"Вісник Ч", 1 грудня 2022 року

Q і у війну — не розкисаємо!

— Чи згодна ти вийти за мене заміж і бути зі мною в добробуті і в біді, у печалі і радості, у бідності і багатстві?

— Так, так, ні, ні, так, ні, так.

Де їли,там і гидили. Седнівську селищну раду відмивали від лайна орків кілька тижнів, провітрювали пів року 6 стор.

Тираж 26763 1 грудня 2022 року. №38/1897 Обласна газета. Виходить щочетверга.

Q несподівано

Хірургу Миколі Парфенюку стало зле під час операції. Помер зі скальпелем 26 листопада, на 54­му році життя раптово помер Микола Пар­ фенюк, завідуючий хірургічним відділенням КНП «Сновська ЦРЛ». Народився на заході України. Закінчив інтернатуру, у 1997 році приїхав на роботу у Сновськ (тоді Щорс) на посаду лікаря­хірурга в центральній районній лікарні. У 2001 році очолив хірургічне відділення ЦРЛ.

— Життя Микола Петрович присвятив медицині і рідній лікарні. У нього було багато планів, як покращити і зберегти її, щоб далі існувала. Переживав за своє від ділення.

Трудоголік. Багато часу проводив на роботі, — згадує колегу

Ірина ЯКУБОВСЬКА, генеральна директорка КНП «Сновська цент­ ральна районна лікарня». — Любив українську мову і просив, щоб усі навколо розмовляли українською.

— Микола Петрович скаржився на здоров’я?

— Ні. Перед операцією почувався добре. Йому стало зле за операційним столом. Робив апендектомію (вирізав апендицит. — Авт.). Вийшов з

операційної і серце зупинилося.

Майже все зробив, асистенту хірурга довелося завершити операцію. *** Пацієнтка, 21-річна дівчина, вижила. *** — Сновськ залишився без опе­ руючого хірурга?

— Саме в стаціонарному відділенні працював Микола Петрович один. Але в серпні після інтернатури до нас у стаціонар прийшов молодий лікар Олександр Дузенко. Ще два є в поліклініці. Дружина Наталія Миколаївна — сімейний лікар і медичний директор КНП «Сновський ЦПМД». Виховали трьох синів. Олександр, старший син, здобув медичну освіту і вже працює лікарем-травматологом у Ніжині. Середній син навчається на п’ятому курсі медичного вузу, молодший син ще школяр.

Тетяна Мориляк, в.о. голови Седнівської селищної ради, показує відновлене панно. Фото Валентини ОСТЕРСЬКОЇ

Ольга САМСОНЕНКО

Неспри­ ятливі дні: 7, 8, 9, 10 грудня.

2

Різне, реклама

01.12.2022

Q офіційно

Відновлення будинків у Ягідному та підприємства УТОГ: Чернігівщину вкотре відвідав Посол Латвійської Республіки в Україні Надзвичайний і Повноважний Посол Латвійської Республіки в Україні Ілгварс КЛЯВА одним із перших серед дипломатів європейських країн побував на звільненій від російських військ Чернігівщині. Відтоді візити пана Посла та його команди стали регулярними і дуже продуктивними. Так, завдяки будматеріалам, які надала Латвія, вдасться відремонтувати сім приватних осель у Ягідному. З їх огляду і розпочав свій черговий візит на Чернігівщину Ілгварс Клява.

Тепла зустріч

Ще один об’єкт, на відновлення якого Латвійська Республіка виділила кошти, — приміщення Чернігівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих, яке постраждало під час активних бойових дій у березні. Менш ніж за тиждень місцева підрядна організація замінила тут близько 200 квадратних метрів вікон та дверей. Латвійська сторона сама зробила замовлення необхідних конструкцій в українського виробника. «Ми раді, що встигли до зими забезпечити більш-менш нормальний клімат на підприємстві, щоб люди могли тут працювати. Розглядатимемо й нові проєкти з відновлення об’єктів у Чернігівській області, але, мабуть, уже наступного року. Підтримка продовжуватиметься. Плануємо залучати не тільки державні кошти, а й приватний капітал. Це хоч і невеликий, але вклад у перемогу України в цій війні», — сказав Надзвичайний і Повноважний Посол Латвійської Республіки в Україні Ілгварс Клява. Про подальші плани йшлося і під час зустрічі з начальником Чернігівської ОВА В’ячеславом ЧАУСОМ. Зазначимо, що один із навчальних закладів області скоро долучиться до різдвяного благодійного проєкту Латвії. А ще три навчальні соціальні заклади отримають допомогу від організації «Tavi Draugi».

«Сьогодні знову маю нагоду подякувати всьому народу Латвійської Республіки! Ваша підтримка неоціненна. Адже Україна, Чернігівщина зокрема, постійно її відчуває на всіх фронтах», — наголосив начальник ОВА. Не оминули увагою питання енергетичної безпеки. «Ми інформовані про наявну ситуацію. Ваші енергетики роблять чудо. Аби сам не бачив, не повірив би», — підкреслив пан Посол, додавши, що до процесу відновлення слід підходити виважено: навіть якщо привезуть обладнання, неможливо одразу виконати всі роботи. В’ячеслав Чаус зазначив, що область готується до будь-яких сценаріїв, маючи такого підступного ворога. Наразі по всій Чернігівщині розгортаються «Пункти Незламності», що допоможуть українцям у випадку довгої відсутності електроенергії, а також тривають пошуки альтернативних джерел живлення. «Упевнений, що з такою надійною та потужною підтримкою ми пройдемо і це випробування», — підсумував В’ячеслав Чаус.

Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської обласної військової адміністрації

Q офіційно

Передплата на 2023 рік триває

Триває передплата газет та журналів на 2023 рік. Це вже друга передплатна кампанія, яка проводиться під час воєнного стану в країні.

Оформити передплату можна через листоношу, у поштовому відділенні або на сайті «Укрпошти» через сервіс «онлайн-передплата». «Укрпошта» запрошує вас прийняти участь в акції «Я люблю передплату», яка триватиме до 25 грудня 2022 року. Передплативши періодичні видання, ви маєте шанс виграти сучасну побутову техніку: конвектор електричний, мультиварку, електрочайник, праску чи Powerbank. Розіграш буде проведений серед клієнтів, які оформлять передплату видань на суму від 100 грн на термін не менше ніж шість місяців. А учасник, який передплатить максимальну кількість видань з найбільшою сумою вартості, отримає суперподарунок — плазмовий телевізор. Для участі в розіграші суперподарунка необхідно:

Передплатити від п’яти та більше видань, вартістю від 100 грн кожне, терміном на шість місяців, надіслати на електронну пошту katalog-periodiki@ukrposhta.ua фото або скановану копію бланка ф. СП-1 та квитанцію (розрахунковий чек), зазначити контактний номер телефону.

Долучайтеся до передплати, а «Укрпошта» докладе всіх зусиль, щоб доставити пресу кожному передплатнику!

Передплачуй «Вісник Ч» — найцікавішу газету області!!! Тільки найсвіжіші новини!

Q офіційно

Оголошення № 2 про результати проведення конкурсу з придбання житла на вторинному ринку для поліцейських та працівників ГУНП в Чернігівській області

Оголошення № 3 про проведення конкурсу з придбання житла на вторинному ринку для поліцейських та працівників ГУНП в Чернігівській області

1. Замовник: 1.1. Найменування: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області 1.2. Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 40108651.

1.3. Місцезнаходження: проспект Перемоги, 74 м. Чернігів, 14000,Україна, 1.4. Посадові особи замовника, уповноважені здійснювати зв’язок з учас­ никами: начальник відділу з питань житлового забезпечення УЛМТЗ ГУНП в Чернігівській області Пєскіна А.В.

1.5. Розпорядник коштів: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області.

2. Джерело фінансування конкурсу: кошти державного бюджету України.

3. Адреса веб­сайту, на яко­ му замовником розміщується інформація про закупівлю: www.cn.npu.gov.ua/ www.mvs. gov.ua 4. Інформація про відбір пропозицій: 4.1. Найменування пред­ мета закупівлі: придбання житла на вторинному ринку для поліцейських та працівників ГУНП в Чернігівській області. Опис предмета закупівлі: 2 однокімнатні квартири в м. Чернігів.

4.2. Розкриття пропозицій відбулося 21.11.2022 року о 14.00 за адресою проспект Перемоги, 74 м. Чернігів, 14000.

4.3. Інформація про результати проведення кон­ курсу: конкурс з придбання житла на вторинному ринку для поліцейських та працівників ГУНП в Чернігівській області визнано таким, що не відбувся у зв’язку з відсутністю конкурсних пропозицій. Голова комісії Віктор ШАНСЬКИЙ

1. Замовник: 1.1. Найменування: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області.

1.2. Ідентифікаційний код: 40108651.

1.3 Місцезнаходження: проспект Перемоги, 74 м. Чернігів,14000, Україна, 1.4. Посадові особи замов­ ника, уповноважені здійснювати зв’язок з учасниками: секретар комісії (0462) 619-201 1 . 5 . Ро з п о р яд н и к ко ш т ів : Головне управління Національної поліції в Чернігівській області.

2. Джерело фінансування: кошти Державного бюджету України.

3 . А д р е с а в е б ­ с а й т у, н а якому замовником розміщується інформація про закупівлю: www. cn.npu.gov.ua/ www.mvs.gov.ua 4. Інформація про предмет конкурсу: 4.1. Найменування предмета закупівлі: придбання житла на вторинному ринку для поліцейських та працівників ГУНП в Чернігівській області Опис предмета закупівлі: 2 однокімнатні квартири в м. Чернігів, 1 двокімнатна квартира в м. Чернігів та 1 трьохкімнатна квартира в м. Чернігів.

5. Строк закупівлі (поставки) квартир: до 20.12.2022 року.

6. Строк дії пропозицій: до 20.12.2022 календарних днів.

7. Подання пропозицій: 7.1. Місце: м. Чернігів, проспект Перемоги, 74, 7.2. Строк: до 14.12.2022.

7.3. Час: до 13.00 год.

7.4. Розкриття пропозицій: м. Чернігів, проспект Перемоги, 74 7.5. Дата: 14.12.2022.

7.6. Час: 14.00 год.

8. Додаткова інформація: конкурсна документація розміщується на веб-сайті www.cn.npu.gov.ua/ www.mvs.gov.ua Голова комісії Віктор ШАНСЬКИЙ

3

Новини

01.12.2022

Q гаряча точка

Q високі сфери

Били з мінометів та скидали боєприпаси з безпілотників

Мер Ніжина Олександр Кодола сфотографувався з президентом Франції Макроном 40­річний Олександр КОДО­ ЛА, міський голова Ніжина, їздив до Франції.

— Розпочинаємо співпрацю з мером міста Сан-Жермен, який до того ж є віцепрезидентом столичного регіону Оle-de-France. Під час зустрічі мій колега запропонував можливість допомоги нашому місту генераторами, облаштуванням укриттів у школах та підтримку бібліотек, — розповів Кодола.

— Спільно з мерами українських міст мали нагоду зустрітись з депутатами сенату, розповісти про війну в Україні, про військові злочини росіян. Закликав сенат Франції підтримати наші громади в критичних умовах російського терору, а також посилити військову та гуманітарну допомогу. Мав честь виступити від імені українських громад на найбільшому Зліва направо: Олександр Кодола, мер Ніжина, фотографує, поряд Артем Семеніхін, мер Конотопу, в світі Конгресі мерів та президентів Емануель Макрон, президент Франції, Андрій Садовий, мер Львова, Борис Філатов, мер Дніпра, та інші агломерацій Франції. Ця подія щороку мери збирає більше 10000 міських голів та президентів міжмуніципального співQ анекдот у тему: робітництва. Під час візиту до Франції Кодола сфотографувався з президентом — Пішли! цієї країни Емануелем Макроном.

— Так, так... Не переби Хлопець каже до дівчин Добре б було, аби французи реально допомогли Ніжину, а не помакровай! Пішли в ресторан нім и: — Пішли в ресторан... нили. Макронити (неологізм) — робити дуже стурбований вигляд щодо певної француз і українець... ець, ситуації, усім це показувати, але нічого не робити насправді.

Валентина ОСТЕРСЬКА

Q борітеся, поборете!

Q скоро свято

Касаційний суд поставив крапку у справі «Ніжинтепломережі» проти Головного управління Держпродспоживслужби в області, яке діяло в інтересах ніжинців. І тепер товариство має повернути споживачам 2 265 437 гривень шляхом здійснення перерахунку за надані послуги з централізованого опалення за період з 5 січня до 31 грудня 2019 року.

— Суди тягнулися більше двох років. Людям казали, що нічого не вийде і не надійтеся. Та хто стукає, тому відкривають. І всі ніжинці, які згуртувалися, прийшли і стали добиватися правди, нарешті перемогли, — радіє Лариса ЖУКОВА, громадська активістка з Ніжина. — Це хороша новина і для тих, хто сидів і нічого не добивався. Історія почалася з того, що містяни дізналися, що фірма в платіжки включає інвестиційні нарахування, які повинна інвестувати в мережу теплопостачання, але цього не робить. Ніжинці почали звертатися із заявами про перерахунок. Та їх відфутболювали. Тоді для відстоювання прав споживачів звернулися до Держпродспоживслужби. Та провела перевірку і з’ясувала, що тарифи на тепло були завищені на 29 гривень 73 копійки за гігакалорію. Внаслідок застосування завищених тарифів з 5 грудня до 31 січня 2019 року сума необгрунтованих нарахувань склала 2 265 437 гривень. Тому Держпродспоживслужба винесла припис товариству: до 20 березня 2020 року повернути споживачам кошти шляхом перерахунку. Та замість виконати припис, товариство подало в суд, аби той скасувати. І перша судова інстанція скасувала його. Але Головне управління Держпродспоживслужби в області оскаржило це рішення. І Шостий апеляційний суд, і Касаційний (обидва в Києві) скасували рішення Чернігівського окружного адміністративного суду, що відмінив припис. Отож, доведеться виконувати. *** Рішення ще не виконано. ТОВ «Ніжинтепломережі» — приватна фірма. Вони повідомили, що перерахунок відповідно до судового рішення буде відображено у квитанціях та рахунках за листопад.

Євген ЗАЛОЗНИЙ з Ічні Прилуць­ кого району вже продає в інтернеті новорічні дерева. Хтось купує, хтось ще прицінюється, а хтось каже — не на часі. Бо війна.

— Не зарано сосни продаєте? Не обсиплються до новорічних свят? — запитала у Євгена 29 листопада.

— Ні. Уже зараз ставлять. Мінімум два місяці простоїть. Якщо ставити в прохолодному місці, серед кімнати, не біля батарей. Сосни в мене гарні, зелені. Метрова — 120 гривень, півтораметрова — 200, двометрова — 300. З документами.

— Багато вже замовили?

— Оголошення розмістив день тому. Уже є близько десяти замовлень. З них два в області, ще два з Києва. У столиці ялинки майже вдвічі дорожчі, 300-500 гривень. Відправляю «Новою Поштою» у стрейчі. За доставку — до ста гривень.

ТОВ «Ніжинтепломережі» програло суд і має повернути 2,2 мільйона гривень

Сосни з Ічні їдуть до столиці

Валентина ОСТЕРСЬКА

Q втрати

За суботу­неділю, 26­27 листопа­ да, російські терористи чотири рази обстрілювали Семенівську громаду на півночі Чернігівської області. Зафіксовано вогонь із мінометів. Також ворог застосував безпілотник, повідомили в Держприкордонслужбі України. Так, у суботу вранці, 26 листопада, ворог із безпілотника скинув два боєприпаси в районі села Мхи Семенівської громади Новгород-Сіверського району. У неділю, 27 листопада, із мінометів росіяни тричі обстріляли Семенівську громаду: зафіксовано вибухи біля сіл Янжулівка, Миколаївка та Галаганівка. Інформація про втрати чи руйнування до прикордонників не надходила.

Ольга САМСОНЕНКО

А як ведеться семенівській газеті, читайте на стор.4.

Q війна близько

Піймали орка?

— Сьогодні у Великій Дорозі знайш­ ли трьох кацапів, ховалися в покинуто­ му будинку. Люди побачили, що звідти дим іде. Пішли, а там вони. Питають: «Звідки ви? «З Воронєжа, Київської області» , — написав 22 листопада в інтернеті В’ячеслав ПАЛЬОХА.

— Були троє орків у селі? — перепитала 29 листопада у Катерини ПОДО­ ЛЯНКО, старости села Велика Дорога Ніжинського району.

— Брехня. Лише одного в селі бачили. Десь тижнів два тому. Ішов дорогою від села Монастирище Прилуцького району. Був одягнений у брудну жіночу куртку. Поверх довге, до самого низу, драпове пальто. У драних кросівках. Наше село розтягнуте на вісім кілометрів. От з того краю люди його побачили. Викликали мене. Зустрілися на середині села. З односельцями обступили його, викликали поліцію. Документів при собі в чоловіка не було. Розмовляв чисто російською мовою. Назвав прізвище та ім’я. Начебто проживає в селі Вороньків Київської області. Поліція перевірила по базі, дійсно, така людина є. Але ж там немає фото, щоб перевірити. З односельцями припускаємо, що це все ж таки росіянин був перед нами. А прізвище, ім’я та місцевість вивчив і сказав, бо десь поряд з цим селом стояли їхні війська на Київщині. Поліція його забрала.

Ольга САМСОНЕНКО

Q анекдот у тему:

Ольга САМСОНЕНКО

— Чом у мос кал ь — най кра ще органічне добриво?

— Там 100% вміст лайна...

Попрощалися

В Іржавці на Ічнянщині прощалися з 21­річним Валентином Льовочкіним. Він грав у футбол і волейбол, виступав за місцеві команди. З 14 років почав підробляти на фермі. Після школи вступив у дігтярівське училище на тракториста. Вивчився і пішов служити. Підписав контракт, потрапив до житомирської десантно-штурмової бригади. Проходив у Львові вишкіл з іноземцями. Став старшим стрілком. Захищав Україну в Донецкій області. Його контузило, через що заїкався. Коли почалося широкомасштабне вторгнення, сказав: «Мамко, усе буде

добре! Ми сильні». У Нью-Йорку Бахмутського району Донецької області Валентин з товаришами вступили в бій. Він був кривавий. Валик виніс пораненого командира. Ворожий снайпер вистрелив у бійця, зачепив легені. До лікарні в Бахмут Льовочкіна не встигли довезти, помер від втрати крові. Сталося це 12 березня. При транспортуванні з Бахмута до Дніпра тіло загубили, і став Валентин числитися безвісти зниклим. Вісім місяців і три дні тривали пошуки. Допомогали розшукувати староста Іржавця Сергій Сирота та волонтери. Добралися аж

до Генштабу і таки знайшли. Рідні опізнали Валентина. У селі Орлівка на Куликівщині провели в останню путь 49­річного Сергія Зінька. Чоловік тривалий час працював у місцевому сільгосппідприємстві. У серпні його мобілізували. Служив у військовій частині А4427 на посаді обслуги гранатометного взводу роти вогневої підтримки.

17 листопада поблизу міста Бахмут на Донеччині Сергій Зінько загинув. У нього залишилося двоє дітей. Навіки в пам’яті рідних зали-

шиться 45­річний Григорій Бар­ ванов, уродженець села Козари на Носівщині. Він був командиром, який завжди повторював: «Все буде Україна!» Загинув 24 листопада під Бахмутом. Сумна звістка прийшла в Понорницьку громаду на Коропщині.

26 листопада біля Первомайського Донецької області загинув 26­річний Ігор Мовчан з села Авдіївка. Ігор закінчив Київський політехнічний інститут імені Сікорського. З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем. Службу проходив у 56-й бригаді морської піхоти.

20 листопада пішов у засвіти під Бахмутом 29­річний Олександр Криступас із села Забілівщина, що на Борзнянщині. У 2016 році Олександр закінчив Глухівський державний педагогічний університет. Мав диплом учителя інформатики та фізики. До війни працював у СТОВ «Авангард» інженером із техніки безпеки. Забрала смерть і 51­річного городнянця Ігоря Непопа, капітана ЗСУ. 24 лютого зустріло його на Донбасі. Був Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Бахмут, Зайцеве.

Валентина ОСТЕРСЬКА

Суспільство

4

01.12.2022

Публікацію підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України.

Вижив сам і врятував газету 44­річний Сергій ВИСОЦЬКИЙ — з міста Семенівка Новгород­Сіверського району, що за 12 кілометрів від кордону з росією. Перший журналістський досвід отримав у 2008 році, працював у місцевому незалежному виданні «Городок». З 2018 року прийшов у газету «Життя Семенівщини» комп’ютерником, потім став заввідділом новин, заступником редактора, а з 2020 зборами засновників обраний на посаду директора-редактора ТОВ «Життя Семенівщини».

— Російські війська зайшли до нас з першого дня, — не приховує Сергій. — Як і більшість, до останнього не вірив, що напад може статися. Хоча напередодні, 23 лютого близько 18-ї години, мені подзвонили колеги з Києва і сказали: «Російське посольство у столиці спалило всі свої папери, у них евакуація. Напад буде протягом 48 годин. Запасайся пальним, продуктами харчування, знімай готівку. Збирай тривожну валізку». Я посміхнувся тільки, нічого не готував. Не повірив, поки не побачив 24 лютого, близько восьмої ранку, під двором ворожу техніку. За перші три доби Семенівкою пройшло щонайменше 700 одиниць: Б М П , « Ти г р и » , т а н к и , інженерна техніка. Кордон Семенівської громади з росією складає більше 70 кілометрів. Увесь квітень у темну частину доби кордон світився. Виходиш увечері, а по периметру — оранжеве сяйво. Можливо, якась їхня техніка там стояла. Заходили з двох напрямків: з пунктів пропуску «Янжулівка», що три роки вже зачинений, і з «Миколаївки». Ішли, як на параді. Висовувалися зовсім юні, 18-20 років, віталися. Мені здалося, що то були солдати строкової служби. Здебільшого буряти і трохи європейської зовнішності. Деякі семенівці навіть махали їм у відповідь. Тоді й зараз, на жаль, ще є ті, хто проросійки налаштований.

Q не пийте, хлопці

На телевізійних приставках Т2 у прикордонних селах і досі немає українського телебачення. Направляєш у бік України антену, натискаєш пошук і знаходить російські канали. Український передавач стоїть у Холмах. Від Семенівки 30 з гаком кілометрів. Але в тому ж селі Миколаївка в приставках половини жителів немає українського контенту. Б’юсь за це вже дев’ять місяців, пишу звернення до влади. Переконую, що потрібні місцеві газети, радіо, ретранслятори, щоб заглушити російську пропаганду. Саме таку газету — близьку людям, україномовну, патріотично орієнтовану — робить Сергій Висоцький.

— Не боялися, що орки прийдуть до вас? Журналістів теж недолюблюють російські війська. Перші два дні був шок. Із двору не виходив. Облаштував погріб для родини. У Семенівці мене всі знають. Ховати посвідчення чи ховатися не було сенсу. Пере-

Зліва Іван Малоїд, передплатник газети «Життя Семенівщини», і Сергій Висоцький у редакції за два тижні до вторгнення українського прапора за тижні окупації з будівель ніхто не знімав. У прикордонних селах росіяни роздавали гуманітарку: тушонка, крупи, цукор, борошно, мило, нижня білизна і навіть жіночі плаття, не китайського, а російського виробництва, пошиті невідомими швачками десь на зоні. Люди не брали. Орки злилися, стріляли в повітря. Примушували брати. Мародерили в селі Миколаївка. Розбили і розікрали обладнання вишки мобільного зв’язку. У поліцейському відділку Семенівки забрали декілька комп’ютерів, несправну

Сергій «за кермом» Вишні оре свій город живав за дружину Тетяну і двох дітей. Закрив редакцію на замок. Двері міцні, росіянам зламати не вдалося. Навіть у місті чи на околицях орки не ночували. Люди чули, що вони боялись. Щодня їздили до нас з території росії. Годинудві покатаються вулицями, і назад. Жодного

мікрохвильовку та електричний чайник без підставки. Без підставки! Класика. У прикордонній комендатурі вкрали поламаний квадроцикл. Волоком тягли його в росію. Не орієнтувалися на місцевості. Дорожні знаки ми деякі познімали, деякі

позамальовували. Врятувала архітектура міста. Якщо їхати центральною дорогою з росії, то якраз у болота та ліси і потрапляєш, якщо звернути вбік — дорога на Чернігів. Близько 100 танків таким чином загнали. Пів сотні з них вибиралися із болота близько тижня. Хоча деякі вирулили між соснами за чотири години. І поїхали в напрямку Корюківки. Згодом основну дорогу семенівці завалили колодами і засипали землею. Зробили вал. Усю техніку рахували і передавали у відповідні служби, куди і скільки поїхало.

— Ви вижили і врятували газету. 12 травня вийшов перший післяокупаційний номер. З того часу виходите щотижня, як і треба. Важко?

— А кому зараз легко, — жартує редактор.

— У фейсбуку є група «Життя Семенівщини» з 8,5 тисячі учасників. Особиста сторінка «Сергій Висоцький — новини Семенівської громади». Профіль газети «Життя Семенівщини». В основному сам і пишу як для фейсбуку, так і для газети. Про місцеві новини, видатні постаті, героїв воєнного часу, рятівників. Висвітлюємо діяльність громади, місцевих агропідприємств. Привітання, поминання, оголошення. Кошти з передплати скінчилися ще у вересні. Десь громада заплатила за висвітлення, десь підприємства за привітання до професійних свят. На грудень коштів немає. Звертатися ні до кого, від обстрілів постраждали основні помічники. З 1 грудня йдемо «за власний рахунок». Як не страшно і сутужно — проводимо передплату. Уже до 500 передплатників є на 2023 рік. Сподіваємося, до кінця року підтягнути. Наша районка завжди тримала тираж. Зараз це півтори тисячі екземплярів.

Ольга САМСОНЕНКО. Фото надане Сергієм ВИСОЦЬКИМ

Троє на одного: убив чи оборонявся?

20 листопада в лікарні вна­ слідок поранення, отриманого напередодні в позаслужбовий час, помер 30­річний Олександр Левченко, старший сержант по­ ліції, інспектор сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №1 з міста Бахмач.

22 листопада Державне бюро розслідування повідомило про підозру 25-річному Михайлу Горбачу, жителю Бахмача, працював судовим охоронцем. Юрій ГОРБАЧ, батько Михайла, розказав «Віснику» свою версію подій.

— Син — абсолютний чемпіон Європи з пауерліфтингу (силовий вид спорту, у якому підіймають штангу — Авт.). Активно готувався до чемпіонату світу, який відбудеться в лютому 2023 року. Не п’є, не курить і не вживає наркотиків. Того злощасного дня Михайло відпочивав з друзями в більярдному клубі «Пі-

раміда». Туди зайшли з дружинами Олександр Левченко, Артем Куслій і Олександр Біленко, працівники поліції, які до цього закладу відпочивали в іншому. Слово за слово, на вулиці зачепили сина. Мовляв, ти такий модний, крутий, спортивний. Зав’язалася бійка. Наскільки мені відомо, поліцейські збили Михайла з ніг, ударили палкою-телескопом по голові, по руках, били ногами, поряд стріляли з травматичної зброї. У результаті в сина два переломи руки, зламані два ребра, струс мозку, забої печінки, нирок, селезінки. Зробили КТ, МРТ. Діагнози всі підтверджені. Син дивом утік звідти. Близько 23.00 відразу прибіг додому і каже: «Тату, мене хотіли вбити, але щоб цього не сталося, я оборонявся. Мабуть, ножем когось підрізав». О 23.04 ми викликали поліцію. Подзвонили керівнику райвідділу, щоб написати заяву. Потім приїхали ДБР, обласна прокуратура, і сина забрали.

Минулого року взяли декілька кредитів, які й досі виплачуємо. Відкрили мийку для машин. Михайло у вільний час у всьому мені допомагав. Працював судовим охоронцем, але зараз написав заяву на звільнення. Там також проводять своє розслідування.

— Михайло носив із собою ніж?

— Ні. Він приїхав до клубу на моєму «бусику». У бардачку лежав звичайний дорожній ножик, яким я нарізаю ковбасу в дорозі. Лезо в ньому до семи сантиметрів. Міша вважає, аби не оборонявся, вони б його вбили. На підтримку Михайла Горбача в Бахмачі збирають підписи.

— Я не бігаю по квартирах, базарах. Люди приходять до мене додому і самі просять підписати це звернення. Уже більше 400 жителів підписалося.

— Чи є камери на клубі, які б могли зафільмувати сварку?

— Того вечора були. Спочатку власник не брав слухавку, коли я йому дзвонив. А коли я приїхав особисто запитати, сказав, поліція все вилучила. Левченко самостійно добирався до лікарні. Пропонували госпіталізацію, та Олександр відмовився. Через 20 хвилин у приймальному відділенні втратив свідомість. Ножове проникнення рани було всього 2,5 сантиметра, та зачепило вену. Помер наступного дня близько 12-ї години від крововтрати. Із сина роблять алкоголіка і наркомана. Але необхідні аналізи він здав. Нічого в крові не знайдено. *** — Встановлено, що 19 листопада пізно ввечері поліцейський разом із дружиною та своїм колегою перебували в середмісті неподалік одного з місцевих кафе. До них підійшов охоронець та без пояснення причин наніс поліцейському декілька ножо-

вих поранень, від яких той упав на землю. Працівника Служби судової охорони було затримано на місці події. Пораненого поліцейського госпіталізували до реанімаційного відділення, де від отриманих ран він помер. Досудове розслідування триває. Працівники ДБР встановлюють мотив вбивства та інші обставини трагічної події. Наразі відомо, що раніше підозрюваний та потерпілий були знайомі. Працівнику Служби судової охорони повідомлено про підозру в умисному вбивстві (ч. 1 ст. 115 КК України). Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, — повідомили у пресслужбі ДБР. Н а р а з і М и х а й л о Го р б а ч перебуває під вартою в СІЗО, триває досудове розслідування.

Ольга САМСОНЕНКО

01.12.2022

Кримінал

5

Q найгучніше зникнення досі не розкрите

Сказала : «Їду прокурора вітать»… і зникла разом з машиною. Минуло десять років, як щезла Тамара Новик, голова сільради Максиму

30 листопада 2012 року безслідно зникла 47­річна Тамара Новик, максимівський сільський голова тодішнього Козелецького району. Вона вже третій строк пра­ цювала на цій посаді. З сусідньої Соколівки, де жила, їздила на робо­ ту в Максим. Останній рік на ново­ му китайському джипі «Чері Tiггo». Разом з машиною і пропала. Чоловіку, виходячи з дому, промовила: «У сєльсовєті діла є». С п і в р о б і т н и ка м с ка з а л а : « Ї д у прокурора вітать» (напередодні 1 грудня, професійного свята). Та до райпрокуратури не доїхала. «Вона зустрічі не призначала і, відповідно, не скасовувала, — розказав тоді в телефонній розмові Олег Сліпачук, прокурор Козелецького району. — Та я не один прокурор в Україні. Якби вона поїхала до нас, може, легше б шукати було». Кажуть, востаннє Тамару бачили

в Карпилівці на отрохівському повороті. Увечері, близько 17 години, їй подзвонив один із синів. Жінка була якась дивна. Він у неї спитав: «Ти спиш?» «Нє», — відповіла, і розмова перервалася. Після того телефон не відповідав. Тамара Новик при собі мала два мобільні телефони. Один з карткою «Київстар», інший з «МТС». Востаннє телефони сільського голови спрацювали 30 листопада в районі соколівської вишки мобільного зв’язку. Сини головихи на той час служили: один у податковій, другий у міліції. Отож для огляду місцевості правоохоронці попросили вертоліт

За даними правоохоронців, з почат­ ку року безвісти зникли­ ми в області вважається 21 людина.

у Ніжинському спецавіазагоні МНС і приватний спортивний літак у Бобровицькому районі. З висоти була обстежена вся територія Максимівської сільради, ліси навколо сіл Лебедівка, Максим, Соколівка. Ще у перші дні на човні об’їхали найближчі водойми з ехолотом (пристроєм для виявлення під водою рухомих і нерухомих предметів). Безрезультатно. До прочісування навколишніх місць було залучено солдат з Центру сухопутних військ «Десна» і внутрішніх військ. Через сніг до багатьох місць неможливо дістатися, тому звернулися до всіх мисливців Козелецького і сусідніх з ним районів з проханням уважно обстежувати ліси. Ні сліду. Чоловік Тамари Новик помер кілька років тому. А її зникнення вважається загадковим. Навіть екстрасенси, до яких зверталися, аби відшукати жінку, не змогли допомогти.

Більше місяця шукають зниклого менянина Корюківський райвідділ поліції та дружина розшукують безвісти зниклого 71­річного Володи­ мира Удовенка, менянина. Чоловік пішов з дому 21 жовтня і досі не повернувся. Хата, де він жив, — на околиці Мени. Зріст Удовенка майже два метри. У нього довге чорне волосся, вуса і борода. Був одягнений у чорний кожух, чорно-сині кросівки, темно-сині джинси та чорну Володимир Удовенко. Фото надане шапку. Особлива «прикмета» — зловживає алкоголем. поліцією Якщо ви бачили цю людину, телефонуйте: 063­669­78­47 або 102 (з усіх мобільних операторів дзвінки на цей номер безплатні).

Q горе

Q після суду

Чотири роки тюрми, на три — позбавлення водійських прав та сплатити майже півтора мільйона гривень за моральну шкоду 21 листопада Чернігівський районний суд за ДТП зі смер­ тельним наслідком виніс вирок 69­річному Миколі Тимощенку. А саме — чотири роки ув’язнення з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки. Також задовольнив цивільний позов потерпілих про стягнення з Тимощенка майже півтора мільйона гривень за спричинену моральну шкоду. Під час судових дебатів прокурор Ігор Кондратюк довів обгрунтованість та достатність досліджених доказів вини обвину­ ваченого. Також звернув увагу суду на відсутність будь­якого розкаяння перед постраждалою родиною.

Q а тим часом

Потерпілі — сім’я Власенко з села Волосківці на Менщині. Загиблий — 40-річний Анатолій Власенко, фермер, голова сімейства. ДТП сталася 6 березня минулого року неподалік села Петрове Чернігівського району. О 18.30 зіткнулися три автомобілі. В автомобілі «ВАЗ-2105» Власенко з дружиною Юлією і молодшою донькою, 13-річню Мирославою, прямували до Чернігова. Назустріч у бік Мени їхав Тимощенко на «Хюндай Санта Фе». Спочатку зіткнення сталося посеред дороги між «п’ятіркою» та «Хюндаєм». Потім «Хюндай» ще зіткнувся з «Фордом». Удар у момент зіткнення з «ВАЗом» був такої сили, що затиснуте в машині

тіло Власенка довелося витягувати мнсникам. Чоловік ще до приїзду «швидкої» помер від отриманих травм. Його напівпритомну дружину і доньку відвезли до лікарні. Госпіталізували також пасажирку «Форда». Друзі родини Власенко кинулися шукати свідків автотрощі, записи відеореєстраторів автомобілів, які проїздили повз у момент аварії. Але на зв’язок вийшов лише шахрай, який за гроші хотів втюхати їм флешку з відеозаписом зовсім іншої ДТП. Та під час розслідування доказів і результатів експертиз виявилось достатньо для того, аби суд визнав водія винним. У Тимощенка є право на оскарження вироку.

Q варіант

Експрокурора Дмитра Столярчука за ДТП з двома загиблими не судять, бо пішов служити А ось щодо іншої резонансної ДТП, яка сталася на Менщині ще 2 листопада 2020 року, і досі вироку немає. Хоча справу по обвинуваченню 30­річного Дмитра Столярчука, колишнього керівника Менської місцевої прокуратури, передали до суду майже півтора року тому. У день ДТП Столярчук їхав своєю машиною Acura TLX до Мени. За версією слідства, на трасі неподалік Березни він виїхав на зустрічну смугу і врізався в автомобіль «ВАЗ-2199», за кермом якого був 73-річний Юрій Перепуст, чернігівець. Чолоків їхав із села Бірківка від своєї цивільної дружини Тамари Фесюн, директорки тамтешньої школи. Дорогою підібрав 31-річну Євгенію Лазаренко зі Стольного, яка зібралася до Чернігова по підгузки та дитячу суміш для дев’ятимісячного сина, якого виховувала сама. Удар був такої сили, що перед «ВАЗа» зім’яло, як бляшанку з-під консерви. Водій загинув відразу. Пасажирку не вдалося врятувати. Її затисло в автівці. А ось прокурор, завдяки подушкам безпеки, лишився майже неушкодженим. Трохи забився. Кажуть, одразу після аварії з машини Столярчука зняли номери та відеореєстратор. А самого правоохоронці швидко посадили до поліцейської машини, подалі від допитливих. І це тоді навело на думку, що справу спробують зам’яти. Державне бюро розслідувань (ДБР) відкрило провадження стосовно Столярчука за ДТП зі смертельним наслідком (ч.3 статті 286 Кримінального кодексу). Санкція статті — від п’яти до десяти років ув’язнення з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років. За клопотанням ДБР Голосіївський райсуд Києва обрав Столярчуку запобіжний захід — тримання під вартою. Та адвокат оскаржив це рішення і добився замість

арешту призначити заставу півтора мільйона гривень. Проте Столярчук так і не вніс гроші, а залишився в СІЗО до кінця грудня. Завдяки зацікавленості журналістів, чому винуватець смертельної ДТП і досі числиться в прокуратурі, 30 грудня його звільнили з роботи. Коли ж настав час продовжувати термін запобіжного заходу, суд відмовив слідчим у триманні прокурора в слідчому ізоляторі і відпустив під домашній арешт. На волі Столярчук подав позов до суду, вважаючи своє звільнення незаконним. Проте суд не поновив його на посаді. Тим часом ДБР закінчило розслідування. І в липні 2021 року передало справу до Менського районного суду (за місцем скоєння злочину. — Авт.). Проте всі тамтешні судді оголосили про самовідвід. Через те, що знайомі з обвинуваченим і брали участь у розгляді не однієї справи. Після цього за законом визначили підсудність іншому суду. Так кримінальне провадження ще 22 листопада минулого року потрапило до Чернігівського районного суду. У Столярчука два адвокати. Розгляд справи перебив початок війни. Тільки у вересні після тривалої перерви відбулося засідання. Однак експрокурор на нього не приїхав. Зате надійшло повідомлення від білоцерківського військкомату (Столярчук родом з Київщини), що його 25 лютого мобілізували. Він потрапив на службу в роту охорони тетіївського військкомату. Що цікаво, у цьому ж військкоматі начальником з мобілізаційної роботи служить майор Андрій Столярчук. Кажуть, він нібито родич Дмитра. Отож, доки колишній прокурор служить, Чернігівський райсуд призупинив розгляд провадження. Відстрочка діятиме, доки у країні оголошено воєнний стан.

Мати пропала, брат повісився Я думала, що братова смерть 17 листопада після обіду і зникнення мами якось пов’язані. вийшла з дому і не повернулась 5 9 ­ р і ч н а З и л я М а кс юто в а з Проте, коли подивилась у маминосела Вершинова Муравійка на му телефоні вхідні і вихідні дзвінки, Куликівщині. Вона татарка. Була зрозуміла — це не так. Уранці був одягнена в коротку сіру куртку пропущений від Вадима. Телефон без капюшона, теплі штани, білі мами, паспорт, усі інші документи чобітки. Особлива прикмета — лишилися в будинку. жінка носить окуляри.

— Вона колись сходила з до­ — Ми живемо окремо. А мама му? була в селі з батьком, — важко — Ніколи. Роботи постійної в видихає 32­річна Аліна КИСІЛЬ. селі не було. Тому вона шила на — Не думали, що батько може дому на замовлення. То ходили бути причетний до її зникнення? разом з батьком по людях, допо— Я вже 10 років з ними не магали, хто що просив. Я, бувало, проживаю. Проте, коли мешкали дзвоню, не бере телефон. Розумію, разом, ніколи не помічала, щоб він зайнята на заробітках. Побачить до на матір руку підіймав, хоча і часто вечора пропущений, передзвонить. випиває. А тут у п’ятницю батько вранці — Аліно, скіль­ зателефонував ки разів на тиждень і питає: «У тебе спілкувалися з мамка не була?» матір’ю? «Ні» — відпо— Ми зідзвонювідаю. Подумали, валися раз-два. може, до Вадима — Що тато каже поїхала. А в суботу про її зникнення? дізналися, що бра— Пішла. І все. та вже немає. Ми з чоловіком Ми в поліцію проводили власне з ая в и л и . Ч е р н і розслідування, шугівські правока л и . О д н о с ел ь ц і охоронці біля кажуть, що бачили сараю з ліхтариком її до третьої години походили. Ще дня. Того дня, як поліцейські мама пропала, вона з Куликівки мені телефонувала. приїздили в село, О 12.40. Ні я, ні опитували. брат у її телефоні — У вас є якісь не підписані, отож Зиля Максютова. припущення? плуталася. ПодзвоФото з сімейного архіву — Кудись нила мені і питає: Аліни КИСІЛЬ ішла, упала, при«Ти дзвонила мені? кидало снігом. А то в мене пропуще— Звертались до ний». «Сьогодні не дзвонила», — екстрасенсів? Що кажуть? відказала я. «То, навєрно, Вадим».

— Невістка приїздила на по(Вадим — це брат). хорон Вадима. У Количівці є бабка, Мамка пропала в четвер, а вона до неї ходила, показала фото. в п’ятницю брат покінчив життя Та відповіла: «Люди знайдуть! Жисамогубством. Про те, що мама ва». А ще в Чернігові мені номер зникла, він не знав. Я не встигла дали якоїсь провидиці. Вона пойому розповісти. Вадим жив у радила шукати в південно-східному Чернігові і йому було 34 роки. напрямку. А чи жива, не уточнила. Дружина з дітьми виїхала до Я спитала: «Можливо, якісь мамині Німеччини. Днів за п’ять до смерті речі привезти?» «Ні, шукайте в тій з ним щось сталося. Я знаю лише місцевості, де я сказала». От і зі слів його дружини, що у Вадима шукаємо. Я не втрачаю надії. почалися панічні атаки. Він ночами Я к щ о х то с ь б ач и в З и л ю не спав. Як сирени — бігом у Максютову чи знаєте, де вона, підвал. Бігав по підвалах сам не повідомте доньці. Номер телесвій. Його знайшли повішеним у фону: 097­612­97­02. гаражі біля дому.

Сторінку підготувала Валентина ОСТЕРСЬКА

6

Суспільство

01.12.2022

Де їли,там і гидили.

Q в окупації

Седнівську селищну раду відмивали від лайна орків кілька тижнів, провітрювали пів року — Гляньте, як у нас чисто і красиво, і вже не відчувається смороду, — розчиняє двері до зали засідань 53­річна Тетяна МОРИЛЯК, в.о. голови Седнівської селищної ради Чернігів­ ського району. — Ми і панно із зображенням Седнева, яким росіяни завішували вікна, відчистили, склеїли і повернули на місце, — торкається до картини на стіні. — І меблі новіші поставили. Вони ж ті, що були, порозбивали, обшивки порізали. Російські військові окупували Седнів увечері 24 лютого, — продовжує. — Розмістилися в приміщенні ради і на крохмальному заводі, в амбулаторії. Техніку ставили і ремонтували на території дитячого табору «Веселка». У Будинку творчості облаштували госпіталь.

Перша їх хвиля була не агресивна. Ходили з червоними пов’язками, казали, не будуть нас убивати. Сподівалися, що їх зустрічатимуть короваями, а так не сталося. Друга і третя навали були зліші. Не дозволяли ходити ввечері, наставляли автомати і обкрадали будинки. Вивезли не один «КамАЗ» речей. До селищної ради теж украдене стягували. Його тут отакенні гори лежали, — п і д н і м а є ру ку н а д гол о в о ю Тетя н а Миколаївна. — Не тільки нові речі, а все, що знаходили. Ось дотепер лишилася чиясь стара прасувальна дошка. Що тут творилося перші дні! Усе дрижало, гуркотіло. Ховалися в погребі. У нас сім’я — дев’ятеро людей, у тому числі внуча, якому пів року. За час війни наш собака вивчив, що таке «бомблять». Одного разу біжимо до льоху, а пса немає. Шукаємо, не можемо знайти, а виявилося, поперед нас заскочив.

Усі печатки, правоустановчі документи з селищної ради ми встигли забрати. Лишилися рішення сесій, інша документація. Орки повідкривали сейфи, які змогли, але паперів не забрали. Коли одні виїхали, а другі ще не заїхали, я прийшла і запакувала решту документів. Їх винесли із заступником Олексієм Барановським через чорний хід. У всіх кабінетах були вибиті двері, у деяких навіть з коробками. На підвіконня орки позатягували сейфи. Вікна заклали блоками — розібрали частину сараю, який за селищною радою. Позавішували шибки нашим панно та іншими речами, щоб не видно було світла з приміщення, боялися. Комп’ютери розкурочили. Сейф у моєму кабінеті не змогли відкрити, отож розрізали болгаркою. Та поживитися там було нічим. Покрали комп’ютерну техніку, флешки,обігрівачі «УФО». Я ходила забирати документи з фінвідділу, хоча чоловік і не пускав. Сказала, через пів години повернуся. Час минув, мене немає. Юрій прийшов дивитися, де я. Допоміг перетягти мішки з паперами до директорки Будинку культури Лідії Могилевець. І раптом поряд, у центрі селища, зазвучали кулеметні черги. Я йому кажу: «Ти йди, а в мене ще справа є». Пішла забирати десять пачок чистого паперу, які залишилися у фінвідділі. Думала, війна скінчиться, треба ж буде на чомусь писати. Юрій сказав: «Як не вернешся, я тебе вб’ю». А тут як гехнуло, якраз росіяни вдарили по мобільних вишках. Я ж тоді не знала, що стрільба не загрожує мені. Думала, що буде, те й буде, — пригадує Тетяна Мориляк.

— Вас рашисти шукали?

— Аякже, і заступників, Валерія Зарецького та Олексія Барановського. Олексію довелося потайки вибиратися з селища, через річку. Він тоді у воду впустив телефон, а я не знала і не могла додзвонитися, переживала за нього. Шукали й атовців. Але ходили за старими

адресами. Якщо колись була вулиця Калініна, то зараз Калинова. Питали в місцевих, де ті вулиці. А поки дійдуть, тих, кого шукали, уже попередили і сховали. Просили місцевих привести владу, щоб здалася. Люди не повелися, сказали, що голови немає ще з грудня. Є секретар, яка виконує обов’язки, бігає по селищу, шукає хліб, молоко. Я і справді моталася. Бувало, по 25 кілометрів за день намотувала. Велосипедом з чоловіком їздили в село Макишин на Городнянщині за продуктами. Російські військові в Макишині не стояли. Магазини там працювали. Це в Седневі та селах над трасою російські військові грабували магазини. Брали ковбасу, шоколад, горілку. А все інше свої порозтягали.

Знаєте, до війни я ніколи не матюкалася. А тут уже не добирала слів. Знайшлися нелюди, які пригрозили, що здадуть мене оркам, а ті розстріляють усю сім’ю. Нехай мене, а внученя-янголятко за що? Усю ніч ми не спали і вирішили виїздити з Седнева. Це було 25 березня. Переживали, що розстріляють нашу машину. Отож чоловік залишився вдома з мамою, а нас сімох добрі люди вивезли. Як переправлялися, це окрема історія. А за кілька днів після цього росіян вигнали з області. І я повернулася до Седнева. У селищній раді в кожному кабінеті було нагиджено. Орки понакладали купи на наші прапори, документи, підлогу. Вони, де ходили в туалет, там же і їли, пили. Стояли тарілки з недоїдками, багато пляшок з-під спиртного. У залі засідань, де проводимо сесії, стояв сейф-сундук, оббитий металом, прибитий до підлоги. Так вони в нього і мочилися

і випорожнювалися. Сморід стояв такий, що словами не передати. Як вони там жили, поруч з тим сейфомсундуком? У вонізмі? Я не знаю. Усі працівники селищної ради взялися наводити лад. Той сундук четверо чоловіків у респіраторах виносили. Добре, ще з довоєнного часу залишились таблетки дезинфектора, то ж їх змішували з рідким милом і водою і перемивали все по сто п’ядесят разів. КІлька тижнів драїли. Я забрала додому випрати прапори.

— Вас нудило від чужого лайна?

— Намагалася на цьому не зациклюватися. Я ж не одна, гуртом наводили порядок. Через вонізм ми перефарбовували все, аби запах фарби хоч трохи перебив. Тхнуло також їхнім брудним взуттям та одягом, який вони покидали, речами, що понастягували. Коли виносили все, знайшли бойлер, поцуплений з будинку творчості. Люди приходили, шукали своє майно. Щоб позбутися гидкого запаху, літо й осінь, поки не почалися холоди, розчиняли вікна. І більше чим через пів року таки позбулися смороду. Доки вигрібали, відновлювали електропостачання (вони ж усе порозбивали, порозривали). Ми працювали в ліцеї.

— Тетяно Миколаївно, орки тільки в раді понасирали?

— Гидили в приміщеннях крохмального заводу, у магазинах, усюди, де побували. Люди після деокупації скаржилися, що в них не було хліба і ковбаси. А я їм говорила: «Не гнівіть Бога. Ви живі, ваші родичі живі, житло вціліло. У вас була електрика весь час, газ, люди, які все це забезпечували». Звісно, було важко, але не так, як у Чернігові, який щодня обстрілювали й бомбили. Більшість це усвідомлює та є такі, що до них і досі не дійшло. Хоча російський сморід чули й орків бачили.

Валентина ОСТЕРСЬКА

Q рятівник

Загорілося на горищі. Малий зреагував 18 листопада загорілося на горищі будинку 65­річного Олексія Карнача з села Карильсь­ ке Коропської ТГ. Його врятував сусід, школяр Сергій Бояринов.

— Пожежа сталася о 18.12. Господар розпалив грубку і ліг відпочивати, задрімав, — згадує цей випадок Владислав ПРИ­ ХОДЬКО, провідний інспектор Новгород­Сіверського райвідділу ДСНС в області.

— Пожежу побачив школяр Сергій Бояринов. Він разом з мамою і бабусею живе неподалік. Побіг до сусідів, аби ті викликали рятувальників. У цей час до нас надійшов ще один виклик від жінки, яка проїжджала трасою і теж побачила вогонь. Від Коропа до Карильського кілометрів дев’ять. Коли ми приїхали, чоловік зміг вийти з

палаючої хати. Сидів на возі в чому спав: без верхнього одягу, босий. А цей хлопчина крутився біля нас, хотів допомогти. Його відвели вбік, не можна стояти поряд таким малим, заважати пожежникам. А він то до діда, то до нас: «Там, у коридорі в дідуся стоять чоботи». Наші хлопці забігли, винесли їх. «Там його верхній одяг», знову побігли шукати. Усе турбувався, аби дідусь не замерз, бо на вулиці холодно.

— Часто діти рятують дорос­ лих?

— Ні. Це перший випадок за останній час. В основному господарів рятують котики. До цього випадку ми були в школі, розповідали дітям, як себе поводити в разі надзвичайної ситуації. І малий зреагував.

— Яка причина пожежі?

— Порушення правил пожежної безпеки при експлуатації печі. Загорілося на горищі. Вигоріли покрівля і перекриття. Дідусь приходив до нас за висновками.

Живе сам. Декілька днів жив у себе в сарайчику, зараз староста підшукала йому нове житло, бо будинок відновлювати в зимовий час йому важко. *** — Сидів удома і почув, як тріскається шифер, — гордо і впевнено говорить 11­річний Сергій БОЯРИНОВ. — Побіг до діда в хату, розбудив його.

— Страшно було?

— Не те слово. Але наважився.

— Потім сусід приходив до нас, дякував сину, — додала Інна Анатоліївна, мати Сергія. — Син гордиться собою. Це перший його героїчний вчинок.

— Можливо, і сусіда пустите на зиму?

— Голова підшукала йому будинок. Але в неї помер чоловік, займається похованням. А сусід на три дні, поки голові не до нього, поїхав до сестри в сусідню Тарасівку.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото Владислава ПРИХОДЬКА

Сергій Бояринов. За спиною — згоріла хата Олексія Карнача

01.12.2022

Доля

На свободі. Воює за свободу

Дмитро Балабуха

Його історія у 2018 році сколихнула всю Україну. Випадок безпрецедентний: воїн-атошник з Прилук заколов ножем на смерть цивільного киянина при посадці в маршрутку. Згодом додались подробиці: старший і більший киянин накинувся і побив молодого вояку, коли той питав, чи довезуть його додому за посвідченням. Потім вияснилося, що боєць з пластиною в голові збирався на реабілітацію, був серйозно поранений на війні. А покійний займався боксом… Але ключовим стало «покійний». 30­річного Дмитра БАЛАБУХУ засудили до восьми років позбавлення волі. Відбувати покарання відправили в макошинську колонію. Не допомогли ні клопотання, ні підтримка. І от після відходу російських військ з Чернігівщини — звістка: Дмитро Балабуха на свободі! Оскільки писала про нього і щиро переживала за бійця, напросилася на зустріч. І пощастило! Вразила його відкритість, навіть відвертість.

— Прилуки дуже змінилися. Я тут так рідко буваю, — оглядає Дмитро рідне місто. — Багато чого повідкривалося. Позакривалося. Нові магазини, кафе. Дмитро знову в Збройних силах України. У Прилуках був у відрядженні. Повернутися в частину, де служив від початку війни (72-у окрему механізовану бригаду), не вийшло. Проблема з переводом з інших підрозділів. Там Дмитро був у танковому батальйоні. Зараз — в одному з підрозділів оперативного командування «Північ». У званні лейтенанта. Присвоїли на початку літа.

— Звання повернули?

— Мене й не позбавляли. Апеляційний суд своїм рішенням військове звання молодший лейтенант залишив. До війни Дмитро Балабуха був працівником банку. Пішов на війну добровольцем у 2014 році.

— Я вже був головним сержантом роти. Мав певний досвід, на навчання з підвищення кваліфікації їздив і з іноземними підрозділами. Я не тільки танкіст, і стрілецьку справу, і мінну безпеку знаю, — перераховує Дмитро. — У 2016 році була спецпідготовка протягом двох місяців. Оскільки в мене вища освіта, пройшов прискорений курс спецпідготовки. І отримав звання молодший лейтенант.

— Усі звинувачення зняли? Після закінчення війни що буде?

— Навіть не знаю, — знизує плечима Діма, — і не хочу про це думати. Ми були помилувані указом президента. А як там далі буде…

— Як взагалі дізналися про російське вторгнення?

— У сенсі? — не зрозумів Дмитро. — У колонії є телевізори. Зранку прокинулися як завжди, о шостій підйом. Після шикування піднялися у свої відділення пити каву. Перед роботою включають телевізор, дивимся ранкові новини.

— Ким працював?

— Там є швейна фабрика.

— З ким був у… камері? Кімнаті? Як воно зветься?

— Камер там немає. Це ж виправний заклад. Кімнат теж. Там, як в армії, відділення. Приміщення етажного типу (тобто на кожне відділення — поверх). Як казарми в армії. На кожному поверсі є місце для відпочинку з телевізором, акваріумом. Місця для сну,

і розраховано на більше місць, а було у відділенні чоловік 30. Кімната приймання їжі. А їдальня, де харчуємось за графіком, окремо. Кожен, хто там знаходиться, має можливість придбати свої продукти. Можна замовити, можна передачі отримувати з дому, посилки. Є магазин на території колонії. Ціни не дуже відрізняються від «цивільних». І ці харчі треба десь зберігати, тому є окреме приміщення з холодильником. Нормальні умови, просто життя ізольоване від громадськості.

— Але ця ситуація була для тебе жахли­ вою?

— Нічого жахливого в колонії немає. Звичайні люди. Просто кожен скоїв злочин і відбуває за це покарання. Але я не вів ніколи кримінальний спосіб життя. Про тюрми, колонії — максимум у кіно бачив. І коли потрапив до такого місця… Перше, що усвідомлював, який термін покарання мені приблизно буде. Статтею УК передбачено від семи до 15. Що довгий час я проведу там. Тому перше враження було: усе. З тим життям, яке в мене було, можу прощатися назавжди.

— А скільки провів там?

— Чотири роки.

— На якому році звикся? Чи чим далі, тим гірше?

— До того 15 місяців були судові справи. Це коли ти знаходишся в СІЗО. У слідчому ізоляторі камерного типу. Це був центральний слідчий ізолятор №13 (якщо не помиляюсь) у Києві. Там не так, як у колоніях. З камери не виходиш, перше враження гнітюче. Потім хлопці підтримали, десь волонтери, десь друзі. І я потроху освоївся, за пів року звик. Приходили адвокати. Судові засідання були часто, на суді бачився з мамою, міг частково спілкуватися з людьми. Коли відправили в колонію, там швидко освоївся.

— Родичів пускають?

— Є дводенні, триденні побачення. Пускають близьких родичів першої категорії: мати, батько, дружина, діти. Можуть приїжджати раз на два місяці. Якщо той, хто відбуває покарання, веде себе нормально, не має негативної характеристики. До мене приїжджала мама. Ми брали таке побачення, щоб не через скло. Не ночувала. Попили кави, поспілкувалися, і вона їхала додому.

— А твоя дівчина?

— Ми спілкувались недовгий час після того, як все це трапилось. Потім я прийняв для себе рішення, що нам припинити спілкування буде краще.

— Вона не була цивільною дружиною?

— Ні. Ми просто зустрічались. Я служив в армії, разом ми не жили. У колонії можливість спілкування є і по відеозв’язку. Коли до влади прийшла команда Зеленського, у нас у відділенні поставили вайфай, роутери. Дозволили планшети. Мені вислали «Новою Поштою». Розширили список продуктів, які можна передавати в колонію. Дозволили мультиварки. Хто міг, готував на відділення. Приставки також дозволені. Грайся, відволікайся. Мені достатньо було планшета.

— Телефони теж не забирають?

— Є процедура телефонних дзвінків, визначена колонією. Приходиш у кімнату дзвінків, тобі видають телефон. Він там зберігається, офіційно оформлений. У нас на дзвінки можна було приходити з 9.00 до 12.00. Перерва на обід, щоб усі відділення поїли. Потім можна дзвонити і говорити після обіду і до вечері. І після вечері до 21.00, бо о 22.00 — відбій.

— Коли ж працювати встигали?

— На те й розраховано. У декого робота дозволяла телефонувати тільки зранку, комусь зручно в обід, хтось може тільки ввечері. Дивлячись, яка зміна.

— Що шили?

— Різне. Роботи вистачало. Нас було там приблизно 200 чоловік. Хтось працював на кухні, хтось на швейному підприємстві. Тільки приїхав, пропонують варіанти. Заключаєш договір, працюєш.

— І зарплату платили?

— Насправді зарплата була дуже маленька. По бумагах нараховують достатньо. Але з усіма вирахуваннями, якщо ти ходиш на роботу кожного дня, багато нашиваєш, у тебе добре виходить — отримуєш 200-250 гривень. За місяць. Вираховують за утримання, електроенергію, воду, усі комунальні послуги.

— А якщо відмовитись працювати?

— Можна не працювати. Усе буде, поба-

чення не відмінять (при добрій поведінці). Але це вплине на умовно-дострокове звільнення. Якщо ти працюєш, належно себе ведеш, це йде в характеристику. А в залежності від того, яка в тебе характеристика, можеш претендувати на якісь пільги. При цьому багато хто не працював. Не потрібно публічно відмовлятися, просто не йдеш заключати договір, і все. Займаєшся собі спортом на тренажерах у відділені. Заклад специфічний, для колишніх співробітників. Один такий в Україні.

— Коли дізналися, що війна прийшла сюди, були думки, що зараз усе зміниться, підете воювати?

— Ніяких таких думок не було. З 200 людей 44 було військових, атошників, тих, хто безпосередньо приймав участь у війні на Донбасі. Прийшов замполіт, майор Роман Маніло. Повідомив, що прийшло розпорядження щодо атошників.

Запропонував написати заяви: «Прошу звільнити від подальшого покарання на умовах приєднання до лав ЗСУ, оскільки виявляю бажання захищати країну і маю досвід по спеціальності». Написали. Наступного дня зранку на територію селища зайшли російські війська. У дуже великій кількості. Величезні колони танків, 700-800 одиниць, ми спостерігали просто з вікон колонії.

У формі Спробували на БМП проїхати залізничним мостом, не пішло. І почали будувати переправу.

— Якийсь танк в річку впав…

— Там їх багато попадало. З того ж понтонного мосту. Ближче до четвертої години підігнали дві артилерійські установки під зону, почали вести вогонь. Чи знали вони, що це за заклад? Грат на вікнах немає, але був периметр, вишки. Багато з атошників для них — військові злочинці. За вбивство деяких обіцяли нагороди, інші були заочно засуджені до страти ще з 14-16-х років. Я, приміром. Для нас російські війська несли реальну небезпеку. Адміністрація колонії прийняла рішення нас випускати.

— Яким чином? Відкрили ворота і сказа­ ли: «Ідіть звідси»?

— Так. Ніякої документації не дали. Не встигали. Росіяни поруч, катаються на танках. Але начальник колонії видав дві довідки про звільнення: мені і ще одному атошнику. У нас був найбільший досвід, ми

7

командували підрозділами в бойових діях. Я навчався в академії, можу керувати будь-яким механізованим підрозділом. Дали номери телефонів проукраїнськи налаштованих. Типу тероборони Мени. Група поділилася пополам, чоловік по 20. Я зв’язався з людиною в Мені, підприємцем Володимиром Булавком. Він порадив уночі не йти, бо Меною також катаються колони. Одна група розмістилася на колишньому бетонному заводі в Макошиному, ми — у будівлі відділення реабілітації при колонії. Ще він нас попросив глянути, де вони є, приблизну кількість. Ми надали ці дані. Зробили оперативну розвідку, подивились, де вони розмістилися. Уранці поділилися на ще менші групи, по 5-6 чоловік, і тримали дистанцію, щоб один одного бачити візуально. Щоб, якщо перша група зустріне ворога, могла повідомити тих, хто позаду. Зброї не мали ніякої. Ішли вздовж залізниці з Макошиного до Мени. Це був безпечніший шлях, бо росіяни вже курсували практично скрізь. Лісу там немає, тільки окремі ділянки, посадки. У Мені нас зустріли, нагодували. Запитали, хто хоче залишитися і виконувати якісь завдання тут, — люди їм потрібні. Або допоможуть добратися до Чернігова. Половина відправилася в Чернігів, інші залишилися в Мені. Я в їх числі. Наступного дня зустрілися з військовими, вони розказали, що в них є, що вони збираються робити. У Мені перше бойове завдання — нам потрібно було замінувати дорогу, де були артилеристи російської федерації. Згодом плани змінилися, військові самі справилися. А зранку орки почали переміщатися з Макошиного. Між Меною і Сосницею є невелика злітна полоса. Місцеві передали, що там залишилася якась їхня техніка. І російський підрозділ. Нам сказали: «Сходіть, гляньте». Дали зброю, і ми пішли на зачистку. Це було 2728 лютого. Ми пішли групою з шести чоловік. Військових не було. Залишили декілька споряджених «Градів», одну РЛску, на трасі чотири покинутих «КамАЗи»: з боєприпасами до танка, один — до «Градів». Два з особистими речами. Ми сумісно з координатором з Мени прийняли швидке рішення все це знищити. Бо росіяни постійно курсували поблизу, щоб не забрали свою техніку. Ми все попалили, попідривали. У Макошиному вони позалишали свої танки, БТРи, БМП. На переправі. Їх ми також спалили. Залишили тільки БМП і танк, що стояв безпосередньо в селі. Був споряджений боєприпасами, але ми їх не підпалювали, бо поряд були будинки. Потім місцеві почали хвилюватися за свої життя. Де є супротив, відбувалися бої. Місцеві кажуть: «Ви класні хлопці, але йдіть на Чернігів, там «повна …опа». Так ми почали висуватися на Чернігів. Переночували в Блистові. Місцеві дали харчів і всього. Привезли казанок, дров, курей. Ми приготували здоровезний казан юшки, спасибі їм. Нас там залишалось 23 чоловіки. За день-два нас переправили через Десну. Ледь не забув: приїздив начальник колонії і вже кожному видав довідку з фотографією, печаткою. Я видихнув з полегшенням, коли побачив наші прапори на блокпості. Там перевірили документи. Я зрозумів, що знайду собі місце. Я потрапив у підрозділ до Андрія Требуха, підполковника. Він був командиром групи «Кліщі». Поспілкувавшись особисто, він узяв мене до себе в групу. На той час — підрозділ управління територіальної оборони Чернігова. У складі оперативного командування «Північ». Тероборона і ОК «Північ» — один організм. На блокпості (на повороті на Іванівку під Черніговом) було реально тяжко. Не давали чаю попити. Постійні обстріли, літали дрони. Дуже професійні дїї були з їх боку.

8 березня о восьмій ранку я був у Количівці в складі протитанкового підрозділу. На підсилення позицій Національної гвардії. Нам видали «енлав» (NLAW) (англ. Next Generation Light Anti-tank Weapon) — шведсько-британська переносна протитанкова керована ракета малої дальності). Британський протитанковий гранатомет. Два шведські АТ-4. Теж протитанкові гранатомети. Що було далі, ви знаєте. Ми відбились. На початку квітня росіяни відступили. Мій старший брат Євген зараз теж проходить військову службу. Пішов добровольцем.

Олена ГОБАНОВА. Фото автора та з архіву Дмитра БАЛАБУХИ

10

Гумор

01.12.2022

При розлученні ми з дружиною розділили хату: я — зовні, вона — усередині — Аліменти, розділ, незакриті кредити

Після

Після розлучення йому дісталися транспорт та частина будинку.

— Я вільний і тепер можу жити легко...

Ліміт за помилки

Q хочете анекдотик... хочете анекдотик... хочете анекдотик...

Кілька років працювала в щотижневику маленького райцентру. Газета народжувалась весело, з приколами та, звісно, з помилками (хто ж без гріха). Став до нас регулярно приходити читач — наш шанувальник. Ми його називали людина-четвер. Бо приходив регулярно щочетверга (у день виходу щотижневика). На вигляд років 50, невисокий, лисий, худий та рудий. Відчиняв широко двері, тримав перед собою розгорнутий екземпляр, стрясав ним повітря та горлав: «Ось, я знайшов у вас помилку. Тепер я повинен отримати премію!» На що редакторка відповідала: «Вибачте, у нас ліміт премій за помилки. Сьогодні вже вас випередила жіночка». Людина-четвер обурювався, наступного тижня приходив ще раніше, але премію вже «забрав чоловік, який його випередив». Облога продовжувалась близько місяця. Кожний четвер ми тягнули жереб, хто оголосить про вичерпаний ліміт. Врешті шанувальник остаточно розчарувався, не дочекавшись премії і зник. Певно, до конкурентів.

О. ТИХОНОВА

Крута схема

20 років працюю перукарем. Якось у перукарню заходить чоловік з дитиною.

— Постригти? Поголити? — запитую.

— І те, і те, — погоджується чоловік. Коли я закінчила роботу, чоловік говорить: — А тепер пострижіть ще дитину, а я поки за газетою вийду. Дитину постригла, а чоловіка все немає.

— Де ж подівся твій батько? — запитала хлопця.

— Це не мій тато. Цей дядько підійшов до мене на вулиці і запропонував: «Хочеш безкоштовно постригтися?»

Р. ЗАЛОЗНА

— Швидше, Петрівно, клієнт хоче освіжитися туалетною водою.

Буде класна теща

Познайомився на сайті знайомств з дівчиною. Симпатична, на побачення прийшла без запізнення. Посиділи в кафе, а потім пішли гуляти. Проходимо повз відділення поліції, вона мене зупиняє біля стенда «Їх розшукує поліція», показує на фото жінки і каже: «Це мама моя». А потім розсміялася і різко замовкла, додавши: «Я не жартую, це правда моя мама. Уже шість місяців у розшуку».

В. КАЛІБАБА

— Думаєш, мені вранці легко.

До розлучення

Дієві ліки від алкоголізму

Святкували 20-річчя товариша. Я прийшов додому на бровах. Батьки не лаялись. Просто поклали мене в ліжко і посадили поруч молодшу сестру (шестирічну) з книжкою. Три години сестричка читала мені статтю... «Шкода алкоголізму». По скла-дах! Уже два роки спиртного в рот не беру.

А. ЦВІРКУН

Хто у кого живе?

Сидимо ввечері всією сім’єю на дивані перед телевізором. Кіт, улюбленець батька (величезний британець, важить сім кілограмів), розлігся на кріслі. Через деякий час з крісла доноситься незадоволене нявчання. Тато швидко встає з дивана, підбігає до кота і обережно перевертає його на інший бік. Кіт позіхає і знову засинає. Побачивши наші запитальні погляди, тато пояснив: — Незручно лежав.

В. СЕРЕДЕНКО

— Тату, тебе знову в школу викликають.

— Що ти знову спалив?

— Хімічку з фізруком у спортзалі. *** Я не можу спокійно заснути, поки в холодильнику мерзне їжа. *** — Іванов, домашня є?

— Є. Налити? *** Практично живу на роботі, а зарплата не росте. Мабуть, вирахо­ вують за проживання. *** Сьогодні в їдальні в касирки не виявилося здачі, і вона відсьорбнула борщу з моєї тарілки. *** Кращий спосіб розповсюдження інформації: 1. Телебачення.

2. Інтернет.

3. «Дівчата, це тільки між нами…». *** Від боязні польотів добре допомагає алкоголь. Я одного разу пропив усе, що відкладав на відпустку, і ми нікуди не полетіли! Страх, як рукою зняло! *** — Сашку, ти мені потрібен як чоловік.

— Блін, а в мене з собою ні відкрутки, ні молотка! *** Початок знайомства. Дівчина хлопцю: — Ти завжди такий серйозний? Може, розкажеш щось смішне? Хлопець: — Не хотілося б одразу говори­ ти про свою зарплату. *** — Я вам подобаюсь?

— Так, ви професіонал, гарна і чуйна пані, цікава співрозмовниця.

— Значить, не подобаюсь... *** — Чим премія відрізняється від місяця?

— Місяць світить, але не гріє, а премія — з точністю навпаки. *** Наша економіка — най­ стабільніша у світі! На відміну від інших, у нас все стабільно дорожчає. *** — Щ о т р е б а ка з ат и , кол и отримуєш зарплату?

— Вітаю, моя маленька! *** — Я, здається, досяг фінансової стабільності.

— І в чому це виражається?

— У тому, що грошей не було, немає, і, схоже, не буде. *** Тамара чудово грала в карти на гроші, але абсолютно була безпорадною, коли гра йшла на роздягання. *** Моя подруга — фізик­астроном за освітою та життям, зріст 150 см (важливо). Вийшла заміж, УЗД

показало двійню. Радість та щастя в будинку. На останньому місяці їй заміряли талію. Об’єм талії виявився 150 см. Подруга похмуро видала: «Це не талія, це екватор». *** — Скільки в тебе грошей, якщо вимірювати купками?

— Якщо купками, то в мене ямка. *** Я дзеркало запитала: «Хто найкращий і наймиліший?» Уже третій день перераховує, а мене не називає. *** Олег хотів прибратися в квартирі, але потім його придавило котом. *** Депутати чухали потилиці, але ніяк не могли визначитися, щоб ще заборонити чи перейменувати. *** У сім’ї все повинно бути порівну: чоловік працює, дружина — красуня. *** Маленький син запитує батька: — У чому різниця між чоловіком і жінкою?

— Дивись, у мене нога 44­го розміру, у мами — 35­го. От між ногами і різниця. *** — Скажіть, що дозволяє вам напиватися кожен день?

— Нічого. Я доброволець. *** — Найдурніша мрія дитинства?

— Стати дорослим. *** На нараді: — Нам, мабуть, варто запро­ вадити в країні допомогу з бідності.

— У якій сумі?

— До чого тут сума? Брошура така, пам’ятка... *** Знаєте, чому так багато людей їздять на дорогих машинах? На автобусі та тролейбусі не можна їздити в борг. *** У ресторані: — Дівчино, чи можна вас за­ просити на танець?

— А ви вночі не хропете? *** — Доброго дня, я твоя нова сусідка. Я хочу веселитися, пити та розважатися всю ніч! Ти сьогодні вільний?

— Звісно, так!

— Придивишся за моїм псом? *** З дівчатами завжди так: пристаєш — нахабник, не пристаєш — придурок! *** Свою дівочу фігуру мені вдало­ ся не тільки зберегти, а й подвоїти. *** Кажуть, що для щасливого сімейного життя треба закривати очі на недоліки один одного... Питання: а коли очі­то можна відкривати?..

ДОРОГО КОРІВ, КОНЕЙ.

Доріз цілодобово.

098­74­11­833, 063­13­71­061.

Куплю ВРХ,

корів, телят, биків, коней, свиней,

БУРІННЯ СВЕРДЛОВИН на воду під ключ.

093­750­28­64.

шкури ВРХ

Перевезення. Доріз цілодобово.

096­152­07­43,063­497­93­27.

М’ясокомбінат закуповує:

корів, биків, телят, коней, свиней. Ціни найкращі.

068­130­08­73, 099­480­58­46.

Свиней 80­85 грн/кг ТеляТ 55-60 грн/кг

11

Передостання

01.12.2022

Закуповуємо дорого ВРХ, телят, свиней.

Дорiз цiлодобово. Тел. 063­551­88­39, 096­082­59­37.

Дорого закуповуємо

ВРХ, коней, свиней, телят Доріз цілодобово

КУПЛЮ ДОРОГО КОРІВ, КОНЕЙ, БИКІВ, ТЕЛИЦЬ. Проблемні, лежачі, дорізані. Цілодобово.

Куплю

коней, корів, биків

дорого

Доріз цілодобово. Перевезення.

096­690­51­57

Рецепти до вашого столу

096-69-05-018, 063-915-91-97.

Закуска «До горілки»

ВАЛИМО ДЕРЕВА будь-якої складності. Помірні ціни.

063­489­85­45, 096­659­90­33, 096­626­74­40

Швидко, дорого куплю будь-яке авто.

Тел.: 073­024­52­44, 099­099­58­54

ВАНТАЖОПЕРЕВЕЗЕННЯ

Закуповуємо: телят, корів, свиней, коней. Ціни високі. Тел.: 093­582­18­56, 067­724­86­49, 066­900­73­84.

по Чернігову, області та Україні.

5 пасажирів + 1500 кг вантажу.

ЗАКУПОВУєМО на відгодівлю:

Тел.: 093­210­10­10, 097­726­78­39, 093­235­31­15

телят, телиць, бичків, корів та коней. ДОРОГО 097­66­99­500 Тел.: 093­500­53­10 099­28­43­414

работа під ключ. Тел.: 093­150­32­32, 098­049­49­39, 066­476­44­49. Сергій.

Київський м’ясокомбінат закуповує ВРХ:

ЗАКУПОВУєМО ТЕЛЯТ, КОРІВ, КОНЕЙ, СВИНЕЙ

Закуповуємо

коней, биків, телиць, корів, екстрену худобу.

Тел. 063­756­96­56,

096­041­76­97.

Тел. 097­192­80­90 (Сергій)

ПЕРЕДПЛАЧУЙ «Вісник Ч»!!!

БУРІННЯ СВЕРДЛОВИН

телят, свиней, корів на молоко, коней для праці 068­69­37­521;

Тел.: 099­29­88­987; 093­84­73­088.

А також

Дуже дорого.

Продам дійних корів та робочих коней Обмін. Можлива доставка.

097­217­20­35 ЗАКУПОВУєМО корів, коней, свиней, телят. Перевезення, а також на утримання. 093­93­65­979, 097­438­10­08, 050­262­91­99.

Альтанки, гойдалки, господарські будівлі, туалети, душкабіни та ін. Тел.: 093­409­63­01, 099­431­99­33, 067­751­09­94.

Masterdrev.cn.ua

ЗАКУПОВУєМО ВРХ Свиней, коней. Телят на відгодівлю. Доріз цілодобово. Високі ціни.

Високi цiни, дорiз цiлодобово.

Тел.: 097­625­11­97, 093­680­04­32. М’ясне підприємство дорого закуповує ВРХ без посередників живою вагою:

телят 50-60 грн/кг. корів 25-35 грн/кг, кіз. коней 20-30 грн/кг, баранів. свиней 80-90 грн/кг.

Доріз цілодобово. Тел.: 093­945­72­83, 068­594­ 91­12.

Перерахунок пенсії

військовослужбовцям, прикордонникам, міліціонерам, по втраті годувальника.

Тел. 063­750­90­88

Куплю автозапчастини

«ЗІЛ», «ГАЗ», «УАЗ».

095­516­29­57, 098­841­72­05.

Тел.: 063-173-88-84; 097-646-80-95.

ЗАКУПОВУЮ: телят,

свиней. Телят на відгодівлю. За найвищими цінами. Тел.: 098-427-54-48, 093-235-42-70, 066-924-32-38.

Реклама у «Віснику Ч»: 093-42-89-990

ПЕРЕДПЛАЧУЙ «Вісник Ч»!!!

та робочих коней

063­065­02­18, 067­396­80­08

НАТЯЖНІ СТЕЛІ

Тел. 068­867­24­91.

Закуповуємо ВРХ, корiв, бикiв, телят, коней, свиней.

корів на молоко

Високі ціни

Можливий обмін дійних корів та робочих коней.

Q де моя велика ложка?

Тел.: 093­210­10­10, 097­726­78­39. stelya.ucoz.ru

Дорого ВРХ:

телят на відгодівлю, корів, коней, свиней. Доріз цілодобово.

096­387­62­62,099­618­52­77

Філе оселедця шматочками — 10 шт., сірий хліб — 1/4 булки, буряк — 1 шт., майонез — 2 ст. л., цибуля — 1 шт., часник — 1­2 зубчики, кріп (зелень) — 2­3 шт., олія — 2 ст. л., сіль — за смаком. Буряк відварити, охолодити, почистити і натерти на дрібній тертці. Додати видавлений часник і майонез. Перемішати. Хліб нарізати шматками. Із шматків за допомогою формочки чи стакана вирізати кружальця. Обсмажити їх на сковороді з олією з двох сторін. Викласти на тарілку, намазати буряковою масою кожну грінку. Покласти зверху шматочки оселедця. Додати кільця цибулі та гілочки кропу.

Капусняк з курятиною та манкою

Манна крупа не відчувається взагалі! Вона надає страві насиченість і приємну густину! На 3­літрову каструлю: курячі крильця — 300 г, картопля — 5­6 шт., квашена капуста — 400 г, морква — 1 шт., цибуля — 1 шт., манна крупа — 3­4 ст. л., зелень петрушки та кропу, лавровий листок, сіль, перець — за смаком. Курячі крильця відварити до готовності. Додати картоплю, нарізану середніми брусочками. Квашену капусту покласти на друшляк і злегка промити під проточною водою, щоб позбутися зайвої кислоти (якщо у вас капуста щойно заквасилася, промивати не треба). Після закипання картоплі додати в суп квашену капусту й варити близько 20 хвилин. Моркву натерти на тертці з грубими вічками. Цибулю нарізати кубиком. Зелень дрібно посікти. Підсмажити овочі до напівготовності на олії. Покласти в каструлю манку (щоб уникнути грудочок, можна насипати крупу на аркуш паперу, складеного навпіл, та сипати її тонкою цівкою). Густину супу регулюйте на свій смак. Додати засмажку, посолити, поперчити, покласти подрібнену зелень та лавровий листок. Поварити ще близько 5 хвилин і вимкнути вогонь. Подавати страву зі сметаною.

Паштет із квасолі

Квасоля — 200 г, цибуля — 1 шт., моркова — 1 шт., олія — 5 ст. л., цибуля зелена — для сервірування, сіль, перець — за смаком. Квасолю замочити у воді на ніч. Зварити до готовності. Цибулю і натерту моркву на олії обсмажити 2-3 хвилини. Перекласти в чашу блендера квасолю з обсмаженими овочами. Додати сіль і мелений чорний перець. Добре перебити блендером. Додати 2 ст. л. олії і ще раз перебити масу. Перед подачею на стіл полити олією (щоб паштет не потемнів) і посипати зеленою цибулею.

Згущене молоко в домашніх умовах

Молоко — 300 мл, цукор — 300 мл, масло — 30 г, ванільний цукор — 10 г. Беріть молоко найвищої жирності, краще незбиране. Молоко має бути найсвіжішим. Варіть молоко на середньому чи малому вогні, не допускаючи активного бурління. Регулярно помішуйте, щоб не пригоріло. У невеликій кастрюльці змішайте всі інгредієнти. Поставте на середній вогонь. Варіть молоко, періодично помішуючи, протягом 20 хвилин. Після чого дайте суміші охолонути до кімнатної температури. Якщо хочете отримати густішу консистенцію, поставте молоко в холодильник на ніч. Зберігайте згущене молоко в холодильнику в банці, яка добре закривається.

Наостанок

12

01.12.2022

Q нове застосування

Q компетентно

Янголи зі снарядів з поля бою

Начальник обласної військової адміністрації В’ячеслав Чаус про животрепетне

Денис СКИБА, викладач природничих дисциплін прилуцького коледжу, робить підсвічники у вигляді янголів з відстріляних гільз, знайдених на полі бою.

— Гільзи мають бути обов’язково наші, українські. Важливо, щоб янголи-підсвічники зберігали особливу енергетику. Вони з різних видів зброї, переважно кулеметні (з ДШК), — розповідає Денис Віталійович. — Були зібрані після боїв у різних місцях України, в основному привезені бійцями «Азова» з Маріуполя. Є і з боїв за Чернігів, Прилуки. Найбільший з протитанкової гранати «Рапіра». Вирізати янголів з гільз Денис почав місяців три тому. Ріже болгаркою, застосовує інші інструменти для роботи по металу. Спочатку гільзу треба розгорнути, потім накласти паперову Підсвічники-янголи в церкві Різдва Пресвятої Богородиці викрійку і вирізати, потім формувати янгола. (більший — з гільзи з-під Чернігова) Денис Скиба виготовив близько тридцяти таких янголівохоронців. Потім вироби виставляють на благодійному аукціоні «Соборного хабу», який проводить прилуцька церква Різдва Пресвятої Богородиці (ПЦУ). Стартова ціна — від 200 гривень. Кінцева іноді доходить майже до 16 тисяч гривень. На виручені гроші волонтери церкви купують для ЗСУ медикаменти, військову амуніцію та передають нашим хлопцям на фронт.

— Волонтерити ми почали у 2014 році, Q у тему — розказує Віталій ЮРОЧКО, настоятель В Україні підтримка храму. — До цього діяльність була спрямована в культурне, просвітницьке русло. Ми Залужного — 102%.

— Звідки взялися 2%? не їздили на фронт, у війська. Їздили інші — Полонені. священники і просто прилучани. Ми збирали кошти і купували нашим воїнам ті чи інші речі. Але в переважній більшості збирали їжу. Або кошти передавали волонтерам. Волонтери мінялися, ми продовжували допомагати ЗСУ. А вже з лютого 2022 року, можна сказати, храм посів центральне місце в житті Прилук. Він став символом українства. Допомагали переселенцям і місцевим. І не тільки в Прилуках. Плюс до нас приїжджали священники з Ромнів, брали провізію і завозили на Сумщину. Пізніше ми відмовилися допомагати переселенцям через їх некоректну поведінку.

Отець Віталій Юрочко та Денис Скиба

Олена ГОБАНОВА, фото автора

Q шукаєте подарунок?

Був зайчик, смикнеш за лапки — стає котик

Реєстраційне свідоцтво ЧГ №314 від 18 листопада 2004 р.

Засновник: трудовий колектив Товариства з обмеженою відповідальністю “Редакція газети “Чернігівський вісник”. Видавець: ТОВ “Редакція газети “Чернігівський вісник”. Головний редактор С.П. Народенко Відповідальний за випуск номера С.П. Народенко

Енергосистема України — єдиний організм. Якщо руйнується об’єкт генерації чи розподілу в одній області, автоматично зростає навантаження для всіх. Та к , н а щ а с т я , п о ш к о д ж е н ь інфраструктури в області останнім часом не було. Але… читайте попереднє речення. До слова, мережі області дуже постраждали ще під час активних бойових дій, і їх відновлення триває.

Два тижні тому говорили про графік 4:4. Чому світла досі немає по п’ять і більше годин поспіль?

4:4 — це графік погодинних відключень, який був цілком можливий до факту останніх ракетних ударів по енергосистемі України. Окрім погодинних відключень є аварійні (погодні умови, ракетні обстріли). Обсяг потужності, до якої треба обмежити споживання, області доводить «Укренерго». На виконання наказу «Обленерго» дається 15 хвилин. Зазвичай, ці обсяги втричі менші від загального повсякденного споживання. Тож і доводиться збільшувати інтервал відключення абонентів, аби зберегти живлення у критично важливих об’єктах (лікарні, установи соціального захисту, критичної інфраструктури).

Як шукати «Пункти Незламності»? Що там має бути?

Тимофій БЕЗПАЛИЙ та Маргарита МАМОНОВА, ніжинці, з котозайкою НАША АДРЕСА: 14000, Чернігів, вул. Преображенська, 12, 1-й поверх. Телефони: 675-186 (редактор), 675-188, 675-189, 675-522 (кореспонденти), Тираж 26763 093-42-89-990 (бухгалтерія), 675-187 (відділ реклами). Електронна пошта: vistnik_777@i.ua

НАШІ РЕКВІЗиТи: ТОВ “Редакція газети “Чернігівський вісник” р/р UA2338080500000000 26000115829; АТ “Райффайзен Банк “Аваль” м. Київ; МФО 380805; код 31188511.

Зам.8238

Індекс 61062

Передплачуй «Вісник Ч» — найцікавішу газету області!!! Тільки найсвіжіші новини!

Є електронна карта, де позначені всі «Пункти Незламності» в країні. Відповідна інформація розміщена і на вебресурсах місцевих органів влади. Однак, адреси найближчих краще собі виписати. Точно такі пункти є в базі органів місцевого самоврядування та виконавчої влади. Комплектування та функціонування «Пунктів Незламності» здійснюється з урахуванням наявного ресурсу на місцях. Однак, там точно можна випити теплого чаю, підзарядити телефон. Працюємо над тим, аби кожен пункт мав доступ до інтернету.

Головним символом 2023 року за східним календарем є Чорний Водяний Кролик. Також 2023 вважається роком Кота. Тому, що в китайському зодіаку четвертою твариною­покро­ вителем вважається кролик або заєць, а у в’єтнамському це місце посідає кіт. Прикольного котозайку придумали на ніжинській фабриці м’яких іграшок. Милий зайчик двома рухами трансформується в няшного котика. Достатньо смикнути його за лапки. Якщо потягнути за вушка, знову стає зайчиком. Ще одного вухастика-трансформера називають зайчикзігрівайчик, бо на звороті має кишеньку з мішечком, в яку можна щось покласти або використовувати як грілку. Наповнити мішечок розігрітою сіллю, пляшкою з гарячою водою чи сухими ароматними травами для заспокоєння.

— Великий попит перед святами на такого котозайку?

— поцікавилася у 19­річної Вікторії ГНАТОВОЇ, менеджера фабрики «Копиця».

— Попит є, але не такий шалений, як на песика Патрона, якого ми маємо п’ять різних моделей. Проте котозайка в топі продажів, як і Патрон, бавовнятко, джавеліни та інші патріотичні іграшки.

— Скільки коштує пухнастик?

— 320 гривень. Висота іграшки 21 сантиметр, довжина 15.

Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото надане Вікторією ГНАТОВОЮ

Чому Чернігівщина віддувається за всі регіони? У нас вимикають світло, хоч пошкоджень інфраструктури в області останнім часом не було.

Рукописи і фотознімки, надіслані до редакції, не рецензуються і не повертаються. Приймаємо рекламу та оголошення від підприємств, установ, організацій, комерційних структур та приватних осіб. За достовірність фактів відповідальність несуть рекламодавець і автор публікації. Проплачені матеріали в газеті позначаються знаком «реклама», «трибуна», «імідж», «добра справа», «актуально». Люди добрі! Ретельно зважуйте, чи варто брати гроші у фірм, що пропонують ну дуже гарні умови. Уважно читайте договори. Не вляпайтесь! Редакція «Вісника Ч».

Газета набрана і зверстана в комп’ютерному центрі редакції, віддрукована ВАТ "Десна".