Лемеха, Сергій. Микільська Слобідка

Лемеха, Сергій. Микільська Слобідка // Лемеха, Сергій. Освячений Дніпром– Вінниця, Консоль, 2019. – С.166-169. Микільська Слобідка Топоніми, мікротопоніми, історичні місцевості: Напівкнязівська земля, Слобода, Микільське, Червоний Двір. Старовинне село Микільська Слобідка розташовувалося на лівому березі Дніпра, на місці теперішнього Лівобережного житлового масиву, таким чином сучасний однойменний мікрорайон знаходиться дещо північніше від свого історичного попередника. Нині Микільська Слобідка межує на півночі з територією садового товариства «Русанівські сади», на сході – із залізничними коліями, на півдні – із житловим масивом Лівобережний, а на заході прилягає до Русанівської затоки. Сліди перших людських поселень, знайдені на його території, сягають часів неоліту і стосуються Дніпро-донецької культури (VII–V тис. до н.е.). Із доступних нині джерел відома з XV століття як «Земля напівкнязівська». На думку києвознавців, виникнення цього топоніма пов’язано з тим, що князі, надаючи землю у тимчасове користування зем’янам, продовжували одночасно використовувати її для своїх потреб, наприклад, для полювання, тобто вона залишалася власністю князя ще наполовину. У другій половині XV ст. землі на лівому березі Дніпра біля Києва почали скуповувати монастирі, які в ті часи перетворювалися на великих землевласників. Не дивно, що в історичних документах перша згадка про цю територію датується початком XVI ст. у зв’язку з купівлею МикільськоПустинським монастирем земельних угідь у віленського міщанина Митька Григоровича «с сеножатями и с озером, и с криницами, и с их берегом». На обґрунтовану думку істориків село Микільська Слобідка, або як його ще називали Микільське, заснували ченці Микільсько-Пустинської обителі, про що красномовно свідчить його назва. Ця подія трапилася щонайменше у XVІІ столітті.

1602 року лівобережні володіння Микільсько-Пустинського монастиря розширилися за рахунок маєтків київського міщанина Василя Черевчея, який заповів їх ченцям, про що свідчать відповідні документи. У XVII ст. у оселенні збудовано першу церкву на честь святого Миколая. На відомому плані Києва від 1695 року, складеному офіцером Київського гарнізону І. Ушаковим, на лівому березі Дніпра зображено окремий населений пункт під назвою Слобідка. Історики упевнені, що це і є Микільська Слобідка того часу.

Актовий запис про продаж землі «Напівкнязівської» від 13 серпня 1508 р.

Микільська Слобідка на території сучасного Венеційського острова та хутір Печерського монастиря. Фрагмент мапи І. Ушакова 1695 р.

1711 року під час Прутського походу російський цар Петро І зазнав ганебної поразки від турецької армії. Побоюючись нападу на ослаблену Росію з боку Польщі і тої ж таки Туреччини на Лівобережну Україну, цар наказав будувати поблизу Микільської Слобідки «міцний шанець» – земляне укріплення для артилерії, яка мала прикривати переправи і мости через Дніпро. У часи Гетьманщини, як і більшість населених пунктів Лівобережжя, Микільська Слобідка входила до складу Київського полку.

1744 року для російської імператриці Єлизавети, яка здійснювала офіційний візит в Україну, в Микільській Слобідці поблизу озера Русаново (сучасна Русанівка) влаштували наметовий палац з видом на Печерську Лавру. Цікаво, що цей палац потрапив на план Києва, датований 1750 роком. На думку експертів, щоб скласти цей план військові інженери провели докладну топографічну зйомку Києва спеціально до візиту цариці. За шість років узагальнену інформацію було викладено у напрочуд детальному плані міста. На цій мапі Микільська Слобідка розташована між трьома Дніпровськими старицями: озерами Святище та Василівське, а також річкою Старухою. Є на мапі ще одна дуже цікава деталь – славнозвісна лівобережна Лиса гора, розташована південніше села. Наприкінці XVIII ст. Микільска Слобідка перейшла в казенну власність й поступово перетворювалася на робітниче селище, в якому спочатку мешкали переважно працівники заводу «Арсенал», а згодом й інших київських підприємств. У селі, яке знаходилося поблизу одного з трьох головних перевозів через Дніпро – Спаського – в XVIII-XIX століттях жили селяни, ремісники-кустарі й дрібні торговці. Вони будували свої будинки на високих палях, оскільки під час весняних розливів вся ця місцевість затоплювалася водою: Слобідка перетворювалася на «Венецію» – сусіди підтримували зв’язок між собою за допомогою човнів, якими запливали просто під двері другого поверху хат.

У першій половині ХІХ ст. своєрідною родзинкою Микільської Слобідки став трактир, так званий «Червоний дім», один із декількох монастирських закладів подібного типу, побудованих неподалік від основних шляхів довкола Києва. З кінця XVIII ст. у цій місцевості знаходилася дерев’яна корчма, яка користувалася популярністю у численних мандрівників. На початку ХІХ ст. на її місці було зведено гарну кам’яницю, в оздобленні якої переважали червоні кольори. Краєзнавці вважають, що її спроектував відомий в ті часи архітектор А.І. Меленський. Завдяки розташуванню на перетині декількох важливих шляхів, цей шинок потрапив у мемуари багатьох мандрівників і навіть в літературні твори, а його назва «Червоний дім», стала топонімом конкретної території на Лівобережжі. Сучасні експерти локалізують місцезнаходження «Червоного дому» в районі Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі. Повінь у Микільській Слобідці. Листівка кініця ХІХ ст.

«Арешт Т. Г. Шевченка у Києві 1847 р.». Малюнок Л. П. Стебловської.

Слід зазначити, що буваючи в Києві, Тарас Шевченко не раз мандрував лівим берегом Дніпра замальовуючи краєвиди київських пагорбів. Не минав він і Микільської Слобідки, оскільки неподалік від неї знаходилася поромна та човникова переправи. З тутешньою поромною переправою пов’язана одна із трагічних подій у житті Великого Кобзаря – 5 квітня 1847 року під час переправи до Києва його було заарештовано. А 6 травня 1861 року, по дорозі з Петербурга до Канева, домовину з тілом Тараса Шевченка привезли в Микільську Слобідку. На ринковій площі, розташованій у районі нинішньої станції метро Лівобережна», відбувся траурний мітинг, на якому було виголошено чотири промови: українською, російською, польською й сербською мовами. Наступного дня по Ланцюговому мосту тіло Кобзаря перенесли на правий берег – до церкви Різдва на Поштовій площі.

З плану Київського Лівобережжя, складеного у першій половині XIX століття землеміром Сноєвським, можна дізнатися, що Микільська Слобідка знаходилася західніше озера Тельбін, неподалік від Наводницької переправи й розгалуження доріг на Бровари та Бориспіль. У середині XIX століття береги Дніпра з’єднав Ланцюговий міст, а біля нього було побудовано ще чотири дерев’яні, які вели з Києва до Микільської Слобідки та Броварського шосе. У цей період Микільська Слобідка стрімко зростає, перетворюючись на велике робітниче та дачне селище. 1884 року у Микільській Слобідці запрацювали цегельний і миловарний заводи. У 1902–1906 роках недовговічні дерев’яні мости замінили металевим Русанівським, спроектованим професором Київського політехнічного інституту М. А. Белелюбським. Як і все Київське Лівобережжя, до 1903 року Микільська Слобідка входила до складу Броварської волості Остерського повіту Чернігівської губернії.

1903 року статус села змінився – цей невеличкий населений пункт став адміністративним центром МикільськоСлобідської волості. Завдяки розвитку транспортної інфраструктури тут з’явилося декілька фабрик, заснованих київськими та іноземними підприємцями, а 1912 року через Микільську Слобідку почав курсувати бензомоторний трамвай, який з’єднував Київ з Дарницею та Броварами. Ще наприкінці XIX століття стараннями громади у Микільській Слобідці було зведено нову СвятоМиколаївську церкву. 25 квітня 1910 року у ній вінчалися поети Анна Ахматова і Микола Гумільов. Слобідський трамвайний парк. Фото 1912 р.

Церква святого Миколая в Микільській Слобідці, де вінчалися Анна Горенко (Ахматова) та Микола Гумільов, знаходилася в районі станції метро «Лівобережна». Фото початку ХХ ст.

Анна Ахматова і Микола Гумільов. Фото початку ХХ ст.

Перші дачні ділянки, надані працівникам шовкового комбінату в Русанівських садах. Фото другої половини 1950-х рр. У радянські часи, а саме на початку 1920-х років, у селі було розгорнуто дослідну станцію унікальної наукової установи – кабінет антропології та етнології ім. Ф. Вовка Центру антропологічних та етнологічних досліджень в Україні. На початку 1930-х років працівників кабінету більшовики звинуватили в «буржуазному націоналізмі» й репресували, а саму установу ліквідували 1934 року. Під час Другої світової війни Микільска Слобідка зазнала катастрофічних руйнувань. Більшість будівель 1943 року знищили німці. У 30–50-і роки межі Микільської Слобідки регулярно змінювалася, а наприкінці 50-х на її північній околиці розпочинається освоєння дачного селища «Русанівські колективні сади». У 60-ті роки більшу частину Микільської Слобідки, розташовану між Русанівським проливом і площею П. Куліша, було знесено й розпочато будівництво Лівобережного житлового масиву. Проте насправді масштабна забудова Микільської Слобідки розпочалася у 1970–80- ті роки. Спершу дев’яти та шістнадцятиповерхові будинки зводилися вздовж вулиць митрополита А. Шептицького та Челябінській. Трохи згодом, на початку 80-х, на частині вулиці А. Шептицького та В. Нестайка розпочалося будівництво відомчих цегляних багатоповерхівок. З 1990 року на території мікрорайону почав діяти перший театр на толичному Лівобережжі – Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, один із найпопулярніших мистецьких закладів міста. 2002 року поряд із ним відкрито Міжнародний виставковий центр, який часто використовується у якості концертного майданчика. Саме на його площадках відбувся 62-й міжнародний пісенний конкурс «Євробачення 2017». Ще одна «цікавинка» Слобідки – 16-поверхова недобудова неподалік станції метро «Лівобережна». Цю адмінбудівлю почали зводити ще 1984 року. Попервах тут планували розмістити Державний комітет з матеріальнотехнічного постачання УРСР (Держпостач), пізніше цього «гіганта»довгобуда передали на баланс Мінфіну, а за якийсь час – Мінекономіки республіки. Однак завершити будівництво не вдалося ні за часів СРСР, ні за роки незалежності України. Окремо слід зазначити, що на території мікрорайону розташований один із найважливіших символів відродження незалежної України – Патріарший собор Воскресіння Христового Української греко-католицької церкви. Цей

духовний центр вірних греко-католицького обряду освячено й відкрито 27 березня 2011 року. Попри стародавню історію, нині Микільська Слобідка вважається молодим масивом, оскільки майже половину її житлового фонду становлять сучасні новобудови, зведені уздовж Микільсько-Слобідської вулиці. Завдячуючи близькості до Дніпра та лінії метро, він вважається одним із найкомфортніших у Києві, а відтак й надалі динамічно розвиватиметься.