Шевченкова посвята

Тарас ШЕВЧЕНКО

1814

ВАСИЛЬ ПИЛИП’ЮК

Шевченкова

ПОСВЯТА 2014

Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві [Квітень – вересень 1846. Київ]. Папір, акварель. Оригінал втрачено

«Я хочу малювати нашу Україну. Я намалюю її в трьох книгах: в першій будуть види, визнач

ні своєю красою або історією, в другій - сучасний побут, у третій - історія.» Тарас Шевченко

Шевченкова

ПОСВЯТА ВИПУЩЕНО НА ЗАМОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА ПРОГРАМОЮ “УКРАЇНСЬКА КНИГА“ 2013 РОКУ

Тарас ШЕВЧЕНКО 1814 2014

ВАСИ ЛЬ ПИ ЛИП ’ ЮК

Шевченкова

ПОСВЯТА

В И Д А В Н И Ц Т В О

“ С В І Т Л О

Й

Т І Н Ь ”

2 0 1 3

Побачене очима i серцями

Щ

е з весни 1991 року, коли я обіймав посаду вченого хранителя фондів Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР (тепер Національної академії наук України), об’єктом моєї особливої уваги був фонд № 1 – архів Т. Г. Шевченка. Тут була змога працювати з оригіналами поетових рукописів уславлених збірок поезій «Три літа», за яку він віддав десять років заслання, «Малої книжки» (так званої «захалявної»), до якої записувалася невільнича поезія всупереч особистій забороні самого царя («под

строжайший надзор с запрещением Папір, туш, перо (22,7x18,4). писать и рисовать»), «Більшої книжки», до якої переписувалися твори [Яготин]. після звільнення із потаємних заха[23 — 26.ХІ] 1843 лявних книжечок. У цьому справді золотому фонді № 1 зберігалися й автографи окремих поетичних і прозових творів, прижиттєві видання із авторськими правками, світлини, документи.

Автопортрет

8

Але найбільший інтерес моїх тодішніх зацікавлень викликали чотири подорожні альбоми малюнків Шевченка-художника. У першому з них за 1841-1843 рр. (петербурзько-українського періоду) були ескізи, етюди й начерки. Деякі з них Шевченко виконав для своїх офортів серії «Живописная Украина». До другого альбому, подорожуючи містами і селами Чернігівської, Полтавської й Київської губерній аквареллю, сепією були замальовані храми Густинського монастиря біля Прилук та унікальні пам’ятки архітектури Переяслава («Михайлівська церква в Переяславі», «Вознесенський собор у Переяславі», «Церква Покрови в Переяславі»), села Андруші, монастирські будівлі Чигиринщини і, зокрема, Іллінська церква (Богданова) в Суботові… Мені мріялось тоді підготувати й видати альбом під назвою «Україна очима Тараса Шевченка і наших сучасників», в якому не лише репродукувати всі українські пейзажі, а також ескізи й зарисовки, виконані художником під час подорожей Україною. В мистецькому доробку Тараса Шевченка майже половина творів – це пейзажі, намальовані олівцем, аквареллю, сепією, а також виконані в техніці офорта. Захопившись історією України з її «подіями і напівказковими героями», він і мріяв створити на «славу імені України» видання «Живописная Украина» – не Малоросія і не Південна Росія! Художник вже тоді досягнув неабияких успіхів у зображенні архітектурних пейзажів («У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Дальні печери Києво-Печерської лаври», «КиєвоМежигірський монастир», «Вдовина хата» та інших), де споруди подаються в природному оточенні. Широкі панорамні краєвиди вдалося відтворити Шевченку під час подорожей на Поділля і на Волинь. Дослідники малярської спадщини Шевченка, відзначаючи майже документальну точність зображеного, завжди відзначали особливості динаміки і колориту пейзажів, наявність другого і третього планів, романтичну схвильованість, графічну чіткість контурів і особливу м’якість світлових

ефектів, наявність світлотіней, які дозволили атрибутувати деякі сумнівні щодо авторства твори Шевченка. Серед багатьох видів і жанрів мистецтва – фотомистецтво можна вважати наймолодшим. Біля його джерел стояли переважно професійні художники і деякі з них навчалися разом з Шевченком в Академії мистецтв. Шевченко також цікавився фотографією; про фотопроцес він дізнавався із періодичних видань, що інколи надходили до Новопетровського укріплення, допомагав придбати фототехніку коменданту укріплення Іраклію Ускову. Його окремі оригінальні твори, які він надсилав Броніславу Залєському, той відтворював у фотографії. Відомим київським фотографом був Іван Васильович Гудовський (помер 1860 р.), який познайомився з Тарасом Шевченком під час навчання в петербурзькій Академії мистецтв 1844-1849 рр. Він же допомагав Шевченкові готувати й розповсюджувати видання «Живописная Украина». Гудовський виконав відомі портрети-світлини Шевченка (перлини не лише тодішнього, а й сучасного фотомистецтва). Шукаючи впродовж багатьох років фотохудожника, який би об’їздив Україну і сфотографував ті місця, де перебував Шевченко і замальовував архітектурні краєвиди чи пейзажі, я неодноразово звертався навіть до профільного видавництва «Мистецтво», але скрізь чув одне слово: «криза». «Невже це жорстоке слово може стосуватися нашого генія і націєтворця», думалося мені. Але надія мене не покидала. І от не зовсім несподівано, а, напевно, з промислу Господнього, з’являється до мене з готовим проектом Василь Пилип’юк – не лише знайомий і відомий фотомитець, а ще й освячений іменем Тараса Шевченка, як лауреат Національної премії його імені, який дарує нам напередодні 200-річного ювілею нашого національного генія таке близьке і рідне моєму серцю видання «Шевченкова посвята». Про кожну репродукцію малярського твору, вміщену в альбомі, факсиміле ав-

тографа чи видання творів поета, У Києві краєвиди, якими милувався Шевчен- Папір, офорт 17,6 × 25,7; 22,3 × ко з дитячих і юнацьких літ і аж до 30; (36 × 44,3). останнього свого приїзду в Україну в 1859 р., храми, сільські хати і палаци, [Пб.]. [III — 6 — 7. VI 1844 польові дороги і стежки, парки і алеї, якими ходив Тарас Шевченко, інтер’єри музейних експедицій – все це побачене не лише зіркими очима Василя Пилип’юка і зафіксовано ним засобами світла, кольору й алегорій, але й пережите серцем фотомитця, якому дано було наблизитися на відстань серця до цих пам’ятних місць і водночас на відстань серця до «абсолютно геніального поета» (І. Бунін) і художника Тараса Шевченка, названого «російським Рембрандтом». Адже саме йому, за видатні здобутки в галузі гравірувального мистецтва, було першому присвоєно звання академіка. Сергій Гальченко,

заслужений працівник культури України

9

ШЕВЧЕНКОВА ПОСВЯТА Василя Пилип’юка

К

нига «Шевченкова посвята» вже за самою сукупністю тематично-смислових координат та часопростірною організацією матеріалу має підставу стати центральною у творчості визначного фотомитця, лауреата Національної премії України імені Т. Шевченка Василя Пилип’юка. Сам автор «зростав» до такої масштабної теми своїми численними епічними художніми циклами, сформованими у книги з розгорненими світлописними полотнами про Україну та її видатних історичних та культурних постатей. У великій серії фотоальбомів «Постаті» праця про Тараса Шевченка матиме особливу творчо-енергетичну властивість, бо й сама спонука її створити є унікальною. Автор поставив перед собою завдання узагальнити свої найбільш сакральні (духові) відчування рідної землі співвідносно титанізму українського Генія, його ускладнених алегорій, метафор та метафізичних інтонацій в поетиці, малярстві і графіці. Автентичні шевченкові місця (ландшафти та середовища) стали для Василя Пилип’юка безпосереднім джерелом творчих інспірацій та культурософських проникнень у цей полісемантичний матеріал. Назва видання є, властиво, тим ключем, завдячуючи якому читач буде входити у внутрішній простір книги, де його чекатимуть свого роду «інтелектуальні та візуальні пригоди» в масиві загальних відомостей про життя Тараса Шевченка й тих чинників, через які вироблявся його масштабний мистецький світогляд. Уникаючи стереотипності в трактуванні життєвого шляху великого поета і митця, В. Пилип’юк від самого початку відмовляється від лінійності оповіді, знайшовши більш сутнісні маркери на означення теми Посвяти. Цей принцип розкрився комбінацією мистецьких засобів і концептуальної режисури по усій тривалості альбомних сторінок. При необхідних наголосах автор зумисне йшов на контрастування елементів цілісної «монтажної стрічки», завдяки чому розвороти ставали більш промовистими та інформативно насиченими. В такій спеціально розробленій саме для цієї книги системі організації матеріалу найбільше навантаження мають авторські світлини, створені Василем Пилип’юком під час тривалої фотосесії місцями перебування Т. Шевченка. На цьому аспекті необхідно

10

зупинитися детальніше, оскільки саме в творчих новаціях видатного фотомитця і розкривається сама ідея «Посвяти» як позачасового діалогу про найбільш вагомі духовно-етичні цінності Нації. Тим більше, що автор уже має стійке професійне реноме, а в ньому – й свій стиль композиційнообразного мислення, власні прийоми і репортажної зйомки, і психологічного портретування, «відчитування» різних ландшафтів, гіперболізації зображення тощо. Для своєї «Посвяти» Василь Пилип’юк

мобілізував усі свої кращі творчі дані. Перш за все – це жанрова точність епічного або фрагментованого відтворення певних ключових тем альбому, які, в свою чергу, підпорядковані глибокому екзистенційному відчуванню автором відповідного контексту, а також ракурсність зйомок, оперування світлом, кольором і фактурними відмінностями, співвідношенням величин, прихованих метафізичних станів тощо. Тільки з великим фаховим досвідом митець міг організувати таку поліфонічну систему виражальних засобів, щоб «точково» розкривати вагомі аспекти світоглядної платформи Тараса Шевченка, присутні в ландшафтах, пам’ятках архітектури, локальних чуттєвих пунктах творчої свідомості геніального поета та митця. Для підсилення дієвості обраних естетичних параметрів фотомитець вперше в такій образній стратегії використовує засіб алегоризації та метафоризації, коректно «вписуючи» в загальну тканину свого епічного полотна спеціально зрежисеровані сюжети, які ефективно спрацьовують у відповідних місцях книги. Цю працю Василя Пилип’юка відрізняє належно осмислена наукова складова, що проявляється не лише на початку книги,

в загальному нарисі про феноменальність Т. Шевченка як культурно-історичної постаті світового масштабу, але й у наведеній наскрізній паралельності його поетичного й мистецького доробку зі спеціально створеним автором новим фотографічним рядом. Зі знанням багатої шевченкової творчої спадщини, а також його епохи включно з її культурними символами фотомитець зумів «вписати» у внутрішній простір розгорток сторінок текстові, візуальні цитати або ж інформативні «ліхтарі», які не просто оживили композиційний лад, але й почали виконувати інтерактивну функцію, спонукаючи читача до мислення і співтворчості. Засобом гіперболізації, через загострення характеристик форми і кольору, автору вдалося вийти за широкі художньо-естетичні узагальнення, які зовсім по-новому, у смисловому вимірі, візуалізували тему Шевченкового феномену. Як не було складно у форматі одного видання поєднати фотодокументалістику з вільним творчим пошуком, В. Пилип’юку все ж вдалося підтвердити свою високу репутацію як митця з унікальним монументальним мисленням. Такі його світлини, як чайка над плесом Дніпра, знак Розп’яття

над дніпровими заплавами, церковні Налетіли чорні круки... дзвони Чигиринського жіночого мо- Василь Пилип’юк настиря на тлі заходу сонця, мотив з тополями, осінні парки в маєтках знаних сучасників Шевченка тощо доповнять кращі з кращих творів фотомитця. Таким чином «Шевченкова посвята» Василя Пилип’юка переростає вузькі жанрові рамки рядового фотоальбому, ставши масштабним, співвідносним змісту посвяченості, мистецьким артефактом. Його внутрішня динаміка і смислові акценти, наявність консолідованої авторської енергетики і професійного хисту надалі визначать новий якісний рівень культурно-ціннісної зорієнтованості твор-чості видатного митця сучасності, а саме видання стане суспільнокультурною подією загальнонаціонального значення. Роман Яців,

канд. мистецтвознавства, проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв, заслужений працівник культури України

11

12

13

Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці. Олівець. [Кирилівка]. [IX 1843]

В

Моринцi

Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка» (Черкаська обл.)

селі Моринцях 9 березня 1814 року народився видатний український поет Тарас Григорович Шевченко. Хата батьків у Моринцях (відтворена в 1989 р. за малюнками)

14

Село Моринці захоплює своїм дивовижним виглядом, лісами, маленькими хатками, привітними жителями та неповторною живописною природою, про яку писав Тарас Шевченко. Тут кожен елемент увібрав у себе непохитний дух історії і це відчувається направду. Село Моринці - земля героїв. Історія селища розпочалася ще з середини ХVII століття. Чимало легенд та переказів пов’язані з минулим Моринців. Саме тут проходив загін Максима Кривоноса під час визвольної війни. Також тут зупинялося військо Северина Наливайка

Обрив високий, гай, байрак; Хатки біленькі виглядають, Мов діти в білих сорочках У піжмурки в яру гуляють. «Сон» Гори мої високії

15

В Селянська родина. Полотно, олія (60 × 72,5). [Н. р. V 1843].

Моринцi

Памятник матері Т. Шевченка у Моринцях, 2006 р. (скульптор В. В. Димйона)

16

хаті-музею можна побачити елементи повсякденного вжитку часів Тараса Григоровича, збережений посуд, тогочасний одяг, ткальний станок, збережені меблі, а на стіні однієї з зали музею висить величезний портрет Кобзаря. У чотирнадцять років Тарасові довелося попрощатися з рідною домівкою. Але спогади про щасливу дружню родину, про лагідність матері та мудрі повчання батька зігріватимуть Шевченка все його життя і сплеском емоційних спогадів відобразяться на полотні картини “Селянська родина”.

Інтер’єр хати Шевченків у Моринцях

17

Моринцi

Шевченкове

Тече вода з-під явора Яром на долину. Пишається над водою Червона калина. Пишається калинонька, Явор молодіє, А кругом їх верболози Й лози зеленіють. Тече вода із-за гаю Та попід горою. Хлюпощуться качаточка Помеж осокою. А качечка випливає З качуром за ними, Ловить ряску, розмовляє З дітками своїми. Тече вода край города. Вода ставом стала. Прийшло дівча воду брати, Брало, заспівало. Вийшли з хати батько й мати В садок погуляти, Порадитись, кого б то їм Своїм зятем звати?

20

21

Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в бога ...... Уже прокликали до паю, А я собі у бур’яні Молюся богу... І не знаю, Чого маленькому мені Тойді так приязно молилось, Чого так весело було? Господнє небо, і село, Ягня, здається, веселилось! І сонце гріло, не пекло!

22

Шевченкове

23

Ти не лукавила зо мною, Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала. Ти взяла Мене, маленького, за руку І в щколу хлопця одвела До п’яного дяка в науку. «Учися, серденько, колись Знас будуть люде»- ти сказала.

Шевченкове

«Доля»

Х

ата дяка, в якій навчався Тарас. Збудована у 1782 р.

24

25

26

27

Шевченкове

Б

атьківський сад. На схилі – могила матері, Катерини Шевченко, яка померла 1822 р. Могила батька – в центрі села (помер 1825 р.). Могила сестри Т.Г. Шевченка Катерини в с. Зелена Діброва

28

Н

Т.Г. Шевченко. Дід Іван 1843р. Олівець. Копія

29

Шевченкове

ині у Шевченковому на колишньому подвір’ї розташовано літературномеморіальний музей Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». У музеї виставлені речі мешканців села та родини: ікони, старовинні речі, фотографії, малюнки, книжки

Ставок, гребелька, і вітряк З-за гаю крилами махає. Т. Шевченко “Ми в купочці колись росли...”

В

Будище

ітряний млин як мотив українського пейзажу, в різних символьно-смислових варіаціях присутній у деяких поетичних творах (поеми «Наймичка», «Княжна», вірш «Ми в купочці колись росли»), а також у малярських і графічних композиціях Тараса Шевченка (полотно «Катерина», офорт «Казка»). Сьогодні вітряки є невід’ємним елементом поетичного ландшафту Шевченкового краю

30

31

Портрет Павла Васильовича Енгельгардта. Брістольський картон, акварель (10,3 × 8,4). [Пб.]. 1833

Щ

Будище

е з років кріпацтва в одного з найбагатших поміщиків Російської імперії П. В. Енгельгардта Тарас Шевченко проявляв сильну волю до малювання. Український маєток Енгельгардта з його розкішним парком міг стати одним з пробуджуючих імпульсів «козачка» Тараса до творчості.

32

33

Будище

34

Н

а території садиби поміщика П. В. Енгельгардта ростуть дуби – вік яких близько 800 - 1000 років. Тут, у дуплі дуба, козачок Тарас ховав свої малюнки...

35

Мотрин монастир. Акварель. [IV — X 1845]

Мотрин або Мотрининський монастир (Черкаська обл.)

З

Холодний Яр

находився у колищньому Чигиринському повіті, Київської губернії (нині Чигиринський р-н, Черкаської обл.), за 27 км від Чигирина. Монастир заснований у 1568 p., відновлений у 1707 р. Свято-Троїцька церква (збудована у 1801-1804 р.р.) – єдина уціліла споруда від Мотронинського монастиря. Це урочище називається Холодний Яр – найунікальніше місце в Україні

36

37

Кам’яні хрести в Суботові. Сепія. [IV — X 1845]

В

липні 1843 року Суботів відвідав Тарас Шевченко, а у вересні 1845р. побував тут удруге, де написав знамениті малюнки «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», «Чигирин з Суботівського шляху», а 21 жовтня 1845 року, перебуваючи в с. Мар’їнському на Полтавщині, поет написав вірш «Стоїть в селі Суботові»

Суботiв

Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився… Поруч з Іллінською церквою знаходяться три кам’яні хрести, які зобразив Т. Г. Шевченко під час відвідування Суботова 38

39

Богданова церква у Суботові. Акварель. [IV — X 1845]

С

Суботiв

уботів — село в Чигиринському районі Черкаської області. Іллінську церкву, або ж храм Святого пророка Іллі, почали будувати в 1653 р. за наказом, проектом та на кошти Б. Хмельницького. Церква була одночасно і оборонною спорудою. У ній, 1657 року, Богдана Хмельницького і було поховано. Будівля поєднує в собі елементи барокової та ренесансної архітектури

40

41

Чигринський дівочий монастир. Сепія. [IV — X 1845]

Чигринський дівочий монастир.

Чигирин

Знаходився у колишньому Чигринському пов., Київської губ. (нині Чигиринський р–н, Черкаської обл.). Цей монастир ще у ХVI ст. заснував гетьман Байда Вишневецький, там доживали віку поранені в боях запорозькі козаки. У XVII ст. він став родинним монастирем гетьманів Дорошенків та Виговських. Тут приймав постриг син Богдана Хмельницького Юрій. Згодом духовний заклад став жіночим

42

43

Чигрин з Суботівського шляху. Акварель. [IV — X 1845]

Чигирин

(Черкаська обл.)

В

Чигирин

ід 1848 р. Чигирин резиденція Богдана Хмельницького, фактично- столиця Української держави (Гетьманщини), яка відіграла вирішальну роль в національновизвольній боротьбі

44

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали, Встали, подивились на той Чигирин, Що ви будували, де ви панували! Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали Козацької слави убогих руїн. «Гайдамаки» Свято в Чигирині

45

Хортиця

(Запорізька обл.)

З

кінця XV ст. Хортиця стала одним із місць формування запорізького козацтва. Всередині XVI ст. український князь Дмитро Вишневецький побудував фортецю, яка обороняла від нападів кримських татар. У 1775 р. за наказом Катерини II Запорізьку Січ було зруйновано. В 1843 році Тарас Шевченко пішки пройшов по місцях усіх Січей. Молодого Тараса цікавив район дніпрових порогів, поселення лоцманів і потомків запорозьких козаків, острів Хортиця і Великий луг Запорозький. Дніпровські пороги бентежили Шевченкову уяву, котрий присвятив їм немало поетичних рядків, віддзеркаливши могуть цього природного явища. «…Тільки і остались, що пороги серед степу. Ревуть-завивають. («Гайдамаки»)

«Грай, кобзарю, лий шинкарю!» Козаки гукали. Шинкар, знає, наливає І не схаменеться, Кобзар вшкварив, а козаки – Аж Хортиця гнеться – Метелиці та гопака Гуртом оддирають…»

46

Хортиця

47

Б’ють пороги; місяць сходить, Як і перше сходив... Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив! Нема Січі; очерети У Дніпра питають: «Де то наші діти ділись, Де вони гуляють?» Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче; ...

Хортиця

Уривок з «До Основ’яненка» 1839, С.-Петербург

48

49

...Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває... Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати». Начетверо розкопана, Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки? Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, Не плакали б діти, мати не журилась.

9 октября 1843, Березань Березань

думы и песни». Тут він написав вірш (Київська обл.) «Розрита могила», в ело Березань ще якому з болем у серці з XVIII сторіччя говорить про долю поневоленого народу. належало поміщикам Лукашевичам, які мали значні маєтки на Пам’ятний знак на Переяславщині. місці розритої могили У жовтні 1843 року в Березань приїздив Т. Г. Шевченко. Він відвідав етнографа П. Я. Лукашевича, автора збірника «Малорусские и червонорусские

Березань

С

50

51

Зокрема, його рукою були розписані стіни флігеля (розписи, на жаль, збереглися лише на фото). Про перебування Шевченка в Яготині написано в листах князівни Варвари.

1843 року Т. Шевченко

Яготин

(Київська обл.)

Яготин

М

узей «Флігель Тараса Шевченка» — один із 7 відділів Яготинського державного історичного музею. Свого часу флігель був частиною маєтку князя М. Г. Рєпніна — його використовували як готель для його гостей. Саме тут зупинявся Тарас Шевченко під час перебування в Яготині 1843 року, потім — у 1845 та 1859 рр. Тут він писав, малював.

52

прибув у княжий маєток, де створив копію портрета князя М. Г. Рєпніна роботи Йозефа Горнунга. У флігелі він написав російською мовою поему «Тризна» і присвятив твір Варварі Рєпніній,

а також намалював і подарував їй автопортрет. Під час перебування Шевченка в Яготині, у флігелі збиралася місцева інтелігенція, щоб послухати твори Кобзаря

53

В Густині. Церква Петра і Павла. Папір, акварель, 1845

Е

сли вы, благосклонный читатель, любитель отечественной старины, то, проезжая город Прилуки, Полтавской губернии, советую вам остановиться на сутки в этом городе, а если это случится не осенью и не зимою, то можно остаться и на двое суток. И, во-первых, познакомиться с отцом протоиереем Илиею Бодянским, а во-вторых, посетите с ним же, отцом Илиею, полуразрушенный монастырь Густыню, по ту сторону реки Удай, верстах в трех от г. Прилуки. Могу вас уверить, что

Густинь

«

раскаиваться не будете. Это настоящее СенКлерское аббатство…» Так розпочинається повість Тараса Шевченка «Музикант», яку він писав на засланні, згадуючи

54 Св. Миколая. Акварель, 1845 Брама в Густині. Церква

свої мандри Україною в 1843-1845 роках. У Густині Шевченко побував улітку 1845 року. Зайнятий ідеєю створення альбому «Живописна Україна», він подався в цей куточок тодішньої Полтавської губернії як художник і член археографічної комісії. В альбомі 1845 року є три малюнки, виконані Т. Шевченком у Густинському монастирі. Тут зображені, справді, «напівруїни». Хоча монастир і було офіційно відновлено і відкрито рік тому – до справжньої відбудови його приміщень було ще далеко. На малюнках – церкви з похиленими банями і хрестами, із зяючими, без шибок, вікнами. Біля трапезної церкви, де поховано Рєпніна, – штабелі дощок, колод, діжка, яма для вапна і самотня постать робітника

В Густині. Трапезна церква. Папір, акварель, 1845 55

Качанівку, куди перед тим переслав одну з своїх найкращих картин — «Катерина». арас Шевченко у В садибному парку травні 1843 року, збереглась галявина, де під віковим дубом під час своєї поет спілкувався з першої подорожі місцевими селянами і по Україні, їхав з кріпосними музиками. Петербурга прямим Неподалік височіє призначенням у

Т Катерина. Полотно, олія (93 × 72,3). [Пб.]. [Літо] 1842.

56

могила-курган художника Григорія Честахівського, товариша і духівника Т. Шевченка, який передав у Качанівку особисті речі, рукописи, художні твори Кобзаря

57

Качанiвка

Автографи Т. Шевченка та Г. Честахівського в альбомі “Качанівка“

Сокиринцi

58

С

окиринський архітектурнопарковий комплекс створений на початку 19 століття у селі Сокиринці (нині Срібнянського району Чернігівської області) прилуцьким полковником Павлом Галаганом. У сокиринському маєтку Галаганів свого часу побували Т. Шевченко (1845 р.), художник Л. М. Жемчужников, М. В. Лисенко, канцлер Російської імперії О. Горчаков, П. Куліш, кобзар О. Вересай та ін.

Пам’ятник українському кобзарю Остапу Вересаю в парку 59

60

Д

орога із Сокиринців до Дігтярів (Срібнянський р-н Чернігівської області). Тут 1845 року в маєтку поміщика П. Галагана гостював Тарас Шевченко. Будучи на концерті оркестру, в якому грали кріпаки, Тарас Шевченко звернув увагу на талановитого скрипаля – кріпака Артема Наругу, який, ймовірно, згодом послужив прообразом Тараса Федоровича — героя повісті “Музикант “. Словами свого героя Тарас Шевченко згадував Дігтярі: «Паны там бенкетуют, а мужики голодают. Да еще мало того: в селе, кроме корчмы, что ни улица, то й шинок». Сум охопив поета, коли він побачив убогість селян. Шевченко пішов у село, щоб найняти коней і швидше виїхати звідти, але в селі не знайшлося ні коня, ні воза...

61

Дігтярі

(Чернігівська обл.)

П

Дiгтярi

алац Галаганів, збудований у 18251832 р.р. в традиціях класицизму. Власник садиби в Дігтярах, Петро Галаган, був людиною з вишуканим смаком, тому тут можна було побачити твори вітчизняного та західноєвропейського мистецтва, серед яких є портрети пензля Степана та Федора Землюкових, портретні та пейзажні роботи Аполлона Мокрицького, ікони, гравюри, скульптури та інші речі декоративного оздоблення будинку. На одному з музичних вечорів 1845 року в маєтку був присутній Тарас Шевченко

62

(Полтавська обл.)

Р

одове помістя п’яти поколінь Закревських. Чоловіки родини несли державну службу і жили в Петербурзі, а по виходу на відпочинок поверталися в село

63

Березова Рудка

Березова Рудка

Березова Рудка

Маєток Закревських у Березовій Рудці

Т 64

.Г. Шевченко перебував в ньому у 1843, 1845, 1848 рр.

Г. 3. Немає гірше, як в неволі Про волю згадувать. А я Про тебе, воленько моя, Оце нагадую. Ніколи Ти не здавалася мені Такою гарно-молодою І прехорошою такою Так, як тепер на чужині, Та ще й в неволі. Доле! Доле! Моя ти співаная воле! Хоч глянь на мене з-за Дніпра, Хоч усміхнися з-за .... [Друга половина 1848, Косарал]

Родинний склеп Закревських. Піраміда в Березовій Рудці була збудована у 1899 році на замовлення Гната Закревського, сина Платона та Ганни Закревських, як каплиця над склепом сімейної усипальниці. Гнат Закревський, зять тодішнього прем’єра Петра Столипіна, був послом Росії в Єгипті. Саме там він вперше побачив знамениті піраміди і став жертвою єгиптоманії, що охопила мало не всю Європу після побудови Суецького каналу. Так піраміда появилась і на Полтавщині. Таких пірамід в Європі всього три, дві з них знаходяться на Полтавщині, а третя - в Римі

Т

арас Шевченко познайомився з Платоном Закревським та його дружиною Ганною (1822 — 1857) в с. Мойсівці в червні 1843 р. Поет був захоплений красою Закревської. Він намалював портрети Ганни та Платона Закревських (олія, 1843), на засланні присвятив Закревській вірш «Г. З.» («Немає гірше, як в неволі...»)

65

Полтава

Полтавський Хрестовоздвиженський монастир приваблював художників, письменників, шанувальників старовини та мистецтва, фотографів. Улітку 1845 року тут побував Т. Шевченко. З Іванової гори поет милувався чудовими краєвидами, панорамою монастиря, про що свідчить його другий малюнок – „Воздвиженський монастир у Полтаві”. Його він згадує в повісті „Близнецы”

Воздвиженський монастир у Полтаві Папір, сепія, акварель, туш (19,1 × 27,1). Полтава. [VIII 1845]

Н

а вічну пам’ять Котляревському» вірш Т. Г. Шевченка, написано під безпосереднім враженням від звістки про смерть українського поета і драматурга І. П. Котляревського (1769 - 1838). У ньому відбилася висока оцінка молодим Шевченком творчості І. Котляревського, якого він підносить як національного і народного поета, співця України. У повістях «Наймичка» і «Художник» Шевченко прихильно цитував рядки з «Енеїди», в повісті «Близнецы» створив перший художній образ І. Котляревського «знаменитого поэта», чуйного педагога, що любив

«

«все благородное, в каком бы образе оно ни являлось». Традиції драматургії І. Котляревського позначилися на Шевченковій драмі «Назар Стодоля». У 1845 р. Шевченко намалював акварель «Будинок І. П. Котляревського в Полтаві». Завдяки його малюнку був відновлений будинок І. П. Котляревського

Будинок І. П. Котляревського в Полтаві Папір, акварель (16,7 × 24,4). [Полтава]. [VIII 1845]

68

Полтава

69

В Решетилівці. Папір, туш, сепія, акварель (17,9 × 27,1). Решетилівка. [VIII 1845]

Решетилівка

(Полтавська обл.)

Решетилiвка

Н

а шляху подорожі Шевченка з Прилук Решетилівка була місцем останньої зупинки перед Полтавою. Ця подорож і зупинка в Решетилівці відображені у повісті «Близнецы». На малюнку — куточок містечка з головними об’єктами: на передньому плані праворуч на високому пагорбі хата за тином, на другому у низині вхід до садиби поміщика О. В. Попова та альтанка за кам’яним муром. Влітку 1837 та 1845

70

років тут побував Т. Г. Шевченко, виконав два малюнки, які так і називаються «У Решетилівці». Вабила Кобзаря до себе Решетилівка і унікальною бібліотекою О. В. Попова, який мав велику бібліотеку, де зберігалися різні документальні матеріали та книги з історії України

71

Мгар, Полтавщина

В

40-х роках XIX ст. Т. Г. Шевченко тричі побував на Лубенщині

Мгарський Лубенський СпасоПреображенський монастир (чоловічий)

З повісті «Музыкант»: «На другой день хотел отправиться в Лубны осмотреть й посмотреть на монастырь, воздвигнутый Набожной матерью Еремии ВишневецкогоКорибута». Тарас Григорович «осматривал да й записывал» монастирі, вали та інше за дорученням Київської Археографічної Комісії

Знаходиться у с. Мгар на правому березі Сули при впадінні в неї р. Ольшанки. Заснований 18 січня 1619 року з ініціативи І. Копинського коштом Раїни Вишневецької, яка подарувала монастирю землі зі своїх лубенських маєтностей поблизу села Мгар під Лубнами

72

73

74

Козелець

(Чернігівська обл.)

В

есною 1846 р. в Козельці побував Т. Г. Шевченко, коли за завданням Археографічної комісії подорожував, щоб замалювати історичні архітектурні та історичні пам’ятки Чернігівщини. У повісті «Княгиня» описав Козелець і його архітектурну пам’ятку собор Різдва Богородиці

Кожний, хто відвідає Козелець, обов’язково помилується “величним храмом архітектури растреллівської,

спорудженим Наталією Розумихою”, – писав він

Інтер’єр Собору Різдва Богородиці. Образи (1753) в іконостасі написані у стилі бароко. Складається він з 50 (було 80) автентичних ікон. Ікони писав

Григорій Стеценко, різьбу виконав Сисой Шалматов. На першому ярусі храму — усипальниця Розумовських

75

Козелець

Собор Різдва Богородиці (17521763), збудований на замовлення графині Наталії Розумовської (Розумихи, матері Олексія та Кирила Розумовських) архітекторами Іваном ГригоровичемБарським та Андрієм Квасовим. Тарас Шевченко згадував про собор у повісті “Княгиня”.

Лемешi

76

Лемеші

или балке, читаешь : «Сей дом соорудила (Чернігівська обл.) раба Божия Наталия Розумиха, 1710 атьківщина року Божого». Кирила Т. Шевченко побував Розумовського (1728–1803) останнього у Лемешах у 1846 р. за гетьмана Лівобережної завданням Київської археографічної України (1750–1764), комісії, коли описував графа, генералархітектурні та фельдмаршала, археологічні пам’ятки президента Петербурзької академії Чернігівщини. На жаль, хата наук (1746–1798) Розумовських, про яку писав Шевченко, не Церква Трьох збереглася Святителів 1755 р. Збудована Наталією Розумовською в честь покійного голови роду – Григорія. Про хату, де жила Розумиха, згадував Т. Г. Шевченко: «В шести верстах от г. Козельца, в селе Лемешах, в бедной хатке, на сволоке,

Б

77

Музей

Нiжин

«Ніжинська поштова станція» Куток відпочинку. Кабінет станційного наглядача

78

Ніжин

(Чернігівська обл.)

М

узей «Ніжинська поштова станція» — історикоархітектурна пам’ятка ХVІІІ століття. Через Ніжинську поштову станцію свого часу пролягали шляхи видатних людей — тут, зокрема, зупинялися на перепочинок Михайло Ломоносов, Олександр Пушкін, Олександр Грибоєдов, Тарас Шевченко, Володимир Даль, Євген Гребінка. У ХVІІ—ХVІІІ століттях Ніжин був одним з найбільших торговельних міст Лівобережної України, через нього пролягали головні поштові тракти на Київ, Москву, Санкт-Петербург, Ригу, Полтаву, в Крим

79

Миколаївська церква

(Сумська обл.) рам збудований на місці однойменної дерев’яної церкви, що згоріла під час пожежі глухівського замку в 1685 році. У XVIII столітті, коли Глухів був столицею Гетьманщини, Миколаївська церква стала культовою спорудою

Х

Глухiв

Через Глухів у травні 1861 року пролягав останній шлях Тараса Шевченка із Петербурга до Канева

80

Лівобережної України. На колишньому Радному майдані перед храмом наставляли на гетьманство Івана Скоропадського, Данила Апостола та Кирила Розумовського.

1760 року тут було поховано генералхорунжого Миколу Даниловича Ханенка

81

Кролевець

(Сумська обл.)

Кролевець

В

другій половині ХІХ ст. місто Кролевець, як і зараз, розташовувалося на Києво-Московському тракті і минути його було неможливо. Саме по цій дорозі і проїжджав Тарас Григорович Шевченко, коли останній раз повертався з України в Петербург. Відвідавши своїх друзів Лазаревських в с. Гирівка (нині Шевченко) Конотопського повіту і забравши братів Івана та Федора Лазаревських, поїхали далі — в Кролевець, де мешкала рідна сестра

82

Лазаревських Глафіра Матвіївна Огієвська. В їхньому будинку, розташованому на західній околиці міста, часто зупинялася рідня Глафіри Матвіївни. Тут, 25 серпня 1859 р., Т. Г. Шевченко з Лазаревськими і зупинився на ніч

Вранці 26 серпня поет покинув місто, з Огієвською більше ніколи не бачився, але надіслав їй на згадку «Кобзар» з автографом

83

Батурин

(Чернігівська область) аснований на початку XVII століття, Батурин відіграв значну роль в історії України.

Батурин

З

84

У 1669–1708 та 1750– 1764 роках Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України, з ним пов’язана діяльність таких визначних політичних лідерів

часів Гетьманщини, як Дем’ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський

Заповідник “Гетьманська столиця” Палац гетьмана Розумовського. Палац будували у 1799– 1803 рр. арх. Чарлз Камерон

Меморіал пам’яті жертв Батуринської трагедії 2 листопада 1708 р. московські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили Батурин, вщент зруйнували оборонний замок і саме місто. Історик Сергій Павленко у монографії «Загибель Батурина» зазначає, що жертвами погрому Батурина стали 6-7,5 тисяч мирних громадян і 5-6,5 тисяч військовиків — сердюків і козаків (разом 11-14 тисяч загиблих) 85

Портрет Пантелеймона Куліша Полотно, олія (40,3 × 32,2). [V 1843 — I 1847]

Мотронівка

(Чернігівська обл.)

Мотронiвка

І

сторикомеморіальний музейзаповідник «Ганнина Пустинь» — маєток Білозерських-Кулішів на хуторі Мотронівка. Весілля Ганни Барвінок (Олександри Михайлівни Білозерської) та Пантелеймона Олександровича Куліша відбулося 24 січня 1847 року; «старшим боярином» на тому весіллі був сам Тарас Шевченко.

86

Ганна Барвінок у своїх спогадах про Шевченка пише(«Голосіння по Шевченкові»): «Ти у нас був старший од усіх, а як заговориш, то мов найменший брат. Річ твоя тиха, а корила собі всю Україну... Не треба тобі ні рідних, ні хрещених діток, щоб одпокутовать тобі містечко на тім світі: ти сам собі спокутував, страждучи по темних братах своїх! Не оглянулись ми, як ти уже й рушив на Божу дорогу... мов зоря вечірняя покотилася»

Пантелеймон Куліш Копія портрету Т.Шевченка Полотно, олія(1856р.)

87

Седнiв

С

учасний Седнів – це селище на високому правому березі ріки Снов за 20 кілометрів на північ від Чернігова. Від маєтку Лизогубів нині в Седневі зберігся сам будинок, так звана альтанка Глібова, руїни мосту, збудованого 1812 р., який пролягає через глибокий рів, пов’язаний зі старовинним оборонним валом, що називається в народі Батиєвим. В часи Лизогубів навколо маєтку буяли алеї: одна з них – каштанова – збереглася й донині. Представники цього роду – Андрій та Ілля – були філантропами, естетами і меценатами: звідусіль вони привозили до Седнева дивовижні рослини та витвори мистецтва. Тут було кілька розкішних оранжерей та функціонували величні фонтани, про які досі ходять перекази. Радісно приймали в цьому маєтку й численних гостей. Деякі з опальних письменників і поетів переховувалися тут від переслідувань та інших негараздів. Частим гостем тут був відомий байкар, який жив у Чернігові, Леонід Глібов. Саме в тій альтанці, яку пізніше 88

89

Седнiв

В Седневі. Папір, сепія (18,4 × 26,7). Седнев. [IV 1846] назвали «альтанкою Глібова» він і написав відомі слова поезії, що стала піснею: «Стоїть гора високая, попід горою гай…». Двічі гостював у братів Лизогубів і Тарас Шевченко. У 1846 році він тут написав поему «Осика», намалював портрети Іллі та Андрія Лизогубів, картину «Чумаки серед могил», зробив багато замальовок. Відомо також, що коли він наступного, 1847 року, приїхав сюди збирати матеріали для другої збірки «Кобзаря», 90

то при від’їзді його заарештували, і рукописи було втрачено назавжди. Брати Лизогуби підтримували зв’язки з Тарасом і після його арешту: писали листи й допомагали матеріально Досі збереглася в Седневі улюблена липа Тараса Шевченка, якій уже понад 200 років. Кажуть, коли під нею відпочивав Кобзар, під тінню її віття поміщалося 40 людей

Кам’яниця

З

будована наприкінці XVII століття, одночасно зі Свято-Воскресенською церквою, що знаходиться неподалік, коштом Якова Лизогуба. Лизогубівська кам’яниця є мурованою з цегли двоповерховою спорудою (нижній поверх підземний), яка призначалася для зберігання документів (слугувала архівом) та військових запасів: зброї, пороху, харчів, грошей. Житловим приміщенням вона ніколи не була. На ганку кам’яниці любив сидіти Тарас Шевченко і малювати довколишні краєвиди Багато років поспіль у панському будинку розміщується школа, навпроти якої стоїть пам’ятник Тарасові Григоровичу, виготовлений і встановлений у 50-х роках минулого століття седнівським скульптором Бистревським. А біля липи – ще один пам’ятник Тарасові. Його історія зворушлива: споруджений ще 1904 року на кошти родини Лизогубів, він постраждав під час останньої війни. Німецький танк скинув його з постаменту і погруддя розбилося, але седнівці зберегли постамент і після війни відновили на ньому погруддя.

91

З

А. І. Лизогубом Шевченко познайомився 1846 р. в Седневі і був у нього навесні 1846 р. та у березні 1847 р. Тут він намалював портрети двох братів Лизогубів, Портрет Івановича Лизогуба три краєвиди Седнева Андрія Папір, олівець (21,3 × 17). та написав 7.III 1847 р. [28.II — 30.IV 1846; III 1847] поему «Відьма» і 8.III передмову до II видання «Кобзаря». Все це і є підставою для датування портрета

Седнiв

А. І. Лизогуб — поміщик містечка Седнева, один з близьких приятелів Шевченка, який підтримував поета під час його заслання. За листування з Шевченком Лизогуб підпав під нагляд III відділу

92

Портрет Іллі Івановича Лизогуба Полотно, олія (65,5 × 53,5).

[28.II — 30.IV 1846; III 1847]

93

Седнiв

Р

уїни мосту у Седневі, збудованого 1812 року, який пролягає через глибокий рів, пов’язаний зі старовинним оборонним валом, що називається в народі Батиєвим

94

95

Седнiв

Коло Седнева Папір, туш, сепія, акварель (21,1 × 29,2). Седнев. [IV 1846]

Чернігів

М

істо 1300-річної історії. Тарас Шевченко проїздив через Чернігів у травні 1843 року, навесні 1847 р., був у лютому-березні 1846 р., коли за завданням Київської археографічної Чернігівський колегіум. комісії їздив вивчати XVII-XVIII ст. історичні пам’ятки. Згадка про Чернігів є у повістях «Княгиня», «Капітанша», «Прогулка с удовольствием и не без морали»

Катерининська церква.

XVIII ст.

Спаський собор. XI ст.

96

97

Чернiгiв

Пам’ятник Т. Г. Шевченку у Чернігові (1992 р.). Розташований в історичному осередді Чернігова, звідки місто починалось, і де стояла фортеця, - на Валу. Автор пам’ятника В. А. Чепелик

Острозький замок (Рівненська обл.) Кругла вежа XVI ст.

Острог

Острозька Біблія 1581 р. — перше повне друковане видання всіх книг Св. Письма церковнослов’янською мовою, здійснене в Острозі друкарем Іваном Федоровичем (Федоровим), коштами князя Костянтина Острозького і підготовлене гуртком учених при Острозькій школі. Надрукована на папері з філігранями Буської папірні і містить 628 аркушів, з численними заставками, кінцівками та ініціалами

98

99

Дубно

(Рівненська обл.)

П

овітовий центр. Річка Іква. Замок князів Острозьких Любомирських, овіяні переказами монастирі і церкви. Шевченко знав про місто з “Тараса Бульби” Миколи Гоголя. Збагачений живими враженнями, родові корені свого героя з поеми “Варнак” вирішив поет означити в тутешніх місцях:

Дубно

Води чимало Із Ікви в море утекло... Над Іквою було село, У тім селі на беталання Та на погибель виріс я. з поеми «Варнак»

100

Верба

101

Кременець

(Тернопільська юбл.)

П

Кременець

’ятницький козацький цвинтар, XVIII ст. На цьому цвинтарі поховані козаки загону Максима Кривоноса, які загинули під час штурму кременецького замку у 1648 році. Цвинтар називають ще П’ятницьким через те, що до 1633 року тут стояла церква Параскеви П’ятниці. У 90-х рр. ХХ ст. тут був встановлений пам’ятник загиблим козакам. Надмогильні хрести, мовчазні свідки драматичної минувшини України, були важливим джерелом історичних асоціацій Тараса Шевченка, а також об’єктом його уваги як митця

102

103

Меджибiж

Меджибізький замок

Тарас Шевченко перебував в Меджибожі 4 жовтня (Хмельницька обл.)

1846 року, під час археографічної ам’ятка фортифікаційної експедиції. Про це в наш час зі стіни архітектури Лицарської вежі XVI ст., виконана свідчить спеціально у стилі Ренесанс. встановлена Розташований у меморіальна дошка селищі Меджибіж Хмельницької області.

П 104

105

Почаївська лавра з півдня Папір, акварель (28,9 × 37,8). [Почаїв]. [X 1846] 106

У середині жовтня 1846 року Шевченко відвідав Почаїв. Вивчав тут стародруки, цінні документи XVII століття. Намалював чотири акварелі: «Почаївська лавра з півдня», «Почаївська лавра зі сходу», «Вид на околиці з тераси Почаївської лаври», «Собор Почаївської лаври» (нині всі зберігаються у Київському національному музеї Тараса Шевченка), два ескізи — «Почаївська лавра зі сходу», «Собор Почаївської лаври (внутрішній вигляд)» і начерк олівцем

107

21

вересня 1846 р. Шевченко виїхав на Волинь та Поділля за відрядженням Археографічної комісії, яка тоді називалася «Временная комиссия 108

для разбора древних актов». Комісією було визначено обсяг робіт у Почаївській лаврі, а саме: «кроме сего, отправьтесь в Почаевскую лавру и там снимите: а) общий наружный

композитором Каролем Ліпінським, слухав його віртуозну гру, про що Кобзар пише у повісті «Близнецы». Кароль Ліпінський у 1818 році давав спільні У Почаєві Тарас Григорович Шевченко концерти зі славетним зустрічався з видатним Нікколо Паганіні і польським скрипалем і за його заповітом вид лавры, б) внутренность храма и в) вид на окрестность с террасы»

отримав одну із скрипок маестро. Про Почаїв Кобзар згадує в поемах «Слепая» (1842), «Невольник» (1845), «Петрусь» (1850), повісті «Варнак» (1853-1854)

Вид на околиці з тераси Почаївської лаври Папір, акварель (28,7 × 37,7). [Почаїв]. [X 1846] 109

Почаївська лавра з заходу. Папір, акварель (28,2 × 37,8). [Почаїв]. [X 1846]

В цьому будинку під час виконання доручення Київської комісії по розбору давніх акцій перебував Т. Г. Шевченко. Всіляке сприяння йому надавав Архимандрит Григорій (в миру Микола Немоловський), який у 1846 р. був намісником Почаївської лаври 110

А

рхітектурний ансамбль та інтер’єри храмів Свято-Успенської Почаївської лаври справили велике враження на Тараса Шевченка. Крім кількох загальних видів на лавру або в проекції з її тераси на довколишній простір митець намалював акварель з зображенням внутрішнього вигляду собору

Собор Почаївської лаври (внутрішній вигляд) Папір, акварель (37,6 × 28,4). [Почаїв]. [X 1846]

111

Ой чого ти почорніло, Зеленеє поле?

— Почорніло я од крові За вольную волю. Круг містечка Берестечка На чотири милі Мене славні запорожці Своїм трупом вкрили. Та ще мене гайворони Укрили з півночі... Клюють очі козацькії, А трупу не хочуть. Почорніло я, зелене, Та за вашу волю... Я знов буду зеленіти, А ви вже ніколи Не вернетеся на волю, Будете орати Мене стиха та орючи Долю проклинати.

Б

ерестечко, що на Волині, відвідав Тарас Шевченко 1846 року, перебуваючи у науковій подорожі по Правобережній Україні. Свої переживання нещасливої для України Берестецької битви 1651 року, в якій полягло біля 30 тисяч козаків, де була фактично програна вся національновизвольна війна українського народу через зраду кримського хана, виклав у вірші «Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?»

Берестечко

Хрести козацьких поховань на узліссі

112

113

Секунь. Волинь

Секунь, Волинь

Н

а початку жовтня 1846 року в складі Археографічної комісії для збирання старих актів Тарас Шевченко разом з професором університету св. Володимира Миколою Іванишевим (1811-1874) виїхав на Волинь, щоб зробити малюнки з історичних пам’яток: будівель, городищ і могил, зібрати народні перекази, пісні, казки. Зберігся запис за 15 жовтня 1846 року в журналі Волинської

114

духовної консисторії про «…сприяння Шевченкові під час огляду церков і монастирів». У книзі парафії села Секунь «Опись церковного имущества», заведеної ще 1806 року, містився перелік церковного майна, що належало Секунському храмові. У примітці навпроти запису «Образ Божої Матері за Престолом» стояла нотатка: «В 1846 году образ сей рештаврирован проезжим живописцем Тарасієм Шевченком»

115

Вознесенський монастир

до Переяслава. Поет дуже любив Переяславщину. Він у ПереяславХмельницькому — один намалював багато краєвидів міста, його із найвизначніших архітектурні споруди архітектурних (Михайлівську ансамблів доби церкву, Гетьманщини, пам’ятка архітектури Вознесенський собор, Старонаціонального Київську вулицю). значення. Собор був збудований протягом На Переяславщині Т. Г. Шевченко провів 1695-1700 років творчо активну осінь коштом гетьмана 1845 р., яку називають Івана Мазепи у його біографії 1845 і 1859 роках «переяславською осінню». у Переяславі 13 листопада поет перебував написав «Наймичку» Т. Г. Шевченко. та передмову до Він жив у будинку поеми «Єретик», міського лікаря А. О. Козачковського, а 18 листопада «Кавказ» з яким познайомився у Петербурзі. На Переяславщині Т. Г. Шевченко ще ближче ознайомився з життям покріпаченого селянства. Страждання народу, його сльози, горе були супутниками поета по шляху

У

Вознесенський собор в Переяславі. Акварель. [VIII — IX 1845] 116

Переяслав -Хмельницький

117

Кам’яний хрест св. Бориса Папір, акварель (17,5 × 26,2). [Переяслав]. [VIII — IX 1845]

Переяслав -Хмельницький

У

1664 році переяславський протопіп Григорій Бутович та стрілецький голова Селіван Білий поставили кам’яний хрест з таким написом: «Сей хрест зде на месте сем убієнно святого страстотерпца Христова Бориса великого князя российского водрузил Григорій Бутович со стрелецким отаманом Селиваном Белим делал сей хрест мельник Харко Безпальчий со товарищем своім Мартином». Невдовзі над хрестом була споруджена дерев’яна капличка. Вона була «вказівником» місця загибелі Бориса

118

Михайлівська церква в Переяславі. Акварель. [VIII — IX 1845].

Ц

ерква заснована в кінці XI століття, 1237 року зруйнована під час навали Батия, відбудована 1749 року

119

Заповіт Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Поховайте та івставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.

Переяслав -Хмельницький

Музей Заповіту Тараса Григоровича Шевченка

120

К

олишній будинок лікаря Андрія Йосиповича Козачковського, товариша Тараса Григоровича Шевченка, побудований в 1820 р., нині належить до реєстру пам’яток історії та архітектури України. Саме тут в ніч з 24 на 25 грудня 1845 року поет написав свій «Заповіт», який згодом став відомий на весь світ 121

Тополя. Етюд. Кольоровий папір, олівець

Черкащина

(25,7 × 20). [Пб.]. [1839].

ТОПОЛЯ По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. Стан високий, лист широкий — Нащо зеленіє? Кругом поле. як те море Широке, синіє. Чумак іде, подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі, Подивиться — серце ниє: Кругом ні билини! Одна, одна, як сирота На чужині, гине! Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати? Постривайте, все розкажу, Слухайте ж, дівчата. Полюбила чорнобрива Козака дівчина. Полюбила — не спинила, Пішов та й загинув. Якби знала, що покине,— Була б не любила; Якби знала, що загине,— Була б не пустила; Якби знала — не ходила б Пізно за водою, Не стояла б до півночі З милим під вербою; Якби знала!..

122

123

Черкаси

124

В Черкасах. Папір, олівець, туш, перо, пензель (16,2 × 22,8). Черкаси. [18 — 22.VII 1859].

Черкаси

Є

диний у світі музей однієї книги – “Кобзаря” Т. Г. Шевченкaвідкритий у травні 1989 р. у меморіальному будинку, у якому з 18 по 22 липня 1859 р. жив у родині Цибульських Т. Г. Шевченко, про що свідчить меморіальна дошка на будинку музею. За свідченням самого Шевченка, тут він був під арештом з 18 до 22 липня 1859 р. і написав два вірші — «Сестрі» і «Колись дурною головою», датовані автором 20 і 21 липня. В цей час був виконаний і краєвид «В Черкасах»

125

Ш

евченко закохався в Київ, коли приїхав сюди у червні 1843 року після визволення з кріпацтва. Тут почалося нове життя в надзвичайно поетичній обстановці. Шевченко задумав змалювати всі визначні види Києва, внутрішній вигляд храмів і цікаві околиці», - згадує письменникетнограф О. С. АфанасьєвЧужбинський, який разом із молодим художником жив у той час на вулиці Козине Болото (тепер провулок Шевченка ) Сам же поетживописець пише про свою роботу так: «Я хочу малювати нашу Україну. Я намалюю її в трьох книгах: в першій будуть види, визначні своєю красою або історією, в другій сучасний побут, у третій - історія»

Київ з-за Дніпра та інші начерки. Олівець. [V — IX 1843] 126

127

К

иївський національний університет засновано в 1834 р. як Київський Імператорський Університет Святого Володимира. Після закінчення Петербурзької академії мистецтв Т. Г. Шевченко працював тут як співробітник археографічної комісії (1845-1846 роках) 6 березня 1939 року у парку навпроти Київського університету було відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку (скульптор М. Г. Манизер). Відкриття було приурочене до 125-річчя з дня народження Кобзаря. З цієї ж нагоди університету та парку було присвоєне ім’я Великого Українця

128

Університет св.. Володимира. 1846. Папір, акварель

129

Аскольдова могила. Сепія, акварель (26 × 37). [Київ]. [IV — IX 1846]

Аскольдова могила

Ц

е місце відоме з доби Київської Русі як Угорське урочище, пізніше – Хрести. Овіяне легендами й історичними переказами, воно було священним для киян. Оповідають, що саме тут чернець Олма побудував християнську церкву, в якій таємно збиралися християни. На думку М. Максимовича, перша дерев’яна церква на цьому місці існувала ще за княгині Ольги

130

131

Видубецький монастир у Києві Папір, офорт 17,1 × 24,2; 20,1 × 26,5; (36,1 × 41). [Пб.]. [Н. п. XI] 1844

Видубицький монастир

Т

арас Шевченко обрав незвичний для художників того часу «непарадний» ракурс подачі архітектурної пам’ятки, завдяки якому зображення має підкреслено романтичний характер. З берега видно лише фрагмент споруди, закритої густими кронами дерев. Проте це не заважає вертикалі храму виразно домінувати над жанровими сценами переднього плану, над широчінню Дніпра, що розгортається в глибину композиції

132

133

Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві [Квітень – вересень 1846. Київ]. Папір, акварель. Оригінал втрачено

С

учасний вигляд Михайлівського Золотоверхого собору, відновлений 1998 року. Михайлівський Золотоверхий собор, дзвінниця та частина інших споруд монастиря були знесені у 1934-1936 р.р

134

135

136

Костьол у Києві Папір, акварель (25,5 × 34,6). [Київ]. [IV — IX 1846]

Костьол Св. Олександра

В

квітні 1846 p. після повернення із Седнева (30.IV Шевченко розписався про одержання платні як співробітник «Комиссии для разбора древних актов»)і оселився в Києві. Як згадує О. Чужбинський, «задумал снять все замечательные виды Києва, внутренности храмов и интересные окрестности. Сажин взял на себя некоторые части, и оба художника пропадали с утра, если только не мешала погода». Такі ж зарисовки по Києву та його околицях Шевченко виконував і за завданням Археографічної комісії

137

Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі Папір, сепія (27,3 × 36,9). Київ. [IV — IX 1846]

Церква Всіх Святих

Х

рам в складі КиєвоПечерської лаври в Києві, пам’ятка архітектури XVII ст. Збудована коштом гетьмана Івана Мазепи у 1696-1698 роках в стилі українського бароко, розписи інтер’єрів виконані на початку XX ст. під керівництвом українського художника Івана Їжакевича

138

139

1846 р. до свого арешту — 5 квітня 1847 року. В цей будинок Тарас Шевченко оселився після свого повернення з Седнева весною 1846 року. Разом з Тарасом Шевченком оселилися двоє його приятелів — художник Михайло Сажин та поет Олександр АфанасьєвітературноЧужбинський. меморіальний Помешкання Тараса будинокГригоровича музей Тараса складалося з невеликої Шевченка — філія Національного музею кімнати, вікна якої виходили на вулицю, Тараса Шевченка. та майстерні, Тут Т. Шевченко розташованої на проживав з весни

Л 140

мансарді. Тарас Шевченко разом з Михайлом Сажиним малював київські краєвиди, сподіваючись видати альбом, присвячений Києву. В цей час Тарас Шевченко працював у Київській археографічній комісії і за її завданням створив серію архітектурних пейзажів у різних губерніях України. В квітні 1846 р. Тарас Шевченко пристав до КирилоМефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Не без впливу Шевченка укладено статут та інші програмові документи кирило-мефодіївців. Влітку 1846 р. Тарас Шевченко написав балади «Русалка» та «Лілея», використавши усні народні легенди і перекази.

27 листопада 1846 р. Тарас Шевченко подає заяву на імя попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті, на яку його затвердили 21 лютого 1847 р. У березні 1847, після доносу, почалися арешти членів

братства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р., відправили під конвоєм до Петербурга й ув’язнили в казематі так званого Третього відділу. Нинішня експозиція в повному обсязі розкриває тему перебування Тараса Шевченка в Києві під час трьох його приїздів на батьківщину, насамперед проживання його в згаданому будинку 1846 року

141

В

останнє перебуваючи у Києві, Тарас Григорович Шевченко побажав зупинитися на околиці міста. З центру пройшов пішки весь Поділ, доки не опинився на Пріорці. Далі Шевченко згадує:

142

“Йшов та йшов — бачу хатина стоїть, не то панська, не то мужича, біла-біла, наче сметана, та ще й садочком обросла, а на дворі розвішані дитячі сороченята та й рукавчатами махають, ніби кличуть мене до себе…”

Тут поет і зупинився. Тарас Шевченко прожив у цій хаті два тижні, перед своїм від’їздом до Петербурга. Усе життя господиня цієї оселі Варвара Пашковська пишалася тим, що у неї квартирував сам Тарас Шевченко. Два тижні Шевченко насолоджувався привітністю місцевих жителів, навколишнім садом, українською піснею, пріорчанською дітворою. А влаштоване дивакуватим квартирантом свято ласощів для своїх маленьких друзів увійшло до

найсвітліших місцевих легенд. Кобзаря на Пріорці звали просто — «дядько Тарас». Останній київський притулок Шевченка став для нього розрадою та справжньою домівкою, а прості люди, з якими він встиг заприятелювати — сім’єю. Зі сльозами його проводжали до Петербурга та згадували потім усе життя цю щасливу зустріч, передаючи своїм дітям світлі спогади про українського генія, як про безмежно добру, щиру, сердечну, доступну та рідну людину. Хату ж Варвари Пашковської стали називати «Тарасовою». Донедавна хата під стріхою, у якій жив Тарас Шевченко, ще стояла, відживаючи свій вік. Біля неї стояла меморіальна плита з барельєфом та написом, що збереглась і донині. На місці хати був споруджений нині існуючий будинок, де відкрита експозиція

143

У церкві Різдва Христового 18-19 (6-7 за ст. стилем) травня 1861 р. стояла домовина з тілом Тараса Шевченка і було відправлено панахиду за упокій його душі

«Смертне поетове ложе не було оточене ні родиною, ні дружиною, ні дітьми. Самітня була його смерть. Але тепер його домовину оточують друзі великого слов’янського народу, які здібні розуміти глибини його неповторної поезії… Шевченко є поетом не тільки для України – він поет усіх покривджених народів.» Микола Костомаров

Скульптор П. Клодт зняв гіпсову маску з обличчя Шевченка

144

145

Бориспiль

У

1843-1847 рр., проїжджаючи через Бориспіль, Шевченко зупинився у Тихона Кузьмовича Петруся. Це був заможний міщанин, людина передових на той час поглядів. Про гостювання поета знали усі покоління Петрусів. Завдяки їм цей факт став відомий широкому загалу. Перебуваючи у Борисполі, Шевченко приходив на Петрусеву леваду. Тут був невеличкий ставок, обсаджений вербами. Селяни йому розповідали про життя бориспільського сотника, який зганьбив честь своєї рідної дочки. Біля двору росли високі, стрункі тополі. Розповіді бориспільців вразили Шевченка і факти з життя бориспільського сотника лягли в основу поеми “Сотник”, яку поет писав у 1849 р., перебуваючи на засланні. Вже першими рядками твору Шевченко вказує адресу, де відбувалась головна подія твору:

146

Од Борисполя недалеко, А буде так, як Борисполь, І досі ще стоїть любенько Рядок на вигоні тополь.

Пам’ятний знак встановлено на честь перебування славетного поета Т. Г. Шевченка в Борисполі біля Свято-Покровського собору на трасі «Київ-Харків», на «Петрусевій леваді» він зупинявся, проїжджаючи через Бориспіль у 1843 -1847 роках. Пам’ятний знак відкрито в День Незалежності 24 серпня 1994 року

147

148

Прохорівка

(Канівський район Черкаської обл.)

Н

Дуб Т. Г. Шевченка. В садибі Максимовича сьогодні знаходиться 600-річний дуб Тараса Шевченка, під яким поет відпочивав та милувався краєвидами Канівських гір. У червні 1859 р. Тарас Шевченко гостював у Максимовичів на Михайловій Горі. Тут він змальовує наддніпрянські краєвиди, пише поему “Марія”, малює вугіллям і крейдою портрети Михайла Олександровича та його дружини Марії Василівни Максимовичів Стела, де 1859 р. було зарештовано Тараса Шевченка 149

Прохорiвка

а Михайловій Горі похований перший ректор Київського університету Михайло Максимович

Келеберда

Канівські пагорби, що сусідують з величавим Дніпром, викликають в кожного українця глибокі сакральні рефлексії

150

В

цій місцевості Т. Шевченко був кілька разів у червні та липні 1859 p., що стверджується

спогадами А. Козачковського та документами, а також авторською датою під піснею, записаною

Шевченком в с. Зеленьки Канівського повіту 27 липня 1859 p., що є підставою для датування рисунка

Коло Канева. Кольоровий папір, олівець, туш, перо (16,2 × 23,7). [12.VI — 27.VIІ151 1859]

Канiв

152

Шевченкова земля – саме серце ландшафту української душі, нашої поетичної замріяності та екзистенційного відчуття Вічності…

10 липня 1859 р. у супроводі землеміра й управителя маєтку, неподалік якого Т. Г. Шевченко хотів придбати землі, він відправився на гору Мотовилівщину оглянути відібрану ділянку, але через три дні його заарештували 153

Канів

М

онументальний чавунний пам’ятникхрест (проект академіка архітектури Віктора Сичугова) лише влітку 1884 року, через 23 роки після смерті поета, дозволили встановити на Тарасовій горі. Тоді ж і впорядкували могилу Пам’ятник-хрест з могили Шевченка (Тарасова гора) Друге надгроб’я у пам’ятника-бюста, яке було встановлено на могилі Тараса Шевченка у Каневі

Канiв

У

спенський собор у Каневі ( сучасного вигляду йому надали у 1805-1810 роках.) У 1861 році у Соборі стояла домовина з тілом Тараса Шевченка, тут була відслужена панахида по поетові, виголошено прощальне слово настоятелем Собору протоієреєм Гнатом Мацкевичем: “Є світло, яке подібно світилу небесному, засяявши раз, не згасає ніколи... от, браття-християни, перед Вами світло, що світило всій Малоросії, перед Вами – Тарас Шевченко. … Благовій же до граду нашого, Україно:

154

в нас покоїться прах Тараса Шевченка! Тут, на одній з найвищих гір Дніпрових, як на горі Голгофі, подібно Хресту Господньому, водрузиться хрест, що його бачитимуть і по цю, i по ту сторону Дніпра”

155

Тарасова світлиця. м. Канів

із завершенням впорядкування Шевченкової могили, коли 1 серпня на ній е перший народний музей був встановлений Кобзаря. Вперше чавунний пам`ятниктака хата на народні хрест, виготовлений кошти була збудована на заводі Термена в м.Києві. на Тарасовій горі у 1884 році одночасно

Канiв

Ц

156

Стояла ця хатина поблизу поетової могили. В одній її половині жив Іван Олексійович Ядловський (1846 – 1933 рр.), котрий півстоліття вірно охороняв Шевченкову могилу. Після смерті

був похований на території заповідника. В другій половині – викладач Канівського докласового училища Василь Степанович Гнилосиров (1836 – 1900 рр.), разом з членами Київської Старої Громади

створив так звану Тарасову світлицю, перший народний музей поета. Спершу він був дуже скромний і мав лише декілька експонатів. Згодом люди заквітчали його рушниками, плахтами, квітами,

вінками. У 1888 році відомий художник І. Ю. Рєпін на замовлення старогромадівців для Тарасової світлиці виконав портрет Тараса Шевченка

Місце вічного спочинку вірного охоронця Шевченкової могили Івана Олексійовича Ядловського (1846 – 1933 рр.) .

157

Музей Тараса Шевченка в Каневі

Канiв

М

узейна збірка налічує понад 35 тис. одиниць збереження. Початок формування її пов’язаний із створенням у 1884 році першого народного музею Тараса Шевченка біля його могили „Тарасової світлиці”. На заклик київської Старої Громади музей почав наповнюватися першими експонатами. З відкриттям музею фондове зібрання суттєво поповнилося творами живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва. Перлина колекції - оригінальні графічні твори Тараса Шевченка, прижиттєві видання його поезій. Надзвичайно цінними є речі, що зафіксували образ Тарасової гори і могили поета на різних етапах української історії. Це живописні і графічні твори художників; предмети філокартії, філателії, медальєрики. Вагому складову мистецької колекції становлять твори художників ілюстраторів літературної спадщини Тараса Шевченка,

158

скульптурна шевченкіана тощо… Унікальним по наповненню є книжкове зібрання фондів, яке налічує понад 12 тис. одиниць збереження. До нього входять надзвичайно рідкісні прижиттєві та посмертні видання творів Тараса Шевченка, переклади його творів мовами народів світу, шевченкознавчі дослідження, здійснені не лише в Україні, а й за кордоном. Шевченківський національний заповідник в м. Каневі проводить велику культурнопросвітницьку роботу серед чисельних відвідувачів не лише з України, а й з багатьох країн світу

Меморіальні речі, пов’язані з похованням Тараса Шевченка в Петербурзі та перепохованням його в Україну: металеве кільце від воза, на якому везли домовину, віньєтка з кришки домовини, стрічка з похорону Шевченка в Каневі

159

Д

ивлячись в очі цієї людини (Миколи Лисенка), відчуваєш невимушений внутрішній трепіт і хвилювання. Погляд, лоб, ніс, підборіддя, вуса, більш дрібні риси, генетична

160

залисина і дивовижний спокій, як свідчення внутрішньої сили, можливо, навіть не до кінця усвідомленої, все це нагадує його знаменитого предка. Микола Павлович Лисенко – праправнук Тараса Григоровича

Шевченка по родинній лінії брата Йосипа. До того ж живе він в тому ж селі Керелівці на Черкащині, яке давно перейменували на Шевченкове Газета «День» за 7.03.2003 р.

Копія портрета Т. Г. Шевченка, створена його правнуком із родинної лінії брата Микити Яковом Шевченком

Автопортрети Т. Г. Шевченка різних років 161

Канiв

Всі простори Канева з його широкими горизонтами та символічними означеннями формують стан особливого піднесення, метафоричності та сакральності

ISBN 978-966-7594-73-2

Шевченкова ПОСВЯТА 1814 Ідея, концепція, фото

Василь ПИЛИП’ЮК Редактор, науковий керівник проекту

Роман ЯЦІВ Дизайн

Борис ВЕЛИКГОЛОВА Технічна редакція

Віталій СЛІЧНИЙ Автор висловлює вдячність за сприяння в роботі над книгою:

Світлані та Семену Андрущакам Світлані Брижицькій Валентині Гончар Михайлу Іщенку Тамарі Білобровій Сергію Дударенку Роману Калишу Світлані Кійковій Віталію Лівадному Миколі Лисенку Василю Марусику Дарії Михалюк Анні Пилип’юк Володимиру Пилип’юку Сергію Проскурні Володимиру Рожку Валентині Савченко Едуарду Странадку Віктору Тархану Миколі Тищенку Олександру Чепурному о. Ростиславу Чернихівському Людмилі Шевченко Олександру Шульзі

ФОРМАТ 70 Х100/8 ОБСЯГ: обл.-вид. арк. -29 ум. друк. арк. - 24,7 ТИРАЖ 1,0 тис. прим. Обкладинка (палітурка) 7 Бц

164

2014

165

Михайлівський Золотоверхий собор, відновлений 1998 року Київ. 2013

«Робота над новим фотомистецьким твором «Шевченкова посвята» стала для мене власною концеп 166

цією української історії, українського ландшафту та національного буття.» Василь167Пилип’юк

1814 2014 Своєю «Шевченковою посвятою» видатний фотомитець сучасності Василь Пилип’юк консолідував свої найбільш глибокі громадянські, інтимні почуття, трансформувавши екзистенцію, індивідуальний інтелектуальний і творчий ресурс в епічне полотно про українського Генія та його священну землю

168