Цалик, Станіслав. Майже Венеція: тисячолітня історія потопів у Києві

Цалик, Станіслав. Майже Венеція: тисячолітня історія потопів у Києві [Електр. ресурс] // ВВС[сайт] - 2020. – Режим доступу: https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-45280735 - Дата публікації: 26.08.2018. – Дата перегляду: 30.03.2020. Майже Венеція: тисячолітня історія потопів у Києві Станіслав Цалик - письменник, краєзнавець 

Осокорки після чергової повені на початку ХХ ст.

Потопи, що нині виникають у багатьох українських містах через сильні зливи, насправді, явище зовсім не нове. Вода атакувала вулиці Києва чи не з літописних часів. Ще 945 року - понад тисячоліття тому! - древлянські посли, що прибули до київської княгині Ольги, побачили повністю залитий водою Поділ. Щоправда, причиною були не дощі, а розлив Дніпра. Наприклад, 1128 роком літописець датував таке: "В се ж літо бисть вода велика, потопи люди и жита, и хороми унесе". Тобто потоп не лише позаливав вулиці, по яких неможливо було ані пройти, ані проїхати, але й зруйнував будинки, знищив городи й присадибні ділянки киян. Висока вода ХХ ст.

Так виглядав Поділ після чергової повені, початок ХХ ст.

Можна згадати часи, ближчі до наших. Масштабна повінь сталася у Києві 1789 року внаслідок сніжної зими, стрімкого танення снігу і підвищення рівня води в Дніпрі. На той час потерпали від агресивної води вже не лише подоляни, але й люди, які

віднедавна замешкали на лівому березі - домовласники Микільської, Передмостової, Кухмістерської слобідок. Справжня катастрофа сталася 1845 року, коли рівень води в Дніпрі піднявся аж на 8 метрів. Під водою опинилися понад півтисячі будинків на Подолі та кількасот на слобідках. Переважна частина тих споруд була пошкоджена або взагалі зруйнована. Таке ж лихо трапилося й 1877-го, коли кількість води, що стрімко вийшла з дніпровських берегів, фатально збільшилася через кількадобові проливні дощі. А до постраждалих, крім подолян і мешканців слобідок, додалося ще й населення Труханова острова, який став житловим від середини ХІХ століття.

Затоплена Передмостова слобідка. Будинки там зводили на високих палях, початок ХХ ст.

Тодішній паводок, до речі, мав і досить несподівані наслідки. Адже сильна повінь поглинула ланцюжок озер, утворивши протоку - в такий спосіб півострів перетворився на острів, який дістав назву Венеціанського. Аналогія з Венецією абсолютно зрозуміла. Нині це - Гідропарк, улюблене місце відпочинку киян. Потопи різного ступеню руйнації періодично повторювалися. Сумний рекорд зафіксовано 1908 року, коли по вулицях Подолу, острова та лівобережних слобідок узагалі не можна було пересуватися пішки, лише на човнах. Потоп на екрані Київський потоп 1929 року у Передмостовій слобідці, показаний у документальному фільмі Михаїла Кауфмана "Навесні"

Як не дивно, один з київських потопів докладно зафіксований у документальному кіно.

Йдеться про повінь 1929 року. Саме тоді режисер і оператор Київської кінофабрики Михаїл Кауфман фільмував стрічку "Навесні". Паводок почався 8 травня. Рівень води суттєво піднявся: Труханів острів повністю опинився під водою. Близько 400 остров'ян, а також мешканців обох слобідок терміново відселили. Газети повідомили про це вранці наступного дня. Жінка з малючкою пливе навідати свою хату на Передмостовій слобідці, весна 1929 року Кадр з документального фільму М. Кауфмана "Навесні"

Кауфман терміново взяв кінокамеру, сів на пристані у човен і поплив фільмувати. Зняв Труханів острів з його десятком вулиць і дерев'яними будинками. Повернув на затоплену Передмостову слобідку, зазирнув до Микільської слобідки. Камера зафіксувала: скрізь суцільна вода, затоплені будинки, старе та мале вправно веслують - їм не вперше подібна ситуація. Зазвичай під час повеней мешканці залишалися у своїх домівках, адже будували їх на високих палях. І лише в екстремальних випадках київська влада вдавалася до евакуації. 1929-го людей відселили частково - небезпека, отже, була не дуже значною. Хоча картина затоплення, знята Кауфманом, вражає. Рукотворний захист Наслідки повені 1902 року - зруйнована халупа на слобідці

Справжня катастрофа сталася в Києві двома роками пізніше - у 1931-му. Рекордна кількість снігу взимку, стрімке потепління весною плюс сильні дощі, які йшли безперестанку - в результаті вода піднялася на 8,5 метрів і накрила не лише лівобережжя, але й значну частину Подолу. Навіть на перехресті Межигірської та Щекавицької вулиць люди пересувалися виключно на човнах.

На той час це була найбільша повінь протягом 339 років. Мешканців підвалів і нижчих поверхів будинків терміново евакуювали. Постраждали промислові й житлові споруди, телефонні кабелі тощо. Виникла загроза електропостачанню, роботі каналізації, пожежної служби. На щастя, стихію вдалося приборкати. Після цього набережну Дніпра на правому березі вдягнули у граніт для захисту від високої води. До висотних позначок Повінь 1929 року на Микільській слобідці - вода піднялася до рівня паркану, хата майже затоплена

Тим часом мешканці лівобережжя продовжували потерпати від потопів. Їх оборонили лише в 1960-ті роки. Коли будували житлові масиви Русанівка і Березняки, намили ґрунт до висотних позначок, які захищають територію від затоплення при розливах Дніпра і повені. Цей захист спрацював у 1968 році, коли вода справді не піднялася вище рівня опор пішохідного та автомобільного мостів на Русанівці. Натомість у квітні 1970-го під час потужної повені Дніпро "окупував" відпочинкову зону міста - Труханів острів і Гідропарк. Вхід до станції метро "Гідропарк" повністю затопило, потяги метрополітену проїжджали цю станцію без зупинки. Кажуть, якби не штучне Київське море, утворене 1966 року на північ від столиці, наслідки були б подібними до 1931 року. Місто затоплювало й пізніше. Багатьом запам'ятався 1979 рік, коли через високу воду спеціальні бригади рятувальників евакуювали мешканців дачного селища Осокорки на човнах. І таких прикладів ще багато. Нинішні потопи, отже, мають у Києві давню традицію. Водночас виразно нагадуючи про невирішені міські проблеми.