Лімінал (інтерлюдія)

Iгнатченко Микита

Лімінал (інтерлюдія)

18+

1

“Той, хто бореться з монстрами, повинен стежити за тим, щоб під час цього процесу він сам не став монстром. Якщо Ви досить довго вдивляєтесь в безодню, прірва буде дивитися назад у Вас.” Фрідріх Вільгельм Ніцше

2

Чому в цьому місці я постійно відчуваю, що хтось на мене дивиться? Ледь не шкірою відчуваю чийсь погляд. Дурне відчуття. Через декілька хвилин ходьби я опинився перед дверним отвором. Але двері в ньому були відсутні, а на їх місці була непроглядна темрява. З темряви на мене дивилася пара очей. Вірніше не пара, вони були окремо одне від одного. У них не було райдужки, не було кольору ока. Не можна було як зазвичай сказати: «такі гарні зелені очі», чи зробити комплімент на кшталт: «о, у вас такі голубі очі. Прям як небо», чи щось менш банальне, але це неважливо. У цих очей були тільки зіниці. Вони були як під якимись речовинами. Великі, як тарілки. До всього вони ще й не кліпали, фу. Здоровенні червоні капіляри на білках були налиті кров‘ю.

— І чого ви на мене витріщилися? Що в мені цікавого? У відповідь тиша.

— Ну і дивіться, раз так подобається. Очі мовчали. Замість цього у темряві з‘явилось ще одне око. Я насупився.

— А ви що тут робите? Чого ти з‘явився? — звернувся я до новорозплющеного ока. Воно не кліпаючи дивилося на мене, і із-за відсутності брів і інших елементів міміки, я зовсім не розумів з яким поглядом до мене звертались ці обличчя. І чи обличчя це були взагалі. Через пару секунд показалися ще п‘ять і також мовчазно вилупилися на мене.

— Тьху на вас… Я відійшов від дверного отвору і пішов далі. Віддалившись десь на десяток кроків від діри, я повернувся і побачив, як очі закрилися і в отворі запанувала така ж темрява, як і до мого візиту. Чортівня.

Всі права захищені ©Ігнатченко Микита 2022

18+