Авангард (ч.154)

ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ'

В Е Р Е С Е Н Ь -Ж О В ТЕ Н Ь 1980

A, (PECА АДМ ІН ІСТРАЦ ІЇ «AVANTGARDE» 72 Bid C h a rle m a g n e 1040 B ru x e lle s tel: 734. 0 4 82

КРАЙ OHІ ПРЕДСТАВНИ Ц ТВА Ben. Ьріташя: ЦЕНТРАЛЬНА УП РАВА С УМ

KU SUM «Tarasivka»' Old C liff H ouse W e s to n -o n -T re n t, D e rb y ’s

VANGUARD - b i-m o n thly

А вст ралія

O fficial Press Organ of the Ukrainian Youth Association in Exile

M r J, K u tn y j 7 D ale s tre e t M a rib y rn o n g 3 0 3 2 , V ic

AVANTGARDE - bim esiriei Revue de jeunes editee par le Gomite Central de I’Union de la leunesse ukrainienne en exil

Аргентіна

Ьрамлія

W Z a sta vn yj S oler 5 0 3 9 B u e n o s -A ire s

Ivan Kuchar Rua Baia Grande, 146 V. Bela, Sao Paulo - SP

ґеОагуе колегія Головний Редактор — Роман Зварич. Члени: 0 .Рожка, Б .Потапенко, А.Ломнсъкий, А.Прядка, I.Зварич Графічне оформлення: Графік Яків Гніздовський Редакційне листування й матеріяли надсилати на адресу Редакції: «AVANTGARDE!»

136 2nd Ave, N ew York NY, USA 10003

У М О В И П Е Р Е Д П Л А Т И Н А 1981 Р І К КРАЇН И

О Д Н Е ЧИСЛО:

РІЧНО:

в передплаті до 3 1 .3 .8 1 ЗС А КАНАДА В Е Л . Б РІТАН ІЯ А В С Т Р А Л ІЯ Б Е Л Ь Г ІЯ Ф РАН Ц ІЯ НІМЕЧЧИНА АРГЕНТІНА Б Р А З ІЛ ІЯ

дол. дол. ф.ст. дол.

6jppH .M .

пезо круз.

Printed іі' Belgium. Eniteu' respcvisable

3.00 3 .5 0 1.20 2 .7 5 9 0 .0 0 12.50 6.00 3 0 .0 0 4 0 .0 0

О .

15 .0 0 16.00 6 .0 0 13.50 4 5 0 .0 0 6 0 .0 0 30.00 15.000 200-

в післяплаті

дол. дол. ф.ст. австр. дол. бфр. ффр. н .м . пезо круз.

16.50 17.50 6.6 0 15.5 0 0 .66.33.16000 220. -

Kowa! 72К1а C harlem agne. 1040 B ru x e lie ;

ЧИ МОЛОДЬ ГОТОВА? ПРИВІТ ГОЛОВИ ПРОВОДУ ОУН НА XXIX МАНІФЕСТАЦ 1Й Н 0М У ЗД В И ЗІС У М В ЕЛЛЕНВІЛІ, Н. Й., ЗСА Молоді подруги і друзі, дорогі земляни, я завжди радий, коли маю зм огу віта™ українську молодь, її батьків й усіх, яні намага­ ються виростити молоде унраїнськє поноління на чужині на українсь­ ких патріотів, борців за ідеали української нації, яка є у боротьбі з ворогом усього людства — р о с ій с ь кім імперіялізмом, большевиз­ мом за розвал варварської імперії і знищення комуністичної системи та відновлення Української С ам остійної С оборної Держави. Особливо у ті вирішальні часи, ноли унаявлюється повне банкрутство комуністичної системи в уярмлених країнах, як вказують хоча б події у Польщі чи в Афганістані, стає наявним відкритий, брутальний ро­ сійський імперіялізм — криза імперії і системи стає наглядною, ії рятує лише західній світ, капіталісти і с о ц іа л іс т и різних мастей у вільному світі! Ніодна профспілка соціялістична, ані II С о ц іа л іс т и ч н и й Інтернаціонал не станули дійово в обороні робітництва в уярмлених країнах, а останньо у Польщі. Мовчить і голова німецьких профспілок-соціяліст, який братався з Ш елепіном, босом казьонних профспілок С С С Р , скритовбивником Степана Бандери. Єдино робітники ЗС А зберігають честь нації і припиняють вивантажування довозу з Польщі. Вільними ворогами большевизму є робітництво ЗСА, ніж капіталісти ЗСА. Єдино націоналісти стають в захист робітництва й усіх с о ц іа л ь н и х верств поневолених націй проти їхніх національних і с о ц іа л ь н и х поне­ волювачів — москалів, большевиків, номуністів! Грядуть великі події. Вісімдесяті роки принесуть розвал імперії! Чи молодь готова на великі бої?! Забудьмо вигоди і добробут, а готовімся вже сьогодні на ви­ рішальні події! Ж иймо в е л икім і величним, погорджуймо небезпекою, рискуймо життям! Щ о варта лю дське життя без служіння великій ідеї?! Готовгться! Ставайте під прапори революційної О У Н — єдиної безном промісової і безстрашної сили української нації, яка веде націю у боротьбі до перемоги! О У Н — дороговказ та орієнтир ваш! Слава Україні! Героям слава! Ярослав Стецьно

241

СЛОВО ГОЛОВИ ЦУСУМ НА ЗДВИЗІ СУМ АМЕРИКИ Друже Голово! Друже Коменданте! Преподобні і Всечесніші Отці! Вельмишановні представники українського організованого ж иття в Америці! Дорогі Подруги і Друзі Сумівці! Шановна Громадо! В першу чергу дозвольте м ені привітати Вас всіх, так чисельно зібраних, з нагоди двадцятьдев’ятого Всеамериканського Здвигу СУМ — Америки від Центральної Управи Спілки Української Молоді. Вітаю Вас нашим сумівським привітом: Борись за Україну — м и В олі Сини! Кожного року, літньою порою, по всіх країнах вільного світу, Спілка Української Молоді відбуває свої традиційні Здвиги при чисель­ ній участі свого членства, українського громадянства та визначних представників поодиноких і прихильних нам народів. Здебільша ці Здвиги мають святково-маніфестаційний характер, бо йдеться нам не тільки про те, щоби наша молодь пописалася своїми досягнен­ нями в культурно-мистецькій чи спортовій ділянках, але йдеться головно про те, щоби сумівська молодь, разом із широкими масами українського громадянства, заманіфестувала свої почування до cnftae і подій, я к і відбуваються під сучасну пору, і які посередньо чи без­ посередньо заторкують буття української спільноти в діяспорі, буття українського народу в поневоленій Батьківщині-Україні — одним словом — майбутнє української Нації, яке особливо всіх нас тривожить! Кожного року наші Здвиги відбуваються під окремим гаслом, яке коротко схоплює суть роковин, що припадають в даному році, та, яке визначує конкретні напрямні н а ш і дії в даний час, відповідаючи актуальній ситуації й вимогам. Тому, вже на самому початку цього 1980 року, в якому припадають дві трагічні річниці, а саме: 50-літ т я горезвісного харківського процесу над першими членами Спілки Визволення України і Спілки Української Молоді, що його доконала большевицька Москва і 30-літ т я від дня геройської смерти на полі відвертого бою України з Москвою сл. п. ген. хорунжого Тараса Чупринки, Романа Шухевича, Центральна Управа Спілки Української Молоді проголосила, що вся праця Спілки Української Молоді в цілому світі проходитиме під гаслом: »Борись за Україну — —ми Волі Сини!« та звернулась до всього нашого членства з наступним закликом: \

242

»Будучи членами великого і славного народу, який в минулому втішався волею, творячи вже в сивій давнині історії свою велику княжу державу, будучи нащадками славних козаків, які створивши славну українську козацьку державу хоробро боронили волю українського народу перед загарбниками з півночі й заходу, та спадкоємцями слави і боротьби Героїв Крут, Базару, У к­ раїнських Армій 1918-20-их років, а відтак боротьби УВО, ОУН, С ВУ -С У М в Україні й боїв У П А , м и не можемо погодитися на те приниження, якого зазнає наш народ під сучасну пору в Україні. Тому всі наші сили, знання й труд протягом цього року й наступних років віддаймо для привер­ нення нашому народові Волі!« Дорогі Подруги і Друзі Сумівці! Н аш і попередники, тобто члени Спілки Української Молоді, що постала в 20-их роках на Україні, в основу своєї діяльности ставили продовження процесу визвольної боротьби українського народу в нових обставинах і новими методами проти московсько-большевицького окупанта після нашої поразки під час Визвольних Змагань 1917-20-их років. Тому постання СВУ -С У М треба уважати як нормальну істо­ ричну закономірність в житті українського народу та вияв його совісти, що у боротьбі за політичну суверенність програв битву чи битви, але не хотів програти війни. Духовий надхненник створення С В У -С У М проф. Сергій Ефремов в часі процесу так схарактеризував ці часи і події: »Українська інтелігенція не могла не бути в конфлікті з тими /большевиками/, що стояли на грунті жовтня — значить, большевицького перевороту. Цей конфлікт, починаючи з перших днів революції був завжди гострий, але поразка була по нашому боці. Однак, ми не хотіли визнати себе за переможених, не вважали боротьбу закінчену.« В іншому місці проф. Єфремов говорить: »У мене та у людей, які стояли близько мене виникло питання' чи треба продовжувати боротьбу? Вирішили, що треба, але в інших формах, утворивши організацію, що мала б підготовляти кадри для майбутнього визво­ лення У країни.« Щоб звести остаточний бій з окупантом, треба було звести, в першу чергу, бій за духову настанову українського народу, щоб було я к найменше тих, на яких довгі роки неволі, витиснули своє пят но раба. Тому СУМ —С В У в жорстоких умовах совєтської дійсности — старались охопити всі відтинки українського життя, світського й церковного та мати під своїм впливом усі складові частини українського національного організму, щоб відтак духово відродженими приступити до чинної боротьби — до остаточної роз­ прави України з Москвою.

А ле Москва, слідкуючи за найменшими проявами відродження національної ідеї серед українського народу, підступом викривши щи­ ро короз галужені, за юнсп іроеа ні організації С В У -С У М , задумала цим разом вчинити остаточну розправу над непокірною Україною. Вона вирішила провести судовий процес з світовим розголосом, щоб затав­ рувати на ньому й осудити не тільки 4 5 провідних членів С В У -С У М , але саму ідею української національної незалежности. Немає можливосте, входити в деталі цього монстр -процесу, що віддувся в м іст і Харкові в 1930 р. Хочемо тільки кількома словами вказати на мужню, гідну подиву поставу голови С В У професора С. Ефремова і першого Голови СУМ Миколи Гіавлушкова, я кі не тільки дули головними обвинуваченими, але й найбільшими оборон­ цями всіх підсудних, приймаючи всю вину за діяльність С В У -С У М на себе. Це, однак, не мало найменшого впливу на суддів, які згідно з директивами з Москви винесли найвищі міри кари включно з карами смерти, а дальше, виарештовано і розстріляно без суду або заслано на Сибір сотки тисяч українських людей, які пропали без вісти. Сьогодні з перспективи 50-ти літ можемо тільки підтвердити, що ані кривава ліквідація С У М —СВУ, ані розгром У А П Ц , яку та­ кож судили в Харкові разом з С В У -С У М , ані розгул єжовщини не змогли спинити ходу українського народу до волі. Доказом цього є щораз то більше розширення діяльности руху спротиву в Україні, наших »Нескорених«, я кі караються, але не каються. В цьому 1980-ому році припадає також ЗО років від дня геройської смерти Головного Командира У П А — ген. хор. Т. Чупринки —Романа Шухевича. Згинув він дня 5-го березня 1950-го року біля села Білогорщі на Львівщині на пості Головного Командуючого Української Повстанської Армії, яка в час другої світової вій т , та ще довго після її закінчення, провадила збройну боротьбу за волю і державність. Згинув у нерівному бою з жорстоким московським наїзником, ставши для нас усіх дороговказом, а головно для поколінь сумівців, що виросли вже на чужині, але яких єднає біль і турбота за краще майбутнє українського народу. Дорогі Подруги і Друзі Сумівці! Спілка Української Молоді від самого свого початку заснування в 1925 році в Києві — дула спробою відродження героїчної духовости нашого славного історичного минулого, духовости героїв Крут і Базару. Це дула перша спроба нової постави і спротиву української молоді в умовах тотального московсько-большевицького поневолення. Перший голова і основник СУМ Мокола Павлушків, вихований найкращими тодішніми педагогами й українськими патріотами акад. Сергієм Єфремовим і проф. В. Дурдуківським, черпав свою ідейку наснагу

244

з минулого України і запалював нею своє молоде покоління. Постава Павлушкова і його товаришів на суді, я к і їх духових батьків С. Ефремова і інших на Харківському процесі 1930-року свідчать про іх державницьку зрілість і високу моральну якість. Вони пішли на суд, на смерть, але не вгнулись перед ворогом. їх муки і смерть не пропали безслідно, бо відомим є, що коли впадуть я к герої муче­ ники, — їх смерть ж иття розбудить в народі. »В них матиме народ жертви взір, до посвяти підпал« — каже наш великий письменник Іван Франко. Такий взір жертви до посвяти і служіння високим ідеалам виз­ волення власного народу дав нам також наш легендарний Командир У П А ген. хор. Тарас Чупринка — Роман Шухевич перед маєстатом якого м и клонимо сьогодні наші голови. Вони залишили для нас дороговказ-заповіт, що: — без української держави немає життя українському народові; — що за свої національні та людські права український нарід мусить боротися; — що ця боротьба мусить вестися за всяких умов і всякими засобами; — що нація ламає мури неволі »не словом єдиним «, а конкретною боротьбою; — що тільки той варт щастя і свободи, хто йде щодня, щокрок за них у бій. Хай ці заповіти, приклади праці і посвяти дають вам наснагу та завжди пригадують нам усім, що ми є спадкоємці і продовжувачі найбільшого історичного стремління нації — прагнення до незалеж­ ного життя. Борись за Україну —м и Волі сини! Е Гановський Голова ЦУ СУМ

245

М .А .

СПІЛКА УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ І СПІЛКА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ (з архіву ОУН, мат еріт написати учасником СВУ-СУМ в pp. 1946-48.) Вщ 9. березня до 19. квітня 1930 року Найвищий С уд У кра­ їнської С о ц іа л іс т и ч н о ї С овєтської Республіки розглядав справу 45-ти членів українсьної самостійницької організації «Спілки Визволення Унраїни«. Судовий процес відбувався у великій залі держ авної опери в Харкові, при чім совєтсьна влада вжила всіх заходів, щоб вико­ ристати цей процес для політичної агітації. Хід сам ого процесу був передаваний через радіо, делегації різних комуністичних організацій переповнювали залю, а в просторих фоє і коридорах театру влашто­ вано виставку різних документів, що мали ілюструвати український національний рух і діяльність унраїнсьних урядів, очевидно в бажаному для комуністів освітленні. Склад суду, що його затвердив Всеукраїнський Центральний Ко­ мітет спеціяльною ухвалою на внесок народного комісаря справедли­ вости Порайка, був такий: голова суду — Антін Приходько /колиш ній член української партії соціялістів—революціонерів лівого крила, потім комуніст/, члени суду: Коробенко /р о бітни к київського арсеналу, що в 1917 році був осередком комуністичного руху і де розпочалося повстання проти У кра їн ської Народньої Республіки/, Гаврило Одинець /селянин, брав діяльну участь в українськом у політичному житті вже 1905 року, належав до української партії соціял істів—революціонерів, до 191 9 року був при уряді У країнської Народньої Республіки і лише після останньої поразки українських військ повернувся з Камянця до Києва та вступив до комуністичної партії; після того вибрали його до Центрального Комітету «незаможних селян«, за останніх років став довіреною осо бо ю голови В У В К Петровського. Перед револю­ цією перебував у близьких особистих зносинах з професорм Єфремовим та іншими обвинуваченими в цьому процесі/; професор С околянський, делегат на уково-те хнічної секції всеукраїнської ради пр о­ фесійних спілок, професор Вовн, робітник Муха і селянка Корженкова. Я к державні обвинувачі в процесі виступали заступник народного комісаря справедливости та старший помічник Генерального прокурора У С С Р Павло Михайлик /ж ид з Галичини/, заступник прокурора Най­ вищого Суду Ахматов /ж и д з походження, правдиве прізвищ е Амхаш цький/, прокурор народного комісаріяту справедливости Якимишин /ем ігра нт з Галичини/, прокурор окруж ного суду в Києві Биструков /росіянин з походження/. Як громадські обвинувачі виступали: від науново—технічної секції всеукраїнської ради професійних спілок Панас Л ю бченко /д о 1918 року с о ц іа л іс т — революціонер лівого крила, потім комуніст/, від харківського сільсько—господарського інституту професор Соколовський, від організації совєтських письменників на У країні письменник Слюаренко. Мав також виступати від У кр а їн сь ко ї Академ ії Наук професор матемтини Кравчук, що походив з Галичини, але перед самим початком процесу він надіслав до суду заяву, що з причини тяжкої хвороби він не має змогти брати участь в процесі.

246

Як оооронці виступали члени колегії оборонців: Ратнер, Виноградський, Вількомирський, Ідепевич, Обуховський, Рівлін, Юровицьний, Ш ац, Вознесенська /в с і ж идівського походження/, Пухтинцький, про­ фесор Гродзинський, Ковалівська, Потапов, м айж е всі з Києва. На лаві підсудних були професор С ергій Єфремов, 5 3 роки, виз­ начний вчений, історик літератури, один із найближчих учнів професора Володимира Антоновича, — брав участь в громадсьному українському житті вже з кінця 19-го сторіччя, з 1904 року редагував єдиний тоді в Росії український щ оденник »Рада«, ідеолог і теоретик української партії радикальних демократів, що її в 1917 р. переіменовано на партію с о ц іа л іс т ів — федералістів, був головою центрального комітету цієї партії, товаришем голови Центральної Ради, одним із організа­ торів Української А кадем ії Наук за уряду Скоропадського, був її зіцепрезидентом. У 1927 р. на розпорядження совєтського уряду його видалили з А каде м ії Наук за те, що не хотів погодитися на запроектовані Народнім Комісаріятом Освіти реформи Академ ії в комуністичному напрямку.

2. Володимир Чехівський, 54 роки, визначний член української соціял—демократичної партії, член її ЦК, колишній премієр уряду УН Р після упадку С коропадського. Ш видко після того він розчару­ вався в політичній діяльності, а тому, що походив зі священичої родини та мав вищу теологічну освіту, виключно перейнявся релігійними спра­ вами, хоч і не вирікався соціялістичних переконань. З цього приводу совєтська прокуратура іронічно зазначала, ніби він хотів поєднати Христа з Марнсом. Він брав діяльну участь в організації української автокефальної церкви, йому пропонували єпископську катедру в Києві, але він на це заявив: »у моїй душі боряться святий і гайдамака, гайдамака перем іг і тому не можу бути єпи скопом «. Виступав як благовісник у київському Софійському соборі. За його високі здіб­ ності і діяльність у цій галузі, всеукраїнська церковна рада надала йому титул всеукраїнського благовісника. З Володимир Дурдуківський, 55 років, відомий педагог, директор І. київської української Гімназії ім. Ш евченка, переформованої за совєтської влади в першу київську трудову школу ім. Ш евченка, колишній член партії УСФ, свояк Єфремова.

4. Иосиф Гермайзе, 37 років, професор київського ІНО, один із передових членів У П С Д завідувач кабінету марксизму при А ка ­ дем ії Наук.

5. Андрій Ніковський, 44 роки, письменник, колишній член ЦК УП С Ф , колишній, міністр закордонних справ в уряді У Н Р на ем і­ грації у 1921 — 1922 pp., близький співробітник Єфремова.

6. Л ю дм ила Старицька—Черняхівська, 60 років, відома письменниця й перекладчиця. В ж е наприкінці минулого сторіччя брала живу діяль­ ність в українськом у громадському житті, член УП СФ .

7. О лександер Черняхівський, 60 років, її чоловік, професор київ­ ського медичного інституту, визначний український громадський діяч, член УПРФ.

8. О лександер Гребенецький, 55 років, викладав у київській І. трудовій школі, співробітник А кадем ії Наук, член УПСФ.

9. Всеволод Ганцов, професор—філолог, співробітник А кадем ії Hayh,

247

член УП С Ф , 37 років.

10. Микола Павлушков, 26 років, студент київського ІНО, племінник Єфремова, голова Спілки Української М олоді 11. Борис Матушевський, 22 роки, студент київського ІНО, син відомого українського політичного і гром адського діяча Ф едора Матушевського, співорганізатор СУМ .

12. Юрій Трезвинський, 4 9 ронів, вчитель київської І. трудової школи, член УПСФ.

13. Ніна Токарівська, 41, вчителька І. трудшколи, колишній член УПСД 14. Андрій Заліський, 44 p., учитель І. трудшколи, колишній член УПСФ, року 1928 його виселили за м еж і України »за контрреволю­ цію".

15. Григорій Іваниця, 38 років, професор—філолог, викладав у київському ІНО, науковий співробітник ВУАН, кол. член УП С Д.

16. Василь Дога, 44 p., професор київського ІНО, науковий спів ­ робітник ВУАН, кол. член У П С Д 17. Константин Шило, 50 p., завідунач редакторського відділу київсьної філії Дежвидаву, науковий співробітник В УА Н , кол. член УПСД.

18. Зіновій Маргуліс, 50 років, член колегії оборонців, науковий співробітник ВУАН, кол. член У П С Ф /ж и д з походження/.

19. Михайло Івченю , 47 років, визначний письменник, належав до соціял істів—революціонерів.

20. Григорій Голоскевич, 4 5 років, науковий співробітник ВУАН, редактор «Словника живої мови«, кол. член Центральної Ради, кол. член УПСФ.

21. Григорій Холодний, 44 роки, науковий співробітник В УАН , лектор київського ІНО, керманич інституту української наукової мови, колишній член УПСФ.

22. Микола Кривенюк, 59 років, біолог, науковий співробітник ВУАН, редактор ІУНМ, кол. член УС ДРП .

23. Володимир Страшкевич, 54 роки, науковий співробітник ВУАН . редактор ІУНМ, кол. член УС ДРП .

24. Вадим Ш арко, 47 років, професор математики, науковий с п ів ­ робітник ВУАН , редактор ІУНМ.

25. Віктор Дубровський. 50 років, науковий співробітник ВУАН, редактор ІУНМ, завідувач видавничого відділу Цукротресту.

26. Константин Туркало, 37 років, інженер—хемік, редактор ІУНМ, член Центральної Ради, кол. член УПСФ .

27. Володимир Пщгаєцький, 41 р , науковий співробітник В УАН , професор київського медичного інституту, кол. член Центральної Ради, кол. член УС ДРП .

28. Микола Кудрицький, 46 років, науковий співробітник ВУАН, професор київського медичного інституту, кол. член УС Д РП .

29. Аркадій Барбар, 50 років, науковий співробітник У В А Н , лентор мед. інституту в Києві, кол. член УС Д РП .

30. Володимир Удовенко, 4 9 років, науковий співробітник ВУАН, проф. мед. інституту в Києві.

31. Авксентій Болозович, 4 3 роки, кооператор, лектор київського

248

неоперативного інституту, пол. член УС Р П /р о к у 1928 виселений за м еж і У С С Р /.

32. Мансим Ботвиновський, 50 років, кооператор, член правління Молочарспіпки, кол. член УПСР.

3 3 М ию л а Чехівський, 5 3 роки, свящ еник Української Автоке­ фальної Церкви.

34. Петро Єфремов, 4 6 років, професор дніпропетровського ІНО, юл. член У П С Ф , брат С. Єфремова.

35. Ми йола Білий, 32 роки, вчитель.

36. Л ю б о в Біднова, 48 років, учителька 37. Константин Товкач, 4 7 років, член полтавської колегії обо­ ронців, кол. член ПУСФ.

38. Володимир Ш епотєв, 50 років, професор полтавського ІНО, нол. член У П С Ф /1 9 2 8 р. виселений поза м еж і України/.

39. Петро Близнюк, 49, кооператор.

40. Микола Лагута, 34 роки, викладач ІНО в Миколаєві, кол. член УПСР.

41. Йосиф Карпович, 4 3 роки, викладач школи в Чернігові, кол. член УП С Ф .

42. Валентин Атамановський, 37, директор вінницької філії все­ народны^' бібліотеки України.

43. Михайло Слабченно, 47 років, член ВУАН, професор одесько­ го ІНО, кол. член УС Д РП .

44. Тарас Слабченно, 25 років, учитель в одеській школі.

45. Кирило Панченко—Чаленко, 4 2 роки, педагог в Одесі. І. Я К О Р Г А Н ІЗ О В А Н О «СПІЛКУ В И З В О Л Е Н Н Я УКРАЇНИ«? Головний обвинувачений професор Єфремов піц час слідства, що його вели агенти ДПУ, звнав, що «українська інтелігенція не могла не бути в конфлікті з тими, що стояли на фунті жовтня й творили пролетарську державу. Конфлікт цей, починаючи з перших днів револю­ ції, був завжди дуже гострий, але поразка була на нашому боці. А ле ми не хотіли визнати себе за переможених, не вважали бо­ ротьбу за скінчену. Отже, вирішили працювати, організуючи і підготовля­ ючи маси, щоб слушного часу вибороти наші права«. На суді Єфремов зазначив, що в 191 9 році, з уваги на непевне становище української держави, засновано в Києві так зване Брат­ ство У країнської Державности /скорочено — Б У Д /. Це була конспі­ ративна організація, що мала на меті боротися за українську дер­ жавність. Року 192 0 Б У Д утворював український уряд, коли українське і польське війська зайняли Київ. Коли совєтський уряд знову почав панувати в Україні, Б У Д продовжував свою піцготовчу до іш рш ої акції працю. Діяльність БУД-у тривала до 1924 року, коли з приводу багатьох несприятливих умов її припинено. Єфремов разом з най­ ближчими приятелями почав тоді вживати заходів заснувати нову організацію. Єфремов так говорив про це: «Коли вж е збройна бороть­ ба поміж урядом У Н Р і совєтсьною владою власне закінчилася, коли Б УД вже розпався, то у м ене й людей, які стояли близько коло мене, склалося таке питання, чи треба ціпком складати зброю у боротьбі за незалежну Україну, чи боротьба м ож е бути«. З цього

249

приводу дискутовано довгий час і Єф ремов з найближчими йому українськими діячами вирішив, що треба боротися й надалі, але в інших уже формах, утворивши організацію, що мала б за завдання підготовляти кадри для майбутнього визволення України. Єфремов переконався тоді, що для цієї праці треба також притягнути й укра­ їнську еміграцію, при чім вплинув на свого особистого приятеля, Н іковського, який перебував тоді у Берліні, щоб він вернувся до Києва. Впродовж 1 9 2 4 —1925 років продовжувалась підготовча праця і в літку 192 6 року, незабаром після вбивства Головного Отамана С. Петлюри, постала нова організація під назвою «Спілка Визволення У країни«, організація цілком конспіративна, яка об'єднала всі національні елементи. Ніковський, прибувши з Берліна, повідомив Єфремова, що на ем і­ грації також утворено «Спілку Визволення У країни" і що е м ігр а ­ ція бажає, щоб Єфремов зробив те сам е і в У кр а їн і Характерис­ тично, що Ніковський, як зазначив Єфремов, покликався на ухвалу прийняту на нараді в Берліні, при чому в нараді цій ніби брали участь Петлюра, Лотоцький, Шульгин і Дорошенко. Далі Єф ремов дістав ще відомості в спо сіб не з'ясований на процесі, що також у Празі відбулась нарада з участю Петлюри, Мазепи, Прокоповича, Дорошенка, Лотоцького, Шульгина і Лівицького. Нарада ця, як зазна­ чив Єфремов, мала на меті постановити, що наступив час розпочати чинну боротьбу проти Рад на Україні. У червні того ж року відбулися організаційні збори «Спілки Визволення У країни", на яких були при­ сутні Єфремов, Дурдуківський, Чехівський, Гермайзе, Ніковсьний, Гребенецький і Старицька—Черняхівська. Вони всі представляли собою провідників організації, поділивши поміж соб ою функції в такий спосіб: Єфремов — голова, його заступник — Чехівський, скарбник — Д ур ­ дуківський. Надалі розпочали творити конспіраційні п'ятки в інститу­ ціях і організаціях, ножний з членів п'ятки в свою чергу утворював конспіративну п ’ятку, отже пом іж проводом організації і її низами була низка законспірованих і ніному невідомих п’ято к Єфремов за­ ложив осередок Спілки в А кад ем ії Н а у к Гребенецький — в Інституті Наукової Мови — там утворилася ціла автономічна організація під назвою »Інараку«. Дурдуківський і Гермайзе працювали у шкільних і педагогічних колах, утворюючи секції: вчителів, родичів шкільної молоді і самої шкільної молоді. З останньої вийшла «Спілка У кр а їн ­ ської Молоді". Чехівський кермував працею в Автокефальній Церкві і кооперативних організаціях. Н іковський і Старицька—Черняхівська провадили працю серед письменників і артистів і закладали п'ятю в совєтських видавництвах, в тому числі й у »Держвидаві«. Декіль­ ка видавництв, як наприклад «Слово» та «Книгоспілку", вони опанували цілком. Крім того заложено п’ятки в інститутах: народньої освіти, кооперативному імени Чубаря, сільсько—господарському, політехнічно­ му. Утворено також групу агрономічну, що працювала в Нарномзем і в Харкові, медичну, інженерно—технічну. Філії Спілки утворено в Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Чернігові, Полтаві, Миколаєві, Херсоні і Вінниці. Другий обвинувачений Н іковський зізнав, що перед своїм поворотом в Україну він відбув низку конференцій з провідниками української

250

єн іґ рації, від яких дістав певні завдання щодо утворення української самостійницької організації й початку акції проти Рад. Про ці інструкції, як звн а в Н іковський, знав і Головний Отаман. Ніковський був у контакті не тільки з діячами і керманичами УНР, але й з групою колишнього гетьмана С коропадського, від якої також дістав низку інструкцій. На запит прокурора Ніковський відповів, що був емісарем У Н Р в У кр а їн і Після приїзду до Києва, заявив Єфремову і іншим провідникам »Спілни«, що треба сконсолідувати сили української інте­ лігенції і бути готовими на випадок, якщо трапляться події, сприятливі для відбудування України. За зізнанням Єфремова і Н іковського вони обидва кермували зв'яз­ ками з українською еміґрацією.

далі іуде

Президія Секретаріяту Світового Конгресу Вільних Українців

З ПРИВОДУ 50-ЛІТТЯ ХАРКІВСЬКОГО ПРОЦЕСУ СВУ - СУМ ТА РОЗГРОМУ УАПЦ Цього року завершилося пів століття від Харківського процесу, що почався 9 березня 193 0 року й закінчився 19 квітня цього-ж року винесенням драконського вироку членам С В У — С УМ , обви­ нуваченим у підготові до повалення чужої комуністичної влади в Україні. Харківський судовий процес проти члє 'ів С В У — СУМ започатку­ вав нову хвилю терору й погрому свідомого українства, що був стасований з різною натугою за ввесь час російсько-большевицького панування в Україні і триває до сьогодні. Завданням М оскви на процесі в Харкові було сномпромітувати саму ідею української незапежности, закидаючи їй різні видумані злочини, а носіїв цієї ідеї знеславити та знищити. Після вбивства Симона Петлюри, М осква руками українських комуністів започаткувала Харківським процесом генеральну атаку на рештки української самобутности так у світському, як і церновному житті. Часи українського відродження і державного будівництва ще були живі в народі, а жорстока окупаційна дійсність, що під формою У С С Р намагалася зробити Україну беззастережним васалем Москви, ще яскравіш е підчеркувала вартість втраченої державної незапежности та потребу змагу за її повернення. Відновлена в 1921 році Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) ще діяла явно, але всяка політична думка, що не хотіла миритися з офіційною лінією імперського м осковського центру та його експозитури в Україні, мусіла заховатися в п ідп ілл і. З відходом, під натиском московсьно-большевицьких сил, поза м ежі України, уряд У Н Р залишив підпільним центром боротьби україн­ ського народу проти накиненої совєтської влади та привезеного з

251

Москви уряду УС С Р , Братство Української Державности, яке у 1 9 2 4 році було переіменовано на Спілку Визволення України (СВУ), а її складовою частиною для охоплення молоді стала С п л ка У країн ської Молоді (СУМ). Завданням, яке собі ставили С В У — С УМ , було — в існуючих умовах під совєтською дійсністю — охопити всі відтинки українсьного життя, світсьного й церковного, та маючи під своїм впливом всі складо­ ві частини українсьного національного організму, підготовити українсь­ кий народ до остаточної боротьби за свою незалежність. Виникнення руху С В У — СУМ , було нормальною законом ірністю в житті українсьного народу, що в боротьбі за політичну суверенність і незалежність програв битву чи битви, але не хотів програти війни. Для цього треба було звести бій за духову настанову українсьного народу, поширюючи свій вплив на всі верстви українсьного народу, на ввесь народ. С В У — СУМ відкидали засади комуністичного інтернаціоналізму та нлясової боротьби і на їх місце голосили гасло Симона Петлюри: «держава над партіями, нація понад кпясами«. Ставши на такій широкій базі державного будівництва, метою С В У — С У М — ян зізнавали підсудні — було: «визволити Україну з-під совєтсьної влади,відірвати її від Росії та створити з неї незалежну республіку з демократичним устроєм та з Гарантією всіх громадських свобод». Від чинної боротьби за українську державність проминуло менше ніж 10 років і зрозуміло, що в Україні багато дечого ще нагадувало своє, українське славне минуле Щ о б з ним остаточно розправитися, його висміяти, знеславити і докорінно знищити, для цього було влашто­ вано Харківський процес 1 9 3 0 року. На лаву підсудних посаджено 45 визначних світських і церковних діячів з академ іком С ергієм Єфремовим як провідником СВУ, студентом М иколою Павлушковим ян керівни­ ком СУМ та професором Володимиром Чехівським як представником Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Тисячів інших арештованих у зв ’язку з розкриттям С В У — СУМ не було притягнено до жодної судової відповідальности: їх знищ ено без суду. І хоч офіційно судили в Харкові 4 5 світських і церновних діячів, в дійсності процес відбувався над цілим українським народом. Більше того, на лаву підсудних посадили саму ідею української самобутности і держ авної незалежности з наміром, при помочі реж исерів з ҐПУ, її ском промітувати, як ворожу українськом у народові, і протиставити їй привезену з М оскви, м осковську експозитуру У С С Р , як єдину прогресивну дер­ жаву українсьного народу і тільки в с о ю зі з і «старшим братом«. У бортьбі за душу народу, М осква та її експозитура в У країн і не могли поминути У країнської Церкви. її судили на процесі С В У — С УМ у Харкові 1 9 3 0 року, судили традиційну християнську Україну в особах провідників відновленої в 1921 році Українсьної Автокефальної П ра­ вославної Церкви та засудили на розгром і знищення. Ж ертвою терору впало понад ЗО єпископів УАПЦ разом з митрополитом-мученином Василем Липківським, сотні духовенства та тисячі вірних. Хвиля терору досягнула широкі нола українського народу: науковців, письменників і поетів, учителів, кооператорів, агроном ів, студентів, працівників пр ом и с­

252

лу, військовиків, журналістів і багато інших. Щ оби зломити свободо­ любного духа українського народу та при самому корені підтяти його змагання-прагнення до в гь н о го життя, М осква організувала в роках 1 9 3 2 —33 в У країні штучний голод; жертвою цього голоду впали мільйо­ ни українсьних селян, а осталих при житті загнано в кріпацьке колгоспне ярмо. С ьогодні з перспективи пройдених літ ножний м ож е підтвердити, що ані кривава лінвідація С В У — СУМ, ані розгром УАПЦ, ані штучний голод, ані розгул єжовщини не змогли спинити ходу укра­ їнського народу до волі Український народ освідомив собі основну істину, що без української держави немає життя українському наро­ дові, що без української державности немає для українців л ю д с ь т х прав, що за свої національні та людські права український народ мусить боротися. І він бореться за всяких умов і всякими засобами! Довголітня боротьба українського підпілля, збройна боротьба УПА, одчайдушний зм аг нескорених в У країні аж до сьогодн говорять про те, що Україна бореться і жертвує всім своїм найдорожчим, щоб — за словами священика УАПЦ, о. Миколи Ч ехівсью го: »хоч не ми, так наші діти й унуки побачили Україну як вільну й незалежну®. Не пропали й ідеї С В У — С УМ та УАПЦ. Вони знайшли своїх послідовників і понтонників поза Україною , які разом з усім нашим народом прямують до спільної мети — побудови української само стійної соборної держави. У 5 0 —яіття Харківського процесу С В У — СУМ і розгрому УАПЦ вшануймо пам'ять основоположників і членів С В У — СУМ , отців У країнської Автонефальної Православної Церкви — митрополита — му ченика Василя Л ипківського, численних єпископів, сотні священиків і тисячі вірних, що в боротьбі та жертві за самобутність і державну незалежність України жили та вмирали з вірою про остаточну пере­ могу нашого народу. Хай пам'ять про них живе серед нас і постійно кличе нас на боротьбу, жертву й перемогу, що прийде у висліді наших змагань і зусиль, як приходить після ночі день. Липень 1980

Президія Секретаріяту С К В У

Звернення Світового Українського Визвольного Фронту

ЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ Я к загально відомо, 11-го листопада 1980 року в Мадріді почи­ нається конференція, яка має займатися перевірною виконування т.зв. Гельсінкських угод. Така конференція відбулася перед тим в Беоґраді, куди не було належного доступу. Незалежно від того, як і які справи будуть ставити на цьому між народньому форумі поодинокі держави, учасники цієї конференції, завданням У країнського Визвольного Фронту в Західньому світі є — по­ користуватися цією нагодою для поставлення справи України.

253

В першу чергу, ян того й вимагають українські політичні в'язні, борці першої лінії фронту з М осквою , маємо поставити перед очі світу колоніяльне поневолення українського народу на його власній зем лі Імперіялістична Росія стосує всі способи й засоби на знищення українського й других поневолених нею народів. Передусім це: — Насильна русифікація на всіх місцях і відтинках українського національного життя. — Запроторювання в тюрми, конц­ табори і на далекі заслання всіх тих, хто різними способам и зм а га ­ ються і борються за визволення України з-під м о ско всь ко ї окупації.

— Терор супроти всього українського народу. — Винищування сам о­ бутніх виявів української культури, традицій, обрядів, звичаїв, історич­ них пам'яток, вбивство українсью іх культурних діячів. — Переслідуван­ ня релігії і віруючих людей, нищення цернов і священиків. — П ере­ міщування неросійських народів по різних чужих просторах т.зв. С С С Р з ціплю їх асимілювати і перетворювати на т.зв. совєтський, тобто — ро­ сійський народ. — Ліквідація української науки і мистецтва, фальшу­ вання історії українського народу. — Тотальний наступ на український народ з м етою його знищити. Український народ не мириться в своїм положенням під м о ско в ­ ською окупацією, ставить опір наступові ворога і бореться різними способами за визволення і за відновлення свого незалежного д ерж ав­ ного життя. Нашим найпершим завданням є допомагати українськом у народові у визвольній боротьбі. В цьому пляні О рганізації Українського Визвольного Фронту мають покористуватися М адрідською конференцією і представити світові дій­ сну ситуацію в Унраїні — поневолення Р осією та боротьбу українського народу за визволення. Лиш е самостійна, незалежна українська держава запевнить людські, національні і всі належні права українськом у народові — »в своїй хаті своя правда і сила і воля«! — написав національний пророк України Тарас Ш евченко. Закликаємо всі О рганізації Українсьного Визвольного Фронту в Західньому світі провадити відповідні акції в листопаді і грудні 1980 та в перших місяцях 1981 року — не лише в Мадріді, але в усіх країнах, особливо в столичних і більших містах. Форми цих а щ ій можуть бути різні — від пресових конференцій до маніфестацій і демонстрацій з відповідними транспарентами і летю­ чками, до меморандумів до Західніх держав, учасників і не-учасників Мадрідсьної конференції. Тон і зм іст кожної нашої акції має бути: визволення України з-під м осковської окупації — відновлення-відвоювання У країнсьної С ам остій­ ної С оборної Держави. Україна бореться! Вислід цієї боротьби не м ож е бути і не буде інший, як український народ господарем і володарем на своїй влас­ ній землі у своїй власній державі! ВСІ Н А Ш І С И ЛИ НА Д О П О М О Г У У К Р А ЇН І! Жовтень 1980

254

Президія С вітового У країнського Визвольного Фронте

РЕЗОЛЮЦІЇ АСОЦІАЦІЇ ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬ­ ТУРИ, А Д У К ДО XIII ЮВІЛЕЙНОГО КОНГРЕСУ УККА Ми, члени А с о ц і а ц і ї Діячів Українсьної Культури, в Америці: 1. Щ и р о вітаємо XIII Ювілейний Конгрес вільних українців у Америці УККА, ян нашої загальногромадської організації та найвищого україн­ ського політичного представництва у нраїні Вашінґгана і Ліннольна; 2. Ми прохаємо Конґрес і керівні органи У К КА звернути надалі якнайпильнішу увагу на стан українсьної мови і нультури в Америці, особливо в той час, коли в окупованій Росією Україні з цього нав­ чального рону вже заведено викладання окупаційної, російської мови з першої кляси навчання та навіть по садочках і яслях; 3. Ми протестуємо проти хибних гасел в «Енциклопедії У країн о­ знавства — 2« /га сл о в ій / Н Т Ш у Франції, таких як У С С Р нібито є переємнином державних прав УНР, або нібито неіснування в У С С Р СУМ та СВУ; 4. Ми звертаємо увагу Конгресу і керівних органів У ККА на п о ­ требу наукових кіл опрацювати нову схему вивчення історії українсь­ ної літератури в українських школах в Америці і у всьому вільному світі, з ьикиненням московсьно-большевицьких прислужників ІЗ шкіль­ них програм і включенням вивчення біографій ітворчістої таких укра­ їнсьних національних письменників і поетів, як Юрій Клен, Леонід Мосендз, Тодось Осьмачка, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Є вген Маланюк, Олена Теліга — новочасних клясиків українського письменства.

5. Ми далі дом агаємося усунення з усіх українських шкіл у віль­ ному світі так званого підручника — «Хрестоматії /з / української літе­ ратури XX століття" пп. Ф едоренка і Маляра, видання Ш кл ь н о ї Ради УККА, я к книжки, в якій знецінено українське національне письменство минулого й сучасного, в якій примушується дітей і молодь вивчати так звані твори совєтських авторів — зрадників України, і так звані твори Ц аринниківського типу деного із членів Н ью йоркської групи, що не мають нічого спільного з українською національно-християнською культурою 6. Ми прохаємо Екзекутиву УККА зважити, що в наш час політика і культура — невіддільні та що вони взаємно себе доповнюють або ж поборюють. Як працівники українсьної національно-християнської куль­ тури, ми, члени А Д У К, прохаємо підтримки у нашій праці, не лише словесної чи моральної, і одночасно прирікаємо повну співпрацю з УККА, у змаганнях за основну мету Н ескореної Української Нації - Українську Самостійну Соборну Державу.

7. Ми прохаємо зачитати ці Резолюції на XIII Конґресі УККА у Філадельфії — колисці ам ериканської державности і демократії, а також опублікувати ці Резолюції у виданнях У К К А — для ознайомлення найширшого громадянства з позиціями АДУК. За ГУ А Д У К у ЗС А: Леонід Полтава, голова Алла Коссовська-Давиденко, секретар 7.10.1980, Нью И ор к

255

ІНСТИТУТ їм. СИМОНА ПЕТЛЮРИ / Комунінат/ Уряд Канади видав відповідним Актом ЗО червня 19 8 0 р. Патент на існування корпорації під назвою: "Інститут ім. Симона Петлюри." Корпорація Інституту ім. С имона Петлюри була заініційована існуючим незаіннорпорованим Інститутом ім. С им она Петлюри, що існував від 1977 року, і перебрала усі його права. Патент корпорації надає Інститутові дуже широні наукові, освітні, видавничо-інформаційні та економічні права.

29 липня 1980 р. відбулися в Торонті організаційні збори Інституту їм. Симона Петлюри, на яких оформилася Рада Д иректорів за голо­ вуванням проф. д-ра Олега С. Підгайного, як Президента Інституту. Патент Інституту дає право вивчати Україну, держави і народи Східньої Европи та Північної Азії, українські поселення в Канаді, З С А та деінде, в усіх галузях науки, історії, політичних наук, мови, літера­ тури тощо. Рада Директорів вважає, що Інститут має плекати вільну українську науку та зокрем а присвячувати увагу дослідам української державности та історії національно-визвольної боротьби проти імперіялістичних о ку­ пантів Симон Петлюра, одна з найбільших постатей України XX століття і ми прийняли його Патрона нашого Інституту. В попередній діяльності, Інститут відзначив 100-ліття з дня народжен­ ня свого Патрона науковою конференцією. Рада Д иректорів схвалила відбути другу наунову конференцію цієї зими на тему: "Національновизвольна боротьба в Україні в 20-их і 30-их роках«. Третя конферен­ ція відбудеться восени 1981 року на тему: "У країнська державність в XX століттю» Рада Д и р е кто р ів плянує видання д р уко м усіх доповідей і важ л и ­ віших дискусій. Інститут ім. С имона Петлюри підготував до друку працю члена Інституту проф. Вейна Вилльямса пщ назвою «Американська дипло­ матія та Українська Народня Республіка". Друга підготовлена праця Виконавчого Секретаря Інституту д-ра Олександра С. Підгайного є під назвою «Створення НП/б/У.« У цій праціавтор на базі документальних, внлючно з большевицькими, даними показує, що К П /б /У була чисто російсьна формація, яка не визнавала навіть ідеї України, створена для загарблення України М осковщ иною , отже формація глибоко ворожа Україні. Видання цих творів потребує більших коштів. Головне слово за українською громадою. Інститут ім Симона Петлю­ ри виконає свої великі завдання з повною моральною та фінансовою підтримкою українсьної спільноти. Рада Директорів Інституту ім. Симона Петлюри прохає зацікавлених осіб писати на адресу: S ym o n P e tiu ra In s titu te , T o ro n to , O n ta rio M 6H 4E1, P.O. B ox 31, Postal S ta t E, C anada.

256

Біограф ія Зіновія Красівського

«СУТЬ ЛЮДСЬКОГО ЩАСТЯ - В ЖЕРТВЕН­ НОСТИ ЗАДЛЯ ІДЕЇ« (З ІН О В ІЙ КР А С ІВ С Ь КИ Й ) Народився 1 2 листопада 192 9 року в карпатському селі Витвиці на Івано-Франківщині в селянській сім ’ї, де національні традиції і націо­ нальна свідомість були святощами і передавались із покоління в поко­ ління. Предки мо‘і брали участь у революції 184 8 -5 0 роках, у засну­ ванні в селі »Просвіти«, читальні, громадських товариств і церковного братства. Батько був в Українських Січових Стрільців, а в боротьбі за українську ідею в останніх десятиріччях взяла участь і с ім ’я і рідня. На початку 1 9 4 5 року, оточений облавою у безвиході, аби не здати­ ся, застрілився мій найстарший брат Евстахій. Місяць пізніше з гір про­ вели попри наші вікна пов’язаного брата Ярослава. Його повели на 20 років каторги. В той ж е час заполонили брата Мирослава, а батька, м а­ му, 5-річну сестру і мене 14-літнього забрали на вивіз. Якраз на той час я повернувся з підпілля, з чужих теренів додому відлежуватися після тяжкої зими і контузії. Від вивозу ми спаслися втечею, але було конфісковано майно і на­ ступний час до вел и но по вивозу в 47-м у році прийшлося дуже побіду­ вати по чужих сторонах, В 1947 році з-під охорони, яка супроводила нас в Караганду, вда­ лося втекти тільки мені одному. М айже два роки я був на нелегаль­ ному становищі, спочатку в Карпатах, де був серйозно поранений, а відтак у Львові. В 1949 році м ене зловили і засудили О собливою нарадою на 5 ро­ ків і довічне заслання. Відбував я в Архангельській області на лісопо­ валі Тут переніс аліментарну дистрофію всіх стадій, початкову пе­ лагру і всі таборові будні тих часів. Звільнився по амнестії з 1 9 5 3 р. і м ене етапували до Караганди на за ­ слання до родини. Б Караганді я працював у шахті наволовідбійнинсм, переніс два заоали з травмами, попав під вибух, мав пошкоджений хребетз паралічем ноги. В наслідоктого в 1957 р менепризнали дожиттєвим калікою другої групи. На тій підставі з м ене знімають спецзаслання. В 1 959 р. м ене і моїх друзів арештують за збудження націоналістич­ них настроїв серед українців у Караганді. Мені вдалося втекти на Україну. Тут у цьому році виганяють м ене на підставі караґандівської справи. Більше двох років м ене не прописували до жінки і дити­ ни, я знаходився під пильним наглядом. В 1 9 6 2 р заходами блаженної пам’яті свідом ого українця, ректора Львівського університету, Костя Л азаренка мені дозволяють здати університетську програму і видають мені диплом. В цей час я в нелегальній організації «Український Національний Фронт«. До 1 967 року, до дня нашого арешту при моїй найбезпосереднішій участі ми видаємо самвидавом 16 нумерів журналу »Воля і Бать-

257

кізщина«, «Тактику УНФ«, цілий ряд листівок, заяв і меморандумів, скерованих в центральні органи совєтської влади і на з ’їзд КП С С , проводимо ряд акцій по збудженні патріотичної свідомости. Крім підпілля я працю ю над складенням тематичного бібліографіч­ ного покажчика до «Записок Н аукового Товариства ім. Ш евченка», збираю матеріяли до анотованого покаж чика мемуарної літератури про Україну, впорядновую кілька зб ірок віршів («На сполох», «Ли­ таври", »Месник«), здаю в редакцію історичний роман п.з «Байда*. Судили м ене з друзями В иїзною се сією Верховного суду У С С Р в Іва­ но-Франківську і присудили за ст. 56 ч. 1, 64 і 62, ч. 1 на 5 років в'яз­ ниці, 7 років суворого режиму і 5 років заслання. В 1972 р, відбуваючи термін у в’язниці, на мене заводять нову Справу за ст. 70 ч. 2 КК Р С Ф С Р за написання протестів в центральні органи совєтської влади, за (елективні голодівки (навгть за їх організацію), за збірку «зловредних антисовєтсьних и националистических» віршів «Невольницькі плачі« та поему «Тріюмф Сатани». За відмову давати свідчення, на підставі моєї інвалідности і «по соображениям» слідчого апарату мене відправили на медично-психіятричну експертизу в інститут м. С ерб­ ського до Моснви, де за 2 місяці комісія під головуванням академіка Снєжневсьного та директора інституту Морозова, проф. Лунца, Ф епінсью ї і ще з двох десятків незнайомих мені особисто психіятрів винесли мені діягнозу параноїдного шизофреніна. Далі облеуд м. Владіміра визначив мені примусове лікування в спецпсихпікарні. М ене відвезли до Смоленська. Тут мене лікували ста­ ранно різними невролептиками до отупіння, до втрати пам'яті, до з а ­ хворювання гіпертонії, черепного тиску, стенокардії, тромбофлебіту, геморою, до двох інфарктів. Того всього добилися психіятри С м олен­ сь ко ї с п е ц іт ь н о ї психпінарні. Н е добилися тільки основного, аби я відмовився вмирати за свої переконання, а погодився б умерти моральноз нівеченим. На той час завдяки моїм друзям Вікторові Файнберґові, Анатолієві Радиґінові та іншим, які відбули своє та виїхали, мной) зайнялася «Міжнародна Амнестія« (Ньюйорнське відділення), м ною зацікавила­ ся « А с о ц і а ц і я американських поетів« та інші м іжнародні організації. До мене почали писати, до лікарні почали дзвонити, запитувати. М ене представили на суд для переміни режиму yTpnMveaHHH. Наддніпрян­ ський суд м. Смоленська змінив мені примусове л ікування в спецпсихлікарні і назначив прим усове лікування в пси лікарні загаль. типу.

15 вересня 1 9 7 6 р. м ене перевезли до Кульпарківської леихп ікарні (що у Львові). О собливо тут та в районній Бережницькій психлікарні я відчув велику дбайливу опіку про мене з боку міжнародних за­ кордонних організацій, особливо «М іжнародної Амнестії». Не можу втриматися, аби на цьому м і с ц і , не подякувати ; їм.,за;велик> >і- п л і д н і старання. Для прикладу вкажу, що таких українських патріот в. як Й о­ сип Тереля, лікар Микола Плахотнюк^Анатолій-.Лупиніс, Борис Ковгар, Василь Рубай і багато інших ще й досі, знаходяться, в, психл кррн йїом нал yruieqs сношен «нд од .wsoq ’ч'бОГ оД .»тночФ

17 липня 1 978 р. я пройшов к о м і с і ю у Л ь в о в і, Владімірській облсуд (у Л ьвові за м ою справу відмовилися брати всі суди) в і д м і н и в мені примусове лікування і мене випустили. На цей раз я відбув 1 1 ронів і 4 м іс я ц і. Оглядаюся назрд, але й не дуже, бо нема часу. Кепські і трудні у нас справи на Україні. Треба йти. * Сьогодні я інвалід, не працюю, живу на пенсію, яку виплачують м е­ ні за каліцтво' на шахті. В м ене діягноза «параноі'дна шизофренія», я на диспансирному обліку у психіятрів. Крім того мене бережуть ще й ін ш і органи. Я не маю права без дозволу виїжджати з Моршина. Му­ шу просити дозволу, вказуючи куди іду, до кого, під чиїм наглядом, чого, яким видом транспорту і о котрій ГО Д И Н І, з якою метою іду, ко­ ли повернусь, а як повертаюсь, то треба замельдуватися. Крім того, я не маю права здійснювати юридичні та фінансові операції. Я не маю права отримувати навіть свою пенсію. її отримує мій опікун. Ага, я забув я неосудний і недієздатний. (УЦІС)

ВІРЮ В РАДІСТЬ БОРОТЬБИ »СУТЬ Л Ю Д С Ь К О ГО Щ А С Т Я - В Ж Е Р Т В ЕН Н О С Т І З А Д Л Я 1ДЕЇ« - З А Я В Л Я Є 31 Н О В ІЙ К Р А С ІВ С Ь К И Й (УЦІС) — Нижче публ ікуємо Заяву Зіновія Красівського, справивши лише дещо мову. V цьому сам ви давсь кому документі 3. К р а с ів с ь т й виступає, так би мовити, етичним ідеологом Української Гельсінська групи, він вголос роздумує над см ислом героїчної концепції самозгоріння для ідеї. Це передусім не так політична, як моральна категорія. З А Я В А Красівського Зіновія Михайловича (Львівська область, Стрийсьний район, с. Моршин, вулиця М ир/ 11, нв. 3) І знову на моєму світі засурмили, і знову під моїми ворітьми заіржав кінь, знов дружина винесе священну зброю, бо чоловік іде захищати Батьківщину. В такому ключі жили ми століттями, отак виборювали собі право на ім'я, право на землю, право називати ту землю Україною, а себе українцями, аби нас визнали народом. Інші часи настали. Нема бранного поля, не шикуються ряди, не іржуть коні, не харалужить зброя. Боротьба йде в іншій сфері — в душі кожної людини, в кожній родині, і коли вже думка дозріла і викарбувалася в слово її правди — не сурми лунають, трублять гудки оперативних машин, воронків, чумовозок, жінка збирає тобі рз торбину на дорогу і тебе везуть второваними дорогами через слідчі ізолятори, психіятричні експертизи на судилище, а відтак на повільну загибіль, на виснажливий труд, на перегній світлого комуністичного майбутнього. Страшно подумати скільки отак перевозили народу, скільки згубили, і скільки перенівечили.

239

На відміну від попередніх десятиліть, ноли на загибіль ішли міль­ йони, йшли безвісно, канули без сліду, тепер нас сотні, але ми на виду цілого світу і нас не передушиш по застінках. Ми й тим щасли­ віші від своїх попередників, що ми створю єм о для уряду проблему і не тільки над нами вони мусять думати, а й над тими питаннями, які ми піднімаємо і які завтра таки прийдеться вирішувати. С ьогодні ножний ув’язнений патріот є виразником тієї нзофіціяльної думки народу і його стремлінь, яні з труднощами, але пробиваються через розгерметизовані часом державні занони. С ьогодні ми зі своїми думками і діями є найяскравіш ою пю страцією до совєтської консти­ туції, до совєтського судочинства, до совєтської дійсности. Ми є вопіющими, однак не в пустелі. Навіть нас посадять, замуру ють, оббрешуть і позатикають роти, все одно ми виконаєм о свою місію, ми падаємо плямою на світлі горизонти пропонованого совєтськими комуністами нового суспільного ладу. Н азиваю нас »вопікхцими«, бо ніхто в цілому світі (хто не відчув на собі) не в стані повністю уявити собі, які то м іж нами і владою не співвідносні сили. Які то ми розковані і як, виконуючи громадський обов'язок, усвідомлюємо свою безвихідність. Єдина втіха — почуття людсьної гідности, почуття виконаного обов'язку. Існування Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод вважаю великою необхідністю і не можу змиритися з її ліквіда­ цією. В важаю цей громадсько-політичний напрям правильним і вірю, що під його прапором, з його гаслами та в його рядах ми найоптимапьніше зм ож ем о реалізувати себе і на&іизитися до інших ідеалів. Аргументувати свій вступ у ряди борців за права людини якимись власними кривдами, чи образами не вваж аю доречним. В се своє ж ит­ тя я активно відточував злобу на ворогів того народу, як вчився любити свій народ і нести себе за нього в жертву. Досить рано я дійшов істини, що не в перем озі ідей суть лю дського щастя, а в жертвенності задля щеї. На свойому віку мені пощастило пережити кілька поколінь борців, що так чи інакше боролися за незалежність України. Прийшлося брати на озброєння чиїсь методи, застосовувати свої і тепер, з позицій свого пережитого, в мене залишилася тільки велика повага до тих, що зложили свої голови, що чесно повідбували терміни і признати, що всі методи були якщо не безпомильні, то добрі і корисні. Най­ гірше — пасивність: збайдужіння до патріотичного обов’язку, ноляборація. Сьогодні я менше як колинебудь плекаю ілюзії щодо нашої близької перемоги, чи подолання блудности наших темних сил. Не вірю, що ми здолаємо нашого Молоха, не вірю, що він не перековтне нас. В ірю в інше — в радість боротьби, у смисл поразки і йду з розпогодженим чолом. Хай мені вибачать дружина, сини, рідні і всі ті, кого я приведу до допитів, обшуків і масу інших прикрощів.

260

МЕТА Д ІЇ РУХУ ОПОРУ - ВИХІД УКРАЇНИ З СССР При кінці 1979 року в Y HPaiH' поширився в Самвидаві матеріял підписаний вісімнадцятьма українськими політичними в’язнями, які домагаються від О Н визнати Україну к о л о н і а л ь н о ю й поневоленою, поставити цю справу на свій форум під обгово­ рення та вжити всіх заходів у напрямі прискореного звільнення Унраїни від російської окупації. Гіонижче передаємо цей документ з деякими скороченнями за текстом, що наспів до нас почерез ЗСА. Це також в і д п о в і д ь усім малоросам та радянофіпам. Передруковуємо текст за «Визвольним Шпяхом«.

«Загальне піднесення національної свідомости в кінці 20-их років і зростання незадоволення к о л о н іа л ь н и м становищем могло перетво­ ритися в загальний вибух. Тоді окупанти засанкціонвували масовий голод і зменшили таким чином націю на одну п’яту частину. В період цього голоду інтелігенція не помирала. Помирали селяни. І тоді, 1934 року, Сталій виголосив формулу: «Українська інтелігенція не заслуговує на довір’я«) Ця формула послужила основно для фізичної розправи з інтелігенцією, в результаті якої репресовано близько 600 тисяч осіб. Народ четвертували. На щастя, російсьна окупація не поширювалася на всю національну територію українців, П ’ята (західня) частина нації жила у вільніших умовах. Вона організувала підпільний національно-визвольний рух, що в період другої С вітової війни діяв проти одного окупанта, а після війни впродовж десятків років — проти нового. Цей рух показав, що в жилах українців тече гаряча кров, а не водиця. Проте змінити нещасну долю своєї нації вж е не міг... У час закінчення війни і після неї за кордоном з'явилася велика українська політична еміграція. Вона волала до всього вільного світу про брутальність окупантів і Геноцид, та світ не йняв віри — російська демагогія оббрехала славних лицарів, звинувативши їх у співпраці з гітлерівцями. Потягнулися довгі сум ні рони. Справа почала поволі мінятися на нраще з 60-их років, коли з’явилася нова ґенерація борців за національну незалежність. Н е маючи доступу до жодних засобів інформації через (дію) окупантської цензури, вона стала шукати способів інформування своїх побратимів за кордоном і з їхньою допом о гою всього вільного світу, а через радіопересилання і своїх співвітчизників —про сучасне становище України та її головні проблеми. Ми не претендуємо на вичерпну характеристику нашої батьківщини, як російської колони, ми подаємо тільки короткий документ з переліком основних фактів, що загально відомі кожному, хто цікавиться історією російської імперії та її взаємин з Україною , які, одначе, на цей раз ставимо ян фундамент формального клопотання перед О Н про допомогу в боротьбі за незалежність через реєстрацію України як колонії в номітеті 24-ох по деколонізації, включення українського питання в порядон денний сесій Генеральної Асамблеї О Н та інші акції, що їх звичайно О Н застосували в своїй практиці в аналогічних справах.

261

Український національний ідеал щодо внутрішнього політичного ста­ тусу полягає в глибокій відданості демократичним принципам у всіх сферах життя із забезпеченням реальних можливостей вльної гри різних політичних партій і сил, свободи економічної, професійної, культурної та діяльности в проведенні' політики миру, економічної співпраці і зовнішньо-політичних, наукових і літературних та інших обмінів з у с м а країнами та піднесення ваги України в прогресивному русі свпивої спільноти до все повнішого забезпечення духовних і матеріяльних потреб та віри в людину, як найвищу вартість на землі. У результаті збройної інтервенції, Москва нав’язала Україні договір від ЗО грудня 19 2 2 року про утворення т. зв. С ою зу С С Р і вста­ новила різкий, жорстокий диктаторський режим, за якого будь-яке волевиявлення народу стало неможливе і засадничий принцип м іж на­ родного права — права розпоряджатися своєю волею для українців упродовж усього періоду російської влади не мав жодної чинности. Норми міжнародного права: статут О Н (сг. 1, 13, 55, 76), Деклярація про надання незалежности к о л о н іа л ь н и м народам і країнам, Заключний акт Гельсінської наради (VIII розділ), Міжнародній пакт про громадські і політичні права (ст. 1) та інші звучать красиво. Одначе досі є лише те, що українська нація не має своїх органів державної влади, вона позбавлена політичного суверенітету і т. зв. Верховна Рада України має як джерело влади не власну волю, а волю Ц К єдиної Росії, що є за межами України і не підпорядкований волі українського народу. Органи влади України — це окупаційна адміністрація, що втілює на території України колонізаторську політику Москви. Ян недержавна нація, Україна не визначає свій політичний розвиток і не провадить незалежної ні внутрішньої, ні зовнішньої політики. Всупереч національних інтересів, Україна включена до російської по­ літичної системи з її імперіялістичними прагненнями до світового панування і супроти своєї волі, природними і людсьними ресурсами збільшує індустріяльну і військову потужність імперії І тим самим збільшує напруження і загрозу нової світової війни, що м ож е завдати нещасному народові ще більшого лиха, ніж голод в 1633 р о т. Україна не має своєї армії. Метрополія мобілізує нашу молодь до імперської армії, спрямовує її абсолютну більшість далеко від рідного краю для зручнішої асиміляції та ідеологічної обробки в дусі своєї загарбницької ідеології. Україна не має своєї зовнішньої політики. Жодна країна світу не вважає її за самостійну державу і тому не бачить потреби встановлювати дипломатичні взаємини на рівні посольств, а держави-члени О Н по­ турають м осковським імперіялістам, допустивши до О Н делеґацію від України, що представляє окупаційну адміністрацію, а не український народ. Україна не визначає своїх представників, яких усупереч відданости українців ідеалові свободи, вільної економічної діяльности і т. д., настановила Москва, яка нав’язала Унраїні ж орстокі форми в галузі промислового і сільсько-господарського виробництва, і сама з д ій с н ю є деталізоване їх плянування та керівництво. Український народ позбавлений права на розпорядження своїми

262

природними багатствами і ресурсами. Україна не має своєї фінансової системи й національної валюти Україна позбавлена можливости здійснювати зовнішню торгівлю. Україна не визначає свій соціальний розвиток через те, що Україна не розпоряджає своїми національними багатствами і не керує"екОнЬ м 'ко ю на своїй території; життєвий рівень українського народу не відповідає ні розмірам нацюнально-приоодних ресурсів, ні своїм трудо­ вим зусиллям, ні уявленням про нормальний життєвий рівень нашої доби Україна не визначає свій культурний розвиток. Усі справи культури перебувають під безпосереднім керівництвом партії, під невсипущим наглядом її цензорів, що впродовж усього .свого.панування на нашій землі вперто й настирливо проводять політику асиміляції й заміни української культури своєю культурою. В сі вищ . середні спеціальні учбові заклади русифіковані і тепер уже переводять на російську мову викладання у початнові і середні школи. Українську мову ви­ тіснили з економічного і наукового життя, з медицини, транспорту, торгівлі, Спорту, КІНО ї ІНШИХ сфер культурного і гром адського життя. Аби остаточно вбити національну свідомість і знищити джерела самої думки про окре м е національне життя під сонцем, окупанти сховали сто рію нашихх дідів-прадідів від теперішніх живих поколінь і насильно намагаються свої ідеали й сторичні цілі представити українському народові як його власні. Для безконтрольного проведення геноциду, російські колонізатори обгородили зовнішні кордони України нолючим дротом і багнетами прикордонників, тримають українців у повній ізоляцї: від зовнішнього світу. В сучасну добу великого розвитку транспортних засобів м асо­ вого туризму, в Україні індивідуальний туризм і поїздки родичів з України і в Україну заборонені, а груповий туризм зведено до край­ нього мініму. Українців позбавили права виїзду на постійне про­ живання до інших країн. Мета руху — вихід Унраїни зі складу т. зв. С С С Р і створення не­ залежної демократичної української держави. Як спадкоємці і продовжувачі найбільшого стремління нації — праг­ нення до незалежного держ авного життя — подаємо це клопотання до Генерального секретаріату О Н і гірюсимо зареєструвати його, як офіційний документ Українського Національного Визвольного Руху. Задля провірки Коміс гю еперішнього становища української нації з точки зору обґрунтованости змісту нашого клопотання, просимо Ге­ нерального секретаря О Н ьнинити все необхідне для реєстрації' У кра­ їни як колонії російської імперії, що Існує я к т. зв. СССР. З огляду на анти колонізаторську спрямованість О Н та беручи до уваги декпярацію С Н 1960 року про надання колоніяльним народам і країнам незалежности; наполегливо просимо включити в порядок денний Генеральної А с а м б л е ї-Ш 7 9 року українське яитзння.як «евщкпадну проблему. УИАМ Я30 Звертаємося до Г Ш ё Щ гтй У ’Ьй^секретаріяту О Н та урядів сузерен-

них держав, учасників О Н, із закликом включити українське питання в порядок денний нарад наступної сесії Генеральної Асамблеї О Н та вжити всіх заходів для прискорення звільнення України від ро­ сійської окупації. Підписали: Сергій Бабич, Анатолій Бердничук, Іван Гель, Іван Ільчун, Віталій Ка­ линиченко, Лее но Лук’яненно, Минала Матусевич, Мирослав Маринович, Василь Овсіснно, Зорян По па дюк. Василь Романюк, Петро Рубан, Ми­ кола Руд єн но, Олекса Тихий, Андрій Т у р и н , Богдан Чуйно, Юрій Шухевич, Олесь ’Бердник.

За Українську Гімназію В місяці листопаді вийшло восьме число «Інформативного Листка«, що його видає для свого членства і для заінтересованих особистостей Т-во «Українська Гімназія« від квггня 19 7 8 р. В числі поміщено на­ ступні матеріяли: дискусійна стаття — чи «українська мова є перешко­ дою в кар’єрі? «, інформації з діяльности Секретаріяту Т-ва, визнавання німецьної матури іншими державами світу, хроніка шкільного життя, нотатки про різні періодичні видання, які занимаються українським шкільництвом, навчанням і вихованням. Під точкою »з нашого листуван­ ня" подано цікаві інформативні витяги з переписки, щоб члени й симпатини мали глибший вгляд в працю Секретаріяту. В 1980 р. Т-во зробило великі поступи в своїх організаційних заходах до створення української гімназії з українською м овою нав­ чання. Нав'язано контакти до шкільних установ різних країн, відбуто збори, приєднано кілька десятків нових членів, а вплати членських вкладок і пожертви постійно зростають. Усім жертводавцям щира подяка. Т-во радіє з кож ної моральної й матеріяльної підтримки. О кр е ­ мо належить відмітити княжий дар Головної Управи О б ’єднання Ж і­ нок О борони Чотирьох Свобід України в З С А , яка пожертвувала на цілі Т-ва ввесь чистий дохід з розпродажу жетону, виданого в Рік Дитни, в сумі 2.500,-- долярів. Управа Т-ва «Українська Гімназія« на переломі року вітає з Різдвом Христовим та Новим Роком українських Ієрархів, центральні, крайові та інші суспільно-громадські установи й організації, членів Т-ва, всіх жертводавців на створення української гімназії, приятелів української гімназії і бажає Веселих та Щ асливих Свят. Тому, що Різдвяний час — це час взаємного обдарування й підтримни наших суспільно-громадських установ, Управа Т-ва закликає громадянство до особливої піддержки нашого шкільництва, а в тому й Товариства «Українська Гімназія«. Адреса Товариства: UKRAINSKA G YM N ASIA BAYERISCHE VEREINSBANK ISARRING 11 M UNCHEN, K to .N r.:2 9 0 2 8 2 6 8 0 0 0 M U N C H EN 4 0 G ERM ANY Б анкове Конто:

264

Маніфестація ТПН на острові Статуї Свободи Н ью -Й орк (О.С.) — У недлю, 20-го липня 1980 р , на острові Статуї Свободи відзначено 21-і роковини Тижня Поневолених Націй (ТПН), політичною маніфестацією в якій взяли участь ам ериканці та представники етнічних груп поневолених народів. Не дивлячись на нестерпну cnetty та ще одну маніфестацію (в той самий час на 67 вулиці) в Нью-Йорку, понад 4 0 0 осіб узяли участь у цій маніфестації ТПН. Учасники прибули з національними прапорами, транспарантами та плякатами і дехто в національних строях, щоб задемонструвати свій протест проти совєто-російського імперіялізму, к о л о н іа л із м у , Геноциду та русифікації неросійських народів у С С С Р та вимагати свободи і національної незалежности цих неросійських націй, а також за відновлення національної суверенности Афганістану. О год 2-й пополудні д-р Валентина Калинин, голова організації «Американці за Визволення Поневолених Націй« (АВПН), привітавши присутніх, відкрила офіційну частину. Присягу до американського пра­ пору виголосив (разом з присутніми) Тітус Ф еренк, член Ам ериканської А с о ц і а ц і ї в обороні Родини, Традицій і Власности. Майкел Роздігайтіс, член литовської громади, гарно проспівав американський національний гимн. Потім отець І. Ткачук, настоятель української православної церкви Всіх Святих, прочитав молитву та поблагословив маніфестантів. Д -р В. Калинин у своїй промові підкреслила, що М осква під плащиком інтернаціонального комунізму — створила найбільшу совєто— російську к о л о н іа л ь н у імперію С С С Р, яка ув’язнила понад 1 2 0 народів: що в не-російських республіках (Україна, Білорусіл, Грузіл, Литва, Латвія, Естонія та інші) ведеться посилена русифікація та переселення росіян на етнічні землі поневолених народів при допом озі так званих »мікрорайонів«, збудованих в містах куди поселяють росіян за рахунок депортації та вивозу населення поневолених М оскво ю народів. Вона закликала всіх до об ’єднаної інтенсивної співпраці раз 9 м з ам ерикансь­ кими патріотами. «С С С Р — КО Л О Н ІЯ Л Ь Н А Р О С ІЙ С Ь КА ІМПЕРІЯ М УС И Т Ь БУТИ Р О З Ч Л Е Н О В А Н А — і тоді на її місце на своїх етнічних тереторіях поневолені народи відбудують свої вільні, національ­ ні незалежні Держави!« — цим закінчила вона св о ю доповідь. Чарлз Андріянський, представник Ам ерикансько-м адярсьної феде­ рації та А Б Н , був головою покликаний вести дальшу програму від­ значення ТПН. Мирон Л еськів, заступник голови Конфедерації А м ери­ канських Етнічних Груп в І-±>ю-Джерзі зачитав текст проклямації під­ писаний Президентом Картером надісланий з Б п о го Дому. Були на­ діслані проклямації на адресу голови А В П Н від губернаторів Нью-Йорку Кері і Н ью -Д жерзі Брендана Т. Бирна та посадника міста Нью-Йорку Едварда Коча. В оточенні своєї свити та членів королівського Комітету Прав Людини Афганістану прибув на маніфестацію престолонаслідник — Ко­ роль Афганістану Гассан Перший, запрошений до слова, він з жалем ствердив, що стратегічна рівновага похитнулася в нористь С С С Р , він звертається до Президента Картера створити Провізоричний Афґаністанський Уряд. «Якщо — сказав Король Гассан П еріш й —, американ-

265

I

сьнии уряд м ож е дати 1 2 3 мільйони долярів на лівий уряд Нікарагуа, то певйо, він м о ж е нашу справу підтримати« — сказав король, якого присутні зустріли рясними о плес нами. Його виступ увесь був зфільмований. З привітальним словом виступив 6 головний китайський ам басадор К С . Данн, теперішній Д иректор Координаційного Центру для Північно—Американських Справ, критикуючи комуністичну систему, нагадав, що їхня мала країна є надією для мільйонів у Червоному КиГаю і мільйони дивляться надіючись на Вільний Китай. Голова Афґаністанського Визвольного Національного Фронту в З С А і Канаді, д-р Башир Зікрія в палкій пром ові підкреслив, що Аф га­ ністан ще не є поневолений народ, що російський медвідь ще не м ож е проковтнути націю, що Афганістан буде силою діяти і совєтський медвідь не зм о ж е стравити Афганістану. Афганістан примусить викинути з свого нутра і інші поневолені нації. Від третьої групи Афганістану виступив провідний діяч Д ж ен іг Радон. З промовами виступали лідери: від Румунської Національної Ради виступив голова д-р Александру Брату; від балтійських народів полова осередку А Б Н в Нью-Йорку п, Бойтаніс; від А м ериканської А с о ц і а ­ ц і ї в О бороні Родини, Традіції і Власности промовляв Д ж он М ік Редактор білоруського (анг. мовою ) часопису д-р Р. Г о р о ш ю , секретар Президії Ради Директорів А В П Н зачитав Резолюцію, яка була прийня­ та одно гласно. У мистецьких виступах брали участь китайський танцювальний Б а­ лет під містецьким керівництвом Бібіяні Ш ієт, рум унській диригент соло народніх мотивів — Мігай Йонеску та інші На закінчення ТПН відбулася церемонія покладення вінка з квітів жертвам за визволення Націй у стіп Статуї Свободи. Від українців вінок несла д-р Валентина Калинин, а від афґаністанських організа­ цій в екзилі д-р Б. А. Зікрія в оточенні національних прапорів і транспарентв. Роздано понад дві тисячі листівок та листівки інших національностей. В сією підготовною для відзначення ТП Н як і фінансуванням цієї важливої політичної маніфестації зайнялися члени Спіпни Визволення України (СВУ) при співпраці з С Г Д Часопис »Ньюз Ворлд« за 21 липня надрукував допис про ТПН біля Статуї Свободи, а за 25 липня 1980 цей часопис помістив »з листів до р е д а щ ії* позитивний відгук про Т П Н бля Статуї Свободи. Д -р Валентина Калинин, одержала листи з нагоди ТП Н від ріжних політичних діячів, варто відзначити, що капітан ам ериканської поліції Р\долф Блаум, приятель А В П Н в своєму листі вітав голову за її наполегливу віддану діяльність і працю для Поневолених Народів, він пише: «... це дуже важливо намагатися нагадувати горожанам ЗСА, що зовнішня політика для визволення тих народів, які з вини З С А попали під атеістичний комунізм". Дня 26-го липня ц.р. б. головний амбасадор Тайвану д-р К С . Данн надіслав листа до Президії А В П Н , висловив організаторам (голові)

266

подяку, що дали зм огу йому привітати учасників маніфестації ТПН і бути разом добрими друзями. Плян відзначення ТПН добре про­ думаний і виконаний спричинився до великого успіху. Ми хоч см а­ жилися на сонці, але для добра спільної справи. (Підписав Н-С.Данн) Варто зазначити, що я к дня 13-го липня в Центральнім Парку, тан само і 20 липня біля Статуї Свободи багато переважало чужин­ ців з своїми прапорами, українців було замало бо переважно виїхали до своїх таборе на мистецькі виступи й відпочинки, чи на храмові свята. Етнічні групи іншіх народів значно спричинилися до успіху ТПН.

ПРО УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО »ВІДРОДЖЕННЯ« Українське Товариство Відродження засновано 15-го березня 7980 р. в Австралії (Сидней), де тепер міститься його централя. Члени і Пред­ ставництва Товариства розсіяні по різних Стейтах Австралії та за океаном. Укр. Т-во Відродження е членом світового Конгресу В іїьних Україн­ ців, втішається моральним патронатом всіх українських Церков у А в­ стралії, співпрацює з Укр. Лікарським Товариством Австралії, громад­ ськими, жіночими та молодечими установами, користується підтрим­ кою укр. преси і радіо, як рівнож — прихильним ставленням загалу українського громадянства. Товариство керується власним статутом, має свою відзнаку і є за ­ реєстроване в австрал. уряді як харитативно-допомогова установа. При Українському Товаристві Відродження існує Лікарська Служба, Науково -Дослідна секція, та Референтура Молоді. Заклики Товариства та інфор­ м ації про його широку діяльність часто появляються в укр. часописах і радіопередаваннях, як рівнож в австралійській щоденній пресі та опдіо. Керуючись золотим правилом: »Краще не допускати до хвоооби, :м з нею боротись«, Українське Товариство Відродження служить сус, >• ліву корисним прикладом цілковитого невживання алькоголю, нікотини та ін­ ших шкідливих наркотиків — як найкращий засіб гартування сили духа та зберігання здоров’я тіла. Спосіб повновартісного, себто — тверезого, глибоко-християнського, та свідомо-національного життя, який Укр. Т-во Відродження ширить серед українського суспільства, дає найкращу запоруку збереження власної самобутности Идентичности) на чужині. Крім корисної праці в українському середовищі, Укр. Т-во Відродження веде итроку, успішну діяльність на міжнародній ниві — самостійно, або у співпраці з іншими організаціями тверезости та державними установами. Наслідки такої праці приносять користь цілому людству, а в тому —укра­ їнським поселенцям — громадянам різних держав. Одночасно, така діяль­ ність поширює українське ім ’я серед чужинецького світу. До такої успішної діяльности можна зарахувати Петицію від Укр. Т-ва Відродження, яку його голова Леонід Денисенко, під час свого перебування в Нью Йорку, передав генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй — д-ру К. Вальдгайму. Петиція закликає всі держави до спільної боротьби проти п’янства і алькоголізму. Резолюції-Петиції були прихильно

267

прийняті та передані до Світової Ради Здоров’я, звідки, у формі конкрет­ них постанов і рекомендацій, їх розіслано до всіх держав світу. Внаслідок такої проти -алькогольної акції, чисельні країни почали у себе переводити ряд суспільних реформ та змін державних законів. Під сучасну пору Укр. Т-во Відродження веде посилену акцію, щоб заборонити алькогольу літаках та на летовищах, заступаючи ці шкідливі напої безалькоголькими винами і пивами. Необхідністю такої акції стала не л и ш загроза алькоголю для здоров’я, але і для безпеки, дотзом чого е часті бійки й авантури пасажирів під впливом наркотику-алькоголю, де в такому стані існує постійна небезпека, що лише один пасажир може спричинитись до ката­ строфи цілого літака з чисельними людськими втратами. У цій акції Укр. Т-во В ідродження знаходить прихильну підтримку від інших проти-аль когольних організацій, та деяких державних міністрів, сенаторів і преси. Якщо удасться впровадити таку реформу в летунських пасажирських лініях, забезпечимо приємну, спокійну, безпечну подорож літаком для нас самих і для наших майбутніх поколінь. Кожна українська людина, якій дороге власне життя і здоров’я, та інших пасажирів, може в цьому принести велику допомогу, особливо своїми листами до міністрів транспорту-окремих держав, або безпосередньо — до централі летунських ліній. Відписи таких листів, чи навіть вирізки листів до редакцій чужинецької преси в цій важливій справі, просимо пересилати на адресу централі Укр. Т-ва Відродження в Австралії для архівів та координації праці. Як громадяни держав свого поселення, українці мають повне право і обов’язок обстоювати правду і справедливість скрізь там, де її не м ає: Укр. Т-во Відродження

268

е о д о п ч т

\ і е м и

До елементів української духовости. Роман Зварич

Г Е Р О ї 3 IV1 М айже сто років тому, Іван Ф ранко написав, радше випалив на знамені духовости українсьної нації такий заповіт: «Лиш боротись — зна­ чить жить!« Глибинна істина увіновічнилась у цих могутніх словах; істина, що не перемагає сама собою, але тому, що перемагають її непо­ хитні носії, месники з того поза-часового світу «живих, мертвих, і ненароджених", бо українська нескорена нація вже довгими століттями живе логікою цього заповіту, цього незримого скрижалю духа, що єдино захищає її від невідкличної загибелі на скоро призабутих марґінесах історії. Найкращ е вміють жити ті, хто не дивиться на загально прийняті тенденції серед людства в змагу за свободу й справедливість, а не ті, хто розпачливо намагається конче і в подробицях пристосуватись до, мовляв, історичної законом ірносте до якихось фіктивних «залізних за­ конів", що хіба тільки могли повиростати в найдальших кутках пле­ бейської боязливости, рабської безвольности. Найкращі мистці життя це ті, хто не вагається плисти проти хвиль світових течій в їхніх одчай­ душних пошуках істини, озброєні вірою в перемогу, яка каже: по моїй стороні непримирима, безкомпром ісова сила Правди і тому я не знаю програшу. Називаймо їх «лицарями абсурду", називаймо їх «ре­ волюціонерами", — це байдуже, бо таки найвеличавіше живуть ті, хто ніколи не відступить від сторожі при «золотих воротах" чистоти національ­ ного ідеалу, навіть під загро зою смерти, ті, хто за по ти ка н н я м нації захищатиме навіть до загину духово-генетичні та ідейнотворчі надри нації, наставляючи нацією екзальтованого Меча-Волі проти всіх ворогів-угробителів не повторного єства нації. Найшляхетніонй мистецьжиття це той, хто прийняв ідеал гідний його смерти, при чому об ’являється людська велич і противно, негідником є той хто за ціль у житті ставить вигоду — це в животінні свому збочений гедоніст. Борець за волю, націоналіст-революціонер тактичних ком пром ісів не знає на полі засад. Він знає лише прямий і одвертий, одержимий в його вірі захист Правди. Такими, власне, є герої! Наскільки парадоксально це не звучало б, лицар в житті є той, хто готовий бути героєм в смерті за ідею. Воююча Україна є таним пара­ доксом. Коли юристуватися л о гіко ю «реалгтетників«, українська нація повинна була в ж е давно зникнути з лиця світу. Але, так не сталося — і не станеться! Більше того, Україна — це сила, бо в її єстві

сидить та древня, але незнищима силоміць, що л я т а в основу всього, що є людина, що є тою необхідною субстанцією з чого нації творяться, і що в Другій Світовій Війні протиставилась двом найбрутальнішим, варварським, мілітарно-пґантним надпотугам в історії людства — на­ цистській Німеччині та большевицькій М оскві. Ця силоміць — це ге ­ роїчний ідеалізм української мації, її питомі вартості героїчного христи­ янства, її повна героїка в житті. Нація ж иве л о гіко ю героїв, розвивається викарбованими ними шля­ хами, в напрямі до могутності. Цей скрізь тернистий шлях почерез густий, часто загрозливий ліс історії, де що-хвилі м ож е вискочити з поміж темних кущів люта змія, конче вимагає жертв. Нація щасливо пройде цей вирішний шлях-випробування, якщо поновно викликатиме з лона її життєздатности своїх Св. Ю ріїв до бою з такими зміями. Словами Голови Провду О УН , Ярослава Стецька: «Міряймо наші сили не критеріями можливого, але бажаного! Виповнити прірву між реальним і бажаним — означає йти шляхами Героїв!» Герой — це стихійний передавач з покоління в покоління вічних скрижалей духа нації, носій естафети її органічної тяглости. Герої не родяться — вони виростають у боротьбі за ідеал, в істотнім змагу за вартості. Такі «аристократи духа, велетні віри, та титани волі гіґантні передусім у своїй любові до свого та ненависті до ворожого, уосіблені на землі, як начебто пересічні одиниці з пом іж неокресленої маси людей, раптом виростають з вулканічною, древньою сипоміццю, в повну героїчну постать, коли над обріями майбутносте на націю просувається чорна хмара ворожого насильства. В таких тривожних моментах, герої підіймають поневолений народ до досм ертної війни за життя, за са м о ­ стійність і державність, до істотного змагу за притаманні йому вартості й первні життя проти всяних зовнішних загарбників, фальсифікаторів-асиміляторів. або русифікаторів його національної ідентичности, чи проти внутрішніх плебеїв, пляґіяторів-москофілів чужих, не рідних зразків. Герой не виростає з переснного, проминального ґрунту будденности, а є глибоко внорінений у невичерпних, незнищенних, вічно-істотних джерелах стихії-науії, бо їхню велич промінює божественне світло народньої леґенди-віри. Це віра у власнопщметну мету нації, в її Правду, в її Божу м ісію , що не виконає жодна інша нація, віра у власні сили народу. Пристосованець-плебей і аристократ духа, »реаліст« і дон Кіхот, раб і герой, чи тактик-» еволюцюнер« і безкомпром ісовий революціонер — це споконвічні антиподи. Плебей ж и в е виключно для себе; герой віддає себе життю і в тому його велич, його вічність. Вічність, що не реєструє­ ться в грубошкірих аналах пройденого історичного минулого, але є увіновічнена та стихійно передавана з покоління в покоління в народній леґенді, тій пісні національного »епосу« / Д онцов/, де пристрасть р о ­ диться і з якої ножне поноління черпає нову живучість, всмоктує с в і ж і соки віри в ново-оновлену, але вічну Правду Нації. Словами такого «аристократа духа, сучасного українського політ-в’язня, Є вгена Сверстюка, у відповідь всім пристосованцям: «Ех, ви дієслово невизначеного часу, сіра сирітна на плині течії... Ви вільні перед минулим народу, бо нічого не взяли з нього. Ви вільні

270

перед сучасним, бо нічого не взяли на себе. Вам залишилось заклинати майбутнім, бо ви не маєте свого коріння. Ви мусите чекати, що виросте на чужому, і мусите принидатися живим. Не маючи рідного коріння, ви ігноруєте корінь взагалі, і не знаєте, що він дає. А він дає силу молодість, свіжі соки, а звідси — вагою до боротьби за оновлення життя. Ви проти віри і леґенд, алеж легенда твориться грою сип. Вона йде від духового здоров’я і наділяє ним інших."

А на це »пристосованці«, від юли постав світ, завсіди відповідали в монотонній однаковості, з їхньої позиції підлабузнювання чужого, знову за С верстю ком : »Не кажіть мені про леґенди: леґенди дуже д о в гі..* /«Слідами казки про Іванову молодість«/ О т м аємо в квінтенсенції формулу загибелі нації: леґенди дуже д о в гі А д ж е ж, без лєґенд про одчайдушність героїв, про їхню незнищиму віру у власну Правду, у власні сили, — нація скоро загибає. Українська національно-стихійна леґенда скрізь позначена маєстатичними, лунаючими мов трембіта звуками героїзму, витонченими не­ зримими снрижалями її Кобзарів-мучеників за Правду, свободу й спра­ ведливість. Найвищий етичний занон життя героя — це одчайдушне й одерж им е Л есине кредо: «нонтра спем спе ро« /проти надій буду сподіватися/, — це заповіт Батька-Тараса:»Борітеся — поборете!«, — це залізом і кро в’ю випещене в боротьбі гасло Організації Українських Націоналістів — О УН : «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за Неї!« Це не тільки принагідні слова одиниць; тут промов­ ляє леґенда, питомо-українська стихія героїзму. Коли праґматик-пристосованець завсіди промовлятиме з пихатої позиції історичної поверховости, що переходить в тотальну забріханість, урудуючи бомбастикою виповненими, демагогічними правдоподібностями, — герой промовляє з могили, тим, де живе вічність кожної істини, Правди нації, яка накриває дев’ятим валом облудні правдопо­ дібності «еволюції". Еволюціонер, у його розпачливому, даремному бродінні «шляхами найменшого опору", завсіди ставитиме знак запиту при кінці кожної істини. Б езкомпром ісовий революціонер, в його по­ шуках істини, знає тільки долучити кров’ю викарбований знак заклику до його віри у власну Правду нації, у власні сили народу. Кажете, що це наївність. А д ж е ж, ця »чиста« наївність єдино спроможна змобілізувати увесь народ, всі його прошарки до істотного змагу за націо­ нальний ідеал самостійности й державности, а народу в поході до волі нічим не стримати. З могил, з тих автохтонних С оборів Української Нескоренности, виходить кров'ю героїв висвячена леґенда Віри, — віри в перемогу, що дає незаступиму насолоду до життя Н е знаємо принладу іншого народу, крім українського, яний масово висипує могили в честь його п о л я т и х Мабуть, тому не знаємо з історії більше героїчної нації, як українська. Пригадаймо це тим, хто кажуть, що ми слабі, що ми пригноблені Н і! Українська нація не знає слабости, пригноблености. Ми тільки знаємо силу, шляхетність, бо з наших національних первнів життя стихійно випроміню є нездоланна героїка! Ми не знаємо ганеб­ ного жалю, — лише могутню кривду, що вимагає пімсти! Колись князь Святослав Завойовник заявив своїм лицарям-дружи н-

271

никам перед боєм: »Не посоромимо землі русьної, а ляжемо головами тут, бо мертві сором у не знають!* »Бо мертві сорому не знаюгь« — це той героїчний лозунг, яного вж е впродовж століть ворог намагається угробити своїм свавільним, пекельним терором. Але цей лозунг увіновічнений у могилах, що ви­ сочіють скрізь по українській землі. Сила могил не знає рівної. З могилами ніяк не воювати. Але — вони запенло воюють, бо служать постійною пригадкою поневоленій нації про леґенду героя, про покривдження народу, про померш ого в боротьбі за ідеал. Могили не дають нації с п о ко ю бо вимагають пімсти. З них вулканить туга за героїчним. А в Україні кров’ю багряніє земля з якої скрізь величаво височіють могили героїв. І хто вж е скаж е, що Укрїна слаба?! Тим, хто поширює фальш про українську слабість, про нашу пригнобленність — скажіть про Володимира Івасюка, про його пісню, що в героїчній см ерті свого композитора стала вічною легендою. За цю леґенду-пісню повиходили тисячі на вулицю, на могилу героя, хоч це не так пісня, як стихія нації повинликала срібною трубою ці тисячі. А дж е ж, наскільки сильнішою, сильнодіючою буде ця стихія, ноли закликатиме народ до боротьби за святі ідеали свободи й справед­ ливости. Тоді вже не будуть тисячі, — а мільйони, що стануть в боротьбі за життя, наражуючи своє життя. Сучасна В ою ю ча Україна — це конкретне втілення героїзму в світі. Це генітальний верш ок героїчної нонцепції життя, героїчного християнства, — це найвища революційна дійсність, яка вимагає оста­ точної розв'язки в історичному процесі людства. Символ цієї револю­ ційно-героїчної живучости В ою ю чої України, це святий собор Св. Софії. Цей прадавній храм Божий нині служить дійсним відображенням світу духових вартостей, світу, який є діяметрально протиставний до анти-світу червоного, нров'ю-облитого Кремля. Ц е є нинішня форма боротьби, яку розпочав Ісус Христос пресвящ енним Розп'яттям на Голгофі, — найвеличавіший- героїчний акт, що рішуче задекпярував світу остаточну перемогу добра над злом, перемогу духа над матерією, перемогу моральности над крутійством. Це боротьба Христа з діяволом, — чи боротьба Києва проти Москви. Для поневоленої нації шлях визволення конечно веде почерез м о­ рально очищуючий вогонь — революції. Нація, що вагається, боїться вогню, намагається обійти його, попадає в погубний лябіринт »еволюції«. Для того, щоби пройти через вогонь, нація потребує віри, яка дає непереможну силу. Ц ю віру вона мусить вилонювати з могил своїх героїв, які в смерті показали правильний шлях визволення. В цій вірі нація знайде джерело власної потужности. Сила — це звичайно кам ’яна вага. її не спром ож ний здвигнути безвольний раб, в своїй зневірі моральний кастрат. Силу тільки м ож е нести волево кріпка героїчна особистість. Сила — це етика тих, хто постійно собі ставить такий закон в житті: живи небезпечно, живи по-героїчному! Таких героїв Україна має немало: Бандера, Шухевич^ -Чупринка, Коновалець, Петлюра, Біпас і Данилишин, Олекса Гасиь, Юліян Головінський, Зенон Коссак, Михайло С орока, і багато інших знаних і незнаних борців О УН -УПА.

272

о е іів

■ I I jJ O jc l

М ИХАИЛО ОСАДЧИИ

Михайло Осадчий

Михайло Осадчий відомий, як ав­ тор » Більма«, що його написав з вели­ ким мистецьким літературним хис­ том, внаслідок своїх переживань на допитах і у в’язниці КҐБ. В 1979 р. появилася збірка його поезій в В-ві »Сучасність« з якої беремо декілька поезій. Михайло Осадчий народився 22.3.

1936 р. в с. Курмани, сумської обл., журналіст, письменник і поет і проф еоору Львові, д е був арештований впер­ ше в червні 1965 р. а відбувши триріч­ не покарання в Явасі, повернувся до Львова, де вдруге був арештований 14.1.1972 p., одержавш и новий засуд на 7 років концтаборів та 3 роки зас­ лання. Тепер перебуває на засланні в Мильні, Троїцько-почерську /К ом і/. Чи варт вона огня святого?.. Тарас Ш евченко

Б оле м о я поденна, наче ж ивиця, т ягуча. Б оле м о я буденна, вільна до вт рат и смислу. Б оле м о я хороша, м ов к и п ’ят о к палю ча. Б оле м о я ласкава, до семи літ ер стисла. І м ’я м оє — сім літ ер, збіг, я ки й збіг болючий, П різвищ е т еж сім літ ер, дума, я к м ісяць, звисла. їм ’я твоє сім літ ер, спраго спекотна, ж агуча, І м ’я твоє сім літ ер, серце м оє і мисле. І м ’я м оє злилося з і м ’я м т воїм навіки. П різвищ е злилося переплелося, наче вінкові квіти. І м ’я твоє навіки р а н а м о я і ліки . Ят рит ись буде р а н а ... і смолоскипом горіт и! Чую тебе я нервом, бачу в кольорі павліна, Д о л е м о я поденна, і м ’я твоє — У країна.

27 З

Михайло Осадчий

* *

Бат ьківщ ино, від п ло т і і крови, В ід останнього зруху душі, Я залиш ив віночки лаврові В гіркот і т алану на м еж і. П р о м іняв я на м ук и любови, Н авіт ь небо в блакит ній іржі, І сони,я в п о хва лі гарбузовій В підбагнет нім вояж і чужі. Та коли в т и ш и н і вечоровій Задивлю ся на захід ген-ген, Іскормет ят ь од вт іхи зіниці. Т ам відкрилю ю т ь сфінкси обнови, Т ам не попіл душі й Ксірфаген, Т ам вергають ж иві блискавиці.

* * Ген на захід заблискало сяйво, — Ім іт а ц ія гадок м арних. У країно! З о зульн і діброви. У країно! Д а леко ecu. У країно! Я ка ж ти чудова, У сміхнись у серпанку краси. Вітровію, вдихни мені крику. ( Я сторицею в м у к а х лю б лю ). М озку м ій , не нім ій без’язико, В ідкричи обваж нілу хулу. М озку м ій , падолисте ж овтавий, М озку м ій , зореносе трави, М озку м ій , образ піль вели ча ви х У вишневому ц віт і я ви ! Н а зем лі, на п івкулі покат ій, Крізь оселі безмовних очей, Б р ів я долею В и ш н і Остапа Н е до слави юрбщ до людей.

274.

Михайло Осадчий

ЕЛЕПЯ АНАЛІТИЧНА

О чі п л и га л и на груди, на спину, О чі з ’їдали, ст ріляли, свердлили. Очі пи т а ння грім ке пред’явили: Я ку я лю б лю У країну? Гепнули очі, м ов дуба, обухом, К а м інь ж бурнули в м о ю у калину, З л и м кулаком просвистіли над вухом, Я ку я лю блю У країну? О чі сметану погорди бовтали, О чі хлест али коньяк сміховини, О чі густіш і од чорної кави: Я ку я лю блю У країну? В хр о м и ли ся в лоба, немов у скотини Очі, т упіш і т упої корови. Репнули о чі fid блискавки слова: Я знаю одну У країну! * * НЬЮ -ЙОРКСЬКА ЕЛЕГІЯ Супліка до Івана Драча

Ш кварчит ь неон... А я к ш кварчит ь неон? М ов хліб гливкий на висохлій пат ельні, Чи гризли сухарі т і радники 0 0 Н П іс л я нічної зм ін и у кот ельні? Трикут не небо, т рикут ний тон, І блискавки р е к л я м цивілізацій. І лім узи н и радників 0 0 Н , І пром овляє вірний син козачий: — Л ед і й дж ент лмени, панове, я буйнии син, я

т и хи й сон, Я мож новладець паперовий, я ласки лева унісон. Г рім оплесків і панорама л и к . Кольори ст и гли х яблук і ожина. І кож ний до фотописа прилип, І кож ний б ’є у к лявіш і м аш инок.

Михайло Осадчий

Іване, Іване, погано в 0 0 Н , Н і рейки не б’ють, н і шізо, а н і ґр а т ів, Н аправо — Венера, вперед — Купідон, їй-богу, робота по блату. Б алоновий сонм, кілом ет р філософій, Велюрово ніж ні слова. К упаж ів настої, пруж инист а софа, І перелесниця-удова. Вдовице, удово, удовонько вбога, Н е філософій м ільйони, а верст, Я м ч у крізь колю чі т ю рем ні дороги Д о духу твого, до вогню т воїх перс. В ізм іт е на крила м ене, посейдони, Крізь ро ки неволі, крізь працю^утому, Крізь дроти на серці, крізь пиш ніст ь О О Н ів, Крізь ро ки -ст о літ т я вернусь я додому. ... І небо т рик'т не, й неоновий т олк. Одних у Явас, а других — у Н ью -Й орк. * * ЕЛЕГІЯ Д РУГО Ї ЗИМИ Медитація Л ін і Ностенко

Та забриніли сніги, та за б іли ли білі, Я к на л у к а х У крайни. Та вж е другую зим у, м орозяну і нем илу, Рідний край у серпанку тайни. Рідний край за т угим и п лечи м а , Рідний край за т уп и м и очим а, Рідний край норовить за віт чи м а , та вже другу зи м у сторожують м ен е од В іт чи зн и . І підморгує зоряна куля, І нуртує чорняве дуло, І патрони, я к л я л е ч к и , в м а га зи н і Б ли ско т ят ь пиш нот ою уж е другую зим оньку зим у. Щ о за горам и, що за м еж а м и , Що за радарам и т елевеж а м и , З а ф ойерверками ц и вілізацій. З а рівноправніст ю рас і націй,

276

щи-пи...ііг]іі.ііііімпгііігпи.яиі ................ і.

—

Михайло Осадчиі

За європейською біло-біло-білою культурою, За душею гуманно чулою, На очах суверенно рівних Сторожуть мене од царівни. Та вже другую зиму колісницю гаптую, І підкови кую, ворон-коней баскую, Ремінь-збрую парчую, батогую лозину, І чатує лозина на мене та вже другую зимоньку зиму.

Нащадку, коли до коріння Діткнеш мого часу толк, Не в тих його суть, хто летів на Нью-Йорк На синім горбі покоління. Провідник сучасний — лиш серця веління. Народовий біль, і мета, і пророк. Народовий дух — хмарочосний Нью-Йорк, В явасах і тюрмах нестлінний. А часу мого ж потаємний павук Ь кулею слуху наслухує муху.

0 муко всесильна, о радощі м ук Від тіла земного до спокою духу. Нащадку, коли ти діткнеш до коріння, 1 смисл, і душа, й суть часу Україна.

—

277

Ярослав Славутич

БОРОВИКИ (Бал яда) Серед совєтських вояків в Афганістані забито багато унраїнців, а серед них —

Юрія Михайла Боровика (3 газет).

Батька заслали в чужий Казахстан. Мати, змарніла від болю й від ран, Через морози, хурделицю й лід, Бідна й скорботна, поїхала вслід. Злидні минали з ордою років — Щастя навідало Боровиків: Жданий, родився в родині синок — Радував сміхом лунким, як дзвінок. Тільки-но батько вертався із нив, Хату й подвір’я Михась веселив: — Тату! Про Йвася м ені розкажіть, Бабу Ягу та рибалчину сіть,

Рибку велику і рибку малу, Що в ятері запливла навдалу... Ріс-виростав пустотливий Михась. Батькові чулося — туга вляглась. Матері мріялось, прийде той час — На Україну поїде М ихась! Д івчищ знайде, високу, струнку, В плахті, з косою, в квітчастім вінку. Справлять весілля — і буде Михась Ж ит и, шрб чорна жура не вилась... Ледве Михайло зміцнів і підріс, Виклик до війська поштарик приніс. Виклик до війська прислав Казахстан. Табір та вишкіл та й... Афганістан.

278

Ярослав Славутич

Рев літаків і гарматний розгул Криють м іж гір порохнявий Кабул. А р ії б’ють — мов колись басмачі, Ріжуть Росію —удень і вночі: — Л ю т іуруси! З афганських земель Гетьте! Вертайтесь до рідних осель! Гнівно клекоче удень і вночі. Арії, б’ють — мов колись басмачі.

S о

Брате М ихаиле! Куди ж ти попав? Не до дніпрових зелених купав!

<50

О 8R

Камінь і камінь, пісок, чагарник... А поміж ними вояк Боровик

4

Важко звисає з плеча автомат. Куля за кулею крає стократ;

£

Куля афганська з-за скелі січе.

5

Смерте! Від тебе ніхто не втече.

а а

Кулю афганську стрічає Михась — Кров українська в Аф ґан полилась.

§

§ J

О

я

3 І

^ К ^ s ^ І Ч

Брате Михаиле! Куд ж ти попав? За Україну ж иття не віддав. Через ворожі підбої Москви, Брате Михаиле, позбувсь голови. Н е за омріяне майво купав — Кості козацькі Московії склав. Батька заслали в чужий Казахстан. Сина — загинути — в Афганістан.

«і

Ненько Михайлова, гірко не плач! Глянь, в Україні зростає басмач.

Серпень, 1980.

НОВА КНИГА Недавно у видавництві »Славута« (72 Вестбрук Драйв, Едмонтон, Канада) вийшла у світ нова книга Яра Славутича — «Збірні твори, 1938-1978", в гарній полотняній оправі та на тривкому папері. Ціна: 12.00 долярів. Для учнів і студентів знижка.

SLAVUTA PUBLISHERS 72 W e stb ro ok Drive Edm onton Alberta, Canada

КОЗАЦЬКА ЕПОПЕЯ ПО - СУЧАСНОМУ Андрій Гайдамаха

Історичний ром ан у віршах »Маруся Чурай« Ліни Костенко

2 На розділі »Страта« поетеса могла б закінчити основну ліричну сю ­ жетну лінію поеми — нещасливе кохання з Грицем, смерть його, су­ дова розправа над Марусею зі смертним вироком і, врешті, пом и­ лування гетьманським наказом. Цього вистачає на прекрасне лібретто для чудовоїукраїнсьмої опери,тим паче,що вся ця розповідь переткана пісенними текстами, мелодії яких народ ще й нині співає. Але Л іна Костенко збагатила свою поему ще й додатковим істо­ ричним виміром — епічною розповіддю про життя міст і сіл під час національно-визвольної революції під проводом Б. Хмельницького періоду Берестечкової невдачі (у червні 1651р.), прийняття - для короткотривалої передиш ки — Білоцерківського договору (підготовка до чергової перемоги козацьких військ під Батогом (1652), що стано­ вить останню третину поеми. У дальших чотирьох розділах особиста доля героїні відходить дещо на другий плян, на перш ий ж е виступає Україна, яка горить в огні повстань проти чужих гнобителів. Особисту трагедію Марусі з а ­ ступають роздуми Ліни Костенко про такі суспільні категорії як ре­ лігія, рідна історія, творчість, національна зрада і, понад усе, без­ межна любов до свого упослідж еного народу. На початку шостого розділу »Проща« Маруся ховає свою неоплакану матір, за передчасну смерть якої почувається відповідальною, та йде — причинна — на прощу, шукаючи ліків на свої невилічимі душевні болі. По дорозі до Києва захоплюється чистотою природи: Бував, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, — оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори. Маруся зустрічає »сковородинського« (М. Бажан) мандрівного дяка, »небритого, як будяк«, який стане її вірним і чулим супутником, про­ відником і розрадою душі по дорозі до Києва, цілі їхньої спільної прощі. Вони минають Л убни, столицю кривавого Яреми Вишневецького, руйнатора України, він ж е — «уломок лицарського роду, мучитель власного народу«. Поетеса вдруге оспівує тему зради, тепер уж е не зради в любові, а — національної. В Марусині уста поетеса кладе та­ кі слова, які »самі на голос навернулись« — і народжується нова, су ­ часна дума:

280

»У Полтаві, на риночку Та й п ’є Байда мед-горілочку. Ой п ’є Байда, Байда молодецький. А назустріч Байді їде Вишневецькии.

—Д е ти, — каже, — тут такий узявся, Що мені на очі ще не попадався? Хто ти, — каже, — і якого роду, Що тебе не бачив я в Полтаві зроду?

— А я Байда, Байда Вишневеиький. Що мене повісив колись цар турецький. Що у Царгороді та й мене схопили, Та й за ребро гаком, гаком зачепили. У раю сидів я, дуже я занидів, Бо вже України років сто не видів. Одпусти на землю, — говорю Петрові. Гам же м о ї діти в третьому коліні. Що вони там роблять тепер на Вкраїні?

А Петро послухав. Та й спустив драбину, Та й спустив драбину, Прямо в горобину. Як гукне ж Ярема на свої гайдуки: — Візьміть того Байду, візьміть добре в руки Візьміть Байду, ізв’яжіте, Та й за ребро гаком, гаком зачепіте! ... Ой висить Байда на риночку, Та й не день, не нічку, та й не годиночку. Каже Байда, Байда Вишневенький: — Краще б мене вішав ще раз цар турецький! Висіти на палі то іще не мука, Як тепер дивитись на такого внука !..«

Страшнішого засуду від своїх предків кожному українському по­ колінню годі вислухати. Ці пекучі слова пробудили творче сумління і в Марусиного супутника-дяка, який дає оцінку тим, хто мертво, »по-письменськи« пишуть: Піїти пишуть солодко, під метри. Про три персони Божі. А слова, снова, Марусю, видумані, мертві, Од слів таких чманіє голова. Піднаторіли наші віршописці, бодай їх муха вбрикнула в колисці, — убогі словом, мислію порочні, у тридцять літ плішиві і старі, вот складають віршики святочні, а в селах ридма плачуть кобзарі.

Або такі, як ти оце, дівчата в сумних піснях виспівують життя. Ще Україна в слові не зачата. Дай, Боже, їй родити це дитя! Бо те, що пишуть, то іще полова, то ще не засів для таких тлів. Усе комусь щось пишуть на догоду, та чечевиці хочуть, як Ісав. А хто напише, або написав, велику книгу нашого народу?!

Від цього, так би мовити, Симоненківського докору не можемо від­ пекуватися й ми, Лінині сучасники в діяспорі, хоч головне його вістря направлене проти творчої мертвеччини, забуття історичної пам’яті і застою в думках на нашій Батьківщині. При виді погорілих удовиних сіл і знищ ених міст в наслідок розбою поляків і литовців князя Радзивілла поетеса робить ліричний відступ і запитує: Хто знає, що тут відбулося? І десь, колись, через багато літ, ніхто цього й не втямить вже як Хто розказав це людям до пуття? Неназване, туманом пойнялось. слід, Непізнане, пішло у небуття. не зніме шапку, не проллє сльози,

281

бо що? — дорога, їздили вози, гули вітри, бриніла хохітва... Велике діло — писані слова! Історії ж бо пишуть на столі Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

Ми пишем плугом, шаблею, мечем, піснями і невільницьким плачем. Могилами у полі без імен, Дорогою до Києва з Лубен!

Ще про Київ ніхто так не сказав, як про Атени й Рим, і поетеса мріє про те, щоб «Хоч би які лелеки Гомера нам в колиску принесли». У дальшій мандрівці по Україні, де «Господь гробами землю поразив. Поля засіяв воями хоробрими, а нехоробрих геть переказив», Мару­ ся і її товариш-дяк зустрічають жертви голо довго мору, які надхо­ дять з Волині й думають знайти порятунок на Київщині. Під час воєн­ них лихоліть і люди огортаються плащем недовір’я, стають негостин­ ними, подорожніх у хату не пускають, тому Маруся змушена ночувати часто і на цвинтарях, де на неї находять важкі думи про причину польсько-української війни («Бо можновладці — тяжко винуваті. А що зрбив народові народ?») і про безсмертність душі: Складне життя у всій його всебіч­ ності. А як подумають, —що таке душа? Як той казав, це — горизонт до Вічности. Прочани наближаються до Києва, якому поетеса співає оду: І ось він — Київ! Возсіяв хрестами. Пригаслий зір красою полонив. Тут сам Господь безсмертними перстами оці священні гори осінив. Так довго йшла, так ждала терпеливо. І ось він, Київ, за валами, він! — той стольний град, золотоверхе диво, душі моєї малиновий дзвін! Але перед очима прочан відіфивається жахлива картина: Київ, як у часи Батиєві, лежить у праху і руїні, три дні і три ночі Київ горів, плюн­ дрований наїзниками Радзивілла і Потоцького. Поетеса дуж е реалістич­ но змальовує стан унищ еної столиці України. Таку ж руїну Києва, як за Хмельниччини, вона особисто пережила п ід час останньої світової війни. Це мусіло глибоко врізатися в її пам’яті, бо вона правдиво і з життєвою плястичністю змальовує життя в землянках, молитву в старовинному соборі «з випаленою душею,» як панували злидні і злодюжки... Ціль прощі — помолитися у святих місцях Так Маруся й дяк бу­ ли у печерах Лаври, били поклони. Ми вгорі вже натякнули про щиру і не підроблену релігійність Ліни Костенко, але й згадали, що ця ре­ лігійність — не звичайна. На підтвердження, так би мовити, Шев­ ченківської релігійности поетеси, тобто глибинно ангажованої, так,

282

героїчної релігійносте наведу довший уривок. (Нехай читач пробачить за часті і довгі цитати, ми це свідомо робимо, бо знаємо, що цю книжку не кожен у діяспорі в стані купити, а поява ц ієї поеми така небуденна річ і не знати, чи вона вийде другим, збільшеним накладом). Поетеса замислюється над почитанням древніх святих: Блюзнірська мисль запала мені в душу: «Чому на них молитися я мушу?» Хіба оті, без німбів, без імен, на тій дорозі в Київ із Лубен, або оті, під лісом, із Волині, — хіба не більші мученики нині?! Стою. Дивлюся на дніпровські схили. Списой...Мардарій ... Подвиги Ахили... Тут кров лилася. Тут пройшов Батий. Софроній ... Пимен ... Мученик ... Святий ... І каже дяк: — Немає у нас ліри. Та й розум за бодягу зачепивсь. Списой, Мардарій — мученики віри. А Байда що, од віри одступивсь? Аби слова, хоч бред второзаконія. А що сильніше підпирає твердь — молитва преподобного Антонія чи Наливайка мученицька смерть? Я й сам колись проводив час в молитвах. Та й думаю, в землі чужосторонській' щр як же так, — ті гинули у битвах, а ті спасались на горі Атонській?

Триліси взяти, сотенне містечко. Це ж ось недавно, це ж ось недалечко. За кілька днів ворожої облоги — ні жителя живого, ні залоги. Було містечко . . . А підходиш ближче — нема нічого. Тиша. Попелище. Лиш ходить смерть з кривавою косою... А ти прийшла молитись Сисою. Сидів подвижник, як медвідь у гаврі Вже тут книжки друкуються у Лаврі. От пройди під вікнами друкарні, — які листки просушуються гарні. Це ж стільки там нового, дивовижного! А він тобі про Нестора Некнижного! Вже скрізь у нас е різні школи братські Пів-Україш — сироти козацькі. Од Лохвиці до самої Молдови пів-України — то козацькі вдови. Дітей без мужа ставити на ноги. Ні захисту в житті, ні допомоги. Такі ж гіркі, такі ж безбороннії! А їм все те ж — про подвиги Февронії.

Ми найдовше затрималися на шостому розділі, бо він і найбагатший на важливі й пекучі акіуальні питання, через що цю козацьку епо­ пею можна сприйняти цілком справедливо по-сучасному. Проща до святих історичних місць у Києві і молитва принесли Марусі відновлену рівноваїу душі, вона освідомила собі, що «комусь на світі гірше, як тобі», її особисте горе розпливлося у всенародному горі. Розділ »Дідова балка« — це немовби пролог до наступного розділу »Облош П олтави«. Історичне тло описаних подій таке: після заклю­ чения Білоцерківського миру з Хмельницьким (для організації свіжих сил до нової війни з польським поневолювачем навесні 1652 р.) шляхта масово суне на козацькі землі, щ об захопити свої старі посілості, але населення, яке воювало за національну і соціяльну

283

свободу, ставить спротив, а Полтава замкнулася і готова через зиму витримати польську облогу. Полтава готується до довгої облоги. Не хоче ховатися за валами лише дід Галерник, який вік свій доживає у балці. Не помагають і настирливі намовлення Івана Остряниці, який далі безнадійно зако­ ханий в Марусю, яка на сухоти захворіла. Дідова життєва мудрість звучить ось як: «З життям то так, то гра навпереваги. Сюди-туди, не стямешся, — вже й там». Останій, дев’ятий розділ, має багатомовну назву «Весна і смерть, і світле воскресіння». Щось переможно Великоднє є у цій назві. Прийшла весна, Україна знову у вогні й готова далі боротися за свободу, козаки готуються в похід. Здоров’я Марусине все більше підупадає («сухотним добре, — гаснуть навесні»), Іван приходить розпрощатися з Марусею: «— І знов земля кипить у боротьбі. І знову я належу не с о б і... » Як останні акорди поеми звучать Марусині пісні про зелений барвінок, і про молитву, і про того козаченька, що їхав за Десну, і про гору високую., і про смерть Гриця. Пісня в устах народу означає безсмертя піснярки Марусі — і поетеси. Це й підкреслює у своїй уже згаданій рецензії Микола Бажан: «Маруся відчайно прагнула самозіуби — і не сягла її. Розпач (через зраду — А.Г.) штовхнув її на злочин — вона шукала спокути, і не знайшла її. Вона хотіла, знедолена, самітня, покинута, з людської пам’яті зникнути, але — і в цьому є патос всієї поеми, її катарсис — народ не дає загинути тому найсильнішому й найсуттєвішому, що жило в щедрій і трудній душі нещасної дівчини-поетеси і що житиме в віках, — її слову, її пісні, її творчості». Вважаємо себе щасливцями тому, що Ліна Костенко нас обдарувала таким талановитим твором, що, читаючи його, ми також «очищаємо» наш душевний стан, відроджуємо в собі перевірені боротьбою народу засади героїчної моралі, які ми у вихованні суспільства повинні зберігати й далі розвивати. Яке місце займає «Маруся Чурай» в історії української літератури? Напевне почесне й передове, бо Костенків віршований історичний роман лежить ^ найкращій традиції української клясики — І. Котля­ ревського і Т. Шевченка. Її поетичне письмо — владне, самопевне і таке щедре-пребагате, що воно вимагає окремого розгляду. Хочемо вказати на ще одну традицію, новішу, що стосується істо­ ричної тематики взагалі. Відомо ж, що не минуло й десять років, як історичні твори українських культурних діячів упали під заборону і були вилучені з обігу. Думаємо тут про історичний роман Іваш Білика «Меч Арея» (видано в Києві 1971, перевидано в Л ондоні УВСпілкою) й історична розвідка Михайла Брайчевського «Приєднання чи возз’єд ­ нання?» Виглядає, що вісімдесяті роки знову прихильніші до історичних тем, бо крім обговореної поеми Ліни Костенко появляється роман П. Загребельного «Роксоляна», недавно тому у «Вітчизні» 4.3/80 відкрили нову рубрику «Золоті ворота», присвячену майбутньому «1.500-річчю Києва» та як перша публікація появився переклад «Повісти временнихліт» Віктора Близнеця з передмовою П. Загребельного. Чи треба сподіватися, що й цим разом неславна традиція початку 70-х років, культурний погром, знайде в нинішній Україні продов­ ження? Історія покаже.

284

Г Ііц Ь і ■(ш т ц р з '/І/Шстєи/rw o

J

L

ДИВ НЛИЧЕ І ВЕЛИТЬ Ірина Нал инець

Загадковий Див «Слова о полну Ігоревім» здавна тривожить уяву до­ слідників. Його вважають то ідолом поганим, то якимось половецьким бож ком (хоча війсьно Ігоря ще не зустрілось з половцями), то мітичним звіром чи зловорожою силою природи, хоча природа в «Слові» виступає не зловорож ою силою, а віщунсьною, таною, що попереджує, застрігає перед небезпекою.

Вчитуючись в рядни »Слова«, кадр за кадром спостерігаємо Іго­ рів похід: ось князь вступив у золоте стремено, ось поїхав по чистому полю, ось потемніло сонце і вкрила поле ніч. Встали у тьмі звірині з її — привиддя, тлін.. Ірина Кал инець тання »зії« ян »зби« прислужилась олизькють графічного накреслення у рукописі знаків »Ъ« і »Б«. С тр укр »зія« — тлін, зіяти — розтліватись (латин, hiasco, див. Леноинон Славинецького). Ніч — царство духів і привидів, народний епос свідчить, скільки лихих сил виринало на поверхню вночі: вставали мертві, бродили тіні піднятих з тліну диних звірів. І автор «Слова» користується образами народних повір’їв: у раптовій темряві, що покри­ ла попе і Ігорове війсьно, вийшли на яв мертві привиддя, повстали з тліну, віщуючи біду. Образ напрочуд виразний — ним автор під­ креслив не лише майбутню біду, а власне ту лиховісну темряву, яка б мала зупинити нерозважного князя... Вовки грозу в^срожать — злобно, ярісно виють (срожуся — ярію, злюсь. Л енсикон Славинецьного.) по добію. По добію — від »добити«, »добиті«, тобто, після битви, ноли лежатимуть купи мертвих тіл, вовки ярісно вістують грозу. І тільки Див, усупереч усім найгіршим знаменням, кличе, велить »послушати землі незнаємні«. Послушати — від послух, послушаніє. Див вимагає покори від земель незнаємих, вимагає підчинитись нняжій волі. Хто ж він, загадковий Див, що кличе княже війсьно на поганих, що вимагає послуху в земель незнаємих? Звідни він узявся в чистому полі, на якому древі — адже все довкруг покрите темрявою, лише пташині голоси, лише лисиче виття і тіні — зм звірині?

В. Н. Топоров слушно зауважив що етимологічно »Див« слід віднести до ряду термінів, які в мовах індо-европейської групи вживають­ ся як назви Бога (пор. прус. Deywis, латин. Deus, лит. Dievas, лтш. Dievs тощо). Праоснова — індо-евр. deiuo-(s) - божество. До цього ж кореня належать слов’янські »диво« і »дивисть«. А це підказує, що «Дивом« у «Слові® названо хоругву з зображенням лику святого (найшвидше — Христа). При такій інтерпретації картина, змальована у «Слові«, набирає виразности: війсьно йшло під хоругвою, під образом святого, що при­ кріплювався на верху древка (древа). По сьогоднішній день в українській мові палку, до яної прикріплюється хоругва чи фана, називають «де­ ревце" або «древко«. «Землі незнаємі« — землі, д е ще не встано­ вилось християнство, тому й спогаданий поруч з ними Тмуторопанський Болван, який також мусить покоритись християнському Б о го в і У цих рядках відбито ідею хрестового походу на поганих. Хрестові походи у ті часи стрясала Европу. Були вони новою формою дер­ жавного самоствердження, що мала доказати вж е не могутніссть колись безмежних, різноликих у своїй основі імперій, а престиж і славу тількищо народжених юних націй, які ще мислили давніми категоріями, але застосовували їх до внутрішнього самостановлення у формі держави. Так розпадалась епоха роздутих різноплемінних монстрів-імперій, тягну­ чи за собою груз давніх уявлень, переіначений на нову ідеологічну основу. І династія польсьних П ’ясте, оспівана в Хроніці Аноніма Ґалла, веде такі ж хрестові походи на «поганих поган«, на «плем'я змГїне« — поморян-кашубів, яких намагалась в тю ч и т и в державну єдність. Руська держава, що етнічно одідичила величезні терени минулого, чітко окреслені автором »Слова«: від Дунаю до М оря на півдні і до Дону на сході, змагала до такого ж становлення. Цій ідеї хрестових походів були підпорядковані походи русьних князів на половців, які зай­ мали степові території між притоками Дніпра та Доном. Щ о в »Слові« змальовано хрестовий похід, підтверджують і заключні рядки «Здрави князи и дружина, побарая за християны на поганьїї полкы«. Слушність трактування терміну »Див« як Бог підтверджують і рядки про перемогу половців. Автор не випадково перебігає до паралельно­ го опису: в день перемоги половців знову тьма св іт покрила: згасли два сонця, а з т м и й два молоді м ісяці — князі і княжичі. Алегоричний образ тьми, по в ’язаний з поразкою князів, опирається на мітологічне ототожнення людини з світлом світочем* (пор. у східнослов. фолюьорі билинний образ кн. Володимира — «ясне сонечко«, чи укр. нар щед­ рівки, де батьно — сонце, мати — місяць, діти — зорі...). Роз просторо шились половці як «пардуже гніздо«. Латин, p a rd u s рись. Образ пардуса-рисі, як свідчать літописи, мав означити легку спритну силу. У Поч. Літописі князь Святослав З авойовник «легко ходя аки пардус«. У данім випадку роз просто рошені як пардуже гніздо по­ ловці не лише здобули легку перемогу, але й нечутну: Русь не споді­ валась їхнього набігу, Київський князь не знав про Ігорів похід, а підступній легкості перемоги найбільше відповідав образ рисячого

286

гнізда. Застановляє неологізм автора, винятковий поетичний неологізм: не пардусове гніздо, а пардуже, де «дуже« піднреслує силу. А Див упав долі: уж е вержеся Див на землю. Терм ін »вергати« в значенні »падати«, »кидати« (пор. стр. уцр. вергнути, звергнути — кидати долі) неодноразово зустрічається в літописах (Поч. Літ.) і в самому »Слові« (»сулиці свої повергоша, а глави свої поклониша...«). Янби Див означав поганського ідола чи мітичного звіра, ворожого русичам, то незрозуміле його падіння, звергнення на зе м л ю А образи «Слова» напрочуд виразні і чіткі: на потемнілому побоїщі, серед мертвих тіл, звергнуті долі древко з ликом святого, древ но, що ще тан недавно гордо маяло над Ігоревим військом. Звергнута хоругов — давній знак п о р а зи . На початку «Слова», в день перемоги княжого війсьна над половцями, в рунах у хороброго Святославича опинились половецькі біла хоруговна і черлений стяг, сріберне стружіє і черлена чілка. А в день перемоги половців — потоптаний, скинений безславно Див — княжа хоругва Застановляє ніби виразна антипатія автора давньої пісні до княжої хоругви. Дивно, що знаходить він такі гарні слова на позначення половецьких атрибутів, і так невиразно відзивається про »Дива на древі». Але половецькі атрибути в руках у хороброго Святославовича «співали», бо це була перемога, бо, взявши їх у св ої руки, ж я зь ніби про­ демонстрував ту ідею, яка була визначальною для автора: могутність єдиної держави без дальших усобиць. Половецькі хоругви і стяги долучились до хору княжих не як потоптані, як підвладні, отже, спри­ яючі могуттю держави. А падіння Дива — цієї нікому не потрібної після поразки хоругви — означало продовження усобиць, братовбивчої війни, дальший поділ міст і сіл по Росі та Сулі. А втор називає нехристиянських Богів: Дажбога, Стрибога, Хорса, Велеса. В той ж е час видно, що автор знає і християнські ритуали: заутреню, дзвони, похоронні обряди. Чому ж апелює він до погансь­ ких богів давнини? Невдачу Ігоревого походу автор пояснює нняжою пихою і самовпевненністю, яка заступила розум. Не за об ’єднання єдиної держави виступив Н овгород-С іверський князь, а задля безслав­ ного змагання в степах за легку здобич. Він лише прикрився гаслом походу на поганих, не послухав віщувань природи — а знамення при­ роди, безоглядно знехтовані, виявились сильніші від волі християнсьного Бога, на якого покладав надії князь. Чи був автор язичнином? Очевидно, прямої відповіді дати на це пи­ тання не можна. З одного боку він за похід, який об'єднає державу, про це свідчать наведені вище заключні рядки пісні, сама ідея твору. Але чи йшлося авторові про об ’єднання під егідою християнської ідеологи? І знову ж таки, на це питання не можна дати прямої відповіді Яицо в Хроніці Антоніма Ґалла проблема християнської ідеології, як об’єд­ нуючої, не потребує дискусій, то для автора «Цлова«, виглядає, зна­ чення такого об ’єднуючого стимулу не в християнстві, а в якихось дав­ ніх, славних часах, коли керували свідом істю призабуті сх. слоа боги. Тому гадка, що автор «Слова» звернувся до богів давнини задля того, щоб підкреслити значення природніх знамень, як і гадка, що автор - - язичник, не буде вистачальною. Літописці танож осудили

287

Ігорів похід як започатий у несприятливих умовах, поза тим, природні знамення, пов’язані з предбаченням розмаїтих лих чи удач, постій­ но спогадуються в літописах і, зокрема, пов'язані з половецькими наступами. Однак, описуючи ті знамення, літописці не відступають від християнської традиції — поразку чи перемогу сприймають, як кару чи ласку Божу. І літописний Ігор, полонений половцями, складає покаяну молитву, чого не робить Ігор »Слова«... Авторові не йдеться про релігію, він весь — у візії минулого: у січах Траяніх, у часах Ярославля, у минулій славі. Я к він її розумів, у чому бачив? На це відповість докладна аналва »Слова«. І якщо минуле, бачене автором »Слова о полку Ігоревім " не співпадатиме з тими дани­ ми, до яких прийшла сучасна історична наука, то це не зменшить ні вартості давньої пісні, ні задуму твору, а лише відхилить перед нами сторінку вічного потягу і цікавости людини до свого минулого. Термін »Див« у значенні »Бог« не зафіксований у літописах. Не збе­ рігся він у м о в і А це свідчить, що термін »Див« був або запозичений, або побутував серед нечисленного прошарку населення. Ним могли бути «свої половці" — ті загадкові русочубі к рас єн і-богатир і, в яких сучасні досліднини схильні вбачати втікачів-русинів від княжої сваволі. Ним могло бути танож населення сусідніх з Руссю регіонів. Латин.

D eus-Бог, сІіу(и8)-божественний. Термін »Див« м іг прийти з латини, оскільки вся Зах. Европа того часу в урядовій та церковній мовах користувалась латиною Поза тим, літописи свідчать, що на Русі були латинські книги, звідки також могло прокинути »Деус« — »Див«. Однак, латин »Деус» не вжилось у зах. слов, мовах, не зважаючи на лати­ нізовану Церкву. В слов’янщині зберігся термін »Бог«, який сягає часів праслов'янсьної мовної ойкумени (тобто, м аємо у народній мові перенесення колись язичницького терміну “ БОГ" у християнство). Звідси зрозуміло, що автор, який апелює до поганських богів давнини, не міг вжити давнє*бог« (Стри-бог, Даж-бог) на позначення християнського Бога — це внесло б непорозуміння в текст. Поза тим, ішлося авторові власне про образ на древці — а давні мініятури підтверджують гадку, що військо княже йшло в бій власне під такою хоругвою. Про пряме запозичення з латини говорити важко, скоріш е всього посередником, звідюі »Див« прийшло у текст пісні, могла бути Литва. Литва — другий край, куди сягає державницьке око автора. На той час Литва ще ісповідувала язичництво, хоча християнство вже пр о­ никло туди. Етимологи вважають, що для литоа Devas, стар. лит.

Deivas вихідною формою було d e iv - Див. *1, можливо, власне ця назва побутувала як у середовищі литовців, так і деяких русичів, а також половців, адж е не випадково Лгтопис Литовський і Жмойтський зазначає: «половці — побратимове литовські". (Далі буде) *В. Н. Топоров. П русский язык (А-Д). М. Наука. 75 *0. М. Фрейденберг. Миф и литература древности, М. 78. стр. 30.

Skardzius ZfSIPh, 26, 1958, 379.

288

П ро мистщя H im Хасевича — і його підпільну творчість

ДОЛОТОМ ПРОТИ КРЕМЛЯ В ід Р ед а к ц ії — 3 уваги на т%, щ о якраз цього року п р и п а д а ­ ють 30-ті роковини трагічної, ал е й гер оїчн ої см ерти Головного К ом ан д и р а У П А — сл.п. Р ом ан а Ш ухевича-Тараса Чупринки, Редакція «А вангар ду« р іш ила пом істити в цьом у числі вибрані твори графіка Ніла Хасевича, який рівно ж боровся в рядах УПА. В ибр ані мистецькі твори цього н еб у д ен н о го м истця були ви дані в 1953-ом у році в к н и ж ц і «Графіка в бункрах УПА« /В -в о »П р ол ог«/. Т ому, щ о багато з граф ічних творів Н. Х асевича в ж е загально відом і українській спільноті на чуж ині з інш их при н агідн и х видань наш а Р едакція вибрала твори, які п о д а єм о наш им читачам. Рівно ж , п ер ед р у к о в у єм о статтю П етра М егика, щ о була над­ рукована в згадан ій книж ці.

Кліша-дереворит роботи Ніла Хасевича »Бей-Зота«, серія -Кличі ОУНдля друку пропаґандивиих листівок.

289

Українське мистецтво не переривало ніколи свого існування, хоч держ авне життя України зазнавало в минулому й зазнає далі від ворогів великих потрясень і насилля. Але в найбільше неспрятливих обставинах для державного життя України мистецтво існувало і р оз­ вивалось самостійно, передовсім як народне мистецтво, що в своїх зразках задержувало безперервний зв ’язок із мистецтвом могутньої доби княжих часів і передавало наступним поколінням традиційні форми, часто з д у ж е давніх віків. О дночасно з українського народу виходили десятки мистців-плястиків, які нерідко все своє життя пра­ цювали на чужині й збагачували своїми творами чужі, ба навіть ворожі для українського народу, культури. Часом з ’являлися мистці, які не хотіли йти на службу сусідам, а виявляли баж ання працювати для свого народу; тоді найчастіше пропадали — чужа й ворожа для українців влада і критика не давала їм змоги творчо розвиватись. На їхнє місце з ’являлися нові мистці й далі жертовно служили укра­ їнському народові, не даючи цілком перерватись розвоєвій нитці плястичної культури України. Починаючи від перш их років XX століття, цілий ряд українських мистців працює свідомо й безперервно, змагаючись за привернення в українському мистецтві усіх тих вартостей, які воно мало передтим. У відродж еній Українській Державі після революції в імперській Росії 1917 p., мистці-українці стали на службу українській культурі зо всім своїм запалом, знанням і любов’ю до власного минулого і з глибокою вірою в майбутнє. По кількох роках, коли більшість території України була окупована московськими большевиками, які продовж ую ть у всіх ділянках життя давню царську політику гальму­ вання розвитку національної культури й мистецтва, зо всіх закутин українських земель, без огляду, під якою займанщ иною вони не були б, десятки м олодих українців, збудж ен и х революцією до нового життя, кинулись здобувати мистецьку освіту. Були ц е переважно діти села, із самих глибин українського народу, незаможні, без стипендій, здан і виключно на власні сили в чужих

Дереворит. Колгоспна серія. 18.9.49.

290

KAPV С М Е Р ТИ В СССР СКАСОВАНО, З А М ІН Ю Ю Ч И ї ї НА 2 5 Л ІТ КА ТО РГИ П ЕРЕД СКАСУВАННЯМ П ІС Л Я СКАСУВАННЯ

Свирид+ Н.Х. 26.ХІІ.49. Винон. »Свирид«за проектором і під наглядом Н.Х.

культурних середовищ ах Багато з них не витримало тяжких умов життя і змарнувалось, але чимала кількість усе ж таки здобула ба­ жану мистецьку освіту. О дним із таких українських мистців є Ніл Хасевич. Син волинсь­ кої землі, тієї частини, що після першої світової війни опинилась у кордонах польської держави. З ’являється в варшавській академії мистецтв десь 1925 ч и ,1926 р. М олодий хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги —дерев’яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи, протеза. Записується спочатку на відділ малярства, а по кількох роках переходить на графічний відділ. Пильно вчиться і неймовірно матеріяльно бідує. З дому від батька нічого не одерж ує, бо там — не менша біда. Усе ж таки, палаючий вогнем святої любови до Мистецтва, Хасевич витримує найтяжчих п ’ять років. П ізні­ ше стає йому легше із заробітком, він ще більше вчиться Закінчує одночасно середню освіту, щ об одерж ати в академії право звичайного студента, з чим були зв’язані деякі полекші в оплатах за право нав­ чання. Посвячується цілковито графіці, вивчає графічні техніки, вивчає книжку та букву й складає за кілька літ держ авний іспит учителя рисунків. Особливо захоплюється Хасевич вивченням букви. Його психіці і спокійній, делікатній натурі відповідає ця, так би сказати, манастирська терпеливість, якої вимагає буква. О дночасно, в українсь­ кому мистецькому іурткові »Спокій«, якого був співосновником, вив-

291

Дереворит. Серія: Волинь в боротьбі. 1948.

чає разом із іншими українське народне мистецтво, історію українсь кого мистецтва та знайомиться з творчістю українських мистців \ минулому. Літом розшукує по волинських церквах старі друки, знахо дить скромні рукописні книжки з червоними ініціялами, з вoдяним^ знаками давніх українських ф абрик паперу. Вивчає українську букв} докладно, пізнає конструкцію ф орм и букви й характер знаряддя яким вона була колись виконана. З тих часів подаємо репродукцій його буков з пергамінової грамоти для Митрополита Шептицького Незабаром розпочинає працю над книжковим знаком і виконує кілька десятків незвичайно цікавих екслібрісів. На м іж народній вис тавці дереворитів у Варшаві, яка відбулась 1936-37 p., одерж ує він за чотири виставлені екслібріси третю нагороду. Ц е була велика перемога українського мистця за його знання, здобутого таким неймо-

Дереворит. Новобранці в УПА. Серія: «Волинь в боротьбі». 1.49.

292

Ґравюра на целюльоїді. Колгоспна серія. Копія з деревор. Н.Х. Вин.

-Артем-, корен та Н.Х. X II. 49.

вірним зусиллям і бідуванням. Незабаром мистець одерж ує цілий ряд замовлень із закордону тазапрош ення на виставку до Америки, звідки його дереворити вже не повернулися назад через вибух другої світової війни. В есною 1939 р. накладом мистецького гуртка »Спокій« вийшла монографія про книжкові знаки Хасевича українською і французь­ кою, а також українською і польською мовами — лише 200 примірни­ ків. Заледве половина пішла між лю дей, а решта через воєнну за ­ вірюху так і пропала. Сьогодні це вже велика рідкість. О станню працю,яку вик ош в Н. Хасевич перед війною, це екслібріс проф. В. Прокоповича. Могутня сильвета Золотих-Воріт дає найбільше переконуючий приклад про напрямні українсько-мистецького світо­ гляду Хасевича, — це Київ, серце України, його велич і краса в м и­ нулому та підбольшевицька трагедія тепер. Велика воєнна руїна, що посунула від 1939 р з усіх сторін на Україну, взяла в свій обсяг нищення й Хасевича. Німецька карна експедиція спалює на Волині ряд сіл, між іншим і село, де він жив. Разом із тисячами м олодих українців переходить у ліс — в ряди Української Повстанської Армії. Серед тієї молоді були також інші українські мистці, з яких деякі, як скульптор Черешньовський разом із рейду­ ючими відділами УПА опинилися вже по цей бік залізн ої заслони. Відтоді (1943 р.) розпочав Хасевич свою нову ф азу важкого життя, боротьби проти ворогів України. З великої любови до мистецької культури України зродилась ненависть до ворогів українського народу. Сьогодні, як рядовий підпільник (так він сам себе називає в листі до Г.К. УПА), як мистець »Бей-Зот«, Хасевич став скромно й сміливо перед обличчям грізного ворога України — московськими большеви­ ками, які несуть усьому, що українське: церкві, культурі, лю дині лиш е

293

Д ереворит. П овстанці в Ярах Волині. Серія: «Волинь в боротьбі». В и к Н .Х .

смерть, лиш е знищення. Мистець у листі за кордон сам написав: »я вже все втратив«. О тже він приготований на всі трагічні наслідки нерівної боротьби. Працюючи долотом, образно показує перед сте­ роризованою лю диною , що собою являє московський, ненаситний імперіялізм — большевизм, ця найбільша забріханість у світі, і що з ним лиш е — боротьба. Умови праці й життя важкі: в лісах, завж ди в небезпеці герої­ чно переносить мистець важкі зусилля нової української боротьби

294

проти большевизму. Для поширення праці Хасевич підготовив кілька учнів-підпільників. Таким чином мистець підготовляє на своє місце лю дей до праці тепер і на будуче. Дивиться сміливо і мудро вперед. Боротьба всіма силами не м ож е зазнати перерви. Показані тут репродукції це є праці з різних серій, які попали закордон. Усі вони тут репродукуються в натуральній величині, в кольорах оригіналів. Деякі різні вже в целюльоїді, з браку відповідного матеріялу до дереворитів. Український текст і числа під рисунками подані без змін, як в оригіналах, д е все це власноручно написано Хасевичем. З відбитків видно, як йому вже не вистачає доброго матеріялу і долота тупі, видно сліди великого поспіху, праці в невідповідних підпільних умовах. У летючках бачимо друк, виконаний буквами, різаними ручно в дер е­ ві, т. зв. ґутенбергівка. До проектів хрестів і медалів — він подає цілий ряд технічних вказівок, як виконати це в підпільних умовах, зазначаючи, що для виготовлення відзнак УПА »можна взяти метал з лусок (гільз) арти­ лерійських набоїв, або з більшовицьких орденів — вони мосяжні і легкоплавні« — (цитуємо його власні слова з листа до Г.К. УПА квітень 1950 p.).

Дереворит. Повстанці на Поліссі. Серія: «Волинь в боротьбі». 12.111.49 Вин. Н.Х.

Так іде важке життя цього мистця. Платив дорогою ціною за здобуване знання, платить тяжким життям українських підпільників у боротьбі проти ворогів України й готовий заплатити в кожній хвилині власним життям. Такий є шлях визначних діячів української культури, які разом із усім українським народом не здають своїх позицій у боротьбі за Са­ мостійну Соборну Українську Державу. І так Ніл Хасевич, Маестро української букви, ентузіяст культурно виданої книжки, фанатик української мистецької культури, — став активним борцем — рядовим підпільником (як сам пиш е про себе) і своєю зброєю мисгця-графіка — долотом важко вдаряє по головно­ му ворогові українського народу. Немає таких прекрасних слів — квітів, що ними варто було би відзначити носіїв геройської визвольної боротьби в Україні. Петро Мегин ЕКСЛІБРІСИ

П. Паращин

ДАЙТЕ ДІТЯМ ХАРАКТЕР! І. Н А Й В А Ж Н ІШ Е З А В Д А Н Н Я В И Х О В А Н Н Я :

Сьогодні всі культурні народи світа звертають особлившу увагу на виховання дітей, свого молодого покоління. Кожний нарід бажає собі запевнити, можливо найкраще майбутнє, а найпевніиий засіб до цього це відповідне виховання молодого покоління Бо нарід складається з одиниць і чим краще приготовані до життя, розвинені та виховані, тим нарід м ож е бути певніший на своє майбутнє. А виховати — це те саме, що допомогти дитині розвинути всі її сили — фізичні й духові Щ оправда дитина й сама ступнево розвивається, але без свідом ої й постійної допомоги дорослих ніколи не осягне того, що могла б осягнути, коли їй старші постійно й уміло допомагають. Дитина це так, як та рослина, що як їй не дати відповідної почви, не забезпечити світлом, вогкістю та не усунути бур'янів, то й не виросте як треба, тільні змиршавіє. Забезпечити дитину від злих впливів, допомогти їй жити в можливо добрих і корисних умовинах — це сам е й є завдан­ ня виховання. Виховання, особливо ж та його частина, що належить до школи, має ще дати дитині різні відомості й умілості й у цей спосіб підго­ тувати дитину до важких обставин життя, щоб могла в майбутньому перемагати перешкоди й труднощі, що їх життя напевно не поснупить. Такі дуже потрібні в житті здібності це меткість, зарадність, сам остій­ ність і підприємчивість. Меткі, зарадні, до того ще й підприємчиві діти найкраще дають собі в житті раду й не будуть тягарем для батьків, суспіпьности й нації. Крім того виховання має ще одне — чи не найважливіше завдання, розвинути в дитини такі здібності, які необхідні людині не тільки в її особистому житті, але й такі, які мають придатися цілому українсьному народові. Бо нетільни поодинока людина не хоче загинути, але стараєть­ ся якнайдовше втриматися при житті, так ж е й ножний нарід не хоче марно зникнути з поверхні землі й інстинктовно зберігає свої традиції, тобто прояви сво єї духової й матеріяльної культури та прямує до своїх ідеалів і вищих форм життя Щ о б зберегти на родню традицію й культурні надбання, ба не тільки зберегти, але ще й доповнити новими надбаннями, — нарід мусить мати таких людей, що було б меткі, зарадні й розумні, а крім цього мали б щ ось таке, без чого ні кроку не зробим о вперід. Це щось називаємо звичайним словом: характер. Щ о ж воно таке той характер, що треба мати, як треба поступати, щоб бути характер­ ною люди ною?

297

II. ХАРАКТЕР І Й О ГО ПРИКМЕТИ Є люди, що почуваються нещасливими, що не вміють поступати так як їм хочеться й не можуть робити те, що їм подобається. Не можна приходити до дому п’яному, бо жінка й діти кричать, не можна бити дружину, бо зараз прийде поліція, не вільно побити сусіда чи недруга, бо зараз замкнуть у тюрму, не можна мати в серці пімсту, бо це гріх, не вільно красти, — одним словом, людина не м ож е нікуди рушитися, бо все невільно, неможна, заборонено. Такі люди думають, що були б щасливими, якби кожна їхня забаганка, кожна примха здійснилася, якби могли мати все, що око догляне, що серце забажає. Багато мріє навіть про те, щоб визволитися з важного ярма праці, бо думають, що тоді були б вони вільними в світі. Але такої волі бажають собі й звірята. А кожному відомо, що звіринна воля, це сваволя. Лю дина ж не повинна користуватися такою волею, бо це воля нижчої або тваринної натури. Характерна людина є ворогом такої натури, сваволі тай поборю є її в собі. Характерна людина поборю є в собі нижчі, дикі інстинкти, опановує свій гнів, зависть, ненависть, охоту піячити, охоту до бійки, до проклонів, тримає на припоні свій язи к Коротко — характерна людина не тільки спиняє вибрики тваринної натури, але й стремить до того, щоб бути паном низьких інстинктів. Як тваринна натура бере верх над людиною, тоді відзивається якийсь внутрішний голос — грижа совісти — й каже: »Ти не поступив так як треба, як м іг би поступити, як повинен би поступити". І коли тваринна натура людини вважає працю прокляттям, то характер називає її благословенням й найкращою своєю ознакою. »Праця єдина з недолі нас вирве« — писав Борис Грінченко. Тільки праця вириває людину з обіймів сваволі й надає їй лю дської гідности й найкращих чеснот. І коли тваринна натура змагає до того, щоб уживати світа, характер наказує людині опановувати себе, користува­ тися духовими добрами. Одним словом, людину, що має характер пізнати по тім, що вона вміє опанувати свою нижчу звіринну натуру. Така людина є вільною, незалежною, але не в тому значенні, що їй вільно все, тільки в таному значенні, що вона опанувала те, що в ній найнижче, що найгірше, не має потреби лякатися, що її ось-ось опанує гнів, чи зависть, чи охота присвоїти собі чужу власність і що тепер усі свої сили м о ж е добровільно звернути на працю для кращої, вищої мети і за ту працю відповідає. Така людина знає, що вона хоче і до чого змагає, вона виконує ті діла не зі страху чи з примусу, але добровільно й не лякається відповідальности за свої діла. Не характерну ж людину порівнюють із д и ко ю гірською рікою, коли вона в часі повені виступить із берегів і гуляє безкарно та свавільно по полю, нищить збіжжя, забірає його з і собою та засіває поле кам ін­ ням і піском. Таку людину можна ще порівняти з возом, що без вожатого й гальми котиться стрімголов із гори надолину й не знати де спиниться й що з ним станеться. Подібно теж людина без характеру котиться по похилій ПЛОЩ І життя й не знати де С ПИ Н ИТЬ С Я, ЧИ в тю рмі чи деінде, бо немає в ній опрри, що могла б її спинити й навести на прямий шлях життя.

■V От таклю дина, щО бажає мати добрий характер, мусить перш-за-все

298

опанувати себе саму, взяти — як то кажуть — в карби все те, що в ній є низьного, тваринного, приборкати в собі св о ї гони, пристрасті, забаган­ ки, низькі стремління. О дначе це вдасться їй тільки тоді коли вона рівночасно потрапить виробити в собі таку сильну волю, щоб ні на волосок не зійти з раз обраного шляху тай ноли знайде собі в жит­ ті таку гарну, високу мету (або як кажуть — ідеал), то, щоб її осягну­ ти, або бодай наблизитися до неї, не пожаліє навіть найбільшого труду, не завагається зложити хоч би найвищу жертву. Перш і християни не були ані дуже вчені, ані не відзначалися яки­ мись особливими здібностями, ні, це були собі здебільше люди прості, але за те були так переняті новими ідеями Христа, що не відреклися їх, хоча їх мучено, хоча кидали їх диким звірам на жир. С віт давно вже забув за багато людей, що вславилися різними великими ділами чи відкриттями, забув імена багатьох учених людей і філософів та не забув і на віни не забуде тих простих людей, що потрапили так гли­ боко взяти собі до серця ідеї Вел иного Вчителя. Великий характером був наш народний Геній, поет і мученик за українські ідеали — Тарас Ш евченко. Все своє життя, всі свої здіб­ ності, ввесь свій талан, а навіть своє родинне щастя жертвував він для народу. В аж кі переслідування й терпіння, що їх зазнав від м о ско в ­ ської влади, не захитали й не вбили в ньому віри в народні ідеали й він усупереч усім переслідуванням писав: "В стане Україна, світ правди засвітить і помоляться на волі невольничі діти«. А в заплату за свої муки прохав не залишити його тіло на чужині, але похоронити в У країні в могилі, щоб м іг бодай після смерти глядіти на свій рідний край, коли вже за життя цього йому не дозволяли. Наша найновіша історія дає теж багато прикладе глибокої віри в ідеал народної свободи. Одуховлені вірою в краще майбутнє поне­ воленого народу були численні герої з рядів У С С чи УГА, такими були герої Крут, Базару, це підтверджують Закарпатські Січовики та бійці УПА. Вони, як перші християни в и р е т и с я дібр цього світа й клали молоді голови в глибокій вірі, що своїм життям окуплюють кращу долю свому народові. Одначе, щоб виробити в собі добрий і сильний характер, не вистарчить опанувати свою нижчу, тваринну натуру. Це конечне, але не вистарчає. Н е вистарчає танож запрягти себе на службу високим ідеалам і вірити, що вони, ті ідеали є добрі, що варта до них іти й для них трудитися та відмовляти собі цього й того Не один, як кажуть, запалюється до яногось діла, щось йому дуже подобається, здається, що й життя не пожалів би. А ж ось дивись, прийшли труднощі, довелося покоштувати перешкод тай і не оглянувся, а вж е згас запал, людина знеохотилася й завертає з пів-дороги. Кажемо, що йому не достає витривалости, недостає сильної волі, бо не вистарчає самої доброї постанови (постановами, кажуть, дорога до пекла вистелена), треба конче виробити в собі таку сильну волю, що не дозволила б нам завертати, зневірюватись, але навпаки змусила б нас винонати постанову, довести діло до нінця. "Кінець — ділу вінець» — каже народне прислі’я. Таку силу, що десь там є нас і не дає нам зійти з раз обраного шляху, що каже нам кожну розумну постанову пере­ вести в діло й називається сильною волею.

299

Кажуть, що «сильна воля залізо ломить«. Для неї не існують жодні перешкоди. Сильна воля не боїться великих трудів, ані переслідувань. Тарас Ш евченно мав таку сильну волю, щоб стати освіченою людиною, що свого діпняв, помимо того, що був круглим сиротою й звичайним сільським пастушком та ще й кріпаком. Хоч як била мачуха Тараса, зате, що заєдно носився із книжечкою чи рисунками, хоча дідич Енґельгардт збиткувався над ним за те, що більше пильнував своїх ри­ сунків ніж своїх обов'язків — козачка, — все це не вбило в Тараса волі в його змаганнях до освіти. О сь знову, один наш хлібороб, хоч який убогий він був, постановив дати своїм дітям освіту і вже на старші літа (це було перед перш ою світовою війною) поїхав у Америку, щоб звідтіля посилати дітям поміч. Своїх дітей, котрі діпняли те, про що мріяв, не м іг уж е бачити, бо помер на чужині, залишаючи листа, що він уж е не боїться смерти, бо сповнилася його вола А о сь знову бідна мати, зарібниця-послугачка, що ціпе життя не вихо­ дила з наймів, щ об тільки дати освіту й запевнити нраще життя своїм дітям. У наймах і померла, а дгти вшанували її пам ’ять і тихе герой­ ство величавим пам ’ятником. Таких прикладів можна б навести багато, не всі люди надзвичайні, але ножна людина м ож е зробити якесь надзвичайне, игяхетне діло, хоч би й була вона без освіти, якщо тільки твердо постановить і має сильну волю. Але навіть і сильна воля не вистачає на те, щоб виробити в собі добрий і сильний характер. Бувають люди, що мають дуже глибоку віру й сильну волю, а проте можуть бути безхарактерними, якщо їхня сильна воля спрямована на низькі цілі. Бувають злодії, що мають дуже велику віру, що їм крадіж поведеться, до того мають таку сильну волю присвоїти собі чужу власність, що не лякаються жадних пере­ шкод і їх не відстрашують найгрізніші кари. Така людина цілими ночами не спить, ходить, підглядає, приготовляється, обдумує все. Воля в нього дуже сильна але чи можна сназати, що він має сильний характер? Бо хоча він і має мету, має сильну волю, так його ціль низька, зла шкідлива для інших, а воля хоча й сильна, але звернена на щось низьке, зле, для інших шкідливе. А людина, що має сильний і добрий характер, ніколи не поступає так, щоб шкодити іншим. Характер можна порівняти з кораблем на морю. Щ о б корабель м іг належно сповняти своє завдання, мусить бути сильно збудований. Але сильна будова ще не вистачає. Мусить бути ще хтось, щоб м іг уміло кораблем керувати. Сильному кораблеві потрібний добрий капітан, що вмів би керувати ним по бурхливому м орі та оминати різні не­ безпеки. Але й добрий капітан ще не вистачає, щоб корабель був пожиточний для людей, він мусить служити високій м еті Корабель м ож е мати найкращі якості, але м о ж е служити розбишацьким цілям грабувати м орські пристані, нападати на інші кораблі на м орю — а м ож е бути й такий корабель, що має призначення рятувати потапаючих серед моря. О так доходимо до висновку, що тільки таку людину м ож ем о назвати характерною, котра вміє запанувати над своєю нижчою тваринною натурою, котра має сильну волю і служить висоним благородним ідеалам і має глибоку віру. , пп 3 журналу «Життя і Ш кол а«

Очевидець про афганську протимосковську боротьбу

НІЧНИЙ НАПАД У ДЖАЛАЛАБАДІ Молодий український журналіст сумівець Аскольд Крушельницький перебував 10 днів разом з афганськими повстанцями на території, окупованій московськими військами. Про все, що він там на власних очах побачив та від безпосередніх учасників боротьби почув, він розповів у лондонському часописі «Де Сандей Телеграф» від 17 серпня. Нижче друкуємо в скороченні найці­ кавіші місця із цього цінного репортажу.

«Командир муджагедінів стиснув собачку його протитанкової ракети. Мить після того — на віддалі 10 ярдів від нас — вибухло війсьнове панцирне авто — ракета врізалася в його бік, і темряву виповнили крики умираючих та поранених м оскаліа Такі несподівані напади й відступи в окупованому москалями Джалалабаді відбуваються кож ної ночі і характеризують партизанську тактику. В ійськові ц і л і , правда, не значні, але повстанці вірять, що такі занепокоєння мають великий психологічний ефект. — Таким вогнистим вступом починає А. Крушельницький свою розповідь. Його запросив до участи в цьому нападі 2 1 -річний Магмуд, який є команди ром над 500 повстанцями в реґіоні Сухрут. Виходною базою цієї нічної атаки було село недалеко Джалалабаду. В рейді брало участь 23 повстанці. В місті по встанці наблизилися до москалів так близько, , що вони добре чули їхню розмову, вони підчекали лише догідну хви­ лину і на гідну для знищення ціль. Після виконання їхнього завдання повстанці приспішеним темпом верталися до своєї бази, відстрілюючись лише на початку виступу від »сліпого« м осковського вогню, але погоню москалі не відважилися організувати. Далі А Крушельницький розповідає про його старання отримати акредитацію і дозвіл на проникнення в окупований москалями терен, де діють афганські партизани. Він отримав особисту охорону в складі З озброєних повстанців: 35-річний Маланґ, автобусовий водій з Кабулу, 28-річний Джафар — також з Кабулу і 1 9-річний студент Наїм. Вони вирушили в дорогу 1 серпня, перейшовши пішки гірський хребет, який творить кордон м іж Пакістаном і Афганістаном. По дорозі вони зустрічають безперервний потік утікачів, які надіються знайти захисту в Па кіста ні. »Я розмовляв з Каґолом, 28-річним учителем із Джалалабаду, який мав клопоти через свої антикомуністичні погляди і тепер хоче далі студіювати в Пакістані. Він казав, що навноло Джалалабаду точиться

завзята партизанська боротьба, м оскалі опанували лише місто й не наважуються виїжджати за місто навіть на одну милю«. Д ругого серпня: »Ми зустрічаємо дедалі все більше озброєних чоло­ віків, які йдуть поповнювати повстанські з'єднання. їхнє озброєння це російські калашнінови й англійські рушниці Л і Енфіпьд«. Часто видно с » і нені бомби, які не вибухли, які на далі знеславлюють м осковсь­ ку воєнну продукцію... »Усі чоловіки села Турабори озброєні. Вони регулярно виконують рейди на Джалалабад і гордяться тим, що кож ного разу забивають »шуфарі« або «душман®, слова в їхній мові на означення мосналів і комуністів®. Третього серпня: «Москалі мабуть святкують закінчення О лім пійсь­ ких ігор, бо цілий день чути вибухи бомб. Ми ніч провели в А ґа м і.. Ніхто з людей, яких я зустрічав, поводився так, немов би країна була окупована; вони працюють як звично. Вони розгнівані, що москалі перебувають в Афганістані. Хоч муджагедіни не мають потрібної зброї, щоб мосналів прогнати, психологічно вони не піднорений нарід. Коли почують вибухи бомб у сусідних селах, вони стиснають уста й похмуро та з гнівом у очах вдивляються у даль. Я не бачив розпуки в їхніх очах; вони черпають сили із взаємної солідарности та іслямсьної реліпї.« Четвертого серпня: «Кожне село, яке ми тепер минаємо, було атановане літаками або вертолетами. Найбільші втрати понесли жінки і діти; чоловіни переховуються в горах, бож це їхній об ов’язок — пережити для боротьби... Я зустрів учителя Могурмадіна, який вертався з пакістанського та­ бору втікачів, щоби боротися в його рідному місті Бербега. Як численні інші афганці, і він питався, чому брітанці й американці не допомагають афганцям. Ми продовжуємо йти до Джалалабаду. Назустріч інша група муджагедінів, з яких один мав антитаннову ракету, вони верталися з рейду на місто й хвалилися, що знищили два танки і забили 10 москалів. Ця провінція, яка зветься Н інґа га р мабуть уся під контролею муджагедінів. У них свої власні ради, які провадять усіма ділянками життя населення. М іж деякими селищами курсує нормальна автобусова лінія, вони зорганізували школи.« П ’ятого серпня: «Усюди ми чуємо про геройську відвагу інженера Магмуда, так що ми попрямували до його бази в одному покиненому селі в реґіоні Сухрут. Я скептично сприйняв в Пешаварі запевнення з боку провідників муджагедінів, що вони контролюють цілу країну, але наскільки я м іг судити, існують в дійсності звільнені зони. Найгіршим прокляттям для повстанців є м осковські вертолети-фортеці, проте яких вони безсил L« Серпень 6: «Ми в повстанській базі. Інженер Магмуд, виявлясться, це 91 -річний нолишній студент технічних наук Кабульського універси­ тету. Він провадить силами муджагедіну в Сухруті уже 16 місяців,

302

тобто від сам ого початку м о ско всь ко ї інвазії. Віруючий іслямець, М агмуд бореться за фундаменталістичну Іслямську республіку". С ьом ого серпня: »Ми відпочиваємо і розмовляємо про тактику. Я гадав, що напади відбувалися як попало, але Магмуд, який своє військо­ ве знання здобув з іранських підручників про партизанку, плянує свої рейди до найменших подробиць. Він розповідав, що за останні 9 місяців військових дій його відділ мав лише 20 втрат раненими і забитими. М іж москалями і повстанцями існує під сучасну пору патовий стан. Магмуд дуже стурбований тим, як москалі задумають вийти з цього безвихідного становища. М агмуд гадає, що без допомоги Заходу війна триватиме довго, і на доказ цього твердження він вказує на гаряче бажання населення не підкорятися.« А. Нрушельницький захорів і був змушений скоріше, ніж запляновано, покинути країну протим осковської війни. Назад в Англії, він невтомно пише і своїм журналістичним пером ширить правду про м осковський Геноцид в Афганістані і здобуває симпатії та підтримку широної громадськости Великобрітанії для святої справи муджагедіну.

Афганістанський досвід сумівця

РЕЙД МОЛОДОГО НАЦІОНАЛІСТА Героїчна країна Афганістан і лицаоський та бойовий є її народ — аф­ ганці. Через територію Афганістану проходили в давнину старовинні тор­ говельні шляхи, що вели від С ередзем ного та Каспійського м орів і Середньої Азії до узбережжя Індійського океану. З давніх-давен через Афганістан йшли численні полчища завойовників, починаючи від О лек­ сандра М акедонського, званого Великим, що захопив частину його те­ риторії 300 років до Христа, але не втримав Не міг подолати місцевих умов ні войовничих волелюбних афганців, наказав своїй арм ії відворот в напрямі Вавилону. У середновіччі двічі, в 13 і 14 століттях монголь­ ські орди Д ж ін ґіс Хана і Тімура спустошили край і знищили високу на той час культуру афганців, але як з попелів Ф енікс відродився Афганістан, відбивши наїзниніа А пізніше до XVIII ст. наступали і нищили край то перси, то великомонголи, але спротив афганців був кожний раз рішучий, змушував наїзників до відвороту. Не зламали бойового духа, не підкорили афганців англійці, що вислали до Афгані­ стану три війсьнові експедиції — 1839-42, 1 8 7 9-80 і 19 1 9 р р Кожний раз афганці вийшли переможцями. Остаточно, відбивши англійців зі своєї країни, витиснувши їх поза кордон до Індій, афганці проголосили в 1921 році власну незалежну державу. Дві тисячі років після інвазії Афганістану Олександром М акедонсь­ ким, зим о ю 1980 року з ’явився в тій героїчній країні новий завойовник, озброєні по зуби арм ії м осковських загарбників. З півночі на Кабул, столиці загро ж ено ї неволею держави посунули під охороною бом бо­ возів і гелікоптерів важкі танки,опанцеровані автоколони повні совєтсь-

303

кого війська. М осква була певна свого бліцкріґу. Вона припускала, що перед її модерною воєнною машиною, перед м асою заліза —танків, пандирних возів, важких гармат, — перед великаном, що його звуть суперпотугою, впаде ниць, як на Рамадан перед Аллахом, афганський народ. Але гордий, хоробрий і бойовий народ не впав на коліна перед ворогом, не злякався залізних опирів, що сунули на гусеницях танків, ні літаючих фортець з грізними гарматами та снорострілами. Зі своєю примітивною зброєю , з духом героїзму, з неперем ож ною вірою В ІСЛЯМ та його могутнього Аллаха, афганці загородили дорогу завойовникові до своїх осель, що густо розкинені в горах, з яких м айж е суцільно снпадається репієф Афганістану. Вони, створивши численні партизансь­ кі групи, вже близько р ік змагаються з окупантом, ізолюючи його по містах, поза якими панує афганська неприборнана воля, існує влада вільного народу, на сторожі яної стоять афганські повстанці-партизани. Для українців афганці є наче рідні брати, побратими однакової долі. Цей самий завойовник, що тепер міряє панцирами країну, руйнує шляхи Афганістану і безпощадно нищить народ, він проміряв 40 років тому такими ж панцирами ще раз наш край від сходу до заходу, спустошивши нашу країну, яку протягом десять років з безприкладним в історії героїзмом боронили у важкій визвольній боротьбі сини і дочки українсь­ кого народу в лавах леґендарної Української Повстанської А р м ії на чолі з ген. Романом Шухевичем. В цьому українська і афганська паралеля і побратимство у боротьбі, яка ведеться, частинно відмінними формами, але з єдиною метою — прогнати московських зайд з Кабулу і з Києва, відвоювати владу і державність на звільнених від завойовника країнах — Україні й Афганістані Наші симпатії по стороні цього героїчного народу. Ми в спільній з ним боротьбі проти того сам ого ж орстокого і ненаситного ворога. У се це створю є атмосферу магніту для української молоді, яка знає про боротьбу О У Н —УПА про визвольну боротьбу українського народу, про важкі умовини життя і героїчні подвиги наших повстанців, про події,що змальовували непереможний українсьний дух повстанців Волині, Чорного Лісу, Карпат і безконечних рейдів з пісень, оповідань, і легенд. Певно, є багато таких м іж нашою молоддю, які довідавшись про героїчний спротив Муджагідінів (вояків святої війни), відкрили у собі бажання знайтись серед тих неснорених борців-афганців, допомогти їм, пізнати усі ці умови, труднощі, велич і подвиги народу, який є в боротьбі, щоб теж реально зобразити собі усю цю легендарну епоху боротьби О У Н —УПА, що сповню є гордістю ножного українського пат­ ріота. Від прагнень і м рії до дійсности є лише один крок, — хотіння, на який не л егко зважитися. Цей кр ок переступив Аскольд Крушельницький рішучою, одного дня, заявою: — »я їду до Афганістану, до повстанців!" І як порішив, так і зробив. \ Сьогодні, по важких трудах і мандрах, переживши тривожні дні й н е б е зп е к, повен вражінь, Аскольд відпочиває в Л ондоні і залюбки ро з­

304

повідає про св о ю о д и с е ю , що повела його з побратимами-афганськими повстанцями шляхами завойовницького маршруту Оленсандра М аке­ донського в нутро країни, де йде невірний зм аг Давида з Ґоліятом, зм а г нескореного народу проти невільницької імперії-Росії. Аскольд розказує пристрастно, сповнений вірою афганців й утвер­ джений, що вони будуть завзято боротися проти М оскви багато років, бо відзначаються фанатичною вірою в іслям та понад усе цінять волю В них віра і нація — нерозривне одне. В тому їх найбільша сила І якщо забракне їм вогнепальної зброї, то еони всеодно матимуть ще цю, найпотужнішу — іслям, яку ніхто у них не відбере, і якої ніхто НІКОЛИ не зборе! Але найважливіше, що виніс з тих тривожних, повних гарту духа і тіла 10-ти днів одисеї Аснольд, у світлі принладу і твердих настанов афганських повстанців і цілого народу, — це чітке і глибинне переконання, що за волю треба боротися, а відвоювати від наїзника-М оскви са­ мостійну державу, можна тільки силою власної зброї. Це є те, про що чув нераз Аскольд і покоління його ровесників від своїх друзів із старшої Генерації, що певно прийнялося як істина, яка утверджу­ ється глибинно в реальній дійсності, серед народу, який є в боротьбі, в життєвому досвіді, ян оце пізнав Аскольд, утвердившись в українській істині на аф ганському пляцдармі боротьби, бо й так, а не інакше думає афганський народ Розповіді Аскольда слухається з увагою, інколи з хвилюючою нап­ ругою і завжди із зворушливим заінтересуванням, бо це привертає в пам ’яті однаково розмальовані життєвою дійсністю, хоч віддалені де­ кадами років, картини українських сорокових років, що складаються і творять історичний епос О У Н —УПА, героїчного подвигу українського народу в його двофронтовій боротьбі проти двох суперпотуг — Німеччини і Росії. І тому на свій лад, своїм стилем та своїм відчуттям сприймання, хочеться переповісти деякі фрагменти з одисеї Аскольда, що запам 'я­ талося з його розповідей. В ж е 24-го липня Аскольд був готовий в далеку дорогу, що крила в собі багато для нього невідомого. З професії журналіст, він озброївся в перо, записник, фотоапарат і магнетофон. З одягу він забрав з собою лише необхідні речі, практичні в умовах твердого номадного, парти­ занського життя. Крім того Аскольд спорядив доволі важкий панунок з літературою і летючками, що необхідне в потребі ознайомлення афганців з українською справою і для сповнення місії, до якої він особисто прийнявся. Найбільшу віддаль з Л ондону до мети (Афганістану) здолав Аскольд літаном, приземлившася 25-го липня в Іслямабаді, столиці Пакістану, а звідси різними видами транспорту і різними шляхами добився до приграничної полоси, де концентруються афганські повстанські центри і знаходяться бази деяких повстанських груп, як та кож табори афганських втікачів. Відрекомендувавш ись від кого прибув і представивши провідникові повстанської групи до якої є з в ’язок, повновласті, Аскольд їм заявив,

305

що має бажання дістатися до оперативних партизанських баз внутрі Афганістану, побачити на власні очі руїнні наслідки м осковської окупа­ ційної війни, пізнати який є моральний стан афганців в обличчі наїзника і боротьби, і головне бути учасником одного хоча з повстанських рейдів. Афгансьні провідники визвольної боротьби і партизанських груп прийняли Аснольда дуже приязно, відбули з ним ряд важливих розмов, інформуючи його про ситуацію в країні, про успіхи й труднощі повстан­ ської боротьби. З оптимізмом вони дивляться в майбутнє з вірою в нелегку перемогу, яка прийде після багатьох років боротьби. Вони радо піили назустріч бажанні Аскольда, намітили спільно з ним плян і маршруту переходу кордону і дальше вглиб Афганістану повстанськими шляхами. Провідники афганських повстанців призначили трьох Мужагідінів: — Малянґа, Наїма і Яфара я к з в ’язнових до різних повстанських груп і як його особисту охорону. В такому снладі групи вирушив Аснольд до переходу пакістансько-афганістансьної границі й багатого в небезпеки і пригоди маршу землею афганців. Пакістанські урядові чинники, в страху і перед пресіею Москви, не дають вільного переходу кордону до Афганістану нікому з європейців, тим паче журналістам. Тому афганці переодягли Аскольда по свойому в штани на крій шараварів, в широку об’ємисту сорочку й обов'язково нав’язали йому турбан на голову. Худорлявий, смаглого лиця Аскольд з природи, одягнений в місцеву ношу, мав вигляд справжнього афганця, і лише зір розкривав таємницю за яку хотів скрити Аскольд свою національну ідентичність. Афганці мають досконалий зір, а Аскольд без окулярів далеко не зайде. Але ніхто з афганців окулярів не носить. Тому на вид »афганця« в окулярах прикордонники брали пару разів Аснольда на допити, в часі яких, домовлено з афганцями, Аскольд мовчав, прокидуючись німим, а його сопутники вживали різних аргум ен­ тів на доказ того, що він один з них, які мабуть переночували погра­ ничника, так що остаточно Аскольда звільнено. Прийшла хвилина найбільшої напруги — казав Аскольд, — момент розворушуючої тривоги, коли зроджується неспокій у ході застанов, думок і здогадів за час побуту в країні воєнного стану, де йде боротьба, в якій рискує своїм життям Аскольд, зваблений сюди ідеалізмом і молодечим поривом збагнути тайну боротьби, самопосвяти й усіх надприродних вартостей, за які людина живе неспокійно, живе рисковно і навіть віддає своє життя. Це єдино можна збагнути там, де існує життєва проба, проба гідности і величі людини, яка за »друзів своїх« зударяє свій багнет з багнетом ворога. Крок, два, ще парудесятків кроків і Аскольд знайшовся в тій дійсності суворої життєвої проби, на терені завзятої боротьби афганців проти уіа, проти жахливого ворога людства, ворога України — м осковського большевизму і комунізму. Перед очима розкрилась панорама гір, висо<их засніжених верхів, що є природними сою зниками партизан, їхніми охоронцями. М іж нйми є розбудовані оселі афганців звідки походять повстанці, звідки для них іде підтримка. В ж е 1-го серпня під вечір розповідає Аскольд — наша чотироіленна група, пройшовши більше чим милю дороги від па кіста нського юрдону, зупинилася на нічліг в затишному місці. Його приспособили 506

колись подорож ні для свого вжитку на ночівлю. Гірську галявину обведено камяною о гор о ж е ю для захисту від вітрогонів. Ми запалили ватру і залягли кругом неї. Я довго не м іг заснути. Нічну тишу часто зрушували то постріли з рушниць, то кулеметні черги. Д есь певно йшли бої. Кругом нас, в різному напрямі гір, палали ватри. Я нарахував 15 вогнів і думав, що таких, як наша група є багато навноло. Ц е парти­ занські групи на відпочинку, одні після успіш ного рейду і засідки на ворюга є в поворотній дорозі до своїх баз, інші в дорозі з пляном чергової збройної сутички з окупантом. Була холодна ніч і я майже не спав. Досвіта, дещо огрівш ись афганським чаєм, о год. 5-ій ми рушили в дорогу, сходили з гори вниз. На безхмарому небі сонце щедро розсівало тепло, вливаючись в наші ніччю закостенілі тіла, а в обідню пору, коли ми з ’їли по куску нозятини, стало гарячо. Температура піднеслася до понад 90°тепла.

3-го серпня, як нам здавалося, м о ско вські окупаційні війська свят­ кували закінчення Олімпіяди, оживили свої веєнні операції. Безнастан­ но протягом цілого дня чутно було канонаду гармат, дрожала земля зранена розривами бомб. Повз нас переходили зчаста озброєні афганці, нові добровольці в дорозі до повстанських баз. В селі Алапріл я бачив дві неексплодовані м о ско вські бомби, зариті наполовину в землю поля з зеленим, ще не зрілим засівом. Над вечір ми дійшли до села Агам, де заночували. Ми спали під голим небом на подвірю, (бо в хатах було б за гарячо). Я подивляв афганців цього й інших сіп, що вони сповнені спокоєм , ведуть нормальне життя, наче в країні немає м о с­ ковських окупаційних військ. Зрештою, в ці сторони ще не вступила м осковська окупаційна нога Але, коли рознесеться гроза, глухі десь вибухи бомб, селяни здригаються, затискають зуби і кидають свої грізні погляди, повні злости й ненависти в цю сторону, звідки надходять сигнали руїнної війни. А поза тим життя пливесвоїм нормальним руслом, з незначними змінами, як плило воно від біблійних часів. Ч ергового дня, щоб часово вміститися в наш плян, ми йшли 15 годин. На моїх ногах появилися пухирі, відкривалися в рани. Важке було йти. Тіло обмивав піт, бо горяч ставала все більш задушливою, а до того ще нестерпно докучала спрага, а вода в тій околиці теплувата і чомусь гірка. Кожне село, яке ми проходили, мало відстрашуючий вигляд, наслідок атак бомбовозів і гелікоптерів, що пожирають великі жертви ж ін о к і дітей. Чоловіки окриваються в горах. Вони мусять берегти себе при житті, щоб вести боротьбу. Афганці поносять значні втрати головно тому, що не мають медикаментів, ні досить лікарів. Важче ранені вмирають, позбавлені належної медичної опіки. Наближаючись до Джелалабаду, ми стрінули групу Муджагідінів, що поверталася з рейду в цьому місті. З захопленням вони розказали як щойно кілька годин тому вони знищили своєю ракетною зброєю два м о сковські танки з залогою й обслугою в числі десять вояків Ціла околиця провінції, якої центром є Джепалабад є в руках повстанців - Муджагідінів. З їх уповноваження діють по селах ради, що займаються всіма аспектами життя населення, м. ін. ведуть школи, встановили регулярний транспорт м іж селами, курсуючими автобусами. Всюди, де ми до тепер були, чули від м ісцевого населення, ще

307

більше від повстанців, багато леґенд про одважного й хороброго Муджагідіна, здібного командира регулярного повстанського віддпу, яний складається з 5 0 0 багнетів. Його ім'я — Магмуд, молодий 21 літ­ ній афганець, бувший студент інженерії в Кабул, визнаний зараз як один із найкращих командирів повстанських груп, яний має за собою вже багато переможних рейдів, завдавши ворогові дошкульних втрат в людях і зброї, втративши за 16 місяців боротьби лише 20 вбитих або ранених з його оперативної групи Муджагідінів. Не диво, ми приспішили ходу, щоб якнайшвидше дістатися до його бази, покиненої селянами оселі в околиці Сукгрут.

6-го серпня, до краю втомлені, ми дійшли до повстанської бази Магмуда. Яких 25 повстанців тут ж иве постійно на господарстві, що кругом обгородж ене стіною. Тінисті, розлогі дерева в город ; цієї бази служать для них охороною перед пекучим сонцем. На них розвісили повстанці свій арсенал: кріси типу Енфіпд і здобуті на москалях в рейдах скоростріли, звані »калашніков«. Як нам пояснив сам командир, Магмуд, тут приміщується його головна вихідна оперативна база для рейдів до Джелалабаду, де є залоги м осковських окупаційних в ійськ Магмуд добре володіє англійською м овою , є привітний. В рисах його обличчя наявний характер рішучого й одважного командира, ко­ мандує респектом, признаним йому його підлеглими. В його присут­ ності є почуття безпеки, відчуття, що задуми і почини Магмуда не проваляться, він їх здійснить переможно І тому, полм М агмуд запропонував мені піти з його групою в рейд на Джелалабад, я без вагання погодився. До нічного рейду приготов­ лялися старанно повстанці, чистили зброю, рушниці й скоростріли, ділили набої. Я відпочивав, дрімав у тіні розлогого дерева. По пополудні, о год. 5-ій оперативна група Магмуда в числі 8 осіб включно з і мною, вийшла на чолі з ним з бази. Магмуд був о з ­ броєний в протитанковий ракетомет, який він здобув у попередньому рейді на м осковську базу в місті. Його вояки несли вслід за ним три протитанкові ракети. Ми йшли окружною дорогою , бо недавно окупаційні війська зірвали три мости на ріці, через яку нам треба було пройти на другу сторону. Магмуд провадив нас полями, тримаючись для прикриття лінії дерев та кущів. Над нами, пролетів на захід московський гелікоптер в напрямі на Джелалабад. Місяць серпень в іслямців, це святий місяць Рамадан, коли під час дня не вільно іслямцям їсти, пити і курити. Тому щойно після заходу сонця ми зупинилися на одному дворі, де з ’їли вечерю і від­ почили. Тут до нашої групи прилучилося 15 повстанців і з ними ми п іїт и в напрямі вузького залізного мосту на каналі. Командир Магмуд вилучив біля мосту 10 людей, одного з них з міною, для охорони мосту і евентуально зірвати його міною, якщо б на тому шляху показалися м осковські танки з ціплю форсувати канал. Вони мали теж завдання остерегти нас, наколи б ворог намагався відтяти наш шлях повороту з рейду до бази. Тоді поспішним маршем ми добилися до передмістя Джелалабад, де в безпечній хаті (афганця, який співпрацює з повстан­ цями) ми перекусили щонебудь, відпочивали і морально приготовлялися до бойової акції, цілі нашого рейду.

308

Перед північчю ми знов піднялись, щоб пройти останній етап д о ­ роги. Дійшли тихцем до обгородж еного високою стіною, просторого городу. При вході до середини Магмуд залишив на сторожі вісім людей, всі інші пішли за ним, просунулись почепки крізь отвір, розбом ­ блений в стіні, яна межувала з головною дорогою, по якій проїздили м осковські автоколони. Магмуд знав ціну ракети і для чого її найкраще зужити. О б'єктом для неї не м іг бути звичайний вантажний військовий віз (льора), на це шкода заряду, інакше, якщо покажеться в отворі танк, або панцирний віз, тоді так, Магмуд вжиє ракети. Біля Магмуда ми стояли в мовчанні, в глибоній задумі, в напруженні. По дорозі пробігали вантажні вози, один за одним. З другої сторони дороги доносились до нас слова з розмови двох російських вояків... Ка­ ж е один: - от, гаряче! Інший запитує: - а що, ти втомлений? - Ні, пити хочеться! Я хвилювався... В орог так близько, а що як би доглянув нас?... Хвилини тягнулися повільно... Зростало напруження, знепокоєння... З 'я в ­ лялося миттєве бажання тікати звідси, геть... Мигнуло і зникло... Так пройшло ЗО хвилин, найдовша, здається півгодина в мойому житті... Нагло... ми почули скрип екіпажу, важ кого воєнного воза. Магмуд піднявся на весь ріст, я став біля нього. Він підніс і опер на нижній частині отвору стрільном заряджений ракетомет. Тимчасом я приготовив фотоапарат і направив його до отвору, щоб схопити на плівку момент, коли ракета зудариться з залізним возом, і вибухне.. Магмуд спо ­ кійно, опановано націлявся ракетою, поволі затискав спусковий крючок, маючи об’єкт на цілі... І нагло експлозія рознеслася громом. Я остовпів. Фотоапарат випав мені з рук, повис на ремінці. Я на хвилину оглух.. Сила повітря з експлозії кинула м ене взад, ледаи я з м іг зловити знов балянс. Напроти отвору на дорозі у зламах заліза стояв моторизований панцирний віз ворога... Нічну тишу прорвали крики поранених і вмираю ­ чих м осковських зайд. Ганебний епілог життя знайшли 1 6 вояків м о ско в ­ ської окупаційної армії, виспані М оскво ю в інтересах імперії для підкорення спротиву повстанців в Джелалабад ц є ї ночі, яка запам ’я­ тається мені на ціле життя. Ми відступали городом. Д о стіни підсунулись тіні, залягли вороги, що прибігли заалярмовані на поміч. Почали стріляти в нашу сторону. Муджагідіни відстрілювалися. За о го ро ж е ю в бічній вулиці ми з'єдна­ лися з рештою групи, яка сторожила нам вихід з городу. За містом ми бігли відкритим полем. Нам у слід летіли черги кулеметних куль Одного з наших поранено в ногу, показалась кров, але рана легка, ранений м о ж е без помочі відступати. Всі ми добігли до безпечної хати. Тут відпочивали до 3-ої години рано. Дивно, що москалі не переслі­ дували нас далеко, не шукали за нами. Світанок зустрів нас бия ріки, близько нашої бази. Повстанці клякнули і прорецитували молитву, я молився по свойому. Нагло 4 гелікоптери з ’явилися над нами. Ми завмерли на місцях, притулившись до землі. Але вони полетіли дальше. Тоді повстанці продовжували незакінчену молитву. Рейд на Джелалабад був найбільш драматичною подією в моїй одисеї в країні борців Муджагідінів, лицарів героїчного й нескореного афганського народу.

309

Відродження патріотизму серед нашої мо­ лоді в Франції Коли кінець 60-тих років позначився у Ф ранції бунтом «сердитої молоді» та її різним зворотом у ліво, моли все патріотичне і тради­ ційне висмівалося в ім'я »проґресу«, а то й ганьбилося за відомим екзистеидіяльним гаслом Сартра: «коли Бога немає — тоді все доз­ волене», — то це мусіло відбитися й на ментальності українсьної молоді Воно позначилося в першу чергу на студіях, бо ж »старе« навчання «збанкрутувало», професорів прогнано зі Сорбони, й цю святиню науки занечищено до цієї міри, щоб ніхто не сумнівався, з якою зневагою ставиться до неї »модерна« молодь. Деяка частина української молоді й собі кинула навчання, а віль­ ний час проводила то на демонстраціях, то на дискусіях. Батьки народу безрадно похитували головами, бо ж ні умовлювання, ні посилені й приступні Студії українознавства у Високій шнолі схщніх мов у Франції, не принесли змін у «прогресивному» наставленні молоді до українських справ. Та раптом надійшли вістки з України про м осковський погром молодої української інтелігенції, а разом із цим і їхні твори, навіяні не комуністичним »проґресом«, а навпаки, якраз традиційним українсь­ ким патріотизмом, за які ця молодь ішла у тюрми і заслання. Продісталися на Захід описи їхньої боротьби з окупантом у відстоюванні прав українського народу, а ноли почалися м асові переслідування, - то українська молодь, вихована на Марксах і Ленінах, виявилася незламна, нескорена і глибоко патріотична. Такі вістки подіяли на унраїнсьну молодь на еміграції, мов грім з ‘ясного неба, й перевернули догори коренем їхню »вселюдську« настанову на суто-українську. Почалися знову дискусії й демонстрації, але в н ^ між своїм и й за своїх. Ряди молодечих орґанізацій, пр о­ ріджені останніми часами, почали знову заповнюватися, зацікавлення до української мови, літератури й науки зростати. ^ ^

Який висновок зробив Аскольд на тлі пережитого? О сь його слова: »А для мене.., що я навчився? — нарід, який є озброєний, який має віру і має ціль — є дуже потужна сила. Також, а я в тому був переконаний перед тим, але тимбільше це важне для нас: — для українців одиноний шлях це є револю ційно-збройна боротьба. Я бачив як люди гинули і війна є страшна річ, але доля, яка чекає Україну без збройної боротьби є ще страшніша.

310

Це відрадне явище можна було виразно спостерігати на одній із двох організацій у Франції, — С пп ц і У кр аїн ської М олоді З і зміною старших провідників на молодших, прийшли й нові, сміливі ідеї. Найщасливіша з н и х — була закуплення великих будинків і гектарів землі для С ум всь н о ї оселі у прегарній околиці у Воґезах. Після минулорічнього відкриття, ноли старші громадяни побачили, що це не хи­ мера, а добра і перспективна дійсність, — взялися й собі допомагати молоді. А що не бракує серед нашої ем іграції всіляного роду ре­ місників, — то й робота закипіла. Проте всіми роботами таки керує сама молодь під проводом їхнього інженера Степана Киселика з Мюлюзи та його постійної »бриґади« з ближчої околиці, пляново і доцільно. Усі >>віненди« інших осередків теж ідуть на «прогульку« до Розе, щоб допомогти місцевим. Усі ці здобутки могли спостерігати вж е ц.р. не тільки таборяни, яких з ’їхалася кругла сотня на вакаційно-виховний табір, але і старші громадяни й серед них навіть скептики, що думали про новий «со­ лом'яний ВОГОНЬ", який швидко пр ом и не Проте вони теж мусіли признати, що нова Крайова Управа СУМ , дотримує свої обіцянни та виконує намічені пляни. Команда табору, в складі: Богдан Копчук - комендант, Петро Кучинський - заст., Маруся Карабін - писар, М ирон Митрович - гол. е и х о в н и к , Влодно Дратвінський - бунчужний та Іван-Петро Пастернаи й Анна і Пилип Н аум ’яки - курінні, — вив’язувалася якнайкраще зі своїх нелегких завдань, побутового характеру. Щ о ло головної частини й мети табору, — виховної, то вона давала з себе, що могла й уміла, щоб на короткий час трьох тижнів, не тільки виховати українську дітвору в національному дусі, але оберегти її від цього бурхливого досвіду, яш й довелося їм самим пережити. Предмети навчання вони розділили так: визвольно-політична освіта — д-р Володи­ мир Косик, курси дружинників — Галя Х ом ’як, о. д-р Михайло Василик — релігія й українська мова, Ляриса Д руар і Ірка Зелена — лі­ тература для старших дружинників, Богдан Бобин і Ю рій Романець — історія й географія України, Мирон Митрович — історія СУМ, О ксана Пачеха — навчання танців і підготова до іспитів, Богдан Копчук — спів українських пісень. Завдяки цій сильній групі виховників, 19-тий сумівський табір у Франції на який прибули теж учасники з Англії, Німеччини й Риму, — став більше виховним, як відпочинковим. Тимбільше, що К Управа намітила на цей рік дві великі імрези: фестиваль українського співу і танку та спортивну «Олімпіяду« — як виклик М оскві. То ж усі хлопці, крім постійних зайнять, виконували всі технічні роботи для спортових змагань. Це, зокрема, у двох останніх тижнях, бо перший дощевий, — сприяв радше гутіркам і підготовці до іспитів. Кінцеві іспити дали зовсім задовільні висліди. Д уж е багато учасників здало 1 -ший ступінь, а ці, хто дійшли до 3-го, — здали його на «дуже добре«. Це вказує на ріст нового покоління захоплених «дружинників» та на відродження думаючих одиниць у С УМ — і в Франції. О кр е м е відрадне явище те, що навіть ці, хто прийшли до табору без знання рідної мови, вивчили її за три тижні настільки, що могли здати

311

1-ший іспит. Це велина заслуга «упрошеної методи« о. д-ра М. Ва­ силина!" — ствердила іспитова номісія у снладі: Ляриса Вітошинська-Друар, Петро Кучинський і Мирон Митрович. Рівнобіжно з іспитами українознавства, проходив теж кінцевий попис співу і танцю, — необхідних допоміжних засобів українського виховання. Найменші учасники співали хором з О ксаною Пачехою, з яких 5-річна Ангелина сольо «їхав козак за Дунай«, на велику втіху глядачів. Талановита Наталка Стрихалюк чудово відограла на бандурі «Взяв би я бандуру®. Хлопці під керм ою П. Нучинського відтанцювали «Запорожця», а старші юначки вивели »Веснянку«, яку вивчила їх О. Пачеха. Весь табір виконав вільноручні вправи «Ой у лузі» та живий «Тризуб» — унладу Галі Нлимук-Хомяк з Німеччини. Годиться додати, що Ганя Пастернак, вивчила рідну мову, яку знала слабо, настільки, що змогла продеклямувати поезію Л есі Українки. Накінець хор виховників попращав таборовиків і закордонних гостей співом «Я сьогодні від вас від'їжджаю». Необхідна для доброго настрою на таборі «кухонна бриґада« в особах Михайлини Смоликевич, Степана Тунсьного й Оленси Н есм ач­ ного — варила янраз дуже смачно українські страви і навіть дала ленцію дівчатам у формі «ліплення вареників«, яка супроводилася співом, сміхом і обсипуванням мукою. Проте варенини вийшли на диво! У се це »грало« під пильним наглядом і добрим орудуванням «фі­ нансами» — інж. Олекси Смоликевича, як теж діяльністю Михайла Пінновича при барі »Карпати«. Завдяки їм таборова каса підсилилася новими прибутками. Було б несправедливо, ноли б така віддана праця найбільш від­ повідальних, за успіх, не була нагороджена. То ж дістали відзначення: Богдан Копчук, який вів табір підготований ще у Парижі його ж братом Іваном-Петром Копчуком, — уперше в своєму житті з подивугідним спокоєм та розсудном, Володимир Дратвінський, що як бунчужний проявив своєю працею, запалом і гумором — провідницький темперамент і врешті Мирон Митрович, що хоч дуже ще молодий, умів скласти і перевести дуже добру виховну програму, а на лелдіях і при іспитах — захопити учасників і доказати їм необхідність знання України для всебічної боротьби з ворогом. Ляриса Вітошинська-Друар

312

Вражіння одної пластунки ... М имо того, що мій побут на Оселі СУМ А досить короткий, я перебула, з поміччю друзів та в товаристві номанди приємний час. В загальному скороченом у обрисі постараюся якнайкращ е висвітлити, що для мене — приємний час. Оселя СУМ А завжди буде відпочинновою приєм ністю для су­ часної української молоді Подібно як це робить Пласт, але відмін­ но від других організацій, тут можна здобути огляд української історії та її культури. На Оселі можна снористати з радости і пережиття звичайних літніх вакацій і попрацювати над строгими вимогами поставле­ ними нашій молоді українською спільнотою та її змаганнями. Учасники табору є під строгим наглядом старших, які впроваджують молодь до їхніх завдань виховника та дають їм зм огу наслідувати приклад виховників для добра учасників і їх майбутнього. Ці начитані люди винпадають основні принципи сум івської і гром адської поведінки та з д о б у та української культури, свої знання і пережиття. Пів таборового дня минає у кпясній атмосфері, я на триває від рана до обіду з чвертьгодинними перервами. Структура вищезгаданих лекцій виглядає наступньо: новоприбулі, незалежно від їхнього віку беруть участь у викладах як »першорічники«, а ті, що закінчили успішно свій перший рік звичайно ж повертаються наступнього року для дальшого вишколу, тому що тут можна скористати з 2-го, 3-го і 4-го року винладів. В продовж трьох тижнів учасникам таборового життя винладають науку про СУМ а також і психологію дитини, сучасну політику в Україні, історію України і релігію. Цікавим явищем є, що все знання отримане на цих викладах себе доповнює, і кожний інструктор стремить до того, щоб виховати кандидатів на впорядників і виховників цього табору на вольових патріотів своєї рідної Батьківщини як рівнож і на добрих і чесних, гідних довір’я, сумівців. Цьогорічним новотвором є високопоручений 4-тий рік вишколу. Перші три роки впроваджено 15-20 років тому, а від цього року /1 9 8 0 / введено новий цікавий курс для сумівців. Перед тим ніж познайомитися з їхньою систем ою я вважала, що їхні виклади будуть звичайні, я н у інших клясах. Але те, з чим я запізналася було новістю і цілковито поза моїми ожиданиями. Ці кляси проводяться ян »семінарі«, що снладаються з різних дискусій. Виховники-інструктори оцінюють четверту групу на підставі їхньої зрілости та винонаних обов’язків четвертоклясників, що відповідальні за існуючі три перші групи. До їхньої відповідальности належить організування групової діяльности, як напримір шиття таборових прапорів і допомоги у редагуванні таборового журналика як і встановлення взірців доброї поведінки для других таборовиків. Взявши на себе обов’язки таборовика ми стрічаємо різницю у дозвіллі — від коротких перерв м іж викладами аж до компетитивного спортового змагання та до полум’яної радости ватри і головокружних танців. Пластунка -учасниця Галя Худик

313

Сумівські ансамблі з Ноттінґгам, Англія на 35-літті У Д К в Брюсселі, Бельгія

Хор СУМ з Ноттінґгаму, Англія, під кер. М. Бучка.

В суботу 22 листопада 1980 p., на запрошення У країнського Допомогового Комітету /У Д К / в Бельгії прибули з Ноттінґгаму, Англія, хоровий і танцювальний ансамблі С УМ , щоб дати концерт з нагоди 35-яіття У Д К Мужеський хор в числі 36 співаків під керівництвом молодого диріґента Мирослава Бучка існує всього 14 місяців і був відзначений на Здвизі СУМ в липні 1980 р. в Лестері. Д о хору належать самі молоді дружинники і кілька старших юнаків СУМ . Хор виступає в червоно-чорних козацьких строях і відзначається здисциплінованістю. Танцювальна група під керівництвом В. Лущ ака і гурткових Ліди Кухти та Романа Мороза, нараховують разом з оркестрою біля ЗО осіб і творять до деталів вирежісерований ансамбль. Фортепіяновий а ком пан іємент забезпечує дружина диріґента хору Марія Б учок А нса м ­ блі мають свого адміністратора в особі Богдана Бойка. П рограм а концерту, що відбувався в театральній залі, театру »140« в Брюсселі, виповненій по береги членством УДК, гостями з північної Франції, Німеччини й Англії та визначними бельгійськими і чужинецьки­ ми приятелямк, снладалася з виступу хору, короткої доповіді Голови У Д К д-ра В. Поповича по українськи і перекладу по французьки Зенона Коваля, зачитанля привітів та виступів танцювальної групи. На початок хор відспівав »Отче наш« М. Вербицького, після чого д-р В. Попович накреслив 35-літню історію УД К, пригадавши, що 35 літ тому треба було організовано боронитися перед людоловами з совєт-

314

Балетний гуртон СУМ з Ноттінґгаму під пер. В. Луща на

сьних репатріяційних місій і це було основним мотивом заснування УДК. Першими головами УД Н були Микола Граб, Карло Мулькевич, інж. А. Кішка, м ґр Маріян Дзьоба, а від 1951' р. д-р В. Попович. Першими С екретарами були: М. Демчун, В. М ^кар, а від 1950 р. мґр О. Коваль, який в цьому році обходить 30:л)іття секретарювання в У Д К на 60-му році свого життя. Д о сталих здобутків У Д К належить визнання українсьної національносте в особистих документах, добрі зв'язки з бельгійськими урядовими і неурядовими установами та набуття разом з СУМ і О У Б спільної Оселі Ф ранкополе тому 15 років. За час свого існування У Д К виконав працю м ож е більшу, як неодин консулят для своїх громадян, заявив промовець. М їж основниками У Д К є особа теперішнього Митрополита М аксим а Германюка, старшини канадської армії — українці, що перебували тоді залогою в Бельгії, а відтак інж. Д. Андрювський, проф. А. Яковлів і ін. На закінчення слова Голови У Д К хор відспівав многоліття для У Д К і його членів ювілятів. Відтак виконав пісню “ Вічний революціонер" на слова І. Ф ранка і муз. М. Л исенка та »Марш дивізії" О. Лисяна, Е. О. Садовського. З черги виступив балет з хороводом «Веснянка» і рит­ мічним танцем »1хав козак за Дунай". Перед перервою хор заспівав ще стрілецьну пісню «Пиймо, друзі" І. Недільсьного, «Добраніч" — В. Навроцького, А. Гнати шина та «Закувала та сива зозуля» П. Ніщинського. Другу части ну концерту започаткував балет виконанням «Коломийки," «Чумака» і »Гони-вггер«, а після хорових точок «Взяв би я бандуру», гарм. М. Бучна, «Реве та стоне Дніпр широкий» — Т. Ш евченка, гарм. М. Бучка і «Садок вишневий» Т. Ш евченка, муз. А. Гнатишина, балет відтанцював бравурного «Гопака«, збираючи громові оплески. Кінцевими точками програми були хорові п р о д у т ії «Сусідка», муз. обр. Я. Яциневича, «Ой, по горі« муз. обр. М. Гринишина і «Коломийки" в обробці А. Г натишина. Всі точки програми супроводились сильними оплесками юдушевлен-

315

ням численої публіни. На увагу заслуговують танож молоді солісти, які хоч і не професійні співаки виявляють добрі завдатки і при наполегли­ вій праці зможуть стати майстрами співозвуну. Д о них належать: Є. Курляк — баритон, Ю. Бучок — бас і Р. Мороз, Б Захарко, Б. Стовбан та М. Полян — тенори. Велике піднесення м іж учасниками святкувань винликало зачитане Секретарем У Д К привітання від Глави УП КЦ, Блаж. Патріярха Йосифа, що підкреслив заслуги У Д К ян гром адської установи, що зуміла не тільки вдержатись, але й надати українській громаді в Бельгії почуття єдности і організованости і непересічної жертвенности. Були передані привітання танож від Адміністратора УАПЦ на Ф ранцію і Бельгію о. прот. Б. Хайневсьного, Митрополита Кир М аксим а Германю ка з Канади, о. м итр прот. і архимандрита Івана Кота, о. д-ра Б Куриласа, колишніх голів У Д К М. Граба, К Мулькевича і мґра М. Дзьоби, секретаря В. Макара, довголітнього скарбника У Д К — Ярослава Пришляга. Крім того від присутніх на святкуваннях Голови КО УГЦ У ред С. Мудрика, директора Інтернату Рідної Ш коли в М ю нхені — ред. В. Ленина та представника Головної Управи С У Б з Англії — п. В. Л е с ю ка були передані окрем і привітання. М іж письмовими привітами були: УВ У за підписом ректора проф. В. Янева, С У В Ф за підписом голови д-ра Р. Мапащуна і секретара В. Безхлібника, Л В У за підписом голови мґра Т. Буйняка і сенр ред. В. Дідю ка, від У країн ської Громади в Л ю к с е м ­ бургу інж. В. Артищука, від КУК з Вінніпегу, а танож телефонічний привіт від голови ЦПУЕН і Т-ва Українська Гімназія в М ю нхені мґра А. М елью ка В ід установ з Бельгії наспіли привіти від С У Б — сприяння УНРАДІ, Н аС УС , КУ С УМ , О У Б і Культурний Центр св. Софії в Л ь є ж і Додатково наспіла телеграма від Голови ЦУ СУМ мґра Є. Гановського з Нью Йорку, що після закінчення студій у Бельгії, працював кілька літ Ген. С екретарем ЦУ С УМ в Брю сселі, допомагаючи також в праці У Д К Подяку за прибуття з Англії і чудове виконання концерту склав керівникам і виконавцям С екретар У Д К мґр. О. Коваль, підкреслюючи вартість національного виховання в молодечих організаціях, доказом чого є молоді мистецькі сили, яні забезпечуть українську духовість від асиміляційних впливів чужини та гідно репрезентуватимуть україн­ ську культуру перед зовнішним свгтом. Під загальні оплески і вияви ентузіязму керівникам ансамблів і піяністці було вручено китиці квітів. Відспіванням національного гимну »ЦЦе не вмерла У країн а" — закін ­ чено цей успішний концерт.

1

316

ПОЖЕРТВИ НА ПРЕСФОНД »АВАНҐАРДУ«

Канада Монтреаль: П. Репецький, зб.л.ч. 72 — ЗО дол. Склали по 5 дол.: П.

Репецький, Д . Репецький; по З дол.: І. Тутко; по 2 дол.: П. Шемелинецъ, П. Сушко, П. Бейба, І. Головка, Г. Бородайлюк, В. Симчин, 0 . Цяпа, 3. Мандзій; 1 дол.: — С. Грубий. А. Доманчук, збл.ч. 7 6 — 32 дол. Склали по 10 дол.: С. Шнурівська, Т. Малиголовка; по 2 дол.: П. Климчук, І. Коваль, М. Коцур, Б. Парфенюк, М. Ф іґо л ь ; Е. Цап — 1.50, М. Кураш — 1.- дол. А. Доманчук, зб.л.ч. 721 — 60 дол. Склали по 10 дол — П. Дзюба; по 5 дол.: М. Безпалъок, Ю. Гарасимович, В. Ждан, В. Миколинський; по 3 дол.: 0 . Дмитрів, 0. Фармус; по 2 дол.: Ф. Безпа­ лъок, А. Гарасимович, С. Грицайків, В. Горбатюк, 0. Гальнер, Г. Лазор, Б. Павлівський, М. Сеньків, Р. Сеньків, І. Турчманович, Ю. Штик, 0. Сидор. І'. Ощипко, зб.л.ч. 70 — 15 дол. М. Андрухів, зб.л.ч. 4 6 — 10 дол. А. Білинський, зб.л.ч. 5 0 — 24 дол. Склали по 10 дол.: А. Б ілинський, по 5 дол.: 0 . Сидор, І. Чверинко, по 2 дол.: М. Д м и ­ три шин, М. Чобич. Г. Болюбаш, збл.ч. 51 — 24 дол. Склали по 5 дол.: Г. Болюбаш, Н. Куклевський, Ф. Гук, В. Гриник; по 2 дол.: Й. Котик, Є. Паславсьшй. А. Доманчук, зб.л.ч. 55 — 52 дол. Склали по 5 дол.: В. Блищак, П. Вітковський, А. Доманчук, П. Дубае; 4 дол. — Б. Головацький; З дол.: В. Грицай; по 2 дол.: М. Білик, І. Блищак, М. Бородай­ люк, П. Демяник, П. Дорош, М. Кінах, Д. Ковальчук, В. Свобода, Б. Гимець, С. Пастернак, А. Хухра, М. Чобич, і 1 дол. — Й. Котик. З весілля, 14.6.80, Качковської Ь вгеніїз Дідусем Тарасом — 5 0 дол. /також на »Крилаті« — 50 дол./, з весілля, 16.8.80, Гавури Ірени з Грицайків Степаном —5 0 дол. /також на »Крилаті« —5 0 дол./ З весілля, 20.9.80, Кушельник Ірини з Пущаловським Василем — 50 дол. /також на »Крилаті« — 5 0 дол./, з весілля, 11.10.80, Любки Д а р іїз Чубатим Євгеном — 25 дол. /також на »Крилаті« — 25 дол./, з весілля 11.10.80, Ониськів Д а р ії з Лісовським Романом — 50 дол. /також на »Крилаті« — 5 0 дол./, з 25-літного ювілею подружжя Ольги й Івана Блищаків —5 0 дол. /також на »Крилаті« — 5 0 дол./ —4.10.80, з 25-літнього ювілею подружжя Н адії і Федора Безпаль­ ків — 5 0 дол. /також на »Крилаті« — 50 дол./ — 1.11.80. Оправлення помилки: в ч. 4 /1 5 3 »Авангарду« дуло подано — »з подру-

жого ювілею п-тва 0 . і Л . Любків«, а мало бути: Орести і Воло­ димира Любків — 5 0 дол. на »Авангард« /також 5 0 дол. на »Крила­ т і»/ В ІЛ Ювілятів просимо вибачити за цю помилку. Віндзор: Р. Гавадзин — 4 дол. Етобіно: В. Дзюбанівський, збл.ч. 08 — 47 дол. Склали по 5 дол.: В.

Дзюбанівський, А. Дзюбанівський, 0 . Дзюбанівська, С. Дзюбанівська, М. Колодка, С. Демборинська, М. Кошик, В. Любів, Д. Антонів 2 дол. — П. Мартінець.

317

ІДасті? Ойкаємо Христина Ф ЕДАК і Ярослав В Е ­ РЕЩАК, звінчалися 2.6.79 в Чітґо, ЗСА. Акту вінчання довершили - о. I. Кротецъ і о. Р. Мірчук. Весільнеприняття віддулося в залі »Шато Рій «з великим числом гостей. Старостували Мирон Куляс, голова О-ку СУМ і п-і Мотря Дурбак. Молоді, це активні сумівські діячі, виховані змалечку в свідомих родинах і з лавах СУМ, обидвов закінчили високу освіту. Під час весільної гостини дула про­ ведена збірка на Визе, фонд, яка дала 350 дол., а крім того Молода Пара від себе склала 4 0 0 дол. з призначен­ ням по 100 дол. на »Вф«, на 0 -к СУМ ім. Павлушкова, на собор св. Володи­ мира й Ольги та на пресфонд жур­ налів »Авангард« і »Крилаті«. Ініціаторам і Жертводавцям щире Спасибі, а Молодій Парі бажаємо радісного йщасливого подружого жит-

В найкращому місяці року, травні, 10 дня 1980 року о. Крилоиіанин М и­ кола Матичак повінчав у церкві св. Михаїла в Дербі, Англія, сумівку М ар’яну Д Ж У С із Ноттінґгаму, А н­ глія,,із сумівцем Андрієм СИТНИКОМ із Мюнхену, Німеччина. Замітним в цьому весіллі є те, що молодь залюбки звертається до народнього стилізованого одягу в часі шлюбу. Прийняття відбулось у зал і СУ Б, у Ноттінґгамі, при участі родин обох сторін та вузького кола знайомих, а вечером — для кількадесяток молоді, яка чудово і багато співала україн­ ських пісень. Молода пара осіла в Мюнхені. М о­ лодята жертвують 5 фунтів на фонд »Аванґарду«. Щира подяка і Многих та Щасливих літ — Молодій Парі!

318~

14 червня 1980 р, в Чікаґо-Пів­ день (Осередок СУМ ім. Крут), ЗСА, звінчалися дружинник СУМ ІванПИЛИПЧАК з пластункою Роксаною ДИКОЮ. З тієї нагоди батьки Мо­ лодого, Степан та Марія [Іилипчаки, активні члени СУМ-ООЧСУ, склали пожертву 50 дол. на пресфонд сумівських журналів »Аванґард« і »Крилаті<'. Молодій Парі бажаємо Многих і Щасливих Літ, а ВШ Батькам щи­ ро дякуємо за фінансову піддержку журналів СУМ.

6 липня 1980 р. в Чікаго-Південь (Осередок СУМ ім. Крут), ЗСА увін­ чалися дружинниця СУМ Орися ОС­ ТАП і Євген Д Е М ’ЯНЧУК. Родина Орисі — це довголітні активні члени СУМ. З нагоди вінчання батько Мо­ лодої, Михайло Остап, склав пожер­ тву на пресфонд сумівських видань »Аванґард« і »Крилаті« — ЗО дол. Бажаємо Молодій Парі Многих і Ща­ сливих Літ, а Батькам щире Спасибі за пожертву.

ПОЖЕРТВИ НА ПРЕСФОНД »АВАНҐАРДУ«

Канада Едмонтон: В. Паїк, зб.л.ч. 184 — 60 дол. Склали: В. Паїк — 20 дола­

ло 5 дол.: В. Кокіль, С. Сумка, Л . Боярчук, А. Подільський, Р. Чучман, Д. РаЬьо, П. Бойків; о. М. Рахмиструк — 4 дол. Торонто: Комітет Матуральних Курсів ім. Ю. Липи — 50 дол. /також на »Крилаті« — 50 дол./, І. Брехун — 3.50 дол. Вепланд: Б. Штангрет, зб.л.ч. 732 — 16 дол. Склали по 2 дол.: Б. Теиінер, П. Гаврилиишн, М. Ластівка, М. Ґрох, Б. Штангрет, Є. Макар, Б. Петрусик, П. Соляр. Налґари: Д. Коваль, збл.ч. 01 —54 дол. Склали по 10 дол.: Д. Коваль, 0. Пущак; по 5 дол.: П. Мисюґа, В. Ониськів, М. Березюк, Л. Гладииювський, І. Данильчук, А. Коломийчук; 4 дол. — В. Кузьмин.

ЗСА Гартфонд: В. Ґрунтовський — 3 дол. Ірвінґтон: »Рідна Школа« — зб.л.ч. 243 — 5 дол. Ю. Р. Кисілевсьшй —

збл.ч. 242 —5 дол. Нью Гейвен: І. Климук —5.50 дол.

Степан Даніє, зб.л.ч. 777 — 48 дол. Склали по 5 дол.: С. Данів, 1. Гузик, В. Гачкевич Е. Козюпа, Л . Шимків, С. Чучман, В. Мельник, Р. Олещук; по 2 дол.: І. Сова, А. Шимків, Т. Чубаба, Т. Сенека. Міннеаполіс: Анаталь Гноєвий, збл.ч. 254 — 50 дол. Склали по 5 дол.: А. Гноєвий, Г. Вавелко, С. Михальонка, В. Сас, інж. Я. Карп’як, Ю. Никифорук, Д. Мандибур, М. Чимирис, П. Пишко, Б. Іваськевич. Павло Бреславець, збл.ч. 253 - 5 дол. Дітройт »Орлик«: Іван Ровенчук, зб.л.ч. 237 — 65 дол. Склли по 10 дол.: І. Ровенчук, С. Злочовський, А. Кобилянський; по 5 дол.: Ф. Токарчук, Г. Костюк, В. Кушнір, П. Шнурівський, М. Ціко, Р. Андрушків, Є. Психота.

Німеччина Гановер: 3. Терешкун; зб.л.ч. 378 -

132 нм. Склали по 20 нм: 3. Терешкун, Т. Пелех, М. Кловак, І. Кохайкевич, І. Глабік; по 10 нм. Н.Н., І. Лис; по 5 нм. Н.Н., 0. Міхаеліс, 2 нм — С. Ганке. інж. Ю. Ковальчук, зб.л.ч. 357 — 20 нм. Всім Збирачам і Жертводавцям наше щире спасибі, а Ювілятам і Новоженцям бажаємо Многих і Щасливих Літ!

В ІД ВИДАВНИЦТВА СУМ Завдяни збільшеним впливам пожертв останніми тижнями, на пресфонд »Аванґарду«, Видавництво СУМ одержало можливість випустити це передостаннє число журналу на 1980 рік і в січні 1981 р. приготов­ ляє випуск ч. 6/155/80^ Для наладнання своєчасного випуску »Аванґарду« потрібно своєчасного відновлення передплат та дальшої жертвенности на пресфонд журналу, а тако ж поширення його на нові нола читачів і відбори і в. 1981 рік це 35-й рік випуску журналу, що є носієм сумівської ідеї і пропаґатором визвольної боротьби за незалежність і державність України. В-во СУМ.

320

З М І С Т Ярослав Стецько: Чи молодь готова?...........ь.............................................. 241 Є. Гановський: Слово на маніфестаційному Здвизі.................................. 242 М.А.: С У М іС В У . ............................................................................................... 2.46 СНВУ: Звернення в 50-літптя процесу над СВУ-СУМ ................................. 251 СУВФ : За визвилення України........................................................................ 253 А Д У К Резолюції на XIII конгрес УККА ........................................... ................255 ...: Комунікат Інституту ім. С. Петлюри................................................... 256 3. Красівський: Суть людського щастя.........................................................257 3. Красівсьний: Вірю в радість боротьби......................................... ............. 259 УВР: Мета дії руху опору — вихід України з СССР............................. ....261 ...: За Українську Гімназію............................................................................ 264 ...: Маніфестація ТПН на острові Свободи..................................... ............. 265 ...: Про українське т-во »Відродження«....................................... ................... 267 ІД Е О ЛО ГІЧ Н І ТЕМИ Роман

Зварич: Героїзм............................... ................. :............................. 269

ПОЕЗІЯ - ПРО ЗА Михайло Осадчий: Поезії..................................................................................273 Яр. Славутуч: Боровики /баляда/ ................................................................... 278 А. Гайдамаха: Козацька епопея по —сучасному.......................................... 280 НАУКА, КУЛЬТУРА, М ИСТЕЦТВО Ірина Калинець: Див кличе і велить...............................................................285 Петро Мегик: Долотом проти Кремля........................................................ 289 В И Х О В Н И КИ П. Паращак: Дайте дітям характер............................................................... 297 М ІЖ Н АРО ДН И КИ А. Крушельницький: Нічний напад у Джалалабаді.................................... ЗО1 Я .Д : Рейд молодого націоналіста................................................................. ...303 СУМ В Д ІЇ Лариса Друард-Вітошинська: Відродження патріотизму...................... 310 Галя Худик: Вражіння одної пластунки.......................................................... 313 С ПС: Сумівські ансамблі з Ноттінґгам в Брюсселі................................... 314

Пожертви на пресфонд »Авангарду«............................................................... 317 Щ А С Т Я БАЖ АЄ М О

Христя ФЕДАК і Ярослав ВЕРЕЩАК, Маріяна Д Ж У С і Андрій СИТНИК. ................................................ ~ .......................................................318 ІЬксана ДИКА і Іван ГІИЛИІІЧАК, Орися ОСТАП і Євген ДЕМ ’ЯНЧ У К . ......................................................................................................................319 Від Видавництва СУМ.......................................................................................320 НА О Б КЛ А Д И Н Ц І Ніл Хасевич: Дереворит, Серія: Кличі ОУН 15.9.49

Sjjyjjn LA К РУТА М И

тд Б д вд Р О

6 E 3 A I U B БОРО

ГЬЫ

Г Е Р 1©

О У Х - V ПД

v.

«