Авангард (ч.100)

української

МОЛОДІ

Ж УРНАЛ

АВАНГАРД

У К Р А ЇН С Ь К О Ї МОЛОДІ

Д в о м іся ч н и й , видає Ц ентральна Управа СУМ

VANGUARD

AVANTGARDE

O ffic ia l Press u r g a n o f the U krainian Youth A s s o c ia tio n in e x il tw o -m o u n th ly

Revue d e s Jeunes. D i-m estriel, e a ite par le C o m it6 C e n tra l de I'Union de la Jeunesse U kra in ie n n e en exil

Редагує Колегія з членів Ц ентральної Управи С УМ Головний Редантор — Володимир Л е н и к ^ Реданційне листування й. матеріяли надсилати на адресу Р едан ції: АДРЕСА РЕДАНЦІЇ Й АДМІНІСТРАЦІЇ

«AVANTGARDE» 72 Bid. C harlem agne 1040 Bruxelles Tel. 34.04.82. Це число з р е д а го в а н о

в С е н р е та р ія ті ЦУ С УМ

при

ви­

датн ій с п ів п р а ц і Р е д а н ц ій н о го Гуртна Д р у ж и н н и н ів С У М : О .Р о ж н а , А .Гайд ам аха Ф о т о о п ти ч н и й

і Я .Д о б о ш .

снлад : Міля С е н и ч а к .

Граф ічне оф орм лення : м и с те ц ь -м а л я р О м ел я н

КРАЇНИ

УМ О В И США

ОДНЕ ЧИСЛО

М азурин.

РІЧНО ....5.00 дол. ...5.00 дол. .....ф.шт.1.25 ...3.75 дол. ....150 б.фр. ...15.00 ф.фр.

А в с т р ія ...... ........ 15.00 шіл_......... .....75.00 шіл. ...5 0 0 пезо ........ 1.00 н.круз........ ...5.00 н.круз. П арагвай... .......... 50 г в а р ........... ...2 50 гвар

ПЕРЕДПЛАТИ ^

нашим читачам і співробітникам, колишнім і теперішнім, з нагоди ювілею «аванґарду», найщиріші вітання і побажання многих літ, складає редакція

СРІБНИЙ ЮВІЛЕЙ

1 0О -тим числом «Аванґарду» закриваєм о чверть століття від його появи і від часу відновлення С піл ки українсьної Молоді на чужині. 2 5 років в ж и тті лю дини - це період потрібний для осягнення зрілости, а в житті суспільства 2 5 років, це він одної ґен ер ації. В ж и т­ ті суспільної о рган ізац ії 2 5 літ це проба ж иттєзд атности, а в існуван­ ні журналу це не тільни проба видержки, але це д оказ антуальности ідеї яній даний журнал служить. Відмічуючи цей Срібний Ю вілей найстар ш о го сумівського пресово­ го органу саме 1 0 0 -т и м числом, хочемо висловити радість, щ о н а ш а Спілна за 2 5 ронів дістала в свої ряди дорослого членства дітей чле­ нів СУМ , з часів його відновлення. Ці молоді члени С УМ - Д р у ж и н ­ ники, є вж е в великій мірі читачами «Аванґарду» і їх число зроста­ тиме тепер з року на рін. «Аванґард» за час своєї появи мав різні періоди свого розвитку. На початну це був циклостилезий журналин для інф ормації і зв'язну з членством в Н ім еччині. Відтак треба було одерж ати доз­ віл (л іц енц ію ) від окупаційних американських властей в Н ім еччині на випуск його друном. Для улегш ення справи було домовлено з Пласто­ вим Проводом про випусн «Аванґарду» на л іц е н ц ію «Молодого Життя». П ізн іш е «Аванґард» одерж ав власну л іц ен ц ію і змінив формат з ж ур­ нального на книж новий. В та кій формі появлявся а ж до 1 9 6 9 року коли його формат і оформлення достосовано до нових вимог. Спочатну реданція була в місті Авґсбурґ, відтан в М ю н х е н і, згодом в Лондоні, знова в М ю нхені і останньо в Брюсселі. Редакторами «Аванґарду» були відомі діячі сумівського руху: поет Петро Криниця, д-р. М .Куш нір, поет Петро Кізко, поет Л еонід Полтава, А.Ш ульга, Олекса Калинник, Іван Крушельницьний, мґр. В .Л еник Сотні співробітників, визначних науковців, публіцистів, громадсьних і політичних діячів та духовників брали участь в ви повню ванні з м іс ­ том «Аванґарду». Останніми часами, з приходом до голосу молодих Д р уж и н н и ків С УМ , «Аванґард» став трибуною молодого слова і робітнею молодого пера. Тепер він стоїть зі своїми сторінкам и і виробле­ ним напрямом до розпорядимости ш ироних кіл української сумівсьної молоді. Його нове обличчя подиктоване новаторським підходом су­ часної молоді, а зм іст - це ш укан н я здорової синтези минулого й сучасного з майбутнім у пов’язанні з боротьбою українського народу за своє місце під сонцем, за самобутність української духовости. 1 0 0 чисел «Аванґарду» на протязі 2 5 літ існування відновленої Спілки У країнської Молоді - це літопис боротьби і зм агань за українсьність родженої на чужині молодої ґенерації. 82

Результати н аш о ї праці за цей період видні. Ми не врятували всієї молоді, бо це не було нам під силу. Але ми врятували певну частину, яиа не поступається своїми яностями ґенерації батьнів, а інтелектуально в багатьох випадках перевищ ує. За словами Валентина Мороза - вистарчить ян в нації залишиться одна десятина з повноцінною духовістю, то нація буде врятована - ми м ож ем о сназати, щ о в СУМ таний ду­ хово повноцінний елемент виховується. У 25-лгття від відновлення Спілни тане ств ер д ж ен н я мусить напою вати нас радістю , бо ми не змарнували часу, посвячуючись найважливіш ій справі - справі збереження унраїнсьної національної субстанції в умо­ вах чужини. Ми не тільни зберегли частину тієї субстанції, але ми її якісно виростили. Вистарчить поглянути тепер на студіюючу українсьну молодь по Університетах і ми скоро з розмови пізнаємо хто прой­ шов заправу релігійно-національного виховання а в кого її бракує. Нема таних українських маніфестацій чи акцій де не було б сумівсьної молоді. Цим не хочу сказати, що в СУМ є все доснонале і не виклинає застережень. Тане твердження було б свідоцтвом зарозумілости і самохвалення, а це не є в наш ому стилю, ні не є потрібне. Про недоліки говориться на кож ном у кроці і завжди з ними зводиться боротьбу. З нагоди ю вілею можемо тому їх не наголошувати, хоч не треба про них забувати. Наступне 2 5 -л іт т я буде під знаком дальшої невпинної боротьби за здійснення національного і сумівсьного ідеалу. Навіть, коли молода ґенерація матиме щ астя здобути свою Батьківщину і закріпити свою державу, то надщ ерблений ворогом духовий розвиток українського народу вимагатиме великих зусиль для очищ ення грунту від чужих шкідливих наносів. Свідомість цієї важливої місії і пов’язаність її з очищувальними процесами внутрі українського народу мимо всіх во­ рож их затій в сучасному , дадуть силу і стимул наш ій молоді йти до мети в аванґарді н аш о ї спільноти, усуваючи барикади асиміляції та деморалізуючих виливів чужого оточення. Чергові рони і нові етапи є для вас, молоді Д руж и нники СУМ ! Зробіть їх етапами перем ог українського духа, духа нняжих друж инни­ ків, духа нозацьного лицарства, духа героїчної УПА, духа сучасних Ісповіднинів віри, Морозів, Караванських, Соронів, Зарицьних, Горбових і непроглядних безіменних героїв. Це постуляти Срібного Ю вілею від­ новленої Спілки У країнської Молоді і її пресового органу “Аванґарду».

ОМЕЛЯН КОВАЛЬ Голова Ц У С У М

83

Д о Редакції «Аванґарду», Мюнхен — Брюссель. 15.3.19 71 р. Д руже Редакторе! В зв'язку з появою 100-го числа «Аванґарду» шлю Вам, Ч ле­ нам Редакції, А д м ін істр а ц ії та Видавцеві «Аванґарду» - Централь­ ній Управі Спілки У кр аїнсько ї Молоді — мій щирий привіт та се р ­ дечні поздоровлення. Мені особливо радісно і приємно є вітати журнал з його с в о є ­ рідним святом тому, що я мав велику шану якийсь час бути його головним редактором. З тієї позиції мені, як тепер Вам, було в і­ домо краще, ніж інш им, ті багатогранні труднощі видавання та ко­ го журналу в ненормальних умовах наш ого життя на чужині. Тому я тим більше радію тим фактом, що і в таких великих і постійних фінансових, суто редакційних і технічних труднощах Вам удалося дійти до появи 1 0 0 -го числа «Аванґарду». В житті людей бувають світлі й успіш ні періоди, а також чор­ ні й сумні дні. Щ о сь подібного пережив на своєму віку й журнал «Аванґард». В ін бачив період бурхливого розвитку С УМ в роках безпосередньо після відновлення Спілки, пройшов короткий період непевности, коли одне покоління членів С УМ переросло в ік моло­ ді, а інш ому ще було потрібно журнал з іншим, дитячим змістом, — і тепер він вступив у новий, хвилюючий і надійний період слу­ жіння молоді в дійсном у розумінні цього слова. Якби можна було б завернути роки й обставини, але затримати теперіш ній досвід, я бажав би бути редактором «Аванґарду» саме в цьому п е ріод і! Не зважаючи на труднощі, в житті Спілки У країнської Молоді на чужині «Аванґард» відограв і далі відограє важливу ролю виховника, організаційного інформатора та духового зв ’язкового як м іж клітинами С УМ , так і м іж окремими членами Спілки в різних частинах світу. Вітаючи Вас, не можна не згадати велиних заслуг для «Аван­ ґарду» попередніх і теперішнього Голів Центральної Управи СУМ , без великого ентузіязму, розуміння потреб і моральної та журналістичної допомоги яких «Аванґард» можливо вже давно перестав би існувати, бо були часи, коли він перебував у майже безвихідній кризі, як були й голоси, щоб журнал завчасно «похоронити». Щ е хотів би використати нагоду для висловлення признання всім співробітникам «Аванґарду», особливо ж подякувати тим з пе­ ріоду мого тісніш ого зв ’язку з журналом. Без їхньої допомоги і найкращій редакції було б важко виконувати свою ролю й обов’язки. Не найменшу ролю в житті кожного пресового органу грають читачі. Тому, закінчуючи, баж аю Вам і журналові не лише багато, але в першу чергу активних читачів, таких, котрі не лише постійно читали б, а й активно реаґували б на опублікований матеріял, ж и ­ во цікавились би долею «Аванґарду» й всебічно підтримували б його. Б аж аю «Авангардові» чергових що найменше 100 чисел! З дружнім привітом 84 |. Крушельницьний

ПЕТРО КІЗКО, кол. редактор «Аванґарду».

ТАК МИ ПРАЦЮВАЛИСпогад Коли сьогодні t ригадуються перш і роки моєї праці в журналі «АванГард», то мимоволі спадає на думку сл о в о : подвиг. С правді, так працювати, так віддаватися справі, за яку ми були взялися двадцять п'ять років тому, — це небуденна річ. Перше друковане число «Авангарду» м ені довелося робити в 1 947 році в Д П -таборі «Зоммеказерне» в А вґсбурзі Перед тим, у 1 9 4 6 році, журнал видавався в М юнхені циклостилевим друком. Початки були важкі, ба навіть дуже важ кі. «Редак­ ція» журналу складалася з... одного мене. Треба було зорганізу­ вати, дістати відповідний матеріял, зредагувати його, здобути фотосвітлини, роздобути м алю нки для мистецького оформлення, нареш ­ ті — після складу, прочитати коректу. Хоч був це місячник, одначе, для однієї особи згаданих робіт було вельми багато. І все ж на той час уся ця праця була для м ене легкою, невтомляючою, бо силу й е не р гію давала мені ідея — боротьба за кращ е майбутнє св о го народу. «Важко перерахувати всі ті труднощі, що їх пере­ жила й переж ива є українська ем іграція, в тому числі й українсь­ ка молодь, — писав я в передовій статті «Спільними зусиллями». — Кінчається одно лихо, наступає друге. Безліч обмежень, безліч переш код на шляху до творчого росту і творчої праці. Але укра­ їнська спільнота, зо кр е м а її передова частина — молодь, свідом а своїх великих завдань і об ов'язків перед поневоленою Б а ть ків ­ щиною...» Власне, оті о б о в ’язки перед Батьківщ иною тримали мене і на­ шу молодь в «Авангарді» при напруженій, завзятій праці. Коли вже про це мова, то наведу третій параграф Програми С УМ у, прийнятої на першому Конгр есі С пілки У кр а їнсь ко ї моло­ ді, надрукованої в цитованому журналі: «Стоячи на ґрунті християнської моралі й глибокого українсько­ го традиціоналізму, С УМ є середовищ ем, в якому куються стале­ ві характери, що могли б стати на зм іну своїм батькам та були б безм ежно віддані українській сам остійницькій ідеї, дотримуючись гасла: «Бог і Батьківщина»... З фахово-журналістичного погляду я намагався журнал робити різноманітний, цікавий тематикою і багатий змістом. Чи це вда­ валося мені, чи ні — важ ко про те сам ом у судити. Одначе, для прикладу наведу зм іст першого друкованого числа за 1947 р ік і першого числа за 194 8 року. Отож, у першому числі друкувалися такі матеріяли: «Жива легенда» — передова стаття про УП А, як «живу леґенду»; П рограма СУМ -у; «Молодь у поході» (з оприводу 85

,Y o u n g

L ite *

МОДОД E ж н т ш й Серія А. Ч. 1-2(1011)

Журнал Спілки Української Молоді

P. II.

Квітень травень 1948 D. «АВАНГАРД» з 1948 р РЕДАГУВАВ П. КІЗКО

програми С УМ -у); «Сила, краса і гордість нації» (С ум івська молодь дем онструє свою організованість і відданість Батьківщ ині); «Іван» (спогади повстанця); «Петро Конашевич-Сагайдачний»; «Трипільська епопея»; «Йосип Позичанюк» (про триріччя з дня героїчної смерти); «Три брати і всі однакі» — новеля П озичаню ка; «Навчання чи дружба?»; «Молодь і есперанто»; «Як ж и ве підсовєтська молодь»: «Яким же бути» (гум ореска); вірш і Ф. Ш іл л е р а в перекладі М и ­ хайла О реста, Яра Славутична, О .О льж ича, П. Кізка. В одному числі журналу було пом іщ ено 21 фотосвітлин! Ж урнал за січень 1 9 4 8 року на перш ій обкладинці м істив м алю нок озброєного упівця з п ід п и с о м : «До зброї грізна б’ є година, до зброї — кличе кров жива. В стає повстанська У кр аїна за щастя, волю і права!» Журнал м істив статті: «Бути носіями національної правди». «22 с іч ­ ня»; «Крути»; «Вирушали хлопці» (новеля Позичанюка); «Мета і шлях»; «Пам’яті поляглих героїв — борців за сам остійність України»; «Дві душі» (новеля); «Як сум івц і чорта били» та ін. На 16 сторінках журналу було 12 фотосвітлин і м ал ю нків! 86

Ж урнал «Аванґард» у перших роках своєї появи творився бук­ вально на ідейних засадах. В ід мене, редактора, починаючи й на дописувачах кінчаю чи — ніхто тоді про заплату за працю не думав. Це, звичайно, не д о кір сучасникам, бо тоді, щоправда, обставини були інакш і — ми харчувалися на «діпівсько-таборових» харчах. Усе таки треба сказати правду, теперіш ні декотрі наші молоді люди на такі обставини праці в жодном у разі не погодяться... О чевидно, писати про початки видавання «Аванґарду» можна багато. Бо то не просто одна світла пляма в нашому суспільному житті, а великий психологічно-виховний національний процес. Проте було б гріхом не згадати ім ен, які в процесі видання журналу спричинилися до його величі. І так, протягом довгих років видання журналу в ньому друкувалися такі автори: Д. Донцов, Михайло Куш нір, В іктор А ндрієвський, проф. П. Курінний, проф. Г. Ващ енко, проф. Ю. Григоріїв, Проф. Ростислав Єндик, проф. В. Д ерж авин, проф. М .Л ом ацький, Яр. 3. Пеленський, П. Кізко, Л. Полтава, Микола Гутор, Богдан Голинський, М. Остряниця, Мих. Брик, М. Щ ерба к, М. Кравчук, О. Ч орногірський, Петро Заярсьний, о. М. Герм аню к, Ю рій Буряківець, д-р Г. Васькович, В. Чапленко, М. Кравчук, Олена Ш абля, О. Калинник, Степан Л ю бом ирський, Ст. Мудрик, Вол. Леник, Воля Ш ара, Р. Малій, Степан Ж енецький, Т. Пасічник, Олег Р. Мартовий, В. Корнійченко, Зенон Г. Винницький, Андрій Листок, Ю рій Крук, Д м . Чуб та інші. О дно загально мушу сказати про журнал «Авангард», як орган нашої бойової м олоді: був він завжди на ідейних основах боротьби за визволення України та свого українського народу з м осковської неволі. Якщо говорити про ідейні засади життя, то в згадані часи пра­ цівники журналу, ні автори статей жодних так званих гонорарів

АВАНГАРД

-А В АН ГА РД» з 1955 р. РЕДА ГУВ А В О. КА Л И Н Н И К

87

АВАНГАРД “АВМ НҐАРД» з 1964 р. РЕДАГУВАВ ІКР У Ш Е Л Ь Н И Ц Ь К И Й

І т____ РІК XVIII

Ч.: 2 (74)

АВАНГАРД -АВАНҐАРД» з

1967 р.

РЕДАГУВАВ В.ЛЕНИК

Рік X X I

88

лмпень-грудекь 1967

Ч. 3-4 (87-88)

Л.ПОЛТАВА РЕДАКТО Р СТОРІНОК «Ю НАЦЬКИЙ СВГТ»

за статті не отримували, писали безплатно. Після закінчення діпівських таборів журнал «Аванґард» редаґувався і видавався спочатку в Мюнхені на Д ахауерш трассе, а потім на Цеппелінштрассе. Ре­ дактори журналу потім часто зм інялися, було їх менше і більше, але одно не змінялося в «Аванґарді» : ідейний зм іст і напрям. Журнал завжди нам агався бути якнайш ирш им тематично і як­ найглибшим змістовно. Головними темами журналу були: ідейно-на­ ціональне виховання молоді на чужині, історія України, події на рідних землях, література, мистецтво, життя СУМ , матеріяли для юнацтва С пілки чи взагалі для дітей і т.д. Для прикладу перекажу ще зм іст одного числа журналу — за травень-липень 19 5 2 року, скільки тематика, подана в тому числі є надзвичайно характеристич­ на для тогочасного стану і напряму Спілки взагалі. Отож, у журналі були подані такі матеріяли: В ірш О. Олеся «Терновий в і­ нок», «Ш ануймо пам'ять поляглих борців» — про С им она Петлюру та Є вгена Коновальця, «Інформації про студії в Університеті в Л ю вені (Бельгія)», стаття В іктора А нд р ієвського «Микола М іхновський і його епоха в світлі наш ої сучасности», Д .Д о нц о в а — «Хаос сучасности і молодь», «Наддніпрянська молодь під совєтами за 2 0 -3 0 років», проф. Г. В ащ енко — «Виховання дисциплінованости й організованости», П. Курінний — «Місто Гумань», проф. Ю . Григоріїв — «Ко­ зацькі думи», «Дума про Хмельницького і Барабаша», Григорій Ко­ синка — «На золотих богів», Ґертруд Ф оґельронтер — «Досить на одне життя» (леґенда в орієнтальному стилі, переклад з нім ецької Р. Курінної), Ростислав Є н д и к - « 1 9 4 4 » (поезія), Я. 3. Пеленський — «Новітній націоналізм в освітленні нім ецького автора», «З ^сумівського життя», « Ю Н А Ц Ь К И Й С ВІТ» — додаток для Ю нацтва Спілки У кр аїнсько ї Молоді із ‘ зм істом : «Найкращ а нагорода» «оповідання моряка), «Ранок, ранок» — вірш О. Олеся, «Колискова пісня» — вірш Герася С околенка, «Будь гордий, що ти — українець», «Україна», вірш В. Самійленка, «Князь Роман Галицький», «Леонардо да Вінчі» — стаття Л. Полтави, «Протиатомовий будинок» (з досягнень науки і техніки), і т.д. Редактором ю носум івської сторінки був наш відо­ мий поет і драм атург Л еонід Полтава і за те йому треба висло­ вити належну пошану. Журнал «Аванґард» і його працівники прожили і пережили за своє '25-річне існування дуже багато. Тепер до «Аванґарду» прий­ шла працювати, як кажуть, нова Генерація. П обаж аєм о ж їй ве­ ликих, добрих успіхів на благо наш ої нації, яка далі веде завзяту боротьбу за своє визволення від проклятого м осковського окупан­ та! 89

Щ о писав

«Аванґард» в перш і роки.

Г. РУДИ Ч. (П .КІЗ КО )

Уривок зі статті «Спільними зусиллями» («Аванґард» червень-липень 1948) Наша молодь, наші сум івки і сум івці пориваються до праці, прагнуть учитися і працювати, але треба щиро визнати, що вона, молодь, не має потрібної допомоги з боку великої частини наш ого громадянства, зокрем а від нашої інтеліґенції. Тут мало говорити, мало писати — треба братися за діло й працювати. І якщо молодь слабо працює, то не шукаймо тут причин у партіях, одні з яких «вбивають», а інші «оживляють» молодь. Лихо в тому, що дехто з нашої так званої «еліти» відвернувся від молоді й лише вряди-годи повертається до неї, і то не для то­ го, щоб д о п о м о гти , а щоб проголосити, що вона або «мертва», або, у найкращому випадку, «напівмертва». В такий спосіб повернувся до молоді в більшій м ір і до С УМ у, ред. Ю .Д ивнич у статті «Молодь шукає дороги» («Українські Вісті», ч .4 8 ,1 9 4 8 ), спаплюживши не лише С У М , а всіх і вся. Повернувся і... відвернувся. Наша молодь на е м іґр а ц ії відчуває б р а к своєї доброї преси і взагалі літератури. Це так. Але доки хтось збирається (ось уже четвертий рік) видавати солідні журнали для молоді, інші, бачачи, що немає ніяких, вимушені братися за «фабзаучні» журнали. Але чи це значить, що такі журнали треба перекреслити, а не допомоги* їм стати солідним и? Хто ж кому забороняє писати до такого орга­ ну статті, від яких би він був не «скучнуватий». Наша молодь досі не має жодної доброї художньої повісти, хоча б не типу «великої літератури», а так собі, звичайної. Не матиме вона й доброго журнала доти, доки не підем о далі побажань та порожньої фразеології. Зараз ми переживаєм о дуже відповідальний період нашої е м іґр а ­ ції. І то правда, що «занепад і піднесення, відчай і віра, деґрадація і ріст — всі ці речі відбуваються в суспільстві не завжди яв­ но і не для всіх помітно. Але молодь найперше відчуває їх». Але ж зробім о все, спільними зусиллями, щоб наша як сум івська, так і позаспілкова молодь не відчувала ні занепаду ні відчаю, ні деґрадації, а щоб у неї були віра, піднесення і ріст і тут, пов­ торю ємо, мало сказати — треба зробити. Тому нехай спільна праця всього передового українського гро­ мадянства з нашою молоддю стане реальним виявом загального великого нашого походу до світлої мети — визволення нашого на­ роду з-під гніту московсько-больш евицьких тиранів. 90

Плекаймо дружбу! «Аванґард» листопад-грудень 1949 Старий український звичай велів козакам-побратимам присягати один одному на вірність і на незраду, на бойову й братерську дружбу, йдучи в бій. Були випадки, коли друзі підписували прися­ гу своєю кров'ю . Тоді ставали рідними братами. Жили спільними інтересами й за спільні інтереси боролися. Коли перем агав ворога перший — радів другий, попадав у страшну біду другий — поспішав на допомогу перший, життя і крови не шкодуючи своєї, бо горе одного означало горе другого. І цілком зрозуміло, що ніхто нікого не с м ів образити. О браза друга свого була найвищою ганьбою й соромом, порушенням чести українця. То було благородство й шляхетність української людини старих часів. То була нашими дідам и й прадідами виплекана велика дружба української громади, спільноти, народу. І була велика сила цієї дружби! Запорожці не знали страху перед ворогом не лише тому, що свою волю ставили вище над усе, а й тому, що були спаяні високими почуттями дружби, вірности, пошани та оборони чести один одного. За одного знечещеного ворогом козака готовий був виступити цілий козацький курінь, а за знечещення своїм — ішла важка покута для свого ж. Так було в давнину. А як у нас тепер? Чи зберегли й розви­ нули ми культ тієї воістино святої дружби м іж власними своїми людьми-україйцями, зокрем а дружби м іж нашою молоддю ? Ні, ми не лише зберегли й не розвинули в потрібній м ірі цей культ, а навіть занехаяли традиційні прикмети дружби м іж самими собою . Ми часто не м ож ем о обстояти своєї людини не лише пе­ ред нападом ворожо наставлених до нас людей, а й сам і зав­ даєм о своїй людині кривди, образи і зневаги. Скільки можна по­ чути, як один одного називає найрізноманітніш ими бульварно-лай­ ливими словами, як один одному дорікає, що той чи той сякий-такий, що він нічого не вартий і т.д., скільки можна навести фактів, як хлопець зневажає дівчину, бавлячись нею, як м'ячиком; як роз'ятрюється ненависть м іж тими, що походять з різних територій України, належать до різних політичних середовищ, і т.д. і т.п. З а­ мість взаємної пошани та любови українця до українця поширюють­ ся д р іб ’язкові особисті заздрощі, підбехтування, зневага, нехтування один одного тощо. В сі ці не тільки ненормальні, а й шкідливі явища в нашому житті не знаходять здебільшого потрібної відсічи, осуду чи кари. Тим часом усе це веде за собою надзвичайно згубні наслідки. Ображена кимсь людина, тим паче молода, дуже довго залишає в себе почуття приниження, огірчення й жалю. Це може знеохочувати її до активної творчої праці й співпраці з іншими. Вона іноді від­ ходить від громадського життя й стає самотньою, нарікаючи на своїх же людей. Сварки, образи й гризня м іж собою — це небез­ печне явище в житті кожної лю дської спільноти, зокрем а національ­ ної молодняцької спільноти. Про це можна пересвідчитися на до­ свіді життя родини. Там, де в родині панує повсякчасний розлад, 91

там завжди буде низька мораль, нужда та злигодні. Поняття дружби не можна вкласти у вузькі рам ці якоїсь написаної формули. Це явище суто психологічне і тому до нього треба підходити з особливим зрозумінням. Дружба — це складний процес людських взаємовідносин. Вона вимагає не лише високої благородности, чесноти, незаплямленої моралі, а й культури. Не кожна людина може дружити. Є люди, що дуже довго не мають вірних собі друзів, а то й на все життя залишаються без них. Це переважно хворобливі сомолюби, безчесні й неблагородні, які власHfe своє «я» ставлять вище ніж добро Нації. Українська молодь, що опинилася тепер на ем іграції, зокрема С пілка Української Молоді повинна в практиці своєї діяльности окрем е місце відвести плеканню дружби. На своїх сходинах обго­ ворювати негідні вчинки аморальної, недружньої поведінки своїх членів та засуджувати ці вчинки. Л ю бов до українця, взаємопошана, братерське ставлення один до одного, постава спільних інтересів над усі особисті інтереси повинні бути культивовані в серцях і ду­ шах молодих українок і українців як дорогоцінність, як той чинник, що може зробити нашу молоду українську ґенерацію міцним і здо­ ровим монолітом, об який розіб’ються всі спроби наших ворогів зламати чи бодай розхитати велику українську національну с ім ’ю в її багатовіковому поході за свою волю й права. Тому плекання здорової національної й чисто людської дружби серед нашої молоді тоеба вважати за один із основних обов’язків Спілки Української Молоді. П. КІЗ КО .

Вічно молодим__ «Сумівська молодь стоїть сьогодні з одкритим чолом в зовніш нім світі в боротьбі за Україну проти її відвічного ворога Москви. С в о ­ їми здвигами, своїми маніфестаціями, своїми протестаційними вічами, вона говорить ворогові, що вона є в наступі проти нього, вона бореться проти нього скрізь по всьому світі в 14 країнах. Бореться скрізь різними засобами, але за одну мету. В якій би країні не відбулася якась сум івська акція боротьби з ворогом, це є досягнен­ ням не лише СУМ тієї країни, а СУМ , як цілости. В С Ш А , де сьо­ годні відбуваються події, що в якійсь м ірі будуть мати вплив на події всього світу, де є присутні представники цілого світу, а м іж цими представниками є й «представники» нашого поневолювача, С УМ му­ сить робити саме так, як він і робить там, він мусить бути найак­ тивнішим, найвинахідливішим і найсміливішим. Доля висунула сьогод­ ні СУМ Америки на передову лінію фронту всього СУМ, завтра цією передовою лінією може стати С УМ в в Англії, Ф ранції, Еспанії і кожний відлам цілости С УМ буде робити те, що буде йому диктувати рація всієї цілости СУМ , а це значить і рація — України, як ціпости всіх її земель і всього її народу. Це все й накладає на СУМ певні зобов'язання і вимагає від нього не старітися духово, а бути вічно молодим, винахідливими і відважним, 92

З -Аванґарду» ч 26*27 (1952/53 р.)

Т а м , де знищуються пам'ятки минулого

(Із захалявної літератури) ВАЛЕНТИН

М ОРОЗ

ХРОНІКА СПРОТИВУ (гляди «А* чч.

6 /9 8 і 1/9 9)

Асиміляція, знищення традиційних структур — процес далеко не механічний. Це радше тонка хемічна реакція, у висліді якої в нації вилучується той елемент, який скріплю є матеріял, завдяки якому во­ на держиться вкупі, як нація. Нехай із нації залишиться десята частина, але з повноцінною духовістю — то це ще не фатальне. Зі шматочка повноцінної вербової галузки виростає цілий вербовий гай. Так було в минулому з В ірм енією , а в наші часи з чеченцями. їх не лише виселили, але і спеціяльно розсіяли по всьому Казахстані, а все таки практично ніхто з чеченців не русифікувався. Мордву ні­ хто не виселював — а все ж ця нація русифікується майже без спрс тиву. Отже, на якомусь історичному перехресті Мордва втратила ін­ стинкт Спротиву. Напевно, мордвини-патріоти погодилися б на «че­ ченський варіянт» з його чисто аритметичними, втратами, але щоб у заміну дістати кам'яну стійкість чеченців. Сталін діяв методою, яку з успіхом застосовували ще римляни. Істориків до цього часу дивує блискавичність, з якою римляни рома­ нізували підкорені народи. Таємниця римської методи — в переміш у­ ванні. Ґалл, єгиптянин і сірієць, зведені разом, були змушені гово­ рити латинською мовою. Син іберійця і тракійки, народжені у С іцілії. ставав римлянином — так же, як син білоруски й чуваша, який народився на цілині, стає росіянином. Так же, як німець, українець і казах у цілинному радгоспі мусять говорити м іж собою по-росій­ ському. Є німецьке село в Казахстані, де районне начальство десять літ тому безуспішно старалося поселити казахів. Усі обурювалися на «відсталість» і «расизм» німців. У сі дивувалися, чому німці не хочуть «дружби народів». Навіть і самі німці не усвідомляли чітко, що ни­ ми ввесь час керувала сила того ж спротиву, який не дає зникнути нації. Н ім ці виясняли свою неприязнь до казахів на побутовому р ів н і: «казахи брудні, дикі». П ідсвідом і, складні мотиви визначаються через побутове, зовнішнє, конкретне, через «пережиток». «Пережиток— також елемент традиційної структури. «Відсталі» колгоспники-нім ці не розуміли, а відчували , що коли пустять у село українців — то в селі зникне німецьке, національна атмосфера — те, що становить ос нову німецького «я». Денаціоналізація означає також обезкультурнювання — це нарід відчуває інстинктом духового самозбереження, за­ вдяки якому людина не перетворюється в мавпу, попадаючи в наі тяжчі умови. 93

ВЕЛИКДЕНЬ В КОСМАЧІ, 1931р.

І ось космаччанин повернувся з Сибіру. Повернувся гуцулом. Пройшовши всі дев’ять кіл пекла, він не став люмпеном без тра­ дицій. Він співає ті ж пісні, пише ті ж писанки, він не забув нічоп із весільного обряду. Висловлюючись мовою офіціяльного культуркампфу, великий сталінський плян перетворення людини «по селу Космач» не виконаний. Приїхавши нарешті додому, гуцул думав, що розпрощався зі С и­ біром назавжди. Але побачити С ибір прийшлося ще не раз. У Космачі гуцула чекало явище, що його на Заході називають масовим безробіттям, а в Україні у зв’язку з відсутністю безробіття — «тимча­ совим непрацевлаштуванням». П івроку (а то й більше) космаччанин проводить на сезонних заробітках, далеко від рідної хати. Д о яких духових травм доводить подібна ситуація, видно на прикладі північ­ ної, лісової Росії, яка стала країною опустілих сіл, країною забитих дошками вікон. Писав один російський поет: сиджу в хаті, збудова­ ній невимовно талановито, в хато-шедеврі. Але вона вже порожня, її господар сидить далеко-далеко, в ресторані, і по п’яному кричить: «Лідочко, золотко, коньяку!» Скільки трагізм у:ш едевр — але... вже останній. Навіть якщо господар повернеться, то вже не збудує тако­ го. В ін уже пригнічений непоправно. У Космачі немає забитих дошками вікон. І з Космача йдуть ма­ сово, але повертаються. І головне - космачанин повертається гуцуло Проба за пр о б о ю ... 4 o d t одягає все нові маски. На цей раз він появився в подобі режисера Параджанова: «Тіні забутих предків», міжнародні кінофестивалі... Якось не віриться!: Любчик, Атаманюк, 94

представник К Ґ Б і... Параджанов — в одній компанії!? А все таки... в одній. Ікони з Довбуш івської церкви опиняються в Параджанова. Сліди так спритно заметені, що люди до цього часу збиті з пантелику. Всі претенсії до Атаманю ка - адже він зарядив віддати іконо­ стас у музей. Це п равд а: іноностас пішов у музей але по дорозі його обідрав Параджанов. Параджанов сховався за спиною Атама­ нюка - який протиприродний со ю з! І все таки він має реальні під­ стави. Півосвіта — коли в людини вкрали традиції, а потім дали освіту. Півосвіта — коли культура виростає органічно із власного кореня, а запихається в людину поспіхом, за п’ятирічку, по скороченій про­ грамі. Півосвіта - коли доросли до зрозуміння цінности космачських ікон, але не доросли до переконання, що вкрасти інони з Довбуш ів­ ської церкви не можна. Півосвіта — світове явище. Вірніш е — загальна хвороба. На За­ ході вона відома під назвою масової культури. Л ю бчик іще не став історією. Любчик іще винладає у Львівському Художньому Ін­ ституті. Але над космачськими горами вже виростає нова постать — зловіиіа примара Чувака. Зовнішньо ця постать не виглядає зловіщою — радше смішною. Часом навіть дотепною — коли критикує догми. Д огм и всі критикують радо, і це зрозуміле в нашій дійсності, але за тим милим зайняттям якось не завважили, що головною небез­ пекою стала вже людина без жодної догми, людина, яка не вірить у ніщо. Прийшов нігілізм - продукт масової культури. Він змітає всяку самобутність на своєму шляху і на всьому ставить штамп безли кости.

В ЕСІЛЛЯ В КОСМАЧІ, в 1930-тих pp.

95

Один москвич, який гордо називав себе чуваком, так розшифру­ вав мені це слово: «Людина, що засвоїла вищу американську культу­ ру». Курйоз — але дуже символічний : Ам ерика — це хаотичне зм іш ан­ ня відлам ків усіх культур. А м ерика — це обезнультурнювання всіх елементів, що попадають у цей казан. Росія, така неподібна до А м е ­ рики в усім ін ш ім , якраз у цьому подає їй руку. Росія — також е к ­ лектика. Як в А м ериці, так і в Росії людина без коріння не тільки не вважається неповноцінною, а навпаки: хвастається своєю нетрадиційністю, «шириною поглядів». Людину, прив’язану до визначених тра­ дицій, і тут, і там уважають «відсталою». Чим швидше американізуєть ся італієць-еміґрант в Америці (тобто забуде рідну мову та італійські традиції) — тим більше в нього шанс бути зарахованим до «повно­ цінних». Так же в нас : хочеш доказати, що ти «проґресивнии» — негайно забувай своє походження і будь «загальнолюдиною» (це практично означає - росіянином). Як увесь світ відображується у краплі води, так в історії з Довбушівським іконостасом відобразились усі українські лиха. Власне, не стільки в самій історії, скільки довкола неї. Коли б справа сто­ сувалася самого Параджанова, то не вартувало б писати статті. М ож ­ на було б обмежитися до ще одної заяви. Взятися за перо мене примусила тупа байдужість, з якою наша інтелігенція реагує на вчин­ ки Параджанова. Найпопулярніша наступна логіка: «Ну, вкрав, це яс­ но, це погано. Але зачіпати, мабуть, не варто! Все таки Параджанов... Тут — коріння української трагедії. Національна спадщина ще не стала для нашого інтелігента цінністю, дорожчою від будь-яких талан­ тів і заслуг Параджанова — нехай будуть вони як завгодно великими. Про заслуги Параджанова є різні погляди. Д еякі вважають, що «Ті­ ні забутих предків» - досягнення Якутовича, Ільєнка (фільм дістав прем ію в Уруґваї за колір) і С корика. Щ о Параджанов - не реж и­ сер «Тіней», а радше здібний ім пресаріо, який вдало зібрав для фільму необхідних людей. Але — повторяю — справа не в тому. Д о з ­ волили б вірмени режисерові-українцеві (найгеніяльнішому!) вкрасти ікони з Ечміадзіну або Татевського манастиря? Над В ірм енією вже не висить Д ам оклів меч русифікації. Це вже позаду. Вірменія не лише формально, але й фактично вірменська. Причина вірменських успіхів у тому, як вони відносяться до своєї спадщини. І в нас справи підуть «по вірменському», але тільки тоді, коли ми перестанемо бути байдужими споглядачами таких бастіонів українського Спротиву, як Космач. А покищо Україна служить полі­ гоном , де експериментують люди типу Параджанова, Солнцевої — люди не конечно бездарні, але талант їх пропадає даром, поскільни вони ніколи не зрозуміють України. Інона з Д овбуш івської церкви буде для них завжди цінним експонатом, ніколи реліквією . На українському пустирі пасуться всі... В Ровенському обласному філіялі художнього фонду із двадцяти художників тільки один украї­ нець!!! Решту позичили О м ськ, Томськ, Хабаровськ... В ірм ени просто не впустили б їх туди, де творяться національні таїнства. Ні, не тому, що вони «страшні націоналісти» — а тому, що вірм енську культуру повинні створити вірмени. Інакше обличчя В ір м е ­ нії втратить виразистість. Вірмени це добре розуміють. Українці ще повинні дійти до розуміння цього. 96

Хижак-збирач був завжди. Але в епосі масової культури він став масовим. Появився навіть спеціяльний термін: «колекціонер-браконьєр». Про Параджанова не можна було не згадати хоча б тому, що він клясичний колекціонер-браконьєр. В ін крав усюди... Позичив у гуцула «на дві години» старовинну річ — і зник. Слово «Параджанов» стало синонімом слова «злодій». («Ви з Києва? Скажіть Параджанову щоб віддав мені пояс...»). Браконьєр виробив навіть «теорію»: в закутках, мовляв, цінні речі все одно пропадають, а «ми» їх рятуємо. Але це трохи не так. Б р а ­ коньєр лише примазується до людей типу Івана Гончара, подвижника, який справді рятує цінну спадщину від забуття і знищення. Браконьєр не любить трудитися, збираючи по кришечці. Він ласий поживитися тим, що вже зібрано. А дже знав Параджанов, що Довбушівську цер­ кву хочуть перетворити в музей. Напевно, надіялись носмаччани, що гість із Києва своїм авторитетом допоможе «посунути» справу. І Параджанов посунув:украв головний експонат. Не вийшов Параджанов з пустими руками і з діючого музею, яний збирався десятками літ, відомого далеко за межами України: від художниці Сагайдачної в Косові. Там украсти було ще легше, ніж в Довбуш івській церкві. В старої, пізсліпої жінки м іг украсти кожний. Тільки не в кожного піднялася б рука... Параджанов — рекордсмен. А скільки в нього молодших братів! Василь Баб'юн жалується : «Вже трудно знайти в Космачі оприш ківський пістолет». Порозтягали ... І ніхто не запитався : а чи буде Космач Космачем, якщо у нього все забрати? Чи не зникне він, як явище мистецтва? Чи зможе рости ця подивугідна квітка, якщо взя­ ти повітря, яким вона дихає? З Космача можна брати — писанки, вишивки, ліжники — все те, що виробляється тепер. Але чи треба за­ бирати до Києва Довбушівський іконостас із ХУІІІ століття — навіть повноцінний, не обдертий Параджановим? Тут діє клясична логіка бюрократичної централізації: все справжнє має бути в центрі. Пери­ ферія має задовольнятися недоїдками. Проте адміністративне поняття центру далеко не збігається з куль­ турним. Чи можна з точки зору мистецтва назвати Космач провінцією, як і Яворів, О пиш ню ? Власне вони — культурні центри України, дже­ рела, без яких задихнулося б українське мистецтво. Справжня, глибин­ на Україна — там. Саме там може відчути київський або львівський художник, що таке Україна. Самопізнання нації без таких центрів не­ можливе. І якщо вже шукати святих місць для українця, то в Косм а­ чі, а не в Єрусалимі. Крадіж у святих місцях завжди каралася ду­ же суворо. Українці ж покищо дозволяють кому завгодно безкарно розтягати національні реліквії із своєї Мекки. Та й самі не від того. Скрайньо огрубілий, спустошений, вкинутий у стан сомнамбулічного сну, українець наших днів не реаґує на удари, часом дуже відчутні. Апатія, з якою українська інтеліґенція сприйняла ограблення Довбушівської иеркви, прекрасно це доказала.

(Д А Л І БУДЕ) 97

В американському Конґресі про Валентина Мороза. * * Після появи в ам ериканській і канадській пресі сталей Е.К. Руз­ вельт і П.Вортінґтона про В. Мороза, суд над ним та його «Хроні­ ку опору», ряд американських конгресм енів висловились проти ра­ дянських властей, стали в обороні молодого українського історика та заявили свою підтримку українському народові в боротьбі за свободу. 29 січня 1971 р. конгресмен Едуард Паттен (демократ зі штату Нью Д ж ер зі) вніс до конгресового рекорду статтю Е.К.Рузвельт «Руїнники культури за працею») яка була опублікована в Філядельфській газеті «Тзе Івенінґ Бюлетен» за 21 грудня 1970 р., а також в багатьох інших газетах. 17 лютого 1971 р. конгресм ен Едуард Д ервінські (республіканець зі штату Ілиной) в свойому виступі про Україну заторкнув справу Валентина Мороза та вніс до конгресового рекорду Меморандум У К К А до генерального секретаря О Н К Х Т а н та з 27 січня 1971 р. В меморандумі обширно інформується про арешти і переслідування на Україні та цілий один розділ присвячується В. Морозові. Цього ж дня конгресмен В іліям С.Брумфільд (республіканець зі штату М ічіґен) виступаючи в Конґресі С Ш А , говорив м.і.: «Остан­ ньо ми були свідкам и нової хвилі переслідувань російських жидів. П о д іб н і, якщо не жорстокіш і переслідування українського народу продовжуються вже більше як 20 років і немає знаку, щоби ця хвиля зменшувалася. Я думаю, що ця справа повинна бути доведе­ на до уваги Конгресу». Після свого виступу і зложення заяви, кон­ гресмен В. Брумфільд вніс до конгресового рекорду статтю Пітера Вортінґтона «Ленінградські жиди: справа захоплення літака спрям о­ вує світло на багато радянських безправств», в якій обширно пи­ шеться про В.М ороза і багатьох інших українських політичних в’яз­ нів («Тзе Торонто Телеграм», 14 січня 1971 p.). Цю саму статтю П. Вортінґтона вніс до конгресового рекорду також конгресмен Ирль Ф. Л янґріб (республіканець зі штату Індіяна). Вносячи цю статтю до рекорду він м іж іншим сказав: «В останніх місяцях ми чули про протести проти трактування жидів в Радянсько­ му С ою зі. Ці протести є оправдані, але ми мусимо собі пригада­ ти, що не лише радянські жиди є призначені на культурне знищення радянськими рабовласниками.» «Радянський Союз, як нам відомо, не є однорідною нацією, але складається з різних народів і лише один з них — є росіяни. Навіть тепер в «світлій» по-сталінській добі, ці національності і їхні культури є постійно і жорстоко переслідувані в ім'я всемогучої ра­ дянської влади»

*

«Хроніка опору» В.Мороза в журналі американських ветеранів В американському журналі ветеранів іноземних воєн «В.Ф.В» з лютого 1971р. опубліковано більшу частину «Хроніки опору» В. Мо98

роза в перекладі оірки і аю к ^переклад цей имуилімував «им илиоппіг для користування чужомовними журналістами). «Хроніка опору» в ам ериканськом у журналі, який появляється двомільйонним тиражем, ілюстрована фотографією В.М ороза та кольоровим малюнком, який тематично пов'язаний зі статтею. В редакційній передмові до «хроніки» м.і. пишеться: «Валентин Мороз і його земляки доказують, що є ще люди, які готові пожертвувати всім своїм в ім ’я ідеалу свободи». «Хроніка опору», — пишеться дальше в редакційній замітці, — «не­ се нам слова, які відносяться також до американців модерного ча­ су і до всіх народів, які рішені зберегти свою свободу». Багато ілюстрованих репортажів про студентські демонстрації в обороні Валентина Мороза опублікували місцеві газети, де відбува­ лись такі демонстрації — в Нью Йорку, Чікаґо, Клівленді, Оттаві й інших містах. За УІС «С М О Л О С К И П » З М А Н ІФ Е С Т А Ц ІЇ У К Р А ЇН С Ь К О Ї М О Л О Д І В О Т ТА В І, 30.1.71

99 з а а)

Молодь підіймає нрила Оце довідуємось, що в А м е р и ц і постала М іж осе ред кова Д р у ­ жина Культурників С У М А «Ш естидесятники» ім В. С им оненка. Ця радісна вістка не може не хвилювати батьків, виховників, учителів. Знаючи, який згубний вплив м ає чужина на нашу молодь, яка ніноли не бачила своєї батьківщини, треба привітати кожний відрух, кожне зусилля молодих, для збереження і збагачення української самобутности і підметности в світі. В цьому випадку йдеться про культуру, без якої ми не мали б права називатись нацією. Ось факт, гідний на сл ід ува ння , який заперечує твердження, що наша молодь від нас відходить і не цікавиться суттєвими проблемами свого народу. Проект правильника, зладженого Володимиром Курилом, студентомГарпур Коледжу в Б інґгем птон передбачає організацію О се р е д ­ ків Праці Д руж инників Культурників, коли знайдеться 7 дружинників в даній місцевості і кущі «Ш естидесятників» коли знайдеться трьох. Проект правильника був затверджений збором д руж и нн иків -кул ь­ турників, на оселі С У М А в Елленвіл та 4-им з ’їздом дружинників С У М А в Барабу. В ж е перед кількома дюнами Центральна Управа СУМ заініцію вала працю дружинників, які можуть групуватися відпо­ відно до ділянки, яку собі виберуть. Рух цей вимагає особливої уваги керівних органів, бо йдеться про ключеву проблему нашого життя, про нашу зміну. На всіх ділянках нашого життя культура й духовість займ ає почесне м ісце. Н адієм ось, що гарний почин НюЙорку голосним відгом оном понесеться по всьому світу. Варто приглянутись до одного тільки розділу правильника, до завдань. Н айперш е, це гуртувати в Д руж ини Культурників усіх за­ цікавлених українською культурою і підготовляти з них майбутніх науковців, мистців та культурних працівників. Д о завдань належить вивчати духову й культурну спадщ ину свого народу й закріпляти її в душах молодого покоління. Сприяючи розвиткові української куль­ тури й мови, треба теж пильно вивчати ту саму ділянку в ш ироко­ му світі, не забуваючи ні на хвилину рідного краю. Кожна молода людина повинна знайти своє м ісце серед свого народу й постійно поглиблювати свої знання і свій досвід. Тільки виродок із параноїчними ком плексами може стояти осто­ ронь свого суспільства, тоді коли нація переживає велику трагедію поневолення й екстерм інації. І тому правильник вимагає включитись в свої клітини й ор ганізації і в творчій та дружній піддержці знайти зміст свого життя. Щ од е нн а діяльність це влаштовувати сходини, гутірки, імпрези, виставки праць, фахові курси, інформувати гром а­ дянство, видавати пресу, вишукувати таланти, збирати фонди й опганізувати фахових дорадників та учителів. Діяльність дуже многогранна й залежна від талантів і спроможностей. М іж осередкова Д руж ина Культурників С У М А видала вже три числа бюлетеню, які доказують, що управа береться серйозно до роботи. Ентузіязм серед молоді це утворший дух відродження. Не даром же назва їхня «Ш естидесятники». Вони йдуть вслід за голосом М ороза, Л ук'яненка і С и м оненка, їхнього патрона.

100

В бюлетені ч.2 сказа н о : «... цей правильник м іг би бути рамовим для всіх званевих Д ружин і сам собою творить цінні, ш ирокі ра­ ми, в яких невгасимим полум’ям, запаленим гарячими серцями молодих дружинників, палахкотіти буде творчий український дух». В ч.З бю летеню є такі вступні слова: «В нашій сум івській пра­ ці на всіх ділянках і щаблях діє неухильно закон руху вперед, руху, що двигає нас із стану юности у стан зрілости, зі стану підсвідом ого до усвідомлення, зі стану інертности до стану кер о в а ­ ної і цілеспрямованої дії». Слова гарні і до цеї праці варто при­ тягнути пластунів та членів інших організацій молоді. Не забуваймо тільки одного, що все що ми робимо, це для визволення нашої батьківщини, для піднесення авторитету наш ої нації в світі. Звідтам, із поневоленої України, лунає до нас палкий голос молодої поетки, який кличе нас до чину. Л ю бов Забашта каже : Ніхто, ніхто нам воленьки не дасть, Д оки не візьм ем власними руками. Вдячні дружинникам Н ью -Й орку за їхній гарний почин, на який очікуємо переклику з усього світу, закінчим о словами їхнього бю ле­ теню «Ш естидесятник» ч.З: «Український народ, а український виз­ вольний націоналізм зо кр ем а , ставить собі за ціль найбільшу ідею, ідею політичного визволення, та боротьбу з м осковською загрозою усмертнення української духовости. Ці чинники консолідації повинні стати основою духової наснаги, дії і росту Дружиннинів-Культурників». О Р ІО Н

Молоде поетичне слово зацікавлює Після вдалого, хоч скром ного на учасників поетичного вечора в Лювені (Бельгія), що відбувся в кінці січня 1971 p., черга прийшла на Париж. В суботу 13.2.71 заля Бібліотеки ім. Симона Петлюри виповнилася вщерть молоддю і старшим громадянством, щоб по­ слухати і познайомитись з молодими поетами з Бельгії, що прибули сюди на запрошення Студентської Громади і КО Д УС -у. Лариса Вітошинська, голова Студ. Громади привітала гостей, складаючи подяку проф. О. Кульчицькому за ініціятиву та допомогу у влаштуванні вечора, Відтак виступали молоді поети, представляючи себе і свій поетич­ ний доробок.

101

Роман БаОовал, студент третього року медицини в Л ю вені, почав писати в 16 літ, будучи в М а­ лій С е м и н а р ії в Римі. Сперш у наслідував клясичну поезію і поетику, згодом захоплювався Корнеєм і Р асіном , а далі перейшов на інші стилі до сю рреалізм у включно. В ін схарактери­ зував теперіш ню свою поетичну творчість як неое кспре сіо нізм з песим істичною тематикою, але оптимістичною в ізіє ю людини. Л ю дство і «я», як його частинка, це є філософічне тло, яке має дати змогу читачеві віднайти і себе в ньому. Поет не визна­ чує свого відношення до народу, з якого походить і радше волить оперувати поняттям «людства», хоч у деяких своїх творах як це ствердив проф. О. Кульчицький, робить алю зію на вартості, які ви­ пливають з духовости переданої батьками і найближчим оточенням. З ореслава Коваль, як занотувала Софія Наумович, говорить про себе з інтелігентною наївністю, що дуже в сім подобається. «Я ще дуже молода, зелена, і щойно час скаж е щось про мене. Я не студіювала у Малій С ем инарії, але жила кн и ж ка м и : українським и в хаті і французькими в школі. Цього року здаю матуру і хочу студі­ ювати літературу і мистецтво». Почала писати під впливом родинної атмосфери, розповідів батьків і українських казок в дитинстві. Т е м а ­ тика в ірш ів - патріотична і лю бовна лірика. Йосиф Рожка, студент славістики на Ґентськом у університеті в Бельгії, розпочав свою поетичну творчість в Малій С ем инарії в Римі, де набрався любови до української літератури. Ідейне натхніння дали шестидесятники, а зо крем а Л іна Костенко, Іван Д рач, Микола В інгран овськи й , Віталій Коротич, а з прозаїків — Є вген Гуцало. Тематика в ір ш ів — це с о ц іа л ь н і проблеми і на­ ціональні цілі, а зо крем а цілі української е м і­ грації. Н аш им завданням є кликати до д ії і бо ротьби. Професор О. Кульчицький в короткій доповіді дав психосоціологічну аналізу творчосги молодих авторів, переплітаючи рецитаціями їхніх вірш ів, що їх виконували паризькі студенти: Д анило Ганяк, Михайлина Ф ід ик, Л ариса Вітош инська. Зчерги читали по кілька вірш ів сам і автори, а відтак кр ім згаданих рецитаторів, рециту­ вали ще Ірка Зелена, С .Й осипиш ин, О. Ф ірм ан і 3. Вітош инська. В ечір пройш ов наскрізь успіш но і показав, що такі ім прези є дуже побажані, як для авторів так і для слухачів, бо вносять щось нового і свіж ого. В ід ’єм ним моментом таких вечорів є в ід ­ сутність критичної оцінки. Але ніщо не стоїть на переш коді, щоб це в майбутньому практикувати.

102

Разом з книж кою «Поезії з України* Ігора Калинця (гл. «А» 4.1/99) у В -в «Література й Мис­ тецтво» в Брюсселі, появилася нова

збір­

ка поезій Василя Стуса на 206 стор. друку, доброму папері і твердій оправі. Графічне офор­ млення і передмова А.Стебельської. Поезія Василя Стуса

незвична. Вона глибока

змістом і багата чуттями. В ній відзерналений світогля /1 української людини, що сп р и й ­ м ає життя у всіх

його барвах і тонах, вб а­

чаючи в ньому шлях до вищої помети. Поет перегукується з давним минулим України

і

крізь в іки бачить в ізію майбутнього, якого провісникам и є «Тарасові

слова», а «раби

зростаю ть до си нів сво є ї

України-матері».

З б ір ка не змогла

побачити світа в Україні,

бо мабуть на відповідає «соцреалістичним канонам». Вона є черговим свід ко м рущого поетичного Генія У країни.

невм и­

Василь Стус

Поетична Україна Василь

Стус

Довганя, 1 9 3 8 р. кі нч ив

(скульптура

1968р.) в

робот и В.

народився

Вінницькій

Донецький

в

об л ас т і .

За­

педінститут,

учителював,

працював

шахтарем,

літератуним

критиком.

Бу в

с т ав

аспірантом

І нституту л і т ерат у ри А к а д е м і ї Н а у к У С С Р , але 6 vb з в і л ь н е н и й в 1 9 6 5 р. ч е р е з учас т ь в п р о т е с т н і й а к ц і ї за з ві ль н е н н я

з тюрми

кульї/рних

діячів

Підготована

до

у В-ві

України. t pvh v

«Радянський

скреслена

арештованих збірка

поезі й

письменник»

з видавничого

пляну

була в

в час, коли йог о з в і л ь н е н о з усі х посад в А к а д е м і ї і в журналах.

* *

*

Гайдамацьне Мій вороне., пророче мій, несамовито-синій вороне мій, мій фіолетово-сухий, мій вижарений у віках, у курних степах, по кураях, по рідних селах, по містах, чужих містах — ти чах і кляк і однокрило ріс угору. Мій ворон, крила розведи і не ціди крізь темінь літ свій фосфорований вогонь — не залякаєш в сні цвинтарному: хай я поранений — дарма. Впаду — та не кажи амінь. Мені зарано ще амінь казати. Так, іще зарано мені. Я з вітром вирвусь — і на степ. Я й непритомний утечу межи очей, пожежі брів, осклілими глухими шкельцями. Я вже на волі, раз почув, як в полі бродить круглий шурхіт молочаїв, суріп і грициків і стежка геть до лісу стелеться. Ти думаєш — уже піймав? Що, може, очі зав'язав, геть голову забрив мою, у москалі віддав навіки-віків? А я дремену й н.е верну і обмину і згадку й засідку. Перехова мене байрак, допоки день як день не виткається. А крикне пугач уночі — і хлопці виринуть спочилі, і на Летичів подамось, перегородим шлях як греблею, наскочить пан — то і жупан, і гаманець — кріпацький чинш — все видерем, йому ж залишимо лиш грішну душу й слово тепле. Тож, чорний вороне, замовч і головоньки не мороч, бо так накрячеш — що аби уже й добрався б до товариша... а десь самотній упаду, а вмру — ніхто й не стулить очі.. А то — ще й хворим підберуть — і на Сибір відправлять маршем. 1964-1965

104

Василь Стус

Поетична Україна

Тут поживи... Тут ніби зроду сонця не було. Аж потім раптом бризнуло:збілів бузок розквітлий, сосни бронзотілі пірнули в крони, засьорбнувши день, аж верески збігають в перевільглу долину, де замріяні жаби. Тут час не йде. Тут вивіряє дуб по вічності свої старечі роки, і корчаться зсудомлені граби, і вгоробини лагідно пірнають, мов риби тягнуть голови в глибінь і обдивляють видом ластовинним правічний світ і вік правічний свій. Тут поживи — і видасться тобі, що й досі Україна солов’їна, і промайне за крутояром Мавка, до вівериці руни простягне, і звук сопілки лине з-над узгір’я: от-от сюди нахопиться Лукаш. Тут ліс — як вічність. Бережи його від свого непотребства, марновір’я від власної пустої глупоти... Тут кожен клен тримає на долоні легкого, ніби пісня солов'я. Лиши себе за брамою і йди відкритим і лунким, неначе пустка, дивись і слухай, .пахощі вбирай, і доторкайся злякано руками до кожної стеблиночки. Отут ти вибродиш, немов діжа на хмелі, ти вибродиш на співі, на джмелях, котрі вбирають в себе сонця жеврість, що витліли на дні, але живуть тим днем, законам віку не підвладним, немов дарами, тратами живуть. Ходи сюди і научайся мовчки, по-людськи жити. Мусять дерев навчати доброти, як самодару. Казати, коли мовиться. Мовчати, коли мовчиться. і всміхатись вік — щоб так — усміхненим — і смерть зустріти. 105

Василь Стус

Мій нраю! Навкруг землі мої кружляли мрії, і в серце хлюпав хвилями Дніпро. Планета вся — один Чумацький шлях зорить у ніч тривожними очима. А корабель пливе в безмежжя синє, достиглі зорі крабами вп’ялись у чорний креп скуйовдженого неба: його земні вигойдують вітри. Мій краю! Ти спливаєш піді мною мелодією пісні, що з дитинства з грудей моїх до неба проростала, тужавіла і пружилась, мов колос, манила мрійно в голубі світи. І рідний край, затиснений в півкулі географічних карт, розправив плечі, загравши смарагдовими садами і шахівницею злотавих піль. Зігнувся день, мов золота підкова, і дужий хтось копитами ударив — аж іскри в ніч! Земля ж, неначе мати, всі очі видивить за ним услід. 1962

Шлях грішного до раю Заким пролізеш у голки вушко — обдерешся, як пес в шелюгах. Все побільше — лишаєш із одягом, все поменше — з собою. На тім боці, вузькім, мов шпара, ніби цвинтар обпатраних душ. На тім боці — стільки всякої всячини, а ти, як бубо^ голісінький. Підв’язали в раю нитками сороміцьке тіло твоє. Набігає брижами обурення, жаль брижиться. На цім боці стаєш, мов матінка народила, випрямила до губ. На цім боці — все на одну мірку. Все — плазує. У. 1964 10б

Поетична Унраїна

Васи/lk Стус

Поетична Унраїна

В чужині Висамітнів день. Висмоктали сили, висотали біль. Все тобі — чуже. Все тобі — немиле. Все гірке тобі. А немудре все! Хоч би дотягати, та бодай - до краю. Світ — уже не світ. Ти — уже не ти. (Хто із вас — конає?) ' Хочеш — задушись. Можеш — утечи сам од себе. Скільки волай, скільни не кричи, а — порожнє небо. Хто б тебе почув? Хто б тебе схотів зрозуміти ? Висохло перо. І мулькавий стіл слізьми — змитий. УІІІ. 1966 ★★★

Отак живу. Отак живу: як мавпа серед мавп чолом прогрішним із тавром зажури все б’юся об тверді камінні мури, як їхній раб, як раб, як ниций раб. Повз мене ходять мавпи чередою, у них хода поважна, нешвидка. Сказитись легше, аніж буть собою, бо ж ні зубила, ані молотка. О, Боже праведний, важка донука — сліпопожденним розумом збагнуть : ти в цьому світі — лиш кавалок муки, отерплий і розріджений, мов ртуть. Х.1968 107

Василь С т у с

Сто років Сто років, як сконала Січ. Сибір І соловецькі келії і глупа облягає ніч пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій, і сподівань., і вір, і крові синів, що за любов тавровані сто серць, як сто палахкотінь. Та виростають з личаків, із шаравар, з курної хати раби зростають до синів своєї України-м атеоі. Ти вже не згинеш, двожилава, земля, рабована вікам и, і не скарать тебе душителям сибірам и соловками. Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі, ти гнівом виросла. Тепер не матимеш од нього споною, йому ж рости й рости, допоки не упадуть тю рем ні двері. І радісним буремним громом спадають з неба блискавиці, Тарасові провісні птиці — слова шугають над Д ніпром . УІ.1963 108

Поетична Україна

Василь СтуС

Поетична Україна

Переслідуваному Другові Не можу я без посмішки Івана оцю сльотаву зиму пережить. В проваллях ночі, коли Київ спить, а друга десь оббріхують старанно, склепить очей не можу ні на мить, він як зоря проміниться з туману, але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить Ні словом не озветься. Ані пари із уст. Вусате сонечко моє! Несуть тобі три царіє со дари скапарене озлоблення своє. Іваночку! Ти чуєш, доброокий? Ій-бо не знаю, що я зле зробив. Чого ж бо й досі твій поріг високий ані відчув, ані переступив. Прости мені недільний мій Хрещатик, що сівши сидьма ці котли топлю в оглухлій кочегарці. Щ о терплю, коли вже ні терпіти, ні мовчати не можу, що читаючи люблю твоїх О рхана, Незвала і Данте, в дев’яте коло прагнучи стремлю. Моє ж досьє, велике, як майбутнє, напевне, пропустив котрийсь із трутнів. Із тих, що білий світ мені окрали, окравши край, окрали спокій мій, лишивши гнів ропавий і кривавий і право — надриватися в ярмі. Сидять по шпарах всі мужі хоробрі, всі правдолюби, чорт би вас побрав. Чи людська добрість - тільки доти добрість, поки без сил, без мужності, без прав запомогти, зарадити, вступитись стражденного в нещасті прихистить і зважитись боротися, щоб жити, і зважитись померти, аби жить? Коли тебе, коханий, покарають — куди втечу від сорому й ганьби? Тоді прости, прощай, проклятий краю, вітчизно боягузів і убивць. 5 -6 .1 2 .1 9 6 5 1 09

Петро КІЗНО

3 поетичної творчости на чужині

W W W W W W

^w

Як багато щастя Як багато щастя на усій землі! Воно — в квіткових плесах, трав хвилястих гривах, В гулиих вітрах, що козакують горами, балками; В ранновій тиші чисто-голубій, У пісні солов’я, В «ну-ну» безсмертнім зозулинім, У хлюпоті води П ЕТРО KI3KU, річок прозоро-синіх, кол. редактор «Аванґарду» У шелесті колосся, що вже зріє, В озерах білих запашних гречок, У пошумі лісів У материнській мові — могутніх та дрімучих... музикою ж лине! — Ян багато щастя на усій землі! В усмішці друзів і подруг, Воно — Котрі життя своє в стрічках дівчат за тебе скласти ладні... барвисто-шовнолистих, Як багато щастя на усій землі, у їхній пісні Як багато щастя, побратиме мій! ніж но -солов'їній.

Юним Нас ніхто не ласкав. Материнських не бачили рук ми. Нам ніхто гннижечок у торбини шнільні не вкладав. Нам дивились у схудлі обличчя пожадливі круки, Ми весняних- не бачили обріїв, квітів і трав. Нас пурґа зимова колисала, хурделі і стужі, Та вітри гострокрилі нам били в дитячі серця. І усе Ж МИ були, О, ЯНІ МИ були 'ТОДІ дужі,

Бо у Завтрашнє віру нещербну несли до кінця. Не судилось батькам ваш им світлу здобути звитягу, Знову й знову негоди обличчя обпалюють нам. Та ми йдем, далі йдем до вершин полум’яного змагу, Щоб звідтіль принести справжню молодість, юні, хоч вам! 110

Софія Наумович

ЛЕСЯ I (оповідання на підставі листування Л есі Українки)

— Ні, ні, Л іліку! Я не хочу ніякого «декольте»! Ти мені скажи тіль­ ки, як тут пришити комір, щоб він стояв «а ля М арія Стюарт»... — Можна б подумати, панно Лесю , що ви не н? вечірку готови­ теся, а під ґільотину !... — Ну ви вже, Квітко, як щось скажете, то завжди недоречно! Під ґільйотину! Ми збираємося сьогодні лаврами Лесю вкоронувати, а ви... — Ти не розумієш, Оксаночко, Квіткових символів! Для нього пу­ блічний виступ, — це справжня каторга, це Гільйотина. А втім його вислів і без символів зовсім влучний, бо може мені таки й справ­ ді голову зірвуть? — Але ж я... я зовсім так не думав! Мені дуже прикро... я бо вибачаюся... така незручність... — І я вже розкис і почервонів по вуха! Ха-ха-ха! Ну й соромли­ вий ви, Квіточко, як панночка!... — Та ж я... теє... зовсім, тобто навіть теми вашої доповіді не знаю... — Невже? Та ж про наших буковинців ! Правда, назва не зов­ сім Географічно вірна, бо Ю рій Ф едькович і Ольга Кобилянська буковинці, але ж бо до них я причіпила Василя Стефаника, а він же галичанин.... — Ні, це зовсім вірно! Бо ж Стефаник, — уродженець Покуття, а Покуття й-Буковина, — це два відповідники, й говір у цих двох про­ вінціях однієї країни дуже подібний, теж саме м'ягчення оці скорочення слів... їх, правда, розділюють, але теж і поєднують, — Карпати... і тільки непотрібна границя... — Ого, наш Квітка вже заліз у свою етнографію! Але вибачайте: сьогодні ваші вдячні слухачки проявлять чорну невдячність до вашої етнографії, бо нам усім ніколи ! Та й узагалі ми вас попросимо те­ пер тілом і духом перенестися у татковий кабінет, бо тут зараз відбуватиметься «генеральна репетиція»... — Репетиція? О, то не викидайте мене звідсіля!... Я так хотів би послухати цієї доповіді... скоріше... — Ха-ха-ха-ха! дівчата зайшлися дзвінким сміхом, а Леся підійшла до нього, щоб його легенько виштовхнути за двері - - Ну, Квітко, хі­ ба ж можна бути таким недогадливим? Я ж пробуватиму сукню, а не доповідь! - А й , вибачайте!... Який же я недотепа! Ну й дурак!... Так, наче б вам, панно Лесю, й справді треба до доповіді приготовлятися... Ну й роззява t вибачайте...

111

— Ну й ведмідь же він, а таке в нього ніжненьке прізвищ е: Квітка! Ха-ха-ха! - реготалася вголос О ксана. — Це галушка, вареник, а не хлопець! — В ін добряга та й розумний же... — Ну, пробуй же Л есю , поки нікого немає! — і запобіглива Ліля замкнула двері на ключ, — у нашій хаті, наче на залізниці : весь час швендяються якісь люди, ніколи не знати, чи цими, або іншими дверми не війде якийсь нежданий і несподіваний гість... — Не нарікай, Л іліку, на нашу хату! Ти згадай тільки, що робить­ ся у Старицьких! А дже бідна Л ю дочка ніколи не знає, хто в них під дану пору гостює, хто вже вийшов і скільки людей ще до но­ чі перевалиться кр ізь їхню вітальню... І як це вона ухитряється, що в них кожної пори дня й ночі можна дістати гарячого чаю, й до чаю?! — Лесю, ти прекрасна у цій сукні ! — викрикнула Оксана, — таки й справді як Марія Стюарт! О го! Сергій Константинович сьогодні у небезпеці! Б ’юся об заклад, що після твого виступу, він тобі при­ знається в любові... — Яка ж бо ти наївненька О ксаночко! Ти начиталася французьких романів і в головці у тебе тільки й визнання любови»... А ми, по­ ступова молодь, ні в гадці не м аєм о романтичні м рії розводити, зідхання до місяця посилати, та всілякі любовні теревені вислуховувати... Оттут, мені здається, Л ілю, наче б трохи зібрати тре­ ба... бо дуже широко в поясі.... — Та ти Л е сю тонісінька як оса й ще хочеш зібрати? Тоді страш­ но буде з тобою танцювати, щоб не переломити!... А щодо тих «ро­ мантичних теревенів», то знаєм о ми дещо про Крим, і місячні ночі... й ви удвох зі Сергієм... — ... про комуністичний маніфест і Карла М аркса сперечаються... — перебила Ліля, — Хіба ж ти, О ксаночко, не знаєш нашої Л е с і? Та й С ергій такий же. Недаром м ам а зве його «північним холодом». — Ах, я й забула! Щ о ж я йому відповім , коли він і справді буде на вечірці?... — Щ о в ід п о в іш ? Ага, то це таки правда, що він тобі признався? — Ти неможлива, О ксанко! Так наче б і справді не було інших справ для молодих людей, як тільки про любов та й про лю бов! Це дурниці, а я все таки не знаю, як виправдатися, що я до­ сі книж ку тримаю й не прочитала, а товариші ждуть... — Ти це про М арксовий «Капітал»? — запитала Ліля. — Та про нього ж ! Я спершу рвалася, просила, щоб мені п е р ­ шій дали, а як почала читати... ой коли б ви знали, яке це нудненудне! Мені завжди від нього спати хочеться, хоч я й страждаю від безсонности... І сором мені й прикро... Але дівчата, я вас про­ шу: ні слова про те С ергієві!... — А щ о ? Хіба ти мусиш робити те, що він тобі каж е? П о-моєму, це ти б йому мала приказувати, а не він тобі!... Хоч і який він гарний! — Ну й дітвак же з тебе справж ній, О ксаночко! Та й не сам він мені поручав М аркса читати, бо й дядько Михайло у ко ж ­ ному листі питає, чи вже закінчила, й яка моя думка про «Капітал» А я зовсім не бачу тієї «суворої системи», про яку так багато го-

112

ворять фанатики цієї книж ки! Бачу декілька фактів, чимало дотепних гіпотез, але багато залишається для мене темного, непереконливого, невиясненого, недоговореного... і в науковій теорії й у практичних виводах із неї... Ні, видно ця «нова євангелія» все таки потребує більше безпосередньої віри, чим я її маю... С ергій, наприклад, в і­ рить у неї безкритично й це мене навіть часом дратує... У цій хвилині появився Квітка, якому О ксана відкрила двері, й мовчки слухав розмови: — Особливо в нього повне незрозуміння для “ обласних питань»... — І це дивно, бо ж сам він із Мінська... — Та хіба ж місце народження може впливати на критичність д ум ки? — Наша мама каже, що він у М інську взагалі «зайшлий елемент»!.. — О ксаночко! — Леся чомусь раптово спалахнула гнівом, — Наша дорога м ам очка інколи несправедлива, особливо ж до людей іншої національности! Але поступова молодь бореться за те, щоб націо­ нальність не переш кадж ала змагати до вщасливлення лю дства... Не так , К віто чко ? — І та к, панно Лесю, і не так! По-моєму... але це тільки моя скромна думка... й вибачайте... я ніколи не посмів би її... будькому нанидати... — Ну то кажіть же, як це по-вашому, а то тільки вибачаєтеся... — Треба спершу, щоб оте людство... тобто те «вщасливлення»... щоб воно не перешкаджало визволити власний народ із неволі!,... Але цим... панно Лесю... я ніяк не хочу сказати, що ваші погляди... або С ергія Константиновича... він може думати про людство..., бо в нього... — Бо що в нього? — і Леся настирливим поглядом домагалася відповіді, чим страшенно спантеличила Квітку. — Бо в нього... як то кажуть... немає потреби клопотатися... «вузькою батьківщиною»... Це, звичайно, непогано думати так... широко... косм о­ політично... та тільки... як у нас кажуть: ближча сорочка тіла... — Звичайно! У сім нашим народникам ближча сорочка тіла! От біда тільки, що поза цією сорочкою, поза своїм загумінком, вони нічого не бачать, не чують, не цікавляться, що робиться у світі, та й узагалі з неї не вилазять... Господи Б ож е! Найвищий час мені збиратися! Чи ти вже скінчила, Л іл ю ? Так, ну то викидайтеся всі, хай я передягнуся й трохи думки зберу...

Верталися з вечірки над ранком. — Нічого не кажете, С ергію , не критикуєте... Як і мої любенькі земляки. Коби ж хто й озвався у якому журналі на мої поезії, а то мовчанка... Як і про Ш евченка. «Вже десять років, як дав їм у руки «Кобзаря»... «Правда, у такому товаристві варто й постражда­ ти,... І дискусії сьогодні майже не було... Спішилися танцювати! — Правду сказати, я слабо визнаюся у малоросійській літературі, але оце «селянське горе» не надто мене переконує... А кхи.. кахи...а 11 3

— С ергій хотів ще щось сказати, але наглий напад кашлю перервав йому на півслові й Леся кинулася зав'язувати йому хусткою шию. — A -а! Гарно то так віддалюватися від нас, щоб на самоті шу-римури заводити? — крикнула здалеку О ксана, що йшла позаду з Л і­ лею, Квіткою й Гамбаровим. — Мовчи! — зацитькала її Ліля, — Не бачиш, що С ергієві стало пога­ но? Ходімте всі чимшвидше в хату! — скомандувала, — я вам, С ергію Константиновичу дам крапель і вам зразу полегшає! Тут ж е холод­ ний вранішній вітер із Дніпра... Це ж два кроки... Молодих не треба було двічі запрошувати. Не дивлячись на п із­ ню пору, вони всі розмістилися у просторій вітальні Косачів, а Л і­ ля, знайшовши плящинку з якоюсь мікстурою, покропила нею кістку цукру й подала її С е р гієві, рівночасно доручаючи О кса н і: — Займися чаєм! Не будемо ж будити Насті! — Спасибі вам, панно Л ілю , мені зразу пройшло, а вам нале­ житься медаля з медицини... — Ага, медаля! Я ледви-ледви іспити здаю... Та й напевне пере­ паду цього року у тому клятому Петербурзі... — А чому-це ви так не любите нашого Санкт-Петербурга? — А за що ж його любити? С ірий, понурий, брудний і касарняний ... — І на мене він теж справив гнітюче враження, коли я спини­ лася в Лілі, їдучи до Михайла, у Дорпат... А коли подумати, що стоїть він на козацьких кістках, то аж гидко й страшно ступати по ньому... — Ого, ось які у вас ще задавнені ресантименти!... Щ е з часів Петра Великого!... Але ж це давні справи й повинні піти у забуття! І ось що я хотів вам, панно Лесю , сказати ще на вулиці, так кля­ тий кашель перебив: ці ваші письменники, про яких ви сьогодні говорили... у них теж ресантименти, то до поляків, то до румунів, чи австрійців... І ви, й вони, усі ви забуваєте про соціяльне лихо, спільне всім народам світу! Ці ваші письменники, це віджилі л ю ­ ди. Нам же, молодим, треба творити таку літературу, яка відкрила б очі рабам, яка підняла б їх на боротьбу за лю дські права... П о­ думаймо ж про чорних невільників, яких і досі продають у рабст­ во... Старого ж не відгребуймо й ресантиментів не плекаймо!... — То вам, Пане М ержинський, хотілося б, щоб ми забули власні кривди, а боролися за ч уж і? — на диво спокійно й без затримки, запитав Квітка. — І справді, С е р гію Константинович, ви нам указуєте африкансь­ ких неґрів, а рівночасно Федьковичеві й Кобилянській відмовляєте права домагатися людських прав для буковинців, чи Стефаникові для галичан! І до вашого відом а таку ж саму соціяльну кривду наших селян, ми пом ічаєм о й у нашому Колодяжному й у Гадячі... — гарячилася Леся. — Як бачите, наша історія незгірш а за негритянських рабів! — Та тільки різниця в тому, Пане Квітко, що у вас це вже іс ­ торія, — як ось наприклад із цими «козацькими кістками» і царем Петром, а у неґрів це д ійсність! І їм треба у першу чергу подати допомогу, визволити їх із цієї ганьби наших часів... — А нас, звичайно, визволяти не треба, бо ми «білі», хоч і раби 1 14

— іронізував Квітка. — Раби?! — і тут обличчя М ержинського раптом змінилося, спо­ ганіло, й від стримуваної люті в нього заходили щелепи під тонкою, аж прозорою, шкірою. Він раптом устав і почав пращатися. — Ого, який наш Квітка сьогодні войовничий! намагалася обер­ нути у жарт цю розмову, Ліля. — Ні сліду його звичайної несміливости! Але ж, С ер гію Константиновичу, ось О ксанка несе чай і без нього я вас не випущу. Та й хіба немає іншої теми? — А й справді : про найважливіше я й забув! Писали мені з Мінська, Ляриса Петрівна, що там перебуває російська трупа. Я зразу написав їм, щоб узяли у репертуар вашу «Блакитну троянду». Звичайно, її треба буде пзрекласти на російську мову... Незабаром я їду туди й зразу ж вас повідомлю, як справа мається... — Спасибі вам, С ергію Константиновичу, що так клопочетеся нею... — Бо ж вона прекрасно ставить широкі проблеми й не звужу­ ється до льокального патріотизму!... А скажіть, будь ласка, як вам подобається «Капітал» ? — Та якось так пиняво мені це читання йде, що до кінця ще далеко... Та й думки ще не виробила про нього... І... признаюся вам, що нуди благородніші й краснономовніш і видаються мені Ш експір, Данте, Ґете... — Бо ви ж поетка, чудова поетка, Ларисо Петрівна. Але це ні­ чого. Коли розчитаєтеся, то й самі розсмакуєте цього видатного фі­ лософа й соціолога. Ваш дядько — Михайло Драгоманов, — захо­ плений ним і збирається перекладати його твори. Але мені час. Чай я вже випив, то вже можете мене спокійно відпустити, панно Лілю... Добраніч, чи пак доброго дня!

АМ М М ^ — Ах, як я не люблю отих «фамілійних нарад»! Та коли треба, то годі... — Треба, Л есю , бо ж без татка нічого не можемо рішати... Старший пан — Петро Косач, — сів у вигідний фотель біля вікна й зразу почав розмову: — Я знаю, чим ви клопочетеся і тому хочу застерегтися тут не у грошах справа, Але їхати закордон на студії — пустяки! Йому краще б у Росії залишитися! — Вічна історія «приятельських порад»! Усі знайомі Кривинюка рішають за нього, що йому у Росії «краще» нарієру робити... — А крім того, — і Ольга Косач, понизивши голос, оглянулась на двері, — Ліля відобрала нам усю можливість помогти Кривинюкові матеріяльно. Незручно ж бо пропонувати йому гроші, коли він ра­ хується в ...«особливих взаєминах» із нашою с ім ’єю... — Ну, коли ви так по-міщанськи все це трактуєте, то й справді не можете позичати грошей «нареченому».. Я розумію вас і ви­ бачте, що турбувала на непотрібну розмову... Але те, чого не годить­ ся робити «батькам нареченої», це зовсім добре можу зробити я, 115

— його товаришка. У мене ж є гроші : 150 рублів за « Огляд укра­ їнської літератури» від «Жизні»... — Ці гроші, поскільки мені відомо, ти мала вжити на своє л і­ кування у Криму? — Так, татку. Я думала поїхати туди на зиму з С ергієм Константи новичем, але тепер пляни відмінилися. Писав мені недавно його лікар, що сухітничий процес дуже пішов уперед і йому з гарячкою не можна нікуди виїздити. — Я не розумію тебе, Л есю ,ти так турбуєшся його хворобою, наче б у нього не було родини... Та хіба ж це годиться? Оцей Серґєй... — Оцей Сергій, мамочко, найдорожчий мені з усіх моїх товари­ ш ів! І щоб рятувати друга, мала б я жаліти грошей, чи дивитися «що годиться», а що «не годиться»? А втім не турбуйтеся наперед, обидві справи ще не актуальні. С е р гій Константинович не м ож е їхати у Крим, поки не подужає, з Кривиню ком не тільки у грошах справа, але й у паспорті! В ін же був арештований і засланий в Астрахан... Ото ж кінець родинній нараді! Мамочко, ти мені писала, що маєш якусь знамениту пісню з часів унії, чи щось таке, чи могла б ти мені її пошукати? — Та я її нарочно п]д верхом тримаю, щоб не загубилася. Ось вона: ПОПАДЯ Журилася попадя своєю бідою : Горе мені в світі жить, що піп з бородою. Ох, мені тяж ко! Ох, мені нудно! Щ о піп з бородою, жить на світі трудно Просять мене на хрестини, просять мене сісти, Як погляну на бороду, не хочеться й їсти. Ох, мені тяжко! Ох, мені нудно! Щ о піп з бородою, жить на світі трудно. Просять мене на весілля, просять мене пити, Подивлюсь на бороду, аж не можу жити. Ох, мені тяжно! Ох мені нудно! Щ о піп з бородою, жить на світі трудно. — Далі дослівно не записано, але зм іст такий, що попадя, взяв­ ши індика, іде просити владику, щоб дозволив попові бороду зго ­ лити, але владика не дозволяє, ганить попадю й наказує шану­ вати попа й його бороду... — Ну, це для Квітки просто ска р б ! Але й цікава ж ця пісня! Не знаєш, мамочко, як вона виникла, серед яких обставин? — Коментатори пояснюють, що вона складена зприводу насильно­ го навернення католицького священства на православне, а м ож е зприводу заведення м осковських звичаїв в українській православній церкві... Останнє, здається, правдоподібніше... — Щ о там таке, Н астю ? — запитала пані Косач дівчину, що з ’я­ вилася на порозі. 116

(ДАЛІ БУДЕ)

НАУКА KV ЛЬ TV PA МИС TELLTBO

М .Ч Е Р Е Ш Н Ь О В С Ь Н И Й : О Д И Н З ПРОЄ КТІВ ПАМ 'Я ТН И КА • Л ЕС І УКРАЇНКИ ДЛЯ Г О Р О Д У « У К Р А ЇН С Ь К О Ї КУЛЬ­ ТУРИ В КЛІВЛЕНДІ, ЗСА.

ОЛЕКСА ГРИЩЕНКО Ф

Ф

Ф

Ф

Ф

Ф

На півдні Ф р а н ц ії в містечку Ване прожи­ ває сеньйор українських малярів Олекса Грищенко, який рівно 50 років тому при­ їхав до Марсей із Греції. За пів століття невпинної і кипучої малярської діяльности, цей працьовитий мистець створив кілька тисяч полотен і акварель, які вже розій­ шлися по цілому світі, а деякі з них по­ пали до західньоевропейських музеїв та до кількох великих ам ериканських зб ірок-м узеїв. Нема, здається м іж нашими малярами другого, щоб був так популярний серед нашої ем іграції як Грищенко, а на його виставах в Америці відвідувачі викупляли образи за один вечір. В чому ж полягає цей небувалий успіх творів Грищенка се­ ред українців? Чи сама лише висока мистецька якість його картин може пояснити нам славу Грищенка? Мабуть є ще й інші причини. Мистцеві вдалося у багатьох образах яскраво висловити те, що ми називаємо «українська духовість». У цих творах Грищенка відзеркалюється світогляд української людини і може тому ці твори є нам особливо близькі, ми їх сприймаємо з приємністю, як щось рідного, навіть не розуміючи завжди чому, подібно, як ми реагуємо на українську мелодію, навіть тоді, коли чуємо її вперше. Про творчість визначного маляра з таким довгим і багатим творчим шляхом не можна висловитися у короткій статті. Грищенкова творчість є різноманітна, вона проходила різні етапи почавши від імпресіонізму, через кубізм до експресіонізму (хоч властиво стисло беручи, Грищенко ніколи до експресіоністів не належав, але його спосіб малювання дуже нагадує їх стиль і тому дехто йому припи­ сує умовно експресіоністичний стиль). О днак попри всі ці стиліс­ тичні зміни і переходи є щось у малярстві Грищ енка основного, незмінного — це є печать його українського світогляду, це є душа мистця. Грищенко, козацький і чумацький нащадок, є оптиміст, він л ю ­ бить життя, труд, силу, мандрівки, цінить пісню і поезію, вм іє за­ хоплюватися красою і чудами природи і це захоплення нам з ентузіязмом передає. Йому чужі внутрішні конфлікти, вічні сумніви і вагання, які так негативно відбилися на кількох поколіннях мистців. Цей Грищенків оптимізм, бадьорість, вітальність, активна постава до життя і любов до прекрасного виявляються в його творах голов­ но і передовсім у кольорах. Його кольори є життєрадісні, шляхот1 18

ні, сильні, хоч ніколи не є крикливі, нема у них ні нудної солодкавости, ні млявости, ані дешевих, банальних ефектів. С воєю с в і­ жістю, чистотою і сочистістю вони захоплюють глядача, витворюють піднесений настрій погідности і душевної теплоти та радости, подібний до настрою, що його ми переживаємо в гостиній і привітній укра­ їнській хаті в день великого свята. Вміння видобути такі промовисті кольори і все їх добре згармонізувати — є секретом успіхів малярства Грищенка. Крім дбайливих і вишуканих кольорів, другою прикметою, якою відзначаються образи Грищенка, є його оригінальний спосіб спонтан­ ного охоплення сцени чи краєвиду в одному моменті. Бувають об­ рази, які є так побудовані, що все на них стоїть нерухомо, спо­ кійно, статично і незмінно, немов би час і не існував. Перед ними можемо стояти цілими годинами і переживати цю «позачасовість». На картинах Грищенка є інакше. Там нема ні спокою, ні неру­ хомосте все перебуває в косм ічном у русі, а кожний окремий о б ­ раз — це немов би плівка фільму, яка схоплює лише в одній час­ тині секунди світ і життя в безконечному русі. На його образ якось не можна довго дивитися, бо мається враження , що він відпливає, що наближається друга і дальші слідуючі сцени, або що намальо­ ваний горизонт от-от пошириться і ми готові побачити продовження представленого на образі краєвиду. Грищенко це маляр руху. Н а­ віть ка м ’яні доми, мости чи катедралі і ті, своїми викривленими формами, беруть участь у русі, у ритмі картини. Один критик сказав, що «Грищенко малює вітер». Дійсно, на деяких його образах

О .ГР И Щ Е Н К О : «КРАЇНА Б А С КІВ*, 1963

119

О.ГРИЩЄНКО:РИБАЦЬКИЙ ПОРТ (аквареля)

відчувається рух повітря, динаміку природи, а його хмари, це вже окрема цікава тема дослідів. Грищенко дуже любить малювати хмари. Він ї х знаходить навіть там, де їх нема, на краєвидах з Р ів ’єри, де майже цілий р ік є синє незахмарене небо, Гри­ щенко малює грізні хмари, вони йому потрібні, щоб скріпити в ід ­ чуття руху, ритму і динаміки цілої композиції. Є теж кілька ком по­ зицій, краєвидів, в яких центром є саме хмара, чого, здається, не­ ма в жодного іншого маляра. У багатьох картинах Грищенка відчувається неспокій, але це не є неспокій ізза якоїсь тривоги, жаху, чи траґічних передчувань, як це було в Германських експресіоністів, його неспокій це радше нетерпеливе і навіть радісне очікування чогось нового, нової дії, руху чи мандрівки, бо життя це вічний рух, так його мистець розу­ м іє і таким його-показує в своїх творах. Радісні, шляхотні і сильні кольори та динаміка і ритм форм — це ж і є стиль Грищенка. Найбільшу частину творів Грищенка складають собою краєвиди намальовані з природи, а що наш мистець багато подорожував, то ж змалював він Україну, Крим, Кавказ, Царгород, Грецію, Порту­ галію, Еспанію різні численні околиці Франції, Ш вецію , Італію, се­ редземноморські острови, а навіть Н ю -Й орк. Грищенко зокрем а любить малювати море і то море бурхливе і могутнє. Його числен­ ні морські краєвиди належать до найбільше пошукуваних тепер кар­ тин. Крім моря, мистець намалював багато «мертвих природ» з те­ матикою морських сотворінь — риб, раків, устриць, морських їж а ків

1 20

О .ГРИЩЕНКО: «СИНІЙ-РАК» (олія) 1929

і зірок, гидр та інших див, які живуть у морських глибинах, ці тво­ ри мали успіх у французьких колекціонерів. Крім моря, мистця все притягали гори. Його гір ські краєвиди цікаві тим, що він на них дивиться не з долини, як більшість малярів, лише з певної віддалі чи височини, що надає краєвидам глибші перспективи. Б міських краєвидах Грищенко не так дбає про відтворення подібности місця, хоч воно безперечно є, як про віддання атмосфери, яна панує в даному місті (краєвиди Парижа, Толєда, Коїмбри чи Ню- Йооку). Грищенко любить квіти і часто та багато їх малював, вони йому виходили такі гарні, розкішні і яскраві в тонах, що деякі з них названо «райські китиці». Натомість мало присвятив він уваги жанровій картині, а ще мен­ ше портретові, властиво нема ні одного справжнього автопортрету, виїмок творять лише невеликі портрети дружини мистця. Грищенко є автором проектів двох великих тематичних килимів, один пред­ ставляє Прованс, другий країну Басків. Перший був зреалізований у славній французькій фабриці Обюсон. Олекса Грищенко народився дня 17 березня 1883 року в місті Кролевці (східня Чернігівщина, тепер Сумська область), його батько був директором банку, а дід чумаком. Кролевець віддавна знаний з виробів мистецьких тканин, рушників і вишивок, які колись широ­ ко розходилися по цілій Гетьманщині. Середню освіту Грищенко д і­ став у Чернігові і у Полтаві. Спочатку простудіював він біологію в Київськім і М осковськім університетах, але зацікавлення малярством 121

О.ГРИЩЕНКО:ПОРТ ОДІЄРН, 1932 О.ГРИЩЕН КО'.МІСТ В ТОЛЕДО, 1934

О.ГРИЩЕНКО:ЦАРГОРОД (анвареля)

перемогло вченого-дослідника і тому опинився він у мистецькій школі в М оскві. Для поглиблення професійного знання відбув він основну подорож по Італії, відвідавши перед тим Париж, де запі­ знався з новим напрямом в мистецтві кубізмом, що мало безсумніву великий вплив на дальшу його творчість. В Москві Грищенко належав до малярів модерністів і разом з ними виставляв (перша його виставка мала місце в 1910 році). Зараз після І світової вій­ ни Грищенко виїхав до Туреччини і провів два роки в Царгороді — Істамбулі. Там намалював багато акварель, які принесли йому розголос і навіть гроші, за які він вибрався до Греції. Від осені 1921 року живе у Франції, спочатку в Парижі, а від 1925 року на півдні Франції в Кан . Там Грищенко одружився щасливо з Лілею де Лявлен де Мобиж, яка стала його приятелькою і вірною пом іч­ ницею. З Кан він рік-річно виїжджає малювати до різних околиць Франції, або до заграничних країн, а привезені образи виставляє в Парижі у відомих ґалеріях і в паризьких Салонах, здобуваючи дуже прихильні голоси столичної критики. В 1930-тих роках Грищенко навязує через мистця Святослава Гординського контакт з українським зорганізованим мистецьким життям у Львові і від цього часу він постійно бере участь у всіх більших загально-українських мистецьких виставах. В 1934 році виходить у Львові перша монографія про Грищенка пера Павла Кавжуна, а в 1937 році відбулася у Львові, перша і одинока покищо на українських землях, його вистава. В 1958р. Грищенко відвідав Ню-Йорк, а 5 років пізніше передав свій архів і 70 творів для «Фундації Олекси Грищенка» в Ню-Йорку, котра має цю спадщину зберігати і колись передати її урядові віль1 23

ної України. Решту своєї бібліотеки відтак мистець передав до Б і­ бліотеки ім. Петлюри в Парижі. Дві старанно видані лю ксусові монографії у французькій і англій­ ській мовах про творчість нашого земляка вийшли в Парижі, перша в 1948 році, друга в 1964. LLje перед І світовою війною мистець видав 5 публікацій на актуальні мистецькі теми, а м іж ними більшу працю “ Російські ікони і їх малярська вартість». З 1930 році по­ явилися цікаві спогади мистця про Царгород (Український переклад цієї книжки вийшов в 1961 р, чи не одинока більша праця в укра­ їнській мові про це місто, яке так сильно звязане з нашою історією) з 40 кольоровими репродукціями акварель і гвашів. Грищенко про­ явився в мемуаристичній літературі, видаючи чотири книжки спогадів в українській мові (дві з них теж у французькій мові). Ці спомини є багатим джерелом для пізнання визначного нашого маляра і колись стануть в пригоді авторові великої, повної біографії Олекси Грищенка? В. ПОПОВИЧ

О.ГРИЩЕНКО: ФОНТАНА В КОІМБРІ, 1924 МУЗЕЙ В ҐАНД

1 24

ВіЗАНТІИСЬКИЙ XUP В ДЕНЬ СВОГО ЮВІЛЕЮ В УїРЕХТІ

20-ліття В ізантійського Хору в Утрехті

ТРІЮМФ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Візантійський Хор в Утрехті, Г о л л а н д ія , належить до унікальних мистецьких одиниць в світі, котрі плекали 6 чуже вокально-музич­ не мистецтво безперервно на протязі 20 літ. Українці в євро пей ­ ських країнах мали вже неодноразово можливість бачити і слу­ хати цього Хору, чи то під час Богослужень, чи на українських більших імпрезах. Щ е недавно, бо в листопаді 1970 р. цей Хор збагатив мистецьку програм у Конгресу А Б Н -Е Р С в Б рю ссел і, давши високої кляси концерт української пісні і відспівавш и українське Богослуження, на яких побували делегати ЗО різних національностей і численні бельгійці. М ожна було чути захоплення і подив учасників з признанням в сторону української культури. В днях 13 і 14 лютого ц.р. В ізантійський Хор святкував своє 20-ліття, співаю чи концерт в найбільшій концертовій залі Утрехту, виповню ю чи програм у разом з Утрехтською С имф онічною О р ке строю, під керівництвом свого основника й дириґента проф. М и­ рослава Антоновича. В неділю 14.2.71 Хор від сп ів а в С в. Л ітур­ гію у виповненій по береги церкві при Більтстраат, яку в ідп р а ­ вив Преосв. Кир В олодим ир Маланчук з Парижу. 125

ДР. МИРОСЛАВ АНТОНОВИЧ З ДРУЖ ИНОЮ І ТРЬОМА ДГГОЧКАМИ

ДР.МАНТОНОВИЧ ЗІ СВОЇМ ХОРОМ НА ВИСТУПІ В БРЮССЕЛІ КОНЦЕРТ З НАГОДИ КОНГРЕСУ АБН-ЕРС, 15.11.70

1 26

МУЗИКОЛОГ І ДИРІҐЕНТ ДР.М. АНТОНОВИЧ

і Концерт і Богослуження були сп р а вж нім тріюмф ом українсь­ кої церковної і національної культури. В першій частині концерту були ви ко н а н і: «Рушаймо всі» із опери «Тарас Бульоа» М .Л исенка, «Каменярі» С .Л ю д ке в и ч а та «Пролог» до поеми І.Ф ранка «Мойсей» — М. Антоновича. Цей останній твір, що виконувався вперш е, публіка зустріла оваційним и оплесками, що тривали довго. Д руга частина концерту була виповнена українським и народнім и пісням и, що були нагор одж ені сильними оплескам и та сприйняті з великим ентузіязмом. З тієї нагоди відбувся також бенкет, на якому взяли участь П реосв. Кир Володимир, м онс. Смит, б. голова Голляндського Апостоляту З ’єднання Церков, о. проф. Плюх — теперіш ній голова Апостоляту і ряд визначних достойників голляндського світу, як також представники української преси. Крім того вечером відбу­ лося прийняття в готелю «Норд Брабант» для гостей, які не м ог­ ли взяти участь в обіді. 20-ліття цього визначного Хору дає дуже багато до думання, бо як ми зазначили вище, йдеться тут про унікальну мистецьку одини­ цю, яка кр ім диригента не має нікого більше з українців в свому складі. М ожна собі уявити якої титанічної сили волі і здетермінованости потрібно було диригентові, щоб видержати на протязі 20 літ і з чужого лю дського матеріялу створити мистецьку оди­ ницю «на образ і подобу» українського духа. Тому відзначуючи 20ліття Візантійського Хору з Утрехту, ми м ожем о бути дійсно горді, що Хор цей є творчим осягом нашого визначного музиколога й диригента, який може бути для нас прикладом скільки може зро­ бити навіть сам а одиниця, коли в неї крім таланту є також невідкличне бажання служити великій національній справі. Побажаймо ж нашому визначному Землякові Многих Літ і ще більших мистецьких та наукових осягів.

1^ ■

ЦЕ СПІВАЄ НАША ОКСАНА... В останніх роках чим раз частіше чуємо в авдиціях Південно-Н мецького Радіо симпатичний, мистецько-удосконалений голос нашої співачки О ксани Совяк. Здебільша співає вона українські народні пісні та мелодії. Часами нім ецькі. А подекуди й інші. Але які б це пісні не були, сп іке р завжди підкреслю є : С піває Оксана, моло­ да українка. Майстерний голос Оксани можна чути тепер також із платі­ вок. Її супроводить ґітара. Найновіш і платівки наспівала вона з молодим віртуозом Ю рґен Кляттом, уродженцем Берліну. Вони зустрілися випадково і тепер у мистецькій співпраці здобувають ус< нові успіхи. Поважна німецька фірма платівок «Гармонія Мунді» з Фрайбурґу випускає вже четверту збірку пісень Оксани у серії різж національного фолкльору. Треба відмітити, що ці нові випуски народніх пісень українського й інших народів можуть здивувати слухача, якщо він думає почути ще раз добре вже знану пісеньку, наспівану у звичному стилі. Н і! Оксана співає при супроводі Ю рґена рідні і вже знані мелодії, ал< відкриває в них нову силу, новий чар, новий музичний зміст. В пих поєднаний скарб в іків у формі сучасної гарм онізації і аранжоЕ ки. Лише прослухавши ті платівки, можна зрозуміти, чому відома, з великими вимогами фірма, «Гармонія Мунді» взялася за продукцію цих мистецьких записів.

"Ф "Р

ОКСАНА СОВ'ЯК І ЮРГЕН КПЯТТ

ОКСАНА ПЕРЕД

ВИСТУПОМ.

Щ е цікавіший, є ствердження факту, з яких мотивів взялися за фолкльор ці обоє молодих мистців, що живуть у середовищі модерни) шансонеток і біт та поп-музикантів. Тут даймо слово їм самим, щоб вони виклали свої погляди для читачів «Авангарду»: — Чому я співаю якраз народні п існ і? — перепитує ще раз Оксана. — Тому, що мені подобається безпосередність, щирість і ори­ гінальність народніх пісень. Вони багаті кольоритом, веселі, життєві і не втиснуті в жодну схему. Співаючи їх, ми співаємо для всіх, а не лише для якоїсь частини людности. Ми співаємо їх і для юних і для старих, без ріжниці. Співаю чи їх ми думаємо не тільки про естраду, а надіємося, що з нами будуть усі співати й танцю­ вати, як на всенародному святі. — З українською народною піснею і музикою, як це вже нам ві­ домо з Ваших виступів, панно Оксано, Ви добре ознайомлені і співаєте їх з любов’ю. Чи цікавитеся Ви також народніми піснями інших народів? — Так. Після моєї першої платівки українських народніх пісень, що знайшла дуже добру критику в наших і чужих, наспівала я вже одну платівку жидівських народніх пісень, що їх переважно співала жидівська меншина в Західніх областях України. А тепер вийшла в продаж чергова платівка з українським, еспанським американським і і ж идівським фолкльором.. На черзі, вийде незабаром ще одна збірка різномовних пісень. 1 29

— Чи всі ті платівки є супроводжувані Ю рґеном Кляттом? — Ні, перші дві супроводив мені, також ґітарист, Антон Ш тічґль. Ю рґен має, одначе, таку ж настанову до фолкльору, як я. Він з і­ брав багато пісень, перебуваючи в Еспанії, а тепер ми обоє доп о­ вняємо мою велику збірку з мелодіями з усіх майже європейських країн. Зрозуміло, що ми користуємося літературно-музичними д ж е ­ релами та архівами, щоби додати до нашого репертуару цінні, часто призабуті, шедеври народного мистецтва. — Чи можете розказати нам дещо про себе? — Хіба коротко. Я студіювала в Н ю -Й орку і Філядельфії, де ж и­ вуть тепер мої батьки, славістику і Германістику. Рівночасно, щоби заробити на студії, давала лекції на машинках до рахування та ви­ ступала, як с п іке рка в телевізії. Приїхавши на доповнення музич­ них студій до Німеччини, зупинилась на довше в університетському містечку Фрайбурґ, біля Ш вайцарського кордону. Тут і знайшла біль­ ший контакт до мистецького світу. — А Ви, Пане Клятт? — Після закінчення музичних студій, жив я довший час у Ф ранції та Еспанії. Там виступав самостійно, або грав у капелях. Захопив­ шись фолкльором, засвоїв багато дечого, що тепер мене з’єднало з панною О ксаною С ов'як у нашій мистецькій діяльності. — Чи крім платівок, виступаєте Ви спільно також і при інших нагодах? — Наша програма дуже багата й різноманітна. Ми даєм о ко н ­ церти, виступаємо в радіо і телевізії, нав’язуємо і втримуємо живі контакти з всіми видами мистецького життя. — Дуже гарне враження справляють на мене мистецько-виконані обгортки Ваших платівок, панно Оксано. Хто їх робить? — Це є робота знаменитого фотографа Ґю до Манґольда. Ми зна­ ли його з ілюстрованих журналів і при перших спробах побачили, що він має відчуття фолкльорної тематики. Також дальші платівки будуть ним фотографічно оформлювані. Наша розмова протягнулася досить довго. Ми змогли обговорити багато проблем і цікаво було пізнати широкий світогляд та всеобізнаність панни О ксани С ов'як і її партнера. Приємно було слу­ хати перші спроби Ю рґена говорити по-українськи. А ще приєм ніш е бачити, що О ксана завжди підкреслю є свою українську національ­ ність, виявляє гордість на українську культуру і український нарід. Пращаючись з ними, ми були задоволені, що можемо почути їх кожної хвилини з платівок, які будуть постійно поповнюватися нови­ ми чергами. В .Л Е Н И К .

Український винахідник 39-річний українець, науковець д-р Ярослав Стахів у Америці зробив винахід, що може стати епохальним у вив­ ченні й експлуатації великих підводних глибин. Щ е сту­ діюючи в ПенСтейт Університе­ ті у Філядельфії, він зробив кілька важливих винаходів, у тому й кабіну із штучним тиском, що показує тиск води на великих глибинах (тепер, щоб вивчити вплив тиску води на людину, не треба опускатись на океанське дно, досить зайти в прилад-кабіну д-ра Я. Стахіва). Його найновіший винахід — це плястмасова капсуля «НЕМО» — підводна лябораторія, з якої дві людини можуть вивчати дно, керу­ вати рухом, виконувати різну працю. Лябораторія «НЕМО» у формі кулі встановлюється на човни, підводні трактори, тягачі, авта — на що потрібно, і на глибочині в понад 1 кілометр легко виконує все по­ трібне для розшуку нафти, копалин, обсервації дна, військових ц і­ лей тощо. В ітаєм о д-ра Ярослава Стахова з важливим для всього Вільного Світу новим винаходом!

Нова чудова опера -Лис Микита» з великим успіхом рів

і

проходить в містах Америки. Про її авто­

виконавців -Авангард» уже п о р і д о м л я в . На світлині вистава в Ню Йорку. в 1970ср. (світ-

лив О. Іванюк), яку оплескували понад 2000 глядачів. На сцені, у хорі УМІ. в оркестрі і в залі було багато молоді.

141 ° 1

З розповіді директорки школи.

)S

и х и іу

ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАЛАНТ

иики І.О. синиця

Талановитий педагог і сам не завжди зуміє розказати про те як він добився осягів. Це зрозуміло. Запитайте , скажімо, талановитого артиста, як він так чудово грає чи співає, що він вам скаж е? Так, очевидно, і талановитий педагог. Слухаєш іноді розповідь такого пе­ дагога про свій досвід і ловиш себе на думці, що й ти так само робиш, так само готуєшся до лекцій, так само плянуєш їх, стежиш за своєю поведінкою і т.п., а наслідків таких не досягаєш. Не кожна людина може бути педагогом. Я знаю таких людей, які де­ сятки років попрацювали в школі, але так справжніми педагогами і не стали. Перші десять років вони вважались молодими і їм весь час потрібно було допомагати, прощати різні порушення педагогічного такту, сподіваючись, що згодом все пройде, а другі десять років во­ ни вважались уже досвідченими вчителями і їх потрібно було терпіти, сподіваючись, що вони колись підуть на пенсію. А найкраще було сказати їм, що до педагогічної роботи немає в них ніякого покликан­ ня, і порадити їм, а іноді і змусити піти на іншу роботу. В школі нашого майбутнього, я в цьому переконана, будуть працювати вчите­ лі з природженими здібностями до педагогічної роботи, талановиті педагоги. У виборі професії люди будуть керуватись тільки своїм покликанням, своїми природними даними. Я вам розповіла про талановиту молоду вчительку Зою Павлівну. Якщо ви згідні слухати, я повернусь до неї. Звичайно я зустрілась з завідувачем райвно, який рекомендував її на роботу в школу, і по­ просила більше розповісти про неї. Виявилось, що він давно вже потроху займається науковою роботою і в школі, де вчилася Зоя Павлівна, провів колись невеличкий експеримент. Завідувача райв­ но цікавив взаємозв'язок м іж усною і писемною мовою учнів се ­ реднього шкільного віку. В ін давав учням завдання спочатку від­ повісти усно на те чи інше його запитання, потім на письмі, а потім знову усно. Усна відповідь учнів записувалась на магнітофоні, про наявність якого в приміщенні, де проводився експеримент, вони не догадувались. Серед інших запитань, на які учні відповідали, було й таке: «Ким я хочу бути?». Багато учнів відповідало на це запитан132

ня кількома фразами:« Хочу бути інженером. Мені подобається бу­ дувати. Я хотів би збудувати великий театр...» або щось на такий зразок. А одна учениця так докладно розповіла про мотиви свого вибору, що її відповідь не вмістилась на магнітофонній стрічці. Але не тільки це було цікавим у відповіді учениці 6 кляси. Учениця, яка вибрала собі майбутню професію педагога, так проникла в цю професію, так тонко розуміла ї ї, виникав сум нів, чи могла таке сказати дівчина-підліток, якій не було ще й тринадцяти років. За­ відувач райвно слово в слово, без усяких зм ін списав відповідь учениці з магнітофонної стрічки. Набралось 7 сторінок машинопису. Ось її зміст. «Завжди задумуєшся, коли мова йде про вибір професії. Наче всі професії окидаєш поглядом і не’ знаєш, на чому зупинитись.• І, звичайно, дуже важко розібратись у своїх почуттях. Треба про це довго думати, обдумати всі доводи і потім кінець кінцем знайти своє покликання... Спочатку я хотіла бути адвокатом. Це дуже бла­ городна професія. Яка радість, коли можеш бути художником. Гово­ рили, що я добре малюю. Я старалась дуже, і деякі мої праці йшли на виставку. Але все-таки це було не справжнє моє покли­ кання. І ось тільки недавно я зупинилась на найблагороднішій про­ фесії вчителя... Вчителі дають дітям уявлення про життя, вони нав­ чають дітей всьому... Іноді уявляєш, що ти закінчила інститут, і хо­ четься зробити все, щоб тебе полюбили діти. І думаєш: « Я к це зро­ бити?»... І згадуєш образ того, кого ти більше всього любиш... свою першу вчительку. Вона так хороше ставилась до дітей, і, звичайно, діти любили її. Звичайно, всі вчителі хороші, але є тані, які мають такий хороший підхід, м ’який. Діти прив’язуються до них. Головне, щоб учителі не забували, що вони також колись були дітьми, що можна простити дрібну витівку,пустощі і не залякувати їх, не при­ нижувати... Звичайно, важко говорити про виховання дітей, коли ти ще сама дитина... І якщо хочеш бути учителем, повинно бути у тебе кристально чисте життя, щоб можна було все розказати дитині, коли раптом вона запитає, а як ви вчились, а що ви робили, щоб ніколи не було за себе соромно. Потім потрібно дати вірне понят­ тя дитині про дружбу, про товаришування. Наприклад, дуже часто вчителі і вихователі стикаються з такими питаннями, як дружба хлопчиків і дівчаток. Це питання вважається, по-моєму, одним з важких тому, що дітям важко стати в цьому відношенні на пра­ вильний шлях. Я згадаю свою вчительку, як вона могла підійти добре до дітей у цьому питанні, як вона могла їм з’ясувати, що таке дружба. І всі діти це розуміли і поважали один одного, хай то буде хлопчик чи дівчинка. Потім ще велике значення має праця. Потрібно привчати дітей до праці. О сь є такі діти, здібні, гарні. Вони звикли до того, що всі їх слухають і взагалі звикли до загального поклоніння. І потрібна дуже велика моральна сила, потрібно добре знати дитячу душу, щоб переконати дитину, довести, що це не так... Потім потріб­ но навчати дитину, щоб вона могла прийняти допомогу не так, як подачку, не так, як образу своїй гордості. Ось, наприклад, є дуже самолюбиві, здібні, але самолюбиві... Дуже важко говорити з таки­ ми... Дуже велике значення м ає спільнота... Треба стежити, щоб не •і З З

виникало сварок, щоб спільнота була сильна тим, що в усіх однако­ ва думка..., а, звичайно, коли людина збилась з дороги, один його товариш кричить, що треба йому допомогти, а інший, що ні, то він сам губиться і думає, що він поганий, і, можливо, йому іншої доро­ ги не залишається... Ось, наприклад, у нашій клясі був хлопчик Анпілогов. На ньому було дуже видно вплив вулиці. Тепер, звичайно, важко вірити, що він виправиться. Я вважаю, що всіх можна биправити, тому що збираюсь стати педагогом. Так ось цей хлопчик ки­ нув нашу клясу. Всі задоволені. Кожний говорить, що добре, що він кинув, якась пляма у нашій клясі, а тепер немає вже плями. В нього було 13 двійок. Він знижував, звичайно, процент успішности кляси. А все-таки мені здається, ось я з ним сиділа, ну, занадто багато на нього наговорили. Він сам вважає себе вже непотрібним. Якщо всі про нього погано говорять, якщо ніхто про нього не гово­ рить хорошого слова, так, може, він і справді недостойний того, щоб учитись. Тепер він уже зовсім зійшов із своєї дороги. Вчителі кажуть: «Добре. Така хороша кляса, як 6-Б, для чого йому такі учні?». А є й такі вчителі, які думають: «Так, ось ми й не змогли зрозуміти, що її більше всього цікавило». І ось цих учителів, які вважають, що вони зробили помилку, треба більше поважати. Вони вважали, що не знайшли «ключика» до серця хлопця. Тепер вони будуть уважніш е ставитися до інших учнів і не будуть допускати колишніх помилок. Я постараюсь бути схож ою на цих учителів». Я думаю, ви не будете особливо причіпливими до мови учениці. Якщо й нашу усну мову записати на магнітофон, вона також буде менш впорядкованою, ніж наша писемна мова. Зважте ще й на те, що учениця говорила експромтом, без підготовки. Тим більше вра­ жає її проникнення в специфіку педагогічної справи, її глибоке са­ морозкриття. А, може, вона виросла в с ім ’ї педагогів і повторила те, що почула від них? Ні, її батьки були далекі від педагогіки." Тут, безперечно, ми м аєм о справу з проявленням таланту майбут­ нього педагога. Потім це було видно не тільки з її слів, а й з її поведінки серед дітей. В ід м інн о закінчивши школу, вона, звичайно, подала заяву до педагогічного інституту. Але її не прийняли. Не пройшла по конкурсу, бо не вистачило якоїсь одиниці до прохідного балу. Парадоксально, правда? Я також так гадаю. Не все в нас і досі як слід продумано в доборі майбутніх педагогів. За майбутнього талановитого педагога боротись треба і в школі, і в інституті. Н е ­ рідко школа втрачає таких учителів, як Зоя Павлівна, тільки тому, що не всі ми визнаємо педагогічний талант. * Закінчується навчальний р ік — закінчимо й ми наші розмови про педагогічний такт. — Ви хотіли сказати — перенесемо їх. — Ну, щоб дійти повної згоди, домовимось так: розмови перене­ семо на другий рік, а порушень педагогічного такту, про які ми говорили в цьому році, переносити не будемо. Педагогічний такт, я дозволю собі ще раз повторити цю нестарі­ ючу істину, — це наша творчість. Ефективність кожного підходу до учнів залежить від конкретних умов, від конкретної ситуаціїї, в якій перебувають учні, від їх в ік о ­ 1 34

вих і індивідуальних особливостей. Приклади, про які ми говорили, взяті з життя, з ш кільної практи­ ки. Можливо, для інших шкіл вони менш характерні, можливо, й коментувати їх слід інакше. Ножний я наведених і прокоментованих прикладів був для нас своєрідною педагогічною задачею. А «ба­ гато педагогічних задач, — пошлюсь на більш знаючих людей, — мають декілька розв’язань, бо виховання справа індивідуальна в то­ му розумінні, шо при принципово однаковому підході до того чи іншого явища не можна не враховувати характеру, темпераменту і особливостей як учителя, так і учня». Думки з приводу ефективності того чи іншого підходу до учнів можуть бути різні. Але не може бути двох думок про те, що кожний підхід до учнів повинен відповідати вимогам педагогічного такту. Це зобов’язує нас більше заглиблюватись у нашу професію, до­ сконаліше оволодівати педагогічною майстерністю. А стати майстром своєї справи, не володіючи педагогічним тактом, не вміючи встано­ вити контакту з учнями, неможливо. Виховання учнів тим успішніше, чим ближче ми стоїмо до них. Учитель насамперед друг своїм уч­ ням, найближча їм людина, найкращий їх захисник. Сказане зовсім не передбачає послаблення дисципліни в школі, зменшення вимогливості до учнів. Я не заперечую примусу у нав­ чанні і вихованні там, де він необхідний. Я тільки хотів підкресли­ ти те особливо важливе значення, яке має зараз для нас повага до учнів, гуманність наших відносин з ними і вміння підійти до них так, щоб вони були готові виконати кожне наше завдання, кожну нашу вимогу чи пораду. В молодих будівників майбутнього повинно бути високе почуття власної гідности, і ми повинні вихову­ вати в них це почуття. Педагогічна, як і всяка інша, нетактовність суперечить моралі нашого суспільства, де «людина людині — друг, товариш і брат». Працюючи над підвищенням своєї загальної ква­ ліфікації, ми повинні працювати і над умінням встановити такий контакт з учнями, при яком у вони б допомагали нам, а не пере­ шкоджали їх виховувати. Педагогічний такт в усій ш кільній і позашкільній роботі вчителя мусить стати предметом спеціяльного вивчення і дослідження, пред­ метом обговорення на педагогічних радах, методичних нарадах, об’єднаннях і методичний ком ісіях. Кожний, хто присвятив своє життя найважливішій справі людства — вихованню підростаючого покоління, повинен досконало оволодіти педагогічним тактом, одним з найважливіших компонентів загальної педагогічної майстерності. Досконало оволодіти педагогічним тактом — це означає глибше проникнути в специфіку своєї професії, вище піднести загальний рівень навчально-виховної роботи нашої школи.

Вітаємо д-ра Г.Васьновича з номінацією на доцента УВУ За інформаціями пресової служби УВ У . С е ­ нат УВУ затвердив на пропозицію Деканату філософічного Факультету — на свому 3-ому Засіданні, в дні 26 січня 1971 р. д-ра Гри­ горія Васьковича доцентом педагогіки. Г. Васькович, родж. 12-го грудня 1 9 1 9 р. в с. Ростічках у Галичині, студіював в УВ У в pp. 1 9 4 6 -5 0 психологію, педагогіку та філо­ софічні науки; свої студії закінчив докторатом, на підставі докторської дисертації н.т. «Ідея шарової побудови психіки». В зв’язку із тим, що після смерти нашого визначного та заслуженого педагога проф. д-р г.к. Григорія Ващенка в У В У залиша­ лася необсадженою катедра педагогіки й дидактики, д-р Г.Васькович був 1965 р. запрошений на викладача УВУ. Д о своєї габілітації підготовлявся він з 1966 р. В 1969 р., за­ кінчив він першу частину своєї габілітаційної праці н.т. «Вплив Кершенштайнера на українську педагогічну думку та його значення для української педагогічної проблематики», і ця частина вийшла в серії скриптів У В У (як ч.ЗЗ) п.н. «Ш кільництво в У країні 1 905-1 9 2 0 - рр » 223 стор. В 1970 р. віддав він і другу частину п р а ц і: «Кершенштайнер і українська педагогіка» (191 стор.), і в тому часі почалася вже само габілітаційне поступовання, а кандидат започаткував ще працю над німецькою версією праці — у зв'язку із тим, що на його голов­ ного патрона запрошено професора мюнхенського університету д-ра Мартіна Кайльгакера (з огляду на те, що в УВУ не було до до тієї ділянки фахівця). Другим рецензентом був проф. д-р О.Наль­ чицький. Після позитивної оцінки праці, відбулося ранком 26 січня габілі­ таційне коловіюм, і на підставі його позитивної о висліду поставила проф д-р Н. Полонська-Василенко, як Декан філософічного факультету від­ повідне внесення на засідання Сенату, зваживши, що д-р Г.Васько­ вич — як довголітній викладач — був звільнений від пробної лекції. Тому що катедра педагогіки в У В У була необсаджена, д-р Г.Васькович стає доцентом-суплентом, тобто стає в.о. керівника катедри. Треба сказати, що оцінка праці д-р Г.Васьковича була настільки позитивною, що працю рецензенти поручили до друку, як таку, що вона подає в німецькій мові інформації про зв’язки укр а їнсько ї пе­ дагогіки із німецьким педагогічним мисленням, і то в розмірі, що далеко виходить поза те, що досі було відоме. Дальше оцінка кон­ статувала, що в ділянці дослідження особи й науки Кершенштайнера — досі завжди дуже ціненої постаті — праця д-ра Г.Васьковича є необхідним джерелом для майбутнього. Таким чином новий доцент спричинився до встановлення нових зв’язків У В У з німецькою наукою, стаючи живим доказом важливости УВ У в екзилі. Радіємо з тієї номінації, бо д-р Г.Васькович є головою Виховної Ради СУМ в Німеччині членом ЦВР СУМ а тим самим зможе від­ датися ще більше справі виховання української молоді. Щ иро вітаємо! 136

? д гї& л \ Конференція дружинників С УМ середньої А нглії

Через обмін думок до дії. У неділю, 6-го грудня минулого року, в Л естері відбулася четверта з черги окружна конференція дружинників СУМ у Вели­ кій Британії, влаштована стараннями Крайової Управи. На конфе­ ренцію з’їхалися дружинники з більших О середків СУМ середньої А нглії й разом з сеньйорами та місцевим старшим громадянством вщерть заповнили залю дом івки Відділу С УБ у Лестері. Конференцію відкрив голова О кружної Управи СУМ д. Осип Довбуш. Він привітав усіх присутніх та в короткому вступному сло­ ві підкреслив, що діяльність юнацтва і дружинників СУМ не може обмежуватись лише до підготовки на концерти та здвиги й виступів на них, але конечним є вишкільніі сходини, з’їзди, конференції, та­ бори, де молода українська людина повинна збагачуватись духово. Пізніше д. Довбуш покликав до президії голову КУ СУМ — д-га Яро­ слава Деременду, його заступника — д-га Михайла Гринюка, дружинниць-доповідачів — подруг М арію Волчанську і Анну Кецик, д-га Богдана Сверида, голову місцевого Осередку СУМ — д-га Осипа Боднара та дружинника Богдана Нагайла - на секретаря конферен­ ції. Конференційну доповідь під заголовком «Звернення до дружин­ ників СУМ» виголосив д. Я .Дерем енда. У своїй доповіді голова заторкнув цілу низку питань і проблем, а багато тверджень були влучно ілюстровані конкретними прикладами з нашого й чужинець­ кого минулого. Присутнім також був окреслений розвиток нашої ор­ ганізації та її осяги — ріст клітин, збільшення членства, успіхи на культурному, виховному, організаційному секторах та ін. Не оминулося однак і тих моментів, які є не цілком задовільними — збайдужіння певної частини старшого юнацтва і дружинників, тен­ денція льокалізування своїх зусиль по деяких м ісцевостях, брак а м ­ біцій до провідницької ролі серед підростаючого покоління. Також був насвітлений стан, роля й обов’язки українського студентства на терені Великої Британії. Д руг Д ерем енда докладно зупинився також на питанні духової дозрілости молодої людини. Його окреслення дозрілої людини випливало з науково-психологічної точки зору з висновком — яким мали б бути молоді українці. Подруга М. Волчанська у своїй доповіді зупинилась на питанні зовнішньої діяльности. Вона підкреслила, що українська молодь може й повинна зробити дуже багато в цьому напрямку, багато більше ніж було дотепер старшим громадянством і молодшими. Вона подала також ряд практичних порад відносно більше й м ен­ ше корисних форм діяльности на зовнішньому відтинку. Остаточний її заклик був об’єднувати сили всього нашого терену та співпрацю ­ 137

вати з українською молоддю на інших теренах поселення, бо акції поодиноких м ісцевостей чи груп не зможуть дати таких наслідків, на які м ожна розраховувати, ведучи роботу у крайовом у маштабі. Подруга А. Кецик звернула головну увагу у своїй доповіді на проблеми сум івсь ко ї й української молоді взагалі серед чужого оточення. Вона успіш но змалю вала всі труднощі, які зустрічають наші молоді люди. її заклик був, щоб дружинники допомагали тій частині української молоді, яка стоїть осторонь українського ж и т т а , щоб старались знайти з нею спільну мову, поступово втягаючи її до української спільноти, заохочували діяти для добра наших на­ ціональних інтересів. О св ід о м л ю ю ч а праця повинна вестися не ли­ ше серед відсталої частини сум івсь кої молоді, але серед в сієї байдужої під сучасну пору української молоді. Після закінчення доповідей, декількох друж инників і сеньйорів виступали з доповненнями, заувагами й питаннями до проблем, по­ рушених у всіх трьох доповідях, на які доповідачі давали в ід п о в ід ­ ні вияснення. Другу частину конференції знову відкрив голова О круги, д. О. Довбуш. Він пояснив, що в цій частині відбудеться дискусійна ви­ міна думок п о м іж друж инникам и й сеньйорами. Для ведення цієї делікатної справи д. Довбуш попросив дружинника Богдана Сверида, а речниками старш ого членства С УМ запрош ені були друзі В. Л е с ю к з Ноттіґгаму і В. Нагайло з Волвергамптону. Друга Тараса Микуліна покликано на секретаря дискусійної частини. Уж е з сам ого початку в залі панувало зацікавлення серед присут­ ніх, яке подекуди межувало з напруженням, бо це був, мабуть чи не перший раз у житті С УМ нашого терену, коли- прийшло до до відкритої конфронтації м іж дружинниками й сеньйорами. Щ об улегшити й розгорнути дискусію , д. С верид поставив ряд питань старшим друзям. З їхніх відповідей присутні довідалися про їхню працю з молоддю, напрямні в цій праці, про їхні погляди на нашу й чужинецьку молодь взагалі, як також і про ряд конкретних ви­ падків і потягнень, які вони спостерігали серед молоді. Після такого вступу почалася дискусія. Вартісним елементом дискусії було те, що ніхто ні разу не втратив рівноваги й не вийшов поза рам ки загально прийнятої форми, але одночасно ви­ словлювалися всі дискутанти щиро й невимушено. В дискусію вклю ­ чилися і дружинники та «речники», як теж і дехто з присутніх стар­ ших членів, а найбільш голосів у залі можна було почути від м о­ лоді. Н арікання обох ґенерацій були переплетені висловами зрозуміння й відзначення вкладу праці, скарги — похвалами, жалі п е рем іш ува­ лися з висловами надії на краще, а прямі докори ніколи не наби­ рали гострої форми. М ірилом успішности д и скусії може бути той факт, що через пізню годину д. Б. С верид був змушений її припи­ нити, бо вона могла була тягнутись багато довше. М ожна без сум ніву ствердити, що ця дискусійна зустріч була успішною. Хотілося б лише, щоб більша кількість друж инників зм о г­ ла була взяти в ній участь. Я є переконаний, що якби подібна зустріч була знову повтооеною, то число присутньої молоді було б 138

не двадцять, а багато більше. Ця зустріч була й корисною. Перш за все кожний з присутньої молоді мав нагоду висловити свій жаль. Подруге, мав можливість почути погляд іншого покоління і призадуматись над тим, що коли є якась різниця у настановах двох окре­ мих поколінь, то в який тоді спосіб кожний із нас м іг би причи­ нитися до її зменшення. Я вірю, що більшість учасників конферен­ ції від’їхали з цієї зустрічі саме з такою настановою, навіть якщо вони собі цього ясно й не усвідомлювали. Кожна розмова, кожна щира виміна думок зближує м іж собою тих, що беруть у ній участь. Те сам е сталося й на зустрічі в Лестері. Кожний довідався про погляди інших, старався його зро­ зуміти й уже цим самим наблизився до тих, кого нормально окрес­ люється словом «вони». Нам треба більше таких нагод, щоб за­ пізнаватися з поглядами «їх», нам треба всім шукати спільного знаменника й такі спільні зустрічі з виміною думок прине­ суть нам усім користь. Ш укайм о ж цього спільного знаменника всіми способами, а один із них напевно є широка дискусія і взаємний обмін думок і поглядів обох поколінь — старшого й молодшого. Той факт, що наша остаточна мета - служіння Богові й Україні - є спільною для нас усіх, є запорукою, що знайдуться і спільні методи у праці і прямуванні до неї. Б.М.

С ПО РТО ВА ДРУЖ ИНА СУМ В Д АРБИ, АНГЛІЯ

139

ХУІ-ий з'їзд СУМ Франції

ОЛЕКСА СМ О ЛИКЕВИЧ ГОЛО ВА КУС У М ФРАНЦІЇ

Від довшого часу був потрібний поштовх, щоб заохотити до пра­ ці сум івців Франції. Адже від довшого часу активність зменшилася, число осередків упало і ще лишень три осередки можуть твердити, що вони діють... Щ об зарадити такому станові з’їхалися делегати на 16-ий з'їзд, щоб застановитися над дальшою працею СУМ-у. Переговорено низку проблем. Роз’яснено відносини м іж КУ і О с е ­ редковою управою Парижа. Вибори нової Управи, головою якої став молодий студент, дружинник О лекса Смоликевич — започаткували період зрушення. До складу КУ увійшли : І. Пастернак - заступник голови, П.Кучинсьний секретар, І.Зелена - скарбник. О рганізаційним референтом вибрано под. М .Пастернак а референтною юнацтва Михайлину Фідик. Вільний член КУ — М.Микула. Контрольну К о м іс ію очолив Б.Білогоцький. Л.Вітошинська і М. Ванкевич увійшли до контрольної ко м іс ії як члени Делегатами на Світовий Конгрес СУМ обрано — О .Смоликевича і Б.БІлогоцького. З ’їздом, що відбувся 15 лютого, провадили: голова Ц УСУМ О. Коваль — предсідник, д. Я .Д ерем енда - заст. голови ЦУ СУМ і го­ лова КУ С УМ Велико-Британії — заступник предсідника. С екретаркою обрано Л.Вітошинську. На почесного члена Президії попрошено о. канцлера М. Левенця, який на початку провів молитву і коротким зверненням заохотив сум івську молодь до дії. З'їзд вітав редактор Косик від громадської організації ОУФ, висловлюючи підбадьорюючі думки із закликом до співпраці. Про­ мовляли ще Л.Вітош инська від студентів, Й. Рожка від КУ СУМ Бельгії, Я .Деременда від Европейської Конференції СУМ та КУ СУМ А нглії та голова ЦУ СУМ — О.Коваль. Бажання змінити існуючий стан можна вивести хоч би з факту, що 23 лютого 1969 року на 15-ому з ’їзді СУМ Ф ранції було 18 осіб (предсідник- М .Гринюк) а на останньому з’їзді було присутніх ЗО членів. 16-ий з’їзд покликав до життя дві ко м ісії виключно з молодих дружинників. Вериф ікаційно-номінаційна ком ісія складалася з О. Смоликевича, І. Бухти, та І. Ванкевич. Резолюційна з Ю ника, І.С м о ­ ликевич, та І.Зеленої. О сяг з'їзду був досить замітний. "'Роз'яснено проблеми д о в ір ’я і співпраці м іж самими делеґатами, так що можна сподіватися, що в скорому часі діяльність СУМ у Ф ранції набере бажаного розмаху.

140

ХУІІІ-ий зїзд СУМ у В. Британії У днях 6 і 7 лю того 1971 року пройш ов успіш но 18-ий з чер­ ги з’їзд чисельно найбільшої в Европі країни сум івського членства. З ацікавлення д руж инників працею і турботами СУМ Великої Б р и ­ танії зросло, бо від останнього з'їзду С У М , що відбувся в Олдгам і 19 6 9 року, — число присутніх д руж и нників збільшилося значно. В О лдгам і на 123 делегати було 66 друж инників, а на останньо­ му з’їзді С УМ на 125 делегатів було присутніх біля сотні д р уж и н ­ ників. Д руж инники брали участь у д искусіях, у працях мандатноном інаційної, бю джетової і резолюційної ком ісій, дискутували, плянували, висловлюючи свої думки досить відваж но. Найбільше участи й зацікавлення виявили присутні дружинники над проектом побудови театральної залі на Тарасівці. Д искусія тривала приблиз­ но годину. З'їзд у Брадфорді підготовляли на м ісці сам і дружинники. О с е ­ редок заопікувався 1 2 5 -о м а делегатами, з честю вив’язуючись зі свого завдання господаря. Делегати від осеред ків представляли собою все сум івське членство, що сьогодні нараховує 2 .7 4 6 чле­ нів за даними представленими на 18-ом у з’їзді. М ісцевий душпастир, о.А.Кузьма, після палких слів привіту Я. Д ерем енди, довголітнього голови КУ С У М Англії, започаткував з’їзд молитвою. Д о ділової президії, якій довелося часом р о зв ’язувати нелегкі ситуації, вибрано: д .І.Д м итріва на предсідника, на заступ­ ника д.В.Н агайла. С екретарям и обрано д.О .М ороза, і подруг А.Кецик та Г. Стахів. Д о почесної президії запрош ено: о.А.Кузьму — м ісцевого душпастиря, інж. В .О леськіва голову ЦКК С УМ , д.Й .Рож ку - представника ЦУ, що виголосив привіт від голови ЦУ д.О.Коваля. До почесної президії увійшли ще Д ж он Ґра га м від Европейської Ради Свободи, й Англо-українського товариства і представники від Г У О У Ж , ГУ С У У В , ГУ О бВ У , У С Г, д и ре кц ії «Подолія», м ісцевого відділу С У Б , місцевого гурта ОУЖ , м ісцевого відділу О бВ У , від осередку С У М Брадфорд. Коротенько промовляли всі представники. Відчитано і багаті змістом привіти, що наспіли не тільки з Англії, як знак признання сум івській діяльності, що її розгорнув С УМ Велико-Британії. Тому що, поштовий страйк заскочив всіх і не всі делегати були познайомлені зі змістом звіту, голова КУ представив і коментував з’їздові довший видрукований звіт діяльности. Інж. В. О леськів п ро­ читав з відповідним роз’ясненням звіт Контрольної К ом ісії, а сам предсідник з'їзду, у відсутності голови Товариського Суду, прочитав переданий ним звіт. Протокол попереднього з’їзду розглянено на засіданні мандатно-номінаційної ком ісії. О середок Вольвергамптон здобув переходовий сум івський пра­ пор за найкраще координовану й зорганізовану діяльність, а осе­ редок СУМ Лестер за передовість у сум івській діяльності здобув друге місце. Третє м ісце признано осередкові С УМ Гаддерсфільд. Вечірня забава дала чудову можливість вибрати з пом іж моло­ дих пар д еб’ютантів князівну і князя сум івського балю. Під оплес­ ки присутніх, що великою більш істю схвалили рішення ж ю рі, вий­ 141

шли на сцену Павлина і Павло Луніви. Щ асливців коронував д.М. Гриню к у супроводі минулорічної князівни под. І.Гавриш ко та д.М. Мавлюка. Другий день нарад розпочато Святою Л ітургією відправленою 0. Є.Кушком, парохом української католицької церкви у Брадфорді. Програмова доповідь виголошена д.М . Гриню ком була глибоко об­ думана,. однак треба жаліти, що на той час мало було присутніх на залі. Підвиш ка членської вкладки запропонована бю джетовою к о м і­ сією (В.О леськів - голова, О.Довбуш, Б .Д обровольський, М, Замулінський - члени ) не знайшла одобрення. Д овш а дискусія переважно молодих друж инників дала змогу обмінятися думками і встановити кінець кінцем висоту.у членської вкладки на фунта і п’ятдесят н.п. для сеньйора, на фунта для дружинника і на п’ятдесят н.п. для юнацтва СУМ. Голова ном інаційної К о м іс ії д.І.Скальський (іншими членами ко ­ м іс ії були дд.М .Я цків, Б.Л евицький, і В.Красовський) представив листу кандидатів нової управи. Листа була прийнята з'їздом. Нова К У С У М вибрана в наступному скла д і: — Ярослав Д ерем енда, поновно вибраний на пост голови. Д о складу КУ увійшли : М. Гринюк, В.Капустинський, О .Довбуш, І.ОвчариК, Б.Рогач, О .Д е м ’янчук, Б .С в е ­ рид, В.Карпинець, Б .Ю р ків, М .Павлюк, М.Бучок, В. Яроцький, по­ д р уги : А.Кецик, О .Ф едечко, М .Волчанська, В .Д яківська, М .Ю рків. Контрольну к о м іс ію очолив С.М.Фостун, а членами обрано: дд. 1.Скальський, О .М ороз, І.Фінів, под. М. Ковалишин. Товариський суд, членами якого є С .Ш м ондрак, І.Федечко, под. Г.Стахів, д.М .Гаврилів, — очолив редактор І.Крушельницький. Ч ерез вибуття деяких членів із Крайової Ради СУМ з ’їзд по­ кликав на цю функцію дд. М.Титка і С.Степованого. Ьідчитанням проекту резолюцій, що їх представив з'їздові д.В. Капустинський, закінчено цей з'їзд. 19-ий з'їзд прийняв гарячими оплескам и пропозицію члена ЦУ Й .Рож ки вислати учасникам дем онстрацій в обороні В.Мороза, що відбулися у Н ю -Й орку, Ч ікаґо, й О таві телеґраму-привіт від 18-ого з’їзду С УМ у В .Б ританії для морального підкріплення учасників дем онстрації і солідарности в цій акції. Зараз же після з’їзду, у пообідову пору відбулася святочна про­ грама у честь 18-ого з'їзду. Д руж инник В.Карпинець, член КУ і м ісцевого О середку, представляв учасникам з’їзду і численно при­ булим гостям запляновану програм у концерту. Ю вілейну доповідь з нагоди сторіччя від народження Л есі У кр а ­ їнки відчитала з глибоким чуттям пані В .Гриню к, редактор с у м ів ­ ської сторінки «Голос Молоді» при тижневику «Українська Думка». П існею «Контра спем сперо» Л .Українки вистипили М .Ю р ків і Д.Я Ярош із «Тріо Конвалія» присвячуючи цю пісню з ’їздові. «Земле Рідна» на слова В .С и м о нен ка із оригінальною власною ком пози ­ цією присвячено в’язням — поетам, що через лю бов до рідної землі опинилися поза межами власної Батьківщини. Дальше виступали: хор з ос. Кіхлей під проводом М Мальна, піснями «Боже Великий» та «Віє Вітер». Танцювальне тріо з осе­ 142

редку Л ід с представили глядачам оригінального гопака. Згодом виступав хор «Луна» з Галіфаксу і дівчата з осередку Л ід с під проводом пані Беби. Виступав секстет дівчат з Брадфорду. Т ан­ цювальний відмолоджений ансамбль «Крилаті» під проводом маестра С .Буряка виступив із танцем «Коломийка». Музикальний с е кс ­ тет з Гаддерсфільду відіграв «Вічного Революціонера», «Верховино» і «Сумівський Марш», що помітно заімпонувало присутній публіці. Після концерту ще довго точилися дискусії. Кожний мав св іж і вражіння і думки. Виринали проблеми, розв'язки, дискусії, поста­ нови... Одначе запал д искусії скоро остигав. В ж е був вечір і ба­ гато делеґатів чекала іще довга дорога. Вони роз'їзджалися з по­ зитивним враженням, сподію чись стрінутися за два роки з новими свіжими думками, що виринуть з досвіду набутого працею... Йор.

А в с т р ія ______________________________________________________________ В Зальцбургу, в неділю 9.2.71 відбувся черговий З 'їзд С УМ Австрії. На З ’їзді взяли участь делегати з Горішньої Австрії, Філляху, Тавхендорфу, Кляґенфурту, Куфштайну і Зальцбургу. Після молитви, яку провів о. Іван Даш ковський, д. Микола Петрущак відкрив З ’їзд і привітав присутніх. Президію З ’їзду вибрано в наступному складі: Петро Головінський — предсідник, Катерина Б ур’ян - заступниця і інж. Микола М аксименко - секретар. Д о По­ чесної Президії обрано о. І. Дашковського. В дискусії над звітами уступаючої Управи і делегатів від О се ­ редків СуМ виявлено деяке покращання в праці і розглянено м о ж ­ ливості її пожвавлення, хоч ця праця натрапляє на поважні- перешко­ ди з уваги на розпорошеність українського населення, міш ані по­ дружжя і заавансований асиміляційний процес серед народженої тут молоді. Нову Управу вибрано у складі: дд М. Петрущак - голова, П Голо­ вінський -заступник і секретар, Галина М а си ч , В.Ф едунів, М. К ін ­ драт, П. Б ур’ян і Ігор Тарко - члени, подр. Світлана Бовдій - заступ­ ниця. Контрольна К о м ісія : дд С ергій Бовдій - голова, інж. М .М акси ­ менко і Катерина Б ур’ян - члени, М. Чучук -заступник. Суд очолив мгр О .Тю ш ка. Духовний провід на СУМ А встрії від УКЦ прийняв о. І. Д аш ков­ ський, а від У А П Ц З ’їзд виріш ив попросити в о. прот. Паладія Дубицького окрем ого капеляна. В кінцевих рішеннях було схвалено звернути більше уваги на організацію шкілок для дітей, висловлено подяку Українській А м е ­ риканській Ж іночій Д опом оговій О рга нізації (Голова пані О. Томаш ів ська,Н ю Йорк) за постійну щедру допомогу, а КУ СУМ Німеччини за піддержку в праці. З ’їзд вислав привітання Ієрархії Українських Церков та сумівцям у всьому світі, як також іншим молодечим ор­ ганізаціям. На закінчення З ’їзду відспівано «Не пора». 143

З нагоди 20-ліття осередку СУМА ім. Лесі Українки в Бофало.

В листопаді 1 9 7 0 року осередок С УМ А ім. Л есі Українки в Б о ­ фало вступив в третю декаду свого існування. Напротязі 20 років осередок не обмежувався лише до своєї внутрішної праці, а був одною з провідних організацій релігійного, суспільно-громадського та політичнсго життя невеликої чисельно, але активної української громади міста Бофало. Як заслужене признання за працю, бофалівська громада належно відзначила 20-літній ювілей осередку в часі від 15-го до 22-го листопада. Святкування започатковано в неділю 15 листопада зорганізованою участю цілого осередку в Укр. Кат. Церкві, де в присутності числен­ них вірних о. шамб. др. Павло Івахів відслужив Службу Б ож у в наміренні української молоді. В той же день, після обіду, в У кр а ­ їнському Д ом і «Дніпро», співвласником якого є осередок, була відкрита виставка, що своїм укладом (знимки, грамоти, ручні роботи видання осередку і ін.) відзеркалювала діяльність осередку за 20 років. Виставку влаштували, під наглядом інж. Миколи Барицького, д руж инники: Д арія Пристайко, Михайло Петришин і Володи­ мир Ковалик. Виставку відкрив В. Ковалик, а перший голова осередку проф. Зенон Саган, перетявши стяжку, виголосив слово до присутніх. Виставову залю вдекорував помистецьки приятель С У Му, пластунсеньор маестро М ар’ян Борачок. Металеву емблему СУМ (розм. 4 x 8 стіп) виконав, як дарунок для осередку, з нагоди ювілею п. Володимир Д ем ків. Протягом тижня виставка втішалась великою фреквенцією відвідувачів. Д ижури тримали старші юначки і дружин­ ниці. В цій же залі, вечорами, були висвітлювані фільми з діяльности о-ку. За зібрання і впорядкування фільмів належиться подя­ ка друзям: Пилипові Плотиці і Василеві Вільчинському. В суботу 21 листопада українська радіо-програма Василя Ш арвана присвятила осередкові ЗО хвилин з особливою програмою. Проф. 3 .Саган дав коментар про працю осередку, юначки Ліля Вітрик і Нінаї Д ранка — деклямували. Цього ж дня відбулись Ю в і­ лейні С ум івсь кі вечерниці з участю трьох оркестр: джазових Ми* хайла Телюка і Данила Гошовського та гуцульсько-місцевого осеред­ ку т-ва «Гуцульщина» під кер. Михайла Мочерняка. Розвагову частину вечерниць, в якій виступав квартет «Соняшники» та солістка Оля Вільчинська, започатковано грім ким «Многая літа» для осеред­ ку в супроводі злучених трьох оркестр. З приємністю слід підкреслити, що на вечерницях чисельно пере­ важала молодь, яка разом з батьками витворила дружньо — веселу атмосферу вечера. В тому також не мала заслуга аранжера забави д-га Василя Ш арвана. В неділю 22 листопада, о год. 3-й пополудні відбувся імпозантний бенкет з участю коло 300 гостей. 1 44

Б енкет від кр и в проф. 3. Саган, а дальше провадження бенкету передав М. Л и с а ко в і. Започатковано бенкет А м е р и ка н ськи м і Українським національними ги м нам и духової оркестри під бату­ тою А. Кравчука. З черги господар бенкету представив присутніх і бувших голів осередку та відчитав ім ена тих осіб, які на протя­ зі 20 років спричинились до росту осередку, а з волі В с е в и ш ­ нього залишили наші ряди. Пам'ять їхню вш ановано повстанням з м ісць і однохвилиною м овчанкою . Вступну молитву і благосло­ вення д а р ів провів о. П .Івахів. Головними промовцями були: проф. 3 . Саган і Л.Футала. Усні привіти зложили: др. М .С ай кеви ч, Я. Пришляк, І.Чм ола, П .Б алко, інж. В .Д м и р тію к, Д .М а ц ь ків , М. Кобилецький. В ід м ісцевого відділу Ю С У М А , зі зворуш ливим словомподякою, виступав Кошовий старш ого юнацтва впорядник 1-го ст. Ю р ко Крупа. З огляду на час не було змоги відчитати змісту письмових привітів від центральних та місцевих товариств і установ, а було їх багато і господар бенкету обмежився тільки до зачитання осіб і установ що прислали привіти. Перерви м іж представлюванням гостей і привітами заповняли виступи гуртків сам одіяльности осередку: духової оркестри. П ідчас виступу оркестри слід відмітити один момент, який записався глибоко в п а м ’ять присутніх гостей. Після відіграння одної точки, диригент А .К р а в ч ук підійшов до оркестранта друж инника Михайла П ередав йому бату­ ту, заявляючи, що від тепер диригентом буде друг Петришин, а він залишається з оркестрою , як дорадник, який в кожній хвилині допом оже молодому диригентові і при цьому побажав Петришиному успіхів в дальшому веденні оркестри. Цей жест А. Кравчука присутні нагородили бурхливими оплесками. Продовженя концерту оркестри провадив М. Петришин. Ж іночий квартет (дружинниці), «Соняшники» під керівництвом виховниці 1-го ст. мґр. Христини Були, при аком паніям енті М .Телю ка, милими, добре вишколеними і зіграними голосами, зробив приємне враження на гостей. Т а н ­ цювальний гурток під керівництвом Ю рія Гудимяка, під звуки гу­ цульської оркестри й акордеоніста М .Телю ка, кільком а виступами викликав загальне захоплення серед гостей. На думку тих, хто розум ієм ся на народних танках наші молоді танцюристи, старше юнацтво і дружинники, є настільки вишколені, що можна зачисли­ ти їх до професійних. Кінцеву молитву провів о. М.Павлишин. Подя­ ку гостям, за участь в бенкеті, зложив голова бенкетового комітету М .Бельмега. На обличчях гостей, коли залишали бенкетову залю, кожний спостерігач м іг ствердити вияви задоволення. З нагоди ю вілею випущено 44-сторінкову одноднівку «Наш Шлях», за редакцією д рузів: М. Барицького, П. Ьутрина та І. Чмоли. О б кл а­ динку і мистецьке оформлення виконав В. Ковалик. Реасумуючи перебіг наших ювілейних святкувань, можна о б 'є к­ тивно ствердити: — все пройшло задовільно. Успіхи завдячується ц і­ лому активові осередку — юнацтву, дружинникам, сеньйорам. П рац ю ­ вали усі, кожний по своїй спром ож ності в призначеній ділянці. Ч и с ­ ленна участь громадянства в святкуваннях, це признання і відплата осередкові за його конструктивну працю на форумі цілої українсь кої громади. Вступаючи в третю декаду, нашим бажанням є: — що146

ПРОМОВЛЯЄ БУЛАВНИЙ Ю СУМА - ЮРКО КРУПА

,

би ті, що будуть очолювати осередок в майбутніх каденціях, про вадили його далі шляхом, що випливає зі статуту і клича «Бог і Батьківщина», в що ми безсумнівно віримо. (М.Л.)

«БОРОНИТИ ЧЕСТЬ УКРАЇНИ» (С Л О В О Д РУ Ж И Н Н И КА Ю РКА КРУПИ НА БЕНКЕТІ ПРИСВЯЧЕНОМ У 20-ЛІТТЮ З А С Н УВА Н Н Я ОСЕРЕДКУ СУМ

ІМ. ЛЕСІ

УКРАЇНКИ В БО ФФАЛО )

Високопреподобні отці, Достойні представники центральних і м іс ­ цевих установ, Високоповажані пані й панове, Дорогі Д рузі і Подру­ ги! На самому вступі я хочу підкреслити, що вважаю собі великою честю, що можу сьогодні сказати кілька слів. Коли творився боффалівський осередок Спілки Української Молоді — мене ще на світі не було. Якщо так — то моє ціле життя пройшло в СУМ і то від нолиски. Заколисуючи мене до сну, моя дорога мати розмовляла з моїм батьком дуже часто про С УМ і це слово запало мені глибоко в підсвідомість. Підростаючи, я бачив батька часто в тодішньому сумівському однострої і з сумівським прапором у руках. Як кожна дитина — я хотів бути таким як мої батько і мати, — і я іуж е швид­ ко таким стався. Щ е досі пригадую собі, як я тішився, коли вперше одяї нув юносумівський однострій. Який я гордий був сам себе і зі свого одно­ строю. Мені здавалося, що я є українським вояком і мені ще досі так здається. Я зрозумів тут, що я належу до якогось спеціяльного братства, я к о м у на ім ’я СУМ. 147

ТАНЦ. ГУРТОК о-ку. ГОПАК І АРКАН. В ПОВІТРІ ВОЛОДИМИР КОВАЛИК.

Завдання цього братства — служити великій, хоч знедоленій кр а ­ їні, де жили і трудилися цілі покоління моїх предків, мої діди, пра­ діди і прапрадіди від непам’ятних часів, служити Україні. - В СУМ я довідався більше про цю велику, небачену мою Україну і я зро­ зумів чим і як її можна прислужитися, що мають робити ті хто на­ родився тут, є з народження американцями однак відчувають свою кровну і культурну пов’язаність з народом, з якого вийшли їх бать­ ки і вони самі. Наше завдання висловлене в сумівському гаслі: «Все і всюди боронити честь України і великого українського наро­ ду!» Це велике гасло — «Честь України — Готов Боронити» — ми малі юносумівці повтаряли механічно, неначе обов'язкову щоденну молит­ ву. Ми не думали над його значенням і не пробували його розумі­ ти. Розуміння прийшло з літами і тепер мої ровесники і я сам знаємо, що це значить і ми це гасло не тільки повторяємо, а ми його виконуємо. — Нам доводиться боронити честь України всюди в гурті наших неукраїнських друзів і приятелів, у всіх родах шкіл, включно з високими, хто з нас вже туди дійшов. А багато з нас готовиться робити це професійно, після осягнення доступних нам ви­ соких наукових ступені в. Ми не робимо це для СУМ. тільки для України, однак наша постанова так діяти була зробена тут, в спіль­ ній організації батьків і їхніх дітей, в Спілці Української Молоді. Нехай же на закінчення мого сьогоднішнього виступу мені віль­ но буде подякувати самій С пілці Укр. Молоді, нашим батонам і всім нашим виховникам за все те. що ви для нас молодих зробили. Дякую вам за вашу відданість, жертвенність і самопосвяту для нас, ваших дітей, дякую ще раз за все! Закінчую свій виступ, однак з запевненням а не самою подякою, що коли прийде в історії людства ще один виріш ний момент, — ми молоді, виховані в С УМ готові будемо боронити не тільки чести України, а й активно боротися за повноту прав українського народу. С Л А В А У К Р А ЇН І! 148

Канада, В ін д зо р

Розгортаємо нрила В неділю 21 лютого 1971 р. у власному приміщ ені «Українсь­ кої Хати» М іхновського у В індзор. Канада, відбулися Заг. Збори О -ку С УМ . При заповненій залі молодю, старшим членством і гостями. Збори відкрила голова подруга Оля Влох сум івським привітом. Д о Президії З борів було обрано слідуючих осіб : Др. Ігор Стебельський — П ре д сід н ик Зборів, Андрій Мудрий — заступник і Михайло М акар — секретар. Були зложені наступні привіти: В ід Краєвої Управи С УМ — містоголова д. Андрій Мудрий, від Відділу Я ВУ і УНП д.Василь А н ­ тонів - голова Відділу УН П і заст. голови Відділу ЯВУ, та пані Н а­ стя Влох - заст. голови від ОЖ Я ВУ. За пророблену працю звіту­ вали: секретар Петро Мицак, касієр - О ксана Ломашевич, булавна - Віра Олійник, гол. вих. Петро Мицак, представник до м ісц е ­ вого Відділу К У К — Василь Антонів, та на кінець голова Оля Влох. Стан членства О .С У М : 24 молодшого і старшого юнацтва, 10 дружинників і 15 сеньйорів. Сходини з юнацтвом відбуваються щосуботи. Виховний персонал складається з наступних молодих лю­ дей: Андрій Мудрий, я ки й, цього року закінчує право на Віндзорськом у Університеті, Павло Панців, студент Віндзорського Універси-

НА Ф О ТО : УПРАВА, БУЛАВА, КОНТРОЛЬНА КОМІСІЯ і ТОВ.СУД О-ку СУМ їм. М.МіхНОВСЬКОГО В ВІНДЗОРІ. ВІД ЛІВА СИДЯТЬ : ЮРКО ҐАВАДЗИН, СЕКРЕТАР. ВІРА ОЛІЙНИК - БУЛАВНА, АНДРІЙ МУДРИЙ • ГОЛОВА, др. ІГОР СТЕБЕЛЬСЬКИЙ • ГОЛОВНИЙ ВИХОВНИК, ПЕТРО МИЦАК - ЗАСТ.ГОЛОВИ СТОЯТЬ В ПЕРШОМУ РЯДІ: ІВАНКА ВЛОХ, МАЛАНЯ МАЦІБОРКА, ПАВЛО

ПАНЦІВ, ВІК­

ТОРІЯ ШМИРКО, ЛЮСЯ КРИВОРУК, ЛІЗА КУДЛА. ДРУГИЙ РЯД :ОЛЯ КОВАЛІВ, КАТРУСЯ МОТРУК, ОЛЯ ВЛОХ, ПЕТРО МИЦАК,сен. МАРТА ЦІКАЛО, ХРИСТЯ ГОЛОД. ВЩСУТНІ НА ЗНИМЦІ: ІВАН АНТОНІВ, АННА БАКСА, ОЛОМАШЕВИЧ, В.МУЗА і Ю. ОЛІЙНИК.

149

тету, Л іда Кудла, учениця середної школи, Михайло М акар і Петро Мицак. При О середку існують курси впорядників і виховників, (курси українознавства) на яких викладає Др. Ігор Стебельський — професор географії на В індзорському Університеті. Пані Марія Палащук - голова О Ж Л В У провадить хор юначок. Також при О УВ Ф існує Рідна Ш кола в якій навчає пані Л. Ґавадзин. Ю нацтво що­ року виїздить на виховно-відпочинковий табір «Веселка», а також бере участь у виховних та мандрівних таборах, яні влаштовує Кра­ йова Управа. О сер е д о к тісно сп івп р ацю є з Крайовою і Централь­ ною Упоавою , та немає супроти них жодних фінансових залеглостей Також тісно сп івп р ацю є з м ісц е в и й Відділом ЛВУ, ОЖ Л ВУ, та має своїх представників у м ісцевом у Відділі КУК. Тут також вар­ то згадати , що О серед ок спільно в Л В У і ОЖ Л В У відмітив кілька національних річниць, організував коляду, новорічну забаву і т.п. Спільно з О середком ТУС М з Детройту, С Ш А демонстрував про­ ти виступу хору Ч ервоної А рм ії, про яку обширно писала англійська преса. Д искусія велася в дружній атмосфері, як покра­ щати працю в О середку, та покращати виховання нашого юнацтва. Після дискусії, на пропозицію голови Контрольної Комісії, одного­ лосно уділено абсолю торію уступаючій Управі. Д о Н ової Управи на 1 9 7 1 /7 2 вибрано наступних осіб : Андрій Мудрий - голова, Петро М и­ цак - заст. голови, Ю рко Ґавадзин - секретар, Іван Антонів - скарбник, Др. Ігор Стебельський - головний виховник, Павло Панців - о рган іза­ ційний, Іванка Влох — кольпортер, Маланя Маціборка, Марта Цікало, Оля Влох і Анна Бакса — члени управи. Контрольна Комісія і То­ вариський С уд: Петро Мицак — голова, Ліда Кудла і Христина Голод — члени. Булава: Віра О лійник — булавна, Оля Ковалів — за­ ступник, члени булави: Л ю ся Криворук, Оксана Ломашевич, Вікто­ рія Ш м ирко, Володимир Муза і Ю рко Олійник. Представники до місцевого Відділу КУК : Оля Влох і В іра Олійник. Представники до Комітету, за українську мову на Віндзорському Університеті : Др. Ігор Стебельський і Марта Цікало. Новообраній Управі і Булаві, яка складається з самих молодих людей, роджених вже на ем ігра­ ції, бажаємо багато витривалости та гарних успіхів у праці для добра нашої громади та всего Українського Народу. Щасти Вам Боже! Збори закрито відспіванням «Не пора». Сеньйор О.СУМ

ПОЖЕРТВИ НА Ф О НД «АВАНҐАРДУ» Паленичан Петро, М. Дянун, Д. Хорват, 3. Терешнун,

Марне- Гамелет (франція) Філядельфія (ЗСА) Аллентавн (ЗСА) Г анновер(Н ім )

1 О ффр 5 дол. 1 дол. 5 .5 0 нм

Жертводавцям щире спасибі ! 150

Перший випускний вечір у Монтреалі.

Курси українознавства при М онтреальському осе р е д ко в і СУМ існую ть не перший рік. За час їхнього існування осно вні знання із предметів українознавства одерж ало добрих чотири десятки курсантів. С ьогодні випускники тих курсів працю ю ть для добра своєї організації як виховники, а деякі і як учителі. Д оціню ю чи велике значення школи як єдиного закладу, що може дати о р га ­ нізації потрібні для її існування й успіш ного розвитку кадри, осе­ редок С У М -у в М онтреалі, а зо кр ем а Б атьківський комітет, що існує й д іє при осередку, — присвячує школі доволі багато уваги. Йдучи назустріч учителям, постійно радячись їх, Монтреальський осередок дивився на школу як на кузню знання, ставлячи на перше м ісце рівень навчання, а не розголос і сум нів ної вартости славу. Може якраз це й було причиною, що про випускників нашої школи рідко писалося у пресі, а сам ій школі не робилося реклями. Та всякій скр о м но сті є межі. Бажаючи підкреслити, що закінчення школи — це лише початок творчого шляху людини, яка здобула певні знання у своїй організації, Батьківський комітет улаштував для випускників минулого й передминулого навчальних років випускний вечір, поєднавш и його з забавою , а батькам та випускникам на п а м ’ятку — оформив чудове шкільне табльо.

151

Вечір відкрив коротким словом голова Б атьківського Комітету Михайло Білик і ним керував. З короткою пром овою виступив д и ­ ректор школи м а ґісте р Емануїл Глуховецький, а заступник голови осередку Ф ед ір Безпалью к, під бурхливі оплески присутніх відсл о­ нив табльо, що його з таким нетерпінням чекали не лише випускни­ ки, але й їхні батьки. С відоцтва роздав ке р ів н и к випускної кляси Л.Гусин, викликаючи усіх випускників на сцену, та привітавш и їх з успіш ним закінченням школи, до якої ходили повних 12 років. Н агороди за найкращ і успіхи в навчанні вручив капелян о.Августин П ородко. На закінчення, Анна Кардаш звернулася із теплим словом подяки до управи осеред ку і до вчителів та батьків. Реш ­ та часу пройшла в приєм ній рідній атмосфері. Незваж аю чи на дуже погану с н іго в ію та мороз, привітати наших випускн иків при­ було доволі багато людей. Були це в основном у старш і сум івці й сум івки. Треба сказати, що вони раді були бачити тих, хто того вечора офіційно став на шлях самостійного гром адського життя як зм іна посивілим і потомленим багаторічною клопіт­ кою працею . Закінчую чи , слід підкреслити, що основний тягар у зв ’язку із виготовленням табля ніс на своїх плечах невтомний о п і­ кун нашої школи В олодим ир Ґоляш, а художньо оформив табльо талановитий Петро Андрусиш ин. Та ми не сказали б усього, якби не познайомили в а с , ш ановні читачі, із випускникам и. Перш у нагороду одержала Анна Кардаш, другу - Зенон Д ом анчук, а перш а нагорода за 1 9 6 8 /6 9 навчальний р ік припала Ірині Крайник. Крім них, свідоцтва зрілости одержали: Галина Музика, Ігор Гупалівський, Даня Іванило, Л ю ба Ґоляш, Петро Кушнір, М арія Крив'як, Оля Корабель, Юлія Цап, О ксана Чверенко та Ігор Ш ульган. Щ асти Б оже на твердом у життєвому шляхові! Присутній.

ПРОВІДНІ ЧЛЕНИ ТУСМ В АМЕРИЦІ З ГОЛОВОЮ ЦУ ТУСМ ІНЖ. Б. КУЛЬЧИЦЬКИМ

1 52

Відбувся 3-ій Крайовий Зіїзд ТУСМ Канади У Монтреалі, в суботу, 27 березня ц.р., при М е ꥳл університеті тут відбувся 3-ій Крайовий З ’їзд Т У С М Канади. З ’їзд звеличав сво­ єю участю голова А Б Н , Ярослав Стецько. З ’їзд Т У С М Канади відкрив молитвою о. Ярослав Гайманович. З ’їздом провадила Президія в складі: Богдан Футала, голова КУ ТУС М Ам ерики, голова, й М арія Чолій, Монтреаль, секретар Під час З'їзду працювали три К ом ісії: мандатна — голова Богдан Валь­ ків, резолюційна — голова Роман С еньків і номінаційна — голова Ю рій Горіх. В діловій частині обширний звіт із діяльности ТУС М в Канаді склав уступаючий голова- Ю р ій Горіх з Лондону. Канада. Д о нової Управи Т У С М Канади вибрано таких студентів: голова - О рест Дубас, с е ­ кретар — Олена Олійник, фінансовий рефе­ рент - Ю рій Горіх, усі з Лондону, Онтеріо. Члени Управи : Андрій Бандера, Торонто, М арійка Чолій , Монтреаль, Богданна Цмоць, Оттава, й Роман Суровий, В інн іпеґ. З рамени С вітово ї Управи ТУС М в Крайовому З ’їзді взяли участь голова С вітової Управи ТУС М , інж. Богдан Кульчицький з Рівертон і м ґр. Роман Сеньків, з Вашінґтону. У рам ках З ’їзду відбулася Ідеологічно-полі­ тична Конференція С вітової Управи ТУСМ . Головну доповідь виголосив мґр. Роман С еньків, ідеологічно-політичний референт р о м а н с е н ь к ів ЦУ ТУС М , на тему «Український націона­ л ізм : ґенеза, сучасність і майбутність». Дискутантом доповіді була М арійка Чолій з Монтреалю. К рім канадійських Т У С М -ів ців, в кон­ ференції взяли участь члени Т У С М з З С А : Н ю Й орк - 6, Н ю а р к - З, Філядельфія - 1, Дітройт - 3, Рочестер - 3. У рам ках конф еренції відбулося також засідання нововибраної Управи Канади із членами С вітової Управи й засідання ТУ С М -івської преси з редакторами студентського журналу «Зозулька». Увечорі учасники З ’їзду мали змогу побачити фільм із дем онстра­ ції в обороні Валентина Мороза.

Демонстрації в обороні В.Мороза В ж е в попереднім числі «А» (гляди «А» ч. (99) згадувано про могутню хвилю студентських протестів, що зрушили чужинецьку опінію. В цьому числі продовження студентських демонстрацій.

ЕДМОНТОН Після успішних демонстрацій в Н ю -Й орку, Ч іка ґо й Оттаві, що ш ироким відгом оном збережуться в пам ’яті- учасників і українсь­ кого громадянства треба згадати і дем онстрацію в Едмонтоні З січня 1 97 1р . Р івнож і ця демонстрація відбулася успішно. П ів ­ тора сотні молоді проходило вулицями міста Едмонтону, несучи транспаренти і скандуючи гасла. Були тут і сумівці і пластуни і сту­ денти з’єднані тою сам ою спільною настановою. Преса й телевізія не проминули мовчанкою цей вияв обурення української молоді. Через два дні після демонстрації говорено й коментовано її в ра­ діо. Д о присутніх на демонстрації промовляв студент-сумівець Б о г­ дан Багню к.

БО НН

ДоН широких акцій протесту в обороні В.Мороза рішили прилу­ читися й українські студенти в Німеччині. Рішено демонструвати в Бонні, теперішній столиці- Німеччини. Демонстрація відбулалась 20 лютого і була зорганізована С У С Н -о м . (Сою зом українських студен­ тів Німеччини). Прикуті ланцюгами одні до одних, мовчазні, з транспаргнтами та афішами, студенти обійшли вулиці уторговельного цен­ тру міста. Поліційна ескорта, що стежила за кожним рухом дем он­ странтів знівечила дальший хід плянів, У часників демонстрації було лиш 25. Але- поліція ще довго поза містом супроваджала студентів, боячись їхнього повороту. 154

СКОВАНІ ЛАНЦЮГАМИ - В СТОЛИЦІ ЗАХ. НІМ ЕЧЧИНИ.

СТРАСБУРГ Студенти в Ф ранції почали щойно недавно організуватися. О ж и в ­ лення студентського руху помітне головно у східній Франції. 20 квітня зорганізовано тут демонстрацію в обороні В.Мороза для струсу з апатії публічної французької опінії. Це вдалося частинно: дві Газети помістили короткі інформації про відбуту демонстрацію. Більше студентів зацікавилися, або довідалися про існування на са­ мому страсбурзькому університеті. Це були успіхи кількаденної акції роздачі летючок головно перед студентськими їдальнями. Роздано кілька тисяч летючок, а саме місто вже кілька днів перед демонстрацією рясніло від червоних і жовтих летючок. Учасників демонстрації було 45 осіб. Для теперіш ніх обставин студентського руху у Ф ранції це не тільки задовольняюче, але й подивугідне. У згаданій демонстрації взяли участь студенти з Сошо, Мецу, Мюлюз, Нансі і Страсбургу. Перед від ’їздом до Маквілєру, де запляновані були обговорення студентських проблем, студенти підписали петиції у у французькій і англійській мовах, іх адресовано до К о м ісії Прав Людини в Ж еневі, а копії переслано Тантові, К о м ісії Прав Людини у Стразбурзі та французькому урядові. 1 55

W E U D IA N T

STUDENT.

£

P U B L I S H E D B Y T H E U K R A I N І ДИ C A N A D I A N S T » n E N T S ’ U N I O H ( S U S K )

4. 6 (10)

гр у д е н ь 1970 p.

РІК III.

Із журналів та газеток молоді, існування яких конечне та оправ­ дане, найбільше стійкости і тиражу м ає журнал С У С К -у — «Сту­ дент». Цей журнал українських студентів Канади м ає за собою кілька літ досвіду, і хоч редактори часто м іня ю ться , журнал три­ мається актуальних проблем і відповідної ідейної висоти, прита­ манній критичній студентській настанові. Сам журнал виходить дво­ мовно і раз на місяць. Хоч ми принципово проти двомовности, вваж аєм о однак, що в випадку студентського загалу такий вийняток виправданий. Звичайно виходить «Студент» тиражом п’ять тисяч чисел, але бувають і числа, що значно перевищують цей тираж. Журнал розсилається українським студентським громадам у Канаді, З С А , Европі, А встралії і у П івденній А м ериці. Редакторами, від сам ого початку існування «Студента» були Р.Сербин (1968 рік), Б .Кравченко (1 96 9 рік), X. Х ом як (1969 рік) Г.Бож ин (1 9 7 0 рік). «Студент» дальше продовж ує виходити з неменшим успіхом і гли­ боким заанґажуванням у сьогодніш ні найпекучіш і проблеми не тільки студентства, але й гром адянства і Церкви під редагуванням студента-сумівця Зеновія Зварича. С ічневе число «Студента» появилося як спеціяльне видання — англомовно. Ціле число присвячене В. М орозові. В числі : статтязаклик «Звільніть Мороза», стаття французькою м овою про Крути, стаття «інтелектуал диссенс» і «Хроніка спротиву». Влучні ка р и ка ­ тури надають з першого погляду цьому числові відповідного тону­ су. Закінчується воно сатиричними оголошеннями, що висм іваю ть сов'єтську дійсність. Л ю тневе число присвячене подіям, що сколихнули канадський терен. «Воля Україні», стаття про д ем онстрацію в Оттаві, її причи­ ни і дальша ціль; доповідь д-ра Д о ц е н ка на Торонтонському уні- верситеті; листи до редакції; становищ е редакції до сучасних по­ дій з точкою відношення до д е м онстрації в Оттаві; в числі по­ міщ ено й про равт преси — кралею якого вийшла І.М акарик, вірш якої поміщений у цьому ж числі; згадано й 61-річчя від трагічної смерти А. Коцка, що боровся за український університет у Львові; англійською м овою слідують дописи про Л. Українку, та О. Архипенка; фотодокументація про Оттаву авторства А. Веретельника та І. Котовиґа; статті, що заторкують проблеми патріярхату: «за який патріярхат» і «єдність»; велике оголошення про будучу конференцію Ц еС УС -у в М юнхені; стаття про совєтсько-канадські відносини — Ю .Веретельника; реакція О .Р ом аниш ина на статтю «марксизм і етнічність» Д.П .М ойнігана; довше вияснення про суспільних праців­ ників. Закінчується це число аналізою критичности і неспокою м о­ лодої людини під заголовком «П ізнаваймо себе» пера голови УСГ Англії, Б .С верида. Карикатури поміщ ені в цьому числі — дотепні. «Студент» є на часі, ангажується конкретно в боротьбу за укра­ їнські права в Канаді, в справи нашої Церкви, громади і спіль­ ної и. 156

О.Р.

Замість квпїв на свіжу могилу бл.п. Марії Олійник У вівторок 23 лютого 1971 року в ранніх годинах рознеслася по Віндзорі сумна вістка, що не стало м іж живими бл.п. М арії Олій­ ник. Покійна померла несподівано в місцевому шпиталі у Віндзо^ рі, Онтаріо, Канада. Бл.п. Марія О лійник походила з родини Дибач. Народилася 25 листопада 1 9 2 5 року в селі Дзвинич, повіт Самбір. Маючи заледви 16 років залишає свою рідню і під примусом виїзджає до Німеччини на працю. Після закінчення війни бл.п. Марія не повертає до дому, а залишається дальше на еміграції. В 1947 році, в Мюнхені, виходить за м іж за Михайла Олійника і в коротці виїзджають з Німеччини до Ш варцберґу, Бельгія, шукати кращої долі. В Ш варцберґу Марія стає активним членом місцевого О середку СУМ і Українського Допомогового Комітету. В 1951 році бл.п. Марія з мужом Михайлом і дочкою Вірою залишають Бельгію та переїзджають до Віндзор, Канада. У Віндзорі Марія відновляє своє членство в Осередку СУМ , та активно в ньому працює, а з бігом часу посилає своїх дітей до Ю СУМ . Покійна також була од­ ною з основниць Відділу ОЖ Я ВУ, та на протязі існування занимала в Управі різні пости. Покійна здобула собі багато приятелів і це можна було бачити підчас похоронних відправ, де побереги заповнене похоронне приміщення не могло вмістити всіх, шо прий­ шли віддати останню пошану Покійній. Похоронну Службу Божу, при участі около 3 0 0 осіб, відправив парох о.дек. В. Д зю рм ан. С півав хор під диригентурою мґр. В. Літинського. Труну Покійної несли дружинники О.СУМ . Після Сл. Божої довга кольона авт при супро­ воді поліційної обслуги відпровадила Покійну на цвинтар Гевенли Рест. На цвинтарі прощала Покійну М арію голова Об'єднання Ж інок Ліги Визволення України пані Марія Палащук. Покійна залишила в в глибокому смутку мужа Михайла, дочку Віру і сина Ю рка, членів СУМ, а в Україні родичів, двох братів і сестру. Підчас поминального обіду де зібралось понад 150 осіб промов­ ляли о. дек. В. Д зю рм ан, голова м ісцевого Відділу КУК-п. Степан Лозинський, голова О середку СУМ, Андрій Мудрий, голова В ід д і­ лу Л ВУ, Володимир Кудла, та брати Кошильовські. На закінчення поминальна о обіду дочка Віра з ім ені батька і брата зложила сер­ дечну подяку отцям, кумам і приятелям, усім присутнім, усім які прислали цвіти, за пожертви на Служби Божі, за молитви та спів­ чуття. Зокрема подякувала усім промовцям, та паням з О Ж Л В У за приготовання поминального обіду. О бід закінчено молитвою, яку провів о. Заяць. Опісля присутні зложили замість цвітів на могилу 381.00 дол. на пам’ятник Покійної Марії., 177.00 дол на різні цілі, з того призначено: на пресфонд: Гомін України 30.00 дол., Шлях Перемоги 30.00 дол.. журнал Авангард 30.00 дол., журнал Крилаті 30.00 дол., Визвольний Фонд 37.00 дол і на сум івську оселю Франкополе у Бельгії 20.00 дол. Д О Р О Г А М А РІЄ СПИ С П О К ІЙ Н И М С Н О М , ТА Н ЕХАЙ С ЬКА ЗЕМЛЯ БУДЕ ТОБІ Л ЕГКО Ю .

КАНАД­

Вічна про Тебе пам’ять!

Приятель. 1 57

Вияв, що підбадьорює

Від Осередку СУМ А ім. Крут і Управи 24-го Відділу О О Ч С У в Ш ікаґо, В-во ЦУ СУМ одержало листа, який поміщуємо нижче, як зразок гідний наслідування і вияв глибокого розуміння потреб нашої преси. Треба зазначити, що цей Осередок є також примірний щодо поширен­ ня і скорих розчислень за сумівські видання. Спасибі, Друзі! В-во Ц У С У М До В-ва ЦУ СУМ в Брюсселі. Здійснюючи традицію минулих років, річні Загальні Збори Осередку СУМ ім. Крут та 24-го відділу О О Ч С У на півдні м. Чінаґо винесли рішення пожертвувати зі своїх ощадностей певні суми грошей на зга­ дані нижче цілі:

Осередок

СУМ ім. Крут:

а) Визвольний фонд б) На пресфонд — журналу «Авангард» журналу «Крилаті» «АБН Кореспонденц» «Шлях Перемоги» Разом

150 дол. 25 дол. 25 дол. 10 дол Ю дол. 220 дол.

24-ий відділ ООЧСУ: а) Визвнольий фонд 100 дол. б) На пресфонд — «Шлях Перемоги» 10 дол. «Гомін України» 10дол. «Визвольний Шлях» 10 дол. «Вісник» 10 дол. «Авангард» 10 дол. «АБН Кореспонденц» 10 дол. Разом 160 дол. С У М А -О О Ч С У в Чікаґо-південь ведуть спільну касу, що з неї опла­ чують власну домівку. Отже і ця спільна каса, на доручення річних За­ гальних зборів С УМ А-О О ЧС У, асигнувала 275 дол. на подані нижче ц іл і :

а) Визвольний фонд 150 дол. б) На пресфонд — «Шлях Перемоги» 25 дол. «Гомін України» 25 дол. «Аванґард» 25 дол. «Крилаті» 25 дол. «Вісник» 25 дол. Разом 275 дол. При цьому Листі висилаємо Вам грошовий переказ на суму 110 дол. на пресфонд Вашого Видавництва. З дружнім привітом до Вас.

За Управу О.СУМ ім. Крут: Й о си п Бурдян, голова. За Управу 2 4-го Від. О О ЧСУ: Минола Білецьний, голова. 158

щаєия Константин Ч О Л І Й і О п ь г а Т Е Л І Ш , оби д во є акти вн і члени С У М в В і л ­ лі Аделін а і С а н Мартині, А р г е н ­ тина, звінча ли ся 1 4 . 1 1 . 7 0 р. в катол. у к р а їн с ь к ій катедрі в Буенос А й р е с . А кту вінчання дове рш ив о.Михайло Грим ач, капелян Т У С М -у. Весільн ий обряд від бувався з гід н о з н а й кращ и м и у к р а їн с ь к и м и т р а д и ­ ціями і при великім числі молодих і старших гостей. П е р е в е д е н а сумівц ям и , О л е ю С т ар и к і М. С т а д н и ко м , гр ош ова з б ір к а дала 2 0 . 0 5 0 пезо з чого Молода П ара призначила 5 0 0 0 пезо на «Крилаті», а решту на будову Цер кви і газету « У кр а їн сь ке Слово». Ж е р т в о д а в ц я м і з б ір щ и к а м щире с п а си б і, а М олод ій П а р і М н огих і Щ а с л и в и х Л іт !

ВІД АДМІНІСТРАЦІЇ Для наладнання адміністрування «Авангарду» просимо Кольпортерів і Перед­ платників придержуватись наступного порядку: ЗСА і КАНАДА : Кожний Осередок СУМ має мати референта сумівських видань, який збирає передплати і пересилає їх до В-ва ЦУ СУМ. Якщо в даній місцевості такого референта ще нема, або є неактивний, передплатники мають обов'язок грошові розрахунки переводити безпосередньо з В-вом в Брюсселі, пересилаючи належність банковими чеками чи моні-ордерами. Чеки з Українських кредитівок приймаються на рівні з банковими. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ : Через КУ СУМ, або поштовими моні-ордерами до В-ва НІМЕЧЧИНА : почтовими мандатами до ЦУСУМ. ФРАНЦІЯ : На чекове конто : 92 La S o u r c e 3 0 7 5 4 0 4 L'Est Europeen 4 1 rue R ic h e r 75 PARIS 9

БЕЛЬГІЯ : на чекове конто КУ СУМ, або прямо до В-ва. АРҐЕНТИНА і АВСТРАЛІЯ : До референтів сумівських видань в тих країнах. ІНШ І КРАЇНИ : Безпосередньо до В- ва в Брюсселі. 1 59

ВІДЗНАЧ ІМ Н А ЛЕЖ Н О 2 5 -Л ІТ Т Я «АВАНҐАРДУ»! Нема сумніву, що для кожного члена СУМ, а зокрема для тих, що передплачують і читають «Аванґард», 25-ліття журналу це велика радість і нагода для глибшої застанови над дотеперішніми осягами і ролею, яку цей журнал відіграв і має відограти в формуванні ідейного обличчя укра­ їнської молоді в світі. Соте число, яке маєте тепер на руках, це ще один аргумент більше для тієї застанови і належної постави. Це ж чверть сто­ ліття на службі української визвольної справи, на службі молодого україн­ ського покоління, що при помочі свого журналу держить духовий контакт з Україною, її культурою, прагненням і боротьбою. Щ о ж цей Ювілят повинен від Читачів і Прихильників одержати на своє 25-літя і на початку наступної сотні дальших випусків? Найбільшою приємністю для кожного Видавництва є постійно зростаю­ че коло Читачів і Прихильників та щедрих Жертводавців і Передплатників. Тому зробім у цьому році кожний по своїй спроможності зусилля в напря­ мі приєднання нових відборців для «Аванґарду». Якщо б кожний читач «Авангарду» приєднав хоч одного нового передплатника, то це було б великим ювілейним подарунком для журналу. Але поява наших журналів на еміграції не була б можлива, якщоб не існував «пресфонд», який допо­ магає вирівнювати бюджет. Тому нехай кожний з нас подбає про даток на цей фонд від себе і від своїх знайомих. Ваш журнал «Аванґард» не бажає нічого собі більше, як могти служити тим цілям, для яких він гаму 25 літ постав. Але ці завдання він зможе здійснити тільки при Вашій тісній співпраці і повній піддержці. «Ачанґард» жде на Ваш ювілейний жест! Видавництво «Аванґард

“AVANTGARDE”

7 2 Bi d. C h a r l e m a g n e 1 040 B r u x e l l e s T el . 3 4 . 0 4 . 8 2 .

Висилаю :

ДНЯ (Місцевість)

річну передплату на 1971 рік заборгованість по 4.6/98 на «пресфонд» разом

МОЯ АДРЕСА: (латинкою) (прізвище й ім'я)

(число дому й назва вулиці)

(місцевість, стейт, провінція, код)

(країна)

1 60

ЗМІСТ Ю В ІЛ Е Й Н А ЧАС ТИ Н А

__________________________

Омелян Коваль : СР ІБНИЙ Ю ВІЛЕЙ ........................................................ ..... 82 І. Крушельницький : ДО РЕДАКЦІЇ А В А Н Ґ А Р Д У ................................... ..... 84 Петро Нізио : ТАК МИ ПРАЦ ЮВАЛИ ....................................................... 85 Г. Рудич : УРИВО К ЗІ СТАТТІ -СПІЛЬНИМ И ЗУСИЛЛЯМИ» ......... ..... 90 Петро Кізко ПЛЕКАЙ МО ДРУЖБУ ............................................................ ..... 91 ЗАГАЛЬНІ

ТЕМИ

____

Валентин Мороз : ХРОНІКА С П Р О Т И В У .................................................. В АМ ЕР ИКАНСЬ КО М У КОНГРЕСІ ПРО ВА ЛЕНТИНА М О Р О З А ....................................................................................................... Оріон : МОЛОДЬ ПІДІЙМАЄ КРИЛА ............ ............................... МОЛО ДЕ ПОЕ ТИЧНЕ СЛ О ВО ЗА Ц ІК А В Л Ю Є ........................ П О Е ЗІЇ,

ПРОЗА,

93 98 100 101

СПРОБИ

ННИЖКА В. СТУС А -ЗИ МОВІ Д ЕРЕВА- .................................... .... 103 Василь Стус : ГА ЙД АМ АЦ ЬКЕ, ТУТ ПОЖИВИ, МІЙ КРАЮ, ШЛЯХ ГР ІШН ОГО ДО РАЮ, В ЧУЖИНІ. ОТАК ЖИВУ, СТО РОКІВ, ПЕРЕСЛ ІДУВАНОМУ ДРУГОВІ ............................... 104 Петро К із к о : ЯК БАГАТО ЩАСТЯ, ЮНИМ ........................................... 110 Софія Наумович : ЛЕСЯ ................................................................................ .....111 НАУКА

КУЛЬТУРА,

МИСТЕЦТВО

В ..Попович : ОЛЕКСА ГРИЩ ЕНК О ............................................................. *** ТРІЮМФ УКРАЇН СЬКО Ї КУЛЬТУРИ .............................................. В.Леник : ЦЕ СПІВ АЄ Н А Ш А О К С АН А .................................................. УКРАЇНСЬ КИЙ ВИНАХІД НИК ............................................................ ОПЕРА «ЛИС М ИКИ ТА»........................................................................

118 125 128 131 131

ВИХОВНИКИ І,О. Синиця : ПЕДАГОГІЧНИЙ Т АЛ АНТ ................................................... Др. Г.ВАСЬКОВИЧ ДОЦЕНТОМ УВУ ......................................... З Д ІЇ

132 136

СУМ

Б.М.: ЧЕРЕЗ ОБМІН ДУ М О К ДО Д І Ї ............................................................137 ХУІ-ий З ’ЇЗД СУМ ФРАНЦІЇ ...................................................................140 Йор. : ХУІІІ-ий З ’ЇЗД СУМ В Б Р И Т А Н І Ї ..........................................................141 М Л. : 20-ліття О-ну СУМА ім. Л.УКРАЇНКИ в БОФАЛ О ................... 144 Юрій Крупа : БОРО НИТИ ЧЕСТЬ УКРАЇНИ .......................................... ...147 Сеньйор О.СУМ : РОЗГО РТАЄМО КРИЛА (О-ок Віндзор, Канада) 149 Присутній : ПЕ РШИЙ ВИПУСКН ИЙ ВЕЧІР У МОНТРЕАЛІ ................ 151 У К Р А ЇН С Ь К Е

О.Р.

СТУДЕНТСТВО

У

С В ІТ І

ВІД БУВС Я 3-ій КРАЙО ВИЙ З'ЇЗД ТУСМ КАНАДИ .............. ДЕМ О НСТР АЦ ІЇ В О Б О Р О Н І В МОРОЗА .................................. СТУДЕНТ ....................................................................................................

В ІД ІЙ Ш Л И

В ІД

153 154 156

НАС

БЛ.П. МАРІЯ ОЛІЙНИК. ВІНДЗО Р .................................................... 157 ЩАСТЯ

БАЖАЄМО

ВІДЗНАЧІМ

159

НАЛЕЖНО 25-ЛІТТЯ "АВАНҐАРДУ”__________ 160