Тупальська, Оксана. Актор Леонід Биков мріяв показати красу України у всіх її барвах – спомин митця

Тупальська, Оксана. Актор Леонід Биков мріяв показати красу України у всіх її барвах – спомин митця [Електрон. ресурс] // BIG KYIV, ТОВ "Інформаційне агентство "Великий Київ" [сайт]. – Київ, 2015 - 2023. – Режим доступу: https://bigkyiv.com.ua/aktor-leonid-bykov-mriyav-pokazaty-krasu-ukrayiny-u-vsihyiyi-barvah-spomyn-mytczya/ – Дата публікації: 11.04.2023. – Дата перегляду: 28.04.2023 11 квітня – річниця трагічної загибелі легендарного українського актора Леоніда Федоровича Бикова. Його донька Мар’яна раніше згадувала, що батько хотів зняти «У бій ідуть лише «старі» у кольорі – щоб показати всю красу рідної України. Однак дозволу на кольорову плівку не отримав. А пісня «Ой, у лузі…» була його улюбленою. Леонід Биков народився у селі Знам’янському Слов’янського району на Донеччині, ріс у Краматорську. Ще маленьким хлопчиком викликав захват слухачів – у родинному колі, в школі, на святкових вечорах. Любив жартувати, грав на багатьох інструментах, співав. Коли був студентом Харківського театрального інституту 1947 року одружився з Тетяною Кравченко, яка мріяла стати артисткою оперети. В сім’ї народилося двоє дітей – Мар’яна та Олександр, якого в родині звали Лесем. «Більшого щастя, більшого розуміння і більш дбайливого ставлення один до одного, ніж у моїх батьків, я не зустрічала ні в кого», – згадувала Мар’яна роки свого дитинства. У 1959 родина Бикових переїхала до Ленінграду (сучасний Санкт-Петербург). Про цей час його дочка Мар’яна розповідала, що батько був безкомпромісним, він не вмів догоджати, підлещуватися, просити і кланятися: «Він міг порадити міністру, який не вміє керувати, піти на пенсію. Міг відмовитися від банкету з дуже важливою персоною і піти у цей час на риболовлю». Через конфлікти з керівництвом у 1963 році Биков переніс перший інфаркт. В одному з листів він зізнавався: «Уже майже рік не знімаюся. Відмовився від 9-ти сценаріїв. Не хочу брати участь у брехливих і антихудожніх речах». У кінці 1960-х років актор повернувся до Києва на кіностудію ім. Довженка, проте працювати йому там не давали. «Пробивати» дорогу для фільму «У бій ідуть лише «старі» йому довелося протягом 5 років. У Міністерстві культури сюжет фільму називали надуманим, характери – «негероїчними», а персонажівльотчиків – «співаючими клоунами».

Биков зіграв Маестро зі співочої ескадрильї, халамидника Максима Перепелицю, сміливого Свата. У його фільмах герої часто співають українські пісні, розповідають про українські традиції та рідну землю. «Без перебільшення можна сказати, що сама атмосфера робочого міста Краматорська, де пройшли дитинство і юність Льоні, загартувала його дух і волю, навчила любити і поважати людей простих, добрих, мужніх. Образи таких людей він і створював на екрані. Завдяки Бикову я зрозумів, що актор і людина – поняття нероздільні», – казав друг Бикова, Микола Мащенко. Колеги згадують Леоніда Бикова. Як людину, яка випромнює добро. Казали, що любив людей більше, ніж себе. Він був добрим, розумним, веселим.

11 квітня 1979 р. Леонід Биков при спробі обгону виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з вантажівкою. Актор загинув на місці.

Лесь Биков поплатився за харизму та характер батька Проблеми з сином почалися після того, як він пішов до армії. Лесь був таким же правдолюбцем, як батько, і так само не вмів догоджати начальству. Одного разу Леоніда Бикова запросили до частини сина на творчу зустріч. Він приїхав, виступив, але відмовився випивати на банкеті з командуванням. Після цього у Леся почалися неприємності. Через місяць Леоніда Бикова знову запросили виступити перед високим начальством. Але він відповів відмовою. Через кілька днів під час нічного чергування Леся стався інцидент, який зламав його життя. Його сестра розповідала, що один майор дозволив собі образливі висловлювання на адресу його батьків, а той не стримався і відповів грубо. Майор із прапорщиком побили його, а потім, щоб уникнути відповідальності, послалися на його проблеми з психікою, відправили до психіатричної лікарні, де його протримали близько 2-х місяців, застосовуючи психотропні препарати, і поставили діагноз «шизофренія». Мар’яна Бикова впевнена, що це була помста її батькові.

Лесь Биков

Зрештою, Лесь виїхав із СРСР закордон. Спочатку кілька разів він подавав документи на виїзд з країни, але дозволу не дочекався. У 1989 р. Лесь поїхав до Москви з проханням дозволити еміграцію, але знову отримав відмову. Тоді він встав біля готелю «Москва» з плакатом: «Комуністи, я не хочу з вами жити!». Його скрутили, відвезли у «Матросскую тишину», а потім відправили до Києва. По дорозі до Львова він зірвав стоп-кран, вистрибнув із потяга, переплив Тису. Він опинився в мадярському таборі для біженців, а дізнавшись про рішення депортувати його в СРСР, перетнув австрійський кордон. В Австрії незалежна психіатрична експертиза визнала його абсолютно здоровим. Лесь Биков

У 1991 р. Лесь поїхав до Канади, де його прийняли як політичного біженця. Через рік вдалося перевезти дружину з 3-ма дітьми, пізніше народилася 4-та дитина. У Канаді Лесь Биков влаштувався працювати будівельником і більше на батьківщину не повертався.