заходи для його звільнення.

Л И СТЮ . ШУХЕВИЧА-БЕРЕЗИНСЬКОГО ДО ГОЛОВИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УРСР У вересні 1963 року мене етапували з мордовських таборів, де я був у в ’язнений, до Києва, в тюрму Комітету Держ авної Безпеки при Р М УРСР. Про причину переведення мене у слідчу тюрму м ені ніхто не ого­ лосив нічого. І лише з того, що мене час від часу працівники К Ґ Б водили в театри, музеї, на підприємства м .. Києва, а також во­ зили до Запоріжжя, Каховки, Херсону, Канева, я м іг догадуватися про справжні причини і вимоги, які мені поставлять. Ц е дійсно трапилось у червні 1964 року, коли працівники К Ґ Б полк. Калаш, капітани Литвин та Маркатаненко поставили ви­ могу, щоб я написав якусь річ, яка могла б бути опублікована в совєтській пресі і з якої виходило б, що я пориваю з націоналістич­ ними поглядами. На моє питання, чи це повинна бути відмова від якої б то не було антисовєтської діяльности в майбутньому, мені відповіли, що цього замало. Я повинен написати річ, у якій би осуд націоналізму був взагалі, осудження діяльности ОУН, факти, що компромітують українських націоналісте, а також осудив би діяль­ ність свого батька, Шухевича Романа, який у 1944-50 pp. очолював підпільний рух на Україні.

Після моєї відмови написати /або виступити по радіо з заявою того ж зм іст у/ щось подібне, м ені запропонували описати хоча б свою подорож по Україні, з тим, що її можна було вмістити в пресі. Коли ж я відмовився і від цієї пропозиції, то полковник Калаїи заявив, що я повинен це зробити, а К Ґ Б порушить клопотання про моє помилування. Оскільки я не вважаю себе винним, то я не м іг написати такої просьби, що й заявив, виклавши свої мотиви у письмовій формі. Вони слідуючі: 1. Ще в 1956 році генеральний Прокурор опротестував рішення Володимирського суду про моє звільнення, як арештованого неповно­ літнім на основі указу від 2 4 .4 .1 9 5 4 року, мотивуючи це тим, що я нібито робив спроби пов’язатися із Закордонними Центрами ОУН /зовсім бездоказово/ та що м ій батько був керівником під­ пілля О У Н /чого не можу заперечити/.

2. 21 серпня 1958 року в день, коли я м ав звільнятись після Ю-річного у в ’язнення, на основі рішення ОСО при М Г Б С Р С Р мені вручили новий ордер на арешт, мотивований абсолютно фальшивим звинуваченням в антисовєтській агіт ації серед в ’язнів Володимирської тюрми.

3. Звинувачення грунтувалось на вигаданих свідченнях двох аген­ тів К ҐБ , кримінальних злочинців, підготовлених спеціяльно cm. лей­ тенантом Гальським /тепер м ай ор/ для зізнань, за що їм були обіцяні різні пільги /я к і вони і згодом от римали/.

4. Вищезгадані свідки /Бурков і Фомченко/ давали фальшиві свід­ чення, кожне з яких суперечило, а навіть зовсім перекреслювало по­ переднє. Але все це не було враховане ні слідчим, ні прокурором 5. Мені поставили за вину /один з головних пунктів/ те, що я цікавився подробицями смерти мого батька Романа Шухевича, який загинув 5-го березня 1950 року в селі Білогорща під Львовом.

6. П ід час арешту 21 серпня 1958 року у мене вилучили декілька віршів Ольги Ільків. Вірш і виключно ліричні. Але вони були долучені до справи та поставлені мені за вину на тій основі, що Ільків Ольга була засуджена за приналежність до О У Н і нелегальну ді­ яльність, а також тому, що вони колись були опубліковані в під­ пільних виданнях, про що мені стало відомо лише під час слідства.

7. Літературна експертиза /експерти Лесин і Козачук/, проведе­ на не лише незадовільно, але надзвичайно несумлінно, кваліфікувала знайдені і вилучені речі в мене вірші як націоналістичні, що не від­ повідає дійсності.

8. Не дивлячись на те, що »злочин« був скоєний у Володимирі на К лязм і /Р Р Ф С Р /, а значить, згідно з існуючим законодавством по-

49

винен був розглядатись Володимирським обласним судом, мене ета­ пували у львівську в ’язницю К ҐБ , де закінчувалося слідство і де мене судив львівський обласний суд.

9. Хоча органи К Ґ Б усі свої заходи прикривають розмовами про інтереси народу, але процес м ій 1 грудня 1958 року відбувся при закритих дверях, всупереч існуючим законам і що свідчить, що мене ховали від народу, боючись розголосу непривабливих махінацій львів­ ського К ҐБ .

10. Під час розгляду справи суд зовсім не ставив собі за мету всесторонньо розібратись у всіх подробицях, а лише виконати волю К Ґ Б — засудити мене за всяку ціну.

11. Адвокат /С м ирнова/ познайомився зі справою лише перед самим засіданням суду. Розуміючи, що тут нічого розраховувати на якийсь об’єктивний захист, я відмвився від адвоката, але суд не звернув уваги на моє прохання самому вести свій захист, бажаючи тим самим прикрити усі порушення юридичних норм зі свого боку.

12. Експерти судової літературної експертизи у своїх питаннях дуже часто дозволяли собі виходити за меж і компетенції, визначеної законом, задавали провокаційні питання /з дозволу судді/, які тор­ калися більше м оїх поглядів, ніж матеріялів справи.

13. На судовому слідстві були заслухані лише свідки оскарження /Фомченко і Бурков/, в той час як суд вважав не потрібним вислухати свідчення 12 інших свідків, які могли б спростувати свідчення Буркова і Фомченка.

14. Боячись, що навіть при закритому судовому зізнанні я можу своїми запитаннями розкрити облудність зізнань свідків оскарження, мені не дозволяли ставити питання, які могли б їх демаскувати як агентів К ҐБ , які давали зізнання згідно із вказівками, отриманими від Ґальського.

15. Хоч із першого погляду було ясно, що свідки підставні, що зізнання їх фальшиві, суд визнав, що лише ш можна довіряти, не бажаючи приймати інших пояснень і зізнань, заявляючи, що це його право віддавати перевагу тим чи іншим свідченням, як таким, що заслуговують на довіру.

16. Коли ж ці свідки виявились не спроможними вив’язатись з поставлених перед ними завдань —логічно доказати мою вину, члени суду та прокурор прийшли їм на допомогу і прямо підказували те, що вони повинні відповідати. Особливо старався в цьому напрямку Прокурор Колясніков, який підтримував звинувачення.

17. Члени суду і прокурор більше цікавилися моїми переконаннями, мов би вони були карні, ніж деталями справи, і постійно наголо­ шували на них і на тому, чий я син.

50

В результаті подібних порушень, згідно з бажаннями К ҐБ , я отримав 1 0 років у в ’язнення. Хоч про причини засуду я здогадувався раніше, але незадовго мені довелось переконатись, що м о ї здогади мають під собою ґрунт. Так, ще під час попереднього слідства слідчий Виноградов заявив мені, що слідство — це лише вступ, а потім мені доведеться ще Ьуже багато розмовляти з представниками органів безпеки. Його слова збулися негайно після винесення судом вироку. З а кілька тижнів мене викликав cm. лейтенант Гальський і в розмові визнав, безумовно, що вирок винесений на підставі фальшивих зізнань свідків, безпідставний, але /наводжу його слова/ ... »з вашими переконаннями з вашими поглядами ми не можемо випускати вас на волю...« Я повинен був дати докази своєї льояльности у вигляді прес-конферен­ ції, статті, брошури чи виступу по радіо, у яких мав осудити ОУН, свого батька і т. ін. »Якщо б ми були певні, що ви будете розмовляти з нами на подібну тему, то нам не довелося б вдаватися до таких методів, як арешт і суд«, — сказав на закінчення Гальський. Мені стало зрозумілим, що суд наді мною інспірований К Ґ Б з метою шантажу, щоб добитись від мене потрібного виступу, і не має нічого спільного з справедливістю. З а подібний вчинок мені був обі­ цяний перегляд м оєї справи і звільнення з в ’язниці. Коли ж я від­ мовився, то мене відіслали в політичні табори у Мордовії. Все це у письмовій формі було викладено полковникові Калаису — і зробило неможливою дальшу бесіду на подібні теми. Але і після цього К Ґ Б не полишило мене у спокої, бо вже за рік, у липні 1965 року, мене в таборі викликав місцевий уповноважений КҐБ капітан Круть і заявив, що я повинен написати прохання про помилування на ім ’я Президії Верховної Ради УРСР. Таке про­ хання я відмовився писати і лише дав згоду написати коротку заяву, у якій пояснив, що я суджений безвинно і усі м о ї звертання до судово-прокураторних органів не дали ніяких результатів, тому я звер­ таюся до Президії Верховної Ради. Ц е не задовольнило К Ґ Б і від мене в категоричній формі капітан Круть став вимагати прохання про помилування, яке я відмовився писати. Тоді він заявив, що адміністра­ ція сама подасть таке прохання. Я к потім вияснилось, ніякого прохання не було, на мою заяву теж не прийшло ніякої відповіді. З цього я зрозумів, що вона на­ віть не була відіслана до Президії. І вся ця комедія була потрібна лише для того, щоб у моїй справі лежала подібна заява. Адже цим К ҐБ знімало зі себе відповідальність, бо прохання про помилування рівнозначне визнанню вини. А моя »справа« вже надто шита білими нитками, що підтвердив уповноважений К Ґ Б капітан Литвин, який сказав, що вина Львівського К Ґ Б полягає в тому, що воно не зуміло як слід підготувати справу.

51

Отже, їх обурює не явна несправедливість, порушення законності, а невміння вдало зфабрикувати потрібні докази. Тому це невміння треба замаскувати проханням про помилування, яке повинно затерти всі сліди прямого порушення законів, злочину. З і своїх 34 років життя я вже 19 літ знаходжуся в ув’язненні. Перші 10 років я сидів у тюрмі на основі рішення Особливої Н а ­ ради при М Г Б СРСР. І хоча на X X з ’їзді К П РС, ОСО при М Г Б було визнане незаконним органом, але його рішення не втратили закон­ ної сили і багато людей, в тому числі і я, продовжували сидіти, а деякі сидять і досі. Наступні десять років я отримав по прямій вказівці К ҐБ , на основі доказів, фабрикованих ним же. Продовжують переслідувати мою матір — Шухевич-Березинську Наталію. І все це при голосних декляраціях про справедливість, законність і т. ін. Ні, я вже давно перестав вірити у декляровану законність і справедливість, яких ще не бачив ніколи втіленими у дійсні вчинки. Тому я звертаюся до вас тепер, коли мені лишилося всього один рік до закінчення другого терміну перебування в у в ’язненні не тому, що я маю якісь ілюзії відносно вас, що я сподіваюся, що ви спосібні втрутитись і відновити потоптану справедливість. Н і! Я звертаюся до вас тому, що, можливо, за кілька місяців від­ носно мене був скоєний новий злочин — знову почнуть фабрикувати якусь справу, щоб засудити мене втретє. А коли ні, то ніхто не може гарантувати мені, що за кілька місяців я не буду вбитий з-за рогу найманими вбивцями, як сталося з багатьма політичними в ’язнями після їх звільнення. Хочу назвати хоча б Литвина, Варцаб’ют, Бергса, Мельнікаса та ін. Чи загадково помру. Або може статись і таке, що буде поновлений масовий злочин відносно всіх політичних в ’язнів у М ордовії /для чого вже все під­ готовлене/ — буде всіх фізично знищено, а потім будуть знищені ви­ конавці цього злочину. Ц е мене й змусило звернутися до вас, щоб ви знали про подібні речі і потім, у майбутньому, не могли говорити, що ви не поін­ формовані відповідно, що все це робилось без вашого відома і ви не несете ніякої відповідальності за подібні вчинки К ҐБ . Мордовія — Озерний, 1 липня 1967 року Ю р ко Шухевич-Березинський

52

НЕВИДИМІ РУКИ / У 35-ліття смерти полковника Олекса Гасина-Лицаря — шефа Генерального Штабу У П А / 31-го січня 1949 року в пополудневих годинах в околиці Головної Пошти уЛьвові загинув героїчною смертю полк. Олекса Гасин-Лицар — шеф Ген Штабу УПА. Відстрілювався до останньої кулі, а останню лишив собі, щоби живим не потрапити в руки озвірілого КҐБ. Так відійшла у засвіти унікальна людина, яких нам Боже Прови­ діння посилає в тяжкі переломові часи нашої історії. Самопосвята і жертвенність особистого життя для великої ідеї — визволення своєї Батьківщини, служать прикладом для прийдешніх поколінь. Як вдячний народ оцінює цю жертву, нехай послужить найновіша вістка з Рідних Земель про увіковічнення пам'яти полк. Оленси Гасина і його жертвенної родини. Мама Олекси померла в 1922 році і на її могилі був дубовий хрест. У 1982 році зник дубовий хрест і на її могилі з'явився величний ґранітний /чорний ґраніт/, зі золотими великими написами, пам'ятник мистецького виконання. З однієї сторони написи про батьків: »Тут спочиває Іван Гасин, Катерина Гасин«. З другої сторони — імена синів: »Тут спочиває: Олекса Гасин, Осип Гасин, Григорій Гасин, Юрій Гасин. Вічная їм пам’ять!« Іван Гасин мав чотирьох синів і одну доньку Марію. В часі війни на Закарпатській Україні загинув син Григорій /Мацько/ коло села Волове, в перестрілці з польськими прикордонниками. Олекса в той час був за кордоном на військовім вишколі ОУН. З приходом большевиків були заарештовані і вивезені на Сибір батько Іван, син Осип і доня Марія з чоловіком, де й загинули, — повернулася тільки Марія. Син Юрій не потрапив на Сибір, бо не дався москалям у руки. Він загинув як старшина УПА, закиданий Гранатами в бункрі, з якого відстрілювався від облягаючих каґебістів. Останній загинув Олекса Гасин-Лицар, як шеф Ген. Штабу славетної УПА. Тепер КҐБ тягає людей і допитує, як це могло статися? Кажуть, що їм відомо, що це зробили »Бандєровци«, але такий коштовний ґранітний масив, тане мистецьке оформлення? — це не місцева робота. А передусім, як могли поставити таку ґранітну брилу без двигунів, без слідів праці і без якого-небудь гомону, що ніхто не зауважив! Кажуть: »Впав із неба!« У могилі є тільки тлінні останки мами, а батько і сини десь у нез­ наних могилах, в безвістях Сибіру і по Україні, яку вони так жерт­ венно боронили. Та вдячний народ зібрав їх дорогі імена і приніс їх до стіп матері на вічну згадну, без огляду на турботи, небезпени і кошти. Чи може загинути нація, якої сини готові нести такі жертви за її існування, жертви найбільшої християнської любови — віддати життя своє *за друзів? Ін ж . Григор Мельник («Національна Трибуна»)

53

НОВЕ ВИДАННЯ Д О М У НАУКИ: »РІЧНИК УКРАЇНОЗНАВСТВА 1983« Старанням Управи Дому Науки видано черговий Річник німецькою мовою за 1983 рік, що є одночасно 20-им числом »Звідомлень« нашої установи (»Міттайлюнґен«), які виходили під цією назвою від 1965 до 1981 року та були перейменовані 1982 року на «Річник Україно­ знавства» Дому Науки, з уваги на поширений об’єм і систематичну появу з видатною кількістю наукових статтей про Україну. Річник Українознавства під цю пору фактично найповажніше джере­ ло інформацій про українознавчі питання й проблеми для всіх тих, передусім німецькомовних установ, інститутів та приватних осіб, котрі зацікавлені в проблематиці Східньої Европи Як і попередніх років, також і цього року ми розсилаємо це нове число до різних біблі­ отек, університетських славістичних інститутів та окремих осіб у 27 країнах світу. Новий Річник містить наукові статті з історії України, з української літературної творчости і мистецтва, а також інформації про українські наукові, конфесійні громадські інституції та рецензії на нові, актуальні видання. Відзначаючи 65-річчя проголошення Української Народньої Республіки, в новому Річнику містимо статтю Л. Винара про дві Ав­ тобіографії Михайла Грушевського, вшановуючи творця УНР у 50-ліття його смерти. Далі містимо такі статті: А. Жуковського про створену 1918 року Українську Академію Наук; Ю. Кульчицького про українську повстанську боротьбу 1918-1924 pp.; статтю В. Носика про голод в Україні 1933 p., Ґ. Штадтмюллера про нове видання В. Кубійовича: «Етнічні групи Південно-західньої України (Галичини) на 1.1.1939 року з етнографічною картою«; студії: Т. Мацькова про Івана Мазепу і Б. Цюцюри про Галицький парлямент. У літературознавчому відділі помі­ щено праці І. Качуровського про український Парнасизм та Я. Сла­ вутича про Василя Стуса. Г. Васькович пише про систему освіти в Україні у першому десятиріччі совєтської окупації. З ділянки українсь­ кого мистецтва поміщено статтю С. Гординського про скульптора і графіка В. Масютина, ілюстровану його мистецькими медалями із зоб­ раженням видатних постатей нашої історії, та статтю В. Янева про творчість українських мистців з приводу кількох мистецьких виставок по різних містах Німеччини. Стаття ілюстрована численними кольоровими репродукціями. До історії Церкви належать статті: о. І. Патрила з нагоди сторіччя реформи ордену Отців Василіян і слово італійського архи­ епископа Л. Ф. Камповілля на святі в Римі, що відбулося у 20-ліття звільнення Патріярха Йосифа з совєтської неволі. Крім того в Річнику поміщено статтю О. Домбровського, у якій відзначається 20-річчя «Українського Історика« в ЗСА, та інші акту­ альні інформації й звідомлення трьох установ Дому Науки (УВУ, НТШ та УТГІ) з діяльности за 1982 рік. Обсяг цього нового Річника має 400 сторінок друку і ми запро­ шуємо ласкаво замовляти його в нас для поширення серед чужинців. Управі Дому Науки дуже залежить на тому, щоб і на майбутнє вида­ вати «Ярбух дер Українекунде® щороку в подібному обсягу. Це, однак, 54

закінчення на стор. 70

Кураторі* Фонду їм. Ліриси Целсамч І Улама Цшмамч-Стеикж

Евген Маланюк В 15-рІччя з дна смерти

Упоралшк О к о п Керч

1983 Філадельфія

В ПАМ’ЯТЬ «ІМПЕРАТОРА ЗАЛІЗНИХ СТРОФ« (до появи збірника з нагоди 15-річчя смерти Є. Маланюка) Перед нами в червоній обгортці книга, а з неї споглядає з застиг­ лим виразом вічности на обличчі — скульптурний портрет Євгена Ма­ ланюка, виконання М. Литвиненка, з автографом Поета. Книга випу­ щена в 15-річчя смерти одного з найбільших українських поетів сучасности, а без сумніву, найбільшого еміграційного поета, фондами куратори ім. Ляриси Целевич і Уляни Целевич-Стецюк при ОЖ ОЧСУ. Упорядкувала її письменниця Оксана Керч-Куліш. Книга представляє собою збірку різнородних матеріялів, які від­ носяться до життя і творчости поета та інформацій від близьких Пое­ тові осіб, літературних критиків і дослідників його творчости. Перша час­ тина збірки зосереджена більше довкола біографічних даних про Є. Маланюка в різних періодах його життя і творчости; друга подає від­ зиви на творчість Поета і її аналізу, а третя частина вклю чіє більш

55

різноманітний матеріял. Тут увійшли деякі вірші Є. Маланюка, перекла­ дені на англійську і французьку мови, присвячені автору вірші та му­ зика на твір Поета «Остання весна: драматичний монолог«, компози­ ції Я. Ласовського, дружні шаржі й карикатури. Завершують книгу бібліографія творчости Поета і зібраний Богданом Романенчуком цін­ ний список статтей про творчість Євгена Маланюка. 119 сторінкова книга збагачує уяву й кольоритну постать у родинному колі, знайомих та у змазі з життям за свою улюблену Елладу-Україну. Читаючи цю книгу, ми зупинилися на деяких моментах в оцінці поета, якими хочемо по­ ділитися з читачами. Збірку відкриває спроба доповнити авторову біографію, яка появи­ лася в «Українській Літературній Газеті" 1957 року — віршами Поета про матір, ріку Синюху, «голоси землі«, діда Василя /з твердою ста­ турою козака/, та батьківщину корифеїв — Херсонщину. Олександер Семененко згадує про життя Поета в юних студент­ ських роках /витяг з книжки «Харків, Харків«/, як про начальника кулеметної сотні, початки поетичної творчости Поета, знайомство з Зоєю Равич, про його першу зустріч серця, уривки з поезії Поета до своєї нареченої /потім дружини/. Слідує спомин про Поета Івана Янишевського в другу річницю його смерти, що старається заступити брак біографічної силюетки автора знаними йому біографічними даними і оцінкою літературної спадщини поета. /Передрук з «Молодої України" — 1970/. Інж. П. Ш ох подає свій спомин про Поета із 1922 рону в таборі інтернованих вояків УНР /Української Народньої Республіки/, коли до Щепюрна, коло Каліша, переведено 5-ту херсонську дивізію, в якій поет служив в ранзі сотника. Тут згадка і про Подєбради, де студі­ ював на інженера-гідротехніка, оформлення політичного світогляду пое­ та і стрічі вже в Нью-Йорку в 50-их роках. Інж П. Ш ох згадує про Маланюка теплими висловами пошани: Поет ніколи не дискутував про Мету свого життя — боротьба за поневолену степову Елладу /Україну/, але ніколи не відмовлявся дискутувати про траси наміченого шляху; боготворив Шевченка, картав Драгоманова за марнування часу і та­ ланту Івана Франка, був непримиримим противником совєтчини. В совєтсьній полові вишукував усе те, що мало іскру Божу. Шанував ряд поетів підсовєтської дійсности, які зуміли серед сірих обставин соцреалістичної халтури втримати свій талант чистим, а душу невгнутою. Професор Дж. Кіршбавм згадує про зустрічі з Є. Маланюком 1934 року. Його в’язала з поетом тісна приязнь. Він, між іншим, глибоко шанував його: «Є. Маланюк був такою рідкісною людиною, яку ви з першого погляду мусите подивляти й шанувати". Поет Леонід Полтава переповідає свої спогади про Поета і про­ водить їх в нількох плянах з пов’язаннями зустрічей з Поетом в різних місцевостях і етапах свого знайомства з ним, від 1943 року почавши. Він згадує часи, коли вони, молоді люди, довідавшись, що Поет пе­ ребуває в Берліні, розшукали його, щоб читати йому їхні твори... Маланюк розчарувався МУР-ом. Полтава переносить нас до нової зустрічі з По­ етом вже в 1960-их ронах. «Зір зосереджений, реакція негайна, вра­ жала точність вислову, часто з гумором". Писав до Вісника ООЧСУ. Л. Полтава згадує спільне читання своїх віршів, навіть раз при свічці.

56

їх в'язала глибока приязнь. Полтаві лишився в пам'яті один вислів Маланюка: «Громадянство все менше читає нашу літературу, — так і знову просплять Україну«. У другій частині збірки ідуть думки, роздумування, аналіза й оцін­ ка творчої спадщини поета. Стаття Донцова — »Поет апокаліптичних літ» — наче епітаф на творчій спадщині Поета. На тлі поезії «згорілої душі і перетлілого серця«, «тихого розпачу і квиління«, «анемічної сатири«, «безсилої мелянхолії", «наївних альковних захоплень«, серед «зманірованого революційного квиління Тичини«, «гістеричного сюсюкання Сосюри«, став Маланюк на повний зріст «тверезим варягом« у цю добу історичних вітрів і злив. Суть його в тому, що хотів потрясти свідо­ містю народу, заразити безумною вірою. Життя поета було підніманням вгору вузькою стежиною, такою самотньою, як сама Унраїна. Богдан Романенчук у статті «Кривавих шляхів Апостол« пише про ріст ліричного чуття Поета, який проміняв стилет на стилос, що часто спливав кров’ю« сердитих слів, звернених до ворога-окупанта. Бойова вдача поета похитнула його і поет «заплив у п’яний синій хміль«... Маланюк доказав своїм стилем і письменством, що можна бути вод­ ночас поетом модерністом і рівночасно патріотом. «Підстави нашої політики« стали його духовою інспірацією — після винниченківської задухи... Маланюк на відміну від інших поетів, включившись у модер­ нізм, не стратив істотного складника поезії — ідеї! Маланюк атакує українське малоросійство, що зумовлене на його думку географічним положенням України та наполегливою і пляновою державною махінацією Москви. Вважав, що Україна належала до куль­ турного кола античної Греції-Еллади, що виявляється в пошані українців до гідности людини, у високорозвиненім чутті моралі та в т. зв. »налокагатії" /сполучення краси і добра, як виховного ідеалу в античній Гре­ ції/. Сам був прихильником «норманської теорії". Україну уявляв собі як прекрасну безголову Ніке, гетеру, степову бранку, і за ці «бого­ хульства" в зображенні України просить в неї вибачення. Ненавидить «ненькоукраїнське народництво". Володимир Біляїв в статті «Про Маланюка" описує думки Поета від 1924 року — отже ріст 27-літнього Поета, його життєву настанову, ви­ бір професії, проскрибовану національну постанову, особу поета, якою мало цікавляться наші катедри українознавства й університети, люби­ теля Шевченка, в нього зброя і перо літописця — криця і камінь!

»Бо вороги не згинуть як роса, раби не зможуть взріти сонця волі. Х ай згине світська еллінська краса на тучнім пропонтійськім суходолі, щоб власний Рим кордоном вперезав І — поруч Лаври — станув Капітолій«. Софія Наумович в статті «Євген Маланюк про сумерк російської імперіялістичної літератури" аналізує вибрані теми з «Книги Спостере­ жень", які є відгуком автора на літературні, культурні і політичні по­ дії нашого часу. В розділі »Россіка« поет сильно критикує велико-руську літературу, гіпертрофно-склерозний процес у державі, в якій панувала

57

«брудна, напів-дикунська орда«, що засвоїла собі від татар завойов­ ницьке хижацтво, ненаситність визиску і катівське вміння проточувати гірші культурні надбання... «Поет дивується з поклонів перед російсь­ кою літературою, навіть перед Гоголем, який скалічив усе багатство української душі і в скаліченому вигляді просовує його в закуток заскорузлотемної московської душі. Гоголь в очах Маланюка — «свідомий малорос« сказати б , батько малоросизму...« Борис Олександрів, заступлений в книзі статтею «Поезія Євгена Маланюка та її відгомін в Унраїні...« Згадною про Маланюка в 30-ому році, ян був ще студентом в Києві, де в якомусь журналі стрінув вірш Сосюри /отже не якого-небудь графомана/ проти Євгена Маланюка. Автора статті Оула вразила тоді сосюрівська »відвага«, бо у цім вірші Сосюра нахвалявся »розпатронити« Маланюка у бою... Це була відпо­ відь Маланюкові на наказ згори нових хоронителів чистоти політичної графоманщини, бо Поет відважився заатакувати Тичину... Якщо шукати за домінантами в темах Маланюка, то в десяти збір­ ках Поета та в «Книгах Спостереження" ними є почуття розлуки з його степовою Елладою, про яку він марить на пісках «емігрантських Сагар«. Мотив невтішної туги Поета пов’язаний з мотивом Українибранки, для якої в нього в душі боряться суперечні чуття ненависти й покори. Ці мотиви появляються в нього в 1920 році і розроблені глибше в 20-30-их роках. Від 1939 року /«Перстень Полікрата«/ ці мотиви стають менше від­ чутні, а частіше виступає мотив героїчного минулого. »Влада« в 1951 році вже показує його більше як мрійника. Але знов прокидається в ньому поет-вояк, якому сяє «незгасна й незмінна Батьківщина, спа­ лахуючи фоєрверками нових віршів«. У роках 1939-1941 приходить у поета «злегка мелянхолійна врівно­ важеність поета філософа«. У його праці з'являється більше персональ­ них ноток... Більшість віршів Маланюка т. зв. американського періоду характеризує нотка ностальгії — людяної, теплої... У вірші «Серпень" /1 9 5 1 / поет віддзеркалив велику майстерність, фільософічну рефлектив­ ність, сковородинську мудрість. Щ е перед смертю уважно слідив за пле­ ядою шестидесятників, в яких вбачав доказ незнищимого українського духа... Орест Т. Павлів проаналізував деякі аспекти націоналістичного сві­ тогляду Євгена Маланюка. Автор розпочинає свою аналізу думкою К. Біди «Якщоб українська еміграція після Першої Світової війни не видала нікого, окрім Маланюка, то вже сама творчість цього Поета, есеїста і історіографа виправдала б існування всієї української е м іг­ рації між двома світовими війнами«. Павлів підкреслює вартість Поета, як метра лицарської вільної думки, Шевченковий динамізм у Маланюка, палку інвективу, святе обурення, лицарську відвагу, аристократизм духа, простолінійність думки та ясність національно-політичної нснцепції. Творчість Маланюка, наче катарзіс для людського сумління, для морального очищення. Його пісня зроджена з програної нашої визвольної бороть­ би та з власного болю. «Його вірш став салютом майбутній перемозі«. Поет хотів шляхом болю відродити свою Націю і довести її до проз­ ріння. Та помимо всього не можна зачислити поета до категорії

утилітаристів. Старі зруйновані підґрунтя святинь ставали в нього ося­ яними святинями. Високі слова теплого признання і висока оцінка моральних вартостей поета зливаються з поетичним образом Сте­ пової Еллади, для якої автор шукав довести потребу націотворчих вимог« — римського залізного закону, символу Капітолію, короткого римського і двосічного варязького меча. Третя частина матеріялів про Маланюка розпочинається короткою статтею А. Ласовського про «проблему стилю в музичному трактуван­ ню поезій Євгена Маланюка«. Слідує вірш »Арс Поетіка« Маланюка та переклади віршів поета Ольги Репетило французькою та Тетяни Шевчук англійською мовами, дружні шаржі та карикатури, веселі вірші Порфірія Горотака, Лева Яцкевича, Теодора Курпіти... Коротка бібліографія твор­ чости Поета — видані збірки та есеї, як і короткий покажчик статтей про творчість Поета закінчують цю багату збірку матеріялів про Поета — імператора залізних строф, поета шовкової сталі... Враження від книжки дивне. Несподіване відкриття глибини його творів та поглиблене спринимання особовости Маланюка, ідеологічне унапрямлення його творчости та ієрархії вартостей, підносять оцінку поета з перпективи часу на вищий стрижень. Духовість поета, вартість якого ми не схоплювали за Гімназійною лавкою, або, читаючи його в довільній хвилині — стає перед нами свіжою принадою до переоцінки Поета в світлі прочитаних статтей. Письменниці Оксані Керч за нелег­ кий труд належиться наша подяка, а всім звеличникам Поета бажаємо приємної насолоди в читанні книжки. Куратори Фонду ім. Ляриси Цепевич і Уляни Целевич-Стецюк при ОЖ ОЧСУ — наше признання. О. Рожна

Могила сл. п. Євгена М аланю ка з масною у Бавнд Брун, (Н. Д ж .)

59

ЄВГЕН МАЛАНЮ К - »ІМПЕРАТОР ЗА Л ІЗН И Х СТРОФ«

МОЛИТВА Уродило руту, руту Волі нашої отруту. Т. Шевченко

Вчини мене бичем Твоїм, Ударом, вистрілом, набоєм, Щоб залишивсь хоч чорний дим Над неповторною добою. Хай безсоромні очі їсть Тих, що живуть без сліз і чести, Хто скинув і любов, і злість, Бо не під силу було нести. Хто все зідхав — заснуть, втекти, Сховатись за Мазепу й Крути, Коли грозою йшли роки Над полем рути і отрути Твоїм бичем мене вчини, Щоб басаманувати душі, Щоб захитать і знову зрушить Смертельний чар дичавини!

ДОСВІД Здається, все забув. А потай На самоті, йдучи до сну, Ще пам ’ять, як дружина Лої Звертає зір в минувшину І все вишукує. І руки У порожнечу простяга, Але солодкої ошуки — Охляла — не дає снага. Ц е молодість, підвладна чара. Вбачала ненависть і мсту, Д е справді діють: чин і кара, Закон ydajiy й зір в мету.

60

ЄВГЕН МАЛАНЮ К - »ІМПЕРАТОР ЗАЛ ІЗН И Х СТРОФ

»БАЛЛЯДА ПРО ВАСИ ЛЯ ТЮТЮННИКА« — Ходом руш! — І рівний наступ крила розгорта — Загартованих безсмертям знов веде мета, Здовж окропленого кров’ю знаного шляху, Д е стрічали чорну осінь і зиму лиху. Шепетівка щулить вухо, Ж меринка гуде. То устав Василь Тютюнник і полки веде.

25 ТРАВНЯ 1926 РОКУ (На смерть Симона Петлюри) Ще мить тому — весна і цвіт, Чужинний м ай в співучім сонці, ... І вже щось чорне криє світ — І д е ж ви, друзі, оборонці? Наївний рух крилатих рук, Н і! Свисту куль не заперечить. І тіло падає на брук, І ось тріпочуть груди й плечі І очі гасить смертна мла Сім хижих куль влучили в тіло: Знялись над мертвим тілом крила, І дійсність легко попливла, Якмарний, як минулий вияв, — Бо за повіками тремтів Співучий степ, пшеничний спів, Полтава, прапори і Київ.

ЄВГЕН М А Л А Н Ю К - *ІМ ПЕРАТОР З А Л ІЗ Н И Х СТРОФ«

БАТЬКІВЩИНІ Я к до Тебе протоптати тропи? В сивій м л і спостерегти мету? Чи пропалить синій жар Европи А з ії проказу золоту? Ось мовчиш, незбагнена, незнана, Мов прозорий жовтень, нежива — Що ж Тобі прокляття чи осанна? Мертві звуки, неживі слова. Рівний простір в язвах позолоти Залягає площиною піль, Тільки часом — Твій єдиний ґотик Повстають жертовники топіль, Перетявши безнадійний позем, Вносячи мірило у безкрай, Що завжди беззахисний на грози Сумно м ріє про майбутній рай.

НА КОЖ Н ІЙ СТРАТІ Відроджуюсь по кожній страті Свідомістю, що дні оці Sub specie aeternitatis

Зіллють початки і кінці. Розтерзані хірургом речі, Одвертий механізм часу — Все ясно, і шкода перечить, Чи марно проклинать красу. Вж е знаєм, що було і буде, П ’ємо прозорий яд знаття, Що все тваринніш будуть люди. Що все рослинніше — життя. Та мудра сліпота стихії Проріже путь під рокот гроз, І Божий дух ентелехії Просяє космосом хаос.

62

ЄВГЕН М А Л А Н Ю К -

ІМ П Е Р А Т О Р ЗА Л ІЗН И Х СТРОФ«

Навіть снитись мені не хочеш, Мовчазна, недобра така... Тільки б глянули сині очі, Доторкнулась смаглява рука — І весна ця, холодна і сонна, І над парком зелений дим Задзвеніли б блакитним дзвоном, Заструмили б теплом золотим. І усе б повернулось: минуле, Біла июса, тонкий молодик — Що в глухому залізному гулі Потонули тепер навік.

БЕРЕЗЕНЬ Ось іде Шепчучи: засни, Білий день Чорної весни.

Дощ і той Капає слізьми. Самото, Одури й візьми.

Занімій, З в ’ялена рука: Сум німий, Провесна гірка.

Без пісень Кинь у зимні сни, В білий день Чорної весни. К А М І Н Ь

Поглянь на камінь. Він мовчить Мовчанням мудрости і віри. Х ай світ гримить, дзвенять мечі, Шаліє кров, вирують вири — Та він, холодний і нагий — На перехресті. М чаться авта. Минає звільна крок ноги. Минає все. Лиш він, як правда Найбезумовніша застиг з незримим виразом погорди, І той камінний сміх Не бачать перехожі орди.

63

ЄВГЕН М АЛ А Н Ю К - ІМ П Е Р А Т О Р З А Л ІЗ Н И Х СТРОФ

СОБОР Вірности аж до крови дав нам примір святий Юрій Побідоносець. Митрополит Андрей

Внизу біда яриться злом, Торгуються глупота й зрада, Вгорі ж побідний Юр списом Простромлює в ’юнкого гада. І гад конає і сичить, І на той сик його безсилий Нечиста сила верещить Розлючена нечиста сила. І знов чаїться до часу І знов майструє маски й назви, Щоб сяйвну затінить красу И стигматами розквітлі язви. Дарма. Над тишею склепінь, Д е вічність Божа тайно спіє, Росте нестримно в височінь Пащероносний брат Софії. Він стереже нагорний храм, Ковчег невпинної обнови, Твердиню вірности вікам, Твердиню вірности до крови. І ось над суєтою днів, Д е марна колоточ ловитви, Горить любови ярий гнів, І хрест меча, і меч молитви. І в смуті лютої пори, І в гострих блискавицях бурі Над містом тьмяним, угорі, Панує Переможець Юрій.

П І Д С У М о к П овік весна і хміль, і слава, Та синє сяйво вишини — Так вималювала уява Сей світ твердий, сей світ страшний. Л іт а злітають пелюстками, Чоло проорюють роки, Та бачу тільки крицю й камінь І »на у згір ’ях вітряки«. Нічого вже не залишилось, А н і уяв, ані марінь. — А ле недаром серце билось І очі вічно пили синь. А ле недаром, о, недаром Я креслив літери цих літ: М ій жар спахне колись ударом, І в дійсність обернеться міт . М ій ярий крик, м ій біль тужавий, Випалюючи рж у і гріх, Ввійде у складники держави, Я к криця й камінь слів моїх.

Аскольд*

ЗА

ҐРАТАМИ

/Із переживань українського революціонера/ II

ЧАСТИНА (4)

(закінчення)

»Мученики, неповинно потерпівиїі, кричать до нас з гробів свах, вимагають помсти за їх кров і кличуть нас на оборону самих себе й своєї Бать­ ківщини* Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИМ (Передрук з »Українського Слова« 7938р.) /»Історія Русов«/ І ще одна язва в неліях. При вході в тюрму не було ніяких, бодай примітивних оглядин для провірки, чи не входять до келії заразливо недужі. Звичайно різні злодії й шумовиння венерично хворі, не признаваючися до цього жили зі здоровими. Не раз завважували в'язні недугу й зголошували стражникам, але — безуспішно. Мені доводилося з адмі­ ністрацією говорити про це й даремно. Жахливо нестерпне життя є в такій келії, коли ви свідомі, що між вами є венерично хворий. На кожному кроці лякаєтеся інфекції, ховаєте свої менажки, омиваєте, як тільки можете, його, але все ж залишається спільний »кібель«; і врешті це вповні вичерпує вас нервово. І для створення окремих келій для венерично хворих треба було боротьби й це ми також вибороли... А мораль пережиття самітнього політичного в'язня між злодіями, скритовбивниками, альфонсами, гомосексуалістами, грабіжниками, обманцями, предмет розмови яких обертається день в день довкола їх пригод і сексуальних збочень. Нераз огортала людину така огида й відраза до оточення, що за хвилину самотности дав би не'знати що; тоді інколи карцер чи темниця були... моральним відпочинком. Тому й така запекла була в нас боротьба за політичні келії, бодай для засуд­ жених друзів, щоб, роками перебуваючи в тюрмі, не потребували пе­ реживати цього вічно морального упокорення. По затяжній боротьбі, після поліційних масакр, це й удалося нам здобути для більшої частини засуджен их. *

★

Після спровокування жидівсько-комуністичними вожаками вуличних авантюр, сотні люмпенпролетаріяту прийшло до тюрми. Цей пролетаріят не мав нічого спільного з робітництвом, а була це звичайна батярня, яка жирує й краде чуже майно. Особливо почали агітувати проти нас комуністи серед посполитих тоді, коли на приказ Проводу УНПВ друзі в усіх келіях відмовилися складати протести проти «кривавого терору бур­ жуазії®, до яких закликали комунари. Ця частина українського робіт­ ництва, яка дісталася теж до тюрми, по зусильній нашій агітації, при­ хилилася на наш бік. Коли я випадково йшов на побачення з ріднею, у цій самій тюрмі мав побачення також голова чи член страйкового комітету будівель*

П севдо т еперіш нього Г о ло ви П роводу О У Н Я р о сл а в а С т ец ьк а

с с

них робітників, українець, зльокавтований урядовець. Я ждав уже на розправу, отже мав побачення в так зв. коритарні крізь ґрати й ре­ шітку в стіні, віддалену бар’єром на віддалі 1- метра. Нас в’язнів було більше. Було й кілька комунарів-жидів і поляків, які того українця ок­ ружили. Почувши моє прізвище при викликуванні стражником, він диск­ ретно наблизився до мене й почав виправдовуватися, що він попав між комуністів і заявив мені, що він стоїть до наших вказівок, лише треба, щоб ми практично боролися за робітничу проблему, бо робіт­ ники, як і він, симпатизують із нами, але мусять боротися нині також за хліб, а тут марксисти їх баламутять і вхопили у професійних союзах провід. Усе це він сказав душком, бо нас розділили, а й комуністи підбігали, наслуховуючи. Про правдивість його слів я міг безчисленні рази переконатись, коли сидів із збаламученими львівськими робітниками, й, на диво, дуже легко вони знаходили правдиву путь. Комунарі казилися. Я пригадую ще сьогодні з зворушенням момент, коли один нужденний вуличний продавець краваток, заарештований за »комунізм«, довідавшися, що в келії є українсьні націоналісти, відкинув пропозицію комунарів жити з ними в так зв. господарській комуні, хоч вони мали повні полиці хар­ чів і тютюну. Я приступив до нього й спитав його, чи він комуніст. Він усміхнувся й відповів: »Я українець. Моя жінка полька. Маємо дів­ чину. Вона хоче хрестити в костелі, а я — в церкві. Дитина вже дру­ гий рік нехрещена. Бо я до костела не піду, але таки як вийду, навіть, як жінка мене покине, охрещу в церкві. Я не є комуніст, я вірю в Бога й Унраїну, я хочу мати тільки працю і хліб. І хоч ви мене тютюном не потрактуєте, бо не курите і полиць повних не маєте, то я буду з вами, а від комуни не хочу.« Це зрештою невідірваний факт. У нас спільне життя виявлялося в тому, що кожен із друзів, який що-небудь діставав із світу, давав до спільного вживання всіх по рівній частині. Таким робом кожен без огляду на те, чи одержав якусь допомогу зі світу, від рідні, чи ні, — мав те, що всі. Однак із нами міг жити спільно тільки націоналіст, український політв’язень. Ніякий поспо­ литий не міг жити в спільноті з націоналістами. Ми обділювали, коли мали чим і посполитих тих, що не мали, але поза нашою спільнотою. Значить, коли б він одержав пакунок, не міг він дати до нашого вжитку, бо ми не приймали. Комунарі, навпаки, жили в господарській комуні часто з усякою голотою. Ця наша засада спочатку обурювала поспо­ литих, але було недозволено проводом її ламати. З часом, привикли до цього й посполиті. Очевидно, про якесь спільне життя з комунарами, хоч вони були політичними в'язнями, не було мови. Але була ще одна категорія в’язнів, на яку провід УНПВ доручив друзям звертати особливу увагу. Це були наші селяни, які діставалися до тюрми за бійки, за »межу«, за дрова з панського ліса для нетопленої хати. Вони, звичайно, симпатизували з нами; це в засаді був здо­ ровий елемент. Провід УНПВ доручив їх виховувати, вчити грамоти, оповідати про Україну, її історію, тощо. Звичайно, наші селяни, що випадково попали за повищі провини в тюрму, коли були засуджені, не сиділи в келіях, але радо йшли до роботи й заповняли цілий так зв. робочий відділ тюрми. Зате, будучи

66

на слідчому відділі, під впливом наших людей, вони нераз спромага­ лися на різні почини. І там, коли під час одної з численних акцій провідник УНПВ сидів в карцері, вони демонстраційно записувалися до начальника тюрми до рапорту з жаданням, щоб представника на­ ціоналістів звільнити з карцеру. Через деякий час адміністрація, при допомозі »капусів«, зорієнту­ валася, що ми невсипуще працюємо над нашими людьми; тоді почала давати їх до келій, де було менше, або де зовсім не було націоналістів. Та це було досить тяжко їй ввести в правило, бо не мала де подіти націоналістів. Так склалося, що я сидів в одній із келій, де був давніше сл. п. Білас. На одній із полиць було вирите його прізвище. Загост­ ривши ложку до поруччя ліжка, я вирізав цей напис і його виніс на світ один із таких наших симпатинів. Щ о з цим сталося, не знаю, але думаю, що десь у нашому селі за образом жде своєї хвилини... В келії, яку я вгорі описав, перебував я з перервами /шпиталь, кар­ цер, ізоляція, темниця/ більше, ніж рік. Взагалі майже неопалена келія. В зимі треба було постійно ходити, бо зимно. А тому, що було мало місця на проходи в келії, отже, коли одна партія ходить, друга мусить сидіти й чекати на свою чергу. Прикривки на ліжнах дрантиві. Щоб трохи зігрітися, спали ми по двох під спільним накривалом, або руш­ ником зв'язували накривало в рульон і влізали в середину. "Мені дуже дошкуляла осіння й зимова негода. Моі' грудні недома­ гання, внаслідок темниць і пережить дев’ятьох днів, впливали на очі. Я дістав жахливі болі, запалення дугівок; майже не бачив. Мені давали якісь кроплі, від яких мені тільки гіршало. Третій тиждень пролежував я в келії, огорнувши очі, та, переживаючи такі болі, наче б рвалося все в голові. Тюремний лікар цим не цікавився. На численні інтервен­ ції адвокатів — врешті прийшов із світу лікар і ствердив, що не багато бракувало до осліплення. Недуга очей повторювалася щокілька місяців і завжди треба було боротися за дрібку атропіни, гарячу воду і якусь мазь... І при кожній рецедиві хвороби завжди та сама загроза осліплення. Вертаючися раз у літі з темниці /були тоді наші Зелені Свята/, з кромішньої темряви на соняшне світло, я, осліплений ним, впав. Кілька годин треба було, заки я міг уже в келІЇ звикнути до денного світла. Незабаром я знову дістав запалення дугівок. Знову давали дві кроплі, знову погіршення недуги, знову рух на світі й врешті дістав старі ліки та якось одужав. *

*

*

Життя в келіях плило своїм шляхом. Вишколи йшли далі, чуйність наша у боротьбі з адміністрацією не присиплялася. Та одного дня закомунікував по келіях комісар в’язничої сторожі, що з наступним тижнем буде тільки одна страва на обід. Досі був такий харч: вранці т. зв. кава /в ’язні звуть її »люра«/ і чвертка хліба з мішанки жита, вівса, ячменю, картоплі, кукурудзи й ґрису; обід: зупа картопляна або »борщ« /вода з картоплею або буряком/, картопля або каша, або т. зв, дубівка; вечеря: зупа або дубівка. Хоч досі харч був нестерпний /нераз витягали в'язні хробаки з хліба й страви; коли

67

один націоналіст показав це стражникові, пішов... до карцеру/, адмініст­ рація рішила давати на обід тільки одну страву — »зупу«. В’язні обрушилися. Комунарі хотіли захопити провід акції в свої руни. Провід УНПВ рішив скоро діяти. Керму мали взяти ми, щоб скріпити свої позиції перед адміністрацією. Тому Провід доручив запожити комітет посполитих в’язнів, щоб вирвати і н і ц і а т и в у з рук комуни, яка з природи речі з своїм матеріяльним підходом мала більше прихиль­ ників серед посполитих в’язнів, на яких зрештою ми цілком не реф­ лектували /навпаки, погорджувапи ними!/, а використовували їх тільки для наших цілей у боротьбі з адміністрацією. Ми проголосили з місця реченець акції й візвапи всіх іти за нами та поставили жадання ясні й недвозначні. У тюрмі важна швидкість діяння й рішення, бо зв’язок тяжкий. Отже, заки комуністи, при їх системі /з усіма членами їх »зажонду!«/ усталили справу, в нас акція впродовж дня і ночі була постанов­ лена, накази й відозви до в’язнів написані й готово. У саму неділю начальник викликав провідника УНПВ і зачав його переконувати, показувати книги, що, мовляв, йому йде тільки про заощад­ ження палива, але буде та сама кількість кальорій і т. п. Отже, нема ніяких надужить, тільки ощадження опалу в кухні. Переконування були безуспішні. Акція почалася. Методи, як у першій загальній акції усіх в’язнів із тим, що було заборонено брати обід із одною стравою аж до перемоги. І так обід із одною стравою вертав з-під келії; подавляюча більшість не брала, крім одної категорії посполитих в’язнів »мальверзантів«, уряд­ ників, що крадуть, а їх крадіж не зветься крадіжжю, а »мальверзацією«, багатих купців і загалом дрібноміщан, які раз у житті попадуть у тюрму/. Комунарі казилися. Всі таємні інструкції »зажонду комуни» ми знали швидше, ніж самі члени його, — бо нам вдалося розкрити ключ до їх шифру /в моїй келії був один із їх »зажонду«, який ним переписувався зі світом./ Я переслав їх шифр замітним друзям і доручив контролювати всі їх письма контролювати і мене повідомляти. Наші ловили »голоти« і заки комунарі в келії зорієнтувалися, брали їх ґрипси й відшифровували. Коли в моїй келії щось комунарі /жидок і поляк/ перешіптува­ лися й опісля писали, то я йшов до вікна, викликав умовленим свистом друга з гори, або з долішньої келІЇ й стукав умовлений знак: сконтролювати ґрипси. Коли комунарі виписували в час акції щось, що могло б поширити проти нас диверсію серед посполитих, ці їх »окульнікі« ми дерли. Заки вони зорієнтувалися згл. видали другий, — ми вже почали контракцію так, що другий »окульнік« як спізнений, не мав успіху. Взагалі ми не розчислювали й не могли розчислювати на якісь симпатії зло­ діїв і батярів, вважали таку загальну акцію — як засіб для себе — у боротьбі з адміністрацією за скріплення наших позицій, а зокрема, щоб адміні­ страція, бачучи, що ми не даємо їй спокою через посполитих, виділила нас в окремі політичні келії, для слідчих і засуджених націоналістів. Друга причина була та, щоб не допустити комуни до керми акцією. Бо, коли б ми, перебуваючи в келіях спільно з посполитими й комуністами, не вхопили нерми, то керму взяли б комуністи, посполиті пішли б за ними, а ми по інерції мусіли б долучитися, бо страйколомами не могли б бути. Були застереження щодо такої тактики, але врешті експост признали слушність тої позиції.

68

Мене викликав комісар в’язничної сторожі й гостро зажадав від­ кликання акції. Я відмовив. »До карцеру®. Між іншим, я сподівався того, отже призначив заступника, який мав кермувати акцією в час моєї' ізоляції. Ним був друг Зорян, людина характерна й з почуттям відповідальности. Я в найгіршому карцері. Бетон. Темно. Зимно. Там пробув я понад тиждень. Спочатку начальник не хотів зі мною розмовляти. Комунарі почали диверсію. Вони погоджувалися зі свого боку перервати акцію, думаючи на цьому щось здобути. Коли до мене прийшов пшодовнік поліції й сказав, що комуністи переривають, я заявив: «Націоналісти, ні!« Уступчивість комуністів не вийшла їм на користь. Мені вдалося переказати на відділ, щоб усі кріпко трималися й на диверсію комуни змобілізували спротив в’язнів. Я одержав вістку, що робочий відділ долучився до нас. Комунарі, настрашившися наслідків зради /«пацифіфікації« по келіях в’язнями/ вицофалися, ноли довідалися, що націона­ лісти держать до кінця. Отже прийшла черга на мене. Начальник ви­ кликав мене з карцеру... до кабінету. Почалися пертрактації. На його »страшення«, мовляв, всі в'язні заломилися, тільки націоналісти держать­ ся, а я ізольований не знаю нічого, я відповів: »Вчора долучився ро­ бочий відділ, отже неправдивими є інформації про заломання. Заінт­ ригований спитав, звідкіля я це знаю? — не можу сказати. Ми не зговорювалися. Я вернувся до карцеру. За два дні викликав мене комісар, знову не договорилися. Черго­ вого дня знову пертрактації. Тим разом адміністрація уступила: відкли­ кала своє зарядження про одну страву, повернула попередній стан і, крім цього, зробила уступки політичного характеру нам, що було для нас суттєве. Я заявився за моїм особистим відкликуванням акції по келіях. На це не хотів піти начальник. Я цього не ставив на вістря меча, бо всеж було ризиковано заломання посполитих. Тому я не мав нічого проти відкликання впродовж трьох днів за поміччю стукання й »голоти«, за які не мало б бути кари в той час. Однак я мав інший плян відклику. Тому заявив начальникові, що акція закінчена й стано­ вище комуністів тут не має ніякого значення: крім того я зобов’язу­ юся, що зараз же в’язні перервуть анцію. Я вернув ще до свойого карцеру, щоР на «відділі" карцерів сказати, що кінець, і незабаром я уже був на звичайному відділі. Щ е на ко­ ридорі через »візитирну« я викликав друга Сука й повідомив: «Вертаюся з карцеру, акція виграна." Ввійшовши до келії, я зараз видрапався на вікно й, щоб унеможливити комунарам капіталізувати... їхню зраду, почав я чере вікно кликати друзів. За кілька хвилин вікна були обсад­ жені націоналістами й яїм проголосив кінець акції, всіумовини перервання й виграну акцію. З вікон понеслося: «Слава!« Комуністи програли, як це вони й призналися у своїх листах, що ми їх ... цензурували. Наша позиція серед в’язнів зросла й націоналіс­ там не дошнулювано по келіях, а й адміністрація пізнала, що не легко проводити їй свої забаганки. У міжчасі адміністрація перенеслася до інших забудувань, що лежали поза комплексом будиннів, в яких ми сиділи, /словом: до іншої в’яз-

69

ниці, але у тому самому місті/ наших товаришок. Тим чином ми стра­ тили зв'язок, бо, хоч і досі сиділи вони в зовсім онремому й далеко віддаленому від нас відділі —то всеж зв'язок ми могли вдержувати.Те пер справа була тяжка. Як їм переслати відомості, реферати, тощо? По важких зусиллях нам врешті вдалося і це. Ми зловили контакт і, не зва­ жаючи на величезні труднощі, його держали, хоч і рідше, але всеж постійно. Так, що про останню акцію ми їх на час повідомили, а від­ кликали з дводенним спізненням. Зрештою це останнє не було важне, бо тут уже й адміністрація їх повідомила, а в тім побачили ефективні осяги. Відома масакра з попередньої акції була предметом »слідства« прокуратора. Коли під час візитації' келій я його питав, який вислід слідства й чи винуваті будуть покарані /мова була про аспіранта-садиста/, то він мені відповів: »Я не зобов’язаний здавати звіт в’язневі зі своїх службових чинностей". Він приходив раз у місяць. Я запитував його впродовж трьох місяців. Врешті, щоб прискорити справу, доручено усім друзям запитувати його по черзі. Деякі окреслювали »успакаянє«, як він це звав, прямо: масакрою. За це казав їх давати до карцеру. Прокуратор ухилявся від відповідей. Опісля прислав свого заступ­ ника на візитацію, який говорив: »Я нічого не знаю.« Справа звичайно »всякла«. Рука руку миє. Мали ми тільки одну сатисфакцію: аспірантсадист полетів із дотеперішнього становища заступника начальника тюрми.

Закінчення зі стор. 54

пов’язане з великими коштами. Тому ми змушені звернутися, як що­ року, до наших читачів і прихильників з проханням надсилати нам свої щедрі пожертви, за що заздалегідь висловлюємо нашу найщирішу подяку. Просимо слати пожертви на тану адресу: A rbeits - und F o rd erungsgem einschaft d er Ukrainischen W issenschaften, e. V. Pienzenauerstr. 15, 8000 M unchen 80 PSchKto. Nr. 193220-805, P ostscheckam t M unchen Внесені пожертви узгляднюються німецькими фінансовими установа­ ми при виплачуванні податків, і в тій цілі ми виставляємо всім жерт­ водавцям відповідні посвідки За Товариство Сприяння Українській Науці: Проф. д-р Г. Васькович Голова

70

Проф. д-р Володимир Янів Голова Наукової Ради

ВІДБУВСЯ УСПІШНИЙ СЕМІНАР СУМ-ТУСМ Восьмий ідеологічно-політичний семінар СУМ-ТУСМ відбувся з пов­ ним успіхом на сумівській Оселі в Елленвіл, Н. Й. (26-31 грудня 1983 р.) Учаснини семінару вислухали біля 25 годин викладів, присвятили чо­ тири вечори дискусіям над важливими питаннями української ідентичности та ширших проблем, провели чотири дискусії над актуальною тематикою фільмів, відбули спільну ялинку, вітали між собою учасницю Опору в Україні п-і Ніну Строкату-Караванську та одного із учасників революційного руху ОУН під польською окупацією — мґра Ярослава Мортек-Рака. В семінарі взяло участь 60 учасників та вісім виклада­ чів. Окрім п-і Строкатої та мґра Я. Рака, викладали: Б. Потапенко, Р. Зварич, О. Рожка, К. Чумаченко, П. Шміґель, Роня Лозинська, о. д-р Мірчук, А. Прятка. Для проведення ідеологічно-політичного семінару покликано провід у особах Р. Зварича /коменданта/, Миколу Грицков'яна /бунчужного/, Марту Костик /відповідальну за дівчат-учасниць/ та Ю. Микитин /від­ повідальний за хлопців-учасників/. Вони плянували зайняття та дбали про дисципліну, яка через самодисципліну учасників була на високому рівні. День починався спільною молитвою о восьмій годині ранку і кінчався о п і в н о ч і . Молитву учасники укладали самі. Одним з дуже активних організаторів семінару і його душею був д-г П. Шміґель.

71

Семінар розпочато 26-го грудня в 2.30 хв. Промовляв комендант і організатори семінару, пояснивши завдання семінару — у пошуках за власним духовим обличчям і нашим призначенням бути українцями і тим самим, як складова частина української Нації, допомагати в її самореалізації, а в нашому положенні — в її боротьбі за визволення з-під московської окупації. Вечером дівчата прибрали ялинку, яка увесь тиждень сприяла свя­ точній атмосфері Різдва Христового. При засвіченні ялинки, присвяче­ ній політв'язням, виступила з словом д-р Строката, змалювавши жа­ люгідне життя політв’язнів. Після її слова учасники співали колядки, а пізніше перейшли на революційні пісні. Учасники вислухали двогодинний виклад про Юрія Шухевича з уст Ніни Строкатої, яка в Нальчику стала хресною матір'ю сина Юрія, Рома­ на; ідеологічні теми революційної ідеології були розроблені і представ­ лені учасникам мґр-ом Р. Зваричем; тему зовнішніх зв'язків і ОН представив Б. Потапенко Про «Варшавський процес з перспективи 50 літ« говорив підсудний на тому процесі, за участь у вбивстві П'єрацького— мґр.Я. Рак, який поділив­ ся спогадами про Степана Бандеру, з нагоди 75-ліття народин, що припа­ дали у січні 1984 року. Мґр Я. Рак знав Степана Бандеру особисто в молодих роках, мав із ним орагнізаційні зв’язки і співпрацював з ним. Показував учасникам рідкісні знимки, незнані громадянству. Іншими те­ мами, розробленими на семінарі, були: «Советські концтабори й повстан­ ня в Кінґірі« /О. Рожка/, «Політичні поеми Т. Шевченка" до 1 70-ліття народин Поета /О . Рожка/, «Дмитро Донцов і М. Драгоманів« (думки обох у формі уявної дискусії між обома ідеологами представили Р. Зва­ рич і О. Рожкаї!, «Українська дія у Вашингтоні", «Афганістан у боротьбі" — розповідь молодого журналіста Аскольда Нрушельницького про свої пережиття у Афганістані серед повстанців; «Революційні події 191 7-20 рр.« — Роня Лозинська; «Осяги ТУСМ-у і дія в майбутньому" — П. Шміґель, го­ лова ТУСМ на Америку. З нагоди 60-ліття смерти М. Міхновського, яка припадає в 1984 році, учасники вислухали двогодинну доповідь на тему життя і думок М. Міхновського, представлену колишнім Головою ТУСМ на Америку А. Пряткою. Окрім доповідей, учасники семінару мали нагоду проаналізувати фільм про голод: доповідь Дж. Мейса на тему голоду і документацію канадської телевізії »Фифт Естейт«. Дискусією провадив О. Рожка. О с­ кільки «Тіні забутих предків" викликали жваве зацікавлення учасників, ор­ ганізатори вечора постаралися глибше пояснити значення фільму, базо­ ваного на гуцульській мітології і відкидали всякі викривлені соціологічні пояснення значення фільму і самого твору М. Коцюбинського, як це намагаються зробити офіційні «радянські критики". Щ е бачили учасники самінару фільм про українського мистця Курилика, а при кінці тижня для самої розваги учасники оглядали фільм «Тарас Бульба« і забав­ лялися до пізньої ночі на товариській забаві. Важливу ролю відіграли вечірні дискусії, якими провадили Р. Зварич, О. Рожка, М. Костик, О. Р. Мірчук, і в яких брали участь майже всі учасники з наголосом на тему: «Хто ми, як далі нам бути, що роби­ ти, яка вартість для нас України, які приклади дає нам історія в бо-

72

ротьбі за визволення свого народу... На всі ці питання учасники шу­ кали відповіді. Над дискутованим матеріялом треба було призадуматися кожному — таким він був свіжим у підході. Такою була тема про моральність чи неморальність нашої боротьби і її засобів та наше відношення до російського народу. Із спільного пережиття учасників згадаємо три моменти: спільну коляду по хатах близьких і дальших господарів, ватру, присвячену Біласу і Данилишину, встановлення хреста, висотою вісім метрів на пошану загиблим від штучного голоду 1932-33. Ватра в честь Біласа і Данилишина справила глибоке враження на учасників своєю непов­ торністю. Роман Зварич підготовив кількаплянову сценку з подій у городку Ягайлонському, в судовій залі і при ешафоті. Після відспівання революційних пісень та після відчитання списку найбільших кривд, завданих Україні в цьому столітті, учасники з простягненими до середини кола п’ястуками прирікали їх не забувати. Наступного дня, після вступних слів Р. Зварича — коменданта се­ мінару, учасники збудували і встановили восьмиметровий хрест, який символізує мільйони померлих від штучного голоду. Орися Волошин відчитала молитву, складену з допомогою усіх учасників семінару. Білий хрест виструнчився над сумівською оселею і нагадуватиме молоді про жахливий Геноцид над українським народом, про який, доки житиме хоч одна українська людина, ніколи не сміє заникнути пам’ять. Успіх табору залежав також від Адміністрації Оселі, яка цікавилася перебігом семінару і докладала уваги, щоб усе йшло найкращим поряд­ ком. Подяка належиться п. Вівчареві — адміністратору сумівської Оселі, пані Л. Костик, яка провадила кухонним персоналом та Н. Костик, голові Заряду Оселі, В. Костиков!, п. п. Мачулі та Крижанівському за постійну допомогу,

н. т.

73

ОСЕРЕДОК СУМ ІМ. ГЕН. ХОР. Т. ЧУПРИНКИ В НЬЮ-ЙОРКУ (З діяльности в ОСІННЬО-ЗИМОВОМУ СЕЗОНІ) Осереедок СУМ в Нью-Йорку належить до найбільших і активних Осердків СУМ в Америці та виконує багатогранну працю й важливу функцію в громадському житті Нью-Йорку. Ш К О Л А УКРАЇНОЗНАВСТВА Школа Українознавства при Осередку розпочала навчання 17-го вересня вранці збіркою учнів, які організованим порядком перейшли до церкви св. Ю ра на Богослужения, а відтак прибули до своїх навчаль­ них кімнат на науку. Цього року навчання всіх кляс (від 1 -ої до 1 2-ої) від­ буваються в суботу, від 9-ої години рано до 12.45 дня. Крім навчання школа відбуває різні імпрези, як гостину святого Миколая, свято Та­ раса Шевченка, свято Матері, закінчення навчального року і бере участь у святкуваннях, які влаштовують Організації Визвольного Фронту. Імпреза св. о. Миколая відбулась в залі Дому ОУВФ в суботу, 17-го грудня 1983 року. Після відкриття, на вступі, відспівано коляду »Бог Предвічний". Відтак учні від 1-ої до 8-ої кляси деклямували вірші, присвячені св. Миколаєві і Різдву. В другій частині програми представлено гарну сценку з ангеликами і чортиками, і вхід св. о. Миколая, який привіз з собою дуже багато подарунків і роздав їх чемним дітям. Сценну підготовив учитель 6-ої кляси, дружинник Андрій Бігун, а на фортепіяні грав дружинник Юрій Фурда. ВИХОВНО-Ю НАЦЬКА ПРАЦЯ Виховно-юнацьку працю Осередку після вакацій, 17-го вересня започатковано апелем юнацтва. Голова Осередку подруга Марійка Гаргай привітала сумівок і сумівців та подала короткі інформації про відбуття сходин, проби хору й танців. Сходини відбуваються кожної суботи від години 1-ої до 2.30. Осередок має п’ять роїв молодшого і три рої старшого юнацтва. В часі Різдв'яних Свят молодше й старше юнацтво, згідно з нашим традиційним звичаєм, пішли з колядою на «Фонд Юнацтва СУМ«. По роях виховники та впорядники навчали молодь співати наші гарні коляди. Кожного року Булава Юнацтва СУМ влаштовує маскараду для мо­ лодшого юнацтва. Цьогорічна маскарада відбулась 12-го листопада 1983 року під назвою »Цирк«. Кілька тижнів перед імпрезою члени Булави разом з виховниками і впорядниками приготовляли різні при­ краси та плянували програму юнацьких ігор та забав. Велика заля дому ОУВФ була так гарно прикрашена, що всім здавалось, що вони справді прибули до цирку. В клітках були вмі­ щені різні дикі звірі: леви, тигри, зебри, а біля них ходили »кловни«, »жонґлери«, »великан« і «залізна пані«. Юнацтво пишалося в різних костюмах, а їх привітали три кловни, співаючи коломийку. »Цирк« мав

74

Панель Д руж ин н иків СУМ : реферує д. Б. Потапенно

свою власну оркестру, та висвітлено різні дитячі фільми. Радости юнац­ тву не було кінця, а виховники подбали і про перенуску, як ковбаски, горішки, кукурудза і т. п. При кінці програми роздано нагороди для тих, що мали найкращі костюми. Кіш старшого юнацтва, при допомозі дружинників СУМ, влаштували традиційний Андріївський вечір, що відбувся в суботу, 10-го грудня 1983 року. Запя дому ОУВФ була прикрашена блискучими зірками і місяцями, і здавалось, що присутні ввійшли до зачарованого місця, шукаючи свою долю. Програма почалась різними ворожіннями: як виливання воску, ки­ дання голок на воду, ворожіння картами і тарілками. Після цього, при­ сутні брали участь у різних грах і забавах, що ними провадив заступ­ ник голови Осередку Іван Лещук. При кінці вечора юнаки, по черзі, пробували «вкусити калиту«. Хлопці скакали до калити, яка була підвішена мотузком до стелі, і пробували її вкусити. Наші предни вірили, що котрому це вдасться, дістане всі добрі прикмети, що їх його майбутня дружина хотіла б у ньому ба­ чити. Але нікому не вдалось тої калити вкусити, тому її розділено між присутніми юнаками. ДРУЖИННИКИ Дружинники Осередку, під проводом стягових Бориса Потапенка і Андрія Бігуна у своїх плянуваннях підготовляють різні панелі, покази фільмів, спортові турніри, як стук-пук і гри в кулі. Перший панель відбувся 5-го листопада на тему: »СУМ у 80-их роках«.

75

Панель про Світовий Зліт СУМ у Лос Анджелес (1984) відбувся 11-го грудня. Крім цього управа дружинників плянує лещетарську про­ гульну в місяці лютому. ІНШ І ІМПРЕЗИ Святковий апель у 24-ту річницю смерти провідника ОУН Степана Бандери відбувся 16-го жовтня 1983 року, а потім була відправлена Служба Божа й Панахида за бл. п. Провідника. Осередок відбув Листопадовий і Січневий (22-го січня) апелі. Крутянський апель відбувся 28-го січня 1984 року на Оселі СУМ-А в Елленвіл. Традиційна осіння забава Осередку з вибором королеви відбулася в суботу 19-го листопада, в залі Українського Народного Дому. Тра­ диційна забава «Зустріч Нового Року«, організована Другим Відділом ООЧСУ і Осередком відбулась 14-го січня 1984 року. Ювілейний бенкет у 25-річчя Школи Українознавства відбувся в су­ боту, 4-го лютого 1984 року, в залі Українського Народиього Дому.

X . Ц е б о ій

ДЕНЬ СОЛІДАРНОСТИ В КЛІВЛЕНДІ День Солідарности з політичними в’язнями українська громада ці­ лого світу, на заклик Вячеслава Чорновола, відзначає 24-годинною голодівкою, на знак протесту проти масових арештів 1972 року. В цей день 12-го січня 1984 року, вже 8-ий з черги рік, студенти Клівленду провели 24-годинну голодівку в центрі міста (Паблік Сквер). Т-во Української Студіюючої Молоді (ТУСМ) ім. М. Міхновського 12-го січня о 12-ій год. ночі відкрило цю небуденну імпрезу молитвою, котру провів Марко Фаріон, а про події 12-го січня 1972 року коротке слово сказав голова ТУСМ-у Мирон Василик. О 12-ій годині дня відбулась демонстрація та спалення совєтського прапору. О 5-ій год, вечора відбулась вдруге демонстрація, підсилена молоддю СУМ-А і Пласту по закінченні шкільного дня. Проклямацію посадника Клівленду Войновіча прочитав Марко Фаріон, летючку-інформацію для американського народу про російський імперіялізм та поне­ волення українського і інших не російських народів відчитав Мирон Василик; спалено подобу Андропова і українським славнем »Ще не вмерла Україна« закінчено ту успішну демонстрацію. Закінчення голодівки відбулось о 12-ій годині півночі молитвою. Під час голодівки було роздано 2000 інформативних летючок. День солідарности з нашими в’язнями мав великий успіх, бо всі три теле­ візійні програми передавали фрагменти з голодівки і демонстрації, згадуючи про російський імперіялізм та що українці домагаються своєї самостійної держави. »Плен Ділер« помістив велику знимку під час демонстрації і спалення »Андропова«. «Голос Америки« передав у ши­ рокий світ інтерв'ю, яке подав телефонічно Марко Фаріон. На жаль, кількість присутніх на цій голодівці була мінімальна, хоч у такий традиційний день ніщо не повинно було стати перешкодою.

76

ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ ОСЕРЕДКУ СУМ-А В ПАРМА, ОГАЙО.

12 лютого 1984 року в Українському Центрі Виз. Фронту відбулись річні звичайні Загальні Збори Осередку СУМ-А ім. гетьм. Богдана Хмельницького. Збори відкрив уступаючий голова Мирослав Почтар, привітавши присутніх членів, Орг. реф. КУ СУМ-А друга Теодора Олещука, представників місцевих орагнізацій та гостей. Для ведення Зборів обрано Президію в такому складі: Григорій Головка — голова, Мирон Василик — заст. голови, Теодор Глуховецький та Ірка Мельникович — секретарі. Голова Президії Г. Головка подякував за вибір і попросив усіх встати та вшанувати членів Спілки, котрі відійшли в звітному році в інший світ, відтак попросив до почесної Президії представника КУ СУМ-А д-га Т. Олещука, координатора на Стейт Огайо П. Райцу, голову УЗО-УККА д-ра Б. Футея, голову ООЧСУ М. Поглід. Привіти Зборам виголосили: голова УЗО-УККА д-р Б. Футей, від ООЧСУ М. Поглід, від ОЖ ОО ЧСУ С. Бура, від ТУСМ М. Василик, від УПА П. Голик, від Кред. Кооп. Р. Возняк, від 1-ої Див. УНА Олександер Блашків. Після привітів почались звітування членів уступаючої Управи О се­ редку: за канцелярію звітував Т. Глуховецький, Орг. реф. Ю. Лішнянський, фінансовий Вол. Шудан, про працю Булави і Ю СУМ-А звіту­ вали Наталка Кріслата і Мирон Лішнянський, госп. реф. Д. Мирун та Анатоль Кокодиняк, преса-інф. за відсутнього референта звіт прочитав Т. Глуховецький, Сусп. Опіка Т. Василик, спорт С. Кравець. Про діяль­ ність Осередку за 1983 рік обширний звіт зложив уступаючий голова друг Мирослав Почтар. Звіт Конт. Комісії подав її голова М. Пукач. Після запитань і дискусій над звітами членів уступаючої Управи, на внесок Конт. Ком. схвалено діяльність Управи та уділено абсолюторію. Зі звіту Мандатної Комісії, присутніх на Зборах було: 43 члени, 9 гостей, 7 представників місцевих організацій, разом 59 осіб. На пропозицію Номінаційної комісії, до якої входили: Т. Василик, Г. Головка, П. Райца, В. Мудрак та В. Шудан, Загальні Збори виб­ рали нову Управу в такому складі: Мирослав Почтар— голова, П.Райца — і заст. голови, Мир. Василик — II заст. голови, Т. Глуховецький — секр,, М. Проць — англ. секр., Ю. Лішнянський — орган., Вол. Шудан — фінан., Мирон Лішнянський — скарбник, Ірка Мельникович — булавна, Наталка Кріслата — заст. булавної, Ірка Струс — культ, осв. реф., Роман Попадюк — булавний Дружинників, В. Мудрак — прес-інф., Стефа Оліяр — анг. преса, Д. Струс — сусп. Опіка, Ст. Кравець — спорт, д-р Б. Чепак зовн. зв’язки, Д. Мирун та Анат. Кокодиняк — господ, реф. Конт. Комісія: Г. Головка - голова, Мих. Пукач та Пав. Присяжний члени. Тов. Суд: Д-р Олександер Клос — голова, Микола Поглід та Вол. с.тор- 8о Баслядинський — члени.

77

ДОРОГОМУ ДРУГОВІ (В сороковий день передчасної смерти бл. п. Олега Ґензи) Культурника IV ступеня СУМ 25 грудня 1983 року, блискавкою про­ летіла сумна вістка, я ка д о глибини душі потрясла не тільни сумівською родиною , але тако ж і цілою українською громадою . В цьому пам ’ятному дні відійшов у Вічність, відносно ще в молодому віці, член О серед­ ку СУМ -А ім. ген. хор. Т. Чупринки в Нью-Йорку, довголітній і заслужений мистець­ кий хореограф танцю вального ансамблю "Верховинці», бл. п. ОЛЕГ ҐЕНЗА. Відійш ов Він у вічність по короткій, але тяж кій недузі, я кр а з тоді, коли ввесь хри­ стиянський світ готовився до зустрічі ве­ личного й найбільш радісного свята — Різдва Христового. Т я ж к о було повірити й погодитись з сумним фантом, жорстоною дійсністю , що не стало в живих Того, хто був фізично сильним і здоровим, наче дуб. Не стало Того, хто був бадьорим, енергійним, життє­ радісним і незвичайно скромним. Тяж ко було повірити, що не стало Того, хто з великим ентузіязмом, великим запалом і посвятою працював з молоддю г для молоді. Він, як і ко ж н а лю дина, любив життя і хотів ж ити й творити, але немилосердна доля судила йому щось інше, замість дальшої творчої праці на полі рідної культури, судила йому темну могилу. Всі ми тан д уж е хотіли, щоб та сумна вістка була неправдивою. Ми без надії сподівались, а може Він таки переможе свою тя ж ку недугу. Д о болю, т я ж ко було повірити, що не стало м іж нами лю дини, яка стільки труду і праці вложила в д і­ лянці культури в рядах СУМ -А, в українській громаді, в цілій українсьній спільноті. На цю сумну дійсність хіба м ожна відповісти словами: «Ніхто не знає ні дня, ні ночі, коли його (її) Господь покличе». Б лаж енної пам ’яти Олег Ґенза народився 27-го листопада 1931 року в селі Середнє, повіту Підгайці. Батьни Ґензів, маючи двох синів /молодш ий син згинув у автомобільній катастрофі в З С А /, старались виховати їх у любові до рідного на­ роду і своєї Батьківщ ини. В часі Д р у го ї Світової війни, хуртовина вириває їх з-під рідної стріхи та кидає далеко від рідної землі, до Німеччини, де вони перебувають в нільнох місцях, а саме: в Авгсбурзі, Міттенвальді та Байройті. В місті Авгсбурзі друг Олесь ходить до Гімназії, перебуваючи в бурсі й закінчує матурою. Крім цього, Він ходить н курс танців, працю ю чи над собою, бо в ньому відозвався талант до танкового мистецтва. Таборове, повне злиднів життя, не було стабільним. Прийшов час дальшої мандрівни за синій океан. З ж ал ем у серці приходилось йому кидати стару Европу, в яній Він залиш ає свою рідну Батьнівщину. Прибувши з родиною в 1949 році до ЗСА, до Нью-Йорну, він дальше ходить до шноли до Каледжу, зокрема студіює иреслярство й інж енерію , і по професії нреслярства працю є й за­ робляє на щоденний хліб для вдержання родини. В 1955 році одружується з Д ар ією Месний і мають двоє дітей: Олю і Д а р к у . Т ако ж в 1949 році вступає до рядів СУМ -А й відразу береться за створення танцю вального ансамблю , що згодом цей ансамбль дістав назву «Верховинці», в яком у вчив і яким керував, як мистецький керівний і хореограф до ніиця, перед захворінням 1983 року. Під мистецьким керівництвом бл. п. Олеся Ґензи, танцювальний ансамбль «Вер­ ховинці" дійш ов до вершин і напротязі 30-ти ронів дав унраїнсьній громаді сотні виступів, виступаючи в ріаиих місцях Ам ерики й Нанади. Цей танцювальний ансамбль обслуговував не тільки СУМ , Український Визвольний Фронт, українську громаду, але танож часто виступав перед чужинцями, як: Лінкольн С енівр, Війсьнова Акаде­ мія Вест Пойнт, на телебаченнях, гідно репрезентуючи українську культуру, яку ворог на рідних землях нищить. Д р у г Олесь, як мистецький керівник і хореограф, працю вав з відданістю й жертвенністю з ансамблем «Верховинці», до якого належали, не тільки сумівська

78

молодь, а тако ж пластунки і пластуни та молодь, яка до ніякої молодечої орга­ нізації не належить. Він працю вав для себе безкорисно, але з великою користю для організації СУМ -А, з користю для цілої української громади. Він радів успіха­ ми і болів невдачами, бо найбільшою подякою для нього були успішні виступи, які задовольняли вибагливе око глядача. Крім танцю вального ансамблю "Верхо­ винці», Олесь ще вчив танців у Стемфорді, Конн., як тако ж і в інших місцях. Парастас і Панахиду в заведенні П. Яреми відправив 29.12.83 року о. Лаврентій Лавриню к ЧСВВ з парохії церкви св. Ю ра в Н ь ю -Й о р ку . Співав хор, зложений з хористів хору церкви св. Ю ра під дириґентурою проф. Івана Хомина. Прощальне слово виголосив від О рганізації Українського Визвольного Фронту міста Нью-Йорку голова Д руго го Відділу ООЧСУ п. Богдан Начор. На другий день, в п’ятницю , 30-го грудня в тому ж самому похоронному зав е­ денні, при непроглядній масі людей Панахиду відправили два священини: о. Себастіян Ш евчук ЧСВВ з церкви св. Ю ра й о. Іван Терлецький зі Стемфорду, де Покійний Олесь вчив танці. На Панахиді співали частина хористів з хору -Дум ка» й хористи хору цернви св. Ю ра під керівництвом проф. Івана Хомина. Слово виголошує п. Іван Нифор від родини /в у й ко О леся/, почавши від дитинства бл. п. Олеся. З черги виступив зворушливим словом прощання Корнель Василик, член Крайової Управи СУМ -А й бувший довголітній голова О середку СУМ -А, якому приходилось спільно грацю вати у виховній молодечій о рганізації СУМ . В своєму прощальному слові промовець представив образ тієї' велиної ж е р тв е н ної праці та всі заслуги Д ор о го го Д р у га . Він попращ ав Його від Кр айової Управи СУМ -А, Управи О середку СУМ-А та всіх органів осередку, Ш коли Українознавства СУМ -А , та, зокрема від улюблених осиротілих »Верховиніів». В кінці попращ ав Понійного О лега від Ш коли Кобзарсьного М истецтва п. М икола Чорний із спільної праці на терені Нью-Йорну. Сумною й тужливою піснею: »Видиш, брате мій» ... закінчено другий день похоронних відграв. Субота, 31-го грудня 1983 року — це третій день похоронів Д о р о го го Д руга. В похоронному заведенні знову велике число людей. Похоронні відправи відправ­ ляє Парох і Ігумен Патрикій П ащ ак ЧСВВ з церкви св. Ю ра. Щ е раз »Вічна пам’ ять» і останнє ж алісне прощання, горем прибитої родини над віднритою домовиною. Відтак, при виповненій вщерть церкві св. Ю ра похоронну Службу Божу відправляє Парох о. Патриній Пащ ан. Біля домовини стоять струнко з прапором шпаліри виструнчених сумівок і сумівців. Отець Парох в часі Служби Б ожої прощає покійного, ян доброго і взірцевого парохіянина словами зі Святої Євангелії. Біля церкви вклада­ ється похоронний похід, понад сорок авт і один автобус. Зворушливим і дуже жалісним моментом було те, як через вікно будинку /напроти цернви/, дивиться немічний хворий батьно зі сльозами в очах, як його одинокого сина супровадж аю ть на вічний спочинок, а він немічний не може взяти участи в похоронах. Поволі й сумно посувається похоронна кавалькада на цвинтар св. Андрія в Бавнд Бруку, Н. Д ж . На цвинтарі домовину несуть до могили на своїх плечах члени-танцю ристи "Верховинці», а останні похоронні відправи доверш ує о. Патриній П ащ ак в присутності великого числа народу. Над могилою прощальне слово виго­ лош ує земляк П окійного від односельчан ін ж . Олександер Приш ляк. В останнє несеться голос команди »струнко» і «тричі прощай" і сумно похиливсь блакитний прапор СУМ, віддаючи останній салют Д орогом у Д р у го в і. Д ом овина поволі опуснається вниз, а в неї густо падають ж иві барвисті квіти всуміш з гарячими сльозами горем прибитої Д руж ин и, дітей, родини, молоді і танцю ристів «Верховинців», а в повітрі понеслась знову сумна тужлива пісня »Видиш, брате, мій»... В приміщенні будинну Голідей Ін в Сомервіл, Н. Д ж . — власника Миколи Бойчуна — земляка Олеся, відбулась поминальна тризна, якою провадив Корнель Ва­ силин. Під час тризни, яну відкрив молитвою о. П ащ ак з пращальним словом ще виступали: Пані Д а р ія Степанян — голова Головної Управи О Ж ОЧСУ, як дов­ голітня знайома зі співпраці в Осередку СУМ -А покійного мужа інж . Романа Степаняна, диригента хору »Жайворонки«. Зеновій Гальнович, ян колиш ній адміністратор ансамблю «Верховинці», Пані Надія Савчун — від ОМУС, в якому Д р у г Олесь був чле­ ном та п. Павло Ткач — від родини опечаленої Д руж ин и Д а р ії. На прохання пані Д а р ії Ґензи й на занлин п. Степана Чуми, який та ко ж багато допомагав у підготовці похорону, переведено збірку на цернву, я ка дала понад дві тисячі долярів. На закінчення, керую чий тризною К . Василик в імені Д руж ин и й дітей Понійного Олеся зложив подяку Парохові о. П. П ащ акові, оо Василіянам, о. І. Терлецькому за похоронні відправи, всім Паням і Панам за численну участь в похоронах, віддаю чи останню послугу Покійному. За відвідини хворого в шпиталі, за поміч і моральну підтримну в часі глибокого горя, всім, хто менше чи більше причинився для відбуття похоронів. Зокрем а зложив подяку сумівсьНй молоді і

79

членам ансамблю «Верховинці» за всі почесті і послугу Покійному. Вкінці щ е кілька слів подяки зложила Степанія Ягубовська — сестра пані Д а р ії Ґензи. На цвинтарі — українському Пантеоні в Бавид Бруку, виросла щ е одна могила, накрита віннами квітів, а в тій могилі залишився навіки наш Д орогий Д р у г Олесь Ґенза. Спи, Д орогий Д р у ж е , вічним сном, а вільна земля ВашінГтона нехай заступить Тобі Твою рідну й буде Тобі легною . Пам’ять про Тебе залишиться н азавж д и в серцях сумівської молоді, в серцях Твоїх улюблених «Верховинців». Корнель Василик

ПОЖЕРТВИ НА ПРЕСФОНД «АВАНГАРДУ* ЗСА

Є. Луковський, з весільних поправин Христі Іванів і Богдана Балка з Рочестер — /2 2 дол. /також на »Крилаті« — /2 2 дол./ Чікаґо: 1-ий Український Федеральний Щадничий Банк »Певність« — 100 дол. /також на »Крилаті« — 400 дол./ Л. Кіналь — 5 дол, інж. Л. Боднар — 5 дол, М. Косач — 5 дол. Бостон: мгр 0. Щудлюк — 7 дол. Пасайк: З тризни по 6л. п. С. Андрухові — 50 дол. /також на »Крилаті« — 50 дол/. Чікаґо »Крути«: 25-ий Відділ ООЧСУ — 25 дол. Ірвінґтон: М. Заверуха — 10 дол. /також на »Крилаті« — 10 дол./ Нью-Йорн: Соня Шереґ — 5 дол. /також на »Крилаті« — 5 дол./ Міннеаполіс: А. Гноевий — 5 дол.

Бофало:

Канада Віндзор: Роман Ґавадзин — 12 дол. /також на »Крилаті« — 12 дол./ Етобіко: М. Ружило — 14 дол, Є. Курилець — 4 дол. Торонто: Процюк Оксана - 6 дол, Патер В. — 6 дол, Брехун І. — 15 дол Ошава -.Управа О-ку СУМ— 48.50дол. /також на »Крилаті« — 48.50дол./ Велланд: Управа О-ку СУМ — 33 дол. /також на »Крилаті« — ЗОдол./

Ініціяторам, Збирачам і Жертводавцям наше щире Спасибі, а Мо­ лодій Парі бажаємо Многих і Щасливих Літ! НА НЕВ’ЯНУЧИЙ ВІНОК на могилу сл. п. СТЕПАНА А Н Д Р У Х А , щ о помер по довгій недузі на 48-ому році життя, 18.12.83 р. в Пасейку, Н. Д ж ., ЗСА, осиротивши друж ину Ірину та дітей Христину й Ігоря, брата Володимира і сестру Гелену, на тризні, в У кр аїнськім Д о м і в Пасейку, присутні склали 231 дол., з чого призначено по 50 дол. на «Авангард» і «Крилаті». Збірну провів п. І. Іванків. Похоронні обряди відправив о. Рафаїл з церкви св. Миколая в Пасейку, а тіло поховано на цвинтарі св. Д у ха в Нью -Йорку. Вічна йому Пам’ять!

Зо-К.

«-Т*. *■*■* Організаційний Реф. КУ СУМ-А друг Теодор Олещук, склавши при­ віт Загальним Зборам і новообраній Управі, підкреслив важливість втри­ мати молодь серед українського оточення, вщепити в ній любов до свого рідного, а головне плекати серце дитини в українському дусі, а щоб все це сповнилось, це залежить від нас самих. Голова Президії попросив до слова новообраного голову Мирос­ лава Почтара, який подякував присутнім за довір’я і вибір, завізвав членів новообраної Управи, щоб кожний референт виконував наложені на нього обов’язки і при тісній співпраці, будуть корисні висліди для Осередку. Рівнож закликав усіх членів до співпраці з Управою. Молитвою »Боже Великий" закінчено Загальні Збори Осередку. оn

Василь Мудрак De(t!- прес-інфор.

ЗМІСТ

Редакційне кредо ........................................................................................... 7 ЦУ СУМ: Самостійна Україна — Наша Мета! ....................................... З Тарас Ш евченко: Доле, де ти? ...................................................................6 До 75-ліття від народження і 25-ліття від смерти С. Бандери .....6 ...: Дванадцять тисяч сердець в поклоні Патріярхові ............................... 7 С. Бандера: Визволення України — наша Мета ...................................... 9 О. Керч: Рефлексії з приводу 12 січня — Дня Політв’язня ................ 10 День солідарности з політв’язнями ......................................................... 12 ...: Звернення жінок-політв’язнів.................................................................... 14 Український юнак іде................................................................................... 16 ...: Комунікат Президії ХП-го Конгресу СУМ ........................................... 17 A. Лозинський: СУМ — передова ланка боротьби ..................................... 25 ... Привіти ХІІ-му СКонгресові СУМ........................................................... 29 ...: Постанови йрезолюції............................................................................... 34 Є. Гановський: Політичне і громадське тло праці СУМ ....................... 38 О. Гридень: IV Універсал з перспективи 66 років ................................. 42 ...: Юрій Шухевич.............................................................................................. 45 Ю. Шухевич: Лист до голови Верховної Ради УССР.............................. 48 Г. Мельник: Невидиміруки.............................................................................. 53 УВУ: Нове видання Дому Науки..................................................................... 54 ПОЕЗІЯ - ПРОЗА О. Рожка: В пам’ять »Імператора залізних строф« ............................. 55 Є. Маланюк -.Молитва, Досвід, Балляда про В. Тютюнника, 25

Травня 1926, Батьківщині, На кожній страті, Березень, Камінь, Собор, Підсумок.............................................................60-64 Аскольд: За ґратами (закінчення) .............................................................. 65 СУМ В ДІЇ Н. Т. : Відбувся успішний семінар СУМ-ТУСМ......................................... 71 X. Цебрій: Осередок СУМ ім. Ген. Хор. ТарасаЧупринки .....................74 ...: День солідарности в Клівленді ............................................................... 76 B. Мудрак: Загальні Збори О-ку СУМ в Пармі, Огайо ...................... 77

Дорогому Другові.........................................................................................75 Пожертви на пресфонд »Аванґарду«..................................................... 80 На обкладинці Пам’ятник Б. Хмельницькому на Софіївській площі в Києві, де відбувалось проголошення IV Універсалу І Уривок Звернення Воюючої України« - 1949 року II

УКРАЇНСЬКА М О Л О Д Е І -т п ^ и на еміграціїмусаш піти в аван11} (тральної боротьбисту ньо-

f

щШму йде молодь наЪжАерс. їй мусиш ЛШ цілком віддати сере Інтересам Нонг ипоі України і бути готовою па крутий її nofyafy щоб'стати поруг своїхдру$Щ що%І£броею6j)jjk&x борютьсярг ощбомнт народу,р. хидсталарадість і тборгуnpaujo українськоїшкоді оуіграїнаШ державі.Ж мусиш бути висо%ррріані£ованою і а%ти&now, мусиш постійно сталити свою ідей? ніеть та невпинно підносити сбіирівеньрг іального іфаховогознання та політитої виробленосте Сбоеперебування середінших народів wupofip використатидлатого,щрб набгитиса бсао, що б нихдоброгой корисною, щоб^асбоїтиcom їхній досоід праці буфі галках уштта іддусабного будівництва

бплибаші,a^ ijiq^ x^ ^ ^ ^ 6 твою ідейність та тдрабалиморальну emifc Ш апк

j£ ХШненнаІіоютіїУ^їни до бфсУ§2amtgL6на ешраип