Авангард (ч.130)

4.5 (ІЗ01 Р Ж

НЬанґара ЖУРНАЛ

УКРАЇНСЬКОЇ'

/И/О

А О І І/

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: Й АДМ ІН ІСТРАЦ ІЇ «AVANTGARDE» 72 Bid C harlem agn e 1040 BRUXELLES Tel.: 7 3 4 .0 4 .8 2

КРАЙОВІ ПРЕДСТАВНИЦТВА: Вел. Брітанія:

Д ВО М ІС Я Ч Н И К. В И Д А Є ЦЕНТРАЛЬНА УП Р А В А С УМ

KU SUM «Tarasivka» Old Cliff H ou se W eston -on -tren t, D erby’s

VANGUARD - b i-m o n th ly O fficial Press O rgan o f the Ukrainian Y o u th A s s o c ia tio n in Exile AV A N T G A R D E - b im e s trie l

Австралія Mr. J. Kutnyj 7 D ale street Maribyrnong 3 0 3 2 , Vic.

Арґентіна

Revue de Je u ne s e d ite e p ar le C o m ite C e ntra l de I’ U nion de la je u n e s s e u k ra in ie n n e en exil

W. Zastaw nyj S oler 5 0 3 9 B u en o s Aires

Редагує Колегія з членів Центральної Управи СУМ Головний Редактор - Андрій Гайдамаха Редакційне листування й матеріяли надсилати на адресу Редакції. Це число зредаговано в Секретаріяті Ц У СУМ при співпраці Редакційного Гуртка Дружинників СУМ Графічне оформлення: Графік Яків Гніздовський.

УМ ОВИ П ЕРЕДП ЛАТИ НА

1976 Р ІК

КРАЇНИ:

ОДНЕ ЧИСЛО

РІЧНО:

3C A КА Н А Д А ВЕЛ. БРИТАН ІЯ А ВС ТРА ЛІЯ БЕЛЬГІЯ Ф РАНЦІЯ Н ІМ Е Ч ЧИ Н А АВС ТРІЯ А РҐЕН ТІН А БРАЗІЛІЯ

дол. дол. ф.ст. авст. дол. бфр.

дол. дол. ф.ст. авст.дол. бфр.

ФФРнм. шіл. пезо

2.00 2.00 0.60 1.50 60.00 7.00 4.00 25.00 20.00 6.00

ФФРнм. шіл. пезо круз.

10.00 10.00 3.00 7.00 30G.00 35.00 20.00 125.00 100.00 30.00

Printed in Belgium. Editeur responsable: О. Kowal, 72 Bid Charlemagne 1040 Bruxelles

СЛОВО ГОЛОВИ СУМ НА ЗДВИЗІ СУМ В ЛЕСТЕРІ і

Достойний П ане Голово, Друж е Коменданте! Всечесні і Преподобні Отці, Голови і представники українських і неукраїнських організацій. Д рузі Сеньйори, Друж инники С У М і Дороге Ю нацтво! Радію, що можу привітати Вас сьогодні від Ц У С У М і від себе на цьому великому Здвизі. В аш і Здвиги м аю т ь уже свою довгу тради­ цію і є спонтанним виявом сили й організованости української громади у В ел. Бріт анії, а рівночасно показником високої національної свідомости та сумівської ідейности. М іж цьогорічними роковинами, я к і наша Спілка вклю чила в програ­ му відзначень, е 3 5 -літ т я А кт у ЗО червня 1941 р . - Акт у від­ новлення української Державности і тому м ені особливо приємно привітати м іж нам и Голову Державного П равління дост. Ярослава Стецька з Друж иною. Цент ральна Управа С У М висловлює В ам , Пане Голово, свою глибоку вдячність і признання за те, що В и при своїх важ ливих обов’язках знаходили завжди час для молоді і як у минулому т ак і тепер даете українській молоді живий приклад відданости, посвяти і видержливости на Фронті боротьби за українську Самостійну Соборну Держ аву. М и В а м за це глибоко вдячні. В цьому році С пілка Української М олоді ріш ила відзначити цілу нижу важ ливих роковин і вшанувати великі постаті українського відродження і державнотворчого будівництва. М іж ними е велет українського духа, поет, письменник і публіцист Іван Франко, від наро­ дження якого м инає 120 років і 6 0 років від смерти. Це він написав безсмертні слова славне »Не пора, не пора москалеві й ляхові служить«. Ц е він всупереч погорді до української мови з боку окупантів, мовляв, це не самостійна мова а діялект, відповів: »Діялект , а м и його надишем м іццю духа і вогнем любови і нестертий слід його залиш им поміж культурні світа мови«. Злощасний Е м ський Указ, якому тепер минуло 100 років - це вияв вікової ганьби, яка затаврувала наші відносини з Москвою. 5 0 -літ т я від смерти Симона Петлюри, це прям ий наслідок московської нищівної політики по відношенні до У кра­ їни і її' державности. 3 5 -літ т я відновлення Української Держ ави, в 1941 p ., це подібно, я к 4-ий Універсал, вияв підметности українського народу. Це рішуче ні! всяким указам і запереченням українського народу. З тих то спонук зродилася також ідея відновлення Спілки Української Молоді на чужині, що в цьому році обходить також своє 30-літ т я, а в минулому році відбула свій Золотий Ю вілей від оснування в Україні. 30-т і роковини чергового московського злочину - це насильна лікві-

241

дація Української К ат олицької Церкви на т.зв. »Львівському Соборі« з наказу Н К В Д , подібно я к це сталося в 3 0-т их роках з українською Автокефальною Православною Церквою. Таким чином в згаданих роковинах збігаються три головні атри­ бути: М О В А , В ІР А і Д Е Р Ж А В Н ІС Т Ь . Оці три атрибути нам ага­ ється Москва вже від віків вирвати українському народові, щоб цейL нарід став погноем для росту московської ім перії і ї ї народу, будь то в царській, в большевицькій чи в неоросійській формі. Ще в минулому столітті, саме в періоді Валуєвського і Емського указів великий наш педагог Кость Ушинський писав: мова, це найваж ­ ливіша ознака народности. Зникає мова - завмирає нарід. Бо мова це голос душі народу. Про це повинні м и п а м ’ят ат и т ут у вільному світі і шанувати та плекати українську мову, якої вж ивати тут нам ніхто не забороняє. Тому то Москва всіми силами нам агалася доказати, що української мови нема, що є т ільки м алоросійськеє наречіє«. І то­ му московський міністр Валуєв заперечив існування України, кажучи: »Нікакой України не било, нєт і бить не может«. Те саме нам ага­ лась Москва зробити з Українською Церквою, підпорядковуючи її м ос­ ковському патріярхатові, що згідно з заповітом Івана Грозного мав стати 3 -ім і останнім Р им ом . Тому то самобутність Української Церкви, автокефальної чи католицької є для Москви несумісною з її цілям и. Творенням українського П ат ріярхат у, хочби покищо на чу­ жині, порушено основну підвалину імперіяльної, загарбницької політ и­ ки. Через те прийшло до нових »указів« про заборону, чи відкладення справи українського П ат ріярхат у, бо це не вкладається в пляни Москви. Від цих новітніх »указів«, що мают ь своє коріння в Е м ському, чи Валуєвському указах терпить під цю пору весь український християнський люд. Терпите і ви т ут у В ел. Бріт анії. Одначе так, я к не мож на було спинити розвитку української мови, я к не зумів ворог вбити віри в Бога серед українського народу, так ніщо і ніхто не зможе нам заборонити м ат и український П ат ріярхат незалежний від Москви і вільний від заборон з боку Риму. Так само ніщо і ніхто не спинить нас на ш ляху до відзискання Української Самостійної Соборної Д ерж ави! Борючись за перемогу Акт у ЗО червня 1941 р . м и боремось рівночасно за гарантію для вільного розвитку української мови і за визнання українського П ат ріяр­ хату. Бо т ільки в своїй державі і мова і церква знайдуть належ ний захист. З цього погляду наше цьогорічне гасло »Борись за У країну!« м ає своє повне узасаднення. Отож »Борись за Україну«! О. Коваль

242

Слово Ярослава Стецъка до молоді на Здвизі С У М в Jlecmepi, А н глія, 4. VII. 1 9 7 6 p .

ІДІТЬ ШЛЯХОМ ГЕРОЇВ Сьогодні ми відмічаємо, як і в минулому, світлі події й постаті нашої історії: 35-тиріччя від дня проголошення відновлення Українсь­ кої держави, 50-тиріччя від часу геройської смерти голови Української держави Симона Петлюри і 120-тиріччя з дня народження каменяра української нації - універсального велетня українського духа Івана Франка. Із світлого минулого нашої нації ми черпаємо нові духові сили; великі постаті нашої історії утверджують нас на нашій тернистій дорозі до великої мети. Рівнобіжно й одночасно з відданням поклону і висловом пошани минулому й минулим, нам треба звернутися обличчям до великого, героїчного сучасного, що виростає з традицій пройденого великого, яке сьогодні відзначаємо. Героїчні постаті минулого, чини і події вчораш­ нього зобов'язують і навчають, як бути у сучасному. Ми не живемо лише споминами, але ми мусимо діяти у героїчному дусі світлих наших традицій. Революційні ідеї, революційні кадри, революційна дія - це чин­ ники нашої перемоги. Український революційний націоналізм вражає глибоко духову суть народу, він розбуджує ентузіязм, захоплення, внутріш­ нє горіння. Мета поставлена ним не притягає стовідсоткового раціо­ наліста, але та мета має в собі глибокий чуттєвий заклик. Як показує істо­ рія, на початку ідеї захоплюють невелику групу одержимих нею, а нагло стають могутньою силою, коли захоплять почування загалу. Таку реальну силу має український націоналізм, він став уже нею. Під прапором

243

націоналізму вже йде більше як половина людства. Гряде його доба. Темні сили марксизму-комунізму намагаються звести на манівці цей великий рух оновлення й відродження, зокрем а серед молодого покоління. Пам'ятайте, що ніколи не з’єднаєте людей до своєї віри, до правди української, коли підете на уступки, на ком пром іс на полі засад! Пам’ятайте, що буде якраз навпаки, втратите підтримку народу! Не лякайтеся, коли через свою неуступчивість, непримирність в поширенні й захисті ідей-правд України в чужому світі - ви зразу мали б бути нечисленною групою! Будьте когортою войовників за українську правду, розбуджуйте образ великої святої ідеї України серед широких кіл народу! Щ о б вам вірив народ, щоб вам вірили ровесники, мусите жити суворим життям, жити не­ безпечно й героїчно, погорджувати вигодами, бо лише одерж им і ідеєю, лише люди, які горять і страждають ідеєю - можуть перемогти. Бо ще ніколи віра не перемогла сама із себе, коли не віддавали за неї своє життя її носії! Йдіть проти хвиль! Молодечі душі не знають хитрування, т.зв. тактики, а прямий захист своєї ідеї, нашої правди. Передумовою мілі­ тарної офензиви є політична, передумовою політичного наступу проти ворога нації й людини - проти російського імперіялізму, к о л о н і а л і з м у є відродження героїчної моралі, героїчної концепції життя: готовість віддати життя за друзі своя, за Вітчизну, за Україну. Д оки не будете бачити вищого сенсу життя, доки дух героїзму не опанує ваших сердець, доки віра в Україну не огорне ваших душ, як вічний д окір сумління, що ви ще не виконуєте своїх обов’язків супроти неї з повною самопосвятою , самопожертвою, не зможете перемогти Росії, ворога України і всього людства. У чому була сила тих, що творили Ант ЗО червня 1941, що творили ОУН-УПА, у чому сила Нескорених? У чому була сила лицарів Крут і Базару? Поноління, яке виростило великий червневий Акт і геніяльну імпро­ візацію Української нації, УПА, т.зв. реальні політики називали лицарями абсурду, «дурними дітьми, які з мотикою поривалися на сонце«. Чи станути до бою проти чотирьох займанців Унраїни, чи станути проти двох воєнних потуг світу того часу: Німеччини й Росії - не було для дрібних душ чином Дон Кіхота, що змагав - здавалося - за недосяжне?! Але велике належить не Санчо Пансам, не малим людям, недовіркам, але тим, що посягають по небо! Покоління ЗО червня, символізоване сл.п. Степаном Бандерою, покоління УПА, а на його героїчном у підкладі покоління сучасних Н ескорених ідейно перемогло ворога, воно своїм героїзмом і величчю своїх ідей: любови України й самопожертви за неї променю є на увесь світ! Коли у 1941 героїчне поноління того часу ще не могло зразу протиставити наїзникові збройного захисту української державности, то воно, заки прийшов жовтень 1942 р. створення УПА протиставило окупантові свою героїчну мораль, свій характер, свою віру, свою незламність. Це покоління гинуло, але не капітулювало! Навколо вас, молоді Друзі і Подруги, в чужому оточенні не панує

244

дух героїзму, не панує дух патріотизму, а нахил до вигід, фальшиві ідеї про егоїстичне добро одиниці понад усе, чи проповідується зло­ чинна доктрина марксизму. Ви мусите низькій моралі вигод та фальшивим ідеям протиставити горіння українським патріотизмом, визвольним націоналізмом, героїку життя, бо призначення людини є жити вічним, ідеальним, невмирущим. Коли сили смертника не вистачають, щоб досягти мети, то сили героїв мають власною волею, власним характером, героїчною мораллю випов­ нити пустку м іж вимріяним і для смертника можливим для здійснення. Ви маєте йти шляхами героїв! Таке призначення ваше, таке призна­ чення України, таке призначення нашого вічного міста Києва, нашої св. Софії проти М оскви й проти Кремля, символу диявольських зло­ чинних сил знищення й руїни, рабства і тиранії. Чудо відродження молодого покоління України в дусі патріотизму і героїчного християнства дає нам силу тут на чужині й наказує розгор­ тати світовий протиросійський і протикомуністичний фронт за розвал російської імперії і знищення комуністичної системи - на незалежні національні держави в етнографічних кордонах на чолі з Україною. Наші ідеї мусять бути в наступі також у вільному світі, бо вони спасенні рівнож для нього! Українська нація це велика духова спільнота, ви - її нерозривна частина, без огляду нате, де ви народилися, молоді друзі й подруги! Бо дух вічної України не знає м еж! Він живе у ваших серцях, він живе в сер­ цях дітей депортованих патріотів України, народжених на Сибірі, чи Ка­ захстані! Б о Україна це вічність і невмирущість, це думка, це твір Всемогучого Бога, а не проминальна поява; їй призначено Провидінням ви­ конати особливу ролю серед лю дського роду, бо Б ог недаремно і не безцільно допустив ці мільйонові й мільйонові жертви - на своєму Вівтарі, на вівтарі Правди України, святого Києва, городу св. Андрея Апостола! Ви, дорога молоде, пробойова сила у західньому світі цього післанництва України! Не лякайтеся труднощів і небезпеки! Приходить час включатися вам у боротьбу України в Україні, розгортайте також тут все­ бічну акцію в обороні України, проти русифікації, проти національного, культурного, економ ічного гноблення москалями України, розгортайте акції в оборон і наших в’язнів-героїв, які борються за Самостійну Соборну Українську Державу й достоїнство людини, за права нації на суверенне, державне життя, за права української людини - Богоподібної істоти, що її гідність топче окупант-Москва! Д орогі земляки, не лякайтеся страшного наступу, який йде на нас з бо­ ку ворожих нам сил! Чи не було так, що сильні цього світу не признавали навіть факту існування Христа, як Богочоловіка, Його релігії? Прийшла Голгофа. Але минулися Нерони, Діяклетіяни; завдяки мученикам й геро­ ям віра Христова перемогла. Ми стоїмо сьогодні за ту віру Христову перших віків, за Київське християнство св. Антонія й Теодосія Печерських, за християнство великих Митрополитів Липківського і Борецького, за християнство Слуги Б ож ого Митрополита Андрея і Блаженнішого Патріярха Йосифа І, Мученика й Ісповідника віри! Ми захищаємо права нашої Української Греко-Католицької Церкви

245

проти усіх, хто прагне її знищити, чи послабити, ми визнаємо її патріярха, ми підтримуємо так сам о нам рідну нашу УАПЦ, сприяючи поєднання усіх її митрополій, ми підтримуємо єднання наших Церков в одну нашу Українську Християнську Церкву! Апостоли Христові не пактували з деспотами й тими, що переслідува­ ли Церкву Христа! Ми йдемо їх слідами, а не слідами Касароль і їм по­ дібних! У нашій боротьбі кріпить нас безсмертний дух наших Героїв! Були сильніші імперії, як російська й вони розлетілися в прах у висліді визвольної боротьби поневолених націй, носіїв волі і справедливости! Недалекий вже нас, коли спільними зусиллями України й інших поневолених націй, у фронті АБН , у кривавій боротьбі з М осквою - ми досягнем о нашу мету. Ми віримо, що це станеться ще за нашого життя. Передова роля у тому належатиме вам, дорога молоде України, бай­ дуже де ви живете на земній кулі! Пам'ятайте заповіт наших Героїв: не переговори, не компроміси, не уподібнювання наших ідей до російських, але якраз протиставні їм питоменні українські ідеї, що виростають з тисячолітньої духовости нашої нації, але кров і залізо розсудить нас з москалями!

З країни, де топчуться людські і національні права

ТРИ ДОКУМЕНТИ В цьому році продісталися з України, м іж інш им и числен­ ними вістками »Самвидаву« також наступні три документи з трьох частин України, з трьох різних суспільних верств і з трьох різних політичних ситуацій. Перший документ походить від українського робіт ника-слюсаря з Чернігівщини, що попався в тюрму за перехід границі на Закарпат т і і був суджений обласним судом в Ужгороді. Про м о ­ тиви, я к і спонукали втікат и за кордон, підсудний Василь Федо­ ренко вияснив судові у своїй заяві, яку він подав у формі своєї обо­ рони. Другий документ походить від ж інки українського інтелектуа­ ліста В асиля Лісового з Києва, що будучи членом комуністичної партії посмів звернутись відкритим листом до членів Ц К К П Р С в обороні арештованих українських інтелектуалістів в 1972 році. Третій документ - протестне звернення В асиля Барладяну, мабуть румунського походження, до всього Християнського Сві­ ту, до всіх людей доброї врлі, якого звинуватили в українському, румунському і болгарському буржуазмих націоналізм ах і звіль­ нили зі становища завідуючого кабінетом при Одеському Універ­

246

ситеті і з викладача Одеського інституту інженерів морської флоти. Три документи - три свідчення про жорстоку розправу оку­ пантського реж иму в У країні над людьми різних соціяльних а навіть національних походжень, виною як и х є те, що вони лю б­ лят ь Україну, ї ї культуру і мають свої погляди відмінні від поглядів комуно-московських поневолювачів. Всі ці документи говорять недвозначно про те, що навіть комуністи, я к і збері­ гають свої національні ознаки, окрім, тих, що приналежні до »передового« народу, всі вони е ненадійні і можуть бути небез­ печні для СССР. Таким чином, бундючні заяви керівників партії про давно розв’язане національне питання в С С С Р є тільки м иляною банькою, я к а не годна вже прикрити нагої дійсности, що показується при кожній найменш ій нагоді. Н е знаємо, чи вільний світ з його К оміт ет ами Захисту Л ю д­ ських Прав, Екум енічним и Радами тощо почують ці тривожні голоси з України, але завданням кожного українця на еміграції є добиватися того, щоб про т их людей світ знав і н а п ’ятновував на кожному кроці цей духовий канібалізм Х Х -го століття, який практикує остання в світі колоніяльна держава - СССР.

»Свободу українському народові та його борцям« заявляє Василь Федоренко Василь Ф едоренко народився 1928 року в Менському районі на Чернігівщині. Освіта початкова. Перший раз був засуджений за статтею 58 - 8 КК Р С Ф С Р і ув’язнений у Владімірській тюрмі. На знак протесту проти незаконного засуду, Ф едоренко проголосив голодівку і голодував 282 дні. Й ого перевезли до М ордовії - насамперед до табору ч. 10, потім 11, 19, 17. Звільнений 1966 року - разом відсидів 6 років, 5 місяців і 25 днів. Другий раз був заарештований 1 967 року звільнений осінню 1972 року. Працював в Херсоні слюсарем. 2 квітня 197 4 року і 12 травня 1974 року Ф едоренко післав заяви до Президії Верховної Ради С Р С Р і Міністерства зовнішніх справ про відмову від радянського громадянства і прохання про дозвіл на виїзд за кордон. Відповіді не було. Замість того, його викликали до Херсонсь­ кого відділу віз і реєстрацій та попередили, щоб він більше не писав заяв. Через два місяці Ф едоренко знову написав заяву. Не отримавши відпо­ віли, він рішив втікати до Західньої Німеччини, де живе його сестра Ва­ лентина, замужна Горват. Валентина, 1925 року народження, живе в Німеччині від 1942 року. У неї є заява Василя, що про неї Валентина не є зорієнтована точно, але тим не менше ця заява, на думку Василя, заслу­ говує уваги. Кордон В. Ф едоренко перейшов 16 вересня 1974 року в районі міста Чоп. В Ч С С Р його зловили і ще того сам ого дня передали

247

радянським властям. Ф едоренкові запропонували (неофіційно) ком про­ міс: один до півтора року психіятричної лікарні, а потім свобода. Він відкинув цю пропозицію і став на шлях відкритого і прям ого обвинува­ чення м осковської к о л о н і а л ь н о ї політики, що й привело до драконського присуду. Судив його в березні 1975 року Ужгородський обласний суд закрито, хоч в документах написано »одкрито«. Його засудили за статтями 56, 62 НН УРС Р і ст. 70 КК Р С Ф С Р на 15 років позбавлення волі (в тому 5 років тюрми особливо суворого режиму). Ф едоренка привезли до Владімірської тюрми 25 квітня 1975 року, а наступного дня він проголосив голодівку з домаганням відмінити неза­ конний присуд. В наслідок наполегливих прохань земляків він перервав голодівку на 98-му дні. 10 грудня 1 975 року в день голодівки політв’язнів, Ф едоренко почав довготривалу голодівку як протест проти порушення совєським урядом Деклярації прав людини і проти його антиукраїнсь­ кої політики з вимогою: а. відмінити незаконний присуд; б. дати дозвіл на виїзд з С С С Р . Нижче - уривок з останнього слова Федоренна, на суді 21 березня 1975 року: Громадяни судді! ...Я не поет, не письменник, не художник, як Тарас Григорович Ш евченко, але я люблю м ою Батьківщину-Україну і хоч не вмію поетично висловлювати свою любов на папері, я знаю, що моя любов до України значно більша ніж ваша. Я горджуся моєю рідною У країною значно більше, ніж росіянин, чи чех, бо її краса незрівняна, а мова її - пісня. І моя батьківщина багатша ще тим, що вона ніколи не поневолювала інші нації. їй ж е самій діставалося. А тепер радянська влада калічить українську молодь, проводячи послідовну русифікацію в системі освіти. Ми, український народ, повинні боротися за наші права, за осягнення статусу незалежної держави і за признання наших національних прав. Тільки в такому випадку український народ зм ож е осягнути свободу і незалежність. Громадяни судді! Ви самі переконані, що я не вчинив ж адного зло­ чину і тому, що все це робиться тільки для формальности (немов би ви уточнюєте і виносите справедливе рішення) я такого розгляду не можу вважати об’єктивним. Погляньмо на справу логічно: я не п р и га д ую - як і ви теж - щоб радянський суд виніс рішення незалежно від волі НҐБ. Тепер радянські люди так налякані, що говорять: я - позаду політики... Проте, люди не повинні боятися верховної впади, а влада не повинна посягати на .свободу людської думки. Візьмім, наприклад, М іжнародній пакт про .громадські і політичні права. Пакт, на відміну від Деклярації, це документ, який після ратифікації має не факультативний, але обов’язуючий характер. Генеральний секретар Брежнєв, виступаючи в Софії, підкреслив, що Радянський С ою з ратифікував м іжнародню угоду про право людини і тим самим продемонстрував глибоку повагу Радянського С ою зу до де­ мократичних прав і свобід людини. Щ о Ви скажете на цю заяву Бреж нєва? Це ж політична авантюра

248

і груба сваволя по відношенні до тих людей, які боряться за свої права! Я вважаю, що люди повинні підчинятися державному законові доти, доки його шанують самі законодавці. Але коли законодавці самі пору­ шують свої закони, то такі закони - незаконні! Якщо я не можу дістати від уряду охорони своєї особи, а також можливости на законний виїзд без перешкод, то я маю право стати на захист своїх розтоптаних прав - прав людини! Я звертався до вищих органів влади з заявами. Крім того, двічі до Верховної Ради, але жадної відповіді по суті справи не одержав. Мою заяву про відмову від радянського громадянства Президія Верховної Ради С Р С Р просто зігнорувала. Щ о ж це за »народня« влада? Я не вважаю себе громадянином С Р С Р і вважаю оце судилище грубим порушенням Конституції СРСР, міжнаридніх домовлень і Деклярації прав людини. Я діяв згідно з статтями 13, 14, 15 і 16 Загальної деклярації прав людини, тим більше, що я вже був на території іншої дер­ жави. Мої переконання і діла не є злочином і пред’явлені мені обвину­ вачення я вважаю незаконними. Обставини і досвід переконали мене, що політика С Р С Р неправильна і антидемократична. Мене декілька разів судили і, коли почали мені за це дорікати, я по-справжньому, правильно почав дивитися на теперішню політику СРСР. Я почав розу­ міти, яка велика різниця між вищою клясою і простим робітником. Я зрозумів, що вища кляса деноли дійсно створює для робітників краще становище, дає вищу зарплату, коротший робочий день, кращі квартири і т.д., але все це робиться щоб обманути значну більшість. Простий народ в С Р С Р живе від зарплати до авансу, ледве зводячи кінці з кінцями... Тільки там може існувати свобода і демократія де уряд не боїться свого народу і говорить йому правду - як про свої осяги, так і про недостатки. Це відноситься не тільки до внутрішньої, але й зовнішньої політики... Заявляю, що я до кінця залишуся вірним моїм переконанням і буду їм служити до останнього віддиху. Для мене і для всіх чесних людей переконання - дорожчі життя! Свободу українськом у народові та його борцям!

Багат омовний документ з самвидаву з України

-

з дому неволі

У міжнародний Комітет захисту Прав Людини (Лист дружини у в ’язненого українця-комуніста) Не знаю, розпач чи іскринка надії спонукали мене звернутися до Вас із цим листом. Якщо це звичайна жіноча слабкість, то хіба великий гріх піддатися їй, коли двоє моїх малолітніх дітей щодня питають, ч о м ун е м а є з ними батька? Я к їм пояснити - чому? Я й самадопоминалася в офіційних людей відповіді, але ніхто не перенонав мене в юридичній

249

законності ув’язнення м ого чоловіка. Та, мабуть, ніхто і не збирався переконувати мене, бо звідусюди я чула стереотипну відповідь: «Покара­ ний справедливо за антирадянську діяльність". У січні 1972 року Україну спіткало велике національне лихо: заареш­ товано багатьох українських інтелігентів із різних міст республіки. Пере­ важна більшість ув’язнених - люди, широко знані в нашому суспільстві завдяки своїй активній культурній і громадській діяльності. Арешти 1972 року мій чоловік і я сприйняли як глибоко несправедливі та юридично й ідейно безпідставні. Ми народилися в с о ц і а л і с т и ч н і й країні, виховувалися в трудових сім ’ях і радянських школах, були активни­ ми комсомольцями, мріяли жити високими громадськими ідеалами. Страшні сталінські репресії здавалися нам далеким минулим - далеким, хоч і не забутим. Тому події 1972 року глибоко стривожили нашу свідомість. Мій чоловік, Лісовай Василь Семенович - 1937 року наро­ дження, член КПРС, кандидат філософських наук, науковий співробітник Інституту філософії АН УРСР, викладач Київського держ авного універ­ ситету імені Т.Г. Ш евченка ж виклав свої переживання у «Відкритому листі д о членів ЦК КПРС«. Виходячи з інтересів соціялізму, з конститу­ ційних і правових норм нашого суспільства, він звертав увагу ЦК партії на незаконність і суспільну необгрунтованість дії К ҐБ і просив втрути­ тися в розвиток подій на Україні. Відданість соціялістичним і д ем окра­ тичним ідеалам, громадянська і партійна совість не дозволяли Л ісовом у мовчати. Статут партії не тільки давав йому це право, а й ставив за обов’язок реагувати на порушення норм с о ц і а л і с т и ч н о ї законности. І Василь Лісовий виконав цей обов’язок. 4 липня 1 9 7 2 року він послав у найвищий орган партії свій лист. А через день, 6 липня - «надійшла відповідь у формі появи службовців КҐБ , які пред’явили Василеві Лісовому дозвіл Прокурора республіки на обшук у квартирі. Після обшуку чоловіка забрали, пообіцявши, для слова, відпустити його через 1 - 2 дні - адже у мене лишилося кілька днів до пологів. Протягом 20-ти місяців пояснювали йому права й обов’язки радянського гром а­ дянина, наголошуі чи на тому, що він втрутився не в свою справу, а краще б беріг свою сім ’ю. А потім послали на «перевиховання" - сім років таборів суворого режиму і три роки заслання. Незабаром сповни­ ться чотири роки, як мої діти не бачать батька, а він з гіркотою дивиться на них на побаченнях (1 раз у рік), не маючи змоги керувати в и х о в э н н а м їх. Я все ще не можу повірити у реальність ж орстокого вироку, тому писала з э а в и у різні інстанції своєї країни, в тому числі до ЦК КПРС на і м ’а Л.І. Брежнєва та до XXV з'їзду КПРС. «Антирадянська агітація і пропаганда"... Але хто мені хоч одне речення з вуст чи з-під пера Василя Л ісо в о го назве, яке б заперечувало с о ц і а л і з м чи радАнеьку владу?! Чи не тому «Відкритий лист« вважається антирадАнеьким, що розквіт економ іки та духового життя народу він вбачає за умов демократизації всіх форм ж и т т а в країні?! В офіційних документах процес названо відкритим. Так «відкритий", бо на нього завели кільканадцять осіб зі с п є ц і а л ь н и м и перепустками... Навіть я змогла потрапити на суд лише наприкінці процесу. Щ об «законно« не пропустити мене в залю суду, а була визначена як свідок і викликана останньою зі свідків, щоб посвідчити, що я дружина B.C. Лісового.

250

У підсудного Василя Л ісового майже не було свідків. Присутні на процесі кілька навіть відібраних співробітників Інституту філософи давали моєму чоловікові позитивну характеристику, підкреслюючи його талант, широку ерудицію і високі людські якості. Адвокат з допуском до спецсправ В.В. Д іденко не знайшов юридичних підстав для покарання Л ісов ого максимальним терміном за статтею 62, частина 1, КК УРСР. Суд не враховував навіть пом ’якшувальні обставини: поганий стан здо­ ров'я підсудного; двоє малолітніх дітей; батько загинув на фронті під час війни 19 4 1 -4 5 pp.; мати інвалід І та II груп, сама ьиховувала п’ятьох дітей; високий рівень наукової роботи, активний член партії без жодного партійного стягнення, виконував важливі партійні доручення аж до ЦК КПУ. Із понад трьох з половиною років ув’язнення в таборах суворого режиму (остання адреса: М ордовская АССР, Зубово-Полянський р-н, поселок Лесной, жх 385 -1 9) Василь Лісовий дав з половиною роки перебував у тюремних умовах (карцер, Ш ІЗ О , ПКТ) »за погану пове­ дінку», як висловлюються службові особи з табору та КҐБ, тобто, мабуть, за участь у політичних акціях табору: голодівках, письмових протестах проти ж орстокого табірного режиму, за вимогу статусу політв’язнів тощо. Карали чоловіка за невиконання виробничої норми, хоч для трудового відставання і були об'єктивні причини: несправна швейна машина, полаго­ дження якої ніяк не м іг домогтися. Про »виховні« умови в таборі і про відповідні дії табірної адміністра­ ції можна судити з такого випадку. У кінці липня 1975 року крим і­ нальний злочинець по-бандитсьному напав на Василя Стуса і мало не вдарив його ножем у спину. Внаслідок грубого удару у нього почалася сильна кровотеча. Правда, Стуса тоді врятували від смерти і навіть зробили за домаганнями дружини операцію у спеціяльній ленінград­ ській лікарні. Лісовий, знаючи, певне, внутрішні причини цього інциденту висловив протест адміністрації та у письмовій формі на ім’я Генераль­ ного Прокурора С Р С Р Руденка. За це його було кинуто на шість місяців у табірну тюрму, офіційно оформивши зовсім інші підстави. Бандит же відбувся двома тижнями карцера. Д о того ж Лісовий лише за місяць перед тим повернувся з 5-місячного ув'язнення в ПКТ. Він вийшов звідти таким виснаженим, що міг ходити, тільки тримаючись за стінки (у такому стані я побачила його на побаченні - вкрай висна­ ж еного і схудлого так, що і впізнати важко). Я не мала юридичного відношення до дій чоловіка, але мене було звільнено з роботи »за власним бажанням«, і я два з половиною роки змушена була перебувати з хворими дітьми на утриманні родичів. Не вільна я і від психологічного тиску та залякувань. Так, один із слідчих, який не назвав свого прізвища, казав мені, що коли мій чоловік не покається і публічно не засудить свою »антирадянську« позицію, то йому можуть продовжити термін ув’язнення, а після звільнення все одно не дадуть займатися науковою роботою. Д о речі, рішенням ВАКу від 5 квітня 19 74 року Л ісо во го позбавлено ученого ступня кандидата філософських наук. А мені заявив той же слідчий, що і я займаюся накпепництвом та антирадянською діяльністю, бо ж передаю інформацію за кордон - це на підставі мого листа, що посилала

251

поштою до колишньої своєї учениці, яка живе тепер у ЗСА, де я писала про поїздку з дітьми на побачення до чоловіка. На побаченні в київському ізоляторі К Ґ Б у січні 1976 року чоловік заявив мені, що він стоїть на марксистських позиціях і не почуває за собою ніякої вини - ні ідейної, ні юридичної. Ш ановні товариші! Допоможіть мені звільнити з ув’язнення невинно покарану людину - комуніста, вченого філософа великих творчих можли­ востей, людину високо інтелігентну і безкорисливу. Д опом ож іть поверну­ ти батька моїм дітям!

Віра Лісова Українська РСР, м. Київ - 140, вул. Братіславська 4, кв. 192 Березень 1976 року

З протестом у пошуках істини

П р о те с те звернення Василя Барладяну Звернення Барладяну поширюється у самвидаві і останньо продісталося на Захід. Подаємо його повний текст, без будь яких змін, зберігаючи мову оригіналу. Д О В С Ь О ГО Х Р И С Т И Я Н С Ь К О ГО С В ІТУ? Д О ВС ІХ Л Ю Д Е Й Д О Б Р О Ї В О ЛІ Звернення Я, Барладяну Василь Володимирович, громадянин С РС Р, житель м. Одеси, звертаюсь нині до братів по вірі, до всіх людей доброї волі з проханням про захист від свавілля. Вчора, 16 червня 1976 року органами К ҐБ пограбовано м оє тим ­ часове житло, пограбовано мою душу. Ця організація полює на мене не перший рік. На початку 19 74 року лише за епізодичні знайомства з друзями і близькими деяких осіб, звинувачених в українськом у буржуазному націоналізмі, мене було виключено з лав Комуністичної партії, до якої я вступив з щирою вірою в чистоту її принципів. В травні цього ж року мене звільнили з посади завідую чого кабі­ нетом мистецтвознавства при О деському держ авном у університеті та усунули від викладання етики та естетики в О деському інституті інженерів м орського фльоту. Мене звинувачували в румунському, українськом у і навіть давньоболгарському націоналізмі, оскільки я народився на берегах Дністра, освіту одержав на Україні, а дисертацію присвятив питанню про образ

252

людини в літературі і мистецтві Д ругого Болгарського Царства. Вслід за звільненням потяглися митарства. Моя апеляція у вищі партійні органи викликала зливу наклепів і гонінь. Мені зруйнували дві с ім ’ї. Нагло виписали з Києва лише за той »злочин«, що я - людина з вищою освітою - одружився з ж інкою без освіти та ще й з двом а дітьми на руках. Закінчивши відмінно університет, будучи свого часу іменним стипендіянтом, я, замість того щоб займатися науковою діяльністю змушений був їхати до Якутії, аби з лопатою в руках здобувати собі шматок хліба. Як християнин, слідуючи заповітам Христовим, я праг примирення з дійсністю, волів відмовитись від інтересу до питань політичних, ніс свою долю з терпінням і смиренням, заповіданим Господом. Та в митарствах своїх я зіткнувся з десятками людей, що були гнані і обездолені ще за менші »провини« ніж я. Безробітні, позбавлені можливости спілкування з близькими людьми, перебиваючись випадкови­ ми заробітками, ми на довший час приречені були на жалюгідне, напів­ голодне існування в країні, яку зовуть країною «процвітаючого соціялізму«. В холодному, темному, без єдиного вікна сарайчику, що правив мені за житло, міряючи кроками шість квадратових метрів, відведених мені долею, я з напругою ума і мукою серця намагався зрозуміти причини, що накликують гоніння на саму кращу, саму мислячу частину інтелігенції. Аналізуючи твори М аркса та його послідовників, я прийшов до висновку, що в мене і до мене подібних відібрані всі людські права лише за те, що ми не вм ієм о і не хочемо стати безбатченками, що ми неспроможні відмовитись від національних здобутків, від святинь та історії народів, дітьми яких ми є. Така логіка марксизму. Наслідком цих болючих роздумів стала стаття «Pro і contra» (За і проти), повість про життя і думи інтеліґентів-вигнанців «Компромісу не буде!« та цілий ряд віршів і статтей з національного та інших питань загальнодемократичного змісту. Все це пограбовано під час свавільної процедури, що навіть від­ далено не нагадувала обшук, яний дозволяється законом. О соби, що назвали себе працівниками радянської міліції, вдерлися на квартиру моєї бувшої дружини, яка з суто християнського співчуття дала мені тимчасовий притулок, в час, коли господиня дому була відсутня. На м ої спроби не допустити наруги над житлом одинокої жінки-матері в її відсутність, »роботи« прислані органами застосували силу та наказали »нє шевєліться«. Не дивлячись на те, що ордером на обшук передбачалось вилучення якихось, ніби-то наявних в квартирі, «фіктивних документів", »законники« накинулись на листи, рукописи, книги. »Євангеліє«, «Життя святих«, «Діян­ ня та послання святих Апостолів«, - все це, що є хлібом душі кожного християнина, «перетворилося" у фальшиві документи й було вилучено. Д о розряду «фальшивих документів» потрапили рукописи віршів, статтей, повість, дві книги Миколи Бердяева, збірник статтей «З глибини«, фото­ приладдя, книга (фотовідбиток) О. Солженіцина «Раковий корпус«, та ряд інших матеріялів.

253

Обшук, що носив скорше характер погрому, тривав більше п’яти годин. Книги, надзвичайної цінности, »шукачі інтелектуальних скарбів« звалювали з трьохметрової висоти, ніскільки не пікпуючись про їх збереженя. Протокол обшуку мною не підписаний, так як при його проведенні були порушені найелементарніші норми законности: - ордер на обшук був виданий прокурором району, що ніякого відношення до місця знаходження квартири немає; - обшук проводився у відсутності господині дому; - при обшуку вилучено матеріяли, що не мають нічого спільного з предписаним в оредері; - працівниками органів застосовувалась фізична сила, порушувались елементарні етичні норми поводження. Мета, з якою був інсценізований «міліцейський" обшук з ціллю ви­ лучення «фальшивих документів", доконечне ясна. КҐБ, намагаючись прикритись машкарою боротьби з побутовими злочинами, розраховує на черговий безшумний арешт людини за її політичні погляди і пошуки істини, які негласно заборонені в моїй нраїні. Я не певен, що допишу ці рядки... Як християнин, як друг україн­ ського народу серед якого я живу, як дослідник болгарської культури і мистецтва, як людина, що прагне до визнання людських прав за всіма народами, незалежно від націонапьности, я звертаюсь до вас, браття по вірі, до вас, українці, болгари, до всіх мислячих людей доброї волі не залишитися байдужими до моєї долі. Я не вчинив злочину. Конституцією країни, в якій я живу, мені гаранто­ вано право на свободу переконань, на свободу слова і совісти. Злочини чинять люди, я ні послідовно зневажають конституцію, діють всупереч основним її статтям. Давати покази таким людям я відмовляюся зарані. Уповаю на Бога, на всіх людей доброї волі, оскільки не я підняв меч. і. Одеса, 1 7 червня 1 976 року

Барладяну Василь

Конвой в ’язнів на каторжну роботу в СССР.

254

Справа українських політв’язнів поновно перед європейським парляментом В кінці минулого року С умівська Пресова Служба інформувала про відбуття 30-членною делегацією українців з Бельгії під керівництвом голови ЦУ СУМ д. О. Коваля візити Европейського Парляменту в Страс­ бурзі і внесення петиції в обороні українських політв'язнів в С С С Р і звільнення українських ж ін о к з тюрем та концлагерів С С С Р з нагоди М іжнародного Року Жінки. Ця петиція, підтримана бельгійською християнською парляментарною групою, була відтак передана до розгляду і полагодження окремій парляментарній комісії. Петиція була перекладена на 6 різних мов, якими користуються члени Европейського Парляменту і була вручена всім 198 парляментаристам. В січні 1 976 року комісія здала звіт перед загальною С есією Парля­ менту, визнаючи себе некомпетентною розглядати це питання. Справа виглядала закінчена на даному етапі, бо ніхто не зареагував на рішення даної комісії. Щ ойн о під час загальної сесії Парляменту в місяці травні ц.р., група німецьких і люксембурзьких парпяментаристів в особах пані Вальц і панів Клепш, Айнґер, Арцінґер, Блюменфельд, Гершель, Мурш і Спрінґорум підняли наново це питання, пов’язуючи його з питанням порушення Совєтським С ою зом Гельсінкського договору. Пані Вальц, як речник тієї групи виступила перед Парляментом з довшою промовою, яку роз­ почала наступними словами: »В 1975 році, що був світовим роком жінки, мої приятелі Омелян Коваль і Поль Оверден внесли петицію стосовно звільнення українок політв’язнів в С С С Р. 25 січня 1976 року комісія петицій вирішила, що це питання не надається до розгляду, хоч тут ідеться про незвичайно болючу справу«. «Ось чому моя група думає, що ми не см ієм о цю справу залишити неполагодженою. Нашою акцією, ми бажаємо спонукати міністрів заграничних справ країн Европейської Спільноти більше приділити уваги і активности проблемам гуманітарности, які з’ясовує згадана петиція і від­ так зайняти становище відносно порушень С овєтським С ою зом Гель­ сінкського договору, які було стверджено." Далі Вальц аналізує статті згаданого договору, зокрема статті т.зв. «третього кошика«. що заторкують гуманітарні проблеми, як свобода о со ­ бистого порушування поза кордони даної країни, вільна виміна інформаціями тощо. Вона стверджує, що Захід промовчує топтання тих прав Совєтським С ою зом , щоб не пошкодити мирним стосункам. Але ж С С С Р постійно топче ці права і то не тільки ті, що є охоплені в Універ­ сальній Декпярації, яку він підписав, але також ті, що записані в його власній конституції. Лю дські права є також гарантовані конституцією Української ССР. Проте ці права постійно топчуться, про що стверджує також документація М іжнародної Амнестії з Лондону, де фігурують імена в'язнів, які є в петиції. Пані Вальц заявила, що вона писала до совєтської

255

амбасади в Німеччині і до першого секретаря компартії України в справі звільнення Ірини Стасів-Капинець, але відповіди ніякої не одер­ жала. Пані Вальц остерігає членів Европейського Парляменту перед новою офенсивою совєтської дипломатії з наміром затіснення співпраці між Сходом і Заходом, а тимчасом зі свого боку не робить найменшого кроку для здійснення попередніх зобов’язань. Тому радить не йти на ніякі договорення поки не будуть здійснені передумови для тієї співпраці, що є застережені Гельсінкським договором. Вона звергається з рішучим апе­ лем до міністрів заграничних справ країн Европейської Спільноти, щоб використати ситуацію і добитися лю дського трактування політв’язнів в С С С Р і сателітних країнах... бо ті особи потребують безпроволочно нашої допомоги, а ми не см ієм о мовчати на цю несправедливість" закінчила своє слово пані Вальці, під тривалі оплески присутніх. У відповідь пані Вальц, президент Европейської Ради М. Торн заявив, що Гельсінкська конференція не розв’язала проблеми людських прав, а договір там підписаний не має сили м іжнародного закону. Тому заходи Европейської Ради в справі звільнення політв’язнів в С С С Р були тільки дипломатичного порядку при різних нагодах. Він особисто є прихиль­ ником тихої, але послідовної дипломатичної акції, а не голосних протестів, які на його погляд нічого не розв'язують. Голос в дискусії забирали ще численні парляментаристи, як фран­ цуз Брежежер, англійці: Лорд Ґледвайн, Лорд Бетель, Стюард, Лорд Ардвік і Дайкс. Вони говорили про надмірне зброєння С С С Р і про недотримання різних домовлень С С С Р в минулому, а зокрем а про переслідування жидів. Українське питання підніс ще раз голляндець Вандевіле від групи християнських демократів. Він повністю підтримав групу пані Вальц, коли йдеться про вимогу допомогти українським політв’язням. Він вимагав, щоб імена Мороза, Плюща, Чорновола, Світличного, Шухевича, Караванського і інших, що їх подає петиція проголосити ще раз перед асамблеєю і домагатися їх звільнення, бо нам не вільно м ов­ чати, коли до нас пробивається голос тривоги від українських інтелек­ туалів. »Ми очікуємо від Европейської Ради, що вона підприйме конкретні заходи для оборони прав українських політв’язнів і захистить їх на майбутнє" - закінчив під оплесками асамблеї промовець. Ці важливі дебати відбулися 12 травня 1976 р. і були опубліковані пізніше в анексі «Офіційного Журнала Европейської Спільноти" ч. 203, травень 1976 p., стор. 160-169.

спс

256

Другий Світовий Зліт СУМ і 21-і Олімпійські Ігрища в Монтреалі

і

Після Першого С вітового Злету С УМ , що відбувся на таборі в Ґомадінґен, Німеччина, з нагоди 20-ї Олімпіяди, що мала місце в Мюнхені в 1972 року було вирішено Проводом СУМ , що наступна світова зустріч відбудеться в 1976 році в Монтреалі з нагоди наступної Олім­ піяди. Це рішення було переведено в діло. Центральна Управа СУМ покликала Діловий Комітет Злету з д. Я. Заяцем, головою КУ СУМ Канади, у проводі. Діловий Комітет почав діяти з початком 1975 року і в своїй підготовці забезпечив участь і 10-тиденний побут на Оселі »Верховина« в часі від 1 7 до 26 липня 1976 р. з вишкільною програ­ мою, виїздами на Олімпіяду, зустрічами, розвагою і Здвигом. Прекрасне положення »Верховини« і гарна погода сприяли піднесеному настроєві та глибоким переживанням учасників. На відкриття Злету прибули з Европи Голова С УМ м ґр О. Коваль і Заст. Голови д. Я. Деременда, а відтак член ЦУ СУМ д. Р. Шупер. Святочним Наказом ЦУ С УМ відкрито Злет і визначено Команду Злету в складі: Ярослав Заяць (Канада) - Комендант Є вгенія Кузьмович, (ЗСА), Богдан Гаргай (Вел. Бріт.), Роман Ш упе р (Німеччина) - Заступники Коменданта Тарас Дрозд (ЗСА) - Бунчужний Ольга Федечко (Вел. Бріт.) - Писар Володимир О кіпн ю к (Канада) - Керівник Секретаріяту, Богдан Гірник (Канада) - О рганізаційно-програмовий коорди­ натор Микола Фіґоль (Канада) - Керівник інформації Зенон Гапькович (ЗСА) - Керівник Спорту Павло Кузишин (Канада) - інтендант Тарас Дусановський (Канада) - Імпрезовий керівник Др. Микола Остафійчук (Канада) - Керівник медичної опіни Михайло Ш епетик (Канада) - Керівник семінарів для Друж ин­ ників Ганна Кобилецька (Канада) - Керівник семінарів для Дружиниць Курінні: д. Я. Федорійчук (ЗСА), М арійка Барна (ЗСА), Мирон Федорів (ЗСА), Тамара Гречук (Канада), Іван Ш алева (ЗСА), М арійка Кліщук (ЗСА). На Злеті були заступлені шість країн, де діє С УМ : ЗСА, Канада, Вел. Брітанія, Німеччина, Австралія, Бельгія, разом 482 учасників. За віковим поділом було 2 7 0 старшого юнацтва, 197 - дружинників і 15 сеньйорів СУМ . Чисельно переважали дівчата. П рограм а щоденних зайнять на Злеті була дуже різноманітна. Наголос однак був покладений на семінарійні зайняття, спорт і на олімпійські акції. Не бракувало також розвагової програми з вартою, прогульками, танцювальними забавами тощо. Заплянована семінарійна програма, до якої було запрошено 25 осіб з 12 головними темами переважно ідеоло­

257

гічного порядку, не могла відбутися повністю з уваги на перевантажегічного порядку, не могла відбутися повністю з уваги на перевантажен­ ня додатковими завданнями таборового характеру, як також не всі запрошені прелегенти прибули. Присутній через цілий час на Злеті Голова ЦУ С УМ впровадив учас­ ників Злету в проблематику СУМ , даючи картину 30-літнього існування СУМ в умовах чужини, теперішнього стану та перспектив на майбутнє. Було створено чотири групи-семінарі які мали окрем о продискутувати пробелми молодшого і старшого юнацтва та дружинників в аспектах виховання-вишколу, як також громадської та зовнішньо-політичної діяль­ носте О крем о було піддано аналізі організаційний стан С УМ та м ожли­ вості його зміцнення. Д искусії по групах були на доброму поземі, а подекуди доволі динамічні, що показувало силу духа та сумівської ідейної наснаги. Не було видно так, як це денеде серед нашої молоді позначується, жодного сліду зневіри, чи байдужости, а навпаки учасники настоювали на потребі підвищення вимог до членства і до керівництва СУМ коли йдеться про вишколи і програму таборувань. Були навіть заміти, що програма Злету є замало використана на ідеологічний вишкіл, так що Команда мусіла давати вияснення в тій справі. Д руг Р. Ш упер дав інформативну доповідь про ІСПО, заохочуючи учасників до відбуття цього курсу. Спортова активність на Злеті була доволі інтенсивна. Вже в перших днях були проведені змагання в різних спортових дисциплінах. В копа­ ному м’ячі відбулися змагання між дружинами С УМ з Ошави (Канада) і з Йонкерс (ЗСА) з вислідом 3:3. В меті ратищем перше місце здобув Остафійчук (Ошава - Канада) - 63.2. Перша місце в меті кулею здо­ була Лапичак Д арка (Рочестер - ЗСА) - 26. С ко к у височінь виграла Юля Головка (Парма - ЗС А) - 4.2, а з хлопців - взяв перше місце Михайло Дракевич (Торонто - Канада) - 5.0. Куля-стусан-ядром - перше місце взяв Стефан Ґорґаню к (Бофало - ЗС А) - 35.1.

Олімпіяда Участь сумівців на О л ім п іа д і була забезпечена щоденним транспор­ том окремими для цього винайнятими автобусами, »Верховина« положе­ на на віддалі 70 миль від Монтреалю, на півночі. К ож ного дня група 100 до 150 сумівців приглядалась олімпійським ігрищам і використо­ вувала кожну нагоду для проведення відповідної акції, щоб заманіфестувати свій протест ізза відсутности офіційної спортової делегації України на Олімпійських Ігрищах і проти експлуатації М осквою україн­ ських спортовців, що приневолені для Москви здобувати медалі і спортову славу. Тому на протязі 10-ти днів сумівська молодь вела безпереривний наступ на імперіяльно-колоніяльні позиції С С С Р у спорті. Акції сумівської молоді мали різнородні форми вияву. В першу чергу присутність туристів з цілого світу давала нагоду якнайширшої інформації, що й було використано при помочі летючок, яких десятки тисяч роздано в англійській, французькій, еспанг s к ій, німецькій, українській та російсь­ кій мовах, під час Олімпіяди. Г тягаючим моментом для відвідувачів

258

Вгорі - вид на олімпійську площу. Внизу - маніфестація СУМ на »гіриі«. Олімпіяди були передвечірні »концерти«, які наша молодь виконувала на »гірці« перед головним будинком Олімпійських Ігрищ. При тій нагоді велися розмови з туристами, які живо цікавилися причинами наших маніфестацій. Верш ком нашої концертової програми на »гірці« був таки справжній концерт влаштований капелею »Батурином« під керівництвом м-ґра В. Кардаша з Торонта 25.7.76 р. В той день цілий сумівський табір був на Дні Молоді в Монтреалі і понад 20 0 сумівців разом з 50 членною капелею »Батурин«, на зміну, понад три години, до пізного вечера співали і грали українські пісні та мелодії. Решта табору вела жваві дискусії зі слухачами концерту, що тисячними масами напливали з усіх сторін. Між ними не бракувало також совєтських туристів, яких не важко було пізнати.

259

Заінтересування було дуже велике і виступи нашої молоді знаходили живий відгук серед тисячних мас, а також зацікавлення українською справою особливо серед представників азійських народів, південної Америки та Африки. В парі з цим ішов розголос про українські виступи в канадській та світовій пресі, бо предметом сумівських акцій стали мані­ фестації на спортових площах і стягання та палення совєтських прапорів і вивішування та маяння українського прапору. Все це дуже непокоїло каґебістів, які під формою туристів мали дбати про добру славу С С С Р . Щ о ж вони могли зробити крім простестів, коли на площу понад бар’єри вискочив дружинник С УМ з Тандер Бей (Канада) і в час змагання футбольної дружини С С С Р (це половина команди складалася з київ­ ських »динамівців«) з синьо-жовтим прапором в руках почав танцювати гопака. Гра була перервана і поліція мусіпа відпровадити сміливого танцюриста поза площу, але кількадесятьтисячна маса глядачів постави­ ла собі щераз це питання - »що ті українці хочуть«, чому не сидять сп о ­ кійно, як усі інші народи задоволені участю своїх спортових делегацій. Відповідь знаходили в летючках, а також в коментарях преси, а навіть і телевізії та радієвих передачах. Могли бачити дещо і наші земляки в Україні, коли через «сателітів" ловили телепередачі з Олімпіяди. На закриття Олімпійських Ігрищ, коли всі національні представництва спортовців злилися в один могутній рух кольорів, прапорів і транспарентів, група сумівців продісталася на цю велику площу з написом «Свободу Україні" і з великим тризубом і разом з іншими виповнювали місце української делегації, що її бракувало серед народів «вольних кола«. Залишуться також учасникам Олімпіяди в спомині гучні вигуки сумівської молоді, що під час гри українських спортсменів спільно скандували «Україна!" «Україна!", або »Нєт, нєт - совет, да-да - Канада! Україні Свобода!" Треба зазначити, що в сум івськом у Д ом і в Монтреалі, що був на той час найменований Павільйоном «Україна", діяв «Український Олімпійський Комітет", що його очолював п. Я. Пришляк, який коорди­ нував інформацію пов’язану з О л ім п іа д о ю . Весь О середок С УМ в М онт­ реалі був повністю змобілізований до праці в приниманні гостей тощо,

День Української Молоді День 25 липня був призначений, згідно з домовленням пом іж україн­ ськими молодечими організаціями СУМ , Пласт, О ДУМ і С У М К - Днем Української Молоді. Програма того дня відбулася на площі міста Ст. Л е ­ онард, на передмістю великого Монтреапю, під командою яку очолював д. Я. Заяць. Понад тисяча організованої української молоді в своїх одно­ строях взяли участь в тому Дні. Пласт відбував у тому ж часі свої табори на півдні від Монтреалю, а О Д УМ прибув головно з Торонта, як також С У М К з Монтреалю. Кілька тисяч українського населення та представни­ ків українського організованого життя взяли участь в тому Дні. Д о спільного Молебеня стали отці українського католицьного і православ­ ного віровизнання, під проводом своїх Владик Ізидора Борецького і Миколая. На трибуні, яка булц прикрашена трьома емблемами С УМ П Л АС Т-О ДУМ , повівали українські прапори, під якими засіла почесна президія з Владиками, меєром міста, чільними представниками українсь­ ких установ та головами молодечих організацій. Д о молоді промовляв

260

Голова Ц У СУМ і члени команди відбирають дефіляду СУМ. голова С УМ д. О. Коваль, голова КП С Пласту на Канаду д. Пендзей і голова ЦК О Д УМ д. Педенно, як також представник С УМ К. Відтак голови згаданих організацій відбирали дефіляду маршуючих колон кожної з організацій осібно. Дефіляда закінчилася виведенням могутнього ж и в о ­ го тризуба, що складався з понад тисячі осіб. Д о маршу пригравала славна сумівська оркестра »Батурин« під керівництвом маестра Василя Кардаша. На даний знак учасники ж ивого тризуба випустили сотні синіх і жовтих бальонів, яких вітер поніс в сторону великої Олімпійської площі. Пообідня мистецька програма була виповнена прекрасно ви­ веденими народніми танцями, хоровими продукціями і музичними точ­ ками. Українська молодь відчула в той День свою ідейну єдність і своє нерозривне пов'язання з Україною .

261

Здвиг СУМ на закінчення Злету Неділя 26 липня була днем закінчення С вітового Злету, а тому була передбачена святочна програма в формі Здвигу. Після Архиєрейської Служби Божої, яку відправив Владика Ізидор Борецький, виголошуючи чудову повчаючу проповідь, відбулася офіційна частина Здвигу з піднесенням прапорів, звітуванням і відчитанням святочного наказу. Д о молоді промовляв Голова Світового Визвольного Фронту др. Роман Малащук, голова СУМ Америки д. М. Ш міґель, голова СУМ В. Бргтанії д. Б. Гаргай, д. Р. Ш упе р від С УМ Німеччини, подр. Віра Коваль від СУМ в Бельгії, подр. Марійка від СУМ в Австралії, а від Пласту вітав голова КПС Канади д. Пендзей. З заключним словом виступив голова ЦУ С УМ д. О. Коваль, який вказав на значіння сумівського Світового Злету в пов’язанні з Олімпіядою, на пророблену важливу працю над світоглядовим завершенням в щоденних зайняттях і на ті важ ­ ливі завдання, які ще стоять перед нами, а яких ніхто крім нас самих не зможе подолати. »Наша місія важка, а наш шлях твердий і небезпеч­ ний, але ми як Ф ранкові Каменярі чуємо в собі могутній голос нашої батьківщини України, яка велить нам розбивати всі перешкоди, які стоять на тому шляхові, що веде до визволення українського народу« - пращаючись з учасниками Злету, закінчив своє слово Голова СУМ. На закін­ чення офіційної частини відбулася сумівськадефіляда, до якої пригравала оркестра »Батурин« з Торонта під управою В. Кардаша. Після обіду, на який почесних гостей Здвигу запросила родина відомих сумівських діячів, п-тво Ш нурівські, до свого дому на »Верховині«, учасники Здвигу приглядалися ще спортовим змаганням, а відтак була розіграна велика льотерія, що принесла щасливцям виграшів на суму 8.000 дол., в тому великий льос, що його тягнула пані Іванна Коваль з Бельгії, на суму 5.000 дол. припав українцеві з Гамільтону, Канада. Як звичайно в таких випадках, роз’їздилися учасники Злету домів сповнені незабутніх вражень і пережитих хвилин. Нема сумніву, що кожний і кожна ставили собі питання де буде наступна зустріч, якщо чергова Олімпіяда в 1980 році відбудеться в М оскві? Чи не була б черга на зустріч у вільній українрькій Д ерж аві? Тому зі ще більшою силою промовляло до всіх цьогорічне гасло: «Борись за Україну«.

O.K.

262

Команда Здвигу: зліва на право: дд М. Фіґоль, Є. Кузьмович, Я. Заяць, М. Шміґель, Голова СУМ д. О. Коваль, Б. Гаргай, З.Галькович, О. Федечко.

Мати Марія (др. М. Долоіиицька), 88-літня монахиня - Василіянка, зв’яза­ на ланцюгами неволі в часі вечірнього походу на відкриття Евхаристійного Конґресу в Філядельфії в неділю, 1 серпня 1976, на знак протесту проти забо­ рони Ватикану Патріярхові Йосифові Сліпому брати участь в Евхаристійному Конгресі. Преподобна Мати Марія подала ось таких кілька слів про себе: Я живу у З ’єднаних Стейтахуже 46 літ. Я прибула до цієї країни, щоб знайти свободу служити моїй Церкві і моєму Народові. Я провела найкращі роки мого жит­ тя у виховній праці. Я оснувала Академію св. Василія і Каледж, і багато-ба­ гато парохіяльних шкіл. Я була горда на наші досягнення. Тепер на 88році мого життя я мушу долучуватись до протестаційного походу проти Москви, яка з Ватиканом руйнують Українську Католицьку Церкву. Ось Первоєрархові на­ шої Церкви, Патріярхові Йосифові Кардиналові Сліпому не дозволено прибути сюди, щоб взяти участь в цьому Евхаристійному Конґресі.

264

laeo^oгlчнl і ем и др. Григорій Васькович

Творчість Симона Петлюри і українська політична освіта (продовження з ч. 123-124) 9

Думки до ідеї національної свободи Ш е в ч е н ко вважає, що найбільше завдання історії української нації, як і ко ж н о ї нації взагалі, полягає в тому, щоб створити власну державу, (за Л. Білецьким). Костом аров у Книгах Битія пише так: »І встане У кр а їна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх С лов’ян" (т. 103); »І У кр а їна буде неподлеглою Річчю Посполитою в со ю зі С лов’я нськім " (104). Д рагом анів проповідував потребу перебудови царської Р осії на конституцій­ ну федеративну держ аву і виступав проти укр а їн сько го «сепаратизму" (за М. Л озинським ). М іхновський пише про самовизначення У країни так: О дна єдина, нерозділь­ на, вільна, самостійна У кр а їна від Карпатів аж по Кавказ. Петлюра у зверненні до населення" всієї соб орної У країни у вересні 1919 року пише, що перша підвалина у програмі Уряду У Н Р є «самостійність і неза­ лежність У кр а їн сь ко ї Н ародньої Республіки, - щоб ніхто з близьких та далеких сусідів не замахнувся на наше самостійне, держ авне життя та добробут україн­ сько го народу". Це запевнення Петлюри у його Зверненні є логічним продовженням тих актів, що відбулися в трьох роках револю ції, а саме: рішуче відкинення больш евицького ультіматуму з грудня 1917 p., проголошення У країни сам остій­ ною держ авою і проголошення С оборности. Тоді у революційний час події відбувалися скоро . Лиш е 8 м ісяців проминуло від проголошення автономії І У ні­ версалом, через формальну федерацію проголош ену 3 Універсалом до п р о го ­ лошення незалежности. О б ’єктивно оцінюючи, за такий короткий час осягнено дуже багато. Невдач і програної боротьби треба шукати в інших занедбан­ нях і труднощах.

Думки до ідеї державницької політики Ш е вче нко рішуче засуджує «Воз’єднання з М осковщ иною , доведене Хмель­ ницьким 1654 р. в Переяславі; змальовує Росію як руїнницьку силу, яка підбиває, загарбує і нищить чужі, сусідні народи; і вирішує з до по м о го ю духового і морального усвідомлення народу, змагати до відродження української нації..." (Білецький).

Костомаров і К.-М. Братство ставило за мету «визволення слов'янських народів, в тім числі й укр а їн сько го і утворення з них с л о в ’янської федерації». (Грушевський). «Драгоманів у своїх програм ових нарисах, особливо в «Вільній спілці" дав зразок зовсім безнаціональної р о сійсько ї федерації... брак віри в національний ідеал, продуманий до крайніх консеквенцій також на політичному полі, був голов­ ною трагедією в житті Д рагом анова, був причиною безплідности його полі­ тичних змагань..." (І. Франко). М іхновський пише в імені своєї партії так: «ми зобов'язані вназати ту най­ ближчу мету, яку ми м аєм о на оці. Ця мета повернення нам прав, визначених Переяслаською конституцією 1654 р. з розширенням її впливу на цілу територію українського народу«. Петлюра у наведеному вище Зверненні коли підкреслю є суверенність і д е м о ­ кратію пише, що в програм і Уряду У Н Р є: «загальне, рівне, таємне, б езпо­ середнє, пропорційне право обирати своїх представників до усіх установ народньої влади... Уряд при першій зм озі скличе парлямент з установчими функціями, до складу якого увійдуть представники найширших кіл укр а їн сько го громадянства". Петлюра, подібно, як і інші політичні діячі того часу, був с о ц і а л і с т и ч н и х переконань. С о ц і а л і з м прагнув у цілій Европі до повалення існую чого правного устрою держ ав і побудови дем ократичного порядку в тих державах на підставі нового економ ічного принципу - принципу с о ц і а л ь н о ї справедливости. Тому не дивно, що длл всіх українських політичних партій на початку революції були найважливішими два принципи: с о ц і а л і з м і демократіл. Але в ході революції в російській імперії виявилосл, що українське розуміння дем ократії і соціялізму було якраз протилежне до того, що ним користувалися російські партії в себе, і у відношенні до України. Це видно на таких кількох прикладах: українські партії переводили різні всенародні з’їзди і встановляли сво ю владу з допом огою демократичних виборів, натомість большевики проголосили диктатуру пролетаріяту і послідовно ї! зд ійс­ нювали на всій зайнАТІй ними території колишньої царської ім перії. У кр а їн ­ ські партії змагали до націоналізації великих земельних посілостей і разом з тим були за приватну власність трудових господарств. Больш евики визнали к о ­ муністичний устрій за найкращий і силою переводили його всю ди у формі колективізації. У кр а їн сь кі партії не прив’язували особливої ваги д о творення військової сили, вважаючи, що соціллістично-демократичні держави не будуть воювати проти себе. Р осійські партії, в першій мірі большевики, вважали о р ­ ганізацію війська сам озрозум ілою держ авною потребою і приділили військовій справі лкнайбільше уваги. Та найголовніша протилежність постала у випадку національного питання, яке вже на сам ом у початку привело до конфлікту м іж У країно ю і Росією , і в ході револю ції піднеслося до головної проблеми, що спричинила справж ню збройну, криваву і дуже запеклу війну У кр а їни з Росією . Бо російські партії вважали, що всі народи царської імперії та ко ж муслть далі належати, післл успіш ної протицарської революції, до Росії; натомість У країна (дк і інші поневолені народи) хотіла стати сам остійною і рівнорлдною серед вільних народів світу. За такої політичної ситуації, оцінивши правильно положеннд, що всі р о сійсь­ кі політичні течії є проти сам остійної України, - Петлюра прийм ає засаду, що без національної свободи не м ож е бути с о ц і а л ь н о ї і залишається вірним цій засаді назавжди. В дусі такої засади він зм агає до об'єднаннл політичних сил України, творить перші військові частини д л а оборони національної свободи і, а н шеф арм ії, веде збройну боротьбу.

266

Коли говорити про ідею соціальної справедливости, треба відмітити, що всі вичислені тут автори протестували проти царського гнету, були проти рабства і визиску, за покращання долі селян і робітників і тому не будемо тут над цим питанням зупинятися. Перейдем о до чергового питання.

Думки до ідеї визвольної боротьби Ш е в ч е н ко з повною рішучістю висунув ідею збройної визвольної боротьби проти ворогів України, як єдиний шлях здобуття втраченої національної свободи, в різних своїх творах як Гайдамаки, Холодний Яр і ін. Костом аров і Д рагом анов проповідували мирно-політичне змагання до зне­ сення ц арської влади і побудови федерації слов'ян. Міхновсьний писав: »Ми виголошуємо, що ми візьм ем о силою те, що нам на­ лежиться по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби..." Петлюра в промові на політичній нараді в листопаді 1919 р. сказав: «Панове, старшини й козаки, візьмемось до праці в цей тяжкий момент, щоб зберегти єдину надію У країни, регулярну армію , бо тільки наша боротьба й перемога м ож е визволити У країну від чуж ого панування. У журналі »Табор« ч. 1 Петлюра писав таке: «Нація повинна зрозуміти вагу ідеї оборони Батьнівщини, бо від того чи іншого усвідомлення її залежить життя або смерть д е р ж а в н о го існування нації, її воля і розвиток, чи занепад і держ авна загибіль«. З наведених думок, до поодиноких правд нашої ідеології, бачимо, що Петлюра ідейно і політично був співзвучний з Ш е вченком і Міхновським і в практиці реалізував ідеї Ш евченка, не зважаю чи на те, що був вихованим на ідеях Д рагом анова. Революційний час і держ авна рація перемогли. На ста­ новищі Голови Д ерж а ви і Головного Отамана він дав с в о їм сучасникам і наступникам добрий приклад боротьби і мав на них великий вплив. Його твердість і вірність ідеї боротьби за волю У країни спричинилися до того, що його діло продовжується до нинішного дня і буде напевно завершене перем о­ гою і здобуттям незалежної У країни. Й ого приклад буде мобілізувати нові сили до боротьби, бо значення Петлюри для держ авно-гром ад ського виховання м о ­ лоді дуже велике. Треба тільки довести його творчість нашій молоді і це є завданням нас старших.

»Ми виступили на арену історії тоді, коли ввесь світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів її визнати, як самостійну державу, ніхто не вважав нашого народу за окрему націю. Єдино боротьбою, впертою і безкомпромгсовою, ми показали світові, що Україна е, що її нарід живе й бореться за своє право, за свою свободу й державну незалежність... Признаймося без гордощів і без зайвої скромности, що за час дволітньої нашої боротьби ми створили українську націю, яка й надалі активно боротиметься за свої права, за право самостійно й ні від кого незалежно порядкувати на своїй землі«. Симои Петлюра, з промови 2 6 .1 7.1919 року.

267

о. др. I. Ортинський

Українська молодь - на перехресті двох шляхів (Продовження з ч. 123-124) В дійсності тільки віра є тією силою, тією енергією , тією настановою, яка робить людину людиною. Б ез віри немислиме справж нє лю дське життя. Вона становиться підставою усіх лю дських мрій, прагнень, почувань та дій. Віра, що значить основне відчуття, що ми не є задоволені теперіш нім, а хочемо чогось іншого. Щ о це, що тепер маємо, та те, чим ми тепер є, не є остаточ­ ною дійсністю, бо ми є постійно звернені до яко їсь все більшої, кращ ої та повнішої дійсности, яна лежить у майбутньому. Проте оця віра була б спотвореною , розчарувала б нас і звела б нас, якщо вона була б спрямуванням до того, що знаходиться у обріях наших туземних меж. Ми бо шукаємо такого щастя і такої повноти, яких, як каж е наш досвід, не зн а й ,и нам тут і тепер. Тобто правдива віра веде здійснення наших п раг­ нень по той бік знаного й видимого, до потойбічної дійсности та до потойбіч­ ного Бога, кажучи нам, що наша правдива, остаточна батьківщина, до якої ми є простягнені цілим нашим буттям, - потойбічна, що наша щасливість потойбічний Бог. Але така віра, яка є зверненням до абсолютної дійсности, зокрем а, коли вона є християнською, перетворюється у глибинну м рію та в непогасим е бажання осягнути оце незбагненне більше: стає надією. О днак надія не є пасивним безділлям, але чинним ожиданиям, дією. Тобто надія стає справж ньо християнською надією через чин. А центром та мотором отого чину є любов. С ам е та любов, яка становиться основною наснагою наш ого життя, а через те і головним шунанням нашої віри. Лю бов, яка бачить осягнення повного щастя та здійснення повноти наш ого буття у потойбічній Божественній Л ю бові. Лю бов, яка робить нашу віру живою, якщо є лю бов’ю сам ож ертвенного відкриття до Б о ж о ї Таємниці, й любов, яка вж е тепер чинить нас щасливими, бо дає нам певність, що ми на шляху до об’єкту наших прагнень, до цілі нашого буття, до нашої щасливости. О днак ціль наш ого буття, до якої ми прямуємо, щасливість, якої ми шукаємо, та любов, яка є напругою нашого життя, є повита в тій неосяжній Таємниці, якої ми не знаємо, і якої ми не бачимо. Й саме тому отого бе зм е ж но го і більшого за все інше Б о га ми м о ж е м о й мусимо віднайти в обм еж еном у, в малому. Б езм ежність великого треба шукати в малечі обм еж еного. Повноту любови до безконечного Б о га доконче здійснювати через дріб'язковість любови до ограниченої людини. Щ о значить, через зем ську батьківщину - йти до небес­ ної. Наша зем ська батьківщина, наш ближній - це місце, де ми повинні виявити наше наставления супроти Бога. «Хто не любить брата свого, я кого бачить, каже св. Йоан Є вангелист (І Йоан 4, 20-21), - той не м о ж е любити Бога, якого він не бачить... Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого«. Бо •ноли ми лю бимо один одного, то Б о г у нас перебуває, і Й ого любов у нас досконала" (І Йоан 4, 12). Лю бов до ближнього, сам овіддана любов, є вже лю б ов’ю до Бога, вірою у Нього, надією на Нього. Християнин мусить бути, з однієї сторони, переконаний, що його зем ське

268

існування, кінець-кінцем, є неважливе, що тільки по цьому житті приходить вічнотривалий стан щастя і радости. Він живе Б огом , який є по той бік усього світу. Його туга там, і сво єю надією він вж е там, б о там його правдива батьківщина. Але, з другої сторони, велич св о є ї туги, християнин мусить при­ ховати в незначності зе м с ь ко го здійснення. Хоча правдива міра його існування полягає на без гран и чн ості, то, все-таки, він мусить оцю надію включити в те невелике, що м ож е осягнути тут, на землі. Таним чином наша християнська віра, яка відкриває нас до потойбічного Бога, становиться постулятом.з якого випливає послідовне зобов'язання зустрі­ чати наш ого ближнього в самовідданій любові, віддатись на службу свого народу: йти до небесної батьківщини через земську. Й отак наш християнський світогляд стає підставою для наших національних ідеалів, поєднуючи невідділимою неминучістю релігію з нашою батьківщиною та надаючи змаганням за визволення У країни та сам опожертвуванню ради блага наш ого народу логічний та багатозначущий змисл. А це навпаки іншим світоглядам, яні стоять на інших позиціях, та наперекір усім ідеологіям, які протиставляються нашим неодмінним переконанням та нашій рішучій настанові. Вибиоаючи, проте, наш народ український як місце самовідданої зустрічі з наши л ближнім та встановляючи нашу батьківщину У країну як поле служби, в якій відкриваєм ось до безконечного, відгукуючись на заклик Бога, - можеться нам закинути, що ми звуж уєм о нашу лю бов тільки до наш ого брата, бачимо тільки нашу спільноту та за м и ка єм о сь тільки в нашій батьківщині, виключаючи інших та ворогуючи з ними. Під час коли, мовляв,_ми повинні б шукати Б ога всюди та вбачати наш ого ближнього в кожній людині, не роблячи винятків. А цей д о кір являється ще більш в’їдливим у наш час, який проходить під настій­ ним знаком кричущ ого лозунгу, що реклямує інтернаціоналізм, проголошує зближення народів та вимагає зрівнання усіх людей та с о ц і а л ь н о ї справедли­ вости, засуджуючи, принаймні формально й на словах, усякі національні сп р я м о ­ ваності як небезпечні прояви минулих зловживань. О днак, іти за таким підшептом, відмовляючись від шляхетного чину ради блага наш ого народу, було б безглуздим зреченням та непростим ою помилкою. Д о речі, любов якою ми посвячуємось наш ому ближньому, мусить бути уточненою, практичною, зверненою до ясно визначеного об’єкту й до виразної цілі. Інакше вона призначена бути абстрактною, розчиняю чись у безкорисном у пустослів’ї, або безпредметною , опиняю чись на мілині добрих намірів. В о дно ­ час, любов, шукаючи св о го предмету, мусить іти за певним порядком та притримуватись певної логіки, якими становляться, у першу чергу, ієрархія першостей. Таким чином, заки ми підіймемо діла милосердя та братньої помочі далекому від нас негрові або незнаному нам китайцеві, ми, сам озрозу­ мілою очевидністю, насамперед прибіжимо з поміччю ближньому, я кого зустрі­ чаємо на нашому життєвому шляху, Ближньому, який біля нас, Ближньому, який нам є найближчий. Ближній, який найбільше потребує нашої опіки. Б лиж ­ ній, якого сам Б о г зарядив, аби був нашим ближнім, я кого поставив біля нас, як нашого ближнього. Таким ближнім для нас є наш брат, наш земляк-компатріот, наш народ, наша спільнота, наша батьківщина, наша рідна Україна. О сь тому, заки пройматись ідеалами всесвітньої революції ради справед­ ливости в світі, нам треба перше зм агатись за правду, якої немає біля нас, за справедливість, якої немає для наш ого народу. Заки визволяти інші народи, нам належно боротись за свободу наш ого укр а їн сько го народу.

269

Віддати свої сили на службу інших, забуваючи про своїх, нехтуючи ними та відсторонюючись від них, звучить як нікчем не саркастичне глузування не тільки над своїм страждаючим народом, яний більш за інші народи терпів, терпить та тому, більш за інших потребує помочі, зо кр е м а своїх, але й являється каустичним висміюванням Лю бови. Якщо хочемо, аби наша зем ська любов, не перетворювалась у лицемірство й не ставала протиріччям, але щоб була справжньою , послідовною, дійовою та такою, яка дозволяла б нам здійснювати наше буття, відкриваю чись до безконечного, - найбільш прямим кроком, найбільш розумним рішенням та найбільш шляхетним ділом - для нас українців - не мож е бути нічого іншого як тільки скерувати нашу жертвенну дію на благо нашого укр а їн сько го народу, нашої поневоленої батьківщини, та нашої Християнської Церкви. Отак об’єктивне та розсудливе осмислення християнської віри веде нас до зрозуміння, що сам Б о г становиться підставою любови до нашої батьківщини й що саме Він кличе нас до посвяти ради неї. Як і навпаки, самовідданість своєму рідному народові є дорогою , яка провадить нас до Бога. Ані націо­ нальна справа не послуговується Б огом , ані релігія не користується народом, але одна й друга м іж собою так тісно пов'язані, що творять невід’ємну цілість, якої не м ож на відділити. Хто вірить в Б ога той любить батьківщину. А хто любить той і вірить. Правдивий віруючий не м ож е не бути справж нім патріотом. А правдивий патріот не м о ж е не бути с п р а в ж н ім дійсним в і­ руючим. Тільки хто готовий дати с в о є життя за свій народ, того м о ж е м о залічити до християнських святих. Але тільки той хто сповнений глибокої віри в Бога Правди, Справедливости та Лю бови, в Б о га В оскресіння, вічного життя та безсмертности, може, віднаходячи силу свід о м о ї відваги, пролити свою кров за батьківщину та ввійти в пантеон м уче н и ків -ге р о їв . Тому й не диво, що так надзвичайні богатирі нашого часу й наш ого народу, якими являються наші неснорені, а передусім найбільші м іж ними, як Валентин Мороз, Іван Гель, В'ячеслав Чорновіл, Ігор Калинець та інші, це глибоко віруючі християни. Не безнадійна пасивність, не сліпий фанатизм, не безжальний фаталізм, не зне­ важлива розчарована зневіра в життя, не легкодумне завзяття, але творча життєрадісність, холодна відвага, ясно вираховане рішення, надія і віра в життя, а, перш за все віра й надія в потойбічного Б ога й потойбічне життя - це насіння, з якого виростають справж ні велетні духа, які кладуть своє життя на вівтарі своєї батьнівщини.

IV. Релігія - основа життя народу. Але, крім того суттєвого підходу, який є викликую чою спонукою для вста­ новлення наших ідеалів та вихідною основою для поєднання їх у одну органічну програму, ми знаходимо ще інші вагомі моменти, які посилюють і усправедливлюють наш великодушний та величний девіз »Бог і У країна". Перш за все ставиться історично-соціологічний чинник. Сягаю чи бо в далеку сивину історії лю дського суспільства, ми встановляємо, що суспільне життя людини завжди було тісно пов’язане з релігією. А це значить, що людина, яка від світанку свого існування виявилась релігійною істотою, і сам е її релігійна свідомість була вислідом її відрізнення від інших сотворінь і тому її істотною прикметою , свої почуття релігійности намагалась висловити зовніш ньо, спільно, соціяльно. Подібні релігійні відчуття даної Урупи людей відображувались подібно, з о с е ­ реджуючись у одному спільному релігійному вислові. Таним чином релігія, поруч інших спільних настанов, цілей та інтересів, а передусім поруч близькости

270

біологічного походження, ставала головним єднальним елементом, яний лучив у одне даних людей та творив з них народ. Біля релігії кружляло все життя народу. Вона становилась підставою закону, джерелом моралі, усправедливленням ладу, натхненням його спрямувань. На ній опиралась уся культура та поступ. Вона надавала світорозуміння та світовідчуття, від неї походив оцей життєдайний струм, який, збираючи найбільш глибинні звуки лю дської душі й настроюючи їх на хвилю однотонної й милотонної рідної гарм онії, являється тією силою і тим імпульсом, які визначають існування народу. І так, отже, хоча людина ведена тією са м о ю дійсністю та дарма, що з того са м о го джерела виринала її вимога релігійности, то, все одно, вислови отого нахилу до безконечного відрізнялись часто вельми або принаймні набира­ ли різних відтінків та розмаїтих забарвлень. І сам е оті відміни релігійного вияву, чи більш суттєві з огляду на зміст, чи менш важливі з огляду на форму, в історії виявлялись у великій мірі за в ’я зко ю даного народу та рацією його існування, спричинювались до його відмежування від інших народів та ставали бастіоном його сам озбереж ення, незважаючи на те, що людина не переста­ вала вважати себе членом одної лю дської сім ’ї, яка походить від того сам ого Б ать ка-Ство рител я. Звідсіль величезне значення^яке мало віросповідання на ф ормацію народів та на перебіг всесвітньої історії. З окрем а усвідом ляєм о собі добре, чим була для наш ого народу обрядова відмінність, і здаємо собі справу, як іншим та кращ им руслом поплило б наше минуле й як просвітлим було б наше тепе­ рішнє, якщо б ми зуміли краще повести справу нашої церновної самобутности. Християнська католицька Церква, якої післанництво є звернене до цілого людства, підкреслю ю чи свою універсальність, водночас не усуває окреміш ностей. Вона їх узнає, бо саме на кріпких незручних основах місцевих Церков будує силу своєї єдности. П ом існі Церкви, у яких знаходить свій дійсний вислів релігійність народу, є властивими носіями християнської віри. Вони й становляться невідлучним духовним м отором росту, багатства та динаміки всієї Християнської Церкви. Тому то й надалі Католицька Церква наполягає на значущій вагомості та своєчасній актуальності того питання, яким є народ і релігія, коли, в своїх соборних і післясоборних рішеннях, м іж іншим, говорить про «одність у динаміці різноманітности«. Могло б, однак, здаватись, що сьогодні цей закон, який єднає народ з релігією, стратив сво ю вартість, та, з огляду на процеси, які проходять у сучас­ ному світі, став перевершеним. Але це є мильним твердженням, бо коли приглянемось ближче нинішнім подіям, то побачимо, що таки в наш час релігія відіграває ще важливу ролю у політиці, у житті народів. Кож на партія, кож на держава, кожний народ шукає бази опертя, усправедливлення своєї дії, вихідного пункту для своїх настанов та об'єкту для своїх цілей. І що такою є ще таки релігія, вистачає згадати тільки про Близький Схід, Ірляндію та, перед­ усім, про партії християнського натхнення. Але, якщо навіть тою підставою сьогодні часто не становиться вж е релігійно-християнський світогляд, ані не є тим дор оговка зом суто релігійні мотиви, то, на місце їх, виступають ідеології, які прибирають форму релігії та заступають її ролю. А втім, вельми симпатичним і означальним є факт, що, якщо даний народ чи дана держ ава намагається вислизнутись від насильницької опіки іншого народу, з яким його єднає спіль­ на ідеологія, спільна псевдорелігія, то першим кр о ко м цієї настанови буде відхилення від первісної ідеологічної лінії, аби таким чином осягнути свою власну опору, на якій м ож на б спорудити незалежність свого народу.

271

Я к людина не може бути справж ньою лю диною без віри, без релігії, так і народ не мож е існувати без яногось вищого начала, якоїсь вищої ідеї. Але, щоб ця віра, ця релігія та ця вища ідея, могли стати дійсною основою , а не тільки тимчасовим заспокою ю чим середником або обманливим сурогатом, є конечним, щоби вони були справжніми, дійсно вищими, достовірним и: нас перевищаючими. «Без вищої ідеї, - відмічує Ф.М. Достоєвський, у своєм у «Деннику письм ен­ ника», - не мож е існувати ані людина, ані народ. А є тільки одна одинока вища ідея на землі: ідея безсмертности лю дської душі, бо всі інші ідеї вищі, якими людина м ож е жити, походять тільки від цієї ідеї". Тільки правдива релігія, якою людина визнає Бога, як найвище начало, вва­ жаючи себе залежною від Нього, почитаючи Й ого та орієнтуючись у всьому на Нього, може стати тривалою та певною о сно во ю народу. Така релігія стає тою силою, яка поряднує, об ’єднує і наснажує життя народу. На стихійність, пристрасність та хаотичність виявів життя - накладає незмінну, непорушну й постійну норму. Вона, єдина, спром ож на об’єднати різні протилеж­ ні нахили однією величною трансцендентною ідеєю. Ця могутня ідея не тільки об’єднує оці плюралістичні аспірації й спрямування народу, але й перетворю є їх у органічну скалю змагань до одної кінцевої мети, що водночас є найпершою з перших причин життя, - до Бога! Релігія наснажує життя народу, бо, не даючи душі людини і психіці народу заков’язнути над матерією та наповнюючи їх незаспокоєним и снагами, невтиш­ ними тугами, незаколисаними снами про щастя, що йому немає кінця, про долю, у якій нема печалі, про життя, у яком у нема вмірання, - відриває їх від приколінних приладів до землі та пориває їх до безперебійного чину ради своєї батьківщини. Б ез релігії життя народу й окрем ої людини втрачає свій питомий тягар, обезвартнюється, губить свій справж ній сенс. Без релігії шляхи розвитку, що прокладені перед народами, мають безнас­ танні перехрестя, при яких нема ніяних дороговказів. І тому всі марші й походи безрелігійних народів зведуться унівець. А снага, що ті походи викликувала, хоч і яка гом інка та багатонадійна, дуже ско р о прогорить у пожежах стихійних прист­ растей людини. Бо народ, який відкидає від себе все, що єднає й лучить його природні сили з джерелами надприродних потуг, позбувається найістотніших стрижнів свого життя. Бо релігія - це саме життя! Бо вона - зв’язок з Тим, що назвав себе: »Я - вос кресіння і життя<< (Ів. 11, 25).

(Далі буде)

\

272

I V Конгрес ЦеСУС-у в Філадельфії доказує потребу ідеологічного вишколу

ІДЕОЛОГІЧНЕ ПРОТИСТАВЛЕННЯ БЕЗ БОРОТЬБИ ІДЕОЛОГІЙ тому українська молодь захоплювалася ідеями націоналізму, що було реакцією на с о ц і а л і з м і совєтофільство, які вважалося поважними при­ чинами невдачі українських визвольних змагань 191 7-1920 pp. і нового поневолення України чужими окупантами. Сьогодні, після 50-річної переваги і жертв борців та керівних людей націоналістичного табору у боротьбі за українську незалежність - як виглядає - знову на еміґрації, тобто не в безпосередньому зударі з окупантом України підносяться голоси прояви повторення історичних помилок: с о ц і а л і з м , троцькізм, марксизм та омолоджений »нео-марксизм«. Ознаки цього звороту дав IV Світовий К онгрес українського вільного студентства у Філядельфії (12 - 15 серпня), на якому з усіх делеґатів понад одна третина - в більшості представники Сою зу українських студентів Канади - підтримувала кандидатуру на голову Управи ЦеСУС-у Олега Черіня з Торонто, одного, за його власними словами, «демо­ кратичного соціяліста«. Беручи до уваги також і виступи інших пред­ ставників цієї групи, можна вважати, що вона, при визначенні свого політичного становища, вживала б прикметника »ліва«. В українській пресі вже часто дискутували про причини наступаль­ ного вияву »лівих« на українську молодь, і напевно можна було б до цього дещо нового додати, якщо на К онгресі ЦеСУС-у відбувалася б боротьба ідеологічних поглядів між цією групою й іншими делегатами, в більшості приналежними до націоналістичного середовища. Замість очікуваних зударів на пленарних сесіях, відбулися сутички за формальні, технічні або статутово-правничі питання, а зброєю стали протести, внески недовіря й тактичні маневри для здобуття кращих позицій або для того, щоб унеможливити або затягати ті чи інші ухвали. Не багато світла на їх становища кинули програмові виступи обидвох кандидатів на головство (другим був Андрій Чировський, ЗСА, обраний на голову ЦеСУС-у), при чому Черінь закинув проводові українського студентства «неактивність, невідповідальність, і деструктивність« та розрахувався з «естаблішментом«, який м іж іншим, також для д-ра О. Лужницького в його доповіді «Навчання в українських початкових школах« був точкою прицілу його атак. (Цим, однан, не хочеться утотожнювати його з вищезгаданою гру­ пою). Які б причини для повороту наліво деякої кількости української молоді не були, чи то проповіді лівих теорій з університетських катедр, чи не­ задоволення з дотеперішньої політики української еміґрації, яке віддзер­ калювалося власне в тих закидах супроти »естаблішменту«, чи то впливи совєтських дисидентів, або, що, на жаль, також помітне, «політичне клоунерство« і причіпка до модної тенденції, то все таки це явище треба по-

273

трактувати серйозно. Цей зріст прихильників лівих і л ів о е к с тр е м н и х ід ео л о гій, то б то кілька десятків голосів н а с о ц іа л іс т и ч н о г о кан д и д ата, н е є л о гіч н и м і п р и р о д н и м явищем, якщо б р а ти до ув аги, щ о ці ліві прихильники зд е б іл ь ш о го є людьми, які були ч л е н а м и у к р а їн с ь к и х м о л о д ечи х о р га н із а ц ій , а б о р о з п о ­ чинали

свою

студ ен тсь ку діяльність

у студ ен тсь ки х

о р га н із а ц ія х ,

які

тр а д и ц ій н о не були »ліві«, а р а д ш е »праві«.

Причини цього звороту полягають хіба в першій мірі в тому, що в ми­ нулому присвячено замало уваги ідеологічному й суспільно-політичному вишколові української молоді, що хоч сприялося витворенню любови до батьківщини, патріотизму й національної свідомости, також представля­ лося ідею націоналізму, як ідеологічну підставу визвольної боротьби, але змістово - як це молодим, що її донладно не простудіювали, зда­ ється - в цій ідеологи залишилися місця, без ясних відповідей на різні пи­ тання. А деякі проблеми залишилися незрозумілими, і тепер молодь шу­ кає відповіді або розв’язки проблем у втечі до лівих і українській духовості чужих теорій. Д о цього доходить на Заході засуджування і цьку­ вання всього, що з поняттям «національне" або «націоналістичне" має до діла, широкими колами масових середників інформації, і в наслі­ док цього багато молодих українців навіть починають встидатися своєї національности, а «інтелігентніші" з-поміж них шукають спасіння в ко см о ­ політичних думках і мріях. Докладного представлення і обґрунтований своїх політичних позицій та ід ео л о гічн и х поглядів представники цієї лівої групи на Конгресі ЦеСУС -у не дали, окрім «демократичного с о ц іа л із м у " кандидата Черіня. Це однак мало й непереконливо, бож постає питання, до чого властиво змагає український «демократичний соціяліст«? Н евже ж він хоче «де­ мократичного підтвердження" соціялізму в Україні, «демократичного під­ твердження" Української Радянської С о ц і а л і с т и ч н о ї Республіки? Можна далі входити в полеміку й застан о вл н тисА над ти м , чи «демокра­ тія і «с о ц іа л ізм " не викпю чаю тьсА (бодай на підставі іс то р и ч н о го д о св ід у воно так є), чи со ц іа л ізм сам не присвоює собі тоталітарність, тим, що при його здійсненні в Акомунебудь суспільстві виключаютьсА інші, згідно з демократичними засадами можливі форми суспільного й економічного ладу. Але навіть цілковитим заперечуванням таких теорій і доказом їх шкідливости для українського народу і його визвольної боротьби не м о ж ­ на задовільнятися і заспокоювати сум л ін н я. Конґрес ЦеСУС-у доказав потребу обширного ідеологічного вишколу української молоді на Заході, при чому зміст і ціль цього вишколу не можуть бути обмежені до однієї іде­ ології, до одної чи другої бажаної форми су сп іл ь ств а або державного устрою. Українській молоді потрібні теоретичні й практичні передумови і підстави для критичного перегляду нинішнього становища українського народу, вона мусить бути здатною розсуджувати що для розв’язки україн­ ської проблеми, дла о с а г н є н н а незалежної державности з вільним і спра­ ведливим суспільним ладом в якійнебудь ситуації, є норсиним або шкідли­ вим, при чому вона мала б шукати цю розв’язку на підставі історичного д о ­ свіду на його власних істотних духових вартостях, а не з чужих ідеологій, які ще й до того стали причиною сучасного поневолення України.

Р.Ш.

274

1 М ій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите не війні. Милась пожежі вулканічна лава. Горіла хата, ніч здавалась днем. І захлиналась наша переправа — через Дніпро — водою і вогнем. Гула зем ля. Сусідський плакав хлопчик. Хрестилась баба, і кінчався хліб. Д вигт ів отой вузесенький окопчик, де дві сім ’ї тулились кілька діб. О, перший біль т их не дит ячих вражень, який він слід на серці залиш а! Я к невимовне вірш ами не скажеш, чи не німою зробиться душа!! Це вже було ні зайчиком, ні вовком, кривавий світ, обвуглена зоря! — а я писала м ало не осколком великі букви, щойно з букваря, — той перший віршик, притулившись скраю, щоб присвітила поночі війна... Я кий він був, я вже не п а м ’ятаю. Снаряд упав — осипалась стіна.

ІСПАНКА КАРМЕНСІТА

ЛІНА КОСТЕНКО П о д о в ги х р ок ах м о в ­ ч ання п о я в и л о ся зн о в у кілька вірш ів н а й б іл ь ш о ї су ч а с н о ї у к р а їн сь к о ї п о е ­ т еси . Ці в ір ш і п оя в и л и ся н а ст о р ін к а х « Л ітер атур ­ н о ї У к раїн и « з 16 ли п н я 1 9 7 6 р. п.з. »3 н о в и х п о е ­ зій «. П оетк а, як і п ер ед ш е, за т о р к у є н а й гл и б ш і л ю д ­ ські п оч ув ан н я л ю б о в и д о с в о є ї Б атьк ів щ и н и (будь то ес п а н ц і, ін д ія н и , турки). Ц е н зо р о в і ц е м абуть п р и ­ п а л о д о в п о д о б и , мовляв Л ін а К о с т е н к о п и ш е н а ін ­ т е р н а ц іо н а л ь н і тем и . Х о ­ четься в ір и ти , щ о У країна і весь св іт п оч ую ть щ е м у ж н є сл о в о п о е т е с и , щ о п о к и щ о п ер еб у в а є д а л і в ст а д ії м о в ч а зн о го ч ек ан н я, бо їй н е вільн о зг а д а т и с л о ­ ва »У к р аїн а«.

Студентські вечори... Танцюють чи не всі там, і чардаш, і мазурку, і т анці всіх племен. Приходила до нас іспанка Карменсіта. Лю била танцювати, на те ж вона й К армен. Н айкращ і кабальєро круж ляли її в танці. І кожен усміхався, і кожен щось питав. У сі її любили, і навіть наостанці декан сивоголовий на плечах покатав.

275

Перлини поетичної творчости з підневільної України А десь іржаві бомби рибальські рвали сіті. А десь народ іспанський конав, я к Прометей. Було їй років вісім, іспанці Карменсіті. Б ула вона вже діти іспанських тих дітей. Така іще маленька, а м ала кастаньєти. Танцюй, танцюй, дитино! І м и танцюєм теж. Н ем а вітчизни в тебе, але у неї є т и! А всі ті генерали, — ти їх переживеш! Ще будеш і в Мадріді, ще будеш в Барселоні. Іще тебе в Гренаду т вій тато повезе. Ж и т т я — це і усмішка, і сльози ці солоні. І кров, і барикади, і музика Б ізе!

Д ощ і програють по городах гаму. Трусне зелені кучері весна. Педалі днів натисне під ногами — і заспіває пташка голосна. Засяю т ь ночі зорями жасминно. А срібний дощ підніме ж алюзі — півонії, рожеві, я к фламінго, стоять в городі на одній нозі.

Ранесенько, акації ще спали, росою ще не сплакались дощі, м и йш ли удвох, і виш ні осипали рожевий цвіт на трави і хвощі. Стояла тиша. Плесо придніпрове торкала чайка, вигнуте крило. А сонце, сонце сонце — пурпурове! — такого ще ніколи не було. А м и ішли. Н ас виш ні осипали. Ще довго п а м ’ять буде т ам ходить. Ранесенька, акації ще спали... М овчали м и, щоб їх не розбудить.

276

Перлини поетичної творчости з підневільної України

Скресались коні. Б ій кипить довкола. Горить зем лі простріляний квадрат. Індієць впав. І рапт ом ... »Хау кола!« Що по-індійськи значить: »Здоров, брат!» В такому пеклі? »Хау кола«?!Р апт ом ?! Чия душа ще м ає такий скарб! І хто кому тут може бути братом?! Зем ля, бізон, Арізона, скальп. Цей офіцер, він хоче м ат и ранчо. Він б ’є впритул, оскалившись, я к звір. Й ом у в очах — я к злива помаранчова, те золото з індійських Чорних гір. В ін знає віскі. Правда його квола. Його свобода в армат урі Грат. Індієць впав. І рапт ом ... »Хау кола!« Ц е справді, він, його названий брат. В ін тоне в тій кривавій круговерті. Над ним коня наздибив офіцер. В ін врятував колись тебе від смерти — той, що леж ить повержений тепер! Індійський вождь в короні чорноперій колись тебе пристрелити не дав. Траву цілющу з індіанських прерій тобі до ран смертельних прикладав. П ит ав: »3абудеш?« Ти сказав: »Ніколи!« Чия душа ще м ає такий скарб!!.. От і зустрілись брате. »Хау кола!« Тобі дадуть багато за м ій скальп.

Що в нас було! Любов і літ о. Любов і літ о без тривог. Оце і все. А взагалі-то не т ак і м ало я к на двох.

Ось наші ночі серпень вижне, прокотить вересень громи, і вродить небо дивовижне скляним и зорями зим и!

277

Перлини поетичної творчости з підневільної України І знову дж міль розмруж ить квітку і літо гратиме в лото. І знов сплете на спицях плітку сторукий велетень — Н іхт о.

І в цьому днів круговороті, де все м инат и поспіша, я к та пташиночка на дроті, спочине стомлена душа.

Це називалось — творчі семінари. Ш укання іскри золота в піску. ...П ливли над лісом ф іялкові хмари, я к обважнілі кетяги бузку. Ішов Х ікм ет . Іще блідий. Ознака — що серце знов, що тяжко, що воскрес. А поруч з ним оранжевий собака, такий красивий вишуканий пес. Ішов Х ікм ет . Ішов на зустріч з нам и. А м и були тоді Літінститут. Усі питання, сколоті тернами, хот іли бути вирішені тут. О, м и були великі полемісти! П аш ів р у м ’янцем юності азарт на всі пит ання зразу відповісти, усі проблеми зразу р о зв’язать. Б ула розмова довга і гаряча. Уже й т і хм ари вечір перебув. Х ікм ет сказав: — Там зараз передача. Будь ласка, хтось, зловіть м ені Стамбул. Все перейшло у іншу враз площину. І гладив він оранжевого пса. А м и йому ловили батьківщину. І це був сум. І це була краса. А світ хрипів. Всі ст анції грим іли. Співав, кричав і сперечався світ. Чи м и знайти ту хвилю не зуміли, чи десь вона розбилась об граніт, — але крізь шум, крізь клекіт той і галас, крізь голоси всіх м ислим их країн, — Туреччино! Чого ж ти не озвалась! В ін так тужив за голосом т воїм !

278

ВОЛОДИМИР ЯНІВ »Ж иття« це ч етв ер та з черги зб ір к а В о л о д и м и р а Я н ев а, щ о п оя в и л ася в 1975 р. в О б ’є д н а н н і У к р аїн сь к и х П и сь м ен н и к ів » С л о в о «, П а р и ж - М ю н хен , 120 стор. н а зе р н я с т о м у п а п ер і з 31 іл ю ст р а ц іє ю Г ал и н и М а зеп и та ш к іц о м п о р т ет а р о б о т и Л . Гуцалюка. У зб ір ц і п о м іщ е н о 65 п о е з ій лір и ч н ого з м іс т у з років 19701 973. В о н и р о зп о д іл я ю т ь ся н а 6 р о зд іл ів і з п р ол огом : »Із с м е р ­ ків у св ітан к у«, »М рія і С лово« (лі­ р и ч н а а в т о б іо гр а ф ія ), » 3 п о д о ­ р о ж н о г о з а п и с н и к а « , » Н а ст р о ї« , »Н а см ер ть Є вгена В р ец ь о н и « і »А в т о п о р т р е т а А в тор н а р о д ж е н и й у Л ьвові 2 1 .Х І.1 9 0 8 р. і св ій п о е т и ч н и й ш лях р о зп о ч а в вірш ом , « П е р е ­ бій П р ута«, щ о був п о м іщ е н и й в м іся ч н и к у « М о л о д е Ж и ття « ч. 7 (36) 1926 р. у Л ьвові. В ід та к його вір ш і д р ук ув ал и ся в ук р аїн сь к ій н а ц іо н а л іс т и ч н ій п р е сі. В о н и х а ­ р а к т ер и зув ал и ся г л и б о к и м п ат ­ р іо т и зм о м , д и н а м ік о ю в и сл о в у та в и с о к и м п о л е т о м д у м к и . В ірш » З о р іл а зо л о т а заграва« п р и св я ­ ч ен и й героям К рут ч асто д ек л я м увався н а св я т о ч н и х а к а д ем ія х в З ах. У к раїн і. В 1941 в Б ер л ін і п о я в и л и ся й о г о д в і зб ір к и п о е ­ з ій п .з. » С о н ц е й ґрати« і « Л и с т о ­ п а д о в і ф р а г м е н т и «. В М ю н х ен і в 1951 р. п оя в и л ася третя зб ір к а »Ш ляхи«. А к ти в н е п о л іт и ч н е і гр о м а д ­ ське та н аук ов е ж и т т я А в тор а (п ід ц ю п о р у п р о ф . В о л о д и м и р Я н ів в и к о н у є в и сок у ф у н к ц ію Р ек т ор а У к р а їн сь к о го В іл ь н ого У н ів ер си т ет у ) д а є св о ю вагом у в ід б и т к у н а з м іс т і ф о р м у й ого п о е т и ч н о ї т в ор ч ост и . Є в н ій і

в ід б л и с к сп о г а д у бу р х л и в и х ю н и х літ і а н а л іза п р о й д е н о г о ж и т т єв о г о ш ляху і н ес т р и м н е б а ­ ж а н н я т в о р ч о п р о в ест и реш ту св ого ж и тгя н а сл у ж б і в и со к и х ід еа л ів , які за л и ш и л и с ь н е з м ін ­ н і. З м ін н и м и в и я в и л и ся л и ш е о б ст а в и н и (« Ж и в ем в д о б і, та б е з зе м л і і краю «, а м и «в п о х о д і всі«). З б ір к у »Ж и ття « ілю струю ть ч у д о в і ал его р и ч н і к ар ти н и Гали­ н и М а зеп и , які влуч н о в ід д а ю ть н аст р ій і ін т е н ц ію А втора та збіл ь ш у ю т ь в и м ір и п о е з ії, б у д у ­ чи са м і п о е з іє ю в руси н к ах. З б ір к а м о ж е п рав и ти за зр а ­ зо к п о е т и ч н о ї тв о р ч о ст и для с у ­ ч а с н и х м о л о д и х п о ет ів , б о в н ій є і м о л о д е ч а д и н а м ік а і к раса в и сл о в у і го л о в н е - є д у м к а , щ о п е р е х о д и т ь у в ізію і в к азує на м ету твор ч ости . O.K.

279

Вільна поетична творчкть на чужині

І Ц е синя осінь листя стелить П о сірих і пустих стежках, І шовком в лагідних пастелях Прославсь в недовідоме шлях. М ій шлях в зиму з весни та літ а, Що в мене їх і не було, Л иш осінь радісна й привітна, Б а га т а в золото й срібло. У срібні струни полохливі, Що з вітру леготом пливуть, В його м елодії та співі Із променів мереж ку тчуть. В м ереж ці сиві волоконця Укриють багряницю й мідь, І в діям ант ах рос у сонці Виблискує парчева сіть. В парчевій сіті сяють мислі, М андрують в золото лісів, І в т узі синяви зависли В мереж иві далеких днів.

\ З циклю: Із смерків у світання

280

Тих днів, що дням ідуть на зміну, Н е йдуть, а хвилям и пливуть У ту святу, величчю днину, Що звершує т рію мф ом путь.

Вільн а поетична творчість на чужині

8 Ж и т т я насичене й несите Спліт ає з павутиння снів Шорстке мот уззя й сірі сіті Н ових бажань і спішних днів В ж ит т і насичено-неситім. С пійм алася людина в л іт і В тенета власних почувань, Щоб блиснути вогнем, — згоріти, Б ез скарги, сумніву й вагань В зеніт і сонця в повнім літ і. І іскри в ніч, а ніч т уманом, І іскри вглитуе туман, Та заки світлий день настане, Все більше й більше буде ран, Загинут ь іскри у т умані.

О, казко ж ертви й обов’язку Ув обручі важ ких завдань, Що зм іню єш проклін у ласку, Роздмухуєш в пожежу грань І з обов’язку твориш казку. Є т ільки шлях, одна дорога, Н ем а в ній м еж ні вороття, — В зм аган н і світлого та злого П о істину і зм іст буття Веде м ій шлях ст рімка дорога. Н іколи забагат о світ ла! І в присмерку та в т ьм і ночей Заквіт не усм іш ка привітна Десь завж ди в глибині очей, В ш ляху із т ем ряви до світла.

З циклю: Мрія та Слово

281

Вільна поетична творчість на чужині

35 Н ем а м іж »вчора« й »завтра« нині, Л иш м рій постійний перелив, Горіння пристрасне в людині І гордих задумів посів, Я к пропаде у творі »нині«. М іж »вже« та »ще« не знаю досить В тенетах ясної мети, Щоб в золоту погідну осінь У сад багатий увійти, Я к довго ще не знаю »досить«. Я к довго туга жде на жниво, Н е ж аль терпінь неситих літ, І знов поривами щасливий, В саді блукаю Гесперид, Готовлю хтиво райське жниво.

Без ж алю, мирно, в невідоме Лист кам и падають л іт а ... І без ут оми йду, свідомий, Що вт іха в дім м ій завіт а, Хоч підем в простір невідомий. Я к р ік за роком багатіє, І тут, і т ам, і скрізь вже слід Д озрілих я гід з квіт у м рії, Н е жалко втечі бистрих літ, Я к р ік за роком багат іє. Дородом осени щасливий, Хоч ось зим а, й мороз, і лід, Х оч ніч згасить ж итт я й пориви, Я шлю незнаному привіт, — В безсмерті книг ж иву щасливий.

З циклю: Мрія та Слово

Вільна поетична творчість на чужині Із надр понурих сірого полону Вогненним ш ляхом мисль зринає знову Н азуст річ сонцю — ген, на схід! Б агряний присмерк в золотій короні З світанком дружньо в радісній розмов Ш ле воскресінню свій привіт. Світанок півночі в блідих пастелях Веселкою із днів потопи й кари: В ін лебединим п ір ’я м хм ар Понад м оря м и ковдри пуху стелить, Пасе сумирних баранців отари, І спішно йде в полудня ж ар. Благословенні дні, й короткі ночі, І тепла світлість по м рячній Ґолгот і, І скрізь язики вогняні: У кож нім промені — палкім, пророчім, У істині святій внутрі істоти, В насущній дійсності й у сн і...

З циклю: 3 подорожного записника

М огут нє сонце збудженого світу, У зілля запаху й кольорах квіту, В багат стві золота пшениць: Огрій, надхни всіх сумнівом розбитих! І творчій мислі силу дай горіти, Скинь смуту, й смерть, і сквернь у ниці /V

А все ж, живий автопортрет людини Н е тільки власне барвне відбиття: Із нами йде доба й усі частини Сучасників багатого ж иття. Горять баж ання наші в спільній тузі, З чужих м арінь неспокій наших м рій Червоною калиною у лузі, То знов в ж ит ах волошками надій. М ільйонів біль, збережений в сонетах, Сплине в завзят т я завт ріш ніх бійців. Я к воїн з болю станеться поетом, Поет ів в воїнів замінит ь гнів.

З циклю: Автопортрет

І всі без жаху, немочі й провини, Сильніші антрацитових ночей, Ідуть в століття з наших днів руїни В свого безсмертя світлий апогей.

283

Спроба аналізи Мирослав Татарин

»Зоряний корсар* Олеся Бердника та представлена ф іл о с о ф ія життя (продовження з ч. 123-124)

»Свідомість? Так. Але це не всеосяжне знаряддя. То лише промінчик у безмежному спектрі пізнання... Пізнання світу художнє, наукове. Існує бачення релігійне, доросле, дитяче сприйняття утилітарне, байдуже, радісне, песимістичне. Минуле нагромадило багато зерен пізнання й уяви про світ. Треба розглянути все, що досяжне. « (стор. 15) . Та в цьому частинний шлях, бо ж р озв’язна лежить у всеохоплю ю чім збагненні дійсности. Та чи це зробить звичайний компю тер? Неможливо, бо ж воно не зрозуміє емоційні та естетичні фактори. Та коли Горениця представляє цю проблему Ч орному Папірусові, воно відповідає: «несеш у своїй свідомості нашарування псевдо інф ормації" (стор. 36). Та ця ідея лежить на шляху усіх шукачів правди. Універсальний Робот знаходить в собі зерно лю дських почут­ тів. Власні сновидіння Григорія Бови відкривають перед ним розв’язку проблем.

»Ми тюремники власного духу. І ключ - у нашому серці. Ми склали свої крила, свої неосяжні можливості в скриньку древніх догм і користу­ валися технічними протезами, замість того щоб безстрашно ринутися в рідну космічну стихію! « (стор. 235) . Р озв'язка проблеми в особистості людини. Зерно всіх розв’язок у людині. Та це нагадує слова С ко во р од и «шукай правду сам в собі". Але це не означає, що людське наставления мало б бути егоїстичне, навпаки настанова до світу має бути позитивна і любовна. Найтяжча проблема була УР-ові віднайти, що це любов, він не збагнув, що це духова спадщина віків та, що й навіть в ньому лежить зерно любови. Героїчна постать Гледіс, могла отримати нове життя Свободи із Горіором , але перше вона бажала спробувати перемовити Арім ана із шляху деспотії та інволюції. Л ю б ов Меркурія до Громовиці, його спонукувало до пошуку Косм ократорів, та в кінці він рішав з нею перейти в новий світ. Енсперимент Горениці доверш ився тільки тому, що Григорій Б ова був готовий піддатися долі щоби спробувати віднайти Галю. Та в кінці, любов З оряного ко р ­ сара до Косм ократорів означала, що в рішальному моменті він появився їм до помочі. А найкраще роз'яснення ідеї любови зробили малі квіти на Планеті Квітів. Суть нашого життя - невичерпні поєднання любови.

»Наші предки передали нам просте й величне знання: пам’ять мину­ лого свідчить, що мислячі істоти попередньої еволюції, які вели нескін­ ченні війни і ненавиділи одне одного, завжди доходили до повного взаємо­ знищення. Це говорить про те, що анпшенергія ненависті є лише випадком, флюктуацією буття, яка неминуче згасає. А енергія любови, гармонії, спів’єдности не має закінчености - ї ї можливості відкривають шлях у невичерпність буття. « (стор. 91 ) .

284

Або твердження Корсара, »мій світ, мої прагнення - абстракція, якщо вони не освячені л ю б ов'ю !" (стор. 218). Та лю бов мусить бути щира та правдива! "Л и ­ ше щирий дарунок любови - без бажання відплати, без чекання подяни - від­ криє суджену квітну Н ем ож ливого." (стор. 248). Та шлях любови тільки веде в одну сторону: в Н ем ожливе, в Безсмертя, в Б езм ірність Всесвіту. Та Бердник нас веде до висновку, що безмірність, Свободу, тільки м ожна одер­ жати із покиненням загальної форми. Для Б ердника особовість, реальність індивіда це не збагненне та невмируще явище яке є вставлене в смертну, зайву форму тіла. Та найвище й найкраще визволення індивіда тільки здійсниться із знищенням (не смертним) тіла через квантум кр о к еволюції - це, що в творі Бердник називає перехід у неосферу, а в «2001 - Космічний Одисей» Дитина Звіздів. Та брак зрозуміння цеї правди веде до деспотії та інволюції.

»В чому корінь нашої кризи? В обмеженості індивіда. Він іскра без­ межжя, але не безмежжя. Він хвиля в океані, але не океан. Отже, практично він ніщо перед безоднею Несказанного. « (стор. 173) . Але щоби дійти до позитивного рішення вибору м іж інволю цією та С вободою треба мати відвагу героя. Л ю дина мусить відкинути страх, »що людині потрібен, не добробут, а вічна небезпека і прірва, перед якою дух м іг би вирощувати крила для польоту!" (стор. 199). Та тільки через боротьбу за правду, змагання за добро та братерство відважних може людина себе відновити та звільнити. Та й це було завдання Косм ократорів на землі.

»Аріман створив рабський світ для визиску. Ми ввійдемо туди і принесемо ідею повстання. Чуєте? Хай ми станемо каталізаторами неспокою, революції, пошуку, сумніву і прагнення. Аріманове створення повстане супроти Творця. Система Ара не захотіла йти за нами в Світ Синтези. Ми поведемо туди Новий Світ! « (стор. 262) . Та це дуже пригадує слова Христа, що Він не приніс в світ мир, але меч, який буде ставити батька проти сина та брата проти брата. Але люди можуть перейти в Новий Світ, та коли це зробили Горіор і Гледіс, Ареас мовив,

»Сьогодні народжується птах Свободи. Сум чи радість? Біль чи щастя? Сумує серце людини, бо розвиває пуповину, яка зв’язувала його з теплим і затишним лоном матері. Радіє птах Свободи, бо виривається в обшир нового неба. Братове! Щоб зустрітися - треба розлучитися. Попереду - велике свято об’єднання в безмірності розуму, духу й чуття. Хай наші улюблені діти прокладуть вогняну дорогу до нового вирію. Людині суджено дати Розум і Серце Безмежності. Слухай же мене Дитино Вічности! Розірви ланцюг міри, повстань на себе! Настав твій час народись! « (стор. 256) . Це перетворення, це самотворення є ціль і завдання ножної людини. Антитеза героя, Гом о Сатаніс це Апіман і Кореос. Це люди деспотичні й егоїстичні. Вони управляють системами мертвих, пасивних душ, для ного потріб­ не матеріяльне забезпечення а не подвиг. С ам Кареос сказав, що він «прихиль­ ник врівноваження, доцільних рішень" а Гор іо р -К о р са р це «парадоксальний мислитель, аж до авантю рности" (стор. 197). Кареос це - Сталін, а Горіор це - Дон Кіхот. Та система Кареоса є паразитна, та він це сам твердить, «щоб жити, треба когось асимілювати, знищити. Суть буття - у протиставленні к о ­ гось комусь." (стор. 220) С истем а Арімана, ідеї Кареоса це найвищий вияв егоїстичности. Л ю ди та ціла система живуть тільки для власних потреб, для

285

власного самозбереження; система в исокого рівня матеріяльної еволюці зійшла на найнищий щабель розвитку та на напрям інволюції. Твір «Зоряний корсар« також представляє ідею еволюції яка є дуже подібна до думок о. Т. Ш ардена. Завдання людини є винайти свою внутрішну реаль­ ність, свою внутрішну правду, та тим способом здобути оптимальну індивідуа­ лізацію. У се людство мусить це здобути. Але індивідуалізація не є стан е го їс ­ тичний, але стан зрозуміння власної свідомости, власного існування. Відтак людина мож е ставитися до других із лю бов’ю, бо ж якщо людина сам а себе знає тоді він/вона не буде боятися чи ненавидіти других. Водночас людина мусить змагатися до найвищого подвигу, до найвищої цілі, до безсмертя свободи. Та цей перехід в безсмертя свободи, в неосферу означає найвищу індивідуалізацію людства та водночас, найвищу синтезу людства. Майбутність та збереження людини як творчої істоти, для Бердника, лежить тільки в інди­ відуалізації та синтезі людства. Ці концепції є споріднені із еволюційною філософією Ш ардена, тільки, що Ш арден завершує сво ю концепцію в синтезі в Косм ічнім Христі. Бердник р о з’яснив синтезу в цей спосіб:

»3микаються потоки часу. Було, є й буде - стало єдиним ТЕПЕР. Люди Землі й мислячі істоти неосфери об’єднуються безсмертним вогнем Подвигу. ... шляху космічне безмежжя відкрито, і його не закриє ніхто - ні релі­ гія, ні насилля, ні лестощі, ні навіть ті, хто відкрив цей шлях, - навіть учені! ... творіть нові заповіді - не заповіді судді, а заповіді любови! Ми повинні зробити це для Світу Свободи, який твориться подвигом вашого віку.« (стор. 373) ».. .Людям твердили: не протився злу! А я закликаю: спопеліте проклятий світ , де зло звило собі тисячолітнє гніздо і розплодило міріяди змій. На новій ниві вирощуйте запашну квітку світоносного життя, куди злу вхід заказано! Віднині шлях ваш туди, де нема ворожнечі й проклять! Залиште темряві - темряву, а ви - Сини Світла - ідіть у країну знання й любови! « (стор. 374) Та центр цього світу не той самий Космічний Х ристос Ш ардена, але с п о ­ ріднене Дитя із Велиною Матірю Б езм еж ж я. Та вкінці треба ствердити, що ця аналіза «Зоряного корсара« не вичерпує теми. С ам і філософічні аспекти потребують ширшого розгляду. Треба обізнатися з матеріялами, які могли вплинути на думки Бердника. Рівно ж, потрібна аналіза символів: сонце, світло, полум’я, чудодійний келих, чорний папірус, Дитя і Матір, та другі, які Б ердник представляє в цьому творі та в своїх других. А що далі, цікавим є вживання слів та букв Бердником , особливо в цьому творі його вживання букви »Г« в назвах своїх героїв (Гледіс, Горикорінь, Горениця, Григір, Галя, Громовиця та Горіор). Дальше твір має особливий політичний аспект. Не м ож на знехтувати те, що системи інволюційні й д е сп о ­ тичні є подібні до стану в С С С Р та філософічний фундамент є подібний до ідеології М арксизму-Ленінізм у. Рівно ж, Бердник ставить велику увагу на ідею предків та потребу не посоромити спадщини предків. В думках Б ердника один із найкращих земних прикладів Дитини Свободи це українське козацтво. Тому, бачимо, що «Зоряний корсар» залишає багато та глибокі дороги на аналізи. Але треба звернутися до короткої синтези пройденого. Цей твір має кілька недотягнень щодо технічної підстави сю жетів, але спосіб представлення, і самі,

286

КУЛЬТУРА

У К Р А ЇН С Ь К О Ї М О В И

Борис Антоненко-Давидович Продовження

Курити чи палити цигарку й люльку? Як правильніше сказати по-українськом у - курити чи палити цигарки й люльни? А дж е чуємо з уст і читаємо написане: »Я більше не палю - кинув«; «Тут палити заборонено"; »Курити - у туалеті" тощо. Не тільки в сучасній нашій літературі м ожна прочитати: «Гетьман дивився у вогонь і спокійно палив люльку" (Н. Рибак), - а й у клясичній часом виявляємо такий самий вислів. Проте в народному мовленні більше чуємо слово курити, аніж палити: »Та й викреш ем вогню, та й закурим люльку, не ж урися!" (пісня); «Дурень нічим ся не журить, горілку п’є та люльку куритъ?« (М. Номис). Д ієслово палити в значенні «курити тютюн» зайшло до української мови з польської, але воно має й інше значення - «розводити вогонь (багаття, пожежу)", «знищувати вогнем«: «Вони довели людям, що не треба палити та руйнувати народне добро» (М. Коцю бинський), - від чого винин іменник палій, цебто людина, що нищить щось вогнем. Того, хто курить тютюн, звуть курець, а не палій. Отже, вислови курити тютюн і палити тютюн тотожні, паралельні. Але через те, що слово палити має два значення, краще уникати непотрібного паралелізму й там, де мовиться про тютюнові вироби, вживати тільки слова курити й похідне від нього - курець: «Я більше не курець - місяць тому кинув курити«.

^

ідеї які є представлені, перебільшують та нехтують будь які недотягнення Представлення ідей та дум ок в романі фантастичному є цікавий та високий ося г для української літератури. Рівно ж, воно підносить український фантас тичний роман на світовий щабель. А, що далі, висловлення цих ідей є проти лежне до норм в совєтській літературі та запереченням соціялістичного реа­ лізму. Протилежність лежить у протиставленні норм контролі до прикладу вільної думки Бердника. Ця протилежність, та сама суть ідей Бердника, означає що м ож на Б ердника ставити в перші лави молодої української інтелігенції. Знову, із друком «Зоряного корсара» українська література зробила великий крок вперід, та жанри українських романів стають щораз різноманітніші. Котля­ ревський дав українській літературі свою «Енеїду«, а Бердник дав тепер їй український «Космічний Одисей«.

287

Лкстати й гортати перегортати, перегартувати Листає протяг потемнілі книги«, - читаємо в одному сучасному вірші, хоч здавна відомо, що сторінки кни ж о к та журналів не листають, а гортають перегортають, перегортають: »Він жадібно почав гортати в букініста сто­ рінки книги« (П. Тичина); »Перегорни ще сторінки і там побачиш" (із живих уст). Таке, ніби нове, слово листати аж ніяк не м ож на вважати за неологізм, бо його снальковано з російського дієслова листать і свідчить воно не про творчі пошуки автора, а про брак доброго знання української мови, отже, не збагачує її на ще одне слово, а засмічує.

Матися, бути, траплятися, мати «У нашому магазині мається великий набір зим ового одягу», - читаємо в оголошенні; »Тані явища маються ще в нашому побуті, але з ними йде рішуча боротьба«, - читаємо в районній газеті; »Усі скарги, що малися в нас, ми висловили«, - чуємо з уст промовця, і в усіх цих фразах дієслово матися виступає недоречно, його треба було б замінити іншими словами. Чому? Адже це дієслово є в українській мові, наприклад: «Поборовся б і я, може, якби малось сили" (Т. Ш евченко); «Якби так малось, як не мається, так що б то було!« (М. Номис). Хоч дієслово матися є і в сучасній українській мові, але його вживають рідше, ніж у російській діловій мові йметься, на зразок висловів имеется в продаже, имеются случаи тощо. У таних випадках треба вдаватися до дієслова бути: «У нашому магазині (чи крамниці) є великий вибір зи м ового одягу«. У деяких текстах м ож е прислужитись дієслово трапля­ тися: «Такі явища прапляються ще в нашому побуті", - а інколи й дієслово мати: «Усі скарги, що ми мали, ми висловили", - або: «Усі скарги, що в нас були, ми висловили". Д ієсловом матися послугуємось у таких висловах: матись на обачності (бач осп,і) («Не забудь, що я тобі сказав, і майся на бачності« (І. Франко), матися на увазі, матися на думці (»Малося на думці вже закінчити косовицю, та пішли дощі. - з живих уст). Крім того, це дієслово буває синонімом до слів почуватися, жити: «Стара тим часом розпитувала про нього, як він собі мається« (М. Вовчок); «Здоров, Воле, пане свату! Ой як ся маєш, як живеш ?" (І. Котляревський), - також до слів передбачатися, на­ мірятися: «По обіді малося плоскінь брати" (А. Головко); «С коро вже й весілля малось бути« (Б. Грінченко).

Мусити, бути повйнним, мати щось зробити У повсякденному усному мовленні, ба навіть у художніхтворах дієсловол£у«Ш И витискує останнім часом інші, більш підхожі для того чи іншого випадну дієслова. Кажуть, наприклад: «Я мушу сьогодні прийти до вас поговорити про всяку всячину", коли тут краще було б сказати: »Я маю сьогодні прийти до вас...« Чому саме так? А тому, що дієслово мусити вказує на крайній ступінь потреби («Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців». - М. Коцюбинський), а яка ж тут крайня потреба, коли хочуть говорити про всяку всячину! Інша річ, коли йдеться про щось серйозне, поважне, - тоді треба сказати: «Я мушу до вас прийти в одній невідкладній справі". Так сам о не на своєм у місці стоїть форма дієслова мусити в такій фразі:

288

»Усі робітники мусять знати правила техніки безпеки<<, - бо тут теж ідеться не про крайній ступінь потреби, а лиш про обов’язок чи бажаність чогось. У таких випадках більше підходить вислів бути повинним («Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть о боє!" - Л. Українка), якого й треба вживати: «Усі робітники повинні знати п р а в д а ...« Я кщ о такої категоричності потреби чи о б о в’язку нема, тоді треба користу­ ватись висловом з дієсловом мати: «Підвода мала приїхати до Кам'яного вночі« (І. Нечуй-Левицький); «Ось слухайте, щось маю вам сказать" (Є. Гребінна),

Нагадувати, скидатися, бути схожим, бути подібним В еликого навантаження часом надають молоді письменники й журналісти дієслову нагадувати, поширюючи його значеннєві функції: «Низенький, біло­ бровий, з невелиним, як кулачок, обличчям, Ілько Голубчик нагадував тепер настовбурченого горобця«; «В цей час скеля нагадує давню, як дума, вежу«; «Видзвонювала по кам інню вода, нагадуючи дзвінкий дитячий лемент«. Наша клясика й народне мовлення вживали дієслова нагадувати тільки в р о іу м :нні «відтворювати в пам’яті", а не «створювати в уяві образ«, як це зроблено в наведених сучасних фразах: «Смерті сподіваю сь, а ридаю, мов дитина, як я нагадаю Катерину" (Т. Ш е в че нко ) ; »Нагадаєиі ж е мені, щоб я не забула, що мати веліли" (Словнин Б. Грінченка). Якщо ж треба було висло­ витися, що зовнішній вигляд чогось створю є в уяві певний образ, тоді українські клясики й народне мовлення шукали інших слів: «На вершині і ворона скидається на орла« (приказка); «А дитяточко, нівроку йому, гарненьке; на неї трохи скинулося, а трохи на батька« (П. Мирний); «Вона була схожа на Нимидору« (І. Нечуй-Левицький); «Ой, як ж е ви подібні до мого покійного брата!" (з живих уст). З уваги до наших мовних традицій авторам наведених на початку фраз треба було написати: «Ілько Голубчик був тепер подібний до настовбуреного горобця"; «Скеля скидається на давню, ян дума, вежу«; «Видзвонювала по кам інню вода, подібна (чи схожа) на дзвінкий, дитячий лемент«(або: »Подібно до д звін кого дитячого лементу, видзвонювала по камінню вода><).

Нервувати й нервуватися Дуже часто, надто в деяких південних говорах, уживають слова нервувати в невластивому йому значенні: «Він цілий день нервує і ніяк не мож е за сп о ко ­ їтися". Нервувати людину м ож е хтось інший, а не вона саму себе: «Особливо це чомусь нервувало, непокоїло Никанора« (І. Ле). Коли ж треба висловитися, що людина перебуває в збудженому, нервовом у стані, тоді слід послугуватись дієсловом нервуватися: «Руднєв щогодини запитував Ковпака про хід роботи і, одержую чи невтішні відповіді, нервувався« (П. В оронько).

Носйти ім’я, зватися, мати назву »Ця вулиця носить ім ’я Кобзаря"; «Театр заслужено носить славне ім ’я корифея укр аїн ської сцени«, - чуємо часто в промовах і читаємо в газетних статтях. Д ієслово носйти має в українській мові точно визначений зміст: »Ненагодоване і босе сорочку до зносу носить« (Т. Ш евченко); уживають його і

289

в переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: »Таки явивсь! Де тебе носило тан довго?« (Л. Українка); кажуть і про коней: «Мене коні не раз носили« (Словник Б. Грінченка), - або в розумінні «Підій­ мати», відповідно до російського слова вздымать: «Кашель носив його груди« (І. Франко). Але це дієслово в українській мові не пов’язують з тими речами, що самі нерухомі й тому не можуть щось нести. Коли говориться про найм е­ нування вулиці чи якогось закладу, тоді вживають дієслова зватися або мати назву: «На нашому заводі, що зветься «Світлий шлях«, вона одна працює на чотирьох станках» (Г. Бойно); «Ця вулиця має назву П ерш ого травня« (з живих уст).

Обеззброїти, роззброїти, озброїти За аналогією до книж ного творення дієслів з префіксом обез - обездблити, обезкровити, обезсйлити, обезчёстити поряд з природними знедолити, зне­ кровити, збезчестити - змодельовано дієслово обеззброїти: «Решта банди перейшла кордон, де її обеззброїли й інтернували». Але яка потреба в цьому слое; що за значенням нічим не відрізняється від дієслова роззброїти? X іба недостатньо передає той самий зм іст це дієслово, приміром, у фразах: «Міліція нагнала басмачів у Кзил-Су, дев'ять чоловік роззброїла» (І. Ле); «Його роззброїла та непохитна впевненість, яка прозвучала в голосі бригадира» (С. Журахович). З префіксом о- є в українській мові дієслово озброювати, що має проти­ лежне значення.

Облюбувати й уподобати Д о паралельних дієслів з однаковим значенням належать дієслова облюбувати й уподобати: «Він облюбував уже собі місце, щоб звідти все було видно« (А. Ш иян); «На вокзалі Галочка уподобала місце, звідки кожен, хто виходив з поїзда, м іг її помітити« (Ю . Яновський). З р ід ка можна натрапити на дієслово облюбувати в українській клясичній літературі, зате в сучасній воно явно переважає над дієсловом уподобати і навіть витискає його. Чи є потреба в такому паралелізмі, чи збагачує це нашу мову? Певно, ні, бо, не маючи ніякої різниці м іж собою , такі паралельні слова стоять на заваді вточненню вислову, тим більше, що в українських діялектах є близьке до дієслова облюбувати - облюбйти, що має значення »полюбити«, а не вибрати те, що сподобалося: «Я собі облюбив тебе ще змолоду« (Народні пісні із збірки Я. Головацького).

Одягати й надівати, узувати й обуваги Д ієслова одягати й надівати - не зовсім тотожні, ;ч< то здається тим, що кажуть: »Одягни шапку«; «Дід одяг окуляри«. Одягнути можна одежу: сорочку спідницю, пальто, кожух тощо («Степан сідлає коня, сво го товариша, й жупан одягає«. Т. Ш евченко; »Одягли в нову одежу, як панночку«. - П. Мирний), - а шапку й окуляри надівають: «Щ о це за дівчина? Де ьоьа тялася в нашому селі? - думав молодий Дж еря, надіваючи шапку і перекидаю чи свитку через плече» (І. Нечуй Левицьк^ій); »Надівши сині окуляри, він сів під трушею« (І. Нечуй-Левицький). Узуття - чоботи, черевики, калоші тощо - узувають: «В свої чоботи хоче його взути« (М. Н омис); «Він швиденько одягнув пальто, взув калоші« (А. Ш иян), - обуєають: «Червоні чоботи обула« (І. Котляревський).

ппп

(Д а м 6У де)

Др. Р. Мазурок

Який церковний обряд і яку ієрархію насадив Володимир Великий на Русі-Україні? В історичній літературі ще досить часто стрічаємось з твердженням, що Київська Русь прийняла Христову віру і церковну ієрархію від православної Візантії і тим самим не натолицтво а православіє є вірою наших предків, вірою і са м ого ж христителя Русі-України - Володимира Великого. Твердження це спирається на літописне оповідання про вибір володарем руської землі, яке то записала нам «Повість временних літ«, тобто на оповіданні найстаршого відом ого нам літописного зводу К иївської Русі, що походить десь з початку XII ст. Одначе у світлі найновіших наукових дослідів, до яких прихиляються численні історики так православного як і католицького віровизнання, виявляється, що літописне оповідання у цьому ж місці зовсім не об'єктивне - це пізніша вставка десь з кінця XII або початку XIII ст., обрахована на оправдання підлеглости української Церкви Ц аргородськом у Патріярхові після остаточного закріплення на Русі роздору В селенської Церкви в 105 4 р. Під час коли українські патріотичні духовні кола того часу голосили, що не греки а Б о ж е Просвічення привело Володимира до пізнання Х ристової Правди*, то Візантія уважала себе христителем Володимира і духовою матірю християнської Русі та її зверхницею так у церковном у як і політичному р і д н о ш є н н і . Записане «Повістю» оповідання про шукання Володимиром нової віри про відправу болгаро-магометанських, німецьких та хозарсько-ж идівських пос­ лів, які компромітуються незнанням суті пропагованої ними віри, вказуючи лише на речі дрібні і другорядні, як заборона пити вина чи піст, при вихвалювання руськими послами грецької церкви, у якій вони не могли відрізнити неба від землі та про нритичні звіти відносно Богослужень інших церков - визначні історики зараховують сьогодні до леґенд**. Заміщ ені в оповіданні такі проти-

*У творах русько-унраїнських письменників XI ст. («Слово о закони і благодати... Похвала Кагану Нашему Володимеру» Іларіона, «Пам'ять і Похвала Князю Рускому Володимиру» Якова Мниха і «Чтение о Святихь Борисі и Глібі« Нестора) наявна тенденція відмови Візантії церковного і політичного верховодства над Руссю, країною, яка - за словами Іларіона - «відома й слышима есть всіми концы землы«. Твори ці підкреслюють, що Володимир христився зі спонук чисто духових а не з мотивів полі­ тичних, що Боже провидіння («Його Бог спонукав і без нічиєї помочі зробив, що він став християнином») і розум («Керуючись тільки своїм добрим змислом та гострим умом, дійшов до того, що є один Бог») привели його до навернення на Христову віру а не Візантія, що само хрищення Володимира мало місце на Русі а не в грецькому тоді Корсуні під час його воєнної виправи на те місто («По своїм хрещенню... блаженний князь Володимир... на третій рік город Корсунь узяв«). Сліпу ненависть до Візантії письменникам закинути не можна, коли ж то Яків Мних вістки про хрищення Ольги в Царгороді не затаює, пишучи: «Володимир чув про свою бабку Ольгу як вона їздила в Царгород і приняла там святе хрещення...». **Проф. Глубинський вказує на брак потвердження записаних оповіданям подій іншими джерелами того часу та закидає його авторові перемішування і перекручування фактів та подій. За словами Голубинського посли Володимира не могли в 988 р. бути на врочистому богослуженні в церкві св. Софії, бо в цьому ж часі, з приводу ремонту в 986 р. землетрусом пошкодженого храму, жодних відправтут не було («Исторія Русской Церкви»,

291

латинські енскурси, ян »Не переймай науки від латинян, бо їх наука зіпсута» або «Петро Гугнивий* з другими прийшов до Риму та захопив престол і зіпсував віру, відірвався від престолу єрусалим ського, і олександрійського, і царгородського« або «Гріхи відпускається за дари, що є гірш е всього» вказую ть ясно і недвозначно на його грецьке, скрайно тенденційне авторство. А втор о п о ­ відання хотів вказати, що тільки грецьна віра найкраща, а всі інші в досить примітивний спосіб він опоганю є. С ьогодні не м ож на безкритично приняти за факт, щоб Рим висилав у так далеку дорогу і в так важній м ісії так наївних послів, які окрім посту не вміли про сво ю віру нічого більше сказати. Не м іг числити на успіх теж і посол від жидів, представляючи сво ю віру ян цю ж Б о го м небажану. Іншої відповіді як цієї від Володимира - «Як ж е ви можете бути вчителями інших, коли Б о г вас відкинув?" - хіба не м іг він сподіватись. Також така дрібна річ ян заборона пити вина не могла бути головною переш нодою у прийнятті Володимиром м агом етанської віри. Обґрунтування відмови приповідною «Русі весело єсть пити, без того не может бити« є не надто серйозним. «Щ об русин устами Володимира хотів санкціонувати руське п’янство, представ­ ляється нам зовсім наймовірним. Ці слова вложені в уста Володимира, очевид­ но в насмішну над русинами, хочуть сказати, що русин не забуває про вино, ноли говорить і про віру, і що при осуді гідности віри для нього перше питання: а дозволяє віра пити вино?» пише Голубинсьний**.

Щодо хрищення самого Володимира, Повість каже, що він охристився у Корсуні, одначе додає: «Се же не свідуще право, глаголають, яко крестился есть в Києві, инни же реша: в Василеві, другии же инако скажют». Отже ж вже тоді деякі говорили, що він христився в Києві, другі, що в Василеві, а ще інші інакше казали. Якщо Володимир дійсно мав би христитись в Корсуні і за нам овою гр е ків то дивно, що візантійські джерела не згадують такої важливої події як охрищення в їхньому місті володаря величезної сусідньої держ ави і його по га нсько го народу після повороту в Київ, тоді як хрищенням Руси у 860-тих р о ка х*** численні грецькі джерела хваляться. А що відомості про саме одруження царівни Анни з В олодим иром у грецьких джерелах збереглись, відпадає

том і, Москва 1901, стор. 134-150). Крім Голубинського автентичність цього ж оповідання відкидають теж і такі історики світової слави, ян Грушевський, Дорошенко, Ковалевський, Коструба, Крипякевич, Тавбе, Томашівський, Чубатий, Шахматов і інші. *В реєстрах папів імени Петра Гугнивого немає. Жодна історія папів його не згадує. Історик Голубинський називає Петра Гугнивого, видуманим папою» (»Исторія Русской Цернви, том І, Москва 1901, стор. 141). "История Русской Церкви« Е. Голубинського, том І, Москва 1901, стор. 140-141. ***Про хрищення Руси говориться: в окружнім посланні Царгородського Патріярха Фотія з 867 p., у біографії Василя І. Македонського, візантійського імператора 867-886 pp., писаній Константином Порфірородним в першій половині X ст., у «Житії св. Степана Сурожського», що збереглось в кількох збірниках Житій Святих XV-ro століття. Мова в тих джерелах не про хрищення Київської Русі, як це хибно приняла була "По­ вість временних літ» та вслід за нею численні історики, а - як на це вмазують найновіші наукові досліди - йдеться тут nfjo хрищення причорноморської та приозівської Руси, тобто Руського Каганату із столицею в Тьмуторокані, який то є предтечею пізнішої Тьмуторонанської Руси.

292

можливість затрат джерел про хрищення грекам и Київської Руси. Згадаючи про це ж одруження їхньої царівни, греки не поминули 6 пишатися заслугою в наверненні на Христову віру так важливої і могутньої «варварської" країни, яко ю у ці часи була сам е Ки ївська Русь. Яків Мних у свойому творі десь з першої половини XI ст., під наголовком «Пам’ять и Похвала Князю Рускому Володимиру» пише, що »По Святім хрищенню прожив блаженний князь Володимир літ 28. На другий рік по хрищенню до П орогів ходив, на третій рік город Корсунь узяв, на четвертий церков ка м ’яну Б огородиці заложив... П омер з миром місяця липня, року 6523«. Коли дата смерти Володимира безсумнівна і припадає на рік 1015, то його хрищення мусило відбутись в 9 8 7 р. Той самий рік В олодимирового хрищення подає і Нестор у свойом у творі «Чтение о Святихь Борисі и Глібі«, що походить десь з кінця XI ст. Проф. Чубатий* гадає, що Володимир Великий, ідучи »на другий рін по хрищенню« (себто в 9 8 8 р.) до Порогів, відпроваджував туди свій військовий корпус на поміч візантійськом у цісареві Василеві II. Болгаробійці і його братові Константинові, які від 987 р. вели запеклу боротьбу зі своїм и бунтівниками і кандидатами на візантійський престіл - В ардою С крілом і Вардою Ф о ко ю **. Ця д опом ога була очевидно наслідком договору Володимира з цісарями про подружжя з царівною Анною, я кого ж то заключения мусило доконатись ще перед 988 р. А що посвоячення з візантійською династією означало вивищення «варварської» династії Р ю риковичів і її держави на найвищий рівень м іж народ­ ної аристонратії і було для Володимира неабияким успіхом ***, він, щоб усунути перешкоду св о го поганства, вже наперед вдома - в Києві чи В асилькові**** в 98 7 р. охристився. Д о записаної Я ковом Мнихом дати В олодимирового хрищення наближає нас і скандинавська с а ґа про Оляфа Тріґвесона, норвезького короля (9951 000) і христителя Н орвегії, який малим хлопцем разом з матірю знаходить притулок на дворі Володимира в Н овгороді, після втрати батьком норвезького

* Микола Чубатий: «Історія Християнсства на Русі-Україні, том І, Рим - Ню Йорк 1965, стор. 125. **Варда Фона був поставлений головам комендантом цісарських військ в боротьбі проти збунтованого начальника малоазійських військ Варди Скріла. Одначе оба пол­ ководці Снріл і Фока, як великі візантійські землевласники, скоро порозумілись і останній проголосив себе цісарем Візантії. Він теж старався про порозуміння з Володи­ миром Великим. " ’ Споріднення з гордою візантійською династією є у ці часи майже недосяжною мрією наймогутніших володарів європейських країн. Напр, старання імператора Священ­ ної імперії німецького народу, Оттона І. (939-973) чи французького короля Роберта II. На­ пета (996-1031) посвоячитись з візантійським цісарсьним родом успіхом не увінчались. За «Непорушною постановою святого і великого Константина» тобто цісаря Констан­ тина Порфірородного (913-959), заходи іншого нерівного і не визначного роду посвоячи­ тись з імператором Ромеїв уважалось греками жаданням недорічним, абсурдним і ганебним. Іван Цимісхій, що обняв візантійський трон в 10 літ після смерти автора вищенаведеної постанови, "правді погодився на подружжя своєї своячки Теофано з німецьким цісаром Оттоном II, . :е вона не була вповні «порфірородною", тобто не була царівною. ****Хресне ім'я Володимира - Василь - каже догадуватись, що місцевість його

293

престолу. Підрісши, Оляф вибирається до Візантії, там приймає християнство* та, по повороті в Київ, навертає на Христову віру й св о го старш ого добродія та приятелля - Володимира. Це мало статись десь в половині 897 p., а хрищення доконати грецький єпископ Павло, якого Оляф привів з Візантії. Хоч у сазі наявні й фантастичні речі, то записані нею події і особи відповідаю ть історичній правді. За свідченням Якова Мниха, Володимир взяв Коруснь в 989 р. Пішов він там не христитись а мститись на Візантії за віроломство заклю ченого договору. Коли доля старої м акедонської династії була при видатній по м о чі руського 6 000-ного військового корпусу врятована (руське військо двічі розбило Варду Фоку), візантійські цісарі, видно, стратили охоту посвятити порфірородну сестру володареві »варварської« держави. Д опіру упадок візантійської чо р н о ­ м орської митрополії та загроза втрати й інших європейських посілостей на річ могутньої Руси м ожливо й на спілку з болгарами (В олодим ир грозив походом і на сам Царгород), приневолили грецьких цісарів до замирення, умовини якого, як сильніший, диктував мабуть Володимир. Крім руки царівни він мусив розв'язати і справу майбутньої Руської Церкви - забезпечити її повну самостійність, знаючи з прикладу Б олгарії**, що у візантійськом у розумінні церновна залежність потягала за собою і політичну підлеглість Ц аргородові. Навернення поганського народу на християнство греки розуміли дослівно так, як пише про це царгородський патріярх Фотій у свойом у о круж ном у послан­ ні з 867 р. відносно причорном орської Русі, яка десь у 8 6 0 роках була греками християнізованою: »Русь, нарід загальнозвісний із своєї нелю дськости і войовничости, змінила свою поганську віру на християнство, прийняла єпископа і з воро гів стала підвладною приятелькою ім перії»***. Володимир, маючи війсьнову перевагу над Візантією та грецькі п р ичорном орські посілості у своїх руках, хіба не потребував ставати «підвладним приятелем« грецьких цісарів.

хрищення був тани Васильків. *о. Мирослав Ріпецький свідчить, що Оляф приняв християнську віру в Англії і разом з англійським священиком навернув Володимира на християнство, а хрищення довершив грецький єпископ Павло у Василеві коло Києва. Теж і митрополит Андрей Шептицьний з нагоди ювілею 900-ліття хрищення України пише, що «Впливові норвезь­ кого князя Оляфа, який визначався великими християнськими чеснотами та святістю життя, мабуть треба завдячувати, що князь Володимир Великий прийняв християнсь­ ку віру». («Святий Володимир Великий», Мондар, Альберта 1953, стор. 11-12). “ Володимирові мусило бути відомим, що постійні збройні конфлікти поміж Візан­ тією і Болгарією виникали на церковному ґрунті. Ледви ьспів він вернутись з Корсуня в Київ і зайнятись християнізацією краю, а вже щойно перед замахом Фони врятовоний ним Василь II. розпочав загарбницьку війну проти неповірних болгарів. Вій­ на та закінчилась 1018 р. повною окупацією Болгарії та ліквідацією Охридської патріярхії, а показом огидної брутальности христителів Болгарії було осліплення в 954 р. 14-тисячної армії болгарських полонених, залишаючи одне око тільки що сотому. Цим однооким сотникам наказав Василь повести цю ж 14-тисячну армію сліпців перед трон свого болгарського «підданого приятеля» Самуїла, який, побачивши без­ ліч сліпців, впав трупом. ***Михайло Грушевський «Історій України-Русі«, том І, Книгоспілка Нью Йорк, стор. 404.

294

Поо початкове становище руської Церкви брак джерельних вісток, але як гадає проф. Чубатий* - «саме гробова м овчанка візантійських джерел про цю справу, пильне цензорування візантійцями усяких вісток в руських джерелах про первісний правий стан Руської Церкви, та й факт, що за Володимира Руська Церква була від візантійського патріарха напевно незалежна, отже в розумінню східнього церковного права вповні самоуправною , усе це разом взяте, дає нам право заключити, що Володимир в Корсуні вим іг також на Візантії самоуправу Руської Церкви під власним архиєпископом«. А що на руській території існувало вж е Тьм утороканське архиепископство**, як одиниця Р уського Каганату, то - на думку Чубатого - р о зв ’язка церковної справи й не насувала великих труднощів. Візантійський цісар і патріярх мусили визнати цьому ж архиєпискоству самоуправні права (на взір самоуправної Церкви Кипру) і так уповні від Ц аргородського патріярха незалежний Тьмутороканський архиепископ став першим первоєрархом Церкви К иївської Руси. Відомо, що в Корсунь прийшли до Володимира посли від папи римського. В якій справі висилає папа Іван XV їх до володаря Київської Русі літописець не записав. Одначе це не підлягає найменшим сумнівам, що передання Русі мощ ів св. Климентія, папи римського, не було їхньою одинокою і найголов­ нішою метою. Д о цього ж посольства на візантійській території було б мабуть і не дійшло, якщоб Володимир був захотів або був приневолений піддати свою Ц еркву зверхності царгородського патріярха і тим сам им стати «підвладним приятелем« Візантії. Як візантійсьні цісарі, так само й імператори західно-римської священної держави нім ецького народу під претекстом ширення християнства намагались за посередництвом експортованого ними духовенства поширити і сферу своїх політичних впливів. Навіть коли б Володимир не був у силі забезпечити са м о ­ стійність своїй Церкві, то мусив він знати, що під політичним оглядом далений Рим вигідніший ніж близький Царгород. Б рак конкретних даних про початки києво-руської Церкви та про її правне становище в наших початкових літописах м ож на пояснити тільки грецькою чист­ кою, внаслідок яко ї ці невигідні для Візантії місця відпали і частинно були заступлені спринятливими їй політичними легендами. Неймовірно, щоб перші літописці, до того й самі духовні особи, про перших єпископів і митрополитів, про управу своєї церкви та її відносини до інших цернов нічого не писали, під час коли в тогочасних літописах інших народів Церква займ ає перше місце. С купі та нерідко й розбіж ні дані про початки руської Церкви викликали серед істориків ш ироку дискусію з приводу того, яку ієрархію встановив Воло­ дим ир на Русі-Україні. І так відносно походження першої ієрархії у цій країні виник в останніх десятиліттях ряд теорій, з яких найбільш популярними є візан­ тійська, римська та болгарська або охридська теорії.

*Микола Чубатий «Історія християнства на Русі-Україні« Рим - Нью Йорк 1965, стор. 223. **Вже в другій половині IX ст. християнство Руського каганату на Причорноморщині було оформлене впасною церновною організацією - мало власну єпархію з осідком в Тьмуторонані, що входила в склад Готської митрополії в Доріс. Десь в половині слідуючого століття, за цісаря Константина Порфірородного Тмьуторокань є архиепископством, підлеглим прямо візантійському патріярхові. Теж каталог з часів Івана Цимісхія (969-976)

1 Ві -антійська теорія, сперта на «Повісті временних літ«, займає становище, що першу ієрархію дала Русі Візантія. Володимир прийняв візантійського м итро­ полита разом з «корсунськими попам и- та від са м о го початку ки їв сько го митрополита призначував і висвячував константинопольський патріярх за з г о ­ дою імператора ром еїв і тим сам им руська Ц ерква була Візантії підлегла (так ян це було від другої половини XI ст. аж по дом онгольську добу). Одначе, десь на початку XX ст. ряд учених поставив цю теорію під сумнів, мотивуючи її заперечення вже вище згаданою м овчанкою грецьких джерел про хрищення К иївської Русі і візантійською цензурою нашої « П о в іс тк Згадка пізніших джерел про Михаїла та Л еонтія*як перших Константинопольським патріярхом Ф отієм поставлених Київських митрополитів є тут слабим а р гу м е н ­ том, коли патріяршество Фотія припадає на рони 35 8 -8 6 7 і 9 7 8 -8 8 6 . Т еж зга ­ дувані в »Повісті« ведені напасом «корсунські попи« є не післянцями Візантії, а її запеклими противниками, що стояли мабуть в опозиції до ко р сунсько го єпископа. Виявивши В олодимирові таємницю корсунських водопроводів, були вони в очах греків і зрадниками візантійської імперії. Зовсім добре могли вони бути і корсунянами руського походження (звідси могла походити їх с и м ­ патія до володаря руської держ ави) та говорити м овою русичам зрозумілою .

(Далі буде)

вичислює Матрахон тобто Тьмуторокань як архиепископство, яне у той час було вже поглинуло й сусідню грецьку єпархію Зікхію. Євангеліє і Псалтир «роуськыми письмены писано", знайдені св. Кирилом в 858 р. в Корсуні вказують на це, що в той час богослужбовою мовою Тьмутороканської єпархії була вже не грецька, а церковно­ слов'янська мова. *Никонівський Літопис та Книга Степана, які походять з XVI ст., подають, що пер­ шим київським митрополитом до 992 р. був Михаїл, а Леонтій був його наступником. Одначе численні дослідники історії церкви відкидають Михаїла, а первоєрархом києворуської церкви уважають тьмуторокансьного архиєпископа Леонтія. З одного із грецьких полемічних творів «Письмо Леонта Митрополита Переяслава на Русі проти Римлян про опрісноки« виходило б, що Леонтій був митрополитом Пере­ яслава. Автентичність цього твору є одначе сумнівною. Коли ж першим, що занинув латинянам вживання до св. Літургії неквашеного хліба був грецький патріярх Михаїл Керулярій (1043-1059), то протиримський полеміст Леонт міг жити хіба після церковного роздору в 1054 р. і не був митрополитом Переяслава або авторство цього ж письма про опрісноки після роздору тенденційно приписані тьмутороканському архиєпископові Леонтієві, що, ставши за Володимира первоєрархом руської церкви і доїждаючи з Тьмуторокані до Києва для полагоджування церковних справ, мабуть на довший час зупинився в Переяславі, центрі лівобережних фортифікацій. По смерті Володимира Тьмуторонанський архиепископ майже постійно перебував в Переяславі, мабуть і звід­ си згадка в деяких джерелах про митрополита Переяслава. Ставлення перших київських митрополитів Фотієм можна пояснити тільки поплу­ танням Київської Русі з Тьмутороканською Руссю, яка за Фотія десь у 860-тих роках була греками християнізована або прямо тенденційним провізантійським фальшуванням дійсности, обрахованим на оправдання грецького верховодства над києво-руською Церквою, митрополитів якої мав би ставляти царгородський патріярх вже від самого початку її існування. \

296

ПРО ІЛЮСТРАТИВНЕ ОФОРМЛЕННЯ ЖУРНАЛІВ В ід д ек іл ь к о х р оків з ч и м а л и м за ін т ер ес у в а н н я м сл ід к у ю за гарним р о зв и т к о м ж у р н а л ів дл я ю н а ц тв а »К р и л аті« й м о л о д і »А вангард«. Н е м аю за м ір у об го в о р ю в а т и у сіх п р и м ет т и х п о ж и т о ч н и х ж ур н алів , б о ц е к р ащ е зм о ж у т ь зр о б и т и ті, щ о за й м а ю ть ся в и д а в н и ч и м и і в и х о в н и м и сп р а в а м и . М оя увага ск уп л ю єть ся н а о д н ій ск л а д о в ій ч а ст и н і ж у р н а л ів , а сам е н а д іл я н ц і п р и м ін е н н я е л ем е н т ів о б р а зо т в о р ­ ч ого м и ст ец т в а у в и х о в н о -д и д а к т и ч н и х п р о ц е с а х . З н а ч е н н я о б р а зо т в о р ч о г о м и ст ец т в а як в и х о в н о го ч и н н и к а у н ас н ік о л и н а л е ж н о н е д о ц ін ю в а л о с я . Є ц е тем а д о в о л і о б ш и р н а , якої к о р о т к и м н а р и с о м н іяк н е д а ст ь ся огор н ути . Тут огр ан и ч уся д о д ея к и х я ск р а в іш и х п р и м ір ів . Ш к ільн і п ід р у ч н и к и , к н и ж к и і ж у р н а л и для м о л о д і і д іт е й в ц іл о м у світі, у в сіх н а р о д ів з а в ж д и іл ю стр ув ал и ся р еп р о д у к ц ія м и творів н а й ­ к р а щ и х м и ст ц ів . Х то хоч п о б іж н о ін т ер ес у єт ь с я тою д іл я н к о ю , б е з тру­ д у з н а й д е п р ебагат о п р и м ір ів в усіх к р аїн а х Е в р о п и , а о с о б л и в о на а м ер и к а н сь к о м у к н и ж к о в о м у р и н к у. С тарш е п о к о л ін н я у к р а їн ц ів н а ­ п ев н о п а м ’ятає, як та д іл я н к а ви гл ядал а у н а ш и х б е з п о с е р е д н іх су сід ів у п ол як ів і в м оск ал ів . Х р и с т о м а т и дл я р о с ій с ь к о ї м о л о д і бул и д о б р е іл ю стр ов ан і р е п р о ­ д у к ц ія м и твор ів н а й к р а щ и х м и ст ц ів к р а їн и , як - Л ев іт а н , Р еп ін , В а с ­ н ец о в , К у ін д ж і, А й в а зо в сь к и й , С уріков, В ер ещ а гін та ін ш і. П ольська ш к ільн а лектура: ч и тан к и , п ід р у ч н и к и з гео гр а ф ії, з іс т о р ії т а к о ж були с т а р а н н о о ж и в л ю в а н і р е п р о д у к ц ія м и твор ів Х ел м о н сь к о го К осак а, Ґротґера, М ал ьч ев ськ ого, а п ер ш у с ь о го Я н а М атейка. Річ с а м о з р о зу ­ м іла, щ о ш кіл ьн і п р и м іщ ен н я , та д о м ів к и д л я м о л о д і б у л и з а в ж д и д е к о р о в а н і п о б іл ь ш е н и м и р е п р о д у к ц ія м и т и х ж е м и стц ів . Я ке ц е м ало зн а ч е н н я д л я в и х о в а н н я м о л о д і, н е т р е б а х іб а р о зв о д и т и с я . Я кщ о п е р е н е с е м о п о гл я д на н аш у д ій с н іс т ь , з ж а л ем м у си м о ст в ер ­ д и т и , щ о загал ь н и й в и д м а є п о в а ж н і браки . П о га н о д р у к о в а н а к н и ж к а , а зо к р е м а ш к іл ь н и й п ід р у ч н и к в сю д и в світі є н ег а т и в н и м в и їм к ом ; у н а с - н а п р е в ел и к и й ж ал ь - рідк істю є д о б р е д р у к о в а н а к н и ж к а , зі ст а р а н н о д іб р а н и м и ч ер ен к а м и , з п р а ­ в и л ь н и м м а р ґін е с о в а н н я м і зі ск р уп ул я т н и м д о ц іл ь н и м д о б о р о м іл ю стр ац ій , я к и х т ех н ік а др ук у бул а б на н а л е ж н о м у п о зе м і. Г оді в и р ахув ат и всі п р и ч и н и , я к и м и ч а ст о в и п р а в д у є м о н ед о ст а ч і д р у к о в а н и х у н а с к н и ж о к . О п р а в д а н н я н е зм ін и т ь стану. З о к р е м а іл ю с т р а ц ій н и й м атер ія л д у ж е ч асто є с к а н д а л ь н и й , о с о б л и в о в тих к н и ж к а х , які зд е б іл ь ш а стаю ть н ав ч ал ь н и м и п ід р у ч н и к а м и . Тут варто за а к ц ен т у в а т и т.зв. іл ю ст р о в а н і іс т о р ії У к раїн и . П р и н а я в н о ст і д о б ­ р ого іл ю с т р а ц ій н о г о м атер ія л у з р із н и х е п о х , в и д а в ц і н а й ч а ст іш е в и ­ к о р и стов ую т ь д у ж е с у м н ів н о ї в а р т о ст е іл ю ст р а ц ії зі стар и х, зб и т и х кліш , ч ер ез щ о за м іст ь к н и ж к и , в и х о д и т ь м акулятура, з я к о ї м ол одь н іч о го н е ск о р и ст а є, а як а р а д ш е її в ід ш т о в х н е в ід п ізн а н н я куль­ тури с в о й о г о н а р о д у , щ о п о в и н н а п о ч и н а т и с я сам е в ід культури к н и ж к и .

297

Т ом у т р е б а щ и р о р адіти к о ж н и м н а м а га н н я м п о к р а щ а ти справу.

Я вваж аю , щ о ж у р н а л »А в а н г а р д « р о б и т ь с е р іо з н і зу си л л я , щ о б св оїм ч и тач ам д а т и зм о гу за п із н а т и с я з т в о р а м и н а ш и х м и ст ц ів . Тут сл ід п ід к р есл и т и н е з в и ч а й н о п о ж и т о ч н у сп ів п р а ц ю з ж у р н а л о м д о к ­ тора В о л о д и м и р а П о п о в и ч а , я к и й с в о їм и с к о н д е н с о в а н и м и і д о б р е іл ю ст р о в а н и м и н а р и с а м и я с н о і п р о з о р о н а к р е сл ю є п о ст а ті в и зн а ч ­ н іш и х ук р а їн сь к и х м и ст ц ів та о п и с у є хар актер їх т в о р ч о ї п рац і. З того в и х о д и т ь у с е б іч н а користь: в т и х н а р и с а х зб ер іга єт ь ся багато в а ж н и х , ч асто м а л о зв іс н и х п о д р о б и ц ь з ж и т т я ук р а їн сь к и х м и ст ц ів п о за м е­ ж а м и бат ьк ів щ и н и , п о п у л я р и зу єть ся ім е н а д е я к и х м и ст ц ів , п р о я к и х н а ш загал м ен ш е з н а є , та вреш ті м о л о д ь п із н а є зр а зк и о б р а зо т в о р ч о г о м и стец тв а, які творять ук аїн ські м и ст ц і в світі. Те сам е тор к ається » К р и л ат и х«, д е з н е м е н ш и м п о ж и т к о м с п ів ­ працю вав м и ст ец ь Б огдан П е в н и й , я к и й з в ел и к о ю за р а д н іс т ю п ер а і з ч и м ал ою е р у д и ц іє ю оп р а ц ь о в у в а в к оротк і б іо г р а ф іч н і н а р и с и п р о п о о д и н о к и х су ч а с н и х м и ст ц ів . Д о к о ж н о г о н а р и с у ав тор д о д а в а в о с о ­ бисту ф о т о з н ім к у о б г о в о р ю в а н о г о м и стц я, а р ед а к ц ія др у к у в а л а к о л ь о ­ рову р е п р о д у к ц ію й ого твор у н а о б к л а д и н ц і. Як бачу, р ед а к ц ія ст а р а ­ ється п р о д о в ж у в а т и ту п о ж и т о ч н у т р а д и ц ію , щ о п ід н о с и т ь е с т е т и ч н и й вигляд ж у р н а л у і т а к о ж п о п у л я р и зу є твор ч ість у к р а їн сь к и х м и ст ц ів . Річ я сн а, щ о п р о всі яв и щ а в тій д іл я н ц і н е д а ст ь ся ск а за ти , але п р о о д н о з н и х таки н е м о ж н а н е ск а за ти . Н е п а м ’ятаю в к о тр о м у числі і к отр ого року п оч али п оя в л я ти ся ф р а г м е н т и а д а п т а ц ії п о в іст і п.з. »Тарас Бульба« М. Гоголя, ф р а гм е н т и ідуть с е р ія м и р и су н к ів н а взір т.зв. »к ам ік сів« д у ж е п о п у л я р н и х в А м е р и ц і. Ті р и су н к и зр а зу зв ер н у л и увагу д о б р и м и п р о п о р ц ія м и е л ем е н т ів , в п р а в н іс т ю н а к р е с л ю ­ вання ф о р м і н е п о г а н о ю х а р а к т ер и ст и к о ю д іє в и х о с іб . Д у х т и х р и ­ сун к ів і п си х о л о г іч н и й п ід х ід д о с ю ж е т у св ідч и ть , щ о м и ст ец ь -р и сівн и к м ає ь е тільки ч и м ал у т ех н іч н у зап р ав у , але т а к о ж в м ін н я вчува­ тися в д у х а р и с о в а н о ї п ов іст и . Я був щ и р о зд и в о в а н и й , к ол и д о в ід а в с я , щ о а в т о р о м т и х р и с у н ­ ків, який п ід п и с у єт ь с я п с е в д о н ім о м » Н еп т у п « , є італієц ь. З в и к о н а н о ї праці в и д н о , щ о м и ст ец ь стар ався д о б р е п ер ес т у д ію в а т и п о б у т і п с и ­ хологію н а ш о ї к о за ц ь к о ї д о б и , яку в ін у с п іш н о п е р е д а є у г е р о їч н о м у н а св іт л ен н і. Д еякі м о м е н т и є с х о п л е н і д у ж е п е р е к о н л и в о і з п о в н о ю су гести в н іст ю , н а яку н е к о ж н и й у к р а їн сь к и й м и ст ец ь зм іг б и з д о б у т и ­ ся. П евн о, щ о при в сіх п о з и т и в а х н а д т о ск р у п у л я т н и й читач з м о ж е зр о б и т и ч и м ал о ц іл к ом сл у ш н и х за в в а ж е н ь . О д н и м з н и х м о ж е бути п и та н н я , чи х а р а к т ер и ст и к а го л о в н о г о героя п о в іст и Т а р а са Б ул ьби є правильна. П ід в п л и в о м п о п е р е д н іх сугестій , г о л о в н о р о сій с ь к о г о п о х о д ж н н я , Т ар ас Б ульба в р и сув ався в уяві багатьох читачів в д е щ о ін ш о м у вигляді. Й дуч и з а т и м и у я в л е н н я м и , він м ав б и бути л ю д и н о ю д о в о л і т я ж к о ї б у д о в и , п р и с а д к у в а т и й , з б о ч к о п о д іб н и м ч ер ев о м , о д я г ­ н е н и й я ск р ав о, п е в н о я с н о ч е р в о н и й ж у п а н , л и ц е ш и р о к е, ч ер в о н е, густий, д о в ги й , си в и й вус, а н а голові біл а, м о х н а т а б а р а н к о в а ш апк а з б у й н и м б а р в и с т и м в ер хом . В дач а й о г о ж и в а , т е м п е р а м е н т н а , гол ос з н а х и л о м д о т у б а л ь н о ї гал асл и в ости ... Ц ей з о в н іш н и й в и гляд і х а р а к т ер и ст и к а д у ж е д о к л а д н о п о к р и в а ­

298

ю ться з в и гл я д ом в ел и к ого і гр убого к озак а , якого Ілля Р еп ін н а м а ­ лю вав п о правім б о ц і с в о є ї сл а в н о ї к ар ти н и - « З а п о р о ж ц і п и ш уть л и ст д о сул тана«. Така х а р а к т ер и ст и к а Бульби т а к о ж є бли зька д о п р и к м ет С єн к евіч ів ськ ого З а ґл о б и . П р и б л и ж ч ій а н а л ізі о с о б о в о с т е Т ар аса Б у л ь б и .я к у ст в о р и в М и к ол а Гоголь, б е з т р у д у д а ст ь ся за в в а ж и т и , щ о поруч усіх ін ш и х п ри к м ет, Бульба є гер оїч н ою п остаттю , л ю д и н о ю -ід е а л іс т о м , б езст р а ш н и м в о їн о м , в ір н и м с в о й о м у н а р о д о в і. В ін в ід зн а ч а єть ся гід н іст ю в о ж д я , з а л ізн о ю в ол ею і д о с т о й н іс т ю в и со к о го к о за ц ь к о го ст а р ш и н и . І тут, м ен і зд а єт ь с я , м и ст ец ь з п с е в д о н ім о м »Н еп ту н « н е р о б и т ь за с а д н и ч о ї п о х и б к и , к ол и Т а р аса Б ульбу стар ається п р е д ст а в и т и в гер о їч н о м у н а ­ св іт л ен н і, б е з сугестії п о п е р е д н и х , н е к о н еч н о в ір н и х п р о то ти п ів . С а м о зр о зу м іл о , щ о при такій ч и с л е н н ій п р о д у к ц ії іл ю стр а ц ій н о го м атеріялу м и с т ц е в і п о п а д а ю т ь с я д ея к і н е д о т я г н ен н я у п о д р о б и ц я х п обуту, о д я гу чи ар хітек тур и . Він, п р и м ір о м , н а д т о у п о д іб н ю є к озац ьк і с а м о п а л и д о м о д е р н и х к рісів, які в ж и в а л о ся в арм іях д о о ст а н н ь о ї в ій н и ; ж у п а н и у н ього ч асто м аю ть вигляд к а м ізо л ь б е з вильотів; ар хитек тура в о с о б л и в и х в и п а д к а х , коли н е ю з о б р а ж у є м о в ід о м і іс ­ т о р и ч н і п а м ’ятки, ви м агала б у в а ж н іш о ї п р о в ір к и . Тут м аю на увазі, п р и м ір о м , вигляд січ о в о ї ц ер к в и , яку м и ст ец ь з о б р а ж у є в гр у д н ев о м у ч и сл і з 1975 р. на стор . 13. В и й ш о в н о н с е н с . В и гляд т о ї ц ер к в и є до в о л і д о б р е в ід о м и й . Так м о ж н а б и н а в о д и т и ч и м а л о ін ш и х п о м и л о к , о д н а ч е ті н е д о ­ тягн ен н я ніяк н е п р и м ен ш у ю т ь зн а м е н и т о г о в и к о н а н н я ц іл о с т е , яку п а н »Н еп тун « р о б и т ь д у ж е п о х в а л ь н о і з к о р и стю для ж урн алу. П р и й м іть м о ї сл о в а п р и зн а н н я і п о ш а н и . В аш

Петро Андрусів

Ілюстр. II. Андр ут а до казди про Лицаря ДоЬриню.

299

ПОВНИЙ УСПІХ МОЛОДІ У ВИСТАВІ »ЕЛЕКТРИ« Відрадним явищ ем слід назвати факт, що у Ф іл а ­ дельфії знайшлось до пів сотні молоді, юнаків і дів­ чат, що вирішили спробувати своїх сил в українсь­ кому драматичному мистецтві. Молодь ця створи­ ла »Театральну студію м олоді« при »Театрі у п ’ят ницю« під керівництвом Володимира Шашаровського і взялась солідно до підготови першого театрального виступу, я к и м стала вистава »Електри«, п ’єси написаної Ярославом К лим овським за старогрецьким м іт ом . В суботу 15. травня 1976 »Електру« поставлено в театральній залі Л я Сал каледжу. Українська громада позитивно відгукнулась на змаг молоді й повністю заповнила залю. Серед приявних був філядельфійський Єпископ-Помічник Кир Василь. Вистава пройшла з повним успіхом: молоді актори заімпонували добірною мовою, драматичною грою й творчим ентузіязмом, що дозволив їм пройти всі труднощі, пов’язані із нелегкою виставою старогрецької драми. Це інша справа, що в опрацюванні Ярослава Климовського ця старо­ грецька драма мала дуже сучасне звучання. Климовському вдалося поєднати старогрецький міт із сучасним життям українського народу та його виз­ вольною ідеєю. Боротьба визвольного підпілля проти тирана Еґіста в Володимир Ш аш аровський, інсценізатор »Електри« і Ярослав Климовський, автор п’єси взаємно дякую ть собі за співпрацю .

Електра з дівчатами

Мікенах явно перекликалась з боротьбою визвольного підпілля в Україні. Це пов’язання стало джерелом інспірації для молоді, мотором її відчуття й зрозуміння теми, що й передалось публіці. Історія Електри, дочки мікенського царя Агамемнона, що керував походом Греків на Трою, часто використовувалась драматургами для ство­ рення п’єс, що до останнього часу мали великий успіх у театрах, от щоб згадати тільки американського драматурга Юджина Ґ. О ’Нейла 1888 1953, якого трилогія »Електра« мала величезний успіх у театрі в тридця­ тих роках нашого століття, але й ставилась теж цілком недавно. Для української сцени вперше міт про Електру і її помсти над рідною матірю Клітемнестрою та її коханцем Егістом, адаптував Я. Климовський. В його адаптації поставлено наголос на народню конспірацію під проводом брата Електри Ореста й самої Електри проти тирана Еґіста та матері Клітемнестри, вбивниці їх батька Агамемнона. Хоча адаптація обмежена є до цієї теми, вона є дуже сценічна і Я. Климовський без сумніву збагатив сценічний репертуар українських театрів. Успіхи вистави, що мимо натяків на сучасність, все ж таки була старогрецькою драмою, всеціло залежав від постави режисера і його здатности перемінити тексту цікаве видовище. По суті, у виставі »Електри« було двох режисерів: Володимир Шашаровський і Роман О. Швед, яким треба признати, що вони потрапили використати всі можливі елементи театральности цієї п ’єси. Досвідчений актор і режисер В. Шашаровський драматично опрацював »Електру« до подробиць. У грецьких драмах дуже важливуролю відограє »хорос«, що збірною деклямацією коментує театраль-

301

ну дію. В »Електрі« цим »хоросом« став гурт мікенських дівчат із своем проіідницею Аретою. Ролю Арети блискуче відограла Наталка Ковалишин, здібна акторка й прекрасна декляматорка. Під її проводом, »хорос« мікенських дівчат була бездоганна, їхні хороводи й збірні деклямації були виконані дівчатами ентузіястично та були найсильнішим козирем вистави й полонювали всеціло душу глядача. Ось імена й прізвища цих надзвичайних дівчат, що на їх конто, перш за все, треба записати успіх вистави: Мотря Бойко, Рома Касія, Оля Ковальчук, Наталка Ковалишин (дублю­ вала теж у ролі Хризотеміс, сестри Електри) , Ія Лабунька (дублювала в ролі шпигунки Софонії) й чотири сестри Михалюківні, відомі вже гро­ маді із своїх рецитаторських виступів: Марянка, Оксана, Оля й Уляна. Мистецький успіх »хоросу« - це головна заслуга В. Шашаровського, який вклав чимало важкого труду, щоб його здобути. Заслуга молодого архітекта Романа О. Шведа, про якого в програмці кажеться, що він був »асистентом режисера й сценографом«, була власне у цій »сценографії«. Р. О. Швед не тільки подбав за графічну черговість багатьох сцен, але й увів численні іновації, що тільки причинилися до успіху п ’єси. Тут було все: звукові й світляні ефекти, висвітлювання прозірок на екрані (вони зображували, головно, Клітеместру за картинами малярки Софії Лади) , режисерія групових сцен і хороводів. Дякуючи інвен­ ції Р. О. Шведа вистава »Електри« набрала модерного характеру і це теж усучаснювало її. І дякуючи йому, п ’єса із прологу (дуже гарно виведеного) і двох дій проходила в швидкому темпі, що тільки загострювало зацікав­ лення глядача. Вистава виявила теж цілу низку добрих акторів, що словно й драматично стояли на високому поземі. Серед десятків молодечих акторів, були теж три старші досвідчені актори: Василь Кострицький, Володимир Доброволь ський і Володимир Мельник. У виставі ці три панове були цим необхідним звеном, що сполучав молодечу театральну студію із досвідом старшої генерації акторів. В. Кострицький дуже переконливо відограв ролю виховника Електри й Ореста - Теодота, створюючи вірний тип. В. Добровольський у ролі Агата й В. Мельник у ролі рапсода дали зразок доброї, опанованої гри. Все ж таки, характеризація рапсода, на нашу думку, вимагала б певних коректур. З молодечих акторів, Роксоляна Чорпіта в ролі »Електри« мусіла подобатися. Це інтелігентна, вразлива дівчина, з виразними драматични­ ми талантами, що вже пророкують театральне майбутнє, якщо захоче йому присвятитися. Її »Електра<< була відчута молоденькою артисткою до подробиць і добре представлена словом, мімікою, рухом і жестом. Індиві­ дуальні ролі були добре відограні членками »хоросу«: Н. Ковалишин (у ролі Хризотеміс) і Ією Лабунька в ролі шпигунки Софонії. Ця друга роля була трудніша, але І. Лабунька дуже добре дала собі раду із своїм зав­ данням. Серед молодечих акторів найтрудніше завдання мав Роман Кнігицький у ролі Ореста, але він легко пройшов усі складні перипетії своєї ролі і дав вірний тип. Дуже добриц був поставою й грою Андрій Максимович у ролі ГІилада. Йому можна звернути увагу, що він повинен більшу увагу звертати на Електру, як на дівчину, яка йому дуже подобається. У міті про Електру кажеться, що у майбутньому Пилад стає чоловіком Електри. о л п

( З і: " А м е р и к о ю " )

проф. Гр. Ващ енно

ОСНОВНІ ЗА С А ДИ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ УНРАЇНСЬНОЇ М О Л О Д І (Продовження) Сучасна педагогіка, як показано вище, стоїть на тому, що в навчанні треба органічно сполучувати зміст і форму, що, подаючи учням знання, слід в тойже час дбати про розвиток т.зв. формальних здібностей інте­ лекту. Тому загальна формуловка мети інтелектуального виховання нашої молоді може бути така: 1. дати нашій молоді ґрунтовні й систематизовані знання, що стояли б на рівні сучасної науки й відповідали б вимогам, що ставить перед нашим народом історія, 2. розвинути у молоді т.зв. формальні здібності інтелекту, як спосте­ режливість, пам'ять, творчу увагу й логічне мислення, враховуючи при цьому психічні властивості українського народу. Розкриваючи цю формуловку ми спочатку спинимося на першому з цих завдань, що стосується змісту навчального процесу. Подати учням грунтовні і систематизовані наукові знання, - це значить виробити в них певний науковий світогляд. Мати світогляд це значить уявляти собі буття, ян цілість з певними частинами, уявляти зв’язки між цими частина­ ми й ті закони, яким підлягає буття та його частини. В світогляді треба відрізняти основне і похідне. О сновне - це уявлення про буття, ян ці­ лість, про природу його, про основні закони, яким воно підлягає. Похідне, або часткове, - це те, що стосується окремих частин буття або окремих явищ його, знання про ті закони, яким ці явища підлягають. Напр., уявлення про те, що світ безмежний або обмежений, що буттям нерує Абсолютний Розум, або воно підлягає сліподіючим законам, становлять основну частину світогляду. Знання про якусь державу, про її населення й культуру, а також знання законів Архимеда чи П ас­ каля стосується до похідної, часткової частини світогляду. В залежності від того, як здобуті й обгрунтовані й приведені до системи знання про світ, - світогляд може бути науковий і ненауковий. Науковий с в і­ тогляд складається зі знаннів, що здобуті за допом огою перевірених і продуманих метод, знаннів свідом о приведених до певної системи і логічно обгрунтованих. Світогляд ненауковий складається із знаннів і уявлень, здобутих без застосування спеціяльних метод, логічно необ­ грунтованих і неприведених до певної системи. В залежності від того, як людина або група людей розв’язує о с ­ новні світоглядові питання, світогляд м ож е бути ідеалістичний або матеріялістичний. Коли за основу буття визнається матерія, а все останнє і в тому числі такі явища, як мислення людини, її почуття й прагнення,

303

трактуються, як суто матеріяльні явища, функції або властивості матерії, такий світогляд називається матеріялістичним. Коли ж людина визнає, що в основі буття лежить дух, або визнає існу­ вання нематеріяльних явищ, що істотно відрізняються від явищ матеріяльних, - такий світогляд називається ідеалістичним. Світогляд має дуже велике значення не тільки в інтелектуальному житті окрем ої людини чи суспільства, а і в житті суспільному, полі­ тичному й навіть економічному. Д оказом цього може бути вся історія людства. Прийняття якимсь народом нової релігії в корені міняло його життя і то не тільки культурне, а й політичне. Прикладом цьому може бути римська імперія після прийняття християнства, а також історія арабів після прийняття ними магометанства. Таким же яскравим дока­ зом висловленої вище думки може бути гітлерівська Німеччина і большевицька С С С Р . Не можна заперечувати того, що націонал-соціялізм був виразом прагнень німців до панування над іншими народами, а большевизм - формою російського імперіялізму. Але не можна запере­ чувати того, що ці дві системи й саме внесли дуже великі зміни в життя німців і росіян, а також народів, окупованих ними. Ото ж питання про вироблення світогляду в процесі навчання наби­ рає першорядного значення. Навіть для малоосвіченої людини ясно, що тепер іде завзята боротьба між світоглядами: матеріялістичним і христи­ янсько-ідеалістичним. Не треба думати, що ця боротьба почалася лише після большевицької революції 1917 року. Вона точиться вже давно, і з 1917 року вона набула гострішого характеру. В наслідок цієї боротьби большевицький матеріялізм опанував більше ніж шосту частину світу, а тепер намагається захопити й цілий світ. Демократичні народи Европи й Америки освідомили небезпеку, що загрожує світові й шукають в християнській ідеалістичній ідеології зброї в боротьбі проти катастрофи, що насувається. Але, коли йде питання про виховання молоді, то не треба забувати, що матеріялістичні тенденції давно вже просякають в науку, мистецтво, мораль і політику. Тому перед культурними діячами сучасности постало складне й відповідальне завдання - переглянути спад­ щину минулих віків і на основі ідеалізму створити нові концепції. Ця робота почалася ще до отанньої війни в галузі науки, зокрема природо­ знавства і соціології. Починається вона і в галузі мистецтва, зокрема літератури, а також в галузі моралі й філософії. Така ж сама робота має бути пророблена і в галузі шкільного навчання. А що школа не творить сама науки й мистецтва, лише пере­ дає їх здобутки молоді, то справа побудови змісту навчання в ум о­ вах боротьби за християнсько-демократичний світ буде залежати від того, як розгорнуть свою роботу філософи, учені й мистці. А проте, вже й тепер педагоги мусять ретельно переглянути спадщину, що вони мають передати молоді. Щ одо виховання української молоді, то тут ми маємо дуже добру спадщину перш за все в наших релігійно-моральних традиціях. Мораль нашого народу, будучи просякнута духом християнства, стояла на ду­ же високому рівні. Тому на студіювання історії українського народу

304

і то не лише політичної, а й культурної, треба звернути особливу увагу. Таку ж увагу треба звеонути на студіювання нашого фолкльору в якому відбився світогляд українців та наше минуле. Йому треба приділити значно більше уваги, ніж приділялося до того часу. Щ одо літератури, яка має такий великий вплив на розвиток світогляду молоді, то тут перш за все мають велике виховне значення такі великі поети й письменники, як Ш евченко, Франко, Леся Українка і Олесь. Всі вони стоять на засадах великого ідеалізму, а твори Ш евченка і Ф ранка (особливо »Мойсей«) пройняті ще до того християнськими ідеями. З метою виро­ бити в учнів ідеалістично-християнський світогляд при побудові програми й викладанні курсу української історії, треба особливо звернути увагу на ролю християнства в розвитку нашої культури, об'єднуючу ролю церкви, на ролю церковних брацтв і т.п. Матеріялістичний світогляд міцно вкорінився в науках природничих. Якраз на ці науки в першу чергу спираються матеріялісти в своїй боротьбі проти ідеалізму. Під прапором цих саме наук ішов, між іншим, і російський нігілізм XIX століття, що породив потім большевизм. Нові відкриття в галузі фізики й хемії дають підстави для побудови ідеаліс­ тичних концепцій і в галузі природничих наук. Том у викладачі природо­ знавства мають пильно слідкувати за новими течіями в цій галузі і використовувати здобутки їх в шкільному навчанні молоді, а також в позашкільній роботі з нею. Зрозуміло, що основну ролю у виробленні християнсько-ідеалістично­ го світогляду має посідати релігія. Але історія показала, що викладання її не завжди досягає своєї мети. Бувають навіть випадки, що невдале викладання її, або взагалі невірна організація релігійного виховання й навчання призводять іноді не тільки до релігійної байдужности, а навіть до отвертого й войовничого атеїзму. Російські духовні семинарії в дру­ гій половині XIX століття і початку XX століття були розсадниками атеїзму в значно більшій мірі ніж гімназії. Кощунственна, безбожна організація «Всепянєйшій, всешутейшій сінод« заснована ще Петром і, збереглася із всім своїм потворним і жахливо-диким ритуалом не в якомусь уні­ верситеті, а в М осковській Духовній Академії. Причин таких несподі­ ваних наслідків релігійного навчання багато. Тут мали значення загаль­ ний настрій суспільства, особливо інтелігенції, що була під великим впливом матеріялістичних і революційних течій, занепад ролі церкви, що стала знаряддям в руках царського уряду. Але тут відогравало певну ролю й саме релігійне навчання в школі а саме: формалізм у викладанні релігії, байдужність до релігії а іноді й атеїзм викладачів (особливо це стосується деяких професорів М осковської Академії), невідповідні ме­ тоди навчання і викладання, ігнорування вікових особливостей дітей. Принаймні в царській Росії було немало шкіл, особливо дівочих, із яких виходили люди з релігійним світоглядом і щирими релігійними почут­ тями. Це були якраз ті школи, де навчання релігії стояло на відповід­ ному рівні. Отже, борючись за ідеалістично-християнський світогляд в цей над­ звичайно відповідальний період нашої історії треба особливу увагу звер­ нути на викладання релігії в школі. Зокрем а треба ретельно перегля­ нути програму його під тим оглядом, щоб учень, закінчуючи загально­

305

освітню школу, мав певне уявлення про догми цернви й християн­ ську мораль, про історію Вселенської Церкви і Церкви української. Ці знання не мусять бути зовнішним нашаруванням у голові учня, а стати органічною частиною його світогляду. Це може статись лише тоді, коли навчання релігії не тільки буде давати матеріял для пам’яти й розумувань, а буде промовляти й до серця учнів, бо в релігії емоційні моменти посідають не менше місце, ніж інтелектуальні. Тому релігійне навчання вимагає особливої спеціяльної методики. Тут мало місця може мати евристика в її звичайній формі, а зате широке місце має посісти просякнена релігійним почуттям розповідь. Та основну ролю у релігій­ ному навчанні посідає особа вчителя, його власна релігійна настроєність, бо щире слово легко знаходить для себе відгук у дитячому серці, а, з другого боку, це серце скоро відчує нещирість вчителя. Завершенням знання, цариною наун є філософія. С ам е вона розв'я­ зує основні питання буття, пізнання, моралі, мистецтва. Без знання філософії не м ож е бути закінченого наукового світогляду. Філософію вивчають тепер звичайно у високих школах і то не на всіх факультетах. Отже, коли ми хочемо, щоб наша молодь, закінчуючи загально-освітню школу, мала більш-менш окреслений світогляд, доціль­ но ввести в навчальний плян цієї школи хоч елементи філософії. Філософія - є завершення знаннів що їх одержують учні в загально­ освітній школі. Д о цього вони студіюють окремі дисципліни, що входять в навчальний плян школи. Не розглядаючи детально питання про такий плян, бо це є спеціяльна дидактична тема, скаж ем о декілька слів про основи, на яких він має будуватись. Сучасні складні обставини життя українського народу вимагають від нього, і то не тільки від проводу, але й від пересічного українця, високої національної свідомости, знання історії свого народу, його тра­ дицій, його досягнень в галузі духової й матеріяльної культури, літе­ ратури, мистецтва й техніки. (Далі буде)

У В и д а в н и ц т в і СУМ п оя в и л ася д ов гоо ч ік у в а н а к н и ж к а п ер а в ід о м о г о ук р аїн сь к ого П едагога п р о ф . Григорія В А ІЦ Е Н К А п.з. В И Х О В Н И Й

І Д Е А Л

Н а 2 08 стор. А в тор р о згл я д а є б о л ь ш ев и ц ь к и й в и х о в н и й ід еа л з й ого к р и ти к ою , х р и с т и я н с ь к и й в и х о в н и й ід е а л і п о х ід н и й від н ього за г а л ь н о єв р о п е й сь к и й в и х о в н и й ідеал . В другій ч асти н і п о р у ш у є п и тан н я Н А Ц ІО Н А Л ІЗ М У й ІН Т Е Р Н А Ц ІО Н А Л ІЗ М У та на п ід ст а в і іс т о р и ч н и х д а н и х в и в оди ть У К Р А ЇН С Ь К И Й ІД Е А Л Л Ю Д И Н И . К н и ж к а д а є в ідп ов ідь на всі п и тан ня україн ськ ого х р и ст и я н сь к о го св і­ тогляду і й ом у п р о т и л е ж н и х теч ій . Ця к н и ж к а п о в и н н а зн а й т и ся в руках к о ж н о г о уч ителя, в и х о в н и к а і батьків, ш о маю ть д о п о м а га т и св ої мі дітям за с в о їт и ук раїн ськ у д у х о вість. Н абув ати к н и ж к у у р е ф е р е н т ів сум ів сь к и х в и д а н ь п о О с ер ед к а х та в у к р а їн сь к и х к н и гар н я х.

30 6

Д-р Степан ЗОЩУН

Підстави здоров’я (Продовж* ни и) Б іл ки р о с л и н н о го с в іту є п о в н о в а р т іс н и м и і навіть п є р е в и щ а ю т ь білни з в ір и н н о го світу. Т а ки й а в то р и те т на полі д о с л ід ів харчів, проф Ш уф е н , пиш е, щ о «бараболя є к о р о л е в о ю щ о д о я ко с ти б іл ків п о м іж у с ім а з н а н и м и п о с та ч а л ь н и ка м и б іл ків, я к м о л о ко , м 'я с о і я йц е<. З а ко в и к а , н ю и то у ха рча х р о с л и н о в о го п о х о д ж е н я н е м а є д о с и ть д е я ки х о с н о в н и х а м ін о в и х ки сл и н , я к пр им , л ізи ни, на щ о за є д н о п о кл и н ув а л и сь д е я к і ф анатики, т е ж р о з в ’я за но , в и ка з у ю ч и , щ о д о б ір д в о х б іл ко н о с н и х ха р чів із р о с л и н н о го світу та к с е б е в з а є м н о д о п о н я ю ть , щ о з т о го виходить їх вищ а в а р тість н іж би то в и х о д и л о зі с у м іш і а м ін о в и х кисл ин в обох. Т а к д о п о в н я ю т ь с е б е : 4 5 % ку ку р у д з и і 5 5 % с тр у ч ко в и х харчів, аб о 9 /1 0 з е р н о в и х і 1 /1 0 з е л е н о го ли стка , б а р а б о л я , п о в н е з е р н о і зел ений л и с ­ ток, а б о б а р а б о л я і о д н е с и р е яйце, з е р н о в и й харч а б о б а р а бо л я і Чашка м о л о ка . П е р е в а га б іл ко н о с н и х х а р ч ів із р о с л и н н о го с в іту над х а р ч а м и із з в ір и н н о го світу п о л я га є в то м у, щ о в перш их не м а є стільки о труйних р е ч о в и н (п р и м , пурин, с е ч о в о ї ки сл и н и , х о л є с те р о л ю І Т.Д.), щ о в них н е м а є взага л і т.зв. вил онних р е ч о в и н (е к с т р а к т ів с у б с та н с и с ), я кі р а зо м з п е р ш и м и п р я м о б и чую ть н е р в о в у с и с т е м у н о в о р о д к а , ди тин и, м олодця і д о р о с л о го , щ о б іл к о н о с н и х х а р ч ів р о с л и н н о го п о х о д ж е н н я не м о ж н а за б а га т о з'їсти , а я к р а з н а в п а ки , коли йдеться п р о б іл к о н о с н і харчі з в ір и н ­ н о го п о х о д ж е н н я . З 'їв ш и їх за б а га то , о б т я ж у є м о к о р м о в ід , н и р ки і к р о в о п р о в о д у я к р а з тим , щ о в п р о в а д ж у є м о не ли ш е за б а га т о пурин, с е ч о ­ во ї ки сл о ти , а м ін о в и х кисл от, го л о в н о ти р о зи н и , тр и п то в а н у і м е тіо ніни, але щ е х о л о с т е р о л ю і в а р с ь к о ї солі, всі з а в а л ю ю т ь м іж кл іт и н н і п р о сто р и , т.зв. зр ув о тка н ь , п е р е м ін ю ю ч и с ь у ялозину (а м и л о їд ), а це є п о чаток ва п н ін н я судин. В а п н ін н я с у д и н м о з к у нищ ить цілі с у з ір 'я клітин м о зку ; о тж е п о во л і н и д ію ть і в кін ц і з а н и к а ю т ь з га д а н і стр ун и Б о ж е с ь к о ї б андури, а з н и м и й в и я в духу-душ і зв у ж у є ть с я . З га д а н і вил онні р е ч о в и н и на с п іл ку з го р м о н а м и , які є у м ’ясі, м 'я с н и х ви р о б а х, м ’я с і птиці, а які го р м о н и з а п р и с к у ю т ь з в ір я та м н а за р із, щ об збільш ити в а гу з в ір н і, м а ю ть н е к о р и с н и й в п л и в на р о з в и т о к н о в о р о д к а , дитяти, д ітв о р и , ю на ц тв а ; зл о в іщ и м и п о з н а к а м и ц ь о го впливу є п о я в а пе р ш и х з у б ів (р із а к ів ) у ж е у т р е т ь о м у м іс я ц і життя з а м іс т ь у ш остом у, м ю я ч к а у д івча т, а з м ін а го л о с у у хл о п ц ів п о я в л я ю тьс я на 2 і пів д о 3-ох р о к ів з а в ч а с н о , з ц ь о го п р и в о д у ста те в и й гін п р и х о д и ть д о го л о с у щ о ­ н а й м е н ш е три р о к и за в ч а с н о , п р и т ін ю ю ч и р о з в и т о к в д у х о в о -д у ш е в н о -

307

умовій ділянках; високий ріст неспівмірний з побудовою кістяка і зв'язок серце судин ного уладу і мозку. Всі ці познаки, які є вимовним доказом виродніння, названо »прискоренням« (акцелерація). З цього приводу кровоносні судини вапніють уже (в уразі вагітно'П в плодів (яких 10 відсотків плодів і новородків виказують ці зміни вапніння) . Вина в цьому - це жахливий харч, яким себе обпихають жінки взагалі, а вагітні зосібна. Такі трагічні наслідки вапніння судин, як завал серцем'язня (те, що загально звуть: «помер на удар серця») а других вил ив крови до мозку, не є обмежені до старшого віку, а навпаки, займають щоразбільше і молодші річники. У вояків ам ериканської армії, які погибли в часі першої світової війни, знайдено звапнілі судини у 4 0 %, а ЗО літ пізніше, у корейській війні, аж у 73 відсотках' Отже »поступ« виразний і він далі поступатиме. М ногомісцевий і різний щодо засягу заник клітин мозку приводить такий же многогранний вибрак у духово-душевно-умових виявах, що ми й бачимо у здоровому, виховному, сус­ пільному і політичному відтинках Професор Селіє окреслив незвичайний духово-душевний відчин на звичайні щоденні збудники словом »стресс«, а чинники, що спонукують це явище переообтяження, «зумовляючими чинниками". Він знайшов, що такими є: м ’ясо під кожним видом і варська сіль, якої уживаємо до солення страв. Селіє належить до чільних лікарів у ЗСА. Отже, нервовість, непосидющість, опорність всяким заходам виховання, аж до злочинности у поведінці, включно до напастливости аж до божевілля, у дітвори, молоді та й старших є прямим і непрямим робом наслідки вапніння судин, почавши вже у плоді в уразі вагітної почерез період вагіті, новородка, дитини, юнака, -чки, і дорослої. Сюди належать всі налоги (обжирство, п’янство, курення і уживання різних благоуханних середників. Проф. Кліве М. МкКлєй досліджував справу довговічности, у повному здоров’ю в продовж 40-ка літ і ствердив, що чинниками, які сприяють довговічності, є харч, вбогий в кальорії, але зрівноважений що до достави зачинників, розчинників і потрібних хемічних первнів. Тим харчем є «скромні селянські харчі«, (зерно, всяке насіння взагалі, незмінені щодо їх відживної вартссти ніякими хемікаліями, ні високою теплотою, ні млинарськими заходами, які перетворюють життєдайний харч у мертві кальорії. Потім це городина з першенством для сировини, та овочі (чим харч скромніший, а саме приготовлювання страв простіше, тим його відживна вартість є більша, а ступінь присвоєння досконаліший). Ця внут­ рішня господарність (економія), про яку пише наш Сковорода, є доказана сьогодні дослідниками в ділянці харчування. С ам ої довговічности, яку фанатики видвигають, нібито як доказ «посту­ пу" у медицині і сьогоднішнього способу харчування, не вистачає, бо не треба бути аж надто кмітним, щоб зауважити, як стрімголов паде й так уже невелике здоров’я загалу, упадок, якого ніякий »поступ« у медицині не стримає. Щ о д о окричаної довговічности, ми вправді добавили років, але не змогли добавити тим рокам здоров'я. Д о того й та «довговіч­ ність" уже скорочується, так що, обчислюється, біля року 20 0 0 пересічний вік горожанина З С А не переступить 40-ка літ життя. Звиродніння, у всіх видах, яке бачимо в дітей і молоді, не можна ні стримати, ні викорінити ніякими педагогічними методами, науками, ка­

308

рами, чи статтями у часописах, як це радив мені писати один професор, бо явище є яснраво біологічне, а затим зі злом треба боротись »від колис­ ки* а радше ще вчасніше, перед подруженням молодих людей. Чи зародок отримає всі вище згадані речовини, залежить від того, що, скільки, коли, в якому душевному стані вона, вагітна жінка, їсть, п’є, чи курить, або сидить у закурених приміщеннях, перед зоровим передачником (телевізор), а не виконує ніякого руху, на свіжом у повітрю і скільки його, отого руху було. С ам а недостача зачинників (вітамін), чи розчинників, спричинює вибраки а то й потворності у плодів, які в часі родів м ожем о бачити. Але ж бо є ще інше джерело отих сьогодні щораз частіших потворностей в тілесному, а почерез нього й в духово-душевному. Цим джерелом є отруйне середовище. В першу чергу ті отруї, які ми з’їдаєм о з харчами, особливо з тими зі світу звір’ят (м'ясо, птиця, молоко і вироби з нього, яйця, риба, і т.д.), потім ті, які ми вдихаємо (тих більше 300 хемічних складників, які знаходяться у димі тютюну, димі із спаленого палива (авт, літаків, різних заводів і т.д.), ті, які ми вбираємо з алькогольними і безалькогольними напитками. В харчах звіринного походження можна знайти такі отруї, які заприєкують звірині, птиці, рибі, або ті, які домішують до їхнього харчу (протизаживки, як пеніціліна, стрептоми­ цина, тетрацикліна, хльорамфеніколь і т.д., гормони як фоллікуліна, андростерон, хемікалій проти гормону борлакової залози, утихомирю­ ючий (транкіляйзер), хемікалій, який спричинює пучнявіння м ’яса, арсенік, ртуть, оливо, отруї типу ДДТ, хемікалії зі штучних навозів, а потім всі ті живки (вірус), заживки (бантерії), токсоплязма, а їх без кінця, бо годують всю ту звірину спорошкованим м ’ясом, остями риб, са­ мих риб, яйцями, кров’ю, молоком, навіть маслом, марґариною і т.д. В тих порошках знаходяться, крім згаданих живків і заживків ще різні хемікалії; те саме відноситься до всіх консервів (м'ясних, сирних, птичиних, овочевих і городини). Неозоре число сильних отруй постає при гниттю спожитих харчів звіринного походження у кишках. П ригадайм о, що пересічний гр о ­ мадянин у краях з добробутним спо со б ом життя спож иває білки звіринного походження, що становлять половину денного запотребування кальорій, замість менше ніж 7 % білкових кальорій, цебто 35-45 грамів на день для особи, що важить 70 кг. Пригадаймо потворності, які постали внаслідок того, що вагітна ков­ тала хемікалій контерґан або талідомід; подібні потворності різного степеня можуть постати й по інших хемікаліях (прим. Д Д Т і його похідних, тетрациклінні і т.д.) але й отруї з гниття харчів звіринного походження в кишках можуть при сприяючих умовах не лише спричи­ нити затримання правильного розвитку плоду, чи лише поодиноких його оруддів, прим, нервового уладу, головно мізку, але й вбити плід в уразі вагітної. Ми нераз чули, що дана жінка породила мертвий доношений чи недоношений плід, один або під ряд кілька. Є всі дані на те, що згадані отруї є всилі пошкодити або знищити один, чи більше знам ’янців (генів), а чейже від збудників, що виходять з тих

309

знам'янців, залежить розвиток різних наших тілесних прикмет, всесторонній розвиток мозку, через який відтак м ож е виявлятись всесторонньо Б ож еська душа. І це є, в основному, б і о л о г і ч н і підстави виховання, про які П’яже не згадує. А рівночасно це є підстави справжньої культури людини! І тут ми починаємо боротьбу з тими збоченнями, які бачимо у тепе­ рішньої молоді, дітвори і в дорослих, уберігаючи їх перед звироднінням, якраз шляхом забезпечення повного, всестороннього здоров’я. Статис­ тики виказують, що тих вповні здорових є щораз менше, а сьогодні їх є уже застрашаюче мало. Без поважних зусиль впровадити якнайсноріше біологічні підстави вирощування людини, немислимо стримати поступаюче звиродніння людського роду. Всі виховні системи дістали в лоб, бо побудовані на уроєннях, а не на законах природи, отже біології і фізіології людини. І це є шлях вирощування (культури) людини, почавши від зародка, згідний зі законами Божими, які нам пригадує, між іншими, наука біоло: ії, фізіології та інші. Зате шлях, яким ми з поконвіку ідемо, спертий на перестарілих, антикварних прийомах псевдокультури, веде прямим шляхом у безвихідність, у пропасть, і це кожна кмітлива людина бачить і не знає що їй робити. Дотеперішній шлях є дуже вигідний, а шлях справжньої культури людини є дуже трудний, але одиноко правильний, бо спертий на законах природи, отже Божих. Sequantur naturam nurrquam aberabimus, сказав мудрець Сенека. Лише невігласи і люди злої во; можуть вище сказане заперечити. Важне, щ г'' сумівці, які входять у стаї пдружжя, взяли собі вище сказане до ce p t . Те, що пише др. І. Голо ський про Дарвіна, як скрайного матеріяліста, який нібито заперечи. існування Творця-Абсолюта, є мильною інтерпретацією думок Дарвіна. . '^ го «природний добір», його уживання чи неуживання якогось оруддя, в залежності від чого те оруддя, або розвивається, або заникає, заперечуючи водночас, що життя може ще сьогодні новопоставати не є запереченням існування Абсолюта і такого Дарвін ніколи не сказав. Навіщо покликуватись на Ш анш ара і Берталянфи, які тут ніпричому, а чому не згадати такого по суті спорідненого Лямарка, який закладає у підстави свойого розумування існування ж и ­ вотворчої сили. Дарвін ще не сказав ніякої єресі через те, що дає численні докази на той природний добір. Уж е саме признання природно­ го добору є рівнозначне з існуванням доцільности. Теж його теорії формування індивідуальности людини не мають ніякого значення, бо це мільйон разів уже повторюване, переливання з пустого в порожне, є цілковито відірване від життя, від підставових законів творіння (Творця), а це ділянка законів біології, фізіології, оці три шари Томи з Аквіну.

310

VII Крайовий З’їзд СУМ в Арґентіні 1-го серпня 1976 р. відбувся в Б уенос-Айресі VII. Крайовий З'їзд С УМ Арґентіни, який вибрав нову Крайову Управу на 1976-77 pp. в складі: Голова - д. Михайло Рокуш заступник голови - д. Онуфрій Стриґа писар - подр. Розалія Савчук заст. і прес. реф. - д. Микола Ш афовая скарбник - подр. Наталія Гоцалюк заступник - подр. Марта Гошовсьна Головний Виховник - д. Іван Ж ибак Головний Булавний - д. Евген Маркович Члени Управи - дд. Оксана Стриґа, Михайло Кпюба, Ганна М. Кривіцька заступ. - дд. Евген Цьопик, Михайлина Савчук, Евген Зварич Господар - д. Дм итро Дзямара заст. - д. Степан М ороз Контрольна Комісія - дд. ред. Юліян Середяк, Марія Мороз, Евген Патинок Зв’язковий з Т-вом »Просвіта« - д. Осип Галатьо Представник сумівських видань - д. Володимир Заставний. Крайовий З 'їзд висловив привітання Блаженнішому Патріярхові Йосифові І, Митрополитові У АП Ц Мстиславові, П роводові О У Н на чолі з Я. Стецьком, ЦУ С У М і всім КУ С У М , Президії С К В У та УЦ Р а також усім установам У ВФ в Арґентіні а передовсім поневоленому, але нескореном у українськом у народові, що стоїть у боротьбі з поневолювачем України - м о ско в сько ю імперією. Крайовий З ’їзд постановляє: — В 120-річчя від дня народження та 60-річчя від дня смерти великого Каменяра пригадуємо всеактуальність слів Івана Франка, про тяжіння долі укр а їн сько го народу на кож ном у з нас, про невідкладний обов'язок діяти при всіх нагодах та при д о п о м о зі Б огом даних талантів для добра та успіш ного завер­ шення визвольної боротьби наш ого народу. —В 100-річчя ганебного Е м ського Указу, яким цар Олександер ІІ-ий заборо­ нив українську мову в слові, пісні та письмі, та наслідки якого продовжуються і сьогодні за червоних царів, закликаєм о все наше членство не лише збері­ гати дорогоцінний скарб - рідну українську мову, але поглиблювати її знання та пізнавати українсьну культуру у всій її величі та багатстві. — В 50-ліття смерти сл.пам. Головного Отамана С имона П етл ю и, учасники VII КЗ С УМ Арґентіни клонять голови перед магстатом його с зп л о ї пам'яти, пригадуючи Й ого Заповіт: »Українсьні мечі перекуються на р. іа тільки тоді, коли гасло - Незалежна Д ерж ава У кр а їнсь ка перетвориться в д ій сн о ї о і забезпечить отому ралові можливість зужитковувати рідну плодючу ~ млю з її незчисленними багатствами, для устаткування і зміцнення власної о держ авного добра і збагачення рідного народу.»

311

- В 35-ліття Відновлення У кр а їнсько ї Держ авности Актом 3 0 -го червня 1941 p., маніфестуємо нашу духову єдність з ідеалами визвольного руху укр а ­ їн сь ко го народу та його речнина - революційної О УН , визнаючи, що єдине вихідне положення в кожній історичній конюктурі - це У С С Д ерж ава. - В 30-річчя ганебної ліквідації псевдо-собором у Львові У КЦ еркви маніф ес­ туємо нашу вірність катакомбній українській церкві та єдиному ієрархові, якого Боже Проведіння зберегло з тодішньої Ієрархії, для очолення П У КЦ еркви та м завершення Патріярхатом - Блаженнішому Йосифові. Заявляючи нашу всесторонню піддержку першому українськом у Патріярхові, протестуємо проти промовчання річниці ганебного акту ліквідації УКЦ та закликаєм о всіх чесних та свідомих членів ПУКЦеркви гуртуватися біля Н овітнього Мойсея та підняти голос протесту проти намагань повторити в столиці християнства роки страждань та духових терпінь, ян танож проти нехристиянських заходів знищити П У КЦ еркву латинізацією та порушенням її давніх прав і привілеїв. Учасники VII КЗ С УМ Арґентіни закликають членство С У М та всю у кр а їн сь­ ку молодь в Арґентіні, що стоїть на самостійницьких позиціях, згідно з м ож ли­ востями країни нашого поселення, стати в обороні українських політв’язнів, що нараються, але некаються в тюрмах, концтаборах та псих-лікарнях С С С Р - М о ­ роза, Калинця, Світличного, Каравансьного, Чорновола, Плахотнюка, о. Романюка та сотні інших, а зо крем а Ю рія Ш ухевича, який за м ужню поставу не засу­ дити ані зректися св о го батька сл.п. ген. Романа Ш ухевича-Чупринки, не побоявся зложити молоді роки свого життя за волю та Правду Батьківщини, втіленої в боротьбі О УН -УП А. Учасники VII КЗ С УМ Арґентіни закликають все своє членство згідно з можливостям жертвувати на Фонд О борони України.

Подія в українському музичному світі

Успіх сеньйорки СУМ Зої Маркович 1-го червня цього року в залі школи сиротинця Св. Василя на Ліндлей вул. у Філядельфії, Па., награно на платівку музику ком позиторки Зої М аркович - її власну музику до слів Л е сі Українки, Андрія Ш е ке р и ка , а також обрібку народніх стрілецьких і повстанських пісень у виконанні наших славних оперових артистів Галини Андреадіс і Л ева Рейнаровича, яким акомпанью вала велика симфонічна ам еиканська оркестра під дириґентурою Мартіна Кноблавха. У концертових програмках подають, що він є провідним, одним з найкращих диригентів філя­ дельфії, диригент Музичної академії, директор оркестри С имф онічного клюбу, диригент »Ґренд О пера Ко.« і »Лирік О пера Ко.« та інших. Д иригент і оркестра вперше виконували українську музику і оваційно вітали по ко ж но м у номері наших виконавців-артистів та ком позиторку Зою М аркович. О ркестра складалася з 70 музикантів. О рекстрував дириґент-композитор Володимир Гавриленко з Н ім е ч­ чини. Наші артисти пережили незабутні хвилини в житті, наспівуючи платівку з учас­ тю повної симфонічної оркестри. Чистий прибуток проф. Зоя М аркович призна­ чила на школу сиротинця, яка дала можливість награти платівку з музики Зої Маркович, що несе нашу українську пісню в світ.

312

З ліва на право: Проф. Зоя М аркович - композитор, Мартін Кнобляух - дириґент симфонічної оркестри, Галина Андреадіс - оперова співачка, Сестра Хризантія директорка сиротинця при ш кол і св. Василія, Д ор іс Спіґле - президентка симфоніч­ ної оркестри, Лев Рейнарович - артист Львівської опери, директор оперового ансамб­ лю Нью Йорк.

Зоя М аркович є авторкою двох збірників пісень «Співають Карпати» (в 1971 та 197 4 pp.), організатором і мистецьким керівником вокального тріо С У М А у Філадельфії »Соловейки«, що з своїх концертів відоме по всій Америці. Прова­ дить власну музичну студію у Філядельфії, є відомою піяністкою, членом бага­ тьох українських організацій. Концерт учнів музичної студії проф. Зої Маркович (стоїть з китицею квітів) - 20.6.1976

ВЕЛИКИЙ ЗДВИГ СУМ АМЕРИКИ Елленвілл, Н.Й. - Два місяці літних зайнять ямі включали відпочинкові, спортові, мандрівні, виховні табори та юнацькі З’їзди, закінчилися тут на Оселі С У М А 5-го вересня ц.р. тради­ ційним уже 25-тим сумівським »Здвигом«.

Б остонська дівоча дружина ви­ грала золоту чашу у відбиванці, перемігши дівчат з Йонкерсу, які взяли други місце. Ірвінґтонські юначки ви­ грали третє місце.

Здвиг цей був одиноким на всю Америку, а тому в ньому взялоучасть чи не біля 13.000 осіб із цілого терену ЗСА, а в тому понад 1.000 сум ів­ ців в одностроях. Цьогорічний Здвиг був присвячений 120-літтю з наро­ дження і 60-літтю від смерти україн­ ського каменяра Івана Франка, 50літтю смерти головного отамана С и ­ мона Петлюри, 35-літтю відновлення У країнської Самостійности Актом 30-го червня 1941 р. та 30-літтю від­ новлення С УМ на чужині.

Протягом дво-денного Здвигу відбулися два великі концерти: один з яких був своєрідним зм агом між осередковим и самодіяльними ан­ самблями.

В копаном у м'ячі, «Крилаті» з Й он­ керсу перемогли Рочестер 8:0.

Здвиг розпочався в суботу рано апелем, під час яко го промовляв ко ­ мендант д. Роман Глушко з Й онкер­ су, Н.Й. Бунчужний Здвигу був д. З е ­ нон Галькович.

В концертах взяли участь: духова оркестра О-ку С У М А в Ч іка ґо під дириґентурою Павла Крутяка, яка рівно ж пригравала під час дефіляди, дівочий хор «Ж айворонки" під ке р ів ­ ництвом Л ева С триганського та тан­ цювальний ансамбль «Верховинці" під керівництвом Олега Ґензи з О-ку С У М А в Нью Йорку, танцювальний ансамбль Петра Луцишина з О-ку С У М А в С иракю з, танцювальний ан­ самбль з О -ку С У М А в Гартфорді під керівництвом Наді Кравець, мандолінова оркестра Я. Костишина та дві танцювальні групи під керівницт­ вом Р. Стеш кевича та В. Васькова з О -ку С У М А в Пассейку, вишнільний таборовий хор під дириґентурою Романа Л евицького, йонкерська танцювальна група під керівництвом В. Уздейчука, танцювальний а н са м ­ бль та мандолінова оркестра під ке ­ рівництвом О. Л а с ю ка та Т. Кузміва з Балтімору, дівочий хор »Мрії« під керівництвом Л ізи Ясевич з О-ку С УМ А в Парма, та декляматорський гурток дівчат під керівництвом Іванни Кононів з О -ку С У М А в Ірвінґтоні.

Після відкриття почалися відбиванкові змагання у вікових групах старші юнаки, юначки і дружинники. Ці ігрища також включали змагання копаного м’яча. У висліді, дружинни­ ки з Йонкерсу виграли перше місце, а друге і третє місця зайняли Нью Йорк та Ірвінґтон.

Недільна маніфестація почалася архиєрейською С луж бою Б ож ою , відправленою Владикою Василем Лостином, в сослуж енню о. д-ра В о ­ лодимира Ґавліча, Ч С В В , пароха укр а їн сько ї католицької парохії св. Ю ра в Нью Йорку, та о. Романа Мірчука, нововисвяченого священи-

Офіційна маніфестація відбулася в неділю, 5-го вересня, по обіді, включаючи представників укр а їн­ ського і неукраїнського гром ад сь­ кого і політичного світів, як напри­ клад федеральний конгресм ен Бенджамін Ґілман, стейтовий сенатор Едвин Мейсон, та Пітер і Присила Бокпі, син і донька федерального с е ­ натора Д ж ей м са Боклі. В додатку до недільної маніфес­ тації, сумівський Здвиг рівно ж охоп­ лював спортові змагання, концерти, закінчення вишкільного табору, за­ бави тощо.

314

Владика В. Лостен в асисті о. Романа Мірчука на Здвизі СУМА, Елленвіл.

на та довголітнього провідного чле­ на С УМ . Служба Б ож а була відправ­ лена біля пам'ятників героям, де го ­ лова ГУ С У М А М ирослав Ш м іґель,

комендант Здвигу Р. Глушко, голова заряду оселі С У М А Володимир К о с­ тик, та дві юні сумівки, привітали Владику Л остена традиційним укра­

Сумівський таборовий хор під керівництвом Романа Левицького

315

їнським звичаєм хлібом - сілю та нвітами. Службу Божу для юнацтва право­ славного віровизнання відправив о. Іван Ткачук, капелян СУМ А. Маніфестаційну частину Здвигу розпочав д. Р. Глушко сумівським привітом і покликав до слова д. Ш м іґеля, який говорив про значіння та конечність ідей Франка, Петлюри та 30-го червня у дальшій боротьбі за незалежну Україну.

В дальшій програмі, Аскольд Л о зинсьний, референт зовнішних зв 'я з­ ків при ГУ С УМ А , привітав амери­ канських гостей і покликав конґр. Ґілмана до перш ого привіту. Конґр. Ґілман, який відвідував оселю С УМ А вже раніше сказав у своїй промові, що чини та ідеї українських зам уче­ них героїв дальше живуть в серцях і творах Валентина М ороза та інших українських патріотів-політв'язнів. Він закликав юнацтво пам’ятати українську історію та брати участь в оборонних анціях сьогоднішних пат­ ріотів. Наступний промовець, Пітер Б оклі, ствердив, що його батько все за с ­ тупався за україн сько ю справою і був спонзором або спів-спонзором багатьох законопроектів в обороні М ороза та інших політичних і куль­ турних діячів. Останій промовець з не-українсько го політичного світу, сен. М ей­ сон, який рівно ж часто брав участь в імпрезах на оселі С УМ А , заохочу­ вав юнацтво боротись по цілому с в і­ ті за такі свободи і права, які існують в Америці. В імені О рганізацій У кр а їн сь ко го Визвольного Фронту вітав Здвиг д. Андрій Соколик, а від У кр а їнсь ко го К о н гресово го Комітету Йосип Л исогір, екзекутивний віце-президент. Інші представники українських громадських установ були: пані С. Радьо - О Ж О Ч С У, д-р Л ю б о м ир Романків - Крайова Пластова С тар­ шина, А. Д зю банівський, - КУ С УМ

316

в Канаді, д-р Роман Андруш ків Н ТШ , О. Ґлют - Тов. У кр. Інженерів А мерики, д-р Петро Ґой - Фундація У В У та сеньйорат Т УС М , д-р В. Л у ч ­ ків - У кр а їнсь ко -А м е р ика нсь кі В е ­ терани, д-р Іван Флис - У країнський Народний С ою з, М. Кормило - У кр а ­ їн с ь ка Народна Поміч, В. Ганчук У країнський Робітничий С ою з, ред. Володимир Левенець - «Свобода», д-р О лександер Білик - С У К »Провідіння», д-р Володимир С авчак - В ід ­ діл У К К А Нью Йорк, д-р Богдан Футей - Відділ У К К А Клівленд, м ґр Іван Кобаса - Ш кіл ьна Рада У ККА і Тов. Укр. Бібліотенарів Нью Йорку, проф. Іван Телю к - Був. Вояки 1 У Д - УН А , Б. Ш а р ко - Був. В ояки 1 У Д - У Н А в Н імеччині, О. Волик - Був. Вояки 1 У Д - УНА, М. Залізський - Тов. «Б р о ­ ди Лев«, та М. Ковальчин, Був. Вояки УП А. Н аспіло також цілий ряд п исе м ­ них привітів, між ними від Владики Йосифа Ш м о н д ю ка з стамфордської єпархії, та від Ярослава Стецька, голови Р еволю ційного Проводу О У Н та А Б Н та Голови ЦУ С У М мґра О. Коваля і були відчитані Є в ­ генією Кузьмович - писаркою Здви­ гу. Маніфестація закінчилася дефілядою 25-ох присутніх о середків під звуки духової оркестри з Ч ікаґо. Перед концертом в неділю вече­ ром учасники виш кільного табору одержали свідоцтва після три-тижневих курсів які тут відбувались. Коменданттабору Корнель Васили к, о. М ір ­ чук, та м ґр Є в ге н Гановський, голова Виховної Ради С У М А , ко р о тко про мовляли до юнанів і юначон.

Пресова референтура при ГУ СУМА

Світлив: Ігор Д лябога

10-ліття Франкополя і пам’ятник І. Франкові в Бельгії

Відкриття пам ’ ятника І. Ф ранка. Промовляє пані Е. Бачинська від ОУБ.

В суботу 28 серпня 1976 р. відбулося на Франкополі відкриття пропам'ятного каменя зі скульптурою голови Івана Франка в 120-лгття від його народження і в 60-ліття від смерти. Скульптуру в формі плоскорізьби в бронзі зробив відомий бельгійський скульптор Ф. Ван Ранст зі Спа. Пам'ятник поставлений на видному місці, при в ’їзді біля головних будинків Франкополя. Посвячення довершив о. крилош. Г. Фуканьчик разом з о. крилош. І. Котом і о. Ґісом при числення зібраній громаді з Бельгії, Північної Німеччини, Франції і Англії. Т о го ж д н я відбулося святочне закриття 24-го від починково-виховного табору С У М -У Д К в Бельгії на Франкополі з багатою програмою, при­ свяченою 10-тій річниці набуття Франкополя і роковинам Івана Франка. Програму відкрив Голова ЦУ СУМ, співосновник Оселі та комендант цьогорічного табору м ґр О. Коваль, з’ясувавши на прикладі творів Івана Франка «Захар Беркут« і »Мойсей« проблему провідника і народу, яка є вічно актуальна і вимагає кожночасного осмислення і усвідомлення. Головну промову на відкриття пам’ятника мала пані Е. Бачинська від О УБ а п. В. Сидор виконував функцію господаря свята. Промовляли ще др. В. Попович від УДК, м ґр М. Когут від УНОТ, подр. Віра Сеничак від С УМ і М. Ходоровський від Вих. Відпоч. Центру Франкополя. Від бельгійських місцевих властей промовляв бю ргермайстер з Франкоршамп п. Ерлер. Таборовики виконали цілим своїм складом інсцені­ зацію «Каменярі", М. Димид, семінарист з Риму, продеклямував «Пролог до Мойсея« І. Франка, а балетна група «Говерля« і сумівська оркестра з Осередку Дарбі з Англії дали прекрасний концерт українського танку і музики. Виступала також молода група танцюристів з пров. Лімбург у Бельгії.

317

ВІДІЙШЛА У ВІЧНІСТЬ сл.п. Оля БРИТАН з Едмонтону на двадцятому році життя, в автомобілевому випадку. Оля народилася 3-го липня 1956 рону, перш ою дитиною в родині панства Британ. Маючи свідомих батьків, Оля ходила до садочку і до Рідної Шноли при церкві св. Юрія Побідоносця, а опісля на Кур­ си Українознавства ім. Івана Ф ран­ ка, які закінчила з відзначенням. Сповнена любови до свого рід­ ного і маючи добре засвоєне укра­ їнознавство, Оля стає учителькою Рідної Шноли і українських танців при церкві с в. Михаїла в Едмонто­ ні. Щ е від молодих літ наша подру­ га полюбила українське мистец­ тво, а особливо українські народні танки, і бере участь в танцю валь­ ному ансамблю «Черемош». Будучи активною членкинею осередку СУМ, Оля відбула ряд сумівських таборів: виховно-відпочинкових, виховних і мндрівних; співала у жіночому хорі О Ж Л В У /С У М «Вер­ ховина" і в минулому діловому році провадила українськими танцями при О-ку СУМ в Едмонтоні. В особі Покійної, наша Спілка втратила не тільки карного й зр а з­ кового члена, але молоду силу й подругу яка з велиною охотою й

зацікавленням працювала на ко ­ ристь наш ої організації. Під час поминального обіду присутні перевели збірку на укра­ їнську пресу, яка принесла 210 дол. З цього призначено ЗО дол на ви­ роблення кліш і і по 60 дол. на ви­ дання: «Гомін України", «Українсь­ кі Вісті" і "Авангард-. Наш ій Подрузі - Вічная П ам ’ять! Управа О-ку СУМ ім. полк. І. Богуна в Едмонтоні В-во СУМ і Редакція «Авангар­ ду" висловлюють щирі співчуття Родині і Д рузям та Подругам По­ кійної Олі.

ПОЖ ЕРТВИ НА П Р Е С Ф О Н Д «АВАН ГАРДУ"

Австралія Кройдон Парк

0. Волинець - 3.50 ав.дол.

ЗСА Філядельфія

318

Зоя Маркович - 5 дол. (також на »Крилаті« - 5 дол.) о. Роман Мірчук з нагоди ерейських свячень - 100 дол. (також на »Крилаті« - 1 0 0 дол.) З весілля 0 . Іваськова з І. Майчук - 51 дол. (також на »Крилаті« - 5 1 дол.) З весілля В. Білинської і Ів. Зин. Кусеня - 46.50 дол. (також на »Крилаті« - 4 6 .5 0 дол.) З 50-літн. Ювілею подружого життя Василя і Анни Куропась - 25 дол. (також на »Крилаті« - 25 дол.)

Парма

зб. л. ч. 50, збирала Люба Струе - 6 дол. склали по 2 дол. - Д м . Струе; по 1 дол. - I. Павлюк, Б. Семків, О. Ііодусівський, Л. Коник. зб. л. ч. 51, збирав Ю. Лішнянський - 3 6 дол. Склали по 3 дол. - Ю. Лішнянський, В. Корнацький, Г. Головка, В. Брездун, Корнацъкий; по 2 дол. - I. Щльшанецький, М. Моцъо, М . Гейниш; по 1 дол. - М. Моиъо, Ю. Коцюмбас, В . Шуден, О. Фаріон, В. Самокишин, М. Вільшанський, Р. Вирста, В. Мельник, М. Васили­ шин, М. Лішнянський, Б. Лішнянський, Mux. Лішнян­ ський.

Канада Монтреаль

З весілля Віри Д . і М. Кушніра - 25 дол. З весілля Романа Дзюби і Ліди Іванус - 15 дол. Торонто Др. Роман, Марія і Христя Малащуки - 5 0 дол. (також на »Крилаті« - 5 0 дол.) З нагоди уродин Михайла Медика - 1 0 6 дол. З весілля в п-тва Татаринів - 25 дол. Вінніпеґ Ф. Іванус - 4 дол. Едмонтон З поминок по бл.п. Олі Британ - 60 дол. Всім жертводавцям і збірщикам щиро дякуєм а Молодим Парам і ЮвіВсім жертводавцям і збірщикам щиро дякуєм а Молодим Парам і Ювілятам бажаєм Многих Літ.

З листа від о. Романа Мірчука до Голови СУМ д. 0. Коваля з дати 26.8.1976 Вельмишановний Друже Голово! В залучені пересилаю чек на двісті ам. дол. (200.00) як пожертву на Пресовий Фонд журналів СУМ »Аванґард« і »Крилаті«. Ці гроші - це збірка яку переведено на прийняттю з приводу моїх єрейських свячень в Митро­ поличому Соборі Непорочного Зачаття П .Д .М . та моєї першої Служби Божої в відпустовій церкві Царя Христа у Філядельфії, половину якої призна­ чено на прес-фонд сумівських видань, а другу на беатифікаційний фонд Слуги Божого Кир Андрея Шептицького. Як довголітній сумівець, я вповні свідомий потреби і обов’язку кожного члена Спілки Української Молоді матеріяльно підтримувати видання своєї організації; тому мені приємно бодай в цей скромний спосіб, цим датком, сповнити свій обов’язок. Запевняю Вас в своїй дальшій співпраці і остаюсь з сумівським привітом, о. мґр. Роман 0. Мірчук Голова СУМ д. Омелян Коваль подякував листом о. Романові і побажав йому обильних Божих лаек на новому шляху служіння Богові й Україні. Редакція й Адміністрація »Аванґарду« висловлюють найщиріші ґратуляції всеч. о. Романові, радіють з приводу його високого покликання і просять прийняти сердечну подяку за глибоке розуміння потреб сумівської преси. На Многі Літа Новоєрею!

319

а

acme из^зЕМО Молода Сумівська Пара Ірка МАЙЧУК і Орест ІВАСЬКІВ звін­ чалися 15.5.76 в церкві св. Йосафата в Філядельфії, ЗСА . Акту вінчання довершив о. шамб. М. Харина, при численній участі друзів і гостей. Молода Пара - це активні члени О-ку СУМА, а Орест був кількакратно Булав ним Відділу Ю СУМ А. Бат ь­ ки Молодих рівно ж були активними сумівцями, а тепер членами органі­ зацій Визвольного Фронту. Весільна гостина відбулась у прос­ торій авдиторії школи св. Йосафата. Було багато привітів, а від місц. Осе­ редку СУМА побажання разом з по­ дарунком склали подр. Анна Викрикач і Ірка Гарасимів. З ініціятиви ста­ рости М. Солтиса була проведена гро­ шова збірка, яка дала 152.20 дол. з чого по 51 дол. приділено на пресфонд »Аванґард« і »Крилатих«, а 5 0 .2 0 дол. на радіопрограму ОУВФ. Щира подяка Жертводавцям і Збірщикам, а Молодій Парі - Многих 19 червня 1976 р. в Соборі Непо­ і Щасливих Літ ! рочного Зачаття Пречистої Діви М а­ р ії в Філядельфії, ЗСА, відбулося він­ чання сумівської пари, Варвари БІЛ И Н С ЬК О Ї з Іваном Зеновіем К У ­ СЕНЬ з родини діячів ОУВФ у Філя­ дельфії. Тайну супружжя довершили: о. шамб. Робертп Москаль і о. Тисак з Англії. Під час весільного приняття, за ініціятивою п. М. Солтиса, переведе­ но грошову збірку, яка дала суму 193 дол. Зібрану суму розділено: На Фонд Оборони України 5 0 дол., на радіо­ програму ОУВФ 5 0 дол., на журнали СУМ »Аванґард« і »Крилаті« по 45 дол. Разом 193 дол. Від Осередку СУМ вітав молоду пару і вручив дарунок голова Осередку д. Ярослав Федорійчук. За цю гарну пожертву всім жер­ тводавцям складаємо щиру подяку а Молодій Парі бажаємо Многих Літ і багато родинного щастя.

320

ЗМ ІС Т

стор.

З А ГА Л Ь Н І ТЕ М И

О. Коваль: С л о в о Г о л о в и С У М н а З д в и з і С У М в Л е с т е р і ................. Я. Стецько: І д і т ь ш л я х о м г е р о їв ............................................................ ...: Т р и д о к у м е н т и - » С в о б о д а у к р а їн с ь к о м у н а р о д о в і т а й о г о б о р и я м « з а я в л я є В а с и л ь Ф е д о р е н к о ...................................................................... - У М і ж н а р о д н и й К о м і т е т З а х и с т у П р а в Л ю д и н и .................. - П р о т е с т н е з в е р н е н н я В а с и л я Б а р л а д я н у ..................................... С П С : С п р а в а у к р а їн с ь к и х п о л і т в ’я з н і в п о н о в н о п е р ед є в р о п е й с ь к и м п а р л я м е н т о м ................................ ............................................. О. К . '. Д р у г и й С в іт о в и й З л і т С У М і 2 1 - і О л і м п ій с ь к і І г р и щ а в М о н т р е а л і О л і м п і я д а ................................................................................................ - Д е н ь У к р а їн с ь к о ї М о л о д і ....................................................................... З д в и г С У М н а з а к ін ч е н н я З л е т у ..................................................... ...: Е в х а р и с т і й н и й К о н г р е с - П р е п о д о ( н а с е с т р а Д о л о ш и ц ь к а п р о т е с т у с

241 243 247 249 252 255 257 258 260 262 264

ІД Е О Л О Г ІЧ Н І Т Е М И

др. Гр. Васькович: Т в о р ч іс т ь

С и м о н а П е т л ю р и і у к р а їн с ь к а п о л і­ т и ч н а о с в і т а ........................................................... о. др. І. Ортинсьний: У к р а їн с ь к а м о л о д ь н а п е р е х р е с т і д в о х ш л я х ів ....... Р .Ш .: І д е о л о г іч н е п р о т и с т а в л е н н я б е з б о р о т ь б и ід е о л о г ій ..................

265 268 273

П О Е З ІЯ - П РО ЗА

Л іна Костенко: 3 н о в и х п о е з ій ................................................................. O.K.: В о л о д и м и р Я н і в .................................................................................... Володимир Янів: З і з б ір к и п о е з ій » Ж и т т я « ...................................... Мирослав Татарин: » З о р я н и й К о р с а р « О л е с я Б е р д н и к а т а п р е д с т а в ­ л е н а ф іл о с о ф ія ж и т т я ............................................... Н А УК А

- К УЛ Ь ТУРА

275 279 280 284

- М И С ТЕЦ ТВ О

Борис Антоненко-Давидович: К у л ь т у р а у к р а їн с ь к о ї м о в и ............... др. Р. М азурок: Я к и й ц е р к о в н и й о б р я д і я к у іє р а р х ію н а с а д и в В о л о д и ­ м и р В е л и к и й н а Р у с і - У к р а ї н і ......................................... П. Андрусів: П р о і л ю с т р а т и в н е о ф о р м л е н н я ж у р н а л і в .................. П о в н и й у с п іх м о л о д і у в и с т а в і » Е л е к т р а « ....................................

287 291 297 300

В И Х О В Н И К И

Проф. Гр. Ващ енко: О с н о в н і з а с а д и р о з у м о в о г о в и х о в а н н я у к р а ї н ­ с ь к о ї м о л о д і ...................................................................

303

Ф ІЗ И Ч Н А К У Л Ь Т У Р А

др. Ст. Зощук: П і д с т а в и

з д о р о в ’я ...........................................................

307

V I I К р а й о в и й З ’їз д С У М в А р ґ е н т і н і ........................................... Успіх сеньйорки С УМ Зої М аркович............................................ Прес. реф. при ГУ С У М А : В е л и к и й З д в и г С У М А м е р и к и .......... ...: 1 0 - л і т т я Ф р а н к о п о л я і п а м ’я т н и к І . Ф р а н к о в і в Б е л ь г і ї. ............. ...: В і д і й ш л а у в і ч н і с т ь с л .п . О л я Б р и т а н ............................................. ...\ П о ж е р т в и н а п р е с ф о н д »А в а н г а р д « .....................................................

311 312 314 317 318 318

С У М В Д ІЇ ...:

Щ А С ТЯ Б А Ж А Є М О І р к а М А Й Ч У К і О р е ст I B А С Ь К ІВ , В . Б І Л И Н С Ь К А іїв . З и н .К У С Е Н Ь

319

На обкладинці: П . А н д р у с ів - Д е т а л ь ц е р к ов н ого р о з п и с у в ц е р к в і св. Й о с и ф а т а в Ф іл а д е л ь ф ії. ........................................................... Ч о т и р и п ор и р о к у н а к н я ж о м у д в о р і - т у ш ...............

IV

/