Q і у війну — не розкисаємо! Лікар пацієнтові: — Щось вас давненько не було. — Хворів...
Вікторія Андруша:
«Завдання кожного в СІЗО — вижити!»
25-річна Вікторія АНДРУША зі Старого Бикова на Бобровиччині насолоджується свободою. Її звільнили з полону. Там вона пробула з кінця березня. Рашисти забрали Вікторію з дому. У Биків вона приїхала з Броварів, де працювала в школі вчителькою математики та інформатики. Звинувачували в тому, що передавала нашим військовим інформацію про рух російської техніки.
— Ті, хто за мною прийшли, поводилися агресивно. Обзивали нас бандерівцями, націоналістами. Коли вони знайшли мій мобільний і наказали розблокувати, побачили переписку і сказали: «Це вона, забирайте її, пакуємо». Зав’язали очі, зв’язали руки і кинули в підвал сільського будинку культури. Згодом дали написаний текст, який змусили вивчити і своїми словами переказати на камеру. У ньому було й про те, що я усвідомлюю той факт, що мої дії завдали шкоди російським військовим. Опісля, коли вивезли, говорили: «Якщо тобі пощастить, ти доїдеш живою». Погрожували зробити те, «що ваші нацисти творили з жінками на Донбасі». Обіцяли спалити живцем. Мені надали статус «коригувальниця». Таких вони особливо ненавидять, — пригадує Вікторія. — Коли мене привезли до росії і завели до камери, я кинула речі на ліжко і повільно сповзла по стіні. Сльози котилися горохом. Я пройшла через так звану прийомку. Застосовували спецзасоби. Подробиці не хочу розказути, бо це травмує моїх рідних, я це вже пережила. Удруге розплакалася, коли вже опинилася в Україні.
4
Q шок!
«Киньте до наркоманів, нехай проспиться до ранку». У ніжинській лікарні помер солдат ЗСУ Володимир Демченко. Від отруєння невідомою речовиною Любов ДЕМЧЕНКО, староста села Прохори Ніжинського району, шукає, хто довів її сина до ніжинської райлікарні. Але врятувати Володимира Демченка не змогли. Мати підозрює, що медики не надали допомоги. — 1 листопада в сина був день народження, — розповідає Любов Демченко. — Він військовий. До цього працював у полтавській буровій компанії. 25 лютого пішов у тероборону. З 8 березня був то в Лосинівці, то в Бучі, Гостомелі, Кіптях. Останнім часом служив у Чернігові. З 2 листопада в хлопців був підписаний дозвіл на відпустку. Їхали додому. Що і як сталося, офіційно не знаю. То г о д н я в Ч е р н і г о в і , я к я зрозуміла, випили, — повертається до 1 листопада. — Дорогою додому сину стало погано. У Ніжині один з хлопців запропонував йому переночувати в себе. А Вова каже: «Ні, я додому». Десь о пів на одинадцяту вечора було. Дійшов до міської лікарні. Видно, йому стало зовсім зле. Якийсь чоловік чи проходив повз, чи таксист побачив його. Довів до приймального відділення. Потім уже приїхав його побратим, звуть Саша. На чергуванні був лікар-невролог. Сина поклали на каталку і той лікар начебто сказав: «Киньте його в палату до наркоманів, нехай до ранку проспиться». Нам медики розповідають, що його цілу ніч капали і не відкапали. Палата та з решітками, замикається на замки. Як ми вже зрозуміли, на початку сьомої ранку медики зайшли в палату, а він уже був мертвим. — Що написано, яка причина смерті? — Отруєння невідомою речовиною. Хлопці казали, що випивали звичайну «казьонну» горілку. Випили небагато. Останній час Вова жалівся на проблеми зі шлунком, пив омез. Коли привезли документи, у портмоне було 40 гривень, банківська картка і записка. У день похорону розгорнула. Була написана наша адреса і маленькими буквами — Галата Сергій Михайлович. Це лікар, який був тієї ночі на чергуванні. Пропав мобільний. Багато фото, це пам’ять. — Можливо, загубив? — З-під лікарні по ньому дзвонив друзям, казав, що погано. Ми написали заяву в поліцію. Кримінальне провадження не відкрили, справу передали дільничному. Дотепер ніхто не дзвонив. Наша адвокатка ходила в
лікарню, була в тій палаті, усе фотографувала. Якби дійсно капали і не відкапали… Але ж його покинули в лікарні помирати. — Чому ви так думаєте? — Додаткова деталь — одяг. На запитання в лікарні, де Вовина форма, відповіли, що його речі в морзі. З моргу відправили знову до неврологічного відділення. Коли знайшли одяг, уже вдома побачили, що вся форма порізана. Цілі були тільки шкарпетки і труси. Виходить, його роздягали, коли вже він був м е рт в и й ? Я к в о н и й о го м о гл и відкапувати, не знявши одяг? На грудях був бейджик з групою крові і номером мого мобільного. Але мені ніхто не подзвонив того вечора. Про смерть сина ми дізналися від людей. Вову ніхто не поверне. Але такі медики не можуть працювати в лікарні. Та чи вистачить у нас сили… *** — Такий випадок пам’ятаю, — каже Олександр КОСТИРКО, дирек тор комунального некомерційного підприємства «Ніжинська централь на міська лікарня імені Миколи Галицького». — Але до мене ніхто не звертався. Проводилася судово-медична експертиза. Якщо дійсно рідні вважають, що були якісь порушення в лікуванні, могли звернутися до мене. У таких випадках проводимо внутрішнє службове розслідування. — Адвокатка родичів приїжд жала в лікарню, була в тій палаті з гратами. — У нас є пакет НСЗУ, який дає право лікувати пацієнтів із психопатичними розладами. Грати — це вимоги. Не тюремна палата, але з обмеженнями для пересування відділенням. Бо пацієнти можуть бити скло, вистрибнути з вікна. Лікуються люди з алкогольним делірієм. — Невролог Сергій Галата давно працює? — Більше десяти років. Має першу категорію. Не конфліктний. У веденні медичних історій претензій щодо неналежного лікування і скарг до нього не було. Кримінальних проваджень на нього, як на лікаря, не відкривалося. Враховуючи динаміку останніх часів, до нас привозять по три-чотири військових саме в це відділення.
Юлія СЕМЕНЕЦЬ
Біль у спині — одна з найпоширеніших медичних проблем в Україні
Валентина ОСТЕРСЬКА
продовження стор.
Тираж 26778 17 листопада 2022 року. №36/1895 Обласна газета. Виходить щочетверга.
Вікторія Андруша. Фото зроблене 9 січня цього року, з архіву родини АНДРУШИ
читайте стор.
8
Неспри ятливі дні: 17, 18, 25 лис топада.