Богдан Лепкий – велет українського інтелекту та патріотизму

Кам’янець-Подільська МЦБС Центральна міська бібліотека імені Костя Солухи Методико-бібліографічний відділ

Богдан Лепкий – велет українського інтелекту та патріотизму (150 років від дня народження) Рекомендаційний список літератури

2022

Матеріал підібрала і надрукувала бібліограф міської центральної бібліотеки імені Костя Солухи О. Дачковська

Богдан Лепкий – шляхами життя і творчості Богдан Лепкий – український поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик літератури, видавець, публіцист, суспільно-культурний діяч, художник, патріот України. Батьківщина Б. Лепкого – Поділля, край благословенний, щедрий, овіяний легендами. Сам поет написав про нього в одному з ранніх своїх віршів – «Заспів»: Колисав мою колиску Вітер рідного Поділля І зливав на сонні вії Степового запах зілля. А уособлювало це Поділля мальовниче село Крегулець, розташоване між містечками Гусятином і Копичинцями. Тут народився він 9 листопада 1872р. в родині сільського священика Сильвестра Лепкого. Батько Богдана був людиною освіченою і прогресивною. Він закінчив Львівський університет (класична філологія і теологія), виступав з літературними творами під псевдонімом Марко Мурава, брав участь у виданні часопису «Правда», підготовці підручників для школи. Мав грунтовну філологічну

освіту, вільно володів польською і німецькою (вірші німецькою мовою навіть друкував у журналах). Писав популярні книжечки, був головою «Селянської ради». Пізніше Б. Лепкий назве батька своїм найсуворішим критиком. Богдан був першою дитиною в родині Сильвестра і Домни Лепких, які побралися, коли Сильвестр закінчив університет і прийняв сан священика. Щоправда, якийсь час молоде подружжя мешкало в гірському селі Ялинкуватому на нинішній Івано-Франківщині, але незабаром тесть Сильвестра одержав парохію у Бережанах і молодий священик зайняв його місце у Крегульці. Дитинство Богдана було безхмарним, але коли він мав п'ять років, раптово – за одну ніч – померли від дифтериту дві його молодші сестри і брат, що дуже вплинуло на вразливу натуру хлопчика, який і сам ледве вижив. Перші знання майбутній письменник одержав у батьківському домі. Швидко – за одну зиму – навчився читати, писати й рахувати. Батько розповідав йому і про пригоди Робінзона Крузо, і про письменників, художників, портрети яких висіли на стінах, старенька нянька, родом з Наддніпрянської України, співала чумацьких пісень, а від діда по матері Михаила Глібовицького, який замолоду був знайомий з Маркіяном Шашкевичем, допитливий хлопчина дізнався про давні часи, історичні події на Україні. Домашній учитель Богдана Дмитро Бахталовський знайомив його не тільки з основами шкільної науки, а й з творами літератури, завдяки чому його учень уже в дитинстві знав напам'ять багато віршів Тараса Шевченка, читав «Марусю» Г. Квітки-Основ'яненка. З 1878 р. навчався (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання в Бережанах. Після закінчення школи вступив до 1883р. у Бережанську класичну гімназію з польською мовою навчання. Співав у гімназійному українському хорі під керівництвом Дениса Січинського, в хорі «Боян» (М. Бережани). Брав участь у концертах, декламував вірші, читав уривки з прозових творів. Мав можливість познайомитися з акторами

мандрівного театру «української бесіди» Владиславом Плошевським, Степаном Яновичем, батьком Леся Курбаса, Марією Романовичівною та іншими, які кілька разів гастролювали в місті, бували в домі Лепких. Живопис вивчав у Юліана Панькевича, згодом відомого українського художника. У 1891 р. закінчив гімназію і вступив до Віденської Академії мистецтв. Через три місяці за порадою Кирила Студинського перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури. Тут брав участь у роботі студентського товариства «Січ», в дискусіях на суспільно-політичні та літературні теми, разом з Ф. Колессою займався етнографічними дослідженнями. У Відні заприятелював з художником Миколою Івасюком, продовжував малювати під його опікою; з ним приїжджав на літні канікули до Жукова, де їм позували селяни; у селі створив кілька картин на історичну тематику, серед них «Коронація короля Данила», робив малюнки для майбутніх праць «Козацькі бої». З другого курсу навчався на філологічному відділі Львівського університету; українську історію та літературу вивчав під керівництвом М. Грушевського, О. Огоновського, І. Шараневича. Брав участь у львівських молодіжних товариствах «Ватра» та «Сокіл», хорі «Боян». Закінчив університет в 1895 Р. з тих пір почав працювати вчителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії в Бережанській гімназії. Водночас інтенсивно займався громадською роботою: засновував читальні «Просвіти», бібліотеки та позичкові каси, був учасником хору «Боян» та драматичного гуртка. Зіграв роль Петра в «Наталці Полтавці», (1898). Робота в 1899 г. після відкриття в Ягеллонському університеті (Краків) лекторату української мови та літератури запрошений сюди викладати ці предмети. Одночасно працював професором у третій гімназії ім. Яна Собеського і в гімназії св. Яцка в Кракові. Співпрацював з літературним об’єднанням «молода Польща»,

подружився з польськими письменниками С. Віспянським, В. Орканом, К. Тетмаєром та ін.. Один із засновників (1901) і активних учасників «Слов’янського клубу», що видавав журнал «Swiat slowjanski» (Краків, 1905-1914). У ньому Б. Лепкий упорядковував постійні рубрики «Російська хроніка» і «Огляд російської преси»; в 1907 році припинив співпрацю з виданням через політичні незгоди з редакцією. У тому ж році виступив з ініціативою збору коштів на народні школи, написав з цією метою відозву-заклик. Співпрацював з товариством «Рідна Школа» з видання дитячої літератури, підручників і читалок; упорядник книги для читання в народних школах (Львів, 1904), куди увійшли і його твори. Був членом управи (заступником голови) Краківського «Просвітництва», читав лекції з української літератури та культури; ввів у традицію постійні Шевченківські академії, один із організаторів у Кракові вечора до 100-річчя з дня народження Т. Шевченка, вечорів, присвячених М Шашкевичу , І. Франко, М. Лисенко, В. Стефаника та іншим видатним українцям. У краківському домі Лепких бували Василь Стефаник, Михайло Яцків, Остап Луцький, Кирило Студинський, Михайло Бойчук (створив портрет б. Лепкого, 1909), Осип Курилас, Олекса Новаківський, Кирило Трильовський, В’ячеслав Липинський, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Федір вовк, Михайло Жук та ін. Перша світова війна Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Коли російська армія восени 1914 р. почала займати Галичину і Буковину та вивозити українську інтелектуальну еліту, Лепкий разом з іншими біженцями переїхали у Карпати в надії, що війна у гори не дійде, і зупинився р. в Яремче у готелі (згодом він був знищений снарядами, й у ньому згоріли речі Лепких, а також рукописи третього тому «Начерк історії української літератури» та історичної драми «Мотря» (зберігся лише «Пролог»). Щоб не потрапити в руки царської жандармерії, виїхав через Угорщину в австрійській столиці. Спочатку жив у М. Рудава

неподалік від Відня, згодом прибув до м. Відень. Тут працював у журналі «Вісник Спілки визволення України» і в культурній раді. Восени 1915 р. Б. Лепкий був мобілізований в австрійські війська. Завдяки сприянню друзів не був відправлений до діючої армії, а поїхав до Німеччини для освітньо-культурної роботи серед українських військовополонених царської армії. Тут з листопада 1915 жив у М. Раштат у Бадена. Там працював у просвітницьких відділі табору, протягом двох місяців викладав історію української літератури та культури. Лекції вченого мали великий успіх, тому заняття перенесли з бараків на міський театр. Потім табір розділили на дві частини, Б. Лепкий переїхав у Вецляр. З лютого 1916 вів просвітницьку роботу в таборі, викладаючи в Народному університеті, організував художню школу. Учнем Б. Лепкого був згодом відомий український митець Іван Бабій із Херсонщини; у домі письменника часто гостював Юрій Лукомський, маляр та історик українського мистецтва; разом з М Паращук Б. Лепкий брав участь у проектуванні та виконанні пам’ятників померлим воїнам у Вецляре. У 1919 р. працював в українській Військово-санітарній місії, яка готувала військовополонених до від’їзду додому. Міжвоєнні роки Навесні 1920 р. після ліквідації таборів Б. Лепкий переїхав до Шпандау біля Берліна, у січні 1921 р. в Берлін. Тут очолював (до 1925) український допомоговий комітет, Товариство охорони могил, належав до соорганизатоам українських видавництв; співпрацював з цими видавництвами та редакцією газети «Українське слово» (1921-1923). Працював в управі Українського Червоного Хреста, був головою «Української Громади». Викладав українську літературу на курсах українознавства при посольстві УНР у Берліні. Був співорганізатором Товариства Вищої Освіти і керував ним; приймав іспити у випускників середніх шкіл; виступав з рефератами на святкових академіях. З грудня 1922 р. до 1925 р. мешкав у Ванзеє біля Берліна, де зустрічався з колишніми гетьманом України П. Скоропадським, президентом ЗУНР Е. Петрушевичем, а також полковником Е. Коновальцем,

професорами В. Мірчук, С. Кузелем та іншими видатними українськими діячами політики, науки й культури, які теж там проживали. У 1925 р. повернувся до Кракова, продовжував викладати в Ягеллонському університеті, де його призначили доцентом, завідувачем кафедри української літератури. З того ж року — голова Товариства письменників і журналістів ім. И. Франко у Львові. Почесний член товариства «Просвіта» (з 25 грудня 1925 р). Надзвичайний член Українського Наукового Інституту в Берліні (з 1926). Належав до керівництва Українського Наукового Інституту у Варшаві з часу його заснування. У 1932 Р. Український Вільний університет у Празі присвоїв Б. Лепкому ступінь доктора «гоноріс кауза» (почесного доктора). 1 січня 1935 президент Речі Посполитої (Польща) надав Б. Лепкому титул надзвичайного професора університету. У 1938 р. його обрали сенатором польського сейму; в сенаті протягом цього й наступного років представляв українську Галичину. З 1938 р. за постановою Уряду УНР у вигнанні-академік відновленої у Варшаві Київської Могилянсько-мазепинської Академії. Черче і «Богданівка» Жителі Бережанщини та Рогатинщини, зібравши добровільні пожертвування, 1932 р. придбали для Б. Лепкого на Опіллі місце і цеглу для вілли в с. Черче (нині – Рогатинського району ІваноФранківської області). Побудовану за ці кошти і заощадження письменників віллу названо «Богданівкою». У Черче Б. Лепкий в 1930-1939 рр. відпочивав і творив у канікулярний період. Відвідував родича Петра Смика, там малював картини, ікони. У Жовчівській церкві св. Михаїла збереглося десять образів роботи Лепкого. Останні роки життя Друга світова війна застала Лепкого на відпочинку в Черче.

23 вересня 1939 він з сім’єю і братом Левом повернувся до Кракова. Після того, як німецькі окупанти закрили Ягеллонський університет, залишився без роботи, йому відмовили в професорській пенсії. Б. Лепкий писав в українські журнали, газети «Краківські Вісті», займався перекладами з української на німецьку.

Письменник помер 21 липня 1941 р. у Кракові, похований тут на Раковецькому кладовищі, у склепі свого товариша Ігнатія Шайдзицького. На надгробку є напис українською мовою «Богдан Лепкий, поет» і встановлений в 1972 р. барельєф письменника. Значення творчості за кількістю написаного Б. Лепкий поступається в українській літературі тільки І. Франко. Вся творча спадщина Богдана Лепкого складає понад 80 власних книг, у тому числі циклу романів «Мазепа», повістей, оповідань, казок, спогади, збірки віршів та поем, а також перекладів, літературознавчих досліджень, статей літературного та мистецького спрямування, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках, він – упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями.

Творча спадщина Богдана Лепкого Лепкий Б. Твори у 2-х т. – Київ : Наук. думка, 1997. – Т. 2 : Прозові твори, 1997. – 693 с. Лепкий Б. Вибране / Б. Лепкий. – Львів : Світ, 1990. – 181 с. Лепкий Б. З- під Полтави до Бендер : іст. повість / Б. Лепкий. – Київ : Дніпро, 1992. – 264 с. Лепкий Б. Казки для мол. та серед. шк. віку ; іл. В. Дунаєвої / Б. Лепкий. – Київ : Школа, 2007. – 192 с.: іл. Лепкий Б. Крутіж : іст. повість / Б. Лепкий ; худож. Г. Акулов. – Київ : Веселка, 1992. – 388 с. Лепкий Б. Мишка : казки та оповідання / Б. Лепкий ; худож. К. Лавра. – Київ : Знання, 2020. – 158 с. : іл. Лепкий Б. Мотря : іст. повість / Б. Лепкий. – Тернопіль : Збруч, 2006. – 399 с. Лепкий Б. Не вбивай. Батурин : іст. повісті / Б. Лепкий. – Київ : Дніпро, 1992. – 533 с. Лепкий Б. Полтава : іст. повість / Б. Лепкий ; упоряд. Р. Горак. – Київ : Дніпро, 1992. – 487 с.

Книги та публікації про життєвий і творчий шлях Богдана Лепкого Білик Н. Богдан Лепкий: життя і діяльність / Н. Білик. – Тернопіль : Джура, 2001. – 172 с. Богдан Лепкий // Іст. укр. л-ри. – Київ, 1994. – Кн. 1. – С. 33-43. Ільницький М. Найпопулярніша постать на галицькому грунті… : Богдан Лепкий // Укр. слово : у 3-х т. – Київ, 1994. – Т. 1. – С. 241. Погребенник Ф. Богдан Лепкий / Ф. Погребенник. – Київ : Знання, 1993. – 64 с. Сивіцький М. Богдан Лепкий: життя і творчість / М. Сивіцький. – Київ : Дніпро, 1993. – 375 с. Штефуляк Н. Вивчаємо творчість Богдана Лепкого : [урок за казкою «Мишка (Казка для дітей: для малих і великих)»] / Н. Штефуляк // Дивослово. – 2020. – № 1. – С. 15-18. Шульга-Пасічник О. Події 1914-1920 років у творчості Богдана Лепкого / О. Шульга-Пасічник // Дивослово. – 2016. – № 2. – С. 53-57.

Наша адреса: Україна 32302, Хмельницька обл., м. Кам’янець-Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 3 Тел.: (03849) 7-43-48 Е-mail : k-pmcbs@ukr.net