Лемеха, Сергій. Село іде у місто, або чому створили Дніпровський район? // Лемеха, Сергій. Освячений Дніпром– Вінниця, Консоль, 2019. – С.158-160.
Село іде у місто, або чому створили Дніпровський район? Природно, що нові підприємства потребували тисячі тисяч робочих рук і щоб якнайшвидше їх отримати, комуністична влада час від часу створювала умови, за яких селяни могли перебратися на роботу в міста. Одним із таких кроків стала певна лібералізація щодо видачі паспортів мешканцям села, ініційована, як кажуть,особисто М. Хрущовим. Справа в тім, що з 1937 року в СРСР мешканцям сіл не дали свободи пересування, просто позбавивши їх можливості отримувати паспорти. Остаточно цю кріпацьку норму було скасовано лише 1974 року. Обпалені трьома Голодоморами, вимучені важкою працею українські селяни всіма правдами і неправдами намагалися переселитися у місто. Багато хто відважився на цей крок одразу ж після звільнення України від німецьких загарбників. Цей тонкий потічок збільшився з середини 50-х років – утікаючи від радянських феодальних порядків, тисячі селян вирушали до промислових центрів республіки в надії на кращу долю. Немало їх прийшло й у Київ – вже наприкінці 50-х років він став містом-мільйонником. Чисельність населення Дарниці теж швидко зростала: якщо 1959-го року тут проживало близько 120 тисяч осіб, то 1956го – 370 тисяч. Потужні демографічні зміни виникли в районі не на пустому місці: людей приваблювала до нього не тільки можливість знайти роботу, а й реальні перспективи отримати власне помешкання, жити у місті з розвиненою інфраструктурою та користуватися вигодами сучасної їм цивілізації. П’ятдесяті роки докорінно змінили обличчя колись суто індустріальної Дарниці – з року в рік Лівобережжя набувало рис зручного і затишного простору для життя. Не зразу, але систематично і цілеспрямовано район набував усіх столичних переваг. Наприклад, 1951року побудовано першу на Лівобережжі АТС на 300 телефонних номерів, а також літній кінотеатр на 350 місць і танцмайданчик; 1952 року запрацювала насосна станція для забору артезіанської води, яка подавала у водогін 20 тис. куб. м на добу; 1953 року почалася газифікація найвіддаленіших вулиць району; 1955 року введено в експлуатацію Ново-Дарницький колектор протяжністю 9,4 км; 1957 року в Дарницю почали курсувати електропотяги; 1958 року з’явився перший кінотеатр «Промінь»; восени 1959 року відкрито Дарницьке трамвайне депо, а в грудні того ж року – автобусний парк № 2; 1961 року здано в експлуа тацію першу чергу Деснянського водогону з проектною потужністю близько 200 тис. куб. м на добу.