HELLOHELEN - НІШЕВИЙ ПАРФУМЕРНИЙ БРЕНД, ЯКИЙ ОКРИЛЯЄ ТА НАДАЄ ВІДЧУТТЯ ЛЕГКОСТІ.
ПРИВІТ! Раді представити Вашій увазі четвертий номер нашого журналу.
BEST MAGAZINE - ЖУР НАЛ, У ЯКОГО Є ДУША. Ми впевнені, що гортаючи сторінки номеру, Ви знайдете те, що близьке Вашому серцю. Оскільки всі ми переживаємо одні й ті ж емоції. Усі працю ємо, кожен на своєму фронті. Зірки, провідні бренди, успішні жінки, які не опустили рук, які продовжують творити, працювати, підтримувати економіку країни, діляться своїми відчуттями та емоціями. Читаючи історії кожного героя, розумієш, яка сила прихована в наших людях, і переконуєшся в тому, що українці - це незлам на нація. Нація Сильних, Незалежних та Найкра щих людей. Людей, яких не залякати сиренами, вибухами та вимкненням електроенергії. Людей, які пишуть світову історію, людей, які надихають. Зібравши усю волю в кулак, ми не зупиняємося , а знахо димо сили жити далі. Жити з непохитною вірою в світле, мирне майбутнє для Незламної та Сильної України! Дякуємо кожному з Вас за підтримку, дружбу і за те, що Ви з нами. Цінуємо та пишає мося тим, що з нами найкращі українці. ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО ВИ THE BEST! Разом до Перемоги! Разом творимо історію! Все буде Україна! Слава Україні!
підтримувати Україну. Зараз не можна опустити руки! Нам треба працювати задля нашого українського майбутнього, бо якщо ми зараз здамося, то його не буде. Також на нас розраховують наші військові. Як ми можемо падати духом в тилу, якщо
вони, ризикуючи життям, борються за нас та за нашу країну?! До того, вони ще й встигають записувати нам різні емоційні відео для підтримки та віри в перемогу. Ми просто зобов’язані бути сильними. Ще ми мусимо працювати заради наших дітей та заради існування України в принципі! Як війна вплинула на Вашу творчість? Особисто я отримала нову формацію своєї музики та зазвучала абсолютно по-іншому. Мені здається, що люди, які слухали мене до війни та люди, які слухають мене зараз, трохи в шоку. Я сама від себе інколи в шоку. Це, нарешті, та сама доросла лірична артистка, до якої я прямувала всі ці роки. Ця музика тече по моїх венах. Я так себе відчуваю. Я співаю те, що мені дуже подобається і те, що я дійсно пережила. Як Ви допомагаєте собі, коли складно емоційно?
Я даю собі можливість виплакати всі переживання. Дозволяю собі побути слабкою та беззахисною. Просто живу, проживаю ці емоції, бо що більше ми будемо назбирувати їх, то більше вони будуть накопичуватися і переростати в депресію. Потрібно дати собі зрозуміти та сказати: «Так, зараз важко. Я дам собі трохи часу побути в такому стані, але потім мені треба зібратися, послухати улюблені пісні, помедитувати, смачно поїсти, дати організму задоволення, яке приведе його до ендорфіну, і все повернеться». Що найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? Найголовніше, що я зрозуміла, це те, що ніщо не вічне. Усе, що ми маємо, може легко зникнути, перестати бути нашим. Це просто матеріальні речі, які сьогодні є, а завтра їх може вже не бути, і навпаки. Найголовніше – це дійсно ті люди, які нас оточують, у яких ми впевнені, до яких ми відчуваємо довіру, які дарують хвилини щастя, про яких ми піклуємося... Це наші рідні, які протягом всього життя будуть поруч з нами. Тому треба триматися за себе і за тих людей, яких ви по-справжньому любите! Що перше зробите після Перемоги? Хочеться зробити багато чого. Я не уявляю, наскільки будуть зашкалювати емоції. Перш за все, хочеться вийти на Хрещатик і плакати, святкувати, випивати навіть попри те, що ми не п’ємо, просто плакати від щастя, робити мільярд сторіз про те, що ми перемогли, що це жахіття нарешті закінчилося, ще більше хейтити русню і насолоджуватися нашою Перемогою! Якою Ви бачите Україну після Перемоги? Успішною країною Європи! Саме завдяки нашим неймовірним людям ми можемо все відбудувати дуже швидко. Ми будемо стрімко розвиватися в технологічному плані, а також в емоційному та психологічному аспектах. Українці будуть відомими на весь світ. Наші актори будуть зніматися у Голлівудських фільмах. Наші науковці будуть отримувати Нобелівські премії та будуть робити дослідження по всьому світі. Наша перемога і демонстрація волі та сили привабить закордонних інвесторів. Гадаю, зробити внесок у відбудову України стане світовим трендом. До нас буде приїжджати ще більше туристів, щоб на власні очі побачити нашу неймовірну країну. Усі українці пишаються і будуть ще більше пишатися тим, що вони родом
Як змінили Вас місяці війни? Я стала менш емоційною та більш стресостійкою. Війна дійсно вчить реагувати швидко та з холодною головою на різні складні ситуації. Чи вдається не падати духом,а підтримувати Україну в такий нелегкий час? Я не з тих, хто впадає в паніку. В будь-якій ситуації намагаюся зберігати спокій. Тому з початку війни я не припинила працювати. Деякі записи дійсно відмінилися, але я продовжувала виконувати свою роботу. Якщо є така можливість, то я не буду відмовлятися від неї через страх. Тим паче потрібно підтримувати нашу економіку. Ми закупляємо препарати і сплачуємо податки. До речі, з початку повномасштабного вторгнення я вирішила перевестися на другу групу оподаткування та сплачувати державі трохи більше. Як війна вплинула на Вашу роботу? Стало менше роботи, але ми мусимо підлаштовуватися під обставини. Є чітке розуміння, що зараз ми працюємо не лише заради власних амбіцій, а й для підтримки економіки нашої держави. Виїжджати за межі країни навіть не збиралася, після падіння, обов'язково буде зліт. Як Ви допомагаєте собі,коли складно емоційно? Радію тому, що ми просто маємо можливість жити, кожного дня прокидатися, маємо їжу, житло та роботу. Це все, що нам дійсно необхідно. Люди не вміють радіти
дрібничкам, звикли вважати, що щастя їм має хтось подарувати, а насправді воно в них самих. Просто потрібно навчитися більше відчувати моменти і жити зараз. Коли я у чомусь сумніваюся, завжди задаю собі одне питання: “Чи не буду я шкодувати, якщо зараз не зроблю це?” і завжди відповідь: “Так, буду”. Тому я беру на себе відповідальність за своє життя, в мене було багато нелегких моментів. Наприклад, я мала перевступати в медичний, а це означало мінус 15 років мого життя на навчання, мусила обирати. Тоді я ризикнула і саме тому зараз ні про що не шкодую. Я завжди йду на страх, адже розумію, що в кінці мене чекає моя мрія. Що перше зробите після Перемоги? Зателефоную всім своїм рідним і всі разом зберемося, аби відсвяткувати нашу перемогу. І хочу поїхати в Київ - прогулятися столицею, а далі просто жити спокійно з думкою про мир.
Ви бачите Україну
перемоги?
війна лише почалася, багато
говорив, що Україна не витримає, але я оптимістка. Вірю, що в наших силах пережити цю війну та піднятися у всього світу на очах. Україна буде однією з впливових держав. Я бачу Україну сильною та процвітаючою. Я вірю, що всі наші громадяни повернуться. Зовсім скоро не ми, а в нашу країну будуть приїжджати заробляти гроші. Ми обов'язково будемо успішними в нашій успішній державі.
Як змінили Вас місяці війни? У перші місяці війни мені, як і всім, було страшно. Особливо, якщо враховувати настрої ближніх про необхідність залишати Україну. Але страх вдалося перебороти, і згодом я почала думати, чим ще можу бути корисна, окрім щоденного волонтерства. Тоді ми з колегами вирішили організувати створення гінекологічної стаціонарної допомоги у госпіталі інвалідів війни у Винниках. Це і було думкою, що наснажує, напрямком роботи та ціллю допомоги як переселеним особам, так і військовим дівчатам. За підтримки керівництва госпіталю та обласного управління охорони здоров'я нам вдалося реалізувати плани, створити колектив і запустити високо професійну роботу. Чи вдається не падати духом, а підтримувати Україну в такий нелегкий час? Падати духом не можна в жодному разі. Депресивним думкам не місце в щоденній роботі, досягненні результатів, отриманні нового обладнання та багатьох інших корисних справах. Саме позитивне мислення і
наді
я стараюся знаходити розраду в тому, що люблю. Коли зовсім складно, то їду в ліс: восени на гриби, а влітку просто погуляти. Дуже люблю спа -процедури: вода знімає негатив, і тоді стає так легко на душі… Що найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети?
Треба радіти кожного дня і кожну хвилину, а також цінувати миті, проведені з близькими. Потрібно більше часу приділяти речам, що роблять нас щасливими: малювати з дитиною, садити помідори, збирати огірки, яблука та інші овочі й фрукти. Бо не знати, скільки часу нам відведено. Тож треба радіти та дякувати Богу й ЗСУ за прожитий день. Що перше зробите після Перемоги? Після нашої Перемоги я піду з дітьми на Марсове поле та покажу
СУДДЯ СПІЛКИ
ПРОФЕСІОНАЛІВ
УКРАЇНИ, УСПІШНИЙ ТРЕНЕР
З НАРОЩЕННЯ ВІЙ У МІЖНАРОДНІЙ БІЗНЕС-ШКОЛІ ЮЛІЇ
ІСКУСНИХ, ОДНА ІЗ ДЕСЯТИ КРАЩИХ ВІЗАЖИСТІВ СВІТУ, НЕЙМОВІРНО СИЛЬНА ЖІНКА.
Як змінили Вас місяці війни? Війна це, безумовно, велика трагедія для всіх людей. Вона точно залишила відбиток у душі кожного. Як боротися з актуальними проблемами, спричиненими війною, я не знаю. Зараз просто стараюся тримати особистий баланс, тому що багато залежить від мене в тилу: сім’я та робота. Зараз нікому не легко. Усі переживають важкі часи. Гадаю, що мені насправді пощастило, бо можу жити у своєму місті, у своєму житлі, і мені не доводиться нікуди тікати, як багатьом українцям! Війна навчила ще більше цінувати все, що в мене є. Я дякую Богу за те, що мої рідні живі та здорові, хоч і ми зараз не всі разом. Війна так чи інакше залишила відбиток у серці кожного українця та кожної українки. Чи вдається не падати духом, а підтримувати Україну в такий нелегкий час? Звичайно, зараз важко триматися. Але розумію, що треба, тому, попри перепади настрою, продовжую ходити на роботу, навчати дівчат, обслуговувати людей, сплачувати вчасно податки, а також стараюся давати професію тим, хто хоче навчатися та працювати. На місцевому рівні допомагаю людям, які потребують цього, також надаю робочі місяця дівчатам-переселенкам. Розумію, що ми повинні допомагати
одне одному та прискорювати всяко
нашу перемогу.
Я пишаюся своїм чоловіком, який
з перших днів повномасштабного
вторгнення захищає нашу Україну.
Мене надихає він та взагалі всі наші
воїни, які кожного дня показують свою мужність та відвагу. Тому ми
також не маємо права опускати руки. Я люблю Україну і з нетерпінням чекаю нашої перемоги. Дітей виховую в такому ж патріотичному дусі. Старша донька відмовилася виїжджати з країни та сказала, що буде навчатися і будувати своє майбутнє тут, в Україні. І я повністю підтримую її, бо тут наш дім. Україна — наш дім! Як Ви допомагаєте собі, коли складно емоційно? Моє заспокійливе — це моя сімʼ я та моя справа! Я дивлюся на посмішки своїх дітей, згадую чоловіка та розумію, що мені є заради кого жити та розвиватися. Я люблю все, що я маю та все, що я роблю. Тож мені потрібно просто зупинитися та подякувати Богу, і тоді відразу стає тепло на душі. Мені також легше, коли я допомагаю комусь, тож завжди підтримую людей та запевняю у тому, що все буде добре. Що найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? Найголовніші цінності — життя та здоров ʼя. Я зрозуміла, що все, окрім людського життя, є дрібницями. Зараз перестала показувати в інстаграмі якісь дрібниці: не хочу хвалитися своїми досягненнями та писати, яка я молодець. Ми маємо справжніх героїв, яким потрібно кланятися і дякувати за те, що вони виборюють наше життя у вільній Україні! Що перше зробите після Перемоги? Напевно, як і всі українці, нарешті видихну та буду радіти нашій перемозі. Якою Ви бачите Україну після Перемоги? Цей день не за горами. Нам просто потрібно набратися терпіння та сили та дочекатися цього моменту. Україну бачу ще сильнішою та ще впевненішою. Це надпотужна держава, у якій є все для того, щоб жити щасливо.
Як змінили Вас місяці війни? Мені здається, що війна сильно не змінила мене. У будь-якій ситуації важливо пам'ятати, що ти Людина. Можливо, я стала більш впевненою у своїх вчинках і перестала багато відкладати на завтра, почала ще більше цінувати своїх близьких та насолоджуватися кожною миттю життя. Чи вдається не падати духом, а підтримувати Україну в такий нелегкий час? Якщо ми опустимо руки, то нічого хорошого не станеться. Попри всі складнощі, які виникають, зараз, як ніколи, я намагаюся робити все на максимум. У такий час важливо думати не лише про себе, а й про тих, хто потребує твоєї підтримки та тих, кому твоя допомога може зберегти життя. Тому вкрай важливо допомагати всім, хто потребує і, звичайно ж, підтримувати наші ЗСУ та не забувати донатити. Як війна вплинула на Вашу роботу? Спочатку, без сумніву, було надзвичайно складно. Багато хто виїхав. Ми були в повному нерозумінні ситуації й не знали, чого чекати. Та і взагалі уявлення про бізнес у такий час не було. Зараз же я розумію, що з початком війни багато ніш у моїй сфері стали вільними, оскільки частина населення виїхала за кордон, а це зокрема й власники різних бізнесів. І тепер потрібно докласти максимум зусиль, щоб розширити свою справу, попрацювати над впізнаваністю бренду та мати змогу пропонувати товар та послуги не лише в рідному місті, а й по всій Україні. Як Ви допомагаєте собі, коли складно емоційно?
важливо обрати щось, що може відірвати тебе на
час від рутини. Це може бути будь-що, до чого
лежить душа. Наприклад, я малюю. Для мене це — свого роду медитація, заспокійливе… Що найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? Я зрозуміла, що найважливіше в житті – здоров'я та саме життя.
Буду просто радіти.
я думаю, що в цей день, у день великої перемоги українського народу я щиро обійняла б кожного українця. Якою Ви бачите Україну після Перемоги? Я бачу Україну розквітлою, сильною та неймовірно красивою країною. Впевнена, що після нашої Перемоги кожна людина планети захоче побувати
писати ті пісні, які житимуть у серцях слухачів довгі роки. Kola вже має своє коло однодумців, які характеризують її, як пронизливий голос незламності. Шлях співачки починався з участі у багатьох талант-шоу та міжнародних конкурсах, що загартувало Настю до успішної сольної кар'єри. З початку війни KOLA змінила вектор творчості. Тепер її основна МЕТА НАПРАВЛЕНА НА ОБ‘ЄДНАННЯ ТА ПІДНЯТТЯ БОЙОВОГО ДУХУ УКРАЇНЦІВ, саме через повномасштабне вторгнення росії KOLA перетворила свій insta -профіль у музичний щоденник почуттів. Де кожна пісня, по-справжньому знаходить свого слухача, і дарує йому віру та надію в майбутнє незалежної України. Як війна вплинула на Вашу творчість? Творчість стала для мене порятунком під час війни. Сьогодні я розумію, що насправді є важливим, а що другорядним. Саме під час війни моя музика набула популярності, мені сумно від цього з одного боку, але з іншого боку я маю радіти, бо це те, про що мріє кожен артист, щоб його музику чули.
тим
нелегкий час? Насправді я дуже часто сумую, але знаю, що це натхненний сум, бо він пронизаний ноткою нашої майбутньої перемоги. Сьогодні я відчуваю дуже сильний зв’язок з людьми, тому можу сказати, що ми надихаємо одне одного своєю силою та сміливістю. Я пишаюся тим,
що я Українка, і я дуже хочу, щоб українська музика була відома у всьому світі. Сьогодні всі пісні народжуються органічно, що на душі – те
піснях.
горя міста й
донатити, розвиватися, і тоді емоційний стан приходить до норми.
ти щось робиш, то знаходишся в ресурсі, відчуваєш життя і значущість свого існування.
найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? Пріоритети залишись такими ж, як і
радість
Як змінили Вас місяці війни? Я до останнього не вірила, що це все відбувається наяву. Коли ж усвідомила, що це реальність, то мені стало дуже страшно. Війна дійсно розділила наше життя на “до” та “після”. Ми зрозуміли, наскільки цінною є наша сімʼя, наскільки ми сильні та доброзичливі люди… Вражає те, як ми можемо допомагати. І це максимально цінно! Приємно також спостерігати, як українці почали з трепетом ставитися до рідної мови й культури. А з негативного можу зазначити такий момент, що, напевно, у кожного з нас тепер є люди, які раніше були друзями, родичами, а зараз між нами виникла велика прірва, яка не зникне вже, мабуть, ніколи. Чи вдається не падати духом, а підтримувати Україну в такий нелегкий час? Так! І тільки так! Допомагати я почала з самого початку, коли ще був момент шоку і ми не знали, що потрібно робити. Ми почали працювати та сплачувати податки, що є дуже важливим. Думаю, що якщо ти знаходишся в більш-менш нормальних обставинах, то потрібно сплачувати податки без відтермінування. Також щомісячно виділяємо кошти для наших військових у різні фонди. Що стосується моєї професійної сфери, то я надаю допомогу всім військовим та їхнім сімʼ ям, а також ми проводили стоматологічні огляди діток, які приїжджали з окупованих територій. Допомагаємо речами, їжею тощо. Загалом, робимо все, що в наших силах. Це такий промінчик добра, який може випромінювати кожен. Як війна вплинула на Вашу роботу? Я, як стоматолог, тільки розпочала особистий бізнес. Якраз хотіла відкривати свою клініку. Повномасштабне вторгнення зупинило трохи цей процес. Адже спочатку був шок, і я не знала, що мені робити. Але потім зібрала волю в кулак, і почала помаленьку відновлювати нашу роботу. Ми втратили багато кадрів, а сформувати нову команду в такий час досить складно. У нас працювали харківʼяни, які тепер повертаються у свої домівки. Тож знову доводиться шукати нових працівників, але, думаю, що все у нас вийде, і ми зможемо створити затишний і сучасний стоматологічний простір зі справжніми професіоналами. Також війна трохи призупинила процес оформлення документів. Проте я сподіваюся, що ми зможемо це вирішити найближчим часом, і будемо продовжувати дарувати дітям та дорослим красиві посмішки.
Як Ви допомагаєте собі, коли складно емоційно? Останнім часом складно емоційно дуже часто, але ти розумієш, що відповідаєш не лише за себе, а й за свою клініку та співробітників. Тоді ти береш себе в руки, заряджаєшся позитивом і починаєш його випромінювати. Ми повинні перемогти, а перемога починається з кожного з нас. У першу чергу потрібно перемогти погані думки. Найбільше мене рятує моя донечка. Вона дуже мене відчуває і завжди знає, які слова потрібно підібрати. І взагалі сімʼя — це той вогник, який не дає мені погаснути. Ще в нас є сімейна традиція — проводити разом неділю: відвідати церкву для духовного збагачення, проводити час на природі та разом відпочивати. Що найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? Під час війни я зрозуміла, що ми дуже сильна нація. Я усвідомила, наскільки сильно люблю свою Батьківщину. Я не хочу нікуди їхати та нічого міняти. Єдине, чого я хочу, це нашої перемоги. Хочу, щоб ми жили під мирним небом. Ми цього заслуговуємо. Честь і хвала нашим захисникам. Бережи їх Бог!
що дуже скоро ми зможемо це втілити в життя. Якою Ви бачите Україну після Перемоги? Я впевнена, що з таким народом та таким керівником наша держава стане найкращою. Ми всі усвідомили, наскільки наша країна класна
Як змінили Вас місяці війни? Війна змінила мене ще у 2014 році, коли ми з родиною виїхали з Донецька. Саме тоді я відчула, як легко ти можеш втратити те, що будував усе життя. Повномасштабне вторгнення загострило в мені почуття патріотизму. Я зрозуміла, що заради Батьківщини та заради рідних я можу багато чого. Наприклад, бути й водієм, і вантажником, і логістом, і фармацевтом, і звісно ж, психологом. Зрозуміла, наскільки цінним для мене є власне життя та життя близьких. Зараз я не відкладаю нічого на потім, а використовую момент і просто роблю свою справу. Головне: я не загубила себе. Чи вдається не падати духом, а підтримувати Україну в такий нелегкий час? Віра в ЗСУ та в наших неймовірних людей не дає мені впасти духом. Я підтримую Україну, де б не була: і за кордоном, і в рідному Києві. Від початку березня і до сьогодні я співпрацюю з польськими благодійними фондами, які збирають гуманітарну допомогу, амуніцію, ліки та надсилають це все на фронт. Ще один напрямок нашої роботи — це опіка над біженцями. Також я веду соцмережі фонду, де просуваю різні збори грошей та шукаю меценатів. А ще додатково займаюсь окремими проєктами в рамках діяльності фонду. Наприклад, продажем легендарної марки з Володимиром Зеленським, яку випустила Пошта Польська обмеженою кількістю. На всі вторговані кошти Фонд закупив воєнні амуніції для України. У рідному Києві ми продовжуємо працювати. Разом із командою робимо благодійні розпродажі, передаємо гроші на підтримку наших захисників. Також ми уклали меморандум про співпрацю з українським благодійним фондом, куди кожного місяця перераховуємо гроші. А ще ми опікуємося прихистком для ВПО: безплатно передали штори на три поверхи будівлі (попереду ще два); наразі перебуваємо в процесі підготовки свята для евакуйованих діточок; беремо участь у підтримці наших поранених захисників; разом із благодійними фондами-партнерами допомагаємо продуктами... Роботи багато, адже війна ще не закінчилася, і наші захисники потребують підтримки.
Як війна вплинула на Вашу роботу? Ще більше згуртувала нашу команду. Найцінніше, що у тебе є, це — люди та досвід. Цінуй та бережи! Скоротила список партнерів і залишила найнадійніших. Примусила розробити нову стратегію ведіння бізнесу. Увела в наше життя нове, але відтепер незмінне правило: якщо можеш працювати та заробляти гроші — підтримуй армію та тих, хто в скрутному становищі! Як Ви допомагаєте собі, коли складно емоційно? По-перше, дзвоню подрузі, а по-друге, плачу на плечі у чоловіка [жартую]. Та якщо конструктивно, то — спорт, косметолог, відвідування моїх найулюбленіших куточків Києва та спілкування із близькими людьми. І ще одна таємниця: завжди шукаю очима наш прапор. Знаходжу і знаю: все буде Україна! Що найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? Найцінніше — життя людини. Найдорожче — бути щасливими та вільними в рідній Україні. Міф про те, що все найкраще закордоном, повністю зруйнований (я завчасно перепрошую всіх моїх рідних, друзів і партнерів закордоном, не ображайтеся, будь ласка.) Усе найкраще, що я маю — в Україні. Що перше зробите після Перемоги? Спочатку обійму всю свою родину, роз‘єднану війною. Потім поїду у звільнений Донецьк відвідати могили батька, бабусі, дідуся та хрещеної. А також нарешті поверну собі відчуття безмежної безтурботності. Якою Ви бачите Україну після Перемоги?
Сильною та єдиною, як ніколи. Ще розвинутішою економічно, ще сильнішою політично, а також незалежною в оточенні надійних партнерів. Я впевнена, це буде новий старт. Є таке поняття у сучасній теорії фізики, як квантовий стрибок, тобто перехід квантової системи з одного стану в інший. Тож Україна після Перемоги зробить свій квантовий
Як змінили Вас місяці війни? Проти своєї волі, мені довелося, у першу чергу, подорослішати. З початку війни відчуття громадянського обов'язку стало моєю внутрішньою силою. Я почала вдвічі більше працювати, усвідомлюючи те, що зараз від мене залежить не лише добробут моєї рідної сімʼї, а й усієї України. А кошти, які я заробляю, потрібні не лише для особистих потреб, а й для підтримки ЗСУ. Чи вдається не падати духом, а підтримувати Україну в такий нелегкий час? Бувають періоди тотального зневірення. Хочеться сісти та заплакати від розуміння того, через які страждання зараз проходять всі українці та наші захисники. Проте я знаходжу в собі сили згадуючи тих людей, які боронять нашу державу, та тих, які працюють не покладаючи рук заради нашої свободи. У них немає такого права — просто опустити руки в пориві емоцій. І ми собі цього не можемо дозволяти. Саме тому я продовжую працювати з впевненістю, що перемога вже стоїть на порозі. Як війна вплинула на Вашу роботу? Зараз у мене три роботи, першою серед яких є майстер перманентного макіяжу. З початком повномасштабного вторгнення до мого рідного міста Ужгорода приїхало багато переселенців. Серед них було немало жінок, які пережили великий стрес. Я, як естет, захотіла зробити бʼюті-процедуру доступнішою для всіх охочих відірватися трохи від цих страшних реалій, тому знизила ціну на процедури перманентного макіяжу. Друга моя робота — водій в компанії, що займається транспортом. ЇЇ мені запропонували після початку війни. І насправді така робота передбачає не лише фізичне навантаження під час довгих поїздок, а ще й психологічне, бо я допомагаю людям, які, тікаючи від вибухів, залишають свої рідні домівки, тому мені хочеться вислухати кожного та зарадити тим, чим можу. Третя робота — це блогерство. Мій блог відіграє важливу роль у волонтерстві. Я завжди тримаю руку на пульсі подій та соціальних настроїв. Завдяки своїм підписникам я завжди знала, кому і як можу допомогти. Як Ви допомагаєте собі, коли складно емоційно? Я вважаю, що найкращий помічник це гумор. Це те, що може врятувати навіть у найскладніших ситуаціях. Це фундамент позитивного мислення та підживлювач надії. Якщо вдається подивитися на ситуацію з гумором, то це означає, що її можливо вирішити. Головне — це жити з посмішкою на вустах, надією в очах та вірою у світле майбутнє в серці. Що найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? Усі говорять про те, що необхідно жити тут і зараз. Звичайно, така думка має право на існування. Проте мій внутрішній голос підказує, що потрібно знайти баланс між теперішнім та майбутнім. Потрібно подбати про якість наступного дня, бо це залежить від кожного з нас. Момент тут і зараз якраз є опорою для цього кращого майбутнього. Щоб відповісти на питання про пріоритети, хочу зазначити ті, які були в мене ще до війни: 1.Радіти життю і насолоджуватися кожним його моментом: 2.Отримувати задоволення від своєї роботи та розуміти, що я приношу користь суспільству; 3.Дати своєму сину найкраще, що я можу та навчити його цінувати все, що в нього є. З приходом війни до цього списку додалися ще й мир, спокій та процвітання моєї рідної держави — України.
Що перше зробите після Перемоги? Мої друзі — це моя сімʼя! Це — найцінніше. Я хочу, щоб ми усі зʼїхалися з різних куточків світу, зібралися за одним святковим столом та відзначили нашу Перемогу так, щоб цю енергію гордості за свою країну та радості було видно навіть з космосу. Окрім цього, хочу, щоб всі бачили мою кохану Україну крізь призму непереможності, величі та міцності духу. Якою Ви бачите Україну після Перемоги? Я щиро вірю в те, що всі рудименти русифікації, які були навʼязані нам, українцям, нарешті відімруть. Я бачу Україну культурно та економічно розвиненою державою з політично свідомим суспільством, яке знає, як та в якому напрямку будувати своє майбутнє.
Як змінили Вас місяці війни? Коли мені запропонували дати інтерв’ю для журналу, я дуже боялася запитань про війну. Ми маємо про це говорити, але кожному українцю, болить, ніби надавили на відкриту рану. Зміни однозначно є. Не скажу, що я радію їм. Я хотіла здобути цю мужність в прийнятті рішень, але трохи в інших життєвих умовах. Я стала більш рішучою: те, що здавалося «не зараз», стало «якраз той час». Коло людей, що оточували мене, стало
руки та думати, що робити далі. 27 лютого мені написала дівчинка, що хоче перманент брів. Вона була одна в нашому місті, без рідних і близьких. Ми переписувалися, телефонували одна одній, і так я прийняла рішення — відкрити студію. Ми робили це під гул сирен, але я відчувала, що я їй потрібна, і вона відчувала, що поряд з нею хтось є. Надалі я не відмовляла дівчатам, які хотіли робити процедури. Для них це психологічна підтримка, а для нас — ще більша можливість допомагати ЗСУ та сплачувати податки. Ми приймали переселенців у наших сусідів, які дали
свою квартиру для тих, кому потрібно було перевести дух та відпочити. Ми з чоловіком готували їжу, комусь шукали квартири на довгий термін, для когось роботу... Як війна вплинула на Вашу роботу? Зрозуміло, що в перші дні ніхто навіть і думати не міг про перманент, але дуже скоро ми відновили роботу студії. Наших жінок не перемогти, записи відновилися майже за тиждень. Я була дуже здивована і навіть не планувала так швидко по вернутися до роботи. Нас і осуджували за це колеги, кажучи: “Які брови чи губи, війна в країні?!”. Люди не дуже розуміють, що студії краси, це не тільки про красу, це і робочі місця та податки. Як Ви допомагаєте собі, коли складно емоційно? Дозволяю собі декілька годин тиші, повної тиші… Я працюю з жінками, ми різні, ми особливі. Завжди залюбки вислуховую кожну, проте не дуже люблю сама багато говорити. Тому ча стіше, якщо мені потрібно емоційно розвантажитися, я мовчу. Що найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? Зрозуміла, що мій чоловік — єдина людина, на яку я можу покластися у будь-який час. Я народилася в Криму, прожила там 19 років, а з 2012 року живу у Черкасах. Я приїхала ще до окупації Криму. Не маючи тут підтримки рідних, дуже багато чого досягла сама і вертатися додому не планувала. Мій дім тут. Останній раз я бачила своїх рідних 5 років тому. У мене там тільки бабуся і дідусь, яким понад 70 років. Невідомо, чи побачимося ми ще колись, тому єдина людина, яка постійно підтримувала і підтримує мене, мій чоловік. Зрозуміла, що люблю його ще більше, ніж думала. Пріоритети? Так! Дуже довго я мало уваги приділяла своїй родині. Зараз я маю вихідний, який призначений тільки для моєї родини. По-іншому ставлюсь до прохань чоловіка про безпеку. Підіймаю слухавку з першого разу, коли він телефо нує. [сміється] Що перше зробите після Перемоги? Стільки планів… Але найперше, мабуть, поїдемо подорожувати по всій Україні. Якою Ви бачите Україну після Перемоги? Незламною. Такою, як і зараз. Ми вже неодноразово доказали всім, що ми сильна нація, вільна та непереможна. Все відбуду ємо та будемо жити ще краще!
період своєї роботи у відділенні проктології “ОН Клінік Дніпро”, я накопичила значний досвід та знання, які допомогли набути здоров'я величезній кількості пацієнтів, позбавивши їх від геморою Однак у процесі одужання пацієнти часто запитують мене щодо гарантії на лікування, чи є вона після його завершення. Давайте розберемося з цього питання, розглянувши його детально. Перше, що хочу відзначити, це те, що “ОН Клінік Дніпро” я використовую лише передові, малоінвазивні та сучасні методики лікування патології прямої кишки. Курс лікування проводиться безболісно та комфортно для пацієнта, без відриву від роботи, звичного способу життя та госпіталізації. Я роблю все, що від мене залежить, щоб пацієнт максимально швидко міг покінчити із хворобою і щоб він забув про неї на завжди. ОСЬ ЩО Я ГОТОВА ГАРАНТУВАТИ ВСІМ СВОЇМ ПАЦІЄНТАМ: якісну діагностику з виведенням діагнозу на екран монітора; акуратний огляд з використанням одноразових мініатюрних інструментів та знеболюючої мазі; точний діагноз; правильно підібрану лікувально-діагностичну програму з урахуванням індивідуальних особливостей та непереносимості медикаментів; лікування передовими технологіями без операції; постійний зв'язок та контроль лікування 24/7 за телефоном 0 800 301 730; вирішення Вашої делікатної проблеми після проведеного курсу лікування; контрольні огляди для корекції лікування; спостереження, реабілітацію та відновлення після проведеного в “ОН Клінік Дніпро” малоінвазивного лікування до повного одужання. Всім моїм пацієнтам в “ОН Клінік Дніпро” я рекомендую: дотримуватися моїх рекомендацій щодо лікування, харчування та способу життя, приходити у призначений день на огляди під час проходження лікування, своєчасно інформувати мене про зміну вашого стану під час лікування за телефоном 0 800 301 730.
Як змінили Вас місяці війни? Чесно кажучи, падати та знову злітати вже нестрашно. Після подій 2014 року, коли війна вперше ввійшла в моє життя, мені здавалося, що гірше не може бути… Але як я тоді помилялася! Ми із сімʼєю поїхали з Донецька в місто-герой Маріуполь і почали все з нуля… Усе з початку. Та вже через кілька років сценарій знову повторився. Ця війна змінила світ навколо мене. Вона показала, хто друг, а хто ворог. Я стала сильнішою тільки завдяки моїй вірі у світле майбутнє і завдяки сімʼї.
Зараз дякую Всевишньому за те, що ми живі. Чи вдається не падати духом, а підтримувати Україну в такий нелегкий час? Ми, українці, не маємо права здатися. Наша воля — це все, що в нас є. Наш дух сміливості та непокірності завоював серця людей зі всього світу. Завдяки неймовірній підтримці одне одного ми показали свою велич та силу. Я всім серцем підтримую всіх українців та вболіваю за наш народ. Розумію, що потрібно працювати, щоб підтримувати економіку, тож продовжую вести бізнес, плачу податки та, звісно ж, доначу на ЗСУ. Як війна вплинула на Ваш бізнес?
Салон краси, який я відкрила в Маріуполі у 2021
році, був найкращим і найгарнішим у місті. Я
пишалася тим, що змогла створити ідеальне місце,
у яке люди хотіли повертатися знову і знову. 20
березня салону не стало… Його просто розбомбили ракети. Моє серце залишилося в ньому, у салоні
під назвою NaVysote. Місто-герой теж залишилося в моєму серці з найкращими спогадами. Ми обовʼязково повернемося та відкриємо ще кращий салон NaVysote.
Як Ви допомагаєте собі, коли складно емоційно?
Перші місяці були емоційно найважчими. Стадія, коли починаєш сприймати інформацію, прийшла через 2,5 місяці. До того часу я вже виплакала всі сльози горя, які принесла нам війна. Зараз я просто налаштована на нашу перемогу! Робота з клієнтами відриває мене від сумних реалій, а від посмішок дівчат мені стає легше. Я роблю жінок красивішими, і коли отримую від них слова подяки, то стаю найщасливішою людиною у світі. Як же важливо займатися улюбленою справою та бути на своєму місці! Зараз хочеться почати життя спочатку, спокійно будувати плани на майбутнє, виховувати дітей і просто бути щасливими… Що найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? Потрібно завжди залишатися Людиною! Ми повинні допомагати одне одному в такий складний час. За період війни все перевернулося на 180 градусів. Друг став ворогом, а здавалося б, зовсім близькі люди відмовилися від спілкування. Але життя в нас одне, тому потрібно жити тут і зараз, бути з тим, кого любиш і робити те, що любиш. А пріоритетом мого життя є сімʼя. На жаль, я бачила, як помирають люди, і який біль відчувають їхні близькі при цьому. Це найстрашніше — втратити тих, кого любиш. Тому нічого дорожчого, ніж рідні, немає і бути не може. Що перше зробите після Перемоги? Першою справою я вдихну на повні груди й подякую Всевишньому за життя. А потім поїду у Львів на вареники зі шкварками та прогулянки площею Ринок. І це точно буде найкращий день у моєму житті! Якою Ви бачите Україну після Перемоги? Для мене найкраща країна у світі — це Батьківщина, місце, де ти ріс, закохувався, плакав і сміявся! Тільки ця земля може дати найкращі спогади. Україна моя ненька! Ми, українці, показали свій дух і сміливість всьому світу та прославили нашу країну. Коли закінчиться війна, ми будемо все по цеглинках відновлювати. Усі наші міста стануть ще гарнішими, люди — ще добрішими, а Україна — ще могутнішою.
Як змінили Вас місяці війни? Ця ситуація, звичайно, є надзвичайно складною та неприємною. Іноді здається, що просто земля йде з-під ніг. Але нам потрібно приводити себе до тями заради наших дітей. Ми мусимо триматися, щоби не сіяти ще більшу паніку. Мені того дня було дуже важко, адже війна застала мого чоловіка в Харкові. Він якраз поїхав провідувати своїх батьків. Я навіть не хочу згадувати емоції того дня… Не можу сказати, що війна дуже змінила мене. Я завжди була патріоткою. Так склалося, що 10 років я жила в Італії, але що довше була там, то більше хотіла додому. У жовтні ми повністю переїхали в Україну, зробили ремонт у квартир, знайшли дитині садочок, оформлювали навіть документи для відкриття нового салону. Загалом усе вже налагоджувалося. І тут трапилася така біда. Звичайно, це підкосило та зруйнувало наші плани. Але ми тримаємося. Чи вдається не падати духом, а підтримувати Україну в такий нелегкий час? Вдається тільки через те, що я розумію: якщо впаду духом, то нічим не зможу допомогти своїй державі та своїм рідним. Я волонтерю з перших днів. Де тільки потрібна була допомога, я завжди проявляла себе: чи то закупівля медикаментів, чи то гуманітарна допомога, чи то плетіння сіток. Мені ще допомагає не падати духом думка про нашу перемогу. Я знаю на 100 %, що вона зовсім скоро буде. Я щиро в це вірю і всіх у цьому запевняю. Як війна вплинула на Вашу роботу? Війна вплинула на мою роботу
тому що було багато планів, які вмить зруйнувалися. Ми закупили нову апаратуру, різні речі для салону, планували якраз відкриття… Але сталася ця біда. Я взагалі думала, що тепер це вже нікому не буде потрібно. І ви знаєте, у доброму сенсі цього слова, я дивуюся нашим дівчатам та жінкам, які навіть у такий складний час, турбуються про себе. У мене запис повний. Я приїжджаю з Румунії, де ми зараз живемо і працюю зранку до ночі. А також я міжнародний тренер, тому їжджу світом викладати.
Зараз я відкриваю перший європейський
філіал академії Юліани Дружиніної в Румунії. Не зупиняємося, працюємо, щоби допомагати нашій державі та нашим людям.
Як Ви допомагаєте собі, коли складно емоційно?
Я молюся до Господа Бога. Молитва мене заспокоює та втихомирює мої думки. І, звичайно, допомагають мій чоловік і синочок. Що найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети?
Найголовніше, що зрозуміла, це те, що потрібно жити сьогодні. Не відкладати мереживну білизну чи гарний посуд на якийсь особливий випадок. Жити сьогодні, бо в цьому й сенс. Але найголовніше, чинити совісті та правді і йти рука об руку з Богом. Пріоритети в мене трохи змінилися. Війна відсіяла багатьох людей. Ті, кого ми раніше вважали добрими людьми й думали, що вони ставляться до нас по-доброму, показали себе справжніх у період війни. Через це ми з чоловіком змушені були покинути Італію. Зараз ми працюємо та волонтеримо. І я зрозуміла, що найголовніше, це те, що ми разом, а все інше можна вирішити. Я ніколи не думала,
місць. Але вдома є вдома, тому що так, як у нас, немає ніде. У нас найдобріші люди, які вміють обʼ єднатися та допомогти одне одному. Коли вдумуюся в те, що я українка, то просто охоплює невимовна гордість.
Україну бачу найсильнішою державою з найкращими та найдобрішими людьми. Ми будемо по камінчику відбудовувати
державу!
Як змінили Вас місяці війни? Як і кожного з нас. Я почала набагато швидше знаходити рішення в складних ситуаціях та реагувати на них спокійно. Основне - я навчилася втрачати і починати все з нуля знову і знову. Після того, як нам довелося виїхати з Маріуполя, мені було дійсно важко, в мене не було роботи, однак я все ж вирішила опанувати себе і створити курси манікюра в Покровську (ред. Донецька область). Тепер навчаю дівчат нашій справі і дійсно щаслива мати таку можливість. Як війна вплинула на Вашу роботу? Я навчилася не залежати від свого місцезнаходження. Зрозуміла, що легко можу виходити з зони комфорта та здатна розпочати свою справу в будь-якому місті. Війна - це найжахливіше, що може статися, однак саме вона надала мені сил та впевненості. Як ви допомагаєте собі, коли складно емоційно? Коли я відчуваю перші ознаки “вигорання” або починається паніку через військові дії, мені потрібно працювати, щось створювати. Це може бути що завгодно - придумати новий дизайн для манікюру, взяти участь у професійному чемпіонаті або можливо створити постер для своєї сторінки. Головний секрет - не сидіти вдома без справи. Що найголовніше Ви зрозуміли під час війни?Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? Дуже боляче від усвідомлення. Ці відчуття, коли раніше ти мав достатньо багато і не міг назвати себе бідною людиною, а сьогодні змушений тікати від війни зовсім без речей та ходити по гуманітарним центрам та радіти дрібницям. Все матеріальне відходить на другий план. Але я дійсно вдячна людям за допомогу, багато майстрів з різних куточків України надіслали мені необхідне для роботи обладнання, адже всі мої речі залишилися в Маріуполі. Українці
дійсно неймовірно згуртована нація та здатні допомагати один одному, коли настають темні часи. Війна навчила цінувати нас мир. Якщо раніше я сміялася зі своєї бабусі, яка завжди піднімала келих зі словами “За мир”, то тепер і сама так буду робити. Що перше зробите після Перемоги? Поїду в рідний Донецьк, там у мене батьки,які за нас дуже переживають та мої бабуся з дідусем,які переймаються ,що так і не побачать молодшого онука. Особливо важко усвідомлювати, що перед війною вони не встигли навіть зустрітися
своїм молодшим онуком. Хочу приїхати туди та подивитися на свої рідні місця, обов`язково відвідаю Маріуполь. Не хочу зараз говорити про плани на майбутнє, однак однозначно відкрию свою студію манікюру, буду продовжувати
вчити дівчат цій справі, але локально - точно не Донецьк чи Маріуполь. Якою Ви бачите Україну після перемоги? Україна буде найсильнішою країною, однозначно. Ми обов'язково все відбудуємо: економіку, будинки. Все буде ще
ВЛАСНИЦЯ LV.BEAUTYSTUDIO, КРАСИВА ТА РОЗУМНА УКРАЇНКА, ЯКА ЗАКОХАНА У СВОЮ СПРАВУ, ЖІНКА, ЩО НАДИХАЄ.
Як змінили Вас місяці війни? Місяці війни зробили мене більш гнучкою, навчили адаптовуватися до змін, а також добре загартували. Я по-іншому почала дивитися на ті речі, про які думала, що ніколи їх не зміню. Я стала більш емоційною, але водночас почала швидко приймати рішення в необхідних ситуаціях. Зокрема, не побоялася та опанувала ще один напрям у своїй професійній діяльності, адже життя любить тих, хто ризикує і шукає можливості там, де інші бачать обмеження. Чи вдається не падати духом, а підтримувати Україну в такий нелегкий час? Так! У мене це добре виходить. Думаю, що тут впливає те, що по житті я позитивна людина, тож коли з ʼявляються складнощі, то я на них не концентрую довго свою увагу, а відразу шукаю шляхи розв'язання проблеми. Коли почалася війна, то я допомагала фінансово та морально людям, які цього потребували. До нас, на територію західної України, приїхали внутрішньо переміщені особи, і ми їх дуже тепло зустріли з відкритими обіймами. Як війна вплинула на Вашу роботу? У моїй роботі, як і в багатьох українців, не обійшлося без змін. Багато хто виїхав, багато хто приїхав, тож відбулася зміна кадрів та клієнтів. Я познайомилася з чудовими людьми. З деякими підтримую звʼязок і досі навіть на відстані. Ще раз переконалася, що всі знайомства в нашому житті не просто так зав ʼязуються. Кожна людина, яка приходить, робить якийсь внесок в наше життя, як і ми в її. Часом було нелегко продовжувати працювати, але я обожнюю те, чим займаюся. Завдяки своїй діяльності, можу допомагати жінкам: робити їх ще красивішими та впевненішими. І як то кажуть: краса врятує світ! І я кожен раз в
цьому переконуюся. Як Ви допомагаєте собі, коли складно емоційно? Коли мені важко, то плачу, оскільки я дуже емоційна і мені важко спокійно і виважено реагувати на погані ситуації та на горе. Потім я намагаюся перемкнутися на щось хороше: спілкуюся з рідними, з друзями, дивлюся хороші фільми, приймаю ванну з ефірними оліями, а також обіймаюся. Я обожнюю обійми! А ще мені допомагає моя робота, бо це про обмін енергією. Спілкування з людьми відриває від проблем. Що найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? У мене немає якогось одного чіткого визначення про те, що я зрозуміла за цей період. Але коли я аналізую ситуацію, у якій ми примусово опинилися, то розумію, наскільки вона змінює всіх. Мені хочеться відповісти позитивно на це питання, але це надзвичайно важко, адже ми зараз проживаємо важкі часи, і всі зміни, що відбуваються, даються великою ціною. Не можу сказати, що мої життєві пріоритети та цінності сильно змінилися. Але я більше почала цінувати те, що маю над головою дах і що мої рідні живі та здорові. Що перше зробите після Перемоги? Насамперед буду стрибати від щастя... І помолюся за кожного військового. Я вдячна нашим Збройним силам України за відданість, за мужність, за хоробрість, за незламний дух і за відвагу. Мені хочеться подякувати кожному особисто за можливість жити та працювати у вільній Україні. Я буду ще більше розвиватися, вчитися та обмінюватися досвідом з професіоналами з різних куточків країни. І обовʼязково скористаюся можливістю змочити ніжки в теплій водичці в Криму. Якою Ви бачите Україну після
що до цього не наважувалася, тому що зараз ми не можемо знати, що буде завтра, і взагалі чи воно буде. Усе, що колись я могла відкладати на потім, зараз роблю відразу. Тепер зникли всі перешкоди. Якщо до війни мені потрібно було кудись поїхати, я задумувалась та шукала причини, щоб цього не робити. Зараз же навпаки шукаю можливості. Чи вдається не падати духом, а підтримувати Україну в такий нелегкий час? Швидше хочу сказати “так”, ніж “ні”. Перше, що я зрозуміла — це те, що не буду корисна, якщо впаду духом. Тож сказала собі, що потрібно відновлювати роботу,
бо лише так я зможу допомогти тим, хто потребує цього як ніколи. Зараз я максимально стараюся працювати, тому що наші податки та внески — це допомога Україні. Також я розумію, що якщо мій емоційний стан буде в нормі, то я матиму можливість підтримувати людей, які мене оточують, ще й в емоційному плані. Тому зараз наша активна робота як над собою, так і в загальному, є фундаментом нашої емоційної стабільності. Що перше зробите після Перемоги?
У мене буде неймовірна кількість
радості. Я не знатиму куди себе
подіти, і напевно, буду обіймати тих, хто буде поряд. Буду всім казати, що ми найсильніший
народ. А потім ми з сім’єю
одягнемося в національний
одяг і вийдемо гуляти вулицями нашого міста та насолоджуватися краєвидами.
Як війна вплинула на Вашу роботу? У перші дні війни я не розуміла, чи будуть мої послуги комусь актуальні в такий час. Але з 1 березня я вийшла на роботу. Клієнтів було багато, але я соромилася того, що вже працюю. Мені здавалося, що в такий непростий час, мої послуги просто безглузді. Але саме перші клієнти, поліцейські з Сум, дали мені емоцій поштовх до роботи. Вони сказали, що це для них неймовірна підтримка, що саме так вони відчувають себе не просто військовими, у яких є обов’язки, а й жінками, які можуть зробити щось для себе. Після того робота закипіла: я приймала багато жінок -переселенців, які переїхали в наше місто. Мене надихає неймовірна віддача людей, їхні емоції та вдячність. Саме це дає неймовірний поштовх в продовженні роботи. Згодом я взяла працювати дівчинку, яка переїхала з Харкова, і тоді зрозуміла, що потрібно розширюватися для того, щоб була можливість не тільки надавати послуги, але і допомогти дівчатам, які переїхали до нас і зараз перебувають в пошуках роботи. Як Ви допомагаєте собі, коли складно емоційно? Я повністю занурювалася в роботу і допомогу людям, які мене оточують. Але через три місяці мій стан став критичним, тому потрібно було розв'язувати це питання, щоб повноцінно продовжувати жити далі. І те, що дуже швидко допомогло мені перезавантажитися, це поїздка за кордон.
Там я потрапила на один захід, де надихнулася підтримкою людей усього світу. І вже через 7 днів з початку подорожі я повернулася до повноцінного життя і приступила до роботи. Тому я зробила висновок, що в такий час кожна людина має робити все за відчуттями та не з’їдати себе за це. Коли я падаю духом вдома, то стараюся змінили обстановку, зустрітися з кимось, або просто робити те, що колись би відклала на завтра. Що найголовніше Ви зрозуміли за час війни? Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? Однозначно так, змінилося все. Я зрозуміла, що потрібно жити сьогодні. Я стала голодною
до життя, але завдяки цьому почала бачити у всьому сенс, усе стало набагато насиченішим, яскравішим і ціннішим. Я маю можливість жити, творити, створювати, допомагати, підтримувати — і це стало найвагомішим пріоритетом. Я вільна у своєму виборі та діях. І напевно, у цьому сутність нашого народу.
Якою Ви бачите Україну
після Перемоги?
Ми станемо дійсно цілісним народом, і будемо горою стояти одне за одного. Після нашої перемоги Україна зазнає великого процвітання, ми станемо ще прогресивнішими та будемо прикладом для багатьох країн Європи. Ми ще більше полюбимо нашу культуру, почнемо ще більше її висвітлювати та цінувати. Тепер де б ми не були, усі знатимуть, що ми ті самі українці, яких вже неможливо з кимось переплутати.
Світле майбутнє України починається з внутрішнього світла кожного українця. За всю історію суспільства нам відомо чимало людей, що служили людству, але під час війни - це особливий поклик душі більшості. Це волонтери, які зі щирим світлим серцем безкоштовно роблять добрі справи. Ми запросили, щоб подякувати БФ «Фенікс Груп», БФ “Care Station”, Дитячий БФ «Діти дітям», БФ Сергія Костири, БФ Олександра Яновського, волонтери артисти Команда А та інших волонтерів. Саме для них виступили відомі зірки: Олена Гребенюк,
Анна Добриднєва, Гурт Авіатор, Сергій Мироненко, DIMARIA, Сергій Костецький, Артур Боссо, Андрій Князь.
А відкривали програму ті, заради кого ми виборюємо мирне небо - чудовий дитячий колектив, творчий простір
Diplodoc Art Space, керівник Оксана Хорошун.
Та партнери, дякуючи яким, проект став яскравим навіть в темні часи: Slаnovskiy, Регіна Вербицька (ювелір-дизайнер аксесуарів в RG), Байкова Юлія (Medical Cosmetology), ресторан Belkin, Павло Андрющенко ( парфумерний бренд Vertus), Анна Коршунова (ГО Біла птаха), Адвокат Лариса Криворучко ( адвокат, ЮК «Криворучко»), Тарас Демкура (Budmall), Ксенія Тейлор ( письменниця), «Натруел Меланін- Юкрейн», Бренд одягу LA LINEA, Beauty salon “I’M”, WINE EGOIST Винний Концепт. Прикрасою вечора стали розкішні моделі у показі новоі колекціі ,,Be UA’’ дизайнерки та власниці украінського бренда La Linea Надіі Кулик , та перформанс колекції весільних та вечірніх суконь бренда Slanovskiy в колабораціі з ексклюзивними брошами бренда RG, організовані Міжнародною Асоціацією Моделей України. Ведучою заходу була неперевершена Ольга Вороніна, перший радіо-блогер України, ведуча Стильного Радіо "Перець ФМ" - Радіо №1 в Україні, золотий рекламний бренд-войс нашої країни, @olgavoroninaofficial Звукорежисер: Вячеслав Прийма, оранжувальник, композитор, Лауреат Всеукраінських фестівалів і конкурсів. Медійні
особливостей свого Я та своїх ресурсів з точки зору астрології , а також розуміння алгоритму психологічної самодопомоги, останнє надзвичайно важливе, саме тому я навіть випустила міні-підручник, який називається «Як вийти з будь-якої кризи». Я швець із чоботами. Навіть не так. Я талановитий швець із класними чоботами. І безумовно мені допомагає моя любляча та турботлива сім'я, за що їм окрема подяка. Я фільтрую оточення дуже сильно і підт римую лише ресурсне для мене спілкування. Що найголовніше Ви зрозуміли під час війни?Чи змінилися Ваші життєві пріоритети? Переоцінка глобальна сталася. Неймовірно вдячна Богу за все, що раніше сприймала як належне. І ще дуже важливий інсайд : беззбиткова інвестиція - це інвестиція у свій розвиток, освіту, навички та здоров'яфізичне і ментальне. Що перше зробите після Перемоги? Відразу повернуся додому, поцілую святу рідну землю та поїду пити шампанське на Хрещатик із близькими! Якою Ви бачите Україну після перемоги? Незалежна, мирна, розвинена, високотехнологічна, гарна ненька, яка живе демократичними цінностями та вірою у своє блискуче сьогодення та майбутнє.
Як змінили Вас місяці війни? Мені ця війна дала дуже великий поштовх у житті. За останні 8 років я змінювала своє місце проживання багато разів - Харків, Київ, Полтава. Сама я родом з Донецької області (місто Волноваха), з 2014 року там жити стало небезпечно, тому я вперше наважилася на переїзд. Тому на початку повномасштабного вторгнення, в мене не було шоку і я могла нормально оцінити ситуацію. Я дійсно відчула спокій і припинила сумніватися в своїх рішеннях. Завдяки своїм професійним знанням, у мене з'явилося розуміння, що це моє життя, я сама обираю свої емоції і свою реальність. Моє завдання зараз - розвиватися, заробляти гроші та підтримувати наших військових. Чи вдається не падати духом,а підтримувати Україну в такий нелегкий час? Так, мене дуже підтримав мій чоловік і внутрішня опора, яка допомогла мені знайти сили рухатися вперед. Насправді її досягти доволі важко і цей процес довготривалий, потрібно багато працювати над своїми травмами та внутрішніми переживаннями. Але коли ти знаєш, що і як ти хочеш, тебе зламати просто неможливо. В мене також є розуміння, що війна - історичний процес і ми маємо контролювати його вплив на наше життя. Як війна вплинула на Вашу роботу? Позитивно, як би дивно це не звучало. Завдяки подіям 2014 року, в 23 я вже була директором компанії та добре заробляла. В 25 - купила машину своїм батькам. Ці події додали мені впевненості в собі. Я пішла на ризик, змінила стабільну роботу на коучинг та гіпноз, зовсім не шкодую про це. Зараз я маю можливість допомагати людям розкривати себе та підтримую їх. Як Ви допомагаєте собі,коли складно емоційно? Зараз мені дуже рідко буває складно емоційно. Тому що я дуже відчуваю внутрішню опору і я знаю, що відбувається всередині мене і чому. Я дуже чітко розумію процеси, які відбуваються в світі та всередині мене, тому це все просто досвід. Дослідження, вибір свого спеціаліста та робота над
собою - три основні складові емоційної рівноваги.
Що найголовніше Ви зрозуміли
під час війни?Чи змінилися Ваші
життєві пріоритети?
Перед смертю ми всі рівні і коли ми
боїмося проявляти себе, тільки тому що є хтось кращий за нас, це говорить лише
про те, наскільки ми емоційно маленькі. Зараз не маємо часу грати в чужі ігри, тому треба працювати над собою та розуміти, ким ми є насправді. Моє кредо - найкраще відбудеться зі мною в найкращий для мене час. Жити потрібно тут і зараз. Що перше зробите після Перемоги?
Просто поїду додому, хочу провести час з батьками у звільненій Волновасі. Дуже сподіваюся, що це відбудеться якнайшвидше, адже я зараз вагітна і хочу, аби вони побачили мене такою. Буду допомагати людям реабілітуватися після війни, зараз поглиблено вивчаю тему птср і добре розумію, що в моїх силах допомогти відновити емоційну стабільність та пропрацювати набуті травми. Якою Ви бачите Україну після перемоги? Після війни у кожного з нас буде розуміння поняття “патріотизм”, якого нам раніше так не вистачало, відчуття, що ми всі одна велика родина. Вже зараз Україна стає брендом і я впевнена, що багато країн захочуть інвестувати в нашу країну. Нас чекає велике європейське майбутнє. Це час, але ми зможемо все, я впевнена.
у Вас виникла ідея організації благодійних вечорів поезій“Наталка -читалка”? Взагалі історія “Наталки-читалки” починається ще зі шкільних років. Я завжди любила читати вірші на уроках, брала участь у декламуваннях і займала призові місця. Згодом, уже в студентські роки, я почала читати поезії на відео та завантажувати їх в інстаграм. Моїм читачам дуже сподобалося це, і я вирішила зробити постійну рубрику, заримувавши таку кумедну назву.
Коли почалася війна, мене запросила Ілона Гвоздьова у свій жіночий клуб Ukrainian Women Unity виступити для жінок. Це була зустріч -натхнення. Я запропонувала прочитати вірші, адже поезія це те, що лікує. І от коли я зачитала поезії наживо, це були зовсім інші емоції: я відчула цей звʼязок зі слухачами, і подумала, чому б не зробити цілий вечір, присвячений поезії?! З початком війни ми з колегами обʼ єдналися в таку організацію act_lots. Продаючи наші речі зі зйомок та організовуючи різні зустрічі з нашими прихильниками, ми збирали кошти на машини швидких для ЗСУ. Тоді я вирішила зробити захід, присвячений поезії. І в перший вечір ми зібрали близько 44 тис. грн. Наступні вечори було вже трошки менше, але все одно ми збирали якісь кошти. Для мене це велика
що я можу допомогти. Яка головна мета заходів? Головною метою вечорів є не тільки збір коштів на карети швидких. Я також ставила собі за мету закохати людей в українську літературу, тому що після школи ми не надто любимо її. У дитячому віці неможливо осягнути повноту того змісту, який вкладають автори в поезії. Чи завжди вдається назбирати заплановану суму на благодійність? У нас немає конкретної запланованої суми. Зараз взагалі з кожним разом усе важче й важче збирати кошти, але ми продовжуємо, бо не можна по-іншому. Я не медик, не військова, і я не знаю, яким чином можу ще допомогти. Мій єдиний спосіб наближати нашу перемогу — дарувати свою творчість людям, отримувати за це якісь донати та надсилати їх на допомогу ЗСУ
Яким принципом Ви послуговуєтеся при виборі поезій для вечора? У першу чергу, це мій смак. Я намагаюся драматургічно вибудувати конструкцію вечора, щоб вірші йшли від одного до іншого, уводили людей поступово у цей світ поезії та розвивали якусь думку. Після кожного заходу я забираю та додаю якісь вірші, бо є люди, які вже були тричі на вечорах, тож дбаю про те, щоб завжди було щось новеньке та цікаве. Поміж віршами розказую пізнавальні факти з життя поетів. Це також додає якоїсь р одзинки. Розкажіть якісь кумедні або зворушливі історії, які траплялися під час вечорів! Була така історія, коли на вечір прийшла моя подруга з другом. І ось, перед зачитанням поезії
починаю читати, і раптом чую голосне чоловіче: “Га-Га-Га!”. Це був настільки заразний сміх, що ми почали сміятися всім залом. Вже потім цей друг розповів, що він подумав про колишнього хлопця своєї дівчини й щось там собі згадав. Був ще випадок у Львові, коли жінка прийшла зі своїм чоловіком. Він сидів, холодно слухав, вже щось у телефончику дивився… Я завжди спостерігаю за своїми слухачами, щоб бачити атмосферу. І ось бачу, що весь вечір чоловік слухав байдуже, а коли я читала рядки сучасного автора про війну, у нього сльози почали котитися горохом. Мене аж промурашило.
хочете
завітати?
програмою я б хотіла завітати в кожне українське місто, особливо в російськомовні, тому що знаю, як людям важко переходити на українську мову, і взагалі сприймати її як щось сучасне, сексуальне, привабливе, красиве… Я знаю, тому що сама з Чернігова. Моя бабуся говорила білоруським діалектом, а в школі ми говорили суржиком, тож до війни в побуті я використовувала російську. Точно знаю, що будуть ще вечори у Львові та в Києві. А взагалі хочеться поїхати у світовий тур, щоб закоти всіх людей в українську мову та літературу.
