Авангард (ч.156-157)

Ч. 1 -2 (156-157) P. XXXV

анґа УКРАЇНСЬКОЇ

J/ І О А /

'ЦЯШкЧ

ЖУРНАЛ

157) СІЧЕНЬ - К В І Т Е Н Ь

1981

АДРЕСА АДМ ІН ІСТРАЦІЇ

«AVANGARDE» 72 Bid Charlemagne 1040 Bruxelles tel: 734. 04. 82 КРАЙОВІ ПРЕДСТАВНИЦТВА Ben. Брітанія:

KU SUM «Tarasivka» Old Cliff House Weston-on-Trent, Derby’s

Д ВО М ІС Я ЧН ИЙ , в и д а є ЦЕНТРАЛЬН А У П Р А В А С УМ

VANGUARD - b i-m o n th ly

Австралія

O fficial Press O rgan of the Ukraimar Youth Association in Exile

Mr. J. Kutnyj 7 Dale street Maribymong 3032, Vic. Арґентіт

AVANTGARDE - bim estriel

Бразілія

W. Zastavnyj Ivan Kuchar Soler 5039 Rua Baia Grande, 146 Buenos-Aires V. Bela, Sao Paulo - SP

Revue de jeu ne s editee par le Com ite C entral de I’Union de la jeunesse ukrainienne en exil

Редагує колегія Головний Редактор — Роман Зварич. Члени: О. Рожка, Б. Потапенко, А. Лозинський, А.Прядка, І. Зварич Графічне оформлення: Графік Яків Гніздовський Редакційне листування й матеріяли надсилати на адресу Редакції

«AVANGARDE» 136 2nd Ave, New York NY, USA 10003

У М О В И П Е Р Е Д П Л А Т И НА 1981 Р І К КРАЇН И

О Д Н Е ЧИСЛО:

РІЧНО:

в передплаті до 3 1 .3 .8 1 3C A КАНАДА В Е Л . Б Р ІТ А Н ІЯ А В С Т Р А Л ІЯ Б Е Л Ь Г ІЯ Ф РАН Ц ІЯ НІМЕЧЧИНА АРҐЕ Н ТІН А Б Р А З ІЛ ІЯ

дол. дон. ф.ст. дол. £ H .M .

пезо круз.

3 .0 0 3.5 0 1.20 2 .7 5 9 0 .0 0 12.50 6.00 5 .0 0 0 4 0 .0 0

15.00 16.00 6.0 0 13.50 4 5 0 .0 0 6 0 .0 0 30 .0 0 2 2 .0 0 0 200-

в післяплаті

дол.

16.50 дол.

17.50 ф.ст.

6 .6 0 австр. дол. 15. бфр.

5 0 0 .ффр.

66.н.м.

33.пезо 2 5 .0 0 0 круз.

220.-

Printed in Belgium. Editeur responsabie - О. Kowal, 72 3 d Charlemagne, 1040 Bruxelles

і в 3 5 -л іт т я »А вангарду"

СУМЛІННЯ МОЛОДІ В 1981-0му році припадає 35 літ від ноли появилося перше число »Аванґарду« і також від часу відновлення Спілки Української Молоді на чужині. Десять років тому, коли »Аванґард« відзначував свій сріб­ ний ювілей, читаємо в статті тодішнього Голови ЦУ СУМ - друга мгр. Омеляна Коваля, тане помітне ствердження: »В житті суспільної орга­ нізації 25 літ це проба життєздатности, а в існуванні журналу це не тільки проба видержки, але це доказ актуальности ідеї якій даний ж ур ­ нал служить." Під сучасну пору, ножний сумівець може сміливо з гор­ дістю потвердити, що »Аванґард« витримав іспит не лише одного поко­ ління, але вже нілька поколінь! »Аванґард« — це доказ того, що виховний ідеал СУМ, ідея українського революційного, визвольного націоналізму, героїчний ідеал і дороговказ боротьби за священні права свого народу, — все це досі лишається актуальним. В цьому не маємо ніяких сумнівів. В противагу по-різному заінспірованих тверджень всяких с о ц і а л і с т і в , демо-лібералів, псевдо-демократів, комуністів та всяких інших асимі­ ляторів та пляґіяторів чужих ідейних комплексів, в яких бракує наймен­ шої йоти віри у власну Українську Правду, а натомість чужі ідеї про те, що людство це одна гомоґенна цілість, що процес «злиття націй» це історична й неминуча закономірність — XX-те століття стало незапереч­ ним свідоцтвом невблаганного процесу розвалу імперій та одночасного створення самостійних і суверенних національно-державних потут. Не технократія і космополітизм але ПОВОРОТ Д О ТРАДИЦІЙ, питоменних кожній нації, — це є гасло ХХ-ого століття. Той, хто мильно вірить у фальшиві теорії про «злиття націй», той на ділі змагається за варваризацію людства, за виникнення анонімної мішанини, позбавленої всіх глибинних підстав життя, глибини духа й моралі, що мають свій незаступимий корінь в Нації. Україна та ко ж перейнялася цією національною ідеєю. Більше того, сучасна Нескорена, Воююча Україна — це найвища апогеоза ідеї Нації, бо ж з ядра її народности стихійно вулканить та древня силоміць Нації, що землетрусом революції звалює до даа всі підстави й підпори остан­ ньої, проте найлютішої та найжахливішої імперії в історії світу — СССР! Члени нашої Спілки не менше пройнялися цією національною ідеєю, беручи собі за приклад в житті героїчних воїнів ОУН—УПА типу Бандери, Чупринки, Біласа, Данилишина, Сороки і сотень інших, що на маєстатичному жертовнику Нації віддали своє життя, бо непохитно вірили в У к ­ раїнську Правду і Волю! І коли святкуємо 35-ліття »Аванґарду« слід ствердити, що він багато прислужився до того, щоб в сумлінні україн­ ської молоді на чужині посіяти незримі перлини моралі й духа, чим від­ значається Унраїнсьна Правда і Воля! Кожна сторінка цього найстар­ ш ого на чужині журналу для молоді пульсує і дише Україною , ідеєю героїчного християнства та ідеалізму, незримими скрижалями Українсь­ кої Правди і Волі! Слово — »Аванґард«, — це сумління української мо­ лоді!

1

г l h u i h о з - л і т н і и і с т о р і ї , » А в а н г а р д « п е р е ж и в н е мало з р у ш е н ь . Не легко втримати будь-який журнал на довший час в умовах діяспори, серед спустошених кліщів асиміляції. Не раз доводилося переносити редакцію з одного міста в друге. Спочатку редакція була в місті Авґсбурзі, відтак в Мюнхені, згодом в Лондоні, знова в М юнхені, пізніше в Брюсселі, і останньо в Нью Йорну. З цими потрібними змінами, редантори також мінялися. Ними були: поет Петро К ізко , поет Петро Кри­ ниця, д-р М. Кушнір, поет Леонід Полтава, А. Шульга, Оленса Калинник, Іван Крушельницьний, мґр. Володимир Леник, і мґр. Андрій Гайдамаха. Із цими змінами тратилася, очевидно, організаційно-технічна тяглість, але ніноли не стратилася тяглість ідеї. Це завдяки не лише редакто­ рам, але численним співробітникам, дописувачам, науковцям, публіцис­ там, громадським і політичним діячам і, що можливо найголовніше, читачам »Аванґарду«. Тут необхідно ствердите, що, особливо останніми ронами, найбільше прислужився до того, щоб »Аваиґард« повсякчасно виходив, довголітний Голова ЦУ СУМ і теперішній Голова Центральної Виховної Ради СУМ - друг мґр. Омелян Коваль. У своїх зверненнях, листах, і поїздках по світі не раз приходилося йому прямо картати людей за недбайливість і безвідповідальність супроти «Авангарду». Без посвяти друга О. Коваля, що займався тако ж його редагуванням (19691978) тяж ко уявити, як міг би втриматися »Аванґард« по нинішний день. Його заслугою є те, що довкола «Авангарду об’єднався чим-раз шир­ ший гурток дружинників, яким доля «Авангарду* не є байдужою. Тому, друга Омеляна Новаля можемо уважати духовим опікуном -Авангарду-! Теперішня Реданція «Авангарду», яна вповні складається з молодих вихованців СУМ — дружинників, низько клонить голови перед всіми друзями сеньорами, що доложили всіх своїх зусиль, не щадивши ані часу, ані енергії, на те, щоб «Авангард' став тим, чим він є сьогодні - СУМЛІННЯМ УКРАЇНСЬКОЇ М ОЛОДІ! Роман Зварич Головний Редактор

Р 0 3 0 Л Ю Ц І Я НА Д О П О В ІД І В И ГО Л О Ш Е Н І НА 1-ій К О Н Ф Е Р Е Н Ц ІЇ СУМ, 1946 р. Вислухавши доповіді »Завдання української молоді в перспективі ви­ звольної боротьби« та »Українська молодь в історичному аспекті«, І-иіа Конференція СУМ на американській окупаційній зоні (в Н ім еччи­ ні) стверджує: 7. Український нарід здобуде собі волю, позбувшися колоніяльної за­ ле жности від большевицької імперії — С С С Р —, лише в Українській Самостійній Соборній Держ аві.

2. Ш лях до здобуття У С С Д є через національно-визвольний полі­ тичний процес, спрямований на звільнення українського народу, впоряд­ кування та закріплення здобутої держави, господарем якої буде україн­ ський нарід.

3. Вирішальним чинником у здобутті У С С Д е власні революційні сили — українські народні маси, які спільно з іншими поневоленими боль­ шевизмом народами та загроженими від нього, повалять східню тюрму народів, а на руїнах її збудують, свої незалежні держави. Зовнішні полі­ тичні сили можуть лише сприяти національно-визвольній революції наро­ дів на сході Европи. п род овж ен н я н а стор. 23

2

СВЯТКУВАННЯ УРОДИН ПАТРІЯРХА В РИМІ

ПАТРІЯРХ ИОСИФ І на засланні в Сибірі (1950-рр.)

16 і 17 лютого відбулося в Римі святкування 89-річчя від дня на­ родження Блаженніш ого Патріярха Йосифа. Ввечорі 16.2 у навечір’я в залі У кр аїн сько го Католицького Університету вітали Патріярха о. митрат проф. д-р Іван Музична, Голова Проводу О У Н Ярослав Стецько, о. Протоархимандрит Ізидор Патрило, Ч С В В , інж. Василь Олеськів від С ою зу Українців у Великій Брітанії, Української Інформаційної Служби, С УМ і Української Видавничої Спілки, проф. П. Зелений від централі українського патріярхального руху У П С О , Михайло Захар­ чук від О Б В У у Великій Брітанії, Богдана Крушельницька від Цент­ ралі ОУЖ , інж. Т. Гаврих від Т-ва св. Софії, Патріярхального Руху і Пласту, вітали Патріярха о. д-р Р. Мазяр від Малої С ем інарії, усі семінаристи, численні Сестри і прибувші гості з різних країн. Многоліттям і молитвою за Патріярха кінчалася урочистість. Патріярх подякував окрем им словом за побажання і вислови відданости. Ч ергового дня при спільній трапезі вітали Блаженніш ого Патріярха патріярший архимандрит проф. д-р Іван Хома, м ґр Слава Стецько від А Б Н і заприязнених міжнародніх організацій вільних народів, інж. Т. Гаврих від Філії УКУ у Великій Брітанії. Патріярх звернувся під кінець трапези окрем им словом до учасників. Вранці відправлено Богослужби за здоров’я і многоліття Патріярха. П О К Л ІН В 'Я З Н ІВ З Д А Л Е К О ГО С И Б ІР У З далекого сибірського заслання, з підполярних льодових районів немов чудом на самі уродини Блаженнішого Патріярха Иосифа пошта принесла листа з теплими й відрадними словами привіту, зміст якого друнуємо на цьому місці: Слава Ісусу Христу! ... лютого 1981 Ваша Святосте! Сердечною згадкою хочемо переназати соленізантні поздоровлення — засніжене слово, змуміфіковане заметілями, що під самобутнім пан­ циром внутрішньої природи непідвладне було летаргічному потьмарен­ ню і залишилося тому по-католицькому палке й по-вкраїнсьни щире до Вашої Святости. Пошли;Боже,невичэрпну міць й невтомне довголіття Вашій Святості, щоби вести до завтрашнього майбуття Місіонерську Правду Нашої Цер­ кви! З глибокою відданістю до Вашої Святости (Прізвища випускаємо)

4

ЗА ПРАВДУ, ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ! Д о р о гі П одруги і Д р узі! Семаф орам и нашої діяльности під час 1 9 8 1 -го року будуть річниці й особи, вартості яких поможуть нам глибше осмислити наші націо­ нальні ідеали, за які змагається український нарід протягом своєї історії, та за які ведеться затяжна боротьба під сучасну пору. Б о ­ ротьба ця ведеться рівночасно на українських землях, що знаходяться під м осковсько-больш евицькою окупацією, як також всюди там, де зна­ ходяться люди українського роду, які уважають себе невід’ємною частиною української Нації. Боротьба ця ведеться за українську П Р А В ­ ДУ, за В О Л Ю У К Р А ЇН И , тобто за історичне і природне право укра­ їн сько го народу жити вільним і від нікого незалежним життям у своїй власній національній державі, бо тільки така держава м ож е забезпе­ чити йому вільний розвиток, соціяльну справедливість і волю. Спілка Української Молоді, яка постала на українських землях без­ посередньо після Визвольних Змагань 1918—20-тих років, як їх пряме продовження і ставила собі за завдання активною участю тодішньої української молоді змагатись за привернення втраченої державности, і яка відновила свою діяльність на чужині з метою допомагати цій визвольній боротьбі, свою програму узмістовила у начальнім гаслі »БОГ І У К Р А ЇН А !". Тим самим вона визнала себе інтеґральною час­ тиною В еликого У кра їн ського Народу, всеціло включила себе в усі процеси його життя, а особливо, в його змагання і боротьбу за най­ вищі Ідеали. Оскільки ця боротьба ще не закінчилася нашою перем огою і вима­ гає дальших великих зусиль цілости українського народу, Центральна Управа Спілки Української Молоді прийняла як цьогорічне гасло-клич, — »ЗА ПРАВДУ, ЗА В О Л Ю У К Р А ЇН И !", яке даватиме унапрямлення праці у всіх ділянках всіх клітин і загалу членства Спілки Української Молоді в цілому світі протягом цілого року. Рівночасно рішено в цьому році особливо відзначити: — 40-Річчя Акту 30-го Червня — Відновлення У країнської Д е р ­ жавности, — 35-річчя відновлення С УМ на чужині, — 125-річчя народин Івана Франка, — 110-річчя народин Л есі Українки. Відмічуючи 40-річчя Акту 30-го Червня, яким було відновлено існу­ вання української держави, ми хочемо ще раз вказати, що українська П РАВ ДА м оже здійснитись лише у власній державі, бо за словами нашого національного пророка Тараса Ш е в че н ка тільки: »В своїй хаті, своя правда і сила й воля«. Відміченням 35-річчя відновлення Спілки Української Молоді на чу­ жині ми хочемо пригадати нашому членству наші основні завдання, які ми собі поставили у відношення до найвищої П Р А В Д И — БО ГА і супроти нашої Батьківщини УКРАЇН И . А з проводу 1 25-річчя з дня народин нашого великого мислителя-письменника Івана Ф ранка хочемо пригадати взнеслі ідеали нашого життя, які він висловив в своїй поемі »Мойсей« такими словами:

5

«Все, що мав у життю, він віддав Для одної ідеї, І горів, і яснів і страждав, І трудився для неї«. Це його ідея визволення, про що він сам говорить «щоб на волю спровадити рабів, щоб з рабів тих зробити народ по-Бож ом у образу і подобію«. Згадуючи Л е с ю У країнку з нагоди 110-річчя її народин, хочемо вназати на її слова, що в трудні хвилини наших змагань треба мати силу волі і віри, «проти надії сподіватись®, треба вірити в пере могу Правди, та хто любить свою правду, мусить її боронити. АКТ В ІД Н О В Л Е Н Н Я У К Р А ЇН С Ь К О Ї Д Е Р Ж А В Н О С Т И ЗО-ГО ЧЕРВНЯ 1941 р. С орок років тому у вирі воєнних подій українсьний нарід задоку­ ментував перед чужими займанцями свою непохитну волю до держ ав­ но-творчого життя української Нації. 4 0 років тому український нарід заявив, що дорожить IV-им Універсалом і тим самим поотиставив Актом 3 0-го Червня свої духові непроминальні вартості Української Правди, до ворожих вартостей большевизму і нацизму. Україна була тоді єдиною в світі нацією, яка не впала на коліна перед загарбни­ ками, як це зробила Франція Петена, але виразно відкинула ультима­ тум нацистської Німеччини уступити і відкликати історичний Акт. Цей Акт вкрився кров'ю синів і дочок українського народу, бо він був тим світлим ідеалом, за який сотні років лилася українська кров — це був ідеал влади Нації в своїх етнографічних межах у власній д ер­ жавній формі. Акт 3 0 -го червня був явним викликом М оскві, бо він підірвав її наклепницьку пропаґанду про вислужництво українського народу перед нацистським фюрером, волелюбному світові явно показав, що веде боротьбу на два фронти — проти червоної М оскви і проти не­ нависного нім ецького загарбника. «Свобода народам — С вобода лю ­ дині" стало гаслом волелюбних народів об’єднюватися і боротися під цим знаменом за розвал червоної імперії і німецької тиранії. А дійовим чинником цих подій була О УН , колиска державних Героїв, яких не лякала смерть, тортури, ані жертви в обличчі потреб україн­ ської Нації. Цього року минає 40 літ відноли з Л ьвівської радіостанції ім. пол. Є. Коновальця пролунали знаменні слова Акту Віднови Української Державности і проголошення нового українського Д ерж авн ого Прав­ ління на чолі з Ярославом Стецьком. Д ва місяці перед цими подіями — 30-го квітня 19 41-го року Гітлер визначив 22-го червня як день нападу на С С С Р . А в майже тому сам ом у часі перейняті долею своєї Батьківщини, видатні члени О УН радилися в Кракові під прово­ дом Степана Бандери про хід їхньої дальшої боротьби під час бурем­ них подій другої світової війни. І падали рішення: — «ОУН використає війну з С С С Р для розгорнення боротьби за українську самостійну Державу, для прискорення її здобуття..."

— «На звільнених від московсько-больш евицької окупації частинах

6 «

ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО Голова Українського Державного Правління у Львові

української землі, не ждучи ні на що, О УН проголошує відбудову Української Держави, встановлює владу, яка має зорганізувати держ ав­ не життя в усіх ділянках та керувати ним...« Для виконання цих завдань в Україну вирушило понад 6 .000 чле­ нів О У Н трьома похідними групами під проводом видатних провідників-революціонерів, які свою школу відбули у польській тю рмі за діяль­ ність в оборні українського поневоленого народу. Ранком 30-го червня до Л ьвова увійшла сотня Романа Ш ухевича, а в скором у часі і одна з похідних груп. Москалі, які відступали під сильним тиском німців залишили по собі жорстоні сліди їхнього варварства. Львівські тюрми були переповнені ж о рстоко катованими трупами українських патріотів. Між ними лежав і брат Тараса Чупринки-Ш ухевича Юрій. Ярослав Отецько, з доручення Провідника О УН Степана Бандери, скликав- Загальні Збори українських громадян у Львові і там в урочис­ тій тиші, в присутності зворушених представників, відчитав Проголо­ шення Відновлення У країнської Державности, яке звучило: »1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Унраїнської Дер-

7

жави, за яку поклали свої голови цілі поноліиня найкращих синів України. Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її творця і вождя Євгена Ноновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсьно-большевицьного поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває увесь українсьний народ не скласти зброї тан довго, доки на всіх україн­ ських землях не буде створена Суверенна Українська Влада. Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння його потреб.

2. На західиіх землях України твориться Українсьна Влада, — яка під­ порядкується українському національному урядові, що створиться у столиці України - Києві. Українсьна національно-революційна Армія, що твориться на унраїнсьній землі, боротиметься далі проти московської окупації за Суверенну Соборну Д ер ж аву і новий, справедливий лад у цілому світі. Хай живе Суверенна Соборна Українсьна Д ерж ава! Хай живе Організація Українських Націоналістів. Хай живе П рові днин О рганізації Українсьних Націоналі стів-Сте па и Бандера!»

Д О 1 2 5 - ЛІТТЯ Н А Р О Д И Н ІВ А Н А Ф РАН КА. Іншим семаф ором на шляху до здобуття нашої Батьківщини це — І. Ф ранко — 125-ліття народин якого ми відзначаємо 15-го серпня. Щ об зрозуміти велич і вартість І. Ф ранка для цілого народу мусимо коротко зупинитись над станом в Галичині. Галичина в половині м и­ нулого століття, в противагу до Східньої України, яка мала генія Т. Ш евченка, ще не була дійшла до висоти національної свідомости, і у всіх ділянках гром адського життя була дуже відсталою. Зерна Руської Трійці спринималися повільно, а зі смертю М. Ш аш кевича і воно завмерло, а бліді таланти існуючих поетів не зуміли його від­ новити. Українська мова в Галичині складається з якогось »язичія« — міша­ нини російської, польської і церковно-слов’ янської мови, а в проводі українського гром адського життя стояли люди, які тяготіли до М оскви і вважали себе вггкою м осковського народу. Іван Ф ранко застав жахливі національні та с о ц іа л ь н і умови. Поляни дальше гнобили україн­ ців, а селяни яким австрійський уряд зніс панщину, опинилися на волі, але без землі, отже без можливости заробітну, а духовий провід був під польським або м осковським впливом. Таку атмосферу застав Іван Франно і почав її своїм талантом письменника і гром адського організатора очищувати, роблячи її пенучо-актуальною в своїх творах, гуртуючи довкола себе людей, для яких доля селян не була байдужна. Н а протязі свого життя зробив Ф ранко це, чого на протязі кількох десятиліть не зуміли зробити д е ­ сятки людей. Тим тяжче довелося Ф ранкові боротися проти назадництва і заскорузлости, бо все громадянство, окрім кількох одиниць, від­ реклося від нього бо боялося його поглядів. І. Ф ранка понижували, обезцінювали, саджали в тюрми, гнали з редакцій своїх і чужих, робили з нього злочинця, соціяліста, а часом саджали в тю рму не подавши причини Франкові, Авірони і Датани власної громади кидали на нього болотом і камінням, але після кож ного випробування постать І. Ф ранка росла на важливості. І. Ф ранко працював над собою невтомно вже змалку — у холоді, голоді, лишився на 15-ому році життя круглим сиротою. Одначе непохитна віра в добро народу, ідейна посвята

8

і наполеглива праця аж до скону витворила у нього незламний ха­ рактер і вкінці довела до признання і пошани його особи від всього українського громадянства. Українські С ічові Стрільці, що вславилися боротьбою проти росіян, уважали його своїм духовним батьком і опі­ кувалися ним на старість його літ. 'ван Ф ранко визначив вартість духа, як вічного революціонера, »що тіло рве до бою«, а словами оцінки Мойсея він сам себе сха­ рактеризував: »все життя він віддав для одної ідеї і горів і яснів і страждав і трудився для неї«. Червоною ниткою в’ється в творах Івана Ф ранка і в його гром ад­ ській діяльності повільний шлях дозрівання. Спочатку заінтересований долею селян і робітників, як двох найбільше покривджених віток свого народу та захоплений інтернаціоналізмом він переростає на каменяра* що працює для цілости українського народу на нелегкім шляху поступу у вільному колі всіх народів. Сумні пережиття українського народу його оздоровили від облудливої співпраці з поляками, які не терпіли навіть слова »українець« і всюди його пропускають. На наказ поляка Бадені, намісника Галичини, під час виборів ллється українська кров селян, а це оздоровлю є українців від співпраці з поляками. Для Франка нація тепер стає «закутим велетом«, нація як цілість, не верства або

9

нляса; в інших творах нарід це «паралітик на роздоріжжю , людським презирством наче струпом вкритий«, нарід — це «наймит, що крови ллє потоки над нивою чужою« і в Ф ранка виростає візія справедли­ вої майбутности в якій український нарід стане «хазаїном домовитим, у власній хаті«. Не було ділянки в гром адськом у житті Галичини на якій Ф ранко не лишив би «свого духа печаті«. Громадський працівник, організатор виборів, агітатор, викладач, провідник курсів для робітників, видавець освітньої лектури, працівник над світоглядом селян — всім цим занимався Іван Ф ранко, працюючи над собою наполегливо. Не зважаючи на безліч перешнод видавав десятки газет, журналів, часописів. Він був редактором, коректором, організатором фондів, публікував наукові статті, твори, рецензії, статті до наукової енциклопедії, викладав. Й о­ го науковий труд здобув йому титул доктора філософії на В іденсько­ му університеті. Стає почесним доктором Х арківського Університету, почесним членом Н Т Ш . Ф ранко майже не став професором україн­ ської літератури на львівському університеті, та поляк — намісник Галичини його не допустив на цей пост. Після Ш евченка, найбільшою постаттю у нас є Іван Франко. У св о ­ їх творах порушив він політичні, суспільні і філософські питання та дав вислів сво їм особистим настроям і почуванням. Найкращі поеми І. Ф ранка «Іван Вишенський« та »Мойсей« — це найвищий щабель його творчости і мають глибоке значення для народу, що шукає своєї волі. В день ювілею Ф ранка 1887-м у році (25-ліття) треба було 127 сторінок щоб вичислити самі заголовки його плодовитої творчости. С воєю діяльністю Ф ранко змінив суспільно-національне обличчя цілої Галичини і зблизив її до загально-українського життя евтопейського маштабу, а в нашу літературу впровадив нові літературні напря­ ми реалізму і натуралізму, нові методи наукового досліду літератури і фольклору, нові суспільні та політичні течії. Від й о г о виступів р о з ­ починається організоване гром адське життя, розвиток галицької літе­ ратури та галицької науки, створю ю чи власний науковий осередок, який мав зв’язки зза границею, коли на Східній Україні М осква не­ щадно топтала всі вияви українства, забороняючи вжиття української мови в літературі і в школах. Для нас сумівців, крицевий характер Франка, його любов до зне­ доленого українського народу, невсипуща праця серед числених тру­ днощів, працьовитість, та всеціла посвята для добра українського на­ роду це незмінний дороговказ та цілюще, невичерпне джерело наснаги для праці нашої поневоленої Батьківщини.

Д О 1 10-ЛІТТЯ Н А Р О Д И Н Л. У КР А ЇН КИ . Д о велетнів духу, які проти всякої надії і сподівання (Лесине нонтра спем спе р о / вірили у Правду і Волю народу, належала Л. У к­ раїнка. В она створила героїв, які її словами, навчали нас ненавидіти рабство і любити свій рідний край, і ці два елементи любови і нена­ висти злилися в її творчості в одно поняття: «тільки той ненависти не знає, хто цілий вік нікого не любив«. Вона заохочувала молодих л ю д е й ставати до освітньої праці серед українського народу і ж и л а

10

ЛЕСЯ УН РА ЇН КА П 871—1913)

думками і творчістю Т. Ш евченка, в якому вбачала генія і ідеал до наслідування. Ідеї Ф ранка не були їй чужі, а від нього сам ого вона дістала заохоту до дальшої поетичної праці. «Досвітні вогні запали...» заохочувала Леся передбачаючи неминучий ранок волі, а тих, що не хотіли стати в змаг за Правду і волю вона проклинала: »будь проклята кров ледача не за чесний стяг пролита«. О держимість любо­ в’ю до України і до вільного життя була на фоні життя Л. Українки героїчною , бо сам а нвола і немічна, нищена довголітньою хворобою все таки спромоглася створити героїв, які перемагали трагічні обставини в найбільш безнадійних ситуаціях (Роберт Брюс), виступали в боротьбі за волю і правду (»я виступлю за волю проти рабства, я виступлю за правду...« (»У катакомбах'*) — або гинули від фатального прире­ чення скоріш е вмерти аніж зрадити свої ідеали — »Убий — не здамся!" І. Ф ранко швидко помітив нову зірку на нашому літературному полі, відмітив її бойовність і оптимізм «...Україна не чула... такого сильного гарячого та поетичного слова..." Двадцятьшістьрічною дівчиною вповні зрозуміла безсмертність свого народу перед гнобителем і пише вірш »На Руїні«, що м ож е послужити алегорією долі українського

11

I

народу. Ім’я тирана-гнобителя забудеться історією, а лишиться пам'ят­ ник споруджений руками народу. Події 1 9 0 5 -го року її не знеохотили, ані духово не пригнітили. У її поемах дальше квітне героїзм, сильні характерні одиниці. Поетка була свідома, що сльози ніколи не поможуть нам здобути волі. »Від сліз заржавіють кайдани і самі ніколи не впадуть!« — таврує Л. У кр а їн ка слабих духом. Тим більше, що вже змал­ ку Леся зносила біль туберкольози, на яку вона захворіла, по стоїч­ ному. І помимо важких обставин опанувала змалку нілька мов, а в дорослий вік знала вона їх аж одинадцять. Л ю бов до волі процвітала в її творах вже змалку. Коли заслали її тітку на Сибір за діяльність проти м осковського царя,пиш е віршик »Надія«. Леся ще малою дів­ чиною зрозуміла, що рабство і неволю і насильство над народом треба знищити, і що краще життя здобудеться працею і боротьбою. Вона не зрозуміла значення сліз, бо сам а мусіла через хворобу заку­ шувати губи: »щоб не плакать я сміялась«! У своїх творах Л еся зупиняється над ролею мистця у суспільстві, на філософських питаннях ролі свободи в житті одиниці і народу і зміцнювала ще в молодості свої національно-патріотичні мотиви. Образи створені Л есею дишать чистотою служіння Рідній Батьківщині і ни­ щать все що підле і ховзьке. Щ е сьогодні, вже майже 70 років після її смерти забороняють в С С С Р видавати повністю твори Л. У кр а ­ їнки цензуруючи її поеми, як за царя, або викидаючи з її збірок цілі поеми, як наприклад — »Бояриня«. Титанічні образи і служіння Батьківщині її захоплюють так, що в кож нім моменті вона в душі з поневоленим народом »...а в серці тільки ти, єдиний мій, коханий краю«... а для неї в Україні «навіть дим солодкий та коханий». У поемі »Орґія« — грек Антей, не може погодитися з дум кою , щоб він як мистець, або його дружина служили завойовникам-римлянам. Коли його дружина іде служити римлянам він своїм інструментом (лірою) її умертвлює, бо краще смерть як зрада своєї Вітчизни. Чистота і благодарність ідеалів великої поетки, патріотки і гуманістки, надихають її відно­ шення до природи в творі-шедеврі «Лісова Пісня«, що сьогодні перек ладена на десятки м ов світу. Без огляду на круглі річниці коли ми гром адою святкуємо Лесю, вона мусить лишитися для нашої молоді чиста і несплямлена облудними інтерпретаціями служіння драгоманівщ ині, с о ц і а л і з м о в і або м арксиз­ мові. Як поетка високого градусу горіння, як одерж им а лю бов’ю до України, силою духа пересвітлена в образи своїх героїв показала вона нам шлях служіння мистця правді й волі, надіючись, що її слово, як Ш евченка слово, стане для месників зброєю, що «месники дужі« прий­ муть її зброю, і кинуться з нею одважно до бою. Тими месниками ста­ ли збройні сили нашого народу, підпільні революціонери-націонапісти, Творці Акту 3 0 -го червня, У В О -О У Н -У П А , СУМ в Україні. Коли сьогодні у світлі Ідей Л. Українки й Івана Ф ранка ми роз­ глядаємо світлі етапи нашої боротьби,ми краще розуміємо одержимість творців Акту 3 0 -го Червня як і поставу Н ескорених в Україні, бо їхня постава зливається з нашою боротьбою почерез постаті і думки вислов­ лені в творах цих велиних письменників і поетів. В цьому моменті тв о ­

12

рення Н О В И Х С В ІТІВ і полгтичних кордонів та в розгулі холодної війни між світом Д обра і світом Тьми, символізованою М осквою , наша Спілка кладе на терези історії свою силу духовости проти вульґарної дикої м осковської сили. Ця сила духа, яку ми перейняли від загар­ тованих і випробуваних революціонерів, що у «добі жорстокій, як вовчиця« надихувалися лю бов’ ю до Унраїни творчістю Кобзаря, І.Ф ранка і Л. У країнки — стали для нас, сум івської молоді, натеґоричним ім ­ перативом щоб стати рядом з духовістю борців УВ О -О У Н -У П А , твор­ ців С В У -С У М в Україні, і Лесиних героїв-титанів, що прирікали битися без пощади, до загину. А кт 3 0-го червня набирає вагом іш ого значення на фоні творчости Л. Українки й Івана Ф ранка, що зробили з свого життя Акт Посвяти в боротьбі за Правду і Волю! Хай згине цар! — стало живим покликом до боротьби проти гнобителів України червоних катів-царів, проти яких успішно вела боротьбу О У Н і УПА. Спілка Української Молоді несе на собі і тягар відповідапьности як і обов'язок підготовити національно свідому молодь у своїх рядах, щоб у випадку зудару Світу Добра проти Світу Тьми-Тиранії стати в боротьбі за Правду і Волю нашої рідної Батьківщини. Це є наказ совісти. В 110-лггтя народження Л. Українки нам паде в очі глибокий кон­ траст м іж її кволим тілом а героїчним духом. Головні герої її тво­ рів промовляють до нас з титанічною силою, їх ціхує героїзм і по­ свята справді >>0оротись до кінця — без пощади«!. Сьогодні у буремну добу технології — коли вільний світ скреслив з словників західнього вільного світу поняття к о л о н і а л і з м у , — то М осква залізними пальцями вп'ялася в живущі соки нашого народу, щоб його атрофувати і зробити слухняним гвинтином та багнетами насадити нову »культуру« совєтської людини, — то нам треба крицевої твердости і героїки Л. Українки не забувати пророчних слів Лесі. «Борись і добувайся Батьківщини, щоб не загинути чужим чужиницею у неславі« — пише вона. Ці слова набирають у наших обставинах чужини гостро-актуального звучання, бо неславою є жити без вільної Батьківщини, неславою є розпливатися, бо серед чужого оточення, втратити своє духове обличчя, національну св і­ домість і віддавати українську кров на розквіт чужої держави. У боротьбі за Правду і Волю України, нехай ці знаменні слова ста­ нуть для нас сумівців, дороговка зом серед облудливих доріг сам оза­ доволення і вигод існування, а змусять нас присвятити більшу увагу нашій національній самоосвіті, покращання нашої активности і посвя­ ти український справі, бо тільки під кутом розуміння потреб нашої Батьківщини зм ож ем о їй повністю віддати наш труд для реалізації ПРАВДИ І ВО ЛІ У К Р А ЇН И ! Честь України!

Готов Боронити! За ЦУ С У М:

Є. Гановський Г олова

О. Рожка Ген. Секретар

13

Євген Орловський

МОЛОДЬ - ДВАНҐАРД У БОРОТЬБІ Довкола чуємо розмови про те, що наша молодь переживає нризу. її опанувала апатія, вона не цікавиться гром адським и справами, її більше інтересує «романтика золотої молоді". Іншими словами молодь, мовляв, мало що варта. Очевидно, весь час іде мова про нашу е м і­ граційну молодь. Бо кращої, більш героїчної молоді, як на рідних землях, ледве чи має яка кра їна світу. Проте ми не поділяємо думки про те, що наша еміграційна молодь погана. Можливо, що вона не віднайшла себе ще в багатьох відно­ шеннях після важких потрясень і переживань нелюдської війни. М о ж ­ ливо, що вона не виконує ще як слід своїх завдань. Але немає жодних підстав для розчарування щодо української молоді на е м і­ грації. Вона живе і прагне вел икого. В она готова і дальше на великі чини, що їх лишала безсмертна УПА. Молодь тут, на ем іграції, ще не віднайшла себе. Це правда! Але не зі своєї вини. Молодь тут також треба захопити великими, грандіозними ідеями та перспективами. Вона мусить жити, страждати і горіти безсмертним і то не тільки в теорії, в роздумуваннях, але й на ділі. Вона мусить мати цю перспективу на практиці і вона мусить до неї іти в конкретній життєвій пробле­ матиці. Молодь мусить мати величні символи. Культ великого, романтич­ ного ідеального мусять завжди стояти перед нею. Колись давали їй облудну візію «світової революції", раю на землі. Ця візія залама­ лася. вмерла. На її місця тим твердіше прийшла національна ідея та візія здійсненної с о ц іа л ь н о ї справедливости в національних рамцях. Молодь знайшла свою ціль в найбільш прогресивній ідеї нашого часу — свобода народів і людини! Молодь стала в авангарді визвольної ре­ волюції народів в боротьбі за здійснення ідеї самовизначення народів та справж нього антитоталістичного народовладдя. Молодь рушила у к ­ раїнський прогресивний революційний народовладний націоналізм мо­ гутньо вперед, лишаючи безприкладні зразки в історії народів за всі часи в незрівняній Повстанській Арм ії України — УП А — новітній Січі. І які б форми не прийняла боротьба за свободу на майбутнє, молодь в рядах УПА розхитала міт непоборности тоталітаризму. Молодь живе і мусить жити образами нового, прийдешнього. Вона мусить леліяти його в своєму серці, ним горіти, для нього жити і, як треба, без­ страшно вмерти. Молодь дужче, ніж старші, відчуває і переживає страждання на­ роду, більше ніж старші, прагне до зміни старого, кволого і лихого. Вона хоче стояти і мусить стояти в авангарді великих процесів оновлення людства, через оновлення народів: в авангарді національного, що розриває зовнішню проволоку силою втримуваного старого. М о­ лодь бореться проти кривди й нещастя, які впали на її народ. Вона нечувано більше страждає соціяльними змінами, злиднями матерів і своїх братів та сестер. Вона з кривавими сльозами на очах бачить знедолені обличчя своїх дідів. Вона бачить могили, де лежать вмерлі пляновим голодом. Вона переживає на засланнях, на каторжних робо­ тах, де падають люди серед нечуваних мук і знущань, як безвар-

14

тісні мухи. В она переживає всю цю страшну, неймовірну, небувалу досі в світі нелюдську кривду і несправедливість... Вона бачить, як розриті могили славних прадідів, ян вандали і варвари зневажають, плюндрують найбільші святощі народу. Ьона прагне до великої візії П ророка і Співця всіх гноблених, яка не знає, ані пана, ані раба а яка »возвеличає щоб слава на весь світ була голосною! Слава про народ, який боровся всі часи за правду і волю для всіх». Ідея слави, ідея правди, ідея справедливости, ідея свободи, ідея рівности, ідея власної праці, — ось чим живе наша молодь, ось що її кликатиме, якщо ці великі ц іл і реально будуть поставлені перед нею. «Україна без холопа і без пана« — за це хоче боротися і бореться наша молодь. Хіба коли молодь бачить як »з матері полатану сорочку знімають«, як »людей запрягають в тяжкі ярма«, не прагне вона до того, як змагати, щоб цю кривду подолати. Наймогутнішим стимулом всіх революцій усіх часів і народів було пичуття кривди, несправедливости. Це почуття найсильніше розвинуте в шляхетних серцях молодих борців за свободу, в їх чистих душах, в їх паленіючих ідеєю грудях. З душі української молоді не раз ви­ ривається голос протесту: «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде!» Полум'яна любов до рідної землі: »Нема на світі України, немає другого Дніпра«, родить порив захищати ту землю. Наша молодь є втіленням пророчих слів: «обніміте ж, брати мої, найменшого брата", нерозривного братання, захисту і залучення до боротьби за рівні права для всіх отих «незрячих братів«. Українська молодь байдужна, безжурна молодь? Це не молодь, яка росла в добробуті. Ні, це молодь тверда, загартована життям, злиднями, молодь без даху над головою, молодь без притулку, але — це молодь з батьківщиною в своєм у великому серці. Молодь, яка бувала на важких примусових роботах, по таборах заслання, по концлягерах нацизму і тотапгтаризму взагалі, молодь, що не знала інших радісних хвилин, як радість боротьби. Це не розбещена західньо-европейська молодь, а молодь, яка знає тайгу Сибіру, пустелі Казахстану, Колими, Авшвіцу, С аксенгавзу, Дахау, де гинула від голодної смерти, але не зламалася. Це є наша, українська молодь, яка а своєму героїзмі і трагічній величі — єдина на світі. Тим-то нам треба нав’язати до цих переживань і прагнень змоги повного вияву. М О Л О Д Ь ПРАГНЕ ЖИТИ ВС ІМ А Ф ІБ Р А М И С ВО Є Ї Д У Ш І У Б О Р О Т Ь Б І, у творчій суспільно-громадській і політичній праці, але не вигодами західньої молоді методами розривок. Український народ тепер у боротьбі на життя і смерть. І було б трагічною помилкою застосувати до молоді західньо-европейської форми організації молоді. Наша молодь має такі зразки, як героїчна постать Павлушкова, Данилишина, вона має традиції С УМ -у організації боротьби! Тим часом західньо-европейська молодь може мати такі форми, які їй підходять (лише розривкові, пригодницькі, парадні тощо). Українська молодь потребує мати такі форми, яці відповідають тому, чим живе молодь, чого вона прагне, чим живе і чого прагне весь героїчний український народ, який стоїть у боротьбі.

Молодь є плоть від плоті, кість від кости свого народу. Том у так довго, доки не буде знайдена форма організації, що буде враховувати духовий і соціяльно-політичний стан молоді, так довго жодна органі­ зація молоді не буде мати успіхів. -Форму такої організації знайдено в нас — це Спілка У країнської Молоді (СУМ ). Є велика помилка відмежовувати молодь від громадсько-суспільного і політичного життя. Ні, молодь мусить бути всюди! Вона має брати участь в усіх виявах національно-суспільного життя. Вона всюди мусить шанувати свого. Невгасимий дух молоді не треба пригашувати, а навпаки — розпалювати. Молодь може забирати голос в різних справах і можливо роблячи помилки вчитися. Річ певна, молодь мусить передусім в ч и т и с я . Так, вона мусить насамперед добре володіти нашою революційною доктриною, вона мусить набувати знання у всіх галузях, але водночас з цим вона мусить брати участь в національному житті. Молодь має брати участь в анціях, що їх веде український народ. Вона не може стояти осторонь життя народу. Це є помилкове твердж ен­ ня: «насамперед скінчити студії, а потім вже займатися політикою». Ні, водночас — одне і друге, бо кож на загальна робота є рівночасно в и х о в а н н я . А молодь мусить в и х о в у в а т и с я . Тимчасом виховання можливе лише в боротьбі. Молодь мусить бути всюди, де її не посій, там вона й вродиться. Так має бути, коли молодь є бурхлива і неспокійна. Проблема бать­ ків і дітей цілком нормальна, природня проблема під оглядом росту життя! Понад усе молодь мусять вести м о л о д і . Провід молоді му­ сить бути нею створений, з неї, з її нутра роджений. Молодих мають вести молоді, тані самі фанатики, такі самі невдоволені, шукаючі нового, бурхливого, як вся молодь. Жодні раціоналісти, жодні, що важать кожне слово, жодні скептики, а такі, що їм море по коліна. Такі, що, сидячи на неосідланому коні під Києвом, маршували на Берлін. Такі, що чайками пливли Царгород здобувати. Такі »бунтарі«, як сама молодь, сміливі, мужні, відважні і мудрі. Певна річ молоді потрібні спортові, нультурні, самоосвітні, фахові гуртки. Це конечне. Але основний тон має надавати така організація, яка задовольняє ті засадничі вимоги, які ми тут з’ясували. »Пласт« і тому подібне також гарна форма для означених завдань. Позитивна. Але не про це тепер йдеться. Річ у більшому, всеохоплюючому. Таку форму ми бачимо тут, на ем іграції, в недавньо організованом у СУМ-І. Тому закликаємо всю українську молодь м асово вливатися д о тієї чу­ дової форми організації молоді, з такою світлою традицією боротьби на рідних землях України — до СУМ -у!

»Авангард ■<, ч.І 1!)46

16

М .А.

СПІЛКА УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ І СПІЛКА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ (2) (3 архіву ОУН, матеріял написаний учасником СВУ—СУМ в pp. 1946-48.)

5. Д ІЯ Л Ь Н ІС Т Ь «С П ІЛ КИ В И З В О Л Е Н Н Я У КРАЇ Н И « серед М О Л О Д І. Одним із важливіших відтинків праці «Спілни Визволення У країн и « був шніпьний відтинок. Ш кільна група організації під проводом визнач­ ного педагога й директора трудової школи ім. Ш евченка, професора Дурдуківського, розгорнула широку діяльність в напрямку національного виховання дітей і молоді. Ця сторона діяльности «Спілки Визволення У країни" мала в процесі одно з найважливіших місць. Прокуратура кваліфікувала її, як боротьбу націоналістів за душу молоді й дітей. Дурдуківський зізнав, що його школа з давніх давен провадила ідео­ логічну працю, виховуючи молодь в напрямку, далекому від комуніз­ му й совєтської шноли. Другий обвинувачений, директор школи ім. Коцюбинського в Чернігові, проф. Холодний, говорив про свою школу, що вона була совєтська лише зовнішньо і лише формально: серед учителів були всі вороги комуністичної влади, люди, що дивилися на Захід звідки мусіло прийти визволення. Така школа безумовно вихову­ вала дітей в націоналістичному дусі. Інший обвинувачений, Шило, звнавав, що, не відкидаючи загальних засад совєтської системи навчання і новітніх метод викладання науки, все ж ведено навчання так, щоб запізнати учнів з ідеологічним змістом концепції УНР. Для цього шкільна група »Спілки« вживала заходів через своїх людей, що перебували по різних школах в Україні, заповняти школи дітьми з національно освідомлених родин, особливо з тих, які поділяли концепцію УНР. Коли ж справу приймання дітей до школи передано не керівникам школи, а спеціяльним комісіям, що їх делегу­ вали комуністичні організації, обвинувачені видали розпорядження утво­ рити по школах рівнобіжні відділи кляс, при ЧІМ ДО ОДНИХ ВІДДІЛІВ збирали дітей, національно освідомлених. з українських родин, а до других дітей непевних з національного погляду. В такий спосіб ізолюва­ лось українську молодь, що перебувала під впливом національної ідеології, від дітей, що належали до комсомольців чи »піонірів«. «Спілка Визволення У кра їн и" відкидала засаду к л а с о в о г о виховання дітей. Зі слів обвинуваченого Гребенецьнопо виходить, що завданнлм шкіль­ ної групи було використати легальні форми совєтсьної шноли, щоб під їх­ нім плащиком виховувати дітей в дусі ідеології «Спілки Визволення України". Обвинувачена Токарівська зізнавала, що шкільна група ста­ вила собі за мету виховувати національно-освідомлених дітей та обері­ гати національну школу від інтернаціональних впливів. Цікаво, що «Спілка Визволення України« у своїх методах боротьби за національний характер молоді, пристосувалась до совєтських умовин. Дурдуківський зізнавав, що шкільна група виробила цілу систему побо­ рювання комуністичних організацій серед дітей і молоді. Комуністичний рух треба було трактувати, я к неминуче зло, вживаючи при цьому всіх заходів, щоб цей рух якнайменше шкодив вихованню дітей і цілій школі Передовсім для цього треба підпорядкувати своїм впливам

17

провіднинів комсомольського осередку у школі. Керівник шноли й учи­ телі повинні якнайчастіше доводити керівникові ком сом ольського о се ­ редку, що він замало вихований, що не має досить знання і досвіду, що мусить вчитися. В такий спосіб найвпливовіший комсомолець під­ паде під учительський вплив. Крім того до ножного ком сомольського осередку делегувати національно-вихованих учнів, а то й учителя, щоб слідкувати за кожним кроком комсомольців, паралізувати їхні пляни і впливи на дітей. Дурдуківський завжди висловлювався, щоб не ізолю­ вати цілком комуністичних організацій від шкільного життя, а навпаки, ввесь час непомітно провадити наступ національної молоді на комуні­ стичні організації і в такий спосіб »утопити« комуністичний р/х серед молоді в українсько-нацюнальному оточенні. Оскільки совєтська влада вимагала, щоб діти брали участь у шкільних комуністичних організаціях, Дурдуківський вживав заходів, щоб організації ці снували лиш ена папері, лише формально. Ш кільна група «Спілки» поширила працю на цілий ряд міст; ї ї осередки були у Полтаві, у Дніпропетровську, в О д е сі і т.д. О бвинува­ чений Павлушков оповідав про історію утворення «Спілки У н р а їн сь ю ї Молоді». Єфремов був проти того, щоб приймати до «Спілки Визволення України»" молодь, бо вона мусить мати св о ю окрем у організацію, де вироблювати б політичну і національну ідеологію молоді. Року 1923 під впливом Д урдуківського утворено легальне літературне товариство з молоді, що закінчила трудову шнолу. В цьому товаристві читали реферати з історії унраїнсьної літератури і пробуджували серед молоді зацікавлення до давньої української літератури. По двох роках засно­ вано так зване «Товариство єдности і згоди», яке збиралося що-місяця обговорювати найцікавіші питання для молоді. Провадились також дискусії і на політичні теми, а сама організація існувала нелегально. Року 192 5 через конспіративні причини »ТЄЗ« зліквідовано і того самого року під впливом Єфремова і Д урдуківського утворено «Спілку Української Молоді«, також ц пком конспіративно, тобто засновано пер­ шу п’ятну, що м усла виконувати функції центрального комітету й утворювати дальші п ’ятки. П рограм а нової «Спілки» була та сама, що і програма «Спілки Визволення України». Кожний член нової »Спілни« мусів присягати, що він залишиться в організації на ціпе своє життя, в р а з і-ж виходу його з організації або зради — супроти нього мусіла бути застосована кара смерти. Щ о д о плянів участи молоді у протисовєтській а т і ї , то за зізнанням Павлушкова були три варіянти. П ер­ ший — Спілка У країн сько ї Молоді в повному свом у складі у слушний час виступає, як баталюн, як кадр повстанської арм ії. За другим варіянтом, члени »Спілки« діляться на декілька груп і вливаються до різних повстанчих відділів, де й виконують функції або провідників тих відділів, або їхніх політичних комісарів. Третій варіянт передбачив, що «Спілка«, яка складається зі студентів різних шкіл, на випадок повстан­ ня організує по цих школах бойові відділи, а члени її ставатимуть їх провідниками. Кожний член організації мусів докладно пізнати терен своєї школи і її дільниці, щоб скористати з цього на випадок повстання, мусів також збирати відомості про розташування і кількість місцевих совєтських військових формацій. Як зізнав Павлушков, С УМ вважав за можливе у своїй боротьбі

18

з Советами стасувати терорсупроти комуністів і представників радвлади. Зі слів обвинуваченого Мату шевського виходить, що СУМ — це була бойова і терористична організація, при чім було два погляди, як вести терор: перший — це стасувати його лише до чільних представників партії та уряду, а другий — застосувати його і до місцевих представників радвлади. На закуп зброї збірапи гроші. Щ о д о самого пляну акції, то, я к зізнав Павлушнов, серед молоді були також два погляди. Одні вважали, що протисовєтське повстання м о ж е відіграти допомогову ралю в разі війни, чи приходу в Україну армії УНР, а другі, що організоване повстання не закінчиться визволенням України і повален­ ням совєтської влади, а прислужиться до збройної інтервенції євр о­ пейських держав. Політичні настрої й ідеологія С УМ не були однакові. Павлушков, наприклад, був прихильником фашистївського устрою та гетьманату, як режиму твердої диктатури, але решта членів СУМ стояла на плятформі нонцепції УНР. Діяльність членів С У М не обмежувалася лише школою,- вони часто виїздили на села, щоб і там утворювати націоналістичні осередки серед молоді, читаючи нелегально реферати і впливаючи на селянську молодь. О рганізаційно С УМ належав до С В У — і був тільки секцією молоді.

6. Б О Р О Т Ь Б А ЗА Н А Ц ІО Н А Л Ь Н И Й ХАРАКТЕР У К Р А ЇН С Ь К О Ї КУЛЬТУРИ. «Спілка Визволення України« звертала особливу увагу на оборону українського культурного життя перед комуністичними впливами. З цього приводу утворено цілу низку осередків м айж е в усіх наукових і культурних установах. На чолі цієї анції стала широко відома в Україні Людмила Старицьна-Черняхівська, якої помешкання в Києві було ніби літературним сапьоном, де обмірковували найцікавіші питання культурної праці. Головну увагу спрям овано на Академ ію Наук, а тому, що Єфремов до 1 9 2 6 року був її віце-президентом, то праця незабаром прийняла широкі розміри. Я к зазначив прокуратор Ахматов у своїй промові, С В У перетворила А кадем ію Н аук з осередка наукової думки України на огнищ е націоналістичної акції. Більшість членів і співробітників А ка ­ демії вважало У С С Р за фікцію, створену для Европи, і вживало всіх засобів, щоб повалити совєтсьюій уряд. Щ о б виховувати молодих учених у національному дусі, зорганізоване напівлегальне твариство під назвою «Молода Академія«, якого завданням було зберігати молодих учених і аспірантів від інтернаціоналістичних впливів та прив’ язувати їх до націоналістичної ідеології. Така сама праця велася в медичній секції А кадем ії і в науково-педагогічнім товаристві. Там головну ролю грав професор Іваниця, автор численних підручників для шкіл. Не дивлячись на совєтську цензуру, у цих підручниках залишались націоналістичні тенденції, які впливали на тисячі учнів по школах. С В У надавала велике значення пропагандивній анції серед українських письменників. Письменницька її група з С ергієм Єфремовим на чолі розвинула широку працю у письменницьних, видавничих і артистичних колах. Головну увагу зверта­ ли на критику совєтсьної національної політики. Обвинувачений Івченко зізнав м іж іншим, що совєтська національна політика, яка вела україні-

19

зацію тільки формально, відвертала українських письменників від Рад і комунізму. Велику опозицію серед письменників викликало танож комуністичне гасло, що література мусить бути національна тільки фор­ мою, а змістом — інтернаціональна. С В У пропагувала серед письм ен­ ників 4 засади, яких вони мусіли дотримуватись у своїх творах, а саме: 1. підкреслювати національну проблему в дусі концепції УНР, 2. кри­ тикувати й ганьбити так зване будівництво соціалізму і підкреслювати негативні сторони комунізму, 3. яскраво відбивати деморалізацію і розклад у гром адськом у і родинному житті, що їх винликує комунізм, 4. зменшувати ролю пролетаріяту у політичному і гром адськом у житті, водночас підкреслювати ролю одиниці. Івченнозізнавтакож , що револю ­ ція перешкаджала його творчості і в цьому полягала його трагедія. На його думку, совєтська влада і цілий комуністичний устрій це дика сила, руйнує культурне життя. Навпаки, ідея незалежности У ф а їн и грала позитивну ролю і мала принести організацію держави та гарм онію громадського устрою Література мусить бути національна не тільки формою, але й змістом, отже треба відкидати совєтську українізацію і поборювати інтернаціоналізм в українській літературі; дальи*ім кроком мусіло бути знам енне гасло орієнтації української літератури на Західню Европу і боротьба проти ге ге м онії російської культури. Івченно, як він зізнавав, з’ясував становище селяни на і яскраво малював його боротьбу проти колективізації сільського господарства. Характеристично, що Івченко та й інші письменники віддавали свої твори перед друком на перегляд Єф ремову та потім виправляли їх за його вказівками. В такий спосіб, як зазначив іронічно прокуратор Ахматов, С В У поруч з совєтською цензурою запровадила власну, завданням якої було очищати письменство від усяких рис комунізму і послідовно опановувати його націоналістичними ідеалами. Н е зайве також зазначити, що ви­ давництва, які підпадали під вплив С В У , охоче видавали твори євро­ пейської літератури в українсьному перекладі. Наприклад видавництво »Слово« видало »Пана Тадеуша« М іцкевича в українськом у п е р е т а д і знаного поета М аксим а Рильського.

7. У К Р А ЇН С Ь К А А В Т О К Е Ф А Л Ь Н А Ц ЕРКВА У В И З В О Л Ь Н О М У РУСІ. Самостійницька акція, що її вела С В У, захопила також і релігійне життя. Зроблено висновок, що церква повинна відіграти велику культур­ ну ролю в українсьному житті, як це бувало нераз за давніх часів. О тже утворено особливу церковну групу С В У з Володимиром Чехівським на чолі. Я к відомо, по революції 1917 р. в У кр аїн і розпочався інтенсивний церковний рух, що поставив собі за завдання елімінувати церковне й релігійне життя з-під юрисдикції м о ско всь ко го патріярха і відродити самостійність київської митрополії. Перші кроки в справі організації української автокефальної церкви відбулися у першій половині року 1917. Тоді саме утворилась у Києві досить численна група православ­ ного духовенства на чолі з пан-отцем Василем Липківсьним, що поста­ вила собі за мету реорганізувати церкву відповідно до давніх традицій ки­ ївської митрополії і до сучасної»політичної ситуації. Передбачали дві можливості: перша, що відроджувана українська церква проновтне ввесь дотогочасний церковний апарат, який мусів

20

би з усією церковною єрархією ввійти до української церкви, визво­ лившись — очевидно — з-під російських впливів. Проте, ця можливість відпала через фанатичний опір вищого духовенства в Україні, зде­ більшого російського походження, яке стояло за дальшу єдність з м о с ­ ковським патріярхом і боролося проти змагань української церкви позбутися цієї єдности. О тж е залишалась друга можливість, а сам е — ігнорувати російсьне духовенство і створити автокефальну українську церкву, як організацію зовсім нову, зі старими історичними національ­ ними традиціями. Т а к постав у Києві організаційний комітет — Головна Церковна Рада — яка в 19 1 8 році опрацювала проект церковного ста­ туту. На підставі цього статуту з допом огою уряду УН Р утворено Синод, до складу якого ввійшло кількох єпископів стат оосійсьної церкви, в тому числі і пізніший православний митрополи ці Денис. Громадянська війна, що охопила м айж е в сю У кр а їн у, с іерешкоді дальшої організації і розвиткові української автоке і церкви. Року 1920, після окупації України большевиками, українс. ^гокефальна церква опинилась у новій політичній ситуації. Заведене в У кр а їн і совєтське законодавство оголосило всі релігійні установи як цілком приватні. Отже, перед УАЦ стояв один тільки шлях: використати лише обм еж ені можливості свого існування як при­ ватної організації, що не тільни не має ніякої допомоги від держави, а навпаки завжди нею переслідується. Проте, не дивлячись на це все, вплив УА Ц на людність усе поширювався. Цьому сприяло те, що чималі групи інтелігенції, яку совєтська влада ви елімінувала з громадсь­ кого й політичного життя, стали брати масову участь у релігійному житті, тим сам им підносячи рівень і культурне значення УАЦ. Головним і законодавчим органом УАЦ були загальні збори делега­ тів усіх парохій і духовенства, тобто всеукраїнський со б о р що відбу­ вався двічі на рік — 1. жовтня на свято Покрови і 6. грудня в день святого Миколи. Центральним виконавчим органом був Синод з все­ українським митрополитом на чолі. Н а В сеукраїнськом у соборі УАЦ в 1921 р. було вибрано о. Василя Л ипківського на становище всеукраїнського митрополита Як казав обвинувачений Товкач, митрополит Л ипківський був такий популярний в Україні, що на нього дивилися не лише, як на представника вищої церковної влади, але і як на людину, що стоїть на чолі українського національного руху. Та не зважаючи на це митрополит Липківський відкидав усякі спроби втягнути його до політичної акції з огляду на своє становище у церковній єрархії. Хід процесу виявив взагалі велике значення УАЦ в національному житті. Обвинувачений М икола Чехівський на запит прокуратора, чому він вступив до УАЦ і став там священиком, відповів, що він зробив це, щоб служити українсьному народові, піднести його національну свідомість, щоб таким чином »хоч не ми, так наші діти і внуки поба­ чили Україну, як вільну і незалежну«. С овєтська влада використала викриття С В У і ведені у зв ’язку з цим арешти, щоб знищити УАЦ. Заарештовано також визначних її представників з митрополитом Л ипківським на чолі, а решті запро­ поновано прийняти постанову про самоліквідацію церкви. Характе­

21

ристично, що прокуратура двічі зверталась до Чехівсьного зі запитом, чи він уважає за доцільне ліквідацію церкви з приводу контрреволю­ ційної діяльности духовенства. Перший раз Чехівський дав негативну відповідь, а потім, вдруге зазначив, що УАЦ в політичному житті була знаряддям і складовою частиною СВУ. М ожна припускати, що ця відповідь, яку Чехівський дав на другий день по першій, була наслідном закулісових впливів на Чехівського. Чехівський зізнав також, що С В У поставила собі за мету скупчувати і єднати, з д опом о гою церкви, незадоволену з совєтського устрою і національно освідомлену людність. Цілі парохії складаються — як казав він — здебільша з елементів ворожих комунізмові. Націоналістичні групи українського громадянства, зазнавши поразки в політичній бороть­ бі, прилучилися до церкви. Обвинувачений Микола Чехівський зізнав, що церковна група С В У мала за завдання використати селянські маси, як активний чинник самостійницької акції на випадок вибуху війни і повстання проти Рад. Духовенство використовувало всілякі можливості, я кзізн а ва в Чехів­ ський, щоб поширити агітацію проти Рад. Коли совєтська влада збирала податки, то священики казали незадовленим з цього приводу селянам: «Ради — це-ж ваша влада, ви сам і їх хотіли, не допомагаючи УНР. Чого ж тепер нарікаєте на податки, на ренвізицію збіжжя, тощо? - мовчки віддавайте все, будете їсти саму картоплю, а комуністи — хліб та булки«. Прокуратура намагалася під час процесу доказати, що: 1. церкву засновано з політичною метою, 2. завданням її було поширювати антисовєтську і антиросійську агітацію, 3. вона мала підготовляти зброй­ не повстання проти Рад, 4. вона об'єднувала українські активні елементи, головно колишніх військових, та висвячувала їх на свящ еників у м ісце­ востях, що мають стратегічне значення, 5. підготовляла кадри молоді для національної праці. Підставою для цього були зізнання обвинувачених у передпроцесовому слідстві, що його провадило ДПУ. Наприклад Єфремов казав там, що пропаганда, яку провадила УАЦ, мала на меті не тільки дискреди­ тувати совєтську владу, але й підготовляти практичне повстання. З і слів обвинуваченого Товкача виходило, що УАЦ, у складі якої було ба­ гато петлюрівських старшин, повинна була винонати головну підготовчу працю до повстання серед селянства Професор Холодний зазначав, що УАЦ мала взяти на себе керму цілком повстанчим рухом, в якому головну ролю грали б священики, колишні петлюрівські старшини. Проте під час судового процесу деякі обвинувачені ослабили вагу своїх попередніх зізнань. Так Микола Чехівський на запит прокуратора на суді, для чого взагалі засновано УАЦ, відповів: щоб визволити український люд з релігійного погляду з-під панування російської славянської церкви. Микола Чехівський на суді також в ід м д а в тезу, ніби УАЦ підготовляла повстання. Цікаво, що під час допиту Чехівського прокуратура вела з ним широку дискусію на суто релігійні теми. Так наприклад Л ю бченко, посилаючись на християнську засаду, яка наказує молитися за всіх і навіть за ворогів, запитав Чехівсьного, чи молився він на підставі цієї засади і за царя Миколу II., на що Чехівський відповів — так, молився. В іншому м ісці Л ю бченко цитував д овгі

22

уступи з М аркса і Л еніна про релігію, щоб доказати, ніби релігія служить буржуазії і капіталістам, допомагаю чи їм визискувати пролетаріят. Отже, на думку прокуратора, і УАЦ була також знаряддям капіталістів і буржуазії і хотіла реставрувати капіталізм в Україні. Чехівський у своїй дуже цікавій відповгді погоджувався, що релігія в капіталістичних країнах м ож е служити за знаряддя буржуазії, але в У кр а ї­ ні УАЦ була осередком релігії визволеної людини. На це знову реплікував прокуратор, зазначуючи, що комуністична ідеологія не признає абстрактного розуміння »людини«, вона признає в даному випадку лише к л а с о в и й підхід, за яким людність ділиться на буржуазію і пролетаріят. А раз Чехівський говорить про релігію визволеної людини, то з його погляду релігія нівелює різницю м їж пролетаріятом і буржуазією і тим самим допомагає буржуазії визискувати пролетаріят. Діяльність УАЦ це був ніби кульмінаційний пункт у процесі. Цілком зрозуміло, бо совєтському урядові треба було за всяку ціну ском промітувати УАЦ, впливи якої ставали надто небезпечні для нього. Щ о б осягнути це, вжито, ян побачимо далі, чимало різних провокативних заходів.

далі буде

Закін чення зі стор. 2

4. Відповідно до цього українська молодь на чужині ставить переи собою такі завдання: а) віддати всі свої сили на здобуття Української Держави, яка е понад клясами і партіями; б) в своїй діяльності вихо­ дити з завдань революційних, національно-визвольних політичних сил, які діють на Україні і всіляко допомагати тим силам, а у відповідний час стати пліч-о-пліч з ними до бортьби проти окупанта Української Дер­ жави за здобуття волі українському народові.

5. Перебуваючи на чужині, керуватися лише добром української нації. Основною заповіддю української молоді е: »Все те добре, що е добрим для блага і розвитку українського народу».

6. Повести рішучу боротьбу проти всіляких спроб поділу українців за колишньою їхньою державною приналежністю, кваліфікувати такі спроби, як ворожу большевицьку провокацію. Рішуче поборювати, як серед молоді, так і старшого громадянства всякі прояви обмеженого хуторян­ ства чи провінціялізму.

7. Включити всю українську молодь до підготовки її на службу націо­ нально-визвольним завданням по закріпленню Української Держави. Вся українська молодь готується до вірішального змагу і закріплення здобут­ ків нацюнально-визвольноі революції.

8. Зобов’язати Центральне Організаційне Бюро СУМ протягом двох тижнів виготовити плян цієї підготовки і стежити за проведенням його в місцевих осередках.

?з

- Хроніка поточних подій« про смерть і похорон В. Івасюка Покижче друкуємо інформацію про події довкола смерти і похо­ рону Володимира Івасюка, що її надрукувала »Хроніка поточних подій« у 5 3 випуску.

Василь Січно (син)

Петро Січно (батько)

«При к ін ц і квітня 1 9 7 9 р. пом ер український поет і композитор, студент Л ьвівської консерватори, Володимир Івасюк. Якийсь чоловік підійшов до нього в консерваторії і запропонував йому піти з ним. Після цього ніхто з його знайомих його вж е не бачив. Івасю к — автор популярних, зокрем а серед молоді, пісень (на­ приклад, «Червона рута«). Івасю к опрацьовував теж українські народні пісн ^ о го композиції виконували на м іжнародних фестивалях і к о н ^ р сах. Хоч оф ційне становище Івасю ка видавалося забезпеченим (він був членом обкому комсомолу, його випускали закордон), у нього трапля­ лися конфлікти з владою. Відомо, що він відкинув пропозицію написати ораторію з нагоди «возз’єднання України«. Останньо його чомусь викликали до НҐБ. Після т о г о , я к Івасю к зник, його рідним довгий час говорили, що розшуки даремні. Аж 18 травня міліція повідомила рідню Івасюка, що знайшли його тіло повішене на дереві в глухій закутині лісу і що експертиза виявила, що причиною смерти було самогубство, вчинене три дні перед тим. Родич Івасюка, лікар, якому дозволили бути при секції, сказав, що не було на тілі ніяких змін, які бувають у вішаль­ ників.

22-го травня на Л ичаківськом у цвинтарі відбувся похорон Івасюка. Похорон перетворився у Грандіозну маніфестацію.

24

12-го червня, на Зелені свята, на могилу Івасюка відбулося справ­ жнє поломництво. Могила була покрита горою квітів. На могилу прий­ шли Петро і Василь Січ ни, які приїхали з Долини. Василь С ічко станув на сусідню могилу і виголосив промову. »Ми не знаємо, — сказав він, — коли пом ер Володимир Івасюк, ми знаємо тільки день його похорону — 22 травня«. Василь С ічко закликав відзна­ чати цей день як день жалоби, день пам ’яти діячів унраїнсьної культури, які загинули в загадкових обставинах. У зв'язку з тим він згадав крім Івасюка, композитора Леонтовича, художницю Аллу Горську і художника Ростислава Палецького. На заклик Василя Січка зібрані вшанували їх пам'ять хвилиною мовчанки. Опісля забрав голос Петро Січно. Він сказав, що і він і його син, який щойно виступав, є членами Української Гельсінської Групи, яка бореться за права людини в У країні і національні права українського народу. Він закликав підтримувати Групу, помагати їй. «їхавши сюди, ми бачили села прикрашені квітами і зеленню, — сказав Петро Січко, — це значить, що не дивлячись на 40 років політики гноблення на­ ціонального духа й на атеїстичну пропаганду, народні традиції живі, віра жива. Український народ повинен зберігати себе, свою культуру«. Після його промови зібрані скандували: «Слава Україні» Коли Петро і Василь Січки виходили з цвинтаря, до них підій­ шов якийсь чоловік і сказав їм: «Вас можуть забрати — сщайге, я вас відвезу на своїй мац*іні«. У відповідь, Петро Січко назвав його каґебістом. Зібрані відпровадили Петра і Василя Січнів до авто­ бусу і багато з них сіли разом з ними.

5-го липня Петра і Василя С ічків заарештували. їх обвинуватили за статтею 187-1 КК УС С Р, себто за наклепи, а згодом засудили на ув'язнення. Михайло Осадчий

Д е ти, де ти, далека муко, Д е ти, де ти, шляхетна м ріє? Я к розп’ятий нащадок Марії, Я прикутий за ноги і руки. Я прикутий за мозок і губи, В серце впнулось жало носталгй, Пожарище душі ледве тліє, Я з ганебним мовчанням у шлюбі. Мої непрометееві груди Колупає орел матерщини... Д е ти, де ти, циганська приблудо, Д е ти, ніжна моя Батьківщино. А орел колупає груди, Значить, є ще орел... Є і груди!

25

ОДИСЕЯ У К ­ РАЇНСЬКОГО ПРАВНИКА - ПАТРІОТА

(2)

Заява Кандиби Івана Олексійовича юриста, члена Української Групи від її заснування (Львівська обл., сел. Пусто мити в. Шевченка, 28) В обох випадках я мав працювати на звичайних »чорних« роботах. Чому ж в таному разі такі перешкоди зі сторони КҐБ? Начальник К ҐБ висказався перед однією лю диною т а к він хоче, щоб Кандиба працював в такому місці, аби він м іг бачити його щодня через вікно свого кабінету. Отже, майстерня, в якій я працював, знаходиться якраз проти його вікна, а всі інші організації поза полем його зору. К ҐБ підбирає агентів, які слідкують за м ною по м ісці праці, по м ісці проживання та взагалі під час мого перебування по селищу, а також за тими, хто мене відвідує, за тими з ким я спл куюся і навіть за тими, з ним я здоровкаю ся. К Ґ Б робить усе, щоб ізолювати м ене від жителів Пустомит, щоб обмежити спілкування з ними. М ені неодноразово приходилося чути таке: »Не підходь до Кандиби і не розмовляй з ним, бо буде викликати тебе К Ґ Б Це говорить за те, що, мабуть, не одного викликали туди з приводу мене.

26

К Ґ Б при сприянні керівництва та деяких рядових працівників пошто­ вого відділення Пустомит затримує і перевіряє м ою кореспонденцію. В наслідок такого незаконного втручання частина листів пропадає. Так, наприклад, пропав мій лист від 10 грудня 1977 р. до політичного засланця Василя Стуса, пропав лист до бувшого політв’язня Кузьми Матвіюка та до ін іш х Крім" того К Ґ Б відом і зміст моїх телефонічних розм ов і телеграм, а танже вм іст пакунків і бандеролей. І все це робиться, не зважаючи на те, що цим порушується Конституція С С С Р і що це кримінальний злочин. Т ак в ст. 56 Конституції С С С Р записано: «Особисте життя гро­ мадян, таємниця листування, телефонічних розмов і телеграфних пові­ домлень охороняється законом*. А якж е це охороняється законом ? Яка відповідальність за це? В ст. КК У С С Р Но. 131 записано: «Порушення таємниці листу­ вання вчинене службовою особою — карається виправними роботами на строк до шести місяців, або штрафом у розмірі до ЗО крб., або гром адською доганою ". Я к бачимо, то кара тана, що не страшно порушувати. А в даному випадку ніхто не стане притягати працівників пошти до кримінальної відповідальности раз цей злочин чиниться на вимогу КҐБ. А КҐБ, як відомо, всесильний, йому все дозволено. Ц е о кр е м і факти «виховного впливу« щодо мене моїх фактичних і основних »опикунів-вихователів« із КҐБ.

1 квітня 1977 р. закінчився річний термін мого перебування під адміністративним наглядом. Оскільки його не продовжили, то я отримав право на виїзд з Пустомит та проживати і працювати в іншому місці. Я переїхав жити до Львова, а на роботу доїж джав в с. Пустомити (з початку березня 1977 р. я працював кочегаром лазні з оплатою 60 крб. в місяць).

7 червня 197 7 р. я звільнився з роботи з метою відпочити після 15-річного періоду перебування в місцях ув'язнення та річного періоду під адміністративним наглядом, а також відвідати родичів, друзів, після чого влаштуватися на працю і проживати в м. Львові. Не зваж аю чи на закінчення наді м ною адміністративного (глас­ ного) нагляду, К Ґ Б не залишив мене поза своєю увагою та про­ довжував вести наді мною негласний нагляд. Його агенти слідкували за м ною всюди, д е б я не був. Навіть тоді, коли 26 червня 1977 р. я їхав поїздом зі Львова до Донецька на суд над М иколою Руденком і О лексою Тихим, який проходив в м. Д ружківці, Д онецької області, викликаний туди в якості свідка, в тому ж вагоні через одне купе їхав один із агентів львівського КҐБ, якого я вже добре знав і який, по-суті, супроводив мене. К ҐБ періодично міняв своїх агентів, а тому не завжди зразу вда­ валося розпізнати їх. Свій відпочинок і подорож по Унраїні я завершив по їзд ко ю в М оскву, звідки я повернувся до Л ьвова 21 вересня 1977 р. Зразу після повернення я цього ж дня пішов шукати роботи. Ходив до пізна і агентів К ҐБ ніби не було біля мене. Таке враження снлалося і наступного дня, що менедивувало. Однак, яквиявилося, вони таки були.

27

В другій половині дня 22 вересня я Шунав одну установу, нуди мав звернутися з приводу роботи, та не знав на яній вона вулиці. Янраз в той момент надійшли ученці десь 4-5-ої кляси і я звернувся до них за допомогою . Вони підсназали мені як знайти потрібну вулицю. Коли я відійшов від них метрів 200, одна з тих учениць наздігнала мене та сказала мені з хвилюванням: «Дядьку, за вами слідкують". О сь як! Насправді їх було аж два. Я з вдячністю був приємно вражений чесністю і відвагою учениці. Та не довго мені довелося перебувати і на такій волі. Наступного дня, тобто 2 3 вересня 197 7 p., тобто через неповних півроку, наді мною знову встановлено адміністративний нагляд. З сам ого ранку 2 3 вересня 1977 р. шукав м ене у Л ьвові началь­ ник Пустомитівського КҐБ капітан Полішук. А коли опівдні зустрів мене, то тут ж е запропонував мені сісти в його автомашину і за ве мене в прокуратуру Л ьвівської області до заступника прокурора області Руденка. Туди незабаром прийшов начальник Управління Л ь вівського К ҐБ генерал Полудень. Розмова почалася з дорінань на мою адресу, що веду неправиль­ ний образ життя: не працюю, роз’їж д ж а ю по всіх усюдах — то в Київ, то в Чернігів, то в Рівне, то в Харків до Ігоря Кравціва (бувшого політв’язня), то в М оскву, то ще далі, аж в Тарусу до Ніни Строкатої-Караванської (теж бувшого політв’язня). Після того познайомили мене з висновком експертів — двох винладачів Д онецького Д ерж універси­ тету — щодо ідейно-політичного напрямку Деклярації У країн ської групи сприяння виконанню Гельсінського Акту. З гд н о їх висновку, згадана Деклярація за своїм змістом і ідейним напрямком є ворожим антисовєтським документом. І тут ж е попередили мене, що якщо я склад> ще раз сам чи з кимось у співавторстві подібний документ, то б/ду притягнутий до кримінальної вдповдальности. Після цього начальник КҐБ області пішов. Продовжуючи розмову, прокурор Руденко запропонував мені від м о­ витися вщ своїх поглядів, переконань та засудити їх публічно через пресу і телебачення. І якщо я так поступлю, то дозволять мені проживати у Л ьвові та працювати за проф есією і то не адвокатом, а лише юристконСультом на підприємстві. А якщо відкину його пропозицію, то моє м ісце лише в Пустомитах, а робота тільки >>чорна«... Пустомитівський Райвідділ міліції в своїй постанові від 23 вересня 1977 р. вказав такі мотиви встановлення наді м н о ю адміністративного нагляду: 1) «постоянно одказовался от работи, 2) не проживал по месту прописки, і 3) разёзжал по районах и городах СССР«. О бмеження встановлено такі ж як і попереднього разу, лише з тою різницею, що тоді я мав право ходити по селищі з 7-ої години ранку до 9-ої вечора, тобто протягом 14-ти годин, а цього разу цей період скоротили на одну годину, маючи право ходити по селищі лише до 8-ої години вечора. Таким чйном, фактичний період м ого перебуван­ ня під домашнім арештом збільїіявся на одну годину — замість 10-ти в 1 9 76 р. одинадцять в 1 977 р.

28

Отже, повторним встановленням наді м ною адміністративного нагля­ ду, а по суті насильства, знов грубо порушено не тільки м іжнародно-пра­ вові Акти щодо прав людини, тобто Загальної Деклярації прав людини О Н , Пакту про гром адські і політичні права та Гельсінського Акту. Вище я вж е довів про безпідставність і незаконність встановлення адміністративногс нагляду щодо осіб за їх ідейно-політичні погляди й переконання згідно положення про адміністративний нагляд, прийнято­ го від 26 липня 1966 р. щодо кримінальних злочинців та інших антисуспільних елементів. Цілком безпідставно і незаконно встановлено наді м ною адміні­ стративний нагляд і в даному разі згідно постанови м і л і ц і ї в і д 23 ве­ ресня 1 977 р. Так, згідно п.б) ст. 6 згаданого Положення про адміністративний нагляд, підставою для його встановлення є: »матеріяли органів міліції, які свідчать, що особа, звільнена з місця позбавлення волі, веде антигромадянський спо сіб життя«. Але й цього ще не достатньо. Так, в ст. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду С С С Р від 5 липня 1974 р. Но. 6 »Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду« сказано: «Застосування адміністра­ тивного нагляду на підставі органу м і л і ц і ї в разі систематичного пору­ шення гром адського порядку і правил с о ц іа л іс т и ч н о г о співжиття, може бути визнано обґрунтованим лише при наявності письмового поперед­ ження про можливість встановлення відносно особи адміністративного нагляду, якщо вона після попередження «продовжувала вести антигро­ мадський спосіб життя«. Отже, щоб у міліції були підстави встановити над якоюсь особою адміністративний нагляд, то потрібно, щоб особа не тльки вела анти­ громадський спосіб життя і продовжувала вести антигромадський спосіб життя після відповідного попередження. Чому ж є безпідставним і незаконним встановлення наді мною адміністративного нагляду згідно постанови міліції від 23 вересня 1 977 p.? А ось чому. Вказані міліцією в її постанові »мотиви«, які вона вважає як анти­ громадський спосіб життя з м оєї сторони, є або такими, що не мали місця взагал і, або такими, яких нема п ідстав уважати за антигромадський спосіб життя. Це раз. А по-друге, якщо і погодитися на хвилину, умовно, що я таки вів антигромадський спосіб життя, то й в такому разі міліції не було підстав встановляти наді м ною адміністративний нагляд, оскільки за весь час «ведення м ною такого способу життя мене ніхто ні одного разу не попереджав не тільки письмово, а й усно про те, що не веду такий спосіб життя, який вимагається згідно ст. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду С С С Р від 5 липня 1 974 р. Но. 6. Отже, з вищенаведеного м ною видно, що навіть совєтські закони на 100% по стороні несовєтської людини і ворога ч. 1 (як це назвав мене прокур ор Руденко) і ні 1% по стороні ініціяторів цього чергового безпідставного й незаконного насильства наді м ною совєтськими людь­ ми: на моїй стороні право, на стороні моїх »опікунів-вихователів« сила. Сила взяла верх над правом, а раз так, то це вж е сваволя і безза-

29

нони*. Виходить тан, що тримати тебе в концтаборах і тюрмах протягом 1 5-ти років і рік під адміністративним наглядом цілном безпідставно і не закон­ но можна і це вважається «законним «, але коли ти після цього всього вирішив трохи відпочити, поїздити та піднести душу після так тривалого часу сидіння в клітці та в мікрозонах, то такі твої дії кваліфікуються як антигромадський спосіб життя. А раз так, то з цього напрошується висновон, що «нормальним» життя для тебе в цій країні є не на волі і то відносній, а в концтаборах, тюрмах і на засланні під адміністративним наглядом та ще й під домашнім арештом. В важаю за доречне навести тут ще й таке. Слухаючи 18 грудня 1977 р. одну із закордонних передач, я почув таке: «Чергова замітка буде про провокацію К ҐБ щодо бувшого політ­ в'язня Івана Кандиби». М ене це дуже насторожило. А д ж е ж К ҐБ ні під час м ого перебування в Пустомитах під адміністративним наглядом, ані під час м оєї подорожі по У кр а їн і та відпочинну в Криму з червня по вересень 1977 р ніякої провокації не вчинив щодо мене. Але, коли я вловив кілька фраз (з-за сильного ту ш ін н я не м іг нічого розібрати), а саме: «Ну й що з того, що Кандиба був у Криму, він відпочивав там«, — то стало трохи прояснюватися. Щ е більше прояснилося, коли небаром після тієї передачі отримав листа від м оєї приятельки-киянки. О сь уривок з нього: «А вж е знаю яка лиха доля спіткала Вас знову (вона має на увазі повторне встановлення наді м ною адміністратив­ ного нагляду — І. К). Чула й про ті плгтки закордонні. Але ж то їхня поразка, а Ваша перемога. Т ак зрозуміли всі«. Пробував вияснити в неї в чому сам е виражаються ті «плітки закордонні», але з цього нічого не вийшло, бо м ої листи до неї, а її до м ене не доходили. Я й досі не знаю, в чому сам е конкретно виразилася ота каґебістська провока­ ція щодо мене. Припускаю, що в КҐБ могли її побудувати так. Ви там, на Заході, мовляв, заявляєте про те, що НҐБ переслідує Кандибу та позбар ляє його волі і після закінчення терміну ув’язнення, встановило над ним незаконно адміністративний нагляд Але ж це, мовляв, неправда. Він цілком вільний, роз’їждж ає по Україні, розгулює з жінкам и по кримських пляжах і т.п. Для «підкріплення» могли і сфотографувати мене з яноюсь випадковою жінкою , або й використати для цієї мети фотографію з м оєю тіткою (сестрою м оєї матері) М арією Довгансьною, 19 1 9 року народже­ ння, що проживає в селищі Квасилів на Рівенщині, яка відпочивала в Криму разом зі мною. Раз мовилося про провокацію і плітки, то така або інша подібна могла бути зображена КҐБ. Отже, КҐБ переслідував цим мету довести світовій громадськості про те, що я цілком вільний, а й скомпромітувати мене перед нею. Одночасно в К ҐБ виношували думку про те, щоб найскоріш е загнати мене знов у Пустомити під адміністративний нагляд та цим самим позбавити м ене можливости на всілякі поїздки, в тому числі й на від­ починок у Криму, що й незабаром зробили. Маючи необмежену владу, ^ асі можливості свавільно вирішувати долю такого неугодного знаді елемента, яким являюся я, га без всяких на то законних підстав шляхові насильства та шантажу, поставивши його в безправне-рабеьке становище, пропонують тобі за рахунок

ЗО

відмови від своїх поглядів і переконань винупляти св о ю волю, яка і без цього належить тобі по занону, але яку насильно забрали від тебе. Таке мало м ісце в кабінеті прокурора Руденка. Подібне повторилося через 6 днів, тобто 28 вересня 197 7 p., тут в Пустомитах, під час повторної розмови зі м ною начальника К Ґ Б області генерала Полудня. Маючи на увазі те, що запропонував мені прокурор Руденко 23 вересня 1977 p., генерал Полудень заявив мені, що кілька днів тому, тобто 23 вересня 1 9 7 7 p., ми вели розмову »як рівний з рівним», а тепер вж е ні, бо я перебуваю під адміністративним наглядом, а він вільна людина. Цим він дав мені зрозуміти, що тепер ціна викупу м оєї волі, якої позбавили м ене незанонно шляхом насильства, буде значно вищою. Подібна розмова м іж м ною а генералом Полуднем відбулася на його вимогу тут же, в Пустомитах, 26 січня 1 9 7 8 р. О це і є один із методів «виховного впливу« зі сторони КҐБ. Термін адміністративного нагляду наді м ною встановлено 23вересня 1977 p., закінчився 23 березня 197 8 р. За кілька днів до його закінчення, тобто 20 березня 19 7 8 p., виклинав м ене на розмову до себе в кабінет начальник Пустомитівського К ҐБ капітан Поліщук, яний спитав мене, яку відповідь я м ожу дати на пропозицію прокурора Руденка і генерала Полудня і тут ж е недвозначно дав мені зрозуміти, що від мого рішення буде залежати припинення чи продовження наді м ною адм іні­ стративного нагляду. Я в категоричній формі, як і раніш, відхилив пропозиції прокурора Руденка і генерала Полудня, які мали на увазі відмову від своїх поглядів, переконань. Після цього він став переконува­ ти мене, що м ої погляди шкодять моєму життю, через це я обм е­ жений м айж е в усьому. Н е маю де жити, не можу отримати ліпшої роботи, навіть не м ож у побудувати с ім ’ї і тут ж е запропонував свої послуги в підшуканні для м ене жінки. О сь як! Підшукати для м ене жінн їхнього виховання і духу та «перевиховувати" м ене через неї! Я віднинув усі його пропозиції і на цьому ми розійшлися. Отже, КҐБ, маючи в своїх руках величезну владу (а м о ж е і всю повноту влади), готове торгувати всім і продавати все, не гребуючи нічим. Якщо ти обплюєш себе та подібних собі за рахунок своєї совісті, переконань, поглядів, якщо ти продаси се б е своїх друзів, або зрадиш їх, то за це К ҐБ м о ж е зняти з тебе адміністративний (гласний) нагляд, або не встановлювати такого над тобою, а вести над тобою лише негласний нагляд, або й такого не вести, може дозволити жити тобі, наприклад, у Л ь в о в і чи десь інде, м ож е влаштувати тебе на якусь ліпшу роботу, м о ж е допомогти в забезпеченні житловою площею, м о ж е навіть і »ощасливити« тебе, підшукати тобі дружину, може зробити ще багато й інших послуг і все це в залежності від того, як і чим ти заплатиш

далі буде

31

>ПРОШУ УВАЖАТИ МЕНЕ УКРАЇНСЬКИМ НАЦІОНАЛІСТОМ» В самвидаві в У країні поширене звернення Г. А. Приходька, яного в липні 1980 р. арештувало К ҐБ під замітом антисовєтсьної діяльности. Г ригорий Приходько народився в 1937 p., має закінчену вищу освіту і до 19 7 3 р. працював інженером в центральній Росії. В тому ж році він був заарештований і засуджений на 5 років ув’язнення. Живучи в Росії, Г. Приходько був цілковито зрусифікований і м айж е не говорив українською мовою. В ув’язненні він вивчив українську мову і утвердився у своїх українських національних переконаннях. Після звільнення в 1978 р. Г. Приходько повернувся в Україну і жив у селі Лукаш ево на Дніпропетровщині. Він був постійно репресований, а його помешкання підпадало під часті обшуки. В 1975 р. Г. Приходько написав звернення до 4-ої С есії Верхов­ ної Ради С С С Р , копія яного в українській мові оригіналу зберігалася в архіві Української Гельсінської Групи і яку передано вашінґтонському Комітетові Гельсінських Гарантій для України. Докум ент цей якимсь чином попав у російський самвидав і в нього внесено багато неточностей і принципових пом илок Оригінальний текст звучить повний наступно: 4. С есії Верховної Ради С С С Р 9 с ти ка н н я . Зовнішня політина совєтського уряду суперечить його внутрішній політиці, а саме: На зовні Совєтський С ою з — найзавзятіший прихильник Декпярацїі Прав Людини, а в середині С С С Р громадяни ще настільки безправні, що й не смію ть вимагати тих прав і Декпярація ще ніколи не була надрукована українською мовою. На зовні Совєтський С ою з виступає п р о т и к о л о н і а л і з м у , з а п р а в о націй на самовизначення, а в середині С С С Р придушує будь-які п р о я в и неросійських націй до відокремлення від Росії і створення самостійних держав. На зовні Совєтський С ою з виступає за розвиток національної свідомости, пробудження націй до самостійного політичного життя і збіль­ шення членів О О Н , а в середині С С С Р усе робить, аби знищити на­ ціональну свідомість і представити неросійським націям російські на­ ціональної інтереси, як їхні власні інтереси. На зовні Совєтський С ою з пропагує необхідність розвивати політич­ ну активність громадян, в середині все робиться, аби відучити громадян від самостійного мислення і звузити коло інтересів суто воробничими проблемами. На зовні Совєтський С ою з підтримує б усіх країнах об'єднання робітників у профспілки та їхню страйкову боротьбу за покращання умов свого життя і праці, а в середині С С С Р позбавив робітників таких прав і замінив право на працю обов’язковою працею. На зовні Совєтський С ою з виступає за ослаблення міжнароднього напруження та зміцнення миру, а в середині С ою зу всіляко нагнітає

32

ненависть до несоціялістичних країн і зм іцню є військову потужність. Фактично діяльність уряду С С С Р суперечить занонам С ССР. Д е юре: закон проголошує свободу друку. Фактично всі газети, журнали, всі видавництва перебувають під необмеженим контролем тільки однієї партії — КПСС. Д е юре: конституція проголошує свободу республік на вільний вихід зі складу С С С Р . Д е факто: всіх українців, що тан чи сяк висловлюються за вихід України зі складу С С С Р , уряд жорстоко карає і вивозить з України. Д о юре: конституція проголошує рівноправність націй та їхніх культур. Де факто: українська культура занепадає в Україні під тиском ро­ сійської і совєтської культури, а за межами України українці позбавлені права на культурно-нацюнальну автономію і в Росії українці не мають жодної своєї газети, школи, театру, в той час, як росіяни в Україні все це мають в величезній кількості. Де юре: всі мови в С С С Р рівні і ні одна не панує над іншою. Д е факто: уряд С С С Р шалено проводить русифікацію українців і переслідує українську мову, і російська мова ще більше, ніж до ре­ волюції, панує у всіх сферах офіційного, держ авного і господарського життя. Д е юре: У С С Р — суверенна держава, що перебуває як рівноправна з іншими республіками, в одному Союзі. Д е факто: самостійність У С С Р зведено нанівець. Ж одна з держав світу не вважає У С С Р за самостійну державу і тому не знаходить за потрібне встановлювати з У С С Р дипломатичні відносини. Таке м іж на­ родне становище України принижує національну гідність українців і „ ним не можна спонійно миритися. А гресивний дух міжнародньої полі­ тики совєтсьного уряду сворю є напруження мілітаризму у всьому світ Напруження м ож е привести до нової е в то в о ї війни, в якій може загинути моя батьківщина — Унраїна, що вс, зреч волі українців вклю­ чена в російську мілітаристичну систему, через те, що цілі російського мілітаризму чужі українськом у народові. Проблема відокремлення У кра­ їни від Росії з ї ї безмежними зазіханнями стає проблемою сам озбе­ реження унраїнців, проблемою збереження сам ого існування України. Останніми роками сталося так, що тепер моя особиста доля повністю злилась з долею м оєї Батьківщини — України і тому, протестуючи проти антиукраїнської політики совєтської держави, я. відмовляюся від совєтського громадянства і прошу вважати мене українським націо­ нал ютом.

17 листопада 1 9 7 5 р. Володимирська в’язниця. Приходько Григорій Андрійович

33

слово ЧОРНОВОЛА

НА СУДІ

Я к відомо, Чорновола, який перебував на засланні в Якутській АРСР, після відбуття сем ирічного ув’язнення в концтаборах, арешту­ вали 8.4. 198 0 р. в наслідок спрепарованої органами К Ґ Б провокації (спроба знасилування). За це його засудили до 5 років концтабору. У самвидаві поширюється текст останнього слова Вячеслава Ч орно­ вола, що його він виголосив на суді в М ирному 6-го червня 1 980 року. Подаємо повний текст останнього слова Чорновола на цьому суді. »Я не зовсім певен, що зм ож у закінчити своє невелике останнє слово, хоча говоритиму про справж ню суть справи, та й перебуваємо ми в порожній за л і Все ж почну з того, чим треба було б закін ­ чувати. Я зовсім байдужий до терміну покарання, який ви мені назна­ чили. І мінімум і м аксим ум для м ене нереальний через голодівку, яку я оголосив на весь термін ув’язнення за брудною статтею, та штучного підтримування життя. А д ж е й тепер уж е я не дуже далекий від найнижчих меж своїх фізичних можливостей. Проте іншого виходу в створеній ситуації я не бачу. Якщо обстоювати принципи ще можна, водночас шкодуючи себе, то обстояти с в о ю честь і св о ю гідність інакше, ніж поставивши на карту не лише здоров'я, а й сам е життя, за теперішніх обставин неможливо. Часами я думаю: чи варто було мені відмовлятися від раніше оголо­ шеного бойкоту слідства й суду та брати участь у фіналі цієї брудної справи? І вирішую, що все таки варто. Д о сі зі м ною й моїми пере­ конаннями воювали з відкритим заборолом /всіляких дрібних інсинуацій на зр азок анонім ок або розповсю джуваних чуток я не беру до уваги/. Тепер продемонструвавши безсумнівну слабкість, страх зіткнутися лице в лице, сховалися за спину підісланої аґентки, яка інсценізувала «спробу зґвалтування". Позбавити себе можливости дослідити, відчути на собі й оповісти людям, як це робитеся, я не мав права. Я не буду ані полемізувати з прокурором , ані заглиблюватися в брудні деталі зфабрикованої справи. Ц ю невдячну ролю взяв на себе

34

мій адвокат я w+й добре довів тут неспроможність кримінальної оболонки м ого по суті політичного процесу, за що я йому дуж е вдячний, неза­ лежно від результатів його зусиль. П ро суть звинувачення скаж у лише, що м оє слідство і звинувачувальний висновок могли б стати для студентів-юристів хрестоматійним зразком того, що таке юридична неписьменність і правова неспроможність. Чого тільки не знайдеться в одному томі небагатої на матеріяли справи: вигадані десь на боці і встромлені в найневідповідніше м ісце справи протоколи допитів; формально незаконно проведені, а тому недійсні, експертизи; порушення елементарних правил зберігання обстановки події до огляду /та зрозу­ міло — адж е зберігати було нічого/; не лише фактологічно, а й текстуаль­ но дослівно тотожні протоколи допитів різних свідків; елементарне пору­ шення презумпції невинности /коли в слідчих документах уже від перш ого затримання мене називали злочинцем, а вину м ою визнавали безсумнівною / і т.д. і т.п. Мені навіть трохи кривдно. Я кі б не були зараз ж орстокі часи, але мені здається, що 15-ма роками принципового протистояння я зас­ лужив хоча б грамотного слідчого або трохи поряднішої статті кодексу. Навіть головна виконавиця Блохіна, непогано провівши початкову стадію операції, заманивши мене до пастки, пізніше, в ході суду і слідства, безнадійно заплуталась у протиріччях і своїх шефів дещо підве­ ла, підпсувавши суд. С права чистою не вийшла, брудні плями просту­ пають на всій її поверхні. Хоча моїй справі посилено намагаються надати суто кримінального характеру, і в звинуваченні навіть не згадали, що я засланець, справ­ ж н і причини кримінальної комедії вилазили і тут і там. То, зі слів провокаторки виявилося, що я, погрожую чи пляшкою, кричав: »Ти знаєш, хто я? Я однодумець Сахарова, і якщо ти не перестанеш к р 'чати, то я тебе сналічу«. То, запихаючи м ене черговий раз до тюрми, мені ж з лю доїдським цинізмом приписувалося твердження: »Я не бачу смислу в своєм у житті, окрім сидіти в тю рмі або заспанні«, то в ході чергової очної ставки «нещасна жертва« (до речі, великогабаритна молодиця, що аж пашить здо ро в’ям і яка впоралася б з кільнома такими »ґвалтівниками«, як я, — вимучений тю рмами й таборами, сла­ босилий, та ще з хворою рукою) відверто пояснювала причини своїх наклепів: «Мені розказали, хто ти; такі, як ти, не повинні ходити по радянській землі". То в залю занритопо суду на слухання формально зовсім незначної справи раптом запрошують газетяра із вказівкою зліпити розвінчувальну статтейку про »дисидента-ґвалтівнина« (ось, м ов­ ляв, яні вони!), то раптом який-небудь свідок, забувши, за що мене судять, починає доводити, що я залишився на давніх ідейних позиціях. В суді посилено старались розвінчати версію від фактів. С ам е мені, одному з найбільш «нехороших" (чого тільки варта прислана в суд характеристика на мене як засланця!), мало не єдиному з політзасланців дозволяють поїздку у відрядження з дуже незначного приводу в чимале для Крайньої Півночі місто. І в цей самий час з України — з короткочасною пересадкою (м ож е навіть фіктивною) для більшої перенонливости в Ашхабаді, до М ирного прибуває «в пошуках праці" донька військового аташе в одній з африканських країн (тобто прямо або посередньо кадебистка) полновника Вадима Блохіна, Тетяна

35

Деяний час вона була оформлена (швидше, судячи з матеріялів справи, фіктивно) простою робітницею, аби зіграла версія, буцім гнилий дисидент накинувся на пролетарську дівчину. Прилетівши до Мирного, вона випадково знайомиться з тим постачальником, до якого я їду у відрядження. Вона ж випадково зустрічається нам на дорозі, коли ми йдемо вечеряти, і напрошується нам компаньйонкою, пускаючи в хід і жіночі чари, й політичні спекуляції, заманю є до себе в кімнату готелю і там, досить незґрабно, розігрує спектакль »спроби зґвалтування« з дурними деталями на зр азо к погрози пляшкою, таємничого походнення подряпин на грудях або самороздягання. її помічники (змовившися до чи після — це не тан важливо) — чергова готелю й міліцейський наряд поводяться на суді, як блазні, перекидаю чись у погано завченій версії події. А сама Блохіна, що досить поназано, прибуває з Ашхабаду на суд з пересадною... в Києві, де, напевно консультувалася в голови К Д Б України Федорчуна або в його співробітників, які вж е добре набили руку на таких фабрикаціях і пересадили за кримінальними звинувачен­ нями майже весь другий склад Українсьної Г е л ь с ін с ь ко ї групи. Висловлені вище думки й змушують мене сумніватися, що суд підійде до вирішення м оєї долі неупереджено. І все ж, як невиправний О П ТИ М ІС Т, я вірю, що в душі ножної людини жевріють, часом спалахують, всупереч усім обстановинам і можливим насліднам, іскри справедливости, порядности й особистої відповідальности. Тому, на жаль, тільки теоретично, я припускаю, що виходячи тільки з обставин, забувши прю всі протексти й підтексти, ви громадяни судді, виявивши громадську мужність, не попо­ вните лави змовнинів і виголосите мені виправдувальний вирок«.

ЗА ПРАВО БУТИ УКРАЇНЦЕМ З А Я В А СО КУЛЬС ЬК О ГО ІВАНА ГРИГОРОВИЧА (Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Миру 3) (неповний текст) (УЦІС) На Захід продісталася ЗА Я В А Сокульського Івана Григо­ ровича, розповсюджувана в Україні і по цілій російській імперії самвидавним способом, яку оприлюднюємо з проханням якнайширше поширити її серед української громадськості в діяспорі і серед чу­ жинців. Є це заява одного з культурних діячів України, непричетних до політичної діяльності, а виключно творчихна відтинку культурних цінностей, але які добиваються »права бути українцем«, права Гарантованого Універсальною декляраціею прав людини, Міжнарод­ ною конвенцією людських прав і багатьма іншими міжнародними договорами й декляраціями. Однак і це фундаментальне, зобов’я ­ зуюче весь світ право сьогодні відбирається українцям, а за нама­ гання користуватися ним московський окупаційний режим карає як це видно на прикладі автора цієї Заяви. Сокульський Іван Григорович народився 1942 року на Дніпро­ петровщині. Студіював на філологічному факультеті Львівського університету, а відтак продовжував студії на Дніпропетровському університеті, з якого, однак, був виключений. Вперше заарештова­ ний у червні 1 9 6 9 року, оскаржений за співавторство листа »Гворчої

36

молоді Дніпропетровська«, в якому розкривається жахливу русифі­ кацію всіх ділянок українського життя на Дніпропетровщині і за суджений на 4 роки і 6 місяців концтабору суворого режиму за »антисовєтську агітацію і пропаганду«. Покарання відбув у Мордов­ ських таборах і Владімірськіи тюрмі. Після виходу з тюрми, (гув весь час переслідуваний і репресований, а в квітні 1980 /юку поновно арештований КГБ і оскаржений за cm. 62 К К У С С Р (»антисовтська агітація і пропаганда «). »3аява« Сокульського — це черговий мужній виступ чесної ук­ раїнської людини, в якої відбирають найелементарніше право право бути собою. Я не політик (це не моє покликання) і не м аю ніякої політичної програми... Хочу лишень одного: реалізувати себе як особистість. Має ж людина якесь призначення у світі, окрім тої »єдиноправильноі« с о ц і ­ а л ь н о ї програми, що її наперед, ще до народження, визначить для неї — людини — партія та вожді! Хто ж бо має право відняти в людини її найвище призначення, особисте покликання, її духовість хай і в ім'я найвищих ідей? Хто, здавалось би, м ож е не дозволити мені бути собою, бути індивідуальністю? В суспільстві, де кожен зобов'язаний (!) бути бездуховним придатком хай і великої мети, де кожна людина зобов'язана ще з пеленок засво ти безпардонний атеїзм (безбожництво), як необхідну передумову подаль­ шого комуністичного виховання — в такому суспільстві немає ( не по­ винно бути) місця для особистости в повному розум нн цього слова. В суспільстві, де кожен до кінця д н і в своїх має залишитися тим ж е «Гвинтаком і коліщатком» велетенського бюрократичного маховика, де не мета служить людині, а навпаки - людина по рабськи вислужу­ ється в мети, де на кожному кроці бачимо моральне спустошення і розклад, жахаючу бездуховість «здорового конф орм ізм у, де снування людини (як істоти духовної) давнд вже п д знаком питання в такому суспільстві, справді, немає місця для якої б то не було особистости, якби вона часом і пробилась через частокіл тотал та риз му. Суспільство, в якому всі сили партійно-державного апарату кинуто на те, щоби бюрократично непробивною о б ’єктивністю, тріюмфуючою історичною необхідністю (!) — (спробуй висловитися проти них!) -■ цілком задавити де-не-де ще жеврію чу особистість (і ця мета ідеоло­ гічна вважається більш значимою, ніж економічні завдання) — таке суспільство не м ож е дозволити мені як індивідуальності навіть елемен­ тарно — бути! Перш ою (елементарною) ум овою м ого існування, як особистости — є право бута українцем (з усіма випливаючими звідси наслідками). Все моє свідом е і несвідоме життя свідчить, що такого права, права на Україну — я не мав і не маю. Коли я в свої 25 років лише почав пр о­ зиратися через бюрократичні хащі, через зросійщ ене винародовлене оточення — до своєї питомої Батьківщини, в котрій відчув корінь своєї духовости, своєї індивідуальности — мені ж відразу було почеплено ярлика «буржуазного націоналіста". Виключено з університету, а трохи згодом , ніби якого злочинця конвойовано в Мордовію, пізніше у Володимирський Централ. На своєму власному досвіді переконався — укра­

.37

їнцеві, будь він хоч тричі марксистом, немає тут іншого, окрім тюрми або «психушки ". Я не маю права на приватне (інтимне) життя — кож ен мій крок і подих фіксуються. Я не м аю права писати щоденники — їх конфіскують (незалежно від того, про що там йдеться). Я не маю права не узгоджувати свої погляди з офіційною доктри­ ною, мушу сповідувати єдинеправильну філософську систему — м а р к­ сизм — бо інакше звинуватять у антирадянщині. Я не маю права на творчість (не говорячи вж е про право друку) — звинуватять в "изготовлении и хранении», а при найменшій можли­ вості і в "распространении клеветнических измышлений, порочащих наш советский образ жизни и строй". Я не маю права на працю згідно моїх уподобань і здібностей (в кра­ їні, де офіцийно нема заборони на професію!). Я не маю права в зросійщ еному вщент Дніпропетровську розмовля­ ти рідною мені українською мовою , не чую її ні на вулиці, ні в уста­ новах. Я не маю права на батьківство, бо хіба можна називатись батьком, коли не маєш змоги дати своїй дитині основного і найелементарнішого — Батьківщини, коли дитина твоя не має змоги ходити в український садок (такого немає!), а згодом і в українську школу (якої в нашій околиці теж немає), що вж е говорити за український вищий навчаль­ ний заклад. Радянський громадянин в дійсності має право лише на "в о сп р о ­ изводство" населення (якщо не "рабочей сили«). Анонімний бюрократ, що заправляє вихованням, дивиться на дитину лише як на о б ’єкт с о ­ ціального маніпулювання, так, ніби окрім вигідних якостей майбутніх членів тоталітарного суспільства більш нічого бути не повинно в Л ю дин (: навіть не подумає узпднити свій принцип виховання з дум ­ ною батьків). Коли наступ на людину як істоту духовну починається ще в дитинстві, в дитячому садку і в ж е не припиняється до її остан­ нього дня, то хіба дивина, що повсюди бачимо тільки глибокий м о­ ральний занепад і здичавіння! Особливо помітно посилився наступ на елементарні права людини після прийняття нової так званої "конституції розгорнутого будівниц­ тва комунізму". Та й чого можна чекати від конституції, в якій тріюмфуюче закріплюється явно антиконституційний акт — проголошення правлячої партії (себе ж сам ої) довічно правлячою партією (цитата). За тим нечуваним законом всі громадяни С С С Р раптом стали кр і­ паками К П С С (владу комуністичної партії над ними закріплено на­ вічно, і — конституційним чином!). »Тричі свин ською " назвав би таку конституцію Іван Франно.

— Вже! Приїхали!!! — хотілось би сказати цим кріпосникам XX віку.

— Куди вж е далі?!

— «Наша мета — комунізм» — знущально кричать м ені в обличчя льозунґи і плякати. Це ж написано і від м ого імені! Та й хто буде питати

38

думки в безсловесного кріпака? Навіть, якщо б він наважився мати св ої особисті переконання! Т ак будований комунізм, якби і переміг, то його торжество було б кінцем всього — людини як духовної істоти. Далі іти було б справді нікуди. Торж ество комунізму такого по кр о ю (він таки будується) я бачу не у висоних будинках, нових машинах, нових заводах — це я бачу на найбільш важливому, на найпершому — на Людині, що стає все більш приборканою шаленим наступом техніцизму і бюрократії. Це в лещатах ідеологічного реґляменту, ортодоксального совєтизму (який не що інше, як змодифікований сталінізм) — так занепалою і здрібнілою, що нею, здається, с ю р о в ж е справді м ож на буде знехтувати (звісно, во ім’я великої мети). Либонь, сам е так як цілковите витравлення з людини всього лю дського уявляє собі торжество комунізму ортодоксальний бюрократ. Лишень тоді всі проблеми буде, справді, вирішено раз і на­ завжди: коли можна буде безперешкодно володіти масами як м аріо­ неткою в ляльковому театрі: виховувати, керувати, маніпулювати. Для таких комуністичних гуртоправів це, либонь, найідеапьніший спосіб доскочити абсолютної влади (новітнього абсолютизму). Мені ж, як особистості, таке суспільство — ніж до горла. Скажу прямо — я жахаю сь торжества вашого комунізму, як торжества хама, примітивізму і бездуховости, як апокаліптичного кінця. Для мене ко­ м унам (цей, що нам пропонують) і апокаліпсис — рівнозначні М ожна мовчати про речі, що не торкаються тебе Та коли йдеться про основне: про підвалини нашої духовости, про те, бути чи не бути людині як особистості, тут мовчання рівнозначне зраді сам ого себе, ганебній втечі з поля бою.

— Далі відступати нікуди!

— Дал і — я сам ! Поступившись правом громадянина, я перестаю бути собою і мені не залишається нічого, як вертати назад — до вщент здеградованого ко­ муністичними гуртоправами »ґвинтина й коліщатка«, відмовитися від своєї д о р о го ю ціною здобутої індивідуальносте. За все це, можливо, мені б заплатили таким-сяним благополуччям, принаймні »не тюрмою«. Та коли за »не тюрму» треба платити гідністю, честю, зрадою самого себе, Україною... — то я відмовляюсь від таного благополуччя. У частині вміщується все, ціле. В особистості вміщується, духовно, народ, а відтак все людство. Тому відстоюючи свої людські праЕа, Га­ рантовані мені Денлярацією прав людини (її ратифікував і Совєтський уряд) я, звісно, в міру своїх невелиних сил, сприяв би загальному оздо­ ровленню м ого двічі поневоленого народу. Бо що не кажи, а людина, окрім всього іншого, істота соціяльна і здобуток одного — відразу стає здобутком всіх (як і втрата, деградація особистости помітно відбиваєть­ ся на моральному здоров'ї суспільства). С ам е тому як громадянин я не м аю права мовчати. Н е говорити на повний голос про те, яка глибока яма морального небуття і духовної заглади вирита в нас під ногами. ]ван Сокульський Огляньтеся! Далі відступати нікуди!..

1979 р.

39

ТУСМ відбув «тиждень оборони Юрія Шухевича« (ПС ТУС М ) Заходами Крайової Управи Товариства Української Студіюючої Молоді ім. М. М іхновського в З С А (ТУСМ ) в днях 23,— 28-го березня, ц.р. відбувся Т И Ж Д Е Н Ь О Б О Р О Н И Ю РІЯ Ш У Х Е В И Ч А . Мета цієї пропаґандивної акції була поширити інформації серед амери­ канського народу, особливо серед державних, політичних, академіч­ них та суспільно-громадських чинників ЗСА, про нечувано жорстоке знущання М оскви над Ю рієм Ш ухевичем, який вже понад ЗО літ, від 15-го року життя, карається по різних московсько-большевицьких тюрмах, концтаборах і в'язницях. Й ого єдиний злочин: помимо драконічного свавілля над його особою і родиною, Ю рій Ш ухевич катего­ рично відмовляється відректися свого батька — сл.п. Генерала Романа Ш ухевича — і засудити ті національно-визвольні ідеали за яні його батько загинув героїчною смертю в нерівнім бою з окупантськими силами Москви. В окрем ом у меморандумі ТУСМ у, спеціяльно виготов­ леному для цієї акції, пишеться про те, що справа Ю рія Ш ухевича — це в дійсності лише мінрокосм вже уведеного М оскво ю держ авного насильства й терору над Нацією і Л ю диною в С С С Р . Тому, коли ми захищаємо Ю рія Ш ухевича, ми тим сам им захищаємо право України на національно-самостійне, державне життя, — право за яке, зрештою, ціною власного життя боровся Ю рія батько. При кінці вищезгаданого меморандуму теж поміщений проект резолю­ ції, для Конґресу ЗС А, в якій вимагається негайне звільнення Ю рія Шухевича. ТУС М працює між поодинокими конгресм енам и, шукаючи спонзорів цієї резолюції, яка, коли буде прийнята в К онгресі, вимага­ тиме від Президента З С А всіма заходами інтервіньювати в обороні Юрія Ш ухевича Вже є понад 20 конгресменів, що погодилися спон зорувати таку резолюцію, деякі з яких навіть погодилися сам ом у шукати таких спонзорів з-посеред інших конгресменів. Цю акцію на форумі американського Конґресу, ТУС М буде наполегливо продовжувати доти, доки здобудемо визволення Ю рія Ш ухевича. П Р Е С О В А КО Н Ф Е РЕ Н Ц ІЯ В п’ятницю, 27-го березня в приміщеннях У країн ського Інституту Америки при 79-ій вулиці відбулася ширша пресова конференція, щоби познайомити журналістів Заходу з справою Ю рія Ш ухевича і пред­ ставити в загальному описі поневолений стан України. На цій пресо­ вій конференції виступали з окремими заявами в обороні Ю рія Ш у ­ хевича Віл’єм Ґрін, конгресм ен з Нью Йорку, Святослав і Н іна Караванські, недавно звільнені українські політичні в’язні, і Б о р и с П о ­ тапенко, який представив заяву й вимоги Т У С М у і водночас був модератором конференції. Перед пресовою конференцією, КУ ТУС М у вислала понад 8 0 0 пресових комунікатів до поодиноких органів с в і­ тової' та американської преси, телевізії, та радія і танож до поодино­ ких аґенцій при О б’єднаних Націях. Хоч не всі запрошені журналісти і кореспонденти прибули на цю пресову конференцію, слід уважати її успіш ною хочби з того приводу, що крім інших журналістів, був присутній представник найбільшої пресової аґенції в цілому світі — »Ройтерс«, який ставив декілька запитів та опісля в окрем ій зустрічі дуже цікавився справою Ю рія Ш ухевича, навіть обіцюючи, що напише окрему статтю в його обороні.

40

Прес-Конференція ТУСМ. Зліва до права: нонґресмен В. Ґрін, Святослав Каравансьний, Борис Потапенно, Ніна Наравансьна.

Д Е М О Н С Т Р А Ц ІЯ В О Б О Р О Н І Ю РІЯ Ш У Х Е В И Ч А В суботу, 28-го березня в Нью Й орку відбулася м асова демонстра­ ція в обороні Ю рія Шухевича. Демонстрація почалася на »Даґ Гамаршолд Пляза« перед будинком О б’єднаних Націй в 2-ій годині по полуд­ ні. Н ею провадив Михайло Галатин — голова о.д. Т У С М у в Нью Йорку. В вій частині демонстрації промовляли серед м асово зібраної молоі старшого громадянства К онгре см ен В. Ґрін, С. і Н. Караванські, ,а Андрй ҐІрятка від К У ТУС М у. В своєму слові Конгресм ен Ґрін заявив, що той, хто не готовий боротися проти несправедливого поневолення

Демонстрація перед будинном ОН.

41

однієї' людини, чи цілих народів, сам не заслуговує на свобсіду. Він також приобіцяв зібраним демонстрантам, що на форумі Конгресу З С А (уідз наполегливо захищати Ю рія Ш ухевича і право поневоленого М осквою українського народу на самостійне і держ авне життя. Н а самій демонстрації брало участь понад 5 0 0 демонстрантів, які прибули з Філядельфії, Пассейку, Йонкерсу, Гартфорду та з інших міст східнього побережжя З С А . Однак, дивувало організаторів д ем он­ страції, що з са м о го Н ью Йорку відносно мало людей відгукнулися на заклик Т У С М у і прийшли продемонструвати св о ю солідарність з Ю рієм Ш ухевичем і з тисячами таких як він, які караються за нас всіх. Щ е перед демонстрацією Т УС М івці розліпили спеціяльно виго­ товлені афіші в англійській мові, закликаючи чужинців також взяти участь в цій акції. Тому присутніми на демонстрації було немале число чужинців, яких потурбувала доля Ю рія Ш ухевича до тієї міри, що віддали свій час, щоб прибути і зареєструвати свій голос протесту в його обороні. Для цієї акції Т У С М виготовив різні афіші, жетони, сорочки, які мали Ю рія лице відображене на них, і навіть один величезного розміру портрет Ю рка, так що наглядачам міста Н ью Йорку повинне бути досить відоме лице Ю рія Ш ухевича. Т а ко ж під час демонстрації роз­ дано понад 3 .000 летючок зі зним кою Ю рка та з коротким з'ясованням його справи. Після норотких промов перед Об'єднаними Націями, демонстранти відмаршували вулицями Н ью Йорку до російської м ісії при О О Н на 67-ій булиці, де відбулася друга частина демонстрації. Під час вимаршу та вже перед сам ою м ісією демонстранти вигукували такі кличі: "С м ерть М оскві! С мерть Б реж нєву!", «Звільніть Ш ухевича, звільніть Україну!«, »3а революцію проти м осковського імперіялізму«, «Бандера живе!«, «Гине ворог, гине!« і т.п. Д о гимну «Не пора, не пора«, кілька ТУ С М івців підпалили московсько-большевицький прапор — символ найбрутальнішої «тюрми народів« в історії людства. Присутні телевізні русла підхопили цей м ом ент та фотографували його в цілості. Крім телевізії, були також присутні представники інших більших газет та пресових агенцій. Під час демонстрації ТУС М івці відспівали денілька українських націоналістичних пісень, як, м.і., «Слава, слава бандерівцям", бо ж Т У С М уважає себе націоналістично-революційним товариством. Це зокрема зворушило Святослава Караванського, який власне був вперше москалями засуджений за приналежність до О УН -револю ціонерів. О пі­ сля, Святослав Каравансьлий потвердив, що це була найкраща дем он­ страція на якій він досі мав нагоду бути. Демонстрація закінчилася українським національним гимном. Однак, ТУСМ не думає припиняти своєї пропаґандивної акції в обороні Ю рія Ш ухевича та за національне право української нації на самостійність і державність. Зокрема, м аємо в пляні відбути біжучу естафету в м іся­ ці червні, ц.р. від Н ью Йорку до Вашінґтону з нагоди 40-лгття про­ голошення Акту 3 0-го Червня, Акту Відновлення У країн ської С ам о­ стійної Держави. Віримо, що українська гром ада на чужині, буде підтримувати наші акції в будучому, як досі.

42

Д О П О Р Т Р Е Т У М А Й Б У Т Н Ь О Г О Ш ЕФА Д Е Р Ж А В И

Морозний, хоч і соняшний, але по-зимовому холодний день у п’ят­ ницю 27-го лю того ц.р. став уж е із сам ого ранку одним з найприєм­ ніших і незвичайніиих святнових днів у житті української громади в Дарбі. Це був день зустрічі Його Королівської ІВисокостиі Князя Валії, наслідника трону королівства Великої Бргтанії, який на власне бажання прибув відвідати етнічні спільноти різнонаціональних посе­ ленців міста. Його відвідини викликали велике піднесення і зацікавлення й серед місцевих жителів-англійців, які довідавшись із преси та місцевих радіопередач про програму його візити, вийшли тисячами йому на зу­ стріч. Для українців у Дарбі, це була особлива честь вітати достойного князя у власній дом івці Відділу С УБ, і тому не диво, що всі м іс ­ цеві організації доволі потрудилися, щоб гідно приготуватися до таної небуденної події. Дещ о треба було помалювати, направити, прибрати з-зовні і всередині дому, прикрасити вишивками і квітами приймальні приміщення і ін. І ось в очікуванні Його Королівської Високости Князя Валії в пе­ редполудневих годинах усе готове Червоний килим через подвір’я

43

до входу в сіни дому, вздвож — почесний ііпа л ір сумівсьної і пластунсь­ кої молоді в одностроях та барвисті народні строї членів танцюваль­ ного ансамблю С УМ »Говерля«. По боках будинку повівають бритійський і український прапори, над дверима привітальний напис на честь князя Чарлса. Подвір’ я заповнене кількістю громадян, що не дивлячись на будній день, прийшли по-святочному одягнені привітати достойного гостя. С еред нашої молоді — група литовських дівчат у народній ноші, дехто з англійських гостей, не бракує звичайно і чинників без­ пеки, які час-до-часу перевіряють уважно очима присутніх в приміщен­ ні й надворі. Нарешті зі спізненням приходить урочистий м ом ент — сріблястого кольору Ролс-Ройс зупиняється перед нашою д о м ів ко ю і з нього вихо­ дить привітно усміхнений молодий князь Чарлс. Його вітають оплесками маси людей вздовж вулиці та наша громада коло дому СУБ-у. При дверях традиційно підносять Князеві хліб-сіль голова Відділу С УБ-у п. С. Ш м о нд ра к і п-ні І. Ш м ондрак, голова Гуртка ОУЖ в Дарбі. Цікаво зазна­ чити, що Князь відломив шматок хліба, вмочив у сіль і їв, віддавши таким чином шану нашій традиції та зрозумівши її символіку. Після цього п. Ш м онд р ак попросив гостя до світлиці дому, де зібралися представники суспільно-громадських установ, головно місцевих, та анг­ лійські гості, що належали до почоту князя, — полк. П. Гільтон — речник королівської родини на округу Дербишір і леді Гільтон та посадник міста, шеф поліції і директор м іської ради з дружинами й ін. Пан С. Ш м онд ра к представив Князеві представників української громади, м іж ними все ч о. крил. М. Матичака, М. Гринюна, Я. Рутковського, Ліду Деременду, п. І. Горобця, полн. С. Л евченка, п. В. Келемка, п. М. Татарчука, п. І. Федоришина. В часі навіть такої коротної процедури вітання князь Чарлс жваво цікавився українським організованим жит­ тям, ставив різноманітні питання та звернув увагу на портрети й образи на стінах. Достойними пстьми у світлиці заопікувались зодягнені в народню ношу Наталка О нуф рикта Катерина Стецишин, пропонуючи їм легкі напитки і перекуску. Тим часом решта домівки, хоч і яка простора, наповнилась по береги присутнім громадянством та численними кореспондентами національ­ ної і м ісцевої преси, радіо і телевізії. Не затримуючи гостя у світлиці дому, п. М. Попович, секретар Відділу С У Б , він ж е м айстер церемонії до кінця візити, повів гостя до великої кімнати на зустріч з громадянством. Тут достойний Князь затри­ мувався увесь час то коло одного, то другого, знаходячи ножному щось сказати, жартував, привітно усміхався, про щось розпитував Часто зупинявся біля старших віком людей, розмовляв і з молоддю. З а ц і­ кавився різьбленими предметами та вишивками зі скром ної виставки українського народного мистецтва. Завжди прямий, доступний і безпо­ середній у відношенні до людей, він зробив на всіх присутніх надзви­ чайно велике враження. Недарма кажуть, що він є рдним з найбільш люблених членів королівської родини, таким видався він і нам усім. Проходячи біля бару, поцікавився українськими напитками і, промовивц*і по-українському »на здоров'я«, випив чарку. А найбурхливіші овації і вигуки захоплення присутніх українців і чужинців викликав князь Чарлс у часі, коли на несмілу пропозицію одного з танцюристів »Го-

44

верпі« він зголосився спробувати »нозацького танцю». Виявився неаби­ яким виконавцем навіть с т а д н и х для чужинця присю дів у гопаку і треба було дійсно бачити його спритність та вміння схопити ритмі­ чність кроку, щоб оцінити справжній хист і спортивну справність моло­ дого князя Вапії. За те нагороджений був такими оплесками наших та англійських гостей, якими нечасто нагороджують наших найкращих тан­ цюристів. Н е диво, що преса найбільш використала сам е ці фотогра­ фії Принца Чарпса в танцю. У приймальній залі домівки Князь підписав книгу гостей, яку започат>ував простим «CHarles». Присутні вітали його співом «Многая літа» чле­ ни «Говерлі" після короткого гопака, крокуючи парами, зупинились пе­ ред гостем і вручили йому квіти червоно-синьо-білого кольору. П одаро­ вано йому від громади стилеву різьблену насетку і вишиту серветку та вручено ґратуляційну картку з нагоди заручин Принца Чарпса з леді Д ая­ ною С пенсер. Від членів «Говерлі" — платівку українських мелодій у виконанні сум ївсь кої оркестри «Верховина". Представниці литовців дару­ вали книжку про мистецтво й культуру їх народу. Візита Принца Чарпса мала тривати у нас півгодини, однак протягну­ лась вона до 4 5 хв., і помітно було, що гість почувався справді невимушено й вільно, що був би ще довше, якби не принаглював спізнений розклад дальшої програми дня. На кінець п. М. Попович подякував Князеві за відвідини, почотові його та чинникам безпеки, представникам медій та всім, що спричинилися до успіху цієї такої незвичайної і великої події у житті нашої української громади на терені В. Британії. Треба ще додати, що князь Чарлс у розмові з головою Відділу С У Б п. С. Ш м онд раком висловив вдоволення і признання українцям за добре зорганізоване гром адське життя, у порівнянні з більшими етнічними спльнотами міста. Перед відвідинами українців він був гостем національних груп з А зії та Захщньої Індії, відвідав їх святині, комунальні центри, одну зі шкіл в якій, між іншим вчителює п-на Ліда Деременда, та серб­ ські православні церкви, а після візити в українців був коротко гостем польсьного ком бата нтсь кого кпюбу, що знаходиться поблизу нашої дом ів­ ки С УБ. Українська організована громада в Дарбі мала велику честь гостити в своєму дом і майбутнього короля Брітаніі, Чарлса, князя Вапії. В парі з цим наша громада має право бути гордою за цю честь, бо вона заслужила на неї, здобувши собі повагу, добре ім'я і добру славу у господарів країни. А добре ім'я українців у Дарбі є добрим ім’ям усіх укр а їнц в в Англії. В.Г.

45

Повідомлення Ректорату УВУ: 1. Л ітній сем естр ФІЛОСОФІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ та ФАКУЛЬТЕТУ ПРАВА І С УС П ІЛЬН О -ЕКО Н О М ІЧН И Х НАУК починається 1-го липня і триває до 31 серпна В цьому році викладати­ муть професори УВУ, професори-гості, доценти, викладачі та асистенти УВУ на обох Факультетах, які в більшій кількості прибудуть з-за океану. Студії на УВУ можна завершити магістерським зглядно докторським дипломом. В часі семестру можна осягнути 9 до 12 кредитів. Семестральна оплата виносить 800,- нім. марок.

2. Педагогічні курси для вчителів українських шкіл і виховників молоде­ чих організацій із узглядненням психології, дидактики та методики викладання українознавчих предметів. Вони триватимуть 4 тижні, від 27-го липня до 22-го серпня. Учасники цих курсів можуть здобути до 6 кредитів, які, в мірі потреби, бу­ дуть зараховані в їхніх загальних студіях Крім того отримають посвідки й транскрипти для інших університетів. Оплата виносить 350,- нім. марок.

3. Курси українознавства організовані в тому пляні, щоб українська молодь мала змогу поширити й поглибити свої знання про Україну в її сучасному і минулому. Вони відбудуться від 28-го липня до 15-го серпня. Курси тривати­ муть три тижні. На ці курси можуть вписуватися студенти, а також учні вищих кляс середніх шкіл. Після закінчення курсанти отримують посвідки УВУ. Оплата виносить 100,- нім. марок.

4. Курс української мови /нижчий і вищий рівень/ відбудеться від 27-го липня до 14-го серпня Він матиме 45 годин навчання і є передбачений для тих що не знають або слабо володіють українською мовою, а також для заавансованих Оплата курсу виносить 300,- нім. марок. За інформаціями про Літній семестр, Педагогічні курси, Курси українознав­ ства та Курси українсьної мови просимо звертатися прямо до УВУ. Студенти УВУ мають знижену ціну в гуртожитку Рідної Ш ю ли на кошти прожитку в Мюнхені. Повнеутримання ви носить лише 140,- нім. марок тижнево. Докладніші відомості про УВУ й цьогорічні винлади подаємо у Програмі викладів УВУ. Хто хотів би мати нашу програму, хай звернеться до нас у цій справі. Адреса УВУ: Ukrainische Freie Universitat

Pienzenauerstr. 15 8000 Miinchen 80 BRD Ренторат УВУ

»ДРУКАРСЬКИЙ Ч0РТИК« В »Аванґарді« ч. 5 /1 5 4 /8 0 , в розділі »Поезія-Проза«, на сшор. 278-279, трапилася прикра друкарська помилка, де замість Я р Славутич, названо Я р о с л а в і замість »з і б р а н і твори« надруковано »з б ір н і твори «. Шановного проф. Яра Славутича і наших Читачів просимо вибачити за цей друкарський недогляд. Редакція

46

Щ АСЛИВОЇ ДОРОГИ, БОГДАНЕ! Х оч ем о зап р оп он увати читачам «А вангарду« —зн а й о м ­ ство з Б огдан ом Б араном. Б огдан Баран народився 6.1.

1943 р. в Ю гославії. С ім надцять-літнім ю наком переїхав з батьками д о К анади і п осел и вся в м істі Гамільтон, Онт. В Гамільтоні, Б огдан зд о б у в на М екМ астер університеті педагогічну освіту і п ід сучасну пору п рацю є учителем. Б огдан о д р у ж е н и й з сум івкою С теф ою Л азар і мають д в о х синів. Т реба при пуск ати , щ о м ол оден ьк а С теф азам ан ул а Бог­ дан а в ряди СУМ. В ін став членом О СУМ у Гаміль­ тоні, ввійш ов д о управи, а згодом стає кількакратним головою О середк у. На сьогодні, Б огдан Баран є головою О сер ед к у в Гамільтоні і членом КУ СУМ в К анаді. Богдан працю вав головним ви ховн и ком і к ом ен дан том таборів на сум івській осел і «В еселка «. Б огдан зал ю бк и п и ш е вірші. Кілька його віршів п ояви ­ л ося в ти ж н еви к у «Гомін У к р аїн и « на сумівській сторін ­ ц і —«Трибуна С ум івц я«,асам е: »3аклик«, »Віра« і «Ж и ття«. ЖДуть д о друку: »Л ю ди н а«, »Н адія«, «Рідна М ова«, які п р о п о н у єм о читачам »А вангарду« для зазн ай ом л ен н я з Б. Б араном, чим також хоч ем о п обаж ати Богданові —Щ ас­ л и в о ї п о ети ч н о ї дороги! Минола Фіґоль

Богдан Барак

РІДНА МОВА Праматірна мово, яка ти чарівна! Кожне твоє слово Свою силу має — В одному тишина криється спокійна, А друге на крилах Під небо злітає! Твоїм словом радість душевну, широку Можна змалювати; Можна заспівати Мелодію сери,я, й про любов глибоку, Вічну, невмирущу, Коханій сказати.

47

Богдан Баран

Твое слово ставить у очах дитини Життя в дії казки Що мама сказала; Воно оживає приспалі картини Що давно забута Рука описала. Твоє слово всилі істину сказати, Бо воно зродилось Із душі святої; Воно випливає з життя — його мати То мрії, надії Нації живо ї

В І Р А

Я вірю щиро в любов безконечну, Бо в ній постав я, В ній виріс я; Вона плекала в мені силу власну, В мені творила сукно життя. Я вірю в себе, бо розуміть можу Правду у собі І в друзях своїх. У них я бачу всюди, куди ходжу, Істини ядро, суть буття їх. Вірю у вічність, бо синів я маю; Вони собою Її несуть. У їхні руки стяг любови ставлю; Вони в путь дальшу під ним підуть. Вірю в бесмертність дідів моїх, Бо юні друзі Тризуб глядять. Вони у вірі, взявши в батьків своїх Любов до Краю, струнко стоять.

48

Богдан Баран

НАДІЯ Прагнучим оком своїм поброджу в безмежні сторони світу; Там поблукаю — а життя тайни розкрить не можу, й вертаюсь, Щоби поглянуть в глибину серця де виплітаесь відвіку Віночок щастя — де сняться мрії, де життя пісня складаесь. Бо лишу серці можна побачить велич наданої цілі Ради якої я народився, силу якої я чую. Лише душею можна відчути проміння ядра надії Яке у мені тихо палає, ejjwrni якого існую.

ЛЮДИНА Людина, жива людина — то ум, То мислі, То усміх на лиці, Й сльоза що котиться по нім. Хвилина, одна хвилина то вік У смислі Можливостей в житті Віддать себе, цілком, зовсім.

—

Щоб жити, щоб дійсно жити, й пізнать Ту хвилю Що летом проліта, Що, мов на крилах вільний птах, Зникає — треба відчути любов, Ту силу Що вабить, не пита Чи біль, чи радість серце зна.

49

огдан Баран

Ж И Т Т Я Життя —це незнайома дорога, Що розкриває безліч стежечок; Таких, що не одного убога Нога пройшла, Й тих, що ніколи не втер людський крок

'

Котру мені із стежок тих взяти? Тую, котрою легко буде йти? Чи ту, що вимагає посвяти, Віри в життя, Й сили в любові до тебе дійти? Візьму я свого серця бажану Життя дорогу; ту хоч не дійду Мети —з раненим серцем погляну Й буду радіть, Що любив щиро і любить буду.

ЗАКЛИК Ось, вам даю синів своїх, друзі, Щоб з вами вкупі В любові росли; Щоб розквітали мов калина в лузі їх юні душі, Щоб волю несли. Прийміть їх до сердець молоденьких, Вони бо частка Вашого буття. Вони йдуть до вас у любові до неньки, Що їх родила Собі для життя. Про Україну безліч разів чули Вони від батька Й мами своєї; Та від вас, друзі, щоб стійкими 'бути, Упевнености Бажають собі.

50

Присвячую друзям-виховникам

Ви запоруку вартости їм дайте У тяглість роду Лицарів-князів ; Володимира, Богдана згадайте, Й подвиг Євгена Й Степана борців. Ви їм як приклад і себе подайте, Бо щирість ваша Й відданість меті, Для них маленьких, друзі, пам’ятай Дороговказом Будуть у.житті. У їхні груди щедростей налийте, Ж агучі серця Ви їх накорміть. До України ви їм шлях відкрийте, Та їм назустріч З любов'ю підіть!

1H0P41CTL З НЕСКОРЕНО! УКРАЇНИ К ін д р а т С то р ч а к

ПАВЛО П О Л У БО Т К 0 (1^аге/)1}1Утрьох шх) (2) Ява 5 Прохожі зникли в морокові ночі. Вельямінов крутить у рут х папери, передач їх Чунтукбаиіієву. ВЕЛ ЬЯ М ІН О В: Бери, о б ер -ф іск а л е всея Русі, тобі й карти в руки. Ч У Н ТУ К БА Ш ІЄВ (читає): «П ровансальські враж енн я К он рада Б ро­ дила на си бірськ и й лад. Вірш і«. Далі н е вчитаю. П РО ТА С О В: І я ні бе, ні ме. З а л о б н и м м ісцем на м ен е чекає укра­ їнський учений, Срамота. Н акаж и гукнути.

Ява 6 З ’являється Срамота. Протасов тикає йому в руки папір. П РО ТАСО В: Чті! С РАМ О ТА (злякано): «ф ор м а провансальська дій сн ість У країнська^ Е, п ан ов е, таке сл ід читати п ош епки... пош епки... П РО ТАСО В: Читай! СРАМ ОТА (читає): 0 Господи! Щ оночі Я н е стуляю з б ол ю очі. Снаги нем ає ж ити, Ні прохати, ні туж ити. Там другий за вікном, М ож е брат, а м о ж е гном, З р у й н ов ан и й л и хи м ударом , В олає Бога з ж аром .

1 ми, як ж ер твен н і тварюки, Й ом у вручили до л ю в руки.

- Н евіри, чого претеся чередою . Ц е ж ви сміялись наді мною: Б езвладн и й він, зу ж и ти й , Н е нам — йому просити У віків зухв ал ої пощ ади. Я кої ж м аю дать вам ради?

— Н е см іх, то була судом а, Щ о н и н і корчить вдом а П устих зухвальців, гордовитих; Ситі, для н еси т и х В он и плетуть слів узду, Д еруть шкіру — лиху м зд у Із старої юрби, Щ об кричала їм з журби: «Б удуй те си стем и б е зп е р е д м е т н и х баж ань, А вічне назвіте — ц е м ор ок і твань«. ...Хто там за вікном з болю чою гри м асою ? Ким ти є: героєм, а чи м асою ? ВЕЛЬЯМ ІНОВ: Ге!

51

ПРОТАСО В: К им ? М абуть П латон, раз так запитує. ЧУНТУКБАШ ІЄВ: Н е зр озум ію . М ені татарська мова ближ ча, н іж українська. СРАМ ОТА: Щ о ви, л ю б и й пане, щ о ви?! Н е давай те к озирів У країн­ цям. В есь світ зн ає: колиска У країни — К иївська Русь. Українська мова — сучасниця болгарської. Р осія — м ол ода сл ов ’янська закваска на татаро-монгольській опарі. ЧУ Н ТУК БА Ш ІЄВ (до Срамоти): Пш ьол. Ч екай свого пана. СРАМ ОТА: Я щ о ? Я — ніщ о. Я піду. Тільки отой , п ід п и с а н и й на тому папірцеві... Бродило... все ц е зн а є і все ц е пош ирю є. ЧУ Н ТУК БА Ш ІЄВ (милостиво): Ти хорош ... Іди, іди.

Ява 7 Срамота п іш е. Вельямінов наздогінці йому: »Ви ж тільки парітещна частина української колегії, а у пана обер-фістла політика всієї Русі«. ЧУН ТУКБАШ ІЄВ: П р оси тесь д о царя на чолобитню . Як про вас доп о в істи ? Як? П росто: захворілі на історичну п равду російські п ого­ ничі за українським п лугом ? К ому, питаю я вас, кому, тепер, коли Росія зан есл а чобіт і ось-ось стане на груди З а х ід н ій Европі, — п о тр іб­ на ваша історична правда? Треба, к аж е цар, ш ви дш е українські д е р ­ ж ав н і скарби п ер ев о зи ти д о М оскви. Т реба, к аж е цар, все українське називати російським . Треба, к аж е цар, в українців, українським и ру­ ками викорчовувати дум ку п ро їхн є українство. А ваш Срамота? Та ц е ж повстанець! ВЕЛЬЯМ ІНОВ: П овстанець на твоє зам овлен н я . (Піити).

Ява 8 З-під трухлявих склепінь лобного місця вилазять біглі каторжники. П Е РШ И Й К А Т О Р Ж Н И К : Чув? У країнським и руками викорчову­ вати українство. М удрість трактиру на В асилівськом у острові, в якому П етро тягне сивуху і за п и в а є клю квеним квасом. ДРУГИЙ К А Т О Р Ж Н И К : П ідл и м и діл ам и п р и хов ан и й відчай.

1-ий К А ТО РЖ Н И К : Награють бадьорість. П р и й д е д о гетьманства Полуботко... Грюкне булавою по ф ал ьш ивій вигадці: Росія — стар­ ший брат. В ід того удару забряж чать ш ибки у м осковськ и х палатах.

Ява 9 Задзвонили дзвони. Звідкись вихопилась юрба юродивих. Вони падають на коліна, ревно моляться. Ю РО ДИ В И Й : Х рестися, окаяний.

1-ий К А Т О Р Ж Н И К : Н е м ож у. Ц ар П етро п ерелив Б о ж і д зв он и на м ечі сатани. Ю РО ДИ В И Й : О горе, горе! Ц ар-Ір од ш укає щ астя там, д е ш аліє смерть.

2-и й К А Т О РЖ Н И К : К ричи — »П етро велів російські церкви п ер е­ робити на бусурм анські м еч ет і«?

Ява 10 Підбурені каторжниками, юродиві загорланили лиховісні провістки. їх зупиняє миршавий попик. П О П И К : Л ю д и Б ож і, не татари наш і в о р о г и — лати н ян и . Л ати н ян и окаянні!

52

Ява 11 В розбурханий натовп заколотними пристрастями врізаються трое — Конрад Бродило, Тезей Вигравайволя, Олесь Предтеча. О Л Е С Ь ПРЕДТЕЧА: П ісля Тобольська М осква вам, певне, здається Є русали м ом з часів С олом она. А м ен і, після Л о н д о н у — ц е стайня. Б реде, н ем ов д и к и й хряк у лісі, п устопаш . Сама со б і зак он і н а сл ід о к Т Е ЗЕ Й ВИ ГРА В А Й В О Л Я : Р осте, пока й ск он ає від власн и х за з і­ хань. З а зіх а н н я — погана втіха. Коли У країна м ірялася д ер ж ав н ою м удрістю та в о єн н о ю звитягою з В ізан тією , Р о сії н е було і в зачатті. К О Н Р А Д БРО Д И Л О : Л и х о росій ськ их правителів у викривленом у сприйнятті речей. Н ем ає П латона в уряді — все сірість і нудьга. Б о­ яться зн ан н я , бояться дум ок. Н ем ає сам остій ного м ислен н я. В се н а­ слідую ть когось і п оган о сп р и й н яте видаю ть за д и в о в и ж н е відкриття.

Ява 12 П О П И К : М онах, п р о кого ц е? К О Н Р А Д Б РО Д И Л О : Не м онах, а маґістер. Л атинець з українців. Р еком ендую сь: співав у хорі римського храму святого Петра... вчив у Тобольську неграм отн и х наставників Б ож их. Говорив їм: А тени, Рим, Київ, Л о н д о н , П а р и ж — вогнищ а світової культури... П О П И К : З в ід к и ти взяв, щ о Київ п р о св ещ ен н ее М оскви? Там к о­ зак и , зам ість чуба, хохли на голові носять. ТЕЗЕЙ ВИ ГРА ВА Й ВО Л Я : Ц е р оби л и й стародавні греки Українці за п о зи ч и л и в ід н и х н е тільки ф о р м у чубів, а й л ю бов д о знань. П О П И К : Х е-хе-хе! Греки? Д ревн і? З в ід к и у н и х зн ан н я ? Чому ви могли у н и х навчитися? ТЕ ЗЕ Й ВИ ГРА ВА Й ВО Л Я : Не зн а єш ? Слухай. О свіч ен ості україн­ ців дивується ц іл и й світ. Бачиш ц ю книж ку? Тут н а п и са н о п о-араб­ ському. Я тобі перекладу. «М андрівка А н тіохій ськ ого патріярха Макарія в Росію ... оп и сан а його си н о м ар хи ди як он ом П авлом А лепським «. В 1653 році п р о їж д ж а ю ч и по Україні, чуж инець про ц езга д у в а в потім: »Л ю ди тут вчені, кохаються в науках та законах. В они гарні зн авц і риторики, логіки і всякої ф іл о с о ф ії. У н и х розглядаю ть всякі п оваж н і питання, щ о потребую ть досл іду«. П О П И К Іш ти! ТЕЗЕ Й В И Г Р А В А Й В О Л Я (читає): »Всі вони, за м алим винятком, грамотні, навіть більш ість їхн іх ж ін о к та д о ч о к С вящ еники навчають сиріт. А в К и єві є сила д у ж е гарних козацьких малярів, великих зн ав ц ів свого діла, щ о вж иваю ть всяких хитрих та розум н и х вигадок, аби зн яти правди ві портрети з лю дського о б л и ч ч я «. П О П И К : П равославні, бийте єретика! В ін і сп равді дум ає, щ о не М осква — столиця Б ож а, а м істо сатани — Рим!

Ява 13 Юрба гойднулась і завмерла: хтось несамовито закричав — »рятуйте, зляканий собаками кінь поніс дівчину!« Конрад Бродило наче ноги вломив і за якусь мить виніс добре наля­ кану красуню в коштовному одязі амазонки. Олесь Предтеча кинувся до незвичайної вершниці: »0 мила леді Ен!« ТЕЗЕЙ В И Г Р А В А Й В О Л Я (до Попика): Зн ам ен н я . Тобі, отче, Бог послав м есн и к а за хулу святим містам. А й-ай-ай! Х іба ти не зн аєш , що в Ат єн ах вперш е п ер ек л аден о б іб л ію з єв р оп ей ськ ої на грецькумову

53

а в Рим і н ай ул ю бл ен іш и й учень С ина Б ож ого, П етро, заснував перш ий християнський со б о р ? Хіба ти не зн а єш , щ о українська столиця — Київ п ер ш о ю привітала православну віру?.. Ти оббрехав самого Бога, стягаючи з Його стіп са н д а л ії і нацуплю ю чи на н и х м осковські лапті. П О П И К : О, м ир благославний! (1 чимдуж дременув геть).

Ява 14 Входить група спішних вершників. Схвильовані. Високий сиву­ ватий чоловік, ніжно підтримуючи дівчину, дякує рятівникам: »Вельмииіановні лицарі, я вам зобов’язаний« — і зникає. ТЕЗЕЙ В И ГРА ВА Й ВО Л Я : П ридивляйтесь. П ридивляйтесь. Чи н е ­ має у них копит та рогів? Вас ж е привчили ін озем ців н енавидіти й остерігатися. К О Н Р А Д БРО ДИ Л О : О л есю , щ о то за о д и н о ц ей ви сок и й ? ОЛЕСЬ ПРЕДТЕЧА: Батько дівчини, яку ви врятували.

Ява 15 Раптом вривається озброєна варта в натовп, вигукуючи: »Розійдись!« Люди кидаються врозтіч. На дальніх підсту­ пах до лобного місця їх перехоплюють інші вартові: »Куда преш, скотина! На майдан! Сам цар-батюшка розмовлятиме з народом «. К О Н РА Д Б РО Д И Л О (іде): У нас свій н ар од і св ої розм ови. ОЛЕСЬ П РЕД ТЕЧ А (замріяно): Дві зустрічі... І ви і вона — м ен е не пізнали. К О Н РА Д БРО ДИ ЛО : Неличить туга, сину, дж урі П олуботка. Я з ним не зій ш овся. Велику н а дію покл адає на правителів чуж их. А все ж — у серці він к о за к ОЛЕСЬ П РЕДТЕЧА (з гіркотою): С ином ви м е н е назвали. І Ксю ш амама твердила: батько ви м ені. П ол к овн ик П олуботко розвіяв ту мару. П равду він сказав... на вогнищ і згоріли і кістки батьків м оїх, з а ­ м ор дован и х М осквою . Чому ж при зустрічі з вами в м оїй душ і так н іж н о забреніло: »Батько р ід н и й !« Чи тому, щ о ваша, як і моя душ а, за рідн и м краєм туж ить? Чи р азом ми уявою створили величну Україну — ш ляхетну, н еза л еж н у ? Чи ви той дух н езн ан и й , зак ол от­ ний, щ о є д н а є м е н е з сп рагненим волі світом? К О Н РА Д БРО Д И Л О : С ину мій! Я ворог л ж і, але безхи трісн у ом ану К сю ш і я прийм аю . У нас з то б о ю о д н а мета, о д н а пристрасть. Щ асливі призначенням своїм — на Україну. Л и ш е там за в ж д и у серці сяє сонце. ОЛЕСЬ ПРЕДТЕЧА: П ол к овн и к П олуботко доручив дізн ати ся про одну делікатну річ. К О Н Р А Д БРО ДИ Л О : Як і П олуботкові, українська дол я м ені п р и ­ росла д о серця. ОЛЕСЬ ПРЕДТЕЧА: О й як п ри росл а йому! В ін все дум ає — чи не прийняв би англійський королівський банк українські держ авн і скарби на зб ер еж ен н я . П ограбує їх П етро.

Ява 16 На майдан з кремлівських воріт виходить Петро Перишй, оточений невеличкою групою західноєвропейських ж ур­ налістів; серед них і англійська дівчина Ен, яку товпа вже бачила раніше у вбранні амазонки. Побачивши Олеся

54

Предтечу, леді Ен дає йому знак ; » Іди до мене!» Олесь зробив кілька рішучих кроків, але обер-фістл Чунтукбашіев стає йому на дорозі. О ЛЕС Ь ПРЕДТЕЧА: »Ц ар м ен е з н а є «. П ЕТРО П Е РШ И Й (помічає сутичку): Вічна суперечність — ревне б а ­ ж ан н я во ж дя свого народу розм овляти зо к р ем а з к ож н и м п ід д а н и м і н ем ож л и в ість досягти поставл ен ого завданн я. ОЛЕСЬ ПРЕДТЕЧА: Я, царю , не н ал еж у д о твого народу. Р озм ов ­ ляти м аю з л еді Ен. П ЕТРО П ЕРШ И Й : Ти англічанин? Ні? Щ о тебе вабить в ч уж и н ц і? ОЛЕС Ь ПРЕДТЕЧА: Я українець. Д ж ур а Павла Полуботка. Щ о м ен е вабить в ч уж и н ц і? Те, чого бракує в M ockb J. Вабить м ен е пош ана д о гідности інш их. А ні високі чини, ані казенна слава, з наказу якій то вклоняються дор о сл і й малі, н е зв оруш ує м о єї душі... Я ви сок о ц іную визнання в м ен і н е за л е ж н о ї л ю ди н и . Ч У Н ТУ К БА Ш ІЄВ (виправдувальним тоном): К аж е, ваша величність... ПЕТРО П ЕРШ И Й : Щ о ти, ю наче, йому к аж еш ? ОЛЕСЬ ПРЕДТЕЧА: Щ о коли я, — п ід іб р а н и й сирота п окріпаченою князем Н ариш кіним артисткою К сю ш ею , — рятуючись від російських солдат, ненароком пробився на бен кет гетьмана М азеп и , ви наказали віддати м ен е в науку д о К ем брідж у. Л О Р Д М ІДДЛ ТО Н : П рош у, великий царю , я —л о р д М іддлтон , глава англійського королівського банку — вчора розм овляв з вами про ф і­ нансові розрахунки... С ьогодні, як видавець сатиричного ж урналу, дізнався, щ о англійські ун іверси тети служ ать Р осії м ісц ем заслання. П ЕТРО П ЕРШ И Й : Ви ж , пане, сам і чули, ю нак д о мого народу не належить. Є Ж И ГІОНЯТОВСЬКИЙ: Р ек ом ен дую сь — Є ж и П онятовський, ко­ ли ш н ій студен т того ж університету, щ о й дж ура П олуботка. Тепер сп іввласн ик варш авської газети... І дум аю , пан дж ура п огано учив історію н аш их д в о х су сід н іх дер ж а в — П ольщ і і Росії. Щ о таке українець? П рош у пана, українець — п росто п оган и й поляк! Р Е Т И ф ДЕ ЛЯ БЕРТОН: П анове, панове! Погане... хорош е... що хорош и м здається з погляду одн ого, н ікуди ш н є з погляду іншого... Увесь світ зн ає: донька українського князя Ярослава М удрого була н ай я сн іш ою з усіх н аш их ф р ан ц узь к и х королев. З а п а м ’ятайте, вона дала ф р ан ц узь к ом у тронові ц іл е поколін н я д о с т о й н и х правителів. А ви: «П оганий п ол як !« ПЕТРО П ЕРШ ИЙ : П ані Х ел ено Боровець! Вам, граф ині Краків­ ській, дов о ди ть ся м ати справу з ж ур н ал ом — п обор н и к ом н єзал еж ности ж інок. Чи не баж али б ви оглянути м осковськ и й виховний заклад м о л о д и х дівчаток? С О ф ІЯ БО РО ВЕЦ Ь: О м олодь, молодь! М ій ж урнал бере д о уваги і критику в ід ж и л и х ідей, і нові потреби п р ом адської думки. Щ о ж до того, п ане П онятовський, щ о п ан дж ур а поганий поляк... то м ож е кращ е сказати — к ап р и зн и й сусід... з яким ми н ем и н уче о б ’єдн аєм ось. О Л ЕС Ь П РЕДТЕЧА (дивиться на Петра Першого, потім на графиню Краківську): І ви, панове, ум овою н аціонального розвитку м о єї д е р ж а ­ ви вваж аєте « об’є д н а н н я «. В якому ж випадкові його називаю ть бру­ тальним п р и єдн а н н я м ? П ЕТРО П ЕРШ И Й : П р ипиніть політичні розм ови. Я засн ов н и к п ер­ шої газети в Росії. 1 розм овляю з вами як перш ий редактор...

55

ОЛЕСЬ ПРЕДТЕЧА: В о ф іц ій н о м у ж урналісті н е м ен ш е отру ди, н іж в грабіж н и ц ьки х п ристрастях татаро-монгол. Ж У РН А Л ІС ТИ : Віват! Віват! Ж урналістика і є політикою . Р Е Т И ф Д Е ЛЯ БЕРТО Н (з прихованою іронією): О російський царю , зд ій сн и л а ся жагуча мрія безсм ер тн ого Платона: країною править ф і ­ л о с о ф . Д ем ократична Европа вітає вас, колего! ПЕТРО П ЕРШ И Й : Чи н е ви, пане, писали у ф ран ц узьк ій газеті, щ о я з л о д ій ? І прорубую вікно в Европу, щ о б її пограбувати? Р Е Т И ф Д Е Л Я БЕРТОН (з веселим жартом): С еред ж урналістів не м ен ш е злодіїв, ніж сер ед правителів. ПЕТРО П Е РШ И Й : П ро П латона я скаж у зі всією росій ськ ою п рям о­ тою і б езп осер едн істю : він дурень. І якщ о дон ьк а Ярослава М удрого, п ане Р ети ф д е л я Бертон, варта уваги ф р а н ц узь к и х істориків, то л и ш е тому, що вона дала ваш ому тр онові за в зя ти х рубак Коли б чудаковатий грек П латон п отрапив у Европу в наш час, нав іть він пом ітив би: не контрольовані газети, ж ур н ал и — зл о ч и н н е гайнування н ар одн ої енергії. Н е ц е громадська дум ка — розбещ еність! Громадська думка диктується сильним слабом у. Для к о ж н о ї л ю д и н и зе м н о ї кулі має бути зрозумілим : н айси льн іш и й на н еб і — Бог; найси льн іш и м на зем л і — правитель. В ін руш ійна сила суспільства. РЕ Т И ф Д Е ЛЯ БЕРТОН: О п о ети зо в а н а вами сила — зак он р о з­ витку твореного світу. Щ астя л ю д и н а бачитьв св ободі с в о є ї особи тості. ПЕТРО П ЕРШ И Й : Н ісен ітн иц я. З ап ер ечен ням — м оя держ ава. Х то в світі сильніш ий м е н е ? Х то щ асл и віш и й м оїх п ід д а н и х ? Я — л ю д и н а діла. О бер -ф іск ал е, лови перш ого ліп ш ого з юрби... н е сором ся, м ої п ід д а н і д о цього привчені. Л о в и і п р и л ю дн о допитуй.

Ява 77 Юрба кинулась у розтіч. Конрад Бродило і Тезей Вигра­ вайволя готуються у далеку дорогу. Д о них підходять Чунтукбашіев, Протасов і Вельямінов. ПЕТРО П ЕРШ И Й (до журналістів): З а п и т у ю прям о в лоб. Без п ід ­ готовки. (До Бродила): З н а є ш ти в Р о с ії л ю д и н у сильніш у від м ен е? К О Н РА Д БРО Д И Л О : Я н е росіянин. Н а Україні сильніш ий теб е Павло П олуботко. ПЕТРО ПЕРШ ИЙ: Гм, чорт. Так, так. Хто по-твоєм у щ асливіш ий м ен е? ПЕТРО БРО Д И Л О : На У країні є троє: Іван з Батурина, мій п о б р а ­ тим. Мав ж інку, си на, ж ив, я к у Бога за пазухою . Та напали посіпаки п ана П ротасова... Друг м ій п ер еби в їх і сам поляг у бою. Т еп ер навіть на весіллях про нього співаю ть дівчата: »Л ю би сер ц е не царя, а Івана-лицаря«. ПЕТРО П ЕРШ И Й : Гм! П існ ю м и за б о р о н и м о . К О Н РА Д БРО ДИ Л О : Д о н ай щ асл и віш и х належ и ть і м ати м ого дру­ га. П отай виш ивала повстан ц ям прапори. Щ о б залякати л ю дей , твій стольник вивів її п ер ед народом ... З ам ахн ув ся н ож ем . (Показує на Вигравайволю). О ц ей козак у рясі п ідстави в свої груди. З а те і був висланий на Сибір. Т епер, царю , (показує на Олеся Предтечу) про тр е­ тього щасливця... ЛЕДІ ЕН (до Олеся): Щ асливі ви? М оїм п р и їзд о м , чи ли цар ем отим , що й російською каторгою несила п о б о р о ти ? П ро лицарів я знала тільки з давн іх англійських хронік. В м ою душ у ви навіяли ж и в і образи ваш их лицарів. І я приїхала д о вас.

56 далі б у д е

О лесь Бердник

ПРОМЕТЕЙ (УЦ 1С) — На Захід продістався шляхом українського самвидаву об’емистий рукопис історико-філософічної повісти п. н. «Прометей" репресованого письменника Олеся Бердника. З неї друкуємо в цьому місці »І1ролог«, ціла повість вийде незабаром окремою книжкою у в-ві »Ш ляху Перемоги« П Р О Л О Г З п овісти » П р о м етей « Н ем а стеж ки д о скелі, д е прикуто П ром етея. Ж о д н а л ю ди н а не бачила обличчя н ай дав н іш ого м ученика. Л и ш е око сон ц я — титана Геліоса — щ о д е н н о дивиться на розпростертого велета, і там ує Світон осец ь полум ’яні сльози у лоні своєм у, не хоче пролити їх на гру­ ди п радавньої М атері-Геї, бо сп о п ел іє твердь від тих тисячолітніх сліз, щ езн е життя — остання надія титанів, зак ован и х у таємничі глибини тартару. Вж е д а в н о н іхто не п ри ходить д о К ривавої Гори — ні друзі, ні вороги. Брати-титани задр ім ал и -зан ім іл и у тяж к ом у сні-см ерті. Ж дуть і не ж дуть. Д ихаю ть і не дихаю ть. Л и ш е інколи здригаю ться в сні, і тоді н е сп о к ій н о трясеться земля, нагадуючи лю дям п ро нечувані втаєм ничені сили, приховані в н адрах Геї. П осланці Зевса теж не турбують П овстанця, бо знаю ть — він н еп о х и тн и й . Н аказав д есп о т и ч ­ н ий володар забути П ром етея, викинути його з п ам ’яті богів та лю ­ д ей . Так буде краще. Забути й ворог — не страш ний. Забути й герой — б езси л и й . Н ем а П рометея для світу. Н ем а світу для П ром етея. Ба ні, є. Н е м ож е вмерти н еск ор ен и й Титан, б о п о р о д ж е н и й вічністю. Має вічне серце, вічний розум , вічну душ у, а прикутий д о см ер тн ої скелі. Бурі і грози обвіваю ть титанічне тіло, вогнисті блискавиці лікують криваві рани від н ещ адн ого орлиного дзь оба. Н ев м ол и м о прилітає хи ж и й п осланець Закону, щ об терзати бол існ у й вічно-вмираю чу плоть. Рікою ллється багряно-троядова кров в гірські ущ ел и ни і р о з­ сипається бри зк ам и на правічних скелях, щ об стати н а весні м овчаз­ н им и н іж н и м и квітками. Хай! Т итанові не ж аль тієї палю чої крови. Ще од и н дарунок П ром етей ового н іж н о го серця: квіти — посланці вічности. Забуває Титан, скільки віків п ром айнуло н ад прадавнім и гора­ ми. Інколи здається, щ о так було о д вічности. Т уж аво врослися в скелю бр он зов і паколи, щ о н им и прикував П рометея Гаф ест, вико­ нуючи веління Закону. Не здвигнеш їх, не зруш иш . Та й не пробує того роби ти П овстанець, б о зн а є — зусилля дарем ні. Ж де він того, що за п о в ід а н о в правіку, щ о п ри ховано в п отаєм н ій глибині невм иру­ щ ого серця. Ж \е — н е діж деться! Тамує П ром етей страхітливі болі. В ж е не стогне, не кричить, не квилить, а лиш е з мукою дивиться у н еск ін чен у глибінь неба, н іби не хоче н апов ни ти прірву вічности своїм стр аж дан н я м . Мовчить вічність. Стугонить невм ирущ е серце, гупає в закривавлену скелю. П р о зо ­ ріш ає тіло П рометея, ж овтію ть кості, ж м утам и блискавиць зміяться п о горах вогнисті ж или , сп овн ен і ди м лячої п олум 'яної крови.

1 коли зн ем агає горди й дух Титана, коли вж е готовий прохати у вічности забуття, зуп и н и ти потік н евм ирущ ого розум у, — тоді з гір­

57

ської ущ елини з ’являється маленька, н іж н а дівчинка й н абл и ж аєть ­ ся д о П рометея. Очі в неї, як дві зіроньки, коси — ж м ут сон яч ­ н их пром ен ів, пальці, мов пелю стки ром аш ок. І спалахую ть щ а­ стям зін и ц і П овстанця, і чорні тіні забуття та відчаю розлітаються у безвість.

— То ти, кохана? — м а й ж е нечутно за п и тає він.

— То я, твоя Н адія, п р и йш л а д о тебе, — дзв ен и ть голосок дівчинки.

— Ти ще й д о сі ж ива? — дивується Титан. — Тут, с ер ед вічних льо­ дів, у ди ки х горах, в забутті?

— Ти забув, щ о я невмирущ а, як і ти, мій коханий, — ласкаво к аж е Надія. І вон а обм и в ає закривавлене чоло П ром етея, д а є йому випити п р озо р о -д ж ер ел ь н о ї в о д и і витирає обличчя золотою к осою . А потім — дитячим и пальчиками п оч и н ає довбати камінь біля бр он зов и х паколів. С ум но усм іхається П ром етей, дивлячись н а її працю, але н і­ чого н е каж е їй — а дж е вона Н адія, і д о к и в н ій тліє іскра віри — він н е сам отній.

— Чи буваєш ти в світі, кохана?

— Буваю, м ій Т итане. Я не п окинула світу.

— Чи пам ’ятають л ю ди про м ене?

— В он и вважають тебе м ітом , казкою. А ле є герої, щ о несуть в серці твій вогонь і повстаю ть супроти ти ран ії та сваволі й вірять у грядуще звільнення П ром етея.

— О, хвала вічності! Д ок и з л он а Геї-М атері народж ую ться повстанці — я н ед а р ем н о стр аж даю , Н адіє! А ск аж и мені, кохана, щ о мовлять лю ди — чи не народи вся м ій визволитель — Геракл? Чи не чути н іде в світі про славетн ого п ер ем ож ц я д р ак он ів ? Чи не говорять Про мужнього богоборц я, щ о не боїться навіть А їда? Чи не тремтять тирани за ви сок им и м урами?

— Л ю д и знаю ть прегарні міти. В н их сказано, щ о Геракл ж ив давн о, здій сн и в свої подви ги і став зор я н и м с у зір ’ям н а небі. П еред цим він убив орла і визволив тебе. А ти буц ім т о п ом ирився з володарем Олімпу і став його н а й б л и ж ч и м другом .

— О! — простогнав ур аж ен и й Титан, з мукою б ’ю чись головою об закривавлений камінь. — Ти переверш ив хитрістю всіх богів, Зевесе! Ти накинув хитру павутину н а ж иве сер ц е світу! О, Н ад іє, чи довго м ені ще чекати зап овітн ого Героя? С каж и, н е мовчи!

— Терпи, мій кохани й ! В ін прийде! Д івчина цілує м ученика в р о зп еч ен е чоло і щ езає в похмурій ущелині, б о ж тр еба п осп іш ати д о ш ирокого світу. Не м о ж е Н адія залиш ити л ю дей напр изволящ е. І знову віки н еск ін ч ен н ою рікою пливуть н а д Т итаном . І знову багряніють квіти в похм ури х ущ елинах гір, н іб и краплі н евм и рущ ої крови. А в ін ш их горах, там, д е навіть орли н е літають, на н ед о ся ж н ій для см ертних верш и н і, стоїть з п р адавн ости ін ш и й титан Атлант, тримаючи н а плечах своїх тягар безк о н еч н ого неба. П ром етеєві лег­ ше — д о нього пр и ходить Н адія. Атлант ніколи не бачив її. Він ска м’янів в ід натуги і горя б езв и х о д і. Тріскається від н ей м овірн ого тягара гранітна плоть, кривавий піт котиться по чолу, гірськими ріками іечуть сльози муки у прірву, щ об стати в д о л и н а х ш ум ливим и пото­ ками і п розори м и в о до сп а да м и . Не сколихнеться Титан, h e м о ж е. Н е м ає права. Страх закував його в непоруш ність — страх в ід п о в ід а л ь н о сте за дол ю цілого світу.

58

.

i: ijk’j ■iX ij.im ijjij ■//lucm etjtrw o В 230-ту річницю від народження Симон Вожаиівсьний

Д.С. БОРТНЯНСЬКИЙ - УКРАЇНСЬКИЙ КОМПОЗИТОР Вся творчість Д м итра Б о р тн я н с ь ко го просякнута см иренністю і теплою молитвою , яка р о згр ів а є серце і часто викликає солодкі сльози у слухача. Тому, що ніякий геній не м о ж е наслідувати других, він свої опуси знам енує незатертою печаттю, або через інші при­ чини не наслідує других. Тому Бортнянський не пішов слідами Скарлаті, ні Дуранте, ні Генделя, ні Іомеллі, ні Гайдена, ні Моцарта, які мали тоді великий вплив на стиль і напрям м узичної творчости, недивлячись навіть на те, що він проходив десятирічне ко м п о зи то р ­ ське удосконалення в Італії. Творчість Бортнянського відзначається властивістю його генія, в и со ко ю технікою , і так би мовити, ідейною якістю : висока елясти1 а простота, дух см ир е нної теплої молитви. Б ез сум ніву, що найголовні­ ші заслуги у й ого творчості м усим о віднести за рахунок й ого велико­ го таланту, музичній освіті, але багато в тих творах зв ’язано ще з його походж енням укр а їн сь ки м , враж енням и з дитинства, його нозацького родства і тим ц е р ко в н о -ки їв с ь ки м і народно-пісенним матеріялом, я ко го не м іг не мати великий наш м аестро, як і не міг не користатися ним, особливо у так званих перекладах-гарм онізаціях. Особливо церковні твори Бортнянського широно сприйнялися в Греції, Б о л га р ії, Румунії, Ю го с л а в ії, Ч ехо-С ловаччині, Албанії, Н і­ меччині, А м ериці й в інших країнах. Щ об , більш-менш, було зрозум іло, яку видатну, м ож на сказати, революційну ролю відіграв Д. Бортнянський, особливо в національ­ ній творчій діяльності на ниві церковної музики, скажем о, в першу чергу, к о р о т ко про спів до перш ої половини 17-го століття, тобто періоду до Бортнянського. ^

_ ^ А д ж е на ньом у трим ається Все — Н е б о й Зем ля. Л и ш е інколи страш на дум ка п р о н и зу є ск ам ’янілий м озок Атланта: Н А ВІЩ О ?! Але він проганяє її, забуває, не хоче трим ати в собі. Бо затріпоче плоть, ож и в е, забол и ть — і тоді... Два Титани прикуті віковими ланцю гами д о грудей Матері-Геї. Два н айславніш і С ини. К оли ж упадуть найдавніш і у світі к айдан и ? Д оп ок и триватиме н еви черп на мука, п ер ед якою здригається вічність7 ДОПОКИ?

Після прийняття Р усс ю -У кр а їн о ю християнства, як оф іційної К няж о -держ авної релігії, разом із будовою храм ів і м анастирів, які при­ крашувалися працями обр а зо тв о р чо го мистецтва (обрамовлення ік о ­ ностасів, малювання образів святих на стінах храмів, ілю страції християнства), розвивалася поряд з цим і церковна м узика-спів. Ц ерковні напіви тоді фіксувалися за д о п о м о го ю особливої систем и умовних знаків, діставши назву зн а м е ного письма, що означає це слово »знамя« у перекладі на теперіш ню мову »знак«. Звідси і самий співочий древній стиль, який ф іксувався знакам и, прийнято називати знаменим співом (знамений розспів), або крюковим. Кожен знак-знамя мав певний звуковий рух у формі пріми, секунди, часом терції, або й кварти, дуже р ід ко . Таких знаків дослідник Б р а ж н іко в налічує до тисячі. Читач м ож е собі уявити, як снладно було навчи­ тись співати знам еним р озспів ом , бо він стр о го ї точности в и с о ­ ти звунів не показував. М елодії знам еного р озспіву ділилися на попівки і строки, хоч слід підкреслити, що і при таких недосконалих теоретичних записах, все ж знамений ро зспів мав св о ю за ко н о ­ м ірність у складанні мелодій. Отже, знамений р о зспів в укр аїнських церквах виконувався чоло­ вічими хорам и о д н о гол о сно без супроводу, який характеризувався строями силлабичними, невматичними і мелизматичними. Розпівщ ини (ком позитори) знам е ного розспіву в м ежах тодіш ніх теоретичних можливостей ве л икого худ ож нього багатства, будуючи виражальні, ш ирокі напіви, повні величної і сувор о ї краси. Варто підкреслити, що р усь ко -укр а їн сь кі розспівщ ики, які походили з народу, вносили в церковні співи риси рідних їм народних напівів, про що п о ка ­ зують фотонопії запису знам еного і грецьного розспівів на одні й ті ж тексти (дивись стор. 128-129, Успенський, Д ревнє-Руськоє юкуство). Знамений розспів був основним видом українського професійного музичного мистецтва протягом більше 5 00 років, від одинадцятого до середини 1 7-го століття, Уже в першій половині 17-го століття починають застосовувати так званий партесний спів, тобто спів по партіях, на декілька голосів. Найбільшим ставлеником цього співу, а важливо сказати і теоретиком партесного співу була визначна унраїнська постать — Микола Павло­ вич Дилецький — композитор, педагог, який написав «Граматику му­ зичну" («Мусікійская граматіка Ніколая Дилецького«). Дилецький наро­ дився біля 1 6 3 0 року, час смерти не відомий, але відомо, що остан­ ній рукопис його праці датується 1681 роком. Партесний спів (багатоголосний) записувався уже квадратовою фор­ мою нотних знаків, який прийшов на зміну середньовічному знаменому розспіву. Н елегко було цю новизну вводити по церквах, бо церква противилась цьому, вона вперто відстоювала древній знамений розспів. Наведемо досить цікавий приклад свідчення Гербинія — чужинця, котрий побував у Києві, в половині 17-го століття. «Греко-русини св я­ тіше і ніжніше славлять Бона, ніж римські католики... гімни, де чути: дискант (сопрано), альт, тенор, бас в приємнішій і явній га р м о н і, співаються в їхніх церквах їх мовою і по правилах мистецтва, еж е­ часно... слухаючи їх, я прийшов до екстази«...

60

Дмитро Бортнянський 1751 — 1825

Опуси партесного співу відрізняються від знаменого тим, що характе­ ризуються своєю світлою мажорністю звучання, гармонічною, повною густотою, живим мелодійним ритмом. Прикладом цьому можуть бути твори Дилецького, як "Хваліте ім'я Господнє«, або «Херувимська», написані на два хори. Д ругою немаловажною особою в удосконаленні й розвитку україн­ ської музики і співу був також українець, М арко Ф едорович Полторацький. Народився 17 (28) червня 1729 року в місті Сосниця, Ч ер­ нігівської губернії, помер 26 листопада (грудня 7-го) 1795 року, будучи директором хорової капелі перед Бортнянським. Полторацький намагався впливати на те, щоб церковну музику гармонізували італійські композитори, якими тоді Петербург був заселе­ ний, в українським стилі, — тобто дбав про гармонізацію в стилі київських розспівів. Та це не завжди вдавалося, бо засилля італійсь­ кими композиторами і їхній вплив робили своє.

Історичні відомості (праця А. Рогова, «Музична естетика ХІ-ХVIII століття" і друга праця Н. Успенського, «Древнє-Русьне співоцьке мистецтво") яскраво піднреслюють, що партесний (багатоголосний) спів постав на сам ом у початку 17-го століття в Україні, а в Росії він був уже прийнятий в його повному розквіті від української церкви після загарбання України (1654 p.). Недивлячись на те, що були великі впливи італійських, запрошених Росією, композиторів, як Арайї Ф ранческо 1735-59, 1762; Галуппі Бапьдассаре 1765-68; Траєтта Т ом м азо 1768-76; Пасзієло Джіовані 1776-84; Сарті Д жузеппе 1784-87, і інших, які втілювали і в церков­ ну і в світську музику свій стиль і мелос, всеж, дякуючи таланови­ тості, організаторським здібностям, високоосвіченністю, розумінню різ­ ниці м іж світською і церновною музикою та духово-національною наснагою, — Бортнянський скерував, хоч і в тяжких умовах, всю свою творчу діяльність в русло українського мелосу. Дмитро Степанович Бортнянський народився 1751 року в м. Глухові, нині С ум ської області, на Україні, в родині нозацької старшини. З жалем, покищо, м ож ем о сназати, що дати опис біографії батьків композитора ми не маємо можливости через утруднений доступ до архівних матеріялів. Росії залежало на тому із політичних міркувань, тобто показати Бортнянського, що нібито він «наш русскій ком позітор«... Початкову музичну освіту він здобув у Глухівській співацькій школі, яка була організована 1737 року із завданням підготовляти співаків-українців для придворної царської співацької капелі. Щ е у дитячому віці звернув на себе увагу малий Дмитро: він мав вийняткові здібності до музики і володів дуже гарним дискан­ товим (сопрановим) голосом. За наказом ім ператорського двору, десь близько 17 5 9 року, був забраний до Петербургу і приділений до с п і­ вацької капелі, де він продовжував музичну освіту, спочатку під ке­ рівництвом уже згадуваного українця М. Полторацького, потім видат­ ного італійського композитора і дириґеніа капелі Галуппі. В ті часи обов’язком капелі було виконувати с п із під час богослужения та роз­ важати концертами і театральними постановами царську знать. Бортнян­ ський наскільки показав свої здібності, що ще хлопчиком брав участь в оперових виставах, навіть брав участь у відповідальних ролях, на­ приклад, в ролі Адмета в опері Раупаха під назвою »Альцеста«. Коли італієць Галуппі в і д ’ ї з д м р д о своєї країни, він забрав з собою і Бортнянського, яком у тоді було 18 років, з метою удосконалення музичних знань, і зокрем а поглиблення теорії композиції. М ож емо собі уявити, які великі здібності мав Бортнянський, коли гордий і знатний італієць погодився забрати з собою українця до науки. Зс десять років перебування в Італії Д м итро Степанович став видатним композитором, автором опер, які були досить відомими в Італії, а саме: »Креонт«, яка в 1776 році була поставлена в театрі »Сан-Бенедетто« (Венеція), а у 1 7 7 8 році у тому ж місті італійці слухали другу оперу, »Алкід« і третю оперу — «Квінто Фабіо«, також виставлену в 1779 р. в ге р ц о гіько м у театрі в Модені. Об’їздивши Флоренцію, Болонію, Рим і Неаполь, Бортнянський вивчав красу музичних творів, здобував досвіди, які допомогли пока-

62

зати йому шлях до сердець людей, котрі знали ціну гармонії. Пере­ буваючи в [талії, писав та кож ориґінальні твори на релігійні тексти. Його ім’я стало ш ироко відомим, бо ж вся творча діяльність була сприйнята в країні високої музичної культури, як доробок високого мистецтва талановитої постаті. Про великі успіхи Бортнянського в Італії стало відомо в Петербурзі, і його 1779 року відкликано до російської столиці. Перше його бу­ ло призначено капельмайстром у Придворну Капелю, а в скорому часі був запрошений на посаду спеціяльного композитора і клавеси­ ніста до двору наслідника престолу Павла. В обов’язки композитора входило писати опери і кам ерні музичні твори для домашніх постано­ вок і концертів. В часі літніх постановок (1788 р.) в Гатчині прозву­ чала нова опера «Празднество сеньора», а 11-го жовтня того ж року, в тому ж місті — інша нова опера — «Сокіл». Крім опер, в період перебування Дмитра Степановича при дворі Павла, найбільше він творив світську музику, різні пісні, романси, клавірні сонати, камерні інструментальні ансамблі, концертуючі симфонії (1 790). Року 1796 Бортнянський був удостоєний титулом директора вокальної музики та призначений керівником Придворної Співацької Капелі. З того часу він виключно присвячує себе справі церковної музики. Крім того, він приступив до реформи складу хору, дом ігся того, щоб при­ дворні співаки були звільнені від обов'язків брати участь у світських виступах, тим сам им капеля могла більш удосконалювати свій мистець­ кий рівень для богослужбових відправ. Поліпшив правне становище, особливо хлопчиків, та запровадив науку нотної грамоти на більш високий рівень, як до того було. У складі Капелі переважали українці, які славилися своїми прегарними голосами. Крім того, що Дмитро Степанович був головним капельмайстром і директором Капелі кон­ серваторії), він працював з хорами і у військових залогах, а також і в учбових закладах та головніших церквах міста Петербургу. Бортнянський у великих трудах спром ігся підняти музичні і художні якості придворної Капелі на велику висоту. Як зазначує І. Гарднер: «Цей хор міг вважатися одним із самих кращих хорів Европи». За майже 47 років праці в Капелі, Бортнянський зумів прищепит* спі­ вакам не тільки високу художню виконавчу ефектовність співу, а й великі традиції українського співацького хисту та його багатство са­ мобутньої культури і мистецтва; там були вчителі і співаки я ні ґрунтовно пройшли школу нашого мистецтва Т аж не даром король Пруський Фрідрих-Вільгельм 3-й посилав капітана Енбена повчитися досвіду у Капелі, щоб той досвід і науку хорової справи завест и у себе. далі оуде

63

>Син матері «—платівка »Стихії«, естрадгрупи Української Папської Малої СемінарГЇ в Римі. «СТИХІЯ" — це естрадгрупа УПМС, що зродилась з початком минулого року. її члени становлять учні та настоятелі римської обителі. Учні походять з усіх кінців світу: Англія, Німеччина, Канада, ЗСА. Вік теж різноманітний: від 14 до ЗО! Під проводом о. Євгена, автора пісень, які група співає, »СТИХІЯ« відбула літом минулого рону турне по північно-американському континенті, відвідуючи тані місцевості: Нью Йорк (Йонкерс), Нюарк, Філядельфія, Чікаґо, Торонто, Ошава, Гамільтон і літні табори Пласту та СУМ. Слід відмітити, що вона й виступала в «Онтаріо Плейс« в пообідній програмі з приводу «Українського Дня Спадщини" в Торонті. Поїздку відбуто з под­ війною ціллю: зробити чимкращу пропаганду для римської Семінарії, плоди якої можна ще й цього року унаочнити прибуттям нових питомців, ну й познайомити тамошнє українське довкілля про існування «Стихії". При нінці турне заходами п. Ганкевича, батька Андрія, члена групи, і голови платівкового підприємства »Чайка«, вдалось нам накрутити неочікувану платівку, що побачила світ недавно тому. Ми всі рішили присвятити оту першу платівку нашим матерям, звідси й назва »Син Матері". Верхню обкладинку надзвичайно гарно намалювали п-во Титли, відомі мистці з Нью-Йорну, за що їм щиросердечна дяка. Коротко представимо Вам, дорогі читачі, поодинокі пісні. В першій пісні »Син Матері", слова до якої находяться на зворотній обкладинці, син застановляється над своїм минулим і тоді на думку прихо­ дить йому рідна мати. Скільки вона натрудилась, щоб з нього «вийшли люди«! Не все він це оцінював. Дуже значучі слова в пісні: «М амо, ой м ам о, люблю я тебе Колись, я знаю, покинеш мене (помреш) І коли в сумерку ж иття тебе не стане, ох ні, Тоді я зрозумію таки, що це (гула м а м а « .

Багато разів, ми сини, не розуміємо достатньо який неоцінений скарб посідаємо в особі власної матері, яка безплатно і всеціло для нас труди­ ться. Ніхто нам не може заступити матері. Оце вона чи не найважливіший мистець у формуванні мозаїки нашого туземного життя. Ця пісня виринає із наших юних сердець та з нашої невимовної любови до матері, за якою мисемінарости, внаслідок девятимісячної віддалі від неї з приводу студій в Римі, дуже тужимо. Хай Всевишній благословить усіх мамів та допомагає їм у їх нелегкій праці виховувати «плоть сьоєї плоті"! У другій пісні «Калина" змальовано бездонну любое молодої пари до рід­ ної батьківщини України. Прощаючи, чи радше, виряджаючи свого молодця на війну, дівчина повчає його боротись безстрашно проти ворога. З пово­ ротом вона обіцяє уквітчати його червоною калиною, символ «геройства»! Стрілець їде проти ворога і перед «ним дівчина", «в руках її калина", а ще бринять її слова «їдь та бережись, за Україну все борись!". По довгій боротьбі таки «брязнув волі дзвін» і стрілець вертає до дівчини по свою калину! В основі пісні лежить наша глибока любов до Неньки-України! Третя пісня, що багато-хто зараховує до найкращих в нашому репертуарі, присвячена гігантному синові музичної України Володимиру Івасюнові, звідси й титул «Спи, Володю, спи". За ним «плачуть Гітари", «виконують його рідні пісні", а «він їх більше не почує, бо лежить в глибокому сні", замучений нелюдськими, варварсьними руками! Володя, правда, помер, але він житиме в душі ножного свідомого українця, бо його пісні горітимуть в серці кожного незгасним полум'ям.

64

«Прощальна Ватра» віддзеркалює ніжну, чуйну душу нашого композитора. Виникла вона внаслідок щирої приязні, зав’язаної з учасниками літніх курсів УКУ. Тематика таборова. Приємні таборові дні добігли до кінця. Таборовики згуртовані навколо останньої ватри. В них душі «вотем горять», вогнем Лю­ бови. Треба прощатись, розлучатись. «Щире слово» й тепла душа і серце» лишиться незатертим в існуванні кожного. Дяка усім друзям і дяка Богу за всі ласки, що довелось зазнати від ближнього. О Боже, щоб «приязнь світла, що нас єднає, творила спомин, що не вмирає!« Другу сторону розпочинає приємна інструментальна в'язанка народніх пі­ сень. Відтак »Карпати« — дуже жвава пісня, що вихвалює красу карпатських гір, «високо знімаються", так, що «туди орел не долетить, людьське оно не сягне». Уся фавна й фльора висказується у своїй красі. Потім переходиться на ніжні почуття гуцула до своєї милої Марічки. Гарні слова, і не менш гарне ґітаровне сольо між першою і другою стрічками, представляє спокійну і водночас бурхливу вдачу могутніх Карпат. Третя з черги пісня: 1-а ява 1-ої дії рок-опери «Син Чоловічий". Можливо вона видаватиметься для старшої Генерації надто модерна, що й торкається духовної тематини. В кожному разі розходиться про диспуту фарисеїв з при­ воду появи на прилюдному форумі Ісуса, що їх сильно картає. За ним ввесь народ, ще й співає «Син чоловічий іде, Син чоловічий спасе» (на платівці це відспівано устами фарисеїв число співаків обмежене) Анна їх успокоює і... все у свій час! Уже в підготовці другі яви: Блаженства, Ісус з дітьми... Остання пісня теж взята з табору... «Нічна Молитва». Природа спочиває... вже ніч... слід таборовикам іти на нічліг. Перед спанням вони віддають хвалу Богові, краса якого виявляється в блідолицому, зорях... Просять, щоб їх оберігав від зла. Хто находиться в Канаді та Америці і хотів би набути платівку чи просити дальші інформації', хай звернеться на понижчу адресу.

Chayka Records 95 Beverly Rd YONKERS, N.Y. USA tel: 914/476 9227 Хто зацікавлений платівкою в Европі, хай звернеться на наступну: Rev. Е. Nebesniak Stihia via Boccea 480 00166 Romatel: 06/ 6241724 Думаю, що в Европі платівку можна буде набути через відомі в кожній країні книгарні. о. Євген Небесняк

О. Коваль Голова ЦВР СУМ

ПРОБЛЕМИ АСИМІЛЯЦІЇ (Семінарійний виклад на курсі учителів і виховників у Великобрітанії 19.4. 1 9 8 1 - у Філії УКУ, Лондон.) ВСТУП. В наші часи, слово »асиміляція« належить до часто вживаних тер­ мінів, як у наукових так і в публіцистичних працях, поскільки з ним в’яжеться одна з найважчих д о розв’язки проблем нашого буття, як національної спільноти. Це стосується в однаковій мірі України і діяспори. Поняття цього слова покривається з нашим терміном уподібнення, чи пристосування, що унагляднюється дією двох чинників — асиміля­ тора й асимілянта (того що асимілюється). С ам о по собі, асиміляція є явищем суто соціологічним, що супро­ водиться звичайно психологічними моментами, а то й політичною дією. Тому належить говорити про асиміляційний процес, який м ож е тривати на протязі десятиліть, а то й нількох поколінь. В залежності від супр о­ відних чинників, асиміляція може проявлятися в потрійний спосіб: 1. Н а с и л ь н а а с и м і л я ц і я ; ноли асимілятор вживає примусу, щоб асимілянтові накинути свої властивості й усунути його власні, відмінні від тих, що їх має асимілятор.

2. С и т у а ц і й н а а с и м і л я ц і я ; коли одиниця, чи певна група людей попадає в такі обставини, де не м ож е свобідно проявити своєї ідентичности. Напр, мішані подружжя в чужій країні, де один партнер є автохтоном, а другий прибулий з іншої країни. Також у випадку розпорешености даної етнічної групи в відсутності контакту з матірним пнем.

3. Д о б р о в і л ь н а а с и м і л я ц і я ; коли одиниця, чи група таких же одиниць затрачує глузд зберігати свою ідентичність, або бачить, що вона є переш кодою до кращ ого влаштування життя, піддається повністю впливам оточення з його звичаями і ментальністю. Це торкається, звичайно, осіб типу карієристів, чи людей безпринципових, склонних до вигод і спокою , як у нас мовилось, «нижче трави, тихше води«. Лю ди такого типу є добрим погноєм для росту пануючих націй, чи режимів. Вийнятково можуть бути одиниці, що захоплюються даною культурою і йдуть їй на службу, вносячи в неї свій творчий вклад (напр. Ю рій Клен — Бурґгард).

1. А С И М ІЛ Я Ц ІЙ Н І ПРО Ц ЕС И

В ІС Т О Р И Ч Н О М У АСПЕКТІ.

Для кращ ого з'ясування суті асиміляційних процесів, треба, хоч побіжно, зупинитись на історичних моментах українського, чи сусідніх

66

народів. Відом о ж бо з історії, що деякі народи в наслідок асим і­ ляційних процесів зникли з лиця землі, а інші натомість, хоч часто і незначні, формувалися ноштом підбитих народів, насильно їх асимілюючи. Бувало, однан, і тане, що даний нарід, підбивши собі інші народи, не видержував і сам розпливався в народі над яким хотів володіти. Початок формування українського народу, що сягає початку христи­ янської ери, знаний в історії, як доба Антів, фактично не є як слід вивчений і радше насвітлюється з боку чужих джерел. Ці джерела дуже поверховно і довільно нотують факти і спостереження, що стосу­ ються жителів України в різні епохи її поселення. Так, наприклад, немає пояснення, що сталося з таким висококультурним народом скитів, що понад пів тисячеліття панували на українських землях, включно з північним побережж ям Ч орного Моря. Ті снити залишили по собі свідків своєї високої культури у т.зв. «скитських могилах«, що ще й досі на­ повнюють своїми скарбам и (висономистецьними різьбами в золоті) м осковські і ленінградські музеї. Кожна звичайна людина, не будучи істориком, має право поставити питання про те, де подівся той нарід, перед яним тремтів Рим і Византія та могутня тоді Персія. Чи не засимілював їх автохтонний нарід, що вже кілька тисяч лгт передше поселився на тій багатющій землі і залишив по собі слід в формі археологічних трофеїв, знайдених у Трипіллі над Д ніпром , у Київщині? Відповідь залишається відкрита, однак мистецькі взори і їх символіка на трипільській кераміці ведуть по прямій лінії в наші часи. Д ерево життя, безконечник, риба, яйце, зображення сил природи, якими ко ­ ристувався віками і їх культивував наш нарід, наявно промовляють про вікову тяглість нультурних елементів, не зважаючи на зрушення і м іграційні зміни, що проходили на українській землі. Якщо прийн' и це співставлення фактів і стверджень за дійсність, то м ож ем о заключити, що українсьний нарід мав і має в собі асимілятивні сили, які можуть розчиняти в собі чужі, зайшлі там духові елементи. Щ о б.льше, писана вже в Україні нашими літописцями історія, потверджує, що войовниче плем'я варятів, яне зайшло в Україну зі Скандинавії, і дало їй нову династію Рю риковичів, зникло безслідно, розчинившись в українськом у автохтонному етнічному морі. Навіть варяжські ім ена яні не були милозвучні для українського вуха, як Синеус, Трувор, Геральд, Рю рик і ін. в Унраїні не прийнялися. В науці соціології можна знайти тезу, що народи, чи люди з ниж­ чою культурою асимілюються до народів, чи людей, з вищою культу­ рою, а не навпаки. Том у треба припускати, що нультура українського народу, починаючи трипільською з перед 5 0 0 0 літ, мусіла бути високою в порівнянні з тією, що її приносили з собою різні кочовничі народи і племена, які часто змінялися в Україні. Цікавий з асиміляційного погляду є період завоювання володарями України-Руси північних і північно-східніх земель. Ті землі були підпоряд­ ковані Володимирові Великому, Ярославові М удрому і їх нащадкам, аж до Андрія Боголю бського, яний в 1169 р. поповнив святотацтво, на­ падаючи на матір городів українських — Київ, руйнуючи, грабуючи і спа­ люючи його. Відомо, що на північно-східніх землях жили в напівдикому стані племена фінського походження Чудь, М ордва та інші, що підко­ рилися князям київської династії. Треба припускати, що місцеве насе­

67

лення, будучи на нижчому нультурному рівні, зміш уючись і спорідню ю чись із завойовнинами, асимілювалось до них, вносячи рівночасно елементи своєї напівдикої духовости в ментальність нових поколінь. Звідси ота жорстокість і безоглядність до всього, що їх переростало і було інакше. Ця словансько-фінсьна мішанина була відтак ще посилена монголь­ сько-татарським елементом, коли суздальське, а згодом і м осковське князівства попали на двісті літ під панування татарських ханів, що осіли над Волгою у Казані. Тут довершилася асиміляційна синтеза в формі м осковського, а відтак р осійського народу. Українсьний нарід, який ніколи не зрезигнував зі своєї високої культури, для якого Київ зі св. Софією, П ечерською Л ав рою і Золотими Воротами став тим, чим для жидів Єрусалим з його святинями і муром плачу, не пішов на татарську службу, а вів безнастанну боротьбу, яка з княж ого періоду перенеслась в нозацьку добу. Історія говорить нам також про невтомні зусилля Польщі, що загар­ бавши вичерпану в боротьбі з татарами Україну, намагалась засимілювати український нарід. В добу феодалізму вистачило мати за собою панівну верству і Церкву, то решта народу мусіла підкоритися. Так зник Прованс, розчинились ґапійці, лужицькі серби, припинили на століття свій культурний розвиток баски, бретонці, а в Англії вапійці. А україн­ ський нарід видержував усі наступи латинської Польщі і музулманського татаротурецького світу. В цій віковій боротьбі утривалилися в українсько­ му народі такі риси, як індивідуалізм і свободолюбність. Найбільш небезпечним періодом в історії України виявився час за­ кріпачення України М оскво ю після програної під Полтавою в 1709 р. Зі своїми комплексами культурної меншецінности М осква дивилася на Україну зависним оком, шукаючи своєї психічної компенсати в повному підпорядкуванні України з її великим історичним минулим і всіми культурними надбаннями. Петро Перший, як дещо більше освічений деспот від своїх поперед­ ників, розпочав справж ню асиміляційну політику стосовно підкореної У к ­ раїни. Ця політика мала за мету перенести центр культури і освіти з Києва до М оскви, чи відтак до Петерсбурґа, присвоїти собі княжу добу і праісторію України, а її саму звести до ролі провінції російської імперії, надаючи їй назву Малоросія. Лінія тієї асиміляційної політики, що її накреслив Петро, перейшла відтак і до його наслідників, щоб завер­ шити нівеляцією окремішности, позбавленням України всяких політичних прав, насуючи Гетьманат і ліквідуючи Запорозьку Січ в 1775 p., що її доконала Катерина Друга. Запровадженням середньовічного феодаліз­ му з наділюванням земель і цілих сіл заслуженим дворянам, в тому і частині козацької старшини, всю решту хліборобського населення було зведено до ролі рабів-кріпаків. Політика асиміляції з боку окупанта проходила на рівні провідної верстви, подібно, як це робили раніше поляки. Наслідки, однак, тієї політики були далеко глибші, як під поляками, бо на допомогу прийшла російська православна церква з її патріярхом, яка підпорядкувала собі православну церкву України, засталяючи ук­ раїнське духівництво повторювати, як на глум, щорічно клятву на геть­ мана Івана Мазепу, за його зраду Петра Першого. Поява в Україні провісників національного відродження, що його

63

започаткував »Енеїдою« на українській мові Іван Котляревський, а відтак могутній голос П ророка Тараса Ш евче нка та поява плеяди нових письменників, поетів і науковців 19-го століття, занепокоїли на добре м осковських асиміляторів. Валуевський (1863) і Емський (1876) Укази забороняли формально вживання української мови в школах, в літера­ турі і в театрі, щоб таким чином звести її до ролі провінційного м алоросійського діялекту для вжитку простолоддя, а відтак при допомозі російських шкіл, війська, церкви й літератури взагалі ту мову вилучити з ужитку. Знаємо, що ті заборони викликали ще більший опір і бажання наперекір заборонам . творити і збагачувати унраїнську мову й культуру. Раз започатковане відродження української духовости, мусіло прорвати всі греблі заборон і уназів. Н іяка сила в світі не могла знищити нореня, який сягав далеко у глибину тисячоліть. Усвідомлення цього моменту було для України спасениям, а для насильних московських асиміляторів поважною поразкою . Це тим більше, що деякі зрусифіко­ вані, чи спольонізовані шляхетні роди почали повертатися до українства. Визвольні змагання 1917-21 р р і проголошення українських держав, а відтак їх соборности в одну Українську Державу, хоч і без її закріп­ лення, збудували нову протиасиміляційну таму, яка мала спинити дальшу ерозію української національної субстанції в умовах дальших онупацій. Період м іж двом а війнами на українських землях, був періодом утривалення і поглиблення національної свідомости, яка одиноко може бу­ ти дійсним імунітетом проти ворожої асиміляційної політики. Спроба поля­ ків на окупованих нами землях спольонізувати т.зв. »креси всходнє«, тобто Західну Україну, обернулися проти неї бумерангом і положили край тим намаганням раз на завжди. Це саме можна сказати про румун­ ську займанщину, хоч їм вдалося частину українства поставити собі на службу. Чехи були найбільш поблажливі, але на Закарпатті розвинулося мадяронство, що мало свої початки в довговіковій мадярській займанщині. Змадяризована частина української інтелігенції на Закарпатті була поважною перешкодою в 1938-39 pp. заки дійшло до проголо­ шення Карпатської України. А й після того вони допомагали мадярам закріплювати свою владу в здобутій кривавою боротьбою Срібній Землі. М осковсько-царська поразка в асиміляційній політиці стосовно У к ­ раїни перед 1-ою С вітовою війною, заставила імперське керівництво під рукою Леніна застосувати ще більш рафіновану тактику, щоб за­ держати Україну в своїй духовій та економічно-політичній орбіті. Тези Леніна про національну політику стосовно України йдуть по лінії засуд­ ження «великоросійського шовінізму", а тим самим поступлення в бік української мови й культури. Звідси політика НЕП і «українізація» з рівночасним визначенням: «національна формою, а соціялістична зм і­ стом*. Наслідник Леніна, кривавий Сталін, тільки чекав на проявлення національних елементів в часі «українізації», щоб наклеїти на них ярлик «буржуазних націоналістів" і знищивши їх, повернутись до новітньої асиміляційної політики «зближення народів СССР« і вкінці «злиття націй« в одну російську націю, яка з тактичних мірнувань називалася «советский народ«, а ціла імперія його «родіна«. В цій перспективі він безпощадно розчислився з С В У -С У М і культурним та науковим м озком України, запроторюючи сотнями і тисячами їх на Соловки

69

n/iijCHaooaHuku ДИПЛОМАТИЧНІ Д ІЇ ОУН (УЦІС) — У зв'язку з М адрідською конференцією у відповідь на багатство документації про визвольну боротьбу Унраїни й інших поне­ волених народів, а теж на меморандуми, звернення, аналізу ситуа­ ції в Україні і в інших уярмлених країнах — Провід О У Н , Голова Українського Д ерж авного Правління, Унраїнська Центральна Інформа­ ційна Служба отримали низку прихильних відповідей від урядів та деле­ гацій некомуністичних країн на Мадрідську конференцію. Фраґменти деяких із цих відповідей, що є типові й подібні до ін­ ших, пропонуємо увазі наших Читачів, щоб зорієнтувати їх у тому, що зрозуміння нашої визвольної справи зростає, наші зусилля ма­ ють свій позитивний вплив також на офіційні кола західніх держав. З міністерства однієї з країн Голова Проводу О УН отримав відпо­ відь, в якій, між іншим читаємо тане: «Ми простудіювали Ваш м е­ морандум й інші документи з увагою і з зацікавленням та хочемо Вас запевнити, що наша делегація в Мадріді буде повністю ознайом ­ лена з ними. Як представник для справ К Б С Е нашого міністерства вияснив Вашим представникам під час останньої зустрічі, наш У ря г є незмінно переконаний щодо важливости КБС Е, але він мусить тра­ ктувати справу реалістично і прогрес детанту мусить бути д восторон­ ній та базований на взаємному довір'ї та співпраці. Це може бути досягнене лише тоді, коли усі держави-учасники будуть респектувати й притримуватися норм міжнародньої поведінки та духу й букви основ­ них зобов'язань, які вони врочисто перебрали на себе... Отже, пріорітет буде даний переглядові причин теперішнього стану взаємин між Сходом і Заходом та резю м е нашої делегації' покриє становище С С С Р і східньої Европи на цьому всьому просторі від ч а с у ^ ^ С и & ір на неминучу загиОіль. Мри допом озі своїх сатрапів і юстишева, Хрущова і Є ж ова в Україні перевів найжахливіший голокост в історії світу, знищивши голодом 7 мільйонів українського селянства, що відмо­ вилось з індивідуальних хліборобів стати новітніми кріпакам и в запро­ ваджуваних на московський лад колгоспах. Була знищена також вся цер­ ковна ієрархія УАПЦ на чолі з митрополитом Василем Липківським, свідоме національне учительство і численна інтелігенція, яна могла бути на перешкоді в проведенні диявольсьного пляну повної асиміляції українського народу до норм «старшого брата«, «передової нації» між народами С С С Р , на яку всі мали взоруватися і її наслідувати. Треба ствердити, що колективізація сільського господарства в С С С Р була головним витвором суто російського способу родинного життя в т.зв. «общинах", де не існувала приватна властність, авсебуло»общ инне«, тобто колективне. далі буде

70

Беоґраду... Проте, з погляду на сучасні дії С С С Р , який потоптав найбільшу кількість зобов'язань Гельсінських домовлень, а зокрема на його інвазію й окупацію Афганістану, теперішній міжнародній клімат не є заохочуючий для Мадрідсьної зустрічі..." А в іншій відповіді читаємо: «Простудіювавши з інтересом Ваші матеріяли, наша Делегація присвятить особливу увагу забезпеченим Гельсінським актом лю дським правам. Том у вона бере до уваги Ваші суттєві пропозиції, які своїм змістом є придатні довести до реаль­ ного й наявного успіху«... Міністерство закордонних справ іншої держави пише: «Дякуючи Вам за обидва меморандуми (О УН і А Б Н — прим, ред.) на Мадрідську конференцію про проблему національних прав, я оцінюю ці доку­ менти, як незвичайно цікаві й я дозволив собі поділитися ними з тими друзями, які працюють спеціяльно над переглядом проблем, зв’язаних зі зустріччю у Мадріді..." Від голови делаґації однієї з держ ав прийшла тана відповідь до УЦІС-у: «Дякую В ам за Ваші листи й залучники зі заявою Кандиби і брошурки про Ш ухевича. Моя делегація дуже сильно цим зацікавилася, ознайомившися зі ситуацією цих обох мужчин. Ми порушили справу Ш ухевича в часі нашої інтервенції на Конференції й ми дискутували справи, за які бореться Іван Кандиба. Ми м ож ем о тільки сподіватися, що така дебата доведе до бажаних дій з боку уряду СССР«... О дна з делеґацій пише м. ін. таке: «У відповідь на Вашого листа, який ми передали до уваги теж міністерству закордонних справ, наша делеґація бажає підкреслити, що наша країна, як досі, тан і завжди, в рамках її обмежених можливостей, намагатиметься причинитися до позитивної розв’язки проблем прав Л Ю Д И Н И "... Голова делегації однієї з держав пише так: «Пане Президенте, дякую за листи з 26 вересня 1 9 8 0 і жовтня 1980, які Ви були ввічливі пере­ слати М іністерству закордонних справ разом з документацією і ме­ морандумом, що стосується діяльности Вашої Організації та комплексу проблем стосовно Кінцевого Гельсінського Акту. Ці інформації перес­ лано нашій делеґації на Конференцію в Мадріді, яка основно їх перестудіює й візьме до уваги. Прийміть, Пане Президенте, вислови м оє глибокої пошани«... Від міністерства закордонних справ чергової західньої держави прийшов лист у відповідь на обширну документацію, передану від ОУН, а теж на меморандум, підписаний головою Проводу ОУН. У цій відповіді, м. ін., читаємо таке: «Наш Уряд з великою увагою слідкує за вістками про подані до відома факти потоптання загальних людських прав і основних вольностей. Він не оминає ніякої нагоди, щоб не ставити в захист під час розмов на міжнародньому, а теж на двосторонном у форумі, та за здійснення у світовому засязі людсьних прав теж у С С С Р . Для нашого Уряду є ділянкою особливої ваги фундаментальні люд­ ські права, до яких належать Вами з’ясовані права народів на рівно­ правність та самовизначення, у тому теж самозрозуміло в КБСЕ-процесі, де вони є включені в принципі VII Гельсінського Акту. Наш Уряд буде на Мадрідській КБСЕ-зустрічі з особливим зусиллям при­

71

свячуватися темі «людських прав« разом з іншими важливими основ­ ними проблемами КБС Е-процесу з м етою видвигнути ще, на жаль, завжди існуючі велині браки й одночасно змагатися за те, щоб були пороблені заходи, які допровадили б до конкретних поліпшень«... Вельмишановний Пане П рем ’єр-міністре, пише інший делегат. «За Вашого листа з 29 вересня 1 9 8 0 й документацію... дякую дуже сер­ дечно... Я запевняю Вас, що я буду ангажуватися за інтереси У кра­ їни з великим запалом і зверну особливу увагу членів нашої делеґації на становище в Україні... Я буду намагатися, щоб снерувати інтереси доступних мені кіл з усеї західньої Европи на становище в Україні. Я уважаю за особливо важливе, щоб ми в дискусіях з С С С Р д и ску­ тували не лише особисті права людини, які випливають з III коша і ОН-домовлень, але теж щоб дуже уважно і вперто питали про долю народів у С С С Р , яким Ленін на початку св о го урядування обіцяв свободу. Я сподіваюся, що події в Польщі будуть запальною іскрою для більше свободи теж в усіх країнах східнього бльоку»... Делегат однієї із західніх держав, яка ангажувалася в захист прав поневолених народів і за людські права, пише, м. ін., ось що до голови О У Н : «Ваш вклад за здійснення принципів, зонрема стосовно людських і національних прав, є оцінюваний усім а громадянами моєї країни. Хоча розрядка матиме свою поразку, економ ічна співпраця буде однобічною, а люди, які борються за основні вольності, бу­ дуть нищені, то я свідомий того, що як довго ми м аєм о таких людей, як Ви, які борються за те, що є справедливе, увесь світ буде кращим місцем для життя. Якщо Ви відвідуватимете нашу столицю, прошу — увійти в контакт зі мною, щоб ми могли продовжувати нашу приязнь і спільне діло»... Голова однієї делеґації пише таке: «Ваша публікація виявляється для мене дуже корисною і я передав її до нашого дослідчого штабу так, що зм ож ем о мати з неї добру користь»... Це покищо витяги з декількох відгуків на диплочатичну акцію на­ шого табору — О УН . При іншій нагоді ще зм ож ем о повернутися до цієї теми. Н е менше прихильні відгуки були на подібну анцію АБН . «Русифікація, економічна експлуатація, принижування гідности неросіян і винищувальна проти національна політика «старшого брата« створюють для українців нестерпні умови життя. їх провідні діячі при­ ходять до висновку, що русифікаторському насильству необхідно проти­ ставити свободу національного самопізнання, самоусвідомлення і самовироблення. Разом із тим конечні і максимальний культурний розвиток на ґрунті національної мови, традицій та послідовна боротьба проти російського великодержавного шовінізму. Українці свідом і того, що на практиці «ще тісніше зближення» з російським народом означає насильницьке «зливання націй«, а перед усім українсьної, з нацією російською . Панівна російська нація послі­ довно намагається здійснювати «злиття націй« у м ежах своєї імперії на базі російської культури«. (Ствердження й постанови V-ro Вели ного Збору О УН )

72

Х Х ІІІ-Й КРАЙОВИЙ З’ЇЗ Д СУМ ВЕЛИКОБРІТАНІЇ Пробудили з зим ового сну мальовничу Тарасівну делегати, що з’їхалися з усіх закутин Англії на 28 березня 1981 рону, з приводу 23 З ’їзду С У М у Великій Британії. Приємно, що делегати — молоді сумівці, які були в переважаючій більшості, приїхали в одностроях. С еред молоді були й сеньйори-делеґати, гості й представники суспільно-громадських організацій. Д елега­ тів нараховувалося 87, гостей 22. Започатковано З’їзд співом : «Боже Великий" та сумівським славнем: «Вгору прапори«, який настроїв «на струнко" не тільки сумівців-делеґатів, але й гостей. Привітав присутніх уступаючий голова, друг Я. Рутковський, пригадуючи, що 1 9 8 0 сумівський рік проходив під гаслом: «Борись за Унраїну — ми волі сини«. Р івнож наголосив, які річниці будемо відзначати в цьому році, серед них 120-ліття від смерти Та­ раса Ш евченка, іменем якого названо сумівську оселю в Англії і 40-ліття Акту ЗО червня, яким пригадується всім, що ми хоч не осягли незалежности в часі визвольних змагань 1918-20 років, все ж робили кількакратно спроби осягнути найвищої нашої мрії — бути в колі «вольних народів«. Після виборів, керування З ’їздом було передано другові В. Карпинцю — голові, секретарі — подруга І. Капустинська й подруга О. Іванчук, член ділової президії — друг Микола Яцнів. Д о почесної Президії понлинано друга Я. Д ерем енду — Почесного голову КУ С УМ у В. Британії, друга М. Гриню ка — голову К. Ком ісії Центральної Управи С У М та представників суспільно-громадських і молодечих ор­ ганізацій в особах: Ред. І. Дмитрів — голова Централі С УБ, який репрезентував рівно ж Видавничу Спілку, редакцію «Визвольного Ш ля­ ху" та Центральний Патріярхальний Комітет, поруч. Б. Микитин — голова О Б В У , О. Стецик — представниця Г.У. ОУЖ, Я. Василик — голова У країнської Студентської Громади, Ніну М арченко — представниця Спілни Українських Учителів і Виховників та І. Скальський — пред­ ставник »Подолії«. Письмові привіти прислали: Патріярх Йосиф І, протопресвітер о. С. Богатирець — УАПЦ, Ярослав Стецько — голова проводу ОУН, Гановський — голова Ц.У. С УМ , Омелян Коваль — голова Централь­ ної Виховної Ради С УМ , парохи католицької церкви: о. Євген Гарабач, о. крил. М. Ратушинський, о. крил. Ярема Гаврилюк, СУМ Америки, Австралії, Франції, Німеччини, Канади, Бельгії, від Товарис­ тва Українських Літераторів та редакції «Українська Думка«, за під-

73

писом д-ра С. Фостуна та радник Кардіфу — Степан Терлецький. Усно склали привіти всі члени Почесної Президії. Ред. І. Дмитрів особливо наголосив важливість наступного десятиліття з уваги на су­ часні події в Польщі та неспокій внутрі С овєтсьного Союзу. Рух диси­ дентів серед яких є поважне число унраїнців. Протокол, як і на попередньому з'зді був затверджений зборами після його прочитання спеціяльно понликаною ком ісією . В склад її ввійшли: С. Ш м о д р а к, П. Лапчак, М. Бучон. Д о Номінаційної ком ісії увійшли: Михайло Кухта, Володимир Шляхетно, Іван Фінів, до Бюджетової ко м ісії: Б. Микитин, І. Снальський, В. Капустинський, Я. Деременда, Р. Лещишин, Революційної ко м ісії: М. Гринюк, І. Дмитрів, В. Гуменю к і Н. Марченко. Тому що звіт Крайової Управи був старанно надрукований на 31 сторінці машинопису, друг Я. Рутковський обмежився тільки до д оп ов ­ нення звіту та підкреслення особливих заанґажовань, як праця над збірником про політичних в'язнів в англійській мові, який був потрібний для акцій в Мадріді, пов'язаних з Европейською Конференцією Б е з ­ пеки. Уступаючий голова зазначив, що на протязі року в діяльності СУМ, окрім послаблення на різних відтинках були й динамічні моменти, які додавали стимулу в праці. Ф інансовий звіт Тарасівни читав друг Я. Рутоовський, за »Господу« звітував друг М. Гриню к. Жодних судових справ на протязі року не було, про що листовно повідомив присутніх Петро Д ю к — голова М итрового Суду. За Контрольну Ком ісію зві­ тував Б. Микитин стверджуючи, що всі касові зіставлення є в належ­ ному порядку, проте підкреслив, що т і і ь к и 35% членських вкладок було зібрано, порівнюючи з 40% минулої каденції. Якщо такий стан продовжуватиметься, він м ож е спричинитися до фінансової кризи. Контрольна Ком ісія запропонувала уділити абсолюторію уступаючій Управі. Д искусія розпочалася з ф інансового стану Крайової Управи. Дискутанти вважали, що д о такого стану спричинилося те, що не кожен О середок вив'язався зі збірками на цілі С У М під час Різдвяних і Великодніх Свят, та що С У М не звертався до нлюбів за пожертвою та занедбання у збиранні членських вкладок. Апелювали, щоб допису­ вали до «Голосу Молоді« що місячно виходить в «Українській Думці®, бо інакше не буде віддзеркалення праці О середків. Стверджено, що спортову діяльність у велиній мірі, треба завдячити другові М. Д я ків ­ ському, проте побажаним було б щоб молоді включалися у цю працю. Галіфакс був ображений, що у річному звіті помилково написано, що вони отримали третє місце, замість другого. Говорив один з диспу­ тантів, що ж ю р і на Крайових Здвигах не є справедливим, а часом і некомпетентним. Були зауваги відносно О кружних здвигів, які не є належно підготовані, а також робилося наголос на однострої', які часом перестають виглядати на однострої. Стверджувалося, що попе­ редньо жертвувалося більше на цілі С УМ , як це є в теперішню пору. Мало хто признає гроші для С УМ під час збірок на весіллях, при хре­ стинах чи ювілеях і ніхто в заповіті, не залишає грошей для молоде­ чої організації. А варто було б, щоб кожен сумівець пам’ятав про існування Тарасівни. Побажаним було, щоб під час таборування був попис юнацтва.

74

У звіті помилково було подано, що курс вишивки під час табору провела пані !. Вітошинська. Ним провадила пані Слобода. Рівно ж вкралася неточність, щодо української олімпіяди у Ф ранції. Наші спортовці взяли друге місце, а не третє. Могли б і краще пописатися, якби спортовці з більшим ентузіязмом заанґажовувалися в спорт та приїздили на заклики спо ртового референта. Варто було б звернути увагу на те, щоб під час Крайового Здвигу не було торгівлі, особливо, коли на площі відбувається офіційне відкриття, та щоб приїзджі залишили площу в належному порядку. В сучасну пору більшість ім през прикрашають сум івські хори і танцювальні гуртки. Варто було б, щоб частину з приходу давалося до каси Крайової Управи. Були суґестії, щоб Тарасівна брала гроші за »паркування« авт і автобусів. Дехто вважав, що для молодшого юнацтва потрібно мати більш відповідальних виховників, була й проти­ лежна думка, а саме, що деяним виховнинам треба охорони перед молодшими беш кетниками. Вважалося теж, що нам варто було б звер­ нути увагу не тільни на матеріяльиу сторінку, але й на виховну. Ствер­ джувалося, що замало зголошується до вишкільно-виховного табору. Була думка, що ліпше не підвищувати ціни за побут в таборі, що м оже відбитися на чисельності учасників. Було зауважено, що у річному звіті не зазначилося про участь сумівців у подорожі до Фельдбаху, організованій Г.У. О Б В У . Один з дискусантів цікавився, хто має відповідати за підготовну виховнинів. В дискусії приймали участь: М. Гриню к, Гарбуз, Іван Кузьо, Яцків, Скальський, Каліка, Ш ум ський, Д яківський, Остапів, Бучок, Середи ицький, М акогін, Лещишин, Капустинсьний, Литвин, Коваль, Луцак. Відповідали дискутантам: Я. Рутковський, М. Гринюк, С. Ш м ондран. Після уділення абсолюторії уступаючій Управі, приступлено до зат­ вердження бю джету на наступну дворічну каденцію. Голова Бюджетової К ом ісії запропонував піднести членську вкладку С УМ , починаючи від сеньйорів і кінчаючи юнацтвом. Проте більшістю голосів пропозиція була відкинена. О тж е висота вкладки для працюючих залишилася ф.2.40., для дружинників-студентів ф.1.20 і для юнацтва 6 0 пенсів. Бю дж етова К ом ісія тоді запропонувала перевести грошову акцію на цілі С УМ , а також ефективніше збирати членсьні вкладки та органі­ зовувати робочі (добровільні) команди для упорядкування Тарасівни, як це робилося на початнах. На пропозицію номінаційної ко м ісії та в наслідон голосування Кра­ йову Управу С УМ очолив поновно Ярослав Ругновський. Д о Управи увійшли: М. Гринюк, ІО в ча р и к, І. Зорин, М. Бучок, А. Стриганин, В. Шляхетно, М. Гуменюк, І. Семчишин, Р. Татарчук, О. Іванчук, Л. Деременда, І. Фінів, Б. Терлецький, І. Капустинсьна, Богдан І^ к о в с ь к и й , О. Федечно, Галина Пістун, В. Карпинець, Л. Дяківсьна. Заступники: Мирон С одорук і А. Безушно. Мировий Суд: Данкович, Капустинсьний, Литвин. К. К ом ісія: Микитин, Скальський, Лапчак, Ш ум ський. В складі КУ порядком почесної функції є Почесний голова Ярослав Деременда. Виховна Рада залишилася в тому сам ом у складі, що й попередньої каденції з виключенням д. С. Ш м онд рака, з тим що її очолюватиме друг І. Овчарик.

Переходовий прапор затримав О середок СУМ у Волвергамптоні. На рекомендацію О середків С УМ було видано відзнаки поодиноким сумівцям за десятирічну діяльність в СУМ. Отримали їх сумівці з Волвергамптону, Лондону, Манчестеру, Лестеру і Ґлостеру. Резолюції 23 Крайового ^З’їзду Спілки Української Молоді у В. Британії були прийняті одноголосно. У внесках пропоновано організувати курс для молодих виховників різних ступенів, нав’язати живий контакт з О серед ­ ками, приділити увагу курсам ІСПО , перевести реєстрацію та від­ ділити юнацтво від дорослого членства, прохалося К. Управу організувувати конференції по Округах, закликалося молодь прийняти участь в Олімпіяді, яка відбудеться в Тарасівці від 15 до 21 серпня, цього року. Повідомлялося, що при С УМ відкриється стрілецький нлюб та пропонується молоді до нього включитися. Д руг М. Гринюн зробив внесок, щоб з нагоди 40-ліття Акту ЗО червня 1941 року, вислати привітальну телеграму голові Д ерж авного Правління Ярославові Стецьку, на що дали апробату зібрані. З ’їзд закінчено відспіванням Національного Славня.

Зимовий Семінар СУМ в Едмонтоні В днях 21-го, 2 2-го та 23-го лютого, 1981 р. мали нагоду члени Спілни У країнської Молоді, осередон Едмонтон, взяти участь у зим ово­ му семінарі. Цей сем інар зорганізований був Булавою та Виховним складом осередку. Мета цього семінару була, щоб старше юнацтво, дружинники, впорядники та виховнини зійшлися разом в приятельсь­ кій атмосфері продискутувати теми виховного, ідеологічного та іншого сучасного характеру. Надія організаторів цього семінаря була, щоб в неформальній атмосфері все змогли висловити будь-які свої особисті думки. С ем інар відкрито доповіддю на тему «Наше гасло — Б ог і Україна!" Цю доповідь виголосив капелян осередку С УМ в Едмонтоні, отець Михайло Ковальчик. Присутні вислухали теплі та дуже змістовні слова отця капеляна. Порушенни отцем точки були всім присутнім дуже близьні, та справді спонукували до перевірки своїх почуттів, та глибшого розуміння нашого гасла. Дальші теми були: «На котру ногу стати; матеріялізм чи християн­ ство?" , «Наша роля на ем ігр ац ії", «Українські канадці чи канадські українці?", «Чи м аєм о систем у?": «Психіка дітей, аналіза системи іспи­ тів в СУМ-І.«, «Де починати?", «Як і де шукати матеріяли на гутірку і як її (гутірку) складати", «Здорове тіло — здорова уша«, Як зо р ­ ганізувати спорт, щоб зацікавити дітей? (Практичні вправи)", «Ми йдемо вперед!". Вище згадані теми виголосили виховники та дружинники осередку. Учасники брали живу участь в кожній представленій темі, висловлюючи свої думки та побажання що до дальшої сум івської праці. С ем інар відвідали друзі М. Ш епетик — голова Крайової Управи Канади та М. Фіґоль — секоетар Крайової Управи. Учасники семінару передискутували багато тем, та побачили що справді є праця, і ще й цікава та потрібна праця в Спілці Української Молоді для нашої молоді. Є праця і є потреба працівників!

75

Вероніка Чучман.

Ансамбль »Червоний ман« у Вінніпезі Зліва доправа: Марійка Становим, Галя Загорода, Мирослав Куревич — музичний аранжер Наталка Босак, Оксана Становим.

Ч етверо дівчат, а сам е: М а рій ка С танович, Галина Загорода, Наталка Б о с а к і О кс а н а Станович, які вж е кілька р о ків співають як хористки, створили нарешті свій власний квартет з д звінкою назвою л ю б и м о ї в о яц ь ко ї квітки. А ктивні в С У М і зо кр е м а у студентськом у хорі »Тирса«, всі зір ки квартету "Ч ервоний м ак« вм ію ть грати ще й на яком усь ін­ струменті, беруть участь у танковій групі вінніпезького Осередку СУМ і вж е виступали у ряді її імпрез в Канаді та ЗСА. Керує ансамблем Юлія Куревич і дякуючи їй, ансамбель «Черво­ ний мак« має поважний репертуар з українських народніх пісень у власній та оригінальній інтерпретації. З ними квартет виступав на У к ­ раїнськом у Фестивалі 1980 р у Давфині, де здобув не тільки перше м ісце в елімінаційному змаганні (конкурсі) співу і танців, але і стипендію як перем ожець загального фестивалю та має вже запро­ шення до участи у фестивалі 1 981 року. Ансамбель «Червоний мак« теж брав участь у програмі павіль­ йону Київ у цьогорічній Ф олькпорамі та, заохочений першими осягами, плянує відвідувати українців у домах для старших і брати участь у громадських святах своєї спільноти у Вінніпезі і поза містом. Варт при цьому згадати, що акомпаніятором і музичним аранжером квартету «Червоний мак« є мистець - акордеоніст Мирослав Курєвич, молодий фармацевт і активний бизнесмен (м. ін. співвласник «Брадерс Ф армасі« на С елкирк вул.), який виступав уж е в складі Симфонічної оркестри, оркестри Теда Комара та оркестри С іБ іС і, а теж акомпаніював Іванці Карасевич.

77

ІЦдстсі Шжземо 4 .1 0 .8 0 р. в Тандер-Ьей, Канада, звінчалися Роман ТИ КАЙ ЛО з Ошави з Даркою-1вашою РЕКШ ИНСЬКОЮ з Т.-Бей. Тайну вінчання уді­ лив о.крил. Ю. Габрусевич. Весільна гостина відбулася за укра­ їнським звичаєм в домі Шервуд при численних гостях. Старостував д. А. Калічинський. Обидвоє Молоді були активними в СУМ і здобули належну освіту, поселившись в місці праці, в К алгарах. На поправших, наступного дня, за ініціятивою д. В. Мазнички гості склали 102 дол. на українську пресу, з чого по 25 дол. на »Авангард« і »Крилаті«. Сердечне Спасибі Жертводавцям й Ініціяторові, а Молодій Сумівській Парі — Многих і Щасливих Літ!

Ф 28 лютого 1981 року в Палатайн (Осередок ім. Д . Вітовського) ЗСА, звінчалися довголітній член управи СУМ Ярослав СИДОРЕНКО з К а ­ трусею ПЕТРОНСЬКОЮ . З тієї нагоди друзі Молодої Пари зробили їм товариське приняття в домі СУМ в Палатайн. Весільні го­ сті склали пожертви в суму 81 .оо доЛярів на пресовий фонд »АВАНҐАРД«-у. Новоженцям Ярославові та К ат ­ русі бажаємо Многих і Щасливих літ та довгого і радісного подружого жит­ тя. Друзі!

78

ПОЖЕРТВИ НА ПРЕСФОНД »АВАНҐАРДУ« Ф ранція Париж: П . Кучинський — 15 ффр /також на »Крилаті« — 15 ффр/ КопчукІван: зб.л.ч. 621 — 3 3 0 ффр. Склали — п-тво Грицани — ЮОффр., С. Семенюк — 5 0 ффр, по ЗО ффр.: Копчук Б ., Карабін Маруся;

по 2 0 ффр.: Копчук І., Кучинський П., Бублинський Мих., Друар Лариса, Пастернак Т.; по 10 ффр.: Копчук Ігор, Турин А.

К ан ада Монтреапь: Р . Романцишин — 4 дол. З похоронів сл.п. П. Фіґоля — 25

д. /також на »К« — 2 5 д ./ Українська Народна Каса — 100 д. /також на »Крилаті« — 100 д ./ Велланд: Е. Макар з весілля Михайла Макара з Орисею Саломон — 5 0 д. Етобіко: М. Ружило, збл.ч. ЗО — 2 6 .5 0 дол. Склали: М. Ружило — 8.50 д. С. Тула — 5 дол.; П . Шумський — 3 д.; по 2 дол.: І. Гладчук, М . ПІадний, 0 . Федорчук, І. Муравський, А . Борис.]В. Дзюбанівський, з весілля Андрія і Олі — 75 дол. /також на »Крилаті« — 75 д ./ Вінніпег: Нарожняк —9 дол. Кіченер: 0 . Малко, зб.л.ч. 717 — 5 8 дол. Склали: по 10 д.: інж. Д . Романиіиин, 0 . Малко; по 5 дол.: В . Новак, М. Зубрицький, П. Павелко, С. Головка, В. Бицик, С. Гриневич, В. Товарнииький; С. Мудрик — 3 дол. Тандер Бей: 0 -к СУМ, з весілля Р. і М . Тикайло — 2 5 дол. /також на »Крилаті« — 25 дол./ Калгари: М. Андриішин, зб.л.ч. 707 — 8 5 дол. Склали: 0 -к СУМ — 5 0 дол. по 5 дол.: М . Андриішин, Д . Тисячний, В . Лупипців, Д . Коваль, A. Коломийчук, В . Сидорук, І. Данильчук. Торонто: К. Юрійчук — 2 .5 0 дол.

Ш вайцарія Льованна: 0 . Грабовська — 2 0 шв.фр.

ЗСА Авбурн: Іван Тороус, зб.л.ч. 740 — 2 5 дол. Склали по 5 дол.: І. То-

раус, Ґеня Дрочак, Р. Ленчак, В . Леканка, І. Латанишин. Ч ікаґо ім. М. Павлушкова: з весілля Христі Косар з Володимиром Беньом — 5 0 д. /також на »Крилаті« — 5 0 дол./, з весілля Ю лі Кральки з Зеноном Шуликом — 5 0 дол. /також на »Крилаті« — 5 0 дол./ Т. Фірцович, зб.л.ч. 199 — 5 дол. Управа О-ку СУМ — 43.25 дол. /також на »Крилаті« — 44 дол./ Гартфорд: В. Ґрунтовський, зб.л.ч. 717 — 10 дол. Склали по 5 дол.:

B. Ґрунтовський і Ірина Мельник. Пасайк: В . Андрух, збл.ч. 274 — 9 дол. Чінаґо ім. Крут: 24-й Відділ ООЧ СУ — 2 5 дол. Нлівленд-Парма: Управа Оселі »Хортиия«; збл.ч . 757 — 100 дол. С.

Кріслатий, збл.ч. 218 — 5 дол. Н ью Й орк: 3 весілля Богдана Гаргая з Марійкою Барною — 5 0 дол. /також на »Крилаті«—5 0 д о л ./ п-га Марія П ’ятка, з б л .ч .2 6 7 — 10дол. Байон -.МихайлоГолубець збл.ч. 7 4 3 — 10дол. /також на »Кришті« — 10д/ Боффало: Ірина Сташків — 10 дол. Брунлин, О гайо: Т. Василик, збл.ч . 2 2 9 — 4 дол.

79

А встралія Мельбурн: І. Романів, зб.л.ч. 802 — 41 дол. Склали по 5 д.: А. По­

ш ир, Б . Лех, П. Сенів, Р. Захаряк; по 2 дол.: І. Романів, Ю. Орінчак, В. Піпко, Б . Грушовський, В . Гірняк, Р. Занко, М. Груник, М. Годеревич, П. Дідик; по 1 дол.: Ф. Колісник, В. Пундяк. Аделяїда: О. Волинець, зб.л.ч. 4 5 7 — 46 дол. Склали по 9 дол.: Р. Новосільський; по 5 дол.: О. Волинець, С. Трушкевич; по 4 дол.: С. Павлик; по 3 дол.: І. Голик; по 2 дол.: 77. Kypnima, М. Дацків, І. Сливка, Р. Бойко, В. Пастух, О. Загоруйко, В. Іванів, С. Костишин, С. Гирич. М. Даймів, зб.л.ч. 811 — 17 дол.: Склали — Т.О. Андрушко — 5 дола­ но 2 дол.: М. Дацків, Й . Мисъко, М. Гевко, І. Голик, М . Божик, О. Загоруйко. о-к СУМ, збл.ч. 813 — 18 дол. Склали — Управа О-ку — 10 дол; Микола Місько — 3 дол; по 2 дол.: Наталка Голіян, 77. Пецюх, 1 дол. — І. Соркен. Квінбієн: Маруся Яцишин, зб.л.чч 5 0 7 і 814 — 105 дол. Склали по 7 дол.: Надя Яниш / 6 років/, Тарас Яниіи / 5 років/ по 5 дол.: Маруся Яцишин, II. Лютах, П. Залуцький, М. Олійник, Г. Домітряк, Брумерський, 70. Куліщак: 4 дол. — Микола Яцишин, по 3 дол.: Софія Яцишин, Оксана Сідвен, о. В . Рожик, Р. Івашків, п-і Домітряк; по 2 дол.: п-і Корейба, Яремчук, інж. С. Місько, інж. І. Малецький, Леся Пукальська, Р. Монджейовський, Р. Микитович, Кошицький, Марія Осаліван, п. Надурак, Вархоляк, Надя Спасибів, п. Гладенький, п. Кучерка; по 1 дол.: 0 . Габелько, Ірина 77/.

З РО Д И Н Н И Х Н А Г О Д НА П Р Е С Ф О Н Д В суботу, 31 січня 1981 p., заходом Д тей і близьких Друзів, в залі церкви св. Йосафата в Філядельфії, відбулася гостина для п-ва Євгенії і Петра Л еськів з нагоди їхнього 25-літнього П одруж ого Ювілею. Цю ювілейну гостину відкрив і нею провадив п. Михайло Качан. При вході на залю гості привгтали Ювілят грімким «Многая Літа«. Відтак вітала своїх Батьнів-Ювілятів старша дочка Галя, коротко промовляли п. Петро Кобрин, о. Роман Мірчук та п. Мирон Солтис. Під час приняття за ін іц іа т и в о ю п. Солтиса переведено збірку, з вислідом 330 дол. Зібрану суму розподілено: на Радіо-програму О У В Ф у Філядельфії 280 дол. і по 25 дол. на журнали »КРИЛАТІ« і »АВАНҐАРД«. Всім жертводавцям складаємо щиру подяну, а Ш ановним Ювілятам бажаємо кріпкого здо­ ров’я і Многих літ! ВІД ВИДАВНИЦТВА Це число »Аванґарду випускаємо подвійно нумероване, щоб наздогнати спіз­ нення. Натомість дальші числа повинні появлятися нормально, щоб мати п'ять випуснів на рін. Спізнення спричинене повільністю вплат на рахунок передплат, а танож залеглостей за попередній рік з рахунну нольпортажі. Просимо Шановних Відборців »Аванґарду-< розуміти становище Видавництва, яне не може далі задовжуватись, а мусить чекати на біжучі впливи, щоб понривати кошти випусну н ож ­ ного числа. Тому просимо пам’ятати про потребу своєчасного внесення передпла­ ти, зглядно розчислення з нольпортажі, підтримну в формі пресфонду і прид­ бання нових відборців. Тільни в цей спосіб зможемо забезпечити своєчасність появи журнала та покращання його форми і змісту.

80

ЗМІ СТ

стор.

З А ГА Л Ь Н І ТЕМИ Роман Зварич: Сумління молоді........................................................................ 1

Резолюції на доповіді з 1-ої Конференції СУМ — 1946 р ........................... 2 Святкування Уродин Патріярха в Рим і .................................................... З ЦУ СУМ .: За Правду, за Волю України!......................................................... 5 Євген Орловський: Молодь — Аванґард у боротьбі..... ............................. 14 М.А.: Спілка Української Молоді і СВУ / 2 / .................................................. 17 »Хроніка« про смерть і похорон В. Івасюка ............................................. 24 Михайло Осадчий: Де ти, де ти, далека муко,......................................... 25 І. Кандиба: Одисея Українського Правника-Патріота / 2 / ........................ 26 Г.А. Приходько: Прошу уважати мене українським націоналістом ........ 32 В. Чорновіл: Слово на суді................................................................................... 34 І.Г. Сонульсьний: З а право бути українцем .................................................... 3 6 ПС Т УС М : ТУСМ відбув »Тиждень оборони Ю . Шухевича«..................... 40 B.Г.: Князь Валійський — гість української громади в Д арбі .................... 43 Ректорат у ь у : Иту&ії в У В У 1981 р ............................................................ 46 ПОЕЗІЯ - ПРОЗА Микола Фіґоль: Щасливої дороги, Богдане!.................................................... 47 Богдан Баран: Рідна мова, Віра, Надія, Людина .................................. 47-49 Життя, Заклик ............................................................................. 50 Кіндрат Сторчан: Павло Полуботко, трагедія / 2 / ....................................... 51 Олесь Бердник: Прометей............................................................................... 5 7 Н А У КА - КУ Л Ь Т У Р А - М ИСТЕЦ ТВО C. Вожаківський: Д .С . Бортнянський — український композитор.......59 о.Є. Н ебесняк: »Син матері« — платівка »Стихії« ................................. 64 В И Х О В Н И КИ О. Коваль: Проблеми асиміляції / 1 / ............................................................. 66 М ІЖ Н АРО ДН И КИ УЦ ІС: Дипломатичні дії ОУН .......................................................................... 70 Н.М.; ХХІІІ-й Крайовий З ’їзд СУМ Великобрішанії....................................... 73 Вероніка Чучман: Зимовий Семінар СУМ в Едмонтоні........................... 76 Ансамбль »Червоний мак« у Вінніпезі.........................................................77 Щ А С ТЯ Б А Ж А Є М О

Роман ТИКАЙЛО і Дарка-Іванка РЕКШ ИНСЬКА, Ошава-Гандер-Бей, Ярослав СИДОРЕНКО і Катруся ПЕТРОНСЬКА, Чалатайн, ЗС А ...78 П О Ж Е Р Т В И НА П РЕСФ О Н Д »АВАНҐАРДУ« ......................................... 79 Від Видавництва СУМ . ...................................................................................... 80 На обкладинці: Демонстрації> ТУ С М в обороні Ю. Шухевича в Нью Йорку..! Обкладинка 1-го числа і ванґарду« з 1 946р ........................................ IV