Зниклі київські вулиці. Микільська Слобідка

Зниклі київські вулиці. Микільська Слобідка [Електр. ресурс] // Newsparky 2020. – Режим доступу: https://newsparky.livejournal.com/1960987.html - Дата публікації: 29.01.2018. – Дата перегляду: 30.03.2020. Зниклі київські вулиці. Микільська Слобідка Вулиця Бредіхіна — зникла вулиця, що існувала в Дніпровському районі міста Києва, місцевість Микільська слобідка. Пролягала від Броварського проспекту до Джамбульської вулиці. Прилучалася вулиця Стефаника. Виникла у 1920-х — на початку 1930-х років під назвою вулиця Затонського, на честь українського радянського науковця, партійного і державного діяча, академіка Володимира Затонського. З 1940-х років мала назву (6-та) Кооперативна, від заснованого тут одного з перших у Києві кооперативних товариств. Назву вулиця Бредіхіна набула 1955 року, на честь російського астронома Федора Бредіхіна. До кінця 1985 року на вулиці існував господарський магазин — остання торговельна точка на території південної частини Микільської слобідки. Магазин було знесено через початок будівництва споруди Держплану УРСР (дана споруда недобудована і досі). Ліквідована на межі 1980–90-х років у зв'язку зі знесенням старої забудови Микільської слобідки. Вулицю позбавили забудови першою, вже в 1990 році жодної адреси на ній не залишилось.

Микільська слобідка, 1993 рік. Фото: Володимир Фалін. Джамбульська вулиця — зникла вулиця, що існувала в Дніпровському районі міста Києва, місцевість Микільська слобідка. Пролягала від Каховської вулиці до вулиці Євгена Маланюка (згідно з довідником «Вулиці Києва» 1979 року — до вулиці Юних Ленінців). Прилучалися вулиці Бредіхіна, Білозерська та Юних Ленінців. Виникла в першій половині XX століття (у 1920-х — на початку 1930-х років) під назвою вулиця Паризької Комуни. На карті 1943 року позначена як Древлянська, згодом знову називалася Паризької Комуни. Назву вулиця Джамбула набула 1955 року.

Ліквідація вулиці здійснювалась на межі 1980—90-х років у зв'язку зі знесенням старої забудови Микільської слобідки. Однак три будинки по вулиці продовжували існувати і після офіційної ліквідації вулиці. Будинок № 6 знесено влітку 2001 року, № 9 — в грудні 2003, а останній будинок — № 11 — проіснував до липня 2004 року. Джамбульський провулок — зниклий провулок, що існував у Дніпровському районі міста Києва, місцевість Микільська слобідка. Пролягав від Білозерської вулиці до вулиці Євгена Маланюка. Прилучалася вулиця Юних Ленінців. Виник у першій половині XX століття (у 1920-ті — на початку 1930-х років) під назвою провулок Паризької Комуни. На карті 1943 року позначений як частина Древлянської вулиці, згодом знову називався провулком Паризької Комуни. Назву провулок Джамбула отримав 1955 року, пізніше назва була змінена на Джамбульський провулок. Ліквідований на межі 1980–90-х років у зв'язку зі знесенням старої забудови Микільської слобідки. Окремі будинки продовжували існувати і після офіційної ліквідації провулку: № 4 проіснував до листопаду 2002, а останній будинок колишнього Джамбульського провулку — № 5 — проіснував до травня 2003 року. Білозерська вулиця — зникла вулиця, що існувала в Дніпровському районі міста Києва, місцевість Микільська слобідка. Пролягала від Броварського проспекту до Джамбульського провулку. Прилучалися вулиця Стефаника та Джамбульська вулиця. Вулиця виникла в 1920-х — на початку 1930-х років під назвою ЧервоноПожежна. На карті 1943 року позначена як Пожежна, згодом мала назву Червоної. Назву Білозерська вулиця отримала 1952 року. Ліквідована на межі 1980–90-х років у зв'язку зі знесенням старої забудови Микільської слобідки. Траса вулиці була знищена навесні 2003 року. Однак окремі будинки вулиці продовжували існувати і пізніше, зокрема будинок № 11 достояв до січня 2003 року, а будинок № 20, що проіснував до початку червня 2010 року, став останнім на південній частині слобідки. Вулиця Стефаника — зникла вулиця, що існувала в Дніпровському районі міста Києва, місцевість Микільська слобідка. Пролягала від Каховської вулиці до вулиці Євгена Маланюка. Прилучалися вулиці Бредіхіна, Білозерська та Юних Ленінців. Виникла в першій половині XX століття (у 1920-ті — на початку 1930-х років) під назвою вулиця Сельінтерна. На карті 1943 року позначена як

Долобецька. Назву Стефаника вулиця отримала 1952 року, на честь українського письменника Василя Стефаника. Ліквідована на межі 1980–90-х років у зв'язку зі знесенням старої забудови Микільської слобідки. Однак один будинок (№ 13) проіснував аж до кінця літа 2001 року. Електричні стовпи на частині вулиці були задіяні до 2007, а стояли до червня 2010 року, позначаючи місце проходження колишньої вулиці. Вулиця Юних Ленінців — зникла вулиця, що існувала в Дніпровському районі міста Києва, місцевість Микільська слобідка. Пролягала від Броварського проспекту до кінця забудови (первісно пролягала в район сучасної площі Пантелеймона Куліша). Прилучалися провулок Юних Ленінців, вулиця Стефаника, Джамбульська вулиця та Джамбульський провулок. Вулиця виникла в 1920-х — на початку 1930-х років під назвою Спартаківський провулок. На карті 1943 року позначена як Хортицька. Назву Юних Ленінців вулиця отримала в 1950-ті роки. Ліквідована на межі 1980– 90-х років у зв'язку зі знесенням старої забудови Микільської слобідки (остаточно - 1993 року). Провулок Юних Ленінців — зниклий провулок, що існував у Дніпровському районі міста Києва, місцевість Микільська слобідка. Пролягав від Броварського проспекту до вулиці Стефаника. Прилучалася вулиця Юних Ленінців. Провулок виник у першій половині XX століття (у 1920-х — на початку 1930-х років), на карті міста 1935 року підписаний під такою ж назвою. На карті 1943 року — як частина Хортицької вулиці. Ліквідований на межі 1980–90-х років у зв'язку зі знесенням старої забудови Микільської слобідки. Ярослава Олійник: На карті 1935 року: вул. Затонського, яка згодом стала вул. Бредіхіна. Позначено зеленим. Вул. Паризької комуни стала Джамбульською. Виділено жовтим. Вул. Червоно-пожежна перетворилася на Білозірську. Обведено червоним. Вул. Сельінтерна стала вул. Стефаника. Позначено фіолетовим. Вул. Юних Ленінців стала Спартаківським провулком. Обведено блакитним.

1983 рік. Панорама Броварського проспекту. Праворуч - Микільська слобідка. Фото: Володимир Фалін:

Довідково: Микільська слобідка — історична місцевість, селище на лівому березі Дніпра (в районі Києва). Теперішня Микільська слобідка розташована між сучасними вулицями Євгена Маланюка і Каховською, пік розвитку поселення припав на першу половину ХХ столяіття. У Микільській слобідці знаходилось поселення неоліту Дніпро-донецької культури. Територія Микільської слобідки згадується з XV ст. як «земля напівкнязівська». З 1508 — власність Пустинно-Микільського монастиря (звідси — її назва). З XVII ст. у поселенні існували Миколаївські церкви, остання з яких, в районі нинішньої школи № 128 (вулиця Раїси Окіпної, № 6), знесена 1961 року. У ній 25 квітня 1910 відбулося вінчання студента-поета Миколи Гумільова та Анни Горенко — майбутньої поетеси Анни Ахматової.

З XVIII сторіччя — робітниче поселення (переважно робітників заводу «Арсенал»). З 1903 — адміністративний центр Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії. У 1906 році від Микільської слобідки в бік Києва було збудовано Русанівський міст (1906), зруйнований у німецько-радянську війну. В 1912 році до поселення почав курсувати бензомоторний трамвай з Києва, згодом селище було сполучене трамваєм з Дарницею і містом Бровари. Поселення складалося з 3 кутків — Пожарище, За кладовищем, Дачна.

25 квітня 1910 року тут у Миколаївській церкві обвінчалися Микола Гумільов та Анна Ахматова. У 1920-х роках у селі діяла дослідна станція кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка. З 1923 року — у межах Києва. У 1970–80-ті роки більшу частину Микільської слобідки знесено (вона простягалася до Русанівського каналу), на її місці збудовано житловий масив Лівобережний. Кінець 1970-х. Район станції метро "Лівобережна". Фото: Володимир Фалін: