Авангард (ч.143)

4.6

' І ! 43)

Р.ХХХІІ

ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ / М/ ОІ ЛОА /

(J

Л И С ТО П А Д І РУДЕН Ь 197Н і (іч і л п ., і л к п и II ЛДМШ Н ІРЛ ІІІІ

•AVANTGARDE» 72 Bid Charlemagne 10 40 BRUXELLES 11.'I : 734 04 82

L rA IIO H l / / ! % / ( 'ГАННИЦТНА: їй .і hріш ані я: KU SUM •'Tarasivka» Old Clift House W eston-on-trent, Derby's

Д В О М ІС Я Ч Н И К , В И Д А Є ЦЕНТРАЛЬНА УП РАВА СУМ

VANGUARD - b i-m onthly O fficia l Press O rg a n o f th e U krainian Y o u th A s s o c ia tio n in E xile

і встралія Mr. J. Kutnyj 7 Dale street Maribyrnong 3032, Vic

A V A N T G A R D E - b im e s trie i

Аріентіна W Zastawnyj Soler 5039 Buenos Aires

R evu e de J e u n e s e d ite e p a r le C o m ite C e n tra l d e I’U m o n d e la jo u n e s s r u k ra in ie n n e on o xil

реОаґуе Колегія членів Центральної Управи СУМ ґедакщйне листування й матеріяли надсилати на адресу Редакф. Це числозредаґованов Секретаріяті Ц У СУМ при співпраці Редакційного Гуртка Дружинників СУМ Графічне оформлення: Графік Яків Гніздовський

У М О В И П Е Р Е Д П Л А Т И Н А 1979 Р ІК КРАЇНИ:

ОДНЕ ЧИСЛО: дол. 2.50 дол. 2.50 ф.ст. 1.00 дол. 2.25 бфр. 70.00

3CA КАНАДА В Е Л . Б Р ІТ А Н ІЯ А В С Т Р А Л ІЯ Б Е Л Ь Г ІЯ Ф Р А Н Ц ІЯ Н ІМ Е Ч Ч И Н А А В С Т Р ІЯ А Р ҐЕ Н Т ІН А Б Р А З ІЛ ІЯ

н.м. шіл. пезо круз.

P r i n t e d if) B e l g i u m

L i J .t e u r re s}

ФФР-

10.00

РІЧНО: 12.50 12.50 5.00

11.00 360.00 50.00 25.00 150.00

5.00 30.00 400.00

2000 00

10.00

5 0 .0 0

в п іс л я п л м дол. дол. ф.ст. дол. бфр.

14.00 14.00 5.50 12.50 400.00 55.00 28.00 165.00

ФФР-

н.м. шіл. пезо круз.

t ill 1Cl uif !• ■.uiijm* 1

2200.00 55.00

rі

Q

ji

ф ш ш си їщ о ДАЛ? \

/О К / Місяць листопад 1978року увійде в історію української Спільно­ ти, я к місяць згущеного зосередження зустрічей в світовому маштабі. Першим Конгресом, що відкрив низку інших світових з’їздів, чи конгре­ сів, б увХ І-й Світовий Конгрес СУМ , а за ним на протязі тиж ня відбу­ лися конгреси Світового Українського Визвольного Фронту, П ат ріярхальних Об’єднань, С Ф У Ж О і інших організацій, щоб завершити III Конгресом С К В У . Все це відбулося в Н ью Иорку й околицях, де справді відчувалося в той час згущений віддих нашого спільного ж иття, віддих, що супроводився приспіш енимрит мом сердець не тільки тих, що м огли особисто взят и участь в тих конгресах , як делегати, чи звичайні учас­ ники, але також цілої великої української сім ’ї, тут поза меж ами України, я к також і в ній самій. Прибуття на той час у вільний світ Н ад ії Світличноі', було якби символом того спільного рит м у дуги і сер­ дець. X I-й Світовий Конгрес СУМ , що відбувся в онях 1 7 до 1 9 .1 1 .7 8 р. в Е ллен віл в приміщ еннях сумівської Оселі, проходив я к усі попередні, в ду­ сі турбот за долю молодого українського покоління, що повинно прийти на зміну і ще вище піднести прапор боротьби за свободу і права свого на­ роду в Україні. Н а відміну від попередніх Конгресів СУМ , де переважало щр покоління тих, що відновлювали Спілку в повоєнний час на чужині, на Х І-м у Конгресі С У М покоління виховане в рядах С У М на чужині становило вже подавляючу більшість. Цей факт м іг наповняти всіх учасників гордістю, що Спілка Української Молоді зуміла виховати в своїх рядах і на своїй програмі нову провідну верству своєї організації, яка повинна також забезпечити в майбутньому керівництво загального на ­ шого громадського і політичного ж иття. Н а т лі обширного й аналітичного звіту Голови С У М і членів Ц ен­ т ральних органів СУМ , відбулася жвава дискусія, яка свідчила про ви­ сокий рівень сумівського і громадськохо вироблення учасників, бо заторкувала виключно суттєві проблеми з турботою про покращання дії С У М у майбутньому. Н авіт ь такі популярні раніше питання децен­ тралізації, чи “поліцентризму “, я к і колись займали певне місце в диску­ сіях, т им разом не були навіть порушувані. Н авпаки, вичувалося потре­ бу і конечність скріплення центрального керівництва для ще кращої ко­ ординації і унапрям лю вання сумівської дії по всіх країнах. Здавалося, що для всіх було очевидним, що перед СУМ , як перед цілою українською спільнотою є одна ціль, яка зумовлює зосередження сил і засобів в облич­ чі наступу на нас ворожих ірож ладових сил, я к и х легковажити ніяк не можна, а півзасобами побороти їх не вдасться.

321

Знам енним момент ом сумівського Конгресу залишиться також факт, що при зміні особового складу в керівництві С У М , теля 20-ттнього головування сеньйора С У М О .К оваля, не видно було боротьби за цей пост серед Друж инників і Н ом інаційна К ом ісія м ала труднощі в підборі ка н ­ дидата наГолову С У М . Аналізую чи цей факт, впадає ввічі те, що пере­ борю вана часто в дискусіях проблема “розриву поколінь“ в С У М себе в ніякій мірі не заманіфестувала. Зріліст ь делегатського збору на К он­ гресі С У М була наскрізь очевидна-Таким чином, одиноко важний прин­ цип керівництва: на відповідні м ісця — вдповідні особи зі знанням і дос­ відом — був повністю пошанований. В працях конгресових К омісій делеґати-друж инники виступали з до­ повідями та подали кілька цінних проектів до структури й діяльности Друж инників і членства взагальному, а також до акцій в обороні укра­ їнських політ в’язнів. Преважливою проблемою, яка розглядалася на К ом ісіях була проблема виховання в юнацтві та політичного вишколу в дружинників. Н а повний ріст видвигнуто значення друкованого слова як для виховання-вишколу так для інформації і вдержування зв’язків та поширювання сумівської ідеї серед громадянства і молоді, а в парі з цим вказано на труднощі, що випливають з несолідности частини суспіль­ ства, що не завжди підтримує книж ку і журнали, задовольняючись те­ лебаченням та чужою пресою , я к і можуть т ільки сприяти асим іля­ ції і відчуженню. Н а цьому відтинку мусить прийти до енергійної акції щоб недопустити до послаблення преси і книж кових видань, що е покищо головними формуючими чинниками, поки не буде українських телевізій­ них програм та великих ф ільмів з українською тематикою і в українсь­ кій мові. Відмічено Конгресом С У М покращання на відтинку українських подруж, поскільки останніми часами число м іш аних подруждещо змен­ шується, а члени молодечих організацій шукають своїх друзів і подруг ж иття у власному середовищі, або в інш их молодечих організаціях. Це сприяє також ідейному і мент альному зближенні поміж окремими молодечими організаціями що в свою чергу сприяє посиленню українсь­ ких подруж. Конгрес С У М наголосив також потребу зацікавлення нашої студію­ юча молоді українськими науковими установами та їхньою працею. Б уло вказано на велику небезпеку інф ільт рації ворожих ненаукових кон­ цепцій в українську науку, щоб при її помочі нищити українські моральні й духові вартості, я к це сталося у випадку гасла в Енциклопедії Україно­ знавства про С В У -С У М в У країні, а також раніш е про спадковість влади від У Н Р до У С С Р . Тому українська студіююча молодь м ає спря­ мовувати свої заінтересування в тому напрям і, щоб не допустити до послаблення українських наукових установ, я к і мають залишитися в руках дійсних українських науковців-патріотів. Чужа наука і її наукові установи нам ніколи не розв’яжуть проблем української науки. Реакція

322

молоді на повищі факти є того рода, що вона готова зайнятися глибш и­ м и студіями українознавства і стати на сторожі української наукової правди. П риділив також належ нуувагу проблемам молоді I I I З ’їзд Світово­ го Українського Визвольного Фронту, що відбувся в Нью-Йорку в днях 2 1 -2 2 . П .78. Справам молоді був призначений також окремий панель, де виступали представники молодечих організацій. В зверненні до членів У В Ф , схваленому з ’їздом говорит ься, що поза українською молоддю, яка є організована в молодечих організаціях, е також частина молоді, яка ніде не належ ить і яка часто паде жертвою ворожої дії та ідейного збочення, я к це е частинно з лівизною. Тому боротьба задушу молоді м у­ сить бути боротьбою цілої нашої спільноти, а зокрема організацій ОУВ Ф, бо проблема молоді — “це проблема змісту ж итт я “ — гово­ риться в цьому звернені. “Піднести зміст власного ж итт я на такий високий ступінь і горіти здобутими вартостями так сильно, щоб їх по­ л у м ’я м топити лід нудьги, духової порожнечі, охоти матеріяльного уж ивання ж ит т я українським молодим поколінням. “ Такими вартос­ т ям и для молоді повинні бути здобутки старшого покоління, яке взяло з Укрраїни тверде зобов’язання бути п о л і т и ч н о ю е м і г р а ц і є ю , що має постійно підносити протест передусім світом. Такою повинна б за­ лишитися й молодь, як спадкоємці старшого покоління. Учасники цього з ’їзду С У ВФ з-поміж молоді у своїх виступах заяв­ ля ли солідарність з ідеями старшого поколінння, а рівночасно висували певні вимоги щодо несення постійної і сильнішої допомоги старшого по­ коління на відтинок виховання і праці молоді, зокрема в СУМ . Н а I I I Конгресі С К В У проблеми української молоді були вперше пос­ тавлені на належ ний ім позем, бо було допущено доповідь на загальну пленарну сесію на тему “В клю чення української молоді в суспільно-громадське ж ит т я“, яку виголосив м гр О. Коваль, я к член Секретаріяту С К В У з Европи. В цій доповіді було з’ясовано всі мож ливі передумови для включення української молоді в організоване громадське ж иття, по­ чинаючи з виховання в родинах, через Церкву, школу, громадські органі­ зації, включно до плекання української культури, мови, книж ки і преси т аролю молодечих виховних організацій. Було також вказано на недотягнення чи то на релігійно-церковному, чи на політично-суспільному, чи на науковому полі, я к і негативно відбиваються на молоді і їїнаст авленні до українства. Було звернено особливу увагу на відтинок студіюю­ чої молоді, яка, якщо не м ає попередньої відповідної ідеологічної підго­ товки, може легко попасти під вплив псевдонауки, яка тепер дуже по­ ширена по високих школах окремих країн для марксистського індоктринування студентів. Наслідки такої не підготовки дають себе вже чути в поступуванні і діях частини нашої молоді, яка пішла н а ш ля х лівизни. Довівш и, щ от .зв. правозахисний рух в Україні, до якого належ ать наші світлі ум и не м ає нічого спільного з марксизмом, доповідач вказав на ве­

323

лику шкоду й небезпеку, яку може нанести лівизна, якщ о її не поставити поза р а м ки українського організованого ж итт я, я к чужу українській духовості течію. Виховні завдання серед української молоді мож на одино­ ко розв’язувати в світлі ідеалістичного світогляду, а ніколи м ат еріялістичного, які себе взаємно виключають. Треба шкодувати, що доповідь припадала на пізній вечірній час, коли частина делегатів була по К ом ісіях, а ті що були присутні / понад 2 0 0 осіб/ були вже втомлені цілоденною участю в нарадах. Тому поза кіль­ кома пит анням и і деякими схвалю ю чими дум кам и не відбулося основнішоїдискусії, якої мож на було сподіватися ізза великої актуальности по­ рушених проблем та їх не завуальованого представлення. Текст т ієї до­ повіді був поширений у щоденнику “Свобода'1та в тижневику “Ш л я х П е­ ре м оги“. Н е менш активною на I I I С К В У була Молодеча К ом ісія, в як ій взя­ ли участь представники різних молодечих організацій. Тем ам и праці тієїК омісіїбула співпраця м іж молодечими організаціями, спільні ак­ ції в обороні прав людини в У країні і допомога У країні у її визвольній бо­ ротьбі. Б ули порушені також ідеологічні пит ання сучасної української молоді та потреба глибшого пізнання культури й духовости свого народу і його історичного минулого. Найбільш маркантною була участь української молоді, крім куль­ тури о-мистецької частини С К В У з величавим концертом в К арнеґі Тол, в маніфестації перед Місією С С С Р до Об’єднаних Н ацій в справі деколонізації України і інш их поневолених народів. Тут молодь дала правдивий вияв своїх почувань і політичних переконань. Б ули моменти в час т ієї демонстрації', коли здавалося молодь розне­ се барикади, що відділяли її від поліції і піде наступом на будинок М ісії. Промови численних політ ичних діячів поневолених народів т а виступи Н адії Світ личної і Л . П лю щ а розкривали весь трагізм колоніяльної ек­ сплуатації поневолених країн та духове спустошення, яке нанесла совєтська влада в т их країнах, де наруга і топтання людської гідности є невідємними атрибутами окупаційної влади. Нью-йоркська поліція не виявила найменшого зрозуміння до почувань і ці лей учасників т ієї м а н і­ фестації, бо стягнувши великі сили на конях і пішо, розпочала підступ­ ний наступ на маніфестантів, зайшовши їх ззаду і взявши в кліщ і з двох боків. Дивувало це, що вони були дуже добре поінформовані, кого знаходи­ ти в тій великій юрбі, щоб побити до крови, а декого для форми заареш­ тувати. Це залишило неприємний спомин багатьом учасникам з різних кінців світу, бо топтання людських прав вражає сильніше в країні свобо­ ди, ніж в країні т от аліт аризм у. Масові протести та відповідні судові поступування мабуть навчуть Нью-йоркську поліцію про їїр о л ю охо­ ронців прав людини, а не просгйупників, я к и м и вони себе показали. Совєтські “м ісіонарі“м огли справді тішитись, що вони знайш ли в тій по­ ліц ії гідних іміт ат орів їхньої поліції, на зразок Новочеркаська, хоч і не

324

Учасники — делеґати на X I Конґресі СУМ

в такій аж великій м ірі. Конгреси і що далі? — так було поставлено питання в наголовку цієї статті. Д ум аєм о, що ще потрібно деякого часу, щоб увесь цей м ат еріял, який був скондезовано і в короткому часі предствлений на Конгресах, м іг по­ бачити денне світло і дійшов до цілої спільноти в діяспорі, а частинно також і в Україну, щоб у висліді того могла викуватись картина нашої невідрадної дійсності і поставлена прогноза на найближче майбутнє з усім и середниками і засобами, я к і будуть потрібні для здійснення найконечніш их завдань. Є тут чим ало праці для всіх, починаючи від найниж ­ чих кліт ин кожної організації, аж до світових централь молодечих ор­ ганізацій, громадських надбудову включно з С К В У . Без основної студії цих матері ялів і думок, я к і були з ’ясовані і не завжди основно продискутовані, не мож на виробити відповідних напрям них і знайти найкращі середники для дії. Гідною відповіддю на всі резолюції й постанови, може бути т ільки посилена і систематична дія з наголошенням пріоритетів. Д о т аких пріоритетів належ ить виховний і вишкільний відтинок укра­ їнської молоді. Якщ о всі ще того не зрозуміли, то користи з Конгресів не буде. Треба однак надіятись, що за зливою заяв і слів підуть також діла, а з ними наближ ення нашої спільноти до успішного завершення її вели­ кої р о лі і завдань.

325

Комунікат Президії Х І-го Конгресу С У М

Відбувся ХІ-ий Конґрес СУМ ХІ-ий С вітовий К о н ґ р е с С пілки У кр а їн с ь к о ї М олоді відбувся в днях 1 719 листопада 1 9 7 8 р оку на О селі С У М А м е р и ки , в Елленвіл, Н .Й., З С А . В К о н гр е сі взяло участь 6 7 умандатованих делеґатів, що представляли с о ­ бою 73 голоси, 9 почесних гостей від братніх організацій і гр ом а д ських установ та 9 8 індивідуальних гостей. Ц ентральна У п р а в а С п іл ки У к р а їн ­ ської М олоді була заступлена 1 5 -о м а го лосам и, А встралія — 2-м а, Б е л ь ­ гія — 2-ма, Н ім е ч ч и н а — 3-ма, А р ґе н тін а — 2-ма, В е л и ко -Б р іт а н ія — 1 4-ма, Канада — ІІ-ма, З С А — 24-ма. З Ф ранції прибув представник. К о н ґр е с проходив під га сл ом “ Розкуй Закуту У к р а їн у 11 і відзначував наступні річниці: 60-річчя у кр а їн с ь ко ї д е рж а вн о сти , 4 0-річчя з дня ге р о ї­ чної см ерти о сн о в о п о л о ж н и ка У В О -О У Н Є в ге н а Коновальця, 45-річчя голодової облоги М о с к в о ю У кр а їн и , 35-річчя постання Антибольш евицько го Б льоку Н а р о д ів / А Б Н / і 1 00-річчя народин в е л и ко го п е д аго га і пр и ­ хильника С У М — проф есора Г р и го р ія В ащ енка. Голова К У С У М в А м е риц і д-г М и р о сл а в Ш м іґ е л ь оф іційно від кри в Х Іий С віто в и й К о н ґр е с С У М о годині 2-ій по полудні, привітав делеґатів, а головнотих з-за океану і передав дальше ведення К о н ґр е с у Голові ЦУ С У М д-гові О м елянові Ковалеві, який привітавш и делеґатів, вка за в на важ ли­ вість нарад б іж уч о го К о н ґр е с у . Д елеґати розпочали свій К о н ґ р е с молит­ вою, яку перепровадив о. Р ом ан М ірчук, і від сп іва н н я м релігійної пісні “Б о ж е В ели кий1'. К о н ґ р е с о м проводила П резидія в та ко м у скл аді: д -г інж. М ирослав Ш м іґ е л ь — П р ед сід н и к /З С А /; д-г д-р А скол ьд Л о з и н с ь ки й /З С А /, д-г М. М оравський / А встралія/, под. Л ю б а Ф остун /В е л и к о -Б р іт а н ія / — заступ­ ники П редсідника; под. Є в ге н ія К узьм о вич /З С А / і Ганя К обил ецька / К а ­ над а / — се кре тар ки К о н ґр е су. Д о П очесної П резидії по прош ено: пр о ф .С . В о ж а к ів с ь к о го /к о л и ш н ь о го Голову Ц К С У М /, проф. д-ра Г. В а сь ко в и ча , о. Р. М ірчука, д -ра В. К о с и ка /п р е д с та в н и ка з Ф р а н ц ії/, М икол у В а с и л и к а /Г о л о в н а П ластова С та р ­ ш ина/, інж. М. Гри горціва /пр ед ста вн ика Л В У з А в с тр а л ії/, м ґ р а Т .Б у й н я на /Г о л о в у ГУ Л В У К а н а д и / і д-ра П. М ір ч ука /Г о л о в у Колиш ніх Політв’я з ­ нів/. ХІ-ий С вітовий К о н ґр е с С У М по кл и ка в до праці наступні ко м іс ії: м а н ­ дати о-вериф ікаційну /Го л о ва д -г М ихало Ф у р д а — З С А /, ви хо вн о -ю н ацьку /м ґ р Є в ген Г а но вський — З С А /, о р га н іза ц ійн у ч л е н с т в а /м ґ р О си п Р о ж ­ к а — З С А /, видавничо-інф орм аційну /м ґ р О м ел ян К о в а л ь — Б е л ь гія /,Ф інансово-бю дж етову /м ґ р М икола Ф ранкевич — Н ім е ч чи н а /, пр о гр а м о во резолю ційну /р е д . В о л о д и м и р Л е в е н е ц ь - З С А /, статутову / м ґ р А ндрій Г айдамаха — Н ім е ч чи н а ./ З а цілість праці, проробленої на протязі 5- тирічної каденції звітували: Голова ЦУ С У М — м ґр О. Коваль, 1 -ий З аступн и к Голови і виконую чий об о в ’язки ґен е ра л ьн ого секретаря — м ґр А . Гайда маха, 2-ий за ступ н и кГ ол о в и — д. Я рослав Д е р е м е н д а , 3-ій з а с т у п н и к— м ґр Є . Га но всь ки й , 4-ий

326

за ступ н и к— м ґр Т. Буйняк, Генеральний С е кр е та р і організаційний рефе­ рент до часу с в о го приїзду до З С А — м ґр. О сип Р о ж ка , референт дружин-ІИКІВ і ІС П О — д-г Роман Ш уп е р , референт сум івськи х видань — м ґр Вою д и м и р Л е н и к, Г олова Ц ентрального Т о в а р и с ь к о го С уду — д-г Михайло $урда. Д -г В оло дим ир Панчук, Г олова К У С У М в Н ім еччині, звітував за ііял ьн ість К У С У М в Н імеччині. Д елегати почали сво ю наступну се сію у суботу 1 8 -го листопада, о го ­ дині 1 0-ій рано. Цілий день був присвячений праці по ко м ісія х, на яких делеґати вислухали наступні д о п о в ід і: “ Політична О світа і гр о м а д с ь ка праця С У М в О с е р е д ка х" — проф. д-ра Г. В аськовича, “В иховна пр о гр а м а і пра­ ктика в праці з ю нацтвом С У М " — м ґр а Є в ге н а Г а н о в с ь ко го “ О рганізацій-

Новий Голова ЦУ СУМ мґр. Євген Гановсьний

Мґр. О мелан Коваль Голова ЦУ СУМ 1958-1978 р.

на структура С У М , як підбудова діяльности юнацтва, д руж инників і сеньйо­ рів С У М “ — М иро слава Татарина. Н а К о м ісія х були рівно ж представлені наступні проекти: А кції в о бор о ні укр аїн ських політв’язнів" д -га Б огд а н а Б обина, “С труктура Д р уж ин н и к ів С У М "/п р о е к т З С А / д -га Роман а З в а р и ча; д-г В. Капустинський представив проекти д р узів з В елико-Б рітанії, д-г Іго р М ірчук виступив з власним проектом для др уж и н н и ків, а проект змін д о статуту о пра ц ю вав д-р Аскольд Л о зи н сь ки й . П роект Ф ін а н со во -б ю дж етових витрат на наступну чотирирічну каденцію був опрацьований дго м М икол ою Ф р ан кеви ч е м . Звіти К о м ісій були представлені на пленарній се сії, я ка почалась о го ­ дині 3 ,3 0 по полудні. Н а цю с е сію завітала Д о сто й н а Пані С лава О тецько, яку делеґати й учасники тепло вітали і попросили д о П очесної П резид ії.

327

В е чер ом відбувся святочний бенкет, на яном у відчитано або злож ено цілий ряд привітів і побажань з наго ди Х І-о го С в іт о в о го К о н ґр е с у С пілки У кр а їн с ь ко ї Молоді. З Ієрархів та Д ухо ве н ств а К о н ґ р е с вітали Патріярх і Кардинал Йосиф Сліпий, М итрополит Йосиф Ш м он д ю к, є п и с ко п Я рослав Ґабро, є п и ско п Василь Л осте н, А по стол ьський Е кзарх є п и с ко п Іван, Є па рх Є ф рем Кривий /Ч С В В /, М итрополит М а кс и м Г е р м а н ю к, єпископ Ізидор Б ор ец ький , о. канцлер М ихайло Л е ве н е ц ь в ім ені Екзархату Ф р а н ­ ції, оо. Василіяни при церкві св. Ю р а у Н ью -Й о р ку, о. Л ю б о м и р Гузар, о. Іван Б ура /ц е р к в а св. М ихаїла/, о. Б о гд а н Кінь, о. Іван Т качук. Від організацій і установ вітали ХІ-ий С вітовий К о н ґ р е с С У М : Д о с т о й ­ ний Голова Я рослав С тецьно від П роводу О У Н / привіт відчитав д иректор Ю ліян З аблоцький/, мґр. С л а в а С те ц ь ко від А Б Н , А . Ф іл ім он чук від О Д У М -у, проф. д-р Г. В а с ь ко в и ч від У В У й ІС П О , Б. Т о д о р ів від “ П ровид ін н я “, інж. М. Гр и гор ців від Л В У А всталії, поручник Л . Ф утала від Е кзекутиви У К К А , В. М азур від У Н П і О У В Ф , пл. сен. І. С охан від К р а й о в о ї Плас­ тової С тар ш ин и ,М . Ковальчин від Т о в а р и ства У П А , м ґр. Т. Б уй няк від Л В У в Канаді, ред. І. Д м и тр ів від С У Б -у /С о ю з У кр а їн ц ів у В ел ико-Б рітан ії/, д-р Іван Ф лис від Го л о в н о го У ряду У Н С ; рівно ж наспіли привіти від С в іто в о го У кр а їн с ь к о го В и зв о л ь н о го Ф ронту, Н Т Ш в Канаді, Н Т Ш в Америці У Л Т П А , У В А Н в З С А , С У А , А Д У К , проф. 3. С а га н а , В. Ш а р в а н а /У к р а їн с ь к а Р а д іо п р о гр а м а / ТУІ А, О Ж Л В У , Ц Е С У С , С В У , Т -ваколиш ніх вояків У П А в Канаді, п-і С лави Рубель /К о о р д и н а т о р М олодечих О р га н і­ зацій при У К К А /, Б ратства І У Д У Н А , /К о м іт е т у О б ’ єднаних У кр а їн с ь ко а м е р икан ськи х організацій міста Н ью -Й о р ку, К о м б ата н тів у Великій Брітанії, М. Куш ніра і бувший Голова Ц ентральної В и х о в н о ї Ради С У М /, Т о ­ вариства У кр а їн ських Л іте ра тор ів у В еликій Б р іта н ії /С .Ф о с т у н а / ред. В. Косика. Під час мистецьної п р о гр а м и виступили тріо банд уристів “ М олоді О р ­ ли" під ке рівниц твом В. В а сь ко в а /Ю р к о , П етро і Стеф анія Л учків з Пасайку/ і Оля Гірняк — солістка хору “Ж а й в о р о н ків 11 при аком паньям енті С о н і Ш е р е г. Після Б ен ке ту делеґати і гості забавлялися д о пізньої ночі під звук о рке стри “ Вечірний Д з в ін 11 з М онтреалю . Неділю 1 9 -о го листопада делеґати і гості почали С в я то ю Л ітур гією , яку відслуж ив о. Р ом ан М ірчук. Після представлення р езо л ю ц ій і вн е с ків і п і­ сля в ід п о в ід н о го вияснення питаны дискусії приступлено д о в и б о р ун о во " Центральної У пр ави. Д о нових ке рів них о р га н ів Ц ентральної У прави на нову чотирирічну каденцію , з о с ід к о м у Н ью -Й о р ку, увійш ли: — м ґр Є в ген Г ано вський — Голова ЦУ С У М /З С А / — М ихайло Ш е п е т и к /К а н а д а / — З аступни к Голови — Ярослав Д ерем енда /Велико-Брітанія/ — Заступник Голови — М икола Ф р а н н е зи ч /Н ім е ч ч и н а / —З аступн и к Голови — м ґр. О сип Р о ж н а /З С А / — Генеральний С е кр е та р — Я рослав П етрик /З С А / — Реф ерент Ф ін а н с ів — Є вген М аркович /А р ґе н т ін а / — Координатор на півд. Америку — Є вгенія Кузьм о вич /З С А / — Реф ерент Ю н а ц тв а — Ганна Ко биле цька /К а н а д а / — Реф ерент Ч ленства

328

Члени Центральних Органів СУМ кад енції 1973-78 pp. Перший ряд /з л ів а / : М. Фудра, Є. Гановський, О. Коваль, Д. Гайдамаха, Т. Буйняк. Другий ряд : Я. Д ерем енда, М. Гринюк, В. Леник, Є. Кузьмович, М. Шміґель. Третій ряд : М. Франневич, Р. Ш упер, О. Рожна.

Члени Центр. Органів СУМ на наденцію 1978-1982 Перший ряд /з л ів а / : М. Ф ранкевич, М .Ш е п е ти к, Є. Гановський /Го л о в а/, О. Коваль /Голова ЦВР/, Я Д ерем енда, О. Р о ж ка /Ген. С енретар/ Я. Петрик, скарбник. Стоять : М. фурда, Є. Кузьмович, 3. Коваль, П. Когут, Я. Рутковський, М. Моравський, <Б.Лищишин, Т. Буйняк, М. Гринюк, А. Нобилецька, А. Лозинський, Є. Маркович

329

М ґр. Омелян Коваль /Б ельгія/ — Голова Центральної Вих. Ради Д о Ц ентральної Контрольної К о м іс ії увійшли: М ихайло Г р и н ю к — Голо­ ва; Богдан Л ищ иш ин, м ґр. П етро Когут — члениБ. Р утковськи й і Зенон К о ­ валь — заступники членів. Т ов ар иський С уд вибрано у наступном у скл аді : м ґр. Т еодозій Б уйняк — Голова, д-р А скол ьд Л о зи н ськи й , М ихайло Ф ур д а — члени; М ихайло М о ­ равський і М икола Ш аф овал — заступники членів. З а довголітню діяльність у С У М , або через заслуги для наш ої С пілки, відзначені були почесним членством наш ої С п іл ки : п-і Н. Павлуш кова, С е ­ мен В о ж а ків сь ки й , О л е кса Калинник. Четвертим ступенем В и хо вн и ка відзна че но: Д -р а П етра М ірчука, К. Василина, і, І. Кобасу, М. Ш м іґе л я , М. Л ущ а ка , В. Кусика, В. О кіп н ю ка , Є. Рена, Г. К о стю ка , ред. І. Д м итріва. Четвертим ступенем Суспільника наділено:ред. В. Левенця, Б .Г ір н и ка Четвертим ступенем Культурника наділено : О. Ґензу, Т. Кузьм іва. Четвертим ступенем Ф ізкул ьтурника наділено : Я. П етрика. Четвертим ступенем М іж на ро дника наділено: Д о стой н у Пані Славу С тецько, а четвертим ступенем Г о с п о д а р н и к а — П етра М икуляка і В. К о с ­ тика. Н а пропозицію д-га Б аш ука з К анади, ХІ-ий С вітовий К о н ґ р е с С У М відзначив с в о го був ш о го д о гол ітн ього Голову ЦУ С У М м ґр а О. Коваля найвищ им відзначенням — званням “Л и ц а р я -В и тя зя “ . Це відзначення викликало д о в п / о вац ію у присутніх д елеґатів та гостей. Після слова уступивш ого Голови д-га О . Коваля пром овляв новови браний Голова Ц У С У М м ґр. Є вген Гановсьний. Голова подякував за вибір і обіцяв зробити все м ож ливе, щоб д о ве сти д о успіш н о ї реалізації постанов та рішень принятих ХІ-им світовим К о н гр е с о м С пілки У кр аїн ської Молоді. ХІ-ий Світовий К о н ґр е с С У М закінчено відспіванням у кр а їн с ько го на­ ціонального гимну. За П р е зи д ію X I-ого С в іт о в о го К о н ґр е с у С піл ки У кр а їн с ь к о ї М олоді: М. Ш м іґ е л ь 1—1 — П р е д с ід н и к Д -р А. Л о зи н с ьки й / —/ — З а ступн и к М. М о р а в ськи й / —/ — З аступник Л . Ф остун / —/ — З аступник Є . К узьм о ви ч / —/ — С е к р е т а р Г. Ко б и л е ц ька 1—1 — С е к р е т а р

%

330

В 60-літ т я української державности

СПРАВА ЧЛЕНСТВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У ВСЕСВІТНЬОМУ ПОШТОВОМУ СОЮЗІ 1 9 1 8 - 1920 pp. В. Трембіцький

Закінчення з Авангарду чч.

137,

13Н,

139,

/ 40-141.

Микита Ш аповал Міністер Пошт і Телеграфів Уряду Центральної Ради, 1918 р.

Якщо взяти до уваги оц кольосальні труднощі, яких Україна не змогла пере­ бороти на париж ській мировій конференції та із ж овтнем 192 0 року в кулюарах Л іґи Народів, де Антанта на чолі із Росією, а то й ще і Польща робили все, щоби У країну д о Л іґи Н ародів не прийняти, то не м ож на було мати на­ дії на легке прийняття У Н Р і в Ю . Пі. Ю., де Антанта теж мала свої впливи. Одначе коли поглянути в Звідомлення з конвенції Ю . Пі. Ю .,яка почалася 20 жовтня 1920 року в Мадріді, тамже були порушені справи нових держав, які кандидували на членство в цій світовій організації, тобто 1 і принимаючи вже перший раз нові репрезентації Ф ін л я н д ії , П о л ь щ і , Чехословачини та 2 / пору­ шувано кандидатуру таких країн як: Ліхтенштайн, який тоді був під поштовою резиденцією Ш вайцарії, ферейських островів, які находились у сфері пошто­ вої резиденції Данії, М онако під поштовим протекторатом Франції, Бутану, О м а н ута Кувайгу, які належали д о б р итійсько ї спільноти, М онголії таТанноТуви і Тибету, які находились під впливом Китаю. Отже, ці держави, які ще претендували натериторії, а які бажали бути незалежними впош товом у зв'я­ зку, мали спротив зі сторонн і х імперіяльних метрополій... Ц ікава річ, що в почоті нових кандидатів в Ю . Пі. Ю., не було подано України, так са м о як небуло її на листі прийнятих. Це означає, що не існувала така проблема, не була

331

зложена від імени умк о, иинацін. Треба сподіватися, а то й бути певним, що у випадку існування укр аїн сь­ кої кандидатури то по перше за неї була б згадка в час конвенції із зазначен­ ням, хто опонував на прийняття У Н Р до Ю . Пі. Ю., або потвердж ено би прий­ няття України у Всесвітній Поштовий С ою з. Р а з не було “ за “ га“ пр оти“ арґум ен гів у спр аві У кр а їн и , виходить така ва на нарадах Ю . Пі. Ю., не існувала. Тепер ще о д н е:11стара11Росія відійшла із Ю . Пі. Ю ., в 1922 році остаточно. II місце С С С Р , але аж у 1924 році, значить противників У Н Р перш ого та дру­ гого в Ю . Пі. Ю . не було на протязі двох років. О тж е і вто м у часі, як Естонія та Л и тв а У країна могла теж стати членом В сесвітнього П ош тового С ою зу, не маючи ніяких опонентів зі сторони бувших “вл асників11території України, Росії — С С С Р та Австро-Угорщини. Як незалежна держава Україна могла без одного протесту бути ратифікована всім а членами В.П. С ою зу. Трагедією одначе було те, що фактично, тобто територіяльно У кр аїн а як держ ава перестала існувати із 21 листопадом 192 0 року по точно трьох р о ­ ках існування числячи від 2 0 листопада 1 9 1 7 року. Ю ридично існувала УН Р до 21 березня 1921 року, коли підписано фіналь­ ний розбірний договір м іж У С С Р та Польщею. Із того часу почало ліквід ува­ тися всі дипломатичні представництва УНР. Отже на рік раніше закінчилося лєґальне існування У кр аїн ської держ авности. О с ь т о м у нем ож ливо було го ­ ворити в 1922 році про прийняття У Н Р до Ю . Пі. Ю., натомість такий прецеденс існував ще в 1 9 2 0 році та до 21 листопада 1920 року. В заключенні м о ж е м о ствердити одне: ми втратили дві, а то три наго­ ди до Ю . Пі. Ю. — літом 1 9 1 8 p., тоді, коли була прийнята Фінляндія, на протязі 1 9 1 9 /2 0 , коли прийнято Польщу та Чехословачину та евентуально в час “ безкоролівя11 на саході Европи в систем і В сесвітнього С о ю зу у 1 9 2 2 /2 4 роках, коли прийнято Естонію та Литву, якщ о б У кр аїн а як д ерж ава існувала. Залишилося листування та закон У Н Р про потребу включення У Н Р у Світовий Поштовий С ою з. Лиш илась теж одна та єдина пам ’ятка в українській філятелістиці поштова листівка У Н Р із надруком вгорі “Всесвітній Поштовий С о ю з 11. За датою закону У Н Р про прийняття У країни в Поштовий Всесвітний С о ю з, пошта побачила листівки із надруком , який с п о віщ а в потребу членства У країни в Ю . Пі. Ю. А деж іншого рода д е рж а вні документи в цьому питанні? П окищ о не­ м ає. їх нем ає в архіві В сесвітнього П ош тового С о ю зу й не м ож н а найти в архіві по сольства У Н Р з Б е р н а . Н е в ж е ж не було чи, зан е д б а н о цю справу? Т ак виглядає. Власне серед наших послів того часу жевріла дум ка не розтягатися на контакти з різними держ авам и, не маю чи від­ повідних професійних сил, а зосередитись на найважливіш і столиці світа, даю чи найкращий лю дський матеріял для успіш ного заверш ення укр аїн сь­ кої справи. Маючи за с о б о ю великі держ ави, автоматично м о ж н а о сягну­ ти й менші дипломатичні осередки невеликих держ ав. Ясно. Всесвітній

332

Пош товий С о ю з належав до крайніх “дипломатичних" постів і тому не прикла­ далось цій справі уваги. А шкода, бо дивлячися з перспективи 60-ліття д е р ж а в н о сти , видається, що таки варта було У кр а їн і бути в пош товому Берні, як іще одном у м іж д ер ж а вно м у осередку, в якому була У країна біля порога а злегковажила його переступити, щоб перед історією ми за­ писали себе як всегранно дію ча де рж а вна нація. Але не забудьм о о д н ого факту, що У кр а їн а як д е р ж а в а м іж 191 7 -1 9 2 3 роками мала взаємини із 42-м а країнами світа /в порядку визнання/: із С ов єтсько ю Росією , Австро-Угорщ иною , Болгарією, Н імеччиною , Туреччиною, Д о н ською Д е рж ав ою , А зербейдж аном , Польщею, У го рщ и ­ ною, А рґентиною , Кубанню , Фінляндією, Еспанією, ЧС Р, С о ю зо м Пів­ нічного Кавказу, Ватиканом, Румунією, Л итвою , Латвією, — де ю ре та де факто: Ф р а н ц іє ю , А нглією , Б іл ор уссю , Д а н іє ю , Г о л л а н д і є ю , В ір м е н іє ю , Ш вейцарією , Естонією, С ибіром, Грецією , Баварією , Д анціґом та врешті півурядово: Ідель-Уралем, Бельгією, Італією, Японією, Китаєм та З ’єд­ наними Стейтами Америки. Н е заважаю чи на це, що У країна не була юридично оформлена в Ю . Пі. Ю ., всежтаки в м еж і української держ ави приходили поштові посил­ ки так само, як відходили в різні держ ави світу без задержки. Так ось хай ніхто не каже, що від членства У С С Р в Берні, 13. травня 1 9 4 7 р. почала У кр а їн а взаєм ини із цією В с е с вітн ьо ю П ош товою О р ган ізац ією . Я кр аз в 1 9 7 8 р. м о ж н а говорити про 60-ліття взаєм ин у кр а їн с ь ­ ко ї держави із Ю . Пі. Ю. М ож е б так Підпільна Пошта У країни схо­ тіла вшанувати цю ювілейну дату, коли так гарно вшановувала д осі рокови­ ни Всесвітньої Поштової Спілки кількома виданнями. Це був би добрий вчинок для української справи у вільному світі, коли поштовий відділ Д.Ц. У Н Р на таке видання не спром ож ний.

З чужих архівів про українську Державність

ТОМУ 60 РОКІВ В бельгійському бюлетені, що його випускає Т-во історії і археології м іс­ та С па, /з н а н о го в світі кур о р тн о го м іста/, що в йо го поблизу знаходиться наша О селя Ф р ан копо л е /від д ал ь 12 к м ./ в ч. 16 за грудень 1 9 7 8 появи­ лися матеріяли про Головну Н ім е ц ь ку В ій сь ко ву Квартиру, яка там була прим іщ ена на протязі 1 9 1 8 р., аж д о заклю чения перем иря 11.X I.1 9 1 8 . М іж тими матеріялами є та ко ж поміщ ені ці дві зн ім ки про відвідини там в 1 9 1 8 р. Гетьм ана У кр аїн и Павла С ко р о п а д с ь ко го . Н а жаль, ближчих д а ­ них не подано, а з історії відом о, що Гетьман відвід ував н ім е ц ь ко го цісаря в Б ерліні в днях 4 — 1 7 .9 .1 9 1 8 р. З повищих м атеріялів виходить, що ці­ с а р перебував в том у році в С па. М о ж е хтось поцікавиться і вияснить це питання для уточнення.

333

Спа в 1918 р. Німці приймають високого достойника.

Гетьман Павло Сиоропадсьний / в сер еди ні/ в товаристві маршалів Гінденбурґа і Людендорф а у віллі Нойбуа в 1918 р.

334

НЕХАЙ ПРАВДА ПЕРЕМОЖЕ! (З а визнання історичности С В У -С У М 3 -ім С К В У і наукою) Ми вж е кіл ька кр атн о писали про велику кривду, зап од іян у С пілці У к р а ­ їн с ь к о ї М олоді (С У М ) і С пілці В изволення У кр а їн и (С В У ) р ед а кц ією Е нци­ клопедії У кр а їн о зн а в ства , подаю чи що обидві о рганізації могли бути фінцією, вид ум а н ою чекіста м и — р о с ій с ь ки м и ім періялістам и. Ми теж пода­ вали ряд історичних фактів про існування С В У -С У М . Т е п е р п о д ам о даль­ ші історичні факти, що виявляють легкодуш ність деяких н аш ихд ослід ників, які, не дослідивш и доступних фактів, зробили нен а уко ві ви с н о в ки й видру­ кували їх в такій се р й о зн ій книзі, я ко ю є ЕУ. Як від о м о, С В У постала 1 9 2 6 р. Під кінець цього ж року управа С В У вислала на захід, поза м еж і о ку п о в а н а р осіян ам и частини У кр а їн и , одно­ го зі своїх членів — О л е кса н д р а Ч е р н я х ів с ь ко го з м етою поінф ормувати наших пр овід н и ків на е м ігр а ц ії про заснування С В У та узгіднення спіль­ ної визвольної політики щ одо дальшої боротьби. Проф. Черняхівський м ав зустрічі та наради з Д м и т р о м Д о р о ш е н ко м , В яче сл авом П р о ко п о в и ­ чем, О л е кса н д р ом Л о то ц ь ки м та багатьм а інш им и. Після й о го по вер н ен ­ ня в Україну, в Києві відбулася д о в га рада пр ово ду С В У для обговорення звідомлення проф. Ч е р н я хів сь ко го . (Дані за статтею М иколи Ковалевськ о го п.н. “ М о к траєл оф Ю кр е й н іє н петріотсін Х а р ків ін 1 9 3 0 “ у книзі “Рашен опреш ен ін Ю кр е й н ", Л о н д о н , 1 9 6 2 , ст. 5 9 -6 0 .) О то ж , коли в 1 9 2 6 р. приїхав на З ахід с в ід о к постання С В У і з ним зус­ трічалися численні відомі українці, як ще м о ж е бути в к о го с ь сум н ів у тому, чи С В У існувала від 1 9 2 6 p., чи була видумана чекіста м и багато років піз­ ніше для того, щоб мати претекст д о винищ ування у кр а їн с ь к о ї д е р ж а в ­ ницької і пр отиком уністичної еліти? Інтересно, що сучасні больш евицькі видання в и р а зн о підтверджую ть і признаю ть існування і д ія л ь н іс т ь С В У від 1 9 2 6 р. О с ь перед нами кн и ж ка В. Ч е р е д н и чен ка п. н. “А натом ія зр а д и 1", видана в К и є в і 1 9 7 8 р. Там чита­ єм о: “О д н и м з найактивніш их підпільних а нтисовєтських націоналістичних центрів на території С о в є т с ь ко ї У кр а їн и при сприянні імперіялістичних р озвід о к, була так звана “С п іл ка В изволення У к р а їн и " (С В У ) утворена в 1 9 2 6 p.... У Києві, О д е сі, Х а р ко в і, Д н іп р о п е тр о в с ь ко м у , Полтаві та інших мютах існували нелегальні філії С В У . П ідривна р о б о та велася цією в о р о ­ ж о ю о р га н іза ц іє ю в А к а д е м ії Н а ук У С С Р та інших с о в стськи х установах, а т а к о ж с е р е д молоді... В 1 9 2 9 р. підпільна в о р о ж а робота С В У б ул ави кри та... Викриття С В У , ви р о к її в а та ж ка м викликали нову хвилю шаленої на­ клепницької пропаґанди, се р ію прово ка ційних акцій закор д о н ни х о р га н і­ зацій у кр а їн сь ки х націоналістів. О У Н ів с ь к а ш табквартира надіслала, на приклад, таєм ну директиву в Польщ у вчинити у “від по від ь" на ха рків ськи й проц ес “терористичні а кції" проти с о в є т с ь ко го ге не р ал ьн ого консул ьства у Л ьво ві і п о в н о в а ж н о го предста вн ика С С С Р у Варш аві. С ила ф актичного матеріялу та ж ивих лю дей, по в’язаних зі С В У -С У М така велика, щ об ол ьш е вики вв аж аю ть за зайвий труд пробувати за м о в ч у ­ вати існування цих двох визвольно-сам остійниц ьких о р га н іза ц ій . Вони

335

теж влучно ставлять С В У -С У М у тій сам ій ка тего рії, щ ой О У Н , бо в о с н о в ­ ном у всі ці формації д ій сн о ідейно, політично т а д іє ю близькі собі. О б і ці ф ормації виконали важливу функцію в національно-визвольній боротьбі. Вони, по-перше, провели нитку тяглости цієї боротьби від р о ків д е рж а вн ости 1 9 1 8 — 1920-их, по че ре з визвольну боротьбу 1 9 2 1 -2 2 pp. і Б ра тство У кр а їн с ь ко ї Д е р ж а в н о сти аж по 40-ві роки, коли боротьба О У Н -У П А охопила с о б о р н у У кр а їн у в єдином у м огутньом у русі національ­ ної револю ції, яка фактично триває по сьогодні. По-друге, С В У -С У М були підпільними організаціям и, що дуже важливе, бо в дійсності р о сій сько ї ім пе р ії серйозну визвольну дію треба й м о ж н а вести в перш у чергу під­ пільними методами, які для о купа нтсько го р е ж и м у багато грізніш і, н іж від­ криті методи. Хто не розум іє або св ід о м о дискредитує і прим енш ує дію підпільних організацій, м іж я ки м и б у л и й С В У -С У М ,т о й послаблю є о р га н і­ зовану визвольну боротьбу. По-третє, С В У і С У М об’єднували дві дуж е важливі катего рії б о р ц ів за укр а їн ську держ аву, а са м е ви со ко ква л іф іко ­ ваних проф есіоналістів (учених, мистців, спеціялістів, лікарів і т. п.), а С У М очевидно молодь. О тж е, побіч селянства, побіч нащ а д ків козацтва, побіч д р іб н ого міщ анства бачим о в проводі національно-визвольної боротьби передових культурно-гром адських, наукових і проф есійних діячів, а теж с віж е покоління молоді, що під час де рж а вности було ще дітьми. Коли б С В У була ф ікцією, ство ре н ою чекістам и, тоді ми були б настільки бідніші хоча б тим фактом ко ло сального істор ично го пе ре ро д ж ен н я цілого по ко ­ ління, що ще в 1 9 1 6 р. гр о м а д н о належало д о б е зп о л іти ч н о го Т о в а р и с тв а У кр аїнських П оступовців, чи автономістичних соціялістичних партій, а 10 р о ків пізніш е стало рево лю ціоне ра м и-підпільни ка м и — д е р ж а в н и ка м и в повном у сенсі цього слова. Н а цей шлях пішли не десятки передових діяч­ ів, яких р о сій ські окупанти судили на по ка зо вім суді в Х а ркові, а ти с я ч і у к ­ раїнської інтелеґенції, свящ е нства У кр а їн с ь ко ї Автокеф альної П р ав осславної Ц еркви, учителів і взагалі кращ их патріотів. У загальном у, у кр а їн ­ ська м арксистська й ко м уно-ро сійська пропаґанда применш ую ть сили по­ коління цього сп р а в ж н ь о го Н А Ц ІО Н А Л Ь Н О Г О відродж ення, а на його м ісце підсуваю ть нам укр а їн ських ко м ун істів, вклю чно з М и кол ою Хвиль­ овим. Цим ко м ун іста м безупину різні групи влаштовують ім прези, але як мало уваги й пош ани від д а єм о таким п р овід н и кам національно-визволь­ ної боротьби д р угої половини 20-их років, як С е р гій Є ф рем ов, В о л о ди ­ м ир Чехівський, Л ю д м и л а С тарицька-Ч ерняхівська, Й осип Ге рм а йзе і безліч подібних все нац іо нал ьно го рівня діячів, перед яки м и М. Х вильо­ вий був неначе ка пралем серед генералів? О тож, нехай правда про 20-і р оки пе р е м о ж е теж і м іж вільним и(!?) укр аїн ц ям и на Заході.

“Г ом ін У країни“ 1 5 X 1 .7 8

*

336

Зі суду “нечестивих“ в Україні

Л. Л ук’яненко на процесі Руденка і Тихого

Левко Л ук’яненко в концтаборі (Фото: УЦІС) Н а захід продістався лист Л е в ка Л у к ’яненка, члена У кр аїн ської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. Й ого, як відом о, засудили в липні ц. р. на 10 років ув’язнення і 5 р оків заслання. Л ист Л. Л у к’яненка написаний 9 липня 1 9 7 7 року. З м іст листа доповню є відомості про те, як відбувався суд над Тихим і Руденком. Н иж че

друкуєм о

винятки

з листа Л у к ’яненка.

“Хочу написати вам про поїздку на суд у Д р у ж ків ку Д онецької области. П оїздка ця — суцільні неприємності. Почалося з того, що напередодні весілля сестри братової, 24 червня у п’ятницю, мене викликали до міліції, вдруге (вже після того, як я був там на реєстрації) і сказали, щоб я прий­ шов 2 5 - о г о і мені вручать докум ент “ від я ко го я ахну“. Я хотів бути у весільній кумпанії, а тут довелося узгоджувати і одне і друге. У вечорі 2 5 -го ми з Н ад ею полишили шанову кум панію і пішли до іміліціонера. Він вручив повістку на суд — ахать було ні з чого, хоч далебі і радіти нічому. Я сказав, щ о для поїздки не м аю грош ей. М іліціонер потурбувався і в неділю вранці мені видали 4 0 карбованців під звіт. Ч е р е з К и їв їхати і до Д р уж ківки й назад суворо заборонили, треба було їхати з Городні, тобто від рідних. .. З Д онецька поїздом доїхав до М икитівки, а звідси автобусом до Д р уж ківки . Ч ерез те, що їхав не через Київ, а через Городню , я приїхав не на 1 0 -ту годину, а на 4 - т у . . . Суд недалеко від а втобусова станції і я ш видко знайш ов його. У секретаріяті спитав:" Де тут відбувається суд над Р уденком та Т ихим ?"

337

— Яний суд? У ж е пізно і ніякого суду нем ає — відповіла молодиця. Я дістав повістку. — А -а -а

. . .

— протягнула вона.

— Гаразд.

Зараз.

Узяла повістку і вийшла з нею. З а хвилину повернулася. “Ходім ге" — наже. Вивела мене на вулицю і показала авто, що стояло перед хвірткою. “ Ця машина, — продовжила вона — відвезе вас до суду“ . Ш оф ер чемно відчинив дверцята, я сів і він повіз. — А де відбувається суд?

— питаю шофера.

— У червоном у кутку Змішторгу. — А

де

це?

— Не так далеко. Я покажу вам. З вулиці Леніна підете вузькою д о ріж ко ю вглиб подвір’я до двоповерхового будинку. Там вас зустрінуть. — Ви вже возили туди свідків? — Возив. На наступні питання шофер не хотів відповідати і я спитав його про д р /ж ків сь ку погоду. За кілька хвилин він зупинив авто і показав углибині двору будинок, куди я мав іти. Біля входу стояв міліціонер. Я минув його і ввійшов у вузесенький коридорчик. Назустріч мені виступив здоровенний чолов’яга; щ е два стояло обабіч лівих дверей до червоного кутка і третій стояв на порозі правих відчинених дверей до бухгальтерії. — Ви куди? — питає

мене чолов’яга.

— В

суд.

А. ви хто

такі?

— Ми . . .

ми . . .

Дайте вашу

— Х отів би знати, хто ви такі.

посвідку!

Покажіть вашу посвідку!

Чоловік біля правих дверей зробив кр о к до мене і став напоготові. Чолов’яга поернувся і зник за дверима. За хвилину з'явився знову і каж е: “ Зачекайте тут“ і показав на право відчинені двері. Й о го помічник провів мене через праву кімнату, де сиділо понад десяток молодиць, до другої мімнати, де було три бухгалтерки. — М оже тут поставити портфель і посидіти, — мовив мій провідник. — Гаразд

— буркнув я.

Поставив

портфель і сів.

Він вийшов. Молодиця глянула йому вслід і ка ж е д о мене: “ Ви мабуть свідок? Тут багато вже було. Перший день нам удалося трохи послухати через двері. Ми ніколи такого не чули. Ц ікаво! Вони, підсудні, якісь учені й непрості люди . . . Я не відповів.

Н атомість спитав:

чи давно йде суд?

— З 2 3 - г о числа. У дверах з’явилася націлена на мене фізіономія:

“ В а с просяткГ

Я став і вийш ов у коридорчик. Д ва чоловіки, що стояли виструнчив­ шись обабіч дверей трохи розступилися. Один з них розчинив двері і я опинився в освітленому залі р озм іро м десять метрів на десять.

338

Праворуч на сцені сидів суд. За судом на полиці лежало том ів з 3 0 -т ь слідчої справи. Перший ряд стільців був пустий. У д ругом у ряді з чималими п р ом іж кам и сиділи Тихий, солдат, Руденко. За ними ряд порожніх стільців і потім ряд зі свідкам и, на яком у були: Кандиба, Бердник, Світлична, сестри підсудних, друж ина М. Руденка Раїса і мати Тихого. Решта місць була зайнята спецтовариш ами. — Чолом вам, шановні друзі! — вклонився я д о Тихого та Руденка. Потім повернувся до свідків і привітався до них. — В ас на суд покликали, а ви відвернулися від суду і розкланюєтеся .. . пром овив суддя. — Я слухаю

суд, — повернувся

я до сцени.

Суддя: “ Ваше прізвище, ім ’я та по батькові, рік народження та місце". Я відповів. Суддя:

“Розкаж іть суду про підсудних".

— Я хотів би спитати . . . — Ми будем о питати, — перебив мене суддя. — Я хотів би знати, суд відкритий чи закритий? Суддя: “А яке це має значення?" Я сказав, що від цього залежить моя поведінка, а сам е: даватиму я покази чи ні. Суддя: “В ід кр и ти й 11, — В таком у разі я буду свідчити. Суддя: “ Ви знаєте Р уд енка?11 — Я к видатного укр аїнського поета і письм енника я знаю Руденка з його творчости давно, а особисто познайом ився 1 9 7 6 року. Суддя: “ Розкажіть про ваше знайом ство з Тихим". — Тихого я знаю давно з часів перебування в М ордовських політи­ чних таборах. М и з ним постійно листувалися і коли настала фізична можливість, зустрінулися. Я радий, що доля зволила познайомитися з цими людьми. Потім суддя попитав про зустрічі і далі: Г рупи11?

“Хто є автором документів

— У сі десять членів Групи. — Хто написав докум енти? — Усі писали, вносячи доповнення, зауваження та стилістичні правки відповідно до с в о го світогляду та літературних см аків. — Я ка конкретно роль Тихого? — Тихий підписав документи, але не вніс ніякого кон кр етн о го вкладу в ці документи Групи. Щ е кілька незначних питань та їд ки х зауважень, про м ою участь у г рупі і мені дозволили сісти.

339

Один із засідателів зачитав покази Ю . Орлова, керівника М о с ко в ­ ської групи. О рлов відмовився свідчити. Потім зачитали свідчення Матусевича. Він відмовився дати покази про Руденка. Далі зачитали свідчення М ариновича. Він сказав, що з Руденком був у добрих взаєм и­ нах. Ніколи нічого анти радянського Руденко не казав і в письм овом у вигляді йому не даваЕ. Н а питання про якийсь конкретний документ відповідати відмовився. Тихий заявляв клопотання: — стенографувати процес, — записувати процес на магнітофонну плівку, — усунути нав’язаного йому адвоката, — скасувати із судових витрат 961 карбованець за проведення гр а ­ фічної експертизи та експертизи його друкарської машинки, поза як він ж одн о го разу і в ж одном у документі не заперечував с в о го автор­ ства — зачитати його статтю про Донеччину, що інкрим інована йому у відповідальність, — дозволити для захисту його інтересів адвоката з м іжнародньої о р ­ ганізації ю ри стів-дем о кр атів. Усі клопотання суд відхилив. Руденко просив зачитати статтю Б ориса К о вгар а (Новгар нібито був 5 років аґентом Н ҐБ і в згаданій статті докладно написав про свою роботу в середовищ і укр аїнської інтелігенції). Зберігання (чи пош ирен­ ня) статті Ковгара інкрим іновано Руденкові у відповідальність і він хотів щоб суд її зачитав. П рокурор підняв перед судом клопотання зачитати постанову медичної номісії про те, що Ковгар божевільний (перебуває від 1972 р. у Д н іп р о ­ петровській спецпсихлікарні). Я кщ о К о вгар божевільний, тоді не м о ж н а інкримінувати його статтю у відповідальність, а коли суд її інкримінує то повинен оголосити її в судовому засіданні. Руденко додав, що за його глибокими переконаннями, Ковгар — нормальна людина. Суд відхилив це клопотання Р уд ен ка ян відхилив і клопотання про дозвіл адвоката з М іжнародньої асоціяції юристів. Коло шостої години судове засідання закінчилося. У мене сенретарка взяла проїздні квитки і сказала, що через те, що вже нарсуд не працює і н іком у видати мені гроші і оформити повістку, я м ож у їхати додом у вже зараз, а гроші і повістку вона вишле мені через пошту на дом аш ню адресу. Із -з а страш енного переповнення транспорту я не м іг вирушити в дорогу без повістни і тому залишився на ніч. В готелі для всіх свідків були заброньовані місця. (М іж іншим подей­ кували, що перед тим був ‘ невеличкий ремонт і група молодих людей від 23 червня поселилися в готелі). Одне слово — ми повечеряли гуртом побалакали і закінчили день 28 червня.

340

Я хотів 29 червня попросити в судді дозволу побути на суді бод; ще один день, але вранці до кімнати зайшли два міліціонери і, побачивши нас трьох питають: “ Хто з вас Л ук'ян е н ко ?" Я назвався. — З Чернігова, — почав один — надійшла телеграма, що ви порушили адміністративний режим. В ам видали вчора повістку і ви повинні були виїхати з Д р уж ків ки ввечорі, а ви не виїхали і тим са м и м зробили порушення. — Мені не видали

повістки!

— Ні, повістку вам

видали!

Чому ви не виїхали?

— Хто вам сказав, що видали?

Повістки не оформили і не видали.

В она у секретарки суду! — Ходімте

з нами в

міліцію'

— Чого я туди піду? — Ходімте!

Там

розберем ося.

Я пішов і мене протримали в одній кімнаті до пів на одинадцяту. Коло мене спочатку сидів міліціонер, потім він вийшов. Я піднявся, вийшов у ко рид ор і розігнався до виходу. М ене зупинили. “Ви, що, — кажу — затримали мене? В такому разі зачитайте постанову". — Ні, не затримали. Затриманим ми надіваєм о на руки кайдани. Ми вас запросили. Коли все з’ясується, ми д о п о м о ж е м о вам дістати квиток на поїзд і виїхати. Коло одинадцятої години мене підвезли до готелю. В кімнаті на мене чекав Кандиба. Він запропонував поснідати. Перекусивш и, я забрав портфель, попрощ ався з ним і чорна “ В ол га11 повезла мене д о Крам а­ торська. Н а залізничній станції ми були за 2 0 хвилин д о відправлення поїзду. Хоч коло каси було вавілонське стовпотворіння, через 5 хвилин у мене був квиток. Часу не залишилося зовсім і я пішов до відповідної плятформи, сів у вагон і рушив на північ. ЗО червня був вже в Чернігові, а 1 липня довідався, що Т ихого засудили до 10 років ув’язнення і 5 років заслання, а Руденка д о 7 років ув’язнення і 5 р оків заслання. Ж ахливо! За що? За що? ! ! Ч ерез два дні довідався, що Верховний суд У С С Р , розглянувши 28 червня 1 97 7 р в касаційном у порядку справу Петра Рубана, зняв з нього лише 5 тисяч карбованців, що він їх мав за вир оком суду сплатити державі і залишив 6 років ув’язнення, 3 роки вислання з У країни та конфіскацію майна. Звичайно, і мене судили були несправедливо 1961 року, але то було давно, якось затерлося, згладилося, а справи Рубана, Руденка і Тихого це тепер, ось зараз, нині. І так несправедливо! . . 11

341

ДЕЩ О З ПРОЦЕСУ МАТУСЕВИЧА І МАРИНОВИЧА — Н а Захід продісгалися нові подробиці про процес Миколи М атусевичаі М ирослава Мариновича, який відбувся 2 3-30 березня ц.р. (М. Васильнів к о ­ ло Києва). Родину й знайомих підсудних повідомили про процес в ж е тоді, коли він відбувся — третього дня. Викликали як свідків обох підсудних, сестру М ариновича, Н ад ію Світличну, Ольгу Гейко, Михалину Коцю бинську та Олеся Бердника. М атусевичі склав заяву, що він добровільно участи в суді не братиме й відмовився від адвоката. Родина М ариновича взяла для нього адвоката з Західньої України. Коли Надія Світлична, яку викликали в характері свідка, увійшла на судо­ ву запю, аґент К Ґ Б пояснив М ариновичові її присутність, як доказ, щ о суд є відкритий. Це використала Світлична і подала каґебістові заяву з вим огою допустити на процес друзів М ариновича і Матусевича. їм дозволили бути присутніми, але тільки на ранній се сії суду. По полудні на залі була тільки Н а ­ дія Світлична. Під час суду, М аринович на різні запити відповідав, що процес є протиза­ конний і суддя назвав йо го за це папугою . Це викликало см іх присутньої на залі ка ґеб івської публіки. Перших два і пів дня суд розглядав т.зв. хуліганство Матусевича: декілька років тому Матусевич був припадково вмішаний у вуличну бійну. Т о ­ ді провокаторів тої бійки засудили за хуліганство, але ніхто не обвинувачував у нічому Матусевича. Тепер суд намагався доказати, що ініціятором тої бійки був Матусевич і на свід ків покликали учасників тої бійки в Івано-Ф ранківську. Всі “свідки" ствердили що ініціятором бійки був Матусевич. Та коли проку­ рор сказав зідентифікувати Матусевича, вони показали на М ариновича Далі суд розглядав участь М атусевича і М ариновича в У країнській Гельсінксьній групі, їхн ю діяльність — писання і розповсю дж ення докум ентів Групи. Оля Гейко, яку викликали як свідка, не дала ніяких неґативних свідчень проти підсудних. Н а питання чи вона є членом Г е л ь с ін с ь к о ї групи вона від­ мовилась відповісти, бо це питання не стосується справи. Тоді суддя звер­ нувся до М ариновича, яка його дум ка про відповідь Гейко. М аринович, як і на всі інші питання, відповів мовчанкою . Надії Світличній показали на процесі один з докум ентів-рукописів. С в і­ тлична ствердила, що це її почерк, але що вона не є автором його, а тільки перекладачем з російської на українську мову. О станнє питання прокурора було, чи вона Світлична нічого не навчилася з'власного досвіду, щоб не брати участи в такій діяльності. Вона відповіла, що вона особисто навчилася принциповости, чого вона не м ож е сказати ні про прокурора, ні про суддю, ні про свідків. М. Коцю бинська, В іра Л ісова, Олесь Б ердник, оатьки підсудних та се с ­ тра Мариновича, яких перепитували як свідків, не дали ні о дного неґативного свідчення. Допитували також, ян свідка, десятирічного хлопця, родича Ма-

342

Мирослав Маринович

М икола Матусевич

риновича. Дитина вважає, що М аринович — герой. П р окуро р намагався дискредитувати М ариновича в йо го очах, але безуспіху. Н а запит пронурора, що він дум ає протаких “злочинців" як М аринович, дитина відповіла, що ці лю­ ди не є злочинцями. Тоді прокурор запитався чи М аринович змуш ував його розмовляти укр аїн ською м овою . Хлопчина відповів, що він здебільшого розмовляє укр аїн ською м овою , але також і російською . Є дине на що М а­ ринович звертав йому увагу, це на граматичні помилки, якщ о він їх робив. Перепитували т е ж дві родички М ариновича — 18 річних дівчат. їх допиту­ вали чи М а р к о в и ч розповідав про У кр а їн с ь ку Гельсінкську групу, чи він з д е ким з відвідувачів розм овляв шепотом, або виходив з ними д о іншої кім ­ нати. Д івчата відповіли, що таке бувало. Це прокурор використав, ян обвину­ вачення у т. зв. “ підривних розмовах". Під час процесу під б удинком суду вистою вали різні дисиденти. М іж ними — М икола Горбаль, колишній політв'язень. Горбаля зачепив його колишній слідчий з К Ґ Б , мовляв, що ти тут робиш, ти вж е повинен знати в и с/ід таких процесів. М икола М атусевич і М ирослав М аринович отримали присуди: 7 років позбавлення волі і 5 р о ків заслання.

343

Протест проти знущань таборової адміністрації

ЗВЕРНЕННЯ В СПРАВІ ІВАНА ГЕЛЯ Н ижче подаємо текст заяви дружини, матері і доньни Івана Геля, яка ра­ зом з іншими самвидавними документами продісталася на Захід. Іван Гель перебуває в концентраційному таборі в М ордовській А С С Р , Зубово-полянського району, п /о С о сн о вка , Учр. Ж Х 3 8 5 /1 -6 . Арештований в січні 1972 року, він був засудженний на початку серпня 1972 року на 10 р оків концтаборів (5 р оків особливого і 5 років суво ро го режиму) та 5 років заслання за “ антирадянську пропаганду й агітацію " (стаття 62 К К УРС Р). Перший раз Гель був засудженний по тій самій статті в 1966 році н а З роки ув’язнення. Текст звернення подаємо без скорочень: “Д о всіх організацій іприватних осіб,які цікавляться положенням у радян­ ських концтаборах — від дружини політв'язня Геля Івана Андрійовича, Гель Марії Й о си п ів н а , від матері ув’я зн е н о го — Гель Ф евронії Іванівної і від йо го доньки — Гель О ксани Іванівної. ЗВЕРНЕННЯ 20 березня 1978 року ми приїхали до політв'язня Геля Івана в м ор д о всь­ кі табори на чергове побачення. В десятій годині ранку, коли я, дружина Івана Геля, подала адміністрації заяву про призначене нам триденне побачення, мені відповіли, що І.А. Гель позбавлений побачення. Для нас, рідних, це був потрясаючий удар. Ми тан довго чекали на це побачення, з таким трудом збирали необхідні засоби і харчі, така важ ка завжди є подорож, коли д о во ­ диться нести важкі наплечники і валізки, що від відмови ми попали у відчай. Ніхто нас не попередив, що м уж а позбавили побачення. Я звернулася до начальника відділу т. С отоєва з проханням змінити доручення про позба­ влення побачення, але він наказав нам вертатися додому, бо він не м ож е по­ рушувати розпорядження. Я відповідала, що ми не поїдемо, а сядем о всі три під зоною і будемо голодувати, поки нам не дадуть побачення — мати Івана, 70-річна хвора жінка, я і моя 13-річна донька. Тоді С отоєв скерував мене до начальника відділу т. Н екрасова і цей запропонував нам зачекати до 21 год., “а там буде видно". Було ясно, що адміністрація налякалася нашої погрози. Тим не менше, постільки відповідь адміністрації не була ясна, ми від 20 д о 21 березня вели голодівку. Ні в 21 -ій годині, ні пізніше ми ж одної відповіді не одержали. Щ о й н о вечером 21 березня в годині 18.35 нас повідомили,щ о ми м о ж е м о взяти з со б о ю речі і харчі на одну добу й іти на побачення. Я не погоджувалася на таке коротке побачення, але Н екра сов сказав, що поба­ чення продовжить, коли воно почнеться. Д ві години обшукували нас — роздягали всіх догола, прощупували к о ­ жний рубець. В ерхнього о д я гу— пальт— не дозволили взяти а собою . В призначеній' на побачення кімнаті був страшен ний холод, бо пічка по­ псувалася зараз через півгодини і ми не могли навіть заварити собі води.

344

“Беззаконність, брехня і сваволя покладені в саму основу вашогореж иму " .

“Вимагаю свободи і незалежности українському народові" (Пресова служба ЗП УГВР). — На Захід продістався новий доку­ мент українського самвидаву — заява українського політичного в’язня Богдана Ребрика до Головної Президії Верховної Ради СССР. Богдан Ребрик, робітник, був засуджений 1970 року на 7 років позбавлення волі і три роки заслання за його національні переконання. Він відбуває покарання в Мордовському концтаборі ЖХ 3 8 5 -1 -6 . Друкуємо повний текст заяви в перекладі з ро­ сійська мови. Голові П резидії В ерховної Ради С С С Р , від політвязня Ребрика, Б. В., М ордовська А С С Р , п. С о сн о вка , Ж Х 3 8 5 - 1 - 6 , концтабір суворого режиму. З а чесне виконання с в о го гр о м а д сько го о б о в’язку, за лю бов до сво ­ го народу, йо го культури, традицій, мови й літератури м ене засудили на 7 років позбавлення волі в таборі особливо суво ро го реж им у і на три роки заслання. Це беззаконня вчинив наді м ною Ів а н о -Ф р а н ків ськи й облас­ ний суд від імени укр а їн сько го народу і нібито в його інтересах. Пане Голово, цією заявою я не прошу В а с про д о по м о гу і не апелю ю до гуманности органів радянської влади. Ні. Лю диноненависництво, бе з­ законність, брехня і сваволя покладені в саму основу очоленого Вами режим у: І просити В а с про д о п о м о гу та справедливість було би пониженням м оєї лю дської гідности і ч е с т и .. . ^

^

Від м уж а я довідалася, за що йо го позбавили побачення: напопередні наш ого приїзду він був у лазні, де йому зробилося слабо (серце), він задихав­ ся і тому просив викликати лікаря. Л іка р не приходив, а Іванові треба було йти на роботу, на другу зміну. Він не м іг вийти на працю, і наглядач написав доповідну записку пр о те, що Геля позбавляється побачення за невихід на роботу, хоч сам добре бачив, що Іван зовсім хворий. 22

березня, в 2-ій годині дня, прийшли два військовики, забрали м уж а й

обшукали його. В киш ені спеціяльного одягу, що й о го видають для побачен­ ня (бавовняна куртка, а під нею тільки майка — м уж тремтів від холсду всю ніч ідень; ми бодай були в плетених кофтах), найшли стриж ень кулькової ру­ чки (болпен-у) і за це нам перервали побачення, не дозволили навіть про­ довжити йо го д о одної доби. Усіх нас страш енно втомила подорож . Ми витратили 2 5 0 рублів на до ро ­ гу і стільки ж на харчі, які прийшлося везти назад, і ми не могли побачитися з д о р о го ю нам лю диною в спокійній обстановці. 24.3.1978 Марія, Оксана і Февронія Гель“

345

Ж орстокі, нелюдські умови ув'язнення інакшедумаючих у Ваших ко н ц ­ таборах сьогодні не викликають сумнівів у ко го -б у д ь на світі. Тут я хочу торкнутися питання психі>+іого цькування інакшедумаючих у совєтській режимовій пресі, радіо і телебаченню, і вказати на його результати, які віддзеркалюються і серед самих інакшедумаючих. Звертаю ся з цими питаннями до Вас, як до людини, яка несе пряму відповідальність за злочинні дії пропаґандивного апарату у партії і за всі наслідки, що з цього випливають. Під час перевезення з табору під опіку Ів а н о -Ф р а н ків с ь ко го К Ґ Б для так званої “профилактики м озку1' в червні-липні, 1977 року, я мав щастя на власній спині відчути практичну сторону психічного тиску. О сь тільки деякі факти: 29. VI, 1977. після приїзду до Х арківської тюрми, відповідальні працівники всіляко понижували мене за те, що я розмовляв з ними рідною українською м овою . А за відмову зняти і віддати нагрудний хрестик вилаяли мене відступником ворогом і українським буржуазним націо­ налістом і т. п. Н а мій протест закінчити знущання, дежурний офіцер (військове звання майора) відповів, що таких ренеґатів, як я, треба ліквідувати і що це ш видко буде зроблене. Дальше пішла вулична лайка на всіх дисидентів і на їхнього захисника президента З С А Картера. О сь тільки одна, найбільш “невинна" фраза майора: “ В ас усіх, разом з прези­ дентом Картером треба 'опедерастить' (!) і ми (!) це зробим о1'. Після того на мене нацькували двох гом осенсуалістів-розбійників з метою знасилувати мене, — і тільки щасливий припадок запобіг цьому злочин ові 7. VII, 1977 у Л ьвівській тюрмі дежурний офіцер (старший лейтенант) особисто побив мене за те, що я захищав мої християнські переконання і відмовився зняти нагрудний хрест. А після побиття вкинули мене в карцер, і спеціяльно вилили на цементову підлогу кам ери декілька відер води і сказали, щоб я попросив Б о га її висушити (!). Проти всіх тих фактів сваволі я зробив відповідні снарги, мовляв “факти не потвер­ джені" (!). Пане Голово! Ці кричучі факти сваволі є прямим д оказом того, що так званий совєтський народ або не знає д ій сн ого становищ а сп р а в у країні, або політичний і економичний камуфляж у країні досягнув диво­ вижних маштабів. А на чесних, сміливих і добрих людей, людей мудрих, з тверезими поглядами на життя і на тих, які мають с р л п о г л я д и і п е ре ко ­ нання — всім и інформаційними каналами зводяться н р л л є п и , знеславлю ­ ється добре ім’я й організується всякого роду запляновані кампанії цькування. Пане Голово! Інтереси майбутнього всього людства вимагають, щоби всі ж иві люди на нашій плянеті сьогодні знали спр авж н є положення справ у буд ь-якій країні світу, а тим більше в країні, що називає себе найбільш гуманною, найбільш демократичною і справедливою країною , яка готуєть­ ся принести для всього світу щастя і спасения від всякого лиха. Україні, де тільки за свої переконання і дійсні потреби думати . . . протягом всього 6 0 -р іч чя існуваня режиму, знищ ено мільйони (!) людей. І все це

346

зроблено нібито в інтересах народу, і — що найбільш небезпечне — в імені всього народу. Доволі, Панове! Н е спекулойте на довірю народу і не прикривайтеся його ім енем . Зрозумійте — злочини все будуть зло­ чинами, незалежно на якій висоті Ви проводили Ваші ганебні вчинки. Н а­ род країни давно зрозум ів Ваше дійсне обличчя і мовчить тільки задля багнетів і величезного апарату придушення. Етап диктатур і тоталітарних реж им ів закінчився. К раїна чекає серйозних політичних і економічних реформ, кр аїн а давиться від репресій і чека є свободи. І чим скоріше це буде зроблено, тим кращ е для Вас. Пане Голово, у відом ом у виступі голова К Ґ Б С С С Р , А ндропов, безпардонно заявив, що дисиденти в С С С Р — це наклепники і том у втікають перед відкритим виступом перед совєтським народом зі своїм и поглядами . . . і т.п. Це заставило мене звернутися до В ас з цією заявою і на цілий світ заявити:я, як гром адянин, вим агаю дати свободу і незалеж ність усім поневоленим народам С С С Р , а як У країнець — м оєм у українськом у на­ родові в першу чергу, бо в боротьбі проти ком уністичного КОЛОНІАЛІЗМУ і світового ком унізм у мій народ зазнав найбільші жертви і продовж ує їх нести і боротися сьогодні. Ці переконання й ідеали я готовий боронити перед найбільшою авдиторією народу, в тому числі і с о в є тс ь ко го й я твердо переконаний, що Вам, панове, це на добре не вийде. Зробіть мені прислугу, киньте мене на поталу народу. Буду дуже вдячний. Успіхів і зд орового глузду Вам, народні слуги! Політв'язень Б огдан Р ебрик1'.

Судили за прсбудмсення національної свідомости!

«Розстріляйте — іншим не буду» ОСТАННЄ С Л О В О НА СУДІ ПОЛІТВ’ЯЗНЯ БОГДАНА РЕБРИКА На захід продістався повний текст останнього слова Богдана Ребрика на його процесі в Івано-Франківському в 1974 році. У цьому документі є чимало невідомих досі фактів з життя Ребрика, який сьогодні ув'язнений в Мордовському концтаборі (учр. ЖХ385/1). Нижче друкуємо уривок з цього документу. «...Мене обвинувачують утом у, що впрод овж 1 9 7 0 -1 9 7 4 р оків я займ ав­ ся во р о ж о ю антисовєтською діяльністю... Погляньмо, отже, чи я був, або чи я став правопоруш ником . З а десять місяців ув'язнення я, треба признатись, інколи починаю вірити ,що я винуватець, хоч н іяко го злодіяння не вчинив. Ре­ тельність слідчого м ає замітні результати. Та хто я такий в дійсності? Н ародився я ЗО червня 1 9 3 8 року в селі Павлівна в Івано-Ф ранківській області в селянській родині. В 1 94 3 році померла матір.Батько працю вав на ріллі. В 1951 році, у наслідок ано н ім но го доносу, батька вислали на С ибір. У 1 9 5 6 році його реабілітували, в 1 9 5 7 році він помер. У 1954 році під ч а с о р гнабору, я поїхав навчатися у школі Ф З Н в місті М агн ітого рськ в Челябінсь-

347

ній області. Занінчивши школу, я працю вав на... (нечітко) в М агнітогорську, а від 1957 до 1962 року служив в армії... В 1962 році я вернувся до ІваноФ ранківська, де учителював до 1 9 6 7 року. У лю тому 1967 року м ене арештували, а в травні засудили на три роки позбавлення волі та п'ять років позбавлення права виконувати працю, по­ в’язану з навчанням молоді, нібито зат.зв. «наклеп на совєтську дійсність» і «виховання молоді в націоналістичному дусі». В дійсності, м ене судили зато, що в мені пробудилася національна свідом ість та за погляди, які суперечать офіційній ідеології і мене зробили «єретиком». Під час слідства начальник відділу К ҐБ , підполковник Д олґих зі злобою заявив «Ну, сукин сину, тепер ти багато не дістанеш, але ти ще до нас попа­ деш». П огроза мала таке значення: мене зачислили донеблагодійних, себто вписали на чорну листу інакшедумаючих, і від тепер усе буде проти мене, все буде так, як захоче КҐБ . В пр о д овж 1 97 0 -1 9 7 4 років — провокацією з б о ку т а й н о ї аґентури КҐБ... 21 лютого 1 9 7 4 року ...рішено обшукати мене... Створен о кримінальну сп р а ­ ву. Тенденційно перекручують зм іст (рукописів і творів). С лідство ведеться з наперед виріш еним результатом. Моїх вияснень не беруть до уваги. С у­ дять. Обласний суд нем ов загіпнотизований каґебівським и вигадкам и, в мої вияснення не вірить, не бере до уваги, визнає мене особливо небезпечним злочинцем, рецидивістом і засуджує на 7 років спе цр еж и м у і на 3 роки за­ слання... Судіть! Я не боюся тюрми. Не бою ся спецреж им у і одягу в поясочки! В о ­ ни не змінять моїх поглядів на теперіш ню дійсність і на життя укр аїнського народу. Хіба що вони знищать мені здоров’я, але я не втрачу своєї чести, не загублю сумління і лю дської гідности. Я не м ож у видати себе за того, ки м я не є. І як добре, що цього не в силі забрати від м ене ні один негідник... Ну що ж судіть за мову, якою мій народ створив найгарніш у на світі співу­ чу культуру, за погляди, за які ж о р сто ко страж дав Ш е в че н ко . З а мову і погля­ ди Котляревського,Костам арова, Н ечуя-Левицького, Л есі У кр аїн ки й Ф р а н ­ ка, Єф ремова й Груш евського. Я йду за заповітом, який залишили м оєм у на­ родові його великі сини. Мене обвинувачують у тому, що я буцімто хотів посіяти ворож нечу м іж українським і російським народами. Це зроблено, звичайно, для того, щоб надати м о їм діям ворож о-ш овіністичного характеру. Ні! Ш о в ін із м треба шу­ кати серед тих, хто зф абрикувавту справу, хто узурпував владу, позбавив нас прав. Я не хочу казати, що весь російський народ є таким. С пра ва тут в україножерах, які прийшли на У кр аїн у і під покриш кою «братерства» пр од о вж у­ ють політику р осійської імперії. С импатії справж ніх російських патріотів по м а й стороні. І це всім відомо. Авторитетні голоси з високих трибун не раз лу­ нали на захист національних прав українців, ж идів і інших неросійських наро­ дів, бо там де існує сваволя, там^обов’я зко во буде боротьба. А щоб не було боротьби м іж м оїм і російським народом, я вим агаю справедливости! Я шаную особу і право ко ж н о го народу і хочу, щоб шанували мене і наші

348

права. Цим я виконую мій гром адський о б о в’язок. Але за такі переконання я вже другий раз на лаві підсудних... С ьогодні, на судовому засіданні, пр окуро р у своїй пром ові присвятив багато уваги успіхам і досягненням укр а їн сь ко го народу, зо кр е м а в західніх областях України. З його слів випливає, що в У кр аїн і райське життя, а укр аї­ нський нарсд найщасливіший народ на світі. А мені перед очима стоять ж и ­ ві картини терору і голоду 1930-их р оків на східній, і 1 9 4 0 -1 9 5 0 роки на За­ хідній Україні, цього найщ асливіш ого народу, коли тисячі невинних людей — дітей, жінок, старих дідів і бабусь гнали на сніги С ибіру і викидали з вагонів під відкрите небо, на 40-градусний м ороз, на певну см ерть — більшість з них залишилися там навіки. Ч ом у ви, прокуроре, не хочете згадати про це «щастя»? Або іншу страшну картину: від сходу д о заходу сонця працю є наш сьогодніш ний селянин-колгоспнкк, за цю працю він одержує мізерну платню, яку навіть сором но назва­ ти платнею. Це щастя? Чи від щастя більшість селянського населення західніх областей України, зонрем а гуцули, змушені покидати сьогодні св о ї родини і рідну зе м л о і їха ­ ти н аС иб ір,З аполярні землі і Далекий С хід у пошуках роботи, а в той ж е час Україну заселю ють мільйонами чужинців. Ні не від щастя! Все це наслідки к о л о н і а л ь н о ї полггики. С творені всі ум о­ ви для того, щоб укр а їн е ц ь перестав бути українцем ... Надія Світлична

В И Р У Ш А Й С А М ... Якщо на твій клич не прийде ніхто, тоді вирушай сам. Сам вирушай, один вирушай, в путь вирушай сам. Якщо скує всіх ганебний страх (0, доля твоя нелегка!) і кожен у відповідь мовчки зітхне і боязко очі схова, — сам говори: твоя совість і глузд підкажуть тобі слова. Тоді говори сам. Якщо підуть від тебе всі (0 , доля твоя нелегка!) Якщо всі покинуть тебе і буде важким твій шлях, —

ти все ж продовжуй вперед іти. Хай ноги зіб’єш до крови, — іти продовжуй сам. Якщо підуть від тебе всі Якщо буде темна, пекельна ніч (Шаблею вітер і злива, як лід!) і ніхто не запалить вогню, щоб тим хто йде у пітьмі, помогти. Тоді ти сам свій вогонь запали — Ватру гніву й любови жар. Свій вогонь запали сам. Якщо на твій клич не прийде ніхто, тоді вирушай сам. Сам вирушай, один вирушай, в путь вирушай сам.

П е р е сп ів вір ш а ін д ій с ь ко го поета Р а б ін д р а н а та Т а го р а , щ о й о го в и го л о ­ сила в п’ятницю, 2 4 -го листопада Н ад ія Світлична, під час її привіту на III СКВУ.

349

т єологічні І еми Роман Зварич

ЗА ЯКУ БОРОТЬБУ?

Революційна ситуація — криза влади. С оціо-політична систем а мусить знаходитися в стані с по ро хн я віл ого гниття, щоб р еволю ція мала м ож ливості себе зреалізувати та дійти до по в­ ної успіш ности. С а м е суспільство муситьбути патологічно пр осякне н е по­ літичною хво р о б о ю апатії та нігілізм у, щоби револю ційна свід о м ість мала зм огу вкорінитися в психіку того суспільства, ітим с а м и м й о го п е ре твор и ­ ти. Д оцільно було б порівняти такий о б ра з з о пи со м С о в є т с ь ко го С о ю з у Валентина М о р о за — “ фальшиві алмази від спр а вж н іх тепер відрізняю ть легно. В и р з н и т и с п р а в ж н і е м оції від налоскотаних — в а ж ч е .Н а л о с ко т а в ­ ши себе, м о ж н а викликати не тільки штучний см іх. Т а к с а м о викликаю ть штучний трагізм , фанатизм. Н айбільша таємниця сталінської доби, поля­ га є вто м у, що н езваж аю чи на “ потрясаю чі клятви1', у “ відданості", “в ір н о с ­ ті, “ готовості", вона не мала нічого кр ім нігіліста — людини, яка не вірила ні в що... Н е м о ж н а без кінця випускати гр ош о ві знаки — б о знеціняться. Н е м ожн а б е з кінця напихати в лю дську голову с л о в а — б о наслід ком буде та ж с а ­ ма девальвація. Девальвація слова — о сн о в н а м оральна проблема, яку залишила по собі сталінська доба... Девальвація сл о ва потягла за со б о ю жахливу девальвацію всіх по ­ нять." ( “С е р е д сн ігів "). В такій добі тотальної зневіри, лю дина пош укує за властивим ідейним підкладом; вона елі по ш укає за с а м и м и первням и існування, бо розпа чл и­ во хоче в щось повірити та перетворити цю зовніш ну віру в п о сер ед н и к суб’ єктивної віри в с а м о го се бе — віра у власні, духово-творчі сили. Т ом у, переваж но в такій епосі грубого, фаталістичного, за в м е р л о го нігілізм у зродж ую ться апостоли, які відтак стаю ть найбільш -потужним и руш іями суттєвих змін в суспільстві, бо в них є віра. Я к той фенікс який ви р оста є з попелу минулого, такий апостол, цілковито о панований бл искучістю своєї' віри, вказує шлях д о м айбутнього та будує новий, справедливий лад. Під сучасну пору, мабуть найкращ ий приклад та ко го апостола втій найбільшій “тю рм і н а р о д ів " — С С С Р , це Валентин М ороз. Він пише: “ К о ж н а епоха мала таких будителів, що відроджували слова і поняття після девальвації,

350

надавали їм знову ж и в о го зм істу. М оральне ом ертвіння спричинялося не лише “культами" на зр а зо к сталінського... Р и м оновили християни, що ж дало силу написьм енном у християнинові з й ого наївними проповідями перем оги ^рим ського філософа, обтяж еного вантаж ем гр е ц ь ко ї ід о гр е ц ь ко ї м удрости? М о ж е християнський п р о п о в і­ д ник знав щ ось таке, що не знав р и м сь ки й філософ? Ні, с п а р а в а не в цьо­ му. філософ знав більше, н іж християнський п р опо від н и к. І взагалі: суттє­ ва рзіниця не в тім, що один знає, а другий не знає. С у т ь — у град усі е м о ційности, з я ко ю лю дина ставиться д о тієї' чи іншої істини. Один просто знає це. Д р уги й ж и в е цим. Для о д о н о го дана істина є просто інф орм ацією . Для д р у го го — о т к р о в е н іе , б е з я ко го життя втрачає с е н с . Істина, розігріта в душі д о пе вн о го “гр а д у с а 11, стає цінністю . Знання пе­ рер оста є у віру. І тільки тоді лю дина починає ж ити. Л е ся У к р а їн к а назвала цей стан о д е р ж и м істю . І далі — “А по стол и! А по стол и потрібні сучасній У кр а їн і, а не ситі п ристосован ці — “реа лісти11з їх а р гум е н та м и ! Н і один духовий п е р е в о р о т не відбув­ ся б е з а по сто л ів.С уча сн е укр а їн с ь ке від р о д ж е н н я також не м ож ливе без них.11 ( “С е р е д с н іп в 11). Загальна о зн а ка суспільства, яке зазн а є р із н о го род а р е во л ю ц ій н ого напруж ення та ід е о л о гічн о го ф ерменту, є загальна сукупність й о го голов, них шляхів ко м ун іка ц ії та з в ’язаности, які лучать всі ко м пон е н ти того с у с ­ пільства р азом в одну, милозвучну га р м о н ію . Д е щ о метаф орично, м о ж ­ н а описати такий стан затвердж ення політичних артерій в суспільстві, або “політичне ко с те н ін н я 11. Т а ка політична си сте м а не д а є ні н ай м е н ш о ї надії щоби обминути таку чи іншу я кісн у зміну; во н а вж е не с п р о м о ж н а з д ій сн и ­ ти ряд певних реф орм, які, евентуально довели б до майбутньої стабіліза­ ції тої ж систем и. Н априклад, в 1 9 0 5 р. коли Р о с ій с ь ка Ім пе рія зн ахо д и ­ лася в стані ш и р о ко го со ц іа л ь н о го та політичного, м ай ж е р ево л ю цій н ого розпо ро ш е н ня, н а сл ід ко м п р о гр а н о ї війни з посиленою , н а н о во -а ґр е си вною Я по н ією , славний р о сій ськи й м іністер, П А .С то л и п ін , зо в с ім не був у силі зреалізувати певні, досить прості, але й необхідні реф орм и, які, він с по д іва в ся, втихом ирять та, підірвуть існую чі револю ційні голоси й течії. Н ездатність д е р ж а в н о го апарату полагодити якусь просту справу, чи р о з­ правитись з я ки м с ь звичайним фактом у р я д о в о го життя, викл ликає соціополітичну кр и зу ширших пр опорц ій. З вичайна б о ро тьб а внутріш нього політикування м іж різном ан ітн им и інтересам и, всі хто м ає певну притам ан­ ну ставку щ одо ко н е ч н о го , дальш ого існування систем и , перетворю ється в боротьбу з а сам у суть політичної сили і влади. К оли більш ість з активних уч а сн и ків цього о ста н н ьо го рода боротьби хоче цілком знищити систем у та її супровідний уряд, який в їхній оцінці, пе ре твор и вся в р епресивний, брутальний, о тж е то м у нелегальний, н еза ко н н ий р е ж и м , тоді вж е існує дій сна, чутливо-вибухлива рево лю ційна стуація. В и тв ор ю ється н а д зви ­ чайно нестійке явищ е — а сам е, існую ть два, цілком протилеж ні д о себе, яд ра влади, і оба зм ага ю ться не тільки за дійсну силу, але й за ріш аю чий мандат з а ко н о м ір н о с ти їхньої влади; ко р о т к о — існ ує кр и за влади, яка ви­ м а га є остаточної р о зв ’язки, інакш е остається н а ї ї м ісце історично-політичний а нахронізм . т г-і

Під сучасну пору, таким дійсним анархронізмом, це нинішня російська ім п е р я та її зовніш ня, цілком фальшива форма — С С С Р . За вищ е-поданою аналізою , ця реа кційна систем а н о в о го к о л о н і а л ь ­ визискування вж е тепер знаходиться в стані, де звичайні си с те м а ­ тичні реформи не мають ж од н о ї ваги щ одо дальш ої стабілізації реж им у н ад то-бю рократизованої та закон о м ір н ости йо го вж е звироднілої влади,. Н авпаки, б е зп о се р е д н ім еф ектом таких реф орм буде лише дальше на­ голош ування а на хр онічно го характеру сам ої си стем и в її цілості. н о го

“Радянський С о ю з", р азо м з всім а цими протилежностям и, в д ій с н о с ­ ті є найб ільш -кривавою трун о ю націй я к о го л ю дство ще не знало. С С С Р — це ко л ь о с-ім п е р ія який стоїть на цілком б а гр я н о м у — ні, кривавом у(І) фундаменті, і одинока альтернатива, яка під сучасну пору існує це політичного анахронізм у. Отже, остаточний розвал р осійсько-б о л ьш е виц ько ї ім пе р ії буде ріш а­ ю чою , н е по во р о тн о ю о знакою оста точн ого трію м ф у ідеї нації в світі. Історія, с в о їм раціонально-впевненим к р о к о м , піде в п е р е д .В цьому зм ислі. Ідея У кр а їн с ь ко ї са м о стійно ї С о б о р н о ї Д е р ж а в и (У С С Д ) — це найвищ ий зеніт цього п р о гр и с и в н о го істор и чн о го процесу; с а м а В о ю ю ч а У кр а їн а — це найбільш б л и скуча а п о те о за “ ідеї нації" в с в іт і,б о с а м а їїс у т ь пе р е кр е сл ю є “ причину" найбільш -ж орстокої, але “останньої" кольоніяльноі ім пе р ії в історії лю дства — а с а м е С С С Р . Але, р озв'язання цього зо в сім н е стій ко го а н а х р о н ізм у м о ж е йти лише шляхом боротьби; це означає, цілком потрясаю чий зудар м іж д в о м а діяметрально протилежним и світам и м іж д в о м а супе ре чни м и стилями ж ит­ тя, м іж д в о м а н е пр и м и р и м и м и концепціям и. А головно — ця колізія буде узм істовлена в д е те р м ін ую чо м у зм агу за владу й суверенітет м іж , з од н о ­ го б о ку цілим ко м п л е ксо м ім п е р с ь к о ї апаратури, р азо м з її терор и сти чн и ­ ми, проти-лю дським и методами д е р ж а в н о го насильдства, і, з д р у го ї сто ­ рони, всецілим, р е во л ю ц ійн о-свід о м им народом , я ко го представлятиме його природня, провідна р еволю ційна верства, або, йо го д ій сн о закон о датна, бо єво -ви пр а вд а на влада. Ця св ід о м а с в о їх цілей “ ініціятивна м е н ­ шість" буде боротися з народо-вбивчим насильством реж им у, с в о їм вла­ сним, духово-творчим насильством р ево лю ційної д инам іки. В и с о к о за­ ко н спір о ва н и й , су в о р о здисциплінований, та елітарно зор га нізо ва ни й ха­ рактер цієї ж провідної верстви буде й о го найваж ливіш ою м ілітарною й ко н кр етн о ю зб р о є ю проти ворога. Й о го незламна, б е зко м п р о м іс о в а , стійка, принц ипово-м орал ьна постава буде постійною за п о р у ко ю й о го незаперечної перем оги. Коли суспільство р езигн ує з боротьби; коли в о н о вж е не в и зн а є н е о б ­ хідної потреби боротьби для збе ре ж ення с а м о го йо го д ух о в о го єства, а навпаки коли в ньом у панує яничарсьний кв іє ти зм та пасивність; коли таке неплідне суспільство вже не с п р о м о ж н е з глибин с в о го лона родити та ви­ рощувати дійсних мистців-творців, апостолів віри, які від в а ж н о т а з а власною волею вирізблю вали б майбутні історичні шляхи, властиві лише том у суспільству та, пр и то м у, виховували б усі верстви народу на рішучих панів

власної долі; коли, навпаки, в суспільстві д о м ін у є безплідна та м ор а льно ­ безлична готовість піддатися й стати р або м того, що було і є,тод і, таке с у с ­ пільство м о ж е бути івпевнене лише одної істини — во н о загиб ає с к о р і­ шим, чи повільніш им пр оц есо м . О д и н о ка Гарантія щ одо майбутнього, щ о таке гниле суспільство м а є — ц е її гайьбляча с о р о м н а смерть. Л ю д и н а в т а ко м у суспільстві буде шукати за мовляв, “ вищ ою л о гікою ", н ауков о аналізуючи яки й сь фіктивний, нібито “ ва р в а р с ьки й " інстинкт в то­ м у суспільстві, та, вр еш ті-вр еш т, з нібито великим почуттям м орального м е с ія н істи чн о го поклику, доходитиме д о “ освітл ен о го" висновку, що тре­ ба викорінити цю “ ж о р сто ку", “а гр е с и в н у 11 психіку в д а н о м у суспільстві Але, спр ава “л о гіки " в цьому віднош енні є в д ійсності периферіяльною .„ Боротьба, зо кр е м а р еволю ційного маштабу, витворю є мову; револю ­ ція говорить цілковито чуж ою м о в о ю для таких, вищ е згаданих, підлих і безхрбетних, “ освітлених" псе вдо -н а уко вців. О тж е, в тотальній боротьбі, яка ведеться за са м е духове єство суспільства, за са м е йо го творче само-буття, а ґр е си в н а л о гіка рево лю ції багато кр атно перевищ ує надто стислу, еґоїстичну, псевдо-наукову л о гіку п асивної ін е р тно сти.Т ака лю ди­ на. яка пр опо від ує цю, під ко ж н и м оглядом н иж чу логіку, в дійсності, тільк, боязливо й розпачливо ш укає за різними претекстам и, щоби за всяку ціну са м а не мусіла включитися д о процесу-боротьби, але в найгірш ом у випадку, лише залишитися його “симпатичним спостерігачем ." Т а ка люди­ на вже є м орально м ер тво ю , бо для неї ш тучно-видуманий ім ператив ви­ годи перевищ ує природно-органічний ім ператив звичайної л ю д сько ї гідности. Т а ка духово-скалічена істота, чи радш е “ пів-істота", буде інтерпре­ тувати цю гідність, аналізувати її, та на її м ісце творити виклю чно-м еха­ ністичні проекції “нової лю дини11. Але, не треба бути вченим н ауков ц е м , щоб пізнати озн а ки цієї ж гідн о с ­ ти в людині. Звичайно, ко ж н ий м о ж е пізнати цю в ід н о с н о просту ознаку м орально-принципової гідности, тому, що вона є підставою для важ ливо­ го л ю д с ь ко го прагнення доходити д о вищ ої грані буття. В е п о с і боротьби, ця звичайна л ю д сь ка гід н ість виявляє р ізн о го -р с д а прояви, зо кр е м а коли будуються нові ідейні підстави в суспільстві. В она кується в ки пучо -га ря­ чій кузн і боротьби із залізної руди ї ї с в ід о м о го ідейн о-м орального підкла­ ду, та опісля виковується м іж твердим ковадлом і м олотом, які разом ста­ новлять в и їм ко в у “вір у11, чи “ в із ію “ тої ж лю дини. М іц н о гартоване залізо, яке виходить з такої кузні, творить незламний, м орально-принциповий хребет суспільства, я ко го ніяк не зігнути, а не то зламати. Мабуть один з найкращ их прикладів цієї ж л ю д ської гідности був відом ий а м е р и ка н с ь ­ кий р е во л ю ц іо н е р та могутній будівник а м е р и ка н с ь ко ї нації, Петрик Генрі який в 1 7 7 6 р. твердо заявив — “дайте мені свободу, або дайте мені см ерть." Він власне, зр о зум ів та прийняв цю вищ у л о гіку боротьби, і при тому, був змушений р ізко задеклярувати світові с в о ю власну принципову гід н ість.Т о м у, сь о го д н і а м е р икан ський народ в в аж ає йо го ге ро єм . Л ю д ин а , я к а в собі не н о си ть б о д а й малої частки власної гідности єдухово з б о ч е н а ч є р е з її матеріалістичний, прагм атичний е ґо їзм , і том у в неї ця будую ча " візія" є прийнята цілком кр и ви м зором . З часом , така людина

353

стає навіть духово-сліпою , бо її надто звеличені особисті інтереси зате м ­ ню ю ть м орально-принципову чистоту та блискучу вищ ість цієї' ж віри. Н а ­ томість, принципова гідність м орально-сильної людини не визнає віри о с ­ нованої на особистих інтересах. Коли зустрічаєм ось з таким продаж ним паразитним е го їз м о м треба, дуж е суво р о та бе зж а л існ о з ним повод ити­ ся. П ринциповість завжди є радикальною в протиставленні д о б е зхр е б е тности; правда завж ди буде брутальною у віднош енні д о крутійства. Б у в ­ ший президент З С А , Д ж о н Ф . Кенеді, добре зро зум ів цю с о вісн у суспіль­ ну гідність, коли в сво їй інавгураційній пром ові в 1961 р. заяви в а м е р и ка н ­ с ь ко м у народові — “ не питайтеся, що Ваш а кр аїн а для В а с м о ж е зробити; питайте, що Ви м ож ете зробити для вашої країни!" У висновку наш ого розгляду, треба ствердити, що револю ція не м о ж е бути ви клю чно політичним пр о ц е со м , — бодай найголовніш і остаточні н а с ­ лідки затяж ної револю ційної боротьби будуть мати політичний характер; мабуть важ ливіш им ф актором і, навіть первісною суттю, ко ж н о ї р е во л ю ­ ційної боротьби — це пр о ц е с д ухо во го переродж ення д а н о го суспільства. С л о вам и П етра Полтави: — ‘до вгі сторіччя о купа нтсько го гніту й е кс п л у а ­ тації, до вгі сторіччя денаціональної політики російських, польських, і австро -угор ських ім періялістів д уж е викривили, скалічили духовість у кр а їн ­ сь ко го народу." “ Н ега тивним и рисами укр а їн сь ко ї духовости, щ о виникли у наслідку довговікової неволі і що їх м о ж н а було спостерігти в д е я ко ї частини у кр а їн ­ с ь ко го суспільства, було брак зацікавлення гр о м а д сськи м и , загально-на ціональними спр ава м и, грубий матеріалізм у щ оденном у житті, за гум ін ко ва обм еж е ність деяких груп у кр а їн с ь ко го гром адянства, “хуторянство11,, як окре слив цю рису у кр а їн с ь ко ї духовости Д м и тр о Д о н ц ов , невм іння д у­ мати загально-національними гр о м а д ськи м и категоріям и, н е с п р о м о ж ­ ність піднятися д о рівня загально-національних інтересів і ідеалів.11* * Т аке сам е стве р д ж ує й О си п Д я к ів — Д м и тр о Горновий, видатний ід е о ­ лог укр а їн с ь ко го націоналістичного підпілля: — “ Політична револю ція ще не забезпечує повністю тривалости нов ого , нами виробленого ладу. Н а м конеіно о сно вн е пе ре ро дж ення укр а їн с ь ко го нарсду, його по вн е зм обілізування біля ідеї са м о сгій н о сти У країни, тільки те одне м ож е н а с за п е в ­ нити, що наш а побіда не буде короткотривала. О тж е, нам ко н е ч н о побіч політичної ще й духова револю ція укр а їн с ь ко го народу!!! Б е з апріорної духової револю ції “ політична револю ція зводилася б до е ф е м ер н ого яви ща, я ко м у д уж е с к о р о прийш ов би кін е ц ь11. (“ П ерспективи наш ої боротьби “Ідея і чин).

далі буде

354

оеіів ■I lpOZ3 д I'd ВАСИЛЬ

стус

Василь Стус — оди н з Ш ест и д е­ сятників. Н ароди вся він в 1938 р .н а В інниччині в селянській р оди н і. Навчався в Д он ец ьк ом у педагогіч­ н ом у Інституті, а після відбуття вій­ ськової служ би працював викла­ дачем, ш ахтарем і газетним р о б іт­ ник ом . П ерш і його вірші були на­ друковані в 1959 p., а перш а збір к а віршів появилася в “Д н іп р і“ в 1963 р. В 1964 р .В . Стус став асп ірантом в Інституті літератури А к адам ії Наук УССР. О др у ж ен и й і м ає си н а 1966 року н а р о д ж ен н я . Служ бова кар’єра В. Стуса ск ін ­ чилася з м ом ентом , коли в н аслідок м асових арештів в 1965 р. він прилу­ чився д о групи, яка п ер ед владою протестувала проти ареш тів за культурницьку діяльність. Його звільнен о з праці, а збірка “Зим ові Д ер ева11щ о б у л а зап л ян ован а д о ви­ пуску, була скреслена з ви давн и ч о­ го пляну. В ід 1966 д о 1972 р. п рац ю ­ вав д о р и в о ч н о на різн и х роботах, з яких його п о стій н о звільню вано. Вкінці його заареш товано разом з багатьома ін ш им и др у зя м и в,січні 1972 р. О бл асн и й суд в К и єв і у ве­ ресні того ж року засуди в й ого на 5 років концлагерів і три роки засл ан ­ ня в дал ек ій Якутії. М ає підірване здор ов ’я, але ні на хвилину не п е­ рестав протестувати проти н асиль­ ства і топтання лю дської гідн ости з бок у п л іц ій н и х та лагерних чи н н и ­ ків. Н айбільш е мучило його л areрне покарання н а зн и щ ен н я його кіль­ карічної п оети ч н ої праці в часі ла-

Скульптурний портрет (глина, 1968): Б. Довгань

герного перебування. В. Стус засу­ див також “заломання" І. Д зю би, а так ож той реж им , щ о довів його до того залом ання. П оетична й літературна твор­ чість Василя Стуса — це багатогран­ н и й спів душ і в її контакті з ж и т­ тям і суспільно-політичним и про­ блемами, в якій не бракує також лі­ р и чн ої н іж н о с т и і героїчної ди н ам і­ ки. З б ір к а віршів. “Зи м ов і Дерева" щ о н е могла появитися в Україні, вийш ла друк ом на чуж ині в 1970 р., а тепер н едав н о вийш ла його нова збірк а у В-ві “Сучасність" під н а з­ вою “Свіча в Свічаді", звідки берем о кілька характеристичних своєю си ­ лою віри і поетичного виразу вір­ шів. O.K.

355

Гіоет — палаючого Д уха

Василь С Т У С

Н Е Н А Ч Е С Т Р ІЛ И Неначе стріли, випущені в безліт, згубилися м іж обидвох країв, проваджені не силою тятив, а спогадом про образи почезлі, так душі наші: о порі вагань під щемний спів земного притягання спішать у тишу, в безвість, у смеркання, де Бог тримає всепрощрнну длань. Н ас позначають криволети птиць, що знявшись д’горі, засягають паді, а доля задивляється в свічаддя своїх ярів, узгір’їв і криниць.

Д А Ж ДЬ Н А М Д Н Е СЬ ! Даж дь нам, Боже, днесь! Н е треба завтра — даждь нам днесь, м ій Бож е! Даж дь нам днесь! Догоряють українські ватри, догоряє український весь край. М оя дорога догоряє, спрагою жолобиться душа. Я к Господь нас оком поминає, тоді, болю, грай без кунтуша!

ГОСПОДИ Господи, гніву пречистого благаю . Н е м а й за зле. Д е не стоятиму —вистою. Спасибі за те, що м але людське ж иття, хоч надією довжу його в віку Вірою тугу розвію, щоб бути завжди таким, я к и м мене м ат и родила і благословила в світи, і добре, що не зуміла мене від біди вберегти.

356

Василь С ТУ С

Поет — палаючого Д уха

Т Е ^П И С ТРАС Н У СМ ЕРТЬ В ельм ож нш сон мене здолав, і тут нараз почув я: Господній голос пролунав: мій сину, алілуя! Терпи страсну стезю конань, спізнай смертельні чари дороги добр і почезань, свавілля і покари. Хоч тяж ко душу берегти під небом цим полуднім, а треба йти, а треба йти щосвятом і щобуднем.

Яке жорстоке ти, пізнання дороги трачених доріг! Х а й увірветься існування, хай дух притомлений знеміг, хай видива подаленіли : на чорній, як смола, воді. Та м и жили, немов любили. І вік пробудем молоді. Я К Д О Б Р Е ТЕ, Щ О С М Е Р Т И НЕ БОЮ СЯ Я к добре те, що смерти не боюся і не питаю, чи тяж кий м ій хрест, що вам, лукаві судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст. Що жив-любив і не набрався скверни, зненавести, прокльону, каят т я. Народе м ій ! Д о себе я поверну і в смерті обернуся до ж иття. Своїм стражденним і незлим обличчям я к син тобі доземно поклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і з рідною землею поріднюсь.

357

Поет

—

палаючого Д уха

Василь СТУС

ІЗ СЕБЕ В Ж Л И Ч Л ЕВА . себе виклич лева і збагни безмежжя мурів у безмежжі люті, коли волання, кригою окуті, клекочуть від стіни і до стіни. Із себе виклич лева і волай, нехай ричання, деручке і чорне, цю огорожу світову огорне, завівши душу в феєричний гай, де спогади стримлять, я к шпичаки, де літ а — ніби вигорілі стерні, і де жалі, гієни ненажерні, на тебе гострять ікла і клики. І з себе виклич лева і ш алій м іж засувами, ґрат ам и, замками, бо зацвітає всесвіт шпичаками, колючими дротами веремій. Н А Р Е Ш Т І В ІЛ Ь Н И Й Скінчилися останні сподівання Нарешті — вільний, вільний, вільний ти. То пристшись, йдучи в самовигнання, безжально спалюй дорогі листи, і вірші спалюй, душу спалюй, спалюй, свій невимовний горній дух пали. Тоді вже, впертий, безвісти одчалюй. бездомности озувши постоли. Що буде завтра? Д аст ь Б іг день і хліба. А що, коли не буде того дня? Тоді вже — гибій, отоді вже — гибій, простуючи до смерти навм ання. Т И П ІД ІЙ Ш Л А Ти підійшла — а я тебе не ждав. Н е сподівався, що аж так нагально, ні знаку не подавши, все відтрутиш, щоб заступити всесвіт м ій цілий. Так, світ тобою став, ти — стала світом. Чужим, я к ти, нім им , я к ти. Я к ти — непроханим. Та чую — ж аль обох вас уникнути — чи брата, чи сестри?

і 58

Поет

—

т лаю чого Д уха

Василь С ТУ С

СОСНА ІЗ Н О Ч І Сосна із ночі випливла, я к щогла. Грудей торкнулась, я к вода — весла, як уст — слова. І спогади знесла, мов сонну хвилю . І подушка змокла. Сосна із ночі випливла, мов щогла, і посвітилась болем далина. І все — вона. Довкруг — одна вона. Та тільки терням поросла дорога. Сосна росте із ночі. Горілиць з-за оболоку свінула Софія. Десь галактичний К иїв бронзовіє у мерехтінні найдорожчих лиць. Сосна пливе із ночі і росте, як тінь Віт чизни о порі смеркання. А ти уже потойбіч, ти — за гранню, де видиво гойдається святе. Т а м — Україна. За межею. Там, лівіше серця! З горя молодого О С Т А Н Н Я П ІС Н Я Ще вруняться горді Славутові кручі, сосна стриміє з ночі, ніби щогла, а Бог шепоче спрагло: аз воздам! ще синіє річки збурунена гладь, але проминув тебе птахом летючим твій час, твій останній. Попереду — падь. Ще небо глибоке, ще сонце високе, та серце замало грудей не пірва. Урвались, подались прекрасні мороки, і щось тебе кличе, і щось тебе зве... Розкрилені висі твої пронеслися. Попереду прірва, і очі не мруж . Ти бачиш розхрестя дороги? М олися! Б о ще ти не воїн, і ще ти не муж.

Ще горбляться горді Славутові кручі та сторч головою зривається світ. Чіпляйся за кручі, я к терен колючий чіпляйся за небо, я к яблуні цвіт. За обрієм обрій, за далями, далі, — допоки накруглий не вигасне день, — пограбли тополі в глибокій печалі своїх калинових, вишневих пісень, бо вже ослонився безокрай чужинний, і гнеться в жалобі кривавий розмай. Прощай Україно, м оя Україно, чужа Україно, навіки прощай!

359

Передріздвяні роздуми і мрії каторжниці (Лист Ірини Калинець із заслання) /У Ц ІС / ... Щ о ж писати про себе? Л ьвів був м оєю колискою , там я на­ родилась, там вчилась, там закінчила Університет /славістику/, звідти за­ брала мене маш ина на чужину. Н а пе ре д о д н і розлуки — якр а з на Р ізд во — обійшла разом з ки ївськи м поетом В асилем С ./т е п е р на К о л и м і/ м айж е всі львівські храми. Н а свята храм и переповнені, натовп виливається на вулиці, це рухома ріка, б о люди поступаю ться м ісцем тим, хто м ерзне по­ за хр ам о м . Але це єдина ріка, бо всі в надхненні колядок, тоді м уж нію ть голоси , і сльози заступаю ть очі. Н е й м о в ір н а туга за хр ам а м и на чужині, особливо в свята. В М ордовії ми куц ою гр о м а д ко ю зем лячок сідали за нехитрий стіл, коло свічки, зліпленої са м о туж ки з воску, який по кр ив ає сир. Д еколи вдавалось роздобути ялинову вітку — і була нам різд в’яна ялиночка. З перлової каші — кутя, в яку додавали меду, маку, го р іш ків — усього, що приберегли до свят із скупих посилок. І колядували...І поруч б у­ ла У кр аїна, і всі наші далекі і близькі земляки. С пога д и не полишали нас ні нахвилину, бо в за м кн е н ім просторі ч уж и­ ни живеш лише спо гад а м и. Тут ніби вільніше, тут простір неосяж ний, але настільки неосяж ний, далекий, що непідвладний н ога м . Б урятські степи трудно описати — їх треба побачити. Тут коні видаю ться ігр а ш ко ви м и ко ­ никами, а село — хим ерною картою на б е зм е ж ж і. Мабуть том у тут так чу­ жинно — чужо. “У кр а їн а " в нашій кімнатці. Іго р оздобив дерев’яну п е ре го ­ родку розм аїтим и к а р т к а м и — скитські пам'ятки, портрети М ам а їв, укр аїн­ ський одяг, види Л ьво ва , а ще кілька ж ивописних пош тівок Ярослави Сурмач. Книж ки. Портрет Тараса. Вишита моєю посестрою ікона Марії, ще дві ікони. І моїх пару виш ивок — серветки, рушники... Перш і дні, коли я була тут сама, млоїла туга за м о в о ю , за ж и в и м звучан­ ням р ід но го слова. Цю тугу за со б о ю знаю віддавна, для м ене є н е сте р п ­ ною. ...Мені хочеться побути поруч з Вам и, біля В ас, я к ко л и с ь у д и ти н с тв і к о ­ ло м ого Д ідуся. Він з М апнівсько ї Волі — є таке село коло М алнова /та м древня церковця і унікальна іко н а / на Л ьвів щ и н і/ колишня Д р о го б и ч ч и н а / з хутора, де з пару д е сятків білих хат. Власне там пром инуло літнє м о є д и ­ тинство, бо гостила я в дідуся щоліта. О тож там, у том у “за ко н с с е р в а н о м у хуторі відкрилась мені таємниця укр аїн ських свят, о б р я д ів та ритуалів, за ­ вдяки яким сь ого д н і розго рта ю минуле. Б о в наш ом у минулому, с п о га д а ­ ном у і в Б іблії, вж е добрих п’ять тисячоліть. Н е ш кодую , що доля завела мене в такі несподівані мандри. Я ш кварчала по закутках як звичайний міщух, отаке веґетативне існування, але ж д о ­ ки “існувати"? Н а моїй, на нашій Б атьківщ ині люди такі ж, як колись, лиш сонливіші, ніби мухи осінні, вони ож иваю ть на свята, вони звідкіл ясь в и р о ­ стають і ніхто не один... І Щ е в 1 9 7 5 році написалось мені отаке — в спогаді, чи тузі — не знаю , та хочу надіслати В а м ці кіл ька вірш иків:

360

Усе на світі збайдужіло, лиш, сонця м аківка достигла плива по небі облисілім, і олов’яним згустком стигне. Холодно маюся м іж днями, в безсиллі руки: опустоги? Ти Б ог всесильний над Чи просто цар серед вельмж ? В Твоїй долоні ласки зерня, чи тільки помах — зойк порожній? Яви мені у милосерді веління власне: подорожній серед снігів, серед століть, серед свого святого краю лиши, я к душам залишають різдв’яний вечір на столі крихітку хліба — крихту щастя: промінчик неба України, червону ягоду калини Д л я передсмертного причастя

,рина СТАСІВ НАЛИНЕЦЬ

Ледь торкається осіннє павутиння того шепоту, шепоту тихого, того спраглого, того незвиклого, на зем лі цій промерзло синій,

^1978*

на порожній, зіщуленій в тиші, де дорога твоя — чорне соло, де спливають, як сльози, довкола янт ареві човники листя. Ледь торкається вуст твоїх — чуєш? Н а м ще вийти в зелений світанок, що яріє на обрії т ь м ’яно і в душі, обігрітий ночує... З а в ’янула журба на підвіконні — Геранню відцвіло,- чи голосом дит ячим ? Л иш деколи у снах, Лиш деколи м и плачем за затишком оселі, що світиться з долоні... ... Я б хотіла, щоб цей лист прийш ов д о В а с д о дня св. М иколая, та за д а рун о к — якнайщ иріш е слово і побажання зд оров'я, ко за ц ько ї сили і в і­ ри. Хай бе реж уть В а с до бр і духи Б атьківщ ини. І хай зігріє В а с на далекій чужині спо гад про Б атьківщ ину, б о всі ми — я і мій чоловік, наш а дочка /З в е н и с л а в а / і наші родичі, наші друзі і знайом і спогадуватим о В а с часто, о зи в а ти м е м о сь д о В а с кр ізь тисячі кілом етрів, вклоняєм ось В а м ! Ірина С тасів-Калинець на засланні,

Ваша Ірина

361

Р. ВО ЛО ДИМ ИР

ЗГАДАЄМ ТИХ, ЩО ВІДІЙ Ш ЛИ ... Загубилась у безвістях ве сна о д н о го року. Бурлило тоді буття, кр о в ви­ рувала в жилах готової до ви зо ву молоді. Ч им не життя! К и м тільки не ста­ ну, чого не д о м о ж усь, куди не сягну! — хвилю вало в душ і, задихались rpvди від н ад м ір у враж ень і сподівань. У се ж иве стояло під зн а ко м руху — рвійного, н естр и м н о го . Б о ї на дальших і ближчих фронтах, н а о ч а х валять­ ся держ ави, н еспо кій на суші, м орях і в повітрі, зусильне готування всю ди в запіллях, -н а с н а ж е н а , згущ ена вичікува н н ням атм осф ера по домах. П ід­ пілля ж м ов спр авж н ій вулкан гоготить... О д н о го с в іж о го ранку з воріт їхн ьої А ь м а М атер са м е викотились гу р ­ ти ю них ви пускників. М а тур а — яке величаве поняття! А щ о вж е го вор и, к о ­ ли її виде р ж а в — світ увесь зразу інш им , більш им здається. Й одвертим , таким привітним, здійсненним , чого б тільки в н ьом у не забаж ав. — О тож, пам 'ятайм о, браття, як там і не було б, а за десять р о ків усі як один о б о в 'я зко в о сходим ось, нал еж н о вш а н о вує м о с в о ю старинну, в ір ­ ну, спільну нам Академ ічну... Та й ю ність, у ній проведену — стихійно, з п о ­ р ивом вітру й ш ум ом в е л и ко м ісько ї вулиці, проносил ись із уст до уст, не вмовкали гучні слова захоплення. — Н ем инуче, нем инуче — пр о ко ч ува ­ лось їм у супровід. — Та що ви, аж за десять р о ків ? ! Куди ж там ! Ч е р е з рік, два, та m ко ж н очасн о , гуртом, нерозлучно, як і д о сі, ж и й м о , наші м олоді діла прод о в ж а й м о — заворуш илось у більш ом у гурті. — Хлопці! А що, готові будете, коли прийде пора? — я ко с ь д возначно відозвався цупкий молодець, Ю р к о Кузня. — Хоч і т е п е р — завзято відгукнувся запальний Ж дан Галькевич. — Ти б кращ е за всіх не го в о р и в — зд е рж л и во устрянув завж ди р о зва ­ жний Андрій Гиза. — Ну, ще би, а хто ж п о с м ів би відставати? — впало по гро зл и во з боку заго нистого С теф ка Греблі. — В сяке б у в а є — медитував со б і тихий Т ро хим К о р м о в и ч — а он такий Іван С отник, чи Гриць Ванчук, сво ю дівку під паху, а там м ож е й д о вінця — і пиши пропало, моя хата з краю ... — — Н о, но, обер е ж н о , ти чи не пр о себе ч асо м завів? — обруш ились за ­ чіплені парубки, а були здебеліш их, проте статечний М и р ко В олховський тут же й пе ре би в сло ве сну сутичку — П анове! Гей! К о ли -коли , але вж е с ь о ­ годні то хіба не випадає... А ви от ділами, не словам и, донаж ете... Чи за в­ тра, чи за д е сять р о ків — ко ж е н знай одне: на .стрічу явись. — Ну, отже, бувайте, друзі... Б уд ем в и с о ко держ ати п р а п о р с та р о го побратим ства — і, слово по слові, розсипа лося молоде, палке братство во-свояси. Так... Стояла як на проводах весна, сп о кусл и во вітала, залицялись д о ю н а ків налляті со нц е м дні, до ве л ико го звали, гр и м іл о с то го л о с с я м м істо,

362

віддавало звучним відлунням по довкільних селах, готувалася ю на гр о м а ­ да здобувати с в о є м ісце під со нц ем , ставати у провід залишаних старш им поколінням ланок. Ч о го т о не досягнуть за десять д о вж ен н и х р о к ів !— ви­ щу освіту, звання, досвід, а то й власними с ім ’ями обведуться, пр о р о ста ­ тимуть далі ю ні ідеали... Не то що зійдуться знову. Куди там, десять р оків, д о б р о д ію ! Ба, далеко -далеко вчасніш е. А д ж е день-у-день розділяли ті са м і будні — знесення й падіння спуде йської брати, знаю ть одне о д н ого як с в о ю діряву киш еню , не одна затія, не одна тайна єднаю ть їх. Проте не д овелось і після д о в го го десятиріччя зійтися знову. Турботи й ж урби дня, пошуки за хлібом насуш ним — великий пан. А що вже згаду­ вати п р о непевність майбутнього, що в під м ін ова н ім ґрунті на я ко м у жити доводилось давалась ко ж н о м у в знаки. Тоді, н аса м кінец ь, і катастрофа стукнула. Н ебувала світова хуртовина вимела з батьківських по ро гів, роз­ кинула по велелюдних майданах і найдальших кутках землі. Я к ж е тут збе­ реш усіх, коли цей у К р а ю або на С и б ір і пропав, той кудись на захід забрів, по всій Е в ро пі тиняється, а ще інш ого доля за моря й океани вигнала. А то й н евідом о , де хто, що з ним... І скільки ще... Б уло п'ятдесят, а залиши­ лось?... Коли ж нарешті, не через д е ся то к років, а куди пізніш е, та й не з нагоди ю вілею , а т а к , принагідно, на одній оселі підчас вакацій влітку, зійшлися недобитки ко лиш нього ви п ускн о го р о ку пам ’ятної весни, стріча випала аж ніяк не св я тко в о й велично, як те вилеліяв не один давно, в незаторкнутом у світоблуддям серці. Н а спр а в д і ж учасникам сходин і не приходило в д ум ку святкувати, річницям и займ атися. Але ж д ень вдався мрячний, по­ хмурий, н ічо го робити, ані тобі скупатись ані за рибою вудку закинути. Т ож і зібралися у просто ріш о м у місці о д н о го з кур ор тн и ків, а тепер покурю ю ть, попиваю ть, чого сь і язик не повернеться. П о м ір ко в а н о веде себе товариство, здерж л иво. З тогочасних струн­ ких рядів не залишилось і сліду. Цей огрядний такий, неповоротний, той чом усь посоловів, інший у зем лю начебто запався, т о го перед часна си ви ­ на м ов ч е р е м хо ю обсипала, плечі о то го худого в дугу нагнули, тут от ста­ речо хтось покаш лю є, там ще один пробує засм іятися, проте не виходить — одне я ке сь нем удре горлування при викривл ено м у обличчі, так що й сам р уко ю махнув, покинув. Хоч і надто видне в усіх старання, веселого н астр ою таки не створити. М олодосте, де ти? Куди там д о давніх надій, зм агань! П рисіло братство, на чому попало, з н іч о го бо втомились, тільки й водить один по одном у о ко м . П остарівся, н е б о ж е — нем инуче прихо­ дить будь-ком у на гадку. — Он що, друзі, хоч і мало нас, а ледве чи й у таком у р о зм ір і встигнем о ще коли скупчитись... М о ж е б так спільно обм інятись вісткам и... Розказати б собі сперш у пр о тих, що тут не знайшлися — впала рапр ом заувага о р га ­ нізато ра вечірки, зразу й прийнялася. Т а к і бути. В к о го тільки яка відомість за того, к о го м іж ним и нем а, розділяться нею , особл и во ж уж е про тих, що б е зп о в о р о тн о відійшли. О днодуш но погодивш ись, почали по черзі згадувати.

Щ е про ж ивих, то сяк-так ішла мова, інколи перепав і дотеп. П отім те ма вичерпалась настала протягла м овчанка, ніхто не м ає охоти р озскл еп лювати старих ран. Я кб и тільки ном у з м ісця зрушити, далі вж е піде. П итан­ ня, ко м у ж перш ом у починати? П ом ітне отягання, зволікання. Д е хто й зах­ вилю вався. — Ну, годі, так і випадає тобі, Ю ську, ти ж зав ж д и великий був охотнин д о новин і всячини... Пальці з запитами д о вчителів, навіть на годинах ма­ тем атики, хто вище всіх витягав? Т е пе р уж е не допитуватим еш ся, а чи м ­ дуж р озказуй, чим го рщ ик н атягн ув— присіл ись д о в и л и с іл о го д я д ь н а з з о ­ лотими поблискую чим и зубами, і вж е том у більш не викрутитись. — Щ о ж, нехай... М о ж е й ви кращ е від мене про к о г о д р у го го знаєте, а ось про наш ого К о р м о в и ч а припаде вж е м ені кілька слів кинути. В а м хіба не таємниця, як то було з тим студентським з’їзд о м , коли всіх поголовно виарештували. Я ко сь і я на той збір попав... — Тебе ж, зн аєм о , ніде не бракує — таки не вд е р ж а вся, хтось, допін. — О сь я добре роздивляю сь, ще до н а с ко ку поліції — не з в а ж а є Ю с ь ко й береться продовж ати, аж тут йом у інший знову в п о п е р е к — Т а як ж е це так, що всіх цапнули, а ти тоді ареш тантської ю ш ки не закош тував? — — Т а ж я й хотів про те, але ви все перебиваєте, не дасьте чоловікові скінчити. Я к уже зазначив я, р оздивляю сь по залі... — — Ну, менше зтим , що там було, ти ж не про себе, а про н ь о го розказуй — устрягнув наново нетерпляче сусід. — Які ж б о ви, д о лиха! Л іпш е я з о в с ім перестану говорити — тут уже розгарячився й обруш ився Ю с ь к о . В се ж утихомирили я ко с ь — балакай балакай — і він, за цим і тим, ось що про К о р м о в и ч а з м іг позвітувати. — Я к знаєте ще із ш кільної лавки, він, бідачисько, все і так покахикував на годинах. Ч асто поза ш кол о ю д н ям и й тиж ням и пропадав, лічився, б ід о ­ лаха. А ж тут, маєте, запакували ті лапідрухи Б о гу духа ви нно го Трохимця д о Б риґідон, та ще й на якийсь рік. П росто ні за цапову душу. З а т е тільки, що був на з’їзд і, м ож е раз чи д ва сл о во забрав. Я с н о як сонце — розвину­ лася в н ьо го туберкульоза в в о гкім крим іналі. Випустили, коли вж е ледве що клигав. Б ув я ще в н ього під кінець, але м аячив лише сердега...С кільки то ще він з ними п о м ір яєть сям провчить сяких-таких, я к ї м на нашій землі господарити... От, якби йом у з м ісяць-два в Ворохті підкріпитися трохи, а там необхідно доводеться знову за спільну спр аву заступитися. В нього вже й зладжений плян дії. Т а ке все й го вор и в, н еб ор ака, а сам уже геть висотаний з со ків життя, п р о зо р и й став, як та в о с ко в а лялька. Тільки за­ палі очі га р я ч ко в о поблискую ть. Ч е р е з кілька д нів так і є — переставився. Вічна йо м у пам'ять! А на похоронах не пригадую , щоб к о го з в а с узд рів...— Після Ю с ь к а випала ч е р га на де щ о о не см іл е н о го , р о з с ія н о го Кметя, що то йо го чом усь ніяка праця не е м іґр а ц ії до вш е не трим алась. Почав дяковчителем, зазнав і інших е ксп е р и м е н тів , а ось п о ки щ о кр есл я ре м промишля;. В сі д о б р е пригадую ть, що з Греблею колись нерозлучні були. — Я к ж е це наш С теф ко по пався? — — Говорити пр о це — чи не гірш е кам іння глодати... — видавив із себе не

364

то н іяко во, не то знехотя Км еть. — С теф аньо, відом о, завзятущий був... С лавний хлопець...І такий безкорисний... Ш к о д а ! — та й знову зам нявся. Обличчя в н ьо го вр аз перекосилось, губи щільно 1 принусив, відрухово стріпнув щ ось біля ока. Ковтнув слину й нем о в задавився... — Ну, буде, буде, успокійся — почали вмовляти — та це ж коли вже було! Та й далі підбадьорю ю ть чутливого Кметя, а йому, як показалось, заохоти зо в сім і не треба було. — А от щ о — почав він поновно, цим р азом я ко сь твердо, рішуче — тоді я кн е о д и н з вас десь по всяких дірах заховався і ш куру зберіг, а далі й с а м про-себ е-дбайком став, наш С теф ко, фізично куди від вас нем ічніш ий, визов кинув ти м чер во ним дияволам. Щ о робив? Роботу — важку, буденну, небезпечну, конечну. Б е з якої не м о ж н а було тоді, в той темний час за­ гального лихоліття! З агр івав, о свідом ляв, літературу м іж наших і при інших роздавав. Н е щ адив себе са м і других на роботу втягав. Поки ті іроди про­ кляті не пірвали з д о м у одної тем ної ночі в цю найтемніш у добу. Застиг від тоді слід по ньому, аж віднайш ла старенька матір над м а с о в о ю братньою м огилою . П о закривавленій сорочці впізнала, яку сама, нещ асна, виш и­ вала... Тут нагло о бірвав Кметь, від хвилю вання не годен був продовжати. Н а якийсь час запанувала м овча н ка се ре д збен теж ен о го та пригноблено­ го товариства, після чого, згод ом , пішли дальші розповіді. Та тепер уже зв'язкіш і, м енш чуттєві, ко ро ткі, й речеві. Іванові С отн и ко ві підчас переслухайня д о т о г о доїхали, що наступного дня м ертвим перед п р о вір ко ю знайшли. П о си н іл ого й на цілому тілі поби­ того спрятали ті звірі, а батькам, що д ом агались побачення, брехнею очі замилили, що син по вісився. Гриць Ванчук проводив вишкільні курси в окрузі, раз вертався із д р у­ го м призначення опустілим пізнім п о їзд о м до міста, гуторили собі з-тиха, а ж ось, д е сь біля Рави мабуть, увірвався н еспо д іва н о з сусід н ьо го переді­ лу гурт узбр оєних лєш ків — і, б е з о д н ого слова остороги, о бси пав наших хлопців стрілами, — Т ак усім вам буде, така ваша: “ маць“ — ка р а ім и !— ще в ід гр о ж увались при в ід с к о к у Ванчук на місці, не прийшовши до себе, с к ін ­ чився, а той другий, з б ід о ю вихрапавш ись, подав у шпиталі подобриці ніч­ ного нападу. — Д р о ж пішла по людях... — А щ о з Гизою , В о л хо вським ? А б о ж Галькевичем ? К узн ею ? В іки не бачили, н ічо го п е в н о го не чували, знає хто? — питає разом кількох. — З Ги зо ю вийш ло чи не найприкріш е — взявся відповідати меткий і бувалий волоцю га, Криш тальський. С а м е пробивався через Словаччину...От-от і дістався б на захід, куди й вам була тоді д о р о га . Та що ж, не по­ щастило. П р о сто іронія долі, бо м іг зберегтися якщ о б знаття.Тамтеш ня партизанка заловила нас, от що. — О сь тобі к ріс, давай разом на німця ! — вербую ть і й о го м іж інш ими. Ми кр іси в руки, бо що тут будеш суперечити, та й ліпше з к р іс о м , як б ез нього, а зго д о м все одно відчіпим ось від тої сволочі...Для всіх це з р о з у м іл е ,ко ж е н з го р и с о б і м іркує,тіл ьки один А ндрійко впав ж е р тво ю с в о є ї філософії та пр авд ом овности, собі на нещастя приз­ нався — Стріляти не вмію.чим'. і припечатав с в о ю долю. — Ага, бо ти н і­ мецький шпіон, знаєм ми таких — заверещали, накинулись на нього, і

365

зум ів д о пом о гти. Н і я к і переконання з н а ш о го б о к у не робила враж ення, почали ще й н ас підозрівати. М усів викопати со б б і д н ий Гиза я му — власну могилу... Й у неї скотився, підкош ений партизан с ь к и м в о г н е м , — Господи! аж здригнулася гр о м а д а н а сто ро ж ен и х слуха е ж е н іх ю н е

н а й м е н ш о го

чів — от безгаланнии... — Щ о ні із В о л хо вським ? — — З ним було так під Б родам и, як з наш ими пр ед кам и над Каялою , — “ сватів напоїш а, а са м і полегош а за землю р у с ь ку ю 11— прорецитував із “С л о ва о по лку“ колишній клясовий літератор і літописець, Д ж м іл ь, один із співдрузів зброї В о л хо всь ко го . Чи не подібна трагедія й Галькевича п о с ­ тигла під Ю д ен б урго м — додав він — заскочили йо го відділ н есподівано поночі, наше івояцтво не мало часу й виряд захопити. Постійний бо відво ­ рот, марш день і ніч, ані ока примкнути. Раз до ве л ось — і он який кінець... Т ам же пропав без вісті Галькевич. О дних постріляли на м ісці, а д е ко го в полон захопити й завантажили у гр узо вики. Б о г один знає... — Б аж н е зідхання супроводить і цю неф ортуннуновину. — А Ю р к о Кузня? — — О, той залишився вірний собі і спр а ві д о кінця — завів ще раз мову Кметь. — Поступив до іберм енш ів лиш на те, щоб в о є н н о го рем есла по в­ читись і збр ою добути. В боях п р о м ір я в з Л е гіо н о м сотні кілом етрів, звіль­ нив Л е ва -го р о д від тої неситої сарани, дальше їх аж за м еж і рідної землі проганяв перехрещ ував марш рути з Д р уж и н н и ка м и , тоді повернувся на Волинь. В головном у щтабі по встан сько ї а рм ії стали власну збр ой ну силу організувати. О, цей дійсн о був сам обутній! В ранзі ко м а н д и р а У П А б о р о ­ нив см іливо К р а ю від во р о ж о ї партизанки, на Б ілорусі, в постійних сутич­ ках з червони ми диве р сан там и і гр а б іж н и ка м и з ґеш тапо, налож ив своєю м олодою го л о в о ю .— М іж присутніх н е м о в м а ко м посіял о в пошані до по­ леглого друга задумались усі. Он який ко за к був Ю р ко ... Гутірка на добре затягнулась. Д ехто став уж е підводитися, протяга­ тися. — А то хіба куди, один з другим ? — Еге, добре, тобі говорити, ти що, старий кавалер, або як то наші східні брати звуть — холостяк, значить, нічо­ го на голові, вільному воля, а мені, хлоню, не те — баба ще чого д о б р ого .. .— — О дна мить, доззольте панове!— хутко спохопився Гнат Ш у м к о — ум о­ вний предсідник доволі випа д ко во ї зреш тою зустрічі, за й о го бо стар ан­ ням вона й відбулась. — О с ь ви тільки вислухайте ще м ою д ум ку н ап р и ­ кінці, а тоді хоч розходіться, і на все д о бр е вам усім ! Т а к ось що: Не за одне поміряння с и л а м и їм ішлось, чи інше освідом лю ва н н я народу й виш ­ кіл, навіть не про са м збройний зудар мова, в я ко м у найкращ і з н ас поляг­ ли. А йдеться за спільний нам усім б е зсм ертний ідеал, друзі, за який вони боролись і згинули, і вж е більше не поборяться. Щ о б він живучий зали­ шився в бутті всіх наших поколінь! А ми ж, побратим и ш кільної лавки, щ а с­ ливо при житті збереглись, не так? Т о ж н аш ого о б о в ’я зку супроти себе самих і супроти них ніколи не зре чем о сь. Згадали с в о їх милих братчиківспудеїв на те, щоб уже ніколи не'забути їх, ані не зл е гко важ и ти тих свяш ен них вартостей, що лишились зап овід д ю по них. Я скінчив. — Тоді, вдруге тор ж естве н н о складали собі в за є м н о всі присутні щирі обіти, поки п о с в о

366

ПСИХОЛОГІЧНИЙ РЕПОРТАЖ Р. ВОЛОДИМ ИР “ПРОЩ АВАЙ, МИНУЛЕ". ВИДАВНИЦТВО “СВІТАН НЯ“, ГЕЙС, КАНЗАС, 1977. стор. 85. Відомий українському читачеві поет і Письменник Р. Володимир /гіроф. Роман Кухар/ обдарив нас восьмою з черги книжкою “Прощавай, минуле", повістю одного життя, яка за формою є поезією в прозі, а за змістом психо­ логічним репортажом життя політичного емігранта. Герой повісти-вчитель Корнило може репрезентувати кожного емігран­ та, щ о змагається не лише за саме існування, за відповідне місце в чужому се­ редовищі, але також бореться за національні права <свого народу і загально людські ідеали. Хоч віссю повісти є родинна трагедія — розвід кругом як а нанизані пси­ хологічні переживання і міркування героя, але численні ретроспективні спо­ гади показують як н а фільмовій ленті ціле життя героя, який задумується над суттю і правди, і злодіяння, порівнюю чи два світи: Там сам держ авний лад повернутий проти людини, тут ж е вона зво­ дить бої із державним ладом, і з освяченим законом, і з власною особо­ го, проти влади, там держ ава проти лю дини, а тут навпаки...Жахн висліди зловж итих свобід —неймовірні злочини сучасности, все но­ ві захворіння й налеги, трагічне відмирання природніх проявів ж ит­ тя, гуманних відрухів у лю дських спільнотах. Ну, що ж забажалось тобі чуж ини? (стор. 37) Жінка-чужинка забрала йому все: дітей і майно, бо згідно з законом, за нею право виховання малолітніх дітей, а інш ий чужий мужчина користуєть­ ся йоготрудолю бивим инадбанням и — от і справедливість! Проміняла ти, Амаліє, злагоду нетлінного висотньогожигтя на постій­ не шамотання за матеріяльною здобиччю, й утратила здоровий ґрунт існування, загубиланайосновніш е — мир душі. /стор. 54/ Самотній Корнило мандрує на край міста, де починається степ-цілина. Тут століттями гасали череди буйволів, а тепер на підвищ енні стоїть буй­ віл з граніту, на пам’ятку колиш ніх владарі в степів. Тут століттями індіянські верш ники втішались волею, а сьогодні сліду по них не залишилось. К ор н и л о задум ується н а д сам им існуванням , н ад життям і приходить до висновку, щ о “вбивати й пускати в н еп ам ’ять"— це принцип сучасного свіТУ- В книжиі “Прощавай, минуле" знайде читач н е лише проблематику су­ часного скомгілікованого життя, але й філософічні думки про саме існуван­ ня, про особисте і народне “я": “Велике “я“ — чи не найприкметніша познака окремих людей, а т о й народів. К ож ном у оте “я“ найдорожче в світі, до всього, щ о поза “я“, їх д о м ах не розійш лись. М ож е на д о вго , а м о ж е й на все... — Щ о то ж ін к а ска ж е ? — пр ом кнуло гол овою в неодного, коли проби­ валися ніччю хащ ами д о сво їх піднайнятих хат літнього вакаційного при­ вілля. — З а по вів на годику-дві, а довелось аж до ночі. Д о м а спр авд і і негодували ж інки, зате риба в потоці досхочу наплига­ лась, ніхто бо з гурта давніх матурантів сь ого д н і не турбував її.

36.7

байдуже, хШ аїцовонообіцю єякусь користь, вигоду для своготаки “я“. А де немає в цьому виглядів, то й байдуже лю дині й народам д о всього світу поза їхнім “я“. Не прислухається ніхто до голосу скованого наро­ ду, ніхто, ніхто... /стор. 47/. Хоч наведені вище цитати звучать психологічно, Автор не песиміст. Він вірить, що “збуди в душі веселку, а вона просвітить усю темінь життя". Цією веселкою в тій дуж е актуальній книжці є подорож героя в Україну. Там він неначе відроджується, повертається юнацька віра в людину, віра в любов, ві­ ра в посвяту. М олодий юнак захоплю є його своєю завзятістю, лю бов’ю свого народу, солідарністю: — Ж ивеш так, щ об чужого не рухавши, свого не дати скривдити. — А коли по ваше посягають, тоді що? — Тоді йде боротьба на життя і смерть — ... /стор. 6 3 / Оця розмова з далеким свояком розбудж ує наново віру в ідеали, відно­ влює снагу і дає силу д о дальш ої ще більш е наполегливої боротьби за непроминаючі вартості й чесноти лю дини. У повісті д-ра Кухаря кожний читиач знайде свої проблеми, свої сумніви і можливо відповіді на власні питання. “Прощавай, минуле" особливо по­ винні прочитати ті, яким доля веліла жити в далекій чужині серед чужого мо­ ря, ті, що вийшли з гетто та ще і ті, що подружились із чужинцями і стратили контакт з церквою і земляками. “Прощавай, минуле" — це сповідь лю дини відірваної від рідного грунту, це безм еж на туга і любов д о ііоневоленої батьків­ щини, це, вкінці, вічне шукання людського ідеалу, розуміння істини. Мова повісти — поетична, прикрашена неологізмами, / несебелю бний, жахний/; епітетами/ райдужна пісня, сонцесяйна країна/; фольклоризмами / люд, вибоїстий/, народніми приповідками: /час гоїть рани/ і цитатами зі Святого письма /Плоть ничтоже, дух животворяще"/, Ш евченка та й інших поетів. Треба подивляти Романа Володимира, що поруч своєї фахової праці, має ще час і снагу писати літературні твори, віддзеркалюючи недавнє героїчне минуле/“Нація на світанку"/і сучасне еміграційне життя “Прощавай, минуле". Обі книжки дадуть майбутньому дослідникові наш ої жорстокої доби цінні історичні та психологічні матеріяли, б о “твір віддзеркалює правду життя, сприйняту авторовою свідомістю", що стверджує сам Автор в нотатці “Від автора д о Шан. Читачів11, /стор. 7/. А. Власенко-Бойцун

ПРИЧИНІМОСЬ ДО ВИДАННЯ ЗБІРКИ ПОЕЗІЙ ф. КОВАЛЯ! П рочитавш ие “А ван ґарді“ ч .3 -4 (1 4 0 -1 4 1 ) ін ф о р м а ц ію про поетичну творчість ф . Коваля, я ріш ив н ап и сати д о р едак ц ії листа у тій справі. Ми —сумівці, мали нагоду не раз читати п о езії ф .К о в а л я в різн и х н а ­ ших виданнях. А мені зап ам ’ятались осо б л и в о й ого вірші з ж урналу “Крила", щ о ви ходи в в А м ериці. Як ск азан о в д о п и сі, перш у його збірку б ул о ви дан о ще у 1953 у М ю н ­ хені, а п ер ед 10 роками приготував він д о друку свою творчість— на 400 сторінок, але д о видання н е д ій ш л о чер ез брак грош ей... 368

продовження на стор. 383

А.

Орлиновський

КОЗАЧИМ СЕПАРАТИЗМ В СВІТЛІ НАУКИ Й ТЕНДЕНЦІЙ М аєм о всіляких ворогів д овколанаш ої те р и то р ії— старих від століть: Ро­ сіян, Поляків, Мадярів, які як д о вго існують претендують начастини нашої те­ риторії /поляки, мадяри/, або й усю У країну аж до ріки Попраду та Дунаю /р о сіян и /. Є у нас і такі претенденти до наших земель, як Румун и та Білоруси, які теж вважаю ть “с в о їм и 11землями ті, які ні етнічно, ні географічно ніколи їх­ німи /Б уковина, Полісся, Підляшша/ не були, але через приналежність цих ж е земель якийсь час до їхніх історичних територій /М олдавії чи Велико-Ли­ товської Д е р ж а в и /, вважаю ть таку політичну приналежність за факт, який по­ винен мати усправедливлення в їх ревіндикаційних домаганнях. В се ж таки усі вище вичислені претенденти до поодиноких українських територій були такі народи, які національно не мали та не мають нічого спіль­ н ого з українським народом. Т атепер, я к н а с м іх .щ е знайшовся один претендент на частину українсь­ ких національних територій: Кубанщину /1 0 3 .0 0 0 кв. км. із 4.511.000 насе­ лення, 1 9 7 0 / та західню Донщину /2 3 .8 0 0 кв. км .т а населення 778.000 душ /1 9 2 6 /, в особі, отамана Кубані І. Білого, зараз від о м о го козачого національ­ ного провідника на еміграції, по походж енню кубанця-чорноморця таки... укр аїн ського роду, хоч са м себе вже не ува ж аєтаки м , а лише козаком , приналежним до ко зац ького народу. Претенсїі І. Б ілого відкрито виявилися те­ пер з приводу об’їзду танцювальної групи молодих Кубанців з Парижа по Европі та в З С А із виступами в користь Катедри українознавства. Н а цю те­ му писала репортажі п. С. Наумович. За статистичними даними у 1918 р. українці становили 57.3% на українських етнічних територіях західньої Донщини /9 8 6 .0 0 0 / душ та біля 60.0% 1.184.000 людности Кубанщ ини* а д о другої світової війни творили 76.8% всієї людности на західній Донщ ині — біля 6 0 0 .0 0 0 душ та 47.1% всього на­ селення Кубанщ ини.** У 1 91 8 р. ко зачо го населення українсько-російсько­ * Етнічна картина всієї Кубанщини у 1918 році приблизно така: українці не козачого стану 1.111.600 — 36.4% всього населення, чорноморці /ко за ки / українського роду 772.400 — 24.(% всього населення.або 41% всієї української людности. Козаки-лінійці/російсько-м овні/ становили 5 1 5 .0 0 0 — 16,4% всього населення, або 65.5% всіа російсько-мовної людности Кубані, якої було 9 2 6 .0 0 0 — 29.6% всього населення. Росіян козачого стану було 4 1 1 .0 0 0 — 13.2% всього населення.або 44.5% російсько-м овної людности Краю . Г о р іїв б у л о 107.0 00 — 3.6% всієї людности. ** Після статистики у 1930-их роках наКубанщині в старих границях Кубанського Краю /із 191 4

369

м овного в Кубанськом у К р аю було 41.0%, українсько-російське населення становило 1.522.600 — 48.6% всієї людности, отже майже половину всього населення Краю . Від 1 9 2 0 року ні на Донщині ні на Кубанщині аж до сьогодніш нього дня тут не було навіть української радянської влади. Українізація, яка існувала на Кубані, зникла в 1930 роках безповоротно. Значить, український елемент по­ винен був зліквідуватися, тобто вповні зросійщитися. Але, коли поглянути на карту м овного та етнічного розселення на Кубанщині, вложену до книжки: “Н ароди Кавказа", т. І, виданої в М оскві 1 9 6 0 року та книжці “Говори У кр а ­ їнсько ї М ови" І. Жилка, Київ 1953 p., м ож на зауважити, що українців на Д о н ­ щині дещ о м овно обмосновлено, а на Кубанщині дещ о зменшилося на ч о р ­ ном орській низовині в приозівських районах, одначе збільшився дещ о стан в середушній та горішній течії р. Кубані, де український елемент своєю чи­ сельністю становить + 50% всієї місцевої людности й серпанком окруж ує російсько-м овне населення Закубання /М айкопщ ини/. Біля 30% всього на­ селення становить українська людність в сільських степах аж до середущої течії р. Ягорлик. З а обчисленням автора цієї статті у 1 9 6 0 р. повинно було бути біля 47% — 2.1 2 0.000 українсько-м овної людности та 4 1 % — 1.850.000 росіян тобто некозаків та лінійців, а м ож е й донців, переселених туди за останні десятиліття "службово". Для історичної докладностм за статистичними даними у 1897 р. на Кубанщині українці творили 47.7% тоді коли росіяни становили всього 42.6%. У 1872 році Чубинський та Русов рахували українців на 60%. Цього відсотка дотримувався у 191 8 р о у і відомий наш географ д-р Ст. Рудницький, подаючи 1.791.000 українців та 8 95 .00 0 росіян, не враховую чи Ч о рн о м ор ської гу­ бернії, де ж ило 9 2.0 0 у кр а їн ц я та 3 1 .0 0 росіян. /"О гляд території У країни після др. Ст. Рудницького", П. Франка, Відень, 1 9 2 1 /** За от. І. Б ілим в його статті "Ответ украинцам " в часописі “Казак" ч,117, травень 1971, Париж, претенсії українців на вище згадані простори вваж а­ ються імперіялістичними. Ч ерез це він обвинувачує часописи “Свободу", “Н ародню Волю ", “У країнське С лово" і інші за попертя реклямитанцювальній групі з Ф ранції серед української гром адськости та серед чужинецького евггу, в Америці як представників віддаленої найдалі на схід від центральних українських територій території. Дивно нам,що о т.ІБ Іл и й а ж у 1971 рдовідався про український ревізіонізм у відношенні до Кубанської території та частини колишнього Д о н с ь ко го Краю Російської ім перії, знаючи українську мову, як матірну, та від 1920 p a р. /, б у л о 3 .5 57 .0 0 0 людности, серед я ка українці становили 47.1% це є 1.675.347 /9 1 5 .7 7 0 козаків чорноморців / та 769.777 некозачого населення/. Росіян було на Кубані 1.458.370 — 41.0% / 610.383, козаків-лінійців 8 4 7 .9 8 7 некозачого населення/. К озачого населення було у 1930-их роках /після П. Сулятицького, В. Кубійовича /42,9% тобто 1.525.953 душ, із яких чор­ номорці становили 60% а ліній ців російсько-мовні біля 40% всієї козачої людности. ’ Тобто Таганрізьному окрузі, східньому Донбасі по течії р. Калитви а ж д о Ч и р с ь ки х гір. ** Для точности ще дозволю собі подати, що проф. М. Кордуба /р о д о м з Галичини/, в його праці “Територія і населення У країни11, Відень, 1 918 p., подавав на Кубанщині 61.2% — 1.078. 460 душ українців та 3 1 .9% — 5 6 3 .0 0 0 росіян.

370

ку, живучи серед укр аїнської політичної ем іґрації в Варшаві, Чехословаччині та й дотепер серед української гром ади в З ’єдинених Стейтах Америки. Переляканий “укр аїн ським ім періялізм ом “, от. Білий радить Козачом у П о ­ літичному Центрові, мабуть на чолі із ч асописом “К а за к" /російсько-м овний часопис з П ариж а/, створити спеціяльну дослідну ко м іс ію для провірення історичного минулого “укр а їн сько го соборництва" та імперіялізму. З нашої сторони ми м о ж е м о лише радіти з такого задуму от. Б іл ого та його козачих національних однодумців, бо прослідити т.зв. “український ревізіонізм " та / “ ірредентизм" у відношенні до Кубанщини і Донщ ини /східнього Донбасу та східнього Подоння до Капацького узгір’я/ козаки мабуть дечого навчились би та краще пізнали б своє етнічне та національне сгановище на “своїх" істо­ ричних територіях: Дону, Кубані, Терека, Астрахані, /н и ж н ьо го П оволж а/ та будді йс ько- м он го л ьської Кал м икїї. М ож е така дослідна робота спасе весь козачий політичний р у х чи с а м о с тійництвота поставить його на нормальні тривкі основи, зробить його більш поваж ним безбудь-яких фантастичних політичних мрійництв, в яких “ Казакія" повинна вміщувати м іж р. Кальм ію сом в Д онбасі /У С С Р /, Ч орним морем на заході та Челябінськом /н а порозі С и б ір у/ на сході, значить по р. Урал в західньому Казакстані та по Уральські гори! Центром Козаччини є порт Астрахань, вся буддійська Калмикія / хоч її нарід та полп-ична еміграція ніяк не прагне бути козачого народу!/ та по р. Терек, до ж о ї претендують горці — магометанський нарід північного Кавказу. Ясно, максималістичнітериторіяльні претенсії Козачого політичного цен­ тру на території, на яких ко за ків сьогодні вже взагалі н ем а є / по pp. Уралі та по долішній течії В о л ги/* та де нозачого населення ніколи й не було /С тавропільщина, Д онбас і Калмикія, / приведе м ож е Козачий політичний центр до сам окритики та спасения його від см іховин н о го становища, із якого мають найбільше втіхи не хто інший, як росіяни, які знають дуж е добре всю історію козачої справи та орієнтуються також не погано в потенціяльній силі ко зачо ­ го руху до самостійности та лише посвойом у його інтерпретують. М ожливо, щ о досліди української соборности приведуть козачих політи­ ків до суті, в якій вони пізнають краще, як досі, в а г/ У країни в козачій виз­ вольній справі у відношенні д о р осій сько го визволення, що його несуть досі “білі" Росіяни в Америці та у Франції на спілку із досить ще сильною Ко за ­ чою /Д о н о -К у б а н с ь ко ю / на жаль е м іграцією . А ця ж козача еміграція далі ще м ріє про “вольності та привілеї", які Донці та Кубанці мали під покровом російських царів д о 1916 року. Заки претендувати на українські етнічні землі не лише Кубанцям, а й Д о н ц я м 1кращ е подумати, з ким їм іти для зреалізування їхніх національних прагнень. Хто як хто, але таки українцям єта ки най­ більше близька пан-козача ідея, тобто об'єднання козачих земель, /я кі ще за­ лишилися таким и/, в одну Козачу держ аву на схід Д о н б асу по р. Волгу Куму, Терек та Каспійське море, в якій то країні ко за ка м жилося б по-козачому, тобто бе з д о н сько го примату, щось на зразок се рбів у Ю гославії у віднош ен­ ні до Хорватів та С ловінців. * Хоч отаман І. Блий нараховував у 1926 р. там ще 8 9 3 .6 0 0 козачого населення (Поуралля 8 4 6 .5 0 0 Поволжи 47 .30 0 душ). И.А.Билый: Територия и народонаселение Казачих Земель; Календар Альманах Вольного ІКазачества. на 1 930 год. , П рага 1929, ст. 131, 137

371

Вся біда втом у, що в сучасному козачом у центрі Д онці займають перше місце, тобто є мотором всієї політичної активности, а Кубанці таТ е рц і./яких 1 /3 є теж укр аїнського походження**, / є в ;ролі статистів на показ на вся­ ких маніфестаціях А Б Н чи в “Тижні Поневолених Н ародів". Оця абсолютна підрядність Кубанців особливо укр аїн ського етнічного походження виклика­ ла три роки тому реакцію, в результаті чого чорном орці,які баж аю ть зберег­ ти свою національну та козачу гідність, створили свій окремий політичний центр. Від пару ронів кубанці укр аїнського роду виступають на всяких м іж ­ народних зборах вже під св о їм кубанським прапором та гербом , вважаю чи Д онських Козаків представниками лише їхньої донської території. Ми м о ж е м о радіти із цього, що кубанці-чорномрці стали себе морально захищати та побачили, що їхня доля таки при українській нації, тобто при с а ­ мостійні Україні і їм буде можливо встановити їх н є політичне майбутнє. Це майбутнє буде таким, яного захочуть сам і Кубанці, тобто в їхній окрем ій де р ­ жавності, як це було в рооках 191 8-20 та в тісном у спільному культурному співжитті та економ ічну сою зі із У кр аїн ською Д ерж авою , або в Конф едера­ ції із У кр аїн ою на взірЗ,О .УН Р(Галицької Д ерж ави), як автономної частини всієї України, чи мож е у прямій приналежності до У кр аїн ської Респуб­ ліки, як це зараз м аєм о у відношенні до західньо-українських областей Радянської України. Хай доля Кубані буде в кубанських руках українців чорном овців та лінійців /р осій сь ко -м о вн и х/ та українців некозаків та горців та інших меншин, які теж становлять поважне число біля 3 6 % — 1 .275.000 душ за урядовою статистикою у 1926 р оці/ всього населення. Вони теж по­ винні сказати в свій час сво є слово хоч козачі провідники на ем іграції їм цьо­ го права відмовляють. Одначе, український нарід та його де рж а ва ніколи не зм ож е погодитися із фантом підрядного трактування укр аїн ського елементу в козачій справі та щоб в його імені говорили люди, які представляють себе “козакам и, які прийшли в Кубань" без зазначення звідкіля і хто були їхні діди та прадіди... Зле діється серед кубанської козачої ем ігр ац ії, коли нею ком андую ть сили, які не хотять признатися д о своєї матірної мови та роду, із я ко го вони походять. Безбатченки повинні бути мабуть найбільше небажані в авторитетному пр о ­ воді народу. І нас м ож е дивувати, що такого роду люди можуть мати уповно­ важення репрезентувати Кубань, як цілість. Виходить, що нам, українцям, при йдеться створити ко м ісію дослідів Кубані тадоказати кубанцям, хто вони від якої матері та батька походять. Чи не со ро м нащ адкам запорож ців?! У важ аю , що кубанці, пізнавши свій рід та історичне минуле на основі нау­ кових праць, не будуть зрівнювати українську соборність із_.єдинонеділимством Д е нікіна чи Колчака та називати українську соборність “фікцією без слов“ чи “фальсифікуванням історії, в якій, мовляв" криється антикозача по с­ тава до козачого політичного руху. Не м ає рації от. І. Білий, що У країна ніколи не претендувала н аукра їн ські землі Козакії,тобто Кубань та на західню Донщину. Якщ о б таке твердження поставила лю дина яна походила б із уральського чи астраханського Козачого війська, якій українська справа була досить далека, або невідом ою , то яс** У 1 926 р. було 2 0 8 .0 0 0 терців російсько-мовних та 104.000 українського походження.

372

но, такого автора статті м ож н а 6 поінформувати в його неправдивих зало­ жениях та розказати історію української соборности, починаючи від “Весни Н ародів" 1848 p., через період активности С о ю зу Визволення України /С В У / до 1 91 8 р. та подати факти із доби, самостійности У Н Р чи Гетьмансько ї У кр аїн ської Д ерж ави, коли велися довгі переговори м іж Києвом і Н о в о ­ черкаськом , Києво м і Катеринодаром про приналежність українських зе­ мель Донщ ини із 6 0 0 .0 0 0 української людности та про долю всієї Кубані при чи поза м еж ам и укр а їн сько го материка. Одначе, нас м ож е дивувати, що про непретенсіональність України до Ку­ бані та укр а їн с ь ка Донщ ини говорить людина, яка у 1918 р. була в складі Кубанського уряду, брала участь в мирових переговорах Кубані ізукраїнським урядом в Києві м іж травнем та червнем 1918 року і повинна знати, який дух був серед Кубанців “українців" д о перш ого та д р угго го дипломатичного представництва У Н Р та після гетьм анського уряду та яка братерська рідна постава була українців до кубанців в Україні. Не знаю, навіщ о перекручувати історичні факти та замовчувати докум ен­ ти часу, договори, які ясно говорять про одність українсько-кубанських ідей в політичному та національному зм ислі.Я кщ о стареча пам’ять притупилася в п. І. Білого, то м ож е м о порадити йому прочитати розділи про українськодонські та українсько-кубанські держ авні взаємини в “Історії У кр аїн и1119171923 pp. Д . Д орош енка, т.І-ІІ; в “Записках і матеріялах історії української ре­ волюції 191 7-1920 рр.“ П. Христюка, І-Ill томи; в творі і. М азепи “Україна в вогні і бурі револю ції111917-1921 pp. т. І-Ill; О. Болотенка “Козацтво і У кр а ї­ н а 11та в працях В. Іваниса “Б оротьба Кубані за незалежність11та також в спо­ минах “С теж кам и життя11, т.І-ІІІ, виданих між 1 95 9-60 pp. Ясно, цей список м ож н а продовжувати ще довго, та цінні праці, що тут подані, є основні д ж е ­ рела, це, так би мовити, є головні праці, які легко знайти. Поза цими книж ка­ ми м аєм о ще багато інших першоджерельних матеріялів, як Ф. Матушевсько го, Е. О нацького, Д . Донцова, І. М азепи П. Сулятицького та інших, які в своїх споминах точно подають історію взаємин між Д оном , Кубанню та уря­ д ом У Н Р чи У Д як теж послів України по столицях Европи із представника­ ми Кубані: в Атенах, Римі, в Парижі та Варш аві у 1 91 9-20 роках. Ясно, якщ о б ко заки знали усі ці факти, то, мабуть, не допустили б до друку статті от. І. Б іл ого та його таких фраз, як: “Ни те, ни другие вмешиваться в д е ­ ла Кубани й других Козачьих земель не имеют н икакого ни морального ни м еж ду нар о дного ю ридического права. И подобное вмешательство не м о ­ ж ет разцениваться иначе, как, только грубое насилие, которое не может быть оправдано никакими мотивами." П рикро нам чути такі вислови від людини, в якій тече від діда-прадіда за­ порізька козача кр о в української землі, та сьогодні змінилась в антиукраїнця на подобіє росіянина чи поляка. Мимохіть пригадується пісня: "Тепер я турок, не козак, у турка я перевернувся". Д ивно, що досі таких ворож их виступів у справі приналежности Кубані не зайняв ні один донець, ні "лінієць“ /р усько -м о в ни й / Кубанської землі, а п .Б і­ лий, прізвищб якого має вповні українсько-м овне звучання. Ну що ж, така вж е наша доля, доки не станем о на власні держ авні ноги та не виховаємо

373

свого нового держави о го д ум аю чого покоління, до того часу одні будуть б о ­ ронити “неділиму" Росію , другі будуть хвалити братній російський нарід в У С С Р . Та ще інші оборонять “К о з а кію “ , із козацьким народом , який пов­ став ... 100 0 років тому! зачисляючи туди старих наших Русів чи Русичів Свято­ слава З авойовниката його насліди иків, які, опанувавш и незаселену частину Т ам анського півострова з-під ха за р ського чи частинно й візантійського во­ лодінь та поселивши русинів сіверян /з Ч ернигівщ ини/ в цьому районі, дали основи до повалення м ісцевого удільного Т ьм утороканського Князівства із 940-ми рокам и. Як нам відомо, Тьм утороканська Русь вже за В олодим ира В еликого та Я рослава М удрого простягала на Тьмуторокань св о є територіяльне володіння аж до гирла р. Куми при К аспійськом у морі, хоч Тьм уторо­ кань була рівночасно в дуже тісних династичних та політичних зв’язках із Чернигівським Князівством, визнаючи примат Ч ернигова та всього Великого Київського престолу. Князь Мстислав Т ьм угороканс ький / + 1 0 3 6 / був навіть від 102 4 р. на троні в Чернигові. Наведений тут коротенько історичний факт із історії Кубанської землі IX—XI ст., хай буде ще одним опрокиненням одної тези Т. Б іл ого про Коза­ ків, які ніби “ перші прийшли сю ди в Кубань" /1 792 р./ Запоріж ці, згод ом Ч о р ­ номорці прийшли на Кубанський низ другими або вдруге після русинів з К и ­ ївської Руси середньовічних часів. Д ум аю , не буду одиноким, хто відізветься на статтю ко за ка чорном орця проти українців. Можливо, що інші дописувачі відізвуться по-свойому, іншим зм істом та на інші теми козакознання. Але покищ о хай ця стаття буде пригадко ю отаманові Білому, що хоча в укр аїнськом у науковом у світі багато спеціялістів, до козачих справ немає, все ж таки є люди, які зуміють впоратися із козачими претендентами до України, даючи їм відповідь чи відсіч таку, якій ні відповіді, ні оборони з б о к у Козачого Політичного Центру не буде. Н аш а порада козакам -сам остійникам — замість братися до дискусії за козачість Кубанського Краю , кращ е подбати б за козачість основної терито­ рії, де повинна народитись ко за ч а д е р ж а в н ість — це Донщ ини, де Ко заків ще у 1926 р. не було більше 1 .400.000 тобто 31,6% бо решту творили поселенці росіяни біля 1.700.000 душ, /адміністратори та індустріяльно-міський еле­ мент/, українці 28.3% тобто біля 9 6 8 .0 0 0 душ та калм иків 1.8% тобто біля 5 8.0 00 душ. К озакам сам остійникам слід зрозуміти, що їхня національна проблема стоїть сьогодні на останньому пляні в усій т. зв. визвольній політиці сходу Европи, бо урядово їхні території навіть не мають статусу національного пле­ мінного району, як йо го мають тунгузи чи зиряни в підарктичному просторі. Козачі землі національно гірше стоять, як території Удель-Урала /татарів, баш кірів та поволжських фінів, де російський елемент, становить 50-60% всієї людности/. Козаки, врешті, повинні бути свід о м і того, що вони не мають в своєм у сусідстві ні одного пр ихильногоїм народу, який в певний скрутний час м іг би їм д о по м о гти .. Чи свідом і цього козачі провідники, що н а їхн ій т.зв. національній терито­ рії Козаки становлять м іж 3 -3 .60 0 .00 0 ко за ч о го населення /р а з о м із чорно­ морцями Кубані!/ на 9 .50 0.00 0 всієї людности всієї' Козакії.

374

Я кщ о б репатріювати козачих поселен ців із Поуралля, С ибіру та Далеко­ го Сходу, де м ож е жити максимально 1.500.000 потом ків колишніх Козаків, то “К о за кія “ могла б мати не більше 4 .70 0.00 0 ко за ч о го населення, тобто ко ­ заки творили б ледве 50% всієї людности Ко закії. Чи м ож е бути толерована така д е р ж а в а Росією, для якої' вихід до Р остовського порту та Астрахані є питанням життя й великости. Зраж ую чи собі українців, козаки пхають себе в пропасть російського мо­ ря, в яком у їм спасения бути не м ож е, хіба животіння у формі Козачого ро­ с ій сько го військо вого стану. Б а ж а ю тьсо б і цього козак и-сам ості йники? Ось тому, повинні козачі політики яким доля їхньої батьківщини дорога, повинні во ім ’я своєї власної д ерж авної рації опрокинути провокативні статті, які загребують д о решти всю суть козачо го визволення та усамостійнення та є погребанням теорії про створення козачої держ авности на майбутнє.* І ще одна замітка на закінчення. Я кщ о “К а за к“ видається лише російсь­ ко ю м овою , а м ає цей орган служити й Кубанцям, які становлять біля 50% всього населення Кубанщини, так чому як з правила нем ає українсько-м ов­ них статтей, а якщ о такі є то лише в формі листів д о українців з... поза Кубані чи К о закії для зневаги чи поучень українці в /д е находиться У країна/. Відлгт читаю всякі козачі публікації та все нахсджу українсько-м овні матеріяли для анти-українських статтей. Мабуть у козаків-сам остійників українська мова ще не доросла бути мовою журналіста...Та її м ож на вживати лише до лайли­ вих вискоків?! * Верш ком такого безглуздя м ож на вважати поміщену в червні 1972 р. в часописі “Казак“ ч. 122 статтю Н. Долгова на тему козацького —за по р ож сько го сепаратизму у 1918 р. за україн­ ської гетьманської держави, змішуючи урядову особу гетьмана Павла Скоропадського, п о л к.О л е кс а н д р а С а хн а — Устомовича(для організації “Вільного Козацтва"тобто відновлен­ ня старого Козачого (лицарського) стану у відновленій Гетьмансьній Українській Державі) із я ким сь національно-сепаратисгичним козачим рухом проти Української Д ержави за возєднання зі “Соборною*' вселиною К озакією якої тоді не було та тяж ко було собі уявити серед сильних проросійських течій в російсько-мовних ко за ків Донщини та Кубанщини.

Л ІТ Е Р А ТУ Р А БЕДРІЙ,А.В.: Завжди Соборність Нації.Вісник (суспільно-політичний місячник), рік XXII, ч. 4-5, Нью Йорк, 1968 ст. 21-23. Б И ЛЫ Й , И. :Теритотия и населенние Казачых Земель, Альманах Вольного Казачества, Прага, 1930, ст. 132. BILYJ, I.: C ossacks' s tru g g le fo r fre e d o m and In d e n p e n d e n c e , L o n d o n , 1954. Б О Х О Т Е Н К О .О . : Козацтво і Україна, Торонто, 1951, ст. 31 Д О Р О Ш Е Н К О , Д.: Історія України 1917-1923, (ІІ-ге вид.) т.ІІ, Ню-Йорн, 1954, ст. 195-200 ІВАНИС, В.: Боротьба Кубані за незалежність, Мюнхен, 1968, ст. 5-8. ІВ А Н И С ,В .: Кубань Енциклопедія Українознавства т.4,Париж - Н ю Йорк, 1962, ст. 1208-1217 К О Р Д У Б А , М. :Територія і Населення України, Відень, 1218, ст. 19 К О С В Е Х А , М.О. й інші: Народи Кавказа, т. І (Акад. Наук С С С Р ),М осква 1960, ст. 23-25. М ІЛЛ Е Р М. і М А Р К У С Ь В.: Донщина, Енциклопедія Українознавства, т.2, Париж — Нью Йорі-;, 1955-57 ст. 516-580. С У РО В , А.: Казаки, Енциклопедоький Словар Ф. А. Б рокгауза и И.А. Ефрона, Т. В, С.П.Б. І.Б. 1894, ст. 8 9 0 Ф Р А Н К О , П . : Огляд Території України після др. С. Рудницького, Відень, 1921, ст,15-1 7. М А Н К О В С Ь К И Й , Л. : Козаки та Козацька проблема, Вісник, рік XXI, ч.1 Нью Йорк, 1967. ст. 22-25

375

Борис

Бей

ВЕЛИКИЙ СПІВАК І ПАТРІОТ (З нагоди 125-ліття Олександра Мтиуги)

Оімнсандвр Мишуга. Пог

“Усі мої мислі, всі мрії звертались до того бідного народу, з котрого я сам вийшов, День і ніч я думав н а д тим, як м ож н а поліпш ити його долю .“ З автобіографії О. Мишуги Різні шляхи ведуть людей до мистецтва. А в Мишуги він був ось такий. “Раз коли я ще був у С тавропигійській бурсі — пише співак у своїй автобі­ ографії — я продав стару камізельку за 25 старих крайцарів, ці гроші були ме­ ні конче потрібні, бо ввечері того дня ставили оперу “Л ю чія ді Л а м м е р м у р 11... Яке враження зробила на м ене тоді опера — словами нем ож ливо переда­ ти... Я був весь у вогні, переж ивав ко ж н у драматичну сцену, повний правди­ вого болю і розпуки. Тоді я присяг собі в мислях, що мушу бути one ровим с п і­ вак ом .“ З д о по м о го ю земляків вдалося м олодому Мишузі виїхати на навчання співу до Італії. Перед сином сільського співця, який згідно з волею батька мав стати народним учителем і в церковному хорі при церкві св. Ю р а у Л ь ­ вові співо м заробляв на скромний, бурсацький хліб, відкрився шлях у велике мистецтво. Одначе “батьківщина співців" — соняш на Італія не прийняла ю на ка з Га­ личини надто прихильно, його перші успіхи в науці були мізерні.

376

“Знаете що, М иш уга— сказала йому одного разу внителька співу— пониньте ви спів, у вас нем ає ні голосу, ні музикального хисту, ви низите тон. Ш в и д ­ ше у мене на долоні виросте волосся, як ви будете співати на сцені." О днак не минуло багато р о ків і ця са м а вчителька, довідавшись, що Ми­ шуга співає в “Ля С калі" головну партію в опері “Фавст", поїхала на виставу. Вона не хотіла вірити, що це с п ів а є її бувший ученик, якому вона пророкува­ ла таке безславне майбутнє і щоб переконатися, що це дійсно він, пішла за куліси. Б о правду кажучи не було в Мишуги ані імпозантного зовніш нього вигля­ ду, ані великої сили голосу, який предистинував би його на оперову сцену. С в о ю співацьку кар'єру він завдячував перш за все працьовитості та витри­ валості, працю ю чи над с в о їм голосом ; систематично по 7-8 гсдин денно. З перебільшеною са м о кр итико ю сказав колись д о одного з своїх учнів: “ Подивися на мене, хіба я подобаю на артиста? Малий, негарний, криві ноги, але я любив спів понад усе .“ Кажуть, спитали одного разу Мишугу, що слід робити, щоб стати добрим співаком . Валикий мистець м ав на це відповісти: “Італійці, найкращ і в світі сольові співаки. Кажуть, що до цього треба мати голос, а я вам скажу, що перш за все треба мати розум, потім гаряче серце та залізну волю і аж потім голос.1' Дебю тував Мишуга, як оперовий співак пізно, йом у вже було ЗО років. Проте вдалий дебю т на сцені італійського міста Форлі в партії Ліонель в опе­ рі “ М арта11, відкрив перед ним оперові сцени всієї Европи. Послідкуймо, хоча б тільки побіжно, інформаційну частину львівського щоденника “Д іл о 11тих років, який уваж но спостерігав за успіхами с во го зем ­ ляка. —Вересень1883 — знамениті співаки Русини (тенор Мишуга і баритон Воло­ дим ир їж а к) заанґаж овані львівським польським театром, приїхали вже з Міляну до Львова; — травень 1 8 8 4 — Мишуга заклю чив д о гов ір з д ирекцією варшавської' опе­ ри; — січень 1885 — успішні виступи О. Мишуги у віденській придворній опері; — березень 1885 — берлінська опера намагається заключити з Мишугою контракт на 3 роки; — січень 1889 — Тенора варш авської опери запросила дирекція Театру Ковент Ґарден в Л ондоні на 4 сезони, щороку, від половини травня до кінця липня; — березень 1891 — Мишуга виїхав на гастролі до Парижу та Італії; — липень 1891 — співак М ишуга заанґаж ований д о (будапештська — березень 1 89 5 — д о го в ір Мишуги на гастролі в київській о пер .

опери;

Співав маестро свої партії семи мовами на всіх головних сценах Европи, не співав тільки в українськом у оперном у театрі, бо такого ані в тодішній Ро­ сії, ані в Австрії, не було. Д о партій, в яких він особливо потрясав публікою, критики зараховували:

377

арію Ф ернандо під хрестом з “Ф аворитки" Доніцетті, каватину і любовний ду­ ет з “Фавста" Ш ар л а Ґуно, арію Йонтка з “ Гальки" М оню ш ка та партію Елеазара в “Дочці Кардинала11 Галєві. Проте, на рецензентів віденської преси співак найкращ е враження справив, як ннязь в “ Ріґолетто11.3 черги ко м п о зи ­ тор Леон-кавалло, який Мишугу в опері “ Паяци11 твердив: “Не уявляю, що партію Ка ніо м ож на співати краще, як це робить сеньйор Ф іліппі-М иш уга11. Філіппі — це артистичний псевдонім мистця, який він, співаю чи в Італії, при­ няв на честь сво го батька Пилипа. В колі друзів та знайомих Мишуги знайшлися найкращі вокалісти того ча­ су з Карузо, Баттістіні і Ш апяпіним на чолі. З Баттістіні він виступав на сцені київської опери в “Травіяті11, з Карузо зустрічався у Варшаві, з Ш апяпіним довгі роки листувався. Найдовш е співав маестро на варш авській сцені, з якою від с во го д е б ю ­ ту в 1884 році не розставався близько десяти років. С ам е у польській столи­ ці М иш угадосяг вершин слави, а варш авська публіка була свідком йо го най­ більших сценічних успіхів. Польський музикознавець Ю зеф Райс писав про це з ентузіязмом: “Українець за походженням... був найкращ им винонавцем пльських пі­ сень і ге ро їв польських опер... З о кр е м а дві партії і досі не знайшли на поль­ ській сцені рівного собі виконання. Це “ Йонтек" з “Гальки11і Стефан зі “С тра­ ш ного Д в о р у11. Я к співак м оню ш ківських опер м ає Мишуга сво ю сторінку в історії польської опери.11 А в іншому місці цей же Райс: “Хто не чув арії ‘Ш ум л ять со сн и 11в інтерпретації Мишуги той не м ож е с о ­ бі уявити щось більш чуттєвого і зворушливого. А спів Стефана “М ам о моя люба11то був справді сердечний спів, що ніжністю голосу і тужливістю викли­ кав сльози у зворушених слухачів.11 Варш ава любила та цінила Мишугу, цікавилася мистецьким та приватним життям “короля тенорів11. Знала, що він завжди дбайливо обвиває вовняним шапиком горло, боячись перестуди, а перед виступом і під час антрактів по­ пиває хлібний кв ас для зміцнення голосу. Зайнятий мистецтвом не мав мистець багато часу на приватне життя. Рік після варш авського дебюту, він одружився з львов’янко ю М арією Прус- Ґловацьною, хоч її батьки, статечні польсьні міщани, були проти шлюбу “ поря­ дної панни з д о б р ого дом у з яким сь артистом. “ П одружжя не було щасливе і вже після кількох місяців розпалося. В місті пошепки говорилося, що зако ­ ханий в співі маестро не міг погодити співу зс ім е й н и м життям, а ставши пе­ ред альтернативою, вибрав спів. Всетаки згод ом прийшло правдиве велике кохання, єдине в багатом у на події житті мистця. Д а м о ю його серця стала театральна артистка, варш авсь­ ка красуня — Марія В існовська. Тридцять три листи Мишуги д о неї, які заховалисьдо наших днів, це своєрідна поезія в прозі, пеан начесть кохання. М и­ шуга м ав колись про неї сказати: “Це була богиня, не ж ін ка .11 Ходили чутки, що її демонічна краса була причиною дуелів, а навіть с а м о ­ губств. Та й вона сам а скінчила трагічно. У б и в її пострілом з револьвера ро-

376

Олександер Мишуга — Фауст. “Фауст“ Ш. Ґуно

сійський офіцер Бартеш^в, одим з її поклонників/. Для н іко го не булотаємницею, що М иш угалю бив Вісновську. В д е н ь її похорону він мав співати Фернанда у “Фаворитці". Збігом обставин у фінальній сцені цієї опери Фернандо cm ває повну розпуки арію на могилі коханої. В арш ав’яни думали, що Мишу­ га не захоче в цей день співати, а довідавшись, що він виступатиме, викупили всі квитки на виставу. Частина публіки для якої забракло квитків, виламала в театрі вхідні двері, щоб побачити с в о го любимця саме в цей вечір. Весь час вистави співак три мався добре, од нак в останньому акті, підчас арії над могилою , нерви не видержали. Він впав на могилу і зайш овся р и ­ данням. Потрясена публіка плакала разом з ним, а дириґент покинув о р ке с­ тру і заслонивши рукою очі вибіг за куліси. Мишуга був не тільки співа ко м євр опе йської міри, але також видатним гром адянином і українським патріотом. "Він страж дав від то го “ — згадує ль­ вівський письменник Михайло Рудницький — “ що на чужині не хотіли нічого чути пр оте , що він українець, часто іронічно розпитували його: що це та ке ? 11 Д о цінностей, якими м аестро о с о б л и в о дорож ив, належав один'лист. Це Зув анонімний лист, зредагований у віршованій формі, від яко їсь українки, в

379

якому вона висловлювала подив для таланту атиста, а водночас благала йо­ го не забувати, що хоч співає по польськи і на польській сцені, він українсь­ ко го роду. Виступаючи у велиному європейськом у репертуарі, Мишуга ніколи не забував про рідне мистецтво. Був частим учасником Ш евче н ківських ко н ­ цертів у Львові та інших галицьких містах, де залюбки винонував українські народні пісні. Л ьвівські мельомани оплескували його в “Запорож ці за Д ун а єм 1', де з С олом ією Крушельницького вони створили незабутній дует Андрія і О ксани. Преса старанно занотувала, що в 1 89 8 році Мишуга співав у Києві на уро­ чистому святкуванні столітьного ювілею “Енеїди" Котляревського; в пізні­ ших роках неодноразово виступав в столиці України чи то на концертах в честь Ш евче нка , чи в місцевій опері з є вр опе йськи м репертуаром. С в о їм голосом маестро очарував Київ. Перед ко ж н им виступом на місті появляли­ ся сотні афішів з його портретами, навіть на вулицях продавалися листівки із зображ енням Мишуги в різних оперових партіях. Я кийсь дотепний цукерник на Хрещатику виставив у вітрині своєї крам ниці великий торт в честь Мишуги на якому написав нрем ом прізвище співака. Київські студенти нераз брали Мишугу після вистави на руки і несли до фіякра, який перед будинком опери звичайно очікував на нього. Н апередодні першої світової війни вся У країна готувалася урочисто відзначити соту річницю народження Ш евче н ка . Проте заплянований М иш угою виїзд до Києва не відбувся. Р осійська влада зля­ кавш ись укр аїнського сепаратизму, заборонила відзначення ювілею. Зате величаво відсвятковано його в “австрійськом у" Львові, розуміється не без наш ого тоді вже 6 1 -літнього маестра, якого голос не зважаю чи на вік, не втратив сво го молодого с в іж о го звучання. В 1 9 0 5 році став М ишуга перед дилем ою : з одного боку дуже корисні ф інансово виступи в С Ш А і Китаї, на які він до речі вже був погодився, з дру­ гого скром ний пост проф есора сольового співу в музично-драматичній ш ко­ лі Л исен ка в К иєві. М ишуга вибрав це друге. Заплативши гроші запоруш ення закордонних контрактів, поїхав на заклик Л и се н ка до Києва, щоб працю ва­ ти для рідної культури. Ш ко л а Л исен ка була в тому часі єдиною в царській Росії ш колою, в якій навчання велося укр аїнською м овою . Була вона єди­ ною на У країні ш колою , де були кляси української драм и і гри на бандурі. П рацю вав М ишуга в Києві п’ять років, придбавши немало друзів, а ще більше ворогів, зокре м а через те, що завжди, так в школі як поза школою, користувався виключно укр аїнською м овою . В зрусиф ікованому Києві це кидалося у вічі і було сіллю в оці російських шовіністів, а також своїх таки м а­ лоросів. К р ім того царська влада (недоброзичливої гляділа на те, що дохід з багатьох концертів “ іностранця" Мишуги (співак м ав авсгрійське гром ад ян­ ство) йшов на до пом о гу вдів та сиріт, бідних студентів, а навіть для засланих у С ибір політв’язнів та їх родин. Перебуваю чи в Києві, не забув М ишуга поїхати до Канева, вклонитися тіням Великого Кобзаря. В пропам'ятній книзі хати-музею на Чернечій гор! заховався під датою 21 травня 1906 року такий запис мистця: “ Щ асливий, що був на Тарасовій могилі. Він навчив мене правдиво любити свою рідну

380

Олександер Мишуга — Фернандо ( “Фаворитна" Г. Доніцетті)

ову, свій рідний край, дорогу м ою У країну.1' В році 1911 повернувся Мишуга до Варшави. Згадую чи про дещ о неспо­ діваний виїзд маестра із столиці, Н естор українських музиків, проживаючий сьогодні у Л ьвові 99-літній Станислав Л ю дкевич писав: “Із Києвом, куди сперш у потягнула його надія й охота працювати для своїх, М ишуга чомусь не м іг ізжитися, головно тому, що К иїв і київська опе­ ра була надто під обухом м о ско в сько го кнута та во р о ж о го українству православія.“

381

В своїй ляконічній автобіографії Мишуга записав: “ Я дуже набідувався сам і тому пом агаю іншим скільки мож у.'1 Вірний своїм ,виступав маестро сотки разів у ролі мецената рідної куль­ тури, ще більше грошей р озд а вяк “безіменний жертводавець". "А гр о ш і— пи­ сав сп ів а к до сво го братанича Луки, пізніш ого редактора щ оденника “С в о ­ бода" в ЗСА, які за гроші стрийка скінчив студії — то золоті, але небезпечні кайдани. Д уж е часто здасться людині, що вона є їх паном, а це омана. Я сам пізнав те в м оїм власнім житті і до вго боровся, щоб не дати себе опанувати м амоні". Б е з д о пом оги Мишуга не була б появилася збірка Івана Ф р ан ка “З ів’яле листя11, ш едевр ліричної поезії не тільки української, але світової літератури. Інколи всував м аестро Ф ранкові непомітно більші банкноти д о якоїсь кн и ж ­ ки , аб о просто таки до кишен і плаща. В цей спосіб він “підкидав11грош і іншим потребуючим, знаючи, що інакше вони їх не приймуть. “Він на вершині с в о а слави зберіг українське серце — писала в своїй автобіографічній повісті “С ем інар " поетка Уляна Кравченко — “не дав зам а­ нитися чужому блискові" і в шумі оплесків не забував про свій народ, спіш ив із поміччю для нього, тихий, не гордий, роздавав золото пригорщ ам и.11 Продавши сво ю кам еницю у Варшаві, Мишуга роздав 100 тисяч корон на народні цілі. Які великі це були гроші видно з цього, що за одерж ані 25 ти­ сяч корон Р ем існичо-пром ислова бурса у Л ьвові купила для своїх вихован­ ців двоповерховий будинок. Більші суми отримали від маестра: Педагогічне Т овариство у Львові, театр С а д о в сь ко го у Києві, місячник 11Літературио-науковий вісник" у Л ьвові і щ оденник "Рада" в Києві. А перш за все музичне то­ вариство ім. Л и се н ка у Львові, на стипендії для учнів музики та співу Мишуга довгим и рокам и видавав великі гр о ш і* В зв’язку з тим деякі шовіністичні польські газети ставили Мишузі абсур­ дний закид, мовляв, він польські грош і/себто зароблені в Польщ і/ видавав на “гайдамацькі цілі'1, підсилюючи тим антипольську діяльність в Галичині. Повернувш и з Києва, займався м аестро у Варш аві педагогічною діяль­ ністю ,** В науці співу був новатором, впровадивши сво ю власну методу навчан­ ня. Й ого де візом було: хто вм іє говорити — вм іє співати, бо спів це продов­ ж ена мова, при чому передум овою співу є правильне дихання. Методу нав­ чання його вокальної школи передав нам у праці “ Практичні основи вокаль­ ного мистецтва" учень Мишуги пізніший і тенор київської опери Михайло Микиша. Час від часу мав Мишуга клопіт з поліцією, яка віддавна втягнула його на чорну листу “нєблагонадьожних" себто підозрілих, а в квітні 1 9 1 4 року зроби­ ла в його помеш канні кількагодинний нічний трус. Діялося це незабаром пі­ сля участи співака в Ш е в ч е н ків сь ко м у концерті у Львові. Як виникає із знайдених вже значно пізніше в ж андарм ських архівах маД о речі в свойом у запгвіті записав маестро перед смертю цьому Товариству все своє майно. ** Б ув вимогливим учителем, зате з його школи вийшло багато /добрих співакіа

3.82

О. Мишуга зі своїм учнем М. Минишею на Полтавщині. 1912 р.

теріяліь, російська влада не могла забути Мишузі, що він зізнаю чи колись як свідок в процесі Бартенева “ відмовився присягати за православним обря­ д о м і давати пояснення р о с ій с ь ко ю м ов ою , заявивш и, щ о він її не знає. “ Владі було відомо, що Мишуга добре володіє російською м овою . Н апередодні війни м аестро вирішив назавжди переїхати до Львова, одначе так не сталося, а воєнна завірюха загнала його до Італії. Останні роки життя проживав у С токольмі. З мрією повернути в рідні сторони, помер Ми­ шуга в березні 1922 року в німецькій лікарні у Фрайбурзі, де лікарі безуспі­ шно намагалися рятувати його погасаю че життя. Перш а точка заповіту померш ого була: м оє тіло має бути поховане в Га­ личині. Д р узі виповнили заповіт і по довгих роках скитання на чужині, повернув м аестро у рідні пороги. Тим часом вже назавжди. Л ь в о в ’яни справили Мишузі величавий похорон при участі 18 свящ ени­ ків, трьох хорів і багатотисячної маси народу. Він спочив у рідном у селі, Н о ­ вом у Виткові, біля церкви збудованої за його гроші.

закінчення зі стор. 368 Звертаю сь д о наш ої орган ізован ої м олоді: причинім ось д о видання збірк и п о езій ф . Коваля! Якщ о н ас буде, як не кілька тисяч, то хоч би кілька соток охочих, то по одн ом у ф унтові стерл., чи ту вартість інш ою валю тою м о ж н а б у де п отрібн и й ф о н д зібрати. Д ок аж ім , щ о ми ціним о наш у поезію ! О собл и во таку, якою є поезія ф . Коваля. В он а вартує того, щ об ми могли мати її в себе і нею себе підсилю вати. Залучую по о дн о м у ф унтові від себе, і від м оєї д р уж и н и , разом 2 ф. стерл. — як початок. Так са м о т р е б а п оступити, щ об світ побачив слов­ ник (сп адщ и н а) п окій н ого п роф . П. Савчука (Укр. ф разеологічний словник) та вірш ована Історія України П етра К арманського, про що я свого часу висловивсь у "Шляху П ерем оги11. Щ об нас не напав сором!.. Д . М ельник Рочдейл, Англія

и Х 0 І)Н 14 Ш К. Ушинсьний

ПРОБЛЕМИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ВИХОВАННЯ КО РИСНИ Х

звичок

Ч им молодший організм, тим швидше вкоріню ю ться в ньом у звички. Д и ­ тина засвою є звичку набагато швидше і міцніше, н іж стара людина. Н е м о ­ вля, життя якого обчислюється днями, звикає до якої-небудь дії після дво — і триразового її повторення, так що матері, наприклад, які відкладають при­ вчання дитини до правильного годування грудьми, поки вона зміцніє, через кілька днів бувають змушені боротися із звичкою , яка вже вкоренилася. Пе­ люшки згорнуті, подушка покладена так чи інакше два-три рази поспіль, вже встановлюють у немовляти звичку, протидія якій супроводиться криком . Ось чому у безладних матерів і діти неспокійні, тоді як у матерів з визначеним способом дій діти не кричать дарем но. Н ерви людини, так би мовити, пра­ гнуть навички і звички, і перші звички і навички засвою ю ться, можливо, з першого ж разу; але чим більше нагромаджується звичок і навичок у люди­ ни, тим важче вкоріню ю ться нові, натрапляючи на опір попередніх: дитина привчається за кілька місяців так розмовляти інозем ною м овою , як не може привчитися доросла людина і за кілька років. І якщ о в старої людини звички виступають виразніше, ніж у молодої, то це тому, що часто стара людина так сам о стомлюється тримати на сторож і сво ю свідом ість і волю, ян підтриму­ вати своє тіло у прямом у положенні: така стара лю дина опускається в звич­ ку, як опускається в спокійне крісло. Але ми не зовсім згодні з тими, хто, ян, наприклад, Б екон, гадає, що звички дитинства важче викоріню ю ться. Це справедливо тільки в тому відношенні, щ о чим старіш а звичка, тим вона міц­ ніша, бо вона вкорінню ється саме повтореннями. Але копи дитина, напри­ клад, с ко р о виучується інозем ної мови, то вона так с а м о сноро і забуває м, якщ о перестає вправлятися в ній. С ловом, чим молодш а людина, тим швид­ ше в ній вкоріню ється звичка і тим швидше викоріню ється; і чим старіші самі звички, тим важче їх викоренити. ... Гарна звичка — це моральний капітал, покладений лю диною у свою нервову систему; капітал цей зростає безперервно, і процентами з нього користується людина протягом усього с в о го життя. Капітал звички від ужи­ вання зростає і дає людині можливість, як капітал матеріяльний в е ко н о м іч ­ ном у світі, дедалі плідніше використувати свою найдорогоцінніш у силу— си­ лу свідом ої волі і зводити моральну будову сво гож и ття дедалі вище, не почи­ наючи щоразу своєї будівлі з фундаменту і не витрачаючи сво єї свідом ості і своєї' волі на боротьбу з труднощ ами, які були вже раз перем ож ені. В ізь м е ­ мо для прикладу одну з найпростіших звичок: звичку до порядку в розподілі своїх речей і сво го часу. С кільки така звичка, перетворивш ись у несвідом о

виконувану потребу, збереж е і сил і часу людині, яка не буде змушена що­ хвилини закликати сво ю свідомість до необхідності порядку і свою волю для встановлення йо го і, лишаючись вільною розпоряджати цими д в ом а силами душі, використати їх на щось нове і бльш важливе? Але коли гарна звичка є моральним капіталом, то погана такою самою мі­ рою є моральною несплаченою позичкою, яка може заморити людину процен­ тами, що безперестанно наростають, паралізувати її найкращі починання і д о ­ вести до морального банкрутства, Скільки прекрасних починань і навіть скільки чудових людей загинуло під тягарем поганих звичок! Якби для викорінення шкі­ дливої звички досить було одночасно хоч би найенергійнішого зусилля над со­ бою, тоді неважко було б її позбутись. Хіба не буває випадків, що людина ладна дати відрізати собі руку чи ногу, аби разом з тим відрізали і шкідливу звичку, що отруює її життя? Але в тому й лихо, що звичка, встановлюючись потроху і протягом часу, викорінюється так само потроху і після тривалої боротьби з нею. Свідомість наша і наша воля повідні постійно стояти на сторожі проти поганої звички, яка, залігши в нашій нервовій системі, підстерігає кожну хвилину слабо­ сті чи забуття, щоб з неї скористатися: така ж постійність у напруженні свідомо­ сті і волі — найважчий, якщо і можливий, душевний акт. Подивіться на саму силу звички: чого не можна зробити з людини самою цією силою? Подивіться хоч би на те, наприклад, що її допомогою робили спартанц з своїх молодих поколінь, і визнайте, що сучасне виховання користу­ ється лише найменшою часткою цієї сили. Звичайно, спартанське виховання бул о б те пер безглуздям , що не має перед со б о ю мети; але хіба не безглуз­ дя оте р о зн іж е н е виховання, яке зробил о нас і робить наших дітей доступ­ ними для тисячі неприродних, а проте тяж ких страж дань і примуш ує м ар ­ нувати бл агородне життя лю дини на набуття дрібних вигод життя? З вичай­ но, подиву гідний спартанець, який ж ив і вм и р а в тільки заради слави С парти; але що ви ска ж е те п р о життя, яке все було б зм ар н ован е на н а ­ буття розкіш них меблів, вигідних е кіп а ж ів , оксам и тів, се рпа н ків, то н ко го сукна, запаш них сига р, м одних ка пе л ю ш ків? Чи не зрозум іло, що вихо­ вання, яке прагне лише до збагачення лю дини й р азом з тим плодить його нужди та примхи, бере на себе труд Д а н а їд ? * Коли б людина не мала здатності до навички, то не могла б посунутися ні на один ступінь у с во єм у розвитку, затримувана безперестанно численними труднощами, що їх м ож на подолати тільки навичкою,звільнивши розум і во­ лю для нових праць і для нових перемог. О сь чому те виховання, яке випус­ тило б з уваги прищеплення вихованцеві корисних навичок і піклувалося б єдино про їх розумовий розвиток, позбавило б цей самий розвиток його найсильнішої підпори, а саме: ця помилка, помітна почасти і в німецькому вихованні, багато ш кодила нам і шкодить досі. Ми тому так довго спиняємося на звичці, що вважаємо це явище нашої при­ роди одним з найважливіших для вихователя. Виховання, яке цілком оцінило ва­ жливість звичок і навичок і спорудж уєнанихсвою будівлю ,спорудж уєїї міцно. Тільки звичка відкриває вихователеві можливість вносити ті чи інші свої принциrvi в самий характер вихованця, в його нервову систему, в його природу. Давня приказка недарма каже, що звичка є друга природа; але, додамо ми, природа

385

слухняна мистецтву виховання. Звичка, якщо вихователь умів оволодіти нею, дасть йому можливість посуватися в своїй діяльності дедалі вперед, не почина­ ючи безперестану будівлі з початку і зооережуючи свідомість і волю вихованця на набутті нових, корисних для нього принципів, бо попередні його вже не утру­ днюють, перетворившись у його природу — у несвідому або в напівсвідому зви­ чку. Словом, звична є основою виховної сили, підоймою виховної діяльності. Не тільки у вихованні характеру, але також і в утворенні розуму і в збагаченні його необхідними знаннями нервова сила звички, тільки в іншій формі, у формі навику, має першорядне значення. Ножний, хто навчає дітей читання, письма та початків наук, помітив, без сумніву, яку важливу роль відіграє при цьому навик... Відкриваючи і роз’яснюючи ці снладні процеси душевного життя немовляти, наука задовольняє не саму допитливість, але дає разом з тим значну практичну користь, бо для батьків і вихователів надзвичайно важливо добре усвідомлюва­ ти, що дитина із першого року свого життя живе не тільки фізичним життям, але що в душі її і в нервовій системі підготовляються основні елементи всієї' майбутної психічної діяльності: виробляються ті сили і ті основні прийоми, з якими вона згодом ставитиметься і д о природи, і до людей. Засвоївши такий погляд на немовля, батьки і вихователі подбають не тільки про його фізичне здо­ ров’я, а й про його духовний розвитон. Звичайно, цей період надто прихований від нас, щоб ми могли внести в нього наше позитивне втручання; але ми м ож е ­ мо діяти на нього благотворно, зіддалюючи від дитини в цьому віці все, що могло б перешкодити її правильному розвиткові — фізичному й духовному. При­ міром, ми м ож ем о внести порядок в її життя, подбати про спокій її нервової системи, про віддалення від неї всього подразного, брудного і повторного не тільки в фізичному розумінні. Існує, наприклад, переконання, яке здається для багатьох забобоном, що зла годувальниця вигодує і злу дитину; але не цілком забобон. Звичайно, злість не може передаватися з молоком, хоч молоко роз­ дратованої жінки псує шлунок дитини; але зла жінка поводиться зле з немовлям, і своїм поводженням, а не молоком, сіє в ньому насіння злості чи боягузтва. Не слід забувати, що перше поняття про людину, яке згодом закріпиться словом, утворюється в дитині в безсловесний період її життя і що на утворення цього по­ няття мають рішучий вплив ті перші людські особи, які відіб'ються в душі дитини і ляжуть в основу її майбутнього ставлення до людей. Іщаслива дитина, коли пер­ ше людське обличчя, що відбилося в ній, є сповнене любов'ю і ласкою обличчя матері.

далі буде

* Данаїди, н а зв а 5 0 д о чо к Д а на о са м іти чно го ко р о л я зА р ґо с у . В есільної ночі, вони, кожна, вбивали сво го чоловіка, за вийнятком одної. З а ї х злочин вони були по ка р а ні пеклом, де мали наповняти бо чку без дна.

І

386

Д-р Степан Зо щук

В ОБІЙМАХ ПОСТУПУ продовження ГЕ П Т А Х Л Ь О Р м аету властивість, що, увійш овш ими мла, він перетворю ­ ється у гептахльор епоксид сполуку, яка є п’ятикратно отруйніша, н іж вихідна речовина, а 4 рази більш отруйна, н іж хльордан. Отже, на тому бачимо, як сміш но говорити про приписану дозу. Д ІЄ Л Д Р ІН є п’ятикратно отруйніша, ніж Д Д Т , коли увійде через кормовід, але аж со ро ккр атно отруйніша, коли всотана через шкіру /пр и м , м ряка ціо отрути сяде на ш кіру/. З цього нам важлива наука, що навіть дозволена дав­ ка мож е в наш ому тілі набратись виїм ково високої отруйности. Взагалі, м о­ жливостям тут нем ає м еж . Або така ще можливість: грядки м оркви затроєно Алдріном, але в м оркві знайдено Дієлдрін і.т.д. Е Н Д Р ІН є п’ядесятикратно отруйніший,ніж Д Д Т , для ссавців, а 3 0 0 —кр а ­ тно для птиць. Д о групи алькілів, аОо органічного фосфору належать ПАРАТІО Н і його побратим М А Л А Т ІО Н . Число людських ж ертв з приводу ПАРАТІО Н-у є нео­ зоре /м о в а про знані випадки, невідомих є очевидно більше/; тому, що зга­ дані отрути розпадаю ться розм ірно швидко, продавці поширили про ті отру­ ти поголоску, що вони є нешкідливі для людини. А проте справа мається інакше. У випадку малатіону знайдено, що цю отруту знеш кодж ує один роз­ чинник у нашій печінці, але лише під ум овою , що наша печінка не є хвора : давка отрути невелика. О дн а к сьогодні сміливо м ожна ствердити, що лю ­ дей зі здоровою цілком печінкою є обмаль, так що стик з мапатіоном може показатись погубним. Я краз цю обставину докладніше просліджено, асам е, коли подати малатіон з яким сь іншим органічним фосфором, тоді отруйність обох разом зростає у наш ому тілі 50—икратно, ніж це виходило б з простого додання отуйности обох осібно узятих. Такий випадок м ож е сьогодні легко знайти. Хтось прийняв прим, лік, який має в собі органічний фосфор, а зго ­ д ом наприскує свої полуниці, чи салату, і нещастя готове. Пізніше знайдено, що тим сопутником неконче мусить бути органічний фосфор, аленим м о ж е б уги прим, сь ого д ніта кш и ро ко уж и в ан н и й притуплю­ ючий побудливість середник, який то середник є в більшості хльоринованим вугливоднем, а який сам со б ою є шкідливий для печінки; таким сопутником м оже бути якась отрута в харчах, особливо звіринного походження, якась консерва, алькоголь, тощо. У зв'язку з тим варто пригадати масове пораж еняі нижніх кінцівок тих,

387

які хотіли скріпити себе у ЗСА, в добу заборони алькоголю, т. зв. “Дж ам айка д ж ін д ж е “ . Паскарі продавали цей алькоголь, як лікарство, але замість д о р о ­ гого інґвару, надавали посм аку інґвару добавком тріортокрезильовим фосфатом, який поназався тяж кого отрутою для нервових клітин у передніх ріжках спинного мізку і для піховок нервів. Н а цьому, однак, не кінчаться шкоди органічного фосфоту: розсяглість його дії в мізку є велика: від розладів у пам’яті аж д о цілковитого розщ еплен­ ня язні /причина — схізоф ренія/ і різних ступенів пригноблення /Д у р га м , 10/. З -пом іж хемічних оотрут якраз малатіон і паратіон, щодо їхнього впливу на умово-духову сторінку людини, досліджувано в університетській клініці у Мельборн /в лікарні князя Ге нр ика / на численних того рода жертвах /Ґе р шон/. Пані Рашель Карсон замічує до цеї справи: “ умово-духові розладнення, як пригноблення, омани, утроєння, маячення, навіженість, розгубленість,ме­ тушливість, аж до розщеплення язні. Є це висока ціна за лише часове знищення малої кількости галапасів, але цю ціну ми будемо далі платити, як до вго ми не занехаєм о дум ки уживати отруту, яка загрож ує прямим робом наш ому нервовом у уладові11. Хоч не усіх хворих з душ евно-умовим відхиленням м о ж е м о причиново зв'язати зі згаданими отрутами, які уживаються сьогодні в хаті, в городі, полях і лісах, то всеж тани гідним застанови є остереження, яке пролунало перед уря­ дом і палатою послів з уст покійного през. Кеннеді 1960-го року: “ Одним з душевно-умових розладів є торкнений сьогодні щонайменше кож ний двана­ дцятий меш канець ЗСА, це значить: 10 разів більше, н іж хворих солодицею, 20 разів більше, н іж хворих сухотами, 2 5 разів більше, ніж хворих заником м ’язнів і аж 6 0 0 разів більше, ніж хворих діточим пораженням. Щ е десь біля 1930-го року в області Н ью Й орку божевіллям терпів що 22-ий американець /А . Каррель/. Трагічним при тому є те, що більшість духово-душевих відхи­ лень не м ож н а вилікувати і що нем ає ніяких виглядів на те, щоб їх число зменшилося, а навпаки, воно буде постійно далі зростати. Д о виполювання хопти /небажаних рослин/ уживають, м іж іншими, отрут, які мають арсенік /ц и м останнім затрою ють теж картоплиська/. Н а чорній листі цеї отрути записано багато наглих ж ертв у людях, дом аш ньої худоби, дичини, не кажучи уже про дрібний свп да ного клаптика землі тепер, і не вчисляючи наслідків у далекій будуччині! Щ о з т о го , що є приписи, д о такого то дня не заходити на затроєні поля, коли, як виказав опит, лише 1 О відс. людей читають осте ре ж ен н я, а худоба взагалі читати не уміє. П опри те ш коди матеріяльні зросли д о тої міри, що м ін істе рство Ріль­ ництва Вел. Б рітанії, а н е за д о в го і Австралії наложили суворі о бм еж е нн я на уж ивання а р се н іко в о ї отрути. З групи “Д ІН ІТ Р О " прим. Д ІН ІТ Р О Ф Е Н О Л Ь я к виполю вач, потягнув не одну ж ертву в людях і звірятах наглим р обо м . Н е в ід о м і є ще наслідки на будуче і ледве, чи будуть коли в і д о м і . “ П Е Н Т А /П Е Н Т А Х Л Ь О Р / уж иваю ть в обох цілях. Вистачить короткий

588

стик цієї' отрути зі ш кіро ю рук, щоб продовж 24-ох годин вмерти; так і ста лось нераз. Д о отрут, які дію ть підступно, зачислім теж А М ІН О Т Р ІЯ Ц О Л Ь /А М ІТ Р О Л Ь /; цю отруту проголош ено неш кідливою , але уж е н е за б а р о м прозрадилися ця отрута свої ш кідливі прикм ети, а с а м е вто м у, що виникає лихі н овотвори /п іс т р я к и / б о р л а ко во ї залози у звірят по їх стику з розчином : 1 л о ж е ч ка на 5 літрів води по 6 8-и днях... П о ж а л ю п д н ій історії з К о е те р га н о м , нкий викликав у невинних н о в о ­ н ародж ених істот стільки потворностей і каліцтва, з а ко н о м вим агається тепер від вир іб н и ків нових ліків до ка зо ви х вислідів впливу д а н о го ліку не лише на д о ро сл е звіря, але ще й на й о го потомство; поминувш и питання, щ о навіть такий дослід м айж е не д а є запоруки, щ о новий лік не є ш кідли­ вий, заких вим ог, як повищ і, не ставляється, покищ о, д о ви р ібн иків отрут, уживаних для приборкування галапасів і переносител ів недуг. А т а к а ви­ м о га аж напрош ується, тим більше, щ ось в роді зга д а н о го ш кідливого впливу Т ал ід ом іду /К о н т е р ґа н у /. Приміром ГЕ КС А Х Л Ь О Р Ц И КЛ Ь О ГЕ КС А Н і споріднений з ним ЛІНДА Н викликають у гнідцинах їхнє здвоєння, отже діють в напрямі виродніння, тобто потворностей. Коли ми уже при шкодах для людини, що торкається її здоров’я, то згадаймо що такий Д Д Т і його похідні можуть викликати в людини недугу нож ного оруддя, головно нервового уладу, надниркової залози, яєчників і ядер /звідсіль загроза неплідности/, але теж борлакової залози /щитової/, серця, печінки включно до пістряка і потворностей. Ця отрута нагромаджується особливо у товщі нашого тіла/15/ Часом м ож на почути твердження, що наше тіло Д Д Т по якомусь часі видалює На жаль, так не є; ми видалюємо цю отруту в міру того, як худнемо, або як воно буває в кормлячих матерей, з молоком її переходить до немовляти. Павль/16/ описує нам одного хворого, який проходив відтовщуючу курацію. Він схуд і нагло тяжко занедужав; виказано, що причиною захворіння був Д ІЄ Л ­ ДРІН, накопичений в товщі, звільнений з товщу, сильно затруїв людину. У риб спричинює Д Д Т сліпоту. Й ого не м ож на знищити варенням. Кмгтна люд w a за­ питає, чи згадані наслідки не були знані властям, заки дали дозвіл для загального вжитку? /В армії З С А в 1942 році, а для цивільного населення у 1954-ому р./. На жаль ні, відомим було однак, що ця отрута спричинюєлихі новотвори в печін­ ці звірят, а всетаки дозвіл на уживання Д Д Т дано, обосновуючи це тим, що, спра­ вді Д Д Т має властивості викликати новотвори у звірят, але ця властивість є, на думку урядовців міродайної установи, дуже низького ступеня. Тим часом, як заявляє ГУЕПЕР /1 7 /, ця отрута є пістрякородною і то дуже низького ступеня. Є підозра чей же, що запістрячення печінок усіх майже пстругів, вікомтрьох ро­ ків, у ріках З С Д є ділом ДДТ; а ще безпосередній доказ з причинового відно­ шення Д Д Т до пістряка дана жертви майже неможливий, отже вольному воля у демократичному суспільстві. Але шкоди зростали далі, так що Виділ Управи Харчами і Хемікаліями в З С А був змушений видати у 1950-му році заяву, яка зводиться до такої знаменної думки: “ небезпеку Д Д Т свого часу недоцінено... засяг остаточних наслідків повсюдного затроєння отрутою Д Д Т взагалі не м о­ ж на ще передбачити... Не є злочин проти людства? Хто за це відповідає?

389

Відкрито ударяючу рівнобіжність, асам е, відколи почалось масове розсіван­ ня згаданих отрут, кількість захворувань лихокрів’ям зростає помітно і то у всіх країнах. Д -р Герґрейве /1 8 /, знавець у ділянці недуг крови, на клініці Майо, у З С А досліджував неозоре число тих жертв, хворих лихокрів'ям, і дійшов до та­ кого заключения: майже всі хворі подали у розповіді, що у своїй минувшині ма­ ли стик більше ніж з одною отрутою, включно до ДДТ, особливо з хпьорданом, лінданом і похідними нафти. Він наводить численних хворих лихокрів’ям, де те причинове відношення поміж даною отрутою і недугою стверджено без най­ меншого сумніву, на його думку. Особливо велике число тих жертв лихокрів'ям запримічено в дітей, віком від 3-ох до 4-ох літ, у віці, в якому, звичайно, немає більша захворувальности на яну-небудь іншу недугу. Др. Барнет /1 9 / не бачить тут іншого вияснення, як те, що ті хворі є жертвами стику з одною, або більше, згаданих отрут і то десь у часі їхнього народження/чи не в уразі матері?/. Від часу до часу публічну опінію сколихує вістка про появу якоїсь “дивної не­ дуги", жертвами якої' є тисячі немовлят у ЗСА, в Голляндії, чи деінде /2 0 /. Лікарі шукають за причиною і їх увага зосереджується знову на згаданих отрутах. І .дійсно коли поглянути на статистику у З С А /2 1 /,то сьогодні вмираєтам між 7-им а 14-им роком життя більше дітей на пістряка, ніж на усі інші недуги разом узяті. І ще одне моторошне заключения, що кож на третя, сьогодні народжена дитина вмре скоріше, чи пізніше, на пістряна. Це є, виходячи із сьогоднішного числа населення З С А — 45 мільйонів людей — що гірше, те відношення буде постійно зростати. Усі ці спостереження не є, очевидно, ніяким доказом; на чому ж, отже, спи­ раємо підозріння? Відповідь нате дають нам ближчі досліди властивостей зга­ даних отрут, у відношенню до живої клітини. Нагадаймо, що кож на клітина має довколо свого ядра дуже важне оруддя, якого завданням є вбирати кисень з крови і включати його до переміни речовин клітини, особливо вуглеводнів, з ме­ тою придбати їй життєвої снаги /дужини-енергії: тепляна , рухової, для обнови і.тд./. Більшість згаданих отрут, янщо не всі, перешкоджають клітині в згаданій дії, в різній мірі, так що клітина змушена здобувати дужину — енергію робом, який звемо спрягальним, або редукційним, отже без уживання кисню; проф. ВАР­ БУРГУ 2 2 /дослідник у М а кс— Плянк Інституті,і інші, виказали, що клітина починає пістряковіти з хвилиною, коли вона остаточно і переважно здобуває життєву снагу згаданим спрягальним робом; з цею хвилиною ріб цей стаєневідмінним. Чинників, які спонукують клітину іти цим шляхом, є неозоре число: на перше міс­ це висувається сьогодні згадані тут отрути, яких число добігає кілька тисяч, по­ тім, це ядерне промінювання, далі ідуть отрути, які появляються в наших харчах /кава, чай, тютюн/, коли задіяти на них високими теплотами /сьогодні це газові іелзтркнні папьнжи/. Згадаймо ще отруту усяких заразнів, разнів,( viris) галапасів, сполуки які постають при “модерному" способі вияловлювання харчів, промін­ нями ґамма і.тд. Д Д Т має особливий нахил до мізочка і тої частини кори мізку, де містяться рухокерівні осередки. Коли давка Д Д Т осягне відповідну величину, тоді жертва виказує збільшену побудливість, тремтіння, судороги аж до поражень включно.

390

Кейзе /2 3 / з’ясовує нам досліди в тій ділянці. Кілька осіб у Д О С Л ІД Н ІЙ БРИТІЙС Ь К О Г О Ф1ЭОЛОГ1ЧНОГО З А В Е Д Е Н Н Я М О Р Е П Л А В С Т В А н а во ти л и собі ну поверхню шкіри 2 відс. розмкном ДДТ. покривши дане місце тонким шаром товщу. По якомусь часі зауважено в них об’яви: почалось загальною перевто­ мою, отяжілістю, потім появився біль кінцівок, а там і велика побудливість /не р ­ вовість/ і неохота до праці взагалі... умова неспроможність навіть до найпрості­ шого діла, з часом донучапи дуже болі в суглобах. Д Д Т розчинений в ацетоні в такому ж загущенні, як вище і приноровпений до шкіри, спон\нує появ/, крім ви­ ще згаданих ще безсоння, нервове напняття аж до корчів і наглі приступи ляку. Цей о ста ти й дослідник /на собі/ ще по році не цілком прийшов до себе. Про різні наслідки ще нічого не знаємо. Можливий заміт з боку скептиків, що це виїмки, можна легно опрокинути тим, що такий снептник мало знає про всі нещ астя затроєння хоч би лише одною Д Д Т в цілому світі, щ о записало і п р о в ір е н о лише незначну кіл ь­ кість їх, що р о зпізн ан о ще менш е, бо хто там додум ається, коли вирібник і продавець та к пе вн о заявив, що це отрута “ цілком неш кідлива11? Щ о н а в іть серед лю дей д уж е образован их рідко-хто пр ичиново по в’яж е дані об’яви які виступули по д о вш о м у часі від хвилини ужиття отрути? Чим людина молодша, тим наслідки вагітніші, у ж інок сильніші, ніж у чоловіків у сидячо-лежачих сильніші, ніж у тих, що серед природи, у праці чи русі. Згадаймо ще БЕНЗЕН, який уживається звичайно, як розчинювач різних отрут і разом розприскується, а яний прозрадив свій особливий нахил до шпику кости; у досліді на звірятах виказано, що він спричинює лихокрів’я /ГУ Н Т Е Р — 24/. ГУЕПЕР /1 7 / досліджував справу запістрячення пстругів усіх вод ЗСА і прийшов до такого заключения, що чей ж е для людини не м ож е бути така подія без наслідків, тим більше, що всі води З С А є постійно затроєні, тобто закажені на довгі роки, що численні з тих отрут уже прозрадили свої пістрякородні принмети /інші ще чекають натане відкриття/ і що це на будуче повинно бути остере­ женням для тих, що виробляють ті отрути, і тих, що їх уживають, бо інакше, каже Др. ГУЕПЕР, заіснуєтане положення, що й серед людей захворувальнісгь піс­ тряком піднесеться. А вона дійсно, як ми згадали, постійно підноситься. Причиновий зв’язок м іж арсеніком а пістряком є відомий віддавна, а до отрут, уживаних у рільництві і городництві належить власне м іж іншими отрута АРСЕНІК. Тютюнові поля у З С А були перед 1932-им роком затроювані арсеніковою сполукою, і хоч її потім заборонено з приводу очевидної' небезпеки для здоров'я людей, то кількість його в листках тютюну постійно зростала; і так: у ро­ ках м іж 1 93 2 і 1952-им зросла на 3 0 0 відс., а в чергових роках на 6 0 0 від с /С А ТТЕ Р ЛІ —2 5 / і, очевидно, далі зростатиме, а ж вичерпаються його запаси в землі. А знаємо, що захворувальнісгь пістряком легенів особливо зростає. ҐО Р Д О Н і Ф Р А Н С ІС ЧЕСТЕР /2 6 / виказали в листках тютюну два проміньочинні первні:оливоі плютон у кількостях стократно вищих від допустимої давки.

далі буде

391

ХІІ-й Зимовий табір СУМ на Франкополі /С П С /В днях від 2 3 -го грудня 1 9 7 8 р. д о 1 січня 1 9 7 9 р. відб увся з а ­ ходами Е в ро пейсько ї Конф еренції С У М ХІІ-й З и м ови й табір на Ф р а н к о ­ полі., в Б ельгії. В таборі за р е єстр ов ан о 6 2 учасників з наступних кр а їн : 2 3 — з ВелиноБ рітанії, 1 4 — 3 Б ельгії, 11 — з Н імеччини, 10 — з Ф р а н ц ії і по 2 зГол лянд ії й А м ерики. Т а б ір від крив Голова Е в р о п е й сь ко ї Конф еренції д. Я. Д е р е м е н д а , п о ­ м и ка ю ч и К о м а н д у в складі: Зенон Коваль /Б е л ь гія / — ком енд ант Л ід а Д е р е м е н д а /В . Б р іта н ія / — головний виховник М ихайл о Б уб л ин ський /Ф р а н ц ія / — писар Петро Х о м а /Б е л ь гія / — обозний Я рослав К а н ю ка /В . Б р іта н ія / — курінний Л а р и с а Т ка чук /В е л . Б р іта н ія / — кур ін на В іра Ковал ь /Б е л ь гія / — м ед сестра Т аб ір названо ім е н е м С тепана Б андери, в 70-ті р око ви н и від н а р о ­ дження і в 20-ті р око вини від ге р о й с ь к о ї см ерти. В п р о гр а м і було рівно ж відзначено 60-ліття Акту С о б о р н о сти У кр а їн с ь ко ї Д е р ж а в и , 40-ліття від проголош ення К а рпа тської У кр а їн и і 50-ліття від створення О р ганізац ії У кр аїн ських Н аціоналістів. Н а вишкільну п р огр ам у склалися д о повід і, гутірки і се м ін а рі, що їх п р о ­ вели запрош ені фахівці В иховники-Інструктори, /на ступни м и те м а м и /: 1. “Сучасний стан України під різними аспектам и" — проф. д-р О. Кушпета / 4 год./ 2. “У країнські військові формації за останні 6 5 літ" — проф. Гр. Васькович /2 год. плюс 12 год. семінарних робіт/ 3. “С вітові К о нґр еси С К В У і С У М та їх проблематика" — м ґр О. Коваль /2 год./ 4. “Степан Бандера — людина, ідея і боротьба" — м ґр О . Коваль /1 год./ 5. “Вплив української музики на музиці інших народів11— проф. М. Антонович /1 годУ 6. Панель на тему праці сумівських О се ре д ків — керувала Л ід а Д е ре м ен д а 7. “ М аніфестаційні вияви в час К о н ґр е с у С К В У " — подр. Галя Х о м ’як. Після ко ж н о ї д оповід і були ставлені питання, а відтак д и с ку с ії. У ч а с н и ­ ки це в більшості студентська молодь, яка ж и в о цікавиться суспільно-полі­ тичними проблемами, а пе ре д овсім по лож е нням у кр а їн с ь к о го народу в У країні і станом боротьби за д е р ж а вн у незалежність, а том у проведена виш кільна п р о гр а м а знайш ла се ре д учасн иків загальне одобрения і пр и­ несла духовне збагачення.

392

Таборове до зв іл ля - стріляння сн іговими к ул ям и

К р ім вишкільної пр ограм и була та ко ж пр ове д е на культурно-розвагова програм а, на яку складалися хорові заняття під ке рів ни ц твом Голови КУ С У М Н ім е ччи н и — д-а В. Панчука, теренова гр а за під го то вкою Ю рія Р о ­ ман ця, товар иські вечірки, коляда в бельгійській церкві з нагоди лат. Різ­ два, п р о гул ь ка д о Б р ю с с е л і з відвідинами в ій с ь ко в о го музею та В и д авн и ­ цтва С У М . Кухня працю вала у власном у заряді табору. О с н о в н у працю дали: Ю. Р ом анець, Б. Б обин і С. Цап; д о пом а гал и: Галя і Іго р Х о м ’яки, В. Панчук, М. С в ід е р сь ка . Н а закінчення табору відбувся святочний апель для вш а­ нування П атрона табору — С тепана Б андери. Н ов ор ічн и й пращальний ве­ чір, що залишив зворуш ливе, нестерпне враж ення, завер ш и в наскрізь успіш ну працю З и м о в о го Табору.

ЗО — літ т я С У М в Канаді і 15 — літ т я Б лаж . Ііа т р іяр ха на волі.

Осередок СУМ у Саскатун і 2 -го грудня 1 9 7 8 р. б е н ке том і то в а р и сько ю заб авою , в С аскатун і, від­ значено 30-ліття діяльности С пілки У кр а їн с ь ко ї М олоді в Канаді. Гості й представники організацій заповнили залю У кр . Клюбу “Д ніпро". Вечір розпочато молитвою , яку пр овів о. крил. В. Іваш ко, а на закінчення вечері, яку подали пані з ОЖ —Л В У під ке рівниц твом пані А нни Кузьми, представники складали привіти: Д а вид Н а га че вський — Пласт, Д аруся М ихайлю к — С У М К , О лег Поліщук — М У Н О , Надя Б ілинсьна — ансамбль “ Євш ан", Л е н а р д Чіляк — У К Ю , Василь М ащ ак — Л В У , П-ні М арія Б ойчук — О Ж —Л В У , Я ро сл а в С и ва ни к — Рада М ирян, В о л о д и м и р Ш а р к о — У НП, а м ісцевий о се р е д о к С У М репрезентувала б ул авна— Л е ся Горбай. Виховниця ю нацтва Д о н я П асічняк, відчитала головну доповідь, а ду­ ховний опікун С У М о .крил.В .Іваш ко в с в о є м у слові підкреслив важливість

393

праці молодечих організацій, а особливо С У М , яка є одною з передових і м ає за с о б о ю д овгу й важливу історію , ще з рідних земель У кр аїн и , В е ч о р о м вм іло проводив голова К У К і гол. виховник С У М д. Степан Кузьма. В пр ом о вах було підкреслено, щ о С У М якої д е віза є “Б о г і У к р а ­ їн а ,11 поставила собі за завдання стояти м іцно на сто р о ж і наших праЕ та стреміти до визволення поневоленого але н е с ко р е н о го р ід но го народу. П еред кін ц е во ю м ол итвою -піснею склав усім подяку д. М ихайло Горбай — голова о сер ед ку. Після приняття відбулась то в а р и ська забава, в якій молодь спільно із старш им и забавлялись до пізної ночі. Н а увагу заслуговує велика участь в цьому святі молоді з інших о р га н і­ зацій, що свідчить пр оте , що наш а молодь в м іє га р н о співпрацю вати, а за цей почин треба поґратулю вати булаві осередку. З нагоди 30-ліття діяльности С У М в Канаді, У пр ава й Булава 2 1 -го о с е ­ редку ім. гет. В и го в с ь к о го у С аскатуні, вітає Кр ай о ву У пр аву С У М , а о с о ­ бливо перших голів, які з перспективи ЗО р о ків повинні бути горді, що зе р ­ но їхньої початкової праці впало на р одю чу зем лю і видало для р ід но го народу цінний урож ай. Т о м у кличем о решту молоді: ставайте в ряди С п іл ­ ки У кр а їн с ь ко ї М олоді! 1 0 -го грудня укр а їн ська гром ада С аскатуну відзначала 15-ліття звіль­ нення Б л а ж е ніш о го Патріярха Йосифа С л іп о го з м ос ко в с ьки х концлагерів в 1 9 6 3 р. В ту нед іл ю в катедральному храмі були відправлю ванні св. Літургії на інтенцію Б лаж . П атріярха та й о го гасла : “ За єдність Ц еркви і Н а р о д у 1'. По-полудні того ж дня відбувся святочний концерт в парафіяльному Д о м і М о л о д і. Концерт започаткував катед. мішаний хор під упр аво ю п. С . Ч е п иги — молитвою “Отче Н аш '1, а дальше — “ В ладико Н е б а і Зем лі". Д е кл ям а ц ію “Б лаж енніш ом у П атріярхові К и р Й о сиф ові11, гарно виконали чотири ю начни в одностроях, дві пластунки і дві сум івки — С оня К а м ін с ь ка , Ганя С абада, М аруся Ф е д ір ко і Л еся Горбай. Д о б р е опрацьований реферат виголосила П -нна О кс а н н а Л а зу р ко . Три пісні “Б о ж е В е л и ки й 11, “Б а н д ур и сте 11, і “К а чки Л етять11гарним и га р ­ м онійним и голосам и виконало тр іо “ С ам о ц віти 11 — Б ернадетта і М аруся К о б р и н сь ка і Ґеня Д е р ів, а на бандурі їм а ко м п а н ію в а в Іван Н а га че всь “ Патріярш е П ослання11 га р н о віддеклямувала Ірка Попович. С кр и п ко в е сольо “ П існ я 11 С те п о в о го і “ К о л и с ко в а 11 Гнатиш ина, із чут­ тєвою тонкістю викона в М ар кіян Л а зур е н ко , а на піяні а ком па н ію ва л а йому Ґеня Д е р ів . З н о ва катед. хор чудово викона в “ Б о го р о д и ц е Д ів о 11 /с о л іс тка п-ні С. Н а га ч е в с ь ка /. Заклю чне слово мав го л ов а Ради М ирян п. Яр. С иваник, який м іж ін ­ шим ска зав, що при до бр ій волі і зро зум ін ні дуж е багато м о ж н а зробити для рідної церкви і народу. В изначну участь в цьом у святі ззяла молодь, яка м о ж е бути прикладом для багатьох старш их. М олитвою за Патріярха, закін че н о свято чн и й концерт.

25-ліття О-КУ СУМА в Бостоні

Танцювальний ансамбль старшого ю нацтва й дружинників і танцювальник гуртон мол. ю нацтва СУМ в Бостоні.

В днях 7 і 8 жовтня 1978 року О середок С У М А ім. Василя Біласа в Б о с ­ тоні врочисто відзначив 25-річчя сво го існування. Ю вілейні святкування зап очатко ва н о в суботу, 7 жовтня 1 9 7 8 р. від б и ван ков и м турн ір ом д руж инників, на який прибули д р уж и н и О с е р е д ­ ків С У М з Н ью Йорку, Ірвінґтону й Бостону. Турнір координував спортовий референт О рест Ганчар. Цього ж дня, о годині 6-ій вечером в залі Д едгам Інн відбувся святковий бенкет. Б енкет відкрив голова Управи О -ку С У М А в Бостоні, Михайло Носаль, привітавши всіх присутніх, а відтак представив майстра церемоній мґр. Ореста Ш удпю ка, який попросив м ісцевого парохаукраїнської католицької цэрнви Христа Царя о. декана Петра О гір ка провести молитву. Підчас бен­ кету представлено почесних гостей: о. ден. М ирона Пахолка, заступницю го ­ лови К У С У М А з Н ь ю Й орку Є вгенію К узьм о вич,о д и яко н аТ а ра саҐа пон ж ку гоп. м ісцевого Відділу У К К А інж. Конрада Гусака, та ряд представників сус­ пільно-громадського життя в Бостоні. М іж присутніми були також предста­ вники О середків С У М А з Гартфорду, Н ью Йорку, Д ж е р зі Сіті, Ірвінґтону, Вілліментику, Й онкерсу і Пасейку. В часі бенкету протоколовий сенретар Володимир Ф едорів, у своїй д о ­ повіді з'ясував про початки організування С У М в 1 92 5 р. на східних укр. зем ­ лях і його завдання, ліквідацію С У М в 1929-30 роках, а відтак про відновлен­ ня С У М в 1 94 6 р. в західній Европі. Далі подав історію і діяльність О-ку С У М А в Б остоні на протязі 25 літ с в о го існування, та представив усіх голів,

395

які провадили О се ре д ко м . Б енкет закінчено молитвою, яку провів о. прот. Мирон Пахолок, а опісля присутні гарно й весело забавлялися до пізньої н о ­ чі при звуках оркестри “С ині Гори“ з Гартфорду. Під час оркестрової перер­ ви член С У М А Григорій Макух висвітлив прозірки із діяльности О середку протягом 25 літ, а мґр. О рест Щ удлю к давав пояснення. В неділю 8 жовтня, члени О-ку С У М А в Бостоні разом ізгістьм и-сум івцями зі сусідніх О се р е д ків взяли численну участь у Святій Літургії в укр. кат. церкві Христа Царя — де прекрасну проповідь і ґратуляції з нагоди 25-ліття О -ку С У М А зложив о. диякон Тарас Ґалонж ка, який са м зріс в сум івських рядах О середку. Після церковних відправ, ю нацтво,друж инники й сеньйори відмаршували на парафіяльну площу де відзначено Ю вілей святочним апе­ лем, що його перевів Булавний Ю -С У М А Роман Дашавець. Після піднесен­ ня прапорів і відчитання денного наказу вш ановано пам ’ять членів Виховної Ради й членів С УМ А , які відійшли у вічність — однохвилинною мовчанкою . Головним пром овцем була заступниця голови К У С У М А з Н ью Й орку Є в ге ­ нія Кузьмович. З привітами виступали:від Відділу У К К А та О Б В У А — ін ж .Кон­ рад Гусак; парох укр. кат. церкви о. декан Петро О гірко; парох укр. прав, церкви о. прот. М ирон Пахолок; о. диякон Т арас Ґалонжка; представник ста­ ниці Пласту — ікж Станислав Берегулька; від Л ікар ського Товариства, Кредитівки й Ф К У — др. Іван Д ідю к; гол. окружних Відділів У Н С о ю з а — Володидимир Гетьманський; заст. гол. Відділу О Ж -О Ч С У — Ольга Барицька; гол. О-ку Вілліментик — Роман Боцневич; гол. О -ку Гартфорд — Мирон Зелес; гол. О-ку Д ж ер зі Сіті — Стефан Кіра; Ігор Зварич з Йонкерс; мґр. Петро К о ­ гут з Нью Йорку; Л еся й Ірка Андрух із Пасейку; гол. О-ку Ірвінґтон— Мирон Биц; радні міста Б остону — Ф редрик Пенґоні й Алберт О ’Ніл. Прочитано письмові привіти: 79 Відділ С У А — гол.Таня Д “ Авіньон;123 Відділ У Н П ом о чі — гол. Михайло Ф ранківський; 2 3 0 Відділ Провидіння — фін. сек. Микола Сухий; майор міста Б остону — Кевін Г. Вайт; ко н гр е с м е н а Д ж он Моклі; У Н Д ом у в Метепен. Відтак відбулася роздача нагород із відбиБанкового турніру: Н ью Й орк — перше місце, Ірвінґтон — друге, Б остон — третє. Після обідової перерви, з огляду на зимну погоду, мистецька частина від­ булася в пар. залі церкви Христа Царя. П р огр а м о ю ввесь час провадив м ґр. Орест Щ удлю к. Молодше ю нацтво під проводом Романни Михайлів запо­ чаткували програм у двом а піснями: “Ой у лузі червона калина" і “ Гей, там на горі січ іде". Відтак танцювальний ансамбль старш ого юнацтва і друж инни­ ків під керівництвом Івана Б ар ицького й танцювальний гурток молодш ого юнацтва - керівнин Анна Носаль, виконали 10 народних танків. Під кінець мґр. О рест Щ удлю к зложив подяку всім гостям та закликав батьків і членів С У М А до активної праці над вирощуванням молодих та ідейних сумівських працівників. О середкові С У М А ім. Василя Б іл аса в Б остоні, наго р од ж е но м у минуло­ го року Перехідним П рапором Крайової Управи С У М А — з нагоди 2 5 -літно­ го Ю вілею, складаємо найщиріші побажання і баж аєм о найкращих успіхів у майбутньому. «і Романна /Ф р анківсь ка/ Михайлів

396

В ІД ІЙ Ш Л А У ВІЧНІСТЬ

Бл. п. Анна А Н Д Р УЩ А К відійшла у вічність в дні 24.6.78 в Нюнастель, Австралія, на 58-му році ж и т­ тя, залишивши в смутну мужа і семеро дітей — сумівців, ян та ко ж семеро вну­ ків, а крім того двох братів і сестру в Україні, та всю громаду. Покійна була активна в СУМ і в ж і­ ночій організації, а зокрема дбала про національно-релігійне виховання власних дітей. Своєю працею і ввіч­ ливістю вона здобула між своїми і чу­ жими велику пошану, прощ освідчила та ко ж участь понад 300 осіб на її похо­ ронах. Похоронний обряд відправив о. парох'В. Краєвсьний. Співав сумівсьний хор під кер. В. Янківського. Про­ мовляли представники різних гро­ мадських організацій, а домовину притрушено грудкою землі з України. На поминках була проведена збірка на національні цілі В. їй Пам’ять

ПОЖЕРТВИ НА ПРЕСФОНД “А В А Н ҐА Р Д У “ ЗСА В ід д іл Ю С У М “Борислав" — Чікаго — 8 9 .7 0 д . /т а к о ж н а “К “ / — 100дол. Н ью И о р к: 3 весілля Христини Фурди і Богдана Твердовського — 50дол М а р ія П ’ят ка : З.ЬО дол. /т а к о ж на “К р и л а т і“ — 4 дол./ Клівленд: 3 весілля п-тва Ольги К ул и к з М ихайлом Турчином — 2 0 дол. З весілля Ір ки Б арт ків з Давидом С міт ом — 4 0 дол. Бруклин /О г а й о /: Т. Василик — 1.50 дол. Б о сто н : 3 весілля Олі С ухої з Теодором М айкут ом — 42 дол. /т а к о ж н а “К р и л а т і“ — 42 дол./ Б осто н: 3 весілля М а р ії-А н н и Щ удлю к з Богданом Зозулею—30дол. /т а к о ж на “К р и л а т і“ — ЗО дол./ Філядельф ія: 3 весілля Оксани Андріївської з Романом М ід ж а к о м — 55 дол. /т а к о ж на “К р и л а т і“ — 5 5 дол./ Й о н ке р с : 3 весілля в п-тва Ш к а ф аровських—3 5 дол. /т а к о ж н а К р и л а т і“ — 4 0 до л./

Канада В ін н іп е ґ: Тарас Н а р о ж н я к — 1.50 дол. М онтреаль: А . Туцька — 1.50 дол. В . Д м ит рів — 1.50 дол. С аскатун: Управа О-ку С У М з нагоди 3 0-л іт т я С У М Канади — 5 0 дол. М онтреаль: Українська Народна К а са — 5 0 дол. /т а к о ж на “К р и л а т і“ — 100 дол./

397

LНастя Ш^земо 19-го серпня 1978р. в церкві Успен­ ия Б о ж о ї Матері в Монтреалі відбуло­ ся вінчання Молодої сумівської Пари Г а л і Сенькгв з Богданом Корнутою. Тайну П о д р у ж ж я довершили о. М іт р. І . Гаврилюк і о. М іт р. Я . Гайм анович. Весільна гостина відбулася в Д о м і У країнської Молоді, при великій участі гостей з Монтрелю і з поза міст а. Старостував д-р Роман Сеньків, брат молодої і бувший голова Осередку С У М . В ід Осередку, Молоду Пару вітав д. Петро Гуменний. З т ієї нагоди переведено збірку на сплату довгу Д ом у У кр. Молоді, яка винесла дол 536. З цього, 4 7 6 дол. при­ ділено на фонд сплати довгу, 4 0 дол. на пресфонд “Гомону У кр а їн и ", і 2 0 дол. на "А вангард". В сім Ж ерводавцям щира подяка, а Молодій ГІарі баж аємо Щ асливих і Многих Л іт !

Ірка Б А Р Т К ІВ звінчалася з Давидом С М И Т О М 27.5 .7 8 в урркві св. Покрови в Клівленд-Парма, ЗС А. Акту вінчання довершив о. д-р І . Тилявський. Ірка виховувалась в С У М від малої юнач­ ки до дружинниці і була активною в танідовалтому гуртку при О-ку С У М в Клівленді. Весілля відбулося в церковній залі при участі численних гостей, а зокрема чле­ нів С У М . Привіт від Управи О-ку склав д. П . Венґрин. З проведеної Збірки призначемо 40 дол. на пресфонд “Авангарду". Молодій ГІарі бажаємо щасливого і дов­ гого жит т я, а жертводавцям щире Спасибі! і

398

77-го червня 1978 року в церкві св. Ю ра в Н ью Йорку відбулося вінчання сумівської пари, Христини Фурди з Бог­ даном Твердовським з родин , діячів О У В Ф в Н ью Йорку. Тайну супружж я довершили: о. др. Володимир Ґавліч — парох церкви св. Ю ра в Н .Й . та о. прот. Михайло Борисенко — настоя­ тель свято-покровська парафії У А П Ц у Філядельфії. Молоді від юних літ є активними членами С У М . Христина продовжуй сесії студії журналістики, а Богдан піс­ ля закінчення академії у Вест Пойнті, е в чинній службі американської а р м ії в ранзі cm. лейтенанта. М і ж багатьома привітами й теле­ грамами наспів т акож привіт від голо­ ви Ц У С У М м ґр . 0 . Коваля. Н а прий­ нятті вітав гість з Бофало, проф. 3. Саган. Від К У С У М А вітав голова ін ж . М . Ш м іґе л ь, а від О-ку голова д. К . Василик. Родина Молода Пари з цієї нагоди склала 100 дол. на Визе. Фонд і 5 0 дол. на “Аванґард“ . Батькам-жертводавиям щира подя к а, а Молодій П арі многих і щасливих літ

В митрополичому Соборі Непороч­ ного Зачат т я Пречистої Д ів и М а р ії в Філядельфії, 16 вересня 1978., звін­ чалася молода сумівська пара, Оксана Андріївська і Роман М ід ж а к . Тайну вінча нн я довершили о. Я ків Мельник, о. М арт ин Канаван і капелян Осередку С У М ім . У П А о. Роман М ір чук. Н а весільному прийнятті за ін іц ія тивою М иколи Б ачари преведено гро­ шеву збірку, я ка дала суму 176,00 дол. Збірку перевели: п. Степан Волянюк і п. М ихайло М айчук. Зібрану суму розділено: на радіо програму Визвольного Фронту в Ф іл я ­ дельфії 6 7 дол. і по 5 5 дол. на пресфонд ж " ж а л ів “ Авангард1' і “К р и л а т і“ . п ід Осередку С У М ім . У П А вітав М о ­ лоду Пару і вручив дарунок голова Осе­ редку 0. Богдан Л уж е ц ь ки й . В сім жертводавцям складаємо щиру подяку, а молодій П а р і баж аємо бага­ то родинного щастя і М ногих Л іт !

399

Від Видавництва С У М З В Е Р Н Е Н Н Я Д О Ч И Т А Ч ІВ І П Р И Я Т И Л ІВ “А В А Н Ґ А Р Д У " Д ор огі Читачі і Приятелі! Цим числом закінчуємо 32-ий річн ин журналу “Аванґарду", з того десять річників /5 5 числа на всіх 143/ в теперіш ньому форматі. Хто зберігає ж ур нал у своїй бібліотеці, то це вже є поважна рубрика з багатим змістом і віддзеркаленням ідейногоросту, про­ блем та дії найбільш ої української молодечої о рган ізації в діяспорі. Навколо “А вангарду" згуртовано велике число співробітників і дописувачів з р із ­ них країн, яним належить велике признання і подяка, бо їхня співпраця була матеріяльно безкорисна, а мотивована виклю чно потребою і баж анням служити великій справі — ідеї підготовки молодих надрів борців за визволення України, щ о і є метою Спілки Української Молоді. Тому саме при всіх незвичайних труднощах видавничого діла на еміґрації, журнал міг м айже безперервно появлятися, не зваж аю чи нате, щ о д у ж е час­ то бранувало потрібних фондів для його випуску. Велику піддержку для журналу подавали тако ж всі ті Подруги і Д р у зі, щ о в и ко р ис­ то вували різні родинні і громадсьні нагоди, щоб зібрати д ещ о грош ових засобів на пресфонд журналу. Всім їм належить рівно ж щире Спасибі, як танож усім Читачам, що при внесенні передплати вплачували танож пожертву на пресфонд. Видавництво С УМ , яке згідно з ріш ення м Х І-го Нон ґресу С УМ залишається й надалі в Брюсселі, буде старатися продовжувати випуск журналу, дбаю чи про його високий технічний рівень, а т а к о ж про своєчасність випусну. Все ие однан узал еж н ене від б ю ­ джету, яким Видавництво розпоряджатиме. Велике розборгування і повільність спла­ ти задовжень спричинюють застій у Видавництві, а через те є спізнення. Щ об цього униннути потрібно удосконалити нашу систему розчислень та припливу конечн их фон­ дів. Тому Нонґрес С У М р іи ив наступні вимоги: 1. Ножний член СУМ /Д р у ж и н н и ки й Сеньори/ маю ть бути обов'язковими відборцями і читачами журналу та регулярно за ньогоплатити. При цьому д б а ­ ти про поширення журналу на найш ирші нола читачів поза СУМ . 2. Передплату вносити найпізніш е дон інця міс. березня на цілий рік. Після того реченця платиться за журнал в післяплаті — дорож че, згідно з тарифою. 3. На 1979 рік передплата і окремі числа коштуватимуть дорож че, згідно з ого­ лош еним цінником .Х то вплатив постарій ціні р а н іш е — має доплатити різни­ цю. 4. Як Орган ЦУ СУМ “А ванґард “ буде відтепер редагуватися в осідку ЦУ СУМ , в Нью-Йорку, а Адміністрація залишається в осідку Видавництва в Б рю ссе­ лі. Снлад нової Редколегії буде поданий до відома в наступних числах. Видавництво ЦУ СУМ ще раз висловлює свою вдячність ВШ Читачам і Приятелям “Аванґарду“та числить на Вашу тісну співпрацю в майбутньому.

“ В-ВО i o o o o Q o o o o o g g o o o a a a f lf lf l& iL iL g J L O J U L g J L iL a ^ ^

s j ij l s j l s j l s j l s j J A

5Л

П О Ж Е Р Т В И Н А П Р Е С Ф О Н Д “А В А Н Ґ А Р Д У 11 (прод овж ення зі сто р 397)

Франція Альзас: М икола М ат віїв — 5 0 ффр. К р у а :/. Свідерський—2 5 ффр. / т а ко ж н а “К р и л а т і11— 25 ффр. / М .Г а с ю к — 25 ффр. /т а к о ж на “К р и л а т і“ — 2 5 ффр./ П а р и ж :М . Буб пінський — 4 0 ффр.

Бельгія Б рю ссе л ь : Мирон Келеман — 2 0 0 бфр.

Арґентіна Б у е н о с А йрес: Євген і Оксана ії/іарковичі, з нагоди весілля ~ 2 5 0 ам. дол. /т а к о ж на “К р и л а т і“ — 2 5 0 дол./

400

З М ІС Т

Стор.

ЗА ГА ЛЬН І ТЕМ И /О .К ./: Конгреси і що далі?.................................................................................... 321 ...: Відбувся Х І-и й Конґрес С У М ...........................................................................3 2 6 В. Т р е м б іц ь ки й : Справа членства У країнської Д ерж ави у всесвітньому поштовому С оюзі.............................................................................331 ...: Тому 6 0 р о ків ....................................................................................................... 333 Гомін У кр а їн и : Н ехай правда переможе!.......................................................... 3 35 Л . Л у к ’яненко на процесі Руденка і Тихого.................................................. 3 3 7 Дещо з процесу Матусевича і М ариновича....... ............................................342 Марія, О кс а н а і Ф е вр о н ія Ге л ь ‘.Звернення в справі Івана Теля................ 344 Б огд а н Ребрин: Вимагаю свободи і незалежности українському нар...... 345 ...: Розтріляйте — інш им не буду..........................................................................3 4 7 Надія Світлична: Вирушай сам ........................................................................... 349 ІД Е О Л О Г ІЧ Н І Т Е М И Р ом ан З ва ри ч: Революційна ситуація — криза влади................................... 3 50 П О Е З ІЯ - П Р О З А / О К У : Василь С Т У С ............................................................................................. 355 В асиль С Т У С : пози...............................................................................................356 Ірина Капинець: Передріздвяні роздуми і м р ії К а т о р ж н и ц і.......................360 Р В о л о д и м и р :Згадаєм тих, що відійш ли......................................................... 3 6 2 А. Власинно-Б ойцун: Психологічний Репортаж, рецензія...........................367 Н А У К А —К У Л Ь Т У Р А —М И С Т Е Ц Г В 0 А. О р л и ко в с ь ки й -Козачий сепаратизм в світлі науки й тенденцій.........369 Б о р и с Б ей: Великий співак і патріот................................................................ 376 ВИХО ВНИКИ К. )/щ т сьт \л:П роблеми сімейного виховання..................................................384 Ф ІЗ И Ч Н А К У Л Ь Т У Р А Д -р . С тепан З о щ у к :5 обіймах поступу.......................................... ....................3 87 СУМ В Д ІЇ С П С : Х ІІ- и й Зимовий Табір С У М на Ф ранкополі.......................................... 392 Я р ..Осередок С У М в Саскатуні........................................................................... 393 Р ом ан н а М ихайлів: 25-літ т я О-ку С У М А в Бост оні.................................. 3 95 Н А Ш І ВТРАТИ Б л . п. А н на А н д р у щ а к...........................................................................................3 97 П О Ж Е Р Т В И Н А ІІР Е С Ф О Н Д “А В А Н Г А Р Д У " ........................................397 Щ АСТЯ БАЖ АЄМО Г а л я Сеньків і Богдан Корнута,

Ір к а Б а р т к ів і Давид С м ит ....................398

Христина ФурдаіБогдан Твердовський; О ксанаА ндріївськаіРом анМ ідж ак.399 В И Д А В Н И Ц Т В О С У М : Звернення до Читачів і П рият елів.....................400 Н а обкладинці: Василь Масютин (1 8 8 4 — 1955) — “Б . Х м ельницький" — медальйон................ / В Г Кричевський (1 8 7 3 — 1952) — “Д ерж авна печат ка“ (лукова печатка при­ бита на вірчій грамоті В . Липинського я к посла до В ідня за гетьмана П . Скоропадського ) ...............J V