Issuu

УДК 655.56

СУЧАСНА КНИГАРНЯ В УКРАЇНІ ЯК МОДЕЛЬ ПРОГРЕСИВНОГО ІНФОРМАЦІЙНО-ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Сербін Олег Олегович Центр комп'ютерних технологій Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського Торгівлю можна назвати барометром економічного розвитку держав. Вона забезпечує надходження до бюджету значної частини коштів, сприяє зміцненню фінансової системи, є необхідною умовою розвитку виробництва. У роки незалежності Україна вступила в новий період свого розвитку, пов'язаний з переходом від адміністративно-командної системи до ринкових відносин, удосконаленням законодавства України, розширенням можливостей повноцінної господарської діяльності підприємств торгівлі та сфери послуг. Юридична та господарська самостійність сьогодні надають підприємствам простір у комерційній ініціативі, свободу в прийнятті рішень з питань комерційних зв'язків щодо постачання товарів, організації та формування асортименту, стимулювання збуту, сервісного обслуговування. У ситуації, що склалася нині в книжковому бізнесі в Україні, коли повністю зруйнована колишня радянська система взаємозв'язків видавництв та книгорозповсюджувальних підприємств, коли видавництву доводиться вирішувати складні питання "де взяти недорогий папір?" та "що друкувати?", щоб українська книжка добре продавалася та не коштувала дорожче російської, коли високі податки не дають змоги вкладати гроші в збільшення тиражів видань та створення нових книгарень, які зачиняються через неприбутковість, а книжки не продаються через відсутність елементарної реклами, коли не відпрацьована система знижок для гуртових та дрібногуртових закупівель, коли книжковим дилерам та книгарням необхідно шукати нові шляхи співпраці з видавництвами та будувати її на сучасних ринкових принципах — вивчення всіх аспектів, пов'язаних з механізмом діяльності книготорговельних підприємств, а також шляхів покращення задоволення потреб споживачів книжкової продукції є однією з головних цілей для майбутнього працівника книготоргівлі. За даними Держкомінформу, станом на 1 січня 1990 року, мережа книжкової торгівлі в Україні складалась із 1100 роздрібних книготорговельних підприємств загальнодержавної форми власності. Крім того, у сільській місцевості реалізацією книжок займались майже 3000 магазинів та яток підприємств торгівлі "Укоопспілки", а також діяла мережа підприємств "Військової книги" та "Союздруку"[27]. Сьогодні кількість підприємств, що спеціалізуються на торгівлі друкованою продукцією й належать до загальнодержавної власності, зменшилася втричі. Мережу книгарень "Укоопспілки" і "Військової книги" знищено чи не повністю. У Радянському Союзі була налагоджена досить ефективна, як на той час, роздрібна й оптова системи продажу книжок по всій країні. До переваг системи можна було віднести її глобальний характер, що дозволяв вивчати і реалізовувати попит на будь-які конкретні видання за тематичними планами видавництв, що розсилалися по всій території країни. До недоліків — її ідеологізовану спрямованість і монополізм, інертність у доборі, виготовленні й розсиланні замовлених книжок, відсутність в умовах дефіциту додрукувань видань і жорсткість тематики. В 1992 році радянську систему торгівлі — мережу гуртово-роздрібного книготорговельного підприємства © О.Сербін, 2004

"Укркнига" було зруйновано. Причиною стало бажання проводити реформи всупереч економічним законам, а саме: непродумане розмежування форм власності на загальнодержавному й комунальному рівнях і рішення про приватизацію підприємств торгівлі та громадського харчування, що ставило книжку в один ряд з будь-якою іншою товарною продукцією. Навмисне чи через поспіх, але було проігноровано специфіку книговидання, що об'єднує три технологічно пов'язані ланки — видавництва, підприємства поліграфії та книгорозповсюдження. Зрештою, останню відірвали від двох перших і передали до комунальної власності. Водночас відбулася беззастережна комерціалізація та приватизація книгарень, що призвело до остаточного руйнування налагодженої системи книгорозповсюдження в Україні, яка б з часом могла перерости в суто ринкову. Відтак, ті підприємства, що працювали в рамках системи, почали зникати або перепрофільовуватись. Період з 1992 по 1996 рік і для українських, і для російських видавців був абсолютно адекватний: йшло стрімке і значне падіння обсягів видань — як за найменуваннями, так і за тиражами. На цей період припадає найбільша кількість перепрофільованих книгарень, які перетворилися на магазини одягу, канцтоварів, побутових приладів тощо. Державних книготорговельних підприємств залишилося небагато, оскільки ті магазини, які відійшли від системи "Укркниги" і пішли "на свій хліб", у переважній більшості змінили форму власності, перетворившись на колективні підприємства, орендні колективи або ТОВ. Ще більше від обмежених можливостей придбати книжку потерпають жителі сільської місцевості. "Зведення книжки зі світу" триває в усіх регіонах. Незважаючи на низку Указів Президента України 1998, 2000 років, спрямованих на підтримку вітчизняного книговидання і книгорозповсюдження, затверджену ще у 1995 році "Державну програму розвитку національного книговидання і преси", якою передбачалось створення нової мережі книгорозповсюдження, ця пекуча проблема залишилася невирішеною. Неструктурованість українського книжкового ринку заважає розвитку книжкової справи. Видавці не знайомі з найбільшими дистриб'юторськими фірмами або відмовляються з ними працювати через недалекоглядність, відсутність знань та досвіду, неприйняття вимог часу, або створюють власні книгарні з оптовими цінами на літературу поруч із традиційними книгарнями, де книжки цих видавництв продаються з націнками. Взагалі, успіх продажу книжки залежить від декількох чинників. Здебільшого книгорозповсюджувачі називають серед них актуальність, цікаве викладення, ім'я автора, поліграфічну якість, ціну. Тематично безпрограшним варіантом є підручник і дитяча література. Утім, незважаючи на критерії, які книготорговельні фірми встановлюють для себе, на продаж вони, як правило, беруть усе, що їм запропонують. З іншого боку, будьякому видавцю принципово важливо кожну нову книжку донести до покупця. Найкоротший шлях веде через дистриб'юторські фірми, які є центрами гуртової торгівлі в певному регіоні. Робота такої фірми — це масштабна реклама, у вир якої одразу потрапляє свіже видання. Зазвичай, торговельна фірма просить надати їй певну кількість рекламних примірників: гроші на рахунок видавництва надходитимуть тоді, коли почне формуватися попит на нове видання. Проте державні видавництва на таку політику погоджуються дуже рідко. Російські видавці надають торговельним партнерам 30—40 % знижки від прайсової ціни. В Україні шкала цінових знижок — 5 —30 %. Багато видавництв, особливо радянського загартування, навіть при реалізації всього накладу, йдуть лише на 5 % знижку. Їхні керівники стверджують, що їм взагалі невигідно гуртом

продавати власні книжки, а відтак, співпрацювати з торговельними фірмами, бо ціна книжки майже дорівнює собівартості. Проте, складські приміщення цих друкарень заповнені вщент [9]. Нині, коли ліквідовано вітчизняну систему централізованого книгорозповсюдження і видавці вимушені шукати нові канали збуту своєї продукції, коли виникла велика кількість приватних книготорговельних фірм, вивчення позитивного досвіду вітчизняних книготорговців та звернення до їхніх закордонних колег та видавців можливо б полегшило вирішення проблем збуту книжкової продукції. І хоча просте копіювання системи книгорозповсюдження інших країн без врахування особливостей українського ринку не дасть позитивних наслідків, використання деяких методів та моделей книгорозповсюдження в західних країнах допомогло б вітчизняним структурам книжкового бізнесу. Наприклад, у системі західноєвропейського книгорозповсюдження на шляху книжки від видавництва до магазину діють два типи утворень — оптові фірми та книгорозповсюджувачі (дистриб'ютори). Книгорозповсюджувачі працюють з видавцем на основі довгострокових угод. Як правило, видавництво користується послугами лише одного книгорозповсюджувача — фірми, яка обслуговує видавництво. Книгорозповсюджувач зобов'язаний брати на свої склади всю пропоновану продукцію видавця, він не визначає свій асортимент добровільно. Його асортимент — це асортимент суміжників, яких він обслуговує. Книгорозповсюджувач не стає власником продукції, яка через нього проходить, а працює як комісіонер, тобто має свій відсоток знижки від роздрібної ціни, яку йому надає видавництво. Магазини знають, інтереси якого видавництва представляє той чи інший книгорозповсюджувач, і звертаються до нього з конкретними замовленнями. В реалізації цих замовлень і полягає основна функція книгорозповсюджувача. На відміну від фірм-книгорозповсюджувачів, фірмиоптовики — цілком самостійні, суто торговельні. Вони не пов'язані з видавництвами угодами щодо свого асортименту, а самі визначають асортимент: купують необхідні їм книжки лише у тих видавництв і в такій кількості, яку вони вважають необхідною. Для магазину практично однаково, у кого купувати, кому замовляти книжки. Оптова фірма також може якісно й швидко виконувати замовлення магазинів. У розвинутих країнах склалися три головні системи книгорозповсюдження: система, при якій домінуюча роль належить книгорозповсюджувачам (так звана "французька" система); система, при якій домінуюча роль належить оптовикам (так звана "німецька"); система, при якій оптовики та книгорозповсюджувачі працюють на рівних. Система базується на книгорозповсюджувачах. У цьому випадку великі книготорговельні утворення загальнонаціонального масштабу беруть на розповсюдження всю продукцію конкретного видавництва і реалізують всі замовлення магазинів, як великі сезонні, так і невеликі щоденні, при цьому самі забезпечують і транспортування. Оптові утворення в такій системі виконують допоміжні функції: вони працюють у провінції, здійснюють доставку книжкової продукції тим провінційним магазинам, яким простіше мати справу з одним постачальником, у якого достатньо широкий асортимент книжок різних видавництв. Така система "проміжної ланки" між видавцем та книгарнею діє у Франції, Італії, Іспанії, інших країнах континентальної Європи, за винятком Німеччини. Система базується на оптовиках. При функціонуванні такої системи великі оптові утворення загальнонаціонального масштабу формують у себе найширший асортимент книжкової продукції практично всіх найбільших видавництв країни, періодично поповнюючи його, і реалізують щоденні замовлення магазинів, у тому числі забезпечують транспортування книжок до магазинів. © О.Сербін, 2004

Книгорозповсюджувачі ж виконують великі сезонні замовлення магазинів, постачають друковану продукцію власне оптовикам. Система, при якій жоден з типів книготорговельних фірм не став домінуючим. Такі системи функціонують, передусім у США та Великобританії. В цих країнах діє багато як фірмкнигорозповсюджувачів, так і оптових фірм. Видавці знаходять собі потрібного партнера. Цей вибір залежить від багатьох факторів: масштаби впливу фірми, загальнонаціональна, регіональна спеціалізація на певних видах тематичної продукції тощо. Крім фірм-книгорозповсюджувачів та оптових фірм, які забезпечують шлях книжки від видавництва до магазину, на книжковому ринку західних країн діє ще один тип оптової книготоргів-лі — оптова книгарня. З одного боку, оптовий магазин забезпечує книжками найдрібніші торговельні точки (газетні кіоски, вокзальні кіоски, невеличкі магазини, де є книжкові відділи). З іншого — він допомагає книгарням, у тому числі й досить великим, швидко придбати необхідні видання. Як правило, оптові книгарні — це магазини самообслуговування. Значна частина таких утворень — дрібнооптові відділення великих книгорозповсюджувальних та оптових фірм, але серед них є й незалежні приватні підприємства. Хоча деякі з таких оптових книгарень достатньо великі, їхня частка в загальному торговельному обігу підприємств "проміжної ланки" незначна. Про елементи будь-якої системи книгорозповсюдження в Україні можна вести мову, але хіба лише про такі, що перебувають у зародку, натомість існує багатошарова структура роздрібної книжкової торгівлі в Україні, що складається з: книжкових базарів та книжкової торгівлі з яток; традиційних магазинів-книгарень, що збереглися ще з радянських часів; книгарень нового покоління посилкової торгівлі; Internetмагазинів Розглянемо ці складові структури книжкової торгівлі детальніше: Книжкові ринки. На початку 1990 років, коли система централізованого книгорозповсюдження "Укркнига" почала розпродаж нерентабельних підприємств, а книгарні мали "виживати" за рахунок здавання своїх приміщень в оренду, значне місце у схемах реалізації книжкової продукції в Україні займала найпримітивніша форма роздрібної торгівлі — яткова. Як правило, підприємець-одинак, беручи книжки у видавництв і торговельних фірм, реалізовує їх на місцевому ринку. До 1997 року найбільшим книжковим ринком України за гуртовими поставками (здебільшого, з Росії) був київський ринок Петрівка. З 1997 року — ринок у Харкові. Подібні книжкові ринки існують у кожному великому місті України. Кількість операторів на книжкових ринках за останні п'ять років зросла у декілька десятків разів, що призводить до саморегуляції ринкової торгівлі: ціни постійно знижуються. Сьогодні ситуацію на книжкових ринках можна охарактеризувати як "цінову війну" — хто з продавців встановить нижчу ціну, той і продасть товар. Оскільки загальна рентабельність торгівлі на книжкових ринках за останні роки різко знизилася, з них пішли дрібні оптовики, залишивши поле діяльності середньо- та великими гуртовим компаніям та їхнім представникам на ринку. У лоточників перехоплюють ініціативу приватні книгарні та мережеві підприємства малих форм. На думку спеціалістів, найближчим часом у системі книжкової торгівлі України відбудуться серйозні зміни — оператори ринку вже зараз шукають інші шляхи реалізації книжкової продукції, найперспективніші з яких — відкриття роздрібних книгарень та продаж книжкової продукції через Internet. Книгарні. Вітчизняні можна умовно поділити на традиційні та книгарні нового покоління. Традиційні книгарні. У закритті державних книгарень часто звинувачують політику держави, що кинула книжників на виживання. Однак останнім часом у розвалі системи книжкової

торгівлі все частіше вказують на кардинальну зміну характеру самого книжкового ринку — з дефіцитного він перетворився на надлишковий (за рахунок російського книговидання). Зараз книжкові ринки пропонують величезний асортимент книжкових видань з мінімальною націнкою, а у традиційних книгарнях — книжковий вибір обмежений; до того ж на видання встановлено високу торговельну націнку. Традиційні книгарні — це магазини різних форми власності, які зберегли колишні радянські принципи, звички, режим роботи, обсяги пропонованої книжкової продукції, мало змінившись за своєю суттю та системним підходом до справи. Часто колективу такої книгарні, вихованому за радянської доби, важко пристосуватися до нових ринкових умов торгівлі. Здебільшого ці магазини роблять величезну націнку на ціну виробництва, подеколи на 50—60 %, нехтуючи партнерськими інтересами заради власної вигоди (яка за такої поведінки є дещо сумнівною). Зокрема, орендна плата за приміщення, в якому розташовується магазин, особливо в центрі столиці, для них надто обтяжлива, проте їхні принципи роботи не дозволяють їм вийти на рівень значно більших прибутків. Незалежні книгарні. Декілька років тому ще важко було уявити собі книгарню з наповненими до стелі книжковими полицями, привітними продавцями, вільним доступом до видань. Зрештою відходять у минуле старі принципи будування економічних взаємин, у тому числі в галузі книжкового бізнесу. Поступово почали відкриватися книгарні з самообслуговуванням, які займають сотні квадратних метрів, стали логічним завершенням процесу реструктуризації книгобізнесу в Україні. Нові книгарні відкривають професіонали, котрі розуміють книжковий бізнес як щось зовсім інше, відмінне від того, що було за радянських часів, професіонали, які знаються на законах українського книжкового бізнесу в усій його сукупності. Одним з перспективних шляхів виходу з кризи книготоргівлі є створення мережі роздрібних магазинів. Переваги мереж очевидні: широкий асортимент, централізований контроль закупівель і програми мерчендайзингу — все це дозволить залучити до співробітництва найбільші видавництва, що, в свою чергу, примусить їх працювати на потреби книготорговельних мереж. Internet-магазини. Кількість книготорговельних організацій, що мають вихід в Internet, постійно зростає. Експерти передбачають, що в найближчі два—три роки відбудеться різке збільшення кількості видавничо-книготорговельних організацій, що мають доступ в Internet і тому вважають за необхідне створити спеціальний мережевий каталог для обміну інформацією в його мережі. У міру того, як Internet завойовує усе більшу популярність, утверджується й концепція віртуальних магазинів для роздрібних покупців[15]. В українському Internet є віртуальні магазини, які плідно займаються розповсюдженням друкованої продукції через мережеву систему. Вони пропонують майже 20 тисяч позицій товарів (книжки, музичні та відео записи на CD, DVD і на VHSкасетах, дитячі іграшки та електронні ігри), з яких перші складають 75 %. Схема роботи з покупцем така — замовлення відбуваються на сайті або по телефону, сплачуються поштовим або банківським переводом, готівкою при доставці кур'єром або за допомогою дебетної чи кредитної пластикової картки. Сучасний український Internet-магазин — своєрідна Мекка літератури, де споживачі можуть отримати необхідну інформацію, купити українську книжку, познайомитись з цікавими людьми — такий собі віртуальний клуб. Окрема увага приділяється українській книжці. У планах Internet-магазинів зібрати абсолютно всю українську літературу, в усіх можливих її формах і жанрах, репрезентувати всі книжки, які тільки можна зараз придбати в Україні. Для цього планується налагодити прямий зв'язок з сайтами видавництв (тобто взаємну рекламу). Також планується створити загальну службу новин, яка сповіщала б про все те, що відбувається в книжковому світі, проводити рейтинги української книжки, зібрати найповнішу інформацію про всіх учасників книжкового бізнесу в Україні, © О.Сербін, 2004

тобто письменників, видавництва, друковані засоби інформації тощо. Серед проблем, що гальмують широкий розвиток електронної комерції в мережі Internet, треба назвати типово властиві українському ринку: відсутність механізму правового регулювання електронної торгівлі, брак досвіду її організації за каталогами й нерозвиненість системи оплати товарів за допомогою кредитних карток. Книжкові клуби. Посилкова торгівля. Якщо в Києві та обласних центрах країни ситуація в книготоргівлі поступово стабілізується то в районних центрах та селах книгарень майже немає. За книжкою селянину треба їхати в обласний центр або виписувати її по пошті. Саме тут на допомогу людині приходять книжкові клуби та посилкова торгівля. Книжкові клуби (або Товариства книголюбів) — одна з форм доведення (продажу) спеціального асортименту книжок до групи читачів, об'єднаних певними внутрішніми клубними домовленостями, обов'язковими до виконання членами клубу. Книжковий клуб — це підприємство, яке продає книжки власних або інших видавництв, які надруковані у великій кількості за низькими цінами. Член клубу бере зобов'язання (у формі передплати) отримувати й оплачувати певну кількість томів через деякі проміжки часу. Усі оператори, які працюють з поштовими каталогами, оцінюють ситуацію у цій ніші ринку як відносно вільну, де поки що вистачає місця для усіх бажаючих. Насьогодні книжкові клуби широко поширились практично в усіх високорозвинених країнах: у США їх майже 150, у Великобританії — близько 30, у Франції — 25, у Швеції — 20, у ФРН — 15. Багато видавництв створили розгалужену ланку власних клубів. Деякі великі видавництва, а окремі з них об'єднують по 10 млн. членів [11], мають досвід створення клубів у своїй країні, створюють їх і за кордоном. Книжковий клуб не є благодійним чи спонсорським заходом, це розважливий книжковий бізнес, що ґрунтується на доскональному вивченні попиту й адресному збуті певних книжок. Необхідною умовою розвитку книжкової торгівлі є удосконалення матеріально-технічної бази торгівлі — сукупності всіх засобів праці, що беруть участь як основні фонди самої торгівлі та інших галузей господарства, що використовуються в книгарні. Книгарня є підприємством торгівлі й водночас — культурним осередком, її приміщення й обладнання мають відповідати цьому призначенню, сучасним вимогам технічної та торгової етики. Зручність для покупців, можливість швидко, з мінімальною затратою часу знайти необхідну книжку і оформити покупку — основна вимога до приміщення, обладнання і оформлення книгарні [22]. Зазвичай, її приміщення поділене на торговельний зал, підсобне та адміністративно-побутове приміщення; вона має гарний інтер'єр, зі смаком оформлені вітрини, створює привабливу атмосферу книжкового світу. Книготорговельне обладнання — це набір засобів для здійснення книготорговельних операцій та книготорговельного обслуговування, до якого входять механічні пристрої та спеціальні меблі. До обладнання відносяться: механічне (касові апарати); немеханічне (прилавки, стелажі). А воно в роздрібній мережі поділяється на: пристінне (шафи, стелажі); острівки (прилавки, гірки); вбудоване (шафи, стелажі). Обладнання книготорговельних підприємств призначене для показу, зберігання та продажу друкованої продукції. Основний його вид — стелаж. Він складається з основи, бокових стійок та книжкових полиць. У деяких конструкціях стелажів передбачена секція (тумба) для робочого запасу товарів. У книгарні застосовується традиційний метод торгівлі — через прилавок. Велику увагу продавці книгарні надають обладнанню робочого місця. Використовується письмовий стіл, крісло. Для

полегшення праці при прийманні товарів, підрахунках суми отоварених касових чеків застосовують мікрокалькулятори. Робоче місце продавця в торговельному залі має бути обладнаним касовим апаратом. Для зберігання та показу образотворчих видань, плакатів, листівок застосовуєть характерне книготорговельне обладнання — вертушки, гірки. У підсобному (складському) приміщенні книгарні встановлено металевий стелаж, робочий стіл і крісло, що призначені для приймання, комплектування та пакування книжкової продукції. Операції щодо переміщення товарів у книгарні здійснюють працівники вручну, без застосування візків, транспортерів чи конвеєрів [32]. Поставка — це комплексний процес регульованого руху неперіодичних видань, в ході якого видавництва реалізують свою продукцію, а книготорговельні підприємства забезпечуються товарними запасами для отримання прибутку та задоволення попиту покупців. Цей процес опирається на систему договірних відносин між виробниками та різного рівня торговельними підприємствами [6]. Насьогодні існує така модель роботи, коли поставка друкованої продукції до книгарень не планується ні в асортиментному, ні в кількісному розрізі, звідки й неритмічність поставок. Всі друковані видання, що випускаються державними та недержавними видавництвами, надходять до книгарні на основі угод про поставку неперіодичних видань, що укладаються між видавництвами і книгарнею. Щорічно потужна книгарня реалізує приблизно 3,5 тисячі назв. Одночасно в магазині пропонується покупцям майже 700 назв. При формуванні асортименту книгарня здебільшого орієнтується на видавців української книжки. Якщо проаналізувати процентне співвідношення видань, що надходять до книгарень, то стає зрозумілим той факт, що за кількістю назв художня література займає 25 %, дитяча — 15 %, суспільно-політична — 10 %, навчально-педагогічна — 10 %, періодичні видання — 10 %, видання з літературознавства та філологічних наук — 7 %, картографічна продукція — 6%, видання з мистецтва —5 %, природничо-наукова — 4 %, листівки та плакати — 3 %. У сумарному відношенні найбільша питома вага поставки художньої літератури — 30 %, дитячої — 10 %, найменша — природничо-наукової літератури — 3%. Вивчення попиту на формування асортименту — найважливіша функція книготорговельних підприємств, оскільки від цього залежить задоволення попиту населення на книжкову продукцію та отримання прибутку. Зокрема, вивчення попиту необхідне для складання обґрунтованих замовлень, для формування асортименту книжкових товарів роздрібної книготорговельної мережі, для забезпечення виконання контрольних цифр товарообороту. Існує чотири методи вивчення попиту: економікостатистичний ґрунтується на збиранні, систематизації та аналізі інформації про склад, чисельність населення та профіль району, який обслуговують; торгово-економічний метод передбачає аналіз відомостей про надходження, реалізацію та залишки книжкової продукції за певний період; обліково-реєстраційний полягає в аналізі даних про зібрані замовлення від покупців; соціологічний метод передбачає зібрання інформації про вплив соціологічних, демографічних, психологічних та інших факторів на потреби покупців. Передусім працівники при формуванні асортименту мають звертати увагу на місцезнаходження підприємства, культурноекономічний профіль району, який обслуговують, чисельність населення та його соціальний склад. Вивчення попиту покупців, знання основних потреб населення в книжковій продукції, компетентність про хід розвитку громадського життя, науки, техніки, літератури та мистецтва є основною умовою кваліфікованого розроблення замовлень. © О.Сербін, 2004

Замовлення на книжкову продукцію — це юридичне оформлений документ, де вказано кількість і асортимент конкретних книжок, які книготорговельне підприємство зобов'язується отримати й оплатити. В сучасні передовій українській книгарні працівники надзвичайно ретельно та відповідально ставляться до замовлення літератури. Вони проводять підготовчу роботу, яка полягає в економічному аналізі господарської діяльності підприємства (виконання контрольної цифри товарообігу, стану товарних запасів, наявного асортименту). Зокрема, працівники узагальнюють результати вивчення попиту та спостереження за реалізацією книжкової продукції. На основі одержаних результатів здійснюють замовлення на кожне видання окремо на основі прайс-листів, телефонних пропозицій, сигнальних примірників, телетайпограм, рекламної інформації в періодичних виданнях, рекламної продукції, що надходить до книгарні. Працівники підприємства намагаються ефективно та якісно вивчати попит на друковану продукцію і замовляти літературу, розуміючи, що від цього залежить його рентабельне функціонування. Однак, вони потерпають від відсутності інформації про випущені книжки та видання, що готуються до друку, зруйнування існуючої донедавна системи збирання замовлень на книжкову продукцію, від відсутності налагоджених взаємовідносин з видавництвами близького та далекого зарубіжжя [31]. Поставку книжкових товарів здійснюють за угодами, що є основними документами, де визначаються права та обов'язки сторін — партнерів на книжковому ринку. В угоді вказується: найменування, кількість та розгорнутий асортимент товарів, що підлягають поставці; їхня якість; загальний термін дії угоди та термін поставки; ціна книжкової продукції та загальна сума; вимоги, які ставляться до пакування видань; порядок відвантаження, доставки, здавання друкованої продукції; порядок розрахунків; платіжні та поштові реквізити постачальника, а також відвантажувальні реквізити отримувача товару; інші умови, які постачальник та покупець вважають необхідними передбачити в угоді. Таким чином, угоди, що укладаються між видавництвами та книгарнею, є правовою основою здійснення поставки згідно чинного законодавства України. Приймання книжкової продукції — складова частина торговельно-технологічного процесу книгарні — здійснює матеріально-відповідальна особа магазину за кількістю та якістю в максимально короткий термін. Книжкову продукцію за кількістю приймають у два етапи. На першому — за кількістю місць, на другому — за кількістю примірників. У книгарні основним документом приймання неперіодичних видань є накладні та рахунки-фактури видавництв чи посередників, які постачають друковану продукцію. Наступна операція технологічного процесу — приймання товарів за якістю, метою якої є встановлення друкарського браку або зниження якості книжкової продукції в процесі транспортування. Прийнятий товар переміщується в місце зберігання. Обслуговування покупців у книгарнях складний, багатогранний процес, спрямований на задоволення попиту населення в друкованій продукції при максимальному скороченні затрат на її придбання, тобто економії вільного часу. Книжкові товари у сучасній книгарні продають як індивідуальним, так і колективним покупцям. В основному, питома вага реалізації літератури колективним покупцям складає приблизно 20 % у загальній сумі товарообороту. Продаж друкованої продукції бібліотекам, організаціям, підприємствам, навчальним закладам проводять, як правило, за безготівковий рахунок. Процес обслуговування складається з наступних операцій: виявлення попиту покупця; ознайомлення з асортиментом і водночас надання консультації; додаткова пропозиція книжок необхідної тематики; відбір видань відповідно до запитів

покупця; отримання оплаченого чека; перевірка якості книжки; видача її покупцеві. Процес обслуговування покупців потребує високої професійної підготовки. Від продавця вимагається добре знання асортименту книгарні, швидке знаходження видань, чітка техніка рухів. При професійному обслуговуванні продавець грамотно виявляє попит покупця, кваліфіковано рекомендує літературу, вміло пропонує книжку замість відсутньої. Зокрема, якість обслуговування залежить від двох груп факторів. До першої групи факторів відносяться ті, що пов'язані з організацією роботи книгарні: забезпечення стійкого асортименту; дотримання правил торгівлі, етики; підвищення професійного, культурного рівня продавця; встановлення режиму роботи книгарні, зручного для покупця. До другої групи входять фактори, що залежать від стану матеріально-технічної бази книжкової торгівлі: архітектурний проект приміщення; розміри торговельної площі; естетичне зовнішнє та внутрішнє оформлення книгарні; забезпечення підприємства технічними засобами; зручні умови при придбанні книжок покупцем. Насьогодні працівники книгарень розуміють, що від якості обслуговування покупців залежить ефективне функціонування підприємства і намагаються швидко, ввічливо, тактовно надавати консультації, пропонувати книжки, розраховуватися за них, не створюючи конфліктних ситуацій [29]. Становлення книжкового ринку створило умови для зміни структури управління книготорговельного підприємства та виникнення нових типів роздрібних підприємств. Зараз дуже наявно прослідковується занепад одних видів книготорговельної мережі та розвиток інших. Якщо донедавна чітко виділялися спеціалізовані, універсальні та профілюючі книгарні, то нині більшість з них реалізують літературу всіх розділів, а точніше ту, яка користується попитом — комерційну, а не професійну, соціально-важливу літературу. Через високу арендну платню, великі податки та застарілі методи роботи державні книгарні й досі знаходяться у скрутному матеріальному стані й потребують державних дотацій та змін у податковому законодавстві. На відміну від державних книгарень незалежні книгарні та книжкові супермаркети мають міцну матеріально-технічну базу, в них ефективно здійснюється торговельно-технологічний процес, впроваджуються прогресивні форми роботи. На краще змінюється інтер'єр книгарень, створюються куточки відпочинку, де покупець має можливість переглянути книжку, що його зацікавила. Широко використовуються можливості комп'ютерних електронних баз даних для пошуку потрібної книжки в магазині чи його філіях. Комп’ютерні технології задіяні, коли в структурі книгарні є інформаційно-поліграфічний відділ — це система пристроїв введення, опрацювання, виведення інформації та пристрої післядрукарських процесів [30]. Працівники дотримуються правил торгівлі та режиму роботи, намагаються якісно обслуговувати покупців та повністю задовольнити їхній попит на книжкову продукцію. Велику увагу вони приділяють вивченню споживацького попиту, створюючи веб-сайти магазинів, насичені інформацією про нові надходження, з аналітичними статтями про книжки та їхніх авторів, з можливістю замовити те чи інше видання. Українські книговидавці та книгорозповсюджувачі намагаються передусім видавати та продавати українську книжку, незважаючи на меншу її прибутковість, ніж російської. Зміни в економіці України вплинули і на розвиток пересувної торгівлі книжками. Широкого застосування набула торгівля ними з яток, столиків, на ярмарках, а книгоноші та розвізна торгівля помітно занепали. Незадовільний стан розвізної торгівлі пов'язаний з високими цінами на пальне, через що спостерігається різке зменшення прибутків і збільшення затрат на реалізацію книжкової продукції. Деякі зміни прослідковуються в поштово-посилковій книготорговельній мережі. Через високі поштові тарифи та подорожчання книжкової продукції було закрито більшість © О.Сербін, 2004

відділів і магазинів "Книга-поштою", завдяки друкована продукція доходила до віддалених районів України і допомагали задовольнити попит сільських жителів. Треба відзначити позитивний досвід українських видавництв, що створюють книжкові клуби для читачів-покупців, розповсюджуюючи таким чином власні вироби. Сучасні форми роботи, швидке реагування на зміни в попиті на книжкову продукцію, різноманітність асортименту, вміла рекламна політика дозволяють книготорговельному підприємству бути прибутковим та найпопулярнішим серед споживачів книжкової продукції в нашій країні. Наявність різноманітних форм роздрібної книжкової торгівлі викликає конкуренцію між ними при закупівлі літератури, на ринку збуту у боротьбі за покупця що в зрештою сприятиме підвищенню культури торгівлі й ефективності рекламно-пропагандистської діяльності, вивченню працівниками книгарень попиту мешканців. У результаті проведеного дослідження було розроблено такі шляхи покращення роботи роздрібних книготорговельних підприємств: 1. На рівні держави необхідно вирішити питання про зниження податку на додану вартість на книжки та податку на прибуток для книжкової торгівлі. 2.Необхідно налагодити систему книготорговельної інформації в Україні про книжки, випущені як українськими видавництвами, так і видавничими підприємствами інших країн, збирання замовлень, розширення випуску соціально значущої літератури. 3.Проводити регулярні та ґрунтовні соціологічні й статистичні дослідження з питань читацького попиту, діяльності українських видавництв та книготорговельних підприємств, імпорту та експорту книжкової продукції тощо. 4.Приділяти більше уваги рекламуванню видавництв та книготорговельних підприємств, а також — окремих видань. Розробити систему рекламних заходів, спрямованих на пожвавлення попиту саме на українську книжкову продукцію, що в свою чергу сприятиме підвищенню її конкурентоспроможності та поступовому витісненню російськомовних книжок з українського ринку. 5.Удосконалити матеріально-технічну базу книгарень за рахунок раціонального розташування обладнання та використання торговельних приміщень, застосування досконалішої технології торгівлі, механізації трудомістких операцій, комп'ютеризації книгарень. 6.Забезпечити приріст продуктивності праці шляхом удосконалення матеріально-технічної бази, зростання матеріальної зацікавленості працівників книгарень у результатах діяльності, кваліфікованості і культурнотехнічного рівня, створення сприятливих умов праці, використання творчої ініціативи співробітників; 7.Дбати про імідж підприємств книготорговлі, налагоджування добрих стосунків зі споживачами, постачальниками і мешканцям міста чи району, де працює книгарня, бо це один з основних принципів торговельної політики; 8.Постійно підвищувати якість та культуру торговельного обслуговування покупців. Створити такі умови, щоб споживач міг придбати потрібні видання з мінімальними затратами часу на їхній пошук, і зробити це в зручних умовах. Це залежить від внутрішнього оформлення торговельного залу, способів розташування товарів, якості професійної підготовки та знаходження продавців у торговельному залі; 9. Вивчати попит на книжкову продукцію при обслуговуванні покупців у книгарнях та через опитування й анкетування споживачів книжкової продукції, доводити результати цих досліджень до видавництв, щоб останні мали

змогу швидше реагувати на зміни в книжковому ринку. На жаль, сьогодні книготорговельні підприємства практично не впливають на тематичне планування чи тиражування книжок, що випускають видавництва, а лише пасивно купують те, що пропонують останні. 10. Цілеспрямовано формувати попит, проводячи заходи за так званим "навчанням покупців" (книжкові виставки, презентації та конференції), що сприятимуть створенню імпульсів до придбання тієї чи іншої книжки, психологічної підготовки до купівлі. 11. Вивчати та впроваджувати досвід закордонних книготорговельних підприємств, налагоджувати стосунки з книговидавництвами Західної Європи та Америки, відправляти українських спеціалістів з провідних книготорговельних підприємств України на стажування за кордон. Залучати до співпраці закордонних та українських інвесторів і спонсорів. Слід відзначити, що взагалі ситуація на книжковому ринку України порівняно з минулими роками дещо покращалася. Запровадження назваваних заходів щодо вирішення існуючих проблем у книжковому бізнесі, безумовно, сприятиме підвищенню ефективності діяльності українських книговидавничих та книгорозповсюджувальних підприємств. Книжкова торгівля — це важлива державна справа, яку держава повинна так чи інакше регулювати: стимулювати видання книжок українською мовою, порівняно дешевої літератури для дітей та юнацтва, видання художньої літератури, доступної за цінами широкому колу споживачів; надавати допомогу науковим та навчальним закладам у виданні наукової літератури. Держава має також спрямовувати розподіл книжкової продукції, слідкуючи за насиченням ринку в усій його різноманітності як у центрі, так і на переферії. Книжка — це товар особливий, що призначений для задоволення духовних потреб людини й суспільства в цілому, і хоч ринкові відносини не передбачають прямого втручання держави у процеси книгорозповсюдження, та розквіт книжкового бізнесу просто неможливий без підтримки держави і без тісної співпраці українських законотворців та бізнесменів. На сучасному етапі ринкових відносин фахівці книгарень мають чітко відстежувати асортимент, враховуючи потреби покупців та їхній соціальний прошарок. На жаль, у ситуації, коли книгарні зорієнтовані на отримання максимального прибутку (бо є комерційними підприємствами), вони не можуть собі дозволити високо піднести планку духовних та інтелектуальних потреб суспільства. Слід зробити все можливе, для того, щоб підвищення рівня обслуговування і задоволення інформаційних потреб споживачів, було таким же значущим, як і підвищення максимального прибутку. Відсутність чітко налагодженої системи книготорговельної інформації також не сприяє раціональній асортиментній роботі книгарень. Це, в свою чергу, заважає насиченню ринку необхідною навчальною, науковою та художньою літературою і дозволяє проникати на книжковий ринок України "літературному сміттю" та засиллю іншомовних видань. Книжкова торгівля є невід'ємною частиною економіки країни в цілому. Таким чином, вона стикається з вадами та проблемами, що їх зараз переживає наша країна. Роздрібний книжковий ринок в умовах жорсткої конкуренції повинен ставати інформаційно насиченішим, економічно прозорішим і більш технологічним. Такі фундаментальні ознаки роздрібної торгівлі, як ширший асортимент, інформаційне забезпечення, технологічність і спеціалізація визначають книжковому ринку України найреальнішу перспективу для розвитку й виживання. Список використаної літератури

1. 2. 3. 4. 5.

7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28.

Автоматизация книжной торговли: Мнение специалиста // Кн. бизнес. — 2000.— № 6.— С. 12—13. Андрійчук Д. Збут книжкової продукції в країнах Західної Європи: проблеми і перспективи // Кн. кур'єр. — 2002. — 22 вересня. Бондаровский И.П., Вишнякова М.И. Основи книжной торговли: Учебник. — М., 1984. — 220 с. Ганжа Л. Базару не буде! (Книгарні міста Києва) // Кн. Клуб +. — 2002. — №2. — С. 4, 5. Грет Г.П. Организация распространения печатной продукции розничных книготорговых предприятий // Кн. торговля: Науч.техн. информ. сборн. / Информпечать. — 1997. — Вып.1. — С. 1—7. Грет Г.П. Поставка книжкової продукції на сучасному етапі: Конспект лекцій. — К., 1996. — 40 с. Грет Г.П. Товародвижение в книжной торговле // Кн.торговля: Науч.-техн. информ. сб. / Информпечать. — 1997. — Вып.2. — С. 3—7. Єгорова А. Розвиток українського книжкового Інтернету // Кн. огляд. — 2001. — № 2. — С. 33—40. Іващук О. Книгорозповсюдження в Україні: між зруйнованим "вчора" і привабливим "завтра" // Кн. огляд. — 2002. — № 12. — С. 5—7, 19. Іващук О. Тандем чи велогонка на сумнівну першість? (Форми оптимальної співпраці видавництва і книготорговельної фірми) // Кн. огляд. — 2002. — № 9. — С. З. Книгорозповсюдження в інших країнах / Кн. кур'єр. — 2002. — 22 лют. — С. 7, 8. М. Сенченко Книжковий бізнес — Україна і Росія // Вісн. Кн. палати. — 2000. — № 1. — С. 3—5. Книготорговельні фірми України // Кн. огляд. — 2001. — № 2. — С. 15—17. Ковалев В.В. Введение в финансовьй менеджмент. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 261 с. Костів Л. Інтернет і книга: Особливості національної віртуальності // Кн. огляд. — 2003. — № 1. — С. 8—9. Костів Л. Роздрібна торгівля книгами. Канали розподілу, їхні плюси та мінуси // Кн. огляд. — 2002. — № 12. — С.5. Лігоненко Л.О., Ковальчук Г.В. Управління грошовими коштами торговельного підприємства: Навч. посіб. — К.: КДГЕУ, 1998. — 314 с. Мазаракі А.А., Лігоненко Л.О., Ушакова Н.М. Економіка торговельного підприємства: Підручник // Під ред. Ушакової М. — К.: Хрещатик, 1999. — 321с. Организация й технология торговли: Учебник для экономических факультетов торговых вузов / Под ред. Серебрякова С.В. — М.: Экономика, 1995. — 407с. Памбухчиянц О.В. Технология розничнои торговли: Учебник. — М., 2000. — 298с. Панкратов Ф.Г., Памбухчиянц В.К. Коммерция и технология торговли: Учебник для высш. торг.-экон. учеб. заведений. — М.: Маркетинг, 1994. — 220с. Поливановский Н.Н. Организация й технология торговли книгой: Учебник. — М.: Книга, 1980. — 367 с. Про видавничу справу: Закон України // Нові закони України. — К., 1998. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України // Підприємництво і ринок України. — 1995. — № 3. Про підприємництво: Закон України // Уряд. кур'єр. — 1991. — 7 лютого. Про систему оподаткування: Закон України // Нові закони України. — К., 1991. Сафронов Г.П., Галкин И.И. Справочник молодого продавца книжних товаров. — М.: Высш. шк., 1986. — 114 с. Світлана Зоріна і проект "Буква". Інтерв'ю // Кн. огляд. — 2002. — №9. — С. 5, 6.

29.Сербін

О. Висококваліфіковане обслуговування покупців книжок, як запорука становлення і розвитку сучасної української

30. 31. 32. 33. 34. 35. 36. 37. 38.

книгарні / Олег Сербін//Вісн. Кн. палати. — 2004. — № 7. — С. 44—50. Сербін О. Відділ оперативної поліграфії в книгарні: об’єктивна необхідність в умовах адаптації до ринку / Олег Сербін // Вісн. Кн. палати. — 2003. — № 11. — С. 23—26. Сербін О. Маркетингові підходи до формування асортименту в книготорговельному підприємстві / Олег Сербін // Вісн. Кн. палати. — 2004. — № 3. — С. 24—27. Сербін О. Матеріально-технічна та інформаційна база роздрібних книготорговельних підприємств: короткий огляд / Олег Сербін // Вісн. Кн. палати. — 2004. — № 8. — С. 21—24. Симагина Т.Н. Организация процессов товародвижения: Пособие. — М.: Мир книги, 1993. — 42 с. Симагина Т.Н. Формы и методы розничной продажи книжных товаров. — М., 1994. — 89 с. Словарь-справочник работника книжной торговли // Под ред. Софронова Г.П. — М.: Высш. шк., 1984. — 212 с. Степурин І. Книжковий маркетинг: канали розповсюдження книжок // Кн. Клуб +. — 2002. — № 2. — С. 4—5. Стратегія розвитку торговельного підприємства в ринкових умовах: Навч. посіб. — К.:КДТУ, 1998. — 361 с. Электронная коммерция: Практика книжного бизнеса // Кн. бизнес. — 2000. — № 1. — С. 3—6.