Лемеха, Сергій. Лівобережний масив

Лемеха, Сергій. Лівобережний масив // Лемеха, Сергій. Освячений Дніпром– Вінниця, Консоль, 2019. – С.169-171.

Лівобережний масив Топоніми, мікротопоніми, історичні місцевості - Передмостова, Мостова, Берегова або Печерська Слобідка, Венеція, Гідропарк. Сучасний Лівобережний масив включає частини територій, знесених у ХХ столітті Микільської та Передмостової Слобідок. На півночі він межує з Броварським проспектом і наземною частиною Святошинсько-Броварської лінії метрополітену, на південному заході вздовж Русанівського каналу пролягає межа з мікрорайоном Русанівка, а на сході його кордони окреслюють залізничні колії, за якими розкинулося Соцмістечко. До визвольної війни 1648–1654 рр. територія, на якій пізніше виникла Передмостова Слобідка, в адміністративному відношенні ідпорядковувалася Київському воєводству, а в період Гетьманщини послідовно входила до складу Київської, Бориспільської та Гоголівської сотень Київського полку. Ця місцевість стала активно заселятися лише наприкінці XVIII століття, особливо посприяло цьому створення більш надійних наплавних мостів через Дніпро та заснування Київського арсеналу 1764 року. Чимало працівників, приписаних до заводу, забажали оселитися на лівому березі Дніпра – навпроти Києво-Печерської лаври, неподалік від Наводницької переправи, звідки було легко добиратися до роботи човном. Передмостова Слобідка знаходилася на Венеційському острові обабіч Чернігівської дороги (нині – Броварський проспект). На деяких картах і планах ХІХ – початку ХХ ст. на тому місці, де можна локалізувати Передмостову Слобідку, зафіксовано й такі назви, як Печерська та Приміська Слобідка, що дає підстави вважати: цей населений пункт мав декілька паралельних найменувань. Назва Передмостова відома з середини ХІХ століття. Її виникнення пов’язано із розташуванням на березі Дніпра, поблизу Ланцюгового (Миколаївського) моста, спорудженого 1853 року. Мешканці Передмостової Слобідки зводили свої будинки на високих палях, аби вберегтися від частих повеней. Завдяки такій традиції поселення отримало назву «Венеція». Фото початку ХХ ст.

На мапі 1850 року на місці майбутньої Передмостової Слобідки знаходиться позначка «Избы рабочих».

На початок ХХ століття Передмостова Слобідка перетворилася на повноцінне селище з двома мікрорайонами – північним та південним, власним базаром, церквою і навіть дачею генерала Корниловича. Фрагмент мапи 1912 р. Власне, через спорудження моста ця територія й почала активно забудовуватися: дрібні торгівці і ремісники орендували та викуповували землю в тутешніх селян, будувалися й селилися на них. Селище швидко розросталося і вважалося частиною Микільської Слобідки. Відповідно, й підпорядковувалося її органам самоврядування. Протягом XVIII–XX століть у поселеннях Київського Лівобережжя в житловій забудові переважав приватний сектор. Тут мешкали, в основному, рибалки, селяни, ремісники й робітники. Внаслідок сильних повеней 1877 і 1882 років місцевість, де розташовувалася Слобідка, перетворилася на острів. Однак ця обставина, здається, лише додала їй привабливості в очах киян. Передмостова Слобідка й надалі розросталася і наприкінці XIX ст. налічувала вже близько тисячі садиб. На початку ХХ ст. тут утворилося велике дачне селище. У поселення з’явилася неофіційна назва – Венеція, відповідно, острів, на якому воно знаходилося, отримав назву власну Венеційський, яка збереглася й донині.

4 грудня 1909 року у Передмостовій Слобідці архімандрит Києво-Печерської лаври Назарій освятив Храм Іоанна Рильського та Святої великомучениці Варвари. Цікава деталь: аби уникнути пошкоджень від щорічних повеней, місце спорудження храму будівельники підняли на п’ять метрів. Храм став центром доволі значної парафії – на той час у поселенні мешкало понад 10,7 тисячі осіб. Проте церкві святителя Іоана Рильського та Святої великомучениці Варвари випало недовге життя: вже в квітні 1935 року більшовики закрили храм, а дещо пізніше влаштували у ньому гуртожиток. У 1918–19 роках Передмостова Слобідка входила до складу Слобідського району Києва, а з жовтня 1923-го – у складі Києва.

З квітня 1935 року лівобережні слобідки включено до складу новоутвореного Дарницького району – самостійної адміністративної одиниці Києва. Восени 1943 року Передмостову Слобідку знищили німецькі війська. У повоєнний час острів Венеція набув статусу міської зони відпочинку. У 1965–68 роки тут облаштовано Гідропарк, який з 1965 року перетинає Святошинсько-Броварська лінія метрополітену. 1966 року парковий місток через Венеційську протоку об’єднав острів з Долобецьким в єдину паркову зону. У середині шістдесятих, коли в побут киян міцно увійшла фраза «житловий масив», на лівому березі Дніпра почалося будівництво тих таки «масивів» і цей мікрорайон набув своїх головних сучасних обрисів. У 60-х роках київська влада вирішила «розвантажити» центр міста й перенести частину адміністративних установ на лівий берег. 5 листопада 1965 року було відкрито станцію метро «Лівобережна», яка перетворилася на один із головних транспортних вузлів Київського Лівобережжя. Вже у 70-ті роки XX століття було остаточно знесено приватні будинки, а на їх місці виросли багатоповерхівки нинішнього Лівобережного масиву. Оскільки місцевість періодично потрапляла у зону підтоплення під час весняних розливів Дніпра, прибережні ділянки було посилено за допомогою гідронамиву ґрунтів. Вдале логістичне розташування й чудові затоки Дніпра й надалі ваблять інвесторів у будівництво. З року в рік нові житлові комплекси додають яскравих фарб у мальовничу географію мікрорайону, який ще 20 років тому складався лише з сірих і одноманітних радянських багатоповерхівок.