Несприятливідні:18,19,20,21,22серпня. 18 серпня 2022 Обласна№23/1882року.газета.Виходитьщочетверга.Тираж26413 Температура води в Десні 16 серпня на 8 ранку: Чернігів — 23,5оС, Морівськ Козелецького району — 22,2оС Q і у війну — не розкисаємо! Не страшно, коли твоя дружина стала на обліку військкоматі, страшно, колитвоя теща збирає АКМ на двісекунди швидше за тебе! стор. 4 Сурогатну матір в Іспанію Родина Краснолуцьких в Іспанії. Фото з сімейного архіву КРаСнОлуцьКих п’ятьякогохлопчика,забралибатькивонавиносилароківтому Історія згінекологапрактики стор. 4 Морпіх 30річний Ярослав Барановський із Костобоброва, що на Семенівщині, за три кілометри від кордону з росією, був у російському списку похованих у братській могилі на стадіоні в Маріуполі. Ще в березні про смерть морпіха повідомила і староста Костобоброва. Але тіла ніде немає. — Син дев’ять років, як військовий. Підписав контракт, — розповідає Надія Ярославівна, мати. — Служив у Перевальному, у Криму. Коли почалася війна, у 2014 році, теж там був. Їхню 36-у окрему бригаду морської піхоти вивезли до Миколаєва. 24 лютого частина морпіхів була під Миколаєвом, частина — у Маріуполі. Ярик був у бригаді, яка воювала на передовій у Маріуполі. Дзвонив рідко, зв’язку не було. Більше спілкувався з рідним братом. Ромі 26 років, теж військовий, теж у морській піхоті, зараз під Маріуполем. Там таке пекло було, земля під ногами горіла. Знаю, що 9 і 10 квітня морпіхи робили прорив, і їх російські війська «накрили». Багато наших хлопців загинуло. Частина морпіхів, які сиділи на заводі Ілліча (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча), почали здаватися в полон. Були в оточенні без їжі, води, ліків. Наскільки я знаю, більше тисячі чоловік. А частина, разом з Яриковим командиром «Волиною» (Сергій Волинський, в. о. командира окремої 36-ї бригади морської піхоти) приєдналися до азовців, пішли на завод «Азовсталь». Наші хлопці безбашені. Знайшли червону фарбу, розмалювали автівки російською символікою. Поскидали свій одяг, так і вдалося пробралися. Вороги, певно, прийняли їх за своїх. — Звідки все це знаєте? — Невістка Христина, син Рома, свати живуть під Маріуполем. Христина із онуком Давидом виїхали, коли почали бомбити, а свати лишилися там. Не було автівки, щоб вибратися, і дід, йому 95 років,11відмовився.квітнязсинового батальйону вийшов на зв’язок хлопець. Запитали про Ярослава. Прийшла відповідь: «Ярослав 300-й. Сидимо в підвалі, усе нормально». І зв’язок обірвався. Ділилися на групи по п’ять-шість чоловік, перевдягалися в цивільне і намагалися вийти з території. Із Ро миного батальйону двоє хлопців так вийшли. І з Ярикового батальйону одному вдалося вибратися. На «Азовсталі» більше 500 наших загинуло. Рома зв’язувався з азовцями, які врятувалися. Кажуть, Ярика серед них не було. А два місяці тому подзвонила сваха. На російському телебаченні вийшов сюжет. Біля заво ду Ілліча, на стадіоні, розкопали братську могилу, де були поховані саме морпіхи. 53 чоловіки. І був опублікований список, у якому наш Ярик. Але тіла його ніхто не бачив, не впізнав. Дата смерті Ярика вказана як 17 березня. Як таке може бути, якщо хлопці в квітні писали, що він поранений? Рома ходив у військову частину, де служив Ярик, там ніхто нічого не знає. Пішов до СБУ, написав заяву про зникнення. Здав тест ДНК. Два місяці тому, кажуть, морпіхів із цієї братської могили привезли в київський морг. Родичі були там, нашого Ярика немає. Але одного із морпіхів, з яким був Ярик, на минулому тижні впізнали. Куди звертатися, де шукати? У мене були думки самій їхати в той Маріуполь. Аби знайти когось із волонтерів, які їздять туди, щоб допомогли добра тися. Бо в Маріуполь навіть посилки відправляють і доходять. Якби туди поїхала, обійшла б кожен будинок, кожну руїну. Можливо, дізналася якусь інформацію. А, може, і сина б знайшла, мертвого чи живого. Але дізналася правду. Юлія СЕМЕнЕць Морпіх Ярослав Барановський у російському списку загиблих. а тіла ніде немає Q мати шукає
